МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

ПРАКТИКУМ
ЧАСТИНА І

Навчальний посібник

УКЛАДАЧІ:
ГОРДІЄНКО В.В., ГОРДІЄНКО Г.М., КРИВОШЕЯ І.І.

Умань – 2013
 2

УДК 94(100) «04/14» (075.8)

ББК 63.1:63.2(о)
Г67

РЕЦЕНЗЕНТИ
Земський Юрій Сергійович
доктор історичних наук, професор, завідувач кафедрою економічної теорії
та історії Білоцерківського національного аграрного університету

Салата Оксана Олексіївна

доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії Київського
університету імені Бориса Грінченка

Сокирська Владилена Володимирівна

кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та
правознавства Уманського державного універистету імені Павла Тичини

Рекомендовано до друку на засіданні вченої ради історичного факультету

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
(протокол № 1 від 29 серпня 2013 року)

Гордієнко В. В., Гордієнко Г. М. Кривошея І. І.

Г67 Історія середніх віків. Практикум. Частина І: навч. посібник /
В. В. Гордієнко, Г. М. Гордієнко, І. І. Кривошея. – Умань:
Видавничо-поліграфічний центр «Візаві», 2013. – 576 с.
Практикум призначається для забезпечення навчального процесу з
дисципліни «Історія середніх віків» у вищих навчальних закладах. Практикум
розроблено згідно з навчальною програмою для студентів історичних
факультетів, яка передбачає вивчення розвитку історичного процесу упродовж
середніх віків. Частина І «Практикуму» присвячена ранньому і розвиненому
Середньовіччю.
Для викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів зі
спеціальності «Історія».

УДК 94(100) «04/14» (075.8)

ББК 63.1:63.2(о)
 3

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………….. 4
ТЕМА 1. ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ V – серед.
ХVІІ ст……………………………………………..………………. 7
ТЕМА 2. ДАВНІ ГЕРМАНЦІ ЗА АНТИЧНИМИ
ДЖЕРЕЛАМИ………………………………………………......... 28
ТЕМА 3. ГОСПОДАРСТВО І СУСПІЛЬНИЙ ЛАД
ФРАНКІВ ЗА «САЛІЧНОЮ ПРАВДОЮ»…………………… 60
ТЕМА 4. ПРОЦЕС ФЕОДАЛІЗАЦІЇ У ФРАНКСЬКОМУ
СУСПІЛЬСТВІ VІІ – ІХ ст…………………………………........ 113
ТЕМА 5. ПРОЦЕС ХРИСТИЯНИЗАЦІЇ ГЕРМАНСЬКИХ
НАРОДІВ…………………………………………………..……… 128
ТЕМА 6. ФЕОДАЛЬНИЙ МАЄТОК КАРОЛІНГСЬКОЇ
ЕПОХИ……………………………………………….……………. 179
ТЕМА 7. ВІЗАНТІЙСЬКА ОБЩИНА ЗГІДНО З ДАНИМИ
«ЗЕМЛЕРОБСЬКОГО ЗАКОНУ»…………………………….. 217
ТЕМА 8. АГРАРНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В КИТАЇ................... 229
ТЕМА 9. СТАНОВЛЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ДЕРЖАВИ
В ЯПОНІЇ………………………………………….……………… 246
ТЕМА 10. ДОІСЛАМСЬКА ІНДІЯ…………………………….. 265
ТЕМА 11. КЛАСИЧНЕ АРАБО–МУСУЛЬМАНСЬКЕ
СУСПІЛЬСТВО ЗА КОРАНОМ…….………………………… 317
ТЕМА 12. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО. БОРОТЬБА З
СЕНЬЙОРАМИ……………..………………………………........ 413
ТЕМА 13. СОЦІАЛЬНЕ І ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ
СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МІСТА…………………………..…........ 452
ТЕМА 14. ХРЕСТОВІ ПОХОДИ ХІ – ХІІІ ст………………….. 494
ТЕМА 15. КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА І ПАПСТВО………….. 518
ТЕСТИ……………………………………………….…................. 537
ГЛОСАРІЙ……………………………………..………................. 549
 4

ВСТУП
Курс «Історії середніх віків» спрямований на засвоєння
студентами знань про період Середньовіччя як складову частину
всесвітньоісторичного процесу і ключовий етап розвитку
суспільства. Епоха Середньовіччя – це час становлення основ
європейської цивілізації і століття процвітання азіатського типу
виробництва. Дисципліна покликана сформувати у студентів–
бакалаврів з напряму «Історія» уявлення про економічне,
політичне і соціальне життя середньовічних спільнот.
Підвищити продуктивність навчального процесу можна з
допомогою занять із використанням історичних джерел.
«Практикум з історії середніх віків. Частина І» підготовлений з
метою забезпечення проведення занять саме такого типу.
Тематика практичних занять відповідає вимогам до курсу з
історії середніх віків і відбиває основні проблеми середньовічної
історії. На практичних заняттях студенти мають можливість
розглянути питання генезису феодалізму, розвиток його
аграрного ладу, складання васально–ленних стосунків, еволюції
державних інституцій, утвердження християнської церкви і
найважливіших проявів класової боротьби. «Практикум»
сприятиме поглибленню знань, які студенти отримують під час
лекційних занять і самостійної роботи.
Важливим завданням «Практикуму» є оволодіння студентами
методикою критики й аналізу історичних джерел.
Використовуючи матеріали «Практикуму», студенти мають
навчитися користуватися свідченнями письмових джерел.
Комплекс письмових джерел з кожної теми сприятиме студентам
отримати навички роботи з джерелами різних видів і характеру в
контексті конкретних історичних подій.
Перша тема присвячена аналізові джерел з історії середніх
віків. Студенти отримують значний обсяг знань про типи, види і
особливості історичних джерел з цього періоду всесвітньої
історії. Кожен фрагмент письмового джерела, який міститься в
«Практикумі», студент має можливість класифікувати. Після
цього застосовується практичний аналіз джерела.
«Позитивістський стандарт» включає як обов’язковий елемент
практичний аналіз, який складається із зовнішньої і внутрішньої
критики джерела. Зовнішня критика джерела – це точне
 5

прочитання тексту, виявлення лакун (ступінь збереження),

виявлення вставок і фальсифікацій, встановлення початкового і
вторинного тексту (евристика), визначення часу укладання
тексту, авторство, місце написання, мету і обставини створення
джерела (герменевтика) та ін. Внутрішня критика джерела
полягає в співвіднесенні автора і його епохи, яку він
представляє. Важливо встановити соціальну приналежність
автора, його релігійні, політичні і етичні погляди, фахові якості.
Далі студентові слід встановити повноту свідчень джерела, їхню
достовірність і точність та справжність тексту.
Третім етапом роботи з історичними джерелами, згідно з
«позитивістським стандартом», є джерелознавчий синтез.
Оскільки «Практикум» містить не оригінали історичних
джерел, тексти яких вже давно опрацьовані фахівцями і
знаходяться в науковому обігу, а їх переклади, то студенти
мають можливість застосувати лише окремі елементи з
означеного «позитивістського стандарту». Так, під час
підготовки до практичного заняття студенти можуть визначити
зв’язок між джерелами, співставити їх, встановити нові факти,
про які не йдеться в підручниках і довідниках.
Студентам варто знати, що сьогодні існують різні схеми
аналізу історичних документів. Так, деякі фахівці пропонують
багаторівневий підхід до аналізу історичного джерела:
• Перший рівень питань, які дослідник ставить перед
джерелом пов’язані з особистістю автора, часом, місцем і
обставинами створення джерела. Комплекс таких питань має
назву – «паспортизація» документу.
• Другий рівень роботи з письмовим історичним джерелом
передбачає вибіркове читання джерела і опрацювання свідчень,
які знаходяться на поверхні тексту. Комплекс питань другого
рівня умовно називають історико-логічними. Ці питання
забезпечують побудову певної схеми бачення задля виявлення
сутнісного, головного в джерелі, яке вивчається. Мова йде про
факти, що повідомляє нам автор тексту, причинно–наслідкові
зв’язки, авторські міркування з приводу оприлюднених фактів та
інших тлумачень подій, які відбулися в минулому.
• Третій рівень питань до джерела – це аксіологічний аналіз.
На цьому рівні досліднику потрібно встановити й проаналізувати
 6

комплекс ціннісних установок, норм, традицій, звичаїв,

забобонів тощо, які притаманні різним культурам, видатним
особистостям або соціально-політичним групам, які прямо, чи
опосередковано представлені в тексті джерела. Дослідник, по
можливості, повинен виявити й проаналізувати ціннісні
переваги, які властиві авторові тексту історичного джерела.
• Комплекс питань четвертого рівня спрямований на критику
джерела. Тут дослідник джерела повинен піддати сумніву
достовірність тексту, спробувати пояснити мотивацію і причини,
які змусили автора історичного джерела вдатися до маніпуляцій
з історичними фактами і тими джерелами, якими він сам
користувався при створенні тексту.
• П’ятий рівень питань до джерела має системно–аналітичний
характер. На цьому рівні відбувається встановлення цінності
історичного джерела у вивченні відповідної теми і дослідженні
відповідної проблеми. Слід мати на увазі, що деякі проблеми
середньовічної історії, які виносяться на практичні заняття,
залишаються дискусійними. Студентам варто ознайомитися з
різними точками зору на ту, чи іншу проблему і встановити
самостійно, яка з них є найбільш аргументованою і якій вони
віддають перевагу.
Для більш ефективної підготовки до практичного заняття
студентові слід ознайомитися спочатку з роботами
методологічного характеру. Після цього потрібно уважно
прочитати навчальну літературу загального характеру з даної
теми, в тому числі матеріал лекцій. Далі можна працювати з
історичними джерелами, намагаючись отримати з них нові факти
і свідчення. Завершується робота з підготовки до практичного
заняття ознайомленням із спеціальною літературою. Це
сприятиме кращому розумінню сутності історичного джерела.
Крім цього, спеціальна література допоможе деталізувати деякі
фрагменти джерел, виявити ту інформацію, яка пропущена в
джерелі. «Практикум з історії середніх віків. Частина І » містить
матеріали до 15 практичних занять. Кожна тема «Практикуму»
включає перелік питань, список джерел і літератури, методичні
рекомендації і фрагменти середньовічних письмових джерел,
перекладених українською мовою.
 7

ТЕМА 1
ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ
V – серед. ХVІІ ст.
План
І. Загальна характеристика, класифікація та методи дослідження
середньовічних історичних джерел.
ІІ. Історичні джерела раннього Середньовіччя.
2.1. Загальна характеристика джерел V – ІХ ст.
2.2. Джерела з історії варварських держав.
2.3. Джерела з історії каролінгської імперії.
2.4. Джерела з історії Візантії.
ІІІ. Історичні джерела високого Середньовіччя.
3.1. Загальна характеристика джерел Х – ХV ст.
3.2. Джерела з історії Хрестових походів.
3.3. Джерела з історії країн Західної Європи і Візантії.
3.4. Джерела з історії католицької церкви.
ІV. Історичні джерела пізнього Середньовіччя.
4.1. Загальна характеристика джерел ХVІ – ХVІІ ст.
4.2. Джерела з історії країн Західної Європи.

Джерела
1. Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія /
Упорядник М. О. Рудь: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005.
2. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для
учителей. / Сост. В. Е. Степанова, А. Я. Шевеленко. – М.:
Просвещение, 1969.
3. Заборов М. А. История крестовых походов в документах и
материалах. – М.: Высшая школа, 1977.
4. Памятники средневековой латинской литературы ІV – ХІ
веков. – М.: Наука, 1970.
5. Хрестоматия по истории средних веков: В 3-х т. / Под ред.
С. Д. Сказкина. – М.: Соцэкгиз, 1961. – Т.1.
Література
1. Барг М. А. Эпохи и идеи. Становление историзма. – М.:
Наука, 1987.
2. Вайнштейн О. Л. Западноевропейская средневековая
историография. – М.–Л.: Наука, 1964.
3. Голенищев–Кутузов И. Н. Средневековая латинская
 8

литература Италии. – М.: Наука, 1972.

4. Гутнова Е. В. Историография истории средних веков.
Учебное пособие. – М: Высшая школа, 1985.
5. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до
сучасності. – Львів, 1999.
6. Косминский Е. А. Историография средних веков. – М.: Изд-
во МГУ, 1963.
7. Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних
веков. Учебное пособие. – М.–Л.: Наука, 1955.
8. Проблеми источниковедения западноевропейского
средневековья / Под ред. В. И. Рутенбурга. – Л.: Наука, 1979.
9. Сиротенко В. Т. Источниковедение по истории
средневековья. – Пермь, 1974.
10. Уколова В. И. Античное наследие и культура раннего
средневековья (конец V – нач. VII вв.). – М.: Наука, 1989.
Методичні рекомендації
Головним завданням цього практичного заняття є з’ясування
загального обсягу та особливостей комплексу історичних джерел
періоду Середньовіччя. Студенти повинні засвоїти
загальноприйняту в медієвістиці класифікацію середньовічних
джерел. Варто зазначити, що джерельна база історії Середньовіччя є
набагато вагомішою ніж сукупність джерел періоду Античності.
Серед джерел епохи Середньовіччя переважають письмові джерела
– найбільш інформаційно насичені і найбільш доступні для
опрацювання.
Розглядаючи питання заняття, які стосуються джерел раннього
Середньовіччя, студентам варто знати, що від цього періоду
збереглось небагато письмових джерел. Але ті, що збереглись є
надзвичайно цінними для реконструкції різних сторін соціального
життя ранньосередньовічної Європи. Слід встановити спільні і
відмінні риси, притаманні джерелам, які збереглись від варварських
держав. Слід збагнути обставини і чинники значного розширення
видів і кількості джерел в епоху імперії Карла Великого і правління
його наступників. Студентам варто встановити унікальність
документів і наративних джерел з історії Візантії.
Аналізуючи матеріал з питань, які присвячені високому
Середньовіччю, студенти повинні виявити зрушення, які відбулись в
 9

структурі писемних джерел цього періоду. Важливим є також

порівняння джерел, які походять з різних країн Західної Європи.
Оскільки інститут церкви відігравав одну з ключових ролей в епоху
Середньовіччя загалом, і особливо в період високого Середньовіччя,
потрібно уважно розглянути документи папської курії і католицької
церкви.
Якщо для раннього і високого Середньовіччя більш важливими
були писемні джерела наративного характеру, то від епохи пізнього
Середньовіччя залишились джерела, переважну більшість яких
становлять документи. Студентам слід встановити, якого характеру
були ці документи, і у зв’язку з якими соціальними обставинами
вони виникали.
Для ілюстрації висновків під час виступу на практичному занятті
студентам варто скористатися зразками різноманітних писемних
історичних джерел, перекладених українською мовою і які
поміщенні в «Практикумі» з даної теми.

ЗРАЗКИ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА
АЛЬТАЙХСЬКІ АННАЛИ
Частина перша
Написана Вольфхерієм із Хільдесхайма.
А. Аннали, вибрані Авентином
708 р. Править Піпін1, Кенред2, король Британії, йде в Рим і стає
там ченцем.
709 р. [Рік] суворий і убогий плодами.
710 р. Піпін [вирушив] в Аламанію.
711 р. Надмірне розлиття вод.
712 р. Смерть Херіберта3, короля лангобардів.
715 р. Помер король Дагоберт4.
718 р. Карл5 спустошує Саксонію великим розоренням.
719 р. Помер король Ратбот1. Франки переможені біля Суассону.

1
Піпін ІІ Геристальський – майордом в 687 – 714 рр.
2
Кенред – король Мерсії в 704 – 709 рр.
3
Херіберт ІІ – король лангобардів в 701 – 712 рр.
4
Дагоберт – король франків у 711 – 715/716 рр.
5
Карл Мартелл – незаконний син Піпіна Геристальського; майордом в 715 – 741 рр.
 10

720 р. Карл бився з саксами.

722 р. Великий достаток упродовж року.
723 р. Два сини Дрого2 зв’язані, один [із них] помер; Карл
захворів.
727 р. Помер святий Екберт3.
732 р. Карл бився з сарацинами у суботній день4.
733 р. Сонячне затемнення5.
734 р. Карл вирушив у Фризію.
735 р. Він спустошує Гасконь.
Помер Беда6.
736 р. Початок Херсфельдського
монастиря7.
737 р. Карл бився з сарацинами в
Готії8.
738 р. Карл спустошує
Карл Мартелл ділить Саксонію.
королівство між синами 739 р. Карл вторгся в Прованс до
Піпіном і Карломаном
самої Массілії9.
740 р. [Рік] без жодної ворожнечі.
741. Народився Тассілон10. Монастир в Альтайху збудований
божественним Маврикієм.
742 р. Народився Карл Великий11…
(Немецкие анналы и хроники Х – ХІ столетий. – М.: Русский
Фонд Содействия Образованию и Науке, 2012).

1
Ратбот (пом. у 719 р.) був герцогом фризів.
2
Дрого (пом. у 708 р.) – герцог Шампані; син Піпіна ІІ Геристальського.
3
Екгард – помер 24 квітня 729 р.
4
Мова йде про битву при Пуату у жовтні 732 р.
5
14 серпня 733 р.
6
Беда Вельмишановний, автор «Церковної історії англів» та ін.. творів, помер 26
травня 735 р.
7
У цьому році Штурм, абат Фульди в 744 – 779 рр., заснував тут тільки одну келію;
монастир же був заснований у 769/779 рр. архієпископом Майнцським Луллом.
8
Септиманії.
9
Нині Марсель.
10
Тассілон ІІІ (пом. після 794 р.) – герцог Баварії у 748 – 788 рр.
11
Карл Великий (нар. 742 р. 2 квітня, пом. у 814 р. 28 січня) – король франків у 768 –
814 рр; імператор з 800 р.
 11

Отон із Фрейзингена
Хроніка, або Історія про Два Гради.
Книга І
1.
Наміряючись викласти події від первозданного Адама і впритул
до нашого часу, ми перш за все, стисло розмістимо сам світ, який рід
людський населяє, у відповідності з тим, що дізналися від
попередників. Письменники визнають, що є три частини світу: Азія,
Африка і Європа. З них першу вони порівнюють за розмірами з
двома іншими, хоча деякі виділяли тільки дві частини, а саме Азію і
Європу, оскільки Африку через її незначні розміри вони
приєднували до Європи. Ті ж, що називали Африку третьою
частиною світу, слідують не за міркуваннями розміру, а за межами
морів. Якщо ж хто бажає пізнати провінції, особливості місцевості і
кордони цих країн, нехай читає Орозія.

2.
Відтак, як можна виснувати із книги Буття, вважається, що
Райський сад був створений на сході, у землі Едем. Перша людина,
яка перебувала там, не слухаючись Божого слова, була відправлена
у цю мандрівку справедливим вироком Бога, спочатку в Азії почала
обробляти землю прокляття. Вона ж породила
синів і перших громадян обох градів, про які
ми задумали говорити. Із них перший,
підбурюваний заздрістю і добрими справами
другого, убив брата і першим звів град цей у
долині плачу. Коли вбитий був Авель,
народився інший син Адама, а саме Сіф, ім’я
якого перекладається як «воскресіння», у
подальшому від нього Божий народ походить.
Отон
Шостим його [потомком] був великий Фрейзингенський
громадянин Божого граду Єнох, котрий
настільки угодний Богові, що Ним Самим перенесений у місце, всім
смертним невідоме, [і] залишається живим до останніх днів Церкви.
Але людський рід почав рости і множитися, поки сини Божі,
поєднавшись з дочками людськими, не породили гігантів. Деякі, не
надаючи цьому такого великого значення (особливо тому, що в
іншому перекладі замість «синів Божих» стоїть «ангели»),
 12

вважають, що вони – це злі духи, що здобули тіла, яких вони

називають «інкубами», які поєдналися з жінками. Інші думають, що
сини Божі народжені від Сіфа, дочки людські – від Каїна, і що ті
[сини], спонукані до забуття Бога союзом з цими [доньками],
подібне до того, як ти читаєш [в історії] про Соломона і
стверджують, що через цю причину Його гнів обрушився рівним
чином на усіх…

6.
Відтак, у рік, згідно з Сімдесятьма [«Септаугінта»] 1032 чи 1033
після Потопу, коли помер Бел, який упродовж сімдесяти п’яти років
у світі зберігав царство ассірійське, Нін, його первісток, як кажуть, у
прагненні поширити свою владу не боячись залити рід людський
кров’ю, накликав на світ тривогу війни, майже увесь Схід підкорив
своїй владі. Це він міг здійснити тим легше, що люди були ще грубі
і невігласи, не захищені зброєю, не загартовані битвами і позбавлені
знання військової справи, бо вони не були ще об’єднані ніякими
законами або науками і як каже Євсевій, «скоріш по звіриному і
скотському звичаю блукаючи, не мали ні міст для облаштування
суспільного життя, ні звичаїв для дотримання благопристойності, ні
законів для справедливості життя. Мистецтва ж, науки і філософія у
них не мали навіть імені, але вони, невігласи і бродяги, кочували по
пустелях, ніде не затримуючись…»

13.
На двісті шістдесятому році від правління Ніна у часи Огіга,
засновника і царя Елевсіна, був у Ахайї жахливий потоп, який за
іменем того названий потопом Огіга. Кажуть, що тоді біля озера
Тритона з’явилась Мінерва в дівичій подобі, від чого її звуть
Тритонією. Ісаак помер на сто вісімдесятому році життя, коли
царем ассірійців був десятий [по рахунку] Балей, сікіонців –
дев’ятий Месап, аргів’ян – третій Апіс, а Якову і Ісаву було сто
двадцять років…

23.
Тим часом два царських юнаки, Пліній і Сколопекій, яких
вигнали зі Скіфії, розташувалися з великою армією у Понті і
Каппадокії, біля гирла ріки Термодонт. Поки вони там розоряють
 13

всю околицю, їх нищать підступи сусідів. Їхні дружини, яких

підштовхувало вигнання і, рівнозначно, вдівство, забувши жіночу
витонченість, убивши чоловіків, які ще залишалися в живих, взяли
зброю і побажавши шлюбів із сусідами, хлопчиків убивали, дівчаток
зберігали. Від них походить плем’я амазонок. Ці жінки, дивно
вимовити, стали настільки сильними, що правили майже всією
Азією і Європою. Кажуть, що в той час вони заснували Ефес і
збудували Дані, як богині війни, храм, знаменитий з тих пір
упродовж багатьох віків. До того ж через те, що вони випалювали
праві груди, щоб не заважали стрільбі з лука, вони звуться
амазонками, ніби «безгрудими».

Книга 7
3.
[Приблизно в той же час, що й імператор Лотар1, померло багато
багато знатних людей, у тому числі англійський король Генріх, після
чого в Англії почалась смута.] І Панонія виявилась під гнітом
безладу, після того як незадовго до цього часу помер її король
Іштван, син Кальмана, який (Стефан) і сам доки був живий,
перебував у тривалому розладі з імператором греків. Коли
королівський трон зайняв Бела, син Альмоша, колись осліплений
Кальманом разом з батьком Альмошем, Борис, про якого говорили,
що він також був сином Кальмана, але від іншої, ніж Іштван, матері,
доньки короля Русі, або Києва2, вимагає батьківське королівство.
Для цього, перетнувши Грецію, він одружився на кровній родичці
імператора Калояна3, а потім, вирушивши в Польщу, схилив до
своїх замислів князя тієї країни4. Відтак, з допомогою його війська,
на заклик деяких угорських графів, він проходить через ліс, який
розділяє поляків і угорців [і] вступає в Панонію. Але король Бела,
з’єднавшись з сином маркграфа Леопольда Адальбертом, який був
жонатий на його сестрі, і де-з-ким із нашого королівства, виступає
проти Бориса. А той, почувши галас і войовничі голоси, по мові

1
Лотар ІІІ помер у грудні 1137 р.
2
Другою дружиною Кальмана у 1112 р. стала Євфимія, донька переяславського князя
Володимира Всеволодовича Мономаха. Тобто, тут хроніст помиляється щодо «короля
Києва».
3
Іоан ІІ Комнін. (Калоян перекладається з грецької як «Красивий Іоан»)
4
Польського князя Болеслава ІІІ Кривоустого.
 14

зрозумів, що у війську багато німців, боячись їх більше ніж угорців,

він разом з польським князем кинувся навтіки, під час якого втратив
багато людей. У першій же сутичці між угорцями і поляками, до
прибуття німців, загинуло багато з обох сторін, і деякі з тих, що
були на боці Бели, але віроломно зрадили ворогам своїх [товаришів],
згідно зі справедливим вироком були позбавлені життя у спокуту за
свою підступність…
(Електронний ресурс. Режим доступу:www.vostlit.info).

ПЕТРО ДАМІАНІ
ЖИТІЄ БЛАЖЕННОГО РОМУАЛЬДА
…27. [Боніфацій1 вирушає проповідувати Христа язичникам, але
ті не бажають приймати його
благовіствування, хоча й остерігаються
вбити його, пам’ятаючи, що після
мученицької смерті св. Адальберта2 багато
чудес змусило народ слов’ян прийняти
християнство].
Коли ж поважний муж з’явився до короля
Русі і заходився наполегливо і невідступно
проповідувати, король, бачачи його в
простому одягу і босого, подумав, що святий
муж виголошує таке на заради віри, а скоріш
Загибель св. задля того, щоб зібрати гроші. Тому він
Боніфація пообіцяв, що найщедрішим чином
(Бруно нагородить його бідність всіляким
Квертфуртського) багатством, якщо той відмовиться від свого
від рук марнослів’я. Тоді Боніфацій негайно
язичників
повернувся на заїжджий двір, вдягнувся в
належне найдорогоцінніше єпископське облачення і у такому
вигляді знов постав у палаці перед королем. Король, бачачи його
прикрашеним такими дорогими одежами, сказав: «Тепер ми знаємо,

1
Бруно (Боніфацій) Кверфуртський
2
Очевидно чутки про поширеність вшанування Адальберта Празького як святого у
Польщі (викуплені Болеславом І мощі святого Адальберта до 1038 р. перебували в
кафедральном соборі в Гнєзно) автор сприймає як свідчення проповіді святого серед
слов’ян. Насправді ж, офіційна християнизація і Чехії, і Польщі відбулась набагато
раніше.
 15

що до лжевчення тебе примусили не нужда і бідність, а незнання

істини. Якщо ти хочеш все ж, щоб твоїм словам повірили, нехай на
невеликій відстані один до одного зведуть дві великі полінниці і
підпалять їх. А ти, коли вони розгоряться так, що обидва вогнища
зіллються в одне, пройди посередині. Якщо вогонь причинить тобі
хоч яку-небудь шкоду, то ми спалимо тебе на цьому вогнищі дотла.
Якщо ж – що неймовірно – ти залишишся неушкодженим, то всі ми
увіруємо в твого Бога без всіляких заперечень». Ця умова
прийшлась по душі і Боніфацію, і всім присутнім язичникам.
Боніфацій, одягнувшись ніби для божественної літургії, спочатку зі
святою водою і запаленою кадильницею з усіх боків обійшов
вогнище, а потім ступив у бушуюче полум’я і вийшов зовсім
неушкодженим, так що не помітно було навіть жодного обгорілого
волоска. Тоді король і всі решта, які були свідками цього видовища,
натовпом кинулися до ніг блаженного мужа, зі сльозами прохаючи і
палко молячи про хрещення1. Потім до хрещення почала збігатися
така маса язичників, що святий муж вирушив до одного великого
озера і хрестив народ в його обширних водах. Король2 же вирішив
залишити королівство синові, задля того, щоб не розлучатися з
Боніфацієм до кінця своїх днів. А брат короля, який жив спільно з
ним, не хотів увірувати і тому за відсутності Боніфація був вбитий
королем. Інший же брат, який жив окремо від короля, як тільки до
нього прибув блаженний муж, не побажав слухати його слів, але,
палаючи на нього гнівом за навернення брата, негайно схопив його.
Потім через побоювання, як би король не вирвав Боніфація із його
рук, якщо він залишить його в живих, він наказав обезголовити
[Боніфація] на своїх очах і за присутності немалої юрби. Однак тут
же сам він осліп і його зі всіма присутніми там охопило таке
остовпіння, що ніхто не міг ні говорити, ні чути, ні звершувати яку–
небудь людську дію, а всі стояли, застигнувши непорушно, наче
кам’яні. Король, дізнавшись про це, був у великому горі і задумав
убити не тільки брата, але віддати мечу і всіх свідків цього злочину.

1
Оповідь про неушкодженість святого від вогню є найпоширенішим стереотипом
житійної літератури.
2
Під час місіонерської діяльності Бруно Кверфуртського на початку ХІ ст.. «королем
Русі», тобто в даному випадку київським князем був хреститель Русі Володимир
Святославович. З моменту офіційного прийняття Руссю християнства візантійського
обряду минуло вже двадцять років. Отож, оповідь Петра Даміані є явним анахронізмом.
 16

Але коли він з’явився туди і побачив тіло мученика, яке все ще
лежало на виду, а брата і всіх інших – стоячими в оціпенінні
непритомних і без руху, він і всі його люди вирішили за благо
спочатку помолитися за них – чи не поверне милосердний Господь
їм втрачені відчуття; а потім, якщо погодяться увірувати, то провина
проститься їм і вони залишаться жити, якщо ж ні, то всі загинуть від
мстивих мечів. Після тривалої молитви як самого короля, так і
решти християн, до заціпенілих не тільки повернулись колишні
відчуття, але, понад те, зросла також рішимість здобути справжнє
спасіння. Вони негайно зі сльозами просили прощення за свій
злочин, з великою радістю прийняли таїнство хрещення, а над тілом
блаженнійшого мученика звели церкву…
(Електронний ресурс. Режим доступу:www.vostlit.info).

ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА
ЕДИКТ РОТАРІ
…Гл. 48. Про вибите око.
Якщо хтось виб’є кому око, сплачує штраф як той, хто вчинив
убивство, у відповідності зі ступенем родовитості і знатності даної
особи і половину ціни отримує той, у кого вибите око.
Гл. 75. Про дитину, якщо буде убита в утробі матері.
Якщо дитина буде убита кимось в утробі матері всупереч її волі і
мати залишиться живою, [вбивця повинен відшкодувати] половину
вартості [матері], оцінюваної в якості вільної жінки, згідно з її
знатністю. Половина сплачується на дитину. Якщо ж вона помре,
сплачує понад те [хто платить за вбивство дитини в утробі матері
згідно з її родовитістю] ...
Гл. 167. Про братів, які залишаться жити в спільному домі.
Якщо брати залишаться [жити] у спільному домі після смерті батька
і один з них придбає яке–небудь майно, [будучи] на службі у короля
або судді (judex’a), нехай він і володіє ним [безроздільно], не ділячи
її з братами. Якщо ж хто-небудь з них придбає що-небудь під час
перебування на військовій службі, це повинно належати всім
братам, що в спільному домі.
Якщо хто подарує якесь майно будь-кому з названих братів,
нехай той, кому це було подаровано, володіє [цим майном]. Якщо
хто-небудь з братів одружиться, то мету може взяти із загального
майна. Коли задумає одружитися інший [брат] або ж зайде мова про
 17

поділ [майна], інший брат може отримати із загального майна

стільки, скільки перший взяв в якості мети. Залишене батьківське і
материнське майно вони [брати] ділять між собою порівну.
Гл. 172. Про thinx, тобто дарування.
Якщо хто-небудь захоче передати своє майно іншій особі, то
повинен зробити це не таємно, а в присутності вільних людей, за
допомогою gairethinx так, щоб і той, хто буде здійснювати акт
передачі [посередник], і той, хто виступає як понятий, були
вільними людьми, щоб потім не могло виникнути ніяких претензій
Гл. 173. Якщо хто-небудь передає іншому своє майно в силу
акту дарування і при скоєнні цього акту (thinx) заявить, що він
залишає подароване за собою, у своєму довічному користуванні, то
нехай він потім не марнує зловмисно подароване майно, а
намагається доцільно його використовувати. Якщо ж у нього
виникне необхідність продати або закласти землю з рабами чи без
них, то нехай він перш, ніж зробити це, звернеться до того, кому він
передав все це в силу акту дарування, і скаже йому «Ось бачиш, яка
необхідність змушує мене поступитися цим [подарованим тобі]
майном [іншій особі]; якщо хочеш, допоможи мені, і я збережу його
в якості твоєї власності». І якщо той не захоче йому допомогти, то
все те, що дарувальник передасть [зі складу вже подарованого
майна] іншій особі, залишиться за цим останнім в якості його
міцного і визнаного володіння.
Гл. 177. Про вільну людину, нехай буде дозволено їй
переселятися.
Нехай кожна вільна людина має право переселятися зі своїми
чадами і домочадцями (fara) в межах нашого королівства, куди їй
завгодно, але з дозволу короля; якщо ж їй надав що-небудь у якості
дарування герцог або яка-небудь вільна людина і вона не захоче
залишатися ні з нею, ні з її спадкоємцями, подароване повертається
дарувальнику або його спадкоємцям.
Гл. 216. Якщо альдій одружується на вільній (libera).
А коли чийсь альдій одружується на вільній жінці (libera uxor, id
est fulcfrea) і отримає над нею заступництво (mundium) і потім, після
того як у них народяться сини, чоловік помре, то рідні цієї жінки в
разі її небажання залишатися в будинку її чоловіка і у разі наявності
у них наміру повернути її до себе повинні відшкодувати суму,
сплачену [свого часу] за заступництво (mundium) над цією жінкою
 18

[її чоловіком], тим, кому належав альдій. Тоді вона може

повернутися до своїх рідних, але без його morgincap і без якого б то
не було майна її чоловіка, лише з тим, що вона [у свій час] принесла
[в його будинок] від своїх рідних. І якщо сини цієї жінки не захочуть
залишатися в батьківському будинку, то нехай залишать там
батьківське майно і внесуть за себе суму, [що дорівнює тій], яка була
сплачена за мундіум над їхньою матір’ю; тоді вони зможуть йти,
куди захочуть, у якості вільних.
Гл. 219. Якщо альдій візьме в дружини свою або чужу рабиню
(ancilla), їхні сини будуть рабами, оскільки їхня мати рабиня.
Гл. 221. Якщо раб наважиться вступити в шлюб з вільною
жінкою або дівчиною, то [тим самим] піддає небезпеці своє життя і
ту, яка погодиться стати дружиною раба, її родичі можуть вбити або
продати за межі країни і розпорядитися її майном на свій розсуд.
Якщо родичі цього не зроблять, королівський гастальд або
скульдахій нехай приведуть її на королівський двір і проголосять
королівської рабинею (ancilla).
Гл. 224. І. Про відпущення на волю.
Якщо хто захоче звільнити свого власного раба (servum) або
рабиню (ancillam), нехай зробить це, як йому буде завгодно. Але
якщо хто захоче зробити його повністю вільним і не залежним від
себе, повинен так вчинити: нехай передасть його спочатку до рук
іншої вільної людини і нехай підтвердить той [це] через gairethinx,
другий нехай передасть третій таким же способом; третій –
четвертому, четвертий же нехай приведе його на перехрестя
чотирьох доріг і відпустить на свободу у присутності понятих
(thingat in gaida et gisil) і так скаже йому: «Можеш йти вільно на всі
чотири сторони». Якщо буде зроблено так, тоді [відпускається на
свободу] стає абсолютно незалежним (amund) і отримує гарантовану
свободу, і його патрон згодом не зможе здійснювати ніякої влади
над ним або його дітьми. Якщо той, хто став абсолютно незалежним
(amund), помре без законних спадкоємців, його майно переходить у
королівський фіск, але не патрону або спадкоємцям патрона.
II. Подібним чином той, хто відпущений на свободу за
розпорядженням короля, нехай живе за тим же правом (lege), як і
той, що став абсолютно незалежним (amund).
III. Якщо хто зробить [свого раба] вільним (fulcfree) на
перехресті чотирьох доріг, але не оголосить його незалежним
 19

(amund), нехай той живе зі своїм патроном, так само як зі своїм

братом чи іншим родичем – вільним лангобардом, тобто якщо той,
хто став вільним, помре, не залишивши законних дітей, його майно
успадковує патрон, як записано вище.
IV. Хто захоче зробити [свого раба] альдієм, нехай не веде його
на перехрестя чотирьох доріг і не дає йому права йти куди завгодно.
Це чотири способи звільнення. Однак необхідно для збереження [в
силі] на майбутні часи, щоб було записано у грамоті про звільнення,
яку свободу отримав той, що відпускається на волю (ut qualiter
liberum aut libe–ram thingaverit). Але, навіть якщо [це] і не буде
зафіксовано в грамоті, все одно він залишається вільним.
Гл. 225. Про вільновідпущеників.
Якщо вільновідпущеник, який став fulcfree, залишить [після
смерті] законних синів, нехай вони будуть його спадкоємцями, якщо
дочок – нехай успадковують за своїм правом (legem suam), так само
у разі наявності і незаконнонароджених дітей. Якщо помре без
спадкоємців, [то треба так вчинити]. Якщо ще за життя подарує своє
власне майно відповідно з Лангобардським законом (id esl
handegauverc et harigauverc), нехай їм володіє той, кому він
подарував. Але те, що мав у дар з майна свого благодійника, [якщо
це не надійшло в його вільне розпорядження], повинен повернути
патрону або його спадкоємцям. А якщо отримав у дар що-небудь на
службі у герцога або приватних осіб, це повертається дарувальнику.
Інше ж майно, якщо, як сказано, не залишить спадкоємців або не
розпорядиться за життя, нехай успадковує патрон як його родич.
Гл. 227. Про покупки і продажі.
Якщо хто купить землю – земельну ділянку для забудови або
будинок з рабами (casa mancipiata) і буде володіти ними протягом 5
років і по закінченні 5 років продавець або його спадкоємці
зажадають у нього повернути це, кажучи, що не продали, а надали в
користування (praestetisset), нехай вони покажуть лібеллярний
договір (libellus scnptus), де записано, що йому ця земля надана [в
користування]. Якщо не буде у них лібеллярного договору,
покупець нехай тільки присягне у відповідності з вартістю майна
(qualitatem pecuniae), що він придбав це майно за певну ціну і не
повинен нікому поступатися ним за законом, і нехай він володіє
тим, що набув.
 20

Гл. 234. Про серва–массарія.

Серв–массарій може віддавати борг чи брати пекулій – бика,
корову, коня і дрібну худобу; продавати ж [це] забороняється, за
винятком тих випадків, коли мова йде про користь для дому (pro
utihtatem casae ipsius), і це не спричинить за собою його розорення.
(Хрестоматия по истории средних векав / Под ред.
Сказкина С. Д. в 3-х томах. – Т.І Раннее средневековье).

ВЕСТГОТСЬКА ПРАВДА
VIII, 4, 25. «Про необхідність залишати вільний простір по
сторонах від державних доріг».
...Той, хто має поблизу подібного роду дороги ниву,
виноградник, луг або обгороджене пасовище, повинен по обидві
сторони поставити огорожу. Якщо ж він, будучи пригнічений
бідністю, не може обнести поле огорожею, хай не зволікає
відгородити його канавою.
VIII, 3,9 «Якщо плодоносні поля або пасовища занадто тісно
обгороджені».
Якщо хто–небудь, маючи плодоносний виноградник, луг або
пасовище, обводить їх канавами тільки заради залякування, з тим
щоб прохід можливий був лише під час збору винограду або жнив,
то на подорожнього не личить покладати відповідальність за той
збиток, який він завдав. Якщо ж хто-небудь обвів канавою пустощі
поля, то подорожні можуть не боятися цих знаків і ніхто не може їх
виганяти з цих пасовищ.
VIII, 3, 8. «Якщо хто–небудь захоплений з підводою в чужому
лісі».
Якщо хто-небудь затримає кого-небудь, коли той виїжджає на
підводі з його лісу і вивозить матеріал для обручів або які–небудь
дрова без дозволу власника лісу, то порушник чужих лісових
володінь втрачає биків і підводу; і все те, що власник лісу виявить у
злодія або порушника чужих володінь, безсумнівно, може собі
привласнити.
VIII, 5, 1. «Про свиней, самочинно або за угодою вигнаних на
жолудеву відгодівлю».
... Якщо хтось пустить свиней в чужій ліс за умови сплати
десятини і свині будуть пастися в чужому лісі аж до зимового
 21

сонцестояння, то він без жодних заперечень повинен виплатити

десятину.
(Хрестоматия по истории средних векав / Под ред.
Сказкин С. Д. в 3-х томах. – Т.І Раннее средневековье).

ЗАКОНИ ЕТЕЛЬБЕРТА
(Судебник кентського короля Етельберта (560 – 616 рр.) є
найбільш раннім пам’ятником англосаксонського права)
Ось закони, які король Етельберт ввів за життя Августина.
1. [Крадіжка] майна бога і церкви карається 12-кратним
відшкодуванням; [крадіжка] майна єпископа – 11-кратним; майна
священика – 9–кратним; диякона – 6–кратним; клірика – 3-кратним.
[Порушення] церковного миру [має бути відшкодовано] дворазовим
відшкодуванням, миру в народних зборах – удвічі.
2. Коли король закликає до себе своїх людей і хто-небудь заподіє
їм у цей час зло, [винний] повинен відшкодувати подвійно і
[сплатити] королю 50 шилінгів.
3. Якщо король бенкетує в чиєму-небудь будинку і там в цей час
будь-хто вчинить злочин, [винний повинен] сплатити подвійне
відшкодування [проти звичайного].
4. Якщо вільна людина вкраде у короля, повинна відшкодувати в
9-кратному розмірі.
5. Якщо хто-небудь уб’є людину в королівському володінні,
нехай сплатить 50 шилінгів.
6. Якщо хто-небудь вб’є вільну людину, повинен сплатити
королю 50 шилінгів в якості відшкодування панові.
7. Якщо будуть убиті королівський коваль чи посильний, слід
відшкодувати сплатою середнього вергельда.
8. [Порушення] королівського заступництва [відшкодовується
сплатою] 50 шилінгів.
9. Якщо вільна людина вкраде у вільного, повинна відшкодувати
втричі, а король отримає штраф і все його майно.
10. Якщо яка-небудь людина згвалтує королівську дівчину
[рабиню], нехай сплатить [королю] 50 шилінгів.
11. Якщо це рабиня, приставлена молоти [зерно], він сплатить 25
шилінгів. Якщо вона [належить до] третього [розряду] – 12
шиллінгів.
 22

12. [За вбивство] королівського нахлібника [слід] сплатити 20

шилінгів.
13. Якщо хто-небудь уб’є людину у володінні ерла, повинен
сплатити [власникові] 12 шилінгів.
14. Якщо яка-небудь людина згвалтує служницю ерла, нехай
сплатить 12 шилінгів.
15. [Порушення] заступництва, що чиниться керлом, [карається
сплатою] 6 шилінгів…
(Хрестоматия по истории средних векав / Под ред.
Сказкина С. Д. в 3-х томах. – Т.І. Раннее средневековье).

ДАРУВАННЯ КОРОЛЕМ ЕДУАРДОМ СТАРШИМ

ЄПИСКОПСТВУ ВІНЧЕСТЕРСЬКОМУ ЗЕМЛІ В СТОК,
ПОБЛИЗУ ХЕРСТБОРНА (900 р.)
... Я подарував 10 дворів в місці, званому Сток, поблизу
Херстборна, з усіма людьми, які перебували на цій землі, коли
король, Альфред помер, а також з усіма тими людьми, які були в
Херстборні тоді, коли король Альфред відійшов у життя вічне.
Нехай обидва ці володіння будуть вільні і захищені від стягнення
світських і королівських податей, за винятком участі в ополченні та
будівництві фортець і мостів.
(Хрестоматия по истории средних векав / Под ред.
Сказкина С. Д. В 3–х томах. – Т.І. Раннее средневековье)

ПРЮМСЬКИЙ ПОЛІПТИК (X ст.)

Про людей, які відносяться до нашої курії
Ось люди з нашої челяді без мансів. Ті, які живуть без мансів
всередині наших володінь, дають щорічно кожен по одному ягняті.
Замість військового збору платить кожен 5 денаріїв або за 4 денарія
з числа зазначених виконують орну повинність, розорюють
половину юр-нала. Щотижня працюють на нас один день. Ті, які
живуть поза нашими володіннями: кожен платить по 15 денаріїв.
Ось жінки без мансів з нашої челяді, які проживають у наших
володіннях, так і ті, що прийшли зі сторони. Дає кожна по 30 мір
льону. Чоловіки ж, які прийшли зі сторони, але живуть у наших
володіннях, платять: кожен – по одному модію вівса, одну курку, 5
яєць; виконує один раз орну повинність і один день косить луг під
час сінокосу.
 23

(Хрестоматия по истории средних векав / Под ред.

Сказкина С. Д. В 3–х томах. – Т.І. Раннее средневековье).
РЕГІСТРИ РЕМЕСЕЛ І ТОРГІВЛІ МІСТА ПАРИЖА
Статут І
У цьому статуті говориться про булочників у межах
Паризького округу.
Ніхто не може бути булочником у межах Паризького округу,
якщо він не купив у короля ремесло, виключаючи тих, хто живе у
Сен–Марселі, у Сен–Жермен–де–Пре поза стінами Парижа, або на
старій землі св. Женев’єви, або на землі капітулу Паризької
богоматері, розташованої в Гарлянд, за винятком землі Сен–
Маглуар всередині і поза стінами Парижа, і землі Сен–Мартен–де–
Шан поза стінами Парижа; продають ж вищезгадане ремесло від
імені короля ті, хто його від короля купив, одному булочнику
дешевше, іншому дорожче, як їм заманеться. Ніхто не може бути
булочником в межах Паризького округу,
виключаючи тих, хто живе на
вищезазначених землях, якщо не платить
королівського обана і кутюм цеху, хіба
тільки у нього є королівський привілей.
Булочники, що живуть на вищезазначених
землях, не купують ремесло у короля, якщо
того не бажають, а платниками обана
стають, якщо побажають, якщо ж платять
обан, то мають всі інші вольності як
платники обану; якщо ж не платять обана1 –
повинні платити внески до цеху як чужинці.
Етьєн Буало –
Якщо новий булочник купив ремесло до дня
паризький прево,
св. Іоанна Хрестителя, то, якщо він живе на під керівництвом
вищезазначених землях, він сплачує в якості якого у 1268 -1270
королівського обана 6 паризьких су в рр. було записано
найближчий день св. Мартіна зимового і в «Регістр ремесел і
кожний наступний день св. Мартіна торгівлі»
зимового по 6 пар. су в якості королівського
обана протягом усього часу, поки не побажає бути платником обана
1
Обан – назва однієї з кутюм (звичаїв), за якою було здавна встановлено, що кожен,
хто буде платити обан, буде більш вільний і буде платити менше поборів і кутюм з
товарів свого ремесла, ніж той, хто нe буде платити обана.
 24

і входити в цех булочників. Якщо булочник, платник обана,

оселиться на якій–небудь із вищезгаданих земель, він, якщо забажає,
абсолютно вільний від сплати обана, але буде зобов’язаний
сплачувати кутюми та внески в цех як чужинець…
Присяжні, що оцінюють хліб, повинні ходити по місту для
перевірки маленьких хлібів щоразу, як призначить старшина; він
призначає стільки присяжних, скільки побажає, але не менше
чотирьох щоразу, коли потрібно піти по місту. Коли старшина і
присяжні йдуть містом для перевірки маленьких хлібів, вони беруть
одного сержанта з Шатле; і з вікон, де вони знаходять виставлений
на продаж хліб, старшина бере хліб і передає присяжним, а
присяжні дивляться, чи достатній він чи ні; якщо він достатній ,
присяжні кладуть його назад на вікно, якщо ж недостатній,
вручають хліб старшині, і тоді старшина знає, що хліб недостатній і
може взяти все хліби, що залишилися від цієї випічки. Якщо у вікні
є хліб різного гатунку, старшина повинен перевірити кожен сорт і ті
хліби, які виявляться малими, старшина і присяжні роздадуть
жебракам. Ніякий хліб не може бути взятий, окрім як у присутності
старшини і присяжних; малі хліби не можуть бути віддані жебракам
без спільної згоди старшини і присяжних; занадто малим можна
вважати хліб тільки тоді, якщо в цьому сорті більше малих, ніж
великих [хлібів]; але малі хліби завжди відбираються. Якщо
старшина знаходить поганий хліб (mescheve), тобто якщо продають
3 подвійних хліба дорожче, ніж за 6 деньє, або дешевше, ніж за 5
деньє і обол, або коли хліб ціною в деньє і обол продається – 12
хлібів дешевше, ніж за 11 деньє, або 13 цілих хлібів дешевше, ніж за
12 деньє, крім ешоде, які можна продавати 14 штук за 12 деньє, але
не дешевше, – старшина забирає весь недоброякісний хліб, і, якщо
це не в суботу, надходить з цим хлібом за своїм розсудом, нічого не
кажучи присяжним. Всі паризькі та інші булочники можуть
продавати по суботах на паризькому ринку хліб за різними цінами,
як тільки зможуть краще, але щоб хліб був не більший, ніж у 2
деньє; якщо хліб більший, ніж у 2 деньє, старшина забирає його і
цей хліб називається pain pote…
 25

Статут ХІV
Про виробників всіляких дрібних олов’яних і свинцевих
виробів
Хто хоче бути виробником олов’яних виробів, тобто робити
олов’яні дзеркала, олов’яні застібки, дзвіночки, олов’яні перстні,
свинцеві кольчужні кілечка, свинцеві посудини (mereaux) всякого
сорту [326] і всякі інші малі дрібнички, зроблені зі свинцю й олова,
може їм бути вільно, працювати вночі і вдень, якщо йому завгодно і
є потреба, і мати стільки підмайстрів, скільки захоче. Ніхто з
майстрів цього цеху не може і не повинен мати більш, ніж одного
учня, якщо це не його син, або син його дружини від законного
шлюбу; він може брати учня за гроші і без грошей і на такий термін,
як захоче. Ніхто з цього цеху не повинен працювати в неділю, ні в
інше свято, коли все місто святкує. Кожен, хто порушить що–небудь
з вищевказаного, платить королю штраф у 5 пар. су щоразу, як
порушить…
(Книга ремесел и торговли города Парижа // Средние века. –
1957. – Вып. Х).

ІСИДОР СЕВІЛЬСЬКИЙ
ЕТИМОЛОГІЇ
(В «Етимологіях» Ісидора роз’яснюється походження різних
термінів, що відносяться до географії, аграрного виробництва,
астрономії, права та інших галузей науки та культури. Джерелами
Ісидора у питаннях агротехніки були Пліній Старший, Колумелла,
Фест, Сервій та інші античні автори.
Але в ряді випадків Ісидор використовував власні
спостереження над землеробством Іспанії в VI – VII ст.)
XV, 13,9. Compascuus, загальним вигоном, називається те поле,
яке залишено землемірами для загального випасу сусідам.
XV, 13,12. Novalia, «новина», – поле, зоране вперше, або таке,
яке відпочиває через рік заради відновлення сил. Таким чином,
novalia почергово то буває з урожаєм, то пустує.
XV, 13, 51. Subseciva, відрізки, власне те, що кравець, кроючи,
відрізає від матерії як зайве. Звідки і поля – відрізки, які, розділивши
на пертіки, відкидають як безплідні або болотисті. Subseciva,
відрізками, будуть і ті що не становлять центурії, тобто 200 югерів.
 26

XVII, 2, 1. ... Польова культура – це cinis – попеління, aratio –

оранка, intermissio – перерва, incensio stipularum – спалення соломи,
stercoratio – угноєння, occatio – боронування і runcatio –
виполювання.
XVII, 2, 2. ... Оранки дві: весняна і осіння іntermissio – перерва,
під час якої кожен другий рік пустуюче поле набирається сил.
XVII, 2,3. Stercoratio – угноєння, розкидання гною ...
XVII, 2,4. Occatio – вороніння, коли селяни, по закінченню
посіву, випустивши волів, розбивають великі грудки і роздрібнюють
їх мотиками ...
XVII, 2, 5. Runcatio – випалювання, висмикування трав із землі,
тому що rus значить земля ...Proscissio – це перша оранка, бо до неї
поле тверде.
XVII, 3,4. Triticum – пшениця, називається так або від tritura,
молотьба, завдяки якій вона очищена забирається в житницю, або
тому, що її зерно розмелюється і розтирається, teritur.
XVII, 3,5. Far – напівполба, називається так тому, що колись
вона розчавлювалвсь (frangeretur) ...
XVII, 3,7. Siligo – рід пшениці (genus tritici), названий так від
слова selecto, вибираю, тому, що цей вид – найвищий з хлібів.
XVII, 3,10. Hordeum – ячмінь, названий так тому, що більше за
усіх злаків був aridum (сухим) або що його колос мав ordines
розряди [ості] ...
XVII, 3,13. Panicium [дике просо] називається так, бо в багатьох
місцях люди харчуються ним замість хліба, як би panificium ...
XVII, 3,18. Stipula – солома ... Stipula говориться від usto, бо
після збору жнив вона спалюється заради культури поля. І тому це
stipula, що частина її спалюється, частина ж робиться на огруби.
XVII, 4, 2. Овочів багато родів. З них: faba – боби, len–ticula –
сочевиця, pisum – горошок, faselum – квасоля, ci–сеr – баранячий
горох, lupinum – люпин – є найкращими на потребу людині.
XVII, 4,8. Кращі з кормів: медика, вика, журавлиний горох
(medica, vicia, ervum). Медика ... сіється одного разу і виживає
десять років, так що при цьому може збиратися 4 або 6 разів на рік.
XX, 14, 1. Vomer – сошник [леміш], називається так тому, що
силою землю підриває, чи від того, що він вивергає (evomendo)
землю ...
 27

XX, 14,2. Aratrum – плуг, названи від «орати землю», як би

araterrium: arrare terram. Buris [задня частина] – гряділь плуга,
називається так, ніби pooupd, на зразок бичачого хвоста.
Dentale – разсоха, передня частина плуга, куди вставляється
леміш, як ніби dens, зуб.
XX, 14,5. Falcastrum названо за подібністю з falcis, це – криве
залізне знаряддя з довгою ручкою для підсікання густих чагарників
[тернику?] ...
XX, 14, 6. ... Rastra – граблі [борона?] ...
Lingones – мотики, бо піднімають землю, ніби 1е–vones.
XX, 14, 10. Tribula – рід котка, яким розмелюють пшеницю і
тому так названого.
Pala – лопата, в просторіччі іменується ventilabrum, віялкою,
через відсіюванн полови.
XX, 14,12. ... Trapetum – лещата, оливкове жорно.
Prelum – колода, якою давиться виноград, названа так від
premendo, ніби прес. Prelum також і те, чим вичавлюється масло.
XII, 1,7. Jumenta – робоча худоба, отримала своє ім’я тому, що
вона підтримує (juvent) нашу працю або нашу ношу своєю
допомогою в перевезенні або в оранці. Бо віл тягне візок і вивертає
сошником тверді брили землі; кінь і осел несуть в’юки і полегшують
людині важкість ходьби ...
XII, 1,25. Sus – свиня, названа бо пасовисько підкорює (subigat),
тобто розминаючи землю, розшукує їжу ...
(Хрестоматия по истории средних векав / Под ред.
Сказкина С. Д. в 3-х томах. – Т.І. Раннее средневековье).
 28

ТЕМА 2
ДАВНІ ГЕРМАНЦІ ЗА АНТИЧНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ
План
1. Основні джерела з історії давніх германців.
2. Господарство германців і його еволюція від часів Цезаря до
часів Тацита.
3. Відносини власності і їхній розвиток.
4. Майнова й соціальна диференціація серед вільних. Рабство і
його особливості.
5. Общинна організація германців часів Цезаря й Тацита.
6. Політичний устрій германських племен епохи Цезаря й Тацита.
7. Повсякденне життя германців: звичаї, житло, одяг, їжа.
8. Історичні підсумки еволюції давньогерманского суспільства
(І ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. ).

Джерела
1. Гай Юлий Цезарь. Записки Юлия Цезаря и его
продолжателей о Галльской войне / Перев. и вст. ст.
М. М. Покровского. – М.: День, 1991.
2. Древние германцы: Сб. документов / Сост. Греков Б. Н.,
Моравский С. П., Неусыхин А. И. – М.: Соцэкгиз, 1937.
3. Плиний Старший. Естественная история // Древние
германцы: Сб. документов.
4. Публий Корнелий Тацит. О происхождении германцев и
местоположении Германии // Соч.: В 2-х т. – Л.: Наука, 1969. –
Т.1.
5. Публий Корнелий Тацит. Анналы // Древние германцы: Сб.
документов.
6. Страбон. География // Древние германцы: Сб. документов.

Література
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків: У 2-х т. Т.1
Раннє Середньовіччя: курс лекцій. – Чернівці: ТОВ «Наші
книги», 2009.
2. Грацианский Н. П. К вопросу об аграрных отношениях
древних германцев времени Цезаря // Грацианский Н. П. Из
социально–экономической истории западноевропейского
феодализма. – М.: Наука, 1960.
 29

3. Гуревич А. Я. Аграрный строй варваров // История

крестьянства в Европе. – М., 1985. – Т. 1.
4. Дуров В. С. Цель «Записок» о Галльской войне Юлия
Цезаря // Вестн. Ленингр. ун-та. Сер.2. История. Филология. – Л.,
1988. Вып 4.
5. История крестьянства в Европе (Эпоха феодализма): В 3-х т.
– М.: Наука, 1986. – Т.1.
6. История средних веков: В 2-х т. / Под ред. С. П. Карпова. –
М. Изд-во МГУ, 2003. – Т1.
7. Кауфман С. А. Раннее германское средневековье в свете
археологии // Средние века. – 1962. – Вып. 22.
8. Крижановська О. О., Крижановський О. П. Історія середніх
віків. Вступ до історії західноєвропейського Середньовіччя: курс
лекцій. – К.: Либідь, 2006.
9. Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних
веков. – М.–Л.: Наука, 1955.
10. Неусыхин А. И. Дофеодальный период как переходная
стадия развития от родоплеменного строя к раннефеодальному //
Проблемы истории докапиталистических обществ. – М.: Наука,
1968. – Кн.1.
11. Неусыхин А. И. Общественный строй древних германцев.
– М.: Наука, 1929.
12. Неусыхин А. И. К вопросу об исследовании
общественного строя древних германцев // Неусыхин А. И.
Проблемы европейского феодализма. – М.: Наука, 1974.
13. Серовайский Я. Д. Сообщения Цезаря об аграрном строе
германцев в соотношении с данными новейших археологических
исследований // Средние века. – 1997. – Вып. 60.
14. Сказкин С. Д. Очерки по истории западноевропейского
крестьянства в средние века. – М.: Наука, 1968.
15. Шкунаев С. В. Община и общество западных кельтов. –
М.: Наука, 1985.

Методичні рекомендації
Суспільне життя давніх германців вже понад століття є
предметом особливої уваги істориків. Суперечки щодо сутності
соціального і господарського ладу германців не припиняються й
сьогодні. Наявність низки концепцій в історіографії з питань
 30

життя давніх германців викликана станом і особливостями

історичних джерел.
Головне навчальне завдання цього практичного заняття
полягає у встановленні рівня соціального розвитку германських
племен напередодні Великого переселення народів. Студенти
мають виявити в текстах джерел зародки нового суспільного ладу
– феодалізму і встановити ознаки існування у германців
елементів держави.
Джерела, які дають можливість встановити особливості
господарського устрою, земельні відносини, стосунки між
різними групами населення, систему управління у давніх
германців мають античне походження. Ці джерела містять
інформацію про найбільш складний період життя давніх
германців (середина І ст. до н.е. – кінець І ст. н.е.). Упродовж 150
років відбувся стрімкий перехід германців від родо-племінного
устрою до ранньофеодальної державності. Простежити за цим
процесом студенти можуть за наративними джерелами, уривки з
яких наведені нижче. Найбільше інформації про вказаний період
містять твори Цезаря, Тацита, Страбона, Плінія Старшого.
Видатний політичний діяч і полководець Риму Гай Юлій
Цезар (100 – 44 рр. до н.е. ) зустрів германців під час завоювання
Галлії. Його зацікавили войовничі племена, їх спосіб життя,
оскільки після завоювання Галлії вони стали найближчими
сусідами Риму і потенційними супротивниками. «Записки про
Галльську війну» з’явились у результаті літературної обробки
донесень Цезаря–полководця римському сенатові.
Студентам варто звернути особливу увагу на глави 1 – 3 з
книги ІV і глави 21 – 23 з книги VІ. Ці фрагменти тексту містять
так звані «германські екскурси». Як вважають фахівці, другий
«германський екскурс» є більше пізнім і тому наділений більшою
достовірністю. Автор тексту Цезар, як полководець і завойовник,
більше місця відводить характеристиці бойових якостей
германців. Водночас з поля зору римлянина не випадають і деталі
побуту та повсякденного життя варварів.
Цікаві факти про давніх германців подає Страбон (бл. 64 р. до
н.е. – 19 р. н.е. ) – грецький географ, історик і філософ родом з
Малої Азії. У різних місцях своєї «Географії» Страбон помістив
повідомлення про германців, які, щоправда, він запозичив у своїх
 31

попередників географів ІІІ – І ст. до н.е. – Ератосфена, Гіппарха,

Полібія, Тирраннона й Ксенарха. Але Страбон, як науковець,
ставився вибірково до інформації інших географів, довіряючи
лише достовірній. Щоб ефективно використати матеріал
Страбона, студентам варто співставити його з даними «Записок
про Галльську війну».
«Природнича історія» Гая Плінія Старшого (бл. 24 – 79 р. н.е.)
– відомого римського географа містить цінні повідомлення про
розселення германців на території Європи. Пліній називає
основні союзи племен германців, розповідає про їх господарство,
традиції і звичаї.
Перебуваючи на посаді намісника провінції Бельгіка, Публій
Корнелій Тацит (бл. 54 – бл. 120 р.) ознайомився з побутом
германських племен, що мешкали на кордоні з Римом. Як
дослідник, Тацит розпитував купців, що побували за Рейном на
землях германців, солдатів, що не тільки воювали з варварами,
але й мирно контактували. Історик, ймовірно, отримував
неопосередковану інформацію про життя германців від рабів–
германців. Як високопосадовець Тацит уважно читав щомісячні
звіти начальників прикордонної варти, що стояла по Рейну. Як
намісник він зобов’язаний був уважно вивчати карту
прирейнських територій, яку склав Марк Віпсаній Агріппа.
Фахівці стверджують, що Тацит знав працю Плінія «Германські
війни», яка не дійшла до нас. Результатом дослідницької
діяльності Тацита стала праця «Про походження, місце
проживання й вдачу народів Германії» (бл. 98 р.), або «Германія».
Студенти під час роботи з текстом Тацита мають зважати на те,
що історик часто описує суспільний лад германців у категоріях
римського суспільства. Враховувати слід також і те, що історик
критично ставився до сучасного йому способу життя римлян.
Концепція «псування звичаїв» римлян виразилася в його творі
про германців у формі ідеалізації давньогерманського способу
життя. Розбещеності римських звичаїв Тацит протиставляв
суворість життя і простоту вдачі германців.
Студенти повинні знати, що свідчення античних авторів
мають потребу в критичній перевірці. Упродовж століття
розвитку історіографії античності археологи, лінгвісти, фахівці з
історичної географії й палеоботаніки нагромадили обширний
 32

матеріал. Нова інформація дозволяє доповнити й переглянути

усталені уявлення про германців, що ґрунтувалися винятково на
відомостях письмових джерел. Перед аналізом джерел студенти
повинні знати, які дані писемних пам’яток потребують особливо
істотних коректив.
Важливим завданням цього практичного заняття є визначення
стадії розвитку родового ладу в германців в епоху Цезаря й у часи
Тацита. Для цього слід встановити, використовуючи текст Тацита,
якими були родинні об’єднання, материнське право і що являв
собою звичай кровної помсти у германців. Працюючи над
текстами джерел, потрібно простежити процес розкладу родової
общини, індивідуалізації землеробства.
Готуючись до практичного заняття, слід виявити особливості
формування майнової й соціальної нерівності. Потрібно
встановити, чи був втрачений в епоху Тацита колишній характер
управління, властивий родовому ладу, виявити перехідний
характер давньогерманських інститутів влади.

І. МАТЕРІАЛИ АРХЕОЛОГІЇ ПРО ГОСПОДАРСТВО

ГЕРМАНСЬКИХ ПЛЕМЕН

Таблиця 1. Поширення зернових культур на території

Центральної Європи в місцях поселень германських племен, %

Зернова Колишні римські Германія Чехія Польща Всього в

культура провінції на Рейні Центр.
й Дунаї Європі
Овес 10,6 11,1 27,2 9,7 11,3
Ячмінь 17,3 40,6 18,2 19,3 22,2
Жито 14,4 3,7 19,3 13,6
Пшениця 17,3 11,1 18,2 14,5 15,3
Полба 8 14,8 9,5 9,7 9,7
Одно-
4 3,7 9,1 1,6 3,4
зернянка
Спельта 6,7 – – 9,7 6,3
Могар 4 – – – 4
Просо 12 14,8 9,1 14,5 13
 33

Таблиця 2. Розведення худоби в поселеннях, давніх

германців, %

Вид Відношення кісткових останків до загального числа

свійської кісткових знахідок
тварини Феддерзен Каблов, округ Вюсте
Вірде, округ Кенігсвустерхаузен, Кунерсдорф,
Везермюнде, III – V ст. округ Зеєлов,
I – V ст. I – IV ст.
Велика 48,3 49,56 29,07
рогата
худоба
Кінь 12,7 7,93 5,8
Вівця 23,7 – 4,65
Вівця / – 10,22 14,53
коза
Коза – – 2,33
Свиня 11,1 19,85 36,05
Собака 4,2 2,07 2,91

ІІ. НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ ДАВНІХ

ГЕРМАНЦІВ I СТ. ДО Н. Е.
3. Гай Юлій Цезар. Записки про галльську війну (середина
I ст. до н. е.)
Книга I. Гл. 48. ... Наступного дня він [Аріовіст] провів своє
військо повз табір Цезаря і влаштував свій за дві тисячі кроків за
ним з тим наміром, щоб відрізати Цезаря від хліба і
продовольства, які доставляли йому едуі і секвани. З цього дня
протягом п’яти днів підряд Цезар виводив свої війська і ставив їх
перед табором в бойовому порядку для того, щоб, якщо Аріовіст
захоче помірятися силою в битві, у нього була можливість до
цього. Однак Аріовіст всі ці дні утримував свою піхоту в таборі,
але щодня змагався в кавалерійському бою. Це був той рід битви,
в якому германці вдосконалилися. Їх було 6000 вершників і
стільки ж піхотинців, найхоробріших і моторних, яких кожен
 34

вершник вибирав собі по одному з усього війська для свого

захисту. Вони супроводжували вершників під час бою; під їх
прикриттям вершники відступали; вони збігалися [на їх захист],
коли вершникам доводилося туго; якщо хто-небудь падав з коня,
отримавши важку рану, вони його оточували. У випадках
просування на незвично далеку відстань, або особливо швидкого
відступу їх спритність завдяки вправам виявлялася такою
значною, що, тримаючись за гриву коней, вони не відставали від
вершників.
Гл. 49. Бачачи, що Аріовіст весь час тримається в своєму
таборі, і не бажаючи, щоб він продовжував заважати підвозу
припасів, Цезар вибрав зручну позицію на відстані 600 кроків від
табору германців і вивів на неї своє військо, побудоване в три
лінії; першим двом він звелів залишатися в бойовій готовності, а
третій – будувати укріплений табір. Це місце, як вище сказано,
знаходилося на відстані 600 кроків від ворога. Аріовіст вислав
проти римлян туди ж 16 000 легкоозброєних воїнів і всю свою
кінноту, щоб вони лякали римлян і заважали їм зводити
укріплення; незважаючи на це, Цезар наказав, згідно зі своїм
колишнім рішенням, двом бойовим лініям відбиватися від ворога,
а третій – закінчувати роботу. ..
Гл. 50. ... Коли Цезар став розпитувати полонених, чому
Аріовіст не вступав у бій, він дізнався, що причиною цього був
існуючий у германців звичай, [а саме:] матері сімейств на
підставі ворожінь по гадальним паличкам і прорікання,
визначали, чи доцільно вступати в битву чи ні, і вони сказали так:
не дозволено германцям перемогти, якщо вони вступлять у бій до
настання молодого місяця.
Гл. 51. ... [Германці] вивели з табору своє військо і
вишикували його за племенами так, що всі племена – гаруди,
маркомани, трибоки, вангіони, немети, седузії, свеви –
знаходилися на однаковій відстані один від одного; вони оточили
всю свою бойову лінію дорожніми підводами і возами, щоб не
залишалося жодної надії на втечу. На них вони посадили жінок,
які, простягаючи до них руки, зі сльозами благали воїнів, що
йшли на битву, не віддавати їх в рабство римлянам.
Книга IV. Гл. 1. Наступної зими, в рік консульства Гнея
Помпея і Марка Красса, германські племена узипетів і тенктерів
 35

великими масами перейшли Рейн недалеко від впадіння його в

море. Причиною переходу була та обставина, що їх протягом
багатьох років турбували свеви, які тіснили їх війною і заважали
їм обробляти поля.
Плем’я свевів – найбільше і найвойовничіше з усіх німецьких
племен. Кажуть, що у них сто округів, і кожен [округ] щорічно
висилає зі своїх меж на війну по тисячі озброєних вояків. Решта,
залишаючись вдома, годують себе і їх; через рік ці [останні] в
свою чергу відправляються на війну, а ті залишаються вдома.
Завдяки цьому не перериваються ні землеробські роботи, ні
військова справа. Але земля у них не розділена і не перебуває в
приватній власності, і їм не можна більше року залишатися на
одному і тому ж місці для обробітку землі.
Вони харчуються не стільки хлібом, скільки – і головним
чином – молоком, і за рахунок худоби; вони багато полюють. Все
це, разом узяте, а також властивості їжі, щоденні військові
вправи, вільний спосіб життя, в силу якого вони, не привчаючись
з самого дитинства ні до покори, ні до порядку, нічого не роблять
проти своєї волі, – [усе це] зміцнює їх сили і породжує людей
настільки велетенського зросту. Крім того, вони привчили себе,
[живучи] в країнах з дуже холодним [кліматом ], не носити
ніякий інший одяг, крім звірячих шкір, які внаслідок їх невеликих
розмірів залишають значну частину тіла відкритою, а також
звикли купатися в річках.
Гл. 2. Купцям вони відкривають доступ до себе більше для
того, щоб мати кому продати захоплене на війні, ніж тому, що
самі потребують будь–якого привозу. Германці не користуються
навіть привізними кіньми, якими галли так дорожать і яких вони
купують за високу ціну, а використовують своїх тубільних коней,
низькорослих і непоказних, і доводять їх щоденними вправами до
найбільшої витривалості. Під час кінних боїв вони часто
зіскакують з коней і б’ються піші; коней ж вони привчили
залишатися на тому ж місці, а в разі потреби вони швидко знову
сідають на них; за їхніми поняттями немає нічого більш
ганебного і легкодухого, як користуватися сідлами. Тому вони
наважуються – навіть будучи в незначній кількості – робити
напади на яке завгодно число вершників, що використовують
сідла. Вино вони зовсім не дозволяють до себе ввозити, оскільки
 36

вважають, що воно розбещує людей і робить їх нездатними до

праці.
Гл. 3. Вони бачать найбільшу славу для народу в тому, щоб
якомога обширніші території довкола його кордонів залишалися
незаселеними і необроблюваними: це означає, на їхню думку, що
багато племен не змогли протистояти силі цього народу. Так, в
одному напрямку від кордонів області свевів пустує, як кажуть,
територія шириною близько 600 тисяч кроків [900 км]. З іншого
боку до них примикають убії; їх країна була, за поняттями
германців, обширною і квітучою, а народ трохи більш
культурним, ніж інші германці, оскільки убії живуть на березі
Рейну, до них заходить багато купців і завдяки близькості до
галлів вони засвоїли їх звичаї. Свеви часто мірялися з ними
силою у численних війнах, і хоча вони завдяки значущості та
могутності [убіїв] не змогли вигнати [цих останніх] з їхньої
країни, вони перетворили їх, однак, у своїх данників і зробили їх
набагато слабкішими і немічними.
Книга VI. Гл. 21 [Побут] германців сильно відрізняється від ...
способу життя [галлів]. Бо у них [германців] немає друїдів 1,
керівних обрядами богослужіння, і вони не особливо стараються
в жертвоприношеннях. Як богів вони шанують лише сонце,
вогонь і місяць, тобто тільки ті [сили природи], які вони бачать
[на власні очі] і в сприятливому впливові яких мають можливість
на власні очі переконатися; про решту богів вони навіть не чули.
Все їхнє життя проходить в полюванні і військових заняттях: з
раннього дитинства вони [загартовуються],
привчаючи до труднощів їх суворого
способу життя.
Гл. 22. Вони не особливо старанно
займаються землеробством і харчуються
головним чином молоком, сиром та м’ясом.
І ніхто з них не має точно відміряної
земельної ділянки або володінь в приватній
власності, але посадові особи і старійшини

Давні германці щорічно відводять родам і групам родичів,

1
Друїди – жерці у галлів.
 37

які мешкають разом, де і скільки вони знайдуть потрібним землі,

а через рік примушують їх перейти на інше місце. Наводять
численні підстави [для пояснення] такого порядку: [за їхніми
словами], він не дає їм спокуситися осілим способом життя і
проміняти війну на землеробську працю; завдяки йому ніхто не
прагне до розширення своїх володінь, більш могутні не зганяють
[із землі] більш слабких, і ніхто не присвячує занадто багато
турбот споруді жител для захисту від холоду та спеки; [нарешті,
цей порядок] перешкоджає виникненню жадібності до грошей,
через яку відбуваються постійні чвари і розбрати, і [допомагає]
підтримувати спокій серед простого народу відчуттям майнової
рівності його з наймогутнішими людьми.
Гл. 23. Найбільшою славою користується у них те плем’я, яке,
розоривши ряд сусідніх областей, оточує себе якомога
обширнішими пустирями. [Германці] вважають відмітною
ознакою доблесті [даного племені] ту обставину, що вигнані зі
своїх володінь сусіди його відступають і ніхто не насмілюється
оселитися поблизу цього племені; разом з тим воно може вважати
себе [завдяки цьому] в більшій безпеці на майбутній час і не
боятися раптових ворожих вторгнень. Коли плем’я веде
наступальну чи оборонну війну, то обираються посадові особи,
які несуть обов’язки воєначальників і мають право
розпоряджатися життям і смертю [членів племені]. У мирний час
у племені немає спільного уряду; старійшини окремих областей і
округів творять там суд і залагоджують суперечки. Розбійницькі
набіги, якщо тільки вони ведуться поза територією даного
племені, не вважаються ганьбою; [германці] вважають їх
необхідними як вправи для юнацтва та як засіб проти неробства. І
ось, коли хтось із перших осіб у племені заявляє на народних
зборах про свій намір очолити [військовий похід] і закликає тих,
хто хоче слідувати за ним, виявити свою готовність до цього, –
тоді підіймаються ті, хто схвалює і похід, і вождя, і, отримуючи
вітання від тих, хто зібрався, обіцяють йому свою допомогу; тих,
хто обіцяли, але не пішли [за вождем], вважають утікачами і
зрадниками і позбавляють згодом всякої довіри. Образити гостя
[германці] вважають гріхом; з якої б причини не з’явилися до них
[гості], вони захищають їх від образ, вважають їхню особу ніби
 38

священною і недоторканною, надають у їхнє розпорядження своє

житло і діляться з ними своєю їжею.
(Древние германцы. Сборник документов. – М.:
Государственное социально-экономическое издательство,
1937. – С.10 – 33).

III. НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА

З ІСТОРІЇ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ
4. Страбон. Географія (початок I століття)

Книга VII. Гл. І. 3. .. Найбільше плем’я – це свеви, оскільки

воно поширюється від Рейну до Альбія. Деяка частина їх живе і
по той бік Альбія, зокрема, гермундури і лангобарди. Тепер вони
є вигнанцями і врятувалися втечею на той бік [Альбія]. Всім
мешканцям цієї країни однаково властива легкість підніматися
для переселення. [Причиною цього є] простота їхнього способу
життя і те, що вони не займаються землеробством і не збирають
скарбів, а живуть у хатинах і забезпечують себе тільки на даний
день. Їх прожиток виходить головним чином від худоби, як у
кочівників; тому вони, наслідуючи цим останнім, складають весь
домашній скарб на вози і йдуть, куди вирішать, зі своєю
худобою…
Гл. II. 3. Розповідають про наступні звичаї кімврів: їх дружин,
що йшли з ними в похід, супроводжували жриці-провісниці,
сивочолі, в білому одязі, в полотняних, застебнутих [фібулами]
мантіях, у мідних поясах і босі. Вони виходили назустріч
полоненим з оголеними мечами, надягали на них вінки і вели їх
до мідного кратеру місткістю в 20 амфор. Там була драбина; по
ній сходила [одна з них] і, розпростерши над казаном, перерізала
горло кожному з них, піднявши його на повітря. З крові, що
натікала в кратер, робили якесь ворожіння. Інші розсікали їх
трупи і по нутрощах передбачали своїм перемогу. Під час битв
вони вдаряли по шкірі, натягнутій на плетінку возів, щоб
виробляти надзвичайні звуки.
(Древние германцы. Сборник документов. – М.:
Государственное социально-экономическое издательство,
1937. – С.34 – 41).
 39

5. ГАЙ ПЛІНІЙ СТАРШИЙ. ПРИРОДНА ІСТОРІЯ (77 РІК Н. Е.)

