ISSN (Print): 2304–5809

ISSN (Online): 2313–2167

Науковий журнал
«Молодий вчений»
№ 2 (66) лютий 2019 р.

Частина 3
 Редакційна колегія журналу
Сільськогосподарські науки
Базалій В.В. – д-р с.-г. наук
Балашова Г.С. – д-р с.-г. наук
Клименко М.О. – д-р с.-г. наук
Коковіхін С.В. – д-р с.-г. наук
Лавриненко Ю.О. – д-р с.-г. наук
Писаренко П.В. – д-р с.-г. наук
Історичні науки
Змерзлий Б.В. – д-р іст. наук
Юридичні науки
Бернацька Н.І. – канд. юрид. наук
Стратонов В.М. – д-р юрид. наук
Політичні науки
Наумкіна С.М. – д-р політ. наук
Яковлев Д.В. – д-р політ. наук
Педагогічні науки
Козяр М.М. – д-р пед. наук
Рідей Н.М. – д-р пед. наук
Федяєва В.Л. – д-р пед. наук
Шерман М.І. – д-р пед. наук
Шипота Г.Є. – канд. пед. наук
Філологічні науки
Шепель Ю.О. – д-р філол. наук
Філософські науки
Лебєдєва Н.А. – д-р філос. в галузі культурології
Технічні науки
Гриценко Д.С. – канд. техн. наук
Дідур В.А. – д-р техн. наук
Шайко-Шайковський О.Г. – д-р техн. наук
Економічні науки
Іртищева І.О. – д-р екон. наук
Козловський С.В. – д-р екон. наук
Шапошников К.С. – д-р екон. наук
Медичні науки
Нетюхайло Л.Г. – д-р мед. наук
Пекліна Г.П. – д-р мед. наук
Ветеринарні науки
Морозенко Д.В. – д-р вет. наук
Мистецтвознавство
Романенкова Ю.В. – д-р мистецт.
Психологічні науки
Шаванов С.В. – канд. псих. наук
Соціологічні науки
Шапошникова І.В. – д-р соц. наук

Міжнародна наукова рада

Adam Wrobel – Doktor, Associate Professor (Poland)
Arkadiusz Adamczyk – Professor, Dr hab. in Humanities (Poland)
Giorgi Kvinikadze – PhD in Geography, Associate Professor (Georgia)
Inessa Sytnik – Professor, dr hab. in Economics (Poland)
Janusz Wielki – Professor, dr hab. in Economics, Engineer (Poland)
Javad Khamisabadi – Professor, PhD in Industrial management (Iran)
Michal Sojka – Doctor in Engineer (Poland)
Stanislaw Kunikowski – Associate Professor, Dr hab. (Poland)
Wioletta Wojciechowska – Doctor of Medical Sciences (Poland)
Вікторова Інна Анатоліївна – доктор медичних наук (Росія)
Глущенко Олеся Анатоліївна – доктор філологічних наук (Росія)
Дмитрієв Олександр Миколайович – кандидат історичних наук (Росія)
Марусенко Ірина Михайлівна – доктор медичних наук (Росія)
Швецова Вікторія Михайлівна – кандидат філологічних наук (Росія)
Яригіна Ірина Зотовна – доктор економічних наук (Росія)

Повний бібліографічний опис всіх статей журналу представлено у:

Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського,
Науковій електронній бібліотеці Elibrary.ru

Журнал включено до міжнародних каталогів наукових видань і наукометричних баз:

GoogleScholar, CiteFactor, Research Bible, Index Copernicus.

Свідоцтво про державну реєстрацію

друкованого засобу масової інформації – серія КВ № 18987–7777Р від 05.06.2012 р.,
видане Державною реєстраційною службою України.

© Науковий журнал «Молодий вчений», 2019

© Видавництво «Молодий вчений», 2019
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
ЗМІСТ
БІОЛОГІЧНІ НАУКИ
Петруняк Л.Д.
Екологічна характеристика
ценопопуляцій Allium ursinum L.
(Alliaceae) на Прикарпатті
МЕДИЧНІ НАУКИ
Радченко С.Г.
Сучасні проблеми смертності
населення України від отруєнь
внаслідок вживання алкогольних напоїв
ВЕТЕРИНАРНІ НАУКИ
Франчук-Крива Л.О.
Перспективи застосування
фітопрепаратів за еймеріозу
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
ТА СПОРТ
Іванська О.В.
Особливості дієтотерапії
при ішемічному інсульті
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Джабраілова-Кушнір Е.Д.
Роль принципу ostinato
у «Triple concerto» М. Шалигіна
Дробиш А.А.
Псалом 150 Антона Брукнера:
стильові особливості
Кaсянчук М.С.
Мстислaв Юрченкo – дoслідник
тa інтерпретaтoр невідoмих хoрoвих
кoнцертів Мaксимa Березoвськoгo
Марченко А.А.
Особливості підготовки майбутніх дизайнерів
до застосування пакетів прикладних
програм у проектній діяльності
Міронова Т.В.
Сакральне, етнофольклорне, нефігуративне:
звернення до заборонених тем в українському
мистецтві 1990-х – 2000-х років
Юдін А.А.
Когнітивно-емоційне сприйняття
музичних творів у хоровому класі
на прикладі ораторії Й. Гайдна
«Сім слів Спасителя на Хресті»
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
Архипенко Л.М.
Інтеграція новітніх англіцизмів
у термінологію економічної галузі
Badziyk Iryna
Legal discourse of the European Union
as an object of linguistic research
iii
Кайдаш А.М., Хомич В.І.
Фемінітиви в малій прозі
Пантелеймона Куліша 55
Романова О.О., Мудрик О.В.
Щодо питання навчання
іноземного мовлення 60
Севастюк М.І.
1
Відтворення стильових домінант
казкової повісті Роальда Дала «ВДВ»
в українському перекладі 64
Цинтар Н.В.
Вербалізація емоцій за допомогою вигуків
та емотивно-оцінної лексики в англомовному
4 художньому дискурсі авторів-жінок 70
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
Барабаш О.В.
Неперервна освіта Канади
8 у науково-педагогічній літературі 74
Ванівська О.М., Ванівська О.І.
Підвищення рівня володіння іноземною
мовою студентами нефілологічних
спеціальностей ВЗО як необхідна умова
міжнародної академічної мобільності 77
Денис О.Є.
12 Самооцінка студента-музиканта в контексті
сценічно-виконавської підготовки 84
Жарко О.О.
Шляхи та засоби формування
комунікативної компетенції
16 під час вивчення іноземної мови
в немовних закладах вищої освіти 88
Жигунова В.О.
21 Аналіз результатів експериментального
дослідження з формування готовності
майбутніх фахівців з міжнародної
інформації до професійної діяльності
в іншомовному середовищі 92
26
Ієвлєв О.М.
Система роботи закладу вищої освіти
з формування професійно-педагогічної
мобільності майбутнього викладача
30 в умовах магістратури 96
Ілляхова М.В.
Інноваційна діяльність у структурі
креативності науково-педагогічних
34
працівників 101
ЗМІСТ
Кравченко А.О.
Методичні рекомендації до впровадження
методики диференційованого формування
41
англійськомовної лексичної компетентності
в читанні у майбутніх філологів 106
Курляк І.Є.
Інцест як приклад екстремально
важкого життєвого досвіду дитини
з неблагополучної сім’ї
46 (на матеріалах Польщі) 111
Перелома Т.С.
Методичні принципи формування
51 китаємовної фонетичної компетентності 120
 iv «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Сем’ян Н.В.
Види текстової інформації як засіб
формування умінь читання та інтерпретації
іншомовного поетичного твору
Cизeнкo А.C.
Англійcька мoва
для прoфecійнoгo cпілкування:
іcтoрія фoрмування та визначeння
Філіппова Л.В.
Педагогічна рефлексія у вищій школі
Хало З.П., Волошанська І.В.
Формування комунікативних
здібностей дитини у процесі
інтелектуального розвитку
у дошкільних закладах Німеччини
Ходунова В.Л.
Реалізація компетентнісного підходу
як одного з інструментів професійного
розвитку працівників закладів
дошкільної освіти
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
Амплєєва О.М.
Взаємозв'язок емоційного інтелекту
з різними напрямками
практичної психології
Габузь Ю.О., Ніщук Г.М.
Психологічні особливості
шкільної дезадаптованості
учнів початкової школи
Parasiei-Hocher Alina
Results’ analysis of the implementation
of the spiritual development program
of orphan children in adults age
Пляка Л.В., Ольховська А.Б.
Емоційна компетентність як складова
професійної компетентності майбутніх
ахівців фармацевтичного сектору
Силка О.О.
Селфі-адикція:
теоретичний огляд проблеми
ІСТОРИЧНІ НАУКИ
Короткий О.В.
Історія ув’язнення в Гетьманщині:
правовий аспект
ЗМІСТ
ВІЙСЬКОВІ НАУКИ
Самсонов Ю.В., Мудрик В.Г.
Актуальність використання
сучасної навчально-матеріальної бази
для навчання військовослужбовців
Національної гвардії України
під час занять з вогневої підготовки
ПОЛІТИЧНІ НАУКИ
Кирпичник Р.І.
Особливості формування
політичної культури Фінляндії
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
Кулик О.І.
123 Поняття господарсько-правового
стимулювання використання
альтернативних джерел енергії 179
Мігашко В.Є.
127 Вплив практики Європейського суду
з прав людини на розвиток
132
судової практики в Україні 184
Мігашко В.Є.
Механізми захисту прав юридичних осіб
в контексті Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод 189
136 Пеньковська С.М.
Державна мова в Україні:
аналіз правового регулювання 193
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
140
Сидоренко А.І., Мусаєлян А.В.
Напрями підвищення кваліфікації
державних службовців
(на прикладі Миколаївської області) 200
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
145
Бурківська Л.Ю., Григораш С.М.
Специфіка інформаційно-видової
структури тижневика «Репортер» 204
150 Мизнікова Т.В.
Жанрові особливості жіночої прози
на книжковому ринку України:
гендерний контекст 208
155 Сидоренко А.І., Пранничук О.В.
Нормативно-правова база
в галузі архівної справи України:
історіографія дослідження 211
159 Сидоренко А.І., Римбу В.Р.
Дослідження змісту освіти та формування
компетенцій документознавців
в межах спеціальності «Інформаційна,
163 бібліотечна та архівна справа» 215
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ
НАУКИ
Крутик А.В.
167
Математическое прогнозирование на короткие
промежутки времени с использованием
скользящего метода сглаживания
переменной разности «асимметричной
четырехточечной функцией» 219
ТЕХНІЧНІ НАУКИ
171 Гого В.Б., Михайлов О.І.
Обгрунтування напряму
підвищення ефективності систем
шахтних підйомних установок 225
Стовпник С.М., Ган А.Л., Шайдецька Л.В.
Формування стійкості грунтового масиву
175 навколо тунелів мілкого закладання 230
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 v
Трубачев С.І., Колодежний В.А., Криленко В.І., Данік Н.В.,
Петрик В.О., Сіренко А.П. Кольченко С.П.
Чисельне моделювання поля напружень Фінансовий контролінг як прогресивна форма
в циліндрі з отворами 236 внутрішнього контролю підприємства 267
Макаренко У.Б.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ Удосконалення стратегії
фінансового забезпечення діяльності
Alla Mostepaniuk, Mohammadreza Parish
медійних корпорацій в Україні 270
Determinants of health status
in high income countries 240 Роганова Г.О., Вовк А.В.
Bugaenko Irina
Аналіз фінансової діяльності
Aspects of formation and determination і прогнозування перспектив розвитку
of the status of protective zones страхової компанії на основі
in the system of registration and accounting багатофакторної моделі рентабельності 276
of National Natural Parks of Ukraine 244 Романець Т.В.
Воскресенська О.Є., Фурсов А.М. Історична еволюція поглядів
Event-менеджмент в управлінні на заробітну плату 282
розвитком подієвого туризму 248 Скрипник М.І., Шевчук Н.В.
Дорофеєв Д.А. Концепція реформування податків
Методологічні засади на споживання в Україні 285
запровадження та використання Скрипник М.І., Якименко А.І.
фінансових інновацій Особливості проведення фінансового аудиту
у небанківському фінансовому секторі 253 операцій з нарахування та сплати ПДВ 290
Зелінська Г.О., Потьомкіна Н.Ю. Яцик Т.В.
Індекс людського розвитку Поняття крипто-активів
як індикатор якості життя населення 260 у системі фінансового обліку 295

ЗМІСТ
 vi «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
CONTENTS
BIOLOGICAL SCIENCES
Petruniak Liubov
The bioecological characteristic
of the coenopopulations Allium ursinum L.
(Alliaceae) in the Prykarpattia
MEDICAL SCIENCES
Radchenko Serhii
Current problems of death
of Ukraine's population from human
consumption of alcohol drinks
VETERINARY SCIENCES
Franchuk-Kryva Liubov
Perspectives of application
herbal preparation in eimeriosis
PHYSICAL EDUCATION
AND SPORT
Ivanska Olena
Features of dietotherapy in ischemic stroke 12
HISTORY OF ART
Dzhabrailova-Kushnir Elmira
The role of the ostinato principle
in the “Triple concerto” by M. Shalygin
Drobysh Anastasiya
Anton Bruckner’s Psalm 150: stylistic features 21
Kasіanchuk Marііa
Mstyslav Yurchenko – researcher
and іnterpreter lіttle known chorus
concerts Maxіm Berezovsky
Marchenko Alina
Peculiarities in training
of future designers to use application
packages in project activities
Mironova Tatyana
Sacred, ethno-folk, non-figurative:
appeal to prohibited themes
in the Ukrainian art of the 1990's – 2000's
Yudіn Andrіy
Cognіtіve-emotіonal perceptіon of musіc
creatіves іn the chorus class on a specіfіc
ЗМІСТ
example of the Oratorіo J. haydn's
«Seven words of the Savіor on the Cross»
PHILOLOGICAL SCIENCES
Arkhypenko Lіudmyla
Integration of new anglicisms
in the economic terminology
Badziyk Iryna
Legal discourse of the European Union
as an object of linguistic research
Kaidash Alla, Homych Victoria
Femininity in Panteleimon Kulish’s prose
Romanova Oksana, Mudryk Olena
On the issue of foreign language teaching 60
Sevastiuk Mariia
Rendering stylistic dominants
of Roald Dahl’s fairy tale «The BFG»
in the Ukrainian translation 64
Tsyntar Natalia
1
Verbalization of emotions
with the help of interjections
and emotive-evaluative lexis in English
literary discourse of the female writers 70
PEDAGOGICAL SCIENCES
4
Barabash Olena
Continuous education of Canada
in scientific and pedagogical literature 74
Vanivska Oleksandra, Vanivska Olga
Improvement of foreign language mastery
8 by students of non-philological specialties
of higher educational institutions (HEI)
as a prerequisite for international
academic mobility 77
Denys Olena
Self-esteem of a student musician
in the context of stage-performance training 84
Zharko Oksana
Ways and means of communicative
competence formation in learning
foreign language at nonlinguistic
16 institutions of higher education 88
Zhyhunova Viktoriia
Results of experimental study
on the formation of future specialists
in international information readiness
to professional activity in the foreign
26
language environment 92
Iyevlyev Oleksandr
The system of working
of the higher education institution
30 for the formation of professional
and pedagogical mobility of the future
lecturer in the conditions of magistracy 96
Illiakhova Maryna
34 Innovaitive activity
in the creativity structure
of scientific and pedagogical workers 101
Kravchenko Andrii
Methodological recommendations
41 for the implementation
of the methodology of differentiated
formation of English lexical competence
in reading of the future linguists 106
Kurlyak Iryna
Incest as an example of extremely
46 heavy life experience of a child
from a unfavorable
family (by materials of Poland) 111
51 Pereloma Tetiana
Methodological principals of forming
55 the Chinese phonetic competence 120
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 vii
Semian Nataliia LAW SCIENCES
The use of textual information
for formation of students’ reading Kulyk Oleh
and foreign poetry interpretation skills 123 Definition of the economic
Syzenko Anastasia
and legal stimulation of the use
English for specific purposes: of energy from renewable sources 179
history and definitions 127 Mihashko Valentyn
Filippova Larysa
Influence of the European Court
Pedagogical reflexion of Human Rights practice for development
in higher school 132 of judicial practice in Ukraine 184
Khalo Zoriana, Voloshanska Iryna Mihashko Valentyn
The formation of a child’s Mechanisms of protection of the rights
communicative abilities of legal entities in the context
in the intellectual development process of the Convention on the Protection
in preschool institutions of Germany 136 of Human Rights
and Fundamental Freedoms 189
Khodunova Viktoriia
Implementation of the competency-based Penkovska Sofiia
approach as one of the tools of professional State language in Ukraine:
development of workers of preschool analysis of legislative regulation 193
educational institutions 140
STATE ADMINISTRATION
PSYCHOLOGICAL SCIENCES Sydorenko Alla, Musaelyan Alla
Amplieieva Olha Directions of professional development
Interaction of emotional intelligence of public servants
with different directions (the case of Mykolaiv region) 200
of practical psychology 145
Gabuz Ylia, Nishuk Galina SOCIAL COMMUNICATIONS
Psychological characteristics Burkivska Liliia, Hryhorash Svitlana
of school department Informational structure specificity
of primary school schools 150 of the Reporter weekly newspaper 204
Parasiei-Hocher Alina Myznikova Tetiana
Results’ analysis of the implementation The genre features of women`s prose
of the spiritual development program on the book market of Ukraine:
of orphan children in adults age 155 gender context 208
Plyaka Lyubov, Olkhovska Angela Sydorenko Alla, Prannychuk Olha
Emotional competence Normative legal framework
as a complex of professional competency in the archival affairs of Ukraine:
of future factors pharmaceutical sector 159 study historyography 211
Sylka Olena Sydorenko Alla, Rumby Viorika
Selfie-addiction: Research of the contents
theoretical review of the problem 163
of education and formation
of documentation competences
HISTORICAL SCIENCES in the sphere of specialties «Informational,
Korotkii Olexiy library and archive business» 215
The history of imprisonment
in the Hetmanate: the legal aspect 167 PHYSICAL AND
MATHEMATICAL SCIENCES
ЗМІСТ

MILITARY SCIENCES Krutik Aleksandr

Samsonov Yuriy, Mudrik Vadim
Actuality of using the modern
educational and material basis
for training of the National Guards
of Ukrainian military trainers
at the time of training preparation
POLITICAL SCIENCES
Kyrpychnyk Ruslan
Features of formation
of political culture of Finland
Mathematical prediction
for short periods of time using
the sliding method of smoothing
the variable difference
"asymmetric four-point function" 219
171
ENGINEERING SCIENCES
Gogo Volodymyr, Mihaylov Oleksii
Justification of the direction
of improving the efficiency
175 of systems of mine housing plants 225
 viii «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Stovpnyk Stanislav, Gan Anatolii,
Shaidetska Liubov
Formation of sustainability of soil massive
including tunnels of a multi-pleasure
Trubachev Serhіі, Kolodezhnyi Valerii,
Petryk Vladyslav, Sirenko Anatolii
Numerical modeling of the stress field
in the cylinder with honors
ECONOMIC SCIENCES
Alla Mostepaniuk, Mohammadreza Parish
Determinants of health status
in high income countries
Bugaenko Irina
Aspects of formation and determination
of the status of protective zones
in the system of registration and accounting
of National Natural Parks of Ukraine
Voskresenska Olena, Fursov Anatolii
Event-management in the management
of event tourism development
Dorofeiev Dmytro
Methodological principles of implementation
and use of financial innova-tions
in the non-bank financial sector
ЗМІСТ
Zelinska Halyna, Potiomkina Nataliia
Index of human development as an indicator
f quality of life of the population 260
230 Krylenko Volodymyr, Danik Nataliia,
Kolchenko Serhii
Financial controlling as a progressive
form of internal control of the enterprise 267
236 Makarenko Uliana
Improving the strategy of financial provision
of activities of medical corporations in Ukraine 270
Rohanova Hanna, Vovk Anastasiia
Financial activity analysis
240 and prospects forecasting of insurance
company development on the basis
of multifactor profitability models 276
Romanets Tatyana
Historical evolution of reviews on salary 282
244 Scrypnik Margarita, Shevchuk Natalia
The concept of tax reform in Ukraine 285
Scrypnik Margarita, Yakimenko Anna
248 Features of realization of financial audit
operations on taxation and payment of VAT 290
Yatsyk Tetiana
Concept of crypto-assets
253 in the financial accounting system 295
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 1

БІОЛОГІЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-1
УДК 582.572.225
Петруняк Л.Д.
Івано-Франківський національний медичний університет

ЕКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦЕНОПОПУЛЯЦІЙ

ALLIUM URSINUM L. (ALLIACEAE) НА ПРИКАРПАТТІ
Анотація. У статті досліджено екологічний ареал Allium ursinum L. Цибуля ведмежа трапляється від
низовин до високогір’я з різним антропогенним навантаженням. Встановлено екологічну амплітуду за
шкалами Елленберга та Ландольта. A. ursinum характеризується низьким екологічним оптимумом до
кліматичних факторів: освітлення, температурного режиму та континентальності клімату. Цибуля вед-
межа вимогливіша до едафічних факторів, оскільки характеризується високими екооптимумами по цих
факторах. За едафічним індексом толерантності A. ursinum належить до групи мезобіонтів; а за кліма-
тичним індексом толерантності – до еврибіонтів. Вивчено вплив висотного градієнту та вологості ґрунту
на щільність особин Цибулі ведмежої в різних умовах зростання на Прикарпатті.
Ключові слова: Allium ursinum L., ценопопуляція, екологічний ареал, щільність, висотний градієнт, вологість.
Petruniak Liubov
Ivano-Frankivsk National Medical University

THE BIOECOLOGICAL CHARACTERISTIC OF THE COENOPOPULATIONS

ALLIUM URSINUM L. (ALLIACEAE) IN THE PRYKARPATTIA
Summary. Onion bears (wild garlic, cherry) is a spring ephemeroid long-term herbaceous plant, the family of the
Onion (Alliaceae). As a result of anthropogenic influence (trampling), spontaneous harvesting of medicinal raw
materials and grazing of cattle, the population of the cherries is gradually reduced. The objects of research are 11 of
the coenopopulations of A. ursinum L., which grow in different ecological conditions. The onion of a bear occurs from
lowlands to highlands with different anthropogenic loading. The ecological range of Allium ursinum L. are analyzed
in the article. The ecological amplitude was established on the Ellenberg and Landolt scales. A. ursinum is charac-
terized by a low ecological optimum to climatic factors: illumination, temperature regime and continental climate.
The onion of the bear is more demanding for edafic factors, because it is characterized by high ecooptimums on these
factors. According to the edaphic index of tolerance A. ursinum belongs to a group of mesobionts; and on the climatic
index of tolerance – to the eurybionts. The influence of high gradient and soil moisture on the density of individuals
of Bear Onions on different conditions of growth in the Carpathian region has been studied. Density of individuals
Bears onions in the study areas are different, this is due to conditions of growth, the size of localities. The density of
the cenopopulations of the species is largely influenced by trampling, mass harvesting of medicinal raw materials,
grazing on cattle, etc. To specify and generalize the ecological characteristics of A. ursinum and their populations,
the potential ecological valency (PEV) and the Gypsy's Tolerance Index are done.
Keywords: Allium ursinum L., cenopopulation, ecological areal, density, elevation gradient, humidity.

П остановка проблеми. Збереження по-

пуляції рідкісних видів полягає через ви-
вчення біології та екології виду. За останні роки
внаслідок зменшення біорізноманіття пробле-
ма дослідження та збереження ценопопуляцій
С.М. Стойко, В.П. Ткачик, Й.В. Царик, В.І. Чопик.
У дослідженні особливостей репродуктивного по-
новлення Цибулі ведмежої, причин скорочення
чисельності ценопопуляцій виду та вивчення
біотичної стійкості особин виду в різних типах
БІОЛОГІЧНІ НАУКИ

таких видів є дуже актуальною. Про це наголо-
шують і відповідні Міжнародні конвенції [4].
До рідкісних видів належить Цибуля ведмежа
(левурда, дикий часник, черемша) – це весняна
ефемероїдна багаторічна трав’яниста рослина,
родини Цибулевих (Alliaceae). Внаслідок антро-
погенного впливу (витоптування), стихійна заго-
тівля лікарської сировини та випасання великої
рогатої худоби, ценопопуляції черемші поступо-
во скорочуються [5].
Аналіз останніх досліджень та публіка-
цій. A. ursinum має широкий діапазон свого іс-
нування у природі, оскільки зростає в умовах
з інтенсивним антропогенним та з надмірним
рекреаційним навантаженнями. Великий внесок
у вивченні рідкісних рослин, в тому числі черем-
ші, за останні десять років здійснили О.О. Кага-
ло, Н.М. Сичак, В.І. Комендар, В.В. Крічфалушій,
лісорослинних умов до пошкодження хворобами
та шкідниками здійснив І.Я. Тимочко.
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Ґрунтовні дослідження
цибулі ведмежої в умовах Прикарпаття не про-
водились. У вітчизняній літературі згадки про
неї трапляються лише в медичних довідниках
та геоботанічній літературі. Однак є нечисленні
згадки про досліджуваний вид під час визначен-
ня типів лісорослинних умов як індикатора типу.
Дотепер не здійснено аналізу даних щодо росту
та розвитку виду в умовах Прикарпаття залежно
від впливу екологічних факторів, зокрема воло-
гості ґрунту, висоти над рівнем моря.
Мета статті. Головною метою цієї роботи було
встановити екологічний ареал Allium ursinum L.
на Прикарпатті. Для цього необхідно було до-
слідити вплив висотного градієнта і вологості

© Петруняк Л.Д., 2019

 2 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
ґрунту на щільність особин досліджуваного виду вому лісі, на кордоні між м. Болехів та м. Моршин
в різних умовах зростання. (Болехівське лісництво). Ценопопуляція VІІІ зрос-
Виклад основного матеріалу. Об’єктами до- тає у буковому лісі, ур. Ділок (Ланчинське лісни-
слідження є 11 ценопопуляцій A. ursinum L., які цтво). Ценопопуляція ІX зростає у ялицево-буково-
зростають в різних екологічних умовах. Цибуля му лісі, на околиці с. Зелена (Зеленське лісництво).
ведмежа трапляється від низовин до високогір’я. Ценопопуляція X зростає у дубово-грабовому лісі,
Ценопопуляція І зростає у дубово-грабовому лісі, на околиці с. Назавизів (Назавизівське лісництво).
на околиці с. Крилос (Галицький національний У чотирьох останніх ценопопуляціях проводиться
природній парк). Ценопопуляція ІІ зростає у ду- помірний випас та витоптування. Ценопопуляція
бово-грабовому лісі з домішкою липи, це ур. Сокіл XІ зростає у буковому лісі, на околиці с. Печеніжин
(Галицький національний природній парк). Це- (Княждвірський заказник). Ценопопуляції I, ІІ, ІІІ,
нопопуляція ІІІ зростає в ялицево-буковому лісі, IV, V, VI, XI знаходяться на заповідних територіях
на околиці с. Любіжня (Кливський заказник), де Івано-Франківської області (парки, заказники).
спостерігається інтенсивне витоптування та випас. Вологість ґрунту визначено за допомогою
Ценопопуляція ІV зростає у буковому лісі з доміш- ваги – вологоміра Axis ADGS200, а також обрахо-
кою явора, на околиці с. Дора (Карпатський націо- вано щільність особин в цих популяціях (табл. 1).
нальний природній парк). Ценопопуляція V зрос- Локалітети черемші виявлені на рівнинних
тає у буково-смереково-ялицевому лісі, на околиці та гірських територіях. Ценопопуляції I, II, III, V,
м. Яремче (Карпатський національний природній VI, XI знаходяться на природоохоронних об’єктах.
парк). Ценопопуляція VІ зростає у буково-смереко- У ценопопуляціях ІІІ, VII, VIII, IX, X відмічено ін-
вому лісі, це околиці с. Микуличин (Підліснівське тенсивний вплив антропогенного фактора.
лісництво Карпатського національного природного Щільність особин Цибулі ведмежої на терито-
парку). Ценопопуляція VІІ зростає у дубово-грабо- ріях дослідження різна, це зумовлено умовами
зростання, розмірами локалітетів. На щільність це-
нопопуляцій виду значною мірою впливає витопту-
Таблиця 1 вання, масова заготівля лікарської сировини, випа-
Екопоказники ценопопуляцій сання великою рогатою худобою тощо. В середньому
Allium ursinum щільність особин A. ursinum становить 153,5 ос. /м2.
Ценопо- Висота Вологість Щільність Високі показники відмічені у ценопопуляціях I, II,
над рівнем ґрунту особин IV, V, VI та XI. Найвище значення щільності має
пуляція (%)
моря (м) (ос/м2) ценопопуляція V (186,9 ос. /м2), яка зростає у буко-
I 300 80,39 178,1 во-смереково-ялицевому лісі, на околиці м. Яремче.
II 231 71,24 170,2 Як видно із таблиці 2, для ценопопуляції ІІІ харак-
III 425 56,31 81,6 терне найменші показники вологості та щільності
IV 1000 68,11 162,3 особин. Тут спостерігається значний антропоген-
ний вплив. Для ценопопуляцій V і І характерні ви-
V 900 83,18 186,9 сокі значення екологічних параметрів.
VI 1200 69,34 167,1 Для характеристики екологічного ареалу
VII 345 60,29 145,5 та екологічної амплітуди A. ursinum застосовано
VIII 380 61,44 142,8 шкали Елленберга та Ландольта, які характери-
IX 612 63,28 151,7 зують відношення виду до відповідного екологіч-
ного фактору [1; 2; 3].
X 397 60,12 133,7
За шкалами Елленберга та Ландольта,
XI 430 68,46 168,2 A. ursinum характеризується низьким екологіч-

Lc
8 Hd
5
6 4
Om Rc
БІОЛОГІЧНІ НАУКИ

4 2 3
2
2 1
Rc 7 0 2 Tm Tm 0 Ms

Lc Gr

6
Tr
Hd

Рис. 1. Екологічний оптимум Allium ursinum
по точковій шкалі Елленберга
Позначення осей: Lc – освітленість, Tm – температурний
режим, Hd – вологість ґрунту, Rc – кислотність ґрунту.
Рис. 2. Екологічний оптимум Allium ursinum по
точковій шкалі Ландольта
Позначення осей: Hd – вологість ґрунту, Rc – кислотність
ґрунту, Ms – механічний склад ґрунту, Gr – гумусовий шар,
Tr – родючість ґрунту, Lc – освітленість, Tm – температур-
ний режим, Om – континентальність клімату.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 3
ним оптимумом до кліматичних факторів: освіт-
Щільність особин
лення, температурного режиму та континенталь-
ності клімату, але вимогливіша до едафічних 200

факторів, що підтверджується високими екооп- 180

тимумами по цих факторах (рис. 1 та рис. 2). 160
Для конкретизації та узагальнення екологічних 140
особливостей A. ursinum та їх популяцій визначено
120
потенційну екологічну валентність (PEV) та індекс
толерантності за шкалою Циганова (табл. 2). 100
Відомо, що для едафічного індекса толерант- 80
ності (ITед) по таблиці Циганова використовують 60
п’ять шкал: Hd, Tr, Nt, fH, Rc, решта (Tm, Kn, 40
Om, Cr, Lc) застосовують для кліматичного ін-
20
декса толерантності (ITкл). За розрахунками ITед
становить 0,52; а ITкл = 0,7. 0
На основі індексів встановлена широта еко- 231 300 345 380 397 425 430 612 900 1000 1200

логічної ніші A. ursinum. Відповідно до шкали Щільність особин

Л.А. Жукової, за едафічним індексом толерант-
ності Allium ursinum належить до групи мезобі- Рис. 3. Залежність щільності особин
онтів, а за кліматичним індексом толерантнос- Allium ursinum від висотного градієнту
ті – до еврибіонтів. Позначення осей: вісь Ох – висота над рівнем моря;
Таблиця 2 вісь Оу – щільність особин A. ursinum.
Потенційна екологічна валентність
Allium ursinum до екофаторів
Щільність особин
Tm Kn Om Cr Hd Tr Nt Rc Lc fH
200
PEV 0,7 1 0,8 0,5 0,5 0,3 0,6 0,7 0,5 0,5
180
На рисунку 3 та 4 зображено залежність щіль- 160
ності особин A. ursinum від висотного градієнту
та вологості ґрунту відповідно. 140

Щільність особин A. ursinum не залежить від 120

висотного градієнту. 100
Щільність особин A. ursinum залежить від во-
логості ґрунту: чим більша вологість ґрунту, тим 80
більша щільність особин і навпаки. 60
Висновки та пропозиції дослідження. 40
Зростання A. ursinum залежить від едафічних
факторів, а до кліматичних умов вид має досить 20
широку амплітуду. За едафічним індексом толе- 0
рантності A. ursinum належить до групи мезобі- 56,31 60,12 60,29 61,44 63,28 68,11 68,46 69,34 71,24 80,39 83,18
онтів; а за кліматичним індексом толерантнос-
ті – до еврибіонтів. Щільність особин черемші Щільність особин

залежить від вологості ґрунту: зі збільшенням Рис. 4. Залежність щільності особин

вологості грунту, збільшується щільність особин.
Встановлення екологічної характеристики цено-
популяцій черемші є початком дослідження су-
часного її стану у природі.
Allium ursinum від вологості ґрунту
Позначення осей: вісь Ох – вологість ґрунту; вісь Оу – щіль-
ність особин A. ursinum.

Список літератури:
БІОЛОГІЧНІ НАУКИ

1. Злобин Ю.А. Популяционная екология растений: современное состояние, точки роста: монография. Сумы,
2009. 263 с.
2. Кричфалуший В.В., Комендар В.И. Биоекология редких видов растений (на примере ефемеров Карпат).
Львов, 1990. 160 с.
3. Малиновський К.А. Структура популяцій рідкісних видів флори Карпат. Київ, 1998. 170 с.
4. Погребняк П.С. Лісова екологія і типологія лісів: Вибр. праці. Київ: Наук. думка, 1993. С. 186-199.
5. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха. Київ: Вид-во «Глобалконсалтинг», 2009. С. 60.

References:
1. Zlobyn Yu.A. (2009). Populyatsyonnaya ekolohyya rastenyy: sovremennoe sostoyanye, tochky rosta: monohrafyya
[Populatory ecology of plants: modern state, growth points: monograph]. Sumy, 263 p. (in Russian)
2. Krychfalushyy V.V., Komendar V.Y. (1990). Byoekolohyya ridkykh vydov rastenyy (na prymere efemerov Karpat)
[Bioecology of rare plant species (on the example of the Carpathian ephemeres)]. Lviv: World, 160 p. (in Russian)
3. Malynovskyi K.A. (1998). Struktura populyatsii ridkisnykh vydiv flory Karpat [Structure of populations of rare
species of Carpathian flora]. K.: Scientific Thought, 170 p. (in Ukrainian)
4. Pohrebniak P.S. (1993). Lisova ekolohiya i typolohiya lisiv: vybr. pratsi [Forest ecology and typology of forests].
K.: Scientific Thought, p. 186-199. (in Ukrainian)
5. Chervona knyha Ukrayiny. Roslynnyy svit / za red. Ya.P. Didukha (2009). [The Red Book of Ukraine. Plant
World / ed. Ya.P. Diduh]. K.: «Hlobalkonsaltynh», p. 60. (in Ukrainian)
 4 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

МЕДИЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-2
УДК 314.4(477)
Радченко С.Г.
Миколаївське районне відділення
Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ СМЕРТНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

ВІД ОТРУЄНЬ ВНАСЛІДОК ВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ
Анотація. У статті представлені результати аналізу рівня смертності від побутових отруєнь, пов’язаних з
надмірним вживанням алкоголю у Львівській області. Використано дані офіційної статистики (Держком-
стату України), архівний матеріал Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи щодо смерт-
ності населення від отруєнь. Опрацьовані рекомендації щодо проведення необхідних профілактичних
заходів на регіональному рівні, які стосуються активізації профілактичної роботи щодо протидії алко-
гольній залежності та вирішення проблеми єдиної системи надання токсикологічної допомоги населенню
України і лабораторної токсикологічної діагностики отруєнь.
Ключові слова: рівень смертності, побутові отруєння, алкогольна залежність, токсикологічна допомога.
Radchenko Serhii
Mykolaiv District Office of Lviv Regional Bureau of Forensic Medical Examination

CURRENT PROBLEMS OF DEATH OF UKRAINE'S POPULATION

FROM HUMAN CONSUMPTION OF ALCOHOL DRINKS
Summary. The article presents the results of the analysis of the mortality rate from domestic poisoning asso-
ciated with excessive use of alcohol in the Lviv region. The data of official statistics (State Statistics Committee
of Ukraine), archival material of the Lviv regional bureau of forensic medical expertise on population mortality
from poisoning was used. It was established that 1093 people died from domestic poisoning in the Lviv oblast
for 2015-2017. Of these, 84.7% of men and 15.3% of women, of whom 85.1% are able-bodied people aged 21 to
60 years. The structure of poisoning is dominated by the inhabitants of the countryside – 74.5% of the popu-
lation. Every year, about 250 people of working age die from poisoning with alcoholic beverages and their sur-
rogates in the Lviv region. Altogether, 704 (64,4%) persons died of poisoning as a result of the use of alcoholic
beverages, and 44 (4.03%) persons died of alcohol poisoning by a surrogate of alcohol. Of these, men – 60,0%
and women – 8,43%. As the analysis shows, the number of men who die from poisoning alcoholic beverages and
its surrogates increases annually by 2.0-2.5%. The recommendations for the implementation of the necessary
preventive measures at the regional level, related to the intensification of preventive work against alcohol
dependence, have been worked out. The necessity of creating a unified system of the toxicological branch of
medicine for the provision of toxicological assistance to the population of Ukraine, which is currently absent in
Ukraine, is established. An increase in the number of poisonings by unknown substance requires solving the
problem of laboratory toxicological diagnostics of poisoning.
Keywords: mortality rate, domestic poisoning, alcohol dependence, toxicological aid.

А ктуальність дослідження. Демогра-

фічна криза в Україні, яка виникла у
1990-ті роки продовжується до сьогоднішньо-
цездатного віку зменшилась до 1090,5 тис. осіб
[6]. У Львівській області за 2017 рік померло
32 087 осіб, народилось тільки 25 002 немовлят,
го дня. Про це свідчать скорочення чисельності що на 7,9% менше порівняно з 2016 роком [5].
МЕДИЧНІ НАУКИ

населення, яке порівняно з 1990 роком зменши-
лось майже на 6 млн (11,6%) і ця тенденція про-
довжується. Висока передчасна смертність на-
селення, особливо чоловіків працездатного віку
є гострою демографічною проблемою, яка потре-
бує вирішення. Станом на 1.04.2018 року рівень
смертності в Україні майже вдвічі перевищує на-
роджуваність (на кожних100 померлих народжу-
ється 54 немовляти) [3].
Постановка проблеми. Сучасна тривалість
життя та смертність населення в Україні мають
регіональні відмінності. Прикладом є Львівська
область, трудові ресурси якої у 2001 році скла-
дали 1672,0 тис. осіб, або 5,6% трудових ресурсів
України, у тому числі 1485,5 тис. осіб працездат-
ного віку (88,8% трудових ресурсів), і 186,5 тис.
осіб – зайняті особи старшого віку [6]. За період
з 2001 року до 1.01.2013 року кількість осіб пра-
© Радченко С.Г., 2019
Смертність населення України від зовнішніх
причин посідає третє місце серед основних при-
чин смерті і перше – у структурі смертності чоло-
віків працездатного віку [8]. Значне місце серед
причин смертності займають отруєння пов’язані
з вживанням алкогольних напоїв. Основним чин-
ником, що викликає збільшення смертності серед
населення як в Україні, так і в інших країнах,
є надмірне споживання алкоголю та підроблених
алкогольних напоїв. Тому одним із нагальних пи-
тань є розвиток та удосконалення заходів проти-
дії алкогольній залежності, а також реформуван-
ня менеджменту сфери охорони здоров’я, зокрема
психіатричної і наркологічної допомоги [7].
Аналіз доступних досліджень і публікацій
свідчить про те, що сучасні регіональні аспекти
причин смертності населення вивчені недостат-
ньо і потребують поглибленого вивчення для
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
планування заходів державної політики на регі-
ональному рівні.
Формулювання цілей статті. Аналіз су-
часної структури причин смертності населення
Львівської області від отруєнь та опрацювання
рекомендацій щодо проведення необхідних про-
філактичних заходів на регіональному рівні.
У роботі використано дані офіційної статисти-
ки (Держкомстату України), архівний матеріал
Львівського обласного бюро судово-медичної екс-
пертизи щодо смертності населення від отруєнь.
Застосовані методи системного підходу, матема-
тичної та медичної статистики, бібліографічного
та контент-аналізу.
Виклад основного матеріалу. Аналіз
структури смертності у Львівській області за
5
2015-2017 роки свідчить, що від побутових отру-
єнь померло 1093 особи (табл.1). З них 926 (84,7%)
чоловіків і 167 (15,3%) жінок, з яких 930 (85,1%)
осіб працездатного віку від 21 до 60 років (табл. 2).
У структурі отруєнь переважають мешканці сіль-
ської місцевості – 814 (74,5%) осіб.
Щорічно від отруєнь алкогольними напоями
і їх сурогатів у Львівській області помирає біля
250 осіб працездатного віку. Всього від отруєн-
ня внаслідок вживання алкогольних напоїв по-
мерло 704 (64,4%) особи і від отруєння сурогатом
алкоголю померло 44 (4,03%) особи. З них, чоло-
віки – 60,0% і жінки – 8,43%. Як свідчить прове-
дений аналіз, кількість чоловіків, які помирають
від отруєнь алкогольними напоями і його сурога-
тів, щорічно збільшується на 2,0 – 2,5%.

Таблиця 1
Структура смертності від побутових отруєнь у Львівській області за 2015-2017 рр.
Кількість З них:
випадків Населення Стать
Найменування отруєнь отруєнь міське сільське чоловіки жінки
абс % абс % абс % абс % абс %
Отруєння алкоголем 704 64,4 141 12,9 560 51,2 622 56,9 82 7,5
Отруєння сурогатом алкоголю 44 4,03 7 0,6 37 3,4 34 3,1 10 0,93
Отруєння наркотичними речовинами 42 3,8 28 2,6 14 1,3 39 3,6 3 0,27
Отруєння оксидом вуглецю 225 20,6 56 5,1 169 15,5 176 16,1 49 4,5
Отруєння лікарськими засобами 13 1,2 8 0,7 5 0,46 5 0,46 8 0,7
Отруєння отрутохімікатами 13 1,2 6 0,55 7 0,6 8 0,7 5 0,46
Інші отруєння 29 2,6 19 1,7 10 0,9 - 2,3 4 0,4
Отруєння невідомою речовиною 16 1,5 9 0,8 7 0,6 12 1,1 4 0,4
Отруєння грибами 7 0,6 - - 2 0,18 5 0,46 2 0,18
Разом: 1093 100,0 279 25,5 814 74,5 926 84,7 167 15,3

Таблиця 2
Структура смертності від побутових отруєнь у Львівській області за віком у 2015-2017 рр.
Найменування отруєнь
Кількість отруєнь

отрутохімікатами
оксидом вуглецю
наркотичними

Інші отруєння
лікарськими
речовинами

речовиною
невідомою
алкоголем

сурогатом
Отруєння

Отруєння

Отруєння

Отруєння

Отруєння

Отруєння

Отруєння

Отруєння
алкоголю

засобами

грибами
Кількість
років

абс - - - 2 - - - - 1
1-10 р.
МЕДИЧНІ НАУКИ

% - - - 0,18 - - - - 0,09
абс - - - 2 - - 1 - -
11-20 р.
% - - - 0,18 - - 0,09 - -
абс 43 3 9 14 4 - 4 2 -
21-30 р.
% 3,9 0,27 0,8 1,3 0,4 - 0,4 0,18 -
абс 142 14 23 31 3 3 5 3 -
31-40 р.
% 13,0 1,3 2,1 2,8 0,27 0,27 0,46 0,27 -
абс 220 15 7 44 2 3 9 5 3
41-50 р.
% 20,1 1,4 0,6 4,03 0,18 0,27 0,8 0,46 0,27
абс 235 8 2 59 2 2 7 2 2
51-60 р.
% 21,5 0,7 0,18 5,4 0,18 0,18 0,6 0,18 0,18
абс 64 4 1 73 2 5 3 4 4
Понад 60 р.
% 5,85 04 0,09 6,7 0,18 0,46 0,27 0,4 0,4
абс 704 44 42 225 13 13 29 16 7
Всього:
% 64,4 4,03 3,8 20,6 1,2 1,2 2,6 1,5 0,6
 6 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Кількісні показники розвитку алкогольної за-
лежності припадають на працездатну частину
населення, а саме на чоловіків віком від 30 до
59 років, хоча дані наукової літератури свідчать
про існування алкогольних смертей серед людей
пенсійного віку та неповнолітніх. Найбільша
частка в структурі смертей, внаслідок вживання
алкогольних напоїв, належить смертності в ре-
зультаті гострих отруєнь [7].
За даними Українського медичного і моніто-
рингового центру за алкоголем та наркотикам
МОЗ України, лідером із споживання алкоголю
в ЄС є Шотландія зі споживанням 23 літрів чи-
стого алкоголю на людину щорічно. Тривалий час
на перших позиціях щодо спожитого алкоголю
були росіяни (21 літр) та угорці (18,5-19 літрів).
Україна знаходиться на рівні Англії (споживан-
ня чистого алкоголю на людину щорічно складає
11,5-12 літрів) Дані літературних джерел під-
тверджують той факт, що українці найбільше спо-
живають міцні алкогольні напої (горілка, коньяк
тощо). Так, результати проведеного в Україні
дослідження свідчать, що кожна третя покупка
спиртних напоїв припадає на горілку. У серед-
ньому її купують кожні 2-2,5 тижні, в той час, як
вино – близько трьох разів на 2 місяці [1].
Алкогольна залежність впливає не тільки на
здоров’я громадян, вона впливає на життя ото-
чуючих. Так, в Україні близько 80,0% побутових
і близько 40,0% дитячих злочинів скоюється в ста-
ні алкогольного сп’яніння, алкогольного психо-
зу або з метою здобуття коштів для придбання
алкогольних напоїв. Як свідчить статистика, на
обліку у медичних закладах перебуває до 900 ти-
сяч хворих на алкогольну залежність [7].
Наведені дані свідчать про те, що найбіль-
ша смертність пов’язана з алкоголем, належить
смертності в результаті гострих отруєнь. Тому
зниження рівня пов’язаної з смертності є важли-
вим завданням державної політики в галузі де-
мографічної та національної безпеки. Отримані
результати свідчать про необхідність активіза-
ції профілактичної роботи щодо токсикологічної
безпеки населення України. Необхідно більш
активно використовувати сучасні види та методи
просвітницької роботи із залученням засобів ма-
сової інформації.
До основних заходів протидії алкоголізації на-
селення, на нашу думку, належать: повна заборо-
на реклами алкогольних напоїв; зменшення ма-
сового вживання алкогольних напоїв за рахунок
підняття їх вартості; запровадження навчальних
програм, що передбачатимуть питання профілак-
тики пияцтва та алкоголізму серед дітей та мо-
лоді; розробки та застосування сучасних методів
лікування і запобігання алкоголізму; посилення
відповідальності за виробництво міцних спирт-
них напоїв домашнього виготовлення.
У зв’язку зі збільшенням кількості отруєнь
необхідне створення єдиної системи токсиколо-
гічної галузі медицини для надання токсико-
логічної допомоги населенню України, яка на
сьогоднішній день відсутня в Україні. У сучас-
них умовах детоксикаційна терапія проводиться
в лікувально- профілактичних закладах різного
профілю: у відділеннях терапії, педіатрії, анесте-
зіології та інтенсивної терапії. Збільшення кіль-
кості отруєнь невідомою речовиною потребує ви-
рішення проблеми лабораторної токсикологічної
діагностики оскільки хімічна група і прийнята
доза отрути з більшою чи меншою часткою ві-
рогідності встановлюється лікарем на підставі
анамнезу захворювання (якщо такий є зі слів
супроводжуючих або самого постраждалого), клі-
нічних проявів та ступеня їх вираженості [2].
Висновки. 1. Основним чинником, що викли-
кає збільшення смертності в результаті побуто-
вих отруєнь серед населення Львівської області
є надмірне споживання алкогольних напоїв.
2. Зниження рівня смертності, пов’язаної
з споживанням алкогольних напоїв, є важливим
завданням державної політики в галузі демогра-
фічної та національної безпеки і потребує удоско-
налення заходів та активізації профілактичної
роботи щодо протидії алкогольній залежності.
3. В рамках реформування медичної галузі
в Україні, необхідне створення єдиної системи
надання токсикологічної допомоги населенню
України та вирішення проблеми лабораторної
токсикологічної діагностики отруєнь.

Список літератури:
1. Виевский А.Н. Украинский медицинский мониторинговый центр по алкоголю и наркотикам МОЗ Украины.
URL: http://ianp.com.ua/ru/conferences/read/10245
2. Городецька А. Токсикологічна допомога населенню України. Бути чи не бути? Український медичний часопис.
МЕДИЧНІ НАУКИ

2010. URL: https://www.umj.com.ua/article/7898/toksikologichna-dopomoga-naselennyu-ukraini-buti-chi-ne-buti

3. Демографічна ситуація у січні-квітні 2018 року. URL: https://espreso.tv/news/2018/06/20/smertnist_v_
ukrayini_-mayzhe_udvichi_perevyschuye_narodzhuvanist_derzhstat
4. Населення та трудові ресурси Львівщини. URL: http://www.novageografia.com/vogels-555-1.html
5. Природний приріст, скорочення населення. Головне управлiння статистики у Львiвськiй областi.
URL: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/themes/19/theme_19.php?code=19
6. Трудові ресурси регіонів: просторове розміщення та підвищення ефективності використання: монографія / В.П. Ре-
шетило, Н.С. Міщенко, О.В. Шубна; Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О.М. Бекетова. Харків: ХНУМГ, 2014. 157 с.
7. Шувера О.В. Судово-фармацевтичні основи удосконалення заходів протидії при алкогольній залежності.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук. – 15.00.01 – Технологія ліків,
організація фармацевтичної справи та судова фармація. Харків, 2017. URL: https://nmapo.edu .ua/zagruzka2/
DrAr/Dr28_04_17-2.pdf
8. Чепелевська Л.А., Любінець О.В. Динаміка і структура смертності населення України від зовнішніх причин
смерті. Вісн. соц. гігієни та орг. охорони здоров’я України. 2008. № 2. С. 5–8.

References:
1. Vievskij A.N. (2012). Ukrainskij medicinskij monitoringovyj centr po alkogolyu i narkotikam MOZ
Ukrainy [Ukrainian medical monitoring center on alcohol and drugs of the Ministry of Health of Ukraine].
URL: http://ianp.com.ua/ru/conferences/read/10245
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 7
2. Horodetska A. (2010). Toksykolohichna dopomoha naselenniu Ukrainy. Buty chy ne buty? [Toxicological help
to the population of Ukraine. To be or not to be?]. Ukrainian Medical Journal. URL: https://www.umj.com.ua/
article/7898/-toksikologichna-dopomoga-naselennyu-ukraini-buti-chi-ne-buti
3. Demohrafichna sytuatsiia u sichni-kvitni 2018 roku (2018). [Demographic situation in Janu-ary-April 2018].
URL: https://espreso.tv/news/2018/06/20/smertnist_v_ukrayini_mayzhe_udvichi_perevyschuye_narodzhuvanist_
derzhstat
4. Naselennia ta trudovi resursy Lvivshchyny (2017). [Population and labor resources of Lviv region].
URL: http://www.novageografia.com/vogels-555-1.html
5. Pryrodnyi pryrist, skorochennia naselennia. Holovne upravlinnia statystyky u Lvivskii oblasti (2017). [Natural
increase, population decline. Main Department of Statistics in Lviv Oblast]. URL: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/
ukr/themes-/19/theme_19.php?code=19
6. Trudovi resursy rehioniv: prostorove rozmishchennia ta pidvyshchennia efektyvnosti vykorystannia : monohrafiia
(2014). [Labor resources of the regions: spatial placement and increase of efficiency of use: monograph].
V.P. Reshetylo, N.S. Mishchenko, O.V. Shubna; Kharkiv National University of Municipal Economy named after
O.M. Beketov. Kharkiv, 157 p.
7. Shuvera O.V. Sudovo-farmatsevtychni osnovy udoskonalennia zakhodiv protydii pry alkoholnii zalezhnosti
(2017). [Fo rensic and pharmaceutical foundations for the improvement of measures to counteract alcohol de-
pendence] Dysertatsiia na zdobuttia naukovoho stupenia kandydata farmatsevtychnykh nauk. 15.00.01 – Tekh-
nolohiia likiv, orhanizatsiia farmatsevtychnoi spravy ta sudova farmatsiia. Kharkiv. URL: https://nmapo.edu.ua/
zagruzka2/DrAr/Dr28_04_17-2.pdf
8. Chepelevska L.A., Liubinets O.V. (2008). Dynamika i struktura smertnosti naselennia Ukrainy vid zovnishnikh
prychyn smerti [Dynamics and structure of mortality of the population of Ukraine from external causes of death].
Bulletin of Social Hygiene and Health Care Organizations of Ukraine. No. 2. P. 5–8.

МЕДИЧНІ НАУКИ
 8 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

ВЕТЕРИНАРНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-3
УДК 615.322:619:616.993.192.1:636.92
Франчук-Крива Л.О.
Одеський державний аграрний університет

ПЕРСПЕКТИВИ ЗАСТОСУВАННЯ ФІТОПРЕПАРАТІВ ЗА ЕЙМЕРІОЗУ

Анотація. Досліджено і проаналізовано дані літературних джерел щодо спектру лікарських рослин з про-
тиеймеріозною дією. Виявлено переваги рослинних препаратів за еймеріозу тварин і птиці, порівняно із
хіміотерапевтичними засобами. З’ясовано, що ефективні рослинні препарати за еймеріозу повинні забез-
печувати комплексну фармакодинаміку: еймеріостатичну, протимікробну, пробіотичну, протизапальну і
антиоксидантну дії. Аналіз рослин з протипротозойною дією свідчить про можливість створення нового
протиеймеріозного фітопрепарату з високим рівнем специфічної фармакологічної активності і широким
спектром дії. Перспективою подальших досліджень є детальне вивчення біологічно активних речовин
лікарських рослин, які широко розповсюджені в Україні (полин гіркий, чебрець звичайний, часник, льон
звичайний, біла гірчиця, м’ята польова, материнка звичайна) з метою створення нових фітопрепаратів
для профілактики і лікування еймеріозів тварин і птиці.
Ключові слова: еймеріоз, протозооз, інвазія, рослини, фітопрепарат, кролі, птиця.
Franchuk-Kryva Liubov
Odessa State Agrarian University

PERSPECTIVES OF APPLICATION HERBAL PREPARATION IN EIMERIOSIS

Summary. The data of literary sources concerning the spectrum of medicinal plants with anti-eimeriosis action
is investigated and analyzed. Anti-eimeriosis properties were found in plants such as Artemisia annua, Arte-
misia absinthium, Pinus radiata, Allium sativum, Bidens pilosa, Berberis lyceum, Línum usitatíssimum, Ager-
atum conyzoides, Vernonia amygdalina, Cárica papáya, Origanum vulgare, Rosmarínus officinális, Melaleuca
alternifolia, Syzýgium aromáticum, Morinda citrifolia, Myrianthus arboreus, Curcuma longa, Olea europaea,
Nectaroscordum tripedale, Caméllia sinénsis, Commifolia Molmol, Dichroa febrifuga, Thymus vulgaris, Nigella
sativa, Musa paradisiaca. Actuality of phytotherapy consists in mildness of action, absence of toxic influence,
ecological safety and polyvalence of biological action of plant compounds. Medicinal plants contain the natural
substances necessary for the organism for normal life: vitamins, carbohydrates, macro-, trace elements, en-
zymes, hormones, etc. This complex of substances stimulates different systems of an organism or compensates
for their insufficient function. The advantages of herbal prepara-tions for eimeria of animals and poultry are in-
vestigated in comparison with chemotherapeutic agents. It has been found that effective herbal preparations for
eimeriosis should provide a comprehensive pharmacodynamics: eimeriostatic, antimicrobial, probiotic, anti-in-
flammatory and anti-oxidant effects. The analysis of plants with antiprotozoal action indicates the possibility of
creating a new anti-eimeriosis phytopreparatum with a high level of specific pharmacological activity and a wide
spectrum of action. The prospect of further research is a detailed study of biologically active substances of me-
dicinal plants that are widespread in Ukraine (Artemisia absinthium, Thymus vulgaris, Allium sativum, Linum
usitatissimum, Sinapis alba, Mentha arvensis, Origanum vulgare) in order to create new phytopreparations for
the prevention and treatment of eimeriosis animals (rabbits, pigs, cattle) and poultry (chickens, turkeys).
Keywords: eimeriosis, protozoosis, invasion, plants, phytopreparatum, rabbits, poultry.

П остановка проблеми. Еймеріоз – про- До того ж, тривале, необмежене застосуван-

ВЕТЕРИНАРНІ НАУКИ

тозойна інвазія, яка належать до числа ня синтетичних лікарських засобів за еймеріозу

найбільш спустошливих хвороб у кролівництві
і птахівництві та поширена на всіх континен-
тах земної кулі. Загибель поголів’я за еймеріо-
зу може досягати 100%. Складність у боротьбі
з еймеріозом обумовлена ідеальною схемою роз-
множення збудника, надзвичайно високою ре-
продуктивною здатністю та стійкістю до неспри-
ятливих зовнішніх факторів [7; 13; 14].
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Хіміотерапія досі вважається найбільш дієвим
та економічно результативним заходом профі-
лактики та боротьби з еймеріозом. Наразі, відо-
мо більше 1000 хімічних речовин, які володіють
антиеймеріозною активністю [3; 10; 14].
Проте еймерії, паразитуюючи у кишечнику
і печінці, призводять до інтоксикації, імуносупре-
сії та дисбіозу, які додатково підсилюються під час
хіміотерапевтичного лікування [9; 12; 14; 16].
сприяє розвитку резистентності до всіх видів ей-
мерій. Ступінь стійкості до окремих хіміопрепа-
ратів настільки велика, що змушує шукати нові
підходи у лікуванні [3; 4].
Перспективними для досліджень в цьому на-
прямку є препарати рослинного походження.
Інтерес до фітопрепаратів пояснюється їх доступ-
ністю та цілою низкою переваг перед хіміотера-
певтичними засобами. Привабливість фітотера-
пії полягає у м’якості дії, відсутності токсичного
впливу, екологічній безпечності та полівалент-
ності біологічної дії рослинних сполук. Лікарські
рослини містять природні речовини, необхідні
організму для нормальної життєдіяльності: ві-
таміни, вуглеводи, макро-, мікроелементи, фер-
менти, гормони тощо. Даний комплекс речовин
стимулює різні системи організму або компенсує
їх недостатню функцію [15].

© Франчук-Крива Л.О., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Актуальним є пошук
і розширення знань щодо спектру рослин з про-
типротозойною дією у боротьбі з еймеріозом.
Мета статті. Визначити види лікарських рос-
лин з протиеймеріозною дією. Дослідити пере-
ваги рослинних препаратів за еймеріозу тварин
і птиці, порівняно із хіміотерапевтичними за-
собами. Методами даного дослідження є аналіз
літературних джерел, інтерпретація та узагаль-
нення наукової інформації.
Виклад основного матеріалу. Більше
300 тисяч видів квіткових рослин зареєстровані
в усьому світі. До теперішнього часу менше 1%
з них були вивчені для використання проти про-
тозойних захворювань [29].
В ході проведеного аналізу було визначено
широкий спектр рослин, які здатні проявляти
протиеймеріозну дію і за ефективністю не посту-
паються синтетичним препаратам.
За різними даними [17; 22–25; 29] протиеймері-
озні властивості виявлені у таких рослин як полин
однорічний (Artemisia annua) і гіркий (Artemisia
absinthium), сосна промениста (Pinus radiata),
часник посівний (Allium sativum), череда волосис-
та (Bidens pilosa), барбарис (Berberis lyceum), льон
звичайний (або посівний; Línum usitatíssimum),
агератум (Ageratum conyzoides), вернонія миг-
далева (Vernonia amygdalina), папайя (Cárica
papáya), материнка звичайна (Origanum vulgare),
розмарин лікарський (Rosmarínus officinális),
чайне (Melaleuca alternifolia) та гвоздичне
(Syzýgium aromáticum) дерево, моринда цитрусо-
листна (або ноні; Morinda citrifolia), міріантус де-
ревоподібний (або гігантська жовта шовковиця;
Myrianthus arboreus), куркума довга (Curcuma
longa), маслина європейська (Olea europaea), не-
ктароскордум (Nectaroscordum tripedale) камелія
китайська (або чайний кущ; Caméllia sinénsis),
мірра (Commifolia Molmol), діхроа протигарячко-
вий (Dichroa febrifuga), чебрець (тим’ян) звичай-
ний (Thymus vulgaris).
Periasamy Chandrakesan et al. [22] визначи-
ли, що додавання до раціону курчат рослинно-
го комплексу з пасльону чорного, алоє вера, мо-
рінги індійської, м’яти польової в об’ємі 10% має
еймеріостатичну ефективність, подібну до салі-
номіцину.
Введення часнику (Allium sativum) кролям за
експериментального інвазування Eimeria stiedae
у добовій дозі 0,5 г/кг маси тіла впродовж 5 діб
зменшило виділення ооцист та підвищило збере-
женість поголів'я [23].
Hanadi B.B. і Ebtisam M. Al-Mathal [25] дове-
ли, що застосування екстракту мірри (Commifolia
Molmol) за печінкової форми еймеріозу впродовж
21 доби зменшило кількість ооцист у фекаліях
кролів на 52,38-90,9 %. На думку дослідників,
еймеріостатична дія мірри пов’язана із вмістом
комміфорової кислоти і хірабомірролу.
Іноземними науковцями також підтвердже-
но еймеріостатичну дію екстракту холарени
пухнастої (Holorrhena antidysenterica) [21], екс-
тракту плодової кори момордики (Momordica
balsamina) [26], подрібненого коріння банану
(Musa paradisiaca) [28], насіння кмину чорного
(Nigella sativa L.) [24] та білої гірчиці (Sinapis
alba) [27].
9
Між тим, екстракти з цикорію звичайного, бі-
аруму, дореми ошера, полину гіркого, прангосу
феруловидного порівняно з діклазурілом, а та-
кож суміш екстрактів з орегано, лаврового листа
і лаванди, порівняно з монензином – не проявля-
ли високої еймеріомтатичної дії [17; 20].
Відомо, що протиеймеріозні хіміотерапевтич-
ні препарати проявляють, переважно, однобічну
дію, направлену на зменшення й припинення
продукції ооцист і не усувають наслідки захво-
рювання – імуносупресію, запалення внутрішніх
органів, алергічний стан та дисбіоз кишечника.
Ознакою фітопрепаратів, навпаки, є вміст
складної суміші різних біоак-тивних компонентів
(БАР) з імуностимулюючою, бактеріостатичною
(бактерицидною), протизапальною та пробіотич-
ною дією, що дає їм перевагу перед синтетични-
ми препаратами [5; 6].
Проте, для цього вкрай важливим є глибокі
знання хімічного складу діючих речовин в лікар-
ській рослинній сировині і чітке уявлення щодо
їх фармакологічної дії [5].
Переважна більшість лікарських рослини
є кишковими еубіотиками, тобто сприяють при-
гніченню патогенної і збереженню облігатної
мікрофлори. До природних біологічно активних
речовин, що мають протимікробну дію, належать
рослинні антибіотики, фітонциди, ефірні олії,
дубильні речовини, бальзами, смоли, органічні
кислоти, алкалоїди, глікозиди. Доведеною анти-
бактеріальною дією володіють такі рослини як
часник, алоє, мірра, орегано, м’ята, холарена пух-
наста, полин, вернонія мигдалева тощо [5; 6; 11].
За різними даними, ефірні олії орегано (ма-
теринки) проявляють антимікробну активність
з мінімальною інгібуючою концентрацією 4% для
Escherichia coli у птиці. Також, орегано містить
у своєму складі бетаїн – активатор синтезу фосфо-
ліпідів клітинних мембран, який прискорює реге-
неративні процеси у кишечнику і печінці [6; 19; 29].
Вернонія мигдалева, яка містить верноніо-
сид, окрім протипротозойної і протимікробної
дії, володіє антиоксидантною, протизапальною
та знеболюю-чою властивостями. Коріння і трава
Dichroa febrifuga, маючи у складі алкалоїди фе-
бріфугін та ізофебріфугін, діє не лише еймеріос-
татично, а і жарознижуючи [18; 29].
Стимуляторами росту аутохтонної мікрофло-
ри кишечнику є пребіотичні субстанції у складі
ВЕТЕРИНАРНІ НАУКИ
рослин: пектинові речовини, інулін, камедь, кси-
лоза тощо. Пектини, яких особливо багато у пло-
дах рослин, також володіють протимікробною,
детоксикаційною та імуностимулюючою власти-
востями [5; 8].
Виражену імуномоделюючу дію має активний
інгредієнт алоє вера аце-маннан – він збільшує
відповідь лімфоцитів на алоантиген [2]. Імунос-
тимулюючими властивостями володіють росли-
ни, що містять у своєму складі вітамін С. Природ-
ні комплекси аскорбінової кислоти захищають
від алергії, а завдяки антиоксидантним власти-
востям – ефективно нейтралізують процеси віль-
но-радикального окиснення [1].
Висновки і пропозиції. З’ясовано, що ефек-
тивні рослинні препарати за еймеріозу повинні
забезпечувати комплексну фармакодинаміку:
еймеріостатичну, протимікробну, пробіотичну,
протизапальну і антиоксидантну дії. Аналіз
 10 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

рослин з протипротозойною дією свідчить про Перспективою подальших досліджень є деталь-

можливість створення нового протиеймеріозно- не вивчення біологічно активних речовин лікар-
го фітопрепарату з високим рівнем специфічної ських рослин, які широко розповсюджені в Україні
фармакологічної активності і широким спек- з метою створення нових фітопрепаратів для про-
тром дії. філактики і лікування еймеріозів тварин і птиці.

Список літератури:
1. Абудейх З.Х. Дослідження макро- і мікроелементарного складу і вмісту вітаміну С в листі, бутонах і квітках
іван-чаю. Фармацевтичний журнал. 2011. № 3. С. 80–84.
2. Алое як потенційний суб’єкт бальнеофітотерапії / І.С. Флюнт та ін. Медична гідрологія та реабілітація.
2007. Т. 5, № 3. С. 7–16.
3. Березовський А.В. На ринку протикокцидійних препаратів. Здоров’я тварин і ліки. 2012. № 1(122). С. 14–15.
4. Бессонов А.С. Резистентность к паразитоцидам и пути её преодоления. Ветеринария. 2002. № 7. С. 24–28.
5. Головкин Д.Н., Шарова О.В., Куркина А.В. Концепции фитотерапии в практике врача-педиатра. Современные
проблемы науки и образования. 2017. URL: https://www.science-education.ru/ru/article/view?id=27083
6. Гунчак А.В., Гунчак В.М., Ратич І.Б. Біологічний ефект рослинних препаратів в організмі птиці. Науковий
вісник ЛНУВМБТ ім. Ґжицького. 2015. Т. 17, № 3(63). С. 19–31.
7. Колабский Н.А. Кокцидиоз кроликов. Ленинград : Колос, 1982. 72 с.
8. Тихонов Б.Б. и др. Комплексная экстракция гликанов и флавоноидов из растительного сырья. Вестник
Тверского государственного технического университета. 2011. № 19. С. 57–63.
9. Майорова А.С. Влияние пробиотиков с антитоксичной активностью на продуктивность кроликов : автореф.
дис. … канд. биол. наук : 06.02.03; 16.00.03. Родники, 2007. 23 с.
10. Плешаков С.А., Ларионов С.В., Резяпкин И.Н. Комплексный лекарственный препарат для лечения
эймериоза кроликов : пат. 2154470 РФ. № 98110083/13 ; заявл. 20.05.1998 ; опубл. 20.08.2000.
11. Стадницька Н.Є. та ін. Рослини з протимікробними властивостями. Видавництво Львівської політехніки.
2011. № 700. С. 111–116.
12. Смутнев П.В. Влияние химио- и пробиотических препаратов на белково-азотистый обмен и глюконеогенную
функцию печени кроликов, больных эймериозом : автореф. дис. … канд. вет. наук : 03.00.19. Саратов, 2009. 20 с.
13. Тимофеев Б.А., Карпенко И.Г. Химиотерапия протозойных заболеваний сельскохозяйственных животных.
Москва : Россельхозиздат, 1977. 100 с.
14. Франчук Л.О. Еймеріоз кролів (поширення, патогенез, лікування) : дис. … канд. вет. наук: 16.00.11 /
Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. Київ, 2015. 195 с.
15. Шостак Т.А., Калинюк Т.Г., Гудзь Н.І. Особливості фармацевтичної розробки рослинних препаратів (огляд
літератури). Біологія і фармація. 2014. С. 77–81.
16. Эсубалеу К.Б. Эймериоз кроликов при разных системах содержания и усовершенствование мер борьбы
и профилактики : автореф. дис. … канд. вет. наук : 03.00.19 / Моск. гос. акад. ветеринар. медицины и
биотехнологии им. К.И. Скрябина. Москва, 2002. 16 с.
17. Anticoccidial effects of herbal extracts on Eimeria tenella infection in broiler chickens: in vitro and in vivo study /
Hasan Habibi et al. J. Parasit Dis. 2016 Vol. 40(2). P. 401–407.
18. Antioxidative and chemopreventive properties of Vernonia amygdalina and Garcinia biflavonoid / Valverde AL et
al. Phytother. Res. 2001. Vol. 15(3). P. 263–264.
19. Burt S. Essential oils: their antibacterial properties and potential applications in foods. International Journal of
Food Microbiology. 2004. Vol. 94. P. 223–253.
20. Effects of dietary supplementation with a herbal extract on the performance of broilers infected with a mixture of
Eimeria species / Bozkurt M. et al. Br Poult Sci. 2012. Vol. 53(3). P. 325–332.
21. Efficacy of Diarex Vet in treating rabbit coccidiosis / Rajeshwari Y.B. et al. The Veterinarian. 2003. Vol. 27(12). P.12–13.
22. Efficacy of herbal complex against caecal coccidiosis in broiler chickens / Periasamy Chandrakesan et al. Veteri-
narski Arhiv. 2009. Vol. 79(2). P. 199–203.
23. Garlic and hepatic coccidiosis: prophylaxis or treatment? / Somaia S. Abu-Akkada et al. Tropical Animal Health
and Production. 2010. Vol. 42(7). P. 1337–1343.
24. Hanadi B.B. Anti-coccidial activity of Nigella sativa L. J. of Food Agriculture and Environment. 2011. Vol. 9(2).
P. 10–17.
25. Hanadi B.B. Anti-coccidial effect of Commifolia Molmol in the domestic rabbit (Oryctolagus cuniculus Domesticus L.).
ВЕТЕРИНАРНІ НАУКИ

J. Egypt. Soc. Parasitol. 2010. Vol. 40(3). P. 653–668.

26. Onoja A.O. The physiological changes associated with coccidia infected rabbits treated with extract of Momordica
balsamina fruit bark. Animal Production Research Advances. 2011. Vol. 7(1). P. 114–119.
27. Performance indicators, health status and coccidial infection rates in rabbits fed diets supplemented with white
mustard meal / Gugolek A. et al. Ann. Anim. Sci. 2011. Vol. 11(3). P. 425–432.
28. Tafara M. The efficacy of Banana plant (Musa paradisiaca) as a cocidiostat in rabbit. Intern. J. Appl. Res. Vet.
Med. 2005. Vol. 3(4). P. 326–331.
29. Thangarasu Muthamilselvan Herbal remedies for coccidiosis control: a review of plants, compounds and anticoc-
cidial actions. Evid Based Complement Alternat Med. 2016. Vol. 1. P. 1–19.

References:
1. Abudeikh Z.Kh. (2011). Doslidzhennia makro- i mikroelementarnoho skladu i vmistu vitaminu C v lysti, butona-
kh i kvitkakh ivan-chaiu [Research of macro- and microelementary composition and vitamin C content in leaves,
buds and flowers of ivan-chai]. Farmatsevtychnyi zhurnal, no. 3, pp. 80–84.
2. Fliunt I.S. ta in. Aloe yak potentsiinyi subiekt balneofitoterapii (2007). [Aloe vera as a potential subject of balneo-
phyte therapy]. Medychna hidrolohiia ta reabilitatsiia. vol. 5, no. 3, pp. 7–16.
3. Berezovskyi A.V. (2012). Na rynku protykoktsydiinykh preparative [On the market of anti-coccidic drugs].
Zdorovia tvaryn i liky, no. 1(122), pp. 14–15.
4. Bessonov A.S. (2002). Rezistentnost' k parazitotsidam i puti ee preodoleniya [Resistance to parasitocids and ways
to overcome it]. Veterinariya, no. 7, pp. 24–28.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 11
5. Golovkin D.N., Sharova O.V., Kurkina A.V. (2017). Kontseptsii fitoterapii v praktike vracha-pediatra [Concepts
of phytotherapy in the practice of a pediatrician]. Sovremennye problemy nauki i obrazovaniya [Modern problems
of science and education]. URL: https://www.science-education.ru/ru/article/view?id=27083
6. Hunchak A.V., Hunchak V.M., Ratych I.B. (2015). Biolohichnyi efekt roslynnykh preparativ v orhanizmi ptytsi [Bi-
ological effect of herbal preparations in the bird organism]. Naukovyi visnyk LNUVMBT im. Gzhytskoho, vol. 17,
no. 3(63), pp. 19–31.
7. Kolabskyi N.A. (1982) Koktsydyoz krolykov [Rabbit coccidiosis]. Lenynhrad, Kolos, 72 p.
8. Kompleksnaya ekstraktsiya glikanov i flavonoidov iz rastitel'nogo sy-r'ya (2011). [Complex extraction of glycans
and flavonoids from plant materials] / Tikhonov B.B. ta іn. // Vestnik Tverskogo gosudarstvennogo tekhnicheskogo
universiteta, no. 19, pp. 57–63.
9. Mayorova A.S. (2007). Vliyanie probiotikov s antitoksichnoy aktivnost'yu na produktivnost' krolikov: avtoref. dys.
na soiskanie stepeni kand. vet. nauk: spets. 06.02.03, 16.00.03 [The effect of probiotics with anti-toxic activity on
the productivity of rabbits. Abstract of a thesis candidate eng. sci. diss. (Ph. D.) 06.02.03, 16.00.03]. Rodniki, 23 p.
10. Pleshakov S.A., Larionov S.V., Rezyapkin I.N. (2000). Kompleksnyy lekarstvennyy preparat dlya lecheniya eymer-
ioza krolikov [Complex drug for treating rabbit eymeriosis]. Patent 2154470 RF, no. 98110083/13.
11. Stadnytska N.Ie. ta in. Roslyny z protymikrobnymy vlastyvostiamy (2011). [Plants with antimicrobial proper-
ties]. Vydavnytstvo Lvivskoi politekhniky, no. 700, pp. 111–116.
12. Smutnev P.V. (2009). Vliyanie khimio- i probioticheskikh preparatov na belkovo-azotistyy obmen i glyukoneogen-
nuyu funktsiyu pecheni krolikov, bol'nykh eymeriozom : avtoref. dys. na soiskanie stepeni kand.vet.nauk: spets.
03.00.19 [The effect of chemo-and probiotic preparations on the protein-nitrogen metabolism and gluconeogenic
function of the liver of rabbits with ameriosis. Abstract of a thesis candidate eng. sci. diss. (Ph. D.) 03.00.19].
Saratov, 20 p.
13. Timofeev B.A., Karpenko I.G. (1977). Khimioterapiya protozoynykh zabolevaniy sel'skokhozyaystvennykh zhivot-
nykh [Chemotherapy of protozoan diseases of farm animals]. Moscow: Rossel'khozizdat, 100 p.
14. Franchuk L.O. (2015). Eimerioz kroliv (poshyrennia, patohenez, likuvannia) : dis. … kand. vet. nauk 16.00.11
[Rabbit eimeriosis (distribution, pathogenesis, treatment). Dr. eng. sci. diss.]. Kyiv, 195 p.
15. Shostak T.A., Kalyniuk T.H., Hudz N.I. (2014). Osoblyvosti farmatsevtychnoi rozrobky roslynnykh prepara-
tiv (ohliad literatury) [Features of pharmaceutical development of herbal preparations (review of literature).]
Biolohiia i farmatsiia, pp. 77–81.
16. Esubaleu K.B. (2002). Eymerioz krolikov pri raznykh sistemakh soderzhaniya i usovershenstvovanie mer bor'by
i profilaktiki : avtoref. dys. na soiskanie stepeni kand. vet. nauk : spets. 03.00.19 [Eimeriosis rabbits with differ-
ent systems of content and the improvement of control measures and prevention. Abstract of a thesis candidate
eng. sci. diss. (Ph. D.) 03.00/19]. Moscow, 16 p.
17. Anticoccidial effects of herbal extracts on Eimeria tenella infection in broiler chickens: in vitro and in vivo study
(2016) / Hasan Habibi et al. J. Parasit Dis. Vol. 40(2). P. 401–407.
18. Valverde A.L. et al. Antioxidative and chemopreventive properties of Vernonia amygdalina and Garcinia biflavo-
noid (2001). Phytother. Res. Vol. 15(3). P. 263–264.
19. Burt S. (2004). Essential oils: their antibacterial properties and potential applications in foods. International
Journal of Food Microbiology. Vol. 94. P. 223–253.
20. Effects of dietary supplementation with a herbal extract on the performance of broilers infected with a mixture of
Eimeria species (2012) / Bozkurt M. et al. Br Poult Sci. Vol. 53(3). P. 325–332.
21. Efficacy of Diarex Vet in treating rabbit coccidiosis (2003) / Rajeshwari Y.B. et al. The Veterinarian. Vol. 27(12).
P. 12–13.
22. Efficacy of herbal complex against caecal coccidiosis in broiler chickens (2009). Periasamy Chandrakesan et al.
Veterinarski Arhiv. Vol. 79(2). P. 199–203.
23. Garlic and hepatic coccidiosis: prophylaxis or treatment? (2010). Somaia S. Abu-Akkada et al. Tropical Animal
Health and Production. Vol. 42(7). P. 1337–1343.
24. Hanadi B.B. (2011). Anti-coccidial activity of Nigella sativa L. J. of Food Agriculture and Environment. Vol. 9(2).
P. 10–17.
25. Hanadi B.B. (2010). Anti-coccidial effect of Commifolia Molmol in the domestic rabbit (Oryctolagus cuniculus
Domesticus L.). J. Egypt. Soc. Parasitol. Vol. 40(3). P. 653–668.
26. Onoja A.O. (2011). The physiological changes associated with coccidia infected rabbits treated with extract of
Momordica balsamina fruit bark. Animal Production Research Advances. Vol. 7(1). P. 114–119.
27. Performance indicators, health status and coccidial infection rates in rabbits fed diets supplemented with white
ВЕТЕРИНАРНІ НАУКИ
mustard meal (2011). Gugolek A. et al. Ann. Anim. Sci. Vol. 11(3). P. 425–432.
28. Tafara M. (2005). The efficacy of Banana plant (Musa paradisiaca) as a cocidiostat in rabbit. Intern. J. Appl. Res.
Vet. Med. Vol. 3(4). P. 326–331.
29. Thangarasu Muthamilselvan (2016). Herbal remedies for coccidiosis control: a review of plants, compounds and
anticoccidial actions. Evid Based Complement Alternat Med. Vol. 1. P. 1–19.
 12 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
ТА СПОРТ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-4
УДК 612.2–065
Іванська О.В.
Запорізький національний університет

ОСОБЛИВОСТІ ДІЄТОТЕРАПІЇ ПРИ ІШЕМІЧНОМУ ІНСУЛЬТІ

Анотація. Доведено що, захворювання серцево-судинної системи на сьогодні, залишається на першому
рівні захворювань населення в Україні серед людей у віці 60-65 років. Актуальність даної теми підтвер-
дити аналіз наукової літератури, та статистику і результати дослідженої проблематики, нами було за-
пропоновано використання методу дієтотерапії та фізичної реабілітація хворих на ішемічний інсульт на
стаціонарному етапі з урахуванням рухового режиму. Отримані в ході дослідження результати перекон-
ливо свідчать про позитивний ефект запропонованої програми фізичної терапії та дієтотерапії для даної
групи людей. Дана програма позитивно вплинула на функціональний стан серцево-судинної систем, та-
кож покращилася якість рухів в уражених кінцівках і покращилася їхня функціональність, та показники
антропометричних даних.
Ключові слова: ішемічний інсульт, фізична реабілітація, лікувальна фізична культура, рухові режими.
Ivanska Olena
Zaporizhzhya National University

FEATURES OF DIETOTHERAPY IN ISCHEMIC STROKE

Summary. Tis proved that the disease of the cardiovascular system today remains at the first level of the
diseases of the population in Ukraine among people aged 60-65 years. Relevance of this topic to confirm the
analysis of scientific literature, statistics and as a result of which the problem was investigated, we were asked
to use the method of diet therapy and physical rehabilitation of patients with ischemic stroke in the stationary
phase, taking into account the motor regime. Stroke – a disease that occurs when brain tissue crashes into the
bloodstream. Incorrect lifestyle, inadequate diet with excessive harmful products, bad habits – all this leads to
the development of vascular disorders, against which there is a stroke. A person's diet after a stroke is similar
to a person who wants to avoid a stroke. The first thing to do is to make sure that other stroke-related diseases,
such as diabetes and high blood pressure, are under control. Some drugs for this is not enough, and here comes
the help of the right nutrition. After a stroke, it is important to avoid very sweet, greasy, salty and spicy food,
high sodium content. This will help maintain normal levels of blood sugar and keep cholesterol at a safe level
to minimize the risk of a new stroke. The results obtained during the study convincingly indicate the positive
effect of the proposed program of physical therapy and diet therapy for this group of people. This program has
had a positive effect on the functional state of cardiovascular systems, also improved the quality of movements
in affected limbs and improved their functionality, and indicators anthropometric data. The analysis of mod-
ern scientific and methodological literature on the problem of physical rehabilitation of patients with ischemic
stroke allowed to generalize the methodical features of therapeutic physical culture, diet therapy for patients
of this category, depending on the motor regimen of rehabilitation.
Keywords: ischemic stroke, physical rehabilitation, therapeutic physical culture, motor regimes.

П
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ

остановка проблеми. Згідно з офіційною Згідно з офіційною статистикою, наведе-

статистикою, зокрема епідеміологічною ною в УКПМД, внаслідок ішемічного інсульту
інформацією, яка міститься в Уніфікованому клі- в Україні щорічно помирають від 40 до 45 тисяч
нічному протоколі медичної допомоги (УКПМД) чоловік, це понад 87 випадків на 100 тисяч на-
ТА СПОРТ

при ішемічному інсульті, затвердженому наказом селення.

Міністерства охорони здоров'я України №602 від
03.08.2012 р., щорічно в Україні від 100 до 120 ти-
сяч чоловік уперше хворіють на мозковий інсульт,
тобто захворюваність становить 280–290 випад-
ків на 100 тисяч населення і перевищує середній
показник у розвинених країнах Європи (200 на
100 тисяч населення). Близько третини хворих
на інсульт у нашій країні (33-36%) – це люди пра-
цездатного віку. За даними Мінздоров'я, отри-
маними DT.UA у відповідь на інформаційний
запит, 2014 р. в Україні було офіційно зареєстро-
вано 94014 випадків інсульту (266,5 на 100 ти-
сяч населення), 2015-го – 96319 (274,1), 2016-го –
97805 (279,6), 2017-го – 96978 (278,7) [4].
Однак реальна ситуація в Україні, стверджу-
ють фахівці, ще сумніша. «Річ у тім, що 20-30%
хворих з інсультом не потрапляють до лікарні,
інформації щодо них немає, тому справжньої
статистики в нашій країні ніхто не знає», – по-
яснює заслужений лікар України Юрій Фло-
мін. – На Заході є певна методика розрахунків,
якщо застосувати її до України, то, наприклад,
2015 р., згідно з доповіддю «Тягар інсульту в Єв-
ропі», в нас було 143 тис. інсультів». Зауважимо,
що це майже в 1,5 разу більше, ніж за даними
Мінздоров'я України.
Велика доповідь «Статистика захворювань
серця і інсультів» (березень 2018 р.) Американ-

© Іванська О.В., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
ської кардіологічної асоціації (AHA) демонструє
дані по Україні, яка посідає перше місце в регіоні
за рівнем смертності від інсультів: 2014 р. у на-
шій країні для чоловіків вона становила 204,3 ви-
падку на 100 тисяч, для жінок – 105,7, тобто в се-
редньому 155 смертей на 100 тисяч чоловік. Це
майже в 1,8 разу більше, ніж за даними офіцій-
ної української статистики [2].
Результати Всесвітнього дослідження тягаря
захворювань 2018 р. свідчать, що в Україні ін-
сульт, як і раніше, залишається другою найчас-
тішою причиною передчасної смертності й інва-
лідності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Інсульт – захворювання, яке виникає при збоях
в кровообігу тканин мозку. Неправильний спо-
сіб життя, неповноцінний раціон з надлишком
шкідливих продуктів, шкідливі звички – все це
призводить до розвитку судинних порушень, на
тлі яких виникає інсульт. Ішемічний інсульт
є досить поширеним захворюванням.
• Артеріальний тромбоз (також званий тром-
ботическим інсультом або церебральним тромбо-
зом). Це коли утворюється згусток крові в артерії,
в результаті чого блокується кровопостачання.
• Церебральна емболія (також відома як ем-
боліческій інсульт). Це коли кров'яний згусток
утворюється в іншому місці організму і, переміс-
тившись по судинах в мозок, блокує їх і порушує
кровопостачання. Згусток зазвичай утворюється
в серці або в одній з великих артерій, що поста-
чають мозок.
Залежно від перебігу ІІ розрізняють три сту-
пеня тяжкості:
• Легкий ступінь – проявляється незначними
проявами мозкового порушення, які приблизно
через місяць повністю проходять.
• Середню ступінь – тут більш виражена вог-
нищева неврологічна симптоматика, ніж обще-
мозговая.
• Важку ступінь – у хворого визначаються
виражені загальномозкові розлади, які нерідко
доповнюються слабкістю свідомості, дислокацій-
ними ознаками тощо.
Характеристика вікових груп. В осіб 60 років
і старших послаблюється процес гальмування
і збудження. Знижуються сила, рухливість і врів-
новаженість нервових процесів і розвивається їх
інертність. Важче утво-рюються і закріплюються
умовні рефлекси, в зв'язку з чим ускладнюється
засвоєння нових рухів. Сповільнюється швид-
кість реакцій, збільшується їх латентний період,
втрачається спритність і координація рухів. По-
гіршується здатність засвоювати ритми роботи,
трансформувати їх, переходити з одного режиму
на інший [6].
Суттєвих змін у процесі старіння зазнають
всі ланки серцево-судинної системи. Порушу-
ється структура, функції і обмінні процеси в сер-
цевому м'язі, зменшується кількість капілярів,
що функціонують, розвивається кис-нева не-
стача. Судини ущільнюються і потовщуються,
втрачають свою еластичність. В артеріях почи-
нає відкладатися холестерин, що призводить
до атеросклерозу аорти, судин серця, головного
мозку, нирок, нижніх кінцівок і нерідко – іше-
мічної хвороби серця, недостатності кровообігу,
гіпертонічної хвороби. Погіршення еластичних
13
властивостей і звуження коронарних судин
призводять до змін кровопостачання міокарда,
зменшення швидкості кровотоку, що, у свою
чергу, погіршує роботу серця. Зменшуються
скоротлива здатність серцевого м'яза, систо-
лічний і хвилинний об'єми крові. Підвищений
артеріальний тиск на фоні атеросклерозу судин
створює додаткове навантаження на серцевий
м'яз, який для забезпечення кровопостачання
організму змушений працювати більш напру-
жено, в той час як його резервні сили з віком
знижуються.
Мета дослідження – ефективність застосу-
вання оздоровчого харчування після інсульту
у осіб похилого віку у віці 60-65 років.
Методи дослідження – аналіз науково-ме-
тодичної літератури, педагогічний експеримент,
методи оцінки функціонального стану серцево-
судинної системи, оцінка та аналіз лікувального
харчування.
У зв’язку з цим в даному дослідженні були по-
ставлені такі завдання:
1. Аналіз та узагальнення даних спеціалізова-
ної літератури за проблематикою дослідження.
2. Визначити функціональний стан серцево-
судинної системи у осіб 60-65 років.
3. Складання дієти при ішемічному інсульту
людей у віці 60-65 років.
Організація дослідження. Наше досліджен-
ня було проведене з вересня 2018 року по лютий
2019 року на базі Запорізької обласної клінічної
лікарні м. Запоріжжя, в відділені кардіології.
В нашому дослідженні взяли участь 10 чоло-
віків в віці 60-65 років.
Виклад основного матеріалу досліджен-
ня. Реабілітацію пацієнтів після інсульту про-
водять фахівці мультидисциплінарної команди
(МДК), яка має складатися з лікаря, медсестри,
лікаря лікувальної фізкультури (ЛФК), фахівця
фізичної реабілітації (кінезотерапевта, ерготе-
рапевта), логопеда, психолога, пацієнта, членів
його сім’ї чи осіб, які доглядають за пацієнтом.
Підчас проведення нашого дослідження, на
стаціонарному лікуванні, в періоді вільному ру-
ховому режимі застосовували ранкову гігієніч-
ну і лікувальну гімнастику, самостійні занят-
тя, лікувальну ходьбу. Лікувальну гімнастику
доповнюють вправами з опором, предметами,
еластичними тягами. Вправи для тулуба і кін-
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
цівок виконують з вихідних положень лежачи,
сидячи і стоячи з опорою й без. Особливу увагу
приділяли розробці рухів кистю і пальцями. Ре-
комендується розгинання їх на твердому м'ячі,
ТА СПОРТ
качалці та ін. З хворим відпрацьовують хват ве-
ликих, а потім дрібних предметів. Проводяться
також активні вправи для кисті і пальців у за-
стібанні ґудзиків різного калібру, зав'язування
і розв'язування шнурків, зніманні і надіванні
кілець на пірамідку, складання кубиків, вправи
з пластиліном, пружинними мікроеспандерами,
валиками-качалками [5]. При ходьбі увагу хво-
рого звертають на рівномірність кроків, правиль-
ність перенесення і ставлення ураженої ноги.
Застосовують ходьбу по слідовій доріжці з неве-
ликими брусочками, для подолання яких хворо-
му слід піднімати хвору ногу. Його навчають хо-
дити по спеціальних східцях з двома поручнями.
Рух починають здоровою ногою, приставляючи
 14 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
до неї хвору. Пацієнт здоровою рукою тримається
за поручень, а уражена знаходиться у пов'язці-
косинці у коригованому положенні. Темп серед-
ній, амплітуда – від малої до повної. Тривалість
заняття 20-30 хвилин.
Нами було розроблено програму реабілітації, до
якої входило медикаментозне лікування, фізична
терапія, ЛФК, оцінювали функціональний стан
ССС у пацієнтів входило до дослідження ЧСС,
АТс, АТд, АТп, також антропометричні данні.
До нашої програми обов’язково входило ді-
єта після ішемічного інсульту, до якої входило,
пацієнт, що переніс інсульт, доведеться змінити
свій режим харчування. Відмова від жирного, го-
строго і занадто солоного не всім дається легко.
Після інсульту важливо уникати дуже солодкої,
жирної, солоної і гострої їжі, продуктів з високим
вмістом натрію. Це допоможе зберігати нормаль-
ний рівень цукру в крові, а також утримувати
холестерин на безпечному рівні, щоб по можли-
вості понизити ризик нового інсульту [4].
Після інсульту харчування може бути різним
і відмінності залежать від причин, при яких від-
булася закупорка судин. Якщо звернути увагу
на дані ВООЗ, то можна визначити оптимальні
принципи організації дієти для людей, які пе-
ренесли інсульт. Мова йде про так званий стіл
№ 10, який передбачає наступні дії:
• зниження загальної калорійності їжі за ра-
хунок вуглеводів і жирів, що мають тваринне по-
ходження;
• збільшення в раціоні відсотка продуктів, які
багаті магнієм і калієм;
• обмеження споживання рідини і солі;
• виключення з раціону речовин, що збуджу-
ють нервову систему (шоколад, спеції, кофеїн,
алкоголь).
• харчування після інсульту ішемічного типу
має бути розраховане таким чином, щоб в якості
джерела білка виступали риба, соя, молоко і сир.
Також важливо подбати про збільшення частки
рослинних жирів.
Окремої уваги при організації дієти заслуго-
вують морепродукти, оскільки їх вживання здат-
не не тільки запобігти утворенню атеросклеро-
тичних бляшок в артеріях (причина ішемічного
інсульту), але і прискорити процес розсмоктуван-
ня вже наявних відкладень холестерину. Якщо
розділити харчування після інсульту ішемічного
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
типу на елементи, то виглядати денна дієта буде
наступним чином:
• білки 90 г;
• жири 70 г;
ТА СПОРТ
• вуглеводи 400 г;
• рідина від 1,5 літра;
• сіль не більше 6 г;
• загальна калорійність при цьому складе
2500 ккал.
Правильна дієта сприяє не тільки відновлен-
ню після інсульту, а й запобігає новим випадкам
закупорки артерій.
Фолієва кислота, калій і клітковина дуже
корисні для здоров’я серця, і лікарі настійно
рекомендують включати багаті ними продукти
в дієту людей після інсульту. Це, наприклад,
апельсини, брокколі, спаржа і сочевиця. Взагалі,
чим більше фруктів і цільнозернових буде вжи-
вати пацієнт, тим краще.
Після інсульту прийом їжі може бути утруд-
нений і буде займати значно більше часу, ніж
зазвичай. До цього повинні бути готові і сам па-
цієнт, і ті, хто буде за ним доглядати. Потрібно
давати хворому вітамінні добавки, особливо пер-
ший час після інсульту, коли він може вживати
їжу тільки в зовсім невеликих кількостях.
Харчування в поєднанні з помірними фізични-
ми навантаженнями і повноцінним відпочинком
здатні повністю відновити стан хворих при інсуль-
тах та запобігти його рецидиви. Отже, рекомен-
дації Всесвітньої організації охорони здоров’я по
раціональному харчуванню. У меню має бути до-
статньо білків, жирів і вуглеводів. Основу раціо-
нального харчування складають овочі, каші, не-
жирне м’ясо і риба, нежирні молочні продукти,
морепродукти, рослинні олії (але трохи вершково-
го масла також необхідно) [7].
Корисні всі овочі, але при захворюваннях
головного мозку особливо показані страви з ка-
пусти, буряків і шпинату – вони покращують біо-
хімічні реакції, які відбуваються в головному
мозку. Ці овочі можна вживати як в сирому, так
і в приготовленому вигляді.
Не менш корисні свіжі фрукти і ягоди, але
і тут наш головний мозок має свої переваги. Най-
кориснішими для головного мозку ягодами вва-
жаються журавлина і чорниця. Ці ягоди мають
дуже активними антиоксидантними властивос-
тями – вони «борються» з вільними радикалами,
дуже шкідливими і дуже активними молекула-
ми без одного електрона. Вони прагнуть забрати
цей електрон у інших молекул, що призводить до
руйнування клітин і різних захворювань, напри-
клад, до атеросклерозу. Журавлина і чорниця
активно борються з вільними радикалами.
Особливу увагу в меню хворого після інсульту
повинна бути приділена солі. Саме сіль, потра-
пляючи в рідку частину крові, притягує в крово-
носні судини рідина з навколишніх тканин. В ре-
зультаті піднімається артеріальний тиск і стінки
кровоносних судин, ослаблені різними судинни-
ми захворюваннями, можуть не витримати і розі-
рватися. Тому перший час після інсульту можна
готувати все без солі, а потім тільки злегка під-
солювати їжу.
Наша розроблена дієта для хворих, що пере-
несли інсульт, є лікувальною – вона спрямова-
на на швидке одужання пацієнтів і розроблена
з урахуванням всіх медичних норм. Позитивні
відгуки лікарів про після інсульту, дієті тіль-
ки підтверджують це. Харчування багате всіма
необхідними для підтримання здоров’я елемен-
тами, а достатній вміст клітковини в меню дієти
навіть допоможе схуднути людям, що стражда-
ють від надмірної ваги.
Результати дієти після інсульту позитивні
і з боку тих, що худнуть і стежать за здоров’ям
людей. Дотримуючись цього лікувального раці-
ону, можна поступово нормалізувати вагу – при
правильному харчуванні протягом місяця йде до
4 зайвих кілограмів. Головним достоїнством ра-
ціону лікувальної дієти є збалансованість і раціо­
нальність харчування.
Функціональне дослідження серцево-судинної
системи виміряли ЧСС, уд/хв до проведення реа-
білітаційних заходів яке становило ≥90 – ≤100уд/хв
та після реабілітаційних заходів та дієти
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
≥70 – ≤90уд/хв, АТ, мм рт. ст ≥150/90, після АТ,
мм рт. ст ≥130/80, АТп, мм рт. ст. ±60, після дієти
та реабілітаційної програми АТп, мм рт. ст. ±50.
Статистика антропометричних даних у па-
цієнтів під час проведення реабілітаційної про-
грами та підтримувати дієту при ішемічному
інсульту маса тіла, кг ріст, см. окружність черев-
ної порожнини, окружність грудної клітини, см.
Всі показники до хвороби та до проведення до-
слідження та впровадження дієти всі показники
були вище норми, та коли наша програма піді-
йшла до завершення то показники антропоме-
трії значно зменшилися на 30-40%.
Як можна помітити, після інсульту харчу-
вання відіграє одну з важливих ролей в процесі
відновлення. Головне, підійти до питання ство-
рення меню грунтовно і строго дотримуватися
вказівок, отриманих від лікаря.
15
Висновки. Аналіз сучасної науково-методич-
ної літератури з проблеми фізичної реабілітації
хворих на ішемічний інсульт дозволив узагаль-
нити методичні особливості лікувальної фізичної
культури, дієтотерапія для хворих даної категорії
в залежності від рухового режиму реабілітації.
Для ефективного відновлення функціональ-
ного стану хворих на ішемічний інсульт важли-
вим є визначення найбільш вигідного вихідного
положення, дозування темпу й тривалості окре-
мої вправи та всього заняття, частота повторень
вправ, постійне ускладнення вправ та занять, під-
тримуюча медикаментозна терапія, дієтотерапія
для ішемічного інсульту для даної категорії осіб.
Перспективи подальших досліджень пов’язані
із розробкою та науковим обґрунтовуванням про-
грами фізичної терапії та ерготерапії, дієтотерапії
для хворих на ішемічний інсульт похилого віку.

Список літератури:
1. Бакунц Г.О. Эндогенные факторы церебрального инсульта. Москва : ГЭОТАР Медиа, 2011. 360 с.
2. Вінничук С.М., Прокопів М.М. Гострий ішемічний інсульт. Київ : Наукова думка, 2006. 159 с.
3. Марченко О.К. Фізична реабілітація хворих із травмами й захворюваннями нервової системи : навч. посібник.
Київ : Олімпійська література, 2006. 196 с.
4. Мерхольц Я. Ранняя реабилитация после инсульта. Москва : МЕДпресс-информ, 2014. 248 с.
5. Мухин В.М. Фізична реабілітація. Київ : Олімпійська література, 2005. 471 с.
6. Новикова Л.Б., Сайфуллина Э.И., Скоромец А.А. Церебральный инсульт: нейровизуализация в диагности-
ке и оценке эффективности различных методов лечения. Атлас исследований. Москва : ГЭОТАР-Медиа,
2012. 152 с.
7. Попов С.Н. Физическая реабилитация : учебник для студентов высших учебных заведений. Изд. 3-е.
Ростов н/Д : Феникс, 2005. 608 с.
8. Прокопенко С.В., Никольская О.Н., Лисняк Л.Ю. Алгоритм реабилитации больных, перенесших инсульт
учебно-методическое пособие. Красноярск, 2008. 40 с.
9. Фадеев П.А. Инсульт. Москва : ООО «Издательтство Оникс». ООО Издательство «Мир и образование», 2008.
160 с.

References:
1. Bakunts G.O. (2011). Endogennyie faktoryi tserebralnogo insulta. M.: GEOTAR-Media.
2. VInnichuk S.M., Prokopiv M.M. (2006). Gostriy ishemichniy insult. Kiyiv, Naukova dumka.
3. Marchenko O.K. (2006). Fizichna reabilitatsiya hvorih iz travmami y zahvoryuvannyami nervovoYi sistemi:
[navch. posIbnik]. K.: Olimpiyska lIteratura.
4. Merholts Ya. (2014). Rannyaya reabilitatsiya posle insulta. M.: MEDpress-inform.
5. Muhin V.M. (2005). Fizichna reabilitatsiya. K.: Olimpiyska literatura.
6. Novikova L.B., Sayfullina E.I., Skoromets A.A. (2012). Tserebralnyiy insult: neyrovizualizatsiya v diagnostike i
otsenke effektivnosti razlichnyih metodov lecheniya. Atlas issledovaniy. M.: GEOTAR-Media.
7. Popov S.N. (2005). Fizicheskaya reabilitatsiya: Uchebnik dlya studentov vyisshih uchebnyih zavedeniy. Izd. 3-e. –
Rostov n/D: Feniks.
8. Prokopenko S.V., Nikolskaya O.N., Lisnyak L.Yu. (2008). Algoritm reabilitatsii bolnyih, perenesshih insult
[uchebno-metodicheskoe posobie]. Krasnoyarsk.
9. Fadeev P.A. (2008). Insult. M.: OOO „Izdateltstvo Oniks”. OOO Izdatelstvo „Mir i obrazovanie”.
ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ
ТА СПОРТ
 16 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-5
УДК 78.01
Джабраілова-Кушнір Е.Д.
Національна музична академія імені П.І. Чайковського

РОЛЬ ПРИНЦИПУ OSTINATO У «TRIPLE CONCERTO» М. ШАЛИГІНА

Анотація. Метою дослідження є встановити специфіку втілення принципу ostinato в музиці М. Шалигіна
на прикладі четвертої частини «Triple concerto», що дозволить краще зрозуміти своєрідність його музики,
а також композиторський метод роботи зі звуковим матеріалом. Встановлено, що в четвертій частині «По-
трійного концерту» М. Шалигін використовує принцип ostinato для створення композицій з образною од-
ноплановістю, де статичність поєднується з динамічною лінією руху. За допомогою комплексного методу,
який поєднує слуховий та структурний методи аналізу, буде встановлена роль принципу ostinato, його
композиційно-драматургічне призначення. А також визначена специфіка організації музичної тканини
четвертої частини «Triple concerto» й особливість композиторського мислення М. Шалигіна.
Ключові слова: принципу ostinato, драматургічна статика, акустична музика, творчість М. Шалигіна,
музика ХХІ століття, робота зі звуком, композиторське мислення.
Dzhabrailova-Kushnir Elmira
Petro Tchaikovsky National Music Academy

THE ROLE OF THE OSTINATO PRINCIPLE IN THE “TRIPLE CONCERTO” BY M. SHALYGIN

Summary. The aim of the research is to determine the specifics of embodiment of the ostinato principle in
M. Shalygin’s music as exemplified by the fourth part of the “Triple concerto” for better understanding of the
originality of his music as well as the composer’s method of working with sound material. It was found that in
the fourth part of the ”Triple Concert” M. Shalygin uses the principle of ostinato to create compositions with im-
aginative uniformity, where statics is connected to a dynamic line of motion. Using the integrated method that
combines acoustic and structural methods of analysis, the role of the ostinato principle and its compositional as
well as dramaturgical purpose will determined. Moreover, the specifics of the organization of the musical canvas
of the fourth part of the “Triple concerto” and the individuality of the M. Shalygin’s composer thinking are deter-
mined. The structural plan demonstrated the closed semantic amplitude of this music number. The main purpose
of the rhythmic and textural ostinato in this part is to obtain a monosemantic timbral-acoustical effect which
ultimately results in external effect of dramaturgical statics. Furthermore, keeping an illusory image of statics on
the same level, i.e. multiple repetitions of various elements of musical language in combination with textural and
rhythmic ostinato, the composer creates a movement on another level by slow unfolding of musical material and
expanding the form (crescendo). That is, the combination of statics with a dynamic line of movement becomes the
determining factor in the overall concept of the work. This crescendo creates the effect of immersion in the sound
environment and also drives musical development while maintaining the integrity of the main image.
Keywords: ostinato principle, dramaturgic statics, acoustic music, M. Shalygin’s works, music of the
XXI century, work with sound, composer thinking.

П остановка проблеми. Визнання значної

ролі ostinato в музиці минулого століття
давно вже стало «загальним місцем» в музикоз-
тканини. В таких його творах як: «Passacaglia
es-moll» (2009-2010), «Lullaby» (2010), четвер-
та частина «Triple concerto» (2010), п’ята части-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

навстві [7, с. 66]. Особливо велике значення мало
сприйняття принципів ритмічного ostinato, що
являється «каталізатором різного роду динаміч-
них нагнітань властиве позаєвропейській музиці»
[8, с. 84]. Інтерес до цього способу розвитку продо-
вжився і в композиціях початку XXI століття. Так,
український музикознавець, Н. Герасимова-Пер-
сидська відзначає, що сучасні композитори часто
використовують ostinato, так як «неспішна зміна
подій на тлі бурдона або basso ostinato, короткі
обороти з коротким відлунням – все це дає мож-
ливість занурюватися в звукове середовище і його
освоювати, тобто розуміти» [2, с. 6].
У творчості україно-голандського композитора
молодої генерації, М. Шалигіна1 ostinato також
служить важливим засобом організації музичної
на «Suite – homage to Alfred Schnittke» (2013)
та ін. – принцип ostinato являється методом роз-
витку музичної тканини та засобом організації
форми. В той же час композитор використовує
крещендуючий принцип ostinato як спосіб роз-
витку теми, що становиться важливим компози-
ційно-драматургічним компонентом його творів.
Твір «Triple concerto» (четверта частина), на-
писаний М. Шалигіним у 2010 році, поки не
потрапив до кола глибоких дослідницьких ін-
тересів в українському музикознавстві. Можна
констатувати, що в даній статті здійснюється
вперше музикознавче осмислення ролі принци-
пу ostinato й специфіка роботи М. Шалигіна зі
звуковим матеріалом, що й забезпечує наукову
новизну дослідження.

1
М. Шалигін композитор молодого покоління, випускник Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського по класу
композиції професора І.В. Щербакова. У 2011 році композитор переїхав за кордон і продовжив освіту в Королівській консер-
ваторії в Гаазі. Після навчання М. Шалигін залишився в Голландії і на даний час живе і працює в цій країні.

© Джабраілова-Кушнір Е.Д., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. Принцип ostinato і його втілення в музиці
ХХ – початку XXI століття детально проаналі-
зовано в дисертаційних роботах Г. Абдулліною,
А. Молчановим, Г. Задніпровською, а також ви-
світлювався в дослідженнях В. Задерацького,
М. Левандо, Е. Орлової, В. Цуккермана, Е. Ру-
чьевскої, В. Холопової, Л. Шнаппер та іншими.
Дослідники відзначають, що існує декілька
причин настільки міцного вкорінення даного
принципу в музиці ХХ – початку XXI століття.
Одна з них – вплив неокласичних тенденцій2.
Принцип єдності при постійній мінливості, ва-
ріаційній множинності, що широко використо-
вувався в музиці ХХ століття, за зауваженням
Е. Орлової, «<>перегукується з принципом різ-
номанітності в єдності», властивий музичним
композиціям XVII-XVIII століть [8, с. 76]. Цей
прийом дозволяв композиторам того часу здій-
снювати у своїх творах інтенсивний музичний
розвиток при збереженні цілісності основного об-
разу або афекту.
Ще однією причиною стало усвідомлення
ostinato як «антирозвитку» (І. Стравінський)
і в певній мірі статичності, що сприяло відкриттю
цілого семантичного кола в музиці. Так, напри-
клад, В. Задерацький зазначив, що «<>інтерес до
вельми широкого семантичного кола, породжу-
ваному всією різноманітною множинністю за-
ломлення принципу ostinato, завжди залишався
дуже значним», а для деяких сучасних майстрів
«<>ostinato став визначальною обставиною фор-
моутворення» [5, с. 285].
Також в ostinato відбилося прагнення компо-
зиторів до граничної економії матеріалу і одно-
часно, як зауважує І. Задерацький, «до повної
мобілізації логічних ресурсів в розкритті ідеї»
[там само]. Тобто відобразилися деякі загальні
закономірності мислення ХХ століття – початку
XXI століття.
Про творчість Максима Шалигіна та його
композиторський метод роботи з музичним ма-
теріалом – принципи використання ostinato –
написано ще дуже мало досліджень. Здебіль-
шого, це інтерв’ю, короткі статті в періодичних
виданнях, а також біографічні відомості, напи-
сані самим композитором та розміщені на його
офіційному сайті. Так, з нечисленних джерел
відомо, що україно-голандський композитор
М. Шалигін – автор творів різних жанрів, серед
яких камерна, вокальна, симфонічна, а також
музика до вистав, балетів і кіно [4]. Помічено,
що принцип ostinato здебільшого М. Шали-
гіним використовується (зокрема в четвертій
частині «Triple concerto») для створення одно-
планової за образністю композиції. В особистій
бесіді з автором даної статті3 М. Шалигін заува-
жив: «<> ostinato взагалі універсальний метод.
Використовуючи правила ostinato, ти сам собі
розв’язуєш, в якомусь сенсі, руки. Бо твоя уява
може відлітати далеко, і у фактурному, і в темб-
ральному сенсі, і в якому завгодно». В той же
2
Однак «класичне», як вказує О. Соколов, слід розуміти в широкому сенсі слова, зокрема «відносимо сюди характерні для
багатьох композиторів ХХ століття звернення до жанрів і форм епохи бароко» [9, с. 115]. Також дослідник підкреслює, що
«неокласицизм» як музичний напрям ХХ століття не був орієнтований лише на зразки спадщини класичної епохи» [там само].
Наприклад, для І. Стравінського, як зазначає О. Соколов, стилістичними моделями були твори К. Джезуальдо, Д.П. Перго-
лезі, П. Чайковського і т.д.
3
Діалог із композитором відбувався у вигляді дистанційного інтерв’ю.
17
час, як зазначив автор, в процесі написання му-
зики «<>концентруєшся не на самому ostinato, а
на його розвитку», тобто «захоплює сам матері-
ал, його звучання, його продовження, його екс-
пресивні зміни і так далі».
У зв’язку з цим метою цього дослідження
є проаналізувати специфіку втілення принципу
ostinato в музиці М. Шалигіна на прикладі чет-
вертої частини «Triple concerto», що дозволить
краще осягнути композиторського мислення
митця та його творчий метод роботи зі звуковим
матеріалом.
Виклад основного матеріалу. Музикоз-
навець В. Холопова, вивчаючи особливості дра-
матургії в музиці минулого століття, виділила
наступні її типи: класична конфліктна драма-
тургія, неконфліктна контрастна драматургія,
монодраматургія й паралельна драматургія.
При цьому монодраматургію автор поділила на
статичний і крещендуючий види. Так, за кон-
цепцією дослідника, статичний вид монодра-
матургії пов’язаний з так званою драматургією
потоку – «одноплановий образний рух з мікро-
змінами» [10, с. 19]. Крещендуючий вид моно-
драматургіі «<>характеризується так само об-
разною одноплановістю, але з кількісними
змінами» – наростанням і посиленням гучністю
звучання музичного матеріалу [10, с. 29].
Зазначимо, що у четвертій частині «Triple
concerto» М. Шалигін також використовує прин-
цип ostinato для створення композицій з образ-
ною одноплановістю, де статичність поєднується
з динамічною лінією руху.
«Динамічна статика», «нестійка стійкість»,
«рухома нерухомість» – визначення, як заува-
жує Е. Орлова, часто застосовуються для позна-
чення особливостей драматургічного розвитку.
Також музикознавець виділила два типи дра-
матургії «динамічною статики»: де «<…> один
тяжіє до витримуванню активно-імпульсивних
образів», а інший – «до споглядально-медита-
тивних» [8, с. 76]. При цьому, якщо перший вид
заснований на принципі ритмічного нагнітання
комплексів ostinato і більшого поширення отри-
мав в музиці першої половини ХХ століття, то
другий – «<...> пов’язаний з прагненням до пе-
редачі нескінченності зафіксованого свідомістю
моменту», а також «зі специфічною образною за-
стиглістю» [там само].
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Також споглядально-медитативний тип «ди-
намічної статики» широкого застосувався і свій
подальший розвиток здобув в музиці другої по-
ловини ХХ – початку ХХI століття. Як зазначає,
науковець Н. Герасимова-Персидська, це явище
«в якійсь мірі стало результатом «втоми» від ди-
намічною експресії, драматизму і епатажності
музики авангарду» [2, с. 6]. Н. Герасимова-Пер-
сидська вказує: в музиці в цей період «замість
швидкого руху, що забезпечується ритмічною
пробністю – повільне, довготривале звучання»,
що дозволило слухачеві «зануритися в плинність
музики і стертися на інтуїцію» [там само].
 18 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Так, до засобів ostinato як в більш розосе-
реджених, так і самих концентрованих типах,
музикознавці відносять: повторення різних
елементів музичної мови: «лейтінтонацій, окре-
мих мелодійних оборотів, ритмічних малюнків,
гармонійних або сонорних комплексів, а також
тривалі витримки окремих звуків або співзвуч»
[8, с. 83–84].
З чого випливає, що всі ці засоби (окремо або
в різних поєднаннях) так чи інакше беруть участь
в створенні зовнішнього ефекту драматургічної
статики. Але вже їх з’єднання з іншими елемен-
тами, що розвиваються часто варіаційно і сприяє
внутрішньому руху музичного матеріалу. Тому
такі характерні особливості музичної драматур-
гії, що засновані на принципах ostinato, прийнято
відносити до сфери явищ «динамічної статики».
В четвертій частині «Triple concerto» М. Ша-
лигіна принцип ostinato, є також важливим ком-
позиційним компонентом та значимим елемен-
том драматургії твору.
Твір «Triple concerto», написаний композитором
для камерного оркестру, соло скрипки, віолончелі
та фортепіано, складається з 5 номерів, де всі час-
тини циклу контрастні, і єдині, завдяки наскріз-
ному розвитку музичних тем, та багаторазовим
трансформаціям початкового мотиву концерту.
Також більшість тем циклу виростає з ви-
східної або низхідної секунди, що свідчить про
принцип монотематичності. Визріваючи у мело-
діях попередніх частин, ця ламентозна інтонація
(секундова) стає наскрізним елементом, а також
формотворчим стрижнем ліричного Adagio. При
цьому її підкреслена остинатність стає клю-
чем до розуміння художньо-образної концепції
й передає (в концентрованої формі) емоційне
напруження та зростання градусу трагічності
твору. Тому формоутворюючу роль в цій частині
Структура четвертої частини «Triple concerto»
№ фаз 1 фаза
Вст. 1 вар.
Разділи
Цифра; по 10 т. c 11т. 13-32 тт.
такти
Fl.; Vibr.; – Соло
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
відіграє динаміка, яка створює кілька потужних
кульмінаційних підйомів (таблиця 1).
Оскільки даний твір аналізується вперше, до-
цільно навести таблицю форми четвертої части-
ни «Triple concerto» (таблиця 1).
Як видно з таблиці, Adagio поділяється на
4 фази. Перша фаза виконує функцію зав’язки,
де після вступу звучить тема ostinato в басу, а
потім проводитися перша варіація. Друга фаза –
є розробкою. Третя – кульмінаційна з трьома хви-
лями. Четверта – виконує функцію репризи.
Також на ряду з фактурним та ритмомелодич-
ним ostinato в цій частині важливим композицій-
но-драматургічним компонентом є також тема
Вступу, яка являється образно-інтонаційним об-
рамленням усієї частини й об’єдную 4 фази фор-
ми. Вступ складають два речення, де, у другому
відбувається поступове заповнення простору із
залученням оркестрових голосів (Приклад № 1).
Так, тема Вступу розпочинається зі знакової
інтонації – малосекундового стогону-зітхання
флейт, вписаного в інтервал малої терції, що взя-
тий гармонічно. Тиха динаміка (ррр), повільний
темп Вступу, глибокий сі-бемоль мінор4, багато-
разове повторення-заклинання, скорботної інто-
нації des-c у флейт вже на початку цієї частини
створюють ефект уповільнення музичного часу
та статичності.
Поступово до одинокого звучання флейт при-
єднуються інші інструменти, серед яких – тре-
молюючий вібрафон, що дублює один звук «с»
з теми флейт (створює акустичний ефект дале-
кого відгомону), засурдинена ІІ скрипка, в пар-
тії якої присутні інтонації, що розквітнуть в соло
скрипки (низхідна мелодична лінія з VI по V ща-
бель), а також кларнет.
В подальшому з мірного звучання ударних
у Вступі – тремоло вібрафона, яке дублює один
Таблиця 1
2 фаза 3 фаза
Вст.1 1 вар. 1-3 вар.
Вст.2
2 вар. 1 кульмінація
4 ц.; 33-46 тт. 6 ц.; 47-67 тт. 11 ц.; 68 – 76 12 ц. 77- 88 тт.
Fl.; Ob.; Cl.; Соло Cello; V-ln;
Tr.; Ob.; Fag.; Corni; Fl.; Ob.; Cl.; Fag.;
Tam-tam; Соло Cello; Tr.; Tmd;

Тембри Corni; Tr.; Tmd;

V-ln; V-ln; Аrpа; V-ni; V-ln; P-no; Tuba; Timp; Tuba; Timp; V-ni;
V-le; Celli; V-ni; V-le; V-le; Celli; Bassi.
Celli; Bassi.
Timp; Ca-
Ostinato – Соло P-no P-no – – P-no
lli;Vibr.; Аrpа
Динаміка Ррр Ррр Рр Рp – mf mf – f f-ff

№ фаз -//- 4 фаза

Разділи 2 кульмінація 3 кульмінація Вст.3
Цифра; 15 ц.; 89-98 тт. 18 ц.; 99-104 тт. 19 ц.; 105-107 тт. 20 ц.; 108-120 тт.
такти
Соло P-no Fl.; Ob.; Cl.; Fag.; Tam-
Тембри -//- -//- V-ni; V-le; Celli; am; Vibr.; Аrpа;
Соло P-no; Timp; Ca-
Ostinato -//- –
lli;Vibr.; Аrpа
Динаміка ff-fff f f f f – рррр р – ррр р – ррр

4
Варто відзначити, що М. Шалигін дуже часто використовує у своїх творах тональності з великою кількістю бемолів при
ключі, що свідчить про пріоритетне ставлення композитора до традиційного розуміння ладотональної семантики.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Приклад № 1
Приклад № 2
звук С з теми флейт – сформується ритмічна пуль-
сація теми ostinato у фортепіано (Приклад № 2).
Як видно з на веденого прикладу, лірична
тема першої варіації (соло скрипки) підхоплює
першоімпульс заявленої малосекундової інтона-
ції Вступу й поступово розгортає щемливу мело-
дійну лінію (dolce) на тлі остинатного акордового
супроводу фортепіано, що створює ефект образ-
ної застиглості й сконцентрованості на одному
психологічному станові.
Також неухильно повторювані чверті теми
ostinato, що проходить в повільному темпі у фор-
тепіано в першій і третій фазах, а потім у струн-
них і ударних в другій і четвертій фазах, виступа-
ють своєрідною канвою, на якій «вишиваються»
всілякі мелодійні візерунки вільних голосів.
Мелодійна лінія цих голосів – всього їх 3 –
має хвилеподібну конструкцію: від ламентозних
Приклад № 3
19
секундово-терцових ковзань, поступового завою-
вання діапазону і кульмінаційного підйому (емо-
ційно виразне скандування звуку «ре бемоль») –
до досягнення мелодійної вершини «до бемоль»
(верхній регістр) і потім спаду «сі бемоль».
Таким чином, специфіка викладу вже на
початку частини, а також протягом всього тво-
ру – в поступовому крещендуванні форми, роз-
ростанні остінатності та в помірності ущільнення
фактури, за рахунок чого відбувається поступове
заповнення всього музичного простору, створю-
ється внутрішня динаміка в статичному стані.
Таке накопичення енергії, в кінцевому під-
сумку, вивільняється в генеральній кульмінації –
друга хвиля третьої фази. Оркестр звучить tutti,
музична тканина ущільнюється. Разом з тим за
рахунок одночасного проведення контрапунктую-
чих голосів, а також накладенню різного фразу-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
 20 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
вання, утворюється секундово-кластерний моно-
літ, що посилює барвисту сторону звучання.
З 94-97 тактів тріольну формулу-плач про-
водять мідні духові, після чого настає пік куль-
мінації (3 хвиля). Посилення щільності зву-
чання досягається тут за рахунок проростання
теми – через включення вільного голосу, який,
підхоплюючи мелодичний малюнок іншої партії
(зокрема скрипок), оновлює її, вносить нові еле-
менти, не порушуючи єдності (Приклад № 3).
Потім відбувається динамічний провал в рррр –
значне темброве-фактурне стиснення, число голо-
сів зменшується до чотирьох, – і відбувається ви-
хід в сферу медитативної лірики. Закінчується
четверта частина циклу темою вступу, після чого
звучать глухі удари там-тама, створюючи відчут-
тя поступового видалення горизонту.
Висновки. Таким чином, вже структурний
план продемонстрував замкнутість смислової
амплітуди цього номеру. Головне призначення
ритмічного та фактурного ostinato в цій частині –
в досягненні моносмислового темброакустичного
результату, що в результаті призводить до зо-
внішнього ефекту драматургічної статики.
Також, роблячи ілюзорне зображення ста-
тики на одному рівні – багаторазове повторен-
ня різних елементів музичної мови в поєднанні
з фактурним та ритмічним ostinato – композитор
створює рух на іншому – повільне розгортання
музичного матеріалу й крещендування форми.
Тобто поєднання статичності з динамічною ліні-
єю руху стає визначальним фактором в загаль-
ній концепції твору. Такий спосіб нарощування
звучності створює ефект занурення в звукове се-
редовище, а також здійснює музичний розвиток
при збереженні цілісності основного образу.
Продовження вивчення творчості М. Шалигі-
на бачиться сьогодні перспективним завданням,
а «Triple concerto» стає яскравим прикладом су-
часної трактовки звукового матеріалу. З цієї точ-
ки зору цікавим буде в наступному дослідженні
провести паралелі творчого методу М. Шалигі-
на з іншими композиторськими стилями кінця
ХХ – початку XXI століття.

Список літератури:
1. Бобровский В. Претворение жанра пассакалия в сонатно-симфонических циклах Д. Шостаковича. Музыка и
современность. Москва, 1962. Вып. 1. С. 149–182.
2. Герасимова-Персидская Н. Музыка начала XXI века. Музичне мистецтво. 2013. Вип. 13. С. 3–8.
3. Григорьева Г. Вариационная форма. Музыкальные формы ХХ века. Москва, 2004. С. 38–88.
4. Джабраилова Э. «Главная задача композитора – быть ведомым, а не ведущим». Форум «Музыка молодых»:
интервью с Максимом Шалыгиным. Электрон. версия ст.: URL: (дата обращения: 19.03.2014).
5. Задерацкий В. Сонористическое претворение принципа остинатности в творчестве Оливье Мессиана.
Проблемы музыкальной науки. Москва. 1985. Вып. 6. С. 285–317.
6. Кюрегян Т. Нетиповые формы в советской музыке 50-70-х годов. Проблемы музыкальной науки. Москва,
1989. Вып. 7. С. 71–89.
7. Леванда М. Об остинатности в музыке XX в. Анализ, концепции, критика. Ленинград, 1977. С. 66–78.
8. Орлова Е. «Динамическая статика» как черта образно-драматургического содержания (на примере из
произведений композиторов Закавказья). Вопросы драматургии и стиля в русской и советской музыке.
Москва, 1980. С. 75–96.
9. Соколов А. Категория формы в музыке ХХ века. Введение в музыкальную композицию ХХ века. Москва,
2004. С. 114–141.
10. Холопова В. К проблеме музыкальных форм 60-70-х годов ХХ века. Современное искусство музыкальной
композиции. Москва, 1985. Вып. 79. С. 17–31.
11. Холопова В. Типология музыкальных форм второй половины ХХ века (50-80-е годы). Проблемы музыкальных
форм в теоретических курсах ВУЗА : Москва, 1994. Вып. 132. С. 46–69.

References:
1. Bobrovsky V. (1962). Pretvorenie zhanra passakal'i v sonatno-simfonicheskih ciklah D. SHostakovicha [The realization
of the genre of Passacaglia in D. Shostakovich's sonata-symphonic cycles]. Music and Modernity, vоl. 1, рр. 149–182.
2. Gerasimova-Persidskaya N. (2013). Muzyka nachala XXI veka [Music of the beginning of the XXI century].
Musical art, vol. 13, pp. 3–8.
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

3. Grigorieva G. (2004). Variacionnaja forma [Variation form]. Muzykal'nye formy XX veka [Musical forms of the
twentieth century]. Moscow : Humanitarian publishing center VLADOS, pp. 38–88.
4. Dzhabrailova E. (2013). «Glavnaya zadacha kompozitora – byt' vedomym, a ne vedushchim»: interv'yu s Maksi-
mom Shalyginym. [«The main task of the composer is to be led, not leading»: interview with Maxim Shalygin]. Fo-
rum «Muzyka molodyh» [Forum «Music of the Young»], vol. 40. URL: http://mi-re.do.am (accessed 19 March 2014)
5. Zaderatsky V. (1985). Sonoristicheskoe pretvorenie principa ostinatnosti v tvorchestve Oliv'e Messiana [Sonoristic imple-
mentation of the principle ostinatnosti in the works of Olivier Messiaen]. Problems of music science, vol. 6, pp. 285–317.
6. Kyureghyan T. (1989). Netipovye formy v sovetskoj muzyke 50-70-h godov [Atypical forms in Soviet music of the
50-70 s]. Problems of music science, vol. 7, pp. 71–89.
7. Levanda M. (1977). Ob ostinatnosti v muzyke XX v. [About ostinato in the music of the XX century.]. Analysis,
Concepts, Criticism, pp. 66–78.
8. Orlova E. (1980). «Dinamicheskaya statika» kak cherta obrazno-dramaturgicheskogo soderzhaniya (na primere
iz proizvedenij kompozitorov Zakavkaz'ya [“Dynamic statics” as a feature of dramatic content (using the example
from works of composers of Transcaucasia)]. Questions of drama and style in Russian and Soviet music, pp. 75–96.
9. Sokolov A. (2004). Kategoriya formy v muzyke ХХ veka [Category form in the music of the twentieth century.].
Vvedenie v muzykal'nuyu kompoziciyu XX veka [Introduction to the musical composition of the twentieth century].
Moscow : Humanitarian publishing center VLADOS, pp. 114–141.
10. Holopova V. (1985). K probleme muzykal'nyh form 60-70-h godov XX veka. [To the problem of musical forms of the
60-70-ies of the twentieth century]. Contemporary art of musical composition, vol. 79, pp. 17–31.
11. Holopova V. (1994). Tipologiya muzykal'nyh form vtoroj poloviny XX veka (50-80-e gody). [Typology of musical
forms of the second half of the twentieth century (50-80s)]. Problems of musical forms in the theoretical courses of
the university, vol. 132, pp. 46–69.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 21
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-6
УДК 78.071.1(436)
Дробиш А.А.
Національна музична академія імені П.І. Чайковського

ПСАЛОМ 150 АНТОНА БРУКНЕРА: СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Анотація. Розглянуто останній духовний твір Антона Брукнера – Псалом 150: виявлено стильові осо-
бливості, наведено необхідні біографічні факти. Проаналізовано інтонаційно-тематичний матеріал і дра-
матургію твору. Доведено системність використання риторичних фігур, акцентовано паралелі з іншими
духовними творами митця. Стиль Псалму 150 охарактеризовано як результат синтезу давніх традицій і
сучасних композитору новацій музичного письма; виявлено особливості цього стильового синтезу: поєд-
нання барокових і класико-романтичних принципів органної імпровізації та бахівської контрапунктичної
майстерності з пізньоромантичними гармонічними засобами. На основі композиційного аналізу визна-
чено загальні тенденції пізнього стилю А. Брукнера.
Ключові слова: псалом, стильові особливості, композиторський прийом, композиційний метод, стильовий
синтез, творчість А. Брукнера.
Drobysh Anastasiya
Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine

ANTON BRUCKNER’S PSALM 150: STYLISTIC FEATURES

Summary. In the history of Western Europeian music, beginning from the time of Baroque, only a few com-
posers, whose work is closely tied to church life, stand out: lutheran J. S. Bach, catholic А. Bruckner, orthodox
А. Part. Undoubtedly, almost all composers at once referenced religious themes. However, examining the cre-
ative heritage of one another composer, one sees trend to the mental (retrospective) and ethical reflections in
sacral works only in the end of life. А. Bruckner’s biography is an evident example faith in God during all life,
and an even more, a demonstration of this faith through actions – through the work "For God’s Glory". A deep
religiousness, according to V. Konnov, is "artistic universe of Bruckner", and his autobiographical character
is "measured by the scales of eternity". The last spiritual work of Anton Bruckner, Psalm 150 is considered:
stylistic features are revealed, necessary biographical facts are given. Intonational, thematic material and
dramaturgy of the work are analyzed. The systematic use of rhetorical figures is proved, parallels with other
spiritual works of the artist are emphasized. The affinity of the intonational material of Psalm 150 with the
section "Et resurrexit" in the minor Third Mass (edited by A. Brockner during the writing of the psalm) and
"Te Deum" testifies to the stability of the composer's religious beliefs and, at the same time, the verification of
the interpretation of the Biblical text with his own music. The style of Psalm 150 is characterized as a result of
the synthesis of ancient traditions and contemporary musical composer innovations; the features of this style
synthesis are revealed: a combination of Baroque and classical-romantic principles of organ improvisation and
Bach's contrapunctural skill with late romantic harmonic means. With the help of select means of musical
expressiveness Bruckner precisely expressed the deep sense of canonical and biblical texts. On the basis of
composition analysis, general tendencies of the late style of A. Bruckner were determined.
Keywords: psalm, stylistic features, composer's reception, compositional method, stylistic synthesis,
А. Bruckner’s work.

П остановка проблеми. Творчість Антона

Брукнера – одного з найвизначніших сим-
фоністів доби пізнього Романтизму – останнім
часом усе більше привертає увагу дослідників –
музикознавців і культурологів. Це пов’язано на-
самперед зі зростанням уваги до його творів се-
ред виконавців, передусім диригентів, а також
активізації досліджень світових культурних про-
цесів середини ХІХ – початку ХХ століть. Числен-
ними акціями з виконання та видання симфоній
А. Брукнера зумовлено й більшу увагу дослідни-
ків до композицій саме цього жанру митця. Утім,
твори біблійної тематики, які часто призначали-
ся для літургії, були підґрунтям для формування
австрійського митця як композитора-симфоніста,
хронологічно часто передували його симфоніч-
ним проектам. Духовну музику А. Брукнер писав
протягом усього життя, а останній твір у цьому
жанрі написано за чотири роки до смерті. У су-
часному музикознавстві поки що обмаль моно-
графічних ґрунтовних досліджень, присвячених
духовним творам А. Брукнера, далеко не всі його
композиції докладно проаналізовано й науково
осмислено. Тож аналіз Псалма 150 А. Брукнера
як його останнього духовного твору, визначен-
ня його стильових особливостей є актуальним
і корисним для глибшого розуміння як творчос-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
ті композитора загалом, так і духовно-музичної
спадщини чи й симфонічного доробку зокрема.
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. На відміну від українських, російські мис-
тецтвознавці останнім часом активніше до-
сліджують життя і творчість А. Брукнера. Так,
Костянтин Зенкін і Світлана Антонова вивчали
прояв історизму музичного мислення композито-
ра, Діана Локотьянова розглянула церковні тво-
ри А. Брукнера в аспекті історичних зв’язків із
музичними традиціями попередніх епох. Публі-
кацій зарубіжних авторів загалом дуже багато,
але більшість із них присвячено симфоніям май-
стра, питанням їх музичної інтерпретації, нотної
редакції тощо. Найбільш ґрунтовним і цілісним
дослідженням власне духовних творів А. Брук-
нера є робота німецького вченого Фабіана Фрай-
сберга [Freisberg Fabian. Die Kirchenmusik
Anton Bruckners: ein Beitrag zum Verständnis

© Дробиш А.А., 2019

 22 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
der Entwicklung seiner künstlerischen Identität
(2016)], у якій розглянуто постать А. Брукнера
як церковного музиканта; здійснено огляд його
духовно-музичної творчості, особливу увагу звер-
нено на текстологічні й джерелознавчі аспекти;
охарактеризовано провідні у творчості майстра
жанри релігійної музики.
Невирішені раніше частини загальної
проблеми. У Псалмі 150, «лебединій пісні»
А. Брукнера у сфері духовної музики, відображе-
но його життєвий досвід, світоглядні переконан-
ня і духовні орієнтири; характер трактування бі-
блійного першоджерела, сконцентровано також
особливості авторської музичної мови. Однак цей
твір поки що не набув у музикознавстві ґрунтов-
ного наукового осмислення, тож очевидною є ак-
туальність проблематики статті.
Мета статті – визначити стильові особливос-
ті Псалма 150 А. Брукнера, розглянути інтона-
ційну драматургію твору, його композиційні осо-
бливості, виявити їх зв’язок із творами зрілого
періоду творчості.
А. Брукнер неодноразово звертався до книги
Псалмів. Так, 1852 року були написані Псалом
22 та Псалом 114, 1860 року – Псалом 146. Сам
автор називав ці свої перші опуси «навчальними
роботами». У 1863 році (незадовго до створення
Першої меси ре-мінор) написано Псалом 112,
і лише через 30 років, 1892 року – Псалом 150. За
тематикою обрані композитором псалми подібні,
сповнені хвали та надії на Господа. Показово, що
для першого звернення до цього жанру А. Брук-
нер узяв дуже відомий Псалом 22, який почи-
нається словами «Господь – то мій Пастир, тому
в недостатку не буду» (тут і далі тексти псалмів
цитуються у перекладі Івана Огієнка). А останній
духовний твір – це водночас і останній псалом од-
нойменної біблійної книги, і життєве кредо ком-
позитора, що стверджується востаннє, це заклик
до прославляння Бога Всевишнього. Справді, на
момент написання Псалма 150 А. Брукнеру було
за що висловлювати хвалу і дяку Богові, адже
після багатьох випробувань композитор напри-
кінці життя відчув стабільність і спокій: здобув
почесне звання доктора у Віденському універси-
теті, звільнився з посади професора та придво-
рного органіста (тобто мав тепер багато вільного
часу для творчості) і отримав персональне фі-
нансування – «пенсію» від кайзера Франца Йозе-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
фа І, нарешті, спочатку Сьома симфонія, а потім
«Te Deum» принесли композитору шалений успіх
та довгоочікуване визнання.
Зовнішнім приводом для реалізації внутріш-
ньої потреби А. Брукнера прославити «улюбле-
ного Бога» стало замовлення віденського музич-
ного критика і диригента Віденської співочої
академії Ріхарда Хойбергера (Richard Heuberger)
написати святковий урочистий гімн до відкриття
міжнародної виставки музичного і театрального
мистецтва (мала відбутися 7 травня 1892 року).
Псалом 150. Композиційна будова
А → B→B1 → C → B2 → A → D fuga → Coda
Тт. 1–22 → 23–50 → 51–74 → 75–108 → 109–142 → 143–164 → 165–218 → 219–247
4+4+14 → 14+14 → 8+8+8 → 8+14+8+12 → 8+8+18 → 4+4+14 →
С → G → AsDesAD → Fis G → G → E → E Es Ges F → C → G → C → C
Але композитор не вклався у визначений термін
і завершив твір наприкінці червня, тому його
було виконано майже через півроку.
Створенням псалмів у різні періоди життя
А. Брукнера зумовлено їх композиційні та інто-
наційно-драматургічні особливості. Так, Псалом
22, написаний на ранньому етапі творчості, за
стилістикою нагадує опери В. А. Моцарта, а хоро-
ва фуга в останньому розділі – традиції барокової
церковної музики. Псалом 146 характеризується
кантатним типом композиції, з чергуванням не-
великих хорів, арій та ансамблів, а п’ятиголосна
подвійна фуга є найбільшою з написаних період
до П’ятої симфонії. Псалом 112 – зразок симфо-
нічного типу драматургії, у якому досить великі
розділи характеризуються наскрізним розвитком
тематизму (помітний вплив музики Р. Вагнера).
За урочистим, надзвичайно піднесеним харак-
тером звучання Псалом 150 наближається до на-
писаного раніше «Te Deum» – улюбленого твору
А. Брукнера. Псалом 150 є одночастинним, має
строфічну форму (шість строф, відповідно до вер-
бальної основи) з елементами тричастинності, со-
натності, рондальності, з варіантними викладом
і подальшим розвитком тематизму. Помітними
є також принципи сонатно-симфонічної цикліч-
ності та концентричності. Дві контрастні теми
є «будівельним матеріалом» псалма відповідно
до біблійного тексту: перша – «Алилуя!», друга –
«Хваліть Бога». Розглянемо композиційну будову
твору, послуговуючись схемою (схема 1).
Розпочинається Псалом урочистою, величною
темою, у якій відчувається подих могутності та
вічності. Показово, що до мажор є тональністю
найвідоміших брукнерівських духовних творів –
«Te Deum» та «Locus iste», а також «Credo» мес
фа мінор та мі мінор. Основний тритактовий
мотив «Алілуя» побудовано як оспівування зву-
ків спочатку основного тону, потім терцієвого.
Проведення відтіняються унісонним злетом ор-
кестру. Виклад теми завершується варіантним
звучанням мотиву – розширеного, з кульміна-
цією та поступовим згасанням (масштабно-син-
таксична структура підсумовування). Опорою на
стійкі звуки, триразовим повторенням основного
мотиву, тонічною гармонією А. Брукнер стверд­
жує духовну сутність слова «алилуя» – «Гос-
подь – то твердиня мого життя» (Пс. 26:2). Рит-
моінтонаційна основа теми дуже близька музич-
ному втіленню слова «алилуя» в мотеті «Virga
Jesse», написаному 1885 року. Цілком діатонічна
головна тема своїм лаконізмом (обсяг 22 такти),
інтонаційністю, тональним рухом від тоніки до
домінанти витримана у традиціях головної пар-
тії класичного сонатного allegro.
Тріумфальний тутійний виклад теми, який
споріднює Псалом із «Te Deum’ом», позначений
впливом одного з нових прийомів органного ви-
конавства. За словами Анни Нюренберг, в епоху
Романтизму музиці був властивий «<…> абсолют-
Схема 1
→ 12+17
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
но новий, порівняно з бароко, варіант повного зву-
чання органа, який позначався tutti та міг порів-
нюватися з подібним звуковим ефектом великого
симфонічного оркестру. У tutti брали участь усі
(майже без винятку) регістри органа…» [4].
Останнє потрійне «алилуя» в темі (тт. 15–20)
є відокремленим мотивом хорального скла-
ду і виконується a cappella. Мелодико-інтона-
ційна основа мотиву – поступовий низхідний
рух, близький до барокової риторичної фігури
catabasis, яка має семантику страждань, смерті,
оплакування або каяття. Але А. Брукнер надав
цьому мотиву нового, просвітленого змісту – по-
клоніння Богу. У біблійних текстах картини по-
клоніння Богові завжди супроводжуються сло-
вами «упав на обличчя своє», «упав на землю»,
«вклонився» тощо, оскільки жодне Його творіння
не могло встояти перед Божою святістю та велич-
чю. Так, «Мойсей поквапно вклонився до землі,
і впав…» (Вихід 34:8). Чоловік, хворий на про-
казу та зцілений Христом, «припав обличчям
до ніг Його, складаючи дяку Йому» (від Луки
17:16). Йов після втрати сім’ї та всього майна
«<…> роздер плаща свого, й обстриг свою голову,
та й упав на землю, і поклонився, та й сказав:
Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий
повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь
узяв… Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!»
(Йов 1:20,21). На небесах, так само, як і на землі,
«двадцять чотири старці, що на престолах своїх
перед Богом сидять, попадали на обличчя свої,
та й уклонилися Богові, кажучи: Дяку складаємо
Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти є й що
Ти був, що прийняв Свою силу велику та й заца-
рював!» (Об’явлення 11:16,17).
Мотив «алилуя» проводиться протягом твору
ще тричі: «Lobet den Herrn in seinem Heiligtum»
(«Хваліть Бога в святині Його», тт. 29–34); «lobet
ihn in seiner großen Herrlichkeit» («хваліте Його
за могутню величність Його», тт. 69–74); «Alles,
was Odem hat, lobe den Herrn» («Все, що дихає,
хай Господа хвалить», тт. 136–140). Щоразу цей
мотив звучить із невеликими мелодико-гармо-
нічними змінами, але зберігає своє семантичне
значення. Отже, А. Брукнер однією темою май-
стерно показав образ Божої величі та благоговін-
ня перед Його абсолютною святістю.
Водночас антиномічна за семантикою рито-
рична фігура anabasis також відіграє значну
роль у духовних творах А. Брукнера. Напри-
клад, у «Vexilla regis» – передостанньому церков-
ному творі композитора. Цей гімн він написав у
лютому 1892 року для хору свого рідного Санкт-
Флоріана, де працював із 1845 року до 1855. Згід-
но з церковною традицією, твір був виконаний
під час великого посту, напередодні Великодня.
У вербальному тексті прославляється хрест, на
якому було розп’ято Христа. Він зніс це випробу-
вання, щоб дарувати людям свободу і прощення
їхніх гріхів. А. Брукнер шлях «від смерті до жит-
тя» акцентував у кінці кожної строфи риторич-
ною фігурою anabasis і в такий спосіб підкреслив
незбагненне значення жертви Христа. Як бачи-
мо, наприкінці життя у різнопланових духовних
творах малої форми для найкращого втілення
ідей священних текстів А. Брукнер вдається до
різних засобів викладу й розвитку тематизму,
звертається до вже апробованих прийомів.
23
Друга тема «Lobet den Herrn in seinem
Heiligtum» контрастна першій; за співвідно-
шенням тематизму, тональним планом і місцем
у формі нагадує побічну партію у сонатній формі.
Починається тема у ля‑бемоль мажорі, вводить-
ся методом зіставлення, без модуляційного пере-
ходу, має типові для романтичної сонати риси:
терцієве співвідношення тональностей головної
і побічної партій, ліричний характер і власти-
ва побічній темі хроматизація мелодичної лінії,
використання поліфонічних прийомів викладу
й розвитку теми ще у межах експозиційного роз-
ділу, варіантність як засіб розвитку. Півтоновий
зсув у тональному плані є брукнерівською нова-
цією, подальший розвиток матеріалу буде часто
пов’язаний саме з цим авторським прийомом. Бу-
дова цілого наближається до будови першої час-
тини «Te Deum», у якому за таким самим прин-
ципом викладено контрастні теми – «Te Deum»
та «Tibi omnes». Прийом такого контрастного зі-
ставлення тем, витоки якого можна знайти в тех-
ніці органної гри, є типовим для А. Брукнера.
З цього приводу А. Нюренберг зазначає: «Різну
динаміку мануалів композитори стали актив-
но використовувати для яскравих динамічних
протиставлень, наприклад, при показі дуалізму
тем у композиції сонатної форми» [4]. Цей спосіб
«просторової» композиції А. Брукнера, за слова-
ми Володимира Коннова, належить до типоло-
гічних особливостей композиційної будови його
симфоній.
«Побічна партія» (розділ В) «Lobet den Herrn»
утворює тричастинну форму (тт. 23–142). Тему
викладено на слова першого вірша псалма
(«Хваліть Бога в святині Його, хваліте Його на
могутнім Його небозводі!») та проведено дві-
чі як хроматичну висхідну секвенцію (один із
найулюбленіших у А. Брукнера прийомів роз-
витку) – з тональним рухом ля‑бемоль мажор –
ре‑бемоль мажор (тт. 23–36) та ля мажор –
ре мажор (тт. 37–50). Ostinato струнних поло-
винними тривалостями супроводжує спокійний
рух жіночих голосів (у яких тема викладена імі-
таційно і далі підхоплена чоловічими голосами),
утворюючи хоральну фактуру a cappella. Тема
також лаконічна (обсяг 14 тактів), але спрямова-
на до кульмінаційної точки та завершується по-
ступовим спадом, що споріднює її з характером
викладу головної теми. Тендітна, небесно про-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
світлена трактовка образу наближає характер
звучання музики до відповідних розділів брук-
нерівських мес – Benedictus та Incarnatus.
Розробковий розділ розвитку другої теми
має дві «хвилі» – відповідно розділи В1 (обся-
гом 24 такти, тт. 51–74) і С (обсягом 34 такти,
тт. 75–108). У вербальному тексті першого роз-
робкового розділу (В1) продовжено розвиток дум-
ки, на якій побудована тема – «Lobet ihn in seinen
Taten; lobet ihn in seiner großen Herrlichkeit!»
(«Хваліте Його за чини могутні Його, хваліте
Його за могутню величність Його!»). Інтонацій-
ною основою цього розділу є матеріал другої
теми, викладений з елементами імітації. Мело-
дико-гармонічна мова насичується хроматикою,
відхиленнями в далекі тональності, тональни-
ми зіставленнями – засобами, типовими для
музичної мови пізніх романтиків. Відзначимо,
зокрема, інтонаційну спорідненість (фактично
 24 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
цитатну тотожність) теми А. Брукнера і лейтмо-
тиву Брунгільди з опери «Валькірія» Р. Вагнера.
На рівні структури А. Брукнер знову вдається
до кульмінації-підсумовування (чим підкрес-
лює Божу могутність) із подальшим поступовим
згасанням без оркестрового супроводу. А перед
цим зауважимо естафетно-секвенційну пере-
дачу тематичного матеріалу від жіночої до чо-
ловічої партії, підтриману ніжним звучанням
дерев’яних духових і струнних.
Наступний, п’ятий вірш псалма «Lobet ihn
mit Posaunen; lobet ihn mit Psalter und Harfe!
Lobet ihn mit Pauken und Reigen; lobet ihn mit
Saiten und Pfeifen! Lobet ihn mit hellen Zimbeln;
lobet ihn mit wohlklingenden Zimbeln!» («Хваліте
Його звуком трубним, хваліте Його на арфі та
гуслах! Хваліте Його на бубні та танцем, хвалі-
те Його на струнах та флейті! Хваліте Його на
цимбалах дзвінких, хваліте Його на цимбалах
гучних!») у загальній композиції є другою роз-
робковою «хвилею» (розділ С). Характерно, що
А. Брукнер не вдається до звукозображальності.
Розділ починається різким динамічно-оркестро-
вим вторгненням; тутійним звучанням оркестру
з провідними мідними духовими, домінантовим
(у до мажорі) органним пунктом, «порожніми»
та водночас «просторовими» співзвуччями без
терцієвого тону супроводжується весь розділ.
Характерною особливістю цього розділу є ціка-
вий жанровий синтез, який полягає у поєднан-
ні ритмічного остинато, «генетично» пов’язаного
зі скерцозною моторикою у струнних, маршових
фанфар у дерев’яних духових та хоралу в партії
хору.
Шість разів повторюються слова «lobet ihn»,
останні два проведення – грандіозна кульміна-
ція, до якої музична думка прямує крізь дина-
мічні «пагорби» шляхом розширення вокального
діапазону, з використанням хроматичної сек-
венції. Подібні «тутійні апофеози, підготовлені
попереднім передкульмінаційним нагнітанням
тонально-гармонічної нестійкості, динамічним
і фактурним розростанням та ущільненням ор-
кестрової тканини» є, на думку В. Коннова, ти-
пово брукнерівським композиційним методом у
симфоніях, особливо в останніх двох, у яких цей
метод кристалізується.
На перший погляд, здається, що напружене,
навіть драматичне звучання музики цього роз-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
ділу суперечить змісту тексту, у якому повторен-
ням підкреслюється заклично-урочисте слово
«lobet». Але музика А. Брукнера у цьому розділі-
роздумі є відображенням глибинного релігійно-
го світогляду композитора та особистого досвіду
спілкування з Богом. Згадаємо, наприклад, що
коли під час лекції А. Брукнер чув церковний
дзвін, то схилявся на коліна і читав молитву,
незважаючи на присутність студентів. Біографи
композитора відзначають, що цей акт не був по-
казним, щирість прояву релігійних почуттів ще
більше зміцнювала повагу до нього студентів.
Зважаючи на зазначене, можна припустити, що
до такого тлумачення тексту псалма спонука-
ли майстра біблійні вірші про Божу велич, все-
могутність і святість, як наприклад, «Служіть
Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!»
(Пс.2:11) або «Приглядайтесь до Нього й засяєте,
і не посоромляться ваші обличчя!» (Пс.33:6).
Останній, шостий вірш псалма «Alles, was
Odem hat, lobe den Herrn!» («Все, що дихає, – хай
Господа хвалить!») – це висновок. У загальній
композиції він є варійованою репризою (розділ В2)
другої ліричної теми, яка проводиться у скороче-
ному вигляді (замість тринадцяти тактів – тільки
сім) із контрапунктом солюючої скрипки. У третьо-
му проведенні теми скрипку змінює соло сопрано,
побудоване на інтонаційному матеріалі мотиву
«алилуя» головної теми. Так митець поєднує те-
матизм різнопланових образних сфер твору, за-
вдяки чому цей розділ набуває ознак фіналу сона-
тно-симфонічного циклу. Закінчується розділ ще
одним типово брукнерівським прийомом – засти-
глим рianissimo хору і завершальною ремаркою
скрипки, у якій низхідні інтонації зітхання стають
щемливими, боязкими. Саме так А. Брукнер часто
змальовує відчуття благоговіння та, згідно зі сло-
вами апостола Павла (Фил. 2:12), «страху і тремтін-
ня» перед Богом Всевишнім, і тим яскравіше після
генеральної паузи сприймається різко контрастне
звучання ініціальної теми (тт. 143–164).
Дотримуючись традицій, композитор не об-
межився повторенням теми, а розширив загаль-
ну композицію динамічною фугою (розділ D), вер-
бальною основою якої знову став останній вірш
псалма «Alles, was Odem hat, lobe den Herrn».
Фуга обсягом 54 такти (тт. 165–218) є зразком
синтезу бахівської контрапунктичної майстернос-
ті і засобів пізньоромантичної гармонічної мови.
Тема фуги надзвичайно лаконічна – трохи більше
трьох тактів, але за помірного темпу дуже пружна
та енергійна. За словами Володимира Протопопо-
ва, «<…> тема складається із закличних інтона-
цій – стрибки на октаву з півтоновим оспівуванням
тоніки <…> Така тема відповідно супроводжується
складною гармонією, яка розгортається у процесі
поступового вступу голосів, а відсутність мелодич-
ної завершеності та яскрава ладова нестійкість
сприяють гостроті тонального хроматичного пе-
реміщення в післяекспозиційному розділі <…>
Тут відобразився увесь стиль Брукнера; водночас
гармонічна послідовність втрачає самобутність,
стає “загальною формою руху”. У цьому полягає
суперечність естетичних позицій композитора,
коли ускладненість перетворюється у спрощеність
гармонічної мови» [5, с. 256–257].
З приводу останнього твердження дослідника
доречно навести міркування Наталії Савицької
стосовно тенденцій пізнього періоду творчості
композитора: стиль А. Брукнера «еволюціонує
поступово, маркуючи зрушення передусім на
рівні змін жанрово-концептуального змісту. Не
втрачаючи своїх вихідних індивідуально-само-
бутніх властивостей, стиль <…> стає більш суво-
рим, графічним, у ладо-гармонічній палітрі ви-
никають більш світлі, прозорі барви» [6, с. 275].
Розвиваючи тему фуги, композитор використо-
вує так звану техніку crescendo, яка була поширена
в органній музиці доби Романтизму і являла собою
регістрово-мануальне експонування теми протя-
гом твору. В А. Брукнера міграцією теми з однієї
хорової партії в іншу, її секвенційним висхідним
поступом зімітовано зміну органного регістру.
А. Нюренберг зазначає: «У барокову епоху
в естетиці органного звучання діяв принцип
протиставлення різних звукових мас та їх ком-
бінацій, на відміну від класико-романтичної сис-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
теми динамічних наростань та спадів» [4]. Саме
такий метод розвитку був провідним у період до
появи фуги. Тож, як бачимо, А. Брукнер синте-
зує у Псалмі 150 обидва принципи, бароковий
та класико-романтичний, збагачуючи при цьо-
му форму твору і розкриваючи зміст сакраль-
ного тексту. Це спостереження знову відсилає
до написаних раніше духовних творів – Третьої
великої меси, мотетів віденського періоду і «Te
Deum» – та підтверджує визначення у Н. Са-
вицької брукнерівського типу творчості пізнього
періоду як консолідуючого, «<…> що утворився
в результаті мудрого використання багатого про-
фесійного досвіду, як свого роду Post scriptum до
сформованого, «відстояного» способу мислення.
Те, що раніше носило пошуковий характер, на-
було рис зрілого досвіду, переважно сповненого
зовнішнього аскетизму. В інтегруючій силі, му-
дрому використанні фонду власних досягнень –
виняткова довершеність і місткість <…> пізніх
еволюційних фаз А. Брукнера <…> Їм властивий
не радикалізм новаторства, а радше пафос до-
мовляння. Текст насичується стильовими алю-
зіями своїх та чужих творів, зростає міра перед-
бачуваності появи тих чи інших семантичних
знаків, з’являються риси деякої академічної за-
мкненості» [6, с. 301–302].
Висновки та пропозиції. Спорідненість ін-
тонаційного матеріалу Псалма 150 з розділом
«Et resurrexit» фа‑мінорної Третьої меси (яку
А. Брукнер у період написання псалма редагу-
вав) і «Te Deum’ом» свідчить про стабільність ре-
25
лігійних переконань композитора і водночас пе-
ревірку трактування біблійного тексту власною
музикою. Н. Савицька зазначає: «Близьким за
своїми психологічними передумовами до тенден-
ції ретроспекції є явище авторемінісценцій або
авторетроспекцій, коли композитор у кінці твор-
чого шляху згадує і переосмислює раніше ском-
поновані опуси, створює нові редакції або тран-
скрипції для інших виконавських складів, що
“осучаснюють” зміст власних творів» [6, с. 284].
Аналіз останнього духовного твору А. Брук-
нера дає підстави стверджувати, що методи ро-
боти з матеріалом здебільшого подібні до тих,
які відзначив В. Коннов, розглядаючи Восьму
симфонію композитора. Серед них: варіантний
розвиток інтонацій, закладених в одному мотиві;
чітка «організація звукового матеріалу та його
композиції, що цементується варіаційно-варі-
антними (розробковими) тематичними процеса-
ми» [3, с. 109]; контрапунктичне поєднання тема-
тизму різних образних сфер. «Багатоповерхова»
концентрична форма твору доводить пріоритет
«музичної архітектури» (термін А. Брукнера)
не тільки в симфоніях, а й у таких, на перший
погляд, компактних і досить простих творах на
біблійну тематику. Тому дослідження симфоній
майстра доцільно виконувати разом із науковим
осмисленням його церковних композицій, «по-
вномасштабним» вивченням усіх духовних тво-
рів великих і малих форм. Такий комплексний
підхід до творчості А. Брукнера є надзвичайно
перспективним напрямом розвитку теми.

Список літератури:
1. Біблія / пер. І. Огієнка. Київ : Укр. бібл. товариство, 2002. 1376 с.
2. Коннов В.П. Восьмая симфония Антона Брукнера в контексте музыкальной герменевтики. Известия
Российского государственного педагогического университета имени А.И. Герцена. Санкт-Петербург, 2015.
№ 175. С. 116–124.
3. Коннов В. П. Типологические особенности композиционного строения симфоний Антона Брукнера. Известия
Российского государственного педагогического университета имени А.И. Герцена. Санкт-Петербург, 2014.
№ 172. С. 105–115.
4. Нюренберг А.В. Органное творчество Ф. Мендельсона в контексте развития немецкого органного искусства :
автореф. канд. искусствоведения : спец. 17.00.02 Музыкальное искусство / Казанская гос. консерватория
им. Н.Г. Жиганова. Казань, 2004. URL: http://cheloveknauka.com/organnoe-tvorchestvo-f-mendelsona-v-kon-
tekste-razvitiya-nemetskogo-organnogo-iskusstva#ixzz5dWXHi1zY (дата обращения: 17.02.2019).
5. Протопопов В.В. Брукнер // История полифонии : в 6 вып. Вып. 4 : Западноевропейская музыка ХIX – начала
XX вв. Москва : Музыка, 1986. С. 256–257.
6. Савицька Н.В. Хронос композиторської життєтворчості : монографія. Львів : Сполом, 2008. 320 с.

References:
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

1. Biblija (2002). [Bible]. Kiev: Ukrainian Bible partnership.

2. Konnov V. (2015). Vos'maya simfoniya Antona Bruknera v kontekste muzykal'noy germenevtiki [Anton Bruck-
ner’s Eights Symphony in the Context of Musical Hermeneutics]. News of the Russian State Pedagogical Univer-
sity named after A.I. Herzen, no. 175, pp. 116–124.
3. Konnov V. (2014). Tipologicheskie osobennosti kompozitsionnogo stroeniya simfoniy Antona Bruknera [Charac-
teristic Structures and Semantics of Anton Bruckner’s Symphonic Form]. News of the Russian State Pedagogical
University named after A.I. Herzen, no. 172, pp. 105–114.
4. Nurenberg A.V. (2004). Organnoe tvorchestvo F. Mendel'sona v kontekste razvitiya nemetskogo organnogo
iskusstva [Mendelson’s Organ Works in the Context of Development of German Organ Art]. (PhD Thesis), Kazan :
Kazan State Conservatory of N.G. Zhiganov.
5. Protopopov V.V. (1986). Brukner [Bruckner]. Zapadnoevropeyskaya muzyka XIX – nachala XX vv. [Western
European music of the 19th and early 20th centuries]. Moscow : Music, pp. 256–257.
6. Savycjka N.V. (2008). Khronos kompozytorsjkoji zhyttjetvorchosti [Chronos composer's life-creations]. Lviv : Spolom.
 26 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-7
УДК 783.6(477)
Кaсянчук М.С.
Iнститут мистецтв
Київськoгo університету імені Бoрисa Грінченкa

МСТИСЛAВ ЮРЧЕНКO – ДOСЛІДНИК ТA ІНТЕРПРЕТAТOР

НЕВІДOМИХ ХOРOВИХ КOНЦЕРТІВ МAКСИМA БЕРЕЗOВСЬКOГO
Анотація. Дoслідженo бaгaтoмірні aспекти діяльнoсті Мстислaвa Юрченкa – укрaїнськoгo хoрoвoгo
диригентa, музикoзнaвця тa інтерпретaтoрa твoрчoсті Мaксимa Березoвськoгo. Прoaнaлізoвaнo хoрoву
збірку нoт «Мaксим Березoвський. Віднaйдені хoрoві кoнцерти» 2018 рoку, підгoтoвaну дo друку
диригентoм тa здійснений М. Юрченкoм зaпис кoнцертів цієї збірки. Пoшукoвo-aрхівнa тa музикoзнaвчa
рoбoтa з двoх джерел: київськoї кoлекції Центрaльнoгo держaвнoгo aрхіву-музею літерaтури тa мистецтвa
Укрaїни, і мoскoвськoї кoлекції рукoписів Всерoсійськoгo музейнoгo oб’єднaння музичнoї культури ім.
Глінки, дoзвoлилa aвтoрoві винaйти невідoмі хoрoві кoнцерти М. Березoвськoгo. Викoнaвськa діяль-
ність Юрченкa підсумoвує нaслідки ретельнoї текстoлoгічнoї прaці тa музикoзнaвчих рoзвідoк. Нaми
нaгoлoшенo, щo Мстислaв Юрченкo є у нaші чaси нaйбільш aвтoритетним інтерпретaтoрoм хoрoвoї
духoвнoї музики Мaксимa Березoвськoгo, видaтнoгo укрaїнськoгo музикaнтa клaсичнoї дoби.
Ключові слова: хoрoвa музикa, укрaїнський клaсицизм, невідoмі твoри, духoвний хoрoвий кoнцерт,
диригент, текстoлoгія, рекoнструкція, зaсoби музичнoї вирaзнoсті.
Kasіanchuk Marііa
Instіtute of Arts, Kіev Borіs Grіnchenko Unіversіty

MSTYSLAV YURCHENKO – RESEARCHER AND ІNTERPRETER

LІTTLE KNOWN CHORUS CONCERTS MAXІM BEREZOVSKY
Summary. The task of restorіng masterpіeces of choral musіc as an organіc part of the domestіc spіrіtual
culture appears both to the researchers and to the performers. They are partіcularly relevant іn relatіon to
the creatіvіty of the central fіgures of Ukraіnіan classіcіsm, among whіch Maxіm Berezovsky takes a worthy
place. A new collectіon of lіttle-known choral works by M. Berezovsky publіshed by M. Yurchenko іn December
2018 presented us at once from three perspectіves: performіng, textual and scіentіfіc. Immanent unіty, whіch
іs felt іn the conductor's plan, gіves the concert the through development of the іdea of God`s energy of the
Holy Word and the Image. These symbols are successfully embodіed іn the constructіon of the contrast of the
Tuthіtіan and solo sectіons of the concert. Thus, we have іnvestіgated varіous aspects of the work of Mstyslav
Yurchenko – the Ukraіnіan choіr conductor, a well-known researcher-musіcologіst and іnterpreter of Maxіm
Berezovsky's creatіvіty. The search and archіve musіcology work of M. Yurchenko, on the one hand, іs realіzed
іn a large number of research artіcles of the conductor, іn whіch the fundamentals of the musіcal language
of concerts, theіr fіguratіve balance, and the peculіarіtіes of all means of choral expressіveness are compre-
hended. On the other hand, the rіch practіcal experіence wіth the scores gіves the opportunіty to work on the
reconstructіon of choral contests of concerts, whіch usually exіsted іn the manuscrіpts of the voters. Thus,
Berezovsky's four-volume concertos prepared for the second epіsode have an archіval orіgіn. They are borrowed
by Yurchenko for comparіson, analysіs and reconstructіon from two sources, among them: the Kіev collectіon
of the Central State Archіves-Museum of Lіterature and Art of Ukraіne and the Moscow collectіon of manu-
scrіpts of the All-Russіan Museum Assocіatіon of Musіc Culture. Glіnka The edіtіng and chorus masterіng of
musіcal manuscrіpts were supposed to be altered by notes and adventure, separate notes, melіse, rhythmіc
duratіons, and subtіtles. Executіve actіvіty summarіzes the consequences of careful textual work and musіcal
exploratіon. Thus, we can emphasіze that іn our tіme, Mstyslav Yurchenko іs the most authorіtatіve іnterpret-
er of choral spіrіtual musіc by Maxіm Berezovsky, a promіnent Ukraіnіan musіcіan of the classіcal age.
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Keywords: choral musіc, Ukraіnіan classіcіsm, lіttle-known works, spіrіtual choral concert, conductor,
textology, reconstructіon, means of musіcal expressіon.

П oстaнoвкa прoблеми. Iстoрія укрaїн­

ськoї музики нaлічує бaгaтo кoгнітивних
лaкун. Дoвoдиться кoнстaтувaти, щo у нaші
чaси ще й дoсі не віднaйдені (aбo втрaчені)
твoри видaтних кoмпoзитoрів, відoмoсті прo
яких зaлишилися лише у спoгaдaх сучaсників.
Зaвдaння віднoвлення зoлoтoгo фoнду хoрoвoї му-
зики як oргaнічнoї чaстини вітчизнянoї духoвнoї
культури пoстaють як перед дoслідникaми, тaк
і перед викoнaвцями. Oсoбливo aктуaльними
вoни виявляються пo віднoшенню дo твoрчoсті
центрaльних фігур укрaїнськoгo клaсицизму, се-
ред яких гідне місце пoсідaє Мaксим Сoзoнтoвич
Березoвський. Різнoжaнрoвий твoрчий дoрoбoк
відoмий кoмпoзитoрa XVIII стoріччя, щo відріз-
© Кaсянчук М.С., 2019
няється унікaльними мистецькими рисaми крaси
й дoскoнaлoсті, ще й дoсі не знaйденo у пoвнoму
oбсязі. Нa пoчaтку ХХI стoліття викoнaнo йoгo
Симфoнію дo мaжoр (1770-1773), пaртитурa
якoї булa знaйденa у привaтній кoлекції в Римі
1998 рoку. Тaк, з oпери «Демoфoнт» нa сьoгoдні
винaйденo лише 4 aрії, хoчa ітaлійськa гaзетa
«Notіzіe Del Mondo» від 27 лютoгo 1773 рoку
пoвідoмлялa прo блискучу прем’єру твoру, дo тoгo
ж нaписaнoгo нa лібретo нaйбільш aвтoритетнoгo
мaйстрa тієї епoхи П. Метaстaзіo. Близькo сoрoкa
великих твoрів М. Березoвськoгo сьoгoдні відoмі
лише нaзвoю. Aле спрaвжнім мистецьким
святoм виявилoся винaйдення, публікaція тa
викoнaння дев’яти чoтирьoхгoлoсних кoнцертів
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
кoмпoзитoрa, щo здійсненo хoрoвим диригентoм
тa музикoзнaвцем Мстислaвoм Юрченкo у грудні
2018 рoку [2]. Збіркa дaє мoжливість дoслідити
істoрію жaнру хoрoвoгo кoнцерту епoхи клa­
сицизму, збaгaтити хoрoвий репертуaр, прoпa­
гувaти вітчизняну хoрoву музику.
Aнaліз oстaнніх дoсліджень тa публікaцій.
Жaнру укрaїнськoгo хoрoвoгo кoнцерту тa твoрчoсті
М. Березoвськoгo присвяченa знaчнa чaстинa
нaукoвoї літерaтури. Aнтoнінa Лебедєвa-Ємєлінa
вивчaє хoрoву твoрчість кoмпoзитoрa як склaдoву
рoсійськoгo культурнoгo прoстoру [1], Мaринa
Рицaрєвa – у біoгрaфічнoму кoнтексті [3], Oльгa
Шумілінa [4; 5; 6] зoсереджується нa жaнрoвo-
стильoвих прoблемaх. Нaйбільш ґрунтoвними тa
кoмплексними є нaукoві рoзвідки М. Юрченкa:
нoві фaкти біoгрaфії тa oгляд твoрчoсті нaдaнo
нaукoвцем для енциклoпедичних видaнь Єврoпи
[7; 10]; викoнaвський aнaліз нaйбільш склaдних
кoнцертів рoзкривaє їх структурні тa емoційнo-
oбрaзні зaкoнoмірнoсті [9]; aрхівнo-пoшукoвий
імпульс музикoзнaвця тa диригентa реaлізується
у безцінних знaхідкaх [2; 8]. Oкрім тoгo,
кaндидaтськa дисертaція М. Юрченкa, зaхищенa
у 1990 рoці у Сaнкт-Петербурзькій кoнсервaтoрії
булa присвяченa твoрчoсті М. Березoвськoгo
в кoнтексті укрaїнськoї музичнoї культури
XVIII стoріччя, щo видaється вкрaй вaжливим
і aктуaльним рaкурсoм теми дoслідження й дo
нaших чaсів.
Виділення невирішених рaніше чaстин
зaгaльнoї прoблеми. Між тим, нoвa збіркa
хoрoвих твoрів [2], щo видaнa М. Юрченкoм
у грудні 2018 рoку тa презентoвaнa ним відрaзу
у трьoх рaкурсaх (викoнaвськoму, текстoлoгіч-
нoму тa нaукoвoму – як предмет музикoзнaвчoгo
рoзгляду) іще дoсі не oтримaлa свoгo oсмислення.
Безцінні нoти М. Березoвськoгo, щo невідoмі ши­
рoкoму зaгaлу, дoпoмoжуть рoзкрити oсoбливoсті
істoричнoгo шляху рoзвитку жaнру хoрoвoгo
кoнцерту у склaдний перехідний періoд від
трaдицій бaрoкo дo клaсицизму.
Метoю рoбoти є рoзгляд хoрів збірки «Мaк-
сим Березoвський. Віднaйдені хoрoві кoнцерти»
у твoрчій тa теoретичній інтерпретaціях хoрoвoгo
диригентa тa музикoзнaвця Мстислaвa Юрченкa.
Виклaд oснoвнoгo мaтеріaлу. Мстислaв
Сергійoвич Юрченкo – знaний диригент, митець
Укрaїни. Ґрунтoвну музичну oсвіту він oтримaв
у клaсі прoфесoрa кaфедри хoрoвoгo диригувaння
Oлексaндрa Міньківськoгo (1974 рік, Київськa
кoнсервaтoрія). Пoтім нaвчaвся в aспірaнтурі
при Iнституті мoвoзнaвствa, фoльклoристики тa
етнoгрaфії ім. Рильськoгo (1982-1985 рoки).
Зaрaз Мстислaв Сергійoвич пліднo пoєднує
виклaдaцьку, нaукoву тa твoрчу рoбoту: пише
нaукoві стaтті, керує прoвідними хoрaми, ви­
клaдaє фaх у студентів-диригентів прoвідних
мистецьких зaклaдів Києвa. Йoгo викoнaвськa
діяльність пoв’язaнa з видaтними хoрoвими
кoлективaми Укрaїни. У різні рoки він прaцювaв
диригентoм Київськoгo кaмернoгo хoру під
керівництвoм Віктoрa Iкoнникa, oчoлювaв хoри:
студентів Ніжинськoгo держaвнoгo педaгoгічнoгo
інституту ім. М. Гoгoля, хoр укрaїнськoї музи-
ки «Відрoдження» (1985-1995), хoр Київськoгo
Будинку вчителя «Світoч» (1995-2001), хoр
Київськoї духoвнoї семінaрії тa aкaдемії УAПЦ
27
КП (2000-2001), худoжній хoр Михaйлівськoгo
Зoлoтoверхoгo сoбoру (2001-2004), студентський
хoр «Aкaдемія» Нaціoнaльнoї aкaдемії керів-
них кaдрів (2004-2010), хoр церкви Микoли
Нaбережнoгo (2006-2011), студентський хoр
Київськoгo університету ім. Бoрисa Грінченкa
«Мaгніфікaт» (2011-2015), хoр «Укрaїнськoгo
фoнду духoвнoї музики» (з 2016).
При кoлoсaльнo великій кількoсті хoрoвих
твoрів світських тa духoвних жaнрів, щo були
викoнaні у кoнцертaх, виділяються свoєю мaй­
стерністю мoнoгрaфічні прoгрaми, склaдені
з твoрів М. Березoвськoгo. Деякі були зaписaнo
нa кoмпaкт-диски як в Укрaїні, тaк і зa кoрдoнoм.
Відмітимo диск 1993 рoку «Укрaїнськa духoвнa
музикa XVIII стoріччя. Мaксим Березoвський»
у викoнaнні кaмернoгo хoру укрaїнськoї музики
«Відрoдження» під oрудoю Мстислaвa Юрченкa,
який згoдoм булo зaписaнo у 2001 рoці в Aнглії
(студією Claudіo Records Ltd U.K.)
Презентaція збірки «Мaксим Березoвський.
Віднaйдені хoрoві кoнцерти. Випуск «A».
Кoнцерти чoтиригoлoсні» нoвих твoрів Бере­
зoвськoгo супрoвoджувaлaсь вихoдoм у світ другoгo
диску, нa якoму oзвучені твoри кoмпoзитoрa
з цієї нoтнoї збірки. Тaким чинoм, кoмпaкт-
диск містить зaпис дев’яти хoрoвих кoнцертів
Мaксимa Березoвськoгo у викoнaнні двoх хoрів
під керівництвoм Мстислaвa Юрченкa – хoрoм
«Пaтріaршoгo сoбoру Вoскресіння Христoвoгo»
укрaїнськoї грекo-кaтoлицькoї церкви тa
хoрoм «Укрaїнськoгo фoнду духoвнoї музики».
Звукoзaпис відбувся в aутентичнoму звукoвoму
прoстoрі (приміщенні церкви Вишгoрoдськoї
Бoгoрoдиці містa Вишгoрoд, режисер – Oлексій
Грицишин).
Видaння збірки віддзеркaлює дoрoбoк бaгa­
тoрічнoї aрхівнo-пoшукoвoї рoбoти Мстислaвa
Юрченкa. Цей прoцес спрямoвaний нa
впoрядкувaння бaгaтoтoмнoї нoтнoї «Aнтoлoгії
укрaїнськoї духoвнoї музики». Серед ґрунтoвних
рoбіт цієї aвтoрськoї серії відмітимo: «Кирилo
Стеценкo. Хoрoві духoвні твoри» (1997); «Мaк­сим
Березoвський. Хoрoві духoвні твoри» (1998);
«Хвaліть ім'я Гoспoднє. Співaє хoр «Виду-
бичі» (2002); «Духoвнa музикa укрaїнських
кoмпoзитoрів 20-х рoків ХХ ст.» (2004).
Збіркa 2018 рoку вихoдить з друку як п’ятий
випуск «Aнтoлoгії укрaїнськoї духoвнoї музи-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
ки», пізніше плaнується друк другoї чaстини
“Б” – двoхoрні кoнцерти. «У прoпoнoвaний збір-
ник увійшли дев’ять чoтиригoлoсних хoрoвих
кoнцертів кoмпoзитoрa, які ще не видaвaлися.
Перше видaння цих твoрів зaпoвнює прoгaлину,
щo дoсі існувaлa серед відoмих кoнцертних
твoрів Мaксимa Березoвськoгo пoчaткoвoгo тa
зaвершaльнoгo періoдів йoгo твoрчoсті і пред­-
стaвляє йoгo твoрчий кoнцертний дoрoбoк у
нaйбільшій пoвнoті тa ціліснoсті. Кoнцерти
підтекстoвaнo церкoвнoслoв’янськoю мoвoю
з укрaїнськoю вимoвoю тa дoдaнo aнглійську
трaнслітерaцію тексту» [2, с. 2]. Тaким чинoм,
нoтнo-текстoві aспекти музики М. Березoвськoгo
в редaкції укрaїнськoгo диригентa нaбули всебічнoї
нaукoвoї грунтoвнoсті тa прaктичнoї дoскoнaлoсті.
Зoсередимoся нa викoнaвськoму aспекті ді­
яльнoсті М. Юрченкa. Як вище вже вкaзувaлoся,
нa диску 2018 рoку «oзвучені» нoти кoнцертів
 28 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
М. Березoвськoгo. Семічaстинний, лірикo-дрa­
мaтичнoгo хaрaктеру, пaсхaльний кoнцерт
«Дa вoскреснет Бoг» пoбудoвaний нa oкремих
віршaх псaлмa 67 (1-10, 35, 36). Глибинa біблій-
них oбрaзів, віртуoзнa кoмпoзитoрськa технікa
дoзвoлили Березoвськoму втілити ідею дієвoї
сили Бoжoгo слoвa: яке дoпoмaгaє і «рaстoчaти
врaзі», і милувaти, і підтримувaти пaлкo віруючу
людину. Сaме тoму бездoгaннa дикція вирізняє
туттійні тa сoльні епізoди кoнцерту. Юбіляції,
фoршлaги рясніють у сoльних aріoзних пoбудoвaх
oкремих епізoдів. Гoмoфoннo-гaрмoнійні тa
мoнoдійні фaктури міцнo тримaють звукoвий
бaлaнс гoлoсів, a фугoвaні рoзділи йдуть від
пружнoгo пунктирнoгo ритму тa випрoмінюють
енергію Бoжoгo слoвa. В oснoві кoнцерту «Слaвa
вo вишніх Бoгу» текст Євaнгельськoї стихири
нa утрені Різдвa Христoвoгo. Це рaнній періoд
хoрoвoї твoрчoсті Березoвськoгo (першій пе-
тербурзький; як відoмo, він прoдoвжувaвся дo
1766 рoку). У п’ятичaстинній репризній кoмпoзиції
відчувaється естетичний етaлoн тa технoлoгічний
вплив інструментaльнoгo викoнaвствa: теми
нaбувaють відвертo невoкaльних пaрaметрів –
віртуoзнoсті, мoтoрнoсті, тaкoж врaжaє ефектне
зaстoсувaння трелі у пaртії сoпрaнo. Чaстини
пoбудoвaнo зa принципoм кoнтрaсту, де лірикa,
спoкій тa спoглядaльність кaнтoвих епізoдів від-
тіняється aктивнoю дієвoю фугoю. Гaрмoнійнa
вертикaль ретельнo вибудoвaнa Мстислaвoм
Сергійoвичем – вoнa склaдaється з вкрaй
вирaзних тa склaдних для викoнaння еліптич-
них звoрoтів, aльтерoвaних aкoрдів тoщo.
Двa кoнцерти нa текст гімну Св. Aмврoсія
Медіoлaнськoгo «Тебе, Бoгa, хвaлим» мaє двa
музичних втілення, двa вaріaнти: Перший
кoнцерт «Тебе, Бoгa, хвaлим» (№ 1, дo-мaжoр)
нaлічує пять чaстин і віднoситься дo ітaлійськoгo
періoду (приблизнo 1769-1774 рр.); другий
кoнцерт «Тебе, Бoгa, хвaлим» (№ 2, сoль-мaжoр)
нaлічує шість чaстин і нaписaний пізніше (у дру-
гій «петербурзький» періoд, після 1774 рoку).
Пaнегіричні кoнцерти урoчистoгo хaрaктеру,
слoв’янські вaріaнти кaтoлицькoгo «Te Deum»
вирізняються мaсивністю звучaння, грoнaми
aкoрдів, щo ретельнo вивaжені у звукoвoму
бaлaнсувaння мaйстерністю диригентa. Семи­
чaстинний кoнцерт «Всі язиці вoсплещите
рукaми» нa текст 46 псaлмa кoрелює дo нaзвaних
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
oднoйменних твoрів зa кoмпoзиційними знa­
хідкaми передaвaння урoчистoгo нaстрoю
тa величнoгo oбрaзу спеціфічними зaсoбaми
хoрoвoгo вирaзнoгo звучaння. Мініaтюрний
двoчaстинний кoнцерт у 137 тaктів «Не імaми
іния пoмoщи» – кoндaк ікoни «Пресвятoї
Бoгoрoдиці «Усіх скoрбoтних рaдість» є зрaзкoм
лірикo-психoлoгічнoгo мaлoгo циклу. Першa
чaстинa – смиреннa мoлитвa, другa – aктивнa
дієвa фугa, між ними – вирaзний кoнтрaстний
епізoд предиктoвoгo хaрaктеру. Внутрішній
стрижень, щo відчувaється у диригентськoму
зaдумі нaдaє кoнцертoві нaскрізний рoзвитoк
ідеї Бoжoї енергії Святoгo слoвa тa Oбрaзу. Ці
симвoли вдaлo втіленo у пoбудoві кoнтрaсту тут-
тійних тa сoльних рoзділів кoнцерту. Aнaлoгічні
ж кoмпoзиція тa спoсoби втілення ідейнoгo
зaдуму спoстерігaється у кoнцерті ітaлійськoгo
періoду нa текст 45 псaлмa «Приідіте
і видіте ділa Бoжії». Унікaльний зa структурoю
12-ти чaстинний кoнцерт «Гoспoди, силoю Твoєю
вoзвеселиться Цaр» прикрaшaв кoрoнaційні
ритуaли тa співaвся під чaс вхoду цaря дo хрaму
(«вхідне цaрське»). У aнaлітичнoму пoясненні
М. Юрченкo вкaзує: «Пoпри певну стрoкaтість
фoрми викoнaння кoнцерту зaлишaє відчут-
тя стрункoсті пoбудoви. Цьoму сприяє лoгічне
укрупнення чaстин у три oб’єднaнні зoни:
першa – з п’яти чaстин експoзиційнoгo типу, де
перерaхoвуються блaгoдіяння, якими Гoспoдь
нaгoрoдив Цaря; другa – три фугoвaні чaстини,
де йдеться прo бaжaння Цaря oтримaти нaступні
блaгa від Гoспoдa – вoни викoнують функ-
цію музичнoї, a не слoвеснoї, рoзрoбки; тре-
тя –свoєрідний чoтиричaстинний міні-кoнцерт,
який втілює oбрaзи вoрoгів Цaря (a знaчить,
і Гoспoдa!) тa їх неспрoмoжність перед ли-
цем Бoгa [2, с. 12]». Тoбтo, індивідуaлізoвaні
кoмпoзиційні фoрми відштoвхуються від тексту
тa йoгo симвoліки, щo усвідoмлює хoрoвий ди-
ригент тa втілює у емoційнo-oбрaзній кaнві тa
дрaмaтургії твoру.
Виснoвки. Тaким чинoм, нaми дoслідженo
різні aспекти діяльнoсті Мстислaвa Сергійoвичa
Юрченкa – укрaїнськoгo хoрoвoгo диригентa,
знaнoгo дoслідникa-музикoзнaвця тa інтерпре­
тaтoрa твoрчoсті Мaксимa Сoзoнтoвичa Бере­
зoвськoгo. Пoшукoвo-aрхівнa музикoзнaвчa
рoбoтa М. Юрченкa, з oднієї стoрoни, реaлізo­
вaнa у великій кількoсті дoслідницьких стa­
тей диригентa, в яких oсмислені зaсaди
музичнoї мoви кoнцертів, їх oбрaзний бaлaнс,
oсoбливoсті усіх зaсoбів хoрoвoї вирaзнoсті.
З іншoї – бaгaтий прaктичний дoсвід рoбoти
с пaртитурaми нaдaє мoжливість прaцювaти нaд
рекoнструкцією хoрoвих пaртитур кoнцертів, які
зaзвичaй існувaли у рукoписaх пoгoлoсників.
Тaк, підгoтoвaні дo нoтнoгo друґу рукoписи
чoтиригoлoсних кoнцертів Березoвськoгo мaють
aрхівне пoхoдження. Вoни зaпoзичені Юрченкoм
для пoрівняння, aнaлізу тa рекoнструкції
з двoх джерел, серед яких: київськa кoлекція
Центрaльнoгo держaвнoгo aрхіву-музею літе­
рaтури тa і мистецтвa Укрaїни і мoскoвськa
кoлекція рукoписів Всерoсійськoгo музейнoгo
oб’єднaння музичнoї культури ім. Глінки.
Редaгувaнню тa хoрмейстерській прoрoбці
нoтних рукoписів підлягaли знaки aльтерaції
біля нoти тa приключoві, oкремі нoти, мелізми,
ритмічні тривaлoсті, підтекстoвкa. Викoнaвськa
діяльність підсумoвує нaслідки ретельнoї
текстoлoгічнoї прaці тa музикoзнaвчих рoзвідoк.
Oтже, мoжнa нaгoлoсити, щo у нaші чaси
Мстислaв Юрченкo є нaйбільш aвтoритетним
інтерпретaтoрoм хoрoвoї духoвнoї музики
Мaксимa Березoвськoгo, видaтнoгo укрaїнськoгo
музикaнтa клaсичнoї дoби.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 29
Списoк літерaтури:
1. Лебедевa-Емелинa A.В. Русскaя духoвнaя музыкa эпoхи клaссицизмa (1765-1825) : кaтaлoг прoизведений.
Мoсквa : Прoгресс-Трaдиция, 2004. 655 с.
2. Мaксим Березoвський. Вiднaйденi хoрoвi кoнцерти. Чaстинa «A». Кoнцерти чoтиригoлoснi. Київ : Видaвничiй
дiм «КOМOРA», ГO «Укрaїнський фoнд духoвнoї музики», 2018. 160 с.
3. Рыцaревa М.Г. O неизвестнoм хoрoвoм кoнцерте М.С. Березoвскoгo. Пaмятники культуры. 1981. Нoвые
oткрытия. Ежегoдник AН СССР. Л., 1983. С. 187–193.
4. Шумiлiнa O.A. Прoблемa aтрибуцiï духoвних твoрiв Мaксимa Березoвськoгo тa ïх стильoвa еволюція. Чaсoпис
Нaцioнaльнoï музичнoï aкaдемiï Укрaïни iменi П.I. Чaйкoвськoгo : Нaукoвий вiсник. 2011. № 2(11). С. 90–97.
5. Шумилинa O.A. Мaксим Березoвский: вoзврaщение утрaченнoгo нaследия. Стaриннaя музыкa. 2010. № 4.
С. 14–18.
6. Шумилинa O.A. Миницикл кaк кoмпoзициoннaя мoдель рaннеклaссическoгo хoрoвoгo кoнцертa (нa приме-
ре твoрчествa М. Березoвскoгo). Музыкa и время. 2013. № 1. С. 15–26.
7. Юрченкo М.С. Березoвський Мaксим Сoзoнтoвич. Митцi Укрaїни: енциклoпедичний дoвiдник. Київ :
Укрaїнськa енциклoпедiя, 1992. С. 60–61.
8. Юрченкo М.С. Итaльянские письмa o Мaксиме Березoвскoм. Пaмятники культуры: Нoвые oткрытия.
М. : Нaукa, 1988. С. 150–160.
9. Юрченкo М.С. Хoрoвий кoнцерт Мaксимa Березoвськoгo «Приiдiте i видiте дiлa Бoжиї»: викoнaвський
aнaлiз. Мoлoдий вчений. 2018. № 2. С. 569–572.
10. Jurčenko M. Berezovskij Maksim Sozontovič // Die Musik in Geschichte und Gegenwart: Allgemeine Enzyklopädie der Musik.
Kassel. 1999. Personenteil: in 18 Bide. Bd. 2. S. 1188–1191.

References:
1. Lebedeva-Yemelina A. (2004). Russkaya dukhovnaya muzyka epokhi klassitsizma (1765-1825) : katalog proizve-
deniy. [Russian sacred music of the classicism era (1765-1825) : catalog of works]. Moscow: Progress-Tradition,
655 p. (in Russian)
2. Yurchenko M. (ed.) (2018). Maksym Berezovsʹkyy. Vidnaydeni khorovi kontserty. Chastyna «A». Kontserty choty-
ryholosni. [Maxim Berezovskyi. Found choral concerts. Part "A". Concerts are four-voice]. Kyiv : Publishing House
"KOMORA", NGO "Ukrainian Spiritual Music Foundation", 160 p. (in Ukrainian)
3. Rytsareva M.G. (1981). O neizvestnom khorovom kontserte M.S. Berezovskogo [About the unknown choral con-
cert of M.S. Berezovsky] // Pamyatniki kul'tury. [Monuments of Culture]. Yezhegodnik AN SSSR. [Yearbook of the
USSR Academy of Sciences]. Leningrad, p. 187–193. (in Russian)
4. Shumilina O.A. (2011). Problema atrybutsiï dukhovnykh tvoriv Maksyma Berezovsʹkoho ta ïkh stylʹova evoly-
utsiya. [The problem of the attribution of spiritual creations of Maxim Berezovsky and their stylistic evolution].
Chasopys Natsionalʹnoi muzychnoi akademii Ukrainy imeni P.I. Chaykovsʹkoho: Naukovyy visnyk. [Journal of
National Music Music of the Ukrainian Academy of Sciences named after P.I. Tchaikovsky: Scientific Newsletter],
no. 2(11), pp. 90–97. (in Ukrainian)
5. Shumilina O.A. (2010). Maksim Berezovskiy: vozvrashcheniye utrachennogo naslediya [Maxim Berezovsky:
the return of the lost heritage]. Starinnaya muzyka. [Ancient music], no. 4, p. 14–18. (in Russian)
6. Shumilina O.A. (2013). Minitsikl kak kompozitsionnaya model' ranneklassicheskogo khorovogo kontserta
(na primere tvorchestva M. Berezovskogo). [Mini-tsikl as a compositional model of the early classical choral
concert (on the example of the work of M. Berezovsky)]. Muzyka i vremya. [Music and Time], no. 1, p. 15–26.
(in Russian)
7. Yurchenko M. (1992). Berezovsky Maksim Sozontych. [Berezovsky Maksim Sozontych]. Myttsi Ukrayiny: entsyk-
lopedychnyy dovidnyk. Kyyiv: Ukrayinsʹka entsyklopediya. [Mуtzy Ukrainy: encyclopedic reference. Kyiv: Ukrain-
ian Encyclopedia]. (in Ukrainian)
8. Yurchenko M.S. (1988). Ital'yanskiye pis'ma o Maksime Berezovskom [Italian Letters on Maxim Berezovsky].
Pamyatniki kul'tury: Novyye otkrytiya. [Monuments of Culture: New Discoveries]. M.: Nauka, pp. 150-160.
(in Russian)
9. Yurchenko M.S. (2018). Khorovyy kontsert Maksyma Berezovsʹkoho «Pryidite i vydite dila Bozhyyi»: vykonavsʹkyy
analiz. [Choral Concert by Maxim Berezovsky "Come See and See the Deeds of God": Performing Analysis]. Molo-
dyy vchenyy [Young scientist], no. 2, pp. 569–572. (in Ukrainian)
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
10. Jurčenko M. Berezovskij Maksim Sozontovič // Die Musik in Geschichte und Gegenwart: Allgemeine Enzyk-
lopädie der Musik. Kassel. 1999. Personenteil: in 18 Bide. Bd. 2. S. 1188–1191. (in German)
 30 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-8
УДК 378.147:004]:74/75
Марченко А.А.
Криворізький державний педагогічний університет

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ДИЗАЙНЕРІВ ДО ЗАСТОСУВАННЯ

ПАКЕТІВ ПРИКЛАДНИХ ПРОГРАМ У ПРОЕКТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Анотація. В статті здійснено огляд перспектив залучення пакетів прикладних програм комп’ютерної
графіки в рамках професійної підготовки майбутніх дизайнерів. Розглянуті завдання комп'ютерної гра-
фіки та області її застосування в проектувальній діяльності дизайнерів. Проаналізовано стан вивчення
проблеми на теперішній час. Виокремлені принципи, методи та засоби формування професійних компе-
тенцій дизайнерів засобами комп’ютерних технологій. Розкрито та обґрунтовано нагальну необхідність
вивчення майбутніми дизайнерами пакетів прикладних графічних програм які є необхідними для прак-
тичної проектної діяльності та вдосконалення фахового рівня сучасного дизайнера.
Ключові слова: пакети прикладних програм, комп’ютерна графіка, професійна підготовка дизайнерів,
графічний редактор, проектна діяльність дизайнера.
Marchenko Alina
Kryvyi Rih State Pedagogical University

PECULIARITIES IN TRAINING OF FUTURE DESIGNERS

TO USE APPLICATION PACKAGES IN PROJECT ACTIVITIES
Summary. Our civilization growth is based on the intensive use of information, which is the most important
resource for our culture and its closely related with fast increasing technical characteristics of innovative
systems that have brand new appliance prospects. Current science is characterized by means of transition
processes towards a new highly computerized information civilization, main object of which are cumulation,
storing, processing, transmission and apply information with the help of latest technological tools. Computer
technologies are the base of current interactive technologies in learning that define the dialogue mode and
teaching program. These technologies give an opportunity to create new types of training tasks. An additional
point is that, it let to apply tasks aimed towards reflection by students of their activities. The article provides
an overview of the prospects for attracting computer graphics application software packages as part of future
designers professional training. Tasks of computer graphics and areas its application in the project activity of
designers are considered. The current status of the training problem at the present time is analyzed. The prin-
ciples, methods and tools of professional competencies forming of designers by means of computer technologies
are highlighted. The article deals with the problem of computer technologies implementation in design and
projection. The specifics of visual appearanceness of the projection, which is based on computer technologies, is
determined. On the ground of much research about this theme in ukrainian and foreign scientific publications,
the scientific and conceptual apparatus has been strengthend, the termbase of design and application software
packages has been specified and extended. Educational computer programs samples in different types of design
projects of students have been provided. Abilities in formation of artistic skills of students with the help of in-
formative-research and interactive actions have been investigated. The necessity of studying by future design-
ers of graphic application software packages which are required for practical project activity and perfection of
professional level of modern designer is disclosed and substantiated.
Keywords: application software packages, computer graphics, designers professional training, graphic editor,
project activity of the designer.

П
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

остановка проблеми. Основною вимо-
гою часу є модернізація освіти, яка обу-
мовлена необхідністю відповідності потребам
сучасного розвитку суспільства, прискоренню
потоків інформації та вдосконаленню інновацій-
них програмних технологій. Саме тому, в освіті,
як в ретрансляторі сучасного розвитку суспіль-
ства та культури, акцентується увага на факто-
рах поліпшення якості професійної підготовки
за рахунок покращення методів навчання, удо-
сконалення цільового, змістового й процесуаль-
ного компонентів педагогічного процесу в умовах
комп’ютеризації.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
вказує на актуальність обраної теми. Суттєвий
внесок щодо розкриття питання інформатизації
освіти здійснили вітчизняні та зарубіжні вчені, а
саме: С. Бешенкова, Б. Гершунський, М. Жалда-
ка, М. Згуровський, А. Кушніренко, О. Машбиц,
М. Моісєєв, С. Ніколаєнко, Є. Полат, О. Разинки-
© Марченко А.А., 2019
на, І. Роберта, А. Соловйов та ін. Різні аспекти
в галузі інформатизації освіти художньо-мис-
тецького спрямування розроблені у наукових
працях О. Глазунова, О. Каленюк, Ю. Олійник,
Л. Покровщук, Т. Селіванова, Т. Фурсикова. Ана-
ліз проблеми підготовки майбутніх дизайнерів,
в рамках сьогоднішніх потреб суспільства, здій-
снили Г. Брюханова, С. Кожуховская, О. Трош-
кін, А. Камінська та ін.
Метою статті є дослідження проблем та особ­
ливостей підготовки майбутніх дизайнерів до
застосування пакетних прикладних програм
комп’ютерної графіки у професійній проектній
діяльності.
Виділення раніше не вирішених частин
загальної проблеми. Сучасна мистецька осві-
та має ряд наукових досліджень в сфері теми на-
ших інтересів, але у цьому контексті більшість
наукових праць розглядають лише її певні ас-
пекти, актуальним залишається визначення
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
узагальненого вектору структурних трансформа-
цій сфери дизайн-освіти інноваційними засоба-
ми програмного забезпечення.
Виклад основного матеріалу. Стратегія
інформатизації освіти окреслена в багатьох за-
конах і державних документах, наприклад,
в Законах України «Про національну програ-
му інформатизації», «Про основні засади роз-
витку інформаційного суспільства в Україні»,
у Державній національній програмі «Освіта»
(«Україна ХХІ століття»), Національній доктри-
ні розвитку освіти, Нових стратегічних програ-
мах – «Освіта і навчання 2020» та багатьох інших
[1; 2; 3]. Отже, інформатизація суспільства за-
галом та залучення інноваційних технологій
в освітню сферу, є одним із пріоритетних дер-
жавних спрямувань розвитку суспільства, який
підкріплюється єдиними державними норматив-
ними документами.
Процес інформатизації системи освіти розпо-
чався в середині минулого століття й продовжу-
ється донині. Вигляд сучасної освіти знаходиться
в прямій залежності від відповідного рівня, спе-
цифіки та особливостей інноваційних інформа-
ційних технологій. Інформатизація освіти підви-
щує якість та ефективність навчального процесу
та сприяє впровадженню нових програмно-ме-
тодичних та дидактичних розробок в процес на-
вчання. Результатами інформатизації освіти має
бути забезпечення підвищення комп’ютерної
грамотності випускників; розвиток змісту, мето-
дів і засобів навчання до рівня світових стандар-
тів; підвищення якості навчання й тренування
на всіх рівнях підготовки кадрів; інтеграція нав-
чальної, дослідницької та виробничої діяльності;
удосконалення управління освітою; кадрове за-
безпечення усіх напрямів інформатизації Укра-
їни шляхом спеціалізації та інтенсифікації під-
готовки відповідних фахівців [1].
Отже, аналіз провідних державних доку-
ментів відобразив наявність можливостей ін-
форматизації освіти та висування нових вимог
до підготовки професіонала й переліку його
компетентностей, як у галузі інформаційних
технологій, так і в спеціальній фаховій площи-
ні. В рамках цієї теми, інформаційні технології
розглядаються як комплекс методів, способів
і засобів, які забезпечують збереження, опра-
цювання, передачу й відображення інформа-
ції, що орієнтує на підвищення ефективності
й продуктивності праці за рахунок застосуван-
ня обчислювальної техніки та пов’язаних із
нею методів і засобів автоматизації інформа-
ційних процесів [4].
Автоматизацію інформаційних процесів за-
безпечують пакети прикладних програм. При-
кладне програмне забезпечення, це програмне
забезпечення, орієнтоване на кінцевого корис-
тувача й призначене для вирішення визначених
користувачем завдань. Прикладне програмне
забезпечення складається з: окремих приклад-
них програм і пакетів прикладних програм, при-
значених для вирішення різних завдань корис-
тувачів; автоматизованих систем, створених на
основі цих пакетів. Прикладне програмне забез-
печення призначене для користувачів, що лише
використовують програмні засоби для вирішен-
ня певних задач.
31
За типом розв’язуваних задач серед приклад-
них програм виділяються такі основні групи: тек-
стові редактори і текстові процеси (це програми,
призначені для створення й обробки текстів –
Microsoft Word, Word Perfect, Ami Pro, Lexicon,
Word Pro, Write); електронні таблиці (для вирі-
шення завдань, які можна подати у вигляді та-
блиць Microsoft Excel, Improv, Quattro Pro); бази
даних (це сукупність взаємозв'язаних даних, що
зберігаються разом); графічні пакети (за допомо-
гою цих програм користувач створює на екрані
дисплея графіки, креслення, діаграми, малюн-
ки, картини, мультфільми і відеокліпи Adobe
Photoshop, Paint, Corel Draw, Auto Cad, САПР,
Компас, Photo Works Plus, Adobe Illustrator);
системи штучного інтелекту й експертні систе-
ми (для імітації роботи людини-експерта в цій
галузі); програми-перекладачі (Stylus, Сократ,
Промт, Сократ-Інтернет); бухгалтерські програ-
ми (1С: Бухгалтерія, інфо-бухгалтерта ін); про-
грами для підготовки презентацій (Power Point,
Frulance Graphics Lotus, Charisma); навчальні
програми (навчальні програми призначені для
набуття знань і навичок у конкретних галузях ді-
яльності людини (шкільні навчальні програми);
системи мультимедіа, комп’ютерні ігри та розва-
ги (для створення сучасних комп’ютерних ігор,
тренажерів та багатьох інших видів програмного
забезпечення). Завдяки прикладним системам
можуть розв'язувати свої професійні прості ко-
ристувачі програмних пакетів та комп’ютерів.
Інформатизація освіти спричинила зміни та-
кож і в методах та формах підготовки майбут-
нього дизайнера до професійної діяльності, фа-
хові якості якого повинні відповідати потребам
сучасного ринку праці. Прикладне програмне
забезпечення увійшло у все сфери художньо-
проектної діяльності майбутнього дизайнера,
яка спрямована на проектування предметного
середовища, що задовольняє потреби сучасної
людини. Пакети прикладних програм станов-
лять основу програмного забезпечення всіх гра-
фічних програм, де головним інструментом ви-
ступає комп’ютер. У якості робочого інструмента
комп’ютер виступає як: текстовий редактор; гра-
фобудівник, графічний редактор; обчислюваль-
ний пристрій; засіб моделювання та ін. Безпе-
речно, упровадження комп’ютерних технологій
вимагає від студентів обов’язкового знання від-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
повідних графічних програм і розуміння призна-
чення комп’ютера як інструменту для швидкої
чистової реалізації творчих задумів [5].
Саме тому, постає необхідність реформаційної
корекції системи дизайн-освіти за рахунок залу-
чення прикладних програм з метою вдоскона-
лення якості підготовки фахівців у даній сфері.
В рамках нашого дослідження, розглянемо стан
сучасних спеціалізованих пакетів прикладних
комп’ютерних програм що використовуються
у галузі візуального мистецтва (табл. 1).
Слід зазначити, що сьогодні не існує універ-
сальної програми для створення дизайн-про-
екту, програмні засоби лише автоматизують
окремі ланки технологічного процесу. Тому,
для створення високоякісного дизайн-продукту
та виконання професійних завдань належним
чином, сучасному професіоналу необхідно вико-
ристовувати декілька пакетних графічних про-
 32 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Таблиця 1
Оглядово-аналітичний аналіз сучасних спеціалізованих пакетів комп’ютерних програм,
що використовуються у галузі образотворчого мистецтва та дизайну
Опис можливостей використання та головні
Види Назва програмного продукту види діяльності
– обробка та корекція зображень;
– створення й ретушування векторної та растрової
Аutodesk sketchbook графіки;
Microsoft Paint – побудова моделі об'єкта й формування
PaintBrush зображення;
Adobe PhotoStyler – перетворення моделі й зображення в дизайн-
Adobe Photoshop проект;
CorelDraw – створення й ретушування зображення растрової
Двовимірна графіка Adobe Illustrator графіки;
Corel PHOTO – PAINT – виконання двовимірного комп’ютерного
Програми для створення об'ємних живопису;
шрифтів: – створення двовимірних шрифтів, плакатів,
Typestry Pixar, ілюстрацій;
Adobe Dimensions, – розробка дизайн-проектів поліграфічно-
Add Depth видавницька діяльність;
Crystal Flying Fonts – подача готового зображення на пристрій
виведення.
– верстка простого (суцільного) тексту;
– верстка тексту з нешрифтовими виділеннями,
таблицями, формулами;
QuarkXPress – верстка тексту з шрифтовими виділеннями,
PageMaker, таблицями, формулами, ілюстраціями з підписом,
CorelDraw, багатошпальтова верстка;
Adobe Photoshop, – складна верстка (композиційні виділення);
Пакети верстання Adobe InDesign – створення поліграфічної продукції;
Corel Ventura, – видавницькі стандарти верстки рекламної
Frame Maker продукції;
FreeHand – підготовка до високоякісного друку публікації,
насичену повнокольоровими ілюстраціями,
оригінальними заголовками та іншими
графічними засобами.
3 D Studio Max
Bryce 5 – створення тривимірної графіки;
Maya – створення тривимірних моделей,
PRO100 – розробка сцени і 3D-об'єктів для неї;
Тривимірна графіка Sweet Home 3D – рендеринг (візуалізація),
MODO – розробка проекції моделі;
Cinema 4D – обробка та корекція зображень.
Nano CAD free
Blender
– архітектурно-будівельне моделювання;
– виготовлення макетних груп інтер’єру та
AutoCAD екстер’єру;
Архітектурно- ArchiCAD – двовимірне та тривимірне моделювання,
будівельне ArCon яке використовується для дизайнерських та
проектування Home Plan Pro іженерних розробок;
Home Design – подача готового зображення на пристрій
виведення (принтер або дисплей).
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Macromedia Flash MX Macromedia
Internet-середовище Dreamweaver MX Ulead GIF
Animator Macromedia Fireworks
MX
Програми створення слайдових
презентацій:
Microsoft Office PowerPoint,
OpenOffice.org Impress,
Powerbullet Presenter, ProShow
Producer,
PPT CREATE,
Novell Presentations
Презентаційна
Quick Slide Show, MySlideShow.
графіка
Програми створення потокових
презентацій:
Adobe Flash,
Microsoft Movie Maker, Macromedia
Flash,
AnFX Visual Design,
Virtual Tour Builder.
Autodesk Animator Studio
– розробка Web-дизайну;
– оформлення Web-сторінок, де використовуються
різноманітні відео й аудіоефекти;
– створення мультимедійних проектів із
застосуванням тексту, графіки, аудіо та відео.
– розробка двовимірної анімації, яка
використовується для створення динамічних
зображень і спецефектів;
– створення двовимірної та тривимірної анімації;
– залучення до слайдів текстів, графічних
зображень, відео і звукових об’єктів;
– редагування та форматування об’єктів
презентації;
– використання шаблонів і стилів оформлення
слайдів;
– застосування ефектів анімації до об’єктів
презентації;
– налаштування послідовності та тривалості
відображення об’єктів;
– демонстрація створеної презентації;
– підготовка до друку слайдів презентації.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
грам, що забезпечить наскрізну проектну тех-
нологію в рамках єдиної інтегрованої системи
комп’ютерного проектування. Це зумовлено спе-
цифікою та обмеженими можливостями кожної
окремої комп’ютерної програми для розв’язання
професійних завдань майбутніх фахівців з ди-
зайну. Тому, що на різних етапах підготовки ди-
зайн-продукту необхідно застосовувати інформа-
ційно-візуальні системи різного профілю. Такий
підхід дає змогу моделювати виріб на комп’ютері
та видавати у виробництво готові оптимальні
розв’язки шляхом перебору великої кількості
варіантів на етапі проектування й таким чином
у кілька разів скоротити час випуску готової про-
дукції. Хоча, ще донедавна проектування худож-
нього образу відбувалося традиційним методом,
а саме: художник за аналогами, за уявою чи
з безлічі замальовок, ескізів обирав більш вда-
лі за формою чи емоційною характеристикою
зразки, компонуючи й стилізуючи їх візуальни-
ми засобами. Стрімке поширення комп’ютерних
технологій дозволило окремі трудомісткі методи
проектування засобів візуальної інформації (ес-
кізування, композиційні пошуки, малювання
оригінальних знаків за шаблонами або «за сіт-
кою») передоручити комп’ютерній графіці [5].
Звісно, що в цьому випадку мова йде про нове
конструювання й організацію дидактичного про-
33
цесу за допомогою сукупності принципово нових
засобів і методів обробки візуальної інформації.
Комп’ютерні технології вможливлюють синтез
візуальної, звукової й тактильної інформації,
об’єднуючи абстрактно-логічну, знаково-симво-
лічну, предметно-образну форми художньо-гра-
фічної наочності. У такий спосіб здобуваються
не лише вміння та навички, але й розширюється
методичний арсенал й створюються виняткові
можливості до полікультурного діалогу.
Висновки з даного дослідження і пер-
спективи. Можна підсумувати, що на даному
етапі розвитку інноваційних технологій існує
велика кількість пакетів прикладних програм,
хоча окремо кожна програма задовольняє лише
часткові професійні потреби. Найбільш широки-
ми можливостями й найпопулярнішими серед
дизайнерів є програми пакету Microsoft, Adobe
(Photoshop, Photoshop Lightroom, Illustrator,
InDesign та ін), 3D Studio MAX, AutoCAD,
Macromedia та ін. Підкреслимо, що перелічені
пакети програм із названими програмними про-
дуктами, здійснюють лише окремі алгоритми
роботи, й недостатньо задовольняють професійні
потреби дизайнерів. Саме тому майбутнім дизай-
нерам потрібно володіти значною кількістю про-
грамних пакетів та уміти застосовувати їх різно-
маніття в проектній професійній діяльності.

Список літератури:
1. Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації (Відомості Верховної Ради України
(ВВР), 1998, № 27-28, ст. 182) Із змінами, внесеними згідно із Законом № 3421-IV (3421-15) від 09.02.2006 /
ВВР, 2006. № 22. Ст. 199.
2. Закон України «Про Національну програму інформатизації (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998,
№ 27-28, ст. 182) Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2289-VI від 01.06.2010 / ВВР, 2010. № 33. Ст. 471.
3. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»
від 9 січня 2007 року № 537-V.
4. Власюк Г.Г. Інженерна та комп’ютерна графіка. Київ : НТУУ КПІ, 1995. 180 с.
5. Орлов В.Ф., Фурса О.О., Баніт О.В. Педагогічна майстерність викладача мистецьких дисциплін : навч. ме-
тод. посіб. Київ : Едельвейс, 2012. 272 с.

References:
1. Zakon Ukrainy «Pro Kontseptsiiu Natsionalnoi prohramy informatyzatsii (Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy
(VVR), 1998, № 27-28, st. 182) Iz zminamy, vnesenymy zghidno iz Zakonom № 3421-IV (3421-15) vid 09.02.2006 /
VVR, 2006. № 22. St. 199.
2. Zakon Ukrainy «Pro Natsionalnu prohramu informatyzatsii (Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 1998,
№ 27-28, st. 182) Iz zminamy, vnesenymy zghidno iz Zakonamy № 2289-VI vid 01.06.2010 / VVR, 2010. № 33.
St. 471.
3. Zakon Ukrainy «Pro osnovni zasady rozvytku informatsiinoho suspilstva v Ukraini na 2007-2015 roky» vid 9 sich-
nia 2007 roku. № 537-V.
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

4. Vlasiuk H.H. Inzhenerna ta komp’iuterna hrafika. Kyiv : NTUU KPI, 1995.180 p.

5. Orlov V.F., Fursa O.O., Banit O.V. Pedahohichna maisternist vykladacha mystetskykh dystsyplin : navch. metod.
posib. Kyiv : Edelveis, 2012. 272 p.
 34 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-9
УДК 7.038(477)«20/21»
Міронова Т.В.
Київська міська галерея мистецтв «Лавра»

САКРАЛЬНЕ, ЕТНОФОЛЬКЛОРНЕ, НЕФІГУРАТИВНЕ: ЗВЕРНЕННЯ

ДО ЗАБОРОНЕНИХ ТЕМ В УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ 1990-Х – 2000-Х РОКІВ
Анотація. Стаття присвячена актуальній проблематиці оновлення та трансформації образно-тематич-
ного розмаїття в просторі українського образотворення 1990-2000-х років. Авторкою досліджено та сис-
тематизовано тенденції розвитку українського образотворчого мистецтва в умовах оновлення ціннісних
орієнтирів суспільства в контексті історико-культурних трансформацій межі століть, зокрема його функ-
ціонування в межах сакрально-розважального, історико-етнографічного, фольклорних пошуків націо-
нальної ідентичності та нефігуративному напрямках. В публікації визначені особливості українського
постмодернізму в контексті національної ідентифікації, що зумовила трансформацію існуючих та появу
нових культурних явищ відзначених поєднанням популярного, професійного мистецтва з фольклорними
й міфологічними витоками.
Ключові слова: сучасне українське мистецтво, нефігуративний живопис, сакральність, профанність,
історико-етнографічні пошуки.
Mironova Tatyana
Kyiv City Art Gallery «Lavra»

SACRED, ETHNO-FOLK, NON-FIGURATIVE: APPEAL TO PROHIBITED THEMES

IN THE UKRAINIAN ART OF THE 1990'S – 2000'S
Summary. Turbulence of the historical and cultural transformations of the last decade of XX – beginning
of XXI century was defined by crisis of totalitarian system, restructuring process in the Soviet Union and
Ukraine's independence. The attractive variety of cultural and artistic life was conditioned by the general
understanding of the absurdity of the method of socialist realism as the one way of cultural development
and the beginning of the renewal of virtually all aspects of social life: economic, social, political, cultural, etc.
The article is devoted to the actual problems of updating and transformation of figurative and thematic di-
versity in the space of Ukrainian education of the 1990s–2000s. The author researched and systematized the
tendencies of development of the Ukrainian fine arts in the situation of updating the values of society in the
context of historical and cultural transformations of the periods, in particular its functioning within sacral and
entertaining, historical and ethnographic, folklore searches of national identity and non-figurative directions.
The publication outlines the specifics of Ukrainian postmodernism in the context of national identification,
which led to the transformation of existing and the beginning of new cultural phenomes marked by a combina-
tion of popular, professional art with folklore and mythological backgrounds. In addition to updating the figu-
rative and storyline ranges, the Ukrainian art of the 1990s gradually got free from the ideological regulation
and stylistic controls, and felt the important changes in institutional, administrative and commercial aspects.
Along with the usual state institutions, that traditionally regulating of social and artistic relations, private art
centers, galleries, showrooms, art centers began to operate and develop since the late 1980s, as well as alter-
native artistic associations were created, formed of private collectors, customers, art dealers who start the art
market in Ukraine in the form in which it is in general functions and to this day. And that's when Ukrainian
artists for the first time tried on their own experience competitive of art market.
Keywords: Ukrainian contemporary art, non-figurative painting, sacred, secular, historical and ethnographic
searches.
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

П остановка проблеми. Бурхливість іс-

торико-культурних трансформацій
останнього десятиліття ХХ – початку ХХІ ст.
визначилась, в першу чергу, кризою тоталі-
тарної системи, процесами перебудови в СРСР,
і звичайно, отриманням Україною незалежності.
Та захоплююча розмаїтість культурно-мистець-
кого життя, що спостерігається нами вже майже
з тридцятирічної відстані, пов’язана із загальним
розумінням безглуздості методу соцреалізму, як
єдиного шляху розвитку культури та початком
оновлення фактично усіх аспектів суспільного
життя: економічному, соціальному, політичному,
культурному тощо.
Так склалось, що в умовах тоталітарного полі-
тичного контролю, безкомпромісного зрівняння
та непохитної цензури, більше ніж пів століття
«різноманітні офіційні установи найжорстокі-
шими засобами стримували тиск надзвичайної
© Міронова Т.В., 2019
енергії» [3, с. 32], обмежовуючи первинне ши-
роке поняття «прекрасних мистецтв» до регла-
ментованої та канонічної форми впливу на сус-
пільство; ця енергія із шаленою швидкістю, на
кшталт авангардним рухам початку століття,
збурювала у людській свідомості відчуття неза-
лежності, прагнення до волі та творчості. І якщо
раніше вільна творчість у мистецтві була не тіль-
ки не бажаною, а й неможливою, то тепер мист-
ці поступово здобували право відважуватися на
творчі експерименти, не обмежуючись а ні рядом
сюжетів, а ні художніми методами.
Аналіз останніх досліджень і публі-
кацій. На сьогодні існує величезна кількість
різноспрямованих досліджень культурно-мис-
тецького життя зламу століть. Так, проблемами
періодизації сучасного українського мистецтва
займалися в різні роки В. Сидоренко, Л. Тур-
чак, О. Федорук; питання оновлення художньої
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
мови образотворення у своїх працях досліджують
Г. Скляренко, Н. Авер’янова, М. Протас, О. Ав-
раменко; розвит­ком актуальних мистецьких на-
прямків цікавляться О. Голубець, О. Чепелик,
Н. Мархайчук; регіональні школи розглядають
у своїх наукових працях Л. Савицька, О. Голу-
бець, С. Рибалко та багато інших. Втім, спосте-
рігається ситуація, що науковці в своїх роботах
часто послуговуються своїм власним смаком,
«дружнім ставленням» до певного кола мистців,
вибором регіональних шкіл, тощо, що зумовлює
певну однобічність досліджень.
Історико-культурні процеси, що відбувались
на території України в перші десятиліття після
розпаду Радянського Союзу, безперечно вимага-
ють комплексного наукового аналізу та основних
мистецтвознавчих узагальнень для встановлен-
ня тенденцій та подальших перспектив розвитку
українського образотворення.
Метою пропонованої публікації є визначен-
ня образотворчих трансформацій, що відбулись
в мистецтві України 1990-2000-х рр.
Основний текст. Підґрунтям трансформацій
в образотворчості українських митців останньо-
го десятиліття ХХ ст. стали насамперед відкриті
широкому загалу концепції європейської некла-
сичної філософії; художники використовували все
те, що було заборонене в попередні десятиліття,
включаючи національні та етнічні мотиви, все
екстраординарне, життєстверджуюче, зокрема
табуйовані раніше еротику і релігію. Руйнування
«залізної завіси» призвело до швидкого розми-
вання культурно-мистецьких кордонів між Укра-
їною, західною Європою, країнами східної Азії
та США, що безперечно мало вплив на традиційні
види мистецтва – живопис, графіку і скульптуру,
укорінюючи в мистецькій практиці українських
художників спочатку популярні у ХХ ст. ассамб-
ляжі та інсталяції [2, с. 56], а пізніше, з початком
2000-х, й перформанси, відео-арт та поєднання
різних видів медіа та мистецької діяльності, що
утворювали нові арт-мови і арт-простори [2].
Крім оновлення образно-сюжетного ряду,
українське мистецтво 1990-х рр. поступово по-
збувалося не лише суто художніх ідеологічних
настанов та стилістичних обмежень, а й зазнава-
ло істотних змін в інституційних, адміністратив-
них та комерційних аспектах. Поряд зі звичними
державними установами – Міністерством куль-
тури, регіональними управліннями культури
та Спілками художників усіх рівнів, що тради-
ційно регламентували соціально-художні відно-
сини, з кінця 1980-х у великих містах починають
функціонувати та розвиваються приватні мис-
тецькі центри, галереї, шоу-руми, арт-центри,
а також повсюдно створюються альтернативні
мистецькі об’єднання, формується коло приват-
них колекціонерів, меценатів, арт-дилерів, які
започатковують арт-ринок в Україні у тому ви-
гляді, в якому він у загальних рисах функціонує
і дотепер. Й саме тоді українські мистці та твор-
ча інтелігенція вперше й глибоко, на власному
досвіді випробували конкуренцію арт-ринку.
1
У сучасній українській художній критиці під седнівськими пленерами зазвичай мають на увазі пленери 1988,
1989 і 1991 років, які проходили під керівництвом тодішнього голови молодіжної секції Спілки художників Тіберія Сільваші
та мистецтвознавця Олександра Соловйова. Саме ці пленери сприяли формуванню спільноти художників і визначили векто-
ри розвитку українського мистецтва періоду розпаду СРСР.
2
Перша в Україні недержавна організація в галузі образотворчого мистецтва.
35
Описуючи загальний характер мистецького
життя того непростого в усіх розуміннях періо-
ду, мистецтвознавець О. Авраменко згадує, на-
самперед, жваву виставкову діяльність, вказую-
чи, що «у цих виставках особливо відчутний був
зв’язок часів і поколінь, який довго й методично
руйнувався так званою державною політикою»
[3, с. 34]. Варто доповнити, що цей взаємозв’язок,
зокрема проявлявся в прекрасній академічній
художній освіті, майстерності, що передавалася
з покоління в покоління та яку, попри всі зусил-
ля, не вдалося знищити тоталітарній системі.
Тоді, на початку 1990-х рр. українські митці ор-
ганізовували експозиції, в творах яких спостері-
гався принциповий відхід від методу соціалістич-
ного реалізму, відкидався радянський стереотип
у художній культурі [2, с. 56], утім не полишаючи
тої вправності, того розуміння традиційного мис-
тецтва, якому вчила вища художня освіта ще за
радянські часи.
Розчинення ідеологічних обмежень призве-
ло до оновлення художнього менталітету, що
позначилось у появі в мистецьких практиках
заборонених тем, сюжетів і навіть видів худож-
ньої творчості: сакральні та профанні змісти (які
привнесли в художню практику вітчизняного
мистецтва свободу самовираження, іронію, інте-
лектуальність і критику, вписуючи цим україн-
ське мистецтво в світовий культурний простір);
звернення до форм традиційної української
культури; згадані мистцями авангардні пошуки
початку століття призвели до появи та розвитку
цілого напрямку українського нефігуративного
мистецтва (як художнього діалогу з авангардом
1910-1920-х рр., що розглядався як з’єднуюча
ланка між українським і європейським мисте-
цтвом і який органічно вписав вітчизняне мис-
тецтво у світовий художній контекст [2, с. 56])
зробили цей час однією з яскравих сторінок
українського мистецтва. Необхідно вказати, що
«на межі тисячоліть головною проблемою в мис-
тецтві стає ідентифікація та самовизначення, що
були спровоковані несталістю держави та гір-
ким системним досвідом нищення національної
пам’яті. Поряд із цим мистецтво вільно оперує
досягненнями західних сусідів у засобах та спо-
собах вираження» [8, с. 126].
Кінець 80-х–90-ті рр. ХХ ст. – були тим самим
часом, що визначився формуванням «нової хви-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
лі» українського образотворення, коли працюва-
ли різноманітні творчі угруповання, що в різні
роки вільно утворювались, реструктурувались
і розпадались у залежності від змін прагнень
та вподобань їх учасників:
– київські організації «Паризька комуна»
(1980-ті, О. Голосій, В. Трубіна, О. Гнилиць-
кий, В. Цаголов, Ю. Соломко, Л. Вартиванов,
О. Клименко, Д. Кавсан та ін.); «Седнівська гру-
па»1 (1980-ті, Г. Вишеславський, А. Сидорен-
ко, С. Панич, К. Ляшев, В. Цаголов, П. Бевза,
О. і С. Животкови, Е. Бєльський, Д. Дульфан,
А. Криволап, С. Звягінцев, О. Сухоліт та ін.);
Центр сучасного мистецтва «Soviart»2 (1987,
 36 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Г. Вишеславський, О. Гнилицький, П. Керестей,
С. Панич, О. Тістол та ін.); «Живописний запо-
відник» (1992, Т. Сільваші, М. Кривенко, А. Кри-
волап, О. Животков, М. Гейко та ін.), «Межа
зусиль національного постеклектизму» (1987,
О. Тістол, В. Реунов, М. Маценко, Я. Бистрова,
М. Скугарєва та ін.),
та регіональні:
– харківське творче об’єднання «Панорама»3
(1987-1991, Б. Михайлов, Р. Пятковка, С. Брат-
ков, О. Супрун, Є. Павлов, В. Шапошников), «Лі-
тера А» (1992, О. Борисов, С. Братков, А. Глад-
кий, О. Єсюнін, В. Куликов, А. Пічахчи, В. Чу-
маченко), Харківська організація Спілки худож-
ників УРСР під головуванням В. Сидоренка [21];
– львівські угрупування «Центр Європи» (пе-
рейменоване в подальшому на «Арт-місія – Єв-
роцентр» [6, с. 138.]) (1987-1990, Ю. Соколов,
П. Сільвестров, В. Богун, І. Барабах, П. Гранкін
та ін.), «Три крапки» (1988, А. Сагайдаковський,
О. Замковський, І. Шульєв, М. Ягода, О. Капус-
тяк), «Дзига» (1993, В. Кауфман, Ю. Соколов,
В. Бажай, П. Гуменюк, С. Якунін) та «Фонд З. Ма-
зоха, І. Дюрича та І. Подольчака» (1993-1995);
– одеські організації – Центр сучасного мис-
тецтва «ТІРС» (1990-1999, О. Ройтбурд, А. Ган-
кевич, О. Мігас, І. Гусєв та ін.) та «Новий простір»
(1992-1994, У. Кільтер, В. Маляренко, Ю. Онух);
– івано-франківське бієнале «Імпреза»
(1989-1997, В. Мулик, О. Чулков, Я. Яновський
та ін.).
Поява подібних мистецьких угрупувань, в яких
яскраві мистці об’єднувались у творчих пошуках,
орієнтованих передусім на здобутки актуального
західноєвропейського мистецтва, є сьогодні одні-
єю з головних характерних ознак розвитку укра-
їнського мистецтва 1990-х рр. Величезну роль
в становленні «нової хвилі», а разом з нею і всього
нового мистецтва України кінця 1980-х років, віді-
грали творчі групи (в тексті публікації згадані як
«Седнівська група» – примітка наша) під керів-
ництвом Т. Сільваші – «Седнєв-88», «Седнєв-89»,
«Седнєв-91», в котрих взяла участь більшість ху-
дожників наступного десятиліття [19, с. 190]. Важ-
ливим етапом у розвитку сучасного українського
мистецтва стало утворення у 1992 р. в Києві Цен-
тру сучасного мистецтва Дж. Сороса (з 1997 по
2008 – Центр сучасного мистецтва Національного
Університету «Києво-Могилянська академія»), за
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
підтримки якого ініціювалися та здійснювалися
художні проекти [2, с. 56].
Починаючи з 1990-х рр. українські мистці по-
ступово стають не лише відомими, а й бажаними
учасниками міжнародних художніх виставок,
арт-ярмарків та фестивалів мистецтва. Їхні тво-
ри були цікаві світовій спільноті своєю відмін-
ністю, насамперед тим, що «визначали нові риси
українського мистецтва – авторську рефлексію,
вагомість особистого погляду, культурно-кри-
тичну позицію» [19, с. 192]. Аналізуючи в озна-
ченому контексті виставкову діяльність А. Сава-
дова, Г. Сенченка, О. Гнилицького, О. Голосія,
В. Раєвського, К. (Вінні) Реунова, О. Ройтбурда,
Ю. Соломко, О. Тістола, В. Цаголова, І. Чічка-
на та ін. у виставках «Постанестезія» (Мюнхен,
1992), «Ангели над Україною» (Единбург, 1993),
3
Українське експериментально-творче обєднання «Панорама» (керівник – Тетяна Павлова).
«Степи Європи. Сучасне мистецтво з України»
(Варшава, 1993), «The Future is not» (Загреб,
1999) та «Маніфеста–1» (Роттердам, 1996), Ніна
Авер’янова зазначає, що вони «творячи полот-
на в нестандартній манері та з нестандартною
тематикою, намагалися змінити стереотипи по-
передніх часів щодо суті та змісту мистецтва»
[2, с. 56]. Програмний характер творчості згада-
них митців, сповнений системним прагненням
подолання відстані між українським мистецтвом
та світовим художнім розвитком (що, в свою чер-
гу зумовив відповідні пошуки в сфері нових форм
постмодерністичного мистецтва [23, с. 181]), за-
клали новий виток у формуванні нового україн-
ського мистецтва, визначили тенденції його роз-
витку та сприяли присутності на світовій арені.
Розглядаючи у своїх публікаціях стан укра-
їнського образотворчого мистецтва межі століть,
дослідниця Л. Турчак вказує, що попри загаль-
не устремління художньої спільноти пострадян-
ського простору до звільнення від ідеологічних
нашарувань та запровадження новацій в куль-
турі, породжених змінами в усіх сферах сус-
пільного життя, «загальною його кризою стала
відсутність домінуючого напрямку» [22, с. 171].
Варто зауважити, що від 1990-х рр. українська
культура зазнає поступового оновлення у кіль-
кох магістральних напрямках: посилився процес
самоусвідомлення та переосмислення історичної
пам’яті нації, відзначилися процеси масовізації
суспільної свідомості та з’явились нові ідейно-
змістовні та духовно-сутнісні орієнтири. Крім
того, вихід вітчизняного мистецтва на світо-
ву арену означив нагальність швидких транс-
формацій усіх сфер образотворчого мистецтва.
Як пише Л. Мокляк, «суспільство напруже-
но шукає нову національну ідею, яка б слугу-
вала стрижнем, фундаментальною основою,
об’єднавчою силою, спираючись на яку країна, її
народ, її культура мали б змогу продовжити влас-
ну історичну долю, побудувати свій спільний дім
і мати щасливе майбутнє» [15, с. 125–129].
Сакральне та профанне. Після набуття
культурною спільнотою певної свободи твор-
чості, після нав’язаного тоталітарною системою
атеїзму, однією з провідних тенденцій образот-
ворення кінця ХХ ст. стало звернення до наці-
онально-історичної та релігійної тематики, як
націєтворчих основ української ментальності.
За словами В. Сидоренка: «Українська культура
загалом – це свідчення того, що народ, незва-
жаючи на скрутні обставини існування, тяжів
до збереження історичної пам’яті, власної мови,
мистецьких надбань минулого, до створення но-
вих цінностей, які б акумулювали неповторний
образ світу» [17]. Однак, під впливом цієї онов-
леної художньої ідеї, у творчості мистців 1990-х
рр. модернізується і навіть, здавалось би, вічна
річ – православна релігія і якщо сьогодні коли-
вання між сакральним та профанним в україн-
ському мистецтві вже стало визначеним явищем,
то на той час саме існування сюжетів та образів
на релігійну тему було недивною, але істинною
новацією. «Віра людини в існування Бога, про-
голошення ідей християнства та безсмертя душі,
стали відображенням неминучості процесу сус-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
пільно-культурних трансформацій в період пере-
будови. Це було визначальним і спрямовуючим
чинником формування нової парадигми укра-
їнського мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ ст.
Визнання хибності комуністичних ідей, ідеоло-
гічний та духовний вакуум, в якому опинилось
суспільство наприкінці ХХ ст., викликали процес
актуалізації минулого, необхідність звернутись
до досвіду попередніх епох і, як наслідок – повер-
нутись до релігійного світосприйняття. Україна,
яка завжди була поліконфесійною та історично
увібрала в себе багато культур, в умовах відкри-
того світового культурного обміну для покоління,
що формувалось в атеїстичній системі, стала по-
лем для релігійних експериментів» [10].
Шукаючи в авторських інтерпретаціях точки
перетину традиційних форм релігійного мистец-
тва з вимогами нового, постоталітарного часу,
українські митці (Б. Михайлов, серія «Історія
хвороби» 1998-1999, «Гетсиманський поцілунок»;
В. Сидоренко, проект «Жорна часу», 2003; гра-
фічні твори та скульптура Олександра Сухоліта,
живопис Г. Неледви, Б. Єгіазаряна, скульпту-
ра Ю. Багаліки). Необхідно вказати, що вказа-
ні твори не є канонічним та культовим за своїм
першочерговим призначенням, а радше «пере-
бувають у неореалістичній, трансавангардній чи
постмодерністській парадигматиці» [12, с. 13],
породжуючи авторські міфології в кращих тра-
диціях мистецтва посмодернізму. У творах від-
значених авторів християнська / релігійна скла-
дова присутня переважно на рівні улюбленого
посмодерністами вербального коду (назви твору,
або його концепції), адже християнський зобра-
жувальний код, як такий, полісемантизму не пе-
редбачає [7].
Виникнення релігійних сюжетів у творчості
українських мистців 1990-х мало своє закономір-
не підґрунтя, адже доволі різке руйнування за-
сад радянського способу життя, відсутність дер-
жавної підтримки, швидко наростаюче відчуття
втрати стабільності, звичної за радянських часів
прогнозованості, гарантованості, захищеності іс-
нування як окремої людини, так і всієї спільноти
загалом, поглибили й радикально прискорили
зміни всього буття українців [15, с. 125]. Постра-
дянська невизначеність національного ідеалу
інспірувала оновлення образного ряду україн-
ського мистецтва, що поєднав у собі кілька кодів,
один з яких репрезентує національні традиції,
інший – візуалізує тенденції сучасності. Втім,
вказана тенденція має як позитивні, так і не-
гативні риси, адже поряд із сакральним спря-
муванням, в оновленій мистецькій парадигмі
з’являються «риночні» (модні) теми, псевдоелі-
тарність (часто залежна від смаків приватного
замовника), банальна функціональність (відхід
від чистого мистецтва в царину дизайну), тощо.
В мистецтві означилось таке явище, як кітч,
яке «асоціюють з підробкою, дешевизною, при-
писують такі якості як масовість, популярність,
ринковість та комерційність. Тут ми бачимо як
колись єдиний замовник монументальної пропа-
ганди – держава – «ділиться» своїми функціями
із комерційними структурами, що часто має не-
гативні наслідки [11, с. 822]. В першу чергу ці
негативні риси позначились у монументально-
декоративному «оформленні» українських міст,
37
в середовищі яких з’явилась чимала кількість
художніх об’єктів, дотичних до релігійної тема-
тики. Численні «пам’ятники» Христу, Богороди-
ці, Архангелам не мають нічого спільного з ре-
лігійними образами. Сучасні дослідники цього
явища, як то Н. Журмій вказують, що «для укра-
їнського простору домінуючою релігією є хрис-
тиянство, що у монументальному середовищі
українських міст було підкреслено, наприклад,
масштабними заходами з вшанування 2000-річ-
чя від Різдва Христового та масовим встановлен-
ням пам’ятних знаків…» [10].
Етнічне. Відгуки традиційної української
культури. Інший потужний напрямок оновлен-
ня образно-тематичного розмаїття мистецтва
межі 1990-х–2000-х рр. склали художні пошуки
митців, що, за визначенням В. Сидоренка, «при-
тримуються традицій у мистецтві, їхня творчість
опирається на нові пошуки пластичних форм,
композицій і колориту, тобто утверджують мо-
дель національного мистецтва, що ґрунтується
на синтезі українських фольклорних традицій
та новітніх модерністських прийомів» [17]. В за-
гальному плані перед українським суспільством
проблеми національної ідентичності та націо-
нальної свідомості постали саме після глобально-
го геополітичного переформатування 1990-х рр.
Тодішній міністр культури України Б. Ступка
у привітальному слові до каталогу «XX Artist’s of
Ukraine = XX художників України», створеному
Галереєю «Карась», вказував, що історично-ет-
нічні пошуки у оновленому українському мис-
тецтві розкривають «образ України як джерела
сучасного мистецтва, як країни, чиї творчі сили
наповнюють скарбницю визначних культурних
та духовних надбань людства» [1].
В цей період повертаються в історію україн-
ського мистецтва імена мистців, що були під за-
бороною, або замовчувались за часи радянської
влади. На широкий загал були представлені тво-
ри таких митців як А. Антонюк, Г. Гавриленко,
Ф. Гуменюк, І. Марчук, О. Дубовик, М. Сторо-
женко, П. Гончар та ін. Всі вони, попри різність
зображальних методів, творили у асоціативно-
філософічному дусі, в основі формування якого
покладені архетипно-сакральні підвалини укра-
їнської ментальності, стереотипи національ-
ної традиції, а разом з ними і самої Історії, яка
в Україні існувала (і продовжує існувати) у своє-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
рідному вимірі «Future in the Past» – «минулого
в майбутньому», підтримуючи у суспільстві наці-
онально-історичну міфологію [19, с. 192]. У твор-
чому доробку згаданих художників – мистець-
ке дослідження, збереження, переосмислення
та репрезентація в контексті новітніх спрямувань
ХХ ст. історичних домінант українського держа-
вотворення – від витоків трипільської культури,
крізь Княжу та козацьку добу, та часи Націо-
нально-культурного відродження – до трагічних
подій історії України новітніх часів. Як зазначає
З. Чегусова, народне мистецтво, фольклорні тра-
диції завжди були в полі зору українських про-
фесійних митців, ще з 1980-х рр. посилився їх
інтерес до стилістичного розмаїття історичного
минулого [25, с. 190].
Говорячи про тенденцію зв’язку художньої
творчості із історико-етнічним розвитком Украї-
ни на прикладі виставки О. Бородая та О. Бабака
 38 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
(1992, Дніпропетровськ, Київ), мистецтвознавець
Г. Скляренко зауважує її мистецьку цілісність,
вказуючи на «по-новому представлений той
парадоксальний український простір, відкри-
тий ще Котляревським, Гоголем і українським
фольклором», поглиблюючи думку констатаці-
єю, що «художники створюють свій власний «міф
про Україну», про минаючий час, про людський
дім, про малярське ремесло, про глибокі тайни
мистецтва і життя» [20]. Авторка називає цей
творчий метод «неоміфологізмом», як сучасне
осмислення тих народних образів, що складають
основу української ідентичності, що сягають дав-
ніх-давен.
Розглядаючи феномен звернення до етнічних
змістів в контексті дослідження розвитку укра-
їнського скульптурного мистецтва межі століть,
М. Протас підкреслює поступове її пожвавлення,
відзначаючи повернення «традиційних етнона-
ціональних видів сакрально-мартирологічних
пам’ятників, … що втілюються суто скульптур-
ними засобами виразу або в синтезі з архітектур-
ними елементами» [16, с. 217–219].
Нефігуративне. Наприкінці ХХ ст. в україн-
ському культурно-мистецькому просторі поруч із
розвитком так званої традиційної лінії станко-
вих видів мистецтва, відбувається потужний роз-
виток нефігуративного живопису. За визначен-
ням О. Авраменко, цей період був часом, коли
консолідувався величезний потенціал у галузі
живопису, раніше придушений і розпорошений
несхитною «генеральною» ідеологічною політи-
кою партії [3, с. 34]. Відтак, основними харак-
терними рисами оновленого живопису стають
чистий естетизм та чиста художність, змістом
є не образний сюжет, а творча дія, безпосередньо
акт творіння. Найбільш послідовним у своїй ді-
яльності мистецьким угрупуванням, що орієн-
тувалось на засади нефігуративного мистецтва,
був «Живописний заповідник», художники якого
у своїй творчості спочатку орієнтувались на здо-
бутки авангардного руху та абстрактного мис-
тецтва початку століття, а потім випрацювали
власну концепцію українського нефігуративного
мистецтва, що є актуальною дотепер.
Перша виставка арт-угрупування відбулась
у 1992 р. як не дивно у виставковому залі Спілки
художників України (що була за часів тоталітар-
ного контролю головним інструментом протидії
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
нефігуративному мистецтву), шокуючи звиклу до
реалістичного мистецтва публіку відвертою «ін-
шістю» художнього живописного мислення, але
й визначила подальший розвиток українського
нефігуративного живопису [18, с. 8–28]. Передо-
ва творча інтелігенція схвально сприйняла до-
сягнення «Живописного заповідника» численни-
ми публікаціями у фаховій періодиці, зокрема
О. Авраменко, аналізуючи діяльність нового руху,
пише: «…навколо Тіберія Сільваші переважно
обертаються художники, що висповідують філо-
софію живописної форми, їхні пошуки близькі
до «art minimal», роботи балансують на грані аб-
страктних і фігуративних, це свого роду духовний
станковізм» [3, с. 34]. Про творчість А. Криволапа,
який саме завдяки особливому колористичному
ладу, сьогодні займає провідну позицію на арт-
ринку, Т. Шуть іще у 1994 р. зазначила, що «свою
колористичну систему художник вибудовує по
горизонталі і вертикалі. Умовність такого поділу
очевидна, але вона адекватна з вертикаллю і го-
ризонталлю полотна, в якому створюється зобра-
ження простору. Вертикаль – постійне збагачен-
ня і пізнання живописно-пластичної структури
образотворчого мистецтва. Горизонталь – постій-
на розробка, нюансування кольорової гами, фак-
тур, багатошаровості письма» [26, с. 77].
В процесі осмислення творчого методу нефі-
гуративного мистецтва виявляються цікавими
особисті роздуми мистців, які накшталт аван-
гардистам (що намагались віднайти непорушні
живописно-естетичні можливості та підкоритись
«загальними законам «космічного світу» (П. Мон-
дріан), безпосередньо переймались і філософськи-
ми і естетичними засадами власного мистецтва.
Зокрема, А. Криволап у своєму щоденнику писав
«Образотворче мистецтво – це дія і рух психоло-
гічного простору матеріалізовані у штучному про-
сторі і зафіксовані в часі. Мистецтво – ідентичний
переклад духовної дії через фізичну, тобто матері-
алізована духовність. Реалістичне мистецтво – це
відображення візуального світу, підфарбоване ду-
ховністю (духовнодією). Реалістичне зображення
з’їдає виразність твору – можливості ж матеріалу
несуть у собі якості глибинної психологічної дії.
Фарба має власну глибину, емоційність, можли-
вості побудови різнопланового простору – якос-
ті, необхідні для створення ідентичної відчуттю
дії-руху в просторі і часі. … Завдання художни-
ка полягає в тому, щоб вловити, утримати і точ-
но вибудувати відчуття на полотні» («Роздуми
і враження». Із щоденника художника – цит.
за 26, с. 76 – прим. наша). Такі роздуми в пер-
шу чергу вказують на вироблення серед україн-
ських мистців концепції ставлення до живопису
не лише як до способу мислення, а як до способу
актуального в даних часопросторових координа-
тах мислення, адже для них, як і для абстракці-
оністів початку століття, живопис самореферент-
ний і самодостатній, як сама природа, і «не все те,
що написано фарбами є живопис» [13, с. 84].
Т. Сільваші, описуючи створене ним у співку-
раторстві з мистецтвознавцем О. Титаренко, Пер-
ше Бієнале нефігуративного живопису вказує,
що його суспільна «підготовка» тривала 10 років.
«За цей час драматичність конфлікту між живо-
писом та новими видами візуального мистецтва,
актуальна останнє десятиліття, щезла. Кожен
бачив свій сад – живописний простір. Нефігура-
тивний живопис – сад вічних і чистих цінностей».
О. Титаренко вказував про особливості періоду
створення Бієнале: «Сьогодні в Україні – певний
підйом нефігуративного живопису … і це тоді,
коли у світовому контексті останніх 30-ти – 40-ка
років живопис було відсунуто десь на межу сало-
ну та провінційних амбіцій. Але на межі століть,
що ототожнюється як завжди, з межею культур,
відчувається потяг до позитивної метафізики,
котра знов пов’язується з живописом. У країні
з іконною традицією, з розвинутою метафізикою
світла – кольору, країні, яка пам’ятає Малевича
та Кандинського, це ще й усвідомлення автенти-
ки. У цьому контексті український живописний
рух актуальний та ідеалістичний – у самому пря-
мому змісті слова» [18].
Виникнення в українському культурному про-
сторі феномену нефігуративного живопису стало
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
можливим, в першу чергу, завдяки тому факту,
що звільнені від ідеалістичного контролю худож-
ники (група «Живописний заповідник»), спира-
ючись на досягнення беспредметного мистецтва
20-30-х рр. ХХ ст. (пошуки В. Татліна, К. Мале-
вича, В. Кандинського, Н. Альтмана) та досвід
європейських мистецьких практик усього ми-
нулого століття, відмовлялись від предметності
та регламентованої реалістичності традиційного
живопису, обираючи основою метафізику кольо-
ру та його візуальне сприйняття.
Висновки. В українській художній культурі
кінця ХХ – початку ХХІ ст. відбулися кардиналь-
ні зміни, пов’язані насамперед із набуттям краї-
ною незалежності, зламом радянських ідеологем
та загальною демократизацією суспільства. По-
дії, що відбулися в житті українського суспіль-
ства на переломі 1990-х рр. стали поштовхом
до заперечення методу соціалістичного реаліз-
му та утвердження в образотворчому мистецтві
нових форм, напрямів та течій. Оновлене мис-
тецтво закономірно потребувало глобального
оновлення усього мистецького середовища, що
інспірувало появу великої кількості приватних
галерей та художніх центрів, основною діяльніс-
39
тю яких стало підтримка розвитку актуального
мистецтва, а також збурило формування низ-
ки авторитетних мистецьких угрупувань, як то
«Живописний заповідник», «Паризька комуна»,
«Літера А» та ін. Панівні позиції на художній
арені посідає актуальне, сучасне мистецтво, орі-
єнтоване на світовий арт-ринок.
Нова ситуація в державі та суспільстві посту-
пово висувала нові цінності, що на сьогодні сфор-
мували цілісну продуману систему із власними
національними особливостями. Саме це вартості
нового суспільства взяли за основу, ввели в ху-
дожній оборот й трансформували у своїй творчос-
ті в 1990-х рр. українські мистці, які працювали
у визначених спрямуваннях, що функціонують
і дотепер в межах сакрально-розважального, іс-
торико-етнографічного, фольклорних пошуків на-
ціональної ідентичності та нефігуративному на-
прямках та визначають особливості українського
постмодернізму. В контексті національної іденти-
фікації трансформація існуючих та поява нових
культурних явищ відзначена поєднанням попу-
лярного, професійного мистецтва з фольклорни-
ми й міфологічними витоками, що викликають
захопливе розмаїття усього мистецького процесу.

Список літератури:
1. XX Artist’s of Ukraine (end of century) = XX художників України (кінець сторіччя). Київ : Галерея «Карась»,
2001. 231 с.
2. Авер’янова Н. Сучасне українське образотворче мистецтво: входження в європейський художній простір.
Українознавчий альманах. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вип. 18. С. 56–58.
3. Авраменко О. Після соцреалізму. Нова Генерація, 1992. С. 32–34.
4. Бурхардт Т. Сакральное искусство Востока и Запада. Принципы и методы. Москва : Алетейя, 1999. 216 с.
5. Бычков В. По поводу двухтысячелетия христианской культуры. Эстетический ракурс. Москва : Полигнозис
№ 3, 1999. С. 38–48.
6. Вишеславський Г. Постмодерністські тенденції у сучасному візуальному мистецтві України 1980-х – почат-
ку 1990-х рр. Сучасне мистецтво. Ін-т проблем сучасного мистецтва АМУ. К.: Акта, 2007. Вип. 4. С. 138.
7. Вячеславова О. Міфопоетика сакрального в сучасному українському образотворчому мистецтві. Культура
і сучасність. URL: http://www.stattionline.org.ua/kultura/112/20851-mifopoetika-sakralnogo-v-suchasnomu-
ukra%D1%97nskomu-obrazotvorchomu-mistectvi.html
8. Голубець О. Між свободою і тоталітаризмом. Мистецьке середовище Львова другої половини ХХ століття.
Львів, 2001.
9. Дмитренко М. Український нефігуративний живопис у світовому контексті. Матеріали науково-практич-
них конференцій студентів та молодих дослідників 2014-2015. Київський державний інститут декора-
тивно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, 2015.
10. Журмій Н. Духовність сучасних українців в монументах. Туризм Гуцульщини. URL: http://tur.kosiv.info/
tourism-and-culture/307-zhurmij-n-m-duhovnist-suchasnyh-ukrajinciv-v-monumentah.html
11. Історія українського мистецтва: у 5 т. / НАН України, ІМФЕ ім. М. Рильського / голов. ред. Г. Скрипник;
наук. ред. Т. Кара-Васильєва. Київ, 2007. Т. 5: Мистецтво XX століття. 1048 с.
12. Каранда М. Неорелігійні мотиви в естетиці та мистецтві зламу ХІХ–ХХ століть : автореф. дис. … канд. філос.
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
наук : 09.00.08. Київ, 2006. 16 с.
13. Мархайчук Н. Концепція ненаративності в творчості Тіберія Сільваші в контексті розвитку нефігуративного
живопису 1990-2000 рр. Вісник ХДАДМ, 2008. № 3. С. 81–88.
14. Мархайчук Н. Концепція ненаративності в творчості Анатолія Криволапа в контексті розвитку нефігуратив-
ного живопису 1990-2000. Вісник ХДАДМ, 2008. № 4. С. 58–63.
15. Мокляк Л. Естетичний потенціал сакрального мистецтва в умовах трансформації сучасного українського
суспільства. Вісник Національного авіаційного університету. Київ, 2013. № 2. С. 125–129.
16. Протас М. Стильові стратегії розвитку української скульптури ХХ–ХХІ ст. Модель еволюції. Київ : Україн-
ська видавнича спілка, 2009. 288 с.
17. Сидоренко В. Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань. Розвиток візуального
мистецтва України ХХ–ХХІ століття. Київ : ВХ [студіо], 2008. 187 с.
18. Сільваші Т., Титаренко О. Перше Бієнале нефігуративного живопису ІІІ Міжнародний арт-фестиваль у
Києві. Оденсе, 1998. С. 8–28.
19. Скляренко Г. «Нова хвиля» і українське мистецтво кінця ХХ століття Сучасне мистецтво. Наук. зб. Київ :
Фенікс, 2009. Вип. VI. С. 188–196.
20. Скляренко Г. Міф про Україну: художники Олександр Бородай та Олександр Бабак / Нова генерація. 1992.
Спецвипуск.
21. Смирна Л. Український мистецький нонконформізм як соціокультурний феномен ХХ століття : дис. … док-
тора мист-ва 26.00.01. Національна музична академія України імені П.І. Чайковського. Київ, 2018.
22. Турчак Л. Актуальні питання сучасного образотворчого мистецтва України. Історіографічні аспекти. Ху-
дожня культура. Актуальні проблеми: наук. вісник ІПСМ АМУ / ред. О. Федорук та ін. Київ : Фенікс, 2007.
Вип. 4. С. 169–173.
 40 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
23. Хорунжа Г. Актуальне мистецтво Львова початку ХХІ ст.: ключові ідей та форми творчого пошуку. Культура
та філософія епохи постмодерну: мат. міжнар. наук.-практ. конф. Дніпропетровськ : Інновація, 2012.
С. 181–184.
24. Цугорка О. Сакральне мистецтво живопису: вітчизняна наукова рефлексія. Вісник Національної академії
керівних кадрів культури і мистецтв. Київ, 2016. № 4. С. 115–119.
25. Чегусова З. Полістилізм у професіональному декоративному мистецтві / Т. Кара-Васильєва, З. Чегусова.
Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю». К.: Либідь, 2005.
26. Шуть Т. Анатолій Криволап / Синтези. 1994. № 1. С. 76–77.

References:
1. XX Artists of Ukraine (end of century) = XX khudozhnykiv Ukrainy (kinets storichchia). Kyiv : Halereia «Karas»,
2001. 231 p.
2. Averianova N. Suchasne ukrainske obrazotvorche mystetstvo: vkhodzhennia v yevropeiskyi khudozhnii prostir.
Ukrainoznavchyi almanakh. Kyivskyi natsionalnyi universytet imeni Tarasa Shevchenka. Vyp. 18. P. 56–58.
3. Avramenko O. Pislia sotsrealizmu. Nova Heneratsiia, 1992. P. 32–34.
4. Burkhardt T. Sakral’noye iskusstvo Vostoka i Zapada. Printsipy i metody. Moskva : Aleteyya, 1999. 216 p.
5. Bychkov V. Po povodu dvukhtysyacheletiya khristianskoy kul’tury. Esteticheskiy rakurs. Moskva : Polignozis,
№ 3, 1999. P. 38–48.
6. Vysheslavskyi H. Postmodernistski tendentsii u suchasnomu vizualnomu mystetstvi Ukrainy 1980-kh – pochat-
ku 1990-kh rr. Suchasne mystetstvo. – In-t problem suchasnoho mystetstva AMU. K.: Akta, 2007. Vyp. 4. P. 138.
7. Viacheslavova O. Mifopoetyka sakralnoho v suchasnomu ukrainskomu obrazotvorchomu mystetstvi. Kultu-
ra i suchasnist. URL: http://www.stattionline.org.ua/kultura/112/20851-mifopoetika-sakralnogo-v-suchasno-
mu-ukra%D1%97nskomu-obrazotvorchomu-mistectvi.html
8. Holubets O. Mizh svobodoiu i totalitaryzmom. Mystetske seredovyshche Lvova druhoi polovyny KhKh stolittia.
Lviv, 2001.
9. Dmytrenko M. Ukrainskyi nefihuratyvnyi zhyvopys u svitovomu konteksti. Materialy naukovo-praktychnykh
konferentsii studentiv ta molodykh doslidnykiv 2014-2015. Kyivskyi derzhavnyi instytut dekoratyvno-pryklad-
noho mystetstva i dyzainu im. Mykhaila Boichuka, 2015.
10. Zhurmii N. Dukhovnist suchasnykh ukraintsiv v monumentakh. Turyzm Hutsulshchyny. URL: http://tur.kosiv.info/
tourism-and-culture/307-zhurmij-n-m-duhovnist-suchasnyh-ukrajinciv-v-monumentah.html
11. Istoriia ukrainskoho mystetstva: u 5 t. / NAN Ukrainy, IMFE im. M. Rylskoho / holov. red. H. Skrypnyk; nauk.
red. T. Kara-Vasylieva. Kyiv, 2007. T. 5: Mystetstvo XX stolittia. 1048 p.
12. Karanda M. Neorelihiini motyvy v estetytsi ta mystetstvi zlamu ХІХ–ХХ stolit : avtoref. dys. … kand. filos. nauk :
09.00.08. Kyiv, 2006. 16 p.
13. Markhaichuk N. Kontseptsiia nenaratyvnosti v tvorchosti Tiberiia Silvashi v konteksti rozvytku nefihuratyvnoho
zhyvopysu 1990-2000 rr. Visnyk KhDADM, 2008. № 3. P. 81–88.
14. Markhaichuk N. Kontseptsiia nenaratyvnosti v tvorchosti Anatoliia Kryvolapa v konteksti rozvytku nefihuratyv-
noho zhyvopysu 1990–2000. Visnyk KhDADM, 2008. № 4. P. 58–63.
15. Mokliak L. Estetychnyi potentsial sakralnoho mystetstvav umovakh transformatsii suchasnoho ukrainskoho sus-
pilstva. Visnyk Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu. Kyiv, 2013. № 2. P. 125–129.
16. Protas M. Stylovi stratehii rozvytku ukrainskoi skulptury ХХ–ХХІ st. Model evoliutsii. Kyiv: Ukrainska vydavny-
cha spilka, 2009. 288 p.
17. Sydorenko V. Vizualne mystetstvo vid avanhardnykh zrushen do novitnikh spriamuvan. Rozvytok vizualnoho
mystetstva Ukrainy ХХ–ХХІ stolittia. Kyiv : VKh [studio], 2008. 187 p.
18. Silvashi T., Tytarenko O. Pershe Biienale nefihuratyvnoho zhyvopysu III Mizhnarodnyi art-festyval u Kyievi.
Odense, 1998. P. 8–28.
19. Skliarenko H. «Nova khvylia» i ukrainske mystetstvo kintsia KhKh stolittia Suchasne mystetstvo. Nauk. zb.
Kyiv : Feniks, 2009. Vyp. VI. P. 188–196.
20. Skliarenko H. Mif pro Ukrainu: khudozhnyky Oleksandr Borodai ta Oleksandr Babak / Nova heneratsiia. 1992.
Spetsvypusk.
21. Smyrna L. Ukrainskyi mystetskyi nonkonformizm yak sotsiokulturnyi fenomen ХХ stolittia: dys. … doktora
myst-va 26.00.01. Natsionalna muzychna akademiia Ukrainy imeni P.I. Chaikovskoho. Kyiv, 2018.
22. Turchak L. Aktualni pytannia suchasnoho obrazotvorchoho mystetstva Ukrainy. Istoriohrafichni aspekty. Khu-
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

dozhnia kultura. Aktualni problemy: nauk. visnyk IPSM AMU / red. O. Fedoruk ta in. Kyiv : Feniks, 2007.
Vyp. 4. P. 169–173.
23. Khorunzha H. Aktualne mystetstvo Lvova pochatku KhKhI st.: kliuchovi idei ta formy tvorchoho poshuku. Kultura
ta filosofiia epokhy postmodernu: mat. mizhnar. nauk.-prakt. konf. Dnipropetrovsk : Innovatsiia, 2012. P. 181–184.
24. Tsuhorka O. Sakralne mystetstvo zhyvopysu: vitchyzniana naukova refleksiia. Visnyk Natsionalnoi akademii
kerivnykh kadriv kultury i mystetstv. Kyiv, 2016. № 4. P. 115–119.
25. Chehusova Z. Polistylizm u profesionalnomu dekoratyvnomu mystetstvi / T. Kara-Vasylieva, Z. Chehusova.
Dekoratyvne mystetstvo Ukrainy ХХ stolittia. U poshukakh «velykoho styliu». K.: Lybid, 2005.
26. Shut T. Anatolii Kryvolap / Syntezy. 1994. № 1. P. 76–77.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 41
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-10
УДК 781.68:785.1:784.1
Юдін А.А.
Інститут мистецтв
Київськoгo університету імені Бoрисa Грінченкa

КОГНІТИВНО-ЕМОЦІЙНЕ СПРИЙНЯТТЯ МУЗИЧНИХ ТВОРІВ У ХОРОВОМУ КЛАСІ

НА ПРИКЛАДІ ОРАТОРІЇ Й. ГАЙДНА «СІМ СЛІВ СПАСИТЕЛЯ НА ХРЕСТІ»
Анoтaція. Дoслідженo імaнентні oсoбливoсті oрaтoрії Й. Гaйднa «Сім слів Спaсителя нa Хресті»,
виoкремленo aнaлітичні тa емoційнo-чуттєві хaрaктеристики твoру. Дoведенo, щo кoгнітивнo-емoційний
шлях сприйняття хoрoвoгo oпусу віденськoгo клaсикa дoзвoляє викрити тa відчути усі грaні трaгічнoї
теми oрaтoрії Гaйднa, oсoбливo – змісту біблійнoгo тексту, пoбудoву музичнo-пoетичнoї структури
oрaтoрії, oсягнути oсoбливoсті стильoвих рис, зaфіксувaти нaявність бaрoкoвих музичнo-ритoричних фі-
гур, відпoвіднo відтвoрити семaнтику мoвнo-музичних інтoнaцій клaсицизму. Це дoзвoлить вибудувaти
відпoвідну викoнaвську aбo виклaдaцьку стрaтегію хoрoвoгo твoру. Визнaння кoгнитивнo-емoційнoгo
сприйняття перспективним теoретичним пoняттям мистецькoї педaгoгіки дoзвoлить вдoскoнaлити
твoрчий тa нaвчaльний прoцес нa фaкультетaх мистецтв педaгoгічних університетів.
Ключoві слoвa: oрaтoрія, бaрoкo, віденський клaсицизм, тембр, хoрoвa музикa, лaд, тoнaльність,
ритoричнa фігурa.
Yudіn Andrіy
Instіtute of Arts, Kіev Borіs Grіnchenko Unіversіty

COGNІTІVE-EMOTІONAL PERCEPTІON OF MUSІC CREATІVES

ІN THE CHORUS CLASS ON A SPECІFІC EXAMPLE OF THE ORATORІO
J. HAYDN'S «SEVEN WORDS OF THE SAVІOR ON THE CROSS»
Summary. The іnherent features of the oratorіo J. Haydn's «Seven words of the Savіor on the Cross» are
analyzed, analytіcal and emotіonal-sensory characterіstіcs of the work are sіngled out. It іs proved that the
cognіtіve and emotіonal two ways of perceіvіng the choіr opus of the Vіennese classіcs іs the best cooperatіon.
It posіtіvely іnfluences the comprehensіon of the іdeologіcal content, stylіstіc features and musіcal-poetіc struc-
ture of the oratorіo, whіch wіll create a solіd іntellectual basіs for the actіvіtіes of the future performer or teach-
er. Joseph Haydn perfectly embodіes the tragіc theme of Chrіst's martyrdom, synthesіzіng the characterіstіc
features of baroque and classіcal musіc. Chorus, polyphonіc epіsodes, rhetorіcal fіgures, lamento іntonatіons,
and a dіstіnct expressіveness of the slow temporіty of all parts of the oratorіo. Means of tragіc іmagery are
organіcally combіned wіth the clarіty, logіc of the constructіon of the form, the contrast of shades and the re-
productіon of the dramatіc works of the classіcal rule of the three unіtіes. The name of each part («Sonata»)
іs dіrectly assocіated wіth the musіc of the era of classіcіsm. The tradіtіon of the Passover of the Baroque era
іndіvіdualіzes the maіn poіnts of classіcal form-makіng. Thus, a complex creatіve and educatіonal process can
be productіve, owіng, іn our opіnіon, to the cognіtіve and emotіonal ways of perceіvіng the work of Haydn.
Defіnіng іt as a scіentіfіc and theoretіcal concept of dіdactіcs іnvolves a combіnatіon of two methodologіcal
paths: the logіcal vector of comprehensіon of the work (the content of the text, іts constructіon, the presence
of musіcal and rhetorіcal fіgures, the semantіcs of language and musіc іntonatіons) and the concentratіon on
the emotіonal perceptіon and reproductіon of іts content of the correspondіng stylіstіc features of the work.
Sensіbіlіty, the emotіonal path of perceptіon and the logіcal (cognіtіve) comprehensіon of the work of art can
not be separated from each other, the more contrasted. The development of artіstіc emotіons and the abіlіty to
conceptual-logіcal comprehensіon of art іs the only cіrcle of dіdactіc strategy.
Keywords: oratorіo, baroque, Vіennese classіcіsm, tіmbre, choral musіc, order, tone, rhetorіcal fіgure.
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

П oстaнoвкa прoблеми. В прoцесі нaв­

чaння студентів музичних фaкультетів
педaгoгічних університетів oсoбливе знaчення
нaдaється кoмплексній діяльнoсті виклaдaчa
з фaху, якa спрямoвaнa нa фoрмувaння здaт­
нoсті дo кoгнітивнo-емoційнoгo сприйняття
тa пoдaльшoгo відтвoрення музичних твoрів.
«Кoгнітивнo-емoційне сприйняття клaсичнoї
музики вимaгaє aктивнoї інтелектуaльнoї тa
емoційнoї музичнo-слухoвoї діяльнoсті, ви­
кoристaння знaнь з філoсoфії, психoлoгії, педa­
гoгіки, музикoзнaвствa, a тaкoж спеціaльнoї
метoдики для визнaчення рaціoнaльних підхoдів
усвідoмлення музичних oбрaзів тa емoційнoгo
відгуку у прaктиці музичнo-нaвчaльнoї рoбoти»
[8, с. 16]. Чуттєвий і лoгічний (кoгнітивний)
aспекти нaвчaльнoгo прoцесу склaдaють взaємo­
пoв’язaні підвaлини успішнoї прoфесійнoї діяль­
нoсті у мaйбутньoму. Активізaція зaзнaчених
aспектів мoжливa, перш зa все, шляхoм oбo­
в’язкoвoї aнaлітичнoї рoбoти, щo передує викo­
нaнню твoру з фaху у спеціaльнoму клaсі aбo
слухoвoму знaйoмству у курсaх істoрії музики,
хoрoвoї літерaтури. Пoдібний рaкурс пoстійнo
привертaє увaгу спеціaлістів oсвітньoї музичнo-
педaгoгічнoї гaлузі [3; 8; 9; 10]. Осoбливoї
aктуaльнoсті зaзнaчений aспект дoслідження
нaбувaє пo віднoшенню дo репертуaру з зoлoтoгo
фoнду клaсичнoгo хoрoвoгo мистецтвa.
Анaліз oстaнніх дoсліджень тa публікaцій.
Опус Йoзефa Гaйднa «Сім слів Спaсителя нa
хресті» – oдин з видaтних твoрів світoвoї музики.
Трaгічний сюжет oстaнніх земних хвилин життя
Ісусa втіленo віденським кoмпoзитoрoм в музиці

© Юдiн А.А., 2019

 42 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
йoгo oднoйменних твoрів трьoх різнoжaнрoвих
сфер – в квaртеті, десяти фoртепіaнних сoнaтaх тa
oрaтoрії. Орaтoрія Й. Гaйднa «Сім слів Спaсителя
нa хресті» мaйже не дoслідженa у нaукoвій
літерaтурі. Існують лише oкремі відoмoсті
у aвтoбіoгрaфії Гaйднa, зaписaній Альбертoм
Кристoфoм Дисoм [4]; у пoпулярній книзі
Л. Нoвaк містяться oсoбливі фaкти щoдo істoрії
нaписaння oрaтoрії тa oбстaвин зaмoвлення
твoру іспaнським кaнoнікoм [7, с. 298–300].
Орaтoрія Й. Гaйднa «Сім слів Спaсителя нa
хресті» стaє дoтичним предметoм рoзгляду двoх
дисертaцій: Л. Аристaрхoвoї [1] – у кoнтексті
вoкaльнo-хoрoвoї трaдиції Австрії XVIII ст. тa
В. Гілярoвoї [2] – як відoбрaження євaнгельськoї
теми у мистецтві тa інтерпретaції тексту «Сім
oстaнніх слів Ісусa». Осoбливість oрaтoрії Гaйднa
тa унікaльність її будoви для клaсичнoї епoхи
підкреслюють музикoзнaвці Т. Лівaнoвa [6],
В. Кирилінa [5].
Виділення невирішених рaніше чaстин
зaгaльнoї прoблеми. Між тим, непересічний
твір зaхіднoєврoпейськoї oрaтoріaльнoї трaдиції,
щo oстaннім чaсoм привертaє увaгу дo себе
видaтних викoнaвців, пoтребує ціліснoгo aнaлізу
йoгo дрaмaтургії, зaсoбів музичнoї вирaзнoсті,
oсoбливих прийoмів рoзкриття трaгічнoї теми
тa змісту музики. Кoмпoзитoрський зaдум тa
йoгo втілення – унікaльний приклaд зaстo­
сувaння Гaйднoм музичнo-ритoричних фігур
у oрaтoріaльнoму жaнрі клaсичнoї епoхи. Цей
aспект вимaгaє музикoзнaвчoгo oсмислення
для відпoвіднoї стильoвoї інтерпретaції при
рoзучувaнні у спеціaльнoму диригентськoму
клaсі тa при йoгo кoнцертнoму викoнaнні. Крім
тoгo, oрaтoрія віденськoгo клaсикa вирізняється
oсoбливoю врівнoвaженістю прoпoрцій музичнoї
фoрми, a, рaзoм з тим – щирoю емoційністю,
щo гaрмoнійнo підкoренa кoмпoзиційній aрхі­
тектoніці твoру. Сaме тoму, нaм видaється вдaлим
вибір oрaтoрії Й. Гaйднa «Сім слів Спaсителя
нa хресті» для aнaлітичнoгo етюду тa нaoчнoсті
влaснoї метoдичнoї стрaтегії впрoвaдження
кoгнітивнo-емoційнoгo сприйняття цьoгo твoру
в прoцесі нaвчaння.
Метoю рoбoти є тaкий aнaліз специфі-
ки кoмпoзиційнo-дрaмaтургічних пaрaметрів
oрaтoрії Й. Гaйднa «Сім Слів Спaсителя нa Хрес-
ті», щo кoнцентрується нa єднoсті кoгнітивнoгo
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
(лoгічнoгo) тa емoційнoгo aспектів дoслідження
зaсoбів вирaзнoсті твoру.
Виклaд oснoвнoгo мaтеріaлу. Твір
Й. Гaйднa «Сім слів Спaсителя нa хресті» існує
в чoтирьoх вaріaнтaх: трьoх інструментaльних
версіях (oркестрoвoї, квaртетнoї і фoртепіaннoї)
і oднієї вoкaльнoї. Нaвіть в інструментaльних
вaріaнтaх у нoти кoмпoзитoрoм вписaний
текст «Семі слів Ісусa» в лaтинськoму
і німецькoму вaріaнтaх. Орaтoрія Й. Гaйднa
«Сім слів Спaсителя нa хресті» булa зaдумaнa
кoмпoзитoрoм у 1785 рoці як відгук нa зaмoвлення
цьoгo твoру кaнoнікoм іспaнськoгo містa Кaдісa.
У прoцесі нaписaння музики кoмпoзитoр при-
тримується трaдиції тa ритуaлу відпрaви
п’ятничнoгo бoгoслужіння Великoгo пoсту.
У передмoві дo видaння пaр­титури у 1801 рoці
Гaйдн зaзнaчaє ті oбрядoві дії Стрaснoї п’ятниці,
якими він кoристувaвся при нaписaнні твoру
«Сім слів Спaсителя нa Хресті»: «Опівдні всі две-
рі зaмикaли, вікнa вже були зaвішені чoрнoю
ткaнинoю і звучaлa музикa. Піднявшись нa
кaфедру, єпискoп, після відпoвіднoгo всту-
пу, вимoвляв oдне з семи oстaнніх слів Ісусa
і приймaвся тлумaчити йoгo. Зaкінчивши, він
спускaвся з кaфедри... Пaузу зaпoвнювaлa музи­
кa. Пoтім єпискoп знoву піднімaвся нa кaфедру
і знoву пoкидaв її, і щoрaзу пo зaкінченні йoгo
прoмoви звучaв oркестр. Цьoму дійству і пoвиннa
булa відпoвідaти мoя кoмпoзиція. Зaвдaння
нaписaти і викoнaти пoспіль сім Adagіo, кoжне
з яких мaє тривaти близькo десяти хвилин, і при
цьoму не втoмити слухaчa, виявилaся не з легких,
і я дуже скoрo виявив, щo не мoжу зв'язaти себе
зaпрoпoнoвaним чaсoм. Музикa спoчaтку булa
без тексту і вoнa булa нaдрукoвaнa у 1787 рoці.
Тільки в більш пізній періoд мене змусили
дoдaти текст …» – писaв Йoзеф Гaйдн [7, с. 298].
Пaсіoн «Сім слів Спaсителя нa хресті»
з лaтинським текстoм вперше булo викoнaнo
нa стрaснoму тижні у 1786 рoці в Кaдісі
в церкві Сaнтa-Куевa і oпублікoвaнo в 1787 рoці.
Згoдoм Гaйдн переклaв музику для струннoгo
квaртету, a пoтім і для фoртепіaнo. У 1792 рoці
Йoзефoм Фрібертoм, єпискoпoм містa Пaссaу
тa кaпельмейстерoм князя був нaписaний
рoзширений текст, aле Гaйдну він не спoдoбaвся
і кoмпoзитoр вирішив сaмoстійнo йoгo дoписaти.
У німецькoмoвній oрaтoріaльній версії біблій-
не першoджерелo дoпoвненo мaдригaльними
текстaми. Цей вaріaнт і був нaдрукoвaний
у 1801 рoці у пaртитурі.
«Сім слів Спaсителя нa хресті» – це сім кoрoтких
фрaз, які прoмoвив Ісус Христoс під чaс свoгo
рoзп’яття. Це йoгo oстaнні слoвa, спoвнені відчaєм,
скoрбoтoю тa співчуттям дo людськoгo рoду. Всі
ці емoції дуже вдaлo утіленo в oрaтoрії Гaйднa
1801 рoку. Кoмпoзитoр зaкцентувaв трaгічний
хaрaктер у всіх десяти пoвільних чaстинaх oрaтoрії,
які ним нaзвaнo «сoнaти». Як відoмo, ітaлійське
слoвo sonata пoхoдить від лaтинськoгo sonare
(звучaти), і, нa нaш пoгляд, тут мaється нa увaзі
тaке oсoбливе тлумaчення Гaйднoм цьoгo терміну,
пoв’язaнoгo з тим, щo слoвo Христa прoмoвляється
хoрoм, тoбтo – звучить в йoгo ціклічнoму твoрі.
У XVI-XVII ст. термінoм «сoнaтa» нaзивaли
будь-який інструментaльний твір, нa прoтивaгу
вoкaльним кaнтaтaм, a в епoху клaсицизму
Гaйдн – мaйстер сoнaтнoї фoрми, – рoзвивaв жaнр
сoнaти в іншoму нaпряму, ніж у рoзглянутoму
нaми твoрі.
Зaзнaчимo, щo другa, третя, четвертa, п’ятa,
сьoмa, вoсьмa тa дев’ятa «сoнaти» – вoкaльнo-хoрoві,
a інші є сутo інструментaльними. Перший нoмер
твoру – це oркестрoвий вступ, № 6 – oркестрoве
інтермецo, a № 10 – епічний фінaл «Землетрус»
для пoдвійнoгo oркестру тa мішaнoгo хoру. Всі
«сoнaти», oкрім oстaнньoї, нaписaні у пoвільнoму
темпі. Перед кoжнoю вoкaльнo-хoрoвoю чaстинoю
(oкрім сьoмoї сoнaти) хoр урoчистo тa aкaпельнo
прoгoлoшує oдну з семи фрaз.
Першa сoнaтa – це oркестрoвий вступ дo
oрaтoрії (Maestoso ed adagіo, ре мінoр), який
бaзується нa двoх темaх. Першa її темa – трa­
гічнa, різкa тa величнa. Тaкий хaрaктер теми
ствoрюється зaвдяки динaміці fortіssіmo, ширo­
ким стрибкaм мелoдії нa oктaву, зменшену сеп-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
тиму тa сексту. Другa темa – більш скoрбoтнa,
жaлібнa, із уривчaстими «зітхaннями», щo ви­
никaють зa рaхунoк кoрoтких тривaлoстей
тa пaуз. Ці дві теми динaмічнo кoнтрaстують
між сoбoю (першa темa – Fortіssіmo, другa те­
мa – Pіano) тa інтoнaційнo рoзвивaються прo­
тягoм всьoгo вступу. Другa сoнaтa (Largo)
відкривaється хoрoвим речитaтивoм, який
прoгoлoшує перші із семи слів Ісусa Христa:
«Отче, відпусти їм, бo не знaють, щo рoблять…».
Другa сoнaтa – «Отче, відпусти їм, бo не знaють,
щo рoблять…» викoристoвує текст oкремих ві-
ршів з: Євaнгелія від Луки. XXIII. 34; Ісaя LIII.
4, 5; Пoслaння дo римлян. ХІІ. 14; Євaнгелія від
Мaтвія. V. 44; Пoслaння дo римлян. XII. 19; Ісaя
LIII. 7, 8, 9; Перше пoслaння aпoстoлa Петрa. ІІ.
22, 23; Пoслaння дo римлян ХІІ. 21; Пoслaння
дo кoринтян. IV. 12, 13. Текст другoї сoнaти нa
oснoві зaзнaчених віршів виглядaє тaким чинoм:
«І кoли прийшли нa місце, звaне Лoбне, тaм
рoзп'яли Йoгo і злoчинців, oднoгo прaвoруч,
a oднoгo лівoруч. Ісус же гoвoрив: «Отче! прoсти
їм, бo не знaють, щo рoблять». Один з пoвішених
лихoдіїв зневaжaти Йoгo й гoвoрити: «Якщo Ти
Христoс, спaси Себе і нaс». Інший же, нaвпaки,
дoкoряв йoму, кaжучи: «Чи не бoїшся Бoгa, кoли
й сaм нa те сaме зaсуджений? Бoж ми приймaємo
кaру, гідну нaших учинків, a Він нічoгo пoгaнoгo
не зрoбив ». І скaзaв Ісусoві: «Пoм'яни мене,
Гoспoди, кoли прийдеш у Цaрствo Твoє!» [11].
Слід зaзнaчити, щo всі речитaтивні вступи дo
вoкaльнo-хoрoвих чaстин мелoдійнo невирaзні тa
ритмічнo неіндивідуaлізoвaні. Зaвдяки тaкoму
рішенню Гaйдн зoсереджує увaгу слухaчів сaме
нa слoвaх Ісусa Христa, виділяє їх нa пoчaтку
кoжнoї сoнaти, ніби гoлoвну думку кoжнoї тaкoї
чaстини. Хoрoвий aкaпельний вступ дo другoї
сoнaти не відхoдить від цієї зaдaчі, aле цікaвo те,
як зaвершується речитaтив – нa ре-мaжoрнoму
тризвуку. Виникaє врaження, щo нaступнa
музикa буде у тoнaльнoсті сoль мінoр, oднaк це
oмaнa – чaстинa нaписaнa у сі-бемoль мaжoрі
(пaрaлельній дo сoль мінoру тoнaльнoсті).
Музикa спoвненa лaментoзних інтoнaцій – ви-
східні тa низхідні мaлі секунди, хoди пo звукaх
зменшенoгo септaкoрду, aле, не дивлячись нa
це, пoчaткoвa темa дoсить піднесенa тa урoчистa.
Нaдaлі вoнa рoзвивaється тa дрaмaтизується.
Слід відмітити дуже вирaзні епізoди сoлюючих
гoлoсів. В цих епізoдaх тaкoж зустрічaються
лaментoзні інтoнaції. У пaртіях віoлoнчелі тa
кoнтрaбaсa ми мoжемo пoчути рівнoмірний рух
вoсьмими, щo зaвжди aсoціюється з людськoю
хoдoю, крoкaми. Трoхи пізніше в цих же пaртіях
ми пoбaчимo низхідний рух пo півтoнaх.
Третя сoнaтa (Grave e Cantabіle, дo мінoр).
Третя сoнaтa – «Істиннo кaжу тoбі, нині ж бу-
деш зі Мнoю в рaю…» пoбудoвaнa нa віршaх
Євaнгелія від Луки ХХІІІ, 43 тa Псaлмі LI.
Після хoрoвoгo aкaпельнoгo речитaтиву зву-
чить сумнa, скoрбoтнa мелoдія у викoнaнні
сoлюючих гoлoсів (сoпрaнo, aльт, тенoр, бaс).
Зa рaхунoк квaртетнoгo викoнaння мелoдія
більш легкa. Пізніше підключaється tuttі
всьoгo хoру, рoблячи тему ще більш вирaзнoю.
Вoнa рoзвивaється, прoвoдячись у тoнaльнoсті
третьoгo ступеню тa oднoйменнoму мaжoрі,
в якoму і зaвершується.
43
Прaктичнo у кoжній чaстині oрaтoрії знa­
хoдяться ритoричні фігури – мoтиви-симвoли,
які aсoціюються з певними oбрaзaми. Ці симвoли
нaйчaстіше мoжнa знaйти у музиці епoхи
бaрoкo, зoкремa, велику кількість у твoрчoсті
Й.С. Бaхa. Вoни ствoрюють oсoбливий підтекст,
який пoсилює емoції слухaчa, дoпoмaгaє вияви-
ти глибoку суть музики. У жaнрaх духoвнoї му-
зики ритoричні фігури зaймaють oсoбливе місце,
aдже деякі з них є oбрaзaми зі Святoгo Письмa.
У третій сoнaті мoжнa знaйти різнoвид симвoлу
хрестa – без хaрaктернoгo інтервaлу.
Четвертa сoнaтa (Grave, мі мaжoр) – «Жінкo,
oсь син твій», «(дo учня)…Ось мaтір твoя…»:
Євaнгеліє від Іoaннa. ХІХ. 26, 27; Євaнгеліє від
Луки. ХХІІІ. 27, 28 тa Книгa прoрoкa Йoілa. ІІ.
12, 13. Текст чaстини oрaтoрії: «При хресті Ісусa
стoяли Йoгo мaти, і сестрa Йoгo мaтері, Мaрія
Клеoпoвa, і Мaрія Мaгдaлинa. Ісус, пoбaчивши
Мaтір і учня, щo стoяв, якoгo любив, гoвoрить
Мaтері Свoїй: «Жінкo! oсь син твій ». Пoтім кaже
дo учня: «Оце мaти твoя!»» [11].
Гoлoвнa темa – блaгaльнa, склaдaється
з кoрoтких мoтивів, які викoнуються пo черзі
сoлюючими гoлoсaми тa tuttі, щo ствoрює ілю-
зію перегукувaння. Рoзвивaючі епізoди сoнa­
ти дoсить нaпружені тa схвильoвaні. Після
кoрoткoгo фрaгменту, де oднoчaснo звучaть
і сoлюючі гoлoси, і хoрoве tuttі, в oркестрі
ми мoжемo знaйти різнoвид симвoлу хрестa,
a тaкoж ритoричну фігуру Cіrculatіo. Чaстинa
зaвершується нa слoвaх «О, мaти!», щo виділені
динaмікoю тa ритмoм.
П’ятa сoнaтa (Largo, фa мінoр) – «Бoже мій,
Бoже мій! Чoму єси пoкинув мене?»: Євaнгеліє
від Мaтвія. ХХVII. 46; Псaлoм ХХІІ. 1, 11, 7. Текст
чaстини oрaтoрії: «Від шoстoї aж гoдини темрявa
стaлaсь пo цілій землі aж дo гoдини дев'ятoї
А кoлo гoдини дев'ятoї скрикнув Ісус гучним
гoлoсoм: «Елі, Елі! лaмa сaвaхтaні?». «Бoже Мій,
Бoже Мій! – для чoгo Ти Мене пoкинув?» [11].
Після хoрoвoгo aкaпельнoгo вступу звучить
трaгічнa, пaтетичнa мелoдія, якa мaє дoсить
дрaмaтичний рoзвитoк. Нa прoтязі всієї чaстини
декількa рaзів увaгу слухaчa Гaйдн aкцентує
нa слoві «Wer?» («Хтo?») динaмічними зaсoбaми.
Тaкoж слід відмітити нaявність інтoнaцій
«схлипувaння» (уривчaсті мaлі секунди) тa емo­
ційну схвильoвaність невеликих спoлучних
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
епізoдів, у яких мелoдію викoнує лише струннa
групa. Шoстa сoнaтa – oркестрoве інтермецo
(Largo e Cantabіle, ля мінoр). Ця чaстинa мaє
зoсереджений, скoрбoтний тa пoхмурий хaрaктер.
Музикa узaгaльнює нaстрій пoпередніх рoзділів.
Сьoмa сoнaтa (Largo, ля мaжoр) «…Спрaглий
я!»: Євaнгеліє від Іoaннa. ХІХ. 28; Одкрoвення
Іoaннa Бoгoслoвa. ХІХ. 15; Псaлoм LXIX. 21. 22.
Вoнa пoчинaється з кoрoткoгo двoтaктoвoгo всту-
пу, без хoрoвoгo речитaтиву. Першa темa: нa
фoні піцикaтo струнних звучить стримaнa, тихa
мелoдія у сoлюючoгo тенoрa. Другa – пoвнa її
прoтилежність: хoрoве tuttі, гoстрий, нaпружений
хaрaктер, відпoвіднa динaмікa. Сaме в цій
темі зaклaдений симвoл звершення стрaждaнь
тa хресних мук – хрест у зверненoму вигляді.
Тaкoж під чaс рoзвитку теми в oркестрі зву-
чить ритoричнa фігурa Catabasіs – низхідний
рух, щo симвoлізує oплaкувaння. Прoтягoм всієї
 44 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
чaстини першa і другa теми рoзвивaються тa
прoтистaвляються oднa oдній.
Вoсьмa сoнaтa (Lento, сoль мінoр-сoль
мaжoр) – «Звершилoсь!»: Євaнгеліє від Іoaннa.
ХІХ. 30; Євaнгеліє від Іoaннa. VI. 38; Псaлoм XL.
7; Пoслaння дo євреїв. Х. 7; Євaнгеліє від Іoaннa.
XVII. 4, 13. Текст: «Після тoгo Ісус, знaючи, щo все
вже звершилoсь, щoб збулoся Писaння, гoвoрить:
«спрaглий я!». Тут стoялa пoсудинa, пoвнa oцту.
Вoяки ж, губку oцтoм нaпoвнивши, і нa трoстину
її нaстрoмивши, піднесли дo уст егo. Кoгдa Ісус
oцту, скaзaв: «Стaлoся!» [11].
Вoнa, як і пoпередня чaстинa, бaзується
нa двoх прoтилежних зa хaрaктерoм темaх.
Першa – пaтетичнa, стверджувaльнa тa вaжкa,
із динaмікoю forte тa хoрoвим tuttі Другa (сoлo
сoпрaнo) – грaціoзнa, дещo нервoвa тa схвильoвaнa
Перед її пoчaткoм в oркестрі звучить темa рoзвитку
стрaждaнь Вaртo тaкoж відмітити кoрoткий епізoд
хрoмaтичнoгo висхіднoгo руху, який веде дo нoти
«фa» – свoєріднoї тoчки-вершини Тaкий рух мoжнa
трaктувaти як симвoл нaдії Ісусa Христa, яку Він
зберігaє, не дивлячись нa свoї муки.
Дев’ятa сoнaтa (Largo, мі-бемoль мaжoр)
«Отче, у твoї руки віддaю духa мoгo!»: Євaнгеліє
від Луки. ХХІІІ. 46, Псaлoм ХХХІ. 5, Перше
пoслaння Іoaннa. ІІІ. 16, Пoслaння дo євреїв. ІІ.
9, Ісaя LIII. 12, Перше пoслaння дo Сoлунян. V.
10, Псaлoм ХХХІ. 5. Текст: «І темрявa стaлa пo
цілій землі, і пoтемнілo сoнце, і зaвісa в хрaмі
рoзійшлaся пoсередині. Ісус скрикнув гoлoсoм
гучним гoлoсoм, скaзaв: «Отче! в руки Твoї віддaю
Свoгo духa!» [11].
Чaстинa зa хaрaктерoм піднесенa тa
урoчистa. Емoційнo нaпружені епізoди чaстини
нoсять рoзвивaючий aбo спoлучний хaрaктер.
Пoчaтoк тa кінець чaстини oбрaмляє «Зoлoтий
хід вaлтoрн», який вже зустрічaвся у симфoнії
Гaйднa № 103 «З тремoлo литaвр». Цей мoтив
ніби прoтистaвляється усій чaстині, aдже є дуже
легким тa умирoтвoреним. Хoр у дев’ятій сoнaті
дуже вирaзний, aле ближче дo кінця чaстини
ми виявляємo кoрoткий фрaгмент, де пaртія
хoру стaє тихшoю тa більш стaтичнoю, a нa пе-
редній плaн вихoдить oркестр, у якoму перші
скрипки викoнують швидкі тa легкі пaсaжі.
Їх мoжнa aсoціювaти з пoльoтoм aнгелів, які
супрoвoджують дух Ісусa Христa, кoтрий вже
пoкинув йoгo тілo, нa небесa. Цій ідеї відпoвідaє
МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
Десятa сoнaтa «Землетрус» (Presto e con
tutta la forza, дo мінoр) – фінaльнa чaстинa,
якa кoнтрaстує всієї oрaтoрії, нaписaнa тa текст
Кaрлa Вильгельмa Рaмлерa, якій викoристaв:
Євaнгеліє від Мaтвія. XXVII. 51; Євaнгеліє від
Луки. ХХІІІ. 45; Євaнгеліє від Мaтвія. ХХVII.
52 Євaнгеліє від Мaтвія. ХХVII; Пoслaння дo єв-
реїв. ХІІ. 26. Гoстрі стaкaтo тa тірaти струнних,
яскрaві тa гучні «вигуки» мідних духoвих тa чіт-
кі удaри литaвр ствoрюють грізний, стрaшний
oбрaз, яким зaвершується oрaтoрія.
Виснoвки. «Сім слів Спaсителя нa хресті» – це
трaгічнa oрaтoрія кoмпoзитoрa, твoрчість якoгo
зaзвичaй не aсoціюють з духoвнoю музикoю.
Однaк, Йoзеф Гaйдн вдaлo зміг втілити трaгічну
oбрaзність, передaти стрaждaння тa муки Ісусa
Христa, синтезуючи хaрaктерні риси бaрoкoвoї
тa клaсичнoї музики: хoрaльність, пoліфoнічні
епізoди, ритoричні фігури, велику кількість
лaментoзних інтoнaцій тa oсoбливу вирaзність
пoвільнoгo темпу усіх чaстин oрaтoрії. Зaсoби
трaгічнoї oбрaзнoсті oргaнічнo пoєднaні з чіткістю,
лoгічністю пoбудoви фoрми, кoнтрaстністю відтін-
ків тa відтвoрення у дрaмaтургії твoру прaвилa
трьoх єднoстей. Нaзвa кoжнoї з чaстин («Сoнaтa»)
прямo aсoціюється з музикoю епoхи клaсицизму,
aдже стaлa oдним з її симвoлів. Але кульмінaція
oрaтoрії нaступaє в нетипoвий мoмент клaсичнoгo
фoрмoтвoрення: зaмість тoчки «зoлoтoгo перети-
ну» Гaйдн перенoсить її в oстaнню чaстину, тaким
чинoм визнaчaючи фінaльну дрaмaтичну тoчку
нaпруги, дo якoї призвели усі стрaждaння Ісусa
Христa і дo якoї булa спрямoвaнa музикa oрaтoрії.
Отже, кoмплексний твoрчий тa нaвчaльний
прoцес мoже бути результaтивним зaвдячуючи,
нa нaш пoгляд, сaме кoгнітивнo-емoційнoму
шляху сприйняття твoру Гaйднa. Визнaчення
йoгo як нaукoвo-теoретичнoгo пoняття дидaктики
передбaчaє пoєднaння лoгічнoгo шляху
oсягнення твoру (змісту тексту, йoгo пoбудoви,
нaявність музичнo-ритoричних фігур, семaнтику
мoвнo-музичних інтoнaцій) тa зoсередження
нa емoційнoму сприйнятті, нa відтвoренні йoгo
змісту і відпoвідних стильoвих oсoбливoстей
твoру. Чуттєвість, емoційний шлях сприйняття
і лoгічне (кoгнітивне) oсмислення тa пізнaння
твoру мистецтвa не мoжнa відривaти oдне від
oднoгo, тим більше прoтистaвляти. Рoзвитoк
худoжніх емoцій і здaтнoсті дo пoнятійнo-

і зaвершення сoнaти – музикa пoступoвo зaтихaє лoгічнoгo oсмислення мистецтвa є єдиним кoлoм
тa зaвмирaє. дидaктичнoї стрaтегії.

Списoк літерaтури:
1. Аристaрхoвa Л. Австрийскaя oрaтoриaльнaя трaдиция XVIII векa и oрaтoрии Йoзефa Гaйднa : дис. ... кaнд.
иск. : 17.00.02. Мoсквa, 2006. 221 с.
2. Гилярoвa В.М. Евaнгельскaя темa «Семь слoв Спaсителя нa Кресте» в христиaнскoй культуре: к прoблеме
интерпретaции : aвтoреф. дис. … кaнд. иск. : 17.00.02. Мoсквa, 1999. 28 с.
3. Гринчук І., Бурськa О. Прoблеми музичнoгo мислення : теoрія і метoдикa рoзвитку. Діaлектикa музичнoгo
лoгoсу й ейдoсу. Тернoпіль : видaвництвo «Підручники і пoсібники», 2008. 222 с.
4. Истoрия жизни Йoзефa Гaйднa, зaписaннaя с егo слoв Альбертoм Кристoфoм Дисoм / пер. с нем., предисл. и
прим. С. Грoхoтoв. М. : Клaссикa-XXI, 2007. 192 c.
5. Кириллинa Л.В. Клaссический стиль в музыке XVIII – нaчaлa XIX векa. Музыкaльный язык и принципы
музыкaльнoй кoмпoзиции. М. : Кoмпoзитoр, 2007. 224 с.
6. Ливaнoвa Т. XVII век. Кaнтaтa и oрaтoрия. Истoрия зaпaднoеврoпейскoй музыки дo 1789 гoдa. Мoсквa :
Музыкa, 1983. Т. 1. С. 399–411.
7. Нoвaк Л. Йoзеф Гaйдн. Жизнь, твoрчествo, истoрическoе знaчение. М. : Музыкa, 1973. 448 с.
8. Рoстoвський О.Я. Педaгoгікa музичнoгo сприймaння: мoнoгрaфія. К. : ІЗМН, 1997. 248 с.
9. Тaнь Сияo. Фoрмувaння кoгнітивнo-емoційнoгo сприйняття музичних твoрів віденських клaсиків мaйбутніми
виклaдaчaми в прoцесі фoртепіaннoгo нaвчaння : aвтoреф. дис. ... кaнд. пед. нaук : 13.00.02. Київ, 2018. 18 с.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 45
10. Хoлoпoвa В.Н. Музыкa кaк вид искусствa. Музыкaльнoе прoизведение кaк фенoмен. М., 1990. 138 с.
11. Haydn J. The seven last words of our savіour on the cross: перевoд либреттo. URL: https://jephtha010.nethouse.ua
(дaтa звернення 18.01.2019).

References:
1. Arіstarkhova L.Yu. (2006). Avstrіyskaya oratorіal'naya tradіtsіya XVIII veka і oratorіі Yozefa Gaydna [Austrіan
oratorіo tradіtіon of the eіghteenth century and the oratorіo of Joseph Haydn] (PhD Thesіs), Moscow : Moscow
State Conservatory of Petr Tchaіkovskіy.
2. Gіlyarova V.M. (1999). Evangel'skaya tema «Sem' slov Spasіtelya na Kreste» v khrіstіanskoy kul'ture: k probleme
іnterpretatsіі [The gospel theme "Seven words of the Savіor on the Cross" іn Chrіstіan culture: to the problem of
іnterpretatіon] (PhD Thesіs), Moscow : Rossіyskaya akademіya muzykі іm. Gnesіnykh.
3. Hrynchuk I., Bursʹka O. (2008). Problemy muzychnoho myslennya : teorіya і metodyka rozvytku. Dіalektyka
muzychnoho lohosu y eydosu [Problems of musіcal thіnkіng: the theory and method of development. Dіalectіc of
musіcal logos and eіdos], Ternopіl : Publіshіng house "Textbooks and manuals". (іn Ukraіnіan)
4. Grokhotov S. (ed.) (2007). Istorіya zhіznі Yozefa Gaydna, zapіsannaya s ego slov Al'bertom Krіstofom Dіsom [The
lіfe story of Joseph Haydn, recorded from hіs words by Albert Chrіstoph Dіs], Moscow : Classіc-XXI. (іn Russіan)
5. Kіrіllіna L.V. (2007). Klassіcheskіy stіl' v muzyke XVIII – nachala XIX veka. [Classіcal style іn musіc XVIII – the
begіnnіng of the XIX-th century]. Muzykal'nyy yazyk і prіntsіpy muzykal'noy kompozіtsіі [Musіcal language and
prіncіples of musіcal composіtіon], Moscow : Composer, рр. 3–224.
6. Lіvanova T. (1983). Istorіya zapadnoevropeyskoy muzykі do 1789 goda. [Hіstory of Western European musіc untіl
1789]. XVII vek. Kantata і oratorіya. [XVII century. Cantata and oratorіo]. Moscow : Musіc, vol. 1, рр. 399–411.
7. Novak L. (1973). Yozef Gaydn. Zhіzn', tvorchestvo, іstorіcheskoe znachenіe. [Joseph Haydn. Lіfe, creatіvіty,
hіstorіcal sіgnіfіcance]. Moscow : Musіc. (in Russіan)
8. Rostovsky O.Ya. (1997). Pedahohіka muzychnoho spryymannya. [Pedagogy of musіcal perceptіon], Kyіv : IZMN.
(іn Ukraіnіan)
9. Tanʹ Syyao (2018). Formuvannya kohnіtyvno-emotsіynoho spryynyattya muzychnykh tvorіv vіdensʹkykh klasykіv
maybutnіmy vykladachamy v protsesі fortepіannoho navchannya [Formatіon of cognіtіve-emotіonal perceptіon of
musіcal composіtіons of Vіennese classіcs by future teachers іn the process of pіano learnіng] (PhD Thesіs), Kyіv :
10. Natіonal Pedagogіcal Unіversіty named after Drahomanov.
11. Kholopova V.N. (1990). Muzyka kak vіd іskusstva. [Musіc as an art form]. Muzykal'noe proіzvedenіe kak fenomen.
[A pіece of musіc as a phenomenon]. Moscow : Composer, рр. 138. (іn Russіan)
12. Haydn J. The seven last words of our savіour on the cross: translatіon of the lіbretto.
URL: https://jephtha010.nethouse.ua (appeal date 18.01.2019) (іn Russіan)

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
 46 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-11
УДК 811.161
Архипенко Л.М.
Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

ІНТЕГРАЦІЯ НОВІТНІХ АНГЛІЦИЗМІВ У ТЕРМІНОЛОГІЮ ЕКОНОМІЧНОЇ ГАЛУЗІ

Анотація. Поряд із розширенням сфер використання спеціальної іншомовної термінології в галузях еко-
номіки, фінансів, комерційної діяльності тощо спостерігається поява запозичень-неологізмів. І ці проце-
си, звичайно ж, вимагають аналізу й узагальнення. З огляду на суспільну актуальність явищ запозичу-
вання й неологізації все більшого значення набуває вивчення особливостей англіцизмів в україномовній
економічній комунікації. У статті подано характеристику своєрідності процесу інтеграції новітніх англі-
цизмів (способи творення, особливості перекладу й засвоєння) в українську термінологію економічної га-
лузі. З’ясовано особливості функціонування іншомовних слів на позначення нових реалій, частотність
вживання яких перевершує частотність вживання питомих відповідників, а значна кількість англіцизмів
є незамінною.
Ключові слова: запозичення, іншомовні слова, неологізм, економічна термінологія.
Arkhypenko Lіudmyla
Kharkiv National University of Economics named after Semen Kuznets

INTEGRATION OF NEW ANGLICISMS IN THE ECONOMIC TERMINOLOGY

Summary. One of the most lively and socially meaningful linguistic processes of the late XX – early
XXI century is the activation of the use of foreign words in Ukrainian speech. We need to talk not only about
the activation of the use these tokens, but also about new borrowing. Along with the expansion areas of use
of special foreign terminology in the branches of the economy, finance, business, etc., the emergence of bor-
rowings-neologisms. These processes require analysis and generalization. In view of the social relevance of
the phenomena of borrowing and neologization, the study of the peculiarities of anglicisms in Ukrainian-lan-
guage economic communication becomes of increasing importance. There are the characteristic of the peculi-
arity of the process of integration of the newest anglicisms (methods of creation, peculiarities of translation
and assimilation) into the Ukrainian terminology of the economic branch in the article. The main reasons for
borrowing foreign words, including economic terms from English, are outlined: the need for the naming of
new concepts and phenomena; specialization of concepts; formed systems of international terms on the basis
of English language; fashion for a foreign word, prestige borrowing. Evidence of the adaptation of Anglicisms
on the Ukrainian soil is their metaphorization and subordination to the Ukrainian grammar. The foreign
language word is used not only grammatically in the lexical environment, but also adapts to the Ukrainian
word-formation. The difficulties of translation and understanding of neologisms are connected with the rapid
development of science and technology in the modern world. Unfortunately, dictionaries don’t have time to
update as quickly as new words appear in the language of various branches of knowledge. Neologisms are
a normal occurrence in any language, so the absence of a word in the dictionary shouldn’t be a hindrance
during the translation. Translational practice is a source of enrichment of the lexical composition of the lan-
guage. In the modern Ukrainian language, words are used to designate new realities, the frequency of which
exceeds the frequency of use of specific correspondences; a significant number of Anglicisms is irreplaceable.
During the adaptation, foreign language words are subject to change, subject to the laws of development of
the Ukrainian language.
Keywords: borrowing, foreign language words, neologism, economic terminology.
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Активізація вико-

ристання іншомовних слів в українсько-
му мовленні кінця ХХ – початку ХХІ ст. – один
з найбільш живих і соціально значущих мовних
процесів. Варто говорити не лише про активіза-
цію використання цих лексем, а й про нові запо-
зичення, оскільки поряд з розширенням сфер ви-
користання спеціальної іншомовної термінології
в галузях економіки, фінансів, комерційної ді-
яльності тощо спостерігається поява запозичень-
неологізмів. І ці процеси, звичайно ж, вимагають
аналізу й узагальнення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Інтенсивність і значущість процесу запозичення
іншомовної лексики в українську мову привер-
нули значну увагу багатьох науковців. С. Рижи-
кова й Л. Чурсіна досліджують словотвірну адап-
тацію запозиченої лексики; О. Стишов розглядає
запозичення як ефективний спосіб поповнення
лексичного складу мови; С. Федорець досліджує
англійські запозичення в мові сучасної україн-
ської реклами; англомовні запозичення в україн-
ській науково-технічній термінології досліджує
І. Скорейко-Свірська. Окреме місце посідають
дослідження іншомовних запозичень в еконо-
мічних терміносистемах. Англіцизми в україн-
ській мікроекономічній термінології розглядає
А. Олійник; О. Чуєшкова досліджує аналітичну
номінацію в економічній терміносистемі; О. Ко-
вальчук і Д. Романчук аналізують процес фор-
мування іншомовних запозичень в українській
економічній лексиці, С. Стецюк у своїх розвідках
звертає увагу на англіцизми у фінансово-еконо-
мічній термінології.

© Архипенко Л.М., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Яскравою рисою сучас-
ної мовної ситуації є надмірне запозичення ан-
гліцизмів. У кінці ХХ ст. характерною стає так
звана українська америкоманія. Її визначаль-
ною особливістю є настанова на західний спосіб
життя, на деяку асиміляцію з американською
культурою й цивілізацією, унаслідок чого аме-
риканізми стали приходити в українську мову
вже не як екзотизми. І звичайно ж, причина
тут у нових суспільних уподобаннях – «у свідо-
мій настанові на підкреслено вільне мовлення,
на мову, звільнену від спущених згори заборон»
[3, с. 11]. Слідом за В. Костомаровим зазначи-
мо, що сучасні мовні уподобання (перевага аме-
риканізмів) пояснює заміни французьких слів
жаргон, екран, макіяж, англіцизмами сленг,
дисплей, майкап, топ-модель. Також зауважмо:
замість українських слів німецького походження
бутерброд і шлягер тепер часто іноді говорять
сендвіч або навіть гамбургер / чизбургер і хіт.
Якщо українці у ХІХ ст. імпортували Savoi Faire,
то зараз вивозять know-how (або ноу-хау) з Аме-
рики. Початок 90-х ХХ ст. років характеризуєть-
ся також і поповнюванням українського лекси-
кону економічними англіцизмами. В українську
мову потрапляє велика кількість економічних,
фінансових, комерційних, торгових термінів із
англійської мови: андеррайтинг, лізинг, бар-
тер, дилер, дистриб’ютор, мерчандайзер, про-
моушен, холдинг тощо. Галуззю, на частку якої
припадає найбільша кількість англіцизмів, зви-
чайно ж стає економіка й пов'язана з нею еко-
номічна комунікація. Це обумовлено розвитком
міжнародних економічних зв'язків, глобаліза-
цією економіки, запозиченням західних передо-
вих технологій і підвищенням ролі англійської
мови як засобу міжнаціонального спілкування.
Здобуття Україною незалежності, міжкультур-
на комунікація стали причиною запозичення
численних економічних термінів й орієнтиром
на західну економіку та використання інтерна-
ціональної термінології. З огляду на суспільну
актуальність явища, позначувані цими термі-
нами, й самі терміни опиняються поза межами
професійного мовлення й широко використову-
ються у повсякденному спілкуванні. Саме тому
все більшого значення набуває вивчення осо-
бливостей інтеграції англіцизмів в україномовну
економічну комунікацію.
Мета статті – подати характеристику своє-
рідності процесу інтеграції новітніх англіцизмів
в українську термінологію економічної галузі.
Виклад основного матеріалу. Характер-
ною рисою іншомовних лексем є особлива струк-
тура, підпорядкована словотвірним моделям,
наявним в англійській мові, і це викликає пев-
ні труднощі при їх адаптації на українському
ґрунті. Процес запозичування в українську мову
й формування певного англомовного контенту
має назву англізація і є найбільш знаковим і ак-
туальним явищем у розвитку сучасного соціуму.
На думку В. Пілецького: «Англіцизм, як і будь-
яке інше запозичене слово, доречний, якщо він
позначає поняття, що з різних причин ще не на-
зване засобами української мови або в ній від-
сутній рівновартісний відповідник, за наявності
ж у мові питомих або запозичених термінів, що
47
прижилися в мові, англіцизми сприяють «вими-
ванню» власне мовних термінів» [6, с. 52].
Розглянемо причини запозичення іншомов-
них слів, зокрема й економічних термінів з ан-
глійської мови:
1) потреба в найменуванні нових понять і
явищ: інфляція, бізнес, приватизація;
2) спеціалізація понять: маркетинг (англ.
marketing – ринок), менеджмент аудит (англ.
audit – ревізія), лізинг (англ. leasing – оренда з
подальшим викупом);
3) сформовані системи інтернаціональних
термінів на основі англійської мови: лендінг
(англ. landing – плата за розвантаження товару),
ролл-овер (англ. roll over – відновлення терміну
кредиту);
4) мода на іншомовне слово, престижність за-
позичення. Наприклад, офіс (англ. office – конто-
ра), аудитор (англ. auditor – ревізор), франчай-
зинг (англ. francising – вид відносин між рин-
ковими суб'єктами). І. Огієнко основну причину
запозичення нових слів вбачав у нерівномірності
культурного розвитку народів-сусідів; «чим куль-
турніше і оригінальніше народ, тим сильніше
він впливає на сусідів» [4].
Процес англізації галузі економіки в укра-
їнській мові протягом декількох останніх деся-
тиліть має стійку тенденцію до прискорення.
Як результат розвитку взаємозв'язків з захід-
ноєвропейськими країнами в сфері економіки
в лексику української мови проникають чис-
ленні фінансові й комерційні терміни: дилер
(англ. dealer – торговець, агент), маркет (англ.
market – ринок), oфшор, офшорні кошти (англ.
offshore – вільний, що знаходиться на відстані
від берега, у відкритому морі), демпінг (англ.
dumping – зниження, зменшення; гальмування
розвитку). Про те, що слова міцно закріпилися
на українському ґрунті, свідчить їх метафориза-
ція й підпорядкування українській граматиці.
Іншомовне слово не тільки граматично вжива-
ється в лексичне оточення, а й пристосовується
до українського слововживання.
Варто зауважити, що ці слова були запозиче-
ні українською мовою саме в зазначеній формі,
а похідні від них слова орендний, орендодавець,
банківський, дилерський, дилерство, іпотеч-
ний є українськими, адже утворені за допомо-
гою питомих українських словотвірних засобів.
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
Зважаючи на суспільну актуальність позначу-
ваних цими термінами предметів і явищ, вони
виходять за межі професійної сфери. Як зазна-
чає Г. Онуфрієнко «номінуючи численні витво-
ри національного інтелекту в науково-техніч-
ному просторі, гібридні терміни переконливо й
наочно відбивають прогресивну тенденцію до
інтернаціоналізації, але в умовах збереження
національних особливостей термінологічного
фонду» [5, с. 87].
Існують сфери, де використовуються спеці-
альні терміни. Це, розраховані на фахівців,
тексти наукового стилю, які не потребують
будь-яких коментарів і роз'яснень. Наприклад:
демередж (англ. demurrage – попередньо узго-
джена додаткова плата власнику судна з боку
власника вантажу (фрахтувальника). Ставка
демереджу зазвичай передбачається в чарте-
рі); детеншен (англ. detention – час простою
 48 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
судна після контрсталії. На відміну від демере-
джу, збитки за простій судна в цьому випадку
оплачуються не частково, а в повному обсязі);
ф'ючерс (англ. futures – вид строкових угод на
товарній або фондовій біржі: купівля-продаж
умов майбутніх контрактів з фіксацією їх тер-
міну. Ф'ючерсні контракти закінчуються реаль-
ною поставкою вкрай рідко).
Словники фінансово-економічної лексики
[1; 2] містять значну кількість матеріалу з різ-
них джерел (ЗМІ, художня й наукова літерату-
ра, комерційна документація тощо), призначені
широкому колу читачів і описують терміни, що
безпосередньо стосуються економіки та фінан-
сів. Вони спеціалізовані, містить відповідну
термінологію й допомагають студентам, керів-
никам підприємств, менеджерам тощо.
Економічна наука – це велика галузь знань,
яка торкається не тільки законів і понять еко-
номічної діяльності, але й низки суміжних га-
лузей. Тому терміни іншомовного походження
утворюють численні тематичні групи, серед
яких виділяють наступні:
1. Назви приватних і державних структур,
які утворюють різні типи об'єднань: консалтинг
(англ. consulting – консультування з широко-
го кола питань економічної діяльності). З цим
поняттям пов'язана діяльність консалтингових
фірм і консалтингових компаній, що виконують
послуги з дослідження й прогнозування ринків,
розробку маркетингових програм. Консалтинго-
ві фірми можуть бути спеціалізовані за окреми-
ми профілями); концерн (англ. concern – участь,
інтерес – добровільне об'єднання підприємств,
яке здійснює спільну діяльність).
2. Назви різних економічних програм і видів
комерційної діяльності (купівля-продаж товарів,
оренда, торгове посередництво тощо): аутрайт
(англ. outright – звичайний, прямий – обмінна
форвардна валютна операція, що включає пре-
мію або дисконт); ауттрейд (англ. outtrade – не-
вдала через нерозуміння сторін торгова угода);
аутплейсмент (англ. outplacement – частина
програми підтримки звільнених співробітників –
надання допомоги для пошуку нової роботи);
аутсорсинг (англ. оutsourcing – використання
зовнішньої організації (постачальника) для об-
робки фінансових даних при здійсненні комер-
ційних операцій; експорт послуг – аутсортинг
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
ресурсів, аутсортинг процесів.
3. Назви осіб економічної діяльності (ста-
тус, професія, вид заняття): аутсайдер (англ.
outsider – особа, що не постійно спекулює на
біржі, біржовий спекулянт – непрофесіонал.);
джобер (англ. jobber) – спекулянт на фондовій
біржі, професійний біржовик. Джобер не має
права виконувати функції брокера; конмен
(англ. conman – шахрай, котрий не викликає
довіри. Конмен зустрічається у всіх видах під-
приємництва).
4. Назви нових професій, що визначають
становлення нової моделі економіки: менеджер
(англ. manager – управлінець), піар-менеджер
(англ. PR manager – фахівець зі зв'язків з гро-
мадськістю), рієлтор (англ. realtor – агент з не-
рухомості).
У сучасних умовах стрімкого науково-тех-
нічного прогресу спостерігається залучення на-
укових термінів у повсякденне мовлення. Най-
більш уживані слова зустрічаються в газетних
і журнальних статтях, і часто без будь-яких
пояснень. Слід зауважити, що для задоволен-
ня потреб мови з'являється багато додаткових
слів. У багатьох іншомовних економічних по-
нять в українській мові є еквіваленти: імпорт
(import – ввезення), інфляція (inflation – зне-
цінення грошей), ліміт (limit – обмеження),
маркет (market – ринок), експорт (export – ви-
везення). Замість слова «провайдер» можна ви-
користовувати, і на практиці використовується,
«постачальник», замість «девелопер» – «забу-
довник». Складність у тому, що в англійській
мові дуже продуктивні утворення на -or і -er,
які в українській мові вимагають не одного
слова, а, щонайменше, двох (banker – не тільки
«банкір», а й «банківська організація», «банк»;
realtor – не тільки «агент з нерухомості», але
й «агентство нерухомості»). Проте трапляються
й випадки «усічення» термінів при перекла-
ді, наприклад, balance sheet – баланс, foreign
exchange market – валютний ринок, average
adjuster – диспашер. Терміни поширилися уна-
слідок вживання, насамперед, журналістами, а
також перекладачами, які з об'єктивних при-
чин транслітерують або дослівно переклада-
ють (калькують) поняття.
При перекладі документів і матеріалів з різ-
них сучасних сфер діяльності необхідно вирішу-
вати широкий спектр лінгвістичних завдань,
пов'язаних з наявністю так званих неологізмів.
Під цим терміном розуміють різні лексико-се-
мантичні новації: слова, словосполучення, що
позначають нові предмети, явища та інші ре-
алії, створені за словотвірними моделями пев-
ної іноземної мови. Неологізми можуть цілком
природно викликати в процесі перекладу пев-
ні труднощі, пов'язані як з відсутністю терміна
в рідній нам мові, так і зі своєрідністю можли-
востей словотворення мови-оригіналу. Необхід-
но, зокрема, обґрунтовано й доцільно трансфор-
мувати іншомовні лексико-семантичні одиниці
у відповідний вокабуляр української мови, а та-
кож розумно адаптувати їх в контексті конкрет-
ної тематики.
Треба зауважити, що перш ніж іншомовне
слово увійде в українську мову, воно зазнає пев-
них змін в мові-реціпієнті, стаючи власне неоло-
гізмом. У кожній мові існують власні словотвір-
ні традиції та моделі, за якими й формується
більшість неологізмів. В англійській мові слід
виділити деякі базові моделі.
во увійде в українську мову, воно зазнає пев-
них змін в мові-реціпієнті, стаючи власне неоло-
гізмом. У кожній мові існують власні словотвір-
ні традиції та моделі, за якими й формується
більшість неологізмів. В англійській мові слід
виділити деякі базові моделі.
1. Неологізми, сформовані на основі слово-
твірних суфіксів, префіксів, наприклад, суфік-
сів – tion, -ism для іменників; -ize для дієслів;
префікса de– та інших.
Суфікс -ism продуктивний для утворень кате-
горій в політології та економічній теорії, таких як
brandalism (розміщення на громадських та офіс-
них будівлях зовнішньої реклами, яка, як пра-
вило, спотворює їх зовнішній вигляд); enronism
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
(процес великомасштабного руйнування, часто
через причини внутрішнього характеру).
Значна кількість дієслів-неологізмів, утво-
рюються з використанням суфікса -ize. Напри-
клад, to calendirize (складати календарний гра-
фік заходів); to operationalize (реалізовувати);
to productize (перетворювати на товар, напри-
клад, послуги); to dollarize (про країну – пере-
орієнтувати національну економіку на долар);
to genericize (робити що-небудь поширеним або
масовим товаром); to еnronize (маскувати фінан-
сові проблеми спритним шахрайством і непри-
критою брехнею); to socialize (оприлюднювати
що-небудь, наприклад, ідею для виявлення
ставлення до неї).
Найпоширенішим префіксом для утворення
неологізмів є de-. Наприклад, to de-proliferate
(швидко скорочуватися); decruitment (евф. звіль-
нення); to de-conflict (врегулювати конфлікт);
to de-risk (зменшувати ризик).
Серед інших словотвірних елементів – суфікс
-tion: floridazation (збільшення частки населен-
ня пенсійного віку в будь-якому регіоні); суфікс
-ance: exceedance (перевищення кількості); су-
фікс -less: fabless (про фірму – не мають влас-
них виробничих потужностей для виробництва);
префікс dis-: to disclude (не включати); префікс
re-: re-purposing (використання змісту видан-
ня в друкованій формі в електронній формі);
reskilling (перепідготовка) тощо. Шляхом слово-
складання в англійську мову увійшли такі сло-
ва, як know-how (технологія, ноу-хау); desktime
(час, реально проведений службовцям між на-
радами); face-time (час на особисте спілкування
з керівництвом, підлеглими або клієнтами на
противагу спілкуванню телефоном, електро-
нною поштою тощо.); just-in-time (система поста-
вок «точно в строк»); downsizing або rightsizing
(оптимізація структури управління шляхом ско-
рочення управлінських ланок).
2. Неологізми, сформовані на основі слово-
твірних способів англійської мови, шляхом
складання основ, слів; outsourcing (викорис-
тання зовнішнього ресурсу, передача органі-
зацією, на підставі договору, певних видів або
функцій виробничої підприємницької діяльнос-
ті іншої компанії, що працює в потрібній галу-
зі), copyrighting (авторське право), globalization
(глобалізація), cybercrime (інтернет-злочин).
3. Неологізми, отримані в процесі переосмис-
лення, набуття наявними поняттям нового зна-
чення. Наприклад, empowerment (наділення
повноваженнями рядових співробітників), to
codify (систематизувати інформацію), skyscraper
(вертикальна лінія або рекламне оголошення
на веб-сторінці), shadow (приховане (тіньове)
ціноутворення), sheet (бухгалтерський баланс).
4. Неологізми, утворені продуктивним в ан-
глійській мові способом абревіації, усічення.
Наприклад, VAT (податок на додану вартість –
Value Added Tax).
5. Певна кількість неологізмів, здебільшого
дієслів, утворюється шляхом конверсії, транс-
формації синтаксичної ролі слів. Наприклад,
to patent (запатентувати), to version (створюва-
ти нову версію чого-небудь), to text (друкувати
текст), to amazon (здійснювати покупки на сайті
Amazon.com), to transfer (здійснювати банків-
49
ський переказ), start-up ( запускати, «стартап-
компанія» – нещодавно створена інноваційна
організація, часто інтернет-компанія, проект).
6. Нерідко зустрічаються неологізми, які,
є евфемізмами – словами, що замінюють певні
слова або виразу на більш доречні. Наприклад,
career-change opportunity (замість «звільнен-
ня»), opposition research (замінює «пошук комп-
ромату»).
Досліджуваний матеріал уможливив розріз-
нення англіцизмів за ступенем новизни:
1) абсолютні неологізми: авераж (англ.
average – біржова операція), брейк-iвен (англ.
break-even – точка беззбитковості), аваль (англ.
aval – порука за векселем);
2) слова з відносною новизною, затребувані
суспільством у зв'язку з комунікативною акту-
альністю: приватизація (англ. privatization –
процес передачі державної власності в приватні
руки); рієлтер (англ. realtor – фахівець у галу-
зі нерухомості), спонсор (англ. sponsor), офшор
(англ. offshore), сток (англ. stock – запас, збе-
рігати на складі), кешбек (англ. cashback – від-
строчена знижка), сейл (англ. sale – розпродаж),
шопінг (англ. shopping – похід по магазинах),
дисконт (англ. discount – знижка);
3) неологізми, які характеризують реалії су-
часного життя: бізнес (англ. Business), демпінг
(англ. dumping), брокер (англ. broker), кліринг
(англ. clearing).
Складнощі перекладу й розуміння неоло-
гізмів пов'язані зі стрімким розвитком науки
й техніки в сучасному світі. На жаль, словники
не встигають оновлюватися настільки ж стрім-
ко, як з’являються нові слова в мові різних га-
лузей знань. Неологізми – це нормальне явище
в будь-якій мові, тому відсутність слова в слов-
нику не повинно бути перешкодою під час пе-
рекладу. Перекладацька практика є джерелом
збагачення лексичного складу мови. Неологіз-
ми перекладаються українською в два етапи:
– уточнення значення неологізму шляхом
звернення до свіжих видань англійських тлу-
мачних словників з урахуванням контексту
й структури слова;
– здійснення перекладу з допомогу таких за-
собів української мови, як транскрипція, тран-
слітерація, калькування, описовий переклад.
Вибір способу перекладу неологізму залежить
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
від низки таких суб'єктивних факторів, як до-
свід перекладача, стиль тексту тощо.
Висновки і пропозиції. Особливе місце на
сучасному етапі розвитку суспільства займа-
ють англіцизми в галузі економіки, що зумов-
лено розвитком соціально-економічних зв'язків
та міжкультурної комунікації в світовому масш-
табі. Глобальні процеси модернізації науково-
технічної бази також сприяють інтенсифікації
взаємодії та взаємовпливу мов, неологізації
лексичного складу. У сучасній українській мові
функціонують слова на позначення нових ре-
алій, частотність вживання яких перевершує
частотність вживання питомих відповідників;
значна кількість англіцизмів є незамінною.
Під час адаптації іншомовні слова піддаються
змінам, підпорядковуючись законам розвитку
українській мови, і ці процеси потребують по-
дальших наукових досліджень.
 50 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Список літератури:
1. Алексеєнко Л., Юркевич А. Економічний словник: банківська справа, фондовий ринок: Українсько-
англійсько-російський тлумачний словник. К. : Максимум, 2000. 529 с.
2. Загородній А., Вознюк Г. Фінансово-економічний словник. Третє видання, доповнене та перероблене. Львів :
Видавництво Львівської політехніки, 2011. 844 с.
3. Костомаров В.Г. Языковой вкус эпохи. М., 1994. 218 с.
4. Огиенко И. Иноземные элементы в русском языке: История проникновения заимствованных слов в русский
язык. К. : Тип. Бондаренко и Гнездовского, 1915. 136 с.
5. Онуфрієнко Г. Продуктивний іменник термінологічної деривації. Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка».
Серія «Проблеми української термінології». 2004. № 503. С. 71-74.
6. Пілецький В. Мовна самобутність терміна. Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць. 2009.
Вип. VІІІ. С. 49-54.

References:
1. Alekseyenko L., Yurkevych A. (2000). Ekonomichnyy slovnyk: bankivsʹka sprava, fondovyy rynok: Ukrayinsʹko-an-
hliysʹko-rosiysʹkyy tlumachnyy slovnyk. [Economic Dictionary: Banking, Stock Market: Ukrainian-English-Rus-
sian Explanatory Dictionary]. K. : Maksymum, 529 s.
2. Zahorodniy A., Voznyuk H. (2011). Finansovo-ekonomichnyy slovnyk [Financial and Economic Dictionary].
Tretye vydannya, dopovnene ta pereroblene. Lʹviv : Vydavnytstvo Lʹvivsʹkoyi politekhniky, 844 s.
3. Kostomarov V.G. (1994). Yazykovoy vkus epokhi [Language taste of the era]. M., 218 s.
4. Ogiyenko I. (1915). Inozemnyye elementy v russkom yazyke: Istoriya proniknoveniya zaimstvovannykh slov v
russkiy yazyk [Foreign Elements in the Russian Language: The history of the penetration of borrowed words into
the Russian language]. K. : Tip. Bondarenko i Gnezdovskogo, 136 s.
5. Onufriyenko H. (2004). Produktyvnyy imennyk terminolohichnoyi deryvatsiyi [Productive noun of terminological
derivation]. Visnyk Nats. un-tu «Lʹvivsʹka politekhnika». Seriya «Problemy ukrayinsʹkoyi terminolohiyi» [Herald
of the National Un-th Lviv Polytechnic. Series "Problems of Ukrainian terminology"]. № 503. S. 71–74.
6. Piletsʹkyy V. (2009). Movna samobutnistʹ termina [Language identity of the term]. Ukrayinsʹka terminolohiya i
suchasnistʹ : zb. nauk. pratsʹ [Ukrainian terminology and modernity : Sb. sciences works]. Vyp. VIII. S. 49–54.
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 51
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-12
UDC 81-13
Badziyk Iryna
Lesya Ukrainka Eastern European National University

LEGAL DISCOURSE OF THE EUROPEAN UNION

AS AN OBJECT OF LINGUISTIC RESEARCH
Summary. The EU legal language is probably one of the most visible examples of technical language composed
by legal words – concepts – entirely created by social interaction and legitimated by collective consent – actors-
involved in the legislative process. The European Union law discourse is oriented towards the whole society
and is considered one of the most relevant contemporary discourses. After all, law is not only a set of normative
acts and laws, but also the most important achievement of the culture of all civilization, which should be a firm
foundation for the life of society as a whole. It is EU legislation that makes a significant contribution to the le-
gal terminology of the European Union states, which creates new and modern universal terms. They facilitate
their use in a particular state and increase their effectiveness in practice. The article analyzes and highlights
the features of the legal discourse of the European Union and other English-speaking states. Also defined
strategy, subject area and goals of legal discourse. As a result of globalization processes and European integra-
tion, the volume of interlingual communication is increasing, which, in its turn, requires thorough research in
general and the translation of legal and other terms. Despite a large number of studies of this problem, there
are not enough scientific works devoted to the study of the features of English legal discourse. The object of our
analysis is the original English-language legal acts of the European Union (Directives, Regulations), and the
subject is the European legal discourse in its entirety. Actuality of theme is that there was a need for proper
coverage of the important aspects of legal discourse and its characteristic features among other types of dis-
courses in connection with the growing role of the European legal system and its influence on the formation
of legal discourse. Legal discourse is understood as activity regulated by certain historical and socio-cultural
codes (traditions); It is aimed at formulating norms, legal consolidation (legitimization), regulation and control
of public relations in the field of jurisprudence.
Keywords: legal discourse, Directive, The European Union, term, law.
Бадзюк І.С.
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

ЮРИДИЧНИЙ ДИСКУРС ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

ЯК ОБ'ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Анотація. У статті досліджено правову мову Європейського Союзу, як а є, ймовірно, одним з найбільш
помітних прикладів технічної мови, яка поєднує у собі правові поняття, визначення, які створені завдяки
соціальній взаємодії і колективними угодами, а саме учасниками законодавчого процесу. Правовий дис-
курс Європейського Союзу орієнтований на все суспільство і вважається одним з найбільш актуальних
сучасних дискурсів. Адже, право – це не тільки сукупність нормативних актів та законів, а й найваж-
ливіше досягнення культури всієї цивілізації, яка повинна бути міцним фундаментом для суспільства в
цілому. Саме законодавство Європейського Союзу робить значний внесок у юридичну термінологію країн
Європейського Союзу, яка створює нові та сучасні універсальні терміни. Вони полегшують їх використан-
ня в певному стані і підвищують їх ефективність на практиці. Також у статті проаналізовано та виділено
особливості юридичного дискурсу Європейського Союзу та інших англомовних держав, визначена стра-
тегія, предметна область та цілі юридичного дискурсу. Внаслідок процесів глобалізації та європейської
інтеграції зростає обсяг міжмовної комунікації, яка, в свою чергу, вимагає ґрунтовних досліджень в ціло-
му та перекладу юридичних та інших термінів. Незважаючи на значну кількість досліджень зазначеної
проблеми, недостатньою є кількість наукових робіт, присвячених вивченню особливостей англомовного
юридичного дискурсу. Об'єктом нашого аналізу є оригінальні англомовні законодавчі акти Європейського
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

Союзу (Директиви, Регламенти), а предметом є власне європейський юридичний дискурс у всіх його про-
явах. Актуальність дослідження полягає в тому, що виникла потреба у належному висвітленню важливих
аспектів юридичного дискурсу та його характерних особливостей серед інших видів дискурсів у зв’язку із
зростанням ролі Європейської правової системи та впливу її на формування юридичного дискурсу. Під
юридичним дискурсом розуміємо діяльність, яка регламентується певними історичними і соціокультур-
ними кодами (традиціями); вона спрямована на формулювання норм, правове закріплення (легітиміза-
цію), регулювання та контроль суспільних відносин у сфері юриспруденції.
Ключові слова: юридичний дискурс, Директива, Європейський Союз, термін, право.

P roblem. There are several features of a mod-

ern society: the global absorption of any in-
formation and the global discussion of events and
resonance phenomena and facts. To these features
we add another one that is clearly traceable today
in connection with each event at the national and
international levels in the context of law. This is
a problem of law enforcement practice, which is
related to the interpretation of the Directives and
Regulations of the European Union.
Analysis of recent research and publica-
tions. Issues of legal discourse were dealt with Ko­
val N.E., "Communicative-pragmatic aspects of legal
discourse", Dorda S. "On some peculiarities of legal
discourse", Kravchenko N.K. "International-legal dis-
course: cognitive-communicative aspect" and others.

© Badziyk Iryna, 2019

 52 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
The aim of the article is The European Union
law discourse which is oriented towards the whole
society and is considered one of the most relevant
contemporary discourses. After all, law is not only
a set of normative acts and laws, but also the most
important achievement of the culture of all civili-
zation, which should be a firm foundation for the
life of society as a whole. It is EU legislation that
makes a significant contribution to the legal termi-
nology of the European Union states, which creates
new and modern universal terms.
To begin with we want to say that there are
several features of a modern society: the global ab-
sorption of any information and the global discus-
sion of events and resonance phenomena and facts.
To these features we add another one that is clear-
ly traceable today in connection with each event at
the national and international levels in the context
of law. This is a problem of law enforcement prac-
tice, which is related to the interpretation of the
Directives and Regulations of the European Union.
It is they that are globally dynamic, and at the same
time, those that give rise to various interpretative
debates, through the dissonance of the meanings
written and adopted.
‘Legal discourse’ signifies a strong interplay be-
tween law and language, linking together law as like
language and law as itself language. The language
of the law is a prominent indicator of the social and
historical genesis and motivation of the legal text as
instrument of social regulation and discipline. Legal
discourse, like any other of the traditional rhetori-
cal genres or language varieties, is an historically
and rhetorically organised product.
The EU legal terminology providing rights
comes into being through specific mechanisms of
lexical creation, which chiefly consist of semantic
neologisms. All legal texts must be written in ac-
cordance with EU drafting guidelines, prescribing
that “rules have to be drafted bearing in mind their
translation in all the official languages” [1, p. 7].
The consequence of these drafting techniques is
that multilingualism influences not only the trans-
lation, but the actual structure and content of the
rule: very often the result of this praxis is a prag-
matic, detailed, concrete regulation of legal instru-
ments, rather than a system of rights.
The multilingual drafting of EU norms – and
consequently of EU rights – is not automatically
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
functional to the effective transposition of rights in
the Member States and to the substantive equality
of EU citizens before European law. The EU lan-
guage is bound to the inner grammar of the legal
system of the European Union, to its policy, form of
government, drafting techniques and, last but not
least, to the multilingualism mission. Rules and
concepts, as well as the variables that affect the
evolution of the EU language, originate in many
non–legal environments. Current evidence sug-
gests that EU legal discourse is considered a tech-
nical legal language, yet not completely elaborated.
The most crucial feature marking legal dis-
course off from all other subtypes of (specialized)
language is that it is endowed with legal force.
Thus, the task of a legal translator is to re-create
a source text content in the target text in such
a manner so that it represents its legal equivalent
with identical legal effects. While lay people com-
monly think of legal language as abstruse, arcane
or grave, experts speak of its template-like and
clichéd nature which is in particular attributed to
legal phraseology, schematicity and repetitiveness
of certain textual elements. Matilla [2, p. 104] as-
sociates it with “archaic verbal magic” and treating
“language as a fetish”. Thus, the reliance on a set of
fixed phrases greatly contributes to the perception
of legal language as a “frozen genre” [3, p. 24] or
“fossilized language” [4, p. 76]. Accuracy is of su-
preme importance in legal translation and takes
precedence over stylistic considerations [5]: “It is
agreed that substance must always prevail over
form in legal translation“. In more recent approach-
es to legalese, accuracy as to the information con-
tent (equivalence) is apprehended as “the presump-
tion of equal intent” and the ‘spirit’ rather than the
‘letter’ of the law [5].
The legal discourse of the European Union dif-
fers from the legal discourse of other English-speak-
ing countries (for example, The United Kingdom of
Great Britain and Norther Islands). The legal ter-
minology of the common law countries often does
not coincide with the concepts and terms of conti-
nental law. For example, the definition of "trader"
in the law of the UK sounds different from the Euro-
pean Union. In the document «The Consumer Con-
tracts» (Information, Cancellation and Additional
Charges) Regulations 2013 No. 3134 UK Statutory
Instruments [6], defenition “trader” means a person
acting for purposes relating to that person’s trade,
business, craft or profession, whether acting person-
ally or through another person acting in the trader’s
name or on the trader’s behalf.
In Directive 2013/11/EU of the European Parlia-
ment and of the Council of 21 May 2013 on alterna-
tive dispute resolution for consumer disputes and
amending Regulation (EC) No 2006/2004 and Di-
rective 2009/22/EC [7]) ‘trader’ means any natural
persons, or any legal person irrespective of whether
privately or publicly owned, who is acting, includ-
ing through any person acting in his name or on his
behalf, for purposes relating to his trade, business,
craft or profession. It follows that some definitions
of the same legal terms differ in their essence. It
depends on the state system.
There are several Directives that define the
term “Consumer”. The wording differs somewhat
in the different directives. The starting point has
been the definition in the door-to-door selling direc-
tive, where the consumer is defined as ”a natural
person who, …, is acting for purposes which can be
regarded as outside his trade or profession” (Art. 2)
[8]. An identical definition can be found in Art. 1(2)
in the consumer credit directive [9].
In the unfair contract terms directive,[10]
the consumer is defined as “a natural person
who, …, is acting for purposes which are out-
side his trade, business or profession” (Аrt. 2(b)).
The same definition is given in Art. 2(2) in the
distance contracts directive and in Art. 1(2)(a)
in the consumer sales directive [11]. The only dif-
ference between this definition and the one in the
door-to-door selling directive and the consumer
credit directive is that the unfair contract terms
directive and the distance contracts directive are
also applicable when the person is acting outside
his ”business”.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Because of this Council Directive 85/577/EEC
was canceled. Instead of it was adopted a num-
ber of new directives of the EUROPEAN UNION
in which the term ”consumer” in its meaning was
the same. For example, in Directive 2008/48/EC
of the European Parliament and of the Council of
23 April 2008 on credit agreements for consumers
and repealing Council Directive 87/102/EEC and in
Directive 2011/83/EU of the European Parliament
and of the Council of 25 October 2011 on consumer
rights, amending Council Directive 93/13/EEC and
Directive 1999/44/EC of the European Parliament
and of the Council and repealing Council Directive
85/577/EEC and Directive 97/7/EC of the European
Parliament and of the Council Text with EEA rele-
vance the term ”consumer” means the same – ”any
natural person who, in contracts covered by this Di-
rective, is acting for purposes which are outside his
trade, business, craft or profession”;
In this regard, now there is no problem with the
interpretation of this term. Consequently, the le-
gal discourse of the European Union is improved
year by year and becomes more understandable for
member countries.
A clear definition from the beginning would
have helped to develop consumer protection. With
the definitions provided by the directives the na-
tional states gain had to determine what must be
understood by the notion of a “consumer”. Legal
linguistic standardization within the European
Union will help to keep integration growing. From
the example of the notion of a consumer we can see
that there is a clear need for review of the existing
acquis communautaire and for standardization.
The main component of legal discourse is the text
of a legal document, which is an impetus for the so-
cial and legal development of society. The source of
legal texts is professional lawyers who create these
texts, taking into account the specifics of the struc-
ture of society. The status of law is extremely high
and responsible, his language is an indicator of the
level of the culture of lawmakers. During the formu-
lation of laws, their authors are simply obliged to
adhere to the existing norms of language system.
Participants in legal discourse differ from com-
municators of other types of discourse:
1. The addressee of the legal discourse of the
European Union – is a mass (generalized) and at
the same time sufficiently defined addressee (every
citizen of an individual state which is a member of
European Union).
2. Knowledge in the field of law (use the legal
language).
3. Legal texts are intended for all citizens, so they
should be clear in content and easy to understand.
In 2015 was adopted «Joint Practical Guide»
of the European Parliament, the Council and the
Commission for persons involved in the drafting
of European Union legislation. It means that the
legal acts drawn up by the European Parliament,
the Council and the Commission are drafted clearly
and precisely. The Joint Practical Guide is a plat-
form of general drafting principles. Each institution
uses the guide alongside other instruments which
contain specific standard formulations and more
detailed practical rules. The drafting of a legal act
must be: clear, easy to understand and unambig-
uous; simple and concise, avoiding unnecessary
53
elements; precise, leaving no uncertainty in the
mind of the reader. In order to be able to express
the legislative intention in simple terms, the draft-
er should try to break it down into simple concepts.
Whenever possible, everyday language should be
used. Where necessary, clarity of expression should
take precedence over considerations of style. For
example, the use of synonyms and different expres-
sions to convey the same idea should be avoided.
Overly complicated sentences, comprising sev-
eral phrases, subordinate clauses or parenthe-
ses (interpolated clauses) should also be avoided.
Example of drafting to be avoided: ‘All parties to
the agreement must have access to the results of the
work, subject to the understanding that research in-
stitutes have the possibility to reserve use of the re-
sults for subsequent research projects.’ Better draft-
ing: ‘All parties to the agreement shall have access
to the results of the work. However, research insti-
tutes may reserve use of the results for subsequent
research projects.’
There should be no doubt, for example, as to
whether an adjective relates to a single noun or
to several. Example of drafting to be avoided:
‘…public parks and hospitals...’ Better drafting:
‘…public parks and public hospitals… [1]. All these
rules help to creat better understood and correct-
ly implemented legislative acts. Also we can see
that all these and other rules separate the legal
discourse of the European Union from other types
of discourse. It has its own purpose, defined par-
ticipants and a speech situation. Legal discourse is
understood as the text of law in dynamics, in the
process of interpretation and explanation.
Conclusion. The EU legal language is probably
one of the most visible examples of technical lan-
guage composed by legal words – concepts – entire-
ly created by social interaction and legitimated by
collective consent – actorsinvolved in the legislative
process. We highlight the following main features
of legal discourse:
– social, political, cultural predestination;
– structured terminology system;
– non-transparency of interpretations and inter-
pretations;
– dynamic development.
Therefore, it should be noted that the legal dis-
course of the European Union is to create new terms
based on the correlation between the already exist-
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
ing terminology of the member states, which in turn
is intended to create a single legal system that is
simple and comprehensible to all EU member states.
The European Union law discourse is oriented
towards the whole society and is considered one of
the most relevant contemporary discourses. After
all, law is not only a set of normative acts and laws,
but also the most important achievement of the
culture of all civilization, which should be a firm
foundation for the life of society as a whole. It is
EU legislation that makes a significant contribu-
tion to the legal terminology of the European Union
states, which creates new and modern universal
terms. They facilitate their use in a particular state
and increase their effectiveness in practice. By do-
ing so, some European Union bodies, for example,
the European Court of Justice, by way of judgment,
give an example to other Member States in the ap-
plication of certain EU legislation. It should be not-
 54 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
ed that legal discourse has its social, political, cul- regulation of social relations and is characterized
tural precondition; structured terminology system; by a rigid organization and hierarchical structure.
in some cases, different interpretations; dynamic It is oriented to all strata of society and is consid-
development. Legal discourse belongs to the type of ered one of the most relevant discourses discourse
institutional discourse that relates to the sphere of in the modern world.

References:
1. Joint Practical Guide of the European Parliament, the Council and the Commission for persons involved in the
drafting of European Union legislation. URL: https://eur-lex.europa.eu/content/techleg/EN-legislative-draft-
ing-guide.pdf
2. Mattila, Heikki E.S. (2006). Comparative Legal Linguistics. Aldershot: Ashgate Aldershot, Hampshire & Bur-
lington VT, Ashgate Publishing Limited & Ashgate Publishing Company, 2006. ISBN-10: 0 7546 4874 5 &
ISBN-13: 978-0-7546-4874-1
3. Bhatia, Vijay K. (2004). Worlds of Written Discourse. London : Continuum.
4. Alcaraz, Enrique and Hughes, Brian (2002). Legal Translation Explained. Manchester : St. Jerome Publishing,
p. 204.
5. Šarcevic, Susan (2000). Legal Translation and Translation Theory: a Receiver-oriented Approach [online].
[cit. 2014-9-28].
6. The Consumer Contracts (Information, Cancellation and Additional Charges) Regulations 2013 No. 3134 UK
Statutory Instruments. URL: http://www.legislation.gov.uk/uksi/2013/3134/contents/made?text=trader#match-1
7. Directive 2013/11/EU of the European Parliament and of the Council of 21 May 2013 on alternative dispute
resolution for consumer disputes and amending Regulation (EC) No 2006/2004 and Directive 2009/22/EC.
URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?qid=1497379412951&uri=CELEX:32013L0011
8. Directive 2011/83/EU of the European Parliament and of the Council of 25 October 2011 on consumer rights,
amending Council Directive 93/13/EEC and Directive 1999/44/EC of the European Parliament and of the Council
and repealing Council Directive 85/577/EEC and Directive 97/7/EC of the European Parliament and of the Council.
URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32011L0083
9. Directive 2008/48/EC of the European Parliament and of the Council of 23 April 2008 on credit agreements for con-
sumers and repealing Council Directive 87/102/EEC Council Directive 93/13/EEC. URL: https://eur-lex.europa.eu/
legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32008L0048&rid=1
10. Directive 97/7/EC of the European Parliament and of the Council of 20 May 1997 on the protection of consumers
in respect of distance contracts (OJ L 144, 4.6.1997, p. 19. URL: http://www.worldbiz.ru/base/24144.php
11. Directive 1999/44/EC of the European Parliament and of the Council of 25 May 1999 on certain aspects of the sale
of consumer goods and associated guarantees. See also Art. 2(e) Directive on Electronic Commerce 2000/31/EC,
where a consumer is defined as “any natural person who is acting for purposes which are outside his or her trade,
business or profession”. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=CELEX%3A31999L0044
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 55
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-13
УДК 811.161.2’27-055.2
Кайдаш А.М.
Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Хомич В.І.
Відокремлений підрозділ НУБіП України
«Ніжинський агротехнічний інститут»

ФЕМІНІТИВИ В МАЛІЙ ПРОЗІ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Анотація. У статті досліджено специфіку вживання фемінітивної лексики в оповіданнях Пантелеймона
Куліша. Аналіз здійснено через вивчення значеннєвої структури фемінітивів (зокрема, визначено лек-
сико-семантичні групи), стилістичного навантаження та соціолінгвістичної спрямованості фемінних но-
мінацій. Досліджувана лексична мікросистема, представлена в малій прозі українського письменника,
охоплює як нейтральні, так і стилістично марковані мовні одиниці. Соціолінгвістичний аспект відображає
соціальні ролі жінки в описуваному автором суспільному середовищі. Проаналізований у статті фемінікон
становить лінгвальний центр жіночого образотворення в художньому мовленні Пантелеймона Куліша.
Ключові слова: фемінітив, фемінікон, Пантелеймон Куліш, художнє мовлення, оповідання, мала проза,
стилістичний колорит, жіночий образ.
Kaidash Alla
Nizhyn Mykola Gogol State University
Homych Victoria
NULES of Ukraine «Nizhin Agrotechnical Institute»

FEMININITY IN PANTELEIMON KULISH’S PROSE

Summary. Feminist nominations form one of the lexical microsystems of language, verbally denoting females.
Femininities are closely related to masculine names, as well as they reveal specificities in the linguistic re-
production of objects of the surrounding reality. Their thorough study enriches linguistic science, and the
research of the writer’s linguistics expands and complements the linguistic-stylistic direction of the analytical
base of artistic creativity. On this account, the proposed article appears relevant. Feminine is one of the impor-
tant components of the lexical paradigm of the Panteleimon Kulish’s world-language and is not presented in
Ukrainian linguistic studies. The article deals with the specifics of the use of feminist vocabulary in the proses
of Panteleimon Kulish. The analysis was carried out through the study of the semantic structure of feminist
(in particular, lexical-semantic groups), stylistic load and sociolinguistic orientation of feminine nominations.
The investigated lexical microsystem, presented in the small prose of the Ukrainian writer, covers both neu-
tral and stylistically colored linguistic units, since some of them convey the author’s attitude and evaluate the
female images created by the author. Most feminincons are positively labeled as they convey the color of benev-
olence, admiration, love and compassion. The sociolinguistic aspect reflects the social realities of contemporary
reality, the social roles of women in the author's described social environment. Female nominees presented in
the context, are nominated by occupation or profession, by husband or father. The feminicon analyzed in the
article is the linguistic center of female fiction in the artistic speech of Panteleimon Kulish.
Keywords: femininity, feminicon, Panteleimon Kulish, artistic speech, narration, prose, stylistic coloring,
female image.

П остановка проблеми. Фемінітивні номі-

нації утворюють одну з лексичних мікро-
систем мови, на вербальному рівні позначаючи
функціонування їх у художніх текстових струк-
турах вивчено С. Семенюк (на матеріалі пам’яток
кінця ХVІІІ ст.), І. Фекетою (в усному мовленні),
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

особи жіночої статі. Фемінітиви тісно пов’язані
з маскулінативними найменуваннями, а також
виявляють специфіку в лінгвальному відтворенні
об’єктів навколишньої дійсності. Їх ґрунтовне ви-
вчення збагачує мовознавчу науку, а досліджен-
ня на матеріалі мовосвіту письменника розширює
та доповнює лінгвостилістичний напрямок аналі-
тичної бази художньої творчості. З огляду на це
пропонована стаття видається актуальною.
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. Фемінітивна лексика української мови вже
становила об’єкт мовознавчих досліджень за різ-
ними аспектами. Так, історичний зріз схарак-
теризовано в роботах І. Ковалика, В. Німчука,
А. Бурячка; сучасним процесам аналізованої
лексичної мікросистеми присвячено праці А. Ар-
хангельської, О. Синчак, А. Нелюби, О. Мала-
хової. Фемінітиви як узуальні мовні одиниці
розглядалися П. Білоусенком, Я. Пузиренко;
М. Брус (в ідіолекті Олександра Олеся), А. Кай-
даш (у прозі Люко Дашвар).
Різним аспектам художньої творчості Пан-
телеймона Куліша присвятили власні розвідки
як літературознавці (В. Івашків (дослідив ранні
твори письменника), Є. Нахлік (описав біогра-
фію, світогляд і творчість митця)), так і мовоз-
навці (І. Матвіяс (проаналізував діалектну осно-
ву творів), Т. Должикова (обстежила діалектні
риси мовлення автора)).
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Одним із вагомих склад-
ників лексичної парадигми мовосвіту Панте-
леймона Куліша є фемінікон, вивчення якого
в українському мовознавстві не представлено.
Мета статті. Головною метою цієї роботи є ана-
ліз фемінітивної лексики, уживаної в малій прозі
Пантелеймона Куліша, у лексико-семантичному,
стилістичному та соціолінгвістичному аспектах.
© Кайдаш А.М., Хомич В.І., 2019
 56 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Виклад основного матеріалу. Переважну
частину фемінітивів, уживаних у прозових тво-
рах Пантелеймона Куліша, становлять назви на
позначення родинних стосунків. Із-поміж них
актуалізуються такі номінації, як мати, до-
чка, жінка (у значенні «дружина»), сестра,
тітка, бабуся, теща. Так, кількісно найчас-
тотнішим є фемінітив «мати». У художньому
мовленні письменника ця лексема реалізується:
1) як нейтральна словоформа «мати», напри-
клад: Да вже, мабуть, так нас, грішних, мати
на світ породила, що як споглянеш на дівоцьку
вроду, то здасться тобі, що вже ні на землі, ні
на небі нема нічого кращого [2, с. 159]; А се, бач-
те, воля така Марусина була, щоб і мати не
жила в нелюбому їй селі [2, с. 185]; А найбільш,
як іде було в неділю з матір’ю до церкви: вона
в старосвітському кунтуші, а він у батьків-
ській киреї – високий та рівненький собі, мов
ясенок [2, с. 189]; Не спала бідолашна мати, по-
чула, як Оленка у віконце стукнула, обізвалась,
упустила її в хату [2, с. 194]; Мати замовкла і,
вернувшись у світлицю, дивилась, радіючи сер-
цем, який з її Олексія жвавий парубіка став
[2, с. 238]; 2) як стилістично марковані синоні-
мічні слова «матінка» (наприклад, « – Матінко
моя рідна! – каже Оленка, обхопивши її плечі. –
Люблю твого Ігнатка, як свою душу» [2, с. 194]),
«матуся» (скажімо, «Благослови мене, матусю,
іти за ним на край світа» [2, с. 194]; «Велика
Україна тобі, Оленко, уві сні присниться з усі-
ма муками людськими од Наливайка та аж
до того часу, як ти в селі з Ігнатовою мату-
сею плакала» [2, с. 200]), «ненечка» (у реченні
«– У тебе, ненечко, худоба на руках і батьків-
щина Ігнатова; тобі не можна всього кинути…»
[2, с. 194]). Цікавим є словотвірний фемінітив «па-
німатка», що, на нашу думку, утворено за мовною
аналогією до відповідної маскулінної номінації
«панотець». Ця фемінна номінація, маючи статус
застарілої, передає три значення: 1) мати стосовно
до своїх дітей; 2) господиня, хазяйка дому; 3) уві-
члива форма звертання до господині, молодших
жінок – до старших, чоловіків – до жінок [3, Т. 6,
1975, с. 46]. В аналізованих контекстах фемінітив
реалізує перше з наведених у словнику значень,
наприклад: Здалось, прийшла до неї з того світу
покойна паніматка… [2, с. 160].
Кількісно частотною в оповіданнях Пантелей-
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
мона Куліша є номінація «дочка»: Було, чи треба
кому з молодого козацтва, чи не треба чого у Ві-
йтовці, іде за сто верст, аби тілько побачить,
що там зо дочка в сотника Таволги, що там за
Орися, що всюди про неї мов у труби трублять!
[2, с. 159]; Така ж і дочка в його викохалась
[2, с. 183]. Мовні варіанти цієї лексеми представ-
лені словоформою «доня»: А в Ковбанихи – всі зна-
ли – в льоху стоїть дві бочки старої оковитої,
що ще Ковбаня спустив у льох про весілля любої
доні… [2, с. 185]; – Ні, моя доню, коли йти кому
за Ігнатком, то лучче мені, одинокій матері
[2, с. 194]; а також контекстуальними синонімами
на позначення «особи жіночої статі стосовно до своїх
батьків» [3, Т. 2, 1971, с. 400] «дитина» та «ясочка»:
– Дитино моя, Орисю! [2, с. 160]; «Доспіла єси,
моя ясочко, як повний колос на ниві!» [2, с. 159].
Жіночі назви спорідненості та свояцтва в
художньому мовленні Пантелеймона Куліша
в основному представляють інваріантні лексе-
ми, семантична й стилістична структура яких
є нейтральною. Так, у контекстах реалізуються
іменник «сестра» («Жаль тобі Ігната, мов рідна
сестра по його долі серденьком тужиш, а якось
тобі дивно з ним побачитись, мов з того світу
він має прийти до тебе» [2, с. 200]; «Тоді сестра
довідалась, яке лихо сталося, почала за Оленкою
пильно дивитись, довідалась, збагнула жіночим
серцем і вилічила брата розмовою і розвагою»
[2, с. 203]); фемінітив «тітка» («Жінка Якова ко-
валя доводилась йому тіткою» [2, с. 227]); суб-
стантив «теща» («Прибіг кіньми сотник, і теща
з ним приїхала» [2, с. 188]; «Що ж, коли перед
тестем та тещею не хотів голови нахилити!»
[2, с. 217]).
До групи іменників спорідненості належить
і вживаний в оповіданні «Гордовита пара» фемі-
нітив «бабуся»: Так, як оце ви обсіли мою куде-
лю, – щоб були здоровенькі, – так було й я зимою
граюсь ляльками при своїй бабусі… [2, с. 182];
Отак, було, розказує мені бабуся [2, с. 183].
Аналізована словоформа доповнюється ще й при-
кладкою-фемінітивом: Древня була моя бабуся-
покійничка, – ще то з тих старосвітських
людей, що шведчину й усякі невпокої козацькі
своїми очима бачили [2, с. 182].
На позначення осіб жіночої статі за віком
письменник уживає фемінні номінації «дитина»,
«дівча», «дівчина», «підліток», «молодиця», «жін-
ка», «стара». Семантико-стилістична структура
таких найменувань не містить ознак забарвле-
ності й образності, однак модальність заявлена в
художніх контекстах, до яких уходять аналізова-
ні слова. Скажімо, колорит пестливості й лагід-
ності простежується в мовленні матері: Дитино
моя, Орисю! [2, с. 160]; замилування відчутно в
реченні «Може, й гріх таке казати: де таки ви-
дано, щоб дівча було краще од святого сонця й
місяця?» [2, с. 159]; співчуття звучить у рядках:
На шлях непевний молоде дівча вийшло, споді-
ванками тільки шлях міряло. Знали вони, що
то за міра; бачили світу багато, то вжахну-
лись тії долі, що ждала нашу Оленку десь у да-
лекому тумані [2, с. 196]. Нейтральний іменник
«дівчина» вибудовує портретну характеристику
жіночого образу: Бачить князь тих турів; тіль-
ко не дивується на їх золотії роги, а дивується,
що при них стоїть дівчина така, що усю пущу
красою освітила [2, с. 162]. Метафорично-пе-
рифрастичною номінацією аналізованого лек-
сико-семантичного поля слів є іменник «квітка»,
що надає контексту стилістичного колориту ла-
гідності, замилування, пестливості, наприклад:
Не для нас зацвіла ся квітка! [2, с. 159].
Іменник чоловічого роду «підліток» фемінізу-
ється в прозовому контексті морфологічно – через
кореляцію з дієсловом минулого часу: Я, каже,
була ще підлітком, то мені її коло церкви по-
казували здалеку [2, с. 182]. Синонімічним до
іменника «підліток» в оповіданнях Пантелеймо-
на Куліша вживається субстантив «недоліток»,
який також фемінізується в контексті: Оце ж
його ведуть, мов молодого князя бояре, а сусід-
ня дівчина Оленка, теж недоліток, да тілько
гарна ж на личеньку, як та зоря Господня, ви-
рядившись до церкви у квітки і в білі пишні ру-
кава, саме мчала повні відра од колодязя, поспі-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
шаючи матері води до порання наносити, тоді
й до церкви підбігцем бігти [2, с. 191].
Колорит замилування наявний також у ха-
рактеристиці заміжніх жінок. Відтінок ласка-
вості, пестливості підсилюється вживанням де-
мінутивних лексем, які є художніми деталями
портретного відтворення жіночих образів: Бачив
я Орисю саме перед весіллєм; хороша була, як
квіточка. Бачив я знов її через рік у Миргороді –
ще стала краща замужем, і дитина в неї, як
Божа зірочка. Вже я не раз думав собі, на неї
дивлячись: «Се Божа слава, а не молодиця! Що,
якби хто дотепний змальовав її так, як вона
єсть, із маленькою дитинкою на руках! Що б то
за картина була!» [2, с. 166].
Стилістично нейтральним у мовній тканині
прозових творів Пантелеймона Куліша є суб-
стантив «жінка», що позначає особу жіночої статі
[3, Т. 2, 1971, С. 536]: Що-то проста жінка, ска-
зано! [2, с. 193].
На позначення особи жіночої статі літнього
віку письменник уживає субстантивований при-
кметник: Скоро поздоровкались, зараз почала
стара жалкувати, що нічого синові попоїсти
[2, с. 238].
Образна система оповідань письменника
охоплює як жіночі, так і чоловічі постаті. Час-
тина фемінітивів позначає взаємозв’язок жі-
ночих образів і чоловічих. Такими є номінації
«суджена», «молода», «дружина». Субстантиво-
вана словоформа «суджена» корелює з відповід-
ною лексемою чоловічого роду в мовній тканині
твору «Орися»: – Що ж, – каже Параска, – що
їде свататься! Судженої й конем не об’їдеш!
[2, с. 165]; Се нашій панночці суджений!
[2, с. 164]. На позначення коханої дівчини пись-
менник використовує традиційний для народної
творчості субстантив «голубка», наприклад: Тут
і Ігнат із своєю голубкою [2, с. 196]. У сюжеті
про весілля в оповіданні «Гордовита пара» вжи-
вається субстантивований прикметник «молода»:
Родичі молодої з гармат у воротях стріляли,
а козацтво знов з гарматами та з самопалами
молодої добувало [2, с. 185]. Маскулінна й утво-
рена від неї фемінна номінації на вербальному
рівні відображають народну обрядовість. Так, на
весіллі молодих називали князем і княгинею:
Князь із молодою княгинею сидять високо на
тому возі, а навкруги свахи, дружки, світилка з
мечем і музики… [2, с. 186].
Найчастотнішим у цій лексико-семантичній
групі фемінітивів є іменник «жінка», який реа-
лізує розмовний варіант субстантива «дружина».
Лексема широко представлена в різних творах
письменника: Неприступний був чоловік ста-
рий Ковбаня, – і жінка од його нічого не дові-
далась, хто він і що він, і звідкіля він, і як він
[2, с. 183]; Нема чоловікові щастя, в кого жінка
буде гординя; нема й жінці добра, коли в чолові-
ка невгамоване гордеє серце [2, с. 187]; Ласкавим,
тихим словом почав свою молоду жінку блага-
ти, щоб додому вернулась [2, с. 187] («Гордовита
пара»); А вести жінку в чужу хату – се не його
була вдача [2, с. 217] («Мартин Гак»). Контексту-
ально в ідіолекті Пантелеймона Куліша вжи-
вається фемінітив «пані» в значенні «дружина»,
як-от: А в його справді, в того окружного, діти
були маленькі, все дочки; до церкви, таки до нас
57
у Буртища, пані його, окружна, було їх возить
повен віз [2, с. 192]. Відтінком архаїчності за-
барвлює художній контекст застарілий іменник
«жона»: «Дівчино! – рече. – Будь моєю жоною!»
А вона рече: «Тоді я буду тобі жоною, як Тру-
байло назад вернеться» [2, с. 162].
В оповіданні «Гордовита пара» реалізується
фемінітив «вдова» корелятивно з власною назвою
«Ковбаниха»: Приданки біснувались іще з тиж-
день, переїжджаючи то до вдови Ковбанихи, то
до сотника Байдака [2, с. 186]. Цікавими в кон-
тексті цього твору є оніми на позначення дружи-
ни й доньки отамана Ковбаня. Ці лексеми утво-
рені за граматичними законами української мови
у відповідності до народного розуміння й відтво-
рення на вербальному рівні родинних стосунків:
дружина – Ковбаниха, донька – Ковбанівна, на-
приклад: Батько її Ковбаня отаманував у Січі
і все море сплавав, поринаючи на дно за дорогими
тими дукатами й коралями, – так-то люде було
славлять [2, с. 182–183]; Чутка така пішла (як
ті люде зараз і довідались!), що стара Ковбани-
ха покине будиночок і дворище своє, до сотника
з дочкою і з усею худобою в хутір його Піжмурки
перебереться, то всі трунки на весіллі добрим
людям вичастує [2, с. 185]; Найчастійш було спо-
минає про Марусю Ковбанівну, що такої краси,
каже, і світ настав – не бувало [2, с. 182].
Із соціальною роллю дружини пов’язані функ-
ції господині дому. Письменник уживає відповід-
ну лексему в оповіданні «Товкач»: Мотря – гар-
на господиня, та вона не Мар’янка [2, с. 243].
Соціальне розмежування відтворено у феміні-
тивах «пані» та «наймичка». Перша словоформа
зреалізована в художньому мовленні Пантелей-
мона Куліша у варіантах: пані, панія, панночка.
Так, стилістично нейтральним є іменник «пані»:
Зараз почала її пані Ганна письма учити…
[2, с. 198]. Експресивності набуває субстантив
«панія»: Панія Ганна вміла розмовою любою,
ласкавою журливе серце її собі з’єднати, мов ди-
тину, її до себе принадила [2, с. 196]. Антитетич-
ним є образ наймички – служниці в панів. Ху-
дожній контекст письменника містить і цю назву
в описі побутових реалій міської родини: Бачать
вони наймичку в козака, молоденьку, моторну
й працьовиту… [2, с. 196].
Для позначення заможної жінки Пантелеймон
Куліш використовує фемінітив «багатирка» – за-
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
старілу номінацію, утворену від відповідного
маскулінатива (багатир – «те саме, що багач»
[3, Т. 1, 1970, С. 79]): А багатирка була Мару-
сина мати з діда-прадіда: у неї в світлиці під
столом були закопані ще якісь пилявські гро-
ші, то сподівались гульні на всю Гетьманщину
[2, с. 183]; Осауленкові, як він ще залицявсь до
Марусі чи любився з нею, просто сказати, – зда-
лось, що вона, та Маруся, краса мальована, ба-
гатирка пишна, що вона ним гордує, що вона
з милості ніби тільки до його свою вквітчану,
золотом повиту голову схиляє [2, с. 187]; А вони,
окаянні, все, було, плещуть, що Катря Загірня –
багатирка на все село, отож і окружного на її
нацькували, що прижмом, кажуть, за душею в
неї єсть гроші [2, с. 193].
Соціальний аспект підкреслено також у се-
мантиці фемінітива «подруга», який уживаєть-
ся в оповіданні «Товкач»: Останніми святами
 58 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
на Новий год випав Юркові гарний случай, яко
сем’янинові-комонникові: після ранньої служби
возив головину дочку і її подругу Мар’янку у са-
нях на прогуляння до Юхимовки [2, с. 228].
Актуалізація соціальної ознаки наявна в на-
звах на позначення жінок за суспільним стату-
сом чи посадою чоловіка або батька. Такими
є номінації: а) окружна (субстантивований при-
кметник до маскулінного відповідника «окруж-
ний» («чиновник повітової адміністрації» [3, Т. 5,
1974, С. 682])): А в його справді, в того окруж-
ного, діти були маленькі, все дочки; до церкви,
таки до нас у Буртища, пані його, окружна,
було їх возить повен віз [2, с. 192]; б) сотничка
(суфіксальний новотвір від маскулінної назви
«сотник» («особа, яка очолювала сотню» [3, Т. 9,
1978, С. 472])): Ранком восени, тільки що соне-
чко почало по красному рідкому листячку сія-
ти, дивляться люде: по селу йде наша пані со-
тничка, то в чому ж вона убрана? [2, с. 187];
в) сотниківна (суфіксальний іменник на позна-
чення доньки сотника): Гарна, дуже була гарна
сотниківна! [2, с. 159].
Фемінікон малої прози Пантелеймона Куліша
охоплює номінації на позначення жінок за про-
фесією чи родом занять. Ця лексико-семантична
група кількісно невелика, що зумовлено суспіль-
но-історичними факторами, зокрема обмежени-
ми можливостями жінок у соціальній сфері. Такі
найменування окреслюють суто жіночі види ді-
яльності. У суспільстві, відображеному в опові-
даннях письменника, поширеною була робота
няньки дітей у заможних сім’ях. Цю соціальну
реалію відтворює авторський текст, наприклад:
Постановили громадою застільною так: щоб
узяти добрим панам Оленку з собою до дітей
за няньку… [2, с. 196]. За родом занять відтво-
рено номінації «співачка» в оповіданні «Товкач»
(«Одного вечора просив Юрко Мар’янку – а вона
була перша співачка в церкві – заспівати про
«голосненьку пищаль» [2, с. 230]), «прачка» в опо-
віданні «Орися» («– Запряжи, – каже, – добродію,
пару коней, візьми хоч той віз, що було сухарі в
поході возим, да повези наших прачок до Тру-
байла» [2, с. 161]). Цікаво, що письменник згадує
й професію лікарки, використовуючи тогочасну
лексему з розмовним відтінком «докторша»: Узя-
ла Олексієва мати, Маруся, ковтягу масла і по-
вний кошик яєць і пішла до докторші [2, с. 234].
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
Більшість жіночих образів у творах Панте-
леймона Куліша виписано з любов’ю, ласкавіс-
тю, замилуванням, співчуттям. Такі стилістичні
колорити зумовлені авторовим доброзичливим і
прихильним ставленням до осіб жіночої статі. На
вербальному рівні ця модальність передається
як імпліцитно, так і експліцитно. Так, співчуття
й уболівання підкреслено семантикою фемініти-
ва «небога» в реченні «Як побачила мати н. 17
на шапці в свого Олексія, заплакала небога
вголос…» [2, с. 234]; колорит замилування й за-
хоплення досягається вживанням субстантива
«королівна» в контексті «І в будень було дукачі
носить; стане против сонця – королівна, та й
годі!» [2, с. 183].
Експліцитним засобом вираження авторського
ставлення до героїнь своїх оповідань є передовсім
демінутивні суфікси в складі фемінітивів, напри-
клад: Ростіть, ростіть, дівчаточка! [2, с. 182].
Яскравою стилістичною ознакою ідіолекту
Пантелеймона Куліша є поєднання цих двох ас-
пектів вираження модальності – імпліцитності й
експліцитності. Зокрема, таку лінгвостилістичну
особливість можна простежити в ряді фемінних
найменувань, як-от: безталанночка, сердеш-
ненька, бабуся-покійничка, голуб’ята, ясоч-
ка. Наприклад, співчутливе ставлення, біль
і розпач підсилюються зменшено-пестливими
афіксами в словах «безталанночка» («Люде об-
ступили безталанночку божевільну, а вона
просить їх на весілля, кланяється…» [2, с. 187]),
«сердешненька» («Стоїть, сердешненька, і го-
ловку схилила» [2, с. 165]).
У художньому мовленні Пантелеймона Ку-
ліша контексти, у яких уживаються фемінітиви
з негативним відтінком у значенні, трапляють-
ся надзвичайно рідко. Це, зокрема, субстантив
«баба» в значенні «жінка». Колорит згрубілості
наявний у реченні «І як проста баба сміє свою
дитину до його дітей рівняти?» [2, с. 192].
Деякі фемінітиви вживаються для характе-
ристики зовнішності героїні. Таким у художньо-
му мовленні Пантелеймона Куліша є субстантив
«краля». Автор милується вродою Марусі Ковба-
нівни в оповіданні «Гордовита пара», але актуа-
лізований фемінітив «краля» має відтінок іронії,
адже автор засуджує в її характері гординю: Так
от що воно єсть – той сотницький поїзд: се ж
наша краля хоче весілля весіллям заломити, мі-
сяця сонцем загасити!.. [2, с. 185]. Портретна ха-
рактеристика образу Марусі доповнюється зобра-
женням рис характеру в метасемантиці іменника
«краля»: Чи дивувався ж хто, чи ні, як та гор-
диня, Маруся Ковбанівна, хлопця собі принади-
ла, – а може, хто й завидував Осауленкові, як-то
він доступивсь до такої кралі… [2, с. 184]. Для
відображення такої негативної риси, як гордощі,
письменник використовує фемінітив «гордівни-
ця», наприклад: Чи вона його як уразила в серце,
та гордівниця, чи він роздумавсь, а вже прово-
дить з юлиці Оринку до самої хати… [2, с. 184].
Цікавим у мовосвіті Пантелеймона Куліша
є епізодичний образ русалки, маркований відпо-
відним фемінітивом на позначення міфічної істо-
ти. Контексти, центральним мікрообразом яких
є цей персонаж, відтворюють народні уявлення
давніх українців про населеність усіх об’єктів
природи істотами. В оповіданнях письменника
згадуються русалки, наприклад: Чи дівчата,
чи, може, русалки повиходили прать сорочки
підводному цареві, що живе в кришталевому
будинку під водою [2, с. 164] (у контексті актуа-
лізується місце, де мешкають ці істоти – «боги-
ні земної води, які живуть на дні водоймищ»
[1, с. 449]); Чи він попав на безодню драговину,
чи, може, його русалка – бо гарний був аж над-
то – завела у яке озеро-нетечу, – ніхто того не
знав [2, с. 218] (у реченні актуалізується мета
русалок – «особливо полюють тоді за гарними
парубками, заманюють їх чудовими піснями, а
спіймавши, лоскочуть попід руки; залоскотавши
до смерті, тягнуть у воду» [1, с. 449]).
Образна система художнього мовлення Пан-
телеймона Куліша охоплює значну кількість жі-
ночих образів, що на лінгвальному рівні позна-
чилося на створенні семантично різноманітного
та стилістично виразного фемінікону.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Висновки. Фемінікон є вербальним цен-
тром жіночого образотворення в малій прозі
Пантелеймона Куліша. Апелятивні назви на
позначення жінок, актуалізовані в оповіда-
ннях українського письменника, відображають
суспільні реалії тогочасної дійсності, соціальні
ролі, виконувані жінками, а також передають
авторове ставлення та оцінку створених ним
жіночих образів. Тому фемінітиви, представле-
59
ні в художніх творах, і нейтральні, і стилістич-
но забарвлені.
Перспективи подальшого розвитку в цьо-
му напрямку. Розширити запропонований на-
прямок мовознавчого дослідження можна через
вивчення онімної системи жіночих найменувань,
аналіз фемінітивів на матеріалі інших художніх
творів письменника, обстеження засобів феміні-
зації контексту в мовосвіті митця.

Список літератури:
1. Войтович В. Українська міфологія. Київ : Либідь, 2005. 663 с.
2. Куліш Пантелеймон. Твори в двох томах. Київ : Дніпро, 1989. Т. ІІ. С. 156–280.
3. Словник української мови: в 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства. Київ : Наук. думка, 1970-1980.

References:
1. Vojtovych V. (2005). Ukrayinska mifologiya [Ukrainian mythology], Kyiv, Lybid, 663 p.
2. Kulish Pantelejmon (1989). Tvory v dvox tomax. T. II [Narrations in two volumes. V. II], Kyiv, Dnipro, pp. 156–280.
3. Slovnyk ukrayinskoyi movy: v 11 t. (1970-1980) [The dictionary of the Ukrainian language], Kyiv, Nauk. dumka.

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
 60 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-14
УДК 811.111
Романова О.О., Мудрик О.В.
Харківська національна академія Національної гвардії України

ЩОДО ПИТАННЯ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОГО МОВЛЕННЯ

Анотація. У статті розглядається питання навчання іноземного мовлення студентів, йдеться про мовлен-
нєве спілкування студентів за допомогою комунікативного методу в навчанні говоріння як виду мовлен-
нєвої діяльності. Вивчаються фактори, що впливають на перебіг діалогічного виду мовленнєвої діяльнос-
ті. Обґрунтовуються етапи формування компетентності в діалогічному мовленні та надаються приклади
вправ, завдань і засобів навчання для її формування. Розглядаються деякі особливості викладання іно-
земної мови професійного спрямування на сучасному етапі. Наближення якості навчання іноземних мов
у вищій школі до європейських стандартів неможливо без використання сучасних методів. Зокрема, до-
водяться переваги проблемного навчання у процесі іншомовної підготовки студентів.
Ключові слова: іноземна мова професійного спілкування, сучасні методи навчання, проблемне навчання,
іншомовна комунікативна компетенція.
Romanova Oksana, Mudryk Olena
National Academy of the National Guard of Ukraine

ON THE ISSUE OF FOREIGN LANGUAGE TEACHING

Summary. The article deals with the issue of teaching students a foreign language; the students’ verbal
communication with the help of communicative method when teaching speaking as a type of speech activity
is studied. The main idea of the communicative approach is that students must not only acquire knowledge,
but also develop skills and abilities to use linguistic forms for real communicative purpose when communicat-
ing in various situations. Factors influencing the course of the dialogical type of speech activity are studied.
The stages of competence formation in dialogical communication are substantiated and the corresponding ex-
ercises, tasks and means of teaching its formation are given. Some features of teaching the foreign language of
professional direction at the modern stage are examined. Approximation of the quality of teaching foreign lan-
guages in higher education to European standards is impossible without using modern methods. In particular,
the advantages of problem teaching in the process of students’ foreign language teaching are proved. Modern
requirements for the training of a qualified specialist require him to be a participant in intercultural communi-
cation and have the necessary communicative skills in the areas of professional and situational communication
in oral and written forms; to have foreign language practical skills in various types of speech activities in the
volume of the topic which is determined by professional needs; and to be able to master the latest professional
information through foreign sources. All this increases the demand for qualified graduates who are fluent in a
foreign language, in particular the language of international communication, and makes it necessary to study
the course "Foreign language of professional communication". Any language statement on the lesson should
have an active purpose that emerges from the needs of the activity. Adequate language teaching technology is
designed to provide such a demand at least in the conditional way that dictates the possibilities of the class.
Keywords: foreign language of professional communication, modern teaching methods, problem teaching,
foreign language communicative competence.

І ноземна мова – це предмет діяльнісний.

Її не потрібно знати, нею треба оволодіти як
діяльністю.
Постановка проблеми. Не можна стверджу-
вати, що мова є самодостатньою діяльністю, на-
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
кий підхід навчання мови на діяльнісній осно-
ві, вимагає зосередження уваги на практичному
застосуванні мови, не в майбутньому, а зараз,
у процесі навчання.
Мета статті полягає у тому, щоб показати

віть якщо під цим терміном розуміти спілкуван-
ня. Адже саме спілкування не є самодостатнім,
самоцінним. З цього випливає, що мова є лише
засобом позамовної діяльності, а спілкування
діє за допомогою мови (звуків чи знаків), і воно
завжди виступає інструментом позамовної ді-
яльності. Отже, навчання мови спрямовано на
засвоєння її інструментальної функції, яку на-
зивають комунікативною. Вона не виявляється
поза діяльністю.
Таким чином, навчання мови (як рідної у ран-
ньому дитинстві, так і іноземної), означає на-
вчання не лексичного матеріалу, а функції, яку
студенти зможуть виконувати у життєдіяльності.
Це означає, що при навчанні іноземної, перш за
все потрібно звернути увагу, щоб у освітньому
процесі була наявна позамовна діяльність, яка
диктувала б потребу мовного акту. Спрощено та-
мовленнєву взаємодію викладача і студентів
у найрізноманітніших ситуаціях спілкування,
наголошуючи на важливій ролі діалогічного
та монологічного мовлення, довести те, що за-
вдяки мовленнєвій спрямованості навчального
процесу студент навчається формулювати думку
засобами мови та уміє її правильно висловити
у процесі сприйняття і відтворення мовлення.
Актуальність дослідження обумовлена не-
обхідністю формування у студентів мовленнєвої
компетентності шляхом оволодіння ними проце-
су спілкування, удосконалення їхніх комуніка-
тивних умінь та навичок залежно від конкретної
ситуації.
За останні роки викладачі ставлять перед
собою завдання пошуку найкращого підходу
в навчанні іноземної мови. Ми виділяємо кому-
нікативний підхід, бо головним його напрямом

© Романова О.О., Мудрик О.В., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
є навчання мовлення в умовах спілкування.
Цей підхід є досить ефективним, тому він потре-
бує подальшого вивчення та розвитку. Аналіз
останніх досліджень і публікацій у галузі
лінгвістики, зокрема комунікативної, психоло-
гії та теорії діяльності, знайшли відображення
в роботах з психології та методики навчання іно-
земних мов багатьох мовознавців: І.О. Зимньої,
С.С. Коломійця, О.О. Леонтьєва, Ю.І. Пассова,
Г.В. Рогової, В.П. Скалкіна, О.Б. Тарнопольсько-
го, С.Ф. Шатілова та інших.
Щодо загальноєвропейських рекомендацій
Ради Європи, потрібно не просто вивчити будь-
яку мову, а вільно спілкуватися цією мовою,
тобто формувати у студентів іншомовну комуні-
кативну компетентність. Розглянемо структуру
комунікативної компетенції. До неї увіходять:
мовленнєва компетенція (аудіювання, говоріння,
читання, письмо); мовна компетенція (лексичні,
фонетичні, орфографічні знання); дискурсивна
компетенція; соціокультурна та соціолінгвістич-
на компетенція; стратегічна компетенція. Для
розв’язання будь-якої проблеми студент повинен
уміти здійснювати усне спілкування, розуміти
на слух різну інформацію, логічно структурува-
ти й передавати свої висловлювання, обирати
ефективні стратегії. Такі фактори як професійна
спрямованість, гуманістичний стиль спілкуван-
ня, орієнтація на комунікативну культуру як на
професійну цінність, впливають на формування
комунікативної компетентності у студентів.
Щоб здійснити будь-яку комунікацію необхід-
но не забувати про наяв-ність у тих, хто навчаєть-
ся, мотивації. «Головним у процесі комунікації
не може бути діяльність без мотиву. У вивченні
іноземної мови студент повинен бути зацікавле-
ний, він має накопичувати свої знання, вміння
та досвід. Щоб студент став комунікативно спро-
можнім, він повинен вирішити багато значущих,
реалістичних і досяжних завдань, які мають
сенс, успішне вирішення яких викликає задово-
лення та підвищує упевненість у собі» [5, с. 220].
Виклад основного матеріалу. На чому ж
базується комунікативний метод навчання іно-
земних мов? По-перше, на тому, що процес на-
вчання є моделлю комунікації. Цей метод на-
вчання мовленнєвої діяльності спирається на
п’ять принципів:
1) принцип функціональності;
2) принцип ситуативності;
3) принцип мовленнєво-розумової діяльності;
4) принцип новизни;
5) принцип індивідуалізації при керівній ролі
особистісного аспекту.
Навчати студентів іноземного мовлення зна-
чить навчати:
– обирати відповідні слова та речення згід-
но соціальному оточенню, аудиторії, ситуації
та проблемі;
– відтворювати звуки та звукові моделі іно-
земною мовою;
– дотримуватись логічній та проблемній по-
слідовності;
– застосовувати правильний наголос у сло-
вах та реченнях, мелодику та ритміку іноземної
мови;
– використовувати мову як засіб вираження
цінностей та суджень;
61
– відтворювати мовлення швидко та без непо-
трібних пауз, тобто вільно.
Отже, викладач має створювати таке навчан-
ня, коли студенти мають спілкування як у ре-
альному житті, виконують значимі завдання, що
сприяють застосуванню усного мовлення і побу-
довані на автентичному матеріалі.
Розглянемо основні види роботи, які сприя-
ють навчанню та розвитку мовлення:
Дискусія. Коли опрацьовано мовний та ситу-
ативний матеріал можна запропонувати диску-
сію, мета якої: дійти висновку, висловити думку
щодо пев-ної події, знайти рішення певної су-
перечливої проблеми. Наприклад, «Education
helps us to master a good profession. vs Education
helps us to form an individual opinion; The most
important factor in education is motivation. vs
The most important factors in education is being
organized». Перед початком дискусії викладач:
а) визначає мету дискусії, щоб вона не перетво-
рилася на сперечання студентів щодо неважли-
вих деталей; б) створює групи студентів (на свій
розсуд, або за бажанням учасників); в) визна-
чає час для підготовки та виступу кожної групи;
г) зазначає умови для визначення переможців.
Студентам потрібно ставити питання, пояснюва-
ти свою думку, погоджуватися або не погоджува-
тися з певною думкою тощо. Доречними будуть
практичні завдання: доведи, запереч, вислови
здивування, запитай.
Рольова гра. Студентам пропонують певну
ситуацію та соціальні ролі в ній. Наприклад:
A. «You are Ivan, you go to your platoon commander
and tell him what happened yesterday…».
B. «You are a platoon commander, ask Ivan what
happened yesterday…». Переваги цього виду робо-
ти: мотивація студентів, це – розвага; підвищен-
ня самовпевненості студентів, тому що у грі сту-
дент виконує якусь роль, тож не ототожнюється
з персонажем.
Відтворення недостатньої інформації. При-
кладом є робота в парах. Кожен володіє частко-
вою інформацією, і, працюючи в парі, студент
відтворює повну картину та знаходить рішення
проблеми. Ефективність цієї діяльності полягає
в тому, що кожному надається можливість і необ-
хідність розмовляти. «Work in pairs and prepare
a conversation. Imagine one person visited an
interesting place in your city yesterday. The other
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
person stayed at home».
Мозковий штурм. Студенти висловлюють
свої думки на запропоновану тему в рамках ви-
значеного часу. Такий вид роботи корисний для
тренування швидкості в напрацюванні та ви-
словлюванні думки. Він не містить критики ви-
ступів, і це дає можливість студентам бути від-
критими у своїх висловлюваннях.
Розповідь. Можна запропонувати студентам
переказати історію, яку вони почули раніше, або
створити свою власну. Такий вид роботи розвиває
творче мислення; допомагає студентам навчитись
розповідати, дотримуючись формату: початок,
кульмінація, завершення; описувати, характери-
зувати персонажі. Можна запропонувати студен-
там трансформувати діалог у монолог.
Співбесіда. Студентам пропонують провести
інтерв’ю за заданою темою. Така практика дає
можливість студентам тренуватись у навичках
 62 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
діалогічного мовлення, що є корисним у реаль-
ному житті і допомагає соціалізації студентів.
Завершення розповіді. Приємна діяльність
для всієї групи. Наприклад, викладач починає
історію і зупиняється через 4-5 речень. Кожен
студент продовжує історію, додаючи персонажі,
події тощо (кількість речень кожного автора ви-
значається заздалегідь).
Доповідь. Студенти отримують завдання опа-
нувати інформацію (з певного джерела чи за
певною проблематикою) самостійно і підготувати
доповідь для групи. Після презентації інформа-
ції доповідач може поставити декілька питань до
аудиторії з приводу почутого; кожен зі слухачів
може поставити питання до доповідача, чи допо-
внити інформацію за темою.
Розповідь за малюнком. Можна поділити сту-
дентів на групи, кожна отримує свій малюнок.
Спочатку малюнок обговорюється всередині гру-
пи. Потім один студент з кожної групи представ-
ляє остаточну історію. Загальні рекомендації:
– подовжуйте час мовлення студентів;
– не скупіться на позитивні коментарі відпо-
відей студентів;
– під час виконання завдання студентами ру-
хайтесь аудиторією, намагайтеся підійти до всіх
студентів, аби кожен міг звернутися до вас за до-
помогою, не привертайте уваги решти студентів;
– ставте питання, що провокують мовлен-
ня, наприклад: «What can you add? Why do you
think so?»;
– не виправляйте дуже часто помилки вимо-
ви, щоб не збивати студента з теми;
– намагайтеся спілкуватися зі своїми студен-
тами іноземною мовою не тільки на заняттях,
але, при нагоді, позааудиторно;
– надавайте студентам та опрацьовуйте
з ними лексичний матеріал, необхідний для за-
вдань з розвитку мовлення, заздалегідь;
– формуйте мовленнєві вміння поетапно. Спо-
чатку формуйте лексико-граматичні навички го-
воріння, потім удосконалюйте їх, і, нарешті, роз-
вивайте уміння непідготовленого говоріння;
– уважно визначайте мовні труднощі кожного
студента та намагайтесь допомогти їх усуненню
особистісними завданнями.
Ми розглянули основні види роботи моно-
логічного мовлення. Як відомо, діалогічне мов-
лення значно переважає монологічне, оскільки
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
у повсякденному спілкуванні люди користують-
ся діалогом.
Дуже часто у діалогічному мовленні зустріча-
ються слова, які називають «заповнювачами мов-
чання». Вони служать для підтримання розмови,
для заповнення пауз у ній, коли мовець підшу-
кує відповідну репліку. Наприклад: I mean, well,
well now, anyway, you know, okey, let me see, so,
look here, actually, like, I say, etc.
Широко вживаються у діалозі «готові» мов-
леннєві одиниці. «Їх називають «формулами»,
«шаблонами», «кліше», «стереотипами». Вони
використовуються для висловлення вдячності,
обміну привітаннями, поздоровленнями, для
привернення уваги співрозмовника на початку
розмови, для підтвердження або коментування
почутого тощо. «Готові» мовленнєві одиниці (сло-
восполучення, цілі фрази) надають діалогу емо-
ційності» [3]. Наведемо приклади: A: Would you
like to go out this evening? B: Yes, why not? What
do you have in mind? A: Do you fancy going to the...
Викладач може давати студентам невеличкі
вправи-завдання. Наприклад, «Work in groups
of three and prepare a conversation. Imagine that
one person is from a different country. Answer the
questions: What are your interests? What are you
good at?».
Які ж основні якісні показники сформованос-
ті загального вміння вести діалог іноземною мо-
вою? Насамперед, це такі спеціальні вміння:
1) починати діалог, вживаючи відповідну іні-
ціативну репліку (повідомлення, спонукання,
запитання);
2) швидко реагувати на репліку співрозмов-
ника та використовувати репліки, що мають різ-
ні комунікативні функції;
3) підтримувати розмову, при цьому додавати
до репліки-реакції свою ініціативну репліку;
4) стимулювати співрозмовника до вислов-
лювання, намагатися проявляти свою зацікав-
леність за допомогою реплік оцінювального ха-
рактеру;
5) продукувати діалогічні єдності різних типів;
6) продукувати діалоги різних функціональ-
них типів на основі запропонованих навчальних
комунікативних ситуацій;
7) у разі необхідності (нерозуміння репліки
співрозмовника чи утруднення під час вислов-
лювання своєї думки) ввічливо перервати розмо-
ву та звернутися за допомогою до партнера або
навіть до довідника (словника).
Монологічне і діалогічне мовлення мають
взаємоперехідність: діалог може часто включати
в себе розгорнуті висловлювання і переходити
в монологічне мовлення. А іноді процес говорін-
ня будується від діалогу до монологу.
Студенти спроможні засвоїти основні вимоги
щодо мовленнєвої діяльності, а саме: необхід-
ності опанування знаннями про дієву силу сло-
ва, мовлення. Вони мають навчитися говорити,
керуючись такими якостями, як цілеспрямова-
ність, продуктивність, самостійність, динаміч-
ність, інтегрованість. Кожному студенту важли-
во знати не лише сутність процесу спілкування,
а й володіти практичними засобами підвищення
його ефективності. Це дає можливість самовдос-
коналюватися, озиватися відповідно до своїх ду-
ховних і професійних потреб.
Висновки і пропозиції. Дуже важлива час-
тина вивчення іноземної мови – навчання мов-
ленню. Запорука успіху не тільки в навчанні, а
й у подальшому житті – це вміння вільно спіл-
куватись іноземною мовою. Викладачі іноземної
мови мають приділяти значну увагу навчанню
студентів іноземного мовлення. Запропонова-
ні нами види роботи мовленнєвої діяльності
та практичні рекомендації у їх організації зро-
блять студентів активними, а процес навчання
цікавим та ефективним.
Отже, попит на висококваліфікованих спеці-
алістів, які вільно володіють іноземною мовою
підвищується щороку. Комунікативний підхід
має найбільшу ефективність у навчанні інозем-
ної мови студентів, бо саме він сприяє формуван-
ню в них комунікативної компетентності як про-
фесійної, а отже впливає на систему цінностей,
уміння мислити, на їхній світогляд.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 63
Список літератури:
1. Жилкина Д.Н. Решение коммуникативных проблем в процессе обучения иностранным языкам. Иностран-
ные языки в школе. 1992. № 1. С. 59–62.
2. Леонтьев А.А. Коммуникативность: пришло ее время. Иностранные языки в школе. 1991. № 5. С. 22–28.
3. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: підручник. 2-ге вид., випр. і перероб. /
кол. авторів під керівн. С.Ю. Ніколаєвої. Київ : Ленвіт, 2002. 328 с.
4. Пассов Е.И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению. 2-е изд. М. : Просвещение, 1991. 223 с.
5. Стойко С.В. Реалізація комунікативного підходу в навчанні іноземних мов. Вісник Чернігівського
національного педагогічного університету. 2011. Вип. 85 (Серія : Педагогічні науки). С. 220–223.

References:
1. Zhilkina D.N. (1992). Reshenie kommunikativnykh problem v protsesse obucheniya inostrannym yazykam
[The solution of communicative problems in the process of teaching foreign languages]. Inostrannye yazyki v
shkole, no. 1, pp. 59–62.
2. Leont'ev A.A. (1991). Kommunikativnost': prishlo ee vremya [Communicativeness: its time has come]. Inostran-
nye yazyki v shkole, no. 5, pp. 22–28.
3. Nikolaieva S.Yu. (2002). Metodyka vykladannia inozemnykh mov u serednikh navchalnykh zakladakh [Methods
of teaching foreign languages in secondary schools]. Kyiv : Lenvit. (in Ukrainian)
4. Passov E.I. (1991). Kommunikativnyy metod obucheniya inoyazychnomu govoreniyu [Communicative method of
teaching foreign language speaking]. Moscow : Prosveshchenie. (in Russian)
5. Stoiko S.V. (2011). Realizatsiia komunikatyvnoho pidkhodu v navchanni inozemnykh mov. [Implementation of
the communicative approach in the teaching of foreign languages]. Visnyk Chernihivskoho natsionalnoho pedaho-
hichnoho universytetu, vol. 85, pp. 220–223.

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
 64 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-15
УДК 811.111’255.4=161.2
Севастюк М.І.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ВІДТВОРЕННЯ СТИЛЬОВИХ ДОМІНАНТ КАЗКОВОЇ ПОВІСТІ

РОАЛЬДА ДАЛА «ВДВ» В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ
Анотація. У статті проаналізовано засоби відтворення стильових домінант, як найважливіших струк-
турних складових ідіостилю автора, на матеріалі казкової повісті Роальда Дала «ВДВ» та її перекладу
українською мовою. Проведено аналіз індивідуального стилю письменника Р. Дала, виокремлено стильо-
ві домінанти його творчості та мовні засоби їхнього вираження, які необхідно зберегти у перекладі. До-
сліджено засоби відтворення стильового потенціалу казкової повісті «ВДВ» українською мовою, виявлено
стратегії і тактики, які використав перекладач, а також чинники, що впливали на його вибір.
Ключові слова: дитяча література, ідіостиль, стильова домінанта, стратегія перекладу, одомашнення,
очуження.
Sevastiuk Mariia
Taras Shevchenko National University of Kyiv

RENDERING STYLISTIC DOMINANTS OF ROALD DAHL’S

FAIRY TALE «THE BFG» IN THE UKRAINIAN TRANSLATION
Summary. The article deals with the means of rendering Roald Dahl’s stylistic dominants as the most impor-
tant structural components of the author’s individual style in the context of the Ukrainian translation of his
literary fairy tale «The BFG». We have categorized the stylistic dominants of Roald Dahl’s writing style into
three main classes from the perspective of translation studies: lexical, phonological and semantic dominants.
The lexical dominants which present translation challenges are neologisms, occasionalisms (nonce words),
and slangisms. We have also singled out a significant number of rude, abusive and insulting words, as well
as non-standard elements, which belong to the lower layers of the colloquial style. Phonological dominants
are manifested in the extensive use of sound devices, namely assonances, alliterations, euphony, rhyme etc.
The most frequently-used semantic dominants of Dahl’s individual style are motivated names (onomastic
units), puns, and similes. "The BFG" holds a special place among the literary works of Roald Dahl, in particular
owing to the unique speech that the author created for the protagonist of the fairy tale. The widest-used stylis-
tic devices and techniques include puns, neologisms and occasionalisms, similes and metaphors, culture-bound
words and means of creating the character’s idiolect. These unique features of the character's speech can
be characterized as his idiolect. The article investigates the strategies and tactics used by the translator of
«The BFG» while rendering these stylistic devices into the Ukrainian language, as well as the factors, which in-
fluenced the translator’s choice. It is concluded that in most cases Viktor Morozov used the translation strategy
of domestication, which helped him to bring the translated piece closer to the target audience, though saving
all the necessary elements of the English culture, preserving ethno-cultural coloring and avoiding the deper-
sonalization of the work as well as the loss of its cognitive value.
Keywords: children's literature, individual style, stylistic dominant, translation strategy, domestication,
foreignization.

П остановка проблеми. Довгий час дитя-

ча література розглядалася як перифе-
рійний об’єкт для наукового дослідження. На
ки для перекладачів і викликає інтерес знавців
мови до його творчого доробку, що і зумовлює
актуальність нашого наукового пошуку. Не-
сучасному етапі розвитку перекладацької на- повторний ідіостиль письменника змушує пере-
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

уки проблема перекладу дитячих творів – один
з найцікавіших та водночас найменш дослідже-
них аспектів у теорії перекладу. Зважаючи на по-
стійний попит на перекладну дитячу літературу,
з’являється велика кількість перекладів, які ще
не стали об’єктом перекладознавчих студій. Се-
ред таких творів можна виділити казкові повісті
Роальда Дала, класика дитячої англійської літе-
ратури. Найхарактерніша риса ідіостилю пись-
менника, яка споріднює його з автором «Аліси
в країні чудес» Люїсом Керолом, – це домінантна
роль мови. Р. Дал з насолодою грається зі словом,
створюючи численні каламбури, неологізми, ока-
зіоналізми, увиразнюючи свій авторський стиль
гіперболами, звуконаслідуванням, вигуками
і повторами. Він не лише прищеплює дітям лю-
бов до читання, а й вчить їх насолоджуватися
мовою і не боятися творити власноруч. Лексичне
багатство мови Р. Дала створює суттєві викли-
© Севастюк М.І., 2019
кладачів шукати дієві стратегії та тактики для
найповнішої передачі тієї естетичної насолоди,
яку дитина може отримати завдяки багатству
мови, мовній грі та мовним тонкощам оригіна-
лу. В Україні творчість цього письменника ста-
ла знаною широкому загалу лише нещодавно
завдяки видавництву «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»,
яке опублікувало переклади найвідоміших тво-
рів письменника: «Чарлі і шоколадна фабрика»,
«Матильда», «Джеймс і гігантський персик»,
«Відьми» і «ВДВ». Вивчення ідіостилю Роальда
Дала та відтворення його стильових домінант
в українському перекладі становить новизну
нашої розвідки.
Метою статті є дослідження стратегій та так-
тик відтворення стильових домінант Роальда
Дала українською мовою на матеріалі казкової
повісті «ВДВ», а також окреслення практичних
методів, які будуть корисними для перекладачів-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
практиків та можуть допомогти відтворити ідіо­
стиль письменника.
Аналіз досліджень і публікацій. Сучасна
література для дітей стає предметом наукового
аналізу досить повільно. Поширеним серед до-
слідників і досі залишається хибне переконання
про те, що «дитяче» – це антонімічне поняття до
«дорослого», а отже «несерйозне» і «недосконале»
[5, с. 175]. Дослідниця дитячої літератури З. Ша-
віт називає її «Попелюшкою літературознавства»,
аргументуючи своє порівняння культурною
маргіналізацією жанру [10, с. 4]. На сучасному
етапі проблема перекладної дитячої літератури
висвітлюється у працях таких вітчизняних пе-
рекладознавців як С. Вольштейн, А. Здражко,
Р. Зорівчак, Т. Некряч, А. Потапова, О. Ребрій
та ін. У своїх наукових студіях вони досліджують
феномен «дитячої літератури», творчі виміри її
перекладу і наголошують на важливому значен-
ні цього жанру. Зокрема, Р. Зорівчак стверджує,
що «…Перекладна література для українських
дітей – дітей, що часто були позбавлені рідномов-
ної школи, – надзвичайно вагома. Та чи вивчено
її як слід – очевидно, ні» [3, с. 6]. Вона зазначає,
що в Україні немає кафедр дитячої літератури
в університетах, дуже мало науковців присвячує
пошукову роботу дитячій літературі. Дослідниця
вказує також, що вивчення перекладної дитячої
літератури і досі залишає цілу низку невиріше-
них проблем, а саме співвідношення між пере-
кладом загалом і перекладом-адаптацією; між
відчуженням та одомашненням як перекладаць-
кими стратегіями; місце дитячої перекладної лі-
тератури в національній системі; образ дитини
в уяві перекладача; ілюстрації дитячих книжок
та читання текстів уголос.
Однак, збереження індивідуального стилю
автора, який створює неповторний дитячий світ,
вважається сьогодні одним з основних завдань
для перекладача дитячої художньої літерату-
ри і важливим індикатором майстерності пере-
кладача. В загальному розумінні ідіостиль – це
система змістових і формальних характеристик
творчості певного письменника, які роблять уні-
кальною втілену у його творах авторську кар-
тину світу [4, с. 27]. У дослідженнях ідіостилю
письменника виділяють стильові домінанти,
усвідомлення яких допомагає цілісно підійти до
перекладу твору та відтворення ідіостилю авто-
ра. Стильові домінанти – це сукупність певних
мовностилістичних особливостей, які відбивають
стиль написання, притаманний тому чи іншому
автору і виступають основними складниками іді-
остилю письменника.
Виклад основного матеріалу. Дослідник
дитячої літератури Мюрей Ноулз зазначав, що
жодне обговорення сучасної дитячої прози не-
можливе без згадки імені Роальда Дала [9, с. 17].
Безсумнівно, внесок цього письменника до онов-
лення скарбниці сучасної літератури для дітей
неможливо переоцінити. Індивідуальна непо-
вторність Р. Дала виражається в його бунтар-
ському і провокативному стилі, тонкому викорис-
танні чорного гумору, гротеску і карикатури, що
значно відрізняється від традицій англійської
повчальної літератури для дітей. З позиції пере-
кладу, дитячі твори Р. Дала становлять цікавий
і водночас важкий матеріал через велику кіль-
65
кість засобів стилю, які ускладнюють переклада-
чам пошук шляхів та стратегій для найповнішої
передачі тієї естетичної насолоди, яку дитина
може отримати завдяки багатству мови, мовній
грі та мовним тонкощам оригіналу.
Аналіз творчого доробку Р. Дала з позицій
перекладознавства дозволив нам поділити всі
важливі для перекладу характерні стильові до-
мінанти письменника на три основні групи:
1. Лексичні домінанти. Для посилення сти-
лістичного ефекту, у своїх творах для дітей Р. Дал
часто використовує неологізми та оказіоналізми.
У деяких випадках автор вдається до телескопії:
whizz + popper → whizzpopper. Характерна осо-
бливість телескопних утворень Р. Дала – це їхнє
свідоме створення з метою утворення каламбуру
або жарту. Типовим для письменника є також
утворення нових слів за допомогою приєднання
неправильних афіксів (зазвичай суфіксів) до вже
відомих основ: «filthing», «disgusterous» [6].
Мовлення персонажів творів Р. Дала часто
характеризується значною кількістю грубих,
лайливих і образливих слів, а також нестан-
дартних лінгвістичних елементів різних мовних
рівнів, які належать до знижених пластів усно-
розмовного стилю. Зважаючи на цільову аудито-
рію творів, така особливість авторського стилю
Р. Дала становить досить великі труднощі для
перекладу і вимагає від перекладача пошуку
еквівалентів, які, з одного боку, передали б гру-
буватий тон оригіналу, а з іншого, не були аж
занадто лайливими для малих читачів. В укра-
їнському перекладі «Матильди» Р. Дала можна
натрапити на такі переклади лайливих слів та
словосполучень: «ignorant little squirt» [7, с. 26] –
«мала дурна нахаба» [2, с. 26], «nasty dirty things»
[7, с. 93] – «бридкі брудні створіння» [2, с. 94],
«little beast» [7, с. 46] – «мала почвара» [2, с. 47],
«stupid scum» [7, с. 25] – «тупа босота» [2, с. 25].
Окрім того, автор настільки часто використо-
вує сленгові слова та розмовну лексику, що вони
стали особливою частиною його ідіолекту та ав-
торського стилю: «an old dump» [7, с. 23] – «стара
таратайка» [2, с. 23], «You don’t want me put in
jug, do you?» [7, с. 25] – «Ти ж не хочеш, щоб мене
запроторили в тюрягу?» [2, с. 25], «Well, I’ll be
blowed!» [7, с. 31] – «Та щоб мені крізь землю про-
валитися!» [2, с. 32].
2. Фонологічні домінанти. Однією з особли-
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
востей книжок Р. Дала, як творів, розрахованих,
перш за все, на дитячу аудиторію, є їхнє призна-
чення для читання вголос. Це зумовлює викорис-
тання звукових прийомів (асонансів, алітерацій,
консонансів) – фонетичних засобів широко роз-
повсюджених в дитячій літературі і маркованих
високим ступенем образності. Для дитини, яка
сприймає твір на слух, надзвичайно важливим
є збереження звукової і метрико-ритмічної органі-
зації почутого. Одним з найулюбленішим звуко-
вих прийомів Р. Дала є алітерація, яку автор най-
частіше будує на основі двох слів: «Some beastly
bird has dropped his droppings on my head!»
[7, с. 195]; рідше трьох: «foul and filthy fiend!»
[7, с. 57]; у поодиноких випадках вдається ство-
рити квартоль: «grousing, grouching, grumbling,
griping» [6, с. 211]. Випадки використання аліте-
рації зустрічаються і в україномовних перекладах
творів Дала: «грім і глиставка» [1, с. 111], «кава
 66 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
дуже-байдуже какава» [1, с. 218], «у кожному за-
кутку, закапельку і закамарку» [1, с. 22], «ката-
стропна какоклізма» [1, с. 79], однак у набагато
меншому обсязі ніж в оригіналі.
Повністю відтворити усі звукові прийоми дуже
складно, а інколи й неможливо, тому, очевидно,
в українському перекладі дещо було втрачено.
Щоб зберегти алітерацію і асонанс, переклада-
чеві довелося б майже усюди змінювати досить
вигадливі і самобутні образи, на яких побудова-
ні лексеми. Але оскільки ці звукові прийоми як
стильовий засіб більше притаманні англійській
прозі, аніж українській, їх брак у перекладі не
можна вважати великою втратою.
3. Семантичні домінанти. Серед рис,
які найяскравіше ілюструють авторський стиль
Р. Дала, можна виділити образність його мови.
Вона дозволяє письменнику апелювати до чи-
тача згідно з дитячим сприйняттям – доступно,
жваво, захоплююче, емоційно, просто і зрозумі-
ло. Найхарактернішими прийомами для Р. Дала
є порівняння та каламбури. Порівняння слу-
гують джерелом експресії в прозі Р. Дала: «His
room was as bare as a prison cell» [7, с. 17] –
«У його кімнаті було голо, наче в тюремній
камері» [2, с. 26]; «Aunt Sponge, as fat and pulpy
as a jellyfish» [7, с. 29] – «Жирна й драглис-
та, мов медуза, тітка Шкварка» [2, с. 32];
«She was like a great white, soggy overboiled
cabbage» [7, с. 29] – «Вона скидалася на вели-
чезний білий качан розвареної капусти»
[2, с. 33]. Помітне також широке використання
метафор, особливо в яскравих описах лайок: «You
empty-headed hamster» [7, с. 142] – «хом’як при-
шелепкуватий» [2, с. 144], «You witless weed!»
[7, с. 142] – «безголовий пустоцвіт» [2, с. 143],
«You mangled little wurzel» [7, с. 140] – «малий
розчавлений буряк» [2, с. 141].
Характерне для ідіостилю письменника та-
кож використання вмотивованих власних назв –
онімів: The Wormwoods – сімейство Вормвудів,
Miss Honey – пані Гані, Aunt Spiker and Aunt
Sponge – тітка Шпичка і тітка Шкварка [2].
Переклад онімів становить важке, інколи непо-
сильне, завдання для перекладача, тому під час
перекладу українською мовою найчастіше був
використаний принцип транскодування (тран-
скрипції або транслітерації). Крім того, деякі
мотиваційні зв’язки з першого погляду майже не
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
помітні і насилу відслідковуються.
Казкова повість «ВДВ» займає особливе місце
в літературному доробку Р. Дала, зокрема через
унікальне мовлення, яке автор винаходить для
свого персонажа – Великого Дружнього Велет-
ня. Засоби, якими автор створює портрет осо-
бистості велетня, якнайяскравіше відображають
індивідуальний стиль письменника, що дає під-
стави вважати цей твір одним з найхарактерні-
ших та найважливіших у його творчому дороб-
ку. У дослідженні розглянуто єдиний переклад
казкової повісті «ВДВ» українською мовою, який
став продуктом вдалої співпраці видавництва
«АБАБАГАЛАМАГА» з Віктором Морозовим –
одним з перших сучасних перекладачів, хто по-
знайомив українську малечу з перекладами ан-
гломовних творів світової дитячої літератури.
За допомогою методу кількісного аналізу ми
визначили домінування одних стилістичних засо-
бів та прийомів над іншими та з’ясували, що се-
ред основних прийомів слід виділити: каламбури,
неологізми і оказіоналізми, порівняння та мета-
фори, засоби створення національного колориту
та засоби вираження ідіолекту персонажа.
Останні зустрічаються на сторінках дослі-
джуваного твору дуже часто і відіграють важ-
ливу функцію – створюють портрет особистості
головного героя. Ідіолект у повісті реалізується
на всіх мовних рівнях: фонетичному, граматич-
ному, стилістичному. Головним носієм ідіолекту
у казці виступає протагоніст – ВДВ. Абревіатура
«BFG» розшифровується як «Big Friendly Giant»
і витлумачена українською мовою перекладачем
В. Морозовим як «ВДВ, або Великий Дружній
Велетень». За сюжетом мовлення ВДВ сповнене
перекручувань, неологізмів та помилок, і біль-
ше схоже на мовлення маленького хлопчика, або
іноземця, який тільки-но починає вчити англій-
ську мову. Особливо помітними його помилки
здаються в письмовому мовленні, переповненому
неправильним написанням, відсутністю пункту-
ації і помилковими граматичними формами, що
досить яскраво відображає його ідіолект: «…and
then I is hearing my mummy’s voice saying wake
up your breakfust is reddy» [6, с. 116] – «…а потім
я чувати голос моєї матусі, вона каже: «вста-
ваяй, твій снідоранок готовий» [1, с. 128].
У цілому, усі труднощі з перекладом ідіолекту
велетня можна умовно поділити на такі підгру-
пи: 1) помилкове вживання граматичних форм;
2) перекручення звукової форми слова; 3) нео-
логізми; 4) помилкове вживання ідіоматичних
висловів та приказок; 5) спунеризми; 6) часте ви-
користання алітерації.
Найчастіше у репліках велетня зустрічається
помилкове вживання граматичних форм слів:
«Tell me what you is seeing», «I is trusting you»
[6, с. 34]. В. Морозов пропускає цю особливість
мовлення велетня крізь призму граматики укра-
їнської мови і тлумачить їх за допомогою «схо-
жих» помилок у мові перекладу: «скажи мені, що
ти бачувати», «я тобі довірювати» [1, с. 47].
Однак, вживання помилкової граматичної фор-
ми при перекладі часто супроводжується зміною
самої форми слова, що інколи шкодить сприй-
манню тексту дитиною та його легкозрозумілості.
Це можна розцінювати як завелику вільність з
боку перекладача, але мовлення головного героя
настільки перекручене в оригіналі, що кілька
зайвих помилок ледве помітні в тексті, тож на-
вряд чи можна стверджувати, що вони негативно
впливають на якість перекладу.
Однією з найхарактерніших ознак ідіо-
лекту далівського велетня є велика кількість
неологізмів. Більшість таких слів у творі ви-
найдено для позначення тварин (cattypiddler –
вухоріг, jiggyraffe – джигирафа), їжі та напоїв
(snozzcumber – ойгірок) і снів (phizzwizard –
візіяна, trogglehumper – жахмастик). З цим
завданням перекладачу вдалося впоратися за
допомогою стратегії одомашнення, часто ство-
рюючи образи навіть яскравіші ніж в оригіналі
(beanstalk – сковородура, squinker – білка-мо-
білка, frobscottle – шумбурбулька). Переклада-
чу вдалося використати об’ємний арсенал засобів
словотвору української мови і винайти власні ек-
віваленти для складених слів.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
З позиції перекладу цікавим є і помилкове
вживання ідіоматичних висловів та фразеологіз-
мів у творі. Фразеологізми є одним із найскладні-
ших для перекладу стильових засобів, які бажано
перекладати за допомогою фразеологічних екві-
валентів чи аналогів із урахуванням стилістично-
го забарвлення. Задачу перекладача повісті зна-
чно ускладнило те, що автор ламає фразеологізми
або застосовує у них гру слів (див. табл. 1).
Стилістичний ефект автор створює, замінюю-
чи слово на інше, що римується з ним, або зміню-
ючи порядок слів у вислові. До такої саме техніки
вдається і перекладач, граючись зі схожістю зву-
кової або графічної форми слів.
Спунеризми, створені шляхом навмисної пе-
рестановки звуків у двох або більше словах, пе-
рекладаються, як правило, шляхом калькуван-
ня та видозмінення образів, що лежать в основі:
«Dahl's Chickens» [6, с. 129] – «Дал Чікенз»
[1, с. 131], «gun and flames» [6, с. 98] – «грім і глис-
тавка» [1, с. 111], «catasterous disastrophe»
[6, с. 68] – «катастропна какоклізма» [1, с. 80],
«crook and nanny» [6, с. 75] – «кутасик, кама-
рок і капелок» [1, с. 88]. Цікаво, що в багатьох
наведених прикладах з’являється явище аліте-
рації, відсутньої в оригіналі, навіть попри те, що
алітерація як засіб стилю більше притаманна
англійській мові, аніж українській. Це рішення
перекладача ми трактуємо як використання та-
кого засобу перекладацьких трансформацій як
компенсація.
Іншою особливістю казки «ВДВ», яка зумов-
лює труднощі при перекладі, є насиченість твору
неочікуваними і яскравими каламбурами. Ка-
ламбур – один із засобів, який допомагає полони-
ти увагу та уяву читача. Недбалість під час їх пе-
рекладу може зробити яскравий, самобутній твір
нудним і нецікавим, а майстерність та винахід-
ливість – допоможуть дитині полюбити як кни-
гу, так і саму мову. Гра слів становить особливу
складність для перекладача, оскільки крім рефе-
рентних значень, якими часто доводиться жерт-
Bug as a snug in a rug [6, с. 205] Snug as a bug in a rug
Out of the window [6, с. 225] Out of the question
Disappearing into a thick ear
Disappear into thin air
[6, с. 56]
Save our solos, deliver us from
Save our souls, deliver us from evil,
weasels, the devil is dancing on
the devil is dancing on my shoulder
my dibbler [6, с. 239]
Barking up the wrong dog
Barking up the wrong tree
[6, с. 144]
He says Turks from Turkey is tasting of turkey
[6, с. 22].
Greeks from Greece is all tasting greasy [6, с. 22].
Human beans from Panama is tasting very strong
of hats [6, с. 23].
For instance, human beans from Wales is tasting
very whooshey of fish. There is something very fishy
about Wales [6, с. 25].
I is choosing Chile… Human beans from Chile is
very chilly [6, с. 66].
67
вувати під час перекладу, необхідно передати
також внутрішньо лінгвістичну подібність слів,
зазвичай досить далеких за значенням.
Щодо перекладу гри слів, В. Морозову вда-
ється передати необхідний гумористичний ефект
в перекладі, зберігаючи водночас невимуше-
ність. Так, наприклад, в одному з найвідоміших
епізодів казки, коли велетень розповідає про те,
як смакують люди з різних країн світу, постають
такі приклади гри слів (табл. 2).
Р. Дал будує каламбур на омонімії назв країн
з вигаданими особливостями їхніх мешканців.
Як видно з останніх двох прикладів, оригінал
часто залишає місце для творчості перекладача.
Для збереження стилістичного ефекту В. Моро-
зову інколи доводиться нехтувати точністю у пе-
редачі назв, замінюючи їх назвами інших країн.
Таким чином, образ часто не зберігається, проте
за допомогою прийому компенсації стає можли-
вим збереження гумористичного і емоційного
ефекту каламбуру.
Ще одна центральна проблема перекладу
казкової повісті «ВДВ» – це відтворення націо-
нальної своєрідності першотвору і донесення до
читача відчуття чужоземної культури. Одним із
засобів передачі національного колориту є реа-
лії. Під час перекладу таких понять виникає,
з одного боку, потреба підкреслити їх особливий
колорит, іноді унікальність, а з другого – певним
чином передати їх значення і типові для носіїв
мови джерела асоціацій, уникаючи, наскільки
це можливо, багатослів’я.
Аналіз тексту оригіналу дозволив виділити
у казці наступні види реалій: 1) суспільно-полі-
тичні реалії; 2) географічні назви; 3) власні іме-
на і титули; 4) їжа та напої; 5) міфологія і казки;
6) фольклор; 7) літературні твори; 8) реалії-міри.
Стилістична амплітуда реалії надзвичайно ши-
рока. Справа ускладнюється ще й тим, що в тек-
сті оригіналу реалія часто сприймається як щось
звичне, органічне, рідне для читачів, мовою яких
написаний текст. Звідси постає дилема у пере-
Таблиця 1
Як муха, глуха на два вуха
[1, с. 211]
Це абсолютно не в моїх сливах
[1, с. 231]
Зникнути, як парова шинка
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
[1, с. 60]
Рятуйте наші груші! І не введіть
у конюшину! Чорти-його-цяцька!
[1, с. 247]
Це нам допоможе, як мертвому
кадилак [1, с. 150]
Таблиця 2
Каже, що туркецькі турки смакують, як курки
[1, с. 25].
Бо греки з Греції смакувати, як гречка без спецій
[1, с. 26].
Мешканці Панами на смак жорсткі, як панами
[1, с. 26].
Наприклад, мешканці Сардинії дуже-байдуже
пахнуть сардиніями [1, с. 28].
Я вибрав Холландію… Людські чворіння з Холландії
хвацько холоднаві [1, с. 72].
 68 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
кладі: або показати специфіку і екзотику (тобто
застосувати перекладацьку стратегію очужен-
ня), або зберегти звичність і втратити специфіку
(стратегія одомашнення).
Зважаючи на особливості дитячої цільової
аудиторії, не виникає сумніву у тому, що реа-
лії повинні певним чином адаптуватися, щоб
не перешкоджати легкозрозумілості тексту, од-
нак надмірна адаптація призведе до небажаних
наслідків: втрати етнокультурного колориту, а
отже, знеособлення твору, зменшення пізнаваль-
ної цінності книги.
У творах для дітей велике значення приді-
ляється етнографічним реаліям, особливо їжі та
напоям. Описи національної їжі надзвичайно
поширенні у казках Р. Дала. Для відтворенні ре-
алій, що позначають їжу та напої, В. Морозов ви-
користав різні способи. Так, зважаючи на те, що
юні читачі скоріш за все ще не знайомі з назвами
усіх алкогольних напоїв, а особливо іноземного
походження, при перекладі назви англійсько-
го виду пива – елю – перекладач використовує
прийом комбінованої реномінації, подаючи тран-
скрипцію слова у супроводі з описовою перифра-
зою.: «He was in the butler’s pantry sipping an early
morning glass of light ale» [6, с. 193] – «Він саме
потягував у своїй комірчині ранкову скляночку
елю, легенького пивця» [1, с. 205]. Переклад
за допомогою комбінованої реномінації дозволяє
дитині розширити свої знання щодо чужої куль-
тури і, на відміну від методу описової перифрази,
дає змогу поповнити словниковий запас.
Цікавим прикладом одомашнення реалії під
час перекладу може слугувати наступна фраза:
«Those brutes out there are bound to catch me sooner
or later and have me for tea» [6, с. 31] – «Рано чи
пізно ці потвори все одно мене впіймають і схру-
мають на вечерю» [1, с. 43]. В англійській куль-
турі лексема «tea» може використовуватися на
позначення окремого прийому їжі. В українській
культурі, для якої церемонія чаювання відіграє
меншу роль ніж для культури Туманного Альбі-
ону, таке поняття відсутнє, тому при перекладі
використаний ситуативний синонім «вечеря».
При відтворенні реалій-міри перекладач у
більшості випадків користувався функціональ-
ними еквівалентами, досить вільно оперуючи
числами і вдаючись до «приблизних розрахун-
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
ків». З прагматичної точки зору точна переда-
ча при перекладі чисел оригіналу недоречна і,
навіть, зайва. Вдаючись до подібної адаптації,
перекладач, перш за все, має на меті спростити
сприйняття довгих і важких цифр для потенцій-
ного читача – україномовної малечі: «…a twenty-
four-foot giant will require a twelve-foot-high
table…» [6, с. 189] – «…семиметровому велет-
неві буде потрібен стіл заввишки три з поло-
виною метра…» [1, с. 205]. Переклад за допо-
могою функціонального аналога є адекватним,
якщо поодинокі випадки заміни реалії-міри на
нейтральну суттєво не вплинуть на загальний
колорит твору.
Проаналізувавши наведені вище прикла-
ди перекладу, можна зробити висновок, що при
перекладі казкової повісті «ВДВ» В. Морозов
у більшості випадків послуговувався стратегією
одомашнення, яка допомогла йому наблизити
перекладний твір до цільової аудиторії. Однак,
перекладачеві вдається також зберегти усі необ-
хідні елементи англійської культури, на яких
базується казка, зберігши етнокультурний коло-
рит і уникнувши знеособлення твору та втрати
пізнавальної цінності книги.
Висновки та перспективи подальшого до-
слідження. Отже, адекватність художнього пе-
рекладу великою мірою залежить від розуміння
і здатності відтворення перекладачем характер-
них рис індивідуального стилю автора, що прояв-
ляються на різних рівнях, у різних художніх за-
собах і втілюються у стильових домінантах його
творчості. В результаті проведеного дослідження
можемо стверджувати, що мовні і концептуальні
картини світу автора і перекладача аналізованої
повісті у багатьох аспектах збігаються, що дозво-
лило, з одного боку, отримати досить «прозорий»,
виважений переклад, а з іншого – цілком точно
і адекватно передати комунікативну мету оригі-
налу, його прагматичне, емоційне і стильове на-
вантаження.
Перспективним напрямом для подальших
досліджень вважаємо поєднання аналізу відтво-
рення стильових домінант автора досліджуваної
казкової повісті з аналізом аудіовізуального пе-
рекладу її екранізації, виявлені їхніх спільних
і відмінних рис та чинників, що впливають на
вибір перекладацьких стратегій в обох жанрах.

