ЗБІРКА

УКРАЇНСЬКИЇ НАРОДНИХ
ІГОР ДЛЯ ДОШКІЛЬНЯТ
 ПЛЕТЕНИЙ ШУМ

Плетений шум - дуже гарна гуртова гра, бо

це заразом і танок. Тим-то в неї і гратися, і
дивитись, як граються, гарно. Всі беруться
за руки і стають півколом. Середня пара
підносить з'єднані руки догори - це
«ворота». Край ні парами - один іде з
одного, другий - з другого боку -
пробігають у ворота. Коли ж доходить
черга до середньої пари, то вона
перекручується під своїми руками, і гра
й де далі. Шум то заплітають, то
розплітають, співаючи таку пісеньку:

Ой нумо, нумо
В плетеного шума. Ой нумо, нумо
Як наша мати В плетеного шума.
Буде заплітати. Як наша мати.
Заплетися, шуме, Буде розплітати.
Заплетися,
Хрещатий барвінку, Розплетися, шуме,
Розстелися. Розплетися,
Хрещатий барвінку,
Розстелися.

Так повторюють, поки награються.

СІРИЙ ВОВК

А оце вже гра для тих, хто має прудкі ноги. Бо тут треба втікати од
сірого вовка! Ну, хоч і не від справжнього сірого вовка, то все-таки
попасти й ому, в лапи не хочеться.
А починається все так. Одного когось вибирають за сірого вовка. Він
сідає на пеньочку й сидить, зіщулившись і взявшись рукою за щоку.
Ось, мовляв, який я бідний та сумирний !
Ну, всі, коли таке побачать, підходять до вовка ближче, а далі зовсім
близенько, нахиляються і вдають, ніби рвуть траву. Та ще й
приспівують:
І рву, і рву горішечки,
Не боюсь вовка й трішечки!

І махають на вовка руками, наче кидають оті нарвані

«горішечки».
Оцього вже вовк не витримує. Він підхоплюється на рівні
ноги — і навздогінці!
Ганяється, поки таки когось упій має: нехай іще хтось
побуде за сірого вовка!

ЖУРАВЕЛЬ
А в журавля ви коли-небудь гралися?
Спробуй те лишень погратися, тоді й побачите, що журавлеві сталось.
Коли гра тільки починається, журавель (звичай но, це хтось із вас,
кого вибрали) походжає собі в колі і час од часу робить так, ніби
завзято смиче щось дзьобом — щипає коноплі. Думає, певно, що й ого
ніхто й не бачить. Все коло не може цього журавлеві подарувати і
починає докоряти й ому:

Занадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!

Журавель чує це, але й вухом не веде,— робить своє. Тоді з кола
виступає хтось один, кого наперед вибрали, і співає:
А я тому журавлю, журавлю
Сіттю крильця обів'ю, обів'ю!

І кидається навздогінці за журавлем, ловить того і вдає, ніби накидає

на нього сітку. Журавель собі удає, ніби пручається. А коло співає:
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!

Журавель тоді повертається обличчям до ловця і показує, ніби не

розуміє, за віщо й ого спій мали. Ловець же бере й ого за руку і водить
по колу, співаючи разом з усіма:
Оце щоб ти не дибав, не дибав,
Конопельок не щипав, не щипав.
Сякий-такий журавель,
Сякий-такий довгоногий.
Сякий-такий дибле,
Конопельки щипле!

Після цього на місце присоромленого журавля вибирають другого.

Вибирають і іншого ловця — і гра й де далі.

БОБЕР

А хто хоче погратися в цю гру, той мусить і добре бігати, і вміти

гарненько ховатися.
Бо той , кого виберуть за бобра, має сховатися так, щоб й ого не одразу
хорти знай шли.
Треба ще й мисливця вибрати — він пускатиме хортів, щоб шукали
добре. За хортів будуть усі, крім бобра та мисливця.

Спершу бобер ховається в кущах, а мисливець ставить хортів

спинами до тих кущів і пильнує, щоб вони не бачили, куди саме бобер
заховався. Коли бобра вже не видно, мисливець починає співати:

Ой ти, старий бобре,

Заховайся добре,
Бо я хорти маю,
На поле пускаю!
Проспівавши свою пісню раз, він співає так і вдруге - дає боброві час
заховатися, бо це дуже чесний мисливець. Як проспіває вдруге, тоді
гукає: «Хорти з лісу!» Хорти повертаються і прудко біжать шукати
бобра. Коли бобер запримітить, що й ого не бачать, він помаленьку
переховується в інше місце. Але хорти в мисливця добрі. Та ще він їх
увесь час заохочує:
«Шукай, Сірко! Лови, Бровко! Гуджа, хорти, його!»

Нарешті бобра спій мано, і гру починають спочатку, вибравши іншого

мисливця і бобра.

МАК

Нумо гратися в мак! А то така гра, що й наспіваєшся, і в танку

находишся, і наговоришся, ще й мак навчишся вирощувати. Бо так до
ладу все розкаже бравий козачок про той мак, що всяк усе враз
запам'ятає.
Козачок - це той , хто в колі, й ого туди вибирають, і він усе, що коло
маку роблять, рухами показує. Взявшись за руки, всі ходять круг
нього, співаючи:
Ой на горі мак,
Під горою так,
Мак, маки, маківочки,
Золотії голівочки,
Станьте ви так,
Як зелений мак.

А коли проспівали, спиняються й кажуть: «Козачок, чи виорав на

мачок?» Козачок, звичай но, вже це зробив і показати, як це роблять,
устиг, бо зразу ж весело озивається: «Виорав!»

Тоді знов ходять кружка й співають тої самої пісеньки. Проспівавши,

спиняються й питають: «Козачок, чи посіяв мачок?» І бравий козачок
одказує: «Посіяв!» Почувши це, коло знову співає, ходячи. Бо й як же
не співати, не тішитися, маючи такого меткого козачка! Спитали й ого
далі, чи посходив мачок, а потому - чи пора й ого полоти, а далі, чи
цвіте, чи поспів. І щоразу так само співали з радощів, бо жвавий
козачок усього доглянув, усе знав і все встигав поробити коло мачку.
Та ще й показував, як усе те робиться.
Нарешті спитали: «Козачок, чи пора брати мачок?» - «Пора!» - озвався
він.
Тоді всі підбігли до нього і зачали жартома турчати у вуха, всяк собі:
«Славний козачок! Бравий козачок! Жвавий козачок!» З тієї похвали
козачок геть засоромився, прохопився попід руками і втік! Довелося
другого на й ого місце вибирати.