Книга IV. Гл. 99 – 101. Германські племена поділяються на
пять груп:
1) вандилії, частину яких становлять бургундіони, варіни,
харіни, готони;
2) інгвеони, до яких належать кімври, тевтони і племена
хавків;
3) іствеони, які мешкають найближче до Рейну і включають у
себе сікамбрів;
4) герміони, які живуть усередині країни, до яких належать
свеви, гермундури, хатти, херуски;
5) п’ята група – певкіни і бастарни, які межують з
вищеназваними даками. ... У дельті самого Рейну розташований
знаменитий острів батавів і каннінефатів, що має у довжину
близько 100 тисяч кроків [150 км], і інші острови – фризів, хавків,
фрізіавонів, стуренів, марсаків, які тягнуться між Гелином і
Флевумом. Так називаються гирла, якими Рейн впадає у море.
Книга XVII. Гл. 47. З усіх племен, нам відомих, одні тільки
убії, хоча і обробляють родючі ґрунти, тим не менш скопують
кожну ділянку землі до глибини 3-х футів і посипають землю
шаром [мергелю] товщиною в фут, роблячи її таким чином ще
більш родючою. Але це [добриво] дійсне не більше, ніж на 10
років. Едуї і піктони досягають великої родючості ґрунту шляхом
удобрення її вапном, яке дає найбільш благотворний вплив і на
вирощування слив і винограду.
(Древние германцы. Сборник
документов. – М.: Государственное
социально-экономическое издательство,
1937. – С.47 – 54).

6. ПУБЛІЙ КОРНЕЛІЙ ТАЦИТ. ГЕРМАНІЯ

(БЛИЗЬКО 98 РОКУ Н.Е.)

Гл. II. Я думаю, що самі германці є

корінними жителями [своєї країни], зовсім
не змішаними з іншими народами
внаслідок переселення [їх] або мирних
 40

зносин [з ними], оскільки в давні часи ті, хто хотів переселятися,

прибували не сухим шляхом, а на кораблях. Океан1 же, що
тягнеться по той бік Германії на величезний простір і, так би
мовити, ворожий нам, рідко відвідується кораблями з нашого
світу. Притому, не кажучи вже про небезпеки плавання по
страшному і невідомому морю, хто ж залишить Азію, Африку чи
Італію для того, щоб кинутися в Германію з її некрасивими
ландшафтами, суворим кліматом і видом, що наводить нудьгу
через необробленість, якщо тільки вона не є його батьківщиною?
У своїх старовинних піснях (а германцям відомий тільки один
цей вид оповіді про минуле і тільки такі аннали2), вони славлять
народженого землею бога Туїстона. Його син Манн –
прародитель і прабатько їхнього народу. Вони приписують
Манну трьох синів, по імені яких найближчі до Океану германці
називаються інгевонами; ті, що живуть всередині країни –
гермінонами, а решта – істевонами. Втім, як це буває, коли
справа стосується дуже давніх часів, деякі стверджують, що у
бога було більше синів, від яких з’явилося найбільше назв
племен, – марси, гамбрівії, свеви, ванділії, – і що все це дійсно
справжні і давні імена. Навпаки, слово «Германія» нове і недавно
увійшло у вжиток ...
Гл. III. Розповідають, що у них бував і Геркулес, якого вони,
йдучи в битву, оспівують як мужа, з яким ніхто не зрівняється
відвагою. З ним пов’язані і такі закляття як «бардіт»3.
Виголошуючи їх, вони запалюють свої серця; по самому ж звуку
вони судять про результат майбутньої битви: в залежності від
того, як бардіт прозвучить в рядах війська, вони або устрашають
[противника], або самі лякаються; при цьому звертається увага не
стільки на стрункість голосів, скільки на одностайність у
вираженні мужності. Особлива лютість надається звуку [цього
кличу], що має характер поперемінно наростаючого і
затухаючого гулу, тим, що до рота прикладається щит, від чого
голос, відбившись від нього, робиться повнозвучним і міцним...

1
Для Тацита Океан – це Балтійське і Північне моря. До ХІ ст. Скандинавія в Європі
вважалася островом.
2
Аннали – літописи, у широкому розумінні – твори історичного змісту.
3
Германське слово «бардіт» не пояснюване і не пов’язане з кельтським «бард».
 41

Гл. IV. Сам я приєднуюся до думки тих, хто вважає, що

народи Германії не змішувалися з допомогою шлюбів ні з якими
іншими народами і являють собою особливе, чисте і тільки на
себе схоже плем’я; внаслідок цього у них у всіх однаковий
зовнішній вигляд, наскільки це можливо в такій великій кількості
людей: люті темно–блакитні очі, золотистого кольору волосся,
велике тіло, але сильне тільки при нападі, а для напруженої
діяльності і праці недостатньо витривале; спраги і спеки вони
зовсім не можуть переносити, до холоду ж і голоду вони привчені
[своїм] кліматом і ґрунтом.
Гл. V. Хоча [їх] країна і розмаїта деякою мірою за своїм
виглядом, але загалом вона являє собою або страшний ліс, або
огидне болото. Та частина її, яка звернена до Галлії, – більш
волога, а в частині, що примикає до Норіка і Паннонії, більше
вітрів. Для посівів вона родюча, але не годиться для розведення
плодових дерев. Дрібної худоби там багато, але вона здебільшого
малоросла. Навіть робоча худоба не має вражаючого вигляду і не
може похвалитися рогами. Германці люблять, щоб худоби було
багато: в цьому єдиний і самий приємний для них вид багатства.
У золоті та сріблі боги їм відмовили, не знаю вже чи з
прихильності до них, чи в гніві. Я, однак, не стверджую, що в
Германії зовсім немає родовищ срібла та золота; але хто їх
розвідував? Втім, германці і не одержимі такою пристрастю до
володіння [дорогоцінними металами] і до користування ними [як
інші народи]; у них можна бачити подаровані їх послам і
старійшинам срібний посуд, яким вони не менш нехтують, ніж
глиняним. Втім, найближчі [до Рейну і Дунаю племена] цінують
золото і срібло для вживання в торгівлі: вони цінують деякі види
наших монет і віддають їм перевагу; ті ж, що живуть всередині
країни користуються більш простою і давньою формою торгівлі,
а саме – міновою. З монет вони найбільше схвалюють старовинні
і давно відомі – серрати і бігати1, взагалі вони домагаються
більше срібла, ніж золота, не з любові до нього, а тому, що при
торгівлі звичайними і дешевими предметами зручніше мати запас
срібних монет

1
Серрати і бігати – римські срібні монети вартістю в один денарій. Серрати – монети з
зазубринами; бігати – із зображенням колісниці, запряженою парою коней.
 42

Гл. VI. Заліза у них теж небагато, як це можна встановити за

характером їх наступальної зброї. Вони рідко користуються
мечами або довгими списами, а діють дротиком1, або, як вони
його називають, фрамея, з вузьким і коротким залізним
наконечником, зброєю настільки гострою і зручною, що одним і
тим же дротиком вони, залежно від обставин, б’ються і
врукопашну, і на віддалі. Навіть вершники задовольняються
фрамеєю і щитом, тоді як піхотинці кидають дротики, яких кожен
має по кілька штук, причому піхотинці, голі або в короткому
плащі, метають їх на велику відстань. У германців зовсім немає
хвастощів розкішшю [зброї]; тільки щити вони розцвічують
вишуканими фарбами. Лише у небагатьох є лати, а шолом,
металевий або шкіряний, ледь [знайдеться] в одного чи двох. Їх
коні не відрізняються ні зовнішньою красою, ні швидкістю; та
германці і не навчилися робити різні маневри по нашому звичаю:
вони женуть [своїх коней] або прямо, або праворуч з таким
зімкнутим колом, щоб ніхто не залишався останнім.
Взагалі вони вважають, що піхота сильніша [від кінноти], і
тому б’ються змішаними загонами. Піші, відібрані з усього
війська і поставлені попереду бойового порядку такі стрімкі і
рухливі, що не поступаються вершникам і діють спільно з ними у
кінному бою. Число їх мабуть – по сотні з кожного округу; вони
так і називаються у германців [«сотнями»]; а те, що раніше
дійсно позначало кількість, тепер стало назвою [загону] і
почесним ім’ям.
Бойовий порядок [германців] будують клинами. Відступити,
але з тим, щоб знову наступати, [у них] вважається не
боягузтвом, а розсудливістю. Тіла своїх [убитих і поранених]
вони забирають з поля битви навіть тоді, коли результат її
сумнівний. Залишити свій щит – особливо ганебний вчинок: той
хто збезчестив себе таким чином не може бути присутнім при
богослужінні або брати участь у народних зборах. І багато хто,
що вийшли живими з битви, припиняють свою ганьбу,
накинувши на шию зашморг.

1
Дротик – спис, пристосований для метання (зменшений до 1,2 – 1,5 м і
урівноважений)
 43

Гл. VII. Царів1 вони обирають по знатності, а воєначальників

– по доблесті. [При цьому] у царів немає необмеженої або
довільної влади, а вожді очолюють швидше [тим, що є]
прикладом, ніж на підставі права наказувати, тим, що вони
сміливі, виділяються [в бою], б’ються попереду бойових порядків
і цим викликають повагу.
Однак стратити, заковувати в
кайдани і піддавати тілесному
покаранню не дозволяється
нікому, крім жерців, та й то не
у вигляді покарання і за
наказом вождя, але як би по
велінню бога, який, як вони
вірять, присутній серед тих,
хто б’ється. Тому вони беруть з
Вибори конунга
собою у битву деякі зображення
і святині2 зі священних гаїв. Але, що є особливим збудником їх
хоробрості, так це те, що їх кінні загони і бойові клини є не
випадкові скупчення людей, а складаються з сімей і родів, а
поблизу знаходяться милі їх серцю істоти, і звідти вони чують
крик жінок і плач немовлят; для кожного це найбільш священні
свідки, найцінніші хвалителі: свої рани вони несуть матерям і
дружинам, а ті не бояться рахувати їх і оглядати. Матері й жінки
носять воїнам їжу, а також підбадьорюють їх.
Гл. VIII. Розповідають, що іноді налякані й розстроєні ряди
війська відновлювалися жінками, що невідступно молили, б’ючи
себе в оголені груди, не прирікати їх на полон. Думка про полон,
хоч як би не страшилися воїни, для германців ще нестерпніша,
коли йдеться про їхніх жінок. Ось чому найміцніше тримаються в
покорі племена, від яких вимагається видати в числі заручників
також дівчат знатного походження. Вони думають, що в жінках є
щось священне і віще, не відкидають зневажливо їх порад і не
залишають без уваги їх пророкувань ...

1
Тацит вживає тут слово rex – цар; самі германці називали своїх правителів kuning –
конунг.
2
Зображення – це дерев’яні, різьблені фігури різних тварин, присвячених тому, чи
іншому божеству (змія чи вовк – Вотану, ведмідь, баран – Донару тощо). Святині –
атрибути і символи богів (спис – Вотана, молот – Донара).
 44

Гл. IX. З богів германці найбільше шанують Меркурія, якому

в певні дні дозволяється приносити також і людські жертви.
Геркулеса і Марса вони умиротворяють призначеними для цього
тваринами. Частина свевів приносить жертви також Ізіді. Я
недостатньо обізнаний, звідки і як з’явився цей чужоземний
культ, але те, що символ цієї богині зображується у вигляді
лібурни1, показує, що культ цей принесений з–за моря. Однак
германці вважають не відповідним величі
божественних істот укладати їх в стіни
храмів, а також зображувати їх в якомусь
людському вигляді; вони присвячують їм
гаї та діброви та іменами богів називають
те сокровенне, що споглядають лише з
благоговінням.
Гл. X. Ворожіння по птахам і по
гадальним паличкам вони шанують, як
ніхто. Спосіб ворожіння по гадальним
паличкам простий: Зрубану гілку плодоносного дерева вони
розрізають на плашки, які відзначають якимись знаками і
розкидають як попало по білому покривалу. Потім жрець
племені, якщо запитують щодо громадських справ, або ж сам
батько сімейства, якщо запитують про справи приватні,
помолившись богам і дивлячись на небо, тричі бере по одній
паличці і на підставі зроблених раніше значків дає тлумачення.
Коли [пророкування] віщує невдачу, повторно запитувати про те
ж саме протягом цього дня забороняється. Коли навпаки – на
удачу, – необхідно напророчене підтвердити птахогаданням. І це
також їм відомо – гадати по голосах і польоту птахів.
Особливістю ж цього народу є те, що він шукає ознак і
застережень також і від коней. У тих же гаях і дібровах [які
присвячені богам] на громадський рахунок утримуються [такі
коні], білі і не осквернені ніякою роботою для смертних. Їх,
запряжених у священну колісницю, супроводжують жрець разом
з царем, вождем плем’я і примічають їх іржання і пирхання. І
ніякій прикметі немає більшої віри, ніж цій, не тільки у простого

1
Лібурна – легке судно, запозичене Октавіаном Августом у жителів Лібурнії і
використовуване як військове.
 45

народу, але й між знатними і між жерцями, які вважають себе

служителями, а коней – посередниками богів. Є у германців і
інший спосіб спостерігати за знаменнями, за допомогою якого
вони намагаються дізнатися результат важливих воєн. Вони
зводять взятого яким–небудь чином у полон воїна того народу, з
яким ведеться війна, з обраним з числа своїх одноплемінників,
кожного зі своєю національною зброєю: і перемога того чи
іншого приймається як передбачення майбутнього.
Гл. XI. Про менш значних справах радяться старійшини, про
важливіші – всі, причому ті справи, про які виносить рішення
народ, [попередньо] обговорюються старійшинами. Сходяться в
певні дні, якщо тільки не станеться чогось несподіваного і
раптового, а саме на молодика або у повний місяць, оскільки
германці вірять, що ці дні є найщасливішими для початку справи.
Вони ведуть рахунок часу не по днях, як ми, а по ночах; так вони
роблять при умовляннях і повідомленнях; вони думають, що ніч
веде за собою день. Але така свобода має істотний недолік, бо
вони сходяться не всі разом і не так швидко, як ті, хто
підкоряється наказу: тому через повільність, з якою вони
прибувають, марно витрачається день, другий, а іноді й третій.
Коли натовп вважає, що час починати, то всі сідають озброєними.
Жерці велять дотримуватися тиші, володіючи при цьому правом
карати непокірних. Потім вислуховується цар або хто–небудь із
старійшин, залежно від їхнього віку, знатності, військової слави,
красномовства, не стільки тому, що він має владу наказувати,
скільки в силу переконливості. Якщо народу не подобаються
пропозиції виступаючих, їх відкидають шумним гомоном, а
якщо, навпаки, приходяться по душі, то потрясають фрамеями:
адже вихваляти зброєю є у них найпочеснішим видом схвалення.
Гл. XII. Перед народними зборами можна також виступати з
обвинуваченням і пропонувати на розгляд справи, що тягнуть за
собою смертну кару. Покарання можуть бути різні, дивлячись по
злочину: зрадників і перебіжчиків вішають на деревах; боягузів і
дезертирів, а також тих, що осквернили своє тіло топлять в бруді
на болоті, закидаючи зверху хмизом. Ця різниця в способах
страти залежить від того, що, за їхніми поняттями, злочин треба
при покаранні виставляти напоказ, ганебні ж діяння –
приховувати. Більш легкі провини також караються відповідним
 46

чином: викриті в них штрафуються відомою кількістю коней і

худоби; частина цієї пені сплачується царю або племені, частина
– самому позивачеві або його родичам.
На цих же зборах також обирають старійшин, які чинять суд в
округах і селищах. Кожному з них надається охорона
чисельністю у сто чоловік з простого народу – це одночасно і
рада при старійшинах, і сила, на котру вони спираються.
Гл. XIII. [Германці] вирішують будь-які справи – громадські й
приватні, не інакше як озброєні. Але у них не в звичаї, щоб хтось
почав носити зброю раніше, ніж плем’я визнає його гідним цього.
Тоді хтось із старійшин, або батько, або родич на самому
народному зібранні вручає юнакові щит і фрамею; це – їхня тога,
перша доступна юності почесть: до цього вони були членами
сім’ї, тепер – членами держави. Видатна знатність або великі
заслуги предків дають звання вождя навіть юнакам; всі інші
приєднуються до тих, хто вирізняється тілесною силою і вже
проявив себе на ділі [в боях], і немає ніякого сорому перебувати в
[чиїсь] дружині. Втім, і в самій дружині вождь на свій розсуд
визначає становище кожного. Якщо дружинники уперто
змагаються між собою за те, кому з них зайняти перше місце біля
свого вождя, то серед [самих] вождів йде змагання – у кого більш
численна й краща дружина. У ній його пошана, в ній його сила:
бути завжди оточеним великим натовпом добірних юнаків
становить гордість у мирний час та опору під час війни. І не лише
серед свого, але і у сусідніх племен вождь стає знаменитим і
славним, якщо його дружина вирізняється своєю численністю і
доблестю: такого вождя домагаються посольства, йому шлють
дарунки, і часто одна слава його вирішує результат війни.
Гл. XIV. Під час бою вождю соромно бути перевершеним
хоробрістю [своєю дружиною], дружині ж соромно не зрівнятися
з вождем; повернутися ж живим з бою, в якому загинув вождь,
означає на все життя покрити себе ганьбою і безчестям; захищати
його, оберігати, а також славі його приписувати свої подвиги – в
цьому головний обов’язок [дружинника]: вожді б’ються заради
перемоги, дружинники – за свого вождя. Якщо плем’я, в якому
вони народилися, заскніє у довгочасному мирі й неробстві, то
багато хто зі знатних юнаків відправляються до тих племен, які в
той час ведуть якусь війну, тому що цьому народові спокій не до
 47

душі. Їм легше відзначитися серед небезпек, та й прогодувати

велику дружину можна тільки грабунком або війною.
Дружинники ж від щедрот свого вождя чекають собі і бойового
коня, і закривавлену, звитяжну фрамею, а замість платні для них
влаштовуються бенкети, щоправда, не вишукані, але рясні.
Засоби для такої щедрості і доставляють грабіж та війна. [Цих
людей] легше переконати викликати на бій ворога і терпіти рани,
ніж орати землю і вичікувати врожаю; більше того – вони
вважають лінощами і малодушністю набувати потом те, що
можна добути кров’ю.
Гл. XV. Коли вони не йдуть на війну, то багато часу
проводять на полюванні, але ще більше в [у цілковитому]
неробстві, сплять та об’їдаються. А найбільш сильні і войовничі з
них, не маючи жодних обов’язків, доручають турботу про житло,
про домашнє господарство, і про ниву жінкам, старим і взагалі
найслабшим зі своїх домочадців; тоді як самі вони потопають у
бездіяльності [в ліні], на своєму прикладі доводячи
суперечливість природи, коли одні й ті ж люди так люблять
бездіяльність і так ненавидять спокій.
У [германських] племен існує звичай, щоб всі добровільно
приносили вождям деяку кількість худоби або земних плодів; це
приймається як почесний дар, але в той же час служить для
задоволення потреб. [Вожді] особливо радіють дарам сусідніх
племен, що надсилаються не від окремих осіб, а від імені всього
племені і що складається з добірних коней, цінної зброї, фалер і
почесних намист; а зараз ми навчили їх приймати також і гроші.
Гл. XVI. Добре відомо, що германські народи зовсім не
живуть в містах і навіть не терплять, щоб їхні житла стикалися
один з одним; селяться вони на віддалі один від одного і
врозбрід, де [кому] сподобався [де-небудь] струмок, або
галявина, або ліс. Села вони влаштовують не по-нашому – у
вигляді з’єднаних між собою і примикаючих одна до одної
споруд, але кожен оточує свій будинок [певним] простором або
для запобігання пожежам, або ж через невміння будувати. У них
також не мають звичаю користуватися [для будівель] щебенем і
робити черепичні дахи. [Будівельний] матеріал вони не
обробляють і не піклуються про красивий вигляд будівлі. Втім,
деякі місця на будинку вони обмазують землею, такою чистою і
 48

яскравою, що виходить враження кольорового візерунка. У них у

звичаї для схову на зиму і зберігання продуктів виривати
підземні ями, навалюючи зверху багато гною; такі місця
пом’якшують суворість холодів, а в разі нападу ворога все
відкрите грабують, заховане ж і зарите зберігається, бо про нього
ворогові нічого невідомо, або ж його треба шукати.
Гл. XVII. Одягом для всіх служить короткий плащ,
застебнутий пряжкою або, за її відсутністю, колючкою. Нічим
іншим не прикриті, вони проводять цілі дні біля багаття.
Найзаможніші вирізняються тим, що крім плаща мають ще й
інший одяг, що не розвівається, як у сарматів або парфян, а
вузький і щільно облягає тіло. Носять і звірині шкури; ті, що
мешкають біля берега річки1 – які доведеться, а ті, що більш
віддалені – з вибором, оскільки у них немає одягу [одержуваного]
від торгівлі. Останні вбивають звірів із розбором і після зняття
шерсті нашивають на шкури шматки хутра тварин, породжених
віддаленим Океаном і невідомим морем2. Одяг жінок такий же, як
і у чоловіків, з тією тільки різницею, що вони часто носять
покривала з полотна, які розцвічують пурпуровою фарбою;
верхня частина їхнього одягу не подовжується рукавами, так що
залишаються оголеними руки і найближча до них частина грудей.
Гол. XVIII. Незважаючи на це, шлюби там суворі, і ніяка
сторона їх вдачі не є більш похвальною, бо вони майже єдині з
варварів, які задовольняються однією дружиною, за винятком
дуже небагатьох, які мають декількох дружин, але не через
сластолюбство, а тому, що їх через знатність осаджують багатьма
шлюбними пропозиціями.
Придане не дружина приносить чоловіку, а чоловік дає
дружині. При цьому присутні батьки і родичі, які і розцінюють
подарунки; дари ці вибираються не для жіночої втіхи і не для
того, щоб у них вбиралася наречена, – це воли, загнузданий кінь,
щит зі списом і мечем. За ці подарунки береться дружина, а вона
в свою чергу приносить чоловікові якусь зброю. Це вважається у
них найміцнішими узами, замінює священні таїнства і шлюбних
богів. Для того щоб жінка не вважала себе непричетною до
1
Тобто Рейну чи Дунаю, де проходив кордон з володіннями римлян.
2
Тобто Північним і балтійським морями і морем, що лежить за Скандинавією, інакше
кажучи – Північним Льодовитим океаном.
 49

помислів про доблесні подвиги, вже перші шлюбні обряди

нагадують їй про те, що вона повинна стати товаришем
[чоловіка] у трудах і небезпеках і в мирний час, і на війні терпіти
і відважуватись на те саме, що й він. Про це нагадує запряжка
волів, загнузданий кінь і вручена зброя. Так годиться жити і так
належить загинути; вона отримує те, що в повній цілісності і
чесно віддасть синам, а від них це отримають невістки, які в свою
чергу передадуть [це] онукам.
Гл. XIX. Так живуть жінки, цнотливість яких охороняється, не
розбещується ніякими спокусливими видовищами, ніякими
збудливими бенкетами. Таємниця письма не відома ні чоловікам,
ні жінкам. Перелюбства у настільки багатолюдного народу
надзвичайно рідкісні. Карати [жінок] дозволяється негайно і
самим чоловікам: обрізавши зрадниці волосся і роздягнувши
догола, чоловік у присутності родичів викидає її зі свого будинку
і, шмагаючи батогом, жене через усе село. Хоча б якою гарною,
молодою і багатою вона була, їй не знайти нового чоловіка… Але
ще краще дбають про цноту ті племена, де беруть заміж лише
незайманих, і жінки, давши обітницю подружньої вірності,
остаточно втрачають надію на можливість повторного шлюбу.
Так, жінка отримує чоловіка – одного навіки, як одне в неї тіло й
одне життя, щоб вона у майбутньому не думала ні про кого, крім
нього, щоб жадала тільки його, щоб любила в ньому не стільки
чоловіка, скільки подружнє життя. Обмежувати кількість дітей
або умертвляти кого-небудь із народжених після смерті батька
вважається ганебним, і добрі звичаї мають більшу силу, ніж
хороші закони де-небудь в іншому місці.
Гл. XX. У будь-якому будинку ростуть [діти германців] голі і
брудні, а виростають з такою будовою тіла і такою статурою, що
викликають у нас захоплення. Мати сама годує груддю своїх
дітей, їх не віддають на догляд служницям і годувальницям. Пани
виховуються в такій же простоті, як і раби, і протягом тривалого
часу між ними немає ніякої відмінності: вони живуть серед тих
самих домашніх тварин, на тій самій землі, допоки вік
виокремить вільно народжених і їхня доблесть стане
загальновизнаною. Юнаки пізно пізнають жінок, і від цього
зберігається їхня чоловіча сила. Не поспішають германці
віддавати заміж і дівчат – і в них та сама юна свіжість, схожий з
 50

чоловіками зріст. Одружуються [дівчата] такими ж міцними й

здоровими, як і чоловіки, а сила батьків передається й дітям. Син
сестри в такій же повазі в свого дядька, як і в батька, деякі навіть
вважають цей вид кровного зв’язку більш тісним і священним і
при взятті заручників переважно вимагають [саме таких родичів],
оскільки ними міцніше утримується душа і ширше охоплюється
сім’я. Однак спадкоємцями і наступниками кожного є його власні
діти; заповіту ніякого [у германців не буває]. Якщо у [кого–
небудь] немає дітей, то у володіння [спадщиною] вступають
найближчі за ступенем [спорідненості] – брати, [потім] дядьки
але батькові, дядьки по матері. Чим більше родичів, чим
численніші свояки, тим більшою любов’ю оточена старість ... А
бездітність у них зовсім не в пошані.
Гл. XXI. [У германців] обов’язково приймати на себе як
ворожнечу [свого] батька або родича, так і дружбу. Втім,
непримирима [ворожнеча] не триває [нескінченно]. Навіть
вбивство можна спокутувати певною кількістю худоби, великої
та дрібної, [причому] відшкодування отримує вся родина. Це
дуже корисно в інтересах суспільства, оскільки при свободі
[розправи] ворожнеча [набагато] небезпечніша.
Жоден народ не є таким щедрим у гостинності. Вважається
гріхом відмовити будь-кому із смертних в притулку. Кожен
пригощає кращими стравами згідно зі своїм достатком. Коли
[частування] не вистачає, то той, хто зараз був господарем,
робиться провідником до нового пристановища і супутником, і
вони йдуть до найближчої оселі без запрошення, і це нічого не
означає: обох приймають з однаковою сердечністю. Щодо права
гостинності, то ніхто не
відрізняє знайомого від
незнайомого. Якщо, йдучи,
гість чогось зажадає, то звичай
велить надати йому [цю річ],
так само просто можна
зажадати [чого–небудь] у
свою чергу [і від нього]. Вони
люблять подарунки, але ні
даний [ними подарунок] не
Бенкет у вождя ставиться собі в заслугу, ні
 51

отриманий ні до чого не зобов’язує. Стосунки між господарем і

гостем визначаються взаємною люб’язністю.
Гл. XXII. Вставши від сну, який часто захоплює у них і день,
вони негайно ж вмиваються, найчастіше теплою водою, оскільки
зима у них триває більшу частину року. Умившись, вони їдять,
причому кожен сидить окремо за своїм особливим столом. Потім
йдуть озброєні по своїх справах, а нерідко і на гулянку. У них не
вважається непристойним пити без перерви день і ніч. Як це
буває між п’яними, у них часто бувають сварки, які рідко
закінчуються [тільки] бійкою, частіше ж вбивством і нанесенням
ран. Однак під час цих бенкетів вони звичайно також радяться
про примирення ворогуючих, про укладення шлюбних союзів,
про вибори старійшин, нарешті, про мир і про війну, оскільки за
їхніми поняттями, ні в який інший час душа не буває так відкрита
для нехитрих думок і так легко не схиляється до великих справ.
Народ цей, не лукавий і не хитрий, серед невимушених жартів
відкриває те, що раніше було приховано на душі. Висловлена
таким чином і нічим не прикрита думка наступного дня знову
обговорюється. Повторне обговорення має розумну підставу:
вони обговорюють їх коли не здатні до лицемірства, а рішення
ухвалюють, коли ніщо не заважає здоровому глуздові.
Гл. XXIII. Напоєм їм служить рідина з ячменю чи пшениці,
перетворена [за допомогою бродіння] в деяку подобу вина. Ті, що
мешкають ближче до ріки, купують і вино. Їжа проста: дикорослі
плоди, свіжа дичину або кисле молоко; без особливого
приготування і без приправ вони вгамовують ними голод. Що
стосується угамування спраги, то в цьому германці не
вирізняються такою ж поміркованістю. Якщо потурати [їхньому]
пияцтву та давати [їм пити] досхочу, то з допомогою пороків їх
не менш легко перемогти, ніж зброєю.
Гл. XXIV. У них один вид видовищ, і на всіх зборах той же
самий: голі юнаки у вигляді забави стрибають між увіткнутими в
землю [вістрям вгору] мечами і страшними фрамеями. Вправи
перетворили це в мистецтво, мистецтво надає йому красу; але [це
робиться] не з користі або за плату – достатньою нагородою
відважної спритності [танцюристів] є задоволення глядачів.
Вони грають у кості і, що дивно, займаються цим як
серйозною справою і тверезі, і з таким азартом і при виграші, і
 52

при програші, що, коли вже нічого не залишилося, при самому

останньому метанні кісток грають на свободу і тіло.
Переможений добровільно йде в рабство, і, хоча б він був
молодший і сильніший, дає себе зв’язати і продати. Така їнях
завзятість у поганому ділі; самі ж вони називають це вірністю.
Такого роду рабів вони збувають з рук продажем, щоб позбутися
від сорому [подібної] перемоги.
Гл. XXV. Рештою рабів вони користуються не так, як у нас: не
тримають їх при собі і не розподіляють між ними обов’язки як
серед дворової челяді; кожен з рабів самостійно розпоряджається
на своїй ділянці й у своїй сім’ї. Пан тільки обкладає його, подібно
колону, відомою кількістю хліба, або дрібної худоби, або одягу [у
вигляді оброку]; та лише в цьому виражається його обов’язок як
раба. Всі інші обов’язки по будинку несуть дружина і діти [пана].
Раба рідко піддають побоям, забивають у кайдани і карають
примусовими роботами; частіше трапляється, що його вбивають,
але не в покарання або внаслідок суворості, а згаряча і в пориві
гніву, ніби ворога, з тією тільки різницею, що таке вбивство
залишається безкарним.
Вільновідпущеники за своїм становищем трохи вищі за рабів.
Рідко вони мають вагу в домі господаря і ніколи – в общині, за
винятком тих народів, у яких існує королівська влада, де вони
[іноді] підносяться над вільними і [навіть] над знатними; у інших
же народів низьке становище вільновідпущеників є доказом
народоправства.
Гл. XXVI. Германці не знають лихварства і зиску від нього [і
таким незнанням] вони краще захищені [від цього зла], ніж якщо
б воно було заборонене [законом].
Землі для обробітку вони по черзі займають усією общиною
за числом землеробів, а потім ділять її між собою зважаючи на
гідність кожного. Розподіл полегшується великою кількістю
вільної земельної площі. І хоча вони щороку міняють ниву, у них
[все–таки] ще залишається [вільне] поле. Адже вони не
докладають зусиль для підвищення родючості ґрунту та його
розмірів за допомогою праці – вони не розводять фруктових
садів, не відділяють лугів, не зрошують городів; вони вимагають
від землі тільки [врожаю] посіяного [хліба]. Від цього вони й рік
ділять не на стільки частин, як ми: розрізняють лише зиму, весну
 53

і літо, які мають свої найменування, а ось назва осені та її плоди

їм невідомі.
Гл. XXVII. При влаштуванні похорону [германці не
проявляють] ніякого марнославства, вони тільки дбають про те,
щоб при спаленні тіл знаменитих мужів вживалося дерево
відомих порід. [Похоронне] багаття вони не захаращують
килимами і пахощами; на ньому спалюється зброя кожного
[небіжчика], а в деяких і кінь. Могила покривається дерном. Вони
зі зневагою ставляться до вшанування померлих високими і
громіздкими пам’ятниками як важких [за їхніми уявленнями] для
небіжчика. Крики і сльози у них швидко припиняються, скорбота
ж і печаль залишаються надовго. Крики [на їхню думку]
пристойні жінкам, чоловікам же – пам’ять ...
Гл. XXX. ... Починаючи від Гарцінських лісистих гір, міцно
сидять на своїй землі хатти, країна яких не є такою болотистою
рівниною, як у інших племен, що входять до складу Германії,
тому що тут ідуть пагорби, згодом поступово їх стає все рідше і
рідше, і Гарцінський ліс весь час супроводжує своїх хаттів і їх
охороняє. У хаттів ще більш міцні [ніж у інших германців] тіла,
сухорляві члени, грізний вираз обличчя і велика сила духу. Як
для германців, вони дуже розсудливі і завбачливі: вони
доручають командування обраним і слухаються тих, кому воно
доручене, заводять різні бойові порядки, пристосовуються до
обставин, вміють вчасно утриматися від нападу. Раціонально
використовують денний час, окопуються на ніч, не покладаються
на військове щастя, вважаючи його мінливим, розраховують
лише на доблесть, і, нарешті що зовсім гідне подиву й прийняте
лише у римлян з їхньою військовою дисципліною, більше
покладаються на вождя, ніж на військо. Вся сила їх в піхоті, яка
крім зброї переносить на собі ще й необхідний для проведення
робіт залізний реманент і продукти. Якщо інші [германці]
сходяться в сутичках, то про хаттів можна сказати, що вони
воюють. Вони зрідка здійснюють набіги і намагаються ухилитися
від раптових битв. І дійсно, це кавалерійському натиску властиво
перемагати і швидко відступати; а від [такої] поспішності
недалеко і до страху; повільність ж близька до стійкості.
Гл. XXXI. І те, що у інших німецьких народів зустрічається
зрідка і є справою особистої ініціативи, у хаттів перетворилося в
 54

звичай: той, що досяг юнацького віку відпускає волосся і бороду і

дає обітницю до тих пір не знімати цього покриву на голові й
обличчі, поки не вб’є ворога. І лише над його трупом і здобиччю
вони відкривають обличчя, вважаючи, що тільки тоді вони
розплатилися за своє народження і стали гідними своєї
батьківщини і батьків. У боягузливих і невойовничих цей
жахливий вигляд [так і] залишається. Найхоробріші, крім того,
носять на собі залізний ланцюг схожий на кайдани [що у цього
племені вважається ганебним] до тих пір, поки не вб’ють ворога.
Дуже багатьом з хаттів такий убір подобається, і вони в ньому
доживають до старості, звертаючи на себе своїм дивним
виглядом увагу як ворогів, так і своїх. Вони й розпочинають всі
битви, йдучи у першій лаві страшні на вигляд. Але і в мирний час
вони не втрачають своєї дикості і не пробують надати більш
лагідного вигляду своїй зовнішності. Немає у них ні будинку, ні
поля, і нічим вони не переймаються. До кого вони прийдуть, у
того і годуються. [Так вони і живуть], нехтуючи своїм, марнуючи
чуже, поки завдяки блідій старості така сувора доблесть не стане
їм не під силу.
Гл. XXXII. Найближчі до хаттів – узіпи і тенктери, які живуть
на Рейні, де він уже має певне русло і може служити кордоном.
Тенктери понад звичайну військову славу відрізняються
мистецтвом кавалерійського маневрування, і навіть хатти не
більше славляться своєю піхотою, ніж тенктери кіннотою. Так
вже це пішло від предків, а нащадки їх наслідують. У цьому –
забава дітей, змагання юнаків, не залишають коня й старі. Разом з
челяддю, будинком і спадковими правами передаються і коні.
Але їх отримує не старший із синів, як все інше [майно], а той,
хто перевершує інших безстрашністю на війні.
Гл. XXXIII. Поруч з тенктерами жили колись бруктери. Але
тепер, як розповідають, сюди переселилися хамави і ангріварії,
які прогнали їх і зовсім винищили за загальної згоди сусідніх
племен, чи внаслідок їхньої ненависті до зарозумілості
[бруктерів], чи через спокусу здобичі ...
Гл. XXXV. До цих пір ми знайомилися з Германією на заході.
На півночі вона повертає дуже великим вигином. Тут ми негайно
ж зустрінемо плем’я хавків. Хоча хавки розпочинаються від меж
фризів і займають частину [морського] берега, але краєм вони
 55

примикають до всіх тих племенам, про які я говорив, поки не

зроблять загин в сторону херусків. Таким величезним простором
землі хавки не тільки володіють, але вони й густо населяють
його. Це – найблагородніший народ серед германців, який воліє
охороняти свою могутність справедливістю. Позбавлені
жадібності і владолюбства, незворушні і заглиблені у власні
справиі, вони не затівають ніяких воєн, нікого не розоряють
грабунком і розбоєм ...
Гл. XXXVI. Бік у бік з хавками і хаттами [живуть] херуски,
яких ніхто не тривожив і довгі роки вони користувалися благами
надто безтурботного миру, що породжує розслабленість ... Ті самі
херуски, які колись називалися добрими і справедливими, тепер
стали називатися малодушними і дурними... Крах херусків
захопив за собою і сусіднє плем’я фосів: при нещасті вони
виявилися товаришами на рівних правах, тоді як в щасливі часи
вони були херускам підвладні.
Гл. XXXVII. Згаданий вище виступ Германії займають кімври,
що проживають найближче до Океану. Тепер це незначне плем’я,
але велике по своїй славі. Обширні сліди цієї старовинної слави
залишаються і досі. Рештки великого табору на обох берегах
[Рейну], за розмірами якого можна нині судити, яким могутнім і
чисельним був цей народ…
Гл. XXXVIII. Тепер слід сказати про свевів, про народ, до
складу якого входить не одне плем’я, як у хаттів або тенктерів.
Вони займають більшу частину Германії і хоча й діляться на ряд
племен, що мають свої власні назви, але всі разом позначаються
загальним ім’ям свеви. Відмітною ознакою цього народу є те, що
вони зачісують волосся набік і пов’язують їх у пучок. Цим свеви
відрізняються від інших германців, а у свевів – вільні від рабів...
Гл. XXXIX. Найдавнішими і найблагороднішими із свевів
називають себе семіони. І ця упевненість у їхній давнині
підтверджується релігією. Всі народи однієї з ними крові
сходяться в особі своїх представників у певний час в ліс,
священний для них завдяки віруваннями їх предків; тут вони від
імені всього народу вбивають у жертву людину і такою
жахливою дією починають урочисто святкувати свій варварський
обряд. І в інших формах виражається благоговіння до цього гаю:
ніхто не може до нього увійти, інакше як в оковах, щоб цим
 56

підкреслити свою приниженість і велич божества; якщо він

випадково впаде, то не можна йому піднятися і встати на ноги, а
повинен він викотитися по землі. Весь цей обряд має на меті
показати, нібито саме тут колиска всього народу, де над усіма
панує бог і все інше знаходиться у нього в підпорядкуванні й
слухняності. Авторитет семіонів підтримується їх
благополуччям: вони населяють 100 округів, і внаслідок такої
чисельності свого народу вони вірять, що є вищими за свевів.
Гл. XL. Навпаки, лангобарди своєю славою зобов’язані
нечисленності. Оточені багатьма і дуже сильними племенами,
вони забезпечують себе не послухом, а битвами і тим, що не
бояться небезпек. Ті, що проживають за ними – ревдігни, авіон,
англії, варіни, евдоси, свардони і нуітони, – захищені річками і
лісами. Самі по собі нічим не примітні, всі вони поклоняються
Нерті, тобто Матері–Землі, і думають, що вона втручається у
справи людей і відвідує їхні племена. На одному з островів
Океану є дівочий гай, а в ньому присвячена богині колісниця,
накрита покривалом. Для тих місць, які вона удостоїть своїм
прибуттям і де гостює, настають радісні дні, вони набувають
святкового вигляду. Ніхто [тоді] не затіває воєн, не береться за
зброю; все залізо заховано; лише тоді пізнають вони мир і спокій,
але тільки до тих пір люблять її, поки той же жрець не поверне до
священного гаю богиню, яка переситилася спілкуванням зі
смертними. Негайно ж після цього в прихованому від нескромних
очей озері обмиваються і колісниця, і покриви, і, якщо завгодно
вірити, саме божество. Все це роблять раби, яких негайно слідом
за цим поглинає те ж саме озеро. Звідси таємний жах і
благочестиве невідання по відношенню до того, що можуть
бачити тільки ті, хто приречений на смерть.
Гл. XLI. Ця частина свевів простягається до найвіддаленіших
місць Германії. Ближче [до нас] – тепер я буду слідувати за
течією Дунаю, як раніше Рейну – [живе] плем’я гермундурів,
вірне римлянам. Тому вони єдині з германців ведуть торгівлю не
тільки на березі, але і всередині країни, а також у найбільш
квітучій з їх колоній провінції Реції. Вони переходять [ріку]
скрізь і без страху, і в той час як іншим племенам ми показуємо
тільки нашу зброя і табори, їм, як людям не жадібним, ми
 57

відкриваємо наші будинки і вілли. В краї гермундурів бере свій

початок Альбіс ...
Гл. XLII. Поруч з гермундурами живуть наристи, а далі квади
і маркомани. Особливо великі слава й сили маркоманів, які навіть
свої поселення здобули завдяки своїй хоробрості, прогнавши з неї
колись бойїв. Але наристи і квади також не вироджуються. Там
знаходиться ніби межа Германії, оскільки вона оперізується
Дунаєм. У маркоманів і квадів ще за нашої пам’яті були царями
співплемінники із знатних родів Маробода і Тудра; але тепер
вони вже терплять і чужоземних; втім, сила і влада цих царів
підтримується авторитетом Риму. Ми допомагаємо їм зрідка
зброєю, але частіше грошима; від цього, однак, не
применшується їх значення.
Гл. XLIII. Позаду до маркоманів і квадів примикають
марсігни, котіни, оси й бури. З них марсігни і бури своєю мовою і
способом життя схожі на свевів; котіни ж своєю галльською
мовою, а оси паннонською доводять, що вони не германці, а
також і тим, що терплять податі; частину податей на них, як на
інородців, накладають сармати, частина – квади. Котінам це тим
більше принизливіше, що вони видобувають залізо.
Всі ці народи займають частину рівнини, головним же чином
лісисті гори і вершини гір і гірських пасм. Адже Свевію поділяє і
розсікає безперервне пасмо гір, по той бік яких живуть багато
народів; серед них найвідоміші – роздрібнені на різні племена
лугії. Серед цих останніх досить назвати найбільш значних –
гарії, гельвекони, маніми, гелізії, наганарвали. У наганарвалів є
гай, освячений давнім культом. Очолює його жрець у жіночому
вбранні, а боги, при тлумаченні їх на римський лад, нагадують
Кастора і Поллукса. Така суть цих божеств, а ім’я їм Алки. [Не
існує] ніяких зображень [цих божеств] і ніяких ознак
чужоземного культу [занесеного ззовні]; однак вони шануються
як брати, як юнаки.
Всі щойно перелічені племена перевершують гарії своєю
силою; крім того, враження від свого [і без того] зухвалого
вигляду вони підсилюють штучно, надаючи йому незвичайну
дикість, а також вибором часу для битви; щити [у них] чорні, тіло
пофарбоване, а для битви вони вибирають темні ночі ...
 58

Гл. XLIV. За лугіями живуть готони, якими правлять царі, –

вже дещо жорсткіше, ніж у інших германських народів, проте не
настільки самовладно. Далі, біля самого Океану – ругії і лемовії:
особливістю всіх цих племен є те, що щити у них круглі, мечі
короткі і що вони коряться царям.
Звідси [на північ] серед самого Океані живуть племена
свіонів, які сильні не тільки піхотою і взагалі військом, але і
флотом. Форма їх кораблів відрізняється тим, що з обох боків у
них знаходиться ніс, що дає їм можливість коли завгодно
приставати до берега; вони не вживають вітрил, а весла не
прикріплюють до бортів одне за іншим; вони вільні, як це буває
на деяких річках, і рухливі, так що гребти ними можна і в ту і в
іншу сторону, дивлячись по потребі. Багатство у свіонів у честі,
тому ними велить одна [людина], без всяких обмежень, а не з
умовним правом на покору. Зброя у них не перебуває на руках у
всіх, як у решти германців, її замикають і стережуть, причому
сторож – раб. Це є можливим тому, що раптовому нападу ворогів
перешкоджає Океан, а крім того, руки бездіяльних озброєних
людей [легко] переходять межі дозволеного; та й царям не
годиться доручати опіку над зброєю знатному, вільно
народженому і навіть вільновідпущенику.
Гл. XLV. ... Правим берегом Свевского моря омивається земля
племен естіїв, у яких звичаї і зовнішній вигляд, як у свевів, а мова
більш схожа на британську. Вони поклоняються матері богів і
носять як символ своїх вірувань зображення кабанів. Це у них
замінює зброю, є захистом від усього, гарантує шанувальнику
богині безпеку навіть серед ворогів. Вони рідко користуються
залізною зброєю, часто ж киями. Над хлібом та іншими плодами
землі вони трудяться з великим терпінням, що не відповідає
звичайним лінощам германців. Вони також обшукують і море і
одні з усіх на його мілинах і навіть на самому березі збирають
бурштин, який самі називають «глез». Але яка його природа і
звідки він береться, вони, будучи варварами, не дошукуються і не
мають про це точних відомостей. Він навіть довго валявся в них
серед іншого морського сміття, поки наша пристрасть до розкоші
не створила йому слави. Самі ж вони його зовсім не вживають.
Збирається він в грубому вигляді, приноситься [на ринок] без
всякої обробки, і вони отримують за нього плату з подивом ...
 59

Далі за свіонами живуть племена сітонів, у всьому на них

схожі. Сітони відрізняються тільки одним тим, що над ними
панує жінка – до такої міри вони впали навіть у рабстві своєму,
не кажучи вже про свободу.
Гл. XLVI. Тут кінець Свевії. Що стосується певкінів, венедів і
феннів, то я не знаю, чи віднести їх до германців, чи до сарматів.
Втім, певкіни, яких деякі називають бастарнами, живуть, як
германці, будучи схожі на них мовою, способом життя, житлом, –
бруд у всіх, ледарство серед знаті. Через змішані шлюби вони
набувають вигляду все бридкішого і стають схожими на сарматів.
Венеди багато що запозичили з вдачі останніх, оскільки вони,
займаючись грабіжництвом, обнишпорили всі ліси і гори які
тільки є між певкінами і феннами. Однак їх слід зарахувати
скоріш до германців з огляду на те, що вони і будинки міцні
будують, і щити мають, і люблять ходити і навіть швидко – все це
абсолютно чуже сарматам, які все життя проводять у кибитці і на
коні. Фенни відрізняються дивовижною дикістю і жахливою
бідністю; у них немає зброї, немає коней, немає постійного даху
над головою; їжею їм служить трава, одягом – шкура, ложем –
земля. Вся надія їх на стріли, на які вони через брак заліза
насаджують кістяні наконечники. Одне й те ж полювання годує і
чоловіків і жінок, які всюди їх супроводжують і претендують на
частку здобичі. Їхні діти не мають іншого притулку від диких
звірів і негоди, крім сплетених між собою гілок, під якими вони
ховаються; сюди повертається молодь, тут пристанище стариків.
Але це вони вважають великим щастям, ніж нидіти на ниві,
трудитися в будинку, ризикувати своїм і чужим добром,
[постійно перебуваючи] між надією і страхом. Не побоюючись ні
людей, ні богів, вони досягли найважчого – їм навіть нічого
бажати ...
(Древние германцы. Сборник документов. – М.:
Государственное социально–экономическое издательство,
1937. – С.55 – 82).
 60

ТЕМА 3
ГОСПОДАСТВО І СУСПІЛЬНИЙ ЛАД ФРАНКІВ
ЗА «САЛІЧНОЮ ПРАВДОЮ»
План
1. Основні джерела з соціально-економічної і політичної історії
франків VІ ст.
2. Утворення франкського королівства і його територіальне
розширення за Хлодвіга.
3. Господарські заняття франків: землеробство: його галузі, види
сільськогосподарських культур, система землеробства,
агротехніка; тваринництво і його галузі; інші види господарських
занять.
4. Відносини власності у сфері рухомого майна.
5. Права вільних франків на нерухомість: на дім і садибу; на
ріллю; на угіддя (луги, пасовища, ліси, води).
6. Соціальна структура франкського суспільства: майнове й
правове становище вільних франків; категорії залежного
населення, їх майновий і правовий статус; привілейовані
прошарки суспільства.
7. Родина й кровноспоріднені зв’язки у франків.
8. Функції й характерні риси франкської громади.
9. Політичний лад франків на початку VІ ст.
10. Повсякденне життя й побут франків.
11. Основні підсумки дофеодального періоду (на прикладі
франків).

Джерела
1. Салическая правда / Пер. Н. П. Грацианского. – М.: Изд-во
Моск. пед. ин–та, 1960.
2. Григорий Турский. История франков / Изд. подг.
В. Д. Савукова. – М.: Наука, 1987.

Література
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків: У 2-х т. Т.1
Раннє Середньовіччя: курс лекцій. Чернівці: ТОВ «Наші книги»,
2009.
2. Грацианский Н. П. Введение к изданию перевода
«Салической правды» // Грацианский Н. П. Из соціально-
 61

экономической истории западноевропейского средневековья. –

М., 1960.
3. Грацианский Н. П. О материальных взысканиях в
варварских правдах // Там же.
4. Грацианский Н. П. К толкованию термина villa в
Салической правде // Там же.
5. Гуревич А. Я. Аграрный строй варваров // История
крестьянства в Европе. – М.: Наука, 1985. – Т. 1.
6. Из декрета Хильдеберта ІІ // Корсунский А. Р.
Возникновение феодальных отношений в Западной Европе:
Учебно-методическое пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986.
7. История крестьянства в Европе (Эпоха феодализму): В 3-
х т. – М.: Наука, 1986. – Т.1.
8. История средних веков: В 2-х т. / Под ред. С. П. Карпова. –
М. Изд-во МГУ, 2003. – Т1.
9. Крижановська О. О., Крижановський О. П. Історія середніх
віків. Вступ до історії західноєвропейського Середньовіччя: курс
лекцій. – К.: Либідь, 2006.
10. Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних
векав. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955.
11. Лебек С. Происхождение франков. М.: Наука, 1993. – Т.1. –
Гл. 1 – 2.
12. Неусыхин А. И. Возникновение зависимого крестьянства
как класса раннефеодального общества в Западной Европе VI –
VIII вв. – М.:Изд-во АН СССР, 1956. – Гл. 3, § 1 – 3.
13. Неусыхин А. И. Эволюция общественного строя варваров
от ранних форм общины к возникновению индивидуального
хозяйства // История крестьянства в Европе. – М.: Наука, 1985. –
Т.1. – Гл. 4.
14. Неусыхин А. И. Дофеодальный период как переходная
стадия от родоплеменного строя к раннефеодальному // Вопросы
истории. – 1967. – № 1.
15. Сергеева Т. Д. Концепция «дофеодального периода» //
История и историки. – М.: Наука, 1987.

Методичні рекомендації
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного ладу
франків (переважно Північної Галлії) у меровінгський період є
 62

«Салічна правда». Вона належить до числа законодавчих за типом

джерел – варварських Правд – збірників, що фіксують стародавнє
звичаєве право варварських народів (вестготів, бургундів, саксів,
баварів і інших германських племен). «Салічна правда» являє
собою запис судових звичаїв салічних, тобто приморських,
франків, що розселилися в ІV – V ст. на території Північної Галлії
й створили потім велику Франкську державу. Оскільки текст
пам’ятника в його первісному записі не зберігся, час укладання
його викликав наукові суперечки. Однак, на думку більшості
сучасних учених, найдавніший текст «Салічної правди», що
дійшов до нас у рукописах VІІІ – ІХ ст., був складений і
записаний, цілком ймовірно, між 507 і 511 р., тобто в останній
період правління Хлодвіга. Судебник написаний на зіпсованій
латині й містить у ранніх редакціях велике число франкських
термінів. Структура «Правди» хаотична, перерахування злочинів і
провин, а також штрафів і вергельдів, що накладалися за них,
позбавлене послідовності. Під час роботи з текстом джерела
студентові слід виписати й згрупувати титули й параграфи, що
стосуються відповідного питання семінару, і які доповнюють
один одного. У ряді випадків варто зіставити титули, у яких той
самий термін має різний зміст: наприклад, установити, де термін
«вілла» означає село, а де – будинок общинника.
Багато титулів «Салічної правди» дають можливість
охарактеризувати стан землеробства й інших галузей
господарства франків після того, як вони оселилися на території
колишньої римської провінції Галлії. Потрібно простежити, у
чому полягає прогрес у сфері агрикультури в порівнянні з рівнем,
досягнутим давніми германцями до епохи Тацита, визначити, чи
з’явилися які–небудь нові галузі господарства, якими
сільськогосподарськими знаряддями користувалися франки при
обробітку землі й т.п.
Важливо з’ясувати, з одного боку, обсяг прав окремих
общинників на користування орною землею, угіддями, з іншого
боку – обсяг прав громади, і виявити в такий спосіб основні етапи
еволюції форм власності на ріллю й землекористування. Важливу
стадію цієї еволюції відбиває едикт Хільперика (друга половина
VІ ст.). Її кінцевим моментом стало оформлення наприкінці VІ –
початку VІІ ст. пізнього земельного аллода.
 63

З питанням про перший етап формування аллода тісно

пов’язане питання про стадії розвитку громади. Для цього
дослідження необхідно залучити додатково глави «Правди», що
говорять про можливості поселення в селі сторонніх людей, а
також звернути увагу на глави, що свідчать про наявність великої
родини, і в той же час відзначити, які титули вказують на початок
її розпаду й виділення малої родини.
«Салічна правда» дозволяє досліджувати проблему майнового
й соціального стану франкського суспільства. Для того, щоб
змалювати соціальне обличчя франкського суспільства, варто
розглянути положення окремих його прошарків, а також статус
різних верств підкореного галло-римського населення. Шкала
вергельдів досить точно відбиває становище представників цих
верств у суспільстві.
Наративні джерела, насамперед хроніки й «історії», дають
матеріал для осмислення політичної історії Франкської держави.
Нижче наведені уривки із двох найважливіших творів
меровінгського періоду. Перший з них – «Історія франків у десяти
книгах» знаменитого Григорія Турського (538/39 – 594). Він був
вихідцем зі знатної галло-римської родини, близької до двору
меровінгських королів. За згодою одного з них одержав сан
єпископа міста Тура й 20 років відігравав помітну роль у
релігійно-церковному й політичному житті франків. Твір Григорія
Турского складається з десяти книг, перші з них розповідають про
часи Хлодвіга: його завоювання, прийняття християнства,
взаємини із церквою.
Другий твір – так звана Хроніка Фредегара (назва ця виникла
пізніше, в XVІ ст.) – був написаний в Бургундії декількома
авторами й доведений до 642 р. У тій частині Хроніки, де мова
йде про події, сучасниками яких були автори, вона містить
великий і цінний матеріал (існує продовження хроніки, оповідь
якої доходить до 768 р.).
 64

I. ЗАКОНОДАВЧІ ДЖЕРЕЛА VI СТ.

1. САЛІЧНА ПРАВДА
Титул І
ПРО ВИКЛИК НА СУД
§ 1. Якщо хто буде викликаний на суд [ad mallum]1 за
законами короля і не з’явиться, – присуджується до сплати 600
денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 2. Якщо ж хто, викликавши іншого на суд, сам не з’явиться,
і якщо його не затримає будь–яка законна перешкода, –
присуджується до сплати 15 солідів на користь того, кого він
викличе на суд.
§ 3. І той, хто викликає іншого на суд, у супроводі свідків
повинен прийти до його будинку і, якщо останній буде відсутнім,
повинен покликати дружину або кого-небудь з його домашніх з
тим, щоб вони сповістили його про виклик на суд.
§ 4. Якщо ж [відповідач] буде зайнятий виконанням
королівської
служби, він не може бути викликаний на суд.
Титул II
ПРО КРАДІЖКУ СВИНЕЙ
§ І. Якщо хто вкраде порося-сисунця і буде викритий, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди.
Додаток 1-й. Якщо хто вкраде порося у третьому
[внутрішньому] хліві, – присуджується до сплати 15 солідів, не
враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Додаток 2-й. Якщо хто вкраде порося із замкненого хліва, –
присуджується до сплати 45 солідів.
§ 2. Якщо хто вкраде порося, котре може жити без матері, і
буде викритий, – присуджується до сплати 40 денаріїв, що
становить 1 солід.
§ 4. Якщо хто вкраде однорічну свиню і буде викритий, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди, не
враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 5. Якщо хто вкраде дворічну свиню, – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів, не враховуючи
вартості вкраденого і відшкодування збитків.

1
Mallus – місцеві судові збори у франків
 65

§ 6. Такий самий штраф слід сплачувати і за двох вкрадених

свиней за відповідних умов.
§ 7. Якщо хто вкраде трьох або більше свиней, –
присуджується до сплати 1400 денаріїв, що становить 35 солідів,
не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 8. Якщо хто вкраде порося зі стада, – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§11. Якщо хто вкраде кабана або свиню, яка веде стадо, —
присуджується до сплати 700 денаріїв, що становить 17 солідів,
не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Титул III
ПРО КРАДІЖКУ РОГАТОЇ ХУДОБИ
§ 1. Якщо хто вкраде молочне теля і буде викритий, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди.
§ 2. Якщо хто вкраде однорічну або дворічну тварину і буде
викритий, – присуджується до сплати 15 солідів.
§ 3, Якщо хто вкраде бика або корову з телям, –
присуджується до сплати 1400 денаріїв, що становить 35 солідів.
§ 4. Якщо хто вкраде бугая, що веде череду і ніколи не був під
ярмом, – присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45
солідів.
§ 5. Якщо ж бугай цей обслуговував корів трьох вілл, злодій
сплачує три рази по 45 солідів.
Додаток 4-й. Якщо хто вкраде королівського бика, –
присуджується до сплати 3600 денаріїв, що становить 90 солідів,
не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Титул IV
ПРО КРАДІЖКУ ОВЕЦЬ
§ 1. Якщо хто вкраде молочне ягнятко і буде викритий, –
присуджується до сплати 7 денаріїв, що становить половину
третини соліда.
§ 2. Якщо хто вкраде однорічного або дворічного барана, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди, не
враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 4. Якщо ж хто вкраде 40 або більше баранів, –
присуджується за крадіжку всієї отари до сплати 2500 денаріїв,
що становить 63 соліди, не враховуючи вартості вкраденого і
відшкодування збитків.
 66

Титул V
ПРО КРАДІЖКУ КІЗ
§ 1. Якщо хто вкраде три кози і буде викритий, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди, не
враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 2. Якщо хто вкраде більше ніж три кози, – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів, не враховуючи
вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Титул VI
ПРО КРАДІЖКУ СОБАК
§ 1. Якщо хто вкраде або вб’є мисливську вчену собаку, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 2. Якщо хто вкраде або вб’є пастушу собаку, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди, не
враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Титул VII
ПРО КРАДІЖКУ ПТИЦІ
§ 1. Якщо хто вкраде яструба, що сидить на дереві, і буде
викритий, – присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить
3 соліди, не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування
збитків.
§ 2. Якщо хто вкраде яструба з жердини, – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 3. Якщо хто вкраде яструба з-під замка і буде викритий, –
присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45 солідів,
не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Додаток 1-й. Якщо хто вкраде яструба-перепелятника, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди, не
враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Додаток 2-й. Якщо хто вкраде півня, – присуджується до
сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди, не враховуючи
вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Додаток 3-й. Якщо хто вкраде курку, – присуджується до
сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди, не враховуючи
вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Додаток 4-й. Якщо хто вкраде журавля або домашнього
лебедя, – присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3
соліди.
 67

§ 4. Якщо хто вкраде гусака і буде викритий, – присуджується

досплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди.
Додаток 5-й. Якщо хто вкраде голуба з чужої сітки, –
присуджується до сплати трьох солідів.
Додаток 6-й. Якщо хто вкраде дрібних птахів із сітки, –
присуджується до сплати трьох солідів.
Додаток 7-й. Якщо хто зіпсує або вкраде домашню яблуню у
дворі чи за двором, – присуджується до сплати трьох солідів.
Додаток 8-й. Якщо яблуня буде в саду, і хто-небудь її зіпсує
чи вкраде, присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить
15 солідів.
Додаток 9-й. Такого самого штрафу ми наказуємо
дотримуватись і щодо виноградника.
Додаток 10-й. Якщо хто вкраде ніж, – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
Додаток 11-й. Якщо хто в
чужому лісі вкраде, спалить чи
зіпсує матеріал, чи вкраде чужі
дрова, – писуджується до сплати
600 денаріїв, що становить 15
солідів, не враховуючи вартості
вкраденого і відшкодування
збитків.
Кузня у франків. Титул VIII
Виготовлення зброї ПРО КРАДІЖКУ БДЖІЛ
§ 1. Якщо хто вкраде один вулик
з-під замка і буде викритий, – присуджується до сплати 1800
денаріїв, що становить 45 солідів.
§ 2. Якщо хто вкраде один вулик, причому на місці крадіжки
їх не було більше, слід застосовувати штраф, як і в попередньому
випадку.
Додаток 1-й. Якщо хто вкраде з-під даху і з-під замка один
вулик між іншими вуликами, слід дотримуватися вищевказаного
штрафу, не враховуючи сплати вартості вкраденого і
відшкодування збитків.
§ 3. Якщо хто вкраде більше (до шести) вуликів, які не були
під замком, і на місці крадіжки що-небудь залишиться, –
 68

присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів,

не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 4. Якщо хто вкраде 7 вуликів або більше, і на місці крадіжки
що-небудь залишиться, – присуджується до сплати 1800 денаріїв,
що становить 45 солідів, не враховуючи вартості вкраденого і
відшкодування збитків.
Титул IX
ПРО ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ НИВІ
АБО ЯКОМУ-НЕБУДЬ ОГОРОДЖЕНОМУ МІСЦЮ
1. Якщо хто застане на своїй ниві рогату худобу, не повинен
калічити її. Якщо ж він зробить це і признається, – зобов’язаний
відшкодувати вартість, а скалічену худобу взяти собі. Якщо ж не
признається і буде викритий, – присуджується до сплати 600
денаріїв, що становить 15 солідів, не враховуючи вартості худоби
і відшкодування збитків.
Додаток 1-й. Якщо хто по-злодійськи затаврує рогату худобу
чи запряжну тварину, – присуджується до сплати 700 денаріїв, що
становить 15 солідів, не враховуючи вартості худоби і
відшкодування збитків.
§ 2. Якщо хто, заставши на своїй ниві чужу худобу без
пастуха, займе її і нікому не заявить про це, і якщо яка-небудь
тварина здохне, – відшкодовує, як за крадіжку, вартість її і, крім
того, присуджується до сплати 1400 денаріїв, що становить 35
солідів.
§ 3. Якщо хто через свою недбалість завдасть шкоди тварині
або якій-небудь худобині і зізнається у цьому, – повинен
відшкодувати вартість, а скалічену тварину взяти собі. Якщо ж
він стане відмовлятися і буде викритий, – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів, не враховуючи
вартості тварини і відшкодування збитків.
§ 4. Якщо чиїсь свині або чиясь худоба забіжать на чужу ниву
і господар тварин, попри відмову, буде викритий, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 5. Якщо ж хто надумає вигнати худобу, яка завдала збитків,
з огородженого місця, або відбере її, коли її вже женуть додому, –
присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
Додаток 2-й. Якщо хто-небудь із ворожнечі чи з підступності
відкриє чужу загороду і пустить худобу на ниву, або на луки, або
на виноградник, або на будь-яке інше оброблене місце, тоді тому,
 69

кому належить праця, у разі надання останнім доказів зі свідками,

він повинен відшкодувати збитки, і, крім того, присуджується до
сплати 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
Титул X
ПРО КРАДІЖКУ РАБІВ
§ 1. Якщо хто вкраде раба, коня або запряжну тварину, –
присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
§ 2. Якщо раб або рабиня вкрадуть що–небудь з речей свого пана
разом з вільним, то злодій [тобто вільний], крім того що повертає
вкрадені речі, присуджується до сплати 600 денаріїв, що
становить 15 солідів.
Додаток 1-й. Якщо хто позбавить життя, продасть або
відпустить на свободу чужого раба, – присуджується до сплати
1400 денаріїв, що становить 35 солідів.
Додаток 3-й. Якщо вільний поведе із собою чужого раба на
крадіжку або що-небудь з ним задумає, – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
Додаток 4-й. Якщо хто вкраде рабиню, – платить 35 солідів; а
за виноградаря, коваля, тесляра, конюха, вартого 30 солідів, у разі
звинувачення, присуджується до сплати 2880 денаріїв, що
становить 85 солідів.
Додаток 5-й. Якщо хто вкраде раба або рабиню зі складу
панської челяді, – віддає 35 солідів як вартість викраденого і,
крім того, присуджується до сплати 1400 денаріїв, що становить
35 солідів.
Титул XI
ПРО КРАДІЖКУ АБО ЗЛОМИ, ВЧИНЕНІ ВІЛЬНИМИ
§ 1. Якщо хто із вільних вкраде поза домом на 2 денарії, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 2. Якщо ж він вкраде поза домом на 40 денаріїв і буде
викритий, – присуджується до сплати 1400 денаріїв, що
становить 35 солідів, не враховуючи вартості вкраденого і
відшкодування збитків.
Титул XII
ПРО КРАДІЖКУ АБО ЗЛОМИ, ВЧИНЕНІ РАБАМИ
§ 1 Якщо раб вкраде поза домом на два денарії, він повертає
вкрадене і відшкодовує збитки і, крім того, одержує 120 ударів
батогом [на лавці].
 70

§ 2. Якщо він вкраде на 40 денаріїв, він або каструється, або ж

сплачує 6 солідів. А пан раба-крадія відшкодовує позивачу і
вартість украденого, і збитки.
Титул XIII
ПРО ВИКРАДЕННЯ ВІЛЬНИХ 1
§ 1. Якщо три чоловіки викрадуть вільну дівчину, вони
зобов’язані сплатити по 30 солідів кожний.
§ 2. Якщо їх буде більше ніж три, то зобов'язані сплатити по 5
солідів кожний.
§ 3. А ті, хто мали при собі стріли, сплачують втричі більше.
§ 4. З викрадачів же стягується 2500 денаріїв, що становить 63
соліди.
§ 5. Якщо вони викрадуть дівчину з-під замка або з покоїв, то
сплачують ціну і штраф, як це вже було визначено.
§ 6. Якщо ж викрадена дівчина була під охороною короля, у
цьому випадку за порушення «fritus»2 сплачується 2500 денаріїв,
що становить 63 соліди.
§ 7. Королівський раб або літ3, що викрав вільну жінку,
підлягає смертній карі.
§ 8. Якщо ж вільна дівчина добровільно піде за рабом, вона
втрачає свою свободу.
§ 9. Вільний, що взяв чужу рабиню, карається так само.
Додаток 1-й. Якщо хто візьме чужу літку за дружину, –
присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
Додаток 2-й. Якщо хто всупереч закону одружиться з
донькою сестри або брата чи когось із більш далеких родичів, або
з дружиною брата чи дядька, він підлягає покаранню у тому
сенсі, що розриває такий шлюб. Навіть якщо у нього
народжуються діти, вони не будуть вважатися законними
спадкоємцями, а вважатимуться збезчещеними за народженням
[незаконнонародженими].
§ 10. Якщо хто вкраде чужу наречену і візьме з нею шлюб, –
присуджується до сплати 2500 денаріїв, що становить 63 соліди.
Додаток 3-й. А жениху нареченої сплачує 15 солідів.
1
Тут йдеться про так зване умикання, тобто про викрадення дівчини з метою
одруження з нею.
2
Fretus, Fritus, Fredus – мається на увазі порушення королівського миру. Цим терміном
позначаються також штраф або частина штрафу, що належали королю.
3
Літ – напіввільна людина.
 71

Титул XIV
ПРО НАПАДИ ЧИ ПОГРАБУВАННЯ
§ 1. Якщо хто пограбує вільну людину, напавши на неї
несподівано, і буде викритий, – присуджується до сплати 2500
денаріїв, що становить 63 соліди.
§ 2. Якщо римлянин пограбує салічного варвара, повинен
застосовуватися вищезгаданий закон.
§ 3. Якщо ж франк пограбує римлянина, – присуджується до
штрафу в 35 солідів.
§ 4. Якщо той, хто бажає переселитись, отримає грамоту від
короля і розгорне її привселюдно на зборах, а хтось наважиться
чинити опір наказу короля, тоді [той, хто не послухався волі
короля] повинен сплатити 8000 денаріїв, що становить 200
солідів.
§ 5. Якщо хтось нападе на людину, що переселяється, тоді всі,
хто брав участь у юрмищі чи нападі, присуджуються до сплати
2500 денаріїв, що становить 63 соліди.
§ 6. Якщо хтось нападе на чужу віллу, тоді всі, викриті в
цьому нападі, присуджуються до сплати 63 солідів.
Додаток 1-й. Якщо хто нападе на чужу віллу1, виламає там
двері, переб’є собак і поранить людей або щось вивезе звідти на
возі, – присуджується до сплати 8000 денаріїв, що становить 200
солідів.
Титул XV
ПРО ВБИВСТВО АБО ПРО ВИКРАДЕННЯ ЧУЖОЇ
ДРУЖИНИ
§ 1. Якщо хто позбавить життя вільну людину або забере
чужу дружину від живого чоловіка, – присуджується до сплати
8000 денаріїв, що становить 200 солідів.
Титул XVI
ПРО ПІДПАЛИ
§ 2. Якщо хто спалить будинок із прибудовами і буде
викритий, – присуджується до сплати 2500 денаріїв, що
становить 63 соліди.
§ 3. Якщо хто спалить комору або клуню з хлібом, –
присуджується до сплати 2500 денаріїв, що становить 63 соліди.

1
Вілла – багатозначний термін. Тут він застосовується для позначення двора, хутора.
 72

§ 4. Якщо хто спалить хлів зі свиньми або стійла з тваринами і

буде викритий, – присуджується до сплати 2500 денаріїв, що
становить 63 соліди, не враховуючи сплати вартості та
відшкодування збитків.
Додаток 2-й. І якщо там нічого не залишиться, винний
присуджується до сплати 8000 денаріїв, що становить 200 солідів,
не враховуючи сплати вартості та відшкодування збитків.
§ 5. Якщо хто спалить чужий паркан або тин, – присуджується
до сплати 200 денаріїв, що становить 15 солідів.
Титул XVIII
ПРО ТОГО , ХТО ЗВИНУВАТИТЬ
ПЕРЕД КОРОЛЕМ БЕЗНЕВИННУ ЛЮДИНУ
§ 1. Якщо хто звинуватить перед королем безневинну людину
за відсутності останньої, – присуджується до сплати 2500
денаріїв, що становить 63 соліди.
Додаток 1-й. А якщо покладе на неї таку вину, за яку, у разі
підтвердження звинувачення, належить стратити, звинувачувач
присуджується до сплати 8000 денаріїв, що становить 200 солідів.
Титул XIX
ПРО ПОРЧУ
§ 1. Якщо хто дасть іншому випити відвар трав з метою
умертвити його, – присуджується до сплати 200 солідів.
§ 2. Якщо хтось заподіє порчу іншому, і той, кому вона
заподіяна, уникне небезпеки, винуватець злочину, щодо якого
буде доведено, що він учинив його, присуджується до сплати
2500 денаріїв, що становить 63 соліди.
Додаток 2-й. Якщо яка-небудь жінка зурочить іншу так, що
вона не зможе мати дітей, – присуджується до сплати 62,5
солідів.
Титул XX
ПРО ТОГО, ХТО СХОПИТЬ ВІЛЬНУ ЖІНКУ ЗА РУКУ,
ЗА П’ЯСТЬ АБО ЗА ПАЛЕЦЬ
§ 1. Якщо яка-небудь вільна людина схопить вільну жінку за
руку, за п’ясть або за палець і буде викрита, – присуджується до
сплати 15 солідів.
§ 2. Якщо вона стисне п’ясть, присуджується до сплати
30солідів.
 73

§ 3. А якщо вона схопить рукою вище ліктя, – присуджується

до сплати 1400 денаріїв, що становить 35 солідів.
Титул XXI
ПРО КРАДІЖКУ ЧОВНІВ
§ 1. Якщо хто візьме без згоди власника чужий човен і
пропливе на ньому, — присуджується до сплати 120 денаріїв, що
становить 3 соліди.
§ 2. Якщо ж він вкраде цей човен, і його наздоженуть, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 3. Якщо ж хто вкраде човен з-під замка, – присуджується до
сплати 1400 денаріїв, що становить 35 солідів.
§ 4. Якщо ж хто вкраде з-під замка човен, що зберігається для
ремонту, – присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить
45 солідів.
Титул XXII
ПРО КРАДІЖКИ НА МЛИНІ
§ 1. Якщо яка-небудь вільна людина вкраде на млині чужий
хліб і буде викрита, — сплачує мельникові 600 денаріїв, що
становить 15 солідів. Власникові ж хліба [злодій] платить ще 15
солідів.
Додаток 1-й. Якщо він украде там залізні частини, –
присуджується до сплати 45 солідів.
Додаток 2-й. Якщо хто зламає млинову загату, –
присуджується до сплати 15 солідів.
Титул XXIII
ПРО САМОВІЛЬНЕ КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ КОНЕМ
§ 1. Якщо хто сяде на чужого коня без дозволу господаря, –
присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
Титул XXIV
ПРО ВБИВСТВО ХЛОПЧИКІВ
§ 1. Якщо хто позбавить життя хлопчика віком до 10 років
включно і буде викритий, – присуджується до сплати 24000
денаріїв, що становить 600 солідів.
§ 2. Якщо хто позбавить життя довговолосого хлопчика, –
присуджується до сплати 600 солідів.
Додаток 1-й. Якщо хто позбавить життя вільну жінку і буде
викритий, – присуджується до сплати 24000 денаріїв, що
становить 600 солідів.
 74

§ 3. Якщо хто завдасть побоїв вільній вагітній жінці, і якщо

вона помре, – присуджується до сплати 28000 денаріїв, що
становить 700 солідів.
§ 4. Якщо ж позбавить життя дитину в утробі матері раніше
ніж вона отримає ім’я, і це буде доведено, – присуджується до
сплати 4000 денаріїв, що становить 100 солідів.
Додаток 2-й. Якщо хто посміє обстригти вільного
довговолосого хлопчика без згоди рідних і буде викритий, –
присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45 солідів.
§ 5. Якщо хлопчик віком до 12 років учинить яку-небудь
провину, з нього не стягується ніякий вергельд
Додаток 4-й. Якщо хто позбавить життя вільну дівчину, –
присуджується до сплати 300 солідів.
§ 6. Якщо хто позбавить життя вільну жінку після того, як
вона почала народжувати дітей, – присуджується до сплати 24000
денаріїв, що становить 600 солідів. Якщо ж хто позбавить життя
[вільну жінку], яка вже не може мати дітей, – присуджується до
сплати 8000 денаріїв, що становить 200 солідів.
Титул XXV
ПРО ПЕРЕЛЮБСТВО РАБИНЬ
§ 1. Якщо хто зґвалтує вільну дівчину, – присуджується до
сплати 63 солідів.
§ 2. Якщо який-небудь вільний матиме статеві зносини з
чужою рабинею і буде викритий, то він присуджується до сплати
пану рабині 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 3. Якщо ж хто буде мати статеві зносини з королівською
рабинею, – присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить
30 солідів.
§ 4. Якщо ж вільний неприховано візьме шлюб з чужою
рабинею, він і сам разом з нею повинен стати рабом.
§ 5. Так само і вільна, якщо візьме шлюб із чужим рабом,
повинна стати рабинею.
§ 6. Якщо раб учинить насильство над чужою рабинею і
внаслідок цього злочину рабиня помре, раб повинен або
заплатити пану рабині 240 денаріїв, що становить 6 солідів, або ж
повинен бути кастрований. Пан же раба повинен відшкодувати
вартість рабині.
 75

§ 7. Якщо ж рабиня після цього залишиться живою, раб

повинен або отримати 300 ударів батогом, або сплатити пану
[рабині] 120 денаріїв, що становить 3 соліди.
§ 8. Якщо раб викраде чужу рабиню проти її волі, повинен
сплатити пану рабині 120 денаріїв, що становить 3 соліди.
Титул XXVI
ПРО ВІЛЬНОВІДПУЩЕНИКІВ
§ 1. Якщо яка-небудь вільна людина у присутності короля за
денарій відпустить на волю чужого літа без згоди його пана і
буде викрита, то вона присуджується до сплати 4000 денаріїв, що
становить 100 солідів. Речі ж літа мають бути повернені його
законному панові.
§ 2. Якщо хто у присутності короля за дена рій відпустить на
волю чужого раба і буде викритий, – присуджується до сплати
панові вартості раба і, крім того, 35 солідів.
Титул ХХVІІ
ПРО РІЗНІ КРАДІЖКИ
§ 1. Якщо хто вкраде дзвіночок із вожака чужого стада свиней
і буде викритий, – присуджується до сплати 600 денаріїв, що
становить 15 солідів, не рахуючи вартості вкраденого і
відшкодування збитків.