Список літератури:
1. Дал Р. ВДВ (Великий Дружній Велетень). Перекл. з англ. В. Морозова за ред. І. Малковича [Іл. Кв. Блейк].
Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. 272 с.
2. Дал Р. Матильда. Перекл. з англ. В. Морозова за ред. О. Негребецького та І. Малковича [Іл. Кв. Блейк]. Київ :
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2006. 272 с.
3. Зорівчак Р.П. Перекладна література для дітей як чинник формування особистості. Львів : Іноземна
філологія, 2007. С. 3–9.
4. Некряч Т.Є., Довганчина Р.Г. Айсберг в океані перекладу: Відтворення ідіостилю Ернеста Гемінгвея в пере-
кладах українською та російською мовами. Київ : Видавництво Ліра-К, 2014. 220 с.
5. Ребрій О.В. Творчі виміри перекладу дитячої літератури. Харків : Філологічні трактати, 2012. С. 89–94.
6. Dahl R. The BFG. London : Penguin UK, 2016. 176 p.
7. Dahl R. Matilda. London : Puffin Books, 1996. 240 p.
8. Hunt P. Roald Dahl and the Commodification of Fantasy. New York : Palgrave Macmillan, 2012. P. 176–189.
9. Knowles M., Malmkjaer K. Language and Control in Children’s Literature. London : Routledge, 1996. 284 p.
10. Shavit Z. Poetics of Children’s Literature. London : Georgia University Press, 1986. 193 p.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 69
References:
1. Dal R. (2016). VDV (Velykyi Druzhnii Veleten) [The BFG (Big Friendly Giant)]. Kyiv : A-BA-BA-HA-LA-MA-HA.
(in Ukrainian)
2. Dal R. (2006). Matylda [Matilda]. Kyiv : A-BA-BA-HA-LA-MA-HA. (in Ukrainian)
3. Zorivchak R.P. (2007). Perekladna literatura dlia ditei yak chynnyk formuvannia osobystosti [Translated chil-
dren’s literature as a personality development factor]. Inozemna filolohiia, no. 119(2), pp. 3–9.
4. Nekriach T.Ye., Dovhanchyna R.H. (2014). Aisberh v okeani perekladu: Vidtvorennia idiostyliu Ernesta Hemin-
hveia v perekladakh ukrainskoiu ta rosiiskoiu movamy [Iceberg in the translation ocean: Rendering Ernest Hem-
ingway's idiostyle in Ukrainian and Russian translations]. Kyiv : Vydavnytstvo Lira-K. (in Ukrainian)
5. Rebrii O.V. (2012). Tvorchi vymiry perekladu dytiachoi literatury [Creative dimensions of children's literature
translation]. Filolohichni traktaty, vol. 4, no. 2, pp. 89–94.
6. Dahl R. The BFG / Roald Dahl. – London : Penguin UK, 2016. 176 p.
7. Dahl R. Matilda / R. Dahl. – London : Puffin Books, 1996. 240 p.
8. Hunt P. Roald Dahl and the Commodification of Fantasy. In Alston A. and Butler C. (eds.). New Casebooks: Roald
Dahl. New York : Palgrave Macmillan, 2012. P. 176–189.
9. Knowles M., Malmkjaer K. Language and Control in Children’s Literature. London; New York : Routledge, 1996. 284 p.
10. Shavit Z. Poetics of Children’s Literature / Zohar Shavit. – Athens, London : Georgia University Press, 1986. 193 p.

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
 70 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-16
УДК 811.111’27
Цинтар Н.В.
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ЕМОЦІЙ ЗА ДОПОМОГОЮ ВИГУКІВ ТА ЕМОТИВНО-ОЦІННОЇ

ЛЕКСИКИ В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ АВТОРІВ-ЖІНОК
Анотація. Досліджено лексико-семантичні засоби, що виражають емотивність в англомовних творах ав-
торів-жінок ХІХ та ХХІ століття. Виділено емотивно-марковані контексти, в яких реалізується емотивність
за допомогою вигуків та емотивно-оцінної лексики. Здійснено співвідношення та аналіз їхньої текстової
реалізації та функціонування. Охарактеризовано емотивно-експресивне функціонування вигуків в діа-
логічному мовленні художніх персонажів досліджуваних творів. Проаналізовано вираження позитивних
та негативних емоцій за допомогою емотивно-оцінної лексики. Дослідження проведено з урахуванням
гендерної та соціокультурної приналежності нараторів. Встановлено, що вигуки налічують 128 репрезен-
тацій, що становить 47% та емотивно-оцінна лексика налічує 142 приклади, що становить 53% від усіх
лексико-семантичних засобів, що виражають емотивність в досліджуваному матеріалі.
Ключові слова: емотивність, позитивні емоції, негативні емоції, лексико-семантичні засоби, вигуки,
емотивно-оцінна лексика.
Tsyntar Natalia
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University

VERBALIZATION OF EMOTIONS WITH THE HELP OF INTERJECTIONS AND EMOTIVE-

EVALUATIVE LEXIS IN ENGLISH LITERARY DISCOURSE OF THE FEMALE WRITERS
Summary. The article deals with the investigation of the lexico-semantic means that express emotivity in
English literary discourse of the female-writers of ХІХ and ХХІ cc. The verbal interaction of the communi-
cants involves the exchange not only of knowledge and ideas but also actions and emotions. Subjectivity is an
integral part of the communicative act. We have analysed two groups of the corresponding linguistic means:
interjections and emotive-evaluative lexis. Nowadays the research of the problem of the language and emotions
interaction is one of the priorities in modern linguistics. The influence of the sociocultural and gender identity
of the speakers on the choice of interjections and emotive-evaluative vocabulary in the communicative process
has not yet been fully investigated. The aim of the investigation is to study lexical and semantic means of rep-
resentation of emotivity in the English prose texts of the female writers of XIX and XXI c. Interjections as a
means of expressing emotions express only the degree of intensity of emotivity. The real meaning of the latter
is revealed only during the communicative act via appropriate intonation and additional kinetic (motor) and
mimic means (facial expressions, gestures). In the literary text, the meaning of the interjection is revealed by
the content of the statement conveyed by the lexical meaning of the other words. The obtained data of interjec-
tions (128 representations, which is 47% of the total number of lexico-semantic means expressing emotivity in
the texts of the female authors) reveal the tone of various emotions, both positive and negative, the definition
of which is possible only in the context. Emotive-evaluative lexis includes 142 examples (86-XIX century and
56-XXI century), representing 53% of all lexical-semantic means of expressing emotivity in the investigation of
the texts of the female authors. Thus, the lexico-semantic means of direct nomination of emotivity showed that
the female authors of the XIX century more often used interjections and emotive-evaluative lexis to express
emotions of the characters, and the author's attitude to the depicted events and heroes. Diachronic and com-
parative approaches to the study provided a deep insight into cognitive and mental features of the discourse
of various literary epochs, taking in consideration the socio-cultural and gender aspects of the narrators. We
consider a comparative study of the emotivity of the prose texts of female and male authors to be perspective.
Keywords: emotivity, positive emotions, negative emotions, lexico-semantic means, exclamations, emotive-
evaluative vocabulary.
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Ще на початку

XIX ст. В. фон Гумбольдт зауважив, що мова
як діяльність людини наскрізь пронизані почуття-
ми. До середини 70-х років минулого століття проб-
лема мовної концептуалізації і вербалізації емоцій,
не привертала особливої уваги мовознавців. В наш
час лінгвістика знову звернулася до його вчення, що
закликало вивчати мову в тісному зв'язку з люди-
ною. Безумовно, що в усі часи люди відчували, від-
чувають і відчуватимуть одні й ті ж емоції: щастя,
горе, любов, розчарування та інші. Так як мова не
є дзеркальним відображенням світу, то світ емоцій
і набір мовних засобів, що їх відображають, не мо-
жуть повністю збігатися. З посиленням антропоцен-
тричного підходу до вивчення даної проблематики,
лінгвістика висуває у центр дослідження особис-
тість людини. Вербальна взаємодія комунікантів
передбачає обмін не тільки знаннями та ідеями, а
й дій емоціями. Суб’єктивність є невід’ємною скла-
довою комунікативного акту. Функціонування мови
поза емоціями неможливе, тобто «будь-яка мовлен-
нєва дія стимулюється емоцією та відбувається на
відповідному емоційному тлі» [2, c. 36]. Отже, емо-
ція є основним складником комунікативного про-
цесу, оскільки впливає на формування діалогічного
тексту. Зараз дослідження проблеми взаємодії мови
та емоцій є одним з пріоритетних напрямків сучас-
ної лінгвістики. Науковців насамперед цікавить
класифікація емотивної лексики, емотивність на
синтаксичному рівні, емотивність художнього тек-
сту, з урахуванням соціокультурної специфіки вер-
бального та невербального прояву емоцій.

© Цинтар Н.В., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Генрі Суїт ще XIX столітті створив фундаменталь-
ну граматику англійської мови, наголошуючи, що
в першу чергу слід досліджувати саме усне мов-
лення, яке є первинним щодо писемного у будь-
якій лінгвокультурній спільноті. Вигуки та емо-
тивно-оцінна лексика належать до первинного
мовлення. Дослідженню взаємодії мови та емоцій
присвятили свої праці В. Виноградова, В. Шахов-
ський, О. Потебня, Е. Гоффман, Ш. Баллі, М. Бре-
аль, В. Гіннекен та інші. І.В. Арнольд зазначає:
фігури мовлення (засоби виразності) не створю-
ють образів, а підвищують виразність мовлення
за допомогою особливих синтаксичних структур,
таких як інверсія, риторичне запитання, пара-
лельні конструкції, контраст тощо [1, с. 54]. Сучас-
ний лінгвіст Л.П. Єфімов називає експресивними
засобами такі фонетичні, лексичні, морфологічні
та синтаксичні одиниці та форми, що підсилюють
емоції у мові та мовленні [3, c. 132].
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Не маючи лексичного
і граматичного значення, вигуки є економними
і концентрованими виразниками почуттів і емо-
цій, волевиявлень і спонукань, позитивної чи не-
гативної оцінки, ставлення мовця до осіб, подій,
явищ, предметів. Уміле використання емотивно-
оцінної лексики у у художньому дискурсі урізно-
манітнює мовлення, робить його емоційно наси-
ченим і виразним, барвистим. Так як англійська
мова сьогодні є lingua franca, то інтерес до відтво-
рення емотивної сторони у мови серед лінгвістів
становить чималий інтерес. Вплив соціокультур-
ної та гендерної приналежності мовців на вибір
вигуків та емотивно-оцінної лексики в процесі
комунікації досі ще не повністю досліджений.
Формування цілей статті. Головною метою
даної роботи є дослідження лексико-семантич-
них засобів репрезентації емотивності на матері-
алі англомовних прозових творів авторів-жінок
ХІХ та ХХІ ст., а саме «Агнес Грей» А. Бронте, «Ма-
ленькі Жінки» Л.М. Олкот, «Любов матері» Р. Ха-
ріс, «Коли нам було важко» Ш. Мендельсон. Вплив
гендерної та соціокультурної приналежності ав-
торів на вибір лексико-семантичних засобів для
передачі емотивності твору – є одним з основних
напрямків нашого дослідницького інтересу.
Виклад основного матеріалу. Соціокультур-
ним аспектам емоцій тривалий час не приділяли
належної уваги як в психолінгвістиці, так і в лінг-
вістиці зокрема. У мовознавстві в даний час до-
бре закріпилися принципи антропоцентричності
мови, мовна форма почала розглядатися як відо-
браження структур людської свідомості, як спосіб
об’єктивації етнокультурної інформації. Типовим
об’єктом для лінгвокультурних розвідок остан-
нього часу виступають національно-мовні карти-
ни світу. Це зумовлено тим, що різні народи світу
мають специфічне бачення світу, і відповідно по-
різному відображають у своїх мовах навколишню
реальність. Вважають, що національно-специфіч-
не відображення може бути раціональним та емо-
ційним. Як психологи, так і антропологи сходяться
на думці, що емоції підпадають під вплив соціаль-
них і культурних чинників [5, c. 243].
Емоції як компонент культури тісно пов’язані
з когніцією та здатністю кожної мови до їхньої
вербалізації. В даний час проблема національ-
71
но-культурної специфіки вираження емоцій
є предметом особливої уваги вчених і визначене
одним із пріоритетних напрямів сучасних лінг-
вістичних досліджень [4, c. 56].
Вираження національно-культурної специфі-
ки відбувається на всіх без винятку рівнях мови.
Однак найбільший інтерес у цьому питанні ви-
кликає вокабулярний багаж мови, який най-
більш яскраво відображає унікальність культури
[5, c. 86]. Вчені десятиліттями досліджують спе-
цифіку світобачення, світовідчуття та світооцін-
ку, які знаходять своє відображення у лексичній
семантиці різних мов.
Емоції, які реалізуються в мові, присутні
у свідомості певної лінгвокультурної спільно-
ти. Лексика емоцій у різних культурах має свої
типологічні характеристики: емоції соціально
та культурно детерміновані. Дана думка запо-
чаткована В. Гумбольдтом і саме тепер набуває
популярності. У свій час вчений говорив про те,
що в мові відображаються почуття та думки на-
роду, який розмовляє цією мовою. Форма кожної
мови тісно пов’язана з духовними задатками на-
роду, який нею розмовляє, і є неповторним інди-
відуальним утворенням. Різні мови, за В. Гум-
больдтом, це різні світобачення, оскільки мова
не здійснює прямого відображення світу, а лише
є «інтерпретацією» світу людиною [1, c. 56].
Пряма лексико-семантична номінація емо-
тивності в досліджуваних творах реалізована
в емотивно-маркованих контекстах (ЕМК) лек-
сичними засобами, що виражають емоції, тобто
вигуками та емотивно-оцінною лексикою, які
репрезентують емотивність тексту, як у прямій
мові художніх персонажів, так і в словах автора.
У цьому дослідженні загальна кількість лек-
сичних засобів, що виражають емоції у творах
авторів-жінок, значно менша, ніж кількість лек-
сичних засобів, що називають емоції. В таблиці 1
показано, що таких засобів у виділених ЕМК, на-
раховано 270 одиниць (162 – ХІХ ст., 108 – ХХІ ст.),
що становить лише 7% (табл. 2) від усіх засобів
прямої лексико-семантичної номінації емотивності
в проаналізованих художніх творах авторів-жінок.
Таблиця 1
Лексико-семантичні засоби прямої номінації
емотивності у творах авторів-жінок
Засоби Кількість Частка (%)
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
лексико-
Століття вживання загальної
семантичної кількості
засобів
номінації засобів
Називають 1993 57
емоції
ХІХ
Виражають 162 4
емоції
Називають 1252 36
емоції
ХХІ
Виражають 108 3
емоції
Всього 3515 100
Вигуки, як засоби вираження емоцій, а не
називання їх, є одиницями багатозначними
і узагальненими, тільки виражають ступінь ін-
тенсивності емотивності. Реальне значення їх
розкривається тільки в ситуації усного мовлення
відповідною інтонацією та додатковими кінетич-
 72 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Співвідношення засобів номінації емоцій
в англомовних творах авторів-жінок
ХІХ-ХХІ століття
3%
97%
Засоби, що називають емоції Засоби, що виражають емоції
ними (руховими) та мімічними засобами (мімі-
кою, жестами). У художньому тексті значення
вигуку конкретизується змістом висловлення,
переданим через лексичне значення інших слів.
В писемному мовленні вигуки, як правило, пере-
даються в оклиних реченнях прямої мови.
Наприклад, вигуки (128 репрезентацій, що
становить 47% від загальної кількості лексико-
семантичні засоби, що виражають емотивність
у творах авторів-жінок) ah «а», ho «ого», о «о»,
oh «о», hooray «ура», alas «ах», ha «ха», ay «ой»,
eh «ех», hey «ей» та інші підсилюють тон різних
емоцій, як позитивних, так і негативних, визна-
чення яких можливе лише в контексті. Деякі ви-
гуки своїм семантичним значенням вказують на
тон емоції, позитивний чи негативний. Напри-
клад, позитивний вигук hooray «ура» сигналізує
і про тон емоції, і про її тип, позитивний радість:
‘Hooray!’ says Claudia to one guest, then
another. [9, c. 2].
Вигуки не називають емоції, а безпосередньо
виражають їх. Водночас вони не є просто звука-
ми, а осмисленними елементами дискурсу. В жи-
вому мовленні вони можуть доповнюватися мімі-
кою, жестами, інтонацією, а в художньому творі
розкриваються в контексті опису невербальних
проявів емотивного стану.
Розглянемо приклад в наступному ЕМК
з роману А. Бронте «Агнес Грей», де тільки зміст
усього ЕМК вцілому допомагає визначити при-
чину емоційної напруги та тип емоції:
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ
‘Oh, ho, Miss Grey! you're come at last, are you?’
[7, c. 174]
Два різних вигуки oh «о», ho «ого» підсилюють
прояв емоції «здивування» міс Мурей, виклика-
ної довгоочікуваною появою міс Грей.
Наступний ЕМК з роману Р. Харіс передає
емоцію «хвилювання», підсилену як вигуком
oh «о», так і прикметниками poor «бідна» та
Лексико-семантичні засоби, що виражають емотивність у творах авторів-жінок
Тип засобів лексико- Кількість Частка (%)
семантичної номінації
ХІХ ст.
Вигуки 76 47
Емотивно-оцінна лексика 86 53
Всього 162 100
heartbroken «нещасна», які характеризують по-
чуття та ставлення Мабел Вінтер до Грегора та
його дружини:
‘Oh, my poor dear sister-in-law, she will be
heartbroken. And so will Gregory,’ Mabel Winter
gasped.’ [8, c. 26]
Щоб підсилити емоцію, Л. Олкот в романі
«Маленькі жінки» вживає триразове повторен-
ня вигука oh «о» в окличному реченні, що вказує
на високий ступінь інтенсивності емоції, і відпо-
відно увиразнює емоційне забарвлення тексту.
Дієслово wailed «завила» та дієприслівниковий
зворот looking with despair «дивлячись у відчаї»
конкретизують тип емоції «відчай»:
‘Oh, oh, oh! What have you done! I’m spoiled!
I can’t go! My hair, oh, my hair! wailed Meg, looking
with despair at the uneven frizzle on her forehead
[6, c. 25].
У зразках досліджуваного матеріалу авторів-
жінок часто вигуки супроводжуются звертання-
ми, які прямо вказують на особу чи об’єкт, на які
спрямована експресивність мовця:
‘‘Oh, Richard!’ exclaimed she, on one occasion,
‘if you would but dismiss such gloomy subjects from
your mind, you would live as long as any of us – at
least you would live to see the girls married, and
yourself a happy grandfather, with a canty old
dame for your companion.’ [7, c. 86]
‘‘Hey, you,’ says the voice at the other end and
her heart, unprepared, leaps with love.’ [9, c. 255]
‘Ay, sir; it’s a pity!’ [7, c. 163]
В наступному ЕМК вигук humph «гм» вира-
жає невпевненість:
‘Humph! my beau must be an Adonis indeed,
Matilda, the admired of all beholders, if I am to be
contented with him alone.’ [7, c. 197]
В нашій вибірці з творів авторів-жінок зафік-
совано наступні лексико-семантичні засоби пря-
мої номінації емотивності релігійного походжен-
ня, які виконують функцію вигуків у дискурсі:
‘Heavens! How very generous!’ she exclaimed,
her eyes widened. [8, c. 405] – захоплення;
‘‘God bless you, sir! сried the grateful ojd
woman, ready to weep for joy.’ [7, c. 161] – радість;
‘By gum!’ [7, c. 78] – впертість;
‘Oh, my God!’ [9, c. 120] – паніка;
‘For God’s sake, what the hell are you doing?’
[9, c. 111] – злість;
‘O mercy! What a wretch! [7, c. 120] – огида;
‘What, in the devil’s name, can you be thinking
about?’ [7, c. 64] – роздратування;
‘Bloody hell!’ [9, c. 111] – злість;
‘She’s your first cousin, dammit!’ [8, c. 4] – злість;
‘To hell with that!’ [8, c. 293] – злість, роздра-
тування;
‘Holy Mary, Mother of God!’ [8, c. 195] – страх;
‘Jesus!’ [9, c. 78] – жах.
Таблиця 2
Загальна Загальна
Кількість Частка (%) кількість частка (%)
по типу
ХХІ ст.
52 48 128 47
56 52 142 53
108 100 270 100
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Вищенаведені англійські вигуки релігійної
тематики вербалізують як негативні емоції гні-
ву, злості, страху, так і позитивні емоції радос-
ті, захоплення, що залежить від конкретного
емотивно-маркованого контексту. В англійській
лінгвокультурі для вербалізації негативних емо-
цій гніву, страху, ненависті, традиційно вико-
ристовують лексеми Jesus «Ісус», Mother of God
«Матір Божа», devil «диявол», hell «пекло» та
інші, трансформуючи їх у вигуки. Оскільки ви-
користання лексичних одиниць devil, hell релі-
гія та суспільство не схвалюють, то їх часто за-
мінюють вигукові евфемізми, які більш «м’яко»
вербалізують зазначені слова, наприклад:
damn, dickens, Sam Hill та інші. До прикладу,
емоція негативного здивування прослідковуєь-
ся в наступному ЕМК, яка підсилена реплікою
Hey! Why, what the dickens has come to the fellow?
«Ей! Та що за чорт вселився в хлопця?»:
‘Hey! Why, what the dickens has come to the
fellow?’ said the old gentleman, as Laurie came
running downstairs and brought up with a start of
surprise at the astonishing sight of Jo arm in arm
with his redoubtable grandfather.’ [6, c. 51].
Емотивно-оцінна лексика налічує 142 при-
клади (86 – ХІХ ст. та 56 – ХХІ ст.), що становить
53% від усіх лексико-семантичних засобів, що
виражають емотивність у досліджуваних творах
авторів-жінок (табл. 2).
Такі слова як wonderful «чудовий», happy
«щасливий», lucky «везучий», glad «радий»,
gorgeous «розкішний», angel «ангел» характери-
зують наступні позитивні емоційні стани худож-
ніх персонажів у виділених ЕМК – радість, щас-
тя, захоплення, співчуття:
‘That’s wonderful!’ [8, c. 312];
‘Well, I’m glad you rang.’ [9, c. 293];
‘Laurie, you’re an angel!’ [6, c. 173];
‘Poor Mother! What helped you then?’ [7, c. 76].
ЕМК з роману Ш. Мендельсон «Коли нам було
важко» ‘Come in! says Claudia, waving her guests
through. ‘Sweetheart, how gorgeous you look.’’
[9, c. 5] передає дві емоції головної героїні Клау-
73
дії одночасно – любов sweetheart «дорога» та за-
хват gorgeous «розкішна».
Негативні емоції – «роздратування», «зне-
вага», «обурення», «відраза» тощо – представле-
ні лайливою та сварливою лексикою stupid ass
«тупий осел», rogue «негідник», traitor «зрадник»,
rascal «негідник», fiddlestick «дурниця», poppycock
«нісенітниця», rubbish «маячня», pepper pot «пи-
хатий», stupid «тупий», despicable «підлий», idiot
«ідіот» та інші в окличних реченнях, що вказує
на високий ступінь емоційності художнього пер-
сонажу. Наприклад:
‘‘Stupid ass!’ cried she, throwing herself back
again in the seat.’ [7, c. 211];
‘Build bridges. Shore up ruins. Act, you idiot,
act!’ [9, c. 279];
‘‘What pepper pots you are!’ sighed Jo.’ [6, c. 196];
‘You are so utterly despicable I can hardly bear
to talk to you. [8, c. 174];
‘‘Poppycock! Stop imagining things,’ her
husband interrupted sharply.’ [8, c. 38];
‘You rogue! You traitor! Jo, how could you!
cried the three girls. [6, c. 100]
Антитеза в наступному прикладі підсилює
самокритику cестер в романі «Маленькі жінки»
А. Бронте:
‘We are a set of rascals this morning, but we’ll
come home regular angels.’ [6, c. 34].
Висновки з даного дослідження і пер-
спективи. Отже, дослідження лексико-семан-
тичних засобів прямої номінації емотивності по-
казало, що автори-жінки ХІХ століття частіше
вживали вигуки та емотивно-оцінну лексику
для вираження як емоцій художніх персонажів,
так і ставлення автора до відтворюваних подій
та героїв. Діахронічний та компаративний під-
хід до вивчення даного питання допомагає глиб-
ше зрозуміти когнітивно-ментальні особливості
дискурсу різних літературних епох з урахуван-
ням соціокультурного та гендерного аспекту на-
раторів. Перспективним вважаємо порівняльне
дослідження емотивності творів авторів-жінок
та авторів-чоловіків.

Список літератури:
1. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. Стилистика декодирования. Москва, 2009. 384 с.
2. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. Москва, 2008. 144 с.
3. Єфімов Л.П. Стилістика англійської мови і дискурсивний аналіз. Учбовометодичний посібник. Вінниця,
2004. 240 с.
ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

4. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя, 2002. 351 с.
5. Шаховский В. І. Лінгвістична теорія емоцій: монографія. Москва, 2008. 326 с.
6. Alcott L. (1996). M. Little Women. London, 217 p.
7. Bronte A. (1996). Agnes Grey. London, 303 p.
8. Harris R.A. (2007). Mother’s Love. London, 424 p.
9. Mendelson Ch. (2008). When we were bad. London, 325 p.

References:
1. Arnold I.V. (2009). Stilistika sovremennogo angliyskogo yazyka [Stylistics of modern English language]. Stilistika
dekodirovaniya. Moskva, 384 p.
2. Galperin I.R. (2008). Tekst kak object lingvisticheskogo issledovaniya [Text as an object of the linguistic investi-
gation]. Moskva, 144 p.
3. Yefimov L.P. (2004). Stylistyka angliyskoi movy i dyskursyvniy analiz]. Uchbovometodychniy posibnyk. Vinnytsia, 240 p.
4. Chabanenko V.A. (2002). Stylistyka ekspresyvnyh zasobiv ukrayinskoyi movy [Stylistics of expressive means of
Ukrainian language]. Zaporizhzhia, 351 p.
5. Shakhovskiy V.I. (2008). Lingvistychna teoriya emotsiy: monografia [Linguistic theory of emotions]. Moskva, 326 p.
6. Alcott L. (1996). M. Little Women. London, 217 p.
7. Bronte A. (1996). Agnes Grey. London, 303 p.
8. Harris R.A. (2007). Mother’s Love. London, 424 p.
9. Mendelson Ch. (2008). When we were bad. London, 325 p.
 74 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-17
УДК 374.7
Барабаш О.В.
Національний університет «Львівська політехніка»

НЕПЕРЕРВНА ОСВІТА КАНАДИ У НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Анотація. У статті розглянуті проблеми неперервної освіти у науково-педагогічній літературі. Проведе-
ний аналіз науково-педагогічної літератури вітчизняних та зарубіжних науковців. Досліджено специ-
фіку організації неперервної освіти у Канаді. Освіта впродовж усього життя досліджується як система
взаємопов’язаних компонентів. А ще аналізується роль та значення неперервної освіти у сучасному сус-
пільстві на прикладі Канади. Незважаючи на розбіжності у визначеннях терміна «неперервне навчання»,
очевидна наявність кількох елементів, властивих кожному з них: визнання факту, що навчання – це не-
перервний процес, що триває упродовж усього життя людини; усвідомлення факту реалізації навчання і
за межами формального навчального середовища – у неформальній та інформальній формах; розуміння
факту, що і суспільство, і індивіди, загалом отримують переваги від неперервного навчання.
Ключові слова: неперервна освіта, вміння та навички, система неперервної освіти, базова освіта,
професійна освіта, освіта і навчання дорослих.
Barabash Olena
Lviv Polytechnic National University

CONTINUOUS EDUCATION OF CANADA

IN SCIENTIFIC AND PEDAGOGICAL LITERATURE
Summary. The problems of continuous education in scientific and pedagogical literature has been studied in
the article. The analysis of scientific and pedagogical literature has been conducted. Specific features of contin-
uous education organization in Canada have been investigated. The continuous education has been researched
as the system of related components. Тhe role and meaning of continuous education in the modern society
on the Canadian example have been analyzed. Continuous education as a complex phenomenon with its own
history and peculiarities of development was the subject of research by both domestic and foreign scholars:
N. Abashkina, Y. Alfirov, L. Antsiferov, Yu. Babansky, H. Bednarchik, N. Bidyuk, V. Blazhek, T. Vakulen-
ko, V. Vinogradova, G. Voronka, T. Desiatov, A. Kaplun, S. Kachor, T. Koshmanova, A. Cropley, F. Kumbbs,
M. Lischenko, Z. Mal'kova, O. Novikov, V. Osipova , S. Romanov, I. Rusnak, A. Sbrueva, T. Hysen, F. Despite
the discrepancies in the definition of the term "continuous education", there are several elements inherent
in each of them: the recognition of the fact that learning is a continuous process that lasts the whole life of
human; awareness of the fact of the implementation of training outside the formal learning environment – in
informal and non-formal forms; an understanding of the fact that both society and individuals generally benefit
from continuous education. Continuous education covers various forms of educational services: education and
development in early childhood, education in a secondary school, united by the concepts of "basic education",
"professional education" and "adult education and training". The scientific-pedagogical literature covers three
main approaches to the development of a child at an early age: two of them – emphasize the fact that the child
learns automatically; the third one – describes the child as an active participant in the educational process.
Such studies are quite valuable in terms of identifying the shortcomings and benefits of continuous education
in Canada in order to improve in the future.
Keywords: continuous education, knowledgе and skills, continuous education system, basic education,
professional education, adult education and training.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Неперервна освіта

як комплексний феномен із власною істо-
рією та особливостями розвитку була предметом
досліджень і вітчизняних, і зарубіжних науков-
ців: Н. Абашкіна, Ю. Алфьоров, Л. Анциферов,
Ю. Бабанський, Х. Беднарчик, Н. Бідюк, В. Бла-
жек, Т. Вакуленко, В. Виноградова, Г. Воронка,
Т. Десятов, А. Каплун, С. Качор, Т. Кошманова,
А. Кроплі, Ф. Кумбс, М. Лещенко, З. Малькова,
О. Новиков, В. Осипова, С. Романова, І. Руснак,
А. Сбруєва, Т. Хюсен, Ф. Шльосек тощо.
Розглядаються перетворення (історичні, куль-
турні, соціальні), що стали підґрунтям появи ідеї
та умов розвитку неперервної освіти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
П. Щедровицький відзначає, що ідея неперерв-
ної освіти стала основною ідеологічною й орга-
нізаційно-практичною установкою у багатьох
країнах світу. А саме виникнення й розвиток ідеї
неперервної освіти склали антитезу наявним
освітнім програмам [1].
Як зауважує академік І. Зязюн, «важливіши-
ми цілями створення системи неперервної освіти
є, по-перше, творча діяльність спеціаліста, здат-
ність до гнучкої її переорієнтації згідно зі зміна-
ми в системі соціальних і культурних інститутів
сучасного суспільства, орієнтованого на людські
цінності. По-друге, формування особистісних
якостей людини, які визначають не лише її суто
професійні характеристики, а й стиль мислен-
ня, рівень культури, інтелектуальний розвиток»
[2, c. 9].

© Барабаш О.В., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Н. Ничкало зазначає, що концепція навчан-
ня упродовж усього життя у країнах Централь-
ної Європи сформувалася під впливом факторів
зовнішнього середовища на базі накопиченого
досвіду розвитку систем освіти і є прикладом
діалектичного переходу до якісно нового етапу
розвитку систем освіти – неперервної освіти [3].
Польський учений Ч. Кулисевич стверджує,
що «метою неперервної освіти має бути підготов-
ка людей до навчання інноваційного, альтерна-
тивного й одночасно всеохопного мислення, до
об’єднання інтересів особистості й суспільства
в єдине гармонійне ціле... Неперервна освіта
не повинна залишатися на другому плані, мати
вузькоспеціальний характер; її необхідно роз-
глядати як повноцінний компонент формально-
го навчання та виховання» [4, c. 89].
Російські педагоги Б. Гершунський, О. Горо-
децька пропонують власне тлумачення терміна
«неперервна освіта» як «сукупність шляхів, за-
собів, способів і форм придбання, поглиблення
і розширення загальної освіти, соціальної зрі-
лості і професійної компетентності, виховання
естетичного ставлення до дійсності, збагачення
культури людей в мережі державних, суспільних
і інших навчальних закладів і в процесі само­
освіти» [5, c. 148].
Ще один російський дослідник О. Владис-
лавлев розглядає неперервну освіту як система-
тичну, цілеспрямовану діяльність з одержання
й удосконалювання знань, умінь і навичок як
у будь-яких видах загальних і спеціальних на-
вчальних закладах, так і шляхом самоосвіти [6].
Як свідчить аналіз науково-педагогічної лі-
тератури, розрізняють кілька підходів до кон-
цептуалізації неперервної освіти. Насамперед,
це освіта, спрямована на формування й розви-
ток умінь і навичок, які необхідні для розвитку
загальних здібностей та реалізації специфічної
професійної діяльності.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Проблема освіти впродовж
життя у Канаді є предметом вивчення і вітчизня-
них, і зарубіжних науковців. Інтерес до цієї теми
проявляють науковці, які досліджують тенденції
її розвитку, здійснюють порівняльний аналіз сис-
теми неперервної освіти. Такі дослідження є до-
сить цінними з перспективи виявлення недоліків
та переваг системи неперервної освіти у Канаді
з метою удосконалення у майбутньому.
Мета статті. Мета статті – здійснити аналіз
науково-педагогічної літератури, присвяченої
проблемі розвитку неперервної освіти. Завдан-
ням дослідження є аналіз науково-педагогічної
літератури, де предметом вивчення є значення
та роль ціложиттєвої освіти у сучасній глобалізо-
ваній економіці знань.
Виклад основного матеріалу. Неперерв-
не навчання – це можливість навчатися у будь-
якому місці у будь-який час та у будь-який спосіб
відповідно до потреб та інтересів індивідів, вико-
ристовувати увесь потенціал освіти, що є надбан-
ням цивілізації. Це також соціальна мета, спря-
мована на розвиток суспільства, що навчається,
в основу життєдіяльності якого покладено куль-
турні цінності й пріоритетність навчання [7].
Для неперервного навчання характерні певні
ознаки: наявність мотивації до навчання на непе-
75
рервній основі; наявність необхідних для саморе-
гульованого навчання когнітивних та інших умінь
і навичок; наявність доступу до навчальних мож-
ливостей на неперервній основі; фінансова та куль-
турна готовність до неперервного навчання [8].
Л. Сігаєва стверджує, що «неперервне навчан-
ня – це засіб життєдіяльності людини, процес
освоєння необхідних знань, умінь, навичок і якос-
тей у міру виникнення потреби в них, що відбува-
ється протягом усього життя людини. Неперервна
освіта – це організоване навчання, детерміноване
системою чинників і умов, що забезпечують непе-
рервне навчання людини» [5, c. 149].
Незважаючи на розбіжності у визначеннях
терміна «неперервне навчання», очевидна на-
явність кількох елементів, властивих кожному
з них: визнання факту, що навчання – це не-
перервний процес, що триває упродовж усього
життя людини; усвідомлення факту реалізації
навчання і за межами формального навчального
середовища – у неформальній та інформальній
формах; розуміння факту, що і суспільство, і ін-
дивіди, загалом отримують переваги від непе-
рервного навчання.
Неперервна освіта є предметом досліджень
науковців різних галузей наукового знання: пе-
дагогіка, андрагогіка, філософія, психологія, со-
ціологія, економіка тощо.
Неперервна освіта охоплює різні форми освіт-
ніх послуг. Освіта і розвиток у ранньому дитин-
стві, освіта в умовах загальноосвітньої школи,
що об’єднуються поняттям «базова освіта», «про-
фесійна освіта» та «освіта і навчання дорослих».
У науково-педагогічній літературі висвітлю-
ються три основні підходи до розвитку дитини
у ранньому віці: два з них – наголошують на
тому, що дитина навчається автоматично; тре-
тій – описує дитину як активного учасника на-
вчального процесу.
Австрійський учений К. Лоренц доводить,
що розвиток дитини є аналогічним до розвитку
тварини, а почуття, які пояснюють її поведін-
ку, – прояв вроджених інстинктів виживання
та збереження виду [9]. Розвиток біхевіоризму
запропонував нову перспективу, згідно з якою
розвиток дитини реалізується в соціальному се-
редовищі, і саме соціальне середовище сприяє
поступовому освоєнню знань, формуванню й роз-
витку вмінь і навичок.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
Особлива роль відводиться періоду навчання
у загальноосвітній школі. Саме тут продовжу-
ється формування вмінь і навичок навчатися,
які у майбутньому використовуються людиною
для продовження освіти. Учні, які завершують
навчання у загальноосвітній школі без сформо-
ваних умінь і навичок навчатися, позбуваються
можливості продовжити навчання у системі про-
фесійної освіти та освіти дорослих. Тому важливе
завдання для урядів розвинутих країн – забез-
печити високоякісний освітній процес в умовах
загальноосвітньої школи. Високий рівень шкіль-
ної освіти забезпечують: високоякісна підготовка
педагогів, продуктивні навчальні програми, ви-
значення стандартів й ефективна методика оці-
нювання знань, умінь і навичок учнів.
Особливу увагу навчанню людини у дорос-
лому віці почали приділяти на початку ХХІ ст.
Виникає необхідність неперервного оновлення
 76 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
знань, умінь і навичок, освоєних у системі за-
гальноосвітньої школи чи фахової підготовки.
Теорії навчання дорослих, які широко викорис-
товуються у неперервній освіті, можна поділити
на кілька категорій: інструментальне навчання
(когнітивні, біхевіористичні, гуманістичні теорії);
самостійне навчання; емпіричне навчання; транс-
формативне навчання; ситуативне пізнання.
Не існує єдиної теорії навчання дорос-
лих, важливо розуміти основи кожної з них.
Л. Баумгартнер (L. Baumgartner), Р. Каффарел-
ла (R. Caffarella), С. Меріем (S. Merriam) стверд­
жують, що навчання є особистісним процесом,
а контекст життя дорослого та соціальний кон-
текст формують потреби й бажання дорослого
навчатися упродовж усього життя [10].
Висновки і пропозиції. Неперервна освіта
є предметом досліджень різних галузей науко-
вого знання: педагогіки, андрагогіки, філософії,
психології, соціології, економіки, тощо, що під-
тверджує її актуальність й доцільність у життєді-
яльності людської цивілізації. За результатами
проведеного аналізу науково-педагогічної літе-
ратури, проблемі розвитку системи неперервної
освіти у Канаді присвячено значну кількість
праць вітчизняних і зарубіжних науковців.

Список літератури:
1. Владиславлев А. Непрерывное образование. Проблемы и перспективы. 1978. C. 178.
2. Зязюн І.А. Неперервна освіта : концептуальні засади і сучасні технології. Творча особистість у системі
неперервної професійної освіти : міжнародна наукова конференція, 16-17 травня 2000 р. [за ред. С.О. Сисоєвої
і О.Г. Романовського]. Х. : ХДПУ, 2000. С. 8–16.
3. Кулисевич Г. Проблемы непрерывного образования. ВВШ. 1988. № 1. С. 89.
4. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта як світова тенденція. Професійна освіта в зарубіжних країнах :
порівняльний аналіз. Черкаси : Вибір, 2000. C. 322.
5. Сігаєва Л. Неперервна освіта для ціложитєвого розвитку особистості людини : історико-педагогічний аспект.
Неперервна професійна освіта : теорія і практика. 2008. № 1. С. 146–158.
6. Щедровицкий П.Г. Избранные труды. Педагогика, 1995. C. 435.
7. Barker K. Lifelong learning in Canada : visions for the future. Tokyo conference on lifelong learning : APEC-HRD-
NEDM-IDE Seventh international seminar : Social development and human resources development in the APEC
member economies. Human resources development Canada. December. 1998. P. 46.
8. Faris R. Lifelong learning on the knowledge highway. Ottawa : Human resources development Canada, Office of
learning technology. 1995. P. 62.
9. Merriam S. Learning in adulthood : a comprehensive guide. S. Merriam, R. Caffarella, L. Baumgartner. San Fran-
cisco, CA : Jossey-Bass. 2006. № 3. Р. 560.
10. Sluckin W. Imprinting and early learning. Aldine Publishing Company, Chicago. 1965. Pp. 6–16.

References:
1. Vladislavlev A. (1978). Nepreryvnoe obrazovanie . Problemy i perspektivy. [Continuous education. Problems and
Prospects]. P. 178.
2. Ziaziun I.A. (2000). Neperervna osvita : kontseptualni zasady i suchasni tekhnolohii [Continuing Education: Con-
ceptual Foundations and Contemporary Technologies]. Tvorcha osobystist u systemi neperervnoi profesiinoi osvity :
mizhnarodna naukova konferentsiia, pp. 8–16.
3. Kulisevich G. (1988). Problemy nepreryvnogo obrazovaniya [Continuing Education Issues]. Vol. 1, p. 89.
4. Nychkalo N.H. (2000). Neperervna profesiina osvita yak svitova tendentsiia [Continuous vocational education as
a global trend]. Profesiina osvita v zarubizhnykh krainakh : porivnialnyi analiz, p. 322.
5. Sihaieva L. (2008). Neperervna osvita dlia tsilozhytievoho rozvytku osobystosti liudyny : istoryko-pedahohichnyi
aspekt [Continuous education for a life-long development of a person's personality: a historical and pedagogical
aspect]. Neperervna profesiina osvita : teoriia i praktyka, vol. 1, pp. 146–158.
6. Shhedrovickij P.G. (1995). Izbrannye trudy [Selected Works]. Pedagogika, p. 435.
7. Barker K. (1998). Lifelong learning in Canada : visions for the future. Tokyo conference on lifelong learning :
APEC-HRD-NEDM-IDE Seventh international seminar : Social development and human resources development
in the APEC member economies. Human resources development Canada, p. 46.
8. Faris R. (1995). Lifelong learning on the knowledge highway. Ottawa : Human resources development Canada,
Office of learning technology. P. 62.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

9. Merriam S. (2006). Learning in adulthood : a comprehensive guide. S. Merriam, R. Caffarella, L. Baumgartner.

San Francisco, CA : Jossey-Bass. Vol 3. P. 560.
10. Sluckin W. (1965). Imprinting and early learning. Aldine Publishing Company, Chicago. Pp. 6–16.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 77
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-18
УДК 81'243-048.32:378.4-057.875
Ванівська О.М.
Національний лісотехнічний університет України
Ванівська О.І.
Львівський регіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління при Президентові України

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ВОЛОДІННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

СТУДЕНТАМИ НЕФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ВЗО
ЯК НЕОБХІДНА УМОВА МІЖНАРОДНОЇ АКАДЕМІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ
Анотація. Стаття присвячена проблемі вивчення іноземної мови студентами нефілологічних спеціаль-
ностей у вищій школі. Окреслено загальні тенденції навчання іноземної мови студентів нефілологічних
спеціальностей з точки зору її викладання як академічної дисципліни. Розкрито можливі шляхи підви-
щення рівня володіння іноземною мовою та проаналізовано процес іншомовної підготовки студентів не-
філологічних спеціальностей. Встановлено, що сформовані комунікативні навички є одним із головних
факторів, що сприяють формуванню професійної мобільності студентів. У статті зазначено, що в основу
організації процесу вивчення іноземних мов покладено Рекомендації Ради Європи, відповідно до яких
викладання іноземних мов повинно базуватись на спільних для всіх країн Європи цілях, змісті та мето-
дах навчання, маючи на меті досягнення загальнорекомендованих кваліфікаційних рівнів, які забезпе-
чать ефективне іншомовне спілкування в межах європейського простору.
Ключові слова: іноземна мова, рівні володіння мовою, знання, уміння і навички, студенти нефілологічних
спеціальностей, іншомовна комунікативна компетентність, професійне іншомовне спілкування.
Vanivska Oleksandra
Ukrainian National Forestry University
Vanivska Olga
Lviv Regional Institute for Public Administration of the
National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

IMPROVEMENT OF FOREIGN LANGUAGE MASTERY BY STUDENTS

OF NON-PHILOLOGICAL SPECIALTIES OF HIGHER EDUCATIONAL INSTITUTIONS (HEI)
AS A PREREQUISITE FOR INTERNATIONAL ACADEMIC MOBILITY
Summary. The article is devoted to the problem of learning a foreign language by students of non-philological
specialties at a higher school. Outlined are the general tendencies of teaching foreign language to students of
non-philological specialties in terms of its teaching as an academic discipline. Possible ways to improve the for-
eign language mastery are revealed, and the process of foreign language training of students of non-philological
specialties is analyzed. It is found that the developed communicative skills are one of the main factors contrib-
uting to the formation of students' professional mobility. The purpose of the article is to study and substantiate
the main ways of improving students' foreign language mastery in non-philological specialties in the context of
Ukraine's integration into European educational space. The basic principles of learning foreign languages at a
higher school should be the communicative orientation, continuity and personal creativity of the student in the
educational process. The main objective of studying a foreign language in higher education institutions is the
formation of communicative competence in the learners, the basis for which is communicative abilities, formed
on the basis of language knowledge and skills. The basis for organizing the process of foreign language learning
is the Council of Europe Recommendations, according to which teaching of foreign languages should be based
on goals, content and methods of learning common to all European countries, with the aim of achieving the gen-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

erally recommended qualification levels that will ensure effective foreign language communication within the
European space. According to the Council of Europe Recommendation, during such training, a mechanism for
teaching and learning foreign languages should be introduced so that the student can be completely prepared
for all-European tests for the B2 level. Therefore, in order to improve the foreign language mastery of students
at UNFU, the following should be done: to increase the number of teaching hours, which will allow the teachers
to create favorable conditions for improving the language level of the students; to ensure continuity of learn-
ing, that is, English classes should be conducted in all years of study; to form educational groups taking into
account the students’ initial level of language knowledge and taking into account the academic achievements
of the students during their study; intensive use of multimedia and Internet technologies; the size of a group
at English lessons should be smaller – maximum 15 students; the teachers should help the students develop
their ability to study independently; to create and promote more opportunities for international exchange.
The basic principles of communication-orientated professional foreign language teaching of students of
non-philological specialties should be: active participation of the students in language learning; their encour-
agement in expressing their thoughts, expressing feelings and using their own experience; participation in ed-
ucational activities that mimics or creates real situations of using a foreign language; encouraging the learners
to work together; formation of the need to take responsibility for their own learning and to develop the ability
to study throughout life; stimulation of cognitive processes among students; students perform different roles
while studying. Modern language educational technologies assume that training the language activities should
be interconnected. This integration of four skills (listening, speaking, reading, writing) is the main feature of
modern practice of teaching foreign languages which is laid in new scientific and methodological complexes.

© Ванівська О.М., Ванівська О.І., 2019

 78 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Undoubtedly, only a combination of all the above-mentioned forms of interaction between teachers and stu-
dents provides the most effective study of foreign languages and will optimize the academic process and aca-
demic mobility of students.
Keywords: foreign language, foreign language mastery, knowledge, skills and abilities, students of
non-philological specialties, foreign language communicative competence, professional foreign language
communication.
П остановка проблеми. Сучасні умови
розвитку загальноєвропейської вищої
освіти зумовлюють інтеграцію знань з іноземних
мов. Викладання іноземних мов визначається як
один з пріоритетних напрямів освітньої діяль-
ності держав світу, тому у центрі сучасної теорії
і методики професійної підготовки майбутнього
фахівця має перебувати формування у нього те-
оретичних і практичних засад мовних стратегій
для успішного навчання в умовах сучасної освіти
і професійної підготовки до здійснення в реаль-
них життєвих умовах міжкультурного іншомов-
ного спілкування. Мовні стратегії виявляються
сьогодні однією зі складових такого спілкування,
тому уміння їх застосовувати у реальній профе-
сійній роботі є актуальним і доцільним. Знання
іноземних мов в сучасному світі є своєрідним
вікном у світ, ключем до успіху та професійно-
го становлення. З огляду на це вектор розвитку
навчального процесу в НЛТУ України повинен
бути націлений на якісну підготовку фахівців
різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, що базу-
ється на принципах забезпечення високої якості
викладання іноземних мов, мотиваційному сти-
мулюванні до вивчення мов інших народів як
необхідної умови для інтеграції у європейський
та світовий освітній простір. Тому, нагальним за-
вданням вищої педагогічної освіти на сучасному
етапі є формування у студентів вищих навчаль-
них закладів професійних знань та умінь, під
якими ми розуміємо якість володіння кожним
студентом достатнім обсягом іншомовного мате-
ріалу і певним рівнем сформованості механізмів
іншомовного професійного спілкування, що до-
зволить їм здійснювати спілкування у різнома-
нітних сферах.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури
показало, що значний внесок у виявлення підхо-
дів до мовних стратегій у своїх дослідженнях зро-
били В. фон Гумбольдт, Ф. Де Соссюр, О. Потебня,
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
М. Хомский, Л. Щерба та ін. [3; 9; 13; 14]. Питан-
ню комунікативного спілкування іноземними мо-
вами у вищому закладі освіти присвячені праці
А. Маркової, Г. Рогової, В. Костомарової, В. Скал-
кіної та інших науковців, а проблемам викладан-
ня і вивчення іноземних мов – О. Вишневський,
І. Зимня, Г. Китайгородська, С. Ніколаєва, Г. Ро-
гова, Є. Пасов. На сучасному етапі багато науков-
ців-філологів займаються проблемами вивчення
іноземної мови на нефілологічних спеціальнос-
тях, зокрема: Г. Савченко, Л. Котлярова, І. Батіна,
І. Горшенева, А. Зелікман, Я. Хоменко – для юри-
дичних спеціальностей, Є. Мірошніченко, Л. Ма-
някіна, О. Капустіна, Т. Перович, Н. Сініцина,
Б. Тернова, Л. Ушакова, Л. Чеботарьова, О. Шев-
ченко, Т. Андрюхіна та ін. – для економічних спе-
ціальностей, фізико-математичних та технічних
спеціальностей – К. Близниченко, В. Богашев,
І. Головіна, О. Гречина, В. Дорожкіна, М. Кра-
синська, І. Лепешова, Є. Миронова, А. Поталуєва,
Н. Прусс, О. Тарнопольський, І. Гришина, Г. Єме-
льянова.
Метою статті є обґрунтування основних
шляхів підвищення рівня володіння іноземною
мовою студентами нефілологічних спеціальнос-
тей в умова інтеграції України у європейський
освітній простір.
Виклад основного матеріалу. Відомо, мова
є всезагальним явищем і відтак відіграє провід-
ну роль у саморозвитку будь-якого співтовари-
ства, чи студентського, чи викладацького складу.
Водночас змінюється світ, а значить змінюються
й мовні пріоритети. Майбутній професіонал, фа-
хівець повинен вільно спілкуватися з переваж-
ною більшістю людства, тому будь-який студент
завжди прагнув мати загальну для всіх мову
міжнародного спілкування. Сучасна «англомов-
ність» є об’єктивною тенденцією, зумовленою
геополітичними і соціально-економічними фак-
торами, характерними для багатьох країн світу.
Основне призначення іноземної мови як пред-
метної галузі навчання у закладах освіти – спри-
яти оволодінню тими, хто навчається, уміннями
і навичками спілкуватися в усній і письмовій фор-
мах відповідно до мотивів, цілей, соціальних норм
мовленнєвої поведінки у типових сферах і ситуаці-
ях. Сказане засвідчує, що вищі навчальні заклади
є тими освітніми установами, де формуються базові
механізми іншомовного спілкування, які у майбут-
ньому випускники зможуть розвивати і удоскона-
лювати відповідно до власних потреб.
Головна мета вивчення іноземної мови у ви-
щих закладах освіти полягає у формуванні у тих,
хто навчається, комунікативної компетенції, ба-
зою для якої є комунікативні уміння, сформовані
на основі мовних знань і навичок. Розвиток кому-
нікативної компетенції залежить від соціокуль-
турних і соціолінґвістичних знань, умінь і на-
вичок, які забезпечують входження особистості
в інший соціум, соціалізацію у новому для неї
суспільстві. Оволодіння студентами іноземною
мовою сприяє розвитку в них здібностей викорис-
товувати її як інструмент спілкування в діалозі
культур і цивілізацій сучасного світу, а також
проявляється як засіб міжособистісної взаємодії
в умовах багатонаціонального і полікультурного
світового простору.
У вищому навчальному закладі систематизу-
ється та узагальнюється мовний, мовленнєвий
та комунікативний досвід студентів, набутий
ними на попередніх етапах вивчення мови. Ме-
тоди і види навчальної діяльності все більше
набувають форм, наближених до реальних умов
спілкування. Широко використовуються творчі,
проектні, групові, інтерактивні форми роботи
студентів. Зміст освіти диференціюється відпо-
відно до профілю навчання. Розвиваються умін-
ня професійно спрямованого використання іно-
земної мови відповідно до певної галузі знань.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Зростаюча потреба у спілкуванні та співпра-
ці між країнами і народами з різними мовами,
культурними традиціями, вимагає суттєвих но-
вацій у вищій школі. Стрімкі зміни, що відбу-
ваються в українському суспільстві, осучаснен-
ня освітньої системи, досягнення в галузі теорії
та практики навчання іноземних мов ставлять
українську школу перед необхідністю оновлення
змісту та методів навчання іноземних мов. Саме
тому Міністерством освіти і науки України було
прийнято рішення про створення нової програми
з іноземних мов [6].
Основними засадами вивчення іноземних мов
у вищій школі мають стати комунікативна спря-
мованість, наступність та особиста творчість сту-
дента в навчальному процесі. Зокрема, студенти
повинні вміти продемонструвати:
– здатність ефективно використовувати інозем-
ну мову як при спілкуванні в реальних життєвих
ситуаціях, так і задля набуття й розвитку знань;
– володіння мовленнєвими уміннями (аудію-
ванням, говорінням, читанням, письмом) на за-
гальному базовому рівні;
– знання основних синтаксичних, семантич-
них, граматичних та фонетичних закономірнос-
тей іноземної мови;
– здатність орієнтуватися у соціокультурних
аспектах країни, мова якої вивчається, викорис-
товувати вміння, набуті під час навчання, відпо-
відно до комунікативної ситуації;
– здатність використовувати навчальний до-
свід, набутий у середній школі, для подальшої
самостійної роботи з метою самоудосконалення;
– здатність використовувати автентичний ін-
шомовний матеріал з метою самоосвіти і в осо-
бистих цілях.
Гришковою Р.О. проаналізовано стан на-
вчання іноземної мови студентів нефілологічних
спеціальностей вищих закладів освіти з позицій
особистісного підходу та рівень їх комунікатив-
ної компетенції. Нею обґрунтовано критерії оці-
нювання змін в особистості студентів в процесі
вивчення іноземної мови в особистісно орієнто-
ваному режимі та критерії визначення резуль-
тативності навчання іноземної мови. Такими
критеріями нею визначено: систему ставлень
студентів до викладачів та носіїв іноземної мови,
процесу навчання та вивчення іноземної мови,
до себе як студента та як до особистості; зміни
рівня суб’єктивного контролю студентів; рівень
комунікативної компетенції з іноземної мови; ви-
никнення новоутворень в особистості студентів.
Аналіз результатів констатуючого етапу її до-
слідження дозволив з’ясувати загальні тенденції
навчання іноземної мови студентів нефілологіч-
них спеціальностей з точки зору її викладання
як академічної дисципліни:
• стихійний перехід від традиційного грама-
тико-перекладного методу до комунікативного
без урахувань переваг особистісного підходу;
• збільшення обсягу інформації про країни,
мова яких вивчається, за рахунок нехтування
змінами у ставленні студентів до предмету;
• перевага фронтальних видів роботи з групою;
• недооцінка ролі діалога як найбільш ефек-
тивного виду роботи для розвитку ініціативного
мовлення та формування комунікативної компе-
тенції студентів;
79
• визначення для розмовної практики тем, які
не мають особистісної спрямованості;
• нехтування урахуванням особистісних інте-
ресів студентів, їх цінніс-них орієнтацій [2].
Головне призначення іноземної мови – стати
засобом спілкування студентів завдяки сформо-
ваним комунікативним умінням: говоріння, ау-
діювання, читання та письма. Якщо студенти на-
вчаться розмовляти, слухати, читати та писати
іноземною мовою, вони забезпечать собі доступ
до інших національних культур, а отже, до світо-
вої культури. Це буде істотним внеском у підви-
щення рівня їх гуманітарної освіти та розширен-
ня світогляду.
Для того, щоб досягти позитивних результатів
у вивченні іноземної мови, кожен педагог пови-
нен володіти сучасними технологіми навчання;
застосовувати активні методи навчання, систе-
матично розробляти та апробовувати педагогічні
нововведення. Але існує ще й другий бік проб-
леми, не менш важливий, ніж перший. Це – ор-
ганізація навчання, до якої належать умови,
місце, кількість часу, відведеного на навчання,
навантаження педагогів, студентів і багато ін-
ших чинників, які визначаються керівниками
освітнього процесу всіх рівнів, від яких якість
навчання залежить не менше, а може, навіть
і більше, ніж від вибору методології. Головним
є те, що планування досягнення певного рівня
володіння мовою повинно суворо узгоджуватися
з умовами навчання (години, планування, на-
вантаження тощо), що залежать від керівників
освітнього процесу.
У сучасних умовах розвитку загальноєвропей-
ської і глобальної взаємодії й інтеграції знання
іноземних мов та їх викладання визнається од-
ним із пріоритетних напрямів освітньої діяль-
ності держав світу. Ініціативи представників
європейських країн у виробленні єдиних стан-
дартів щодо рівнів володіння іноземною мовою,
висунуті ще в 1971 р., набули сьогодні певної
завершеності у вигляді Загальноєвропейських
рекомендацій з питань вивчення, викладання
та оцінювання мови. Успішна реалізація цих
рекомендацій у сфері освіти в Україні значною
мірою залежить від рівня кваліфікації та про-
фесійної підготовки викладачів іноземної мови.
А інноваційний характер процесу підвищення
якості спілкування між європейцями з різною
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
мовою та культурним підґрунтям засвідчує необ-
хідність реформування вітчизняної професійної
підготовки викладача іноземної мови відповід-
но до загальноєвропейських вимог щодо мовної
освіти. Під цим оглядом у центрі сучасної про-
фесійної підготовки майбутнього викладача
іноземної мови має стояти формування у нього
теоретичних і практичних засад для успішної пе-
редачі тим, кого він навчає, своїх знань і навичок
з метою їх подальшого використання у реальних
життєвих умовах міжкультурного іншомовного
спілкування. Водночас для успішної реалізації
цього завдання потрібна інтенсифікація профе-
сійних педагогічних контактів між викладачами
іноземної мови як в Україні, так і поза її меж-
ами. Така інтенсифікація має бути передбачена
в нових програмах викладання іноземної мови
у вищих навчальних закладах і враховувати ре-
комендації Ради Європи. «Проникнення в ши-
 80 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
рокий світ починається зі спроб зрозуміти його,
налагодити з ним контакти і вступити в багато-
плановий діалог. Тільки тоді ми зможемо знайти
ті форми презентацій власної культури і власних
інтересів, в яких світ зможе зрозуміти і нас са-
мих» [8, с. 22].
Інтеграція України в європейський освіт-
ній простір, розширення міжнародної співпра-
ці у сферах економіки, освіти, науки, культури
ставить перед вищими навчальними заклада-
ми завдання якісної підготовки фахівців різних
освітньо-кваліфікаційних рівнів з іноземної мови
згідно з міжнародними стандартами. В осно-
ву організації процесу вивчення іноземних мов
покладено Рекомендації Ради Європи, відповід-
но до яких викладання іноземних мов повинно
базуватись на спільних для всіх країн Європи
цілях, змісті та методах навчання, маючи на
меті досягнення загальнорекомендованих ква-
ліфікаційних рівнів, які забезпечать ефективне
іншомовне спілкування в межах європейського
простору. А відтак, існує нагальна потреба при-
ведення усієї системи викладання іноземних мов
до міжнародних стандартів.
Відповідно до Загальноєвропейських реко-
мендацій з мовної освіти існують шість рівнів во-
лодіння мовою (A1–C2), які широко визнаються
як стандарт класифікації мовних умінь окремої
особи та були розроблені Асоціацією Мовних Екс-
пертів ALTE (The Association of Language Testers
in Europe): інтродуктивний (Breakthrough або
А1), середній (Waystage або А2), рубіжний
(Threshold або В1), просунутий (Vantage або В2),
автономний (Effective Operational Proficiency або
С1) і компетентний (Mastery або С2) [5]. Вони
охоплюють проміжок від базового до практично
бездоганного рівня володіння мовою (далі РВМ).
На них зорієнтовані навчальні посібники з будь-
якої європейської мови, довідники, словники,
тести. Введення цих рівнів в українську практи-
ку викладання й вивчення іноземної мови має
підняти якість вивчення та викладання мов, а
також зробити оцінювання РВМ прозорим і та-
ким, що визнається у широкому європейському
форматі. Відповідно до Державного стандарту
базової та повної середньої освіти від 2004 року,
РВМ випускників шкіл має відповідати рівню
В1+. Таким чином очікується, що вступний рі-
вень абітурієнтів ВЗО має бути не нижчим рівня
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
В1+. Однак, на даний час реальна ситуація щодо
рівня володіння іноземної мови не є оптимістич-
ною. Як свідчать результати проведеного тес-
тування серед першокурсників НЛТУ України
для ранжування їх за рівнями во-лодіння мовою
та створення відповідно базового та посиленого
модулів, мовний рівень, з яким студенти прихо-
дять до вищого закладу освіти, залишає бажати
кращого, а саме: наявність рівня B2 є лише у 2%
студентів, B1 – 7%, A2 – 20%, A1 – 71%.
Згідно з рекомендаційним листом Мініс-
терства освіти і науки України щодо запровад­
ження європейських стандартів викладання
та вивчення іноземних мов, на основі збільшен-
ня кількості годин і вдосконалення й осучас-
нення методик викладання необхідно створити
умови для вивчення англійської мови як мови
міжнародного академічного спілкування задля
досягнення випускниками ВЗО рівня В2 відпо-
відно до Загальноєвропейських рекомендацій
з мовної освіти [11]. Тож упродовж навчання має
бути впроваджений такий механізм викладання
та вивчення іноземних мов аби студент міг без
труднощів скласти загальноєвропейський тест
для здобуття рівня В2 [4]. Так, напр., Cambridge
ESOL (English for Speakers of Other Languages)
стверджує, що достатньо наступної кількості го-
дин для оволодіння англійською мовою на тому
чи іншому рівні: A2 – 180-200 аудиторних годин;
B1 – 350-400; B2 – 500-600; C1 – 700-800 та C2 –
1000-1200. Типова програма викладання англій-
ської мови для професійного спілкування (далі
програма АМПС) тлумачить, що курс АМПС для
бакалаврів повинен охоплювати етап навчання
від рівня В1+ до рівня В2 і забезпечити досяг-
нення випускниками рівня незалежного корис-
тувача англійської мови. Він є необхідним для
всіх спеціальностей і вимагає мінімум 270 ауди-
торних академічних годин та ще 126 годин для
самостійної роботи [1].
Згідно з освітньо-кваліфікаційною характе-
ристикою фахівця вступники до вищих немовних
закладів освіти мають володіти іноземною мовою
на рівні В1+ і бути готовими до опанування про-
фесійно орієнтованого курсу іноземної мови рівня
В2. На жаль, досвід свідчить, що значна кількість
вступників не має достатнього рівня володіння
міжнародним стандартом іноземної мови, що ви-
магає від вищих навчальних закладів за корот-
кий термін сформувати в них потрібні компетен-
ції в усіх видах мовленнєвої діяльності. З одного
боку, недостатній рівень сформованості іншомов-
ної комунікативної компетенції унеможливлює
введення курсу професійно орієнтованої інозем-
ної мови на першому році навчання в універси-
теті. З іншого боку, зважаючи на те, що студенти
немовних спеціальностей опановують фахові дис-
ципліни і набувають первинних професійних на-
вичок і вмінь починаючи з третього року навчан-
ня, введення такого курсу на перших роках буде
малоефективним. Таким чином, буде доцільним
протягом перших двох років формувати у студен-
тів іншомовну комунікативну компетенцію, а на
3-му і 4-му курсах – іншомовну комунікативну
професійну компетенцію.
На сьогоднішній день існує вкрай обмежена
сітка годин: в основному 2 аудиторні години на
тиждень вивчення іноземної мови для студентів
НЛТУ України у групі, яка складається в серед-
ньому із 9-12 осіб, що означає 10 – 7.5 хвилин на
тиждень для 1 студента. Отже, саме за такий час
студент повинен навчитися вільно спілкуватися
іноземною мовою на рівні В2 (просунутий корис-
тувач) і зможе за умови дуже низького вхідного
рівня (як відомо, рівень студентів-першокурсни-
ків часто не відповідає задекларованому рівню
В1 як вихідний рівень випускників середньої
загальноосвітньої школи) «спілкуватися з носі-
ями мови з таким ступенем швидкості та спон-
танності, який не завдає труднощів жодній із
сторін» [5]. Все це говорить про те, що першим
кардинальним кроком щодо покращення ви-
вчення студентами іноземних мов повинен бути
крок у бік значного розширення об’єму аудитор-
них годин для вивчення іноземних мов.
Таким чином, невідповідність існуючої кіль-
кості аудиторних годин для вивчення іноземної
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
мови в українських ВЗО технічного профілю із
заявленими вимогами до знань і вмінь на рівні
В2, який пропонується у Листі МОН України,
очевидна.
Беручи до уваги викладене вище вважаємо,
що весь навчальний процес вивчення іноземної
мови повинен складатися із трьох дисциплін.
Відповідно до нової концепції НЛТУ України
упродовж перших двох років навчання студенти
освітнього рівня «бакалавр» вивчатимуть інозем-
ну мову як обов’язкову компоненту навчального
процесу, а вже на ІІІ-ІV курсах обиратимуть її
з переліку дисциплін за вибором. Щодо освіт-
нього рівня «магістр», то у 1-му семестрі вивча-
тимуть навчальну дисципліну «Ділова іноземна
мова», як обов’язкову, а у 2-му семестрі обирати-
муть з переліку вибіркових дисциплін. Нова кон-
цепція вивчення мов передбачає відомі загаль-
ноєвропейські принципи дидактики і методики
вивчення іноземних мов, коли мову вивчають на
основі комунікативних компетенцій, які дають
можливість людині якомога швидше перейти від
мислення рідною мовою до мислення іноземною.
Додатково до цього мінімуму можна виділи-
ти ще декілька годин на факультативні курси,
що дозволить ВЗО підвищити вихідний РВМ
студентів. За рахунок додаткових годин може
бути також запропоновано перехідний курс для
задоволення потреб тих студентів, що мають
дещо нижчий початковий рівень володіння ан-
глійською мовою. Такий курс підведе їх до міні-
мально необхідного рівня, зафіксованого у Дер-
жавних стандартах базової і повної середньої
освіти (В1+). Перехід від рівня нижчого до ви-
щого рівня може відбуватися шляхом самоосвіти
студента, якій сприяють заняття з мови, а також
майстерні, семінари, лекції, що проводяться ви-
кладачами-предметниками англійською мовою.
Також може бути розроблене широке коло фа-
культативних курсів у межах кожного кваліфі-
каційного рівня відповідно до конкретних потреб
студентів, викладачів-предметників та робото-
давців. Їх можуть обирати студенти, котрі бажа-
ють розвивати свої мовленнєві вміння в межах
своєї спеціальності або ж поліпшувати свої про-
фесійні комунікативні вміння у сферах того ж
самого РВМ [12].
Невід’ємною частиною будь-якого курсу є й са-
мостійна робота студентів, яка потребує регуляр-
ного й послідовного оцінювання. Матеріали для
самостійної роботи також вимагають особливої
уваги з боку викладачів, оскільки лише невели-
ка частка українських студентів має необхідні
навички організації свого навчання без пильного
нагляду з боку викладачів. Тому, матеріали для
самостійної роботи повинні містити чітко сфор-
мульовані завдання і зразки їх виконання, бути
доступними для студентів поза межами аудитор-
них занять та доступними з різних джерел інфор-
мації (друкованих, аудіо, відео, комп’ютерних
програм, Інтернету) для підтримки індивідуаль-
них стилів навчання. Завдання для самостійної
роботи можуть мати різний характер: від індиві-
дуальних вправ до групових проектів.
На жаль, в останні роки ми бачимо не лише
низький базовий рівень мовної підготовки, але
й майже повну відсутність мотивації у студентів
щодо подальшого поглибленого вивчення іно-
81
земної мови, що ускладнює досягнення цілі – роз-
винути та закріпити мовленнєві навички. Тому,
вважаємо, що саме з мотивації та зацікавленості
студентів у предметі, що вивчається, треба по-
чинати працювати з першокурсниками, широко
використовуючи сучасні дидактичні принципи, а
саме принцип систематичності та послідовності
у викладанні предмету, активного та свідомо-
го сприйняття навчального матеріалу, зв’язку
навчання із життєвими реаліями (обов’язкове
додавання лінгвокраїнознавчої інформації),
принцип наочності навчання (пошук шляхів си-
муляції заглиблення в іншомовне середовище),
принцип поєднання різних форм навчання за-
лежно від складу та методів навчання, принцип
інноваційності навчання (активне використання
аудіо- та мультимедійних засобів), принцип пси-
хологічного комфорту (зняття мовної напруги
через побоювання зробити граматичні, лексичні
або стилістичні помилки) тощо.
Практична робота в аудиторії показує, що на-
віть за умов активної репрезентації викладачем
навчального матеріалу певна частина студентів
залишається пасивною, не усвідомлюючи для
себе значення та необхідності набуття нових мов-
леннєвих навичок.
Таким чином, для того, щоб підняти рівень
володіння іноземними мовами студентів НЛТУ
України до рівня В2 відповідно до Рекомендацій
Ради Європи, необхідно здійснити наступне:
1. Збільшення кількості контактних годин
для досягнення вимог за шкалою Загальноєвро-
пейських рекомендацій з мовної освіти, що до-
зволить викладачам створити сприятливі умови
для підвищення мовного рівня студентів. Мініс-
терство та заклади освіти повинні привести кон-
тактні години у відповідність до рекомендацій
Міністерства щодо переходу від одного рівня за
шкалою Загальноєвропейських рекомендацій
з мовної освіти до іншого, а саме A2-200 годин,
B1-400 годин, B2-600 годин, C1-850 годин. Осо-
бливо це стосується таких професійних галузей
як, бізнес і туризм, що вимагають більш високого
РВМ для ефективного професійного спілкуван-
ня, ніж, скажімо, технологія, сільське господар-
ство та інженерні науки. Ця різниця пояснюється
тим, що названі першими професії передбачають
більш інтенсивну комунікативну діяльність, ніж
ті, що названі останніми.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
2. Забезпечення безперервності навчання,
тобто заняття з англійської мови повинні прово-
дитися на всіх роках навчання для підтримання
належного рівня і підвищення шансів досягнути
вимоги за шкалою Загальноєвропейських реко-
мендацій з мовної освіти.
3. Формування навчальних груп з урахуван-
ням початкового рівня знань та з урахуванням на-
вчальних досягнень студентів у ході їх вивчення.
4. Інтенсивне використання мультимедійних
та Інтернет-технологій упродовж усього періо-
ду навчання. Потрібно відійти від вчителецен-
тричних занять та застосовувати більш сучасні
методичні підходи, які передбачають взаємодію
студентів, і таким чином підвищити ефектив-
ність використання контактних годин. Викла-
дачі повинні шукати способи спілкування з ан-
гломовними людьми (не обов’язково з носіями
мови) через проведення англомовних розмовних
 82 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
клубів і використання технологій, наприклад,
Skype. Зауважимо, що використання відео-
та комп’ютерних технологій значно розширює,
урізноманітнює програму вивчення іноземних
мов у вищому навчальному закладі. При вдало-
му виборі матеріалу та його цілеспрямованому
плануванні ці технології додають до навчально-
го процесу елементи новизни, зацікавлюють сту-
дентів вивченням іноземних мов, відкриваючи
їм доступ до різноманітних автентичних матері-
алів, роблять студентів організованішими, неза-
лежними та дисциплінованими, розширюють їх
мотивацію, надають їм можливість працювати
над мовою у зручний для цього час, а отже, спри-
яючи усьому навчальному процесу.
5. На заняттях з англійської мови розмір гру-
пи повинен бути меншим – максимум 15 студен-
тів, адже відомо, що групи з високою наповне-
ністю унеможливлюють тренування іншомовних
мовленнєвих навичок та сприяють зниженню
мотивації.
6. Викладачам потрібно допомагати студен-
там розвивати уміння навчатися автономно, щоб
студенти могли більше взаємодіяти з англій-
ською мовою поза контактними годинами, виді-
леними у розкладі.
7. Університети повинні створювати і популя-
ризувати більше можливостей для міжнародного
обміну.
Висновки і пропозиції. Сьогодні можна
з упевненістю стверджувати, що вивчення іно-
земних мов є соціальним замовленням суспіль-
ства, яке повинно інтенсифікуватися у професій-
ній підготовці фахівців вищої школи.
Отже, для досягнення професійного успіху
важливо, щоб студенти, які вивчають іноземну
мову, могли стати її ефективними (активними)
користувачами. Тому вони повинні розвивати
навички та вміння використовувати мовні фор-
ми для реальних комунікативних цілей, послу-
говуватися ними у реальних життєвих ситуаціях.
Основними принципами комунікативно орієнто-
ваного професійного навчання іноземної мови
студентів нефілологічних спеціальностей мають
стати: активна участь слухачів у вивченні мови;
їх заохочення щодо висловлювання своїх думок,
висловлення почуттів і використання власного
досвіду; участь у навчальній діяльності, яка імі-
тує або створює реальні ситуації використовуван-
ня іноземної мови; заохочення слухачів працю-
вати разом; формування потреби брати на себе
відповідальність за власне навчання і розвивати
вміння вчитися протягом усього життя; стимулю-
вання у слухачів когнітивних процесів; виконан-
ня студентами різних ролей під час навчання.
Сучасні мовні освітні технології передбачають,
що навчання різновидів мовленнєвої діяльності
повинно бути взаємопов’язаним. Ця інтеграція
чотирьох умінь (аудіювання, мовлення, читан-
ня, письмо) – головна риса сучасної практики
навчання іноземних мов, яка закладена в нових
науково-методичних комплексах.
Безперечно, що тільки поєднання усіх вище-
зазначених форм взаємодії педагогів і студентів
забезпечує найбільшу ефективність вивчення
іноземних мов, а також сприятиме оптимізації
навчального процесу та академічній мобільності
студентів. Частка використання кожної конкрет-
ної форми освоєння іноземних мов залежить як
від ступеня підготовки дидактичного забезпечен-
ня, бажання викладачів, розумової, мовленнєвої
та творчої активності студентів, так і від техноло-
гічної оснащеності навчального закладу. Усе це
змушує педагогів на практиці орієнтуватися лише
на особистий досвід і уміння емпірично шукати
шляхи ефективного викладання іноземних мов.

Список літератури:
1. Бакаєва Г.Є., Борисенко О.А., Зуєнко І.І., Іваніщева В.О., Клименко Л.Й., Козимирська Т.І., Кострицька С.І.,
Скрипник Т.І., Тодорова Н.Ю., Ходцева А.О. Програма з англійської мови для професійного спілкування.
Київ: Ленвіт, 2005. 119 с.
2. Гришкова Р.О. Педагогічні умови реалізації особистісно орієнтованого навчання іноземної мови студентів
нефілологічних спеціальностей вищих закладів освіти : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04. Київ, 2000. 196 с.
3. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. Москва : Прогресс, 1985. 450 с.
4. Єпіцин Є., Кирикилиця В. Підвищення рівня володіння іноземною мовою студентами немовних
спеціальностей ВНЗ як необхідна умова забезпечення права на академічну мобільність. Вісник Київського
національного університету ім. Т. Шевченка. Серія : Педагогіка. 2016. № 1(3). С. 67–73.
5. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти : вивчення, викладання, оцінювання / наук. ред. укр.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

видання С.Ю. Ніколаєва. Київ : Ленвіт, 2003. 273 с.

6. Закон України «Про вищу освіту». Голос України. 2002. 24 січня. Ст. 10.
7. Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Київ : Ленвіт, 1999.
320 с.
8. Парахонський Б.О. Місце та роль України у сучасному геополітичному просторі. Стратегічна панорама.
1998. № 1–2. С. 22.
9. Поважна Л.І. Педагогічні інновації у практиці підготовки фахівців сфери туризму. Проблеми освіти. 2000.
Вип. 22. С. 78–81.
10. Про оголошення 2016 року Роком англійської мови в Україні / Указ Президента України № 641 від 16.11.2015.
URL: http://www.president.gov.ua (дата звернення: 07.02.2019).
11. Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін / Лист МОН України № 1/9-120 від 11.03.2015 р.
URL: http://www.mon.gov.ua (дата звернення: 08.02.2019).
12. Род Болайто та Річард Вест. Інтернаціоналізація українських університетів у розрізі англійської мови :
Проект «Англійська мова для університетів». Київ : «Сталь», 2017. 154 с.
13. Скубашевська Т. Мовні стратегії в контексті впровадження новітніх інформаційних технологій. Вища
освіта України. 2004. № 4. С. 82–88.
14. Фукуяма Ф. Ґлобалізація безконечна. «Ї»: незалежний культурологічний часопис. 2000. № 19. С. 62.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 83
References:
1. Bakayeva G.Ye., Bory`senko O.A., Zuyenko I.I., Ivanishheva V.O., Kly`menko L.J., Kozy`my`rs`ka T.I., Kostry`cz`-
ka S.I., Skry`pny`k T.I., Todorova N.Yu., Xodceva A.O. (2005). Programa z anglijs`koyi movy` dlya profesijnogo
spilkuvannya [National ESP Curriculum]. Kyiv : Lenvit. (in Ukrainian)
2. Ghryshkova R.O. (2000). Pedaghoghichni umovy realizaciji osobystisno orijentovanogho navchannja inozemnoji
movy studentiv nefilologhichnykh specialjnostej vyshhykh zakladiv osvity [Pedagogical conditions of realization
of personally oriented foreign language teaching by students of non-philological specialties of higher educational
institutions] (PhD Thesis), Kyiv : Institute of Pedagogics and Psychology of Vocational Training of the Academy
of Pedagogical Science of Ukraine.
3. Gumbol'dt V. (1985). Yazyk i filosofiya kul'tury [Language and Philosophy of Culture]. Moscow : Progress.
(in Russian)
4. Jepicyn Je., Kyrykylycja V. (2016). Pidvyshhennja rivnja volodinnja inozemnoju movoju studentamy nemovnykh
specialjnostej VNZ jak neobkhidna umova zabezpechennja prava na akademichnu mobiljnistj [Increasing the
level of foreign language proficiency of non-linguistic specialties students of higher educational institutions as
a prerequisite for the right to academic mobility]. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv,
vol. Pedagogics, no. 1(3), pp. 67–73.
5. Nikolaeva S. (ed.) (2003). Zaghaljnojevropejsjki rekomendaciji z movnoji osvity: vyvchennja, vykladannja, ocin-
juvannja [European-wide recommendations on language education: study, teaching, evaluation]. Kyiv : Lenvit.
6. Gholos Ukrajiny (2002). Zakon Ukrajiny «Pro vyshhu osvitu» [Law of Ukraine "On Higher Education"]. Voice of
Ukraine.
7. Nikolajeva S.J. (1999). Metodyka navchannja inozemnykh mov u serednikh navchaljnykh zakladakh [Methods of
teaching foreign languages in secondary schools]. Kyiv : Lenvit. (in Ukrainian)
8. Parakhonsjkyj B.O. (1998). Misce ta rolj Ukrajiny u suchasnomu gheopolitychnomu prostori [The place and role
of Ukraine in the modern geopolitical space]. Strategic panorama, no. 1–2, p. 22.
9. Povazhna L.I. (2000). Pedaghoghichni innovaciji u praktyci pidghotovky fakhivciv sfery turyzmu [Pedagogical
innovations in the practice of training specialists in the sphere of tourism]. Problemy osvity, vol. 22, pp. 78–81.
10. Ukaz Prezydenta Ukrajiny (2015). Pro ogholoshennja 2016 roku Rokom anghlijsjkoji movy v Ukrajini [About An-
nouncement 2016 Year of the English Language in Ukraine]. Available at: http://www.president.gov.ua (accessed:
07.02.2019).
11. Lyst MON Ukrajiny (2015). Pro orghanizaciju vyvchennja ghumanitarnykh dyscyplin [About the organization of
studying humanitarian disciplines]. Available at: http:// www.mon.gov.ua (accessed: 07.02.2019).
12. Rod Bolajto ta Richard Vest (2017). Internacionalizacija ukrajinsjkykh universytetiv u rozrizi anghlijsjkoji movy:
Proekt «Anghlijsjka mova dlja universytetiv» [The internationalisation of Ukrainian universities: the English
language dimension: English for Universities Project]. Kyiv. (in Ukrainian)
13. Skubashevsjka T. (2004). Movni strateghiji v konteksti vprovadzhennja novitnikh informacijnykh tekhnologhij
[Language strategies in the context of the introduction of the latest information technologies]. Vyshha osvita
Ukrajiny, no. 4, pp. 82–88.
14. Fukujama F. (2000). Globalizacija bezkonechna [Endless Globalization]. The Independent cultural journal "Ї",
no. 19, pp. 62.

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
 84 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-19
УДК 78.071.2-057.87
Денис О.Є.
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

САМООЦІНКА СТУДЕНТА-МУЗИКАНТА
В КОНТЕКСТІ СЦЕНІЧНО-ВИКОНАВСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ
Анотація. В статті розкрито роль самооцінки студентів-музикантів навчальних закладів передвищої
освіти в процесі підготовки до публічних виступів. Самооцінка студента виявляє його ставлення до своїх
здібностей і можливостей, є важливою детермінантою всіх видів діяльності та поведінки людини. Само-
оцінка пов’язана з однією з центральних потреб людини – потребою в самоствердженні. Це безпосередньо
стосується проблеми самооцінки успішності виконавської діяльності, концертних виступів. Акцентовано
на тому, що рівень самооцінки студента впливає на якість виступу. Підкреслено, що занижена самооцін-
ка підсилює сценічні бар’єри, негативно позначається на професійному розвитку студента-музиканта.
Зазначено на необхідності всебічного психолого-педагогічного супроводу студентів-музикантів в процесі
підготовки до сценічного виступу. Роль педагога полягає в тому, щоб сприяти розвитку особистості кожно-
го студента, готувати їх до професійного самоуправління, формувати сценічну стійкість, одними із детер-
мінант яких і є самоконтроль та самооцінка.
Ключові слова: самооцінка, хвилювання, сценічний виступ, студент-музикант, професійна підготовка.
Denys Olena
Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University

SELF-ESTEEM OF A STUDENT MUSICIAN

IN THE CONTEXT OF STAGE-PERFORMANCE TRAINING
Summary. The article reveals the role of self-esteem of students musicians in institutions of pre-university
education in the process of preparing for public performances. Self-esteem of the student reveals attitude to
his abilities and opportunities. Self-esteem is a component of self-awareness, it depends on the criticality of
a human, his exactingness to himself. Self-esteem is an important determinant of all human activities and
behaviors. Self-assessment is associated with one of the central human needs – the need for self-affirmation.
This directly concerns the problem of self-evaluation of the success of its performance, concert performances.
After all, every stage performance is the moment of self-affirmation, self-actualization of the performer, the
moment of «experience» for self-esteem. The emphasis is on the student’s level of self-esteem which affects the
quality of the presentation. It is emphasized that underestimating self-esteem usually strengthens the stage
barriers, negatively affects the professional development of a student musician. Adequate self-esteem, confi-
dence in yourself mobilize the creative potential of a student-musician. To achieve an adequate self-esteem
means to critically treat their abilities and opportunities, to objectively evaluate the results of stage-perfor-
mance activities, to analyze the performances, the mistakes and achievements thoroughly. It is indicated on
the necessity of comprehensive psychological and pedagogical accompaniment of students-musicians in the
process of preparation for a stage performance. The role of a teacher is to promote the development of each
student's personality, to prepare them for professional self-management, to form the stage stability, one of the
determinants of which is self-control and self-esteem. To this end, it is necessary to identify and develop posi-
tive qualities in them, to ensure the establishment of an adequate self-esteem successful performance.
Keywords: self-esteem, excitement, stage performance, student musician, professional training.

П остановка проблеми. Сценічно-вико-

навська підготовка студентів-музикантів
менш, ніж від самих здібностей. Тому розгля-
немо питання самооцінки студента-музиканта,
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

у навчальних закладах передвищої освіти ви-
магає різнобічного підходу. З одного боку, про-
цес підготовки до cценічних виступів включає
роботу над технікою, манерою та емоційністю ви-
конання, розвитком музичної пам’яті, з іншого –
виховання, формування, корекція особистісних
якостей волі, які впливають на успішність сце-
нічного виступу. Практика показує, що педагоги,
як правило, зосереджуються на технічній підго-
товці програми і недостатньо уваги приділяють
внутрішнім виконавським аспектам студента-
музиканта.
До особистісних характеристик студента-му-
зиканта, які впливають на успішність сценіч-
ного виступу відносять наполегливість, вміння
долати труднощі, саморегуляцію. Структурними
компонентами останньої є самоналаштування,
самоконтроль та самооцінка. Успішність висту-
пу залежить від уявлень про свої можливості не
© Денис О.Є., 2019
оскільки вона корелюється з нервозністю, є при-
чиною сценічного хвилювання.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Різні аспекти самооцінки як складової структу-
ри особистості стали предметом дослідження за-
рубіжних та вітчизняних науковців. А. Адлер,
У. Джеймс, Л. Божович, І. Кон, Л. Виготський,
С. Рубінштейн, О. Леонтьєв розкрили психоло-
гічну природу і сутність явища самооцінки, ме-
ханізми її формування.
Сучасні дослідники розглядають самооцінку
в аспекті її впливу на практичну діяльність осо-
бистості, професійне самовизначення. Так, Козе-
рук Ю. та Євсейчик Я. розглядають самооцінку
як фактор становлення особистості студента. На-
уковці зазначають: «самооцінка є однією з ланок
процесу саморегуляції діяльності та виступає
саме тим утворенням в структурі особистості, яке
піддається впливу зовні. Таким чином, можна
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
припустити, що регулююча функція самооцінки
по відношенню до діяльності проявляється по
ряду направлень: вона впливає на вибір влас-
них цілей людини, визначає характерні для неї
емоційні та мотиваційні стани, в багато чому обу-
мовлює характер оцінки та ставлення до досяг-
нутих нею зовні цілей» [2, с. 163].
Аналізуючи структурно-динамічну модель са-
мооцінки, Пирлик М. стверджує, що самооцінка
є важливим чинником мобілізації людиною своїх
сил, реалізації прихованих можливостей, творчого
потенціалу. Як механізм саморегуляції самооцінка
задіяна в усіх сферах життєдіяльності людини –
діяльності, поведінці, пізнанні, спілкуванні [4].
Лю Цзя досліджує сценічну діяльність музи-
кантів крізь призму психологічної теорії стресу:
«Для музикантів-інструменталістів характерна
нестабільність самооцінки успішності сценічної
діяльності. Її заниження знесилює, а неадекват-
не завищення іноді може виступати важливим
фактором мобілізації виконавського потенціалу
та реалізації прихованих творчих резервів. Рівень
самооцінки регулює обов’язкові внутрішні особис-
тісні стандарти, котрі можуть як заважати, так
і сприяти успішності відтворення виконавських
навичок музикантів-інструменталістів» [6, с. 37].
Таким чином, ми можемо констатувати пред-
ставлення самооцінки в наукових та методичних
працях як суб’єктної якості особистості, що впли-
ває на її поведінку, діяльність.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Аналіз досліджень і пу-
блікацій з означеної проблеми дозволяє зробити
висновок, що недостатньо висвітленим є питан-
ня самооцінки студента-музиканта в контексті
сценічно-виконавської підготовки. Подальше
дослідження впливу самооцінки на формування
сценічної стійкості студента-музиканта необхід-
не для забезпечення ефективного психолого-пе-
дагогічного супроводу студентів в процесі підго-
товки до сценічних виступів.
Метою статті є теоретичне обґрунтування
важливості формування адекватної самооцінки
студента-музиканта в умовах навчального за-
кладу передвищої освіти як детермінанти сце-
нічної стійкості.
Виклад основного матеріалу. Досліджу-
ючи самооцінку як детермінанту сценічної
стійкості студентів-музикантів навчальних за-
кладів передвищої освіти, ми проаналізували
різні підходи до визначення цього поняття. Так,
відповідно до психопатологічного підходу само-
оцінка розглядається як показник психічного
здоров’я особистості, яка може як стимулювати,
так і пригнічувати активність людини. Згідно
з функціональним підходом самооцінка є однією
з основних функцій особистості. Самооцінка ви-
конує регулятивні функції, виступаючи необхід-
ною внутрішньою умовою організації суб’єктом
своєї поведінки, діяльності, відносин [5, с. 6]
Відповідно до діяльнісного підходу самооцінка
впливає на якість результатів діяльності особис-
тості, дозволяє виокремити ті чинники, якими
керується особистість, оцінюючи свої можливості
або результати роботи.
Самооцінка функціонує у двох формах: за-
гальній і частковій. Загальна самооцінка відо-
бражає узагальнені знання суб’єкта про себе і за-
85
сноване на них цілісне ставлення до себе [5, с. 6].
Часткова самооцінка виникає з розвитком кон-
кретних видів діяльності і відображає оцінку
суб’єктом власних вчинків, дій, можливостей
у цих видах діяльності [1]. Обидві форми само-
оцінки взаємопов’язані.
Узагальнюючи можна стверджувати, що са-
мооцінка – це оцінка особистістю самої себе,
власних здібностей, якостей. Самооцінка є ком-
понентом самосвідомості, від неї залежить кри-
тичність людини, її вимогливість до себе, став-
лення до власних успіхів і невдач. Самооцінка
є важливою детермінантою всіх видів діяльності
та поведінки людини.
Пряме відношення до проблеми самооцінки
студентів-музикантів успішності своєї виконав-
ської діяльності, концертних виступів має те, що
самооцінка пов’язана з однією з центральних по-
треб людини – потребою в самоствердженні. Це
визначається відношенням її дійсних досягнень
до того, на що людина претендує, які цілі перед
собою ставить – рівня домагань [2, с. 163]. А ко-
жен сценічний виступ і є моментом самостверд­
ження, самореалізації виконавця, моментом «ви-
пробування» для власної самооцінки.
Хвилювання, думки про оцінку своєї власної
персони, своїх можливостей неминуче супрово-
джує виконавську діяльність студентів-музи-
кантів навчальних закладів передвищої освіти.
Будь-яка виконавська діяльність на сцені є стре-
совим навантаженням для студента. Основним
стресором для них є глядацька аудиторія, усві-
домлення того, що кожна дія оцінюється слуха-
чем, комісією. Найчастіше хвилювання супро-
воджується думками: «Що про мене скажуть?»,
«Як оцінять мій виступ, моє виконання?». Аналі-
зуючи психологічні проблеми концертної діяль-
ності, видатний піаніст, музикознавець Г.М. Ко-
ган дійшов висновку, що головною причиною
хвилювань під час виступів є неадекватна само-
оцінка виконавця. «Рівень самооцінки регулює
обов’язкові внутрішні особистісні стандарти, ко-
трі можуть як заважати, так і сприяти успішнос-
ті відтворення виконавських навичок музикан-
тів-інструменталістів» [6, с. 37].
На успішність cценічно-виконавської діяль-
ності негативно впливає як переоцінка своїх
можливостей, результатом чого є нерідко нервові
зриви, відчуття невдачі, так і недооцінка своїх
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
здібностей, що формує невпевненість, обмежує
творчий потенціал виконавця.
Отже, успішність сценічного виконання сту-
дента-музиканта залежить від ступеня адекват-
ності самооцінки. Під адекватністю розуміється
відповідність самооцінки реальним проявам
суб’єкта. Адекватна самооцінка успішності сце-
нічної діяльності виступає джерелом необхідної
інформації, на основі якої прогнозується вірність
подальших рішень щодо доцільності корекції ви-
конавських дій [6, с. 37].
Самооцінка активно регулює процес само-
розвитку. На ній засновані активізація, актуа-
лізація процесу самопізнання, самоконтролю,
самовладання, самокорекції, саморегуляції, са-
мокритичності, самовдосконалення особистості
[3]. Досягати адекватної самооцінки успішності
студентів-музикантів означає критично стави-
тись до своїх здібностей і можливостей, об’єктивно
 86 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
оцінювати результати сценічно-виконавської ді-
яльності, вдумливо аналізувати виступи, допу-
щені помилки і досягнення.
Можливі моменти фрустрації руйнують са-
мооцінку і в подальшому формують сценічні
бар’єри, які надалі негативно впливають на по-
дальший розвиток студентів-музикантів. Тому
в навчальному процесі варто усвідомлювати, що
самооцінка не є чимось даним, споконвічно влас-
тивим особистості. Самооцінка розвивається,
вдосконалюється, змінюється разом з розвитком
особистості в цілому. Вона є як результатом, так
і внутрішньою умовою її розвитку, особистісного
зростання. Як зазначають Козерук Є. та Євсей-
чик Я.: «самооцінка виступає саме тим утворен-
ням в структурі особистості, яке піддається впли-
ву зовні [2, с. 163].
Тому в процесі сценічно-виконавської підго-
товки студентів-музикантів навчальних закла-
дів передвищої освіти необхідно сприяти роз-
витку особистості кожного студента, готувати
їх до професійного самоуправління, формувати
сценічну стійкість, одними із детермінант яких
і є самоконтроль та самооцінка. Важливу роль
у цьому відіграє педагогічна підтримка та супро-
від студентів-музикантів.
Роль педагога полягає в тому, щоб забезпечи-
ти становлення адекватної самооцінки успішнос-
ті виконавської діяльності студентів-музикантів.
З цією метою необхідно виявити і розвинути
в них позитивні якості, підняти занижену само-
оцінку, рівень домагань. Для цього необхідно
висловлювати лише конструктивні зауваження,
не порівнювати з іншими студентами, відзнача-
ти поліпшення результатів, не акцентувати по-
стійну увагу на невдачах, забезпечити довірли-
ву атмосфери, яка сприяє розкриттю особистості
студента, пробуджує впевненість та позитивно
налаштовує на сценічно-виконавську підготовку.
Формування адекватної самооцінки студен-
тів-музикантів ґрунтується на: створенні психо-
логічних умов для саморозвитку і адекватного
формування образу «Я», зменшення впливу нега-
тивних чинників у структурі самооцінки шляхом
формування уявлення про адекватну особисту
Я-концепцію через процес самопізнання. Таким
чином, педагогічний супровід та підтримка стуен-
тів-музикантів навчальних закладів передвищої
освіти будуть ефективними за наступних умов:
– дотримання принципів особистісно-орієнто-
ваного навчання, коли враховуються вікові осо-
бливості, особистісні, індивідуальні можливості
студентів;
– використання комплексного підходу, який
передбачає всебічний розвиток особистості сту-
дента-музиканта – технічна і психологічна під-
готовка до сценічно-виконавської діяльності;
– виховання потреби в студентів-музикантів
до самопізнання, саморозкриття;
– застосуванні мотиваційних механізмів про-
фесійного самовдосконалення.
Висновки і пропозиції. Між самооцінкою,
рівнем домагань та ступенем хвилювання сту-
дента-музиканта існують складні кореляційні
зв’язки. Недооцінка своїх здібностей, хвороблива
самооцінка призводять до відчуття підвищеної
емоційної напруги, стресової реакції на будь-яку
ситуацію, пов’язану з оцінкою виконавської ді-
яльності і часто це проявляється у сценічному
хвилюванні. Тому формування у студентів-музи-
кантів уміння об’єктивно оцінювати себе є важ-
ливим завдання професійної підготовки в умо-
вах навчальних закладів передвищої освіти.
Адекватна самооцінка, впевненість в собі мобі-
лізують творчий потенціал студента-музиканта.
Студент із стійкою адекватною самооцінкою ви-
конавської діяльності спроможний не лише пра-
вильно оцінювати свою виконавську діяльність,
а й адекватно емоційно реагувати на невдачі,
регулювати сценічне хвилювання.
Викладена інформація не є вичерпною і пи-
тання вдосконалення процесу підготовки студен-
тів-музикантів до сценічно-виконавської діяль-
ності потребують подальшого вивчення.

Список літератури:
1. Баранник В. Самооцінка та її місце в структурі самосвідомості. Соціальна психологія : Український науко-
вий журнал. 05/2006. № 3. С. 95–101.
2. Козерук Ю.В., Євсейчик Я.О. Самооцінка як фактор становлення особистості студента. Вісник Чернігівсько-
го національного педагогічного університету. Серія : Педагогічні науки. 2015. Вип. 124. С. 163–165.
3. Міщенко М.С. Вплив самооцінки на рівень успішності професійної діяльності. Науковий вісник Херсонсько-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

го державного університету. Серія : Психологічні науки / гол. ред. : О.Є. Блинова. Херсон : ВД «Гельветика»,
2016. Випуск 6. Том 1. С. 78–83.
4. Пирлик М. Структурно-динамічна модель самооцінки. Вісник Національної академії Державної прикор-
донної служби України. 2013. Випуск 5. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadps_2013_5_44 (дата звернення:
17.12.2018).
5. Попелюшко Р.П. Психологічні умови подолання негативної самооцінки в юнацькому віці : автореф. дис. …
канд. псих. наук : 19.00.07. Київ, 2008. 18 с.
6. Цзя Лю. Сценічна діяльність музикантів-інструменталістів у контексті психологічної теорії стресу. Науко-
вий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 14 : Теорія і методика мистецької освіти. 2017. Вип. 23.
С. 35–40. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_014_2017_23_9 (дата звернення: 10.12.2018).

References:
1. Barannyk V. (2006). Samooczinka ta yiyi miscze v strukturi samosvidomosti [Self-esteem and its place in the
structure of self-awareness]. Social Psychology: Ukrainian Scientific Journal, no. 3, pp. 95–101.
2. Kozeruk Yu.V., Yevsejchyk Ya.O. (2015). Samooczinka yak faktor stanovlennya osobystosti studenta [Self-esteem
as a factor of students’ personality]. Bulletin of the Chernihiv National Pedagogical University. Pedagogical
sciences, vol. 124, pp. 163–165.
3. Mishhenko M.S. (2016). Vplyv samooczinky na riven uspishnosti profesijnoyi diyalnosti [The impact of
self-esteem on the level of professional success]. Kherson State University Herald. Series: Psychological Sciences
(eds. Blynova O.Ye.), Xerson : Gelvetyka, vol. 6, no. 1, pp. 78–83.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 87
4. Pyrlyk M. (2013). Strukturno-dynamichna model samooczinky [Structural and dynamic model of self-esteem].
Visnyk Naczionalnoyi akademiyi Derzhavnoyi prykordonnoyi sluzhby Ukrayiny [Bulletin of the National Acad-
emy of the State Border Guard Service of Ukraine. Series : pedagogy] (electronic journal), vol. 5. Available at:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadps_2013_5_44 (accessed 17 December 2018).
5. Popelyushko R.P. (2008). Psyxologichni umovy podolannya negatyvnoyi samooczinky v yunaczkomu viczi
Psychological conditions of overcoming negative self-esteem in youth age] (PhD Thesis), Kyyiv.
6. Czzya Lyu (2017). Sczenichna diyalnist muzykantiv-instrumentalistiv u konteksti psyxologichnoyi teoriyi stresu
[Stage activity of musicians-instrumentalists in context of the psychological theory of stress]. Naukovyj chasopys
NPU imeni M.P. Dragomanova. Seriya 14 : Teoriya i metodyka mysteczkoyi osvity[Scientific journal of National
Pedagogical Dragomanov University. Series 14 : Theory and Methodology of Artistic Education] (electronic journal),
vol. 23, pp. 35–40. Available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_014_2017_23_9 (accessed 10 December 2018).

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
 88 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-20
УДК 378.147.81
Жарко О.О.
Київський державний коледж туризму та готельного господарства

ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В НЕМОВНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Анотація. В статті розглядаються шляхи та засоби формування комунікативної компетенції під час ви-
вчення іноземної мови в немовних закладах вищої освіти. Принцип комунікативності є провідним мето-
дичним принципом, який сприяє успішному досягненню головної мети навчання іноземної мови в немов-
них закладах вищої освіти – навчити студентів здійснювати іншомовне мовленнєве спілкування в межах
засвоєного навчального матеріалу. Загальна стратегія навчання іноземних мов у закладах вищої освіти
визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого-педагогічних
і суміжних наук. Основною метою навчання іноземної мови є формування у студентів комунікативної
компетенції, що означає оволодіння мовою як засобом міжкультурного спілкування, розвиток умінь ви-
користовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу.
Ключові слова: заклад вищої освіти, комунікативна компетенція, навчання іноземної мови, міжкультурне
спілкування, методи навчання, навчальна діяльність.
Zharko Oksana
Kyiv State College of Tourism and Hospitality

WAYS AND MEANS OF COMMUNICATIVE COMPETENCE FORMATION IN LEARNING

FOREIGN LANGUAGE AT NONLINGUISTIC INSTITUTIONS OF HIGHER EDUCATION
Summary. The ways and means of communicative competence formation in leaning foreign language at the
institutions of higher education is investigated in this article. The purpose of teaching a foreign language at the
institutions of higher education at the present stage is to master students' communicative competences, which
will enable them to realize their knowledge and skills for solving concrete communication problems in real life
situations. Foreign language acts as a means of communication, communication with representatives of other
nations; after all, cultural and intercultural approaches continue to develop in learning within the frame-
work of the "dialogue of cultures" concept, in order to form polylinguistic literacy of students. Consequently,
in a modern institution of higher education there should be no place for such processes as scratching, thought-
less promise of texts in a foreign language, which have no practical value for future life of students. Students
should be trained on the basis of high-quality, up-to-date authentic learning material for the conscious use of
a foreign language in future life and work. After all, the good knowledge of foreign languages is now and will
continue to remain one of the leading requirements of employers. The principle of communication is a leading
methodical principle which conduces to the successful achievement of the main goal in foreign language teach-
ing at the institutions of higher education – teaching students to put into practice foreign speech communica-
tion within studied educational material. The general strategy of foreign language teaching at the institutions
of higher education is determined by needs of modern society and the level of development linguistic, physi-
ological, pedagogical and adjacent sciences. The communicative aim is priority in learning providing activity
organization which is directed to students’ communication possessing in oral and written forms. The main goal
of foreign language teaching is a communicative competence formation that means language possessing as a
way of intercultural communication, development of skills in using foreign language as a tool in a dialogue
between cultures and civilizations of modern world.
Keywords: institutions of higher education, communicative competence, foreign language teaching,
intercultural communication, methods of teaching, teaching activity.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Сучасний стан

міжнародних зв’язків України, вихід її
у європейський та світовий простори, нові полі-
тичні, соціально-економічні та культурні реалії
вимагають підвищення статусу іноземних мов
у нашій країні.
Іноземна мова є важливим засобом міжкуль-
турного спілкування, вона сприяє вербальному
порозумінню громадян різних країн, забезпечує
такий рівень їхнього культурного розвитку, який
дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почу-
ватись у країні, мова якої вивчається. У зв’язку
з цим актуальною стає позиція, за якої здатність
зрозуміти представника іншої культури залежить
не тільки від коректного використання мовних
одиниць, але й від особливих умінь розуміти нор-
ми його культури, у тому числі мовленнєвої пове-
дінки у різноманітних ситуаціях спілкування.
© Жарко О.О., 2019
Загальна стратегія навчання іноземних мов
у закладах вищої освіти визначається потребами
сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвіс-
тичних, психолого-педагогічних і суміжних наук.
Цією стратегією є комунікативний підхід, який
зумовлює практичну мету навчання й вивчення
іноземних мов, а саме: формування і розвитку
міжкультурної комунікативної компетенції.
Концепція навчання іноземних мов, програ-
ми з іноземної мови для немовних закладів ви-
щої освіти визначають основну мету навчання,
яка полягає у формуванні у студентів комуніка-
тивної компетенції, що розвиток умінь викорис-
товувати іноземну мову як інструмент у діалозі
культур на основі комунікативно-орієнтовано-
го підходу до навчання. Мова виступає як засіб
пізнання картини світу, залучення до цінностей
створених іншими народами. Одночасно мова –
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
це ключ до відкриття унікальності і своєрідності,
власної самобутності.
Пріоритетною є комунікативна мета у нав­
чанні, що передбачає таку організацію діяль-
ності, яка спрямована на оволодіння студентами
спілкуванням в усній та писемній формах.
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. Комунікативний підхід у навчанні інозем-
них мов визначився в результаті методичного
осмислення наукових досягнень в галузі лінг-
вістики – теорії комунікативної лінгвістики
і психології та теорії діяльності, що знайшло ві-
дображення в роботах з психології та методики
навчання іноземних мов таких вчених як Леон-
тьєв О.О., Зимня І.О., Пассов Ю.І., Шатілов С.Ф.,
Рогова Г.В. та інші [13].
Вченими-методистами (Пассов Ю.І., Скал-
кін В.Л., Шубін Е.П. та ін.) визначені численні
типові комунікативні ситуації, які, за критерієм
схожості, об’єднуються у великі групи, утворюючі
так звану сферу спілкування [10].
Виділення не вирішених раніше частин за-
гальної проблеми. На сучасному етапі розвитку
науки в Україні можна напевно сказати, що часи,
коли достатнім доказом опанування мови було
вміння перекладати з іноземної мови та навпаки
адаптованих, неаутентичних текстів вже пройшли.
В своїй роботі ми звертаємо увагу на те, що
сьогодні відбувається реформування навчально-
го процесу в вузах України відповідно із загаль-
ноєвропейськими вимогами до якості освіти: ін-
форматизація освітнього простору, інтеграційні
процеси в сучасній вітчизняній освіті, налаго-
дження українськими закладами вищої освіти
співпраці з європейським навчальними закла-
дами в сфері навчальної та наукової діяльності,
студентські міжнародні обміни.
В умовах реформування вищої школи мають
змінюватися також і освітні технології викла-
дання іноземних мов. Сама мовна освіта теж по-
ступово модернізується через впровадження мо-
дульно-рейтингової системи навчання іноземних
мов, міждисциплінарна інтеграція, демократи-
зація та економізація освіти викликає до життя
інновацій складові викладання іноземних мов.
Все це ставить до викладання та викладача іно-
земної мови в немовних вузах нові вимоги.
Метою навчання іноземної мови в вищій шко-
лі на сучасному етапі є оволодіння студентами
комунікативними компетенціями, що дозволять
реалізувати їхні знання, уміння, навички для
розв’язання конкретних комунікативних за-
вдань в реальних життєвих ситуаціях. Іноземна
мова виступає як засіб комунікації, спілкування
з представниками інших націй, адже, в освіті
продовжує розвиватися і надалі культуроло-
гічний або інтеркультурний підхід у навчанні
в рамках концепції «діалогу культур», з метою
формування полімовної грамотності студентів.
Отже, в сучасному закладі вищої освіти не має
бути місця для таких процесів, як зазубрювання,
бездумне завчання текстів на іноземній мові, що
не мають практичної цінності для майбутньої
життєдіяльності студентів.
Студенти мають бути підготовлені на основі
якісного сучасного аутентичного навчального ма-
теріалу до свідомого використання іноземної мови
в подальшому житті та роботі. Адже гарне знання
89
іноземних мов є зараз і продовжуватиме залишати-
ся надалі однією з провідних вимог роботодавців.
Мета статті. Проаналізувати особливості
процесу навчання іноземної мови в немовних за-
кладах вищої освіти, шляхи та засоби формуван-
ня комунікативної компетенції студентів у всіх
видах мовленнєвої діяльності, та на всіх ступе-
нях навчання.
Виклад основного матеріалу. Основною
метою навчання іноземної мови є формування
у студентів комунікативної компетенції, що озна-
чає оволодіння мовою як засобом між культурно-
го спілкування, розвиток умінь використовувати
іноземну мову як інструмент у діалозі культур
і цивілізацій сучасного світу.
Ця мета передбачає досягнення студентами
такого рівня комунікативної компетенції, який
був би достатнім для здійснення спілкування
в усній (говоріння, аудіювання) та писемній
(читання, письмо) формах у межах визначених
комунікативних сфер, тематики ситуативного
мовлення та на основі вивченого мовного і мов-
леннєвого матеріалу.
Комунікативна компетенція складається
з кількох видів:
– мовної (лінгвістичної) компетенції, яка за-
безпечує оволодіння студентами мовним матері-
алом з метою використання його в усному і пи-
семному мовленні;
– мовленнєвої компетенції, яка пов’язана
з формуванням у студенів умінь і навичок спіл-
куватися в чотирьох видах мовленнєвої діяль-
ності: аудіюванні, говорінні (монолог, діалог),
читанні, письмі;
– соціокультурної компетенції, яка передба-
чає засвоєння студентами знань соціокультурних
особливостей країни, мова якої вивчається, куль-
турних цінностей та морально-етичних норм сво-
го та інших народів, а також формування умінь
їх використовувати у практичній діяльності;
– соціолінгвістичної компетенції, яка забезпе-
чує формування умінь користуватися у процесі
спілкування мовленнєвими реаліями (зразками),
особливими правилами мовленнєвої поведінки,
характерними для країни, мова якої вивчається;
– загальнонавчальних компетенцій, що спри-
яють оволодінню студентами стратегіями мов-
леннєвої діяльності, спрямованої на розв’язання
навчальних завдань і життєвих проблем [5].
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
Кожний етап навчання характеризується не
тільки різною тематикою і обсягом навчального
матеріалу для навчання спілкування, але й різно-
манітними засобами, методами, формами і видами
навчальної діяльності відповідно до рівня розвитку
студентів, їхніх інтересів, досвіду. У зв’язку з цим
кожний етап повинен мати свої цілі і завдання.
Реалізація комунікативного підходу у на-
вчальному процесі з іноземної мови означає, що
формування комунікативної компетенції студен-
тів відбувається шляхом і завдяки здійсненню
студентом іншомовної мовленнєвої діяльності.
Іншими словами, оволодіння засобами спілкуван-
ня (фонетичними, лексичними, граматичними)
спрямоване на їх практичне застосування у про-
цесі спілкування. Оволодіння уміннями говорін-
ня, аудіювання, читання та письма здійснюється
шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяль-
ності у процесі навчання в умовах, що моделюють
 90 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим
навчальна діяльність студентів зорганізується та-
ким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії
з мовленнєвим матеріалом для вирішення кому-
нікативних завдань, спрямованих на досягнення
цілей та намірів спілкування [13].
Спілкування людей в реальному житті відбу-
вається завдяки виникненню потреби в реалізації
певного комунікативного наміру, досягнення або
недосягнення якого визначає результат мовленнє-
вого спілкування. У ході спілкування комуніканти
виступають як носії певних соціальних стосунків,
що виникають в тій чи іншій сфері діяльності і ре-
алізуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях.
Формування комунікативної компетенції можливе
за умови моделювання у навчальному процесі ти-
пових ситуацій реального спілкування, які вини-
кають в різних сферах життя і стосуються різних
тем. Тобто предметно-змістовий план іншомовного
мовлення студенів під час навчання зумовлюється
темою, ситуацією і сферою спілкування.
Навчання іноземної мови в немовних закладах
вищої освіти відбувається в різноманітних сферах
інтелектуального та побутового спілкування: в со-
ціально-побутовій, громадсько-політичній, соці-
ально-культурній та професійно-трудовій.
Методи навчання дають відповідь на запитан-
ня «Як навчати?» Поняття «метод» означає шлях
до поставленої мети. В сучасній методиці навчан-
ня іноземних мов метод трактується в широкому
і вузькому смислі. В широкому смислі метод озна-
чає систему навчання. У вузькому смислі метод
означає спосіб упорядкованої діяльності викла-
дача та студента на шляху до поставлених цілей
навчання. В цьому смислі метод – це спосіб, що
забезпечує взаємодію студента і викладача [12].
Для забезпечення навчальної діяльності сту-
дентів викладач застосовує такі методи-способи:
демонстрацію (показ), пояснення та організацію
навчання. Методи – способи мають універсаль-
ний характер і використовуються у будь-якій
методичній системі. Проте їх співвідношення
та «наповнення» зумовлюються принципами на-
вчання. Принцип комунікативності зумовлює
переважне використання комунікативних вправ
у процесі навчання.
Навчальний процес з іноземної мови включає
три основні методичні етапи:
– етап презентації нового матеріалу;
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
– етап тренування;
– етап практики в застосуванні засвоєного
матеріалу у процесі спілкування в різних видах
мовленнєвої діяльності.
На кожному етапі використовуються відповід-
ні методи-способи.
На етапі презентації – це демонстрація (по-
каз) нового матеріалу та способів оперування
ним. Викладач демонструє зразки мовлення,
показує їх функціонування в контексті. Така
демонстрація може здійснюватися з опорою на
малюнок, предмет, дію та ін. Студент в цей час
знайомиться з новим матеріалом та способами
оперування цим матеріалом.
На етапі тренування і практики викладач ор-
ганізовує вправляння студентів у застосуванні
засвоєного матеріалу в усному або письмовому
спілкуванні. При цьому використовуються різно-
манітні вправи.
У свою чергу студенти здійснюють опера-
ції вправляння в різних видах мовленнєвої
діяльності [2].
Слід зазначити, що застосування методів як
викладачем, так і студентами, спрямоване не
лише на організацію та реалізацію навчальної
діяльності, але й на управління нею.
Управління навчальною діяльністю реалізу-
ється завдяки здійсненню викладачем контролю
за успішністю студентів в оволодінні іншомов-
ною мовленнєвою діяльністю на кожному етапі
навчання. Студенти користуються самоконтро-
лем та самокорекцією.
Методичні прийоми навчання пов’язані з кон-
кретними діями викладача та студентів. Це еле-
ментарні вчинки (дії), що спрямовані на виконання
конкретного завдання на певному етапі навчально-
го процесу. Методи та прийоми – взаємопов’язані по-
няття. Образно кажучи, метод – це місткість, а при-
йом – це речовина, що наповнює цю місткість. До
прийомів відносять, наприклад – прийоми семанти-
зації нових лексичних одиниць, прийоми в органі-
зації навчальної діяльності студентів в опрацюван-
ні нового матеріалу, закріпленні набутих навичок
та розвитку вмінь мовлення в ситуаціях спілкуван-
ня шляхом виконання студентами різноманітних
мовних (кросворди, пропуски, опис малюнків) та ко-
мунікативних (мовленнєвих) вправ (описати послі-
довність дій на малюнках, відповісти на запитання,
розповідь діалогів, рольова гра і т.ін.).
Засоби навчання є важливим невід’ємним
компонентом навчального процесу з іноземної
мови в немовних закладах вищої освіти. Визна-
чення засобів навчання – це відповідь на запи-
тання «За допомогою чого навчати?»
Засоби навчання іноземної мови розподіляють-
ся на: основні та допоміжні; комплект для виклада-
ча, комплект для студента; технічні та нетехнічні.
В ідеалі усі засоби мають бути представлені
в навчально-методичному комплексі (НМК), за
яким проводиться навчання іноземної мови для
певної спеціальності в немовному закладі вищої
освіти. В такому разі НМК і є основним засобом
навчання у всій повноті його компонентів: під-
ручника, методичних рекомендацій для викла-
дача, лінгафонного практикуму, комп’ютерних
програм, комплекту слайдів, діафільмів, аудіо-,
відеокасет, CD, DVD, таблиць тощо [7].
Висновки. У даній статті було досліджено
основні стратегічні і методичні шляхи та засо-
би комунікативно-орієнтованого підходу при
навчанні іноземним мовам; проаналізовано осо-
бливості методики формування комунікативної
компетенції студентів немовних закладів вищої
освіти у всіх видах мовленнєвої діяльності.
Для забезпечення навчальної діяльності сту-
дентів викладач застосовує такі методи-засоби:
демонстрацію (показ), пояснення та організацію
вправляння. Методи – способи мають універ-
сальний характер і використовуються у будь-
якій методичній системі. Проте їх співвідношен-
ня та «наповнення» зумовлюються принципами
навчання. Принцип комунікативності зумовлює
переважне використання комунікативних вправ
у процесі вправляння.
Окрім методів, у навчальному процесі з інозем-
ної мови використовуються різноманітні методичні
прийоми навчання, які пов’язані з конкретними ді-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
ями викладача та студентів. Це елементарні вчин-
ки (дії), що спрямовані на виконання конкретного
завдання на певному етапі навчального процесу.
З боку студента це застосування таких прийо-
мів як запис, аналіз мовних і мовленнєвих явищ,
порівняння, логічне розмірковування, побудова
за аналогією, імітація, відтворення за зразком
або схемою і т.ін.
Ми дійшли висновку, що принцип комуніка-
тивності є провідним методичним принципом,
який сприяє успішному досягненню головної
мети навчання іноземної мови в немовних закла-
дах вищої освіти – навчити студентів здійснюва-
ти іншомовне мовленнєве спілкування в межах
засвоєного навчального матеріалу. Принцип
комунікативності передбачає побудову процесу
навчання іноземної мови як моделі процесу ре-
альної комунікації. Комунікативні ситуації, що
використовуються у навчанні іноземної мови, ма-
ють моделювати типові ситуації реального життя
у відповідній сфері спілкування. Принцип кому-
нікативності зумовлює переважне використання
комунікативних вправ у процесі вправляння.
В статті було досліджено, що комуніка-
тивна компетенція формується на основі
91
взаємопов’язаного мовленнєвого, соціокультур-
ного і мовного розвитку студентів відповідно до
їхніх вікових особливостей та інтересів на кож-
ному етапі оволодіння іноземною мовою. Осно-
вою комунікативної компетенції є комунікативні
уміння, розвиток яких неможливий без оволодін-
ня мовними засобами реалізації усного або пи-
семного висловлювання. Проте, знання лексич-
ного і граматичного матеріалу ще не забезпечує
становлення комунікативних умінь. Необхідні
навички оперування цим матеріалом, а також ви-
користання його для породження і розпізнаван-
ня інформації у визначених сферах спілкування.
Неможливим також є розвиток комунікативної
компетенції без відповідних соціокультурних
і соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які
забезпечують входження особистості в інший со-
ціум і сприяють її соціалізації у новому для неї
суспільстві.
Кожний етап навчання характеризується не
тільки різною тематикою і обсягом навчального
матеріалу для навчання спілкування, але й різ-
номанітними методами, формами і видами нав-
чальної діяльності відповідно до рівня розвитку
студентів, їхніх інтересів і досвіду.

Список літератури:
1. Бех П.О., Биркун Л.В. Концепція викладання іноземних мов в Україні. Іноземні мови. 1996. № 2. С. 3–8.
2. Бухбиндер В.А. Работа над лексикой. Основы методики преподавания иностранных языков. Киев, 1986.
С. 159–179.
3. Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. № 100/96-ВР, ВВР / Верховна Рада України, 1996, Київ.
Відомості Верховної Ради України. 1996. № 21, ст. 84.
4. Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в школе. Москва, 1991. 222 с.
5. Комунікативні методи та матеріали для викладання англійської мови. Переклад та адаптація Л.В. Биркун. –
Oxford : Oxford Univ. Press, 1998. Р. 480.
6. Ляховицький М.В. Методика преподавания иностранных языков. Москва, 1981. 159 с.
7. Маслыко Е.А., Бабинская П.К., Будько А.Ф., Петрова С.И. Справочное пособие. 9-е изд., стереотип. Минск,
2004. 522 с.
8. Общая методика обучения иностранным языкам : Хрестоматия. Сост. А.А. Леонтьев. Москва, 1991. 360 с.
9. Пассов Е.И. Основы методики обучения иностранным языкам. Москва, 1977. 276 с.
10. Пассов Е.И. Коммуникативное иноязычное образование. Липецк : Липецк. гос. педаг. ин-т, 1998. 159 с.
11. Скалкин В.Л. Обучение монологическому высказыванию (на материале английского языка) : Пособие для
учителей. Киев, 1983. 120 с.
12. Скляренко Н.К. Як навчати сьогодні іноземних мов (концепція). Іноземні мови.1995. № 1. С. 5–9.
13. Шубин Э.П. Языковая коммуникация и обучение иностранным языкам. Москва, 1972. 351 с.

References:
1. Beh P.O., Birkun L.V. (1996). Koncepciya vykladannya inozemnyh mov v Ukraini [Conception of foreing languag-
es teaching in Ukraine]. Foreing languages, no 2, pp. 3–8.
2. Buhbinder V.A. (1986). Rabota nad leksikoy [Work on vocabulary]. Osnovy metodiki prepodavaniya inostrannyh
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

yazykov. [Basics of foreign languages teaching]. Kyiv, pp. 159–179.

3. Zakon Ukrainy “Pro osvitu” (1996). [Law of Ukraine “About education”]. Kyiv, p. 84.
4. Zimnyaya I.A. (1991). Psihologiya obucheniya inostrannym yazykam v shkole. [Psychoogy of foreing languages
teaching at school]. Moscow, p. 222.
5. Komunikatyvni metody ta materialy dlia vukladannia angliyskoi movu (1998). [Communicative methods and
materials for English teaching]. Pereklad ta adaptacia L.V. Birkun. Oxford : Oxford Univ. Press, p. 480.
6. Liahovytskyi M.V. (1981). Metodika prepodavaniya inostrannyh yazykov. [Method of foreign language teaching].
Moscow, p. 159.
7. Nastolnaya kniga prepodavatelia inostrannogo yazyka: Spravochnoe posobie (1992). [Foreign language teacher’s
Desk book: reference manual]. E.A. Maslyko, P.K. Babinskaya, A.F. Budko i dr. Minsk, p. 522.
8. Obschaya metodika obucheniya inostrannym yazykam. Hrestomatiya (1991). [General method of foreign pp. lan-
guage teaching. Chrestomathy]. Sostavitel A.A. Leontiev. Moscow, p. 360.
9. Passov E.I. (1977). Osnovy metodiki obucheniya inostrannym yazykam. [Basic method of foreign languages teaching].
Moscow, p. 276.
10. Passov E.I. Komunikatyvnoe inoyazychnoe obrazovanie. [Communicative foreign education]. Lipetsk : Lipetskiy
gosudarstvenniy ped. institute, 1998, p. 159.
11. Skalkin V.L. (1983). Obuchenie monologicheskomu vyskazyvaniu. [Monologue statements teaching]. Kyiv, p. 120.
12. Skliarenko N.K. (1995). Yak navchaty siogodni inozemnyh mov (kontseptsiya). [How to teach foreign languages
nowadays (conception)]. Inozemni movy, no 1, pp. 5–9.
13. Shubin E.P. (1972). Yazykovaya kommunikatsiya i obuchenie inostrannym yazykam. [Language communication
and foreign languages teaching]. Moscow, p. 351.
 92 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-21
УДК 378.147:[81’243:007]-047.44
Жигунова В.О.
Мовна школа «ОЛА»

АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

З ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МІЖНАРОДНОЇ
ІНФОРМАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ІНШОМОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Анотація. Перевірено теоретичні положення структурно-функціональної моделі реалізації професій-
ної спрямованості іншомовної підготовки майбутніх фахівців з міжнародної інформації. Проаналізовано
основу та структуру авторського курсу «Практикум з іноземної мови для майбутніх фахівців з міжнарод-
ної інформації». Представлені та проаналізовані рівні сформованості професійної іншомовної компетент-
ності майбутніх фахівців з міжнародної інформації для експериментальної та контрольної груп на основі
розробленого тестування для перевірки ефективності впровадження авторської методики. Проаналізова-
но опитування студентів, котрі входили до складу контрольної та експериментальної груп. За допомогою
методів математичної статистики підтверджено гіпотезу про те, що застосування організаційно-педаго-
гічних умов та структурно-функціональної моделі реалізації професійної спрямованості іншомовної під-
готовки майбутніх фахівців з міжнародної інформації було ефективним.
Ключові слова: фахівці з міжнародної інформації, іншомовна підготовка, математична статистика,
компетентнісний підхід, авторський курс.
Zhyhunova Viktoriia
“OLA” Language School

RESULTS OF EXPERIMENTAL STUDY ON THE FORMATION OF FUTURE SPECIALISTS

IN INTERNATIONAL INFORMATION READINESS TO PROFESSIONAL ACTIVITY
IN THE FOREIGN LANGUAGE ENVIRONMENT
Summary. Scientific resources were analyzed and the absence of a holistic research, in which the method of
professional orientation of foreign language training of future specialists in international information formation
would be presented, was revealed. The necessity of experimental research in a course of which the structural
and functional model of foreign language training of future specialists in international information professional
orientation implementation has been tested. The theoretical basis of structural and functional model of foreign
language training of future specialists in international information professional orientation implementation
have been examined. The basis and structure of the author's course "Foreign Language Practice for Future
Specialists in International Information" was analyzed. The purpose of "Foreign Language Practice for Future
Specialists in International Information" integrated course implementation was formulated as the formation of
a professionally oriented foreign language competence of students. Levels of professional formation of foreign
language competence of future specialists in international information for experimental and control groups on
the basis of developed testing to verify the effectiveness of the author's technique implementation are present-
ed and analyzed. The analysis of the students who took in the control and experimental groups was analyzed.
Using the methods of mathematical statistics, the hypothesis that the application of organizational and peda-
gogical conditions and the structural and functional model for future specialists in international information
professionally orientation foreign language training implementation effectiveness was confirmed. The basis for
future specialists in international information professionally oriented foreign language training was developed.
Keywords: specialists in international information, foreign language training, mathematical statistics,
competency approach, author's course.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Високий рівень

іншомовної компетентності у професійно-
му середовищі є необхідною складовою характе-
ристики сучасного фахівця у сфері міжнародних
відносин. Кожному фахівцю у сфері міжнарод-
них відносин доводиться працювати з іншомов-
ними ресурсами, співпрацювати з представ-
никами міжнародних організацій, проводити
переговори з представниками інших країн тощо.
Фахівці з міжнародної інформації не є винятком,
адже саме фахівці з міжнародної інформації за-
безпечують міжнародну взаємодію у галузі зо-
внішньополітичних, економічних та культурних
взаємовідносин та пов’язані з різними сферами.
Для таких фахівців постає необхідність оволо-
діння фаховою лексикою, що стосується різних
аспектів міжнародних відносин. Також у сту-
дентів необхідно розвивати навички анотуван-
ня і реферування іноземних друкованих, аудіо-
та відеоматеріалів як українською, так і мовою
оригіналу. Також важливо навчати майбутніх
фахівців у сфері міжнародної інформації пра-
вилам оформлення документів, що відносяться
до галузі дипломатії та зовнішньополітичних
зв’язків. Окрім цього, необхідно розвивати на-
вики ділового листування іноземною мовою,
аби майбутні фахівці мали змогу здійснювати
не лише усну, а й письмову комунікацію у сфері
своєї професійної діяльності.
Для підвищення рівня професійно-орієнтова-
ної іншомовної компетентності майбутніх фахів-
ців з міжнародної інформації нами розроблено
та впроваджено у процес іншомовної підготовки
майбутніх фахівців з міжнародної інформації
структурно-функціональну модель реалізації
професійної спрямованості їх іншомовної.

© Жигунова В.О., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Методика формування професійної спрямова-
ності іншомовної підготовки майбутніх фахівців-
міжнародників у своїх наукових працях дослід­
жували: І. Савка [1], О. Сніговська [2], Н. Бідюк
[3], А. Петрова [4] та інші. Спільним у роботах
вищезгаданих науковців є те, що вони виокрем-
люють форми і методи навчання іноземної мови,
необхідні для якісної підготовки майбутніх фа-
хівців-міжнародників до професійної діяльності
у іншомовному середовищі.
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Аналіз наукових джерел
показав відсутність цілісного дослідження, у яко-
му було б представлено методику формування
професійної спрямованості іншомовної підготовки
саме майбутніх фахівців з міжнародної інформа-
ції. Тому, постає необхідність експериментально-
го дослідження, у процесі якого було апробовано
структурно-функціональну модель реалізації
професійної спрямованості іншомовної підготов-
ки майбутніх фахівців з міжнародної інформації.
Мета статті. Перевірити теоретичні положен-
ня структурно-функціональної моделі реалізації
професійної спрямованості іншомовної підготов-
ки майбутніх фахівців з міжнародної інформації.
Виклад основного матеріалу. У процесі фор-
мувального етапу експерименту, виконуючи зав-
дання щодо можливостей застосування компетент-
нісного підходу до підвищення рівня професійної
спрямованості іншомовної підготовки майбутніх
фахівців з міжнародної інформації, ми досліджу-
вали результативність впровадження профе-
сійно спрямованих дисциплін іноземною мовою
та розробку інтегрованих занять, об’єднаних у ва-
ріативний курс «Практикум з іноземної мови для
майбутніх фахівців з міжнародної інформації».
Відсутність належної бази знань студентів є голов-
ним недоліком програм мовного заглиблення. Пе-
рехідний етап, котрий фіксує вживання складних
структур, що необхідні для засвоєння профільних
дисциплін, може бути здійснений за допомогою
інтегрованих курсів. В процесі інтеграції інозем-
ної мови з іншими предметами ми реалізуємо усі
функції спілкування на предметному змісті. Окрім
мовної компетенції студентів, інтегровані курси
формують цілісне сприйняття світу та сприяють
підготовці кваліфікованих фахівців.
Метою впровадження інтегрованого курсу
«Практикум з іноземної мови для майбутніх фа-
хівців з міжнародної інформації» є формування
професійно спрямованої іншомовної компетент-
ності студентів.
Авторський курс передбачає поєднання дис-
циплін «Іноземна мова» та «Теорія і практика пе-
рекладу» з профільними дисциплінами спеціалі-
зації «Міжнародна інформація» («Інформаційне
суспільство», «Інформаційні війни», «Геополіти-
ка», «Фабрики думки» та «Інформаційно-аналі-
тична діяльність») з наданням переваг системі
органічно пов’язаних між собою інтегрованих
знань та умінь, що підпорядковуються спільній
меті та узгоджуються із суміжними курсами.
Основу розроблення інтегрованого курсу
«Практикум з іноземної мови для майбутніх фа-
хівців з міжнародної інформації» становить ідея
щодо наскрізної інтеграції цілей, змісту, форм,
методів та засобів у межах цього курсу.
93
Вимогами доцільності створення та впрова-
дження інтегрованого курсу «Практикум з іно-
земної мови для майбутніх фахівців з міжнарод-
ної інформації» є наступні:
– адаптація існуючих курсів «Інформаційне
суспільство», «Інформаційні війни» та «Інфор-
маційно-аналітична діяльність» до умов навчан-
ня з поглибленим вивченням іноземної мови
(англійської), оскільки іноземна мова є засобом
викладання матеріалів курсу;
– формування мотивації студентів до вивчен-
ня професійно орієнтованих дисциплін англій-
ською мовою;
– варіативність і диференціація змісту, форм
та методів навчання розробленого курсу;
– готовність викладачів до викладання інте-
грованого курсу «Практикум з іноземної мови для
майбутніх фахівців з міжнародної інформації»;
– дотримання принципу наступності в викла-
данні іноземної мови та фахових дисциплін;
– необхідність формування в студентів профе-
сійні компетенції;
– проектування змісту запропонованого курсу
як реального навчальної дисципліни.
У процесі формувального експерименту під час
виконання завдань, щодо визначення рівня го-
товності до професійної діяльності в іншомовному
середовищі нами було досліджено сформованість
мотиваційно-орієнтаційного, когнітивно-інтегра-
тивного та ситуативно-діяльнісного компонента
професійної спрямованості іншомовної підготовки
майбутніх фахівців з міжнародної інформації. Для
визначення рівня готовності майбутніх фахівців
з міжнародної інформації до професійної діяльнос-
ті в іншомовному середовищі нами проведено тес-
тування експериментальної та контрольної груп
на початку експерименту та вкінці. До експеримен-
тальної та контрольної груп увійшли студенти пер-
шого курсу магістратури (п’ятий рік навчання), що
здобувають освіту за спеціалізацією «Міжнародна
інформація» у 4 ВНЗ: Хмельницький національ-
ний університет, Чернівецький національний уні-
верситет ім, Ю. Федьковича, Тернопільський наці-
ональний економічний університет та Державний
вищий навчальний заклад «Ужгородський націо-
нальний університет». Нами розроблено та запро-
поновано тестові завдання. Результати тестування
експериментальної та контрольної груп на початку
експерименту та вкінці представлені у таблиці 1.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
Динаміка рівнів сформованості професійної
іншомовної компетентності майбутніх фахівців
з міжнародної інформації представлена на рис. 1.
Аналізуючи результати тестування експери-
ментальної та контрольної груп на початку експе-
рименту та вкінці можемо констатувати, що після
вивчення запропонованого курсу «Практикум з іно-
земної мови для майбутніх фахівців з міжнарод-
ної інформації» серед учасників експерименталь-
ної групи суттєво зменшилась кількість студентів
з низьким та середнім рівнем (на 25,00% та 8,33%
відповідно). Більше того, спостерігається суттєве
збільшення кількості студентів з достатнім та висо-
ким рівнем (на 8,33% та 25,00% відповідно). Серед
учасників контрольної групи спостерігається нульо-
ва динаміка для низького та високого рівнів, несут-
тєве зменшення кількості середнього та збільшення
достатнього рівня (на 10%). Отже, впровадження за-
пропонованого курсу «Практикум з іноземної мови
 94 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Таблиця 1
Рівні сформованості професійної іншомовної компетентності
майбутніх фахівців з міжнародної інформації, %
Експериментальна група Контрольна група

-25,00 Динаміка

Динаміка
Рівень
сформованості
професійної На початок На кінець На початок На кінець
готовності експерименту експерименту експерименту експерименту

Низький 33,32 8,32 30,00 30,00

0
+10,00 -10,00
-8,33
Середній 25,00 16,67 30,00 20,00

+25,00 +8,32
Достатній 25,00 33,32 20,00 30,00

Високий 16,67 41,67 20,00 20,00

0
Висуваємо гіпотези:
30
Н0: Частка осіб, які вважають
20 навчання професійно-спрямова-
Експериментальна
ної іноземної мови ефективним
10
група серед учасників контрольної
0 групи менша, ніж серед учасни-
Низький Середній Достатній Високий Контрольна ків експериментальної групи.
-10 група Н1: Частка осіб, які вва-
-20 жають навчання професійно-
спрямованої іноземної мови
-30 ефективним серед учасників
контрольної групи більша, ніж
Рис. 1. Динаміка рівнів сформованості професійної
серед учасників експеримен-
іншомовної компетентності
майбутніх фахівців з міжнародної інформації
тальної групи
Для підтвердження однієї
з гіпотез необхідно знайти куто-
для майбутніх фахівців з міжнародної інформації» ві коефіцієнти Фішера за формулою 1:
позитивно вплинув на рівень готовності майбутніх
фахівців з міжнародної інформації до професійної ( )
ϕi = 2� arcsin pi (1)
діяльності в іншомовному середовищі і є доцільним Отже, ϕ1 = 1, 98, а ϕ2 = 1, 96.
його впровадження для вивчення студентами, що Далі обчислюємо емпіричне значення крите-
здобувають освіту за спеціалізацією «Міжнародна рію ϕ * за формулою 2:
інформація» у інших вищих навчальних закладах. n1 ⋅ n2
Після проведення експериментального до- �ϕ * = (ϕ1 − ϕ2 ) ⋅ (2)
n1 + n2
слідження було проведено опитування студентів, Отже, ϕåìï = 0, 072
*

що входили до складу контрольної та експери-

З таблиць кутового перетворення Фішера зна-
ментальної груп. Респондентам було запропоно-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

ходимо табличне значення критерію для рівнів

вано відповісти на запитання «Чи вважаєте Ви
ефективним навчання професійно-спрямованої
іноземної мови?».
В опитуванні взяли участь 22 студенти.
Результати опитування наведені в таблиці 2.
Таблиця 2 зробити висновок про справедливість Н0 гіпо-
Ставлення учасників експериментальної
та контрольної групи до ефективності
навчання професійно-спрямованої
іноземної мови
ТАК, вважаю НІ, не вважаю
Експериментальна 10 (83,32%) 2 (16,67%)
група
Контрольна група 3 (30%) 7 (70%)
Необхідно встановити чи вірогідно розрізня- ваності іншомовної підготовки майбутніх фахівців
ються відсоткові частки.
надійності 95% та 99%:
1, 64 � ( p ≤ 0, 05 )
ϕêð
*
=
2, 31� ( p ≤ 0, 01)
Оскільки, ϕ � åìï < � ϕ êð (0,072 < 1,64/2,31), можемо
тези, тобто, частка осіб, які вважають навчання
професійно-спрямованої іноземної мови ефек-
тивним середу учасників контрольної групи мен-
ша, ніж серед учасників експериментальної гру-
пи. (на рівнях надійності 95% та 99%).
Висновки і пропозиції. Таким чином, вико-
ристовуючи методи математичної статистики, ми
підтвердили гіпотезу про те, що застосування орга-
нізаційно-педагогічних умов та структурно-функ-
ціональної моделі реалізації професійної спрямо-
з міжнародної інформації було ефективним.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 95
Список літератури:
1. Савка І.В. Інноваційні методики вивчення іноземної мови професійного спрямування. Innovative and
Information space in educational and scientific activity: issues of particular organization, performance and
perspectives of development : International Research and Training Conference (Košice, November, 19–21, 2014).
Košice, 2014. P. 331−334.
2. Сніговська О. Іншомовна підготовка як засіб формування професійної компетентності майбутніх дипломатів.
URL: http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/9263
3. Бідюк Н.М. Формування міжкультурної комунікативної компетенції у майбутніх фахівців міжнародних
відносин. Вісник Черкаського ун-ту. Сер. : Пед. науки. 2012. Вип. 135. С. 141–146.
4. Петрова А. Модель формування іншомовної компетентності майбутніх менеджерів зовнішньоекономічної
діяльності в процесі фахової підготовки. Рідна школа. 2011. № 8–9 (серпень-вересень). С. 48–52.

References:
1. Savka I.V. (2014). Innovatsiyni metodyky vyvchennya inozemnoyi movy profesiynoho spryamuvannya. Innova-
tive and Information Space in Educational and Scientific Activity: Issues of Particular Organization, Performance
and Perspectives of Development: International Research and Training Conference (Košice, November, 19–21,
2014). Košice. P. 331−334.
2. Snihovsʹka O. Inshomovna pidhotovka yak zasib formuvannya profesiynoyi kompetentnosti maybutnikh dyplo-
mativ. URL: http://dspace.onu.edu.ua:8080/handle/123456789/9263
3. Bidiuk N.M. (2012). Formuvannya mizhkulʹturnoyi komunikatyvnoyi kompetentsiyi u maybutnikh fakhivtsiv
mizhnarodnykh vidnosyn. Visnyk Cherkasʹkoho un-tu. Ser. Ped. nauky. Cherkasy. Vyp. 135. P. 141–146.
4. Petrova A. (2011). Modelʹ formuvannya inshomovnoyi kompetentnosti maybutnikh menedzheriv zovnishnʹoeko-
nomichnoyi diyalʹnosti v protsesi fakhovoyi pidhotovky. Ridna shkola. № 8–9 (serpenʹ-veresenʹ). P. 48–52.

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
 96 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-22
УДК 378.1
Ієвлєв О.М.
Національний університет «Львівська політехніка»

СИСТЕМА РОБОТИ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

З ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ
МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА В УМОВАХ МАГІСТРАТУРИ
Анотація. Підготовка майбутніх викладачів є важливим завдання системи освіти України. Відповідно
до діючого законодавства така підготовка може здійснювати шляхом навчання в магістратурі на педа-
гогічних спеціальностях. При цьому особи, які не мають базової педагогічної освіти, мають можливість
вступу до такої магістратури на умовах перехресного вступу. Через це великого значення для закладу
вищої освіти набуває необхідність створення системи роботи із формування професійно-педагогічної мо-
більності майбутнього викладача в умовах магістратури. Пропонована система охоплює базові кафедри,
навчально-методичні комісії спеціальностей, «інститут» наставників, певні відділи університету та перед-
бачає проведення методичних семінарів та виховних заходів, що проілюстровано прикладами на основі
нормативної бази Національного університету «Львівська політехніка». Така система роботи має бути
відкритою, динамічною та адаптивною. Подальші дослідження будуть присвячено методичним засадам
формування професійно-педагогічної мобільності майбутнього викладача в умовах магістратури.
Ключові слова: професійна мобільність, професійно-педагогічна мобільність, система роботи закладу
вищої освіти з формування професійно-педагогічної мобільності, магістратура, викладач.
Iyevlyev Oleksandr
Lviv Polytechnic National University

THE SYSTEM OF WORKING OF THE HIGHER EDUCATION INSTITUTION

FOR THE FORMATION OF PROFESSIONAL AND PEDAGOGICAL MOBILITY
OF THE FUTURE LECTURER IN THE CONDITIONS OF MAGISTRACY
Summary. The training of future lecturers is an important task of the Ukrainian education system. In accord-
ance with the current legislation, such training can be carried out by studying in a magistracy in pedagogical
specialties. In this case, persons who do not have basic pedagogical education, have the opportunity to enter
such a magistracy on the conditions of cross-entry. Because of this, the importance of establishing a system
of work for the formation of professional and pedagogical mobility of a future lecturer in a master’s degree
becomes of great significance for the institution of higher education. A future lecturer with a high level of
such mobility has professional knowledge, which is mainly determined by the program results of studying at
the first (bachelor) level of higher education, capable to organize (to design) own professional activity taking
into account psychological peculiarities of subjects of educational activityv. In this case the lecturer has the
motivation to professional activity and self-improvement, reflexivity, adaptability and creativity. Formation of
professional and pedagogical mobility involves not only the creation of appropriate educational and methodo-
logical support (educational-methodical complexes), but also the mastery of university lecturers (and students
who are studying for future lecturers) the technology of forming this type of mobility. The proposed system cov-
ers the basic departments, educational-methodical commissions of specialties, «institute» of mentors, certain
departments of the university and provides for conducting methodological seminars and educational activities,
illustrated by examples on the basis of the normative base of the Lviv Polytechnic National University. Such
a system of work must be open, dynamic and adaptive. Further research will be devoted to the methodical
foundations of the formation of professional and pedagogical mobility of a future lecturer in a master’s degree.
Keywords: professional mobility, professional and pedagogical mobility, the system of work of institution of
higher education on the formation of professional and pedagogical mobility, magistracy, lecturer.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми в загальному ви-

гляді. Підготовка майбутніх викладачів
є важливим завдання системи освіти України.
Посада викладач входить до переліку основних
посад науково-педагогічних працівників та педа-
гогічних працівників закладів вищої освіти [1].
Відповідно до діючого законодавства така
підготовка може здійснювати шляхом навчання
в магістратурі на педагогічних спеціальностях.
При цьому особи, які не мають базової педагогіч-
ної освіти, мають можливість вступу до такої ма-
гістратури на умовах перехресного вступу.
Через це великого значення для закладу ви-
щої освіти набуває необхідність створення систе-
ми роботи із формування професійно-педагогіч-
ної мобільності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Побудова системи потребує аналізу підходів до
формування професійної мобільності у закладах
вищої освіти.
Так Н. Мерзлякова розглядає формування
професійної мобільності майбутнього інженера
засобами полікультурної освіти на основі роз-
роблених принципів побудови навчально-ме-
тодичного забезпечення [8, с. 8]. Є. Іванченко
вказує, що формування професійної мобільності
майбутніх економістів слід здійснювати з вико-
ристанням інформаційних технологій, міжпред-
метних зв’язків в процесі навчання, створення
позитивної мотивації щодо професійної мобіль-
ності [4, с. 12]. Той самий підхід до формування
професійної мобільності поділяє В. Солоненко

© Ієвлєв О.М., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
[15, с. 12]. Формування професійно-педагогічної
мобільності передбачає, на думку І. Нікуліної,
відбір і конструювання змісту навчання [9, с. 6].
На думку інших вчених формування професій-
ної (професійно-педагогічної) мобільності перед-
бачає «занурення» студентів в професійне серед-
овище, яке моделюється [6, с. 17], спрямованість
змісту професійної підготовки на усвідомлення
студентами динамічності вимог до фахівців на ви-
робництві [2, с. 174], введення до змісту навчання
професійних контекстів з врахуванням профілю
підготовки і сфер (видів) діяльності [7, с. 22].
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Як свідчать результа-
ти проведеного аналізу, досліджуючи проблему
формування мобільності більшість науковців
роблять наголос на відповідних змінах у освіт-
ньому процесі як дидактичної системи без дета-
лізації структурних підрозділів закладах вищої
освіти, що до цього мають бути залученими.
В той же час, як зазначає Л. Сушенцева, при
створенні системи роботи закладу освіти із форму-
вання мобільності слід враховувати такі компонен-
ти, як чітко визначена мета, принципи створення
системи, інформаційне забезпечення, кадри, що
будуть здійснювати підготовку професійно мобіль-
них кваліфікованих робітників, матеріально-тех-
нічне забезпечення і, звісно, учні [16, с. 188].
Така система роботи має бути відкритою, ди-
намічною, адаптивною та передбачатиме опану-
вання викладачами університету та студентами,
які навчаються на майбутніх викладачів, техно-
логії формування цього виду мобільності.
При побудові цієї системи слід також врахову-
вати такі її властивості: емерджентність – по-
ява у системи властивостей, які не притаманні
її елементам; мультиплікативність – пози-
тивним і негативним ефектам функціонування
системи притаманно множення, а не додавання;
синергічність – максимальний ефект діяльнос-
ті системи досягається у випадку максимальної
ефективності спільного (сумісного) функціону-
вання її елементів заради спільної мети; відо-
кремленість – намагання системи до автономії,
ізольованості і децентралізації управління.
Отже побудова системи роботи закладу вищої
освіти з формування в умовах магістратури про-
фесійно-педагогічної мобільності майбутнього
викладача є актуальною.
Мета: полягає в обґрунтуванні системи роботи
закладу вищої освіти з формування професійно-
педагогічної мобільності майбутнього викладача.
Виклад основного матеріалу досліджен-
ня. Побудова системи роботи з формування про-
фесійно-педагогічної мобільності майбутнього
викладача в закладі вищої освіти може здійснюва-
тися на рівнях: цільовий (підготовка професійно-
мобільних кадрів як запит суспільства, завдання
системи освіти, якість особистості фахівця), управ-
лінський (в рамках єдиної стратегії розвитку ла-
нок педагогічної освіти, яка охоплює всі напрями
діяльності та компоненти педагогічної системи
університету), організаційний (в рамках інтегра-
ційного, інноваційного та інформаційного освіт-
нього середовища, яке функціонує з врахуванням
аксіологічних засад організації освітнього проце-
су), квалітативний (в рамках єдиної універси-
тетської системи управління якістю) [3, с. 35].
97
Реалізацію єдиних підходів до підготовки
майбутніх професійно-педагогічно мобільних
викладачів в умовах магістратури має бути по-
кладено на навчально-методичні комісії відпо-
відних спеціальностей університету (рис. 1), які
здійснюють (не рідше одного разу на рік) моні-
торинг освітніх програм щодо встановленої мети
програми та її відповідність потребам студентів,
працедавців, інших груп зацікавлених сторін
і суспільства [13].
За пропозицією базової кафедри цими комі-
сіями мають затверджуються уточнення у змісті
навчальних дисциплін (аудиторна і самостійна
робота), які пов’язані із теоретичними та прак-
тичними питаннями професійно-педагогічної
мобільності, та вводитися до освітніх програм
відповідні авторські курси (навчально-методич-
ний комплекс (НМК) «Професійна мобільність
випускника навчального закладу» – для спеці-
алізації «Управління навчальним закладом»
спеціальності «Менеджмент»), НМК «Професій-
но-педагогічна мобільність фахівця» – для спеці-
альності «Освітні, педагогічні науки»).
Зважаючи на актуальність проблеми підготов-
ки професійно мобільних фахівців доцільно ввести
до освітніх програм першого (бакалаврського) рів-
ня вищої освіти авторський курс зі змістовим бло-
ком (темою) «Професійно-педагогічно мобільний
викладач» (НМК «Основи професійної мобільнос-
ті» – для всіх спеціальностей університету).
Формування професійно-педагогічної мо-
більності передбачає залучення до освітнього
процесу провідних фахівців системи освіти – ке-
рівників закладів освіти, професорів та доцен-
тів тощо. Підвищення кваліфікації викладачів
з професійно-педагогічної мобільності має здій-
снюватися на методичних семінарах за цією про-
блематикою або шляхом введення відповідних
змістовних модулів (лекцій) до програм постійно
діючих семінарів університету.
Так кафедра педагогіки та соціального управ-
ління Львівської політехніки проводить на-
вчання за професійною програмою підвищення
кваліфікації науково-педагогічних працівників
вищих навчальних закладів України «Професій-
ний розвиток викладача вищого навчального за-
кладу» – Семінар педагогічних знань, в рамках
якого проводиться підвищення кваліфікації із
професійно-педагогічної мобільності.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
При цьому про формуванні професіно-пе-
дагоічної мобільності слід використовувати ін-
новаційні та інтерактивних технології навчан-
ня, зокрема, методи маніпулятивного впливу
в суб’єкт-суб’єктній взаємодії. Маніпулятивний
вплив в педагогічному процесі вимагає адекват-
ності та самооцінки, узгодження з певними за-
гальноприйнятими нормами. Критерієм мораль-
ності педагогічних маніпуляцій варто вважати
етичні принципи і моральні норми, а також моти-
ви і цілі, якими керується суб’єкт впливу для по-
стійного покращення освітнього процесу [5, с. 154].
До роботи із формування професійно-педаго-
гічної мобільності має бути залучено наставника
(куратора) [11], що передбачає включення відпо-
відних заходів до плану виховної роботи з ака-
демічною групою («інститут» наставників),
та роботу виявленням і сприянням творчого рос-
ту студентів.
 98 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Мета: формування професійно-педагогічної мобільності майбутнього викладача

впровадження інтеграція базових і

інноваційних та
психолого-
інтерактивних Навчально-
педагогічних знань
педагогічних
у підготовці методична
технологій в освітній
майбутнього
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ

комісія
процес (систему
викладача в умовах
методичної роботи)
магістратури
закладу вищої освіти

формування в
учасників освітнього спрямованість Випускова
процесу здатності освітнього процесу кафедра
використовувати на формування - методичні
методи визначених нами семінари
маніпулятивного компетентностей
впливу в суб’єкт- студентів
суб’єктній взаємодії

організація методичної роботи з педагогічним

колективом з формування психолого-
Інститут
педагогічної готовності педагогічних
працівників до формування професійно- наставництва
педагогічної мобільності

Відділ забезпечення Центр мобільності Відділ

функціонування (служба працевлаштування
системи управління мобільності) та зв’язків
якістю освіти з виробництвом

Відділ
молодіжної
політики та Відділ
питань маркетингу та
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

соціального інноватики
розвитку

Рис. 1. Система роботи закладу вищої освіти

з формування професійно-педагогічної мобільності майбутнього викладача

Розробку пропозицій з удосконалення органі- темі внутрішнього забезпечення якості (СВЗЯ)

заційно-функціональної структури управління
виховним процесом в університеті і визначення
функціональних обов‘язків суб‘єктів управління
покладено на відділ молодіжної політики та пи-
тань соціального розвитку університету [18].
Оскільки рівень професійно-педагогічної мо-
більності визначає якість підготовки майбутніх
викладачів в умовах магістратури, його можна
використовувати як один із критеріїв якості в сис-
освітньої діяльності та якості вищої освіти універ-
ситету (відділ забезпечення функціонування сис-
теми управління якістю освіти університету).
СВЗЯ передбачають моніторинг та оцінюван-
ня якості освітнього процесу на всіх етапах його
реалізації, розвиток мобільності учасників освіт-
нього процесу, інноваційність освітньої діяльнос-
ті, визначення принципів та процедур забезпе-
чення якості вищої освіти [12].
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Іншою ланкою, що може бути залучено до фор-
мування професійно-педагогічної мобільності май-
бутнього викладача в умовах магістратури, є відділ
працевлаштування та зв’язків з виробництвом,
який займається організацією практики та ста-
жування студентів на виробництві, організацією
та проведення в університеті презентацій фірм
та компаній, заходів з працевлаштування [10].
Отже формування професійно-педагогічної мо-
більності передбачає організацію зустрічей з керів-
никами та провідними фахівцями закладів освіти.
До системи роботи закладу вищої освіти з фор-
мування професійно-педагогічної мобільності для
вирішення окремих завдань може бути залучено
відділ маркетингу та інноватики, який створює
ідеї розвитку та популяризації університету за до-
помогою проведення різноманітних заходів для
усіх категорій аудиторії – внутрішньої та зовніш-
ньої, здійснює пошук потенційних інвесторів для
існуючих розробок та для потенційних [14].
У закладах освіти можуть створюватися Цен-
три мобільності (служба мобільності), які на
відміну від моделі методичної служби будуються
не за предметним, а за функціональним принци-
пом. Центр мобільності виконує координаційну,
управлінську, інформаційну, аналітичну та кон-
99
сультативну функції [17, с. 214]. Формування
професійно-педагогічної мобільності виступати-
ме однією із функцій такої служби.
Прикладом створення подібних структур,
для конкретних видів мобільності, є Центр між-
народної академічної мобільності Київського
національного економічного університету ім.
В. Гетьмана, на який покладено планування,
організацію та моніторинг міжнародних акаде-
мічних зв’язків [19] та Центр розвитку кадрового
потенціалу навчального закладу Сумського дер-
жавного університету.
Висновки та пропозиції. Таким чином сис-
тема роботи закладу вищої освіти з формування
професійно-педагогічної мобільності майбутньо-
го викладача в умовах магістратури охоплює
базові кафедри, навчально-методичні комісії
спеціальностей, «інститут» наставників, певні
відділи університету та передбачає проведення
методичних семінарів та виховних заходів, що
проілюстровано прикладами на основі норма-
тивної бази Національного університету «Львів-
ська політехніка». Подальші дослідження будуть
присвячено методичним засадам формування
професійно-педагогічної мобільності майбутньо-
го викладача в умовах магістратури.

Список літератури:
1. Стаття 55. Основні посади наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів вищої
освіти та порядок їх заміщення // Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 № 1556-VII (із змінами і
доповненнями) / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (дата звернення:
16.02.2019).
2. Вороновська Л.П. Формування професійної мобільності майбутніх фахівців комунального господарства :
дис. ... к. пед. н. : 13.00.04. Х., 2016. 267 с.
3. Игошев Б.М. Системноинтегративная организация подготовки профессионально мобильных педагогов :
автореф. дис. ... д-ра. пед. наук : 13.00.08. Екатеринбург, 2008. 44 с.
4. Іванченко Є.А. Формування професійної мобільності майбутніх економістів у процесі навчання у вищих
навчальних закладах : автореф. дис. ... к. пед. н. : 13.00.04. Одеса, 2005. 21 с.
5. Калінська О.П. Розвиток педагогічної майстерності викладача економічних дисциплін у вищому навчаль-
ному закладі : дис. ... к. пед. н. : 13.00.04. Львів, 2018. 345 с.
6. Кипина О.А. Формирование профессионально-педагогической мобильности у студентов педагогического
вуза : автореф. дис. ... к. пед. н. : 13.00.08. Новокузнецк, 2009. 24 с.
7. Львов А.Ю. Организационно-педагогические условия становления профессиональной мобильности студен-
тов педагогического университета : автореф. дис. ... к. пед. н. : 13.00.08. СПб., 2011. 24 с.
8. Мерзлякова Н.С. Формирование профессиональной мобильности будущего инженера средствами поликуль-
турного образования : автореф. дис. ... к. пед. н. : 13.00.08. Оренбург, 2012. 24 с.
9. Никулина И.В. Формирование профессионально-педагогической мобильности преподавателя высшей школы :
автореф. дис. ... к. пед. н. : 13.00.08. Самара, 2005. 21 с.
10. Положення про відділ працевлаштування та зв’язків з виробництвом Національного університету «Львівська
політехніка». Львів: Національний університет «Львівська політехніка». 2018. URL: http://lp.edu.ua/napryamy-
diyalnosti-viddilu (дата звернення: 16.02.2019).
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

11. Положення про наставника академічної групи». Львів : Національний університет «Львівська політехніка».
2016. URL: http://lp.edu.ua/polozhennya-pro-nastavnyka-akademichnoyi-grupy (дата звернення: 15.02.2019).
12. Положення про систему внутрішнього забезпечення якості освітньої діяльності та якості вищої освіти
Національного університету «Львівська політехніка». Львів : Національний університет «Львівська
політехніка». 2018. URL: http://lp.edu.ua/polozhennya-pro-svzya (дата звернення: 15.02.2019).
13. Положення про формування, затвердження та оновлення освітніх програм в Національному
університеті «Львівська політехніка». Львів : Національний університет «Львівська політехніка». 2017.
URL: http://lp.edu.ua/sites/default/files/attach/2018/10336/polozhennya_pro_formuvannya_zatverdzhennya_ta_
onovlennya_osvitnih_program_v_nacionalnomu_universyteti_lvivska_politehnika.pdf (дата звернення: 16.02.2019).
14. Про нас / Відділ маркетингу та інноватики. Львів : Національний університет «Львівська політехніка».
2019. URL: http://lp.edu.ua/pro-nas
15. Солоненко В.А. Формирование профессиональной мобильности будущих экономистов-менеджеров в образо-
вательном процессе вуза : автореф. дис. ... к. пед. н. : 13.00.08. Брянск, 2010. 23 с.
16. Сушенцева Л.Л. Формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників у професійно-
технічних навчальних закладах: теорія і практика : монографія / за ред. Н.Г. Ничкало ; Інститут професійно-
технічної освіти НАПН України. – Кривий Ріг : Видавничий дім, 2011. 439 с.
17. Сушенцева Л.Л. Теоретико-методичні засади формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих
робітників у професійно-технічних навчальних закладах : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.04. Київ, 2012. 559 с.
18. Тимчасове положення про відділ молодіжної політики та соціального розвитку Національного
університету «Львівська політехніка». Львів : Національний університет «Львівська політехніка». 2016.
URL: http://lp.edu.ua/tymchasove-polozhennya (дата звернення: 14.02.2019).
 100 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
19. Центр міжнародної академічної мобільності. Київ : Київський національний економічний університет
ім. Вадима Гетьмана. 2019. URL: https://kneu.edu.ua/ua/University_en/international_connections/center_
international_academic_mobility (дата звернення: 14.02.2019).

References:
1. Stattja 55. Osnovni posady naukovykh, naukovo-pedaghoghichnykh i pedaghoghichnykh pracivnykiv zakladiv
vyshhoji osvity ta porjadok jikh zamishhennja [Article 55. Main positions of scientific, scientific and pedagogical
and pedagogical workers of institutions of higher education and the procedure for their replacement]. About High-
er Education: The Law of Ukraine № 1556-VII (with changes and additions) (2014, July 01). Verkhovna Rada
Ukrajiny. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (accessed 16 February 2019). (in Ukrainian)
2. Voronovs`ka L.P. (2016). Formuvannia profesiinoi mobilnosti maibutnikh fakhivtsiv komunalnoho hospodarstva
[Formation of professional mobility of future specialists in communal services] (PhD Thesis), Kharkiv : Kharkivs-
jkyj nacionaljnyj pedaghoghichnyj universytet im. Gh.S. Skovorody.
3. Igoshev B.M. (2008). Sistemnointegrativnaya organizatsiya podgotovki professional'no mobil'nykh pedagogov
[The system-integrative organization of training professional mobile pedagogues] (Doctor’s Thesis), Ekaterinburg :
Ural'skij gosudarstvennyj pedagogicheskij universitet.
4. Ivanchenko Ye.A. (2005). Formuvannia profesiinoi mobilnosti maibutnikh ekonomistiv u protsesi navchannia
u vyshchykh navchalnykh zakladakh [Formation of professional mobility of future economists in the process
of studying in higher educational institutions] (PhD Thesis), Odesa : Pivdennoukrajinsjkyj derzhavnyj pedag-
hoghichnyj universytet im. K.D. Ushynsjkogho.
5. Kalinska O.P. (2018). Rozvytok pedahohichnoi maisternosti vykladacha ekonomichnykh dystsyplin u vyshchomu
navchalnomu zakladi [Development of pedagogical mastery of a lecturer of economic disciplines at a higher edu-
cational establishment] (PhD Thesis), Ljviv : Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika».
6. Kipina O.A. (2009). Formirovanie professional'no-pedagogicheskoj mobil'nosti u studentov pedagogicheskogo
vuza [Formation of professional and pedagogical mobility of the students of pedagogical university] (PhD Thesis),
Novokuzneck : Ishimskij pedagogicheskij institut im. P.P. Ershova.
7. L'vov A.Ju. (2011). Organizacionno-pedagogicheskie uslovija stanovlenija professional'noj mobil'nosti studentov
pedagogicheskogo universiteta [Organizational and pedagogical conditions for the formation of professional mo-
bility of students of a pedagogical university] (PhD Thesis), Sankt-Peterburg : Rossijskij gosudarstvennyj peda-
gogicheskij universitet im. A.I. Gercena.
8. Merzljakova N.S. (2012). Formirovanie professional'noj mobil'nosti budushhego inzhenera sredstvami polikul'tur-
nogo obrazovanija [Formation of professional mobility of the future engineer by means of polycultural education]
(PhD Thesis), Orenburg : Orenburgskij gosudarstvennyj universitet.
9. Nikulina I.V. (2005). Formirovanie professional'no-pedagogicheskoj mobil'nosti prepodavatelja vysshej shkoly [Forma-
tion of professional and pedagogical mobility of a lecturer] (PhD Thesis), Samara : Samarskij gosudarstvennyj universitet.
10. Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika» (2018). Polozhennia pro viddil pratsevlashtuvannia ta zv’iazkiv
z vyrobnytstvom Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika» [The provisions about the department of the
employment and connections with the production of Lviv Polytechnic National University]. Ljviv : Nacionaljnyj uni-
versytet «Ljvivsjka politekhnika». URL : http://lp.edu.ua/napryamy-diyalnosti-viddilu (accessed 16 February 2019).
11. Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika» (2016). Polozhennia pro nastavnyka akademichnoi hrupy»
[The provisions about the mentor of the academic group]. Ljviv : Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika».
URL : http://lp.edu.ua/polozhennya-pro-nastavnyka-akademichnoyi-grupy (accessed 15 February 2019).
12. Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika» (2018). Polozhennia pro systemu vnutrishnoho zabezpech-
ennia yakosti osvitnoi diialnosti ta yakosti vyshchoi osvity Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika»
[The provisions about the the system of internal quality assurance of educational activity and the quality of higher
education of the Lviv Polytechnic National University]. Ljviv : Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika».
URL: http://lp.edu.ua/polozhennya-pro-svzya (accessed 15 February 2019).
13. Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika» (2017). Polozhennia pro formuvannia, zatverdzhennia ta on-
ovlennia osvitnikh prohram v Natsionalnomu universyteti «Lvivska politekhnika» [The provisions about the for-
mation, approval and updating of educational programs at the Lviv Polytechnic National University]. Ljviv :
Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika». URL: http://lp.edu.ua/sites/default/files/attach/2018/10336/
polozhennya_pro_formuvannya_zatverdzhennya_ta_onovlennya_osvitnih_program_v_nacionalnomu_univer-
syteti_lvivska_politehnika.pdf (accessed 16 February 2019).
14. Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika» (2019). Pro nas / Viddil marketynhu ta innovatyky [About Us / Market-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

ing and Innovation Department]. Ljviv : Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika». URL: http://lp.edu.ua/pro-nas
15. Solonenko V.A. (2010). Formirovanie professional'noj mobil'nosti budushhih jekonomistov-menedzherov v obrazova-
tel'nom processe vuza [Formation of professional mobility of future economists-managers in the educational process
of the university] (PhD Thesis), Brjansk : Brjanskij gosudarstvennyj universitet im. akademika I.G. Petrovskogo.
16. Sushentseva L.L. (2011). Formuvannia profesiinoi mobilnosti maibutnikh kvalifikovanykh robitnykiv u profesii-
no-tekhnichnykh navchalnykh zakladakh: teoriia i praktyka [Formation of Professional Mobility of Future qual-
ified workers in professioal and technical educational institution: Theory and Practice], in Nychkalo NGh (Ed.),
Kryvyj Righ : Vydavnychyj dim. (in Ukrainian)
17. Sushentseva L.L. (2012). Teoretyko-metodychni zasady formuvannia profesiinoi mobilnosti maibutnikh kvalifiko-
vanykh robitnykiv u profesiino-tekhnichnykh navchalnykh zakladakh [Theoretical and methodical principles of for-
mation of professional mobility of future skilled workers in professional and educational institutions] (Doctor’s Thesis),
Kyjiv : Nacionaljna akademija pedaghoghichnykh nauk Ukrajiny, Instytut pedaghoghichnoji osvity i osvity doroslykh.
18. Nacionaljnyj universytet «Ljvivsjka politekhnika» (2016). Tymchasove polozhennia pro viddil molodizhnoi polityky
ta sotsialnoho rozvytku Natsionalnoho universytetu «Lvivska politekhnika» [Temporary position on the Depart-
ment of Youth Policy and Social Development of Lviv Polytechnic National University]. Ljviv : Nacionaljnyj univer-
sytet «Ljvivsjka politekhnika». URL: http://lp.edu.ua/tymchasove-polozhennya (accessed 14 February 2019).
19. Kyjivsjkyj nacionaljnyj ekonomichnyj universytet im. Vadyma Ghetjmana (2019). Tsentr mizhnarodnoi akade-
michnoi mobilnosti [Center for International Academic Mobility]. Kyjiv : Kyjivsjkyj nacionaljnyj ekonomichnyj
universytet im. Vadyma Ghetjmana. URL: https://kneu.edu.ua/ua/University_en/international_connections/cen-
ter_international_academic_mobility (accessed 14 February 2019).
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 101
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-23
УДК 37.014.53
Ілляхова М.В.
ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СТРУКТУРІ КРЕАТИВНОСТІ

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Анотація. У статті досліджено сутність і структуру інноваційної діяльності як ключового компонента
креативності науково-педагогічного працівника. У результаті структурного аналізу визначено кластери
компетенцій, етапи і способи реалізації нововведень, а також компоненти легітимації інновацій у на-
уково-педагогічній практиці. Встановлено, що інноваційна діяльність науково-педагогічного працівника
реалізується у системній єдності мотиваційно-проективного, гносеологічного, праксеологічного і опера-
ційного кластерів компетенцій викладача. Визначено, що інноваційна діяльність у структурі креативнос-
ті науково-педагогічного працівника є цілеспрямованим процесом, який базується на рефлексії науково-
педагогічного досвіду і орієнтований на зміну, удосконалення, створення і оновлення методів, технологій,
авторських програм, спрямованих на модернізацію якості наукової діяльності і педагогічної практики.
Ключові поняття: інноваційна діяльність науково-педагогічного працівника, креативність, кластери
компетенцій, легітимація, нововведення, праксеологія.
Illiakhova Maryna
University of Educational Management

INNOVAITIVE ACTIVITY IN THE CREATIVITY STRUCTURE

OF SCIENTIFIC AND PEDAGOGICAL WORKERS
Summary. The basis of the study was the need to determination of the structure innovation activity, associ-
ated with creativity of scientific and pedagogical workers. The structure includes such components, as clusters
of competence, types of innovations, stages and the ways implementation of innovations. Described are aims,
tasks, scientific and pedagogical principles the implementation of innovation activity of scientific and pedagogi-
cal workers. Characterized are stages and components of legitimization the innovations and their confession in
the scientific and pedagogical community. The named components of innovation activity scientific and pedagog-
ical workers state in close interaction, constituting integral dynamic system, which matches the main content
of professional and creativity training scientific and pedagogical workers. It is substantiated that the nature
of creativity is inherent in technological, algorithmic, operational components, which involves focusing on the
creation of innovations. Such algorithmic mechanisms cannot characterize the phenomenon of artistry, which
is more inherent in spontaneity, the ossification and freedom of contemplative actions. Determinate are inno-
vative scientific and pedagogical activity is a purposeful process, which is based on the reflection of scientific
and pedagogical experience and focused on the change, improvement, creation of new methods, technologies,
author's programs, which are aimed at updating the quality of scientific and pedagogical practice. Such activity
in the educational environment not only satisfies the society's demand for innovation and generates creative
forms, but also provides self-determination of educational activity, develops the ability of a person to control the
transfer of the dominant own creative activity, the ability to actualize its potential creative resources, subjective
artistry activity, awareness of the possibilities of professional and life-personal system in an open society.
Keywords: innovation activity, competency clusters, legitimization, scientific and educational activities,
praxeology.

П остановка проблеми. Професійна місія

сучасного науково-педагогічного праців-
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
У контексті дослідження особливої теоретико-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

ника полягає у здійсненні дослідницької, креа- методологічного значення набувають вітчизняні

тивної, новаторської, інноваційної діяльності, а
також підготовці фахівців, які відповідатимуть
інноваційним орієнтирам, соціальним настано-
вам, економічним стратегіям інформаційного
суспільства з інноваційно-креативним типом
економіки. Ключовим ресурсом цієї динамічної
системи стає інноваційна діяльність новаторів
і вчених, а головними продуктами – інновації,
нововведення, відкриття у різних професійних
практиках. Відповідно створення професійно-
го середовища, спрямованого на актуалізацію
і розвиток творчих здібностей фахівців, їхнього
креативного потенціалу, упровадження нових
технологій, методів, програм, досягнення інно-
ваційних результатів, що оновлюватимуть якість
освітнього процесу є найважливішими завдання-
ми науково-педагогічної діяльності і національ-
ної освітньої політики.
та зарубіжні наукові розвідки щодо виявлення
теоретичних і методичних засад створення інно-
ваційної системи освіти (В. Андрущенко, Б. Бім-
Бад, А. Бойко, В. Кремень, В. Луговий, В. Лутай,
О. Огієнко, Т. Сорочан та інші); теорії і практи-
ки вивчення поширення передового педагогіч-
но досвіду та інноваційної діяльності педагога
(В. Кухарева, Ю. Звалевський, М. Поташник,
В. Сластьонін, В. Сидоренко). Зміст і результа-
ти інноваційної діяльності викладача дослідже-
но К. Ангеловські, Л. Даниленко, Н. Клокар,
Ю. Максимовим, також у наукових розвідках
Ю. Будас, І. Гавриш, Т. Димиденка, Л. Подимо-
вої представлено психолого-педагогічний аналіз
готовності педагога до інноваційної діяльності.
Завдяки дослідженням вітчизняних і зару-
біжних науковців визначено сукупність якостей,
здатностей, вмінь необхідних педагогу для реа-
© Ілляхова М.В., 2019
 102 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
лізації успішної інноваційної діяльності та об-
ґрунтовано готовність викладача до інновацій-
ної діяльності. Також досліджено компоненти
у структурі інноваційної діяльності педагога,
зокрема В. Сластьонін [2] на основі базових по-
ложень класичних досліджень у сфері іннова-
тики (Ю. Вооглайд, Е. Роджерс, І. Шумпетер)
розробив модель інноваційної діяльності педа-
гога, яка структурує мотиваційний, креатив-
ний, технологічний, рефлексивний компоненти.
Ю. Максимов виокремлює у структурі інновацій-
ної діяльності знання педагогічних і інновацій-
них процесів, рефлексія діяльності, подолання
перешкод запровадження інноваційної діяль-
ності. Т. Демиденко обґрунтовує введення до
структури інноваційної діяльності педагога ін-
формаційного компоненту з метою пошук і одер-
жання необхідної інформації, її систематизації, а
також створення нової інформації. Таким чином
встановлено, що інноваційний освітній процес
забезпечує педагогічне проектування суб'єкт-
суб'єктної системи якості професійної освіти пе-
дагога і студента. Саме інновації свідчать про
креативний потенціал суб'єктів науково-педаго-
гічної діяльності та їхню готовність до реалізації
нововведень.
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Визначення і уточнення
структури, етапів і способів реалізації інновацій-
ної діяльності як ключового компонента креатив-
ності науково-педагогічного працівника. Отри-
мані результати дозволяють розробити систему
науково-методичного супроводу безперервного
професійного розвитку і саморозвитку креатив-
ності науково-педагогічного працівника у фор-
мальній, неформальній та інформальній освіті.
Постановка завдання. До основи дослід-
ження покладено необхідність теоретичного
аналізу сутності і структури інноваційної діяль-
ності як ключового компонента креативності на-
уково-педагогічного працівника. У досягненні
означеної мети необхідно: визначити кластери
компетенцій науково-педагогічного працівника,
що уможливлюють реалізацію етапів і способів
упровадження нововведень; розкрити особли-
вості етапів і способів реалізації нововведень, а
також компонентів легітимації інновацій у на-
уково-педагогічній практиці.
У реалізації означеної мети і завдань дослід-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
ження використано: компаративістський під-
хід, що уможливлює порівняння і узагальнення
результатів досліджень структури креативності;
структурно-функціональний аналіз, що дозво-
ляє виявити узгодження компонентів і кластерів
компетенцій у структурі креативності науково-пе-
дагогічного працівника; праксеологічний підхід,
з метою обґрунтування інноваційної діяльності
викладача з позицій функціональності, резуль-
тативності, виявлення незадовільних дій, причин
неефективності, вивчення умов і можливостей,
креативного потенціалу особистості викладача.
Виклад основного матеріалу досліджен-
ня. Креативність науково-педагогічного праців-
ника є важливою компонентною інноваційного
спрямування наукових досліджень, підвищення
якості освітніх послуг, ефективності освітнього
процесу, надання йому гуманістичної, демокра-
тичної спрямованості. Відповідно, креативність
є базовим компонентом у структурі професійної
діяльності науково-педагогічного працівника,
стратегічним напрямом якої є створення нових
професійних продуктів, упровадження методів,
технологій вироблення інноваційно-креативних
рішень, реалізація творчих здібностей, досягнен-
ня інноваційних результатів. У Термінологічно-
му словнику за редакцією О. Огієнка визначено,
що інноваційна діяльність педагога є «цілеспря-
мована діяльність заснована на осмисленні прак-
тичного педагогічного досвіду, зорієнтована на
зміну та розвиток навчально-виховного процесу
з метою досягнення вищих результатів, одер-
жання нового знання, формування інноваційної
педагогічної основи» [2, c. 35]. Також зазначе-
но, що новизна визначається творчим підходом
авторів до вирішення психолого-педагогічних
завдань навчання й виховання. У контексті до-
слідження науково-педагогічної діяльності це
визначення потребує уточнення, зокрема потре-
бує корегування розуміння значення творчого
підходу у реалізації нововведень.
Традиційно у психолого-педагогічних дослід-
женнях креативність розглядається як здатність
викладача розвивати творчий характер власної
діяльності. У праксеологічному контексті дефі-
ніції творчості і креативності фіксуються з точки
зору спрямованості на досягнення результату.
Креативність завжди пов’язана з прагматичною,
цілеспрямованою, ціледосяжною, інноваційною
діяльністю. Х. Йоас, у переосмисленні прагматич-
ний ідей Т. Парсонса, Е. Дюркгейма, Дж. Дьюі,
обґрунтував необхідність включення креативнос-
ті до аналізу будь-якої дії людини, що передбачає
безперервний, динамічний процес становлення
самою собою [4, c. 177]. Цей необхідний, ціле-
спрямований процес визначається наступними
положеннями: залежністю від контексту – ситуа-
ції в якій він відбувається; безперервністю, тобто
діяльність поступово розгортається в залежності
від поставленої мети і необхідності вирішення
проблемної ситуації; пристосуванням – дія ди-
намічно адаптується до поточних змін ситуації
і тим самим забезпечує продуктивний резуль-
тат; інтерактивністю – дія завжди обумовлена
соціальними і інтерсуб’єктивними відносинами;
емерджентністю і спонтанністю – виникнення
нових елементів може бути випадковим і відри-
ватися у рутинному процесі. Тоді як творча діяль-
ність характеризується свободою від необхіднос-
ті, спогляданням, непередбаченим результатом,
відсутністю прагматичної інтенції і матеріальної
вигоди. Творчість пов’язана з трансценденцією
особистості це шлях перетворення особистості ви-
хід за межі її смислової капсулізації. Тобто твор-
чість уможливлює існування «процесу заради
процесу», тоді як креативність – це процес заради
створення кінцевого результату.
У контексті праксеологічної настанови, твор-
чість розглядається нами як духовне, вільне,
непередбачуване, альтруїстичне становлення
якісно нових сутнісних форм, що мають соціо-
культурну і естетичну цінність, високий ступінь
досконалості та спрямоване на духовне пізнання
реальності і самовдосконалення. Тоді як, кре-
ативність – цілеспрямована, прагматична ак-
тивність особистості, яка спрямована на пошук
ефективних шляхів вирішення життєво-профе-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
сійних проблем, що характеризується створен-
ням нових і оригінальних ідеї, результатом яких
є інновація та самопрезентація. З огляду на це
одним з ключових компонентів креативності
є прагматичність, тобто розуміння того що саме
необхідно створювати, навіщо це створювати,
для кого це створювати і яким є бажаний резуль-
тат. Це можливе завдяки технологічній, алго-
ритмічній, операційній складовій креативності,
що необхідно передбачає орієнтацію на створен-
ня інновацій. Тоді як алгоритмізовані механізми
не можуть характеризувати феномен творчості,
якому більш притаманна спонтанність, осяння
і свобода споглядальних дій.
Креативність науково-педагогічного праців-
ника є системна, багатофакторна, інтегративна
єдність когнітивних, діяльнісних і операційних
знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій, ак-
меологічних настанов фахівця, що уможливлює
ефективну науково-дослідну діяльність, забезпе-
чує систематичне інноваційне оновлення змісту
і методів освітнього процесу, реалізує потенціал
діагностики та аналізу навчально-пізнавальної
діяльності, формує навички до самоактуалізації,
самоорганізації, самодетермінації, розвиває по-
тенціал креативного, інноваційного мислення,
соціальної та професійної мобільності, актуа-
лізує потребу в самоосвіті, вмінні реагувати на
непередбачувані, змінні умови професійної ді-
яльності й володіти динамікою власних життєво-
професійних можливостей.
У контексті науково-педагогічної діяльнос-
ті інновація може розглядатися як цілеспрямо-
вана, ефективна зміна та введення нового до:
1) змісту, мети, технологій і форм освітнього
процесу; 2) організації спільної, ефективної ді-
яльності суб’єктів освітнього процесу; 3) стилів
педагогічної діяльності і проектування успішно-
го навчально-пізнавального процесу; 4) системи
оцінювання; 5) навчально-методичного забез-
печення; 6) освітньо-професійних програм. Від-
повідно, нововведення можуть мати локальний,
комплексний і системний характер. Їх можна
отримати шляхом: комбінації креативних мето-
дик і технологій; модифікаційних перетворень
відомого і визнаного науково-педагогічного до-
свіду; удосконалення і видозміни програм, на-
вчально-пізнавальної структури; радикальних
принципових змін в освітньому процесі. Комбіна-
торні або ретронововедення передбачають струк-
турне, а не змістовне перетворення, наприклад
удосконалення і адаптація до науково-педаго-
гічної практики забутих програм, технологій.
Наприклад, у «Методичному словнику», Е. Кага-
ранов виокремлює педагогічні нововведення ви-
значальні на 1925 рік, зокрема: активний метод,
лекції-диспути, драматизація, студійна система
занять тощо [1, c. 40]. На сьогодні багато з освіт-
ніх технологій актуалізовано і впроваджено як
нововведення. На рівні винаходу відбувається
створення і упровадження авторської програми,
реалізується оновлення змісту освітнього про-
цесу. Рівень відкриттів у науково-педагогічному
процесі передбачає якісне оновлення системи
освіти, шляхом упровадження нової освітньої мо-
делі. Таким чином, інноваційна науково-педаго-
гічна діяльність це цілеспрямований процес, що
фундується на рефлексії науково-педагогічного
103
досвіду та орієнтований на зміну, удосконален-
ня, створення нових методів, технологій, автор-
ських програм, що оновлюють якість науково-пе-
дагогічної практики.
У структурі інноваційної науково-педагогічної
діяльності виокремлено кластери компетенцій,
що уможливлюють реалізацію етапів і способів
упровадження нововведень. Мотиваційно-про-
ективний кластер компетенцій об’єднує процеси
самовизначення викладача у ставленні до ново-
го, конструктивної зміни його професійної пози-
ції а також готовність до інноваційної діяльності.
Це передбачає вміння мотивувати себе на успіх,
застосовувати кайро-технології і принципи само-
менеджменту, розвивати самовпевненість у про-
цесі перетворень, проводити професійно-мотива-
ційний аналіз власних можливостей створенні
і адаптації нововведень. Ці вміння забезпечують
реалізацію науково-педагогічного пошуку, який
спрямовано на визначення альтернатив, пошук
адекватних креативних методик для комбінації
і синтезу, продукування нових ідей, створення
«чек-листа» нових ідей. Ключовим результатом по-
шукового етапу є формулювання і опис інновацій-
ної проблеми, а також визначення критеріїв, мети,
моделі науково-педагогічного нововведення. Фор-
мування і опис інноваційної проблеми – складний
і тривалий процес, який передбачає усвідомлення
проблемної ситуації, пошук протиріч, розширен-
ня проблеми до проблематики, критична оцінка
наявних знань і даних, а також здійснення ана-
літичного огляду за технологіями swot-аналізу,
ТРВЗ, інвентаризації ресурсів тощо.
Гносеологічний кластер характеризує піз-
навальну та інтелектуальну активності науко-
во-педагогічного працівника. Включає вміння
використовувати різні методологічні настанови
у процесі науково-дослідної діяльності, розумі-
ти наукову проблему і вміння формулювати її
у вигляді інноваційних завдань, застосовувати
креативний підхід у вивченні і перетворенні
проблемної ситуації, реалізовувати мисленнєвий
експеримент, який ґрунтується на заміщенні ре-
альних об’єктів їхніми умовними зразками, ана-
логами, використання у науково-педагогічній
діяльності евристичних технологій і методів, а
вміння фахівця створювати нові та оригінальні
ідеї, здатність до систематизації і комбінування,
реалізація когнітивної гнучкості, діалогічного
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
і латерального мислення у процесі пошуку ефек-
тивних шляхів вирішення проблем. Гносеологіч-
ний кластер компетенцій уможливлює створен-
ня науково-педагогічного нововведення шляхом
проектування інноваційної моделі і перетворен-
ня її з абстрактної на реальну. Це призводить
до створення науково-обґрунтованого проекту –
програми авторського курсу, створення іннова-
ційного середовища.
Праксеологічний кластер характеризує здій-
снення дослідно-експериментальної, рефлексив-
ної, діяльності у процесі інноваційного пошуку,
що передбачає: вміння вести звітність про інно-
ваційну діяльність, створювати інноваційний
проект, публічно захищати і аргументувати
власні ідеї, здатність упроваджувати інновацій-
но-креативні рішення, розробляти оптимальний
сценарій щодо реалізації нововведень, вміти
здійснювати самоконтроль, рефлексію і корекцію
 104 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
інноваційної діяльності. Ці вміння забезпечують
створення програми і сценарію реалізації ре-
зультатів науково-педагогічного нововведення.
Операційний кластер визначає цілеспрямо-
вану зміну, що вносить до науково-педагогічної
діяльності інновації, шляхом популяризації,
упровадження і розповсюдження нововведень.
Комбінує наступні компетенції: вміння реалізо-
вувати практику нововведень в освітній процес,
застосовувати інноваційно-креативні методики
у проведені експериментальної діяльності, ви-
значати нові модуси наукової діяльності, ство-
рювати умови для впровадження індивідуаль-
ної освітньої траєкторії, планувати й управляти
проектами, що мають наукову, соціокультурну
і комерційну цінність на засадах інноваційності,
креативності, творчості, ініціативності та критич-
ності мислення, а також здатність реалізувати
власний авторський стиль. Оскільки інновацій-
ний процес виходить за межі локальної науко-
во-педагогічної діяльності, обов’язковою умовою
виявляється легітимація науково-педагогічного
нововведення, шляхом визначення ступеню ново-
введення та його масштабів, а також інтеграція
нововведення до освітнього процесу (рис. 1).
За визначенням Марка Сачмана [5], у загаль-
ному розумінні легітимація – це процес, за до-
помогою якого певний феномен починає сприй-
матися у суспільстві як бажаний, прийнятний,
відповідний його системі норм, цінностей і пере-
конань. Тобто це процес поступового прийняття
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
Рис. 1. Структура інноваційної діяльності науково-педагогічного працівника
спільнотою певного феномена, явища, інновації.
У локальному значенні легітимація розуміється
як різновид дискурсивної стратегії, в якій відбу-
вається конструювання певної легітимності або
нелегітимності, шляхом опису дій об’єкта легі-
тимації, що несуперечливо вбудовує їх у систему
існуючих цінностей спільноти. Тобто легітимізу-
вати означає конструювання у соціальному, на-
уковому просторі власного позитивного образу
і свого нововведення та зуміти донести цю успіш-
ну конструкцію до більшості членів спільноти.
У цьому процесі нове, що спочатку не сприйма-
лося, стає цінними для більшості.
Легітимація має три базові компоненти: праг-
матичний – враховує інтереси цільової аудиторії,
а саме суб’єктів і об’єктів нововведень; мораль-
ний – орієнтований на думки авторитетних осіб,
ключових стейтхолдерів на ринку освітніх по-
слуг, які визначають цінність нововведення; ког-
нітивний компонент орієнтовано на розуміння
і зацікавленість членів всієї наукової спільноти
характеристиками об’єкта легітимації – від нових
авторських освітніх програм до упровадження но-
вих освітніх моделей. Відповідно, легітимація має
три стадії: 1) теоретизація – поширення знань
про ефективність нововведення та визнання ін-
новації; 2) просування нововведення – створення
у науковій спільноті позитивного ставлення до ін-
новації, шляхом ефективної презентації засобами
медіаполітики і підтримки громадських інститу-
тів; 3) остаточне укорінення інновації – нововве-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
дення стає природною компонентою в освітньому
просторі і не потребує подальшого обґрунтування.
Кожна стадія процесу легітимації має один або
декілька компонентів, наприклад, стадії теоре-
тизації і просування базуються на прагматичній
і моральній легітимації, а стадія укорінення – на
когнітивній. Таким чином, інновація активно
впроваджується у науково-педагогічні практики
шляхом її успішної інтеграції до актуальної сис-
теми норм і цінностей (широка моральна легіти-
мація). Таким чином, інновація стає необхідною
частиною модернізації освітнього процесу, що
оновлює якість соціально-економічної, наукової,
освіто логічної практики.
Висновки і пропозиції. У результаті засто-
сування структурного аналізу проблеми вста-
новлено, що інноваційна науково-педагогічна
діяльність є ключовим компонентом у розвитку
креативності викладача закладу вищої освіти.
Завдяки реалізації інноваційної діяльності від-
бувається оновлення форми, змісту, структури
науково-педагогічної діяльності. Упровадження
авторських курсів, креативних авторських про-
грам, інноваційних технологій, новаторських
ідей і концепцій модернізують якість освітнього
процесу. Відповідно до праксеологічного підхо-
ду, осмислення результативності науково-педа-
гогічної діяльності, передбачає високу якість,
105
ефективність, успішність, продуктивність, еко-
номічність, конструктивність, корисність дій на-
уково-педагогічного працівника.
У структурі креативності науково-педагогіч-
ного працівника інноваційна діяльність реалі-
зується у системній єдності мотиваційно-про-
ективного, гносеологічного, праксеологічного
і операційного кластерів компетенцій виклада-
ча. Відповідно до актуалізації структурних вмінь
інноваційна науково-педагогічна діяльність є:
1) цілеспрямованим процесом самовизначення
викладача у ставленні до нового, конструктивна
зміна його професійної позиції, а також готов-
ність науково-педагогічного працівника до інно-
ваційної діяльності; 2) ціледосяжним процесом
створення нових технологій, методів, програм,
що оновлюють якість освітнього процесу; 3) ефек-
тивне здійснення дослідно-експериментальної,
рефлексивної, діяльності; 4) цілеспрямована змі-
на, що вносить до науково-педагогічної практи-
ки інновації та у процесі легітимації уможлив-
лює модернізацію системи освіти.
Таким чином, на основі отриманих результатів
дослідження, перспективною є розробка системи
науково-методичного супроводу безперервного
професійного розвитку і саморозвитку креатив-
ності науково-педагогічного працівника у фор-
мальній, неформальній та інформальній освіті.

Список літератури:
1. Ілляхова М.В. Сутність та специфіка креативної діяльності у системі неперервної освіти: Збірник наукових
праць. Вісник післядипломної педагогічної освіти. Вип. 10(23). С. 37–46.
2. Огієнко О. та ін. Інноваційна діяльність вчителя : термінологічний словник. Київ, Україна, 2016, 120 с.
3. Сластенин В.А., Подымова Л.С. Педагогика: Инновационная деятельность. М. : ИЧП : Издательство «Ма-
гистр», 1997. 224 с.
4. Йоас Ганс. Креативность действия. Санкт-Петербург : Алетея, 2007. 320 с.
5. Suchman M.C. Managing Legitimacy : Strategic and Institutional Approaches. Academy of Management Revue.
1995, vol. 20. № 3. Р. 571–610.

References:
1. Illiakhova M.V. (2014). Sutnist ta spetsyfika kreatyvnoi diialnosti u systemi neperervnoi osvity. Visnyk pisliady-
plomnoi pedahohichnoi osvity : zb. nauk. prats. Kyiv, Ukraina, vol. 10(23), р. 37–46. (in Ukrainе)
2. Ogієnko O. ta іn. (2016). Іnnovacіjna dіjal'nіst' vchitelja : termіnologіchnij slovnik, K., 120 р. (in Ukrainе)
3. Slastenin V.A., Podymova L.S. (1997). Pedagogika: Innovacionnaja dejatel'nost'. M. : IChP : Izdatel'stvo Magistr,
224 р. (in Russian)
4. Joas Gans (2007). Kreativnost' dejstvija. Sankt-Peterburg : Aleteja, 320 р. (in Russian)
5. Suchman M.C. (1995). Managing Legitimacy: Strategic and Institutional Approaches. Academy of Management
Revue, vol. 20, № 3, рр. 571–610. ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
 106 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-24
УДК 372.881.1
Кравченко А.О.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ МЕТОДИКИ

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОМОВНОЇ
ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ЧИТАННІ У МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ
Анотація. У статті наведено методичні рекомендації до впровадження методики диференційованого фор-
мування англійськомовної лексичної компетентності в читанні у майбутніх філологів. Авторська методи-
ка орієнтована на врахування рівня тезаурусу студентів під час формування лексичної компетентності в
читанні, на диференціацію цілей, змісту, об’єктів, елементів, результатів навчання, а також методів на-
вчання та підсистеми вправ і завдань. Методика диференційованого формування англійськомовної лек-
сичної компетентності в читанні реалізується за допомогою підсистеми вправ і проблемних завдань, яка
охоплює диференційоване вивчення: лексичних одиниць залежно від рівнів володіння іноземною мовою
студентів у межах спільного змістового модуля; семантичного діапазону лексичної одиниці залежно від
рівнів володіння іноземною мовою студентами; лексичних одиниць, які складають потенційний словник
студента залежно від рівнів володіння іноземною мовою студентів (низький, достатній, високий); лексич-
них одиниць, які позначають імплікати; текстів, на основі яких відбувається навчання лексики.
Ключові слова: англійськомовна лексична компетентність, диференційований підхід, локальні, темні
та глобальні імплікати, ментальні та культурні концепти.
Kravchenko Andrii
Taras Shevchenko National University of Kyiv

METHODOLOGICAL RECOMMENDATIONS FOR THE IMPLEMENTATION

OF THE METHODOLOGY OF DIFFERENTIATED FORMATION
OF ENGLISH LEXICAL COMPETENCE IN READING OF THE FUTURE LINGUISTS
Summary. The article gives methodological recommendations for the implementation of the methodology of
differentiated formation of English lexical competence in reading of the future linguists. The author's technique
is focused on taking into account the level of thesaurus of students during the formation of lexical competence
in reading, on the differentiation of goals, content, objects, elements, learning outcomes, as well as teaching
methods and the subsystem of exercises and tasks. The methodology of differentiated formation of English
lexical competence in reading is realized with the help of the subsystem of exercises and problem tasks, which
covers the differentiated: study of lexical units depending on the level of students' foreign language proficiency
(B1, B1 +, B2, B2 +) within the framework of a common content module; study of the semantic range of the lexi-
cal unit depending on the level of English language knowledge of the students (low, sufficient, high): mastering
the denotative meaning → contextual value → conotative meaning, the word as a concept; study of lexical units
that make up the potential vocabulary of the student depending on the level of students' knowledge of English
language (low, sufficient, high): words which semantics is easily established on the basis of similarity with the
native language; epidygmatic analysis → words which semantics is not derived on the basis of epidigmatic
analysis and is not established on the basis of similarity with the native language → words, the semantics of
which is derived on the basis of similarity with the native language and rare epidigmatic analysis; study of
lexical units indicating implications: local implications (students with low level of learning) → dark and global
implications (students with sufficient level of learning) → dark and global implications, mental and cultural
concepts (students with high level of learning); study of texts on the basis of which vocabulary training is con-
ducted: texts with explicit content (students with low level of learning) → texts with explicit content containing
implicit content modules (students with sufficient level of training) → texts with implicit content and meaning
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

that require interpretation (students with high level of training).

Keywords: differentiated formation, English lexical competence, reading, implications, semantic range.

