Кравченко Ірини, студентки 41 групи

Ф-ту дошкільної, початкової освіти і мистецтв

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 5. БІБЛІЯ. СТАРИЙ ЗАПОВІТ.

1. Книга Буття: створення світу, перші люди в раю, первородний гріх,

вавилонська вежа, Авраам, історія Йосипа.

Книга Буття — перша книга Біблії, що належить до Старого Завіту і

відкриває п'ятикнижжя Мойсея (Тори). Буття — єдиний доступний сьогодні
документ, який містить логічну й послідовну історичну оповідь, що сягає
самого початку існування світу.
Перша книга П’ятикнижжя. У грецькій Септуагінті вона носить назву
Ге́несіс, яка означає «походження», «народження»; єврейською цю книгу
названо Берешı́т («на початку») — словом, з якого вона починається. Книга
Буття написана як історична повість, вона описує події у хронологічному
порядку з причинно-наслідковими зв'язками.
Автор: Автор книги Буття не визначений. Традиційно ним вважають
Мойсея. Переконливих підстав для заперечення його авторства немає.
Звідки Мойсей отримав інформацію, що міститься в книзі Буття? Усі
події, записані в книзі Буття, сталися ще до народження Мойсея. Неможливо
точно визначити, з якого саме джерела Мойсей отримав записану ним
інформацію. Він міг отримати її всіма 3 способами: завдяки божественному
об’явленню, через усні перекази і з письмових документів.
Деякі біблійні критики висунули теорію, згідно з якою книга Буття
записана або укладена не однією людиною, Мойсеєм, а кількома
письменниками, дехто з яких жив значно пізніше за Мойсея.
Дата написання: У книзі Буття не зазначено, коли вона була написана.
Датою написання, швидше за все, є проміжок часу між 1440 і 1400 рр. до н.е. у
період між виходом ізраїльтян з Єгипту та смертю Мойсея.
Мета написання: Книга Буття іноді називається «розсадником» усієї
Біблії. Більшість основних біблійних доктрин наводяться у вигляді «насіння» в
книзі Буття. Разом із падінням людини, дається Божа обітниця про спасіння або
викуплення (Буття 3:15). Доктрини про творіння, зарахування гріха,
виправдання, викуплення, аморальність, гнів, благодать, Божу владу,
відповідальність та багато іншого викладені в книзі про походження Буття.
Книга Буття відповідає на багато важливих життєвих запитань: «Звідки я
взявся?» (Бог створив нас – Буття 1:1). «Чому я тут?» (Ми тут, аби мати
взаємини з Богом – Буття 15:6). «Куди я прямую?» (У нас є призначення після
смерті – Буття 25:8). Буття звертається до вчених, істориків, богословів,
домогосподарок, фермерів, мандрівників, до чоловіків та жінок Божих.
Книгу Буття можна розділити на дві частини: первісна історія та
патріархальна історія. Етапи первісної історії: творіння (розділи 1–2),
гріхопадіння (розділи 3–5), потоп (6–9) і розсіяння (10–11). Патріархальна
історія містить життєпис чотирьох видатних людей: Авраама (12–25:8), Ісаака
(21–29), Якова (25:21–50:14) та Йосифа (30:22–50:26). Книги Буття має внутр.
поділ, використаний автором: поділ на толедоти — роди.
 Створення світу (Буття 1)
1
На початку Бог створив Небо та землю.
2
А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий
ширяв над поверхнею води.
3
І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло.
4
І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви.
5
І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день
перший.
6
І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між
водою й водою.
7
І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над
твердю вона. І сталося так.
8
І назвав Бог твердь Небо. І був вечір, і був ранок день другий.
9
І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай
суходіл стане видний. І сталося так.
10
І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог
побачив, що добре воно.
11
І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває,
дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на
землі. І сталося так.
12
І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що
приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре
воно.
13
І був вечір, і був ранок, день третій.
14
І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від
ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками.
15
І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І
сталося так.
16
І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і
світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі.
17
І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,
18
і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог
побачив, що це добре.
19
І був вечір, і був ранок, день четвертий.
20
І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає
над землею.
21
І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за
їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно.
22
І поблагословив їх Бог, кажучи: Плодіться, і наповнюйте воду в морях, а
птаство хай плодиться на землі!
23
І був вечір, і був ранок, день п'ятий.
24
І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче,
звірину. І сталося так.
25
І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу, і все земне плазуюче. І бачив
Бог, що добре воно.
26
І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай
панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над
усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.
27
І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як
чоловіка та жінку створив їх.
28
І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і
наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над
птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!
29
І сказав Бог: Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і
кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде
на їжу це вам!
30
І земній усій звірині і всьому птаству небесному, і кожному, що плазує по
землі, що душа в ньому жива, уся зелень яринна на їжу для них. І сталоск.
31
І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно! І був вечір, і був
ранок, день шостий.
Перші люди в раю (Буття 2)
1
І були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє.
2
І скінчив Бог дня сьомого працю Свою. І Він відпочив у дні сьомім від усієї
праці Своєї, яку був чинив.
3
І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від
усієї праці Своєї.
4
Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог
создав небо та землю.
5
І не було на землі жодної польової рослини, і жодна ярина польова не росла,
бо на землю дощу Господь Бог не давав, і не було людини, щоб порати землю.
6
І пара з землі підіймалась, і напувала всю землю.
7
І створив Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і
стала людина живою душею.
8
І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він
створив.
9
І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу
смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла.
10
І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма
початками.
11
Імення одному Пішон, оточує він усю землю Хавіла, де є золото.
12
А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс.
13
Ім'я ж другої річки Гіхон, вона оточує ввесь край Етіопії.
14
А ім'я річки третьої Тигр, вона протікає на сході Ашшуру. А річка четверта
вона Ефрат.
15
І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його
та його доглядала.
16
І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш
їсти.
17
Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього
ти напевно помреш!
18
І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому
поміч, подібну до нього.
19
І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до
Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до
них, до живої душі воно ймення йому.
20
І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині.
Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була.
21
І вчинив Бог, що на Адама спав міцний сон. І Він узяв одне з ребер його, і
тілом закрив його місце.
22
І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до
Адама.
23
І промовив Адам: Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого.
Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка.
24
Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки
своєї, і стануть вони одним тілом.
25
І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились.
Первородний гріх (Буття 3)
1
Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І
сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?
2
І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти,
3
але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не
торкайтесь, щоб вам не померти.
4
І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете!
5
Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і
станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло.
6
І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане
дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж
чоловікові своєму, і він з'їв.
7
І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя,
і зробили опаски собі.
8
І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний
холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю.
9
І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти?
10
А той відповів: Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався.
11
І промовив Господь: Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, з
якого Я звелів не їсти?
12
А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з
того дерева, і я їв.
13
Тоді Господь Бог промовив до жінки: Що це ти наробила? А жінка сказала:
Змій спокусив мене, і я їла.
14
І до змія сказав Господь Бог: За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над
усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і
порох ти їстимеш у всі дні свойого життя.
15
І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і
насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту.
16
До жінки промовив: Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности
твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде
панувати над тобою.
17
І до Адама сказав Він: За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того
дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе
земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя.
18
Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову.
19
У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти
взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся.
20
І назвав Адам ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого.
21
І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх.
22
І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й
зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він
не з'їв, і не жив повік віку.
23
І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий
він був.
24
І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима
і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева
життя.
Вавилонська вежа (Буття 11)
1
І була вся земля одна мова та слова одні.
2
І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли,
і оселилися там.
3
І сказали вони один одному: Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо! І
сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно.
4
І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І
вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі.
5
І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.
6
І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок
їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли
чинити.
7
Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один
одного.
8
І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали
будувати те місто.
9
І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї
землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі…
Авраам (11:26 – 25:10)
Покликання аврама (Бут., 11:31-32; 12:1-9)
Багато років минуло, відколи Бог розпорошив народи з Вавилона. Нащадки
Сима, Хама та Яфета, синів Ноєвих, оселилися у різних землях. Одного з
нащадків Симових звали Аврамом. Його батько Терах усе життя прожив у
великому халдейському місті Урі. Вирішив якось Терах податися в інші краї, до
Ханаану. Але Терах спромігся дійти лише до Харана, тож він зупинився там, а
незабаром і помер, проживши 205 років. Тоді Аврам почув голос Бога:
— Ти повинен піти зі своєї землі, з батьківського дому, від своїх родичів.
Іди в землю, котру Я тобі вкажу. Від тебе почнеться великий народ, і Я
благословлю тебе та возвеличу твоє ім’я. Я благословлю тих, хто благословляє
тебе, і прокляну всіх, хто ганить тебе. І через тебе благословляться всі народи
землі.
То й рушив Аврам, як звелів йому Бог. А було йому вже сімдесят п’ять років,
коли він пішов з Харану. Разом із ним пішли Сара, його дружина, Лот, його
небіж, і чимало надбаних у Харані слуг. Вони рушили до Ханаану.
Коли ж вони дійшли до тієї землі, до місця Сихему, до діброви Море,
Господь знову з’явився Аврамові й сказав: — Цю землю Я віддам твоїм
нащадкам. Тоді Аврам спорудив у цьому місці жертовник Господові, який
з’явився йому. Але тоді лютував страшенний голод, і Аврам рушив далі,
дійшовши до Єгипту.
Вихід із Єгипту (Бут., 12:10—20)
Аврам вирішив перебути у Єгипті, але ще на підході до країни домовився з
Сарою:
— Ти дуже вродлива, і єгиптяни, як побачать тебе, скажуть: «Це його
жінка». Тоді мене вони вб’ють, а тебе залишать живою. Скажи, що ти моя
сестра, і мені не заподіють шкоди.
Як прийшов Аврам до Єгипту, єгиптяни побачили, що жінка вельми
вродлива. Помітили це й вельможі фараона й вихваляли її перед фараоном. Тож