Зброя германців
 76

§ 2. Якщо ж така крадіжка станеться в череді дрібної худоби,

[винний] присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3
соліди.
Додаток 1-й. Якщо хто вкраде дзвіночок із коня, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 3. Якщо хто вкраде з коня пута і буде викритий, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди, не
рахуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 4. Якщо ж коні ці пропадуть, винний повинен відшкодувати
їхню вартість.
§ 5. Якщо хто крадькома зажене свою худобу [для спашу] на
чужу ниву і буде захоплений зненацька [на місці злочину], –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
Додаток 2-й. Якщо хто крадькома збере чужий ужинок і буде
захоплений зненацька [на місці злочину], – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 6. Якщо хто залізе в чужий сад, щоб украсти, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів,
не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
Додаток 3-й. Якщо хто вкраде живець [прищепу] від яблуні
або груші, – присуджується до сплати 3 солідів.
Додаток 4-й. Якщо ж дерева росли в саду, – присуджується до
сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
Додаток 5-й. Якщо хто вирве яблуню або грушу, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди.
Додаток 6-й. Якщо дерева росли в саду, – присуджується до
сплати 15 солідів.
§ 7. Якщо хто, щоб украсти, зайде в поле, засаджене ріпою,
бобами, горохом або сочевицею, – присуджується до сплати 120
денаріїв, що становить 3 соліди.
§ 8. Якщо хто вкраде з чужого поля льон і вивезе його на коні
або возом, – присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить
15 солідів, не рахуючи вартості вкраденого і відшкодування
збитків.
§ 9. Але якщо [злодій] візьме стільки, скільки зможе донести
на своїй спині, – присуджується до сплати 120 денаріїв, що
становить 3 соліди.
 77

Додаток 7-й. Якщо хто зріже на чужому полі посаджене там

дерево, – присуджується до сплати 30 солідів.
§ 10. Якщо хто викосить чужі луки, – втрачає свою працю.
§ 11. А якщо до того ж відвезе сіно до свого будинку і складе
його там, – присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить
45 солідів, не рахуючи вартості вкраденого і відшкодування
збитків.
§ 12. Якщо ж він вкраде лише стільки, скільки зможе донести
на своїй спині, – присуджується до сплати 3 солідів.
§ 13. Якщо хто залізе в чужий виноградник красти виноград і
буде захоплений, – присуджується до сплати 600 денаріїв, що
становить 15 солідів.
§ 14. Якщо до того ж віднесе виноград до свого будинку і
складе його там, – присуджується до сплати 1800 денаріїв, що
становить 45 солідів.
§ 15. Такого самого правила слід дотримуватись і щодо жнив.
Додаток 8-й. Якщо ж хто зламає чужу огорожу, –
присуджується до сплати 15 солідів.
§ 16. Якщо хто зрубає, зіпсує або підпалить у лісі чужий
матеріал, – присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить
15 солідів.
§ 17. Якщо хто насмілиться обтесати з одного боку чужий
матеріал, – присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3
соліди.
§ 18. Якщо хто вкраде з чужого лісу чужі дрова, –
присуджується до сплати 3 солідів.
§ 19. Якщо хто посміє взяти дерево, позначене понад рік тому,
в цьому немає ніякої провини.
§ 20. Якщо хто вкраде з річки сітку для ловлі вугрів, –
присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45 солідів.
§ 21. Якщо хто вкраде невід, трипетельну або мішкоподібну
сітку, – присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15
солідів.
§ 22. Якщо хто обікраде незамкнену світлицю, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 23. Якщо хто обікраде замкнену світлицю, – присуджується
до сплати 1800 денаріїв, що становить 45 солідів.
 78

§ 24. Якщо хто виоре чуже поле без дозволу господаря, –

присуджується до сплати 15 солідів.
§ 25. Якщо ж хто засіє його, – присуджується до сплати 1800
денаріїв, що становить 45 солідів.
Додаток 9-й. Якщо хто буде заважати привезти плуг на чуже
поле або вижене орача, або буде чинити йому перешкоди, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
Додаток 10-й. Якщо хто вкраде у жінки браслет, –
присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди.
Додаток 11-й. Якщо хто вивезе чужу хатину без відома її
господаря, – присуджується до сплати 1200 денаріїв, що
становить 30 солідів.
Титул XXIX
ПРО ЗАПОДІЯННЯ КАЛІЦТВА
§ 3. Якщо хто відітне великий палець на руці або нозі, –
присуджується до сплати 2000 денаріїв, що становить 50 солідів.
§ 5. Якщо ж хто відітне другий палець, саме той, яким
натягують лук, – присуджується до сплати 1400 денаріїв, що
становить 35 солідів.
Титул XXX
ПРО ОБРАЗУ СЛОВАМИ
§ 1. Якщо хто назве іншого виродком, – присуджується до
сплати 3 солідів.
§ 3. Якщо хто – чоловік або жінка – назве вільну жінку
блудницею і не доведе цього, – присуджується до сплати 1800
денаріїв, що становить 45 солідів.
§ 6. Якщо хто звинуватить іншого в тому, що він кинув [у
битві] свій щит, і не зможе довести, – присуджується до сплати
120 денаріїв, що становить 3 соліди.
§ 7. Якщо хто назве іншого донощиком або брехуном і не
зможе довести, – присуджується до сплати 600 денаріїв, що
становить 15 солідів.
Додаток 1-й. Якщо хто зіб’є зі свого товариша головний убір,
– присуджується до сплати 120 денаріїв, що становить 3 соліди,
або поверне йому такий самий, або з 12-ма поклянеться, що
поверне йому такий.
 79

Титул XXXI
ПРО ЗАСТУПАННЯ ШЛЯХУ
§ 1. Якщо хто зіб’є або зіштовхне зі шляху вільну людину, –
присуджується до сплати 15 солідів.
§ 2. Якщо хто зіб’є або зіштовхне зі шляху вільну жінку, –
присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45 солідів.
Додаток 1-й. Якщо хто нападе на іншого в дорозі і пограбує
його, – присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить 30
солідів.
Додаток 2-й. Якщо хто заступить шлях, що веде до млина, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів
Титул XXXIІ
ПРО ЗВ’ЯЗУВАННЯ ВІЛЬНИХ
§1. Якщо хто зв’яже без вини вільну людину, –
присуджується до cплати 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
§ 2. Якщо ж хто цього зв’язаного відведе куди-небудь, –
присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45 солідів.
Додаток 3-й. Якщо хто підступністю або силою відіб’є у
графа зв’язану людину, повинен заплатити своїм життям.
Титул XXXIII
ПРО КРАДІЖКУ ДИЧИНИ
§ 1. Якщо хто вкраде яку-небудь дичину і заховає [її], –
присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 43 соліди,
не рахуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків. Цього
закону слід дотримуватися щодо полювання і рибальства.
§ 2. Якщо хто вкраде або вб’є міченого домашнього оленя,
прирученного для полювання, і свідки доведуть, що господар
тримав його для полювання, або що з ним він убив двох чи трьох
звірів, – присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45
солідів.
§ 3. А якщо хто вкраде або вб’є домашнього оленя, не
прирученногодля полювання, – присуджується до сплати 1400
денаріїв, що становить 35 солідів.
Додаток 1-й. Якщо хто [перейме] чужого оленя, котрого
підняли і
загнали собаки, – присуджується до сплати 15 солідів.
 80

Додаток 2-й. Якщо хто вб’є загнаного дикого кабана,

піднятого [чужими] собаками, – присуджується до сплати 600
денаріїв, що становить 15 солідів.
Титул XXXIV
ПРО КРАДІЖКУ ОГОРОЖІ
§ 1. Якщо хто відріже дві чи три лозини, котрими зв’язується
зверху огорожа, або зламає чи вирве три кілки, – присуджується
до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
Додаток 1-й. Якщо хто спалить чужу огорожу, –
присуджується до сплати 15 солідів.
§ 2. Якщо хто проведе по чужому полю, що вже зійшло,
борону або проїде возом не по дорозі, – присуджується до сплати
120 денаріїв, що становить 3 соліди.
§ 3. Якщо хто проїде по чужій ниві, яка вже почала викидати
колос, не дорогою і не стежкою, – присуджується до сплати 600
денаріїв, що становить 15 солідів.
Титул XXXV
ПРО ВБИВСТВО АБО ПОГРАБУВАННЯ РАБІВ
§ 1. Якщо який-небудь раб позбавить життя раба, пани хай
поділять між собою вбивцю1.
§ 2. Якщо який-небудь вільний пограбує чужого раба і буде
викритий у тому, що взяв у нього більше ніж на 40 денаріїв, –
присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
§ 3. Якщо ж узяте при грабунку коштувало менш як 40
денаріїв, – присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить
15 солідів.
Додаток 1-й. Якщо хто поб’є чужого раба і на 40 діб
позбавить його працездатності, – присуджується до сплати 1,3
соліда.
§ 4. Якщо яка-небудь вільна людина пограбує чужого літа і
буде викрита, – присуджується до сплати 1400 денаріїв, що
становить 35 солідів.
§ 5. Якщо чужий раб або літ позбавить життя вільну людину,
сам
убивця віддається родичам убитої людини як половина віри, а
пан раба сплачує другу половину віри.

1
Йдеться про розподіл праці раба між панами.
 81

§ 6. Якщо хто вкраде або позбавить життя дворового слугу,

або коваля, або золотаря, або свинопаса, або виноградаря, або
конюха
і буде викритий, – присуджується до сплати 1200 денаріїв, що
становить 30 солідів.
§ 7. Як «fretus» і «faidus»1 сплачується 1800 денаріїв, що
становить 45 солідів, не враховуючи вартості і відшкодування
збитків, усього ж – 75 солідів.
Титул XXXVI
ПРО ЧОТИРИНОГИХ, ЯКЩО ВБ’ЮТЬ ЛЮДИНУ
§ 1. Якщо хто-небудь буде вбитий якоюсь домашньою
чотириногою твариною, і це буде доведено свідками, господар
тварини повинен заплатити половину віри. Сама ж тварина іде
позивачу як відшкодування другої половини віри.
Титул XXXVIII
ПРО КОНОКРАДСТВО
§ 1. Якщо хто вкраде запряжного коня і буде викритий, –
присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45 солідів,
не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 2. Якщо хто вкраде жеребця і буде викритий, –
присуджується до сплати 1800 денаріїв, що становить 45 солідів.
Додаток 2-й. Якщо ж вкраде королівського жеребця, –
присуджується до сплати 90 солідів, не враховуючи вартості
вкраденого і відшкодування збитків.
§ 3. Якщо хто вкраде жеребця з його табуном із дванадцяти
кобил, – присуджується до сплати 2500 денаріїв, що становить 63
соліди, не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування
збитків.
§ 4. Якщо ж табун буде менший, а саме – до семи голів разом
із жеребцем, – присуджується до сплати 63 солідів, не
враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 5. Якщо хто вкраде жеребну кобилу і буде викритий, –
присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.

1
«Fretus»,«faidus» буквально – «ворожнеча» і « помста». Тут мається на увазі штраф,
що сплачується замість родової помсти.
 82

Додаток 3-й. Якщо хто вкраде коня або запряжну худобу, –

присуджується до сплати 35 солідів, не враховуючи вартості
вкраденого і відшкодування збитків.
Додаток 5-й. Якщо хто, через підступність або ворожнечу,
скалічить чи зіпсує чужих коней або запряжну худобу, –
присуджується до сплати 1200 денаріїв, що становить 35 солідів.
§ 6. Якщо хто вкраде однорічне лоша і буде викритий, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 7. А якщо вкраде лоша–сисунця, – присуджується до сплати
120
денаріїв, що становить 3 соліди.
Додаток 6-й. Якщо хто скалічить чужу запряжну худобу, –
присуджується до сплати 30 солідів.
Титул XXXIX
ПРО ВИКРАДАЧІВ РАБІВ
§ 1. Якщо хто замислить зманювати чужих рабів і буде
викритий, – присуджується до сплати 600 денаріїв, шо становить
15 солідів.
Додаток 1-й. Якщо чужий раб буде викрадений і вивезений за
море, а там буде знайдений своїм паном, він повинен назвати на
публічних зборах того, хто його вкрав, і на зборах зібрати свідків.
Додаток 2-й. Якщо ж раб знову буде викликаний за море, він
повинен назвати [викрадача] на повторних зборах і там зібрати
трьох правоздатних свідків: на трьох зборах повинно бути так
само, причому дев’ять свідків нехай поклянуться в тому, що вони
чули, як раб називав викрадача. Після цього викрадач
присуджується до сплати 1400 денаріїв, що становить 35 солідів,
не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
§ 2. Якщо хто викраде вільну людину і [проти викрадача] не
виявиться вагомого доказу, він повинен представити
співприсяжників як при вбивстві; якщо він не буде спроможний
знайти співприсяжників, присуджується до сплати 8000 денаріїв,
що становить 200 солідів.
§ 3. Якщо хто викраде римлянина, – присуджується до сплати
63 солідів.
 83

Титул ХL
ЯКЩО РАБ БУДЕ ЗВИНУВАЧЕНИЙ У КРАДІЖЦІ
§ 1. Якщо буде вчинена провина, за яку вільний повинен
сплатити штраф у розмірі 600 денаріїв, або 15 солідів, хай раба
покладуть на лавку й дадуть 120 ударів батогом.
§ 2. Якщо ж раб іще до катування зізнається у провині, пан
раба хай віддасть 120 денаріїв, що становить 3 соліди.
§ 3. Якщо ж провина виявиться більшою, саме такою, за яку
вільний повинен сплатити 35 солідів, раб нехай отримає 120
ударів батогом.
§ 5. Якщо ж раб буде винний у тяжчому злочині, саме такому,
за який вільна людина може бути присуджена до сплати 45
солідів, і якщо раб під тортурами зізнається, він присуджується
до смертної кари.
§ 6. Якщо раб буде викритий у якому–небудь злочині, позивач
повинен умовляти його пана, коли такий є, видати раба для
справедливого покарання; при цьому позивач повинен мати
напоготові пруття, і кожна лозина завтовшки хай буде, у
крайньому разі, як мізинець, а також лавку, на яку слід покласти
раба [для катування].
§ 7. Якщо пан раба буде відкладати катування, і якщо раб не
буде відсутній, позивач хай негайно призначить пану термін у сім
діб, протягом яких він повинен видати раба на тортури.
§ 8. Якщо ж і після закінчення семи діб пан затримається з
видачею свого раба, позивач повинен призначити йому новий
тижневий термін, так що пройде 14 діб від першого виклику.
§ 9. Якщо ж і після закінчення 14 діб пан не забажає віддавати
свого раба на катування, він приймає на себе всю вину і весь
штраф; і не як раб, а як вільний, що здійснив цю провину, бере на
себе весь платіж за законом.
§ 11. Якщо ж рабиня звинувачується у такому злочині, за який
раб повинен бути кастрований, вона мусить сплатити штраф у
240 денаріїв, що становить 6 солідів, якщо треба буде заплатити
за неї пану; а якщо ні, вона повинна отримати 144 удари батогом.
Додаток 1-й. Якщо раб скоїв крадіжку разом з вільним, він, окрім
відшкодування вартості і збитків, сплачує за вкрадене удвоє
більше, вільний же – учетверо.
 84

Додаток 2-й. Якщо хто укладе угоду з чужим рабом, –

присуджується до сплати 15 солідів.
Титул ХL
ПРО ЛЮДИНОВБИВСТВО ЮРМИЩЕМ
§ 1. Якщо хто позбавить життя вільного франка або варвара,
що живе за Салічним законом, і буде викритий, – присуджується
до сплати 8000 денаріїв, що становить 200 солідів.
§ 3. Якщо хто позбавить життя людину, яка перебуває на
королівській службі, або ж вільну жінку, – присуджується до
сплати 24000 денаріїв, що становить 600 солідів.
§ 5. Якщо хто позбавить життя римлянина – королівського
співтрапезника і буде викритий, присуджується до сплати 12000
денаріїв, що становить 300 солідів.
§ 6. Якщо хто позбавить життя римлянина–землевласника і не
королівського співтрапезника, – присуджується до сплати 4000
денаріїв, що становить 100 солідів.
§ 7. Якщо хто позбавить життя римлянина – тяглову людину,
– присуджується до сплати 63 солідів.
§ 9. Якщо хто кине у колодязь вільного, який, однак, вийде
звідти живим, – присуджується до сплати 4000 денаріїв, що
становить 100 солідів.
Додаток 4-й. А якщо він помре у колодязі, – присуджується до
сплати 24000 денаріїв, що становить 600 солідів.
Титул ХLІІ
ПРО ЛЮДИНОВБИВСТВО ЮРМИЩЕМ
§ 1. Якщо хто, зібравши юрмище, нападе на вільну людину в її
будинку і там позбавить її життя, і якщо вбитий перебував на
королівській службі, [вбивця] присуджується до сплати 72000
денаріїв, що становить 1800 солідів.
§ 2. Якщо ж убитий не перебував на королівській службі,
[вбивця] присуджується до сплати 24000 денаріїв, що становить
600 солідів.
§ 4. А за вбивство римлянина, літа або раба сплачується
половина.
§ 5. Якщо хто нападе на чужу віллу й заволодіє її майном, але
це не буде належним чином доведено, він може звільнитися від
звинувачення за допомогою 25 співприсяжників, обраних обома
сторонами–позивачами; якщо ж він не зможе знайти
 85

співприсяжників, то присуджується до сплати 2500 денаріїв, що

становить 63 соліди.
Титул XLIV
ПРО РЕЙПУС1
§ 1. За звичаєм, [коли] ... хто-небудь забажає одружитися з
удовою, то, перш ніж візьме з нею шлюб, тунгін, або центенарій2,
повинен призначити судове засідання і на цьому засіданні мати
при собі щит; три людини повинні подати три позови. Тоді той,
хто хоче взяти вдову, мусить мати три рівноважні соліди та один
денарій. Повинні бути троє, котрі зважать його соліди; і якщо
після цього будуть згідні, він може взяти [вдову заміж].
§ 2. Якщо ж цього не зробить і візьме її так, повинен
заплатити тому, хто має право на reipus, 2500 денаріїв, що
становить 63 соліди.
§ 3. Якщо ж він виконає згідно з законом усе вищевказане,
тоді ті, кому належить reipus, отримують 3 соліди й 1 денарій.
Додаток 1-й. Ось як потрібно розрізняти, кому належить
reipus:
§ 4. Якщо виявиться племінник, син сестри, як найстарший
він повинен отримати reipus.
§ 5. Якщо не виявиться племінника, reipus отримує старший
син його.
§ 6. Якщо не виявиться сина племінника, reipus повинен
отримати син двоюрідної сестри, який походить з материнського
роду.
§ 7. Якщо не виявиться сина двоюрідної сестри, reipus
повинен отримати дядько, брат матері.
§ 8. Якщо ж не виявиться дядька, reipus повинен отримати
брат того, хто раніше мав її [вдову] дружиною, втім, лише за
умови, якщо йому не доведеться володіти спадщиною.
§ 9. Якщо не буде навіть брата, reipus повинен отримати той,
хто виявиться більш близьким, окрім уже перелічених поодинці,
за ступенем споріднення аж до шостого коліна, втім лише за
умови, якщо він не отримає спадщини померлого чоловіка
названої жінки.
1
«Reipus» - рейпус – плата жениха, щосватається за вдову.
2
Тунгін, або центенарій, - посадова особа, сотник, глава невеликої адміністративної
одиниці – сотні. У «Салічній правді» виступає як суддя.
 86

§ 10. І якщо вже не виявиться родичів до шостого коліна

[включно], тоді надходить у казну і сам reipus, і штраф, який буде
присуджений у разі позову, що виник з цього приводу.
Титул ХLV
ПРО ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ
§ 1. Якщо хто забажає переселитись у віллу [селище], і якщо
один або кілька жителів вілли захочуть прийняти його, але буде
хоча б одне заперечення, він не матиме права там оселитися.
§ 2. Якщо ж, попри заборону одної або двох осіб, він
насмілиться
оселитись у цій віллі, тоді щодо переселення слід заявити
протест; і якщо він не захоче піти звідти, то заявник у
присутності свідків має звернутися до нього з такою вимогою:
«Ось я тобікажу, що в цю найближчу ніч ти, згідно із Салічним
законом, можеш тут залишатися, але заявляю тобі також, що
протягом десяти діб ти повинен піти з цієї вілли». Після
закінчення десяти діб заявник знову хай прийде до переселенця і
запропонує йому вдруге піти протягом десяти наступних діб.
Якщо ж він і тоді не схоче піти, втретє додається до цього
терміну десять діб, щоб загалом виповнилося 30 діб. Якщо і тоді
не забажає піти, треба викликати його на суд і мати при собі
свідків, які були присутні при оповіщенні кожного строку. Якщо
переселенець не схоче піти геть, причому його не затримуватиме
яка-небудь законна перешкода, і якщо йому за законом
оголошено все вищесказане, тоді заявник ручиться своїм майном
і просить графа прибути на місце, щоб вигнати переселенця. І за
те, що останній не хотів скоритися законові, він втрачає там
результати [своєї] праці і, крім того, – присуджується до сплати
1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
Додаток 1-й. Якщо ж хто запросить іншого переселитись у
чужу віллу без попередньої згоди, – присуджується до сплати
1800 денаріїв, що становить 45 солідів.
§ 3. Якщо ж переселенцеві протягом 12 місяців не буде
заявлено ніякого протесту, він повинен залишатися
недоторканим, як і інші сусіди.
 87

Титул ХLVІ
ПРО ПЕРЕДАЧУ МАЙНА
§ 1. [При цьому] слід дотримуватися таких правил: тунгін, або
центенарій, нехай призначить судове зібрання і на цьому зібранні
має [при собі] щит. Троє людей повинні подати три позови.
Потім нехай відшукають людину, яка не доводиться [заповідачу]
родичем. Нехай [заповідач] кине їй у полу стебло і заявить про
своє майно, а сааме – скільки він хоче передати, чи все, і кому.
Той, у чию полу він кине стебло, повинен залишитись його домі,
запросити трьох або більше гостей і берегти ту частину майна,
котра йому довірена. А далі діяти разом зі свідками: у
присутності короля або в судовому зібранні нехай візьме стебло і
кине у полу того, хто був призначений спадкоємцем 12 місяців
назад, і хай віддасть майно тим, кому воно заповідане, у кількості
не більшій і не меншій за ту, що йому булла довірена. Коли ж
хтось забажає щось заперечити проти цього, три свідки повинні
дати клятву, що вони були присутніми на тому засіданні,
призначеному тунгіном, або центенарієм, і бачили, як [заповідач]
кинув у полу [обраного] стебло. Вони повинні назвати окремо
ім’я [заповідача] й ім’я того, кого оголосив він спадкоємцем. Інші
три свідки повинні під клятвою показати, що той, у чию полу
кинули стебло, був у будинку [заповідача], запросив трьох або
більше гостей, які за столом їли вівсянку в присутності свідків, і
що ці гості дякували йому за прийом. Це все під клятвою повинні
підтвердити й інші свідки, а також і те, що [обраний] кинув у
присутності короля або у законному публічному зібранні стебло
у полу тих, кого оголосили спадкоємцями згаданого майна
публічно перед лицем народу [саме] у присутності короля або в
публічному зібранні, тобто на mallobergus’і, перед народом чи
тунгіном. Усе це повинні підтвердити дев’ять свідків.
Титул XLVII
ПРО РОЗШУК
§ 1. Якщо хто впізнає свого раба, або коня, або бика, або
будь–яку річ у іншого, нехай передасть її в треті руки, а той, у
кого впізнані [дані речі], повинен довести [на них] своє право.
Якщо і той, і інший живуть по цей бік річки Луари [Ligeris] або
 88

Вугільного лісу1, позивач і відповідач хай протягом 40 діб

визначають строк для судового розгляду. Протягом цього часу всі
ті, хто продав коня, або обміняв, або, можливо, дав на сплату,
повинні віднайти один одного – кожний повинен викликати ту
особу, з якою уклав угоду. Якщо викликаний на суд, не маючи на
те законних перешкод, не з’явиться, тоді той, хто уклав з ним
угоду, хай пошле трьох свідків запросити його з’явитися на суд; а
також він повинен мати інших трьох свідків, [які засвідчили б],
що він уклав угоду публічно. Якщо він виконає це, звільнить себе
від звинувачення у крадіжці. А той, хто не з’явиться, на кого під
клятвою посвідчили свідки, буде визнаний злодієм щодо
позивача і повинен відшкодувати вартість украденої речі тому, з
ким мав угоду; цей же згідно з законом заплатить тому, хто
впізнав свої речі. Все це повинно відбуватися на судовому
засіданні в присутності відповідача, у якого вперше була
знайдена річ, передана потім у треті руки. Якщо ж ті, у кого
пізнали чужу річ, живуть по той бік Луари або Вугільного лісу,
закон цей повинен бути виконаний протягом 80 діб.
Титул L
ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
§ І. Якщо хто, вільний або літ, дасть іншому зобов’язання,
тодітой, кому дали зобов’язання, після закінчення 40 діб або
встановленого між ними строку повинен з’явитися до його
будинку в супроводі свідків з оцінювачем майна. І якщо боржник
не забажає виплатити за зобов’язанням, він, окрім позначеного у
зобов’язанні боргу, присуджується до сплати 15 солідів.
§ 2. Але якщо [боржник] буде вперто відмовлятися від сплати
за зобов’язанням, [кредитор] повинен покликати його на суд і так
клопотати [перед тунгіном] про найшвидший примус: «Прошу
тебе, тунгіне, оголоси найшвидший примус щодо супротивника
мого, що дав мені зобов’язання і взяв у мене позичку». При
цьому повинен вказати суму боргу за зобов’язанням. Тоді тунгін
повинен сказати: «Я оголошую щодо нього найшвидший примус
згідно з Салічним законом». Потім [кредитор] повинен урочисто
поставити вимогу, щоб боржник нікому іншому не платив та не
давав поруки у сплаті, доки задовольнит належне за

1
Вугільний ліс – північно-західне продовження Арденського лісу, від Самбри до
Шельди, між Геннегау і Брабантом.
 89

зобов'язанням, і поспішно того самого дня, перш ніж зайде сонце,

зі свідками повинен з’явитися в будинок боржника і просити про
сплату боргу. Якщо [боржник] не забажає виконати цього
прохання, хай призначать йому строк для судового розгляду. В
такому разі борг збільшується на 120 денаріїв, що становить 3
соліди. Це необхідно повторити до трьох разів протягом трьох
тижнів, а коли й на третій раз не погодиться сплатити, тоді борг
нехай збільшиться на 360 денаріїв, що становить 9 солідів, – так
що після кожного виклику на судовий розгляд або визначення
строку борг збільшується на 3 соліди.
§ 3. Якщо хто не забажає сплатити за зобов’язанням до
законного строку, тоді [кредитор] нехай піде до графа округу, де
проживає, і взявши стебло, хай звернеться до нього з такими
словами: «Графе, людина ця мені винна, і я згідно із Салічним
законом кликав його на суд. Я собою і майном своїм ручаюся, що
ти сміло можеш накласти руки на його майно». І хай повідомить,
з якої причини і на яку суму дано зобов’язання. Після цього граф
нехай візьме із собою сім правоздатних рахінбургів1, піде з ними
у будинок [боржника] і скаже: «Ось ти зараз з доброї волі заплати
цій людині за зобов’язанням і вибери двох будь–яких рахінбургів
визначити ціну та джерела твоїх прибутків і відповідно до
справедливої оцінки сплати належне». Якщо на це не погодиться
особисто чи заочно, тоді рахінбурги самі хай візьмуть із його
майна ту кількість, що відповідає величині боргу. З вартості
майна, за законом, дві частини нехай ідуть на користь позивача, а
третю хай бере собі граф як «fritus», коли тільки «fritus» уже
раніше у цій справі не був сплачений.
§ 4. Якщо графа попросять [виконати все вищесказане] й він,
не будучи затриманий ні поважною причиною, ні королівською
службою, сам не піде і не пошле заступника, який вимагав би
справедливості та правосуддя, він повинен бути позбавлений
житгя, або викупитися за належну ціну.
Титул LІ
ПРО КОНФІСКАЦІЮ ЧУЖОЇ РЕЧІ
§ 1. Якщо хто протизаконно запросить графа вирушити для
конфіскації чужої речі, а саме – без попереднього виклику

1
Рахінбурги – посадові особи, що засідали в суді.
 90

боржника на суд або за відсутності самого зобов’язання, –

присуджується до сплати 8000 денаріїв, що становить 200 солідів.
Додаток 1-й. Якщо той, хто просить графа, незаконно що–
небудь конфіскує, – присуджується до сплати 200 солідів.
§ 2. Якщо ж граф, запрошений у згаданій справі, посміє взяти
що-небудь більше законного і справедливого боргу, – нехай або
викупиться, або заплатить життям.
Титул LІІ
ПРО ПОЗИКУ
§ 1. Якщо хто позичить іншому що–небудь зі своїх речей і той
не схоче їх повернути, він у такий спосіб повинен викликати
[боржника] на суд. Зі свідками хай прийде до його будинку і
заявить: «Позаяк ти не захотів повернути мені мої речі, то цієї
ночі ти можеш ще тримати їх, згідно із Салічним законом». І хай
призначить йому строк [для повернення]. Якщо і тоді не схоче
повернути, [позичальник] повинен ще дати йому відстрочку на
сім діб. Коли мине сім діб, хай так само заявить, що [боржник]
може тримати речі протягом ближчої ночі, згідно із Салічним
законом. Якщо і тоді не захоче повернути, то коли мине
наступних сім діб, хай так само прийде до нього зі свідками і
просить повернути належне. Якщо ж і тоді не захоче сплатити,
хай призначить йому певний строк. Якщо [позичальник] тричі
призначить певний строк, то кожного разу до боргу додається по
120 денаріїв, тобто по 3 соліди. Якщо [боржник] і тоді не схоче ні
повернути, ні дати зобов’язання сплатити, то понад борг і ті 9
солідів, які наросли в результаті трьох нагадувань, боржник
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
Титул LІІІ
ПРО ВИКУП РУКИ ВІД КАЗАНКА
§ 1. Якщо хто буде викликаний на випробування казанком з
киплячою водою, то сторони можуть порозумітись, аби
присуджений викупив свою руку і зобов’язався привести
співприсяжників. Якщо провина виявиться такою, за яку, у разі
доказу, винний за законом має сплатити 600 денаріїв, що
становить 15 солідів, він може викупити свою руку за 120
денаріїв, що становить 3 соліди.
§ 2. Якщо ж він дасть більше для викупу руки, має сплатити
графу «fritus» за провину, в якій був викритий.
 91

§ 3. Якщо ж провина буде такою, за яку, у разі доказу, винний

міг бути присуджений до сплати 35 солідів, і якщо сторони
погодяться, щоб він викупив свою руку, хай він викупить її за 240
денаріїв, що становить 6 солідів.
§ 4. Якщо ж він дасть більше, хай заплатить графу «fritus» у
такому розмірі, в якому він заплатив би за доведену провину. Цей
викуп руки має залишатися [сплачуватися] до віри включно.
§ 5. Якщо ж хто звинуватить іншого у вбивстві та притягне
його до випробування казанком, і якщо сторони згодяться
запросити співприсяжників, він повинен викупити свою руку за
1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
§ 6. Якщо ж він дасть більше, «fritus» сплачується графу із
віри.
Титул LІV
ПРО ВБИВСТВО ГРАФА
§ 1. Якщо хто позбавить життя графа, – присуджується до
сплати
24000 денаріїв, що становить 600 солідів.
§ 2. Якщо хто вб’є сацебарона15 або віце–графа –
королівського раба, – присуджується до сплати 12000 денаріїв,
що становить 300 солідів.
§ 3. Якщо хто вб’є сацебарона – вільного, – присуджується до
сплати 24000 денаріїв, що становить 600 солідів.
§ 4. В окремих судових засіданнях не повинно бути більше
трьох
сацебаронів, і якщо вони виголосили вирок у тих справах, за
які отримали «fritus» то про це не слід знову доводити до відома
графа, щоб він переглянув справу.
Титул LV
ПРО ПОГРАБУВАННЯ ТРУПІВ
§ 1. Якщо хто по-злодійськи пограбує тіло вбитої людини,
перш ніж воно буде поховане, [грабіжник] присуджується до
сплати 2500 денаріїв, що становить 63 соліди.
Додаток 1-й. Якщо хто пограбує могильний пагорб над
померлою людиною, – присуджується до сплати 15 солідів.
Додаток 2-й. Якщо хто зіпсує пам’ятник на могилі або
пограбує носилки, що ідуть услід мерцю, – і за те, і за інше
присуджується до сплати 15 солідів.
 92

Додаток 3-й. Якщо хто пограбує каплиці на могилі, –

присуджується до сплати 30 солідів.
Додаток 4-й. Якщо хто спалить каплицю, призначену для
вічного спочинку померлих або для богослужіння, –
присуджується до сплати 200 солідів.
Додаток 5-й. Якщо хто позбавить життя священика, –
присуджується до сплати 24000 денаріїв, що становить 600
солідів.
Додаток 6-й. Якщо хто позбавить життя диякона, –
присуджується до сплати 12000 денаріїв, що становить 300
солідів.
Додаток 7-й. Якщо хто позбавить життя єпископа, –
присуджується до сплати 900 солідів.
Титул LVІ
ПРО НЕЯВКУ НА СУД
Додаток 1-й. Якщо хто звинуватить іншого на суді в тому, що
він не захотів дати зобов’язання або заплатити борг, тоді
рахінбурги, перш ніж вислухати справу згідно із законом, разом з
позивачем повинні прийти до будинку відповідача і заявити про
вищеназвану сплату. Якщо він відмовиться платити, тоді позивач
повинен дати йому законну відстрочку і вже потім запросити до
його будинку графа і шукати свої речі за законом.
§ 1. Якщо хто знехтує явкою на суд або затримається з
виконанням того, що йому визначено рахінбургами, і не забажає
укласти угоду ні шляхом композиції, ні очищенням водою16, ні
будь–яким іншим законним способом, тоді позивач повинен
викликати його на суд перед лицем самого короля. І там будуть
12 свідків, із яких хай перші три поклянуться, що вони були
присутні там, де рахінбург присудив іти на випробування водою
або дати зобов'язання сплатити композицію, і що він знехтував
[постановою рахінбургів]. А потім інші три повинні поклястися,
що після винесення постанови рахінбургів ... вони були
присутніми при повторній пропозиції [відповідачеві] з’явитися на
суд протягом 40 діб, рахуючи від того дня, і він ніяк не побажав
задовольнити вимогу закону. Тоді позивач повинен викликати
його перед лицем короля протягом 14 діб, і три свідки повинні
поклястися, що вони були там у той час, коли [позивач] викликав
[відповідача] на суд і призначив йому певний строк. Якщо і тоді
 93

він не з’явиться, хай ці дев’ять свідків під присягою, як ми вже

зазначали, дадуть свої показання. Так само, якщо він не з’явиться
у той день, хай [позивач] призначить йому певний строк, маючи
трьох свідків. Якщо позивач виконав усі вимоги, а відповідач у
жоден з призначених строків не побажав з’явитися, тоді хай
король, до якого він покликаний на суд, оголосить його поза
своїм заступництвом. Тоді і сам винний, і все його майно стає
власністю позивача. І якщо до тих пір, поки він не сплатить
усього, що з нього стягується, хто-небудь дасть йому хліба або
виявить гостинність, хоч би навіть його власна дружина, –
присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
Титул LVІІ
ПРО РАХІНБУРГІВ
§ 1. Якщо хто–небудь із рахінбургів, засідаючи в суді та
розглядаючи позов між двома особами, відмовиться виголосити
закон, слід, щоб позивач заявив їм: «Тут я заклинаю Вас винести
постанову згідно із Салічним законом». Якщо вони [знову]
відмовляться виголосити закон, семеро із цих рахінбургів до
заходу сонця присуджуються до сплати 120 денаріїв, що
становить 3 соліди.
§ 2. Якщо ж вони і не захочуть виголосити закон і не дадуть
зобов’язання сплатити в призначений строк по 3 соліди, вони
присуджуються до сплати 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 3. Якщо ж рахінбурги судитимуть не за законом, тоді той,
проти кого вони винесуть ухвалу, хай подасть на них позов і
якщо зможе довести, що вони судили не за законом, кожний з
них присуджується до сплати 600 денаріїв, що становить 15
солідів.
Додаток 1-й. Якщо ж рахінбурги виголосять закон [винесуть
справедливий вирок?], і той, проти кого вони виголосять, буде
звинувачувати їх у незаконному засудженні, він також
присуджується до сплати кожному з них по 15 солідів
Титул LVІІ
ПРО ЖМЕНЮ ЗЕМЛІ
§ 1. Якщо хто позбавить життя людину, і, віддавши все майно,
не спроможний буде сплатити належного за законом, він мусить
привести 12 співприсяжників, [які поклянуться в тому], що ні на
 94

землі, ні під землею він не має майна більше того, що вже віддав.
Потім [вбивця] повинен увійти у свій будинок, зібрати в жменю з
чотирьох кутків землю, стати на порозі, повернувшись лицем
усередину будинку, і цю землю лівою рукою кидати через плечі
на того, кого вважає своїм найближчим родичем. Якщо батько і
брати вже платили, тоді [вбивця] хай кидає на трьох найближчих
родичів по матері й по батькові. Затим у [самій] сорочці, без
пояса, без взуття, з києм у руці він повинен стрибнути через тин, і
ці три [родичі по матері] мають сплатити половину того, що не
вистачає для сплати потрібної за законом віри. Те саме мають
зробити й три родичі по батькові. Коли ж хто з них виявиться
дуже бідним, щоб заплатити свою частку, хай сам кине жменю
землі на когось із заможніших, аби той сплатив усе за законом.
Якщо ж і цей не матиме чим заплатити, тоді той, хто взяв на
поруки вбивцю, повинен привести його в судове засідання і
протягом чотирьох засідань брати його на поруки. Коли ж ніхто
не поручиться сплатити віру, тобто повернути те, що [вбивця] не
заплатив, тоді останній мусить сплатити віру своїм життям.
Титул LІХ
ПРО АЛЛОДИ
§ І. Якщо хто помре і не залишить синів, і якщо мати
переживе його, нехай вона вступить у спадщину.
§ 2. Якщо не виявиться матері, а залишаться брат або сестра,
хай вони вступлять у спадщину.
§ 3. Якщо їх не буде, сестра матері хай вступить у спадщину.
Додаток 1-й. Якщо не буде сестри матері, хай сестри батька
вступлять у спадщину.
§ 4. І якщо потім виявиться хто–небудь ближчий із цих
поколінь, він хай вступить у володіння спадщиною.
§ 5. Земельна ж спадщина ні в якому разі не повинна дістатися
жінці; вся земля хай переходить чоловічій статі, тобто братам.
Титул LХ
ПРО ТОГО, ХТО ХОЧЕ ВІДМОВИТИСЯ ВІД
СПОРІДНЕНОСТІ
§ 1. Він повинен з’явитися в судове засідання перед очима
тунгіна і там зламати над своєю головою три гілки, мірою в
лікоть, розкидати їх на чотири сторони і сказати, що
 95

відмовляється від співприсяжництва, від спадщини та усяких

стосунків з ними. І якщо потім хто-небудь із його родичів буде
вбитий або помре, він зовсім не повинен брати участі в розподілі
спадщини або у сплаті віри, а його спадщина має надійти до
казни.
Титул LХІІ
ПРО ВІРУ ЗА ВБИВСТВО
§ 1. Якщо буде позбавлений життя чий–небудь батько,
половину віри хай візьмуть його сини, а іншу половину хай
розділять між собою найближчі родичі як з боку батька, так і з
боку матері.
§ 2. Якщо з жодного боку – ні з боку батька, ні з боку матері –
не виявиться ніякого родича, ця частина хай відбирається на
користь казни.
Титул LХІІІ
ПРО ВБИВСТВО ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ В ПОХОДІ
§ 1. Якщо хто в поході позбавить вільну людину життя, і
вбитий не перебував на королівській службі, [вбивця]
присуджується до сплати 24000 денаріїв, що становить 600
солідів.
§ 2. Якщо ж убитий перебував на королівській службі,
викритий у вбивстві присуджується до сплати 1800 солідів.

КАПІТУЛЯРІЇ
Капітулярій 1
4. ПРО ТОГО, ХТО ПОСМІЄ ОБСТРИГТИ ЧУЖУ
ДИТИНУ
§ 1. Якщо хто посміє обстригти довговолосого хлопчика без
згоди його батьків, – повинен сплатити 1800 денаріїв, що
становить 45 солідів.
§ 2. А якщо дівчинку обстриже без згоди батьків, – повинен
заплатити 4000 денаріїв, що становить 100 солідів.
5. ПРО ЖІНКУ, ЯКА ПОЄДНАЄТЬСЯ [ШЛЮБОМ] З
РАБОМ
§ 1. Якщо яка-небудь жінка поєднається шлюбом зі своїм
рабом, усе її майно слід відібрати в казну, а саму її оголосити
поза законом.
 96

§ 2. Якщо хтось із родичів її вб’є, ніхто ніяким чином не

повинен стягувати [кошти] за її смерть – ні родичі, ні казна.
А раба того необхідно якнайжорстокіше катувати, а саме –
колесувати.
І якщо хто з родичів або хто–небудь інший дасть цій жінці
хліб або притулок, – повинен сплатити 15 солідів.
6. ПРО СПІВУЧАСНИКІВ ПРИ УМИКАННІ
§ 1. Якщо хто задумає взяти шлюб із чиїм-небудь сином або
дочкою без згоди їхніх батьків і буде викритий, а в цьому будуть
замішані родичі – або як викрадачі, або як співтовариші при
умиканні, – вони підлягають смертній карі, а майно їхнє
переходить у казну.
§ 2. Викрадачів же карають ще більше, ніж за попереднім
законом.
7. ПРО ВДОВУ, ЯКЩО ВОНА ЗАХОЧЕ ВДРУГЕ ВИЙТИ
ЗАМІЖ
§ 1. Якщо яка-небудь удова захоче після смерті свого чоловіка
вийти заміж, тоді той, хто побажає взяти її, спочатку нехай дасть
належний за законом reipus а потім жінка, якщо у неї є сини від
першого чоловіка, задовольнить родичів дітей своїх. І якщо вона
отримала у придане 25 солідів, то хай дасть 3 соліди як ashasius
найближчим родичам померлого чоловіка, а саме: якщо немає
батька і матері, то ashasius надходить брату померлого або
племіннику, сину старшого брата. Якщо ж не виявиться таких,
тоді вона [повинна з’явитися] в судовому засіданні перед суддею,
тобто перед графом. А граф повинен прийняти її під
покровительство короля, і ashasius, котрий вона мусила б дати
родичам померлого чоловіка, надходить у казну. Якщо ж у
приданому було 63 соліди, то ashasius становить 6 солідів, так
щоб із кожних 10 солідів один ішов як ashasius. Слід, однак,
простежити, щоби придане, отримане від першого чоловіка,
успадкували після смерті матері – ого сини, без співучасті будь–
кого. Із цього приданого мати нічого не сміє ні продати, ні
подарувати. Якщо ж жінка не має синів від першого чоловіка і
разом з приданим хоче піти до іншого чоловіка, то, як сказано
вище, платить ashasius. А отім хай накриє лавку, прикрасить
постіль подушками й у присутності дев’яти свідків, запросивши
родичів померлого, скаже: «Ось знайте, свідки, що я заплатила
 97

ashasius, щоб мати мир з родичами [померлого чоловіка], і ось я

залишаю тут постіль, пристойні подушки, накриту лавку і стільці,
які я взяла із дому мого батька». І тоді хай з двома частинами
приданого свого іде заміж за іншого. А якщо вона цього не
зробить, то втрачає дві частини приданого, і, крім того, повинна
заплатити 63 соліди фіску. Щодо дівчат-міністеріалок і літок
закону цього слід дотримуватися наполовину.
8. ПРО ЧОЛОВІКІВ, ЯКІ ПОВТОРНО БЕРУТЬ ШЛЮБ
Якщо хто втратить дружину і захоче взяти другу, не
дозволяється йому передавати цій другій придане, яке він дав
першій дружині. Якщо залишаться неповнолітні діти, то слід у
повній цілості берегти майно першої дружини і придане до
їхнього повноліття, і нічого з цього не можна ні продавати, ні
дарувати.
А якщо у нього не було синів від першої дружини, то дві
частини приданого отримують найближчі родичі померлої жінки.
Але вони повинні залишити дві постелі, дві накриті лавки і
два приданого, якщо тільки раніше не було угоди про передачу
майна.
9. ПРО ЛЮДИНУ, ЩО ВБИТА МІЖ ДВОМА
СЕЛИЩАМИ [ВІЛЛАМИ]
За звичаєм: якщо людина буде вбита поблизу селища або між
двома сусідніми селищами, а вбивцю не виявлять, тоді суддя,
тобто граф, повинен прийти на місце вбивства і там просурмити в
ріг. І якщо не з’явиться такий, хто впізнав би тіло, тоді сусіди, на
чиєму полі або межі знайдено тіло, мусять спорудити шибеницю
заввишки п’ять футів і в присутності судді підняти тіло. А суддя
має сказати: «Ось людина ця вбита у вашому полі і на вашій
межі, наказую вам протягом семи діб не знімати її і викликаю вас
на суд ...Необхідно прийти на найближче судове засідання, де вам
оголосять, що потрібно виконати згідно із законом». Тоді кращі із
сусідів тих, кому оголошено було [це], і 65 [співприсяжників]
протягом 40 діб хай очистяться, що не причетні до вбивства і не
знають, хто його вчинив. Гірші ж мусять привести 15
співприсяжників, котрі поклянуться, як сказано вище. Якщо ж
вони цього не виконають протягом 40 діб, то повинні за законом
задовольнити позов за особистість померлого. Якщо ж
 98

поклянуться, як сказано вище, і через клятву очистяться, з них не

буде стягуватися ніяка віра.
11. ПРО ЖІНКУ, ЯКУ ХТОСЬ УДАРИТЬ АБО ЗІРВЕ З
НЕЇ ГОЛОВНИЙ УБІР
§1. Якщо хто зірве з жінки головний убір, так що її покриття
впаде на землю, – повинен сплатити 15 солідів.
§ 2. Якщо розв’яже у неї на голові пов’язку, так що волосся
впаде їй на плечі, повинен сплатити 30 солідів.
§ 3. Якщо раб ударить вільну жінку або зіб’є з неї головний
убір, він або позбавляється руки, або ж сплачує 5 солідів.
§ 4. Якщо хто вдарить у живіт або у груди вільну вагітну
жінку кулаком або стусаном і не пошкодить її плід, але сама вона
у результаті цього смертельно захворіє, – повинен сплатити 200
солідів.
§ 5. Якщо ж умертвить плід, а сама вона залишиться живою, –
повиненсплатити 600 солідів.
§ 6. А якщо і сама жінка внаслідок цього помре, – повинен
сплатити 900 солідів.
§ 7. Якщо ж жінка, котра помре з якої–небудь причини,
перебувала під заступництвом короля, повинен сплатити 1200
солідів.
§ 8. А якщо дитя, вбите у череві матері, виявиться дівчинкою,
– сплачує 2400 солідів.
§ 9. Щодо міністеріалок і літок або римлянок слід
дотримуватися цього закону наполовину.
§ 10. Якщо хто умертвить плід рабині, а ця рабиня була
служницею, – повинен сплатити 63 соліди і 1 денарій.
§ 11. Якщо ж рабиня ця була ключницею або доглядачкою
свого пана, за неї слід сплатити 100 солідів і 1 денарій.
Капітулярій II
2. ПРО ДРІБНІ ПОДАРУНКИ
§ 1. Якщо чий-небудь батько або мати, видаючи свою доньку
заміж, подарує їй щось у шлюбну ніч, усім цим хай вона володіє
без участі її братів. Так само, якщо хто подарує щось своєму
синові до його повноліття, хай володіє цим без участі будь–кого,
а майно, що залишилося, хай поділять між собою порівну.
 99

3. ПРО ВБИВСТВО ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ

§ 1. Якщо хто позбавить життя вільну людину і буде
викритий, – за законом повинен сплатити віру родичам.
Половину віри має отримати син. Із іншої половини чверть віри
належить матері; друга ж чверть – найближчим родичам: трьом із
рідні по батькові, і трьом – по матері. А якщо матері не буде в
живих, половину віри хай поділять між собою родичі, а сааме –
три найближчі родичі з боку батька і три з боку матері, – але так,
що найближчі зі згаданих родичів отримують дві частини,
залишаючи третю частину для поділу між двома наступними. Із
цих двох найближчий візьме дві частини з цієї третини, а третю
частину залишить своєму родичеві.
7. ПРО ТОГО, ХТО ПОСМІЄ ЮРБИЩЕМ НАПАСТИ
НА ВІЛЬНУ ЖІНКУ АБО ДІВЧИНУ В ДОРОЗІ
§ 1. Якщо хто нападе юрбищем у дорозі чи в іншому місці на
вільну жінку або дівчину і посміє її зґвалтувати, то всі, викриті у
здійсненні цього злочину, повинні сплатити кожний по 200
солідів. А якщо виявляться у тій ватазі такі, що не брали участі в
злочині, а лише споглядали, буде їх троє чи більше, – всі повинні
сплатити по 40 солідів.
Капітулярій III
1. ПРО ЗАКОННІ ПІДСТАВИ НЕЯВКИ НА СУД
§ 1. Якщо у кого згорить будинок і він не матиме місця для
свого майна, а також якщо його затримає хвороба чи в його
будинку помре хто–небудь із родичів, або якщо він затримається
в королівській справі, у таких поважних випадках людина, що
надасть докази, може очистити себе у тому, що не з’явилася на
суд.
Капітулярій IV
Договір про дотримання миру государями
Хільдебертом і Хлотарем — королями франків
ДЕКРЕТ КОРОЛЯ – ХІЛЬДЕБЕРТА
§ 2. Якщо хтось із вільних, звинувачуваний у злодійстві, стане
відмовлятись, обвинувач повинен привести 12 наполовину
обраних співприсяжників, і вони мусять поклястись у тому, що
заперечувана крадіжка дійсно була. Тоді розбійник сплачує
викуп, якщо має чим заплатити. А якщо ні – його на трьох
судових засіданнях ставлять перед родичами, і коли вони його не
викуплять, розбійник спокутує провину [своїм] життям.
 100

§ 4. Про того, хто спалить на вогні руку

Якщо хтось із вільних буде звинувачений у крадіжці і під час
випробування спалить собі руку, то мусить бути покараний за
злочин, у якому його звинувачують.
§ 5. Як раб випробовується жеребом
Якщо рабу буде пред’явлено звинувачення у крадіжці, треба
просити пана привести раба протягом 20 діб у судове засідання, і
якщо буде сумнів, нехай пройде випробування жеребом. А якщо
протягом цього строку його затримає яка–небудь законна
перешкода, необхідно призначити ще 20 діб. Позивач хай
приведе трьох осіб, таких, як сам, та інших трьох обраних, щоб
вони клятвою підтвердили дотримання термінів за Салічним
законом. Якщо пан не приведе раба, він повинен сам зазнати
належного за законом стягнення і дати дозвіл [притягнути раба
до відповідальності].
ДЕКРЕТ ХЛОТАРЯ
Позаяк поставлені нічні сторожі не ловлять злодіїв, і дійшло
вже до того, що у різних місцях [злодії] знущаються над
правосуддям, а охорона потурає їхнім злочинам, ухвалено
створити сотні. Якщо в икійсь сотні щось пропаде, потерпілий
повинен отримати [від сотні] відшкодування вартості. Якщо ж
розбійник з’явиться в іншій сотні і куди приведе слід, а [сотня] не
зверне уваги на подання про це, вона присуджується до пені у
розмірі п’ятикратної сплати 15 солідів. Вартість же вкраденого
для потерпілого сотня ця хай безперешкодно отримує з другою і
третьою, якщо слід виявить там присутність злодія... Якщо при
переслідуванні [потерпілий сам] спіймає свого злодія, хай
отримує на свою користь повну пеню. Якщо ж їлодій буде
спійманий при переслідуванні його загоном, половину ні отримує
загін, а вартість слід стягувати зі злодія.
§ 10. Якщо хто знайде крадене в чужому будинку під
огорожею, господар будинку карається смертю. Якщо хто буде
спійманий з краденими речами, – карається так само. Якщо хто
буде звинувачений у прийнятті краденого, хай пройде
випробування жеребом: коли візьме поганий жереб,
вважатиметься розбійником. Але при цьому з того й іншого боку
має бути по три обрані особи, щоб не сталося обману.
§ 11. Про рабів церковних, королівських та інших
встановлено: якщо на них хто–небудь зведе звинувачення, то
 101

вони випробовуються жеребом, але при цьому має бути застава,

із якої можна сплатити панові ціну раба, оскільки
випробовуваний наражається на небезпеку [позбавлення життя].
§ 12. Якщо раб, що належить кому–небудь із могутніх людей,
які володіють землями у різних місцях, буде звинувачений у
злочині, то пану раба приватно, при свідках слід зробити подання
– зобов’язати привести раба до судці протягом 20 діб. Якщо пан,
не поважаючи суд, у визначений термін не приведе раба, тоді
мусить [сам] заплатити за провину пеню згідно зі своїм
особистим становищем. Якщо під час подання пану раб буде
відсутній, пан відшкодовує вартість провини і дає дозвіл
розшукати раба й передати до суду.
§14. Ніхто хай не посміє витягувати розбійника або якого–
небудь [іншого] злочинця, як про це йшлося в угоді з
єпископами, з двору церковного. Якщо будуть такі церкви, де
двори не обгороджені, вважати за двір ділянку по обидва боки
стін по арпану; ніхто з тих, хто заховається, хай не виходить у
своїх справах звідти. Якщо ж зроблять це і будуть схоплені, хай
присуджуються до необхідного покарання.
§ 15 . Якщо чий-небудь раб, втікши від свого пана,
заховається у церкві і там пан його знайде, раба необхідно
повернути панові як повністю пробаченого.
Капітулярій V
ЕДИКТ ГОСУДАРЯ ХІЛЬПЕРІКА–КОРОЛЯ
§ 3. Так само постановили: якщо хто, маючи сусідів, залишить
після своєї смерті синів або дочок, хай сини, поки живі,
володіють землею згідно із Салічним законом. А якщо сини
помруть, дочка так само хай отримає цю землю, як отримали б
сини, коли б залишалися живі. Якщо ж помре брат, а інший
залишиться живим, брату хай дістанеться земля, а не сусідам. І
якщо брат, помираючи, не залишить живим брата, тоді сестра хай
володіє цією землею...
Капітулярій VI
1. ЯКЩО ХТО ПОЗБАВИТЬ ЖИТТЯ КОРОЛІВСЬКОГО
РАБА АБО ВІЛЬНОВІДПУЩЕНИКА
§ 1. Якщо хто позбавить життя королівського раба або
вільновідпущеника, – повинен сплатити 100 солідів.
 102

§ 2. Якщо хто [позбавить життя] римлянина – вільного або

тяглову людину чи міністеріала, – повинен сплатити 100 солідів.
2. ЯКЩО ХТО НАПАДЕ НА ПРИРУЧЕНОГО ДЛЯ
ПОЛЮВАННЯ ОЛЕНЯ ЧИ НА САМИЦЮ ОЛЕНЯ
§ 1. Якщо хто нападе на прирученого для полювання оленя чи
на самицю оленя, – повинен сплатити 1800 денаріїв, що
становить 45 солідів.
3. ПРО КРАДІЖКИ ПІД ЧАС ПОЛЮВАННЯ АБО
РИБАЛЬСТВА
§ 1. Якщо хто вкраде капкан чи сіть, або вершу забере з човна,
– повинен сплатити 1200 денаріїв, що становить 30 солідів.
§ 2. Якщо хто вкраде рибу із човна або із сіті, – повинен
сплатити 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
§ 3. Якщо хто знайде дичину, що потрапила [в капкан] чи
булла підстрелена кимось, або захоче переслідувати [звіра],
піднятого [чужими] собаками, або ж зніме підвішену дичину, або
вкраде її з будинку, – повинен сплатити 1200 денаріїв, що
становить 30 солідів.
§ 4. Якщо хто вкраде з хліва молочне порося, – повинен
сплатити 400 денаріїв, що становить 12 солідів [?].
4. ПРО ТОГО, ХТО ВИКЛИЧЕ ІНШОГО НА
ВИПРОБУВАННЯ ГАРЯЧОЮ ВОДОЮ
§ 1. Якщо хто викличе іншого на випробування гарячою
водою всупереч велінню короля, – повинен сплатити 600
денаріїв, що становить 15 солідів.
5. ПРО РАБА, ЯКЩО ВІН ПОЗБАВИТЬ ЖИТТЯ
ЧУЖУ РАБИНЮ
§ 1. Якщо чий-небудь раб буде звинувачений у тому, що
позбавив життя чужу рабиню, він повинен сплатити 600 денаріїв,
що становить 15 солідів, і, крім того, сплатити ціну рабині. Якщо
буде звинувачений раб із [домашньої] прислуги, або свинар, або
ремісник, або хто-небудь із [простих] робітників і менших рабів,
[також] повинен сплатити 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
7. ЯКЩО ХТО СИЛОЮ ВІЗЬМЕ ЧУЖИЙ ЧОВЕН
§ 1, Якщо хто силою візьме чужий човен, – повинен сплатити
600 денаріїв, що становить 15 солідів.
 103

8. ПРО ТОГО, ХТО УКЛАДЕ УГОДУ З ЧУЖИМ РАБОМ

§ 1, Якщо хтось із вільних без відома пана укладе угоду з
чужим рабом або ж з вільновідпущеником у віллі, — повинен
сплатити 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
10. ЯКЩО ХТО ПОСМІЄ ЗБИРАТИ КОЛОССЯ
НА ЧУЖІЙ НИВІ
§ 1. Якщо хто без дозволу буде збирати колосся на чужій ниві,
– повинен сплатити 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
11. ПРО ТОГО, ХТО ПОГРАБУЄ ЧУЖИЙ БУДИНОК
§ 1. Якщо хто пограбує будинок або вчинить у будинку
[шкоду], – повинен сплатити 600 денаріїв, що становить 15
солідів.
§ 2. І якщо будинку або ділянці буде завдана яка–небудь
шкода киданням каміння, тоді той, кого викриють, повинен
сплатити 600 денаріїв, що становить 15 солідів.

13. ПРО ТОГО, ХТО СПУСТОШИТЬ

ЧУЖИЙ САД АБО ПОЛЕ, ЗАСІЯНЕ РІПОЮ
§ 1. Якщо хто спустошить сад або засіяне ріпою поле, –
повинен сплатити 600 денаріїв, що становить 15 солідів.
(Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія
/ Упорядник М.О. Рудь: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2005).

II. НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА VI – VII СТ.

3. ГРИГОРІЙ ТУРСЬКИЙ. ІСТОРІЯ ФРАНКІВ

(БЛИЗЬКО 591 РОКУ)
Кн. ІІ
Розділ 27
Після цих подій помер Хільдерік 1, і замість нього почав
правити його син Хлодвіг. На п’ятому році правління Хлодвіга
король римлян Сіагрій2, син Егідія, місцем свого перебування
обрав Суассон, яким колись володів вищезгаданий Егідій. Проти
1
У 481 р. в Турні.
2
Сіагрій, римський полководець, був останнім представником Римської імперії в
Галлії. Своїм місцеперебуванням, як і його батько Егідій, він обрав Суассон, що
межував з володіннями франків.
 104

Сіагрія виступив Хлодвіг разом зі своїм

родичем Рагнахаром, який також мав
королівство1, і поставив вимогу, щоб
Сіагрій підготував місце для битви. Той не
відійшов і не побоявся чинити опір
Хлодвігу. І ось між ними відбулася битва2.
І коли Сіагрій побачив, що його військо
розбите, він кинувся тікати і швидким
маршем попрямував у Тулузу до короля
Аларіха. Однак Хлодвіг відправив до
Аларіха послів з вимогою, щоб той видав
Франкський воїн
йому Сіагрія. У противному разі – хай
Аларіх знає, – якщо він буде переховувати Сіагрія, Хлодвіг
розпочне з ним війну. І Аларіх, побоюючись через Сіагрія
накликати на себе гнів франків, – адже готам властиве боягузтво,
– наказав зв’язати Сіагрія і видати його послам. Діставши Сіагрія,
Хлодвіг наказав утримувати його під вартою, а після того як
захопив його володіння, наказав таємно заколоти його мечем. У
той час військо Хлодвіга пограбувало багато церков, оскільки
Хлодвіг був ще в полоні язичницьких забобонів. Одного разу
франки забрали з якоїсь церкви разом з іншими дорогоцінними
речами, необхідними для церковної служби, велику чашу
дивовижної краси. Але єпископ тієї церкви направив до королів
послів з проханням: коли вже церква не заслуговує повернення
чого-небудь іншого з її священних
посудин, то принаймні хай повернуть їй
хоча б цю чашу. Король, вислухавши
послів, сказав їм: «Ідіть за нами в Суассон,
адже там
повинні ділити всю військову здобич. І
якщо ця посудина, котру просить єпископ,
за жеребом дістанеться мені, я виконаю
його прохання». Після прибуття до
Суассона, коли склали всю купу здобичі Суассонська чаша
посередині, король сказав: «Найхоробріші

1
Так зване королівство Камбре – місто на півночі Галлії.
2
У 486 р.
 105

воїни, я прошу віддати мені, крім моєї частки, ще і цю посудину».

Зрозуміло, він говорив про вищезгадану чашу. У відповідь на ці
слова короля ті, хто мав здоровий глузд, сказали: «Славний
королю! Усе, що ми тут бачимо, – твоє, і самі ми підлеглі твоїй
владі. Роби тепер усе, що тобі захочеться. Адже ніхто не сміє
чинити опір тобі!» Як тільки вони вимовили ці слова, один
запальний воїн, заздрісний і нерозумний, підняв сокиру і з
вигуком: «Ти отримаєш звідси тільки те, що тобі належить за
жеребом», – опустив її на чашу. Всі були вражені цим учинком,
але король покірливо стерпів цю образу. Він узяв чашу і передав
її посланцю єпископа, затаївши «в душі глибоку образу». А через
рік Хлодвіг наказав усім воїнам з’явитись у всьому військовому
спорядженні, щоб показати на Березневому полі 1, наскільки
справно тримають вони свою зброю. І коли він обходив ряди
воїнів, він підійшов до того, хто ударив (сокирою) по чаші і
сказав: «Ніхто не підтримує зброю в такому поганому стані, як
ти. Адже ні спис і твій, ні меч, ні сокира ні до чого не придатні».
І, вирвавши у нього сокиру, він кинув її на землю. Коли той ледь–
ледь нахилився за сокирою, Хлодвіг підняв свою сокиру і
розрубав йому голову, говорячи: «Ось так і ти вчинив із тією
чашею у Суассоні». Коли той помер,
він наказав решті розійтися, нагнавши на них своїм вчинком
великий страх. Хлодвіг провів багато битв і здобув багато
перемог. Так на десятому році свого правління2 він розпочав
війну з тюрінгами і підкорив їх.
Розділ 37
І ось король Хлодвіг сказав
своїм: «Я дуже стурбований тим,
що аріани володіють частиною
Галлії. Підемо ж з божою
допомогою на них і, перемігши їх,
підкоримо нашій владі країну». І
так як його промова сподобалася
всім, Хлодвіг, виступивши з
Битва Хлодвіга з вестготами
1
Березневі поля – щорічні огляди військових сил у Франкській державі, що
проводилися королівською владою у березні, замінивши собою давньогерманські
народні збори.
2
У 491 р.
 106

військом, попрямував до Пуатьє1. Там тоді знаходився Аларіх.

Коли частина війська проходила через Турську територію,
Хлодвіг, з поваги до Святого Мартіна, наказав, щоб ніхто нічого
не брав у цій області, крім трави і води. Але один із війська,
знайшовши у якогось бідняка сіно, сказав: «Хіба ж не наказав
король брати тільки траву і нічого іншого? Це ж якраз і є трава.
Ми не порушимо наказу короля, якщо візьмемо її». Коли воїн
самовільно взяв у бідняка сіно, про ц е стало відомо королю.
Король в одну мить розсік його мечем, сказавши при цьому: «Як
ми можемо сподіватися на перемогу, якщо ми ображаємо
блаженного Мартіна?» І цього було досить, щоб військо більше
нічого не брало у цій області. А сам Хлодвіг направив послів у
базиліку святого і при цьому сказав: «Ідіть туди, може, у святому
храмі буде вам передвістя про перемогу». Причому він дав їм
подарунки, щоб покласти у святому місці, і сказав: «Якщо ти,
Господи, мені помічник і вирішив передати в руки мої цей
невірний і завжди ворожий тобі народ, то будь милостивий до
мене і дай знак при вході у базиліку Святого Мартіна, аби я
дізнався, що ти мене, слугу твого, вважаєш гідним твоєї милості».
Слуги поспішили. А коли вони наближалися до призначеного
місця і за наказом короля вже входили до святої базиліки, то в
цей момент керівник півчої несподівано проспівав такий
антифон2: «Ти підперезав мене силою для війни і кинув під ноги
мої повсталих проти мене» [Псалом 17: 40, 41]. Почувши цей
псалом, посли, віддавши хвалу Господові і пообіцявши священні
дари блаженному сповідникові, з радістю повідомили про це
короля. Коли ж Хлодвіг з військом наблизився до ріки В’єнни,
він зовсім не знав, де йому перейти, бо річка від дощів вийшла з
берегів. І коли тієї ночі король молив Бога зводити вказати місце
переходу, то рано-вранці у нього на очах з волі Божої увійшов у
річку олень надзвичайних розмірів, і Хлодвіг дізнався, що
військо зможе переправитися там, де переходив олень. А коли
король підійшов до Пуатьє, то ще здалеку, ще знаходячись у
таборі, побачив, як з базиліки Святого Іларія з’явилася вогненна
куля, котра ніби рухалася у напрямку до нього. Мабуть, це

1
Похід Хлодвіга проти вестготів відбувався у 507 р.
2
Антифон – короткий вірш із псалмів, який співається спочатку на одному криласі, а
потім повторюється на іншому.
 107

видіння означало, що король з допомогою світла, що проливалося

блаженним сповідником Іларієм, зможе легше здобути перемогу
над військом єретиків, протии яких часто боровся за віру цей
єпископ. І Хлодвіг суворо наказав війську, щоб ні там, де вони
знаходилися, ні в дорозі нікого не грабувати...
Тим часом король Хлодвіг вступив у бій з Аларіхом, королем
готів, у долині Вуйє, за десять римських миль від міста Пуатьє 1;
причому готи билися списами, а франки – мечами. І коли, як
звичайно буває, готи повернули назад, перемога з допомогою
Господа дісталася королю Хлодвігу. А допомагав йому тоді син
Сігіберта Кривого2 на ім’я
Хлодеріх. Цей Сігіберт був
поранений у коліно в битві проти
алеманів під містом Цюльпіхом і
тому шкандибав. Після того як
Хлодвіг змусив готів тікати і вбив
короля Аларіха, несподівано на
нього напали двоє [ворогів] і
завдали йому з обох боків ударів
списами. Але він залишився живий, Прийняття присяги і
бо мав лати і швидкого коня. Тоді вручення меча
полягло багато людей із Клермона,
що прийшли з Аполлінарієм3, і серед них загинули найзнатніші
сенатори. Після цієї битви втік в Іспанію син Аларіха, Амаларіх,
який завдяки своєму розуму захопив королівство свого батька.
Хлодвіг же послав свого сина Теодоріха через Альбі й Родез у
Клермон4. У цьому поході Теодоріх завоював батьку ці міста –
від володінь готів до бургундських кордонів. Правив же король
Аларіх 22 роки. А Хлодвіг перезимував у місті Бордо і,
захопивши всі скарби Аларіха в Тулузі, прибув до міста
Ангулема. Господь наділив Хлодвіга такою небесною
благодаттю, що від одного його погляду стіни самі по собі
розвалювалися. Тоді ж, вигнавши готів, він підкорив це місто.
Після цього з перемогою повернувся в Тур і приніс багато дарів
святій базиліці блаженного Мартіна.
1
Приблизно за 15 км південніше Пуатьє.
2
Сігберт Кривий – король ріпуарських франків.
3
Аполлінарій – син поета і єпископа Сідонія Аполлінарія.
4
У 508 або 510 р.
 108

Розділ 40
Коли король Хлодвіг перебував у Парижі, він таємно
відправив посла до сина Сігіберта зі словами: «От твій батько
постарів, у нього хвора нога, він шкандибає. Якщо б він помер,
тобі по праву дісталося б разом з нашою дружбою і його
королівство». Той, захлинаючись від жадоби, замислив убити
батька. Одного разу Сігіберт залишив місто Кельн і переправився
через Рейн погуляти в Буконському лісі. Опівдні він заснув у
своєму шатрі. Син же, аби заволодіти його королівством, підіслав
до нього вбивць, але за волею Божою сам «потрапив у яму», яку
вирив з ворожим наміром для батька. Ось що сталося. Він
відправив до короля Хлодвіга послів сповістити про смерть
батька, сказавши: «Мій батько помер. Тепер його багатство і
королівство у мене в руках. Присилай своїх людей, і я тобі охоче
передам зі скарбів Сігіберта те, що їм сподобається». І Хлодвіг
відповів: «Спасибі тобі за добре ставлення, але я прошу тебе
лише показати моїм людям скарби, а потім сам володій усім».
Коли люди Хлодвіга прибули, він відкрив їм батькову скарбницю
й, оглядаючи різні дорогоцінності, сказав їм: «У цій скриньці мій
батько звично зберігав золоті монети». У відповідь йому
запропонували: «Опусти на дно руку й усе перебери». Коли він
нахилився, щоб зробити це, то один з них підняв сокиру і розсік
йому череп. Так негідного сина спіткала така сама доля, яку він
уготував своєму батькові. Дізнавшися про смерть Сігіберта і його
сина, Хлодвіг прибув туди ж1 і, скликавши весь народ2, сказав:
«Слухайте, що сталося. Під час мого плавання по річці Шельді
Хлодеріх, син мого родича, пішов за своїм батьком Сігібертом і
звів наклеп, ніби я хочу вбити його [Сігіберта]. І коли той,
рятуючись, утік до Буконського лісу, Хлодеріх підіслав до нього
вбивць і наказав їм убити його. Сам же він [Хлодеріх] загинув, не
знаю, ким убитий, коли відкривав скарбницю свого батька. Але в
усьому цьому я зовсім не винен. Адже я не можу проливати кров
моїх родичів, бо робити це – гріх. Але раз уже так сталося, то я
дам вам пораду – тільки чи буде вона для вас прийнятною:
зверніться до мене, щоб вам бути під моїм захистом». Як тільки

1
У Кельн – столицю ріпуарських франків.
2
Тобто ріпуарських франків.
 109

вони це почули, то на знак схвалення почали бити в щити і

кричати, потім підняли Хлодвіга на круглому щиті і проголосили
своїм королем. Отримавши королівство Сігіберта разом із його
скарбами, він підкорив собі і його людей. Так щоденно Господь
віддавав ворогів до його рук і збільшував його володіння, бо він І
Хлодвіг] ходив із серцем праведним перед Богом і робив те, що
було приємно Його очам.
Розділ 41
Після цього Хлодвіг виступив проти Хараріха131, бо коли
воював із Сіагрієм і прохав Хараріха допомогти йому, той
[Хараріх] залишився байдужим, не допомагаючи ні тій, ні іншій
стороні, а лише очікуючи результату битви, щоб укласти союз із
переможцем. Ось чому Хлодвіг, обурившись, пішов проти нього.
Він хитрістю захопив його разом із сином, зв’язав їх та наказав
постригти32 і висвятити Хараріха у сан пресвітера, а його сина –
у сан диякона. Переповідають, що коли Хараріх ремствував на те,
що його принизили, і плакав, то син сказав: «Ці гілки зрізані на
зеленому дереві, але гілки зовсім не засохли і швидко можуть
знову відрости. Якщо б так само швидко загинув той, хто це
зробив!» Ці слова дійшли до Хлодвіга. Тут була погроза: вони
відростять собі волосся і вб’ють його. Ось чому він наказав
відтяти голови обом їм. А після того заволодів їхнім
королівством разом з багатством і людьми.
Розділ 42
А в той час у Камбре жив король Рагнахар, який так
нестримно віддавався розпусті, що ледве помічав своїх
найближчих родичів. Радником у нього був огидний, подібний
йому, Фаррон. Розказують, що коли королю приносили їжу або
який–небудь подарунок, або щось інше, він звичайно говорив, що
цього вистачить і для нього, і для Фаррона. Така поведінка
короля дуже обурювала франків. Хлодвіг скористався цим і
послав королю золоті зап’ястя і перев’язі; всі ці речі були схожі
на золоті, а насправді – лише майстерно позолочені. Ці
подарунки Хлодвіг послав лейдам2 короля Рагнахара, щоб вони
закликали Хлодвіга виступити проти Рагнахара. Коли потім
1
Хараріх (кінець V – початок VІ ст..) – один із вождів салічних франків, що володіли
частиною території у пониззі Рейну.
2
Лейди – королівські дружинники.
 110

Хлодвіг виступив проти нього з військом, той став часто

посилати своїх людей у розвідку, а після повернення розпитував,
наскільки сильним є військо Хлодвіга. Вони йому відповідали:
«Для тебе і твого Фаррона більш ніж достатньо». Підійшовши з
військом, Хлодвіг розпочав битву. Коли [Рагнахар] побачив, що
його військо переможене, то приготувався до втечі, але свої ж
люди з війська схопили його, зв’язали руки за спиною і разом з
його братом Ріхаром привели до Хлодвіга. Тоді Хлодвіг сказав
[Рагнахарові]: «Навіщо ти принизив наш рід тим, що дозволив
себе зв’язати? Краще б тобі було вмерти. І, піднявши сокиру,
розсік йому голову, потім, звернувшися до його брата, мовив:
«Якби ти допоміг своєму брату, його б не зв’язали», – і вбив його
так само, розрубавши сокирою. Після смерті обох їх зрадники
довідалися, що золото, яке вони отримали від короля Хлодвіга,
підроблене. Кажуть, коли вони розповіли про це королю, він
відповів: «По заслузі отримує таке золото той, хто добровільно
віддає на смерть свого пана. Ви повинні бути задоволені тим, що
залишилися живими, а не померли під тортурами, заплативши за
зраду своїх панів». Почувши такі слова, вони захотіли милості
Хлодвіга, запевняючи, що для них достатньо дарованого життя.
Королі ж, про яких згадувалося вище, були родичами Хлодвіга.
Їхній брат на ім’я Рігномер за наказом Хлодвіга також був убитий
у місті Ле–Мані. По їхній смерті Хлодвіг захопив все їхнє
королівство й багатства. Після того як він убив також багатьох
інших королів і навіть близьких своїх родичів, побоюючись, що
вони заволодіють королівством, він поширив свою владу на всю
Галлію. Проте, зібравши одного разу своїх людей, він, як
розповідають, сказав про своїх родичів, яких сам же умертвив,
таке: «Горе мені, що я залишився чужим серед чужоземців і
немає у мене нікого з родичів, хто міг би мені чимось допомогти
у хвилину небезпеки». Але це він говорив не із жалю до вбитих, а
з хитрощів: а може, він випадково виявить іще кого–небудь [з
родичів], щоб і того вбити.
Кн. ІІІ
Розділ 1
Отож, після смерті короля Хлодвіга його королівство
перейшло до чотирьох його синів: Теодоріха, Хлодомера,
Хільдеберта і Хлотаря, які розділили його між собою на рівні
 111

частини1. Уже тоді у Теодоріха був син на ім’я Теодоберт,

статний і діяльний. Так як брати вирізнялися надзвичайною
хоробрістю і мали сильне, численне військо, Амаларіх, син
Аларіха, король Іспанії, попросив їхню сестру собі за дружину.
Вони охоче задовольнили його прохання і самі відправили сестру
в Іспанію з безліччю прикрас і дорогоцінностей.

Кн.V
Розділ 28
А король Хільперік наказав увести в усьому своєму
королівстві нові обтяжливі податки. Тому багато людей,
залишивши ті міста2 і свої володіння, подалися в інші
королівства, вважаючи, що краще жити на чужині, ніж зазнавати
таких утисків [на батьківщині]. Справді, землероб мусив
віддавати зі своєї землі одну амфору вина з арипена3. Крім того,
були й інші податки – з решти землі і з рабів4, – які неможливо
було сплатити. Коли народ Ліможа побачив, що йому нестерпно
під таким тягарем, він зібрався у березневі календи5 і хотів убити
рефендарія6 Марка, якому було наказано виконати це
розпорядження. Єпископ Ферреол врятував Марка від неминучої
небезпеки. Натовп, що зібрався, вирвав податкові книги і спалив
їх. Ось чому король, дуже занепокоєний цим, послав туди людей

1
Сини Хлодвіга поділили між собою королівство і владу таким чином, щоб майно і
прибутки з кожної частини по можливості були однаковими. Теодоріх отримав давню
ріпарську область (Австразію) з місцем перебування у Реймсі і Східну Аквітанію;
Хлодомер – решту Аквітанії, Тур і Пуатьє (зі столицею в Орлеані); Хільдеберт – землі
між Соною, луарою і морем (північно-західна частина Галлії зі столицею у Парижі;
Хлотар – землі між Соммою, Маасом і морем (на півночі і північному сході Галлії зі
столицею в Суассоні).
2
Міста підвладні Хільперіку.
3
Арипен (арпан) – 1/10 бонуарія. Бонуарій – земельна міра, що дорівнює приблизно
128 арам (ар – 100 кв. м.) Ємність амфори – приблизно 26,2 л.
4
Тут йдеться як про земельний, так і про подушний податок. Обидва податки
римського походження. Франкські королі запровадили римську податкову систему,
хоча й у спрощеному вигляді.
5
Оскільки з першого березня (тобто у березневі календи) складалися списки на
обкладання податками.
6
Референдарій – начальник королівської канцелярії. У перших франкських королів
референдарієм називався той, кому доручалося опікуватися королівським перснем-
печаткою; він же підписував королівські грамоти і виконував інші доручення короля.
 112

зі свого почту і покарав народ великими штрафами та стратами.

Переказують, що тоді навіть прив’язували до дерев абатів і
пресвітерів і катували їх, бо королівські посланці звели наклеп на
них, сказавши, нібито вони під час народного повстання брали
участь у спаленні податкових книг. І народ знову мусив платити
ще тяжчі податки.
(Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія
/ Упорядник М.О. Рудь: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005).

4. ІЗ «ХРОНІКИ ФРЕДЕГАРА» (КІНЕЦЬ VI – VII СТ.)

У 613 р. держава об’єдналася під владою короля Хлотаря II, сина
Хільперіка, після того як магнати Австразії і Бургундії видали
Хлотарю свою правительку королеву Брунгільду, яка намагалася
обмежити аристократію і посилити королівську владу у підвладних
їй землях .
Кн. IV
Розділ 42. Коли перед Хлотарем постала Брунгільда, він, не
маючи проти неї ніякого [особистого] зла, але ставлячи їй у провину
те, що вона погубила десять франкських королів, а саме, і Сігіберта, і
Меровея, батька Хлотаря – Хільперіка, Теодеберта з сином
Хлотарем, другого Меровея – сина Хлотаря, Теодоріка і трьох його
дочок, – протягом трьох днів піддавав її різним катуванням. Потім
наказав посаджену на верблюда провезти по всьому війську і
прив’язати за волосся, руку і ногу до хвоста неприборканого коня.
Так від каменів і швидкості бігу коня вона була розірвана на
частини. Варнахарій був поставлений майордомом Бургундії,
взявши від Хлотаря клятву в тому, що ніколи за життя не буде
позбавлений влади. У Австразії таким же чином отримав цю посаду
Родон.
(Хрестоматия по истории средних веков. – M.:
Издательство социально–экономической литературы, 1939. –
Т.1).
 113

ТЕМА 4
ПРОЦЕС ФЕОДАЛІЗАЦІЇ У ФРАНКСЬКОМУ
СУСПІЛЬСТВІ VІІ – ІХ ст.
План
1. Основні джерела, їхні типи.
2. Особливості господарського устрою селянського аллоду.
3. Соціально–економічні й політичні причини розорення
аллодистів.
4. Основні шляхи втрати аллодів і потрапляння селян у
поземельну залежність:
а) прекарні угоди;
б) застави;
в) продаж землі;
г) захоплення з боку великих землевласників, церкви.
5. Шляхи втрати волі й потрапляння в особисту залежність:
а) кабальні угоди;
б) роль прямого насильства.
6. Основні шляхи формування феодального землеволодіння.
7. Ставлення королівської влади до процесу розорення селянства.
Двоїстість політики франкських королів.
8. Зміна в становищі общини у процесі феодалізації.
9. Сутність аграрного перевороту при Каролінгах.

Джерела
1. Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія /
Упорядник М.О. Рудь: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005.
2. Практикум по истории средних веков. – М.: Просвещение,
1971.
3. Памятники средневековой латинской литературы ІV – ХІ
веков. – М.: Наука, 1970.
4. Хрестоматия по истории средних веков: В 3-х т. / Под ред.
С.Д. Сказкина. – М.: Соцэкгиз, 1961. – Т.1.

Література
1. Балух В.О., Коцур В.П. Історія середніх віків: У 2-х т. Т.1
Раннє Середньовіччя: курс лекцій. – Чернівці: ТОВ «Наші
книги», 2009.
 114

2. Барг М.А. О природе феодальной собственности // Вопросы

истории. – 1978. – №7.
3. Данилова А.И. К вопросу о светской вотчине в эпоху
генезиса феодализма // Средние века. – М.: Изд-во АН СССР,
1958. – Вып. 12.
4. Данилова Г.М. К вопросу о возникновении государства у
франков // Учен. зап. Петрозаводск. пед. ун-та. – 1974. – Т.19. –
Вып.4.
5. История крестьянства в Европе (Эпоха феодализма): В 3-х т.
– М.: Наука, 1986. Т.1.
6. История средних веков: В 2–х т. / Под ред. С.П. Карпова. –
М. Изд–во МГУ, 2003. Т1.
7. Корсунский А.Р. Возникновение феодальный отношений в
Западной Европе. Учеб-метод. пособие. – М.: Изд-во Моск. гос.
ун-та, 1968. – Вып.3.
8. Мильская Л.Т. Аллод в системе феодального землевладения
// Средние века. – М., 1987. – Вып.50.
9. Михайловская Н.С. Каролингский иммунитет // Средние
века. – М.: Изд-во АН СССР, 1946. – Вып.2.
10. Неусыхин А.И. Возникновение зависимого крестьянства
как класса раннефеодального общества в Западной Европе VІ –
VІІІ вв. – М.: Изд-во АН СССР, 1956.
11. Неусыхин А.И. Судьба свободного крестьянства в
Германии в VІІІ – ХІІ вв. – М.: Наука, 1964.
12. Романов С.Д. Прекарий на землях Сен-Галленского
абатства в VІІ – ІХ вв. // Средние века. – М., 1959.
13. Серовайский Я.Д. Социальные противоречия и классовая
борьба во Франкском государстве. – М.: Наука, 1979.
14. Сказкин С.Д. Очерки по истории западноевропейского
крестьянства в средние века. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1968.
15. Шевеленко А.Я. Торжество феодальной собственности в
Бретани ІХ ст. // Французский ежегодник, 1971. – М.: Наука,
1973.

Методичні рекомендації
Процес феодалізації почався у франків в VІІ ст., коли
перетворення земельних наділів вільних общинників у їхню
приватну власність уможливило відчуження цих аллодів. При
 115

вивченні теми слід виявити, які причини змушували селян

вступати в поземельні угоди, яким чином останні приводили до
втрати права власності на землю й перетворення аллоду в тягле
тримання, чому і як вільний франк потрапляв у кабалу, яка роль
прямого насильства у цьому процесі. Не менш важливо
простежити, як відбувається формування феодального
землеволодіння, з’ясувати роль імунітету й бенефіційної реформи
у зміцненні феодалізму, визначити історичні підсумки аграрного
перевороту за Каролінгів.
Вивчення цих явищ здійснюється на основі документальних і
законодавчих джерел: перші представлені грамотами, формулами,
картуляріями, другі – дипломами й капітуляріями франкських
королів.
Грамоти – це записи, що реєструють певні угоди: прекарні,
дарчі, станові, купівлі–продажу землі, кабальні, комендаційні,
дарування королями земель і привілеїв та ін. Дійшли вони до нас,
в основному, в копіях. Найраніші датовані VІ – VІІ ст., у VІІІ – ІХ
ст. їхня кількість різко зростає.
Формули – зразки грамот, які заготовлялись у канцеляріях, що
свідчило про масовий характер заключення в VІІІ – ІХ ст. різних
угод. При оформленні угоди підбирали підходящу на цей випадок
формулу й заповнювали її конкретними даними (імена, дати,
об’єкт і умови угоди). У результаті виходила грамота, що після її
підписання набувала чинності. Формули є цінним джерелом, тому
що відбивають типові явища. Збереглося кілька збірників формул,
які розрізнялися за місцем укладання або за іменем видавця. У
практикумі приводяться формули зі збірника Маркульфа
(складений бл. 700 р. ченцем Маркульфом у Північній Галлії,
доповнений і перероблений наприкінці VІІІ ст.); зі збірника
салічних формул Маркеліана (складений бл. 770 р., доповнений
за Людовіка Благочестивого); зі збірника імперських формул (бл.
830 р.) і т.д..
Картулярії – збірники грамот, їхніх копій, формул.
Найраніший з них від VІІ ст. – Вестготський. У VІІ – ІХ ст.
складені картулярії монастирів: Клюнійського (початок ІX ст.),
Сен-Галленского (друга половина ІX ст.), а також картулярії
найбільших абатств: Санського, Сен-Бертенського, Фульдського
та ін. Якщо в меровінгський період коло їхньої дії – це в
 116

основному Галлія, то до середини ІX ст. картулярії

застосовуються майже по всій території імперії.
Капітулярії (від лат. «capіtulum») – так стали з 770 р.
називатися укази й постанови франкських королів (при
Меровінгах видавалися едикти, декрети, приписи). Такий же
вигляд (розподіл тексту на глави) мали інструкції королівським
посланцям з управління королівськими маєтками й т.д.
Найбільше їх видав Карл Великий (в 776 – 790, 803, 805, 810 –
811 р.), від його правління збереглося 80 капітуляріїв. При
вивченні прекарних і станових грамот студент повинен визначити
форми, у які вилився процес втрати селянських прав на землю й
зростання великої земельної власності. Найбільшої уваги,
вимагає аналіз прекарних угод. Оскільки прекарії (від лат.
«preces» – прохання) – двостороння угода, грамоти називалися
або прекарними, якщо вони складені від імені особи, що просить
надати йому прекарій, або престарними, складеними від імені
земельного власника, що передає прекарій. Варто розібратися в
тім, які види прекарія позначають у грамотах: «даний»,
«повернутий» або «з винагородою», у чому причина висновку
того або іншого виду прекарія, чим вони відрізняються один від
одного, визначити, на яких умовах і на який строк передається
земля, яке положення спадкоємців прекариста, до чого приводить
заключення прекарної угоди. При аналізі грамоти про заставу
землі з’ясовуються причини, характер і наслідки подібних угод.
Нарешті, розглядаються грамоти про передачу всього майна якій–
небудь впливовій особі для того, щоб усвідомити, які обставини
штовхали на це селян.
При аналізі кабальних грамот варто виявити причини
заключення подібних угод, у чому складаються права власника,
людини, що себе закабалила й безправ’я останнього, нарешті, на
яких умовах кабала стає спадкоємною.
Опубліковані уривки з капітуляріїв варто аналізувати з точки
зору з’ясування методів і прийомів, якими користувалися великі
церковні й світські власники при втягуванні селян у залежність;
слід встановити значення прямого насильства в процесі
залучення вільних общинників у систему феодальної
експлуатації. Варто розібратися, що спонукувало Каролінгів
 117

намагатися відгородити бідняків від насильства й вимагань, і

наскільки діючими були ці заходи.

I. ПРЕКАРНІ І ЗАКЛАДНІ
ФОРМУЛИ І ГРАМОТИ VI – IX ст.

ПРЕКАРІЙ ДАНИЙ
1. ВЕСТГОТСЬКА ФОРМУЛА, VI СТ.
Постійному панові моєму такому-такий-то. Переживаючи
щоденну нужду, розшукуючи всюди і не будучи в змозі знайти
заробітку, вдався я до благочестя вашої могутності, щоб ви дали
мені, в якості прекарія, землі для обробки в маєтку вашому
такому–то. Ваша могутність погодилося виконати моє прохання
... Тому цією моєю прекарною грамотою обіцяю ніколи ніякої
протидії і збитку вам по відношенню зазначених земель не
чинити, але у всьому діяти вам на користь ... Десятини та інші
платежі, властиві колонам, щорічно вносити зобов’язуюсь ...
Якщо ж я, забувши умови моєї цієї прекарної грамоти, щось із
обіцяного насмілюся порушити …ви будете мати повне право з
названих земель мене вигнати і знову розпоряджатися ними за
своїм правом, як і належить.

Грамота тому, хто передає будь–куди свій спадковий

статок з умовою надання йому їжі й одягу
2. СЕН–ГАЛЛЕНСЬКА ФОРМУЛА № 15,
друга половина IX століття

Я, такий-то, через наближення старості і того, що за нею

звичайно йде, – бідності, дарую такому–святому місцю чи
якомусь сильному мужеві все, чим володію, що дісталася у
спадок і придбане купівлею, на тій, однак, умові, щоб зазначений
чоловік, або єпископ, або настоятелі цього місця негайно ж моє
майно собі взяли, але натомість мене взяли під свою турботу і
піклування і до дня смерті моєї щорічно неухильно давали по дві
одежі полотняні, стільки ж вовняних, а також у задовільній
кількості харчів – хліба, пива, овочів, молока, а по святах – м’яса.
А на третій рік нехай забезпечать мене плащем і, у міру потреби,
надають рукавиці, взуття, онучі, мило і лазню особливо
 118

необхідну для немічних, також солому; бо не своєму синові і не

кому–небудь з рідних, але тільки їм залишив я все своє майно.
Якщо ж чого-небудь з вищезазначеного мене позбавлять, майно
моє нехай мені повернуть, за тієї однак умови, якщо не звернуть
уваги на мої прохання і найуклінніші благання поводитися зі
мною м’якше і по–людськи; якщо ж, як думаю, по доброму
захочуть зі мною поводитися, тоді владною рукою, без всякої
протидії співспадкоємців і родичів моїх, настоятель цього місця
нехай володіє усім моїм [майном] навіки.

Прекарій повернений. Престарна грамота

3. САЛІЧНА ФОРМУЛА БІНЬОНА № 22, кінець VIII ст.
У Христі синові церкви такому-то, в ім’я Боже, такий-то, абат
монастиря такого-святого ... Згідно з твоїм проханням
послідувало наше визначення: дві третини належної нам частини
у містечку такому-то, в окрузі такому-то, частину яку ти недавно
... нам продав ... передати тобі, згідно з милістю нашою, в довічне
користування. Так ми і зробили. Таким чином, цю, рукою нашою
скріплену престарну грамоту тобі дали [з умовою], щоб щорічно
в свято зазначеного святого ти платив за це стільки-то чиншу, а
також таку–то десятину зі свого врожаю ... і землю довічно, за
нашою милості, втримаєш; на тій, однак, умові, щоб жодним
чином продавати, дарувати, іншим божим домам передавати, у
власність захоплювати, спадкоємцям своїм в якості аллоду
залишати, марнувати цю землю ти не мав права, але по смерті
твоїй, без усякого втручання судді, перейшла б у власність
монастиря з усіма покращеннями і забудовами ...

Прекарна грамота
4. ФОРМУЛА ІЗ РЕЙХЕНАУ № 17, кінець VIII ст.
Високодостойному пану і у Христі отцю, абатові монастиря
такого–то. Відомо, що такий–то, нині покійний, все, що він мав у
містечку такому–то, подарував такому–монастирю, церкві
такого–святого і просив, щоб після нього сини його до смерті
мали ці землі і чинш платили, а саме, стільки-то і стільки-то. На
цей час син його такий–то звернувся з проханням, щоб зазначені
землі по його смерті синам його були відступлені в довічне
користування. На це ми виявили свою згоду, з умовою, щоб
 119

зазначений такий-то щорічно чинш свій відповідно сплачував у

більшому розмірі, а саме, стільки-то і стільки-то.

Прекарна грамота
5. БУРЖСЬКА ФОРМУЛА № 2, VIIIст.
Пану
нашому такому-
то і пані нашій
такій-то.
Відомо, що
батько наш
займав цю
приналежну
вам землю і
написав вам Селяни за роботою
прекарну
грамоту, яку і ми відновлюємо, підписами скріплюємо і смиренно
просимо, щоб благочестя ваше дозволив нам володіти тією ж
землею. А щоб наше володіння цією землею не завдавало жодної
шкоди ні вам, ні нащадкам вашим, ми вручили вам цю прекарну
грамоту з обіцянкою, що якщо коли-небудь, всупереч умовам цієї
грамоти, не спроможемся виконати з усяким послухом вашу
службу або які-небудь дані від вашого імені управляючими
вашими накази, або ж скажемо, що земля, якою ми володіємо, не
ваша власність, зобов’язані будемо заплатити вам штраф за всією
суворістю законів, як безчесні загарбники, і ви будете мати повне
право, не вдаючись ні до якого суду, прогнати нас звідти.

Престарна грамота
6. ГРАМОТА СЕН–ГАЛЛЕНСЬКОГО МОНАСТИРЯ, 838 р.
Беревік, милістю Христа абат монастиря святого Галла. За
згодою нашої братії і фогта нашого Пуатона порішили ми
повернути як прекарій Вольвіну ті володіння, які він приніс нам у
дар в пойменованих місцях [далі йде сім назв], все те, що є у тих
місцях з будинками, будівлями, рабами, лісами, всім рухомим і
нерухомим, оброблюваним і необроблюваним, всім, що можна
назвати і пойменувати і що міститься в його дарчій грамоті; так
ми зробили і притому з тією умовою, щоб це володіння він
 120

отримав і платив за нього щорічний чинш, тобто два денарія.

Нехай так само чинить і його законний спадкоємець, якщо
удостоїться від Бога мати такого. Якщо ж сам [прекарист] захоче
викупити це [майно], може це зробити за один солід; якщо ж
викупити захоче його спадкоємець, викуповує за два соліди...

Прекарій з винагородою
7. САЛІЧНА ФОРМУЛА МЕРКЕЛІАНА № 34, кінець VIII ст.
Високоповажному моєму панові й у Христі отцю такому–то,
абатові монастиря такого-святого і всій братії, яка там мешкає,
ми, в ім’я Боже, такий-то і син мій такий-то, звернулися до вас з
тим, щоб, згідно з нашим проханням і вашою і вашої братії згоди,
ви надали нам для обробки і для користування з вашої ласки,
довічно, майно ваше в містечку такому-то, в окрузі такому-то, у
сотні такій-то; так ви й зробили, саме [надали] означене майно із
землями, будинками ... А за це користування вашим майном ми
дали вам на користь зазначеного святого інше наше майно, наше
законне спадкове надбання, в селищі такому-то, в окрузі таком-
то, сотні такій-то ... із землями, будинками ... за тієї, однак,
умови, щоб в обох селищах нам належало довічне тримання та
користування. І ми обіцяємо платити вам за цей прекарій у свято
такого-то святого щорічний чинш, скільки між нами встановлено.
Якщо ж ми не заплатимо або ж запізнимося із сплатою цього
чиншу, повинні дати вам відповідні зобов’язання і не втрачати
вищеназваного майна в обох селищах. І якщо хто з нас переживе
іншого, тому нехай дістанеться названий прекарій для володіння і
обробітку, але ми зовсім не матимемо права що–небудь
продавати, дарувати, обмінювати, марнувати, крім того, що
належить по закону. Після ж смерті нас обох [майно] нехай
переходить в обох селищах до монастиря з усіма покращеннями і
забудовами без всякого протидії з боку кого б то не було і
спадкоємців наших.

Заклад землі
8. ТУРСЬКА ФОРМУЛА № 13, VIII ст.
Високому братові такому-то я, такий-то. За моїм проханням
ви виявили свою згоду надати мені у користування такі–то ваші
речі і на стільки-то років. Так ми і зробили. Я ж за це
 121

користування закладаю вам містечко, мою власність, звану так–

то, в такому-то окрузі, у всій її цілості, на тій умові, щоб, коли
закінчиться призначене число років і ти збереш з відданої землі
стільки-то врожаю, я зазначений борг тобі сплатив і майно моє
разом з моїм забезпеченням із твоїх рук прийняв. Якщо ж
знехтую або забарюся [зі сплатою], зазначений борг подвійно
сплатити я тобі зобов’язуюсь.

II. КАБАЛЬНІ ФОРМУЛИ І ГРАМОТИ VI – IX ст.

9. АНЖЕРСЬКА ФОРМУЛА, кінець VI ст.

Панові моєму такому-то і дружині його такій-то, такий-то.
Оскільки поплутав мене гріх і я скоїв крадіжку ваших речей і не
інакше, як віддавши повну мою свободу вам у рабство, можу
дати вам задоволення, – от я без жодного
примусу і покарання, але цілком
добровільно, закабаляю себе за цей гріх в
рабство. Я повинен отримати від вас ціну,
яка мною установлено, стільки–то солідів, а
ви відтепер будете мати повну владу
робити зі мною все, що завгодно, як з
іншими підвладними вам рабами. Якщо ж я
сам, або хто з моїх родичів, або ж хто зі
сторонніх наважиться протидіяти цьому
продажу, який здійснений на моє прохання,
добровільно, нехай внесе тобі і казні штраф
стільки-то солідів ... а цей продаж нехай
Сеньйор і
залишиться незмінним. селянин

Хто закабалює себе у рабство іншому

10. ФОРМУЛА МАРКУЛЬФА, КН.II, № 28, близько 700 р.
Своєму панові такому-то такий-то. Оскільки за ворожим
потуранням і через власну мою неміч я скоїв тяжкий злочин, за
який міг зазнати небезпеки смерті, а ваше благочестя викупило
мене, вже засудженого до страти, своїми грошима і за мій злочин
дало багато зі свого майна, я ж зі своїх коштів не можу
відшкодувати ваше благодіяння, тому закабаляю вам за це стан
моєї свободи, так що відтепер я не можу вийти з рабської
 122

слухняності вам, але обіцяю чинити за вашими або

уповноважених ваших наказами, як і решта рабів ваші роблять.
Якщо ж я цього не зроблю чи захочу яким-небудь чином
звільнити себе від вашого рабства і шукати підпорядкування
іншому ... ви вправі піддати мене якому завгодно покаранню,
продати або зробити зі мною все, що вам буде завгодно.

Кабальна грамота
11. САНСЬКА ФОРМУЛА № 4, кінець VIII ст.
Пану братові моєму такому-то. Всім відомо, що крайня
бідність і тяжкі турботи мене спіткали і зовсім не маю чим жити
й одягатися. Тому за проханням моїм ти в найбільшій потребі
моїй не відмовив вручити мені з своїх грошей стільки–то солідів,
а у мене зовсім немає чим виплатити ці соліди. Тому я просив
звершити і затвердити закабалення тобі моєї вільної особи, щоб
відтепер ви мали повну свободу робити зі мною все, що ви
повноважні робити зі своїми природженими рабами, а саме:
продавати, вимінювати, піддавати покаранню. Якщо ж, чого, я
впевнений, не буде, ви або хто із спадкоємців моїх, або будь–хто
інший наважиться заперечувати це закабалення, нехай внесе тобі
і казні штраф у стільки-то унцій золота; справжня ж кабала нехай
залишається незмінною.

Віддача себе у рабство

12. КЛЮНІЙСЬКА ГРАМОТА, 887 р.
В ім’я Господа, віддавання [себе в рабство] і повідомлення
про те, як до деяких кращих людей, які це повідомлення або
віддавання затвердили, прийшов якийсь чоловік на ймення
Бертерій на віллу Азіне і публічно у церкві св. Петра, в
присутності маси народу і знатного чоловіка графа Теобальда
[сказав]: таким було моє прохання і ваша воля, що я не силою і не
з примусу, не з обману, а повною своєю волею накинув собі на
шию ремінь і передав себе під владу Аларіада і його дружини
Ерменгарди цілком, згідно з римським законом. Бо сказано, що
кожна вільна людина вільна покращувати або погіршувати своє
становище; та щоб з цього часу ви та спадкоємці ваші могли
робити зі мною і потомством моїм все, що вам завгодно, –
володіти, продавати, дарувати, звільняти. А якщо ж я сам або за
 123

порадою злих людей задумаю звільнитися від цієї рабської

залежності, ви або ваші посланці повинні мене затримати і
покарати, як і решту природжених ваших рабів. Вчинено це в
присутності людей, котрі бачили ремінь і підтвердили цю
грамоту.

ІМУНІТЕТ
13. ІЗ ГРАМОТИ КОРОЛЯ ДАГОБЕРТА, ЯКИЙ ЖАЛУЄ
ІМУНІТЕТ РЕЙХСБАХСЬКОМУ МОНАСТИРЮ, 635 р.
…Угодно нам було додати, щоб ніхто
із королівських посадовців ні сьогодні, ні в
майбутньому не посмів заходити для
розбору судових справ або для яких–
небудь зборів на землі, право на володіння
якими коли-небудь було пожалувано
(монастиреві) або нашими щедротами, або
приношеннями означених Дадона, його
братів, його батьків, або кого–небудь
іншого. Але по праву повного імунітету
нехай означений монастир і братія його
володіють пожалуваним їм усіма судовими
штрафами і нехай все, що там казна з їх
людей – вільних і рабів або інших, які
мешкають на їх землях або як–небудь
інакше могла б отримувати, йде по милості
Селяни
нашій на лампади означеного святого
на землі монастиря
місця і на оплату рабам божим як за
нашого життя, так і на наступні часи.

14. ІЗ ФОРМУЛИ МАРКУЛЬФА (VІІІ ст.)

На прохання єпископа такого-то заради отримання собі
нагороди у вічному житті подарували ми йому благодіяння, що
полягало в тому, щоб межі помість церкви цього єпископа, як
тих, які нині має подарованими нами або будь-ким іншим, так і
тих, чиє милосердя Боже у подальшому дозволить передати у
власність цього святого місця, не сміє входити жодна державна
посадова особа для слухань посадових справ або збирання будь-
яких судових справ, або збирання будь-яких судових штрафів,
 124

але сам єпископ і його наступники во ім’я Боже, внаслідок

повного імунітету, хай володіють усіма зазначеними правами…
Постановляємо тому, щоб ні ви, ні помічники і нащадки ваші і
жодна інша особа, наділена владою, ні в який час на насмілилися
входити на землю церкви… ні для слухання судових справ, ні для
збирання штрафів з будь-яких судових рішень, ні для
користування постоєм і продовольством, ні для затримання
поручителів. І все, що могла б отримати там скарбниця з вільних і
невільних, і інших людей, які проживають на землях…
церковних, хай навіки надходять на лампади зазначеної церкви.

15. ІЗ ГЕРИСТАЛЬСЬКОГО КАПІТУЛЯРІЯ, 779 р.

Розділ 9. (Лангобардська версія). Розбійників з імунітетної
території посадові особи і фогти імунітетів повинні представляти
на графський суд, коли їм про те буде оголошено. І якщо скаже
(фогт) що не може представити розбійника, він має поклястися,
що не може представити, після того, як йому поставлено вимогу
(він повинен також поклястися), що не вступав у змову з
розбійником для зволікання з судом і не віддаляв його від себе…
з метою такого зволікання. А також повинен поклястися, що
добровільно, якщо зможе, представить цього розбійника для
суду. Хто цього не зробить, втрачає бенефіцій і посаду.

III. КАПІТУЛЯРІЇ ФРАНКСЬКИХ КОРОЛІВ

(ІМПЕРАТОРІВ) VIII – IX ст.
16. ІЗ КАПІТУЛЯРІЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО 776 р.
Розділ 1. По-перше, всі ми відповідно постановили, щоб
зобов’язувальні грамоти, дані деякими людьми, які закабалили і
себе [самих] і своїх дружин, синів і дочок в рабство, якщо будуть
десь знайдені, знищувалися і щоб перебували вільними, як
раніше .

17. ІЗ КАПІТУЛЯРІЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО 787 р.

Розділ 6. До слуху нашого також дійшло, що помічники
графів та інші государеві слуги, а також деякі з більш сильних
графських васалів взяли за звичай різні платежі і побори ... і всякі
роботи, [саме] по збиранню врожаю, оранці, посіву ... косовиці й
 125

інші вимагати від народу ... і не тільки від церковних людей, але
й від інших; все це, на наше і всього народу розуміння, належить
справедливості заради скасувати, бо в деяких місцевостях народ
цим так утиснутий, що багато ... розбіглися від панів і патронів
своїх і землі їх запустіли...

18. ІЗ КАПІТУЛЯРІЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО 790 р.

Розділ 13. Було завгодно нам, щоб графи наші не гнобили
вільних людей рабськими службами на свою користь, а якщо хто
зробить це, понесе відповідальність за нашим вироком.

19. ІЗ КАПІТУЛЯРІЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО 803 р.

Якщо вільний, віддавши себе у заставу під владу іншого,
завдасть кому-небудь збиток, той, хто взяв його у заставу, нехай
або покриє збитки, або ж, привівши людину на судові збори,
відпустить його на волю, втрачаючи разом з тим борг, через
забезпечення якого він узяв його в заставу; той же, хто завдав
шкоди, будучи відпущений на волю, хай заплатить штраф, згідно
з суттю справи. Якщо ж до того, як віддав себе в заставу,
одружився з вільною і мав синів, нехай перебувають вільними.

20. ІЗ КАПІТУЛЯРІЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО 805 р.

Розділ 16. Про утиски вільних людей [постановили]. Щоб
сильні люди не чинили їм протизаконних утисків різними злими
хитрощами, так, що ті вимушені продавати і віддавати їм своє
майно. Внаслідок цього, як сказано вище про вільних людей,
родичі не повинні незаконно позбавлятися майна для того, щоб
королівська служба не мала збитків, а самі спадкоємці через
злидні не перетворювались би в розбійників і злодіїв.

21. ІЗ КАПІТУЛЯРІЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО 810 – 811 рр.

Розділ 3. Якщо яка-небудь вільна людина завдасть іншій таку
шкоду, за яку не зможе сплатити повного штрафу, самого себе
нехай віддасть у заставу як раба, поки не внесе повного штрафу.
 126

22. ІЗ КАПІТУЛЯРІЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО 811 р.

Розділ 1. Якщо яка-небудь вільна людина, будучи викликана
для несення військової служби, явкою знехтує, вона повинна
сплатити повний герібанн, тобто 60 солідів.
Якщо ж не буде мати, чим заплатити цю суму, самого себе
нехай віддасть у заставу королю, як раба, поки не сплатить
повністю вищезазначеного герібанна, і тоді знову нехай
повернеться до свого попереднього стану. Якщо ж той, хто
віддасть себе за несплату герібанна в рабство, в цьому рабському
стані помре, спадкоємці його не втрачають того, що залишилося
від його спадщини, ні своєї свободи, а також за сплату
зазначеного герібанна не відповідають.
Розділ 2. [Свідчать], що бідняки скаржаться на позбавлення їх
власності; однаково скаржаться і на єпископів, і на абатів, і на
їхніх опікунів, на графів і на їхніх сотників.
Розділ 3. Свідчать, що, якщо хто відмовляється передати свою
власність єпископу, абатові, графу чи сотникові, шукають нагоди,
щоб засудити такого бідняка, а також змусити його йти на війну, і
це до тих пір, поки, збіднілий, волею–неволею власність свою не
передасть або не продасть, і ті, хто зробить передачу,
проживають тоді вдома без усякого неспокою.
Розділ 4. Що єпископи, абати, графи, а також аббатиси
посилають своїх вільних людей на панський двір під ім’ям
міністеріалів, то вони – ловчі, сокільничі, збирачі мит, старости,
десятники, повинні приймати і супроводжувати державних
посланців.
Розділ 5. Довідатися [у них] слід, чи відрікся від світу той, хто
володіння свої щоденно всіляко примножати силується,
принаджуючи блаженством небесного царювання, чи страхаючи
вічними муками пекла, і в ім’я Боже багатих і бідняків,
необізнаних ... простаків позбавляючи майна, а законних
спадкоємців – їх спадщини, тим самим через збідніння їх ...
штовхає на ганьбу і злодійства; бо з необхідності йдуть на
злодійство і розбій ті, у кого батьківську спадщину чужою
людиною відібрано.
Розділ 6. А ще дізнатися слід, чи відрікся світу той, хто,
спонукуваний жадібністю, чужого майна жадає, підкупом
спонукає людей до клятвопорушення і неправдивих свідчень, і не
 127

справедливого і богобоязливого опікуна ... шукає, але

безжального, жадібного і такого, що не зупиняється перед
клятвопорушенням.
Розділ 21. Хай ні єпископи, ні абати, ні графи, ні вікарії і ніхто
інший жодним чином ... злими хитрощами майно бідних ... ні
купувати, ні силою віднімати не наважуються.

23. ІЗ КАПІТУЛЯРІЯ ЛЮДОВІКА БЛАГОЧЕСТИВОГО

818 – 819 рр.
Розділ 7. Постановлено, щоб жоден з церковників не
насмілювався приймати земельні внески від тих осіб, діти чи
родичі яких не дали згоди на це і можуть виявитися
позбавленими спадщини ... Якщо ж ті хто відбирає майно і надалі
захоче це робити, підлягає суворому осуду собору або
імператора, землі ж нехай повернуться до тих, хто виявився
позбавленим спадщини.
(История средних веков: учебное пособие для студентов
исторических факультетов университетов / под ред. проф.
Г.П. Мягкова. – Часть 1. Западная Европа в период раннего
средневековья. – Ижевск: Изд-во «Удмуртский университет»,
2011. – 288 с. – С.141 – 158).
 128

ТЕМА 5
ПРОЦЕС ХРИСТИЯНИЗАЦІЇ ГЕРМАНСЬКИХ НАРОДІВ
План
1. Боги й вірування германців язичницької доби.
2. Основні шляхи проникнення християнства до германських
народів.
3. Прийняття християнства франками в епоху Меровінгів.
4. Прийняття християнства англосаксами й північними
германцями–скандинавами.
5. Християнське місіонерство в VІІ – VІІІ ст.
6. Християнизація як одне зі знарядь зовнішньої експансії за
Каролінгів.
7. Язичництво й «народне християнство».
8. Держава й церква раннього середньовіччя.

Джерела
1. Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія /
Упорядник М.О. Рудь: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005.
2. Памятники средневековой латинской литературы ІV – ХІ
веков. – М.: Наука, 1970.
3. Старшая Эдда / Пер. А. Корсуна (любое издание).
4. Снорри. Младшая Эдда / Пер. О.А. Смирницкой (любое
издание).
5. Хрестоматия по истории средних векав: В 3-х т. / Под ред.
С.Д. Сказкина. – М.: Соцэкгиз, 1961. – Т.1.

Література
1. Балух В. О., Коцур В.П. Історія середніх віків: У 2–х т. Т.1
Раннє Середньовіччя: курс лекцій. Чернівці: ТОВ «Наші книги»,
2009.
2. Безрогов В. Г. Ранние монастырские общины Британских
островов: Св. Колумба и обитель на острове Иона // Общности и
человек в средневековом мире. – М.: Саратов, 1992.
3. Гвоздецкая Н. Ю. Бэда: монах, ученый, поэт (около 673 –
735) // Семь портретов средневековых интеллектуалов. – Иваново,
1997.
4. Гергей Е. История папства. – М.: Республика, 1996.
 129

5. Глебов А. Г. Англия в раннее средневековье: проблемы

культурной истории и внешних связей. – Воронеж, 1997.
6. Глебов А. Г. Христианизация англосаксов и ирландское
монашество // Шэмрок. Shamrock. Журнал ирландских
исследований № 1. – Irish studies magazine. – № 1. – Воронеж,
1997.
7. Глебов А. Г. Англия в раннее средневековье. – Воронеж,
1998.
8. Гуревич А. Я. Проблемы средневековой народной культуры.
– М.: Искусство, 1981.
9. Даркевич В. П. Народная культура средневековья. – М.:
Наука, 1988.
10. Добиаш–Рождественская О. А. Духовная культура
Западной Европы IV – IX вв. // Добиаш-Рождественская О. А.
Культура западноевропейского средневековья. – М.: Наука, 1987.
11. История Европы. – М.: Наука, 1992. – Т. 2. Средневековая
Европа.
12. История Франции. – М.: Наука, 1972. – Т. 1.
13. Крижановська О.О., Крижановський О.П. Історія середніх
віків. Вступ до історії західноєвропейського Середньовіччя: курс
лекцій. – К.: Либідь, 2006.
14. Лебек С. Происхождение франков. IV – IX вв. –
М.: Скарабей, 1993.
15. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. – М.:
Пргогресс-Академия, 1992. – Гл. 1, 2, 5.
16. Левандовский А. П. Карл Великий. Через Империю к
Европе. – М. : Соратник, 1995.
17. Лозинский С. Г. История папства. М.: Политиздат, 1986.
16. Савело К. Ф. Раннефеодальная Англия. – Л.:
Ленинградский университет, 1977.
17. Средневековая Европа глазами современников и историков
/ Под ред. А. Л. Ястребицкой. – М.: Интерпракс, 1994. – Ч. 1;
1995. – Ч. 3.
 130

18. Тейс Л. Наследие Каролингов. IX – X вв. – М.: Скарабей,

1993

Методичні рекомендації
Християнизація германських народів була одним з
найважливіших моментів ранньосередньовічної європейської
історії. Саме християнство в цю епоху сприяло організації
германського світу, а потім стало духовним стрижнем
середньовічної цивілізації.
Процес християнизації германських народів йшов повільно й
різними шляхами, і ще повільніше відступало їхнє язичество.
Головним завданням семінару на дану тему й повинне стати
з’ясування того, коли і як християнство проникало до різних
німецьких народів, яку роль зіграли в цьому королівська влада,
римські папи, проповідники й місіонери, наскільки мирним був
сам процес, особливо в каролінгську епоху й, нарешті, як
поводилася церква, і що відбулося з нею й з самим християнством
на германському ґрунті.
Джерела по темі можна розділити на кілька груп: наративні, у
тому числі – літературні й епістолярні, законодавчі й
документальні. За часом вони розпадаються на ранні (І – VІІ ст.) і
більш пізні (VІІІ – X ст.).
Найраніші з наративнх джерел – уже відомі нам твори Гая
Юлія Цезаря (100 – 44 до н.е. ) і Публія Корнелія Тацита (55 –
120). «Записки про Галльську війну» Цезаря містять відомості
про германців у трьох книгах із семи, «Германія» Тацита (46 глав)
цілком присвячена їхній історії, суспільному ладові, побуту й
звичаям. Обидва твори включають деякі дані про богів і
вірування германців.
Багатий матеріал про богів містять літературні джерела –
давні міфи германо-скандинавського походження, записані в
XІІІ ст. – «Молодша Еда» ісландського поета–скальда й історика
Сноррі Стурлусона (1178 – 1241), його ж твір «Хеймскрингла»
(історія норвезьких королів), а також «Старша Еда» – поетичні
сказання, що існували із давніх часів, про богів і героїв, записані
в тому ж XІІІ ст. Відомості про імена богів і їхні функції
 131

містяться також в різного роду «Клятвах зречення»,

«Заклинаннях» та ін.
Розповідями про прийняття християнства германськими
народами багаті твори істориків VІ – VІІІ ст. Про готів і причини
прийняття ними християнства в аріанській формі пише Йордан у
книзі «Про походження й діяння гетів» (551), про франків –
«батько франкської історії» єпископ Григорій Турський (540 –
594). Свою знамениту «Історію франків» він закінчив у 591 р.,
взявши більшу частину відомостей від очевидців подій. Перший
англійський історик – чернець Беда Високоповажний (672 – 735)
у «Церковній історії народу англів» подав картину прийняття
християнства германцями-англосаксами, що переселилися в
середині V ст. на Британські острови, і показав роль римського
папства й ірландських місіонерів у цьому процесі. Його розповідь
доповнюють інші автори VІІІ ст.: Алкуїн, Уілліброрд, Еддіус
Стефаніус, як розповіли про драматичні моменти місіонерства
серед континентальних германців.
Що стосується юридичних пам’ятників, то найбільш помітний
слід християнізація залишила в законах кентських королів
Етельберта (560 – 616) і Уітреда (688 – 725). Їхні закони
дозволяють також з’ясувати ставлення королівської влади до
церкви й духівництва, заходи боротьби з язичеством. Подібний
матеріал містить і більш пізня «Правда» короля Уессекса
Альфреда Великого (871 – 899).
Досить багата свідченнями каролінгська епоха. Серед
наративних джерел на перше місце варто поставити Лоршські
аннали (остання третина VІІІ ст.) і твір Ейнгарда (бл. 768 – 840)
«Життя Карла Великого», уже відомі нам по інших темах. Обидва
джерела містять матеріал про методи християнизації саксів у ході
франкських завоювань, про ставлення до їхніх язичеських богів і
святилищ, про силу древніх традицій у саксів.
Законодавче оформлення влади церкви й нової релігії знайшло
в так званих «Саксонських» капітуляріях Карла Великого від 785 і
797 р., а також в «Саксонській правді», записаній за наказом
імператора близько 802 р. Ці джерела містять багатий матеріал
про захист церкви, її майно, її привілеї, про захист духовних осіб,
про покарання за злочини проти них, про залишки язичества.
 132

Найрозмаїтіший матеріал з питань стосунків церкви й

держави можна знайти в джерелах: це дипломи й грамоти
пожалувань церквам і монастирям, королівські капітулярії й
укази, постанови церковних соборів, які за часом відносяться
головним чином до VІІІ ст.

І. НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА
ПРО БОГІВ І ВІРУВАННЯ ГЕРМАНЦІВ
1. ЦЕЗАР ГАЙ ЮЛІЙ.
ЗАПИСКИ ПРО ГАЛЛЬСЬКУ ВІЙНУ (СЕРЕДИНА I СТ. ДО Н. Е.).
КН. 6. ГЛ. 21
[Побут] германців сильно відрізняється від ... способу життя
[галлів]. Бо у них [германців] немає друїдів, які керують
обрядами богослужіння, і вони не особливо стараються в
жертвоприношеннях. Як богів вони шанують лише сонце, вогонь
і місяць, тобто тільки ті [сили природи], які вони бачать [на
власні очі] і в сприятливому впливові яких мають можливість на
власні очі переконатися; про решту богів вони навіть не чули. Все
їхнє життя проходить в полюванні і військових заняттях: з
раннього дитинства вони [загартовуються], привчаючи до
труднощів їх суворого способу життя.

II. НАРАТИВНІ Й ЗАКОНОДАВЧІ ДЖЕРЕЛА VI – XIII ст.

ПРО ХРИСТИЯНИЗАЦІЮ ГЕРМАНЦІВ

4. ЙОРДАН ПРО ПОХОДЖЕННЯ І ДІЯННЯ ГОТІВ (551 РІК)

[Поширення християнства у готів] Вестготи ж, тобто інші їх
співтовариші, що мешкали в західній області, налякані страхом
своїх родичів, вагалися, на що їм зважитися щодо племені гуннів;
вони довго роздумували і, нарешті, за спільною згодою,
направили послів в Романію до імператора Валента, брата
імператора Валентініана старшого, з тим щоб підкоритися його
законам і жити під його владою, якщо він передасть їм для
поселення область Фракії або Мезії. Крім того, щоб більше було
їм віри, вони обіцяють стати християнами, якщо тільки будуть їм
надані наставники, що навчатимуть на їх мові. Отримавши таку
звістку, Валент негайно ж з радістю погодився на це, оскільки і
сам, крім цього, збирався просити про те ж саме. З готовністю
 133

прийнявши їх в Мезію, він поставив ніби стіну своєї держави

своїй проти решти [варварських] племен. А оскільки імператор
Валент, захоплений аріанським псевдовченням, закрив всі церкви
нашого сповідання, то й послав до них проповідниками
співчуваючих своєму релігійному напряму [аріанству]; вони,
прийшовши туди, стали вливати [в душі] цих грубих і
неосвічених людей отруту свого псевдовчення. Так от вестготи
завдяки імператору Валенту зробилися аріанами, а не
християнами. Надалі вони, зумовлені доброзичливістю,
просвіщали як остготів, так і гепідів, своїх родичів, навчаючи їх
схилятися перед цим псевдовченням, таким чином, вони схилили
всі племена своєї мови до визнання цієї секти. Самі ж [вестготи],
як уже сказано, перейшли Данубіо й осіли, з дозволу імператора,
в Дакії Прибережній, в Мезії і в обох Фракіях.

5. ГРИГОРІЙ ТУРСЬКИЙ. ІСТОРІЯ ФРАНКІВ

(БЛИЗЬКО 591 РОКУ)
30. Королева ж невпинно застерігала
Хлодвіга визнати істинного бога і
відмовитися від язичницьких ідолів. Але
ніщо не могло схилити його до цієї віри до
тих пір, поки нарешті одного разу, під час
війни з алеманами, він не змушений був
визнати те, що раніше охоче відкидав. А
сталося це так: коли обидва війська
зійшлися і між ними зав’язалася запекла
битва, то війську Хлодвіга вже загрожувало
повне винищення. Бачачи це, Хлодвіг звів
очі до неба і, зворушений серцем, зі
сльозами на очах вимовив: «О Ісусе
Св. Клотільда –
Христе, до тебе, кого Хродехільда сповідує дружина Хлодвіга
сином бога живого, до тебе, який, як
кажуть, допомагає стражденним і дарує перемогу уповає на тебе,
зі смиренням взиваю проявити славу твоєї могутності. Якщо ти
даруєш мені перемогу над моїми ворогами і я випробую силу
твою, яку випробував, як він стверджує, освячений твоїм ім’ям
народ, повірю в тебе й охрещусь во ім’я твоє. Бо я закликав своїх
богів на допомогу, але переконався, що вони не допомогли мені.
 134

Ось чому я думаю, що не наділені ніякою силою боги, які не

приходять на допомогу тим, хто їм поклоняється. Тебе тепер
закликаю, в тебе хочу вірувати, тільки врятуй мене від
супротивників моїх». І як тільки він вимовив ці слова, алемани
повернули назад і почали втікати, а побачивши свого короля
убитим, вони здалися Хлодвігу зі словами: «Просимо тебе не
губити більше народ, адже ми вже твої». Хлодвіг припинив бій і,
підбадьоривши народ, повернувся з миром додому. Там він
розповів королеві, як він здобув перемогу, закликавши ім’я
Христа.
[Це сталося на 15-му році його правління.]
31. Тоді королева веліла таємно викликати святого Ремігія,
єпископа міста Реймса, і попросила його вселити королю «слово
спасіння». Запросивши короля, єпископ почав наодинці вселяти
йому, щоб він повірив у істинного бога, творця неба і землі, і
залишив язичницьких богів, які не можуть приносити користі ні
собі, ні іншим. Король сказав йому у відповідь: «Охоче я тебе
слухав, святий отче, одне мене бентежить,
що підлеглий мені народ не потерпить
того, щоб я залишив його богів. Однак я
піду і буду говорити з ним згідно з твоїми
силами». Коли ж він зустрівся зі своїми,
сила божа випередила його, і весь народ ще
раніше, ніж він, почав говорити, ніби
вигукнув одним голосом: «Милостивий
король, ми відмовляємося від смертних
богів і готові слідувати за безсмертним
богом, якого проповідує Ремігій». Про це
Хрещення
повідомили єпископу, і він з превеликою
Хлодвіга 496 р.
радістю звелів приготувати купіль для
хрещення. На вулицях розвішують різнокольорові полотнища,
церкву прикрашають білими завісами, баптистерій приводять в
порядок, розливають бальзам, яскраво блищать і палають
благовонні свічки, весь храм баптистерія наповнюється
божественним ароматом. І таку благодать дарував там бог, що
люди думали, ніби вони знаходяться серед благоуханного раю. І
король попросив єпископа хрестити його першим. Новий
Костянтин підійшов до купелі, щоб очиститися від старої прокази
 135

і змити свіжою водою брудні плями, успадковані від минулого.

Коли він підійшов, готовий хреститися, святитель божий
звернувся до нього з такими красномовними словами: «Покірно
схили шию, Сігамбр, почитай те, що спалював, спали те, що
почитав». А був святий Ремігій єпископом вельми вченим і
особливо обізнаним у риториці. Крім того, він відрізнявся такою
святістю, що у здійсненні чудес дорівнював Сильвестру. І тепер
ще збереглася книга з його житієм, в якій розповідається, що він
воскресив мертвого. Так король визнав всемогутнього Бога в
Трійці, хрестився в ім’я отця, і сина, і святого духа, був
помазаний священним миром і осінений хрестом Христовим. А з
його війська хрестилися більше трьох тисяч чоловік. Хрестилась і
сестра його Альбофледа, яку невдовзі взяв господь. Оскільки
король глибоко сумував за нею, святий Ремігій надіслав йому
листа зі словами втіхи. Воно починалося так: «Засмучує мене і
засмучує сильно причина вашої печалі, а саме смерть сестри
вашої Альбофледи, що залишила по собі добру пам’ять. Але ми
можемо втішити себе тим, що вона пішла з цього світу так, що
нею слід більше захоплюватися, ніж сумувати за нею».
Звернулася і друга його сестра, Лантехільда, до цього
прихильниця єресі аріан, визнавши єдиносутність сина і святого
духа з батьком, вона була миропомазана.
32. Тоді брати Гундобад і Годегізіл володіли королівством, що
розташоване по Роні й Соні з провінцією Массілійською. Але
вони і їх народ дотримувалися помилкового вчення аріан. І коли
Гундобад і Годегізіл напали один на одного, то Годегізіл,
дізнавшись про перемоги короля Хлодвіга, таємно послав до
нього послів з такими словами: «Якщо ти мені надаси допомогу у
переслідуванні мого брата, щоб я зміг убити його в битві або
вигнати з країни, я буду щорічно виплачувати тобі встановлену
тобою данину в будь–якому розмірі». Той з радістю прийняв цю
пропозицію, обіцяв йому допомогу, де б вона не знадобилася, і в
домовлений термін послав військо проти Гундобада. Коли
Гундобад дізнався про це, він, не підозрюючи про підступність
брата, послав до нього гінця сказати: «Прийди до мене на
допомогу, бо франки виступають проти нас і підходять до нашої
країни, щоб її захопити. Об’єднаймося проти ворожих нам
народів, щоб нам, якщо ми будемо діяти поодинці, не зазнати
 136

того, що зазнали інші народи». І той відповів: «Я прийду зі своїм

військом і надам тобі допомогу». І всі троє одночасно виступили
зі своїми військами – Хлодвіг проти Гундобада і Годегізіла, і
дійшли вони з усіма воїнами до фортеці під назвою Діжон. Під
час битви при річці Уш Годегізіл приєднався до Хлодвіга, і їх
війська знищили військо Гундобада. Коли ж Гундобад побачив
підступність брата, про яку не підозрював, він повернув назад і
кинувся навтіки, потім пройшов уздовж берега річки Рони і
увійшов до міста Авіньйон. Після здобутої перемоги Годегізіл,
пообіцявши Хлодвігу частину свого королівства, відійшов з
миром і зі славою вступив у В’єнн, наче він уже володів усім
королівством. Король Хлодвіг, ще помноживши свої сили,
пустився слідом за Гундобадом, щоб, вигнавши його з міста,
вбити. Дізнавшись про це, Гундобад вжахнувся, боячись, як би
його не наздогнала раптова смерть. Але був у нього один знатний
чоловік на ймення Аріді, меткий і розумний. Гундобад викликав
його до себе і сказав: «З усіх боків підстерігають мене нещастя, і
я не знаю, що мені робити, оскільки ці варвари виступили проти
нас, щоб нас убити і розорити всю нашу країну». Аріді йому
відповів: «Тобі слід заради збереження твого життя усмирити
дикий норов цієї людини [Хлодвіга]. Тепер же, якщо ти не
заперечуєш, я прикинуся перебіжчиком від тебе, і коли я прийду
до нього, я буду діяти так, що вони не будуть шкодити ні тобі, ні
твоїй країні. Тільки ти старайся виконувати те, що Хлодвіг за
моєю порадою буде вимагати від тебе, до тих пір, поки
милосердний господь не визнає за можливе довести твоє діло до
благополучного кінця». І Гундобад сказав: «Я виконаю всі твої
вимоги». Після цього Аріді попрощався з Гундобадом і пішов.
Коли він прийшов до короля Хлодвіга, він сказав йому:
«Милосердний король, от я, твій покірний слуга, прийшов, щоб
віддатися твоїй владі, залишив цього найнещаснішого Гундобада.
Якщо твоя милість вважатиме гідним прийняти мене, то ти і твої
нащадки будете мати в мені чесного і вірного слугу». Той його
вельми охоче прийняв і залишив у себе. Був же Арідій веселим
оповідачем, розумним порадником, справедливим суддею і
людиною надійною в збереженні таємниці. І ось одного разу,
коли Хлодвіг з усім своїм військом перебував біля стін міста,
Арідій сказав йому: «Король, якби твоя славна високість милість
 137

побажала вислухати мене, недостойного, мої кілька слів, то я, хоч

ти й не потребуєш ради, прислужився б від щирого серця, і це
було б корисно і для тебе, і для міст, проти яких ти думаєш
воювати. Навіщо, – продовжував він, – ти тримаєш тут військо в
той час як ворог твій сидить у вельми укріпленном місці,
спустошує поля, стравлює луки, губить виноградники, вирубує
олійні сади і губить всі плоди в країні? А між тим ти не в силах
заподіяти йому якої–небудь шкоди. Краще відправ до нього
посольство і наклади на нього данину, яку він щорічно
виплачував би тобі, щоб таким чином і країна залишилася цілою,
і ти завжди панував би над твоїм данником. Якщо ж він не
погодиться з цим, тоді ти зробиш так, як тобі буде завгодно».
Король прийняв його пораду і наказав війську повернутися
додому. Потім він відправив посольство до Гундобада і зажадав,
щоб він виплачував йому щорічно накладену на нього данину. І
той виплатив йому за цей рік і обіцяв виплачувати далі.
33. Після цього Гундобад, знову зібравшись з силами і вже
вважаючи для себе негідним виплачувати обіцяну данину королю
Хлодвігу, виступив з військом проти свого брата Годегізіла і,
замкнувши його в місті В’єнна, почав облогу. Але коли в місті
простому народу не стало вистачати продовольства, Годегізіл,
боячись, як би і його не наздогнав голод, наказав вигнати з міста
менший люд.
Так і було зроблено; але разом з іншими був вигнаний з міста
і майстер, на кого була покладена турбота про водопровід.
Обурюючись на те, що і його вигнали разом з іншими, він,
киплячи гнівом, прийшов до Гундобада і показав, яким чином він
може проникнути в місто і помститися його братові. Під його
керівництвом озброєний загін попрямував до водопровідного
каналу, причому багато, що йшли попереду, мали залізні ломи, бо
водопровідний вихід був закритий великим каменем. За
вказівкою майстра вони, користуючись ломами, відвалили камінь
і увійшли в місто. І ось вони опинились в тилу обложених, в той
час як ті все ще зі стін пускали стріли. Після того як з центру
міста долинув сигнал труби, облягаючі захопили ворота, відкрили
їх і також вступили в місто. І коли народ у місті опинився між
двома загонами і його стали винищувати з обох сторін, Годегізіл
знайшов притулок у церкві єретиків, де і був убитий разом з
 138

єпископом аріан. Франки ж, які були при Годегізілі, всі зібралися

в одній башті. Але Гундобад наказав не завдавати нікому з них
ніякої шкоди. Коли ж він захопив їх, то відправив у вигнання до
Тулузи до короля Аларіха. А сенатори і бургунди, які співчували
Годегізілу, були вбиті. Гундобад ж підкорив всю область, яка
тепер називається Бургундією, і серед бургундів встановив більш
м’які закони, за якими вони не повинні були пригноблювати
римлян.
34. Але після того як Гундобад зрозумів, що вчення єретиків
помилкові, він визнав, що Христос, син Божий, і Дух Святий
єдиносущий Отцю, і попросив святого Авіто, єпископа міста
В’єнна, таємно його миропомазати. На це йому єпископ сказав:
«Якщо ти й справді віриш у те, чого навчав нас сам Господь, ти
повинен слідувати цьому. А Господь говорить: «Якщо хто Мене
визнає перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм
Небесним хто ж Мене відцурається перед людьми, відречусь від
того і Я перед Отцем Моїм Небесним». Так само говорив Господь
святим і улюбленим своїм блаженним апостолам, коли він їм
звіщав про випробування під час майбутніх гонінь: «Стережіться
ж людей, бо вони будуть віддавати вас в судилища і в синагогах
своїх битимуть вас, і поведуть вас за Мене до правителів і царів
для свідчення перед ними і всіма язичниками». Оскільки ти сам
король, то ти не боїшся того, що хто–небудь нападе на тебе, але
ти лякаєшся повстання народного і тому відкрито не визнаєш
Творця. Залиш цю дурницю і признайся всенародно в тому, у що
ти, як ти сам кажеш, віруєш серцем. Бо так говорить і блаженний
апостол: «Серцем віруємо для праведности, а устами сповідуємо
для спасіння». Так і пророк говорить: «Прославляю Тебе в церкві
великій, серед народу численного хвалитиму Тебе». І ще:
«Прославляю Тебе, Господи, між народами, вірну хвалу імені
Твоєму серед язичників». Адже ти, король, боїшься народу, не
знаючи, що краще: чи щоб народ наслідував твою віру, або щоб
ти потурав слабкості народній? Бо ти – глава народу, а не народ –
глава тобі. Якщо ти підеш на війну, ти очолиш військо, і вони
підуть за тобою всюди, куди ти їх не поведеш. Тож краще, щоб
вони дізналися правду, коли ти ними будеш керувати, ніж вони
залишаться в омані, якщо ти загинеш. Адже «Бог осміяний бути
не може», тому що він не любить того, хто через земну владу не
 139

сповідує його в цьому світі». Але оскільки Гундобад сам

помилявся, то він до кінця свого життя упирався у своїй
нерозсудливості і не захотів всенародно визнати єдиносущність
Трійці.

6. БЕДА ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ. ЦЕРКОВНА ІСТОРІЯ

НАРОДУ АНГЛІВ (близько 731 РОКУ)
КНИГА I
Глава 23

У 582 р. по Р. X. Маврикій, 54-й після Августа імператор,

зійшов на трон і займав його протягом 21 року. На десятому році
його правління Григорій, людина, що перевершує інших
вченістю і вчинками, був висунутий на місце понтифіка
римського і апостольського престолу і володів ним 13 років, 6
місяців і 10 днів. Він, спонукуваний божественним натхненням,
на чотирнадцятому році правління того ж імператора і приблизно
через 150 років після прибуття англів у Британію направив раба
Божого Августина і декількох
богобоязливих ченців разом з ним
проповідувати слово Боже серед племені
англів. Коли, підкоряючись наказам
первосвященика, вони приступили до
зазначеної ним роботи і пройшли деяку
частину призначеного їм шляху,
малодушний страх здолав їх, і місіонери
вирішили, що краще повернутися назад,
ніж продовжувати свій шлях до
варварського, жорстокого, загрузлого в
невір’ї народу, мови якого вони не знали ...
Відразу після цього вони відправили
додому Августина, якого Григорій, у
сподіванні, що його діяльність буде мати
успіх, призначив їхнім єпископом, з надією,
Св. Августин –
що той смиренними молитвами зможе апостол Англії
домогтися від святого папи не продовжувати
 140

таку небезпечну, важку і сумнівну акцію. Григорій надіслав їм

листа з настановами, переконуючи їх продовжувати розпочату
роботу в надії на божественну допомогу ...

Глава 25
Так Августин, натхненний святим папою Григорієм, разом з
іншими проповідниками повернувся до проповідей слова Божого
і прибув до Британії. У той час Етельберт був королем у Кенті.
Володіючи величезною владою, він розширив межі свого
королівства аж до великої річки Хамбер, яка розділяє південні і
північні племена англів. Біля східного узбережжя Кента
знаходиться великий острів Танет. ... Августин і близько сорока
його сподвижників переправилися на цей острів. Вони взяли з
собою перекладачів-франків, як наполягав папа Григорій.
Августин послав їх до Етельберта і заявив, що він прибув з Риму і
привіз із собою найкраще з послань, яке обіцяло тим, хто виконає
його, вічну радість в небесному царстві, яке буде існувати вічно,
як і істинний Бог. Коли король почув це, він звелів їм залишитися
на острові і наказав дати їм все необхідне, поки він не вирішить,
що з ними робити. Адже поголос про християнську релігію вже
досяг і короля, оскільки у нього була дружина–християнка з
франкської королівської сім’ї, на ймення Берта, яку йому віддали
за дружину за умови, що їй буде дозволено зберегти обряди її
віри, і ніхто не посміє осквернити їх. Як наставник при ній
перебував єпископ Ліудгард.
Кілька днів потому король згідно з
даною обіцянкою прибув на острів і,
сидячи під відкритим небом, закликав до
себе Августина і його людей на
переговори. Залишаючись у полоні давніх
забобонів, він вжив застережних заходів і
не став запрошувати їх у який–небудь
будинок: він боявся, що якщо вони
займаються ворожінням, то в будинку
зроблять все, щоб обдурити його. Але вони
Св. Августин
проповідує перед
прийшли наділені божественною, а не
Етельбертом чаклунською силою, несучи з собою срібний
хрест як прапор і зображення нашого
 141

Господа і Спасителя, накреслене на смузі пергаменту;

вимовляючи співучий молебень, вони просили Господа про своє
спасіння і спасіння тих, для кого і до кого вони прийшли. І коли
за розпорядженням короля вони сіли і почали проповідувати
«слово життя» йому і всім присутнім, які прийшли за королем,
Етельберт відповів, кажучи так: «Дійсно справедливі слова і
обіцянки, які ви принесли з собою, але оскільки вони нові і
незрозумілі для нас, я не можу погодитися з ними і відмовитися
від тих звичаїв, яким я разом з усім плем’ям англів слідував
протягом такого тривалого часу. Але оскільки ви прийшли сюди
як чужинці і побажали повідомити нам про ті речі, які ви
вважаєте найкращими і справедливими, ми не бажаємо
заподіювати вам зла. Навпаки, ми надамо вам дружню
гостинність і дамо вам все необхідне для вашого проживання тут.
Ми не будемо заважати зверненню до вашого пера тих, кого ви
привернете на свій бік за допомогою проповіді». У відповідності
з цим він надав їм житло в Кентербері, столиці його королівства,
і, як він і обіцяв, дбав про їх утримання і не перешкоджав їхній
проповіді ...
Глава 26.

І коли вони увійшли в це житло, то почали наслідувати

апостольське життя ранньої церкви, а саме, служити Богу
тривалими молитвами і постами, проповідувати слово Боже всім,
кому могли, з презирством ставитися до речей цього тлінного
світу, які не стосуються їх, брати від учнів тільки те, що було
необхідне для існування. Самі вони жили згідно з тим, що
проповідували, завжди були готові перетерпіти будь–які лиха і
навіть померти в ім’я істини, яку вони проповідували. Загалом
кажучи, деякі з англів увірували і були хрещені, захоплюючись
простотою їхнього способу життя і красою їх божественного
вчення.
Ще в ті часи, коли римляни населяли Британію, неподалік від
східного боку столиці була збудована церква на честь Св.
Мартіна. Там за звичаєм молилась королева, яка, як говорилося,
була християнкою. У цій церкві проповідники вперше почали
сходитися разом, співати псалми, молитися, служити обідні,
проповідувати і хрестити. Коли ж навернувся в істинну віру
 142

король, то він дозволив їм повсюдно займатися проповідницькою

діяльністю, а також зводити і відновлювати церкви.
І коли король, захоплений, як і інші, чистотою способу життя
святих мужів і їх привабливими обіцянками, істинність яких вони
підтверджували здійсненням багатьох чудес, і вірувань, був
навернений до християнства, велике число людей почало
збиратися кожен день у церкву, щоб почути проповідь і
приєднатися у вірі до єдиної Святої Церкви Христа,
відмовившись від язичництва. Розповідають, що король, навіть
коли втішався своїм наверненням у нову віру, не примушував
нікого стати християнином. Він лише виявляв більшу
прихильність до істинно віруючих. Бо він дізнався від тих, хто
проповідував йому і привів його до спасіння, що служіння
Христу має бути добровільним, а не з примусу.

Глава 27
Тим часом раб Божий Августин
попрямував в Арль і відповідно до
розпоряджень, отриманих від Св. папи
Григорія, був посвячений в архієпископи
народу англів Етері, архієпископом того
міста. І по поверненні в Британію він
відразу ж відправив у Рим священика
Лаврентія і ченця Петра з доповіддю папі
Григорію про те, що плем’я англів
навернено в христинську віру і що його
висвятили в архієпископи. У той же час
Августин просив допомоги папи в
розв’язанні тих питань, які були спірними.
Невдовзі він отримав належні відповіді на
Папа Григорій І
(590 – 604 рр.) ці питання ...

Глава 29
Крім того, папа Григорій, по причині нарікань Августина, що
жати багато, а сівачів мало, направив до нього разом з
вищевказаними гінцями ще кількох побратимів-проповідників,
першими і найбільш видатним серед яких були Мелло, Юст,
Паулін і Руфініан. З ними він відправив і все необхідне для
 143

церковного богослужіння, а саме, священий посуд, покривала для

вівтаря, також церковне начиння, облачення для єпископів і
священиків і, крім того, мощі святих апостолів поряд з багатьма
книгами. Він також надіслав лист, у якому повідомляв
Августину, що посилає йому єпископське облачення (pallium), і в
якому давав настанови з приводу призначення єпископів у
Британію.
Ось текст того листа:
«... Ми віддаємо тобі pallium, щоб ти використав його для
відправлення найбільш урочистих мес і щоб ти міг поставити в
єпископи в різних місцях дванадцять священиків, які б
підпорядковувалися твоїй владі, і так, щоб єпископ Лондона в
майбутньому завжди призначався на цю посаду своїм власним
синодом і отримував pallium від святої і апостольської єпархії,
яка знаходиться в Римі і якої по Божій волі я служу. Ми бажаємо,
щоб ти направив в Йорк єпископа, якого ти будеш вважати
гідним для цієї посади; крім того, якщо те місто та його околиці
візьмуть слово Боже, то його єпископ повинен буде назначити
дванадцять єпископів, а сам нехай отримає сан архієпископа. Ми
хотіли б, поки живі, просимо і йому pallium, з божого дозволу, а
також ми бажаємо, щоб він підпорядковувався твоєму
керівництву, брат. Після твоєї смерті він повинен стати головним
серед єпископів, яких призначить сам, і ні в якому разі не
підкорятися владі лондонського єпископа. А в майбутньому
єпископи Лондона і Йорка повинні будуть чесно розділити свої
повноваження, і той буде головувати, хто буде першим
посвяченим у сан ...
Але ти, брат, волею Господа і Бога нашого Ісуса Христа,
повинен мати владу не лише над тими єпископами, яких сам
призначиш, але і над тими, кого посвятить в цей сан єпископ
Йорка, а також над всіма єпископами Британії.
22 червня 601 р.»
Глава 33
Коли, як ми сказали, Августин отримав єпископський престол
в королівській столиці, він відновив при заступництві короля
церкву, побудовану, як він дізнався, в старі часи віруючими
римлянами, і освятив її в ім’я святого Спасителя, Господа і Бога
нашого Ісуса Христа. Це місце він зробив резиденцією для себе і
 144

своїх послідовників. Недалеко від столиці, на схід, він побудував

також монастир і спонукав Етельберта на спорудження там
церкви благословенних апостолів Петра і Павла і наповнив її
різноманітними дарами, щоб у цій церкві могли бути поховані
сам Августин і всі Кентерберійські єпископи, так само як і королі
Кента. Але сам Августин не освячував цю церкву. Це зробив його
наступник Лаврентій ...

КНИГА II
Глава 2
У той же час Августин з допомогою короля Етельберта
скликав єпископів і проповідників-бриттів з найближчих
областей у містечку званому Веб у наші дні на мові англів
«Августинів дуб», на кордоні королівств Хвікке і західних саксів.
Він почав їх по-братськи наставляти зберігати єдність з римською
церквою, здійснювати заради Господа спільну працю
проповідування Євангелія язичникам. Адже бритти святкували
пасхальну неділю не в той же час, що і римська церква, а в період
від 14-ї до 20-ї фаз місяця, виходячи з
восьмидесятичотирьохрічного циклу. Більше того, вони
здійснювали безліч інших речей, що суперечать єдності церкви.
Коли після довгого обговорення вони не підкорилися благанням,
повчанням і докорам Августина і його сподвижників, і
продовжували вважати кращими свої традиції поклоніння
істинному Богу перед всім церквами, які по всьому світу
розійшлися, святий отець Августин поклав край цьому збуренню
і після тривалої суперечки сказав: «Давайте запитаємо Господа ...,
нехай він вкаже нам небесним знаменням, якої традиції слід
дотримуватися ... Давайте приведемо хвору людину і побачимо,
чиїми молитвами вона вилікується, і, отже, чиєї віри слід
дотримуватися. Коли супротивники згідно до цього, хоча і не
бажаючи, зібралися, з’явився чоловік з роду англів, який втратив
свій зір. І коли він постав перед бриттськими єпископами і ті не
змогли вилікувати його своїми молитвами, настала черга
Августина, який, як це й належить, став на коліна перед Богом–
батьком, благаючи, щоб той повернув зір сліпому. Відразу ж
після молитви сліпий знову став бачити, і Августина вітали як
істинного вісника з небес. Після всього, що сталося бритти
 145

визнали, що проповідь Августина була праведною, але сказали,

що не зможуть відмовитися від стародавніх звичаїв без згоди
свого народу. Тож вони попросили повторного скликання синоду
з тим, щоб на ньому могла бути присутньою більша кількість
людей.
Розповідають, що коли вони прийшли до такої згоди, прибули
сім бриттських єпископів і безліч вчених мужів, головним чином
із знаменитого монастиря, який на мові англів називається
«Бангір» ... Так сталося, що коли вони прибули, Августин сидів
на єпископському кріслі. Побачивши це, вони засмутилися і,
звинувативши Августина в гордині,
доклали зусиль, щоб суперечити йому у
всьому, що він казав. Але він сказав їм: «Ви
робите багато супротив нашого звичаю,
більш того, загальної церкви, але якщо ви
підкоритесь мені в трьох речах: будете
святкувати Пасху в той же день, що і ми,
завершите справу поширення християнства
і разом з нами будете проповідувати слово
Боже народові англів, ми зі спокійним
серцем приймемо всі інші справи, які ви
робите, навіть якщо вони суперечать
нашим звичаям». Але вони відповіли, що не
зроблять нічого з того, про що він їх
Св. Етельберт –
попросив, і не хочуть бачити його своїм
король Кента
архієпископом, кажучи так між собою: (591 – 616).
«Якщо він не встав при зустрічі з нами Першим прийняв
зараз, то з яким презирством він буде християнство
ставитися до нас, як негідним його уваги,
коли стане володарювати над нами ?»
Раб божий Августин, кажуть, передбачив їм, що якщо вони не
будуть жити в мирі з їхніми братами у вірі, то опиняться в стані
війни зі своїми ворогами; та якщо вони не стануть проповідувати
слово Боже племені англів, то випробують смерть від рук воїнів
того племені. З волі божої все так і сталося, як він пророкував.
 146

Глава 5
У 616 р. по Р. X. і 21 рік після того, як Августин зі своїми
сподвижниками був посланий для проповіді божественного слова
до народу англів, Етельберт, король Кента, у славі правив своїм
земним королівством протягом 56 років, покинув цей світ і
зійшов на небеса ...
Але після смерті Етельберта, коли на чолі королівства став
його син Еадбальд, все обернулося проти християнської віри. Бо
Еадбальд не тільки відмовився прийняти істинну віру, але зробив
таке перелюбство, якого ... не зустрінеш навіть у язичників, щоб
хтось замість дружини мав дружину батька свого. Ці злочини
короля дали можливість повернутися до своїх колишніх пороків
тим, хто за часів правління його батька прийняв закони істинної
віри через любов до короля або зі страху перед ним ...

Глава 9
У цей час жителі Нортумбрії, що відносяться до племені
англів і живуть на північ від р. Хамбер зі своїм королем Едвіном,
також дізналися про істинну віру з проповіді Пауліна, про якого
ми згадували вище.
Ось який випадок допоміг поширенню християнства серед
цього народу. Вищевказаний король Едвін був союзником
королів Кента і взяв у дружини Етельбург, яку також називали
Татою, дочку короля Етельберта. Коли в перший раз він
відправив гінців домовитися про шлюбний союз, Еадбальд, брат
Етельбург, відповів йому, що було б негідно для діви–християнки
виходити заміж за язичника, бо шлюбом з королем, не знаючим
істинної віри, неможливо не осквернити віру і таїнство нашого
небесного Отця. Коли посланці сказали про ці слова Едвіну, той
пообіцяв, що не зробить нічого проти християнської віри, яку
сповідувала Етельбург, але дозволить зберегти обряди її релігії та
християнські звичаї їй, а також тим, хто буде її супроводжувати,
будь то чоловік або жінка, священик або тен. Та й сам він не
відмовився б прийняти цю релігію, якщо його радники знайдуть
її більш святою і гідною, ніж його віра.
Заручившись даною обіцянкою, дочка кентського короля
вирушила до Едвіна, а разом з нею і Паулін, людина, улюблена
Богом, який був посвячений у єпископи, щоб супроводжувати її...
 147

Паулін отримав єпископські регалії з рук архієпископа Юста

21 липня 625 р. по Р. X., і таким чином прибув разом з цією
жінкою до короля Едвіна, щоб освятити їх плотський союз. Але
більшою мірою всім своїм єством він прагнув закликати народ,
до якого прибув, до істинної віри ... І коли він приїхав у цю
країну, то став багато трудитися, щоб за допомогою Бога
утримати прибулих разом з ним від зречення віри Христової, і
якщо вдасться, навернути своєю проповіддю до християнства
деяких язичників.
У наступному році в цих землях з’явився вбивця по імені
Еомер, посланий королем західних саксів Квікхельмом, який
бажав позбавити Едвіна королівства і життя. У вбивці був
двосічний кинджал, змащений отрутою, і якби не виявилася
смертельною рана, нанесена королю, то зробила б свою справу
отрута. Він прибув у королівську резиденцію, яка знаходилась на
р. Деруент, в перший день Пасхи і увійшов до королівських
покоїв, представившись посланцем свого пана. Доповідаючи про
своє вигадане посольство, він несподівано схопився, вихопив з–
під накидки кинджал і накинувся на короля. І коли Лілль,
найвідданіший королівський тен, помітив це, то, не маючи в руці
щита, яким би він міг захистити короля від смерті, він прийняв
удар кинджала на себе, закривши своїм тілом короля. Але ворог
завдав удару з такою силою, що поранив короля навіть через тіло
вбитого тена ...
В ту ж саму святу Великодню ніч королева народила дочку,
яку назвали Еанфлед. І коли король у присутності єпископа
Пауліна дякував своїх богів за народження дитини, єпископ
віддав хвалу Ісусу Христу, щоб переконати короля, що завдяки
його молитвам королева привела на світ дитя у безпеці і без
страждань. Король перейнявся цими словами і дав обітницю, що
скине ідолів і буде служити Христові, якщо той дарує йому життя
і перемогу над королем, що підіслав убивцю. І на підтвердження
щирості своїх намірів він дозволив Пауліну охрестити доньку в
святий день П’ятидесятниці. Вона стала християнкою, першою з
Нортумбрійского племені, разом з одинадцятьма іншими
домочадцями.
У цей час король, вилікувавшись від нанесеної йому рани,
зібрав армію і виступив проти західних саксів і, борючись з ними,
 148

або вбив, або змусив скласти зброю тих, хто замишляв погубити
його. Повернувшись у рідні землі, він не поспішив необдумано
приймати християнські таїнства, хоча з того часу, як пообіцяв
служити Христу, він більше не поклонявся ідолам. Він вирішив
спочатку з повним запалом, крок за кроком пізнати християнське
віровчення з допомогою преподобного Пауліна, а також
обговорити з наймудрішими з сановників, що належить робити в
подібному випадку ...
Глава 14
Так король Едвін разом з усією знаттю королівства і з
багатьма простими людьми прийняв істинну віру ... на
одинадцятому році свого правління, тобто в
627 г, по Р. X., і через 180 років після
прибуття англів у Британію. Він був
хрещений в Йорку на Великдень 12 квітня,
у церкві апостола Петра, яку він сам
поспішно побудував у лісі, коли в якості
новонаверненого отримував настанови
перед обрядом хрещення. У тому ж місті
він заснував єпископську єпархію для свого
вчителя Пауліна. ... І протягом 6 років до
самого кінця правління короля, Паулін з
його згоди і схвалення проповідував у тих
Св. Едвін – землях слово Боже ...
король Нортумбрії
(616 – 633)

КНИГА III
Глава 1
Король Едвін був убитий у битві в королівстві Дейра, звідки
походить його рід і де він починав правити. Йому успадкував
Осрік, син його дядька Елфріка. Осрік під впливом проповіді
Пауліна також прийняв християнську віру. Але королівство
Берніція, а землі нортумбрійців спрадавна ділилися на дві
частини, перейшло до Еанфріта, сина Етельфріта, який був родом
з тієї провінції і мав право управляти нею. Протягом усього часу,
коли Едвін був королем, сини того Етельфріта, який правив до
Едвіна, жили у вигнанні разом з іншими знатними юнаками серед
 149

скоттів і піктів, і їх обернули в християнську віру згідно з

ученням, поширеним серед скоттів. І коли їм дозволили
повернутися в їхню країну після смерті їхнього ворога–короля,
вищезгаданий Еанфріт, старший з них, отримав королівство
Берніція. Обидва ці короля, почавши правити земним
королівством, відреклися від віри і зрадили таїнства небесного
царства, в які вони були посвячені, і піддалися розтлінню через
пристрасть до язичницької віри.
Якийсь час опісля Кедваллон, король бриттів, вбив їх обох,
спонукуваний нечестивою рукою, але справедливою помстою...
Той рік виявився нещасливим і проклятим для всіх добрих людей
через зраду королів англів, які зрадили таїнства віри, і через
жорстоку тиранію короля бриттів. Тому всі хроністи вирішили
викреслити з людської пам’яті королів, які зрадили віру, і
приписати до того року початок правління, яке успадкував від
короля, Освальда, людини, возлюбленої Богом, яка після смерті
його брата Еанфріта виступила проти ворога зі своєю армією,
нечисленною, але сильною вірою в Христа. І безжалісний король
бриттів був розбитий разом зі своїм величезним військом, якому,
як він хвалився, ніхто не міг протистояти, в битві в містечку, яке
на мові англів називається Denisesburna, тобто, «струмок
Дениса».

Глава 3
Як тільки Освальд отримав у свої руки королівство, він
забажав, щоб серця людей, якими він почав правити,
наповнилися вірою в Христа, бо він був упевнений, що та віра
допомогла йому перемогти варварів. І він скерував послання до
старійшин скоттів, які посвятили його в таїнства християнської
віри разом з його тенами, коли він жив серед них у вигнанні. Він
просив прислати єпископа, щоб народ англів міг за допомогою
його вчення і проповіді пізнати Божу милість і прийняти віру
Христову. І вони без зволікань виконали його прохання. До нього
був посланий єпископ Айдан, людина надзвичайної доброти,
благочестя і смиренності, спонукуваний ревним служінням Богу,
але заблудлий, бо він звик святкувати Пасху згідно зі звичаям
його народу, тобто в період від 14–ї до 20–ї фаз місяця. Дійсно, у
 150

той час в північних землях скоттів і в країні піктів відзначали

Великдень згідно з тим звичаєм ...
Після прибуття єпископа король подарував йому місце для
заснування єпархії на о. Ліндісфарн ... І смиренно і з готовністю
послухавшись його застереженнь у всьому, король з великою
ретельністю прийнявся за поширення християнської віри в
своєму королівстві. Було приємно бачити короля, який
пояснював Божі заповіді елдорменам і тенам, коли єпископ
проповідував Євангеліє, бо він погано знав мову англів, але
король повністю вивчив мову скоттів за час свого тривалого
вигнання. З того часу безліч людей із земель скоттів прибувало
до Британії для проповіді слова Божого, воліючи ті провінції
англів, у яких правив Освальд або де діяли чернечі громади.
Церкви зводилися повсюдно, люди з радістю стікалися послухати
проповіді. Король щедро роздавав землі і помістя для заснування
монастирів, діти англів, а також люди похилого віку отримували
настанови від проповідників-скоттів щодо того, як слідувати
монастирському способу життя.

Глава 25
...У цей час виникла серйозна суперечка про те, як правильно
дотримуватися Великодня. Церковнослужителі з Кента і Галлії
стверджували, що скотти відзначають Великодню неділю інакше,
ніж прийнято у вселенській церкві. Серед ревних захисників
канонічної Пасхи був Ронан, скотт за походженням, але який
вивчав церковну науку в землях Галлії та Італії. Сперечаючись з
Фінаном, він направив на шлях істинний безліч людей, а також
переконав їх більш серйозно ставитися до істинної віри, але він
не зміг умовити Фінана, а навпаки, будучи людиною
пристрасною, своїми докорами зробив його ще більш лютим
супротивником істини. Але Яків, колишній диякон преподобного
архієпископа Пауліна, дотримувався католицької Пасхи згідно з
істинною традицією. Так само діяла і королева Еанфлед разом зі
своїми послідовниками, згідно з тим, що вона бачила в Кенті. І
був з нею католицький священик з Кента на ім’я Роман.
Розповідають, що в той час Пасха відзначалася двічі в році, і коли
король, закінчивши піст, святкував Великдень, королева зі своїми
наближеними все ще продовжували поститися і відзначала
 151

Вербну неділю. Але поки був живий Айдан, до цих розбіжностей

ставилися з терпінням ...
Але коли Фінан, що змінив його, помер, і Колман, також
посланий скоттами, зійшов на єпископський престол, суперечка з
питання святкування Великодня та інших правил церковного
життя розгорілася з більшою силою. ... Про це в суперечці
дізналися і правителі, король Освальд і його син Алфріт. І якщо
Освальд, який, як ми знаємо, отримав знання про віру і був
хрещений скоттами, і знав їх мову, не бачив нічого кращого, ніж
їх віровчення, то Алфріт, наставником якого у християнській вірі
був Уілфрід, найдосвідченіша людина, що колись жив у Римі і
вивчав там церковну істину, а потім багато часу провів у Ліоні з
архієпископом Галлії Далфіном, від якого він отримав тонзуру,
віддавав перевагу вченню цього Уілфріда перед всіма вченнями
скоттів.
У той час Агільберт, єпископ західних саксів ..., друг короля
Алфріта і абата Вілфріда, прибув у королівство Нортумбрія і
залишався там разом з ними деякий час. Він також на прохання
Алфріта зробив Вілфріда абатом у вищевказаному монастирі. З
ним був також священик на ім’я Агафій. І коли виникла
суперечка про святкування Великодня, про тонзури та інші
церковні справи, вирішили, що необхідно скликати синод у
монастирі, який називається Streoneshealh (Уітбі), що означає
«пристановище нащадків», і настоятелькою в якому була Хільда,
жінка, віддана служінню Господу. На цей синод прибули обидва
королі, батько і син, єпископи Колман зі своїми кліриками–
скоттами і Агільберт зі священиками Агафія і Вілфріда. Яків і
Роман були на їхньому боці, абатиса Хільда зі своїми
послідовниками – на стороні скоттів, яких також підтримував
поважний єпископ Чедді, посвячений у цей сан скоттами, і він
також був перекладачем на цій раді.
Першим виступив король Освальд, сказавши, що тим, хто
поклоняється одному Богу, слід дотримуватися єдиних правил і
не відправляти церковних таїнств різними шляхами, бо для всіх
гряде одне небесне царство; необхідно дізнатися, чиї правила
вірніші і слідувати тільки їм. Першим він попросив висловитися
єпископа Колмана, який практиці він слідує і звідки ця практика
бере початок. Тоді Колман сказав: «Я дотримуюся того
 152

Великодня ..., який, як кажуть, святкував улюблений нашим

Господом апостол, святий євангеліст Іоанн, разом з усіма
церквами, якими він управляв...»
Після цього Уілфрід, отримавши слово від короля, почав так:
«Великдень, якого ми дотримуємося, святкують у Римі, де жили,
проповідували, прийняли муки і були поховані святі апостоли
Петро і Павло, а також у всій Італії, Галлії, землі якої ми обійшли
вздовж і впоперек заради навчання і молитви. Ми дізналися, що
так святкують Великдень в Африці, Азії, Єгипті, Греції і скрізь,
де є церква Христова, серед різних народів і мов, в один і той же
час, крім лише одних впертюхів, а саме, піктів і бриттів ....
Прости нас, Господи, що ми звинувачуємо Іоанна в дурості за те,
що він неухильно дотримувався закону Мойсея, бо тоді вся
церква діяла у згоді з іудейською традицією, і апостоли не могли
відразу відкинути закон, встановлений Богом ... Якщо б ви і ваші
побратими, якби почули постанови апостольського престолу,
більше того, вселенської церкви, підкріплені Святим Письмом, то
вважали б за образу для себе слідувати їм: адже ви не відчуваєте
ні найменшого сумніву в тому, що не грішите. Нехай ваші
вчителі були святими, але як можна віддавати перевагу їх
вченню, яке поширене в невеликій частині віддаленого острова,
вченню вселенської церкви Христової, яка діє по всьому світу? І
якби був, дійсно, святим і всемогутнім у скоєнні чудес цей ваш
Колумб, і якщо б він був слугою Христа, хіба він не бажав би
заповідане блаженнішим з апостолів, якому Господь сказав: «Ти
– Петро, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і ворота пекла
не переможуть її, і дам тобі книги Царства Небесного».
І коли Уілфрід закінчив говорити, король сказав: «Чи правда
це, Колман, що ці слова були сказані Петру Господом нашим ?» І
він відповів: «Це правда, король». І король запитав: «А чи була
дана така влада вашому Колумбу?» . І Колман відповів: «Ні». І
король знову запитав: «Ви цілком згодні обидва з тим, що ці
слова були сказані тільки Петру і що ключі від небесного царства
були дані йому Господом ?» І вони обидва сказали: «Так». І тоді
король на закінчення мовив так: «І я кажу вам, що він охоронець
наш, і я не виступлю проти нього, але наскільки я знаю і
наскільки можу, бажаю підкоритися йому в усьому, щоб не
сталося так, що коли я підійду до брами небесного королівства,
 153

то не буде нікого, хто б міг відкрити мені їх, а той, хто спробує
утримати ці ключі, буде ворогом мені».
Коли король сказав ці слова, ті, хто сидів або стояв навколо
нього, як великі, так і малі, дали свою згоду, і, відкинувши менш
досконале вчення, поспішали підкоритися тому, що знаходили
кращим.
У той час преподобний раб Божий єпископ Егберт, який
заслуговує великої честі і який, як ми вже говорили, провів
більшу частину свого життя як пілігрим в Ірландії, щоб досягти
Царства Небесного, задумав принести користь церкві: взятися за
апостольську діяльність і, проповідуючи Євангеліє, принести
слово Боже тим народам, які про нього ще не чули. Він знав, що
безліч таких племен проживало в Германії, звідки прийшли англи
і сакси, які нині населяють Британію .... Там живуть фризи, ругії,
дани, гунни, старі сакси і боруктварії. Є безліч і інших племен,
які все ще поклоняються язичницьким богам. І ось воїн армії
Христової Егберт вирішив відправитися до них морем і
спробувати, якщо вийде, відірвати їх від диявола і наблизити до
Христа. А якщо це не вдасться зробити, то відправитися в Рим,
щоб насолодитися спогляданням чертогів святих апостолів і
Христових мучеників.
... Однак один з його сподвижників, по імені Уітберт, відомий
своєю вченістю і презирством до мирського життя, бо протягом
багатьох років він жив досконалим відлюдником в незнайомій
йому Ірландії, взяв корабель і прибув у Фрісландію, де
проповідував слово Боже протягом двох років народу, що там
живе і його королю Радбоду, але ця велика праця виявилась
безплідною. Тоді він повернувся в місця свого первинного
паломництва і безмовно віддав себе служінню Господові; і
бачачи, що він не може звернути чужоземців в істинну віру,
вирішив бути більш корисним своєму народові, показуючи йому
приклад своїми добрими справами.
.. Коли раб Божий Егберт зрозумів, що йому не дозволено
проповідувати язичникам через багато інших справ святої
церкви, про що йому було передбачено в одкровенні, і дізнався,
що Уітберт не мав успіху в тих землях, він все ж знову направив
святих і ревних мужів для проповідування істинної віри, серед
яких найбільш прославленним був Уілліброрд, відомий своєю
 154

гідною діяльністю священика. Коли дванадцять проповідників

прибули в ті землі, то звернулися за допомогою до Піпіна,
правителя франків, і були з радістю прийняті ним. Піпін якраз
незадовго до цього підкорив своїй владі прилеглі області
Фрісландії, вигнавши короля Радбода. Він і послав їх
проповідувати до того народу, надавши їм підтримку своєю
владою, щоб ніхто не заважав їх діяльності, і пообіцявши
винагороду тим, хто прийме християнську віру. Так і сталося з
Божою допомогою: в короткий час багато були навернені у
християнську віру.
Слідуючи їх прикладу, два англійські священики, що жили у
вигнанні в Ірландії протягом довгого часу, в надії на вічне
спасіння, прибули до землі старих саксів, щоб побачити, чи
можливо послужити Господу своєю проповіддю. Одного з них
звали Чорним Хевальдом, бо був він темноволосим, іншого Білим
Хевальдом – його волосся було русявим. Обидва були повні
релігійного благочестя, але Чорний Хевальд краще знав Святе
Письмо. Прибувши в ту країну, вони прийшли в будинок одного
управляючого і прохали його відвести їх до старійшини, який
стояв над ним, бо у них до нього було важливе послання, про яке
вони повинні були повідомити. Тоді у старих саксів не було
короля, управляли ними кілька старійшин, і якщо траплялася
війна, вони чесно кидали жереб і так вибирали правителя, і під
час війни підпорядковувалися тому, кому випав жереб. Але коли
війна закінчувалася, всі старійшини знову ставали рівні один
одному. Управляючий, прийнявши їх, пообіцяв, що представить
їх старійшині, якому він підпорядковується, але при цьому
деякий час протримав їх у себе, як вони і просили.
Але коли варвари усвідомили, що ті належать іншій релігії,
хоча самі довгий час віддавалися співу псалмів і щодня
приносили рятівні жертви Богові, маючи священний посуд і
реліквії для вівтаря – вони насторожилися, адже якщо
проповідники прийдуть до їх старійшини і поговорять з ним, то
можуть відвернути його від їх богів і схилити до християнства, і
тоді те ж саме може статися з усім їхнім народом. Тому вони
віроломно схопили проповідників і стратили їх. Білий Хевальд
загинув швидкою смертю від меча, але Чорного Хевальда піддали
довгим мукам, а потім разірвали на частини. Їх мертві тіла були
 155

викинуті в Рейн. Коли старійшина, якого вони бажали побачити,

дізнався про це, він рогнівався через те, що чужоземців не
допустили до нього. І він повбивав усіх тих жителів і спалив їх
поселення. Вищезазначені проповідники і слуги господа
прийняли мученицьку смерть 3 жовтня ...
... Як тільки Уілліброрд отримав дозвіл від представника
франків на проповідь, він поспішив до Риму, де апостольський
престол у той час очолював папа Сергій, щоб той благословив
його на проповідь Євангелія тому народу. Також він сподівався
отримати від нього священні реліквії апостолів і Христових
мучеників, щоб коли він скине ідолів і побудує церкви, він міг
помістити в них ці реліквії ... Він також бажав дізнатися і
отримати від папи безліч інших речей, необхідних для такої
справи. І коли все це було в нього і руках, він повернувся до
проповіді.
У той час брати, послані як божі вісники під Фриз, вибрали з
свого числа одного, що вирізнявся благочестивою поведінкою і
лагідною вдачею, якого звали Світберт, щоб його призначили
їхнім єпископом. Він, відправився до Британії, за їх проханням
був висвячений у єпископський сан преподобним єпископом
Уілфрідом...
Коли Світберт, що став єпископом, повернувся з Британії, він
через якийсь час, відправився до боруктваріїв і своєю проповіддю
навернув багатьох з них в істинну віру. Але незабаром це плем’я
було завойоване старими саксами, і ті, хто прийняв нову віру,
були вигнані, а сам єпископ з деякими іншими втік до Піпіна,
який за посередництва своєї дружини Плектруди надав йому
місце для поселення на одному з островів Рейну ... Тут Світберт
побудував монастир, яким досі володіють його наступники, і вів
там цнотливий спосіб життя, поки не закінчив свої дні.
Слідом за тими, хто повернувся після декількох років
проповіді в Фриз, Піпін, за загальним узгодженням, направив у
Рим преподобного Уілліброда з тим, щоб папа Сергій зробив
його архієпископом в землях фризів. Так і сталося, як він просив,
в 696 р. по Р. X. ...
Піпін надав йому місце для заснування єпархії у відомій
фортеці, яка на мові того народу називається Wiltaburg .., але на
мові жителів Галлії Trajectum (Утрехт).
 156

7. ЕДДІУС СТЕФАНУС. ЖИТТЯ ЄПИСКОПА УІЛФРІДА

(ПОЧАТОК VIII СТ.)
Глава 10
При певній нагоді у часи Колмана, єпископа Йоркського і
архієпископа, коли правили Освальд і його син Алфріт, абати,
священики та інші церковнослужителі усіх рангів зібралися
разом у монастирі, званому Уітбі, у присутності святої матері і
благочестивої черниці Хільди, а також королів і двох єпископів,
Колмана і Агільберта, розглянути питання про належну дату
святкування Пасхи – або відповідно до бриттської чи скоттської
традиції, яка поширена у всій північній Британії, коли Великодня
неділя відзначається між 14-м і 22-м днями місячного циклу, або,
згідно з кращою традицією апостольської церкви, а саме, між 15-
м і 21-м днями того ж циклу. Спочатку можливість висловити
свої доводи на очах у всіх присутніх була надана єпископу
Колману. Ось про що він прямо сказав: «Наші батьки і їхні
предки, натхненні Святим Духом, яким був Колумб,
постановили, що Великдень належить відзначати в 14–й день
місячної фази, якщо він випадає на неділю, наслідуючи приклад
апостола і євангеліста Іоанна, який на святій вечері прихилився
до грудей Господа і був названий другом Його. Він святкував
Великдень у 14–й день місяця, і ми, як і його послідовники –
Полікарп та інші – відзначаємо її, як він встановив. Ми не сміємо
змінити це, заради наших батьків, та ми і не бажаємо нічого
змінювати. Я висловив думку своїх прихильників, а тепер ваша
черга».
Єпископ Агільберт і його священик Агафій прохали Св.
Уілфріда, священика і абата, з усім властивим йому
переконливим красномовством пояснити на його рідній мові, якої
традиції дотримується Римська церква і апостольський престол.
Зі звичайним для нього смиренням він сказав наступне: «Це
питання прекрасним чином вже досліджувався 318–ю святими
отцями церкви, які зібралися разом в Нікеї, столиці Віфінії. Серед
інших рішень вони встановили «місячний цикл», який
повторюється кожні 19 років. Згідно з цим циклом Пасха ніколи
не випадає на 14–й день місячної фази. Це є встановленим
правилом апостольського престолу і майже всього
християнського світу, і наших батьків, прийнятим згідно з
 157

папськими декреталіями, в яких є наступні слова: «Той, хто

засудить цю постанову, нехай буде проклятий».
Коли Св. Уілфрід закінчив свою промову, король Освальд з
посмішкою звернувся до всіх присутніх: «Скажіть мені, хто
займає більш високе місце в небесному царстві, Колумб чи
апостол Петро?» І тоді всі ті, хто зібрався відповіли в один голос і
як би за загальним свідченням: «Господь відповів на це питання,
сказавши: «Ти – Петро, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і
сили пекла не переможуть її, і дам тобі ключі Царства Небесного,
і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі; та що на землі
ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небесах».
Король мудро відповів: «Він – страж Небесного Царства і
тримає ключі від нього. Із ним я не хочу мати розбіжностей і не
погоджуся з тими, хто такі має. І ні в чому не буду суперечити
йому, поки я живу на цьому світі».
Тому єпископа Колмана застерегли: якщо він відкине тонзуру
і канонічну дату Пасхи через страх перед своїми побратимами–
співвітчизниками, то йому доведеться позбутися свого сану і
покинути свою єпархію, яку займе більш гідна людина. Так і
сталося.

8. АЛКУЇН. ЖИТТЯ СВ. УІЛЛІБРОРДА (КІНЕЦЬ VIII СТ.)

Глава 9
... Раб Божий Уілліброрд намагався спрямувати течію річок
божественного вчення за межі Франкського королівства. Бо він
не боявся з’явитися перед Радбодом, королем фризів, який в той
час разом зі своїм народом сповідував язичництво ... Коли раб
Божий зрозумів, що його проповідь тут не може принести плоди,
він відправився проповідувати Євангеліє самому дикому з
племен – данам. Ними, як кажуть, правив Онгенд, людина більш
жорстокіша, ніж звір, і більш тверіша, ніж камінь, але яка,
незважаючи на це, спонукувана Божим провидінням, прийняла з
честю вісника слова Божого. Коли останній виявив, що країна ця
заскніла у своїх звичаях і поклонінні язичницьким богам, без
надії на краще життя, він взяв з собою тридцять отроків з цієї
країни і поспішив повернутися в королівство франків, в країну
обраного Богом народу ...
 158

Глава 10
Коли благочестивий проповідник здійснював свою подорож,
він прибув на острів на кордоні земель фризів і данів, який на
мові жителів тих місць називається Fositesland (Хеліголанд) по
імені бога Fosite, святилища якого були на тому острові. Місце,
настільки шанувалося язичниками, що ніхто з них не смів навіть
доторкнутися до чого–небудь у тому святилищі, чи то тварини,
що там паслися, чи то рівчак з джерельною водою. Зробити це
можна було тільки таємно від інших. Через шторм Уілліброрд був
змушений пристати до цього острова і залишатися там кілька
днів, поки не вщухне буря і можна буде плисти далі. Знехтувавши
святість цього місця і жорстоким норовом короля, який зазвичай
піддавав лютій смерті кожного, хто вторгався в ті святилища,
Уілліброрд за призовом Святої Трійці хрестив трьох мужів біля
того джерела і, більш того, наказав зарізати священних тварин,
що там паслися, щоб нагодувати своїх супутників. Язичники, які
бачили все це, подумали, що ці люди або втратять розум, або
помруть раптовою смертю. Але коли нічого з Уіллібрордом і його
супутниками не сталося, варвари злякалися і, вражені побаченим,
розповіли про все королю Радбоду.

Глава 11
І той, розлютившись вирішив помститися священику за
образу, яку він завдав його богам, і, згідно зі звичаєм, він
протягом трьох днів тричі на день кидав жереб. Але той жодного
разу не випав проти слуги Господа і його людей, за винятком
одного, який прийняв мученицьку смерть. Тоді Уілліброрд був
викликаний до короля, і Радбод взявся докоряти його за те, що він
із зневагою поставився до його святинь і образив його богів. На
це посланець Божий впевнено відповів йому: «Ти поклоняєшся не
Богу, а дияволу, який обманює тебе, вводячи в оману, за яке душа
твоя буде горіти у вічному полум’ї ... Існує тільки один Бог, який
створив небо і землю, море і все, чим воно наповнене. Той, хто
поклоняється Йому, буде жити вічно...» Король, вражений цими
словами, відповів: «Я бачу, що ти не боїшся нас, і твої слова
відповідають справам твоїм». І хоча він не повірив Уілліброрду,
він з пошаною відпустив його назад до Піпіна, правителя
франків.
 159

9. УІЛЛІБАЛЬД. ЖИТТЯ СВ. БОНІФАЦІЯ

(ДРУГА ПОЛОВИНА VIII СТ.)
... Мандруючи по всій Фризії, Св. Боніфацій переконливо
проповідував слово Боже, скидаючи язичницьких богів і
знищуючи знаки язичницької віри. І коли він зруйнував їхні
храми, то з великим завзяттям приступив до будівництва
християнських церков. І він хрестив безліч людей, чоловіків,
жінок і дітей, з допомогою свого побратима по вірі єпископа
Еофи, якого він призначив єпископом фризів і зробив його
місцеперебуванням місто Утрехт ...
... Після того, як велич християнської віри поширилася по всій
Фризії, а життя самого святого наближалося до кінця, він з
деякими зі своїх сподвижників оселився на берегах річки Борн,
яка знаходиться в землях тих, кого на тій мові називають Ostor– і
Wester–eache. Як тільки він оголосив людям про урочисті дні,
коли в громаду віруючих будуть прийматися молоді послушники,
а єпископ даватиме своє благословення тим, хто нещодавно
прийняв християнську віру, всі, навіть ті, хто знаходився далеко
від дому, повернулися в свої оселі, щоб постати перед єпископом
у зазначений день.
Але коли той день настав, і зійшло сонце, до Боніфація
замість друзів прибули вороги, і дійсно, це були не новонавернені
в християнство, а вбивці. І величезний натовп ворогів,
виблискуючи зброєю, з списами і щитами, ринулася на табір
проповідників. Тоді молоді послідовники єпископа виступили з
табору проти них і підняли свою зброю, бажаючи захистити
святих від жорстокосердного натовпу озвірілих людей. Але як
тільки раб Божий дізнався про напад розлючених варварів, він
закликав до себе священиків і, взявши з собою останки святих,
які завжди були поруч з ним, вийшов зі свого помешкання. Він
відразу ж засудив своїх молодих побратимів і заборонив їм
вступати в битву, сказавши: «Перестаньте битися і не вступайте в
боротьбу, бо Святе Письмо навчає нас не відповідати злом на зло,
але тільки добром. Бо наближається день, якого ми чекаємо, і час
наш вже настав .... Брати, будьте хоробрими і не бійтеся тих, хто
вб’є ваше тіло, бо вони не зможуть вбити вашу душу, яка буде
жити вічно...» І поки він переконував своїх учнів взяти
 160

мученицький вінець, натовп розлючених язичників пустив у хід

всю свою зброю і залив кров’ю тіла святих мучеників.

10. ЛОРШСЬКІ АННАЛИ (ОСТАННЯ ТРЕТИНА VIII СТ.)

772. Король Карл був з військами в Саксонії і зруйнував їх
святиню, яка називалася Ірмінсула.
775. Був король Карл з військами в Саксонії, спустошив її,
принісши їй великі руйнування, і завоював фортеці, звані
Ересбург і Сігібурге, і поставив там гарнізон.
776. Король Карл вирушив до Італії і захопив фортеці, що
залишилися [незахопленими]; був убитий Ротгаз. І,
повернувшись звідти, завоював велику частину Саксонії; і
звернулися сакси до віри Христа, і було охрещено їх безліч.
777. Карл скликав франків на велике зібрання (Magis campum)
в Саксонії в Падерборні, і було там охрещео безліч язичників–
саксів.
778. ... Поки пан король був в тих краях, віроломний рід
саксів, порушивши вірність, вийшов із своєї землі, пройшов
війною до річки Рейну, всі спалюючи і спустошуючи і абсолютно
нічого не залишаючи на своєму шляху. Тому франки,
повернувшись, переслідували їх до річки Едер, і сакси,
примушені тут до бою, почали тікати, і багато з них були вбиті;
франки ж з божою допомогою виявилися переможцями.
779. Пан король Карл знову прийшов до Саксонії, дійшов до
Везера, і утихомирені сакси принесли клятву [вірності] і дали
заручників.
780. Пан король Карл знову вирушив з військом до Саксонії і
дійшов до великої ріки Ельби, і всі сакси підкорилися йому, і взяв
він різних заручників, як вільних, так і літів; і розділив він цю
країну між єпископами, священиками і абатами, з тим щоб вони
хрестили тут і проповідували; а також увірувало безліч язичників
венедів і фризів.
782. І скликав король Карл велике зібрання свого війська в
Саксонії в Ліпшпрінгу і встановив над нею графів з числа
шляхетних саксів. А коли дізнався, що вони знову відпали від
віри і зібралися на чолі з Відукіндом для заколоту, він повернувся
до Саксонії, спустошив її і величезну безліч саксів вразив своїм
грізним мечем.
 161

783. Померла королева Хільдегарда, померла Берта. Після

цього пан король з великим військом вирушив до Саксонії, і
почалася війна з повсталими [саксами], і з боку саксів були вбиті
багато тисяч, і знову почалася війна, і франки билися з саксами і
милістю Христової здобули перемогу, і були з боку саксів вбито
багато тисяч, ще більше, ніж раніше.
784. І знову Карл попрямував до Саксонії з військом, яке
розділив на дві частини ...
785. Король Карл перебував у Саксонії в Ересбурзі з Різдва
Христового до червня місяця і наново побудував там укріплення
(castellum), а також спорудив базиліку. І уклав мир в Падерборні
між франками і саксами; і тільки тоді перейшов річку Везер і
досяг Бардснгау. Підкорившись йому, сакси знову прийняли
християнство, яке раніше відкинули. Після того як мир був
встановлений і заколоти припинилися, король повернувся
додому. Відукінд ж, зачинатель усіх бід та натхненник підступів,
прийшов зі своїми прихильниками в палац Аттіньї і був там
хрещений, і пан Карл був його хрещеним батьком і вшанував
чудовими дарами.
792. У той рік король перебував у Баварії і справляв Пacxy в
Регенсбурзі. Але в попереднє літо сакси, вирішивши, що
аварський народ повинен здобути перемогу над християнами,
виявили те, що до цих пір таїли в серцях своїх; подібно псові,
який повертається до своєї блювотини, повернулися вони до
язичництва, яке раніше відкинули, і, відвернувшись від
християнства, обдуривши Бога і володаря короля, який надав їм
безліч милостей, об’єдналися з суміжними язичницькими
народами. Відправивши послів своїх до аварів, вони намагалися
повстати – насамперед проти Бога, а потім і проти короля і
християн; всі церкви, які були в їх межах, вони спустошили,
зруйнували і спалили, і, вигнавши єпископів і священиків, які
були над ними поставлені, одних схопили, інших убили і знову
повернулися повністю до поклоніння ідолам.
794. ... Король ... знову пішов до Саксонії, і сакси вийшли
йому назустріч у Ересбург, знову обіцяючи прийняти
християнство, і, як часто це робили, принесли клятви; в той час
король знову повірив їм і встановив їм священиків ...
 162

795. У той час пан король справляв Великдень у Аахенському

палаці, і сакси, як звичайно, порушили вірність; а саме, коли пан
король побажав йти на інші народи, вони [сакси] і самі до нього
не прийшли і не надіслали допомоги, як він велів. Тоді, знову
зазнавши їх невірність, король рушив на них зі своїм військом;
тоді частина [саксів], мирно вийшла йому назустріч з Саксонії і
разом з ним відправилася в похід на підмогу йому, і король з
військом своїм попрямував до Ельби; друга ж частина [саксів],
яка живе навколо приельбських боліт і в Вігмодії, до нього зовсім
не прийшла.
Король же, перебуваючи в Барденгау, взяв так багато
заручників, як ніхто ще ніколи не брав ні в правління його
самого, ні в правління його батька, ні взагалі в правління
франкських королів. І тоді всі до нього з’явилися, за винятком
вищезгаданих та тих, хто жив по той бік Ельби; ці не з’явилися до
нього тому, що вбили князя ободрітов Віціна і не вірили тому, що
можуть розраховувати на його
милість. Всі ж інші з’явилися до
нього з миром, обіцяючи виконати
його накази; і знову пан король
повірив їм і, зберігаючи свою
клятву, нікого з волі своєї не
покарав смертю.
796. У той рік король Карл
перебував у Саксонії з двома своїми
синами, а саме Карлом і Людовіком,
Карл Великий і
він обійшов саксонські землі, де
папа Адріан І
були заколоти, спалюючи все і
спустошуючи, і привів звідти полонених чоловіків, жінок і дітей,
а також незліченну здобич.
797. Знову в той рік пішов Карл до Саксонії і досяг округу,
який називається Вігмодія, де була побудована їхня фортеця, і,
зруйнувавши цю фортецю, вступив з військом у той округ, все
спустошуючи в ньому і спалюючи. І туди знову прийшли до
нього сакси з усіх кінців [Саксонії], і король взяв у них, а також і
у фризів, заручників, скільки побажав, і повернувся до Франції. А
через кілька тижнів знову вступив у Саксонію і тут провів зиму ...
 163

798. У той рік король Карл був у Саксонії і зимував у

Герістеллус-Новус, тут же справляв Великдень ... І в те ж літо
відбув з військом у Барденгау, і всі вони [сакси] віддалися під
владу його, і він взяв там їх вождів, кого хотів, і заручників,
скільки побажав; і знову слов’яни наші, яких називають
ободрити, на чолі з посланцями пана короля піднялися на тих
саксів, які живуть на північному березі Ельби, спустошили
володіння їх і спалили; сакси ж ті об’єдналися, і між ними
сталася жорстока битва, і, незважаючи на те, що ободрити ті були
язичниками, їм допомагала віра християн і пана короля і вони
здобули перемогу над саксами і вбили в цій битві саксів...
799. ... Пан Карл в той рік вступив до Саксонії і перебував у
Падерборні ... король Карл захопив безліч саксів з їх дружинами і
дітьми, розселивши їх у різних областях своєї держави, а землю
їх розділив між своїми вірними, а саме між єпископами,
священиками, графами і іншими васалами своїми, і побудував він
там у Падерборні церкву дивовижної величини, і наказав її
освятити, і після цього повернувся з миром у Аахенский палац, і
там перебував.

11. ЕЙНГАРД. ЖИТТЯ КАРЛА ВЕЛИКОГО (817 – 821 РОКИ)

[Про християнизацію саксів]
7. По закінченні цієї війни відновилася війна проти саксів, яка,
здавалося, була тимчасово припинена. Ніяка з воєн не була
настільки тривалою, настільки жорстокою і настільки важкою для
франкського народу, тому що сакси, подібно всім майже
племенам, що населяли Німеччину, за природою люті, віддані
ідолопоклонству і ворожі нашій вірі, не вважали безчесним
оскверняти або переступати і божі, і людські закони. Були й інші
причини, які в будь-яку мить могли призвести до порушення
миру, а саме: оскільки кордон між нашими і їх землями майже
всюди йде по рівнинах, крім небагатьох місць, де великі ліси або
прикордонні пасма гір чітко розділяють землі обох народів, то тут
безперестанку відбувалися то вбивства, то грабежі, то підпали.
Все це так озлобило франків, що вони визнали за належне не
тільки замість доброго саксам відплатити тим же самим, але
вступити проти них у відкриту війну. Так і почалася війна проти
саксів, яка велася безперервно протягом 33–х років з великим
 164

озлобленням з обох сторін, але з більшими втратами для саксів,

ніж для франків. Вона могла б скінчитися і раніше, якби не
віроломство саксів. Важко сказати, скільки разів вони були
переможені і смиренно молили про пощаду, здавалися на милість
короля, обіцяли коритися його наказам, невідкладно видавали
заручників яких від них вимагали і приймали відправлених до
них послів. Кілька разів вони були так втихомирені і знесилені,
що навіть виявляли готовність відмовитися від ідолопоклонства і
прийняти християнську віру. Але, скільки б разів вони не
виявляли схильність зробити це, вони завжди були готові від
цього відступитися. Так що не можна навіть сказати, що з двох
було для них легше: адже з часу початку війни проти них не
проходило і року, щоб не сталося з ними подібної зміни. Але
ніяка їх мінливість не могла перемогти великодушності короля і
твердості його духу, незмінною як у нещасті, так і в щасті, і не
могла відхилити його від початої справи. Бо ніколи він не
допускав, щоб вони безкарно здійснювали щось подібне, але
мстився їм за віроломство і належним чином карав їх,
виступаючи проти них сам, або посилаючи військо під
командуванням своїх графів, поки, нарешті, не зломив всіх, хто
зазвичай чинив йому опір, і не підпорядкував їх своїй владі; він
зняв з місця проживання 10 тисяч осіб, разом з дружинами і
дітьми, що населяли обидва береги Ельби, і розселив тут і там по
різних місцях Галлії та Германії. Війна, що тривала стільки років,
як відомо, закінчилася тим, що сакси прийняли умови, поставлені
їм королем: зректися ідолопоклонства і старих батькових обрядів,
прийняти християнську віру з її таїнствами і, з’єднавшись з
франками, утворити з ними один народ.

12. СНОРРІ СТУРЛУСОН. САГА ПРО ІНГЛІНГІВ (ПЕРША

ПОЛОВИНА XIII СТ.)
[Тинг у Фрості]
Гл. 15. Конунг Хакон приїхав на Фростатінг. Там зібралося
безліч бондів. Після відкриття тинга говорив конунг Хакон. Він
почав з того, що виклав свою пропозицію бондам і хліборобам,
могутнім і слабким, а також всьому народу, молодим і старим,
багатим і бідним, жінкам і чоловікам, і просив, щоб весь народ
прийняв християнство і почав вірити в єдиного бога, Христа,
 165

сина Марії. Вони повинні відмовитися від усяких жертво-

приношень і відректися від язичницьких богів. Нарешті, вони
повинні дотримуватися кожен сьомий день і в цей священний
день не братися за роботу, і через кожні шість днів вони повинні
поститися. Ледве конунг оголосив про це народу, як піднялося
місцями ремствування. Бонди були незадоволені тим, що конунг
хоче позбавити їх роботи. Вони кричали що через це не зможуть
обробляти землі. Працівники та раби, навпаки, стверджували, що
вони змогли б не працювати, якби не були змушені добувати їжу.
Вони вважали недоліком конунга Хакона, його батька і їх
родичів, що всі вони скупилися на їжу, хоча були щедрі на
золото.
Асбьєрн з Медальхуса в Гаулардале піднявся, щоб відповісти
на промову конунга. «Конунг Хакон, ми, бонди, думали, – почав
він, – що небо зійшло на землю, коли ти вперше був на тингі тут,
в Трандхеймі, і ми проголосили тебе конунгом, а ти повернув нам
наш одаль. Тепер же ми не знаємо, чи справді ми отримали
свободу чи ти знову хочеш нас поневолити, виставляючи таку
дивовижну вимогу, щоб ми відмовилися від віри, якої
дотримувалися наші батьки і наші предки, спочатку в часи
спалення і тепер в часи поховання небіжчиків, а вони були
набагато могутніші від нас, і ця їхня віра до цих пір нам
допомагала. Ми виказали тобі таку велику довіру, що передали
тобі всі закони і права в країні, щоб ти правив нами. Тепер же ось
наша воля і тверде рішення бондів – дотримуватися тих законів,
які ти встановив для нас тут, у Фростатінгу, а ми їх підтвердили.
Всі ми будемо слідувати за тобою і вважати тебе конунгом до тих
пір, поки буде живий хоч один з тих бондів, які зібралися
сьогодні тут на тінг, якщо ти, конунг, будеш дотримуватися
відповідної помірності і вимагати від нас лише те, що ми можемо
тобі надати і що не буде для нас нездійсненним. Якщо ж ти
захочеш здійснити свій намір, не рахуючись ні з чим, і застосуєш
проти нас силу і примус, тоді всі ми, бонди, як це вже вирішено
між нами, відмовимося від тебе і виберемо собі іншого вождя,
який буде так правити нами, що ми зможемо вільно сповідувати
ту віру, яку хочемо».
 166

[Бенкет в Хладирі]
Гл. 67. Конунг Олав ввів свої кораблі в гирло річки Нід. У
нього було тридцять кораблів і велике добре озброєне військо.
Сам конунг зі своїми дружинниками часто бував у Хладіра.
Коли наблизився термін жертвопринесення в Меріна, конунг
Олав влаштував великий бенкет у Хладіра. Він розіслав
запрошення в Стрінд, Гаулардаль і Оркадаль, скликаючи до себе
на гостину хевдінгів та інших могутніх бондів. Коли все було
приготовлено та запрошені з’їхалися, то в перший вечір був
чудовий бенкет і чудове частування; чоловіки були здорово п’яні.
Вночі всі мирно спали.
Наступного ранку, після того як конунг одягнувся, він звелів
читати собі месу. По закінченні меси конунг наказав сурмити в
ріг, збираючи домашній тинг. Тоді всі його люди залишили
кораблі і прийшли на тинг. Після відкриття тинга піднявся
конунг, взяв слово і говорив так: «У нас був тинг в Фрості. Там я
запропонував бондами прийняти християнство. Але вони
зажадали від мене, щоб я відправився з ними на
жертвопринесення, як це зробив конунг Хакон, прийомний син
Адальстейна. Ми порішили на тому, що зустрінемося в Меріні і
принесемо там великі жертви. Але якщо я разом з вами поїду
туди, то змушу принести найбільшу жертву, як це зазвичай буває,
– людей. Я не хочу вибирати для того рабів або людей нікчемних.
Для того щоб передати богам, я відберу людей найбільш знатних.
Я називаю імена Орма Люгри з Медальхуса, Стюркара з Гімсара,
Кара з Грютінга, Асбьєрна Торбергссона з Варнес, Орма з Люкси,
Халльдор з Скердінгстада». Він назвав ще п’ять імен самих
знатних людей. Він сказав, що хоче принести їх у жертву за
удачливий рік і мир, і звелів негайно ж покликати цих людей до
себе на гостину. Коли бонди побачили, що у них не вистачає
людей, щоб виступити проти конунга, вони просили пощадити їх
і надали йому вирішити справу. Вони погодилися з конунгом в
тому, що всі бонди, які там були, повинні прийняти
християнство. Бонди поклялися конунгу, що вони будуть
дотримуватися правильної віри і покінчать з усякими жертвами.
Всі ці люди перебували в гостях у конунга до тих пір, поки не
залишили як заручників своїх синів, братів чи інших близьких
родичів.
 167

[Про тинг]
Гл. 68. Конунг Олав попрямував з усім своїм військом в
Трандхейм. Коли він приїхав до Мерін, там зібралися всі
трандхеймські хевдінги, які найбільше опиралися християнству.
Разом з ними були всі великі бонди, які раніше здійснювали тут
жертвопринесення. Народу зібралося дуже багато, стільки ж,
скільки до цього на Фростатінгу. Тоді конунг велів покликати
народ на тинг. Обидві сторони з’явилися в повному озброєнні.
Після відкриття тинга слово взяв конунг і зажадав, щоб народ
прийняв християнство. Від імені бондів на мову конунга
відповідав Скеггі Залізний. Він сказав, що бонди хочуть, як це і
раніше було, щоб конунг не порушував їх законів. «Ми хочемо,
конунг, – говорив він, – щоб ти зробив жертвопринесення, як це
робили конунги до тебе». Після його промови піднявся схвальний
шум. Бонди кричали, що вони хочуть, щоб все пішло так, як
говорив Скеггі. Тоді конунг каже, що він хоче поїхати в храм і
подивитися їх звичаї, коли вони будуть здійснювати
жертвоприношення. Бондами це сподобалося, і обидві сторони
поїхали до храму.

[Трандхейм приймає християнство]

Гл. 69. І ось конунг Олав їде до храму, а з ним деякі з його
людей і кілька бондів. Коли конунг прийшов туди, де
знаходилися боги, там сидів Тор. Він був найбільш шанований з
усіх богів і прикрашений золотом і сріблом. Конуг Олав підняв
оброблений золотом кийок, який він тримав у руці, і вдарив Тора,
так що той впав з підвищення. Після цього прибігли люди
конунга і зіштовхнули з піднесення всіх богів. Поки конунг
перебував у храмі, зовні, перед дверима, що вели до храму, був
убитий Скеггі Залізний. Це зробили люди конунга.
Коли конунг прийшов до народу, він запропонував бондами
вибирати одне з двох: або всі вони повинні прийняти
християнство, або вони повинні битися з ним. Але після смерті
Скеггі у війську бондів не залишилося ватажка, який подав би
знак до нападу на конунга Олава. Було вирішено скоритися
конунгові і прийняти те, чого він вимагав. Тоді конунг Олав
вирішив охрестити всіх людей, які там були, і взяв у бондів
 168

заручників, щоб вони дотримувалися християнства. Потім конунг

Олав наказав усім своїм людям відправитися в Фюльке
Трандхейм. Жодна людина не заперечувала тепер проти
християнства. Так був хрещений весь народ у Трендалазі.
Гл. 78. У Годен, на фіорді, який називається Салпті, жив бонд
на ім’я Рауд Сильний. Рауд був дуже багатий, у нього було багато
слуг. Він був могутньою людиною. За ним слідувало безліч
лопарів, як тільки йому це було потрібно. Рауд приносив великі
жертви богам і був досить обізнаний у чаклунстві. [За наказом
конунга Олава Рауд Сильний, що відмовився прийняти
християнство, був по–звірячому вбитий, а його володіння
захопив конунг.]
Гл. 80. ... Конунг Олав взяв там безліч грошей золотом і
сріблом та іншого майна, зброї і різних коштовностей. Всіх
людей Рауда конунг велів охрестити; тих, хто не хотів
хреститися, він звелів убити або замучити ...

III. ЗАКОНОДАВЧІ Й НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА

VI – ІX СТОЛІТЬ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ ЯЗИЧНИЦЬКИХ
ТРАДИЦІЙ У ГЕРМАНЦІВ ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ
ХРИСТИЯНСТВА

13. САЛІЧНА ПРАВДА (ПОЧАТОК VI СТ.)

Титул XIX. Про порчу
1. Хто дасть іншому випити зілля, так що той помре,
присуджується до сплати 200 солідів.
2. Хто здійснить чаклунство над іншим, а той спасеться,
присуджується до сплати 63 соліди.
Додаток 2-й. Якщо жінка зачаклує іншу, щоб вона не мала
дітей, присуджується до сплати 62,5 солідів.
Титул LXIV. Про прислужників при чаклунстві
Додаток. Якщо чаклунка з’їсть людину і буде це доведено,
присуджується до сплати 200 солідів.
 169

14. ЛИСТ ПАПИ ГРИГОРІЯ I КОРОЛЕВІ ФРАНКІВ

БРУНГІЛЬДІ (ВЕРЕСЕНЬ 597 РОКУ)

Рівним чином просимо і про те, щоб і інших ваших підданих

ви обов’язково обмежили рамками порядку, щоб вони не
приносили жертви ідолам, щоб не шанували дерев, не
здійснювали жертвоприношень звірячими головами ...

15. ФОРМУЛА ВІДРЕЧЕННЯ VIII СТ.1

Чи відрікаєшся від диявола? Відповідає: я відрікаюся від
диявола. – І від усякої диявольської жертви ? Відповідає:
відрікаюся я і від всякої диявольської жертви.
– І від всякого диявольської справи? Відповідає: відрікаюся я і
від усякого диявольського діла та слова, від Донара, і Вотана, і
Тіу, і від усієї нечисті, їм супутньої.
– Чи віруєш в Господа, Всемогутнього Отця? – Я вірую в
Бога, Всемогутнього Отця.
– Чи віруєш у Христа, сина Божого? – Я вірую в Христа, Сина
Божого. –
– Чи віруєш в Духа Святого? – Я вірую в Духа Святого.

16. КАПІТУЛЯРІЙ ПАДЕРБОРНСЬКИЙ ПРО ОБЛАСТІ САКСОНІЇ

(785 РІК)
По-перше, всі згідно визначили, щоб церкви Христові, що
будуються в Саксонії і присвячуються Богу, були б не менше, але
ще більше і урочистіше прикрашені, ніж попередні капища
ідолів.
§ 2. Якщо хто втече до церкви, ніхто не сміє силою виганяти
його звідти, і він користується захистом до подання на збори; і на
честь Бога і святих Його зберігають йому життя і всі члени.
§ 3. Хто вторгнеться силою до церкви і понесе звідти що–
небудь або підпалить церкву, смертю помре.
§ 4. Хто під час великого посту з’їсть, з презирства до
християнства, м’ясо, смертю помре. Однак священик повинен
звернути увагу, чи не з потреби хто–небудь їв м’ясо.

1
Подібні слова відречення франки змушували виголошувати саксів під час їх
підкорення.
 170

§ 5. Хто вб’є єпископа, священика або диякона, карається

смертю.
§ 6. Якщо хто, обманутий дияволом, за звичаєм язичників,
повірить, що чоловік або жінка займаються чаклунством і їдять
людей, і спалить їх, або дасть їхнє м’ясо іншим, або сам його
з’їсть, то смертю покараний буде.
§ 7. Якщо хто, за звичаєм язичників, спалить тіло покійного і
кістки його перетворить у попіл, то смертю помре.
§ 9. Якщо хто принесе людину в жертву дияволу і, за звичаєм
язичників, вступить у стосунки із злими духами, смертю помре.

17. Перше Мерзебурзьке заклинання1

Давним-давно сіли діви2 семо і овамо3. Ці пута плутали, ті
полки задкували, треті перетерли тверді кайдани.
Верви повергни, ворожих пут уникни.

Друге Мерзебурзьке заклинання

Пфолем і Вотан4 виїхали до гаю;
Тут Бальдура жеребчик вивихнув бабку;
Заклинала Сінтгунт5 з Сунною–сестричкою;
Заклинала Фрія6 з Фолл–сестричкою;7
Заклинав і Вотан; замову він відав від полому кістки, від течі
крові, від вивиху членів. Склейся кістка з кісткою, злийся кров з
кров’ю, до суглобу суглоб, як зліплений, пристань.

18. Закони Уітреда (595 і 596 роки)

3. Люди, які вступили в шлюб в порушення [церковних]
правил, повинні повернутися до праведного життя, принісши
покаяння в гріхах, або будуть вивергнені з церковної громади.

1
Заклинання записані в X ст. в одному рукопису богословських творів, які належали
капітулу Мерзебургського собору (Германія).
2
«Діви», на думку деяких дослідників, - валькірії, оскільки «задкувати полки»
(пересувати війська) властиве саме жіночим божествам германського пантеону.
3
Тут і там.
4
Пфол – одне з імен Бальдера, бога весни; Водан – Одін, головний з германських богів.
5
Синтгунт – богиня, сестра Сунни, богині Сонця.
6
Фрія – богиня домашнього вогнища, відповідає скандинавській Фрігг.
7
Фола – в скандинавських джерелах служанка Фрігг.
 171

11. Якщо ж вільна людина [буде працювати] в цей

заборонений час, вона має [сплатити] healsfang, і нехай людина,
яка її викриє, отримає половину штрафу, і [плоди] праці.
12. Якщо керл1 без відома своєї дружини здійснює
жертвопринесення ідолам, його слід позбавити усього майна і він
має [сплатити] healsfang. Якщо ж вони обоє поклоняються
ідолам, нехай обидва [сплатять] healsfang і [позбудуться] всього
майна.
13. Якщо раб поклоняється ідолам, він повинен сплатити 6
шилінгів або понести тілесне покарання.
14. Якщо хто-небудь дає в піст м’ясо своїм домашнім, він
повинен сплатити healsfang як за вільних, так і за рабів,
15. Якщо раб їсть [м’ясо в піст] з власної волі, [повинен
сплатити] 6 шилінгів або понести тілесне покарання.

IV. ДОКУМЕНТАЛЬНІ Й ЗАКОНОДАВЧІ

ДЖЕРЕЛА VII – IX СТОЛІТЬ ПРО СТАВЛЕННЯ
ДЕРЖАВИ ДО ЦЕРКВИ

19. ІЗ ГРАМОТИ КОРОЛЯ ДАГОБЕРТА, ЯКА ЖАЛУЄ ІМУНІТЕТ

РЕЙХСБАХСЬКОМУ МОНАСТИРЮ
(635 РІК)
... Угодно нам було додати, щоб ніхто з государевих
посадових осіб ні в сьогоденні, ні в майбутньому не смів входити
для розбору судових справ або для будь-яких зборів на землі,
право на володіння які коли–небудь подаровано [монастирю], або
нашими щедротами, або приношеннями зазначених, Дадона 2,
його братів, його батьків або кого-небудь іншого. По праву
повного імунітету нехай же цей монастир і брати його володіють
подарованими їм усіма судовими штрафами і нехай все, що там
скарбниця з їхніх людей – вільних або рабів, чи інших, які
проживають на їхніх землях, або як-небудь інакше могла б
отримати, йде по милості нашій на лампади зазначеного святого
місця і на жалування рабам Божими як за нашого життя, так і в
подальший час...

1
Вільний селянин.
2
Дадон – засновник цього монастиря.
 172

20. ІЗ ФОРМУЛИ МАРКУЛЬФА (КН. I, №3, БЛИЗЬКО 700 РОКУ)

На прохання єпископа такого-то задля здобуття собі нагороди
у вічному житті пожалували ми йому благодіяння, яке у тому, що
в межі маєтків церкви цього єпископа, як тих, які вона в даний
час має подарованими нами або будь–ким іншим, так само і тих,
котрі милосердя Боже надалі зволить передати у власність цього
святого місця, не сміє входити жодна государева посадова особа
для слухання судових справ або стягнення будь–яких службових
штрафів, але сам єпископ і наступники його во ім’я Боже, в силу
повного імунітету нехай володіють усіма зазначеними правами ...
Постановляємо тому, щоб ні ви, ні помічники і наступники ваші,
ніяка інша особа, вбрана владою, ні в який час не насмілиться
входити на землю церкви ... ні для слухання судових справ, ні для
стягнення штрафів з яких-небудь судових рішень, ні для
користування постоєм і продовольством, ні для затримання
поручителів. І все, що могла б отримати там скарбниця з вільних
або невільних та інших людей, нехай навіки надходить на
лампади зазначеної церкви.

21. Грамота короля Хільдеберта III монастирю св. Сергія і

Медарда в Анжері (близько 705 року)
Наказуємо ... щоб ні ви, ні ваші помічники і заступники, ні
будь–яка інша наділена судовою владою людина не посміла
входити [на територію монастиря] ні для провадження
адміністративних справ, ні для витребування судових штрафів, ні
для розташування постоєм, ні для слухання судових справ, ні для
взяття поручителів, ні для вимагання будь–яких інших
повинностей, і ніхто з вас аж ніяк не посміє вимагати [з
монастиря] того, що могла б отримати або стягнути з нього
скарбниця; тільки кожен рік, як в наш час, так і в майбутньому,
повинні вноситися в наше казначейство за посередництвом
самого абата або його уповноваженого 12 солідів.

22. КАРЛ ВЕЛИКИЙ ПІДТВЕРДЖУЄ ІМУНІТЕТ МОНАСТИРЮ

СЕН–ЖЕРМЕН–ДЕ–ПРЕ (ГЕРИСТАЛЬ, 772 Р.)
І нам, і багатьом добре відомо, що церква св. Вінсента і св.
Германа, побудована у місті Париж, де покоїться сам [її]
найдорожчий володар, має від наших батьків, колишніх королів, і
 173

від нас непорушний імунітет на всі вілли, поля і землі. І ми

заради отримання нагороди [на небесах] на прохання поважного
чоловіка абата Лантфреда ... поклоняючись цьому святому місцю,
підтверджуємо нашим приписом права на вілли, поля і землі, як
по той, так і по цей бік Луари і в будь-яких інших місцях нашого
з Божою допомогою королівства, де, як відомо, є володіння
монастиря, [придбані] базилікою св. Вінсента і св. Германа як по
імунітетній грамоті, так і за іншими документами, і все, що їй
туди звідки було послано, передане і принесено богобоязливими
людьми, і знову даруємо непорушний імунітет з тим, щоб все, що
міг мати наш фіск від усіх людей, які проживають, як відомо, на
землях цієї церкви св. Вінсента і св. Германа ... Отримала б сама
церква без права в’їзду [туди] будь-якого судді і яких–небудь
[до неї] претензій.
Цим приписом ми наказуємо, щоб ні ви, ні ваші підлеглі, ні
ваші наступники, ні будь-хто з судових властей у маєтку (curtes)
або землі вищезгаданої церкви, якими вона володіє в даний час
або які їй були раніше передані і принесені богобоязливими
людьми, абсолютно не насмілювалися б увійти ні для слухання
справи, ні для стягнення судового штрафу (freta), ні на постій, ні
для вимагання коштів на утримання [цих суддів].
Перераховані вимоги, які мали місце і в наші часи, і під час
ваших попередників, нехай будуть виконані з Божою допомогою
на вічні часи так, щоб, як сказано, від всіх людей, які мешкають,
як ми знаємо, на землях вищезгаданої церкви, ви б не прагнули
будь–яким чином вилучати або вимагати поголовний податок (de
caput eorum) і всі інші податі, які наш фіск міг там збирати ...

23. САКСОНСЬКА ПРАВДА (БЛИЗЬКО 802 РОКУ)

XXI
Хто вб’є людину в церкві або що-небудь з неї вкраде, або
вломиться до неї, або свідомо дасть [у цій справі] неправдиву
клятву, платиться життям.
XXIII
Хто влаштує засідку і вб’є людину, що йде до церкви чи з
церкви у святковий день, тобто в неділю, Великдень,
П’ятидесятницю, Різдво Господнє, в день святої Марії, св. Іоанна
 174

Хрестителя, св. Петра і св. Мартіна, поплатиться життям; якщо ж

не вб’є, а тільки влаштує засідку, платить банн1

XXVIII
Людина, засуджена на страту, ніколи нехай не знає спокою,
якщо ж сховається в церкві, її слід видати.

24. ЗАПИСКА ПРО СЛУЖБИ МОНАСТИРІВ (817 РІК)

... в 817 р. Людовік, ясновельможний, найясніший ... серед
інших розпоряджень постановив і велів записати, які монастирі в
королівстві й імперії повинні давати подарунки і нести військову
службу, які – тільки давали подарунки без військової служби, які
– ні подарунків, ні військової служби, але повинні лише молитися
за благополуччя імператора і його синів і за непорушність
імперії.
Це ті монастирі, які дають подарунки і несуть військову
службу, числом чотирнадцять (слід. перелік) ... Це ті, які дають
тільки подарунки, без військової служби, числом шістнадцять
(слід. перелік) ... Це ті, які не повинні ні давати подарунки, ні
нести військову службу ... числом вісімнадцять (слід. перелік) ...

25. ЗАКОНИ ЕТЕЛЬБЕРТА (БЛИЗЬКО 600 РОКУ)

Ось закони, які король Етельберт ввів за життя Августина.
1. [Крадіжка] майна бога і церкви карається 12-кратним
відшкодуванням; [крадіжка] майна єпископа – 10-кратним; майна
священника – 9-кратним; диякона – 6-кратним; клірика – 3-
кратним. [Порушення] церковного миру [має бути відшкодовано]
дворазовим відшкодуванням, миру на народних зборах – удвічі.

26. ЗАКОНИ УІТРЕДА (695 АБО 696 РІК)

Закон Уітреда, короля кентців
При милостивому королю кентців Уітреді, на п’ятому році
його правління, в дев’ятий індикт, на шостий день серпня місяця
в місці, званому Бергхемстед, було скликано раду найбільш
шанованих людей, на якій були присутні, Бертвальд, архієпископ
Британії, і вищезгаданий король; був присутній там і єпископ

1
Банн – штраф. У цьому випадку – 60 солідів.
 175

Рочестерський (по імені Гібмунд); і всі чини духовенства цього

народу були одностайні з вірними мирянами; тоді склали
найстаріші з загальної згоди на додаток до [існуючого] права
кентів закони, які наводяться нижче і говорять наступне:
1. Нехай церква буде вільна від сплати поборів і нехай
[духовні особи] моляться за короля і шанують його без примусу,
але добровільно.
2. Плата за порушення наданого церквою заступництва нехай
дорівнює 50 шилінгам, подібно [платі за порушення
заступництва, наданого] королем.

27. ЗАКОН АЛЬФРЕДА (КІНЕЦЬ IX СТ.)

2. Якщо хто-небудь, здійснивши будь–
який злочин, шукає притулку в церкві, яка
має королівське утримання або в іншому
вільному від обкладення монастирі
почесного становища, то він має право
протягом трьох ночей ховатися [там] за
умови, що він хоче примиритися [з
переслідувачем].
2.1. Якщо його протягом цього терміну
уб’ють або закують в кайдани, або
поранять, то [винні мають] сплатити за це
згідно з законом як вергельд, так і штраф, а
монастир отримає 120 шилінгів в якості
відшкодування за порушення церковного
миру. І не отримають [за це] свого
[відшкодування], яке той, хто втік повинен
був дати переслідувачеві]. Альфред Великий
3. Якщо хто-небудь порушить [надану] король Англії
королем поруку, то повинен відшкодувати (871 – 899)
збиток [позивачу], як постановить суд, і за порушення цього
заступництва нехай сплатить [королю] п’ять фунтів пенні
чистого [срібла]. Порушення поруки, [наданого] архієпископом,
або його охорони відшкодувати 3 фунтами. Порушення поруки,
[наданого] іншим єпископом або елдорменом, або [його] охорони
відшкодувати сплатою двох фунтів.
 176

28. ПОЖАЛУВАННЯ ЗЕМЛІ КОРОЛЕМ

ЕТЕЛЬВУЛЬФОМ1 СТАРОМУ МОНАСТИРЮ У
ВІНЧЕСТЕРІ
Во ім’я Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа.
Ця грамота оголошує, що король Етельвульф пожалував
Господу і Св. Петру, і громаді старого монастиря в Вінчестері 20
гайд землі в Уейнборо, коли, за згодою своїх уітанів2, він віддав
десяту частину всіх своїх доходів по всьому своєму королівству
святим обителям во ім’я Господа і заради вічного спасіння своєї
душі, і він наказав ім’ям Всемогутнього Бога і всіх його святих,
щоб ні один король після його смерті або хто-небудь ще не [смів]
змінювати цього, але щоб [це] майно залишалося без жодної
перешкоди приналежністю святої обителі; і якщо хто-небудь
наважиться змінити [це], він буде проклятий Богом і Св. Петром
як протягом життя, так і після смерті, якщо тільки він не побажає
належним чином доповнити [це] наше дарування.
Вчинено в 854 році від Різдва Христового в присутності і при
свідоцтві уітанів, імена яких тут внизу записані ...

29. ГРАМОТА КОРОЛЯ ЕТЕЛЬБЕРТА3

МОНАСТИРЮ У ШЕРБОРКУ
Нехай царює у вічності Господь наш, Ісус Христос.
Господь [і] Спаситель наш Христос, [той], хто править на віки
віків, незбагненний творець всього сущого, творець і володар
[світобудови], жодною мірою не нехтує щастям і добробутом
земного життя. З цієї причини я, Етельберт, милістю Божою
король Уессекса, істинно маю намір і мислю придбати скарб
вічний з допомогою земних справ, [бо], як сказав Соломон,
порятунок душі [може бути досягнуто] завдяки щедрості серця.
З цієї причини з ради, згоди і дозволу моїх єпископів і
елдорменів, і, рівнозначно, братів моїх, Етельреда та Альфреда, і
всіх найславетніших уітанів нашого королівства, і шануючи,
рівнозначно, душі Етельвульфа, батька мого, і Етельбальда, брата
мого, жалую від свого імені цю вільність моїм найдорожчим із
1
Етельвульф, король Уессекса (839 – 858 рр.).
2
Уітани – члени королівської ради.
3
Етельберт, король Уессекса (860 – 865 рр.), син короля Етельвульфа.
 177

нині живих друзів, святій обителі в Шерборні, де покоїться тіло

короля Етельбальда з тим, щоб вона була б непохитно, і
незмінно, і навічно звільнена від усіх королівських і судових
повинностей, включаючи упіймання злодіїв, і [взагалі] від всіх
мирських повинностей, за винятком військової служби та
будівництва мостів. Якщо в подальшому хтось, з любові до Бога,
зглянеться до додавання або множення [цього] нашого дару,
Господь Всемогутній помножить його добро в цьому світі і
задовольнить його дні. Якщо, проте, будь-хто буде настільки
самовпевнений, або настільки сильно обдурений вивертами
диявола, що наміриться порушити або змінити [ці приписи] в
малому або великому, він буде тримати відповідь перед
престолом Христа, коли всі мешканці небес і землі стануть
стогнати або тремтіти в його присутності, якщо тільки він не
побажає належним чином доповнити [це] наше дарування.
Записано у році 864, який минув від Різдва Христового, і в
дванадцятий, 26 грудня. Вчинено в королівській резиденції в
місці, званому Дорчестер, у присутності та за згодою тих уітанів,
імена яких записані і позначені тут внизу ...
Потім, у тому ж році, коли [це] було здійснено, в середині
зими сталося так, що той же король, у п’ятницю, за два дні до
Великодня з радісним серцем покладав своєю власною рукою цю
вільну грамоту на головний вівтар монастиря в Шерборні у
присутності всієї братії, як старих, так і молодих, а також своїх
родичів, Етельреда та Альфреда, та інших своїх уітанів, які були
там з ним. [Це він зробив] заради себе і двох своїх братів, які
були присутні при ньому і заради [порятунку] душ короля
Етельвульфа, їх спільного батька, і короля Етельбальда, брата
їхнього, чиє тіло покоїться в монастирі. І він віддав строгий
наказ, ім’ям Всемогутнього Господа і всіх його святих, щодо
[цього] звільнення від всіх мирських повинностей, пойменованих
вище, щоб ні один з його спадкоємців згодом не зраджував і не
перекручував [би] його в малому або великому, але щоб
[звільнення це] існувало вічно, так довго, поки буде воля Божа на
збереження Христової віри в англійському народі
непошкодженою. І той, хто бажає затвердити і підтримати [це
звільнення], знайде Божу милість і [милість] Його святих. Якщо
ж, однак, будь–хто спробує зменшити або порушити [це] в
 178

малому або великому, він не знайде [цієї] милості, якщо тільки

він не побажає належним чином доповнити [це] наше дарування.
Вчинено в присутності свідків, імена яких записані тут
внизу...

30. ГРАМОТА КОРОЛЯ АЛЬФРЕДА

МОНАСТИРЮ В ШАФТСБЕРІ
Ось дар, який король Альфред щиросердно передає
[монастирю] в Шафтсбері з любові до Бога, і до Св. Марії, і всім
святим Господа, [і] для блага моєї душі, а саме: сто гайд з усім,
що вони дають, і з людьми, в тому стані, в якому вони
перебувають [зараз], [а також] і мою дочку, Етельгіфу, разом з [її]
спадщиною, оскільки вона прийняла постриг з причини слабкого
здоров’я; і мої доходи від судочинства, якими я сам користувався,
а саме: [штрафи] за [незаконне] затримання, і вторгнення у
житло, і порушення заступництва. І земля, що я заповів обителі,
[знаходиться]: 40 гайд в Донхеді і Комптоні, 20 гайд в Хендлі і
Гусіджі, 10 гайд в Терранті, 15 гайд в Іверні, і 15 гайд у
Фонтмелі.
Свідками здійсненого [є] мій син Едуард, і архієпископ
Етельред, і єпископ Еалферт, і єпископ Етельхіт, і елдормен
Еадвульф, і елдормен Кутред, і абат Тунберт, і мій тен Мілред, і
Етельвульф, і Осрік, і Брітвульф, і Кума. Якщо хто–небудь
змінить [це], буде проклятий Богом і Св. Марією, і всіма святими
Господа на віки віків. Амінь.
 179

ТЕМА 6
ФЕОДАЛЬНИЙ МАЄТОК КАРОЛІНГСЬКОЇ ЕПОХИ
План
1. Характеристика джерел («Капітулярій про маєтки» і «Поліптик
абата Ірмініона», або «Сен–Жерменський поліптик»).
2. Господарство маєтку:
а) землеробство, його галузі, агрикультура;
б) тваринництво;
в) ремесло, ступінь його відділення від землеробства;
г) обмін, його характер;
д) організація маєтку й помісного управління;
е) права й функції помісної адміністрації.
3. Економічне й правове становище селян маєтку:
а) вільні люди, їхні права й обов’язки;
б) залежні люди, їхні повинності;
в) двірські люди, їхнє становище.
4. Село наприкінці VІІІ – на початку ІX ст.:
а) селянство, його категорії;
б) селянські наділи й форми феодальної ренти.
5. Зміни в соціальній структурі суспільства в VІІ – ІХ ст.

Джерела
1. Балух В. О., Балух О. В., Коцур В. П. Практикум з історії
Середніх віків: навчальний посібник. – Чернівці: ТОВ
«Видавництво «Наші книги», 2011.
2. Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія /
Упорядник М. О. Рудь: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005.
3. Степанова В. Е., Шевеленко А. Я. История средних веков
(V – ХV века): Хрестоматия. Ч.1. Пособие для учителей / Сост.
В. Е. Степанова, А. Я. Шевеленко. – М.: Просвещение, 1980.
4. Хрестоматия по истории средних векав: В 3-х т. / Под ред.
С. Д. Сказкина. – М.: Соцэкгиз, 1961. – Т.1.

Література
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків: У 2-х т. Т.1
Раннє Середньовіччя: курс лекцій. – Чернівці: ТОВ «Наші
книги», 2009.
 180

2. Бессмертный Ю. Л. Некоторые дискуссионные вопросы

генезиса феодализма на территории Франции // Средние века. –
М., 1984. – Вып.47.
3. Бессмертный Ю. Л. Социально-экономическое положение
зависимого крестьянства в Среднерейнской Германии по данным
Прюмского полиптика // Средние века. – М., 1957. – Вып.X.
4. Бессмертный Ю. Л. Структура крестьянской семьи во
французской деревне IX в.: данные антропонимического анализа
Сен–Жерменского полиптика // Средние века. – М., I960. –
Вып. 43.
5. Блонин В. А. К вопросу о типологии крестьянской семьи во
франкской деревне IX в. // Средние века. – М., 1988. – Вып. 51.
6. Грацианский Н. П. К критике capitulare de villis //
Грацианский Н. П. Из социально-экономической истории
западноевропейского средневековья. – М., I960.
7. Грацианский Н. П. Крепостное крестьянство на поместьях
аббатства св. Германа в начале IX столетия // Там же.
8. История Европы. – М.: Наука, 1992. – Т. 2. Средневековая
Европа.
9. История крестьянства в Европе (Эпоха феодализма): В 3-х т.
– М.: Наука, 1986. – Т.1.
10. История Франции. – М.: Наука, 1972. – Т. 1.
11. Крижановська О. О., Крижановський О. П. Історія середніх
віків. Вступ до історії західноєвропейського Середньовіччя: курс
лекцій. – К.: Либідь, 2006.
12. Лебек С. Происхождение франков. IV – IX вв. – М.:
Скарабей, 1993.
13. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. – М.:
Прогресс-Академия, 1992. Гл. 1, 2, 5.
14. Левандовский А. П. Карл Великий. Через Империю к
Европе. – М.: Соратник, 1995.
15. Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних
веков. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955.
16. Неусыхин А. И. Возникновение зависимого крестьянства
как класса раннефеодального общестыв в Западной Европе V –
VІІІ вв. – М.: Изд-во АН СССР, 1968.
 181

17. Сказкин С. Д. Очерки по истории западноевропейского

крестьянства в средние века. – М.: Изд-во АН СССР, 1968.
18. Тейс Л. Землевладение Каролингской эпохи. – М.: Минск,
1995.
19. Тейс Л. Наследие Каролингов ІХ – Х века. – М.:
Коробейник, 1993.
20. Шаферова Л.А. Французская деревня и вотчина в VIII –
X вв. – Красноярск, 1989.

Методичні рекомендації.
Проблема становлення феодальних відносин у Франкській
державі представляє великий теоретичний інтерес. Саме тут на
основі синтезу двох формацій, що перебували в стані глибокого
розкладу – рабовласницького ладу в колишній римській провінції
Галлія й родоплемінних відносин у франків, що завоювали
Галлію, – поступово склався класичний тип феодалізму.
Процес оформлення феодального ладу мав дві сторони: з
однієї, – розорення селянства й перетворення аллодіальної
власності селян у тяглі тримання, що в підсумку втягнуло селян у
поземельну залежність або в особисту залежність від феодалів, з
іншої, відбувалося утворення маєтку в результаті зростання
феодального землеволодіння. Цей процес особливо прискорився
в VІІ – ІХ століттях у результаті так званого аграрного
перевороту, що відбувся у Франкській державі.
Основні джерела, що дозволяють досліджувати хід і характер
процесів формування й функціонування феодального маєтку у
франкській державі – «Капітулярій про маєтки» Карла Великого
й «Поліптик абата Ірмініона», мають свої відмінні риси, знання
яких необхідні при аналізі їхнього змісту. У цьому студентові
допоможе дослідження А.Д. Люблінської. Крім того, принципове
значення має й історіографічна полеміка про авторство й
датування «Капітулярія про маєтки», на яку також варто звернути
особливу увагу.
«Капітулярій про маєтки» дає можливість вивчити
господарську основу франкського маєтку й вирішити основну
проблему, складову суть семінарського заняття, – проблему
економічних зрушень, які відбулися на території франкської
держави із часів «Салічної правди». При вирішенні даного
 182

завдання треба, у першу чергу, встановити ті зміни, які мали

місце в продуктивних силах франкського суспільства, насамперед
у сільськогосподарському виробництві. Методика підготовки
відповіді на дане питання, як і на наступні, аналогічна тій, котра
використовувалася при вивченні «Салічної правди» – читання
джерел, відбір параграфів і їхнє групування по галузях
сільськогосподарського виробництва: зернове господарство,
тваринництво, виноградарство й садівництво.
Особливу увагу варто приділити питанню про розвиток
ремесла й ступеня його відокремлення від землеробства. Для
цього необхідно відібрати ті параграфи «Капітулярія про маєтки»
і розділи «Поліптика абата Ірмінона», у яких міститься перелік
ремісничих виробів, інструментів і категорій ремісників. При
вивченні продуктивних сил франкського суспільства як
додаткове джерело варто використати обширний фактичний
матеріал, що міститься в дослідженнях М.П. Граціанського.
Вивчення рівня розвитку продуктивних сил ставить перед
студентом питання про характер зв’язку франкського маєтку з
ринком. Тобто питання про співвідношення натурального
характеру господарства й товарного виробництва у франкському
суспільстві. Це одне із центральних питань теми, і текст
«Капітулярія» дає достатньо матеріалу для відповіді на нього.
Більше того, уважний аналіз відповідних розділів «Капітулярія» і
розділів «Поліптика» дасть можливість вивчити зв’язок з ринком
не тільки панського, але й селянського господарства.
Після цього варто переходити до вивчення економічного й
правового становища селян по «Поліптику» і «Капітулярію».
Основним джерелом у цьому випадку, безумовно, є «Поліптик
абата Ірмінона» («Сен-Жерменський поліптик»). Для початку
необхідно виявити, які типи мансів (селянських земельних
наділів) були в маєтку. Потім варто з’ясувати питання про те, які
категорії селянства існують у маєтку (раби, літи, колони), який
їхній правовий статус, майновий стан, їхні повинності й зв’язок
цих повинностей з категорією наділів.
Потім варто переходити до питання про організацію маєтку й
маєткового управління. Використовуючи дані «Капітулярія» і
«Поліптика», необхідно з’ясувати, за рахунок яких верств
формувалася місцева помісна адміністрація, її права, статус і
 183

функції.
Така послідовність у вивченні питань дозволяє досить повно
охарактеризувати франкський феодальний маєток у ранню пору
його існування як соціально–економічну й політичну структуру
суспільства.

ЗАКОНОДАВЧІ І ДОКУМЕНТАЛЬНІ
ДЖЕРЕЛА VIІІ – ІX ст.

КАПІТУЛЯРІЙ ПРО ПОМІСТЯ

1. Бажаємо, щоб помістя наші, яким ми визначили
обслуговувати наші власні потреби, цілком служили нам, а
не іншим людям.
2. Щоб до людей наших добре ставилися і щоб ніхто не
доводив їх до розорення.
3. Щоб не сміли управителі [judices]
ставити людей наших на свою службу,
вимагаючи від них панщини, рубання
[лісового] матеріалу та інших робіт на
свою користь; хай також не приймають
від них будь–яких дарів – ні коня, ні
бика, ні корови, ні свині, ні барана, ні
поросяти, ні ягняти, ні чогось іншого,
крім гарбузів, продуктів садівництва,
яблук, курей та яєць.
4. Якщо люди наші завдадуть нам
будь–якої шкоди крадіжками або
іншими провинами, хай усе те повністю
сплатять; окрім того, за законом хай
дістануть за це кару бичуванням, крім
людиновбивства і підпалу, за що
належить штраф. [За провини ж] щодо Карл Великий –
імператор Заходу
інших людей хай задовольняють їхні
претензії за законом: за шкоду, зроблену нам, як ми сказали,
підлягають бичуванню. А вільні люди, що живуть у наших
фісках або помістях, якщо в чому провину матимуть, хай
 184

відповідає кожен за їхнім законом; і що сплатять як штраф,

хай піде нам, чи буде то худоба чи інше.
5. Коли управителі наші повинні виконувати наші роботи
– посів чи оранку, збирання врожаю, сіна чи винограду, –
кожен під час роботи всюди хай ретельно дивиться і дає
розпорядження, як треба робити, аби було добре і справно.
Якщо ж його не буде або кудись не зможе піти [сам], доброго
посланця з людей наших або другу вірну людину хай
поставить, щоб наглядала за нашою роботою, аби було добре
виконано, і хай управитель старанно турбується про те, щоб
поставити вірну людину, яка наглядала б за цією роботою.
6. Бажаємо,щоб управителі наші десятину з усього врожаю
повністю давали церквам нашого фіску; а іншим церквам нашої
десятини не давати, хіба тільки тим, де встановлено споконвіку.
Та не інші клірики хай стоять на чолі цих церков, а тільки наші –
з людей наших або з нашої капели.
7. Хай кожний управитель службу свою [suum servitium]
повністю виконує, як йому буде [про те] сказано; якщо ж треба
буде більше служити, хай розпорядиться обрахувати, чи має він
збільшити [кількість людей, щоб виконали цю] службу, чи ж
[визначити для неї і] ночі.
8. Щоб управителі наші прийняли наші виноградники, які в
їхньому віданні, і добре за ними доглядали; саме ж вино зливали
в посудини і пильнували, щоб ніяк не попсувалось; інше ж вино –
просте – хай купують, щоб постачати його помістям государевим.
Якщо ж буде закуплено такого вина більше, ніж треба послати
для постачання нашим помістям, нас про те повідомляти, а ми
сповістимо, яка буде про нього наша воля. А відсадки від
виноградників наших посилати для нашої потреби. Чинші з
наших помість, які повинні [платити] вином, посилати на наші
потреби.
9. Бажаємо, щоб кожний управитель у своєму окрузі мав такі
ж міри – модії, секстарії, ситули по 8 секстаріїв і короб’я, які й ми
маємо у палаці нашому. [Секстарій – дорівнює 1/16 модія, ситул
– за Карла Великого дорівнював 8 секстаріям, отже, половині
модія; модій (колишня міра не тільки сипких тіл, але й рідин)
дорівнював 52,5 літра. Короб’я (corbus) дорівнював 12 модіям.]
 185

10. Щоб старости [maiores] наші, лісничі, конюхи, ключники,

десятники, збирачі мит та інші службовці [ministeriales] орали
поля і давали поросят за свої манси; замість же ручних робіт хай
добре справляються на своїх посадах. Якщо ж хтось із старост
має бенефіцій, хай посилає за себе заступника, щоб він виконував
за цей [бенефіцій] і ручні роботи, й іншу службу.
11. Щоб ніхто з управителів постоєм у людей наших і в лісах
[наших] ні в якому разі
не користувався ні для
себе, ні для собак
своїх.
12. Щоб ніхто з
управителів не робив
своїм васалом
заложника нашого в
нашому помісті.
13. Щоб добре доглядали жеребців, тобто вараніонів, і не
давали б їм довго застоюватися на одному місці, щоб через це
вони не здохли. Якщо ж який-небудь із них стане нездатним або
старим, або ж здохне, нас треба сповіщати [про це] завчасно,
поки ще не надійшов строк припускати їх до кобил.
14. Щоб кобили наші добре охоронялись і жеребчики
завчасно відокремлювались; і якщо буде багато кобилок, їх [теж]
відділяли в окремі табуни.
15. Щоб жеребчиків наших присилати до палацу не пізніше
зимового свята Св. Мартіна.
16. Бажаємо, щоб на випадок, якщо ми або королева комусь з
управителів щось накаже, або ж від нашого чи королеви імені
сановники [ministeriales] наші – стольник [sinescalcus] і чашник
[butticularius] – віддадуть управителям якесь розпорядження, хай
виконають до того самого строку, до якого їм буде вказано. Якщо
ж хто через необережність пропустить [строк виконання], напоїв
хай не вживає від того часу, як буде йому про це оповіщено, і
доти, доки не прийде за нашої або королеви присутності й від нас
попросить дозволу на звільнення [від утримання]. Якщо ж
управитель буде на військовій, сторожовій або [іншій]
государевій службі і підвладним його буде відданий якийсь
 186

наказ, а вони до строку його не виконають, пішими хай прийдуть

до палацу й утримаються від напоїв і м'яса; і дадуть пояснення,
чому стався недогляд, тоді і дістануть присуд чи на спині, чи як
нам з королевою буде бажано.
17. Скільки помість кожний у своєму віданні має, стільки хай
дасть людей, які б доглядали бджіл для наших потреб.
18. Аби при млинах наших мали курей та гусей, зважаючи на
те, який млин; і чим більше, тим краще.
19. При житницях наших в головних помістях [іn villis
саріtаnеіs] тримати не менше як 100 курей і не менше як 30
гусей. А при хуторах [mansioniles] курей тримати не менше як
50, а гусей не менше як 12.
20. Кожен управитель хай подбає про те, щоб продукти цілий
рік у достатку до [панського] двору надходили; крім того, хай
оглядає їх по черзі тричі, чотири рази і більше.
21. Кожен управитель хай тримає при [панських] дворах
наших рибні сажалки, де вони раніше були; і якщо може їх
розмножити, хай розмножує, де раніше їх не було, а тепер
можуть бути, хай закладає їх.
22. Тим, хто має виноградники, тримати [в запасі] не менше
як три або чотири низки [сушеного] винограду.
23. У кожному помісті нашому управителі хай мають
якнайбільше хлівів для корів, свиней, овець, кіз і цапів, і ніяк без
цього не можна обходитися. Крім того, хай тримають робочу
худобу [vaccas], роздану рабам для справляння їхньої служби,
щоб через [цю] службу запряжки і підводи на панські потреби
ніяк не зменшувались. І хай, коли справляють службу з годування
собак, мають биків кривих, але не хворих, корів або коней не
коростяних та іншу худобу не хвору. І, як ми сказали, через це
запряжки і підводи не повинні зменшуватися.
24. Кожний управитель, коли йому треба постачати що–
небудь до нашого столу, відповідає за те, аби все, що він
постачає, було добре і високоякісне, а також якнайсумлінніше й
охайно приготоване. І кожен хай має для своєї служби, коли
служить для нашого столу, щодня по двоє зерном угодованих
[курок], також і інші харчі в усьому мають бути добрі, як
борошно, так і м’ясо.
 187

25. Про випас свиней [в лісах] до вересневих календ хай

сповіщають, чи він буде, чи ні.
26. Старостам не мати у своєму віданні більше того, що вони
спроможні обійти та оглянути протягом одного дня.
27. Наші [панські] будинки хай постійно мають вогнище і
сторожу, аби були в безпеці. І коли посланці або посли йдуть до
палацу чи повертаються [додому], ніяк їм не послуговуватися
постоєм у панських дворах, коли на те не буде окремого наказу
нашого або королеви. Але граф за своєю посадою, а люди, яким з
давніх–давен належало дбати про посланців і послів, хай і надалі
за звичаєм дбають і про коней, і про все необхідне, щоб добре і з
честю могли приходити до палацу і [додому] повертатися.
28. Бажаємо, аби щороку в Чотиридесятницю, на Вербну неді-
лю, що називається осанною, [управителі] за нашим наказом
присилали гроші з нашого господарства, після того як ми
ознайомилися зі звітністю про кількість у цьому році наших
прибутків.
29. Що ж до тих, хто
скаржиться з людей наших,
[наказуємо] кожному управи-
телеві стежити, щоб не було їм
потреби ходити до нас скар-
житися; не треба допускати,
щоб дні, призначені для роботи,
в неробстві марнувалися. Якщо
ж рабові нашому потрібно буде
шукати управу на стороні [forinsecus justifias ad querendum],
начальник [magister] його дбайливо хай відстоює його справу; і
якщо в чомусь домогтися справедливості не зможе, хай не
допускає, щоб через це наш раб утрудняв себе, але начальник
його або особисто, або через свого посланця хай повідомить нас
про це.
30. Бажаємо, щоб управителі наші окремо рахували [segregare
faciant] від кожного виду продуктів те, що повинні доставляти,
коли служать для наших потреб, а також окремо рахували те, що
має бути навантажене на підводи для війни з будинків і пастухів,
щоб знали [точно], скільки для цієї справи посилають.
 188

31.Хай щороку відділяють і те, що треба видати тим, хто живе

на [панському] утриманні [провендаріям] і в жіночих
приміщеннях, і своєчасно все хай роздають, не забуваючи
сповіщати нас про те, на яку справу це пішло і звідки взято.
32. Хай кожен управитель дбає про те, щоб завжди мати добре
і першосортне насіння, чи купуючи його або [дістаючи] як-
небудь по-іншому.
33. Після того як все буде розподілено, вжито на насіння та
[інакше] витрачено, лишок від різних продуктів зберігати до
нашого розпорядження, щоб згідно з наказом нашим або
продавалось, або ж залишалось у запасі.
34. Зі старанням спостерігати треба, щоб усе, виготовлюване
чи зроблене руками, а саме: сало, в’ялене м’ясо, окороки,
свіжопросольне м’ясо, вино виноградне, оцет, вино ягідне, вино
варене, рибні консерви, гірчиця, сир, масло, солод, пиво, мед-
напій, мед натуральний, віск і борошно, — все це робилось і
виготовлялося якнайохайніше.
35. Бажаємо, щоб виготовлялося сало від жирних овець, також
і від свиней; крім того, хай тримають у кожному помісті не
менше двох угодованих биків, [щоб] або на місці
використовувати їх на сало, або ж приводити до нас.
36. Щоб ліси і заповідні хащі наші добре охоронялись; і якщо
де буде зручне місце для розчищення, розчищали б і полям
заростати лісом не давали; а де мають бути ліси, ніяк не
допускати їх вирубати і нищити; звірів же в заповідних хащах
наших пильно охороняти; дбати також про соколів і яструбів для
нашої справи; та оброки, належні за це, старанно збирати.
Управителі, а також старости і люди їхні, якщо ганятимуть
свиней на випас у наш ліс, хай самі перші платять належну
десятину, подаючи нам добрий приклад, аби потім і інші люди
їхню десятину платили повністю.
37. Щоб поля і займанщини наші добре обробляли і луки наші
своєчасно охороняли.
38. Щоб завжди мали досить угодованих гусей і вгодованих
курей для наших потреб [на випадок], якщо будуть служити нам,
або ж [просто] їх нам посилати.
 189

39. Бажаємо, щоб курей і яйця, які вносять службовці і держа-

телі мансів [servientes vel mansuarii], щороку стягували; і якщо
не будуть служити [нашому столу], хай розпорядяться їх
продавати.
40. Щоб кожен управитель обов'язково тримав у наших
помістях заради гідності нашої особливих птахів: павичів,
фазанів, качок, голубів, куріпок і горлиць.
41. Аби будівлі в наших [панських] дворах і огорожі навколо
них добре оберігались і щоб хліви, кухні, хлібопекарні і давильні
обставлялися старанно, щоб службовці наші могли виконувати
там свої обов’язки пристойно і з великою охайністю.
42. У покоях кожного помістя мати постільні покривала, пери-
ни, подушки, простирадла, столові скатерті, килими на лави,
посуд мідний, олов’яний, залізний і дерев’яний, тагани, ланцюги,
гаки, струги, сокири, тобто колуни, свердла, тобто бурави, ножі і
всяке начиння, щоб не було потреби десь прохати його або
позичати. І мати [управителям] на своїй відповідальності бранну
зброю, яку беруть на війну, аби була вона справна, і після
повернення знову здавали її в покої.
43. Жіночим приміщенням нашим вчасно, як установлено, да-
вати матеріал для роботи, а саме: льон, шерсть, вайду, рожеву і
червону фарби, гребінки для чесання шерсті, ворсянку, мило,
жири, посуд та інший дріб’язок, який
потрібний там.
44. З пісного щороку дві частини
посилати для нашого столу, а саме:
овочі, рибу, сир, масло, мед,
гірчицю, оцет, пшоно, просо, зелень
сушену і свіжу, редьку і ще ріпу,
віск, мило та інший дріб’язок; а про
те, що залишиться, як ми сказали, з
описом нам повідомляти, і ні в якому разі від цього не ухилятися,
як раніше робили, бо за цими двома частинами нам бажано знати
про ту третю, яка залишилася.
45. Щоб кожен управитель мав у своєму віданні добрих май-
стрів, а саме: ковалів, сріблярів і золотарів, шевців, токарів, тес-
лярів, зброярів, рибалок, птахоловів, миловарів, пивоварів, тобто
 190

тих, хто обізнаний з виготовленням пива, яблучних, грушевих та

інших різних напоїв, пекарів, які виготовляли б для наших потреб
білий хліб [simitam], людей, що добре вміють плести тенета для
полювання і сіті для рибної ловлі і ловлі птахів, а також інших
службовців, перелічувати яких було б довго.
46. Наші заповідні парки, які в простому народі називаються
brogili, добре охороняти і завжди вчасно лагодити, ніяк не
допускаючи, щоб їх довелося будувати наново. Так само робити і
щодо всяких будівель.
47. Щоб ловчі наші, сокольничі та інші службовці, які викону-
ють повсякчасні обов'язки при палаці, діставали [потрібну]
допомогу в наших помістях, згідно з письмовим розпорядженням
нашим або королеви, коли ми пошлемо їх у якійсь нашій справі,
або коли стольник і чашник від нашого імені щось накажуть їм
виконати.
48. Щоб давильні в помістях наших добре були збудовані; і
про те повинні турбуватися управителі, щоб виноград наш ніхто
давити ногами не смів, але все має бути охайне і в порядку.
49. Жіночі приміщення повинні бути в доброму порядку –
світлиці, зимові горниці і горниці напівпідвальні; і огорожі
навкруг них щоб були, а також міцні двері, щоб справа наша
могла добре виконуватися.
50. Хай кожен управитель наглядає за тим, скільки
жеребчиків повинно стояти в одній конюшні і скільком бути з
ними конюхам. І ці конюхи, якщо вони з вільних людей і мають
бенефіції за свою посаду, хай живуть прибутками зі своїх
бенефіціїв; якщо ж вони кріпаки і мають манси, хай живуть
прибутками зі своїх мансів. А хто не має ні того, ні іншого, з
панських прибутків хай одержує утримання [provendam].
51. Кожен управитель хай наглядає за тим, щоб злі люди ніяк
не могли приховувати під землею або ще десь наше насіння,
через що рідші були б наші вруна. Так само доглядати і за
іншими їхніми лиходійствами, щоб ніколи не могли їх робити.
52. Бажаємо, щоб різним людям з кріпаків і рабів наших або з
вільних, які мешкають у наших фісках і помістях, [управителі]
творили повний і правий суд, як кожному належить.
 191

53. Хай кожен управитель наглядає за тим, щоб люди наші з

його округу крадіжкою і чаклунством ні в якому разі не
займались.
54. Хай кожен управитель наглядає за тим, щоб люди наші
добре працювали і не тинялися без діла по ринках.
55. Бажаємо, щоб управителі все, що дадуть, витратять і
виділять на наші потреби, розпоряджалися записувати в одному
списку, а все, що витратять самі, – в іншому; і окремим списком
нас сповіщали би про те, що залишиться.
56. Хай кожен управитель частіше чинить у своєму окрузі суд
і виносить вироки, наглядаючи за тим, щоб люди наші жили по
праву.
57. Якщо хто з рабів наших схоче показати щось на свого
начальника в нашій справі, хай дороги йому до нас [управитель]
не заступає. І якщо управитель довідається, що помічники
[juniores] його хочуть іти зі скаргами на нього до палацу, тоді
сам хай пошле [когось] до палацу дати пояснення, щоб скарга
їхня [даремно] нашому слухові не докучала. Ми бажаємо таким
чином знати, чи з необхідності вони
прийшли, або ж даремно.
58. Коли буде доручено
управителям вигодовувати наших
цуценят, хай управитель вигодовує їх
своїм коштом, або ж хай передасть їх
своїм підлеглим [junioribus suis], а
саме: старостам, десятникам або
ключникам, – щоб добре годували їх
своїм коштом; хіба тільки буде наказ наш або королеви, щоб у
помісті нашому нашим коштом їх годували, тоді управитель хай
приставить для цього [окрему] людину, яка добре їх годувала б, і
хай корм їм виділить окремо, щоб не було потреби цій людині
щодня ходити до комор.
59. Кожен управитель, коли служитиме [guando servient],
щодня має постачати по 3 фунти воску і по 8 секстаріїв мила;
крім того, до свята Св. Андрія, хоча б де ми з нашими людьми
були, зобов’заний поставляти 8 фунтів воску; те саме і в середині
 192

Чотиридесятниці. [Фунт – міра ваги в середньовічній Європі;

дорівнював 327,45 г.]
60. Старост ні в якому разі не ставити з людей сильних, але з
людей середнього достатку і вірних.
61. Щоб кожен управитель, коли служитиме, привозив солод
із собою в палац, і щоб разом з ним приходили всі майстри, які
заготовляли б там добре пиво.
62. Хай управителі наші щороку до Різдва Господнього чітко,
ясно і по порядку нас сповіщають про всі наші прибутки, щоб ми
могли знати, що і скільки ми маємо по окремих статтях, а саме:
скільки [виорали] биками наші погоничі [bubulci], скільки [орної
землі] з мансів, які зобов’язані оранкою, скільки [надійшло]
поросят, скільки оброків, скільки за борговими зобов’язаннями
[de fide facta] і штрафів за судом, скільки за дичину, ловлену в
[заповідних] хащах наших без нашого дозволу, скільки за різні
провини, скільки з млинів, скільки з лісів, скільки з полів, скільки
з мостів і суден, скільки з вільних людей і сотень, які
обслуговують потреби нашого фіску, скільки з ринків, скільки з
виноградників і з тих, хто платить вином, скільки сіна, скільки
дров і факелів, скільки тесу та іншого [лісового] матеріалу,
скільки з пустищ, скільки овочів, скільки пшона і проса, скільки
вовни, льону і конопель, скільки плодів з дерев, скільки горіхів та
горішків, скільки з прищеплених різних дерев, скільки із садів,
скільки з ріпних грядок, скільки з рибних сажалок, скільки шкір,
скільки хутра і рогів, скільки меду і воску, скільки сала, жирів і
мила, скільки вина ягідного, вина вареного, медів–напоїв і оцту,
скільки пива, вина виноградного — нового і старого, скільки
курей, яєць і гусей, скільки від рибалок, ковалів, зброярів і
шевців, від виробників діж і від скринників, скільки від токарів і
сідлярів, скільки від слюсарів, від рудників залізних і свинцевих,
скільки з тяглових людей [tributarsiis], скільки жеребчиків і
кобилок.
63. Усе, про що вже сказано було, хай ніяк не здається
управителям нашим дуже обтяжливим, якщо ми цього вимагаємо,
бо бажаємо, щоб і вони самі так само вимагали все від своїх
підвладних, без усякого з їхнього боку невдоволення, і все, що
 193

людина у своєму домі й у своїх помістях повинна мати, і

управителі наші повинні мати у своїх помістях.
64. Щоб бастерни – вози наші, які йдуть на війну, добре були
зроблені і зверху добре вкриті шкірами, зшитими так, щоб коли
доведеться переправлятися по воді, з усім, що на них є, могли
бути перевезені через ріки, і вода всередину просочуватися не
могла, і добро наше, як ми сказали, могло бути переправлене
цілим. Бажаємо, щоб у возах посилалося борошно для нашого
столу в кожному по 12 модіїв; також і в тих, у яких везуть вино,
посилали б по 12 модіїв на нашу міру і при кожному возі були
щит і спис, сагайдак і лук.
65. Щоб рибу із саджалок наших продавали, а іншу на її місце
саджали, і завжди, таким чином, мали б рибу [напоготові]; лише
тоді, коли ми не побували в [наших] помістях, продавати
[цілком], і прибуток управителі наші хай повертають на нашу
користь.
66. Про кіз і цапів, їхні роги і шкіри нам давати звіт, щороку
свіжопросольну жирну козлятину від них нам подавати.
67. Хай повідомляють нас про манси, що пустують [de mansis
absis] і про [недавно] придбаних рабів, для яких не буде
[ділянки], де можна посадити їх.
68. Бажаємо, щоб кожен управитель завжди мав напоготові
добрі бочки, набиті залізними обручами, які можна було би
послати на війну або до палацу; а шкіряних бурдюків не робити.
69. Про вовків завжди нас повідомляти, скільки кожен зловив,
і шкури їхні нам посилати; а в травні місяці висліджувати і брати
вовчат [отруєним] порошком, капканами, ямами і собаками.
 194

70. Бажаємо, щоб у садах були усілякі трави [й овочі], а саме

[далі перелічується 73 назви рослин]. Про дерева бажаємо, аби
були яблуні, груші і сливи різних сортів, горобина, кизил,
каштани, персикові й айвові дерева, ліщина, мигдалеві, тутові,
лаврові дерева, пінії, фігові дерева, волоська ліщина, вишні
різних сортів. Назви яблунь: gozmaringa, geroldinga, chevedella,
sperauca, солодкі й кисліші, всі зимові сорти й ті, які треба їсти
просто з дерева, і ярові сорти. Зимових сортів груш – три і
чотири, солодших, і тих, які треба варити, і пізні сорти.
Кінець государевому капітулярієві.
(Западная Европа в средние века. Источники социально–
экономической истории / Под ред. Е. А. Грацианского. – М.;
Л., 1925).

ЗРАЗКИ ОПИСІВ ЗЕМЕЛЬ ЦЕРКОВНИХ І

КОРОЛІВСЬКИХ
2. Знайшли на острові, що називається Стаффельзеє, церкву,
побудовану на честь Св. Михаїла, а в ній – вівтар один із золотом
і срібною оправою.
7. Знайшли ми там двір і панський будинок, який належить
разом з іншими будівлями до названої церкви. Належить цьому
двору орної землі 1240 юрналів і луки, з яких можна зібрати 610
возів сіна. Хліба не знайшли зовсім, не рахуючи 30 возів, які
роздали людям, що проживають на [панському] утриманні
[provendariis], і вони, у кількості 72 [чоловік], забезпечені до
свята Св. Іоанна. Солоду (знайшли] 12 модіїв. Коня об’їждженого
– 1, волів – 26, корів – 20, бика – 1, молодої худоби – 61 [голову],
телят – 5, овець – 87, ягнят – 14, цапів – 17, кіз – 58, козенят – 12,
свиней – 40, поросят – 50, гусей – 63, курей – 50, вуликів із
бджолами – 17. Окостів жирних разом з ковбасами – 20, сала
шинкового – 27 шматків, кабана заколотого і підвішеного – 1,
сирів – 40, меду – півсікля, масла – 2 сіклі, солі – 5 модіїв, мила –
3 сіклі. Перин з подушками – 5, котлів мідних – 3, залізних – 6,
гаків – 5, світильник залізний – 1, діжок із залізними обручами –
17, кіс – 10, серпів – 17, стругів – 7, сокир – 7, цапиних шкур –
10, овечих шкур – 26, рибальську сітку – 1. Є там жіноче
 195

приміщення [genetium], жінок у ньому – 24; знайшли там сукна –

5 шматків, полотна – 4 шматки, полотнини – 5 шматків. Є там
млин – 1, дає щорічно [оброку] – 12 модіїв.
8. Належить до цього [панського] двору вільних мансів
зайнятих – 23. З них – 6 таких, з яких кожний щорічно платить
хліба – 17 модіїв, поросят – 4, полотна – 1 сайгу, курей – 2, яєць –
10, лляного насіння – 1 секстарій, чечевиці – 1 секстарій. Працює
[на панщині кожний] п’ять тижнів на рік, оре 3 юрнали, косить на
панських луках віз сіна і привозить [його]; ставить підводу. З
шести інших [мансів] кожний оре щорічно 2 юрнали, засіває [їх] і
звозить [урожай]; косить на панських луках 3 вози [сіна] і
привозить їх; працює два тижні; дають з [кожних] двох мансів
військового збору одного бика, якщо самі на війну не йдуть,
виконують вершницьку службу, куди їм накажуть. З чотирьох
інших мансів кожен щорічно оре по 9 юрналів, засіває [їх] і
звозить [урожай]; косить на панських луках 3 вози [сіна] і
привозить їх; працює шість тижнів на рік; ставить підводу для
перевезення вина, угноює 1 юрнал панської землі, дров дає 10
возів. І ще один манс оре щорічно 9 юрналів, засіває їх і звозить
[урожай]; косить сіна на панських луках 3 вози і привозить їх;
ставить підводу; дає коня. А дружина його виготовляє [для
панських потреб] кусок сукна і кусок полотна; готує солод і пече
хліб.
9. Є ще в цьому єпископстві панських дворів – 7, які тут не
описані; але в підсумку дані всі. А саме всього має Аугзбурзьке
єпископство вільних мансів зайнятих – 1006, таких, що пустують,
– 35; рабських же [мансів] зайнятих – 421, таких, що пустують, –
45, а вільних і рабських разом: зайнятих – 1427, таких, що
пустують, – 80.
25. Знайшли ми у государевому фіску Гаснапі королівський
палац, із каменю найкраще побудований, покоїв – 3; навколо
всього палацу піддашок, горниць зимових – 11; всередині льох –
1, входів – 2. Інших будинків на панському дворі, з дерева
рублених – 17, із стількома ж покоями та іншими речами, добре
облаштованими; конюшня – 1, кухня – 1, хлібопекарня – 1, сараїв
– 2, комор – 3. Двір обгороджений міцним тином, з кам’яними
воротами, а над ними надбудова для [зберігання] продуктів
 196

[solarium ad dispensandum]. Малий двір теж обгороджений

тином; добре збудований і засаджений різними деревами...
Начиння ковальського: тазів мідних – 2, кубків – 2, котлів
мідних – 2, залізних – 1, пивних котлів – 1, сковорід – 1, таганів –
1, світильників – 1, сокир – 2, стругів – 1, свердел – 2, колунів – 1,
ножів – 1, рубанків великих – 1, малих [рубанків] – 1, кіс – 2,
серпів – 2, кирок, оправлених залізом – 2.
Начиння дерев’яного для господарства в достатній кількості.
З продуктів: полби торішньої старої – 90 коробів, з яких
можна намолоти борошна – 450 пенсів [Пенса – міра ваги,
дорівнювала 30 кг] ячменю – 100 модіїв. У цьому році полби
було 110 коробів; з них 60 коробів пішло на посів; решту
знайшли [наявними]; пшениці – 100 модіїв, на посів пішло – 60,
решту знайшли [наявними]. Жита – 98 модіїв, все пішло на посів;
ячменю – 800 модіїв; пішло на посів – 500 модіїв, решту знайшли
[наявними]. Вівса – 430 модіїв, бобів – 1 модій; гороху – 12
модіїв. З п’яти млинів [одержано] 800 модіїв малої міри; дано
тим, що на [панському] утриманні, – 240 модіїв, решту знайшли
[наявними]. З чотирьох пивоварень [одержано] 650 модіїв малої
міри. З двох мостів: солі – 60 модіїв і 2 соліди. З чотирьох садів –
11 солідів і 3 модії меду. Оброку [одержано]: 1 модій масла,
окороків торішніх – 10, нових окороків пісних і жирних – 200,
сирів нинішнього року – 43 пенси.
Худоби: маток дорослих – 51 голову, по третьому року – 5, по
другому – 7, нинішнього року – 7, жеребців–дволіток – 10,
одноліток – 8, жеребців – 3, волів – 16, ослів – 2, корів з телятами
– 50, телиць – 22, телят–одноліток – 38, биків – 3, свиней
дорослих – 260, поросят – 100, кабанів – 5, овець з ягнятами –
150, ягнят–одноліток – 200, баранів – 120, кіз з козенятами – 30,
козенят–одноліток – 30, цапів – 3, гусей – 30, курей – 80, фазанів
– 22.
29. Міра модіїв і секстаріїв виявилася такою самою, як і в
палаці. Але не знайшли ми там на службі ні сріблярів, ні
золотарів, ні ковалів, ні ловчих, ні інших майстрів... З дерев
[знайшли]: груші, яблуні, кизил, персикові дерева, ліщину просту
і грецьку, тутові дерева, айвові дерева.
 197

30. Знайшли ми у государевому фіску такому–то королівський

будинок, зовні з каменю, всередині з дерева, добре споруджений:
покоїв – 2, надбудов – 2. Інших будинків у дворі, з дерева
рублених – 8, зимовий покій – 1, добре обладнаний; конюшню –
1. Кухня і хлібопекарня в одному приміщенні. Сараїв – 5, комор –
3. Двір, обгороджений тином, а наверху шипи; ворота дерев’яні.
Над ними надбудова. Малий двір теж обгороджений тином. Тут
же сад; [плодових] дерев різних дуже багато. Всередині рибна
сажалка – 1; город, добре оброблюваний, – 1...
32. Знайшли ми в государевому фіску такому–то королівський
палац, з двома літніми покоями і стількома ж зимовими; льох – 1,
входів – 2, малий двір з міцним тином; всередині літніх покоїв –
2, стільки ж зимових; приміщень жіночих – 3, церкву, добре
споруджену з каменю; інших будинків у дворі дерев’яних – 2,
сараїв – 4, комор – 2, конюшню – 1, кухню – 1, хлібопекарню – 1;
двір з огорожею і двома дерев’яними воротами, а над ними
надбудови...
36. Знайшли ми в государевому фіску Треола государів палац,
чудово з каменю збудований, [літніх] покоїв – 2, стільки ж
зимових, входів – 1, льох – 1, давильню – 1, чоловічих
приміщень, з дерева рублених, – 3, зимову надбудову – 1..., сараїв
– 1, житниць – 2, двір, обнесений стіною з кам’яними воротами...
(Социальная история средневековья / Под ред.
Е. А. Косминского и А. Д. Удальцова. – М.; Л., 1927. – Т. 1).
СЕН–ЖЕРМЕНСЬКИЙ ПОЛІПТИК
Розділ VIII
ОПИС НОВІГЕНТА
1. Є у Новігенті панський манс з будинком та іншими
будівлями у достатній кількості.
Є там орної землі три поля, що мають 55 бонуаріїв 1, і можна
посіяти [там] пшениці модіїв [кількість не вказана].

1 Бонуарій (бунуарій). На думку французького вченого Герара, одного з перших

дослідників «Сен-Жерменського поліптика», бонуарій, пертика та інші земельні міри є
квадратними мірами, причому бонуарій дорівнює 128 арам; у бону арій – 10 арипенів і
50 пертик...
 198

Є там виноградника 41,5 арипена; можна зібрати з них вина

300 модіїв.
Є там луки 43 арипени, можна зібрати з них сіна 120 возів. Є
там лісу, як вважається, всього окружністю 15 лейвів; можна
прогодувати там 1000 свиней.
Є там млин – 1, із якого йде чинш зерном 30 модіїв.
2. Є там церква – 1. Тягне до цієї церкви вільний манс, що має
орної землі 6 бонуаріїв, виноградника – 1 арипен, луків – 2,5
арипена.
3. Вульфард – колон, і дружина його, вільна, на ім’я Ермоара;
при них дітей троє [перелічені поіменно]. Держить один вільний
манс, що має орної землі 11 бонуаріїв, виноградника – 2 арипени,
луків – 3,5 арипена. Платить військового збору 10 модіїв вина, за
випас – 3 модії, порося – 1 вартістю в 1 солід. Оре під озимину 6
пертик, під яровину – 3 пертики. [Виконує] польову панщину,
рубку лісу, підводну повинність, ручні роботи, скільки йому
накажуть. Курей – 3, яєць – 15. Возить вино, коли йому накажуть.
Драней – 100. Збирає луків 1 арипен.
4. Бертульф – літ, і дружина його, колона, на ім’я Гізоберга,
люди св. Германа; при них дітей троє [перелічені]. Держить
півтора вільних манса, що мають орної землі 3,5 бонуарія,
виноградника – 2 арипени, луків – 3 арипени. Платить так само.
6. Герульф – колон, і дружина його, колона, на ім’я Сакса,
люди св. Германа. Держить один вільний манс, що має орної
землі 2,5 бонуарія, виноградника – 1,5 арипена. Оре під озимину
4 пертики, під яровину – 2 пертики. Інше платить, як Вульфард.
7. Годехар – колон Св. Германа; при ньому дітей двоє
[перелічені]. Держить один вільний манс, що має орної землі – 7
бонуаріїв, виноградника – 1 1/4 арипена, луків – 5 арипенів.
Платить так само.
8. Гіслолд – колон Св. Германа; при ньому дитина одна, на
ім’я Гіслінда. Держить один вільний манс, що має орної землі 7
бонуаріїв, виноградника – 1 1/4 арипена, луків – 7 арипенів.
Платить так само.
9. Фулькоін – колон Св. Германа; держить один вільний манс,
що має орної землі 3,5 бонуарія, виноградника – 1,5 арипена,
луків – 1 арипен. Платить так само.
 199

10. Ерлефред і дружина його, колона, на ім’я Гримільда; при

них дітей троє [перелічені]. Держить половину вільного манса,
що має орної землі 1,5 бонуарія, луків – 1 арипен, виноградника –
0,5 арипена. Платить за випас 1 модій, інше – як з половини
манса.
11. Гіроін – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Вальдегарда, люди Св. Германа; при них дітей четверо
[перелічені]. Вульфрик – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Гіслоара, люди Св. Германа; при них дітей двоє [перелічені]. Ці
двоє держать один вільний манс, що має орної землі 6 бонуаріїв,
виноградника – 1 1/4 арипена, луків – 4 арипени. Платять так
само.
12. Хукбольд – колон Св. Германа; при ньому – мати і два
брати. Держить один вільний манс, що містить орної землі 3
бонуарії, виноградника – 1 1/4 арипена, луків – 2,5 арипена.
Платить так само.
13. Фініт – колон, і дружина його, колона, на ім’я Хінкберта,
люди Св. Германа. Держить один вільний манс, що містить орної
землі 3 бонуарії, виноградника – 1 1/4 арипена, луків – 2,5
арипена. Платить так само.
14. Фоттіс – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Гольдегарда, люди Св. Германа; при них дітей четверо
[перелічені]. Держить один вільний манс, що містить орної землі
4 бонуарії і 1 анстінгу, виноградника – 2 арипени, луків – 3
арипени. Платить так само.
15. Роітл – колон, і дружина його, колона, на ім’я Адальберга,
люди Св. Германа; при них дітей троє [перелічені]. Держить один
вільний манс, що містить орної землі 4 бонуарії, виноградника –
2 арипени, луків – 1 арипен. Платить так само.
16. Рутбальд – колон, і дружина його, колона, на ім’я Бірта,
люди Св. Германа; при них дітей троє [перелічені]. Держить один
вільний манс, що містить орної землі 10 бонуаріїв, виноградника
– 1 арипен, луків – 5 арипенів. Платить так само.
17. Хільдегінг – колон Св. Германа; при ньому мати, на ім’я
Амальгарда, брат, на ім’я Вандрегар, і сестра, на ім’я Еврегарда.
Держить один вільний манс, що містить орної землі 6 бонуаріїв,
виноградника – 1 арипен, луків – 1,5 арипена. Платить так само.
 200

18. Амбрік – колон, і дружина його, літка, на ім’я Берінтільда,

люди Св. Германа. Амальгавд – колон і дружина його, колона, на
ім’я Ернезіда, люди Св. Германа. Ці двоє держать вільний манс,
що містить орної землі 5,5 бонуарія, виноградника – 1 арипен,
луків – 3 арипени. Платять так само.
19. Сігебольд – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Тевдазія, люди Св. Германа; при них дітей п’ятеро [перелічені].
Держить один вільний манс, що містить орної землі 8 бонуаріїв,
виноградника – 2 арипени, луків – 2,5 арипена. Платить так само.
20. Ротар і дружина його, колона, на ім’я Амальгіда; при них
дітей шестеро [перелічені]. Держить один вільний манс, що
містить орної землі 5 бонуаріїв, виноградника – 2 арипени, луків
– 3 арипени. Платить так само.
21. Тевдольд – колон Св. Германа. Держить один вільний
манс, що містить орної землі 5 бонуаріїв, виноградника – 1,5
арипена, луків – 2,5 арипена. Платить так само.
22. Ратгіс і дружина його, колона Св. Германа; при них дітей
троє [перелічені]. Держить один вільний манс, що містить орної
землі 2,5 бонуарія, виноградника – 1 арипен, луків – 4 арипени.
Платить так само.
23. Вінегар – староста. Держить один вільний манс, що
містить орної землі 8 бонуаріїв, виноградника – 1 арипен, луків –
3 арипени. Платить так само.
24. Вульфегавд – колон Св. Германа. Держить один вільний
манс, що містить орної землі 5,5 бонуарія, виноградника – 1 1/4
арипена, луків – 2,5 арипена. Обробляє у винограднику 2
арипени. [Платить] одного барана, вина за випас – 3 модії. Оре
під озимину 4 пертики, під яровину – 2 пертики. [Виконує]
польову панщину, рубання лісу, підводну повинність, ручні
роботи, скільки йому накажуть. Драней – 100, курей – 3, яєць –
15.
25. Апульф – колон Св. Германа. Держить один вільний манс,
що містить орної землі 2,5 бонуарія, виноградника – 1 арипен,
луків – 6 арипенів. Платить так само.
26. Ермгіл і дружина його, колона, на ім’я Бальдегарда, люди
Св. Германа; при них дитя одне, на ім’я Ермезіда. Держить один
 201

вільний манс, що містить орної землі 2,5 бонуарія, виноградника

– 1 і 1/3 арипена, луків – 5,5 арипена. Платить так само.
27. Годельсад – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Агентруда, люди Св. Германа; при них дітей троє [перелічені].
Держить один вільний манс, що містить орної землі 2 бонуарії,
виноградника – 1 арипен, луків – 2 арипени. Платить так само.
28. Варімберт – раб, і дружина його, колона, на ім’я
Вуарлінда, люди Св. Германа; при них дітей двоє [перелічені].
Держить один рабський манс, що містить орної землі 4,5
бонуарія, виноградника – 1,5 арипена, луків – 2 арипени. Платить
вина за випас 4 модії, барана – 1. Обробляє у винограднику 4
арипени. Оре під озимину 3 пертики, під яровину – пертику.
[Виконує] ручні роботи, підводну повинність, польову панщину,
рубання лісу, коли йому накажуть. [Платить] курей – 3, яєць – 15,
драней – 100, гірчиці – повну чашу.
29. Фредегар і дружина його, колона Св. Германа, на ім’я
Анделінда; при них дитя одне, на ім’я Фредек. Держить один
рабський манс, що містить орної землі 2 бонуарії, виноградника –
1 1/4 арипена, луків – 1,5 арипена. Платить так само.
30. Ермерамн – колон Св. Германа. Вульфін – колон, і
дружина його, колона, на ім’я Анструда, люди Св. Германа; при
них дитя одне, на ім’я Ансбольд. Держить один рабський манс,
що містить орної землі 5 бонуаріїв, виноградника – 2 арипени,
луків – 1,5 арипена. Платять так само.
31. Хільдебод і дружина його, колона Св. Германа, на ім’я
Ароіс; при них дітей п’ятеро [перелічені]. Держить один
рабський манс, що містить орної землі 5 бонуаріїв, виноградника
– 1 1/4 арипена, луків – 1 арипен. Платить так само.
32. Еркамберт і дружина його, колона Св. Германа, на ім’я
Адалінда; при них дітей четверо [перелічені]. Держить рабський
манс, що містить орної землі 3 бонуарії, виноградника – 1 3/4
арипена, луків – 1,5 арипена. Платить так само.
33. Алагіс – літ, і дружина його, колона, на ім’я Рагамбурга,
люди Св. Германа; при них дітей двоє [перелічені]. Держить
половину рабського манса, що містить орної землі 2,5 бонуарія,
виноградника – 1 арипен, луків – 1,5 арипена.
 202

34. Годеберт – колон, і дружина його, колона, на ім’я

Раінтліда, люди Св. Германа; при них дитя одне, на ім’я
Рагамберт. Держить один рабський манс, що містить орної землі
5,5 бонуарія, виноградика – 2/3 арипена, луків – 4 2/3 арипена.
Платить так само.
35. Ансегіс і дружина його, рабиня Св. Германа, Гіслеберга,
люди Св. Германа; при них дітей четверо [перелічені]. Держить
один рабський манс, що містить орної землі 2,5 бонуарія, луків –
2 арипени. За це обробляє...[у тексті пропуск]. Платить за це
барана – 1 вартістю в 4 денарії, курей – 3, яєць – 15. Оре під
озимину 2 пертики, під яровину – 1 пертику.
36. Пробард – колон Св. Германа. Держить один рабський
манс, що містить орної землі 2 бонуарії, луків – 4 арипени. Оре
під озимину – 2 пертики, під яровину – 1 пертику. Курей – 3, яєць
– 15. [Працює] на панщині три дні.
37. Евдальд – раб, і дружина його, колона, на ім’я Ланда,
люди Св. Германа; при них дітей четверо [перелічені]. Держить
рабський манс, що містить орної землі 2,5 бонуарія,
виноградника –3/4 арипена, луків – 2 арипени. Платить за це
одного барана, вина за випас – 3 модії. Оре під озимину – 2
пертики, під яровину – 1 пертику. Курей – 3, яєць – 15. [Виконує]
польову панщину, рубку лісу, підводну повинність, ручні роботи,
скільки йому накажуть.
38. Ерлебальд – колон Св. Германа. Держить половину манса,
що містить орної землі 2 бонуарії, виноградника – 0,5 арипена,
луків – 1 арипен.
39. Берноіс [платить] 4 денарії, Ділігільда – стільки ж, Гріма –
стільки ж, Хільделільда – стільки ж, Аутбольд – стільки ж.
40. Вульфард має орної землі 0,5 бонуарія; Годальхар – 1
бонуарій; Флотгіс – 0,5 бонуарія; Алахіс – 1 бонуарій; Хільдегін
– 1 бонуарій; Гіслольд – 2/3 бонуарія; Ерлефред – 1,5 бонуарія;
Героін – 1 бонуарій; Вульфрік – 1 бонуарій; Сікбольд – 1/3
бонуарія; Варімберт – стільки ж; Пробард – 2/3 бонуарія.
41. Хельвіда із синами своїми.
42. Всього у Новігенті, згідно з тим, що вище писане, – 24,5
вільних манси. Платять військового збору 205 модіїв вина; за
 203

випас – 74 модії вина; 20,5 поросят; 8,5 овець; драней – 650;

курей з яйцями – 30.
Розділ XIII
ОПИС БУКСІДУМА
A. Є у Буксідумі панський манс з будинком та іншими
будівлями у достатній кількості. Є там панської землі великих
полів – 10, малих – 2; містять 192 бонуарії, і можна посіяти [там]
пшениці 480 модіїв; луків – 82 арипени; можна зібрати з них сіна
100 возів. Є там млинів – 7: 6 старих і один, споруджений паном
Ірміноном, абатом; платять борошна 350 модіїв. Платять п’ятеро
з них 5 свиней, а той, котрий спорудив пан абат, – 12 денаріїв, і
четверо з них платять 5 солідів і 4 денарії. Лісів, як вважається,
всього в окружності 5 лейвів. Можуть прогодуватися в них 200
свиней...
B. Є у Буксідумі дві церкви, чудово споруджені, й інші будівлі
у достатній кількості.
Належить до цієї церкви орної землі 11 4/5 бонуарія, луків – 5
арипенів, лісу – 0,5 бонуарія. Належить також 5 мансів, що
містять загалом орної землі 34,5 бонуарія, луків – 11,5 арипена.
Платять спільно військового збору 9 баранів, а один з них
платить 12 денаріїв; поголовного податку [de capatico] – 3 соліди
і 9 денаріїв; полби – 9 модіїв, драней – 500, курей з яйцями – 36,
клепок – 36, обручів – стільки ж. Ставлять дві підводи для
перевезення вина [ad vinericiam]; стільки ж ставлять у травні
місяці [ad magiscam]. Виконують польову панщину і орють
пертики. Виконують роботи з обгороджування саду, двору, полів.
Працюють і в дні [тижня]. Дають коня...
1. Хільдегавд – колон Св. Германа, і дружина його, вільна, на
ім’я Фрамхільда. Хільдегай – їхній син. Співтовариш його –
Надалін, колон Св. Германа, і його дружина, вільна. Діти їхні
(названо 5 імен). Райланд – колон. Всі троє живуть у Кумбі.
Держать один вільний манс, що містить орної землі 17 бонуаріїв,
луків – 4 арипени, лісу – 2 бонуарії. Платять кожний рік
військового збору 3 соліди; за користування дровами – 4 денарії,
поголовного податку – 4 денарії, полби – усі, які щось із
зазначеного манса держать і вважаються вільними, – 2 модії, і з
 204

кожного вогнища – по 0,5 модія зерна; крім того, всі держателі

манса спільно [платять] тесин – 100, драней – стільки ж, клепок –
12, обручів – 6 і кожний – по 3 курки і 10 яєць. Орють під
озимину 4 пертики, під яровину – 4, переорюють 4 [пертики] і
кожного сезону польових панщин – 3, а також четверту і п’яту – з
харчами. А коли не виконують польової панщини, щотижня три
дні виконують ручні роботи. Коли ж виконують польову пан-
щину, жодного дня не працюють на панську справу, хіба що
випадає гостра потреба. Обгороджують тином 1 пертику
панського двору; обгороджують також 1 пертику поля.
Споряджають підводи для [перевезення] вина в Аітер з двома
запряжними тваринами з манса і везуть це [вино] до Sonarte Villa.
І в травні місяці споряджають підводи з дошками у Париж також
з двома запряжними тваринами.
2. Ерлоін – колон Св. Германа, дружина його, вільна, на ім’я
Фулькрада. Діти їхні (названо 4 імені). І Маронт – колон, і
дружина його, колона, на ім’я Ротгільда, люди Св. Германа.
Доньки їхні (названо 2 імені). І Фірон – колон, і дружина його,
колона, на ім’я Айрбольда. Діти їхні (названо 2 імені). Всі троє
проживають в Кумбі. Тримають вільний манс, що містить орної
землі 17,5 бонуарія, луків – 8 арипенів, лісу – 2 бонуарії.
Виконують ті самі повинності.
3. Сіграмн – колон, і дружина його, колона, люди Св.
Германа. Діти їхні (названо 7 імен). І Концес – колон, і дружина
його, колона, на ім’я Вальтберга, люди Св. Германа. Діти їхні
(названо 2 імені). Ці двоє живуть у Кумбі. Тримають один
вільний манс, що містить орної землі 14 бонуаріїв, луків – 4
арипени, лісу – 1 бонуарій. Виконують ті самі повинності.
4. Хізульф – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Агільсінда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 5 імен). І
Ерменольд – колон, і Бальдуін – колон, і Анседон – колон, люди
Св. Германа. Всі четверо живуть у Кумбі. Тримають один вільний
манс, що містить орної землі 16 бонуаріїв, луків – 6 арипенів.
Виконують ті самі повинності.
 205

Про тих, які платять денарії з літських мансів

39. Ермольд – колон, і брати його (названо 4 імені), люди Св.
Германа. І Ансард – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Інграда, люди Св.Германа. Син його Герольд. Обидва живуть у
Кумбі. Тримають один літський манс, що містить орної землі16,5
бонуарія, луків – 6 бонуаріїв. Платять спільно військового збору
2 соліди й інше, як держателі вільних мансів, крім одного соліда
військового збору.
40. Автхаус – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Годелінда, люди Св. Германа. І Гунберта – колона. Діти її
(названо 4 імені). Обидва вони тримають один літський манс, що
містить орної землі 16 бонуаріїв, луків – 9 арипенів. Платять так
само.
41. Варімберт – зі сторони, і дружина його, колона Св.
Германа, на ім’я Хінклехільда. Діти їхні (названо 5 імен). І
Хрістіан – колон, і дружина його, колона, на ім’я Аклеільда,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). Обидва вони
тримають один літський манс, що містить орної землі 13
бонуаріїв, луків – 5 арипенів. Платять так само, крім [постачання]
половини бика для підводної повинності.
42. Дакбальд – колон, і дружина його, літка, на ім’я
Гавдовільда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 3 імені). І
Бертмір – колон, і дружина його, колона, на ім’я Дедла. Доньки
їхні (названо 2 імені). І Ерлемар – зі сторони, і дружина його,
колона Св. Германа. Син їхній Аклеверт. Всі троє проживають у
Кумбі. Тримають один літський манс, що містить орної землі 10
бонуаріїв, луків – 2 арипени. Платять, як і інші.
43. Бертініан – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Гірлінда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). Обидва
вони проживають у Nova Villa. Тримають один літський манс, що
містить орної землі 16 бонуаріїв, луків – 4 арипени, лісу – 3
югери. Платять так само.
44. Гаутсінда – колона Св. Германа, і син її, раб, на ім’я
Сіклард, і сестра її, рабиня, на ім’я Бальдісма. Фарамунд – літ, і
дружина його, колона, на ім’я Сікланда. Обидва вони проживать
 206

в Nova Villa. Тримають один літський манс, що містить орної

землі 7 бонуаріїв, луків – 0,5 арипена. Платять так само.
45. Гаутсаус – колон, і дружина його, літка, на ім’я Фароільда,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 4 імені). І Ерхенгавд – раб, і
дружина його, колона, на ім’я Іслебурга, люди Св. Германа. І
Бернеавс – колон, і дружина його, зі сторони. І Райнхаус – раб, і
дружина його, колона, на ім’я Ротлінда, люди Св. Германа. Діти
їхні (названо 2 імені). Всі четверо проживають у Nova Villa.
Тримають один літський манс, що містить орної землі 14
бонуаріїв, луків – 8 арипенів. Виконують ті самі повинності.
46. Вітланк – літ. Діти його (названо 2 імені). І Вітбольд – літ,
і дружина його, літка, на ім’я Інгальберта, люди Св. Германа.
Діти їхні (названо 3 імені). І Вінегавс – літ, і дружина його,
колона, на ім’я Хінхільда. Діти їхні (названо 2 імені). І Альдрісм
– літ, і дружина його, колона, на ім’я Берноільда, люди Св.
Германа. Діти їхні (названо 2 імені). Всі четверо живуть у Nova
Villa. Тримають один літський манс, що містить орної землі 12
бонуаріїв, луків – 5 арипенів, лісу – 1 бонуарій.
47. Вальдінг – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Анахільда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). І
Фароін – колон, і дружина його, літка, на ім’я Бертлая. Донька
їхня Наільда. І Айтоін – літ і дружина його колона, на ім’я
Мадахільда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 4 імені). І
Бероін – колон, і дружина його, літка, на ім’я Вандаільда, люди
Св. Германа. Син їхній Берноін. І Отбольд – літ, і дружина його,
колона, на ім’я Фрамнегільда. Донька їхня Ерлоільда. І Айтард –
літ, і син його, Гіроард. Всі шестеро проживають в Hachelmi
Villare. Тримають один літський манс, що містить орної землі 14
бонуаріїв, луків – 8 арипенів. Виконують ті і самі повинності.
48. Гавгіольд – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Маделінда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). І
Гавіовін – колон, і дружина його, колона, на ім’я Вінерада, люди
Св. Германа. І Агедей – колон. І Ульсін – колон, і брати його
(названо 2 імені), люди Св. Германа. Всі четверо проживають у
Кумбі. Тримають один літський манс, що містить орної землі 10,5
бонуарія, луків – 4 арипени. Виконують ті ж самі повинності.
 207

49. Інгаверт – літ, і дружина його, колона, на ім’я Гольдісма,

люди Св. Германа. Діти їхні (названо 5 імен). І Надалій – літ, і
дружина його, колона, на ім’я Теотлільда, люди Св. Германа. І
Надальгрім – літ. Всі троє проживають в Бізау. Тримають один
літський манс, що містить орної землі 10 бонуаріїв, луків – 1
арипен. Виконують ті самі повинності.
50. Акледульф – колон, і дружина його, колона, на ім–я
Автгуда, люди Св. Германа; і Фротмунд – раб, і дружина його,
колона, на ім’я Ротлейа. Син їхній Фротберт. Беральд – раб, і
дружина його, колона, на ім’я Айнхільда, люди св. Германа. Діти
їхні (названо 3 імені). І Авдоінліт і дружина його, колона, на ім’я
Альдегільда, люди Св. Германа. Всі четверо живуть в Nova Villa.
Тримають один літський манс, що містить орної землі 8
бонуаріїв, луків – 8 арипенів. Виконують ті самі повинності.
51. Хонтард – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Гунтберга, люди Св. Германа. Син їхній Гунтард. І Хінкбольд –
колон, і дружина його, рабиня, на ім’я Еврехільда. Діти їхні
(названо 3 імені). І Сіклебольд – колон, і дружина його, колона,
на ім’я Бернехільда з бенефіція Інгальрамна, люди Св. Германа.
Всі троє проживають у Badulfi Villa. Тримають один літський
манс, що містить орної землі 7,5 бонуарія, луків – 3 арипени, лісу
– 0,5 арипена. Виконують ті самі повинності.
52. Родрамн – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Ландісма, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 4 імені). І
Фродегард – колон, і дружина його, колона, на ім’я Вальдрада,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). Обидва
проживають в Osone Villa. Тримають один літський манс, що
містить орної землі 9,5 бонуарія, луків – 2 арипени. Виконують ті
самі повинності, що й інші з літських мансів, крім [постачання]
одного бика для підвід з перевезення вина.
53. Інгалавс – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Адальберта, люди Св. Германа. Проживає в Буксідумі. Тримає
один літський манс, що містить орної землі 5,5 бонуарія, луків –
2 арипени. Виконує ті самі повинності.
54. Гудоін – колон, і дружина його, літка, на ім’я Родінга,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). І Гейлін – літ, і
дружина його, рабиня, на ім’я Аутберга, люди Св. Германа. Діти
 208

їхні (названо одне ім’я). Обоє вони проживають в Померідумі.

Тримають один літський манс, що містить орної землі 5
бонуаріїв, луків – 2 арипени. Виконують ті самі повинності.
55. Айрульф – літ Св. Германа, і дружина його, вільна, і
Юніавд – колон і дружина його, колона, на ім’я Бальдофліда, з
бенефіція Ротмунда, люди Св. Германа. Проживають в Osoni
Villa. Тримають один літський манс, що містить орної землі 13,5
бонуарія, луків — 2 арипени, лісу – 1,5 бонуарія. Платять усе
належне, як [і] інші з літських мансів.
56. Хільдегавд – літ, і дружина його, рабиня, на ім’я
Бертоільда, июди Св. Германа. Діти їхні (названо 4 імені). І
Ратболда – колона Св. Германа. Діти [її ?] (названо 2 імені). Обоє
вони проживають у Померідумі. Тримають один літський манс,
що містить орної землі 7 бонуаріїв, луків – 8 арипенів, лісу – 4
бонуарії. Виконують ті самі повинності.
57. Хільдевольд – колон, і дружина його, літка, на ім’я
Теутберга, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 3 імені). І Гадо –
колон, і дружина його, рабиня, на ім’я Адальберга, люди Св.
Германа; І Варнуін – літ. Всі троє проживають у Померідумі.
Тримають один літський манс, що містить орної землі 11
бонуаріїв, луків – 5 арипенів, лісу – 1 бонуарій. Виконують ті
самі повинності.
58. Фродегавд – літ, і дружина його, прийшла [advena], на
ім’я Бенедикта, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 5 імен). І
Фароін – колон, і дружина його, колона, на ім’я Райнонс, люди
Св. Германа. Діти їхні (названо 4 імені). Обоє вони проживають у
Померідумі. Тримають один літський манс, що містить орної
землі 9,5 бонуарія, луків – 3,5 арипена. Виконують ті самі
повинності, що й інші.
59. Мерл – колон, і дружина його, колона, на ім’я Фротлінда,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 5 імен). І Фродеверт –
колон, і дружина його, колона, на ім’я Бертоільда, люди Св.
Германа. Обоє вони проживають у Померідумі. Тримають один
літський манс, що гмістить орної землі 6 бонуаріїв, луків – 3
арипени, лісу 1 арипен. Виконують ті самі повинності.
60. Юнегавс – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Надагільда, Іяюди Св. Германа. Син їхній Надалін. І Іонатан –
 209

колон, і дружина його, колона, на ім’я Берланда, люди Св.

Германа. Син їхній Бертоін. Обоє вони проживають у Ausoni
Villa. Тримають один літський манс, що містить орної землі 7
бонуаріїв, луків – 1,5 арипена. Виконують ті самі повинності.
61. Сарульф – зі сторони, і дружина його, колона Св. Германа,
на ім’я Фредеберга. Діти їхні (названо 3 імені). І Сароард – зі
сторони, і дружина його колона Св. Германа, на ім’я Райноільда.
Діти їхні (названо 4 імені). Обоє вони проживають у Буксідумі.
Тримають один літський манс, що містить орної землі 6
бонуаріїв, луків – 2 арипени, лісу – 0,5 бонуарія. Виконують ті
самі повинності.
62. Фротвей – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Аксфрінга, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 5 імен). І
Рігенольд – літ, і дружина його, прийшла, на ім’я Ландегарія,
люди Св. Германа. Син їхній Бернефрід. І Аймоін – колон, і
дружина його, колона, на ім’я Фротлайка, люди Св. Германа.
Діти їхні (названо 8 імен). Усі троє проживають у Буксідумі.
Тримають один літський манс, що містить орної землі 6,5
бонуарія, луків 2,5 арипена. Виконують ті самі повинності.
63. Годальбольд – літ, і дружина його, колона, на ім’я Інга,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). І Райнхард і
дружина його, колона, на ім’я Аклохільда, люди Св. Германа.
Діти їхні (названо 3 імені). І Фротвей – літ, і дружина його,
колона, на ім’я Аклеверта. Дочка їхня Ротгільда. Всі троє
проживають у Nova Villa. Тримають один літський манс, що
містить орної землі 6,5 бонуарія, луків – 2 арипени. Платять так
само.

Про рабські манси

64. Автлемар – раб, і дружина його, колона, на ім’я
Адальберта, люди Св. Германа. Син їхній Рагенульф. Проживає в
Nova Villa. Тримає половину рабського манса, що містить орної
землі 3 бонуарії, луків – 2 арипени. Платить як військовий збір –
одного барана, 4 денарії поголовного податку, 100 фунтів заліза,
драней – 50, тесин – 50, клепок – 6, обручів – 3, хмелю – 2
секстарії, факелів – 7. Щорічно оре 6 пертик. Виконує підводну
повинність. Обгороджує тином одну пертику панського двору і 4
 210

пертики поля. Курей – 3, яєць – 15... Несе варту на панському

дворі й інші служби, які знадобляться.
65. Мартін – раб, і дружина його, рабиня, на ім’я Фротлінда,
люди Св. Германа. Діти їхні: Раганбольда, дочка, рабиня;
Фарегавс, Віклерік, Віневольд – літи, бо від колони народилися.
Проживає у Nova Villa. Тримає половину манса, що містить орної
землі 4 бонуарії, луків – 1 арипен. Платить так само.
66. Хільдегард – раб, і дружина його, Ульфільда, люди Св.
Германа. Син їхній Ульфінг. І Альтрамн – раб, і дружина його,
колона, на ім’я Агінбольда, люди Св. Германа. Син їхній
Альдрінг. Обидва вони проживають у Nova Villa. Тримають
половину рабського мансу, що містить орної землі 5,5 бонуарія,
луків – 1,5 арипена. Платить кожний по 100 фунтів заліза, інше
так само.
67. Дудоін – раб, і дружина його, колона, на ім’я Цельзінія,
люди Св. Германа. Ось сини Дудоіна від другої дружини і суть
раби (названо 6 імен). Проживає в Nova Villa. Тримає половину
рабського манса, що містить орної землі 5 бонуаріїв, луків – 1,5
арипена. Платить так само.
68. Вітбольда – рабиня, і сини її, раби, на ім’я Хонтбольд і
Вільтрамн. Проживає у Nova Villa. Тримає половину рабського
манса, що містить орної землі 6 бонуаріїв, луків – 1 арипен, лісу –
1 бонуарій. Платить так само.
69. Остревольд – літ, і дружина його, зі сторони. Проживає в
Rainbert Villare. Тримає половину рабського манса, що містить
орної землі 4 бонуарії, луків – 2 арипени. Платить так само, крім
заліза.
70. Вандеарій – літ, і дружина його, колона, на ім’я
Фарохільда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 7 імен).
Проживає у Nova Villa. Тримає половину рабського манса, що
містить орної землі 3,5 бонуарія, луків – 2 арипени. Платить так
само, крім заліза.
71. Фродеверт – колон, і дружина його, колона, на ім’я
Бертовільда. Дочка їхня Фредеберга. І Бернольд – колон. Обидва
вони проживать у Померідумі. Тримають половину рабського
манса, що містить орної землі 3 бонуарії, луків – 1 арипен.
Платять так само, крім заліза.
 211

72. Автлефред – раб, і дружина його, рабиня, на ім’я

Генкобольда, люди Св. Германа. Проживає у Badulfi Villa. Тримає
половину рабського манса, що містить орної землі 2,5 бонуарія,
луків – 1 арипен. Платить так само, [включаючи] і залізо.
73. Вільтрамн – літ Св. Германа. Діти його (названо 2 імені).
Проживає у Померідумі. Тримає половину рабського манса, що
містить орної землі 2 бонуарії і дві [третіх] частини другого
[бонуарія], луків – 0,5 арипена. Платить так само, крім заліза.
74. Інград – літ, і дружина його, рабиня, на ім’я Гірлінда,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 5 імен). І Вітхаус – літ, і
дружина його, літка, на ім’я Інгальберга. Син їхній Відрамн.
Обидва вони проживають у Померідумі. Тримають один
рабський манс, що містить орної землі 5,5 бонуарія, луків – 7
арипенів, лісу – 1 югер. Платять усе належне, як з цілого
рабського манса, крім заліза.
75. Годоін – колон, і дружина його, літка, на ім’я Родінга,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). І Гаілін – літ, і
дружина його, рабиня, на ім’я Отберга, люди Св. Германа. Діти
їхні ( названо 5 імен). Обоє вони проживають у Померідумі.
Тримають один рабський манс, що містить орної землі 6
бонуаріїв, луків – 2 арипени. Виконують ті самі повинності, крім
[поставки] бика для підвод і заліза.
76. Ерменольд – літ, і дружина його, літка, на ім’я Бертара,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 3 імені). І Годенульф –
колон, і дружина його, колона, на ім’я Вальдрада, люди Св.
Германа. Діти їхні (названо 2 імені). І Вальтруда – рабиня з
дітьми своїми. Всі троє тримають один рабський манс, що
містить орної землі 8 бонуаріїв, луків – 3 арипени, лісу – 2
бонуарії. Платять усе належне з рабського манса, крім заліза.
76.[bis]. Айнфред. І Андоін – колон, і дружина його, колона,
на ім’я Акледруда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 5 імен).
Тримають дві ділянки [partes], що містять орної землі 5
бонуаріїв. Платять військового збору 6 денаріїв і 4 денарії
поголівного оподаткування; також складкового збору [de
conjecto] – 0,5 модія, полби – 1 модій, курей і яйця. [Виконують]
польову панщину і [зорюють] 6 пертик у всі сезони; [виконують]
ручні роботи і нічого іншого.
 212

77. Адальгуд – колон. Діти його (названо 3 імені), люди Св.

Германа. Проживає у Nova Villa. Тримає один рабський манс, що
містить орної землі 8,5 бонуарія, луків – 4 арипени, лісу – 1
бонуарій. Платить військового збору 2 барани, 4 денарії
поголовного оподаткування, драней – 100, тесин – 100, клепок –
6, обручів – 6, хмелю – 4 секстарії, факелів – 12, курей – 3, яєць –
10; з кожного вогнища [focу] складового збору [de conjecto] – 0,5
модія; стільки ж зерна з кожного вогнища. Щорічно оре 12
пертик [у різних] анстінгах. [Виконує] три польові панщини, а
також четверту і п’яту – з харчами. І виконує ті самі повинності,
що і держателі вільних мансів, за винятком [поставки] бика для
підводної повинності.
78. Вальтхаус – колон, і дружина його, колона. На ім’я
Лантборта, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 4 імені). І
Гіфард – раб і дружина його, літка, на ім’я Атлоільда, люди Св.
Германа. Діти їхні (названо 4 імені). І Острульф – літ, і дружина
його, колона, на ім’я Гавгільда, люди Св. Германа. Діти їхні
(названо 6 імен). І Аклульф – літ, і дружина його, колона, на ім’я
Вальда. Діти їхні (названо 3 імені). Всі четверо проживають в
Axelli Villare... Тримають один рабський манс, що містить орної
землі 7 бонуаріїв, луків – 4 арипени. Платять так само і
поставляють двох биків для підводної повинності.
79. Райнхаус – раб, і дружина його, рабиня, на ім’я Фродісма,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 3 імені). Проживає в Nova
Villa. Тримає один рабський манс, що містить орної землі 4
бонуарії, луків – 1 арипен. Платить так само і поставляє одного
бика для підводної повинності.
80. Агвін – літ, і дружина його, рабиня, на ім’я Бертрада,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). Проживає в Nova
Villa. Тримає один рабський манс, що містить орної землі 13
бонуаріїв, луків – 6 арипенів. Платить так само і поставляє двох
биків для підводної повинності.
81. Авдульф – раб, і дружина його, рабиня, на ім’я Варна,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 7 імен). І Інго – раб, і
дружина його, колона, на ім’я Автільда, люди Св. Германа. Діти
їхні (названо 4 імені). Обоє вони проживають в Бізау. Тримають
 213

один рабський манс, що містить орної землі 4,5 бонуарія, луків –

6 арипенів. Платять так само, крім того – залізо.
82. Бертлін – раб. І Бертгіль – раб, і дружина його, літка, на
ім’я Варегільда, люди Св. Германа. І Гавгін – раб, і дружина його,
зі сторони. І Фрамуін – раб, і дружина його, прийшла, на ім’я
Генедруда, люди Св. Германа. Діти їхні (названо 4 імені). Всі
четверо проживають в Бізау. Тримають один рабський манс, що
містить орної землі 11 бонуаріїв, луків – 6 арипенів. Платять так
само, крім того – залізо.
83. Фротгавд – раб, і дружина його, колона, на ім’я Юніза,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 7 імен). І Фрамнерік – раб.
Діти його (названо 2 імені). Обоє вони проживають в Бізау.
Тримають один рабський манс, що містить орної землі 5,5
бонуарія, луків – З арипени. Платять так само, крім того – залізо.
84. Ванінг – колон, і дружина його, колона, на ім’я Віклільда,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 9 імен). І Беральд – колон, і
дружина його, колона на ім’я Роттруда. Син їхній Бернегард.
Обоє вони проживають в Бізау. Тримають один рабський манс,
що містить орної землі 5 бонуаріїв, луків – 3 арипени. Платять
так само, крім заліза.
85. Адальмар – раб, і дружина його, літка, на ім’я Гірлінда,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 3 імені). І Фароін – раб, і
дружина його, літка, на ім’я Альдедруда, люди Св. Германа.
Дочка їхня Амальбурга. Обоє вони проживають у Померідумі.
Тримають один рабський манс, що містить орної землі 7
бонуаріїв, луків – 8 арипенів. Платять так само, крім того –
залізо.
86. Сабудел – раб, і дружина його, колона, на ім’я Дрогтла,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). І Ватлін – раб, і
дружина його, літка, на ім'я Гавда, люди Св. Германа. Обоє вони
проживають в Померідумі. Тримають один рабський манс, що
містить орної землі 9 бонуаріїв, луків – 4 арипени. Платять так
само, крім того – залізо.
87. Бертінд – раб, і дружина його, колона, на ім’я Дротла,
люди Св. Германа. Діти їхні (названо 2 імені). І Геральд – раб, і
дружина його, літка, на ім’я Остребольда, люди Св. Германа.
Діти їхні (названо 4 імені). І Адальрік – раб, і дружина його,
 214

колона, на ім’я Гавтлільда. Дочка їхня Єва. І Аірвей – раб. І

Мавронт – літ, і дружина його, колона, на ім’я Варфріда, люди
Св. Германа. Син їхній Ванінг. Усі п’ятеро проживають у
Померідумі. Тримають один рабський манс, що містить орної
землі 13 бонуаріїв, луків – 4 арипени, лісу – 2 бонуарії. Платять
так само. Ті з них, які рабського стану, платять залізо..., ті ж, які
літського стану, платять по модію полби.
88. Анседей – колон Св. Германа, і дружина його, зі сторони.
Проживають у Кумбі. Тримають одну ділянку [partem] із
панського фіску, що містить орної землі 3 бонуарії. Платить
військового збору 3 денарії, оре протягом року 3 пертики.
89. Берноард – раб, і дружина його, колона, на ім’я Сенера,
люди Св. Германа. Проживає у Nova Villa. Тримає одну рабську
ділянку, що містить орної землі 2,5 бонуарія, луків – 1 арипен.
Платить весь чинш [censum], що належить з одної ділянки.
Платить 3 денарії військового збору, курей – 3, яєць – 10, залізо,
хмелю – 1 секс–тарій, факелів – 3, драней – 25, тесин – 25, клепок
– 3, обручів – 3, [оре] щорічно 3 пертики, [виконує] підводну
повинність, польову панщину.
90. Соліан – колон, і дружина його, колона, люди Св. Германа.
Діти їхні (названо 3 імені). А [ще] троє від рабині [перелічені].
Проживає в Буксідумі. Тримає один рабський манс, що містить
орної землі 6 бонуаріїв і 1 югер, луків – 1 арипен. Платить так
само.
91. Так само Хільдегавд тримає одну ділянку, що містить
орної землі 2 бонуарії, луків – 0,5 арипена. Платить за це 4
денарії. Оре за це щорічно 3 пертики.
92. Годенульф і Акбольд – раби. І Берноільда – прийшла. Діти
її (названо 4 імені). Всі троє проживають в Бізау. Тримають дві
ділянки, що містять орної землі 3 бонуарії, луків – 1 арипен.
Платять військового збору – 1 барана, і один з рабів платить 4
денарії поголовного податку. [Орють] щорічно 3 пертики. Курей
– 3, яєць – 10.
93. Так само Ванінг тримає орної землі – 1 бонуарій і оре за це
по 0,5 пертики кожного сезону.
94. Всього вільних мансів – 31,5. Платять військового збору 3
фунти 9 солідів і 9 денаріїв, не рахуючи 6 [мансів] міністеріалів
 215

[absque ministerialibus VI], які утримують у себе 12 солідів 8

денаріїв. Один [манс] чиншевий [censualis]. Платить 6 солідів.
Всього 4 фунти 4 соліди і 9 денаріїв. Є там 4 пертики, з котрих
іде 12 денаріїв. Літських мансів – 24. Платять військового збору 2
фунти 6 солідів і 9 денаріїв, не рахуючи [мансів] міністеріалів з
міністеріалами двома, а саме – лісничим і десятником, які
утримують у себе 1 солід і 3 денарії. Всього – 6,5 фунтів 2 соліди
і 6 денаріїв або ж 20 биків.
Рабських мансів – 25,5. Платять військового збору –
47 баранів.
Усього мансів вільних, літських і рабських – 81 і 1 пертика, а
вогнищ – 182. Платять поголовного податку – 1 солід і 19
денаріїв.
Вільних і літських вогнищ – 124, платять полби – 124 модії.
За караул платять тесинами, всього з вільних літських і рабських
мансів – 6.800 [штук], стільки ж драней, не рахуючи того, що
належало б з [мансів] міністеріалів.
Мансів, які ставлять підводи для перевезення вина, – 65,5,
виконувачів [узагалі] підводної повинності – 32,5, не рахуючи
[мансів] міністеріалів... Платять вільні, літські і рабські [манси]
разом клепок – 780, з котрих збирається 36 бочок, обручів –
стільки ж, курей – 500, яєць – 2000. Сплачують лісничому
складкового збору [de conjecto] зерном – 99 модіїв і курей – 180.
Сплачує з цього лісничий на панські потреби модіїв – 60,
таганець – 1, денаріїв – 12, казанок – 1, меду – 1 секстарій, мила –
1 секстарій, воску – 1 фунт, гусей – 2, кречета – 1, яструбів – 3;
якщо ж не зможе їх дістати, соліди – 3, свиней для панських
потреб – 100.
Платять за користування дровами вільні й літські манси разом
– 17 солідів.
100. Аінфред – староста, і всякий, хто буде старостою
зазначеного помістя, платить до Різдва Христового двох свиней,
двох поросят–сисунців, сокир – 8... Такий самий чинш платить на
Великдень.
101. Валатей – десятник зазначеного помістя, платить до обох
свят двох поросят, кожного вартістю у 4 денарії, двох гусей до
обох свят.
 216

102. Хільдуін – ключник, платить таганець один. Айтоін

платить за половину манса 6 дротиків [blasts].
103. Ерменульф – коваль за половину манса – 6 списів.
104. Ходо – коваль сплачує половину манса своїм
ковальським виробництвом.
105. Солініан і Амінг разом сплачують один рабський манс
працею рук своїх [de manibus suis] і за кожну підводу, коли
підводи не ставлять, – по 3 соліди.
106. Щорічно при триразовому виготовленні солоду всі
жителі зазначеного фіску платять з кожної чаші по 1 модію вівса.
107. Мельники платять 6 солідів і 4 денарії.
108. Ось раби (перелічено 31 ім’я). Платять заліза – 33 пенси,
хмелю – 8 модіїв і 4 секстарії, факелів – 300.
109. Ось рабині (названо 14 імен). Якщо їм дається льон, вони
виготовляють лляні тканини.
110. Ось літки (названо 19 імен). Усі вони або виготовляють
лляні тканини по 8 ліктів, або ж платять по 4 денарії.
111. Ось хто заприсягнув (названо 40 імен).
(Социальная история средневековья / Под. ред.
Е. А. Косминского и А. Д. Удальцова – М.; Л., 1927 – Т. 1).
 217

ТЕМА 7
ВІЗАНТІЙСЬКА ОБЩИНА ЗГІДНО З ДАНИМИ
«ЗЕМЛЕРОБСЬКОГО ЗАКОНУ»
План
1. Характеристика «Землеробського закону» як історичного
джерела.
2. Господарська система візантійського села за «Землеробським
законом».
3. Форми власності у візантійській общині.
4. Форми земельної оренди за даними «Землеробського закону».
5. Майнова й соціальна диференціація у візантійському селі в
VІІІ – X ст.
6. Порівняльна характеристика візантійської і франкської общин.

Джерела
1. Балух В. О., Балух О. В., Коцур В. П. Практикум з історії
середніх віків: навчальний посібник. – Чернівці: ТОВ
«Видавництво «Наші книги», 2011.
2. Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія /
Упорядник М. О. Рудь: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005.
3. Степанова В. Е., Шевеленко А. Я. История средних веков
(V – ХV века): Хрестоматия. Ч.1. Пособие для учителей / Сост.
В. Е. Степанова, А. Я. Шевеленко. – М.: Посвещение, 1980.
4. Хрестоматия по истории средних веков: В 3-х т. / Под ред.
С. Д. Сказкина. – М.: Соцэкгиз, 1961. – Т.1.

Література
1. Балух В. О., Коцур В. П. Історія середніх віків: У 2-х т. –
Т.1. Раннє Середньовіччя: курс лекцій. – Чернівці: ТОВ
«Видавництво «Наші книги», 2010.
2. Византийский земледельческий закон / Под ред.
И. П. Медведева. – Л.: Наука, 1984.
3. История крестьянства в Европе (Эпоха феодализма): В 3-х т.
– М.: Наука, 1986. Т.1.
4. История средних веков: В 2–х т. / Под ред. С. П. Карпова. –
М. Изд-во МГУ, 2003. – Т1.
 218

5. Крижановська О. О., Крижановський О. П. Історія середніх

віків. Вступ до історії західноєвропейського Середньовіччя: курс
лекцій. – К.: Либідь, 2006.
6. Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних
веков. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955.
7. Каждан А. П., Литаврин Г. Г. Очерки истории Византии и
южных славян. – СПб.: Алетейя, 1998.
8. Каждан А. П. Деревня и город в Византии IX – X вв. – М.:
Наука, 1960.
9. Курбатов Г. Л. История Византии: От античности к
феодализму. – М.: Высш. шк., 1984.
10. Липшиц Е. Э. К истории «Земледельческого закона» в
Византии в средневековых Балканских государствах //
Византийский временник (ВВ). – М.: Изд-во АН СССР, 1968. –
Т.29.
11. Кэпштейн Х. О процессе социальной дифференциации по
«Земледельческому закону» // ВВ. – М.: Изд-во АН СССР, 1977. –
Т. 38.
12. Литаврин Г. Г. Проблема государственной собственности
в Византии Х – ХІ вв. // ВВ. – М.: Изд-во АН СССР, 1973. – Т.35.
13. Сюзюмов М. Я. О характере и сущности византийской
общины согласно данным «Земледельческого закона» // ВВ. –
М.: Изд-во АН СССР, 1956. – Т.10.
14. Удальцова З. В., Осипова К. А. Формирование зависимого
крестьянства в Византии (VII – XI вв.) // История крестьянства в
Европе. Эпоха феодализма. – Т.1. Формирование феодально-
зависимого крестьянства. – М.: Наука,1985.

Методичні рекомендації
«Землеробський закон», як і «Салічна правда», є записом
норм звичаєвого права. Його значення як історичного джерела
полягає в тому, що він дозволяє досить повно реконструювати
візантійську общину й відносини усередині її в період масових
вторгнень слов’янських племен на територію Візантійської
імперії.
Методика роботи із джерелом при підготовці семінарського
заняття багато в чому аналогічна тій, котра застосовувалася при
вивченні «Салічної правди».
 219

Однак візантійська община має свою специфіку. Уловити цю

специфіку, виділити загальні й особливі риси общини – ось
основне завдання, якому має бути присвячене вивчення даного
джерела й спеціальної літератури.
За «Землеробським законом», необхідно, насамперед,
охарактеризувати систему ведення господарства, звернувши
особливу увагу на ті особливості, які відрізняли візантійське село
від франкського часів «Салічної правди».
Потім варто перейти до вивчення форм власності у
візантійській громаді, для того, щоб визначити на якій стадії
розвитку перебувала община, яка реконструюється згідно з
«Законом». Із цією метою необхідно відібрати й узагальнити всі
свідчення про власність на общинні вгіддя й про права селянина
на його наділ. Окремого докладного вивчення заслуговує питання
про права селянина на свій наділ у випадку його виходу із села.
Вивчення форм власності допоможе визначити рівень стійкості
візантійської общини як соціальної системи у порівнянні із
франкською.
Особливому аналізу варто піддати питання про найману
працю й внутріобщинну оренду. Вивчення статей закону, що
дають відповіді на ці питання, допоможе перейти до розгляду
соціальної диференціації у візантійському селі VІІІ – X ст. Однак
не слід переоцінювати ступінь диференціації в общині й
інтенсивність процесу проникнення феодалів у село.
Під час роботи необхідно постійно використовувати
порівняльно–історичний метод, зіставляючи дані
«Землеробського закону» і «Салічної правди».

ВІЗАНТІЙСЬКИЙ «ЗЕМЛЕРОБСЬКИЙ ЗАКОН»

1. Хліборобові, який розробляє своє поле, слід бути
справедливим і не переступати межу сусіда; якщо хто–небудь
переступить і зменшить ділянку свого сусіда, то якщо він зробив
це під час оранки ниви, втрачає свою ниву, якщо ж він зробив це
порушення під час посіву, то позбавляється і посіву, і ріллі і
врожаю за те, що переступив межу землероба.
2. Якщо якийсь землероб без відома власника землі увійде і
розоре ниву і засіє, то не отримає він не тільки за працю з
 220

розореної ниви, але ні врожаю за посів, ні навіть насіння, вже

засіяного.
3. Якщо домовилися один з одним два хлібороба перед двома
або трьома свідками обмінятися землями і домовилися б
остаточно, нехай залишається їх обмін законним, міцним і
непохитним.
4. Якщо два хлібороби домовилися обмінятися землями на час
посіву і одна сторона відступиться, то якщо насіння засіяно,
нехай не розривають договору;
якщо ж не засіяно, нехай
розривають. Якщо, той хто
відступив не зорав ниви, а інший
же зорав, то нехай розоре і той,
хто відступив, і тоді розривається
[договір].
5. Якщо два хлібороби
обмінялися землями або на час,
або назавжди і виявлено, що одна частка менша іншої, і якщо не
домовлялися про те, нехай віддасть той, що має більшу
відповідну кількість землі тому, що має менше; якщо ж так
домовилися, нехай не віддає нічого.
6. Якщо б землероб, що має позов про поле [ниву], увійшов
без відома того, хто засіяв і самовільно зжав, то, якщо претензії
справедливі – нічого не отримає з цього; якщо ж його домагання
ще й неправильні – віддасть удвічі стільки плодів, скільки було
зжато.
7. Якщо два села сперечаються про кордон або поле [ниву],
нехай обстежують знаючі люди [судді] і визнають право на
володіння протягом більш тривалого терміну; якщо ж є і старий
кордон, нехай буде старе володіння непохитним.
8. Якщо був проведений розділ несправедливо при деяких
жеребах, нехай буде дозволено анулювати проведений розділ.
9. Якщо землероб – мортит – зжав без відома земледавця і
зібрав снопи його, то, як злодій, буде позбавлений всіх своїх
плодів.
10. Частка мортита – дев’ять снопів; частка ж земледавця –
один сніп. Той хто розділив інакше, нехай буде проклятий богом.
 221

11. Якщо будь хто взяв землю у збіднілого землероба, щоб

засіяти і, домовляючись, домовився тільки переорати ниву і
розділити, нехай дотримується договору; якщо ж домовилися про
посіви, нехай дотримуються договору.
12. Якщо землероб візьме землю, щоб засіяти ісполу і до
необхідного часу не розоре нового, але розкидає насіння по
поверхні, нехай нічого не отримає з плодів, тому що, обдуривши
насміявся над господарем землі.
13. Якщо землероб взяв у якого-небудь збіднілого хлібороба
виноградник для обробки ділянки і не обрізав його, як належить,
не обкопав і не обгородив його частоколом, нехай не отримає
нічого з плодів.
14. Якщо той, хто взяв поле ісполу в бідного [незаможного]
землероба, що відсутній, подумавши, не обробить поля – удвічі
стільки віддасть плодів.
15. Якщо хтось взяв для обробітку поле ісполу, до часу
обробітку, подумавши, заявить господареві поля, що не в змозі
[обробити його] і господар поля не турбується цим, нехай буде не
відповідальний іспольник.
16. Якщо землероб, який взявся обробити виноградник або
землю, домовився з господарем і, взявши завдаток, розпочав
роботу, але, відступившись, залишив його, нехай віддасть ціну
вартості поля і поле власникові.
17. Якщо землероб увійде і обробить порослу лісом землю
[лядину] іншого землероба, то три роки буде користуватися її
плодами, потім віддасть її власникові.
18. Якщо, не маючи коштів для обробітку свого поля,
землероб втік і пішов у чужі краї, то нехай відповідальні перед
бюджетом за податки збирають плоди, і не має права землероб
що повернувся назад, стягувати з них щось.
19. Якщо землероб, втік зі свого поля, платить [платив]
щорічно казенні екстраординарні податки, то нехай ті, що
збирають плоди і користуються його полем понесуть
відповідальність у подвійному розмірі.
20. Той, хто вирубує чужий ліс без відома його господаря і
розробляє і засіває, нічого не отримає з плодів.
21. Якщо б землероб побудував будинок або посадив
виноградник на чужій пустці і згодом повернулися б господарі її,
 222

то вони не мають права зруйнувати будинок або вирити

виноградники; вони повинні взяти рівноцінну ділянку, де б не
захотіли. Якщо ж відмовиться той, хто поселився, чи посадив на
чужому і не дасть рівноцінної ділянки, то має право господар
ділянки і виноградник вирити, і будинок зруйнувати.
22. Якщо землероб вкраде під час оранки лопату або мотику і
з часом це буде викрито, то нехай віддасть за це в день по
дванадцять фоллів. Рівним чином платить і той, хто вкраде у цю
саму пору садовий ніж, або під час жнив серп, або під час
рубання лісу сокиру.
23. Якщо б пастух вранці взяв бика у хлібороба і пустив його
в стадо, і якщо трапилося [б], що бика загризе вовк, нехай покаже
тушу господареві його і сам буде вважатися невинним.
24. Якщо пастух, який прийняв бика, втратить [його] і в самий
день втрати бика не дасть свідчення господареві бика, що–мовляв
«бика до такого–то місця бачив, а що ж трапилося, не знаю», то
нехай відповідає за збитки: якщо ж дасть свідчення, нехай
вважається невідповідальним.
25. Якщо пастух вранці прийме у хлібороба бика і бик,
відбившись від стада, піде і увійде на оброблені землі, або
виноградники і завдасть шкоди [потраву], то нехай не буде
позбавлений пастух плати за найм, але відшкодує весь збиток.
26. Якщо пастух прийняв бика у хлібороба і бик пропав
безвісти, то нехай поклянеться [пастух] ім'ям господа, що не
вчинив з ним зловмисно і що не причетний до загибелі бика, і не
буде нести відповідальності за збитки.
27. Якщо
пастух вранці
прийняв у
хлібороба бика
неушкодженого
і здорового і
станеться бикові
поранитись, або
осліпнути, то
нехай поклянеться пастух, що не вчинив з ним зловмисно, і так
буде невідповідальним за збитки.
 223

28. Якщо пастух присягнувся, що він не винен у загибелі,

пораненні або осліпленні бика, а потім був викритий двома або
трьома гідними довіри свідками, що він убив, поранив, чи
осліпив, то нехай буде у нього обрубаний язик і нехай він
відшкодує збитки господареві бика.
29. Якщо пастух дубиною, яка була в його руках вбив,
поранив, або осліпив бика, то буде [вважатися] винним і
відповість за збитки; якщо ж зробив це каменем, буде вважатися
невідповідальним.
30. Якщо хто-небудь обрізав дзвінок у бика, або у вівці і буде
викритий, його слід заклеймувати як злодія; якщо ж і худоба
пропала, то нехай крадій дзвінка віддасть її.
31. Якщо дерево знаходиться на ділянці оброблюваної землі
[у варіантах: села] і якщо сусідня ділянка – сад і на сад падає тінь
від сусіднього дерева, то нехай обрубає гілки господар дерева;
якщо ж немає саду, нехай не обрубує.
32. Якщо дерево, вирощене ким-небудь, при проведенні
розділу дісталося в частку іншому, нехай не має права
розпорядження деревом ніхто, крім того, хто його виростив.
Якщо ж волає господар ділянки, що я, мовляв, терплю
незручності від дерева, нехай віддасть замість цього дерева інше
тому, хто виростив, і взамін отримає це дерево.
33. Якщо садовий сторож краде в місці, яке охороняє і буде
схоплений, то нехай буде позбавлений найманої плати і нехай
буде сильно побитий.
34. Якщо схоплять найманого пастуха, що доїть худобу потай
від господаря його і продає [молоко], нехай буде побитий і
позбавлений своєї найманої плати.
35. Якщо будь-хто вкраде чужу солому і буде схоплений, у
подвійній кількості нехай віддасть її.
36. Якщо будь-хто візьме бика, або осла, або іншу якусь
худобу без відома її господаря і піде по справах, нехай віддасть у
подвійному розмірі за наймання. Якщо ж здохне худоба по
дорозі, то віддасть двох за одну, яка б то не була.
37. Якщо будь-хто візьме бика для роботи і бик здохне, то
нехай обстежують знаючі люди [судді]; і якщо він здох на тій
роботі, для якої його взяли,– нехай не буде оштрафований [той,
 224

що взяв бика]. Якщо ж здох на іншій роботі, нехай віддасть

цілком здорового бика.
38. Якщо будь-хто знайде бика, що робить потраву у
винограднику, або в полі, або в іншому місці і не передасть його
господареві з наміром вимагати з нього всі втрачені плоди, але
вб’є або поранить бика, то віддасть бика за бика, або осла за осла,
або вівцю за вівцю.
39. Якщо будь-хто, що рубає в хащі лісу дерево, не зверне
уваги і воно впаде і вб’є бика або осла або хоч якусь іншу худобу,
віддасть голову за голову.
40. Якщо будь-хто, що рубає дерево, в невіданні скине сокиру
і вб’є чужу худобу, нехай віддасть її [худобу].
41. Якщо будь-хто вкраде бика або осла і буде викритий,
віддасть його, і все зроблене ним.
42. Якщо будь-хто захоче вкрасти одного бика зі стада і
викрадений зі стада буде з’їдений звірами, винного слід осліпити.
43. Якщо будь-хто вийшов, щоб пригнати свого бика, або
осла, і, заганяючи свого, гнав разом з ним і чужого, і не долучив
його до свого у хліву, і загинув той, або був загризений вовками,
нехай віддасть голову за голову господареві бика, або осла. Якщо
ж заявить і вкаже місце, виправдовуючись, що був не в силах
його утримати, то не буде нести відповідальності за збитки.
44. Якщо будь-хто захопить в хащі лісу бика, заріже його і
присвоїть тушу його, то карається відсіканням руки.
45. Якщо якийсь раб заріже бика або барана, або свиню в хащі
лісу, то пан його віддасть худобу.
46. Якщо якийсь раб, бажаючи зробити вночі крадіжку,
пожене із загороді овець, і якщо вони загинуть чи будуть з’їдені
дикими звірами, то нехай буде розіп’ятий, як вбивця.
47. Якщо якийсь
раб, що часто краде
ночами худобу, заподіє
загибель стада,
господар його понесе
відповідальність за
загибель, як той, хто
знав про вину раба.
Сам же він буде
 225

розіп’ятий.
48. Якщо будь-хто знайшов бика, що робить потраву, і не
передасть його господареві його, і буде обрізано йому вуха, або
осліплено, або буде обрізано йому хвіст, то нехай не приймає
його господар його, але візьме натомість його іншого.
49. Якщо будь хто знайшов порося, яке робить потраву, або
вівцю, або собаку, нехай на перший раз передасть тварину, потім,
вдруге, передаючи, нехай зробить попередження господареві
його, в третій раз нехай обрізже вуха, або уб’є його і буде
вважатися невинним.
50. Якщо бик, маючи намір увійти в виноградник або сад,
звалиться в рів виноградника або саду і здохне, то нехай
невідповідальним буде вважатися господар саду, або
виноградника.
51. Якщо бик або осел, маючи намір увійти в виноградник або
сад, напореться на кілки огорожі, нехай невідповідальним буде
власник виноградника або саду.
52. Якщо будь-хто поставив пастку під час [збору] плодів і
якщо в неї потрапила собака, або свиня і здохла, то
невідповідальним буде господар пастки.
53. Якщо хто-небудь після першої або другої оплати за
потраву вб’є і не передасть тварини господареві її, щоб отримати
за потраву, – нехай віддасть те саме, що вбив.
54. Якщо хто-небудь замкнув порося або собаку чужу і вбив –
у подвійному розмірі заплатить.
55. Якщо хто-небудь вб’є вівчарську собаку і не повідомить
про це, і відбудеться напад диких звірів на стадо, і тоді ж буде
виявлено вбивцю собаки, то нехай віддасть все загибле стадо
разом з вартістю собаки.
56. Якщо будь-хто запалив вогонь у своєму лісі або полі, і
сталося, що вогонь розповсюдився і спалив будинок, або дерево у
полі, то не засуджується, якщо не зробив цього при сильному
вітрі.
57. Той, хто спалює чужий пагорб [кордон], [у варіантах: ліс]
або зрубує чужі дерева, присуджується в подвійному розмірі .
58. Той, хто спалює огорожу виноградника не тільки
піддається перерізанню і клеймуванню руки, але й відповість
подвійно за збиток.
 226

59. Той, хто зрубує чужі дерева, виноградні лози [або вириває
з коренем], підлягає відрубуванню руки і нехай відповість за
збитки.
60. Ті, що переходять під час жнив чужий кордон і крадуть [у
варіантах: зрізують] снопи, або колосся, або боби, нехай будуть
позбавлені одягу і висічені.
61. Ті, що зайшли в чужі виноградники і смоковничні гаї
заради споживання [плодів], будуть безкарні. Якщо ж, заради
крадіжки, – нехай будуть відшмагані і позбавлені одягу.
62. Ті, що викрадають плуг, або сошник, або ярмо, нехай
понесуть відповідальність за збитки за кількістю днів від того
дня, коли сталася крадіжка, за кожен день по дванадцять фоллів.
63. Ті, що здвигають чужий візок, або крадуть його, нехай
заплатять у подвійному розмірі.
64. Ті, що кидають у тік, або стоги вогонь з ворожої помсти,
нехай будуть віддані спаленню.
65. Ті, що кидають вогонь у сарай для
сіна, або для лушпиння [соломи], нехай
будуть покарані відрубуванням руки.
66. Руйнуючи чужі будинки самовільно,
або роблячи непридатною огорожу, маючи
намір огородити або побудувати свої, нехай
будуть покарані відрубуванням руки.
67. Якщо взяли поле в ріст, і виявлено,
що користувалися плодами з нього більше
семи років, нехай суддя зробить розрахунок від семиріччя і до
нього і з усього доходу половину зарахує у рахунок капіталу.
68. Той, хто захоплений у коморі крадучим чуже зерно, нехай
буде відшмаганий у перший раз сотнею батогів і відшкодує
збитки обкраденому; якщо ж і вдруге виявлено, нехай буде
відшмаганий і оштрафований подвійним відшкодуванням
крадіжки; якщо ж і в третій раз, – нехай буде осліплений.
69. Той, хто викрадає вночі вино з бочки, або з чана, підлягає
такому ж покаранню.
70. Ті, що мають зменшену мірку для жита та вина, нехай
будуть відшмагані, як нечестиві.
71. Якщо рабові передана для випасу худоба без відома його
господаря [раба] і потім [у варіантах: тому] раб продасть її, або
 227

як-небудь інакше зробить її непридатною, нехай не буде

відповідальний і раб, і господар його.
72. Якщо з відома господаря прийме раб яким-небудь чином
тварин і з’їсть, чи як-небудь інакше знищить їх, господар раба
відшкодує збиток господареві тварин.
73. Якщо проходив хто-небудь по дорозі і знайшов понівечену
або забиту худобу і, зглянувшись, доніс, а власник тварини має
підозру, що пошкодження було нанесене тим, хто доніс, нехай
поклянеться про невинність у каліцтві; про загибель же нехай
ніхто не розслідує.
74. Виявлений убиваючим чужу худобу з будь-якого приводу
відшкодує збитки власникові її.
75. Убиваючий, необхідну для стада собаку отрутою, нехай
отримає сотню батогів і віддасть подвійну ціну собаки її
господарю; якщо ж послідувала і загибель стада, то вбивця
відшкодує весь збиток, як винуватець загибелі сторожового пса.
Нехай буде оглянута собака і якщо це був звіробійний пес, нехай
буде, як ми сказали раніше; якщо ж виявиться, що собака проста,
які зазвичай зустрічаються, то [нехай віддасть] ціну собаки – і
тільки.
76. Якщо гризуться дві собаки і господар однієї вдарив іншу
мечем, або палицею, або каменем, і якщо від цього удару вона
осліпла або здохла, чи якось інакше постраждала, то вбивця
віддасть відшкодування її господарю.
77. Якщо будь-хто, що має сильну собаку, розлючену проти
інших, нацькував сильну собаку проти слабших і трапилося, що
будь-яка собака покалічена або здохла, то відшкодує збиток
господареві її і отримає 12 батогів.
78. Якщо будь-хто зжав свою ділянку в той час, як ділянки
сусідів ще не зжаті, і привів свою худобу і заподіяв шкоди
сусідам, то отримає 30 батогів і відшкодує збиток потерпілому.
79. Якщо будь-хто зняв урожай у своєму винограднику і в той
час, коли на багатьох полях плоди ще не знято, приведе свою
худобу, то отримає 30 батогів і віддасть відшкодування за збиток
потерпілому.
80. Якщо будь-хто самовільно, маючи з будь-ким тяжбу,
зрубає виноградне або якесь інше дерево, карається
відрубуванням руки.
 228

81. Якщо будь-хто, що живе в селищі, визначив, що общинна

земля [букв.: спільне місце] придатна для спорудження млина, і
займе її, і якщо після закінчення споруди сільська громада [у
варіантах: члени громади] заявить господареві млина, що він
привласнив собі громадську землю [букв.: спільне місце], нехай
віддадуть йому всі належні платежі на витрати по будівництву і
стануть співтоваришами з тим, хто першим зробив.
82. Якщо після розділу землі в селищі будь-хто знайде на
своїй ділянці місце, придатне для побудови млина, і подбає про
це, то не мають права хлібороби з інших ділянок заперечувати
що-небудь проти цього млина.
83. Якщо вода, що йде до млина, спустошує оброблені землі і
виноградник, то нехай віддасть відшкодування за збиток [у
варіантах: вставка – господар млина]; якщо ж ні, нехай буде
скасований млин.
84. Якщо власники оброблених земель не бажають, щоб вода
проходила через їхні ділянки, нехай мають на це право.
85. Якщо землероб знайшов чужого бика, що творить потраву
в чужому винограднику, і не заявив господареві його [бика], але,
бажаючи прогнати, убив або взагалі понівечив, відшкодує його
здоровим.
(Сборник документов по социально–экономической
истории Византии / Отв. ред. Е.Н. Косминский. – М.: Изд-во
АН СССР, 1951).
 229

ТЕМА 8
АГРАРНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В КИТАЇ
План
І. Аграрна реформа Сима Яня.
1.1. Соціально-економічні й політичні причини аграрних
перетворень у державі Західна Цзінь і Північне Вей.
1.2. «Надільна система» Сима Яня й Тоба Хуна: категорії
хліборобів-одержувачів наділу; структура наділу, система
податків і повинностей.
1.3. «Надільна система» і чиновництво.
1.4. Результати й наслідки аграрних заходів ІІІ – V ст.
ІІ. Земельна реформа VІІ століття.
2.1. Соціально-економічні й політичні причини аграрних
перетворень у Танському Китаї на початку VІІ ст.
2.2. «Надільна система» VІІ ст.: категорії хліборобів-одержувачів
наділу; принципи наділення землею; структура наділу, система
податків і повинностей.
2.3. «Надільна система» і чиновництво в часи ранньої Тан.
2.4. Значення й історичні наслідки аграрних заходів VІІ ст.
ІІІ. Аграрна реформа канцлера Ян Яня.
3.1. Соціально–економічні й політичні причини аграрних
перетворень у Танському Китаї наприкінці VІІІ ст.
3.2. Канцлер Ян Янь і його реформа в сфері аграрних відносин.
3.3. Результати й наслідки аграрних перетворень кінця VІІІ ст.

Джерела
1. Налоговая политика в империи Тан в VII и VIII вв. //
Хрестоматия по истории средних веков: В 3 т. / Под ред.
С.Д. Сказкина. – М.: Наука, 1961. – Т. 1: Раннее средневековье.
2. Отмена наделения крестьян землей и изменения в
налогообложении в VIII в. Из « Синь Тан шу») // Там же.

Література
1. Алимов И.А., Ермаков М.Е., Мартынов А.С. Срединное
государство. Введение в традиционную культуру Китая. – М.: ИД
Муравей, 1998.
2. Васильев Л.С. История Востока: В 2 т . М.: Наука, 1993. –
Т.1.
 230

3. История Востока: В 6 т. – Т.2. Восток в средние века / Отв.

ред. Л.Б. Алаев. – М.: Наука, 1995.
4. История Китая / Под ред. А.В. Меликсетова. – М.: Наука,
2002.
5. Китай: государство и общество. Сборник статей. – М.:
Наука, 1977.
6. Китай: Земля небесного дракона / Пер. с англ. Под общ.
ред. Э.Л. Шонесси. – М.: БММ, 2001.
7. Коновалова И.Г. Средневековый Восток. Учебное пособие.
– М.: АСТ: Астрель, 2008.
8. Ломбар Д. Императорский Китай. – М.: Восточная
литература, 2004.
9. Малявин В.В. Китайская цивилизация. – М.: АСТ, 2001.
10. Самбурова Е.Н., Медведева А.А. Китай. – М.: Мысль,
1991.
11. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. –
К.: Либідь, 2002.
12. Фицджеральд Ч.П. История Китая. – М.: Центрполиграф,
2008.
13. Фицджеральд Ч.П. Краткая история культуры Китая. – М.:
Евразия, 1998.

Методичні рекомендації
Питання даного практичного заняття слід розглядати через
призму концепції «східного способу виробництва».
Запровадження державної надільної системи в Китаї, а згодом і в
деяких інших країнах Сходу визначило специфіку їх соціально-
економічної системи на сотні років.
Передусім, студентам слід встановити обставини і причини
всеохоплюючих перетворень, які започаткував китайський
імператор з династії Цзінь Сима Янь. Потрібно проаналізувати
також стан соціально-економічного життя в державі Північна
Вей. Уважне вивчення цих проблем дає можливість збагнути
сутність реформаторської діяльності китайських правителів.
Для характеристики державної надільної системи, яка була
запровадженна в імперії Цзінь і в державі Північна Вей, студенти
можуть використати такі історичні джерела як «Цзінь шу» -
«Цзіньська історія» (265 – 419 рр.), а також «Вей шу» - «Вейська
 231

історія» (386 – 556 рр.). Використовуючи уривки з указу Сима

Яня і «Вейської історії», студенти повинні встановити категорії
селян, які отримували від держави наділи землі, структуру
наділів, їх площу, а також форми і обсяг повинностей землеробів
– так звану «тріаду повинностей». Слід звернути на певні
відмінності державної надільної системи у Північній Вей за
правління Тоба Хуна. Важливо показати роль у державній
надільній системі ієрархії чиновництва.
Подальший розвиток аграрних відносин у Китаї відбувався в
епоху династії Тан. Студентам варто проаналізувати особливості
внутрішньої і зовнішньої політики танських правителів і
встановити, що сприяло успіхам господарського розвитку Китаю
у перший період правління династії Тан. Для висвітлення
еволюції державної надільної системи в цей період, студентам
варто скористатися уривками із «Сінь тан шу» - «Нової танської
історії». Слід порівняти обсяги повинностей і податків селян
танської епохи з попереднім періодом.
Використовуючи фрагменти історичних джерел, студенти
мають встановити обставини занепаду державної надільної
системи. Необхідно показати, чим були
зумовлені реформи канцлера Янь Яна і
якими були їх результати для китайського
суспільства.

ІЗ « ЦЗІНЬ ШУ»
Указ цзіньського імператора Сима
Яня1 у 280 р.
Після підкорення держави У2
чиновники знову подали доповіді.
Імператор видав указ, в якому говорилося:
«Князі (ван, гун) вважають князівства (го)
своїм домом і не повинні мати в столиці Сима Янь
інших володінь (тянь чжай). Поки ще не (265 – 290)
встигли побудувати князівських резиденцій
[у столиці], необхідно мати в місті приміщення, де б вони могли

1
Сима Янь – китайський імператор, засновник династій Цзінь (265 – 420).
2
У – одно із царств періоду Троєцарства в Китаї.
 232

зупинятися, а в передмісті – землю для випасу. При цьому слід

встановити норму: в столиці князі (го – ван, гун, хоу) можуть
мати один будинок і одну приймальню. На околиці столиці
велике князівство може мати 15 цін1 землі, середнє князівство –
10 цін, мале князівство – 7 цін. Тим, у кого немає в місті будинку,
але є будинок за містом, дозволити зберегти його». Крім того,
було встановлено норму подвірного податку (ху дяо). Двору, на
чолі якого перебував тягловий чоловік (дін нань), належало
вносити в рік 3 шматки (пі)2 шовку – цзюань, 3 цзінь3 шовкової
вати – мянь. Двору, на чолі якого перебувала жінка або
другорядний тягловий чоловік (ці дін нань), належало вносити
половину цього. У прикордонних областях належало вносити дві
третини норми, а у віддалених районах – одну третину норми.
Варварам належало вносити від кожного двору по одному
шматку (пі) тканини – цзун бу, а в далеких краях від кожного
двору – 1 чжан4. Чоловікові
давали землі – чжань тянь5 – 70 му
(42 га), жінці – 30 му (18 га). Крім
того, тягловий чоловік повинен
володіти землею – ке тянь6 – 50
му, тяглова жінка – 20 му, а
другорядний тягловий чоловік – в
половинному розмірі. Решта жінок
не повинні були мати землі – ке
тянь. Чоловіки й жінки у віці від 16 до 60 років вважалися
основними тягловими (чжень дін); у віці від 13 до 15 і від 61 до
65 років вважалися другорядними тягловими (ці дін), молодші
віком за 12 років і старші за 66 років вважалися старими і малими
і не повинні були обробляти землю. Варвари на околицях країни
не наділялися землею – ке тянь, вони повинні були вносити від
кожного двору 3 ху7 необрушенного рису (і мі). Ті, що жили ще
1
Цін – 100 му. Му – міра площі землі – 0,06 га.
2
Пі – шматок тканини, що приблизно дорівнював 40 чі. Чі – нині дорівнює 0, 32 м.
Тобто, 1 пі – це приблизно 12,8 м.
3
Цзінь – міра ваги, яка нині дорівнює 596, 81 г.
4
Чжан – дорівнює 10 чі, тобто, 3,2 м.
5
Чжан тянь – наділ землі, з якого увесь урожай надходив землеробові.
6
Ке тянь – наділ землі, увесь урожай з якого йшов державі.
7
Ху – нині дорівнює 51, 77 літра.
 233

далі, вносили 5 доу1, мешканці особливо віддалених місцевостей

вносили подушний податок (суань цзянь) 28 вень (гроша) з
людини. Чиновники від першого до дев’ятого рангу отримували
землю – Чжань тянь – відповідно до своїх рангів. Володарі
першого рангу отримували землі – чжань тянь2 – 50 цін, другого
– 45 цін, третього – 40 цін, четвертого – 35 цін, п’ятого – 30 цін,
шостого – 25 цін, сьомого – 20 цін, восьмого – 15 цін, дев’ятого –
10 цін. У залежності від рангу чиновники могли поширювати свої
права (інь) щонайбільше на 9 поколінь3, найменше – на 3
покоління. Імператорські родичі, державні гості, нащадки
покійних мудреців, а також діти та онуки освічених людей (ші)
користувалися цими ж правами. Крім того, вони могли тримати
при собі ішіке – людей для обслуговування, звільнених від
трудової повинності, і тяньке – людей, які обробляють землю.
Чиновникам шостого рангу і вище дозволялося мати трьох
чоловік ішіке; власникам сьомого та восьмого рангів – 2 особи,
дев’ятого рангу – 1 людину. Чиновники першого і другого рангів
могли мати тяньке – людей, які обробляють землю не більше 50
дворів, третього рангу – 10 дворів, четвертого рангу – 7 дворів,
п’ятого рангу – 5 дворів, шостого рангу – 3 двори, сьомого рангу
– 2 двори, восьмого і
дев’ятого рангів – 1 двір.

ІЗ «ВЕЙ ШУ»
.......В 9 році4
був оприлюднений
імператорський указ, щоб
народові в Піднебесній
порівну давали землю.
«Чоловіки у віці понад 15 Китай. Рисове поле
років можуть отримати
орної землі (лу тянь) 40 му, а жінки – 20 му. Раби і рабині можуть
отримувати стільки ж землі, як і «добрі» тяглові (лян дін); на
1
Доу – нині дорівнює 10, 35 літра.
2
Чжан тянь – посадові землі, які надавалися чиновникові на «годування».
3
Дев’ять поколінь вважались з прапрадіда до праправнука.
4
9-й рік Тайхе – 485 р. Північна Вейська держава існувала на півночі країни у ІV – VІ
ст..
 234

кожного бика давати 30 му, але не більше ніж на 4–х биків.

Норма отриманої землі при двопілля може бути подвоєна, а при
трипілля може бути ще раз подвоєна. Землі ці дають для того,
щоб їх обробляли. Отримання і повернення повинні бути
регулярними. Люди, які досягли віку, коли починають платити
податки, отримують землю, престарілі звільняються [від землі і
податку], зі смертю власника земля повертається [державі]. Рабів
та биків слід отримувати або віддавати, якщо вони є в наявності.
Сань тянь – земля для розведення тутових дерев – не підлягає
переділу»...« Всім чоловікам, які вперше отримують землю,
давати 20 му і 27 «Всім чоловікам, які вперше отримують землю,
давати 20 му і стягувати податок з посіву. На решті землі слід
садити 50 тутових дерев, 5 фінікових пальм і три в’язи. Якщо
земля не придатна для вирощування тутового дерева, то її дають
лише по 1 му на людину для посадки фініків і в’яза, згідно з
правилами.
Наділ раба прирівняний до наділу вільних людей. Термін
посадки дерев встановлений в 3 роки. У тих, хто не закінчив у
строк посадки, відбирати частину землі, не засаджених деревами.
Дозволяється на ділянці землі, відведеній для посадки тутів та
в’яза, садити упереміж інші фруктові дерева або ж садити більше
встановленого числа тутових дерев і в’яза. На всіх землях, які
підлягають поверненню, не дозволяється садити тутів, в’язів,
фініків і фруктових дерев. Тих, хто посадили дерева, карати як
порушників закону»...« Земля, призначена для посадки тутів (сан
тянь) вважається спадковим заняттям (ші е), вона не підлягає
поверненню після смерті [утримувача] і вічно залишається за
живими (сянь коу) членами сім’ї. У кого більше землі, ніж
належить, йому не давати додаткової землі, але й не вимагати
віддати надлишки. У кого землі не вистачає, то він отримає її для
посіву згідно із законом. Дозволяється продавати зайву землю, у
кого вона є. Дозволяється купувати в розмірі відсутньої частини,
якщо її не вистачає. Не дозволяється продавати встановлену
частку наділу, а також і купувати понад покладену норми. Що
стосується землі для розведення конопель, то слід чинити так:
коли чоловік досягне віку, в якому оподатковують, йому окремо
давати 10 му землі для посіву коноплі (ма тянь); жінці – 5 му;
рабам – стільки ж, як і вільним людям. На цю категорію землі
 235

поширюється закон про наділення і повернення землі. Якщо вся

сім’я складається зі старих, малолітніх, горбунів та інвалідів і
ніхто не отримав землі, то тому, хто досяг віку 11 або більше
років, а також горбаню давати землю, але на половину менше,
ніж дорослому чоловікові. Старому, котрий досяг 70–ти років і
більше, не потрібно повертати отриманого ним наділу землі.
Незважаючи на те, що вдови, які не вийшли заміж вдруге,
звільнені від податків, їм слід давати землю, яка рівна наділу
жінки. Повернення та роздачу землі завжди здійснювати в
першому місяці року. У випадку, якщо хто–небудь невдовзі після
отримання землі помре або якщо хто–небудь купить або продасть
биків і рабів, то все одно землю потрібно повернути або отримати
лише в першому місяці наступного року... Всім місцевим
начальникам за місцем їх служби давати державну (суспільну )
землю (гун тянь). Циші1 давати 15 цін, тайші2 – 10 цін, чжічжуну
і бейцзя3 – по 8 цін, сяньлінам4 і цзюньчень5 – по 6 цін. При
переміщенні із займаної посади земля підлягає передачі. Якщо
хто–небудь продав землю, він буде покараний за законом».

Із «Сінь Тан шу»

Наділення селян землею в VII ст.
За танською системою
6
міряли землю на бу . Площа, що
дорівнює в ширину 1 бу і в
довжину 240 бу, називалася му.
Сто му називалися цін. Людина,
яка щойно народилася,
вважалася хуан – молокосос, з
чотирирічного віку його
називали сяо – малюк, після 16
Посадка рису років вважався чжун – середній,
з 21 року його називали дін –

1
Циші – начальник області.
2
Тайші – начальник округи.
3
Чжічжун і бейцзя – помічники начальників областей.
4
Сяньлін – начальник повіту
5
Цзюньчень – помічник начальника округи.
6
Бу – крок, міра довжини близько 1,6 м.
 236

тягловим, а після 60 років він вважався лао – старий. Порядок

наділення землею був такий: одному дін – тягловому чоловікові
старшому за 18 років давали по 1 ціну землі. З них 80 му
вважалися землею кауфень (подушним наділом для оранки), а 20
му вважалися землею юньє – (довічним промисловим наділом).
Кожному старому, важко хворому або інваліду належало по 40
му. Кожній вдові або овдовілій наложниці належало 30 му. Главі
цілої родини наділяли додатково 20 му. У всіх випадках 20 му
наділеної землі вважалися вічним наділом (юнє), а решта –
подушним наділом (кауфень). На землях вічного наділу (юнє)
слід було садити в’язи, жужуби, тути та інші дерева, які могли
виростати в даній місцевості, і число їх було спеціально
встановлено. Райони, де землі було багато [малозаселені райони]
і її вистачало для наділення місцевих жителів, називалися куан
сян – обширні волості. Райони, де землі було мало
[густозаселені], називалися ся сян – тісні волості. Розмір наділу
землі в тісній волості (ся сян) був у 2 рази меншим, ніж в
обширній волості (куан сян). Землі в тісних волостях (ся сян)
бувають родючі і бідні. Якщо земля вимагала «зміни» [залишення
однієї частини від 30 під пар] щорічно, то нею слід було наділяти
в подвійному розмірі. Якщо ж земля в обширних волостях (куан
сян) вимагала «зміни» [залишення під пар] раз у три роки, то
подвоювати її кількість при наділенні не потрібно. У великих
волостях (куан сян) землю давали і ремісникам, і торговцям, але
вдвічі менше встановленої норми, а в тісних волостях (ся сян) їм
зовсім не давали землі. Простому народу (шужень), а також
біднякам, яким ні на що було здійснити поховання близьких,
дозволялося продавати свою спадкову землю (юньє або ші є).
Людям, які переселялися з тісної волості (ся сян) в обширну (куан
сян), дозволялося продавати навіть подушний орний наділ (кау
фень). Але тому, хто продав свою землю, наділа більше не
давали. Землі померлих скарбниця забирала і потім віддавала
тим, хто не мав наділу. Всі вилучення і роздачі наділів землі
здійснювалися щорічно в десятому місяці. Землею насамперед
наділяли бідних і людей, які виконали норму трудової повинності
[державних відпрацювань]. Якщо у волості були надлишки землі,
то її передавали до сусідньої волості; надлишки в повіті
передавалися сусідньому повіту, а в області – сусідній області.
 237

Податки і повинності селян за династії Тан

Всім тягловим селянам (дін), наділеним землею, потрібно
було вносити щорічно: проса – 2 ху1 і необрушеного рису – 3 ху.
Це називалося зерновим податком – цзу. Кожному тягловому
(дін), в залежності від місцевого виробництва, належало вносити
щорічно: простої шовкової тканини – 2 шматки (ні) і тафти 2
чжани. Якщо замість цього вносили полотно, то кількість його
збільшувалася на одну п’яту. Крім того, вносили шовкової вати
по 3 ляни2 і конопель 3 цзінь. Там, де шовк не вироблявся,
вносили 14 лян срібла [замість шовкових тканин]. Все це
називалося податтю – дяо. Щорічно відпрацьовували по 20 днів, а
у високосний рік додатково 2 дні. Хто не виконував відробітків,
повинен був платити [казні] 3 чі шовкової тканини за кожен день.
Це називалося відробітками [або трудовою повинністю] – юн.
Якщо у зв’язку з необхідністю хто–небудь виконував роботу
протягом 25 днів, його звільняли від податку тканинами – дяо. А
тих, хто працював понад норму протягом 30 днів, звільняли від
зернового податку – цзу і від податі тканинами – дяо. Основна
[державна] трудова повинність не повинна була перевищувати 50
днів на рік.

Податкова політика в імперії Тан у VII и VIII ст.

Якщо держава потребувала
додаткових коштів, то слід було
перш за все доповісти
імператору, а потім приступати
до стягування податків. Суму
податків, яку належало зібрати,
слід було писати на воротах
повітового міста, а також у селах
для того, щоб вона стала всім
відомою. Якщо в результаті Виробництво шовку
повені, посухи, інею і нападу
сарани урожай зменшився на чотири десятих, то звільняли від
зернового податку – цзу. Тих у кого зовсім загинули тутові

1
Ху – нині дорівнює 51, 77 літрів.
2
Лян – нині рівний 31,3 г.
 238

дерева і конопля, звільняли від податі тканинами – дяо. У кого

урожай зменшився на шість десятих, їх звільняли і від зернової
податі – цзу і від податі тканинами – дяо. Хто ж зібрав зі свого
поля урожай нижче звичайного на сім десятих, звільнявся від усіх
податей. Всі двори новоселів звільнялися навесні в третій місяць
від відробіткової повинності, влітку в шостий місяць вони
звільнялися від податку, восени в дев’ятий місяць звільнялися як
від податку, так і від повинностей. Про людей, які переселялися в
обширні волості (куан сян), повітові начальники повинні були
доповідати в область, а якщо хто–небудь йшов за межі повіту, то
доповідати належало відомству фінансів – ху бу. Чиновники
повинні були подати доповідь після закінчення місяця.
Заборонялося переселятися зі столичного округу за його межі, а
також з повітів столичного підпорядкування в інші повіти. Всіх
окраїнних варварів, які підкорилися імперії, селили в обширних
волостях (куан сян) і звільняли їх від податків на 10 років. Рабів,
які отримали свободу, звільняли від податків на 3 роки. Варварів,
які втекли за кордон і повернулися через рік, звільняли від
податків на 3 роки. А тих, хто повернувся
через 2 роки, звільняли від податків на 4
роки, а повернулися через 3 роки – на 5
років. ... У перші роки правління
Чженьгуань1 – кількість врахованих дворів
наближалася до 3 млн. Шматок шовкової
тканини можна було поміняти на 1 доу
рису. У четвертий рік Чженьгуань [630 р.]
Один доу рису коштував 4–5 монет (цянь).
Людина, йдучи з дому на кілька місяців,
могла залишати двері незамкненими. На
Виробництво
шовку землях паслися стада коней і биків.
Вирушаючи в далеку дорогу за багато
тисяч лі, люди не брали з собою продовольства. Населення і
продуктів було багато. Варвари, які мешкали біля околиць,
підкорилися і приєдналися [до імперії]. Їх число перевищувало
1200 тис. чоловік. У тому році у всій Піднебесній до страти було
1
Чженьгуань – роки правління імператора Лі Ши-міня (627 – 649 рр.), другого
імператора династії Тан.
 239

засуджено всього 29 чоловік. Той час називають «Великим

спокоєм». Колись у роки правління Юнхуй1 була заборонена
купівля та продаж спадкових земель (шіє)2 і земель орного наділу
(коу фень). Згодом сильні і багаті захопили землю, бідні втратили
свої господарства. Тому імператор видав указ, в якому наказав
покупцям повернути землю, а їх самих покарати. У ту пору в
Янчжоу зерновий податок цзу і податі тканинами – дяо
вносилися грошима, в Ліньнані їх вносили рисом, в Анані –
шовком, в Ічжоу – шовковим полотном, тафтою ... Був виданий
імператорський указ, який звелів замість зернового податку – цзу
стягувати в Цзяннані полотно ...
... У 25–й рік Кайюань3 [737 р.], у зв’язку з крайньою
складністю перевезень по річках Янцзи, Хуайхе, Хуанхе і Лошуй,
а також тому, що в Гуаньчжуні мало тутових дерев і, отже,
розводиться мало шовковичних черв’яків, а боби і просо дешеві,
наказано державні відробітки – юн і податі тканинами – дяо
замінити податком рисом. У неврожайні роки дозволялося
вносити податок полотном і шовком. У районах на північ і на
південь від річки Хуанхе, де перевезення вкрай ускладнені,
зерновий податок – цзу замінили внеском шовковою тканиною.
... У наступному році був виданий указ, згідно з яким в народі
люди молодші за 3 років вважалися хуан (молокосос), молодші за
15 років – сяо (маленькими), молодші за 20 років – чжун
(середніми). У зв’язку з тим, що в багатих (мень ху гао) і
багатолюдних дворах часто відокремлюються від батьків і
живуть окремо, тим самим ухиляючись від призову до війська на
оборону кордонів, імператор видав указ, звелівши, щоб у дворі,
де понад 10 тяглових, від служби у війську звільняли 2 тяглових,
де більше 5 тяглових, звільняли одного. Людина, яка носила
траур, звільнялася від трудової повинності. У 3–й рік Тяньбао4
[744 р.] внесені були зміни: людина з народу (мінь) старша за 18
років вже стала вважатися «чжуннань» [чоловіком середнього
віку], а старша за 23 років – «ченьдін» [повнолітнім тягловим ].

1
Юнхуй – роки правління імператора Лі Чжі (650 – 655 рр.)
2
Наділ землі «шіє» - те ж саме, що й наділ «юнє».
3
Кайюань – назва років (713 – 741 рр.) правління імператора Лі Лун-цзи, який правив
до 755 р.
4
Тяньбао – назва останніх років правління імператора Лі Лун-цзи (742 – 755 рр.)
 240

У 5–му році [746 р.] був виданий указ, згідно з яким у кожній
волості від земельного податку – цзу і відробітків – юн
звільнялися 30 тяглових – дін, які були такі бідні, що нездатні
були самі себе прогодувати. Чоловіки старші за 75 років і жінки
старші за 70 років могли тримати при собі одного чжуннань
[чоловіка середнього віку] як прислужника. А після 80 років про
них видавалося особливе розпорядження. Тоді країна була
багатою і щедрою. 1 доу рису коштував 13 монет, а в областях
Цін і Ці 1 доу рису коштував лише 3 монети. 1 шматок шовкової
тканини коштував 200 монет. Вздовж доріг часто–густо були
відкриті лавки, в яких для подорожніх були приготовлені їжа і
вино. На заїжджих дворах тримали мулів. Вирушаючи в подорож
за тисячі лі, не потрібно було брати з собою навіть малої зброї.
Щорічний доход Піднебесної становив від земельного податку –
цзу більше 2 млн. зв’язок монет, понад 19800 тис. ху проса. За
трудові повинності – юн і податі тканинами отримували 7400 тис.
шматків шовкового полотна, понад 1800 тис. туней вати і 10350
шматків полотна. Син Неба вів святкове і розкішне життя і не
думав про ощадливість. Часто витрати перевищували дохід ...

Із «Сінь Тан шу»

Податкова політика в імперії Тан у VII і VIII ст .
... У перший рік правління
Гуаньде1 [763 р.] імператор видав
указ, згідно з яким у сім’ях, де було
2 тяглових – дін, один звільнявся
від податі. З кожного му мали б
стягувати зерна 2 шен2.
Повнолітнім тягловим – чендін
вважався чоловік віком від 25 років,
а стариками вважалися ті, що
досягли 55 років. Це мало б
Зв’язки китайських монет
полегшити становище народу, але
сильні розбійники [бунтівні князі]
не були ще приборкані, і тому народ ніс дуже важкий тягар. Коли
1
Гуаньде (763 – 764 рр.) – назва часів правління імператора Лі Юя. Цей імператор тричі
змінював назву свого правління.
2
Шен – нині дорівнює 1,03 літра.
 241

туфаньске [тібетське] військо підійшло до самої столиці, а

поблизу її було розквартировано кілька десятків тисяч солдатів,
всі чиновники віддали свою платню і разом з місцевими селянами
[дворами] постачали військо продовольством.
У перший рік правління Далі1 [766 р.] Був виданий указ
імператора, який проголошував, що, коли бродячий народ
повертається, його слід звільняти від податків на термін у 2 роки.
Якщо ж їх поля і садиби не збереглися, їм слід нарізати землю,
яка належала втікачам. З кожного засіяного му землі в
Піднебесній стягувалося грошима 5 монет ... Через крайню
потребу уряду в коштах скарбниця стягувала податки в пору,
коли осінь ще не настала, і хліба були ще зелені. Це називалось
«цін мяо цянь» – грошовий податок з зелених пагонів. Крім того,
існував і «ді тоу цянь» – грошовий податок з землі. З кожного му
стягували до 20 монет. Все це іменувалося «цін мяо цянь» –
гроші з зелених пагонів.
Імператор наказав ділити осінній податок в Шанду2 на 2
категорії. Вища категорія, коли з 1 му стягують 1 доу, а нижча, –
коли 6 шен. З 1 му перелогових земель стягували 2,5 шена. У 5–й
рік [770 р.] видали закон, за яким з кожного му землі вищої
категорії влітку стягували 6 шен, а нижчої категорії – 4 шен.
Восени з кожного му вищої категорії стягували 5 шен, а з нижчої
– 3 шен. Стягування податків з перелогових земель залишалося
як і раніше. Вдвічі збільшили стягування грошового податку з
зелених пагонів [цін мяо цянь], при цьому грошовий податок з
землі [ді тоу цянь] в нього не входив.

Скасування системи наділення селян землею і зміни в

оподаткуванні у VIII ст.
Система зернового податку – цзу, відробітків – юн, податку
тканинами – дяо ґрунтувалася на кількісному обліку тяглового
населення (жень дін). З років правління Кайюань [713 – 741 рр.]
списки податного населення в Піднебесній довгий час не
переукладалися. З часом деякі переселилися, інші померли, деякі
купили або продали землю, відбулися зміни у майновому

1
Далі – назва часу правління Лі Юя (766 – 779 рр.)
2
Шанду - нині повіт Чанань у провінції Шеньсі.
 242

становищі [багатства і бідності]. Таким чином, реєстри не

відповідали дійсному стану. Останнім часом державна влада
витрачала кошти без жодного обмеження. У зв’язку з заколотом
великих розбійників [князів] і початком воєн фінанси ще більш
виснажилися. У результаті всього цього система «цзу, юн, дяо»
зруйнувалася. При імператорі Дайцзуні1 вперше встановили
тариф податку з му і почали стягувати податі по два рази на рік:
влітку і восени. Під час царювання Децзуна 2 канцлер (сян) Ян
Янь розробив систему «ляншуй»3 – подвійних податей. Річний
податок повинен був стягуватися не пізніше шостого місяця, а
осінній внесок – не пізніше 11 місяця. Для керівництва
засновувалася посаду ляншуйші – начальника зі спостереження
над збором обох поборів. Спочатку підраховували необхідні
витрати і відповідно до цього встановлювали суму податків.
Скасовувалася відмінність між дворами: чжу – основними та ке –
прийшлими, і всіх місцевих жителів занесли в реєстрові книги.
Люди, незалежно від того, чи були вони тягловими (дін) або ще
не цілком повнолітніми (чжун – середніми), розрізнялися лише
по бідності і багатству. Купці повинні були виплачувати одну
тридцяту розміру податку. Вони також були зобов’язані нарівні з
місцевими мешканцями виконувати трудову повинність (і).
Податок на землю стягувався за кількістю земель, що
обробляються в 14 році правління Далі [779 р.]. У всі провінції
(дао) були послані чучжі ші [чиновники, уповноважені
підвищувати і знижувати посадових осіб], щоб перевірити
відповідність записів [з наявністю] тяглового населення і
господарств, а також для того, щоб звільнити від податку вдівців
і вдів, одиноких, сиріт, які опинилися в безпорадному стані.
Якщо хто насмілювався стягувати податки понад встановлений
тариф, він підлягав покаранню як порушник закону. Люди
вважали, що система «цзу, юн, дяо» встановлена законами
імператорів Гаоцзу [618 – 626 рр.] і Тайцзуна [627 – 649 рр.] і її
не можна так просто скасувати. Але імператор Децзун вірив Ян
Яню і не сумнівався в ньому. Згідно з колишніми записами, в
країні було загалом 3805 тис. дворів. У результаті перевірки,
1
Дайцзун – посмертне ім’я імператора Лі Юя (763 – 779 рр.)
2
Децзун – посмертне ім’я імператора Лі Гуа (780 – 804 рр.)
3
Ляншуй – система податків, згідно з якою податі стягувалися 2 рази на рік.
 243

проведеної уповноваженими, виявилося 3800 тис. основних

дворів – чжу ху і 800 тис. прийшлих дворів – ке ху. Для потреб
периферії в рік збирали грошима понад 20500 тис. зв’язок монет і
рисом понад 4 млн. ху. Для забезпечення потреб столиці збирали
грошима ще понад 9,5 млн. зв’язок монет і рисом більше 16 млн.
ху. Після проведення в життя цього закону про податки сили
народу не зміцнилися. У зв’язку зі зрадою Чжу Тао, Ван У–цзуна
і Тянь Юе, які уклали між собою союз проти престолу, брак
коштів став ще більшим. Тоді–то і було видано наказ про позики
в купецтва. До цього тайчан боші [радник] Вей Ду–Бінь і Чжень
Цзін запропонували взяти позики у багатих купців. Імператор
Децзун запитав у дучжі [відав фінансами] його думку. Ду Ю
доповів імператору, що якщо скорочувати військові витрати
протягом декількох місяців і якщо вдасться отримати від купців 5
млн. зв’язок монет, то коштів вистачить на півроку. Імператор
призначив помічника начальника відомства фінансів (шілан хубу)
Чжао Цзаня за сумісництвом на посаду дучжі замість Ду Ю.
Чжао Цзань провів у життя закон про позику. Він запевнив, що ці
позики будуть повернуті після закінчення війни. Помічник
начальника столичного округу Вей Чжень і начальник міста
Чан’ань Сює Цзуй вибивали позики зі страшною жорстокістю.
Траплялося, що люди, не витерпівши образ, кінчали життя
повішенням. Домівки людей виглядали так, немов після нальоту
розбійників. З багатих і впливових жителів столиці казна
отримала всього лише 800 тис. зв’язок монет за їх землі, садиби і
рабів. Крім того, брали у господарів ломбардів чверть суми, яку
вони самі віддали за закладені речі. І ще брали в тій же пропорції
у людей, які продавали просо і пшеницю на ринку, у зв’язку з
чим в місті Чан’ань припинилася торгівля. Городяни, зібравшись
натовпом, стали поперек дороги, по якій їздив канцлер, і плачучи
скаржилися йому. Але Лу Ці [канцлер] швидко промчав повз. Вей
Чжень [помічник начальника столичного округу] злякався і почав
просити дозволу звільнити від податків тих, у кого було грошей
менше 100 зв’язок монет або у кого проса і пшениці менше 50 ху.
Пізніше вдавалося збирати грошима всього лише 2 млн. зв’язок
монет.
Хуайнаньский військовий намісник (цзедуші) Чжень Шао-ю
збільшив у своєму окрузі податок до 200 монет па кожну в’язку
 244

гроші. Імператор наказав за цим зразком збільшити податок у

всій Піднебесній.
(Чернова Л. Н. История стран Азии и Африки (программа
курса, тематика контрольных работ, источники). Учебно–
методическое пособие. – Саратов: ИЦ «Наука», 2010.
С. 29 – 35).
 245

ТЕМА 9
СТАНОВЛЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ДЕРЖАВИ В ЯПОНІЇ
План
І. Заходи Сьотоку-Тайсі зі створення централізованої держави в
Японії (початок VІ ст.).
1.1. Ідейні засади «Конституції Сьотоку» і «Табеля про ранги».
1.2. Політичні принципи і принципи державного управління,
згідно з «Конституцією Сьотоку».
1.3. Зміст і смисл «Табеля про ранги».
ІІ. Реформи Тайка (середина VІІ ст.)
2.1. Переворот Тайка: причини, сутність, наслідки.
2.2. Соціальні перетворення.
2.3. Реформи в галузі адміністративного устрою.
2.4. Удосконалення державного управління.
2.5. Господарсько-економічні перетворення.
2.6. Значення реформ Тайка.
ІІІ. «Надільна система» в Японії.
3.1. Соціально-економічні і політичні причини аграрних
перетворень в Японії.
3.2. Основні категорії землевласників – отримувачів наділу.
3.3. Структура земельного наділу, система податків і повинностей
землевласників.
3.4. «Надільна система» і чиновництво.
3.5. Особливості «надільної системи» в Японії і причини її
недовговічності.

Джерела
1. Закон из 17 статей (Из « Нихонги ») // Хрестоматия по
истории средних веков: В 3 т. / Под ред. акад. С.Д. Сказкина. – М.
Наука, 1961. – Т. 1: Раннее средневековье.
2. Попов К.А. Законодательные акты средневековой Японии.
– М.: Наука, 1984.
3. Табель о рангах (Из «Нихонги») // Хрестоматия по истории
средних веков.
4. Тысяча журавлей. Антология японской классической
литературы VIII – XIX вв. / Сост. Т.П. Редько. – СПб: Евразия,
2004.
5. Манифест Тайка // Хрестоматия по истории средних веков.
 246

6. Кодекс Тайхорё // Хрестоматия по истории средних веков.

Література
1. Васильев Л.С. История Востока: В 2 т. – М.: Наука, 1993. –
Т.1.
2. Воробьев М.В. Япония в III – VII веках: Этнос, общество,
культура и окружающий мир. – М.: Наука, 1980.
3. Воробьев М.В. Японский кодекс «Тайхо ёро рё » (VIII в.) и
право раннего Средневековья. – М.: Наука, 1990.
4. Гаджиева Е.А. Страна Восходящего Солнца. История и
культура Японии. – Ростов-на-Дону: Издательство «Феникс»,
2006.
5. Елисеефф В., Елисеефф Д. Японская цивилизация. –
Екатеринбург, 2005.
6. Игнатович А .Н. Буддизм в Японии. – М.: Наука, 1987.
7. История Востока: В 6 т. – Т. 2. Восток в средние века / Отв.
ред. Л.Б. Алаев. – М.: Наука, 2000.
8. Кожевников В.В. Очерки истории Японии. – Владивосток,
1999.
9. Конрад Н.И. Японская литература от «Кодзики» до
Токутоми. – М.: Главная редакция восточной литературы, 1974.
10. Конрад Н.И. Очерки истории культуры средневековой
Японии. – М.: Искусство, 1980.
11. Кузнецов Ю.Д., Навлицкая Г.Б., Сырицин И.М. История
Японии. – М.: Высшая школа, 1988.
12. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. –
К.: Либідь, 2002.
13. Пасков С.С. Япония в раннее средневековье VII – XII вв. –
М.: Наука, 1988.
14. Светлов Г. Колыбель Японской цивилизации. – М.:
Искусство, 1994.
15. Сэнсом Дж. Б. Япония. Краткая история культуры. – СПб.:
Евразия, 1999.
16. Толстогузов А.А. Очерки истории Японии. VII – XIV вв. –
М.: Восточная литература, 1995.
 247

Методичні рекомендації
Головним завданням цього практичного заняття є
встановлення особливостей формування ранньосередньовічної
японської цивілізації. Запропоновані для даної теми з історії
ранньосередньовічної Японії тексти взяті із трьох японських
історичних пам’ятників: «Ніхонгі», «Сьоку Ніхонгі» і
«Тайхорьо». «Ніхонгі» або «Ніхон сьоку» («Аннали Японії») –
одна з перших офіційних історій Японії, складена в 720 р.
Оповідь починається від глибокої давнини – від «століття богів»,
тобто із часу, коли, відповідно до традиційних вірувань, діяли ще
боги – предки японців, і закінчується вже цілком точно
датованими роками правління імператриці Дзіто (687 – 696 рр.),
тобто для укладачів цих «Анналів» – майже їхньою сучасністю.
Студентам варто знати, що цей пам’ятник може служити
джерелом відомостей про Японію VІ – початку VІІІ ст., і про
більш давній період її історії. Але користуватися ним треба з
певною обачністю: на цьому джерелі відбився дух епохи –
століття становлення ранньої державності. З «Ніхонгі» узяті
наступні документи: «Табель про ранги» (604 р.), «Закон 17
статей» (604 р.) і «Маніфест Тайка» (646 р.). «Табель про ранги»
був складений за ініціативи принца-регента Умаядо, більше
відомого за його посмертним іменем Сьотоку-Тайсі (Принц Святі
Чесноти, 572 – 621 рр.). Студентам слід уважно вивчити зміст
«Табеля про ранги». Найменування рангів означають властивості
людини, розроблені в конфуціанстві. Введення Табеля означало,
що представники старої знаті, що грали більшу роль у колишній
системі управління країною з огляду на свої споконвічні родові
прерогативи, відтепер повинні були стати чиновниками держави,
місце яких в апараті управління визначалося пожалуваним їм
імператором рангом. «Закон 17 статей» («Конституція Сьотоку»)
також укладений за наказом регента Сьотоку-Тайсі. Студенти
мають пам’ятати, що термін «конституція», уживаний тут, має на
увазі не основний закон держави, а імператорський указ. Повне
найменування «Конституції Сьотоку» можна перекласти у такий
спосіб: «Сімнадцятистатейна конституція спадкоємця Сьотоку».
Зміст «Конституції Сьотоку» не залишає сумнівів у тім, що перед
нами – збірник повчань або настанов на адресу посадових осіб
державного управління. Такі настанови були типовими для
 248

середньовічного Китаю. Але студентам слід пам’ятати, що

державна система, яка панувала в той час, не мала ні обдуманої
теорії правління, ні інструкцій для чиновників, ні морального
кодексу. Тому навіть просте формулювання норм моралі для
ранньосередньовічного японського суспільства було майже
революцією. Студенти мають виявити у цьому документі
новаторський підхід до управління, показати обгрунтування ідеї
централізованої держави. Важливим питанням даного
практичного заняття є аналіз реформ Тайка. Головним джерелом
з цієї проблеми є «Маніфест Тайка». Відомо, що імператором, від
імені якого проголошувався даний законодавчий акт, був
японський правитель Котоку, що займав престол в 645 – 654 рр.
Студентам варто пам’ятати, що термін «Тайка» позначає в цьому
випадку девіз перших п’яти років його правління, що припадають
на 645 – 650 рр. Смисл цього терміну можна визначити як «великі
зміни» або «переворот». Текст «Маніфесту Тайка» складається
всього із чотирьох статей. Однак вони мають досить насичений
зміст і охоплюють великий обсяг питань суспільного життя і
управління. Студенти повинні встановити, у чому полягає
радикалізм цього документу.
Кодекс законів «Тайхорьо» закріпив результати реформ,
здійснених у Японії в другій половині VІІ ст. Термін «Тайхо» у
його назві позначає девіз першого періоду правління імператора
Момму (701 – 703 рр.). Використовуючи текст джерела, студенти
мають ґрунтовно проаналізувати аграрні відносини в
ранньосередньовічній Японії і висвітлити особливості
становлення державної надільної системи в країні.

Табель про ранги (Із «Ніхонгі»)

Кн. 22. На 12-у місяці 11-го року правління Суйко [603 г.] був
вперше започаткований табель про ранги.
Ступені були по-суті такі:
Дай-току – (велика чеснота)
Сьо-току – (мала чеснота)
Дай-нін – (велика гуманність, милосердя)
Сьо-нін – (мала гуманність)
Дай-рай – (велика церемонія)
Сьо-рай – (мала церемонія)
 249

Дай-сін – (велика віра, істина)

Сьо-сін – (мала віра)
Дай-гі – (велика істина, справедливість)
Сьо-гі – (мала істина)
Дай-ті – (велике знання)
Сьо-ті – (мале знання).
Всього 12 ступенів рангів.
Чиновник кожного рангу носить на
голові шовкову пов’язку певного кольору1.
Пов’язка збирається на маківці у вигляді
мішка з каймою. І тільки в перший день
нового року роблять зачіску у формі квітки.
Навесні 12-го року Суйко [604 г.] Ранги
були вперше присвоєні чиновникам для
встановлення відмінностей між ними.

ЗАКОН ІЗ 17 СТАТЕЙ (ІЗ «НІХОНГІ»)

Кн. 22. Влітку 12-го року правління
Суйко2 в 4-у місяці3, в день тигра4 на
молодика в день дракона5 Тайко
оприлюднив закони 17-ти статей Принц-регент
1. Гармонія – понад усе, і всякого Сьотоку Тайсі
заохочення і похвали гідне припинення (574 – 622).
будь-якої неправедної непокори. Погляди Буддійська
всіх людей залежать від того, до якого кола скульптура
вони належать. Лише деякі з них мудрі... Деякі не підкоряються

1
Ранги за китайським зразком відрізнялися за формою і тканиною головного убору. В
епоху династії Суй пурпуровий колір присвоювався вищим рангам; рангу нін
присвоювався зелений колір; рангу рай – червоний; рангу сін – жовтий; рангу гі – білий
і рангу ті – чорний.
2
12-й рік правління Суйко відповідає 604 року європейського літочислення. Роки
правління Суйко – 592 – 628 рр.
3
«В 4-му місяці» в Ямато в VІІ ст.. застосовувався місячний календар, запозичений із
Китаю в VІІ ст.
4
«День тигра» - 3-й день місяця. В цьому джерелі для позначення днів використаний
китайський спосіб обчислення за 60 циклічними знаками. 60-денний (60-літній) цикл
обчислювався по таблиці циклічних знаків (10 «стовбурів» і 12 «гілок»). Ці два знаки
пишуться поряд, причому на 11-1 «гілці» вже повторяється.
5
«На молодика у день дракона», тобто, 5-й день молодика. У місячному календарі
початок місяця іноді не співпадав з молодиком.
 250

своїм панам і батькам і йдуть в сусідні селища. Однак, коли

нагорі панує гармонія, то і внизу все спокійно і при обговоренні
справ досягаються згода і вірний погляд. Тоді все виявляється
можливим, і немає нічого, що не могло б бути зроблено.
2. Великим є шанування трьох скарбів. Три скарби – суть
Будда, Закон і Чернецтво, що є остаточним притулком істот
чотирьох народжень, кінцевою метою віри у всіх країнах.
Що за людина, і в якому віці може вона шанувати закон?
Деякі люди погані, їх можна навчити діяти за законом. Але якщо
вони не вдаються до трьох скарбів, що ж тоді допоможе
виправити їх невірний шлях?
3. При отриманні наказу володаря слід йому повністю
коритися. Небо – пан, а Земля – слуга; Небеса покривають зверху,
а Земля підтримує. Так слідують у певному порядку чотири пори
року, і духи природи проявляють свою могутність.
Коли Земля прагне покрити зверху, Небеса осягає лихо. Ось
чому, коли пан говорить, підлеглий слухає, коли вищий діє,
нижчий дає згоду. При отриманні наказу володаря слід його
виконувати повністю.
4. Сановники і чиновники повинні дотримуватися належних
правила поведінки, бо головне в управлінні народом полягає в
дотриманні основних норм поведінки. Якщо вищий не слідує цим
правилом, нижчі впадають у смуту. Коли пан і підлеглі
дотримуються норми, ранги не змішуються. Коли народ
поводиться належним чином, держава управляється як належить.
5. Обов’язок чиновника – справедливо, не піддаючись спокусі
обжерливості і жадібності, розглядати скарги, які йому
подаються. За один день народ приносить до тисячі прохань.
Якщо їх стільки накопичується за один день, наскільки ж більше
їх має бути за кілька років? Коли при розгляді скарги нехтують
причиною і розраховують на вигоду [хабар], тоді скарга багатого
подібна каменю, кинутому у воду, а скарги бідняка – воді, яка
зімкнулась над каменем. За таких обставин бідняк не може знати,
як вчинити Обов’язок чиновника – привести все у відповідність.
6. Одне з добрих правил давнини полягало в покаранні
поганого і заохоченні гарного. Тому не приховуй те хороше, що
бачиш у людей, і не випускай можливості виправити погане.
Підлабузники і обманщики – гостра зброя, що підриває державу,
 251

відточений меч, націлений на згубу народу. Підлабузники

люблять вказувати вищим на проступки їх підлеглих, а перед
нижчими вони засуджують вищих. Всім подібним людям бракує
вірності своєму панові і належної любові до народу. Від чого в
народі і відбувається велика смута.
7. Кожна людина повинна виконувати свій обов’язок, і не слід
змішувати обов’язки різних людей. Коли мудра людина обіймає
посаду чиновника, довкола лунають похвали, коли чиновник –
людина розбещена, нехтує своїм обов’язком, – негаразди і смута
множаться. У світі народжується мало людей, що володіють
знаннями; мудрість досягається шляхом
серйозних роздумів.
8. Сановники і чиновники повинні
прибувати до двору рано вранці і залишати
службу пізнім вечором. Державні справи не
терплять недбайливості. Дня ледь вистачає
для їх завершення. Якщо поспішають
приступити до виконання обов’язку,
утруднень немає, але коли рано залишають
службу, справи залишаються
незавершеними.
9. Істина полягає в довірі. У кожному
явищі закладено одночасно гарне і погане.
Найдавніша
Коли пан і підлеглий живуть у довірі один дерев’яна споруда
до одного, що тоді є для них у світі.
нездійсненним? Якщо ж між ними немає Пагода храму
довіри, будь-яку справу спіткає крах. Хорю-дзі.
10. Не слід допускати злоби в душі і Збудував Сьотоку
дивитися з гнівним виглядом. Не слід також
таїти зло і кривду, якщо інші люди відрізняються по становищу
переконаннями. Бо всі люди мають серце і в кожному серці – свої
переконання. Те, що вірним для іншого, – невірне для мене, і,
навпаки, те, що правильно для нас, для них – неправильно. Ми не
мудрі, безумовно, також як і вони не абсолютно неосвічені і
дурні. Всі ми – звичайні люди, ніхто не може встановити мірила
для визначення мудрості або невігластва. Всі ми подібні кругу,
позбавленому кінців. Тому, хоча інші і дають волю гніву, нам
 252

слід, навпаки, страшитися своїх помилок, і, хоча б я один і знав

істину, чинити треба, слідуючи волі більшості.
11. Слід бути проникливим при оцінці заслуг і вчинків та
відплачувати по заслугах, нагороджуючи і караючи. У той час як
у ці дні заслуги не отримують нагороди, а ті, що завинили не
караються належним чином, обов’язок вищих сановників, що
відають державними справами, навести лад щодо нагород і
покарань.
12. Куні-но моті – чиновники провінцій
– і куні-но міяцуко – місцева знать – не
повинні бути жадібними. У провінції не
можуть бути два володаря, народ не може
мати двох хазяїв. Народ всієї землі має
одного володаря. Всі чиновники, які
отримали посаду від володаря, йому
підвладні. Як же насмілюються вони поряд
з урядом обкладати народ тяжкою
даниною?
13. Всім чиновникам, які обіймають
певні посади, слід виконувати свої
Сьотоку Тайсі.
Традиційний
обов’язки. У разі хвороби чиновника або
японський його відлучки допускається невиконання
малюнок дорученого. Але якщо умови звичайні, і
чиновник може бути на посаді, він
зобов’язаний виконувати свій обов’язок, як і колись, і йому не
слід відкладати справи держави заради своїх особистих справ.
14. Міністрам і чиновникам не слід бути заздрісними. Ми
заздримо людям, а вони заздрять нам. Зло, яке приносить
заздрість, не знає меж. Коли інший перевершує нас розумом, ми
не раді цьому, якщо ж він перевершує нас талантом, це викликає
заздрість.
15. Відвернутися від особистих інтересів – ось шлях
чиновників. Людина, спонукувана особистими інтересами,
обов’язково переживає почуття образи і не може бути в дружніх
стосунках з іншими людьми; в цьому випадку вона неодмінно
жертвує справами держави заради своїх інтересів. Коли
піднімається злість, вона стикається з порядком і завдає шкоди
 253

закону. У статті 1 сказано: «Вищі і нижчі повинні жити в мирі».

Смисл її подібний цій статті.
16. Народ варто змушувати працювати у відповідності з
порами року. Це – стародавнє і добре правило. Тому змушуйте
народ працювати в зимові місяці, коли селяни вільні. Але з весни
по осінь, коли вони зайняті на польових роботах або доглядом за
тутовником, їх не слід завантажувати, бо, що стануть вони їсти,
якщо відірвати їх від польових робіт, або з чого стануть вони
робити одяг?
17. Одній людині не слід дозволяти важливі справи. Їх
неодмінно треба обговорювати з багатьма. Менш важливі справи
обговорювати з великим числом людей не обов’язково, тільки
якщо виникають труднощі і небезпека невдалого рішення, слід
вдатися до опитування інших, щоб прийти до правильного
рішення справи.

МАНІФЕСТ ТАЙКА
Навесні в 1-у місяці 2-го року Тайка [646 р.] після завершення
новорічної церемонії володарем був
проголошений маніфест про
реформу.
1. Скасовується встановлене
стародавніми правителями
положення «народу косіро».
Скасовуються міяке, які
розташовані в різних місцях і
належать Ваке, Омі, Мурадзі, Томо-
но міяцуко, Куні-но міяцуко і Мура- Синтоїстський храм на
но обіто, так само як скасовується і честь імператора Котоку
рабська залежність народу в їх
володіннях.
2. Повинна бути з самого початку встановлена столиця і
призначені правителі провінцій і повітів в Кінай1. Мають бути
влаштовані застави, сторожові пости і поштові станції з кіньми,
забезпеченими зв’язками дзвіночків. Повинні бути очищені річки
від мілин, а гірські проходи від каменів. У кожному кварталі

1
Кінай – спільна назва району центральної Японії.
 254

столиці повинен бути свій староста, а для 4-х кварталів

призначається один головний староста, який повинен наглядати
за населенням і правити суд та розправу у випадку різного роду
злочинів. Старостою кварталу призначається тільки мешканець
цього кварталу, що відрізняється сміливою і чесною вдачею, і
доброю славою, щоб він міг належним чином виконати свій
обов’язок.
Старостою в сільському кварталі або в кварталі селища [сато
або рі1] призначається житель цього кварталу, що володіє
відповідними чеснотами. Якщо у вказаному кварталі не
знайдеться підходящої людини, можна призначити жителя
сусіднього кварталу. Головною провінцією вважається місцевість
між річкою Екогава і Набарі – на сході; горою Сенояма в Кії – на
півдні; Кусібуті в Акасі – на заході і горою Афусакаяма в
Сасанамі-но Афумі – на півночі. 40 сато, що входять в повіт [ва],
утворюють дайто [великий повіт]; повіт, який складається з 30 до
4-х сато, утворює тюто [середній повіт], а повіт з 3-х або менш
сато – кото [малий повіт]. На посаду першого чиновника будь-
якого з вказаних повітів призначаються куні-но міяцуко, що
відрізняються доброю вдачею і непорочним ім’ям, необхідними
при виконанні службового обов’язку; їм присвоюються звання
тайрей і сьорей. Помічниками і писарями чиновників слід
призначати здібних і умілих людей, обізнаних у рахунку і письмі.
Кількість поштових коней має відповідати числу відміток на
поштових дзвіночках. Якщо поштові дзвіночки даються голові
провінції і чиновникам на заставі, їх повинні вручати старший
чиновник або його помічники.
3. Належить здійснити перший перепис дворів і завести
подвірні списки для проведення переділу землі. 15 дворів
прирівнюються до сато. У кожному сато повинен бути один
староста, в обов’язки якого входить нагляд за населенням, за
проведенням посівів і вирощуванням тутових дерев;
попередження і покарання провин і нагляд за сплатою податків і
виконанням повинностей. Рисове поле довжиною в 30 і шириною
в 12 кроків прирівнюється до одного тан2. Десять тан становлять

1
Рі складається з 50 дворів.
2
Тан – міра площі 0, 09 га.
 255

1 тьо1. Як подать з кожного тана слід стягувати 2 снопа і 2 в’язки

рису [в колосках]. З кожного тьо подать становить 22 снопи. У
гірських місцевостях, у долинах з поганою землею і у віддалених
районах з рідким населенням податі слід стягувати відповідно до
умов.
4. Старі податі і повинності скасовуються і замінюються
загальною об’єднаної податтю, що складається з шовкової пряжі
та бавовняної вати. У кожній місцевості подать стягується згідно
умовам. З кожного тьо рисового поля стягується 1 дзьо шовкової
тканини або з 4-х тьо рисового поля – шматок шовкової тканини
завдовжки в 4 дзьо і шириною в 2 ½ сяку2. При справлянні податі
шовком-сирцем з 1 тьо стягують 2 дзьо3 або по одному шматку
тканини тієї ж довжини і ширини, що і оброблена тканина з
кожних 2-х тьо рисового поля. Подать, що стягується тканиною
інших видів тих же розмірів, що й шовкова тканина або шовк-
сирець [очіс], становить 1 тан з кожного тьо рисового поля.
Повинна стягуватися також подвірна подать. Кожен двір
зобов’язаний вносити 1 дзьо 2 сяку тканини. Крім того, в кожній
місцевості повинна вноситися певних розмірів надзвичайна
подать сіллю і різними продуктами на користь государя, залежно
від того, що проводиться в даній місцевості. Для поштової
служби кожні 100 дворів повинні виставляти одного коня
середніх статей. Якщо ж кінь відмінних статей, кількість дворів,
які його виставляють збільшується до 200. При купівлі такого
коня з кожного двору стягується 1 дзьо 2 сяку тканини.
Споряджаючись на війну, кожен повинен мати меч, обладунки,
лук і стріли, барабан. Колишній порядок, за яким з кожних 30
дворів споряджався 1 носильник, змінюється, і тепер 1 носильник
повинен бути споряджений з кожних 50 дворів. Між 50-ю
дворами розкладається й постачання одного носія. З кожного
двору стягується 2 дзьо і 2 сяку тканини і 5 сьо4 рису замість
повинності носильника. Жінки-служниці для Двору
споряджаються з сестер або дочок повітових чиновників у званні
сьорей або вище. Відбираються дівчата, що мають гарну
1
Тьо – міра площі 0,9 га.
2
Сяку – міра довжини – 30, 3 см.
3
Дзьо – міра довжини (10 сяку) – 3, 03 м.
4
Сьо – міра об’єму – 0,008 л.
 256

зовнішність. Кожну з них повинні супроводжувати троє слуг

[один чоловік і дві жінки]. Спорядження кожної такої служниці
сукнею і продовольством розподіляється між 100 дворами. При
заміні служби тканиною і рисом керуються тими ж
розрахунками, що і при спорядженні носильника. У 20-й день -–
го місяця 2-го року Тайка [646 г.] спадкоємець направив
володарю послання, в якому говорилося: «... Володар, правлячий
нині країною 8-ми островів, як втілення божества, отримавши
запитання від слуги, мовив: «Чи повинно знаходитися у володінні
придворних Мурадзі, Томо-но міяцуко і Куні–но міяцуко Косіро-
но Ірібе, а також засноване при колишніх правителях Міна-но
Ірібе в особистому володінні
спадкоємців володаря; та чи
залишаються в тому ж
становищі, як і в колишні часи
Міна-но Ірібе, що належали
батькові правителя, а також
Міяке, що належить
спадкоємцям государя?» На що
твій слуга з побожною пошаною
відповів: «Як на небесах не сяють
Японія. Рисові поля два сонця, так і в країні не може
бути двох правителів. Тенно є
верховним правителем Піднебесної і йому повинен служити весь
народ. Для членів Ірібе і людей, які отримують плату, становище
залишається колишнім. Інші можуть бути примушені служити
іншим особам. Тому я пропоную володареві в служіння 524
людини, які належать до Ірібе, і 181 людину, що належить до
Міяке».

КОДЕКС ТАЙХОРЬО
РАЗДІЛ IX. ЗЕМЕЛЬНИЙ ЗАКОН
Стаття 1. Поле довжиною в 30 бу1 і шириною в 12 бу
становить 1 тан. 10 тан складають 1 тьо. [Податок з 1-го тан
становить 2 соку 2 ха; податок з 1 тьо складає 22 соку].

1
Бу – міра довжини – 1,6 м.
 257

Стаття 2. Земельний податок вноситься в терміни залежно від

збору врожаю в даній провінції. Внесення земельного податку
починається із середньою декади 9–го місяця і закінчується до
30-го дня 11-го місяця. Неочищений рис доставляється в
столицю, причому ця доставка починається з 1–го місяця і
закінчується до 30-го дня 8-го місяця.
Стаття 3. Подушний наділ (кубунден) відводиться в розмірі:
на чоловіка 2 тан (на жінку на третину менше); тим, що не
досягли 5-річного віку подушний наділ не відводиться. У районах
малоземельних або багатоземельних при розподілі наділів
керуються місцевими установленнями. Якщо поле може давати
врожай тільки через рік (екіден), подушний наділ відводиться в
подвійному розмірі. По закінченні розподілу наділів робиться
запис кількості [розподілених] тьо і тан, а також межі ділянок.
Стаття 4. Рангові наділи (іден) надаються в розмірі:
Принцам 1 рангу – 80 тьо
Принцам 2 рангу – 60 тьо
Принцам 3 рангу – 50 тьо
Принцам 4 рангу – 40 тьо
Сановникам 1 рангу старшого ступеня – 80 тьо
Сановникам 1 рангу молодшого ступеня – 74 тьо
Сановникам 2 рангу старшого ступеня – 60 тьо
Сановникам 2 рангу молодшого ступеня – 54 тьо
Сановникам 3 рангу старшого ступеня – 40 тьо
Сановникам 3 рангу молодшого ступеня – 34 тьо
Сановникам 4 рангу старшого ступеня –24 тьо
Сановникам 4 рангу молодшого ступеня – 20 тьо
Сановникам 5 рангу старшого ступеня – 12 тьо
Сановникам 5 рангу молодшого ступеня – 8 тьо
(Жінка отримує на третину менше).
Стаття 5. Посадові наділи (сікіден) надаються розміром:
дадзедайдзін (великий міністр) – 40 тьо садайдзін (лівий міністр)
і удайдзін (правий міністр) – 30 тьо дайнагон (старший
державний секретар) – 20 тьо.
Стаття 6. Наділ за заслуги (коден) надається: за наявності
«великих заслуг» – у вічне спадкове користування, за наявності
«значних заслуг» – на три покоління, за наявності «малих заслуг»
– на одне покоління [синові]. [Наділи за «великі заслуги»
 258

віднімаються тільки при наявності злочинів не нижче «заколоту»,

інші – за наявності злочинів не нижче «восьми злочинів».]
Стаття 7. При розподілі наділів особа, яка не є мешканцем
даної місцевості, не може отримати наділ, якщо дана місцевість
належить до розряду «малоземельних». Однак за наявності
найвищого указу цей закон не має сили.
Стаття 8. Якщо особа, яка має посадовий або ранговий наділ,
під час свого перебування на посаді або стану в ранзі буде
звільнена або розжалувана, з них вчиняють відповідно до цього
звільнення і розжалування. Якщо така особа виключається зі
списків взагалі, до неї застосовують положення про подушні
наділи. Якщо виявиться, що у неї є жалувані наділи (сіден), з
ними вчиняють так само. Якщо в складі даної сім’ї виявиться
особа, яка знаходилась на посаді і перебувала в ранзі і тепер
понижена до подушного наділу і має його отримати, вона
повинна чекати терміну чергового розподілу наділів. Якщо при
цьому у неї виявляться надлишки, вони надалі відбираються.
Стаття 9. Якщо особа, якій належить отримати ранговий
наділ, не отримавши цього наділу зовсім або не отримавши його
в повному розмірі, помре, його сини і внуки не отримують після
нього присвоєний йому наділ.
Стаття 10. Якщо особа, яка має синів чи онуків, якій належить
отримати наділ за заслуги, не отримавши належного їй наділу
зовсім або не отримавши його в повному розмірі, помре, наділ
надається його синам чи онукам.
Стаття 11. Казенні поля (коден) у всіх провінціях віддаються
правителями провінцій в оренду за цінами, які існують у даній
місцевості. Орендна плата перепроваджується у Дадзьокан і
спрямовується на «різні витрати».
Стаття 12. Поля, які жалуються за особливим найвищим
указом, іменуються «жалуваними наділами» (сіден).
Стаття 13. Ті провінції і повіти, в межах яких земель для
роздачі наділів цілком достатньо, вважаються
«багатоземельними» (хірокі-го); ті, де цих земель недостатньо,
вважаються «малоземельними» (се макі-го).
Стаття 14. Якщо в малоземельних районах земель не вистачає,
дозволяється отримувати наділ у районах багатоземельних.
 259

Стаття 15. Садові ділянки (онті) відводяться в залежності від

наявності земель в даній місцевості. У разі припинення родини,
ці ділянки повертаються в казну (ко).
Стаття 16. «Великі двори» повинні протягом 5–річного
терміну виростити тутових дерев не менше 300 коренів, лакових
– не менше 100 коренів; «середні двори» повинні виростити
тутових дерев не менше 200 коренів, лакових – не менше 70;
«малі двори» повинні виростити тутових дерев 100 коренів,
лакових – 40. Ці кількості не обов’язкові в тих випадках, коли
земля в даній місцевості малопридатна, а також коли місцевість є
малоземельна.
Стаття 17. При купівлі-продажу садибних ділянок (такуті)
необхідно подавати заяву місцевій владі та отримувати на це
дозвіл.
Стаття 18. Якщо хто-небудь по володаревій справі
відправиться в чужі країни і не повернеться, і у нього виявляться
проживаючі з ним родичі, всі належні йому наділи відбираються
лише після закінчення 10 років. У разі його повернення [після
цього терміну] йому надають наділ по можливості в першу чергу.
Якщо ж він загине на державній службі, його земля передається
синові.
Стаття 19. Поля, що здаються в оренду, здаються на термін в 1
рік. При віддачі в оренду або продажу садових ділянок необхідно
подавати заяву місцевій владі та отримувати на це дозвіл.
Стаття 20. При роздачі подушних наділів потрібно намагатися
давати їх поблизу, і не можна давати на віддалі. Якщо зі зміною
кордонів провінцій або повітів які-небудь ділянки відійдуть до
іншого адміністративному району, а також, якщо які-небудь
ділянки виявляться такими, що заходять одна за одну, належить
дозволити користуватися колишніми ділянками. Якщо землі не
буде вистачати, дозволяється давати ділянки в іншому районі.
Стаття 21. Поля [наділи] розподіляються раз в 6 років. (На
поля синтоїстських і буддійських храмів це правило не
поширюється.) У разі, якщо за смертю власника надільна ділянка
звільняється, відібрання її в скарбницю проводиться тільки по
настанні «передільного року» (ханіен).
Стаття 22. При поверненні наділу в казну відповідний обмір
здійснює глава сім’ї сам особисто і повертає ділянками в один
 260

тан. Повертати наділ роздрібненими ділянками [менше одного

тана] не можна. Це допускається лише в тому випадку, якщо
ділянки були роздрібнені від самого початку.
Стаття 23. Розподіл наділів слід проводити кожен надільний
рік, причому до 30-го дня першого місяця повинні бути зроблені
заявки в Дадзьокан. Починаючи з першого дня 10–го місяця
[попереднього року] столична і місцева влада завчасно
перевіряють реєстри і складають [нові] списки [наділів, які
підлягають відібранню або наданню]. З першого дня 11–го місяця
збирають усіх, кому належить отримати наділи, і відводять їм
наділи безпосередньо. До 30-го дня другого місяця розподіл
закінчується.
Стаття 24. Наділи відводяться в першу чергу тим, хто несе
трудову повинність (екі), у другу – тим, хто її не несе, з них у
першу чергу тим, хто ще не має наділу, в другу – тим, хто має
неповний наділ; із них в першу чергу – тим, хто бідний, у другу –
тим, хто багатий.
Стаття 25. Якщо у випадку черезсмужжя власники наділів
захочуть обмінятися своїми ділянками, вони звертаються до
місцевої влади. Місцева влада повинна розглянути ці заяви і
відзначити [в реєстрах] ділянки, взяті від одного і передані
іншому.
Стаття 26. Як посадові особи, так і населення не мають права
жертвувати або продавати свої орні землі, садові й садибні
ділянки буддійським монастирям.
Стаття 27. Раби урядових установ (канко), а також [казенні]
раби (нухі) отримують подушний наділ нарівні з вільними.
Домашня челядь (кенін), а також [приватні] раби отримують
наділи в залежності від наявності вільної землі – у розмірі
третини наділу вільного.
Стаття 28. Якщо поля виявляться пошкодженими повенями, і
при цьому не по старому руслу, а на новому місці утворюються
придатні для обробки ділянки, їх потрібно в першу чергу відвести
потерпілим від лиха.
Стаття 29. Якщо казенні або приватні поля (косіден)
виявляться закинутими протягом 3-х років і довше, і знайдуться
особи, що можуть їх взяти для обробки, їм належить звертатися
до властей, і ті дозволять це. Це допускається і в тому випадку,
 261

якщо ці поля знаходяться в іншому адміністративному районі.

При цьому приватні поля повертаються їх власнику через 3 роки,
казенні ж повертаються владі через 6 років. Якщо після
закінчення строку той, хто взяв поля, не матиме повний
подушний наділ, дозволяється отримані таким чином казенні
поля обертати в подушний наділ. З приватними полями цього
робити не можна. Якщо в межах якого-небудь адміністративного
району виявляться пустопорожні землі, і хто-небудь з чиновників
або з населення захоче їх узяти для обробки, їм надається право
їх розробити і засіяти. У випадку, якщо той, хто узяв таку ділянку
кине її, ця ділянка повертається в казну.
Стаття 30. У разі тяжби урожай зі спірної ділянки надходить
до тієї особи, яка отримала цю ділянку за рішенням суду і її
обробила, хоча б надалі рішення суду й змінилося. Однак тій
особі, яка встигла в такому випадку тільки зорати цю ділянку, але
ще не засіяла її, відшкодовується тільки вартість витраченої
праці. Якщо хто-небудь, не дочекавшись судового рішення,
насильно зоре і засіє ділянку, з урожаєм вчиняють згідно з
рішенням місцевого суду.
Стаття 31. Посадові наділи для чиновників вищих
провінційних установ (сікібунден) встановлюються у таких
розмірах:
дадзай-но соцу – 10 тьо
дайні – 6 тьо
сьоні – 4 тьо
дайкан, сьокан, дайхандзі – 2 тьо
дайку, сьохандзі, тайтен, секіморьо-сьо, камуцукаса, хакасе –
1 тьо 6 тан
сьотен, інйосі, ісі, сьоку, сансі, фуне-но, цукаса, секіморі-суке
– 1 тьо 4 тан
рейсі – 1 тьо
сісей – 6 тан
дайкокусю – 2 тьо 6 тан
дзекокусю, дай коку-суке – 2 тьо 2 тан
тюкокусю – дзьококу-суке – 2 тьо
гекокусю, дайкокудзьо – дзьококудзьо – 1 тьо 6 тан
тюкокудзьо, дайкокумоку, дзьококумоку – 1 тьо 2 тан
тюкокумоку, гекокумоку – 1 тьо
 262

Стаття 32. Посадові наділи (сікібунден) для адміністрації

повітів встановлюються у таких розмірах:
тайрьо – 6 тьо
сьорьо – 4 тьо
сюсей, сютьо – по 2 тьо кожен.
У районах малоземельних дотримуватися цих розмірів не
обов’язково.
Стаття 33. Поштові наділи при поштових дворах (екіден)
відводяться поблизу від поштового двору в таких розмірах:
на великих дорогах – 4 тьо
на середніх дорогах – 3 тьо
на малих дорогах – 2 тьо.
Стаття 34. При зміні адміністрації врожай зі службових
наділів чинів вищих місцевих установ надходить у
розпорядження колишнього чиновника, якщо він встиг засіяти
поле. Якщо колишній чиновник встиг тільки зорати поле, але ще
не засіяв його, новий чиновник відшкодовує лише вартість його
праці. Якщо на даний наділ немає чиновника, цей наділ
обробляється казенною робочою силою (корікі) місцевих
установ. Після прибуття на місце нового чиновника урожай з
цього наділу видається йому відповідно до числа місяців.
Стаття 35. Новопризначеним чинам місцевої адміністрації
винагорода до осіннього збору видається натурою згідно з
правилами.
Стаття 36. У Кінай встановлюються урядові поля (канден):
в Ямато і Сецу – по 30 тьо, в Коті і Ямасіро – по 20 тьо. На
цих полях належить розводити худобу у розрахунку 1 віл на
кожні 2 тьо. Розведення худоби покладається на окремі двори з
розрахунку 1 віл на 1 двір (для цього беруться, проте, двори не
нижче «середньо – середнього розряду»).
Стаття 37. При призначенні працівників на урядові ділянки
встановлюється наступний порядок: міністерство двору щорічно
наперед визначає, згідно з правилами, потрібну кількість робочої
сили на майбутній рік відповідно до видів культур, які
засіваються і кількості тан, доводить про це до відома влади і
відає цією робочою силою. При посилці на роботу правителі
провінцій узгоджуються з тим, чи вільний даний місяць для
населення чи зайнятий, і відповідно з цим направляють на
 263

роботу. Завідувачі урядовими ділянками підлягають щорічній

зміні. По закінченні року міністерство перевіряє кількість
зібраного врожаю та відповідно нагороджує або карає.
(Чернова Л. Н. История стран Азии и Африки (программа
курса, тематика контрольных работ, источники). Учебно–
методическое пособие. – Саратов: ИЦ «Наука», 2010).
 264

ТЕМА 10
ДОІСЛАМСЬКА ІНДІЯ
План
1. Характеристика джерел.
2. Господарство і побут індійців.
3. Державний устрій.
4. Соціальна структура суспільства. Індійська община і касти.
5. Традиційна індійська родина і морально-етичні засади
суспільства.
6. Стан військової справи.
7. Індійське судочинство.

Джерела
1. Выдержки из описания Индии китайским
путешественником Сюан Цзаном // Хрестоматия по истории
средних веков: В 3 т. / Под ред. акад. С.Д. Сказкина. – М.: Наука,
1961. – Т.1: Раннее средневековье.

Література
1. Aлaeв Л.Б. О характере общественного строя средневековой
Индии // Очерки экономической и социальной истории Индии. –
М.: Наука, 1973.
2. Алаев Л.Б. Южная Индия. Общественно-политический
строй VІ – ХІІІ векав. – М.: ИВИ РАН, 2011.
3. Антонова К.А., Бонгард-Левин Г.М., Котовский Г.Г.
История Индии. – М.: Наука, 1979.
4. Бонгард–Левин Т.М. Древнеиндийская цивилизация. – М.:
Восточная литература, 2007.
5. Всемирная история экономической мысли: В 6 т. – М.:
Наука, 1987. Т. 1.
6. История Востока: В 6 т . – Т.2. Восток в средние века / Отв.
ред. Л.Б. Алаев. – М.: Наука, 2000.
7. Кудрявцев М.К. Кастовая система в Индии. – М.: Наука,
1992.
8. Куценков Л.А. Эволюция индийской касты. – М.:
Восточная литература, 1983.
 265

9. Медведев Е. М. Очерки истории Индии до 13 века. – М.:

Наука, 1990
10. Мюллер М. Шесть систем индийской философии. – М.:
Искусство, 1995.
11. Ольденбург С. Ф. Культура Индии. – М.: Наука, 1991.
12. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. –
К.: Либідь, 2002.
13. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична
хрестоматія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2000.
14. Серебряков И. Д. Литературный процесс в Индии 7 – 13
вв. – М.: Восточная литература, 1979.
15. Серебряков И. Д. Литературы народов Индии. – М.:
Восточная литература, 1985.

Методичні рекомендації
На відміну від інших східних країн Середньовіччя, історія
середньовічної Індії розпадається на два чітко окреслені періоди.
Перший період – доісламський (ІІІ – VІІІ стст.). Для цього
періоду властивим був соціокультурний процес, в основі якого
зберігалися традиційні індійські канони буддизму та індуїзму і
санскрит як загальноіндійська літературна і державна мова.
Другий період – індо-мусульманський, синкретичний (ІХ –
ХVІІ стст.). Упродовж цього періоду завойовники араби і тюрки
поширили в Індії іслам. Представники панівних верств були
мусульмани, а основна маса селянства залишалася
прихильниками індуїзму. Замість санскриту офіційною мовою
державного діловодства, літератури, науки стала новоперська
мова (фарсі, або дарі).
Студенти на цьому семінарському занятті мають розкрити
зміст головних сфер суспільного життя домусульманської Індії.
Варто звернути увагу на те, що через культурно-історичні та
ментальні обставини індійці не створили своєї власної
історіографічної традиції. Студентам доведеться вивчати
доісламську Індію на основі джерела, яке залишив іноземець –
китайський паломник Сюань Цзан та літературного тексту
придворного поета правителя Харші Бани. Для правильної
інтерпретації багатьох повідомлень Сюань Цзана варто
 266

використати твір Бани «Харшачаріта» з допомогою

порівняльного методу. Слід враховувати також панегіричний
характер тексту придворного поета.
Спираючись на джерела, студенти повинні встановити
багатогалузевий характер господарства ранньосередньовічної
Індії. Варто звернути увагу на майже цілковиту відсутність
внутрішньої торгівлі поряд з прибутковою та інтенсивною
зовнішньою торгівлею. Потрібно показати зв’язок цього явища з
наявністю майже автономних міського і сільського соціально–
економічних укладів життя. Доречним буде висвітлення
індійського повсякдення – житло, харчування, одяг, особиста
гігієна тощо.
Збагнути особливість індійської цивілізації допоможе
вивчення соціально-політичної структури ранньосередньовічної
Індії. Тут слід простежити за еволюцією традиційної вар ново-
кастової системи, її пристосування до нових соціально-
економічних реалій. Необхідно встановити зв’язок варново-
кастової системи з наявними політичними інституціями і
стійкістю та стабільністю суспільного життя.
Важливим доповненням картини доісламської Індії мусить
стати аналіз сімейно-шлюбної сфери. Виявлення специфічних рис
індійської родини сприятиме кращому розумінню морально-
етичних засад суспільства.
Студентам варто звернути увагу на стан військової справи в
ранньосередньовічної Індії. Потрібно, з допомогою наявних
джерел, встановити структуру індійського війська, його
озброєння, тактику бойових дій, систему поповнення особовим
складом, методи морально-психологічної підготовки військових.
Повнота реконструкції середньовічної індійської цивілізації
можлива за умови висвітлення системи права. Студентам
необхідно показати особливості судочинства, комплекс законів,
способів покарань за злочини і запобігання поширенню
правопорушень.
Наприкінці необхідно встановити залежність між системою
права в середньовічній Індії та унікальністю її етнічної,
соціально-стратифікаційної, релігійної та ментальної структур.
 267

БАНА (БАНАБХАТТА)
ХАРШАЧАРІТА (ЖИТТЄПИС ХАРШІ)
ОБРЯД ВИРУШАННЯ В ПОДОРОЖ
Одного дня, спекотної літньої пори, до будинку, в якому
відпочивав після обіду Бана, зайшов його зведений брат по
матері–шудрянці1 Чандрасена із словами: «Біля порогу чекає
знатний кур’єр, якого послав до тебе Крішна, брат Шрі Харші,
царя царів, господаря чотирьох океанів, нігті на руках якого
відполіровані верхівками коштовностей усіх інших монархів,
великого «махараджадхіраджі2». «То запрошуй його скоріше», –
відповів Бана.
Потім він зустрів посланця, що входив до нього: ноги його
були важкими і втомленими від тривалої подорожі, одяг був
міцно перев’язаний забрудненою стрічкою, вузол волосся на
голові розпався й ледь тримався завдяки відрізу тканини, пакунок
з листами, перев’язаний тонкою ниткою, він також ніс на голові.
«Чи все добре в мого вельмишановного друга Крішни?» – спитав
Бана передусім у посланця. «Так, все добре», – відповів той, і
віддавши шану господареві, пройшов і сів трохи далі. «Цього
листа надсилає тобі наш славетний господар», – сказавши так, він
простягнув Бані лист, той прийняв його з повагою й почав читати
про себе...
Посланець, якого звали Мекхалака, мовив: «Мій господар,
зважаючи на Вашу мудрість, на словах просив передати Вам
таке: «Ваша честь знає, що означає належати до однієї готри, чи
то касти3, бути рівнею за народженням, разом зростати, постійно
бачити й чути одне одного, жити в одній країні, вивчати одні
науки, намагатися досягти одних і тих самих чеснот і добрих рис
– усе це веде до виникнення любові й прихильності. Та навіть без
будь–якої вагомої причини моє серце переповнює любов і
ніжність до тебе, навіть, коли ти так далеко від мене...», – сказав
1
Батько Бани мав двох дружин, одна з яких належала до касти шудр, набагато
нижчої, ніж каста брахманів, до якої належав батько Бани й сам Бана.
2
Махараджадхірадж – найвищий титул володаря, дослівно – «цар царів».
3
Готра, або каста – замкнута група індійського суспільства, його основна одиниця;
люди, що належать до однієї касти, мають традиційне коло занять, спілкуються між
собою, займають певне становище в суспільній ієрархії і не можуть за життя вийти за
межі своєї касти.
 268

наш махараджа1. Доки Ви були далеко від двору, цар чув про Вас
багато новин, у тому числі не дуже добрих. Та можливо, вони не
є правдивими... Господар нагадує з повагою до Вас, що молоді
роки кожної людини, коли життя тільки–но починається,
сповнені легковажністю поведінки, але він хоче знати всю
правду, тому належить Вам без затримки прибути до царського
палацу...»
Почувши це, Бана наказав Чандрасені нагодувати царського
посланця, освіжити його одяг та надати йому можливість
відпочити...
Наступного дня Бана прокинувся рано-вранці, здійснив
омивання, узяв одяг з білого шовку, одягнув гірлянду з квітів,
декілька разів повторив священні гімни, які завжди співають
перед початком подорожі, і звернувся до бога Шиви, змастивши
його зображення молоком, запаливши світильники, узявши
пахощі, мазі, прапорці, духмяні квіти та інші святі речі, прочитав
молитву. Потім він віддав належні почесті вогню, праведне
полум’я якого підтримав, вливши туди багато топленого масла,
та посилив його тріщання, вкинувши в нього сухе насіння
гірчиці, приготоване заздалегідь. Він зробив належні для такого
випадку подарунки брахманам, обійшов урочисто довкола
корови, яка стояла, повернувшись до сходу, і яку він сам перед
тим прикрасив білою гірляндою, наніс на її тіло візерунки білою
маззю. Собі у вуха він вдягнув прикраси з білих квітів, жмут
волосся на голові прикрасив жовтими квітами гірчиці.
Весь ритуал, необхідний для початку подорожі, було
здійснено за участю матері молодшої сестри його батька Малаті,
вдягненої в усе біле, із серцем, переповненим ніжністю, яка була
наче сама богиня Махашвєта-Сарасваті2. Його благословили
старші жінки родини, схвалили Його намір присутні там старші
чоловіки, дали добрі порада вчителі, у ноги яким він вклонився,
голову його поцілували всі найстаріші, кого він вшанував, в той
час ж птахи своєю передвісткою посилювали його рішучість, і
жерці–астрологи благословили його, пообіцявши підтримку
1
Махараджа – царський титул в Індії.
2
Махашвєта-Сарасваті - богиня знання та мудрості, дружина бога Брахми, одного з
головних індуїстських богів.
 269

сприятливих сузір’їв. І в найсприятливішу мить, дивлячись на

наповнений водою глечик, обмазаний коров’ячим кізяком, який
стояв посередині двору, тримаючи в зубах гілку молодого манго,
зі слідами білого борошна на долоні, віддавши останню шану
домашнім божествам, у супроводі своїх брахманів, з квітами і
фруктами в руках, повторюючи мантри, Бана вийшов із селища
Прітікуга, ступивши перший крок правою ногою.

ЦАРСЬКИЙ ТАБІР.
ЗУСТРІЧ БАНИ З ЦАРЕМ ХАРШОЮ
Як минули перші три години дня, цар, за звичаєм, споживав
їжу та відпочивав. Зробив те саме й Бана, а потім разом із
Мекхалакою не поспішаючи вирушив до воріт царської
резиденції. Дорогою він побачив багато царів–васалів, що
зібралися тут. А на дворі біля воріт було темно від цілого натовпу
слонів: одні з них гордовито несли тюрбани, на інших були
начеплені барабани; деяких надіслали цареві як данину чи
подарунок, інших прислали лісники царських заповідників, де
було багато слонів, деяких було приведено на честь першого
візиту до царя, інших – надіслано різними посольствами, чи по-
даровано правителями якихось далеких поселень, чи то
запрошено для участі у спектаклях із показом баталій; взятих
силою, чи забутих; готових до завоювання всіх сторін світу. Вони
були наче гори, що утворюють міст через океан; всі були
прикрашені прапорцями, накидками, мушлями та браслетами...
Здавалося, що двором проходять хвилі – від руху коней, які у
своєму гніві наче намагалися досягти неба і вступити в змагання
з кіньми сонячної колісниці. Вони були прикрашені візерунками
та кільцями й нібито мали крила та були надіслані протистояти
коням самого Індри1 своїм голосним іржанням...
В іншій частині двору було багато верблюдів, також
надісланих у подарунок, чи повернутих назад до царського двору,
всі – кольору дубленої шкіри, наче щоки мавпи, їхній вигляд
нагадував вечірню спеку, прикрашену зірками; роти їхні з
чотирьох сторін були увішані черепашками – ніби розповідали

1
Бог Індра – бог грози та блискавки, головний бог ведійського пантеону.
 270

про дороги, які вони подолали, а вуха були прикрашені

червоними квітами, тож нагадували поля, встелені червоними
лотосами...
У таборі перебувало багато ворожих господарів, узятих у
полон... Вони постійно запитували у слуг та різних придворних
людей, що проходили повз них постійно з усілякими завданнями:
«Добра людино, чи станеться це сьогодні? Чи буде великий цар
давати аудієнцію сьогодні в залі після обіду? Чи може він вийде
на подвір’я?» Так минав день за днем, сповнений надією на
зустріч з махараджею.
Були тут й інші царі, які прибули за власним бажанням, щоб
відчути велич великого махараджі; вони прибули з північних
країн і тепер чекали на ту мить, коли зможуть його нарешті
побачити. Сиділи тут також різні учені люди: джайни, архати,
монахи-бхікшу, прихильники Шиви, брахмачаріни1;
представники кожної землі, святі люди з кожного лісу, що сягав
берегів океану, були тут і посланці інших країн...
Нарешті б рамник сказав Бані: «Ходімо, зараз ти зможеш
побачити на власні очі нашого великого господаря!» Почувши ці
слова, Бана ледь зміг підвести вгору свої очі, що розглядали
прикрашені щоки царського слона й були напівзакриті від
солодких пахощів, та прослідував по дорозі, яку вказував
воротар, пройшов через три двори, в яких було безліч царів–
васалів, і нарешті, в четвертому побачив махараджу Харшу, що
сидів на невеличкому майданчику перед павільйоном, в якому
давав аудієнції після прийняття їжі. Трохи далі від нього стояли
слуги: вишикувані в одну лінію, стрункі, зростом кожен з них був
близько шести футів, світлошкірі, як квіти карнікари, добре
озброєні, а за походженням із старих родин; усі вони нагадували
золоті колони. Поруч з царем розмістилися його фаворити.
Харша сидів на троні, зробленому з каменю, ясного, як перли,
омитому сандаловою водою, яскравому, як повний місяць, із
поверхнею, холодною, наче талий сніг. Тіло своє цар обпирав з

1
Джайни – послідовники однієї з традиційних індійських релігій, засновником якої
був Вардхамана Махавіра; архати – вчені-самітники; монахи-бхікшу – буддійські
монахи-жебраки; брахмачаріни – учні брахманів, які опановують традиційне індуїстське
вчення.
 271

одного боку трону на руку, тож здавалося, що він відпочиває і

розважається із своїми васалами під сяючим балдахіном. На тілі в
нього була безліч прикрас, від яких відходило яскраве проміння,
як на озері, прекрасному в сезон спеки, з водою, повною
заплутаних грон довгого м’якого коріння лотоса, тож здавалося,
що цар весь створений із частинок світла. Він був під захистом
богині царської вдачі, що розкрила йому свої обійми та віддала
йому всі знаки царської влади, подолала його опір і примусила
сісти на трон, незважаючи на те, що він колись присягнувся стати
пустельником і не відмовився від свого рішення, твердий, наче
лезо клинка, прив’язаний до свого обов’язку страхом за невідому
поведінку царів, сповнений правди, пов’язаний з іншими
правителями, котрим він обіцяв свою підтримку, і які чекали з
повагою на його справедливість.
Своїм довгим поглядом він наче пронизував повітря та
намагався перевірити, що було, а чого не було зроблено
правителями різних сторін світу, а в той час як сонце чекало його
дозволу піднятися, оскільки його проміння відпочивало за лавою
для ніг царя і його підтримували дорогоцінні царські ступні; день
творив свій кругообіг навколо нього, в той час, як чисте повітря
було пронизане ароматом його
прикрас; він закипав від гніву, коли
гори не схилялися перед ним, і тоді він
був схожий на океан у всій його красі,
білий, як сандалове дерево, з гарячою
піною...
Побачивши царя, відчувши
водночас запрошення на іспит,
переповнений почуттями, з обличчям,
Харшавардхана –
вкритим мурашками від побожного правитель Північної
страху, зі сльозами насолоди на очах, Індії (606 – 646)
Бана зупинився подалі і з посмішкою
дивування намагався зважити
побачене: «То це і є махараджа Шрі Харша, справжнє поєднання
всіх доблестей, шляхетний за народженням, з чудово дібраним
ім’ям1, господар усіх земель, що омиваються водами чотирьох

1
«Харша» – в перекладі із санскриту означає «радість».
 272

океанів, який втішається всіма плодами стовпу Брахми – світу,

той, що своїми перемогами перевершив усіх царів стародавніх
часів. Завдяки його появі земля нарешті отримала справжнього
царя!»...
Коли ж цар побачив і почув Бану, він стрясаючи повітря
голосом, глибоким, як ричання лева в печері серед гір, спитав:
«Чи це і є Бана ?» І брамник відповів йому: «Саме так, як
наказала Ваша Світлість, це він». «Я не буду бачитися з ним, аж
доки він не віддасть належної шани й поваги», – сказавши так,
цар змінив дорогоцінний погляд свого ока, чия зіниця затремтіла
й посунулася до краю ока, наче колихання завіси з білого та чор-
ного шовку, і звернувшись до одного зі своїх фаворитів, сина
царя Мальви, прорік: «Він – справжній розпусник!» І в ту мить,
як усі присутні затихли від цієї несподіваної промови царя й
мовчазно чекали, що буде далі, Бана наважився відповісти: «О
мій господарю, чому ти так називаєш мене? Адже ти не знаєш
мого справжнього характеру, а лише слухаєш інших, і мудрість
твоя потерпає від цього! Звичайні люди завжди навмисно ведуть
прикрі розмови, та великі світу мають бачити справжній стан
речей. Ніколи ти не зустрів би мене так упереджено, якби не всі
ці претензії до мене! Але ж я – брахман, народжений у
славетному роді Ватс’яянів. Коли приходив час, зі мною вчасно
здійснювали належні церемонії, починаючи від пов’язування
священного шнура1; я ретельно вивчав Веди, і наскільки було це
можливим, слухав науку шастр2, з моменту свого весілля я став
старанним господарем, то навіщо називати мене розпусником?
Дійсно, в моїй юності траплялися безглузді вчинки, яких я не
можу заперечити, та моє серце сповнене тепер каяття й жалю з
цього приводу. І зараз, коли Ваша світлість, мудрий, як сам
Будда, хто регулює права всіх каст і управляє ними, ніби сам
Ману3, хто карає розумно, як сам Яма1, хто управляє всією

1
Йдеться про обряд упанаяни, який виконується представниками лише трьох вищих
варн, так званих двічінароджених, це обряд ініціації, він символізує початок періоду
навчання; одним з елементів церемонії є перев'язування жертовного шнура через ліве
плече хлопчика.
2
Наука шастр – теоретичні знання й тексти, що їх трактують в індуїзмі.
3
Ману – спільний пращур людей, єдина людина, яку бог Вішну врятував під час
потопу, перший цар легендарних Сонячної та Місячної династій.
 273

землею, омитою водами семи океанів і тримає на собі всі

континенти, наче гірлянду, – хто може без страху наважитися
поводити себе легковажно на свій розсуд, розпутно?»...
Про себе ж Бана подумав: «Цар Харша – дуже милостивий, і
він все ж таки зацікавився мною, і хоча він і досить
роздратований, що природно, зважаючи на легковажну мою
поведінку в молоді роки, проте він добре поставився до мене, а
інакше він нізащо не подарував би ні аудієнції...» Дійшовши
такого висновку, наступного дня Бана покинув царський табір і
вирушив додому, і залишався там серед своїх родичів та друзів,
доки цар не пізнав його справжньої натури й не змінив свого
ставлення до нього. Тоді Бана здійснив візит до царського дому, і
тепер на кілька днів він отримав від царя вищий ступінь
благовоління та відчув на собі його любов, приязнь, доброту
державну мудрість.

ВЕСІЛЛЯ ЦАРІВНИ РАДЖ’ЯШРІ 2

Одного дня цар Прабхакаравардхана, стоячи на даху
царського сералю, почув пісню, яка могла б стосуватися самого
царя:
В той час, як хмари виростають, минаючи сезон дощів,
Дочка турбує батька, як річка – свої береги,
І кидає його у вирій хвилювання.
Почувши такі слова, цар розпустив слуг і звернувся до своєї
дружини з такими словами: «Цариця, наша люба Радж’яшрі
виросла, тепер вона – молода жінка. Думи про неї, її шляхетні
риси ані на хвилину не покидають мого серця. Адже тільки–но
дівчина досягає зрілості, її батько потрапляє до полум’я
постійного болю. Її розквіт затьмарює моє серце, наче хмари –
день. Який закон може пояснити, чому діти, народжені з нашого
тіла, яких ми випестили своїм диханням, яких ми ніколи не поки-
немо, мають залишити нас, їх забирає несподівано якась
незнайома нам людина?.. Та що вдієш? Незважаючи ні на що,
1
Яма – перша людина, що загинула на землі. Яма після смерті став господарем
потойбічного світу.
2
Царівна Радж’яшрі – сестра Харші, донька царя Црабхакаравардхани з династії
Пушпабхуті.
 274

господар дому має йти своєю дорогою в цьому і Наречений,

якого ми оберемо для своєї дочки, повинен володіти багатьма
прекрасними здібностями, та для шляхетної родини найпершою з
них є мудрість. Тепер на всіх правлячих домів стоїть рід
Маукхаріїв1, перед яким, наче перед стопами самого Шиви,
схиляється весь світ. Гордістю цього царського роду є старший
син царя на ім’я Грахаварман, що не поступається своїми якос-
тями доблестям свого батька. Цей царевич, наче бог планет, що
спустився на землю, зараз просить руки нашої дочки. І якщо
Ваша милість не проти, я пропоную подарувати йому нашу
кохану доньку».
Цариця, очі якої були повними сліз,
а серце переповнювала любов до
дочки, так відповідала на слова свого
чоловіка: «Ваша величносте, мати для
дочки – це не більше, ніж просто няня,
яка її виходила. І лише батько може
вирішувати питання про її заміжжя. На
жаль, любов до дочки й любов до сина
Храм Будди має певні відмінності. Мій господар
лише знає, як довго ще життя нашої
дочки залишиться турботою тільки для нас».Прийнявши рішення
щодо заміжжя царівни, цар послав за своїми синами, щоб
ознайомити їх зі своєю пропозицією. Потім, у день
найсприятливішого знаку, в присутності всього царського
оточення, він полив святою водою руки посланця царевича
Грахавармана, який приїхав перед весіллям з дорученням від
свого господаря. Місія Грахавармана в радісному настрої відбула
додому, а царський двір почав готуватися до весілля, і всюди
відчувалося збудження, щастя й благодать. Весь світ прикрашав
себе бетелем2, парфумами, квітами, які наче сипала чиясь щедра
рука. З кожної країни прибували артисти, відомі своєю
майстерністю. Під наглядом царської варти до столиці прибували
цілі села, що тягли за собою різні подарунки. Від багатьох царів

1
Маукхарії – правляча династія в Північній Індії у період раннього середньовіччя.
2
Бетель – спеціальна суміш для жування, яка складається з прянощів, інших
рослин, і нині дуже популярна в індійців.
 275

прибули посланці з дарами. Царські фаворити були зайняті тим,

що приймали й розміщували різних родичів, які прибули на ве-
сілля, отримавши запрошення. Шкіряних справ майстри,
задоволені й трохи чумні від випитого вина, розмахували
барабанними паличками, час від часу із силою били у святкові
барабани. Ступки, товкачі, інший посуд оздоблювали розтертими
пахощами. З кожного боку з’являлися веселі групи мандруючих
артистів, вони заповнювали подвір’я, в кожному з яких було
встановлено зображення Індрані1. Теслярі, вдягнені в білий одяг,
прикрашені білими квітами, змащені мазями, встановлювали ве-
сільний вівтар. Робітники за допомогою сходинок, із щітками в
руках, пилом від штукатурки на плечах, відчищали до самої гори
стіни палацу. Цілі потоки шафранової води, здавалося, вмивали
зараз ноги всієї нації. Подвір’я царського палацу було наче живе
море – повне слонів та коней, які пасували до весільних
подарунків. Натовп астрологів вираховував характеристики
різних подій, що мали відбутися. Резервуари з крокодилами із
водою, оздобленою пахощами, наповнили безліч ставків. Над
терасами роздавався гуркіт молотків золотих справ майстрів. На
робітників сипався пісок щойно збудованих стін. Групи
майстерних художників малювали сприятливі сцени. Безліч
скульпторів робили з глини фігурки риб, черепах, крокодилів, а
також – зображення кокосових горіхів, рослин та бетелевих
дерев. І навіть царі, підперезавшись, знайшли для себе справу в
роботах по прикрашанню, сприймаючи це як завдання свого
володаря – викладали на підлозі мозаїку з квітів або допомагали у
встановленні весільної платформи...
Махарані Яшоваті2 була єдиною, хто в цьому святковому
хвилюванні мала поділити себе: її серце, як завжди, було з
чоловіком, її зацікавленість – з нареченим, її любов – із донькою,
її увага – із запрошеними на весілля жінками, її розпорядження –
зі слугами, рухи її тіла доповнювали її емоції, її очі були
напруженими від доглядання за всім, що коїлося навкруги, її
задоволення передавалося святу. Махараджа час від часу посилав
за своїм майбутнім зятем верблюда й коней, і хоча напоготові

1
Індрані – жінка могутнього бога Індри.
2
Махарані Яшоваті – дружина царя Прабхакаравардхани.
 276

були вірні слуги, які уважно дивилися на нього, готові виконати

будь–який наказ, він власноручно робив; усе потрібне з
допомогою лише двох своїх синів...
Аж ось до махараджі привели гарного молодого чоловіка, і
слуги сказали: «Ваша величносте, це – хранитель скриньки з
бетелем, на ім’я Паріджатака, з оточення нареченого, який
прибув аби підтвердити його присутність». Цар ввічливо
запросив посланця, підкреслюючи свою прихильність до
нареченого. Стоячи трохи далі, він спитав: «Юначе, чи все гаразд
у Грахавармана? 1» Почувши царський голос, посланець зробив
уперед декілька кроків, склав руки і, з повагою схиливши до
землі голову, сказав: «Дякувати богам, з ним усе гаразд і він
надсилає з великою шаною найкращі вітання Вашій величності».
Прихід Паріджатаки підтвердив новину про прибуття кортежу
нареченого, тож надавши посланцеві належну до випадку
гостинність, махараджа відіслав його з таким повідомленням для
його господаря: «О першій годині ночі будьте готові, бо не
повинно статися ніякого нещастя тієї миті, аби затримати початок
весільної церемонії».
Чітко у визначений час з’явився кортеж нареченого. Попереду
бігли без зупинок із сяючими смолоскипами, оздобленими
золотом, цареві слуги. Обрій вкрився натовпом коней, які,
здавалося, своїм іржанням відповідали коням з проколотими
вухами з царської стайні в столиці.
Безліч слонів з вухами, прикрашеними кільцями, що
колихалися під час руху, з парадними золотими прикрасами, з
яскравими кабінками та дзвониками на спинах, наче намагалися
прорізати темряву місячної ночі. Сам наречений височів на слоні,
чиє чоло прикрашали візерунки з перлів, і здавалося сам бог ночі
їхав через східне небо. Навколо нього стояв страшенний галас,
який вчинили танцюючі артисти, своїм гомоном вони привернули
увагу різних птахів, і немовби весна прийшла до гаю. Ціла низка
світильників із духмяним маслом робила світ навколо жовтим та
сяючим, ніби хтось розсипав хмару шафранового порошку...

1
Царевич Грахаварман – син царя з династії Маукхаріїв.
 277

...Тільки-но кортеж наблизився до царських воріт, махараджа

та його сини разом із своїм почтом пішки вийшли зустрічати
нареченого. Спішившись, наречений вклонився, і махараджа,
простягнувши руки, пригорнув його до свого серця, як весна
пригортає до себе бога Каму1. Потім Грахаварман обійнявся із
царськими синами – і Радж’явардханою та Харшою, після чого
махараджа взяв його за руку й повів до палацу, де віддав йому
шану, сівши поруч з ним та іншими присутніми.
Невдовзі Гамбхіра, мудрий брахман із царського оточення,
сказав Грахаварманові: «Сину мій, твоє одруження із Радж’яшрі
нарешті з’єднає два сяючі царські роди – Пушпабхуті і Маукхарії,
що схожі на Сонце та Місяць і чию велич буде оспівано на весь
світ...» Поки він говорив, прибули астрологи й повідомили царя:
«Ваша величносте, сприятлива мить настала, то нехай наречений
увійде в покої нареченої». Цар запропонував Грахаварманові
встати й піти до жіночої половини палацу, і той увійшов, не
звертаючи уваги на тисячі поглядів, які кидали на нього присутні
тут жінки, наче блакитні лотоси розкривалися їхні очі від
бажання побачити нареченого, що йшов до покоїв нареченої, і
залишивши біля дверей супроводжуючих осіб, увійшов до
кімнати.
Там, поміж родичами, друзями і слугами (більшість серед
присутніх становили жінки), він побачив свою наречену, чиє
обличчя, наче ранкові сутінки, прикрите покривалом, власним
промінням перекривало сяйво світильників...
Її наречений, вдягнутий у належне до такої церемонії вбрання,
взяв її за руку й повів уперед до вівтаря, щойно зробленого з білої
глини, навколо якого стояли запрошені на весілля царі, як гори
оточували верхівки Гімалаїв під час весілля Шиви та Парваті.
Навколо вівтаря стояли ляльки, що тримали у своїх руках
сприятливі дари та фрукти, кожна з них мала п'ять ротів і тримала
в них листя ячменю, їхні обличчя були розмальовані світлими
фарбами. Брахмани дбали про підтримку священного вогню,
розведеного на купі багаття, що склали мудрі вчителі До вогню

1
Кама – бог кохання та пристрасті.
 278

кинули зелену траву Куша 1, посилили його палахкотіння за

допомогою купи роздрібленого каміння, шкір антилопи,
топленого масла, квітів, іншого пального, аж поки не відбувся
яскравий спалах, коли підсушені зерна змішалися з темним
листям Шамі, що принесли в нових кошиках. Наречений піднявся
на вівтар, коли місяць у всій своїй красі освітив небо, і разом з
нареченою почав обходити його, вирушивши праворуч, оточений
тільки вогнем, який відвернув своє палання вбік, наче
збентежений тим, що вперше побачив обличчя нареченої...
З очима, повними сліз, присутні жінки почали сумне ридання.
Всі весільні обряди було повністю виконано, і молоді віддали
шану батькам Радж’яшрі, а потім пройшли до своїх покоїв, над
порталами яких були зображення богів кохання й задоволення...

СМЕРТЬ МАТЕРІ ТА БАТЬКА ХАРШІ

...Серце Харші розколювалося вад гострого почуття жаху, яке
з’явилося після різних страшних передвість, тільки–но він
побачив посланця Курангаку. Той спершу вклонився Харші з
пошаною, потім віддав йому лист, який царевич почав читати
негайно. Тільки-но зміст цього послання почав проникати в його
душу, Харша зрозумів, чому таким спустошеним він почувався:
це була звістка про хворобу батька. З кліпаючими від сліз очима
та тремтячими губами він змусив Курангаку дати повну
відповідь: «О мій господаре, це дуже сильна гарячка». Від цієї
новини серце Харші дійсно розірвалося на тисячі часточок. Зі
страху за життя батька він передав брахманам усе своє царське
оздоблення, прикраси, золото та срібло. Потім, відмовившись від
їжі, він скликав усіх молодих чоловіків із свого оточення й
наказав їм сідлати коней. Кучери швидко привели їх, і Харша сам
сів верхи й вирушив до столиці із серцем, сповненим тривоги...
...Із усе ще тремтячою душею він ступив на дорогу, яка вела
до дверей палацу, зачинених тепер для всього світу. Не
звертаючи уваги ні на що, він наздогнав молодого лікаря на ім’я

1
Трава Куша, або дарбха – трава, яку вважали священною й використовували в
релігійних церемоніях.
 279

Сушена, що якраз виходив, повністю збентежений, наче втратив

усі свої почуття. Привітавшись, царевич спитав, чи є якісь
поліпшення в стані здоров’я батька. «Зараз немає, та може йому
стане краще, коли він побачить Вашу світлість», – була відповідь.
Віддавши шану родичам, царевич повільно ввійшов до палацу.
Там він побачив людей, які роздавали своє майно, молилися
сімейним богам, готували спеціальний гарячий напій з молока,
вина та прянощів, приносили пожертви могутній Дурзі1, в той час
як брахмани постійно виголошували гімни Рігведи...
...В одній з кімнат Білого палацу він побачив батька, який у
жорстокій лихоманці боровся за нове перебування своєї душі в
наступному світі... Все навколо нього мало ознаки смерті, наче
сам бог Яма надіслав йому листа. Напередодні майбутньої
Великої Подорожі2 він залишав біль у серцях своїх родичів, у той
час як сили покидали його змучене тіло. Хвороба направила
проти нього всі свої сили,
біль весь час посилювався
й утома виснажила його...
Поруч із ним сиділа
цариця Яшоваті, поклавши
руки йому на голову та
груди, з очима, спухлими
від безперервного ридання.
її тіло було сірим від
різних медичних порошків, Буддистські ченці
вона обмахувала чоловіка, в
той час як руки її тримали браслети з її символами, і знов та знов
вона ридала, запитуючи: «О мій господарю, чи ти спиш?»
Тільки-но цар відчув присутність свого улюбленого сина, до
якого мав прихильність навіть у таку тяжку мить, він подався
вперед у пориві відчуттів, аби зустріти сина. Наполовину
піднявшись зі свого ложа, простягнувши руки, він покликав:
«Підійди до мене, підійди». ...Після того, як цар довго дивився на
сина, він знайшов у собі сили промовити голосом, що тремтів від

1
Дурга – войовнича богиня-заступниця, дружина бога Шиви.
2
Велика Подорож – подорож душі після смерті.
 280

сліз: «Я знаю, мій хлопчику, про твою щиру синовню любов, я

знаю, яке в тебе ніжне серце. В такі тяжкі для всієї родини часи
не витримують навіть люди дуже стійкої вдачі. Тож тобі не слід
докоряти собі з цієї причини. І зрозумій, що твій відчай знесилює
мене не менш, ніж ця страшна лихоманка. Твоє схиляння перед
долею ранить мене, наче гострий ніж... Адже на тебе я покладаю
свої надії, своє щастя, свою владу та свій успіх. Твоє народження
вже було початком мого кінця, а тепер я взагалі вільний від
бажання жити. Різниця є тільки для лікарів, які дають мені свої
ліки. Більше того, для тебе, хто завдяки заслугам усього народу
був народжений задля захисту рідної землі, батько – лише
поводар, що привів тебе до життя. Царі насправді є багатими
своїми народами, а не своїми родичами. Тож піднімайся і знов
приверни свою увагу до всіх потреб життя. Ти повинен їсти, хоч я
змушений дотримуватися дієти». ...Якусь мить царевич просидів
мовчки біля батька, а потім, повернутий ним до подальшого
життя, покинув Білий палац1...
...Наступного дня, ледь переживши ніч, Харша був
розбуджений галасом, що вчинила жінка, яка прибігла з
царського палацу... Це була Вела, старша служниця махарані
Яшоваті, яка питала в кожного, хто їй зустрічався, де царевич.
Знайшовши його, вона заплакала, благаючи: Допоможіть, мій
господарю, в час, коли її чоловік залишає нас, цариця прийняла
жахливе рішення!»
Схопившись, він побіг до жіночої половини палацу, і навіть
ще на відстані почув галас та ридання, що лунали через рішення
цариці відмовитися від життя... Ці крики бриніли йому в вухах,
коли він побачив свою матір, яка щойно облишила все своє
багатство й узяла одяг смерті для того, щоб як Сіта зійти на
вогнище перед тим, як спалять її чоловіка. Все ще волога після
омивання, вона нагадувала богиню Шрі2, що тільки-но з’явилася з
океанських хвиль. Як небо під час сутінок, що має подвійний
колір, вона вдягла дві шафраново-коричневі сукні, які обгортали
її тіло, наче шовкова шаль; і також вона взяла ознаки, які
1
Білий Пала – царський палац у місті Стханішвар.
2
Шрі – одне з імен богині багатства, щастя і краси Лакшмі, що за легендою
з’явилася під час збивання океану богами, дружина бога Вішну, заступниця царів.
 281

вказували на її швидку смерть до того, як вона стане вдовою. На

грудях у неї було червоне намисто, що означало потік крові з її
розірваного серця. На шиї вона мала інше намисто, яке
перепліталося з прикрасами у вухах і нагадувало мотузку з білого
шовку, що наче здавлювала її горло. Пальці на руках і ногах
палали від густої шафранової пасти, і здавалося, вона готова до
того, що зараз її поглине полум’я, яке знищує вce на світі; а поки
вона вкриє свій одяг білими слізьми й буде як квітка у своєму
розквіті. Під час кожного свого кроку вона розкидала браслети як
знак подарунків домашнім богам. З її шиї аж до самих п’ят
звішувалися гірлянди з квітів, що гойдалися наче від ударів
дзвону смерті.
В її вухах були чудові прикраси, вони дзвеніли, як бджоли, і
цим підкреслювали красу її лотосоподібних очей. Коштовні
браслети рухалися навколо її ніг, нібито робили ритуальний
кругообіг. У руці вона тримала портрет свого чоловіка й несла
його як символ стійкості свого серця, в якому він жив і яке тепер
зупинилося перед його смертю. З любов’ю, як вимпел
подружнього кохання, вона стискала в обіймах лезо його списа,
обгорнутого гірляндами білих квітів. Перед царською
парасолькою, чистою й бездоганною, як її подружнє життя,
проливала вона сльози, як перед близьким родичем.
Вона роздавала накази міністрам свого чоловіка, які з великим
трудом розуміли їх суть, бо очі їхні зупинили свій погляд від
потоку сліз, що хлинули, щойно вони схилилися до ніг цариці. В
її вухах стояв галасливий плач, що лунав у домі, де гурт старих
родичів, убитих горем від цієї близької втрати, впав у повний
розпач.
Рикання замкнутих у в’язниці левів захопило в полон її серце,
нагадуючи про чоловіка. Підтримка її годувальниці й любов до
чоловіка – ось що робило її прекрасною навіть тепер: стара жінка
та затьмарений стан підтримували її; друг та агонія, товариші в
лиху годину, оточували її; вірні слуги та біль, що пронизував усі
її кінцівки, були навколо неї; славні царевичі й важкі позіхання
оточили її, за ними йшли придворні й велика печаль. Навіть на
улюблених мисливських собак свого чоловіка юна кинула погляд,
повний сліз; юна припадала до ніг царів, які колись були навіть
 282

суперниками її чоловіка; виявляла пошану навіть до портретів;

юна складала руки навіть перед птахами, що жили в палаці, була
милостивою навіть з найжорстокішими людьми; вона обіймала
кожне дерево, яке росло біля палацу.
«О мамо! – плакав царевич, стоячи трохи осторонь, і очі його
вкривалися сльозами, — невже ти також зробиш мене нещасним?
Будь милостивою, повернися», – благаючи так, Харша впав до її
ніг, і верхівка його шолома була обласкана промінням, що йшло
від коштовних прикрас на її ногах. її наймолодший,
найулюбленіший син лежав біля неї, торкаючись головою її ніг, у
повному відчаї, а цариця Яшоваті, яку підтримувало лише боже-
вілля від великого горя, була наче гора, що збиралася поринути в
темряву пекла, здавалося, що її поглинув потік кохання, який
спалахнув у її душі так само, як потік сліз, довго стримуваних, і
тепер юна ніяк не могла зупинити свої ридання. її груди дихали із
конвульсіями, видаючи подих лиха, в її горлі стояли ридання,
крила носа її тремтіли, очі були заплющені, а щоки вкрили
бурхливі потоки сліз; потім, трохи піднявши догори обличчя,
вона прикрила його краєм своєї шалі, і нігті на її пальцях, що
тремтіли весь час, засяяли, наче сльози, які лилися невгамовно
через короткі інтервали часу. ...«Мій любий, моє рішення не
означає, що ти – не улюблений син, або не заслуговуєш на мою
любов, а заслуговуєш на те, щоб тебе покинули. Разом із молоком
з моїх грудей ти випив моє серце. І якщо в цей час моє шанування
у першу чергу не з тобою, то це лише через те, що воно тепер
належить моєму господареві, твоєму батькові. Це єдине, що
стоїть поміж нами. Більш того, я не така безстороння, як слава, чи
світ, влада не є необхідною для мене, і я ніколи не шукатиму собі
іншого господаря, іншого чоловіка. Я – шляхетна жінка з
великого дому, походжу з незаплямованого роду, однією з чеснот
якого є моє придане. Невже ти забув, що я – справжня левиця з
великою силою духу, яка так само, як мій чоловік здобувала
насолоду в сотнях баталій? Дочка, дружина, мати героїв, як ще
могла вчинити така жінка, яку завжди вирізняла мужність?.. Я
повинна померти до того, як стану вдовою. Я не зможу терпіти як
 283

Раті1 марні голосіння за померлим чоловіком. А йдучи попереду,

наче пил з його ніг, попереджаючи про його прихід на небо, я
буду мати належну оцінку від люблячих героїв дружин богів...
Тож не лишай мене своєї поваги, благаю тебе, мій улюблений
сину, і не ставай на перешкоді мого рішення, що йде від серця».
Сказавши так, вона впала до його ніг. Та царевич поквапився
підняти її, і міцно тримав у руках її безвільне тіло. Збентежений
неминучим лихом, розуміючи, що для такої шляхетної жінки
загибель буде найкращою долею, (розумівши її твердість щодо
прийнятого рішення, він появ мовчки, опустивши додолу очі.
...Обійнявши свого сина та поцілувавши його голову, цариця
пішки вирушила геть з жіночої половини палацу, і незважаючи на
те, що повітря гуло від плачу людей, які намагалися перешкодити
їй і стати їй на дорозі, вона пішла до берега річки Сарасваті.
Потім, звернувши молитву до вогню, вона кинула до полум’я
букети червоних лотосів під боязкими жіночими поглядами, а
після цього сама поринула у вогнище, як місячні форми входять у
обожнюване всіма сонце. Харша, вражений смертю своєї матері,
разом із родичами повернувся до свого батька, і знайшов його в
тяжкому стані: життєві сили ледь-ледь трималися в ньому, очні
яблука його закотилися, наче зірки, що впали за наказом місяця...
Прикривши очі, цар спробував повернути спокій, хоч у вухах
його лунав невпинний плач сина й
тихим голосом звернувся до нього:
«Ти не повинен бути таким, синку.
Люди твоєї вдачі не можуть не мати
твердості в серці. Головне для
людини – це твердість душі, і вже до
неї додається царська кров. Що
може зробити з тобою слабкість,
коли ти – перший з усіх твердих та
Руїни освітнього центру
міцних духом. Ти – світоч нашого
епохи Гуптів
роду, чиє випромінювання порівняти
можна лише з богом дня... Тож завжди май успіх у цьому світі...
1
Раті – дружина бога кохання Ками. Коли Шива перетворив його на попіл, вона
звернулася до Парваті, дружини Шиви, із проханням за чоловіка, і йому повернули
людський вигляд.
 284

Зроби ще більшими мої багатства... Роздавай подарунки своїм

васалам... Підтримуй тягар царської влади... Захищай свій народ...
Добре охороняй своїх підданих... Тренуй своє володіння зброєю...
Стримуй легковажність... Знищуй своїх ворогів... » – з такими
словами на губах великий цар заплющив свої очі, щоб ніколи їх
більше не відкрити.
В цю мить сонце теж втратило те сяйво, яким було життя
махараджі. Воно опустило своє обличчя від сорому за те, що не
могло зробити так, щоб цар залишився живим... Поволі-поволі
сонячний диск зійшов з небес, аби сплатити хоч малу частину
данини й виявити своє співчуття. Наче для того, щоб піднести
царю пожертву з водою, сонце підійшло близько до океану.
Тільки-но воно торкнулося води, тисячі його рук-променів стали
червоними, як спалахи погребального вогнища.
...І тільки-но на небі з’явилася чверть місяця, цей знак, як
парасолька самого бога Індри, було сприйнято як запрошення для
царя до його останньої подорожі.
У цей час підлеглі та жителі міста на чолі з брахманами
царської родини, взяли похоронні ноші з тілом померлого царя й
віднесли їх на берег річки Сарасваті, де на погребальному багатті
було спалено все, що залишилося від великого махараджі, крім
його слави. Що ж до Харші, то він протягом усієї цієї жахливої
ночі просидів без сну просто на землі разом з іншими царевичами
та родичами, в сумній мовчазній компанії; з очей його безупинно
текли сльози, бо не можна було приховати потік жахливих
почуттів, які спричинило моторошне багаття. Про себе Харша
думав так: «Тепер, коли мій батько залишив нас, цей реальний
світ досяг мети свого існування: людство стоїть перед безоднею;
покинуті всі мрії про щасливе життя, вкрилися серпанком ворота
весілля та задоволення. Заснула справедливість, розкрадено
людський добробут, повергнуто любов до героїзму, знищено всі
солодкі промови... Коли ще тепер знов творець знайде необхідні
частинки для створення такого ж великого духу?.. І чи зможу я
колись хоча б у мріях ще раз побачити його лотосоподібне
обличчя з червоними очима? І може хоч в І іншому своєму
народженні зможу стиснути його могутні, як сталеві колони,
руки? Може в іншому світі почую його голос, глибокий, як рев
 285

Молочного океану, що покличе І мене: «Синку!» – і проллється

потік нектару...
Наступного ранку, збуджений криками групи мудрих І царів,
як прокидається лотосове ложе, коли з нього встають фламінго,
господар Харша вскочив і кинувся якомога швидше з палацу. На
жіночій половині залишилося тільки декілька убитих горем
родичів, і домашні божества зули тепер німими, оскільки затих
передзвін ніжних браслетів. На дворі стояли слуги батька,
розгублені, ніби стадо диких слонів, що втратило свого вожака.
Біля своєї стайні нерухомо стояв сумний від горя улюблений
слон царя, а на спині в нього невгамовно ридав погонщик...
Царевич дістався берега Сарасваті, де здійснив омивання й
набрав води, аби вшанувати пам’ять батька. Після омивання він
навіть не причесав свого волосся, а лише вдягнув пару білих
шовкових тканин, і не взявши парасольки пішов додому, пішки,
не розбираючи шляху...
В цей самий день найближчі слуги царя, його друзі та
міністри, чиї серця були міцно пов’язані з багатьма його
чеснотами, пішли геть, не звертаючи уваги на ридання друзів,
залишаючи своїх коханих дружин та дітей. Деякі з них прирекли
себе до життя в безодні, залишаючись на самоті у святих місцях
неподалік від міста. Інші в страшній агонії рвали пучки трави, а
також виражали свій біль тим, що відмовлялися від їжі. Деякі,
поділяючи нестерпне лихо, наче метелики кидалися до полум’я.
Ще інші, в серцях яких палав вогонь нелюдського болю, давали
обітницю мовчання й вирушали в подорож до снігових верхівок
гір. Деякі, не бачачи тепер для себе можливостей жити при дворі,
залишали все своє багатство і обирали аскетичне життя в лісі.
Інші одягали червоне вбрання й вирушали вивчати в горах
учення Капіли1, дехто ставав аскетом і своє життя присвячував
Шиві...

1
Капіла – легендарний засновник учення санкх’ї, однієї з шести шкіл традиційної
індійської філософії.
 286

ПОВЕРНЕННЯ РАДЖ’ЯВАРДХАНИ 1
Брахмани, які приносили пожертви душі покійного царя,
потроху повернулися до звичного життя й почали вживати їжу.
Страх від жахливих днів проходив. Різні атрибути царських
поховальних нош, а також ліжко, стільці, парасольки, возики,
мечі й інше царське майно пали більмом в оці, і його було
роздано брахманам. Осанки було віднесено до святих місць на
річку. З цегли спорудили монумент на місці спалення.
Улюблений царський слон, переможець у багатьох великих
битвах, покинув царський двір і повернувся до лісу. Поступово
втихли ридання, вже не так часто можна було почути трагічні
крики, зменшився потік сліз, не таким пристрасним став плач,
вираз відчаю заглибився в мармур, поступово зникали всі ознаки
засмучення. Вуха знов були здатні прислуховуватися, серця
могли служити з повною увагою, і кожен намагався згадати й
перелічити всі добрі риси померлого царя. Смуток став темою
поетичних творів. Цар з’являвся перед очима лише у снах, він
жив тільки в серцях людей, і тільки картини зберегли його
зображення, а вірші – його ім’я.
У цей час Харша, відкинувши справи, оточив себе
представниками шляхетних родин і своїми родичами похилого
віку й проводив з ними час, перебуваючи в цілковитому
мовчанні. Одного разу, побачивши людський натовп, він спитав
себе: «Що це може означати, як не повернення мого улюбленого
господаря, чи не про те сповіщають зараз люди?» Із тремтінням у
серці він звернувся до одного з носіїв новини: «Підійди, скажи,
чи повернувся мій шляхетний брат?» Той відповів повільно:
«Саме так, Ваше Величносте, він зараз біля воріт». Царевич, чий
розум потьмарився від нещодавно пережитого горя, а тепер
заповнився почуттям великої прихильності до брата, не зміг
втримати потік сліз.
В цю мить, випереджений криками придворних, з’явився
старший брат, якого оточував натовп блідих та засмучених слуг,
котрі протягом багатьох днів упродовж тривалого й стрімкого
переходу не мали можливості відпочити та помитися. Тільки

1
Царевич Радж’явардхана – старший син царя Прабхакаравардхани, брат Харші.
 287

декого з них, найближчих, можна було впізнати. Носій царської

парасольки був відсутній, доглядач царського одягу та
оснащення забарився й ішов десь ззаду, носій смоли був до
нестями знесилений, хранитель плювальниці впав у прострацію,
носій скриньки з бетелем задихався, а носій царського меча
шкутильгав. Сам царевич був аж сірий від пилюки шляхів, якими
пройшов, адже тільки земля останнім часом давала йому
притулок. Довгі білі бинти, якими були перев’язані рани від
стріл, здобутих під час битви з гуннами1, доповнювали картину
справжньої царської слави...
Піднесений збудженим морем людського хвилювання, Харша
піднявся назустріч братові. Та Його Світлість Радж’явардхана,
побачивши його здалеку, схилився й більше не міг стримати
потік сліз. Простягнувши міцні руки, наче бажав схопити в
оберемок усі свої бідування, він з відчаєм обійняв за шию брата і
пригас його до своїх грудей, потім до шиї, до плечей, до щік і
заридав з такою силою, що від цього плачу ледь не розірвалися
їхні серця. Найближчі його друзі слідом за своїм сувереном, ніби
луна, почали безпорадно ридати. Давно вже не було такого, аби
старший брат проливав сльози, як бог дощу в осінній сезон; і
лише поступово він зміг стримати себе...
Пізніше Радж’явардхана звернувся до брата з такими ловами:
«Моя непохитність покинула мене, як покинула нас рідна мати,
що пішла разом із чоловіком. Сьогодні моя печаль стала ще
більшою, моє тіло наче хмара, народжена з диму лихого багаття, і
з якого проливається мряка печалі та сліз. Вважається, що після
смерті кожна подина розпадається на п’ять різних елементів,
однак це неправда, так кажуть лише легковажні люди. Наш
батько перетворився тільки на вогонь, і тоді він спалив також і
мене. ...Моє серце не може примиритися із падінням такого
великого духу, міцного, як гора Сумеру2, і сльози не допомагають
мені. Моїм очам байдужа верховна влада, я дивлюсь на неї, як на
отруту. Мій розум шукає шлях уникнення слави, такої ж
небезпечної, як існування без касти, без шляхетного походження,
бо вона несе за собою темно–червоні відтінки покривала смерті.
1
Гунни – йдеться про кочові племена ефталітів.
2
Гора Сумеру – міфічна гора, вершина світу.
 288

Як маленький горобець, я не можу терпіти більше перебування в

цьому домі, що перетворився на пекло. Тому я прагну очищення
й самоти з використанням прозорої води з джерела, яке збігає з
гірських верхівок, щоб запобігти забрудненню моєї душі й
розуму. Тож отримай з моїх рук усі турботи про владу, хоч
насправді це не такий уже й цінний подарунок, облиш усі
задоволення юнацтва і стань розумним, як стара людина.
Покинувши всі розваги молодих років, підстав свої груди як
Вішну обіймам слави. Я ж зрікаюся влади. Сказавши це, він узяв
шаблю з рук свого меченос ця й кинув її на землю.

ЦАРСЬКЕ ВІЙСЬКО ВИРУШАЄ В ПОХІД

...Того дня, що був визначений як найсприятливіший, і тієї
миті, яку ціла армія вчених-астрономів вирішила вважати
найкращою, військо було готове вирушити в похід для
підкорення всіх чотирьох частин світу. Цар викупався за
допомогою золотих та срібних човнів, як хмари восени
вмиваються водою, що ллється з неба, з глибокою відданістю
здійснив молитву великому Шиві, вшанував священне полум’я,
роздав брахманам тисячі багатих подарунків – коштовності,
срібло, золото, а також подарував коро в, роги й копита яких
прикрашали золоті візерунки; потім він піднявся на трон, вкритий
тигрячою шкірою, належним чином змастив спочатку свій кубок,
а потім і своє тіло аж до ніг сандалом, яскравим, як його масна
слава, вдягнув належне для такого випадку шовкове вбрання, яке
прикрашали зображення фламінго, на олові в нього був вінок з
білих квітів, який вважався символом верховної влади, а на
передплеччі, разом з браслетом-печаткою, висів амулет, що
благословляв його вирушання в похід. Після того як голову його
окропив святою блискучою водою один з найбільш шанованих
брахманів на ім’я Пурохіт, цар вислав цінні колісниці, розподілив
між царями прикраси, так що небо засяяло від рясного світла
коштовностей; він також звільнив в’язнів, як прояв своєї
прихильності роздав багаті подарунки паломникам і різним
шляхетним людям; нарешті він простягнув із тремтінням свою
праву руку й подав знак до вирушання задля підкорення
вісімнадцяти континентів.
 289

Місце, звідки вирушала армія, знаходилося біля великого

храму, збудованого з тростини, неподалік від міста, ближче до
берега річки Сарасваті. Тут були розташовані ворота з високими
колонами, а за ними – вівтар, на якому стояла золота чаша,
оприскана парфумами, прикрашена вінками з диких квітів,
гірляндами білих прапорців; її оточували чоловіки, вдягнуті в
біле, і брахмани, які постійно шепотіли молитви. Коли тут
зупинився цар зі своїм почтом, жителі села прийшли до нього з
такими словами: «Нехай Ваша Величність, чиї накази ніколи не
бувають нездійсненими, і зараз повідає нам свої повеління», – і
подарували цареві нову золоту печатку з емблемою у вигляді
бика. Цар прийняв цей дарунок. Однак невдовзі печатка
вислизнула з царевої руки й упала на землю, і тієї ж миті на
м’якій і вологій землі берега Сарасваті відбилися літери. Вражені
цареві придворні визнали це як лиху ознаку, проте цар подумав
так: «Розум не дуже розумних людей сліпий до прояву
реальності. Насправді ця подія – знак
Бойові слони
того, що вся земля буде мати клеймо
моєї особистої влади, і нехай прості
люди тлумачать це інакше». Так,
подумки пригорнувши до себе вдачу,
він розподілив поміж брахманами
сотні селищ, вимірявши їх поля
тисячами плугів. Цілий день він
провів на тому ж самому місці, а коли
настала ніч, запросив усіх царів
відпочити...
...Коли настав час вирушати, до царського табору з кожної
сторони почали прибувати різні вожді, у супроводі самок
верблюдів, вершники на яких держали чаші із золотим листям,
вірні слуги, сидячи на внутрішніх місцях, міцно тримали мечі,
браслети дзеленчали на носіях скриньок з бетелем, а позаду
сиділи зброєносці із в’язками дротиків, до сідла ж були
прикріплені списи, дротики й шаблі. Попруги з обох боків сідла
підтримували подушки й місце для сидіння. Брязкіт від
погойдування їхніх ніжних браслетів доповнювався
потріскуванням коштовного каміння на прикрасах. До
самісіньких колін їх вкривали накидки з тонкого фарбованого
 290

шовку... На головах воїнів були високі тюрбани, прикрашені

коштовностями. Навколо них роїлися величезні хмари бджіл,
яких приманювало пір’я павичів, що прикрашало їхнє волосся.
Кабінки на спинах їхніх слонів забруднилися під час тривалої
подорожі. Усі ніші світу були заповнені гордовитими воїнами,
що не знали відпочинку... Небо дзвеніло від брязкоту золотих
прикрас на сотнях коней з країни Камбоджі, які весь час ставали
на диби й гарцювали. Галас барабанів лунав у людських вухах...
Гучно виголошувалися імена славетних воїнів...
Коли зійшло благодатне сонце, було подано команду, і
царське військо вишикувалося в бойовому порядку. Після
невеличкої затримки цар виїхав уперед, верхи на слоні, вуха
якого плескались під час руху, наче на підтримку цього першого
великого походу царя Харші задля підкорення всіх частин світу.
Чудова парасолька, встановлена на бірюзовому пруті,
випромінювала світло, наче сонце під час сходу, і сяйво лилося
від рубіна, що прикрашав верхівку парасольки. На цареві був
одяг з нового шовку, м’якого, як достиглі фрукти... Його розкіш і
велич, здавалося, затьмарили навіть сонце, що тільки–но зійшло...
Цар вирушив, і луна від різних музичних інструментів
ширилася далі й далі, на всі чотири чверті неба, наче хропіння
небесних слонів, що вчинили метушню... Здавалося, небо було
налякане гуркотом срібних і золотих прикрас на колісницях, до
яких запрягли коней. Навіть сам цар був вражений силою свого
війська, адже куди б не кинув свій погляд, всюди міг бачити
армію, що вирушала в похід з табору й заповнювала собою світ.

РОЗПОВІДЬ БУДДІЙСЬКОГО САМІТНИКА

ПРО НАМІРИ СЕСТРИ ЦАРЯ
... І коли я перебував у роздумах, одна з жінок шляхетної
зовнішності відокремилася від інших жінок і вирушила до мене, а
потім упала на землю, схилила свою голову, почасти сиву, до
моїх ніг і вшанувала мене, обмиваючи мої ноги своїми слізьми,
що відображали сильні страждання її душі, і звернулася
шанобливо до мене з такими словами: «Святий отче, монахи-
пустельники за своєю природою повинні надихати спокоєм і
 291

співчуттям усіх живих істот. Послідовники святого Шак’ямуні1

особливо володіють мистецтвом заспокоєння, буддисти завжди
готові співчувати людям, допомагати їм забувати про своє горе.
Завдяки релігії муні2 в людей є можливість досягнути іншого
життя, в іншому світі. Люди кажуть, що немає в усьому світі
засобу врятувати своє життя. Молоді жінки – ось об’єкт для
справжнього співчуття й жалю, особливо, коли доля
відвертається від них. Ось наша пані, безпорадна після смерті
свого батька, втрати чоловіка, через відсутність брата, зникнення
всіх інших родичів, не маючи дітей, із відчаєм у серці, така мудра
звичайно, але зломлена ударами з боку своїх жорстоких ворогів,
змучена нескінченними блуканнями в лісі, з душею, збитою з
пантелику цими тривалими бідуваннями, що їй принесла
триклята доля, не в змозі більше злидарювати, відмовилася від
своїх старих друзів, які намагалися перешкодити їй в її задумі,
хоча навіть подумки вона раніше не наважилася чинити їм опір,
залишила без уваги друзів своєї юності, які також бажали
відрадити її і чия любов до неї була широковідомою та
непорушною, відштовхнула своїх супроводжуючих, які невтішно
ридали й намагалися умовити її, до чиїх слів вона раніше неод-
мінно дослухалася, – і зараз вона збирається до поховального
вогнища. Тож врятуйте її! Тільки така свята людина, як Ви, може
віднайти належну для цього випадку пораду, використати всю
свою майстерність, аби заспокоїти її навіть у такій жахливій
біді!» Коли вона, заливаючись слізьми, пояснювала своє про-
хання, я підняв її з землі і сказав: «О моя пані, все, що Ви
сказали, вірно. Але біді цієї шляхетної жінки не зарадять мої
слова, та все ж Ваше прохання не буде марним, і ми врятуємо її,
можливо, через певний час. Мій особистий учитель нині зовсім
близько, а він – наче другий Будда. І тільки–но я перекажу йому
всі обставини, він обов’язково прийде, сповнений як завжди
співчуттям. Він наставить Вашу сестру на шлях мудрості за
допомогою слів великого Будди, які розсіюють туман печалі, а

1
Шак’ямуні – одне з імен Будди. Шак’ї – царський рід, з якого він походив, «муні»
– учений, мудрець.
2
Релігія муні – мається на увазі буддизм.
 292

також завдяки своїм особистим порадам, підкріпленим належни-

ми прикладами та священними текстами».
Щойно вона почула це, як знову впала до моїх ніг, із
проханням не гаятись. Тож я і поквапився, щоб розповісти моєму
вчителю про цей жахливий випадок, який загрожує життю
багатьох безпорадних юних жінок.
Нарешті цар Харша зрозумів повний зміст того, що сказав
монах, хоча ім’я його сестри не згадувалося жодного разу; а
слова самітника переривалися слізьми царя. Його розум
потьмарився від лиха, розповідь про жорстокі умови, в яких
сестра прийняла подібне рішення, глибоко вразила його, у вухах
лунала жахлива новина, що її приніс монах. Він звернувся до
самітника з такими словами: «святий отець, ця жінка – дійсно
моя бідна сестра, така нещасна, з таким же тягарем на серці, як у
мене, я губив її, і вона змушена стати нещасною – ось що дійсно
промовляє моє розбите серце». Потім він сказав розгубленому
монахові: «Ходімо, святий отче, покажи мені, де вона, поквапся,
адже ми повинні зробити добру праву, врятувати багато життів, і
будь-якими засобами осягти того, щоб моя сестра залишилася
живою», – сказавши так, цар власноручно вирушив на пошуки
сестри.

ОБИТЕЛЬ ЛІСОВОГО САМІТНИКА

...Цар промовив: «Десь неподалік від цього місця має бути
шановний самітник». Запаливши світло, прополоскавши рот
водою зі струмків, що збігали з верхівок гір, залишивши на
привалі всю свою кавалерію, із серцем, сповненим хвилюванням
від наступної зустрічі зі святою людиною, поклавши праву руку
на плече свого помічника, цар пішки вирушив уперед, оточений
лише кількома своїми васалами. А тим часом ліс змінився від
сусідства коней, які своїм іржанням зустрічали схід сонця.
Та ось посеред дерев, неподалік від самітницької обителі,
несподівано перед царевими очима постала цікава картина. Він
побачив багато буддистів з різних провінцій у всіляких позах –
вони лежали на подушках, сиділи на схилах, відбивали поклони
чи відпочивали в затінку дерев, скрючившись біля їх великого
коріння. Тут були богомольці, втрачені для будь–якої пристрасті,
 293

джайни в білому одязі (швєтамбари), жебраки (бхікшу або

парівраджаки), крішнаїти (бхагавати), що вивчають традиційну
теологію (брахмачаріни), аскети з вищипаним волоссям,
послідовники Капіли (вчення санкх’ї), локаятики1, учні Канади2,
дослідники текстів Упанішад, ті, хто вірує у Бога – творця світу3,
осягаючи чудові властивості металів, студенти, що опановують
науку права, а також ті, хто досліджує Пурани4, адепти
жертвоприношення, для якого потрібні сім священиків; знавці
граматики, послідовники панчаратрів5 та інші; всі вони
дотримуються своїх думок і доказів, будять сумніви, зваживши,
висувають заперечення, обговорюють і роз’яснюють неясні
сторони своїх учень – і роблять це разом, у повній злагоді. Навіть
кілька мавп також беруть участь у цих обговореннях та активно
демонструють один з ритуалів, в той час, як декілька побожних
папуг, що майстерно опанували буддійські Шак’я-шастри,
викладають присутнім буддійський канон, а кілька самок папуг,
які знайшли спокій у виконанні обов’язків життя монахів, читали
лекції з права, а сови, що прослухали багато повчань, розповідали
про різні народження Будди, і навіть декілька тигрів, не
поспішаючи, чекали, коли настане час для споживання м’яса,
перебуваючи під впливом учення Будди, а біля місця, де
знаходився сам святий самітник, сиділи молоді леви, і цим
підкреслювали його велич, бо здавалося, що він сидить на
справжньому лев’ячому троні.

СЮАНЬ ЦЗАН (СЮАНЬ ЧЖУАН)

СІ ЮЙ ЦЗІ (ЗАПИСКИ ПРО КРАЇНИ ЗАХОДУ)
РОЗТАШУВАННЯ І КЛІМАТ
...В окружності вона (Індія) має приблизно 90 тисяч лі6. З
трьох боків її омиває велике море, на півночі до неї прилягають

1
Локаятики – послідовники реалістичного напряму індійської філософи.
2
Канада – легендарний засновник філософської школи вайшешика.
3
Представники філософської школи ньяя.
4
Пурани – священні тексти індусів, що мають міфологічний, космологічний та
історико-генеалогічний зміст.
5
Панчаратри – послідовники одного з напрямів вішнуїзму.
6
Лі - традиційна китайська одиниця виміру відстані. Приблизно дорівнює 0,5 км.
 294

Снігові гори. Північна частина широка, а південна – вузька. Її

обрис нагадує половину місяця. Вся територія розподілена майже
на 70 країн. У всі нори року тут дуже спекотно, земля добре
обводнюється й волога. На півночі майже безперервно тягнуться
гори та пагорби, ґрунт сухий і солоний. На сході розташовані
долини й ділянки, які дуже добре зрошуються та обробляються,
плідні й родючі. Південна частина вкрита лісами і трав’яною
рослинністю. Західні частини – кам’янисті й неродючі...
Міста й села мають ворота. Мури в них широкі та високі. їхні
вулиці й провулки заплутані, а шляхи звивисті. Головні вулиці
брудні. Торговельні лавки на цих вулицях стоять з обох боків і
мають відповідні знаки. М’ясники, рибалки, танцюристи,
двірники й подібні до них люди живуть поза містом. На вулицях
ці люди повинні триматися лівої сторони, доки не дійдуть до
своєї домівки. їхні житла оточені невисокими стінами й утво-
рюють передмістя.
Оскільки земля тут переважно волога й глиняста, міські мури
здебільшого будують з цегли та черепиці. Вежі на мурах
споруджують з дерева чи з бамбука. Будинки мають дерев’яні
балкони й тераси. Стіни домів обмазані глиною чи вапном і
мають черепичні покрівлі Є також будівлі, схожі на китайські,
тобто вкриті очеретом, сухими гілками дерев, черепицею чи
тесом. Стіни обмазують глиною або вапном, змішаними для
(релігійної) чистоти з коров’ячим кізяком1.
В особливі періоди року вони розкидають квіти. Ось такі
деякі із звичок, що їх відзначають.
Сангхарами2 збудовані з великим мистецтвом. Триповерхові
вежі здіймаються над кожним із чотирьох кутів. Балки та
виступаючі частини майстерно вкриті різьбою різних видів.
Двері, вікна, низькі стіни щедро розфарбовані, келії ченців
прикрашені всередині та мають скромний вигляд зовні. В самому
центрі будівлі знаходиться зала, висока та простора. Інші
приміщення, розташовані ярусами і з невеличкими вежами – різні
за висотою та формою без дотримання якихось встановлених

1
Корову індуси вважають священною твариною, а тому ореол священності
поширюється й на все те, що дає корова.
2
Сангхарама – буддійський храм, молитовня.
 295

правил. Двері відчиняються на схід. Царський трон також

повернутий до сходу.

ОПИС ЗВИЧАЇВ І ОДЯГУ

Коли індійці сидять чи відпочивають, вони використовують
циновки. Члени царської родини, знатні особи та чиновники
користуються циновками, прикрашеними різноманітними
малюнками, проте однаковими за розміром. Трон государя
широкий, високий, багато прикрашений коштовним камінням і
називається лев’ячим троном Трон вкритий тонкою тканиною.
Лава для ніг государя прикрашена самоцвітами...
Одяг індійці не кроять і не шиють. Вони дуже полюбляють
білі тканини й менше цінують кольорові чи прикрашені
малюнком... Свій одяг індійці виробляють з кау-шейї та з
бавовни. Каушейю виробляє дикий шовковий черв’як. В них є
одяг із кшауми, тобто особливого різновиду конопель. Одяг
виробляють також з так званої камбали, витканої з тонкої козячої
шерсті, та з карали, яку виробляють з тонкої шерсті диких
тварин. Тканину, котру називають карала, виткати нелегко, і тому
її дуже цінують та вважають високосортною...
На півночі Індїї, де повітря прохолодне, носять короткий
обгортаючий одяг, як у народу ху1. Одяг та прикраси, які носять
невіруючі2, дуже різноманітні. Одні носять пір’я павича, інші
використовують як прикраси намисто із черепів, деякі взагалі не
мають одягу й ходять голими, поодинокі носять одяг з листя й
кори. Одні вищипують собі волосся та збривають вуса, в інших –
рясні бороди, а волосся на маківці заплетене в косу. Костюми в
них досить різноманітні, а колір їхній – чи то червоний, чи то
білий – не є незмінним.
Шрамани3 мають тільки три види одягу – санкакшика,
нівасана й ще один, який нагадує балахон без рукавів. Фасон у
них різний і залежить від школи. Дехто має широку чи вузьку
кайму, інші – маленький чи великий край одягу. Санкакшика

1
Народ ху – один із дрібних етносів Південного Китаю.
2
Тобто не буддисти.
3
Шрамани (мандрівники, бродяги) – адепти аскетичних шкіл у системі традиційних,
релігій Індії, до яких відносять і буддизм.
 296

закриває ліве плече та обидва підпахівника; її носять так, що вона

залишає відкритим лівий бік і закриває правий. