Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
до лабораторного практикуму з курсу

«ТЕОРІЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ ТА ЕЛЕКТРОННИХ КІЛ»

(ЧАСТИНА 2)

для студентів факультету електроніки та

комп’ютерних технологій

Львів
Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка
2020
 Рекомендовано до друку
кафедрою сенсорної та
напівпровідникової електроніки
Протокол № 6 від 16.03.2020 р.

Методичні рекомендації до лабораторного практикуму з курсу «Теорія

електричних та електронних кіл». Частина 2 / М.О. Кушлик, І.М. Матвіїшин,
Д.П. Слободзян. – Львів. Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2022. –
49 с.

 ЛНУ ім. І. Франка, 2020

2
 ЗМІСТ

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 5
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ КІЛ ПОСТІЙНОГО СТРУМУ ІЗ
ЗМІШАНИМ З’ЄДНАННЯМ ОПОРІВ ……………………………...………...…..4

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №6
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕХІДНИХ ПРОЦЕСІВ В RС-КОЛІ ПРИ ПІДКЛЮЧЕННІ
ЙОГО ДО ДЖЕРЕЛА ПОСТІЙНОЇ НАПРУГИ ………………………………….10

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №7
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧАСТОТНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ПОСЛІДОВНОГО
КОЛИВАЛЬНОГО КОНТУРУ………………………………………...……….…15

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 8
ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕКТРАЛЬНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ЕЛЕКТРИЧНИХ
ФІЛЬТРІВ….…………………………………….………………………….……....22

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 9
ДОСЛІДЖЕННЯ НЕІНВЕРТУВАЛЬНИХ ТА ІНВЕРТУВАЛЬНИХ СХЕМ
УВІМКНЕННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ ПІДСИЛЮВАЧІВ …..……………….……....28

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 10
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК СИМІСТОРА………..42

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………...……….48

3
 ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 5
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ КІЛ ПОСТІЙНОГО СТРУМУ ІЗ
ЗМІШАНИМ З’ЄДНАННЯМ ОПОРІВ

Мета роботи: експериментальна перевірка закону Ома для ділянок кола,

повного замкненого кола та правил Кірхгофа.

Прилади та обладнання: джерело живлення – адаптер ~220 → 12 В, мультиметр

типу АХ-572, вольтметр В7-16А, макет для вимірювання струму
та напруги.

Теоретичні відомості
Електричні кола, в яких протікає постійний струм, називають колами
постійного струму. Електромагнітний стан таких кіл у разі сталих режимів
характеризується значеннями ЕРС та опором або провідністю елементів. У
такому випадку не виникає ЕРС самоіндукції та відсутні струми зсуву. Отже,
опір індуктивності практично дорівнює нулеві, а опір ємності настільки великий,
що ланцюг (коло) фактично розривається.
Основна задача розрахунку електричних кіл постійного струму полягає у
визначені сили струму за відомими значеннями ЕРС (напруг) і параметрами
ділянок кола або параметрів ділянок кола за відомими ЕРС і силі струму. Всі
інші величини однозначно визначаються через силу струму й параметри ділянок
кола.
Основними законами кіл постійного струму є закон Ома і два закони
Кірхгофа.
Закон Ома. Закон Ома для замкненого кола, що складається з послідовно
з'єднаних п опорів і джерела напруги (рис. 2.1), має вигляд:

Рис. 2.1. До визначення закону Ома

𝐼 = 𝐸/ ∑ 𝑅 = 𝐸/𝑅ек , (2.1)

де Rек — еквівалентний опір.

4
 Отже, струм є прямо пропорційний до ЕРС і обернено пропорційний до
суми опорів (в колі) усього ланцюга.
Для ділянки кола закон Ома можна записати у вигляді:

𝐼= = 𝑈 ∙ 𝐺, (2.2)

тобто струм є прямо пропорційний до напруги на ділянці кола та обернено

пропорційний до його опору.
З формули закону Ома випливає важливе співвідношення: напруга на
затискачах джерела дорівнює різниці між ЕРС і спадами напруг усередині
джерела, тобто:

𝑈 =𝐸−𝐼∙𝑅 , (2.3)

де Rо — внутрішній опір джерела.

Закони Кірхгофа. Перший закон Кірхгофа встановлює залежність між силами
струмів, що сходяться у вузлах розгалуженого електричного ланцюга, і для n
ланцюгів у вузлі можна записати у вигляді рівняння:

∑ 𝐼 = 0, (2.4)

тобто алгебраїчна сума сил струмів, що сходяться в будь-якому вузлі

електричного ланцюга, дорівнює нулеві.
Для того, щоб підсумувати сили струмів, необхідно врахувати їхні
напрямки: усі ті, що напрямлені до вузла, беруться зі знаком позитивним, усі ж,
які витікають із вузла – з негативним. Для вузла схеми, наведеної на рис. 2.2,а
рівняння (2.4) приймає вигляд:

𝐼 − 𝐼 − 𝐼 + 𝐼 = 0, (2.5)

Другий закон Кірхгофа встановлює залежність між електрорушійними

силами (ЕРС), що діють в замкнутому контурі, і спадом напруги на елементах
цього контуру. Математично залежність для контуру, що має m джерел ЕРС і n
пасивних елементів, записується формулою:

∑ 𝐸 = ∑ 𝐼 ∙ 𝑅 , (2.6)

тобто алгебраїчна сума ЕРС, що діють у будь-якому замкненому контурі,

дорівнює алгебраїчній сумі спадів напруг на всіх ділянках цього контуру.

5
 а) б)
Рис. 2.2. До визначення першого (а) і другого (б)законів Кірхгофа

Для визначення знаків додатків необхідно обійти замкнутий контур у

будь якому напрямку. Сили струмів й ЕРС, що збігаються з напрямком обходу,
узяти з одним знаком (наприклад, "+ "), а струми й ЕРС, що мають напрямок,
протилежний до напрямку обходу– з протилежним знаком (" - "). Наприклад, для
контуру abcd складного ланцюга (рис. 2.2, б), роблячи обхід у напрямку стрілки,
показаної усередині контуру, одержимо рівняння:

𝐸 −𝐸 + 𝐸 = 𝑅 𝑅 + 𝑅 𝑅 + 𝑅 𝑅 , (2.7)

Розглянемо цей метод на прикладі кола (рис. 2.3), що містить 6 гілок і 4

вузли. Відомі значення всіх ЕРС і опорів, необхідно визначити струми у всіх
гілках.

Рис.2. 3. - Електричне коло, яке містить 6 гілок та 4 вузли

6
 Згідно з першим законом Кірхгофа складаємо кількість рівнянь на
одиницю меншу, ніж число вузлів, тобто 3 рівняння. Згідно із другим – ще
необхідні 3 рівняння. Тому загальне число рівнянь (згідно першого і другого
законів Кірхгофа) повинно дорівнювати числу невідомих, тобто 6 (при наявності
у наведеному розгалуженому колі 6-ти гілок, у кожній з яких протікає струм
різних величин).
Для складання рівнянь згідно першого закону Кірхгофа вибираємо
довільний напрям струму в кожній гілці – відзначаємо їх пунктиром. Струми, які
сходяться до вузла, приймаємо зі знаком «+», а ті, що витікають – зі знаком «-».

Для вузла «А»: 𝐼 −𝐼 + 𝐼 =0 . (2.8)

Для вузла «В»: 𝐼 −𝐼 + 𝐼 =0 . (2.9)

Для вузла «С»: 𝐼 −𝐼 − 𝐼 =0 . (2.10)

Щоб скласти рівняння з використанням другого закону Кірхгофа,

вибираємо напрямки обходу замкнутих контурів – наприклад, за годинниковою
стрілкою.
ЕРС і струми, напрямки яких збігаються з прийнятим напрямом обходу
контурів вважаються позитивними, а ті, що не збігаються – негативними. При
складанні рівнянь згідно із другим законом Кірхгофа в кожне нове рівняння
повинна входити хоча б одна нова гілка.

Контур АВС: 𝐸 − 𝐸 = 𝐼 (𝑟 + 𝑟 ) − 𝐼 (𝑟 + 𝑟 ) + 𝐼 𝑟 . (2.11)

Контур АСД: 𝐸 − 𝐸 = 𝐼 (𝑟 + 𝑟 ) + 𝐼 (𝑟 + 𝑟 ) + 𝐼 𝑟 . (2.12)

Контур ВСД: 𝐼 𝑟 +𝐼 𝑟 +𝐼 𝑟 =0 . (2.12)

Для розрахунку струмів I1:I6: розв’язуємо спільно рівняння (2.8)-(2.12).

Для перевірки правильності отриманих результатів складаємо баланс
потужності.

7
 Порядок виконання роботи

Рис. 2.4. Схема експериментального дослідження кіл постійного струму

1. Під’єднати міліамперметр між клемами 1(+) та 2(+).

2. Закоротити клеми 4-6 і 5-7.

3. Під’єднати вольтметр між клемами 8 та 9.

4. Ввімкнути адаптер.

5. Резистором R виставити струм у загальному колі 260 мА.

6. Заміряти напругу між клемами 8 та 9.

7. Під’єднати мультиметр (включити його в режимі «Вотльтметра») до клем

2 і 3 та заміряти спад напруги на резисторі R1.

8. Під’єднати мультиметр з клеми 2 на клемму 3, а з клеми 3 на клему 4 та

заміряти спад напруги на резисторі R2.

9. Під’єднати вольтметр з клеми 4 на клему 9, а з клеми 3 на клему 4, та

заміряти напруги на паралельній вітці кола.

10.Зняти перемичку з клем 4-6. Підключити мультиметр (в режимі

міліамперметра) між клемами 4 та 6. Заміряти струм, який протікає через
R3.

8
11.Поміняти місцями перемичку 5-7 та міліамперметр 4-6 . Заміряти струм,
який протікає через R4. Результати вимірювань занести у таблицю.

I3 Uж UR1 UR2 UR3-R4 IR3 IR4

12.Змінити номінал потенціометра R1 та повторити вимірювання пунктів 7-

11.

13.Змінити номінал потенціометра R2 та повторити вимірювання пунктів 7-

11.

14.Змінити номінал потенціометра R3 та повторити вимірювання пунктів 7-

11.

15.Змінити номінал потенціометра R4 та повторити вимірювання пунктів 7-

11.

16.Відповідно до отриманих даних перевірити виконання законів Ома та

Кірхгофа.

17.Встановити напругу 5 В між виходами 3 і 4, змінюючи номінали резисторів

R2, R3, та R4.

18.Визначити класи точності для кожного з приладів та визначити їх похибки

вимірювань.

9
 ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 6
ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕХІДНИХ ПРОЦЕСІВ В RС-КОЛІ ПРИ
ПІДКЛЮЧЕННІ ЙОГО ДО ДЖЕРЕЛА ПОСТІЙНОЇ НАПРУГИ

Мета роботи: вивчення впливу параметрів електричного кола на параметри

перехідного процесу в ньому.

Прилади та обладнання: осцилограф С1-64, джерело живлення – адаптер ~220

→ 12 V, схема для вимірювання перехідних процесів.

Теоретичні відомості
Перехідні процеси в колах першого порядку з джерелом постійної напруги
можуть виникнути як при підключенні джерела до кола, так і за умови
стрибкоподібної зміни її схеми або параметрів її елементів. У цьому разі можуть
бути як нульові, так і ненульові початкові умови.
Відбуваються перехідні процеси при комутаціях. Перехідні процеси
відбуваються лише у колах, до складу яких входять реактивні елементи.
Вважають, що комутації у колах відбуваються миттєво, тобто їх тривалість
дорівнює нулю. t0- – момент часу перед комутацією, t0+ – момент часу після
комутації. Для розрахунку перехідних процесів наряду з законами Ома та
Кірхгофа використовуються два закони комутації.
I-й закон: Струм через індуктивність до комутації дорівнює струму в момент
комутації і надалі починає змінюватись як раз із цього значення.

і𝐿(0−) = і𝐿(0) = і𝐿(0+). (3.1)

II-й закон: Напруга на конденсаторі до комутації дорівнює напрузі в момент

комутації, і надалі починає змінюватись як раз із цього значення.

𝑢С(0−) = 𝑢С(0) = 𝑢С(0+). (3.2)

Значення струмів і напруг в колі до комутації називають початковими

умовами. А значення і𝐿(0−) та 𝑢С(0−) називають незалежними початковими
умовами.
При нульових початкових умовах котушка являє собою обрив у колі, а
конденсатор – коротке замкнення.
Методику аналізу перехідних процесів, що виникають в нерозгалуженому
колі першого порядку разі підключення до нього джерела постійної напруги за
нульових початкових умов, розглянемо на прикладі кола RC (рис. 3.1).

10
 Рис. 3.1. Схема електричного RC кола

Використовуючи другий закон Кірхгофа для цього кола після комутації

можна записати 𝑈 + 𝑈 = 𝐸 , або

𝑈 + 𝑅𝐶 = 𝐸. (3.3)

Загальний розв’язок цього неоднорідного рівняння

𝑈 =𝑈 св
+𝑈 пр
. (3.4)

З огляду на те, що вимушена складова напруги в розглянутому колі 𝑈 пр

=
𝐸, а вільна складова визначається виразом 𝑈 св (𝑡) = 𝐴𝑒 , отримаємо

𝑈 (𝑡) = 𝐴𝑒 + 𝐸. (3.5)

Тут p – корінь характеристичного рівняння

1 + 𝑅𝐶 = 0. (3.6)

Звідси

𝑝 = − 1⁄𝑅𝐶 = −1⁄𝜏 . (3.7)

uвим, івим – вимушена складова, це такі струми і напруги, які виникають у

колах, коли перехідні процеси вже давно закінчились. Вимушені складові
виникають під дією зовнішніх джерел і розраховуються стандартними методами.
uвіл, івіл – вільна складова, яка не залежить від зовнішніх джерел, і виникає
за рахунок енергії, накопиченої в реактивних елементах.

11
 Постійну інтегрування А знайдемо з початкових умов: 𝑈𝑐(0) = 0.
Підставивши це значення у формулу 𝑈 (𝑡), отримаємо 0=А+Е. Звідси А=-Е. При
цьому остаточний розв’язок рівняння матиме вигляд

𝑈 (𝑡) = −𝐸𝑒 + 𝐸 = 𝐸(1 − 𝑒 ). (3.8)

Швидкість зміни напруги, а отже, і тривалість перехідного процесу

залежить від постійної часу кола, яку в даному колі можна визначити як
проміжок часу, після закінчення якого напруга в колі зростає до (1- е-1)≈ 0,632
свого встановленого значення.
Відповідні графіки струму в колі та спадів напруги на конденсаторі та
опорі зображено на рис. 3.2. З рисунку видно, що згідно з другим законом
Кiрхгофа, в будь-який момент часу алгебраїчна сума спадів напруг у колі
дорівнює нулю.

a)

б)

Рис. 3.2. Графік зміни миттєвої напруги в RC колі після комутації:

а) процес увiмкнення джерела напруги (рис. 1.1: перемикач s в позиції 1);
б) – процес розряджання конденсатора (рис. 1.1: перемикач s в позиції 2)

12
 Розглянемо зміст сталої часу: якщо t = τ, то

𝑢 (𝑡) = −𝑢 (𝑡) = = , (3.9)

𝑖(𝜏) = − . (3.10)
∙

Отже, стала часу t дорівнює інтервалу часу, за який напруга i струм в колi
RC зменшуються за абсолютною величиною в режимi вiльних коливань у e =
2,72 разiв.
Стала часу електричного кола – величина, що характеризує електричне
коло з одним iнерцiйним елементом (iндуктивнiстю чи ємнiстю) i дорiвнює
довжинi пiддотичної до кривої вiльної складової перехiдного струму.
Зі знайдених рiшень виходить, що процес зменшування напруги та струму
продовжується нескiнченно, але практично вiльнi коливання вважають
закiнченими при t > 2,3·τ, коли uC = 0,1·E або при t > 4,6·τ, коли uC = 0,01·E.
Вважається, що тривалiсть перехiдного процесу становить tпер = 4,6·τ.

Порядок виконання роботи

1. Під’єднати до макета осцилограф, згідно схеми зображеної на рис. 3.3, та

виставити на ньому режим очікування.

Рис. 3.3. Схема дослідження перехідних процесів в RС колах

2. Перемикачем встановити мінімальне значення R та С (положення 5) згідно

таблиці.

13
 положення Ємність, мкФ Опір, Ом
1 125,5 830
2 58,3 834
3 24,7 830
4 12,5 835
5 4,8 825

3. Для процесів зарядки (натискання кнопки) виставити на “синхронізація А“

полярність “+” і ручкою “рівень“ добитися початку зарядки на початку
координат. Повторні вимірювання провести для всіх 5-и варіантів.

4. Аналогічно для процесу розрядки (відпускання кнопки), помінявши

полярність на ”–“, виміри провести для 5-и варіантів.

5. Обчислити для кожного з варіантів сталі часу перехідного процесу 𝜏 = 𝑅𝐶

та порівняти з експериментально отриманими результатами постійної часу
заряджання та розряджання (𝜏 – час, протягом якого величина I чи U
збільшується / зменшується в е разів).

6. На основі отриманих результатів зробити висновки.

14
 ЛАБОРТОРНА РОБОТА № 7
ДОСЛІДЖЕННЯ ЧАСТОТНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ПОСЛІДОВНОГО
КОЛИВАЛЬНОГО КОНТУРУ

Мета роботи: вивчення впливу параметрів електричних кіл на форму їх

частотних характеристик.

Прилади та обладнання: генератор сигналів низькочастотний прецизійний ГЗ-

110; вольтметр універсальний В7-16А; макет вимірювальної
схеми; (R= 0,1 Ом).

Теоретичні відомості
1.1.Умови та ознаки резонансу напруг
Послідовним коливальним контуром називають коло, що складається з
послідовно з’єднаних котушки індуктивності L та конденсатора C (рис. 4.1). Опір
r враховує втрати в елементах контуру.

Рис. 4.1. Схема послідовного коливного контуру

Коло називають коливальним контуром, бо процес розряду конденсатора

через індуктивність носить коливний характер.
Комплексний опір кола визначається

̇ вх ̇
𝑍вх = ̇̇
= ̇
= 𝑟 + 𝑗𝜔𝐿 − 𝑗 = 𝑟 + 𝑗𝑥 = 𝑧𝑒 , (4.1)

У послідовному контурі можливе явище електричного резонансу.

Резонансом називають різке зростання амплітуди вимушених коливань при
наближенні частоти зовнішнього гармонійного впливу до частоти власних
коливань контуру. Рівність xL=xC є умовою виникнення резонансу в
послідовному коливному контурі.

15
 Перша ознака резонансу в послідовному коливному контурі.
Амплітуда струму в колі за резонансу приймає максимальне значення

𝑈
𝐼 = 𝑟. (4.2)

В інших випадках амплітуда струму становить

𝐼 = . (4.3)
√

Друга ознака резонансу напруг в послідовному коливному контурі.

Напруги на реактивних елементах при резонансі є рівними за амплітудами і
протилежними по фазі.

1.2. Первинні та вторинні параметри послідовного коливного контура

Первинними параметрами послідовного коливного контуру є величини
інтуктивності L, ємності С та активного опору r.
Розглянемо, які параметри відносяться до вторинних.
Це резонансна частота контуру або частота власних коливань, що
визначається лише параметрами контуру:

𝜔 = 1/√𝐿𝐶. (4.4)

Величину = 𝜌 називають хвильовим або характеристичним опором

контура.
Резонансні властивості контура характеризуються його добротністю.
Добротністю контуру називають відношення напруги на реактивному елементі
(індуктивності чи ємності) за умови резонансу до напруги, що діє на вході
контуру, або відношення хвильового опору контуру до активного опору.

𝑄= = = = = . (4.5)

Величина, обернена до добротності, має назву загасання контуру.

𝑑= = . (4.6)

1.3. Комплексні функції та частотні характеристики

Для аналізу та опису частотно-вибіркових властивостей коливальних
контурів використовують комплексні вхідні та передавальні функції.

16
Найбільший інтерес при вивченні послідовних контурів становить комплексна
передавальна функція по напрузі KU(jω).
Комплексною передавальною функцією кола (комплексним коефіцієнтом
передачі) називають відношення комплексних амплітуд струму та напруг, що
діють на різних клемах затискачів.
Комплексна передавальна функція по напрузі:

̇ вих
𝐾 (𝑗𝜔) = ̇ вх
. (4.7)

Частотними характеристиками контру називають залежності компонент

(модуля та аргументу, ВЧХ і МЧХ) комплексних фанкцій від частоти.
Резонансними характеристиками називають залежність амплітуди струму
в контурі або напруг на його елементах від частоти.
Налаштувальні характеристики контуру – це залежність амплітуди
струму в контурі від значення його ємності або індуктивності.

1.4. Комплексна передавальна функція по напрузі

Комплексні передавальні фанкції по напрузі послідовного коливального
контуру розрізняють злежно від того, напруга на якому з його елементів є
вихідною (рис. 4.2)

Рис. 4.2. Варіанти схем послідовного коливального контуру

17
 Передавальна функція по напрузі на активному опорі

̇ ̇ ( )
𝐾 (𝑗𝜔) = ̇
= ̇
= 𝑟𝑌(𝑗𝜔) = = 𝑒 . (4.8)
( )

Цьому випадку відповідає амплітудно-частотна та фазо-частотна

характеристики:

𝐾 (𝜔) = ; 𝜑 (𝜔) = −𝑎𝑟𝑐𝑡𝑔𝜉. (4.9)

Передавальна функція по напрузі на ємності

̇ ̇
𝐾 (𝑗𝜔) = ̇
= ̇
= 𝑌(𝑗𝜔). (4.10)

1 1
𝜔 1
= 𝑒 = 𝑒 =
𝑗𝜔𝑟𝐶 1 + 𝜉 𝑗𝜔 𝑟𝐶 𝜔 1+𝜉
( )
= 𝑒 . (4.11)

Їй відповідають частотні характеристики

𝐾 (𝜔) = ; 𝜑 (𝜔) = − − 𝑎𝑟𝑐𝑡𝑔𝜉. (4.12)

Покажемо графіки відповідних характеристик (рис. 4.3):

Рис. 4.3. Комплексні передавальні функції по напрузі

18
 Чисельно передавальні функції, або коефіцієнти передачі по напрузі
показують, у скільки разів напруга на відповідному елементі є більшою, ніж
напруга, що діє на вході контуру. З отриманих співвідношень, зокрема, випливає,
що за умови резонансу напруги на реактивних елементах в Q разів перевищують
вхідну напругу, а напруга на активному елементі дорівнює йому.

1.5. Смуга пропускання послідовного коливального контуру

Смугою пропускання послідовного коливного контуру називається діапазон
частот поблизу резонансної, на межах якого значення амплітудної
характеристики контуру знижується до рівня ≈ 0,707 від свого
√
максимального значення.
Смуга пропускання включає в себе частоти від нижньої граничної до
верхньої граничної (рис. 4.4).
Різницю граничних частот називають абсолютною пропускною
здатністю.
Відношення різниці граничних частот до резонансної частоти має назву
відносної пропускної здатності.

Рис. 4.4. Амплітудно-частотна характеристика контуру

Смуга пропускання послідовного коливального контуру визначається його

добротністю і є обернено пропорційною до неї. Щоб змінити смугу пропускання,
необхідно змінити добротність контуру.

𝜔 𝜔 = . (4.13)

19
 Порядок виконання роботи

1. Скласти схему зображену на рис. 4.5 звертаючи особливу увагу на полярність

виходів макету та вольтметра В7-16А

Рис. 4.5. Схема дослідження параметрів резонансу в послідовних коливних RLC

контурах

2. Обчислити резонансні частоти для значень L та C відповідно до варіанту

даних поданих в таб. 4.1:

Таб. 4.1
Варіант № 1 Варіант № 2 Варіант № 3 Варіант № 4
Завдання 1
Положення Положення Положення Положення
1 2 3 1
перемикача перемикача перемикача перемикача
R, Ом 1,0 R, Ом 1,2 R, Ом 1,1 R, Ом 1,0
C, нФ 11,1 C, нФ 10 C, нФ 22 C, нФ 11,1
L, мкГн 7,4 L, мкГн 18 L, мкГн 25 L, мкГн 7,4
Завдання 2
Положення Положення Положення Положення
3 4 5 4
перемикача перемикача перемикача перемикача
R, Ом 1,1 R, Ом 1,5 R, Ом 4,3 R, Ом 1,5
C, нФ 22 C, нФ 28 C, нФ 110 C, нФ 28
L, мкГн 25 L, мкГн 60 L, мкГн 315 L, мкГн 60

3. За поданими викладачем значеннями L та C провести вимірювання залежності

частоти ν від напруги U (дані занести в таб. 4.2). Побудувати графіки
залежності частоти ν від U та визначити νрез

20
 Таб. 4.2
ν, кГц U, mB νрез кГц Umax, рез mB

4. З графіка частотних залежностей визначити смугу пропускання контурів Δω.

5. Обчислити значення добротності контурів Q:

a) за експериментальними результатами ;
∆

b) за параметрами контурів 𝑄 =

5. Порівняти обчислені значення νрез та Q з експериментальними даними та

зробити висновки.