її взяли до дому фараона, який віддячив Авраму — він одержав овець, волів,
віслюків, рабів, невільниць, ослиць, верблюдів.
Але тяжко покарав Господь страшними виразками дім фараона через Сару,
Аврамову дружину. Фараон покликав Аврама й сказав:
— Чому не сказав мені, що вона – дружина? А тепер забирай її, і йди геть!
І фараон наказав людям відпровадити з країни Аврама та його дружину з
усім їхнім майном.
Аврам і лот (бут., 13)
Отак Аврам із Єгипту разом із дружиною, з набутком та з небожем Лотом
подався до Неґеву, потім до Бет-Елу. Аврам був багатієм: у нього були чималі
стада, багацько срібла й золота. У Лота, що ходив з Аврамом, теж була худоба і
намети. Але землі для належного господарювання на обох не вистачало. Між
їхніми пастухами почали виникати чвари. 
Тому Аврам сказав Лоту: —    Не треба сваритися ні нам, ні пастухам, бо
ми близька рідня. Край цей просторий, і нам слід розділитися: коли підеш
ліворуч, то я піду праворуч, а як ти — вправо, то я піду вліво. Так Аврам
оселився в землі ханаанській, а Лот — на рівнині аж до Содому.
А люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом. І промовив
Господь до Аврама, коли Лот відійшов від нього: —    Зведи очі свої та поглянь
на північ, на південь, на схід, на захід, бо всю цю країну Я віддам навіки тобі та
твоїм нащадкам. А нащадків у тебе буде безліч — як піску морського. Отож
Аврам оселився біля діброви Мамре в Хевроні й спорудив там жертовник Богу.
Народження ізмаїла (бут., 16)
Час минав, а Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому дітей. У неї
була служниця родом з Єгипту, на ім’я Аґар. І Сара сказала Аврамові: — Я не
можу народити тобі дітей, але, може, моя служниця народить від тебе, і тоді
вони стануть моїми нащадками.
Отож Сара, після десятьох років перебування в Ханаані, привела до
чоловіка свою служницю Аґар, і невдовзі стало відомо, що Аґар чекає на
дитину. Однак, відчувши, що в неї буде дитина, Аґар почала зневажати свою
пані й погорджувати нею. Сара засмутилася, почала скаржитись Аврамові, а
той відповів, що нехай дружина сама дасть собі раду з власною служницею.
Тоді Сара так запопалася до Аґар, що та втекла в пустелю. Там біля джерела
зустрів її Янгол Божий і запитав: —  Аґаро звідки ти прийшла й куди прямуєш?
Аґар узялася нарікати на свою недолю. —  Повернися до своєї пані,—
сказав їй Янгол,— і слухайся її. Я настільки помножу твоє потомство, що його
не можна буде полічити. Ти народиш сина і назвеш його Ізмаїлом. Він буде
невгамовної вдачі: його рука буде проти всіх і рука всіх буде проти нього.
Настав час, і Аґар народила сина, котрого Аврам назвав Ізмаїлом. А було
тоді Аврамові 86 років.
Господь повторює свою обіцянку (Бут., 17:1-5, 15, 19-22; 18:1-17)
Коли Аврамові виповнилося дев’яносто дев’ять років, а дітей у нього й
Сари ще не було, знову з’явився йому Бог і сказав: — Я Бог Усемогутній, вір
Мені й будь праведний. І Я укладу з тобою угоду, і ти будеш батьком
численних народів. А щоб ти пам’ятав про це, не називай себе більше Аврамом:
твоє ім’я тепер Авраам*, а в твоєї дружини буде ім’я Сарра**. Твоя дружина
народить тобі сина, і ти назвеш його Ісаком***.
Я укладу з ним вічний союз для потомства по ньому. Я також
поблагословлю Ізмаїла, але союз укладу з Ісаком, якого Сарра народить тобі за
рік о цій самій порі. Бог завершив Своє слово і відійшов від Авраама.
На третій день після того стояла спека, і Авраам сидів біля входу до свого
намету в діброві Мамре. Раптом бачить: навпроти нього спинилося троє
подорожніх. То був Бог, що з’явився у такій подобі посланців, тобто Янголів.
Авраам поспішив до мандрівців, вклонився до землі й звернувся до старшого:
—    Пане! Не минайте моєї оселі. Відпочиньте під деревом, зараз Вам дадуть
води, щоб умитися, а я принесу хліба.
Подорожні згодилися. Авраам поспішив до Сарри: —    Візьми три міри
пшеничного борошна й спечи хутенько коржиків, та нехай заріжуть теля.
Коли все було готове, Авраам подав гостям сир, молоко, теля й хліб, а сам
стояв поруч із Ними попід деревом. Подорожні запитали його: —    А де Сарра,
твоя дружина? Він відповів: —    Тут, у наметі. Тоді Авраам почув такі слова:
—    Я повернуся до тебе за рік о цій же порі, і Сарра вже матиме сина.
Сарра почула й подумки розсміялася: адже вона була вже така стара! Хіба може
повернутися молодість?
І Бог звернувся до Авраама: —    Чому Сарра сміється? Хіба є щось
неможливе для Господа? Сарра перелякалася і заперечила: —    Я не сміялася.
А подорожні підвелись і рушили до міста Содома, й Авраам пішов з ними, аби
провести їх. І Бог вирішив відкрити Аврааму долю Содома й Гомори.
* Авраам («Ав» означає батько, а «раам» вказує на численність);
** Сарра — вельможа, княжна.
*** Ісак (по-гебрайському Іцхак) — «він сміятиметься».
Содом і гомора (Бут., 18:20-23, 32-33; 19:1, 15-28)
Про міста Содом і Гомору ширився поганий поголос. То й Бог повідав
Авраамові: — Якщо їхні мешканці справді такі, як про них кажуть, то Я скараю
їх і зруйную ці міста. Але Авраам звернувся до Бога й почав заступатися за
людей і ще наприкінці запитав: — Яякщо в цьому місті знайдеться хоча б 10
праведників, то невже ти не пробачиш цьому місту? Господь відповів
Авраамові: — Якщо так, пробачу.
 А в Содомі мешкав Лот, небіж Авраама. Надвечір прийшли до Содома 2
Янголи, але не знайшли праведних людей, крім Лота. Лот влаштував їм гостину
і залишив ночувати. Проте поночі содомський люд обступив дім Лота: він
хотів, щоб гості вийшли, і вже ламати двері. Лот щосили вгамовував їх!
Тоді гості простигли руки, впустили Лота до оселі, зачинили двері та
отемнили весь народ надворі, щоб ті ніби засліпли й не знайшли тих дверей.
Коли благословилося на світ, Янголи почали квапити Лота: — Підводься, бери
родину та тікай, бо Ми повинні вигубити місто.
Проте Лот намагався інших родичів умовити з ним іти, але марно. Тоді
Янголи взяли його за руку й вивели родину за межі міста, ще й Лотові сказали:
— Тікай у гори, щоб не загинути і не озирайтесь. А Лот на те: — Я не встигну
сховатись у горах і помру. Онде маленьке містечко поблизу. Дай-но я там
переховаюсь.
І відказав Бог: — Гаразд, Я всі міста не руйнуватиму. Іди туди, бо, доки ти
не переховаєшся, Я не зможу нічого зробити. На світанку Лот прибув до Цоара.
Відтак Бог пролив дощем сірку й Господній вогонь і зруйнував Содом та
Гомору й усе довкілля. Тієї ж миті дружина Лотова не втерпіла й озирнулась —
і перетворилася на соляний стовп.
Ісак (Бут., 21:1-8)
Як обіцяв Господь, так і сталося: в Авраама, якому було вже сто років, і
Сарри народився син. І назвали його Ісаком. Сарра дуже дивувалася, що в неї
на схилі віку народилася дитина. Вона казала: — Люди сміятимуться, коли
довідаються, що я годую груддю немовля. Минав час. Ісак, улюбленець усієї
родини, певного часу був відлучений від грудей. І справив Авраам велику
гостину в день відлучення Ісака.
Знедоля Аґари (Бут. 21:9-21)
Тепер, коли побачила Сарра, що син Аґари глузує з усього, вона почала
домагатися від Авраама вигнання невільниці й Ізмаїла як можливого
спадкоємця. Не до душі було це Авраамові, але Бог пояснив йому, що нащадки
його мають піти від Ісака, а від Ізмаїла має піти інший народ.
Тоді Авраам узяв бурдюк із водою та хліба, дав Аґарі й вислав її разом із
дитиною. Коли скінчилася вода в бурдюку, мати покинула дитину під кущем, а
сама сіла на відстані пострілу з лука, бо не могла бачити, як гине дитина.
Сиділа та вмивалася слізьми. Аж ось почув Бог голос хлопчини, і Янгол Божий
з неба пообіцяв Аґарі вивести з її сина великий народ. У матері наче очі
прозріли — вона побачила джерело, набрала води й дала хлопцеві пити. Бог
залишився з хлопцем, і він виріс та став лучником у пустелі Паран.
Бог випробовує Авраама (Бут., 22:1-19)
Якось забажав Бог випробувати Авраама: чи твердо вірить він Йому й чи
ладен коритися.  І Він мовив: — Аврааме! Візьми свого єдиного сина, зійди на
гору і там віддай його Мені в цілопалення.
Тож рано Авраам підвівсь, осідлав осла, наколов дров на цілопалення та й
рушив з Ісаком і двома слугами у дорогу. На третій день Авраам ще здалеку
помітив призначене місце й наказав слугам: — Побудьте тут з ослом, а я з
хлоп’ям піду он туди. Ми вклонимося Богові й повернемося назад. Узяв Авраам
дрова цілопалення, поклав на Ісака, а сам узяв кресало, ніж, і далі вони пішли
удвох. — Тату! — запитав Ісак.— Ось дрова, кресало та ніж. Де ж ягня, яке ми
віддамо Богові у цілопалення? — Бог подбає собі про ягня на цілопалення,
синку,— відповів батько, й вони продовжували йти. Коли вийшли на те місце,
яке призначив Бог, Авраам спорудив жертовник, розіклав камінні дрова, міцно
зв’язав Ісака, поклав на дрова і намірився ножем, щоб зарізати на жертву Богу.
Цієї миті Янгол Господній гукнув з неба: — Не чіпай його! Тепер Я знаю,
що ти боїшся Бога. За те, що ти Мене послухав, благословляю тебе та твоїх
нащадків.
Тут Авраам побачив барана, котрий заплутався рогами в чагарнику. Цього
барана Авраам і пожертвував Богові в цілопалення замість Ісака. І назвав
Авраам місце «Господь догледить». Сьогодні люди так і кажуть: «На цій горі
відкривається Бог». Потім Авраам забрав слуг і подався до Беер-Шеви, де він і
оселився.
Ревека виходить за Ісака (Бут., 23:1-3, 10-16, 20; 24:1-7, 10-67)
127 років було Саррі, коли вона померла в Кіріят-Арбі, себто в
ханаанському Хевроні. Авраам ревно оплакував її й вирішив поховати з шаною.
Він купив ділянку землі поховав Сарру в печері Махпела.
Тим часом ще примножилися роки Авраамові. І ось він доручив своєму
рабу, що рядив над його майном, аби той вирушив у далеку дорогу в Арам-
Нагараїм — на батьківщину Авраамову, де мешкала родина його брата Нахора.
Там раб мав вибрати дівчину й привести її як дружину Ісакові. Раб присягнув,
що ретельно виконає наказ. Він узяв десять верблюдів і різні скарби свого пана
і рушив до міста, де мешкали діти Нахорові.
І от якось увечері він зупинив своїх верблюдів біля криниці, що була
неподалік від міста. Це було о тій порі дня, коли жінки виходили по воду. І раб
звернувся до Господа з молитвою: «Господи Боже мого пана Авраама! Надішли
мені сьогодні назустріч ту, яку я шукаю. Нехай дівчина, в котрої я попрошу
напитися і котра напоїть і мене, і моїх верблюдів, виявиться тією, яку Ти
призначив для Ісака». Не встиг він вимовити ці слова, як з’явилася із дзбаном
на плечах Ревека (або Рівка, як її вдома називали), що народилась у Бетуїла,
сина Мілки, дружини Нахора — Авраамового брата. Була то дівчина прегарна з
виду, незаймана. Вона зійшла до джерела, набрала повний дзбан води й вийшла
нагору. Слуга побіг назустріч їй та й сказав: —    Дай-но напитися з твого
дзбана! А та відказала: —    Напийся, пане! І вона хутенько зняла дзбан на свою
руку і напоїла його. А напоївши його, сказала: —    Я зараз понапуваю і твоїх
верблюдів. І понаносила води до пійла. І ще до криниці побігла набрати, і
набрала води всім його верблюдам. А чоловік мовчки придивлявся, чи ж оце
йому пощастить з Господньої ласки.
Отож, як перестали верблюди пити, він узяв золоту сережку вагою
півшекля і два золоті наручні вагою на десять шеклів золота й спитав: —    Чия
ти дочка? Скажи ж мені, чи в домі батька твого є місце для нас ночувати? Вона
відказала йому: —    Я дочка Бетуїла, сина Мілки Нахорової. У нас і соломи, і
паші багато, є й місце ночувати. Слуга вклонився Богові доземно й сказав: —    
Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що дотримав Своєї відданості
моєму пану! Оце Господь привів мене до дому братів мого пана.
Дівчина побігла й переповіла матері про цю пригоду. А в Ревеки був брат
Лаван. Він побіг до того чоловіка біля джерела. Брат побачив сережку та
наручні на руках сестри, почув її оповідь та запросив слугу:
 —    Увійди, благословенний Господом! Чого стоїш надворі? Я приготував
і господу, і місце для верблюдів. Удома слуга розповів про долю Авраама, про
Сарру та про Ісака; про те, нащо його послали і як він знайшов Ревеку, та
попросив відпустити її Ісакові за дружину. Батько й брат Ревеки відповідали:
—    Від Господа вийшла та річ: ми не можемо сказати тобі нічого злого чи
доброго. Ось перед тобою Ревека, візьми та йди, і нехай вона стане за жінку
синові пана твого, як Господь звелів. Слуга вклонивсь до землі Господові,
вийняв срібний і золотий посуд та шати й дав Ревеці, а також дав коштовні речі
її братові та матері. Відтак усі їли й пили та ночували. А коли рано встали,
слуга сказав:
—    Відішліть мене до мого пана. І відпустили вони Ревеку з нянькою та
Авраамового слугу з його людьми додому. Вийшов Ісак надвечір на прогулянку
в поле, підвів очі й побачив верблюдів. І Ревека звела очі й побачила Ісака.
Вона злізла з верблюда і спитала слугу: —    Хто той чоловік, що полем іде нам
назустріч? А слуга відповів: —    То мій пан. Вона ж взяла намітку й накрилась.
А слуга про все розповів Ісакові. І впровадив Ісак її до намету Сарри, матері
своєї. І взяв він Ревеку за жінку, покохавши її. Це стало йому розрадою після
смерті матері.
Кетура
У старості Авраам одружився на Кетурі, яка народила йому ще 6 дітей:
Зімрана, Йокшана, Медана, Мідіяна, Ішбака та Шуаха. Всі вони, як і старший
син Авраама — Ізмаїл — стали родоначальниками різних племен. Авраам
віддав все, що у нього було, своєму синові Ісааку, а синам наложниць, які у
нього були, дав подарунки і відіслав на схід. Помер Авраам у віці 175 років,
старий і насичений життям, і був похований поруч зі своєю дружиною Сарою в
печері Махпела в Хевроні (Бут. 25).

Історія Йосипа (Йосип Єгипетський або Прекрасний)

Це пророк в ісламі. Йосиф і його брати 1-4; сни 5-11; продаж Йосифа до
Єгипту 12-30; батько сумує 31-36.
Біблійна оповідь. За Книгою Буття Йосип був улюбленим сином батька
Якова та Рахилі, через що його не любили старші брати, і які хотіли навіть
вбити його, але караван ізмаїльтян або аравітян, що випадково проходив поруч,
вирішив його долю інакше: брати продали Йосипа за 20 срібняків, а купці з
каравану перепродали його в Єгипет. Брати вмочили одяг Йосипа в кров
овечки, щоб батько Яків повірив у його смерть від хижого звіра (Бут. 37). У
Єгипті Йосип потрапив до в'язниці за намовою дружини свого господаря
Потіфара, з якою він не захотів розділити ложе. У в'язниці Йосип витлумачив
сни своїх товаришів по нещастю – винороба і кухаря фараона. Обидва хотіли
отруїти фараона. Винороб згодом відмовився від задуму, а кухар спробував
отруїти. Йосип витлумачив виноробу, що він через 3 дні повернеться на посаду,
а кухар повісять. Передбачення збулося (Бут. 40).
Через кілька років Йосип витлумачив сни фараона про худих корів, що
пожирають огрядних, та про колосся яке було безплідне і пожерало колоски
добрі, великі після чого він став фараоновим радником і невдовзі досяг посади
верховного міністра (намісника фараона) багатющої країни стародавнього
світу, яку врятував від голоду своєю мудрою передбачливістю. Він витлумачив
два сновидіння фараона, передбачивши, що найближчі сім років будуть
родючими, а потім настане сім років недороду. Коли гнані голодом брати
Йосипа прибули до Єгипту за хлібом, Йосип відкрився їм і примирився з ними.
Потім він переселив увесь свій рід разом зі старим батьком Яковом, якого на
прохання Йосипа привели до Єгипту брати. У Єгипті фараон відвів їм для
поселення Гошен.
Протягом всього життя Йосип захищав свій рід, і навіть після смерті
Якова, коли брати побоювалися, чи він не помститься їм за їхню колишню
жорстокість, продовжував ставитися до них з братньою любов'ю. У Йосипа
було двоє синів: Манассія і Ефраїм (Єфрем), яких патріарх Яків звів у
родоначальники двох самостійних племен замість їхнього батька Йосипа
(Бут. 48:5), що збільшило число племен до 13. Він помер в 110 років,
залишивши після себе двох синів, онуків і правнуків.

2. Книга «Вихід»: Єгипетське рабство, Мойсей, кари єгипетські, Пасха, 40

років по пустелі.

Книга Вихід — друга частина П'ятикнижжя Мойсея. Є продовженням

книги Буття. Описує період часу від початку поневолення євреїв у Єгипті
фараоном до першого місяця другого року по виходу їх з Єгипту, усього
близько 210 років. У книзі Вихід явно зображено непрохідне провалля поміж
святим Богом і грішною людиною.
Автор: Автором книги Вихід є Мойсей.
Дата написання: Книга Вихід була написана між 1440 і 1400 рр. до н.е.
Книга Вихід має дві частини – історичну і законодавчу:
 В історичній частині описується страждання народу в єгипетському рабстві,
як Господь готував євреїв до звільнення від рабства, розповідає про вихід
євреїв з Єгипту, про їхні мандри пустелею до гори Синай.
 У законодавчій частині дається загальне встановлення синайського
законодавства, дається низка релігійних і цивільних законів, що були
скріплені вступом євреїв у завіт з Богом (Вих. 20-25).
Мета написання: У Божественному розумінні, вихід ізраїльтян з Єгипту
поклав край періоду пригноблення нащадків Авраама і дав початок виконанню
обітниці Авраамові про те, що його нащадки стануть великою нацією. Мету цієї
книги можна визначити як спостереження швидкого розвитку нащадків Якова
від Єгипту до встановлення теократичної нації на обіцяній їм землі.
 Розділи 1–14 описують пригноблення євреїв фараоном, становлення Мойсея
як їхнього визволителя, покарань, які Бог наслав на Єгипет за відмову
підкоритися, та вихід із Єгипту.
 Середня частина книги Вихід описує блукання в пустелі та дивовижну
турботу Бога про Свій народ. Але, хоча навіть Він давав їм манну небесну,
перетворював гірку воду на солодку, давав воду зі скелі, долав їхніх ворогів,
люди постійно виявляли невдоволення та повставали проти Нього.
 Остання третина книги описує будівництво ковчега завіту та наводить план
скинії з її різноманітними жертвами, вівтарями, меблями, обрядами та
формами поклоніння.
Мойсей
 За Біблією Мойсей народився у сім'ї єврея із коліна Левіїного, мав брата
Аарона) та сестру Міріам.
Коли народився Мойсей, його мати три місяці приховувала його
народження через наказ фараона вбивати немовлят-хлопчиків, а потім поклала
дитину в кошик і залишила на березі річки. Дитину знайшла дочка фараона і
вирішила взяти її собі, а рідна мати вигодувала його. Коли Мойсей виріс, він
зрозумів, що євреям в Єгипті живеться дуже тяжко: вони важко працюють і
зазнають знущань.
Згодом, коли фараон хотів покарати Мойсея за вбивство єгиптянина, той
втік в землю Медіамську, де одружився з Ціппорою та мав з нею двох синів —
Ґершома і Еліезера (Вих. 18:1-4).
Єгипетське рабство. Кари єгипетські
За біблійними переказами ізраїльтяни перебували в Єгипті 400 або 430
років.
З плином часу чисельність ізраїльтян значно зросла (Вих. 1: 7),
перевищивши чисельність єгиптян. Новий фараон, побоюючись військових
зіткнень з ізраїльтянами, повелів виснажувати ізраїльтян важкими роботами,
щоб стримати зростання їх чисельності (Вих. 1: 10-11).У цей час народжується
майбутній лідер і визволитель єврейського народу Мойсей.
Одного разу, коли Мойсей пас отару біля гори, йому з'явився Бог у
палаючому, але не згораючому чагарнику і повелів повернутися в Єгипет, щоб
вивести ізраїльтян з рабства і переселитися в Ханаан, як було обіцяно
праотцям.
У віці 80 років Мойсей повертається до Єгипту і вимагає у фараона
відпустити ізраїльтян. Проте фараон не погодився, а життя євреїв ще
погіршилося. І тоді Господь послав 10 кар на Єгипет:
1) Покарання кров’ю. Ааро́н (старший брат Мойсея) вдарив палицею ріку Ніл.
Вода в ріці перемінилась на кров. Риба згинула, й ріка почала смердіти.
2) Навала жаб. Уся країна зароїлась жабами, вони лізли на сковороди, на ліжка
людей. Здохлих жаб єгиптяни зносили на великі купи, і земля стала
смердючою.
3) Навала комашні. Ааро́н ударив палицею землю, і порох обернувся на
комашню. Вона дуже кусала.
4) Покарання собачими мухами. Це були великі мухи, які роями влітали в доми
всіх єгиптян.
5) Мор тварин. В єгиптян гинуло багато худоби, овець і кіз.
6) Язви та нариви у людей. Потім Мойсей і Ааро́н беруть трохи попелу й
кидають його вгору. На людях і тваринах появляються великі гнояки.
7) Град. Після того Мойсей простягнув свою руку до неба, і Єгова послав на
Єгипет великий град. Тут ще ніколи не було такого граду.
8) Навала сарани. Восьмою карою були великі рої сарани. В Єгипті ніколи не
бачили так багато сарани. Вона пожерла все те, що не побив град.
9) Темрява. Протягом трьох днів густа темрява вкривала землю, але там, де
жили ізраїльтяни, було світло.
10) Смерть первістків. Бог наказав своїм людям покропити одвірки кров’ю
молодого козла або ягня з овечок. Потім над Єгиптом пролітав Божий ангел.
В домі, на одвірках якого була кров, він нікого не вбивав. Але по всіх домах,
 де на одвірках не було крові, Божий ангел вбивав первонароджених з-поміж
людей і тварин.
Лише після цього фараон відпустив євреїв і після 430 років життя в
Єгипті вони залишили його.
Перехід через Червоне море
Мойсей повів своїх людей на схід у довгу подорож до Ханаану. Похід
проходив повільно і тричі зупинявся на відпочинок ще перед кордоном Єгипту.
Тим часом фараон передумав і послав їм навздогін велике військо. Опинившись
між полками фараона й морем, ізраїльтяни занепали духом. Армія фараона
наздогнала євреїв у моря очеретів. З волі Бога води моря розступилися, і
ізраїльтяни пройшли по дну. Коли єгипетське військо спробувало піти за ними,
Бог знову зімкнув води, і єгиптяни втопилися.
Народ Мойсея пішов далі до Марси й ішов три дні пустелею Шур, не
знаходячи води. Але врешті вони добралися до Еліму, де їх зустріли 12 джерел
та 70 пальм. З Еліму вони пішли далі й через 45 днів добралися до пустелі Сін, і
ще далі до долини Рефідім, чим завершився перехід через Червоне море.
Гора Синай та 10 заповідей
Біблія розповідає, що після переходу через Червоне море, коли Мойсей
привів ізраїльтян у пустелю, Бог призвав його на гору Синай, на те саме місце,
де Мойсей розмовляв із охопленим полум'ям кущем, а також добув воду зі скелі
ударом патериці. Мойсей жив на горі 40 днів та 40 ночей, і за цей проміжок
часу він отримав безпосередньо від Бога скрижаль з 10 заповідями:
1. Хай не буде тобі інших богів передо Мною!
2. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі,
і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій,
Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на
четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість
тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.
(не зроби собі кумира)
3. Не призивай Імення Господа, бо не помилує Господь того, хто призиватиме
Його Ймення надаремно.
4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю
працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної
праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба
твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх.
5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку
Господь, Бог твій, дає тобі!
6. Не вбивай!
7. Не чини перелюбу!
8. Не кради!
9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!
10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані
раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що
ближнього твого!
Потім Мойсей спустився з гори з наміром передати заповіді своєму
народу, але в долині він побачив, що його люди всупереч велінню Бога
спорудили собі ідола з золота – золотого тельця. У переносному значенні фраза
«поклонятися золотому тільцю» означає цінувати матеріальні цінності й
погоню за золотом вище за цінності духовні. Сильно розлютившись, Мойсей
кинув таблиці з заповідями на землю й розбив їх, а потім наказав своєму
власному племені, левітам, пройтися по табору й убити всіх включно із
родичами й друзями. Левіти убили 3000 людей. Потім Бог звелів Мойсею
написати дві інші таблиці замість тих, що він розбив, тож Мойсей знову
піднявся на гору, знову жив там 40 днів та ночей, і, повернувшись, нарешті
передав заповіді своїм людям. За це євреї називають Мойсея «Законодавцем».
40 років по пустелі
Коли народ прийшов у Мару, вода там була гіркою, і люди стали нарікати
на Мойсея, але він кинув у воду дерево, й вона стала смачною.
Запаси їжі, винесені із Єгипту підійшли до кінця, й знову люди нарікали на
Мойсея та Арона, говорили, що краще б їм було померти в Єгипті, але Бог
вчинив манну небесну, яка випадала щоранку (їжа, яку Бог чудесним чином
послав народу Ізраїля).
Коли народ отаборився у Рефідимі, там не було води, й знову люди
скаржилися. Тоді Мойсей ударив патерицею в скелю, і звідти побігла вода.
Коли на народ напали амалекітяни, Мойсей звелів Ісусу Навину очолити
людей, а сам став на пагорбі з божою патерицею в руках. Поки Мойсей тримав
патерицю над головою, євреї перемагали, але, коли він опускав руки,
амалекітяни починали брати верх. Оскільки Мойсей втомлювався, Арон і Хур
посадили його на камінь і підтримували кожен одну руку, й ізраїльтяни
перемогли.
Коли народ прийшов у пустелю Паран, Мойсей послав у Ханаан 12
розвідників. Вони повернулися через сорок днів, принесли виноград та інші
докази родючості. Хоча всі вони розповідали про те, яка багата та земля, тільки
двоє з них, Ісус Навин та Калеб висловили бажання завоювати її. Їх ледь не
побили камінням за таку непопулярну думку. Люди стали плакати й проситися
назад у Єгипет. Мойсей відмовився від думки знищити ізраїльтян повністю й
стати батьком великої нації тільки зі своїх нащадків. Замість цього він сказав
народу, що вони блукатимуть у пустелі сорок років, поки всі, кому на ту мить
було понад двадцять, і хто відмовився увійти в обіцяну землю, помруть, і тільки
їхні діти зможуть увійти в Ханаан і стати його володарями. Наступного ранку
ізраїльтяни заголосили, що вони згрішили й хочуть увійти в Ханаан. Мойсей
заборонив їм це робити, але ізраїльтяни не послухалися. Вони увійшли в
долину, звідки їх витіснили амалекіти та ханаанці.
Песах (єврейська Пасха)
Ця подія (вихід євреїв з Єгипту) є великим святом для юдеїв. Цього дня
вони святкують Песах. У Старому Заповіті детально описаний устав Песаху.
Песах триває 7 днів в Ізраїлі та 8 днів за межами країни. Свято присвячене
звільненню єврейського народу від рабства. 400 років євреї були в рабстві у
єгиптян.
Дотримуйтесь свята опрісників (прісний хліб, який вживають під час
Песаха), бо саме того дня Я вивів вас з єгипетського краю, і будете
додержувати того дня в поколіннях ваших, як постанову вічну. З
чотирнадцятого дня першого місяця, з вечора їжте прісний хліб до вечора
двадцять першого дня того ж місяця; Сім днів квасного не буде в ваших домах,
бо хто їстиме квасне, душа та знищена буде з товариства Ізраїлевих —
прийшлий то, або природний житель краю. Нічого квасного не будете ви
споживати; у всякому місцеперебування вашому їжте прісний хліб. І покликав
Мойсей усіх старших Ізраїлевих та промовив до них: А тепер візьміть собі
дрібну худобину за родинами вашими, і заколіть пасху.
Традиційно святкують Песах протягом тижня (дату визначають за
єврейським місячним календарем). Юдеї відпочивають у перший і останній
день великоднього періоду, в інші дні дозволено працювати. Відзначати Песах
треба у радісній атмосфері, велика увага приділяється святковій трапезі —
седеру (єврейська ритуальна трапеза, якою розпочинається свято Песах.
Трапеза відбувається ввечері 15-го дня місяця нісан Єврейського календаря
(який припадає на другу половину березня чи квітня у Григоріанському
календарі).). В останній день святкування у синагогах влаштовується церемонія
«поділу морських вод» в пам'ять про перехід євреями Червоного моря.