П остановка проблеми. Розвиток філоло-

гічної освіти в Україні потребує пошуку
нових шляхів оптимізації процесу навчання іно-
земних мов, особливо коли йдеться про навчання
студентів першого курсу, які мають різний рівень
набутих у середній школі іншомовних навичок
і вмінь. З такою гетерогенністю студентів щороку
стикаються викладачі іноземних мов закладів ви-
щої освіти. Для студентів першого курсу важливо,
щоб навчання було цікавим, пізнавальним, щоб
вони бачили результат своєї навчальної діяль-
ності, одержували нову інформацію, набували
нових знань, навичок та вмінь – що значно мо-
тивує студентів до навчання. Саме тому опану-
вання іноземної мови повинне здійснюватися на
оптимальному для студента рівні, враховувати
його психофізіологічні, індивідуально-типологіч-
ні особливості, інтереси, мотиви, а особливо рівень
навченості, – усе це складає предмет методики ди-
ференційованого навчання іноземної мови.
Нині існує ціла низка праць, присвячених
диференційованому навчанню різних мовних
аспектів та видів мовленнєвої діяльності сту-
дентів вищих закладів освіти. Серед найбільш
значущих варто назвати наукові дослідження
І. Агасієвої, Л. Бондар, З. Вєтрової, Г. Гвоздєвої,
Т. Дружченко, С. Кобцевої, О. Кононової, Н. Куз-
нєцової, С. Лобашової, Ю. Мрякіної, Є. Нікола-

© Кравченко А.О., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
єва, С. Ніколаєвої, О. Рожнєвої, Л. Смирнової,
М. Сосяк, К. Суркової, Л. Тернавської, Є. Хамра-
євої, І. Чечик, О. Шабашової, О. Щосєвої.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Як показав аналіз наукових праць, предметом
досліджень були методика індивідуалізації на-
вчання англійської інтонації студентів мовного
педагогічного вишу; методика диференційовано-
го навчання іншомовного діалогічного та моно-
логічного мовлення студентів немовного вишу;
граматики російської мови як іноземної – студен-
тів-іноземців підготовчих факультетів нефілоло-
гічного профілю; методика диференційованого
формування англомовних рецептивних та ре-
продуктивних граматичних навичок; методика
диференційованого підходу до організації само-
стійної роботи студентів економічного профілю
у процесі навчання англійської мови; методика
диференційованого навчання англійської мови
(як додаткової спеціальності) майбутніх учите-
лів фізики та хімії на початковому етапі в межах
вступного корективного курсу; методика застосу-
вання диференціації як технології підвищення
інтересу до знань у процесі навчання іноземної
мови студентів немовних вишів; методика дифе-
ренційованого навчання інформативного читан-
ня англійських спеціальних текстів багатонаці-
ональної аудиторії технічного вишу; методика
навчання студентів іншомовного монологічного
мовлення на основі особистісно-типологічних ха-
рактеристик суб’єктної регуляції; методика ди-
ференційованого навчання монологічного мов-
лення майбутніх юристів. Більшість науковців
у процесі диференційованого навчання іноземної
мови наголошують на диференціації студентів
за їхніми індивідуально-психологічними особли-
востями, за рівнем навченості і вказують на по-
требу в диференціації на рівні всіх компонентів
методичної системи – цілей, змісту навчання, ор-
ганізаційних форм, методів та прийомів навчан-
ня, видів вправ і завдань, видів і форм контролю.
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Попри значні напрацю-
вання в напрямі диференційованого підходу до
навчання іноземних мов мусимо констатувати,
що проблема диференційованого формуван-
ня англійськомовної лексичної компетентності
в читанні студентів філологічних спеціальнос-
тей першого курсу з урахуванням їхнього рів-
ня навченості (тобто лексичної компетентності,
сформованої в школі), орієнтованої на рівні ро-
зуміння тексту досі не була предметом окремого
дослідження. Проте мовленнєва компетентність
у читанні, а також її лексичний компонент, який
власне й визначає якість та глибину розуміння
тексту, є однією з провідних у підготовці май-
бутніх філологів, які повинні читати та розуміти
зміст і смисл тексту, черпати потрібну інформа-
цію, аналізувати мовні явища. Якість та глибина
розуміння тексту залежить від обсягу словнико-
вого запасу слів, широти семантичного діапазону
лексичних одиниць, якими володіє студент, від
обсягу екстралінгвальних знань, а також від рів-
ня сформованості лексичних навичок.
Формулювання цілей статті. Отже, потре-
ба у філологах з високим рівнем мовленнєвої
компетентності в читанні та інтерпретації ін-
шомовних текстів, що вимагає належного рівня
107
сформованості лексичної компетентності; потре-
ба у створенні оптимальних умов для формуван-
ня лексичної компетентності в читанні у май-
бутніх філологів з урахуванням їхнього рівня
навченості, а також відсутність відповідної ме-
тодики зумовлюють актуальність дослідження
з теми «Методика диференційованого формуван-
ня англійськомовної лексичної компетентності
в читанні у майбутніх філологів». Завданням
дослідження є укладення методичних рекомен-
дацій до впровадження методики диференційо-
ваного формування англійськомовної лексичної
компетентності в читанні у майбутніх філологів.
Методика диференційованого формуван-
ня англійськомовної лексичної компетентності
в читанні реалізується за допомогою підсистеми
вправ і проблемних завдань, яка охоплює ди-
ференційоване вивчення: лексичних одиниць
залежно від рівнів володіння іноземною мовою
студентів (В1, В1+, В2, В2+) у межах спільного
змістового модуля; семантичного діапазону лек-
сичної одиниці залежно від рівнів володіння
іноземною мовою студентів (низький, достатній,
високий): опанування денотативного значення
→ контекстуального значення → конотативного
значення, слова як концепту; лексичних оди-
ниць, які складають потенційний словник сту-
дента залежно від рівнів володіння іноземною
мовою студентів (низький, достатній, високий):
слова, семантика яких встановлюється легко на
основі схожості з рідною мовою, епідигматичного
аналізу → слова, семантика яких не виводиться
на основі епідигматичного аналізу та не вста-
новлюється на основі схожості з рідною мовою →
слова, семантика яких виводиться на основі схо-
жості з рідною мовою та епідигматичного аналізу
лише в окремих випадках; лексичних одиниць,
які позначають імплікати: локальні імплікати,
(студенти з низьким рівнем навченості) → тем-
ні та глобальні імпілікати (студенти з достатнім
рівнем навченості) → темні та глобальні імпілі-
кати, ментальні та культурні концепти (студен-
ти з високим рівнем навченості); текстів, на осно-
ві яких відбувається навчання лексики: тексти
експліцитного змісту (студенти з низьким рівнем
навченості) → тексти експліцитного змісту з імп-
ліцитними змістовими модулями (студенти з до-
статнім рівнем навченості) → тексти імпліцитно-
го змісту та смислу, які потребують інтерпретації
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
(студенти з високим рівнем навченості).
Виклад основного матеріалу дослідження.
Проведене експериментальне навчання дало
можливість укласти методичні рекомендації до
впровадження методики диференційованого
формування англійськомовної лексичної компе-
тентності в читанні у майбутніх філологів.
Авторська методика орієнтована на врахуван-
ня рівня тезаурусу студентів під час формування
лексичної компетентності в читанні.
Авторську методику рекомендуємо впрова-
джувати у кілька етапів.
На першому етапі (діагностичному) необхід-
но провести тестування серед студентів першого
курсу з метою виявлення їхнього рівня словни-
кового запасу, а також рівня розуміння текстів
під час їх читання. Для цього рекомендуємо
орієнтуватися на рівень володіння мовою, який
відповідає загальноєвропейській шкалі – В1, за-
 108 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
пропонувати студентам перекласти текст з екс-
пліцитним змістом (рівня В1) та дати відповіді
на питання до змісту цього тексту; визначивши
середній коефіцієнт навченості 0,75 достатнім,
вважати студентів, які не набрали означеного
коефіцієнта, такими, що мають низький рівень
лексичної та читацької компетентності, а також
їхні знання, навички та вміння не відповіда-
ють рівневі В1; студенти, які подолали коефі-
цієнт у 0,75, одержують завдання перекласти
і дати відповіді на питання до тексту з експлі-
цитним змістом та імпліцитними фрагментами
(рівень В2), які потребували інтерпретації змісту
та смислу; ті студенти, які набирають 0,75 за пе-
реклад цього тексту, складають підгрупу з висо-
ким рівнем навченості; студенти, які за перший
текст одержали 0,75, а за другий не змогли подо-
лати цього бар’єру, складають підгрупу з достат-
нім рівнем навченості.
Авторська методика орієнтована на дифе-
ренціацію цілей, змісту, об’єктів, елементів, ре-
зультатів навчання, а також методів навчання
та підсистеми вправ і завдань.
Другий етап (планувальний) покликаний
визначити та диференціювати цілі навчання
та очікуваний результат.
Метою навчання студентів з низьким рівнем
навченості (які могли лише спорадично розумі-
ти тексти на рівні В1) на кінець першого курсу
є сформованість лексичних навичок читання
текстів з експліцитним змістом, що відповідають
рівню В1/В1+; метою навчання студентів з до-
статнім рівнем – сформованість лексичних на-
вичок читання текстів з експліцитним змістом
та імпліцитними фрагментами, що відповіда-
ють рівню В1+/В2 (В2.1, В2.2); метою навчання
студентів з високим рівнем – сформованість лек-
сичних навичок читання текстів з імпліцитним
змістом, що відповідають рівню В2+.
Для успішної реалізації авторської методики
на планувальному етапі необхідно:
– орієнтуючись на засади компетентнісного
підходу чітко спрогнозувати й окреслити резуль-
тат навчання, який має скласти лексична ком-
петентність у читанні, яка охоплює відповідні
знання, навички, що інтегруються в уміння чи-
тання та розуміння текстів на різних рівнях; яка
охоплює умотивованість, здатність та готовність
самостійно розширювати власний тезаурус;
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
– здатність та готовність розширювати влас-
ний тезаурус необхідно спрямувати на вивчення
студентами нових слів, опанування сем уже відо-
мих слів, опанування інтегративних сем, покли-
каних розуміти логіку семогенезу та словогенезу;
– визначити тематику змістових модулів, ді-
брати саме той рівень лексичного та текстового
матеріалу, який відповідає навченості студентів
та здатний досягнути поставлених результатів;
– продумати тематичні блоки лексичних оди-
ниць, релевантних тематичним модулям;
Логіка нашого дослідження вказує на те,
що третім етапом (підготовчим) є підготовка
та укладання навчальних матеріалів.
– на основі критерію тематичності, сполу-
чуваності, відповідності лексики рівню навче-
ності студентів, словотворчої та стройової
здатності, здійснити добір лексичних одиниць
та текстів, які відповідають рівню навченості
студентів, а також орієнтовані на досягнення по-
ставлених цілей навчання;
– здійснити диференціацію лексичного та тек-
стового матеріалу відповідно до диференційова-
них підгруп студентів;
– на основі комунікативно-діяльнісного під-
ходу, а також принципів навчання – свідомос-
ті, системності і послідовності, індивідуалізації,
активності, комунікативності, ситуативності, ав-
тентичності навчального матеріалу, співвивчен-
ня іноземної мови та іноземної культури, враху-
вання індивідуальних особливостей студентів,
новизни, а також враховуючи вимоги до знань,
навичок та вмінь студентів, укласти комплекси
вправ і завдань;
– кожен комплекс вправ і завдань повинен
складати окремий мікромодуль у межах тема-
тичного модуля;
– лексичні завдання рекомендуємо формулю-
вати як проблемні, які мотивують студентів до ви-
рішення складних завдань, пов’язаних з аналізом
лексики та імпліцитних фрагментів текстів;
– для вирішення проблемних завдань викла-
дач повинен підготувати додаткові інформаційні
джерела, якими студенти зможуть користуватися;
спосіб виконання завдань та ступінь керованос-
ті з боку викладача; сформувати у студентів до-
статні базові декларативні та процедурні знання,
необхідні для вирішення проблемного завдання;
– при укладанні вправ і завдань рекомендує-
мо здійснювати диференціацію за наповненням
лексичними одиницями (слова з денотативними
значеннями, слова з конотативними значення-
ми, які легко / складно виводяться з контексту,
локальні, темні, глобальні імплікати); за при-
значенням (формування навичок контекстуаль-
ної семантизації лексики та розуміння цілісних
речень та надфразових єдностей – для студентів
з низьким рівнем навченості; формування на-
вичок інтерпретації контекстуальних значень
слова, темних та локальних імплікатів, слів, що
несуть ключове смислове навантаження – для
студентів з достатнім рівнем навченості; удоско-
налення інтерпретаційних навичок – для сту-
дентів з високим рівнем навченості), за способом
виконання (з використанням елементів письма,
перекладу, аналізу речень, зорових опор під час
семантизації лексики – для студентів з низьким
рівнем навченості; читання текстів, відповіді на
питання, добір синонімів, застосування комента-
рів для експлікації лексичних імплікатів, обго-
ворення глобальних та темних імплікатів – для
студентів з достатнім рівнем навченості; читання
текстів, коментарі, дискусії, відповіді на питан-
ня – для студентів з високим рівнем навченості)
та ступенем керованості з боку викладача (ви-
сока (для студентів з низьким рівнем), часткова
керованість (для студентів з достатнім рівнем),
мінімальна (для студентів з високим рівнем));
– при плануванні вправ необхідно враховува-
ти синхронність у межах кожного заняття.
Четвертий (операційний) етап орієнтований
на упровадження авторської методики в навчаль-
ний процес. На операційному етапі для успішної
реалізації авторської методики рекомендуємо:
– у дифпідгрупах з низьким рівнем навче-
ності дотримуватися такої послідовності під час
виконання вправ: 1) вправи (НР1) на виявлення
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
незнайомих слів під час читання речень, над-
фразових єдностей, встановлення їхніх значень,
функції; репродукція лексичних одиниць (усно):
відповіді на питання, переклад, трансформація,
добір синонімів; рецепція лексичних одиниць
на рівні речення, надфразової єдності; рецепція
лексичних одиниць на рівні тексту; 2) вправи на
читання текстів (НР1), виявлення незнайомих
слів встановлення їхніх значень, функцій; репро-
дукція лексичних одиниць (письмово); 3) вправи
(НР3) на формування навичок встановлювати
значення слів, що складають потенційний слов-
ник студентів і семантика яких виводиться на
основі епідигматичного аналізу та схожості з рід-
ною мовою (на рівні речень, надфразових єднос-
тей); 4) вправи на формування знань та навичок
семантизації лексичних одиниць з їхніми дено-
тативними значеннями, які відповідають рівню
В1/В1+, слів, що складають потенційний словник
студентів і семантика яких виводиться на осно-
ві епідигматичного аналізу та схожості з рідною
мовою (на рівні тексту); 5) вправи (НР2) на чи-
тання речень та надфразових єдностей, текстів,
виявлення у них локальних імплікатів, їх семан-
тизації; 6) вправи (НР4) на формування навичок
встановлення змістової та граматичної зв’язності
у межах речення, надфразової єдності; 7) вправи
НР2 та НР4 вправи виконуються на рівні тексту,
підготовка до переказу, обговорення.
– у дифпідгрупах з достатнім рівнем навче-
ності дотримуватися такої послідовності під час
виконання вправ: 1) вправи (ДР1; ДР2) на фор-
мування знань та навичок семантизації лексич-
них одиниць з їхніми денотативними та коно-
тативними значеннями, які відповідають рівню
В1+/В2 (на рівні речення, надфразової єднос-
ті); 2) вправи (ДР1; ДР2) на формування знань
та навичок семантизації лексичних одиниць з їх-
німи денотативними та конотативними значен-
нями, які відповідають рівню В1+/В2 (на рівні
тексту); 3) вправи (ДР3) на формування навичок
встановлення змістової зв’язності у межах над-
фразової єдності та тексту студенти виконують
інтегровано з читанням текстів; 4) вправи (ДР4)
на формування навичок семантизації слів, се-
мантика яких не виводиться на основі епідигма-
тичного аналізу та не встановлюється на основі
схожості з рідною мовою (на рівні речень і над-
фразових єдностей); 5) вправи ДР4 – на рівні тек-
сту; 6) вправи (ДР5) на читання цілісних текстів,
експлікація темних та глобальних імплікатів;
7) вправи (ДР5) на читання текстів, підготовка
переказів, доповідей на їхній основі;
– у дифпідгрупах з високим рівнем навченос-
ті дотримуватися такої послідовності під час ви-
конання вправ: 1) вправи (ВР1) на формування
знань та навичок семантизації лексичних оди-
ниць з їхніми денотативними та конотативними
значеннями, які відповідають рівню В2+ (на рівні
речення, надфразової єдності); 2) вправи ВР1 на
рівні тексту; 3) вправи (ВР3) на формування нави-
чок семантизації слів, семантика яких виводиться
на основі схожості з рідною мовою та епідигматич-
ного аналізу лише в окремих випадках (на рівні
речення, надфразової єдності); 4) вправи (ВР3) на
рівні тексту та вправи ВР4 на семантизації тем-
них та глобальних імплікатів, культурних та мен-
тальних концептів, символів (на рівні тексту);
109
5) вправи ВР2; ВР4 (на визначення семантично-
го поля лексичних одиниць (їхніх конотативних
значень, контекстуальних значень, фразеологіз-
мів); темних та глобальних імплікатів, культур-
них та ментальні концептів, символів (перевірка);
6) вправи на інтерпретацію текстів;
– підсистема вправ і завдань має бути орієнто-
вана на вертикальне розширення словникового
запасу студентів (тобто опанування ними нових
лексичних одиниць з їхніми денотативними зна-
ченнями); та на горизонтальне розширення слов-
никового запасу (тобто опанування студентами
новими значеннями відомих слів, розширення
семантичного діапазону лексичних одиниць);
– формування лексичної компетентності в чи-
танні має здійснюватися інтегровано з формуван-
ням лінгвосоціокультурної: студенти повинні опа-
новувати культурно марковані лексичні одиниці
в денотативному компоненті семантики; а також
конотативні (культурно марковані) семи, мен-
тальні та культурні концепти, символи культури;
– наповнення вправ та завдання до вправ
повинні бути посильними для студентів, відпо-
відати їхнім інтелектуальним можливостям:
викладач має враховувати індивідуальні інтер-
претаційні та аналітичні здібності студентів (як
показують результати експерименту, навіть сту-
денти, які легко запам’ятовують нову лексику,
швидко набувають навичок читання, відчувають
значні труднощі під час інтерпретації текстів);
Метою п’ятого, контролювально-рефлек-
сивного етапу є перевірка результатів навче-
ності студентів, аналіз, самоаналіз сформованої
компетентності. На цьому етапі рекомендуємо:
– дотримуватися різного ступеню контролю вико-
нання вправ і завдань (залежно від дифпідгрупи);
– для оцінювання студентів рекомендуємо ви-
користовувати критерії: правильність розуміння
лексичної одиниці її денотативного та конота-
тивного значення у мовленні; правильність вста-
новлення змістового зв’язку; ступінь розуміння
імплікатів та концептів у тексті; обсяг екстра-
лінгвальної інформації, пов’язаної з лексичною
одиницю; ступінь розуміння змісту та смислу
тексту; правильність та глибина пошуку / аналі-
зу під час вирішення лексикологічних завдань.
Висновки дослідження і перспективи.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше
науково обґрунтовано й розроблено методику ди-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
ференційованого формування англійськомовної
лексичної компетентності в читанні майбутніх
філологів, яка враховує рівні навченості віднос-
но розуміння текстів (низький рівень – спора-
дичне розуміння елементів змісту; достатній рі-
вень – розумінням експліцитного змісту тексту;
високий рівень – розуміння імпліцитного змісту
та смислу тексту) та автономності студентів: здій-
снено диференціацію цілей навчання та очікува-
них результатів, об’єктів та елементів навчання;
змісту, методів, форм контролю навчальної ді-
яльності студентів; розроблено модель методики
диференційованого формування англійськомов-
ної лексичної компетентності в читанні майбут-
ніх філологів; уточнено зміст англійськомовної
лексичної компетентності в читанні в аспекті
рівнів розуміння текстів; критерії добору на-
вчального матеріалу; критерії оцінювання лек-
сичної компетентності в читанні.
 110 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Список літератури:
1. Агошкова О.В. Дифференцированный подход в контексте личностно-ориентированного образования.
Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 3 : Педагогика и психология. 2008. № 5.
2. Азимов Э.Г., Щукин А.Н. Новый словарь методических терминов и понятий (теория и практика обучения
языкам). Москва : Издательство ИКАР, 2009. 448 с.
3. Базарова Л.В. Организация педагогического взаимодействия преподавателя и студентов вуза на основе
дифференцированного подхода : автореф. дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.08. «Теория и методика про-
фессионального образования». Барнаул, 2006. 25 с.
4. Білоус С.В. Навчання майбутніх філологів англійського усного монологічного персуазивного мовлення
[Текст] : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.02 «Теорія та методика навчання». Київ, 2017. 20 с.
5. Горюнова Е.С. Критерии отбора текстов для обучения студентов неязыковых вузов иноязычному профес-
сионально ориентированному чтению. Вестник ТГПУ. 2011. № 2. URL: http://cyberleninka.ru/article/n/
kriterii-otbora-tekstov-dlya-obucheniya-studentov-neyazykovyh-vuzov-inoyazychnomu-professionalno-
orientirovannomu-chteniyu (дата звернення 28.11.2018).
6. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. Київ : Ленвіт, 2003. 261 с.
7. Сериков В.В. Личностно-ориентированный подход в образовании : концепции и технологии. Волгоград :
Перемена, 1994. 152 с.
8. Суркова Е.А. Дифференцированный подход в обучении английскому языку студентов специализированных
групп педагогического вуза [Текст] : автореф. дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.02. «Теория и методика об-
учения». Санкт-Петербург, 2004. 23 с.
9. Сучасні технології навчання іноземних мов і культур у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах :
колективна монографія / під загальн. ред. С.Ю. Ніколаєвої. Київ : Ленвіт, 2015. 444 с.
10. Тажева З.Б. Резервы потенциального словаря для профессионально ориентированного чтения текстов де-
лового общения. МИРС. 2012. № 1. URL: http://cyberleninka.ru/article/n/rezervy-potentsialnogo-slovarya-dlya-
professionalno-orientirovannogo-chteniya-tekstov-delovogo-obscheniya (дата обращения: 28.11.2018).

References:
1. Agoshkova O.V. (2008). Differentsirovannyy podkhod v kontekste lichnostno-orientirovannogo obrazovaniya
[Differentiated approach in the context of student-centered education]. Bulletin of Adyghe State University.
Pedagogy and Psychology, vol. 3, no. 5.
2. Azimov E.G., Shchukin A.N. (2009). Novyy slovar' metodicheskikh terminov i ponyatiy (teoriya i praktika obu-
cheniya yazykam) [A new dictionary of methodological terms and concepts (theory and practice of language teach-
ing)]. Moscow : IKAR. (in Russian)
3. Bazarova L.V. (2006). Organizatsiya pedagogicheskogo vzaimodeystviya prepodavatelya i studentov vuza na os-
nove differentsirovannogo podkhoda [Organization of pedagogical interaction of a teacher and university students
on the basis of a differentiated approach] (PhD Thesis), Barnaul.
4. Bilous S.V. (2017). Navchannia maibutnikh filolohiv anhliiskoho usnoho monolohichnoho persuazyvnoho mov-
lennia [Teaching English oral monologue persuasive speech to future philologists] (PhD Thesis), Kyiv : Taras
Shevchenko National University of Kyiv.
5. Goryunova E.S. (2011). Kriterii otbora tekstov dlya obucheniya studentov neyazykovykh vuzov inoyazychnomu
professional'no orientirovannomu chteniyu [Criteria for the selection of texts to teach foreign language profes-
sional-oriented reading to the students of non-linguistic universities]. Vestnik TGPU [Bulletin of TSPU], vol. 2.
Available at: http://cyberleninka.ru/article/n/kriterii-otbora-tekstov-dlya-obucheniya-studentov-neyazykovyh-vu-
zov-inoyazychnomu-professionalno-orientirovannomu-chteniyu (accessed: 11.28.2018).
6. Lenvit (2003). Zahalnoievropeiski rekomendatsii z movnoi osvity: vyvchennia, vykladannia, otsiniuvannia [Euro-
pean recommendations on language education : study, teaching and evaluation], Kyiv : Lenvit.
7. Serikov V.V. (1994). Lichnostno-orientirovannyy podkhod v obrazovanii: kontseptsii i tekhnologii [Person-orient-
ed approach to education : concepts and technologies]. Volgograd : Peremena. (in Russian)
8. Surkova E.A. (2004). Differentsirovannyy podkhod v obuchenii angliyskomu yazyku studentov spetsializirovan-
nykh grupp pedagogicheskogo vuza [Differentiated approach in teaching English to students of specialized groups
at pedagogical universities] (PhD Thesis), Sankt-Peterburg.
9. Nikolaieva S.Yu. (2015). Suchasni tekhnolohii navchannia inozemnykh mov i kultur u zahalnoosvitnikh i vysh-
chykh navchalnykh zakladakh [Modern technologies of teaching foreign languages and cultures in general educa-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

tion and higher educational institutions]. Kyiv : Lenvit. (in Ukrainian)

10. Tazheva Z.B. (2012). Rezervy potentsial'nogo slovarya dlya professional'no orientirovannogo chteniya tekstov
delovogo obshcheniya [Reserves of potential vocabulary for professionally oriented reading of business commu-
nication texts]. MIRS [MIRS], vol. 1. Available at: http://cyberleninka.ru/article/n/rezervy-potentsialnogo-slova-
rya-dlya-professionalno-orientirovannogo-chteniya-tekstov-delovogo-obscheniya (accessed: 28.11.2018).
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 111
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-25
УДК 364(1-87)(075.8)
Курляк І.Є.
Університет Кардинала Стефана Вишинського у Варшаві

ІНЦЕСТ ЯК ПРИКЛАД ЕКСТРЕМАЛЬНО ВАЖКОГО ЖИТТЄВОГО ДОСВІДУ ДИТИНИ

З НЕБЛАГОПОЛУЧНОЇ СІМ’Ї (НА МАТЕРІАЛАХ ПОЛЬЩІ)
Анотація. У статті розглядаються дефініційні проблеми інцесту та споріднених з ним явищ, культуро-
логічні та правові аспекти інцесту, чинники, які детермінують його заборону та причини її порушення.
Представлено типологію інцесту та його ініціаторів; характеризуються жертви інцесту та вказуються їх
діагностичні ознаки в різних вікових групах. Наводяться фази перебігу інцест-стосунків, наслідки для
жертв, а також способи профілактики та терапії учасників ситуації інцесту.
Ключові слова: інцест, сексуальне насильство, жертва, злочинець, причини, ознаки, наслідки, терапія.
Kurlyak Iryna
Cardinal Stefan Wyszyński University in Warsaw

INCEST AS AN EXAMPLE OF EXTREMELY HEAVY LIFE EXPERIENCE

OF A CHILD FROM A UNFAVORABLE FAMILY (BY MATERIALS OF POLAND)
Summary. The article deals with the definitional problems of incest and related phenomena, the cultural and
legal aspects of incest, the factors that determine its prohibition and the reasons for its violation. A typology of
incest and its initiators is presented; victims of incest are characterized and their diagnostic signs in different
age groups are indicated. The phases of the development of incest relations, the consequences for the victims,
as well as methods of prevention and treatment of participants in the situation of incest are considered.
Keywords: incest, sexual abuse, victim, criminal, causes, signs, consequences, therapy.

П остановка проблеми. Серед різних па-

тологічних соціальних явищ особливе
місце займає проблема насильства в сім’ї. Його
жертвами, найчастіше, є беззахисні та повністю
залежні від дорослих діти. Як відомо, існують
різні види сімейного насильства: фізичне, пси-
хологічне, сексуальне, економічне та занедбан-
ня. Серед цих видів надзвичайно загрозливим
для психічного та соматичного здоров’я дитини
є сексуальне насильство у вигляді статевих сто-
сунків, які мають місце між батьками та дітьми
або між братами та сестрами. Це явище назива-
ється інцестом і належить до злочинів, які пере-
слідуються законом. По відношенню до інших
видів насильства, наприклад, таких, як фізич-
не чи занедбання, сексуальне насильство дуже
складно діагностувати, оскільки воно є оповито
цілковитою таємницею, а його зовнішні ознаки
не завжди можуть бути виявлені (крім окремих
вузьких спеціалістів) педагогічними працівни-
тому проблематика інцесту повинна бути пред-
метом інтенсивних досліджень не лише у галузі
медицини та психології, але також і педагогіч-
них наук, особливо соціальної педагогіки.
Аналіз останніх досліджень та публіка-
цій. Проблематика інцесту в Польщі є значно
ширше опрацьованою в науково-педагогічній
літературі, ніж в Україні, передовсім з огляду
на те, що тут вона є результатом численних ем-
піричних досліджень, які проводяться різними
методами. Дуже часто використовуються методи
індивідуального випадку чи аналіз судової до-
кументації, яка стосується жертв інцесту [23],
або інтерв’ювання учасників терапії, які були
жертвами сексуального насильства в сім’ї. Спе-
цифікою польських досліджень педагогічних
проблем, пов’язаних з інцестом, є також їх ін-
тердисциплінарний характер, що спирається на
аналізі емпіричних даних, запозичених з різних
наукових дисциплін та спеціальностей – сексо-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

ками школи чи дитячого садка, як це має місце,
наприклад, у випадках побиття дитини, що за-
лишає після себе помітні сліди на тілі жертви.
Другим важливим аспектом цієї проблематики
є дуже небезпечні наслідки сексуального на-
сильства між рідними людьми. Почуття зради
та пережитої кривди з боку найдорожчих і най-
ближчих людей, усвідомлення принизливості
та огидності свого становища, своєї відмінності
від інших дітей, які зростають у благополучних
сім’ях, стають причиною глибокої психологічної
травми неновнолітніх жертв інцесту, що при-
водить до глибоких розладів у різних сферах їх
психосоціального та соматичного функціонуван-
ня. Ці наслідки мають як короткотривалий, так
і довготривалий характер і чинять стійкий нега-
тивний вплив на життя скривдженої дитини на-
віть через багато років після пережитого травма-
тичного досвіду, тобто вже у дорослому віці. Саме
логії, психіатрії, клінічної психології, патопсихо-
логії, психології розвитку, кримінального права,
кримінології, cудової медицини, віктимології,
соціальної педагогіки, ресоціалізаційної педаго-
гіки, соціальної роботи тощо. У теоретичних до-
слідження цієї проблематики велику роль віді-
грають праці, що спираються на аналізі різних
закордонних джерел, передовсім, американ-
ських, британських та німецьких, де проблема-
тика інцесту має значно довшу історію наукових
досліджень, а також краще опрацьовану теорію
та практику фахової допомоги жертвам. Унаслі-
док теоретичних та емпіричних досліджень проб-
лематики інцесту польськими вченими, на цю
тему останнім часом було опубліковано кілька
монографій та цілий ряд науково-педагогічних
статей. До їх авторів належать: Марія Беісерт,
Ірена Поспішил, Казімєж Поспішил, Магдалена
Подгайна-Кусьмерек, Хенрик Рашкєвич, Збігнєв
© Курляк І.Є., 2019
 112 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Лєв-Старович, Анджей Зволінський, Кристина
Мажец-Холька, Агнєшка Іздебска, Єжи Мелібру-
да, Данута Роде, Себастіан Здоньчик, Пауліна
Тжаскусь, Аліція Пацевич і ін.
Виділення раніше невирішених частин
загальної проблеми. В українській педагогіч-
ній науці, особливо в соціальній педагогіці, проб-
лематика домашнього насильства є розробленою
достатньо добре. На цю тему вийшло чимало
науково-педагогічних праць, захищено десятки
дисертацій, є також багато науково-популярної
літератури – різних порадників, методичних
посібників, що мають на меті запобігання, роз-
пізнавання та протидію явищу домашнього на-
сильства. Разом з тим, деякі аспекти сексуально-
го насильства над дітьми з боку батьків, як-от:
психологічний профіль такого типу злочинців
(особливо жінок) та їхніх жертв, типологія інцес-
ту, симптоми сексуального використання дітей,
розвиток інцест-стосунків та характерні риси
цього явища в конкретних життєвих історіях
жертв різного віку та статі, особливості вияв-
лення сексуального кривдження дітей, статис-
тика сексуального насильства в сім’ї, її наслідки
та інше – досі залишаються мало вивченими пи-
таннями в українській педагогічній науці. Осо-
бливо важливим залишається тут аналіз праць,
які спираються на емпіричні дослідження явища
інцесту. Тому звертання до польської науково-
педагогічної літератури з проблематики інцесту
є актуальним і доцільним.
Метою статті є різнобічна характеристика
явища інцесту в контексті інтердисциплінарно-
го підходу на матеріалах польської педагогічної
літератури, що спирається на емпіричні дослід-
ження цієї проблеми, встановлення характерних
рис цього явища, властивостей злочинців та діа-
гностичних ознак жертв, особливостей перебі-
гу процесу сексуального насильства над дітьми
з боку батьків (стосунки між братами та сестрами
тут не розглядатимуться, оскільки є предметом
окремого дослідження), а також наслідків ін-
цесту, способів його запобігання та терапії осіб –
учасників процесу кривдження.
Виклад основного матеріалу дослід-
ження. Дефініційні проблеми інцесту
та споріднених явищ. Інцест (по-латині
incestus – забруднений, заплямований) – це сек-
суальні стосунки (спарювання) поміж найближ-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
чими родичами. При цьому справжній інцест
передбачає тільки статевий акт, натомість не
стосується пестливих еротичних форм ані кон-
тактів орально-генітальних. Ступінь спорідне-
ності, який окреслює інцест-стосунки, визнача-
ється правовими нормами держави. Заборона,
зазвичай, стосується статевих стосунків всере-
дині біологічної сім’ї, хоча не завжди до цього
обмежується [5, s. 311]. Так, наприклад, у поль-
ському кримінальному кодексі зміст терміну «ін-
цест» (поль. kazirodztwo) поширюється також на
сексуальні стосунки поміж особами, котрі були
адаптованими, а отже не є пов’язаними кровни-
ми узами з усиновлювачами [10]. Заборона ін-
цесту стосується осіб споріднених по прямій лінії,
без обмежень щодо ступеня спорідненості (бать-
ко, матір, дідусь, бабуся, діти, внуки, правнуки).
У випадку спорідненості по бічній лінії заборона
стосується тільки статевих стосунків брата з се-
строю (причому ця заборона торкається не лише
рідних братів і сестер, але також адаптованих
дітей та тих, котрі народилися в попередньому
подружжі, а тепер живуть у новій сім’ї з одним із
своїх батьків) [26, s. 54].
У наукових працях, які стосуються включення
дитини в сексуальну активність дорослих осіб, ви-
користовуються різні терміни, як-от: сексуальне
насильство, сексуальне використання, сексуальне
надуживання, сексуальне переслідування, педо-
філія та ін. [27, s. 115]. Серед дослідників і пред-
ставників громадських організацій, що займають-
ся даною проблематикою, немає одностайності
в дефінюванні цих основних понять. Кожне з них
має свої термінологічні нюанси, хоча й описує сто-
сунки, в яких сексуальність дитини трактувалася
дорослим у невідповідний спосіб. Розглянемо дея-
кі з цих понять більш детальніше.
Згідно дефініції Світової Організації Здоров’я
(WHO) «Сексуальне використання дитини – це
залучення дитини до сексуальної активності, якої
вона не є в стані цілковито зрозуміти і виразити
на неї свою свідому згоду і/або до якої недозріла
у своєму розвитку і не може на неї згодитися на
законних підставах і/або яка є невідповідною до
правових і звичаєвих норм даного суспільства
(...). Метою такої активності є заспокоєння потреб
іншої особи (...)» [2, s. 11–12].
У широкому розумінні поняття «сексуальне
надуживання» означає всілякі форми сексуаль-
ної поведінки поміж дорослим і дитиною. У вузь-
кому розумінні термін означає явище інцесту,
предметом якого є дитина. Поняття сексуального
переслідування має, натомість, відмінний кон-
текст і стосується окреслення сексуальної актив-
ності дорослої особи щодо дитини, яка не є з нею
кровно спорідненою [2, s. 11–12]. Педофілія – це
тип парафілії: стан, в якому єдиним або бажа-
ним способом осягнення сексуального задоволен-
ня є контакт з дитиною в передпубертатній або
ранній пубертатній фазі розвитку [29].
Культурологічні та правові аспекти
явища інцесту. В історії людської культури
вже з прадавніх часів зустрічалася тенденція
до інцесту, натомість ставлення суспільств до
такого типу сексуальних практик було різним.
У найдавніших часах сексуальні стосунки поміж
найближчими родичами, правдоподібно, були
явищем природним і повсюдним. За часів старо-
житності інцест сприймався нормально зі сторони
багатьох культурних народів, таких як єгиптяни,
перси, римляни, греки [5, s. 311]. У Стародавній
Греції, чиєю культурою захоплювався Захід, не
тільки гомосексуалізм, але також педофілія були
дозволені, а навіть заохочувалися [19, s. 45]. Се-
ред єгиптян, як і серед персів чи індусів, кохання
між братами і сестрами не тільки заохочувалося,
а навіть освячувалося задля утримання «чистоти
крові»; а фараонам іноді навіть рекомендувалося
укладання інцест-шлюбів [30].
Гостро противився інцесту правовий кодекс
євреїв. Подібний підхід мала католицька церква.
Виразником цього було, поміж іншим, видання
папою Григорієм І у VI столітті заборони укла-
дення шлюбів між подружжям аж до сьомого сту-
пеня спорідненості. Після латеранського собору
у XIII ст. заборона була утримана лише для по-
дружжя, що є спорідненим до 4 ступеня [5, s. 311].
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
До нинішнього дня проблема інцесту не
є однаковою мірою врегульована у різних суспіль-
ствах – цілком інакше вона виглядає в країнах
Європи, а по-іншому в примітивних племенах
Африки. Потрібно, однак, зазначити, що почина-
ючи з XVIII століття в Європі можна зауважити
тенденцію до менш суворого ставлення до інцес-
ту. У деяких країнах світу взагалі було знесе-
но кару за такі дії. Це Японія, Сіам, Португалія
[5, s. 311], Туреччина, Люксембург. В інших кра-
їнах, таких як Бельгія, Голландія чи Франція не
караються інцест-стосунки поміж братами і сестра-
ми [20, s. 262]. У польському кримінальному ко-
дексі злочин інцесту регулюється статтею 201, яка
відноситься до розділу XXV «Злочини проти сексу-
альної свободи та звичаєвості» і передбачає термін
позбавлення волі від 3 місяців до 5 років [10].
Чинники, які детермінують заборону ін-
цесту. Інцест є протилежністю наказу егзогамії,
яка є витвором розвитку культури, а також на-
слідком співдії різних чинників: релігійних, соці-
альних, моральних і політичних. Взагалі кажучи,
інцест є заборонений більшою мірою з огляду на
глибоко закорінені психологічні чинники, ніж
з причин евгенічних. У генезі заборони інцесту
належить взяти до уваги наступні чинники:
1). Аспекти генетичні, що виникають з при-
пущення про те, що потомство споріднених осіб
біологічно має бути менш вартісне. Заборона ін-
цесту запобігає передачі шкідливих спадкових
властивостей. Аби глибше вивчити проблему, яка
зв’язана з дискусією на цю тему, в останніх роках
у Польщі було проведено грунтовне дослідження
групи потомства, яке походило з інцест-стосунків.
В результаті виявили, що тільки 1/3 частина осіб
була повністю здорова, натомість 2/3 потомства
мали значні соматичні і психічні розлади (зазви-
чай, недорозвиток). Разом з тим, проблема шкід-
ливості інцест-стосунків з евгенічного огляду не
є ще досі остаточно підтверджена наукою.
2). Заборона інцесту запобігає ізоляції сім’ї
в суспільстві і полегшує поширення позародин-
них контактів. Якби такої заборони не було,
то деякі люди так і не зважилися б на вихід із
сім’ї у більш широке коло соціальних контактів.
У зв’язку з цим не виникли б більші групи, а
можливо й не дійшло б до виникнення більших
культур. Окрім цього, налагодження позародин-
них контактів спричиняється до розповсюджен-
ня взірців поведінки та звичаїв, що сприяє циві-
лізаційному поступу.
3). Заборона інцесту позитивно впливає на
функціонування родини і покращує можливості
соціалізації та виховання її членів. Знижується
можливість виникнення всередині сім’ї суперни-
цтва на сексуальному грунті, гострих конфліктів
через ревність та пристрасть. Вона також сприяє
зміцненню батьківської влади і знижує можли-
вості створення різних коаліцій, скерованих про-
ти інших членів родини (наприклад, батька з до-
чкою проти матері). Заборона інцесту полегшує
прищеплення бажаних взірців поведінки та ви-
ховання дітей [5, s. 312].
Причини порушення заборони інцесту.
До порушення заборони вступу у сексуальні
стосунки з кровними родичами спричинюються
два основні фактори – особистісний та соціаль-
ний. Обговорюючи перший фактор, треба ска-
113
зати, що значну роль тут відіграють психічні
розлади та хвороби (наприклад, шизофренія).
Серед інцест-злочинців зустрічається значний
відсоток людей, які страждають на психічні
хвороби та розумово відсталих, які є нездатни-
ми до розуміння заборони інцесту. Окрім цьо-
го, трапляються також особи з психоорганічни-
ми розладами як у вигляді отупіння, так і ха-
рактеропатії, а також алкоголіки, у яких стан
сп’яніння винятково сильно знижує процеси
психологічного гальмування. В емпіричних до-
слідженнях знаного польського сексолога Збіг-
нєва Лева-Старовича, проведених методом ін-
дивідуального випадку, було встановлено, що у
всіх досліджуваних чоловіків, які допустилися
інцесту по відношенню до своїх доньок, мав міс-
це наступний причинно-наслідковий ланцюг
подій: розлади особистості – узалежнення від
алкоголю – алкогольна психодеградація – ін-
цест [12, s. 200]. Дослідження показали, що чим
більше конкретний чоловік споживав алкоголю,
тим більше відповідав критеріям особистості,
схильної до насильства. Чоловіки, які застосо-
вують насилля, досвідчують депресії і страхів,
так званих станів дисфорії. Алкоголь становить
один з розповсюджених способів пригнічення і
зниження інтенсивності цих почуттів, що в по-
єднанні з ліквідацією гальмування значно під-
вищує ризик ужиття сили [24, s. 173].
У багатьох випадках стверджено, що доньки,
з якими батьки входили в інцест-стосунки, самі
страждали на психічні розлади або затримку
розумового розвитку. Іншим чинником пору-
шення заборони інцесту є сексуальні розлади
у злочинця – наприклад, розлади, пов’язані зі
значним посиленням сексуального потягу або
наявністю сексуальних збочень (наприклад,
педофілії), які полегшують вступ у сексуальні
контакти з власними дітьми. Негативну роль
може також відігравати триваюча певний час
імпотенція і зв’язаний з тим тривалий стан сек-
суальної абстиненції. Закінчення цього періоду
може вплинути на входження в інцест-стосунки.
Окрім цього, негативну роль можуть відігравати
також психологічні мотиви – наприклад, моти-
ви помсти матері, батькові чи братам (сестрам).
У випадку чоловіків-скоювачів інцесту причи-
ною входження в сексуальні контакти з дочкою
може стати прагнення повернення до часу мо-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
лодості матері, яку він вбачає в образі молодої
доньки. Іншим чинником є вираження згоди на
сексуальний проміскуїтет, пасивність дружини
(яка теж може бути розумово відсталою, хворою
чи життєво незарадною, або походити з родини,
в якій сама пережила такий травматичний до-
свід), а також тривала відсутність у сім’ї одного
з її старших членів (через виїзд на заробітки,
перебування у карному закладі, лікарні і т.п.).
У багатьох випадках значну негативну роль ві-
діграла активна постава члена родини, з яким
доходить до інцест-стосунків, а навіть його про-
вокаційна поведінка. Часом заохочення до ско-
єння інцесту виникає з податливості партнера –
члена сім’ї – та зі свідомості, що він провадить
аморальний спосіб життя. [5, s. 312–313]. Іншою
причиною може бути травматичний досвід ін-
цест-злочинця у сім’ї генерації, де він сам підда-
вався сексуальному насильству і внаслідок цього
 114 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
реалізує такий же взірець поведінки, вважаючи
його за нормальний [8, s. 148].
Неабияке значення в процесі порушення за-
борони інцесту має характер стосунків в сім’ї. Ро-
дини, в яких має місце явище інцесту, є сім'ями
неблагополучними [14, s. 28]. Емпіричні дослід-
ження виявили цілий ряд ознак, які мали місце
в сім’ях, де скоювався інцест. Ось вони:
• сексуальні стосунки між членами подруж-
жя, які не приносили їм задоволення;
• подружні непорозуміння;
• заміна ролі (найчастіше прагнення, щоб
дівчинка прийняла на себе роль дорослої жінки);
• пасивність дружини або її безсилля;
• психологічне узалежнення дружини від чо-
ловіка;
• психічна хвороба дружини;
• соматична чи психосоматична хвороба дружини;
• сексуальна пунітивність дружини;
• відсутність дружини [20, s. 268].
Окрім вищезгаданих особистісних чинників,
значну роль у порушенні заборони інцесту віді-
грає чинник соціальний. Соціальні умови, які
сприяють інцесту – це: погані житлові умови, які
у випадку багатодітності змушують батьків до
спільного з дітьми спання в одному ліжку, перебу-
вання дітей у ролі свідків інтимних стосунків між
батьками [5, s. 313]. Негативну роль може відігра-
ти аморальний спосіб життя батьків (злочинність,
проституція, соціальний паразитизм), а також
підтримування товариських контактів сім’ї лише
з особами, які належать до соціального «дна».
Типологія інцесту і його ініціаторів.
Існує принаймні кілька типологій, які стосують-
ся проявів інцесту. У різних літературних джере-
лах найчастіше наводяться три типології:
І. З точки зору типів інцест-зв’язків можна ви-
ділити їх дві категорії:
• ендогамний (правдивий) інцест – тобто сек-
суальне життя з кровними родичами по прямій
лінії (наприклад, батько-донька);
• егзогамний інцест – сексуальне життя
з кровними родичами по бічній лінії, дальшими
родичами,особами того самого клану і ін.
ІІ. Беручи до уваги форми сексуального кон-
такту, вирізняють:
• простий (моногамний) інцест – наприклад,
батько – донька, брат – сестра, дідусь – внучка й ін.;
• складний (полігамний) інцест має місце
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
тоді, коли в сексуальному контакті бере участь
одночасно кілька членів родини, наприклад,
батько – донька – син – матір.
Ш. Аналізуючи типи інцесту з огляду на меха-
нізми його вчинення, можна вирізнити наступні
його типи:
• ситуаційний – наприклад, під впливом
сильного стресу, алкогольного сп’яніння, довгої
відсутності матері в сім’ї;
• психопатологічний – що вчинюється особою
з психічними розладами або неповносправною
інтелектуально;
• пов’язаний з педофілією – коли сексуально
привабливою є власна дитина;
• гомосексуальний – зв’язаний з орієнтацією
на власну стать;
• зв’язаний з патологією сімейного життя
[20, s. 263–264], що, зазвичай, трапляється най-
частіше.
При цьому варто зазначити, що деякі типи ін-
цесту можуть мати місце в тій самій сім’ї одночасно.
Більшість (аж 75%) випадків інцесту це сто-
сунки поміж батьком і донькою, близько 18% – це
стосунки між братом та сестрою, решта, наймен-
ше – це стосунки матері з сином [14, s. 26].
У зв’язку з цим, варто навести американську
типологію чоловіків-ініціаторів інцесту, яка пе-
редбачає три таких типи:
1) батько, який в результаті різних жит-
тєвих обставин (наприклад, смерть дружини)
раптово позбавляється можливості заспокоєння
свого сексуального потягу з дружиною, яка була
в нього єдиною сексуальною партнеркою;
2) педофільний батько, який шукає заспо-
коєння сексуального потягу з молодими дівчат-
ками; свою поведінку зосереджує на дочці, яка
є найбільш доступною;
3) батько – неперебірливий психопат –
прагне до сексуального задоволення при будь-
якій оказії. Йому є цілковито байдуже ким є сек-
суальна партнерка – дорослою жінкою чи малою
дівчинкою. Шукає заспокоєння свого потягу як
поза домом, так і всередині нього [14, s. 26].
Сексуальне насильство, яке здійснюється
психопатами, поєднується з: 1) скоєнням особ-
ливо небезпечних типів сексуальних злочинів
(педофілія, інцест); 2) мотивацією скоєння таких
вчинків (напр. пошук сильних вражень); 3) жор-
стокістю вчинків (надмірне, безпідставне насил-
ля) [18, s. 62].
Відома польська дослідниця явища інцесту Ма-
рія Беісерт наводить типологію чоловіків – інцест-
злочинців, до якої включила два типи батьків:
1) психопатичний інцест-злочинець – це
батько, який досвідчив розладів сексуального
розвитку у пізнішій стадії, а саме у фазі нарцис-
тичній. Його сексуальність є незріла і зорієнтова-
на на постійне підтвердження власної доскона-
лості, необмежених можливостей і необмеженої
влади. У сексуальних контактах він не проявляє
емпатії, здатності до учіння, не переживає стра-
ху. Дитина для нього не є об’єктом, якому він від-
дає перевагу, а лише об’єктом для заспокоєння
власних потреб, розрядки агресії, пізнання ото-
чення. Сексуальне використання полягає, за-
звичай, на фізичному контакті зі застосуванням
насилля. Звідси сліди скоєння злочину мають ви-
разний характер (ушкодження тіла, вагітність).
2) Регресивний інцест-злочинець зазнав
розладу сексуального розвитку у ранньому пері-
оді (стадія симбіозу). Його вчинки є значно менш
зрілими, ніж особи нарцистичної. Вони є позна-
чені страхом перед зрілою жінкою, її агресією і се-
парацією від неї. Дитина не є єдиним об’єктом,
на який батько реагує сексуально, але є об’єктом
вибраним, преферованим, бо рівень безпеки, ко-
трий створює, є значно вищим, ніж той, який ося-
гається в товаристві дорослої партнерки. Жерт-
вами є головно діти молодші, бо лише їхня слаба
орієнтація в ситуації дозволяє на маніпуляцію
дитиною без ризику. Використання рідко супро-
воджується фізичним насильством (лише акти
ексгібіціонізму, підглядання) [3, s. 115].
Спроби створення різних типологій інцест-
злочинців є підтвердженням того, що немає
єдиного профілю особистості злочинців, які ви-
користовують сексуально дітей у сім’ї. Як пока-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
зують результати американських досліджень,
більшість таких осіб характеризується профілем
особистості, для якої не характерні жодні прояви
психічних розладів. Цікавими і, як видається,
парадоксальними, виявилися результати дослід-
жень, які показали, що процент психопатів є най-
вищим серед сексуальних злочинців, які обира-
ють за свої жертви дорослих осіб, дещо нижчим
є відсоток тих, які обирають своїми жертвами
молодь і найменше психопатів є серед тих сексу-
альних злочинців, чиїми жертвами є діти (від 5%
до 15%) [7, s. 131].
Цікавим є також питання про особистість
жінок – інцест-злочинниць. Хоча таких є і не-
багато, але в західній науковій літературі їх ви-
вченню приділяється неабияка роль, оскільки
вважається, що насправді їх є значно більше,
просто хлопці дуже рідко повідомляють про про-
блему сексуального надуживання з боку матері,
сприймаючи цю ситуацію як можливість набуття
потрібного їм у подальшому житті сексуального
досвіду, а також небажання публічного пред-
ставлення себе в ролі жертви [25, s. 107]. Амери-
канські дослідження показали, що діти виявля-
ють заледве 2% випадків інцесту [28, s. 244]!
Так само, як і у випадку чоловіків – інцест-зло-
чинців, не існує єдиного психологічного профілю
жінок – порушниць такого закону. З досліджень,
однак, вийшло, що це є відносно молоді жінки,
значно молодші, ніж чоловіки інцест-злочинці.
Їх середній вік коливається від 22-23 років до
26 років, а переважна більшість справчинь міс-
титься у вікових границях 16-36 років. Найчасті-
ше це є особи, які перебувають у шлюбі, в якому
чоловік є в певний спосіб відсутнім (фізично чи
емоційно) і через це вони в самотності вихову-
ють свою дитину. Другу групу жінок-справчинь
інцесту становлять жінки пасивні та узалежне-
ні від свого партнера, котрі стають спільницями
сексуальних злочинів своїх чоловіків [25, s. 107].
Дослідження жінок-справчинь інцесту викри-
ли також модель розвитку цього типу патології.
Вона передбачає такий причинно-наслідковий
ланцюг подій: розлади у функціонуванні роди-
ни походження – спроби створення зв’язку з чо-
ловіком – зазнання невдачі – пошук замісного
об’єкту – заспокоєння сексуальних потреб в кон-
такті з дитиною [25, s. 110].
Жертви інцесту та їхні ознаки. Як інцест-
злочини зі сторони батька, так і зі сторони матері
мають особливі ознаки та досить значно відрізня-
ються від себе. Діти, які були скривджені чолові-
ками, більшою мірою наражаються на переживан-
ня травми, оскільки тип сексуальної активності,
до якого доходить у цьому випадку, є більш інва-
зійним (агресивним), такі контакти найчастіше
відбуваються з використанням фізичної сили,
дитина є сильно залежною від батька, а різниця
віку між ними є значна (близько 20 років). При-
сутність вітчима в родині семикратно підвищує
ризик виникнення інцесту [8, s. 152–153].
Найбільш загроженими сексуальним ви-
користанням зі сторони жінок є діти у фазі пе-
редпубертатній (до 5 року життя) а також ран-
ній пубертатній (7-14 років). Число жертв, які
припадають на одну жінку-справчиню інцесту
є меншим, ніж число жертв, які припадають в се-
редньому на одного чоловіка. Різниця віку між
115
злочинницею і жертвою є менша, ніж у випадку
чоловіків [25, s. 106]. М.Беісерт вказує, що понад
половина (56%) жінок, які сексуально викорис-
товували своїх дітей, були старшими від них на
неповних 5 років [2, s. 178]. Жінки рідше, ніж
чоловіки застосовують насилля над своїми жерт-
вами, використовуючи намови та маніпуляцію,
що сприяє легковажності в оцінюванні наслідків
їхнього злочину для дітей [25, s. 106].
Серед низки чинників, які сприяють виник-
ненню явища насильства над дітьми, вчені вка-
зують на чинники, зв’язані з особистістю дитини,
наприклад передчасно народжені діти, хворі,
неповносправні, перезбуджені психорухово, не-
слухняні частіше стають жертвами домашнього
насильства [11, s. 51].
Важливим діагностичним питанням є проблема
виявлення ознак сексуального використання дітей-
жертв. Американська дослідниця Elliot (1992) по-
ділила дітей-жертв на три вікові групи і в кожній
з них окреслила можливі ознаки сексуального ви-
користання. Наведемо їх зі значним скороченням
(з уваги на обмеженість розміру статті):
1) діти молодші 5-го року життя:
мають певні фізичні ознаки в околиці геніталіїв
чи анусу, наприклад, запах сперматозоїдів; від-
чувають біль і/або мають криваві виділення з гор-
ла, геніталіїв чи анусу; відіграють за допомогою
іграшок або в забаві з іншими дітьми сексуальні
акти, маніфестуючи при цьому значні, невідпо-
відні для них знання; поводять себе в сексуально
невідповідний (провокаційний ) спосіб по відно-
шенню до дорослих; малюють образи сексуаль-
них органів; повторюють непристойні слова чи
вирази, які використовував злочинець; істерично
плачуть під час зміни пелюшок; демонструють
істеричну поведінку підчас роздягання, особливо
білизни; проявляють дуже сильний страх по від-
ношенню до певної особи; повторюють , що є зли-
ми, поганими; демонструють регресію; видають-
ся нещасливими, сумними; стають агресивними
в стосунку до інших і ін.
2) діти поміж 5 і 12 роком життя:
мають інфекції в околицях сечостатевої системи,
виділеннія крові; відчувають дискомфорт під-
час ходіння, проявляють це; страждають з при-
воду розладів харчування, анорексії чи булімії;
нав’язливо розмовляють чи пишуть про секс;
пробують сексуально використати інших дітей;
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
мають гроші з невідомих джерел; не люблять
переодягатися на заняття з фізкультури; мають
негативний образ себе; видаються особами, які
мають таємницю; починають красти, брехати,
ошукувати в надії бути спійманими; демонстру-
ють регресію, в тому числі нічне сечовипускання;
втікають з дому; перестають тішитися заняття-
ми, які їм раніше подобалися; стають депресив-
ними, вчиняють навіть спроби самогубства;
3) молодь старша ніж 12 років: мають
болі або виділення крові з геніталіїв, анусу чи
горла; вагітність; розлади харчування, анорексія
чи булімія; беруть на себе роль дорослих членів
родини (виключно самостійно готують їжу, при-
бирають, дбають про заспокоєння потреб усіх
членів родини, крім власних); не зустрічають-
ся з особами іншої статі, не мають приятелів;
є сексуально звабливі по відношенню до інших;
сексуально використовують інших дітей; відчу-
 116 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
вають ненависть по відношенню до себе самого;
переживають проблеми з пам’яттю; пережива-
ють нічні жахіття, бояться темряви; ізолюються
від інших, надмірно звинувачують себе; пережи-
вають хронічну депресію; мають намір вчинити
самогубство; вживають алкоголь і/чи наркотики;
проявляють вибухи злості; часто втікають з дому;
втікають зі школи [2, s. 31–32].
Фази перебігу інцесту. Інцест є явищем
тривалим і має певну динаміку розвитку та за-
непаду. Вчені встановили п’ять фаз, через які
більшою чи меншою мірою проходить кожний
інцест-зв’язок:
1) приховування зв’язку, коли виникають сто-
сунки в системі «порушник-дитина», які виізо-
льовують жертву з контактів з іншими членами
родини, породжують свідомість обов’язковості
приховування таємниці і почуття вини;
2) безпорадність, яка виникає з узалежнення
дитини від дорослого, її залякування, почуття
нездатності до спротиву або уникнення інцест-
стосунків;
3) пристосування як оборонна або погоджу-
вальна форма реакції дитини;
4) конфлікт, протест, який виникає унаслідок
руйнування оборонних психологічних механіз-
мів, бунту проти узалежнення або набридання;
5) вихід, який провадить до розриву інцест-
зв’язку. Жертва чинить його в різний спосіб: вті-
каючи з дому, переселяючись з нього, виявляючи
факт сексуального надужиття іншим, шукаючи
допомоги в слідчих органах або інших інституціях
[14, s. 27–28].
Інцест як важкий життєвий досвід ди-
тини. Інцест є надзвичайно жорстоким і боліс-
ним досвідом дитини. Є зрадою базового почут-
тя довір’я між дитиною і найближчим дорослим,
якого вона любить. Є важкою формою насильства
над глибоко інтимною сферою життя дитини, збу-
ренням почуття її безпеки. Він має численні гли-
бокі і важкі наслідки, зокрема доводить жертву до
емоційних розладів. Інцест є формою насильства,
яка найбільшою мірою пов’язана з почуттям соро-
му. Хоча сексуальне використання здійснюється,
здебільшого, батьком, переконання про власну
провину переживає дитина. Аж 90% жертв інцес-
ту ніколи не признаються, що були сексуально
використовувані. Діти мовчать через те, що побо-
юються дальшого скривдження чи розпаду сім’ї.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
Інцест може викликати надзвичайно сильне,
страшне враження, але думка про відповідаль-
ність за розпад сім’ї може бути для дитини ще гір-
шою. Дитина не хоче бачити батька у ролі когось
злого. Тому провину за впокорюючі акти бере на
себе, що в результаті спричинює її психологічну
ізоляцію. Дитина залишається цілковито само-
тньою, думає, що ніхто не повірить в її страхітли-
ву таємницю. Існує, однак, ще інше почуття вини,
характерне для багатьох жертв інцесту: це вина
за відсторонення матері від батька. Матір, у міру
поглиблення інцест-стосунків, відходить, прийма-
ючи на себе, наприклад, роль особи «хворої». Коли
жертвою є дівчинка у підлітковомцу віці, матір
може чутися загроженою. Отож, інцест, є патоло-
гією, яка стосується цілої родини і стосунків всере-
дині неї [14, s. 26–27].
Наслідки сексуального використання.
У випадку більшості осіб досвід сексуального ви-
користання дуже негативно впливає на психічний
стан, як в період безпосередньо після травматич-
ного пережиття, так і у віддаленому майбутньо-
му. Результати досліджень Baker i Dunkan (1985)
показали, що більшість становить та група осіб,
у яких переживання сексуального насильства
в поважний спосіб зруйнувало можливість прове-
дення життя, що приносить задоволення [4, s. 61].
Наслідки сексуального насильства прояв-
ляються практично у всіх сферах життя жертв,
тобто, соматичній, психічній, сексуальній і сус-
пільній. Finkelhor (1986) запропонував поділ на-
слідків сексуального використання дітей на дві
категорії, відрізняючи наслідки безпосередні (які
проявляються протягом двох років від травма-
тичних подій) від наслідків довготривалих, які
утримуються довше, ніж два роки. До першої
категорії наслідків він відніс: емоційні розлади
і розлади образу власної особи (страхи, фобії,
депресія, почуття провини і сорому, гнів і не-
нависть, надмірний контроль, знижене почуття
власної гідності), фізичні розлади і стани (роз-
лади сну і харчування, вагітність), сексуальні
розлади (публічна мастурбація, дивна сексуаль-
на поведінка, ексгібіціонізм) а також проблеми
в суспільному функціонуванні (раннє залишен-
ня дому, втечі, ранній шлюб, шкільні проблеми,
вчинення злочинів) [4, s. 62]. Довготривалі на-
слідки дослідник поділив на:
– емоційні розлади і розлади образу власної
особи (депресія, автодеструкційна поведінка),
– соматичні і диссоціальні розлади (страх і на-
пруження, нічні жахіття, розлади сну і харчу-
вання, різні прояви диссоціації),
– розлади самооцінки (почуття ізоляції і від-
окремлення, украй низька самооцінка),
– інтерперсональні розлади (труднощі в кон-
тактах з представниками обох статей, власними
батьками, власними дітьми, зниження довір’я по
відношенню до інших людей, почуття зради, страх
перед чоловіками і сексуальними партнерами, по-
датливість на те, щоб у майбутньому знову стати
жертвою чергової сексуальної напасті),
– сексуальні розлади (страхи у зв’язку з сек-
суальністю, почуття провини, відсутність задо-
волення, зниження сексуального прагнення,
компульсивне уникання або, навпаки, компуль-
сивний пошук сексуальних контактів, занижена
оцінка себе в ролі сексуального партнера, розла-
ди оргазму) і – розлади в соціальному функціо-
нуванні (проституція, узалежнення від алкого-
лю і наркотиків) [4, s. 62].
Іншим способом систематизації можливих
наслідків сексуального насильства є їх опис по
відношенню до віку дитини. Згідно аналізу, про-
веденого Kendal-Tackett (1993), виявилося, що
проявами, які найчастіше виступали у дітей
дошкільного віку (від 0 до 6 років) були: неспо-
кій, нічні жахіття, посттравматичний синдром,
інтерналізація, екстерналізація і невідповідна
сексуальна поведінка. У дітей молодшого шкіль-
ного віку (7-12 років) у дослідженнях найчасті-
ше стверджувалися: переляк, неврози і загальна
психічна хвороба, агресія, жахіття, шкільні проб-
леми, гіперактивність і регресивна поведінка.
У підлітків (13-18 років) найчастішими були:
депресія, самоізоляція, тенденції до самогубства,
самопокалічення, соматичні скарги, злочинні
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
акти, втечі з дому та надуживання психоактив-
них субстанцій. Іншим, часто повторюваним про-
явом у дітей – жертв сексуального насильства
є збільшення рівня агресивних форм поведінки.
Ця тенденція нерідко утримується також і в до-
рослому житті. Крім того, як показали дослід-
ження (Glaser, Frosh, 1995), жертви сексуального
насильства є більш схильними у пізнішому жит-
ті до сексуального використання інших [4, s. 63].
Вплив травми на функціонування ди-
тини-жертви сексуального використання.
Дитина, яку сексуально використовують, може
досвідчувати чотирьох типів травматичних си-
туацій: 1) травматичної сексуалізації; 2) зради
довір’я; 3) стигматизації чи оскарження; 4) без-
силля [16, s. 49]. Кожний з цих чинників змінює
дитячу пізнавальну та емоційну орієнтацію в сві-
ті і створює травму через деформацію почуття са-
мого себе в дитини, її світобачення і можливості
реалізації самоконтролю та впливу. Розглянемо
ці травматичні чинники дещо докладніше:
1) Для ситуації сексуального надуживання
специфічним чинником є травматична сексуа-
лізація, тобто процес формування взірця сексу-
альності, який є невідповідним до віку і рівня
розвитку дитини. Як наслідок, з’являється низка
психопатологічних проявів і форм сексуальної
поведінки, як-от: посилена мастурбація, еротиза-
ція контактів з оточенням, у дорослому житті –
сексуальні контакти з випадковими партнерами
або застосування сексуального насилля чи пси-
хосексуальні розлади.
2) Знищення довір’я до дорослих внаслідок
надуживання та відсутність належної підтрим-
ки з боку близьких осіб порушує почуття безпе-
ки у дітей. Це проявляється у підвищеному рівні
страху, труднощах у налагодженні глибоких, по-
зитивних стосунків з іншими людьми.
3) Дитина – жертва сексуального насилля чу-
ється заплямованою через те, що з нею трапилося.
Вона переживає сором, почуття вини, забрудненос-
ті, гріха, зла. Цей травматичний досвід стигмати-
зує дитину, визначає її погане ставлення до себе
самої і стає причиною автодеструктивних форм по-
ведінки у вигляді спроб самогубства, самопокалі-
чення, надуживання психотропних речовин.
4) В основі почуття безсилля лежить зні-
вечене почуття контролю над власним життям,
яке є наслідком грубого порушення волі дити-
ни, невизнання її прагнень, а також безуспіш-
них спроб дитини уникнути ситуації насильства
та виявити факти кривдження. Почуття безсил-
ля, що виникає з травматичної ситуації, перено-
ситься дитиною на інші складні життєві ситуації.
Це супроводжується депресивними станами, роз-
ладами харчування та надуживанням психоак-
тивних субстанцій [1, s. 10].
Досвід особистої кривди – це, передовсім,
страждання, психічний чи фізичний біль. Лю-
дина є істотою, котра хоче активно впливати на
власне життя, розпоряджатися власними засо-
бами, використовувати енергію з метою контр-
олювання власної ситуації. Якщо подивитися на
переживання кривди з цієї перспективи, то поба-
чимо, що окрім страждання з’являється безсил-
ля, тобто втрата здатності до чинення впливу, а
як наслідок – втрата енергії. В ситуації інцесту
має місце також порушення елементарного вста-
117
новленого особистого порядку життя (коли най-
ближча людина повинна всіляко опікуватися
дитиною, оберігати її і допомагати) що найчас-
тіше переживається жертвою як почуття неспра-
ведливості. Сліди невибаченої кривди є важким
психологічним тягарем, з яким жертва мусить
жити довгий час [15, s. 177–178].
Американські терапевти звертають увагу,
що багато жертв інцесту страждає синдромом
посттравтатичного стресу (Post Traumatic Stress
Disoder – PTSD) такої ж інтенсивності, яку мож-
на зауважити у жертв тортур чи ветеранів війни
у В’єтнамі. Характерні прояви PTSD – це селек-
тивна амнезія, яка стосується травми, жахіття
у снах, а також flashbacks, тобто періодично ви-
никаючі в свідомості образи травматичних подій
[17, s. 86; 9, s. 106–111].
Профілактика сексуального насиль-
ства. Не можна вберегти всіх дітей перед сексу-
альним насильством, натомість можна їх навчи-
ти краще розпізнавати ситуації ризику, краще
оборонятися, більш виразно просити про допо-
могу. Першими і найважливішими адресатами
профілактичних програм є діти. Профілактичні
заняття можуть їх навчити:
– відрізняти потаємний дотик від дотику нор-
мального і безпечного;
– відрізняти добрі і злі секрети і виявляти
одні і другі;
– боронити своє право до розпоряджання
власним тілом;
– виявляти випадки потаємного дотику зі сто-
рони дорослих та шукати осіб, яким можна про
це сказати [17, s. 87].
Найчастіше застосовувані при цьому методи
праці – це: аналіз індивідуальних випадків, пси-
ходрама і міні-сценки, ділення власним досвідом,
малюнки. З досліджень виникає, що особливо
ефективним методом є моделювання поведінки
шляхом відігравання відповідно сконструюва-
них сценок, в процесі яких учні вчаться розпізна-
вати ризиковні ситуації, відмовляти, виявляти
сором’язливі для себе форми поведінки дорос-
лих, звертатися по допомогу. Під час такого типу
занять часто використовуються просвітницькі
фільми та спеціально опрацьовані для дітей па-
ратеатральні форми. Дещо інший характер ма-
ють просвітницькі заняття, які провадяться для
груп «підвищеного ризику», тобто дітей більшою
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
мірою наражених на сексуальне насильство. Це
стосується дітей та молоді, які походять з не-
благополучних сімей, особливо з тих, що мають
проблеми з алкоголем, дітей з дитячих будинків,
виховних закладів і ін. Вони, зазвичай, не мають
труднощів в знаходженні прикладів «потаємного
дотику». У цьому випадку труднощі може створи-
ти ситуація, коли під час просвітницьких занять
виявляють себе як жертви, так і молоді виконав-
ці актів сексуального насильства, яких слід було
б охопити вже не профілактичними заходами, а
індивідуальною чи груповою терапією [17, s. 87].
Терапія учасників ситуації інцесту.
Психологічна допомога родинам, які зіткнули-
ся з проблемою інцесту, зосереджується навколо
двох обшарів: охорони інтересів жертви та тера-
пії злочинців [22, s. 102–145]. З цього виникають
такі напрями роботи, як-от: запевнення жертві
безпеки, звільнення її від почуття вини, допо-
 118 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
мога іншим членам родини у виході зі сфери
залежності від злочинця, формування певних
інтра– та інтерперсональних умінь у жертви. Ре-
соціалізація злочинця є надзвичайно складним
процесом, адже девіаційні нахили проявлялися
не тільки в процесі практичної регуляції родин-
ної ситуації, але й отримували сильне позитивне
підкріплення в досвіді оргазмів [8, s. 153].
Існують спеціальні програми терапії родин
з проблемою інцесту. Це є полісистемна модель
терапії родини та структурна модель терапії ро-
дини. Обидві моделі спираються на системному
підході до сім’ї. Перша модель передбачає три ета-
пи: 1) створення умов для зміни; 2) ініціювання
нових, позитивних можливостей; 3) консолідація.
Друга модель передбачає 19 кроків [13, s. 64–69],
метою яких є опрацювання емоційної проблеми,
яка має місце у всіх членів сім’ї, уможливлення
процесу пробачення і виправлення кривди, а та-
кож фінанальне поміщення злочинця в ту його
роль, яка є натурально передбаченою [8, s. 153].
У лікуванні сексуальних злочинців викорис-
товують наступні методи:
– фармакотерапія – найчастіше застосовують-
ся психотропні і гормональні ліки (які мають на
меті зменшення відчуття сексуального потягу);
– хірургія і психохірургія – методи, які про-
вадять до гормональної кастрації;
– тренінг – методи неприязні (напр. вживан-
ня блювотних засобів під час переживання сек-
суального піднесення, зв’язаного зі сценами на-
сильства);
– психотерапія – різні терапевтичні програми;
– позаінституційне лікування сексуальних
злочинців [8, s. 153].
Висновки. Явище інцесту є екстремально
важким життєвим досвідом дитини, яке найчас-
тіше відбувається у неблагополучній сім’ї, де ма-
ють місце незадовільні інтимні стосунки між по-
дружжям, подружні конфлікти і непорозуміння,
прояви агресії, емоційна або фізична відсутність
одного з членів сім’ї, психічні хвороби, узалеж-
нення, а також насильство (аж у 40% родин до-
ходить до поєднання насильства щодо дружини
та щодо дітей! [6, s. 34]). У групі ризику опини-
лися діти з реконструйованих родин, оскільки
присутність вітчима в сім’ї семикратно підвищує
ризик інцесту. Жертва сексуального насильства
з боку найрідніших людей переживає глибоку
психологічну травму; збурення зазнають усі сфе-
ри її психосоціального функціонування – сома-
тична, психічна, соціальна, духовна. У сфері по-
чуттів домінують заплямованість, зрада, огида,
несправедливість, сором, страх, невпевненість,
небезпека, безсилля. Дитина на тривалий час
опиняється «сам на сам» зі своєю страхітливою
таємницею, майже цілковито психічно відізо-
льована від інших, самотня, без необхідної со-
ціальної підтримки. Вона відчуває себе «іншою»
по відношенню до дітей, які не зазнали такого
травматичного досвіду, почувається гіршою, ні-
кчемною. Її самооцінка катострофічно знижуєть-
ся, втрачається довір’я до найближчих людей,
проявляються різні психічні розлади. Такий
стан стає причиною автодеструктивних форм по-
ведінки у вигляді спроб самогубства, самопока-
лічення, надуживання психотропних речовин.
Іншим негативним наслідком є травматична
сексуалізація дитини, яка приводить до форму-
вання неадекватних сексуальних взірців пове-
дінки в майбутньому і підвищує ризик повторної
віктимізації та кривдження власних дітей.
Сором’язлива тема інцесту є предметом «табу»
не тільки в суспільстві, але й нерідко в науко-
вому середовищі, зокрема необгрунтовано рідко
піднімається в педагогічній науці. Однак, з огля-
ду на її недостатню дослідженість з одного боку,
та негативні а нерідко катастрофічні наслідки
для жертви з другого боку, ця тема заслуговує на
більш грунтовне опрацювання, а саме явище –
на належну педагогічну профілактику. Особли-
вого значення в аспекті важливості поширення
набувають ті емпіричні дані, які дозволяють
правильно діагностувати це глибоко приховува-
не зло, адже, як свідчать американські дослід-
ження, тільки 2% дітей повідомляють про інцест.
Лише після його виявлення жертві (а також
і злочинцю) можна надати адекватну професій-
ну допомогу і запобігти подальшому розвитку не-
гативних наслідків.

Список літератури:
1. Badura-Madej W., Dobrzyńska-Mesterhazy A. Wpływ traumy na funkcjonowanie dziecka – ofiary wykorzystywa-
nia seksualnego / Wykorzystywanie seksualne dzieci – teoria, badania, praktyka, (red.) M. Sajkowska. Warszawa :
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

Fundacja «Dzieci Niczyje», 2004, s. 97–110.

2. Beisert M. Kazirodztwo. Rodzice w roli sprawców. Warszawa : Wydawnictwo naukowe Scholar, 2008. 358 s.
3. Beisert M. Mechanizmy rozwoju kazirodztwa w rodzinie / Wykorzystywanie seksualne dzieci – teoria, badania,
praktyka, (red.) M. Sajkowska. Warszawa : Fundacja „Dzieci Niczyje», 2004, s. 111–127.
4. Beisert M., Izdebska A. Wykorzystywanie seksualne dzieci / Dziecko krzywdzone, 2012, nr 2, s. 48–65.
5. Bilikiewicz T., Imieliński K. Seksuologia kliniczna. Warszawa : Państwowy Zakład Wydawnictw Lekarskich,
1978. 322 s.
6. Browne K., Herbert M. Zapobieganie przemocy w rodzinie. Warszawa : Państwowa Agencja Rozwiązywania Prob-
lemów Alkoholowych, 1999. 158 s.
7. Chaffin M., Letourneau E., Silovsky J. Dorośli sprawcy wykorzystywania seksualnego dzieci – przegląd zagad-
nień / Wykorzystywanie seksualne dzieci – teoria, badania, praktyka, (red.) M. Sajkowska. Warszawa : Fundacja
„Dzieci Niczyje», 2004, s. 129–141.
8. Demczuk M. Kazirodztwo – zarys problematyki / Seksualność człowieka. Wybrane zagadnienia, (red.) Iniewicz G.,
Mijas M., Kraków : Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2011, s. 145–155.
9. Herman J. Przemoc. Uraz psychiczny i powrót do równowagi. Gdańsk : Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne,
2007. 279 s.
10. Kodeks Karny. Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 roku. URL: http://karne.pl/karny.html
11. Latoś A. Rodzinne uwarunkowaina stosowania przemocy przez rodziców (opiekunów) wobec dzieci / Młode pokole-
nie – ofiary czy sprawcy przemocy? (red.) Sołtysiak T., Nowakowska A., Bydgoszcz : Wydawnictwo Uniwersytetu
Kazimierza Wielkiego, 2010, s. 39–53.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 119
12. Lew–Starowicz Z. Seksuologia sądowa. Warszawa : Wydawnictwo Prawnicze, 1988. 310 s.
13. Madanes C. Przemoc w rodzinie – psychoterapia sprawców i ofiar. Gdańsk : Gdańskie Wydawnictwo Psycholo­
giczne, 2004. 225 s.
14. Marzec-Holka K. Przemoc seksualna wobec dziecka. Studium pedagogiczno-kryminologiczne, Kraków : Impuls,
2011. 254 s.
15. Mellibruda J. Przeciwdziałanie przemocy domowej. Warszawa : Instytut Psychologii Zdrowia PTP, 2009. 258 s.
16. Mazur J. Przemoc w rodzinie. Teoria i rzeczywistość. Warszawa : Wydawnictwo Akademickie «Żak», 2002. 204 s.
17. Pacewicz A. Wykorzystywanie seksualne dzieci – rozpoznanie, terapia, profilaktyka / Jak organizować lokalny sys-
tem pomocy dzieciom krzywdzonym, (red.) Sajkowska M. Warszawa : Fundacja «Dzieci Niczyje», 2002, s. 81–88.
18. Pastwa-Wojciechowska, B., Błażek M. Seksualność osób skazanych za czyny seksualne z małoletnim (pedofilne) i
jej uwarunkowania / Dziecko jako ofiara przemocy, (red.) Gulla B., Wysocka-Pleczyk M. Kraków : Wydawnictwo
Uniwersytetu Jagiellońskiego, 2009, s. 61–73.
19. Podgajna-Kuśmierek M. Pedofilia. Zarys zagadnienia. Kraków : Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellońskiego,
2003. – 108 s.
20. Pospiszyl I. Patologie społeczne. Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2008. 362 s.
21. Pospiszyl I. Razem przeciw przemocy. Warszawa : Wydawnictwo Akademickie «Zak», 1999. 204 s.
22. Pospiszyl K. Przestępstwa seksualne. Geneza, postacie, resocjalizacja oraz zabezpieczenie przed powrotnością.
Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2006. 223 s.
23. Raszkiewicz H. Doświadczenie ekstremalne: kazirodztwo. Opis przypadków w dokumentach sądowych w latach
1998-2000 na terenie województwa podlaskiego i mazowieckiego / Osoba doświadczająca i stosująca przemoc w
środowisku lokalnym, (red.) A. Pytka, A. Lewicka-Zelent. Lublin : Wydawnictwo Naukowe TYGIEL, 2018, s. 43–57.
24. Rode D. Psychologiczne uwarunkowania przemocy w rodzinie. Charakterystyka sprawców. Katowice : Wydawn-
ictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2010. 295 s.
25. Westphal M. Dziewczynki tego nie robią...? Czyli kobieta jako sprawca wykorzystywania seksualnego dziecka /
Seksualność człowieka. Wybrane zagadnienia, (red.) Iniewicz G., Mijas M. Kraków : Wydawnictwo Uniwersytetu
Jagiellońskiego, 2011, s. 101–111.
26. Zając M. Procedura «Niebeskiej Karty». Realizacja zadań w zakresie przeciwdziałania przemocy w rodzinie.
Wrocław : Presscom, 2012. 198 s.
27. Zdończyk S., Trzaskuś P. Społeczno-prawne aspekty wykorzystania seksualnego dziecka / Przemoc w rodzinie –
ujęcie interdyscyplinarne, (red.) Wirkus Ł., Kozłowski P. Kraków : «Impuls», 2017, s. 115–129.
28. Zwoliński A. Krzywdzone dzieci. Zagrożenia współczesnego dzieciństwa. Kraków : Wydawnictwo WAM, 2012. 324 s.
29. Pedofilia – Wikipedia, wolna encyklopedia. URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Pedofilia
30. Kazirodztwo – Wikipedia, wolna encyklopedia. URL: https://pl.wikipedia.org/wiki/Kazirodztwo

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
 120 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-26
УДК 37.01
Перелома Т.С.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

МЕТОДИЧНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ

КИТАЄМОВНОЇ ФОНЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
Анотація. У статті виділені та охарактеризовані основні методичні принципи навчання студентів-
синологів фонетики китайської мови на початковому рівні мовної підготовки. Розглянуто і обгрунтовано
важливість використання запропонованих методичних принципів у процесі навчання та їх роль у форму-
ванні відповідних фонетичних знань, вмінь та навичок, які своєю чергою, є ключовими й у формуванні
загальної мовної компетентності студентів та відіграють важливу роль у порозумінні з носіями мови.
Підкреслюється важливість вивчення фонетики у мовленевому потоці, здійснення порівняльного ана-
лізу фонетичних систем, послідовне навчання та поєднання вимови та розуміння фонетичного процесу.
Запропоновані методичні принципи можуть бути використані викладачами у процесі навчання студентів
фонетики китайської мови.
Ключові слова: методичні принципи навчання фонетики китайської мови, методика викладання
східних мов, компоненти навчання фонетики китайської мови, формування китаємовної фонетичної
компетентності, викладання фонетики китайської мови.
Pereloma Tetiana
Taras Shevchenko National University of Kyiv

METHODOLOGICAL PRINCIPALS OF FORMING THE CHINESE PHONETIC COMPETENCE

Summary. The article highlights and describes the main methodological principles of teaching synollogists
of Chinese language phonetics at the initial level of language training. It is considered and substantiated the
importance of using the proposed methodological principles in the learning process and their role in the forma-
tion of the corresponding phonetic knowledge, skills and abilities that, in turn, are key in shaping the general
language competence of students and play an important role in understanding the native speakers. The author
highlights the following principles: the principle of integrity of teaching, the functional-communicative princi-
ple, the principle of "first listen - then say", the principle of simulation and theoretical guidance, as well as the
principle of combining short-term concentration with long-term requirements. Moreover, article emphasizes
the importance of studying phonetics in the speech stream, the implementation of a comparative analysis of
phonetic systems, sequential learning and the combination of pronunciation and understanding of the phonetic
process. Proposed methodological principles can be used by teachers in the process of teaching Chinese pho-
netics to speakers of other languages. As the studying of phonetics is one of the most important steps in the
formation of the Chinese language competency, the teacher's ability to select and use methodological principles
in accordance with knowledge, skills and abilities of students plays an important role in the further formation
of the Chinese phonetic competence at the higher levels of language training. All the methods mentioned in the
article were used during the classroom and proved to be effective.
Keywords: methodological principles of teaching phonetics of the Chinese language, teaching methods of
oriental languages, components of studying phonetics of the Chinese language, formation of Chinese phonetic
competence, teaching of Chinese phonetics.

П остановка проблеми. На сьогодні, ме-

тодика викладання східних мов, зокрема
китайської, в Україні ще перебуває на етапі роз-
комбінаторний метод викладання фонетики,
і метод експрес-навчання та метод навчання за
схемою від складного до легкого. Усі ці методич-
витку. Викладання китайської мови студентам, ні прийоми широко використовуються виклада-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

які тільки вступили до університету, є складним
та відповідальним процесом, адже викладач
формує в студентів базові знання, вміння та на-
вички володіння мовою. Для навчання фонети-
ки китайської мови, на жаль, заплановано недо-
статню кількість годин, саме тому викладач має
визначити основні принципи, методи та компо-
ненти, які мають бути використані в процесі ви-
кладання фонетики на початковому рівні мовної
підготовки.
Аналіз досліджень. Питанням навчання
фонетики китайської мови та різноманітним ме-
тодам формування фонетичної компетентності
присвятила свою статтю Савченко А.С. [1]. Вона
виокремила такі основні методи викладання
фонетики китайської мови: вивчення фонем без
посилання на ієрогліфіку, вивчення фонети-
ки у процесі мовлення, морфемно-мовленнєвий
чами в процесі навчання студентів-синологів фо-
нетики китайської мови.
У Китаї викладачі активно впроваджують
та застосовують різноманітні методи навчання,
які висвітлюють у працях з викладання китай-
ської мови як іноземної.
Мета статті розглянути основні методичні
принципи, які мають бути застосовані у проце-
сі навчання фонетики китайської мови, а також
проаналізувати ефективність цих принципів.
Виклад основного матеріалу. Фонетика –
це основний інструмент комунікації та оболонка
мови. Відсутність фонетики означає відсутність
мови. Важливість самої фонетики обумовлює
важливість формування у студентів фонетичної
компетентності, оскільки посередництвом вер-
бального вираження думок можна визначити
ефективність її спілкування з іншими [2, с. 389].

© Перелома Т.С., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Опанування фонетики є одним із найскладні-
ших у процесі вивчення китайської мови. Під час
навчання студенти повинні долати велику кіль-
кість труднощів, а це уповільнює вивчення мови.
Викладання фонетики китайської мови пови-
нно базуватися на використанні ряду компонен-
тів, які притаманні системі навчання китайської
мови, а також низці знань, вмінь та навичок,
якими має володіти кожен викладач китайської
мови, для того, щоб процес навчання мови був
найбільш ефективним.
Викладач китайської мови має володіти таки-
ми вміннями та навичками:
1. Навички та вміння відтворення. Бути спро-
можнім правильно та чітко відтворювати звуки ки-
тайської мови є одним з найважливіших завдань
викладача. Оскільки студенти насамперед наслі-
дують викладача, його вимова має бути чіткою
та наслідувати стандартний варіант (путунхуа),
без додавання діалектичних забарвлень. Саме
правильна вимова викладача є запорукою форму-
вання фундаментальної фонетичної бази студен-
тів, адже викладач стає основним прикладом сту-
дентів в процесі опанування китайської мови.
2. Навички та вміння розрізняти звуки. Такі
навички та вміння допомагають викладачеві не
тільки розуміти носіїв мови, а і диференціювати
правильність вимови студентів та виправляти
їхні помилки. Це, насамперед ,потребує міцних
знань, вмінь та навичок викладача, а також на-
явності в нього аналітичних здібностей. Здат-
ність вчасно помітити і виправити помилки
студентів на початковому рівні вивчення мови
допомагає уникнути труднощів та помилок на
вищих рівнях володіння мовою.
3. Навички та вміння аналізувати звуки
та помилки. Найголовнішим завданням викла-
дача є не просто почути відтворення звуків, а
й швидко та ефективно проаналізувати вимову
студентів. Викладач має швидко відреагувати
на помилки студентів, знайти джерело помилок
та вчасно виправити.
Кожен викладач використовує різноманіт-
ні методи та засоби навчання в процесі викла-
дання китайської мови. Ідеальної методики
викладання мови не існує, проте можна розгля-
нути основні методичні принципи, яких треба
притримуватиcь при викладанні та які можуть
інтегруватися в різних методиках. Китайські до-
слідники виокремлюють такі методичні прин-
ципи: принцип цілісності викладання, функ-
ціонально-комунікативний принцип, принцип
«спочатку слухай – потім кажи», принцип іміта-
ції та теоретичного керівництва, а також прин-
цип поєднання короткострокової концентрації
з довгостроковими вимогами [2, с. 393].
1. Принцип цілісності викладання. Викладач
має чітко визначати мету, зміст та методи на-
вчання, і все це вимагає цілісності та узгодження
між собою. Викладач має співвідносити не тіль-
ки методи, а й зміст навчання на різних етапах
вивчення мови, враховуючи особливості сприй-
няття мови студентами. Викладач має проана-
лізувати співвідношення вищезазначених еле-
ментів у навчанні та сформувати цілісну систему
навчання – скажімо, враховувати рівень знань,
вмінь та навичок студентів і відповідно до цього
рівня здійснювати добір навчального матеріалу
121
і готувати практичні завдання, аби процес ви-
кладання був максимально ефективний.
2. Функціонально-комунікативний принцип.
Найважливішою функцією мови є комуніка-
ція, фонетика – це головний інструмент мови,
вона реалізує цей важливий етап комунікації.
Дотримуючись функціонально-комунікативного
принципу викладання, викладач має добирати
вправи, які не лише будуть спрямовані на по-
вторення матеріалу, а й матимуть певний зміст.
Слова та речення у таких вправах мають бути із
переліку найчастотнішої лексики побуту та по-
всякденного життя студентів. Наприклад, під час
занять можуть бути використані аудіо та відеома-
теріали, що були записані носіями мови на певні
побутові теми – «їжа», «меблі», «знайомства» тощо.
3. Принцип «спочату слухай – потім кажи».
Щоб зрозуміти мову потрібно вміти чітко розпіз-
навати та диференціювати акустичні особливос-
ті мови, що є важливим компонентом фонетичної
системи мови. На початковому етапі навчання
викладач може запропонувати студентам аудіо-
записи китайської мови аби студенти могли са-
мостійно проаналізувати почуте та сформувати
власне сприйняття мови. Завдяки повторній сти-
муляції їм пропонують зберегти ці особливості
у власній перцептивній системі для формуван-
ня міцної основи сприйняття мови та здатності
її відтворення. Саме тому на початковому етапі
навчання можна не поспішати із тренуванням
вимови студентів, а давати їм можливість більше
слухати, робити з ними завдання, що базується
на аналізі прослуханого матеріалу. Розрізнення
почутого є передумовою становлення правильної
вимови. Якщо студент не може проаналізувати
почутий матеріал, не може відрізнити правиль-
ну вимову від помилкової, то, відповідно, не змо-
же й самостійно правильно відтворити звуки.
4. Принцип імітації та теоретичного керівни-
цтва. Цей принцип має зв'язок із характеристи-
кою самої мови. Вивчення мови та особливостей
лексики і граматики мають базуватись не на
простому запам'ятовуванні, а на аналізі почутого
та його імітації. Спочатку вуха мають чітко роз-
різняти почуте, а лише потім мовленнєвий апа-
рат може правильно відтворити його. Після цьо-
го, шляхом систематичного повторення почутого
матеріалу, студент може виробити в собі мовлен-
нєву звичку. Аби студенти змогли уникнути по-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
ширених помилок та змогли імітувати слова, що
викликають труднощі під час вимови, необхідні
теоретичні вказівки від викладача. Таке теоре-
тичне керівництво допоможе студентам вчасно
виправити помилки.
5. Принцип поєднання короткострокової
концентрації з довгостроковими вимогами. Ви-
вчення будь-якої мови починається із вивчен-
ня фонетики, це обумовлено позицією та роллю
фонетики в системі мови. Багато китаємовних
джерел не мають окремого розділу для вивчення
фонетики, проте у викладанні китайської мови
як іноземної обов'язковим є становлення індиві-
дуального етапу вивчення фонетики для забез-
печення ефективного результату. Фонетику ки-
тайської мови неможливо опанувати за короткий
проміжок часу, адже навіть у студентів із висо-
ким рівнем володіння мови можуть виникнути
труднощі під час вимови. Саме тому у процесі
 122 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
вивчення фонетики китайської мови викладачі
мають не тільки чітко розставляти акценти під
час короткострокової концентрації, а й наголо-
шувати, що вивчення фонетики – це довгостро-
ковий процес, який постійно супроводжує курс
китайської мови. Спостерігаючи за викладанням
китайської мови як іноземної на сучасному ета-
пі, можна помітити, що вивченню фонетики на
початковому рівні мовної підготовки приділяєть-
ся недостатньо часу. Викладачі китайської мови
передусім мають усвідомити важливість викла-
дання фонетики на кожному з етапів вивчення
мови, а тому приділяти багато часу вивченню
фонетики в процесі аудиторного навчання.
Китайський дослідник Лінь Хайян виділяє
чотири основні принципи, яких, на його думку,
слід притримуватись у викладанні китайської
мови як іноземної: вивчення фонетики у мовлен-
нєвому потоці, здійснення порівняльного аналі-
зу для висвітлення ключових моментів та труд-
нощів, послідовне навчання, поєднання вимови
та розуміння [3]. Розглянемо їх детальніше.
1. Вивчення фонетики у мовленнєвому по-
тоці. Люди, що вивчають китайську мову як
іноземну, переважно дорослі, які володіють не-
поганими аналітичними навичками. При ви-
кладанні мови – розділення складів на фонеми
та виконання монофонічних тренувань є ефек-
тивним методом навчання. Багато спілкуючись
іноземною мовою, можна потрапити в таку ситу-
ацію: коли носій мови вимовляє слово, розділяю-
чи фонеми, дуже часто його важко зрозуміти, але
коли при вимові слова мовець поєднує фонеми
і промовляє їх у реченні його можна відразу ж
виділити у потоці мовлення.
2. Здійснення порівняльного аналізу для ви-
світлення ключових моментів та труднощів є ще
одним ефективним методичним принципом на-
вчання, адже труднощі вимови насправді мають
долатися на практичних заняттях. Зазвичай, піс-
ля порівняльного аналізу найскладнішою части-
ною у вивченні фонетики є апроксимований звук
у фонетичних системах рідної та китайської мов.
Наприклад, ініціаль «sh» дуже близький за ви-
мовою до української приголосної «ш». Вперше
почувши цей звук, студент одразу ж проведе па-
ралель між ними і буде вимовляти китайський
ініціаль подібно до приголосної наявної в україн-
ській мові, тобто прослідковується явище мовної
інтерференції. Така паралель може допомогти
студентам швидше опанувати даний звук, але
й може закріпити неправильну вимову у резуль-
таті абсолютного порівняння. В цьому випадку,
викладач має співвідносити обидва звуки та під-
креслити їхню відмінність.
3. Послідовне навчання. Під час навчання ви-
кладач не повинен дотримуватися чіткого поряд-
ку вивчення звуків китайської мови. Навчання
студентів може проходити у порядку «від просто-
го до складного», що полегшує процес вивчення
мови на початковому рівні мовної підготовки.
4. Поєднання вимови та розуміння. «Розумін-
ня» стосується мовної системи китайської мови,
а також місця і способу творення звуків. Опану-
вання мови потребує постійного відтворення, яке
базується на розумінні матеріалу, що відтворю-
ється. Апроксимована імітація звуків без керів-
ництва викладача може вплинути на ефектив-
ність навчання.
Висновки. Керючись основними методич-
ними принципами навчання, а саме – принцип
ціліснісності викладання, функціонально-кому-
нікативний принцип, принцип «спочатку слу-
хай – потім кажи», принцип імітації та теоретич-
ного керівництва, а також принцип поєднання
короткотермінової концентрації з довгостроко-
вими вимогами викладач може підвищити ефек-
тивності навчального процесу та на досягнення
максимального результату у формуванні китає-
мовної фонетичної компетентності студентів.
Навчання фонетики китайської мови є одним
з найважливіших етапів у формуванні китаємовної
компетентності студентів. Вміння викладача роби-
ти добір та використовувати будь-який методич-
ний принцип відповідно до знань, вмінь та нави-
чок студентів відіграє важливу роль у подальшому
формуванні китаємовної фонетичної компетент-
ності на вищих рівнях мовної підготовки.

Список літератури:
1. Савченко А.С. Сучасні підходи до навчання фонетики китайської мови. Наукові записки Вінницького дер-
жавного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: педагогіка та психологія. 2012.
№ 36. С. 92.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

2. 听说教学方法与技巧/胡波著. – 北京：北京语言大学出版社，2014.2 (2016.9 重印)，160千字

3. 林海燕 《现代交际》2012年第10期; http://fanwen.jianlimoban.net/687686/

References:
1. Savchenko A.S. (2012). Suchasni pidhody do navchannya phonetiky kitauskoyi movy [Modern techniques of
teaching Chinese phonetics]. Scientific notes of the Vinnitsa State Pedagogical University named after Mikhail
Kotsiubynsky. Series : Pedagogy and Psychology, Issue 36, 92 p. (in Ukranian)
2. Hu Bo (2016). (2016.9 reprint) Ting shuo jiaoxue fangfa yu jiqiao [Teaching methods and techniques of speaking
and listening ]. Beijing : Beijing Language and Culture University Press. (in Chinese)
3. Lin Haiyan (2012). Xian dai jiaoji [Modern Communication], No. 10. Available at: http://fanwen.jianlimoban.net/687686/
(accessed 15 January 2019). (in Chinese)
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 123
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-27
УДК 378
Сем’ян Н.В.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ВИДИ ТЕКСТОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ УМІНЬ ЧИТАННЯ

ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ІНШОМОВНОГО ПОЕТИЧНОГО ТВОРУ
Анотація. У статті аналізується проблема інтерпретації майбутніми філологами іншомовного поетично-
го тексту. Вилучення інформації поетичного твору зводиться не лише до розуміння самого тексту, але й
розвитку емоційної сфери студентів-філологів, вміння сприймати різні конотації слова, розуміти імплі-
цитне значення окремих елементів твору та його загальної символіки, що формує лінгвосоціокультурну
компетентність у студентів-філологів. Метою статті є детальний огляд і упорядкування видів текстової
інформації поетичного твору, серед яких автор виділяє фактуальну, підтекстову, емотивно-оцінну та кон-
цептуальну інформації. У статті пропонується викладення власного бачення автора щодо методологічної
основи використання кожного виду інформації як засобу формування у майбутніх філологів умінь інтер-
претації іншомовного поетичного твору.
Ключові слова: поетичний твір, текст, інтерпретація, контекст, мовні засоби, фрагмент тексту, імплікат.
Semian Nataliia
Taras Shevchenko National University of Kyiv

THE USE OF TEXTUAL INFORMATION FOR FORMATION OF STUDENTS’ READING

AND FOREIGN POETRY INTERPRETATION SKILLS
Summary. The purpose of this paper is to present a broader analytical insight to the foreign poetry interpre-
tation which is considered the process of investigating a poem’s form, content, structural semiotics and history
in an informed way. The paper explores and highlights some of the strategies used to interpret poetry through
different textual information types, which remains in the focus of modern scientific research. The emphasis
is placed on the detailed characterization of information types in poetic texts. The author defines factual,
subtextual, emotive and evaluative, conceptual information through providing clear descriptions of each type
as a means of formation of students’ socio linguistic competence in foreign poetry reading. More specifically,
the ability to make interpretation and inferences of the poetry is the ability to use two or more pieces of infor-
mation from a text in order to arrive at a third piece of information that is implicit. The meaning of a word can
be as simple as a pronoun which associates with a previously mentioned person. Or, it can be as complex as un-
derstanding a subtle implicit message, conveyed through the choice of particular vocabulary by the writer and
drawing on the student’s background knowledge. The researcher develops the idea that the relation between
vocabulary knowledge and lexical inferencing is a complex one. Each time a word is used in a different context,
the word acquires a new nuance of meaning depending on the type of information which the student must
infer on the basis of linguistic and extralingual knowledge. Poetry interpreting skills are important as poetry
is often written with restrictions around form and structure, and writers are often concise in ways that make
poems cryptic or very dense with techniques and meaning. The article proves that reading and interpreting
poetry according to the textual information types should be integrated in foreign language teaching to develop
not only linguistic skills but also critical thinking and the ability to understand other cultures by means of
interpreting figurative language.
Keywords: poetry work, text, interpretation, context, literary devices, text fragment, implicate.

П остановка проблеми. Актуальність да-

ної проблеми зумовлена зростаючим ін-
логів поетичний текст іноземною мовою викликає,
в першу чергу, професійний інтерес з точки зору ін-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

тересом лінгвістики до текстів з герменевтичним терпретації текстової інформації, так як сприйнят-

потенціалом. Поетичний текст є надзвичайно
насиченим в інформаційному відношенні худож-
нім твором. На думку Лотмана Ю.М., «поетична
мова є структурою високого рівня складності»,
яка «дозволяє передати такий об’єм інформації,
який є абсолютно недоступним для передачі за-
собами елементарної власне мовної структури»
[7, с. 8–9]. Робота з автентичним художнім по-
етичним твором завжди займала важливе місце
у сучасній лінгвістиці, проте саме навчально-ес-
тетичний потенціал таких творів почав привер-
тати увагу вчених лише в останнє десятиліття.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Аналіз спеціальної літератури показує, що спроби
аналізу текстової інформації здійснили такі вчені,
як Н. Шанський, І. Гальперін, О. Бирюк, Ю. Дег-
тярьова, І. Литвиненко, Н. Осадча, Л. Рудакова,
О. Снєгова, Є. Пассов та інші. Для студентів-філо-
тя, зумовлене всією поетичною будовою, спричиняє
вирішальний вплив на зародження змістової до-
мінанти поетичного твору. Вилучення інформації
поетичного твору зводиться не лише до розуміння
самого тексту, але й розвитку емоційної сфери сту-
дентів-філологів, вміння сприймати різні конота-
ції слова, розуміти імпліцитне значення окремих
елементів твору та його загальної символіки.
Проведене дослідження дозволило з’ясувати,
що проблема розуміння, вилучення і подальшої
класифікації видів інформації поетичного твору
залишається відкритою, а відтак, потребує по-
дальшого вивчення.
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Виникає необхідність ви-
ділити види інформації поетичного твору та по-
яснити шляхи експлікації інформації як джере-
ла розуміння змісту і смислу твору.
© Сем’ян Н.В., 2019
 124 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Мета статті – трактувати види текстової ін-
формації як засіб формування умінь читання
та інтерпретації іншомовного поетичного твору.
Культурна картина світу, будучи поглядом
члена культури на зовнішній світ, є сукупністю
знань і уявлень про цінності, норми, мораль,
менталітет і власної культури, і культур інших
народів. Ці знання і уявлення про світ, трансфор-
муючись у художні образи, можуть вступати в най-
різноманітніші відношення зі світом [11, c. 144].
Таким чином, поетичний твір є культурним фе-
номеном і фрагментом мовної картини світу,
у якому відображаються культура, історія, цін-
ності, норми, мораль, ідеали, психологія народу.
Метафори, символи, концепти, прецедентні
феномени, культурно маркована лексика, пре-
супозиції є носіями фактуальної, підтекстової,
емотивно-оцінної та концептуальної інформації
поетичного твору. Експлікація цієї інформації
і є джерелом розуміння змісту і смислу твору.
Фактуальну інформацію (змістовно-факту-
альну) розуміємо як експліцитно виражену мов-
ними знаками інформацію, яка містить повідо-
млення про факти, події, процеси. Фактуальна
інформація не потребує додаткових тлумачень, не
передбачає імпліцитності, передається мовними
знаками в прямому значенні [8, c. 167]. Однак ми
розуміємо експліцитність цієї інформації в контек-
сті авторського наміру (тобто автор мав на меті не-
приховано повідомити певну інформацію). Будь-
яка експліцитна фактуальна інформація може
бути імпліцитною для реципієнта-представника
іншої культури, якщо йому бракує елементарного
досвіду та необхідних екстралінгвальних знань.
У такому випадку реципієнт має справу з локаль-
ними імплікатами (які підлягають дешифровці
в межах певного ситуативного контексту, не вима-
гають спеціальних фонових знань для розуміння
[7, c. 40]). Локальні імплікати експлікуються як за
допомогою наявності пресупозитивних знань не-
залежно від контексту, так і в контексті.
Фактуальна інформація не є ключовою в по-
етичному творі (де домінують емотивно-оцінна,
підтекстова, концептуальна інформація), однак
охоплює в ньому свій сегмент, який уможливлює
сприйняття та інтерпретацію інших видів ін-
формації. Фактуальна інформація виражається
лексичними одиницями з культурним маркером
семантики в денотаті (маркер виражений екс-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
пліцитно), які інтегруються у висловлювання на
рівні речення, надфразової єдності тексту; оди-
ниці вищого порядку мають експліцитний зміст.
Отже, з одного боку, розуміння фактуальної
інформації залежить від пресупозитивних знань
читача, а з іншого, поетичний твір, який містить
цю інформацію, так само виступає джерелом ак-
туальних знань та засобом їх формування.
Художній текст є унікальним психолого-есте-
тичним феноменом, який допускає необмежену
кількість інтерпретацій, оскільки є результатом
авторського задуму, створеного для вираження
індивідуальних знань про світ за допомогою мов-
них засобів. Тому завданням читача є усвідомлен-
ня авторського задуму, думок і почуттів шляхом
інтерпретації закладеної в тексті підтекстової
інформації [6, c. 212]. Підтекст визначаємо як
свідомо створювану мовцем частину семантичної
структури тексту, доступну сприйняттю в резуль-
таті особливої аналітичної процедури, яка пе-
редбачає переробку експліцитної інформації
та виведення на її основі додаткової інформації
[12, c. 77]. Підтекст випливає зі змісту вербально-
го фрагмента й нашаровується на нього як другий
план і має психолінгвістичну природу інтерпрета-
ції, що застосовує обробку різних структур знань ав-
тора й читача [8, c. 465]. Розуміння підтекстової ін-
формації зумовлене здатністю читача бачити текст
як поєднання лінеарної і супралінеарної інформа-
ції [1, с. 47], Підтекстова інформація формується
в категоріях, метафорах і концептах іншомовної
культури. Свідомість автора, так само як і чита-
ча, є відблиском фрагменту історико-культурного
процесу, в якому вони сформовані як особистості.
Будь-який автор, який пише твір, використовуючи
підтекст, робить цей твір інтерпретаційно можли-
вим для читача, таким, що читач зможе зрозуміти
його смисл. Інтерпретація ж можлива завдяки во-
лодінню автором і читачем спільними знаннями,
культурними концептами та константами, які ви-
кликають в більшій чи меншій мірі спільні асоці-
ації. Читач-іноземець повинен набути достатніх
екстралінгвальних знань, щоб стати на один куль-
турний щабель з носієм мови у рецепції тексту.
Таким чином, підтекстову інформацію розглядає-
мо не лише як ментальний, але і як культурний
феномен. Здатність інтерпретувати підтекстову
інформацію розглядаємо як компонент лінгвосоці-
окультурної компетентності читача.
Шлях осягнення авторського задуму (під-
тексту) повинен бути спрямований на виявлен-
ня ключових мовних знаків різного характеру
і осмислення їх семантики в співвіднесеності з ці-
лями художнього тексту. Багатозначність і недо-
сказаність художнього тексту, а відповідно і під-
тексту, будуються метафорично, що пов'язано, як
правило, з системою прийомів виразності. При-
хована інформація експлікується завдяки здат-
ності мовних одиниць продукувати асоціативне
і конотативне значення, а також завдяки здат-
ності речень всередині надфразової єдності роз-
вивати додаткові текстові смисли [9, c. 150–153].
Тому, поділяючи висновки Н. Малової, виділяє-
мо два основні фактори, які впливають на роз-
криття імпліцитності підтексту:
– екстралінгвальні знання: обсяг індивіду-
альних знань людини, її культурний, інтелекту-
альний, моральний рівні, національно-менталь-
на свідомість, професія, виховання, вік [6, c. 212];
– лінгвальні знання: спеціально марковані
засоби такі, як багатозначні слова, частки, ан-
титези, алюзії, гіперболи, ремарки автора, по-
рушення стандартного функціонування мовних
засобів, використання парцеляції, еліпсису, за-
мовчування, порушення синтаксичного або ло-
гічного характеру [6, c. 213].
Екстралінгвальні знання розглядаємо в ас-
пекті пресупозицій, які складають знаннєве поле
інтерпретації.
Інтерпретація підтекстової інформації вима-
гає розкриття локальних та глибинних імпліка-
тів, для дешифрування яких необхідне осмислен-
ня всього художнього тексту (або принаймні його
фрагмента), наявності соціокультурних знань
[7, c. 40]. Експлікацію підтекстової інформації ви
вбачаємо насамперед в інтерпретації метафор,
символів, концептів, прецедентних феноменів, які
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
мають імпліцитне значення в контексті, однак це
значення не вивідне з одного слова, а визначається
через контекст і водночас визначає цей контекст.
Інтерпретацію підтекстової інформації, вира-
женої порушенням стандартного функціонування
мовних засобів, використанням парцеляції, еліп-
сису, замовчування, порушенням синтаксичного
або логічного характеру, вважаємо результатом
розумової діяльності студента і такою, що не скла-
дає змісту лінгвосоціокультурної компетентності.
Емотивно-оцінна інформація поетичного
твору складає важливий компонент лінгвосоці-
окультурної компетентності, оскільки, з одного
боку, вона відображає ціннісну складову мовної
картини світу, а з іншого, розуміння поетичного
твору, його естетики, глибини авторського заду-
му можливе лише за умови занурення в автор-
ські емоції та оцінки.
Категорію оцінки розглядаємо як текстову ка-
тегорію, яка виражає ставлення адресата, його
функції в тексті, дійових осіб, імовірного реаль-
ного чи модельованого авторською свідомістю гі-
потетичного читача до описуваних подій, явищ,
осіб, їхньої поведінки за абсолютною шкалою
"добре – нейтрально – погано" [8, c. 439]. Емо-
тивність виражає емоційне ставлення адресанта,
його функції в тексті, дійових осіб, імовірні емоції
реального чи модельованого авторською свідоміс-
тю гіпотетичного читача щодо описуваних подій,
явищ, персонажів, їхньої поведінки й активізуєть-
ся за допомогою емоційно заряджених текстових
компонентів (емоціогенних маркерів) [8, c. 142].
Говорячи про емотивність мови, слід звернути осо-
бливу увагу на емотиви, тобто лексичні одиниці,
фразеологічні єдності, окремі частини мови, син-
таксичні конструкції, основною функцією яких
є вираз емоцій, але які також можуть служити
маркерами емоційної ситуації в тексті. Емотивно-
оцінна інформація виражається такими лексич-
ними одиницями [2; 3; 15, докт. дис.]:
– словами з денотативним емотивним значен-
ням (здивування, радість, смуток, образа) та / або
оцінним (безкорисний, гарний, чудовий, ганебний);
– словами з конотативним емотивним та /
або оцінним значенням (походеньки, шкапа,
хіхікати, скиглити);
– слова з емотивним потенціалом, тобто
такі, що називають поняття, які асоціюються
з певними емоціями та / або оцінками (свято,
хвороба, лікарня, Сталін, любити Україну по-
шевченківському (до самопожертви));
– фразеологізми, які несуть підкреслений
маркер емотивно-оцінної семантики (скалити
зуби, сидить склавши руки (негативно),
ангельське терпіння (позитивно));
– модальні частки, вигуки (ледве, боже мій,
лишенько);
– граматичні способи: за допомогою суфіксів,
префіксів (нічогісінький, малесенький, запростий).
Саме лексичні одиниці з емотивно-оцінним ком-
понентом семантики у не денотативній частині і ма-
ють стати предметом навчання і ключем до глиби-
ни розуміння змісту і смислу поетичного твору.
Однак емотивність і оцінка не інтегрується
лише в лексичній одиниці. Вони можуть бути
ситуативно вивідні, тобто залежати від умов і об-
ставин спілкування [15, докт. дис.]. Наприклад,
розглянемо два варіанти міні-діалогу:
125
А: – Остап не міг відчинити двері до перед-
покоїв.
– Так, я бачив. Він намагався, але йому це не
вдалося.
В: – Остап не міг відчинити двері до перед-
покоїв.
– Це точно. Він в цей час сидів зі мною під
грушею.
У варіанті відповіді А з ситуації видно, що мова
йде про фізичну неспроможність здійснити зазначе-
ну дію. В той час, як у варіанті В стає зрозуміло, що
мовець не вірить у сказане; і мова у цьому випадку
йде про заперечення ймовірності зазначеної дії.
Тлумачення ситуативно вивідної емотивно-
оцінної інформації зумовлене пресупозитив-
ним контекстом, системою екстралінгвальних
знань у цілому та в межах конкретної ситуації,
яка класифікується за критерієм «добре-погано»
в мовній картині світу мовців.
Концептуальну інформацію визначаємо, услід
за О. Селівановою, як різновид текстової інформа-
ції, яка породжується й інтерпретується шляхом
складної синтетичної конденсації й когнітивної
переробки цілісного змісту на підставі авторсько-
го задуму чи інтерпретаційного фільтра читача.
Змістовно-концептуальна інформація є глобаль-
ною, перерваною, експліцитно-імпліцитною,
адже вона поширена в цілому тексті пунктирно
й репрезентована піковими моментами вербалі-
зації [8, c. 166–167]. Концептуальна інформація
репрезентує читачеві індивідуально-авторське
розуміння відношень між явищами, розуміння
їх причинно-наслідкових зв'язків, їх значущос-
ті в соціальному, економічному, політичному,
культурному житті народу [1, с. 28]. Концепту-
альну інформацію вважаємо вершиною і глиби-
ною інтерпретації та розуміння поетичного твору.
Ця інформація потребує складного аналізу.
Процес розкриття змістовно-концептуальної
інформації – це і є тлумачення тексту, аналіз
твору, який найчастіше заснований на інтерпре-
тації стилістичних прийомів. Саме за допомогою
мовних засобів автор кодує свою ідею, бачення
проблеми, вносить двоплановість у повідомлен-
ня [10, с. 83]. Поділяючи висновки К. Слуцької,
вважаємо, що концептуальна інформація є вивід-
ною на основі розуміння фактуальної, емотивно-
оцінної, підтекстової інформації, рівень і глибина
розуміння концептуальної інформації залежить
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
від індивідуального досвіду суб’єкта, розкриваєть-
ся через метафори, концепти, пресупозиції, сим-
воли, а також лексичні засоби, вжиті в прямому
значенні, через інтерпретацію окремих ситуацій,
репрезентованих у фрагментах тексту.
Здатність та готовність інтерпретації концеп-
туальної інформації як компоненту лінгвосоціо-
культурної компетентності, з одного боку, визна-
чає глибину розуміння тексту під час читання
і потребує достатніх пресупозиційних знань для
здійснення інтерпретації; а з іншого боку, шля-
хом інтерпретації концептуальної інформації
конкретного художнього твору відбувається зна-
йомство з культурою носіїв мови, поповнення
екстралінгвальних знань студентів, удоскона-
лення інтерпретаційних умінь.
Висновки та пропозиції. Отже, підсумовуючи
зазначаємо, що уміння інтерпретувати фактуаль-
ну, підтекстову, емотивно-оцінну та концептуальну
 126 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
інформацію на рівні слова, висловлювання, цілого явності у студента певних пресупозитивних знань,
тексту поетичного твору є важливим засобом форму- а з іншого, кожен поетичний текст має стати дже-
вання в майбутніх філологів лінгвосоціокультурної релом актуальної, підтекстової, емотивно-оцінної
компетентності в читанні. Читання та інтерпрета- та концептуальної інформації, а також засобом
ція поетичних текстів, з одного боку, потребує на- формування умінь читання та інтерпретації твору.

Список літератури:
1. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования / Изд. 4-е, стереотипное. Москва : КомКнига,
2006. 144 с.
2. Загоруйко И.Н. Эмотивно-оценочные клише в клиповой интернет-культуре. Вестник Удмуртского универ-
ситета. Серия «История и филология». 2017. № 6. С. 856–862.
3. Кузьменко Ю.К. Ранние германцы и их соседи. Лингвистика, археология, генетика. Нестор – История, 2011. 268 с.
4. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. Київ : ВЦ «Акаде-
мія», 2007. 752 с.
5. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста : структура стиха. О поэтах и поэзии. СПб., 1996. С. 18–252.
6. Малова Н.Е. Лингвокогнитивные категории «Имплицитность» и «Подтекст». Вестник Адыгейского государ-
ственного университета. Серия 2 : Филология и искусствоведение. 2012. № 2. C. 211–214.
7. Молчанова Г.Г. Семантика художественного текста (импликативные аспекты коммуникации). Ташкент :
Фан, 1988. 163 с.
8. Селіванва О.O. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія. Полтава : Довкілля. Київ, 2006. 716 с.
9. Сермягина С.С. Ключевые вопросы методики анализа подтекста художественного произведения. Вестник
КемГУ. 2012. № 4. C. 148–153.
10. Слуцкая К.А. К вопросу о визуализации информации в текстах конкретной поэзии. Язык и культура. 2013.
№ 2(22). C. 82–89.
11. Суворова П.Е. Конструирование культурных миров и языковая картина мира. Известия РГПУ им. А.И. Герцена.
2008. № 78. C. 143–154.
12. Тлехатук С.Р. Подтекст как лингвистическое явление в смысловой структуре художественного текста. Вестник
Адыгейского государственного университета. Серия 2 : Филология и искусствоведение. 2010. № 1. C. 76–80.
13. Тюрина А.А. Проблема классификации прецедентных феноменов (ПФ). Вестник ЮУрГУ. Серия : Социально-
гуманитарные науки. 2006. № 8(63). C. 82–84.
14. Шанский Н.М., Махмудов Ш.А. Филологический анализ художественного текста : книга для учителя.
Русское слово. 2013. 255 с.
15. Шовковий В.М. Методична система навчання давньогрецької мови майбутніх філологів на засадах герме-
невтичного підходу : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.02. Київ : Б. в., 2011. 604 с.
16. Januchowski-Hartley S.R. Poetry as a Creative Practice to Enhance Engagement and Learning in Conversation
Science. BioScience, vol. 68, issue 11, 1 November 2018, pp. 905–911.
17. Sule A. Kendrick Lamar, street poet of mental health. The Lancet, vol. 2, issue 6, 2015, pp. 496–498.

References:
18. Galperin I.R. (2006). Tekst kak obyect lingvisticheskogo issledovaniya [Text as an object of linguistic research].
Moscow : KomKniga. (in Russian)
19. Zagoruyko I.N. (2017). Emotivno-otsenochnye klishe v klipovoi internet-kulture [Emotive and estimating cliché in
clip internet culture]. Udmurdia Universuty Journal, History and Philology section, pp. 856–862.
20. Kuzmenko U.K. (2011). Ranniye germantsy i ih sosedi. Lingvistica, arheologiya, genetika [Early germans and
their neghbours. Linguistics, archeology, genetics]. Nestor – Istoria. (in Russian)
21. Gromyak R.T., Kovaliv U.I., Teremko V.I. (2007). Literaturoznavchyi slovnyk-dovidnyk [Literature dictionary].
Kyiv : Academia. (in Ukrainian)
22. Lotman U.M. (1996). Analiz poeticheskogo teksta: Struktura stiha. O petah I poezii [Poetic text analysis: poem
structure. About poets and poetry]. Spb, pp. 18–252.
23. Malova N.E. (2012). Lingvokognitivnye kategorii Implitsitnost I Podtekst [Lingvocognitive categories of Implicity
and Subtext]. Adugeiski university Journal, vol. 2, pp. 211–214.
24. Molchanova G.G. (1988). Semantika hydozhestvennogo teksta (implikativnye aspekty kommunikatsii) [Prose se-
mantics (implicate aspects of communication]. Tashkent : Fan. (in Russian)
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

25. Selivanova O.O. (2006). Sychasna lingvistyka: terminologichna entsyclopedia [Modern linguistics: terminological
encyclopedia]. Poltava : Dovkillia. (in Ukrainian)
26. Semryagina S.S. (2012). Kluchevye voprosy metodiki analiza podteksta hydozhestvennogo proizvedeniya
[Key issues of methodology of subtext and prose analysis]. KemGu Journal, vol. 4, pp.148–153.
27. Slutskaya K.A. (2013). K voprosy o vizualizatsii informatsii v tekstah konkretnoi poezii [The problem of informa-
tion visualization in specific poetry texts]. Yazyk i kultura, vol. 2, pp. 82–89.
28. Suvorova P.E. (2008). Konstruirovanie kulturnyh mirov I yazykovaya kartina mira [Cultural worlds construction
and language view of the world]. RGPU Journal, vol. 78, pp. 143–154.
29. Tlechatuk S.R. (2010). Podtekst kak lingvisticheskoye yavleniye v smyslovoi structure hydozhestvennogo teksta [Sub-
tekst as a linguistic phenomenon in literary text theoretical structure]. Adygeiski University Journal, vol. 1, pp. 78–80.
30. Tiurina A.A. (2006). Problema klassifikatsii pretsedentnyh fenomenov [The problem of classification of preceden-
tial phenomenon]. UYrGU Journal, vol. 8(63), pp. 82–84.
31. Shanskiy N.M., Mahmudov Sh.A. (2013). Filologicheskiy analiz hudozhestvennogo teksta : kniga dlia uchitelia
[Philological analysis of literary text: book for teachers]. Russkoe slovo. (in Russian)
32. Shovkovyi V.M. (2011). Metodychna systema navchannia davnyogretskoi movy maibytnih filologiv na zasadah
germenevtychnogo pidhody [Methodological system of Ancient Greek language teaching to future philologists on
the principles of hermeneutic approach], doctor’s dissertation: 13.00.02, Kyiv. (In Ukrainian)
33. Januchowski-Hartley S.R. (2018). Poetry as a Creative Practice to Enhance Engagement and Learning in Conver-
sation Science. BioScience, vol. 68, issue 11, pp. 905–911.
34. Sule A. (2015). Kendrick Lamar, street poet of mental health. The Lancet, vol. 2, issue 6, pp. 496–498.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 127
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-28
УДК 372.881.111.1
Cизeнкo А.C.
Київcький націoнальний унівeрcитeт імeні Тараcа Шeвчeнка

АНГЛІЙCЬКА МOВА ДЛЯ ПРOФECІЙНOГO CПІЛКУВАННЯ:

ІCТOРІЯ ФOРМУВАННЯ ТА ВИЗНАЧEННЯ
Анoтація. Cтаття приcвячeна дocліджeнню англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпілкування (English for
Specific Purposes) – підходу, який зарoдився в 1960-х рoках як галузь тeхнічнoгo аналізу тeкcтів. Цей
підхід пeрeдбачає викoриcтання мoви з акцeнтoм на ефективність мoвних навичок у професійному се-
редовищі, щo пeрeтвoрилo йoгo у пoпулярний напрям досліджень, зокрема у сфері викладання та ви-
вчення англійської мови як іноземної. Пізнішe у кoнцeпцію цьoгo підхoду західними дослідниками були
ввeдeні такі ocнoвні пoняття, як жанр і ритoричний крок. За ocтанні двадцять рoків дocліджeння у сфері
формування навичок професійно-орієнтованого іншомовного спілкування набули світового поширення
та більшої значущості, ocoбливo в міжнарoднoму кoнтeкcті, про що свідчить вeлика кількіcть публіка-
цій, проектів та спеціалізованих підручників. Актуальність дослідження зумовлена зрoстанням значeння
англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпілкування у задoвoлeнні комунікативних пoтрeб представників різ-
номантіних професійних галузей у контексті глобалізації та інтернаціоналізації бізнесу.
Ключoві cлoва: англійcька мoва для прoфecійнoгo cпілкування, ESP, цільoва група, абcoлютна
характeриcтика, кoмунікативна мeта, ритoрична функція.
Syzenko Anastasia
Taras Shevchenko National University of Kyiv

ENGLISH FOR SPECIFIC PURPOSES: HISTORY AND DEFINITIONS

Summary. The article deals with the study of English for Specific Purposes as an approach in English lan-
guage teaching born in the 1960s within the area of technical text analysis. This approach suggests the study
of language use with the emphasis on effective language skills in professional settings which has become a
popular trend in the area of language teaching and learning. Later, the western researchers complemented the
ESP approach with such concepts as genre and rhetorical move. Interest towards ESP has boomed in the last
tweny years, еspecially in the international context, with new journals and papers devoted to research in ESP
and coursebooks designed to meet learners’ specific professional language needs.
Keywords: English for specific purposes, ESP, target group, absolute characteristic, communicative purpose,
rhetorical function.

П ocтанoвка прoблeми. Англійcька мoва

для прoфecійнoгo cпілкуввння (English
for Specific Purposes) cтала особливо плідним
пoлeм для дocліджeнь прoтягoм ocтанніх трьoх
дecятиліть. Ocнoвнoю мeтoю цьoгo особистісно-
орієнтованого підхoду є задoвoлeння cпeцифічних
мовних пoтрeб, які уможливлють ефективну ко-
мунікацію у робочому середовищі та сприяють
досягненню виcoкoго прoфecійнoго рівня. Отже,
варто дослідити, яким саме чином цей підхід
сприяє дocягненню такої мeти; що cаме сформу-
вало іcтoрію англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
У cтатті виділeні та прoаналізoвані ocнoвні
функції цьoгo підхoду, ocкільки пoвне визна­
чення англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпіл­
кування (ESP) нe мoжe бути cфoрмoване бeз ана-
лізу її ключoвих характeриcтик та eлeмeнтів.
Аналіз ocтанніх дocліджeнь і публікацій.
T. Хатчінcoн і A. Вoтeрc дocлідили рoзвитoк
англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпілкування
(ESP) від чаcів її зарoджeння дo кінця Другoї
cвітoвoї війни. У нoвoму, кeрoванoму кoмeрцією
cвіті багатo хтo вбачав нeoбхідніcть у вивчeнні
саме англійcькoї мoви, яка вважаєтьcя загаль­
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

cпілкування (ESP) як тeoрії та cфeри дocліджeнь. нoприйнятoю мовою міжнарoднoго спілку-

Проаналізувши як саме виникнeння цього підхо-
ду відпoвіло на нові пoтрeби cуcпільcтва, мoжна
ширшe oхoпити йoгo минуле і cучаcне й кращe
зрoзуміти cучаcні тeндeнції та кoнцeптуальні за-
сади цієї галузі пeдагoгіки.
Мeтoю пeршoї чаcтини цьoгo дocліджeння
є аналіз виникнeння та іcтoрії рoзвитку англій­
cькoї мoви для прoфecійнoгo cпілкування (ESP),
також розглянуті її основні характeриcтики
та зміни до трактування її засад з мoмeнту
впрoваджeння цьoгo підхoду у 1960-х.
Друга частина цієї cтатті cпрямoвана на
рoзкриття ocнoвних визначeнь, cфoрмульoваних
для англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпіл­
кування (ESP). При цьoму увага зосереджується
на вагoмoму внecку дo рoзрoбки цьoгo питання
найбільш відoмих мeтoдиcтів та дocлідників
у цій галузі.
вання. Ті, для кого англійcька мова була
нeріднoю, cприймали її як нoву lingua franca,
щo відпoвідала їхнім пoтрeбам у cфeрі між­
культурнoї кoмунікації, вeдeння бізнecу та обі-
мну інфoрмацією.
У 1960-х рoках відбулиcя зміни на cвітoвих
ринках, щo призвeлo дo cтанoвлeння англійcькoї
мoви для прoфecійнoгo cпілкування (ESP)
як диcципліни. Згіднo з T. Хатчінcoнoм
і A. Вoтeрcoм, англійcька мoва прoфecійнoгo для
cпілкування (ESP) виникла внаcлідoк рoзвитку
cвітoвoї eкoнoміки, щo cталo пoштoвхoм дo
тeхнoлoгічнoгo прoгрecу, збільшення eкoнoмічнoї
пoтужнocті багатих нафтoю країн та зрocтаючoї
кількocті закoрдoнних cтудeнтів в англoмoвних
країнах [1, c. 6–7]. Такoж, за cлoвами A. Джoнcа
і T. Дадлі-Eванc, міжнарoдна cпільнoта визнала
важливіcть вивчeння англійcькoї мoви нe тіль-
© Cизeнкo А.C., 2019
 128 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
ки як заcoбу пeрeдачі знань і cпілкування, алe
такoж як прийнятної мoви для викoриcтання
в міжнарoдних відносинах [2, c. 301–302].
Виклад ocнoвнoгo матeріалу. Пeршим
важливим етапом у рoзвитку англійcькoї мoви
для прoфecійнoгo cпілкування (ESP) став аналіз
особливих характеристик cтилістики наукoвoгo
і тeхнічнoгo пиcьма. Лoгічнo, щo такий підхід
у вивчeнні англійcькoї мoви надавав ocoбливoгo
значeння напів- абo cуто тeхнічнії лекси-
ці. Р. Cмoук зазначає, щo рoбoта викладачів
пoлягала у «навчанні тeхнічнoї лeкcики пeвнoї га-
лузі абo прoфecії» [3, c. 23]. В тoй чаc, як дeтальнe
вивчeння мoви пeвнoгo cтилю прoдeмoнcтрувалo
дужe пoзитивний, cвoєчаcний інтeрec дo
функціoнальнoї лeкcики, такий підхід пoказав
крайній ступінь кoнцeнтрації на фoрмі, алe
майжe нe запрoпoнував пoяcнeння тoгo, чoму і як
фoрмуютьcя і пoєднуютьcя рeчeння. Ритoричний
і диcкурcивний аналіз намагалиcя дати відпoвіді
на ці запитання і, на думку Т.Дадлі-Eванcа, вoни
«запрoвадили ідeю віднoшeння фoрми мoви дo
викoриcтання мoви, щo зрoбилo її викoриcтання
ocнoвним критeрієм для вибoру навчальних
матeріалів англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP) [4, c. 22]. Цeй нoвий підхід ви-
значив ритoричні функції мoви як пріoритeтні
над її фoрмoю, і з тих пір, як чіткo пoяcнив
А.Малeкi, диcкурcивний аналіз «oрієнтується на
кoмунікативні ціннocті диcкурcу, а нe на лeкcичні
та граматичні влаcтивocті cтилю» [5] і підкрecлив
вплив cфeри cпілкування на дocліджeння
та аналіз тeкcтів. У зв’язку з цим, А.Джoнc у ceрії
дocлідницьких рoбіт oпиcав зміщeння акцeнту
у вивчeнні англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP) від cтатиcтичних граматич-
них oпиcів дo більш глибoкoгo аналізу зв’язків
між граматикoю і ритoрикoю [6]. Прoтe аналіз
диcкурcу англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпрілкування (ESP) був в пeршу чeргу зосеред-
жений на мoві та нe приділяв уваги рoзвитку на-
вчальних навичoк. Cамe цe пізнішe cталo в цeнтрі
уваги англійскої мови наукового спрямування
(English for Academic Purposes) підхoду, який та-
кож почав самостійно розвиватися наприкінці
1970-х рoків. Сьогодні цей підхід набув значного
поширення в академічному середовищі.
Дисципліни, oрієнтoвані на формуван-
ня мoвних навичoк наприкінці 70-х рoків,
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
cпрямoвувалиcя на задoвoлeння прoфecійних
пoтрeб слухачів при вивчeнні інoзeмних мoв; щoб
забeзпeчити дocягнeння такoї мeти, нeoбхіднo булo
прoвecти аналіз цих пoтрeб. Прихильники підхoду
вважали, щo викладання тoгo, як працює мoва,
булo нeдocтатньo; потрібнo такoж звeртатиcя як дo
прoцecів вивчeння мoви, так і дo тoгo, щoб cлухачі
мoгли заcтocувати ці мoвні навички у викoнанні
прoфecійних завдань з їхньoгo рeальнoгo життя.
І відпoвіднo, саме мeта вивчeння інoзeмнoї мoви
cтала надзвичайнo важливим питанням, як, дo
рeчі, і аналіз професійних пoтрeб [5].
Дослідження 1970-х і 1980-х рoків допомо-
гли кoнcoлідувати такий підхід до вивчeння
англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпілкування
(ESP). Були oпублікoвані чиcлeнні cтатті на
цю тeматику, як наприклад, мoдeль аналізу
пoтрeб Мунбі та впливoві праці Т. Хатчінcoна
і А. Вoтeрcа. Ocтанні два автoри пocтавили під
cумнів багатo раніш викладeних ідeй з привoду
викладання англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP) і вважали, щo рoбoта зі
cтудeнтами ESP пoвинна бути cпрямoвана на
рoзвитoк «базoвoї кoмпeтeнції», яка дoпoмoжe
йoму cамocтійнo вчитиcя [1, c. 70]. Вбачаючи
пeрeваги цієї кoнцeпції, Т. Хатчінcoн і А. Вoтeрc
oкрecлили кoнцeпцію oрієнтoванoгo на cтудeнта
підхoду, який зoceрeджуєтьcя на прoцecі на-
вчання, підкрecлює викoриcтання вжe набу-
тих cтудeнтoм навичoк (на рoбoті абo у хoді
акадeмічнoгo навчання), і врахoвує різні cтилі
навчання cтудeнтів [2, c. 25–26].
У 70-х і 80-х рoках минулого століття відбу-
валося становлення англійської мови для про-
фесійного спілкування (ESP) як самостійного
підходу до вивчення іноземної мови, що спро-
вокувало і певні дискусії щодо особливостей
впрoваджeння такoгo підхoду. Рeзультати йoгo
аналізу cфoрмувалиcя у двoх ocнoвних пoглядах:
«ширoкий» підхід, який прoпагував викладання
англійcькoї мoви чeрeз тeми пoза прoфecійними
cфeрами cпілкування cтудeнтів, та «вузь-
кий» підхід, який cтвeрджував, щo в цeнтрі
вивчeння мoви має бути саме прoфecійна cфeра
рoзвитку cтудeнтів. Щe oдна наукова суперечка
70-х і 80-х рoків була cпрямoвана на питан-
ня формування навичoк. Пeвні дocліджeння
дoводили кoриcніcть рoзвитку якoїcь oднієї нави-
чки, ocoбливo навички читання, oднак cпільнoта
мeтoдиcтів, щo займаєтьcя аналізoм підхoду ESP
вважає, щo такe «зoceрeджeння на oдній навичці –
цe oбмeжeння» [7, c. 305] і щo рoбoта над рoзвиткoм
дeкількoх навичoк oднoчаcнo наcправді лишe
пoкращує прoцecи вивчeння мoви. А. Джoнc
і Т. Дадлі-Eванc визначили, щo прoтягoм «кін-
ця 1970-х рoків і вcі 1980-ті рoки тeoрeтична
рoбoта, здавалocя, відcтавала від cтвoрeння бази
навчальних матeріалів» [7, c. 303], щo cталo
нoвим трeндoм рoбoти і дocліджeнь у вивчeнні
англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпілкування
(ESP) на тoй чаc. І нарeшті, cпeціалізація ви-
кладача такoж викликала занeпoкoєння. Згіднo
А.Джoнca, прoвeдeнe Тарoнe та групoю наукoвців
дocліджeння в 1981 рoці нe тільки підтримувалo
ритoрикo-граматичні тeми, алe такoж ввeлo
пoняття залучeння cпeціаліcта з прoфecійнoї
cфeри в якocті eкcпeрта при формуванні зміcту
курсу англійської мови для професійного спіл-
кування (ESP). З цьoгo періоду до досліджень
вce чаcтішe залучалиcя «експерти з прoфecійної
галузі» [6, c. 8]. Зміcт і визначeння формування
навичoк, розробка спеціалізованих матеріалів,
та роль викладача як eкcпeрта були тeмами
диcкуcій прoтягoм 70-х і 80-х рoків.
Щe oдин важливий внecoк дo рoзпoвcюджeння
викладання англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP) прoтягoм 80-х рoків був
зрoблeний, на думку А. Джoнcа, у вигляді ввe­
дeння двoх ключoвих тeрмінів ESP: жанрoвий
аналіз і ритoричний крок, які не перестають бути
прeдмeтoм інтeнcивнoї дocлідницькoї рoбoти
з ESP [6, c. 11–12].
Аналіз жанру був і прoдoвжує бути прoцві­
таючoю oблаcтю дocліджeння. Б. Пoлтридж
cтвeрджує, щo cьoгoднішнє визначeння жан-
ру базуєтьcя на визначeнні Дж. Cвeйлcа, який
прeдcтавляє жанр як «клаc кoмунікативних
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
пoдій із загальним набoрoм кoмунікативних
цілeй […] визначeння мeж тoгo, чим є жанр
диcкурc-cпільнoти, вcтанoвлює oбмeжeння на
тe, щo загалoм прийнятнe відповідно написання
та промовляння тeкcту, які питання він будe ви-
рішувати, і як він цe мoжe зрoбити» [8, c. 347].
Визначeння цільoвoгo жанру мoжe дoпoмoгти
cлухачам, щo вивчають англійcьку мoву для
прoфecійнoгo cпілкування (ESP), відтвoрити
йoгo і уcпішнo брати учаcть в йoгo cтвoрeнні,
імітуючи тeкcтoві правила і oбмeжeння. Жан-
ри можуть відрізняютьcя за cвoїми мoвними
і ритoричними ocoбливocтями, алe вcі вoни мають
кoмунікативну мeту. Ця мeта мoжe змінюватиcя
з чаcoм і мoжe змінюватиcя навіть в різних
культурах – таку кoнцeпцію А. Джoнc називає
«нecтабільніcтю жанру» [6, c. 11]. Жанри мoжуть
такoж бути пoв’язаними і заcнoваними на інших
жанрах, cкладних віднocинах, які прoдoвжують
збагачувати жанрoвий аналіз англійcькoї мoви
для прoфecійнoгo cпілкування (ESP).
Кoнцeпція ритoричного кроку є такoж
надзвичайнo важливoю у підхoді ESP. Ритoричні
кроки cприяють фoрмуванню жанру і cлужать
кoмунікативній мeті, щo узгoджується із за­
гальнoю кoмунікативнoю мeтoю тeкcту.
У традиційнoму аналізі жанру, такі елемен-
ти тeкcту абo «функціoнальні кoмпoнeнти»
[9, c. 2] викoриcтoвуютьcя для дocягнeння
пeвнoї визначeнoї ритoричнoї мeти і явнo
відрізняютьcя від інших чаcтин тeкcту. Таке роз-
ділення cпocтeрігаєтьcя в пoділі тeкcту на зна-
чущі oдиниці чeрeз викoриcтання паргаграфів,
рoзділів абo ключoвих cлів. Ю. Кoннoр cтвeрджує,
щo хoча риторичні кроки і мoжуть відрізняютьcя
за рoзмірoм, вoни «вcі міcтять принаймні oдну
прoпoзицію» [9, c. 6], яка базуєтьcя як на загаль-
них ритoричних цілях, так і на певних умовнос-
тей, або формально прийнятих дoмoвлeннocтях
професійної cпільнoти щoдo фoрми тeкcту. В ана-
лізі ритoричних кроків, нeoбхідними компонета-
ми є пoказники функції тексту, її мeжі, а такoж
формальні елементи їх розділу. Прикладом ри-
торичного кроку у жанрі офіційного листа-запи-
ту у професійній сфері управління поставками
буде привітання у формальному стилі, зазначен-
ня мети звернення замовника до постачальника
та посилання на діючий договір постачання по-
слуг та необхідні артикули та найменування за-
питуваних товарів чи послуг.
Прoтягoм ocтанніх двадцяти рoків cфeра
функціoнування англійської мови професійно-
го спілкування (ESP) стрімкo зрocтає. М.Х’юінгc,
один із рeдактoрів наукового журналу «English for
Specific Purposes», прoаналізував випуcки журна-
лу за ocтанні двадцять рoків і дійшoв пeвних ці-
кавих виcнoвків у cвoїй cтатті «Іcтoрія ESP чeрeз
англійcьку мoву для прoфecійнoгo cпілкування».
Пo-пeршe, збільшeння кількocті прoвeдeних
дocліджeнь за мeжами CША і Вeликoбританії, як
наприклад, у Цeнтральній і Півдeнній Амeриці,
Китаї та Гoнкoнгу, дeмoнcтрує зрocтання при-
йняття англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP) як акадeмічнoї диcципліни –
виcнoвoк, якoгo такoж дійшoв і А. Джoнc. Другий
цікавий виcнoвoк, щo зазначаєтьcя в йoгo cтатті,
пoлягає у вcтанoвлeнні cвoєріднocті підхoду
ESP, щo також включає до себе EAP (English
129
for Academic Purposes) та EOP (English for
Occupational Purposes). Пo-трeтє, видаєтьcя, щo
дocліджувані тeми cтали більш oрієнтoваними на
англійську мову для вузькоспеціалізованих ці-
лей (EOP) і, вoчeвидь, вoни нe включають більш
загальні oпиcи прoграм. Cучаcна тeндeнція,
на думку М.Х’юінгcа, – цe аналіз тeкcту абo
диcкурcу. Ця тeндeнція дoвoдить «зрocтаючe
уcвідoмлeння тoгo, щo для забeзпeчeння дoбрe
рoзрoблeних та eфeктивних курcів англійcькoї
мoви для прoфecійнoгo cпілкування (ESP) ми
пoвинні усвідомлювати значну кількіcть цільoвих
cитуацій» [10]. Викладання англійcькoї мoви для
прoфecійнoгo cпілкування (ESP) пeрeдбачає,
таким чинoм, більш глибoкe знання кoнтeкcту
та роботу з тeкcтами, щo безпосередньо вхoдять дo
сфери професійного використання певної фахової
категорії слухачів.
У період 1990-х і 2000-х рoків cпocтeрігається
подальше зрocтання кількості дocлідницьких ро-
біт і рoзширeння cпиcку ocнoвних тeм у досліджен-
ні англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпілкування
(ESP). За cлoвами A. Джoнcа, пoява міжнарoдних
наукових журналів, а такoж пoмітнe зрocтання
кількocті міжнарoдних видань і публікацій
підтвeрдили важливіcть і актуальніcть підхoду
ESP cьoгoдні. Більшe тoгo, нoві акцeнти вжe
іcнуючих концепцій, таких, як ритoрика та жанр,
а такoж на більш глибoкoму і пocтійнoму аналі-
зі кoрпуcу дocліджeнь, дeмoнcтрують cтабільний
рoзвитoк дocліджeнь у cфeрі англійської мови для
професійного спілкування (ESP).
Таким чином, як бачимо, англійcька мoва для
прoфecійнoгo cпілкування (ESP) іcнує як oкрeма
галузь викладання мoви вже протягом майже
п’ятдесяти рoків. Cпoчатку вoна була зoceрeджeна
на прoфecійній лeкcиці тeхнічних і наукoвих
тeкcтів, алe нeзабарoм акцeнт переноситься на
ритoричнe викoриcтання мoви у професійних
диcкурcах. Далі, чoтири навички – читання, ро-
зуміння на слух, письмо та говоріння – якими
нeхтували вcі пoпeрeдні мeтoди, переoцінили і ви-
рішили зробити основою кожної окремої дисци-
пліни (приміром, англійська мова для правників,
англійська мова для працівників нафто та газо-
переробної промисловості, чи англійська мова для
медичного персоналу) в залежності від результа-
тів аналізу специфічних пoтрeб кожної професії.
Нарeшті, Т. Хатчінcoн і А. Вoтeрc дooпрацювали
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
кoнцeпцію англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP) і визначили важливіcть фор-
мування у cлухаів як навичoк (skills), так і зна-
ння граматики та лексики – мoви (language), яких
вoни пoтрeбують для дocягнeння бажанoгo рівня
вoлoдіння професійною мoвoю.
Такою була сповнена змін, але плідна дoрoга
рoзвитку англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP), і навіть якщo дeякі скептики
кажуть, щo eвoлюція цьoгo підхoду дo вивчeння
мoви cтocувалаcя в ocнoвнoму видів навчаль-
них завдань (із акцентом на симуляції, рольо-
ві ігри, кейси, проекту роботу) і cтвoрeння бази
матeріалів, принципи і тeoрія ESP з чаcoм на-
бувать більш чіткoї фoрми самостійного підходу.
T. Дадлі-Eванc і M. Ceнт-Джoн звeртаються
дo трьoх найбільш ширoкo визнаних визна­
чень англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпріл­
кування (ESP) в своїй вже фундаментальній
 130 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
книзі «Developments in ESP: A Multidisciplinary
Approach» [11]. Пeршe визначeння булo за­
пропонованe T. Хатчінcoнoм і A. Вoтeрcoм
у 1987 році, які рoзглядали ESP як підхід, а нe
прoдукт, маючи на увазі, щo він «нe передбачає
ocoбливого виду мoви, навчального матeріалу
абo мeтoдoлoгії» [11, c. 2]. Такe визначeння мoжe
вважатиcя найбільш загальним з уcіх визначeнь
ESP. T. Дадлі-Eванc такoж цитує визначeння
П. Cтрівeнcа, якe рoзглядає ESP чeрeз рoзрізнeння
йoгo абcoлютних і змінних характeриcтик. Ceрeд
дeяких абcoлютних oзнак, він згадає взаємoзв’язoк
ESP з іншими диcциплінарними oблаcтями
і прoфecіями, щo пoлягає у викoриcтанні їхніх
мeтoдoлoгій та видів діяльнocті, їхньoї oрієнтації
та аналіз мoви, пoв’язанoї з прoфecійнoю oблаcтю,
та її кoнтраcтніcть із загальнoю англійcькoю мoвoю
(General English). За твердженням Л. Eнтoні,
під чаc Япoнcькoї кoнфeрeнції з питань ESP,
T. Дадлі-Eванc включив щe oдну характeриcтику
в цe визначeння, яка пoлягає у тoму, щo «ESP
передбачає задoвoлeння прoфecійних пoтрeб»
тих, хто вивчає англійську мову [12, c. 2]. Крім
тoгo, дві змінні характeриcтики рeпрeзeнтують
її oбмeжeння з тoчки зoру навичoк, які нeoбхіднo
вивчити, та відcутніcть заздалeгідь вcтанoвлeнoї
мeтoдoлoгії. Більшe тoгo, T. Дадлі-Eванc кoрoткo
розглядає пoгляд П. Рoбінcoна на ESP як підхід, щo
cпрямoваний на дocягнeння мeти, має oбмeжeний
пeріoд чаcу і призначeний для дoрocлих, щo
навчаютьcя в oднoріднoму oтoчeнні. За cлoвами
Л. Eнтoні, T. Дадлі-Eванc такoж заявив, щo англій-
ська мова для професійного спілкування (ESP) за-
звичай орієнтована на прoфecіoналів абo cтудентів
вищoї шкoли з певними базoвими знаннями мoви,
щo вивчаєтьcя, алe підхід ESP нe oбмeжуєтьcя
виключнo цими цільовими групами. Вcі ці
абcoлютні та змінні характeриcтики підкрecлюють
цілecпрямoваний характeр англійської мови
для професійного спілкування як підхoду, який
фoрмуєтьcя відпoвіднo дo пoтрeб cтудeнта.
Нeзважаючи на визнання cильних cтoрін
цих визначeнь, T. Дадлі-Eванc і M. Ceнт-Джoн
напoлягають на тoму, щo ESP не cлід визна-
чити ані як диcципліну, щo cпрямoвана суто
на зміcт прeдмeту, ані як oкрeмий підрoзділ
загальнoї англійcькoї мoви. Вoни вважа-
ють англійську мову професійного спілку-
вання (ESP) диcциплінoю, яка намагаєтьcя
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
задoвoльнити пoтрeби пeвнoї категорії, а саме
представни­ків певного професійного середови-
ща, викoриcтoвуючи мeтoдoлoгію та матeріали
із зазначеної фахової сфери, і дocліджуючи мoву
і диcкурc, пoв’язані саме з цією сферою. Т. Дадлі-
Eванc та М. Сент-Джон такoж виокремлюють три
харакерні аспекти: англійська мова професійно-
го спілкування має бути пoв’язана з кoнкрeтнoю
диcциплінoю, викoриcтoвувати мeтoдoлoгію, від-
мінну від тієї, щo викoриcтoвуєтьcя в загальній
англійcькій мoві, і пoвинна oрієнтуватиcя на
дoрocлих cтудeнтів, які вже вoлoдіють мoвoю на
ceрeдньoму абo виcoкoму рівні [4, c. 131]. Такe
визначeння нагадує визначeння П. Cтрівeнcа,
якe мoжe вважатиcя найбільш пoвним, oднак
T. Дадлі-Eванc і M. Ceнт-Джoн удосконалюють
йoгo, oпуcкаючи такі змінні як прoтиcтавляння
ESP і загальнoї англійcькoї мoви, та включаючи
інші, такі як цільoва група, тoбтo на кoгo саме
орієнтується англійcька мoва для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP). За словами Р. Cмoука, «ESP
є англійcькoю мoвoю, щo вихoдить з фактич-
них і нeгайних пoтрeб тих, хто нею опановує
з метою виконання своїх робочих обов’язків. ESP
ґрунтуєтьcя на пoтрeбах та завданнях» [3, c. 27].
Нарeшті, K. Гeйтхауc звeртається cамe дo на-
зви галузі у своїй дoпoвіді «Ключoві питання
у рoзрoбці навчальнoгo плану англійcькoї мoви
для прoфecійнoгo cпілкування», дe вoна ана-
лізує значeння cлoва «прoфecійний» і пoяcнює,
щo вoнo віднocитьcя саме дo cпeцифіки мeти абo
цілeй цієї cфeри викладання, а нe до особливих
cтилів абo лeкcики [13].
Отже, ми бачимо, що всі пoпeрeдні визначен-
ня пeвнoю мірoю cприяли cтановленню цієї галу-
зі, кращoму виoкрeмлeнню oблаcті заcтocування
і мeти англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP). Вcі вoни вибудували нішу
для викладання інoзeмнoї мoви для професйного
спілкування, і вcі вoни підкрeслюють, щo «в ESP…
мeта навчання пeршoчeргoвo і бeзпoceрeдньo
пoв’язана з тим, які саме завдання cлухачеві
необхідно виконувати на cвoїй рoбoті» [14, c. 6].
Программа вивчення іноземної мова для профе-
сійного спілкування формується з пoтрeб cлухачів
і прoдoвжує звeртатиcя дo їхньoї мeти вивчення
мoви, яка у найкращий спосіб може дoпoмoгти їм
cпілкуватиcя в умoвах глoбалізoванoгo cвіту, дe
реалізація нагальних пoтрeб найкращим чинoм
мoжe бути задoвoлeна вивчeнням професійних
аспектів спілкування іноземною мовою.
Виcнoвки з дocліджeння. Пoчатoк рoзвитку
англійcькoї мoви для прoфecійнoгo cпілкування
(ESP) у 1960-х рoках був cпрямoваний на гра-
матичний аналіз тeхнічних тeкcтів. Дo кін-
ця дecятиліття актуальніcть oтримав аналіз
диcкурcу, і в 1970-х рoках акцeнт на нeoбхідних
професійних навичках cтудeнтів cтав пoштoвхoм
дo прoвeдeння аналізу пoтрeб. Прoтягoм
80-х рoків підхід, у цeнтрі уваги якoгo знахо-
диться особистість студента, набуває ширoкoгo
рoзпoвcюджeння, і рoзрoблeні мeтoдичні матe­
ріали намагаються задoвoльнити пoтрeби цьoгo
нoвoгo напрямку. За майже двадцять рoків но-
вого тисячоліття ми стали cвідками зростання
інтeрecу дo англійcькoї мoви для прoфecійнoгo
cпілкування (ESP) як широкого тeoрeтичнoгo
і практичнoгo пoля для дocліджeнь.
Визначнння англійcькoї мoви для прo­
фecійнoгo cпілкування (ESP) вдocкoналювалися
з часом: кoжна з них заcвідчила зміни у пoглядах
тeoрeтиків, дocлідників і практиків. Втім,
вcі навeдeні у цьому оглядовому досідженні
визначeння мають спільні eлeмeнти, які деко-
ли називають «абcoлютними» характeриcтиками
і що визначають мeту англійcькoї мoви для
прoфecійнoгo cпілкування (ESP), як таку, що
cпрямoвана на задoвoлeння прoфecійних пoтрeб
у комунікації пeвнoї цільової групи cлухачів.
Зважаючи на те, щo зміни є кoнcтантoю
в нашoму глoбалізoванoму cвіті і чи не щоро-
ку виникають нові професії, можна з впевне-
ністю стверджувати, що англійcька мoва для
прoфecійнoгo cпілкування будe рoзвиватися, як
теоретично, так і з точки зору навчальних прак-
тик, а її дослідження поповнюватиметься новими
фундаментальними та емпіричними роботами.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 131
Cпиcoк літeратури:
1. Hutchinson T., Waters A. English for specific purposes: A learning-centred approach. Cambridge : Cambridge
University Press, 1987.
2. Dudley-Evans T., St John M. Developments in English for specific purposes: A multi disciplinary approach.
Cambridge : Cambridge University Press, 1998.
3. Smoak R. What is English for specific purposes? English Teaching Forum Online, 41(2), 2003. Pp. 22–27.
Retrieved October 6, 2018, from: http://americanenglish.state.gov/files/ae/resource_files/03-41-2-g.pdf
4. Dudley-Evans T. English for specific purposes. In R. Carter & D. Nunan (Eds.). Teaching English to speakers of
other languages. Cambridge : Cambridge University Press. 2001. Pp. 131–136.
5. Maleki A. ESP Teaching: A Matter of Controversy. ESP-World, 7(17). 2008. Retrieved September 21, 2018, from:
http://www.esp-world.info/Articles_17/issue_17.htm
6. Johns A. The history of English for specific purposes research. In B. Paltridge & S. Starfield (Eds.). The handbook
of English for specific purposes. Oxford : Wiley-Blackwell, 2013. Pp. 5–30.
7. Johns A., Dudley-Evans T. English for specific purposes: International in scope, specific in purpose. TESOL Quar-
terly, 25(2), 1991. Pp. 297–314. Retrieved from: http://www.jstor.org/stable/3587465
8. Paltridge B. The history of English for specific purposes research. In B. Paltridge & S. Starfield (Eds.). The hand-
book of English for specific purposes. 2013. Pp. 347–366.
9. Connor U. Variation in rhetorical moves in grant proposals of US humanists and scientists. Text-Interdiscipli-
nary Journal for the Study of Discourse, 20(1), 2000. Pp. 1–28.
10. Hewings M. A history of ESP through ‘English for specific purposes’. ESP-World, 1(3). 2002. Retrieved September 21,
2018, from: http://www.esp-world.info/Articles_3/issue_3.html
11. Dudley-Evans T., St John M. Developments in English for specific purposes: A multi-disciplinary approach.
Cambridge : Cambridge University Press, 1998.
12. Anthony L. Defining English for specific purposes and the role of the ESP practitioner. Center for Language Re-
search 1997 Annual Review, 1997. Pp. 115–120. Retrieved September 21, 2018, from: www.antlab.sci.waseda.ac.jp/
abstracts/Aizukiyo97.pdf
13. Gatehouse K. Key issues in English for specific purposes. The Internet TESL Journal. 2001. Retrieved August 9,
2018 from: http://iteslj.org/Articles/Gatehouse-ESP.html
14. Harding K. English for specific purposes: Resource Books for Teachers. Oxford : Oxford University Press, 2007.

References:
1. Hutchinson T., Waters A. English for specific purposes: A learning-centred approach. Cambridge : Cambridge
University Press, 1987.
2. Dudley-Evans T., St John M. Developments in English for specific purposes: A multi disciplinary approach.
Cambridge : Cambridge University Press, 1998.
3. Smoak R. What is English for specific purposes? English Teaching Forum Online, 41(2), 2003. Pp. 22–27.
Retrieved October 6, 2018, from: http://americanenglish.state.gov/files/ae/resource_files/03-41-2-g.pdf
4. Dudley-Evans T. English for specific purposes. In R. Carter & D. Nunan (Eds.). Teaching English to speakers of
other languages. Cambridge : Cambridge University Press. 2001. Pp. 131–136.
5. Maleki A. ESP Teaching: A Matter of Controversy. ESP-World, 7(17). 2008. Retrieved September 21, 2018, from:
http://www.esp-world.info/Articles_17/issue_17.htm
6. Johns A. The history of English for specific purposes research. In B. Paltridge & S. Starfield (Eds.). The handbook
of English for specific purposes. Oxford : Wiley-Blackwell, 2013. Pp. 5–30.
7. Johns A., Dudley-Evans T. English for specific purposes: International in scope, specific in purpose. TESOL Quar-
terly, 25(2), 1991. Pp. 297–314. Retrieved from: http://www.jstor.org/stable/3587465
8. Paltridge B. The history of English for specific purposes research. In B. Paltridge & S. Starfield (Eds.), The hand-
book of English for specific purposes. 2013. Pp. 347–366.
9. Connor U. Variation in rhetorical moves in grant proposals of US humanists and scientists. Text-Interdisciplin-
ary Journal for the Study of Discourse, 20(1), 2000. Pp. 1–28.
10. Hewings M. A history of ESP through ‘English for specific purposes’. ESP-World, 1(3). 2002. Retrieved September
21, 2018, from: http://www.esp-world.info/Articles_3/issue_3.html
11. Dudley-Evans T., St John M. Developments in English for specific purposes: A multi-disciplinary approach.
Cambridge : Cambridge University Press, 1998.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

12. Anthony L. Defining English for specific purposes and the role of the ESP practitioner. Center for Language Re-
search 1997 Annual Review, 1997. Pp. 115–120. Retrieved September 21, 2018, from: www.antlab.sci.waseda.ac.jp/
abstracts/Aizukiyo97.pdf
13. Gatehouse K. Key issues in English for specific purposes. The Internet TESL Journal. 2001. Retrieved August 9,
2018 from: http://iteslj.org/Articles/Gatehouse-ESP.html
14. Harding K. English for specific purposes: Resource Books for Teachers. Oxford : Oxford University Press, 2007.
 132 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-29
УДК 371.134:615.15:37.048,4
Філіппова Л.В.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

ПЕДАГОГІЧНА РЕФЛЕКСІЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Анотація. В статті розглядається важливе поняття «рефлексія». Перші спроби її пояснити та тлумачення
цього поняття з різних аспектів. Описуються основні етапи становлення та розвитку рефлексії в педаго-
гічній діяльності викладача вищої школи. З педагогічного рівня рефлексія розглядається при взаємодії
викладача та студента під час навчального процесу. Намагання викладача не лише передавати наукову
інформацію студентові, а і намагання викладача навчити студента творчо мислити. Здатності викорис-
товувати власні знання для вирішення важливих завдань. При виникненні не відкладних та нештатних
ситуацій, вміти оцінити власні дії та знаходити швидко вихід із цієї ситуації. Внаслідок цього основна
мета викладача у вищій школі, це є «вирощування» вмінь та знань, які допомагали би в подальшому рос-
ти самостійно студентові та ставати професіоналом в своїй діяльності. А для цього потрібно щоб викладач
у вищому навчальному закладі вмів сам володіти рефлексією. Для кращого розвитку рефлексивних дій
викладач не повинен займати авторитарну позицію по відношенню до студентів, а бути наставником або
старшим братом для покращення навчального процесу. Описуються підходи до дослідження рефлексії в
системі пізнавальної педагогічної діяльності. Висвітлюються види педагогічної рефлексії. Виокремлюєть-
ся новий вид рефлексії, а саме феноменологічна рефлексія, яка надає можливість піднятися в пізнанні
над власними знаннями. викладач не повинен займати авторитарну позицію, а бути наставником або
старшим братом для покращення навчального процесу. Аналізуються всі компоненти педагогічної реф-
лексії, які виникають під час обміну між викладачем та студентом в педагогічній діяльності. Розгляда-
ються основні функції педагогічної рефлексії.
Ключові слова:рефлексія, педагогічна рефлексія, методологічна рефлексія, методична рефлексія,
технологічна рефлексія, функції рефлексії, компоненти рефлексії.
Filippova Larysa
Bogomolets National Medical University

PEDAGOGICAL REFLEXION IN HIGHER SCHOOL

Summary. The article considers an important concept of "reflection". The first attempts to explain it and to
interpret this concept from various aspects. The main stages of the formation and development of reflection in
the pedagogical activity of the teacher of higher education are described. From a pedagogical level, reflection is
considered in the interaction of a teacher and a student during the educational process. The efforts of the teacher
not only to transfer scientific information to the student, but also the efforts of the teacher to teach the student
to think creatively. Ability to use own knowledge to solve important tasks. In case of unplanned and abnormal
situations, be able to evaluate your own actions and find a quick way out of this situation. As a result, the main
goal of the teacher in higher education is to "grow" the skills and knowledge that would help in the future to grow
independently for the student and become a professional in their activities. And for this purpose it is necessary
for a teacher in a higher educational institution to self-mastery a reflection. For a better development of reflective
actions, the teacher should not take an authoritarian attitude towards students, but be a mentor or elder brother
to improve the learning process. Describes approaches to the study of reflection in the system of cognitive ped-
agogical activity. The types of pedagogical reflection are highlighted. A new form of reflection is singled out,
namely phenomenological reflection, which gives the opportunity to rise in knowledge over their own knowledge.
the teacher should not take an authoritarian position, but be a mentor or elder brother to improve the learning
process. All components of pedagogical reflection that arise during the exchange between a teacher and a student
in pedagogical activity are analyzed. The main functions of pedagogical reflection are considered.
Keywords: reflection, pedagogical reflection, methodological reflection, methodical reflection, technological
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

reflection, functions of reflection, components of reflection.

П остановка проблеми. В університетах

потрібно формувати людину як активну
особистість, суб‘єкта діяльності. Для цього по-
трібно викладачу поставити ціль не лише пе-
редавати студентові певний об‘єм знань, вмінь
та навичок, а також намагатися розвинути його
здібності, самовизначитися в творчих відноси-
нах, самостійно навчитися вирішувати різного
рівня задачі, приймати рішення в нестандарт-
них умовах. Щоб це досягти потрібно вміти під-
давати власні дії до рефлексії.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Рефлексія – від латинського слова «reflekto» – по-
вертати назад, «refleksys» – зворотній хід. Посту-
пово в англійській мові з´являється поняття «to
reflect upon» – що відповідає «роздуми над…».
© Філіппова Л.В., 2019
Поняття рефлексія вперше виникло в давній
Греції. Головною задачею, за визначенням Со-
крата рефлексія – це пізнання власної духовності
та сутності. Платон вважав, що це є шлях вихо-
вання розсудливості. Аристотель вважав, що реф-
лексія – це божественний розум, який надає мож-
ливість виявити єдність предмета знання та саме
знання. Декарт розглядав рефлексію як здатність
індивіда сконцентруватися на змісті своїх думок
та відокремитися від зовнішнього світу.
Розмежування рефлексії спостерігається
вперше в працях Канта. Він рефлексію поділяє
на логічну, коли уява о навколишньому світі
просто порівнюється один з одним, та трансцен-
дентальна, коли порівнювані уявлення пов‘язані
з відчуттями або розумом. Гегель розглядав
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
рефлексію, як рушійну силу, яка розвиває дух
людини.
Рефлексія є предметом дослідження великої
кількості наук. В наш час діяльність рефлексії
є важливим критерієм для виживання, для про-
дуктивності, а це є основа успішності людини.
За допомогою рефлексії можна визначити на
скільки людина є послідовною, цілеспрямо-
ваною, яким чином був отриманий результат.
З цього виходить, що рефлексія – це не просто
вміння мислити, це є окремий вид діяльності
і одночасно цей вид є специфічний.
Рефлексія як педагогічна категорія розробле-
на в найменшій мірі. Тому проблема рефлексії
в педагогіці досліджена недостатньо. Це може
бути обумовлено тим, що поняття рефлексія ви-
користовується в різних контекстах та обумовле-
но неоднозначним змістом самого явища.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Раніше рефлексію роз-
глядали як необхідне явище, то зараз усвідом-
лення поняття в середині рефлексії. Досліджен-
ня та вивчення рефлексії відбувалося на різних
рівнях (педагогічному, практичному, теоретич-
ному) і ці рівні між собою перетинаються. В пе-
дагогічному рівні рефлексія розглядалась і роз-
глядається з точки зору взаємодії викладача
та студента в навчальному процесі.
Як показав літературний пошук, автор Без-
гіна Ю.Б. [1], розглядаючи поняття рефлексія,
стверджує, що рефлексія відбувається за стадіями
та розуміння рефлексії як «практичне усвідом-
лення» знаходить себе у різних ступенях усвідом-
лення самості, оскільки самопізнання є основою
розвитку постійного самоконтролю та саморегу-
ляції людини, а це в свою чергу є головною рисою
для професійної педагогічної діяльності.
В останні роки дуже ретельно досліджується
рефлексія в професійній діяльності людини, а
саме в педагогічній діяльності [2]. Проблема пе-
дагогічної рефлексії в дослідженнях пов‘язано
з одного боку, з педагогічною діяльністю викла-
дача у вищому навчальному закладі, а з іншого
боку з навчальною діяльністю студента. Профе-
сійний розвиток викладача не можливий без пе-
дагогічної рефлексії.
Мета статті. Головною метою цієї статті є роз-
гляд педагогічної рефлексії, а саме рефлексія
викладача, яка відбувається під час підготовки
та проведення занять у вищих медичних закла-
дах. В основі рефлексії лежить компонент мис-
лення, тобто це є інтелектуальна діяльність ви-
кладача. Ця діяльність орієнтована на пізнання
самого себе в системі пізнавальної діяльності.
Існує три підходи до дослідження рефлексії
в системі пізнавальної діяльності:
– рефлексія, як діяльність;
– рефлексія є компонентом педагогічної здат-
ності викладача;
– рефлексія, як психологічне новоутворення
особистості навчаючого.
Нам здається, що саме ці три підходи є не від-
дільними. Вони між собою тісно пов‘язані і не
відрізняються один від одного. Професійна реф-
лексія спонукає нововведення викладачем, ви-
никає переосмислення змісту, відбувається усві-
домлення педагогічної майстерності, а без цього
не може бути творчої діяльності.
133
Виклад основного матеріалу. Спираючись
на дослідження отриманих результатів Хутор-
ського А.В. [3], можна визначити, що педагогічна
рефлексія:
– допомагає сформувати отримані результати
та визначити ціль навчальної діяльності;
– дозволяє визначити свою індивідуальність
та унікальність;
– відбувається процес самоаналізу та само-
оцінки минувшим діям з метою фіксації її ре-
зультатів та подальше самовдосконалення своєї
діяльності та самого себе як її суб‘єкта.
Згідно цього, ми можемо виділити наступні
види педагогічної рефлексії:
– Методологічну рефлексію. Вона характе-
ризується своєю спрямованістю на методологіч-
ні аспекти розвитку професіональної культури,
тобто дозволяє дослідити зміни в шляхах пізнан-
ня. Цей рівень обумовлений від оволодінням ме-
тодом – до навичок мислення.
– Методичну рефлексію. Це процес є майже нео-
боротній; він є перехідною ланкою. На цьому рівні
відбувається перехід від ідеї до поняття, від слабкої
емоції до переконання, до вміння ототожнювати. Ця
рефлексія тісно пов‘язана з професійно-педагогіч-
ною діяльністю викладача та розвитком особистості
студента. Цей вид рефлексії включає себе самоспос-
тереження, самоконтроль, самооцінку своїм діям
[4]. В педагогічній діяльності методичної рефлексії
можна виділити ще додаткові види рефлексії:
1) Особистісна рефлексія – вона розгля-
дає перетворення власних думок діяльності,
спілкування, тобто власного відношення до на-
вколишнього середовища. Для викладача цей
вид рефлексії допомагає визначити утруднення
та протиріччя, які можуть виникати під час роз-
робки плану заняття. Викладач завдяки цій реф-
лексії робить планування та послідовність своїх
дій для одержання певних досягнень та цілій.
2) Міжособистісна рефлексія – вона спря-
мована на зміни в спілкуванні, взаємовідносини
з людьми. Під час взаємодії викладач намага-
ється поставити студента в позицію активного
суб‘єкта навчання; розвинути здібності до само-
вдосконалення у студентів. Також під час вза-
ємовідношень викладач намагається збудувати
певні відношення зі студентами, з викладачами.
Тобто побудувати рефлексивну орієнтацію «на
студента», «на викладачів».
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
3) Предметно-функціональна рефлексія –
розглядає зміни в пізнані предмета або події на-
вколишнього світу. Під час такої рефлексії ви-
кладач виділяє окремі блоки інформації. Нама-
гається розглянути детальніше в кожному блоці
поняття. Намагається визначити шляхи для
вирішення виникаючих утруднень, під час нав­
чального процесу та викладання інформаційно-
го або наукового матеріалу.
Технологічна рефлексія, яка надає можливість
пізнати сутність та зміст технологічних процесів.
Саме ця рефлексія дозволяє усвідомити аналіз
навчальної діяльності, надає можливість відкри-
ти професіональні новації, самоудосконалитися,
намагання до активних дій в самореалізації [4].
Крім цих трьох видів рефлексій в праці Орло-
вої В. [5, с. 162] спостерігаємо окремий вид реф-
лексії, феноменологічну рефлексію, яка надає
можливість піднятися в пізнанні над власними
 134 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
знаннями, порівняти їх з іншими знаннями, тим
самим зробити рефлексію власних знань, як ра-
ніше отриманих так і нових знань.
Педагогічна діяльність носить рефлексивний
характер. В чому цей характер проявляється? Цей
характер визначається з перших моментів педаго-
гічного процесу. Викладач повинен організувати
навчальний процес та надати матеріал, який буде
використовувати під час навчального часу; розгля-
нути всі методи, які можна використовувати для
розв‘язку задачі, а головне для викладача ще відчу-
ти та війти в емоційний стан студентів. Як правило,
80% успіху заходу залежить від організації і лише
20% – від учасників. Тобто успіх будь-якого заходу
буде залежати від того, на скільки все сплановано,
продумано та підготовлено, також якщо все гарно
сплановано можна вважати, що справа на полови-
ну зроблена. Тому на наш погляд, ретельно про-
думане заняття та алгоритми дозволяють на 100%
зацікавити студентів до вивчення предмету, а це
створює умову для осмислення та аналізу як вже
отриманих знань, так і нових отриманих знань.
Всі ці умови дозволяють під час навчального про-
цесу у студентів розвинути певні професійні ком-
петенції, а саме: здатність використовувати знання
для розуміння властивостей речовин та механіз-
мів хімічних процесів, які відбуваються в приро-
ді та живому організмі. Планувати та проводити
фізичні та хімічні експерименти, обробляти їх ре-
зультати та оцінювати похибки.
Не потрібно забувати, що викладач вищих на-
вчальних закладів повинен навчитися оцінюва-
ти себе як учасника діалогу зі студентами, та пе-
редбачати їх відповіді.
Гімпель Л.П. в своїй праці [6] підкреслює, що
під час педагогічної рефлексії відбувається обмін
діяльностями викладача та студента, тому мож-
на виділити наступні компоненти як:
– рефлексія викладачем діяльністю зі студентом;
– рефлексія викладачем своєї діяльністю;
– рефлексія викладачем педагогічною вза­
ємодією;
– рефлексія навчаючих своєму предмету.
Внаслідок, всього можна визначити, що реф-
лексія в педагогічному процесі має велику низь-
ку функцій, а саме:
– діагностичну функцію – ця функція буде
обумовлювати взаємовідношення викладача до
студентів і навпаки, як саме студенти будуть від-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
– змістовнотворча функція – зміст взаємодії
або спілкування;
– мотиваційну – цільові установки діяльності;
– коректувальна – відбувається корекція
власної діяльності під час педагогічного процесу.
На нашу думку, викладач для розвитку у сту-
дентів рефлексивних здібностей, повинен вміти
рефлексувати, тому що будь-яке викладання
є управлінською діяльністю. В той же час ви-
кладач повинен створити умови для розвитку
рефлексії у студентів. Для викладача повинен
спрацьовувати принцип «вирощування», тобто
викладач повинен створити умови для дій, для
спілкування, комунікації які б супроводжува-
ли само зміни у студентів. Як ми розуміємо, що
такій підхід потребує розвинутої рефлексивної
здатності у самого викладача.
Ми вважаємо, що при створенні цих умов ви-
кладач не повинен займати авторитарну пози-
цію, а бути наставником або старшим братом для
покращення навчального процесу.
Також не потрібно забувати і той момент, що
в процесі рефлексії у викладача з‘являються
утруднення до своєї практичної діяльності. Цей
момент можу бути обумовлений недостатнім рів-
нем рефлексії самого викладача, він може не ро-
зуміти та не бачити причин, які б заважали йому
розуміти студента та впливати на нього.
В якості однієї із важливих педагогічних умов
ефективної роботи, за думкою Посталюк М.Ю.
[7] є педагогічний та методичний аналіз власної
професійно-педагогічної діяльності. Ці два ана-
лізу допомагають викладачеві подолати трудно-
щі в своїй педагогічній діяльності.
Висновки. Ми вважаємо, що найкращу
педагогічну рефлексію будемо спостерігати
в момент стимулювання студентів до самовиз-
начення та в момент формування власного «Я».
В якості успішного розвитку педагогічної ді-
яльності викладач вводить критерії «рефлек-
сивної позиції» як інтегральний показник рівня
осмислення, саме в цей момент, повинно відбу-
ватися усвідомлення власної діяльності. Основ-
ними пунктами рефлексивного показника є:
цілеспрямованість, планування, аналіз та кон-
троль за процесом діяльності, відчуття як мери
та часу, вміння слухати і чути навколо студен-
тів, критично мислити та прямувати до спілку-
вання, а також бути готовим давати собі само-

носитися до викладача; оцінку на будь-якому моменті рефлексивної дії.

– проектувальна функція – вона передбачає
моделювання, проектування діяльності;
– організаційна виявляє шляхи та засоби ор-
ганізації педагогічної діяльності;
– комунікативна – спілкування викладача
та студентів, стиль цього спілкування та взаємо-
повагу між суб‘єктами взаємодії;
Саме коли викладач надає собі самооцінку, він
повинен стати в позицію, «спостерігача», «до-
слідника» або «контролера» по відношенню до
своєї системи ціностних орієнтацій, до своєї ді-
яльності; осмислити свій досвід, і все це заради
того, щоб знову прийти до нового розуміння і до
нових цінностних відношень.

Список літератури:
1. Безгина Ю.Б. Современные подходы к пониманию термина «Рефлексия». Альманах современной науки и
образования. Тамбов : Грамота, 2007. № 1(1). С. 37–41.
2. Бизяева А.А. Психология думающего учителя: педагогическая рефлексия. Псков : ПГПИ им. С.М. Кирова,
2004. 216 с.
3. Хуторской А.В. Современная дидактика: ученик для вузов. Питер, 2001. 544 с.
4. Елисеев В.К. Становление и развитие рефлексивной культуры учителя как субъекта педагогической
деятельности: дис. док. пед. наук : 13.00.08. Москва, 2005. 460 с.
5. Орловa В.О. Розвиток педагогічної майстерності викладача в умовах непрофесійної освіти : монографія /
за ред. М.М. Солдатенко, О.М. Семено. Глухів : РВВГДБУ, 2008. 284 с.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 135
6. Гимпель Л.П. Педагогическая рефлексия в структуре персональной деятельности. Актуальные проблемы
современной педагогики : междун. заочная научно-практическая конференция (Новосибирск, 15 февраля
2010 г.). Новосибирск, 2010. С. 25–28.
7. Посталюк Н.Ю. Творческий стиль деятельности : педагогический аспект. Казань : Изд-во Казанского уни-
верситета, 1989. 256 с.

References:
1. Bezgina Iu.B. (2007). Sovremennye podkhody k ponimaniiu termina Refleksiia [Modern approaches to under-
standing the term "reflection"]. Almanakh sovremennoi nauki i obrazovaniia. Tambov : Gramota, vol. 1(1),
pp. 37–41.
2. Biziaeva A.A. (2004). Psikhologiia dumaiushchego uchitelia pedagogicheskaia refleksiia [Psychology of a thinking
teacher: pedagogical reflection.]. Pskov : PGPI im. S.M. Kirova, 216 p.
3. KHutorskoi A.V. (2001). Sovremennaia didaktika uchenik dlia vuzov [Modern didactics: student for universities].
Piter, 544 p.
4. Eliseev V.K. (2005). Stanovlenie i razvitie refleksivnoi kultury uchitelia kak subieekta pedagogicheskoi dei-
atelnosti [Formation and development of the teacher's reflective culture as a subject of pedagogical activity].
Dis. dok. ped. nauk : 13 00 08. Moskva, 460 p.
5. Orlova V.O. (2008). Rozbitok pedagogichnoi maisternosti vykladacha v umovach neprofesiinoi osvity [Develop-
ment of pedagogical skills of a teacher in conditions of non-professional education]. Monografiia za red. M.M. Sol-
datenko, O.M. Semeno. Gluchiv : PVVGDBU, 284 p.
6. Gimpel L.P. (2010). Pedagogicheskaia refleksiia v strukture personalnoi deiatelnosti [Pedagogical reflection in
the structure of personal activity]. Aktualnye problemy sovremennoi pedagogiki : mezhdun. zaochnaia nauch-
no-prakticheskaia konferentsiia, Novosibirsk 15 fevralia, Novosibirsk, pp. 25–28.
7. Postaliuk N.Iu. (1989). Tvorcheskii stil deiatelnosti: pedagogicheskii aspect [Creative activity style: pedagogical
aspect]. Kazan : Izd-vo Kazanskogo universiteta, 256 p.

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
 136 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-30
УДК 378.147
Хало З.П., Волошанська І.В.
Дрогобицьий державний педагогічний університет імені Івана Франка

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДИТИНИ У ПРОЦЕСІ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ У ДОШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ НІМЕЧЧИНИ
Анотація. У статті обґрунтовуються необхідність і специфіка формування комунікативних здібностей у
процесі інтелектуального розвитку дитини у Німеччині як суттєвого аспекту інтелектуального та соціаль-
ного розвитку дитини дошкільного віку, розкрито сутність вербальної комунікації, висвітлено пріоритетні
завдання педагога та сім’ї та їх функції у цьому процесі, вказано на можливості використання цих ідей у
сучасному навчально-виховному процесі. З’ясовано зв’язок мовлення та інтелекту, мовлення і раси, мов-
лення і стилю виховання, мовлення і процесу соціалізації, мовлення і темпераменту, мовлення і сімейної
структури. Визначено і проаналізовано ті чинники, які найбільше впливають на розвиток мовлення ди-
тини.
Ключові слова: навчально-виховний процес, комунікативні здібності, дошкільник, педагог, мовлення.
Zoriana Khalo, Iryna Voloshanska
Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University

THE FORMATION OF A CHILD’S COMMUNICATIVE ABILITIES IN THE INTELLECTUAL

DEVELOPMENT PROCESS IN PRESCHOOL INSTITUTIONS OF GERMANY
Summary. The article substantiates the necessity and specificity of the formation of communicative abilities
in the process of intellectual development of a child in Germany as an essential aspect of the intellectual and
social development of a child of preschool age, the essence of verbal communication is revealed, the priorities
of the teacher and the family and their functions in this process are highlighted, the possibilities of the use of
these ideas in the modern educational process are considered. The connection of speech and intelligence, speech
and race, speech and style of education, speech and process of socialization, speech and temperament, speech
and family structure is found out. The factors that greatly influence the development of a child’s speech are
identified and analyzed. Having substantiated the factors of intellectual development in preschool children,
we came to the conclusion that one of the most important of them is language. The development of speech
(replenishment and activation of vocabulary, the training of phonetic culture, coherent speech) is an important
direction of mental education. German educators consider the process of forming communicative abilities as
a priority aspect of the intellectual and social development of a child of preschool age. According to our re-
search, surrounding and environment have a significant influence on the intellectual development of a child of
preschool age. Television has a significant influence on the perception of modern technical and informational
society. German preschool educators often use films and television programs in their work, in particular to
stimulate their thinking activities. One of the most important factors of the intellectual development of a child
is communication. So, having analyzed the research of German scientists in the field of preschool pedagogy,
we can state that they determine a priority place of communicative abilities development of children in the
process of intellectual development of a preschool child.
Keywords: teaching-educational process, communicative abilities, preschooler, educator, speech, education.

П остановка проблеми. Досвід зарубіж-

них педагонгів, який став світовним над-
баннням, набуванє ще більшонї актуалньності нині,
М. Стельмнахович, Н. Лисенкно, І. Бекера (І.Becker),
M. Текстонра (M. Textorн), М. Бергерна (М. Bergerн),
Е. Боппа (Е. Bopp), В. Бреціннка (W. Brezinнka),
коли ведутьнся пошуки шляхів гуманінзації до- В. Штерна (W. Stern), В. Ганса (W. Hans).
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

шкілньної освіти і вихованння. Мета статті. Головною метою статті є процес

Наше досліднження дає підстанви говоринти про
те, що в історінї дошкілньного вихованння Німеччни-
ни та й Українни суспілньство ще ніколи так сер-
йознно не цікавинлося дитячинми дошкілньними за-
кладнами, як сьогоднні. Економніка, ринок робочонї
сили, фінанснова, соціалньна, іноземнна, екологніч-
на політинка, церква, медицинна, психолногія вису-
ванють безліч вимог до дитячинх садків та інших
дошкілньних закладнів, які можна класифнікувати
у широконму розуміннні як замовлнення розвитнку,
вихованння і освіти.
Аналіз останнніх досліднжень і публікнацій.
Аналіз науковних джерел з психолногії, дидактники,
лінгвінстики засвіднчує, що питаннню комунінкації
присвянчені праці таких вітчизнняних та зарубінж-
них педагонгів як Л. Артемонва, А. Богуш, Е. Віль-
чкновський, Т. Поніманнська, О. Проскунра,
формувнання комунінкативних здібнонстей дітей як
ефектинвного засобу інтеленктуального розвитнку
дитини у дошкілньних закладнах Німеччнини.
Виклад основного матеріалу.Суттєвим ас-
пектном інтеленктуального та соціалньного розвит-
нку дитини дошкілньного віку німецьнкі педагонги
вважаюнть процес формувнання комунінкативних
здібнонстей. Звісно, на початкну свого життя дити-
на надає більшу перевангу невербнальним засобанм
комунінкації – міміці, жестам. Батьки, як правил-
но, добре розумінють бажанння дитини у цьому віці.
Таке ж завданння ставитнься і перед виховантелями
дошкілньного закладну, однак воно ускладннюється
тим, що, на відмінну від батькінв, педагонги знають
кожну дитину менше, а тому повиннні прикланда-
ти набаганто більше зусиль, щоб її зрозумніти і до-
помонгти їй.

© Хало З.П., Волошанська І.В., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Розвиток комунінкативних здібнонстей можлив-
ний лише у процесні взаємондії та співісннування
з іншими людьми. Досліднники стверднжують, що
любитенль довгих монолонгів не вміє, як правилно,
конценнтруватися на об’єктах, що перебунвають зо-
вні його власнонго «я». Вже у 1923 році Ж. Піаже
обґруннтував процес перехонду дитини від «его-
центричної мови» до «соціальної мови». Вчений
прагнунв визначнити час, коли цей перехінд відбув-
нається найактнивніше [3, с. 75].
Вдосконалення вербалньної комунінкації роз-
вивнає у дитини почуттня впевненності, дає змо-
гу відчутни радістнь і задовонлення від бесіди, від
випробнування власнонго «я» у діалозні. Якщо
ж дошкілньник переконнається, що конфлінкти
розв’язуються швидше і простінше застоснуванням
сили і бійкою, тоді він не бачить причинни розви-
внати здібнонсті до вербалньної комунінкації.
Намагаючись спільнно шукати вихід із таких
ситуацній, німецьнкі педагонги радять виховантелям
активнно співпрнацювати з сім’ями для того, щоб
обиратни для розглянду та обговонрення актуалньні
пробленми, які щоденнно виниканють у житті. Дже-
релном вибору ситуацній можуть бути розмовни з ді-
тьми, спостенреження виховантелів, індивіндуальні
бесіди з батьканми, репортнажі в пресі, радіо чи
на телебанченні. Діти беруть участь у бесіданх на
різномнанітні теми, які часто стосуюнться їх соці-
алньного оточенння: «Діти з вадамин», «Діти іноземн-
ців», «Реклама на телебанченні», «Діти в лікарнні»,
«Діти самі вдома», «Діти заблуднилися в місті»
тощо [4, с. 102]. Такі розмовни відкринвають для ді-
тей нові аспектни, які були невідонмими до цього
часу, дають їм можливність подивинтися на різні
ситуацнії з несподніваного ракурсну, вселяюнть впев-
ненність у собі і знімаюнть завісу несподніванки
та страху перед невідонмим.
Підсумовуючи вплив мовленння на процес ін-
теленктуального розвитнку дитини дошкілньного
віку, німецьнкі вчені вказуюнть, що якість шкіль-
нного навчанння, безпернечно, залежинть від того
підґруннтя, яке було закладнене у ранньонму віці.
До цього передонвсім причетнні сім’я та дошкілньні
закладни.
У процесні інтеленктуального розвитнку дити-
ни у дошкілньному закладні педагонги ставлянть
перед собою цілий ряд завданнь, безпоснередньо
пов’язуючи їх із завданннями та метою мовленннє-
вого розвитнку. Вчені вважаюнть, що працівнники
дошкілньного закладну, включанючи підготновку до
школи, повиннні активнніше, ніж у школі, займат-
нися мовленннєвим сприяннням, тому що:
– вирішанльні фази дитячонго мовленннєвого
розвитнку ще не завершнені;
– малі діти більш схильнні до насліднування,
ніж старші;
– дитячинй садок пропоннує більше можливнос-
тей для вільнонї інтеранкції дітей, ніж школа, де
приватнні розмовни дозволнені зазвичнай лише на
перервнах [4, с. 75].
Педагоги радять активнно залучанти всіх дітей
до мовленннєвого вихованння і розвитнку, оскільнки
мова має вирішанльне значенння для ціліснного роз-
витнку особиснтості. У німецьнких дитячинх садках
ставитнься також завданння особлинвого сприянн-
ня вироблненню впевненності у собі, формувнанню
навчалньної мотиванції дітей, позбавнлених такої
можливності у сімейнному колі. У цьому випадкну
137
важливно, щоб педагонги дошкілньних закладнів до-
сконнало володінли діагнонстичними методанми для
власнонго виявленння слабкинх сторін і недолінків
розвитнку окремонї дитини, наданння їй відповнідної
допомонги. З цією метою також викоринстовую до-
помонгу психолногів та соціалньних педагонгів, які
працююнть у німецьнкому дошкілнлі.
У процесні формулнювання мети інтеленктуаль-
ного розвитнку та навчанння дитини дошкілньного
віку у Німеччнині передонвсім враховнується харак-
тнер соціалньного замовлнення: «Щоб встанонвити
мету навчанння, мати змогу її обґруннтувати, по-
трібнно спочатнку визначнити, ситуацнію в нашому
суспілньстві, з’ясувати, які здібнонсті потрібнні су-
часнній дитині, щоб орієнтнуватися у своєму спе-
цифнічному середонвищі. При всій відміннності
економнічної домашнньої ситуацнії маленьнкі діти
мають спільнне: вони в будь-якому випадкну за-
лежнні від людей, які їх оточуюнть» [2, с. 67].
Безперечно, розвиток мовлення у різних ді-
тей відбувається по-різному. Відповідь на це пи-
тання турбує німецьких педагогів, які працюють
над проблемою інтелектуального розвитку дити-
ни-дошкільника, оскільки мова є важливим чин-
ником і показником успіху інтелектуального роз-
витку дитини. Ще у 1937 році група німецьких
вчених провела спеціальне дослідження, у про-
цесі якого передбачалося з’ясувати, чому діти ди-
тячих будинків у розвитку мовлення так сильно
відстають від дітей, котрі виховуються у сім’ях.
Експеримент довів, що діти із дитячих будинків
були сильно обмежені у природженому бажанні
діяти, вони мали набагато менше часу для ігор,
не мали можливості брати участь у житті дорос-
лих, їхній побут був набагато монотоннішим,
аніж у сім’ї [3, с. 102]. Паралельно з цими екс-
периментами у всьому світі проводилися і про-
водяться дослідження з метою з’ясувати зв’язок
мовлення та інтелекту, мовлення і раси, мов-
лення і стилю виховання, мовлення і процесу
соціалізації, мовлення і темпераменту, мовлен-
ня і сімейної структури. Вчені ставили перед
собою завдання визначити і проаналізувати ті
чинники, які найбільше впливають на розвиток
мовлення дитини. Останнє у цих дослідженнях
розглядалося не лише з боку лінгвістики, а й із
позицій соціології, психології, філософії.
Учені опиралися на певну відмінність між
власне розмовним мовленням і знаннями мови
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
(т.зв. «мовної компетенції»). Мовною компетенці-
єю німецькі педагоги називають багатошаровий
регулюючий контур, який отримує особистість
у перші роки життя на підставі вродженої зді-
бності до навчання [3, с. 144]. Очевидно, що, по-
ряд із теоретичними знаннями мови, існує пев-
на система правил, яка нормує ті моменти, що
стосуються соціальної сфери. Вона вказує на те,
як, що і кому говорити в тій чи іншій ситуації,
як треба розуміти співрозмовника. Цю систему
правил називають комунікативною компетен­-
цією або мовною здібністю до комунікації. Для
інтелектуального розвитку вона має дуже важ-
ливе значення [3].
Німецькі педагоги переконані, що мовлення
є надзвичайно важливим чинником інтелек-
туального розвитку і охоплює не лише вміння
правильно і грамотно говорити, а й ряд інших
не менш важливих факторів, взаємозв’язаних
 138 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
так тісно, що важко вибрати з них пріоритетний.
У кожної дитини якесь одне певне вміння може
бути розвинене набагато краще, ніж інші (напри-
клад, дитина із вадами артикуляції може мати
великий запас лексики, що, проте, не є гарантією
її вміння легко вступати у контакт з іншими ді-
тьми тощо [3, с. 144].
Дослідження у цій сфері тривають і досі, ні-
мецькі вчені шукають відповіді на питання щодо
закономірностей та умов розвитку мови дитини
дошкільного віку.
Німецькі досліднники відзнанчають значну за-
грозну здоровн’ю і життю дітей з боку пересінчних
сімей. Статиснтика часто константує факти фізич-
нних і психічнних знущаннь над дітьми дошкілньно-
го віку. Діти часто стражднають через те, що не
можуть правилньно обґруннтувати своє проханння,
потребну чи сформунлювати питанння, оскільнки не
мають відповнідних умінь вербалньного спілкунван-
ня. Їхні інтеренси і потребни дорослні часто ігнору-
нють, не поважанють і не помічанють. Безпернечно,
що все це негатинвно впливанє на інтеленктуаль-
ний розвитнок дитинин-дошкільника та її навчалнь-
ні можливності.
Паралельно з цими експериментами у всьо-
му світі проводилися і проводяться дослідження
з метою з’ясувати зв’язок мовлення та інтелекту,
мовлення і раси, мовлення і стилю виховання,
мовлення і процесу соціалізації, мовлення і тем-
пераменту, мовлення і сімейної структури. Вчені
ставили перед собою завдання визначити і про-
аналізувати ті чинники, які найбільше впли-
вають на розвиток мовлення дитини. Останнє
в цих дослідженнях розглядалося не лише з по-
зиції лінгвістики, а й із позицій соціології, психо-
логії, філософії.
Учені спиралися на певну відмінність між
власне розмовним мовленням і знаннями мови
(так званої «мовної компетенції»). Мовною компе-
тенцією німецькі педагоги називають «багатоша-
ровий регулюючий контур, який отримує особис-
тість у перші роки життя на підставі вродженої
здібності до навчання» [2, с. 123]. Очевидно, що,
поряд із теоретичними знаннями мови, існує
певна система правил, яка нормує ті моменти,
що стосуються соціальної сфери. Вона вказує на
те, як, що і кому говорити в тій чи іншій ситуації,
як треба розуміти співрозмовника. Цю систему
правил називають комунікативною компетенці-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
єю або мовною здібністю до комунікації. Для ін-
телектуального розвитку вона має дуже важливе
значення [2, с. 13].
Вдоскрналення вербалньної комунінкації роз-
вивнає у дитини почуттня впевненності, дає змо-
гу відчутни радістнь і задовонлення від бесіди, від
випробнування власнонго «я» у діалозні. Якщо
ж дошкілньник переконнається, що конфлінкти
розв’язуються швидше і простінше застоснуванням
сили і бійкою, тоді він не бачить причинни розви-
внати здібнонсті до вербалньної комунінкації.
Підсумовуючи вплив мовленння на процес інте-
ленктуального розвитнку дитини дошкілньного віку,
німецьнкі вчені вказуюнть, що якість шкільнного на-
вчанння, безпернечно, залежинть від того підґруннтя,
яке було закладнене у ранньонму віці. До цього пе-
редонвсім причетнні сім’я та дошкілньні закладни.
У процесні інтеленктуального розвитнку дити-
ни у дошкілньному закладні педагонги ставлянть
перед собою цілий ряд завданнь, безпоснередньо
пов’язуючи їх із завданннями та метою мовленннє-
вого розвитнку. Вчені вважаюнть, що працівнники
дошкілньного закладну, включанючи підготновку до
школи, повиннні активнніше, ніж у школі, займат-
нися мовленннєвим сприяннням, тому що:
– вирішанльні фази дитячонго мовленннєвого
розвитнку ще не завершнені;
– малі діти більш схильнні до насліднування,
ніж старші;
– дитячинй садок пропоннує більше можливнос-
тей для вільнонї інтеранкції дітей, ніж школа, де
приватнні розмовни дозволнені зазвичнай лише на
перервнах [4, с. 17].
Педагоги радять активнно залучанти всіх дітей
до мовленннєвого вихованння і розвитнку, оскільнки
мова має вирішанльне значенння для ціліснного роз-
витнку особиснтості. У німецьнких дитячинх садках
ставитнься також завданння особлинвого сприянн-
ня вироблненню впевненності у собі, формувнанню
навчалньної мотиванції дітей, позбавнлених такої
можливності у сімейнному колі. У цьому випадкну
важливно, щоб педагонги дошкілньних закладнів до-
сконнало володінли діагнонстичними методанми для
власнонго виявленння слабкинх сторін і недолінків
розвитнку окремонї дитини, наданння їй відповнідної
допомонги. З цією метою також викоринстовую до-
помонгу психолногів та соціалньних педагонгів, які
працююнть у німецьнкому дошкілнлі.
У процесні формулнювання мети інтеленктуаль-
ного розвитнку та навчанння дитини дошкілньного
віку у Німеччнині передонвсім враховнується харак-
тнер соціалньного замовлнення: «Щоб встанонвити
мету навчанння, мати змогу її обґруннтувати, по-
трібнно спочатнку визначнити, ситуацнію в нашому
суспілньстві, з’сувати, які здібнонсті потрібнні су-
часнній дитині, щоб орієнтнуватися у своєму спе-
цифнічному середонвищі. При всій відміннності
економнічної домашнньої ситуацнії маленьнкі діти
мають спільнне: вони в будь-якому випадкну за-
лежнні від людей, які їх оточуюнть» [5, с. 33].
Соціальний аспект мовленння німецьнкі педагон-
ги тісно пов’язують із пізнавнальним і вважаюнть,
що лише їх безпоснередня єдністнь може забезпне-
чити успіх інтеленктуального розвитнку особиснтос-
ті. Мовленння, безпернечно, перебунває у тісномну
зв’язку з мисленнням: складнні розумонві процесни
неможлниві без мовленння. За допомонгою мовних
структнур формуюнться розумонві структнури, упо-
ряднковується досвід, відобрнажаються і узагалнь-
нюються знання про довкілнля.
Діти повиннні вчитисня порозунмітися з іншими
людьми. Для цього вони повиннні вміти.
Діти повиннні вчитисня користнуватися речами
та станамни речей.
Діти повиннні вчитисня володінти собою, само-
стнійно розв’язувати свої і пробленми.
Розвиток мовленння має вирішанльне значенння
у процесні інтеленктуального розвитнку передунсім
на ранніх етапах життя людини. Німецьнкі педа-
гонги визначнають три навчалньні рівні розвитнку
мовленння:
Висновки. Обґрунтувавши чинники інтелек-
туального розвитку в дітей дошкільного віку ми
дійшли висновків, що одним з найважливіших із
них – мова. Розвиток мовлення (поповнення і ак-
тивізація словника, виховання фонетичної куль-
тури, зв’язного мовлення) – важливий напрямок
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
розумового виховання. Пріоритетним аспектом
інтелектуального та соціального розвитку дити-
ни дошкільного віку німецькі педагоги вважають
процес формування комунікативних здібностей.
Суттєвий вплив на інтелектуальний розвиток
дитини дошкільного віку, як свідчить наше до-
слідження, мають оточення і середовище. Вагомий
вплив на сприймання сучасного технізованого
та інформатизованого суспільства має телебачен-
ня. Фільми та телепередачі німецькі педагоги-до-
139
шкільники часто використовують у роботі, зокрема
для стимулювання мислительної діяльності. Од-
ним із найважливіших чинників інтелектуального
розвитку дитини є спілкування.
Отже, проананлізувавши досліднження ні-
мецьнких вчених у сфері дошкілньної педагонгі-
ки можемо стверднжувати, що вони визначнають
пріоринтетне місце розвитнку комунінкативних зді-
бнонстей дітей у процесні інтеленктуального розвитнку
дитинин-дошкільника.

Список літератури:
1. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка : навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл. Київ : Академвидав, 2004.
C. 186.
2. Хало З.П. Мовленнєва комунікація як ефективний засіб інтелектуального розвитку дитини-дошкільника у
Німеччині. Збірник наукових статей націона­льного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
Серія «Педагогіка». 2012. Випуск 101. С. 242–248.
3. Bostelmann A. Pädagoнgische Prozesнse im Kinderнgarten – Planunнg, Umsetzнung, Evaluaнtion. Berlin, Düsselнdorf,
Mannheнim. Cornelнsen Verlag Scriptнor. 2007. 2. Aufl. S. 144–146.
4. Senftleben Sigrun: Die Entwicнklung der Begrifнfsbildung bei Kinderнn der Intellнigenz, der Facharнbeiter und der
ungeleнrnten Arbeitнer im Alter von 3.0 bis 6.0 Jahren. Diss. (med.) Berlinн-Ost. 1968. S. 17.
5. Bohl R. Gemeisнam für die Kinder. Kinderнgarten heute. 2001. № 9. S. 18–40.

References:
1. Ponimanska T.I. (2004). Doshkilna pedahohika [Preschool pedagogy]. Kyiv : Akademvydav, p. 186. (in Ukrainian)
2. Khalo Z.P. (2012). Movlennieva komunikatsiia yak efektyvnyi zasib intelektualnoho rozvytku dytyny– doshkil-
nyka u Nimechchynyi [Speech communication as an effective means of intellectual development of a preschooler
in Germany]. Zbirnyk naukovykh statei natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni M.P. Drahomanova.
Seriia : Pedahohichni. – Kyiv : Vyd-vo NPU imeni M.P. Drahomanova, vol. 101, pp. 242–248. (in Ukrainian)
3. Bostelmann A. (2007). Pädagongische Prozesnse im Kinderngarten – Planunng, Umsetznung, Evaluantion. [Ped-
agogical Processes in the Kindergardens – Planning, Implementation, Evaluation]. Berlin, Düsselndorf, Mann-
henim : Cornelnsen Verlag Scriptnor, vol. 2, pp. 144–146. (in Germanн)
4. Senftleben, Sigrun. (1968). Die Entwicnklung der Begrifnfsbildung bei Kindernn der Intellnigenz, der Facharn-
beiter und der ungelenrnten Arbeitner im Alter von 3 bis 6 Jahren. [The development of such concepts as intelli-
gentsia, skilled workers and unqualified workers in children aged from 3 to 6 years old.] Diss. (med.) Berlinn-Ost,
p. 17. (in German)
5. Bohl R. (2001). Gemeisnam für die Kinder [Together for the children] Kinderngarten heute, vol. 7, no 9, pp. 18–40.
(in German)

ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
 140 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-31
УДК 378.091.3-047.22:373.2.011.3-051
Ходунова В.Л.
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

РЕАЛІЗАЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ЯК ОДНОГО З ІНСТРУМЕНТІВ

ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
Анотація. У статті розглянуто формулювання та розуміння компетентності у педагогічній діяльності з
позиції сучасних наукових досліджень. Окреслено сутність поняття «професійна компетентність праців-
ника закладу дошкільної освіти». Наголошено на тому, що професійна компетентність дошкільних пра-
цівників характеризує його здатність виконувати професійні завдання на основі фахових знань і умінь,
що інтегруються з розвитком особистісних професійно значущих якостей, серед яких провідними є любов
до дітей, що поєднується з вимогливістю, емпатією та комунікативністю. Встановлено, що визначення по-
няття здійснюється за допомогою відповідних категорій: інтегрована здатність особистості успішно здій-
снювати діяльність; готовність до діяльності; особистісні якості; володіння професійною компетенцією;
результативно-діяльнісна характеристика освіти; освітні результати тощо.
Ключові слова: компетентність, компетенція, професійна компетентність, працівник закладу дошкільної
освіти, освітній процес.
Khodunova Viktoriia
National Pedagogical Dragomanov University

IMPLEMENTATION OF THE COMPETENCY-BASED APPROACH

AS ONE OF THE TOOLS OF PROFESSIONAL DEVELOPMENT
OF WORKERS OF PRESCHOOL EDUCATIONAL INSTITUTIONS
Summary. The article analyzes various definitions of the «competency» and «competences» concept. On their
basis, the definition of the competency as a degree of competences or one competence that is the objectification of
professionalism. The article deals with the formulation and understanding of competence in pedagogical activity
from the standpoint of modern scientific research. Competence are defined as a dynamic combination of cognitive
and meta-cognitive skills, demonstration of knowledge and comprehension, interpersonal and practical skills and
ethical values. Most scientists support the opinion on the definition of competence as the ability or integrated
quality of the individual; knowledge, abilities, skills, experience, personal values and attitudes to the activity in
the particular area are called the essential components of the concept. The essence of the concept of «professional
competence of an employee of a pree-scool education» is outlined. It is emphasized that the professional compe-
tence of preschool workers characterizes their ability to perform professional tasks on the basis of professional
knowledges and skills, which are integrated with the development of personal professional qualities, for example,
love for children, which is combined with demanding, empathy and communicativeness. Modern dictionaries and
encyclopaedias, Ukrainian and foreign regulatory documents, monographs, guides and articles by the leading
scientists became the sources of analysis. Found that the definition is carried with the following categories: aware-
ness; integrated ability of the individual to operate successfully; readiness to the activities; personal quality (prop-
erties); human’s possession of appropriate competence; combination of knowledge, skills, rules, emotional and
value attitude and reflection; efficiently and activity characteristics of education; educational outcomes and so on.
Keywords: competence, competency, professional competence, employee of the institutution of preschool
educaton, educational process.

П остановка проблеми. В умовах розвитку

інформаційного суспільства Україна стає
Проблема вдосконалення системи освіти
шляхом впровадження компетентнісного підхо-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

на шлях оновлення системи освіти, яка зорієн- ду викликана загальноєвропейською й світовою

тована на входження в єдиний світовий освітній
простір, який супроводжується істотними якісни-
ми змінами у вимогах до фахівців дошкільної осві-
ти, покликанням яких є забезпечення всебічного
і гармонійного розвитку особистісного потенціалу
дітей дошкільного віку. У зв’язку з цим актуалі-
зується проблема формування професійної компе-
тентності педагогів дошкільних освітніх закладів
що з абезпечуватимуть конкурентоспроможнього,
творчого, активного та компетентного фахівця,
здатного не тільки до творчої самореалізації, але
й до постійного професійного розвитку, вдоскона-
лення, освіти впродовж життя.
Закон України «Про освіту», «Про дошкільну
освіту», Національна доктрина розвитку осві-
ти наголошують на забезпеченні якості першої
ланки освітньої системи, що є важливою умовою
інноваційного розвитку держави і суспільства.
© Ходунова В.Л., 2019
тенденцією інтеграції, глобалізації світової еко-
номіки, стандартизацією європейської освіти на
засадах Болонської угоди. На думку В.П. Андру-
щенка, саме Болонський процес є лейтмотивом
поточного десятиріччя у розвитку освіти [1, c. 11].
У сучасній системі дошкільної освіти відбу-
ваються значні зміни, що пов’язані з пошуками
оновлення її змісту, перебудовою взаємодії у сис-
темі «педагог дитина», появою різних типів і ви-
дів дошкільних установ тощо. Безсумнівно, що
інноваційні освітні напрямки в системі суспіль-
ного дошкільного виховання й освіти висувають
значні вимоги до компетентності вихователя, а
отже й до змісту та технологій його підготовки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Дослідженню проблеми розвитку компетентнос-
ті педагогів присвячені роботи таких авторів,
як Г. Алова, А. Алексюк, О. Абдулліна, Л. Ар-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
темова, Ю. Бабанський, В. Беспалько, І. Богда-
нова, В. Бондар, А. Богуш, В. Вергасов, Л. Вовк,
Н. Гузій, І. Зязюн, Е. Карпова, Н. Лисенко,
Л. Мітіна, О. Мороз, Н. Ничкало, Г. Підкурган-
на, С. Сисоєва, В. Сергієнко, Н. Чепєлєва, О. Ша-
ров, М. Ярмаченко та інші. Ці дослідження, роз-
кривають зміст, методи, форми, нові технології
формування фахових умінь та окремих рис ха-
рактеру фахівців.
Компетентнісний підхід є предметом на-
укового дослідження В. Баркасі, І. Бабина,
П. Бачинського, І. Беха, А. Богуш, Н. Бібік,
І. Бондаренко, С. Вітвицької, Г. Гаврищак,
Н. Дворнікової, О. Дубасенюк, М. Євтуха, В. Кре-
меня, О. Локшиної, О. Овчарук, О. Пометун,
О. Савченко, Т. Смагіної, Ю. Татура, Г. Терещук,
С. Трубачевої, Л. Хоружої та інших.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Незважаючи на активі-
зацію наукових розробок щодо запровадження
компетентнісного підходу до навчання, проблеми
професійної підготовки педагогічних працівників
закладів дошкільної освіти в системі неперерв-
ної освіти не знайшли системного висвітлення.
Як правило, вони розглядаються в контексті ін-
ших проблем компетентнісного навчання фахів-
ців з дошкільної освіти, тож потребують подаль-
шого розвитку й поглибленого вивчення.
Мета статті. Головною метою цієї робо-
ти є окреслення поняття «компетентність»
у педагогічній діяльності з позиції сучасних на-
укових досліджень, які можуть бути покладе-
ні в основу розробки компетентнісного підходу
в системі неперервної освіти.
Виклад основного матеріалу. Історичний
аналіз становлення понять «компетентність»
та «компетенція» дозволяють розкрити методо-
логічну сутність компетентнісного підходу. Дея-
кі дослідники вважають, що «засновником ком-
петентнісного підходу був ще Аристотель, який
вивчав можливості стану людини, визначеного
грецьким терміном «atere» «сила, яка розвива-
лась і вдосконалювалась до такої міри, що ста-
вала характерною якістю особистості» [4, с. 155].
Інші стверджують, що поняття «компетент-
ність» і «компетенція» почали використовувати
з 1958 року.
Аналіз робіт з проблем компетенцій/компе-
тентності дозволяє виділити три етапи станов-
лення компетентнісного підходу в освіті: перший
(1960-1970 рр.) – введення в науковий апарат ка-
тегорії «компетенція», створення передумов роз-
межування понять компетенція/компетентність;
другий (1970-1990 рр.) – використання категорії
компетенція/компетентність у теорії і практиці
навчання мові (особливо нерідній), професіона-
лізму в управлінні, менеджменті, в навчанні
спілкуванню, розробляється зміст поняття «Со-
ціальні компетенції/компетентність»; третій (по-
чинаючи з 1990-х рр.) – цілісна інституціоналіза-
ція підходу, інтеграція його в національні освітні
системи, розробка документів ЮНЕСКО, впро-
вадження даного підходу у рамках Болонського
процесу [9].
Результати фахової підготовки працівни-
ків закладів дошкільної освіти розглядаються
в сучасній освіті у категоріях компетенцій та ком-
петентності, які не мають однозначного змісту
141
і визначення. При цьому в поняття «компетен-
ція» вкладається різний зміст, процеси й явища.
Компетентність слово іншомовного походжен-
ня, яке походить від латинського «competentio», що,
у свою чергу, бере початок від слова «competo» що
дослівно означає: досягаю, відповідаю, підходжу.
На сучасному етапі єдності щодо понятійно-
го апарату немає – як українською (компетен-
ція/ії, компетентність/ності), так і англійською
(competencе/es, сompetency/ies) мовами. Більшість
словників частіше перекладають «сompetence»
як «компетентність», «здібність», «правомоч-
ність», «уміння». А «сompetency» перекладається
як «компетенція», але також як «компетентність,
обізнаність, правомочність, уміння».
У сучасному словнику іншомовних слів ком-
петентність [лат. competentēns (competentis) на-
лежний, відповідний] трактується як «авторитет-
ність, обізнаність; володіння компетенцією» [19].
Тлумачний словник української мови» за ред.
доктора філол. наук, проф. Калашника В., 2006 р.;
«Великий тлумачний словник. Сучасна українська
мова» Загнітко А., Щукіної І., 2008 р.; «Сучасний
словник іншомовних слів» Нечволода Л., 2011 р.
розглядає лише категорією компетентний, що озна-
чає: обізнаний, досвідчений у певній галузі, яко-
мусь питанні; знаючий, тямущий; який ґрунтується
на знанні; кваліфікований; який має певні повно-
важення, повноправний, повновладний.
Аналіз наведених тлумачень «компетент-
ність» і «компетенція» у вищезазначених слов-
никах [19; 20], свідчить про те, що компетенція
визначається як норма, досягнення якої може
свідчити про можливість правильного вирішен-
ня якого-небудь завдання, а компетентність це
оцінка досягнення (або недосягнення) цієї нор-
ми. Компетентність виступає як якість, харак-
теристика особи, яка дозволяє їй (або навіть дає
право) вирішувати певні завдання, виносити рі-
шення, судження у певній галузі.
Вагомим внеском до розгляду питань компе-
тентностей є документи міжнародних організа-
цій у сфері освіти.
Проблему компетентнісно орієнтованої осві-
ти розробляють відомі міжнародні організаці.
Так, Міжнародна комісія Ради Європи розгля-
дає поняття «компетентність» як базові вміння,
фундаментальні шляхи навчання, ключові ква-
ліфікації, ключові уявлення, опори, або опорні
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
знання. Міжнародний департамент стандартів
навчання, досягнення та освіти (International
Board of Standards for Training, Performance and
Instruction (IBSTPI), поняття компетентності ви-
значає як набір знань, вмінь, навичок, що дають
змогу особистості кваліфіковано діяти або вико-
нувати певні функції, з метою досягнення пев-
них стандартів у професійній галузі або певній
діяльності [19]. ЮНЕСКО поняття компетентнос-
ті трактує як поєднання знань, умінь, цінностей,
застосовних у повсякденні [17].
В контексті Європейської рамки кваліфікацій
навчання впродовж життя компетенція означає
доведену здатність використовувати знання, на-
вички та особисті, соціальні та/або методологічні
уміння в робочих чи навчальних ситуаціях задля
професійного та особистісного розвитку [18].
Відповідно до завдань Ради Європи, І. Гуш-
левська, А. Дахін, І. Єрмаков, О. Карпенко,
 142 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
С. Клепко, О. Глузман розглядають ключові ком-
петентності як комплекс знань, умінь, цінностей
і ставлень за навчальними галузями та життєви-
ми сферами.
Національною рамкою кваліфікацій (2011),
яка розроблена з урахуванням Рамки квалі-
фікацій Європейського простору вищої освіти
(2005 р.) та Європейської рамки кваліфікацій
для навчання впродовж життя (2008 р.) компе-
тентність/ компетентності визначається як здат-
ність особи до виконання певного виду діяль-
ності, що виражається через знання, розуміння,
уміння, цінності, інші особисті якості; а компе-
тенція як результати навчання, а також присво-
єні на їх основі кваліфікації виражаються в тер-
мінах компетентностей; компетентності успішна
діяльність (її знання, уміння, цінності, комуні-
кація тощо); кваліфікації, компетентності, що
є основою кваліфікацій, набуваються виключно
через навчання (формальне, неформальне, ін-
формальне, випадкове); результати навчання
компетентності можуть бути безпосередньо про-
демонстровані у професійній діяльності [26].
У Державному стандарті початкової загаль-
ної освіти компетентність розуміється як набута
у процесі навчання інтегрована здатність особис-
тості, яка складається зі знань, досвіду, ціннос-
тей і ставлення, що можуть цілісно реалізовува-
тися на практиці [6].
Як відмічає Г. Бєлєнька, інтеграція україн­
ської освітньої системи у світовий освітянський
простір поставили перед нашою педагогіч-
ною наукою задачу приведення традиційного
українського наукового апарата у відповідність
із загальноприйнятою в Європі системою педаго-
гічних понять [3].
Зберігаючи набутий національний досвід
(О. Савченко, Н. Бібік, Л. Ващенко, О. Локши-
на, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун,
С. Трубачова та ін.) педагогічна освіта України
вступила в етап реформування, зберігаючи
набутий національний досвід, поступово входячи
у світовий освіній простір.
В дослідженні змісту поняття «компетенції»
виділяються два напрями. Представники першо-
го напряму (А. Андрєєва, В. Байденко, В. Боло-
това, А. Вербицького, І. Зимньої, Е. Ісламгаліє-
ва, В. Шадрікова та ін.) розуміють компетенції
як особистісні якості індивіда. Ю. Татур,
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
Ю. Фролов, А. Махотін, А. Омаров, Л. Папулов,
А. Слободський, Я. Клементовичус, О. Смірнова
та інші трактують зміст компетенції як складову
професійної чи іншої діяльності суб’єкта. Дослід-
ження другого напряму пов язують компетенції
з набором конкретних знань, умінь та навичок
у різних сферах діяльності: Е. Зеєр, А. Богуш,
Н. Бібік, В. Кузь, Г. Павлова, Н. Садовнікова,
A. Омаров, С. Сисоєва, С. Шаронова та інші.
Переважна більшість дослідників трактують
поняття компетентності через особистісні якос-
ті. І. Зимня визначає компетентність як актуа-
лізовану, інтегративну, таку, що базується на
знаннях, інтелектуально й соціокультурно зу-
мовлену особистісну якість, яка проявляється
в діяльності, поведінці людини, у її взаємодії
з іншими людьми під час вирішення різнома-
нітних завдань. Така якість набуває розвитку
в навчальному процесі і стає його результатом.
При цьому до характеристик компетентності
вчена відносить: готовність до прояву компетент-
ності (тобто мотиваційний аспект); володіння
знаннями змісту компетентності (когнітивний
аспект); досвід прояву компетентності в різнома-
нітних стандартних і нестандартних ситуаціях
(поведінковий аспект); ставлення до змісту ком-
петентності й об’єкта її застосування (ціннісно-
смисловий аспект); емоційно-вольову регуляцію
процесу і результату прояву компетентності
[8, с. 13].
Н. Мойсеюк вважає, що «компетентність
якість особистості, яка необхідна для якісної
продуктивної діяльності в певній сфері» [13, с. 639].
У дослідженнях Г. Селевка знаходимо: «під
компетентністю розуміється інтегральна якість
особистості, що виявляється в загальній здат-
ності та готовності до діяльності, яка базується
на знаннях і досвіді, здобутих у процесі навчан-
ня і соціалізації й орієнтованих на самостійну й
успішну участь у діяльності» [18, с. 139]. Понят-
тя компетентності містить когнітивну (знання)
й операційно-технологічну (вміння) складові, а
й мотиваційну, етичну (ціннісні орієнтації), со-
ціальну та поведінкову. Тому оволодіння ком-
петентністю вимагає абстрактного мислення,
саморефлексії, визначення власної позиції, са-
мооцінки, критичного мислення та ін.
А. Хуторський характеризує компетентність
як «оволодіння людиною відповідною компетен-
цією, що передбачає її особистісне ставлення до
неї і предмету діяльності» або ж як «особистісна
якість (сукупність якостей) і мінімальний досвід
щодо діяльності в заданій сфері [24].
Поняття властивостей особистості також
є основоположним для розуміння компетентності
Ф. Шаріповим: «це сукупність властивостей (ха-
рактеристик) особистості, що дозволяють їй якіс-
но виконувати певну діяльність, спрямовану на
вирішення проблем (завдань) у будь-якій галузі»
[23, с. 73].
На думку Ю. Татура, О. Дубасенюк, Н. Сидор-
чук, компетентність – це інтегральна властивість
особистості, що характеризує її прагнення і здат-
ність (готовність) реалізувати свій потенціал
(знан­ня, уміння, досвід, особистісні якості та ін.)
для успішної діяльності в певній галузі [21, с. 6–7].
Ряд дослідників розглядають компетент-
ність комплексно. О. Антонова та Л. Маслак
пропонують формувати компетенцію через гар-
монійне поєднання знань, умінь та навичок.
М. Головань, подає таке означення: «компетент-
ність це володіння компетенцією, що виявляєть-
ся в ефективній діяльності і включає особисте
ставлення до предмету і продукту діяльності.
[5, с. 29].
Висновки і пропозиції. Таким чином,
в українському суспільстві на державному рівні
сформована об’єктивна готовність до сприйняття
принципово нового розуміння статусу, ролі і по-
кликання дошкільної освіти. Професійну компе-
тентність фахівців дошкільної освіти визначено
як здатність вирішувати задачі професійної ді-
яльності на основі фахових знань і умінь, що ін-
тегруються з розвитком особистісних професійно
значущих якостей, серед яких провідними
є любов до дітей, що поєднується з вимогливістю,
емпатія та комунікативність.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 143
Список літератури:
1. Андрущенко В.П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (Спроба прогностично-
го аналізу). Вища освіта України. 2001. № 1. С. 11–17.
2. Базаров Т.Ю. Компетенции будущего: Квалификация? Компетентность (критерии качества)?
URL: http://www.tltsu.ru/publectures/lecture_06.html (дата звернення: 18.02.2019).
3. Бєлєнька Г.В. Формування професійної компетентності сучасного вихователя дошкільного навчального за-
кладу : монографія. Київ, 2011. 320 с.
4. Богуш А.М. Компетентнісний підхід до мовленнєвого розвитку дошкільників. Педагогічна і психологічна
наука в Україні. Том 2. Київ : «Педагогічна думка», 2007. С. 155–170.
5. Головань М.С. Компетенція та компетентність : порівняльний аналіз понять. Педагогічні науки: теорія,
історія, інноваційні технології. 2011. № 8(18). 224 с.
6. Державний стандарт початкової загальної освіти. URL: http://mon.gov.ua/content/%D0%9E%D1%81%D0%B2
%D1%96%D1%82%D0%B0/derjstandartpochatknew.pdf (дата звернення: 20.02.2019).
7. Енциклопедія освіти / за ред. Кременя В.Г. Київ : «Юрінком Інтер», 2008. 1040 с.
8. Зимняя И.А. Ключевые компетенции новая парадигма результата образования. Высшее образование сегод-
ня. № 5. 2003. С. 34–42.
9. Зимняя И.А. Ключевые компетентности как результативно целевая основа компетентностного подхода в
образовании. Москва : Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. 220 с.
10. Зязюн І.А. Філософія поступу і прогнозу освітньої системи. Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки,
перспективи : монографія / Зязюн І.А. Глухів : РВВ ГДПУ, 2005. С. 10–18.
11. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. Київ, 2005. 448 c.
12. Кузьменко В.У. Положення про цілісність у контексті проблеми розвитку індивідуальності дошкільника.
Наукові записки Інституту психології імені. Г.С. Костюка АПН України. 2006. Вип. 30. С. 133–142.
13. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Київ, 2007. 656 с.
14. Мудрик А.В. Социальная педагогика. Москва : Издательский центр «Академия», 2000. 192 с.
15. Національний освітній глосарій: вища освіта / ред. рада Д.В. Табачник ; В.Г. Кремень. Київ :
ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2011. 100 с.
16. Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. Москва : Просвещение, 1984. 340 с.
17. Программа ЮНЕСКО в области прав человека. URL: http://www.unesco.ru/rus/pages/bythemes/
serhio23032005175949.php (дата звернення: 22.02.2019).
18. Селевко Г. Компетентности и их классификация. Народное образование. 2004. № 4. С. 138–143.
19. Словарь иностранных слов / ред. И.В. Лехина, С.М. Локшиной, Ф.Н. Петрова ; Л.С. Шаумяна. Москва :
«Советская энциклопедия», 1964. 315 с.
20. Словник української мови: в 11 т. / ред. рада: І.К. Білодід (гол.) та ін. Київ : Наукова думка, 1973. Т. 4. 840 с.
21. Татур Ю.Г. Компетентносный подход в описании результатов и проектировании стандартов высшего про-
фессионального образования : материалы ко второму заседанию методологического семинара. Москва.
Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. 16 с.
22. Урядовий портал. URL: http://www.kmu.gov.ua/control/newsnpd (дата звернення: 18.02.2019).
23. Шарипов Ф.В. Профессиональная компетентность преподавателя вуза. Высшее образование сегодня. 2010.
№ 1. С. 72–77.
24. Хуторской А.В. Ключевые компетенции как компонент личностноориентированной парадигмы образова-
ния. Народное образование. 2003. № 2. С. 58–64.
25. Tuning Educational Structures in Europe. URL: http://www.europa.eu.Int/comm/education/policies/educ/tuning/
tuning_en.html (дата звернення: 23.02.2019).
26. Training Manager Competencies: The standards (3rd Ed.) / M. Foxon, R. Richey, R. Roberts, T. Spannaus.
Syracuse, NY : ERIC Clearinghouse on Information and Technology, 2003, p. 177.

References:
1. Andrushchenko V.P. (2001). The main tendencies of the development of higher education of Ukraine at the turn
of the century. Higher Education of Ukraine, no 1, pp. 11–17.
2. Bazarov T.Yu. Competences of the future: Qualification? Competence (Quality Criteria)? URL: http://www.tltsu.
ru/publectures/lecture_06.html. Title from the screen (accessed 18.02.2019).
3. Belen'ka G.V. (2011). Formation of professional competence of modern teacher of preschool educational institu-
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ

tion. Monograf. Kiev, p. 320.

4. Bogush A.M. (2007). Competency approach to speech development of preschool children. Pedagogical and psycho-
logical science in Ukraine. Part 2. Kiev. Pedagogical opinion, pp. 155–170.
5. Golovan' M.S. (2011). Competence and competency: comparative analysis of concepts. Pedagogical sciences: theo-
ry, history, in№vative technologies, no 8(18), p. 224.
6. State standard of elementary general education. URL: http://mon.gov.ua/content/%D0%9E%D1%81%D0%B2%D
1%96%D1%82%D0%B0/derjstandartpochatknew.pdf (accessed 20.02.2019).
7. Encyclopedia of Education. Academy of pedagogical Sciences of Ukraine / lead editor Kremen' V.G. Kiev : Yurin-
com Inter, 2008, p. 1040.
8. Zimniai A. (2003). Key competencies are a new paradigm the result of education. Higher education today, no 5,
pp. 34–42.
9. Zimniaia I.A. (2004). Key Competencies as productively targeted of the competence approach in education :
author's version. Research CenterProblems of Quality of Specialists Training, p. 220.
10. Zyazun I.A. (2005). The philosophy of progress and progsis of the educational system. Pedagogical skills: prob-
lems, searches, perspectives: monograph. Glukhiv : RVVGDPU, pp. 10–18.
11. Kremen' V.G (2005). Education and science in Ukraine innovative aspects. strategy. Realization. Results. Kiev,
p. 448.
12. Kuzmenko V.U. (2006). The regulation on integrity in the context of the problem of the preschooler's individuality
development. Scientific notes of the Institute of Psychology. G.S. Kostyuk Academy of Pedagogical Sciences of
Ukraine. Kiev, vol. 30, pp. 133–142.
13. Moiseyuk N.E. (2007). Pedagogy. Kiev, p. 656.
 144 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
14. Mudryk A.V. (2000). Social pedagogy. Moscow : Publishing Center "Akademiya", 192.
15. National Educational Glossary: Higher Education / ed. D.V. Tabachnik and V.G. Kremeny]. Kiev : "Vydavnychyi
dim". 2011, p. 100.
16. Platonov K.K. Brief dictionary of the psychological system Concepts. vol. 2. Moscow : Prosvescheniye, 1984, p. 340.
17. UNESCO Human Rights. URL: http://www.unesco.ru/rus/pages/bythemes/serhio23032005175949.php (accessed
22.02.2019).
18. Selevko G. (2004). Competencies and their classification . National education, no 4, pp. 138–143.
19. Dictionary of foreign words / ed. I.V. Lekhina, S.M. Lokshyna, F.N. Petrov ; (EditorinChief) and L.S. Shahumyan].
vol. 6. Moscow : "Soviet Encyclopedia" 1964, p. 315.
20. Dictionary of the Ukrainian language: in 11 volumes / ed. I.K. Bilodid. Kiev : Scientific opinion, 1973, vol. 4, p. 840.
21. Tatour Yu.G. (2004). The Competent Approach in Describing the Results and Designing Standards for Higher
Education : Materials for the second meeting of the methodological seminar. Moscow : Research Center for Prob-
lems of the Quality of Training Specialists, p. 16.
22. Government portal. URL: http://www.kmu.gov.ua/control/newsnpd (accessed 18.02.2019).
23. Sharipov F.V. (2010). Professional competence of a university teacher. Higher education today, no 1, pp. 72–77.
24. Khutorskoy A.V. (2003). Key Competences as a Component of the Personality Oriented Education Paradigm.
National Education, no. 2, pp. 58–64.
25. Tuning Educational Structures in Europe. URL: http://www.europa.eu.Int/comm/education/policies/educ/tuning/
tuning_en.html (accessed 23.02.2019).
26. Training Manager Competencies: The standards (3rd Ed.) / M. Foxon, R. Richey, R. Roberts, T. Spannaus.
Syracuse NY: ERIC Clearinghouse on Information and Technology, 2003, p. 177.
ПЕДАГОГІЧНІ НАУКИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 145

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-32
УДК 159.923.35
Амплєєва О.М.
Чорноморський національний університет імені Петра Могили

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

З РІЗНИМИ НАПРЯМКАМИ ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Анотація. У статті розглядається концепція інструменталізації поняття «емоційний інтелект». Окресле-
но різні підходи до вивчення проблеми емоційного інтелекту. Представлено порівняльний аналіз основ-
них знань та вмінь з використання психотерапевтичних технік студентів-психологів та психологів прак-
тиків. Проаналізовано результати проведеного емпіричного дослідження з даного питання. Визначено
взаємозв’язок емоційного інтелекту з різними напрямками практичної психології.
Ключові слова: емоційний інтелект, поведінкова терапія, клієнт-центрована психотерапія, ігрова
терапія, десенсибілізаційна і психотерапія кататимного переживання, тілесно-орієнтована психотерапія,
холдінг-терапія, гештальт-терапія, арт-терапія.
Amplieieva Olha
Black Sea National University named after Petro Mohyla

INTERACTION OF EMOTIONAL INTELLIGENCE WITH DIFFERENT DIRECTIONS

OF PRACTICAL PSYCHOLOGY
Summary. The article deals with the concept of the instrumentalisation of the concept of "emotional intel-
ligence". Different approaches to studying the problem of emotional intelligence are outlined. A comparative
analysis of basic knowledge and skills on the use of psychotherapeutic techniques of students-psychologists
and psychologists of practitioners is presented. The results of the empirical research on this issue are analyz-
ed. The interrelation of emotional intelligence with different directions of practical psychology is determined.
For empirical, quantitative analysis of the actual real prevalence of techniques of emotional intelligence, we
used a group of methods for evaluating indicators and indicators that can be considered as empirical corre-
lates of emotional intelligence to different degrees or carry important information about the conditions of its
effectiveness and reflect the correlation and balance of various aspects of practical work of psychologists. One
of these techniques is the method of subjective scaling of knowledge and skills from key psychotherapeutic
concepts, which is intended to reveal the configuration of awareness of psychologists both at the level of indi-
vidual concepts and at the level of clusters of psychotherapeutic knowledge and methods. Comparison of these
vectors with indicators of emotional intelligence – a way to a significant refinement of his role in the structure
of professional activities of specialists in psychology. Our analysis of peculiarities and problems of preparation
of students-psychologists revealed insufficient practical training of students-psychologists to interact with the
client. In the context of the problem of using emotional intelligence in the structure of the professional activity
of psychologists, a group of relatively personified psychotherapeutic areas has been analyzed, which in various
ways involve the participation of the emotional sphere of the psychologist as an instrument for achieving the
goals of identifying the balance of knowledge and skills in the modern system of training psychologists and
determining the methods of psychotherapy used in their the internal structure of the implementation of the
technology of emotional intelligence. Thus, it is necessary to note a much greater manifestation of the tendency
of psychologists to rely on emotional intelligence in comparison with students who are focused on a rationalist
approach both in the field of knowledge and in the area of skills in the field of psychotherapeutic means.
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
Keywords: emotional intelligence, behavioral therapy, client-centered psychotherapy, game therapy,
desensitization and psychotherapy of cataract experience, body-oriented psychotherapy, holding-therapy,
gestalt-therapy, art therapy.

П остановка проблеми. За умов дина-

мічного розвитку сучасного суспільства
висуваються значні вимоги до професіоналізму
та компетентності фахівців у галузі психології.
Від майбутніх психологів-практиків очікують не
тільки засвоєння відповідних знань, умінь і на-
вичок, але, у першу чергу, – виходу на високий
рівень особистісного розвитку та саморозвитку
(О.Ф. Бондаренко, Г.Ю. Бєлокрилова, Т.М. Бу-
якас, С.Д. Максименко, Н.В. Чепелєва та ін.).
Важливим фактором, що забезпечує даний про-
цес, на нашу думку, є наявність у студентів ви-
сокого рівня емоційного інтелекту, як ключового
засобу успішної самореалізації особистості.
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. Феномен емоційного інтелекту досліджу-
вався вченими у різних напрямках. Так, опе-
раціоналізацією емоційно-інтелектуального
конструкту займалися такі вчені, як І.М. Ан-
дрєєва, О.І. Власова, Г.Г. Гарскова, Д. Карузо,
Д.В. Люсін, Дж.Д. Майер, Е.Л. Носенко, Р. Ро-
бертс та П.С. Саловей. Так, Д.В. Люсина роз-
глядала емоційний інтелект як конструкт, що
має подвійну природу, який, з одного боку,
пов'язаний з когнітивними здібностями, а з ін-
шого – з особистісними характеристиками.
Дослідженням емоційного інтелекту як осо-
бливого виду інтелекту займалися Д.В. Ушаков,

© Амплєєва О.М., 2019

 146 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
О.I. Власова, С.П. Дерев'янко. Адаптивні функції
та адаптаційний потенціал емоційного інтелекту
вивчали І.Ф. Аршава, Р. Бар-Он, М.А. Бреккет,
Н.В. Коврига, Т.М. Кумскова, В.В. Овсянникова,
Г.В. Юсупова. Зокрема, Е.Л. Носенко, Н.В. Ков-
рига та Г.М. Бреслава більш докладно розгляда-
ли емоційний інтелект як компонент емоційної
сфери особистості [1, с. 47].
Що стосується аналізу особистості практично-
го психолога у процесі професійної діяльності, то
у даному контексті доцільно відмітити дослід-
ження таких вчених, як Г.О. Балл, О.Ф. Бонда-
ренко, М.Й. Боришевський, С.Д. Максименко,
В.О. Моляко, Н.І. Пов'якель, О.П. Саннікова
та Н.В. Чепелєва
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Теоретично та емпірично
досліджено взаємозв’язок використання психоте-
рапевтичних технік і емоційного інтелекту май-
бутніх та практикуючих психологів.
Мета статті. Головною метою даної статті
є теоретичне та емпіричне дослідження особли-
востей використання психотерапевтичних технік
у роботі психолога та їх взаємозв’язок з емоцій-
ним інтелектом.
Виклад основного матеріалу. В контек-
сті нашого дослідження був проведений аналіз
особливостей підготовки студентів-психологів
до практичної взаємодії з клієнтом. У межах
проблеми використання емоційного інтелекту
в структурі професійної діяльності психологів
було проаналізовано групу відносно уособлених
психотерапевтичних напрямів, які різною мірою
передбачають участь емоційної сфери психолога
як інструменту досягнення цілей – від значних
(драматизаційних) до мінімальних (філософська
психотерапія). На нашу думку, роль емоційного
інтелекту залежить від технік практичної робо-
ти психологів, тому необхідне окреме вивчення
частот їх використання. Нами було побудовано
контрольний перелік з 45 позицій, з використан-
ням якого отримана інформація про рівень знань
і вмінь в цих терапевтичних напрямів у психоло-
гів-практиків і студентів-психологів.
Методика суб’єктивного шкалювання знань
і вмінь з ключових психотерапевтичних концеп-
цій призначається для виявлення конфігурації
поінформованості психологів як на рівні окремих
концепцій, так і на рівні кластерів психотерапев-
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
тичних знань і методів. Порівняння цих векторів
з показниками емоційного інтелекту – шлях до
значного уточнення його ролі в структурі профе-
сійної діяльності фахівців з психології [1, с. 48].
Другий важливий аспект даної методики –
виявлення балансу знань і вмінь у сучасній сис-
темі підготовки психологів та визначення ме-
тодів психотерапії, що використовують у своїй
внутрішній структурі реалізації техніки емоцій-
ного інтелекту. У дослідженні використано допо-
міжну пошукову анкету, що містить розгорнуті
питання про теоретично зв’язані з емоційним ін-
телектом показники. Кореляційний і факторний
аналіз зв’язків цих показників (метода 100-баль-
ного шкалювання) з іншими показниками до-
слідження застосовано як спосіб уточнення ви-
сновків за іншими методами.
У психологів-практиків максимальні оцін-
ки знань виявлено в позиціях: арт-терапія, ігро-
ва терапія, казкотерапія, індивідуальна терапія,
дитяча психотерапія, сімейна психотерапія, му-
зикотерапія (оцінки більше за середнє на одне
стандартне відхилення). Оцінки знань і вмінь
психологами у максимумах майже повністю
співпадають. Така ж картина на рівні середніх
оцінок виявлена і в студентів (специфіка педаго-
гічного вузу). Отже, група досліджених фахівців
орієнтована на роботу з дитячим і підлітковим
віком та зосереджена на актуалізації творчого
потенціалу з акцентом на вивільнення проблем-
них аспектів в образній і аудіальній сферах, а та-
кож з тенденцією до індивідуальної роботи. Клю-
човим механізмом психотерапевтичного впливу
в цих техніках роботи є гармонізація свідомого
і підсвідомого клієнта в процесі творчості або під
впливом музики, казок тощо. Аналізуючи місце
емоційного інтелекту психолога у таких техніках
діяльності і взаємодії можна відмітити задачі
розпізнання у продуктах творчості сигнальної
інформації про неузгодженості в психічному клі-
єнта, а також аналіз невербальної інформації
у парних взаємодіях [2, с. 10].
Аналіз відмінностей середніх оцінок технічних
психологічних вмінь виявив переважання психо-
логів-практиків в індивідуальних техніках, а в сту-
дентів – у групових формах психологічної роботи.
Факторний аналіз оцінок психологами-прак-
тиками вмінь і знань у межах напрямів психо-
терапії контрольного переліку виявив певні від-
мінності (табл. 1).
У психологів-практиків факторний аналіз
виявив наступні компоненти при обробці даних
оцінок рівня знань технік з областей психологіч-
ної роботи контрольного переліку.
1. «Екзистенціально-трансперсональна, еклек-
тична психотерапія» – це відображення пошуку
фахівцем власної психологічної концептуальної
основи психологічної роботи, що виходить за межі
науки і еклектично поєднує заради прагматичнос-
ті роботи з клієнтом і знання про факти та ключові
моменти його життя (екзистенціальний підхід), а
також наукові, релігійні, духовні концепції, парап-
сихологічні і містичні погляди (трансперсональ-
ний підхід).
Таким чином, практичні психологи у першу
чергу інтегрують знання навколо ідеї трансперсо-
нальних переживань, змінених станів свідомості
і релігійного досвіду, пов’язуючи їх з буттям клі-
єнта. Поява такого підходу – це наслідок усвідом-
лення в ході тривалої практики недостатності суто
наукових підходів і спроба їх доповнити погляда-
ми за межами науки, що пов’язане зі зверненням
до об’єктів з низькою ймовірністю в психічному,
які не визнаються офіційною наукою. У контексті
дослідження емоційного інтелекту цей фактор ві-
дображує компонент техніки емоційного інтелек-
ту з використанням ірраціональної інформації,
яка враховується свідомістю при роботі з клієнтом.
2. «Позитивна, поведінкова клієнт-центро-
вана психотерапія» – орієнтована на проробку
«пізнього» й «легкодоступного» досвіду клієнта
(поведінкова психотерапія), інтегруюча філосо-
фісько-інтуїтивну мудрість Сходу і раціональну
системність Заходу (позитивна психотерапія), а
також заснована на практиках позитивного кон-
такту, емпатичного розуміння, позитивної уваги,
спрямованих на особистісний ріст (клієнт-цен-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Головні компоненти у підпросторі психотерапевтичних технік
у масивах оцінок знань і вмінь психологів-практиків
Знання
1. «Екзистенціально-трансперсональна, еклектична
психотерапія»
2. «Позитивна, поведінкова клієнт-центрована
психотерапія»
3. «Інтерактивна, комунікативна, філософська
терапія»
4. «Наркологічна, стресова терапія»
5. «Дитяча, ігрова терапія»
6. «Десинсибіляційна і психотерапія кататимного
переживання»
7. «Танцювальна, рухова і терапія ритмом»
8. «Тілесно-орієнтована психотерапія»
9. «Гештальт і когнітивна терапія»
трована психотерапія). Отже, місце емоційного
інтелекту у другому за вагою фактору представ-
лене як емпатичне проникнення в особистість.
3. «Інтерактивна, комунікативна, філософ-
ська терапія» – поєднання містить акцент на вер-
бальний обмін сигналами і взаємний вплив пси-
холога і клієнта. Отже, це аспект рівності позицій.
4. «Наркологічна, стресова терапія» – поєд-
нання, що відображує роботу зі значними пси-
хологічними відхиленнями, негативними і не
лише позитивними прийомами впливу.
5. «Дитяча, ігрова терапія» – відображення
ключового методу (гра) стосовно віку (діти), що
зумовлює накопичення знань психологом.
6. «Десенсибілізаційна і психотерапія ка-
татимного переживання» – поєднання моделі
зниження чутливості клієнта до психологічних
складнощів і техніки переопрацювання образів,
що виникають у клієнта в зміненому стані свідо-
мості і виступають проявом потреб, конфліктів,
афектів, які утворюють вміст підсвідомого. Отже,
у цьому векторі також присутні окремі аспекти
процесів емоційного інтелекту як інструменту
психологічної роботи.
7. «Танцювальна, рухова і терапія ритмом» –
область знань про вплив на психічне через зміну
психічного стану засобами ритму, музики і руху.
8. «Тілесно-орієнтована психотерапія».
9. «Гештальт і когнітивна терапія» – об-
ласть розладів (фобій, депресій тощо) в осно-
ві яких містяться дисфункціональні установки
і переконання, а також методом виступає робота
у теперішньому, актуальному, розвиток усвідом-
леності, відповідальності за власне життя, ціліс-
ності і завершеності.
Таким чином, з набуттям практичного досві-
ду психологи-практики мають тенденцію до роз-
будови власної системи психологічних змістів
і концепцій, що зумовлене невідворотнім уза-
гальненням роботи з клієнтами і їх проблемами,
з ключовою тенденцією – введення у систему
власних наукових психологічних знань практич-
ної інформації з-за меж базових наукових напря-
мів психологічної і психотерапевтичної роботи.
Факторний аналіз оцінок психологами-прак-
тиками рівня вмінь у межах окремих психотера-
певтичних напрямів виявив конфігурацію векто-
рів істотно відмінну від факторів знань.
147
Таблиця 1
Вміння
1. «Холдінг-терапія, аверсивна і наркологічна
психотерапія»
2. «Соціальна, мовна, поведінкова і гештальт-терапія»
3. «Тілесна терапія, творче самовираження,
катарсична терапія»
4. «Танцювальна, рухова, ритмічна терапія»
5. «Еклектична, клієнтцентрована терапія»
6. «Дитяча, ігрова, групова терапія»
7. «Когнітивна терапія»
1. «Холдінг-терапія, аверсивна і нарколо-
гічна психотерапія». Ключова особливість цієї
групи вмінь – використання поряд з вербально-
невербальними засобами хімічних препаратів,
особливих технік роботи з тілом, а також виклик
інтенсивних негативних переживань в клієнта.
2. «Соціальна, мовна, поведінкова і ге-
штальт-терапія», що передбачає опрацюван-
ня «поверхневого», «легко доступного» досвіду
клієнта з широким використанням вербальних
технік спрямованих на вирішення клієнтом соці-
альних, міжособистісних проблем, неузгоджень,
шляхом розвитку усвідомленості, відповідаль-
ності, цілісності, життя в актуальному та ін.
3. «Тілесна терапія, творче самовираження,
катарсична терапія» – інтегральна практична
техніка «вивільнення» і усвідомлення (імажина-
тивне і кататимне) методами роботи з образною
сферою, – підґрунтям тілесних негараздів у пси-
хічній сфері (в установках, фобіях, депресіях, ак-
центуаціях тощо).
4. «Танцювальна, рухова, ритмічна тера-
пія» – найбільш проста техніка роботи з рівнем
енергії, тілесними «вивільненнями». Проекція
«казкотерапія» і «психодрама» – відображують
метафоричні техніки і інтенсивність переживань
клієнта при такому способі роботи.
5. «Еклектична, клієнтцентрована тера-
пія» – вільне поєднання будь-яких технік, спря-
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
мованих на емпатичне позитивне проникнення
в ситуацію, особистісні проблеми клієнта та за-
безпечення його особистісного зростання.
6. «Дитяча, ігрова, групова терапія» – систе-
моутворюючим чинником вмінь є вік.
7. «Когнітивна терапія» зі значними проек-
ціями десинсибілізаційна і поведінкова терапія,
що відображує техніку послаблення чутливості
і реагування клієнтів на актуалізацію проблем
шляхом їх глибокого усвідомлення.
Таким чином, психологи-практики на рів-
ні вмінь виявили тенденцію до використання
в психологічній взаємодії засобів роботи з тілом,
допоміжних (поряд з вербально-невербальним
обміном) засобів впливу на тіло і психічне, спеці-
алізацію на дитячому віці, а також ірраціональ-
них (за межами наукових підходів) технік, поєд-
наних критерієм практичності як еклектичний
підхід в психотерапевтичній роботі. Останнє ми
 148 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
пов’язуємо з недостатнім вивченням конкретних
психологічних технік роботи з клієнтом у вузі, що
призводить до недостатності психологічних вмінь
і тенденції до пошуків нових вмінь у магіко-міс-
тично-релігійних семантичних площинах та від-
повідних їм технік впливу. Іншими словами, тех-
нологія підготовки студентів у вузі потребує
істотного вдосконалення прагматизацією знань
до рівня конкретних науково прийнятних вмінь
психологічної і психотерапевтичної роботи з клі-
єнтами, достатніх для широких класів проблем
Факторний аналіз оцінок психологами-сту-
дентами власних вмінь і знань в межах ключо-
вих напрямів психотерапії виявив певні відмін-
ності (табл. 2).
У студентів-психологів факторний аналіз
знань в області психотерапевтичних напрямів ви-
явив наступне: 1) «Комунікаційна психотерапія»
з проекціями «казкотерапія», «музикотерапія»,
«ігрова терапія» та «психотерапія творчим само-
вираженням»; отже, найбільш вагомий системний
ефект поєднання знань в студентів – орієнтація на
побудову психологічної взаємодії на основі інфор-
мації про вільний самопрояв клієнта у будь-який
спосіб; 2) «Індивідуальна, глибинна, аналітична
психотерапія» – раціоналістичний аналіз підсві-
домого у парній взаємодії; 3) «Терапія накопичен-
ня жетонів» відображує техніку негативного чи
позитивного підкріплення бажаних і небажаних
форм і моделей психічного функціонування, що
є наслідком процесу навчання у вузі (актуальний
особистісний конструкт); 4) «Наркологічна, поведін-
кова і психотерапія залежності» – відображення
напряму знань про залежності, що сприймаються
студентами як значна проблема через проблем-
ність власної життєдіяльності при навчанні і тиску
різноманітних проблем; 5) «Імажинативна психо-
терапія» з еклектичним поєднанням знань з дуже
різних напрямів; 6) «Психотерапія ритмом, ті-
лесно-орієнтована терапія»; 7) «Гіпнотерапія».
Загальний огляд масиву проекцій визначив зна-
чну сплутаність знань студентів – зв’язаність зміс-
товно протилежних чи не пов’язаних концепцій.
Отже, студенти виявили недостатньо упорядкова-
ний, недиференційований набір знань у психотера-
певтичній сфері, що можна пояснити недостатністю
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
Головні компоненти у підпросторі психотерапевтичних технік
у масивах оцінок знань і вмінь психологів-студентів
Знання
1. «Комунікаційна психотерапія»
2. «Індивідуальна, глибинна, аналітична
психотерапія»
3. «Терапія накопичення жетонів»
4. «Наркологічна, поведінкова і психотерапія
залежності»
5. «Імажинативна психотерапія»
6. «Психотерапія ритмом, тілесно-орієнтована
терапія»
7. «Гіпнотерапія»
практичної перевірки ними дієвості теоретичних
психологічних знань, а також класифікуванням
знань під впливом домінуючих у студентів особис-
тісних конструктів і життєвих проблем [1, с. 47].
Факторний аналіз оцінок психотерапев-
тичних вмінь в студентів-психологів виявив
наступне: 1) «Бібліотерапія і комунікатив-
на психотерапія» – вплив інформуванням;
2) «Імажинативна і психотерапія кататим-
ного переживання», а також проекція «нако-
пичення жетонів» – відображення тенденції
роботи з вільними образами і маркування їх по-
зитивно чи негативно як спосіб підкріплення;
3) «Аверсивна, десенсибілізацій і раціональна пси-
хотерапія» – модель «холодної» раціональної тех-
ніки взаємодії з використанням негативних пере-
живань клієнта для руху до вирішення проблеми;
4) «Аналітична, глибинна, психоаналітична тера-
пія» – стратегія раціонального розуміння підсвідо-
мого; 5) «Арт-терапія» в індивідуальних і групових
формах; 6) «Трансперсональна, холдінг і катар-
сична терапія» – група прийомів, що частково ви-
ходять за межі наукової традиції для емоційного
відреагування проблем клієнтом; 7) «Наркологічна
і психотерапія залежності»; 8) «Гіпнотерапія»;
9) «Тілесно-орієнтована психотерапія»; 10) «Еклек-
тична терапія» з проекціями «екзистенціальна
психотерапія» і «нейролінгівістичне програмуван-
ня»; 11) «Мовна, стресова, поведінкова психотера-
пія». Таким чином, у студентів техніки психологіч-
ної роботи істотно диференційовані, порівняно зі
знаннями, але це скоріше знання про вміння, а не
особиста здатність використовувати спеціальні при-
йоми психотерапевтичної роботи з клієнтами.
Таким чином, необхідно відмітити значно біль-
ший прояв тенденції практиків-психологів спира-
тися на емоційний інтелект порівняно зі студента-
ми, що акцентовані на раціоналістичному підході
як в області знань, так і в області вмінь в сфері пси-
хотерапевтичних засобів. При завершенні навчан-
ня та з поступовим набуттям досвіду відбувається
посилення звертання психологів до емоційних,
ірраціональних, нетрадиційних підходів до розу-
міння психологічних проблем клієнта і їх вирішен-
ня, а також до відповідних технік впливу і взаємо-
дії, досягнення результату і його оцінки.
Таблиця 2
Вміння
1. «Бібліотерапія і комунікативна психотерапія»
2. «Імажинативна і психотерапія кататимного
переживання»
3. «Аверсивна, десенсибілізацій і раціональна
психотерапія»
4. «Аналітична, глибинна, психоаналітична терапія»
5. «Арт-терапія»
6. «Трансперсональна, холдінг і катарсична терапія»
7. «Наркологічна і психотерапія залежності»
8. «Гіпнотерапія»
9. «Тілесно-орієнтована психотерапія»
10. «Еклектична терапія»
11. «Мовна, стресова, поведінкова психотерапія»
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 149
Список літератури
1. Амплєєва О.М. Використання засобів емоційного інтелекту при підготовці майбутніх психологів з урахуван-
ням гендерних відмінностей. Збірник наукових статей «Вісник. Наука та практика». Сопот (Польща).
2017. С. 46–49.
2. Амплєєва О.М. Особливості навчання майбутніх психологів з використанням принципів емоційного
інтелекту. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». 2018.
Вип. 1. Т. 1. С. 9–14.
3. Андреева И.Н. Эмоциональный интеллект как феномен современной психологи. Новополоцк : ПГУ, 2011. 388 с.
4. Андреева И.Н. Азбука эмоционального интеллекта. СПб. : БХВ-Петербург, 2012. 288 с.
5. Гарднер Г. Структура Разума. Теория множественного интеллекта. Москва : Вильямс, 2007. 512 с.
6. Кутеева В.П. Эмоциональный интеллект как основа успешности в профессиональной деятельности. Отечес­
твенная и зарубежная педагогика. 2012. № 3(6). С. 59–65.

References:
1. Amplieieva O.M. (2017). Vykorystannia zasobiv emotsiinoho intelektu pry pidhotovtsi maibutnikh psykholohiv z ura-
khuvanniam hendernykh vidminnostei. Zbirnyk naukovykh statei «Visnyk. Nauka ta praktyka». Sopot (Polshcha),
p. 46–49.
2. Amplieieva O.M. (2018). Osoblyvosti navchannia maibutnikh psykholohiv z vykorystanniam pryntsypiv emotsi-
inoho intelektu. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. «Psykholohichni nauky», vyp. 1, T. 1,
p. 9–14.
3. Andreyeva I.N. (2011). Emotsionalnyy intellekt kak fenomen sovremennoy psikhologi. Novopolotsk : PGU, 388 p.
4. Andreyeva I.N. (2012). Azbuka emotsionalnogo intellekta. SPb. : BKhV-Peterburg, 288 p.
5. Gardner G. (2007). Struktura Razuma. Teoriya mnozhestvennogo intellekta. Moskva : Viliams, 512 p.
6. Kuteyeva V.P. (2012). Emotsionalnyy intellekt kak osnova uspeshnosti v professionalnoy deyatelnosti. Otechest-
vennaya i zarubezhnaya pedagogika, № 3(6), p. 59–65.

ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
 150 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-33
УДК 373.3.015.3-044.332-052
Габузь Ю.О.
Інститут педагогіки, психології, підготовки фахівців вищої кваліфікації
Ніщук Г.М.
Вінницький державний педагогічний університет
імені Михайла Коцюбинського

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТОВАНОСТІ

УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
Анотація. У статті проаналізовано психологічні особливості, що впливають на процес дезадаптації шко-
лярів у школі. На основі аналізу та узагальнення результатів психолого-педагогічного дослідження ви-
значено та розглянуто фактори, що впливають на успішну адаптацію дитини до школи, а також надані
рекомендації батькам щодо запобігання дезадаптації в умовах навчального процесу. Дослідження по-
казують, що шкільна дезадаптація першокласників є результатом педагогічних, психологічних і фізіоло-
гічних причин. Для успішного вирішення проблем дезадаптації для школярів кожен викладач повинен
мати всеосяжну картину готовності дитини до навчання, на підставі якої, за допомогою різних методів,
він може брати участь у діагностиці цього показника, розподіляти дітей за цим показником. класи і рівні
навчання, простежити динамічні процеси, які вказують на позитивні чи негативні зміни у навчальному
досвіді дитини.
Ключові слова: адаптація, дезадаптація, соціалізація, навчально-виховний процес, молодший шкільний вік.
Gabuz Ylia
Institute of pedagogy, psychology, training of specialists of higher qualification
Nishuk Galina
Vinnytsia State Pedagogical University named after Mykhailo Kotsiubynsky

PSYCHOLOGICAL CHARACTERISTICS OF SCHOOL DEPARTMENT

OF PRIMARY SCHOOL SCHOOLS
Summary. The article analyzes psychological peculiarities influencing the process of school disadaptation
of elementary school students. On the basis of analysis and generalization of the results of psychological and
pedagogical research, the factors influencing the successful adaptation of the child to the school are identified
and considered, and recommendations are given to parents regarding prevention of maladaptation in the con-
ditions of the educational process. Studies show that school disadaptation of first-graders is the result of ped-
agogical, psychological and physiological reasons. Therefore, the researcher proposes to clearly assign respon-
sibilities between a teacher, a psychologist and a school physician, consolidating them "areas of responsibility"
and build a system of interaction and control over the effectiveness of preventive and corrective measures.
The responsibility lies with the school psychologist and the teacher, but the main responsibility is at the same
time a school psychologist, who carries out an individual and group correction, provides recommendations to
parents about stimulating the child of cognitive interest and volitional efforts. To prevent the development of
school maladaptation in children with unformed communicative skills, the psychologist, who coordinates vio-
lations of the child's behavior with classmates and adults, gives full guidance to teachers regarding correction
of the relationship between children during the educational process and in extra-time, conducts diagnostics of
social adaptation of the child, counseling and working with parents to improve their relationship with children.
To successfully address the problems of maladaptation for schoolchildren, each teacher should have a compre-
hensive picture of the child's readiness for schooling, on the basis of which, by means of various methods, he
can participate in the diagnosis of this parameter, distribute the children by classes and levels of study, trace
the dynamics processes that indicate positive or negative changes in the child's learning experience.
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

Keywords: adaptation, disadaptation, socialization, educational process, junior school age.

П остановка проблеми. Атмосфера шкіль-

ного навчання є якісно новою порівняно
з попередніми інститутами соціалізації – сім’єю
і дошкільними закладами, вона складається з су-
купності розумових, емоційних та фізичних на-
вантажень і пред’являє нові, складніші вимоги не
лише до психофізіологічної конституції чи інте-
лектуальних можливостей дитини, а насамперед
до соціально-психологічного рівня її особистості.
Численні дослідження шкільної неуспішності,
поведінкових та нервово-психічних розладів ста-
ли основою для виділення такого об’єкта міждис-
циплінарних досліджень як дезадаптація учнів
загальноосвітньої школи. Під дезадаптацією
розуміємо такий стан індивіда, за якого він ви-
являється неспроможним задовольнити «власні
потреби, самоствердитись і самореалізуватись
прийнятним для даного середовища способом
і тому зазнає страждань, або порушує встановле-
ні норми та правила поведінки і задовольняє свої
потреби таким способом, що завдає шкоди йому,
природному середовищу або суспільству».
Поняття «дезадаптація» стало використовува-
тися для опису різних проблем і труднощів, які ви-
никають у дітей різного віку в зв'язку з навчанням
в школі. Нововведення у школі приносять слід за
собою кардинальні зміни в життя дитини. Її пси-
хіка у даний період відчуває навантаження і вод-
ночас змінюється звичайний спосіб життя дитини,
висуваються нові вимоги з боку батьків і вчителів.

© Габузь Ю.О., Ніщук Г.М., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Тому виникають адаптаційні труднощі. Період
процесу адаптації в школі зазвичай триває від
двох до трьох місяців. Невдачі в навчальній діяль-
ності, погані відносини з однолітками, негативні
оцінки з боку значущих дорослих призводять до
напруженого стану нервової системи, у дитини па-
дає впевненість в собі, підвищується тривожність,
що і веде до шкільної дезадаптації.
Згідно новітніх досліджень, велика увага
приділяється процесу дезадаптації, яка виникає
у дітей в зв'язку з початком шкільного навчання.
У період навчання в школі важливим і вразли-
вим періодом є по початкова школа. Хоча прояви
шкільної дезадаптації на цьому етапі мають най-
більш м'які форми, її наслідки для соціального
зростання особистості виявляються найбільш
згубними. Адже витоками вчинків та правопо-
рушень неповнолітніх є відхилення в поведінці,
ігровий, навчальної та інших видах діяльності,
які спостерігаються в дошкільному та молодшо-
му шкільному віці. Ця лінія відхиляється нерід-
ко бере свій початок в ранньому дитинстві і, при
збігу несприятливих обставин, призводить в кін-
цевому підсумку до стійкої недисциплінованості
та інших форм антигромадської поведінки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
У психологічній літературі проблемою дезадап-
тації займалися такі науковці як Ю.А. Алексан-
дровський, Н.Г. Лусканова, М.Д. Сілвер, Д. Стот-
та, І.С. Булах, Л.І. Божович та інші. Тому тема не
втратила актуальності і до цього часу проблема
привертає до себе увагу, як лікарів, так і психо-
логів і педагогів.
Мета полягає у теоретичному аналізі по-
нять «дезадаптація», «адаптація», «шкільна де-
задаптація»; узагальнення різних підходів до
визначення психолого-педагогічних чинників
попередження та виявлення психологічних особ­
ливостей шкільної дезадаптованості учнів почат-
кової школи.
Виклад основного матеріалу дослід-
ження. Почaтковий етaп системaтичної
шкіль­ної освіти – один з нaйвaжливіших пе-
ріодів у житті дитини. Це пов’язaно не тіль-
ки зі зміною соціaльної ситуaції розвитку ди-
тини, її соціaльного стaтусу й зaняттям нової,
соціaльної позиції школярa, aле й сукупністю
різномaнітних aспектів розвитку й формувaння
дитини як соціaльного індивідa, склaдним
взaємопереплетінням процесів соціaлізaції тa
персонaлізaції, які у зaзнaчений період життя
дитини ведуть до стaновлення не тільки нових
способів діяльності, a й до формувaння «бaзових
основ особистості» [4, с. 24].
У психології були зроблені спроби виділен-
ня специфічних шкільних труднощів. Чaсто
вони познaчaються як шкільнa дезaдaптaція.
Aнaлізуючи понятійну суть aдaптaції, можнa ви-
ділити декількa нaпрямів. По-перше, aдaптaція
розглядaється як сукупність влaстивостей, що
хaрaктеризують стійкість до умов середовищa,
вирaжaючи рівень пристосувaння до нього.
Л.П. Вaсиленко в процесі aдaптaції виділяє
стaн нестійкого психічній aктивності особи –
дезaдaптaцію, при якій під впливом психоген-
них чинників відбувaється розпaд стереотипної
системи стосунків, втрaтa знaчимих цінностей.
Це супроводиться негaтивними емоційними
151
переживaннями і нездaтністю реaльно оцінити
ситуaцію, знaйти рaціонaльний вихід з ситуaції,
що склaлaся [2, с. 25].
Проблемa дезaдaптaції особи розглядaється
психологaми і педaгогaми як процес, пов'язaний
із зміною соціaльній ситуaції (І.П. Брязгу-
нов, М.В. Гaмезо, Л.М. Орловa тa ін.); влaсне
дезaдaптaція трaктується як порушення, що ви-
являються при aкцентуaції хaрaктеру aбо під
впливом психогеній (С.Е. Кaгaн, Л.Г. Ковaль,
A.Е. Лічко і ін.).
Успішність проходження дaного періоду
обумовленa особливостями проходження до-
шкільного етaпу, розвитком дошкільникa в роди-
ні, дитячому сaдку, що у знaчній мірі інтегровaне
тaким поняттям, як психологічнa готовність
до школи». Специфікa групи, тобто шкільного
клaсу, куди входить дитинa, полягaє в тому, що
він керується вчителем, що, як покaзaли числен-
ні дослідження, є для дитини дуже референт-
ними, й одночaсно сaме він виступaє носієм усіх
групових цінностей, норм, прaвил, які повинен
зaсвоїти починaючий учень. Використовуючи
різні способи впливу, педaгог знaчною мірою
впливaє нa формувaння взaємин дитини з інши-
ми дорослими, одноліткaми.
Суттєвa змінa деяких склaдових соціaльної
ситуaції розвитку в сучaсних умовaх призвелa до
збільшення кількості дітей почaткових клaсів,
які відчувaють стaн дезaдaптaції. Цей стaн до-
слідники, вчителі і бaтьки пов’язують не стільки
з проблемою здоров’я aбо успішності, скільки із
соціaльно-психологічним входженням дитини
в шкільне життя, в колектив клaсу, в систему
шкільних відносин [3, с. 5].
Як відзнaчaлa Л.І. Божович, перехід від дошкіль-
ного дитинствa до шкільного хaрaктеризується
рішучою зміною місця дитини в системі доступ-
них йому відносин і всього способу її життя. При
цьому слід підкреслити, що положення школярa
створює особливу морaльну спрямовaність осо-
бистості дитини. Для неї вчення не просто діяль-
ність по зaсвоєнню знaнь і не тільки спосіб підго-
товки себе до мaйбутнього, воно усвідомлюється
і переживaється дитиною як його учaсть у повсяк-
денному житті оточуючих людей [5, с. 27].
Специфікою молодшого шкільного періоду
є те, що особистість не вступає в нове соціальне
середовище (якщо не виникла референтна група
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
поза школою), а розвивається в тій самій групі,
проте в нових соціальних умовах. Сама група
стає іншою, якісно змінюється. Диференціація
завдань в різних видах діяльності породжує по-
мітну диференціацію учнів, яка в одному випад-
ку призводить до формування просоціальних
асоціацій (як результат роботи в гуртках, тур-
походах, спортивних секціях тощо), а в іншому –
асоціацій, котрі гальмують розвиток особистості
(асоціальні групи).
Розвиток особистості молодшого школяра від-
бувається паралельно в декількох референтних
групах. Успішність інтеграції в одній з них може
поєднуватися з дезінтеграцією в іншій, оскільки
цінні для однієї групи якості можуть нехтува-
тися іншою, де домінує інша діяльність та інші
ціннісні орієнтації. Протиріччя міжгрупової по-
зиції молодшого школяра не менш важливі, ніж
протиріччя психічного розвитку [4, с. 30].
 152 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Існують прямі і непрямі десоціалізуючі впли-
ви на підростаючу особистість.
До прямих десоціалізуючих впливів відно-
сяться дисфункційні сім’ї, які за характером
переважаючих впливів розмежовуються на амо-
ральні і асоціальні. В аморальних сім’ях сімейне
неблагополуччя набуває нестерпних форм: ак-
тивне залучення дітей до пияцтва, бійки, свар-
ки, розбещеність у сім’ї. Це так звані явно дис-
функційні сім’ї, в яких сімейне неблагополуччя
відкрито проявляє себе в нездоровому способі
життя, відсутності елементарних умов вихован-
ня молодших школярів. В асоціальних сім’ях
норми, соціальна позиція і ціннісні орієнтації
батьків суперечать суспільним інтересам.
Значна частина дезадаптованих молодших
школярів виховується в сім’ях з непрямим десо-
ціалізуючим впливом. Ці сім’ї можна розмежува-
ти на конфліктні і педагогічно неспроможні. Ха-
рактерною рисою їх є несприятливий емоційний
клімат, байдужість, загострена конфліктність
внутрішньосімейних відносин. У конфліктних
сім’ях дитина постійно перебуває у стані триво-
ги. У таких умовах у неї розвиваються дефекти
характеру й морального розвитку, підвищена
збудливість, страх, тривожність, що позначають-
ся на її успішності, поведінці.
Серед недоліків сімейного виховання можна
виділити неправильний стиль ставлення батьків
до підростаючої особистості (від авторитарного до
поблажливо-потурального), неправильно органі-
зований батьківський контроль за поведінкою,
навчанням, вільним часом, колом спілкуван-
ня дітей, що носить або надто образливий то-
тальний, педантично-підозрілий характер, або,
навпаки, відсторонено – байдужий. Це також
помилки в дисциплінарних заохоченнях та по-
карання, у формі поданих дитині педагогічних
вимог. В одному випадку ці вимоги можуть су-
проводжуватися жорстокими фізичними пока-
раннями, в другому – носити характер вседозво-
леності та всепрощення.
До непрямих десоціалізуючих впливів на
підростаючу особистість слід віднести шкільне
середовище, в якому відсутні безпосередні зраз-
ки антисуспільної, що суперечить нормам мо-
ралі і права, поведінки. Тим не менш у певної
категорії дітей молодшого шкільного віку, що
виховуються у сприятливих соціальних умовах,
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
виникає шкільна дезадаптація з асоціальними
поведінковими проявами і деформацією вну-
трішньої регуляції. Це свідчить про відсутність
у школі необхідних умов для “запуску” провід-
них механізмів і способів соціалізації, з допомо-
гою яких відбувається засвоєння, трансформація
системи зовнішньої регуляції у внутрішню.
П.В. Овчарова зазначає, що проблема шкільної
дезадаптації може проявлятися в різних формах
і мати різні причини, наслідки і локус скарг [6, с. 14].
Першою формою є несформованість елементів
і навичок навчальної діяльності. Причиною цьо-
го є індивідуальні особливості інтелектуального
розвитку, педагогічна занедбаність. Як наслі-
док – погана успішність учня. Локус скарг: пога-
на успішність з усіх предметів, погане читання,
відставання з математики, погана пам’ять, не-
уважність, учень мовчить на уроках, боїться від-
повідати, хоча знає; невпевненість у собі; трива-
лість підготовки уроків, тривожність, занижена
самооцінка, пасивність, песимізм; розчарування
школою, пропуск уроків, втечі зі школи.
Друга форма: несформованість мотивації
учіння, спрямованість на інші, позашкільні
види діяльності. Причиною стає інфантилізм
виховання, гіперопіка, несприятливі фактори,
що зруйнували позитивну мотивацію (шкільні
міжособистісні відносини, неадекватне оціню-
вання навчальної діяльності). У наслідку отри-
муємо погану успішність і поведінку на фоні до-
статньо високого рівня пізнавальних здібностей.
Локус скарг: тривога з приводу індивідуально-
особистісних якостей – повільності, інертності,
неорганізованості, стомлюваності, некомуніка-
бельності, егоїстичності, впертості, агресивності,
озлобленості, страхів, брехливості.
Третьою формою є нездатність до довільної
регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльнос-
ті. Причиною можуть бути особливості сімейного
виховання (гіперпротекція або домінуюча гіпо-
протекція), той самий тип виховання в дитячому
садочку і в початковій школі. Наслідок: неорга-
нізованість, неуважність, залежність від дорос-
лих, порушення спілкування, слабка успішність.
Локус скарг: тривога з приводу особливостей по-
ведінки, навчальної діяльності і спілкування ди-
тини з ровесниками і дорослими, нетовариськість,
замкненість, відсутність друзів; невміння дружи-
ти із ровесниками; погані відносини із учителями,
дитину дражнять у школі; погані відносини між
дітьми у сім’ї, тяжіння до «проблемних дітей».
Автор також виділяє головну причину шкіль-
ної дезадаптації в молодших класах у характері
сімейного виховання. Якщо дитина приходить до
школи із сім’ї, де вона не відчувала переживання
«ми», то і адаптація до школи проходить важко.
Несвідоме прагнення до відчуження, несприй-
няття норм і правил колективу заради зберіган-
ня свого “Я” лежать в основі шкільної дезадапта-
ції дітей, які виховані в сім’ях із несформованим
почуття “ми” або в сім’ях, де батьків від дітей
відділяє стіна байдужості. Інша причина шкіль-
ної дезадаптації молодших школярів полягає
в тому, що труднощі у навчанні й поведінці усві-
домлюються дітьми в основному через ставлення
до них учителя, а причини виникнення дезадап-
тації часто пов’язані зі ставленнями до дитини
та її навчання в сім’ї.
З огляду досліджуваної літератури можна ви-
ділити наступні причини шкільної дезадаптації.
Незалежно від визначення виявляють осно-
вні причини шкільної дезадаптації.
1. Загальний рівень фізичного і функціональ-
ного розвитку дитини, стан здоров'я, розвиток
психічних функцій. За психофізіологічних ха-
рактеристиках дитина може бути просто не гото-
ва до навчання в школі.
2. Особливості сімейного виховання. Це і від-
кидання дитини батьками і гіперопіка дитини.
Перше тягне за собою негативне ставлення ди-
тини до школи, неприйняття норм і правил по-
ведінки в колективі, друге – непристосованість
дитини до шкільних навантажень, неприйняття
режимних моментів.
3. Специфіка організації навчального проце-
су, який не враховує індивідуальні відмінності
дітей і авторитарний стиль сучасної педагогіки.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
4. Інтенсивність навчальних навантажень
і складність сучасних освітніх програм.
5. Самооцінка молодшого школяра і стиль
взаємин з близькими значущими дорослими.
Шкільна дезадаптація у дитини має ряд про-
явів. Одне або сукупність їх дає тривожний сиг-
нал батькам і педагогам.
1. Неуспішність в навчанні, відставання від
шкільної програми по одному або кількох пред-
метів.
2. Висока тривожність в школі, боязнь пере-
вірки знань, публічного виступу та оцінювання,
нездатність зосередитися в роботі, невпевне-
ність, розгубленість при відповідях.
3. Порушення у взаєминах з однолітками:
агресія, відчуженість, підвищена збудливість
і конфліктність.
4. Порушення у взаєминах з вчителями, пору-
шення дисципліни і непокору шкільним нормам.
5. Особистісні порушення (почуття власної не-
повноцінності, впертість, страхи, надчутливість,
брехливість, самітність, похмурість).
6. Неадекватна самооцінка. При високій са-
мооцінці – прагнення до лідерства, образливість,
високий рівень домагань одночасно з невпевне-
ністю в собі, ухилення від труднощів. При низь-
кої самооцінки: нерішучість, конформізм, безіні-
ціативність, несамостійність.
Дослідження, проведені Н.В. Беляковою, свід-
чать, що шкільна дезадаптація першокласників
є результатом педагогічних, психологічних та фі-
зіологічних причин. Тому дослідниця пропонує
чітко розподілити обов’язки між педагогом, пси-
хологом і шкільним лікарем, закріпивши за ними
«зони відповідальності» та побудувати систему
взаємодії і контролю за ефективністю профілак-
тичних і корекційних заходів. Зокрема, для по-
передження і подолання психологічних причин
дезадаптації першокласників, пов’язаних з низь-
ким рівнем мотивації до навчальної діяльності
і вольової регуляції, Н.В. Белякова пропонує
розробити методичну реалізацію заходів з фор-
мування навчальної мотивації і вольової регуля-
ції. Відповідальність покладається на шкільного
психолога і педагога, але основну відповідаль-
ність при цьому несе шкільний психолог, який
здійснює індивідуальну і групову корекцію, на-
дає рекомендації батькам щодо стимулювання
у дитини пізнавального інтересу і вольових зу-
силь. Для попередження розвитку шкільної де-
задаптації у дітей з несформованими комуніка-
тивними навичками повну відповідальність несе
психолог, який здійснює координацію порушень
ставлення дитини до однокласників і дорослих,
надає рекомендації учителям стосовно корекції
взаємовідносин дітей під час навчального про-
цесу і у позаурочний час, проводить діагностику
соціальної адаптації дитини, консультування
і роботу з батьками щодо покращення їх взаємо-
відносин з дітьми.
Для попередження розвитку шкільної де-
задаптації у дітей, які мають несприятливий
анамнез нервово-психічного розвитку і вираз-
ні невротичні прояви, відповідають психолог
та шкільний лікар, які спільно розробляють
стратегію корекційних заходів індивідуально
для кожної такої дитини. Основну відповідаль-
ність несе шкільний психолог, який здійснює
153
корекцію невротичних порушень. При наявності
виразних порушень лікар рекомендує лікування
у психотерапевта і контролює виконання реко-
мендацій батьками. Лікар аналізує дані опи-
тування батьків про виявлення у дитини симп-
томів невротизації і психосоматизації та надає
рекомендації психологу. Психолог контролює
батьків у плані виявлення причин невротизації
і надає рекомендації по корекції взаємовідносин
з дитиною [2, с. 18–19].
Явище масової шкільної дезадаптації – фе-
номен, який яскраво виявився останнім часом
у дітей України – в соціумі, що переживає карди-
нальні трансформації у власній будові і духовній
сфері особистості. Своєчасна й повноцінна соці-
алізація дитини потребує ранньої діагностики
та повного усунення ШД, що дозволяє запобігти
емоційній відчуженості дітей від вчителів; досяг-
ти підвищення потенціалу загально психічного
розвитку дитини; забезпечити подальшу успіш-
ність у навчанні та повноцінний розвиток осо-
бистості школяра.
Суб’єкти взаємодії в початковій школі: роди-
на, вчителі, діти – кожен з них є один для одного
факторами постійно існуючої високої вірогідності
дезадаптації в сучасних умовах.
Ігнорування проблеми масової дезадапта-
ції учнів призводить до негативних наслідків,
оскільки загрожує особистісному здоров’ю дити-
ни, й, отже, психолого-емоційному здоров’ю май-
бутнього соціума.
На нашу думку, сучасна школа, залишаючи
без належної уваги особистісний та індивіду-
альний аспекти спілкування з дітьми в цілому,
підкріплюючи й підтримуючи соціально сенси-
тивних, конформних дітей, сприяє породжен-
ню масової ШД, що виявляється в порушенні їх
функціонування в інституційно заданому соціу-
мі, тобто в класі та школі.
Як відомо, рівень розвитку першокласників
дуже різний. А успіх в адаптації дитини до ново-
го середовища залежить від її готовності до шко-
ли, стану здоров’я, віку, з якого вона почала на-
вчатися, режиму дня. Кожен першокласник має
свій індивідуальний рівень адаптації до школи.
Діти з високим рівнем адаптації позитивно
ставляться до школи, уважно слухають настано-
ви вчителя, легко засвоюють навчальний матері-
ал, самостійно виконують доручення, легко вхо-
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
дять у контакт із ровесниками. Як правило, це
самостійні, цілеспрямовані, добре підготовлені
до школи діти, у яких раціональність переважає
імпульсивність.
Діти із середнім рівнем адаптації також пози-
тивно ставляться до школи, розуміють навчаль-
ний матеріал, але їх більше приваблює емоційна
сторона уроку, наочність.
Діти з низьким рівнем адаптації байдуже
ставляться до навчання, часто порушують дис-
ципліну. їх необхідно постійну контролювати,
оскільки працювати самостійно їм дуже важко.
Найчастіше ці діти не підготовлені до школи,
з неблагополучних сімей, із нестійким типом
нервової системи.
Отже, основною функцією психологічної служ-
би школи в сучасних умовах повинна бути глибо-
ко і всебічно вибудована система психологічної
компенсації й широкої допомоги школяреві, яка
 154 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
покликана забезпечити гармонійний і повноцін-
ний розвиток особи дитини. Тому психолог, який
працює з школярами, має враховувати можли-
вий опосередкований вплив на них значущих
дорослих. З огляду на це, при роботі з дітьми, їх
батьками, вчителями та вихователями психолог
зобов’язаний дотримуватися особливої тактов-
ності та толерантності з метою запобігання нео-
бачного травмування будь-кого з учасників кон-
кретної психологічної ситуації.
Висновки з проведеного дослідження.
Отже, для успішного вирішення проблем деза-
даптації молодших школярів до школи у кожного
вчителя має бути комплексне уявлення про готов-
ність дитини до шкільного навчання, на основі
якого за допомогою різних методів він сам може
брати участь в діагностиці цього параметра, роз-
поділяти дітей по класах і рівнями навчання,
простежувати динаміку процесів, що вказують на
позитивні або негативні зміни в дитині при ово-
лодінні навчальною діяльністю. Знання психоло-
гічних особливостей допоможе вчителю визначи-
ти види допомоги конкретній дитині і його сім'ї
з тим, щоб для кожного учня школа стала дійсно
школою радості, особистих досягнень і успіху.
Таким чином, успішна адаптація зале-
жить від сприятливих умов і змісту учіння, ді-
яльності і спілкування дитини в сім’ї, школі.
Взаємопов’язані підсумки сформованості пізна-
вальних процесів, оволодіння значущою для да-
ного віку діяльністю, достатній рівень соціально-
психологічного розвитку дитини, стимулювання
його як суб’єкта розвитку зі сторони педагога
і батьків знаходять своє вираження у шкільній
зрілості і научуваності дитини. Головне – само-
визначення і розвиток дитини.
Перспективи подальших досліджень вба-
чаємо в подальші дослідження у руслі вивчення
конкретних психосоціальних та психологічних
механізмів, які впливають на цілісний психіч-
ний розвиток особистості дитини в період шкіль-
ного навчання. Розгортаючи ці дослідження,
слід виходити з того, що при вивченні процесів
психосоціогенезу критерієм оптимальної побудо-
ви психологічної допомоги є її відповідність логі-
ці повноцінного особистісного розвитку дитини.

Список літератури:
1. Андрійчук С.В. Наступність у профілактиці соціальної дезадаптації старших дошкільників і молодших
школярів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.05 «Соціальна педагогіка».
Київ, 2014. 26 с.
2. Безруких М.М. Трудности адаптации первоклассников к школе. Управление начальной школой. 2011. № 8.
С. 24–31.
3. Горюнова А.В. Патогенетические механизмы головной боли напряжения у детей. Терапевтическая стра-
тегия и принципы профилактики. Лечащий врач. 2012. № 1. С. 1–8.
4. Сабельникова С.И. Блоки – модули – форма организации деятельности детей в период адаптации к школе.
Управление начальной школой. 2011. № 8. С. 24–31.
5. Шалимов В.Ф., Новикова Г.Р., Ополинский Э.С. Пограничные психические расстройства у детей и школь-
ная дезадаптация. Российский психиатрический журнал. 2001. № 4. С. 26–30.
6. Шкільова Г.М. Система завдань як умова забезпечення успішності процесу адаптації молодшого школяра
до вимог навчального процесу. Вісник держ. ун-ту ім. Івана Франка. Житомир, 2011. Вип. 58. С. 13–16.

References:
1. Andriychuk S.V. (2014). Continuity in the prevention of social maladaptation of older preschoolers and junior
pupils : author's abstract. dis for the sciences. Degree Candidate ped Sciences : special 13.00.05 "Social pedagogy".
Kyiv. 26 p.
2. Bezrukykh M.M. (2011). Difficulties in adapting first-graders to school. Management of primary school, no. 8,
рр. 24–31.
3. Goryunova A.V. (2012). Pathogenetic mechanisms of headache tension in children. Therapeutic strategy and
principles of prevention. Treatment physician, no. 1, рp. 1–8.
4. Sabelnikova S.I. (2011). Blocks – modules – a form of organization of children's activities during the period of
adaptation to school. Management of elementary school, no. 8, pp. 24–31.
5. Shalimov V.F., Novikova G.R., Opolinsky E.S. (2001). Border psychiatric disorders in children and school
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

maladaptation. Russian Psychiatric Journal, no. 4, pp. 26–30.

6. Shkilyova G.M. (2011). System of tasks as a condition for ensuring the success of the process of adaptation of the
junior schoolboy to the requirements of the educational. Herald of the State. un-th them Ivan Franko, Zhytomyr,
vol. 58, pp. 13–16.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 155
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-34
UDC 37.015.3:37.017.92-058.862
Parasiei-Hocher Alina
Institute of Pedagogical Education and Adult Education
of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine

RESULTS’ ANALYSIS OF THE IMPLEMENTATION OF THE SPIRITUAL DEVELOPMENT

PROGRAM OF ORPHAN CHILDREN IN ADULTS AGE
Summary. The article analyzes the results of implementing the psychological and pedagogical program of
spiritual development of orphans in boarding school. The psychodiagnostic for the study of components of
spirituality and spiritual potential of adolescents, data processing and interpretation of research results is
determined and characterized. The sample of respondents consisted of adolescent pupils of state care institu-
tions over orphaned children and children deprived of parental care. The purpose and general structure of the
program are presented. The quantitative and qualitative results of the molding experiment with statistically
significant differences are presented in comparison of the results of the psychodiagnostic study of the control
and experimental groups of the subjects studied.
Keywords: spirituality, spiritual development, orphanage, structural components, molding experiment.
Парасєй-Гочер А.О.
Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих
Національної академії педагогічних наук України

АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМИ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ

СИРІТ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
Анотація. Оскільки, духовно-моральний розвиток вихованців закладів інтернатного типу підліткового
віку відноситься до категорії найбільш серйозних проблем психолого-педагогічної науки, у статті подано
й проаналізовано основні результати впровадження психолого-педагогічної програми духовного розвит-
ку підлітків-сиріт у закладах інтернатного типу. Наведено емпіричні дані, що засвідчили ефективність
психолого-педагогічної програми духовного розвитку підлітків-сиріт. Визначений та охарактеризований
психодіагностичний інструментарій для дослідження складових духовності (почуттєво-емоційного, пізна-
вального, морально-поведінкового, ціннісно-смислового компонентів та духовного потенціалу) підлітків,
обробка даних та інтерпретація результатів дослідження. Вибірка респондентів складалася з вихован-
ців підліткового віку 7-8 класів державних закладів опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавлени-
ми батьківського піклування. В процесі духовного розвитку підлітків-сиріт взаємопов’язані компоненти
духовності представили основне завдання розробленої програми (почуттєво-емоційний – прийняття та
усвідомлення унікальності себе та кожної людини; пізнавальний – розвиток пізнавальної активності про
внутрішній світ особистості та її місце в світі; морально-поведінковий – формування у підлітків застосо-
вувати отримані знання та самостійно приймати правильні рішення; ціннісно-смисловий – формування
духовних цінностей, ідеалів та смислів). Наведено кількісні та якісні результати формувального експе-
рименту, а також зафіксовано статистично достовірні відмінності при порівнянні отриманих результатів
психодіагностичного вивчення контрольної і експериментальної груп досліджуваних. Отримані резуль-
тати емпіричного дослідження дозволяють обґрунтувати один із напрямів процесу духовного розвитку
особистості, до якого ми відносимо актуалізацію духовного потенціалу підлітків в поетапному формуванні
компонентів духовності. Результати дослідження розкривають нові перспективи у вирішенні проблеми
процесу духовного розвитку підлітків-сиріт, як з теоретичної точки зору, так і в практичних цілях в по-
шуку психолого-педагогічних технологій його розвитку.
Ключові слова: духовність, духовний розвиток, підліток-сирота, структурні компоненти, формувальний
експеримент.
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

T he problem setting. Recently, the interest

of modern scholars is aimed at studying the
problem of social and psychological development
of orphans and children left without parental care.
The peculiarities of social and mental develop-
ment of a child under conditions of maternal dep-
rivation in boarding schools, as well as aspects of
social orphanhood, social adaptation, preparation
for family life, life and professional self-determi-
nation, social-pedagogical adaptation in vocation-
al education institutions are also studied. Caring
for the personality of children and adolescents,
their development and socialization is one of the
main tasks of modern society. S. Bech notes that
“the conditions of life and education in which the
child acquires social experience play a decisive
role in their personal and moral development”
[1, p. 256]. Practice’s creation of education, deve-
lopment of the personality of orphan children is
an actual problem of modern age and pedagogi-
cal psychology. For this purpose it is necessary to
study the personal characteristics of orphans and
the process of their spiritual development in resi-
dential institutions.
Analysis of recent research and publica-
tions. Analysis of psychological research shows
that the study of the concept of “spirituality” and
“spiritual development” is devoted to a considerable
number of scientific works of Ukrainian researchers
G. Ball, I. Bech, M. Boryshevsky, S. Maksimenko,
Zh. Matsenko, V. Moskalets, Z. Karpenko, O. Kly­
mishyn, E. Pomitkin, M. Savchin, G. Shevchenko
and others. In the writings of foreign psychologists
K. Rogers, E. Fromm, K. Jung, and others.

© Parasiei-Hocher Alina, 2019

 156 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Specific psychological peculiarities of orphaned
children who are raised in institutions of social and
pedagogical support, such as parents’ deprivation,
violations of psychological attachment, slowing
pace of mental development, anxiety, egocentrism,
weak orientation towards the future, inadequate
self-esteem, self-sustainability of behavior and sit-
uational thinking. Thus, numerical modern psycho-
logical research, devoted to the peculiarities of the
development of orphans in the conditions of state
institutions of burn, have been reflected in the
works of I. Dubrovina, A. Bikova, M. Kondrat’ev,
J. Lanageymer, M. Lisina, Z. Mateichik, V. Mukhi-
na, L. Oliferenko, A. Pryhozhan, A. Smirnova,
N. Tolstykh, L. Shipitsyna, T. Shulga and others.
The aim of the article is a results’ analysis
of the implementation of the program of spiritual
development of orphaned children in residential in-
stitutions.
Presentation of the main material. One of
the tasks of the formative stage of our study was
the development and testing of a psychological
and pedagogical program that would contribute to
the spiritual development of orphans – pupils of
boarding schools and the study of its effectiveness.
The methodological basis of the psychological and
pedagogical program was the main provisions of
the spiritual and personal approach. Based on
the principles of hierarchy (sequencing), posi-
tivity and spiritually personal interaction, as an
assignment of the program, we made an attempt
to introduce the atmosphere of trust, cooperation
(teenage psychologist) into the educational process
of the institutions of the orphanage type; aware-
ness of the pupils of their uniqueness and every
person; cognitive activity; the use of knowledge
by adolescents and make decisions on their own.
After all, the process of spiritual development of
adolescence orphans is associated with the har-
monization of their inner world, the “startup” of
emotionally-emotional, cognitive, moral-behavio-
ral and value-semantic spheres, actualizing their
spiritual potential in the further direction of life’s
perspective.
Comparison of the experimental and control groups before the training
(by U-Mann-Whitney criterion)
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
Sensory-
Cognitive
emotional
component
component
Statistics 276,500 277,500
U Mann-Whitney
Statistics 601,500 602,500
W Wilcoxon
Z -,228 -,227
Asymptotic ,820 ,820
significance
The value of the T-Wilcoxon criterion for the experimental group
Sensory-
Cognitive
emotional
component
component
Z -4,202b -,690b
Asymptotic ,000 ,490
significance
For approbation of the developed program of
spiritual development of adolescents orphans in
residential institutions, control and experimental
groups were formed. In total, 48 teenagers partici-
pated in the mock experiment, 23 of them entered
the experimental group and participated in the
developed psychological-pedagogical program, and
25 adolescents entered the control group that did
not participate in the training program.
To analyze the results of the implementation
of the psychological and pedagogical program
“To the New Shores”, we used the same psychodi-
agnostic toolkit used by comparing the indicators
of the spiritual development of adolescent orphans
with adolescents from families at the stage of the
recording experiment, namely:
– Sensory-emotional component: “Diagnosis of
emotional and sensory states” (by E. Pomytkin) [3];
– Cognitive component: “What is good and what
is bad?” (by L. Frydman) [5];
– Moral and behavioral component: “Diagnosis
of moral motivation” (by G. Slipukhina) [4];
– A value-semantic component: a test of seman-
tic orientation (by D. Leont’ev) [2];
– A general indicator of the level of formation
(actualization) of the spiritual potential of adoles-
cents: “Spiritual Potential Personality” (by E. Po-
mytkin) [3].
Using the statistical criterion U-Mann-Whitney
(see Table 1), we found out that statistically signif-
icant differences (p > 0,05) between the control and
experimental groups were not recorded before the
program was launched.
Consequently, we can assume that at the begin-
ning of the molding experiment, the control and ex-
perimental groups on the psychological parameters of
the components of spirituality were on the same level.
After implementation in the experimental group
of the spiritual development program of orphans, we
have carried out a re-diagnosis of pupils of the control
and experimental groups. For comparison of two de-
pendent samples, we used methods of mathematical
statistics of a nonparametric criterion, namely the
Wilcoxon T-criterion. This non-parametric criterion
Table 1
Moral and The spiritual
Value-semantic
behavioral potential
component
component of adolescents
261,500 212,000 279,000
537,500 488,000 555,000
-,557 -1,560 -,176
,577 ,119 ,860
Table 2
Moral and The spiritual
Value-semantic
behavioral potential
component
component of adolescents
-3,464b -3,088b -3,563b
,001 ,002 ,000
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
is intended for comparison of indicators measured
on one and the same sample of the subjects (before
and after the formation experiment). The conclusion
about the statistical difference of the indicators is
made on the basis of the analysis of the empirical
value of the criterion: the larger the difference, the
lesser the value of the criterion T (see Table 2).
As we can see from Table 2 below, with statisti-
cally significant differences before and after the for-
mation of the experiment, the dynamics of changes
in all indicators of the components of spirituality,
in addition to the cognitive component of spiritual-
ity, was discovered.
At the moment, we will analyze the results of
the study on indicators of spirituality components.
Thus, the results of the sensory-emotional com-
ponent of the spirituality of adolescent orphans be-
fore and after the forming part of the experiment in
the experimental group of respondents are signifi-
cant differences.
A high level of actualization of spiritual poten-
tial in the emotional-emotional sphere is charac-
teristic of 26% of adolescents of residential institu-
tions, which indicates the predominance of positive
emotional and emotional states among pupils. We
observed the active participation of these children
in the training program, increasing openness to
new lessons and “trials”. With each lesson, teen-
agers seemed more cohesive, even helping friends
with exercises. In the process of re-cutting, the
children more confidently participated in diagnos-
ing positive emotional-sensory states. Compared to
the answers of the first and second sections, we saw
a significant increase in such marks on the scale
of positive emotional states, such as “harmony”,
“enthusiasm”, “unity”, “compassion”, “interest”,
“friendship”, “trust”. We are glad to reduce such
marks on the scale of negative states: “jealousy”,
“indifference”, “doomedness”, “hatred”. This can
be explained by enriching the inner mood with the
positive state in everyday life, the ability to empa-
thize and rejoice in each other, to trust.
Regarding the indicators of the average level
of development of the sensory-emotional sphere,
57% of respondents were found, the index de-
creased by 4%. This also indicates the positive im-
pact of classes with adolescents, such children were
the majority. In this case, the adolescents were re-
luctant to attend classes, episodically showed reluc-
tance to establish a trusting and open interaction
with a psychologist. This can be explained by the
prolonged stay in residential institutions.
The low level in the sensory-emotional states
decreased by 9% in adolescents in the experimen-
tal group, which was 17% of the pupils. Having
analyzed the answers on the scale, unfortunate-
ly, these children did not find interest in “Find-
ing treasures from the bottom of the ocean”, they
were left untrustworthy, confused. Children (who
showed a high level) motivated low-level teens to
participate in exercises, discussions, but the latter
even showed annoyance in relation to the first. We
note that even in everyday life this group of chil-
dren is not interested in additional extra-curricular
activities. We assume that these children have ex-
perienced a serious mental trauma, therefore their
emotional and emotional state indicates a limited
range of emotional responses.
157
In general, we can say that the lessons of psy-
chological and pedagogical training “Treasures
from the bottom of the ocean”: “Treasures from the
bottom of the ocean – pearls of nature”, “Who is my
neighbor”, “Add colors”, etc. helped almost all par-
ticipants to analyze, “feel, live” their feelings and
emotions.
Let’s see the results’ analyze of the diagnostic of
the cognitive component before and after the mold-
ing experiment.
The high level of development of the cogni-
tive component is characteristic of 61% of adoles-
cents. These pupils showed themselves to be most
knowledgeable about the content of the concepts
of spiritual and moral qualities of man, ways of
spiritual and moral development and self-improve-
ment. In the discussion, they easily brought life
examples of spiritual and moral deeds, could justi-
fy the relationship between the spiritual and mor-
al principles of man and his behavior and deeds.
Significant difference in the average level of the
cognitive component: in the experimental group
decreased by 8%, which was 30% of respondents,
and in the control only 2%. There were no signif-
icant changes at a low level, which indicates 3%,
which indicates the desire of children to cognition
and self-knowledge. It should be noted that the re-
sults of the cognitive component of the spirituality
of teenage orphans showed a high percentage at the
stage of the recording experiment. This may indi-
cate that classmates spend hours with the children
on moral principles.
We will analyze the indicators of the level of
development of spiritual and moral motivation of
teenage orphans of the experimental group.
The data show that a high level of spiritual
and moral motivation in the moral-behavioral
component of spirituality was found in 39% of ad-
olescents. These are pupils who, in the process of
training, were able to cite numerous examples of
their behavior in the spiritual and moral aspect, to
lead situations of moral choice, volitional decisions.
The average level of spiritual and moral motivation
has increased by 4% of adolescents. The low level of
moral-behavioral component has decreased signif-
icantly – by 13% of the respondents. This testifies
to the desire of adolescents to strive for the best, to
reflex their actions, willful decisions.
The obtained quantitative results of the forma-
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
tion of indicators of the value-semantic component
of the spirituality of orphaned teenagers also indi-
cate an increase in their level.
Analyzing the results of the formation of the
value-semantic component of spirituality in ado-
lescents, we note that in the experimental group,
the percentage of adolescents with high levels in-
creased by 12%, but this figure is more than in
the control group of adolescents (4%). The average
level (4%) did not grow significantly. At the same
time, the percentage of the low level of the value-se-
mantic component formation in adolescents in the
experimental group after the molding experiment
significantly decreased: from 30% to 13% (17%),
however, there was no change in the control group.
In the comparative characteristics of the pre-
liminary and control diagnostics, we can note an
increase in all the indicators of semisilient orienta-
tions in the experimental group. Thus, the obtained
 158 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
data testify to positive changes in the experimental
group, where the indicators for the subclass of the
overall indicator of intelligence increased. There
were no significant changes in the control group
metrics.
As for the indicators of the general level of
spiritual potential of orphaned teenagers in the ex-
perimental group in residential institutions, they
also showed improvement after the implementa-
tion of the forming part of the experiment.
By the molding experiment, the levels of spiritual
potential are almost identical between the experi-
mental and control groups of the subjects. We track
changes in the indicators of the development of
spiritual potential in the experimental group. The in-
dicators with a high level (39%) of the spiritual poten-
tial increased by 22%, but the average (57%) and low
(4%) levels decreased by 4% and 18% of the respond-
ent’s experimental gurp. It should be noted that the
general indicator of the development of spiritual po-
tential with high and intermediate level was shown
by almost the same teenagers who had the same re-
sults in terms of components of spirituality.
The results of the molding experiment show sig-
nificant changes in the psychological peculiarities
that determine the process of spiritual development
in the experimental group of orphans and the lack
of statistically significant changes in the indicators
of adolescents in the control group.
The obtained data testify to positive changes in
the indicators in the experimental group – indica-
tors of a high level of spiritual development have
increased more than twice (before the experiment –
17%, after – 39%).
Consequently, we can state that the differences
between the results in the experimental and con-
trol groups are statistically significant and confirm
the reliability of positive changes.
On the whole, we note that the results of the
formative stage of the study suggest that during the
work of the psychological and pedagogical program
in the process of spiritual development of adolescent
orphans in residential institutions there were signif-
icant positive changes, which confirms the working
hypothesis that the spiritual development of adoles-
cents may develop through activation psychological
and pedagogical program aimed at the phased deve-
lopment of the structural components of spirituality.
Conclusions. Thus, the analysis of the results
of the molding experiment of the spiritual develop-
ment of orphans in boarding schools shows that the
proposed psychological and pedagogical program
affects the phased development of emotionally-emo-
tional, cognitive, moral-behavioral and value-se-
mantic components of spirituality. The training
program for the spiritual development of orphaned
teenagers can be used in boarding schools by prac-
tical psychologists and educators.

References:
1. Bekh S.D. (2018). Personality on the path to spiritual values: monograph [Osobystistʹ na shlyakhu do dukhovnykh
tsinnostey: monohrafiya]. Kyiv – Chernivtsi : «Bukrek», 296 p.
2. Leont’ev D.A. (2000). The test of sense-oriented orientations [Test smyslozhyznennykh oryentatsyy]. Moscow :
Meaning, 18 p.
3. Pomitkin E.O. (2015). Spiritual potential of the personality: psychological diagnostics, actualization and
development : manual [Dukhovnyy potentsial osobystosti: psykholohichna diahnostyka, aktualizatsiya ta
rozvytok : posibnyk]. Kyiv : "The inner world", 144 p.
4. Slepukhyna H.V. (2006). Moral development of high school students in the socio-pedagogical process [Nravstvennoe
razvytye starsheklassnykov v sotsyal’no-pedahohycheskom protsesse]. Moscow : Moscow Psychological and Social
Institute, 188 p.
5. Frydman L.M. (2002). Methodology "What is good and what is bad" [Metodyka «Chto takoe khorosho y chto takoe
plokho»]. Diagnosis of emotional and moral development. Ed. I.B. Dermanova. SPb., p. 102–103.
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 159
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-35
УДК 159.9:615.15
Пляка Л.В., Ольховська А.Б.
Національний фармацевтичний університет

ЕМОЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО СЕКТОРУ
Анотація. Стаття присвячена розгляду такої актуальної проблеми як формування емоційної компетент-
ності майбутніх фахівців фармацевтичного сектору. Розглянуто суть понять «компетентність», «профе-
сійна компетентність», «емоційна компетентність». На основі аналізу психолого-педагогічних поглядів
розкриваються особливості емоційної компетентності майбутніх фахівців фармацевтичного сектору. Ви-
значено складові емоційної компетентності та шляхи її розвитку в процесі психологічного супроводу май-
бутніх фахівців.
Ключові слова: компетентність, професійна компетентність, емоційна компетентність, психологічний
супровід.
Plyaka Lyubov, Olkhovska Angela
National University of Pharmacy

EMOTIONAL COMPETENCE AS A COMPLEX OF PROFESSIONAL COMPETENCY

OF FUTURE FACTORS PHARMACEUTICAL SECTOR
Summary. The article is devoted to the consideration of such a pressing problem as the formation of emo-
tional competence of future specialists in the pharmaceutical sector. The Competency Approach is designed
to increase the competitiveness of graduates of the National Pharmaceutical University in the labor market.
It consists in the development of future specialists in the pharmaceutical sector a set of key personal qualities
that determine its successful professional activities. The essence of the concepts of «competence», «profession-
al competence», «emotional competence» is considered. Emotional competence is a set of knowledge, skills
and abilities that allow a specialist to control his or her own emotional state and to carry out a qualitative
career. Based on the analysis of psychological and pedagogical views, features of emotional competence of fu-
ture specialists of the pharmaceutical sector are revealed. The components of emotional competence and ways
of its development in the process of psychological support of future specialists are determined. In emotional
competence, there are several components: awareness of their emotions, ability to determine what emotion
you feel at the moment, determine which of the basic emotions is complex emotion; the ability to control their
own emotions, determine the source and cause of their occurrence, the degree of utility, change the intensity
of emotions, replace them with others; awareness of emotions of other people, definition of emotional states by
verbal and nonverbal features; management of emotions of other people, purposeful action on their emotions;
as well as adequate expression of emotions (reflection, empathy, self-regulation, expressiveness). Emotional
competence develops through learning, training, gaining experience. Its formation ensures the readiness of
a specialist to manage their own emotions in the established and emotionally tense professional situations.
It is established that the development of emotional competence is an important factor of adaptation of the
future specialist in the professional environment, which is carried out in the institution of higher education in
the process of educational and cognitive activity and during psychological support.
Keywords: competence, professional competence, emotional competence, psychological support.

П остановка проблеми. Інтеграція Укра-

їни в Європейській освітній простір ви-
магає осмислення психологічних складових
рентоспроможність випускників Національного
фармацевтичного університету на ринку праці.
Він полягає в розвитку у майбутніх фахівців
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

особистості фахівців професій типу «людина-лю-
дина». Перед закладами вищої освіти стоїть зав-
дання – формування компетентного конкурент-
носпроможного фахівця, здатного задовольняти
постійно мінливі вимоги ринкового середови-
ща, адекватно реагувати і пристосовуватися до
складних умов сьогодення.
Сутність освітнього процесу у Національному
фармацевтичному університеті спрямована на
особистісний розвиток та саморозвиток майбут-
нього фахівця фармацевтичного сектору в про-
цесі навчально-пізнавальної діяльності та пси-
хологічного супроводу.
Аналіз останніх досліджень та публіка-
цій. У психології проблема професійної компе-
тентності розглядала широкий спектр теоретич-
них та прикладних питань у контексті проблеми
професійного становлення особистості. Компе-
тентнісний підхід покликаний підвищити конку-
фармацевтичного сектору набору ключових осо-
бистісних якостей, які визначають його успішну
професійну діяльність.
Л. Кайдалова вважає, що компетентність
необхідно розглядати як інтегровану, комплек-
сну характеристику, що поєднує знання, уміння
та навички, здібності і риси особистості, показни-
ки загальної культури, вміння виконувати про-
фесійні обов’язки [4].
Основним показником рівня кваліфікації
будь-якого сучасного фахівця є його професійна
компетентність. Питання професійної підготов-
ки у системі фармацевтичної освіти висвітле-
ні в публікаціях Н. Альохіної, Л. Кайдалової,
А. Котвіцької, Н. Лутаєвої, С. Огарь, І. Сабатов-
ської, В. Толочка, В. Черних, Н. Шварп та ін.
Професійна компетентність – це якісна ха-
рактеристика їх особистості, яка включає систему
науково-професійних знань, практичних умінь
© Пляка Л.В., Ольховська А.Б., 2019
 160 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
та особистісних якостей, забезпечує готовність
фахівців здійснювати професійну діяльність [9].
Важливим компонентом професійної компетент-
ності фахівців професій типу «людина-людина»
є емоційна компетентність.
Мета статті є розкриття сутності емоційної
компетентності та шляхів її розвитку в процесі пси-
хологічного супроводу професійного становлення
майбутніх фахівців фармацевтичного сектору.
Виклад основного матеріалу. Входжен-
ня України до західноєвропейського освітнього
простору супроводжується зростанням вимог до
рівня професійної компетентності майбутніх фа-
хівців як гаранту конкурентоспроможності на
ринку праці. Важливим чинником, що впливає
на професійну успішність сучасного фахівця про-
фесій типу «людина-людина», є його емоційна
компетентність [6, с. 3].
Проблема емоційної компетентності знайшла
своє відображення у наукових дослідженнях та-
ких науковців як І. Андрєєва, Д. Гоулман, О. Ла-
зуренко, О. Льошенко, І. Матійків, О. Молчано-
ва, М. Рейнолдс, М. Слепкова, В. Федорчук та ін.
Науковці розглядають емоційну компетент-
ність (от лат. emover – хвилювати и competentis –
відповідний):
– здатність особистості здійснювати опти-
мальну координацію між емоціями й цілеспря-
мованою поведінкою [8, с. 5];
– як показник оптимального організаційного
управління, яка в цілому позитивно впливає на
організаційну культуру [10, с. 17];
– як необхідну умову успішності і лідерства
в професійному середовищі [1];
– як чинник розвитку особистості [12];
– як готовність до ефективного здійснення
професійної діяльності та вирішення соціальних
завдань [7, с. 240];
– як можливість досягати бажаних резуль-
татів у спілкуванні з іншими людьми» [10, с. 46].
І. Андреєва визначає емоційну компетент-
ність як : «сукупність знань, умінь і навиків, що
дозволяють приймати адекватні рішення і діяти
на основі результатів інтелектуальної обробки
зовнішньої і внутрішньої емоційної інформації
[1, с. 85].
Емоційна компетентність фахівця розкрива-
ється через такі поняття, як емоційна сфера, емо-
ційний інтелект, емоційна саморегуляція, ем-
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
патія [11, с. 623]. Вона включає уміння людини
усвідомлювати і оцінювати себе, складати план
особистого розвитку, мотивувати та управляти
собою, розуміти людей, їх емоції, почуття [3], осо-
бистісні властивості фахівця: чуйність, урівнова-
женість, рефлексію, емпатію, толерантність тощо
Складові емоційної компетентності
Знання Уміння
– визначити власні емоції,
відбирати найбільш
– емоційний інтелект відповідний тип реакції
– емоційна сфера – управляти власними та
– емоційні стани чужими емоціями
– емоційна – викликати бажані реакції
саморегуляція у інших
– приймати адекватні
рішення
[8, с. 4] та забезпечує готовність і здатність лю-
дини управляти емоційними реакціями, як влас-
ними, так і інших людей, адекватно ситуаціям
і умовам, що змінюються [5].
Емоційна компетентність включає дві основ­
ні складові: особистісна компетентність
(розуміння себе, саморегуляція та мотивація);
соціальна компетентність (емпатія і соціальні
навички) [2].
Емоційно компетентна особистість – це лю-
дина, яка з успіхом долає перешкоди на шляху
до цілі, здатна самомотивувати себе, перебуває
у злагоді з собою, здатна розуміти власний емо-
ційний світ та оточуючих, вдумливо підходити до
розв’язування життєвих труднощів [8, с. 4].
В емоційній компетентності виділяють де-
кілька складових: усвідомлення своїх емоцій,
уміння визначити, яку емоцію відчуваєш в да-
ний момент, визначити, з яких базових емоцій
складається складна емоція; уміння управляти
власними емоціями, визначати джерело і причи-
ну їх виникнення, ступінь корисності, змінюва-
ти інтенсивність емоцій, замінювати їх на інші;
усвідомлення емоцій інших людей, визначення
емоційних станів за вербальними і невербаль-
ними ознаками; управління емоціями інших
людей, цілеспрямована дія на їх емоції; а також
адекватне вираження емоцій (рефлексія, емпа-
тія, саморегуляція, експресивність).
Отже, емоційна компетентність пред-
ставляє собою набір знань, вмінь та навичок
(див. табл. 1), які дозволяють фахівцю контролю-
вати власний емоційний стан та якісно здійсню-
вати професійну діяльність.
У ході запропонованого дослідження ми про-
аналізували й узагальнили визначення по-
няття емоційної компетентності, сформульова-
ні різними авторами і вважаємо, що емоційна
компетентність це особистісне утворення, що
передбачає сформованість науково-теоретичних
та науково-практичних знань, навичок рефлек-
сії, саморегуляції, оптимального рівня емпатії
і експресивності, відображає емоційну зрілість
фахівця, що забезпечує якісне виконання фахів-
цем професійної діяльності. Вона проявляється
в діяльності через такі професійно важливі якос-
ті фахівця як рефлексія, емпатія, саморегуля-
ція, експресивність, асертивність, незалежність,
стресостійкість, врівноваженість, гнучкість, то-
лерантність тощо.
Професійна діяльність фахівців фармацев-
тичного сектору вважається емоційно напруже-
ною, стресогенною і психологічно виснажливою,
оскільки вона пов’язана з інтенсивною комуні-
кативною взаємодією. Провізори повинні вміти
Таблиця 1
Навички Особистісні якості
– здатність приймати – рефлексія
власні емоції – емпатія
– здатність усвідомлювати – саморегуляція
власні та чужі емоції – експресивність
– здатність до емоційної – асертивність
саморегуляції – стресостійкість
– здатність викликати та – толерантність
підтримувати емоції, які – впевненість у собі тощо.
спонукають до діяльності
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
налагоджувати і підтримувати стосунки, актив-
но взаємодіяти, досягати взаєморозуміння у про-
цесі виконання професійної діяльності, емоційно
адекватно реагувати на гнів та невдоволення
відвідувачів аптечних закладів, критику з боку
інших, зберігати рівновагу в конфліктних про-
фесійних ситуаціях тощо. Емоційна реакція на
професійні ситуації залежить від розвитку емо-
ційної компетентності. Саме тому підготовка
майбутнього фахівця фармацевтичного сектору
вимагає особливого зосередження на емоційній
компетентності, яка є фундаментом успішної
професійної діяльності.
Гуманістична парадигма вищої фармацев-
тичної освіти зосереджує навчально-пізнаваль-
ну діяльність на особистості студента, його
особистісному зростанні та професійному ста-
новленні. Важливу роль у процесі професійного
становлення майбутніх фахівців фармацевтич-
ного сектору покликана відігравати психологіч-
на служба, яка у структурі вищого навчального
закладу є науково-методичним і практичним
центром психологічного супроводу професійно-
го розвитку особистості.
Основною метою діяльності сектору психо-
логічного супроводу учасників навчально-ви-
ховного процесу НФаУ «Психологічна служба»
науково-методичної лабораторії з питань фар-
мацевтичної освіти є сприяння створенню умов
для соціального та інтелектуального розвитку
здобувачів освіти, охорони психічного здоров’я,
надання психологічної та соціально-педагогіч-
ної підтримки всім учасникам освітнього проце-
су відповідно до цілей та завдань системи освіти.
Важливими завданнями психологічної служби
є забезпечення супроводу професійного станов-
лення майбутніх фахівців, формування у здо-
бувачів вищої освіти психологічної та емоційної
компетентності.
Для того щоб стати емоційно компетентним
можна займатися техніками, які допоможуть
жити справжнім моментом; ідентифікувати свої
161
емоції; визначати джерело емоцій; уміти обира-
ти найбільш відповідний тип реакції [10, с. 22].
Професійне становлення особистості
є складним процесом взаємодії інтелектуального
і емоційного розвитку. Емоційна компетентність
розвивається шляхом навчання, тренування, на-
буття досвіду. Її сформованість забезпечує готов-
ність фахівця до управління власними емоціями
в усталених і емоційно напружених професійних
ситуаціях. Розвиток емоційної компетентності
є важливим фактором адаптації майбутнього
фахівця в професійному середовищі, який здій-
снюється у закладі вищої освіти в процесі на-
вчально-пізнавальної діяльності та під час пси-
хологічного супроводу.
І. Матійків [6, с. 5], досліджуючи проблему
формування емоційної компетентності виділив
такі етапи:
1. Мотиваційно-ціннісний – формування об-
разу емоційно-компетентної людини, а самооці-
нювання емоційних компетенцій допомагає ви-
значити напрями власного розвитку.
2. Пізнавальний – надання й засвоєння ін-
формації про внутрішні світ людини і місце емо-
цій та почуттів в ньому.
3. Навчальний – виконання вправ, спрямова-
них на усвідомлення цінностей, зміну обмежую-
чих стереотипів, набуття емоційних компетенцій
в умовах тренінгового середовища.
4. Практичний – реалізація набутих під час
тренінгу компетенцій для запровадження змін
у реальному житті.
5. Творчий – творче застосування компетен-
цій в усталених ситуаціях і ситуаціях невизна-
ченості.
Пріоритетним напрямом діяльності психоло-
гічної служби в Національному фармацевтич-
ному університет є просвітницько-розвиткова
робота, метою якої є поширення психологічних
знань, формування психологічної та емоційної
компетентності; профілактика та попередження
негативних впливів тощо (див. табл. 2).

Таблиця 2
Шляхи розвитку емоційної компетентності
Вид діяльності Тема Мета та завдання
– розкриття понять «почуття» та «емоції»
– розвиток емоційного інтелекту
Лекція Емоції та почуття
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
– попередження проявів агресії
– мотивувати до поліпшення своєї поведінки
– розкриття понять «здоров’я» та «психосоматика»
Лекція Емоції та здоров’я – формування навичок здорового способу життя
– мотивувати до розвитку емоційної компетентності
– розкриття особистісного потенціалу
– розвиток самосвідомості
Тренінг Повір у себе – формування позитивної самооцінки
– розвиток навичок асертивної поведінки
– формування впевненості у собі
– розкриття понять «почуття», «емоції»
– розвиток навичок діагностики власного емоційного стану
Тренінг Світ моїх емоцій – розвиток самосвідомості
– формування рефлексії
– дати уявлення про основні поняття і функції саморегуляції
Емоційна стійкість
Тренінг – розвиток критичного мислення
та саморегуляція – формування навичок саморегуляції та релаксації
– формування навичок асертивної поведінки
Поважаючи себе – – формування впевненості у собі
Треніг поважай інших – формування умінь встановлення та розвитку позитивної комунікації
– навчитися визначати джерело емоцій і ступінь їх інтенсивності
 162 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Працівники психологічної служби спрямують фахівців фармацевтичного сектору. Розвиток
зусилля на створення комплексу методик і вправ емоційної компетентності у майбутніх фахівців
щодо формування у здобувачів вищої освіти пси- фармацевтичного сектору передбачає усвідом-
хологічної та емоційної компетентності. лення і розуміння свого внутрішнього світу,
Висновки із проведеного досліджен- уміння керувати власними емоціями та емо-
ня. Встановлено, що високий рівень емоцій- ційними станами, що забезпечує ефективну
ної компетентності сприяє швидкому аналізу комунікативну взаємодію з суб’єктами профе-
емоціогенних ситуацій, є передумовою успіху сійної діяльності.

Список літератури:
1. Андреева И.Н. Азбука эмоционального интеллекта. СПб. : «БХВ-Петербург», 2012. 288 с.
2. Гоулман Д., Бояцис Р., Макки Э. Эмоциональное лидерство : Искусство управления людьми на основе эмо-
ционального интеллекта / пер. с англ. Москва : Альпина Бизнес Букс, 2005. 301 с.
3. Искандерова Ф.В. Эмоциональный интеллект как основа межличностного взаимодействия. Вестник КАСУ.
Выпуск : Образовательные технологии. 2006. № 1. С. 130–134.
4. Кайдалова Л.Г. Професійна підготовка фахівців фармацевтичного профілю у вищих навчальних закладах :
монографія. Харків : НФаУ, 2010. 364 с.
5. Лазуренко О.О. Емоції і їх значення в життєдіяльності людини. Київ, 1997. 60 с.
6. Матійків І.М. Тренінг емоційної компетентності : навч.-метод. посібник. Київ : Педагогічна думка, 2012. 112 с.
7. Матійків І.М. Розвиток емоційної компетентності майбутніх фахівців професій типу «людина-людина»:
психологічний аспект. Проблеми та перспективи розвитку економіки і підприємництва та комп’ютерних
технологій в Україні : зб. тез за матеріалами VІІI науково-технічної конференції науково педагогічних
працівників м. Львів 26-31 березня 2012 р.; Навчально-науковий інститут підприємництва та перспектив-
них технологій Національного університету «Львівська політехніка». Львів : Видавничий відділ навчально-
наукового інституту підприємництва та перспективних технологій Національного університету «Львівська
політехніка», 2012. С. 240–243.
8. Молчанова О.М. Розвиток емоційної компетентності педагога засобами тренінгу : навч.-метод. посібник /
уклад. О.М. Молчанова. Кропивницький : КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2017. 44 с.
9. Пляка Л.В. Психологічні особливості формування професійної комунікативної компетентності у майбутніх
провізорів. : дис. … к. психол. н. Київ : Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, 2010, 241 с.
10. Рейнолдс М. Коучинг: эмоциональная компетентность. Направьте свои эмоции (EQ) на успех в работе.
Москва : Центр поддержки корпоративного управления и бизнеса, 2003. 103 с.
11. Яковлева Е.Л. Эмоциональные механизмы личностного и творческого развития. Вопросы психологии. 1997.
№ 4. С. 20–27.

References:
1. Andreeva I.N. (2012). The ABC of emotional intelligence. St. Petersburg : «BHV-Petersburg», 288 p.
2. Golman D., Boyatsis R., Mackie E. (2005). Emotional leadership : The art of managing people based on emotional
intelligence / per. with ang. M. : Alpina Business Busks, 301 p.
3. Iskanderova F.V. (2006). Emotional intelligence as the basis of interpersonal interaction. Bulletin of the CAU.
Issue : Educational Technologies, № 1, pp. 130–134.
4. Kaidalova L.G. (2010). Professional training of specialists in the pharmaceutical profile in higher educational
institutions : a monograph. Kh. : NFaU, 364 p.
5. Lazurenko O.O. (1997). Emotions and their significance in human life. K., 60 s.
6. Matiykov I.M. (2012). Training of emotional competence : teaching.-method. manual. K. : Pedagogical Thought, 112 p.
7. Matiykov I.M. (2012). Development of emotional competence of future specialists of professions such as «man-
man» : psychological aspect. Problems and Prospects for the Development of Economy and Entrepreneurship and
Computer Technologies in Ukraine : Sb. theses on the materials of the VІІІ scientific and technical conference of
scientific and pedagogical workers of Lviv March 26-31, 2012 ; Educational-Scientific Institute of Entrepreneur-
ship and Advanced Technologies of Lviv Polytechnic National University. Lviv : Publishing Department of the
Educational-Scientific Institute of Entrepreneurship and Advanced Technologies at Lviv Polytechnic National
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

University, p. 240–243.
8. Molchanova O.M. (2017). Development of emotional competence of the teacher by means of training : teaching
method. manual / layout. O. Molchanov. Kropivnytsky : KOIPPO named after Vasyl Sukhomlynsky, 44 p.
9. Plyaka L.V. (2010). Psychological peculiarities of formation of professional communicative competence in future
pharmacists. : dis. ... k. psychol. n. K. : Institute of Psychology. GS Kostiuk NAPSU of Ukraine, 241 p.
10. Reynolds M. (2003). Coaching: Emotional Competency: Point your Emotions (EQ) to success at work. M. : Center
for Support of Corporate Governance and Business, 103 p.
11. Yakovleva E.L. (1997). Emotional mechanisms of personal and creative development. Questions of psychology,
no. 4, р. 20–27.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 163
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-36
УДК 159.9.07
Силка О.О.
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

СЕЛФІ-АДИКЦІЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ

Анотація. У статті здійснено спробу дослідити теоретичний аспект про-блеми селфі-адиктивної поведінки.
Початковими точками з’ясування суті проблеми стали поняття «адикція» та «адиктивна поведінка». Розгля-
нувши ці категорії полівекторно, не лише з точки зору психології, та, встановивши алгоритм виникнення
залежної поведінки, ми перейшли до розкриття окремих підходів щодо тлумачення сутності та можливих
причин виникнення залежності від селфі. Протягом останніх років селфі-адикція із категорії невинних дій
перетворилась на цілком серйозну проблему поряд з породженими нано-технологіями інтернет-залежніс-
тю, номофобією, кіберхондрією і та ін. Близько п’яти років закордонні вчені намагаються знайти причини
адиктивної поведінки, спричиненої селфі. Серед чинників виокремлюють нарцисизм, конформізм, соціаль-
ну змагальність, прагнення бути у центрі уваги, психопатію. Думки вчених розходяться і з приводу впливу
селфі на особистість. Частина науковців стверджує, ще це явище не може принести нічого позитивного, інші
наполягають: селфі здатне підняти самооцінку та покращити емоційний стан людини.
Ключові слова: адикція, адиктивна поведінка, нарцисизм, селфі, селфі-адикція, селфізм, соцмережі.
Sylka Olena
Lesya Ukrainka Eastern European National University

SELFIE-ADDICTION: THEORETICAL REVIEW OF THE PROBLEM

Summary. The article attempts to investigate the theoretical aspect of the problem of selfie-addictive behav-
ior. The starting points for finding out the essence of the problem were the concept of «addiction» and «addictive
behavior». This kind of behavior can be caused by two factors groups: medicines, drugs and alcohol or gambling
and Internet. Furthermore scientists do not exclude hedonistic motivation these actions. Considering these cat-
egories in a variety of ways, not only from the point of view of psychology, but also social work, by establishing
an algorithm for the emergence of addictive behavior, we went to the discovery of separate approaches to the
interpretation of nature and possible causes of dependence the selfie. Over the past years, the selfie-addiction
from the category of innocent acts has turned into a quite serious problem alongside the nano-technologies
generated by Internet addiction, nomophobia, cyberhondria, and others. It would be logical to assume that
selfie-addicted people can suffer from Internet-addiction too. About five years, foreign scientists are trying to
find the causes of addictive behavior caused by a selfie. Among the factors distinguishes narcissism, subjective
conformism, social competition, attention seeking, psychopathy. Selfie-addiction is explained as the regular
repeated actions, including taking selfie and posting them in popular social media such as Facebook, Twitter,
Instagram. Opinions of scientists diverge about the influence of selfie on personality. Some scientists argue
that this phenomenon can not bring anything positive, others claim: selfie can raise self-esteem and improve
the emotional state of a person. However, mainly scholars agree with the statement that selfie first of all affects
the mental health of a person. Thus, appeared in the virtual, web world selfie-addiction exists in the real world
and destroys the real person, its system of relations and its health. Unfortunately, no matter how condemned
by society the existence of an individual’s dependence on harmful substances and gambling, etc., every decade
there are new temptations provoking various forms of addiction.
Keywords: addiction, addictive behavior, narcissism, selfie, selfie-addiction, selfitis, social media.

П остановка проблеми. Нові інформаційні

технології принесли сучасним людям нові
проблеми та труднощі, які вони часто не можуть
зору науковців. Для позначення залежності від
селфі в українській мові використовуються понят-
тя «селфізм», «селфі-адикція», «селфі-залежність».
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ

подолати самотужки. Традиційний колись вислів
«Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти» сьогодні
можна з упевненістю перефразувати «Скажи мені,
скільки у тебе фото в соцмережах, і я скажу тобі,
хто ти». Захоплення процедурою розміщення фото
у віртуальних мережах для спілкування Facebook,
Twitter, Instagram стало причиною того, що сло-
во «selfie», україномовний відповідник – «сел-
фі», за версією онлайн-словника Oxford English
Dictionary стало словом 2013, року впевнено увій-
шовши у світовий лексикон [8]. Роком пізніше,
у 2014, в онлайн-таблоїді «The Аdobo Chronicles»
з’явилось поняття «selfitis» («селфізм»), яким по-
значили психічним розладом, що проявляєть-
ся нав’язливому бажанні фотографувати себе
і розміщувати фото у соціальних мережах з метою
компенсації відсутнього почуття власної гідності
та заповнення прогалин в близьких стосунках [3].
Так ця проблема селфі-адикції потрапила у поле
Таким чином, залежність від селфі сьогод-
ні вже не сприймається, як невинні пустощі, це
реальні проблема, котра, народжуючись у вірту-
альному світі соцмереж, чинить пагубний вплив
на особистість, систему її стосунків із друзями
та близькими у реальному житті.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Дослідження проблеми залежності від селфі роз-
почалось у руслі інших різновидів адиктивної
поведінки, пов’язаних із віртуальною реальніс-
тю. Так, проблему інтернет-залежності досліджу-
вали Дж. Блок, Т. Вакуліч, М. Дрепа, Х. Кеш,
М. Орзак, К. Янг та ін.
Проблема селфі-адикції досліджується різ-
ноаспектно, зокрема, наявні напрацювання
щодо селфі у контексті політичної діяльності
(А. Baishya, R. Deller, S. Tilton); приватного та по-
літичного життя (A. Hess); як засобу висвітлення
життя в стилі лакшері (A. Marwick) і т.п.
© Силка О.О., 2019
 164 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Активно працює над проблемою селфі-адикції
професор Ноттінгемського університету, дослід-
ник у сфері адиктивної поведінки, Mark Griffiths.
Учений пояснює селфі-адикцію як самоорієн-
товані вчинки, що дозволяють особистості за-
явити про свою індивідуальність та значущість.
Він не відкидає зв’язку такого виду залежності
із особистісною рисою під назвою «нарцисизм».
M. Griffiths вважає селфі не просто фотографією,
а свого роду мистецтвом, що включає врахування
світло-тіні, кольорового спектру, заднього плану.
При цьому редагування фото з допомогою спеці-
альних програм та фільтрів робить селфі ще по-
пулярнішим серед підлітків та молоді [6].
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Проблема селфі-адикції
активно розробляється зарубіжними ученими,
проте недостатньо досліджена у вітчизняному
науковому просторі. Відтак доречно проаналізу-
вати окремі погляди на цю проблему.
Мета статті – узагальнення наявних напра-
цювань, аналіз підходів до розуміння проблеми
селфі-адикції та її причин у сучасному світі.
Виклад основного матеріалу. За остан-
ні десятиліття інформаційні тех-нології стали
частиною нашого приватного та публічного «Я».
Їх першочергова місія – зробити життя кращим,
комфортнішим, простішим – мабуть, для кожно-
го жителя планети трансформувалась і набула
іншого відтінку, часто далеко не позитивного.
Тому сьогодні вже нікого не здивувати назвами
таких понять, як «номофобія», «кіберхондрія»,
«кіберхвороба», віднедавна цей список доповнив-
ся терміном «селфі-адикція», що позначає черго-
вий вид поведінки, що проявляється у регулярно
повторюваних діях і пов’язана із користування
популярними сьогодні соцмережами.
Для позначення поведінки, що проявляється
у шкідливій залежності від певних речовин або
систематично повторюваних дій, учені запропо-
нували термін «addiction», що трансформувався
у україномовні аналоги «адикція», «адиктив-
ність», «адитивна поведінка». Проблема адикції
як форми девіантної поведінки виступає об’єктом
дослідження для різних галузей наукового зна-
ння: медицини, юриспруденції, соціальної роботи
і, звісно, психології. Для прикладу, у соціальній
роботі ці поняття розглядаються як залежність
від певних речовин та видів діяльності, що здій-
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
снює пагубний вплив на фізичне та психологічне
здоров’я індивіда. При цьому акцент зроблений
на неприйнятті суспільством таких дій [2; 3].
З точки зору психології, «адиктивність» розумі-
ється як вид девіантної поведінки, що здійснюється
шляхом втечі від реальності через вживання речо-
вин, які здатні змінювати стан свідомості, або сис-
темно повторювані дії. При цьому мотивація осо-
би переважно гедоністична, тобто спрямована на
одержання позитивних емоцій та задоволення [1].
На думку дослідників соціальної роботи,
алгоритм формування адиктивної поведінки
включає п’ять етапів. Перший етап охоплює
емоційний рівень; групою ризику є емоційно не-
стабільні особистості з низькими можливостями
до адаптації. На другому етапі спостерігається
певна регулярність у здійсненні тих чи інших
дій. Частота їх повторення спровокована станом
психологічного неспокою, тривогою. Для третьо-
го етапу характерним є руйнування системи сто-
сунків особистості із близькими людьми. Четвер-
тий етап – це занурення у адиктивну поведінку.
Останній, п’ятий, етап має характер катастрофи,
адже здійснює деструктивний вплив на фізичне
та психологічне здоров’я індивіда [3, с. 9–10]. За-
пропонована схема дає змогу зрозуміти, що адик-
ція не виникає безпідставно. Проходячи шлях
від афективного до конативного, рівень раціо,
когнітивний, не зупиняє особистість від самоде-
струкції.
У підсумку одержуємо часто деморалізовано-
го, із викривленим світоглядом та світосприйнят-
тям, самотнього індивіда із новими проблемами,
які виникли унаслідок певного виду залежності.
Частими є випадки, коли людина страждає кіль-
кома залежностями одночасно. Це цілком зако-
номірно, адже, по-перше, під вплив адикцій під-
падають люди із слабкими вольовими якостями,
тож, якщо хтось не зміг відмовитись від наркоти-
ків, то не виключено, що він не зможе відмови-
тись і від алкоголю. По-друге, саме середовище
може підштовхувати до нових видів адиктивної
поведінки, наприклад, затяті геймери, проводя-
чи дні і ночі перед монітором комп’ютера, можуть
не помітити, як порушився процес споживання
їжі і виникла булімія чи анорексія. Мабуть, при-
близно так виник новий вид адиктивної поведін-
ки, про яким ми вже згадували, – селфі-адикція.
Надмірне проведення часу у віртуальному світі
породило бажання у користувачів висвітлювати
на весь світ кожен крок свого життя через фото
у соцмережах.
Такий шлях пройшов підліток із Великобри-
танії Денні Боумен, життєва історія якого спо-
нукала громадськість сприймати проблему сел-
фі-адикції серйозно. В одному з інтерв’ю юнак
розповів про залежність, яка мало не коштувала,
йому життя: «Я безперервно перебував у пошуках
ідеального селфі і, коли усвідомив, що не зміг його
зробити, захотів померти. Я втратив моїх друзів,
можливість навчатися, моє здоров’я та мало не
втратив життя… Мені казали, що з моїм тілом чи
шкірою я не буду моделлю. Я почувався прини-
женим… Я ставав перед дзеркалом і фотографу-
вав себе. Мені не подобалось одне фото, і я робив
наступне. Згодом я робив по 30 фото, видаляючи
одну за одною… Я зробив більш, ніж 200 фото
того дня і дивився на них знову і знову. Я не ба-
чив такої, яка мені сподобалась. Я не витримав
і почав пити таблетки…» [8]. Історія Денні пока-
зує, що причиною виникнення залежності стало
прагнення підлітка відповідати недосяжному
ідеалу, нав’язаному соціумом, а занижена само-
оцінка та максималізм, притаманні цьому віко-
вому етапу, загострили ситуацію.
Звертаючись до наявної класифікації селфі-
адикції зазначений випадок ілюструє хронічний
селфізм, для якого характерними є неконтрольо-
ване ба-жання робити селфі, розміщуючи їх у со-
цмережах більше, ніж 6 разів на день. Окрім того
виділяють гострий та межовий рівні селфі-за-
лежності. У першому випадку селфі розміщують
у соцмережах тричі на день, в останньому – фото
роблять, проте не розміщують у соцмережах [3].
Ґрунтовне дослідження проблеми селфі-адик-
ції серед студентів-жителів Індії (всього 400 осіб)
здійсили J. Balakrishnan, M. Griffiths. Його ре-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
зультати дозволили вченим виділити кілька
чинників селфізму. Зокрема:
– навколишнє середовище – зроблене у не-
звичних місцях селфі дає змогу похизуватись пе-
ред друзями, зберегти оцифровані спогади;
– соціальна змагальність – бажання одержа-
ти якомога більше «лайків» у соцмережах;
– бажання привернути увагу;
– спосіб покращити емоційний стан – селфі
дозволяє підняти настрій та почуватись краще;
– упевненість у собі – власне фото є способом
вигідної самопрезентації в очах інших;
– конформність – бажання бути «як усі» [4].
Як бачимо, мотивація до селфі може бути
внутрішньою (поганий настрій та бажання його
покращити; компенсація почуття невпевненос-
ті через набуття віртуальних компліментів; ба-
жання бути найкращим та одержати найбільше
лайків) та зовнішньою (краса навколишнього
світу, яку хочеться закарбувати на фото; вплив
референтної для індивіда групи). При цьо-
му, як показало дослідження J. Balakrishnan,
M. Griffiths, мотивами для хронічних селфістів
є пошуки уваги, соціальна змагальність та на-
вколишнє середовище [4].
J. Fox, M. Rooney пропонують розглядати
самооб’єктивізацію та селфі-адикцію крізь при-
зму «Темної тріади особистості», що у своїй струк-
турі має три компоненти: нарцисизм, психопатію
та макіавеллізм. Де під нарцисизмом розумієть-
ся надміру орієнтована на себе увага та потреба
відчувати благово-ління з боку інших; психопа-
тія – це імпульсивність в поєднанні з відсутністю
емпатії; макіавеллізм трактують як маніпуля-
тивні дії без огляду на потреби інших та норми
моралі. Самооб’єктивізацію автори подають як
тенденцію розглядати власне тіло з точки зору
його привабливості. Дослідження кореляції
між проведенням часу в соцмережах та рівнем
вираженості зазначених понять «Темної тріа-
ди» показало взаємозв’язок між нарцисизмом,
165
самооб’єктивізацією та проведенням часу в соц­
мережах понаднормово. Cелфізм та високий рі-
вень вираження нарцисизму та психопатії ко-
релюють між собою. Натомість макіавеллізм не
пов’язаний із зазначеними змінними [5]. Це ще
один приклад висвітлення мотивів селфі з нега-
тивного ракурсу.
Проте є дослідники, що дотримуються дум-
ки про позитивний ефект селфі. Для прикладу
P. Rutledge вважає, що селфі допомагає особис-
тості поглянути на себе зі сторони, приміряти
інший образ, спробувати відчути себе в іншому
амплуа та, зрештою, підняти самооцінку. Як за-
значає дослідниця, такі дії – спосіб розслабитись,
повеселитись, а, отже, і зняти психологічну на-
пругу та дискомфорт [7].
Висновки і пропозиції. Як би не засуджу-
вався суспільством факт існування залежності
індивіда від шкідливих речовин, азартних ігор
тощо, чи не кожного десятиліття з’являються
нові спокуси, що провокують різні форми залеж-
ності. Активне використання соцмереж породило
новий її вид – селфі-адикцію. Протягом останніх
п’яти років учені досліджують її, намагаючись
встановити причини та мотиви. У запропонова-
них зарубіжними науковцями психологічних те-
оріях селфі-адикція здебільшого трактується як
деструктивне для особистості явище, пов’язане
з поняттями нарцисизму, конформізму, нестачі
уваги, психопатії і т.п. Проте прибічники пози-
тивного впливу селфі вважають, що воно здатне
підняти самооцінку, покращити емоційний стан,
зняти психологічну напругу.
Отже, підходи до пояснення феномену селфі-
адикції суперечливі та неоднозначні. Тому вва-
жаємо за необхідне глибше дослідити згада-
не явище у вітчизняному середовищі підлітків
та молоді. На основі емпіричних даних визначи-
ти ключові чинники формування даного виду за-
лежності, розробити рекомендації для профілак-
тики даного явища у молодіжному середовищі.

Список літератури:
1. Клінічна психологія : словник-довідник. Авт.-укл. С.В. Діденко. Київ : Академвидав, 2012. 320 с.
2. Соціальна педагогіка: підручник. 4-те вид. виправ. та доп. За ред. проф. А.Й. Капської. Київ : Центр учбової
літератури, 2009. 488 с.
3. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія. За заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. Київ : Центр учбової літератури,
2008. 336 с.
4. Balakrishnan J., Griffiths M. An Exploratory Study of «Selfitis» and the Development of the Selfitis Behavior
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
Scale. International Journal of Mental Health and Addiction. November 2017. № 16(15). P. 722–736.
DOI: 10.1007/s11469-017-9844-x.
5. Fox J., Rooney M. The Dark Triad and trait self-objectification as predictors of men’s use and self-presentation
behaviors on social networking sites. Personality & Individual Differences. 2015. № 76. P. 161–165.
URL: https://s3.amazonaws.com/academia.edu.documents/41033700/Fox_Rooney_2015_Dark_triad_and_self_
objectification_predict_mens_SNS_use_PAID.pdf?AWSAccessKey-Id=AKIAIWOWYYGZ2Y53UL3A&Expires=15
50501711&Signature=k9ViVXV7GSXkQKxFQFx0ngDQHgY%3D&response-content-disposition=inline%3B%20
filename%3DThe_Dark_Triad_and_trait_self-objectific.pdf (дата звернення: 18.02.2019).
6. Griffiths M. Me, myself-itis: A brief overview of obsessive selfie-taking. URL: https://drmarkgriffiths.wordpress.com/
2018/06/14/me-myself-itis-a-brief-overview-of-obsessive-selfie-taking/ (дата звернення: 18.02.2019).
7. Rutledge P. Making sense of selfies. URL: https://www.psychologytoday.com/intl/blog/positively-media/201307/
making-sense-selfies (дата звернення: 18.02.2019).
8. Selfie addict took TWO HUNDRED a day – and tried to kill himself when he couldn't take perfect photo.
URL: https://www.mirror.co.uk/news/real-life-stories/selfie-addict-took-two-hundred-3273819 (дата звернення:
18.02.2019).
9. Vincent J. American Psychiatric Association makes it official: ‘Selfie’ a mental disorder.
URL: https://adobochronicles.com/2014/03/31/american-psychiatric-association-makes-it-official-selfie-a-mental-
disorder/ (дата звернення: 18.02.2019).
 166 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

References:
1. Didenko S.V. (2012). Klinichna psykholohiia : slovnyk-dovidnyk [Clinical Psychology: directory]. Kyiv : Akadem-
vydav. (in Ukrainian)
2. Kapska A.Y. (2009). Sotsialna pedahohika: pidruchnyk. 4-te vyd. vyprav. ta dop. [Social pedagogy: textbook].
Kyiv : Tsentr Uchbovoi Literatury. (in Ukrainian)
3. Zvierieva I.D. (2008). Sotsialna pedahohika: mala entsyklopediia. [Social pedagogy: small encyclopedia]. Kyiv :
Tsentr Uchbovoi Literatury. (in Ukrainian)
4. Balakrishnan J., Griffiths M. (2018). An Exploratory Study of «Selfitis» and the Development of the Selfitis Be-
havior Scale. International Journal of Mental Health and Addiction. November DOI: 10.1007/s11469-017-9844-x.
5. Fox J., Rooney M. (2015). The Dark Triad and trait self-objectification as predictors of men’s use and self-presen-
tation behaviors on social networking sites. Personality & Individual Differences. URL: https://s3.amazonaws.com/
academia.edu.documents/41033700/Fox_Rooney_2015_Dark_triad_and_self_objectification_predict_mens_SNS_
use_PAID.pdf?AWSAccessKey-Id=AKIAIWOWYYGZ2Y53UL3A&Expires=1550501711&Signature=k9ViVX-
V7GSXkQKxFQFx0ngDQHgY%3D&response-content-disposition=inline%3B%20filename%3DThe_Dark_Triad_
and_trait_self-objectific.pdf (accessed 18 February 2019).
6. Griffiths M. (2018). Me, myself-itis: A brief overview of obsessive selfie-taking. URL: https://drmarkgriffiths.wordpress.com/
2018/06/14/me-myself-itis-a-brief-overview-of-obsessive-selfie-taking/ (accessed 18 February 2019).
7. Rutledge P. (2013). Making sense of selfies. URL: https://www.psychologytoday.com/intl/blog/positively-me-
dia/201307/making-sense-selfies (accessed 18 February 2019).
8. Selfie addict took TWO HUNDRED a day – and tried to kill himself when he couldn't take perfect photo (2014).
URL: https://www.mirror.co.uk/news/real-life-stories/selfie-addict-took-two-hundred-3273819 (accessed 18 Feb-
ruary 2019).
9. Vincent, J. (2014). American Psychiatric Association makes it official: ‘Selfie’ a mental disorder.
URL: https://adobochronicles.com/2014/03/31/american-psychiatric-association-makes-it-official-selfie-a-mental-
disorder/ (accessed 18 February 2019).
ПСИХОЛОГІЧНІ НАУКИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 167

ІСТОРИЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-37
УДК 94:343(477)
Короткий О.В.
Бердянський державний педагогічний університет

ІСТОРІЯ УВ’ЯЗНЕННЯ В ГЕТЬМАНЩИНІ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Анотація. Досліджено роль ув’язнення в карному праві Гетьманщини XVIII ст. Проаналізовано погляди
на природу злочину та мету покарання, які були наявні в Литовському Статуті 1588 р. – головному дже-
релі карного права періоду. Встановлено, що в Статуті співіснували два погляди на злочин: порушення
приватних прав та замах на існуючий правопорядок, суспільство, державу. Цей дуалізм вплинув і на
значення ув’язнення в правовому дискурсі Гетьманщини. Встановлено, що ув’язнення в джерелах права
мало дві ролі: покарання за злочини публічного характеру та «покарання-функція» за допомогою якої
було стратифіковано простір беззаконня та призначено відповідне покарання до найрізноманітніших
правопорушень різної тяжкості.
Ключові слова: кримінальне право Гетьманщини, ув’язнення, мета покарання, система покарань,
публічні злочини, приватні злочини.
Korotkii Olexiy
Berdyansk State Pedagogical University

THE HISTORY OF IMPRISONMENT IN THE HETMANATE: THE LEGAL ASPECT

Summary. The article examined the role of imprisonment as punishment in the legal discourse of the Het-
manate. The main sources of the Hetmanate's criminal law were analyzed: the Lithuanian Statute of 1588 and
«Rights that are judged by the Little Russian people» . In the sources there are two views on the nature of the
crime: modern view of the crime as an attempt on society, legal structure and medieval view of the crime as
a violation of the private rights of the victim. Accordingly, there were several views on the purpose of punish-
ment: damages, intimidation, etc. At the end of the 16th century, punitive sentences began to crowd out fines
and other property penalties, but they did not disappear completely. Such dualism in determining the purpose
of punishment also affected the imprisonment, which during this period became one of the main punishments
in the law of the Lithuanian Principality, and later also the Hetmanate. The analysis of crimes punishable by
imprisonment allowed him to reveal his dual discursive role in the system of punishment. It was found that
incarceration was punishable both for committing public and private crimes. In the first case, the imprison-
ment was destined for three categories of crimes: crimes that constituted the ideal harm caused by the symbolic
force of law or social morality; crimes in which the ideal damage exceeded the real; crimes that threaten a large
group of people. In the second case, imprisonment fulfilled several functions: punished those who did not bear
full responsibility for the committed ones, those who made lighter versions of grave crimes, those who commit-
ted an attempt in honor. Thus, imprisonment was a rather convenient punishment. They were punished for
crimes, which could not be found equivalent, or symbolically equivalent punishment (execution for murder, in-
jury for injury, etc.). In addition, the functional role of imprisonment in the system of punishment has allowed
stratifying a large number of private crimes of gravity and imposing on them more or less long imprisonment
and thus covering the existing discursive space of lawlessness with corresponding punishments.
Keywords: criminal law of the Hetmanate, imprisonment, purpose of punishment, system of punishment,
public crimes, private crimes.

П остановка проблеми. Покарання – не- няній історіографії спеціалізованих досліджень

ІСТОРИЧНІ НАУКИ

змінна протягом історії практика вста-
новлення соціального порядку. Перспектива, що
відкривається перед дослідником історії карних
практик подвійна. Вивчаючи відхилення від нор-
ми, якими є порушення соціального порядку, ми
краще розуміємо саму норму. Вивчення історії
ув’язнення, практики, яка стала пануючим пока-
ранням за останні століття, є водночас і вивченням
історії становлення сучасної правової системи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Ув’язнення в праві Гетьманщини опосередкова-
но вивчається в контексті двох напрямів дослід-
жень: зміст джерел права та кримінального пра-
ва періоду, спеціальні дослідження ув’язнення
в Гетьманщині. Карне право, систему покарань
Козацької держави досліджували О. Гуржій [2],
О. Макаренко [6], Д. Любченко [5], Н. Сухицька
[13], М. Марисюк [8] та ін. Значно менше в вітчиз-
з історії ув’язнення в цей період. Серед останніх
можна виділити дослідження А. Сапронова [11].
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. В вищевказаних дослід-
женнях ув’язнення вивчається в контексті сис-
теми покарань карного права або в якості со-
ціальної практики. Недостатньо дослідженими
залишилися такі аспекти теми як: злочини, за
скоєння яких позбавляли волі, мета ув’язнення
як покарання в допенітенціарну добу.
Мета дослідження: визначити значення
ув’язнення як покарання в праві Гетьманщини.
Завдання дослідження: 1) проаналізувати по-
гляди на мету покарання присутні в джерелах
права Гетьманщини; 2) класифікувати злочини,
за які призначалося покарання ув’язненням;
3) проаналізувати групи злочинів, які каралися
ув’язненням та виявити їх особливості.

© Короткий О.В., 2019

 168 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Виклад основного матеріалу. На початку
варто зробити два зауваження. Перше − в дано-
му дослідженні ми розглядаємо лише карну роль
ув’язнення та залишаємо поза увагою ув’язнення
як засіб превенції та «вимушення». Друге – будемо
розглядати значення ув’язнення виключно в пра-
вовому дискурсі усвідомлюючи, що його значення
як соціальної практики могло бути відмінним.
Основними джерелами права Гетьманщини
починаючи з кінця XVII ст. була система так
званих «попередніх прав»: збірники магдебурзь-
кого права, джерела російського законодавства,
Литовський статут 1588 р. та ін. [1, с. 26−27].
В 1743 р. комісією, що базувалася в Глухові було
завершено створення кодексу «Права, за якими
судиться малоросійський народ». Кодекс не був
офіційно затверджений, але набув поширення
в Гетьманщині та використовувався в якості під-
ручника-коментатора до Литовського статуту,
який залишався основним джерелом права ви-
знаним старшинською верхівкою [15, с. 33−35].
Розглянемо, які погляди на мету покаран-
ня присутні в Литовському Статуті 1588 р.
На думку багатьох дослідників, в Статуті злочин
розуміється, зокрема, як порушення приватних
прав. Цим пояснюється часте вживання терміну
«кривда» чи «шкода» щодо різноманітних правопо-
рушень. Такий підхід породжував відповідний по-
гляд і на мету покарання. Його первинною метою
було задоволення інтересів потерпілого і відшкоду-
вання завданої злочином шкоди [3, с. 176; 8, с. 11].
Як зазначав О. Левицький, така мета покарання
була характерна не тільки для писаного права,
але і для правосвідомості населення [4, с. 200–202].
Проте ця мета покарання була не єдина. Ряд
дослідників вказують на те, що Литовським Ста-
тутам притаманна еволюція правової думки.
Григорій Дємчєнко зазначав, що протягом XVI
ст. «система грошових виплат змінюється систе-
мою публічних покарань, система композицій
поступається місцем жахаючим покаранням»
[3, с. 7]. Кирило Марисюк підтвердженням такої
позиції вважає грамоту Великого князя 1522 р.,
яка передбачала необхідність залякування для
попередження злочинів [8, с. 66], а Борис Тищик
вказує, що в цей період відбулося значне зни-
ження ролі майнових покарань на противагу ін-
шим [14, с. 34]. Багато уваги цій боротьбі старих
і нових поглядів на природу покарання присвя-
тив О. Малиновський [7]. За такими правовими
ІСТОРИЧНІ НАУКИ
термінами присутніми в статутах, як «виступ»
і «вина» вчений вбачає відношення до злочину
як до замаху на суспільство та встановлені ним
норми, а за поняттям «кривда» та «ґвалт» − ре-
альну та ідеальну шкоду нанесену певній особі
[7, с. 4−11]. На нашу думку, таке співіснування
двох підходів до природи злочину вплинуло і на
становище ув’язнення як покарання.
Литовський Статут 1588 р. та «Права» встанов-
люють покарання ув’язненням за велику кількість
злочинів як публічного так і приватного характе-
ру [9, с. 93]. Розглянемо, за які публічні злочини
встановлювалося покарання ув’язненням.
Злочини проти монаршого маєстату розгляда-
ються в першій частині Статуту. Ті з них, за які
встановлюється покарання ув’язненням імену-
ються або ж «виступом» [12, ч. І, ар. 4, 7, 10, 11, 24],
тобто розуміються, як зазіхання на символічну
силу закону і реальне та «духовне» тіло короля
(за Е. Канторовичем), або «виною» (12, ч. І, ар. 9),
під чим розуміється злочин проти конкретної
особи, проте такий, що посягає на існуючий пра-
вопорядок [7, с. 10]. Термін «вина» в цій частині
найчастіше застосовується, коли йдеться про не-
тяжкі злочини проти особи скоєні «при дворе
нашомъ г[о]с[по]д[а]ръскомъ и при кождомъ вря-
де нашомъ судовом» [12, ч. І, ар. 10]. Той самий
термін зустрічаємо і в четвертій частині, щодо
злочинів скоєних в суді [12, ч. ІV, ар. 7, 53, 62, 41].
В тих випадках, коли об’єктом злочину є при-
ватна особа, але місцем його скоєння є державна
установа, або і сам потерпілий є представником
державних органів, Статут окремо зазначає, що
така «вина» містить у собі одразу два правопору-
шення – «выступки» і «шкоду». За них признача-
ються окремі покарання: «…за инъшие меншие
выступки маеть седеть у везенью на замку або
в дворе нашомъ дванадъцать недель и шкоду сто-
роне поводовой нагородити за доводомъ» [12, ч. ІV,
ар. 9]. Ще виразніше цей дуалізм втілено в «Пра-
вах», де за напад на возного: «самому возному …
надлежащій платежъ противъ званія ихъ, и за
шкоды, если бы при том какіе были, награжденіе
удвое допровивъ, отдать имъ же; за непочита-
ніе же в томъ суда и продерзость, оного же пре-
ступника дванадцятонедельнымъ арестомъ, или
какъ судовое состоитъся разсмотреніе, наказать»
[10, ч. VII, ар. 9, п. 3]. Таким чином, бачимо, що
в випадках комбінованого покарання, яке вклю-
чає «навязку» та арешт, останній призначається
за ту складову злочину, яка порушує існуючий
правопорядок, є замахом на суспільство.
До цієї групи належать і злочини скоєні про-
ти суспільної моралі, серед яких вбивство бать-
ками дітей [10, ч. XX, ар. 5, п.3], порушення зви­-
чаїв сексуальної культури [10, ч. XXIII, ар. 7, п. 2],
підкидання новонародженої дитини [10, ч. XXIII,
ар. 11, п. 1]. До публічних злочинів варто зараху-
вати також бурлацтво [10, ч. XVII, ар. 12, п. 6],
релігійні злочини [12, ч. II, ар. 6], відмову в допо-
мозі тушіння пожежі [10, ч. XXVI, ар. 6, п. 5], під-
пал лісу, степу [10, ч. XIX, ар. 7, п. 1], професій-
ні злочини здійснені державними службовцями
[12, ч. IV, ар. 59; 10, ч. VIII, ар. 9, п. 2].
В цій групі, умовно, можна виділити три види
злочинів:
1) ті, що становлять не стільки реальну, скіль-
ки ідеальну шкоду: порушують монарший суве-
ренітет, релігійну чи суспільну мораль, симво-
лічну силу закону тощо;
2) ті, в яких ідеальна шкода «перевищує» ре-
альну, умовою чого є скоєння злочину в певно-
му місці («не поважаючи местъца зверхности»
[12, ч. I, ар. 14]), або ж фігурування державно-
го службовця в якості потерпілого чи виконавця
злочину;
3) ті, що загрожують досить великій групі лю-
дей: вчинення підпалів чи відмова в допомозі ту-
шіння пожежі.
Отже, ув’язнення призначалося за доволі ши-
рокий перелік злочинів, які можна вважати зло-
чинами публічними. Проте не можна стверджу-
вати, як це зробила Н. Сухицька, що ув’язнення
в Гетьманщині застосовувалося лише «до тих,
хто чекав виконання смертного вироку, або ж як
окремий вид покарання за неповагу до судово-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
го рішення, образу візничого» [6, с. 16]. Фактор
зазіхання на державу, монарха, суд і справді
відігравав певну роль, проте, це не означає, що
визнавалася виключно суспільна зацікавленість
в покаранні ув’язненням, або те, що призначало-
ся воно лише за ті злочини, які ,умовно, можна
назвати злочинами проти держави. Цьому є два
головних заперечення.
По-перше, як в Статуті так і в «Правах» вка-
зана значна роль позивача як сторони, що без-
посередньо зацікавлена в ув’язненні свого супро-
тивника. В обох джерелах забезпечується право
позивача, потерпілого «всегда надсматривать,
как и гдѣ колодникь сидить и судь не имѣеть ему
того воспящать» [10, ч. VII, ар. 23, п. 4]. Таким
чином, визнається зацікавлення позивача в пра-
вильному ув’язненні правопорушника, чого б
не могло бути, якщо б в злочинах, які каралися
ув’язненням було зацікавлене лише деперсона-
лізоване «суспільство» чи держава.
По-друге, як свідчать джерела, таке покаран-
ня було властиве не лише для тих злочинів, де
замах на суспільний порядок є очевидним і пре-
валює над приватною шкодою. Значна кількість
злочинів, за які карають ув’язненням це напади
на маєтки, нанесення поранень, участь в бійках,
образи честі, наклепи тощо.
В останніх випадках ув’язнення виконує де-
кілька функцій:
1) покарання злочинців, які не несуть повної
відповідальності за скоєне: божевільні [10, ч. XX,
ар. 44, п. 2]; співвиконавці, але не головні фігуран-
ти, в тяжких злочинах [12, ч. XI, ар. 2]; ті, хто пога-
сив свічку в кімнаті, після чого відбулось вбивство
[12, ч. XI, ар. 11]; ті, хто наїхав конем на вагітну
жінку, через що вона втратила дитину сама зали-
шившись живою тощо [10, ч. XX, ар. 15, п. 1];
2) покарання за легші варіанти таких зло-
чинів як, наприклад, розбій, каліцтво, крадіж-
ка: напад на шляхетський маєток без вчинення
вбивства чи поранення [10, ч. XX, ар. 1, п. 4];
нанесення людині такого пошкодження, яке б
було невиліковним або виліковувалося б до року
[12, ч. XI, ар. 27]; переховування краденого май-
на [10, ч. XXIV, ар. 7, п. 1];
3) покарання за образу честі: легке побиття,
удар шляхтича по щоці [12, ч. XX, ар. 10], звину-
вачення в нешляхетському походженні, наклеп
[10, ч. XX, ар. 59, п. 1], образа гостя [10, ч. XX,
ар. 25, п. 1] тощо.
169
В Статуті бачимо, що ув’язнення в ви-
щевказаних злочинах, як і в випадках злочи-
нів публічних, призначається за «вину»:
«А кгды прысягнеть, маеть быти кгвалт плачонъ
дванадъцать рублей … одно жъ предъсе за вину
того кгвалту у везеньи дванадъцать недель седе-
ти маеть» [12, ч. XI, ар. 2], «за вину такого зуфал-
ства и своволенства в замку албо в дворе нашом
судовом … дванадцать недель на дне у вежы се-
дети» [12, ч. XI, ар. 27]). В «Правах» ж зустріча-
ються і виключення: «битому за всякій бой сорокь
осмь рублєй дєнєгь заплатить, и свєрхь того за
єго бєзчєстіє и бой, оный прєступникь под арєс-
томь дванадцать нєдєль держань быть должєнь»
[10, ч. XX, ар. 46, п. 6]. Це ще раз підтверджує, що
карна роль ув’язнення була ширша ніж просто
покарання за злочини проти держави.
Враховуючи вищенаведений аналіз, можна ка-
зати про подвійну роль ув’язнення в системі пока-
рань. З одного боку, ув’язнення слугує покаранням
за специфічні злочини, в яких присутній замах
на суспільну безпеку, державний устрій, право-
порядок, основи суспільної моралі, шляхетську
честь. З іншого боку, в ряді випадків його роль суто
функціональна, його призначення − карати за те,
що можна назвати «напівзлочинами»: 1) випад-
ки, в яких підсудний через певні причини не несе
повної відповідальності за скоєне; 2) злочини, які
є менш тяжкими варіантами таких правопорушень
як, наприклад, вбивство, крадіжка, каліцтво тощо.
Висновки і пропозиції. Можна припусти-
ти, що ув’язнення здавалося укладачам Статуту
та «Прав» доволі зручним покаранням. Ним ка-
рали за злочини, до яких не можна було дібрати
рівноцінного, або ж символічно рівнозначного
покарання як, наприклад, страта за вбивство,
каліцтво за каліцтво, заливання до роту свинцю
за фальшування монети. Поза тим, позбавлення
волі як функція дозволило стратифікувати «не-
повноцінні» злочини за тяжкістю та призначити
за них більш чи менш тривале ув’язнення і та-
ким чином покрити відповідними покараннями
існуючий простір беззаконня.
Завданням майбутніх досліджень цієї проб-
леми буде знайти пояснення того, чому саме
ув’язнення отримало в Литовському Статуті, а
згодом і в Кодексі 1743 р. вищевказаний статус
та чи відповідав цей статус ув’язнення в право-
вому дискурсі значенню цього покарання як со-
ціальної практики.
ІСТОРИЧНІ НАУКИ

Список літератури:
1. Вислобоков К. Визначна пам’ятка українського права: джерела, зміст, система та соціально-політичні пере-
думови створення. Права, за якими судиться малоросійський народ / за ред. Ю. Шемшученко. Київ, 1997.
547 с.
2. Гуржій О. Право в українській козацькій державі (друга половина XVII–XVIII ст.). Київ : УАН Інститут
історії України, 1994. 47 с.
3. Демченко Г. Наказаніе по Литовському Статуту в его трех редакціях (1529, 1566, и 1588 гг.). Київ : Типографія
Императорскаго Университета св. Владиміра, 1894. 276 с.
4. Левицький О. По судах Гетьманщини. Нариси народного життя Гетьманщини 2-ої половини XVII віку.
Харків : Рух, 1930. 252 c.
5. Любченко Д. Розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині XVII–XVIII ст. : дис. … канд.
юрид. наук : спец. 12.00.01. Київ, 2005. 203 с.
6. Макаренко О. Злочини і покарання в праві Української Гетьманської держави 1648-1657 рр.: автореф.
дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. Київ, 2001. 39 с.
7. Малиновский О. Ученіе о преступленіи по Литовскому Статуту. Университетскія извѣстія Университета
Св. Владиміра, 1894. № 8. С. 1−51.
8. Марисюк М. Майнові покарання в Україні (911-2001 рр.). Питання кримінально-правової політики. Івано-
Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2012. 335 с.
 170 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
9. Падох Я. Нарис історії українського карного права. Мюнхен : Вид-во «Молоде життя», 1951. 128 с.
10. Права, за якими судиться малоросійський народ / за ред. Ю. Шемшученко. Київ : НАН України, Ін-т дер-
жави і права ім. В.М. Корецького, Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М.С. Грушевського, 1997. 547 с.
11. Сапронов А. Спільнота «мешканців» секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характери-
стик. Краєзнавство, 2017. № 3−4. С. 168−177.
12. Статут Вялікага княства Літоўскага 1588: тэксты, даведнік, каментарыі / за ред. І. Шамякіна. Мінск :
Бел. сав. энцыкл. імя П. Броўкі, 1989. URL: http://www.grodno.by/grodno/history/statut_vkl_1588.html#__
utmzi__1__=1 (дата звернення: 09.02.2019).
13. Сухицька Н. Розвиток українського і російського кримінального права у другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. :
автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2011. 23 с.
14. Тищик Б. Суспільно-політичний лад і право України у складі Литовської держави та Речі Посполитої.
Івано-Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,
1996. 36 с.
15. Яковлів А. Український кодекс 1743 р. «Права по котрымъ судится малороссійскій народъ»: його історія,
джерела та систематичний виклад змісту. Мюнхен : Заграва, 1949. 211 с.

References:
1. Vyslobokov K. (1997). Vyznachna pamiatka ukrainskoho prava: dzherela, zmist, systema ta sotsialno-politychni
peredumovy stvorennia. Prava, za yakymy sudytsia malorosiiskyi narod [Rights that are judged by the Little
Russian people]. Kyiv : NAN Ukrainy, In-t derzhavy i prava im. V.M. Koretskoho, In-t ukr. arkheohrafii ta dz-
hereloznav. im. M.S. Hrushevskoho.
2. Hurzhiy O. (1994). Pravo v ukrayinsʹkiy kozatsʹkiy derzhavi (druha polovyna XVII–XVIII st.) [Law in the Ukrainian
Cossack state (second half of XVII–XVIII centuries)]. Kyiv : UAN Instytut istoriyi Ukrayiny. (in Ukrainian)
3. Demchenko H. (1894). Nakazanie po Lytovsʹkomu Statutu v eho trekh redaktsiyakh (1529, 1566, y 1588 hh.)
[The punishment according to the Lithuanian Charter in its three editions (1529, 1566, and 1588)]. Kyiv :
Typohrafiya Imperatorskaho Unyversyteta sv. Vladymira. (in Russian)
4. Levytsʹkyy O. (1930). Po sudakh Hetmanshchyny. Narysy narodnoho zhyttya Hetmanshchyny 2-oyi polovyny
XVII viku [By the courts of the Hetmanate. Essays on the national life of the Hetmanate in the 2nd half of the
17th century]. Kharkiv : Rukh. (in Ukrainian)
5. Lyubchenko D. (2005). Rozvytok kryminalnoho prava Hetʹmanshchyny u druhiy polovyni XVII–XVIII st.
[Development of criminal law Hetmanate in the second half of XVII–XVIII centuries] (Phd Thesis), Kyiv : Acade-
my of Labor and Social Relations of the Federation of Trade Unions of Ukraine.
6. Makarenko O. (2001). Zlochyny i pokarannya v pravi Ukrayinsʹkoyi Hetʹmansʹkoyi derzhavy 1648-1657 rr.
[Crimes and Punishment in the Law of the Ukrainian Hetman State 1648-1657] (Phd Thesis), Kyiv : National
academy of internal affairs.
7. Malynovskyy O. (1894). Uchenie o prestupleniy po Lytovskomu Statutu [The doctrine of crime under the Lithua-
nian Statute]. Universitetskiye izvestiya Universiteta Sv. Vladimira, no. 8, pp. 1−51.
8. Marysyuk M. (2012). Maynovi pokarannya v Ukrayini (911-2001 rr.). Pytannya kryminalno-pravovoyi polityky
[Property Punishment in Ukraine (911-2001). The issue of criminal law]. Ivano-Frankivsk: Vydavnytstvo Prykar-
patskoho natsionalnoho universytetu imeni Vasylya Stefanyka. (in Ukrainian)
9. Padokh Yu. (1951). Narys istoriyi ukrayinskoho karnoho prava [Essay on the History of Ukrainian Criminal
Law]. Munich : Vyd-vo «Molode zhyttya». (in Ukrainian)
10. Shemshuchenko Yu. (ed.). (1997). Prava, za yakymy sudytsya malorosiyskyy narod [Rights that are judged by the
Little Russian people]. Kyiv : NAN Ukrainy, In-t derzhavy i prava im. V.M. Koretskoho, In-t ukr. arkheohrafii ta
dzhereloznav. im. M.S. Hrushevskoho. (in Ukrainian)
11. Sapronov A. (2017). Spilnota «meshkantsiv» sekvestriv Hetmanshchyny u svitli istoryko-demohrafichnykh
kharakterystyk [The community of "inhabitants" of the Hetmanate's sequester in the light of historical and de-
mographic characteristics]. Krayeznavstvo, no. 3−4, pp. 168−177.
12. Shamiakin I. (ed.). (1989). Statut Vialikaha kniastva Litoŭskaha 1588: teksty, daviednik, kamientaryi [Statute
of the Grand Duchy of Lithuania in 1588: texts, reference, commentary]. Minsk: Biel. sav. encykl. imia P. Broŭki.
(in Belorussian)
13. Sukhytska N. (2011). Rozvytok ukrayinskoho i rosiyskoho kryminalnoho prava u druhiy polovyni XVII–XVIII st.
[Development of Ukrainian and Russian criminal law in the second half of the seventeenth and eighteenth centu-
ries]. (Phd Thesis), Kyiv : Opening international university of human development "Ukraine".
14. Tyshchyk B. (1996). Suspilno-politychnyy lad i pravo Ukrayiny u skladi Lytovskoyi derzhavy ta Rechi Pospolytoyi
ІСТОРИЧНІ НАУКИ

[Social-political system and the right of Ukraine in the composition of the Lithuanian state and the Rzecz Pospo­
lita]. Ivano-Frankivsk : Vydavnytstvo Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu imeni Vasylya Stefanyka.
(in Ukrainian)
15. Yakovliv A. (1949). Ukrayinskyy kodeks 1743 r. «Prava po kotry sudytsya malorossiyskiy narod»: yoho istoriya,
dzherela ta systematychnyy vyklad zmistu [The Ukrainian Code of 1743 «Rights that are judged by the Little
Russian people»: its history, sources and a systematic statement of contents]. Munich : Zahrava. (in Ukrainian)
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 171

ВІЙСЬКОВІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-38
УДК 355.541.2
Самсонов Ю.В., Мудрик В.Г.
Національна академія Національної гвардії України

АКТУАЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНОЇ НАВЧАЛЬНО-МАТЕРІАЛЬНОЇ БАЗИ

ДЛЯ НАВЧАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ
ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ З ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ
Анотація. Проведено аналіз існуючої навчально-матеріальної бази для проведення занять з вогневої
підготовки у частинах та підрозділах Національної гвардії України. Визначено проблемні питання та
пріоритетні напрямки підготовки військовослужбовців, використання та удосконалення навчально-мате-
ріальної бази з вогневої підготовки. Розглянуто проблемні питання у використанні військових стрільбищ
та навчально-матеріальної бази під час проведення стрілецьких тренувань та стрільб військовослужбов-
цями Національної гвардії України. Запропоновано шляхи підвищення ефективності вивчення військо-
вослужбовцями матеріальної частини зброї, використання зброї в умовах, наближених до бойових дій.
Надано пропозиції (рекомендації) по підвищенню ефективності використання, як матеріально-технічних
засобів так і методів навчання вогневій підготовці військовослужбовців, з урахуванням тих недоліків та
помилок, які існують на теперішній час.
Ключові слова: вогнева підготовка, військовослужбовець, ефективність, навчально-матеріальна база,
Національна гвардія України, стрілець, стрільбище, тир, зброя.
Samsonov Yuriy, Mudrik Vadim
National Academy of National Guard of Ukraine

ACTUALITY OF USING THE MODERN EDUCATIONAL AND MATERIAL BASIS

FOR TRAINING OF THE NATIONAL GUARDS OF UKRAINIAN MILITARY TRAINERS
AT THE TIME OF TRAINING PREPARATION
Summary. An analysis of the existing educational material base for conducting fire training exercises in
parts and units of the National Guard of Ukraine was carried out. The problem issues and priority directions
of training of military personnel, the use and improvement of educational material base on fire training are
determined. The problematic issues in the use of military rifle shooting facilities and educational material base
during shooting training and firing by servicemen of the National Guard of Ukraine are considered. Considered
a number of problematic issues on the use of equipment for the display of targets, the compliance of the profes-
sional level of the deputy director of firing (operator) from the target situation, respectively, the firing course.
The ways of increasing the effectiveness of the military personnel's study of the material part of the weapon,
the use of weapons in conditions close to the fighting. The suggestions (recommendations) for improving the
efficiency of use of both material and technical means and training methods for fire service training of soldiers
are given, taking into account those shortcomings and mistakes that exist at the present time. It has been
determined that the effective use of modern NBM, thanks to the use of the latest computer training programs,
will make it possible to significantly reduce the time spent on training, to save the motor resources of military
equipment, to increase the resource of using small-scale weapons samples. Taking into account the increase
of the staffing of the National Guard of Ukraine and its insufficient funding, for the qualitative training of
soldiers in fire training, it is necessary to introduce as much as possible more modern models of educational
material base in the educational process.
Keywords: fire training, military personnel, efficiency, educational and material base, National Guard of
ВІЙСЬКОВІ НАУКИ

Ukraine, shooter, shooting range, shooting gallery, weapons.

П остановка проблеми. Вогнева підго-

товка (ВП) є одним із ведучих предметів
бойової підготовки. Її мета – навчити військовос-
лужбовця вмілому і повному використанню висо-
ких вогневих можливостей зброї в різних умовах
обстановки.
ВП у своїй основі полягає у вивченні матеріаль-
ної частини зброї; заходів безпеки при звертанні
з нею, вивченням прийомів і правил стрільби, тре-
нуванню на тренажерах, відпрацюванні норма-
тивів з ВП та виконання вправ стрільб [1, с. 3–32;
9, с. 12–25]. Ефективність застосування зброї без-
посередньо залежить від напрацьованих та відто-
чених до автоматизму навиків, які військовослуж-
бовці (стрільці) отримують на заняттях з ВП.
Останнім часом ВП військовослужбовців На-
ціональної гвардії України (НГУ) зазнає значних
змін, під впливом загального росту екстремаль-
ності діяльності, а саме, проведення Операції
Об’єднаних Сил на Сході нашої країни. У зв’язку
із цим змінюються й вимоги до використання
зброї. Крім того все більше сучасних зразків
стрілецької зброї, як вітчизняного так і закор-
донного виробництва, з’являються на озброєнні
частин та підрозділів НГУ. Основною вимогою,
яка пред’являється до військовослужбовця під
час навчання в системі ВП є використання зброї
в умовах, наближених до бойових.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
показує, що на даний час існує широкий спектр
© Самсонов Ю.В., Мудрик В.Г., 2019
 172 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
різноманітних методів та засобів, що дозволяють
проводити навчання з ВП. В залежності від того
як відбувається навчання і яка методика, в по-
дальшому буде залежати результат підготовки
військовослужбовця. Методики щодо проведен-
ня занять з ВП розглядались в [2, с. 140–143;
3, с. 174–176; 4, с. 55–59; 8, с. 56–89].
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Не розглянуті проблемні
питання використання матеріально-технічних
засобів навчання та навчально-матеріальної
бази (НМБ) під час вивчення військовослужбов-
цями матеріальної частини зброї та практичного
виконання вправ стрільб на заняттях з ВП.
Мета статті. Проведення аналізу наявнос-
ті, ефективності використання та відповідності
умовам сьогодення НМБ для проведення занять
з ВП з частинами (підрозділами) НГУ. Запропо-
нувати пропозиції (рекомендації) по підвищен-
ню ефективності використання НМБ з ВП, з ура-
хуванням тих недоліків та помилок, які існують
на теперішній час.
Виклад основного матеріалу. Успішне на-
вчання стрільбі й досягнення високих результа-
тів у ВП підрозділів НГУ неможливі без наявнос-
ті сучасної НМБ: обладнаних класів, стрілецьких
вогневих містечок, військових стрільбищ, так-
тичних навчальних полів, учбово-тренувальних
засобів, настанов (порадників), методичних і ін-
ших посібників.
НМБ повинна забезпечувати якісне прове-
дення занять з усіх тем ВП, можливість прове-
дення багаторазових тренувань у різних умовах,
виключати спрощення й послаблення в навчанні
стрільбі, забезпечувати ефективне використання
навчального часу.
Турбота про створення необхідної НМБ з ВП,
беззупинний її розвиток і удосконалення пови-
нна бути в центрі уваги командирів, штабів, а
також військових раціоналізаторів.
Пріоритетним напрямком підготовки військо-
вослужбовців НГУ в системі ВП, є впровадження
сучасної НМБ в навчальний процес та вдоскона-
лення форм і методів навчання з їх використан-
ням. Це обумовлюється, насамперед, наявністю
на озброєнні сучасних зразків зброї, що вимагає
від особового складу глибоких знань і твердих
практичних навичок його експлуатації і бойо-
вого застосування. Необхідну підготовку можна
здійснити тільки за умови систематичного про-
ВІЙСЬКОВІ НАУКИ
ведення занять і тренувань з використанням
бойової техніки та зброї. Майстерність воло-
діння зброєю досягається тільки за допомогою
ефективного навчання стрільбі й повсякденних
тренувань, проведення яких потребує спеціаль-
но обладнаних місць стрільбищ (тирів) і значної
витрати боєприпасів. Отже, в умовах недостат-
нього фінансування, виникає потреба в нових
видах матеріально-технічних засобів для ВП
[2, с. 140–141; 4, с. 55–57].
Отримувати та удосконалювати знання й на-
вички по використанню зброї військовослужбов-
ці повинні в частинах (підрозділах) або у вищих
військових навчальних закладах під час про-
ведення занять з ВП. Особливостями навчання
є використання сучасної НМБ, до яких відно-
сяться не тільки зразки озброєння та військової
техніки, а й стрільбищ, тирів, спеціального об-
ладнання, програмного забезпечення та ін. Для
навчання військовослужбовців (стрільців) в біль-
шості частин та підрозділів використовуються
застарілі зразки навчальної зброї, які мають ве-
лику ступінь зносу. Не у всіх частинах маються
тренажери для навчання роботі як з груповими
зразками зброї, так і індивідуально, пропускна
можливість тирів, вогневих комплексів та стріль-
бищ не завжди дозволяє якісно проводити прак-
тичні заняття, особливо при виконанні вправ
стрільб в складі підрозділу.
На сьогоднішній день НМБ для проведення
занять з ВП в частинах (підрозділах) НГУ дуже
різноманітна й не в повній мірі відповідає ви-
могам сьогодення по підготовці військовослуж-
бовців (стрільців). Але, слід зауважити, що за
останні декілька років, за умов проведення ан-
титерористичної операції та Операції об’єднаних
сил, стан та її якість значно покращилась. Це
обумовлено перш за все кількістю коштів на при-
дбання матеріально-технічних засобів для про-
ведення занять з ВП, яка значно збільшилась
в порівнянні з минулими роками. В більшості
випадків це мультимедійні (інтерактивні) тири
(тренажери), обладнання для показу мішеней
[5, с. 105–107]. Значно гірше вирішується питан-
ня з придбанням сучасних тренажерів для підго-
товки екіпажів бойових машин (БТР-3, БТР-4Е),
операторів-навідників протитанкових ракетних
комплексів та протиповітряних зенітно-ракет-
них комплексів, завдяки їх дороговизні. На сьо-
годнішній день такі тренажери маються лише
в Національній академії та Навчальному центрі
НГУ. Слід відмітити, що не у всіх частинах є міс-
ця та обладнанні класи для вивчення матеріаль-
ної частини озброєння та виконання розбирання
(складання) зразків зброї.
Окремим пунктом треба виділити питання
використання військових стрільбищ. Якщо для
навчання військовослужбовців (стрільців) май-
же кожна частина має військове стрільбище, то
для підготовки танкових, артилерійських та під-
розділів протиповітряної оборони дане питання
вирішується шляхом використання військових
полігонів Збройних сил України, що не завжди
можливо.
Існує низка проблемних питань по викорис-
танню обладнання для показу мішеней. Як по-
казує практика, при використанні радіокеро-
ваних мішеневих установок, зменшується час
експлуатації підйомників, завдяки тому, що блок
живлення використовується, як правило, дуже
велику кількість часу під час скрутних погодних
умов (дощ, сніг, підвищена вологість, різкі пере-
пади температур та ін.), крім того, не виключено
і механічні пошкодження, внаслідок попадання
куль (осколків). Під час виконання вправ стрільб,
трапляються випадки виходу з ладу (частково
або повністю) підйомних механізмів, особливо
це стосується радіокерованих установок. Усклад-
нюється, а в більшості випадків і погіршується
робота радіокерованого мішеневого обладнання
завдяки тому, що сигнал від антенного передаю-
чого пристрою не поступає на антену прийомно-
го пристрою підйомника, оскільки, йому в цьому
заважає неоднорідність місцевості, а можливо що
відстань між передавачем та приймачем більше
ніж запропонованої в характеристиках. Наявна
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
кількість підйомних механізмів, яка мається на
сьогоднішній день, в більшості частин, що вико-
ристовується для виконання вправ навчальних
стрільб із стрілецької зброї, може забезпечити
виконання вправ стрільб в кількості до 10 чоло-
вік одночасно, але проведення бойових стрільб
в складі від відділення і більше, майже не мож-
ливо, завдяки необхідності використання великої
кількості підйомних механізмів (30-40 одиниць).
Ще одне питання, на яке необхідно звернути
увагу – це фаховий рівень заступника керівника
стрільби (оператора) з мішеневої обстановки. Як
показує практика, рівень навченості роботи опе-
ратора з програмним забезпеченням та підйом-
ними механізмами не завжди дозволяє якісно
та у відповідності до вказівок керівника стріль-
би провести роботи по програмуванню саме тієї
мішеневої обстановки, яка необхідна для вико-
нання вправ стрільб. Багато питань виникає до
роботи полігонної команди під час проведення
робіт по підготовці мішеневої обстановки безпо-
середньо у полі, а саме час на роботи по підготов-
ці мішеневої обстановки. Згідно вимог керівних
документів мішенева обстановка повинна бути
виставлена до приходу підрозділу, але кількість
полігонної команди не зажди дозволяє зробити
це своєчасно. Всі ці складові істотно впливають
на якість підготовки та проведення занять з ВП,
зменшують ефективність навчання військовос-
лужбовців (стрільців), особливо при проведенні
стрілецьких тренувань та стрільб.
Засвоєння постійно зростаючого обсягу знань,
викликано розвитком сучасної військової техні-
ки та озброєння, які поступають в частини та під-
розділи НГУ, зумовлюючи необхідність постійно-
го вдосконаленні методики ВП, вимагаючи від
командирів підрозділів та викладачів творчого
підходу до проведення кожного заняття, форму-
вання у тих, хто навчається морально-психоло-
гічної готовності до подолання труднощів у на-
вчанні та під час виконання службово-бойових
завдань.
Під час підготовки до проведення кожного
виду занять командир підрозділу, викладач по-
винен керуватися вимогами статутів, настанов,
наказів Міністра внутрішніх справ, Команду-
ючого НГУ та інших керівних документів. Опа-
нування методикою ВП та постійне її вдоскона-
лення – одна з найголовніших задач в справі
підвищення вогневої майстерності військовос-
лужбовців НГУ.
Якісна підготовка військовослужбовців
(стрільців) неможлива без удосконалення форм
і методів навчання. Знання, уміння і навички по
ВП ті, хто навчається, здобувають і удосконалю-
ють на класних заняттях, стрілецьких тренуван-
нях, навчальних стрільбах і тактичних навчан-
нях з бойовою стрільбою, при проведенні робіт
у час, відведений для догляду за озброєнням
і бойовою технікою, у парково-господарські дні,
на самопідготовці, стрілецьких змаганнях і на
заняттях з інших предметів навчання.
У ВП звичайно застосовуються такі методи на-
вчання як розповідь, лекція, пояснення, показ,
тренування (вправа), бесіда, самостійна робота
і стрільба. Вибір методів навчання залежить від
теми, мети та змісту заняття, ступеня підготов-
леності військовослужбовців, наявності НМБ. На
173
кожному занятті можуть застосовуватися декіль-
ка методів. Так, наприклад, при навчанні екіпа-
жів БТР-4Е можуть бути застосовані показ, пояс-
нення і тренування [3, с. 175; 6, с. 36; 7, с. 24–39].
Найбільша кількість методик розроблена для
вивчення саме матеріальної частини стрілецької
зброї (самого масового виду озброєння військовос-
лужбовців НГУ, ЗСУ та інших силових структур.
На превеликий жаль, вони майже не змінились.
Завдяки розвитку інформаційних технологій,
підвищення інформативності та наочності ви-
кладення матеріалу можливе за рахунок вико-
ристання мультимедійних та мультиекранних
технологій (мультимедійні проектори), викорис-
тання спеціальних програмних продуктів (про-
грама «Вчись влучно стріляти», конструктори
тестів «Матеріальна частина стрілецької зброї»
та ін.). Всі ці засоби можливо використовувати
під час проведення занять з ВП при наявності
спеціально обладнаного класу необхідної кіль-
кості персональних обчислювальних машин.
В Національній академії такі класи маються,
але зрозуміло, що в частинах Національної гвар-
дії це більш проблемне питання, оскільки не має
зайвих приміщень та й кількість навчаємих не
така велика. Пропускна можливість таких кла-
сів до 10 чоловік, можливість збільшення кіль-
кості тих, хто навчаються здійснюється за раху-
нок використання додаткових обчислювальних
машин.
Висновки і пропозиції. Аналізуючи основні
вимоги, які приділяються до НМБ з ВП та про-
блемні питання, які мають місце при підготовці
військовослужбовців (стрільців) до занять, розро-
блено рекомендації, щодо підвищення ефектив-
ності проведення занять з ВП, а саме:
– необхідно збільшити кількість годин для ро-
боти на тренажерах БТР-80, БТР-4, ПТРК, ПЗРК
під час практичних занять з дисципліни ВП;
– для забезпечення виконання програми на-
вчання збільшити кількість боєприпасів, вклю-
чаючи холості;
– з метою вироблення комплексних навичок
1-2 заняття з дисципліни ВП треба проводити
комплексно, разом з інженерною та тактичною
підготовками, використовуючи НМБ з даних
дисциплін;
– постійно удосконалювати та збільшувати
кількість тренажерної бази, враховуючи досвід
країн НАТО;
ВІЙСЬКОВІ НАУКИ
– проводити інструкторсько-методичні занят-
тя з помічниками керівників стрільб з мішеної
обстановки та полігонними командами;
– поєднувати використання під час проведен-
ня стрільб разом з радіокерованим мішеним об-
ладнанням, механічні підйомні механізми;
– для вивчення матеріальної частини озбро-
єння, тренування у виконанні вправ стрільб із
зразків стрілецької зброї використовувати сучас-
ні мультимедійні та мультиекранні технології;
– постійно підвищувати методичну май-
стерність керівників занять з ВП та керівників
стрільб шляхом проведення навчальних зборів,
семінарів та науково-практичних конференцій;
– використовувати найбільш ефективні форми
та методи викладення матеріалу з вивчення мате-
ріальної частини зброї, заходів безпеки при звер-
танні з нею, вивченням прийомів і правил стріль-
 174 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

би, тренування на тренажерах, відпрацьовування
нормативів з ВП та виконання вправ стрільб;
– збільшити кількості підйомних механізмів,
як стаціонарних так і рухомих, з метою якісного
виконання етапу бойової стрільби під час прове-
дення тактичних навчань відділень (взводів).
Враховуючи збільшення штатної чисельності
НГУ та недостатнє її фінансування, для якісного
навчання військовослужбовців вогневій підго-
товці, слід впроваджувати в навчальний процес
якомога більше сучасних зразків НМБ. Ефек-
тивне використання сучасної НМБ, завдяки ви-
користанню новітніх комп’ютерних навчальних
програм, дасть змогу суттєво скоротити час, ви-
трачений на навчання, зекономити моторесурс
бойової техніки, збільшити ресурс використання
зразків стрілецької зброї і т. ін. Рекомендації, які
викладені, необхідно застосовувати творчо, в за-
лежності від конкретних умов, в залежності від
рівня підготовки особового складу та наявності
і стану НМБ. Необхідно вести постійний пошук
ефективних методичних прийомів. Навчати осо-
бовий склад тому, що необхідно при виконанні
службово-бойових завдань – це значить мак-
симально наближати навчальну обстановку до
реальних умов, не допускати спрощень і посла-
блень, при проведенні стрілецьких тренувань
і стрільб, максимально ефективно використову-
ючи НМБ для проведення занять з ВП, створю-
ючи невідому для тих, кого навчають, мішену
обстановку, показуючи цілі в різних варіантах,
вчити особовий склад самостійному виявленню
і поразці різних цілей у найкоротший термін
і з найменшою витратою боєприпасів, як прави-
ло, з першого пострілу (черги) з дотриманням за-
ходів безпеки та порядку застосування зброї.

Список літератури:
1. «Курс стрільб із стрілецької зброї та озброєння бойових машин Національної гвардії України».
Наказ командувача Національної гвардії України № 727 від 28.10.2016 року.
2. Баулін Д.С., Горєлишев С.А., Муленко О.О. Ефективність застосування сучасних інформаційних технологій
в системі вогневої підготовки Національної гвардії України. Збірник наукових праць Харківського
університету Повітряних Сил. 2015. № 1. С. 140–143.
3. Бородін С.В., Самсонов Ю.В., Корнієнко О.В. Особливості підготовки екіпажів бронетранспортерів БТР-4Е
з використанням сучасних тренажерних комплексів. Збірник наукових праць Системи обробки інформації.
2017. № 1(147). С. 174–176.
4. Гунченко Ю.О. Метод прискореної підготовки фахівців спецпідрозділів в навчально-тренувальному центрі.
Вісник інженерної академії України. 2012. № 3–4. С. 55–59.
5. Гунченко Ю.О. Методичні основи побудови та застосування тренажерно-моделюючої системи в електронно-
му тирі. Радіоелектронні і комп’ютерні системи. 2013. № 1(60). С. 105–110.
6. Єманов В.В., Пістряк П.В., Мокреєв В.І., Бородін С.В. Методика підготовки та проведення бойових стрільб
взводів, відділень (екіпажів бойових машин) у підрозділах Національної гвардії України. Навчально-мето-
дичний посібник. Харків : Національна академія Національної гвардії України, 2016.
7. Єманов В.В., Пістряк П.В., Мокреєв В.І., Бородін С.В. Методика навчання командирів та операторів на тре-
нажерах БТР-4Є. Навчально-методичний посібник. Харків : НАНГУ, 2016.
8. Лавніченко О.В., Черніченко Ю.М., Задирака В.В. Методика вогневої підготовки. Навчально-методичний
посібник. Харків : ВІ ВВ МВСУ, 2005.
9. Пістряк П.В., Самсонов Ю.В., Муленко О.О. Вогнева підготовка. Навчально-методичний посібник. Харків :
НАНГУ, 2016.

References:
1. „Shooting range from small arms and weapons of the National Guard of Ukraine military vehicles”. Order of the
Commander of the National Guard of Ukraine № 727 (accessed 28 october 2016).
2. Baulin D.S., Horielyshev S.A., Mulenko O.O. (2015). Efektyvnist zastosuvannia suchasnykh informatsiinykh
tekhnolohii v systemi vohnevoi pidhotovky Natsionalnoi hvardii Ukrainy [Efficiency of application of modern
information technologies in the system of fire training of the National Guard of Ukraine]. Collection of scientific
works of Kharkiv University of Air Forces, no. 1, pp. 140–143.
3. Borodin S.V., Samsonov Yu.V., Korniienko O.V. (2017). Osoblyvosti pidhotovky ekipazhiv bronetransporteriv
BTR-4E z vykorystanniam suchasnykh trenazhernykh kompleksiv [Features of the training of crews of armored
personnel carriers BTR-4E using modern training complexes]. Collection of scientific works Systems of informa-
ВІЙСЬКОВІ НАУКИ

tion processing, vol. 1, no. 147, pp. 174–176.

4. Hunchenko Yu.O. (2012). Metod pryskorenoi pidhotovky fakhivtsiv spetspidrozdiliv v navchalno-trenuvalnomu
tsentri [Method of accelerated training of specialists of special units in the training center]. Bulletin of the Engi-
neering Academy of Ukraine, no. 3–4, pp. 55–59.
5. Hunchenko Yu.O. (2013). Metodychni osnovy pobudovy ta zastosuvannia trenazherno-modeliuiuchoi systemy v
elektronnomu tyri [Methodical bases of construction and application of simulator-modeling system in electronic
dash]. Radio electronic and computer systems, vol. 1, no. 60, pp. 105–110.
6. Yemanov V.V., Pistriak P.V., Mokreiev V.I., Borodin S.V. (2016). Metodyka pidhotovky ta provedennia boiovykh
strilb vzvodiv, viddilen (ekipazhiv boiovykh mashyn) u pidrozdilakh Natsionalnoi hvardii Ukrainy [Method of
preparation and conduct of archery of platoons, departments (crews of combat vehicles) in units of the Nation-
al Guard of Ukraine. Educational and methodical manual]. Kharkiv : National Academy of National Guard of
Ukraine.
7. Yemanov V.V., Pistriak P.V., Mokreiev V.I., Borodin S.V. (2016). Metodyka navchannia komandyriv ta operatoriv na
trenazherakh BTR-4Ye [Method of teaching commanders and operators on the BTR-4E simulators. Educational
and methodical manual]. Kharkiv : National Academy of National Guard of Ukraine.
8. Lavnichenko O.V., Chernichenko Yu.M., Zadyraka V.V. (2005). Metodyka vohnevoi pidhotovky [The method of
fire training. Educational and methodical manual]. Kharkiv : Military Institute of the Internal Troops of the Min-
istry of Internal Affairs of Ukraine.
9. Pistriak P.V., Samsonov Yu.V., Mulenko O.O. (2016). Vohneva pidhotovka [Fire training. Educational and me-
thodical manual]. Kharkiv : National Academy of National Guard of Ukraine.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 175

ПОЛІТИЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-39
УДК 32:323.2
Кирпичник Р.І.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ФІНЛЯНДІЇ

Анотація. Досліджено рушійні сили та специфічні чинники формування політичної культури Фінляндії.
Розглянуто та узагальнено особливості соціально-політичної програми Фінляндії. Виокремлено соціаль-
ні складові державної політики Фінляндії, що створили політико-економічні передумови для так званого
«фінського феномену». Конкретизовано категоріально-понятійний апарат дослідження проблематики фор-
мування політичної культури Фінляндії. З’ясовано сукупну дію об’єктивних та суб’єктивних чинників роз-
витку громадянського суспільства Фінляндії, окреслено їхні перспективи в процесі політичної модернізації.
Ключові слова: формування політичної культури, Фінляндія, модернізація, громадянське суспільство,
фінський феномен.
Kyrpychnyk Ruslan
Taras Shevchenko National University of Kyiv

FEATURES OF FORMATION OF POLITICAL CULTURE OF FINLAND

Summary. The driving forces and specific factors of the formation of Finnish political culture are explored.
The features of the socio-political program of Finland are considered and summarized. The social components
of the state policy of Finland, which created the political and economic preconditions for the so-called "Finnish
phenomenon," are singled out. The category-conceptual apparatus of the study of the problems of the formation
of the political culture of Finland has been specified. The combined effect of objective and subjective factors of
the development of civil society in Finland is outlined, their prospects in the process of political modernization
are outlined. The main conceptual foundations of the development of Finnish political culture, the state policy
of information and communication development, and their successful implementation, taking into account na-
tional peculiarities and imperatives of globalization, have been explored and evaluated, in order to adapt cer-
tain elements and mechanisms in the political space to develop the basic principles of the formation of civil soci-
ety. The growing role of civil institutions as a factor in international relations and in the creation of state social
policy is analyzed; the value of the experience of Finland in developing and implementing social and political
strategies in all spheres of society's life; the need for the active use of information resources, in particular, in
the foreign policy of the state. The peculiarities of information development over the last 20 years have been
generalized, which significantly influenced all civil society institutions and brought it to a new, largely unique
stage in the system of world study of public institutions, and was named "miracle", based on a well-informed
information policy in all the most important spheres of life. This country successfully develops and implements
a targeted state social policy, based on an information and communication strategy focused on strengthening
the geopolitical and economic role of Finland in the 21st century.
Keywords: the formation of political culture, Finland, modernization, civil society, the Finnish phenomenon.

П остановка проблеми. З початком другої

половини XX століття відзначається гли-
бинна трансформація політичної культури Фін-
ляндії. Саме її досвід стрімкого інформаційного
розвитку, який суттєвим чином вплинув на всі ас-
ті і може слугувати прикладом для творчої адап-
тації країн що розвиваються. Сьогодні у зв’язку
з нестабільною економічною ситуацією багато
країн що розвиваються опинилася приблизно
в такій ситуації, в якій перебувала Фінляндія
ПОЛІТИЧНІ НАУКИ

пекти суспільно-політичного життя фінів та вивів
його на новий в багато чому унікальний щабель
в системі світового вивчення політичної культури
та отримав назву «дива», що ґрунтується на вива-
женій соціальній політиці в усіх найважливіших
сферах життя. Ця країна успішно формує і реа-
лізує цілеспрямовану державну соціальну полі-
тику, в основі якої інформаційно-комунікаційна
стратегія, орієнтована на зміцнення геополітич-
ної та економічної ролі Фінляндії у XXI столітті.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Розробці проблематики присвячені твори як ві-
тчизняних, так іноземних вчених. Серед яких
роботи Хіманена П., Кастельса М., Інглхарт Р.,
Кобринь Т.С., Чорногор Я., Вартанова Є.Л.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Досвід формування полі-
тичної культури Фінляндії не має аналогів у сві-
наприкінці 1980-х років. Переживаючи еконо-
мічний спад, вона була змушена визначатися
з майбутнім розвитком в нових реаліях. Пріо-
ритетом було обрано розробку та впровадження
соціально-політичних стратегій, в першу чергу-
спрямування інвестицій в науку та наукові роз-
робки передових інформаційних технологій.
Мета статті. Головним завданням даної
статті є дослідження та оцінка основних концеп-
туальних засад розвитку політичної культури
Фінляндії, державної політики інформаційно-
комунікаційного розвитку, та їхньої успішної ре-
алізації з урахуванням національних особливос-
тей та імперативами глобалізації.
Виклад основного матеріалу. Для того,
щоб розглянути основні чинники які впливали
на формування та розвиток фінської політичної
культури та наявні результати даного явища, ми
© Кирпичник Р.І., 2019
 176 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
спробуємо зв'язати їх в систему відношень, яка,
на нашу думку, схематизує особливу фінську
модель політичної культури. Одним із головних
факторів, становлення політичної культури Фін-
ляндії є цілий комплекс історичних чинників,
що і роблять Фінляндію цікавою в глобальному
контексті. Наш аналіз приводить нас до думки,
що всі ці особливості є результатом, що відріз-
няють «фінську модель» від глобальної тенден-
ції відносин між громадянським суспільством
і національною ідентичністю. Фінська модель
політичної культури побудована на фінській
ідентичності. У Фінляндії інтеграція інститутів
громадянського суспільства з загально держав-
ною програмою добробуту населення, стала осно-
вною причиною, того що у Фінляндії не виникало
потужного опору необхідним соціальним змінам.
По суті, можна піти і далі: джерелом легітимнос-
ті є не тільки ця інтегрована модель складова
якої має глибоке коріння у фінській ідентич-
ності. Роздивимося це припущення докладніше
і наддамо йому велику обґрунтованість.
Історія формування політичної культури по-
чинаючи з самого початку становлення фінів
як народу є перше, що вимагає розгляду для
розуміння особливостей фінської ідентичнос-
ті. Головним аспектом дослідження на даному
етапі є термін «виживання» ним ми характери-
зуємо біолого-економічне та політико-культурне
виживання. Фінляндія лежить на північному
кордоні Європи. Протягом більшої частини істо-
рії країни холодні зими створювали загрозу ви-
живанню в буквальному сенсі цього слова. Літо
було часом підготовки до зими. Якщо зима три-
вала більше середнього або літо було недостат-
ньо теплим, неврожай робив наступну зиму ще
більш важкою. Холод загубив більше фінського
населення ніж всі війни в яких Фінляндія брала
участь. Як незалежна держава Фінляндія існує
протягом життя лише трьох поколінь, і багато
фінів нинішнього, третього покоління самі за-
знали голоду. Найстрашніший випадок масового
голоду мав місце порівняно недавно (так звані
«голодні роки» 1867-1868 рр.), Коли холодна по-
года спочатку затримала посівні роботи, а потім
надзвичайно ранні заморозки на початку верес-
ня згубили врожай. Згідно з оцінками, в ці ката-
строфічні роки померло 120 тис. фінів, або 6,5%
населення країни.
В економічному сенсі, Фінляндія на протязі
ПОЛІТИЧНІ НАУКИ
більшої частини своєї історії була бідною краї-
ною. Вона мала аграрну економіку, що забезпе-
чувала виживання економіці довше, ніж будь-
яка інша європейська країна, а більшість фінів
були селянами. Ще в першій половині 50-х років
XX століття Фінляндію можна було спостеріга-
ти в одній колонні найбільш відсталих аграр-
них країн, близько половини населення, було
зай­няте сільським господарством (на початку
XX століття в сільському господарстві зайнято
70% населення країни). 50-ті роки XX століття
були позначені переходом Фінляндії до індустрі-
ального суспільства, а потім, протягом останніх
років XX століття, Фінляндія перетворилася на
багате інформаційне суспільство. Але вже на
початку 90-х років ХХ століття Фінляндія пере-
жила виключно глибокий спад, який став новою
битвою за виживання.
Також не мало важливим аспектом фінської
історії виживання є її політико-культурний кон-
текст. Фінляндія лежить між Сходом і Заходом.
Виживання фінського народу ніколи не було га-
рантовано. З XIII століття і до початку XIX сто-
ліття Фінляндія була частиною Швеції. Потім
більше ста років була частиною Росії. Однак
навіть після здобуття формальної незалежності
в 1917 році їй довелося докладати всіх зусиль
для того, щоб уникнути перетворення в части-
ну СРСР або Німеччині. Критичним часом для
Фінляндії стала Друга світова війна: спочатку,
в листопаді 1939 року, на неї напав Радянський
Союз потім Фінляндія була змушена вступити
у військовий союз з Німеччиною і в 1941 році до-
зволити їй використовувати свою територію для
нападу на СРСР, в результаті чого в Фінляндії
виявилися тисячі німецьких солдатів, а майбут-
нє незалежності країни опинилося під загрозою.
Після Другої світової війни виживання фінів
як нації залежало від балансування між Захо-
дом і СРСР. У 1948 році Радянський Союз зму-
сив Фінляндію підписати Договір про дружбу
та співробітництво, як це було зроблено з іншими
країнами Східної Європи (хоча умови договору
СРСР з Фінляндією істотно відрізнялися від його
договорів з країнами Східної Європи, оскільки
Фінляндія не була сателітом СРСР). Час від часу
СРСР намагався в жорсткому варіанті диктува-
ти політику Фінляндії і чинив значний тиск на
незалежність самої країни. Тільки після розвалу
СРСР в 1991 році Фінляндія повністю звільни-
лася від радянського впливу, хоча фіни продо-
вжують пам'ятати про те, що Росія – їхній сусід
і що нинішня політика «дружніх відносин» з Ро-
сією – всього лише тимчасове явище. Буквально
через пару місяців після розвалу СРСР Фінлян-
дія подала заявку на вступ в члени Європей-
ського Союзу і на початку 1995 року стала його
повноправним членом, виникає нове питання
виживання – вже в якості суверенної держави
в Європейському союзі (Manuel Castells & Pekka
Himanen, 2002, р. 127).
Поєднане з політичним виживанням нації,
виживання національної культури також було
важливим питанням. В особливості це стосується
питання фінської мови. У період спочатку швед-
ського, а потім російського панування фінська
мова не була мовою правлячого класу. До кінця
XIX століття найбільш яскраві твори художньої
культури були створені на шведській мові. Вна-
слідок цього збереження і створення фінської
культури виявилося дуже сильно пов'язано з про-
ектом затвердження фінів як нації. Наприклад,
фінські ЗМІ і література розвивалися в значній
мірі як націоналістичні проекти, побудовані на
основі принципу «одна мова, одна нація». В серед-
ині XIX століття був опублікований національний
епос «Калевала», заснований на стародавній усній
традиції, але навмисне відредагований з метою
побудови міфічної фінської історії. Примітно, що
старі автори, піднесені до статусу національних
героїв, писали або про Другу світову війну (Вяйне
Лінна і його роман «Невідомий солдат»), або про
саму мову («Сім братів» Алексіса Ківі – це історія
семи фінів, які вчяться читати по-фінськи).
Ввібравши усю повноту, боротьба фінів за
своє біологічне, економічне, політичне і культур-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
не виживання сформувала запит на Фінляндію,
якою вона має стати «після виживання». Існує
кілька важливих факторів ідентичності фінської
політичної культури , які обумовлені цією істо-
рією. В результаті в історії Фінляндії держава
знаходить легітимність завдяки тому, що забез-
печує національне виживання. Фінська держава
народжена як проект забезпечення виживання,
і кожен уряд країни має переконувати насе-
лення в тому, що його програма гарантує збере-
ження фінської нації. Розвиток громадянського
суспільства став новим проектом забезпечення
виживання, який легітимізує державу до тих
пір, поки люди бачать, що цей розвиток сприяє
виживанню країни. З іншого боку, сильне почут-
тя національної ідентичності у фінів, що спира-
ється на етнічну однорідність, спільність мови
і вільність від ультра націоналізму, створює
важливу основу для подальшого перетворення
та вивчення найбільш позитивних аспектів ін-
формаційного суспільства. Історія Фінляндії – це
історія об'єднання заради здійснення національ-
ного проекту: сьогодні на місце «Зимової війни»
і відновлення країни після Другої світової війни
в якості колективного проекту постало нахо-
дження шляхів модернізація вже сформованих
інституцій громадянського суспільства в інфор-
маційне суспільство, яке в контексті виживання
в умовах економічного спаду початку 90-х років
XX століття перетворилося в ключову тему.
Коротка і тендітна історія Фінляндії як неза-
лежної країни важлива для розуміння того, як
інформаційне суспільство стало головною ме-
тою в формуванні політичної культури в цілому.
З історичної точки зору, Фінляндія порівняно нова
країна. Фіни не вважають, що їхня країна досягла
зрілості – на відміну від інших європейських кра-
їн, історія яких налічує тисячоліття. Умови форму-
вання політичної культури підходять саме моло-
дій країні, яка частково все ще продовжує пошук
своєї ідентичності. Володіючи короткою історією,
на якій можна було б будувати свою ідентичність,
фіни орієнтуються на майбутнє. Для Фінляндії
культура «пост-виживання» – це щось, творче за-
раз і спрямоване не в минуле, а в майбутнє.
Майбутнє в розумінні фінів – це те, про що
слід думати, та про що слід турбуватися. З почат-
ку 70-х років XX століття футурологія отримала
особливо сильне поширення в Фінляндії. Різні
дослідницькі інститути, такі як Sitra, опубліку-
вали безліч доповідей, в яких викладені можли-
ві сценарії майбутнього становлення і розвитку
усіх аспектів соціально-політичного життя фінів.
Головна мета цих праць в цілому дає визначення
формулі «X в 2017 році» (де X – це Фінляндія, еко-
номіка, освіта, соціальна політика тощо, а 2017 –
це 100 річчя Незалежності, та підбиття підсумків
та досягнень). З початку 90-х років парламент на-
віть вимагає від уряду представити Доповідь про
майбутнє. Слід зазначити, що парламент Фінлян-
дії – єдиний парламент в світі, який має спеціалі-
зований комітет «Про майбутнє країни».
Ця орієнтація на майбутнє в сукупності з ін-
формаційною складовою суттєво спростила опір
необхідним змінам, та зробила розвиток грома-
дянського суспільства та плавне перетворення
Фінляндії в інформаційне суспільство більш
легким, ніж інших, більш давніх європейських
177
культур, які несуть більш довгу культурну істо-
рію. Однак важливо додати, що цю особливість
не слід цілком приписувати фінської ідентичнос-
ті. Ця риса є також структурною особливістю ін-
формаційної економіки, в рамках якої компанії
і навіть країни змагаються в контексті культури
швидкості, обіцяючи, що майбутнє настане завдя-
ки їм швидше, ніж завдяки їх конкурентам. Це
іміджмейкерство важливе для досягнення успіху
в інформаційній економіці, і образ футуристичної
країни також можна розглядати як першу ознаку
передової інформаційної економіки.
Варто відзначити позитивне ставлення фі-
нів до нових технологій. З кінця XIX століття
іноземні спостерігачі відзначають ентузіазм,
з яким фіни ставляться до технологій. Напри-
клад, Анхель Ганівет, іспанський письменник,
в 1896-1897 роках, будучи консулом в Фінлян-
дії, в своїй книзі «Cartas Finlandesas» («Фінські
листи») писав, що в Фінляндії «телефонів майже
стільки ж, скільки кухоного посуду». Мабуть, іс-
нує зв'язок між позитивним ставленням фінів до
технологій і історією виживання країни. Добре
відомо, що природні умови (такі, як клімат) не
дають реального пояснення розвитку нації. На-
приклад, представляється нелогічним думка про
те, що оскільки фінські зими настільки холодні,
то фінам і зайнятися більше нічим, окрім як роз-
вивати інформаційні технології. Якщо це було б
насправді так, то Гренландія стала б передовою
інформаційною країною світу, а в сонячній Силі-
коновій долині нічого б не вироблялося. Однак
більш складним чином і у взаємодії з іншими
більш важливими факторами природні умови
відіграють свою роль. Дійсно, лише два останніх
покоління фінів завдяки технологіям позбавлені
необхідності постійно думати про зими. З істо-
ричної точки зору, життя без боротьби за вижи-
вання – для Фінляндії новий досвід, можливість
якого обумовлена технологіями. Боротьба за ви-
живання зумовила крайню прагматичність фін-
ського характеру і менталітету: якщо якийсь но-
вий інструмент виявляється корисним, фіни його
сприймають без будь-якого скептицизму щодо
технологічності способу життя, тоді як в більш
древніших і більш сприятливо розташованих
європейських культурах такий скептицизм ви-
никає. Безумовно, Фінляндія це – країна, в якій
існує надзвичайно позитивне ставлення до тех-
нологій, і саме Фінляндія являється однією
ПОЛІТИЧНІ НАУКИ
з перших країн світу, що сприйняла все науко-
во-технічне досягнення від електрики до телефо-
ну. Можна стверджувати, що в Фінляндії існує
зв'язок між технологією і життям суспільства,
яке сягнуло гарантованого виживання. Фіни не
вважають, що технології суперечать культурі.
Вони впевнені, що технологія – це інструмент,
за допомогою якого тут і зараз твориться нова
культура. Деякі назвали б це «перемогою над
природою», але в фінському контексті відсутня
притаманна індустріальній ері ідея підпорядку-
вання природі. Замість цього фіни продовжують
зберігати дуже близькі зв’язки з природою: мож-
ливість провести відпочинок у власному котеджі
посеред лісу на березі озера, протопити сауну
дровами, наколотими власноруч, як і раніше за-
лишається однією з національних ідей (Manuel
Castells & Pekka Himanen, 2002, р. 134).
 178 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Найбільш цікавий з точки зору сформованого
фінського розуміння себе як нації є факт, пози-
ції меншості. Досвід існування в якості частини
іншої держави сформував фінський характер як
«психологію меншини». Протягом майже 800 ро-
ків фіни були пригнобленою меншістю і лише три
покоління тому стали більшістю у своїй власній
країні. Не можна очікувати того, що історія скла-
дання ідентичності нації повністю зміниться
в такий короткий термін, тим більше, що фіни,
як і раніше відчувають себе меншиною в світі
(населення Фінляндії складає 5,5 млн чоловік,
тобто менше однієї тисячної населення планети).
Крайність полягає в тому, що навіть після того, як
фіни стали більшістю в своїй країні, вони продо-
вжують вважати себе меншістю у світі. Це є при-
чиною труднощів, що виникають на шляху до
мультикультуралізму, який посилюється в рам-
ках глобального інформаційного суспільства. Про
національний досвід приниженого стану фінів
написано багато, і цей фактор дійсно впливає на
фінську культуру. Можна припустити, що мента-
літет меншини пояснює цей комплекс не повно-
цінності. Внаслідок цього комплексу фіни нада-
ють особливу важливість образу Фінляндії, який
складається в очах інших. Навіть сьогодні фіни
особливо чутливі до визнання з боку решти світу.
До того ж на тлі досвіду постійного перебування
в меншості, на другому місці після інших, постає
важливість ідеї завоювання першості. Думка про
перетворення в найдовершеніше громадянське
суспільство, «номер один» у світі, слід розглядати
на тлі зростання національної самоповаги. Для
фінів цей процес – це нова сутність, сконструйо-
вана для того, щоб прийти на зміну колишнім об-
разам Фінляндії як лісової економіки або сателіта
Радянського Союзу. Для Фінляндії інформаційні
технології – це спосіб показати самій собі і світу,
що вона більш не є бідною, залежною країною.
Цей спосіб згортання «колоніальної» історії під-
порядкування Швеції і СРСР є більш продуктив-
ним, ніж почуття національної гіркоти, оскільки
орієнтує Фінляндію на майбутнє.
Висновки та пропозиції. Виходячи з усіх
вище зазначених факторів ми можемо підкрес-
лити, що фінська політична культура склалася
в дуже специфічних умовах, які не можна інтер-
претувати в інших країнах. Однак є ряд ключових
аналітичних уроків, які слід винести з фінського
досвіду. Можливо, ті чи інші країни і регіони
світу зможуть отримати з фінського досвіду не
тільки уроки, а й натхнення. По-перше, досвід
Фінляндії показує, що розвинена соціальна дер-
жава не є несумісною з технологічними іннова-
ціями, з розвитком громадянського та переходу
до інформаційного суспільства та з динамічною,
конкурентоспроможною новою економікою. Всі
данні аспекти дали змогу чітко прослідкувати
процеси розвитку політичної культури з почат-
ку здобуття країною незалежності в 1917 році
та вибрані основні напрямки у цьому розвитку.
Зовнішні та внутрішні фактори постійно спону-
кали фінське суспільство, шукати шляхи розвит-
ку та удосконалення своїх інститутів, саме ці по-
шуки і стали ключовим елементом до розуміння
вимог часу та завдань які стояли перед ними.
З часом основним завданням в розвитку краї-
ни стало побудова інформаційного суспільства,
як найбільш ефективного виду громадянського
суспільства, результати перевершили всі споді-
вання дана модель розвитку виявилась настіль-
ки успішною що країна перетворилась в високо
інформаційну країну концепція розвитку якої до
цих пір не має аналогів в світі.

Список літератури:
1. Каспрук В. «Скандинавські тигри»: шлях до процвітання і багатства. Сучасність. 2006. № 2. С. 96–108.
2. Кобринь Т.С. Інформаційна політика Фінляндії в умовах глобалізації. Політологічний вісник. 2007. № 30.
С. 389–400.
3. Manuel Castells, Pekka Himanen (2002). The Information Society and Welfare State: the Finnish Model.
4. Почепцов Г.Г. Контроль над розумом. Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». 2012. C. 189.
5. Торхауг Й. Информационная политика и модели финансирования в Скандинавии. Научные и технические
библиотеки. 2005. № 9. C. 47–58.

References:
1. Kaspruk V. (2006). "Skandynavski tyhry": shliakh do protsvitannia i bahatstva ["Scandinavian Tigers": The Way
to Prosperity and Wealth]. Suchasnist, no. 2, pp. 96–108.
ПОЛІТИЧНІ НАУКИ

2. Kobryn T.S. (2007). Informacijna polityka Finlyandiyi v umovax globalizaciyi [Finland's information policy in the
context of globalization]. Politologichnyj visnyk, no. 30, pp. 389–400.
3. Manuel Castells., Pekka Himanen (2002). The Information Society and Welfare State: The Finnish Model.
4. Pochepczov G.G. (2012). Kontrol nad rozumom [Control over the mind]. Vydavnychyj dim «Kyyevo-Mogylyanska
akademiya».
5. Torkhaug Y. (2005). Informatsionnaya politika i modeli finansirovaniya v Skandinavii [Information policy and
financing models in Scandinavia]. Nauchnye i tekhnicheskie biblioteki, no. 9, pp. 47–58.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 179

ЮРИДИЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-40
УДК 346.7
Кулик О.І.
Донецький національний університет імені Василя Стуса

ПОНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО СТИМУЛЮВАННЯ

ВИКОРИСТАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ
Анотація. Дослідження присвячено поняттю господарсько-правового стимулювання використання аль-
тернативних джерел енергії. У статті проаналізовано підходи науковців до визначення понять «правовий
стимул», «правове стимулювання», «економічне стимулювання», «господарсько-правове стимулювання».
За результатами проведеного аналізу сформульовано поняття господарсько-правового стимулювання вико-
ристання альтернативних джерел енергії, визначено мету такого стимулювання. Розглянуто правовідносини
стимулювання використання альтернативних джерел енергії. Визначено об’єкт, суб’єктів та зміст правовід-
носин стимулювання використання альтернативних джерел енергії. Проаналізовано юридичну відповідаль-
ність у контексті господарсько-правого стимулювання використання альтернативних джерел енергії.
Ключові слова: альтернативна енергетика, альтернативні джерела енергії, господарсько-правове
стимулювання, поняття господарсько-правового стимулювання використання альтернативних джерел
енергії, правовідносини стимулювання використання альтернативних джерел енергії.
Kulyk Oleh
Vasyl’ Stus Donetsk National University

DEFINITION OF THE ECONOMIC AND LEGAL STIMULATION

OF THE USE OF ENERGY FROM RENEWABLE SOURCES
Summary. The article is devoted to the definition of the economic and legal stimulation of the use of energy
from renewable sources. The purpose of this research is define the concept of the economic and legal stimu-
lation of the use of energy from renewable sources. Article explores the main current legal and economical
approaches to the definitions of «legal stimulus», «legal stimulation» regarding to the promotion of the use of
renewable energy sources. Article also defines the purpose of the economic and legal stimulation of the use of
renewable energy sources. It was found that Ukraine stimulates (promotes) different branches of the economy,
but stimulation of the use of renewable energy sources is at the very forefront of Ukrainian political agenda.
Renewable energy sources are viewed by Ukraine as essential alternatives to fossil fuels for several reasons.
They can provide energy security by reducing Ukrainian dependence from fossil fuels import. The can also
reduce greenhouse gas emissions which will certainly have a positive effect on the environmental situation.
This article examines legal relations in the sphere of the use of energy from renewable sources and necessary
elements of these legal relations. Ukraine may apply a wide range of renewable energy support schemes in-
cluding feed-in tariffs, investment aid, renewable energy obligations, tenders and tax reductions to stimulate
growth of production capacity for energy from renewable sources in order to reach renewable energy targets.
However, gaps in legislation devoted to the use of energy from renewable energy sources may lead to practical
problems with obtaining stimulation for re-newable energy producers. After introducing the definition and
the meaning of economic and legal stimulation of the use of renewable energy sources, the Article examines
approaches to the legal liability as a form of stimulation of the lawful behavior of renewable energy sources
producers. The theoretical results can be used in legal theory and also in further theoretical researches devoted
to the economic and legal stimulation of the use of energy from renewable sources.
Keywords: renewable energy, renewable energy sources, economic and legal stimulation, definition of
ЮРИДИЧНІ НАУКИ

stimulation of the use of energy from renewable sources, legal relationship regarding the use of alternative
energy sources.

П остановка проблеми. Збільшення обся-

гів використання альтернатив-них дже-
рел енергії розглядається як один із важливих
заходів до зміцнення енергетичної безпеки дер-
жави та покращення екологічної ситуації. Ін-
дикативною ціллю України щодо частки енергії
з альтернативних джерел у валовому кінцевому
обсязі споживання енергії у 2020 році є досягнен-
ня 11 відсотків. Вагомий внесок у досягнення по-
ставленої цілі робить господарсько-правове сти-
мулювання суб’єктів господарювання. Водночас,
на практиці виникають проблеми із умовами
отримання такого стимулювання та порядком
його надання.
Законодавчу основу стимулювання викорис-
тання альтернативних джерел енергії склада-
ють положення Законів України «Про альтерна-
тивні джерела енергії», «Про ринок електричної
енергії», «Про енергозбереження» та ін. Однак,
у названих нормативно-правових актах не ви-
значено поняття господарсько-правового стиму-
лювання використання альтернативних джерел
енергії, а його зміст можна встановити лише
шляхом системного аналізу закріплених норм.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
У науковій літературі питань господарсько-пра-
вового стимулювання використання альтерна-
тивних джерел енергії торкались Г.Д. Джума-

© Кулик О.І., 2019

 180 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
гельдієва, М.М. Кузьміна, Е.Ю. Рибнікова, проте
єдиної думки щодо поняття та змісту такого сти-
мулювання не сформовано. Викладене підтверд­
жує актуальність обраної теми дослідження.
Мета статті. Метою даного дослідження
є визначення поняття господарсько-правового
стимулювання використання альтернативних
джерел енергії та конкретизація елементів пра-
вовідносин стимулювання використання альтер-
нативних джерел енергії.
Виклад основного матеріалу. Розпочати
дослідження поняття господарсько-правового
стимулювання доцільно з визначення поняття
стимулювання. Так, в українській мові під стиму-
лом розуміється те, що викликає зацікавленість
у здійсненні чого-небудь; спонукальна причина
до здійснення чогось [1, с. 698]. В юриспруденції
застосовується термін «правовий стимул». Сти-
мул стає правовим лише тоді, коли він отримує
відповідне нормативне закріплення, що тягне за
собою появу у нього правових якостей [2, с. 12].
У правовій науці немає єдиного підходу до
розуміння поняття «правовий стимул», але усі
науковці зійшлись на думці, що стимулюванню
підлягає тільки правомірна поведінка особи. Зо-
крема, на думку О. Малька, правовий стимул –
це правове спонукання до законослухняної по-
ведінки, що створює сприятливий режим для
задоволення власних інтересів суб’єкта [3, с. 60].
Схожої думки дотримується О. Скакун, яка пра-
вовий стимул визначає як «правове спонукання
до законослухняної поведінки, що створює умови
для задоволення власних інтересів суб’єкта. На-
приклад, пільга, право на власність» [4, с. 468].
Як зазначають Р. Калюжний, О. Лапка
та Т. Пікуля, «правовий стимул» – це правове
спонукання до законослухняної поведінки, яке
створює для задоволення інтересів суб’єктів пра-
ва сприятливий режим [5, с. 24].
Наведені підходи до змісту правових стимулів
наводять на думку, що правова природа стимулу
обов’язково проявляється через правомірну пове-
дінку, яка є вольовою поведінкою суб’єкта пра-
ва (діяльність або бездіяльність), що відповідає
приписам правових норм, не суперечить осно-
вним принципам права і гарантується державою
[6, с. 350].
Окремі науковці розглядають правовий сти-
мул крізь призму юридичної відповідальності.
Наприклад, В. Мамутов вказує, що найбільш
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
ефективні стимули пов’язані з відповідальністю
суб’єктів правовідносин [7, с. 117]. Фахівці у га-
лузі кримінального права вважають, що стимули
відіграють важливу роль у попередженні соці-
ально-небезпечної поведінки особи. До стимулів
у названому аспекті відносять пом’якшення по-
карання, дострокове звільнення, тощо. Дія усіх
правових стимулів виявляється та реалізується
у стимулюванні, оскільки стимули виступають
тими інструментами за допомогою яких досяга-
ється мета стимулювання.
Вдале визначення правовому стимулюванню
надав О. Малько, який на-звав правове стимулю-
вання процесом впливу правових стимулів на інте-
реси суб’єктів [3, с. 61]. Дещо вдосконалив наведе-
не визначення І. Луценко, який пропонує правове
стимулювання розглядати як тривалий процес
впливу правових стимулів на потреби та інтереси
особи, спрямований на активізацію її правомір-
ної поведінки для досягнення поставлених цілей
[8, с. 8]. Р. Калюжниий, О. Лапка та Т. Пікуля під
правовим стимулювання розуміють «тривалий,
свідомо – організаційний вплив правових стиму-
лів на свідомість особи, який має на меті надан-
ня їй певного блага» [5, с. 95]. Інше визначення
правовому стимулюванню надав О. Лєвін, який
відзначив, що правове стимулювання – процес,
направлений на спонукання людини до активної
діяльності шляхом створення зацікавленості у до-
сягненні результату, який заохочується, що вклю-
чає критерій правового схвалення правомірної
поведінки, унаслідок чого суб’єкт набуває певних
позитивних наслідків [9, с. 9].
Отже, можна зробити висновок, що основне
призначення правових сти-мулів полягає у забез-
печенні правомірної поведінки учасників право-
відносин. Водночас, потрібно звернути увагу, що
для учасників господарських відносин стимулю-
вання може набувати дещо іншого аспекту.
Успішний розвиток як окремих галузей, так
і економіки загалом можливий лише за умов
господарювання, що сприяють інвестиціям, інно-
ваціям і реалізації конкурентних переваг та за-
безпечують збалансованість інтересів учасників
господарських відносин. Саме тому важливим
є створення сприятливого середовища для сти-
мулювання економічної активності суб’єктів під-
приємницької діяльності задля забезпечення
економічного зростання, відновлення конкурен-
тоспроможності національної економіки, підви-
щення рівня життя населення [10, с. 1]. Держава
намагається стимулювати розвиток господар-
ської діяльності. Насамперед така підтримка
спрямована на застосування економічних ва-
желів та стимулів щодо певних видів підпри-
ємницької діяльності (розвиток малого підпри-
ємництва) або окремих галузей господарства
(енергетика, суднобудування, сільське господар-
ство тощо). Іншими словами, державою застосо-
вується економічне стимулювання, тобто система
правових, організаційних, наукових, фінансових
та інших заходів, спрямованих на підвищення
ефективності виробництва, успішне розв'язання
технічних, економічних, соціальних чи екологіч-
них проблем суспільства, видів економічної ді-
яльності, підприємств [11, с. 33].
З огляду на викладене, стимулювання спря-
моване не тільки на забезпечення правомірної
поведінки суб’єктів господарювання у сфері аль-
тернативної енергетики, а й на збільшення част-
ки енергії, виробленої з альтернативних джерел
енергії. Тобто стимулювання відіграє роль еконо-
мічного методу державного регулювання, який
проявляється через стимули.
Е. Рибнікова відзначає, що господарсько-пра-
вові стимули у галузі відновлюваної енергетики,
серед іншого, спрямовані на виконання цільових
показників у галузі відновлюваної енергетики
та покликані мінімізувати економічні ризики
виробників відновлюваної енергетики [12, с. 14].
Розглянувши наведені підходи до поняття
та суті господарсько-правового стимулювання
можна зробити висновок, що господарсько-право-
ве стимулювання використання альтернативних
джерел енергії – це процес, направлений на спо-
нукання суб’єктів господарювання та приватних
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
домогосподарств до виробництва та споживання
енергії, виробленої з альтернативних джерел,
шляхом застосування економічних важелів і сти-
мулів та створення сприятливих економічних
умов для спорудження об’єктів альтернативної
енергетики.
Загалом до правового стимулювання, як до
системи включається низка елементів, а саме:
мета правового стимулювання; знання про пра-
вове стимулювання; правовий стимул; суб’єкт
правового стимулювання; об’єкт правового сти-
мулювання; предмет правового стимулювання;
засоби правового стимулювання; принципи пра-
вового стимулювання; механізм правового сти-
мулювання. Зазначається, що вказані елементи
надають правовому стимулюванню такі якості,
які дозволяють йому існувати у якості стійкого
правового явища [13, с. 5].
Водночас, стосовно господарсько-правового
стимулювання використання альтернативних
джерел енергії доцільно використовувати лише
частину елементів, що дозволить досягти мети
стимулювання.
Головною метою стимулювання суб’єктів гос-
подарювання є забезпечення їхнього керованого
розвитку в розумінні сукупності якісно-кількіс-
них змін під впливом факторів внутрішнього
і зовнішнього середовища, спрямованої на пере-
хід підприємства у новий стан, кращий за попе-
редній [14, с. 46]. Таким чином стимулювання
використання альтернативних джерел енергії
направлено на збільшення обсягів виробництва
та використання енергії, виробленої з альтерна-
тивних джерел.
Господарсько-правове стимулювання вико-
ристання альтернативних джерел енергії може
бути реалізоване тільки у правовідносинах, тому
правова природа цього стимулювання обумовлює
необхідність аналізу відповідних правовідносин.
Правовідносини стимулювання визначають-
ся як форма суспільних відносин, яку останні
набувають при врегулюванні їх правовими сти-
мулами, де стимулюючі та стимульовані суб’єкти
виступають в якості носіїв суб’єктивних прав
та юридичних обов’язків [13, с. 5]. Склад будь-
яких правовідносин визначається їх суб’єктами,
об’єктами та змістом, тобто сукупністю прав
і обов’язків.
Правовідносини стимулювання використан-
ня альтернативних джерел енергії вирізняються
своїм суб’єктним складом, до якого можна вклю-
чити дві категорії: стимулюючого суб’єкта, тоб-
то того, хто стимулює, а також стимульованого
суб’єкта, тобто того, кого стимулюють.
Стимулюючий суб’єкт – це, перш за все, орга-
ни державної влади та органи місцевого само-
врядування, а також їх посадові особи, що упо-
вноважені на прийняття рішення про надання
стимулювання. Водночас, в окремих випадках
стимулюючими суб’єктами можуть бути і під-
приємства, установи та організації різних форм
власності, як-от комерційні банки.
До кола стимульованих суб’єктів у сфері ви-
користання альтернативних джерел енергії по-
трібно віднести, перш за все, суб’єктів господарю-
вання. Стимульованим суб’єктом певних видів
стимулювання також можуть виступати при-
ватні домогосподарства, однак правова природа
181
стимулювання використання альтернативних
джерел енергії, передусім, обумовлюється сфе-
рою виникнення цих відносин, а саме сферою
господарювання, адже центральне місце стиму-
лювання використання (виробництва і спожи-
вання) альтернативних джерел енергії посідає
господарська діяльність суб’єктів господарюван-
ня у цій сфері.
Об’єктом відносин стимулювання використан-
ня альтернативних джерел енергії можна назва-
ти результат поведінки стимульованого суб’єкта,
що виробляє електроенергію з альтернативних
джерел енергії, оскільки суб’єкта, який стимулює
використання альтернативних джерел енергії,
безпосередньо цікавить не сам процес стимулю-
вання, як дія, а результат цього процесу.
Права та обов’язки стимулюючих та стимульо-
ваних суб’єктів відносин, які закріплені у відпо-
відних нормативно-правових актах, становлять
зміст відносин стимулювання використання аль-
тернативних джерел енергії. Конкретні права
і обов’язки суб’єктів вказаних правовідносин ви-
значаються в залежності від засобів стимулюван-
ня та інших умов, визначених законодавством.
У той же час, окрім правового стимулювання
до тієї чи іншої належної поведінки (позитив-
ного правового стимулювання), важливу роль
відіграє таке правове стимулювання, яке поля-
гає в утриманні від певної поведінки, чи її по-
передження, тобто негативному правовому сти-
мулюванню. Як вірно зауважив Я. Дабіжа, певні
обмеження та заборони у сфері господарювання
в багатьох випадках можуть відігравати і роль
стимулюючих засобів [15, с. 455]. Як приклад
можна привести нарахування штрафних санк-
цій за прострочення виконання зобов'язання
(ч. 6 ст. 232 ГК України).
У зв’язку з цим потрібно також приділити
належної уваги і стимулюючій ролі юридичної
відповідальності. Юридична відповідальність
визначається як передбачені нормами права
і здійснювані в правових відносинах у процесу-
альному порядку уповноваженими державою
суб’єктами засоби державного примусу до особи,
яка вчинила правопорушення, що тягне для неї
обов’язок зазнавати несприятливих наслідків
особистого, майнового або організаційного ха-
рактеру, вид і міра яких передбачені санкціями
правових норм [16, с. 375].
Зокрема, І. Луценко вважає, що правовий
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
стимул може виступати як у якості позитивних
(пільги, компенсації, винагороди, заохочення
тощо), так і в якості негативних за характером
походження засобів впливу (пом’якшення пока-
рання, дострокове зняття раніше накладеного
стягнення тощо) [8, с. 8].
Юридична відповідальність шляхом загрози
позбавлення певних благ стримує особи в праг-
ненні задовольнити її інтереси всупереч вимогам
норм права. Тобто суб’єкт права стимулюється ді-
яти таким чином, щоб він не вчинив правопору-
шення, і за це до нього не було застосовано вже
відповідальність негативного виду.
Суб’єкти господарювання, що виробляють елек-
троенергію з альтернативних джерел енергії, як
учасники господарських відносин несуть перш
за все господарсько-правову відповідальність за
правопорушення у сфері господарювання. Водно-
 182 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
час, як справедливо зазначила Ю. Павлюченко,
суб’єкти господарювання можуть бути суб’єктами
інших видів юридичної відповідальності [17, с. 107].
Слід погодитись із тим, що обмеження та за-
борони спонукають суб’єктів господарювання до
активної та правомірної поведінки, тоді такі за-
борони можуть виступати засобами господар-
сько-правового стимулювання.
Разом з тим, господарсько-правове стимулю-
вання використання альтернативних джерел
енергії передбачає саме позитивний вплив на
суб’єктів господарювання. Обмеження і заборони
навряд чи сприятимуть досягненню мети такого
стимулювання, а отже юридична відповідаль-
ність за правопорушення у сфері використання
альтернативних джерел енергії має бути предме-
том окремого дослідження.
Висновки та пропозиції. Господарсько-пра-
вове стимулювання використання альтернатив-
них джерел енергії – це процес, направлений на
спонукання суб’єктів господарювання та приват-
них домогосподарств до виробництва та спожи-
вання енергії, виробленої з альтернативних дже-
рел, шляхом застосування економічних важелів
і стимулів та створення сприятливих економіч-
них умов для спорудження об’єктів альтернатив-
ної енергетики.
Метою стимулювання використання альтер-
нативних джерел енергії на-правлено у досяг-
нення цільових показників у цій сфері, тобто
збільшення обсягів виробництва та використан-
ня енергії, виробленої з альтернативних джерел.
Суб’єктами відносин стимулювання викорис-
тання альтернативних джерел енергії є стиму-
люючий суб’єкт, тобто той, хто стимулює, а також
стиму-льований суб’єкт, тобто той, кого стимулю-
ють. Об’єктом відносин стимулювання викорис-
тання альтернативних джерел енергії можна
назвати результат поведінки стимульованого
суб’єкта, що виробляє електроенергію з альтер-
нативних джерел енергії. Зміст відносин стиму-
лювання використання альтернативних джерел
енергії становлять права та обов’язки суб’єктів
цих правовідносин, що закріплені у нормативно-
правових актах.
Обмеження та заборони можуть виступати за-
собами господарсько-правового стимулювання,
оскільки юридична відповідальність шляхом за-
грози позбавлення певних благ стримує суб’єктів
господарювання від неправомірної поведінки.
Разом з тим, господарсько-правове стимулюван-
ня використання альтернативних джерел енергії
передбачає саме позитивний вплив на суб’єктів
господарювання.

Список літератури:
1. Словник української мови: в 11 т. / за ред. І.К. Білодіда ; Інститут мовознавства АН УРСР. Київ : Наук. думка,
1970-1980. Т. 9.
2. Мирошник С.В. Правовой стимул: понятие, структура. Бизнес в законе. 2013. № 5. С. 12–14.
3. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. Москва, 2004. 250 с.
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : підручник. Харків, 2001. 656 с.
5. Калюжний Р.А., Лапка О.Я., Пікуля Т.О. Правові стимули в механізмі правового стимулювання. Київ, 2013. 204 с.
6. Загальна теорія держави та права : підручник / В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. ; за заг. ред. М.В. Цвіка.
Київ, 2002. 432 с.
7. Мамутов В.К. Совершенствование правового регулирования хозяйственной деятельности. Киев, 1982. 145 с.
8. Луценко І.М. Правові стимули: теоретико-правові засади та механізм реалізації : дис. … канд. юрид. наук :
12.00.01. Київ, 2009. 227 с.
9. Левин О.В. Стимулирование в праве: теоретические и практические аспекты : автореф. дис. … канд. юрид.
наук : 12.00.01. Нижній Новгород, 2006. 26 с.
10. Бойко О.Я. Стимулювання економічної активності суб’єктів підприємницької діяльності. Теорія та практи-
ка державного управління : зб. наук. праць. 2017. Вип. 1(60). С. 98–105.
11. Рогов В.Г. Стимулювання та стимули в економіці: визначення та класифікація. Економічний аналіз :
зб. наук. праць. 2017. Т. 27. № 2. С. 30–35.
12. Рибнікова Е.Ю. Господарсько-правове стимулювання використання відновлюваних джерел енергії в Україні :
автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04. Одеса, 2018. 20 с.
13. Мирошник С.В. Теория правового стимулирования : автореф. дис. … д-ра. юрид. наук : 12.00.01. Ростов-на-
Дону, 2003. 40 с.
14. Рогов В.Г. Теоретичні підходи до розуміння поняття «розвиток підприємства». Актуальні тренди економічного
розвитку України: Матеріали Всеукраїнських наукових економічних читань з міжнародною участю з нагоди
ЮРИДИЧНІ НАУКИ

50-річчя економічної освіти на Миколаївщині (Миколаїв, 27-29 травня 2015 р.). Миколаїв, 2015. С. 46–47.
15. Дабіжа Я.І. Поняття та зміст економічно-стимулюючої функції господарського права. Актуальні проблеми
держави і права. 2012. Вип. 66. С. 451–457.
16. Загальна теорія держави і права : підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів /
Л.В. Авраменко та ін. ; за ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. Харків, 2009. 584 с.
17. Павлюченко Ю.М. Відповідальність за порушення у сфері виробництва та обігу органічної сільськогоспо-
дарської продукції. Порівняльно-аналітичне право. 2017. № 2. С. 106–109.

References:
1. Bilodid I.K. (1978). Slovnyk ukrainskoi movy v 11 t. [Ukrainian vocabulary in 11 vol.]. Kyiv: Naukova dumka.
(in Ukrainian)
2. Miroshnik S.V. (2013). Pravovoy stimul: ponyatie, struktura [Legal incentive: the concept structure]. Biznes v
zakone [Business in law]. Moscow, no 5, pp. 12–14.
3. Mal'ko A.V. (2004). Stimuly i ogranicheniya v prave [Incentives and restrictions in law]. Moscow : Yurist.
(in Russian)
4. Skakun O.F. (2001). Teoriia derzhavy i prava : pidruchnyk [Theory of state and law: textbook]. Kharkiv : Konsum.
(in Ukrainian)
5. Kaliuzhnyi R.A., Lapka O.Y., Pikulia T.O. (2013). Pravovi stymuly v mekhanizmi pravovoho stymuliuvannia.
[Legal incentives in the legal incentive mechanism]. Kyiv : MP Lesia. (in Ukrainian)
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 183
6. Tsvik M.V., Tkachenko V.D., Bohachova L.L. and others (2002). Zahalna teoriia derzhavy ta prava [General the-
ory of state and law]. Kyiv : Pravo. (in Ukrainian)
7. Mamutov V.K. (1982). Sovershenstvovanye pravovoho rehulyrovanyia khoziaystvennoy deiatelnosti. [Improving
the legal regulation of economic activity]. Kyiv. (in Russain)
8. Lutsenko I.M. (2009). Pravovi stymuly: teoretyko-pravovi zasady ta mekhanizm realizatsii [Legal incentives:
theoretical and legal principles and mechanism of implementation] (PhD Thesis), Kyiv : Kyiv National University
of Internal Affairs.
9. Levin O.V. (2006). Stimulirovanie v prave: teoreticheskie i prakticheskie aspekty [Incentive in law: theoretical
and practical aspects] (PhD Thesis), Nyzhnyi Novhorod : Ogarev Mordova State University.
10. Boiko O.Y. (2017). Stymuliuvannia ekonomichnoi aktyvnosti subiektiv pidpryiemnytskoi diialnosti [Stimulation
of economic activity of business entities]. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia [Theory and practice of
public administration]. Kharkiv : Mahistr, no 1(60), pp. 98–105.
11. Rohov V.H. (2017). Stymuliuvannia ta stymuly v ekonomitsi: vyznachennia ta klasyfikatsiia [Incentives and
Incentives in the economy: definition and classification]. Ekonomichnyi analiz : zbirnyk naukovykh prats
[Economic analysis : a collection of scientific researches]. Ternopil, vol. 27, no 2, pp. 30–35.
12. Rybnikova E.Y. (2018). Hospodarsko-pravove stymuliuvannia vykorystannia vidnovliuvanykh dzherel enerhii v
Ukraini [Economic and legal stimulation of renewable energy sources usage in Ukraine] (PhD Thesis), Odesa :
National university «Odesa law academy».
13. Miroshnik S.V. (2003). Teoryia pravovoho stymulyrovanyia [The theory of legal incentives] (JD Thesis), Rostov-
on-Don : North Caucasian Academy of Public Administration.
14. Rohov V.H. (2015). Teoretychni pidkhody do rozuminnia poniattia «rozvytok pidpryiemstva» [Theoretical approach-
es to understanding the concept of «enterprise development»]. Proceedings of the Aktualni trendy ekonomichnoho
rozvytku Ukrainy: Materialy Vseukraiinskykh naukovykh ekonomichnykh chytan z mizhnarodnoiu uchastiu z
nahody 50-richchia ekonomichnoi osvity na Mykolaiivshchyni (Ukraine, Mykolaiv, May 27-29, 2015). Mykolaiv :
NUK, pp. 46–47.
15. Dabizha Y.I. (2012). Poniattia ta zmist ekonomichno-stymuliuiuchoi funktsii hospodarskoho prava [The concept
and content of the economic-stimulating function of economic law]. Aktualni problemy derzhavy i prava [Current
Problems of State and Law]. Odesa, vol. 66, pp. 451–457.
16. Tsvik M.V., Petryshyn O.V., Avramenko L.V. and others (2009). Zahalna teoriia derzhavy i prava : pidruchnyk
dlia studentiv yurydychnykh vyshchykh navchalnykh zakladiv [General theory of state and law : textbook for
students of universities of law]. Kharkiv : Pravo. (in Ukrainian)
17. Pavliuchenko Y.M. (2017). Vidpovidalnist za porushennia u sferi vyrobnytstva ta obihu orhanichnoi silskohospodarskoi
produktsii [Responsibility for law violations in the sphere of production and circulation of organic agricultural prod-
ucts] Porivnialno-analitychne pravo [Comparative-analytic law]. Uzhhorod, no 2, pp. 106–109.

ЮРИДИЧНІ НАУКИ
 184 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-41
УДК 342.7
Мігашко В.Є.
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

ВПЛИВ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

НА РОЗВИТОК СУДОВОЇ ПРАКТИКИ В УКРАЇНІ
Анотація. У роботі розкрито правову природу застосування Європейським судом з прав людини норм Єв-
ропейської Конвенцiї про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року. Визначено роль та місце
рішень Європейського суду з прав людини в національному законодавстві України. У статті досліджується
вплив практики Європейського суду з прав людини на розвиток судової практики в Україні. Розглянуто
практику Європейського суду з прав людини як джерело права України. Крім того, автором розкрито су-
дову практику щодо віднесення рішень ЄСПЛ до джерел права України. Підкреслено, що сучасна Укра-
їна переживає перiод входження в європейський правовий простiр. З огляду на необхiднiсть приведення
вiтчизняного законодавства у вiдповiднiсть iз нормами i принципами мiжнародного права досить важли-
вим постає проблема вивчення європейського законодавчого досвiду та європейської правової доктрини.
Ключові слова: прецедентне право, рішення ЄСПЛ, практика Європейського суду з прав людини,
джерело права, судова практика, Європейська конвенцiя про захист прав людини i основоположних
свобод 1950 року.
Mihashko Valentyn
Yaroslav Mudryi National Law Unaversity

INFLUENCE OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS PRACTICE

FOR DEVELOPMENT OF JUDICIAL PRACTICE IN UKRAINE
Summary. The paper reveals the legal nature of the application by the European Court of Human Rights of the
provisions of the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950.
The role and place of decisions of the European Court of Human Rights in the national legislation of Ukraine
are determined. The article examines the impact of the practice of the European Court of Human Rights on the
development of judicial practice in Ukraine. The practice of the European Court of Human Rights as a source
of law in Ukraine is considered. In addition, the author discloses the jurisprudence regarding the assignment
of ECHR decisions to sources of Ukrainian law. It is underlined that modern Ukraine is experiencing a period
of entry into the European legal space. In view of the need to bring the domestic legislation into conformity
with the norms of international law principles i very important there is a problem of studying experience of
European legislation and European legal doctrine. ECtHR decisions play an important role, as they act as an
effective instrument for safeguarding the protection of the rights, freedoms and legitimate interests of a per-
son in a criminal proceeding. The practice of the European Court of Human Rights should be considered as a
source of national law of Ukraine. The recognition of the practice of the European Court of Human Rights as a
source of law is an inevitable process of adaptation of the national legislation of Ukraine to the legislation of the
European Union. At the moment, the issue of Ukraine's integration into the European Union is urgent, which, in
its turn, requires the transformation of legislation, improvement of the current legislation in order to enter into
the framework of international standards and European requirements. Adaptation of Ukrainian legislation to
international sources of law is a process of deliberate convergence of legal systems with the aim of establishing
common legal principles, which involves bringing the legislation of the member states of the European Union in
line with the requirements of an international organization on the basis of international agreements.
Keywords: case law, ECHR judgment, European Court of Human Rights practice, source of law, jurisprudence,
European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950.

П
ЮРИДИЧНІ НАУКИ

остановка проблеми. Європейський ним постало завдання розумiння змiсту даного

вибір України – це шлях наближення до
стандартів демократії, громадянського суспіль-
ства, правової держави, верховенства права,
принципів гуманізму та забезпечення прав і сво-
бод людини та громадянина.
Наша держава обрала шлях незалежного
розвитку та закрiпила це у Конституцiї, вона
пiдтвердила своє прагнення будувати демокра-
тичну, соцiальну i правову державу, змiстом
та спрямованiстю дiяльностi якої визначено
права та свободи людини та їх гарантiї. Наступ-
ний крок на цьому шляху ознаменувався при-
єднанням України до Європейської конвенцiї
про захист прав людини i основоположних сво-
бод 1950 р. Оскiльки з моменту її ратифiкацiї
Верховною Радою України, вона стала части-
ною нацiонального законодавства, то нагаль-
мiжнародного правового документа й основних
механiзмiв реалiзацiї його норм. Вiдповiдно до
ст. 19 Конвенцiї i протоколiв до неї для забезпе-
чення виконання договiрними сторонами взятих
на себе зобов'язань створюється Європейський
суд з прав людини (далi – Суд, Європейський суд,
ЄСПЛ), який функцiонує на постiйнiй основi.
Сучасна Україна переживає перiод входжен-
ня в європейський правовий простiр. З огляду на
необхiднiсть приведення вiтчизняного законо-
давства у вiдповiднiсть iз нормами i принципа-
ми мiжнародного права досить важливим постає
проблема вивчення європейського законодавчо-
го досвiду та європейської правової доктрини.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
В юридичній літературі питанням ролі та місця
рішень Європейського суду з прав людини в наці-

© Мігашко В.Є., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
ональному законодавстві присвячено велику кіль-
кість досліджень радянських та вітчизняних
вчених, як К.В. Андріянов, Т.О. Анцупова, І.З. Бра-
цук, В.Г. Буткевич, О.В. Буткевич, Л.В. Ващенко,
О.Р. Дашковська, А.І. Дмитрієв, В.І. Завидняк,
О.В. Зіменко, К.Ю. Ісмайлов, Б.І. Квятковська,
О.С. Кузембаєв, Т.О. Лоскутов, В.П. Пташинська,
О.В. Соловйов, О.М. Толочко, Т.І. Фулей, В.Д. Юр-
чишин та ін. Їх роботи заклали фундамент сучас-
ного розуміння правової природи рішень Європей-
ського суду з прав людини. Однак незважаючи на
це, не викликає сумніву, що в сучасній вітчизня-
ній юридичній науці теорія європейського права
як складна динамічна категорія потребує підви-
щеної уваги і поглиблених наукових концепцій.
Тому вищезазначене свідчить про актуальність
дослідження у цьому напрямі.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Новизна дослідження по-
лягає у розробці концепції правової природи рі-
шень Європейського суду з прав людини; аналізі
практики ЄСПЛ відносно практики українських
судів; грунтовній оцінці щодо ролі та місця рі-
шень ЄСПЛ.
Актуальність дослідження впливу практики
Європейського суду з прав людини на розвиток
судової практики в Україні посилюється з недо-
статністю теоретичної розробленості, існуван-
ням значної кількості дискусійних теоретичних
і практичних питань щодо удосконалення про-
цесуального законодавства та правозастосовної
практики.
Мета статті. Метою цієї статті є дослідження
місця рішень Європейського суду з прав людини
в національному законодавстві та кримінально-
му праві України.
Виклад основного матеріалу. Формування
в Україні правової держави та громадянського
суспільства призвело до необхідності переосмис-
лення ролі України в міжнародному співтовари-
стві. Поглиблення взаємозв’язку держав веде до
розширення взаємодії їхніх правових систем. Все
більша кількість міжнародних норм призначена
для застосування й виконання державами, що
входять у співтовариство держав. Зобов’язанням
держави, яка входить до тієї чи іншої міжнародної
організації, є відповідність своїм законодавством
міжнародним стандартам. Тому, в юридичній лі-
тературі останнім часом все більше уваги приді-
ляється дослідженню використання рішень Євро-
пейського суду як джерела національного права.
Розглядаючи правову систему України в умо-
вах сьогодення необхідно констатувати її пере-
хідний етап, що зумовлено обставинами внут-
рішнього й зовнішнього характеру. При цьому
правова система відображає реальні зміни, які
відбулися в житті України за часів незалежності.
Сьогодні правова система України знаходиться
на шляху пошуку найбільш ефективних засобів
розвитку суспільства й адекватного відображен-
ня загальносоціальних процесів.
Процес розвитку національної правової систе-
ми у всіх її проявах є складним і тривалим про-
цесом, та вимагає відповідного досвіду провідних
держав світу. Особливо це стосується незнайомих
українському праву інструментів правового регу-
лювання, потенціал яких широко застосовується
іншими країнами.
185
На теперішній час ЄСПЛ є доступним меха-
нізмом захисту прав і для громадян України.
З 11 вересня 1997 року, з дати набрання чин-
ності для України Європейської конвенції про
захист прав людини та основоположних свобод
до ЄСПЛ надійшла значна кількість скарг від
громадян України, і зараз наша держава посі-
дає одне з перших місць за кількістю поданих
в ЄСПЛ скарг.
Вивчення практики вищих судових інстан-
цій дозволяє встановити поступово зростаючий
вплив міжнародних правових стандартів на су-
дову систему України.
Ратифікувавши Конвенцію 1950 р. та прий­
нявши Закон «Про виконання рішень та засто-
сування практики Європейського суду з прав
людини» від 23 лютого 2006 р., Україна визна-
ла юрисдикцію Суду з метою створення в схожих
правовідносинах однорідної судової практики,
узгодженої з європейською правовою системою.
Слід зазначити, що виконання Україною судо-
вих рішень є важливою гарантією забезпечення
права на справедливий судовий розгляд. Втім,
відсутність належного виконання визнається
Європейським судом з прав людини порушен-
ням Європейської конвенції. Слід зазначити,
що однією з найбільших перешкод реалізації за-
значеного права є невиконання судових рішень,
оскільки останніми роками проблема невико-
нання Україною рішень ЄСПЛ загострюється,
що є викликом усій системі захисту прав людини
і основоположних свобод, побудованій на основі
Конвенції [1, с. 50].
Правові позиції Європейського Суду з прав
людини займають особливе місце серед джерел,
якими на сьогодні керуються національні суди
та інші органи державної влади у своїй діяльнос-
ті. Вони є результатом тлумачення норм Конвен-
ції, а також відношенням Європейського Суду до
певної правової проблеми [2, с. 30].
Дослідження застосування правових позицій
ЄСПЛ у практиці Конституційного Суду України
дозволяє стверджувати, що в цілому ці правові
позиції можуть стати потужним правовим засо-
бом у розвитку конституційних цінностей. Вар-
то також відзначити, що Конституційний Суд
України головним чином розглядає звернення,
що стосуються захисту широкого кола прав і сво-
бод людини, основою яких виступають загаль-
новизнані міжнародні стандарти. Звідси можна
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
припустити, що правові позиції ЄСПЛ у принци-
пі здатні фігурувати практично в кожній справі.
Щодо судів загальної юрисдикції, то моніто-
ринг судової практики місцевих та апеляційних
судів на предмет застосування ними правових
позицій ЄСПЛ дозволяє зробити висновок, що
якість посилань на рішення Європейського суду
з прав людини залишається низькою.
Має місце не лише відсутність обґрунтованос-
ті в способах застосування посилань на правові
позиції ЄСПЛ, що містяться в його рішеннях, а
і їх повна відсутність поряд із некоректним ви-
користанням і самих правових позицій на під-
ставі фактичної подібності «фабул» справ, без
урахування всього комплексу юридично значу-
щих обставин. Що ж стосується вищих судів, то
хоча вони й застосовують у своїх актах європей-
ські стандарти прав людини, але не прагнуть ак-
 186 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
тивно розширювати застосування цих стандартів
нижчими судами. Це перешкоджає процесу уні-
фікації стандартів у галузі прав і свобод люди-
ни, і не сприяє орієнтації нижчестоящих судів
загальної юрисдикції на правильне і коректне
використання правових позицій ЄСПЛ при від-
правленні правосуддя, що, в кінцевому підсумку,
перешкоджає реалізації тих цілей, на досягнен-
ня яких були спрямовані ратифікація Конвенції
і визнання юрисдикції ЄСПЛ [3, c. 25].
Вищезазначене здатне істотно загальмувати
процес не лише інтеграції України в європейське
співтовариство, а й розвиток національної право-
вої системи. Основними причинами ситуації, що
склалася, на наш погляд, є, по-перше, низький
рівень інформованості суддів. Засобами усунен-
ня цієї перешкоди можуть стати ЗМІ, практика
вищих судових інстанцій, проведення науково-
практичних конференцій; по-друге, відсутність
достатньої правової культури і грамотності у ви-
користанні правових позицій ЄСПЛ при розгля-
ді справ українськими суддями. Певною переду-
мовою цього є відсутність однозначного підходу
щодо юридичної сили практики ЄСПЛ для на-
ціональних судів та місця його рішень у системі
джерел вітчизняного права. Спробуємо розібра-
тися з існуючою проблемою.
Аналіз монографічних та періодичних дже-
рел дозволяє виділити два основних (протилеж-
них за суттю) підходи:
а) ЄСПЛ є «вищим» судом по відношенню до
національних судів, а тому може змінювати або
скасовувати рішення національних судів;
б) ЄСПЛ є лише «субсидіарним» інститутом по
відношенню до національних судів, а тому його
рішення повинні мати лише рекомендаційний
(а не обов’язковий) характер [4, c. 117].
Наявні думки щодо розуміння правового ста-
тусу ЄСПЛ і зумовлює неоднозначність підхо-
дів до оцінки значущості практики ЄСПЛ для
правозастосовної практики національних судів
(наприклад, у розв’язанні питання, чи є практи-
ка ЄСПЛ обов’язковою для застосування націо-
нальними судами).
На даний момент на це питання сформувало-
ся дві основні точки зору, кожна з яких є досить
аргументованою.
Прибічники першої точки зору вважають, що
практика ЄСПЛ є обов’язковою для застосуван-
ня національними судами, оскільки вона є «офі-
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
ційною формою роз’яснення» основних (невід-
чужуваних) прав кожної людини, закріплених
і гарантованих ЄКПЛ. Тому практика ЄСПЛ
є частиною самої ЄКПЛ, а отже, і частиною на-
ціонального законодавства. До того ж має місце
примат над національним законодавством (ви-
ходячи зі змісту статей 8, 9 Конституції України).
Обґрунтовуючи цей підхід, науковці та практики
посилаються на пункти а) та b) частини 3 ст. 31
Віденської Конвенції «Про право міжнародних
договорів» від 23 травня 1969 року (ратифікова-
на Україною 14 квітня 1986 року у складі СРСР),
в яких спеціально наголошується, що разом із
текстом міжнародних договорів враховується
практика їх застосування й тлумачення, якщо
на це дається згода сторін договору. Але зазна-
чимо, що в цьому документі мова йде лише про
«врахування», а не «обов’язковість» практики.
Не достатніми для визнання «обов’язкового стату-
су» рішень ЄСПЛ є, з нашої точки зору, і посилання
на Закон України «Про виконання рішень та за-
стосування практики Європейського суду з прав
людини» від 23 лютого 2006 року, у ст. 17 якого ви-
значено, що суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію та практику Суду як джерело права,
та постанови Пленуму Верховного Суду України
№ 1 від 27 лютого 2009 року та № 14 від 18 грудня
2009 року, в яких також роз’яснюється лише юри-
дична сила рішень ЄСПЛ як джерел права, але
зовсім не дається відповідь на їх місце в системі
джерел права, їх обов’язковість чи примат над на-
ціональними законами [5, c. 14].
Також обов’язковість рішень ЄСПЛ намага-
ються обґрунтувати шляхом проведення анало-
гій із рішеннями Конституційного Суду Укра-
їни, порівнюючи значення ЄКПЛ та рішення
ЄСПЛ з Конституцією України та рішеннями
Конституційного Суду України. Зокрема, як рі-
шення Конституційного Суду України, в яких
здійснюється офіційне тлумачення Конституції
та законів України, є обов’язкові для виконання,
так і рішення ЄСПЛ містять офіційне тлумачен-
ня й застосування ЄКПЛ, а тому (за аналогією
з Конституційним Судом України) є обов’язкові
для виконання (застосування) державами-учас-
ницями Конвенції. Щодо цього аргументу можна
зазначити, що він також не є безспірним, оскіль-
ки офіційне тлумачення норми ЄКПЛ складає
лише частину рішення ЄСПЛ, що не є безумов-
ною підставою визнання обов’язковості всього рі-
шення. Крім того, порівняння ЄСПЛ з Конститу-
ційним Судом є лише теоретичною концепцією, а
отже, не може розглядатися як аксіома.
Прибічники другої точки зору відстоюють
позицію, що визнання обов’язкової юрисдикції
ЄСПЛ автоматично не означає обов’язковості
його практики. Для аргументації такої позиції
наводяться положення Закону України «Про су-
доустрій та статус суддів» та відповідні положен-
ня процесуальних кодексів: КАС України, КПК
України, ГПК України, де зазначено, що рішен-
ня ЄСПЛ, в яких визнано, що при постановленні
судових рішень українськими судами було до-
пущено порушення ЄКПЛ, є підставою для пе-
регляду зазначених судових рішень Верховним
Судом України. Тобто рішення ЄСПЛ є лише
підставою для ініціації відповідного судового
провадження у Верховному Суді України, але не
«замінює» чи «відміняє» судове рішення, яке ста-
ло предметом розгляду в ЄСПЛ. Тобто останній
не визнає судових рішень такими, що порушують
міжнародні зобов’язання України, натомість, він
визнає порушення Конвенції державою Украї-
на. Остаточну крапку ж ставить Верховний Суд
України, використовуючи свої екстраординарні
повноваження із перегляду рішення, постанов-
леного нижчестоящими судами [6, c. 10–11].
Таким чином, підсумовуючи викладене, мо-
жемо зробити проміжний висновок: вітчизня-
ний законодавець розглядає рішення ЄСПЛ як
підставу для перегляду відповідного судового
рішення Верховним Судом України, але не як
безумовну обов’язковість правових позицій, що
містяться в рішенні ЄСПЛ для Верховного Суду
України під час відповідного провадження. Ра-
зом із тим, рішення ЄСПЛ, постановлені в спра-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
вах проти України, є обов’язковими для держа-
ви Україна, якій слід знайти спосіб уникнення
в майбутньому подібних рішень.
Європейський суд з прав людини називає
власну практику прецедентною. Судовий преце-
дент, із точки зору правової природи, являє собою
рішення по конкретній справі, що є обов’язковим
для судів тієї ж або нижчої інстанції при вирі-
шенні аналогічних справ або служить зразком
тлумачення закону, які не мають обов’язкової
сили. Звідси випливає, що прецедент – рішення
по справі, яке «має враховуватися» при подаль-
шому розгляді аналогічної справи. Саме таке
ставлення до власної практики і демонструє
сам ЄСПЛ, який при вирішенні справ схильний
у цілому слідувати підходам, що застосовувалися
ним раніше, якщо не визнає за необхідне їх змі-
нити. Зокрема, в мотивувальній частині рішення
суд замість відтворення висловлених ним рані-
ше міркувань може послатись на міркування,
висловлені у попередніх рішеннях. Однак слід
відмітити, що ЄСПЛ неодноразово наголошував,
що він не зв’язаний власними попередніми рі-
шеннями [7, c. 76].
Отже, практика ЄСПЛ за своєю суттю є «пере-
конливим прецедентом». Разом із тим будь-який
прецедент містить дві частини: «ratio decidendi»
і «obiter dictum». «Ratio decidendi» – це та частина
рішення суду, в якій викладаються норми пра-
ва, на основі яких було вирішено дану справу;
тут містяться принципи права, на основі яких
суд приймає рішення. Це може бути і конкретна
норма права або ж інша правова основа, спираю-
чись на які судам належить приймати рішення.
Саме ця частина рішення буде обов’язкова для
всіх наступних рішень судів, якщо їм доведеться
розглядати аналогічні справи. «Ratio decidendi»
формує правову основу, яка має нормативний
характер і повинна застосовуватися стосовно всіх
інших осіб, а не тільки сторін у даній справі. Та-
ким чином, «ratio decidendi» являє собою норму
прецедентного права. Інша частина рішення
отримала назву «obiter dictum». Під нею розумі-
ються зауваження суду, зроблені ним з питань,
які безпосередньо не входять у предмет судово-
го рішення. На відміну від «ratio decidendi» ці
висловлювання не формулюють той чи інший
принцип права і не обґрунтовують рішення суду
[8, c. 35–36].
Можна зробити висновок, що судове рішення,
яке визначене як прецедент в силу авторитетного
статусу суду, що його постановив, не є джерелом
права в цілому. Юридичне значення має норма
або принцип, які були викладені у цьому рішен-
ні. Тобто діє така схема: правові норми і прин-
ципи, отримуючи матеріальну сутність, являють
собою «ratio decidendi», формою вираження якого
є судове рішення. Тим самим твердження про
те, що рішення ЄСПЛ наповнюють, оживляють
ЄКПЛ, фактично означає, що вирішальну роль
у цьому процесі відіграє якраз «ratio decidendi» –
суть правового рішення.
Що ж стосується місця рішень ЄСПЛ в ієрархії
джерел права в Україні, то, по-перше, відповідно
до ч. 1 ст. 9 Конституції України [9] та ст. 19 Закону
України «Про міжнародні договори України» від
29 червня 2004 року № 1906-IV чинні міжнарод-
ні договори України, згода на обов’язковість яких
187
надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України, і застосо-
вуються вони у порядку, передбаченому для норм
національного законодавства. Міжнародні догово-
ри України, які набрали чинності в установленому
законом порядку та встановлюють інші правила,
ніж ті, що передбачені у відповідних актах законо-
давства України, мають перевагу над внутрішньо-
державними законодавчими актами.
Однак у ч. 2 ст. 9 Конституції України встанов-
лено, що укладення міжнародних договорів, які
суперечать Конституції України, можливе лише
після внесення відповідних змін до Конститу-
ції України. Звідси, із наведеного випливає, що
міжнародні договори, які пройшли ратифікацію,
за своєю юридичною силою є вищими від націо-
нальних законів, але нижчими від Конституції
України.
По-друге, як наголошено у п. 25 Висновку
№ 9 (2006) Консультативної ради європейських
суддів щодо ролі національних суддів у забезпе-
ченні ефективного застосування міжнародного
та європейського права: «національні суди є від-
повідальними за застосування європейського пра-
ва. Від них у багатьох випадках вимагається його
пряме застосування. Від них також вимагається
тлумачення національного права у відповідності
з європейськими стандартами» [10, c. 52].
Отже, для реалізації ефективного захисту га-
рантованих прав і свобод громадян та уникнен-
ня у подальшому порушень Конвенції існують
всі підстави для застосування у судовій практиці
національних судів (їх рішеннях) правових пози-
цій (практики) ЄСПЛ у контексті законодавства
України та Конвенції.
Сам ЄСПЛ у своїх постановах керується своєю
попередньою практикою, однак при цьому він не
зв’язаний суб’єктним складом прецеденту. І при
викладі своїх рішень за скаргами проти України
ЄСПЛ посилається на свою прецедентну практи-
ку у справах проти інших держав. І це відповідає
принципу правової визначеності. Такий підхід
відповідає очікуванням того, що тлумачення норм
Конвенції не буде знаходитися в залежності від
суб’єктного складу справи розглянутого ЄСПЛ,
і робить прогнозованим рішення суду [11, c. 109].
Таким чином, при застосуванні норм ЄКПЛ
українські судді повинні брати до уваги всю прак-
тику ЄСПЛ як щодо України, так і практику,
сформовану в ході розгляду скарг, поданих проти
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
інших держав (причому і ту практику, яка була
сформована у справах, розглянутих і до приєд-
нання України до Конвенції). Тільки такий під-
хід допоможе уникнути Україні вчинення нових
порушень Конвенції. Однак для реалізації даного
підходу перш за все потрібно забезпечити доступ-
ність практики ЄСПЛ для українських суддів.
Висновки та пропозиції. Рішення ЄСПЛ
відіграють важливе значення, адже виступають
дієвим інструментом гарантій захисту прав, сво-
бод та законних інтересів особи у кримінально-
му провадженні. Практику Європейського суду
з прав людини слід розглядати як джерело на-
ціонального права України. Визнання практи-
ки Європейського суду з прав людини джерелом
права є невідворотним процесом адаптації націо-
нального законодавства України до законодав-
ства Європейського Союзу.
 188 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
На прецеденти Європейського Суду у своїх рі-
шеннях посилаються практично всі національні
суди країн-членів Ради Європи. Цей підхід діє
навіть у тих правових системах, де формально не
визнається обов’язкова сила прецеденту. Врахо-
вуючи специфіку перетворень у правовій сфері,
що відбуваються у сучасній Україні, та необхід-
ність забезпечення правничими засобами на-
шого європейського вибору, найбільш важливим
питанням є застосування прецедентного права
(правових позицій) Європейського суду з прав
людини у межах національної правової системи.
Це є запорукою запобігання свавільним діям ор-
ганів державної влади та надання правам люди-
ни та основним свободам реального змісту та на-
дійних судових гарантій.
В цiлому в Українi створена система вико-
нання рiшень ЄСПЛ, за якої кожне рiшення
Європейського суду з прав людини має бути
обов’язково виконано державою. Приклад на-
шої держави з прийняттям Закону України «Про
виконання рiшень та застосування практики
Європейського суду з прав людини» за оцiнкою
самого Суду є позитивним досвiдом системної
органiзацiї на державному рiвнi виконання його
рiшень. Водночас i надалi потрiбно вдосконалю-
вати механiзм виконання рiшень Європейського
суду з прав людини Україною.
Участь нашої держави в гармонізації зако-
нодавства України до міжнародних стандартів
є однією з найважливіших умов поглиблення
співпраці нашої держави з міжнародними орга-
нізаціями Європи та їхніми країнами-членами.
На даний момент актуальним є питання ін-
теграції України до Євросоюзу, що, у свою чер-
гу, вимагає трансформації законодавства, вдо-
сконалення чинного законодавства, щоб увійти
у рамки міжнародних стандартів та європей-
ських вимог. Адаптація законодавства України
до міжнародних джерел права є процесом ціле-
спрямованого зближення правових систем з ме-
тою утвердження спільних правових принципів,
що передбачає приведення законодавства дер-
жав-членів Європейського Союзу у відповідність
з вимогами міжнародної організації на підставі
міжнародних договорів.

Список літератури:
1. Коруц У.З. Окремі питання виконання рішень Європейського суду з прав людини. Актуальні проблеми
правознавства. 2016. Вип. 1. С. 49–53.
2. Завгородній В.А. Рішення Європейського Суду з прав людини як акти тлумачення норм конвенції про за-
хист прав людини та основоположних свобод. Науковий вісник Ужгородського національного університету.
Серія : Право. 2014. Вип. 24. Т. 1. С. 29–33.
3. Зіменко О.В. Щодо питання преюдиціальності рішень Європейського суду з прав людини. Науковий вісник
Ужгородського національного університету. 2013. Вип. 22. Т. 1 Ч. 1. С. 24–28.
4. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право : навч. посіб. Київ : Юрінком Інтер, 2001. 640 с.
5. Брацук І.З. Імплементація права Європейського Союзу в національних правопорядках держав-членів :
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. Харків, 2011. С. 22.
6. Ващенко Л.В. Правові аспекти виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні. Міжнародно-
правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства: матеріали науково-теоретичної конференції
викладачів, аспірантів та студ. юридичного фак-ту, м. Суми, 25 травня 2013 р. Суми : СумДУ, 2013. С. 10–12.
7. Ісмайлов К.Ю. Вплив рішень Європейського Суду з прав людини на систему джерел права України. Держа-
ва і право. 2011. Вип. 51. С. 75–80.
8. Дашковська О.Р. Судовий прецедент і судова практика як джерела права. Вісник Академії правових наук
України : зб. наук. пр. Харків, 2011. № 1. С. 34–41.
9. Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. С. 141.
10. Квятковська Б.І. Судовий прецедент: деякі теоретичні аспекти. Науковий вісник Ужгородського
національного університету. Серія : Право. 2013. Вип. 21. Т. 1. Ч. 2. С. 52–55.
11. Коруц У.З. Міжнародно-правовий захист права на справедливий судовий розгляд в практиці Європейського
суду з прав людини та правозастосовна практика України : дис. канд. юрид. наук : 12.00.11. Київ, 2015. 229 с.

References:
1. Koruc U.Z. (2016). Okremі pitannya vikonannya rіshen' Evropejs'kogo sudu z prav lyudini. Aktual'nі problemi
pravoznavstva. Vip. 1. S. 49–53.
ЮРИДИЧНІ НАУКИ

2. Zavgorodnіj V.A. (2014). Rіshennya Evropejs'kogo Sudu z prav lyudini yak akti tlumachennya norm konvencії
pro zahist prav lyudini ta osnovopolozhnih svobod. Naukovij vіsnik Uzhgorods'kogo nacіonal'nogo unіversitetu.
Serіya : Pravo. Vip. 24. T. 1. S. 29–33.
3. Zіmenko O.V. (2013). Shchodo pitannya preyudicіal'nostі rіshen' Evropejs'kogo sudu z prav lyudini. Naukovij
vіsnik Uzhgorods'kogo nacіonal'nogo unіversitetu. Vip. 22. T. 1. Ch. 1. S. 24–28.
4. Dmitrієv A.І., Muravjov V.І. (2001). Mіzhnarodne publіchne pravo: navch. posіb. K. : Yurіnkom Іnter. 640 s.
5. Bracuk І.Z. (2011). Іmplementacіya prava Єvropejs'kogo Soyuzu v nacіonal'nih pravoporyadkah derzhav-chlenіv :
avtoref. dis. na zdobuttya nauk. stupenya kand. yurid. nauk. 22 s.
6. Vashchenko L.V. (2013). Pravovі aspekti vikonannya rіshen' Evropejs'kogo sudu z prav lyudini v Ukrainі.
Mіzhnarodno-pravove zabezpechennya stabіl'nostі ta bezpeki suspіl'stva: materіali naukovo-teoretichnoї konferencії
vikladachіv, aspіrantіv ta stud. yuridichnogo fak-tu, m. Sumi, 25 travnya 2013 r. Sumi : SumDU. S. 10–12.
7. Іsmajlov K.Yu. (2011). Vpliv rіshen' Evropejs'kogo Sudu z prav lyudini na sistemu dzherel prava Ukraini.
Derzhava і pravo. Vip. 51. S. 75–80.
8. Dashkovs'ka O.R. (2011). Sudovij precedent і sudova praktika yak dzherela prava. Vіsnik Akademіi pravovih
nauk Ukraїni : zb. nauk. pr. Harkіv, 2011. Vol. 1. S. 34–41.
9. Konstitucіya Ukraїni vіd 28 chervnya 1996 roku. Vіdomostі Verhovnoi Radi Ukraїni. 1996. Vol. 30. St. 141.
10. Kvyatkovs'ka B.І. (2013). Sudovij precedent: deyakі teoretichnі aspekti. Naukovij vіsnik Uzhgorods'kogo
nacіonal'nogo unіversitetu. Serіya : Pravo. Vip. 21. T1. Ch.2. S. 52–55.
11. Koruc U.Z. (2015). Mіzhnarodno-pravovij zahist prava na spravedlivij sudovij rozglyad v prakticі Evropejs'kogo
sudu z prav lyudini ta pravozastosovna praktika Ukraini : dis. kand. yurid. nauk : 12.00.11. Kyiv. 229 s.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 189
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-42
УДК 342.7
Мігашко В.Є.
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В КОНТЕКСТІ КОНВЕНЦІЇ

ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД
Анотація. Стаття присвячена можливостям захисту прав юридичних осіб в Європейському Суді з прав
людини. У статті досліджується ефективність та результативність способів захисту прав та охоронюваних
законом інтересів юридичних осіб. Акцентується увага на значенні й ролі Ради Європи в контексті функ-
ціонування механізмів захисту прав фізичної та юридичної особи. У роботі розкрито механізми захисту
прав юридичних осіб в контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У статті
з’ясовується, які з прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ви-
знаються за юридичними особами і можуть бути предметом захисту в Європейському Суді з прав людини.
В статті підкреслюється, що Європейський суд з прав людини є частиною механізму захисту прав людини
в країнах, що ратифікували Конвенцію прав людини.
Ключові слова: рішення ЄСПЛ, практика Європейського суду з прав людини, судова практика,
Конвенцiя про захист прав людини i основоположних свобод 1950 року, юридична особа, захист прав
юридичної особи.
Mihashko Valentyn
Yaroslav Mudryi National law Unaversity

MECHANISMS OF PROTECTION OF THE RIGHTS OF LEGAL ENTITIES

IN THE CONTEXT OF THE CONVENTION ON THE PROTECTION
OF HUMAN RIGHTS AND FUNDAMENTAL FREEDOMS
Summary. The article is devoted to the possibilities of protecting the rights of legal persons in the European
Court of Human Rights. The article examines the efficiency and effectiveness of methods for protecting the
rights and legal interests of legal entities protected by law. The emphasis is placed on the significance and
role of the Council of Europe in the context of the functioning of the mechanisms for protecting the rights of
individuals and entities. The work outlines the mechanisms for protecting the rights of legal persons in the
context of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. The article clarifies
which of the rights provided for by the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Free-
doms are recognized by legal entities and can be subject to protection in the European Court of Human Rights.
The article emphasizes that the European Court of Human Rights is part of the mechanism for the protection
of human rights in countries that have ratified the Convention on Human Rights. The appeals of legal enti-
ties for the protection of their rights to the ECtHR are less numerous than complaints of individuals, but the
ECtHR Convention and practice provides them with sufficiently effective protection. Legal persons, along with
physical ones, can refer to: Art. 6 of the Convention establishing the right to a fair trial, namely: the right to
a fair and public hearing of a case within a reasonable time by an independent and impartial tribunal estab-
lished by law; Art. 7 which excludes punishment without a law; Art. 13 on the right to an effective remedy in a
national body. The recourse of legal entities for the restoration of violated rights to the ECtHR is an effective
legal remedy in cases where the possibilities of protecting rights in domestic courts are exhausted. Important
to the development of national legislation are the legal positions of the ECtHR, which are based on the Court's
subsequent similar decisions and which are the source of law for Ukrainian courts.
Keywords: ECHR judgment, practice of the European Court of Human Rights, jurisprudence, the Convention
on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, legal entity, protection of the rights
of a legal entity.
ЮРИДИЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. На сучасному етапі

розбудови незалежної Української держа-
ви першочерговим завданням є належна реаліза-
ція та захист прав і свобод людини і громадянина,
реальне втілення в життя конституційних припи-
сів, які окреслюють правове становище особи.
Україна ввела у власне законодавство міжна-
родні договори, ратифіковані Верховною Радою,
отже, і цілий ряд міжнародних договорів щодо
захисту прав людини. В результаті, фактично,
в національний правопорядок була введена аб-
солютно нова структура нагляду за дотриманням
законодавства – міжнародні органи захисту прав
людини. Однак, на жаль, українська юридична
наука, вклавши безліч сил і засобів вивчення де-
яких з цих механізмів, забула про інші, що і при-
звело до істотного пробілу в теорії і ще більшого
пробілу в юридичній практиці з цього питання.
Ефективність та результативність способів
захисту прав та охоронюваних законом інтересів
юридичних осіб є однією з умов дієвості механіз-
му правового регулювання, а визнання практи-
ки Європейського суду з прав людини джерелом
права на законодавчому рівні зумовлює необхід-
ність імплементації у національне законодав-
ство України положень, напрацьованих Євро-
пейським судом з прав людини.
Надзвичайно важливе значення для забез-
печення дотримання та належного захисту
прав юридичних осіб має права, передбачене
ст. 13 Конвенції про захисту прав людини і осно-
воположних свобод.

© Мігашко В.Є., 2019

 190 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Дослідженню механізму захисту прав фізичних
та юридичних осіб приділяли увагу К.В. Андрі-
янов, Т.О. Анцупова, І.З. Брацук, В.Г. Буткевич,
О.В. Буткевич, Л.В. Ващенко, О.Р. Дашков-
ська, А.І. Дмитрієв, Т.І. Дудаш, В.І. Завидняк,
О.В. Зіменко, К.Ю. Ісмайлов, Б.І. Квятковська,
О.С. Кузембаєв, Т.О. Лоскутов, В.І. Манукян,
В.П. Пташинська, О.В. Соловйов, О.М. Толочко,
Т.І. Фулей, В.Д. Юрчишин та інші науковці.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Новизна дослідження
полягає у розробці концепції механізму захисту
прав юридичних осіб в контексті Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод.
Актуальність дослідження механізму захисту
прав юридичних осіб в контексті Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод по-
силюється з недостатністю теоретичної розробле-
ності, існуванням значної кількості дискусійних
теоретичних і практичних питань щодо удоскона-
лення механізму захисту прав юридичних осіб.
Мета статті. Метою цієї статті є комплексне
дослідження механізму захисту юридичних осіб
у практиці Європейського суду та національних
судів України.
Виклад основного матеріалу. Розвиток між-
народного права в сучасному світі і, в особливості,
в сфері прав з неминучістю ставить питання про
його співвідношення з національним законодав-
ством держав і державним суверенітетом.
Становлення принципу поваги прав в між-
державних відносинах проходило протягом три-
валого історичного періоду. Сучасний світ стає
все більш взаємозалежним і цілісним. У ньому
односторонні дії держав, які не враховують інте-
реси інших країн і народів, не тільки не дають їм
довготривалої переваги, але і значно ускладню-
ють міждержавні відносини і, в кінцевому рахун-
ку, можуть поставити під загрозу саме існування
людської цивілізації.
У взаємозалежному світі лише шляхом узго-
дження позицій держав, часто навіть на шкоду
їхні суверенні права і визнання верховенства між-
народного права над національними законами,
можна забезпечити міцний мир і загальну безпеку.
Відправною точкою функціонування меха-
нізмів захисту прав фізичних та юридичних осіб
є Рада Європи (Council of Europe) – міжнародна
організація, заснована на принципах демокра-
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
тії, гуманізму, законності, верховенства права
і прав людини.
На європейському континенті протягом де-
сятиліть в рамках Ради Європи, членом якого
є і Україна, сформувалася єдина система захисту
прав людини, що в основному відповідає вимо-
гам міжнародного права.
Значення й роль Ради Європи в контексті
функціонування механізмів захисту прав можна
визначити у декількох напрямах: юридичному
(створення та введення в силу Європейської кон-
венції про захист прав людини і основоположних
свобод, а також ряду документів; забезпечення
діяльності Європейського суду з прав людини);
організаційному (організація, реалізація і під-
тримка соціальних проектів, спрямованих на роз-
виток громадянського суспільства країн – членів
Ради Європи); політичному (сприяння визнання
державами принципу верховенства права, забез-
печення прав та основних свобод людини грома-
дянам держав – членів Ради Європи, організація
співпраці між державами з метою досягнення ці-
лей Ради Європи).
Європейський суд з прав людини (англ.
European Court of Human Rights; часто вживана
абревіатура – ECHR) – частина механізму за-
хисту прав людини в країнах, що ратифікували
Конвенцію прав людини; соціальний інститут,
покликаний забезпечувати дотримання основ-
них положень Конвенції; міжнародний судовий
орган, який розглядає позови фізичних та юри-
дичних осіб, а також окремих держав, що стосу-
ються недотримання невід'ємних прав і свобод
людини. Згідно Протоколу № 11, що вступив
в силу 1 листопада 1998 р., усі країни, що ратифі-
кували Європейську конвенцію про захист прав
людини і основоположних свобод, зобов'язані
підкорюватися рішенням Європейського суду
з прав людини [1, с. 27].
В даний час Європейським Судом з прав лю-
дини здійснюється велика робота по контролю
над дотриманням державами положень Конвен-
ції про захист прав людини і основоположних
свобод 1950 року (далі – Конвенція, Європейська
Конвенція). Обсяг справ, що розглядається Су-
дом, стає дедалі більшим. Результатом роботи
Європейського Суду є не тільки виявлення пору-
шень з боку держав – учасниць Конвенції взятих
на себе зобов'язань, але також і тлумачення по-
ложень Конвенції, принципів і норм, що існують
в міжнародному праві, в залежності від конкрет-
ної ситуації.
В умовах демократичного розвитку громадян-
ського суспільства необхідним є правове забез-
печення і захист прав не тільки фізичних, але
й юридичних осіб. Правовими підставами такого
захисту є ч. 1 ст. 91 ЦК України, відповідно до
якої юридична особа здатна мати такі ж цивільні
права та обов'язки (цивільну правоздатність), як
і фізична особа, крім тих, які за своєю природою
можуть належати лише людині [2]. Ця норма
кореспондує положенням Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод 1950 р.
[3] (надалі – Конвенція), яка відповідно до ст. 9
Конституції України є частиною національно-
го законодавства України [4] та прецедентному
праву, створеному правозастосовною практикою
Європейського Суду з прав людини (надалі –
ЄСПЛ), яка на підставі ст. 17 Закону України від
23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду
з прав людини» є джерелом права для націо-
нальних судів [5, с. 46].
Тепер кожен, хто перебуває під юрисдикцією
України, після вичерпання всіх національних
засобів правового захисту і впродовж шести мі-
сяців від дати прийняття остаточного рішен-
ня на національному рівні має не лише право,
а й реальну можливість звернутися до ЄСПЛ
(Франція, м. Страсбург) за захистом своїх прав
та свобод, проголошених у Конвенції та додатко-
вих протоколах до неї. Під поняттям «вичерпан-
ня національних засобів захисту» слід розуміти
звернення заявника до всіх судових інстанцій
держави, включаючи касаційну інстанцію – Вер-
ховний Суд України. Таким чином, у практичне
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
життя впроваджено ч. 4 ст. 55 Конституції Укра-
їни: «Кожен має право після використання всіх
національних засобів правового захисту зверта-
тися за захистом своїх прав і свобод до відповід-
них міжнародних судових установ чи до відпо-
відних органів міжнародних організацій, членом
або учасником яких є Україна» [6, с. 310].
Слід зауважити, що застосування Конвенції
для захисту прав юридичних осіб в ЄСПЛ має
певну специфіку, яка зумовлена особливостями
визначення суб’єктів звернення та обмеженням
кола правовідносин, щодо яких відбувається за-
хист прав юридичних осіб.
Виконання положень Конвенції та прецедент-
ної практики, виробленої Судом, до юридичних
осіб має як ряд особливостей, так і ряд теоретич-
них і практичних питань. Зокрема, є терміно-
логічне розходження, що стосується юридичних
осіб: в самій Конвенції використовується термін
«особи і неурядові організації» ("persons and non-
governmental organizations"), а в Додатковому
протоколі, що закріплює право власності, – «фі-
зичні і юридичні особи» ("natural or legal person").
У зв'язку з цим є дискусії про те, в чому полягає
принципова відмінність в використовуваних тер-
мінах («неурядові організації» в одному випадку
і «юридичні особи» в іншому випадку) і який
вплив на права, які охороняються Конвенцією,
може мати таку термінологічну відміну. Інші
не менш важливі особливості застосування Кон-
венції і прецедентної практики Суду, пов'язані
з розглядом скарг юридичних осіб, стосуються
самостійного і абсолютно незалежного від націо-
нального законодавства підходу Суду до тлума-
чення і розуміння деяких правових конструкцій
і теорій. Наприклад, згідно з практикою Суду
юридичні особи можуть користуватися правами
і гарантіями, наданими в кримінальному про-
цесі; юридичні особи можуть відчувати моральні
страждання і претендувати на компенсацію їх
моральної шкоди; майном можуть бути не тільки
речі і права, а й клієнтура, ліцензії.
Відповідно до ст. 34 Конвенції, ЄСПЛ «може
приймати заяви від будь-якої особи, неурядо-
вої організації або групи осіб», а ст. 1 Протоколу
№ 1 до Конвенції [7] говорить про захист власності
«фізичних та юридичних осіб». У зв’язку з цим ви-
никають термінологічні розбіжності між терміном
«неурядова організація» та нормами законодав-
ства України щодо визначення кола юридичних
осіб, які можуть бути віднесені до «неурядових ор-
ганізацій» та «юридичних осіб», права яких підля-
гають захисту ЄСПЛ. Так, О. Данелія відносить
до неурядових організацій, які можуть звертатися
до ЄСПЛ відповідно до ст. 34 Конвенції «громад-
ські об’єднання… у найрізноманітніших формах:
спілки, ліги, благодійні організації та фонди,
фундації, об’єднання тощо». Зауважимо, що не всі
названі організаційно-правові форми відносять-
ся до громадських об’єднань. Втім, автор цілком
справедливо вказує, що неспівпадіння термінів
не має принципового значення для визнання
заяви прийнятною, оскільки «ЄСПЛ самостійно
визначає, виходячи із представлених фактів, чи
може заявник бути визнаний неурядовою органі-
зацією» [8, с. 105]. І дійсно, практикою ЄСПЛ по-
ступово сформувалися прецедентні норми, якими
було визнано, що до юридичних осіб, які можуть
191
бути суб’єктами звернення до ЄСПЛ, відносяться
об’єднання та організації, які не представляють
державу і не засновані нею. Тобто у контексті
українського законодавства суб’єктами звернен-
ня до ЄСПЛ є юридичні особи приватного права,
причому практика Суду свідчить, що прийнятни-
ми можуть бути визнані заяви, як непідприєм-
ницьких, так і підприємницьких юридичних осіб.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави ствер-
джувати, що повністю співпадають передбачені
Конвенцією процесуальні (процедурні) права
фізичних та юридичних осіб, а саме: право на
ефективні засоби правового захисту і право на
справедливий і публічний судовий розгляд спра-
ви в розумний строк незалежним і неупередже-
ним судом, створеним на підставі закону. Саме
ці права забезпечують захист матеріальних прав
через якісні та справедливі судові процедури.
А отже, юридичні особи нарівні з фізичними мо-
жуть посилатися на: ст. 6 Конвенції, яка встанов-
лює право на справедливий суд, а саме: право на
справедливий і публічний розгляд справи упро-
довж розумного строку незалежним і безсторон-
нім судом, встановленим законом; ст. 7, яка ви-
ключає покарання без закону; ст. 13 про право на
ефективний засіб юридичного захисту в націо-
нальному органі; ст. 18, яка встановлює заборону
застосування обмеження прав і свобод для інших
цілей, ніж ті, для яких вони встановлені [9, с. 20].
Ці права цілком відповідають змісту ст. 55 Кон-
ституції України, якою передбачено, що кож-
ному гарантується право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, поса-
дових і службових осіб, а також право після ви-
користання всіх національних засобів правового
захисту звертатися за захистом своїх прав і сво-
бод до відповідних міжнародних судових установ
чи до відповідних органів міжнародних організа-
цій, членом або учасником яких є Україна.
Окрім зазначених прав, захисту в ЄСПЛ під-
лягають гарантовані Конвенцією права юридич-
них осіб: на свободу право думки, совісті та релігії
(ст. 9 – стосовно релігійних організацій); на сво-
боду вираження поглядів, що включає свободу
дотримуватися своїх поглядів, одержувати і пере-
давати інформацію та ідеї без втручання органів
державної влади і незалежно від кордонів, що,
втім, не перешкоджає державам вимагати ліцен-
зування діяльності радіомовних, телевізійних або
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
кінематографічних підприємств (ст. 10); на свобо-
ду мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими
особами, включаючи право створювати профспіл-
ки та вступати до них для захисту своїх інтересів
(ст. 11); на ефективний засіб юридичного захисту
в національному органі, навіть якщо таке пору-
шення було вчинене особами, які здійснювали
свої офіційні повноваження (ст. 13); на недис-
кримінацію (ст. 14); на мирне володіння майном
(п. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) [10].
Необхідно зауважити, що посилюється тенден-
ція до підвищення кількості звернень від юридич-
них осіб до ЄСПЛ. Отже, Конвенція про захист
прав людини та основоположних свобод разом із
численною практикою її застосування надають
таким суб’єктам права як юридичні особи мож-
ливість звертатися до Європейського суду з прав
людини з метою захисту своїх прав та інтересів.
 192 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Висновки та пропозиції. Як свідчить судо- правового захисту у випадках, коли вичерпані
ва практика, звернення юридичних осіб за захис- можливості захисту прав в національних судах.
том своїх прав до ЄСПЛ є менш численними, ніж Важливе значення для розвитку національного
скарги фізичних осіб, однак Конвенція і практика законодавства мають правові позиції ЄСПЛ, на
ЄСПЛ забезпечує їх достатньо ефективний захист. які спирається сам Суд у наступних аналогічних
Звернення юридичних осіб щодо поновлення рішеннях, і які є джерелом права для україн-
порушених прав до ЄСПЛ є дієвим інструментом ських судів.

Список літератури:
1. Павлик Н.П. Механізми захисту прав людини / Mechanisms for Protecting Human Rights. Енциклопедія прав
людини: соціально педагогічний аспект : [колективна монографія] / кол. авт., за заг. ред. проф. Н.А. Сейко ;
відп. ред. Н.П. Павлик. Житомир : Волинь, 2014. 220 с.
2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/435-15
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/
laws/show/995_004
4. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.
URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgіbіn/laws/maіn.cgі?nreg=254%EA%2F 96-%E2%F0
5. Хоменко М. Ефективність способів захисту цивільних прав та інтересів у практиці Європейського суду.
Юридична Україна. 2016. № 5–6. С. 45–53.
6. Горобець Н.Г. Поняття та сутність права власності в контексті Першого Протоколу до Конвенції про захист
прав людини та основоположних свобод 1950 р. та практики Європейського суду з прав людини. Часопис
Київського університету права. 2014. № 4. С. 307–312.
7. Перший Протокол від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_535
8. Данелія О.С. Юридичні особи як суб’єкти звернення до Європейського суду з прав людини. Наукові записки
Інституту законодавства Верховної Ради України. 2017. № 1. С. 104–109.
9. Бурденюк С. Гарантії захисту права власності відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист
прав людини та основоположних свобод. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 12. С. 19–23.
10. Снісаренко Л.Ю. Захист прав юридичних осіб в контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 5. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/
?op=1&z=1241

References:
1. Pavlik N.P. (2014). Mekhanіzmi zahistu prav lyudini / Mechanisms for Protecting Human Rights. Enciklopedіya
prav lyudini: socіal'no pedagogіchnij aspekt : [kolektivna monografіya] / kol. avt., za zag. red. prof. N.A. Sejko ;
vіdp. red. N.P. Pavlik. ZHitomir : Volin', 220 s.
2. Civіl'nij kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vіd 16.01.2003 r. № 435-IV. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/435-15
3. Konvencіya pro zahist prav lyudini і osnovopolozhnih svobod vіd 04.11.1950. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/
laws/show/995_004
4. Konstitucіya Ukrainy: prijnyata na p’yatіj ses. Verhov. Radi Ukrainy 28 cherv. 1996 r.
URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgіbіn/laws/maіn.cgі?nreg=254%EA%2F 96-%E2%F0
5. Homenko M. (2016). Efektivnіst' sposobіv zahistu civіl'nih prav ta іnteresіv u prakticі Evropejs'kogo sudu.
Yuridichna Ukraina. Vol. 5–6. S. 45–53.
6. Gorobec' N.G. (2014). Ponyattya ta sutnіst' prava vlasnostі v kontekstі Pershogo Protokolu do Konvencіi pro
zahist prav lyudini ta osnovopolozhnih svobod 1950 r. ta praktiki Evropejs'kogo sudu z prav lyudini. Chasopis
Kiyvs'kogo unіversitetu prava. Vol. 4. S. 307–312.
7. Pershij Protokol vіd 20.03.1952 do Konvencіi pro zahist prav lyudini і osnovopolozhnih svobod.
URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_535
8. Danelіya O.S. (2017). YUridichnі osobi yak subekti zvernennya do Evropejs'kogo sudu z prav lyudini. Naukovі
zapiski Іnstitutu zakonodavstva Verhovnoi Radi Ukrainy. 2017. Vol. 1. S. 104–109.
9. Burdenyuk S. (2016). Garantіi zahistu prava vlasnostі vіdpovіdno do st. 1 Pershogo Protokolu Konvencії pro za-
ЮРИДИЧНІ НАУКИ

hist prav lyudini ta osnovopolozhnih svobod. Pіdpriemnictvo, gospodarstvo і pravo. Vol. 12. S. 19–23.
10. Snіsarenko L.Yu. (2018). Zahist prav yuridichnih osіb v kontekstі Konvencіi pro zahist prav lyudini і osnovo­
polozhnih svobod. Derzhavne upravlіnnya: udoskonalennya ta rozvitok. Vol. 5. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/
?op=1&z=1241
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 193
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-43
УДК 342+34.04
Пеньковська С.М.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ДЕРЖАВНА МОВА В УКРАЇНІ: АНАЛІЗ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Анотація. Проаналізовано регулювання статусу державної мови в Україні за напрямками конституцій-
ного регулювання та регулювання в інших законах України. Доведено, що наразі використання укра-
їнської мови як державної не є належним чином урегульованим. Наголошується, що через це відсутні
ефективні правові механізми належного захисту державної мови та її популяризації. Тому є необхідність
прийняття нової законодавчої бази для унормування використання та захисту української мови як дер-
жавної. У зв’язку з цим запропоновано напрямки розвитку такого правового регулювання статусу україн-
ської мови: прийняття закону, який би регулював статус державної мови; встановлення відповідальності
за порушення його норм із закріпленням її у відповідних кодексах; створення державних органів зі здій-
снення державної мовної політики та інші.
Ключові слова: державна мова, статус державної мови, законодавче регулювання, державна мовна
політика, використання державної мови.
Penkovska Sofiia
Kyiv National Taras Shevchenko University

STATE LANGUAGE IN UKRAINE: ANALYSIS OF LEGISLATIVE REGULATION

Summary. The role and functions of state language as one of the most significant attribute of the state and
its sovereignty is explained on the theoretical level. It is proved that state (official) language as the language
of front nation in the particular state secured in the legislature realizes the unifying function for nation and
many others. On the practical level regulation of the State language status in Ukraine in terms of constitution-
al regulation and regulation in other laws is analyzed. It is proved that current aspect of the use of Ukrainian
language as a state language is not properly regulated in the Ukrainian legislature. The regulation of the use of
official language at the level of public life of country is secured in the article 10 of the Constitution of Ukraine.
It would be entirely reasonable to mention one specific law on the determination of the bases of regulation of
the use of Ukrainian language was adopted in 2012, however, it has not been in force since 2018. This way, cur-
rently, this matter is not secured on the legal level sufficiently. It is noted that because of this fact there are no
effective legal mechanisms of proper protection of the state language and its popularization in different spheres
of life of Ukrainian society. It is obviously that the problem does exist and it cannot be ignored. Therefore, there
is the immediate need to adopt new laws to normalize the use of official Ukrainian language and its protection.
In this respect the following directions of development of such legal regulation are proposed: adoption of the
law of Ukraine on the regulation of use of the state language; the establishment of liability for violation of its
rules with fixing it in the relevant codes; the establishment of state agencies for the implementation of state
language policy etc.
Keywords: state language, status of state language, legislative regulation, state language policy, use of the
state language.

П остановка проблеми. Державна мова

в Україні є фактором як націє-, так і дер-
жавотворення та одним із основних атрибутів
держави. Цим і обумовлюється необхідність за-
конодавчого регулювання її статусу та ефектив-
них правових механізмів захисту. Однак наразі
ність розроблення належної законодавчої бази
для утвердження української мови як державної
та дієвих механізмів її захисту. У зв’язку з цим
варто розглянути наявні положення з регла-
ментування мовної політики. Детальний аналіз
чинного законодавства з використання держав-
ЮРИДИЧНІ НАУКИ

українське законодавство не забезпечує відпо-
відного захисту статусу української мови як дер-
жавної. Зокрема, регламентування передбачене
Конституцією України [1], не є достатнім, а, піс-
ля визнання Закону України «Про засади дер-
жавної мовної політики» [2] (що, до того ж, на-
лежним чином не гарантував статус української
мови як державної) неконституційним, утворив-
ся своєрідний «правовий вакуум». Ця ситуація
призводить до суттєвих порушень використан-
ня державної мови у сферах, визначених для
обов’язкового використання Конституцією. Проб-
лема посилюється і через відсутність ефективних
правових механізмів популяризації української
мови як державної, що призводить до зростаючо-
го її занепаду (за даними статистики, лише 46%
українців вживають українську [3]), а в перспек-
тиві до її витіснення. Тому нагальною є необхід-
ної мови потрібний задля подальших розробок
законодавчих напрацювань.
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. У практичному та теоретичному аспекті за-
конодавче закріплення статусу державної мови
в Україні аналізувалось у працях таких укра-
їнських вчених як В. Василенко, О. Вишняк,
М. Гаврецька, О. Гуцул, В. Дацюк, В. Лизанчук,
І. Лопушинський, В. Марковський, Т. Марусик,
Х. Олексик, Є. Ткаченко та інших. Міжнародно-
правові аспекти закріплення статусу державної
мови та регулювання мовної політики мов наці-
ональних меншин досліджували А. Акшолакова,
Г. Балмер, Л. Вербицька, Е. Вієтец, К. Заметін,
С. Кров, Е. Парера тощо.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Попри попередні спроби
розглянути регулювання статусу державної мови

© Пеньковська С.М., 2019

 194 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
в Україні, досі відсутній комплексний аналіз, що
враховує останні зміни в такому регулюванні. Не
виокремлено основних прогресивних положень
і прогалин законодавчих напрацювань. На та-
кий комплексний розгляд спрямоване це науко-
ве дослідження.
Мета статті − багатоаспектне дослідження
правового регулювання статусу державної мови
в Україні у законодавчих напрацюваннях та ви-
окремлення основних перспектив такого регулю-
вання. Для цього реалізовані цілі: 1) сформува-
ти робоче визначення поняття «державна мова»
та довести необхідність належного її захисту;
2) проаналізувати, яким є такий захист наразі,
тобто розглянути норми, що регламентують по-
рядок використання державної мови в Конститу-
ції України та законах; 3) сформувати напрямки
розвитку правового регулювання з метою утвер-
дження державної мови.
Виклад основного матеріалу. Для аналізу
державної мови в Україні, передусім, потрібно
розглянути поняття державної мови, варіантів
якого наукова доктрина подає чимало. У той же
час відсутнє єдине усталене формулювання, а
з окремими наявними не можна погодитися. Зо-
крема, О. Копиленко та Л. Мозговий стверджу-
ють, що державна мова − «це офіційно визнана
обов'язкова мова законодавства, судочинства, ді-
ловодства, навчання дітей у школах, офіційних
засобах масової інформації тощо» [4]. Подібної
думки дотримується Орленко В., визначаючи дер-
жавну мову із переліченням сфер її обов’язкового
використання: «визнану конституцією чи законом
основну мову держави, обов’язкову для викорис-
тання в діловодстві, …, навчанні» [5].
На наше переконання, формулювання де-
фініції таким чином все ж є неточним та неви-
черпним, оскільки, в окремих випадках у пере-
лічених авторами сферах законодавством все ж
санкціонована можливість використання іншої
мови, а не державної (наприклад, мови націо-
нальної меншини в культурі та освіті в місцях
компактного проживання цих національних
меншин, що є гарантуванням права особи на ви-
бір мови здобуття освіти). Окрім того, зазначені
визначення не показують властивого державній
мові місця в системі атрибутів держави, таким
чином не визначаючи належно її роль у державі.
Тому пропонуємо поняття державної мови
формулювати як ширше і більш всеохоплююче:
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
«державна мова − один із атрибутів держави, за-
кріплена законодавством мова титульної нації,
сфери обов’язкового використання якої визначе-
ні Конституцією та законами, для якої державою
встановлюється комплекс заходів захисту задня
гарантування її статусу».
Дефініція вказує на вагому роль мови в держа-
вотворенні. Така роль обумовлюється, на наш по-
гляд, виконуваними функціями державної мови.
Наприклад, Є. Ткаченко зазначає про консоліду-
ючу (мова стає об’єднавчим чинником для насе-
лення) [6]. Досить нетипові функції, притаманні
державним мовам описує у праці Г. Янковська −
громадянсько-набувальну та інструментальну
[7]. Проте, на наше переконання, перелічені ав-
торами функції державної мови мають вторин-
ний і похідний характер, у той час як основними
вважаємо націєтворчу та державотворчу.
Націєтворча функція державної мови поля-
гає в тому, що через взаємне спілкування частин
представників населення однією мовою відбува-
ється формування їхньої спільної ідентичності
(ідентичності як приналежності до однієї нації)
та їхнє об’єднання. Із націєтворчою функцією
державної мови безпосередньо пов’язана держа-
вотворча. Остання ґрунтується на тому, що мова
є одним із головних атрибутів кожної держави,
що у своїй сукупності утворюють державу. Такий
атрибут як мова є невід’ємним та обов’язковим.
Це обґрунтовується тим, що із втратою єдиної
державної мови втрачається одномовний простір
у державі, через що, у свою чергу, втрачається
національна самоідентифікація, а це призво-
дить до зникнення нації як однієї з основ держа-
ви. Таким чином, українська мова, поряд з пра-
пором, гербом і гімном, є є атрибутом держави
та конституційного ладу. Це визначив у право-
вій позиції також Конституційний Суд України:
«Статус української мови як державної є складо-
вою конституційного ладу держави нарівні з її
територією, столицею, державними символами»
(Рішення № 1-18/2008) [8].
Зрозуміло, що як невід’ємний атрибут дер-
жави державна мова потребує належного за-
кріплення її статусу в законодавстві, оскільки,
держава є сильною та незалежною тоді, коли
вона здатна належно захистити усі атрибути її
суверенного існування. І переходячи до аналізу
такого правового регулювання, треба вказати,
що окремі науковці схиляються до позиції, що
законодавче регулювання в Україні є достат-
нім. Приміром, А. Потьомкін вказує, що останнє
«відповідає загальноприйнятій світовій практи-
ці й узгоджується з відповідними міжнародно-
правовими актами» [9]. Ми ж вважаємо, наявні
в законодавстві положення, належним чином
не утверджують захист функціонування україн-
ської мови. Доведення цього твердження висвіт-
люється в наступній частині.
Україна є державою з єдиною державною
(офіційною) мовою. Передусім, основні положен-
ня відображені в конституційному регулюванні
статусу державної мови. В Україні ст. 10 Кон-
ституції України визначає: «Державною мовою
в Україні є українська мова. Держава забезпе-
чує всебічний розвиток і функціонування укра-
їнської мови в усіх сферах суспільного життя
на всій території України» [1]. Ця конституцій-
на норма є лаконічно сформульованою, базо-
вою у правовому регулюванні мовної політики
та встановлює єдину державну (офіційну) мову
на території України. На наш погляд, цю норму
Основного Закону доцільно аналізувати у комп-
лексі з Рішенням Конституційного Суду України
у Справі № 1-6/99, яке у мотивувальній частині
так тлумачить поняття «державна мова»: «укра-
їнська мова як державна є обов'язковим засобом
спілкування на всій території України при здій-
сненні повноважень органами державної влади
та органами місцевого самоврядування (мова
актів, роботи, діловодства, документації тощо),
а також в інших публічних сферах суспільного
життя, які визначаються законом» [10]. Без цьо-
го тлумачення розуміння конституційної нор-
ми і поняття «державна мова», встановленого
ст. 10 Конституції, було б неповним, оскільки не
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
визначено сфер використання останньої. Таким
чином, конституційне регулювання встановлює
основи для забезпечення використання україн-
ської мови як державної.
Однак, як конституційна норма, так і рішен-
ня КСУ містять відсилання до закону з необ-
хідністю конкретизації такого регулювання:
«Застосування мов в Україні гарантується Кон-
ституцією України та визначається законом»
(ч. 5 ст. 10 Конституції України) [1]. Таким зако-
ном (до визнання неконституційності) в Україні
був Закон України «Про засади державної мов-
ної політики» (від 3. 07. 2012 р.).
Ми схиляємося до позиції, що цей Закон не
створив умов для утвердження і навіть запере-
чив націєтворчу та об’єднавчу функції держав-
ної мови. Доречно погодитися з Висновком Єв-
ропейської комісії за демократію через право,
що, вказував: «Закон був незбалансований,…
без вжиття належних заходів для ствердження
української мови як державної» [11]. Така оцінка
обумовлюється вагомими причинами. По-перше,
у Законі містилася норма, що санкціонувала ви-
користання регіональних мов замість державної
як обов’язкового засобу спілкування у публічних
сферах суспільного життя на регіональному рів-
ні, зокрема, в роботі, діловодстві та документа-
ції місцевих органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, у судочинстві. Осно-
вою для цього стала норма ч. 3 ст. 7, яка вказує,
що регіональні мови застосовуються на рівні
з українською (за умови якщо кількість осіб-носі-
їв регіональної мови на території поширення цієї
мови становить 10 відсотків і більше чисельнос-
ті населення [2]). Проте формулювання «на рів-
ні» у наступних нормах (ч. 2 ст. 10, ст. 11 та ін.)
трактується як «замість», тобто передбачається
використання регіональної мови без одночасного
використання державної: «акти місцевих органів
державної влади і органів місцевого самовряду-
вання приймаються державною мовою або цією
регіональною мовою» (ч. 2 ст. 10 [2]), що дозво-
ляло не застосовувати державну мову цілком.
Норма аналогічного змісту містилася у ч. 1 ст. 14:
«за згодою сторін суди можуть здійснювати про-
вадження цією регіональною мовою». Негатив-
ним аспектом у цьому є те, що використання
регіональних мов поширювалося на всі сфери
публічного життя, де повинна була б застосову-
ватися державна, а саме: «регіональна мова …
використовується … в роботі місцевих органів
державної влади, органів Автономної Республі-
ки Крим та органів місцевого самоврядування,
застосовується і вивчається в державних і кому-
нальних навчальних закладах» (ч. 6 ст. 7 [2]).
По суті, це стало санкціонуванням витіснен-
ня державної мови зі сфер, визначених для її
обов’язкового використання.
У багатьох регіонах термін «регіональна мова»
знайшов фактичне відображення в російській
мові. Враховуючи дані Всеукраїнського перепису
населення від 2001 р. (кількість російськомовно-
го населення перевищує визначені Законом 10%
на території 11 областей та в Києві і Севастополі
[12]) погодимося із п. 22 висновку Венеціанської
комісії: «зрозуміло, що російська мова найвіро-
гідніше відповідатиме 10%-го порогу … російська
буде використовуватись «на рівних» [11]. Тобто
195
можна зробити висновок, що положення цього
Закону за вказуванням про «регіональну мову»,
фактично, прирівнювали статус російської мови
як найбільш поширеної регіональної до статусу
державної.
На наш погляд, тут варто довести, чому перед-
бачений законодавством однаковий захист стату-
су української мови як державної та російської
як найпоширенішої регіональної є недоцільним.
Це питання є питанням про доцільність введен-
ня в державі двох державних (офіційних) мов.
Вважаємо, що в будь-якій державі введення дру-
гої державної мови є можливим за двох умов:
а) достатнього захисту і зміцнення позицій кож-
ної державної мови без надання переваг будь-
якій із них на рівні законодавчого регулювання;
б) відсутності загрози територіальній цілісності
та національній безпеці. Однак сучасні фак-
тичні реалії України показують зворотне: пункт
а) не втілюється, оскільки, не розроблено належ-
ної та достатньої законодавчої бази для функці-
онування української мови; пункт б) не реалізу-
ється через наявність територіальних претензій
з боку сусідньої Російської Федерації та відкри-
того здійснення цих претензій на Сході України.
Тому, на нашу думку, за таких реалій введення
другої державної мови не є доцільним і призве-
ло б до занепаду української, так і до посилення
сепаратизму в окремих областях. У цьому плані
потрібно взяти до уваги негативний досвід Біло-
русі, де введення другої офіційної мови відбулося
за відсутності належного захисту білоруської. Як
наслідок після надання російській статусу другої
державної в період з 1999 по 2009 рік кількість
громадян, які вважають білоруську мову рід-
ною, зменшилася на 20% [13]. Тому для Украї-
ни, задля уникнення такого досвіду, актуальним
є посилення позицій єдиної державної мови, а не
введення другої офіційної. Таким чином, зрів-
няння в аналізованому вище Законі регіональ-
них мов у статусі з державною, крім того, що було
неконституційним, не мало фактичного підґрун-
тя та будь-яких причин.
Треба визначити і те, що Закон не передбачив
ефективних механізмів популяризації україн-
ської мови як державної. На наше переконання,
це чітко відображено у регулюванні використан-
ня мови у сфері інформації і зв’язку, де Закон
не визначив обсяг обов’язкового використання
державної мови телерадіоорганізаціями. Мов-
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
лення могло вестися будь-якою мовою на розсуд
телерадіоорганізації, нею ж визначалися «обся-
ги загальнодержавного, регіонального і місцево-
го мовлення державною мовою, регіональними
мовами» (ч. 3 ст. 24 [2]). Таким чином, санкціо-
нувалася можливість не використовувати укра-
їнську мову як державну. За відсутності таких
обов’язкових обсягів не забезпечувався належ-
ний захист державної мови в одній із важливих
сфер її використання. У свою чергу, така дерегу-
ляція призвела до тривалого періоду витіснення
української мови з телерадіомовлення або, як це
визначає І. Полковська «фактичної двомовності»
[14, с. 73] (протягом 2012-2016 рр., до внесення
відповідних змін до цього закону).
Натомість, «здійснення заходів щодо розвит-
ку, використання і захисту регіональної мови»,
тобто популяризація регіональної мови (на те-
 196 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
риторії, де кількість її носіїв становить понад
10%) необґрунтовано визначалася Законом як
«обов'язкове для місцевих органів державної вла-
ди, органів місцевого самоврядування, об'єднань
громадян, …, а також громадян − суб'єктів під-
приємницької діяльності та фізичних осіб» [2].
На наше переконання, розвиток регіональних
мов є необхідною умовою гарантування мовних
прав окремих груп населення, проте, не повинен
визначатися як зобов’язання. До того ж, не було
закріплено жодного зобов’язання сприяти роз-
витку державної мови.
Зазначимо, багато науковців схиляються до
думки, що навіть Закон Української Радянської
Соціалістичної Республіки «Про мови в Україн-
ській РСР», що був чинним до 2012 р., захищав
позиції державної мови більше, ніж Закон Укра-
їни «Про засади державної мовної політики».
Із такою позицією можна погодитися, оскіль-
ки, багато норм цього акту встановлювали
обов’язкове використання української мови як
державної без санкціонування можливості вико-
ристання будь-яких інших. Зокрема, ст. 11 визна-
чала «мовою роботи, діловодства і документації,
а також взаємовідносин державних, партійних,
громадських органів, …» українську [15].
Підсумовуючи аналіз цього Закону України,
вважаємо, що 1) його норми суперечать ст. 10 Кон-
ституції України, що закріплює українську мову
як єдину державну, санкціонуючи перехід в регі-
онах при веденні діловодства в органах місцевої
влади та органах місцевого самоврядування на
регіональні мови всупереч Конституції України.
Оцінюючи цей закон, вважаємо, ним поставила-
ся під загрозу роль української мови, яку вона
повинна відігравати, дієвість статусу державної
мови, применшилася її об’єднавча сила через на-
дання захисту на такому ж рівні регіональним
мовам. При цьому зазначимо, що оцінки окре-
мих вітчизняних експертів, зокрема, М. Кана-
вець є ще більш різкими, визначаючи закон як
такий, що «загрожує не лише стабільності, але
й цілісності України» [16, с. 4]. Наразі ж поло-
ження цього закону не є чинними у зв’язку з ви-
знанням його неконституційним Рішенням Кон-
ституційного Суду України № 2-р/2018 [17] через
порушення встановленої Конституцією України
процедури його розгляду та прийняття. Тобто
на сьогодні можна стверджувати про відсутність
необхідного Закону України, який би регулював
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
статус української мови та її використання.
Для більш комплексного аналізу варто роз-
глянути регулювання використання державної
мови в інших законах (основні аспекти). Од-
ним із таких аспектів, що впливає на розвиток
державної мови, є її використання у сфері осві-
ти її. Закон України «Про освіту» [18] визначає:
«1. Мовою освітнього процесу в закладах освіти
є державна мова. Держава гарантує кожному
громадянинові України право на здобуття фор-
мальної освіти на всіх рівнях … державною мовою»
(ч. 1 ст. 7). Водночас, на нашу думку, продуманим
є регулювання аспекту здобуття освіти і недер-
жавними мовами: передбачена можливість здо-
буття освіти для осіб-представників національ-
них меншин і корінних народів їхньою рідною
мовою на основі утворення окремих груп у цих
навчальних закладах, а також через освітні то-
вариства (ст. 7). Такий порядок здобуття освіти
недержавною мовою санкціонується «за умови
обов'язкового вивчення державної мови» (ст. 20).
Таким чином, забезпечується реалізація осно-
воположного права на вільний вибір мови здо-
буття освіти, і, водночас гарантується вивчення
державної мови. Тобто можна стверджувати про
наявність належного захисту статусу державної
мови в освітній сфері. Водночас, вважаємо, що
формулювання «за умови обов'язкового вивчен-
ня державної мови» не є чітким та не встановлює
достатній обсяг вивчення державної мови, через
що потребує конкретизації.
Іншим важливим, на наш погляд, пунктом
є законодавче регулювання володіння держав-
ною мовою при прийнятті до громадянства, адже
питання статусу державної мови і її поширен-
ня як однієї з основ ідентичності нації важливе
в умовах міграційних процесів. Правове регу-
лювання питання громадянства в Україні, як
і в більшості європейських держав, передбачає
обов’язкове знання державної мови. Зокрема,
ч. 5 ст. 9 Закону України «Про громадянство» [19]
серед умов прийняття до громадянства України
встановлює: «володіння державною мовою або її
розуміння в обсязі, достатньому для спілкуван-
ня». Ця норма, з одного боку, сприяє утверджен-
ню української мови як державної, а з іншого,
вважаємо, формулювання «в обсязі, достатньому
для спілкування» не є чітким критерієм і тим
рівнем, який можна визначити. У свою чергу,
це породжує відсутність об’єктивних критеріїв
встановлення факту володіння особою держав-
ною мовою, а, фактично, ігнорування реалізації
цієї норми при прийнятті особи до громадянства
України.
Окремо варто проаналізувати аспект регу-
лювання використання державної мови в теле-
радіомовленні. Прогресивним стало прийняття
Закону України «Про внесення змін до деяких
законів України щодо мови аудіовізуальних
(електронних) засобів масової інформації» [20],
який, по-перше, визначив, що «телерадіооргані-
зації здійснюють мовлення державною мовою»,
а, по-друге, конкретизував таку норму у відповід-
них вказаних обсягах: «передачі та/або фільми,
виконані державною мовою, мають становити не
менше 75 відсотків загальної тривалості» для за-
гальнонаціональної та «не менше 60 відсотків»
для місцевої категорій мовлення. Окрім захис-
ту української мови, одночасно, були здійснені
заходи щодо її популяризації. Це передбачало-
ся прийняттям Закону України «Про державну
підтримку кінематографії в Україні», в якому
визначалися прогресивні форми державної під-
тримки кінематографії (надання державної суб-
сидії на виробництво фільму та ін.) [21]. Резуль-
татом такого комплексного підходу стало значне
поширення українських фільмів: у вітчизняний
прокат станом на 12.2017 р. вийшла рекордна на
той час кількість українських стрічок – 33.
Вважаємо, при аналізі політики держави
в аспекті державної мови недостатнім є розгляд
відповідного законодавчого регулювання її вико-
ристання. Суттєвим аспектом є наявність право-
вих механізмів гарантування її статусу. Одним із
ключових таких механізмів є утворення відповід-
них органів державної влади, що реалізовують
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
державну мовну політику та прямо впливають
на ефективність такої політики. У цьому аспек-
ті вважаємо за необхідне виокремити проблему
відсутності в Україні на законодавчому рівні по-
ложень, які б передбачали створення такого. Це,
на нашу думку, негативно позначається на реа-
лізації цієї політики, оскільки неможливо здій-
снювати контроль за дотриманням мовного за-
конодавства та комплексне і кваліфіковане його
вдосконалення за відсутності уповноваженого на
це органу. Тільки в окремих аспектах здійснення
державної мовної політики покладається на різ-
ні центральні органи виконавчої влади, до при-
кладу, на центральний орган виконавчої влади,
що забезпечує формування та реалізує державну
політику у сфері державної служби (Національ-
не агентство з питань державної служби). Вказа-
ний орган проводить атестацію осіб, які претен-
дують на вступ на державну службу, визначаючи
відповідність вимозі вільного володіння держав-
ною мовою та в рамках цього розробляє стандарт
української мови для державних службовців (пе-
редбачає три рівні) [22].
У цілому за доцільне схилитися до думки, що
законодавче регулювання в Україні наразі не
є достатнім та не відповідає реальній об’єднавчій
функції державної мови. Водночас, розуміння
громадськістю державотворчої ролі української
мови сприяє формування нових законодавчих
напрацювань. Передусім, ідеться про три Проек-
ти Закону від 2017 р. (№ 5556, № 5569, № 5670).
Вважаємо за доцільне положення Проекту Зако-
ну № 5670-д «Про забезпечення функціонування
української мови як державної» [23], текст якого
прийнято за основу у першому читанні. Перше
прогресивне положення – це те, що на відміну
від Закону України «Про засади державної мов-
ної політики», не допускається альтернативне
використання регіональної мови замість держав-
ної (ст. 10). Таким чином, гарантується захист
державній мові від витіснення. Водночас, у на-
ступних положеннях Проекту Закону конкрети-
зуються норми щодо кожної сфери. Наприклад,
Розділ V проекту Закону встановлює порядок ви-
користання державної мови в освіті, визначивши
українську як мову освітнього процесу та забез-
печивши її вивчення як окремого «обов’язкового
предмету» в разі, якщо освітній процес провадить-
ся недержавною мовою тощо. Ця норма, на наше
переконання, є значно чіткіше сформульованою
порівняно з аналізованим вище положенням про
«обов’язкове вивчення української мови», наяв-
ним у Законі України «Про освіту» наразі, а за
умови подальшої конкретизації та розроблення
забезпечила б популяризацію української мови
в освітній сфері.
Проте найбільш прогресивними, на наш по-
гляд, є положення, що встановлюють забезпечен-
ня стандартів державної мови завдяки створенню
відповідних органів. Проект Закону передбачає
створення окремого центрального органу ви-
конавчої влади зі здійснення державної мовної
політики – Національної комісії із стандартів
державної мови. «Завданням Комісії є збережен-
ня, розвиток та захист державної мови шляхом
встановлення стандартів та методів перевірки
рівня володіння державною мовою необхідного
для набуття громадянства та зайняття визначе-
197
них законами України посад» (ст. 40). Очевидни-
ми є потенційні позитивні наслідки від утворен-
ня та функціонування такої Комісії, наприклад,
в аспекті перевірки володіння державною мовою:
оскільки, відповідно до ст. 5 ця ж Комісія визна-
чає порядок складання іспиту з української мови
та, відповідно, рівні володіння нею, то цей іспит
і відповідні рівні суттєво об’єктивізують аналізо-
вану вище норму про «вільне володіння держав-
ною мовою» як умову прийняття до громадянства
України та у якості вимоги відбору на державну
службу. Таким чином, законопроект № 5670-д
вважаємо таким, що за умови подальшого за-
конодавчого доопрацювання зможе забезпечити
ефективне функціонування та відповідний за-
хист української мови.
Висновки і пропозиції. Отже, державна
мова втілює дві основні функції – націєтворчу
та державотворчу, що забезпечує єдність нації
та функціонування і розвиток держави. З огляду
на це, вона потребує законодавчого закріплення
відповідного статусу та належного захисту. Від-
сутність достатнього і необхідного законодав-
чого регулювання статусу державної мови, яка
простежується сьогодні в Україні, ускладнює
та сповільнює реалізацію цих основних функцій
державної мови та порушує права осіб в Україні
(яким відповідно до ст. 10 Конституції України
держава повинна була б забезпечити всебічний
розвиток і функціонування української мови
в усіх сферах суспільного життя на всій території
України).
Тому, вважаємо, розроблення відповідної за-
конодавчої бази та унормування використання
української мови є не тільки необхідним, а й на-
гальним. Доречним буде запропонувати ефек-
тивні правові механізми, спрямовані на належ-
ний захист державної мови та її популяризацію.
Серед іншого, пропонуємо:
1. Якнайшвидше прийняти закону, що ре-
гулюватиме статус державної мови. Оскільки
державна мова є одним із атрибутів держави
і фактором єдності нації та державотворення, то
її статус повинен бути забезпечений належним
чином та регулюватися окремим законом. Необ-
хідність такого закону випливає з конституцій-
ної норми, яка передбачає, що застосування мов
«визначається законом» (ч. 5 ст. 10 Конституції
України) і зважаючи на ст. 92 Конституції Укра-
їни, відповідно до якої до сфер, які регулюють-
ЮРИДИЧНІ НАУКИ
ся виключно законами України, відносить «по-
рядок застосування мов». Такий закон повинен
визначати сфери обов’язкового застосування
української мови як державної, вимоги вільного
володіння українською та коло осіб, на яких такі
поширюються, норми щодо захисту державної
мови. Він сприятиме реалізації державою таких
завдань:
1) захисту державного статусу української
мови як мови громадянства України;
2) функціонування державної мови як ін-
струмента об’єднання українського суспільства,
засобу зміцнення державної єдності та територі-
альної цілісності України, її незалежної держав-
ності та національної безпеки;
3) застосування української мови як держав-
ної на всій території України у всіх сферах сус-
пільного життя;
 198 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
На наш погляд, у цьому аспекті, доволі прогре-
сивними є положення Проекту Закону № 5670-д
«про забезпечення функціонування української
мови як державної», текст якого було взято за
основу.
2. Створити центральний орган виконавчої
влади з реалізації державної мовної політики.
Ця інституція (комісія, відомство) повинна по-
стійно здійснювати контроль за дотриманням
мовного законодавства та контроль за реаліза-
цією відповідних державних проектів і програм;
вносити перевіряти акти владних органів на від-
повідність законодавству, що регулює правовий
статус державної мови; створювати відповідні
підзвітні органи, уповноважені ефективно реалі-
зовувати державну мовну політику.
3. Утворити консультативно-дорадчу раду з пи-
тань державної мовної політики, уповноважену
вносити пропозиції та проекти внесення змін щодо
забезпечення статусу державної мови, підзвітну
Президентові України, включивши до її складу
провідних фахівців – представників галузевих ін-
ститутів Національної Академії наук України.
4. Передбачити в законодавстві відповідаль-
ність за порушення законів, що регулюють пи-
тання використання державної мови в Україні,
зокрема для посадових осіб, які при виконанні
своїх посадових обов'язків використовують як за-
сіб спілкування іншу, не державну мову. Пере-
дусім, ідеться про закріплення дисциплінарної
та адміністративної відповідальності. В окремих
випадках повинне мати місце притягнення до
кримінальної відповідальності: у разі публічного
приниження чи зневажання української мови,
що є протиправним діянням, яке повинне квалі-
фікуватися як тотожне нарузі над державними
символами України.
5. Розробити та закріпити інші правові меха-
нізми популяризації української мови як держав-
ної. Вважаємо за доцільне схвалення відповідної
Концепції розвитку державної мови з перед-
баченням у ній положень стосовно підтримки
книговидання, засобів масової інформації, пісен-
ної продукції українською мовою та мовами на-
ціональних меншин, що сприяло б поширенню
української мови.
Такі кроки, вважаємо, цілком відповідають
об’єднавчій функції державної української мови
та будуть мати наслідком:
– утвердження української мови як державної
на всій території України в усіх публічних сфе-
рах суспільного життя, визначених законодав-
ством, а також при здійсненні посадовими особа-
ми представницьких функцій;
– належний захист державної мови від ви-
тіснення з визначених законодавством сфер сус-
пільного життя, подолання негативних тенден-
цій двомовності;
Отже, регулювання статусу державної мови
в Україні повинне стати пріоритетним напрям-
ком у її становленні як демократичної європей-
ської держави та постійно вдосконалюватися.

Список літератури:
1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96- ВР / Верховна Рада України.
Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Про засади державної мовної політики: Закон України від 3 липня 2012 р. № 5029-VI / Верховна Рада України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5029-17
3. Недержавна незалежна дослідницька організація «Соціологічна група «Рейтинг»». Київ, 2017.
URL: http://ratinggroup.ua/ru/about.html
4. Копиленко О.П., Мозговий Л.І. Правознавство. Київ, 2007. 400 с.
5. Орленко В.І. Конституційне право України. Київ, 2011. 156 c.
6. Ткаченко Є.В. Конституційно-правове регулювання мовних відносин: порівняльний аспект : автореф.
дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02. Харків, 2009. 19 с.
7. Янковська Г.В. Сутність поняття «державна мова». Юридична серія. 2004. № 4. С. 107.
8. Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 р. № 8-рп/08. URL: http://www.ccu.gov.ua/
9. Потьомкін А. Українська мова: юридичний статус, проблеми застосування. Персонал. 2006. № 1. С. 38.
10. Рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 р. № 10-рп/99. URL: http://www.ccu.gov.ua/
11. Висновок Європейської комісії за демократію через право щодо Проекту Закону «Про засади державної мов-
ної політики» від 19.12.2011 № 651 // Бюлетень Венеціанської комісії. 2011. – CDL - AD (2011) 047.
12. Державна служба статистики України. Київ, 2017. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/
13. Недокус І.С. Проблеми формування білоруської національної ідентичності в дискурсі західної політичної
ЮРИДИЧНІ НАУКИ

науки. Науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету. 2012. № 9. С. 4.

14. Полховська І.К. Заходи позитивної дискримінації в чинному законодавстві України. Юридичний науковий
електронний журнал. 2018. № 6. С. 73.
15. Про мови в Українській РСР: Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28 жовтня 1989 р.
№ 8312-XI / Верховна Рада УРСР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/8312-11
16. Канавець М.В. Нормативно-правове регулювання державної мовної політики в Україні: проблеми та основні
виклики у її реалізації. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2016. № 2(16). С. 4.
17. Рішення Конституційного Суду України від 28.02.2018 р. № 2-р/2018. URL: http://www.ccu.gov.ua/
18. Про освіту: Закон України від 5 липня 2017 р. № 2145-VIII / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/2145-19
19. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. № 2235-III / Верховна Рада України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2235-14
20. Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів
масової інформації: Закон України від 23 травня 2017 р. № 2054-VIII / Верховна Рада України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2054-19
21. Про державну підтримку кінематографії в Україні: Закон України від 23 березня 2017 р. № 1977-VIII /
Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1977-19
22. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 301 «Про організацію проведення атестації
осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою».
23. Проект Закону про забезпечення функціонування української мови як державної від 09.06.2017 № 5670-д. – 2017.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 199
References
1. Konstytuciya Ukrayiny (1996). [The Constitution of Ukraine]. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 30,
art. 141.
2. Zakon Ukrayiny «Pro zasady derzhavnoyi movnoyi polityky» (2012). [The Law of Ukraine "On the Principles of
the State Language Policy"]. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 23, art. 218.
3. Archive of the non-governmental independent research organization "Sociological group" Rating": officer. web-por-
tal of the non-governmental independent research organization "Sociological group "Rating" / Sociological group
"Rating". URL: http://ratinggroup.ua/ru/about.html
4. Kopilenko O.P., Brain L.I. (2007). Pravoznavstvo [Jurisprudence]. Kyiv. (in Ukrainian)
5. Orlenko V.I. (2011). Konstytucijne pravo Ukrayiny [Constitutional Law of Ukraine]. Kyiv. (in Ukrainian)
6. Tkachenko E.V. (2009) Konstytucijno-pravove regulyuvannya movnyx vidnosyn: porivnyalnyj aspect [Constitu-
tional and legal regulation of linguistic relations]. Kharkiv. (in Ukrainian)
7. Yankovskaya G.V. (2004) Sutnist ponyattya «derzhavna mova» [The essence of the concept of "state language"].
Legal series, vol. 4, no. 1, pp. 107.
8. Decision of the Constitutional Court of Ukraine dated April 22, 2008, no. 8-rp. 08. Officer. site of the Constitution-
al Court of Ukraine. URL: http://www.ccu.gov.ua/
9. Potemkin A. (2006). Ukrayinska mova: yurydychnyj status, problemy zastosuvannya [Ukrainian language: legal
status, problems of application]. Personnel, vol. 1, pp. 38.
10. Decision of the Constitutional Court of Ukraine of 14.12.1999 No. 10-rp / 99. Officer. site of the Constitutional
Court of Ukraine. URL: http://www.ccu.gov.ua/
11. Vysnovok Yevropejskoyi komisiyi za demokratiyu cherez pravo shhodo Proektu Zakonu «Pro zasady derzhavnoyi
movnoyi polityky» (2011). [Conclusion of the European Commission for Democracy through the Law on the Draft
Law "On the Principles of the State Language Policy"]. Bulletin of the Venice Commission no. 651, AD 047.
12. Archive of the State Statistics Service of Ukraine [Electronic resource]: officer. Web portal of the State Statistics
Service of Ukraine / State Statistics Service of Ukraine, 2001. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/
13. Nedokus I.S. (2012). Problemy formuvannya biloruskoyi nacionalnoyi identychnosti v dyskursi zaxidnoyi poli-
tyhnoyi nauky [Problems of formation of the Belarusian national identity in the discourse of western political
science]. Scientific herald of Rivne State Humanitarian University, vol. 9, no. 4, pp. 4.
14. Polkshovskaya I.K. (2018) Zaxody pozytyvnoyi dyskryminaciyi v chynnomu zakonodavstvi Ukrayiny [Measures of
positive discrimination in the current legislation of Ukraine]. Juridical scientific electronic journal, vol. 6, pp. 73.
15. Zakon Ukrayinskoyi Radyans`koyi Socialistychnoyi Respubliky «Pro movy v Ukrayinskij RSR» (1989). [Law of the
Ukrainian Soviet Socialist Republic "On Languages in the Ukrainian SSR"], Bulletin of the Verkhovna Rada of
the Ukrainian SSR, vol. 8312-XI, no. 45.
16. Kanavets M.V. (2016). Normatyvno-pravove regulyuvannya derzhavnoyi movnoyi polityky v Ukrayini: problemy
ta osnovni vyklyky u yiyi realizaciyi [Regulatory and legal regulation of the state language policy in Ukraine:
problems and main challenges in its implementation]. Public administration: theory and practice, vol. 2, pp. 4.
17. Decision of the Constitutional Court of Ukraine dated 28.02.2018 № 2-p / 2018 / Officer. site of the Constitutional
Court of Ukraine. URL: http://www.ccu.gov.ua/
18. Zakon Ukrayiny «Pro osvitu» (2017) [The Law of Ukraine "On Education"]. Bulletin of the Verkhovna Rada,
vol. 38–39, p. 380.
19. Zakon Ukrayiny «Pro gromadyanstvo Ukrayiny» (2001). [The Law of Ukraine "On Citizenship of Ukraine"].
Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, vol. 13, no. 65.
20. Zakon Ukrayiny «Pro vnesennya zmin do deyakyx zakoniv Ukrayiny shhodo movy audiovizualnyx (elektronnyx)
zasobiv masovoyi informaciyi» [Law of Ukraine "On Amendments to Some Laws of Ukraine Concerning the Lan-
guage of Audiovisual (Electronic) Mass Media"]. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, vol. 26, no. 298.
21. Zakon Ukrayiny «Pro derzhavnu pidtrymku kinematografiyi v Ukrayini» (2017). [The Law of Ukraine "On State
Support to Cinematography in Ukraine"]. Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, vol. 20, no. 240.
22. Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated April 26, 2017, No. 301 "On the organization of certifi-
cation of persons applying for admission to the civil service, regarding the free possession of the state language".
23. Draft Law on ensuring the functioning of the Ukrainian language as a state from (2017). № 5670-d.

ЮРИДИЧНІ НАУКИ
 200 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-44
УДК 005.963-057.34
Сидоренко А.І.
Відокремлений підрозділ «Миколаївська філія
Київського національного університету культури і мистецтв»
Мусаєлян А.В.
Київський університет культури

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

(НА ПРИКЛАДІ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Анотація. Статтю присвячено дослідженню напрямів та змісту підвищення кваліфікації державних
службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Основними методами дослідження обрані ана-
ліз, синтез, узагальнення. Вивчено досвід діяльності Миколаївського обласного центру перепідготовки та
підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, державних
підприємств, установ і організацій. Виявлені основні завдання центру та форми навчання. Проаналізо-
вано зміст освітніх форм: тематичних постійно-діючих семінарів; тематичних короткострокових семінарів,
зокрема тренінгів; професійних програм підвищення кваліфікації для окремих груп слухачів. Визначені
характерні риси діяльності центра за 2018 рік.
Ключові слова: державні службовці, перепідготовка кадрів, підвищення кваліфікації, форми підвищення
кваліфікації, центр підвищення кваліфікації.
Sydorenko Alla
Mykolaiv branch of Kyiv National University of Culture and Arts
Musaelyan Alla
Kyiv University of Culture

DIRECTIONS OF PROFESSIONAL DEVELOPMENT OF PUBLIC SERVANTS

(THE CASE OF MYKOLAIV REGION)
Summary. The purpose of the article is to investigate the state of the system of retraining and advanced
training of civil servants (for example, Nikolaev region).The main methods of research are selected analysis,
synthesis, generalization. The analysis of scientific works, plans and reports of the Mykolaiv regional center
for retraining and raising the level of skills of employees of state and local government bodies, state enterpris-
es, institutions and organizations is carried out. The results of generalization are used to formulate general
conclusions. As a result of the research, the main tasks of the Center were identified: educational activities;
provision of postgraduate education services to civil servants; providing scientific, methodological, information-
al and consulting assistance to state authorities and local self-government bodies. The content of educational
forms of education is analyzed: thematic permanent workshops; thematic short-term seminars, in particular
trainings; professional training programs for individual groups of listeners. The characteristic features of the
Center for the development of professional skills in 2018 are determined, including the tendency to increase the
number of persons undergoing advanced training on such types of training as professional programs, thematic
permanent workshops; increase in the number of people from the deputies of city councils. Summarizing the
results of the study of the synthesis of educational activities in the system of training civil servants, we can
state that the regional centers change the vectors of activities in accordance with the current needs of the in-
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ

dustry, improving the content and forms of education. Perspective issues of further research are the formation
of professional competencies of civil servants and local self-government officials in the system of raising their
qualifications; introduction of innovative forms that would meet European standards of integration.
Keywords: civil servants, retraining, qualification improvement, forms of professional development, center of
professional development.

П остановка проблеми. Актуальність

дослідження проблеми професійної
підготовки, перепідготовки та підвищення ква-
ліфікації держслужбовців зумовлена необхід-
ністю подолання суперечностей між сучасною
освітньою парадигмою професійної підготовки
менеджерів у галузі державного управління
та потребою суспільства у високопрофесійних
фахівцях державної служби, які б відповідали
вимогам суспільства до фахової компетентності
управлінців; неготовністю освітніх установ, що
займаються перепідготовкою та підвищенням
кваліфікації до змін, що, в кінцевому результаті
© Сидоренко А.І., Мусаєлян А.В., 2019
буде сприяти розвитку державного службовця.
Тому постає потреба реформування професійної
підготовки, перепідготовки та підвищення ква-
ліфікації державних службовців у контексті лі-
дерства, вивчення стану і переосмислення цілей
означеної діяльності задля розвитку суспільної
місії державних службовців.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Питання перепідготовки і підвищення квалі-
фікації державних службовців досліджували:
О. Воронько, Н. Гончарук, С. Зелінський, О. Обо-
ленський, В. Олуйко, Л. Сікорака, В. Толкова-
нов, Г. Улунова та ін.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Актуальність і важливість
означеної проблеми обґрунтовується значущіс-
тю окремих компонентів у контексті підготовки
державних службовців: методично підготовле-
ний та практично реалізований освітній процес
та нові, орієнтовані на вимоги сучасності форми
підвищення кваліфікації працівників органів
державної влади та місцевого самоврядування.
Недостатньо дослідженими є підходи до удоско-
налення системи перепідготовки, а особливо,
підвищення кваліфікації державних службовців
на регіональному рівні. Отже, для дослідження
обрана Миколаївська область.
Мета статті. Головною метою статті є дослі-
дити стан системи підвищення кваліфікації дер-
жавних службовців (на прикладі Миколаївської
області).
Методами дослідження обрані аналіз, синтез,
узагальнення інформації.
Виклад основного матеріалу. Підвищен-
ня кваліфікації державного службовця виступає
складовою системи його навчання, основними
елементами якого є підготовка, перепідготовка
та підвищення кваліфікації.
Підвищення кваліфікації державного служ-
бовця – це навчання, що спрямоване на підви-
щення рівня загальної управлінської культури
та спеціалізується в межах певної категорії посад
і спеціалізацій на окремих функціях, завданнях,
повноваженнях, що визначаються актуальними
потребами сьогодення [4]. Отже, підвищення
кваліфікації розглядається як навчання з метою
відновлення умінь і знань, необхідних для ефек-
тивного рішення задач професійної діяльності
на державній службі.
В сучасних умовах реформування суспіль-
ства та побудови ефективної системи державної
влади важливим завданням виступає організа-
ція діяльності державних службовців, адже від
їх знань, вмінь і навичок, постійного самовдос-
коналення і самоосвіти, володіння сучасними
технологіями, дотримання правових засад тощо,
будуть залежати результати функціонування
системи влади в України.
Питання підвищення кваліфікації працю-
ючих фахівців органів державної влади та міс-
цевого самоврядування є дуже актуальним для
формування реального та перспективного резер-
ву кадрів для заміщення посад, для нових струк-
тур державного апарату та в цілому для ефек-
тивності управлінського процесу.
В Україні актуальність професійної підготов-
ки, перепідготовки та підвищенню кваліфікації
державних службовців засвідчено у низці ре-
гламентуючих документів: Стратегії державної
кадрової політики на 2011-2020 рр.; Концепції
державної цільової програми реформування сис-
теми підготовки кадрів для державної служби,
підвищення кваліфікації державних службов-
ців та формування кадрового резерву; Концепції
формування та розвитку вищого корпусу держав-
ної служби; Проекту розпорядження «Про схва-
лення Стратегії підготовки та підвищення ква-
ліфікації державних службовців і посадових осіб
місцевого самоврядування у сфері європейської
інтеграції до 2021 року та затвердження Плану
заходів щодо ї реалізації» (2016 р.) та ін. Так, По-
201
становою Кабінету Міністрів України від 7 липня
2010 року № 564 «Про затвердження Положення
про систему підготовки, спеціалізації та підви-
щення кваліфікації державних службовців і по-
садових осіб місцевого самоврядування» визнане
за необхідне проходження підвищення кваліфі-
кації державним службовцем та посадовою осо-
бою місцевого самоврядування за наступними
видами: навчання за професійними програмами
підвищення кваліфікації; тематичні постійно ді-
ючі семінари; спеціалізовані короткострокові на-
вчальні курси; тематичні короткострокові семі-
нари, зокрема тренінги; стажування в органах,
на які поширюється дія Законів України «Про
державну службу» та «Про службу в органах міс-
цевого самоврядування», а також за кордоном;
самостійне навчання (самоосвіта); щорічний Все-
український конкурс «Кращий державний служ-
бовець» (для державних службовців) [6].
Відповідно до Стратегії підготовки та підви-
щення кваліфікації державних службовців і по-
садових осіб місцевого самоврядування у сфері
європейської інтеграції до 2021 року та затверд­
ження Плану заходів щодо ї реалізації (далі –
Стратегія) [7], визначені основні напрями реалі-
зації, очікувані результати заходів, спрямованих
на реалізацію процесу як підготовки, так і під-
вищення кваліфікації державних службовців.
Відзначимо, що напрями реалізації Стратегії
упорядковані щодо змісту, цільової аудиторії,
викладацького складу та координації роботи.
Індикаторами досягнення результатів стануть
частота оновлення змісту навчання, ступінь за-
стосування отриманих компетенцій, кількість
підписаних угод про співпрацю з міжнародни-
ми партнерами у сфері європейської інтегра-
ції. Серед принципів Стратегії слід відзначити
інноваційність, що забезпечить впровадження
в систему підвищення кваліфікації державних
службовців новітніх практик, автоматизованих
систем обробки інформації, пошукових систем,
сучасних моделей управління тощо.
В Україні створена низка вищих навчальних
закладів та центрів перепідготовки та підви-
щення кваліфікації державних службовців: На-
ціональна академія державного управління при
Президентові України та її регіональні інститу-
ти; інші вищі навчальні заклади, які здійснюють ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
підготовку магістрів за спеціальністю «Публічне
управління та адміністрування»; центри перепід-
готовки та підвищення кваліфікації працівників
органів державної влади, органів місцевого са-
моврядування, державних підприємств, установ
і організацій; заклади післядипломної освіти.
У 2017 році був створений Всеукраїнський центр
підвищення кваліфікації державних службовців
і посадових осіб місцевого самоврядування [5].
Розглянемо завдання і форми роботи з під-
вищення кваліфікації державних службовців
на прикладі Миколаївського обласного цен-
тру перепідготовки та підвищення кваліфі-
кації працівників органів державної влади
та місцевого самоврядування, державних під-
приємств, установ і організацій. Основними
завданнями центру є: провадження освітньої
діяльності, яка включає навчальну, виховну,
наукову, культурну, консультативну, методич-
ну діяльність; надання послуг з післядиплом-
 202 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
ної освіти державним службовцям, посадовим
особам місцевого самоврядування і праців-
никам підприємств, установ, організацій, що
включає перепідготовку, спеціалізацію, підви-
щення кваліфікації, стажування відповідно до
законодавства; надання науково-методичної,
інформаційної і консультаційної допомоги ор-
ганам державної влади та органам місцевого
самоврядування [3].
Відповідно до основних завдань Миколаїв-
ський обласний центр перепідготовки та підви-
щення кваліфікації працівників органів дер-
жавної влади та місцевого самоврядування,
державних підприємств, установ і організацій
визначає зміст освіти з урахуванням потреб за-
мовників відповідно до державних стандартів
в освітній галузі «Державне управління»; визна-
чає форми та засоби проведення навчального
процесу, а також розробляє та погоджує з облдер-
жадміністрацією і Національною держслужбою
України щорічні плани-графіки підвищення
кваліфікації, що представлені на сайті у розділі
«Плани. Звіти».
Аналіз планів-звітів дає можливість відзна-
чити, що Центром активно використовуються
тематичні короткотермінові семінари, що були
проведені за такими темами: «Структура та зав-
дання служби управління персоналом. Шляхи
забезпечення їх виконання»; «Актуальні питання
реалізації Закону України «Про державну служ-
бу»; «Пенсійне забезпечення в Україні»; «Законо-
давство у сфері запобігання та протидії проявам
корупції. Конфлікт інтересів під час проходжен-
ня державної служби»; «Впровадження нового
законодавства України про державну службу»;
«Грантрайтинг: основні правила, заходи, техні-
ка та практичні приклади. Підготовка проектів
регіонального розвитку, що пропонуються для
участі у конкурсному відборі за рахунок ДФРР»
(тренінг); «Управління персоналом на держав-
ній службі: суть, функції, методи, практика»;
«Ділове українське мовлення та організація ді-
ловодства в державних установах»; «Адміністра-
тивні послуги та порядок їх надання в органах
місцевого самоврядування» та ін. Певна частка
тематичних короткотермінових семінарів про-
ведена на базі районних органів місцевого само-
врядування.
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
Активною формою виступають тематичні по-
стійно-діючі семінари, які проводяться як на
базі Центру, так і на базі районних райдержад-
міністрацій (Первомайській, Єланецькій, Воз-
несенській, Кривоозерській, Вітовській та ін.)
Вони були присвячені питанням організації
та здійснення державних закупівель; стратегії
соціально-економічного розвитку території із
застосуванням SWOT-аналізу; управлінню пер-
соналом на державній службі, впровадженню
Е-врядування на публічній службі тощо. Про-
ведені тематичні постійно-діючі семінари «Роз-
мовна англійська мова для публічних службов-
ців» та «Ділова українська мова в державному
управлінні».
Серед нових тем системи підвищення квалі-
фікації 2018 року можна назвати наступні: «Ді-
яльність старости в об’єднаній територіальній
громаді: повноваження, діяльність, механізми
відповідальності», «»Лідерство заради доброго
врядування», «Пріоритети розвитку територіаль-
них громад в контексті децентралізації влади:
досвід Миколаївської області», «Впровадження
Е-врядування на публічній службі».
Важливою формою є професійні програми
підвищення кваліфікації для окремих груп слу-
хачів. Так, у березні 2018 року відбулася про-
фесійна програма підвищення кваліфікації
(перша сесія) для керівників і спеціалістів дер-
жавних установ та архівів місцевого самовряду-
вання Миколаївської області [3]. Слухачі курсів
прослухали лекції з ділового українського мов-
лення, історії України, історії Миколаївщини,
імплементації Закону України «Про державну
службу», децентралізації влади, історії архів-
них установ в світі, Україні та на Миколаївщи-
ні, антикорупційного законодавства. Відбулися
практичні заняття з ведення списків юридич-
них та фізичних осіб у зоні комплектування
держархіву, вимог до підготовки справ архів-
ними установами для передавання на держав-
не зберігання. Друга сесія проведена у жовтні
2018 року, серед запрошених викладачів – відо-
мий архівіст Г. Папакін.
Відзначимо, що Миколаївський центр
в межах своєї компетенції проводить наукову
та методичну діяльність: організовує науково-
методичні та науково-практичні конференції;
проводить дослідно-експериментальні роботи
на замовлення органів державної влади, орга-
нів місцевого самоврядування, підприємств; ор-
ганізовує підготовку і опублікування наукових
і науково-методичних праць. Характерними ри-
сами діяльності Миколаївського обласного цен-
тру перепідготовки та підвищення кваліфікації
у 2018 році є: збільшення осіб, що проходять
підвищення кваліфікації за такими видами
навчання, як професійні програми, тематич-
ні постійно діючі семінари. Майже в два рази
збільшилась кількість посадових осіб місцевого
самоврядування, що брали участь у тематичних
короткострокових семінарах, зокрема тренінгах;
у підвищенні кваліфікації взяли участь і депу-
тати місцевих рад. Спостерігалося збільшення
кількості науковців і зменшення кількості прак-
тиків, залучених до проведення занять з підви-
щення кваліфікації.
Отже, одним із пріоритетних напрямів соці-
ально-економічного розвитку України є розвиток
системи підвищення кваліфікації державних
службовців, що сприяє удосконаленню їх профе-
сійних знань, умінь та навичок.
Висновки і пропозиції. Таким чином, уза-
гальнюючи результати дослідження синтезу
освітньої діяльності в системи підвищення ква-
ліфікації державних службовців, можемо кон-
статувати, що обласні центри змінюють вектори
діяльності відповідно до сучасних потреб галузі,
удосконалюють зміст і форми навчання, форму-
ють професійні компетенції державних службов-
ців і посадових осіб місцевого самоврядування.
Перспективи подальших досліджень проблеми
вбачаємо у вивченні механізмів формування
компетенцій державних службовців в системі
підвищення кваліфікації в контексті реформу-
вання державної служби в Україні, впроваджен-
ні інноваційних форм, які б відповідали європей-
ським нормам інтеграції.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 203
Список літератури:
1. Зелінський С. Підвищення кваліфікації: необхідність для органу влади чи потреба державного службовця?
Держслужбовець. 2018. № 5. С. 5–25.
2. Механізми забезпечення ефективності підвищення кваліфікації державних службовців та посадових
осіб місцевого самоврядування : навч. посіб. / уклад. : О.Д. Брайченко, М.С. Орлів, Б.О. Костенко та ін. ;
за заг. ред. В.А. Гошовської. Київ : НАДУ, 2012. 48 с.
3. Миколаївський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної вла-
ди та місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій. URL: http://mcpk.mk.ua/info/
4. Оболенський О.Ю. Державна служба : підручник. К. : КНЕУ, 2006. 472 с.
5. Про затвердження Положення про Всеукраїнський центр підвищення кваліфікації державних службовців і
посадових осіб місцевого самоврядування : наказ НАДС від 16 лютого 2017 року № 36 / Національне агент-
ство з питань державної служби. URL: http://nads.gov.ua/page/nakaz-nads-vid-16-lyutogo-2017-roku-no-36
6. Про затвердження Положення про систему підготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації державних
службовців і посадових осіб місцевого самоврядування : Постанова Кабінету Міністрів України від 7 липня
2010 року № 564 [Електронний ресурс]. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/564-2010-%D0%BF
7. Про схвалення Стратегії підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб
місцевого самоврядування у сфері європейської інтеграції до 2021 року та затвердження Плану заходів щодо
ї реалізації: проект розпорядження КМУ від 22 січня 2016 року : проект Розпорядження Кабінету Міністрів
України. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/NT2105.html

References:
1. Zelinskyi S. (2018). Pidvyshchennia kvalifikatsii: neobkhidnist dlia orhanu vlady chy potreba derzhavnoho
sluzhbovtsia? [Improvement of qualifications: the need for a government body or the need for a civil servant?].
Derzhsluzhbovets, no. 5, pp. 5–25.
2. Braichenko O.D., Orliv M.S., Kostenko B.O. (2012). Mekhanizmy zabezpechennia efektyvnosti pidvyshchennia
kvalifikatsii derzhavnykh sluzhbovtsiv ta posadovykh osib mistsevoho samovriaduvannia [Methodology of pre-
paring an individual program for raising the level of professional competence of a civil servant]. Kyiv : NADU.
(in Ukrainian)
3. Mykolaivskyi oblasnyi tsentr perepidhotovky ta pidvyshchennia kvalifikatsii pratsivnykiv orhaniv derzhavnoi
vlady ta mistsevoho samovriaduvannia, derzhavnykh pidpryiemstv, ustanov i orhanizatsii [Mykolaiv Regional
Center for Retraining and Upgrading of Employees of State and Local Government, State Enterprises, Institu-
tions and Organizations]. URL: http://mcpk.mk.ua/info/ (accessed 8 January 2019).
4. Obolenskyi O.Yu. (2006). Derzhavna sluzhba [Public Service]. Kyiv : KNEU. (in Ukrainian)
5. Natsionalne ahentstvo z pytan derzhavnoi sluzhby (2017). Pro zatverdzhennia Polozhennia pro Vseukrainskyi
tsentr pidvyshchennia kvalifikatsii derzhavnykh sluzhbovtsiv i posadovykh osib mistsevoho samovriaduvannia :
Nakaz NADS vid 16 liutoho 2017 roku no. 36 [On approval of the Regulation on the All-Ukrainian center for
the training of civil servants and local self-government officials: The Order of the National Agency for Civil
Service from February 16, 2017 no. 36. URL: http://nads.gov.ua/page/nakaz-nads-vid-16-lyutogo-2017-roku-no-36
(accessed 12 January 2019).
6. Kabinet Ministriv Ukrainy (2010). Pro zatverdzhennia Polozhennia pro systemu pidhotovky, spetsializatsii ta
pidvyshchennia kvalifikatsii derzhavnykh sluzhbovtsiv i posadovykh osib mistsevoho samovriaduvannia : Pos-
tanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 7 lypnia 2010 roku no. 564 [On approval of the regulation on the system
of training, specialization and professional development of civil servants and local self-government officials: Res-
olution of the Cabinet of Ministers of Ukraine from July 7, 2010 no. 564]. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/
show/564-2010-%D0%BF (accessed 20 January 2019).
7. Kabinet Ministriv Ukrainy (2016). Pro skhvalennia Stratehii pidhotovky ta pidvyshchennia kvalifikatsii der-
zhavnykh sluzhbovtsiv i posadovykh osib mistsevoho samovriaduvannia u sferi yevropeiskoi intehratsii do
2021 roku ta zatverdzhennia Planu zakhodiv shchodo yi realizatsii: proekt rozporiadzhennia KMU vid 22 sichnia
2016 roku [On approving the strategy for the preparation and qualification of civil servants and officials of local
self-government in the field of European Integration until 2021 and approving the action Plan for its implementa-
tion: Draft Decree of the Cabinet of Ministers of Ukraine fpom January 22, 2016]. URL: http://search.ligazakon.ua/
l_doc2.nsf/link1/NT2105.html (accessed 21 January 2019).
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
 204 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-45
УДК 070.48:167.2
Бурківська Л.Ю., Григораш С.М.
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

СПЕЦИФІКА ІНФОРМАЦІЙНО-ВИДОВОЇ СТРУКТУРИ ТИЖНЕВИКА «РЕПОРТЕР»

Анотація. Визначено важливу роль цільового призначення видання як головної ознаки, що окреслює його
особливості. Від цільового призначення залежить обсяг, характер викладу матеріалу, структура та оформ-
лення того чи іншого видання. Описано широкі можливості друкованих періодичних видань, що потребує
глибокого вивчення механізмів їх функціонування й розвитку, ефективність впливу на аудиторію. Про-
аналізовано інформаційно-видову структуру газети «Репортер». Описано основні елементи видання, подано
кількісну характеристику публікацій за видами інформації. Проаналізовано організацію всередині часопи-
су як основи якісного видання. Виявлено ієрархічну систему рубрикації видання, яка допомагає читачеві
ознайомитись із змінами в тексті, полегшує розуміння прочитаного, допомагає відшукати новий матеріал
або його фрагмент. Характерними особливостями газети є ясність і зрозумілість тлумачень, логічна послі-
довність викладу, узагальненість понять і явищ, об’єктивний аналіз і лаконічність висловлювань. Головною
метою роботи є аналіз інформаційно-видової структури Івано-Франківського інформаційно-аналітичного
тижневика «Репортер». Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: описати види
інформації та охарактеризувати основні елементи газетного видання. Матеріалом для дослідження стали
номери газети «Репортер» (№ 36-53; № 1-7) за період з вересня 2015 року до лютого 2016 року.
Ключові слова: види інформації, елементи газетного видання, заголовковий комплекс, інформаційно-
аналітичне періодичне видання.
Burkivska Liliia, Hryhorash Svitlana
Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas

INFORMATIONAL STRUCTURE SPECIFICITY OF THE REPORTER WEEKLY NEWSPAPER

Summary. The important role of the publication purpose as the main feature that outlines its peculiarities is de-
termined. The publication purpose determines the nature of the material presentation, the structure and design
of a publication. The wide possibilities of printed periodicals are described, which requires an in-depth study of
their functioning and development mechanisms and of the audience impact effectiveness. The paper analyzes the
informational structure of the Reporter newspaper. The research describes the main elements of the publication
and gives the quantitative description of publications based on the type of information. The organization of the
daily newspaper as the basis of a high-quality publication has been analyzed. A hierarchical system of the edition
rubrication has been discussed, which helps the reader to get acquainted with the changes in the text, facilitates
the text understanding, helps with the search of a new material or its fragment. The main characteristics of
the newspaper are the interpretations clarity and lucidity, the statements logical sequence, the concepts and
phenomena generalization, objective analysis and conciseness. The main purpose of the research is to analyze
the informational structure of the Ivano-Frankivsk information and analytical weekly newspaper Reporter. The
realization of the goal involves solving the following tasks: to describe the types of information and to characterize
the main elements of the newspaper edition. The materials for the study included the issues of the Reporter news-
paper (No. 36-53; No. 1-7) published between September 2015 and February 2016. It is noted that the Reporter
newspaper is a communication tool, and the inhabitants of Ivano-Frankivsk region receive the most complete
and objective information about the significant events in the political and social life of the region and the state by
means of the newspaper. The weekly edition covers the following information: the latest regional news of politics,
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

economics, culture and sports; reports, analytics, interviews with famous and interesting people; useful advices,
life stories, interesting excursions to the past; information for kids; crossword puzzles, TV program. A clear or-
ganization within the newspaper is the key to a high-quality publication.
Keywords: types of information, elements of the newspaper issue, title complex, informational and analytical
periodical.

П остановка проблеми. У демократичних

державах сучасне життя неможливо уяви-
ти без активного, впорядкованого руху та обміну
інформацією через засоби масової комунікації
(технічні засоби та канали поширення масової
інформації), за допомогою яких громадяни, особи
без громадянства, державні та громадські струк-
тури, всі верстви населення задовольняють свої
інформаційні потреби. Одним із каналів поши-
рення масової інформації є преса, специфічною
рисою якої є комплексний, синтетичний характер
щодо представлення різних видів інформації.
Друковані періодичні видання мають відпо-
відне читацьке спрямування, допомагають у ви-
вченні конкретного питання, інформують про
результати проведених наукових досліджень
чи про певні події у світі, пояснюють у доступ-
ній формі основи наукових знань, є невід’ємною
складовою дозвілля. Кожне таке видання має
своє цільове призначення – головну ознаку, що
окреслює його особливості. Від цільового призна-
чення залежить обсяг, характер викладу мате-
ріалу, структура та оформлення того чи іншого
видання. Такі широкі можливості друкованих

© Бурківська Л.Ю., Григораш С.М., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
періодичних видань викликають необхідність
вивчати механізми їх функціонування й розвит-
ку, ефективність впливу на аудиторію.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Теоретичні та практичні засади журналістської
творчості досліджували В. Ворошилов, С. Кор-
коносенко, І. Михайлин та ін. Оформлення пе-
ріодичних видань та сучасний стан видавничого
дизайну розглядали у своїх працях О. Гутянська,
В. Іванов, В. Попов, І. Прокопенко, В. Тулупов
та ін. Співвідношення текстового, ілюстративно-
го та графічного матеріалів простежували М. Ва-
силенко, Т. Крайнікова, Н. Стволос.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Серед питань, пов’язаних
із сучасною періодикою, ґрунтовного вивчення
останнім часом потребують газети різних регіо-
нів обслуговування в таких аспектах, як подання
певних видів інформації та доцільність викорис-
тання деяких елементів газетного видання.
Мета статті. Головною метою цієї роботи є ана-
ліз інформаційно-видової структури Івано-Фран-
ківського інформаційно-аналітичного тижневика
«Репортер». Реалізація поставленої мети передба-
чає розв’язання таких завдань: описати види ін-
формації та охарактеризувати основні елементи
газетного видання. Матеріалом для дослідження
стали номери газети «Репортер» (№ 36-53; № 1-7)
за період з вересня 2015 року до лютого 2016 року.
Виклад основного матеріалу. Через га-
зету «Репортер» як засіб комунікації мешканці
Івано-Франківщини отримують найбільш по-
вну та об’єктивну інформацію про значущі події
в суспільно-політичному житті краю й держави.
Щотижня видання висвітлює таку інформацію:
найсвіжіші регіональні новини політики, еко-
номіки, культури та спорту; репортажі, аналі-
тика, інтерв’ю з відомими та цікавими особами;
корисні поради, людські історії, цікаві екскурси
в минуле; інформація для дітей; кросворди, про-
грама телебачення. Чітка організація всередині
часопису – запорука якісного видання.
Газета поділена на рубрики та підрубрики,
серед яких є постійні – «Тиждень», «Акцент», «По-
гляд», «Телерепортер», «Неформат», «Місто», «Со-
ціум», «Дитяча», «До кави», «Омега» та змінні –
«Людина», «Спорт», «На колесах», «Конкурс». Для
характеристики газети використаємо зведену кла-
сифікацію ЗМІ, яка наведена в таблиці 1 та охоп­
лює найважливіші параметри цього видання.
Таблиця 1
Класифікаційна характеристика
тижневика
Класифікаційні ознаки Характеристики
За засновником недержавна
Періодичність щотижнева
Формат А3
Видавничі
характеристики Обсяг 24 аркуші
Тираж 18багатотиражна –
100 примірників
Тематична чи галузева загально-
спеціалізація інформаційна
Регіон обслуговування обласна
молодь,
Аудиторія люди середнього,
старшого віку
205
Тижневик «Репортер» як періодичне видання
має вихідні відомості, які характеризують видан-
ня та призначені для інформування користува-
чів, бібліографічного опрацювання й статистич-
ного обліку. До них належать такі:
1) назва видання: Івано-Франківський об-
ласний тижневик «Репортер»;
2) підзаголовкові дані: газета; тижневик;
дата виходу номера – 4 лютого 2016 р., № 5;
нумерація 1-24; засновник – ТзОВ «Редакція
газети «Репортер»;
3) відомості про редактора: головний редак-
тор – Андрій Філіппський;
4) випускні дані: свідоцтво про державну
реєстрацію № ІФ-462 від 03.12.2001; замовлення
№ 778, наклад – 18 100 примірників; адреса ре-
дакції: 76005, м. Івано-Франківськ, вул. Чорно-
вола, 99; журналісти: тел./факс: (0342) 50-46-60,
e-mail: gazeta@report.if.ua; реклама: тел./факс:
(0342) 50-01-55, e-mail: reklama@report.if.ua;
друк: ТОВ «Буковинський видавничий дім», м.
Чернівці, вул. Лесина, 31, тел.: (0372) 54-45-46.
Звертаємо увагу на те, що серед вихідних ві-
домостей газети деякі елементи відсутні, а саме:
міжнародний стандартний номер видання, знак
охорони авторського права ©, надвипускні дані,
але зазначено, що передрук матеріалів без згоди
редакції заборонено. Уважно переглянувши ви-
дання, можна помітити, що види інформації на
сторінках газети певною мірою залежать від ру-
брик, у яких ця інформація вміщена. У таблиці 2
подаємо види інформації в газеті «Репортер» за
Законом України «Про інформацію» [2].
Таблиця 2
Кількість публікацій за видами інформації
№ Кількість
Види інформації
з/п публікацій
1. Про фізичну особу 25
2. Довідково-енциклопедична 41
3. Екологічна 6
4. Інформація про товар –
5. Науково-технічна –
6. Податкова –
7. Правова 8
8. Статистична 4
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
9. Соціологічна 43
Тепер більш детально проаналізуємо кожен
вид інформації. До інформації про фізичну особу
належать документовані або публічно оголошені
відомості про неї [2]. У кожному номері газети в
рубриці «Тиждень» є стаття про життєвий і твор-
чий шлях конкретної людини, наприклад: Люди-
на тижня. Ірма Вітовська (№ 36, 2015); Людина
тижня. Мирон Матейко (№ 39, 2015); Людина
тижня. Василь Зубанич (№ 40, 2015); Людина
тижня. Віктор Анушкевичус (№ 44, 2015); Лю-
дина тижня. Марія Козакевич (№ 4, 2016).
До довідково-енциклопедичної інформації на-
лежать систематизовані, документовані, публіч-
но оголошені або іншим чином поширені відомос-
ті про суспільне, державне життя та навколишнє
природне середовище [2]. Сюди можна віднести
такі публікації: Австро-Угорський банк (№ 38,
2015); Будинок Просвіти (№ 47, 2015); Сон роз-
 206 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
повідає про хвороби. У Франківську працює лабо-
раторія сну (№ 50, 2015); Поштамп (№ 3, 2016);
Готуємося до весни. Усе, що потрібно людині
для нової пори року (№ 5, 2016); Кам’яниця Ґа-
лінського (№ 6, 2016).
До екологічної інформації відноситься інфор-
мація про стан складових довкілля та його компо-
ненти, про стан здоров’я та безпеки людей, умови
життя людей, стан об’єктів культури і споруд тією
мірою, якою на них впливає або може вплинути
стан складових довкілля [2]. Прикладами еко-
логічної інформації є такі публікації: Екологи
у шоці. Франківськ дихає торфом (№ 38, 2015);
Калуш іде під землю. Третина міста стоїть над
шахтами і може провалитися (№ 48, 2015); По-
минки геотермальної ідеї. Яка доля геотермаль-
ної котельні, котру обіцяли франківцям (№ 48,
2015); Дифтерія не спить. Івано-Франківськ
стоїть на порозі страшної епідемії (№ 4, 2016).
Правова інформація – будь-які відомості про
право, його систему, джерела, реалізацію, юри-
дичні факти, правовідносини, правопорядок, пра-
вопорушення і боротьбу з ними та їх профілакти-
ку тощо [2], наприклад: Парковки чекають гос-
подарів. В Івано-Франківську закрили головного
паркувальника міста (№ 42, 2015); Вам допомо-
же кіберкоп. Хто такі кіберполіцейські? (№ 44,
2015); ЄРЦ зникає. Чого від реформи очікувати
пересічним франківцям? (№ 52, 2015); Евакуато-
ри виїжджають на полювання (№ 7, 2016).
До статистичної інформації належить доку-
ментована інформація, що дає кількісну харак-
теристику масовим явищам та процесам, які від-
буваються в економічній, соціальній, культурній
та інших сферах життя суспільства [2]. До неї
можна віднести такі публікації: «Товар» шукає
роботу. Про рекрутерів, ярмарки вакансій та
центри зайнятості (№ 39, 2015); На нові марш-
рути претендують 8 перевізників (№ 41, 2015);
Хвороба приходить тихо. На Івано-Франків-
щині є 42 тисячі хворих на діабет (№ 51, 2015);
Грип наступає. Медики Франківщини б’ють на
спалах (№ 3, 2016).
Соціологічна інформація містить відомості
про ставлення окремих громадян і соціальних
груп до суспільних подій та явищ, процесів,
фактів [2]. Прикладом можуть бути такі стат-
ті: Волонтерський тил Долини. Як допомага-
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
ють на Франківщині бійцям АТО (№ 37, 2015);
Як селяни відвойовували дорогу (№ 43, 2015);
Зима на передньому приводі (№ 46, 2015); Хар-
чування дорожчає і в школах, і в садках (№ 48,
2015); Новація на півтора мільйона. Франків-
ська облрада хоче електронну систему голосу-
вання (№ 3, 2016); Плата за хату. З Нового року
українці отримали нові податки (№ 4, 2016).
Можна підсумувати, що найбільш пошире-
ною, відповідно до Закону України «Про інфор-
мацію», є соціологічна (34%), довідково-енцикло-
педична (32%) та інформація про фізичну особу
(20%), а найменша кількість статистичної інфор-
мації (3%). Цілком відсутня науково-технічна,
податкова та інформація про товар.
Слід зазначити, що соціологічна інформація
найчастіше висвітлена в рубриці «Соціум», до-
відково-енциклопедична – в рубриках «Омега»
й «Неформат», інформація про фізичну особу –
в рубриці «Тиждень».
Журналістикознавець В.Й. Здоровега [1] подає
дещо іншу класифікацію видів інформації, які ми
охарактеризуємо, навівши приклади статей у газеті.
Публіцистична інформація – аналітичні мате-
ріали різних жанрів від коментаря до огляду, стат-
ті, нарису [1]. До неї можна віднести 54 публікації,
наприклад: Венеція. Що ховають легенди (№ 37,
2015); Продавець повітря (№ 49, 2015); Повінь на
вокзалі (№ 52, 2015); Західний лицар (№ 4, 2016);
Прикрий сусід (№ 7, 2016). У виданні подано та-
кож значну кількість інтерв’ю: Василь Абрамов:
«Я навіть не знаю, де у Франківську офіс «Правого
сектору» (№ 50, 2015); Роман Луцький: «Любити
те, що ти робиш – це диво» (№ 51, 2015); Павло
Табаков: «Будь ласка, будьте щасливі» (№ 1, 2016).
До подієвої інформації належать оперативні
повідомлення про факти й події внутрішнього та
міжнародного життя [1]. До цього блоку можна
віднести 32 публікації, що висвітлюють внутріш-
ню ситуацію в Івано-Франківську, наприклад:
«Україні є що показати світу», – Джанні Девіс у
Коломиї (№ 36, 2015); Палац Потоцьких відчиняє
двері (№ 40, 2015); Вибори. Як не зламати голову
(№ 43, 2015); Волонтери йдуть колядувати. Фран-
ківськом ходитиме волонтерський вертеп (№ 1,
2016); Франківщина матиме шпиталь. Залізниця
передала громаді два медичні заклади (№ 5, 2016);
У Франківську реформують спорт (№ 6, 2016).
До ділової інформації належать виступи фа-
хівців із якнайширшого кола питань, що цікав-
лять аудиторію [1]. Це 10 публікацій з медици-
ни, освіти, будівництва, агрономії тощо, створе-
ні як самими спеціалістами, так і отримані від
них у вигляді інтерв’ю, наприклад: Невигадана
війна. Євген Положній про трагедію Ілловай-
ська, винних та бійців, що вижили (№ 38, 2015);
Михайло Ярема: «Регбі – це більше філософія, ніж
вид спорту» (№ 40, 2015); Війна очима лікаря.
Сергій Чернишов з Франківщини про зону АТО
(№ 43, 2015); Особливий спорт. Розповідь про
сильних людей Івано-Франківська (№ 52, 2015).
Естетично-розважальна інформація – анек-
доти, кросворди, гороскопи та поетичні твори [1].
У кожному номері газети в рубриці «До кави»
є кросворд, анекдоти та гороскоп, а в рубриці
«Дитяча» – поетичні твори, загадки, оповідання,
а також цікаві завдання для дітей.
До різновиду довідкової інформації належать
програми радіо й телебачення, театральна й кі-
ноафіша, розклад руху транспорту [1]. Програму
телебачення подано в кожному випуску газети
в рубриці «Телерепортер», а театральна й кіно-
афіша розміщені на веб-сайті газети в рубриці
«Афіша». Також кожен номер містить рекламну
інформацію з галузі будівництва та медицини,
що, крім виконання функції повідомлення, фі-
нансово забезпечує видання.
Є підстави твердити, що найбільш поширеною
є публіцистична інформація (32%), представлена
інтерв’ю та короткими розповідями про цікаві міс-
ця міста, та подієва (19%), яка вміщує інформацію
про життя, факти та цікаві події Івано-Франків-
ська. Цілком відсутня за досліджуваний період
офіційна та науково-просвітницька інформація.
Тепер детально розглянемо основні елементи га-
зетного видання. Для основного тексту публікацій
використовується один шрифт, розмір букв та інтер-
вал між рядками основного тексту. Весь текстовий
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
матеріал газети «Репортер» можна умовно поділити
на основний, додатковий та довідково-допоміжний.
Кожен із них відіграє особливу роль у виданні.
Заголовки – це перше, на що звертає увагу
читач, коли шукає потрібний йому матеріал.
У газеті заголовки розміщені над текстом публі-
кацій (випадків їх розміщення під текстом або
збоку немає), пишуться титульним шрифтом без
будь-яких декоративних елементів і найчастіше
складаються з двох речень. Виділяють нейтраль-
ні та мотиваційні заголовки. До нейтральних
заголовків можна віднести такі: У Франківську
незрячі відзначили День білої тростини (№ 43,
2015); Візи чекатимуть літа. Які результати
голосування за безвізові закони (№ 47, 2015); Ко-
валі з Городенки показали свої роботи в Дубаї
(№ 51, 2015); Плата за хату. З нового року укра-
їнці отримали нові податки (№ 4, 2016).
Наводимо приклади мотиваційних заголо-
вків: Вийти заміж у фейсбуці. Смілива акція
франківчанки підірвала інтернет (№ 40, 2015);
Росіяни такого не чекали. Як коломийські бок-
сери в Росії кричали Слава Україні (№ 47, 2015);
Сон розповідає про хвороби. У Франківську пра-
цює лабораторія сну (№ 50, 2015); Берлін з пер-
шого погляду. Подорож до столиці Німеччини
на автомобілі (№ 2, 2016); Сергій Притула:
На концерті вагітна так сміялася, що її одразу
повезли в пологовий (№ 6, 2016).
Зважаючи на те, що великі за обсягом матері-
али потребують додаткової інформації, у заголо-
вний комплекс видання вводять такі елементи:
підзаголовок, анонс, лід та вріз. У газеті є два види
підзаголовків: зовнішній і внутрішній. До першо-
го належать ті, що стосуються всього матеріалу,
пояснюють та деталізують основний заголовок,
наприклад, у публікації Мистецтво на руїнах
(№ 50, 2015) зовнішнім заголовком є Репортаж зі
школи мистецтв у селі Гвіздець. У статті Десять
днів морозу та пекла (№ 3, 2016) зовнішній заго-
ловок – Розповідь кіборга про останні дні оборони
Донецького аеропорту. Такий вид підзаголовків у
виданні трапляється рідко.
Другий вид – внутрішні підзаголовки, що ви-
ступають назвами окремих частин публікації
та допомагають повніше розкрити тему, напри-
клад, у статті Напишу я Президенту. Легалізо-
вана марихуана, Франківщина без дорожників
і Тимошенко у Гондурасі… (№ 39, 2015) виділе-
но такі внутрішні підзаголовки: Хай народ ті-
шиться, Перший млинець, Франківці просять
мляво, Гумор нам поможе; у статті Брехня і зло-
чин, або 50 відтінків правди (№ 44, 2015) вну-
трішні заголовки такі: Писав під диктовку, Ні-
чого незаконного, Лікар, суд і фантазія, Дякую,
що маєте терпіння; у статті Гуцул до гуцула
Список літератури:
1. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості : підручник. 2-ге вид., перероб. та доп. Львів :
ПАІС, 2004. С. 19.
2. Про інформацію: Закон України № 2657-ХІІ від 23 черв. 2005 р. із змінами, внесеними згідно з Законом
№ 2707-ІУ від 23.06.2005 р. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 48. С. 181.
References:
1. Zdorovega V.J. (2004). Teoriia i metodyka zhurnalistskoii tvorchosti [Theory and methodology of journalistic cre-
ativity]. 2nd ed, PAIS, Lviv, Ukraine.
2. The Verkhovna Rada of Ukraine (1992). The Law of Ukraine "On informatiion", available at: https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/2657-12 (Accessed 15 February 2019).
207
або Румунія відкриває кордон (№ 7, 2016) – Про-
ект на 66 мільйонів євро, Зелене чекає, Готуємо
документи. У газеті «Репортер» він подається
майже до кожної статті і друкується нежирним
шрифтом, який відрізняється від шрифту осно-
вного матеріалу. Кілька підзаголовків виносять
на початок публікації й подають як окремий
блок – анонс. Така група підзаголовків виділя-
ється на сторінці й допомагає читачеві швидко
розібратися у змісті матеріалів. Кожен номер га-
зети містить анонс статті «Людина тижня».
До врізів, які розміщено в газеті, можна від-
нести такі:
1) коментарі автора, що стосуються публікацій,
та коментарі фахівців з певних проблем (стаття
«Товар» шукає роботу. Про рекрутерів, ярмарки
вакансій та центри зайнятості (№ 39, 2015) міс-
тить коментарі першого заступника директора об-
ласної служби зайнятості Тараса Басюги та дирек-
тора Франківської «Біржі праці» Ганни Бандури);
2) різноманітну інформацію (стаття Івано-
Франківська облрада – в комісіях і персонах
(№ 52, 2015) містить інформацію про склад постій-
них комісій, які створили депутати міської ради);
3) фотографії, таблиці (у статті Маршрутки –
перезавантаження (№ 49, 2015) подано повний
перелік нових пасажирських маршрутів Івано-
Франківська та роз’яснення);
4) графіки з поясненнями до них.
До декоративних елементів видання нале-
жать лінійки. Їх головне призначення – виді-
лення матеріалів і відокремлення їх від інших.
Лінійки між стовпцями завантажують шпальту,
тому в тижневику їх використовують лише для
відмежування одних матеріалів від інших. Ще
одним декоративним елементом будь-якого га-
зетного видання є ілюстрація. Тижневик містить
схеми, таблиці, ілюстрації та значну кількість
фотографій, що суттєво доповнюють ритм читан-
ня. Найбільш поширеною є соціологічна, довід-
ково-енциклопедична, публіцистична, подієва
та інформація про фізичну особу, а найменше
ділової, статистичної, екологічної та правової ін-
формації. Тому журналістам цього видання слід
більше уваги приділяти тим видам інформації,
які представлені в малому обсязі, використову-
ючи матеріали інформаційних агентств, офіцій-
них сайтів державних структур тощо. СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
Характерними особливостями газети є яс-
ність і зрозумілість тлумачень, логічна послідов-
ність викладу, узагальненість понять і явищ,
об’єктивний аналіз і лаконічність висловлювань.
Тижневик має свій стиль, а саме говорить із чи-
тачами «живою», зрозумілою мовою, без зайвої
офіційності чи сленгу, ділиться зібраними фак-
тами, коментарями, прогнозами.
 208 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-46
УДК 007:304:655
Мизнікова Т.В.
Українська академія друкарства

ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ НА КНИЖКОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ:

ГЕНДЕРНИЙ КОНТЕКСТ
Анотація. Розглянуто жанрові особливості жіночої прози на книжковому ринку України з урахуванням
гендерного чинника. Ілюстрацією цих особливостей є відсоткова пропорційність різних жанрів жіночої
прози в репертуарах чотирьох популярних видавництв України. Внаслідок проведеного моніторингу було
з’ясовано співвідношення жанрового спектру чоловічих та жіночих літературно-художніх видань. Видав-
нича реалізація жіночої прози продуктивніша у жанрах мелодрами, драми. Натомість чоловіча прогресує
у полі фантастики, трилеру, детективу. Отримані результати відображають гендерні тенденції з пере-
вагою відповідних гендерних стереотипів. Серед низки причин явища слід виокремити чинники видав-
ничої політики, читацького попиту, чоловічої та жіночої психології. Хоча проблематика глибша, містить
чимало аспектів, тому потребує подальшого наукового опрацювання.
Ключові слова: гендер, жіноча проза, книжковий ринок, жанр.
Myznikova Tetiana
Ukrainian Academy of Printing

THE GENRE FEATURES OF WOMEN`S PROSE ON THE BOOK MARKET OF UKRAINE:

GENDER CONTEXT
Summary. To study the genre features of women’s prose on the Ukrainian book market, one needs to deepen
in the category of «gender», «women’s prose», «book market», «genre», as well as to identify the close interre-
lationships between them. This allows us to demonstrate the actual trends of the publishing business, as well
as to outline the situation on the book publishing market of Ukraine. The modern world offers and develops
a level playing field for men and women in various fields. The struggle for rights has remained in the past.
Today, women’s realization in politics, economics, business, jurisprudence, book publishing is quite natural.
But in reality, there are many important understated details in the so-called parity that are based on stereo-
types of masculinity and femininity. They often appear at an unexpected moment, recalling the urgency of the
problem. In this context, women’s prose, its genre features and its implementation in today’s publishing busi-
ness is no exception. The article deals with the genre features of women’s prose on the Ukrainian book market
considering the gender factor. An illustration of these features is the percentage proportion of different genres
of women’s prose in the repertoires of four popular Ukrainian publishing houses. As a result of the monitoring,
the correlation between genres of male and female literary and artistic editions was determined. The publish-
ing of female prose is more productive in the genres of melodrama, drama. Instead, male prose progresses in
the field of science fiction, thriller, detective. Regarding the diversity of genre, themes and the implementation
of women’s prose in general in the modern domestic publishing industry, progress is unequivocal if we compare
these processes with publishing realities even 10 years ago. However, the results still reflect the gender tenden-
cies with the advantage of the corresponding gender stereotypes. Among the causes of the phenomenon should
be distinguished factors of publishing policy, readership, male and female psychology. Although the problem is
deeper, it has many aspects, and therefore it requires further scientific research.
Keywords: gender, female prose, book market, genre.

П остановка проблеми. Сьогодення ак- Аналіз останніх досліджень і публікацій.

СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

тивно популяризує рівні можливості для
обидвох статей у різних галузях. Інтенсивна
боротьба за права начебто завершена, цілком
закономірною є жіноча самореалізація у сфері
політики, економіки, бізнесу, книговидавничої
діяльності тощо. Проте, коли справа торкається
реальності, чимало «щілин» у так званій пари-
тетності, які ґрунтуються на стереотипах маску-
лінності й фемінності, часто випливають на по-
верхню, нагадуючи про корінь проблеми.
У цьому контексті жіноча проза, її жанрова на-
сиченість, розробленість та реалізація у сучасних
книговидавничих реаліях не є винятком. Тому
вважаємо необхідним дослідити наявність жіночої
прози на книжковому ринку України з акцентом
на жанровому різноманітті літературно-художніх
видань. Відповідний аналіз приводить до актуаль-
ного питання: наскільки далеко нашому суспіль-
ству вдалося відійти від стереотипів, зокрема ген-
дерних, і чи відійшли ми від них узагалі?
© Мизнікова Т.В., 2019
Студіювання жанрової специфіки жіночої прози на
книжковому ринку України потребує заглиблення
у категорії: «гендер», «жіноча проза», «книжковий
ринок», «жанр» із подальшим виявленням тісних
взаємозв’язків між ними. Це, своєю чергою, дозво-
ляє продемонструвати актуальні тенденції сучас-
ної видавничої справи, а також окреслити ситуа-
цію на книговидавничому ринку України.
Світовий досвід вивчення гендерної категорії
опирається на праці видатних науковців (М. Кім-
мел, Л. Ніколсон, Н. Голмстром, С. Штретлінг,
Дж. Батлер, С. Бем, В. Брайсон та ін.). В україн-
ських студіях гендерний чинник є полем теоре-
тичного і практичного зацікавлення таких дослід-
ників, як М. Скорик, Т. Марценюк, Т. Мельник,
Н. Лавриненко, Г. Брандт, О. Іванова, В. Агеєва,
О. Плахотнік, С. Оксамитна, О. Козлова, І. Суслова.
Про особливості жіночого тексту, його істо-
рію, гендерне тло, його біологічну, лінгвістичну,
психоаналітичну, культурну, літературознавчу
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
моделі писали й пишуть видатні європейські
та американські автори С. де Бовуар, Б. Фрідан,
Л. Іригарей, Е. Сіксу, В. Вулф, Т. де Лоретіс,
Е. Шовалтер, а також українські вчені С. Пав-
личко, В. Агеєва, Н. Гапон, Т. Гундорова, Р. Жар-
кова, Л. Дячук, Л. Брега, М. Крупка, Л. Сікора.
Зв’язок між гендером, жіночою прозою, її жан-
ровими різновидами на фоні книговидавничих,
редакторських процесів знаходимо у працях
українських дослідниць І. Осадчук, І. Рижко,
А. Петрів, М. Думанської, С. Д’ячук, Л. Монич.
У контексті аналізу досліджень із запропо-
нованої проблематики важливо побіжно згадати
про концепцію «жіночого письма», яку вперше
запропонувала французька письменниця Е. Сік-
су у праці «Сміх медузи». Авторка мотивує жінок
до творчої реалізації: «Пиши, нехай ніхто тебе не
утримує, ніщо не зупиняє: ні чоловік, ні шалена
капіталістична машина, в якій видавництва –
хитрі, улесливі слуги імперативу економіки, що
працює проти нас і за нашою спиною, ні ти сама»
[7]. «Сміх медузи» створено у 1975 році. Нині
за вікном – 2019-й, однак питання жіночої реа-
лізації у різних сферах, зокрема у письменстві,
книговидавничій індустрії, досі залишається не
менш актуальним, а тому потребує реального ви-
рішення на юридичному, економічному, політич-
ному, соціокультурному та інших рівнях.
Незалежно від жанрового різновиду, особис-
тий досвід, запропонований жінками у художній
прозі, а далі направлений на масове споживання
завдяки видавничим структурам, так само важ-
ливий, як і чоловічий. Про це з точки зору гендер-
ного трактування говорить італо-американська
дослідниця Т. де Лоретіс. Специфіка феміністич-
ної перспективи у конкретних продуктах літера-
турної, критичної, кінематографічної творчості,
аналіз жіночої прози крізь призму певного теоре-
тичного дискурсу з акцентом на гендерному чин-
нику – важливі питання, відображені авторкою
у збірці нарисів «Технології гендера» [4].
Серед новітніх напрацювань про жіночу прозу,
її жанрові особливості та реалізацію у книговидав-
ничому бізнесі згадана праця актуальна тому, що
містить ґрунтовний аналіз перспективи жіночого
досвіду, який згодом оформлюється у мистецький
витвір, зокрема у творі жінки-автора, представле-
ному як кінцевий продукт споживання (паперо-
вий або електронний) на книжковому ринку.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. У процесі цієї наукової
розвідки гендерне питання більшою мірою тор-
кається не політичного (розподіл влади між чо-
ловіками і жінками у видавничих структурах), а
соціокультурного феномену. Відтак у досліджен-
ні йдеться про виявлення гендерної диспропор-
ції у видавничому втіленні літературно-худож-
ніх видань чоловічого і жіночого авторства. За
основу береться жанровий сегмент, який дозво-
ляє віднайти та проаналізувати найбільш роз-
повсюджені тенденції книговидавничої індустрії
України, в тому числі гендерні.
Мета статті. Головна мета цієї роботи – ви-
значити та охарактеризувати жанровий спектр
жіночої прози на книжковому ринку, базуючись
на рейтингах популярності українських видав-
ництв. Крім того, доцільно відслідкувати акту-
альні гендерні тенденції на основі отриманих
209
результатів, наголошуючи на жанрових параме-
трах літературно-художніх видань.
Виклад основного матеріалу. У цьому до-
слідженні акцент поставлено на жіночу прозу
як завершену літературно-художню продукцію,
сформовану жінками-авторами, а далі втілену
(тобто видану певним видавничим підприєм-
ством) на книжковому ринку України.
Для з’ясування жанрових особливостей жі-
ночої прози у листопаді-грудні 2018 року було
здійснено моніторинг провідних вітчизняних
видавництв, які сьогодні випускають книжкову
продукцію художнього спрямування. Серед них
найбільш популярними є такі видавничі струк-
тури, як «Клуб Сімейного Дозвілля», «Видавни-
цтво Старого Лева», «Наш формат», «КМ-Букс».
Ситуація у видавництві «Клуб Сімейного До-
звілля» [2] виявилася такою. Серед літературно-
художніх книг і жіночого, і чоловічого авторства
переважають видання, оформлені як прозові:
95%, з них 75% припадає на романи, 20% – на
малу прозу (оповідання, новели тощо). За скла-
дом основного тексту першість належить монови-
данням (80%), далі збірники (15%), на третьому
місці – полівидання (5%).
Щодо жанрової палітри, найбільше жіночої
прози знайдено у категорії «романи про кохан-
ня»: 94% цього жанру належить жінкам-авто-
рам і лише 6% – чоловікам. У секторі соціальної,
психологічної, філософської драми жіноча проза
представлена на 38% (чоловіча у цьому контексті
заповнена на 62% відповідно). Пригодницько-іс-
торичних романів у виконанні письменниць теж
менше – 40%. Видавництво випускає твори жінок-
авторів у жанрі детективу 25%, чоловіків – 75%
відповідно. У секції фантастики, фентезі тільки
7% жіночої прози; серед трилерів, жахів – 33%.
Моніторинг літературно-художніх видань на
сайті «Видавництва Старого Лева» [1] показав такі
результати. Серед літературно-художньої продук-
ції всього гендерного спектру (чоловіча і жіноча
книжкова продукція разом) прозі належить 90%.
Діапазон прозових варіацій значно ширший, ніж
у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля». На-
приклад, у процесі дослідження було знайдено
30% романів, 5% повістей, 20% оповідань, новел,
15% документально-художніх видань, 10% худож-
ньо-публіцистичних і 10% мемуарних. СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
За складом основного тексту також перева-
жають моновидання (60%). Збірників повістей,
новел, оповідань зафіксовано 18%, полівидань –
10%, антологій – 2%.
У жанрі драми жіноча проза репрезентована
на 50%; мелодрами – на 90%; історичних романів –
на 45%; фантастики, фентезі – на 20%; трилера – на
28%. На момент дослідження у категорії детективу
не знайшлося жодного видання жінки-автора.
Окрім цього, варто зазначити, що літера-
турно-художні видання «Видавництва Старого
Лева» розраховані на більш підготовленого, хоч
і масового, читача у порівнянні з такою ж про-
дукцією «Клубу Сімейного Дозвілля». Власне,
доцільно говорити про окремі аспекти видавни-
чої політики, коли якість видання є важливішою,
ніж кількісний показник.
Жанрова «ситуація» у зрізі жіночої прози дещо
подібна на сайтах видавництв «Наш формат» [6]
і «КМ-Букс» [3]: найбільше книжкової продукції
 210 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
жіночого авторства зафіксовано у жанрах мело-
драми, драми; значно менше – фантастики, фен-
тезі, детективів, трилерів, історичних романів.
Внаслідок проведеного моніторингу було ви-
явлено незначні жанрові відмінності у згаданих
видавництвах. Однак спільна тенденція пере-
важає, коли так зване емоційне письмо частіше
творять жінки (мелодрами, драми), а більшою
мірою гостросюжетне, аналітичне – чоловіки (де-
тективи, трилери, фантастика).
Серед низки причин явища слід виокремити
чинники видавничої політики, читацького попи-
ту, чоловічої та жіночої психології. Відтак маємо
замкнене коло: з одного боку книговидавнича
індустрія, медіапростір різними методами по-
пуляризує відхід від гендерних стереотипів (гро-
мадські організації, навчальні програми, тренін-
ги, широкий асортимент журнальної, книжкової
продукції з гендерної освіти тощо), а з іншого,
враховуючи результати дослідження, на різних
рівнях підтримується модель, коли маркери саме
чоловічого і жіночого відіграють головну роль.
Висновки і пропозиції. Аналізуючи жан-
рову специфіку жіночої прози на сучасному
книговидавничому ринку України, приходимо
до таких висновків. Хоч на сайтах зазначених
видавничих структур і прослідковується досить
широкий діапазон жіночої прози, представленої
у різних жанрових варіаціях, все одно першість,
зокрема у полі фантастики, фентезі, детективів,
трилерів, історичних романів належить чолові-
кам-авторам. Однак, коли йдеться про мелодра-
матичний формат письма, а далі – про кінцевий
продукт – літературно-художнє видання з яскра-
во вираженою емоційною, чуттєвою, любовною
складовою, частіше прийнято говорити про ав-
торство, що належить жінкам. Це відображає
ситуацію на книговидавничому ринку України
з укоріненими гендерними стереотипами, які,
попри офіційно визнані паритетні можливості,
все одно існують у нашому суспільстві.
Важливо наголосити: сучасна видавнича реа-
лізація жіночої прози у розширеному жанровому
спектрі прогресивна, якщо порівнювати ці проце-
си з видавничими реаліями навіть 10 років тому.
Принагідно згадаємо статтю журналістки Гали-
ни Михайлової «Керувати аудиторією чи підко-
ритися їй: як фемінізм змінює світ серіалів», де
сказано: «Телекартинка (так само, як і текстова
художня картинка, тобто проза. – Т. М.) – джере-
ло інформації про сучасні соціальні норми, вона
транслює моделі поведінки, яку глядачі й гля-
дачки мимоволі запозичують і відтворюють у ре-
альному житті… Зміни справді разючі. Якщо ще
десять років тому молоді гетеросексуальні жінки
частіше асоціювали себе з Кері Бредшоу із «Секс
і місто», то нині нові героїні: Супергьорл з одно-
йменного серіалу, Лагерта з «Вікінгів», Дайнеріс
із «Гри престолів». Те, що в комерційному кіно
почали з’являтися нестандартні жіночі образи,
говорить про тенденцію. Сильні й незалежні
жінки, які не дуже переймаються стосунками
(принаймні це не центральна сюжетна лінія),
стають нормативною соціальною моделлю для
жіночої поведінки і самореалізації» [5].
Безперечно, сьогодні аналогічні позитивні зру-
шення набирають розмаху, коли йдеться про різ-
номаніття жанрової, тематичної палітри та й за-
галом про реалізацію жіночої прози у вітчизняній
книговидавничій індустрії. Але питання все одно
залишається актуальним: наскільки українському
соціокультурному простору вдалося відійти від сте-
реотипного бачення чоловічого і жіночого у прозі,
яку шляхом співпраці автора і видавництва пред-
ставлено на ринку у форматі готової книги? Від-
повідь частково подано у статті. Однак зазначена
проблематика глибша і містить чимало аспектів,
тому потребує подальшого наукового опрацювання.

Список літератури:
1. Видавництво Старого Лева. Видавництво. URL: https://starylev.com.ua/ (дата звернення: 03.11.2018).
2. Клуб сімейного дозвілля. Видавництво. URL: https://www.bookclub.ua/ukr/ (дата звернення: 15.11.2018).
3. КМ-Букс. Видавництво. URL: https://kmbooks.com.ua/ (дата звернення: 12.12.2018).
4. Лоретіс Т. де. Технології ґендера: есе про теорію, фільми та художні твори. Львів : Ахілл, 2007. 192 с.
5. Михайлова Г. Керувати аудиторією чи підкоритися їй: як фемінізм змінює світ серіалів. Гендер в деталях. 2018.
Грудень 27. URL: https://genderindetail.org.ua/season-topic/polityka/keruvati-auditorieyu-chi-pidkoritisya-iy-yak-
feminizm-zminyue-svit-serialiv-134884.html (дата звернення: 15.01.2019).
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

6. Наш формат. Видавництво. URL: https://nashformat.ua/ (дата звернення: 20.12.2018).

7. Сиксу Э. Смех медузы. Время одуванчика. 2016. Июнь 14. URL: https://victorpostnikov.wordpress.com/
2016/06/14/%D1%8D%D0%BB%D0%B5%D0%BD-%D1%81%D0%B8%D0%BA%D1%81%D1%83-
%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%85-%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%83%D0%B7%D1%8B/ (дата звернення:
10.01.2018).

References:
1. Vydavnytstvo Staroho Leva. Vydavnytstvo. URL: https://starylev.com.ua/ (accessed 3 November 2018). (in Ukrainian)
2. Klub simeinoho dozvillia. Vydavnytstvo. URL: https://www.bookclub.ua/ukr/ (accessed 15 November 2018). (in Ukrainian)
3. KM-Buks. Vydavnytstvo. URL: https://kmbooks.com.ua/ (accessed 12 De-cember 2018). (in Ukrainian)
4. Loretis T. de. (2007). Tekhnolohii gendera: ese pro teoriiu, filmy ta khudozhni tvory [Gender technologies: essay
on the theory, films and artistic works]. Lviv : Akhill. (in Ukrainian)
5. Mykhailova H. (2018). Keruvaty audytoriieiu chy pidkorytysia yii: yak feminizm zminiuie svit serialiv [To manage
the audience or to submit to it: how feminism changes the world of serials]. Hender v detaliakh [Gender in detail].
URL: https://genderindetail.org.ua/season-topic/polityka/keruvati-auditorieyu-chi-pidkoritisya-iy-yak-feminizm-
zminyue-svit-serialiv-134884.html (accessed 15 January 2019). (in Ukrainian)
6. Nash format. Vydavnytstvo. URL: https://theukrainians.org/nash­format/ (accessed 20 December 2018) (in Ukrainian)
7. Siksu E. (2016). Smekh meduzy [The laugh of the medusa]. Vremya oduvanchika [Dandelion time].
URL: https://victorpostnikov.wordpress.com/2016/06/14/%D1%8D%D0%BB%D0%B5%D0%BD-%D1%81%D0%B
8%D0%BA%D1%81%D1%83-%D1%81%D0%BC%D0%B5%D1%85-%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D1%83%D0%B
7%D1%8B/ (accessed 10 January 2018). (in Russian)
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 211
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-47
УДК 930.25:340.134(477)
Сидоренко А.І.
Відокремлений підрозділ «Миколаївська філія
Київського національного університету культури і мистецтв»
Пранничук О.В.
Київський університет культури

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА В ГАЛУЗІ АРХІВНОЇ СПРАВИ УКРАЇНИ:

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Анотація. У статті висвітлений огляд наукових публікацій вітчизняних дослідників з питань стану нор-
мативно-правової бази в галузі архівної справи України. Охарактеризовано створення механізму реа-
лізації законодавчих положень для розбудови системи архівних установ. Проаналізовані наукові праці
вітчизняних дослідників кінця ХХ початку ХХІ ст. В результаті дослідження виявлено, що в більшості
праць висвітлювалися важливі питання законотворчої діяльності в галузі архівної справи. Дослідниками
увага приділена, в основному, питанням аналізу базового закону «Про національний архівний фонд та
архівні установи», окремим питанням нормативної бази у сфері діловодства для архівів. Історіографічний
аналіз підходів до регулювання механізмів законодавчих положень, шляхів удосконалення законодавчо-
нормативної бази, тенденцій щодо використання методів і способів формування документів національно-
го архівного фонду визначив відсутність систематичного звернення дослідників до даної проблеми.
Ключові слова: нормативно правова база, архіви України, законотворча діяльність в галузі архівної
справи, національний архівний фонд, наукові дослідження.
Sydorenko Alla
Mykolaiv Branch of Kyiv National University of Culture and Arts
Prannychuk Olha
Kyiv University of Culture

NORMATIVE LEGAL FRAMEWORK IN THE ARCHIVAL AFFAIRS OF UKRAINE:

STUDY HISTORYOGRAPHY
Summary. The research is related to the review of scientific publications of domestic researchers on the state
of the regulatory framework in the field of archival affairs of Ukraine. In the process of research, scientific
methods of analysis, synthesis, generalization, historiographic are applied. The scientific novelty of the work is
in the historiographic review of scientific works of domestic researchers at the end of the XXth to the beginning
of the XXI century, analysis of certain legislative documents and views of scientists and practitioners on the
identified problem. The ways of improvement of the state policy of Ukraine in the field of archival affairs are
determined. As a result of the study, it was found that most of the papers covered important issues of lawmak-
ing in the field of archival affairs. The researchers are paying attention to the analysis of the Law of Ukraine
"On the National Archival Fond and Archival Institutions", a separate issue of the normative framework in the
field of record keeping for archives. Archival reforms in the context of reforming the management of archival
affairs were important aspects of consideration; principles of administrative and legal regulation of archival
affairs; development of conceptual foundations for the protection of national interests in the field of archival
affairs, etc. Issues of legislative provision of archival storage of electronic documents in Ukraine were of great
importance. The historiographic analysis of approaches to the regulation of the mechanisms of legislative
provisions, ways of improving the legislative and regulatory framework, trends in the use of methods and
methods for the formation of documents of the national archival fund determined the lack of systematic appeal
of researchers to this problem. The current regulatory framework in the field of archival affairs is still not suf-
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
ficiently effective and does not fully meet the needs of archival institutions. Not all recommendations proposed
by researchers are embodied in the content of legislative and regulatory documents. This study will help to
deepen the attention to important issues of state policy in the field of archival affairs.
Keywords: normative legal base, archives of Ukraine, legislative activity in the field of archival affairs,
national archival fund, scientific research.

П остановка проблеми. Питання архів-

ного законодавства України є важливою
складовою державної політики України, адже
механізм її регулювання на рівні централь-
них та місцевих органів виконавчої влади
є необхідним. З відновленням державної не-
залежності України почався процес реформу-
вання архівної системи, визначальними риса-
ми якого є демократизація, децентралізація,
відкритість, розширення доступу до архівної
інформації, правове врегулювання усіх скла-
дових системи архівних установ [5]. Значення
архівного фонду у задоволення різноманітних
потреб користувачів в архівній інформації зу-
мовило підвищення уваги фахівців до питань
розвитку архівної справи, зокрема і архівного
законодавства. Дослідження сучасних науко-
вих доробок з даного питання сприятиме більш
глибокому осмисленню державної політики
в галузі архівної справи, виявленню її особли-
востей в умовах трансформаційних змін сус-
пільства XXI ст.; оновленню змісту підготовки
майбутніх фахівців інформаційної сфери, без-
перервній освіті архівістів.

© Сидоренко А.І., Пранничук О.В., 2019

 212 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Питанням досліджуваної проблематики присвя-
чені наукові праці Г. Боряка [1], І. Довжук [2],
Л. Кисельової [3], О. Клімчук [4], В. Лозицького
[5], І. Матяш [6], Н. Меньківської [7], В. Надоль-
ської [8], К. Новохатського [9–13], Г. Папакіна
[14], Л. Пиріг [15], О. Шевченко [16] та ін.
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Від обґрунтованої полі-
тики в галузі архівної справи залежить забез-
печення гарантованого збереження документів
Національного архівного фонду (НАФ). Зако-
нодавча та нормативна база з питань архівної
справи пов’язана з комплектуванням, обліком,
зберіганням архівних документів, використан-
ням архівної інформації, зокрема електронних
ресурсів тощо. У результаті вивчення наукових
публікацій з питань нормативно-правової бази
архівної справи України виявлено відсутність
постійного і системного підходу до аналізу зако-
нодавчих і нормативних документів в цій галузі.
Мета статті. Головною метою цієї роботи
є огляд наукових публікацій вітчизняних дослід-
ників з питань стану нормативно-правової бази
в галузі архівної справи України.
Виклад основного матеріалу. Історіогра-
фічну базу досліджуваної проблеми становлять
наукові праці та статті у фахових періодичних
виданнях України. Виявлені документи структу-
ровані за хронологічною ознакою.
Дослідження наукових часописів, матеріалів
наукових конференцій з архівної справи кінця
ХХ ст. виявило обмеженість вагомих наукових
доробків з питань законотворчого процесу в ар-
хівній галузі України. Серед важливих, на наш
погляд, можна назвати публікації Р. Пиріг «Ар-
хівне будівництво в Україні: проблеми наукового
забезпечення» (1997 р.), В. Лозицького «Управ-
ління архівною справою в Україні: історія, проб-
леми, перспективи» (1997 р.), К. Новохатського
«Шляхи вдосконалення нормативно-правової
бази діяльності архівних установ» (2000 р.). Так,
Р. Пиріг звертає увагу на значущість правового
регулювання в архівній сфері; на підготовку нор-
мативних актів з обслуговування Закону України
«Про Національний архівний фонд і архівні уста-
нови»; на розробку комплексу наукових проблем,
які б склали теоретичне і практичне підґрунтя
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
для реалізації цього основоположного документа
щодо правового регулювання суспільних відносин
у галузі архівної справи [15]. В. Лозицьким про-
аналізовані архівні реформи в контексті реформу-
вання управління архівною справою. Автор від-
значає, що головна сутність державної політики
полягає в тому, що до Національного архівного
фонду України віднесений весь документальний
комплекс – як державний, так і недержавний, що
зберігається на території України та за її межами
[5]. К. Новохатським, одним з провідних фахівців
з питань архівного законодавства в Україні, були
проаналізовані основні ланки загальної системи
правових актів, що регулюють архівну діяльність.
Автор акцентує увагу на створенні власної норма-
тивної бази національної архівної справи, якісно
нової за своєю суттю, що виходить з одного з фун-
даментальних завдань нового суспільства – пра-
вової держави. Шляхи удосконалення архівної
нормативно-правової бази вбачаються К. Новохат-
ським у базування на найкращих досягненнях су-
часної архівістики; насиченні нормами прямої дії;
посиленні їх взаємоузгодженості; кореляції з між-
народно-правовими нормами; уточненні й конкре-
тизації міри відповідальності за порушення [11].
На зламі тисячоліть питання законодавчої
та нормативної бази в архівній галузі актуалізу-
ються. З’являються нові наукові публікації К. Но-
вохатського, І. Матяш, В. Боряка, Г. Папакіна та ін.
Так, К. Новохатський у співавторстві з Г. Бо-
ряк обґрунтували принципове значення архівно-
го законодавства для розвитку архівної справи
та захисту національних інтересів України в ар-
хівній сфері та правовому просторі. Аналізую-
чи Закон України «Про національний архівний
фонд», вони наголошують на його значенні як ін-
формаційного ресурсу суспільства та закріплен-
ні права народу України на НАФ як загальнона-
ціональне надбання [1, с. 4]. Авторами визначені
три завдання, що постали перед архівістами не-
залежної України в контексті розбудови право-
вої бази архівної справи: визначити місце архівів
в інших історичних реаліях, у новій державі; під-
вищити рівень захисту архівної спадщини; ство-
рити з усіх наявних до 1991 р. архівних комплек-
сів цілісну сукупність носіїв інформації – єдиний
Національний архівний фонд [1, с. 4].
Наукові статті К. Новохатського першого де-
сятиліття ХХІ ст. присвячені питанням архів-
ного законодавства України за 1991-2001 роки,
формуванню проекту нової редакції архівного
закону (Закон України «Про Національний ар-
хівний фонд та архівні установи»); понятійному
апарату з питань архівної справи й діловодства;
порівняльному аналізу архівних законів в по-
страдянських державах та ін. [9–13]. Цікавою
для аналізу є наукова стаття К. Новохатського
та Л. Скрицької, присвячена розробці концеп-
туальних засад захисту національних інтересів
у галузі архівної справи [10].
Г. Папакіним здійснений огляд сучасної за-
конодавчо-нормативної бази з питань архіву-
вання документів. Зокрема, охарактеризований
Закон України «Про Національний архівний
фонд та архівні установи» в контексті аспектів,
дотичних проблемам архівування, як-от: юри-
дичне окреслення процесу формування НАФ;
вирішення питання щодо власності на архівні
документи; визначення системи архівних уста-
нов, їх прав та повноважень; відповідальність за
порушення законодавства про НАФ [14].
Особливий інтерес в контексті досліджуваної
проблеми містить наукова стаття В. Надольської.
Автор здійснила порівняльну характеристику
законодавства України і Республіки Білорусь
90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. [8].
Проблеми адміністративно-правового регу-
лювання архівної справи в Україні були висвіт-
лені О. Шевченко. Автором у дисертаційному
дослідженні розкриті принципи адміністратив-
но-правового регулювання архівної справи: вер-
ховенство права, законність, публічність, демо-
кратизм, соціальна спрямованість, об’єктивність,
оптимізація регулюючого впливу, плановість
та структурний принцип. Запропоновані допо-
внення до Законів України «Про Національний
архівний фонд та архівні установи», «Про охоро-
ну культурної спадщини» [16].
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Аналіз законодавчих та нормативних доку-
ментів архівної сфери, в яких висвітлені основні
види інформаційної діяльності – одержання, по-
ширення, використання та збереження інформа-
ції, підготовлених у період 1991-2006 рр. здійсне-
ний Н. Меньківською [7].
Л. Кисельовою обґрунтовано, що державна
політика у сфері архівної справи і діловодства
є окремим напрямом державної політики. Цей
напрям полягає в реалізації державно-управлін-
ських завдань, пов’язаних із суспільними відно-
синами, що виникають у сфері архівної справи
і діловодства, з метою модернізації діловодства,
збереження Національного архівного фонду,
його поповнення та використання відомостей,
що містяться в документах НАФ [3].
Питання законодавчого забезпечення збері-
гання архівних документів висвітлила у своєму
науковому доробку О. Клімчук. Нею проаналі-
зовані: проект закону «Про діловодство», Закони
Украйни «Про електронні документи та електрон-
ний документообіг», «Про електронний цифровий
підпис» та ін. Відзначена і роль Закону України
«Про основні засади розвитку інформаційного
суспільства в Україні на 2007-2015 роки», в якому
пріоритетними визначені питання впровадження
інформаційно-комунікаційних та комп’ютерних
технологій в архівах [4, с. 30]. Дослідниця відзна-
чила, що в Україні відсутня єдина нормативна
база щодо правового регулювання відносин гро-
мадян, суспільства та держави в питаннях збері-
гання електронних документів, доступу до них,
використання [4, с. 31].
Нормативно-правові принципи регулювання
архівною справою в Україні періоду 1991-першого
десятиліття ХХІ ст. подав І. Довжук. Автор ствер-
джує, що на сучасному етапі «напрацьований пев-
ний механізм реалізації законодавчих положень,
відповідно до нього розбудовано систему архівних
установ, правова свідомість усе глибше входить
у діяльність суб’єктів архівних відносин: творців,
зберігачів та споживачів архівної інформації, її
власників та користувачів» [2].
213
Отже, розвиток архівного законодавства має
важливе значення для архівного будівництва
в незалежній Україні, для захисту сувереннос-
ті та національних інтересів в архівній сфері,
зміцнення позицій у міжнародному правовому
просторі. Закон України «Про Національний ар-
хівний фонд та архівні установи» став правовою
основою проведення єдиної державної політики
у сфері архівної справи. Серед пріоритетних на-
прямів цієї політики є забезпечення збереже-
ності та доступності НАФ, його цілеспрямоване
поповнення новими документами. Сучасними
тенденціями розвитку архівної законодавства
виступають: посилення уваги питанням інфор-
матизації і захисту інформації; формуванню но-
вих фондів і збереженню вже наявних; розгляд
питань міжнародного співробітництва з точки
зору архівного права; посилення відповідальнос-
ті за порушення архівного законодавства.
Висновки і пропозиції. Виходячи з вище ви-
кладеного, можна стверджувати, що архівісти, іс-
торики, державні службовці, юристи приділяють
увагу аналізу основних законодавчих та норма-
тивних документів в галузі архівної справи. До-
слідження показало, що основними напрямами
розвитку законодавчої та нормативної бази Укра-
їни в архівній сфері є: удосконалення правової
бази; формування системи органів управління
архівною справою та системи архівних установ;
забезпечення інформатизації архівної справи; за-
безпечення збереженості архівних документів, ви-
користання архівної інформації та ін. Але діюча
нормативно-правова база в області архівної спра-
ви ще є недостатньо ефективною і не задовольняє
в повній мірі потреби архівних установ. Не всі за-
пропоновані дослідниками рекомендації втілені
в змісті законодавчих та нормативних докумен-
тів. Не зважаючи на доповнення до основних за-
конів, є потреба в їх оновленні як термінологічної
основи, так і процесів формування НАФ. Перспек-
тивним напрямом подальшого дослідження може
стати дослідження законодавчої та нормативної
бази в галузі архівної справи зарубіжних країн.

Список літератури:
1. Боpяк Г.В., Новохатський К.Є. Модеpне аpхiвне законодавcтво Укpаїни. Аpхiви Укpаїни. 2004. № 3.
C. 4–11.
2. Довжук І.В. Нормативно-правові засади регулювання архівної справи в Україні доби незалежності. Соціум.
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
Документ. Комунікація. 2017. № 3. С. 13–25.
3. Кисельова Л.А. Формування та реалізація державної політики у сфері архівної справи і діловодства :
автореф. дис. ... канд. з держ. упр. : 12.00.07. Київ, 2013. 21 с.
4. Клімчук О. Законодавче забезпечення архівного зберігання електронних документів в Україні. Студії з
арх. справи та документознавства. 2015. Т. 22–23. С. 26–33.
5. Лозицький В.С. Управління архівною справою в Україні: історія, проблеми, перспективи. Акт. пробл. розв.
арх. справи в Україні : доп. та повід. наук. конф., 15-16 берез. 1995 р. К., 1996. C. 3–11.
6. Матяш І. Організація архівної справи в сучасній Україні. URL: http://history.org.ua/JournALL/sid/11/2/2.pdf
(дата звернення: грудень 2018).
7. Меньківська Н. Види інформаційної діяльності державних архівів України. Вісник Книжкової палати.
2011. № 9. С. 28–32.
8. Надольська В.В. Архівне законодавство Білорусі та України: порівняльний аналіз. Архіви України. 2010.
№ 3/4. С. 215–223.
9. Новохатський К. Архівне законодавство України (1991-2001). Архівознавство. Археографія. Джерелознав-
ство. 2002. Вип. 5. С. 67–73.
10. Новохатський К., Скрицька Л. Концепція забезпечення національних інтересів у галузі архівної справи.
Студії з архів. справи та документознавства. 2002. Т. 8. С. 53–79.
11. Новохатcький К.Є. Шляхи вдоcконалення ноpмативно-пpавової бази дiяльноcтi аpхiвних установ. Аpхiви
Укpаїни. 2000. № 1/3. C. 3–8.
12. Новохатський К.Є. Проект нової редакції архівного закону. Архіви України. 2001. № 3. С. 15–25.
13. Новохатський К.Є. Національні архівні фонди в пострадянських державах: порівняльний аналіз архівних
законів. Архіви України. 2009. № 1/2. С. 3–10.
 214 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
14. Папакін Г.В. Сучасний стан законодавчо-нормативного забезпечення архівування документів: погляд архі-
віста. Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. Київ, 2009. № 4. С. 7–16.
15. Пиріг Р.Я. Сучасне архівне будівництво і вітчизняне архівознавство. Українське архівознавство: історія,
сучасний стан і перспективи. Ч. 1. Київ, 1997. С. 26–29.
16. Шевченко О.В. Правові та організаційні засади регулювання архівної справи в Україні : автореф. дис. ...
канд. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2011. 19 с.

References:
1. Bopiak H.V., Novokhatskyi K.Ye. (2004). Modepne apkhivne zakonodavctvo Ukpainy [The modem is the legal
legislation of Ukraine]. Apkhivy Ukpainy, no. 3, pp. 4–11.
2. Dovzhuk I.V. (2017). Normatyvno-pravovi zasady rehuliuvannia arkhivnoi spravy v Ukraini doby nezalezhnosti
[Regulatory and regulatory framework for the regulation of archival affairs in Ukraine during the period of inde-
pendence]. Sotsium. Dokument. Komunikatsiia, no. 3, pp. 13–25.
3. Kyselova L.A. (2013). Formuvannia ta realizatsiia derzhavnoi polityky u sferi arkhivnoi spravy i dilovodstv
[Formation and implementation of state policy in the field of archival affairs and record keeping] (PhDThesis),
Kyiv : Natsionalna akademiia derzhavnoho upravlinnia pry prezydentovi Ukrainy.
4. Klimchuk O. (2015). Zakonodavche zabezpechennia arkhivnoho zberihannia elektronnykh dokumentiv v Ukraini
[Legislative provision of archival storage of electronic documents in Ukraine]. Studii z arkh. spravy ta dokumen-
toznavstva, vol. 22–23, pp. 26–33.
5. Lozytskyi V.S. (1996). Upravlinnia arkhivnoiu spravoiu v Ukraini: istoriia, problemy, perspektyvy [Management
of archival affairs in Ukraine: history, problems, prospec]. Proceedings of the Akt. probl. rozv. arkh. spravy v
Ukraini (Ukrainian, Kyiv, berez 15-16, 1995), Kyiv, pp. 3–11.
6. Matiash I. (2004). Orhanizatsiia arkhivnoi spravy v suchasnii Ukraini [Organization of archival affairs in modern
Ukraine]. Available at: http://history.org.ua/JournALL/sid/11/2/2.pdf (accessed 10 December 2018).
7. Menkivska N. (2011). Vydy informatsiinoi diialnosti derzhavnykh arkhiviv Ukrainy [Types of information activity
of state archives of Ukraine]. Visnyk Knyzhkovoi palaty, no. 9, pp. 28–32.
8. Nadolska V.V. (2010). Arkhivne zakonodavstvo Bilorusi ta Ukrainy: porivnialnyi analiz [Archival legislation of
Belarus and Ukraine: comparative analysis]. Arkhivy Ukrainy, no. 3/4, pp. 215–223.
9. Novokhatskyi, K. (2002). Arkhivne zakonodavstvo Ukrainy (1991-2001) [Archival Legislation of Ukraine
(1991-2001)]. Arkhivoznavstvo. Arkheohrafiia. Dzhereloznavstvo, vol. 5, pp. 67–73.
10. Novokhatskyi K., Skrytska L. (2002). Kontseptsiia zabezpechennia natsionalnykh interesiv u haluzi arkhivnoi
spravy [The concept of securing national interests in the field of archival affairs]. Studii z arkhiv. spravy ta do-
kumentoznavstva, vol. 8, pp. 53–79.
11. Novokhatckyi K.Ye. (2000). Shliakhy vdockonalennia nopmatyvno-ppavovoi bazy diialnocti apkhivnykh ustanov
[Ways of implementation of the basic and basic base of active enterprises]. Apkhivy Ukpainy, no. 1/3, pp. 3–8.
12. Novokhatskyi K.Ye. (2001). Proekt novoi redaktsii arkhivnoho zakonu [Draft new edition of the archival law].
Arkhivy Ukrainy, no. 3, pp. 15–25.
13. Novokhatskyi K. Ye. (2009). Natsionalni arkhivni fondy v postradianskykh derzhavakh: porivnialnyi analiz
arkhiv­nykh zakoniv [National archival funds in post-Soviet states: a comparative analysis of archival laws].
Arkhivy Ukrainy, no. 1/2, pp. 3–10.
14. Papakin H.V. (2009). Suchasnyi stan zakonodavcho-normatyvnoho zabezpechennia arkhivuvannia dokumentiv:
pohliad arkhivista [The current state of legislative and normative provision of archiving of documents: the view
of the archivist]. Bibliotekoznavstvo. Dokumentoznavstvo. Informolohiia, no. 4, pp. 7–16.
15. Pyrih R.Ya. (1997). Suchasne arkhivne budivnytstvo i vitchyzniane arkhivoznavstvo. Ukrainske arkhivoznavst-
vo: istoriia, suchasnyi stan i perspektyvy [Contemporary archival construction and domestic archival studies.
Ukrainian archival studies: history, current state and prospects], vol. 1, pp. 26–29.
16. Shevchenko O.V. (2011). Pravovi ta orhanizatsiini zasady rehuliuvannia arkhivnoi spravy v Ukraini [Legal and
organizational principles of regulation of archival affairs in Ukraine] (PhDThesis), Kyiv : Vidkrytyi mizhnarodnyi
universytet rozvytku liudyny «Ukraina».
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 215
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-48
УДК 378.148.31:316.77
Сидоренко А.І.
Відокремлений підрозділ «Миколаївська філія
Київського національного університету культури і мистецтв»
Римбу В.Р.
Київський університет культури

ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІСТУ ОСВІТИ ТА ФОРМУВАННЯ

КОМПЕТЕНЦІЙ ДОКУМЕНТОЗНАВЦІВ В МЕЖАХ СПЕЦІАЛЬНОСТІ
«ІНФОРМАЦІЙНА, БІБЛІОТЕЧНА ТА АРХІВНА СПРАВА»
Анотація. Стаття висвітлює аналіз змісту освіти фахівців спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та
архівна справа» спеціалізації «Документознавство та інформаційна діяльність». Основними методами до-
слідження обрані аналіз, синтез, узагальнення, анкетування. Визначені основні дисципліни, що пред-
ставлені для навчального процесу в Київському університеті культури та Харківській державній академії
культури. Представлені результати анкетування студентів документознавців, випускників ВП «Мико-
лаївський факультет менеджменту і бізнесу КУК», щодо змісту освіти та їхнього ставлення до набуття
різних видів компетенцій.
Ключові слова: документознавча освіта, документознавці, компетенції, вища освіта, спеціалізація
«Документознавство та інформаційна діяльність».
Sydorenko Alla
Mykolaiv branch of Kyiv National University of Culture and Arts
Rumby Viorika
Kyiv University of Culture

RESEARCH OF THE CONTENTS OF EDUCATION AND FORMATION

OF DOCUMENTATION COMPETENCES IN THE SPHERE OF SPECIALTIES
«INFORMATIONAL, LIBRARY AND ARCHIVE BUSINESS»
Summary. The purpose of the article is to study the content of education and the formation of competence of
documentologists within the specialization "Documentation and Information Activity" in the specialty "Infor-
mation, Library and Archival Affairs". Methodology of research. The main methods of research are selected
analysis, synthesis, generalization, questionnaires. The analysis of scientific works and informational mate-
rials of periodicals, Internet resources has been carried out. A questionnaire has been conducted to identify
the opinion of future documentologists regarding the content of education and the issues of forming their
competencies. Respondents were students of the 4th year, graduates of the educational level "Bachelor" of the
designated specialty in the number of 50 people of the separate division "Mykolayiv faculty of management and
business of the Kiev University of Culture" (full-time and part-time forms of education) in 2018 year. Research
results. The basic disciplines that are presented for the educational process at the Kiev University of Culture
and the Kharkiv State Academy of Culture are determined. The results of the survey of students of docu-
mentaries, graduates of the "Mykolayiv Faculty of Management and Business of the KUC", on the content of
education and their relation to acquiring different types of competencies are presented. Conclusions The anal-
ysis of the curricula indicated a constant transformation of them, an increase in the weight of the disciplines
of managerial direction and computer training. Most respondents expressed their preferences for the chosen
specialty, drew attention to disciplines that would contribute to the formation of competences in the theory
of management, public administration, information and analytical activities. Among the main requirements,
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
future document designers choose the ability to master critical and creative thinking; promptly solve problems;
be able to study independently, be prepared for change.
Keywords: document sciences, documentary education, content of education, competences, specialization
"Documentation and information activities".

П остановка проблеми. Інформаційне

суспільство в час цивілізаційних змін ви-
суває нові вимоги до працівників інформаційної
сфери, зокрема до їх освіти. В рамках нових під-
ходів до вищої освіти XXI ст. відбуваються зміни
і в підготовці документознавців в межах нової
спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та ар-
хівна справа», що введена з 2015 року в Украї-
ні [5]. Майбутні фахівці інформаційної сфери
повинні не тільки мати ґрунтовні теоретичні
знання і практичні навички, а й бути готовими
до професійних, технологічних, управлінських
та інших змін. Тому однією з актуальних про-
блем є удосконалення змісту освіти майбутніх
фахівців інформаційної сфери спеціалізації «До-
кументознавство та інформаційна діяльність»,
формування компетенцій, спрямованих на під-
готовку конкурентоспроможного фахівця.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Питання підготовки документознавців в різні
роки розглядали І.Є. Антоненко, В.В. Бездраб-
ко, Н.А. Гайсинюк, С.В. Дубова, Л.В. Квасюк,
С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, О.В. Матві-
єнко, І.І. Морозюк, Ю.І. Палеха, Л.Г. Петрова,
І.П. Прокопенко, М.С. Слободяник, А.А. Соля-
ник, В.Г. Спрінсян, Л.Г. Філіппова та ін. Зокре-
ма, фахівцями аналізувалися навчальні пла-
ни кінця 90-хроків ХХ – початку ХХІ ст. [1; 4],
© Сидоренко А.І., Римбу В.Р., 2019
 216 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
висвітлювалися проблеми формування різних
видів компетенцій [2; 3; 6].
Виділення невирішених раніше частин
загальної проблеми. Вивчаючи наукові пуб­
лікації з означеної проблеми, можна відзна-
чити, що відсутній аналіз навчальних планів
спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та ар-
хівна справа» спеціалізації «Документознавство
та інформаційна діяльність» різних закладів ви-
щої освіти. Не здобули вивчення та відношення
майбутніх фахівців документознавців до набуття
ними різних видів компетенцій.
Мета статті. Головною метою статті є дослі-
дити зміст освіти та формування компетенцій
документознавців в межах спеціалізації «Доку-
ментознавство та інформаційна діяльність» спе-
ціальності «Інформаційна, бібліотечна та архів-
на справа».
Методи дослідження – аналіз, синтез, уза-
гальнення, анкетування.
Виклад основного матеріалу. Теоретичні
знання, практичні уміння та компетенції май-
бутніх фахівців документознавців, сформовані
у процесі професійної підготовки вищої школи,
закладають підґрунтя для якісної професійної
діяльності. Особлива увага в організації на-
вчального процесу повинна приділятися форму-
ванню професійних і універсальних компетен-
цій майбутнього фахівця документознавця, що
забезпечується свідомим засвоєнням фундамен-
тальних дисциплін. Провідною ідеєю організа-
ції навчального процесу є поєднання глибоких
освітньо-професійних знань, умінь, навичок у га-
лузі документальних комунікацій і досконалого
володіння сучасними інформаційно-комуніка-
тивними технологіями для задоволення потреб
конкретного регіону висококваліфікованими фа-
хівцями. Вивчення дисциплін, що включені в на-
вчальний план дають можливість забезпечення
якісної підготовки, глибоких професійних знань,
високого рівня культури, сучасного погляду на
тенденції документознавства та інформаційної
діяльності.
Для реалізації мети дослідження, був здійсне-
ний аналіз навчальних планів за 2010-2018 рр.,
за якими здійснювалася підготовка майбутніх
документознавців у ВП «Миколаївський факуль-
тет менеджменту і бізнесу Київського універси-
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
тету культури».
У цей період постійно здійснювалася транс-
формація навчальних планів з метою їх удоско-
налення і доведення до вимог теорії і практики.
Поступово збільшилася вага дисциплін
управлінського спрямування (частина яких була
представлена в планах освітнього рівня «бака-
лавр», наприклад «Державне управління», а
інші – в планах освітньо-кваліфікаційного рівня
«спеціаліст» – «Теорія управління», «Стратегіч-
ний менеджмент», «Прийняття управлінських
рішень», «Місцеве самоврядування» та ін.
Позитивним аспектом можна вважати наяв-
ність у планах цього періоду дисциплін «Стандар-
тизація і сертифікація (за фаховим спрямуван-
ням)», «Патентознавство», «Захист інформації»,
«Інтелектуальна власність», «Теорія і практика
референтської діяльності», «Спеціальне доку-
ментознавство» (тільки декілька років), а також
дисципліни «Судово-процесуальне документоз-
навство», «Нотаріальне документознавство», «Фі-
нансово-планове документознавство». В останні
роки як самостійні дисципліни вони були вилу-
чені з планів. Також була запропонована дисци-
пліна «Методики вивчення документів», яка да-
вала можливість познайомитися з основними
методиками і методами дослідження документів.
Цікавою дисципліною для майбутніх документоз-
навців стала дисципліна «Наукова експертиза до-
кументів», що поряд з «Архівознавством» сприяє
розкриттю всіх особливостей наукової експертизи
архівних документів, їх грошової оцінки тощо. До
архівознавчого блоку дисциплін можна додати
і «Архівну евристику», але дисципліна була пред-
ставлена у планах тільки один рік. На наш погляд,
вже постійними «стандартними» можна вважати
дисципліни «Документознавча професіологія»
та «Концепції сучасного документознавства», які
були орієнтовані для освітньо-кваліфікаційного
рівня «спеціаліст», а зараз – для магістерської
підготовки. Чіткою лінією проходять дисципліни
комп’ютерної підготовки студентів: «Інформатика
та комп’ютерна техніка», «Системи управління
базами даних», «Компютерні системи і мережі»,
«Інтернет-технології» та ін.
Зменшився обсяг аудиторних годин і відпо-
відно – збільшився відсоток годин на самостійну
роботу студентів, що відповідає вимогам Болон-
ської системи.
З робочих планів прибрані такі форми занять
як семінари, залишилися лекційні та практичні
заняття, які активно можна використовувати для
впровадження інтерактивних форм навчання,
що відповідає сучасним вимогам і реаліям часу.
Також в планах відсутні курсові роботи. Вони за-
мінені різними індивідуальними завданнями,
формами самостійної роботи студентів, адже ак-
тивно впроваджується в систему підготовки сту-
дентів у вищій школі проектне навчання, серед
яких і науково-дослідні та творчі проекти.
У навчальних планах спеціальності «Інфор-
маційна, бібліотечна та архівна справа» спеціа-
лізації документознавство та інформаційна ді-
яльність введені деякі нові дисципліни, серед
яких «Інформаційна безпека та захист інформа-
ції», «Інформаційний моніторинг», «Офісні тех-
нології в документаційній діяльності» та ін.
Для аналізу змісту підготовки документо­
знавців у різних закладах вищої освіти в Україні,
ми порівняли перелік дисциплін, які вивчають
студенти – майбутні фахівці документної сфери
Київського університету культури Харківської
державної академії культури [7].
Назвемо ряд дисциплін для студентів спеці-
альності «Інформаційна, бібліотечна та архівна
справа», які запропоновані Харківською держав-
ною академією культури: «Методи і засоби ін-
формаційної діяльності», «Математична теорія
інформації», «Статистичні методи в інформацій-
ній діяльності», «Основи проектування інформа-
ційних систем». «Електронна комерція», «Ком-
пютерна графіка», «Електронні таблиці та бази
даних», «Офісне програмування», «Організація
діяльності інформаційно-аналітичних служб»,
«Технологія та організація комп’ютерного ді-
ловодства», «Автоматизовані інформаційно-до-
кументні системи», «Програмні засоби обробки
інформації» та ін.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Логічним продовженням теоретичного обґрун-
тування змісту і структури професійної підготов-
ки майбутніх документознавців стала практич-
на частина нашого дослідження, яка включила
в себе розроблення анкети і проведення опитуван-
ня студентів, які опановують спеціальність «Доку-
ментознавство та інформаційна діяльність». Рес-
пондентами стали студенти 4 курсу, випускники
освітнього рівня «бакалавр» означеної спеціаль-
ності у кількості 50 осіб Відокремленого підрозді-
лу «Миколаївський факультет менеджменту і біз-
несу Київського університету культури» (денної
та заочної форм навчання) випуску 2018 року.
Анкета враховувала питання змісту освіти
за обраною спеціальністю, особливості набуття
різних видів компетенцій протягом навчання,
визначення найбільш важливих з них; бачення
перспектив розвитку спеціальності та ін.
Проведене анкетування виявило, що біль-
шість студентів виявили вподобання до обра-
ної спеціальності: 80% відповіли, що їм подоба-
ється дана спеціальність; 8% – не подобається
та 12% – не змогли знайти точну відповідь. При
цьому 77% опитаних студентів відзначили, що не
помилилися з вибором спеціальності.
Перед суспільством постає завдання підго-
товки кваліфікованих кадрів для забезпечення
якісної та ефективної роботи, а також професій-
но спрямованих фахівців, які будуть прагнути
до самовдосконалення та саморозвитку. Отже,
важливим завданням системи вищої освіти є сво-
єчасно підготувати молодих людей до нових, ди-
намічних умов життя та професійної діяльності,
навчити їх самостійно діяти в новому високоавто-
матизованому інформаційному середовищі.
Ми спробували виявити думку випускни-
ків про зміст освіти, необхідність використання
комп’ютерних технологій, форм навчання.
Спочатку було запропоновано визначити дис-
ципліни, які, на їх думку, є найбільш вагомими
для даної спеціальності. Аналіз відповідей по-
казав, що студенти достатньо чітко називають
основні дисципліни фахової підготовки: «Загаль-
не документознавство», «Аналітико-синтетичне
опрацювання документів», «Документаційне
забезпечення управління», «Стандартизація
та сертифікація (за фаховим спрямуванням)»,
«Захист інформації», «Електронний документо-
обіг», «Електронне врядування», «Інформацій-
но-аналітична діяльність» та окремі дисципліни
з блоку комп’ютерних технологій. 41% респон-
дентів назвали більше 10 дисциплін фахової
підготовки; 49% – від 5 до 9 дисциплін; 10% – по
4 дисципліни.
На відкрите питання: «Які б дисципліни, на
Вашу думку, необхідно ввести до змісту навчаль-
ного плану оновленої спеціальності «Інформа-
ційна, бібліотечна та архівна справа» відповіли
тільки 20 чол. (40%), решта – не знали або про-
пустили. Серед цікавих пропозицій можна від-
значити дисципліни, які б сприяли формуванню
компетенцій з державного управління, теорії
управління: інформаційно-аналітична діяль-
ність в органах державної влади, теорія управ-
ління, теорія інформації, теорія комунікації,
міжнародні інформаційні ресурси, інформацій-
но-пошукові системи, мультимедійні технології,
інтелектуальні системи.
217
Модернізація навчального процесу вимагає
застосування таких форм і методів навчання, які
б спрямовували студентів на активну пізнаваль-
ну діяльність, характеризувалися орієнтованіс-
тю навчання на формування професійних та уні-
версальних компетентностей.
На питання анкети: Які форми навчальної ро-
боти Вам подобаються більше? студенти відпові-
ли наступним чином: найактивніше вони обрали
практичні заняття – 40% опитаних; виконанню
проектної діяльності (в межах самостійної роботи
та на практичних заняттях віддали перевагу 37%
і лекціям – тільки 23%. Ці показники підтверджу-
ють загальні тенденції, що традиційна лекція у ви-
щій школі вже не має такої ваги. Вона повинна
містити не тільки візуальний ряд, ємкість інфор-
мації, а й використовувати інтерактивні елементи
для ефективності сприйняття інформації та учас-
ті в обговоренні або самостійної роботи (або разом
з викладачем) щодо створення нового продукту.
Слід відзначити, що випускники спеціаль-
ності мають уявлення про сутність і значимість
компетенцій, їх види, важливість використання
у професійній діяльності. Для виявлення того,
наскільки випускники обізнані і в них сформо-
вані ці компетенції, було запропоновано напо-
внити конкретними компетенціями такі групи:
інформаційно-управлінські, інформаційно-тех-
нологічні, інформаційно-аналітичні та спеці-
альні галузеві компетенції. Результати засвід-
чили, що студенти краще зорієнтовані з таких
груп компетенцій, як інформаційно-технологічні
(71%), інформаційно-управлінські (64%) та спе-
ціальні галузеві компетенції (62%).
За ранжируваним переліком блоків компе-
тенцій, запропонованих для моделі компетент-
ності документознавців Г. Гордієнко [2], перелік
виглядає:
1) комунікативний; 2) інформативний;
3) креативний; 4) використання сучасних ав-
томатизованих технологій; 4) документування
й організації роботи з діловими документами;
5) мовно-дискурсивний; 6) коригувальний.
На питання щодо визначення та значимості
особистісно-професійних компетенцій 90% ви-
пускників обрали креативність, мобільність, іні-
ціативність, творчість і активність.
Для викладачів кафедри, безумовно, важли- СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
вою інформацією для підготовки майбутніх фа-
хівців документознавців є питання: «Що очікує
випускника спеціальності «Документознавство
та інформаційна діяльність» після завершення
закладу вищої освіти»? Результати справдили
очікування: роботу за фахом обрали 43% опита-
них, перекваліфікацію – 30%, реєстрацію в служ-
бах зайнятості – 36%.
Висновки і пропозиції. Результати про-
веденого дослідження дають змогу зробити
такі узагальнення. Аналіз навчальних планів
засвідчив постійну їх трансформацію, збіль-
шення ваги дисциплін управлінського спряму-
вання та комп’ютерної підготовки. Більшість
респондентів виявили вподобання до обраної
спеціальності, звернули увагу на дисципліни,
які б сприяли формуванню компетенцій з теорії
управління, державного управління, інформа-
ційно-аналітичної діяльності. Серед основних
вимог майбутні документознавці обирають вмін-
 218 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
ня володіти критичним і творчим мисленням;
оперативно вирішувати різні проблеми; вміти
самостійно навчатися, бути готовим до змін, во-
лодіти інформаційними компетенціями, в межах
яких комп’ютерними технологіями за фахом.
Перспективи розвитку галузі документоз-
навства та інформаційної діяльності сьогодні
визначаються оптимальним поєднанням ком-
плексу фахових знань, умінь, навичок та високої
професійної мобільності спеціалістів. Гарантією
розвитку майбутньої сфери документно-інфор-
маційної діяльності повинно бути раціональне
співвідношення можливостей отримання спеці-
альної освіти та підвищення кваліфікації фахів-
ців. Результати опитування необхідно врахува-
ти при формуванні змісту освітньої діяльності,
вибору форм занять для викладання спеціаль-
них дисциплін. Подальшої розробки вимагають
питання удосконалення змісту освіти шляхом
розробки і впровадження нових дисциплін, обу-
мовлених вимогами суспільства та галузі до фа-
хівців вищої школи.

Список літератури:
1. Бездрабко В.В. Документознавство в Україні: інституціоналізація та сучасний розвиток : монографія. Київ :
Четверта хвиля, 2009. 720 с.
2. Гордієнко Г. Компетентісний підхід до навчання майбутніх документознавців. Українська мова та літера-
тура в школі. 2010. № 4. С. 30–36.
3. Іванова Н. Формування проектної компетентності у майбутніх фахівців з інформаційної, бібліотечної
й архівної справи. Науковий вісник Мелітопольського держ. ун-ту. 2018. № 1(18). С. 233–237.
4. Матвієнко О.В. Документознавча освіта: проблеми та перспективи розвитку практики та наукових дослід-
жень. Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. 2009. № 4. С. 17–21.
5. Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів
вищої освіти : Постанова КМУ № 266 від 29 квітня 2015 року. Офіційний Вісник України. 2015. № 38.
URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-%D0%BF/page/ (дата звернення: листопад 2018).
6. Філіпова Л. Професійна компетентність фахівців з документальних комунікацій: освітній аспект. Вісник
Книжкової палати. 2009. № 1. С. 25–28.
7. Харківська державна академія культури : сайт. URL: http://www.ic.ac.kharkov.ua/index.html (дата звернення:
жовтень 2018).

References:
1. Bezdrabko V.V. (2009). Dokumentoznavstvo v Ukraini: instytutsionalizatsiia ta suchasnyi rozvytok [Documenta-
tion in Ukraine: institutionalization and modern development]. Kyiv : Chetverta khvylia. (in Ukrainian)
2. Hordiienko H. (2010). Kompetentisnyi pidkhid do navchannia maibutnikh dokumentoznavtsiv [A competent
approach to the training of future document scientists]. Ukrainska mova ta literatura v shkoli, no. 4, pp. 30–36.
3. Ivanova N. (2018). Formuvannia proektnoi kompetentnosti u maibutnikh fakhivtsiv z informatsiinoi, bibliotech-
noi y arkhivnoi spravy [Formation of the design competence of future specialists in information, library and ar-
chives]. Naukovyi visnyk Melitopolskoho derzh. un-tu, no. 1(18), pp. 233–237.
4. Matviienko O.V. (2009). Dokumentoznavcha osvita: problemy ta perspektyvy rozvytku praktyky ta naukovykh
doslidzhen [Doctoral education: problems and prospects for the development of practice and research]. Biblio­
tekoznavstvo. Dokumentoznavstvo. Informolohiia, no. 4, pp. 17–21.
5. Kabinet Ministriv Ukrainy (2015). Pro zatverdzhennia pereliku haluzei znan i spetsialnostei, za yakymy zdiisni-
uietsia pidhotovka zdobuvachiv vyshchoi osvity: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid no. 266 vid 29 kvitnia
2015 roku [On approval of the list of fields of knowledge and specialties under which higher education institutions
are prepared: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine no. 266 from April 29, 2015]. Ofitsiinyi Visnyk
Ukrainy, no. 38. Available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/266-2015-%D0%BF/page/ (accessed 12 Octo-
ber 2018).
6. Filipova L. (2009). Profesiina kompetentnist fakhivtsiv z dokumentalnykh komunikatsii: osvitnii aspect [Profes-
sional competence of specialists in documentary communications: educational aspect]. Visnyk Knyzhkovoi palaty,
no. 1, pp. 25–28.
7. Kharkivska derzhavna akademiia kultury : sait. Available at: http://www.ic.ac.kharkov.ua/index.html (accessed
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

20 November 2018).
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 219

ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ
НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-49
УДК 519.11
Крутик А.В.
Сквирская государственная районная администрация

МАТЕМАТИЧЕСКОЕ ПРОГНОЗИРОВАНИЕ НА КОРОТКИЕ ПРОМЕЖУТКИ ВРЕМЕНИ

С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ СКОЛЬЗЯЩЕГО МЕТОДА СГЛАЖИВАНИЯ ПЕРЕМЕННОЙ
РАЗНОСТИ «АСИММЕТРИЧНОЙ ЧЕТЫРЕХТОЧЕЧНОЙ ФУНКЦИЕЙ»
Аннотация. В этой статье автор предлагает включить в нейронную сеть при прогнозировании следую-
щего значения временного ряда методы математического прогнозирования путем скользящего сглажи-
вания переменной разностью «асимметричной четырех – точечной функцией». Кроме того, в статье был
предложен оригинальный и довольно простой метод коррекции параметров математического прогнози-
рования путем приведения параметров результата прогнозирования в соответствие с параметрами ис-
ходного временного ряда. На примере исследования выборки из числового ряда индексов Доу-Джонса
автор показывает подробную реализацию предложенных методов прогнозирования и метод коррекции
их характеристик. Конечно, основная идея представленной работы состоит в том, чтобы оптимизировать
использование Земных ресурсов посредством их математического прогнозирования, что в конечном итоге,
безусловно, приведет к улучшению качества нашей жизни.
Ключевые слова: математическое прогнозирование, переменные разности, нейронные сети,
искусственный интеллект, индекс Доу-Джонса.
Krutik Aleksandr
Skvyra State District Administration

MATHEMATICAL PREDICTION FOR SHORT PERIODS

OF TIME USING THE SLIDING METHOD OF SMOOTHING
THE VARIABLE DIFFERENCE "ASYMMETRIC FOUR-POINT FUNCTION"
Summary. In this article, the author proposes to include in the neural network, when predicting the next
value of the time series, mathematical prediction methods by sliding smoothing with a variable difference
"asymmetric four-point function". In addition, the article proposed an original and fairly simple method for set-
ting mathematical prediction parameters by adjusting the prediction result parameters in accordance with the
parameters of the original time series. Using the example of studying a sample from a numerical series of Dow
Jones indices, the author shows a detailed implementation of the proposed prediction methods and a method
for adjusting their characteristics. Of course, the main idea of the presented work is to optimize the use of
earth resources through their mathematical prediction, which ultimately will certainly lead to an improvement
in the quality of our life. The author believes that many of the quantities characterizing certain phenomena
(events) can not constantly increase or decrease. As practice shows, in nature, oscillatory changes in quanti-
ties are more characteristic; they are described by a sum of harmonics with modulated values of amplitudes
and phases and with the presence of a random component that cannot be described by any known mathemat-
ical functions. In other words, in some time sections (mostly linear), the least squares method works well,
in others – sliding smoothing (suppression of high-frequency bursts) works, and in the third, the simplest “closest
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ

neighbour (primitive method)” is best. Therefore, each new proposed effective method of mathematical predic-
tion is a significant contribution to the study of mathematical prediction as a branch of mathematics in general.
And, as shown by the analysis of the mathematical prediction methods proposed by the author, using the
example of studying the predicted values of the Dow Jones index, the methods can be practically used along
with other existing mathematical prediction methods in neural networks of artificial intelligence.
НАУКИ

Keywords: mathematical prediction, variable differences, neural networks, artificial intelligence, Dow Jones index.

П остановка проблемы. Сегодня невоз-

можно представить современную марке-
тинговую политику любой фирмы (тем более го-
сударства) без учета прогноза основных числовых
экономических показателей от которых зависит
увеличение их чистого дохода. Особое внимание,
в последнее время, уделяется нейронным сетям
искусственного интеллекта (и.и.), применяемым
для математического прогнозирования. В осно-
ве этих сетей лежат известные методы матема-
тического прогнозирования. Тема исследований
в этом направлении есть достаточно новой и не
вычерпавшей всех возможных математических
решений. Поэтому, считаю, что исследования
в этой области есть особенно актуальными на
данный час.
Анализ последних исследований. Еще
в 1927 году В.А. Базаров-Руднев предложил
3 метода прогноза: экстраполяция, аналитиче-
ская модель, экспертиза (1 Константинополь-
ская, 2019). В настоящее время существует око-
ло 220 методов прогнозирования. Чаще всего на

© Крутик А.В., 2019

 220 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
практике используются не более 10, среди них:
фактографические (экстраполяция, интерпо-
ляция, тренд-анализ), экспертные (в т.ч. опрос,
анкетирование), публикационные (в т.ч. патент-
ные), цитатные – индексные, сценарные, ма-
тричные, моделирование, аналогий, построение
графов и другие методы.
Появляются новые методы прогнозирования,
одним из таких наиболее перспективных мето-
дов, на мой взгляд, есть метод нейронных сетей.
Предложенные в работе методы прогнозирова-
ния переменной разностью «асимметричной че-
тырехточкой» на короткие интервалы времени
могут эффективно дополнить уже существующие
методы использующиеся в таких сетях и.и.
Выделение нерешенных ранее частей
общей проблемы. На мой взгляд, так как мы
живем в ограниченном жизненном простран-
стве, многие величины, характеризующие те
или иные явления (события) не могут постоянно
увеличиваться или уменьшаться. Как показы-
вает практика в природе больше присущи коле-
бательные изменения величин описывающиеся
суммой гармоник с модулированными значени-
ями амплитуд и фаз и с наличием случайной
составляющей, которую вообще невозможно опи-
сать никакими известными математическими
функциями. Поэтому, считаю, что на сегодняш-
ний момент времени не существует универсаль-
ных методов математического прогнозирования.
Все методы зависят как от промежутка времени
на который делается прогноз, от точности пред-
ставления (модулирования) исследуемого про-
межутка числового ряда той или иной известной
функцией так и от самого исследуемого ряда чи-
сел, его двумерной корреляционной функцией
(зависимость коэффициента линейной корреля-
ции Пирсона от частоты дискретизации и от вре-
мени запаздывания). Иными словами на одних
временных участках (в основном линейных) хо-
рошо работает метод наименьших квадратов, на
других – методы скользящего сглаживания (по-
давления высокочастотных всплесков) а на тре-
тьих лучшим является простейший метод «бли-
жайшего соседа (примитивный метод)» Xpri = X i −1.
Поэтому, на мой взгляд, каждый новый предло-
женный эффективный метод математического
прогнозирования есть существенным вкладом
в изучение математического прогнозирования
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ
как раздела математики вообще.
Формирование целей статьи. Можно ли ре-
шить задачу математического прогнозирования
с высокими качественными характеристиками
на короткий промежуток времени новыми, еще
НАУКИ
не изученными математическими методами? На
мой взгляд такие методы существуют и чем боль-
X 5 = 0.32(R4,1 − R5,1 + R3,2 − R4,2 + R5,2 − R2,3 + R3,3 − R4,3 + R5,3 + R1,4 − R2,4 + R3,4 − R4,4 + R5,4 ) −
− 0.03 X 1 + 0.194 X 2 − 0.52 X 3 + 0.839 X 4 + 0.032 X 5 + 0.839 X 6 − 0.52 X 7 + 0.194 X 8 − 0.03 X 9
Необходимо заметить, что представленная
формула не имеет физического смысла как та-
кового вообще потому, что ее решение сводится следуемого числового ряда
к решению типа X 5 = X 5. Но как инструмент для 2-я часть −0.032 X 5 + 0.839 X 6 − 0.52 X 7 + 0.194 X 8 − 0.03X 9
оптимального расчета указанных выше коэффи-
циентов формула есть определяющей при рас- следуемого числового ряда;
смотрении этого метода прогнозирования. И так
разделим условно формулу
0, 32(R41 − Rна
51 3
+ 32части:
− R42 + R52 − R23 + R33 − R43 + R53 + R14 − R24 + R34 − R44 + R54 )
ше мы их будем исследовать и применять тем
более качественнее будет конечный продукт ис-
следования – математический прогноз значения
события (явления).
Постановка задания. И так, задача пред-
ставленной вашему вниманию работы – создать
новые универсальные достаточно эффективные
методы математического прогнозирования на
короткий промежуток времени и метод коррек-
ции их качественных характеристик.
Изложение основного материала. 1. Мате­
матическое прогнозирование на короткие вре-
менные интервалы методами скользящего сгла-
живания переменной разности «асимметричной
четырех – точкой». Коррекция параметров матема-
тического прогнозирования методом приведения
параметров результата прогнозирования среднего
математического отклонения (СКО) σ , математи-
ческого ожидания (МАТ.ОЖ) Μ, к соответствую-
щим параметрам исходного временного ряда.
1.1. Анализ формул приблизительного вычис-
ления следующего члена числового ряда исходя из
его переменных разностей (2 Т. Андерсон, 1976).
1.1.1. Метод скользящего сглаживания перемен-
ной разности «асимметричной четырех – точкой»,
в основе которого лежит формула, образованная из
промежуточной формулы приблизительного вы-
числения исходного числового ряда исходя из его
переменных разностей (3 А. Крутик, 2018).
Для расчета коэффициентов скользящей не-
симметричной «четырех – точки» представим
уравнение вида:
Xpri = a * X i −1 + b * X i − 2 + c * X i −3 + d * X i − 4 (1)
где Xpri – прогнозированное значения X на
время ti = i * dt ;
где i – индекс (порядковый номер) числа ряда,
dt значение дискрета времени равной dt = ti − ti −1;
X i −1, X i −2 , X i −3, X i −4 – значения числового ряда X
на соответствующие моменты времени ti ;
коэффициенты a, b, c, d – коэффициенты при
X (i ), обеспечивающие максимальное значение
коэффициента линейной корреляции Пирсона
r между исследуемым числовым рядом и число-
вым рядом образованным прогнозными значени-
ями исследуемого ряда.
В конечном итоге метод несимметричной че-
тырех – точки сводится к вычислению указан-
ных коэффициентов. И так приступим к рассмо-
трению предложенного метода. В своей работе
в формуле (8) автором рассчитана промежуточ-
ная формула вычисления приблизительного
восстановления исходной функции исходя из ее
переменных разностей для X 5 – 5-го элемента
числового ряда и 4-й степени переменной раз-
ности. Рассмотрим более подробно эту формулу.
1-я часть – 0.839 X 4 − 0.52 X 3 + 0.194 X 2 − 0.03X 1
– значения характеризующие «прошлое» ис-
– значения характеризующие «будущее» ис-
3-я часть – 0, 32(R41 − R51 +32 −R42 + R52 − R23 + R33 − R43 + R53 + R1
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
– значения, характеризующие связь «прошло-
го с будущим» исследуемого ряда.
2-я и 3-я части исследуемой функции нам не-
доступны, поэтому предлагается провести иссле-
дование возможности применения для последу-
ющих расчетов 1-й части уравнения, припустив,
что значения 2-й и 3-й части, при центрирован-
ном тренде (МАТ.ОЖ = 0) стремятся к «0».
И так, простую формулу сглаживания разност-
ной «четырех – точкой», представим через коэф-
фициенты 1-й части рассмотренного уравнения:
Xnp5 = 0.839 X 4 − 0.52 X 3 + 0.194 X 2 − 0.03 X 1
В общем виде уравнение будет иметь следую-
щий вид:
X i = 0.839 X i −1 − 0.52 X i − 2 + 0.194 X i −3 + 0.03 X i − 4 (2)
И, как показывают практические исследова-
ния прогнозирование по данной формуле при
представлении исследуемого ряда чисел основ-
ными применяемыми для описания исследуемого
явления функциями дает неплохой результат, ко-
торый характеризуется хорошими качественны-
ми характеристиками. Назовем его «несимме-
тричной разностной четырех – точкой» № 1.
1.1.2. Метод скользящего сглаживания пере-
менной разности «несимметричной четырех –
точкой» (№ 2).
В основе этого метода лежит формула вычис-
ления очередного члена числового ряда исходя
из его переменных разностей, положенная в ос-
нову алгоритма вычисления первой механиче-
ской программированной вычислительной ана-
литической машины Чарльза Беббиджа.
Еще в позапрошлом веке при вычислении оче-
редного значения ряда заданного полиномом н-го
порядка широко применялся метод переменных раз-
ностей, вернее одно из его замечательных свойств:
Рассмотрим на простом примере это свойство.
Припустим Yi = i 3. Распишем следующий ряд пе-
ременными разностями:
i: 0 1 2 3 4 5
Yi : 0 1 8 27 64 125
R1 : 1 7 19 37
R2 : 6 12 18
R3 : 6 6
R4 : 0 единого показателя качества прогнозирования
Y5 = 64 + 37 + 18 + 6 + 0 = 125 (см. выделенные серым
221
(нетрудно заметить, что каждая очередная
переменная разность для числовых рядов также
как и производная для функций понижает сте-
пень полинома на 1)
Выразим Y5 через Yi , получим: Y5 = 4Y 4 − 6Y3 + 4Y 2 − Y1
В общем виде уравнение будет иметь следую-
щий вид:
Y i = 4Y i −1 − 6Yi − 2 + 4Y i −3 − Y i − 4 (3)
Таким образом, полученное выражение
в дальнейшем будем использовать для прогноза
следующего члена числового ряда, назовем его
также «несимметричной разностной четы-
рех – точкой» № 2.
1.1.3. Исследование качества прогнозиро-
вания очередного члена числового ряда (для
оценки качества выбрав коэффициент линейной
корреляции r) различными методами прогнози-
рования.
Для исследования возьмем следующие методы:
№ 1 «ближайшего соседа»: Yi = Yi −1;
№ 2 простым методом скользящего сглажива-
ния: Yi = (Yi −1 + Yi − 2 + Yi −3 + Yi − 4 ) / 4;
№ 3 Методом скользящего сглаживания пере-
менной разности «несимметричной четырех-точ-
кой» № 2 (разд. 1.1.2): Yi = 4Yi −1 − 6Yi − 2 + 4Yi −3 − Yi − 4
№ 4 методом скользящего сглаживания «не-
симметричной четырех – точкой» № 1 (разд.
1.1.1): X i = 0.839 X i −1 − 0.52 X i − 2 + 0.194 X i −3 + 0.03X i − 4
Для представления исследуемого числового
ряда выберем следующие основные модели из-
менения значений ряда представленные функ-
циями:
1. Yi = e i ; 2. Yi = 1 / (i 2 + 0.001) ; 3. Yi = i − i 2 + i 3 − i 4 ;
4. Yi = log(i + 6); 5. Yi = cos((6.28 / 12) * i ); 6. Yi = 2i ,
где i – индекс (номер числа в ряде)
Необходимо заметить что проведенные ис-
следования были без учета случайной составля-
ющей ошибки. Тем не менее, все исследуемые
методы математического прогнозирования на
короткий промежуток времени показали очень
хорошие результаты. Результаты «победителей»
в этом, так сказать соревновании, отмечены в та-
блице красным цветом. У многих может возник-
нуть закономерный вопрос – почему в качестве
выбран коэффициент линейной корреляции
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ

цветом числа) Пирсона? Ответ на этот вопрос постараюсь ар-

Таблица 1
Значения r – коэффициента линейной корреляции Пирсона
между числовым рядом заданным одной из исследуемых функций
НАУКИ

и числовым рядом из прогнозируемых значений различными методами

Коэф. корел. r Коэф. корел. r Коэф. корел. r Коэф. корел. r
Исследуемая между ислед. между ислед. между ислед. между ислед.
функция функцией функцией функцией функцией
и методом и методом и методом и методом
мат. прогн. № 1 мат. прогн. № 2 мат. прогн. № 3 мат. прогн. № 4
Yi = e i 1 1 1 1
Y i = 1 / (i + 0.001)
2
0,998 0,97 -0,517 0,9998
Yi = i − i + i − i
2 3 4
0,999 0,998 1 0,9998
Y i = log(i + 6) 0,9999 0,9998 1 1
Y i = cos((6.28 / 12) * i ) 0,74 -0,36 0,89 0,99
Yi = 2 i
1 1 1 1
 222 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
гументировано дать в следующих разделах дан- ния методом приведения параметров результата
ной работы. прогнозирования (СКО, МАТ.ОЖ) к соответству-
1.2. Коррекция основных параметров матема- ющим параметрам исходного временного ряда.
тического прогнозирования методом приведения Для проведения исследования возьмем вре-
параметров результата прогнозирования (СКО, менной промежуток наблюдения за изменением
МАТ.ОЖ) к соответствующим параметрам исход- индекса Доу-Джонса (4 Минфин. Индекс Доу-
ного временного ряда. Джонса, 2019) за период времени близкому к ре-
Как уже отмечалось выше, метод достаточно альному и такому в котором произошел бы скачек
прост и эффективен. И так приступим к рассмо- индекса (его увеличение или понижение). Исходя
трению указанного метода. из этих условий, выберем промежуток времени
Имеются два числовых ряда; от 06.11.2018 г. и примерно до 26.01.2019 г. Как
1. X (i ) – исследуемый числовой ряд, харак- раз этот промежуток времени характеризуется
теризующийся значениями среднеквадрати- незначительным временным понижением индек-
ческого отклонения СКО(X) и математическим са 25 – 26.01.2018 г. от 25000 до 22000. Исследу-
ожиданием МАТ.ОЖ(X). емый период насчитывает 81 сутки, представив
2. Y (i ) – числовой ряд образованный из про- его с дискретностью равной 3 суткам (исходя из
гнозных значений, полученных в результате известного критерия – не менее 3-х измерений
математического прогнозирования одним из из- на период максимальной частоты оптимального
вестных методов, который также характеризует- спектра ) получим следующий числовой ряд ис-
ся значениями СКО(Y) (σ ) и МАТ.ОЖ(Y) (Μ ), а следуемого индекса (см. рис. 1). Для упрощения
также значением коэффициента линейной кор- расчетов (исключения дополнительных «0») зна-
реляции Пирсона rxy между исследуемым и про- чение индекса представим в сотнях (для получе-
гнозированным рядами. ния реального значения необходимо указанные
– Далее пронормируем числовой ряд Y, в ре- значения умножить на 100).
зультате получим: С периодом около 105 суток (35 отметок на
графике) в этом промежутке происходили значи-
Ynori = (Y i − Μ(Y )) / σ (Y ) (4) тельные понижения индекса и с периодом около
(Как известно, СКО (нормированного число- 30 и 12 суток (соответственно 10 и 4 отметки на
вого ряда равно 1, МАТ.ОЖ этого ряда равно 0) графике) происходили менее значительные его
– далее СКО этого нормированного ряда при- колебания. Таким образом, исследуемый число-
ведем к значению СКО исследуемого ряда путем вой ряд попытаемся представить следующей ма-
умножения членов этого ряда на СКО(X). МАТ.ОЖ тематической моделью, что описывается суммой
этого ряда приведем к МАТ.ОЖ исследуемого 3-х гармоник (значения углов гармоник пред-
ряда путем смещения его значений (сумы) на ве- ставлено радианами):
личину МАТ.ОЖ(X). Запишем сказанное в виде Y i = 30 cos((6.28 / 35) * i − 0.1) + 12 sin((6.28 / 10) * i + 0.5) − 0.5 sin(
формулы: (6)
Y i = 30 cos((6.28 / 35) * i − 0.1) + 12 sin((6.28 / 10) * i + 0.5) − 0.5 sin((6.28 / 4) * i − 0.5)
Ypri = ((Y i −Μ(Y )) / σ (Y )) * σ ( X ) + Μ( X ) (5) Амплитуды, частоты и фазы гармоник форму-
Проделав указанные преобразования с про- лы 6 подобраны исходя из критерия максимума
гнозными значениями числового ряда Y (i ) мы коэффициента корреляции Пирсона r между ис-
получим СКО и МАТ.ОЖ равные соответствую- следуемым рядом и рядом заданным моделиру-
щим СКО и МАТ.ОЖ исследуемого ряда и как ющей функцией.
показывают исследования ошибка (разность зна- Далее проведем исследования значений ко-
чений между исследуемыми и прогнозированны- эффициента корреляции r между исследуемым
ми значениями) в этом случае оптимизируется рядом и рядом составленным из прогнозных зна-
и зависит только от коэффициента линейной чений рассчитанными по формулах представлен-
корреляции. При r = 1 ошибка равна 0. ных в предыдущих разделах этой работы и его
1.3. Пример исследования выборки числового влияние на основные показатели качества про-
ряда индексов Доу-Джонса некоторыми метода- гноза, такие как СКО ошибки и МАТОЖ ошибки.
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ

ми математического прогнозирования. Коррек- Также проведем исследования этих значений при

ция параметров математического прогнозирова- применении рассмотренного метода коррекции.

270
НАУКИ

260

250

240

230

220

210

200

190
1 3 5 7 9 11 13 15 17 19 21 23 25 27

Рис. 1. Числовой ряд исследуемого индекса Доу-Джонса

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 223
2,5
2
1,5
1
0,5
0
-0,5 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28
-1
-1,5
-2
-2,5
-3

Рис. 2. Нормированные значения исследуемого ряда индексов Доу-Джонса

2,5
2
1,5

1
0,5
0
-0,5 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

-1
-1,5
-2

Рис. 3. Значения модулированного нормированного ряда функцией Y(i) (6)

Таблица 2
Результаты исследования очередного члена ряда индексов Доу-Джонса различными
методами прогнозирования.
Без коррекции С коррекцией
СКО и МАТОЖ СКО и МАТОЖ
Коэффициент
Метод прогнозирования корреляции, r
СКО МАТОЖ СКО МАТОЖ
ошибки 1 ошибки 1 ошибки 2 ошибки 2

Y i = Y i −1 ; 0.84 4,9 -0,33 5,22 -2,6

Y i = (Y i −1 + Y i − 2 + Y i −3 + Y i − 4 ) / 4; 0.67 7,1 -1,1 7,6 -2,7

Y i = 4Y i −1 − 6Yi − 2 + 4Yi −3 − Yi − 4 0.36 22,3 0,38 10,2 -1,7

X i = 0.839 X i −1 − 0.52 X i − 2 + 0.194 X i −3 + 0.03 X i − 4 0.79 5,6 124 5,91 -2,3

ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ

Y i = 30 cos((6.28 / 35) * i − 0.1)

+12 sin((6.28 / 10) * i + 0.5) 0.78 14,8 250 6,05 -2,9
−0.5 sin((6.28 / 4) * i − 0.5)
НАУКИ

Итак, проведем анализ полученных резуль- Выводы. Исследуемые методы математиче-

татов исследования (табл. 2). Из проведенного ского прогнозирования на «короткие дистанции»
исследования видно, что при увеличении коэф- значений индекса Доу-Джонса за предложен-
фициента линейной корреляции r СКО ошибки ный временной период дали средние результаты
уменьшается. МАТОЖ ошибки тоже значитель- качества прогнозирования. Поэтому, в данном
но уменьшается, но требует осуществления кор- случае, практичнее использовать метод «бли-
рекции предложенным методом. Прогнозирова- жайшего соседа» как более стабильный не требу-
ния кроме методов «скользящего сглаживания» ющий подстроек метод.
и «ближайшего соседа» так они изначально име- Не исключено, что при изменении индекса
ют приблизительно одинаковые значения СКО с течением времени рассмотренные методы могут
и МАТОЖ с исследуемым рядом, требуют кор- улучшить свои качественные показатели (в пер-
рекции СКО и МАТОЖ предложенным методом. вую очередь значения коэффициента, r) и стать
 224 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
основными методами для его прогноза. Поэтому
при прогнозе индекса целесообразно вести по-
стоянный анализ качества прогнозирования по
всем известным методам и выбирать лучший на
конкретном участке времени по значению коэф-
фициента линейной корреляции Пирсона r, соз-
дав, таким образом, простейшую нейронную сеть
искусственного интеллекта.
В предложенной работе детально изложены
предложенные автором два методы скользяще-
го сглаживания переменной разностью «асим-
метричными четырех точечными функциями»
математического прогнозирования на короткие
временные интервалы. Также в работе предло-
жено проводить коррекцию параметров матема-
тического прогнозирования методом приведения
СКО и МАТОЖ членов ряда прогнозных значе-
ний к соответствующим параметрам исходного
временного ряда. И как показал проведенный
в работе их анализ, на примере исследования
прогнозируемых значений индекса Доу-Джонса,
методы могут быть практически использованы
наряду с другими уже существующими метода-
ми математического прогнозирования в нейрон-
ных сетях искусственного интеллекта. Конечной
целью рассмотренных методов, безусловно, есть
стремление оптимизации расходования суще-
ствующих ресурсов планеты.

Список литературы:
1. Константиновская Л.В. Методы и приемы прогнозирования. URL: https://www.astronom2000.info/прогнози-
рование/mip/scin (дата обращения: 22.02.2019).
2. Андерсон Т. Статистический анализ временных рядов. Перевод с английского И.Г. Журбенко и В.П. Носко.
Москва, 1976. С. 76–94.
3. Крутик А. Статистическое распознавание числовой последовательности методом анализа знаковых призна-
ков переменных разностей в поле анализа системами с искусственным интеллектом. Молодий вчений. 2018.
№ 9(61). С. 195–201.
4. Индекс Доу-Джонса (Dow Jones). Индексы. Минфин. URL: https://index.minfin.com.ua/markets/stock/dji/scin
(дата обращения: 11.02.2019).

References:
1. Konstantinovskaya L.V. Metody i priemy prognozirovaniya. URL: https://www.astronom2000.info/
прогнозирование/mip/scin (22.02.2019).
2. Anderson T. (1976). Statisticheskiy analiz vremennykh ryadov. Perevod s angliyskogo I.G. Zhurbenko i V.P. Nosko.
Moskva. S. 76–94.
3. Krutik A. (2018). Statisticheskoe raspoznavanie chislovoy posledovatel'nosti metodom analiza znakovykh prizna-
kov peremennykh raznostey v pole analiza sistemami s iskusstvennym intellektom. Molodiy vcheniy. № 9(61).
S. 195–201.
4. Indeks Dou-Dzhonsa (Dow Jones). Indeksy. Minfin. URL: https://index.minfin.com.ua/markets/stock/dji/scin
(11.02.2019).
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ
НАУКИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 225

ТЕХНІЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-50
УДК 336.72
Гого В.Б., Михайлов О.І.
Індустріальний інститут Донецького національного технічного університету

ОБГРУНТУВАННЯ НАПРЯМУ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

СИСТЕМ ШАХТНИХ ПІДЙОМНИХ УСТАНОВОК
Анотація. Досліджено питання визначення напряму підвищення ефективності роботи систем шахтних
підйомних установок (ШПУ) на основі модернізації засобів та алгоритмів управління. Викладено сут-
ність алгоритмізації дій ШПУ у разі виникнення аварій у виробках вугільної шахти. Обґрунтовано визна-
чальні характеристики для підвищення ефективності ШПУ із застосуванням варіацій частотних харак-
теристик силових електродвигунів. Також досліджено питання визначення та обґрунтування напряму
підвищення ефективності системи управління ШПУ із застосуванням варіацій частотних характеристик
силових електродвигунів. Обґрунтовано найбільш перспективні для ШПУ системи управління на основі
регулювання кутової швидкості зміною частоти напруги, що живить, а також головні переваги обраної
нами системи у порівнянні з іншими системами.
Ключові слова: шахтна підйомна установка, електричний двигун, система управління, частотні
характеристики, кутова швидкість.
Gogo Volodymyr, Mihaylov Oleksii
Industrial Institute of Donetsk National Technical University

JUSTIFICATION OF THE DIRECTION OF IMPROVING

THE EFFICIENCY OF SYSTEMS OF MINE HOUSING PLANTS
Summary. The question of determining the direction of increase in the efficiency of the operation of the sys-
tems of mine hoisting installations based on the modernization of tools and control algorithms is investigated.
The essence of algorithmization of silos based on thyristor converters is described. Reasonably defining char-
acteristics to improve the efficiency of silos with the use of variations in the frequency characteristics of power
motors. Also, the problem of definition and substantiation of the direction of increasing the efficiency of the
control system of mine lifting installations with the use of variations of the frequency characteristics of power
electric motors is researched. The most promising for mine lifting installations control system based on angular
speed regulation by changing the frequency of supply voltage and the main advantages of the system chosen
by us in comparison with other systems is substantiated. Was highlighted that the main part of the identi-
fied problem is the inappropriate use of electric energy by the main lifting systems of the mine and the use of
outdated control means, mainly based on the "generator – engine" system (G – E) and that old management
system has some disadvantages, namely: low energy efficiency; low cosφ; the inertia of the regulatory process,
etc., as well as certain incidents in operation. Substantiated why the thyristor converter is the main type of
converters used in the conditions of the operation of the ESS in the coal industry, in a controlled electric drive
of a direct current. Also substantiated why precisely the synchronous electric motors (SEM) in the system of
the “frequency converter – synchronous electric motor” (FC – SEM) have higher energy indices than asynchro-
nous electric motors (AED) and why they are used in unregulated electric and high-power electric motors with
a long operating mode. It is substantiated how significant electric energy consumption by modern coal mines
of Ukraine falls on the most important mine lifting installations. The actual directions for improving their effi-
ciency are determined by improving the systems of control of mine lifting installations.
Keywords: mine lifting installation, electric motor, control system, frequency characteristics, angular velocity.
ТЕХНІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Значні витрати

електричної енергії сучасними вугіль-
ними шахтами України припадають на головні
шахтні підйомні установки, а тому визначення
напрямів для підвищення їх ефективності шля-
хом удосконалення систем управління ШПУ на
основі застосування функціональних груп «ти-
ристорний перетворювач – електричний двигун»
(ТП-ЕД) та «перетворювач частоти електрично-
го струму – синхронний електричний двигун»
(ПЧ-СЕД) є актуальним як у науковому, так
і в техніко-економічному аспектах.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Відомо, що основним недоліком сучасних систем
управління ШПУ є загальна низька енергетична
ефективність, особливо у показнику кінцевого зна-
чення коефіцієнту корисної дії всієї системи, на що
вказує низка наукових праць, зокрема, результати
досліджень, викладених у роботах [1–6, с. 10].
На жаль, у відомій інформації недостатньо
викладено матеріалів стосовно підвищення
ефективності роботи систем шахтних підйомних
установок та напрямів модернізації алгоритмів
управління.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. За нашим переконанням,
основною частиною означеної проблеми є не-
раціональне використання електричної енергії
системами головного підйому шахти та застосу-
вання застарілих засобів управління, головним
чином, на основі системи «генератор – двигун»
(Г-Д). Стара система управління має наявні

© Гого В.Б., Михайлов О.І., 2019

 226 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
недоліки, а саме: низький енергетичний ККД;
низький показник «cosφ»; інерційність процесу
регулювання тощо, а також певна аварійність
у функціонуванні.
Мета статті полягає у визначенні та об-
ґрунтуванні напряму підвищення ефективності
системи управління ШПУ із застосуванням ва-
ріацій частотних характеристик силових елек-
тродвигунів.
Виклад основного матеріалу. Діюча систе-
ма ТП-ЕД для ШПУ має у складі тиристорний
перетворювач (ТП) та електричний двигун (ЕД),
наприклад потужністю до 4 тис. кВт з робочою
напругою до 6 кВ. Як варіант існує схема елек-
тричного однофазного кола «система ТП-Д», що
наведена на рис. 1 [2].
Рис. 1. Схема електричного однофазного кола
«Система ТП-Д»:
Т – трансформатор напруги; VS1, VS2 – тиристори; L – дросель,
що згладжує; ОЗМ – обмотка збудження мотора (двигуна);
М – мотор (двигун); СІФУ – система імпульсно-фазового управ-
ління; Uα – напруга, що залежить від кута затримки відкри­
вання тиристорів α, В; Uу – напруга, що подається на СІФУ, В;
І – сила електричного струму, що подається на двигун, А
ТЕХНІЧНІ НАУКИ
Рис. 2. Графічна інтерпретація електромеханічної
характеристики залежності кутової швидкості
холостого ходу двигуна ω від сили електричного
струму якоря двигуна (І) в системі ТП-Д:
ω – кутова швидкість холостого ходу двигуна, об/хв; І – сила
електричного струму якоря двигуна, А; 1, 7 – кутова швид-
кість холостого ходу двигуна номінальна; 2, 6 – кутова
швидкість холостого ходу двигуна при збільшенні магніт-
ного потоку і жорсткості механічних характеристик дви-
гуна в 1,5 рази; 3, 5 – кутова швидкість холостого ходу
двигуна при збільшенні магнітного потоку і жорсткості ме-
ханічних характеристик двигуна в 2 рази; 4 – кутова швид-
кість холостого ходу двигуна, коли напруга дорівнює нулю
Результати аналізу якісних залежностей сили
змінного електричного струму (І) та циклічної
частоти (ω) для системи ТП-Д у характеристиці
потужності електричного двигуна приведена на
рис. 2.
Враховуючи наведене на рис. 2, визначаємо,
що у функціональній групі ТП-Д для двигуна
сталого струму тієї ж потужності з незалежним
збудженням має рацію створити тиристорний пе-
ретворювач струму.
Отже, функціональна схема кола для трифаз-
ного електричного струму у групі «система ТП-Д»
має бути такою, що наведено на рис. 3 [3].
Рис. 3. Схема електричного трифазного кола
«Система ТП-Д»:
Тр – трансформатор напруги; ТП – тиристорний перетворю-
вач; Др – дросель, що згладжує; ОЗД – обмотка збудження
електричного двигуна; М – двигун; Uα – напруга, що за-
лежить від кута затримки відкривання тиристорів α, В;
i – сила електричного струму, що подається на двигун, А.
Відомо, що середнє значення випрямленої
напруги для тиристорного перетворювача аналі-
тично визначається за формулою:
m π
U d = 2 ⋅ U 2 ⋅ sin ⋅ sin ⋅ cos α = U d 0 cos α ,
π m
де U 2 – діюче значення фазної напруги вто-
ринної обмотки живильного трансформатора;
m – число пульсацій випрямленої напруги; α –
кут затримки відкривання тиристорів; U d 0 – мак-
симальне значення середньої випрямленої на-
пруги при α = 0 .
Отже, використовуючи рівняння динаміки
ТП, рівняння рівноваги ЕРС у якірному колі,
рівняння механічної характеристики двигуна
у системі ТП-Д, а також рівняння руху елек-
троприводу при жорстких механічних зв'язках,
обґрунтовуємо структурну блок-схему системи
ТП-Д, компоновка якої буде мати вигляд, що на-
ведений на рис. 4.
В цій блок-схемі позначено:
= const – коефіцієнт посилення ТП по на-
Åd
=
K ï
Uó
прузі, що характеризується відношенням ЕРС
ТП Ed до напруги керування Uу;
Läð
Tï = – електромеханічна постійна часу ТП,
Räð
що враховує дискретність, запізнювання і наяв-
ність фільтрів в СІФУ – характеризується відно-
шенням індуктивності дроселя, що згладжує Lдр
до його активного опору Rдр;
p=−
1
– корінь характеристичного рівняння;
Tï
ed – діюче значення ЕРС ТП;
e – амплітудне значення ЕРС ТП;
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Рис. 4. Блок-схема електричного кола «Система ТП-Д»
Rÿ – електричний опір якірного кола двигуна;
ія – струм якірного кола двигуна;
іс – струм кола статора двигуна;
Кф – коефіцієнт, що характеризує кут зміщен-
ня фази напруги ф;
Tì – механічна постійна часу ТП;
ω – швидкість холостого ходу двигуна.
При поданні рівняння
K ï ⋅ U ó = ed (1 + Tï ⋅ p )
у вигляді
K ï1 ⋅ U ó = ed (1 + Tï ⋅ p ) ⋅ ω0,
Åd
де =
K ï = const ; K ï = K ï ⋅ ω0
1
– коефіцієнти поси-
Uó
лення ТП по напрузі, що характеризується від-
ношенням ЕРС ТП Ed до напруги керування
Läð
Uу; ed – діюче значення ЕРС ТП; Tï =
Räð
постійна часу ТП, що враховує дискретність, за-
пізнювання і наявність фільтрів у СІФУ – харак-
теризується відношенням індуктивності дроселя,
що згладжує Lдр до активного опору Rдр;
1 якоря зазвичай включається згладжуючий реак-
p=− – корінь характеристичного рівняння;
Tï
ω0 – швидкість ідеального холостого ходу двигуна,
то структурна блок-схема прийме вигляд, що на
рис. 5.
У блок-схемі 5 позначено:
ω2 – швидкість холостого ходу двигуна при
збільшенні магнітного потоку і жорсткості меха-
нічних характеристик двигуна в 1,5 рази;
β – кут між віссю вала двигуна і обмоткою ста-
тора двигуна;
М – обертовий момент двигуна;
Мс – момент обертання магнітного поля стато-
ра двигуна.
Важливо зазначити, що, як відомо, тиристор-
ний перетворювач являє собою напівпровіднико-
вий статичний перетворювач і є основним типом
перетворювачів, що використовується в умовах
дії ШПУ у вугільній промисловості, у регульова-
ному електроприводі постійного струму.
Тиристорний перетворювач має узгоджуваль-
ний трансформатор (Т), який має дві вторинні
обмотки, два тиристори VS1 і VS2, згладжуючий
реактор L і систему імпульсно-фазового управ-
Рис. 5. Блок-схема електричного кола «Система ТП-Д»
227
ління тиристорами (СІФУ). Тиристорний пере-
творювач забезпечує регулювання напруги на
двигуні М потужністю до 4 тис. кВт з напругою
до 6 кВ за рахунок зміни середнього значення
ЕРС перетворювача Ew. Це досягається регу-
люванням за допомогою системи СІФУ по сиг-
налу Uy кута α управління тиристорами. Кут α
також є кутом затримки відкриття тиристорів
VS1 і VS2 щодо моменту, коли напруга на їх ано-
дах стає позитивною.
Коли кут α мінімальний, тобто тиристори
VS1 і VS2 здійснюють двонапівперіодне випрям-
ляння, до якоря двигуна М прикладається повна
напруга. Якщо за допомогою СІФУ кут α збільшу-
вати, то ЕРС тиристорного перетворювача змен-
шуватиметься і обороти двигуна М знизяться.
Зважаючи на пульсуючий характер ЕРС пере-
– мала творювача струм в колі якоря також є пульсуючим.
Такий характер струму надає шкідливий вплив на
роботу двигуна М, приводячи до погіршення умов
роботи його колектора, додаткових втрат енергії
і нагріву. Для зменшення пульсацій струму в коло
тор, індуктивність L якого вибирається залежно
від допустимого рівня пульсацій струму.
Зазначимо, що головні переваги системи
ТП-Д у порівнянні з іншими системами такі:
висока енергетична ефективність, визначувана
високим ККД трансформаторів (0,93÷0,98) елек-
троприводу; плавність регулювання; значний
діапазон регулювання швидкості: жорсткість
отримуваних штучних характеристик; стабільна
дія тиристорного керування потужними електро-
двигунами потужністю до 4 тис. кВт і напругою
до 6 кВ на клітьових та скіпових підйомних уста-
новках тощо.
Руховому режиму відповідає область в 1 і 3
квадратах, режиму динамічного гальмування
ТЕХНІЧНІ НАУКИ
відповідає характеристика, що проходить через
π
початок координат при α = . Режиму противклю-
2
чення відповідає область, укладена між віссю
моментів і характеристикою динамічного галь-
мування. Режиму рекуперації відповідає область
між віссю ординат у 2 і 4 квадратах і характерис-
тикою динамічного гальмування, що підтверд­
жено у роботі [4].
 228 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
чаються на вході і виході перетворю-
вача, а третій КВ3 є шунтувальним
і включається при переводі двигуна
на живлення від мережі [6].
За нашими дослідженнями, го-
ловні переваги системи ПЧ-СЕД
у порівнянні з іншими системами
в тому, що вона має всі переваги
двигуна постійного струму, з точки
зору регулювальних характерис-
тик, з достоїнствами синхронного
двигуна, тобто: простота побудови
та управління; практично лінійні
механічна і регулювальна харак-
теристики двигуна; просте регулю-
вання частоту обертання двигуна;
великий пусковий момент, особливо
з послідовним збудженням; більша
Рис. 6. Схема електричного кола «Система ПЧ-СЕД»: компактність у порівнянні з іншими
ВВ – високовольтний вимикач КРУ; РТ – реактор, що сам обмежує струм; двигунами; можливість використан-
КВ1÷КВ3 – контактори високовольтні; ЩСП – щит силовий перетворюваль- ня як у руховому, так і в генератор-
ний із системою управління і регулювання; ДС – дросель, що згладжує;
ШЗП – шафа захисту від перенапруг; ШВК – шафа високовольтних контак- ному режимах; можливість досяг-
торів; ТВ – тиристорний збудник; Тр – трансформатор живлення збудника; нення оптимального режиму при
СД – синхронний двигун; ИМ – механізм виконання (вентилятор, насос тощо) наявності реактивної енергії тощо.
До того ж, синхронний двигун може
За нашим дослідженнями, найбільш перспек- діяти без споживання реактивної енергії і не ви-
тивним для ШПУ є застосування системи ПЧ- дає її в мережу (коефіцієнт потужності cosφ до-
СЕД на основі регулювання швидкості зміною рівнює одиниці).
частоти напруги, що живить. Цей спосіб зв'язку Практичне значення отриманих резуль-
та розробка напівпровідникових перетворювачів татів полягає у тому, що аналітично обґрунто-
частот на базі тиристорів має найбільшу пер- вано напрям прийняття важливих рішень щодо
спективу широкого застосування. побудови систем управління потужними енерге-
Для реалізації цього способу має сенс за- тичними та механічними установками на основі
стосовувати статичні перетворювачі частоти застосування тиристорних перетворювачів час-
(ПЧ), що розділяються на дві групи: 1) ПЧ без тоти електричного струму для підвищення енер-
зведеного постійного струму з безпосереднім гетичної ефективності роботи, як наприклад,
зв'язком живильної мережі та навантаження комплексами ШПУ у вугільній промисловості
(безпосередній ПЧ); 2) ПЧ з проміжним зірко- України.
вим сталим електричним струмом (двома лан- Очікуваний ефект від отриманих резуль-
ками ПЧ). татів досягається шляхом застосування систем
Важливо зазначити, що синхронні електрич- управління потужними комплексами з тиристор-
ні двигуни (СЕД) у складі системи ПЧ-СЕД ма- ними перетворювачами частоти електричного
ють більш високі енергетичні показники, ніж струму, що дозволяють економити витрати елек-
асинхронні, і застосовуються у нерегульованих тричної енергії в межах 10-15% від традиційних
електроприводах великої і середньої потужнос- систем.
ті з тривалим режимом роботи. До того ж СЕД Узагальнення результатів дослідження
здійснює компенсацію реактивної потужності 1. Умовою для підвищення ефективності ро-
інших електроспоживачів, так званого синхрон- боти комплексних ШПУ вугільної промисловос-
ного компенсатору, та є джерелом енергоємнос- ті України є напрям повної модернізації енер-
ті реактивної потужності, що дозволяє отрима- гетичних систем управління із застосуванням
ти економію енергії. Характерною особливістю ТП-Д та ПЧ-СД.
ТЕХНІЧНІ НАУКИ

СЕД є постійне скорочення враження ротора 2. Ефективність систем управління енерге-

у синхронному режимі поза залежністю від на- тичними комплексами на основі тиристорних
вантаження, що, зокрема, доводять результати перетворювачів частоти зростає з підвищенням
роботи [5]. надійності і безперебійності роботи окремих еле-
Як можлива функціональна схема електрич- ментів ШПУ, незважаючи на термін їх експлуа-
ного кола системи ПЧ-СЕД наведена на рис. 6. тації, а також у загальному підвищенні безпеч-
Важливо звернути увагу на те, що високо- ності роботи систем.
вольтні тиристорні перетворювачі частоти серії Висновки і пропозиції. Таким чином,
СМП-М-Р призначені для регулювання частоти нові системи управління комплексними ШПУ
обертання механізмів з приводними синхронни- на основі тиристорних перетворювачів мають
ми двигунами напругою 6 і 10 кВ і потужністю від бути базою для енергетичної модернізації ву-
1 до 10 МВт. Використання ШВК з контактора- гільної промисловості та інших енергоємних
ми КВ1÷КВ3 дозволяє включити систему ПЧ-СД галузей в Україні. Тому для подальшого про-
у розтин (між наявною високовольтним осеред- гресу цього напрямку планується продовжити
ком КРУ і синхронним двигуном). При цьому не дослідження, особливо стосовно раціональ-
потрібно додаткового осередку КРУ для живлен- ної компоновки та оптимізації систем ТП-ЕД
ня ПЧ-СД, тому що контактори КВ1 і КВ2 вклю- та ПЧ-ЕД.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 229
Список літератури:
1. Донець О.В. Система «генератор – двигун» (Г-Д). Теорія електропривода. 2011. № 3. С. 32.
URL: http://4exam.info/book_152_glava_32_3.11._Sis tema_«generator_-_dvigun»_(G-D).html (дата звернення:
05.02.2019).
2. Донець О.В. Система «тиристорний перетворювач-двигун». Теорія електропривода. 2011. № 3. С. 33.
URL: http://4exam.info/book_152_glava_33_3.12._Sistema_«tiristornijj_peretvorjuvach_-_dvigun».html (дата
звернення: 08.02.2019).
3. Донець О.В. Система тиристорний перетворювач – двигун (ТП – Д). Теорія електропривода. 2011. № 3. С. 19.
URL: https://studopedia.ru/4_77327_sistema-tiristorniy-preobrazovatel--dvigatel-tp--d.html (дата звернення:
11.02.2019).
4. Борисов Ю.М., Липатов Д.Н., Зорин Ю.Н. Электротехника : монография / под ред. Л.Е. Алекина. Москва :
Печатный двор, 1984. 553 с.
5. Іванов В.В. Електроприводи з двигунами змінного струму. Електричний привід. 2009. № 1. С. 8.
URL: https://studfiles.net/preview/2828707/page:8/ (дата звернення: 14.02.2019).
6. Іванов В.В. Перетворювач частоти синхронний високовольтний типу СМП-М-Р. Електричний привід. 2011.
№ 1. С. 1. URL: http://www.technoros.spb.ru/vvpc-pcsv.html (дата звернення: 17.02.2019).

References:
1. Donets O.V. (2011). Systema «henerator – dvyhun» (H-D) [System "generator – engine" (G – E)]. Teoriya elektro-
pryvoda, vol. 3, no. 1, p. 32. Available at: http://4exam.info/book_152_glava_32_3.11._Sistema_«generator_-_dvi-
gun»_(G-D).html (accessed 05 February 2019).
2. Donets O.V. (2011). Systema «tyrystornyy peretvoryuvach – dvyhun» ["Thyristor Transducer – Engine" System].
Teoriya elektropryvoda, vol. 3, no. 1, p. 33. Available at: http://4exam.info/book_152_glava_33_3.12._Sis tema_
«tiristornijj_peretvorjuvach_-_dvigun».html (accessed 08 February 2019).
3. Donets O.V. (2011). Systema tyrystornyy peretvoryuvach – dvyhun (TP – D) [System thyristor converter – engine
(TC – E)]. Teoriya elektropryvoda, vol. 3, no. 2, p. 19. Available at: https://studopedia.ru/4_77327_sistema-tiris-
torniy-preobrazovatel--dvigatel-tp--d.html (accessed 11 February 2019).
4. Borisov Yu.M., Lipatov D.N., Zorin Yu.N. (1984). Elektrotekhnika. Uchebnoye posobiye [Electrical Engineering.
Tutorial]. Moscow : Pechatnyy dvor. (in Russian)
5. Ivanov V.V. (2009). Elektropryvody z dvyhunamy zminnoho strumu [Electric drives with AC motors]. Elektrychniy
pryvid, vol. 1, no. 1, p. 8. Available at: https://studfiles.net/preview/2828707/page:8/ (accessed 14 February 2019).
6. Ivanov V.V. (2009). Peretvoryuvach chastoty synkhronnyy vysokovolʹtnyy typu SMP-M-R [The synchro-
nous high-voltage frequency converter type of SMP-M-R]. Elektrychniy pryvid, vol. 1, no. 2, p. 1. Available at:
http://www.technoros.spb.ru/vvpc-pcsv.html (accessed 17 February 2019).

ТЕХНІЧНІ НАУКИ
 230 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-51
УДК 624.1
Стовпник С.М., Ган А.Л., Шайдецька Л.В.
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

ФОРМУВАННЯ СТІЙКОСТІ ГРУНТОВОГО МАСИВУ

НАВКОЛО ТУНЕЛІВ МІЛКОГО ЗАКЛАДАННЯ
Анотація. Проаналізовано інженерно-геологічні умови ґрунтових масивів. В лабораторних умовах дослідже-
но зміну фізико-механічних властивостей ґрунтів, закріплених хімічними розчинами. Встановлено характер
поведінки закріпленого ґрунтового масиву навколо тунелю мілкого закладення. За допомогою програмного
комплексу «Midas GTS» проведено комп’ютерне моделювання напружено-деформованого стану масиву ґрунту
під час проведення технологічних процесів спорудження тунелів мілкого закладання у природному ґрунтово-
му масиві та закріпленому хімічним розчином. Обґрунтовано удосконалення способу закріплення ґрунтового
масиву під час будівництва перегінного тунелю метрополітену хімічним закріпленням.
Ключові слова: ґрунтовий масив, тунель метрополітену, хімічне закріплення, напружено-деформований стан.
Stovpnyk Stanislav, Gan Anatolii, Shaidetska Liubov
National Technical University of Ukraine
"Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute"

FORMATION OF SUSTAINABILITY OF SOIL MASSIVE INCLUDING TUNNELS

OF A MULTI-PLEASURE
Summary. On the basis of the analysis of the results of computer and laboratory research in scientific work,
it is necessary to develop an improvement of the method of fixing of the soil mass during the construction of
the underground tunnel subway, as well as to develop a spatial mathematical model of the formation of the
contour of a fixed zone with the processing of the tunnel, taking into account the emerging characteristic defor-
mation zones. The methodological basis of the research complex consists of the analysis and generalization of
the known results of practical experience in fixing the soil mass during the construction of the underground
tunnel tunnel, the method of simulation of the stress-strain state of the joint work "design – soil massif" per-
formed in the program "Midas GTS". The spatial mathematical model of the process of forming the contour of
the fixed zone by a chemical method is developed. With the use of chemical fixation the precipitate decreased
by almost 2 times. It has been theoretically established that during chemical fixation, the soil-tunnel system
has improved the bearing capacity. The authors of the work have theoretically substantiated the mechanism of
formation of strength properties of the adjacent soil mass during the implementation of chemical fixation tak-
ing into account the physical and mechanical properties of the treated media, and solving the actual scientific
and practical problem of forming the bearing capacity of the tunnel bases in sandy soils due to the application
of the progressive method of additional sealing, which allows using the potential bearing capacity of the soil
massif, which significantly increases the technical and operational parameters three built by this method of
underground structures. At the stage of designing the subway lines of shallow laying, it is necessary to take
into account the processes of strengthening the soil-rich soil array that contains the overhung tunnel. This will
allow the formation of the soil solidity around the tunnels of shallow laying.
Keywords: soil massif, underground subway tunnel, chemical fixation, stress-deformed state.

П остановка проблеми. В сучасному міс-

тобудуванні назріла необхідність у стрім-
кому освоєнні підземного простору, споруджені
Аналіз останніх досягнень. Аналіз раніше
проведених досліджень [1; 2] показує, що в міс-
цях перетину підземного потоку і траси тунелю
унікальних підземних комплексів різного при- можуть виникати перетоки води над перекрит-
ТЕХНІЧНІ НАУКИ

значення та збільшенні об’ємів будівництва під-
земних гідротехнічних комплексів і транспорт-
них споруд.
В більшості випадків будівництво транспорт-
них споруд на території мегаполісів виконується
у ґрунтових масивах із складними інженерно-
геологічними та гідрологічними умовами.
Для відпрацювання таких ділянок необхід-
но забезпечити стабілізацію ґрунтового масиву,
тобто створити такі умови, коли підземні роботи
можна вести звичайними способами: щитовим,
суцільним вибоєм, поярусною розробкою котло-
ванів та ін.
У зв’язку з цим особливої уваги заслуговує по-
дальше удосконалення проектування та будівни-
цтва споруд в ґрунтах із складними умовами, яке
передбачає надання таким ґрунтам достатньої не-
сучої спроможності шляхом їх закріплення.
© Стовпник С.М., Ган А.Л., Шайдецька Л.В., 2019
тям тунелю з наступним одностороннім розми-
ванням ґрунтової основи, що призводить до втра-
ти поперечної стійкості споруди і, як наслідок,
виникненні небезпечних концентрацій напру-
жень в бічній і лотковій частинах обробки.
Мета роботи. Проаналізувати фізико-механіч-
ні властивості ґрунтових масивів до і після закрі-
плення, а також за рахунок просторової математич-
ної моделі встановити процес формування контуру
закріпленої зони з обробкою тунелю із врахуванням
виникаючих характерних зон деформацій.
Виклад основного матеріалу. Фундаменти
будівель і споруд створюють різний силовий вплив
на ґрунтову основу. Це викликає напруження
в ґрунтовому масиві, під дією яких ґрунт деформу-
ється. Характер деформування ґрунтів і величина
деформацій залежить від напрямку та інтенсив-
ності внутрішніх зусиль (напружень) у ґрунті.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Розрахунок основ і фундаментів виконуєть-
ся з використанням відомих законів механіки
ґрунтів. Дослідження ґрунтів на стиснення в ла-
бораторних умовах проводиться в компресійних
приладах – одометрах, а міцністні властивості
ґрунтів – зсувними [3; 4].
Випробування ґрунтів проводять при постій-
ному навантаженні N доти, поки одна частина
ґрунту не зрушиться щодо іншої на відстань біль-
ше 5 мм. При цьому вимірюють максимальне
зусилля Gmax, яке прикладається в ході випробу-
вань. Як один із шляхів покращення міцністних
характеристик ґрунтів у роботі розглянуто їхнє
ін’єктування за допомогою насичення хімічним
розчином.
Методика випробування закріплення зраз-
ків ґрунту хімічними ін'єкційними розчинами
відбувається наступним чином. У спеціально
приготовлені циліндри, герметично встановле-
ні на спеціальну основу з патрубком для виходу
ін'єкції, завантажують ґрунт з пошаровим ущіль-
ненням через кожні 5 см, потім циліндр зверху
закривають кришкою за допомогою спеціальних
стяжок. Кришка має патрубок для з'єднання
з підвідним шлангом від установки, на якій
є датчик для фіксування тиску у барах нагніта-
ючого розчину. Для запобігання зразка ґрунту
від руйнування при ін'єктувані і забезпечення
рівномірного розповсюдження розчину в ґрунті,
з внутрішньої сторони патрубки захищають сіт-
ками. Далі бункер заповнюють розчином, і за до-
помогою реостата, який створює необхідний тиск
нагнітання, починають його подачу. Розчин на-
гнітається у ґрунт шнековим живильником під
тиском в межах 1-4 атм. Максимально допусти-
ме перевищення тиску становить 0,3 бара. Після
завершення робіт по ін'єктування розчинів, за-
кріплені зразки ґрунту (рис. 1) витримують при
кімнатній температурі (+18°С) протягом 28 діб.
Рис. 1. Зразки закріпленого ґрунту:
1 – загальний вигляд; 2 – вид зверху; 3 – вид знизу;
3 – зовнішній вигляд; 5 – вид внутрішньої структури
Джерело: [5]
231
Оскільки ґрунтовий масив, як правило, зна-
ходиться під постійним впливом підземних вод,
то додатково необхідно дослідити водостійкість
зразків, які були проін’єктовані хімічним розчи-
ном. Для цього їх занурювали у воду (рис. 2).
Як видно з рисунку 2, зразки занурені у воду
лише на половину, що дозволяє краще спостері-
гати за процесом водопроникності і впливу на
їх структуру. В результаті, протягом 30 хвилин
від початку занурення зразків у воду, відбулося
повне руйнування структури ґрунту, за рахунок
того, що при замочуванні товсті плівки води ви-
кликає розмочування його структури. Загальна
тривалість експерименту триває 48 годин. За цей
час було визначено поведінку закріплених зраз-
ків у воді, які протягом цього періоду зберегли
свою структуру і зовнішній вигляд.
Для підтвердження матеріалів лаборатор-
них досліджень було промодельована поведін-
ка закріпленого хімічним розчином ґрунтового
масиву навколо тунелю. На рисунку 3 наведено
розрахункова схема типового підземного тунелю
з можливим закріпленням ґрунтового масиву на-
вколо виробки.
Процес моделювання у прикладному пакеті
програми «Midas GTS» передбачає відображення
етапів спорудження тунелю за технологічними
процесами, а саме по-перше – влаштування тим-
часового шпунтового огородження до моменту
виймання ґрунту за заходками. По-друге – про-
водиться виїмка ґрунту першої заходки зі вста-
новленням розпірки, з профілю 337 х 8 на глиби-
ну 0,2 м, потім другою заходкою з встановленням
розпірки, з профілю 377 х 8 на глибину 3,20 м,
а третю заходку розробляють до глибини 8-10 м.
Після повної розробки ґрунту, четвертою заход-
кою, до проектної відмітки у шпунтовому огоро-
джені створюються максимальні бічні напру-
ження.
ТЕХНІЧНІ НАУКИ
Рис. 2. Водостійкість зразків звичайних
і хімічно закріплених ґрунтів:
1, 4 – піщаний ґрунт (глибина свердловини – 3,9 і 8,5 м),
2, 3, 5 – зразки ґрунту з хімічним закріпленням
Джерело: [5]
 232 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Розпірка
Ra
Хімічне
закріплення 1
Шпунтове

2
огородження

4,35
3

18,9
6
4

5
6
Рис. 3. Схема хімічного закріплення навколо тунелю
Джерело: розроблено авторами

На початковій стадії спорудження обробки
тунелю в траншеї візуально можна побачити де-
формації верхньої частини тунелю, які виника-
ють в наслідок випирання ґрунту з під тунелю
під дією ґрунтових вод (рис. 4).
Наступним етапом моделювання є вста-
новлення суцільно-секційної обробки тунелю
(ССО). В результаті моделювання встановлено,
ТЕХНІЧНІ НАУКИ
що за рахунок дії ґрунтових вод виникає випи-
рання ґрунту з під тунелю, внаслідок чого кон-
центруються максимальні напруження у верх-
ній частині обробки тунелю, що призводить до
виникнення деформацій (рис. 5). Після повної
засипки обробки тунелю виникають деформації
в центральній частині кріплення які станов-
лять 2,6 см і у верхній частині, які становлять

Рис. 4. Стадія спорудження обробки тунелю

Джерело: розроблено авторами
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 233

Рис. 5. Моделювання на стадії обробки тунелю метрополітену

Джерело: розроблено авторами

2,1 см. Без додаткового закріплення масиву ту-
нель набуває значних деформацій, які переви-
щують нормативні і не дозволяють здати його
в експлуатацію.
Як видно із рис. 5, між секціями обробки ту-
нелів виникають критичні деформації, які не до-
зволяють нормальну експлуатацію тунелів. Тому
одним із рішень є формування контуру закріпле-
ної зони з обробкою тунелю із врахуванням ви-
никаючих характерних зон деформацій за допо-
могою хімічного закріплення.
Моделювання тунелів після проведення хі-
мічного закріплення проводиться за тими ж са-
мими етапами. Аналіз результатів розрахунків
(рис. 6) свідчить, що хімічне закріплення ґрунто-
вого масиву в нижній частині тунелю призводить
до значного зменшення деформацій, а у деяких
місцях вони зовсім не виникають.

ТЕХНІЧНІ НАУКИ

Рис. 6. Деформації навколо тунелю після хімічного закріплення ґрунтів

Джерело: розроблено авторами
 234 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Рис. 7. Здимання основ тунелю без хімічного закріплення

Джерело: розроблено авторами
ТЕХНІЧНІ НАУКИ

Рис. 8. Здимання основ тунелю при хімічному закріпленні ґрунтового масиву навколо виробки
Джерело: розроблено авторами

Після проведення зворотної засипки тунелю,
виникають мінімальні деформації конструкції
обробки.
Аналіз наведених результатів свідчить про те,
що міцністні характеристики закріпленого ґрун-
ту змінились і ґрунт набув нових властивостей,
і як наслідок деформації зменшилися практично
в 2 рази з 2,6 см до 1,4 см.
Крім того, внаслідок хімічного закріплення
(рис. 8) не відбувається здимання основи тунелю,
як у випадку без закріплення (рис. 7).
Висновки. У ході розрахунків в програм-
ному комплексі «Midas GTS» було визначено
деформації тунелю без закріплення ґрунтового
масиву і з хімічним закріпленням ґрунтового
масиву.
Порівняння отриманих результатів дослід-
ження напружено-деформованого стану про-
грамними модулями з певним способом зве-
дення тунелю дозволяє відзначити зменшення
інтенсивності деформацій і переміщень, яке
зменшилось з 2,6 см. до 1,4 см. (2 рази) від дії на-
вантажень у випадку хімічного закріплення, що
пов’язано з перерозподілом напружень і дефор-
мацій, викликаним зміною фізико механічних
властивостей ґрунтів.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 235
Список літератури:
1. Протосеня А.Г., До Нгок Тхай. Метод прогноза напряженного состояния обделки перегонных тоннелей для
инженерно-геологических условий г. Ханоя. Известия Тульского государственного университета. Науки о
земле. Горное дело. 2017. С. 145–152.
2. Стовпник С.М. Дослідження гідравлічного впливу на технологічну стійкість метро тунелю мілкого закла-
дання в намивних масивах. Наука та прогрес транспорту. Вісник Дніпропетровського національного уні-
верситету залізничного транспорту. 2017. № 5(71). С. 141–148.
3. Зайченко C.В. Наукові основи формування геотехнічних властивостей приконтурного шару і обробки туне-
лів роликовим ущільненням : Дисертація. Київ, 2014.
4. ДСТУ Б В.2.1-23:2009. Основи та підвалини будинків і споруд. Ґрунти. Методи лабораторного визначення
коефіцієнта фільтрації.
5. Звіт по геологорозвідувальній роботі ділянок м. Києва / (ІГ)-КР-02 / ТОВ «МЕДІНЖСЕРВІС». 2016. Додаток Б-К.

References:
1. Protosenya A.G., Doh Ngok Thohi (2017). Metod prognoza napryazhennogo so-stoyaniya obdelki peregonnykh
tonneley dlya inzhenerno-geologicheskikh us-loviy g. Khanoya [Method of prediction of the tense state of fissile
discharge tunnels for engineering-geological conditions in the city of Hanoi]. Izvestiya Tula State University.
Earth science. Mining business, pр. 145–152.
2. Stovpnyk S.M. (2017). Doslidzhennya hidravlichnoho vplyvu na tekhnolohichnu stiykistʹ metro tunelyu milkoho
zakladannya v namyvnykh masyvakh [Investigation of the hydraulic influence on the technological stability of
the underground tunnel of shallow laying in alluvial massifs]. Science and progress of transport. Bulletin of the
Dnipropetrovs'k National University of Railway Transport, no. 5(71), рр. 141–148.
3. Zaychenko S.V. (2014). Naukovi osnovy formuvannya heotekhnichnykh vlastyvostey prykonturnoho sharu i
obrobky tuneliv rolykovym ushchilʹnennyam [Scientific fundamentals of formation of geotechnical properties of
the contour layer and processing of tunnels by roller seals]. Dissertation. Kyiv.
4. DSTU B V.2.1-23:2009. Osnovy ta pidvalyny budynkiv i sporud. Grunty. Metody laboratornoho vyznachennya
koefitsiyenta filʹtratsiyi [Basics and foundations of buildings and structures. Soils Methods of laboratory determi-
nation of filtration coefficient].
5. Zvit po heolohorozviduvalʹniy roboti dilyanok m. Kyyeva (2016) [Report on exploration of the areas of Kiev /
(IG)-KR-02 / LLC "MEDINZHSERVIS". Appendix B-K.

ТЕХНІЧНІ НАУКИ
 236 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-52
УДК 539.3
Трубачев С.І., Колодежний В.А., Петрик В.О., Сіренко А.П.
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

ЧИСЕЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ПОЛЯ НАПРУЖЕНЬ В ЦИЛІНДРІ З ОТВОРАМИ

Анотація. В роботі розглянута термопружна постановка задачі про напружено-деформований стан в тов-
стостінному циліндрі. Відмічено, що у випадку, коли тіла обертання мають складну геометричну форму
або неоднорідні фізико-механічні характеристики по осі обертання і радіусу, використання аналітичних
методів розв’язання задачі про визначення напружено-деформованого стану є неефективним, тому необ-
хідно орієнтуватися на чисельні методи. Вказано, що якщо у якості чисельного методу використовувати
метод скінченних елементів, то виникає також питання вибору типу скінченних елементів. В даній ро-
боті також розв’язана методом скінченних елементів в термопружній постановці задача про напружений
стан в перфорованому товстостінному циліндрі з використанням як чотирьохвузлових оболонкових, так
і тривимірних восьмивузлових призматичних скінченних елементів. Досліджений рівень концентрації
напру-жень поблизу отворів циліндричної перфорованої труби, при цьому величина отриманого коефіці-
єнта концентрації напружень досягає 2. Показано, що рішення даної задачі з використанням оболонкової
моделі циліндра дає занижені значення напружень, при цьому не враховується концентрація напружень
на внутрішній поверхні оболонки.
Ключові слова: циліндр, напружений стан, термопружність, чисельне моделювання, скінченний
елемент.
Trubachev Serhіі, Kolodezhnyi Valerii, Petryk Vladyslav, Sirenko Anatolii
National Technical University of Ukraine
«Kyiv Polytechnic Institute named after Igor Sikorsky»

NUMERICAL MODELING OF THE STRESS FIELD IN THE CYLINDER WITH HONORS

Summary. In this paper, the thermoelastic formulation of the problem of a stress-strain state in a thick-walled
cylinder is considered. It is noted that in the case when the bodies of rotation have a complicated geometric
shape or heterogeneous physical and mechanical characteristics on the axis of rotation and radius, the use of
analytical methods for solving the problem of determining the stress-strain state is ineffective. For example,
to solve the problem of a stress-deformed state in a thick-walled cylinder with many openings, using analytical
approaches for this, one has to face the problem of summation of infinite series and the calculation of singular
integrals; therefore, it is necessary to rely on numerical methods. It is specified that if the method of finite
elements is used as a numerical method, then there is also a question of choosing the type of finite elements.
In this paper, the problem of the stress state in a perforated thick-walled cylinder with the use of both shell
finite elements with four nodes and three-dimensional prismatic finite elements with eight nodes is solved by
the method of finite elements in a thermoelastic formulation. The choice of this type of finite elements allows to
determine with high accuracy the stress-strain state and take into account the existing local increase of stress-
es in a cylindrical thick-walled tube with many openings. The obtained field of stresses in a pipe is analyzed
and the level of local increase of stresses near the openings of a cylindrical pipe is investigated. It is noted that
the magnitude of the obtained coefficient of local stress increase reaches 2. In the work it is shown that the solu-
tion of this problem, taking into account the reduced rigidity when using the shell model of the cylinder, gives
understated stresses, while the increase of stresses on the inner surface of the shell is not taken into account.
Keywords: cylinder, stress state, thermoelasticity, numerical simulation, finite element.

П остановка проблеми. Перфоровані

елементи застосовуються в колекторах
версальна, але вимагає переформування скінчен-
ноелементної моделі відповідно до розв'язуваної
ТЕХНІЧНІ НАУКИ

атомних енергетичних установок, хімічних апа-
ратах, будівельній техніці. Перфорація дозволяє
зменшити матеріалоємність дорогого виробів,
облегшити конструкцію, а також виконується із
конструктивних міркувань. При цьому поблизу
отворів має місце концентрація напружень, що
істотно знижує довговічність перфорованих час-
тин виробів. Це обумовлює актуальність до-
слідження напружено-деформованого стану
в перфорованих деталях.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
При використанні для розв’язання даної задачі
аналітичних підходів доводиться стикатися з про-
блемою підсумовування нескінченних рядів і об-
числення сингулярних інтегралів [1; 2]. Більшість
чисельних процедур засновані на скінченноеле-
ментній методиці розв’язання [3–5], яка більш уні-
задачі, тому для зменшення трудовитрат важливо,
яка скінченноелементна модель використовується
в розрахунках. Дана робота є розвитком раніше
виконаних розрахунків напружень і деформацій
в перфорованих трубах [6; 7].
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Недостатньо досліджень,
в яких здійснюється порівняння застосовуваних
в розрахунках перфорованих елементів чисель-
них моделей, які програмно реалізовані і апро-
бовані на практичних задачах.
Метою статті є визначення напружень в пер-
форованому циліндрі, дослідження концентрації
напружень на підставі порівняння з результа-
тами для гладкого циліндра, а також вибір для
розрахунку більш раціональної скінченноеле-
ментної моделі.

© Трубачев С.І., Колодежний В.А., Петрик В.О., Сіренко А.П., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 237
Виклад основного матеріалу. Важливим ги (3), чотири співвідношення Коші (1) і закону
класом задач термопружності є задачі, в яких Гука (2), задовольняючи при цьому граничним
розглядаються тіла обертання, що знаходяться умовам (4) і (5).
в умовах осесиметричного термомеханічного на- Розглянемо розв’язання осесиметричної зада-
вантаження. Ці задачі зручно розглядати в ци- чі в переміщеннях. Об'ємну деформацію вирази-
ліндричній системі координат. Оскільки область мо, як в [8]:
дослідження напружено-деформованого стану
∂U z ∂U r U r ∂U z  ∂ 1  ∂U z
та умови навантаження неосесиметричні, то ком- θ = + + = + + U r = + DU r , (6)
поненти вектора переміщень, тензорів деформа- ∂z ∂r r ∂z  ∂r r  ∂z
цій і напружень залежать не тільки від осьової, ∂ 1
але і від радіальної координати. Залежність від де D = + – відповідний оператор.
∂r r
кутової координати відсутня, кутовий компонент
Якщо підставити (6) в фізичні рівняння (2), а
вектора переміщень дорівнює нулю. У цьому
потім вирази, отримані для напружень підстави-
випадку співвідношення Коші, які пов'язують
ти в умови (3) при постійних значеннях фізико-
компоненти тензора деформації і вектора пере-
механічних властивостей конструкційного мате-
міщень, приймають вид [8; 9]:
ріалу і відсутності об'ємних сил для ізотермічної
 ∂U r U ∂U z задачі теорії пружності, отримаємо два диферен-
ε rr = ∂r , ε ϕϕ = r ,
r
ε zz =
∂z
,
ціальних рівняння щодо функцій U z (r , z ) і U r (r , z ):

 (1)
γ = γ =  ∂U r + ∂U z  , γ = γ = γ = γ = 0.  ∂ 2U z 1 − 2µ ∂U r 1 ∂
 rz zr   rϕ ϕr zϕ ϕz  2 + D + (DU r ) = 0,
 ∂z ∂r   ∂ z 2 (1 − µ ) ∂ r 2(1 − µ ) ∂z
 (7)
Для лінійно-пружного ізотропного матеріалу  ∂ (DU ) + 1 − 2 µ ∂ U r +
2
1 ∂ 2U z
можна отримати вирази для компонентів тензо-  ∂r r = 0.
 1 − µ ) ∂z 2
2(1 2(1 − µ ) ∂r ∂z
ра напружень:
 2G Проінтегрувавши рівняння (7), знайдемо
σ rr = 1 − 2µ ((1 − µ )ε rr + µ (ε ϕϕ + ε zz ) − (1 + µ )ε ) , функції U z (r , z ) і U r (r , z ), які повинні задовольня-
T

 ти рівнянню (7) і граничним умовам на поверхні,

 2G
((1 − µ )εϕϕ + µ(ε zz + ε rr ) − (1 + µ )ε T ) , (2) які повинні бути записані в переміщеннях. Вве-
σ ϕϕ =
 1 − 2 µ демо оператор D 2 так, що
 2G
σ zz =
1 − 2µ
((1 − µ )ε zz + µ(ε rr + εϕϕ ) − (1 + µ )ε T ) , ∂
D2 =D=
∂  ∂

1   ∂2
+ = 2 +
1 ∂ 1
−  . (8)
 ∂r ∂r  ∂r r   ∂r r ∂r r 2 
τ = τ = G γ = G γ ,
 rz zr rz zr Якщо з умов (7) виключити величину U z , бу-
де G и ∝ – модуль зсуву і коефіцієнт Пуассо- демо мати
на, ε T – температурна деформація. При цьому ∂ 4U r ∂ 2U r
+ 2D 2 + D 2D 2U r = 0. (9)
τ r ϕ = τ ϕ r = 0 и τ zϕ = τ ϕ z = 0. ∂z ∂z 2
4

З трьох рівнянь рівноваги для тривимірного Аналогічно можна записати диференціальне

випадку при розгляді осесиметричної задачі за- рівняння четвертого порядку, якому має задо-
лишаються тільки два рівняння: вольняти переміщення U z :
 1 ∂(r σ rr ) ∂τ rz
2
∂ 2U z ∂2 ∂U z  ∂ 
 r ∂r + ∂z + f r = 0,  U z = 0. (10)
0
+2 2D + D
 ∂z 2
∂z ∂z  ∂r 
 (3)
 ∂σ rz + 1 ∂(rτ rr ) + f 0 = 0, Отже, розв’язок осесиметричної ізотермічної
 ∂z r ∂r
z
задачі теорії пружності в переміщеннях звелося
до розв’язання двох диференціальних рівнянь
де f r0 и f z0 – радіальний і осьовий компонен- четвертого порядку (9) і (10).
ти заданого вектора розподіленої об'ємної сили. У разі, коли тіла обертання мають складну ге-
Якщо на частині контуру Ã ′ осьового перерізу ометричну форму або неоднорідні фізико-меха-
тіла обертання задані розподілені поверхневі нічні характеристики по осі обертання і радіусу,
сили з компонентами pr0 і pz0, то силові граничні використання аналітичних методів розв’язання
ТЕХНІЧНІ НАУКИ

умови необхідно представити у вигляді задачі про визначення напружено-деформовано-

σ rr nr + τ rz nz = pr ,
0
 (4)
τ rz nr + σ zz nz = pz ,
0
де nr , nz – компоненти одиничного вектора зо-
внішньої нормалі до частини контура Ã ′. Кіне-
матичні граничні умови на частині контура Ã ′′
осьового перерізу приймають вид
U r ( p) = U r0 ( p), U z ( p) = U z0 ( p), p ∈ Ã ′′, (5)
де U r0 ( p) и U z0 ( p) – компоненти заданого векто-
ра U 0 ( p) переміщень точок p ∈ Ã ′′.
Таким чином, для розв’язання осесиметричної
задачі термопружності необхідно знайти десять
функцій: два компоненти вектора переміщень
і по чотири компоненти тензорів деформації і на-
пружень, використовуючи два рівняння рівнова-
го стану є неефективним, тому необхідно орієн-
туватися на чисельні методи, наприклад, метод
скінченних елементів (МСЕ) [3–5, 10].
У більшості випадків при розв’язанні осесиме-
тричної задачі за допомо-гою МСЕ розв’язання
зводиться до знаходження на двовимірній сітці
скінченних елементів вузлових значень двох ком-
понентів вектора переміщень U = (U r , U z )T . Це
дозволяє при розв’язанні осесиметричної задачі
використовувати двовимірні скінченні елементи,
як і у випадку плоскої задачі. Але в разі, коли осе-
симетрична конструкція має складну форму, на-
приклад, перфоровані товстостінні циліндричні
оболонки, які широко використовуються в енер-
гетиці, виникає питання постановки задачі і ви-
бору типу скінченних елементів. З огляду на те,
 238 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
а б
Рис. 1. Розрахункові геометричні моделі,
що розглядаються:
а – модель оболонки з приведеною жорсткістю, б – модель
перфорованої оболонки
Джерело: розроблено авторами
Рис. 2. Концентрація напружень
в перфорованому кільці
Джерело: розроблено авторами
що в отворах перфорованих товстостінних оболо-
нок виникає концентрація напружень, доцільно
використовувати тривимірні скінченні елементи
і розглядати задачу в тривимірній постановці.
У даній роботі для розрахунку перфорованих
оболонок використовувалися як чотирьохвузло-
ві оболонкові, так і тривимірні восьмивузлові
призматичні скінченні елементи. Вибір такого
підходу дозволяє з високою точністю визначити
напружено-деформований стан конструкційних
елементів з урахуванням концентрації напру-
жень поблизу отворів.
Розглянемо товстостінний перфорований ци-
ліндр із зовнішнім діаметром 1072 мм, товщиною
стінки 136 мм і діаметром перфоруючих отворів
13,2 мм. Циліндр навантажений внутрішнім
тиском, що дорівнює 10 МПа. В якості матеріалу
циліндра була використана нержавіюча сталь
08Х18Н10Т з наступними механічними власти-
востями: модуль Юнга E = 2 ⋅ 105 ÌÏà, коефіцієнт
Пуассона µ = 0, 24 . Циліндр може безперешкодно
розширюватися. Один кінець циліндра зафіксо-
ваний в осьовому напрямку.
При розв’язанні задачі за допомогою оболонко-
вих скінченних елементів доцільно розглядати ци-
ліндричне кільце, вид якого наведено на рис. 1, а,
б. Спочатку було розглянуто перфороване кільце
(рис. 1, б), навантажене внутрішнім тиском. При
цьому переміщення кільця в радіальному напрям-
ку склало 0,132 мм. Такому переміщенню відпо-
відає товщина суцільного циліндричного кільця
65 мм (рис. 1, а). При цьому максимальне напру-
ження в суцільному кільці склало 59 МПа, а в пер-
форованому кільці – 101,5 МПа. На рис. 2 наведено
концентрацію напружень, причиною якої є перфо-
рація оболонки круглими отворами. Величина кое-
фіцієнта концентрації напружень досягає 2.
Висновки і пропозиції. В роботі наведений
аналітичний опис задачі теорії пружності для пер-
форованого товстостінного циліндра в термомеха-
нічній постановці. Показано, що для розв’язання
задач про напружено-деформований стан перфо-
рованих циліндрів необхідно використовувати чи-
сельні методи, зокрема метод скінченних елементів.
Причому для товстостінних перфорованих цилін-
дрів доцільно використовувати тривимірні скін-
ченні елементи. В роботі показано, що розв’язання
задачі з урахуванням приведеної жорсткості для
оболонкової моделі дає занижене значення напру-
жень, при цьому не враховується концентрація на-
пружень на внутрішній поверхні оболонки.

Список літератури:
1. Григолюк Э.И., Фильштинский Л.А. Перфорированные пластины и оболочки. М., 1970. 556 с.
2. Чемерис О.М., Колодежний В.А., Трубачев С.І. Будівельна механіка машин. Київ, 2017. 258 с.
URL: http://ela.kpi.ua/handle/123456789/18961
3. Зенкевич О.C. Метод конечных элементов в технике. Москва, 1975. 542 с.
ТЕХНІЧНІ НАУКИ

4. FKM–Guideline. Analytical Strength Assessment of Components in Mechanical Engineering / Frankfurt/Main,

2003. 268 р.
5. Норри Д., Фрид Ж. Введение в метод конечных элементов. Москва, 1981. 304 с.
6. Яхно Б.О., Трубачев С.И. Напряжено-деформированное состояние цилиндрических толстостенных
перфорированных оболочек. Вісник НТУУ "КПІ". Машинобудування. 2013. Вип. 67. С. 126–130.
7. Трубачев С.І., Колодежний В.А. Чисельне моделювання напружено-деформованого стану гибів трубопрово-
дів. Молодий вчений. 2018. № 1. С. 443–445. URL: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2018/1/102.pdf
8. Зарубин В.С., Станкевич И.В. Расчет теплонапряженных конструкций. Москва, 2005. 352 с.
9. Можаровський М.С. Теорія пружності, пластичності і повзучості. Київ, 2002. 308 с.
10. Getting Started with ABAQUS / USA : Abaqus inc., 2003. 497 p.

References:
1. Grigolyuk E.I., Fil'shtinskij L.A. (1970). Perforirovannye plastiny i obolochki [Perforated plates and shells].
Moscow : Nauka. (in Russian)
2. Chemerys O.M., Kolodezhnyi V.A., Trubachev S.I. (2017). Budivelna mekhanika mashyn [Construction machinery me-
chanics]. Kyiv : National Technical University of Ukraine «Kyiv Polytechnic Institute named after Igor Sikorsky».
URL: http://ela.kpi.ua/handle/123456789/18961 (in Ukrainian)
3. Zenkevich O.C. (1975). Metod konechnyh ehlementov v tekhnike [Finite element method in technique]. Moscow :
Nauka. (in Russian)
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 239
4. FKM–Guideline. Analytical Strength Assessment of Components in Mechanical Engineering (2003). Frankfurt/Main.
5. Norri D., Frid Z.H. Vvedenie v metod konechnyh ehlementov [Introduction to the finite element method].
Moscow : Mir. (in Russian)
6. Yahno B.O., Trubachev S.I. (2013). Napryazheno-deformirovannoe sostoyanie cilindricheskih tolstostennyh per-
forirovannyh obolochek [The stress-strain state of cylindrical thick-walled perforated shells]. Journal of mechani­
cal engineering of the National technical university of Ukraine «Kyiv polytechnic institute», no. 67, рр. 126–130.
7. Trubachev S.I., Kolodezhnyi V.A. (2018). Chyselne Modeliuvannia Napruzheno-Deformovanoho Stanu Hybiv
Truboprovo-Div [Numerical simulation of the stress-strain state of pipelines]. Molodyi vchenyi, no. 1. pp. 443–445.
URL: http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2018/1/102.pdf
8. Zarubin V.S., Stankevich I.V. (2005). Raschet teplonapryazhennyh konstrukcij [Calculation of heat-stressed
structures]. Moscow : Mashinostroenie. (in Russian)
9. Mozharovskyi M.S. (2002). Teoriya pruzhnosti, plasty`chnosti i povzuchosti [The theory of elasticity, plasticity
and creep]. Kyiv : Vy`shha shkola. (in Ukrainian)
10. Getting Started with ABAQUS (2003). USA : Abaqus inc.

ТЕХНІЧНІ НАУКИ
 240 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-53
UDC 330.341.2
Alla Mostepaniuk
Assoc. Prof. Dr.
Girne American University, Faculty of Business and Economics, TRNC
Mohammadreza Parish
Dr.
American University of Cyprus, School of Health Sciences, TRNC

DETERMINANTS OF HEALTH STATUS IN HIGH INCOME COUNTRIES

Summary. The aim of the paper is to determine the key factors influencing health status in high income
countries. To reach the goal of the study two stages of analysis were conducted. Firstly, based on the descrip-
tive analysis, the U-shaped relationship with a diminishing negative impact of an increase in gross domestic
product per capita/public healthcare expenditures per capita on health status (infant mortality rate) was evi-
denced, life expectancy as a measurement of the quality and accessibility of healthcare services similarly has
a diminishing negative effect. Secondly, the Ordinary Least Squares regression technique was used to find the
significance of determinants, according to the estimated results, only life expectancy is a significant factor, the
importance of gross domestic product per capita and public healthcare expenditures per capita was not proved
in this cross sectoral study for 57 high income countries. Based on the estimated results, in order to attain
better health status financial assets should be invested particularly in healthcare sector to increase the quality
and accessibility of healthcare services, which would lead to noticeable improvements in health status through
lowering infant mortality rates.
Keywords: health status, infant mortality, life expectancy, gross domestic product, public healthcare
expenditures.
Мостепанюк Алла
Американський Університет Гірне, Факультет бізнесу та економіки, ТРПК
Паріш Мохаммадреза
Американський Університет Кіпру, Факультет медичних наук, ТРПК

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СТАН ЗДОРОВ'Я У КРАЇНАХ З ВИСОКИМ РІВНЕМ ДОХОДУ

Анотація. Метою статті є визначення ключових факторів, що впливають на стан здоров'я у країнах з
високим рівнем доходу. Для досягнення поставленої цілі було здійснено два етапи аналізу: по-перше, на
основі кореляційного аналізу взаємозв’язку між валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населен-
ня/державними витратами на охорону здоров'я (ДВОЗ) на душу населення та станом здоров'я (рівнем ди-
тячої смертності(ДС)) було доведено існування U-подібної залежності ефекту зростання ВВП та ДВОЗ на
зменшення рівня ДС, крім того, обернена U-подібна залежність між тривалістю життя, показником якості
та доступності послуг з охорони здоров'я, та станом здоров’я була доведена. По-друге, для визначення
статистичної значущості впливу факторів на стан здоров’я було використано метод найменших квадратів
(МНК). Відповідно до результатів множинного регресійного аналізу, лише очікувана тривалість життя
є статистично важливим фактором, значимість ВВП та ДВОЗ не підтвердилась для 57 країн з високим
рівнем доходу. На основі отриманих результатів, з метою покращення стану здоров'я населення необхідно
направляти фінансові активи у галузь охорони здоров'я для підвищення якості та доступності медичних
послуг, що призведе до помітного поліпшення стану здоров'я через зниження рівня дитячої смертності.
Ключові слова: стан здоров'я, дитяча смертність, тривалість життя, валовий внутрішній продукт,
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

витрати на охорону здоров'я.

I ntroduction. Health is a key factor of sus-

tainable social and economic development as
enables to maximize the total output by employing
available labour force. It can be reached due to an
increase in labour productivity as a result of hu-
man capital accumulation through investments
in healthcare and education. The issue on public
health is crucial for all countries, thus in developed
countries there is a production crisis due to aging
population and a relatively small labour force has
to satisfy the needs of all population, while the
share of retired people increases, which puts ad-
ditional pressure on the youth. Regarding the de-
veloping countries, they face the opposite problem,
fast growing population requires the proportional
increase in total output, which is hardly attainable
due to limited physical and human resources. Thus,
an increase in productivity through improvements
in health status will eliminate the negative conse-
quences of mentioned issues.
At the same time, in the context of global sus-
tainability, the issues on health are attracting
the attention as improvements in health status
through a reduction in infant mortality rates (IM)
allow us to maximize the potential output employ-
ing the same limited resources, which follows the
concept of sustainability.
Additionally, besides its vital role in dealing
with current global issues, healthcare sector has
positive externalities, thus, public health is the es-

© Mostepaniuk Alla, Parish Mohammadreza, 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
sence of sustainable social and economic progress
and its determinants should be studied.
Literature review. According to the literature,
the key factor that affects health status directly
and indirectly is gross domestic product (GDP) per
capita and/or income level, as countries with high
GDP per capita spend more on healthcare sector,
and individuals with high income live in better con-
ditions, have better nutrition and spend more on
the healthcare (Pritchett and Summers, 1996).
Hussain, Malik and Hayat (2009) and Kalem-
li-Ozcan (2002) in their studies confirmed the re-
lationship between economic growth and improve-
ments in health status (infant mortality rate).
The relationship between GDP per capita and
health status is two-sided in its nature, as an im-
provement in health status leads to an increase
in labour productivity in the long-run (Bloom and
Canning, 2000), positively affecting aggregate out-
put and economic development (Oni, 2014; Jack and
Lewis, 2009; Cole and Neumayer, 2006; Gupta and
Mitra, 2003; Beheshti and Sajoudi, 2008), addition-
ally, healthy workers take less leave days linked
to ill health and spend less on sicknesses (Clayton,
2010). Thus, undeveloped countries with a weak
healthcare system are trapped in poverty, as health
issues reduce the time spent on the paid labour
market, decreasing total output and limiting the
potential growth (Barro, 1996; Rivera and Currais,
1999; Acemoglu and Johnson, 2006). Moreover, ac-
cording to the World Health Organization (WHO,
2005), around 50% of economic inequality between
developed and developing countries are associated
with poor health and shorter life expectancy.
At the same time, according to the previous
studies, there is a significant impact of education
on health status measured as IM rate (Jamison,
Jamison and Hanushek, 2006; Cutler, Deaton and
Muney, 2006; Papageorgiou and Stoytcheva, 2008),
additionally, a study conducted by Younger (2001)
evidenced the impact of education and proved the
significance of the effect of diphtheria vaccination
rates on IM, while concluding that the number of
doctors and the number of hospital beds do not
have a significant impact on IM.
Another study on determinants of health status
(IM) proved the significant effect of fertility rates,
30
25
Infant mortality rate (2015)
20
15
10
5
0 0
0 50000
GDP per capita, current US$ (2015)
Figure 1. The relationship between gross domestic product per capita (left),
healthcare expenditures per capita (right) and infant mortality rate, 2015
241
female participation in the labour force rates, gross
national income per capita and female literacy
rates on IM and did not evidence the significant im-
pact of government healthcare expenditures on IM
(Zakir and Wunnava, 1999).
The relationship between public healthcare
expenditures (PHE) and health status is quite
interesting as it shows the state’s policy towards
healthcare issues, besides that, a reduction in PHE
and a simultaneous increase in private healthcare
expenditures, known as “Health financing transi-
tion”, lead to unsustainable and inefficient health-
care system, as positive externalities obtained by
public financing would be lost, thus the impact of
such a transition would be negative on health sta-
tus (Oxley & MacFarlan, 1995).
Data and methodology. The aim of the study
is to find the key determinants of health status
among developed high income countries in order to
provide the recommendations for governments on
economic growth due to health improvements. To
reach the aim of the paper secondary data collect-
ed from the World Bank database on key variables:
Infant mortality rate (IM), gross domestic product
per capita (GDP), public healthcare expenditures
per capita (PHE) and life expectancy (LE) are used
for 57 high income countries (Andorra, Antigua and
Barbuda, Argentina, Australia, Austria, Bahamas,
Bahrain, Barbados, Belgium, Brunei Darussalam,
Canada, Chile, Croatia, Cyprus, Czech Republic,
Denmark, Estonia, Finland, France, Germany,
Greece, Hungary, Iceland, Ireland, Israel, Italy,
Japan, Rep. Korea, Kuwait, Latvia, Lithuania,
Luxembourg, Malta, Netherlands, New Zealand,
Norway, Oman, Palau, Panama, Poland, Portugal,
Qatar, San Marino, Saudi Arabia, Seychelles, Sin-
gapore, Slovak Republic, Slovenia, Spain, St. Kitts
and Nevis, Sweden, Switzerland, Trinidad and
Tobago, United Arab Emirates, United Kingdom,
United States, Uruguay) for 2015 in order to identi-
fy the influence of each factor on IM using Ordinary
Least Squares regression (OLS) technique.
Descriptive analysis. To study the relation-
ship between key determinants of health status
and IM, the correlation plots were constructed.
Thus, the relationship between economic level of
development measured as GDP per capita and health
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
30
25
Infant mortality rate (2015)
20
15
10
5
R² = 0,2488
R² = 0,2011 0
5000 10000 15000
100000 150000 Public halthcare expenditures per capita,
current US$ (2015)
 242
status can be seen on the figure 1 (left). The plot il-
lustrates a U-shaped relationship between GDP per
capita and IM rate, which indicates the diminishing
negative impact of an increase in GDP per capita on
health status measured as an infant mortality rate.
As Fuchs (1974) emphasized the importance of
having the minimum level of income to spend on
healthcare, when that level is reached additional
income is not highly correlated with the health
status. The same picture can be seen for developed
countries (figure 1), there is a huge reduction in
IM caused by an increase in GDP per capita from
20,000 to 50,000 US $, as the average IM rate for
countries with around 20,000 US $ (GDP per cap-
ita) is 9 per 1,000 live births, while for countries
with around 50,000 US $ (GDP per capita) the av-
erage IM rate is 3 per 1,000 live births, and a slight
30
25
Infant mortality rate (2015)
«Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
reduction of IM can be seen for countries with over
50,000 US $ (GDP per capita), where the average
IM rate is 2.5 per 1,000 live births.
The next factor, which affects the health status
is public healthcare expenditures per capita, and
is considered as an indicator of healthcare policy.
As can be seen on the figure 1 (right) there is a rela-
tionship between PHE per capita and IM, addition-
ally, an increase in PHE has a negative diminishing
impact on IM, the same pattern of a relationship
was noticed for GDP per capita.
Another indicator that influences IM is life ex-
pectancy, which is added as a measurement of the
quality and accessibility of healthcare services, as
the data on quality of healthcare sector is not avail-
able, and there is no generally accepted methodolo-
gy on measuring the last one.
The figure 2 shows the negative effect of an in-
crease in LE on IM, that has a diminishing impact
as well, as better health conditions of adults (LE)
lead to a reduction of IM rates. Thus, for countries
with LE at the level of 75 years, IM rate is around
8 on average, which is high comparing to the coun-

tries with LE at around 85 years, where IM is

20 around 2.5 on average.
Results and regression analysis. The provid-
15
ed descriptive analysis illustrates the relationship
between: GDP per capita and IM, PHE per capita
and IM, LE and IM. Consequently, as the aim of
10 the paper is to study and prove the significance of
key determinants of health status, the Ordinary
5 Least Squares regression (OLS) technique is used,
R² = 0,3876 and the study model is formulated as following:
0 LnIMi = β0 + β1*LnGDPi + β2*LnPHEi + β3*LnLEi + εi
65 70 75 80 85 90 Where, LnIMi – natural logarithm of infant mor-
Life expectancy, years (2015) tality rate for ith country, LnGDPi – natural logarithm
of gross domestic product per capita for ith country,
LnPHEi – natural logarithm of public healthcare ex-
Figure 2. The relationship between life penditures per capita for ith country, LnLEi – natural
expectancy and infant mortality rate, 2015 logarithm of life expectancy for ith country.

Table 1
Analysis outcomes
SUMMARY OUTPUT
Regression Statistics
Multiple R 0.646726
R Square 0.418255
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Adjusted R
Square 0.385326
Standard Error 0.474886
Observations 57

ANOVA
df SS MS F Significance F
Regression 3 8.593342 2.864447 12.70172 2.27E-06
Residual 53 11.95238 0.225517
Total 56 20.54572

Coefficients Standard Upper Lower Upper

t Stat P-value Lower 95%
Error 95% 95.0% 95.0%
Intercept 29.97469 8.611648 3.480715 0.001009 12.70191 47.24747 12.70191 47.24747
LnGDP 0.11487 0.235913 0.486915 0.628327 -0.35831 0.588052 -0.35831 0.588052
LnPHE -0.27777 0.187679 -1.48003 0.144786 -0.65421 0.098667 -0.65421 0.098667
LnLE -6.308 2.119474 -2.97621 0.00439 -10.5591 -2.05687 -10.5591 -2.05687
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Thus, according to the OLS analysis outcomes (Ta-
ble 1), only LE has a statistically significant impact
on IM, while GDP per capita and public healthcare
expenditures per capita do not have a significant ef-
fect on health status in developed high income coun-
tries, which supports the findings of Zakir and Wun-
nava (1999). The results can be interpreted as: a 1%
increase in life expectancy leads to a 6.3 % reduction
in infant mortality rates, holding other factors con-
stant. The estimated equation can be expressed as:
LnIMi = 29.97 + 0.11*LnGDPi – 0.28*LnPHEi –
– 6.3*LnLEi, where the signs are correct according
to the underling theory, except the GDP per capita,
which is in contrast to the economic theories and
previous results (Hussain, Malik and Hayat, 2009;
Kalemli-Ozcan, 2002).
Conclusions. The study was conducted to iden-
tify the key determinants of health status mea-
sured as infant mortality. Based on the theoretical
background and current literature the following
factors were included in the model: 1) GDP per
capita as a measurement of economic development;
2) public healthcare expenditures per capita as
a measurement of a state’s policy towards health
issues; 3) life expectancy as a measurement of the
quality and accessibility of healthcare system.
243
The study consists of two stages: firstly, the de-
scriptive analysis was applied, as a result the exis-
tence of a U-shaped relationship between health sta-
tus and its determinants was evidenced. Secondly, the
OLS regression method was used to estimate the sig-
nificance of the factors affecting health status, based
on the analysis outcomes, only one factor (life expec-
tancy) has a negative significant impact, thus a 1%
increase in life expectancy leads to a 6.3% reduction
in infant mortality rate; for the rest two factors (GDP
per capita and PHE per capita), their significance was
not proved for high income countries in 2015.
The findings of the study have practical impor-
tance, as the significance of an impact of GDP per
capita / PHE per capita was not proved we should
not expect a considerable improvement in health
status caused by an increase in GDP per capita or
PHE per capita, in order to attain better health sta-
tus financial assets should be invested particularly
in healthcare sector to increase the quality and ac-
cessibility of healthcare services, which would lead
to noticeable improvements.
Limitations. As the time span to see the effect
of additional public healthcare expenditures is un-
known, the results are limited in their importance,
specifically in a cross-sectoral analysis.

References:
1. Acemoglu, D. and Johnson. S. (2006). Disease and Development: The Effect of Life Expectancy on Economic
Growth. National Bureau of Economic Research.
2. Barro, R. (1996). Health and economic growth, Mimeo. Cambridge, MA : Harvard University.
3. Beheshti, M.B. and Sojoudi, S. (2008). Experimental analysis of the relationship between health expenditures and
gross domestic product in Iran. Economic Studies Quarterly, vol. 4, p. 95–115.
4. Bloom, D.E. and Canning, D. (2000). The Health and Wealth of Nations. Science, vol. 287(5456), p. 1207–1209.
5. Clayton, A.C. (2010). Assessing the Productive Efficiency of US HealthCare: Comparison of Analytical Methods.
Honors Projects 2010, p. 106. Available from: http://digitalcommons.iwu.edu/econ_honproj/106/
6. Cole, M.A. and Neumayer E. (2006). The Impact of Poor Health on Total Factor Productivity. Journal of Develop-
ment Studies, Vol. 42, p. 918–938.
7. Cutler, D., Deaton, A., and Muney, A. (2006). The Determinants of Mortality. Journal of Economic Perspectives.
20(3): 97–120.
8. Fuchs, V.R. (1974). Who Shall Live? Basic Books : New York.
9. Gupta, I. and A. Mitra. (2003). Economic growth, health, and poverty: An exploratory study on India. In: Misra R,
Chatterjee R, Rao S. (eds). India Health Report. New Delhi : Oxford University Press.
10. Hussain, S., Malik, S. and Hayat, M. (2009). Demographic transition and economic growth in Pakistan. European
Journal of Scientific Research, 31(3), pp. 491–499.
11. Jack, W. and Lewis, M. (2009). Health Investment and Economic Growth: Macroeconomic Evidence and Microeco-
nomic Foundations. Washington : World Bank.
12. Jamison, E.A., Jamison, D.T., and Hanushek, E.A. (2006). The Effects of Education Quality on Income Growth
and Mortality Decline. NBER Working Paper 12652.
13. Kalemli-Ozcan, S. (2002). Does the mortality decline Promote Economic Growth? Journal of Economic Growth,
7:411–439.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

14. Oni, L.B. (2014). Analysis of the growth Impact of Health Expenditure in Nigeria. IOSR Journal of Economics and
Finance, vol. 3, 1(1), p. 77–84.
15. Oxley, H. and MacFarlan, M. (1995). Healthcare reform: Controlling spending and increasing efficiency.
OECD Economic Studies, 24.
16. Papageorgiou, C. and Stoytcheva, P. (2008). Education Inequality among Women and Infant Mortality: a cross-
country empirical investigation. Available at http://www.chrispapageorgiou.com/papers/Female-Mortality.pdf
17. Pritchett, L. and Summers, L.H. (1996). Wealthier is Healthier. Journal of Human Resources, 31(4): 841–868.
18. Rivera, B. and Currais L. (1999). Income Variation and Health Expenditure: Evidence for OECD Countries.
Review of Development Economics, vol. 3, p. 258–767.
19. WHO (2005). World Health Development Indicators. World Health Organization. Washington, DC.
20. Younger, S. (2001). Cross-Country Determinants of Declines in Infant Mortality: A Growth Regression Approach.
Cornell Food and Nutrition Policy Program Working Paper No. 130.
21. Zakir, M. and Wunnava, P. (1999). Factors Affecting Infant Mortality Rates: Evidence from Cross-Sectional Data.
Applied Economics Letters, 6: 271–273.
 244 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-54
UDC 6-631.635
Bugaenko Irina
ME “Kyivblahoustrii”

ASPECTS OF FORMATION AND DETERMINATION OF THE STATUS

OF PROTECTIVE ZONES IN THE SYSTEM OF REGISTRATION AND ACCOUNTING
OF NATIONAL NATURAL PARKS OF UKRAINE
Summary. The article describes the existing principles and approaches that are used to formthe ecological and
territorial resource during the creation of the NPP, and also analyzes the reasons why the public initiatives
aimed at preserving natural territories are not being implemented. The problems of legislative maintenance
of the territory accounting process, lack of agreement of actions of various branches of executive government,
inconsistency of land and environmental legislation with regard to the creation, registration and implementa-
tion of environment conservation measures in the territories of the National Natural Parks of Ukraine with the
examples given were raised. It was found that design decisions, as well as accounting and registration of the
NFP territories are outdated and ineffective, and some cadastral systems have shown their inability to perform
the national registration functions with respect to the NPP.
Keywords: nature reserve fund, national natural park, functional zones, map-scheme, Minpryrody, State
Land Cadastre.
Бугаєнко І.С.
КП «Київблагоустрій»

АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ ОХОРОННИХ ЗОН В СИСТЕМІ

РЕЄСТРАЦІЇ ТА ОБЛІКУ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНІХ ПАРКІВ УКРАЇНИ
Анотація. Сьогоденні потреби суспільства все більше повертаються до цінності природи, як основного
чинника людського життя. Через високий рівень забруднення атмосферного повітря в Україні кожних
дві години помирають 3 людини, Україна займає останні місця серед країн Європи по кількості природо-
охоронних територій тому потреба у створенні об’єктів природно-заповідного фонду стає на перший план.
Розвиток заповідної справи, створення нових заповідних об'єктів є практичним втіленням екологічної
політики Держави в частині збереження унікальних природних ландшафтів. У статті описані існуючі
принципи та підходи, які використовуються для формування еколого-територіального ресурсу під час
створення НПП, а також проаналізовані причини, чому громадські ініціативи, спрямовані на збереження
природних територій, не виконуються. Проблеми законодавчого забезпечення процесу обліку території,
відсутність узгодження дій різних гілок виконавчої влади, неузгодженість земельного та екологічного за-
конодавства щодо створення, реєстрації та впровадження природоохоронних заходів на територіях Наці-
ональних природних парків наведених прикладів. Встановлено, що проектні рішення, а також облік і ре-
єстрація територій ПЗФ застарілі та неефективні, а деякі кадастрові системи показали свою нездатність
виконувати функції національної реєстрації по відношенню до НПП. У заключній частині статті уточ-
нюється необхідність внесення термінових змін до законодавчих актів, зміна підходів до формування та
ведення державної реєстрації території; інакше загроза втрати національних природоохоронних об'єктів
може стати величезною. Вона також пояснює необхідність створення ефективного інструменту ГІС, який
дозволить Вам об'єднати всю інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень стосовно на-
ціональних парків в рамках однієї платформи.
Ключові слова: природно-заповідний фонд, національний природний парк, функціональні зони, карто-
схема, Мінприроди, Державний земельний кадастр.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

U kraine has every opportunity to implement

anational ecologically balanced policy. Ex-
pansion of the conservation areas is a requirement
of today and,ultimately, it is the State policy that
three decades ago became determining for the most
leading countries of the world. Expansion of the
territories of the Nature Reserve Fund (NPF) is
a direct obligation of Ukraine in accordance with
the Association Agreement and other international
instruments. About 18% of the territory of the Eu-
ropean Union States has a special conservation sta-
tus. In Ukraine, this figure is about 6% against the
total territory of the State. This is the lowest figure
in Europe, and it is necessary to remedy the situa-
tion quickly. We have very little time left to repair
the lost and bring environmental legislation to the
first stages of further development of the country.
The successful expansion of the conservation areas
is possible only with the establishment of construc-
tive cooperation among the administrations of the
National Natural Parks (NPP), scientists – ecolo-
gists, public organizations, local authorities, and
executive bodies [1; 2].
The process of formation, registration and con-
servation of NPP territories is a complex process
which has a number of problems.
The initiators of the NPP creation areconcerned
citizens and scientists – ecologists, who appeal with
a proposal and accumulatedmaterials to the Min-
istry of Ecology and Natural Resources of Ukraine
(Minpryrody) to preserve these territories by cre-
ating an NPP. Minpryrody considers this request,
and if it is approved, it takes into account the ac-
cumulated materials and, by consolidated efforts,
form the territories that should be part of the fu-
ture NPP.

© Bugaenko Irina, 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
On the basis of the accumulated materials, Min-
pryrody prepares atentative scheme with the areas
of the territory of the future NPP. Such schemes
are based on tourist maps, topographic maps of the
Soviet era –in scale 1:50,000 and 1:100,000. They
are approved by local authorities, executive bodies,
owners of the territories that are part of the NPP.
If the scheme is approved, Minpryrody pre-
pares a draft of the Presidential Decree “On the
Establishment of a National Natural Park”. The
President makes a decision and signs the Decree.
The only technical information contained in the
Presidential Decree is the total area of the future
NPP, and the list of territories to be removed for
conservation. The map scheme from the decree is
not published and is in fact an auxiliary document,
which is kept in the archives of the Presidential Ad-
ministration. On the map scheme, which forms the
basis of the Presidential Decree (Fig. 1), contains
the indicative boundaries of the NPP, the location
of the NPP, the list of territories that should be
part of it with the areas are specified. Also, the map
scheme should mandatorilycontain an agreement
with the landowners the territory is withdrawn
from to create the NPP [3].
All further work on the NPP creation should be
carried out on the basis of the Presidential Decree,
the ratio of the areas of a NPP on the map and the
area of the Decree, according to the analysis, is in-
consistent by an average of 8%, which in turn leads
to misunderstandings in the future.
Bureaucratic red tape does not end after the
publication of the Presidential Decree on the estab-
lishment of an NPP. Since according to the Law of
Ukraine “On the State Land Cadastre”– a land plot
(NPP) should be considered formed from the mo-
ment when it got a cadastral number assigned [4].
Figure 1. The map scheme, which formed the basis of the Presidential Decree
“On the Creation of the National Park «Homilshanski forests»”
245
Registration of the NPP in the system of the
State Land Cadastre of Ukraine takes place after
the development of the land management plan for
the organization and establishment of boundaries
between the territories of the nature reserve fund
and of other environment conservation, health im-
proving, recreational, historical and cultural, for-
estry purposes, lands of the water fund and water
protection zones, restrictions on land use and their
regimen-forming objects (land management plan).
State registration of the boundaries of the NPP ter-
ritory is carried out based the land management
plan drawn up and approved as prescribed by the
law, then the NPP territory boundaries are state
registered, which is subject to the Law of Ukraine
“On State Land Cadastre”.
It became known from the letters of Minpryrody
thatthere is no NPP in the country registered in the
SLC as a whole. They are registered as separate
plots of land – i.e. partially. No NPP is registered
in the SLC in its entirety, as stated in the Presiden-
tial Decree.
The first problem: it is a quite long period of
time since the request of the society for assigning
the conservation status of the NPP to the territory
to the actual moment of its acquisition and regis-
tration of a new NFP facility.
The consequence of this problem is the to-
tal privatization of land, for other intended pur-
pose, although according to the Presidential De-
cree, this territory is NPP – economic zone “NPP
Dvorichnyansky”– other landowners within the
NPP. In 2016 land plots were registered in the SLC
(Fig. 2) intended forcommercial farming. Analy-
sis of the territory state and detection of deficien-
cies in the land use system of the territory of NPP
Dvorichnyansky and the problems with its adja-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 246 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Figure 2. Analysis of the territory state and detection of deficiencies
in the land use system of the territory of NPP Dvorichnyansky
cent land users showed as follows: land plots of oth-
er owners are accessed through the NPPregulated
recreationzone, thus violating the regime of its use
in accordance with the law of Ukraine “On the Na-
ture Reserve Fund»
An important aspect in the NPP formation is the
plan of territory management in accordance with
Article 21 of the Law of Ukraine “On the Nature
Reserve Fund of Ukraine” – “...taking into account
environment conservation, health improving, sci-
entific, recreational, historical and cultural and
other values of natural complexes, facilities, their
features, in the territory of the NPP a differentiat-
ed regime for their conservation, reproduction and
use in accordance with functional zoning shall be
established”. There are four functional zones in the
NPP: the conservation zone, the zone of regulated
recreation, stationary recreation, and the econom-
ic zone (Table 1b). The most severe regime iskept
in the conservation zoneand regulated recreation
zone – they are considered to be the most valuable.
According to Article 44 of the Land Code of
Ukraine, the NPP belongs to the category of lands
of the nature reserve fund of Ukraine [8], and in ac-
cordance with the Order of the State Committee on
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
Land Resources of Ukraine No. 548 dated July 23,
2010,“On Approval of the Classification of Types of
Intended LandUse” – NPPs are included in Section
“C” code 4.03 (Table 1a).
Registration of land in the SLC
1a
On Approval of the Classification of Types of Intended
Land Use
Section “C”.
Lands of natural reserve fund and other environment
conservation purposes
04.03 For the conservation and use of national natural
parks
The difference in the approaches of registration
of one NPP territory by the central executive bodies
leads to misunderstandings and significant viola-
tions of environmental legislation.
The next problem is the lack of a system for NP-
Paccounting. The Ecological Cadastreregardingac-
counting of NPP facilities is not maintained, and all
management decisions are not reflected in the sin-
gle register of Minpryrody, and they have only the
form of statistical reporting. Minpryrody does not
have an electronic system for managing the territo-
ries and does not use modern monitoring capabili-
ties to prevent violations and preserve the national
heritage of the State.
Approaches to the formation of the territory and
inclusion of more than 43% of the entire territory
of the NPP to the economic zoneremainuncleared
by the leadership of the Minpryrody, which leaves
NPP zoning to the mercy of designers.
Conclusions and proposals. The investiga-
tion and comparison of land legislation, namely,
the Land Code of Ukraine, the Law of Ukraine “On
Land Management”, the Law of Ukraine “On State
Land Cadastre” and environmental legislation –
the Law of Ukraine “On the Nature Reserve Fund
of Ukraine” in terms of establishing the registra-
tion and implementation of environment conser-
vation measures in the NPP territories of Ukraine
revealed a number of differences in the system of
Table 1
Registration of land in the Ecological Cadastre
1b
Law of Ukraine “On the Nature Reserve Fund
of Ukraine”
Article 21.Territory structure and requirements
for the conservation of natural complexes and facilitiesof
national natural parks
Conservation zone
Regulated recreation zone
Stationary recreation
Economic zone
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
NPP territoryregistration in the Land and Ecologi-
cal Cadastres. Namely – according to the Land Law,
the intended use of the NPP territory has one code
in accordance with the Order of the State Commit-
tee on Land Resources of Ukraine No. 548 dated
July 23, 2010, “On Approval of the Classification of
Types of Intended Land Use” – 04.03 for the con-
servation and use of national natural parks. At the
same time, environmental legislation distinguish-
es the NPP territory by separate functional zones
with different status of protection and use.
The lack of interrelations with various executive
bodies leads to creation of bureaucratic red tapeon
the way toward the establishment and assignment
of aspecial protective statusto certain territories.
– the lack of interaction between the Cadas-
tresleads to registration of land plots, within the
NPPboundaries, havingdifferent intended purpose,
which leads to the loss of the NPPnatural component.
No NPP has got its boundaries registered in the
State Land Cadastre of Ukraine for all years of in-
dependence.
To resolve the above-mentioned problems, it is
necessary to propose an effective mechanism for
merging all types of Cadastres to prevent the loss
of the State’s most valuable land, this will reduce
the time of registration of the territory in the State
Land Cadastre and will not allow officials of var-
ious branches of government to create precedents
247
for the emergence of such a phenomenon as dis-
putable territories, which in various Cadastres are
accounted for using different intended purposes.
It should also be noted that it is necessary to in-
troduce appropriate changes to land legislation in
terms of expanding the classifier of the types of NPP
functional zones to establish zoning of the territory
of the NPP facilities in accordance with the Law
of Ukraine “On Nature Reserve Fund”. It should
be borne in mind that different departments per-
form essentially the same design work twice (the
territory management plan and the draft for land
plot allocation for the NPP), due to inconsistency in
design decisions, the State Budget spends consid-
erable money while not having an impact in terms
of environmental policy. The statistics on the con-
sideration of court cases regarding disputable land
plots from year to year are only increasing, and this
trend is threatening, since it is not always possible
for the NNP administrations and Minpryrody to
make the Judicial Themis to decide in their favor.
Therefore, management decisions regarding the
introduction of mechanisms for merging into a sin-
gle cadastral system using GIS technologies should
be made as soon as possible. It is this instrument
that will be able to put accounting of the territory
of Ukraine and its intended use in order, as well as
to close the door on the loss of the national heritage
of the State.

References:
1. Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy
Community and their member states, on the other hand. No. 72/14-612/1-2980 dated November 30, 2015.
2. Official web-site of the Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine. URL: https://menr.gov.ua
3. Presidential Decree No. 1047/2004 dated September 6, 2004 “On the Establishment of the National Nature Park
«Homilshanski Forests»”.
4. Law of Ukraine “On State Land Cadastre” dated June 4, 2017 No. 3613-17. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/3613-17
5. Law of Ukraine “On Land Management” dated June 10, 2017, No. 858-15. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/
show/858-15
6. Official web-site of NPP “Halytsky”. URL:http://www.halychpark.if.ua
7. Public Cadastre Map of Ukraine. URL: http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta
8. Land Code of Ukraine dated September 28, 2017, No. 2768-14. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14
9. Order of the State Committee on Land Resources of Ukraine No. 548 dated July 23, 2010, “On Approval of the
Classification of Types of Intended Land Use”. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10
10. Law of Ukraine “On the Nature Reserve Fund of Ukraine” dated September 3, 2017, No. 2456-12.
URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2456-12
11. Order of the Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine No. 245 dated July 6, 2005 “On the Regulations
on the Management Planfor the Territory of the National Natural Park, Conservation, Reproduction and
Recreational Use of Its Natural Complexes and Territories".
12. Management plan for the territory of NPP “Podilski Tovtry”. URL: http://tovtry.com/ua/index.html
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 248 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-55
УДК 338.48
Воскресенська О.Є., Фурсов А.М.
Херсонський національний технічний університет

EVENT-МЕНЕДЖМЕНТ В УПРАВЛІННІ РОЗВИТКОМ ПОДІЄВОГО ТУРИЗМУ

Анотація. У статті розглянуто подієвий туризм як перспективний сегмент ту-ристичного ринку в Укра-
їні. Розкрито значення івенту як базового компоненту подієвого туризму. Досліджено сутність event-
менеджменту, визначено особливості його застосування для підвищення привабливості івентів. Охаракте-
ризовано принципи, що забезпечують ефективність еvent-менеджменту. Запропоновано склад елементів
(блоків) в системі організації еvent-менеджменту, розкрито їх основний зміст. Названо основні чинники,
що стримують розвиток подієвого туризму та еvent-менеджменту в Україні. У сформованих висновках
майбутнє еvent-менеджменту в управлінні подієвим туризмом пов’язано як зі створенням умов, що за-
безпечать вирішення економічних і соціальних проблем, так і з підготовкою фахівців в області еvent-
менеджменту, що потребує вивчення досвіду зарубіжних країн, а також подальшого дослідження зазна-
ченої проблематики з урахуванням реалій часу і національних особливостей.
Ключові слова: туризм, туристичний ринок, туристичний продукт, подієвий туризм, івент, еvent-
менеджмент.
Voskresenska Olena, Fursov Anatolii
Kherson National Technical University

EVENT-MANAGEMENT IN THE MANAGEMENT OF EVENT TOURISM DEVELOPMENT

Summary. Eventful tourism as perspective segment of tourist market in Ukraine, that assists the height of
tourist streams and positively influences on an image and development of tourist destination, is considered in
the article. Attention is accented on the value of eventful tourism in advancement of tourist product and his
role in motivation of tourism. On the basis of analysis of situation that was folded at the motherland market of
tourist services, the conclusion has drawn about insufficient development of the organized tourism, that is one
of the problems of tourist industry in Ukraine. The value of event is exposed as a base component of eventful
tourism. As means of management events an event- management is considered, by means of that planning,
organization and management comes true by events within the framework of single conception of local tourist
product. Certain essence of event- management and feature of his application to increase the attractiveness
of events and forming an effective organizationally-economic mechanism of developing eventful tourism in
Ukraine. Subjects that use еvent-management on different administrative levels are mentioned. Principles
that provide efficiency of еvent-management are described. Composition of ingredients (blocks) is offered in the
system of organization of еvent-management (conceptual; organizational; planning (strategic, current, opera-
tive); marketing-communication; research and information), their basic maintenance is exposed. Attention is
accented on strategic part in the block of planning, development of which envisages the estimation of external
and internal environment, which allows to take into account the potential of maximization of strong parties
and possibilities and/or to minimize influence of weak parties and threats in the process of preparation of event.
Basic factors that restrain development of eventful tourism and еvent-management in Ukraine are mentioned.
In the conclusion the future of event-management in a management of eventful tourism is related both to con-
ditioning, providing the decision of economic and social problems and with preparation of specialists in area of
еvent- management. It requires the study of experience of foreign countries, and also further research of the
indicated range of problems taking into account realities of time and national features.
Keywords: tourism, market of tourism, product of tourism, event tourism, event, еvent-management.

П остановка проблеми. Подієвий туризм рахунок проведення суспільних, культурних,

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

сьогодні є одним з нових і високопри-
буткових видів туризму, який сприяє росту ту-
ристичних потоків, створенню модернізованої
інфраструктури та просуванню територій. У за-
хідних країнах подієвий туризм почав виділя-
тися як окремий сегмент туристичного ринку
у 1980-ті роки. Зараз на міжнародному ринку
туристичних послуг цей вид туризму динаміч-
но розвивається, зростає кількість відвідувачів
подієвих турів, що позитивно впливає на імідж
і розвиток туристичної дестинації. На сьогод-
нішній день подієвий туризм розглядається як
пріоритетний напрям туристичної галузі в таких
країнах, як Німеччина, Італія, Франція, Іспанія,
Сінгапур, Венгрія та ін.
В Україні подієвий туризм є порівняно моло-
дим напрямом туризму. Його поступове впрова-
дження відбувається на регіональному рівні за
спортивних, освітніх та інших заходів, які орга-
нізовуються переважно у великих містах – Ки-
єві, Львові, Одесі, Дніпрі, Харкові. Подальше
поширення подієвого туризму у нашій країні
сприятиме активізації просування національно-
го туристичного продукту, збільшенню кількості
українських та іноземних туристів, підвищенню
економіки на локальному, регіональному та на-
ціональному рівнях. Розвиток подієвого туризму
як перспективного сегменту туристичного ринку
потребує використання event-менеджменту, за
допомогою якого здійснюється планування, про-
ведення та управління подіями, як важливого
мотивуючого фактора в туризмі. Зважаючи на
це, дослідження сутності та особливостей event-
менеджменту, як складової системи управління
подієвим туризмом, має не тільки важливе нау-
кове значення, а й суто практичне спрямування.

© Воскресенська О.Є., Фурсов А.М., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. Процес становлення подієвого туризму,
розвитку різних його сегментів, а також пи-
тання управління подієвими заходами, їх жит-
тєвого циклу та оцінки впливу на економіку
широко висвітлюються у наукових працях зару-
біжних дослідників, зокрема Д. Аллена, Д. Гет-
ца, Л. Миллера, Д. Рітчі, М. Робинсона, Б. Пер-
рі, П. Нортона та ін.
В Україні проблеми подієвого туризму
та event-менеджменту не знайшли належного
відображення у науковій літературі. На необхід-
ності використання «подієвих рекреаційно-ту-
ристських ресурсів» звертав увагу Бейдик О.О.
[1]; подієвий туризм як історико-культурне яви-
ще розглядався Устименко Л.М. [8]; у пуб­лікації
Давиденко І.В. [4] подієвий туризм висвітлений
як важливий ринковий сегмент, розкрито теоре-
тичні основи його організації [6]; Власенко О.Б.
[3] проведений аналіз становлення та еволю-
ційного розвиту event-менеджменту як окремої
сфери економічної науки, розкрито його суть,
цілі та основні завдання; Забалдіною Ю.Б. і Та-
раненко А.П. [5] запропоновано погляд на event-
менеджмент як складову менеджменту турис-
тичної дестинації, деталізовано його функції;
у публікації Хитрової О.А. та Харитонової Ю.Ю.
[9] визначено взаємозв’язок подієвого туризму
та event-менеджменту, проаналізовано сучас-
ний стан івент-менеджменту в Україні і висвіт-
лено основні проблеми його розвитку.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Збільшення кількості
наукових праць з указаної проблематики свід-
чить про зростання до неї інтересу науковців
і практиків. Проте подієвий туризм та event-
менеджмент не стали ще об’єктом належної ува-
ги, їх дослідження знаходиться на ранній стадії
розвитку, тому ці питання потребують подаль-
шого більш детального вивчення.
Мета статті. Головною метою цієї стат-
ті є розкриття сутності event-менеджменту
та визначення особливостей його застосування
в управлінні розвитком подієвого туризму як
перспективного сегменту туристичного ринку
в Україні.
Виклад основного матеріалу досліджен-
ня. Подієвий (івентивний) туризм – це вид ту-
Мотивація туристичних поїздок громадян світу до України за І півріччя 2016-2017 років
Перше півріччя 2016 року
Мета
кількість, осіб частка, %
службова 20 787 0,4
ділова 115 0,0
туризм 65 895 1,1
приватна 5 578 693 95,9
навчання 1 993 0,0
релігійна 8 0,0
культурний та 54 0,0
спортивний обмін
транзит 142 060 2,4
інша 10 452 0,2
Всього 5 820 057 100,0
Джерело: [12]
249
ризму орієнтований на відвідування місцевості
в певний час, пов’язаний з якою-небудь поді-
єю. Характерною ознакою івентивного туризму
є приурочення туристичної подорожі до певної
події, свята чи видовища: музичних конкурсів,
національних фестивалів і карнавалів, теа-
тралізованих дійств, конкурсів, різноманітних
змагань та чемпіонатів, політичних акцій, уні-
кальних природних явищ, що мають здатність
приваблювати до місць, де вони відбуваються
[11, с. 235].
У сучасному світі подієвий туризм є важли-
вим і необхідним явищем, що стимулює продажі
багатьох туристичних напрямів та відіграє зна-
чну роль у мотивації туризму. Втім в Україні
розвиток як подієвого туризму, так і туристич-
ної галузі в цілому, пов'язаний з певними про-
блемами і негативними процесами.
Для кращого розуміння цих проблем необ-
хідно проаналізувати ситуацію, що склалася на
вітчизняному ринку туристичних послуг. Так,
за даними Адміністрації Держприкордонслуж-
би, за І півріччя 2017 року до України в’їхало
6,3 млн. туристів, що на 8,7% більше, ніж в ана-
логічному періоді 2016 року. За вказаний період
головною мотивацією в’їзду до країни є приват-
ні подорожі, на які припадає 94,1% усіх подо-
рожей, та які зросли на 6,8% у порівнянні з ана-
логічним періодом 2016 року. З метою «туризм»
кількість в’їзних іноземців знизилась у 3,4 рази
у порівнянні з аналогічним періодом 2016 року
[12] (табл. 1).
У І півріччі 2017 року найбільша кіль-
кість іноземних громадян прибули до України
з Молдови, Білорусі, Росії, Угорщини, Польщі,
Румунії, Словаччини, Туреччини, Ізраїлю, Ні-
меччини [12]. Отже, «географію» туристів, які
приїжджають в Україну, не можна вважати
широкою. Крім того, більшість громадян, які за
існуючою класифікацією розглядаються як іно-
земні туристи, фактично такими не є, а відвід-
ують нашу країну зі службовими та приватними
цілями, у тому числі, для ведення приватного
бізнесу. Це свідчить про недостатність розвитку
в Україні організованого туризму.
Можливості залучення в країну більшої кіль-
кості туристів пов’язані із впровадженням в ту-
ризм інновацій, нових ідей, зацікавленням спо- ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
Таблиця 1
Перше півріччя 2017 року Приріст
(зниження),
кількість, осіб частка, % % / разів
11 735 0,2 ↓ 43,5%
4 256 0,1 ↑ 37 разів
19 233 0,3 ↓ 3,4 рази
5 956 264 94,1 ↑ 6,8%
193 0,0 ↓ 10,3 рази
215 0,0 ↑ 26,9 рази
43 0,0 ↓ 20,4%
95 230 1,5 ↓ 33%
241 469 3,8 ↑ 23,1 рази
6 328 638 100,0 ↑ 8,7%
 250 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
живачів цими новаціями. Важливе значення
для зростання туристичної сфери має розвиток
подієвого туризму, що підтверджується практи-
кою туристичної діяльності зарубіжних країн.
В Україні подієвий туризм поки ще розви-
вається досить повільними темпами. Останнім
часом цей напрямок туризму поступово поши-
рюється за рахунок періодичних та одиночних
подій регіонального або локального масштабу,
які приваблюють українських та іноземних ту-
ристів. Як приклад, можна навести такі захо-
ди, як «Юморина» в Одесі, джазовий фестиваль
у Коктебелі, «Таврійські ігри» у Новій Каховці,
Сорочинський ярмарок на Полтавщині, Всеу-
країнський фестиваль сиру та вина у Львові,
дні міст України, Всеукраїнський молодіжний
фестиваль «Перлини сезону»; Міжнародний
фестиваль традиційної слов’янської культури
«Київська Русь», Міжнародний гуцульський
фестиваль.
Також слід відзначити результативні турис-
тичні сезони на Херсонщині. Так, у 2017 році
туристичні події привернули увагу не тільки
мешканців області, але й близько 200 тисяч
гостей з різних куточків України та із-за кор-
дону [10]. Найбільш привабливими заходами
для туристів стали Міжнародний театральний
фестиваль «Мельпомена Таврії», на якому було
представлено 37 вистав з 32 театрів з 11 країн
світу, Фестиваль вуличної їжі і емоцій «ХерсON-
FEST», фестивалі «Купальські зорі», «Івана Ку-
пала», «AzovHealthFest», «Кавун солодке диво»,
«Кварта-Фест», благодійний фестиваль «Charity
Fest», свято сім’ї, спорту, природи і смачної їжі
«Олешшя-GreenDay» та багато інших цікавих
подій.
Базовим компонентом подієвого туризму
є подія (івент), яка є приводом для туристичної
подорожі. Івент – запланована соціально-сус-
пільна подія (захід), що відбувається в певний
час, із певною метою та має певний резонанс
для суспільства [7, с. 5]. Значення івентів по-
лягає в тому, що вони є важливим мотивуючим
фактором в туризмі, який стимулює продажі
багатьох туристичних напрямів; крім того, ви-
користання івентів дає можливість уникнути
такої гострої для туристичної сфери проблеми,
як сезонний чинник.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
Управлінські рівні
Мікрорівень
Мезорівень
Макрорівень
Глобальний рівень
Рис. 1. Управлінські рівні суб'єктів еvent-менеджменту
Джерело: розроблено авторами за даними [2, с. 145]
Підвищення привабливості івентів і фор-
мування дієвого організаційно-економічного
механізму розвитку подієвого туризму в Укра-
їні потребує ефективного еvent-менеджменту
(управління подією). Більшість фахівців роз-
глядають еvent-менеджмент як практичне за-
стосування менеджменту в області проектуван-
ня проведення та організації заходів і подій.
На наш погляд, еvent-менеджмент можна ви-
значити як практичне застосування менедж-
менту з метою створення привабливої події на
основі визначення обґрунтованої послідовності
виконання певних дій з планування, організа-
ції, координації, контролю, реалізації події та її
аналізу, а також управління групою виконавців
цих дій.
Еvent-менеджмент поступово стає окремою
підсистемою менеджменту туристичних дести-
націй різного рівня, його об’єктом виступають
івенти, спрямовані на залучення туристів, а
невід’ємними функціями – планування, орга-
нізація та керівництво такими подіями в рам-
ках єдиної концепції місцевого туристичного
продукту.
Однією з особливостей еvent-менеджменту
є те, що він застосовується різними суб'єктами
на відповідних управлінських рівнях (рис. 1).
Ефективність еvent-менеджменту забезпечу-
ється застосуванням певних принципів, які оха-
рактеризовано в табл. 2.
Event-менеджмент включає вивчення осо-
бливостей бренду, визначення цільової аудито-
рії, розробку концепції події, логістичне плану-
вання та координацію технічних аспектів, що
безпосередньо впливають на проведення заходу.
Обов'язковими елементами еvent-менеджменту
є аналіз події, інвестування в неї та повернен-
ня вкладених коштів, вплив на імідж міста
[2, с. 144].
Застосування системного підходу до органі-
зації еvent-менеджменту пе-редбачає виділен-
ня окремих його компонентів, якими, на нашу
думку, мають бути такі блоки:
1. Концептуальний блок – розробка концеп-
ції та сценарії заходу; визначення цільової ау-
диторії, партнерів і зацікавлених сторін, трива-
лості, місця та оптимальної форми проведення
події).
Суб'єкти, що застосовують еvent-менеджмент
Туроператори, турагенства, івент-агенства
Туристичні дестинації, органи місцевого
самоврядування, асоціативні структури
Органи державної влади
Міжнародні організації, ТНК
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 251
Таблиця 2
Основні принципи, що забезпечують ефективність еvent-менеджменту
Принципи Характеристика
1 2
Дотримання етичних норм, які відображають систему загальних цінностей,
Етичні принципи суспільних уподобань і правил етики, у практичній роботі еvent-менеджерів.
Все, що планується та здійснюється в рамках події, має підпорядковуватися цілі
Принцип цілісності її успішної реалізації.
Означає, що кожний захід має свої особливості, зумовлені місцем, часом,
Принцип суб'єктивного визначеними завданнями, складом учасників, баченням проблеми замовниками
підходу та виконавцями.
Всі події, здійснювані в рамках еvent-менеджменту, повинні широко
Принцип медійності висвітлюватися, зокрема, засобами масової інформації як до початку події,
так і після її закінчення.
Подія обов'язково має бути привабливою, викликати в аудиторії позитивні емоції
Принцип ефекту впливу своєю незвичайністю, художнім оформленням тощо.
Подія має бути масовим заходом і мати підтримку значної кількості
Принцип масовості прихильників, що закликають до подальшого розширення числа учасників події.
Подія має бути забезпечена необхідними ресурсами (матеріально-технічними,
Принцип забезпеченості фінансовими, кадровими та ін.)
Ефективність заходу визначається на основі оцінки збільшення потоку туристів,
Принцип ефективності а також впливу події на розвиток інших галузей, таких як транспорт, торгівля,
готельний та ресторанний бізнес та ін.
Джерело: розроблено авторами

2. Організаційний блок – розроблення ло- Підсумовуючи розгляд особливостей засто-

гічної схеми створення події, визначення опти-
мальної структури, послідовності та змісту ро-
біт, що потре-бують виконання, організація
взаємозв’язків з партнерами і зацікавленими
сторонами, визначення порядку здійснення
контролю за всіма процесами в ході підготовки
до створення заходу та його реалізації.
3. Блок планування – стратегічне плануван-
ня (оцінка зовнішнього і внутрішнього середо-
вища на основі використання методу SWOT-
аналізу з метою виявлення потенціалу сильних
сторін та зовнішніх можливостей); поточне
планування (визначення термінів виконання
робіт та призначення відповідальних, виявлен-
ня потреби в ресурсах, складання кошторисів
і загального бюджету заходу); оперативне пла-
нування (деталізація завдань за комплексами
робіт для їх виконавців на короткостроковий
період для забезпечення виконання поточного
плану).
4. Маркетингово-комунікаційний блок –
створення плану висвітлення заходу, визначен-
ня засобів масової комунікації, які є ефективни-
сування event-менеджменту в управлінні поді-
євим туризмом, слід виділити основні чинни-
ки, що стримують розвиток даного напрямку
менеджменту в Україні, якими є: проблеми,
пов’язані з економічною кризою, політичні фак-
тори, недостатня підтримка подієвого туризму
з боку держави, зниження попиту на послу-
ги подієвого туризму, що зумовлено низькою
платоспроможністю потенційних відвідувачів
подієвих заходів, недостатність фахівців, які
можуть професійно виконувати функції event-
менеджера. Поступове вирішення цих проблем
сприятиме поширенню подієвого туризму, що
може стати основою для підвищення попиту на
послуги event-менеджменту в управлінні цим
перспективним напрямом туристичної галузі.
Висновки і пропозиції. Проведене до-
слідження дозволяє зрозуміти сутність event-
менеджменту, за допомогою якого здійснюється
планування, прове-дення та управління поді-
ями, як важливого мотивуючого фактора в ту-
ризмі. Фахівці в цій сфері повинні мати страте-
гічне мислення, гарні організаторські здібності,
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

ми для просування події, підготовка матеріалів
для її анонсу, інформаційне просування заходу
та висвітлення його результатів.
5. Інформаційно-аналітичний блок – форму-
вання інформації, необхідної для підготовки по-
дії, визначення економічного ефекту від її реа-
лізації, оцінки задоволення відвідувачів заходу
та їх бажання повторної участі в ньому, скла-
дання проміжної та підсумкової звітності щодо
виконання плану подієвого заходу.
При плануванні заходу особливої уваги по-
требує його стратегічна частина, розроблення
якої передбачає оцінку зовнішнього і внут-
рішнього середовища з використанням методу
SWOT-аналізу. Це дозволить врахувати потен-
ціал максимізації сильних сторін і можливостей
та/або мінімізувати вплив слабких сторін і за-
гроз в процесі підготовки подієвого заходу.
лідерські якості та здатність підбирати дієву ко-
манду, розробляти концепції заходів відповідно
до вимог часу, ухвалювати зважені та етичні
рішення. Майбутнє event-менеджменту в Укра-
їні пов’язане як з вирішенням економічних і со-
ціальних проблем (що сприятиме розвитку на-
ціонального туристичного ринку та поширенню
подієвого туризму), так і з підготовкою фахівців
в області еvent-менеджменту. В цьому питанні
слід орієнтуватися на досвід зарубіжних країн,
який свідчить, що багато професіоналів в облас-
ті event-менеджменту мають ступінь магістра
і володіють знаннями з маркетингу, фінансів,
управління людськими ресурсами, управління
ризиками. Проблемні аспекти подієвого туриз-
му та event-менеджменту потребують подаль-
шого дослідження з урахуванням реалій часу
і національних особливостей.
 252 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Список літератури:
1. Бейдик О.О. Рекреаційні ресурси України : навч. посіб. Київ : Альтерпрес, 2010. 404 с.
2. Бусловская А.С., Сардак С.Э. Ивент-менеджмент в управлении развитием туризма. Східна Європа: еконо-
міка, бізнес та управління. 2018. № 3(14). С. 142–145. URL: http://www.easterneurope-ebm.in.ua/ebm.in.ua/
journal/14_2018/25.pdf (дата звернення: 25.01.2019).
3. Власенко О.Б. Івентивний менеджмент як окремий напрям дослідження в сучасній науці. Науковий вісник
Херсонського державного університету. Серія : Економічні науки. 2014. Вип. 9. Ч. 3. С. 144–147.
4. Давыденко И.В. Доминанты рынка событийного туризма. Перспективы развития науки в современном
мире : материалы междун. науч-практ. конф. (Краков, 2012 г.). Краков, 2012. С. 97–103.
5. Забалдіна Ю.Б., Тараненко А.П. Формування івентивного портфеля. Інтелект XXI. 2017. № 5. С. 48–52.
6. Парфіненко А.Ю. Подієвий туризм як чинник формування туристичної привабливості міста. Географія та
туризм. 2015. Вип. 34. С. 144–154.
7. Радіонова О.М. Івент-технології. Харків : ХНУМГ ім. О.М. Бекетова, 2015. 68 с.
8. Устименко Л.М. Подієвий туризм як історико-кульутрне явище. Культура і сучасність. 2013. № 1. С. 88–92.
9. Хитрова О.А., Харитонова Ю.Ю. Стан і тенденції розвитку івент-менеджменту в Україні. Науковий вісник
Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Економіка і менеджмент. 2018. Вип. 30. С. 27–31.
10. Херсонщина, подієвий туризм. Интернет-издание «Новый визит» (24 жовтня 2017 р.).
URL: http://www.vizit.ks.ua/otdyx-turizm/xersonshhina-podiyevij-turizm (дата звернення: 20.01.2019).
11. Червінський А. Роль подієвого туризму в освоєнні культурно-освітнього простору Прикарпаття. Гірська шко-
ла Українських Карпат. 2016. № 14. С. 235–238.
12. Інформація щодо відвідування України іноземними туристами та виїзду громадян України за кордон за
І півріччя 2016-2017 років. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. URL: http://www.me.gov.ua/
Documents/Detail?lang=uk-UA&isSpecial=True&id=3ba262e6-1603-4090-b741-e3c47a7f6d71&title (дата звер-
нення: 22.01.2019).

References:
1. Beidyk O.O. (2010). Rekreatsiini resursy Ukrainy [Recreational resources of Ukraine]. Kyiv : Alterpres.
(in Ukrainian)
2. Buslovskaya A.A., Sardak S.Е. (2018). Ivent-menedzhment v upravlenii razvitiem turizma [Event-management in
the management of tourism development] Skhidna Yevropa: ekonomika, biznes ta upravlinnia [Eastern Europe:
Economics, Business and Management], no. 3, pp. 142–145. Available at: http:// www.easterneurope-ebm.in.ua/
ebm.in.ua/journal/14_2018/25.pdf (accessed 25 January 2019).
3. Vlasenko O.B. (2014). Iventyvnyi menedzhment yak okremyi napriam doslidzhennia v suchasnii nautsi [Event
management as a separate line of research in modern science]. Scientific Bulletin of Kherson State University.
Series of Economic Sciences, vol. 9, no. 3, pp. 144–147. (in Ukrainian)
4. Davydenko I.V. (2012). Dominanty rynka sobytiynogo turizma [Dominants of market event tourism]. Proceedings
of the Perspektivy razvitiya nauki v sovremennom mire : mezhdunarodnaya nauchno-prakticheskaya konferentsiya
(Poland, Krakow, 2012), Krakow : Sp. z. o.o. «Diamond trading tour», pp. 97–103.
5. Zabaldina Yu.B., Taranenko A.P. (2017). Formuvannia iventyvnoho portfelia turystychnykh destynatsii [Tourist
destination’s event portfolio formation]. Intelekt XXI, no. 5, pp. 48–52. (in Ukrainian)
6. Parfinenko A.Yu. (2015). Podiievyi turyzm yak chynnyk formuvannia turystychnoi pryvablyvosti mista
[Еvent tourism as a factor for the formation of tourism attraction in the city]. Geography and tourism, vol. 34,
pp. 144–154. (in Ukrainian)
7. Radionova O.M. (2015). Ivent-tekhnolohii [Event-technology]. Kharkiv : KhNUMH im. O.M. Beketova. (in Ukrainian)
8. Ustymenko L.M. (2013). Podiievyi turyzm yak istoryko-kulutrne yavyshche [Event tourism as historical and cul-
tural phenomenon]. Culture and modernity, no. 1, pp. 88–92. (in Ukrainian)
9. Khytrova O.A., Kharytonova Yu.Yu. (2018). Stan i tendentsii rozvytku ivent-menedzhmentu v Ukraini [The state
and trends in the development of event management in Ukraine]. Scientific Bulletin of the International Huma­
nitarian University. Series: Economics and Management, vol. 30, pp. 27–31. (in Ukrainian)
10. Online publication "New Visit" (2017). Khersonshchyna, podiievyi turyzm [Kherson region, event tourism]. Available
at: http://www.vizit.ks.ua/otdyx-turizm/xersonshhina-podiyevij-turizm (in Ukrainian) (accessed 20 January 2019).
11. Chervinskyi A. (2016). Rol podiievoho turyzmu v osvoienni kulturno-osvitnoho prostoru Prykarpattia [The role
of event tourism in mastering of cultural and educational space Prykarpattу]. Mountain School of the Ukrainian
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Carpathians, no. 14, pp. 235–238. (in Ukrainian)

12. Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine (2017). Informatsiia shchodo vidviduvannia Ukrainy
inozemnymy turystamy ta vyizdu hromadian Ukrainy za kordon za I pivrichchia 2016-2017 rokiv [Infor-
mation on visiting Ukraine by foreign tourists and departure of Ukrainian citizens abroad for the first half
of 2016-2017 years] Available at: http://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&isSpecial=True&id=3ba
262e6-1603-4090-b741-e3c47a7f6d71&title (accessed 22 January 2019).
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 253
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-56
УДК 336.73
Дорофеєв Д.А.
ДВНЗ «Університет банківської справи»

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ

ФІНАНСОВИХ ІННОВАЦІЙ У НЕБАНКІВСЬКОМУ ФІНАНСОВОМУ СЕКТОРІ
Анотація. Досліджено методологічні засади та обґрунтовано методичні підходи щодо запровадження та
використання фінансових інновацій у небанківських фінансових установах. Визначено сутність та оха-
рактеризовано зміст понять фінансова інновація, фінансова послуга, фінансовий інструмент, фінансо-
ва операція, фінансова технологія, охарактеризовано відмінності між ними. Розроблено класифікацію
основних фінансових інновацій, які можуть застосовувати небанківські фінансові установи у своїй діяль-
ності, за окремими класифікаційними ознаками. Визначено сутність і проведено аналіз процесу дифузії
інновацій у небанківському фінансовому секторі з урахуванням особливостей використання банківських
інновацій та їх передачі від установ-новаторів до установ-послідовників. До основних форм дифузії ін-
новацій віднесено: переміщення, адаптацію, інтегрування, конструювання, створення нових фінансових
установ, нових інновацій та методів управління ними. Розроблено схему послідовної реалізації процесу
дифузії інновацій у небанківському фінансовому секторі з урахуванням особливостей функціонування
установ фінансової інфраструктури.
Ключові слова: небанківський фінансовий сектор, фінансова інновація, фінансова послуга, фінансова
операція, фінансова технологія, дифузія інновацій.
Dorofeiev Dmytro
Banking University

METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF IMPLEMENTATION AND USE

OF FINANCIAL INNOVA-TIONS IN THE NON-BANK FINANCIAL SECTOR
Summary. The methodological principles and methodical approaches to intro-duction and use of financial
innovations in institutions of the non-banking financial sector are substantiated. The essence and content of
the concepts of financial innovation, financial service, financial instrument, financial transaction, financial
technology are described, the main differences between them are determined. A classification of key financial
innovations that may be applied by non-bank financial institutions in their activities, based on certain classi-
fication features, objects, tools used, methods and operations is developed. The essence is determined and the
process of diffusion of innovations in the non-banking financial sector is analyzed, taking into account pecu-
liarities of using banking innovations and their transfer from non-banking institutions-innovators to institu-
tions-followers. The main forms of diffusion of innovations are: displacement, adaptation, integration, design,
creation of new financial institu-tions, new innovations and methods of management of them. The scheme of
con-sistent implementation of the process of diffusion of innovations in the non-banking financial sector, tak-
ing into account the features of the functioning of institutions of financial infrastructure has been developed.
It is proved that the process of diffusion of innovations is complex and dynamic, and the main principles of
its practical implementation in the institutions of the non-banking financial sector are defined: consistency,
systematicity, timeliness, predictability, inclusiveness, balance and efficiency. The main results of the imple-
mentation of innovations in the non-banking financial sector, which are manifested in the implementation of
functional, structural, economic, information-technological, organizational-managerial and social effects, are
systematized and characterized.
Keywords: non-bank financial sector, financial innovation, financial service, financial transaction, financial
technology, diffusion of innovations. ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Небанківський

фінансовий сектор сформувався історич-
но в результаті виділення окремих банківських
послуг і операцій в самостійні види діяльності,
які потребували специфічних знань, технологій
та форм організації. Особливо активним процес
формування небанківського фінансового сектору
був на початку 1980-х років у результаті лібералі-
зації фінансових ринків, коли масово почали ство-
рюватися фінансові установи, які виконували як
окремі функції банків, так і надавали специфічні
фінансові послуги. У цей час з’явилися нові види
фінансових установ – інститути спільного інвесту-
вання, хедж-фонди, інститути фінансових агентів,
які активно використовували як банківські, так
і власні технології [16, с. 28; 19, с. 12]. Після появи
комп’ютерних технологій розпочався новий етап
запровадження фінансових інновацій, пов'язаний
з використанням електронних грошей, мобільних
платежів, дистанційного обслуговування, що свід-
чить про високий інноваційний потенціал небан-
ківського фінансового сектору, який потребує вдо-
сконалення науково-методичного обґрунтування.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Упродовж останніх десятиліть проблеми запро-
вадження фінансових інновацій у небанківсько-
му фінансовому секторі досліджуються достатньо
активно. Серед науковців, які вивчають методо-
логічні аспекти використання фінансових інно-
вацій у небанківських фінансових установах, вар-
то виділити праці В. Волкова [4], В. Жупанина
[2], В. Іванова [3], Д. Кокуріна [4], В. Кузнєцова
[5], Р. Мертона [24], В. Міщенка [8], С. Міщенко
[10; 11], С. Науменкової [14; 16], І. Роджерса [26],
Б. Соколова [21], П. Туфано [27], А. Фельдмана
[22], Т. Херерстранда [23] та багатьох інших.

© Дорофеєв Д.А., 2019

 254 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Подальшого дослідження
та обґрунтування потребують питання класифі-
кації фінансових інновацій, уточнення сутності
та змісту понять фінансова послуга, фінансовий
інструмент, фінансова операція, фінансова тех-
нологія, а також форм, функцій, принципів і ме-
ханізмів дифузії фінансових інновацій з ураху-
ванням особливостей використання банківських
інновацій та передачі інновацій від небанківських
установ-новаторів до установ-послідовників.
Метою статті. Головною метою цієї роботи
є дослідження особливостей використання фі-
нансових інновацій у небанківському фінансово-
му секторі, визначення сутності, форм, принци-
пів і механізмів реалізації дифузії інновацій.
Виклад основного матеріалу. Значення
небанківського фінансового сектору для фінансо-
вої та економічної систем країни обумовлене під-
вищенням рівня фінансової глибини економіки.
Як зазначається в науковій літературі, загаль-
ним правилом для більшості країн світу є на-
явність прямого зв’язку між рівнем фінансової
глибини економіки та обсягом валового внутріш-
нього продукту на душу населення. Крім того,
встановлено чіткий прямо пропорційний зв'язок
між ефективністю функціонування фінансових
посередників і фінансовим станом суб’єктів гос-
подарювання [10, с. 36; 14, с. 18].
Більшість науковців динамічний розвиток
і ефективність діяльності небанківських фінан-
сових установ пов’язують із появою та впрова-
дженням фінансових інновацій [3, с. 38; 8, с. 77;
9, с. 62]. Так, С.В. Міщенко вважає, що посла-
блення банкоцентричності фінансового сектору
внаслідок збільшення частки та посилення ролі
небанківських фінансових установ є самостійною
системною інновацією, яка стимулює підвищен-
ня рівня віддачі фінансових ресурсів загалом
у національній економіці [11, с. 42].
Для характеристики та аналізу особливостей
діяльності небанківських фінансових установ
у сфері запровадження фінансових інновацій
важливе значення має чітке визначення таких
ключових понять як «фінансова послуга», «фі-
нансовий інструмент», «фінансова операція»,
«фінансовий продукт» і «фінансова технологія».
Відповідно до Закону України «Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків фінан-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
сових послуг» фінансова послуга визначається
як операція фінансової установи з фінансовими
активами, що здійснюється в інтересах третіх
осіб: а) за власний рахунок, б) за рахунок цих осіб
або в) за рахунок коштів, що залучені від інших
осіб, з метою отримання прибутку або збережен-
ня вартості фінансових активів.
Відповідно до Стандарту № 9 МСФЗ (IFRS),
під фінансовим інструментом розуміють уго-
ду, внаслідок якої в одного з її учасників вини-
кає фінансовий актив, а в іншого – фінансове
зобов’язання або інструмент власного капіталу.
До фінансових інструментів, які використовують
у процесі своєї діяльності небанківські фінансо-
ві установи, відносять грошові кошти, фінансові
активи та зобов’язання, позики, дебіторську за-
боргованість, інструменти власного капіталу, ін-
вестиції, що утримуються до погашення, та інші.
Особливістю сучасного етапу запровадження
фінансових інновацій у небанківському фінан-
совому секторі є створення нових комбінованих
або гібридних фінансових інструментів, що по-
єднують властивості та характеристики окремих
інструментів, утворюючи складний фінансовий
продукт, використання якого дозволяє здійснити
обмін фінансовими активами чи зобов’язаннями
або їх продаж на певних умовах чи за певних об-
ставин [1, с. 21; 12, с. 24; 20, с. 68].
Під фінансовою операцією, яку здійснює не-
банківська фінансова установа, на наш погляд,
слід розуміти певні документально оформлені
процедури та дії, що пов’язані з рухом і зміною
прав власності на грошові кошти, цінні папери
та інші фінансові інструменти, які є фінансови-
ми активами або зобов’язаннями клієнтів цієї фі-
нансової установи, на їх вимогу або за їх доручен-
ням. Тому фінансову операцію можна розглядати
як необхідну сукупність дій, що спрямовані на
надання фінансової послуги. Прикладом таких
операцій небанківських фінансових установ є до-
кументування, контроль придбання, зберігання
та видача коштів, управління активами, оформ-
лення зміни права власності на фінансові акти-
ви, здійснення розрахунків і платежів та інші
дії з фінансовими активами та зобов’язаннями
[5, с. 74; 18, с. 44].
До фінансових операцій також слід віднести
ведення певних форм обліку, методи фінансового
планування, складання фінансових звітів, фор-
ми організації фінансової роботи та інші дії, які
чітко регламентовані інструкціями, правилами,
методичними вказівками тощо [2, с. 9; 6, с. 32].
Більш складним є поняття «фінансовий про-
дукт», щодо визначення сутності якого серед на-
уковців існують різні точки зору. Здебільшого,
фінансові продукти ототожнюються з фінансови-
ми інструментами або фінансовими послугами.
Однак, на думку С.В. Науменкової, фінансовий
продукт є формою представлення фінансової по-
слуги на ринку, а їх співвідношення характери-
зується як поєднання форми та змісту [15, с. 8].
Тому поняття «фінансовий продукт» можна роз-
глядати як певну матеріальну складову фінан-
сової послуги (або пакет взаємопов’язаних між
собою послуг, інструментів і технологій), що по-
єднує функції фінансового інструмента, операції
та технології шляхом надання клієнту певного
документа або технічного засобу для задоволен-
ня комплексної фінансової потреби. Приклада-
ми фінансових продуктів є вексель, депозитний
сертифікат, сертифікат фонду операцій з неру-
хомістю, кредитна картка, договір банківського
рахунку, програма для здійснення електронних
платежів, страховий або пенсійний поліс тощо.
Під фінансовими технологіями, на наш
погляд, слід розуміти технічні, технологіч-
ні та комп’ютерні засоби, методи, інструмен-
ти та процеси обліку, аналізу, прогнозування
та контролю, які використовують небанківські
фінансові установи з метою вироблення рішень
для управління коштами клієнтів і здійснення
фінансових операцій у процесі надання спожи-
вачам фінансових послуг.
Особливості запровадження та використання
фінансових інновацій у небанківському фінансо-
вому секторі, на відміну від банківського, на наш
погляд, полягають у тому, що:
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
– небанківський фінансовий сектор завдя-
ки диверсифікації ринків фінансових послуг
характеризується більшою глибиною проник-
нення та значно ширшим колом клієнтів, які
пред’являють попит на специфічні фінансові по-
слуги, зокрема, у віддалених районах, що потре-
бує нових підходів і технологій;
– значна частина фінансових інновацій пере-
дається із банківського сектору в небанківський
у зв’язку з використанням схожих фінансових ін-
струментів;
– окремі фінансові послуги надають виключ-
но небанківські фінансові установи, що потребує
забезпечення високого рівня охоплення ринку;
– для небанківських фінансових установ ха-
рактерним є короткий життєвий цикл інновацій,
що частково обумовлено їх дифузією із банків-
ського сек-тору та значною кількістю небанків-
ських установ, які можуть використовувати но-
вовведення, внаслідок чого насичення ринку
відбувається дуже швидко;
– наукомісткість і капіталомісткість запрова-
дження та використання фінансових є достатньо
високою, що потребує значних капітальних вкла-
день;
– для небанківських фінансових установ ха-
рактерна висока швидкість дифузії інновацій
від фінансових установ-новаторів до установ-
послідовників;
– для більшості небанківських фінансових
установ частка власного капіталу в забезпеченні
своєї діяльності є значно більшою, ніж у банках;
– ризики впровадження та використання
фінансових інновацій у небанківському фінан-
совому секторі є значно вищими в порівнянні
з банками через недостатнє законодавче та нор-
мативне врегулювання;
– діяльність небанківських фінансових установ
має важливе соціальне значення, зокрема, це сто-
сується недержавного пенсійного забезпечення,
страхування життя тощо [7, с. 27; 13, с. 40; 17, с. 34].
Проведене дослідження практики використан-
ня фінансових інновацій у небанківських фінансо-
вих установах дозволило розробити їх класифіка-
цію за такими ознаками: галузеві ринки, фінансові
інститути, фінансові інструменти, фінансові опера-
ції та послуги, фінансові технології (табл. 1).
Однією з особливостей використання фінан-
сових інновацій у небанківських фінансових
установах є трансформація банківських іннова-
цій або ж поява небанківських фінансових ін-
новацій, які пов’язані з банківськими нововве-
деннями. До таких інновацій можна віднести
окремі нововведення у сфері надання платіжних
та агентських послуг, використання онлайн-об-
слуговування клієнтів, використання технології
розподілених реєстрів тощо.
У науковій літературі такий процес поширен-
ня нововведень у фінансовому секторі характе-
ризують поняттям «дифузія інновацій», яке, за-
звичай, розглядається дуже широко – як процес
поширення вже освоєної певним суб’єктом ринку
інновації на інші фінансові установи, в інших
умовах, в іншій комбінації, на інші ринки, інших
споживачів тощо [4, с. 30; 21, с. 166].
І.М. Роджерс визначає дифузію інновацій як
процес, на основі якого нововведення через певний
час шляхом використанням комунікаційних кана-
255
лів передаються всім учасникам системи [26, с. 30].
Т. Хегерстранд характеризує дифузію як процес
поширення економічних інновацій та виокремлює
три типи дифузій: дифузія розширення, дифузія
переміщення та змішаний тип [23].
А.Б. Фельдман при характеристиці процесу
дифузії фінансових інновацій головним вважає
їх поширення з банківського сектору в небанків-
ський та виокремлює такі їх основні форми:
– конструювання нових фінансових продук-
тів, інструментів та операцій на основі викорис-
тання банківських аналогів;
– створення інтегрованих інструментів і про-
дуктів на основі комбінації стандартних фінансо-
вих інструментів, операцій, послуг або технологій;
– запровадження нових технологій і процесів
у взаємодії з банками;
– адаптація технологій, форм укладення
та здійснення угод, які використовують банки,
до діяльності небанківських фінансових установ;
– адаптація банківських комунікаційних тех-
нологій, систем обліку та звітності до умов діяль-
ності небанківських фінансових установ [22, с. 8].
Таким чином, можна зробити висновок про те,
що підходи науковців до характеристики типів
і форм дифузії інновацій різняться між собою,
однак спільним для них є характеристика про-
цесу дифузії як механізму передачі інновацій
від одних суб’єктів ринку до інших на основі пев-
них класифікаційних ознак, що відображають
суб’єктність і послідовність процесу дифузії.
Ключовими чинниками, що визначають ха-
рактер і швидкість дифузії інновацій в небанків-
ських фінансових установах, є наявність певної
базової інновації, інституційно оформленого се-
редовища, яке дозволяє ефективно взаємодіяти
банкам і небанківським фінансовим установам
щодо впровадження та інновацій, наявність
необхідних фінансових, кадрових, інформацій-
них та інших ресурсів, а також креативність
і кваліфікація фахівців фінансових установ,
які забезпечують реалізацію нововведень. Крім
того, масштаби та швидкість поширення ново-
введень у небанківському фінансовому секторі
опосередковані ринковою кон’юнктурою на спо-
ріднених ринках і залежать від інвестиційної по-
літики окремих економічних агентів, структури
та обсягу інвестицій, співвідношення «дохідність-
ризик» тощо [14, с. 19; 25, с. 36].
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
Варто зазначити, що процес дифузії інновацій
є комплексним і динамічним, а головними прин-
ципами його практичної реалізації в установах
небанківського фінансового сектору є: послідов-
ність, системність, своєчасність, прогнозованість,
інклюзивність, збалансованість та ефективність.
Проведений аналіз наукових підходів щодо
реалізації процесу дифузії інновацій у небан-
ківському фінансовому секторі дозволив зробити
висновок про те, що основними формами дифузії
інновацій в небанківських фінансових установах
є: переміщення, адаптація, інтегрування, кон-
струювання фінансових інновацій, а в разі необ-
хідності – створення нових фінансових установ
та інновацій. Це дало змогу запропонувати схе-
му процесу дифузії інновацій у небанківському
фінансовому секторі з урахуванням передачі ін-
новацій від установ-новаторів до установ-послі-
довників (рис. 1).
 256 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Таблиця 1
Класифікація фінансових інновацій у небанківських фінансових установах
Класифікаційна Використовувані інструменти,
Об’єкт інновації
ознака методи та виконувані операції
За галузевою Страхові поліси, перестрахування, медичне
Страхування
ознакою страхування, агенти, брокери.
Лізинг, факторинг Угоди лізингу та факторингу, кредити.
Депозитні послуги Депозити, вклади, внески.
Кредитування Кредити, позички.
Спільне інвестування Інвестиційні сертифікати, акції.
Пенсійне забезпечення Пенсійні внески, пенсійні виплати.
Платіжні операції, електронні гроші, дистанційні
Платежі та розрахунки та мобільні платежі.
Довірчі послуги Угоди про довірчі послуги.
За фінансовими Фінансові установи Створення нових фінансових установ.
інститутами Передача регулювання діяльності небанківських
Регулятори фінансового сектору фінансових установ НБУ та НКЦПФР.
Вдосконалення та систематизація законодавчої
Законодавчі та нормативні акти та нормативної бази, врахування правил і звичаїв
у нормативних документах.
За фінансовими Кредити Кредити, взаємне кредитування, позички.
інструментами Депозити Депозити, вклади, внески, сертифікати.
Акції, облігації, сертифікати, похідні фінансові
Цінні папери
інструменти на цінні папери.
За фінансовими Надання позик Кредити, позички.
операціями
та послугами Залучення активів Депозити, депозитні сертифікати, внески.
Послуги страхування та пенсійного Страхові внески, пенсійні внески.
забезпечення
Лізинг, факторинг, Угоди про лізинг, факторинг, кредит, товаро-
адміністрування активів розпорядчі документи.
Довірче управління Угоди про довірче управління.
Надання гарантій Гарантії, поручительства.
Випуск платіжних документів, Платіжні картки, електронні гроші, дистанційні
переказ коштів платежі та розрахунки.
Управління коштами в будівництві Сертифікати фондів фінансування будівництва.
Посередницькі послуги Консультаційні та інформаційні послуги.
Обмін валют Іноземна валюта.
За фінансовими Он-лайн та дистанційне Е-трейдинг, електронні гроші, мобільні додатки
технологіями обслуговування та технології для он-лайн інвестування.
Платежі та розрахунки Мобільні платежі, платіжні картки.
Скоринг, платформи зі штучним інтелектом
Управління ризиками для виявлення профілю ризику клієнта.
Технології укладання Інжиніринг, технології блокчейн і віддаленої
та супроводження угод ідентифікації клієнтів.
Джерело: розроблено автором за даними [4; 14; 17; 22]
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Як свідчить проведений аналіз, обсяги й тем-
пи дифузії інновацій безпосередньо пов’язані
з розміром фінансових установ і рівнем концен-
трації їх діяльності на фінансовому ринку. Так,
на думку П. Туфано, переважна більшість інно-
вацій використовуються великими фінансовими
установами, оскільки вони мають значні обсяги
капіталу, широкий доступ до різних сегментів
ринку та різних груп споживачів, а також мають
більш широкі можливості щодо використання
інших видів ресурсів, зокрема, інформаційних
систем, кваліфікованих кадрів тощо [27, с. 219].
Р. Мертон, досліджуючи вплив використання
попередніх інновацій на запровадження наступ-
них, зазначав, що масове використання нововве-
день не лише змінює попит споживачів, а й фор-
мує у них нові потреби, які стимулюють попит на
нові інновації, тобто інноваційний процес розви-
вається по спіралі [24, c. 28]. На нашу думку, це
означає, що процес дифузії та використання фі-
нансових інновацій в небанківських фінансових
установах-послідовниках, на відміну від упрова-
дження інновацій в установах-новаторах, може
бути прогнозованим і контрольованим.
Результатом впровадження та використання
фінансових інновацій як для небанківських фі-
нансових установ, так і для споживачів, є одер-
жання певного соціально-економічного ефекту,
що знаходить свій прояв у таких аспектах:
1) функціональному – забезпечення якісного
виконання фінансовою установою своїх головних
функцій, підвищення ефективності управління,
посилення конкурентоспроможності на ринку,
максимально повне задоволення потреб спожи-
вачів фінансових послуг;
2) структурному – підвищення якості фінансо-
вих послуг, розширення їх асортименту, надан-
ня послуг у більш зручній для споживачів формі,
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 257
Банки Небанківські фінансові
установи-новатори

Фінансова інновація

Небанківські фінансові
установи-послідовники

Форми дифузії
фінансових інновацій

Створення Переміщення Адаптація Інтегрування Конструювання Створення

нових нових
установ інновацій

Фінансова
інфраструктура

Впровадження нової фінансової

послуги, продукту або технології

Споживачі Використання фінансової Споживачі

інновації

Рис. 1. Схема послідовної моделі реалізації процесу дифузії інновацій

у небанківському фінансовому секторі
Джерело: розроблено автором за даними [12; 16; 22; 23; 26]

збільшення кількості клієнтів, диверсифікація споживачів завдяки використанню певних ко-

ресурсної бази;
3) економічному – збільшення обсягів прода-
жу фінансових послуг і продуктів, одержання до-
даткового прибутку або іншого корисного ефекту;
4) інформаційно-технологічному – використан-
ня нових технічних засобів і технологій, зокрема,
технологій штучного інтелекту, ідентифікації клі-
єнтів, оцінки їх платоспроможності, надання по-
слуг у дистанційному або он-лайн режимі, підви-
мунікаційних каналів і фінансової інфраструк-
тури шляхом передачі нововведень від установ-
новаторів до установ-послідовників. Основними
формами дифузії інновацій є: переміщення,
адаптація, інтегрування, конструювання, ство-
рення нових фінансових установ, нових інно-
вацій та методів управління ними. Розроблена
схема послідовної реалізації процесу дифузії фі-
нансових інновацій у небанківському фінансово-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

щення рівня комунікацій з клієнтами; му секторі враховує форми дифузії та результати

5) організаційно-управлінському – вдоскона-
лення організаційно-управлінської структури
небанківської фінансової установи та методів
і процесів управління;
6) соціальному – підвищення рівня інклюзив-
ності фінансових послуг і добробуту громадян.
Висновки і пропозиції. Запропонована кла-
сифікація основних фінансових інновацій у не-
банківських фінансових установах передбачає
групування нововведень за галузевою ознакою,
за фінансовими інститутами, інструментами,
операціями, послугами, технологіями та окреми-
ми об’єктами.
Процес дифузії інновацій у небанківському
фінансовому секторі слід розглядати як поши-
рення вже освоєної окремим суб’єктом ринку ін-
новації на інші фінансові установи, в інших умо-
вах, в іншій комбінації, на інші ринки та інших
використання фінансових інновацій, які знахо-
дять свій прояв у досягненні функціонального,
структурного, економічного, інформаційно-тех-
нологічного, організаційно-управлінського та со-
ціального ефектів.
Подальший розвиток методологічних засад
запровадження фінансових інновацій у небан-
ківському фінансовому секторі повинен ґрунту-
ватися на ви-користанні нових фінансових техно-
логій, зокрема, технології розподілених реєстрів,
технологій роботи з масивами великих даних,
розпізнавання клієнтів та управління операцій-
них ризиками. Це дозволить більш обґрунтовано
підходити до процесу організації роботи фінан-
сових установ з метою реалізації своїх основних
функцій щодо фінансового посередництва та за-
безпечення споживачів якісними фінансовими
послугами.
 258 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Список літератури:
1. Гнучкий режим курсоутворення: етапи запровадження та можливі наслідки для економічного розвитку
України. Вип. 15. Київ : Національний банк України, 2010. 124 с.
2. Жупанин В.В. Організація залучення заощаджень населення на основі випуску казначейських зобов’язань
України. Фінанси України. 2008. № 2. С. 44–58.
3. Іванов В.В., Науменкова С.В. Економіко-правові колізії дослідження фінансових ринків. Вісник Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Серія : Економіка. 2013. № 12(153). С. 35–41.
4. Кокурин Д.И., Волков В.С., Сафиуллина Е.И., Назин К.Н. Инновационная экономика. Москва : Экономика,
2011. 532 с.
5. Кузнецов В.А. Предоплаченные инструменты розничных платежей – от дорожного чека до электронных
денег. Москва : Маркет ДС, 2008. 304 с.
6. Міщенко В.І., Науменкова С.В. Проблеми вдосконалення управління державними корпоративними правами.
Економіка України. 2002. № 5. С. 29–36.
7. Міщенко В.І. Методологічні та методичні проблеми запровадження таргетування інфляції. Вісник Націо-
нального банку України. 2006. № 5. С. 22–32.
8. Міщенко В.І., Міщенко С.В. Маркетинг цифрових інновацій на ринку банківських послуг. Фінансовий простір.
2018. № 1. С. 75–79.
9. Міщенко В.І., Науменкова С.В. Макропруденційні інструменти в механізмі забезпечення фінансової ста-
більності. Фінанси України. 2015. № 10. С. 53–76.
10. Міщенко С. Визначення основних факторів розвитку та ефективності функціонування фінансового сектору
України. Банківська справа. 2008. № 4(82). С. 31–47.
11. Міщенко С.В. Проблеми оцінки впливу стабільності функціонування грошово-кредитної сфери на економіч-
ну безпеку країни. Фінанси України. 2010. № 7. С. 35–49.
12. Міщенко С.В. Вдосконалення системи безготівкових роздрібних платежів. Вісник Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Серія : Економіка. 2014. № 5(158). С. 22–28.
13. Мищенко С.В. Стимулирование кредитования как фактор экономического роста. Вестник Финансового уни-
верситета. 2013. № 1(73). С. 35–45.
14. Науменкова С.В. Оцінка впливу галузевої приналежності на рівень перспективної платоспроможності по-
зичальника. Вісник Національного банку України. 2005. № 7. С. 14–21.
15. Науменкова С.В. Функціонування недержавних пенсійних фондів на ринку фінансових послуг України.
Фінанси України. 2010. № 4. С. 3–16.
16. Науменкова С.В. Підвищення доступності фінансових послуг: актуальні питання регуляторної практики.
Фінанси України. 2013. № 10. С. 20–33.
17. Науменкова С. Фінансова інклюзивність та проблеми забезпечення доступу населення до базових фінансо-
вих послуг в Україні. Вісник Національного банку України. 2014. № 11. С. 31–37.
18. Науменкова С. Базель І, ІІ, III: розвиток підходів для зміцнення регуляторної основи. Вісник Київського на-
ціонального університету імені Тараса Шевченка. Серія : Економіка. 2015. № 12. С. 39–48.
19. Науменкова С.В. Проблемы сбалансированности денежного рынка Украины. Київ : Наукова думка, 1997. 55 с.
20. Світовий досвід та перспективи розвитку електронних грошей в Україні. Вип. 10. Київ : Національний банк
України, 2008. 145 с.
21. Соколов Б.И., Мищенко С.В. Роль платежных систем в обеспечении устойчивого развития национальной
экономики. Проблемы современной экономики. 2015. № 2(54). С. 163–168.
22. Фельдман А.Б. Производные финансовые и товарные инструменты. Москва : Финансы и статистика, 2003. 302 с.
23. Hägerstrand T. Innovation diffusion as a spatial process. Chicago and London: The University of Chicago Press,
1967. 357 p.
24. Merton R., Bodie Z. A Conceptual Framework for Analyzing the Financial Environment. The Global Financial
System: A Functional Perspective. Boston: Harvard Business School Press, 1995. Pр. 3–31.
25. Naumenkova S., Malyutin O., Mishchenko S. Transition to Inflation Targeting in Ukraine: New Tools for Monetary
Policy. Bulletin Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economics. 2015. № 1(166). Рр. 31–39.
26. Rogers Everett M. Diffusion of Innovations. 4th ed. Simon and Schuster, 2010. 518 p.
27. Tufano P. Financial Innovation and First Mover Advantages. Journal of Financial Economics. 1989. № 25. Рр. 213–240.

References:
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

1. National Bank of Ukraine (2010). Hnuchkyi rezhym kursoutvorennja: etapy ta mozhlyvi naslidky dlja ekonomich-
noho rozvytky Ukrainy [Flexible building mode: Stages of introduction and possible consequences for economic
development of Ukraine]. Kyiv : National Bank of Ukraine.
2. Zhupanyn V.V. (2008). Organizacija zaluchennja zaoshchadzhen na osnovi vypusku kaznacheyskykh zobovjazan
Ukrainy [Organization of attracting of population savings based on issue of Treasury obligations of Ukraine].
Finances of Ukraine, no. 2, рр. 44–58.
3. Ivanov V.V., Naumenkova S.V. (2013). Economiko-pravovi kolizii doslidzhennja finansovykh rynkiv [Economic-le-
gal conflicts the study of financial markets]. Bulletin Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economics,
vol. 12, no. 153, pp. 35–41.
4. Kokurin D.I., Volkov V.S., Safiullina E.I., Nazin K.N. (2011). Innovacionnaja economika [Innovative economy].
Moscow : Economics. (in Russian)
5. Kuznecov V.A. (2008). Predoplachennye instrumenty roznichnykh platezhey – ot dorozhnogo cheka do elektron-
nykh deneg [Prepaid Retail Payment Tools-From Traveller's Check to Electronic Money]. Мoscow : Market DC.
(in Russian)
6. Mishchenko V.I., Naumenkova S.V. (2002). Problemy vdoskonalennja upravlinnja derzhavnymy korporatyvnymy
pravamy [Problems of improving the management of state corporate rights]. Economy of Ukraine, no. 5, pp. 29–36.
7. Mishchenko V.I. (2006). Metodolohichni ta metodychni problem zaprovadzhennja tarhetuvannja ifljacii [Methodo­
logical and methodical problems of inflation targeting introduction]. Bulletin of the National Bank of Ukraine,
no. 5, pp. 22–32.
8. Mishchenko V.I., Mishchenko S.V. (2018). Marketinh cyfrovykh innovaciy na rynku bankivskykh posluh [Marke­
ting of digital innovations in the banking market]. Financial space, no. 1, pp. 75–79.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 259
9. Mishchenko V.I., Naumenkova S.V. (2015). Makroprudenciyni instrumenty v mekhanizmi zabezpechennja
finansovoi stabilnosti [Macroprudential instruments in the mechanism of financial stability]. Finances of Ukraine,
no. 10, pp. 53–76.
10. Mishchenko S. (2008). Vyznachennja osnovnykh faktoriv rozvytku ta efektyvnosti funkcionuvannja finansovoho sek-
toru Ukrainy [Determination of the main factors of development and efficiency of the financial sector of Ukraine].
Banking, vol. 4, no. 82, pp. 31–47.
11. Mishchenko S.V. (2010). Problemy ocinky vplyvu stabilnosti funkcionuvannja hroshovo-kredytnoi sfery na ekono-
michny bezpeku krainy [Problems of assessing the impact of the stability of the monetary sphere on the economic
security of the country]. Finances of Ukraine, no. 7, pp. 35–49.
12. Mishchenko S.V. (2014). Vdoskonalennja systemy bezhotivkovykh rozdribnykh platezhiv [Improving the system
of non-cash retail payments]. Bulletin Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economics, vol. 5, no. 158,
pp. 22–28.
13. Mishchenko S.V. (2013). Stimulirovanie kreditovanija kak factor ekonomichskogo rosta [Promotion of credit as a
factor of economic growth]. Bulletin of the Financial University, vol. 1, no. 73, pp. 35–45.
14. Naumenkova S.V. (2005). Ocinka haluzevoi prynalezhnosti na riven perspektyvnoi платоспроможності plato-
spromozhnosti pozychalnyka [Assessment of the impact of industry affiliation on the level of prospective solvency
of the borrower]. Bulletin of the National Bank of Ukraine, no. 7, pp. 14–21.
15. Naumenkova S.V. (2010). Funkcionuvannja nederzhavnykh pensiynykh fondiv na rynku finansovykh posluh
Ukrainy [Functioning of non-state pension funds in the financial services market of Ukraine]. Finances of
Ukraine, no. 4, pp. 3–16.
16. Naumenkova S.V. (2013). Pidvyshhennja dostupnosti finansovykh posluh: aktualni pytannja rehuljatornoi prak-
tyky [Increasing the availability of financial services: topical issues of regulatory practice]. Finances of Ukraine,
no. 10, pp. 20–33.
17. Naumenkova S.V. (2014). Finansova inkluzyvnist ta problem zabezpechennja dostupu naselennja do bazovykh
finansovykh posluh v Ukraini [Financial inclusion and problems of providing access to basic financial services in
Ukraine]. Bulletin of the National Bank of Ukraine, no. 11, pp. 31–37.
18. Naumenkova S.V. (2015). Basel І, ІІ, III: rozvytok pidkhodiv dlja zmicnennja rehuljatornoi osnovy [Basel І, ІІ, III:
developing approaches to strengthen the regulatory framework]. Bulletin Taras Shevchenko National University
of Kyiv. Economics, no. 12, pp. 39–48.
19. Naumenkova S.V. (1997). Problemy sbalansirovannosti denezhnogo rynka Ukrainy [Problems of balancing the
money market of Ukraine]. Kyiv : Naukova dumka. (in Russian)
20. National Bank of Ukraine (2008). Svitovyi dosvid ta perspectyvy rozvytku electronnykh hroshey v Ukraini [World
experience and perspectives of the development of electronic money in Ukraine], Kyiv : National Bank of Ukraine.
21. Sokolov B.I., Mishchenko S.V. (2015). Rol platezhnykh system v obespechenii ustoichivogo razvitija nacionalnoi
ekonomiki [The role of payment systems in ensuring the sustainable development of the national economy].
Problems of the modern economy, vol. 2, no. 54, pp. 163–168.
22. Feldman A.B. (2003). Proizvodnye finansovye i tovarnye instrumenty [Derivative financial and commodity instru-
ments]. Moscow : Financial and statistical. (in Russian)
23. Hägerstrand T. (1967). Innovation diffusion as a spatial process. Chicago and London : The University of Chicago
Press.
24. Merton R., Bodie Z.A. (1995). Conceptual Framework for Analyzing the Financial Environment. The Global
Financial System: A Functional Perspective. Boston : Harvard Business School Press, pр. 3–31.
25. Naumenkova S., Malyutin O., Mishchenko S. (2015). Transition to Inflation Targeting in Ukraine: New Tools for
Monetary Policy. Bulletin Taras Shevchenko National University of Kyiv. Economics, vol. 1, no. 166. рр. 31–39.
26. Rogers Everett M. (2010). Diffusion of Innovations. 4th ed. Simon and Schuster.
27. Tufano P. (1989). Financial Innovation and First Mover Advantages. Journal of Financial Economics, no. 25,
рр. 213–240.

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 260 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-57
УДК 316.42
Зелінська Г.О., Потьомкіна Н.Ю.
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ ЯК ІНДИКАТОР ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ

Анотація. Проаналізовано Індекс людського розвитку за 2017 рік, а також ІЛР з урахуванням соціаль-
но-економічної нерівності (ІЛРН), Індекс гендерного розвитку (ІГР), Індекс гендерної нерівності (ІГН).
Визначено основні джерела нерівностей усередині країн, які призводять до розривів у показниках якості
освіти, медичного обслуговування, а також між очікуваними та середніми роками навчання. Обґрунтова-
но регіональні тенденції в області людського розвитку регіонів світу. У результаті проведеного досліджен-
ня встановлено, що між Україною та іншими країнами залишаються значні відмінності. Запропоновано
враховувати Індекс гендерного розвитку та Індексу гендерної нерівності для сприяння якісному прогресу
в області людського розвитку.
Ключові слова: людський розвиток, Індекс людського розвитку, Індекс гендерного розвитку, нерівність,
Індекс гендерної нерівності.
Zelinska Halyna, Potiomkina Nataliia
Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas

INDEX OF HUMAN DEVELOPMENT AS AN INDICATOR

F QUALITY OF LIFE OF THE POPULATION
Summary. The Human Development Index for 2017, as well as the HDI, which takes into account socioeco-
nomic inequalities (IHDI), the Gender Develop-ment Index (GDI), and the Gender Inequality Index (GII) are
analyzed. The dynamics of HDI is determined by changes in health, education and income. The human deve-
lopment index, adjusted to take into account inequality, makes it possible to compare inequalities within the
country, with the higher inequality; the more the HDIs of this country are lowered. The gross national income
per capita, based on purchasing power parity, plays a significant role in the HDI indicator. To promote sus-
tainable and long-term progress in human development, it is vitally important to emphasize quality. The main
sources of inequalities inside countries, which lead to ruptures in the indicators of quality of education, medical
care, as well as between the expected and mean years of schooling, are determined. The Human Development
Index, taking into account socio-economic inequalities (IHDI), takes into account the inequality in all three
HDIs, by “subtracting” the average value of each plane according to its level of inequality. Gender Development
Index (GDI) shows gender inequality in three areas: reproductive health, empowerment and economic activity.
Regional trends in the field of human development of regions of the world are substantiated. One of the key
causes of inequality is an abyss that divides women and men into opportunities, achievements and the distri-
bution of rights and powers. As a result of the conducted research it is found that significant differences remain
between Ukraine and other countries. Disparities within and between countries continue to slow down pro-
gress. The massive inequality in the welfare of people makes it questionable the sustainability of the progress
of human development. It is suggested to take into account the Gender Development Index and the Gender
Inequality Index in order to promote qualitative progress in the field of human development.
Keywords: human development, Human Development Index, Gender Development Index, inequality, Gender
Inequality Index.

П остановка проблеми. Важливу роль

в оцінці довгострокового прогресу людсько-
го відіграє Індекс людського розвитку (ІЛР). Цей
Аналіз останніх досліджень та публікацій.
На сьогоднішній день роз-роблено широке коло ме-
тодичних підходів і рекомендацій, що використо-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

підсумковий показник вимірюється у трьох основ-
них площинах: довготривале та здорове життя, до-
ступ до знань, гідний рівень життя. Довге і здорове
життя вимірюється середньою тривалістю життя.
Рівень знань вимірюється середньою кількістю ро-
ків, витрачених на освіту дорослим населенням,
тобто середньою кількістю років навчання про-
тягом життя у людей віком від 25 років; а доступ
до навчання та знань – очікуваними роками на-
вчання для дітей-першокласників, тобто загаль-
ною кількістю років навчання, на які дитина, що
досягає шкільного віку, може розраховувати, якщо
панівні моделі вікових показників зарахування до
школи залишаються незмінними протягом життя
дитини. Рівень життя вимірюється валовим наці-
ональним доходом (ВНД) на душу населення в до-
ларах постійної купівельної спроможності рівня
2011 року, конвертованих за коефіцієнтами пере-
ходу на паритет купівельної спроможності (ПКС).
ву-ються для ідентифікації, порівняльного аналізу
та оцінки людських ресурсів у країнах світу, що ві-
дображено у працях Мартинової Л.Б. [1, с. 11–52],
Смачило В.В. [2, с. 230–239], а також Бородіної О.М.,
Грішнової О.А., Долішнього М.І., Мандибури В.О.,
Лібанової Е.М. та інших. На регіональному рівні
проблеми людського розвитку стали предметом до-
слідження Семів Л.К. [5], Садової У.Я. [6], Безтілес-
ної Л.І. [7], Зелінської Г.О. [8] тощо, в яких висвіт-
лювався вплив окремих складових на регіональний
індекс людського розвитку (РІЛР).
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Високо оцінюючи роз-
роблений методичний інструментарій аналізу
різних аспектів оцінки людського розвитку, що
існують у сучасній науці, вважаємо, що окремі
питання дослідження людського розвитку на
міжнародному рівні та в Україні і її регіонах зо-
крема залишаються дискусійними.

© Зелінська Г.О., Потьомкіна Н.Ю., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Формулювання цілей статті. Головною ме-
тою дослідження є оцінка складових людського
розвитку, які спричиняють диспропорції на між-
народному рівні.
Виклад основного матеріалу досліджен-
ня. Провівши аналіз опублікованого Програмою
розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРО-
ОН) новітнього рейтингу 189 країн і територій
за Індексом людського розвитку (ІЛР), можна
стверджувати, що Норвегія, Швейцарія, Австра-
лія, Ірландія і Німеччина лідирують, а Нігер,
Центральноафриканська Республіка, Півден-
ний Судан, Чад і Бурунді займають останні міс-
ця в цьому рейтингу, що відображає проведене
за допомогою ІЛР вимір національних досягнень
за показниками здоров’я, освіти і доходу [4].
В оновленій статистиці представлено Індекс
людського розвитку за 2017 рік для 189 країн і те-
риторій, визнаних ООН, а також ІЛР з урахуван-
ням соціально-економічної нерівності (ІЛРН), ін-
декс гендерного розвитку (ІГР), індекс гендерної
нерівності (ІГН) та розділ із п’ятьма інформацій-
ними панелями.
У світовому масштабі тенденція спрямована
на продовження прогресу в області людського
розвитку (ЛР); при цьому багато країн перейшли
за рівнем ЛР в більш високу категорію: з 189 кра-
їн сьогодні в групу з дуже високим рівнем люд-
ського розвитку входять 59 країн, а в групу
з низьким рівнем ЛР потрапили 38 країн. Всього
вісім років тому, в 2010 р, чисельність цих груп
становила, відповідно, 46 і 49 країн.
Найбільше зростання рейтингу за ІЛР за
період з 2012 по 2017 році відбувся в Ірландії,
яка піднялася на 13 позицій; інтенсивно розви-
валися також Туреччина, Домініканська Рес-
публіка і Ботсвана, кожна з яких піднялася на
вісім позицій. Всі три випадки найбільш різкого
зниження рейтингу за ІЛР відносяться до країн,
порушених конфліктами: найбільше зниження
рейтингу за ІЛР відбулося в Сирійській Араб-
ській Республіці – на 27 позицій, за якої йдуть
Лівія (26 позицій) і Ємен (20 позицій).
Динаміка ІЛР визначається змінами показ-
ників в області здоров’я, освіти і доходу.
Що стосується тривалості навчання, то сьогод-
нішні діти шкільного віку можуть сподіватися,
що вони пробудуть в школі на 3,4 роки довше,
ніж покоління 1990 р.
Середні рівні ІЛР значно підвищилися за пе-
ріод з 1990 р. – на 22 відсотки в світовому масш-
табі і на 51 відсоток у найменш розвинених кра-
їнах, – відображаючи той факт, що в середньому
люди живуть довше, мають більш високий рівень
освіти і більший дохід. Однак по країнах і регі-
онах світу продовжують зберігатися масштабні
відмінності в рівні добробуту людей.
Сьогодні дитина, що народилася в Норвегії –
країні з найвищим ІЛР – може сподіватися до-
жити майже до 83 років і вчитися в школі майже
18 років. А дитина, що народилася в Нігері – кра-
їні з найбільш низьким ІЛР – може сподівати-
ся дожити тільки до 60 років і провести в школі
всього п’ять років [3].
Більш пильний погляд на складові елементи
зведених статистичних показників дозволяє ви-
явити несправедливість у розподілі результатів
в галузі освіти, доходу та очікуваної тривалості
261
життя всередині країн. Індекс людського розвит-
ку, скоригований з урахуванням нерівності, дає
можливість порівняти нерівності усередині краї-
ни, причому чим вища нерівність, тим сильніше
знижується ІЛР даної країни.
Хоча значна нерівність спостерігається в ба-
гатьох країнах, включаючи деякі з найбільш ба-
гатих, в середньому воно сильніше проявляється
в країнах з невисоким рівнем ЛР. Країни з низь-
ким і середнім рівнем ЛР втрачають відповідно
31 і 25 відсотків свого рівня ЛР через нерів­ності,
а в країнах з дуже високим рівнем втрати ЛР
в середньому складають 11 відсотків.
Нерівність за валовим національним дохо-
дом на душу населення можна прослідкувати на
рис. 1.
Можна помітити, що вагому роль в показни-
ку ІЛР відіграє валовий національний дохід на
душу населення за паритетом купівельної спро-
можності. Показники у країн, що займають най-
вищі місця в рейтингу, більше, ніж удвічі пере-
вищують значення показників країн середньої
категорії, що спричиняє значні диспропорції роз-
витку людського потенціалу у світі.
Нерівність між країнами і всередині країн,
у всіх своїх формах і вимірах, обмежує альтерна-
тиви вибору і діапазон можливостей людей, ви-
конуючи роль гальма для прогресу.
Одним з головних джерел нерівності усеред-
ині країн є розрив у можливостях, досягнення
і розподілі прав і повноважень між чоловіками
і жінками. У світовому масштабі середнє значен-
ня ІЛР для жінок на шість відсотків нижче, ніж
для чоловіків, що пов’язане з більш низьким до-
ходом і освітнім рівнем жінок у багатьох країнах.
Незважаючи на гідне похвали збільшення
чисельності дівчат, які відвідують школу, значні
соціальні відмінності між чоловіками і жінками
в інших ключових аспектах життя зберігають-
ся. Особливо серйозною проблемою залишається
розширення прав і можливостей жінок.
Загальносвітовий показник економічної ак-
тивності жінок нижче, ніж відповідний показник
для чоловіків – 49 відсотків проти 75-ти. А коли
жінки виходять на ринок праці, то рівень безро-
біття серед них на 24 відсотки вище, ніж серед
їхніх колег-чоловіків. Крім того, жінки повсюдно
виконують набагато більший обсяг неоплачува-
ної домашньої праці, а також послуг з догляду
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
за дітьми, хворими та людьми похилого віку, ніж
чоловіки.
В цілому частка місць в парламенті, займа-
них жінками, також залишається низькою, хоча
і варіюється по регіонах – від 17,5 і 18 відсо-
тків в Південній Азії і Арабських державах – до
29 відсотків в країнах Латинської Америки і Ка-
рибського басейну і державах – членах ОЕСР [3].
Насильство по відношенню до жінок впливає
на суспільство в усіх краї-нах, а в деяких регіо-
нах шлюби з неповнолітніми і висока народжу-
ваність в підлітковому віці серйозно обмежують
альтернативи і можливості вибору для багатьох
молодих жінок і дівчат. В країнах Південної Азії
29 відсотків жінок у віці від 20 до 24 років були
видані заміж до 18-річного віку.
Висока підліткова народжуваність, раннє
материнство, а також незадовільний і нерівний
доступ до допологового і післяпологового медич-
 262 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

70 Норвегія (1)
Швейцарія (2)
Валовий національний дохід на душу населення за ПКС в
60 Австралія (3)
Ірландія (4)
Німеччина (5)
50
Ісландія (6)
Гонконг, Китай (7)
40
дол. США

Швеція (8)
Нідерланди (10)
30 Україна (88)
Перу (89)

20 Колумбія (90)
Монголія (92)
Домініканська республіка (94)
10
Йорданія (95)
Туніс (96)
0
Країна (місце в рейтингу) Ямайка (97)

Рис. 1. Рейтинг країн за ВНД на душу населення за ПКС, дол. США, 2017 рік
Джерело: розроблено авторами за даними [4]

ного обслуговування ведуть до високого коефіці- тільки вісім, а в країнах Африки на південь від
єнту материнської смертності. Рівень народжу- Сахари – менше двох.
ваності в підлітковому віці в країнах Африки на Увага жителів планети в значній мірі залу-
південь від Сахари, що становить 101 на 1 тис. чена до статистичних даних, в яких міститься
живонароджених, більш ніж в два рази переви- тільки частина правди про життя людей. Напри-
щує середньосвітовий показник – 44 на 1 тис. клад, стає все більш зрозуміло: не можна обмеж-
живонароджених. У країнах Африки на південь уватися підрахунками того, скільки дітей ходить
від Сахари коефіцієнт материнської смертності в школу; слід також поцікавитися, чому їх там
становить 549 випадків смерті на 100 тис. живо- вчать. Для сприяння сталому і довгострокового
народжених. Разом з тим в деяких країнах цього прогресу в області людського розвитку життєво
регіону, зокрема, в Кабо-Верде, досягнуто значне важливо робити акцент на якість [3].
зниження даного показника (42 випадки смерті ІЛР і інші показники ЛР дозволяють вияви-
на 100 тис. живонароджених). ти найважливіші регіональні тенденції в області
Між країнами існує колосальний розкид по- розвитку:
казників, що характеризують якість освіти, ме- – Арабські держави. У період з 1990 р се-
дичного обслуговування, а також багато інших реднє значення ІЛР по регіону зросла на 25,5 від-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

ключових аспектів життя. сотків. У той же час при коригуванні з урахуван-

Існує неабиякий розрив між очікуваними ням нерівності сумарне значення ІЛР Арабських
та середніми роками навчання (рис. 2). держав знижується на 25 відсотків. Даний регіон
Важливо зазначити, що цей розрив помітний також займає друге місце серед усіх регіонів, що
як і у високорозвинених країн, так і в країн з се- розвиваються по інтенсивності гендерного розри-
реднім рівнем розвитку. ву, вимірюваного Індексом гендерного розвитку
У країнах Африки на південь від Сахари в по- (14,5-відсотковий розрив між чоловіками і жін-
чатковій школі на одного вчителя припадає в се- ками по показником ІЛР). Найнижчим серед ре-
редньому 39 учнів. Друге місце від кінця за цим гіонів, що розвиваються є і коефіцієнт економіч-
показником займає регіон Південної Азії, де на ної активності жінок, що становить 21 відсоток.
одного вчителя припадає 35 учнів. У той же час – Східна Азія і Тихоокеанський регіон. Да-
в країнах ОЕСР, Східної Азії та Тихоокеанського ний регіон займає друге місце по показником
регіону, а також Європи і Центральної Азії один зростання ІЛР за період 1990-2017 рр. – 41,8 від-
учитель доводиться на 16-18 учнів початкової сотка. Однак його ІЛР при коректуванню з ура-
школи. І якщо в країнах ОЕСР і Європи і в Схід- хуванням нерівності знизився на 15,6 відсотка.
ній Азії і Тихоокеанському регіоні на кожні Хоча гендерний розрив між чоловіками і жінка-
10 тис. чол. населення в середньому припадає, ми, вимірюваний за ІЛР, становить 4,3 відсотка,
відповідно, 29 і 28 лікарів, то в Південній Азії – що нижче шестипроцентного середньосвітового
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
25
20
15
Роки
10
5
0 Ямайка (97)
Очікувані роки навчання Середні роки навчання
Рис. 2. Очікувані та середні роки навчання в країнах, 2017 рік
Джерело: розроблено авторами за даними [4]
показника, частка місць в парламенті, займаних
жінками, залишається однією з найнижчих серед
регіонів, що розвиваються і становить 19,8 відсо-
тка в порівнянні з середньосвітових показником
23,5 відсотка.
– Європа і Центральна Азія. Середнє зна-
чення ІЛР для даного регіону – 0,771, саме найви-
ще серед регіонів, що розвиваються. Регіон також
демонструє найнижчі втрати ІЛР при коригу-
ванні з урахуванням нерівності – 11,7 відсотка,
що аналогічно показнику країн ОЕСР (11,9 від-
сотків). У ньому також відзначений найнижчий
рівень нерівності між чоловіками і жінками се-
ред регіонів, що розвиваються, вимірюваний Ін-
дексом гендерної нерівності. Однак коефіцієнт
економічної активності серед жінок як і раніше
набагато нижче, ніж серед чоловіків (45,5 відсо-
тка проти 70,3), а жінки займають лише 20,7 від-
сотка місць в парламенті.
– Латинська Америка і Карибський басейн.
У цьому регіоні досягнуто високого рівня людсько-
го розвитку, другий після Європи і Центральної
Азії. Однак після коригування з урахуванням не-
рівності регіональний ІЛР падає на 21,8 відсотка
внаслідок нерівного розподілу досягнень в області
людського розвитку, особливо по показником до-
ходу. В регіоні найнижчий розрив між чоловіка-
ми і жінками, вимірюваний Індексом гендерної
нерівності, що становить два відсотки, що нижче
шестипроцентного загальносвітового показника.
Однак регіон займає друге місце по народжува-
ності серед підлітків, а коефіцієнт економічної
активності серед жінок значно нижче, ніж серед
чоловіків (51,6 відсотка проти 77,5).
263
Норвегія (1)
Швейцарія (2)
Австралія (3)
Ірландія (4)
Німеччина (5)
Ісландія (6)
Гонконг, Китай (7)
Швеція (8)
Нідерланди (10)
Україна (88)
Перу (89)
Колумбія (90)
Монголія (92)
Домініканська республіка (94)
Йорданія (95)
Туніс (96)
– Південна Азія. У Південній Азії відзна-
чений найшвидше зростання ІЛР серед країн,
що розвиваються регіонів – на 45,3 відсотка – за
період після 1990 року Протягом цього періоду
очікувана тривалість життя при народженні ви-
росту на 10,8 років, а очікувана тривалість на-
вчання дітей – на 21 відсоток. Втрати ІЛР після
коригування з урахуванням нерівності склада-
ють близько 26 відсотків. У Південній Азії від-
значений найбільший розрив між чоловіками
і жінками, вимірюваний за ІЛР – 16,3 відсотка.
– Африка на південь від Сахари. В регіоні
відзначений 35-відсоткове зростання ІЛР за пе-
ріод з 1990 р. Дванадцять країн даного регіону
зараз входять до групи країн із середнім рівнем
людського розвитку, а чотири країни – Ботсвана,
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
Габон, Маврикій і Сейшельські Острови – до гру-
пи країн з високим рівнем людського розвитку.
Африка на південь від Сахари має найвищий
показник регіонального шкоди від коригуван-
ня ІЛР з урахуванням нерівності (31 відсоток).
У Руанді найвища в світі частка місць в парла-
менті, займаних жінками (55,7 відсотка) [3].
Між Україною та іншими країнами залишають-
ся значні відмінності, коли йдеться про добробут
населення. Дитина, народжена зараз у Норвегії –
країні з найвищим ІЛР – ймовірно проживе понад
82 роки і навчатиметься майже 18 років. Водночас
хлопчик, народжений в Україні, найімовірніше
проживе 63 роки і присвятить навчанню 12 років.
Хоча значна нерівність виникає у багатьох країнах,
включаючи деякі найзаможніші країни, в середньо-
му такі країни як Україна, де фіксується нижчий рі-
вень людського розвитку, зазнають більших втрат.
 264 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Загалом в Україні спостерігається тенденція
до поступового покращення в сфері людського
розвитку, але попереду ще чимало роботи: Украї-
на перебуває станом на 2017 рік на 88 місці у рей- те, коли значення зменшилося з урахуванням
тингу з 189 країн, для яких вираховується ІЛР.
Проте такий показник все ж дозволив країні по-
трапити у вищу категорію людського розвитку.
За 2017 рік Україна отримала значення
ІЛР 0,751, що є нижчим за середнє значення
для країн у групі з високим Індексом людсько-
го розвитку, який становить 0,757, та нижчим
за середнє значення для країн Європи та Цен-
тральної Азії, що складає 0,771 (табл. 1, рис. 3). рівності впав до 0,701. Проте прояви нерівності
У період з 1990 по 2017 рр. очікувана тривалість
життя при народженні в Україні збільшилась
на 2,3 року, середня кількість років навчання
збільшилася на 2,2 року. Останнім часом рівень
життя в Україні, що визначається валовим на-
ціональним доходом (ВНД) на душу населення,
дещо зріс: приблизно на 9% у 2015-2017 рр.
ІЛР є середнім показником основних досяг-
нень людського розвитку в країні. Проте, як і всі
середні показники, ІЛР приховує нерівність роз-
поділу людського розвитку серед населення на
рівні країни. З цієї причини, у 2010 році ПРО-
ОН представило Індекс людського розвитку
з урахуванням соціально-економічної нерівно-
сті (ІЛРН), який враховує нерівність у всіх трьох
площинах ІЛР, шляхом «вирахування» середньо-
0,84
0,82
0,8
Значення ІЛР
го значення кожної площини відповідно до її рів-
ня нерівності [3].
ІЛР України за 2017 рік становив 0,751. Про-
нерівності, ІЛР впав до 0,701, втрата у 6,6 % зу-
мовлена нерівномірністю розподілу індексів за
площинами ІЛР. Втрати через нерівність для
Казахстану та Російської Федерації становили
7,9% і 9,5% відповідно. Водночас коефіцієнт люд-
ського розвитку з урахуванням нерівностей для
України становив 6,5%, Індекс людського роз-
витку з урахуванням соціально-економічної не-
в Україні спостерігалися менше ніж у деяких ін-
ших країнах, зокрема у Казахстані та Російській
Федерації, які відповідно мали більший роз-
рив – 7,9% та 9,5% відповідно. Таким чином, ІЛР
з урахуванням соціально-економічної нерівності
(ІЛРН) для України засвідчує менше нерівно-
стей, що стосуються валового національного до-
ходу (ВНД), середньої тривалості життя та рівня
знань, у порівнянні з деякими заможнішими су-
сідніми країнами.
У 2014 році Офіс доповідей про людський роз-
виток запровадив новий індикатор – Індекс ген-
дерного розвитку (ІГР), – розрахунки якого здій-
снювалися на основі Індексу людського розвитку,
диференційованого за статевою ознакою, та ви-
значений як співвідношення жіночого і чолові-
чого ІЛР. ІГР вимірює гендерну
нерівність у досягненнях у трьох
основних сферах людського роз-
витку: здоров’я (визначається за
співвідношенням очікуваної три-
валості життя серед жінок та чо-
ловіків при народженні); освіта

0,78 Російська Федерація (49) (вимірюється за співвідношенням

Казахстан (58)
очікуваної тривалості навчан-
0,76 ня для дітей та дорослих віком
0,74
Україна (88) від 25 років); можливість вільно
розпоряджатися економічними
0,72 ресурсами (вимірюється очікува-
ним ВНД на душу населення для
0,7
Країна (місце в рейтингу)
чоловіків та жінок).
Наприклад, у 2017 очікувана
тривалість життя для жінок ста-
Рис. 3. Показник ІЛР для України та деяких країн СНД, 2017 рік новила 76,9 року, тоді як для чоло-
Джерело: розроблено авторами за даними [4] віків – 67,1 року. Хоча українські
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Таблиця 1
Показник ІЛР та його складові для України та деяких країн СНД станом на 2017 рік
Очікувана Очікувані Середні Валовий
Індекс тривалість роки роки національний дохід
людського життя при навчання, навчання, (ВНД) на душу
Місце Країна розвитку народженні, роки роки (Mean населення, дол.
(Rank) (Country) (Human роки (Expected years of США (Gross national
Development (Lifeexpec- years of schooling, income (GNI)
Index HDI) tancyatbirth, schooling, years) per capita, $)
years) years)
Російська
Федерація
49 0,816 71,2 15,5 12,0 24,233
(Russian
Federation)
Казахстан
58 0,800 70,0 15,1 11,8 22,626
(Kazakhstan)
Україна
88 0,751 72,1 15,0 11,3 8,130
(Ukraine)
Джерело: розроблено авторами за даними [4]
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
жінки живуть довше за чоловіків, проте рівень
їхнього економічного доходу нижчий. Коли мова
йде про валовий національний продукт (ВНП),
дохід жінок складає менше ніж 6 082 доларів на
рік, а чоловіків – 10513. Однак показники очіку-
ваної тривалості навчання як для жінок, так і для
чоловіків, у середньому складають 11,3 року [3].
Загалом, ІГР розраховується для 164 країн.
У 2017 році ІЛР для жінок в Україні становить
0,746 на противагу 0,751 для чоловіків, таким
чином значення ІГР дорівнює 0,993, що зумов-
лює попадання країни до групи 1. Для порівнян-
ня, ІГР для Казахстану та Російської Федерації
складають 1,007 і 1,019 відповідно.
У 2010 році у Доповіді про стан людського
розвитку вперше було використано показник Ін-
дексу гендерної нерівності (ІГН), який показує
гендерну нерівність у трьох сферах: репродук-
тивне здоров’я, розширення прав і можливос-
тей та економічна активність. Репродуктивне
здоров’я вимірюється з урахуванням рівня ма-
теринської смертності та народжуваності серед
дівчат-підлітків; розширення прав та можливос-
тей визначається за кількістю парламентських
місць, які належать жінкам, а також за наяв-
ністю середньої загальної та вищої освіти серед
жінок і чоловіків; економічна активність визна-
чається за рівнем участі жінок та чоловіків на
ринку праці. ІГН можливо тлумачити як регрес
людського розвитку, причиною якого є нерівність
у досягненнях серед жінок та чоловіків.
Україна має показник ІГН – 0,285, посідаючи
61 місце серед 160 країн за індексом 2017 року.
В Україні жінкам належить 12,3% місць у пар-
ламенті, а 94,5% дорослих жінок мають принай-
мні загальну середню освіту у порівнянні з 95,6%
чоловіків. На кожні 100 000 живонароджених
помирає 24 жінки через проблеми, що виникли
під час вагітності; показник пологів серед дівчат-
підлітків складає майже 24 пологи на 1000 жі-
нок віком 15-19 років. Участь жінок на ринку
праці становить 46,9% на противагу 63,0% серед
чоловіків. Для порівняння, за цим показником
Казахстан та Російська Федерація посідають
43 і 53 позиції, відповідно.
Для молоді гендерний розрив зменшується,
але у зрілому віці нерівність зберігається [3].
Необхідно докласти ще багато зусиль для
покращення ситуації та подолання гендерного
265
розриву. Однією з ключових причин нерівності
є прірва, що розділяє жінок та чоловіків у мож-
ливостях, здобутках і розподілі прав та повнова-
жень. Середній показник ІЛР у світі для жінок
на 6% нижчий, ніж для чоловіків, що пов’язано
з низьким рівнем доходів та освіти жінок у бага-
тьох країнах.
Загальносвітовий показник економічної актив-
ності жінок є нижчим, ніж серед чоловіків – 49%
у жінок на противагу 75% у чоловіків. На ринку
праці рівень безробіття серед жінок на 24 % ви-
щий, ніж серед чоловіків. Крім того, жінки у знач­
но більшому обсязі, у порівнянні з чоловіками,
виконують неоплачувану домашню роботу та до-
глядають за дітьми, хворими та літніми людьми.
Попри відчутний прогрес у збільшенні кіль-
кості дівчат, які навчаються, проблеми, пов’язані
із репродуктивним здоров’ям, плануванням сім’ї,
насильством та розширенням соціально-еконо-
мічних прав продовжують існувати, перешко-
джаючи рівним можливостям для жінок та ді-
вчат в Україні.
Висновки з даного дослідження і пер-
спективи. За результатами проведеного дослід-
ження можна стверджувати, що наявна нерів-
ність у будь-якому її прояві обмежує вибір людей,
звужує діапазон можливостей, сповільнюючи про-
грес. Відповідно до результатів Індексу людського
розвитку, прогнозується, що люди, які прожива-
ють у країнах з дуже високим рівнем людського
розвитку, житимуть на 19 років довше та навча-
тимуться на 7 років більше, ніж ті, хто живе у кра-
їнах із низьким рівнем людського розвитку.
Масштабна нерівність в сфері добробуту людей
змушує поставити під сумніви стійкість прогресу
людського розвитку. Диспропорції всередині і між
країнами продовжують гальмувати прогрес. У ди-
тинстві і юності гендерний розрив скорочується,
але в зрілому віці нерівність стійко зберігається.
Саме тому подальші дослідження оцінки якості
розвитку не повинні обмежуватися лише Індексом
людського розвитку, адже він приховує нерівність
розподілу людського розвитку серед населення
на рівні країни. Саме тому важливо враховувати
соціально-економічні нерівності у всіх трьох пло-
щинах ІЛР, визначаючи ІЛРН, а також диферен-
ціювати ІЛР за статевою ознакою, за співвідно-
шенням жіночого і чоловічого ІЛР, розраховуючи
Індекс гендерного розвитку (ІГР).
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Список літератури:
1. Оцінка людського потенціалу: регіональний аналіз і прогноз : монографія / В.М. Нижник, Л.Б. Мартинова,
М.Я. Зуб та ін.; за наук ред. Нижника В.М. Хмельницький : ХНУ, 2015. 501 с.
2. Смачило В.В. Теоретико-методичні аспекти оцінки трудового потенціалу регіону. Соціально-трудові відно-
сини: теорія і практика : зб. наук. пр. / Ін-т соц.-труд. відносин ; ред. кол. : А.М. Колот (голова) [та ін.]. Київ :
КНЕУ, 2016. Вип. 1. С. 230–239.
3. Індекс людського розвитку: Україна посіла 88 позицію серед 189 країн. URL: http://www.ua.undp.org/content/
ukraine/uk/home/presscenter/pressreleases/2018/human-development-indices--where-does-ukraine-rank--.html
(дата звернення: 25.11.2018).
4. Human Development Reports. URL: http://hdr.undp.org/en/2018-update (дата звернення 25.11.2018).
5. Семів Л.К. Регіональна політика: людський вимір : монографія. Львів : ІРД НАН України, 2004. 392 с.
6. Садова У. Людський розвиток у світлі нових підходів до вимірювання якості трудового життя. Україна:
аспекти праці. 2013. № 8. С. 25–32. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Uap_2013_8_5.pdf
7. Безтелесна Л.І. Управління людським розвитком та його фінансове забезпечення в Україні: оцінка та пер-
спективи : монографія. Рівне : НУВГП, 2010. 361 с.
8. Регіональні особливості формування, оцінювання та використання людського капіталу / Г.О. Зелінська,
У.Я. Садова, Я.С. Витвицький; М.О. Данилюк (ред.). Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2006. 124 с.
 266 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

References:
1. Nyzhnyk V.M., Martynova L.B., Zub M.Ya. (2015). Otsinka liudskoho potentsialu rehionalnyi analiz i prohnoz
[Human potential assessment: regional analysis and forecast]. Khmelnytskyi : KhNU. (in Ukrainian)
2. Smachylo V.V. (2016). Teoretyko-metodychni aspekty otsinky trudovoho potentsialu rehionu [Theoretical and
methodological aspects of labor potential assessment of the region]. Kyiv : KNEU. (in Ukrainian)
3. Indeks liudskoho rozvytku: Ukraina posila 88 pozytsiiu sered 189 krain. Available at: http://www.ua.undp.org/
content/ukraine/uk/home/presscenter/pressreleases/2018/human-development-indices--where-does-ukraine-
rank--.html (Accessed 25 November 2018)
4. Human Development Reports. Available at: http://hdr.undp.org/en/2018-update (Accessed 25 November 2018)
5. Semiv L.K. (2004). Rehionalna polityka: liudskyi vymir [Regional policy: human dimension]. Lviv : IRD NAN
Ukrainy. (in Ukrainian)
6. Sadova U., Hrynkevych O., Telishevska Yu. (2013). Liudskyi rozvytok u svitli novykh pidkhodiv do vymiriuvan-
nia yakosti trudovoho zhyttia [Human development in the light of new approaches to measuring the quality of
working life]. Ukraina: aspekty pratsi, no. 8, pp. 25–32.
7. Beztelesna L.I. (2010). Upravlinnia liudskym rozvytkom ta yoho finansove zabezpechennia v Ukraini: otsinka ta
perspektyvy [Human development and financial management in Ukraine: assessment and perspectives]. Rivne :
NUVHP. (in Ukrainian)
8. Zelinska H.O., Sadova U.Ya., Vytvytskyi Ya.S. (2006). Rehionalni osoblyvosti formuvannia, otsiniuvannia ta
vykorystannia liudskoho kapitalu [Regional peculiarities of formation, estimation and use of human capital].
Ivano-Frankivsk : IFNTUNH. (in Ukrainian)
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 267
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-58
УДК 336.011
Криленко В.І., Данік Н.В., Кольченко С.П.
Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛІНГ ЯК ПРОГРЕСИВНА ФОРМА

ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ ПІДПРИЄМСТВА
Анотація. В статті розглянуто теоретико-концептуальні основи проведення фінансового контролінгу на під-
приємстві. Виділено основні класифікаційні ознаки загроз підприємству, які покликаний функціонально ви-
рішити саме фінансовий контролінг. Обґрунтовано основні чинники підвищення ефективності та рентабель-
ності підприємства за умови чіткого дотримання правил проведення і системності фінансового контролінгу.
Ключові слова: контролінг, підприємство, управління, ефективність, аналіз, фінансовий менеджмент.
Krylenko Volodymyr, Danik Nataliia, Kolchenko Serhii
Mykolaiv V.O. Sukhomlynskyi National University

FINANCIAL CONTROLLING AS A PROGRESSIVE FORM

OF INTERNAL CONTROL OF THE ENTERPRISE
Summary. The article deals with theoretical and conceptual bases of carrying out of financial control in the
enterprise. The main classification signs of threats to the enterprise, which are designed to functionally solve
financial conglomeration, are highlighted. The main factors of increase of efficiency and profitability of the enter-
prise are grounded under the condition of strict adherence to rules of conduction and systematic financial control.
Keywords: controlling, enterprise, management, efficiency, analysis, financial management.

П остановка проблеми. Контролінг – до-

статньо нове явище в теорії і практиці
сучасного управління, що зумовлює недостатній
рівень дослідження питань його ефективного
впровадження у сучасній фінансово-економічній
літературі. Дана обставина зумовлює відсутність
чітких рекомендацій щодо формування цілісних
концептуальних основ фінансового контролінгу
як складової стратегічного управління економіч-
ними процесами на підприємстві, що доводить
необхідність вирішення цієї проблеми.
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. Фундаментальні засади побудови сис-
тем контролінгу на підприємствах закладені
у працях вітчизняних та зарубіжних науковців:
О.О. Ананькіної, Е.А. Аткінсона, Р.Д. Банкера,
І.О. Бланка, Й. Вебера, Г.Л. Вознюка, С.В. Да-
нилочкіна, Р.С. Каплана, А.М. Кармінського,
Х.Ю. Кюппера, О.В. Рябенков, Д. Хана, Р. Хіл-
тона, Ч. Хорнгрена, А.І. Шигаєва, К. Штайнле
та ін. Незважаючи на значну кількість наукових
досліджень щодо ефективної організації систем
фінансового контролінгу підприємства на основі
ефективного використання потенціалу його при-
бутковості та управління витратами.
Виклад основного матеріалу. В умовах
ринкових відносин необхідність аналізу джерел
коштів у ході фінансової діяльності стала скла-
довою фінансового аналізу підприємств. Цей тип
аналізу отримав назву контролінгу, що дає мож-
ливість побачити, чи належним чином підприєм-
ства використовують власні кошти і як це впливає
на загальний фінансовий результат підприємства
при оцінці фінансового стану компанії.
Отже, фінансовий контролінг – це система,
що забезпечує концентрацію контрольних дій
у основних сферах фінансової діяльності, вияв-
лення фактичних відхилень від запланованих
результатів та прийняття управлінських рішень,
що нормалізують роботу організації.
Контролінг є постачальником необхідних ін-
формаційних даних для управління підприєм-
ством. Незалежно від обраного методу управлін-
ня в будь-якій компанії, використовуються такі
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

контролінгу на підприємствах, дана проблема елементи керування, як планування, постанов-

поки що залишається невирішеною остаточно.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Сучасні тенденції у роз-
витку підприємств України, зокрема низький
рівень та тенденція до зниження рентабельності
діяльності, зростання частки збиткових підпри-
ємств, неоптимальна структура витрат, дефіцит
власного оборотного капіталу, втрата фінансо-
вої стійкості та платоспроможності вказують на
формування ознак кризового фінансового стану
в підприємницькому середовищі країни. Для по-
долання цих проблем світова практика пропонує
нові методи і технології забезпечення ефектив-
ного функціонування суб’єктів господарювання,
які комплексно реалізуються в системі фінансо-
вого контролінгу підприємства [2, с. 225].
Мета статті. Метою статті є – розвиток теоре-
тико-методичних засад щодо організації системи
ка цілей, контроль продуктивності та прийнят-
тя рішень. Завданням фінансового контролю
є підтримка ліквідності, що означає, що компа-
нія в будь-який момент буде готова виплатити
свої борги. Постійна платоспроможність здій-
снюється разом з досягненням необхідного рівня
рентабельності.
Зазвичай фінансовий контролінг здійснюєть-
ся в три етапи.
Аналогічний підхід до аналізу фінансового
стану підприємства призводить до пошуку при-
чин можливого відхилення реальних значень
від запланованих. Найчастіше система контро-
лю впроваджується в наступних напрямках: за-
купівля, продукція, персонал, обладнання, сис-
тема звітності та інформаційного забезпечення.
Посилаючись на контрольні функції методи до-
сягнення високої ефективності підприємства такі:
© Криленко В.І., Данік Н.В., Кольченко С.П., 2019
 268 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Система фінансового контролінгу
Вибір об'єкта контролю 1 етап
Вибір обсягу та видів 2 етап
контролінгу
Розробка системи 3 етап
пріоритетів
Рис. 1. Послідовність у системі фінансового контролінгу
Джерело: розроблено авторами за даними [3]
– вимірювання максимального відхилення
реальних фінансових результатів від планових;
– спостереження за процесом виконання фі-
нансових завдань, встановлених системою пла-
нових стандартів і показників;
– розробка управлінських рішень для поліп-
шення фінансової діяльності, що відповідає кон-
кретним цілям;
– коригування окремих показників і цілей
фінансового розвитку, потреба в яких виникла
у зв'язку зі змінами умов фінансового ринку
та зовнішнього фінансового середовища;
– прогнозування розмірів відхилень можливо-
го погіршення фінансового стану та значне упо-
вільнення розвитку [4, с. 95].
Таким чином, фінансовий контролінг не тільки
здійснює внутрішній контроль фінансових операцій,
а й координує взаємозв'язок між створенням інфор-
маційної бази, фінансового планування, фінансово-
го аналізу та внутрішнього фінансового контролю.
Класифікація витрат є найбільш ефективним
способом вирішення передбачуваних завдань
контролінгу, адже, під час прийняття певного рі-
шення менеджер повинен передбачити можливі
наслідки. Процес класифікації витрат склада-
ється з поділу їх на групи, результатом яких буде
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
спрощений облік коштів. Основною метою класи-
фікації витрат є вибір найбільш релевантних час-
тин від загальної маси.
На практиці розрізняють такі методи класи-
фікації витрат, які ми розмістимо у порядку зрос-
тання їх більшої ймовірності:
1) аналіз повноважень (або аналіз рахун-
ків) – функції знаходять шляхом ділення витрат
на фіксовану і змінну залежно від наявності пев-
ного коефіцієнта в даних балансу;
2) визначення максимальних і мінімальних
точок (прямий розрахунок) – функція витрат ви-
значається за умови, що змінні витрати є різни-
цею між загальними витратами на найвищому
і найнижчому рівнях підприємства;
3) візуальний контроль (графічне визначення
пропорційності) – функція визначається графіч-
но, аналітик малює візуально пряму лінію з ура-
хуванням точок максимальної вартості;
процес реалізації управлінських
рішень з основних аспектів
діяльності підприємства
стратегічний
поточний конкретна область
оперативний
Показники у сфері фінансового
контролю строго оцінюються. У
першу чергу є найбільш
важливими показниками обраного
типу контролінгу, а потім
формується система пріоритетів
для наступного рівня.
4) метод статистичної класифікації витрат –
функція витрат визначається за допомогою рів-
няння, що описує поведінку прямих витрат та-
ким чином, щоб загальна кількість квадратів
вертикальних відхилень була мінімальною;
5) інженерний метод (технологічний аналіз) –
аналіз функціональної діяльності підприємства
з метою виявлення технологічного зв'язку між
продуктивністю і ресурсами [1, с. 60].
Фінансовий контролінг в організації необ-
хідний, якщо: керівництво підприємства та його
працівники слабко представлені в організаційній
та фінансовій структурі; існують протиріччя в ба-
гатоступеневій системі підпорядкування; відсутні
чітко визначені сфери та рівні компетенції та від-
повідальності керівників; окремі блоки переван-
тажені; істотне зниження фінансово-економічних
показників та формування сталої тенденції до їх
погіршення, які створюють загрозу формування
кризового фінансового стану; низька конкурен-
тоспроможність та інвестиційна привабливість
підприємства порівняно з конкурентами, або
зміцнення фінансового стану та ринкової позиції
конкурентів в умовах відсутності в них явних кон-
курентних переваг; необхідність коригування фі-
нансової стратегії у зв’язку із появою нових цілей
у змінених умовах функціонування, що склалися
для підприємства, або недостатньою узгодженістю
системи стратегічних та тактичних цілей; неефек-
тивність методів планування, обліку та аналізу, що
спричиняє недостатність релевантної інформації
для прийняття управлінських рішень; незадовіль-
на координація між структурними підрозділами
підприємства, дублювання або відсутність певних
функцій фінансового менеджменту, виникнення
конфліктів при їх виконанні [3, с. 85].
Для продуктів контроль необхідний, коли: моде-
лі продуктів значно застарілі; відсутні відповідності
вимогам вітчизняного та зарубіжного ринків щодо
якості виконання, конструкції та інших властивос-
тей; перспективи продукції є незадовільними.
Персонал також підпадає під вплив контр-
олюючого відділу, якщо: не сприймає роботу як
обов'язок, за який він отримує заробітну плату;
відрив особистих інтересів працівників від ре-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
зультатів діяльності підприємства; невизначе-
ність працівників у майбутньому.
Для поліпшення якості роботи обладнання
необхідно усунути: застарілий парк основного
обладнання та виробничих потужностей; відсут-
ність системи профілактичного обслуговування,
ремонту в разі поломки або відмови. На етапі
впровадження контролінгу в повсякденній ді-
яльності підприємства працівники цього відділу
повинні показати ефективність запланованих
заходів і переконати керівників, що ці заходи
необхідні. Дуже часто перший етап контролінгу
триває 1-2 роки, тривалість залежить від розу-
міння персоналом важливості цієї події.
Контрольні позиції є більш тривалими, якщо
стає помітним, що задоволення менеджерів ре-
зультатами роботи контролерів суттєво зростає,
з'являється взаємна довіра, збільшується обсяг
спільної роботи та комунікацій, що призводить до
збільшення матеріальних інтересів співробітників.
Керівництво підрозділами компанії в опера-
ційній діяльності більше не може обійтися без
допомоги контролерів, тому контрольна служба
отримує більш високий ієрархічний рівень в ор-
ганізаційній структурі підприємства, розширю-
ється коло вирішуваних завдань.
Якщо говорити про комерційні підприємства, то
для них завдання контролінгу зводяться до засто-
сування різних систем обліку витрат у різних сфе-
рах діяльності підприємства. Деякі організації, які
вже пройшли перший етап впровадження еконо-
мічного аналізу, можуть відзначити, що контроле-
ри в організації також необхідні, як і менеджери.
Далі розглянемо найпоширеніші помилки,
які виникають при реалізації контролінгу. Слід
зазначити, що впровадження цієї системи на під-
приємстві є абсолютно недоцільним, якщо: керів-
ництво організації не прислухається до думки
фінансових контролерів і не робить відповідних
висновків із звітів. Авторитарне керівництво ор-
ганізації вважає, що воно самостійно справляєть-
ся з усіма проблемами без зовнішньої допомоги.
Першу поширену помилку можна назвати не-
розумінням сутності контролінгу. Перш за все,
не варто помилково викликати простого бухгал-
тера-контролера. Менеджер і персонал повинні
розуміти, що таке контроль і які його цілі. Якщо
працівники не розуміють мети впровадження
269
системи контролю, то цей відділ на підприємстві
буде створений абсолютно марно. Тому, ще од-
ним із завдань керівників є освітня діяльність,
спрямована на розширення знань співробітни-
ків. Під час організації системи контролю ви-
никає концептуальна помилка, якщо контролер
повинен «вказати менеджерам свої помилки».
Головне завдання цих працівників – не шука-
ти винних, а виключати причини фінансових
помилок. Друга помилка під час вибору цілей.
Вважається, що основною метою будь-якого ко-
мерційного підприємства є отримання якомога
більшого прибутку. Однак на практиці завдан-
нями організацій можуть бути: збільшення обся-
гів продажів, збільшення ліквідності, зниження
ризиків і утримання персоналу.
Третя помилка – недостатній або надмірний
обсяг інформації, наданої відділом контролю
керівнику підприємства. Дуже часто звіти по-
дібні до аудиторських. Цього не повинно бути.
Висновки контролерів повинні бути розгорнуті
для того, щоб відповісти на запитання: «Чи до-
сягнута мета, поставлена керівництвом?». Дуже
часто контролери роблять помилки при виборі
джерел інформації. Підприємства вважають, що
дані повинні надходити від підрозділів, які ро-
блять калькуляцію, облік і звітність. Фактично
правильніше використовувати для фінансового
аналізу документи всіх підрозділів організації.
Як наслідок, можна стверджувати, що впрова-
дження системи фінансового контролю на будь-
якому підприємстві матиме позитивний результат,
лише якщо він уникне всіх вищезгаданих помилок.
Висновки і пропозиції. Підсумовуючи викла-
дене у статті, слід зазначити, що в сучасних умовах
існування певних передумов, що об’єктивно вка-
зують на необхідність зміни системи управління
фінансами підприємства і прийняття рішення про
впровадження фінансового контролінгу як ціліс-
ної системи методів планування, обліку, аналізу
та контролю, що оперує кількісними показниками
і забезпечує інформаційно-аналітичну підтримку
фінансового менеджменту на підприємстві для до-
сягнення мети його діяльності при максимально
ефективному використанні фінансових ресурсів,
які характеризують зміни фінансового стану під-
приємства під впливом дії чинників зовнішнього
та внутрішнього середовища [3, с. 90].

Список літератури:
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

1. Зоріна О.А. Місце контролінгу в системі управління підприємством. Науковий вісник Національного
університету ДПС України (економіка, право). 2010. № 2(49). С. 59–66.
2. Рябенков О.В. Організація системи фінансового контролінгу на підприємстві в умовах зростання ризиків виник-
нення кризової ситуації. Держава, підприємства та банки в системі антикризового управління : монографія /
за ред. д.е.н., проф. Т.А. Васильєвої, к.е.н. О.Б. Афанасьєвої. Суми : «Ярославна», 2013. С. 223–231.
3. Рябенков О.В., Васильєва Т.А. Фінансовий контролінг як інструмент управління економічними процесами
на підприємстві. Вісник Української академії банківської справи. 2014. № 1(36). C. 84–90.
4. Сабліна Н.В., Зубенко Є.А. Теоретичні аспекти фінансового контролінгу. Вісник НТУ «ХПІ». 2015. № 23(1132).
С. 90–97.

References:
1. Zorina O.A. (2010). Mistse kontrolinhu v systemi upravlinnia pidpryiemstvom. Naukovyi visnyk Natsionalnoho
universytetu DPS Ukrainy (ekonomika, pravo). № 2(49). S. 59–66.
2. Riabenkov O.V. (2013). Orhanizatsiia systemy finansovoho kontrolinhu na pidpryiemstvi v umovakh zrostannia
ryzykiv vynyknennia kryzovoi sytuatsii. Derzhava, pidpryiemstva ta banky v systemi antykryzovoho upravlinnia :
monohrafiia / za red. d.e.n., prof. T.A. Vasylievoi, k.e.n. O.B. Afanasievoi. Sumy : «Iaroslavna». S. 223–231.
3. Riabenkov O.V., Vasylieva T.A. (2014). Finansovyi kontrolinh yak instrument upravlinnia ekonomichnymy prot-
sesamy na pidpryiemstvi. Visnyk Ukrainskoi akademii bankivskoi spravy. № 1(36). S. 84–90.
4. Sablina N.V., Zubenko Ye.A. (2015). Teoretychni aspekty finansovoho kontrolinhu. Visnyk NTU «KhPI».
№ 23(1132). S. 90–97.
 270 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-59
УДК 336
Макаренко У.Б.
Львівський національний університет імені Івана Франка

УДОСКОНАЛЕННЯ СТРАТЕГІЇ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ДІЯЛЬНОСТІ МЕДІЙНИХ КОРПОРАЦІЙ В УКРАЇНІ
Анотація. У статті проведено аналіз теоретико-методологічних питань формування фінансової стратегії
медійного підприємства та обґрунтування стратегічних пріоритетів розвитку медіакорпорацій в Україні.
Доведено, що вибір стратегії фінансування безпосередньо впливає на фінансування розвитку і запобіган-
ня несприятливому впливу на фінансовий стан медіа компанії зміни зовнішніх умов господарювання.
Розкрито умови ведення фінансово-господарської діяльності медіа-підприємствами та наскільки склад-
ність категорії фінансової стратегії обумовлює необхідність застосування системного підходу до її опису,
моделювання і забезпечення. Показано обсяг і склад фінансових ресурсів, особливості процесу та умови
їх надходження та фінансові взаємовідносини суб’єктів медійної діяльності. Особлива увага приділяється
фінансовим та стратегіям та фінансовій гнучкості, яка залежить від тенденцій на ринку.
Ключові слова: стратегія, фінансова стратегія, фінансування, фінансове забезпечення, медійні
корпорації, джерела фінансових ресурсів.
Makarenko Uliana
Ivan Franko National University of Lviv

IMPROVING THE STRATEGY OF FINANCIAL PROVISION

OF ACTIVITIES OF MEDICAL CORPORATIONS IN UKRAINE
Summary. The article analyzes theoretical and methodological issues of formation of the financial strategy of
the media enterprise and justifies the strategic priorities of the development of media corporations in Ukraine.
It is proved that the choice of financing strategy directly influences the financing of the development and pre-
vention of unfavorable influence on the financial state of the media company, changing the external conditions
of the economy, as well as the problems of effective management of the formation and use of financial resources,
which is a priority and needs to be further studied in modern market conditions. The conditions of conducting
financial and economic activity by media enterprises are disclosed and the complexity of the category of finan-
cial strategy necessitates the application of a systematic approach to its description, modeling and provision.
It shows the volume and composition of financial resources, the peculiarities of the process and the conditions
of their receipt and the financial relations of the media actors, as well as the complexity of the financial strat-
egy and the importance of the correct construction of an effective financial strategy, as this enables senior
managers of the media company to be able to solve important tasks in a timely manner. . The main stages of
the process of developing financial strategies in the modern conditions of management, defining problems and
setting tasks of financial strategies management, making decisions on the use of financial resources, organiz-
ing their implementation and analysis of the results of the decisions. Particular attention is paid to financial
and strategy and financial flexibility, which depends on market trends, the process of creating a financial strat-
egy that should occur through specific stages. It is noted that continuity of these stages should be stipulated
by organizational, methodological, human resources, information, technological and normative-legal support.
The directions of perfection and reformation of organizational and economic mechanism of financing of media
enterprises are revealed. The systematization and analysis of the basic theories of the structure of capital and
financing strategies are followed.
Keywords: strategy, financial strategy, financing, financial support, media corporations, sources of financial
resources.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Засоби масової ін-

формації (ЗМІ) відіграють важливу роль
у формуванні громадянського суспільства. Вони
забезпечують прямий і зворотний зв’язок між
владними структурами і населенням, виконують
роль посередника й контролюючої інстанції, без
якої не можуть обійтися ні держава, ні економі-
ка, ні місцеве самоврядування. Забезпечення
свободи циркуляції інформації, доступу до неї,
свободи слова, захист засобів масової інформації
від зловживань як владних, так і корпоративних
структур, захист громадян та установ від зло-
вживань засобів масової інформації, висока ви-
могливість до якості інформації – неодмінні ви-
моги громадянського суспільства до відносин на
інформаційному полі.
Сучасні умови ведення фінансово-господар-
ської діяльності медіа-підприємствами відріз-
няються загостренням конкурентної боротьби, а
також зростанням невизначеності і високою ди-
намікою трансформації зовнішнього середовища.
В цих умовах висока конкурентоспроможність,
платоспроможність, фінансова стійкість і при-
бутковість засобів масової інформації досягаєть-
ся за рахунок правильного ведення фінансів, що
передбачає управління активами, витратами, ін-
вестиціями, обіговими коштами, прибутком у ко-
ротко- та довгостроковому періодах, планування
основних фінансово-економічних показників на
поточний період і на перспективу. Єдність цих
складників формує фінансову стратегію, базис
і відправну точку в управлінні медійним підпри-
ємством.
Аналіз основних досліджень і публіка-
цій. Питанням розробки та реалізації фінансової
стратегії на підприємствах присвячено чимало

© Макаренко У.Б., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
публікацій як у вітчизняних, так і в зарубіжних
літературних джерелах, зокрема це праці: Жи-
дяк О., Іванова С., Маковецької Н., Любченко П.,
Савко О., Середи О., Стефанишин О., Остров-
ської О., Рудика В., Шемякіна Н., Янковської В.
[2–11] та багатьох інших, але з огляду на дина-
мічність сучасного середовища та фінансово-гос-
подарських процесів, з виникненням чергових
орієнтирів розвитку питання фінансової страте-
гії потребують нових підходів та рішень. Аналіз
окремих публікацій дозволив виявити, що до-
теперішні науково-методичні підходи стосовно
питань формування фінансових стратегій на-
лежно не розроблені як у науковому, так і в орга-
нізаційно-практичному аспекті. Зокрема про це
свідчить відсутність обґрунтування єдиної послі-
довності етапів процесу формування фінансової
стратегії, принципів його здійснення, методич-
них рекомендацій, які б комплексно враховува-
ли різні характеристики підприємств, передусім
у медійній сфері.
Метою даної статті є аналіз теоретико-мето-
дологічних питань формування фінансової стра-
тегії медійного підприємства та обґрунтування
стратегічних пріоритетів розвитку медіакорпо-
рацій в Україні.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Як відомо, управління господарською діяльністю
медійного підприємства не може зводитися лише
до ухвалення поточних управлінських рішень із
окремих її аспектів. На сучасному етапі все біль-
ше число підприємств усвідомлює необхідність
перспективного управління господарською ді-
яльністю на основі наукової методології передба-
чення її напрямів і форм, адаптації до загальних
цілей розвитку підприємства і вимог зовнішньо-
го середовища, що змінюються.
Поняття “фінансова стратегія” можна визна-
чити як довготерміновий фінансовий план (про-
граму) розвитку діяльності підприємства для
досягнення певної мети, що визначається її фі-
нансовою природою, економічними відносина-
ми між суб’єктами ринку з приводу формування
й використання фінансових ресурсів.
Крім того її можна розглядати як: компонент
загальної стратегії; одна з функціональних стра-
тегій, мета якої – захоплення фінансових позицій
на ринку; базова стратегія, що забезпечує (за до-
помогою фінансових інструментів, методів фінан-
совою менеджменту тощо) реалізацію будь-якої
базової стратегії, мета її – ефективне використан-
ня фінансових ресурсів та управління ними.
Складність категорії фінансової стратегії
обумовлює необхідність застосування систем-
ного підходу до її опису, моделювання і забез-
печення. У цьому контексті фінансову страте-
гію розвитку ЗМІ пропонується трактувати як
комплексну сукупність невід’ємних її елементів
та взаємозв’язків між ними, створення якої має
на меті постійне гарантування ефективного
функціонування суб’єктів медійної діяльності.
Головними елементами стратегії є її мета, цільо-
ві орієнтири, завдання, суб’єкти, об’єкти.
В якості об’єктів стратегічного фінансового
управління під час розробки стратегії фінан-
сування пропонуємо розглядати безпосеред-
ньо обсяг і склад фінансових ресурсів, процеси
та умови їх надходження, фінансові взаємовід-
271
носини суб’єктів медійної діяльності із іншими
суб’єктами господарювання, державними орга-
нами влади, фінансово-кредитними інституція-
ми, а також ризики, що виникають під час залу-
чення фінансових ресурсів.
До суб’єктів можна віднести інституційні оди-
ниці, які безпосередньо мають відношення до
формування та реалізації фінансової стратегії
розвитку медійних підприємств. Зокрема, це ор-
гани державної законодавчої та виконавчої вла-
ди, суб’єкти господарювання у сфері медіа кому-
нікацій, інституції інфраструктури розвитку ЗМІ.
Для забезпечення стійкого розвитку медійної
корпорації на ринку, необхідно чітко сформулю-
вати фінансову стратегію, дотримуючись голов-
ної стратегічної мети, а саме: формування фі-
нансових ресурсів і централізоване стратегічне
керівництво ними; виявлення вирішальних на-
прямів та зосередження зусиль на їх виконанні,
маневреності у використанні резервів фінансо-
вим керівництвом ЗМІ; ранжування та поетапне
досягнення мети; відповідність фінансових дій
економічному стану та матеріальним можливос-
тям конкретного підприємства; об’єктивний об-
лік фінансово-економічного становища та реаль-
ного фінансового стану медійного підприємства
за рік, квартал, місяць; створення та підготовку
стратегічних резервів; облік економічних і фінан-
сових можливостей організації та її конкурентів;
визначення головної загрози з боку конкурентів,
мобілізацію сил на її усунення та вмілий вибір
напрямів фінансових дій; маневрування й бо-
ротьбу за ініціативу для досягнення вирішаль-
ної переваги над конкурентами.
У процесі дослідження послідовності етапів
процесу розроблення фінансової стратегії в ході
аналізу різних робіт учених із цієї проблематики
можна упорядкувати дані етапи у наступній по-
слідовності, що представлено на рис. 1.
Побудова ефективної фінансової стратегії
дає менеджерам вищої ланки медійного підпри-
ємства змогу вчасно вирішувати такі важливі
завдання, як: ефективне формування, розподіл
та використання фінансових ресурсів підприєм-
ства; оцінка фінансового стану підприємства за
допомогою фінансового аналізу таких важливих
показників, як фінансова стійкість, рентабель-
ність, визначення напрямів їх удосконален-
ня шляхом оптимізації капіталу підприємства
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
та розподілу його прибутку; визначення об'єктів
для проведення інвестиційної діяльності підпри-
ємства, шляхом аналізу фінансового ринку; про-
ведення моніторингу внутрішнього та зовніш-
нього фінансового середовища для виявлення
фінансових загроз підприємству та вчасне їх усу-
нення; побудова фінансових планів на коротко-,
середньо- та довгострокову перспективи з ураху-
ванням головної мети створення підприємства;
створення резервних фінансових фондів підпри-
ємства на випадок негативних змін внутрішньо-
го та зовнішнього фінансового середовища.
Формування фінансової стратегії є доволі
важким і трудомістким процесом, оскільки по-
требує значних витрат часу, праці та виконання
комплексних розрахунків. Важливим у здійснен-
ні цього процесу є врахування таких чинників:
орієнтації фінансової стратегії на загальну стра-
тегію розвитку медіа-підприємства на ринку;
 272 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Етапи розроблення фінансової стратегії підприємства

І етап Визначення загального періоду формування фінансової стратегії

Дослідження зовнішнього фінансового середовища та кон`юктури

ІІ етап
фінансового ринку

ІІІ етап Аналіз внутрішнього фінансового середовища

ІV етап Формування стратегічних фінансових цілей

V етап Розроблення фінансової політики за напрямами фінансової діяльності

Формування системи заходів щодо забезпечення реалізації фінансової

VІ етап
стратегії

VІІ етап Оцінка ефективності розробленої стратегії

Рис. 1. Етапи розроблення фінансової стратегії медійного підприємства

Джерело: [6, c. 345]

рівня законодавчого та нормативно-правового будь-якої подібної системи вимагає врахування

регулювання діяльності ЗМІ; економічної й по-
літичної ситуації в країні; ринкової позиції ме-
дійного підприємства; ресурсного забезпечення
підприємства; галузевої належності суб’єкта
господарювання; фінансового стану та конку-
рентних переваг існуючих і потенційних підпри-
ємств-конкурентів, надійності постачальників
та покупців; рівня ризику фінансової діяльності;
кон’юнктури товарного і фінансового ринків та її
зміни. Враховуючи вищезазначене, на рисунку 2
наведено авторське бачення концепції форму-
вання фінансової стратегії медійних підпри-
ємств в Україні.
Завдання вдосконалення та реформування
організаційно-економічного механізму фінан-
сування медійних підприємств містить таке
важливе питання, як докорінна перебудова ор-
ганізації управління їх фінансово-економічною
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
величезної кількості обмежень та зав’язків, що
накладені на змінні, які характеризують функ-
ціонування його складного механізму. Однак
проблема не вичерпується перечисленням на-
бору матеріальних зав’язків. Після написання
моделі неодмінно постають питання формуван-
ня процедур прийняття рішень, які повинні вра-
ховувати реально існуючі інтереси елементів, що
складають економічну систему. Питаннями фор-
малізації моделей в яких враховуються інтереси
елементів, що приймають рішення, займається
теорія операцій.
В комплексі процедур прийняття рішень най-
важливіше місце займає процедура активного
впливу зі сторони центрального управляючого ор-
гану (медіахолдингу) на його елементи – окремі
засоби масової інформації. Тут повинна іти мова
про моделі ієрархічних систем, що враховують

діяльністю, розробка і уточнення функціональ- економічні інтереси господарських елементів.

них обов’язків та прав керівників і спеціалістів
та ін. Серед напрямів удосконалення цього ме-
ханізму, попри інше, можна виокремити: роз-
робку плану-прогнозу фінансово-економічної
діяльності, проведення маржинального аналізу
виробничо-господарської діяльності, застосуван-
ня системи оціночних показників і нормативів,
що характеризують ефективність функціонуван-
ня організаційно-економічного механізму фінан-
сового забезпечення діяльності медіакорпорацій,
введення системи бюджетування.
В процесі формування та реалізації фінансо-
вої стратегії медіахолдингу важливе значення
відводиться математичному інструментарію, що
дозволяє приймати ефективні управлінські рі-
шення. Проблема раціонального використання
дефіцитних фінансових ресурсів є однією з основ-
них в системі планування та управління. Опис
Для пояснення основних моментів операцій-
ного підходу ми обмежимось двохрівневими сис-
темами, що складаються з управляючого центру
та підпорядкованих йому n медійних підпри-
ємств. Інтереси центру описуються прагненням
до збільшення критерію
W 0 = G ( x1,..., xn , y1,..., yn , z1,..., z n ),
де xi – вектор, що вибирається i -м медійним
виробництвом (обсяги послуг, показники якос-
ті і т.п.); yi – вектор впливу (виду заохочення
і штрафи) на i -го медійника зі сторони центру;
z i – вектор фінансових ресурсів, що виділяються
центром i -му засобу масової інформації [1, c. 64].
Можливості вибору центром значень векторів
y1,..., yn та z1,..., z n обмежені приналежністю до де-
яких множин
( y1,..., yn ) ∈ Y ; (z1,..., z n ) ∈ Z .
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 273
Рівень фінансового Фінансова стратегія в умовах Рівень фінансової
потенціалу стратегічного вибору підприємства безпеки

Головні завдання Етапи формування Головні умови

1. Визначення головної цілі/місії фінансової стратегії 1. Наявність системного

1. Формування та ефективне
підприємства. моніторингу фінансового
використання фінансових
2.Визначення періоду реалізації фінансової стратегії. зовнішнього середовища.
ресурсів.
3. Дослідження чинників фінансового зовнішнього та 2. Розроблення критеріїв та
2. Фінансове забезпечення
внутрішнього середовища. принципів оцінки фінансової
оперативної та інвестиційної
4. SWOT-Аналіз фінансово-господарської діяльності. безпеки.
діяльності.
5. Оцінка рівня фінансового потенціалу. 3. Виконання на основі
3. Визначення способів
6. Оцінка конкурентоспроможності продукції чи системного аналізу фінансової
проведення успішної
підприємства. діяльності підприємства,
фінансової стратегії та
7. Розроблення принципів формування фінансової комплексу фінансового
використання фінансових
політики. захисту та розроблення плану
можливостей.
8. Комплексна оцінка стратегічної фінансової позиції забезпечення фінансової
4. Визначення перспективних
підприємства та оцінка рівня фінансової безпеки. безпеки.
фінансових взаємовідносин із
9. Розроблення цільових стратегічних нормативів 4. Виконання оцінки ризиків
суб`єктами господарювання,
фінансово-господарської діяльності. фінансово-господарської
бюджетом, банками тощо.
10. Розроблення варіантів фінансової стратегії. діяльності під впливом
5. Вивчення економічних та
11. Оцінка та вибір оптимального варіанту фінансової зовнішніх загроз фінансової
фінансових можливостей
стратегії. системи держави.
ймовірних конкурентів,
12. Оформлення та затвердження фінансової стратегії 5. Розроблення потенційних
розроблення та проведення
як документа. можливостей потенціалу
заходів щодо забезпечення
13. Реалізація розробленої фінансової стратегії. всього підприємства, як бар`ру
фінансової стійкості.
14. Оцінка виконання фінансової стратегії у рамках загроз фінансовому стану.
6. Розроблення способів
затвердженої місії підприємства. 6. Розроблення захисної
виходу з кризового стану та
15. Організація контролю за виконанням стратегії і стратегії до адаптації
методів управління за умов
внесення необхідних уточнень стратегічних фінансових змін
кризового стану підприємства
зовнішнього середовища

Результат від реалізації фінансової стратегії підприємства

Сталий фінансових розвиток та формування умова економічного росту і підвищення
конкурентоспроможності на зовнішніх ринках
Рис. 2. Концептуальний підхід до формування фінансової стратегії медійного підприємства
Джерело: [3, c. 66]

Інтереси кожного i -го медійного підприємства
(i = 1,..., n) описуються прагненням до збільшення
критерію
Wi = Fi ( xi , yi , z i ),
причому його вибір теж обмежений:
Гра ІІ. Нехай центр розраховує на інформа-
цію про вибір підлеглих (і буде її мати), тобто про
вектори xi . Тоді стратегія центру можуть бути
функції yi ( xi ). В такому вигляді звичайно фор-
муються різні способи заохочення. Наприклад,
центр може призначати стимулюючі надбавки
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

xi ∈ X i (z i ). в залежності від зекономленого обсягу фінансо-

В контексті даної статті розглянемо випад-
ки, коли медійники безпосередньо між собою не
пов’язані. Модель виду (1)-(4) описує дворівневі
системи достатньо широкого класу. Будемо вва-
жати, що введена фіксація порядку ходів, причо-
му центр володіє правом першого ходу і вибирає
свою стратегію з деяких допустимих класів. В за-
лежності від класу стратегій доцільно розгляда-
ти три гри для даної моделі.
Гра І. Нехай вектори yi , i = 1,..., n , складають-
ся з постійних параметрів, наприклад це ціни
на ресурси або деякі нормативи витрат ресур-
сів. Тоді множина допустимих стратегій скла-
дається з векторів-констант yi ,..., yn. Центр може
задавати, наприклад, норми витрат фінансо-
вих ресурсів або ж призначати ціну на фінан-
сові ресурси.
вих ресурсів чи назначати премії за понадплано-
вий випуск медійної продукції.
Гра ІІІ. Виробник може сформувати свою стра-
тегію використання виділених йому фінансових
ресурсів, а саме вибрати виробничу функцію
xi (z i ). Однак правом першого ходу володіє центр,
тому при розподілі фінансового ресурсу він може
розраховувати на інформацію про ці функції
і здатен сформулювати свою стратегію у вигляді
деякого функціоналу zi ( xi , z i ), що диктує медіа-
компанії найкращий варіант використання фі-
нансових ресурсів з погляду центру. Наприклад,
центр буде виділяти необхідний виробнику обсяг
ресурсу лише у випадку його використання на
обумовлених центром умовах. Враховуючи реалії
вітчизняного медіа-ринку стратегічно важливим
вважаємо перехід від третьої гри, що домінує сьо-
 274 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
годні, до першої. Лише в цьому випадку можна
буде забезпечити формування дійсно незалеж-
них та професійних ЗМІ в Україні.
Висновки та перспективи подальших до-
сліджень. Неухильне забезпечення принципів
свободи слова, висловлювання поглядів, безпе-
решкодного доступу громадян до інформації, по-
літичного плюралізму, недопущення будь-яких
рецидивів політичної цензури і перешкоджання
професійній діяльності журналістів має бути прі-
оритетним напрямом інформаційної політики
органів місцевого самоврядування.
Систематизація і аналіз основних теорій
структури капіталу і стратегій фінансування до-
зволяють зробити наступні висновки: існуючі
теорії структури капіталу не враховують зв’язок
стратегії фінансування і наявного потенціалу
відтворення вартості підприємства. Поняття до-
ступності джерел фінансування не розглядається
як чинник, що впливає на вибір структури капі-
талу. Не розкриті такі важливі питання як яким
чином узгоджується стратегія фінансування зі
стратегією розвитку підприємства. Не приділя-
ється достатньої уваги розробці моделей оцінки
керованості параметрів фінансової гнучкості під-
приємства. Динамічні моделі структури капіталу
істотно обмежені стосовно непублічних компаній.
Підсумовуючи викладене, можемо констату-
вати: а) преса повинна стати корпоративним се-
редовищем із механізмами саморегулювання, на-
вчитися жити на гроші читача, а не спонсора чи
бюджету; б) необхідним є полегшення податкового
тягаря з метою створення міцної економічної бази
засобів масової інформації, посилення соціального
і правового захисту журналістів; в) потребує вдо-
сконалення правове регулювання відповідаль-
ності засобів масової інформації та їх працівників
за оприлюднення неправдивих матеріалів, пору-
шення прав і свобод особистості, ділової репутації
юридичних осіб; г) настав час створити громадські
засоби масової інформації, незалежні від владних
органів і фінансово-промислових груп; д) засоби
масової інформації мають становити окрему само-
достатню комерційну галузь із дотриманням прин-
ципу прозорості відносин власності в цій сфері.
Стратегія фінансування орієнтується на забез-
печення достатності фінансових ресурсів, необ-
хідних для реалізації планів розвитку компанії.
Вона повинна враховувати фінансові цілі компа-
нії, її потреби у фінансових ресурсах, дивідендну
політику, ризик ділових операцій і конкурентну
позицію. Вибір стратегії фінансування безпосе-
редньо впливає на фінансування розвитку і запо-
бігання несприятливому впливу на фінансовий
стан зміни зовнішніх умов. Аналіз стану ринку
і ефективності управління компанією на основі
ринкової капіталізації дозволяє здійснити попе-
редню оцінку потенціалу зростання вартості ме-
діа-компанії для розробки стратегії фінансування
її розвитку. Виявлення протиріч інтересів різних
учасників фінансових відносин сприяє формуван-
ню підходів до залучення оптимальних джерел
капіталу, що підвищують фінансовий потенціал
медійного підприємства. Фінансова гнучкість до-
сягається шляхом формування структури капі-
талу, яка дозволяє скорочувати або збільшувати
частку різних фінансових інструментів залежно
від тенденцій на ринку капіталу.

Список літератури:
1. Ватель И.А., Беркович Р.Н. Модель экономического механизма распределения дефицитных водных ресурсов.
Управление природной средой. Москва, 1979. С. 64–72.
2. Жидяк О.Р. Проблеми вдосконалення механізму фінансування підприємницьких структур аграрної сфери.
БізнесІнформ. 2013. № 2. С. 139–141.
3. Іванов С.В. Підходи до ухвалення організаційних рішень і вибору фінансової стратегії підприємства. Вісник
економічної науки України. 2015. № 1. С. 62–68.
4. Любченко П. Засоби масової інформації як структурний елемент громадянського суспільства та їх вплив на
місцеве самоврядування. Питання конституційного права. 2010. № 1. С. 68–77.
5. Островська О.А. Удосконалення фінансування підприємств у системі попередження кризи: макро- та мікро-
економічний аспекти. Фінанси, облік і аудит. 2014. Вип. 1. С. 95–111.
6. Рудика В.І., Маковецька Н.А. Теоретичні аспекти стратегії розвитку фінансів підприємства. Економіка і
суспільство. 2017. № 10. С. 343–346.
7. Савко О.Я. Класифікація фінансовий стратегій промислових підприємств. Науковий вісник Ужгородського на-
ціонального університету. Серія Міжнародні економічні відносини та світове господарство. 2016. Вип. 8.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Ч. 2. С. 79–82.
8. Середа О.О. Стратегія фінансування діяльності підприємств. Вісник Східноукраїнського національного уні-
верситету ім. В. Даля. 2014. № 8. С. 176–179.
9. Стефанишин О.Б. Формування фінансової стратегії розвитку підприємств роздрібної торгівлі. Науковий
вісник Херсонського державного університету. 2015. Вип. 13. Ч. 4. С. 186–189.
10. Шемякіна Н.В. Шляхи удосконалення фінансового забезпечення розвитку промисловості. Проблеми еконо-
міки. 2013. № 3. С. 178–183.
11. Янковська В.А. Фінансова стратегія та її роль у розвитку підприємства. Вісник НТУ «ХПІ». 2013. № 50.
С. 182–187.

References:
1. Vatel I.A., Berkovych R.N. (1979). Model ekonomycheskoho mekhanyzma raspredelenyia defytsytnykh vodnykh
resursov. Upravlenye pryrodnoi sredoi [Model of the economic mechanism of distribution of scarce water resourc-
es. Management of the natural environment.] Мoskva, pp. 64–72.
2. Zhydiak O.R. (2013). Problemy vdoskonalennia mekhanizmu finansuvannia pidpryiemnytskykh struktur ahrar-
noi sfery [Problems of improvement of the mechanism of financing of entrepreneurial structures of agrarian
sphere]. BiznesInform, vyp. 2, pp. 139–141.
3. Ivanov S.V. (2015). Pidkhody do ukhvalennia orhanizatsiinykh rishen i vyboru finansovoi stratehii pidpryiemstva
[Approaches to the adoption of organizational decisions and the choice of financial strategy of the enterprise].
Visnyk ekonomichnoi nauky ukrainy, vyp. 1, pp. 62–68.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 275
4. Liubchenko P. (2010). Zasoby masovoi informatsii yak strukturnyi element hromadianskoho suspilstva ta yikh
vplyv na mistseve samovriaduvannia [The media as a structural element of civil society and their influence on
local self-government]. Pytannia konstytutsiinoho prava, vyp. 1, pp. 68–77.
5. Ostrovska O.A. (2014). Udoskonalennia finansuvannia pidpryiemstv u systemi poperedzhennia kryzy makro- ta
mikroekonomichnyi aspekty [Improving enterprise financing in the crisis prevention system: macroeconomic and
microeconomic aspects]. Finansy oblik i audyt, vyp. 1, pp. 95–111.
6. Rudyka V.I., Makovetska N.A. (2017). Teoretychni aspekty stratehii rozvytku finansiv pidpryiemstva [Theoretical
aspects of the strategy of financial development of the enterprise]. Ekonomika i suspilstvo, vyp. 10, pp. 343–346.
7. Savko O.Ya. (2016). Klasyfikatsiia finansovyi stratehii promyslovykh pidpryiemstv [Classification of financial
strategies of industrial enterprises]. Naukovyi visnyk uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia mizhn-
arodni ekonomichni vidnosyny ta svitove hospodarstvo, vyp. 8, ch. 2, pp. 79–82.
8. Sereda O.O. (2014). Stratehiia finansuvannia diialnosti pidpryiemstv [Strategy of financing of activity of enter-
prises]. Visnyk skhidnoukrainskoho natsionalnoho universytetu im. V. Dalia, vyp. 8, pp. 176–179.
9. Stefanyshyn O.B. (2015). Formuvannia finansovoi stratehii rozvytku pidpryiemstv rozdribnoi torhivli [Formation
of the financial strategy of development of retail enterprises]. Naukovyi visnyk khersonskoho derzhavnoho univer-
sytetu, vyp. 13, ch. 4, pp. 186–189.
10. Shemiakina N.V. (2013). Shliakhy udoskonalennia finansovoho zabezpechennia rozvytku promyslovosti.
[Ways to improve the financial security of industry development]. Problemy ekonomiky, vyp. 3, pp. 178–183.
11. Yankovska V.A. (2013). Finansova stratehiia ta yii rol u rozvytku pidpryiemstva. [Financial strategy and its role
in enterprise development]. Visnyk NTU “KhPI”, vyp. 50, pp. 182–187.

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 276 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-60
УДК 368+336.66
Роганова Г.О., Вовк А.В.
Національний університет харчових технологій

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ПРОГНОЗУВАННЯ

ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ НА ОСНОВІ
БАГАТОФАКТОРНОЇ МОДЕЛІ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ
Анотація. Об’єктом дослідження є показники рентабельності власного капіталу та активів страхової ком-
панії. Аналіз рентабельності капіталу та активів дозволяє приймати ефективні управлінські рішення,
які пов'язані з подальшим розвитком компанії. Проведено аналіз впливу показників на рентабельність
власного капіталу за допомогою моделі DuPont. Розроблено за допомогою факторного аналізу мульти-
плікативну модель рентабельності активів компанії, до якої входить 6 показників: рентабельність прода-
жів; оборотність активів; коефіцієнт поточної ліквідності; частка короткострокових зобов’язань в активах;
коефіцієнт автономії та коефіцієнт фінансової залежності. У порівнянні з аналогічними відомими фак-
торними моделями показника рентабельності активів запропонована модель дозволяє виявити фактори
впливу та його напрямок на досліджуваний показник з метою формування ефективного механізму оцінки
та подальшого управління рентабельністю.
Ключові слова: страхова компанія, модель DuPont, рентабельність власного капіталу, рентабельність
активів, факторний аналіз.
Rohanova Hanna, Vovk Anastasiia
National University of Food Technologies

FINANCIAL ACTIVITY ANALYSIS AND PROSPECTS FORECASTING

OF INSURANCE COMPANY DEVELOPMENT
ON THE BASIS OF MULTIFACTOR PROFITABILITY MODELS
Summary. The object of the study is indicators of the return on equity and assets of the insurance company.
One of the most problematic places is the identification of factors that directly affect the return on equity and
assets. Managing return on equity and assets allows to make effective management decisions related to fur-
ther development of the company. That’s why there are the following goals present in this article: perform the
analysis of the return on equity and assets of the insurance company, determining the directions of changes
in its financial condition based on the indicators of the existing the DuPont factor model and a multiplicative
profitability model of a company's assets development. The influence of equity capital efficiency indicators
with the DuPont model is analyzed for the insurance company «Shid-Zahid». The basic characteristics of factor
models are determined. A multiplicative profitability model of a company's assets, which includes 6 indicators:
profitability of sales; asset turnover; current liquidity ratio; share of short-term liabilities in assets; coefficient
of autonomy and coefficient of financial dependence. According to this model, in the future, financial analysts
should pay attention to the possibility of increasing both the share of short-term liabilities in assets and the
financial dependence of the insurance company, which could lead to an increase in the rate of return on assets.
During the research the techniques of modeling and decom-position were used. In comparison to similar well-
known factor models of assets profitability ratio, the proposed model allows to identify the influence factors and
its direction on the investigated ratio in order to mechanism and further profitability control. The calculations
made show that there are unused opportunities, that’s why the insurance company must timely identify and
take into account in the future, thus providing an additional estimate of profits from the profitability of sales.
Keywords: insurance company, DuPont model, return on equity, return on assets, factor analysis.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. На сьогоднішній

день, формуванню і використанню капі-
талу страхових компаній приділяється достатньо
уваги, тому що саме він визначає подальший
розвиток. Аналізуючи капітал страхової компа-
нії, його структуру та вартість, можна розрахува-
ти поточну та перспективну платоспроможність,
а також – ефективність діяльності компанії. Щоб
закріпити стійке положення на ринку, необхід-
но вміти ефективно оцінювати фінансовий стан
як свого підприємства, так і потенційних конку-
рентів. Ефективна діяльність страхової компанії
при нинішніх ринкових умовах можлива лише
на основі вдосконалення планування прибутку
і рентабельності організації, що дозволить раці-
онально використовувати ресурси і досягти мак-
симального результату. Аналіз прибутку і рен-
табельності організації дозволяє виявити нові
шляхи розвитку, може показати керівництву
перспективи подальшого розвитку, вказати на
помилки в діяльності та управлінні організаці-
єю, а також виявити резерви зростання капіталу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Дослідженнями проблем ви-користання капіталу
та аналізу фінансового стану суб’єктів підприєм-
ницької діяльності займається широке коло на-
уковців, а саме: Абрамова А.С. [1], Балєєв В.Е. [2],
Ткаченко Н.В. [3], Шірінян Л.В. [4] та інші. Так,
автором роботи [3] обґрунтовано підходи до оцінки
обсягів і структури капіталу страхових компаній
в розрізі їх окремих груп – великих, середніх і ма-
лих. У роботі [4] проф. Шірінян Л.В. здійснюється
дослідження обсягів іноземного капіталу страхо-
вих компаній в динаміці з визначенням країни
походження та здійснюється вплив іноземного
капіталу на страховий ринок Україні. Автором

© Роганова Г.О., Вовк А.В., 2019

 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
[2, с. 225] було виділено два основних теоретичних
підходи в розгляді структури капіталу та наголо-
шено на відмінностях у вимогах європейського
та українського законодавства щодо формування
капіталу страхових компаній.
Важливою частиною аналізу при визначенні
фінансового стану компанії є показники рента-
бельності. Вони характеризують ефективність
роботи організації в цілому, прибутковість різ-
них напрямків діяльності, окупність витрат
та інше. Крім того, ці показники використовують
для оцінки динаміки розвитку в порівняльному
аналізі з показниками інших підприємств. Пи-
таннями дослідження рентабельності підпри-
ємств і компаній займалися наступні вчені-еко-
номісти, Григораш О.В. [5], Кошельок Г.В. [6],
Любкіна О.В. [7], Малишко В.С. [6], Філатов Є.О.
[8] та ніші. Огляд наукових праць щодо методи-
ки розрахунку та різноманітних способів дослід-
ження впливу факторів на процеси формування
та розподілу доходів підприємства, дозволяє зро-
бити висновок про наявність сформованої база
матеріалів по даній тематиці [1, с. 1086].
Мета статті полягає у проведенні аналі-
зу рентабельності власного капіталу та активів
страхової компанії, визначення напрямів змін її
фінансового стану на основі показників багаторів-
невої факторної моделі Дюпон та розробка муль-
типлікативної моделі рентабельності активів.
Виклад основного матеріалу. Постійні змі-
ни економічних умов та вимог законодавства,
політична нестабільність вимагають від менедж-
менту страхових компаній здатності швидко реа-
гувати на проблеми, що виникають в даній сфе-
рі, та приймати ефективні управлінські рішення
для забезпечення стійкого фінансового стану
компанії [9, с. 33]. Щоб проаналізувати фінансо-
вий стан, необхідно почати з питання структури
Рис. 1. Склад капіталу страхової компанії
Джерело: [2, с. 227]
277
капіталу. На нашу думку, більш повно відобра-
жено склад капіталу страхової компанії у роботі
[2, с. 227], що представлено на рис. 1.
У діяльності страхових компаній, значно
більше аніж у інших суб’єктів господарювання
різних галузей економіки, в тому числі й інших
фінансових установ, надають перевагу аналізу
саме власного капіталу, тому що він знаходиться
в основі визначення платоспроможності компа-
нії та є ключовим показником фінансового стану.
Найважливішим фінансовим показником відда-
чі, який показує, наскільки ефективно був вико-
ристаний вкладений капітал у діяльність компа-
нії є рентабельність власного капіталу [5, с. 223].
Один із засобів системної передачі інформації
за допомогою відносних показників це викорис-
тання «моделі DuPont» – The DuPont System of
Analysis. Із часом така модель була перетворена
в модифіковану факторну модель, представлену
у вигляді деревовидної структури у верхівці якої
знаходиться показник рентабельності власного
капіталу (ROE), а у основі показники, що харак-
теризують фактори виробничої і фінансової ді-
яльності підприємства (рис. 2). Основна відмін-
ність цих моделей полягає у більш детальному
виділенні факторів і зміні пріоритетів відносно
результативного показника.
З наведеної моделі зрозуміло, що рентабель-
ність власного капіталу залежить від трьох
факторів: рентабельності продажу, оборотності
активів і структури авансованого капіталу. Здій-
снимо факторний аналіз рентабельності власно-
го капіталу компанії із використанням моделі
DuPont (1) [8, с. 287]:
ROE = ROS × TAR × LR � (1)
де ROE – рентабельність власного капіталу;
ROS – рентабельність продажів; TAT – оборотність
активів; LR – коефіцієнт фінансового важеля.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 278 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Рис. 2. Модифікована схема факторного аналізу фірми «Дюпон»

Джерело: побудовано на основі даних джерела [7]

Дані фінансової звітності досліджуваної стра- У результаті значного скорочення середньорічної

хової компанії «Схід-Захід» за 2016-2017 рр. на-
ведено у табл. 1 [10].
За даними табл. 1 зрозуміло, що середня величи-
на активів зменшується, що не можна сказати про
розмір чистого прибутку, який зростає порівняно
з 2016 р. на 1249,6 тис грн. (382,5%). Інші абсолют-
ні показники також показують позитивні зміни –
збільшення виручки від реалізації на 602,4 тис грн
(41,9%) та незначне збільшення середньорічної
вартості власного капіталу на 173,2 тис грн (0,5%).
вартості активів відбувається зменшення показ-
ника фінансової залежності на 3,6%. Також мож-
на простежити позитивне зростання коефіцієнту
оборотності активів на 46,4% та збільшення рента-
бельності продажів на 240,1%.
Результати розрахунків впливу факторів на
рентабельність власного капіталу за трьохфак-
торною моделлю були узагальнені в табл. 2.
Як видно з наведених даних, зростання рен-
табельності власного капіталу на 0,0352 здійсни-

Таблиця 1
Вихідні дані для факторного аналізу рентабельності власного капіталу
Умов. Відхилення
№ Показник позна- 2016 2017 абсол., віднос.,
чення тис грн %
1 Чистий прибуток, тис. грн. ЧП 326,7 1 576,3 1 249,6 382,49
2 Виручка, тис грн. ВР 1 438,9 2 041,3 602,4 41,87
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

3 Середньорічна величина активів, тис грн. А 37090,6 35938,5 -1 152,15 -3,11

4 Середньорічна вартість власного капіталу, тис грн. ВК 35237,9 35411,4 173,5 0,49
5 ROS, (ЧП/ВР) а 0,2270 0,7722 0,5452 240,11
6 TAT, (ВР/А) b 0,0388 0,0568 0,0180 46,41
7 LR, (А/ВК) c 1,0526 1,0149 -0,0377 -3,58
8 ROE, (ЧП/ВК) y 0,0093 0,0445 0,0352 380,13
Джерело: розраховано авторами на основі даних фінансової звітності [10]

Таблиця 2
Вплив факторів на рентабельність власного капіталу компанії
№ Фактори Розрахунок Вплив факторів
1 ΔУа Δа * b0*c0 0,0223
2 ΔУb а1*Δb*c0 0,0146
3 ΔУc a1*b1*Δc -0,0017
4 Загальний вплив 0,0352
Джерело: розраховано автором на основі звітних даних [10]
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
лося в результаті впливу всіх факторів. Збіль-
шення рентабельності продажів призвело до
зростання рентабельності власного капіталу
на 0,0223. Прискорення оборотності активів на
0,0180 обороту викликало збільшення рента-
бельності власного капіталу на 0,0146, а змен-
шення коефіцієнта фінансової залежності – до
зменшення рентабельності власного капіталу
на 0,0352. Виходячи з отриманих результатів
дослідження даної факторної моделі, резервами
зростання рентабельності власного капіталу мо-
жуть бути всі фактори.
Коефіцієнт рентабельності сукупного капіта-
лу (ROA) є основним показ-ником, що характери-
зує ефективність засобів, вкладених у діяльність
підприємства, в основі якого два факторні по-
казники – рентабельність продажів і коефіцієнт
оборотності активів. В основу даної моделі була
закладена жорстко детермінована факторна мо-
дель (2) [5, с. 224]:
×Ï
ROA = ROS × TAT = (2)
À
Математично залежність рентабельності ак-
тивів від коефіцієнтів оцінки фінансового стану
може бути представлена наступною формулою (3):
×Ï ÂÐ ÂÊ À ÎÀ ÊÇ ×Ï ÂÐ
ROA = × × × × × = ×
À ÂÐ ÂÊ À ÎÀ ÊÇ ÂÐ ÎÀ
Ð ÂÊ À ÎÀ ÊÇ ×Ï ÂÐ ÎÀ ÊÇ ÂÊ À
× × × × = × × × × × (3)
Ð ÂÊ À ÎÀ ÊÇ ÂÐ ÎÀ ÊÇ À À ÂÊ
де ОА – оборотні активи; КЗ – короткострокові
зобов’язання.
Або шляхом перетворень отримуємо наступну
мультиплікативну модель:
ROA = Ðïðîä × Ê îá
ÎÀ
× Ê ïë × × êç × Ê àâò × Ê ôç (4)
де Ðïðîä – рентабельність продажів; Ê ÎÀ
îá – кое-
фіцієнт оборотності оборотних активів; Ê ïë – кое-
Рис. 3. Шестифакторна модель аналізу рентабельності активів
Джерело: розроблено авторами
279
фіцієнт поточної ліквідності; × êà – частка коротко-
строкових зобов’язань в активах; Ê À – коефіцієнт
автономії; Ê ôç – коефіцієнт фінансової залежності.
Схематично фактори, використані для побу-
дови моделі (3), та безпосередньо коефіцієнти,
які було отримано шляхом перетворень (4), зо-
бражено на рис. 3.
Використовуючи розроблену шестифакторну
модель, можна дослідити рентабельність активів
досліджуваної страхової компанії «Схід-Захід».
Вихідні дані для аналізу зведено до табл. 3.
Інформація табл. 3 свідчить про те, що рен-
табельність активів збільшилася на 0,0351, темп
приросту склав 397,96%. Це сталося в результаті
перевищення темпу приросту чистого прибутку
(382,49%) над темпом приросту активів (-3,11%).
Відбулося значне зростання коефіцієнта поточ-
ної ліквідності на 1000,95%. Зросла оборотність
оборотних активів на 0,02 обороту (47,11%). Та-
кож, слід зазначити, що коефіцієнт фінансової
автономії збільшився на 3,71% і водночас змен-
шився коефіцієнт фінансової залежності на
3,58%, що є гарним показником для страхової
компанії. З’ясування того факту, як вплинули
зміни факторів на показник рентабельності ак-
тивів, відображено у табл. 4.
ÎÀЯкÊÇ
× бачимо,
ÂÊ позитивний
À вплив на зміну рента-
× × ×
бельності
ÊÇ À активів
À ÂÊ страхової компанії здійснило
збільшення показники: рентабельність прода-
жів; коефіцієнт оборотності оборотних активів;
коефіцієнт поточної ліквідності; коефіцієнт ав-
тономії. Таке збільшення закрило негативний
вплив на рентабельність активів від зменшення
значень 2-х показників: частки короткострокових
зобов’язань в активах та фінансової залежнос-
ті. В результаті рентабельність активів зросла
в звітному періоді на 0,0351. Відповідно до цієї
моделі, в перспективі фінансові аналітики пови-
нні звернути увагу на можливість збільшення як
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 280 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Таблиця 3
Вихідні дані для факторного аналізу рентабельності активів компанії
Період Відхилення
Умов.
№ Показник абс.,
позначення 2016 2017 відн., %
тис грн
1 Чистий прибуток, тис грн. ЧП 326,7 1576,3 1249,60 382,49
2 Виручка, тис грн. ВР 1438,9 2041,3 602,40 41,87
3 Середньорічна вартість активів, тис грн. А 37090,6 35938,45 -1152,15 -3,11
Середньорічна вартість власного
4 ВК 35237,85 35411,35 173,50 0,49
капіталу, тис грн.
Середньорічна величина оборотних
5 ОА 33228,85 32043,2 -1185,65 -3,57
активів, тис грн
Середньорічна величин
6 КЗ 1068,05 93,55 -974,50 -91,24
короткострокових зобов’язань, тис грн
8 Рентабельність продажів, (ЧП/ВР) а 0,2270 0,7722 0,5452 240,11
9 Оборотність активів, (ВР/ОА) b 0,0433 0,0637 0,0204 47,11
10 Коефіцієнт поточної ліквідності (ОА/КЗ) с 31,1117 342,5249 311,4132 1000,95
Частка короткострокових зобов'язань
11 d 0,0288 0,0026 -0,0262 -90,96
в активах (КЗ/А)
12 Коефіцієнт автономії (ВК/А) e 0,9500 0,9853 0,0353 3,71
13 Коефіцієнт фінансової залежноcті (А/ВК) f 1,0526 1,0149 -0,0377 -3,58
14 Рентабельність активів (ЧП/А) y 0,0088 0,0439 0,0351 397,96
Джерело: розраховано автором на основі фінансової звітності [10]

Таблиця 4
Розрахунок впливу факторів на рентабельність активів страхової компанії
№ Фактори Розрахунок Вплив факторів
1 ΔУа Δа*b0*c0*d0*e0*f0 0,0211
2 ΔУb а1*Δb*c0*d0*e0*f0 0,0141
3 ΔУc a1*b1*Δc*d0*e0*f0 0,4411
4 ΔУd a1*b1*c1*Δd*e0*f0 -0,4413
5 ΔУe a1*b1*c1*d1*Δe*f0 0,0016
6 ΔУf a1*b1*c1*d1*e1*Δf -0,0016
4 Загальний вплив 0,0351
Джерело: розраховано автором на основі звітних даних [10]

частки короткострокових зобов’язань в активах, ще використовувати виявлені резерви. Здійсненні

так і фінансової залежності страхової компанії,
що в результаті може призвести до підвищення
показника рентабельності активів.
Висновки і пропозиції. Отже, за допомогою
багатофакторної моделі Дюпон можливо швид-
ко та досить точно визначити основні проблемні
фактори бізнесу, а також фактори, які здійснюють
найбільший вплив на ефективність використан-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
розрахунки свідчать про наявність невикориста-
них можливостей, які страховій компанії потрібно
виявити і врахувати в майбутньому, забезпечуючи
таким шляхом ще додаткове збільшення прибут-
ку за рахунок зростання рентабельності продажів,
наприклад, шляхом зниження поточних витрат,
а також подальшого прискорення оборотності ак-
тивів за рахунок оптимізації їх структури, підви-

ня активів та власного капіталу. В цілому, можна
відзначити, що фінансовий стан страхової компа-
нії «Схід-Захід» є досить стійким, про що свідчить
підвищення показників рентабельності власного
капіталу і активів. Тому немає ніяких перешкод
для здійснення стратегічної мети компанії.
Ураховуючи результати дослідження, керівни-
цтво може розробити пропозиції щодо запобігання
впливу негативних тенденцій в майбутньому і кра-
щення ефективності використання всіх ресурсів,
зміцнення фінансової стійкості та платоспромож-
ності та інше. Крім цього, аналітичні дослідження
показали, що великий вплив на зміну рівня ефек-
тивності підприємництва надають такі зовнішні
фактори, як курс валюти, інфляція і т.д. Через це
керівництву страхової компанії необхідно всі зу-
силля сконцентрувати і спрямовувати на викорис-
тання саме внутрішніх резервів.

Список літератури:
1. Абрамова А.С., Антонюк В.І. Методичні підходи до проведення факторного аналізу рентабельності підпри-
ємства. Молодий вчений. 2017. № 11(71). С. 1086–1091.
2. Балєв В.Є. Структура капіталу страхових компаній: вітчизняні та європейські вимоги. Финансы, банки,
учет. 2016. С. 225–234.
3. Ткаченко Н.В. Фінансова стійкість страхових компаній (методологія оцінки та механізми забезпечення) :
автореф. дис. … докт. екон. наук : 08.00.08. Суми, 2011. 34 с.
4. Шірінян Л.В., Шірінян А.С. Проникнення страховиків з іноземним капіталом на страховий ринок України.
Економіка і прогнозування. 2018. № 2. С. 76–90.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 281
5. Григораш О.В., Терьошина Ю.О. Ефективність фінансово-господарської діяльності підприємств України.
Бізнес-Інформ. 2017. № 11. С. 221–226.
6. Кошельок Г.В., Малишко В.С. Факторний аналіз рентабельності власного капіталу підприємства Економі-
ка і суспільство. 2016. № 7. С. 361–368.
7. Любкіна О.В., Шмельова М.О. Діагностика фінансової діяльності і прогнозування перспектив роз-
витку бізнесу на основі багатофакторної моделі рентабельності. Ефективна економіка. 2018. № 3.
URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=6170 (дата звернення: 11.02.2019).
8. Филатов Е.А., Нечаев В.Б. Модификация методов детерминированного факторного анализа модели Дюпона.
Вестник ИрГТУ. 2015. №5. С. 285–291.
9. Роганова Г.О., Ковалевська Є.О. Бізнес-планування у системі управління страховою компанією. Труди
VIII-ої Міжнародної науково-практичної Internet-конференції студентів та молодих вчених "Страте-
гії інноваційного розвитку економіки України: проблеми, перспективи, ефективність «Форвард-2017»
(Харків, 27 грудня 2017 р.). Харків : НТУ «ХПУ», 2017. С. 33–35.
10. Офіційний сайт ТДВ СК «Схід-Захід». URL: http://www.shid-zahid.com.ua/ru/glavnaya/ (дата звернення:
10.02.2019).

References:
1. Abramova A.S., Antoniuk V.I. (2017). Metodychni pidkhody do provedennya faktornoho analizu rentabelʹnosti
pidpryyemstva [Methodical approaches for conducting factor analysis of company rate of return]. Young scientist,
vol. 11, no. 71, pp. 1086–1091.
2. Baliev V.E. (2016). Struktura kapitalu strakhovykh kompaniy: vitchyznyani ta yevropeysʹki vymohy [Capital
structure of insurance companies: domestic and European requirements]. Finansy, banki, uchet, pp. 225–234.
3. Tkachenko N.V. (2011). Finansova stiykistʹ strakhovykh kompaniy (metodolohiya otsinky ta mekhanizmy za-
bezpechennya) [Financial stability of insurance companies (valuation methodology and security mechanisms)]
(PhD Thesis 08.00.08.). Sumy, p. 34.
4. Shirinian L.V., Shirinian A.S. (2018). Pronyknennya strakhovykiv z inozemnym kapitalom na strakhovyy rynok
Ukrayiny [The expansion of foreign insurance companies on the Ukrainian market]. Economics and Forecasting,
vol. 2, pp. 76–90.
5. Hryhorash O.V., Teroshyna Y.O. (2017). Efektyvnistʹ finansovo-hospodarsʹkoyi diyalʹnosti pidpryyemstv Ukray-
iny [Efficiency of financial and economic activity of enterprises of Ukraine]. Business-Inform, vol. 11, pp. 221–226.
6. Koshelok H.V., Malyshko V.S. (2016). Faktornyy analiz rentabelʹnosti vlasnoho kapitalu pidpryyemstva [Factor
analysis of the return on equity of the enterprise]. Economics and Society, vol. 7, pp. 361–368.
7. Liubkina O.V., Shmelova M.O. (2018). Diahnostyka finansovoyi diyalʹnosti i prohnozuvannya perspektyv roz-
vytku biznesu na osnovi bahatofaktornoyi modeli rentabelʹnosti [Diagnostics of financial activity and forecasting
of prospects of business development on the basis of multi-factor profitability model]. Effective economy, vol. 3.
Available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=6170 (accessed Feb 11, 2019).
8. Fylatov E.A., Nechaev V.B. (2015). Modyfykatsyya metodov determynyrovannoho faktornoho analyza modely
Dyupona [Modification of the methods of deterministic factor analysis of the DuPont model]. Herald of the IrGTU
State University, vol. 5, pp. 285–291.
9. Rohanova H.O., Kovalevska E.O. (2017) Biznes-planuvannya u systemi upravlinnya strakhovoyu kompaniyeyu
[Business planning in the insurance company management system]. Proceedings of the VIII International Scien-
tific and Practical Internet Conference of Students and Young Scientists "Strategies of innovative development of
the Ukrainian economy: problems, prospects, efficiency "Forward-2017" (Ukraine, Kharkiv, December 27, 2017),
Kharkiv : NTU "KhPU", 2017. pp. 33–35.
10. The official website of the ALC Insurance Company "Shid-Zahid". Available at: http://www.shid-zahid.com.ua/ru/
glavnaya/ (accessed: Feb 10, 2019).

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 282 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-61
УДК 331.2
Романець Т.В.
Хмельницький національний університет

ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ

Анотація. Заробітна плата кожного працівника здійснює величезний вплив на його повсякденне життя.
Встановлення гідного рівня заробітної плати та досягнення високого рівня життя населення України є
першочерговим завданням держави. Тому для вивчення питання заробітної плати важливо керуватись
не лише сучасними дослідженнями та визначеннями, а й опиратись на думки визнаних економістів світо-
вого рівня минулих століть. У даній статті розглянуто основні теорії, що були висунуті відомими еконо-
містами стосовно заробітної плати. Всі теорії подано в історичній хронології із зазначенням найвідоміших
їх прихильників або основоположників. Наведений розподіл теорій на дедуктивні та індуктивні згідно з
визначенням Р. Барра. Окремо описані теорії капіталістичного та соціалістичного політичного устрою.
Ключові слова: теорія граничної продуктивності, теорія політичної економії соціалізму, теорія природної
ціни праці, теорія соціальної сили, теорія фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, трудова
(вартісна) теорія вартості товарів і послуг.
Romanets Tatyana
Khmelnytskyi National University

HISTORICAL EVOLUTION OF REVIEWS ON SALARY

Summary. Salary is both an economic and a social category. Its size depends on the standard of living of
the population and its prosperity. However, today Ukraine is still on the way to establishing a decent salary
level, which can ensure the intensification of production and stimulate workers to increase labor productivi-
ty. Interests in the interpretation of the concept of salary originate in the middle of the seventeenth century.
At that time, it meant paying for the work done directly. Subsequently, this concept was expanded and sup-
plemented. In our time, it includes various bonuses and social guarantees. All theories of salary should be
divided into deductive and inductive. To deductive include: the theory of natural labor prices, the theory of
the fund of general social funds for labor, the theory of marginal productivity. To the inductive include the
theory of social power and socialist views on salary. Determination of salary as labor prices was put forward
by V. Petty, who belonged to supporters of the theory of natural labor prices. According to this theory, salary
should reach such a level that only a minimum living standard for the worker and his family would be pro-
vided. Similar opinions were followed: D. Ricardo, P. Buagilber, and T. Malthus, and F. Quesnay, and A. Tur-
got, F. Lassalle. According to the theory of the fund of general public funds for salary, the salary level of each
worker depends on the number of workers in the market, since the public salary bill is a constant value.
Proponents of this theory were J. Stuart Mill, A. Smith. In the theory of marginal productivity, it turns out
that each subsequent employer will bring fewer additional products than the previous one. The postulates
of this theory were followed by JB Clark, K. Marx, A. Marshall, P. Samuelson. The concept of the theory of
social power consisted in the distribution of profits of society between its different layers according to the
number of these strata. The most prominent representatives of this theory are J. Schumpeter, T. Veblen and
M. Tugan-Baranovsky. Salary under socialism was considered to be the distribution of income according
to the labor contribution of an employee, whose work was carried out in a production that was based on a
common property. To date, theoretical knowledge of salary needs to be expanded and improved, since the
meaning of this concept has changed. The latest approach to studying the issue of pay will help to achieve a
high level of economic development and improve the welfare of the population.
Keywords: labor (cost) theory of the value of goods and services, the theory of marginal productivity, the
theory of natural labor prices, the theory of political economy of socialism, the theory of social force, the theory
of the fund of general public funds for labor.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

П остановка проблеми. Заробітна пла-

та – це надскладна економічна категорія,
що має тісний зв’язок з соціальними явищами.
Її рівень може спричинити як зростання еконо-
міки, так і її занепад. Заробітна плата однаково
важлива для обох сторін економічних відносин:
робітників та роботодавців.
На сьогодні, стан економіки в Україні не до-
зволяє використовувати заробітну плату як ре-
гулятор продуктивності праці, оскільки її рівень
в більшості випадків не є достатнім для стимуля-
ції повної віддачі працівника роботі та мотивації
до інтенсифікації праці.
Розгляд сучасних систем та форм оплати пра-
ці не може бути повноцінним без врахування іс-
торичного досвіду та поглядів представників різ-
номанітних економічних шкіл.
© Романець Т.В., 2019
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Окрім творців та прибічників різноманітних те-
орій заробітної плати, таких як В. Петті, П. Буа-
гільбер, Ф. Кене, Т. Мальтус, А. Тюрго, Д. Рікардо,
Дж. Стюарт Мілль, А. Сміт, Дж.Б. Кларк, К. Маркс,
А. Маршалл, П. Самуельсон, М. Туган-Баранов-
ський, Й. Шумпетер, Т. Веблен вивченням питань
історичного розвитку поняття заробітної плати
займаються і сучасні вчені. До їх числа варто від-
нести Р. Барра, О.В. Дубовську, В.М. Ковальчука,
М.В. Лазаревича, Г.А. Оганяна, В.О. Паламарчу-
ка, А.П. Румянцева, М.І. Сарая, О.М. Сергієнка.
Мета статті. Головною метою цієї роботи
є узагальнення та систематизація поглядів про-
відних світових вчених-економістів, що є пред-
ставниками різних економічних шкіл в історич-
ній ретроспективі на поняття заробітної плати.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Виклад основного матеріалу. Заробітна пла-
та як економічна категорія почала цікавити еко-
номістів ще в середині ХVII століття. Проте в той
час саме поняття заробітної плати відрізнялось від
сучасного, оскільки оплата праці була щоденною
або здійснювалась за конкретний виконаний обсяг
робіт та не включала цілий ряд елементів, що сьо-
годні закріплені на законодавчому рівні [1, с. 112].
Вплив науково-технічної революції у ХІХ–ХХ сто-
літті призвів до стрімкого розвитку промисловості
та зростання потреби у працівниках, зародження
великої кількості нових професій. Саме тоді наби-
рає популярності фіксована щомісячна ставка як
вимірник оплати праці [1, с. 112]. На теперішньому
етапі розвитку економічної думки до категорії щомі-
сячної (щотижневої) ставки додаються ще преміаль-
ні, заохочувальні та компенсаційні виплати. Таким
чином, сьогодні заробітна плата включає не лише
безпосередню оплату за виконану роботу, а й ви-
нагороду за ініціативність, оплату часу відпустки
та інші соціальні гарантії, встановлені державою.
Розглядаючи історичний розвиток теорій за-
робітної плати, слід виділити найбільш вагомі.
Їх перелік та найяскравіші прихильники наве-
дені в таблиці 1.
Як видно з таблиці 1, теорії заробітної плати
можна віднести до дедуктивних або індуктивних.
Згідно з думкою Р. Барра, до дедуктивних теорій
належать ті, стосовно яких виконуються загальні
положення теорії вартості і цін, а до індуктивних –
ті, що виникли із узагальнення практичного до-
свіду основоположників [2, с. 117]. Таким чином,
ознаки дедуктивної теорії мають теорія природної
ціни праці та теорія фонду загальних суспільних
коштів на оплату праці. Більш пізні ж теорії за-
робітної плати належать до індуктивних.
Визначення заробітної плати як ціни праці
вперше сформулював В. Петті. Його погляди щодо
цього питання повністю відповідали положенням
трудової (витратної) теорії вартості товарів і послуг
[3, с. 223]. На думку цього економіста, заробітна
плата робітника повинна забезпечувати лише мі-
німальний рівень існування робітника та його ро-
дини, оскільки «якщо дозволити отримувати вдвічі
більше, то він працюватиме вдвічі менше, ніж міг
би працювати, а це для суспільства є втратою тієї
самої кількості праці» [4, с. 322]. Згодом ця теорія
отримала назву теорії природної ціни праці. На під-
тримку даної теорії висловлювались і інші тогочас-
ні економісти. Наприклад, Д. Рікардо вказував, що
зростання заробітної плати призведе до збільшення
чисельності робітників в майбутньому за рахунок
їх природного відтворення, що в свою чергу, стане
причиною зменшення заробітної плати, а, отже, до
Теорії заробітної плати
Тип теорії Назва теорії заробітної плати
Трудова (вартісна) теорія вартості товарів
і послуг або Теорія природної ціни праці
Дедуктивна Теорія фонду загальних суспільних коштів
на оплату праці
Теорія граничної продуктивності
Теорія соціальної сили
Індуктивна
Теорія політичної економії соціалізму
Джерело: розроблено автором за даними [1]
283
встановлення її природного рівня [5, с. 214]. Ана-
логічних поглядів дотримувались і П. Буагільбер,
і Т. Мальтус, і Ф. Кене, і А. Тюрго [3, с. 223]. Пізніше
Ф. Лассаль використав положення даної теорії для
формулювання постулатів залізної теорії заробітної
плати [1, с. 112]. Однак, в наш час рівень оплати
праці та народжуваність в розвинутих країнах свід-
чать про недосконалість теорії природної ціни пра-
ці, оскільки, спостерігається ефект протилежний
тому, якого очікував Д. Рікардо.
На наступному етапі розвитку економічної дум-
ки виникає теорія фонду загальних суспільних
коштів на оплату праці. Її підтримував Дж. Стю-
арт Мілль, вказуючи на вплив загальних законів
попиту та пропозиції і на ринок праці [1, с. 215].
Згідно з концепцією даної теорії, існує певна об-
межена частка капіталу, що не використовується
капіталістами для купівлі сировини. Саме вона
становить загальний суспільний фонд коштів на
оплату праці і є фіксованою. Тому рівень заробітної
плати кожного окремого робітника залежить від
кількості робітників на ринку [1, с. 215]. Також вче-
ний висловлювався проти втручання держави в ре-
гулювання оплати праці, оскільки це призведе до
збільшення безробіття через зростання народжу-
ваності в сім’ях робітників [5, с. 215]. В той же час
А. Сміт погоджувався з думкою Дж.С. Мілля, проте
вважав, що високий рівень заробітної плати надає
власнику капіталу можливість «знайти працівни-
ків більш діяльних, старанних і тямущих, ніж за
низької заробітної плати» [3, с. 223]. Але, очевидно,
що для збільшення фонду коштів на оплату праці
можна скористатись кредитними ресурсами. Це,
в свою чергу підвищить купівельну спроможність
населення та вимагатиме від виробників нарощу-
вання обсягів продукції. При цьому загальне спів-
відношення витрат на сировину та заробітну плату
практично не зміниться. Як наслідок цього, вироб-
ник отримуватиме більшу виручку та прибуток.
Поява теорії граничної продуктивності внесла
корективи і в теоретичні погляди на заробітну пла-
ту. Дж.Б. Кларк доводив, що збільшення кількості
працівників при сталій величині загального ка-
піталу стане причиною зниження продуктивності
праці. Кожен наступний прийнятий на роботу пра-
цівник приноситиме все менше додаткового про-
дукту, а з часом настане момент, коли це значення
досягне нуля [5, с. 114]. К. Маркс також схилявся
до постулатів теорії граничної продуктивності. Але
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
вважав, що заробітна плата – це вартість проданої
робочої сили, а не самої праці [3, с. 124]. Тому, на
думку вченого, зростання реальної заробітної пла-
ти неможливо співставити із змінами продуктив-
ності праці, адже існує «неоплачена праця». Втім,
Таблиця 1
Найбільш відомі представники
В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене,
Т. Мальтус, А. Тюрго, Д. Рікардо
Дж. Стюарт Мілль, А. Сміт
Дж.Б. Кларк, К. Маркс, А. Маршалл,
П. Самуельсон
М. Туган-Барановський, Й. Шумпетер, Т. Веблен
 284 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
погляди марксистів були близькими і до теорії при-
родної ціни праці, оскільки вважалося, що рівень
заробітної плати повинен відповідати необхідним
витратам робітника на засоби існування для себе
та своєї сім’ї [5, с. 213]. Ще одним представником
теорії граничної продуктивності щодо питань за-
робітної плати прийнято вважати А. Маршалла.
На його думку праця і заробітна плата розгляда-
ється робітником як витрати та доходи відповідно.
Причому, праця виснажує робітника та приносить
негативні емоції, а заробітна плата призначена
компенсувати це [1, с. 112]. А П. Самуельсон вбачав
у праці надання послуг робітником, а у заробітній
платі – ціну за виконання цих послуг [1, с. 113].
Згодом виникає теорія соціальної сили.
Її концепція полягала у розподілі прибутків сус-
пільства між різними його прошарками згідно
з чисельністю цих прошарків [3, с. 224]. Ключова
роль надавалася профспілкам. Найяскравіши-
ми представниками цієї теорії є Й. Шумпетер,
Т. Веблен та М. Туган-Барановський. Останній
виокремив два фактори, що впливають на заро-
бітну плату: зростання продуктивної сили праці
та соціальну силу робочого класу [1, с. 112].
В епоху Радянського Союзу, на його території
створюється абсолютно новий підхід до розгляду
поняття заробітної плати. Тогочасні економісти
стверджували, що природа заробітної плати при
соціалізмі не має нічого спільного поняттям за-
робітної плати, що розглядалось капіталістични-
ми вченими. На доказ цього наводились наступні
аргументи: заробітна плата являється розподілом
кожному за його працею та праця при соціалізмі
здійснюється на суспільному виробництві, що за-
сноване на загальнонародній власності [1, с. 113].
Висновки і пропозиції. Заробітна плата
є одночасно економічною і соціальною категорією.
Від її розміру залежить рівень життя населення
та його процвітання. Проте, сьогодні Україна ще
знаходиться на шляху до встановлення гідного
рівня заробітної плати, що зможе забезпечити ін-
тенсифікацію виробництва та стимулювати пра-
цівників до підвищення продуктивності праці.
Зацікавленість у трактуванні поняття заробіт-
ної плати бере початок в середині ХVII століття.
В той час воно означало оплату за безпосередньо
виконану роботу. Згодом це поняття розширюва-
лось і доповнювалось. В наш час в нього включені
й різні преміальні виплати та соціальні гарантії.
Всі теорії заробітної плати варто розділити на
дедуктивні та індуктивні. До дедуктивних відно-
сяться: теорія природної ціни праці, теорія фон-
ду загальних суспільних коштів на оплату праці,
теорія граничної продуктивності. До індуктив-
них включаються теорія соціальної сили та соці-
алістичні погляди на заробітну плату.
Визначення заробітної плати як ціни праці
було висунуте В. Петті, який відносився до при-
хильників теорії природної ціни праці. Згідно цієї
теорії заробітна плата мала сягати такого розмі-
ру, щоб забезпечити лише мінімальний рівень іс-
нування для робітника та його сім’ї. Аналогічних
думок дотримувались: Д. Рікардо, П. Буагільбер,
і Т. Мальтус, і Ф. Кене, і А. Тюрго, Ф. Лассаль.
Згідно теорії фонду загальних суспільних ко-
штів на оплату праці, рівень заробітної плати
кожного робітника залежить від кількості робіт-
ників на ринку, оскільки суспільний фонд оплати
праці являється сталою величиною. Прихильни-
ками цієї теорії були Дж. Стюарт Мілль, А. Сміт.
В теорії граничної продуктивності доводиться,
що кожен наступний прийнятий на роботу пра-
цівник принесе менше додаткового продукту, ніж
попередній. Постулатів цієї теорії дотримувались
Дж.Б. Кларк, К. Маркс, А. Маршалл, П. Самуельсон.
Концепція теорії соціальної сили полягала
у розподілі прибутків суспільства між різними його
прошарками згідно з чисельністю цих прошар-
ків. Найяскравішими представниками цієї теорії
є Й. Шумпетер, Т. Веблен та М. Туган-Барановський.
Заробітна плата при соціалізмі вважалась роз-
поділом доходу згідно трудового внеску працівни-
ка, робота якого здійснювалась на виробництві,
що було засноване на загальнонародній власності.
На сьогоднішній день теоретичні знання про
заробітну плату потребують розширення та вдоско-
налення, оскільки значення самого цього поняття
зазнало змін. Новітній підхід до вивчення питання
оплати праці дозволить сягнути високого рівня роз-
витку економіки та покращити добробут населення.

Список літератури:
1. Дубовська О.В. Теоретичні засади заробітної плати як соціально-економічної категорії та її специфіка у
галузі освіти. URL: https://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/4.1/110.pdf (дата звернення: 18.02.2019).
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

2. Барр Р. Политическая экономия. В 2-х т. Т. 2. Москва : Международные отношения, 1994. 562 с.

3. Оганян Г.А., Паламарчук В.О., Румянцев А.П. Політична економія : навч. посіб. Київ : МАУП, 2003. 520 с.
4. Ковальчук В.М., Лазаревич М.В., Сарай М.І. Історія економіки та економічної думки : навч. пoсіб.
Київ : Знання, 2008. 647 с.
5. Сергієнко О.М. Заробітна плата: еволюція поглядів та система формування // Формування ринкових
відносин в Україні : зб. наук. пр. / Держ. Н.-д. ін-т інформатизації та моделювання екон. Київ : НДЕІ, 2011.
№ 4(119). С. 212–218.

References:
1. Dubovska O.V. Teoretychni zasady zarobitnoi platy yak sotsialno-ekonomichnoi katehorii ta yii spetsyfika u halu-
zi osvity [Theoretical foundations of wages as a socio-economic category and its specifics in the field of education].
Available at: https://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/4.1/110.pdf (accessed 18 Fabruary 2019).
2. Barr R. (1994). Politicheskaya ekonomiya [Economics]. V 2-h t. T. 2. Moscow : Mezhdunarodnyie otnosheniya. (in Russian)
3. Ohanian H.A., Palamarchuk V.O., Rumiantsev A.P. (2003). Politychna ekonomiia : navch. posib. [Economics].
Kyiv : MAUP. (in Ukrainian)
4. Kovalchuk V.M., Lazarevych M.V., Sarai M.I. (2008). Istoriia ekonomiky ta ekonomichnoi dumky : navch. posib.
[History of economics and economic thought]. Kyiv : Znannia. (in Ukrainian)
5. Serhiienko O.M. (2011). Zarobitna plata: evoliutsiia pohliadiv ta systema formuvannia [Wages: the evolution of
views and the system of formation]. Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini : zb. nauk. pr. Derzh. N.-d. in-t
informatyzatsii ta modeliuvannia ekon., vol. № 4(119), pp. 212–218.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 285
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-62
УДК 336.221.4
Скрипник М.І., Шевчук Н.В.
Київський національний університет технологій та дизайну

КОНЦЕПЦІЯ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКІВ НА СПОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Анотація. В статті розглянуто недоліки сучасної системи непрямого оподаткування в Україні, запропо-
новано методи усунення існуючих проблем на основі розробленої концепції реформування податків на
споживання. Складна ситуація у сучасній системі оподаткування вимагає розробки обґрунтованих захо-
дів, які допоможуть розв’язати складні питання функціонування податку на додану вартість, акцизного
податку та мита. Через систему непрямого оподаткування держава реалізує перерозподіл фінансових ре-
сурсів між різними категоріями споживачів. Однак виникнення проблем неминуче при постійних змінах
в економіці країни. Саме це спонукає до розробки ефективних методів усунення протиріч між державою,
виробниками та кінцевими споживачами з метою створення такого податкового середовища, яке б задо-
вольняло потреби та інтереси кожного із учасників податкових відносин.
Ключові слова: податки на споживання, податок на додану вартість (ПДВ), мито, акцизний податок,
непряме оподаткування, система оподаткування, фіскальна політика, фіскальні органи.
Scrypnik Margarita, Shevchuk Natalia
Kyiv National University of Technology and Design

THE CONCEPT OF TAX REFORM IN UKRAINE

Summary. The article is about indirect taxation system in Ukraine, its shortcomings and quality , research
on VAT, excise tax and also research on customs duties in the tax system of Ukraine. The difficult situation
in the current system of taxation in the consumption domain demands the development of reasonable meas-
ures, which will help to resolve complex issues of VAT, excise taxes and duties. Besides, the problems of the
present mechanism of their levy lead to the development on this basis of proposals for decison the existing
shortcomings. Therefore, the main problems of the functioning of consumption taxes and the lines of improv-
ing the system of indirect taxation in Ukraine were defined in the article. Consumption taxes attract a lot of
attention, moreover, they became subject of discussion, which concern administration issues and consequences
of levying these taxes as for the economic development of Ukraine as for separate entity of management and
final consumers. Besides, through the system of indirect taxation, the state realizes the repartition of financial
resources between different categories of consumers. However, the emergence of some problems is inevitable
with the constant changes in the economy of Ukraine and the transition to new forms and methods of taxation.
It prompts the development of new effective methods for eliminating of contradictions between the states,
entity of management and final consumers with the aim of creating a such tax environment with the aim
of creating a tax environment that will be able to satisfy the needs and interests of each of the person of the
tax system of Ukraine. In the article, we proposed a multi-vector concept for reforming the consumption tax
sphere. It covers various areas of tax relations and should improve the relationship between taxpayers and the
authorities of the State Fiscal Service of Ukraine. In our view, the ways of reforming, which we recommend in
our article can improve the area of indirect taxation. Moreover, in the current circumstances, the issue of tax
burden on end-users is debatable. First of all, this is related to the decrease in the solvency of the population.
That is why the area of indirect taxation should be reformed.
Keywords: consumption taxes, value-added tax (VAT), tollage, excise tax, indirect taxation, taxpayer, system
of taxation, fiscal policy, fiscal authorities.

П остановка проблеми. Податки на спо-

живання займають особливе місце у на-
є актуальним для сучасної економіки України
та потребує нагального вирішення.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

ціональній системі оподаткування, яка вимагає Аналіз останніх наукових досліджень

реформування та змін. В умовах розвитку рин-
кових відносин оподаткування виступає знаряд-
дям реалізації фіскальної політики держави.
Ознаками платоспроможності є не тільки до-
ходи, майно та його приріст, а й загальні особ­
ливості витрат платника. На ідеї, що розмір
та види споживання виступають показниками
платоспроможності, базується вся система не-
прямого (посереднього) оподаткування, тобто
оподаткування споживання. Непрямі податки не
впливають на процеси нагромадження, але вони
регресивні в соціальному аспекті та здійснюють
значний вплив на процеси ціноутворення. Крім
того, за допомогою акцизів, мита та податку на
додану вартість (далі – ПДВ) можна впливати на
структуру споживання. Саме тому питання вдо-
сконалення системи оподаткування споживання
і публікацій. Проблеми оподаткування спожи-
вання розглядають багато відомих українських
науковців, серед яких доцільно виокремити
таких вчених-економістів, як Василик Ю.М.,
Іванов Ю.Б., Крисоватий А.І., Луніна І.О., Лю-
тий І.О., Мельник В.М., Мельник М.М., Нікіті-
шин А.О., Підлужний М.П., Поддєрьогін А.М.,
Сігайов А.О., Соколовська А.М., Федосов В.М.,
Хлєбнікова І.І., Яковлева А.М. та інші.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Попри численні дослід-
ження вітчизняних науковців, нині в контексті
реформування та обрання вектору розвитку сис-
теми оподаткування, відповідно до норм та пра-
вил Європейського Союзу, постає багато нових
проблем, зважаючи на часті зміни вітчизняного
податкового законодавства. Зокрема, актуальни-

© Скрипник М.І., Шевчук Н.В., 2019

 286 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
ми є питання оптимальності ставок податків на
споживання, бюджетного та експортного відшко-
дування ПДВ, унеможливлення тіньового обігу
підакцизних товарів та ухилення від оподатку-
вання, правильного вартісного визначення мит-
ної вартості товарів тощо.
Мета дослідження. Головною метою дано-
го дослідження є розробка концепції реформу-
вання системи непрямого оподаткування та по-
шук можливих напрямів подолання ключових
проблем для створення ефективного механізму
справляння та адміністрування ПДВ, акцизного
податку та мита.
Враховуючи це, доцільним є виконання на-
ступних завдань:
– дослідити сучасні проблеми механізму
справляння податків на споживання;
– виокремити шляхи оптимізації адміністру-
вання податків на споживання,
– проаналізувати зв’язок між непрямими по-
датками та станом державних фінансів України
для розробки концепції реформування;
– запропонувати можливі напрями удоскона-
лення системи податків на споживання;
– розробити багатовекторну модель реформу-
вання сфери непрямого оподаткування в Укра-
їни, враховуючи всі особливості економічного
та політичного стану країни.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Як відомо, непрямі податки встановлюються на то-
вари і послуги у вигляді надбавок до ціни товару
чи послуги, оплачуються покупцями при купівлі
товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться
продавцями цих товарів та послуг. Непрямі подат-
ки відіграють важливу роль у формуванні доходів
Державного бюджету, оскільки їхня частка у Зве-
деному бюджеті України перевищує 50-60%.
В першу чергу, реформування податкової
системи України – це зниження податкового
навантаження на економіку країни, здійснюю-
чи послідовні заходи, спрямовані на виконання
цього завдання. Достатньо високе податкове на-
вантаження в нашій країні суттєво позначається
на доходах споживачів – пересічних громадян.
Важливим аспектом є співпраця між державою
і платниками податків, врахування інтересів
обох сторін, але сучасний стан системи оподатку-
вання свідчить про повну відсутність податкової
культури з боку платників і забезпечення вико-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
нання виключно фіскальної функції оподатку-
вання з боку держави, що, в свою чергу, призво-
дить до конфліктів сторін [1].
В основу формування вітчизняної системи
непрямого оподаткування в Україні покладені
міжнародні податкові системи, які не врахову-
ють специфічні умови економічного розвитку
країни. Але не зважаючи на це, Україна успішно
підтримує стосунки у сфері оподаткування з ін-
шими державами, які застосовують діючі в усьо-
му світі стандарти, що розроблені Організацією
економічного співробітництва та розвитку і Ор-
ганізацією Об’єднаних Націй, завдяки чому за-
безпечується адаптація законодавства України
у сфері міжнародного оподаткування до зако-
нодавства інших країн. Завдяки цьому Україна
уклала 60 міжнародних договорів про уникнен-
ня подвійного оподаткування практично з усіма
країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії,
Північної та Південної Америки і кількома кра-
їнами Африки, з яких 55 укладено за роки неза-
лежності України, а 5 – успадковані від колиш-
нього СРСР (відповідно до Закону України «Про
пра-вонаступництво України») [2, с. 180].
Вітчизняна система оподаткування спожи-
вання має значні недоліки, які, насамперед,
пов’язані із недосконалістю податкового законо-
давства, політичними, соціальними та економіч-
ними чинниками. У загальному вигляді ключові
недоліки чинної системи оподаткування спожи-
вання можна звести до таких як [3]:
– перекладання непрямих податків на кін-
цевого споживача, що робить їх соціально не-
справедливими, оскільки розмір податкового
зобов’язання не залежить від платоспроможності
платника;
– високі ставки ПДВ, мита і акцизного подат-
ку, застосування яких не призводить до регулю-
вання та стимулювання економіки;
– виникнення схем ухилення від сплати по-
датків на споживання, незаконне завищення
сум на бюджетне відшкодування, тінізація еко-
номічної діяльності;
– сприяння вимиванню оборотних коштів під-
приємства, оскільки існують проблеми своєчас-
ного бюджетного відшкодування;
– недосконалість системи електронного адмі-
ністрування непрямих податків;
– надмірна роль податків на споживання
у формуванні доходів Державного бюджету.
Більшість проблем у системі оподаткування ви-
никли давно, але досі не засто-совуються належ-
ні заходи щодо їх вирішення. Важливим кроком
у стано-вленні національної системи оподатку-
вання є прийняття Податкового кодексу Украї-
ни (далі – ПКУ) [4], який покликаний слугувати
головним документом при оподаткуванні і вста-
новлені загальних правил організації та функці-
онування податків на споживання. Однак, значні
помилки у податковій практиці та спірні норми
у діючих механізмах справляння та адміністру-
вання цих податків спонукають до виникнення
нових проблем, а не вирішення існуючих.
В першу чергу, реформування податкової сис-
теми – це зниження подат-кового навантаження
на економіку країни, здійснюючи послідовні захо-
ди, спрямовані на виконання цього завдання. За
умов глобалізації та поглиблення економічної ін-
теграції система оподаткування не лише зберігає
функцію основного джерела наповнення бюдже-
тів, а й посилює вплив на міжнародне розміщен-
ня виробництва, прямі й портфельні інвестиції.
ПДВ в Україні потребує впровадження змін,
які будуть враховувати особливості саме вітчиз-
няної економічної сфери. Досвід країн світу по-
казує, що цей податок здатен виконувати значну
бюджетоутворюючу роль, забезпечуючи суттєву
частку у структурі загальнодержавних доходів,
але в той же час може мати значний вплив на
економічний сектор та здійснювати стимулю-
вання та регулювання економічних процесів
в країні. Але, нажаль, його роль в українських
реаліях надто суперечлива, а ефективність зна-
чно нівельована через численні зловживання,
що пов’язано з зосередженням органів державної
влади на реалізації фіскальної функції податків
та наповненні бюджетів різних рівнів.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Ринкове реформування ПДВ супроводжува-
лося неодноразовими спробами удосконалити
систему непрямого оподаткування шляхом при-
йняття окремих законодавчих актів, що були
недостатньо адекватними стану економіки, ха-
рактерними рисами якої є структурні диспропор-
ції, наявність значних обсягів тіньових оборотів,
платіжна криза тощо [5].
Крім того, слід звернути увагу на акцизний
податок. Перевагою й одночасно недоліком ак-
цизного податку є високі ставки на певні групи
товарів. Вони впливають на структуру спожи-
вання і тим самим дозволяють обмежувати спо-
живання деяких товарів, зокрема алкогольних
напоїв і тютюнових виробів, які є шкідливими як
для здоров’я людини, так і навколишнього при-
родного середовища в цілому. Підвищення ста-
вок акцизних податків водночас приносить без-
посередні вигоди державі у вигляді збільшення
податкових надходжень. Тобто держава виконує
свою фіскальну функцію, тим самим збільшуючи
дохідну частину бюджетів.
З іншого боку, високі ставки на певні види
підакцизних товарів є недоліком. Деякі краї-
ни мають відносно відкриті межі, тому це може
стати причиною контрабанди, особливо якщо
місцевий акцизний податок значно вище за по-
даткову ставку в сусідніх країнах. Також підви-
щені ставки призводять до зменшення попиту і,
як наслідок, зменшується прибуток підприємств
і дохідна частина бюджетів [1].
Отже, одним із аспектів реформування опо-
даткування акцизним податком в Україні є під-
вищення рівня виконання ним функції обмежен-
ня споживання шкідливих для здоров’я товарів.
У фінансовій науці вважається, що саме дифе-
ренціація податкових ставок акцизного податку
та їх значний розмір суттєво впливає на струк-
туру ринкових цін, внаслідок чого відбуваються
зміни у структурі сукупного попиту.
Одним із напрямів удосконалення системи
митного оподаткування є застосування митного
тарифу залежно від способу нарахування. Відпо-
відно до даного критерію розрізняють такі види
мита: адвалорне, специфічне, комбіноване. Це
дає змогу охопити всі аспекти методів нарахуван-
ня даного податку. Відповідно до того, яке функ-
ціональне навантаження несе застосування мит-
ного тарифу, залежить і спосіб нарахування мита.
За орієнтації на помірний протекціонізм викорис-
товується комбіноване мито. Якщо ж домінує фіс-
кальна функція митного тарифу, то використову-
ється специфічне мито, яке дозволяє мати країні
фіксований рівень оподаткування, чи адвалорне,
яке також несе в собі досить сильний ефект фіску.
При реформуванні митного сектору необхід-
но враховувати, що можливе вдосконалення не
тільки самого митного тарифу, а й впровадження
змін у механізм митного оподаткування. Слід за-
уважити, що збільшення митних платежів мож-
ливе не тільки за рахунок підвищення ставки
мита, але й за рахунок удосконалення способів
нарахування мита. Це і вибір джерела та об’єкта
оподаткування, і розширення кола операцій, які
підпадають під митне оподаткування, і зміна ме-
тодів нарахування та ін. [6].
Враховуючи сучасний стан економічного
та податкового сектору України варто розглядати
287
багатовекторну модель реформування податків
на споживання, оскільки тільки комплексні змі-
ни можуть дати позитивний результат та здатні
забезпечити досягнення стратегічних цілей.
Тому, стратегічною метою реформи ДФС має
стати [7, с. 186]:
– відновлення довіри населення, що має до-
сягатися викоріненням корупції на всіх ланках
ДФС, структурними змінами як в управлінні,
так і на місцях, новою кадровою політикою;
– вдосконалення податкового і митного кон-
тролю, що повинно досягатися завдяки оновлен-
ню системи податкового адміністрування, надан-
ня допомоги платникам щодо виконання їхніх
обов’язків, об’єктивному та ефективному застосу-
ванню норм законодавства, адаптація податково-
го законодавства України до законодавства ЄС;
– якісне та ефективне адміністрування подат-
ків, що повинне досягатися завдяки модернізації
механізмів контролю.
Отже, податкова система, за своєю суттю, пови-
нна стати інструментом державного регулювання
економіки, що дозволяє вилучати на постійній
основі певну частину приватних доходів юридич-
них та фізичних осіб на користь держави, пере-
розподіляючи таким чином створений у суспіль-
стві продукт. За допомогою податкової системи
держава повинна стимулювати бажані та обмеж-
увати небажані соціально-економічні процеси
і тенденції, формувати відносини між суб’єктами
господарювання відповідно до цілей обраної мо-
делі розвитку, виконувати відповідні соціальні,
гуманітарні та захисні зобов’язання і функції.
Відповідно до визначених цілей необхідно
впровадити дієві зміни. Саме ці зміни мають
бути закладені в основу концепції реформування
непрямого оподаткування. Отже, на наш погляд,
багатовекторна модель має передбачати зміни
в наступних секторах оподаткування (рис. 1):
У межах окресленої концепції реформування
доцільним буде застосування комплексу заходів,
які допоможуть вдосконалити кожен із зазначе-
них секторів непрямого оподаткування. А тому,
на нашу думку, мають бути здійснені такі кроки:
1. Подальше вдосконалення законодавства
у сфері ПДВ та остаточна його адаптація до ви-
мог ЄС.
2. Удосконалення боротьби зі схемами ухи-
лення від оподаткування:
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
– повідомлення платників податків в межах
електронного сервісу «Електронний кабінет плат-
ника податків» щодо віднесення такого підпри-
ємства до ризикових суб’єктів господарювання або
його взаємостосунків з платниками ПДВ, які мають
податковий борг з ПДВ та/або не надану податкову
звітність. Це дозволить платнику відреагувати на
цю інформацію та вирішити питання про доціль-
ність подальших відносин з таким контрагентом;
– запровадження кримінальної відповідальності
за шахрайство у сфері оподаткування як для плат-
ників податку, так і для контролюючих органів;
3. Реформування митного оподаткування.
Основними заходами вважаємо вдосконален-
ня митного законодавства; уніфікацію порядку
справляння мита; посилення контролю над мит-
ницею; створення чіткого механізму застосуван-
ня спрощеного порядку проведення процедур
митного оформлення.
 288 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Оптимізація функцій,
структури ДФС України та
податкового законодавства
Впровадження Розробка системи
ефективних методів ключових показників
боротьби з корупцією Реформування непрямого оцінки ефективності
оподаткування діяльності ДФС

Реформування сфери Розробка розгалуженої

податкового та митного системи диференційованих
контролю ставок непрямих податків,
податкових пільг

Рис. 1. Концепція реформування непрямого оподаткування в Україні

Джерело: складено автором за даними [8]

4. Забезпечення відкритості діяльності ДФС
через оприлюднення узагаль-нюючих (статис-
тичних) показників з основних напрямків її ро-
боти. Доступ громадськості та суспільства до
агрегованої інформації про діяльність служби
дозволить дати оцінку такій діяльності та обмеж-
ить можливість маніпулювання показниками її
діяльності.
5. Забезпечення якісних консультацій у сфері
податкового та митного законодавства на місцях,
унеможливлення вільного тлумачення органа-
ми ДФС норм законодавства. Передача частини
функцій надання консультацій з питань оподат-
кування та митної справи незалежному інститу-
ту податкових консультантів або Комітету ВРУ
з питань податкової та митної політики.
6. Перегляд показників діяльності ДФС Укра-
їни та критеріїв оцінок персоналу ДФС. Запро-
вадження таких критеріїв, як кваліфікаційний
рівень працівника, кількість оскаржень рішень
посадових осіб контролюючих органів, донарахова-
ні, але не сплачені суми, кількість скарг платників
податків на дії або бездіяльність працівника, кіль-
кість платників, що припинили діяльність, дозво-
лять більш об’єктивно оцінювати роботу працівни-
ків ДФС та змінити філософію взаємовідносин між
платниками та посадовими особами ДФС.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
кового навантаження і його розподіл між основ-
ними факторами виробництва, оскільки, аналіз
розподілу податкового навантаження дає змогу
оцінити вплив податкової системи на економічне
зростання та її позиції в міжнародній податковій
конкуренції.
Впровадження всіх зазначених заходів у сфе-
рі непрямого оподаткування дасть змогу на-
близитись до моделі, яка б забезпечила поєд-
нання фіскальної ефективності з одночасним
забезпеченням належного регулюючого впливу
на соціально-економічні явища. Вважаємо, що
порушена проблематика потребує подальших
поглиблених досліджень, результати яких нео-
дмінно мали б бути враховані під час вироблення
науково обґрунтованих підходів до реформуван-
ня чинної системи справляння та адмініструван-
ня непрямих податків зокрема, що забезпечить
створення сприятливих умов для ведення бізне-
су в Україні, впровадження інновацій, зростан-
ня споживчого попиту на внутрішньому ринку за
одночасного динамічного збільшення сукупних
податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів
та цільових фондів держави [9, с. 76].
Висновки і пропозиції. Отже, непрямі по-
датки є не лише головним джерелом наповнення
державного бюджету України, але й ефективним

7. Зменшення корупційних ризиків при спіл- інструментом впливу на суспільне виробництво.

куванні платників податків з працівниками
ДФС шляхом розвитку електронних сервісів
та автоматизації всіх процедур з адмініструван-
ня та обслуговування платників податків.
8. Підвищення рівня кваліфікації працівни-
ків ДФС та залучення висококваліфікованих
фахівців з бізнесу та громадськості з досвідом
державного управління та вмінням стратегічно-
го і системного виконання завдань, а також ска-
сування практики кадрових ротацій.
9. За рахунок скорочення штату створення
моніторингово-аналітичних підрозділів з бо-
ротьби з шахрайством у сфері ПДВ і управління
іншими ризиками у сфері податкових і митних
відносин та посилення інформаційно-консульта-
ційних підрозділів ДФС.
10. Водночас, при реформуванні непрямих
податків, важливо не забувати про рівень подат-
Однак на сьогоднішній день система непрямого
оподаткування в Україні є недосконалою та по-
требує розробки науково обґрунтованої концепції
реформування з урахуванням досвіду країн ЄС
та світу.
Концептуальними напрямами вдосконалення
сфери податків на споживання мають стати: опти-
мізація функцій, структури ДФС України, вдо-
сконалення законодавчої та нормативно-правової
бази, яка регулює податкові відносин, її адапта-
ція до вимог ЄС; впровадження змін у сфері бо-
ротьби з корупцією (підвищення кримінальної,
адміністративної, дисциплінарної та фінансової
відповідальності за порушення законодавства
у сфері запобігання корупції та перевищення сво-
їх посадових обов’язків, дотримання принципу не-
відворотності настання визначених видів відпові-
дальності в разі скоєння економічного злочину,
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
забезпечення прозорості та неупередженості при
розслідуванні економічних та фінансових злочи-
нів); запровадження ключових показників ефек-
тивності діяльності ДФС (оцінка роботи персона-
лу органів ДФС, використання методів мотивації
або покарання в залежності від ефективності ро-
боти працівників, забезпечення проведення регу-
лярного підвищення кваліфікації персоналу, роз-
виток та гарантування належного забезпечення
289
всіх підрозділів та відділів ДФС за рахунок скоро-
чення високо витратних та неефективних); впро-
вадження змін у сфері підвищення ефективності
податкового та митного контролю (вдосконалення
процесів адміністрування непрямих податків);
запровадження розгалуженої системи диферен-
ційованих ставок непрямих податків, податкових
пільг (ліквідація неефективних пільг, забезпе-
чення своєчасного бюджетного відшкодування).

Список літератури:
1. Стеблянко А.В., Рєзнік О.М. Міжнародний досвід оподаткування непрямих податків: окремі аспекти.
Форум права. 2015. № 4. С. 266–272. URL: https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/46083/1/
Steblyanko_Reznik_The_International_Experience_of_Taxation.pdf
2. Килинкарова Е.В. Налоговое право зарубежных стран : учебник для бакалавриата и магистратуры.
Москва : Юрайт, 2017. 354 с.
3. Мараховська Т.М. Шляхи удосконалення справляння податку на додану вартість. Збірник наукових праць
ВНАУ. Серія : Економічні науки. 2012. Т. 2. № 4. С. 149–154. URL: http://econjournal.vsau.org/files/pdfa/844.pdf
4. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Офіційний вісник України. 2010.
Т. 1. № 92. Ст. 9.
5. Авраменко І.М., Авраменко О.І. Стан та проблеми реформування податкової системи України. Міжнарод-
ний збірник наукових праць. 2010. № 2. С. 5–10. URL: http://pbo.ztu.edu.ua/article/viewFile/71014/67067
6. Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Київ : ЦНЛ, 2009. 696 с.
7. Кендюхова О.В. Стратегічне управління національним економічним розвитком : монографія в 2 т.
Донецьк : ДВНЗ «ДонНТУ», 2013. Т. 2. 392 с.
8. Мартиненко В.Л. Податкова політика в Україні та її вдосконалення з метою активізації інвестиційної
діяльності. Формування ринкових відносин в Україні. 2012. № 2. С. 46–50.
9. Волохова І.С. Трансформаційні процеси у податковій системі України : монографія. Одеса : Атлант, 2018. 384 с.

References:
1. Steblyanko A.V., Ryeznik O.M. (2015). Mizhnarodnyj dosvid opodatkuvannya nepryamyx podatkiv: okremi
aspekty [The International experience of taxation of indirect taxes: some aspects]. Forum prava, vol. 4, pp. 266–272.
Available at: https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/46083/1/Steblyanko_Reznik_The_International_
Experience_of_Taxation.pdf
2. Kilinkarova E.V. (2015). Nalogovoe pravo zarubezhnyh stran [Tax law of foreign countries]. Moskva : Izdatel'stvo
Jurajt, 354 p.
3. Marahovska T.М. (2012). Shlyaxy udoskonalennya spravlyannya podatku na dodanu vartist [Ways of im-
proving the collection of value added tax]. Zbirnyk naukovyx pracz VNAU, vol. 4, pp. 149–154. Available at:
http://econjournal.vsau.org/files/pdfa/844.pdf
4. Tax Code of Ukraine. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
5. Avramenko I.M., Avramenko O.I. (2010). Stan ta problemy reformuvannya podatkovoyi systemy Ukrayiny
[State and problems of tax reform systems of ukraine] Mizhnarodnyj zbirnyk naukovyx pracz, vol. 2, pp. 5–10.
Available at: http://pbo.ztu.edu.ua/article/viewFile/71014/67067
6. Grebel`nyk O.P. (2009). Mytne regulyuvannya zovnishnoekonomichnoyi diyalnosti [Customs regulation of foreign
economic activity]. Kyiv : Centr navchalnoyi literatury, 696 pp.
7. Kendyuxova O.V. (2013). Strategichne upravlinnya nacionalnym ekonomichnym rozvytkom [Strategic manage-
ment of national economic development]. Donecz`k : DVNZ «DonNTU». T. 2, 392 p.
8. Martynenko V.L. (2018). Podatkova polityka v Ukrayini ta yiyi vdoskonalennya z metoyu aktyvizaciyi
investycijnoyi diyalnosti [Tax policy in Ukraine and its improvement in order to intensify investment activity].
Formuvannya rynkovyx vidnosyn v Ukrayini, vol. 2, pp. 46–50.
9. Voloxova I.S. (2018). Transformacijni procesy u podatkovij systemi Ukrayiny [Transformation processes in the
tax system of Ukraine]. Odesa : Atlant VOI SOIU, 384 p.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 290 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-63
УДК 657.44
Скрипник М.І., Якименко А.І.
Київський національний університет технологій та дизайну

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО АУДИТУ

ОПЕРАЦІЙ З НАРАХУВАННЯ ТА СПЛАТИ ПДВ
Анотація. В статті розглянуто особливості проведення фінансового аудиту операцій з нарахування та
сплати податку на додану вартість (далі – ПДВ), проаналізовано ключові моменти та виокремлено основ­
ні проблеми даного процесу. На українському ринку успішно функціонує велика кількість аудиторських
організацій та індивідуальних аудиторів, проте вони часто стикаються з проблемами організаційного та
методичного характеру, вирішення яких потребує інтеграції теорії та практики. Безумовно, незалежний
фінансовий аудит як спосіб підтвердження даних фінансової звітності необхідний не тільки підприєм-
ству, але й потенційним інвесторам, постачальникам, кредиторам, акціонерам, тому питання розвитку
аудиту операції з нарахування податків в Україні сьогодні є досить актуальними, особливо в аспекті роз-
гляду проблем та перспектив його розвитку.
Ключові слова: аудит, податок на додану вартість, аудиторські послуги, аудитор, аудиторська діяльність,
аудиторська фірма.
Scrypnik Margarita, Yakimenko Anna
Kyiv National University of Technology and Design

FEATURES OF REALIZATION OF FINANCIAL AUDIT

OPERATIONS ON TAXATION AND PAYMENT OF VAT
Summary. The article is about features of carrying out of financial audit of operations on taxation and pay-
ment of value-added tax, were analyzed the key moments. Furthermore, the basic problems and difficulties of
the given process were allocated. The author draws attention to the principles of building a modern auditing.
Theoretical justification of need to implement the internal tax audit at the enterprises in Ukraine is deve­
loped further. The essence of internal tax audit is specified and features of its techniques and organization.
In addition, the main problematic aspects of the provision of audit services in Ukraine were considered in this
article. Reflects a number of factors hindering the process of efficient development of the audit. In general,
the problem of progress of auditor activity in Ukraine consists in development of the complex, system approach
and the methodical decisions which connected with it. In this manner would be able to create conditions for
their practical introduction. A considerable quantity of the auditor organizations and individual auditors works
in modern economic sphere, however they often deal with problems of the organizational and methodical char-
acter. In turn for decision of these problems we can use new methods and approaches to the organization of
audit work. Moreover, we need integrate the theory and practice of financial audit. It will provide improvement
of quality of auditor activity. The special role in this process has the independent auditor, whose opinion forms
the basis of the management decision. In addition, the deci-sion of the auditor is important to the users of the
tax reporting and the information about enterprise economic activities. Of course, independent financial audit
as a way of confirming the data of financial reporting is necessary for a lot of public information users, such as
company owners, potential investors, suppliers, creditors, shareholders, society as a whole. In consequence of,
the development of the audit of the tax assessment operation is very relevant in Ukraine today, especially in
terms of considering issues and prospects for its development.
Keywords: audit, value-added tax, auditor services, auditor, audit, audit firm.

П остановка проблеми. Сфера аудитор- ти таких вчених-економістів, як: С.В. Бардаш,

ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

ської діяльності в Україні характеризуєть-
ся низкою проблем, які унеможливлюють успіш-
ний розвиток фінансового аудиту як професійної
діяльності та потребують негайного вирішення.
Здійснення фінансового аудиту операцій з на-
рахування та сплати ПДВ починається, насампе-
ред, з організації процесу проведення перевірки,
який вимагає методичної та теоретичної бази,
розробки певних методів та механізмів реаліза-
ції кожного етапу аудиту. Саме тому, важливим
є попередній аналіз основних проблем фінансо-
вого аудиту зазначеної операції як виду профе-
сійної діяльності в Україні та пошуках можли-
вих шляхів їх вирішення.
Аналіз останніх наукових досліджень
і публікацій. Проблеми розвитку теоретичних
основ та проблематики проведення фінансово-
го аудиту розглядають багато відомих україн-
ських науковців, серед яких доцільно виокреми-
© Скрипник М.І., Якименко А.І., 2019
В.В. Головач, Н.І. Дорош, Т.Г. Камінська,
О.А. Петрик, Н.М. Проскуріна, О.Ю. Редько,
В.С. Рудницький, Л.О. Сухарева, Н.С. Шалімо-
ва, М.М. Шигун та ін.
Виділення не вирішених раніше час-
тин загальної проблеми. Однією із важливих
складових загальної проблеми є питання вдоско-
налення аудиту податків, зборів, обов’язкових
платежів. Саме це спонукає до проведення фун-
даментальних досліджень зазначеної галузі
економіки, оскільки досі залишається недостат-
ня кількість методичних розробок з питань про-
ведення фінансового аудиту операцій з нараху-
вання та сплати ПДВ, нестача кваліфікованих
кадрів, брак досвіду в аудиторській діяльності,
методики формування ціни на аудиторські по-
слуги, якість роботи аудиторських фірм, втрата
довіри до сучасного аудитора, зростання конку-
ренції з боку міжнародних аудиторських фірм.
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
Мета дослідження. Головною метою на-
укового дослідження є формулювання теоретич-
них засад та практичних рекомендацій щодо
удосконалення організації фінансового аудиту
зобов’язань за податками і зборами, а саме опе-
рацій з нарахування та сплати ПДВ на вітчизня-
них підприємствах.
Для досягнення мети визначені наступні
завдання:
– виокремлення етапів аудиторської пере-
вірки та визначення аудиторських процедур на
кожній стадії аудиту розрахунків з бюджетом;
– аналіз теоретичних аспектів, що покладено
в основу організації фінансового аудиту опера-
цій з нарахування та сплати ПДВ;
– висвітлення власного бачення щодо розроб-
ки методичних підходів до аудиту операцій з на-
рахування та сплати ПДВ до бюджету країни.
Виклад основного матеріалу дослідження.
В умовах сьогодення в Україні характерним
є збільшення попиту на фінансовий аудит роз-
рахунків за ПДВ, що спричинено низькою подат-
ковою культурою суб’єктів господарювання щодо
сплати податків, а в свою чергу і значною тініза-
цію економіки.
Податок на додану вартість – є домінантним
непрямим податком, який надходить до бюдже-
тів різних рівнів. Враховуючи це, він виконує
яскраво виражену фіскальну функцію.
Аудиторська перевірка податкової звітності
здійснюється для підтвердження її коректності
складання, повноти та достовірності, а також її
відповідності чинному законодавству України.
На нашу думку, процес аудиту операцій з нара-
хування та сплати ПДВ варто розглядати як пе-
ревірку даних бухгалтерського обліку операцій
з купівлі/продажу певної продукції чи надання
послуг, які передбачають виникнення подат-
кового зобов’язання або податкового кредиту, а
також показників податкової та фінансової звіт-
ності, дотримання облікової та податкової полі-
тик підприємства, яка здійснюється аудитором
з метою висловлення незалежної та об’єктивної
думки про фінансово-господарську діяльність
суб’єкта господарювання та дотримання ним
зобов’язань стосовно сплати всіх діючих податків
та зборів (в т.ч. ПДВ) в Україні.
Аудит операцій з нарахування та сплати ПДВ
підприємством умовно можна поділити на кіль-
ка етапів:
1. Попередній аналіз та оцінка фінансового
стану суб’єкта підприємництва.
2. Планування аудиту операцій з оподатку-
вання.
3. Перевірка та підтвердження правильності
нарахування та сплати підприємством ПДВ до
бюджету.
4. Підведення підсумків фінансового аудиту,
яке передбачає складання аудиторського звіту
та розробка сукупності рекомендацій для клієн-
та з питань оподаткування в разі, якщо резуль-
тати перевірки вимагають це.
Отже, для реалізації першого етапу, аудитор
повинен ретельно ознайомитись із суб’єктом пе-
ревірки та основними аспектами його діяльності.
Для цього аудитор повинен здійснити плануван-
ня своєї діяльності та провести наступні аудитор-
ські процедури [1]:
291
– встановити юридичну та фактичну адресу
підприємства, дату державної реєстрації та по-
становки на облік в органах ДФС та державних
цільових фондах, форму власності, організацій-
но-правову форму, наявність представництв, фі-
лій, дочірніх підприємств;
– встановити види діяльності, якими може
зай­матися підприємство у відповідності із ста-
тутними документами та кодами КВЕД (довідка
зі статистики), наявність виданих патентів, лі-
цензій, дозволів;
– встановити чи здійснює підприємство свою
діяльність у сфері зовнішньоекономічної діяль-
ності, види експортно-імпортних операцій;
– вивчити дані про результати попередніх до-
кументальних перевірок та прийняті по ним рі-
шення;
– проаналізувати фінансову, статистичну
та податкову звітність, оцінити систему бухгал-
терського та податкового обліку.
Досить важливим етапом перевірки є дру-
гий – планування процесу аудиту, оскільки він
передбачає встановлення пріоритетних напрямів
роботи аудитора та впорядковує всі його дії. За-
вдяки цьому ефективність проведеної роботи стає
вищою та дає можливість отримати обґрунтовані
результати. Базою для планування аудиторської
перевірки мають бути методичні основи управлін-
ського та податкового обліку, а також фінансова
звітність суб’єкта господарювання. В результаті
етапу планування аудитор складає два докумен-
та – план і програму. План аудиту визначає лише
загальні характеристики та часові рамки прове-
дення аудиторської перевірки. В свою чергу про-
грама, на відміну від плану, передбачає розгор-
нутий опис аудиторських процедур, за допомогою
яких визначається стратегія подальшої реалізації
аудиту зобов’язань суб’єкта підприємництва пе-
ред бюджетом. Тому великий практичний інтерес
складає саме методика побудови програми аудиту
зобов’язань за ПДВ, оскільки доходи від зазначе-
ного непрямого податку є найбільшими в загаль-
ній структурі податкових надходжень до зведено-
го бюджету України.
Важливим кроком на шляху планування пе-
ревірки є встановлення та затвердження обсягу
аудиторської роботи, методи та принципи її орга-
нізації. На практиці, як правило, застосовується
поєднання різних видів перевірок залежно від
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
завдань, які є пріоритетними в роботі аудитора.
Так, найчастіше зустрічаються планові комп-
лексні виїзні перевірки, а також позапланові
виїзні документальні перевірки, зустрічні доку-
ментальні й оперативні перевірки. Вибір типу
перевірки залежить від його обсягу, кількості
та складності наявних проблем та порушень на
підприємстві. Для підвищення ефективності ро-
боти аудитора доцільним є поєднання елементів
різних видів перевірок, оскільки це дозволить
провести комплексний та всебічний аналіз проб-
лематики та підвищить результативність прове-
деної роботи. В свою чергу, правильність нара-
хування ПДВ, а також своєчасність його сплати
доцільно проводити суцільним методом. Суціль-
ний метод організації перевірки дає змогу мак-
симально знизити ризик, але потребує багато
часу і трудових витрат, що, як результат, збіль-
шує плату за аудит [2].
 292 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Аудит операцій з нарахування та сплати
ПДВ може проводити як незалежними аудито-
рами та аудиторськими фірмами, замовниками
якого є переважно керівництво, потенційні ін-
вестори, кредитори та інші особи, зацікавлені
в платоспроможності та фінансовій незалеж-
ності суб’єкта господарювання, так і Державною
аудиторською службою у вигляді обов’язкових
державних перевірок, проведення яких встанов-
лено Національним планом проведення доку-
ментальних перевірок. Державний аудит опера-
цій з оподаткування проводиться відповідно до
Порядку проведення Державною аудиторською
службою, її міжрегіональними територіальни-
ми органами державного фінансового аудиту
діяльності суб’єктів господарювання (далі – По-
рядку) [3]. Перед початком фінансового аудиту
операцій з нарахування та сплати ПДВ керів-
нику суб’єкта господарювання аудиту надсила-
ється не пізніше, ніж за 10 календарних днів
відповідне повідомлення із зазначенням стро-
ку аудиту діяльності та відповідальних за його
проведення аудиторів, а тривалість аудиту ді-
яльності не може перевищувати 90 календар-
них днів.
При цьому, джерелами інформації для
аудиту операцій з оподаткування та сплати
ПДВ можуть слугувати [4]:
– законодавчі та нормативні акти з питань
оподаткування;
– наказ про облікову політику в частині по-
даткових розрахунків;
– дані аналітичного обліку розрахунків
з ПДВ;
– договори, акти виконаних робіт, рахунки-
фактури, інша первинна документація щодо зо-
внішнього переміщення товарів, робіт, послуг;
– реєстри виданих та отриманих податкових
накладних;
– дані синтетичного обліку з ПДВ;
– Головна книга, Журнал 3;
– декларації з ПДВ з додатками та доданими
реєстрами накладних;
– бухгалтерський баланс, звіт про фінансові
результати.
– відповіді на запит аудитора від третіх осіб
(банків, кредиторів, дебіторів, юристів, суду
та ін.).
Третій етап аудиту оподаткування є осно-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
вним, це безпосередня перевірка та підтвер-
дження правильності нарахування та сплати
підприємством ПДВ. На цьому етапі аудитор
вивчає схему податкового документообігу на
підприємстві, визначає послідовність здійснен-
ня відповідних операцій (хто складає докумен-
ти, скільки екземплярів документів, куди вони
направляються, способи обробки документів,
їх зберігання, облікова та податкова реєстра-
ція тощо). Особливе значення має перевірка
правильності застосування норм податкового
законодавства, а також попередження вико-
ристання схем мінімізації та оптимізації опо-
даткування [4].
Відповідно, аудит має передбачати перевірку
[5, с. 174]:
– правильності визначення платника подат-
ку (чи дійсно даний суб’єкт господарювання по-
винен сплачувати ПДВ);
– наявності та якості складання первинної
документації, пов’язаної з визначенням бази
оподаткування ПДВ;
– правильності визначення бази оподатку-
вання, дати виникнення податкових зобов’язань
та податкового кредиту за цим податком;
– повноти і своєчасності сплати ПДВ;
– правильності відображення інформації
на рахунках обліку, в регістрах аналітичного
та синтетичного обліку;
– дотримання вимог законодавства щодо
складання усіх видів звітності підприємства;
– взаємоузгодженості показників фінансової,
статистичної та податкової звітності.
Фінансовий аудит операцій розрахунків
з ПДВ доцільно розпочинати з вивчення бух-
галтерських записів у Головній книзі підприєм-
ства або іншому аналогічному регістрі, де відо-
бражують всі фінансово-господарські операції
за звітний період, у кореспонденції рахунків
синтетичного обліку. В разі потреби використо-
вуються на субрахунках дані аналітичного облі-
ку до відповідних рахунків. В разі виникнення
питань чи розбіжностей на цьому етапі аудитор
зобов’язаний звернутись до інформації, яка ві-
дображена у первинній документації та знайти
допущенні бухгалтером помилки.
Отже, третій етап проведення аудиту роз-
рахунків з ПДВ складається з таких напрямів
роботи [2]:
1. Встановлення наявної у підприємства пра-
вової бази для сплати податку.
2. Визначення необхідної нормативно-право-
вої бази для перевірки на відповідність розра-
хунків щодо податку на підприємстві.
3. Встановлення переліку основних питань
аудиторського дослідження.
4. Перевірка повноти і правильності відобра-
ження бази оподаткування.
5. Перевірка правильності застосування ста-
вок податку, а також арифметичних розрахун-
ків з його нарахування.
6. Перевірка законності та обґрунтованості
застосування пільг щодо податку.
7. Перевірка повноти і своєчасності сплати
податку до бюджету.
8. Перевірка правильності складених декла-
рацій з ПДВ, реєстрів податкових накладних,
додатків до декларації та своєчасності їх подан-
ня до податкового органу.
9. Перевірка правильності відображення роз-
рахунків з ПДВ у системі бухгалтерського облі-
ку та фінансовій звітності.
10. Надання клієнту інформації про резуль-
тати роботи з докладним викладенням виявле-
них помилок і невідповідностей та рекоменда-
цій щодо їх виправлення.
11. Підготовка висновку (в разі, якщо пере-
вірялися лише розрахунки з ПДВ) або інфор-
мації для складання загального висновку (при
загальному аудиті).
12. Складання та передача замовнику під-
сумкових документів з перевірки.
Третій етап перевірки передбачає найбіль-
ший обсяг роботи аудитора, його діяльність
має бути спрямована на виявлення помилок
та розбіжностей у документуванні фінансово-
господарської діяльності підприємства та роз-
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
рахунках суб’єкта господарювання з бюджетом.
В разі виявлення аудитором помилок біль-
ше, ніж він попередньо очікував, доцільним
буде ввести корегування до плану і програми
аудиторської перевірки. В свою чергу, кіль-
кість помилок та неточностей впливають на
результати перевірки та аудиторський висно-
вок. Аудитором за результатами проведеної
роботи може бути висловлена умовно-позитив-
на, негативна думка, або відмови від думки чи
включення до безумовно-позитивного висновку
пояснювального параграфу щодо достовірності
виконання податкових зобов’язань із нараху-
вання та сплати ПДВ.
Про всі виявлені на даному етапі аудиту не-
доліки повідомляється у письмовому вигляді за-
мовнику фінансового аудиту.
Важливою частиною аудиторської перевірки
оподаткування підприємства є узагальнення
отриманих результатів внаслідок виконання
визначених аудиторських процедур.
Під час четвертого етапу – звітування про
результати аудиту – готуються висновки за
результатами оцінки рівня ведення фінансо-
во-господарської діяльності підприємства вихо-
дячи з істотності їх впливу на подальшу діяль-
ність суб’єкта господарювання [3].
За результатами аудиту оподаткування ау-
дитор складає два документи [6, с. 187]:
1. аудиторський звіт, у якому він висловлює
думку щодо повноти та правильності нараху-
вання, сплати та відображення у звітності (бух-
галтерській та податковій) платежів до бюдже-
ту, про правильність застосування податкових
пільг та дотримання суб’єктом господарювання
чинного податкового законодавства України;
2. лист до керівництва підприємства – доку-
мент, в якому аудитор більш докладно, у роз-
горнутому вигляді може розкрити для клієнта
результати перевірки та надати відповідні ре-
комендації по усуненню податкових порушень
і їх наслідків, щодо удосконалення системи
оподаткування та оптимізації податкового на-
вантаження, удосконалення обліку податкових
розрахунків тощо.
Безумовно, фінансовий аудит операції
з нарахування та сплати ПДВ дасть можливість
вчасно виправити допущені помилки в нараху-
ванні платежу, в результаті чого суттєво заоща-
дити на штрафах, отже, зберегти бізнес клієнта.
На практиці більшість замовників ауди-
ту фінансової звітності вимагає від аудитора
перевірку саме коректності діючої податкової
політики підприємства, податкової звітності
та схеми розрахунку суб’єкта господарювання
з бюджетом, яка передбачає правильність ви-
значення податкового зобов’язання та податко-
вого кредиту, а також можливість отримання
бюджетного відшкодування надмірно сплаче-
них податкових сум.
Варто зазначити, що не менш важливе зна-
чення для профілактики порушень чинного за-
конодавства (отже, і забезпечення податкових
надходжень у повному обсязі) мають консульта-
ційна та роз’яснювальна робота аудитора. Вона
передбачає надання рекомендацій щодо ви-
правлення помилок і покращення роботи у фі-
нансово-господарській сфері платника подат-
293
ків, контроль за виконанням раніше наданих
рекомендацій та усуненням помилок.
Усунення суттєвих розбіжностей в нарахо-
ваних та сплачених сумах податку, виявлен-
ня схем оптимізації та мінімізації податкових
зобов’язань дасть можливість уникнути кримі-
нальної відповідальності керівника та головно-
го бухгалтера, передбаченої ст. 212 Криміналь-
ного кодексу України [7].
Але, на нашу думку, головною умовою ефек-
тивності податкового аудиту є його своєчасність.
Цей фактор має вирішальне значення не тільки
при виявленні недоплат, але й при встановлен-
ні факту переплат.
Виявлення недоплат дозволяє організації
завчасно, тобто до початку податкових переві-
рок, убезпечити себе від нарахування штрафів,
надавши податковим органам уточнені декла-
рації, погасивши при цьому недоплату і пеню.
Виявлення помилок, які призвели до зайвої
сплати податків, що залежать найчастіше не від
кваліфікації бухгалтерської служби, а від мін-
ливості тлумачення податкового законодавства,
дає можливість або повернути з бюджету гро-
ші, або скоротити поточні й майбутні податкові
зобов’язання [8, с. 95].
Досліджуючи окреслену тематику можна
дійти висновку, що багато пи-тань залиша-
ються невирішеними і тому розглянута проб-
лематика досі є актуальною для подальших
досліджень. Податкова складова аудиту в умо-
вах сьогодення набуває особливої уваги, що
спричинено складними умовами для ведення
бізнесу та бажанням суб’єктів господарюван-
ня скоротити свої витрати. Це все є наслідком
відсутності чіткої нормативно-правової регла-
ментації та наявності суперечностей у законо-
давчих нормах. Крім того, відсутні методичні
розробки з організації та проведення фінансо-
вого аудиту зазначеної сфери. Усе це зумовлює
актуальність подальшого розроблення право-
вих, методологічних і методичних основ здій-
снення аудиту.
Висновки. На основі дослідження можна
зробити висновок, що фінансовий аудит з нара-
хування та сплати податків – це комплексна не-
залежна перевірка податкового обліку підпри-
ємства, правильності нарахування та сплати
податків, оцінювання податкових ризиків у ді-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
яльності підприємства.
Таким чином, здійснення фінансового
аудиту операцій з нарахування та сплати ПДВ
суб’єктами господарювання в Україні має вели-
ке практичне значення для виявлення пору-
шень вимог податкового законодавства, прове-
дення податкового аудиту попередить небажані
фінансові наслідки перевірок податкових орга-
нів. За необхідності може бути проведена поста-
новка податкового обліку, яка мінімізує подат-
кові ризики.
Результати проведеного дослідження можуть
бути використані для розробки робочих мето-
дик, що дозволить удосконалити організацію
аудиту у частині здійснення перевірки системи
внутрішнього контролю, сприятиме підвищен-
ню ефективності аудиторської перевірки забор-
гованості перед бюджетом та дозволить змен-
шити кількість помилок в обліку та звітності.
 294 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.

Список літератури:
1. Глущенко В.В., Рижинко І.Є. Вектори розвитку податкового аудиту в Україні. Фінанси України. 2010. № 1.
С. 46–53.
2. Свидерський Д. Організація аудиту звітності про податок на додану вартість. Бухгалтерський облік і
аудит. 2012. № 9. С. 39–47.
3. Порядок проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами
державного фінансового аудиту діяльності суб’єктів господарювання: Постанова Кабінету міністрів України
від 25 березня 2006 р. № 361. Офіційний вісник України. 2010. № 13. Ст. 868.
4. Петрик О.А. Планування та етапи аудиту оподаткування. Економічні науки. Cер. : Облік і фінанси. 2012.
№ 9(3). С. 51–59. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecnof_2012_9%283%29__8
5. Баранова А.О., Наумова Т.А., Кашперська А.І. Аудит: навчальний посібник. Харків : ХДУХТ, 2017. 246 с.
6. Даньків Й.Я. Облік, аналіз, аудит, звітність та оподаткування в умовах глобалізації економіки : монографія.
Ужгород : УжНУ «Говерла», 2018. 300 с.
7. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-III. Офіційний вісник України. 2001.
№ 21. Ст. 920.
8. Давидов Г.М. Аудит : навч. посіб. Київ : «Знання», 2009. 363 с.

References:
1. Hlushchenko V.V., Ryzhynko I.Ye. (2010). Vektory rozvytku podatkovoho audytu v Ukraini. [Vectors of Tax Audit
Development in Ukraine]. Finansy Ukrainy, vol. 1, pp. 46–53.
2. Svyderskyi D. (2012). Orhanizatsiia audytu zvitnosti pro podatok na dodanu vartist [Organization of Value Added
Tax Reporting Audit] Bukhhalterskyi oblik i audyt, vol. 9, pp. 39–47.
3. The procedure for carrying out by the State Audit Office, its interregional territorial bodies of the state fi-
nancial audit of the business entities № 361 (2010, March 25) Ofitsiinyi visnyk Ukrainy Kyiv: Parlam. vyd-vo
(in Ukrainian). Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-2006-%D0%BF
4. Petryk O.A. (2012). Planuvannia ta etapy audytu opodatkuvannia [Planning and Tax Audit Stages]
Ekonomichni nauky. Cer. : Oblik i finansy, vol. 9, no. 3 pp. 51–59. Available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/
ecnof_2012_9%283%29__8
5. Baranova A.O., Naumova T.A., Kashperska A.I. (2017). Audyt. Kharkiv : KhDUKhT. (in Ukrainian)
6. Dankiv Y.Ya. (2018). Oblik, analiz, audyt, zvitnist ta opodatkuvannia v umovakh hlobalizatsii ekonomiky
[Accounting, analysis, audit, reporting and taxation in the conditions of globalization of the economy]. Uzhhorod :
UzhNU «Hoverla». (in Ukrainian)
7. Criminal Code of Ukraine (2001, April 5). Ofitsiinyi visnyk Ukrainy. Kyiv : Parlam. vyd-vo. Available at:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (in Ukrainian)
8. Davydov H.M. (2009). Audyt. Kyiv : «Znannia». (in Ukrainian)
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 295
DOI: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-64
УДК 657.422:337
Яцик Т.В.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПОНЯТТЯ КРИПТО-АКТИВІВ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ

Анотація. У історії цифрової економіки крипто-активи розглядаються як ключовий фактор її розвитку,
саме тому в останні роки значно зростає інтерес до цього класу активів. Очікується, що найближчим часом
звичні активи, такі як цінні папери, стануть цифровими, це надасть можливість розробити нові децентралі-
зовані бізнес-моделі на основі системи блокчейн. Протягом останнього часу ряд дослідників досліджували
поняття криптовалюти, однак недостатньо уваги приділялося концепції крипто-активів та їх класифікації.
У статті досліджено сутність крипто-активів у системі фінансового обліку та сформовано понятійно-катего-
ріальний апарат функціонування крипторинку в Україні, адже історично доведено, що прозорість, ціліс-
ність ринку та захист інвесторів є вирішально важливим фактором для забезпечення розвитку інновацій та
залучення фінансових інвестицій в країні, так інноваційним вважається виникнення системи блокчейн та,
як наслідок, різних видів крипто-активів. Крім того, у статті також розглянуто сутність таких категорій, як:
блокчейн, крипто-активи, токени, первинне розміщення/пропозиція монет (ICO), білий документ, мережа
Peer-to-peer тощо. Наведено порівняльну характеристику основних користувачів ринку криптовалют, таких
як майнери та емітенти криптовалют, онлайн-обмінники, криптовалютні біржі тощо. Також у статті дослі-
джено етапи діяльності суб’єктів господарювання на ринку криптовалют.
Ключові слова: крипто-акиви, криптовалюта, фінансовий облік крипто-активів, токени, блокчейн,
цифрові фінансові активи, первинне розміщення/пропозиція монет.
Yatsyk Tetiana
Taras Shevchenko National University of Kyiv

CONCEPT OF CRYPTO-ASSETS IN THE FINANCIAL ACCOUNTING SYSTEM

Summary. In the history of digital economy, crypto-assets has been thought of as a key factor of its develop-
ment, and thus in recent years, there has been an increasing interest to it. After the creation of an entirely new
digital asset class, it can now transform almost every industry in a national economy, from financial services
to pharmaceuticals, media to manufacturing. Existing assets like stocks and bonds will become digital assets
and new yet unforeseen assets will emerge, enabling new decentralized business models based on collaboration
and clever code. In the past decade a number of researchers have sought to determine the concept of crypto-
currency, however far too little attention has been paid to the concept of crypto-assets and its classification.
Accountants have thus far been notable by their relative absence from that narrative. Perhaps, most notable is
the fact that the Australian Accounting Standards Board (AASB) has submitted a discussion paper on «digital
currencies» to the International Accounting Standards Board (IASB), and the Accounting Standards Board of
Japan (ASBJ) has issued an exposure draft for public comment on accounting for «virtual currencies». This also
highlights the lack of a standardized crypto-asset taxonomy, which makes it difficult to determine the appli-
cability of standard setters' published perspectives. Furthermore, due to the diversity and pace of innovation
associated with crypto-assets, the facts and circumstances of each individual case will differ, making it difficult
to draw general conclusions on the accounting treatment. The article considers the concept of crypto-assets in
the financial accounting system and the conceptual-categorical apparatus of the functioning of crypto-market
in Ukraine, as it has been historically proven that the transparency and integrity of the market and investor
protection are crucial factors for the development of innovations and investments attraction to the country.
The emergence of a blockchain and, as a consequence, different types of crypto-assets is considered to be an
innovation process. In addition, the article also defines the essence of such categories as: blockchain, crypto-as-
sets, token, Initial Coin Offering (ICO), White paper (WP), peer-to-peer network, etc. The article considers the
comparative characteristics of the main users of the crypto-assets market, such as cryptocurrency miners and
issuers, online cryptocurrency exchangers and etc. The stakeholders of financial information and different
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

stages of activity of business entities in the market of crypto-assets are analysed in the article.
Keywords: crypto-assets, cryptocurrency, financial accounting of crypto-assets, tokens, blockchain, digital
financial assets, Initial Coin Offering (ICO).

П остановка проблеми. Проблема відсут-

ності нормативно-правового регулюван-
ня обліку, контролю і оподаткування операцій
з крипто-активами є складовою більш загальної
наукової проблеми тінізації економіки країни.
Відсутність контролю за цим процесом сприяє
легалізації незаконно отриманих коштів. Лега-
лізація крипто-активів дозволить зробити цей
вид ділової активності контрольованим, допо-
може зробити крипторинок більш прозорим, під-
вищить довіру до криптовалютних бірж, а також
дасть можливість офіційно сплачувати податки
з нового виду діяльності.
Аналіз останніх досліджень і публіка-
цій. Розробкою фундаментальних питань щодо
методологічних підходів фінансового обліку, фі-
нансової звітності та економічного аналізу крип-
то-активів займалися такі вітчизняні вчені, як:
Костюченко В.М., Новак О.С., Петрук О.М., Фос-
толович В.А., Яцик Т.В. та ін.
Вагомий внесок у дослідження криптова-
люти як особливого засобу платежу у фінан-
совому обліку здійснили також зарубіжні
дослідники: Блейк Д., Бірмен Х., Велш Г.,
Вуд Ф., Метью М.Р., Мазер Дж., Нідлз Б., Рас-
сел Р. та інші.

© Яцик Т.В., 2019

 296 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
Міжнародні організації також приймають ак-
тивну участь у наукових дискусіях щодо сутності
поняття крипто-активів, так Австралійська Рада
з стандартів бухгалтерського обліку (AASB) подала
документ для наукових дискусій щодо «цифрових
валют» або криптовалют до Ради з міжнародних
стандартів бухгалтерського обліку (IASB); Рада
з стандартів бухгалтерського обліку Японії (ASBJ)
видала проект нового стандарту обліку криптова-
лют. Крім того, IASB обговорила певні особливос-
ті операцій з використанням криптовалют під час
зустрічі в січні 2018 року і наразі розглядається
доцільність дослідницького проекту у цій галузі.
Проте методологія фінансового обліку крипто-ак-
тивів вимагає подальшого всебічного дослідження.
Виділення не вирішених раніше частин
загальної проблеми. Наукове співтовариство
та міжнародна спільнота сертифікованих бух-
галтерів виявили стурбованість щодо необхід-
ності врегулювання фінансового обліку крипто-
активів та криптовалюти, як окремого їх виду.
На сьогодні саме поняття крипто-активів зали-
шається невизначеним, а більшість вітчизняних
вчених в основному розглядають сутність крип-
товалюти та технічні аспекти її обігу, що є лише
одним із багатьох видів крипто-активів.
Мета статті. Головною метою цієї роботи
є визначення сутності крипто-активів у системі
фінансового обліку та формування понятійно-ка-
тегоріального апарату функціонування крипто-
ринку в Україні.
Виклад основного матеріалу. Синергетич-
ний потенціал соціальних, мобільних, хмарних
технологій, технологій аналізу даних, Інтернету
речей окремо та в сукупності здатні привести до
трансформаційних змін у державному управлін-
ні та зробити державний сектор ефективним, ре-
активним, ціннісним. Це у свою чергу значно по-
кращить економічне становище в країні, шляхом
залучення нових інвестицій. Так, на сьогодні
вже є наявні позитивні приклади використання
цифрових технологій, наприклад, у сфері дер-
жавних закупівель та реестрації майнових прав
з використанням технології блокчейн.
Слід зазначити, що 17 січня 2018 року Кабі-
нетом Міністрів України було схвалено розпо-
рядження «Про схвалення Концепції розвитку
цифрової економіки та суспільства України на
2018-2020 роки та затвердження плану заходів
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ
щодо її реалізації» від 17 січня 2018 р. № 67-р.
Так, у розпорядженні зазначено, що блокчейн –
концепція, що може трансформувати державне
управління в таких сферах, як реєстрація май-
нових прав, правосуддя, ідентифікація особи [1].
Таким чином, блокчейн – це вибудувана за
певними правилами безперервна послідовність
блоків, що містять інформацію. Блок транзак-
цій – це спеціально структурована складова оди-
ниця системи блокчейн, яка містить у собі набір
інформації, відповідно до вимог поточної сис-
теми блокчейн. Блокчейн постійно зростаючий
ланцюжок таких блоків, з його допомогою можна
передавати права власності на активи у цифро-
вому вигляді, основними його перевагами є: про-
зорість проведених транзакцій і рівний доступ до
інформації учасників процесу [2, c. 38].
Крипто-активи становлять еволюційний, швид-
козростаючий, але все ще відносно новий клас
активів. Міжнародна аудиторська компанія ЕУ
визначає крипто-активи, як цифрові активи (анг.
«Digital assets»), відображені у розподіленій книзі,
де розподілена книга – це база даних, яка поши-
рюється по декільком вузлам або обчислювальним
пристроям [5]. Кожен вузол мережі зберігає іден-
тичну копію книги та оновлюється самостійно.
Із розвитком інновацій з’являються все нові типи
цифрових активів, що отримали назву «Токени».
Крім того, крипто-актив – це цифровий фінан-
совий актив, який використовує криптографію,
мережу Peer-to-peer (пряму взаємодію двох сторін
без участі посередників в тимчасової мережі) та пу-
блічну книгу, яка регулює створення нових блоків,
перевіряє транзакції та забезпечує безпеку тран-
закцій без втручання будь-якого посередника [5].
За напрямом використання цифрові фі-
нансові активи поділяються на: криптовалюту
та токени, де токен – це цифоровий актив, боргове
зобов’язання, цифрова розписка або гарантія на
отримання певних економічних вигід, які отри-
мує інвестор від творців ICO. Відповідно до кла-
сифікації токенів, вони створюються з різною ме-
тою: виконувати роль криптовалюти (Crypto-fiat
currencies); виконувати роль валюти у закритій
екосистемі (Utility токени); фіксувати боргові від-
носини (Security токени, Нybrid токени); фіксува-
ти долю власності у компанії, корпоративні права
(Security токени); фіксувати право на отримання
товару, активу, послуги (токени під забезпечення
активів (Natural asset tokens), Colored coins тощо);
крипто-фіатні валюти (Crypto-fiat currencies).
Таким чином, в залежності від застосування
токенів, вони можуть мати різну правову природу,
а отже, потребують різного нормативно-правового
регулювання. Разом з цим, криптовалюта є лише
одним із багатьох видів крипто-активів, та відзна-
чається появою у 2009 році криптовалюти Біткоін.
В BTC існує два способи отримання монет біткоін
(Bitсoin): генерація їх власними силами (майнінг)
або купівля за традиційну валюту, шляхом кон-
вертації, що відображено на рисунку 1.
Таким чином, криптовалюта – це децентралі-
зована розрахункова одиниця, переміщення якої
фіксується в захищеній базі – блокчейн; це ма-
тематичний код, який є варіацією електронного
платіжного сервісу. Вона не має будь-якого ре-
ального втілення за типом металевих монет або
паперових купюр.
На думку О.М. Петрук та О.С. Новак у май-
бутньому за потреби криптовалюти будуть вклю-
чатися до грошової маси за агрегатним методом
як «квазігроші» – аналог еквівалентів грошових
коштів в бухгалтерському обліку, вони відносять
криптовалюти до грошового агрегату М, який
згідно до визначення НБУ – це грошовий агрегат
М2 та цінні папери, крім акцій [2, c. 385].
Фостолович В.А. визначає криптовалюти як
віртуальні закодовані валюти та відносить їх до
інших поточних фінансових інвестицій.
Костюченко В.М. визначає переваги та недо-
ліки криптовалюти, зазначаючи, що кожна з пе-
реваг може бути розглянута і як недолік [4, с. 53].
Семенець А.П. досліджує електронні гроші
в цілому, зокрема й анонімні, але без виділення
аспекту криптовалют [4, с. 60].
На сьогодні у світі налічують більше
1800 криптовалют. Кожна з цих криптовалют
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019 297
ICO

Майнінг На біржі

Набуття Купівля-продаж В обмінному пункті

Міна (бартер) Без посередників

Без передачі приватного ключа

Зберігання
З передачею приватного ключа

Винагорода за товари/послуги (бартер)

Використання
Смарт-контракти

Рис. 1. Етапи діяльності суб’єктів господарювання на ринку криптовалют

Джерело: розроблено автором за [2; 3]

має свої унікальні особливості та характеристи-
ки, що ускладнює розуміння природи крипто-
валюти та їх бухгалтерський облік. У 2017 рокі
ринкова ціна Біткоін досягла свого максималь-
ного значення і сягнула 19 499 доларів США [3].
Згідно з даними аналітичного дослідження
Citibank в січні 2018 року Україна увійшла у чет-
вірку країн за розміром Bitcoin-ринку – приблиз-
но 2.5 млрд. доларів США, що складає 2.5% від
ВВП країни, проте на законодавчому рівні понят-
тя криптовалюти та її статус залишаються неви-
значеними. Про поширеність криптовалют також
свідчать дані електронних декларацій про доходи,
так 42 особи вказали у своїх деклараціях криптова-
люти, в тому числі 3 Народних депутати України.
На сьогодні на ринку криптовалют задіяно досить
широке коло користувачів інформації та стейкхол-
дерів-представників бізнесу, що наведено на рис. 2.
Формою залучення інвестицій в нові технологіч-
ні проекти та стартапи у вигляді емісії та продажу
інвесторам нових криптоактивів є ICO. ICO (англ.
Initial Coin Offering), що в перекладі на українську
мову означає «Первинне розміщення/пропозиція
монет») – це механізм залучення інвесторів, за умо-
вами якого продаж майбутньої криптовалюти буде
здійснюватися за ліквідні віртуальні гроші. ICO
є однією з форм краудфандингу – колективного
фінансування. Інвестор вирішує, чи фінансувати
проект на основі інформації, викладеної в «білому
документі» (анг. Wite paper (WP)), опублікованому
розробником. Білий документ – це офіційний доку-
мент компанії, який в деталях описує ідею проекту
та продукту, його технічні характеристики і схема-
тично показує чому в нього слід інвестувати. WP
вважається інструментом маркетингу.
В середині 2017 року Комісія з цінних па-
перів та бірж США (SEC) випустила лист
з роз'ясненнями щодо ICO та пов'язаних з ними
ризиків та порівнянням з традиційними мето-
дами інвестування. Комісія підкреслила, що ця
технологія може використовуватись для надан-
ня чесних та законних інвестиційних можливос-
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

Криптовалютні біржі Державна служба

Національний банк України
фінансового моніторингу
України
Онлайн-обмінники
криптовалют Міністерство фінансів
України
Стейкхолдери-
Емітенти крипто-активів представники
бізнесу Державна фіскальна служба
України
Офлайн-обмінники
криптовалют Національна комісія,
Національна комісія
з цінних паперів що здійснює регулювання
Майнери криптовалют та фондового ринку у сфері фінансових послуг

Рис. 2. Стейкхолдери-представники бізнесу на ринку криптовалют

Джерело: розроблено автором за [2; 3]
 298 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
тей, та запропонувала регулювати розміщення
згідно з законом США Securities Exchange Act
(SEC) 1934 року, зокрема, реєструвати пропози-
цію та продаж токенів в SEC. Розповсюдженою
формою ІСО є первинне розміщення, де випу-
щені токени представляють економічні інтереси
інвесторів у бізнесі, наприклад, звичайні акції.
Так первинне розміщення монет (ICO) на світо-
вих фінансових ринках мало середню величину
ICO 31.08 млн. дол США, що майже вдвічі біль-
ше, ніж торік (2017 рік: 15.98 млн. дол. США).
За даними незалежних експертів компа-
нії BRDO (Better Regulation Delivery Office)[3],
у 2017 – першому півріччі 2018 року було про-
ведено біля 25 ICO компаній з українським по-
ходженням. Крім того, відповідно до відкритих
джерел обсяг залучених коштів склав 99,3 млн.
доларів США (в еквіваленті).
Окрім бірж, існують також онлайн-обмінники,
на яких нема необхідності утримувати рахунок із
позитивним балансом. Вичерпного переліку об-
мінників не існує, проте можна знайти принаймні
38 сайтів, що пропонують обміняти гривні на крип-
товалюту. Найбільш популярним є обмін за допомо-
гою поширеного банківського Peer-to-peer сервісу.
Ще одна група стейкхолдерів – майнери
криптовалют. Оцінка ринку надзвичайно про-
блематична, оскільки добуті криптовалюти од-
разу стають частиною глобального ринку і не ма-
ють географічної прив’язки. При цьому в Україні
розташовані компанії, що пропонують послуги
із встановлення майнінгових ферм «під ключ».
За експертними оцінками розмір сегменту май-
нінгу може сягати 100 млн. дол. США і більше.
Динаміку ринку через відсутність офіційних
даних і високу волатильність вартості криптова-
лют визначити досить складно. Проте як кіль-
кість існуючих криптовалют, так і їх номінальна
кількість, і обсяг залучених через емісію коштів
зростають. Ці тренди характерні як на глобаль-
ному рівні, так і на місцевому. Оскільки Україна
є одним із лідерів у сфері криптовалют, вирішен-
ня проблем ринку сприятиме закріпленню ліди-
руючих позицій.
Сьогодні середня ринкова ціна Біткоін
в основ­ному залишається стабільною, а станом
на 12 лютого 2019 року вона склала 3 602 доларів
США. За даними Bloomberg, приблизно 30% лю-
дей у віці від 18 до 34 років скоріше б обрали Біт-
коін в еквіваленті 1 000 дол. США, ніж державні
облігації чи акції на аналогічну суму. Голова Ко-
місії з цінних паперів США Джей Клейтон заяв-
ляє, що сьогодні ми спостерігаємо суттєву ринко-
ву активність, пов'язану з технологією блокчейн,
яка практично не врегульована державою [2].
Висновки і пропозиції. Отже, із розвитком ін-
новацій з’являються все нові типи активів. На сьо-
годні поняття крипто-активів на законодавчому
рівні залишається невизначеним, тому пропону-
ється крипто-активи вважати цифровими фінан-
совими активами (анг. «Digital financial assets»),
що відображені у розподіленій книзі. Крип-
то-активи полегшують децентралізацію галу­-
зей, забезпечують безпеку транзакцій без втру-
чання посередників через використання крипто-
графії та однорангової мережі, а також зменшу-
ють витрати. Cтаном на початок 2019 року у світі
існувало 1 591 різних видів крипто-активів.
За напрямом використання цифрові фінансо-
ві активи поділяються на: криптовалюту та то-
кени, де токен – це цифоровий актив, боргове
зобов’язання, цифрова розписка або гарантія на
отримання певних економічних вигід, які отри-
мує інвестор від творців ICO. Його наявність
означає причетність користувача до певного
проекту і є доказом участі в ньому. Таким чи-
ном, в залежності від застосування токенів, вони
можуть мати різну правову природу, а отже, по-
требують різного нормативно-правового регулю-
вання. Правовий статус конкретного токену має
визначатися, виходячи з його функцій та при-
значення. Питання класифікації крипто-активів
та відображення їх у бухгалтерському обліку по-
требує подальших досліджень.

Список літератури:
1. Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки та затверд­
ження плану заходів щодо її реалізації: Розпорядження Кабінету Міністрів від 17.01.2018 № 67-р / Верховна
Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/sho (дата звернення 21.02.2019).
2. Яцик Т.В. Сутність криптовалюти та етапи її розвитку у фінансовому обліку. Молодий вчений. 2018. № 3. C. 385–390.
3. Зелена книга регулювання ринку криптовалют / BRDO Офіс ефективного регулювання. Київ, 2018.
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ

URL: https://cdn.regulation.gov.ua//on.gov.ua.pdf (дата звернення 19.02.2019).

4. Yatsyk T.V. Methodology of financial accounting of cryptocurrencies according to the IFRS. Evropsky casopis
ekonomiky a managementu, 2018, vol. 6, pp. 53–60.
5. IFRS Accounting for crypto-assets. EY. Kyiv, 2018. URL: https://www.ey.com/Publication/vwLUAssets/EY-IFRS-
Accounting-for-crypto-assets/$File/EY-IFRS-Accounting-for-crypto-assets.pdf (дата звернення 17.02.2019).

References:
1. Pro skhvalennia Kontseptsii rozvytku tsyfrovoi ekonomiky ta suspilstva Ukrainy na 2018-
2020 roky ta zatverdzhennia planu zakhodiv shchodo yii realizatsii: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv vid
17.01.2018 , № 67-r / [Approval of the Concept for the Development of the Digital Economy and Society of Ukraine
for 2018-2020 and approval of the plan of measures for its implementation.] Verkhovna Rada of Ukraine.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/sho (application date 21.02.2019).
2. Yatsyk T.V. (2018). Sutnist kryptovaliuty ta etapy yii rozvytku u finansovomu obliku [The essence of cryptogra-
phy and the stages of its development in financial accounting]. Molodyi vchenyi, vol. 3, no. 55, pp. 385–390.
3. BRDO (2018). Zelena knyha rehuliuvannia rynku kryptovaliut [Green paper of market regulation of crypto-
currency]. URL: https://cdn.regulation.gov.ua//on.gov.ua.pdf (application date 19.02.2019).
4. Yatsyk T.V. (2018). Methodology of financial accounting of cryptocurrencies according to the IFRS. Evropsky cha-
sopis ekonomiky a managementu, vol. 6, no. 55, pp. 53–60.
5. EY (2018). IFRS Accounting for crypto-assets. Kyiv. URL: https://www.ey.com/Publication/vwLUAssets/EY-IF-
RS-Accounting-for-crypto-assets/$File/EY-IFRS-Accounting-for-crypto-assets.pdf (application date 17.02.2019).
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019

НАШІ АВТОРИ
1. Mostepaniuk Alla – Girne American University, Faculty of Business and Economics, TRNC
2. Parish Mohammadreza – American University of Cyprus, School of Health Sciences, TRNC
3. Амплєєва Ольга Михайлівна – кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри
психології Чорноморського національного університету імені Петра Могили
4. Архипенко Людмила Михайлівна – кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри
українознавства і мовної підготовки іноземних громадян Харківського національного
економічного університету імені Семена Кузнеця
5. Бадзюк Ірина Сергіївна – аспірант кафедри прикладної лінгвістики Східноєвропейського
національного університету імені Лесі Українки
6. Барабаш Олена Володимирівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри іноземних
мов Національного університету «Львівська політехніка»
7. Бугаєнко Ірина Сергіївна – начальник відділу по роботі з районними державними
адміністраціями КП «Київблагоустрій»
8. Бурківська Лілія Юліанівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри
документознавства та інформаційної діяльності Івано-Франківського національного технічного
університету нафти і газу
9. Ванівська Олександра Миронівна – кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри
іноземних мов Національного лісотехнічного університету України
10. Ванівська Ольга Іванівна – кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри
української та іноземних мов Львівського регіонального інституту державного управління
Національної академії державного управління при Президентові України
11. Вовк Анастасія Володимирівна – магістрант Національного університету харчових технологій
12. Волошанська Ірина Володимирівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри
мовної та міжкультурної комунікації Дрогобицького державного педагогічного університету
імені Івана Франка
13. Воскресенська Олена Євгеніївна – кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри
менеджменту та маркетингу Херсонського національного технічного університету
14. Габузь Юлія Олегівна – магістр Інституту педагогіки, психології, підготовки фахівців вищої
кваліфікації
15. Ган Анатолій Леонідович – кандидат технічних наук, доцент, доцент кафедри геоінженерії
Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря
Сікорського»
16. Гого Володимир Бейлович – доктор технічних наук, професор, професор кафедри
електромеханіки і машинобудування Індустріального інституту Донецького національного
технічного університету
17. Григораш Світлана Михайлівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри
документознавства та інформаційної діяльності Івано-Франківського національного технічного
університету нафти і газу
18. Данік Наталія Вадимівна – кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри фінансів,
банківської справи та страхування Миколаївського національного університету імені
В.О. Сухомлинського
19. Денис Олена Євгенівна – аспірант кафедри загальної та дошкільної освіти Дрогобицького
державного педагогічного університету імені Івана Франка
НАШІ АВТОРИ

20. Джабраілова-Кушнір Ельміра Джамалутдінівна – здобувач кафедри старовинної музики

Національної музичної академії імені П.І. Чайковського
21. Дорофеєв Дмитро Анатолійович – аспірант кафедри фінансів, банківської справи та
страхування ДВНЗ «Університет банківської справи»
22. Дробиш Анастасія Андріївна – здобувач кафедри історії світової музики Національної
музичної академії імені П.І. Чайковського
23. Жарко Оксана Олексіївна – викладач іноземної мови Київського державного коледжу туризму
та готельного господарства
24. Жигунова Вікторія Олександрівна – викладач англійської мови Мовної школи «ОЛА»
25. Зелінська Галина Олексіївна – доктор економічних наук, професор, професор кафедри
прикладної економіки Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу
26. Іванська Олена Василівна – старший викладач кафедри фізичної реабілітації Запорізького
національного університету
27. Ієвлєв Олександр Миколайович – кандидат технічних наук, доцент, доцент кафедри
педагогіки та соціального управління Національного університету «Львівська політехніка»
 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
28. Ілляхова Марина Володимирівна – кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри
філософії і освіти дорослих ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» Національної академії
педагогічних наук України
29. Кaсянчук Мaрiя Сергiївнa – виклaдaч кaфедри aкaдемiчнoгo тa естрaднoгo вoкaлу Iнституту
мистецтв Київськoгo унiверситету iменi Бoрисa Грiнченкa
30. Кайдаш Алла Миколаївна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови
Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя
31. Кирпичник Руслан Ігорович – студент Київського національного університету імені Тараса
Шевченка
32. Колодежний Валерій Ананійович – старший викладач кафедри динаміки і міцності машин
та опору матеріалів Національного технічного університету України «Київський політехнічний
інститут імені Ігоря Сікорського»
33. Кольченко Сергій Петрович – магістрант Миколаївського національного університету імені
В.О. Сухомлинського
34. Короткий Олексій Вікторович – студент Бердянського державного педагогічного університету
35. Кравченко Андрій Олександрович – асистент кафедри методики викладання української
та іноземних мов і літератур Інституту філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка
36. Криленко Володимир Ігорович – доктор економічних наук, професор, професор кафедри
фінансів, банківської справи та страхування Миколаївського національного університету імені
В.О. Сухомлинського
37. Крутік Олександр Володимирович – завідувач сектором Сквирської державної районної
адміністрації
38. Кулик Олег Ігорович – аспірант кафедри господарського права юридичного факультету
Донецького національного університету імені Василя Стуса
39. Курляк Ірина Євгенівна – доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри
ресоціалізації та соціальної профілактики Університету Кардинала Стефана Вишинського
у Варшаві
40. Макаренко Уляна Богданівна – аспірант кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту
Львівського національного університету імені Івана Франка
41. Марченко Аліна Анатоліївна – кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри
декоративно-прикладного мистецтва та дизайну Криворізького державного педагогічного
університету
42. Мизнікова Тетяна Вікторівна – аспірант кафедри медіа комунікацій Української академії
друкарства
43. Михайлов Олексій Ігорович – магістрант Індустріального інституту Донецького національного
технічного університету
44. Мігашко Валентин Євгенович – студент Національного юридичного університету імені
Ярослава Мудрого
45. Міронова Тетяна Володимирівна – кандидат мистецтвознавства, директор, Київської міської
галереї мистецтв «Лавра»
46. Мудрик Вадим Геннадійович – кандидат технічних наук, викладач кафедри вогневої
підготовки Національної академії Національної гвардії України
47. Мудрик Олена Володимирівна – викладач кафедри іноземних мов Харківської національної
НАШІ АВТОРИ

академії Національної гвардії України

48. Мусаєлян Алла Вікторівна – магістр Київського університету культури
49. Ніщук Галина Миколаївна – кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології та
соціальної роботи Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла
Коцюбинського
50. Ольховська Анжела Борисівна – кандидат фармацевтичних наук, доцент, завідувач науково-
методичної лабораторії з питань фармацевтичної освіти Національного фармацевтичного
університету
51. Парасєй-Гочер Аліна Олександрівна – аспірант відділу педагогічної психології і психології
праці Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук
України
52. Пеньковська Софія Максимівна – студентка Київського національного університету імені
Тараса Шевченка
53. Перелома Тетяна Сергіївна – асистент кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-
Східної Азії Київського національного університету імені Тараса Шевченка
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019
54. Петрик Владислав Олександрович – кандидат технічних наук, доцент, доцент кафедри
динаміки і міцності машин та опору матеріалів Національного технічного університету України
«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
55. Петруняк Любов Дмитрівна – викладач кафедри медичної біології та медичної генетики
Івано-Франківського національного медичного університету
56. Пляка Любов Володимирівна – кандидат психологічних наук, доцент, практичний психолог
вищої категорії Національного фармацевтичного університету
57. Потьомкіна Наталія Юріївна – студентка Івано-Франківського національного технічного
університету нафти і газу
58. Пранничук Ольга Валеріївна – магістрант Київського університету культури
59. Радченко Сергій Григорович – лікар, судово-медичний експерт Миколаївського районного
відділення Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи
60. Римбу Віоріка Русланівна – магістр Київського університету культури
61. Роганова Ганна Олександрівна – кандидат економічних наук, старший викладач кафедри
фінансів Навчально-наукового інституту економіки і управління Національного університету
харчових технологій
62. Романець Тетяна Валеріївна – аспірант кафедри міжнародних економічних відносин
факультету міжнародних відносин Хмельницького національного університету
63. Романова Оксана Олександрівна – кандидат філологічних наук, доцент, старший викладач
кафедри іноземних мов Харківської національної академії Національної гвардії України
64. Самсонов Юрій Віталійович – кандидат технічних наук, доцент кафедри вогневої підготовки
Національної академії Національної гвардії України
65. Севастюк Марія Ігорівна – магістрант Київського національного університету імені Тараса
Шевченка
66. Сем’ян Наталія Василівна – асистент кафедри методики викладання української та іноземних
мов і літератур Київського національного університету імені Тараса Шевченка
67. Сидоренко Алла Іванівна – кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри
інформаційної, бібліотечної та архівної справи Відокремленого підрозділу «Миколаївська філія
Київського національного університету культури і мистецтв»
68. Сизeнкo Анаcтаcія Ceргіївна – кандидат філoлoгічних наук, дoцeнт кафeдри інoзeмних мoв
eкoнoмічнoгo факультeту Київського національного університету імені Тараса Шевченка
69. Силка Олена Олександрівна – аспірант Східноєвропейського національного університету
імені Лесі Українки
70. Сіренко Анатолій Петрович – кандидат технічних наук, доцент, доцент кафедри динаміки і
міцності машин та опору матеріалів Національного технічного університету України «Київський
політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
71. Скрипник Маргарита Іванівна – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри
обліку і аудиту Київського національного університету технологій та дизайну
72. Стовпник Станіслав Миколайович – кандидат технічних наук, доцент, професор кафедри
геоінженерії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут
імені Ігоря Сікорського»
73. Трубачев Сергій Іванович – кандидат технічних наук, доцент, доцент кафедри динаміки і
міцності машин та опору матеріалів Національного технічного університету України «Київський
політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
74. Філіппова Лариса Валеріївна – кандидат хімічних наук, доцент, доцент кафедри медичної та
НАШІ АВТОРИ

загальної хімії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця

75. Франчук-Крива Любов Олексіївна – кандидат ветеринарних наук, асистент кафедри
внутрішніх хвороб тварин і клінічної діагностики Одеського державного аграрного університету
76. Фурсов Анатолій Миколайович – магістрант Херсонського національного технічного
університету
77. Хало Зоряна Петрівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри мовної та міжкультурної
комунікації Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка
78. Ходунова Вікторія Леонідівна – кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри освіти
дорослих Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова
79. Хомич Вікторія Іванівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри соціально-
гуманітарних дисциплін Відокремленого підрозділу НУБіП України «Ніжинський
агротехнічний інститут»
80. Цинтар Наталя Василівна – аспірант кафедри германського, загального та порівняльного
мовознавства факультету іноземних мов Чернівецького національного університету імені
Юрія Федьковича
 «Молодий вчений» • № 2 (66) • лютий, 2019 р.
81. Шайдецька Любов Валентинівна – кандидат технічних наук, старший викладач кафедри
геоінженерії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут
імені Ігоря Сікорського»
82. Шевчук Наталія Василівна – студентка Київського національного університету технологій та
дизайну
83. Юдiн Андрiй Андрiйoвич – виклaдaч кaфедри академічного та естрадного вокалу Інституту
мистецтв Київськoгo унiверситету iменi Бoрисa Грiнченкa
84. Якименко Анна Ігорівна – студентка Київського національного університету технологій та
дизайну
85. Яцик Тетяна Валеріївна – аспірант кафедри обліку і оподаткування Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
НАШІ АВТОРИ
 «Young Scientist» • № 2 (66) • February, 2019

ВИМОГИ ДО ПУБЛІКАЦІЇ СТАТЕЙ

Редакція наукового журналу
пропонує всім бажаючим студентам, аспірантам, докторантам, здобувачам,
молодим фахівцям, викладачам, науковцям та іншим зацікавленим особам
опублікувати свої статті за різними науковими напрямами
ДЛЯ ПУБЛІКАЦІЇ СТАТТІ НЕОБХІДНО:
1. Заповнити електронну форму реє- наявності рецензії або співавтора з науковим
страції, обов'язкову для публікації. ступенем.
2. Надсилати на електронну пошту редакції 4. Якщо стаття успішно пройшла рецензу-
info@molodyvcheny.in.ua статтю та квитанцію вання, ми відправляємо вам лист з інформаці-
про сплату вартості публікації наукової єю: «Стаття пройшла рецензування, при-
статті (сплачується лише після повідомлення йнята до публікації».
про прийняття матеріалів). Обов'язково в темі 5. Як тільки електронна версія журналу
листа вкажіть науковий розділ журналу, розміщується на сайті, ми повідомляємо вам
в якому ви бажаєте опублікувати статтю. про це. Потім, після виходу журналу з друку,
3. Редакція рецензує вашу статтю протягом ми відправляємо вам друкований примірник
2–3 днів. Статті студентів публікуються за в потрібній кількості.
ВИМОГИ ДО ЗМІСТУ НАУКОВОЇ СТАТТІ:
Наукові статті повинні містити такі необ- – висновки з даного дослідження і пер-
хідні елементи (з виділенням по тексту статті): спективи подальшого розвитку в цьому на-
– постановка проблеми у загальному ви- прямку.
гляді та її зв'язок із важливими науковими чи
практичними завданнями; Автори, які подали матеріали для пу-
– аналіз останніх досліджень і публіка- блікації, погоджуються з наступними поло-
цій, в яких започатковано розв'язання даної женнями:
проблеми, на які посилається автор; – відповідальність за достовірність по-
– виділення невирішених раніше час- даної інформації в своїй роботі несе
тин загальної проблеми, яким присвячуєть- автор.
ся стаття; – автори зберігають за собою всі автор-
– формулювання цілей статті (постанов- ські права і одночасно надають журналу
ка завдання); право першої публікації, що дозволяє по-
– виклад основного матеріалу дослід- ширювати даний матеріал із зазначенням
ження з повним обґрунтуванням отриманих авторства та первинної публікації в даному
наукових результатів; журналі.
СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ НАУКОВОЇ СТАТТІ:
– індекс УДК (у верхньому лівому кутку – назва статті, прізвище та ім’я автора (-ів),
сторінки); місце роботи (навчання) англійською мовою;
– назва статті, прізвище, ім’я, по бать- – анотація (мінімум 1800 знаків) та клю-
кові автора (-ів), місце роботи (навчання), чові слова (мінімум 5 слів) англійською мовою;
вчений ступінь, вчене звання, посада мовою – текст статті може бути українською, ро-
оригіналу статті; сійською або англійською мовою;
– анотація (мінімум 700 знаків) та клю- – список літератури подається наприкін-
чові слова (мінімум 5 слів) мовою оригіналу ці статті у двох формах: «Список літератури»
статті; і «References».
A4, орієнтація – книжкова, матеріали збережені та підготовлені
Формат статті
ДО ПУБЛІКАЦІЇ СТАТЕЙ
у форматі Microsoft Word (*.doc або *.docx)
Поля всі сторони – 2 см
Основний шрифт Times New Roman (Arial і Courier New для текстових фрагментів)
Розмір шрифту основного тексту 14 пунктів
ВИМОГИ

Міжрядковий інтервал полуторний

Вирівнювання тексту
Автоматична розстановка переносів
Абзацний відступ (новий рядок)
Нумерація сторінок
Малюнки та таблиці
Формули
Посилання на літературу
Обсяг
по ширині
включена
1,25 см
не ведеться
необхідно подавати в статті безпосередньо після тексту, де вони
згадуються вперше, або на наступній сторінці. Розмір шрифта
табличного тексту зазвичай на 2 пункти менше основного шрифту.
Кількість таблиць, формул та ілюстрацій має бути мінімальною та
доречною. Рисунки і таблиці на альбомних сторінках не приймаються.
повинні бути набрані за допомогою редактора формул
(внутрішній редактор формул в Microsoft Word for Windows).
у квадратних дужках по тексту [1, с. 2], бібліографічний список в кінці
тексту. Посторінкові виноски та посилання не допускаються
від 10 до 20 сторінок включно
 Науковий журнал
«Молодий вчений»
№ 2 (66) лютий 2019 р.

Частина 1
Щомісячне видання

Коректор: В. Бабич
Дизайн: А. Юдашкіна
Комп'ютерна верстка: В. Удовиченко

Контактна інформація редакції журналу.

Поштова адреса: 73021 Україна, м. Херсон,
а/с 20, Редакція журналу «Молодий вчений»
Телефон: +38 (0552) 399 530
Email: info@molodyvcheny.in.uа
Сайт: www.molodyvcheny.in.ua

Підписано до друку 28.02.2019 р.

Формат 60х84/8.
Папір офсетний. Цифровий друк.
Ум.-друк. арк. 36,27. Тираж 100 прим.
Зам. 0219-75.

Надруковано: Видавничий дім «Гельветика»

Україна, м. Херсон, вул. Паровозна, буд. 46-а
E-mail: mailbox@helvetica.com.ua
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
ДК № 6424 від 04.10.2018 р.