21
 ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №8
ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕКТРАЛЬНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ЕЛЕКТРИЧНИХ
ФІЛЬТРІВ

Мета роботи: дослідити основні характеристики та параметри RC-

фільтрів. Побудувати амплітудно-частотні
характеристики фільтрів низьких та високих частот,
смугових та режекторних фільтрів.

Теоретичні відомості

1. Види та класифікація електричних фільтрів

Електричний фільтр – пристрій, що пропускає струми одних частот і

затримує електричні струми інших частот. Електричні фільтри застосовуються
для виділення необхідної смуги частот в різних радіоприймальних пристроях та
підсилювачах, для подавлення гармонік на виході радіопередавальних
пристроїв, для подавлення промислових та інших завад при прийомі
радіосигналу, для зменшення змінної складової випрямленого струму та в лініях
затримки.

Фільтри, в залежності від розглядуваного параметра, поділяють на

наступні види.

1. За смугою пропускання
фільтри поділяються на:
а) фільтри нижніх частот, що
пропускають струми з частотами
від нуля до деякої частоти;

б) фільтри високих частот, що

Рис.1. Ідеальні амплітудно-частотні
характеристики фільтра низьких частот
(а), фільтра високих частот (б), смугового
фільтра (в) та загороджуючого фільтра (г).
пропускають струми від деякої
частоти до нескінченності;
в) смугові фільтри, що
пропускають струми в певній
смузі частот від f1 до f2 ;
г) загороджуючі (режекторні)
фільтри, що затримують струми
в певній смузі частот від f1 до f2 .

22
2. За побудовою фільтри розділяють на :

а) фільтри типу k, в яких добуток повздовжнього опору на поперечний опір

є постійним числом, що не залежить від частоти;

б) фільтри типу m, в яких добуток повздовжнього опору на поперечний опір

залежить від частоти.

3. За схемною реалізацією фільтри розділяють на :

- пасивні фільтри, що складаються тільки з пасивних елементів (резисторів,

конденсаторів, котушок індуктивності)
а) фільтри Т-типу;

б) фільтри П-типу;

в) фільтри Г-типу;

г) фільтри ТТ-типу.

- активні фільтри, що
містять
підсилювальний
елемент.

4. За типом
Рис.2. Принципові електричні схеми Т-подібних LC- застосованих
фільтрів типу k (а) та типу m (б). елементів фільтри
розділяються на LC-,
RC-, RL-, RLM-фільтри.

5. За числом ланок розрізняють напівланкові, одноланкові та багатоланкові

фільтри.

6. Крім того, існують пєзоелектричні та електромеханічні фільтри, фільтри на

поверхневих акустичних хвилях та ін.

Ідеальні амплітудно-частотні характеристики НЧ-фільтрів, ВЧ-фільтрів та

смугових фільтрів наведено на рис.1. Типові схеми k-фільтрів та m-фільтрів
наведено на рис.2. Принцип побудови Г-, Т-, П- і ТТ-фільтрів наведено на рис.3.

2. Основні характеристики та параметри електричних фільтрів

1. Амплітудно-частотна (передаточна) характеристика – залежність

коефіцієнта передачі k=Uвих/Uвх фільтра від частоти.

2. Фазочастотна характеристика – залежність зсуву фаз між напругами на

вході і виході фільтра від частоти.

23
3. Смуга пропускання (для смугових фільтрів) або смуга затухання (для

Рис.3. Схеми включення Г-фільтра (а), Т-фільтра (б), П-фільтра (в) та ТТ-фільтра (г).

режекторних фільтрів).

4. Рівень пропускання в смузі пропускання та рівень затухання в смузі затухання

– величина коефіцієнта передачі фільтра k у відповідних смугах.

5. Частота зрізу. Визначається на рівні 1/ 2 від рівня пропускання.

6. Вибірність фільтра. Визначається відношенням коефіцієнтів передачі між

рівнем пропускання та рівнем затухання.

7. Хвильовий (або характеристичний) опір фільтра. Рівний вхідному опору

фільтра при роботі на узгоджене навантаження.

Коефіцієнт передачі, рівень пропускання та рівень затухання фільтрів

часто приводять в спеціальних логарифмічних одиницях (децибелах) :
U
a  20lg вих  20lg(k ) . (1)
U вх

3. LC - фільтри.

LC-фільтри широко застосовуються в радіотехнічних пристроях (радіоприймачі,

радіопередавачі, генератори), які працюють на високих частотах. Вибірні
властивості таких фільтрів визначаються частотною залежністю реактивних
опорів котушки індуктивності та конденсатора. Перевагою таких фільтрів у
порівнянні з RC-фільрами є краща вибірність та невеликі втрати енергії. Разом з
тим, недоліком таких фільтрів є необхідність застосування моточних вузлів,

24
чутливість до магнітних полів, що викликає необхідність їх екранування та
великі габарити таких фільтрів при роботі на низьких частотах. Найбільш
поширені види LC- фільтрів наведено в таблиці 1.

4. RC - фільтри.

Вибірні властивості RC–фільтрів визначаються виключно залежністю від

частоти ємнісного опору конденсаторів. До переваг таких фільтрів слід віднести
простоту конструкції, нечутливість до магнітних полів, можливість побудови
малогабаритних схем для роботи на самих низьких частотах тільки за рахунок
Таблиця 1

збільшення опору резистора. Разом з цим, із-за великих втрат енергії в

25
резисторах, вибірність RC–фільтрів нижча за вибірність LC- фільтрів. Тому
пасивні RC–фільтри на практиці часто застосовуються в якості частотно-
залежного елемента активного фільтра, складовою частиною якого є підсилювач,
що компенсує втрати в RC–ланці. Найбільш поширені види RC–фільтрів
наведено в таблиці 1.

1. Для побудови електричного фільтра необхідні елементи,

характеристики яких залежать від частоти сигналу. Найбільш часто
застосовують котушки індуктивності і (або) конденсатори, в яких
частотозалежним є їх реактивний опір.

2. Змінювати частоти зрізу фільтрів можна змінюючи параметри

частотозадаючих елементів (котушок індуктивності та
конденсаторів).
3. Для побудови фільтра високої вибірності застосовують послідовне
включення декількох одинакових фільтрів (багатоланкові фільтри) або
використовують активні фільтри.

Порядок виконання роботи

1. Дослідження найпростіших RC–фільтрів

1. Зібрати схему експериментальної установки для дослідження найпростіших

RC-фільтрів (рис.4). Перевірити її працездатність. В якості вольтметра В1
використати вмонтований в лабораторний пристрій К4822-2 комбінований

Рис.4. Схема установки для дослідження фільтрів.

електровимірювальний пристрій. Встановити вольтметр В1 на діапазон

вимірювання змінної напруги 10 В.

2. Під’єднати вольтметр В1 до точок А і В схеми (див.рис.4). Виміряти величину

вхідної напруги фільтра Uвх. Під’єднати вольтметр до виходу схеми для
визначення вихідної напруги фільтра.

26
3. Змінюючи частоту генератора зняти залежність вихідної напруги
найпростішого RC-фільтра низьких частот (рис.2а) від частоти Uвих(f). Дані
занести в таблицю 2.

Таблиця
2.
U вих
f, Гц Uвих, В k а, дБ lgf
U вх

4. Розрахувати коефіцієнт передачі фільтра k=Uвих/Uвх, логарифмічний

U
коефіцієнт затухання a  20lg вих  20lg(k ) . Дані занести в таблицю 2.
U вх

5. Повторити пп.3-4 для найпростіших фільтрів високих частот (рис.5б),

смугового (рис.5в) та режекторного (рис.5г) фільтрів.

Рис.5. Найпростіші RC–фільтри низьких частот (а), високих

частот (б), смуговий (в) та режекторний (г).

6. Побудувати амплітудно-частотні характеристики a=a(lgf ) для всіх чотирьох

фільтрів.

7. Визначити основні параметри цих фільтрів: частоти зрізу, смуги пропускання,

смуги затухання (визначаються на рівні частот зрізу), рівні пропускання та
затухання (максимальне та мінімальне значення коефіцієнта передачі а в дБ),
вибірність фільтрів.

27
 ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 9

ДОСЛІДЖЕННЯ НЕІНВЕРТУВАЛЬНИХ ТА ІНВЕРТУВАЛЬНИХ СХЕМ

УВІМКНЕННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ ПІДСИЛЮВАЧІВ

Мета роботи: дослідити схеми неінвертувальних та інвертувальних схем на

операційних підсилювачах (ОП).

Прилади та обладнання: Генератор сигналів низькочастотний прецизійний,

цифровий двоканальний осцилограф, макет вимірювальної схеми

Теоретичні відомості

1. Основні показники операційних підсилювачів та вимоги до них

Операційний підсилювач (ОП) – це підсилювач, що виконується на базі

диференціального підсилювача постійного струму і повинен відповідати
таким вимогам:
c) мати великий вхідний опір (ідеальний –  );
d) мати малий вихідний опір (ідеальний – 0);
e) мати великий коефіцієнт підсилення (105  106 в смузі підсилення від
нуля до одиниць МГц);
f) забезпечувати підсилення як з інверсією сигналу, так і без інверсії;
g) мати малий дрейф нуля.

Перша вимога дозволяє підключати ОП до будь-якого кола, не

порушуючи його роботи. Друга вимога гарантує виконання ОП його функцій
без відносно до величини і характеру навантаження, куди передається сигнал.
Четверта забезпечує охоплення ОП зворотним зв'язком будь-якого виду
(додатний чи від'ємний).
При виконанні усіх вказаних умов передатна характеристика усієї системи
з великою точністю відповідає передатній характеристиці кола зворотного
зв'язку і практично не залежить від параметрів ОП

K0 1
K   .
1  K0 

Сучасна промисловість випускає багато типів інтегральних ОП, які

мають малі габарити і масу, відносно дешеві і доступні.
Статичні і динамічні властивості ОП характеризуються сукупністю
електричних параметрів, серед яких можна виділити:

– коефіцієнт підсилення (диференціальний)

28
 U âèõ.
KU  ;
U âõ(1,2)

– напруга зміщення ( U çì ) – напруга, яку необхідно прикласти між входами

ОП для отримання нуля на виході;

– середній вхідний струм ( I âõ ) – середнє арифметичне значення вхідних

струмів, що вимірюється при такий вхідній напрузі, коли вихідна напруга
дорівнює нулю

I âõ  I âõ
I âõ  ;
2
– різниця вхідних струмів, що вимірюється, коли напруга на виході ОП
дорівнює нулю

I âõ  I âõ  I âõ ;

– температурний дрейф вхідного струму – коефіцієнт, що дорівнює

відношенню максимальної зміни вхідного струму ОП до зміни температури, що
викликає зміну струму dI âõ dT ;

– вхідний опір – опір одного з входів ОП, у той час як другий закорочений
(вхідний опір диференціальному сигналу, Râõ.äèô .Î Ï );

– вхідний опір синфазному сигналу – величина, що дорівнює відношенню

прирощення синфазної вхідної напруги до прирощення середнього вхідного
струму ( Rñô  Râõ.äèô ..Î Ï );

– коефіцієнт послаблення синфазного сигналу

KU
K ï î ñ.ñô  ,
K ñô

де K ñô – коефіцієнт підсилення синфазної складової сигналу;

– коефіцієнт впливу нестабільності джерела живлення ( K Ï ) –відношення

зміни напруги зміщення до зміни однієї з напруг живлення, що викликає це
зміщення;

– вихідний опір ( Râèõ )

U âèõ
Râèõ  ;
I âèõ

29
 – частота одиничного підсилення ( f î ä ) – частота, на якій модуль коефіцієнта
підсилення ОП дорівнює 1;

– гранична частота ( f ãð ) – максимальна частота синусоїдального сигналу,

при якому зберігається гарантований ефективний діапазон синусоїдальної
вхідної напруги ОП;

– максимальна швидкість наростання вихідної напруги ( V ) – найбільша

швидкість зміни вихідної напруги при прикладанні до входу ОП імпульсу
прямокутної форми і максимальної амплітуди;

– напруга шуму ОП – містить три некорельовані складові: U ø 1 – складова,

що зумовлена тепловим шумом (білий шум), U ø 2 – складова, що зумовлена
дифузією неосновних носіїв; U ø 3 – складова, що викликана поверхневими
явищами у напівпровідниках.

U ø  U ø2 1  U ø2 2  U ø2 3 .

Типові амплітудні характеристики ОП ( U âõ  f U âõ  ) та амплітудно–

частотні характеристики ОП подані на рис. 1 – 2.

Рисунок 1 – Амплітудні характеристики операційного підсилювача

30
 Рисунок 2 – Амплітудно–частотна характеристика операційного підсилювача
ОП, не дивлячись на складну внутрішню структуру, може розглядатися як
цільний елемент з гарантованими вхідними і вихідними параметрами. В багатьох
випадках ОП можна замінити ідеалізованою моделлю, що має нескінченно
великий коефіцієнт підсилення по напрузі у необмеженій смузі частот і
нескінченно малі вхідні струми і напруги зміщення. На рис. 3 наведена
еквівалентна схема реального ОП для НЧ.

Рисунок 3 – Еквівалентна схема операційного підсилювача (макромодель)

Колами, що поділені на сектори, на схемі позначені ідеальні підсумовувачі
(чорний сектор означає інверсію вхідного сигналу).

2. Типові структури та каскади операційних підсилювачів

Схемотехнічно напівпровідникові інтегральні ОП частіше будуються за
схемою прямого підсилення з диференціальними, однаковими за електричними
параметрами, входами і двополярним (за амплітудою сигналу) виходом. Якщо
немає сигналів керування, входи і виходи такого ОП знаходяться під нульовим
потенціалом, тому ОП можуть безпосередньо охоплюватись колами ЗЗ і
з'єднуватись послідовно.

31
 Структурна і електрична принципова схема типового ОП (К140УД1) подана
на рис.4 – 6. Структурна схема ОП може мати деякі відхилення, наприклад, може
бути 3 каскади підсилення, може не бути схем захисту виходу ОП від КЗ.

Перший диференціальний каскад(ДК) з генератором стабільного струму

(ГСС) має невеликий робочий струм, для збільшення вхідного опору. Струм
другого ДК (схема переходу до несиметричного виходу) не фіксується ГСС, цей
каскад має великий коефіцієнт підсилення. Зміщенням на VT6 і резисторі R7,
керується ГСС вхідного каскаду і ГСС схеми зміщення сталого рівня сигналу
VT8. Зміщення створюється за рахунок падіння напруги на резисторі R9, через
який протікає струм ГСС2 на VT8. Вихідний сигнал знімається з виходу
емітерного повторювача VT7. Діод VD1, що знаходиться під зворотним
зміщенням, виконує функцію коректувальна ємності.

Рисунок 4 – Типова структурна схема операційного підсилювача

ОП має два входи, які позначені + –, тобто неінвертувальний та

інвертувальний. Джерело живлення, як правило, двополярне.

ОП К140УД1А випускається вже досить давно і тому його параметри

суттєво гірші за параметри сучасних ОП, перш за все це стосується вхідного
опору, коефіцієнта підсилення, споживаної потужності.

Підвищення вхідного опору в ОП досягається використанням у вхідних

каскадах БТ з високим коефіцієнтом підсилення у мікрострумовому режимі чи
МДН транзисторів.
Кращі показники має ОП К153УД1, табл. .1, його електричні характеристики
дозволяють забезпечити використання у апаратурі різного призначення.
Вхідний диференціальний каскад VT1 – VT2 працює в режимі мікрострумів,
що дозволяє забезпечити великий вхідний опір ОП.

32
 I з.

Рисунок 5 – Схема електрична принципова операційного підсилювача К140УД1

Для забезпечення гарних показників вхідного ДК, схема другого каскаду
також диференціальна, кожне плече реалізовано за модифікованою схемою
Дарлінга з вхідним опором не менше 200 кОм, VT3, VT4, VT5, VT11. Струм
другого каскаду 0,6 мА створює на VT10 у діодному включенні падіння напруги,
що нормує струм VT10. Другий каскад ОП симетрично навантажений на два
емітерних повторювачі VT7 та VT8. Схема зміщення сталого рівня сигналу
виконана на транзисторі VT7. Вихідний каскад це двотактний емітерний
повторювач VT12, VT13, VT14, що працює у режимі класу В.

За допомогою ОП вдалося стандартизувати схеми багатьох пристроїв.

Подальший розвиток ОП дозволив значно спростити методику їх застосування і
підвищити точність встановлення передавальних функцій.
Для досягнення цієї мети було необхідним значно підвищити запас
коефіцієнта підсилення і вхідний опір, звести до мінімуму кількість зовнішніх
допоміжних елементів, покращити енергетичні показники ОП.
Для апаратури, що працює з батарейним живленням, економічність –
параметр визначний. Для таких пристроїв випускаються мікропотужні ОП з
цікавими властивостями: необхідне значення споживаного схемою струму,
рівень вхідного опору і швидкодійність визначаються за програмою. Ці

33
параметри залежать від номіналу зовнішнього резистора, який встановлює струм
зміщення ОП (К153УД4, К710УД1). Мікропотужні ОП з параметрами, що
вибираються за програмою, зручні у безкорпусному виконанні, коли кристал ОП
монтується у мікрозборках. У таких випадках не завжди вдається гарантувати
малий тепловий опір кристал–підкладки, тому їх потужність споживання не
перевищує 1 – 10 мВт.

При розробці нових сучасних ОП слід звернути увагу на необхідність

забезпечення деяких обмежень, що накладаються особливостями сучасної
технології виготовлення ОП:

– невелике значення сумарного номіналу резисторів на підкладці;

– труднощі впровадження процесів підстроювання номіналів елементів;

– погана абсолютна точність номіналів резисторів від підкладки до

підкладки;
– обмеження по тепловідведенні;
– труднощі виготовлення на одній підкладці транзисторів p–n–p і n–p–n
структури.

Рисунок 6 – Схема електрична принципова операційного підсилювача К153УД1

34
 3. Застосування зворотного зв’язку у операційних підсилювачах для
утворення пристроїв аналогової обробки сигналів
Чотири основні схеми введення ВЗЗ подано на рис.7, а-г.

а) б)

в) г)

Рисунок 7 – Функціональні схеми зворотного зв’язку в операційних

підсилювачах
Наведені схеми відповідно реалізують:

 послідовний ВЗЗ за напругою;

 паралельний ВЗЗ за напругою;
 послідовний ВЗЗ за струмом;
 паралельний ВЗЗ за струмом.

Передавальна функція підсилювача повинна забезпечити точне

трансформування рівня вхідного сигналу у рівень сигналу при навантаженні.

35
 Якщо підсилювач має струмовий вхід (забезпечує виконання умов для
генератора струму сигналу) і струмовий вихід (генерує струм I âèõ у
навантаженні, тобто при будь-яких змінах навантаження Rí рівень вихідного
струму лишається сталим, а вихідна напруга прямопропорційна Rí ), у такому
випадку основна передавальна функція такого підсилювача – коефіцієнт
підсилення за струмом K i  I âèõ I c (генератор стабільного струму).

Якщо пристрій має струмовий вхід, але на виході генерує напругу (напруга
у навантаженні не залежить від опору навантаження, тобто вихідний струм
прямопропорційний номіналу навантаження), то основна функція такого
підсилювача – передаточний опір RÏ  U âèõ I ñ , і такий пристрій має назву
трансформатор опору.

Якщо підсилювач керується напругою, але у навантаженні генерується

струм сигналу, то це трансформатор провідності GÏ  I âèõ U c . Якщо підсилювач
керується напругою і генерує у навантаженні стабільну напругу – це підсилювач
напруги KU  U âèõ U c .

Розглянуті передавальні функції підсилювача можуть бути реалізовані

різним застосуванням ВЗЗ. Для отримання напруги ВЗЗ, пропорційній струму
(див. рис.7, в, г), використовується датчик струму Rä.ñò , опір якого відповідає
умові Rä.ñò  Rí .

Основні параметри розглянутих схем наведені у табл..2.

Таблиця.2 – Параметри схем ОП з ВЗЗ на рис.7, а-г
Основні
Вклю- Підсилювач Схема, передавальні Вхідний опір Вихідний опір
чення рис.7 функції

Малий
KU  1  
Râèõ 
Напруги а R1  R 2

Неінвертувальне

R1 Великий Râèõ0

1  K0
Râõ 
Ií
GÏ    Râõ0 1   K 0  Великий
Uc
Трансформатор
в Râèõ 
провідності 1
  1  K 0  Rä.ñò
Rä.ñò

36
 Малий
U
Трансформатор RÏ  âèõ  Râèõ 
б Ic
опору Râèõ
 Rçç 
Інвертувальне
Малий
1  K0
Rçç
I Râõ 
Ki  í  K0  1 Великий
Ic
Струму г Râèõ 
R  Rçç
 äñ  Rä.ñò 1  K 0 
Rä.ñò

Розглянуті варіанти схем використовуються для побудови практично усіх

схем підсилювачів.

4. АЧХ та ФЧХ операційного підсилювача

АЧХ підсилювача з безпосередніми зв'язками практично рівномірна від
постійного струму ( f  0 ) до деякої частоти зрізу (   1  ). Спад характеристики
у ВЧ області викликає інтерес до частоти, на якій коефіцієнт підсилення схеми
по напрузі KU зменшується до одиниці. Смуга частот, що відповідає KU  1 ,
зветься смугою одиничного підсилення (unity gain bandwidth).

ОП вміщує два–три каскади, кожний з яких може бути змодельований у

вигляді RC–ланки, що утворюється великим вхідним опором каскаду і вхідною
ємністю наступного каскаду. Тому передавальну функцію такого ОП можливо
подати у такому вигляді:

K î .î ï
K î ï  p   K1  p   K 2  p   K 3  p   ,
 p  p  p 
1  

1 

1 
  çð1   çð 2   çð 3 
де K î .î ï – коефіцієнт передачі ОП на постійному струмі.

Швидкість падіння результуючої АЧХ ОП (рис. 8,а) послідовно

збільшується на – 20дБ/дек. ФЧХ одного каскаду ОП може бути подана у вигляді
тангенсоїди = arctg , яку у логарифмічному масштабі зручно апроксимувати
зламаною лінією, що має стрибок – 900 на частоті зрізу. Тому результуюча ФЧХ
ОП послідовно збільшується на – 900, рис. 8 б.

Помилки апроксимації діаграми Боде (АЧХ і ФЧХ, що побудовані з

використанням логарифмічного масштабу) прямими лініями на частоті зрізу не

37
перевищують для АЧХ 3дБ, а ФЧХ на частотах 0.1 çð i 10.0çð відповідно +10.70
і –10.70.

Рисунок 8 – АЧХ та ФЧХ некоректованого операційного підсилювача

5. Забезпечення стійкості операційних підсилювачів, що охоплені

зворотним зв’язком
Для того, щоб виключити амплітудно–фазові спотворення у заданій смузі
частот, необхідно в цій смузі забезпечити рівномірну АЧХ і лінійну ФЧХ. Це
досягається за допомогою ВЗЗ. Але, необхідно мати на увазі, що якщо лінія 1 
перетинає ділянку спаду АЧХ, що має швидкість падіння –40 або –60дБ/дек, зсув
фази вихідного сигналу ОП відносно вхідного досягає – 1800 чи перевищує цю
величину. Разом з початковим (схемотехнічним) зсувом фаз між інверсним
входом і виходом ОП, що дорівнює – 1800, сумарний зсув фаз у колі ВЗЗ на
частоті f ãð буде складати – 3600, що викличе самозбудження схеми, якщо на цій
частоті коефіцієнт підсилення пристрою K   1  ще перевищує 1.
Таким чином, для ОП, що має АЧХ вказаного типу, недоцільно
забезпечувати глибину ВЗЗ   1 K  більшу, ніж 20  lg f çð 2  lg f çð1  äÁ, оскільки
безпосередньо за другою частотою зламу сумарний фазовий зсув у колі ВЗЗ буде
додатний (тобто, до зсуву фаз між інвертувальним входом і виходом ОП
додається внутрішній зсув, більший за 1800) і схема самозбуджується.

38
 Тому основна вимога забезпечення стійкості пристрою на некоректованому
ОП така: пряма, що відповідає підсиленню K   1  , яке вимагається від
пристрою на ОП із замкненим колом ВЗЗ, повинна обов'язково перетинати
ділянку АЧХ з нахилом –20 дБ/дек. Ця вимога відповідає максимально
можливому запасу фази у колі ВЗЗ до самозбудження (для частоти f çð 2 запас
фази 900, а для f ãð – 00).

У більшості випадків може бути достатним і менший запас фази на

самозбудження, тому у підсилювачах з замкненим колом ВЗЗ вдається
використовувати також частину ділянки з нахилом –40дБ/дек. В цьому випадку
АЧХ підсилювача буде мати викид поблизу частоти f ãð , а на перехідній
характеристиці з'явиться значний викид, що характерний для систем з відносною
стійкістю.

Цю вимогу дуже важко забезпечити, коли ОП включений як повторювач

напруги оскільки при цьому коефіцієнт передачі у колі ЗЗ дорівнює коефіцієнту
передачі при розімкненому колі ЗЗ.

Максимальний запас фази на самозбудження особливо бажаний у тих

випадках, коли навантаження схеми у процесі роботи змінюється чи має
ємнісний характер. У останньому випадку вихідний опір ОП утворює з Ñí
фазозсувне коло, внаслідок чого можливе самозбудження навіть у тому випадку,
якщо ОП має деякий запас стійкості за фазою.

Усунути самозбудження схеми на ОП можливо за рахунок зрізання зайвої

смуги підсилення, щоб сумарна (результуюча) АЧХ ОП проходила з нахилом –
20 дБ/дек через точку одиничного підсилення f î ä . Зсув фаз у такому підсилювачі
на всьому ВЧ спаді сталий і дорівнює 900. Такий ОП має повністю оптимально
скоректовану частотну характеристику і зветься скоректованим ОП. Зміна АЧХ
трикаскадного ОП за допомогою RC–ланок з різними номіналами елементів
показана на рис. 7.

Для кожного конкретного типу ОП рекомендується відповідний набір RC–

ланок, що підключаються до спеціальних високоомних точок схеми ОП. Ці точки
вибираються з таким розрахунком, щоб зменшити номінали елементів кола
корекції. У ряді випадків ОП випускаються постійно скоректованими. У
коректованому ОП критерій стійкості задовольняється навіть тоді, коли вони
включаються за схемою повторювача. В таких ОП за допомогою простої
резистивної ланки у колі ЗЗ можна отримати будь-яке значення коефіцієнта
підсилення і при цьому не буде виникати самозбудження.

39
 Коректувальні ланки можуть підключатися до входів ОП. ОП з більше ніж
двома ланками корекції зустрічаються рідко, оскільки таким чином
ускладнюється проектування, регулювання і експлуатація апаратури. Номінали
коректувальних ланок і відповідні діаграми Боде наводяться у інструкціях з
застосування конкретних ОП.

Рисунок 9 – Корекція АЧХ операційного підсилювача RC–ланками

Коефіцієнт підсилення неінвертувального ОП обчислюється за формулою:

𝐾п = 1 + зз
.
вх

Постійна складова вихідної напруги підсилювача U0 вих визначається добутком

напруги зсуву Uзм на коефіцієнт підсилення схеми Kп :

𝑈 вих = 𝑈зм ∙ 𝐾п

Коефіцієнт підсилення інвертувального підсилювача на ОП зі зворотним

зв’язком (рис. 5.2) обчислюється за формулою:
𝑅зз
𝐾п = −
𝑅вх

Знак „мінус” у формулі означає, що вихідна напруга інвертувального

підсилювача знаходиться в протифазі з вхідною напругою. Постійна складова
вихідної напруги U0 вих підсилювача обчислюється за формулою

𝑈 вих = 𝑈зм ∙ 𝐾п .

40
 Порядок виконання роботи

Рис. 10. Схема для дослідження неінвертувальної (а) та інвертувальної (б) схем
включення операційного підсилювача УД6б

1. Ознайомитися зі схемою включення неінвертувального операційного

підсилювача у режимі підсилення синусоїдальної напруги, згідно рис.10а.
2. Підключити щупи вхідних та вихідних сигналів, а також живлення схеми до
відповідних клем лабораторного макету, звертаючи особливу увагу на
полярність.
3. Включити блок живлення постійного струму та плавним поворотом ручки
“U” виставити напругу живлення 24 В.
4. Увімкнути перемикач SW2 у позицію «ІІ» та перемикач SW3 у положення
«вниз».

41
5. Подати на вхід схеми синусоїдну напругу (частотою 10 кГц, амплітудою 1 В)
з генератора сигналів.
6. Зняти а зберегти осцилограму вхідного та вихідного сигналів.
7. З отриманих осцилограм виміряти амплітуди вхідної і вихідної напруг та
різницю фаз між ними.
8. За результатами вимірів розрахувати коефіцієнт підсилення за напругою Kп
підсилювача, порівняти його з теоретично розрахованим.
9. У схемі на рис. 10 змінити значення опору Rзз (R1-R5) в за допомогою 5-ти
позиційного перемикача SW1.
10.Повторити пункти 2 та 3 для всіх 5-ти номіналів резистора R1
11.За допомогою перемикачів SW2 та SW3 переключити схему у варіант
інвертувального підсилювача у режимі підсилення синусоїдальної напруги
(рис.10б).
12.Повторити пункти 5-9 для цієї схеми.
13.Підключити опір R7 за допомогою перемикача SW1 та подати на вхід схеми
синусоїдну напругу (частотою 1 МГц, амплітудою 1 В).
14.Поясніть отримані спотворення вихідних сигналів.

42
 ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 10
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК СИМІСТОРА

Мета роботи: вивчення структур, які характеризуються ВАХ S-типу, та

визначення їхніх основних параметрів.

Прилади та обладнання: Джерело живлення ВИП-010, цифровий вольтметр

В7-21 з блоком для вимірювання струмів, мультиметр, макет
для дослідження вольт-амперних характеристик симістора
2N5444.

Теоретичні відомості
Тиристор – напівпровідниковий пристрій з трьома чи більше p-n
переходами, ВАХ якого має ділянку від’ємного диференціального опору і який
використовується як перемикач. Назва «тиристор» походить від двох слів:
thyra (гр.) – двері та (re) sistor (англ.) – опір. Залежно від кількості зовнішніх
виводів розрізняють двоелектродний прилад – диністор, триелектродний –
триністор і чотириелектродний – біністор. У двох останніх, крім анода та катода,
є ще вхідні електроди (один у триністора та два у біністора).
Згідно застосування тиристор – це напівпровідниковий ключ, основне
завдання якого полягає в замиканні та розмиканні кола навантаження під
впливом зовнішніх сигналів.
Умовні позначення тиристорів на схемах наведено на рис. 1.1.

а) б) в) г)
Рис. 1.1. У мовні позначення тиристорів на схемах:
а) диністор; б) триністор із катодним керуванням; в) триністор із анодним
керуванням; г) симетричний тиристор (симістор)

Так само як у транзисторах, тиристор має два статичні стани – закритий (з

високим внутрішнім опором) та відкритий (з малим опором). В кожному із цих
станів тиристор може перебувати як завгодно довго. Перехід між станами
відбувається швидко (лавиноподібно) під впливом короткочасного зовнішнього
сигналу.

43
 Диністорний режим
За аналогією з транзисторами, крайні електрон–діркові переходи (ЕП1 та
ЕП2) в тиристорах мають назву емітерних, середній перехід (КП) – колекторного,
а внутрішні області структури, що знаходяться між переходами – базами
(рис. 1.2,а). Електрод, який забезпечує електричний зв’язок із зовнішньою n–
областю, називають катодом (К), а із зовнішньою p–областю – анодом (А).

а) б) в)
Рис. 1.2. Структура (а), транзисторна схема заміщення (б) та ВАХ тиристора у
диністорному режимі (в)

Розглянемо диністорний режим (рис. 1.2). На рис. 1.2,а диністор (p-n-p-n)

включено до кола разом з навантаженням Rн та джерелом напруги Едж. Області
диністора (зверху вниз) називають p–емітер, n–база, p–база, n–емітер.
Якщо до катода прикласти додатну зовнішню напругу, а від’ємну – до
анода, то емітерні переходи (ЕП1 та ЕП2) будуть ввімкнені у зворотному напрямі,
а через прилад протікатиме малий зворотний струм двох послідовно з’єднаних
p-n переходів (ділянка І на ВАХ рис. 1.2,в).
За умови зміни полярності джерела напруги на протилежну, емітерні
переходи будуть ввімкнені в прямому напрямі, а колекторний перехід КП – у
зворотному. Через ЕП1 здійснюється інжекція дірок, а через ЕП2 – інжекція
електронів у відповідні бази. Практично вся напруга падає на високоомній
ділянці КП. Збільшення цієї напруги призводить до подальшого зменшення
потенціальних бар’єрів ЕП1 та ЕП2 і відповідного збільшення інжекції через
переходи. Дірки, які інжектують через ЕП1, дифундують через n–базу,
екстрагуються прискорювальним полем КП до p–бази і накопичуються там.
Подальша їхня дифузія затримується гальмівним полем ЕП2. Те саме
відбувається із електронами, що інжектують через ЕП2 та накопичуються в n–
базі. Отже, у p–базі накопичується надлишковий позитивний заряд, а n–базі –
надлишковий негативний заряд.

44
 Процеси в тиристорі свідчать про появу внутрішнього позитивного
зворотного зв’язку. Механізм його дії полягає в наступному: збільшення інжекції
дірок через ЕП1 та їх накопичення в p–базі призводить до подальшого прямого
зміщення ЕП2 та збільшення інжекції електронів через нього. Це явище, у свою
чергу, сприяє зростанню від’ємного заряду n–бази та додатковому прямому
зміщенню ЕП1. Внаслідок цього інжекція дірок з p–емітера через ЕП1 ще більше
зростатиме і т. д.
Для прямих напруг 𝑈 < 𝑈вкл тиристор ще є закритим, оскільки його опір
– це фактично опір КП у зворотному вмиканні. Незначне зростання струму анода
ІА за умови збільшення анодної напруги UА на ділянці ІІ пояснюється
збільшенням інжекції через переходи ЕП1 і ЕП2, а також зменшенням
потенціального бар’єру КП внаслідок накопичення надлишкового заряду в базах.
Для анодної напруги 𝑈 < 𝑈вкл різниця потенціалів між p– та n–базою
дорівнює величині зовнішньої напруги на КП. В цьому випадку на КП діє
нульова результуюча напруга, та перехід відкривається. Відбувається різке
зменшення внутрішнього опору тиристора та зростання анодного струму, що
супроводжується зменшенням прямої напруги на приладі. Цей спад напруг
дорівнює сумі спадів напруг на трьох p-n переходах, які ввімкнені у прямому
напрямі. Сумарний спад напруги на диністорі становить приблизно 1 В.
Отже, процес відкривання тиристора полягає в різкому зменшенні опору
за рахунок прямого включення КП та збільшенні струму через прилад одночасно
зі зменшенням спаду напруги. Це призводить до формування на ВАХ диністора
ділянки з від’ємним диференціальним опором (ділянка ІІІ на рис. 1.2,в). У
приладах з S-подібною ВАХ одному значенню струму відповідає лише одне
значення напруги, а одному значенню напруги може відповідати до трьох
значень струму. В приладах з S-подібною ВАХ реактивна складова імпеданса
носить індуктивний характер. Цю перевагу використовують для створення на
базі таких приладів генераторів. Для цього достатньо під’єднати ємність
необхідної величини, тоді, коли при використанні звичайного біполярного
транзистора необхідними будуть як індуктивність, так і ємність та коло
зворотного зв’язку.
Після завершення процесу ввімкнення приладу робоча точка на ВАХ
переміщається на ділянку IV (рис. 1.2,в). Струм в колі з відкритим тиристором
дж
дорівнює.𝐼 ≈
Зменшення струму ІА до величини Івикл призведе до того, що процес
рекомбінації у базах почне відбуватися швидше, ніж процес накопичення, і КП
знову буде ввімкненим у зворотному напрямі.
Диністор можна представити у вигляді двох біполярних транзисторів n-p-
n та p-n-p – типів (рис. 1.2,б).

45
 Триністорний режим
Триністор, на відміну від диністора, має третій вивід, що з’єднаний із
базовою областю. Це дозволяє керувати величиною напруги включення Uвкл,
змінюючи струм у колі керуючого електрода. Цей електрод можна з’єднати з
довільною базою тиристора (рис. 1.3, а, б).

а) б) в)
Рис. 1.3. Структура триністора: а) з катодним керуванням; б) з анодним
керуванням; в) сімейство ВАХ триністора

Збільшуючи струм керування Іу можна добитися того, що ввімкнення

тиристора відбуватиметься за меншої напруги Uвкл (рис. 1.3,в). Це означає, що
накопичення надлишкових зарядів у базах структури відбуватиметься швидше,
ніж у випадку диністора, тому що джерело напруги керування в колі будь-якої
бази пришвидшує інжекцію через відповідний ЕП.
Струм та напруга керування є невеликими. Струм в анодному колі може
досягати десятків амперів за анодних напруг до тисяч вольтів. Тому триністори
– це свого роду підсилювачі потужності з коефіцієнтом підсилення 104 – 105.
Триністори серед інших тиристорних структур мають найбільше
практичне застосування в електроніці. Для зручнішого керування тиристором
керуючий електрод з’єднують з тоншою базою.

Симістори
Симістор (симетричний тиристор) або тріак ( від англ. TRIAC – triode for
alternating current) – напівпровідниковий прилад, що є різновидом тиристорів та
має практично однакові ВАХ за різних полярностей прикладеної напруги. На
відміну від тиристора, що має катод та анод, основні (силові) виходи симістора
називати катодом чи анодом некоректно, оскільки згідно зі структурою
симістора вони є взаємними аналогами.
Симістор – це багатошарова структура, що складається із п’яти
напівпровідникових ділянок, типи провідності яких чергуються та утворюють
чотири p-n переходи (рис. 1.4, а, б).

46
 а) б) в)
Рис. 1.4. Структура (а, б) та ВАХ (в) симістора

За умови прикладання додатного потенціалу до ділянки n1 такого

тиристора, а від’ємного – до ділянки n3 (рис. 1.4,а), перехід 1 буде ввімкнено у
зворотному напрямі. Тоді струм, що протікає через нього, буде дуже малим.
Робочою частиною в такому режимі буде p1-n2-p2-n3 – структура, в якій
протікатимуть процеси, характерні для диністора.
Якщо зовнішню напругу підключити таким чином, що додатний потенціал
буде прикладений до ділянки n3, а від’ємний – до ділянки n1 (рис. 1.4,б), то
перехід 4 буде ввімкнено у зворотному напрямі, і робочою частиною симістора
стане диністор структури n1-p1-n2-p2.
Отже, симістор можна представити у вигляді двох тиристорів, які
ввімкнені паралельно та назустріч один одному. ВАХ симістора зображена на
рис. 1.4,в.
Характерно, що симістор у відкритому стані проводить струм в обох
напрямах (на відміну від тиристора). Іншою особливістю симістора, як і
тиристорів, є те, що для його утримання у відкритому стані немає необхідності
постійно подавати сигнал на керуючий електрод (як це передбачено для
транзистора).
Ввімкнення тиристора: шляхом повільного збільшення анодної напруги; за
допомогою повільного збільшення струму керування; імпульсом струму
керування; імпульсом анодної напруги.
Вимкнення тиристорів: шляхом розриву анодного кола; за рахунок зміни
полярності анодної напруги; за допомогою подачі напруги на керуючий електрод
(за допомогою струму керування).

Порядок виконання роботи

1. Скласти схему для дослідження прямої ділянки ВАХ симістора (рис. 1.5). Для
цього блок вимірювання напруги вольтметра В7-21 під’єднайте до клем 3 і 4
а блок вимірювання струмів до клем 1 та 2. Мультиметр в режимі
вимірювання струмів під’єднайте до клем 4 та 5.

47
 Рис. 1.5. Схема для дослідження прямої ділянки ВАХ симістора

2. Поверніть потенціометри R1 та R2 в крайне ліве положення.

3. За допомогою потенціометра R1 добийтесь нульового значення струму

управління симістора (Ік) та зніміть вольт-амперні характеристики (ВАХ)
плавно збільшуючи напругу за допомогою потенціометра R2.

4. Дослідити пряму ділянку ВАХ симістора для декількох різних значень

струму (Ік) на керуючому електроді.

5. Визначити та порівняти для кожного значення Ік напругу відкривання

симістора.

6. Змінивши полярність напруги живлення схеми та напруги на керуючому

електроді на протилежну, зніміть зворотну ділянку ВАХ симістора для
деякого значення струму Ік.

7. Визначити диференціальний опір на прямій ділянці ВАХ при кожному

значенні струму на керуючому електроді.

48
 РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Основи теорії електричних кіл. Підручник. Ю.Я.Бобало, Б.А Мандзій,

П.Г. Стахів, Л.Д.Писаренко, Ю.І.Якименко. За ред. Ю.Я.Бобала, Львів,
вид-во Львівської політехніки, 2008, 332 с.
2. Гумен М.Б. Основи теорії електричних кіл.-К.-Вища школа, 2003.-342 с.
3. П’яних Б.Є., Мельников Є.В., Животовський С.О. Аналіз електричних
кіл: розрахунок стаціонарних режимів. Навч. Посібник.-К.: КМУЦА,
1999.-183 с.
4. Коваль Ю.О. Основи теорії кіл. Підручник для вищих навчальних
закладів. У 2-х частинах (Ю.О.Коваль, Л.В. Гринченко, О.І. Милютченко,
О.І. Рибін.-Харків, Компанія СМІТ, 2008.
5. Стахів П.Г. Основи теорії електричних кіл. Підручник/П.Г.Стахів.-Львів:
Магнолія, 2006, 2008.
6. В.С.Маляр. Теоретичні основи електричної техніки. Електричні кола.
Навч. Посібник. Львів: Вид-во Львівська політехніка.-2012-312 с.
7. Кінаш А.Т., Жук О.К.Розв’язання задач з електротехніки. Частина 1.
Електричні кола постійного , змінного та трифазного струмів.-
Миколаїв:УДМТУ.-2002.-32 с.

49