3. Судді, царі, пророки: історичні та пророцькі книги Старого Заповіту

Самсон (Книга суддів)

Самсон (івр. «сонячний»; похований в м. Цора або Зугар, Сура)  —
останній та найвідоміший з суддів давнього Ізраїлю. Згадується у Старому
Заповіті Біблії (Книга Суддів, 13-14).
Походив з коліна Дан («місто сонця»), котрі за походженням — данайці в
союзі племен Ізраїля. Книга Судді повідомляє, що Самсон «судив» Ізраїль 20
років (15:20; 16:31). Самсон відрізнявся від інших «суддів»: він єдиний, кому
ще в утробі матері було призначено стати рятівником Ізраїлю.
Самсон мав величезну фізичну силу, котру він використовував для
боротьби з ворогами Ізраїлю та звершення подвигів. Він неозброєним
перемагав лева, розганяв цілі армії супротивників за допомогою щелепи
віслюка, самотужки руйнував великі будівлі.
Як розповідається у Старому Заповіті, перед народженням Самсона до
його батька Маноаха та матері, котра була неплідною, з'явився Ангел
Господній та пообіцяв, що вони матимуть сина, що врятує народ Ізраїлю від
філістимлян. Згідно з обітницями «назорейства», щоб дати життя Самсону, його
мати повинна була утримуватись від усякого алкоголю та «нечистого» м'яса
(тих тварин, яких не використали при жертвоприношеннях та не вживали в
їжу), а народжене дитя повинно було також стати «назореєм» (звання давали
тій людині, котра відокремлювалась від інших та особливо присвячувалася
єдиному Богу) та не стригти своє волосся.
Сказання про Самсона, про які оповідає книга Суддів, пов'язані з 3
філістимськими жінками:
 Перша жила в місті Тимна, або Тімната. Свій перший подвиг Самсон зробив
на шляху в Тімнату, убивши голими руками напав на нього лева. У Тімнаті
на своєму весіллі Самсон загадав філістимлянам загадку, засновану на події з
левом. Вони не могли розгадати, і вмовили наречену випитати у Самсона
відповідь. Коли Самсон зрозумів, що його дурять, напав на Ашкелон і,
вбивши 30 філістимлян, повернувся додому.
 Коли через кілька днів Самсон прийшов побачитися з дружиною,
виявилося, що її батько, вважаючи, що Самсон відмовився від неї, видав її
заміж за «шлюбного друга» Самсона. (15: 2). В помсту Самсон спалив поля
філістимлян, випустивши на них 300 лисиць з прив'язаними до хвостів
смолоскипами. Дізнавшись причину гніву Самсона, філістимляни спалили
його зрадливу дружину і її батька. Самсон завдав багатьом важкі каліцтва.
Філістимляни виступили в Юдею, щоб зловити і покарати Самсона. Налякані
ізраїльтяни послали до Самсона делегацію з трьох тисяч чоловік з вимогою
віддати себе в руки філістимлянам. Самсон погодився, щоб ізраїльтяни
зв'язали його і передали філістимлянам. Однак коли його підвели до табору
філістимлян, він легко розірвав мотузки і, схопивши ослячу щелепу, перебив
ним тисячу філістимлян.
 Друга історія пов'язана з філістимською блудницею в Газі. Філістимляни
оточили її дім, щоб вранці захопити Самсона, але той встав вночі, вирвав
міські ворота і забрав їх на гору, «що на шляху до Хеврону».
 Самсон за своє життя добився багатьох перемог над ворогами ізраїльтян
філістимлянами, поки не розповів філістимській жінці Далілі таємницю своєї
сили. Даліла наказала таємно обрізати волосся Самсона, після чого, безсилий,
той був спійманий філістимлянами та позбавлений зору. Під час находження
філістимлян у язичницькому зібранні Самсон увійшов туди та помолився
єдиному Богу про повернення йому величезної сили. Отримавши від єдиного
Бога цю силу, Самсон вщент зруйнував язичницьку споруду, під уламками
якої загинули сотні зібраних філістимлян. Але від цього руйнування помер і
сам Самсон.

Давид
Другий цар давнього Ізраїлю. Давид був молодшим із восьми синів Єссея,
жив у Вифлеємі бл. 1035 року до н. е. Увійшов у історію як Цар, автор псалмів.
Царював 40 років: 7,5 років був царем Юдеї (зі столицею в Хевроні), потім —
царем об'єднаного царства Ізраїлю та Юдеї (зі столицею в Єрусалимі).
Давид привів народ Ізраїлю до багатьох перемог у війнах за незалежність
та вплив серед сусідніх держав та народів, але найбільше він відомий своїми
натхненними віршами-псалмами, що досі вважаються християнами та юдеями,
як взірець віри та молитви.
Сином Давида та одної з жінок Вірсавії був відомий своєю мудрістю його
наступник – цар Соломон.
Він був русявий, гарний з виду, сильний, красномовний і добре грав на
лірі. Був пастухом (пас овець свого батька), Давид показав себе людиною
надійною і сміливою, перемагаючи лева і ведмедя, захищав своїх овець. Бог,
відкинувши царя Саула за непослух, послав пророка Самуїла помазати Давида
в присутності його батька і братів на майбутнього царя. З помазанням на
Давида зійшов Дух Божий з того дня й на майбутнє.
Двір царя Саула
Давид був покликаний до царя Саула щоби грою на цитрі відганяв злого
духа. Саул дуже полюбив його, так що він став його зброєношею. Після того як
Давид, що прийшов в ізраїльське військо відвідати своїх старших братів,
прийняв виклик велетня-філістимлянина Голіафа й убив його пращею,
забезпечивши тим самим перемогу ізраїльтянам, Саул остаточно взяв його до
двору. При дворі Давид завоював дружбу царського сина Йонатана, а його
відвага і успіхи в боротьбі з філістимлянами почали затьмарювати в очах
народу славу самого Саула. З часом заздрість царя посилилася і Саул під
впливом злого духа двічі намагався вбити Давида. Але йому не вдалося. Саул
послав Давида на війну з філістимлянами — використовуючи почуття своєї
дочки Міхаль до юного вождя, він змусив Давида ризикувати своїм життям на
війні.
Коли Давид прийшов з перемогою Саул вже не приховував своєї
ворожнечі. Випадок з списом, який цар метнув в Давида, і загроза потрапити до
в'язниці, від якої його вберегла дружина Міхаль, змусили Давида утікати до
Самуїла до Рами.
Втеча від Саула
Під видом виконання таємного доручення царя Давид отримав священний
хліб та меч від священика і втік до філістимського царя Ахіша. Там Давида
хотіли схопити і щоб врятуватися, він удавав божевільного.
Давид утік і звідти та шукав притулку в печері Адуллам, де зібрав навколо
себе загін з чотирьох сотень гноблених і незадоволених. Саул, почувши про
перебування Давида в Кеїлі, почав багаторічне переслідування суперника.
Однак Давид знову і знову вислизав від нього, при цьому Давид двічі
відмовлявся від можливості вбити царя.
Розійшовшись знову із Саулом, Давид познайомився із своїми наступними
дружинами — Авігайлою та Ахіноам, бо Саул віддав його першу дружину
Міхаль за Ліїша.
Давид пішов зі своїми прихильниками (600 чоловіків) до філістимлян,
шукаючи покровительства їх короля Ахіша, володаря міста Гат. Ахіш дав
Давиду прикордонне місто Ціклаґ, яке було перетворене на розбійницьку базу.
Загони Давида грабували місцеве населення.
Цар Давид
Тим часом філістимляни завдали нищівної поразки ізраїльтянам в битві
при Гільбоа. Скориставшись тимчасовим безвладдям, Давид на чолі прибув до
юдейського Хеврону, де коліно Юди на зборах проголосило його юдейським
царем. Це означало фактичне відділення Юдеї від Ізраїлю, царем якого був
проголошений син Саула — Ішбаал. Дві єврейських держави вступили між
собою в міжусобну боротьбу, яка тривала два роки і завершилася перемогою
Давида.
Старійшини Ізраїлю прийшли в Хеврон і обрали тридцятирічного Давида
царем над усім Ізраїлем. У Хевроні у Давида народилося 6 синів: первісток
Амнон, Кілеав, Авесалом, Адонія, Шефатія і Їтреам.
Після семи років перебування у Хевроні цар Давид захопив Єрусалим і
переніс туди столицю своєї держави. Він уклав союз з тірським царем Хірамом,
який допоміг йому побудувати в Єрусалимі дерев'яний палац. В Єрусалимі у
Давида від нових дружин народилося багато синів, серед яких був і Соломон.
Давид помер у віці 70 років після 40 років царювання і був похований в
Єрусалимі, на горі Сіон.
 Соломон
Соломон (965-928 рр. до н.е.) – один із найбільш могутніх, розумних та
заможних царів Ізраїля, улюблений син царя Давида та Вірсавії. Ім'я Соломон в
івриті походить від кореня «мир», «досконалий».
Соломон, син Давида й Вірсавії, був 11 з 17 синів Давида і, згідно традиції,
навряд чи міг претендувати на батьківський престол. Але на його стороні була
його мати Вірсавія (улюблена дружина), один з двох первосвященників – Садок
– і пророк Нафан.
Давид розумів, що Соломону буде складно посісти престол після його
смерті, тому ще за життя проголосив його царем. Так він стає третім
ізраїльським царем і править з 965 по 927 рр. до н.е. Царювання було золотим
віком для Ізраїля, багатство і могутність досягли небачених висот.
Соломон побудував продуману державну с-му. Він створив уряд з
розподілом обов’язків між його членами, розділив територію на 12 адмін.
округів, в яких збирались податки, побудував фортеці в стратегічно важливих
районах.
Склад уряду, сформованого Соломоном:
 Первосвященики — Цадок, Евіятар, Азарія;
 Командувач військами — Беная;
 Міністр оподаткування — Адонірам;
 Придворний літописець — Йосафат; також писарі — Еліхореф та Ахійя;
 Ахісар — начальник царської адміністрації.
Ізраїль вів жваву торгівлю, розвивав дипломатію: з єгипетським фараоном
Соломон встановив дружні стосунки, скріплені династичним шлюбом.
На четвертий рік свого правління Соломон взявся до побудови храму Яхве;
будівництво тривало сім з половиною років. Значення цього храму виходило за
межі створення чисто ритуального комплексу: з його побудовою у євреїв
з’явився єдиний релігійний центр.
Дружини Соломона умовили його звести декілька язичницьких храмів, і
поступово сам Соломон став приносити жертви не тільки своєму Богу, але й
язичницьким богам. В країні спалахнуло повстання. Очолив його збирач
податків Ієровоам. Повстання було придушено, але Ієровоаму вдалося втекти в
Єгипет. Після смерті Соломона його держава розпалась на дві ворожі половини
– Іудею та Ізраїль. Правителем Іудеї, до якої увійшли два коліна, став син
Соломона Ровоам, а правителем Ізраїля, що складався з десяти колін, –
Ієровоам, який повернувся з Єгипту.
З ім’ям Соломона пов’язано написання трьох книг, що містяться у Старому
Завіті: «Пісня Пісень», «Соломонові приповістки» і «Слова проповідника»
(«Еклезіаст»). В деяких дослідженнях ставиться під сумнів авторство
Соломона, але сам факт «присвоєння» цим творам імені Соломона свідчить про
його високий авторитет в галузі етики, філософії і літератури, про його
мудрість і про готовність людей чути все це саме від Соломона.
Легенди про Соломона
1) На початку свого царювання Соломона мучили сумніви: чи зможе він гідно
керувати великою і сильною державою, яку залишив йому батько? Одного
разу уві сні перед Соломоном з’явився Бог і сказав: «Проси, що дати тобі».
Соломон відповів: «Господи, Боже мій, Ти поставив раба твого царем, але я
 юнак малий, не знаю ані мого виходу, ані входу. Подаруй рабу Твоєму серце
розумне, щоб судити народ і розрізняти, що добро, що зло».
Таке бажання догодило Богові і Він сказав: «За те, що ти просив
цього, і не просив собі довгого життя, не просив собі багатства, не просив
собі душ ворогів твоїх, але просив собі розуму, щоб уміти судити, Я зроблю
за словом твоїм. От я даю тобі серце мудре і розумне, так що подібного до
тебе не було раніше за тебе, і після тебе не повстане подібний до тебе. І те,
чого ти не просив, Я даю тобі: і багатство, і славу, так що не буде подібного
до тебе між царями в усі дні твої».
2) Одного разу прийшли до нього на суд дві жінки з дитиною і просили
розсудити їх.
І сказав царь: Розрубіть дитя навпіл і віддайте половину одній і
половину іншій.
І відповідала та жінка, якої син був, бо схвилювалась вона вся від
жалю до сина свого: О, господарю мій! Віддайте їй цю дитину живою і не
умертвляйте її.
А інша говорила: Нехай він не буде ні мені, ні тобі, рубіть.
І відповідав царь і сказав: Віддайте цій живе дитя, і не умертвляйте
його; вона – його мати.
І почув Ізраїль про суд, як розсудив царь; і почали боятися царя, бо
побачили, що мудрість Божа в ньому, щоб правити суд.
3) Незважаючи на мудрість, життя царя Соломона не було спокійним. І
звернувся одного разу цар Соломон за порадою до придворного мудреця із
проханням: «Допоможи мені – дуже багато що в цьому житті здатне
розлютити мене. Я дуже підпадаю під вплив пристрастей, і це мені заважає!»
На що мудрець відповів: «Я знаю, як допомогти тобі. Надінь це кільце – на
ньому висічено фразу: «ЦЕ МИНЕ!» Коли нахлине сильний гнів або сильна
радість, подивись на цей надпис, і він тебе зупинить. В цьому ти знайдеш
спасіння від пристрастей!» Соломон зробив так, як велів мудрець і знайшов
спокій. Але настав момент, коли, поглянувши, як завжди, на кільце, він не
заспокоївся, а навпаки – ще більше розлютився. Він зірвав його з пальця і
хотів закинути його чимдалі в ставок, але раптом помітив, що і на внутрішній
стороні кільця був якийсь надпис. Він придивився і прочитав: «І ЦЕ ТЕЖ
МИНЕ…»

Йона
Йона — ім'я, що отримав в Старому заповіті пророк Ізраїльського царства
близько VII ст. до н. е., головний персонаж однойменної Книги пророка Йони,
відомий тривалою мандрівкою в череві риби.
Його батько, Амітай, походив з коліна Звулун, а мати - з коліна Ашера. У
їхньому будинку, в місті Царфат жив в період трирічного голоду пророк Елія.
Коли малолітній Йона тяжко захворів, і подих його вже минулося, пророк зумів
силою своєї молитви повернути його до життя.
Пізніше Йона став учнем Елія. А після 713 р. до н.е. став учнем пророка
Еліші, який і присвятив його в пророки.
У 705 р. до н.е. за дорученням Еліші помазав на царство в Ізраїлі
(Північному царстві) полководця Йеу, сина Німші. Відразу після помазання
Йеу склав змову проти правлячого в Ізраїлі царя Йеорама. Він вибив увесь його
рід та знищив усі доми Баал в Ізраїлі, як і було предречено Богом пророку Елія
на горі Синай.
Після цього Йона передав новому царю слова Творця: «За те, що ти зробив
праведне в Моїх очах і зробив над будинком Ахава все, що було у мене на
серці, твої нащадки до четвертого покоління будуть сидіти на престолі Ізраїля».
Йона також передбачив, що захоплені арамейцями землі Ізраїлю будуть
повернуті. Це пророцтво здійснилося в царювання правнука Йеу - Яровама, що
зійшов на престол в 646 р. до н.е.
Пізніше Всевишній направив Йону в Єрусалим з попередженням, що місто
невдовзі буде зруйноване. Але оскільки жителі Юди (Іудеї) зробили щире
каяття, виконання грізного вироку було відкладено. А Йону стали називати
лжепророком.
Йона у череві риби
Пророк Іона жив після пророка Єлисея. Одного разу Господь повелів йому
йти в язичницьке місто Ніневію, столицю Ассирійського царства, і сповістити
жителів цього міста, що Господь знищить їх, якщо вони не покаються. Та Іона
не хотів іти з проповіддю до ворогів народу ізраїльського і не послухався
голосу Божого. Він сів на корабель, який відбував до іншої країни. Але раптом
на морі піднялася сильна буря. Кораблю загрожувала загибель. Усіх, хто був на
ньому, охопив жах. Корабельники вирішили кинути жереб, щоб довідатись,
через що їх спіткало таке лихо. Жереб випав на Іону. Іона зізнався у своєму
гріху і сказав: "Так, я згрішив перед Господом! Киньте мене в море, і буря
втихне". Коли його кинули у море, буря втихла. З волі Божої пророка
проковтнула величезна риба, яка в Біблії названа китом. Іона три дні і три ночі
пробув у череві кита, молячись Богу про помилування. Тут Господь явив
особливу Свою славу, Він зберіг його неушкодженим у череві кита і помилував
його.
Через три дні кит викинув пророка живим на берег. Після цього Іона пішов
у Ніневію для виконання волі Божої. Цілий день він ходив містом і
проповідував усім, кажучи: "Ще сорок днів, і Ніневію буде зруйновано!"
Мешканці повірили його словам. Вони, разом з царем, наклали на себе піст,
стали молитися і каятися у своїх гріхах. І Господь помилував їх.
Та Іона заремствував на таке милосердя Боже і просив собі смерті у Бога.
Ймовірно, він гадав, що його вважатимуть лжепророком.
Господь і цього разу врозумив Іону. Перед наметом, який Іона розкинув
для себе поблизу Ніневії, за одну ніч виросла велика рослина і захищала його
від сонячної спеки. Але на другий день черв`як підточив цю рослину, і вона
всохла. Іона вельми сумував за всохлою рослиною.
Тоді Господь сказав йому: "Ти жалкуєш за рослиною, над якою не
трудився і якої не плекав. То хіба ж Я можу не пожаліти Ніневії, міста
великого, в якому понад сто двадцять тисяч чоловік, не здатних розрізнити, де
права, а де ліва рука, і безліч худоби?"
Триденне перебування пророка Іони у череві кита і чудесне спасіння його
були прообразом триденної смерті і Воскресіння Христа Спасителя.
 4. Книги навчальні, або поетичні (Йова, Еккелезіястова, Приповісті
Соломонові, Пісня над піснями, Книга псалмів).

Йова
Книга Йова (Книга Іова, Йов) — книга Старого Завіту Біблії та Танаху.
Книга названа за іменем головного персонажу — «Йова».
Книга постала імовірно у V ст. до н. е., тобто в часи коли ізраїльтяни з
болем пізнавали, що повернення з неволі до Єрусалима не супроводжується так
довго очікуваним щастям і добробутом. Поетична частина книга є більш
ранньою. Прозовий пролог та епілог є більш пізніми частинами. Остаточного
вигляду книга набрала у часи Селевкідів у III ст. до н. е., з цього періоду
походить ймовірно гімн на честь мудрості та промова Елігу.
Книга Йова — високопоетичний твір Святого Письма, складається із трьох
частин: прологу та епілогу, написаних прозою та середньої частини написаної
віршами.
Окрім того, деякі біблісти у межах цього поділу виділяють таку структуру:
1. Пролог (глави 1-2);
2. Діалог (глави 3-31), у якому проходить диспут між Йовом та його трьома
приятелями;
3. Поява Елігу (глави 32-37), де містяться чотири промови Елігу;
4. Господь втручається та промовляє до Йова, Йов відповідає (глави 38-42:6);
5. Пролог (42:7-17).

Перша частина
Книга починається із представлення її головного героя (Розд. 1-2).
Йов Багатостраждальний відрізнявся справедливістю, усе життя
намагався догодити Богу. Господь нагородив його за благочестя великими
благами. Він володів стадом, в якому були сотні голів великої рогатої худоби і
тисячі дрібної. У нього було семеро синів. Та диявол позаздрив Йову. Він став
зводити наклеп перед Богом на праведного Йова. «Хіба задарма богобоязкий
(праведний) Йов? Відбери у нього все що у нього є, — ось побачиш тоді,
благословлятиме він тебе?» Бог же, щоб показати всім, наскільки вірний Йому
Йов, і щоб навчити людей терпінню в їхніх стражданнях, дозволив дияволу
забрати у Йова усе, що той мав. І ось одного дня розбійники вкрали в Йова усю
його худобу, поперебивали наймитів, а страшний вихор із пустелі зруйнував
дім, в якому зібрались Йовові діти, і всі вони загинули. Та Йов не тільки не став
ремствувати на Бога але й сказав: Господь дав, Господь і взяв: нехай буде ім'я
Господнє благословенне".
Однак посоромлений диявол не вгамувався. Він знову став зводити наклеп
на Йова: «Людина віддасть за своє життя усе чим володіє: та торкнись
тільки її кісток, його тіла (тобто врази його хворобою), — побачиш чи
благословлятиме він тебе?» Бог дозволив дияволу позбавити Йова ще й
здоров'я. І ось Йова вразила страшна хвороба — проказа. Тоді навіть Івова
дружина стала вмовляти його сказати якесь слово проти Бога. Але Йов і цього
разу не згрішив вустами своїми: Але він сказав їй: ти говориш як одна з
безумних: невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо
приймати?;
 Друга частина
Після короткого вступу вміщено довгий поетичний діалог у формі розмови
чотирьох приятелів, що становить основну другу частину Книги (Розд. 1-2).
Сім днів вони мовчки оплакували його страждання; нарешті вони стали втішати
його, запевняючи, що Бог справедливий, і якщо він страждає тепер, то страждає
за якісь гріхи свої, в яких повинен покаятися. Втішаючи його друзі вступають у
суперечку і намагаються знайти в Йова будь-які гріхи, які виправдали б його
нещасну долю, як доцільну і осмислену. Але і в такому стражданні Йов жодним
словом нарікання не згрішив перед Богом. Він твердить, що не згрішив і
відкидає цю думку друзів.
Поетична частина Книги закінчується виступом самого Бога. Спочатку Він
звертається до Йова і за допомогою численних питань підводить його до
усвідомлення того, що людина не має права піддавати сумнівам вироки Бога,
безконечно мудрого і всемогутнього, навіть коли вони є незрозумілими для
людського розуму. Вислухавши аргументи Бога, Йов визнає нерозважливість
своїх слів, якими він домагався пояснень від Бога.
Тоді до нього прийшли друзі: Елифаз феманитянин, Вилдад савхеянин і
Софар наамитянин. І намагалися усіляко підтримувати його: І сиділи з ним на
землі сім днів і сім ночей; ніхто не говорив йому ні слова, тому що бачили що
страждання його дуже великі;
Але Йов залишався твердим, не втрачав надії на милосердя Боже і лише
прохав Бога засвідчити що він терпить усе незавинивши.
І не перестава вірити, що все ж таки Бог згадає про нього і позбавить
страждань.
Епілог
В епілозі (Розд. 42) засуджуються висновки приятелів Йова й коротко
розповідається про щасливе повернення Йовові його давнього благополуччя.
Скоро він зцілився від своєї хвороби і розбагатів вдвічі більше, ніж раніше. У
нього знову народилося семеро синів і три дочки. Він прожив після цього в
щасті 140 років і помер у глибокій старості, залишивши всім приклад терпіння.

Екклезіястова
Книга Екклезіястова (або Проповідника) – книга Старого Завіту Біблії та
Танаху. Проповідник ставить питання про сенс людського життя-буття на
землі. Людина хоч і бачить, що у природі панують постійні закони і що на
Землі є багато доброго, проте розв'язати всі проблеми буття людина
неспроможна. Проповідник приходить до висновку, що людина обмежена, що
вона не в силі збагнути шляхи Божого Провидіння. Інакше кажучи, вона
повинна шанувати Божу волю й виконувати її, бо в тому й полягає весь сенс
людського існування на землі.
Смисл життя автор «Еклезіаста» бачить лише у вшануванні Бога: «Бога
бійся і заповідей Його дотримуйся, тому що в цьому все для людини».
Автор, час написання
Назва Книги: «Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі»
(Екл. 1:1), наводить на думку що її автором був славний своїм багатством і
мудрістю цар Соломон. У дійсності це не так. За традицією сапєінціальних
творів, невідомий мудрець ІІІ ст. до н. е. приписав свій текст Соломонові,
значення і місце якого в царині мудрості Ізраїля були загальновизнаними. Ким
насправді був автор — невідомо, тим більше, що ім'я яким він представляється,
Когелет, не є власним іменем, а означає головуючого на зборах.
Зміст
Книга розпочинається славнозвісною фразою « …марнота марнот — геть
усе марнота» (Екл. 1:2). Марнотою є навіть мудрість, каже проповідник, вона
приносить розчарування. Здобуваючи й посідаючи мудрість, людина замість
радіти, зазнає немало прикрощів. Не менше розчарувань приносить гонитва за
приємностями та вигодами життя. Вони також — марнота та гонитва за вітром.
Суспільна нерівність і несправедливість доповнюють сумну картину життя
на світі. Показавши згубні наслідки надмірного прагнення до багатства, автор
повертається до головної лінії своїх роздумів. Розчарування підстерігає й того,
хто вже зібрав велике багатство. Бо багатство не дає повного щастя — навпаки,
часто більше спокою має незаможна людина, навіть бідна.
Наступний урок стосується розчарування викликаного однаковою долею
справедливого і безбожного. Хоча справедливим часто не щастить, а
підступним йдеться добре, треба завжди боятися Бога й не піддаватися
розчаруванню, попри те, що навіть мудрець не може збагнути встановлений
Творцем порядок. Багато уваги автор приділяє непостійності примхам долі.
Незважаючи на зусилля, яке людина вкладає у якусь справу, на її здібності і
мудрість, результат діяльності не завжди задовільняє і не завжди відповідає
задуманому.
Книга закінчується закликом звернення до учня, аби той радо користувався
благами життя. Але нехай пам'ятає про Божий суд, нехай пам'ятає про свого
Творця, перш ніж прийдуть лихі дні і нелегка старість.
Епілог походить, з певністю, від учня Проповідника. Він містить похвалу
Проповіднику й підсумовує все навчання Книги, виражене у настанові: Бога
бійся, заповіді виконуй, приготуйся на суд.
Цитати
 З великої мудрості постає й велика скорбота, і той, хто множить знання,
примножує гризоти.
 Краще почути від мудрого докір, ніж від дурного пісню.
 Горе тобі, країно, чий цар — невільник, і чиї князі бенкетують з самого
ранку.
 Нема на землі праведника такого, що творив би благо і жодного разу не
погрішив.
 Бога бійся, шануй його заповіти, бо це кожному випадає, бо кожну справу
Бог прикличе до суду над усім потаємним — лихим і добрим.
Афоризми
 Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться.
Нема нічого нового під сонцем. (Екл. 1:9)
 Усе марнота й гонитва за вітром. (Екл. 1:14)
 На все свій час (Екл. 3:1-8)
 Двом ліпше, ніж одному. (Екл. 4:9)
 Ліпше добре ім'я, ніж дорога олія. (Екл. 7:1)
 Хто копає яму, сам упаде до неї. (Екл. 10:8)
 Приповісті Соломонові
Це двадцята книга Старого Заповіту. Належить до навчальних поетичних
книг поряд з Книгою Йова, Книгою Псалмів, Книгою Еклезіястовою і Піснею
над Піснями.
Частини 1-3 приписуються безпосередньо Соломонові. Біблія детально
розповідає про отримання цим ізраїльським царем мудрості. По смерті Давида
ізраїльський престол перейшов до його сина, Соломона, і через деякий час до
нього уві сні явився Господь Ягве. Соломон, відмовившись від багатства і
довголіття, обрав «серце розумне, щоб судити народ…, розрізняти добре від
злого…». Як відомо, Соломон «проказав 3000 приказок», які і послужили,
скоріш за все, основою Книги приповістей.
Щодо 4 частини у самому тексті вказано: «І оце Соломонові приповісті, що
зібрали люди Єзекії, Юдиного царя».
А кожен з розділів 5 частини належить окремим авторам (30 розділ –
«слова Агура, Якеєвого сина», 31 розділ – «слова Лемуїла»). Але дехто
вважає, що за цими іменами стоїть сам Соломон.
Вона зовсім не містить описів якихось історичних чи міфологічних подій,
але містить роздуми людини про Бога і сенс буття. За жанром ця книга є
книгою поезії і має дуже багато стилістичних спільностей з книгою Псалмів: у
Приповістях теж, як і у Псалмах, певна теза часто розвивається шляхом
багаторазового повторення зі своєрідним "нарощуванням," або шляхом
протиставлення антитезі.
Книга складається з 31 розділу. Це поради, настанови, приписи, правила
для людей різного віку, здебільшого для молодих, стосовно багатства та
бідності, мудрості й невігластва, любові та зневаги до людей, ставлення до
батьків, милосердя, вміння поводитись. Написана у вигляді настанов, які батько
дає сину.
Батько говорить:
 «Сину мій! Якщо будуть схиляти тебе грішники, не погоджуйся. Якщо
будуть говорити: «йди з нами, зробимо засідку для вбивства, наберемо
всілякого коштовного майна» – не ходи разом із ними, утримай ногу твою від
тропи їхньої, тому що ноги їх біжать до зла і поспішають на пролиття крові.
 Не відмовляй у благодіянні тому, хто потребує цього, коли рука твоя в силі
зробити його.
 Не говори другу твоєму: «піди й прийди знову, і завтра я дам», коли ти маєш
при собі.
 Відкинь від себе облудність вуст, і лукавство язика прибери від себе.
 Очі твої нехай прямо дивляться, і вії твої нехай спрямовані будуть прямо
перед тобою.
 Подбай про тропу для ноги твоєї, і всі шляхи твої нехай будуть твердими.
 Піди до мурахи, ледарю, подивись на дії її і будь мудрим. Немає у неї ані
начальника, ані приставника, ані повелителя; але вона заготовлює влітку хліб
свій, збирає під час жнив їжу свою».
Багато з цих повчань нагадують народні прислів’я, виразні та влучні:
«Праця праведного – до життя, успіх нечестивого – до гріху», «Усі дні
 нещасного сповнені туги, а в кого серце веселе, в того завжди бенкет», «Товчи
дурного в ступі разом із зерном, не відділиться від нього дурість його».
За Приповістями, мудрий той, хто живе чистим, чесним, побожним
життям. Дурень, за Приповістями - це справжнє горе і для самого себе, і для
людей, які мають нещастя його оточувати. З відсутністю морального стрижня,
"мудрості" у Приповістях асоціюються такі риси "дурнів," як гордість, пиха,
хвалькуватість, нестриманість. Приповісті не знають "напівтонів": людина у
Приповістях або "мудра," або "дурень".
Цікаво, що на початку книги Приповістей (розділи 5-8) перед читачем
постають дві антагоністичні жіночі фігури:
 фігура аморальної жінки, спокусниці, з якою асоціюється усяке зло і яка веде
тих, кого вона спокушає, просто до могили.
 фігура самої Мудрості, яка каже сама про себе, що сам Бог мав її з Собою "на
початку Своєї дороги...".

Пісня над піснями

Пісня над піснями, Книга Пісень — книга Старого заповіту, що
приписується цареві Соломону і являє собою збірку любовних гімнів, які
розкривають взаємні почуття Соломона й Суламіти (Суламіфи) і вихваляють
красу одне одного.
Однак за цим дослівним значенням криється і алегорична думка. У Пісні
Пісень відтворено любов Ягве-Господа до свого народу Ізраїля, а також щиру
подружню любов. Йдеться отже про віковічну Божу любов до народу й кожної
окремої душі.
Назва Пісня Пісень означає: найкраща пісня, пісня над піснями. Книга є
збіркою пісень укладених у формі діалогу, чи монологу про взаємне кохання
«чорної, але гарної» мешканки Єрусалиму, на ім'я Суламіта, та її обранця, якого
часто ідентифікують із царем Соломоном. Можливо, саме із цієї причини
вважається, що Книга постала в часи Соломона - періоду достатку, багатства і
радості. Однак більш розповсюдженою є думка, що книга написана після
неволі, за Езри та Неємії (середина V ст. до н. е.).
Книга складається із п'яти пісень і за алегоричною інтерпретацією:
 У першій пісні (розд. Пісн. 1:5 - Пісн. 2:7) Ізраїль, який правдоподібно ще
перебуває у вигнанні, мріє про повернення на свою землю і про повернення до
неї Бога.
 Друга пісня (розд. Пісн. 2:8- Пісн. 3:5) наводять на думку про кінець неволі й
показує приготування до повернення
 Третя пісня (родз. Пісн. 3:6 - Пісн. 5:1) підготовляючи повернення до Юдеї,
розповідає про відновлення єдності з Богом, яка була розірвана внаслідок гріхів
Молодої, тобто народу.
 Четверта поема (розд. Пісн. 5:2 - Пісн. 6:3) описує як Неємія відбудовує Храм.
 П'ята і остання пісня розкриває Божі обітниці, дані народові, та розповідає про
остаточне навернення народу.
Епілог містить заохоту до вірності Богові. Заохота є тим потрібнішою, чим
більші зовнішні небезпеки. Вреші-решт духовна драма, якою є історія народу,
закінчується тріумфом любові Бога та повним і остаточним поєднанням з Ним.
 Наприклад:
1. Пісня пісень Соломона.
Молода:
2. Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша.
3. Запах пахощів твоїх найзапашніший, Розлите миро - твоє ім'я; Тому дівчата
тебе люблять.
4. Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми. Ми будемо
радіти й веселитися тобою, ми будемо твою любов понад вино хвалити. Яка ж
то насолода тебе любити!
5. Я чорна, але гарна, дочки єрусалимські, немов кедарські шатра, немов
шалманськії намети.
6. Ви не дивітеся на мене, що я засмагла, що мене осмалило сонце. Сини моєї
матері розсердились на мене, поставили мене стерегти виноградники. Та я не
стерегла виноградника мого власного.
7. Скажи мені, о ти, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти
розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів.
Хор:
8. Якщо не знаєш, о найкраща між жінками, то йди слідом за чередою й паси
твої козлята коло шатер пастуших.
9. Немов лошиця в колісницях фараона, ти в мене, моя люба!
10. Прегарні твої щоки у сережках, шия твоя - в намисті.
11. Ми тобі зробим золоті сережки зо срібними крапками.
Молода:
12. Тоді як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах.
13. Торбинка мірри - любий мій для мене, на моїх грудях спочиває.
14. Гроно кипрове - любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді.
Молодий:
15. Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої - голубки.
Молода:
16. Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша - сама
зелень.
Молодий:
17. Трями наших домів - із кедру, а наші бантини, - з кипарису.

Книга псалмів
Книга Псалмів (Псалтир)  — одна з книг Старого Заповіту Біблії. У
юдейській, католицькій і протестантській традиціях сучасна Книга Псалмів
містить 150 псалмів, а у православній — 151 псалом.
Книга Псалмів – це книга молитов на всі випадки: у скорботі, у відчаї, у
лихах, у сльозах покаяння і в радості після отриманої розради, у потребі подяки
і для вознесіння чистої хвали Творцеві.
Свою назву Книга Псалмів дістала від грецького слова “псало”, що означає
брязкати на струнах, грати. Цар Давид перший почав супроводжувати спів
складених ним богонатхнених молитов грою на музичному інструменті,
іменованому “псалтиріон”, схожому на арфу. У євреїв Книга Псалмів
називається “Тегилім”, що означає “хваління”.
 Всупереч апокрифічним історіям, в яких авторство псалмів приписують
винятково Давидові, нині вважають, що Псалтир є поетичною збіркою, яку
поступово написали кілька авторів.
Книга Псалмів, яка складалася протягом 8 століть. Цар Давид започаткував
цю книгу, склавши найбільшу кількість псалмів (більше 80-ти). Окрім
Давидових, до Книги Псалмів увійшли псалми: Мойсея – 1, Соломона – 3,
Асафа-прозорливця і його нащадків – 12; Емана – 1, Ефама – 1, синів Кореєвих
– 11. Інші псалми належать невідомим письменникам. Псалми складені за
правилами єврейської поезії і часто досягають дивовижної краси і сили.
 Часто на початку псалмів зустрічаються написи, які вказують на їхній зміст:
“молитва” (прохальний псалом), “хвала” (хвалебний псалом), “вчення”
(повчальний псалом).
 Інші написи вказують на спосіб виконання, наприклад: “псалом” – тобто з
акомпанементом на музичному інструменті – псалтирі; “пісня” – тобто
виконання голосом, вокальне; “на восьмиструнному іструменті”; “на
струнних інструментах”; “на духових інструментах”; “на гефському
інструменті” – тобто на цитрі.
Псалми призначалися для співу з музичним супроводженням у
Єрусалимському Храмі; вони надалі вживаються як і в громадському, так і
приватному поклонінні. Більшість псалмів — вираження хвали і поклоніння
Богові.
Псалтир століттями використовували як шкільний підручник, читали над
померлим, а також над хворим. З Псалтиря у давнину ворожили, і текст так
званого гадального Псалтиря, у якому до кожного псалма було пояснення, був
знаний уже в 11 столітті.
Текст Псалтиря був у числі найдавніших перекладів на слов'янську та
українську мови і поширився в Україні відразу після прийняття християнства.
Тематика
Тематично псалми поділяють на кілька груп: гімни, індивідуальні лементи,
спільні лементи, пісні довіри, індивідуальні псалми подяки, королівські псалми,
псалми мудрості, паломницькі псалми, літургічні псалми.
За іншою типологією псалми поділяють на: пісні Сіона (псалми 48, 76, 84,
87, 122, 134), історичні літанії (псалми 78, 105, 106, 135, 136), паломницькі
літургії (псалми 81, 21), літургії правосуддя (псалми 50, 82), літургії
входу (псалми 15, 24), змішані типи псалми (36, 40, 41, 68).
Наприклад (Псалми 1):
1
Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі
грішних, і не сидить на сидінні злоріків,
2
та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він
роздумує!
3
І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід
своєдчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому!
4
Не так ті безбожні, вони як полова, що вітер її розвіває!
5
Ось тому то не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних,
6
дорогу бо праведних знає Господь, а дорога безбожних загине!