ПОДОЛЯНОЧКА

А тепер давай те в "Подоляночку" пограємось. Одна дівчинка буде за

подоляночку - вона й де в коло. Всі ж інші стають кружка, беруться за
руки і водять танок, співаючи:

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька.
Тут вона впала,
До землі припала.
Личка не вмивала,
Бо води не мала.

Під цю пісню подоляночка спершу ходить у колі, а потім присідає до

землі, схиляє голову на руку і сидить так, зажурившись, аж усім
шкода її стає, і вони співають:
Устань, устань, Подоляночко.

Тут подоляночка підхоплюється, а коло співає далі:

Умий личко.
Як ту скляночку.

На ці слова подоляночка показує в рухах, як вона старанно

вмивається. І побачивши, що вона така чепурна, всі здогадуються, що
вона, певно, й танцювати вміє, і радять їй у своїй пісеньці:
Візьмися у боки,
Покажи нам скоки.
Та біжи до гаю,
Бери дівча з краю!
Подоляночка тішиться і пританцьовує під цю пісеньку, а далі біжить
до кола, бере за руку якусь дівчинку і веде всередину на своє місце, а
сама стає в коло разом з усіма.
Гра починається спочатку.

МИР-МИРОМ!

А оце - гра, в якій сваряться й миряться. Не насправді сваряться, а

тільки вдають. Зате миряться з радістю й щиро.

Ось як усе й де. Багато дітей беруться за руки і роблять велике коло.
Тільки треба вибрати таке місце, де м'якенька й густа травиця. Двоє
й дуть у коло, беруться за руки і витягають їх уперед, а ноги
зближують в одному місці, одхиляються назад і швидко крутяться в
один, а далі в другий бік, співаючи разом з усім колом:
Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наївшися петрушечки,
аївшися лободи -
Гала, гала до води!

Тут хтось один із двох легенько пускає руки, і обидва бух у м'яку
траву!
Тут усе коло трохи наближується до них: що то далі буде? Обоє
підводяться, одвертаються одне від одного і стоять. Тоді коло знову
віддаляється, починає ходити, приказуючи :
Мир-миром!
Пироги з сиром,
Варенички в маслі,
Ми дружечки красні -
Помирімося!

Двоє, що в колі, спершу не хочуть миритись, але їм знову співають те

саме. Тоді ті повертаються одне до одного, всміхаються, беруться за
руки і й дуть по колу, співаючи разом з усіма тієї самої пісеньки. Потім
у коло й дуть двоє інших, і гра й де далі.
 ГУСИ, ГУСИ, ДОДОМУ!

Не думай те, що ці гуси були собі страшки та й годі, бо тікали од вовка.

Вони ж були ще невеличкі гуси, май же гусенята, а вовк той , звісно, і
страшний , і здоровенний .
Тим вони й мусили бігти. Та хоч і бігли, то проз вовка бігли, на полі
ночувати не лишалися! Ото ж бо й не були такі страхополохи, як
хтось би міг подумати. А ноги такі прудкі мали, що й вовкові заздро
ставало. Недарма ж і почали в цих гусей гратися.
Отак. Беруть довгу лозину і двоє дітей міряються - беруться по черзі
руками від одного кінця до другого. Чия рука вкінці вий де зверху,
той буде за матір гусям, а чия знизу - той вовк. Мати виряджає гусей -
усіх дітей - на пасовисько (з одного краю галявини в другий ), і вони
починають «пастися». Вовк одходить далеченько вбік. Мати враз
гукає:
— Гуси, гуси, додому!
— Чого? — озиваються гуси.
— Вовк за горою!
— Що він робить?
— Гуси скубе!
— Які?
— Сірі, білі, волохаті!
Тікай те прудко до хати!

Тут усі гуси - в ноги! А вовк - навперей ми, аби когось упій мати. Та
довгенько й ому доводиться попобігати, поки зловить якого гусачка!
Ну, а як уже зловить, тоді одводить до себе за гору, а сам кидається за
іншими. Як усіх переловить або вже дуже втомиться, тоді вибирають
іншого вовка та матір і граються далі. Пограй теся й ви в цю гру.

А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ

Дівчата й хлопці розділяються на дві групи порівну. Перша група
співає, друга відповідає.
І А ми просо сіяли, сіяли, II А ми просо витопчем,
Ой дід ладо, сіяли, сіяли. витопчем,
Ой дід ладо, витопчем,
витопчем.
І А чим же вам витоптать,
витоптать? II А нам треба Галочку, Галочку,
Ой дід ладо, витоптать, витоптать? Ой дід ладо, Галочку, Галочку.

II А ми коней випустим, випустим, І А в нас Галя дурочка, дурочка,

Ой дід ладо, випустим, випустим. Ой дід ладо, дурочка, дурочка.

І А ми коней виловим, виловим, II А ми її виучим, виучим,

Ой дід ладо, виловим, виловим. Ой дід ладо, виучим, виучим.

II А чи же вам виловить, виловить? І А чим же вам виучить, виучить?

Ой дід ладо, виловить, виловить? Ой дід ладо, виучить, виучить?

І А шовковим поводом, поводом, II А шовковим поводом, поводом,

Ой дід ладо, поводом, поводом. Ой дід ладо, поводом, поводом.

II А ми повід викупим, викупим, І До нашого гурту прибуло, прибуло,

Ой дід ладо, викупим, викупим, Ой дід ладо, прибуло, прибуло.

І А чим же вам викупить, II Від нашого гурту відбуло,

викупить? відбуло, Ой дід ладо, відбуло,
Ой дід ладо, викупить, викупить? відбуло.

II А нам треба дівчинку, дівчинку, І А в нашому гурті скачуть, скачуть,

(або: хлопчика, хлопчика)
Ой дід ладо, дівчинку, дівчинку.
І А яку вам дівчинку, дівчинку?
Ой дід ладо, дівчинку, дівчинку?
Ой дід ладо, скачуть, скачуть.
II А в нашому гурті плачуть,
плачуть,
Ой дід ладо, плачуть, плачуть.

ПЕРЕПІЛКА
Діти беруться за руки і роблять коло.
Посередині стоїть дівчинка — «перепілка».

Всі співають:
А в перепілки да головка болить. А в перепілки да ушиці болять.
Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка. Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за голову. «Перепілка» держиться за вухо.

А в перепілки да очиці болять. А в перепілки да умер мужичок.
Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка. Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» береться за очі. «Перепілка» плаче.

А в перепілки підошви болять. А в перепілки да ожив мужичок.
Тут була, тут була перепілочка, Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка. Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» ударяв себе по «Перепілка» танцює.

підошвах. Ти, перепілко, не корись, не корись.
А в перепілки да животик болить. Старшому, меншому поклонись,
Тут була, тут була перепілочка, поклонись,
Тут була, тут була краснопірочка. Куди хоч, перескоч, тільки трави не
толоч.
«Перепілка» держиться за живіт.
«Перепілка» кланяється комусь з кола, і той стає «перепілкою».

КРУЖОК (ЦАРІВНА)

Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у кружок, вибирають

«царя» й «царівну». «Царівна» перебуває в крузі, «царевич» - за
кругом. Усі співають:
Ой у городочку царівна, царівна,
А за городочком царів син, царів син.
Приступи, царенко, близенько, близенько,
Поклонись царівні низенько, низенько.
Приступи, царенко, ще ближче, ще ближче,
Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.
Пророби царівні вороточка, вороточка,
Вивези царівну з городочка, з городочка.
Одведи царівну кругом ряду, кругом ряду
Та й постав царівну у ряду, у ряду.
«Царевич» виконує всі обов’язки, які й ому приспівують, бере
«царівну» за руку і ставить у ряд поруч із собою. Потім вибирають
другого «царя» й «царівну».

ПОДОЛЯНКА

Діти водять хоровод, а один, що стоїть у колі, робить рухи, що

відповідають змісту пісні.

Десь там, десь там подолянка була,

Десь там, десь там молоденька була.
Отут вона впала,
До землі припала.
Устань, устань, подоляночко,
Промий очки, як скляночки,
Та візьмися в бочки,
Та поскачи скочки.
Скачи, скачи понад бродом,
Як рибонька попід льодом.
Візьми собі панну, которую крайню,
Візьми собі панича, которого крайнича.

Той , що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра

продовжується.

ЗАЙЧИК
Діти стають у коло, беруться за руки, а між ними — «зай чик»
(обов’язково хлопчик).
Діти ходять і співають:
Городили зайчика Та не виплигнути.
Тинком, льонком, А в нас ворота
Та нікуди зайчику Позамиканії,
Та не вискочити, Жовтим піском
Та нікуди зайчику Позасипанії!

При цьому «зай чик» починає бігати, щоб де-небудь вискочити, а діти
стають щільніше, щоб не пропустити. Коли вже «зай чик» якось
вискочить, тоді всі діти й ого ловлять. Хто пій має — сам став
«зай чиком». Якщо пій має дівчинка, то заміняють хлопчиком, бо за
правилами гри дівчинка не може бути «зай чиком».

ГРУШКА

Діти стають у коло, беруться за руки й співають. Посередині

«грушка» - хлопець або дівчина.
Як послала мати
Грушки садити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки поливати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки наглядати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки трусити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.

При цьому «грушку» починають трясти, потім піднімають угору.

ГРУШКА
Най меншу з дівчат - «грушку» - підкидають на руках і співають:

А вже наша грушка цвіт полів ненька, цвіт полів ненька.

А вже наша грушка от така, от така, от така.
А вже нашій грушці пора цвісти, пора цвісти.
А вже нашій грушці пора родити, пора родити.
А вже нашу грушку пора трусити, пора трусити.

При цьому «грушку» трясуть.

ЗАЇНЬКО

Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний

«заїнько» ховається в кущі, а всі й ого просять:
Заїнько, заїнько, зай ди к нам,
Сіренький , сіренький , зай ди к нам,
Ой да кося, зай ди к нам.

«Заїнько» виходить з кущів і стає серед кола.

Тоді діти знову співають:

Заїнько, заїнько, лягай спать,
Заїнько сіренький , лягай спать.

«Заїнько» лягає. Тоді знову приспівують:

Заїнько, вставай ,
Сіренький , вставай ,
Ой да кося, вставай .

«Заїнько» встає. Тоді й ого просять умитись, взутись, причесатись.

«Заїнько» робить усе, що й ому загадують, і, нарешті, кажуть:

Заїнько, заїнько, вдар тропачка,

Сіренький , сіренький , вдар тропачка.
Ой да кося, вдар тропачка.
«Заїнько» танцює й вибирає іншого на свою роль а сам стає в коло.

КІТ І МИША

Дітлахи беруться за руки й стають у коло (танок), а двоє: «кіт» -

хлопець і «миша» - дівчина - усередині. Коли танок піднімає руки
вгору, «миша» тікає від «кота». А коли «кіт» намагається проскочити
за «мишею»,- руки опускають.

А до нори, миша, до нори, Не втече;

А до золотої комори. А що ж то за котик -
Мишка у нірку, Не дожене.
А котик за ніжку: Мишка у нірку,
- Ходи сюди.- А котик за ніжку:
А що ж то за мишка - - Ходи сюди, ходи сюди.
Якщо «котові» вдасться спій мати «мишку»,- міняються ролями.
 ЩІТКА

Хлопці й дівчата стають один за одним і кладуть руки на плечі

попереднього. Першим стоїть най менший . Ведучий ходить навколо
цього ряду й співає:

- Ой щі-щітка маленька,
Скажи, скажи, де твоя ненька.
- На морковці сиділа, сиділа,
Дрібний мачок дзюбала, дзюбала.
Ой дзюб, дзюб, дзюбанець,
По три копи гребінець,
По чотири - щітки,
Кошелькові дітки.

При цьому ведучий бере останнього за руку і вже вдвох обходять ряд,
співаючи. Так повторюється, аж поки залишиться най менший . Тоді
всі гуртом підкидають й ого.

ГОРЮ-ДУБ

Усі стають по двоє - пара за парою. Один - «горю-дуб» - попереду на

віддалі й співає:

Горю, горю, палаю,

Кого схочу, спіймаю.
Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до «горю-дуба» і, розірвавши руки, намагається

оббігти й ого з двох боків і знов з’єднатися. Якщо «горю-дуб» когось
спій мав, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари — стає
«горю-дубом».
 КВОЧКА

«Шуліка» сидить, порпаючись у землі. «Квочка» з «курчатами», що

тримаються одне за одного, підходить до нього.
— Що ти робиш?
— Пічку копаю.
— Нащо тобі пічка?
— Запалити вогник.
— Нащо тобі вогник?
— Приставити горщик.
— Нащо тобі горщик?
— На окріпчик.
— Нащо тобі окріпчик?
— Твоїм дітям очі випарювати.
— Нащо, за що?
— Щоб не лізли в городчик.
— Позакладай , то й не будуть лізти.
— Я закладаю, а вони лізуть.
— Закладай дилями, ломаччям, хворостом, вилами, рогачами,
коцюбами, столом, мисником, ложками, мисками, скатертиною.
— Я закладаю, а вони лізуть! Я закладаю, а вони лізуть!

Кидається на «курчат».
— Гай , гай , гай ! Квок!.. Квок!.. Квок!..
Спій мавши «курча», «шуліка» одводить й ого до себе і знов кидається.
Переловивши всіх, «шуліка» став «квочкою».

ВОВК І ЛИСИЧКА

«Вовк», присівши, копає ямку, решта - «лисичка» з «лисенятами» -

ходять навколо нього й приказують:

Тричі, двічі обкружусь,

Вовку в вічі подивлюсь.

Потім «лисичка», що й де попереду, перемовляється з «вовком»:

— Ворче, вовче, дай води!
— Піди до верби!
— Боюся жаб!
— Так потопчи!
Усі починають тупотіти ногами, а «вовк» тим часом намагається
спій мати «лисенят».

КІТ І МИШІ

«Миші» стають у ряд та тримають одне одного за пояс. «Кіт»

попереду.
- А багацько у стозі мишей ?
- Копа.
- А не бояться кота?
- Ні.
- Кіт обернеться - мишу зловить!
- А чорта з’їсть!

При цьому «кіт» намагається розвернутись і спій мати одну з

«мишей », що стоять у кінці ряду, але ряд вивертається в
протилежний бік, відтягуючи й «кота». Якщо «котові» вдасться
схитрувати і пій мати «мишу», він ставить її за собою. Гра
продовжується.

КОЗИ

«Коза», й дучи з дому, наказує «козенятам»:

Сидіть, дітки, дома,
Я піду в ліс по дрова.
Вам каші наварю,
Молока принесу.

Вони сідають купкою й чекають.

Приходить «вовк».
— Що ви, дітки, робите?
— Граємось! Скачемо! Кашу їмо!
— А де ж ваша мамка?
— Пішла в ліс по дрова.
— Ваша мамка дика з’їла гнилого індика!
При цьому кидається на «козенят». Кого пій має, той стає «вовком».
«Коза» проганяв й ого й знов наказує;
Сидіть, дітки, дома,
Я по травичку піду,
Вам суничок назбираю!

Гра починається спочатку.

ШЕВЧИК

— Діти стають у коло й співають. Посередині «шевчик» імітує слова

пісні.
— А чи бачив ти, як шевчик шкіру в воді моче?
— Ой так, так, братику, шкіру в воді моче.
— А чи бачив ти, як шевчик шкіру натягає?
— Ой так, братику, так шкіру натягає.
— А чи бачив ти, як шевчик черевички шиє?
— Ой так, братику, так черевички шиє.
— А чи бачив ти, як шевчик гвіздки забиває?
— Ой так, братику, так гвіздки забивав.
— Чи бачив ти, як шевчик у свято танцює?
— Ой так, так у свято танцює.

КУЦІ-БАБА

У цю гру звичай но грають діти взимку у великій хаті. Одному з

граючих зав’язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:
— Бабо, бабо! На чім ти стоїш?
— На глах-лободах.
— А що ти їси?
— У мене каша на полиці.
— А мені ж даси?
— Чорта з’їси!

Тоді ударяють й ого рукою і всі тікають. Якщо «куці-баба» когось

упій має — тому зав’язує очі. А якщо ні — продовжується гра.
— А чия то, бабо, каша на полиці стоїть?
— Моя.
— А я виїм.
— А я з киємі
— А я утечу.
— А я дожену.
— А я в ополонку.
— А я за головку.

І знов ударяють і розбігаються. Якщо «куці-баба» нікого не зловить,

повертається на своє місце.

— Бабо, бабо? Чиє то поросятко по смітнику ходить?

— Моє.
— Коли ти й ого заколеш?
— Завтра.
— А мені ж даси?
— Чорта з’їси.

Якщо і цього разу «куці-баба» нікого не спій мав, завершують гру.

— Ти, бабо,’сліпа?
— Сліпа, синочку, сліпа.
— Що ж тобі дать?
— Дай , синочку, борошенця на галушечки.

Хтось насипав «куці-бабі» у жменю піску абощо.

ПАНАС

Одному з дітей зав’язують хусткою очі, ставлять й ого біля порога й

говорять:
Панас, Панас! Не лови нас.
На тобі коробочку груш,
Та мене не воруш.

По цьому розбігаються. Якщо «Панас» когось пій має, міняється з ним

ролями.
 МАРИНКА

Двоє дівчаток викреслюють невелике коло і за ним втикають дві

палички. Стають кожна біля своєї, і одна починає:
— Де ти стоїш?
— На ринку.
— Що продаєш?
— Маринку.
— Що хоч?
— Сім кіп галушок
І зі сливами пиріжок.
При цьому оббігають коло, і, хто швидше повернеться на своє місце,
починає знову.

ЗВІДКИ ТИ, БАРАНЕ?

— Звідки ти, баране?

— З Велятина, мій пане!
— Що там діють, баране?
— П’ють та грають, мій пане!
— Чи ти грав, баране?
— Ніде було, мій пане!
— А під столом, баране?
— Довгі роги, мій пане!
— Притни роги, баране!
— Болять ноги, мій пане!
— Масти мастю, баране!
— Не є сала, мій пане!
— Я тобі дам, баране!
— А що за нього, мій пане?
— Твоє серце, баранеї
— Много просиш, мій пане!
— Ай що даєш, баране?
— Роги круті, мій пане!
— Давай очі, баране!
— Ні, толову, мій пане!
— Давай сюди, баране!
— От, на тобі, мій пане!
При цьому «баран» б’є «пана» в черево і тікав. Хто з хлопців зловить
й ого, той сам стає «бараном», а «баран» — «паном».

БУЛА В ЛІСІ?
— Була в лісі?
— Була.
— Рубала дрова?
— Рубала.
— Бачила вовка?
— Бачила.
— А боялась й ого чи ні?
— Ні.
При цьому махають хустинкою перед очима. Якщо не кліпне, то й не
боїться, а кліпне — боїться.

ПІДЕШ ДО БАБИ ПО СІЛЬ?

— Підеш до баби по сіль?

— Гей .
— А не боїшся її псів?
— Ні.
При цьому злегка дмухають в очі. Якщо кліпне, значить, боїться псів,
а ні — то не боїться.

ДРІБУ, ДРІБУ, ДРІБУШЕЧКИ

Двоє дітей беруться за руки і, швидко обертаючись, приговорюють:

Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наїлася петрушечки.
Гей, гей, до води,
Наїлася лободи.
Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наїлися галушечки.
А від води пішки,
Наїлись лемішки.
 ДРІБ, ДРІБ СОЛІ

Дріб, дріб солі,

На камені бочка,
Петрова дочка не робітничка,
Вигнала бичка за ворітечка.
Бичок не пасеться, мичка не прядеться.
Став бичок пастись, стала мичка прястись.

ВІДЬМА

Діти, міцно узявшись за руки, створюють коло й співають. «Відьма»

ходить поміж ними й б’є їх по руках.

Ходить відьма по бору, по бору

І рве траву лебеду, лебеду,
Ой що ж вона рве,
Три беремочки кладе,
Ой ти, відьмо, ой ти, лиса,
Пріч од мене!

Тоді «відьма» грудьми навалюється на стиснуті руки, щоб розірвати

коло. Якщо вона не вирветься, починається ера спочатку. Якщо ж
розіб’є руки й утече, усі кидаються навздогін. «Хто пій мав — сам став
«відьмою».

ІРВУ, ІРВУ ГОРІШЕЧКИ

«Вовк» десь ховається, а діти, рвучи траву, примовляють:

Ірву, ірву горішечки,,
Не боюсь вовка нітрішечки.
Вовк за горою,
А я за другою.
Вовк у жупані,
А я в сарафані.
Усі розбігаються, а «вовк» доганяє й забирає шапку (хустку). Коли
всіх переловить, кожен викуповує своє, даючи взамін фантик.
 А ми просо сіяли

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой дід ладо, сіяли, сіяли.
А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід ладо, витопчем, витопчем.
Ой чи же вам витоптать, витоптать?
Ой дід ладо витоптать, витоптать?
А ми коней випустим, випустим,
Ой дід ладо випустим, випустим.
А ми коней виловим, виловим,
Ой дід ладо виловим, виловим.

Зайчику, зайчику

Зайчику, зайчику, Зайчичок, зайчичок прибігає,

Ти мій братчику, Рученьку, ніженьку пiднiмає;
Не ходи, не топчи Чим бито, не бито,
По городчику. Ноженьку пробито.
Бо моя рутка, 3 калинового лугу,
Як баламутка, Вибирай собі другу.
Моя м‘ятка,
Як паніматка.

Ой у полі жито
Ой у полі жито: сидить зай чик, Biн ніжками чеберяє.
Biн ніжками чеберяє, Городили зай чика
Коли б такі ніжки мала, Тинком, льонком.
То я б ними чеберяла, Та нікуди зай чику
Як той зай чик. (двiчi) Та не вискочити,
Ой у полі просо: сидить зай чик, Та нікуди зай чику
Biн ніжками чеберяє; Та не виплигнути.
Коли б такі ніжки мала, то я б А в нас ворота
ними чеберяла, Позамикані,
Як той зай чик. (двiчi) Жовтим піском
Ой у полі гречка: сидить Позасипанi.
зай чик,
 Там на горі мак

Там на гopi мак, мак! Соловiєчку, пташку, пташку!

Роди, Боже, так, так! Та чи був ти в нашім садку?
Маки, маки, маківочки, Та чи бачив ти, як мак цвіте?
Посходiмось до купочки. Ой так цвіте мак! (двiчi)

Соловiєчку, пташку, пташку! Соловiєчку, пташку, пташку!

Та чи був ти в нашім садку? Та чи був ти в нашім садку?
Та чи бачив ти, як мак сіють? Та чи бачив ти, як мак ломлять?
Ой , так сіють мак! (двiчi) Ой так ломлять мак! (двiчi)

Соловiєчку, пташку, пташку! Соловiєчку, пташку, пташку!

Та чи був же ти в нашім садку? Та чи був ти в нашім садку?
Та чи бачив ти, як мак росте? Та чи бачив ти, як мак їдять?
Ой так росте мак! (двiчi) Ой так їдять мак! (двiчi)

Соловiєчку, пташку, пташку! Там на гopi мак, мак!

Та чи був ти в нашім садку? Роди, Боже, так, так!
Та чи бачив ти, як мак полють? Маки, маки, маківочки,
Ой так полють мак! (двiчi) Золотiї голівочки.
 Забавлянки

Гой да, гой да, гой даша,

Де кобила, там лоша,
А кобилка в лiсi,
а лошатко — в cтpici.

***
Чуки, чуки, чуки, чук.
Наловив дід щук,
А бабуся плотву — годувати дітвору,
А бабуся карасиків — годувати Тарасиків.
А бабуся окуньків — годувати молодців.

Кую, кую ніжку, ***

Поїдем в доріжку,
Будем коня напувати,
Будем в баби ночувати.
***
Куй , куй , чобіток,
Подай , бабо, молоток.
Не подаси молотка,
Не підкую чобітка,
Молоток срiбленький ,
Чобіток золотенький .
Сорока-ворона.
Діткам кашку варила.
На припічку сиділа.
Пiдiть, дітки, по водицю!
І цьому дам, i цьому дам,
А цьому не дам:
Biн дров не рубав,
В хату не носив, печі не топив,
Води не носив, дiжi не місив,
Каші не варив, хліба не ліпив,
В піч сажав, кашу доїдав.

*** ***
Ладунки, ладусі! Їде, їде пан, пан
А де були? На конику сам, сам,
у бабусі. А за паном хлоп, хлоп,
А що їли? На конику скок, скок.
Кашку. Гоп-чук, чук-чук-чук,
А що пили? Кращий хлопчик, дівчур:
Бражку. I волики напасе,
А що на закуску? I водички принесе.
Хліб та капустку.
 ***
Чуки-рики, півники, гай да,
Була собі дiвчина-най да.
I хліб пекла, i часник товкла,
I сорочки латала,
I на хлопців моргала.
Ось така вона була.
Очі дівчинки манісіньки,
Яка ж бо ти гарнісінька:
За косою барвіночок
Ще й рука бiлiсiнька.
***
Kyє коваль бричку,
заглядає в пічку:
Чи є борщ, чи є каша?
Чи є в борщі кусок м'яса?
А цибулька дивується,
Що так гарно танцюється.
***
Послухай те, люди,
Довга бай ка буде!
Був собі горобець,
Бабі збив новий горнець.
Прилетіла горобчиха,
Питається баби стиха:
А хто збив Вам горнець?
Баба каже: „Горобець!"
Пiдiб‘ю й ому крильця!
Чи казати знов з кінця?
Як казати, то казати:
Був собі горобець...

***
Ішла киця по водицю
та й упала у криницю.
Пішов котик рятувати,
став за хвостик витягати.

***
Ой , цить, кицю, будь весела,
Та поїдемо на села,
Та купимо трана-рана,
А в барана спина драна,
А в корови крутi роги,
А в Наталі чорні брови.

***
Танцювала риба з раком,
А петрушка — з пастернаком,
А цибулька — з часником,
А дівчина — з козаком.
 НАРОДНІ ІГРИ
З ХОДЬБОЮ, БІГОМ, РІВНОВАГОЮ

«Коти»
Мета: розвивати ходьбу, сритність.
Хід гри: Діти стають у коло і лічать лічилку, вказуючи пальцем на
кожного. На кого випаде в лічилці, той виходить з кола, а хто
залишиться останній - той носитиме "коти" (палички). Коти дають у
руки, зав'язують очі і, взявши вдвох попід руки, ведуть й повертають
то в один бік, то в другий , щоб втратив орієнтацію, і запитують:
- Крутяться журавлі?
- Крутяться.
- Крутімося й ми.
Крутять знову і ведуть далі:
- Клади два коти.
Кладе і ведуть ще далі, знову крутять і ведуть.
- Клади три коти.
- Клади одного кота.
Так розносять усі шість - вісім. Потім приводять на попереднє місце,
розв'язують очі і посилають шукати котів. Тоді вибирають іншого
носити коти.

«Сірий кіт»
Мета: розвивати ходьбу, швидкість.
Хід гри: Гравці стають у ряд один за одним, узявшись ззаду за пояс,
ходять у різних напрямках, і прямо, і кружками, і в'ються. У цей час,
коли вони так ходять, «сірий кіт», тобто гравець, який стоїть першим
і усіх водить, запитує:
—А є миші у стозі?
Ті, що стоять у ряду останніми і називаються мишами, відповідають:
— Є.
— А не бояться кота?
— Ні..
— Ой , як кіт вусами поворушить, то всіх мишей подушить.
З цими словами кіт ловить мишей . Кого пій має, той стає котом, а кіт
— мишею.
 «Квочка»
Мета: розвивати ходьбу, швидкість.
Хід гри: У цю гру грати най краще напровесні, коли вперше
випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок,
прив'язують мотузок до кілочка; хтось із дітей стає за квочку і,
взявшись за кінець мотузка, під приспів:
Ходить квочка
Коло кілочка,
Водить діток,
Дрібних квіток.
Діти-квіти: «Квок», —
ходить кружка. Після слів: «Діти-квіти: «Квок» — усі розбігаються хто
куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

«Жмурки»
Мета: розвивати швидкість.
Хід гри:Цю гру проводять у кімнаті, або в загородженому місці.
Одному гравцю зав'язують очі, виводять на середину, тричі крутять
й ого і питають:
—Бабо, бабо, на чому стоїш? Баба відповідає:
—На бочці.
—Що в бочці?
—Квас.
—Лови гусей , та не нас.
Баба ловить. Кого спій має, той буде жмуркою, і гра починається
спочатку.

«Гра з хустинкою»
Мета: розвивати ходьбу по колу, спритність.
Хід гри: Посеред кімнати або май данчика поставлено два стільчики
спинками один до одного. На одному стільчику квітка - це "садок".
Діти утворюють коло; одна дитина з хусточкою в руках стоїть біля
квітки.
На слова або пісню вихователя:
Галя по садочку ходила,
Хусточку біленьку згубила,
Ходить по садочку, блукає,
Хусточку біленьку шукає.
діти й дуть по колу вліво. Галя ходить всередині кола біля квітки і на
слова "згубила " залишає хустину на стільчику, біля квітки, сама
переходить на другу сторону, до сидіння стільчика, удає, що шукає
хустину. Потім сідає на стілець.
На слова:
Не журися, Галю-серденько,
Ми знайшли хустину біленьку,
У садочку, біля малини,
Під зеленим листом тернини
діти й дуть по полю вправо й зупиняються.
Одна дитина, виділена вихователем, підходить до квітки, бере
хустину і показує:
Ти, Галю, хустину не шукай,
Хто знайшов, відгадай!
Якщо Галя відгадає голос дитини, вони міняються місцями. Гра
повторюється
Правила гри. Хустину не кидати підлогу, а опускати на стілець.
Хустину піднімає визначену вихователем дитина. Дитина, що сидить
на стільчику, не оглядається, поки не відгадає, хто підняв хустину.
Вказівки до гри. Вихователь стежить, щоб коло ніколи не
порушувалось. Як ускладнення, можна запропонувати дітям на слова
"Не журись... " звужувати коло.

«Дрібушечки»
Мета: розвивати ходьбу по колу.
Хід гри: Учасники гри стають у коло. Двоє з них підводять зімкнуті
руки вгору (один — праву, другий — ліву), утворивши «ворота».
Навпроти «воріт» стоїть ведучий (керівник). Він проходить першим
крізь ворота, ведучи за собою всіх інших, які продовжують триматися
за руки. Коло, таким чином, витягується крізь ворота і вивертається
на інший бік. Коли всі прой дуть крізь «ворота» і самі «ворота», не
розмикаючи рук, обернуться слідом за сусідами навколо себе,
учасники гри знову утворюють широке коло. Однак тепер усі стоять
до центру спинами. Така перебудова є лише початком гри. Коли
утворилося таке коло, учасники розтягують руки і, міцно
тримаючись, починають швидко й ти по колу, співаючи.
Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наївшися галушечки,
Чок, чок до води,
Наївшися лободи.
Коло крутиться все швидше і швидше, дехто з учасників не може
втриматися і виривається з кола. За правилами кожен, хто вилетів з
кола, у грі більше участі не бере, а ті, котрі залишилися, починають
танок знову.
Звичай но грають до п'яти переможців, тобто у колі повинно
залишитися п'ятеро з великого хороводу. Якщо ж зберуться сильні й
спритні гравці, то можна збільшити число переможців і таким чином
скоротити час гри.

«Воронята»
Мета: вправляти у підлізанні під шнуром, умінні рухатись не
наштовхуючись одне на одного; розвивати уважність, уміння ді¬яти
за сигналом.
ХІД ГРИ: Діти-«вороненята» сидять на стільцях перед накресленою
лінією.
Вихователь
Вороненята міцно сплять,
У своїх гніздечках всі сидять.
А прокинуться на зорі —
Будуть каркати у дворі.
Діти удають, ніби сплять, заплющивши очі. На слова вихователя:
«Кар-кар!» — «вороненята прокидаються», підводяться зі стільців,
махають руками («крильцями»), піднімаючи їх у сторо¬ни, і кричать:
«Кар-кар» декілька разів (руки опускають). Після слів вихователя:
Полетіли, полетіли, Вороненята полетіли, кар! — діти підлазять під
шнуром («вилітають із гнізда») стрибають, бі¬гають («літають»),
Коли вихователь каже:
Вий шла Таня на доріжку,
Вороненятам сипле крихти,—
діти сідають на стільці. З'являється дівчинка й нібито «сипле з чашки
крихти» (шишки, каштани тощо). На слова вихователя:
Вороненята прилетіли
І всі крихітки поїли.
Тук тук-тук, тук-тук-тук! —
діти підбігають до того місця, де «насипано крихти», присідають і
починають «клювати» (збирати каштани або шишки).
Вихователь
Собака на подвір'ї гуляв,
Вороненяток налякав,—
і показує дітям іграшку-собачку, промовляючи: «Гав-гав!»
«Вороненята» після цього тікають до стільців.

«Курочка-чубарочка»
Мета: вправляти у підлізанні; розвивати увагу;виховувати
сміливість.
Хід гри:Діти, що зображають курчат, разом із ведучим (квочкою)
стоять за натягнутою між стільцями на висоті 35-40 см мотузкою. Це
— їхній будинок. Квочка виходить із будинку і вирушає на пошуки
корму, вона кличе курчат: «Ко-ко-ко-ко». За її закликом діти
підлазять під мотузку, біжать до квочки і разом з нею гуляють,
шукають корм. За сигналом «Крук!» гравці швидко втікають.

«Білки»
Мета: удосконалювати навички бігу та стрибків на двох ногах,
розвивати окомір. Виховувати увагу, кмітливість, почуття
товариськості.
Хід гри: діти виконують рухи за змістом.
В лісі де дуби кошлаті
Живе білочок багато
Один, два, три, чотири, п'ять
Як же їх порахувать?
Білки бігали, стрибали
Потім всі у коло стали
Веселились, танцювали,
Шишки й жолуді збирали
Годі, Білки пустувати
Слід запаси поскладати
Гарно всі в рядок ставайте
Й у дупло запас кидайте
Розмахніться та як слід
У дупло запас метніть.
 «Вітер дує з-під воріт»
Мета: вправляти в ходьбі, розвивати швидкість.
Хід гри: Діти стають у колі. Один з них - кіт. Усі промовляють вірш:
Віє вітер з-під воріт (одночасно ідуть до центра кола, піднімають
руки вгору).
У воріт-сірий кіт (входять у коло).
Вітер сірому котові
Чеше вусики шовкові (відходять назад, розширюючи коло й
опускаючи руки).
Ясне сонце виплива,
Коту спинку пригріва,
Кіт воркоче, кіт муркоче,
Ніби щось сказати хоче..
На кінець тексту кіт виходить із кола, й де за спинами дітей ,
зупиняється і вимовляє: «Няв!». Той , кому він сказав «Няв!» стає
котом.

НАРОДНА ГРА
З ПОВЗАННЯМ ТА ЛАЗІННЯМ

«Бджілки»

Мета: удосконалювати вміння підлізати під шнур і бігати у різних

напрямках; розвивати спритність та орієнтування в просторі.
Хід гри: Діти - «бджілки» сидять у двох-трьох «вуликах» (біля
викладено зі шнура). Перед «вуликами» натягнуто шнур на
висоті 50–40 см. Навколо май данчика (у залі) на стільцях
покладено квіти. На слова вихователя:
Бджілки в поле захотіли
І знялися й полетіли.
Чути пісеньку таку:
«Джу-джу-джу, джу-джу-джу!» —
вилітають бджілки із «вулика», підлазять під шнур і з гудінням
«літають» май данчиком (залою).
На слова вихователя: «На квіточки бджілки сідають, мед пахучий
збирають»- діти підходять до кліточок і присідають.
Вихователь продовжує:
Бджілки наші все літають,
На квітках нектар збирають.
Діти бігають, присідають. Ця вправа — біг та присідання —
повторюється 4–5 раз.
На слова вихователя:
Знов присіли, озирнулись,
І у вулик повернулись! — діти швидко повертаються на свої місця.
Вихователь називає, яка «бджілка» най швидше «прилетіла».
Рекомендації до гри
Спочатку гра проводиться без підлізання під шнур. Під час гри
вихователеві слід регулювати швидкість бігу для того, щоб діти не
перевтомилися. Замість шнура можна підв’язати до стояків обручі.

НАРОДНІ ІГРИ ЗІ СТРИБКАМИ

«Повінь»
Мета: Сприяти розвитку уваги, спритності, швидкості.
Завдання гравцям: вибрати вартівника; стати в коло, присісти й
вдавати, що всі, крім вартівника, сплять; за сигналом вартівника
“Повінь!” швидко стати на підвищення від землі (на камінь, драбину,
бордюр, сходи, дерево, дерев’яну дошку тощо); бути спритними,
швидкими, намагатися втекти від вартівника.
Завдання вартівнику: ходити всередині кола, співати, поки всі
сплять; потім оголосити, що настає повінь, голосно сказавши слово
“Повінь!”; бути уважним та спритним; спій мати когось із гравців під
час шукання ним порятунку від повені.
Правила гри: за межі ігрового май данчика не вибігати.
Умови гри: спій маний учасник гри стає вартівником; вартівником
стає й той , хто порушив правила гри.

«Горобці-стрибунці»
Мета: вправляти у стрибках на обох ногах із просуванням уперед.
Хід гри: Частина дітей (5–6) — «горобці-стрибунці» — стоять у
«гніздечку» (намальованому колі діаметром 2 м), решта дітей
сидять по краю май данчика.
Вихователь
Чом сіренькі горобчики
Зажурились, засмутились?
Горобчики, диб, диб, диб,
Сіренькі, стриб, стриб, стриб!
Діти - «горобчики» на слова «диб, диб, диб» і «стриб, стриб,
стриб» -стрибають на обох ногах.
На слова вихователя:
Не журіться, горобчики,
Потанцюй те, поскачіть,
Горобчики, диб, диб, диб,
Сіренькі, стриб, стриб, стриб! — «горобчики» знову стрибають. Після
завершення другого куплета «горобчики» переступають межі свого
«гніздечка» та й дуть у напрямку до дітей . Діти, перед якими вони
зупиняються, підходять до «гніздечка», а «горобчики» сідають на
їхні місця.

«Кізонька»
Мета: вправляти дітей у ходьбі по колу; учити зменшувати та
збільшувати коло; розвивати увагу, пам’ять, мовлення, колективні
рухи, уміння слухати вихователя.
Хід гри:Діти стоять у колі, одна дитина — поза колом. Це «кізонька».
В и х о в а т е л ь. Просить їсти кізонька.
К і з о н ь к а. Ме – е - е!
В и х о в а т е л ь. Шукає кізонька травиці.
К і з о н ь к а. Ме – е - е!
Д і т и з в и х о в а т е л е м (разом)
Кізонько, кізонько,
Приходь в наш садок.
Кізонько, кізонько,
Багато в нас діток.
К і з о н ь к а (заходячи в коло). Ме-е-е!
Діти(беручись за руки та й дучи по колу праворуч):
Тебе ми всі запрошуємо.
Так, так, так!
Нарвемо трави хорошої.
Так, так, так!
Діти після слів «трави хорошої» зупиняються і на слова «Так,
так, так!» — удають, що рвуть траву.
К і з о н ь к а. Ме-е-е!
Д і т и (беручись за руки та й дучи по колу ліворуч)
Тебе ми нагодуємо.
Так, так, так!
Травою почастуємо.
Так, так, так!
На слова «Травою почастуємо» діти звужують коло, на «Так, так,
так!» наближаються до «кізоньки», простягають руки, удаючи що
годують її.
Д і т и (розширюючи коло)
Кізонько, кізонько,
Приходь у наш садок,
Кізонько, кізонько,
Багато в нас діток.
Гра повторюється з новою «кізонькою».
Рекомендації до гри: Вихователь стоїть у колі поруч із дітьми і
стежить за виконанням дій . Для підсилення емоцій вихователь може
брати будь-кого з кола, щоб «кізонька» й ого доганяла (на зразок
гри «Кіт і мишка»), або діти кажуть: «Кізонько, кізонько, дожени
нас!» — самі втікають, а «кізонька» їх ловить.

«Глечики»
Мета: розвивати швидкість, спритність.
Хід гри: Учасники стають в коло. Ведучий стає в й ого середину: він
відбиває м`яч долонею від землі і читає вірш:
Я глечик впустив (а),
І об підлогу й ого розбив (а).
Один два три –
Й ого, (вимовляється ім`я будь-якого учасника), лови.
Після цих слів ведучий ще раз б`є м`ячем об землю, а названий
гравець повинен підхопити отпригнувшій від землі м`яч. Якщо він не
зуміє цього зробити, то стає наступним ведучим.

«Вовк і кози»
Мета: тренувати дітей у підстрибуванні на обох ногах, в умінні бігати
не наштовхуючись одне на одного; розвивати спритність, уміння
діяти за сигналом.
Хід гри: Діти удають козенят і вільно ходять май данчиком —
гуляють.
Вихователь
Добре козенятам
На лужку стрибати,
Гратись, борюкатись,
Ріжки наставляти.
Діти підстрибують, піднімають пальці рук до лоба, удаючи, що
мають ріжки.
Грається малеча, і дзвінке
Всюди, всюди чути: «Ме-ке-ке!»
Діти присідають і прислухаються. Вихователь продовжує:
Десь близько ходить вовк-хижак,
Клацає зубами він отак.
З’являється «вовк» і проходить близько від «козенят». На
останній рядок діти підводяться, а «вовк» починає їх ловити.

НАРОДНА ГРА НА ОРІЄНТУВАННЯ В ПРОСТОРІ

«У річку гоп!»
Мета: розвивати швидкість, вміння орієнтуватися в просторі.
Хід гри: Дві шеренги стоять одна проти одної на відстані півтора-два
метри. Ведучий дає команду:
- У річку, гоп! - всі біжать вперед.
- На берег, гоп! - всі біжать назад. Часто ведучий повторює
однакову команду кілька разів. В такому випадку всі повинні стояти
на місці.
Наприклад:
- У річку, гоп! - всі біжать вперед.
- У річку, гоп! - всі стоять на місці.
Хто біжить назад, - вибуває з гри. Гра продовжується доти, поки в
одній з шеренг не вий де останній гравець.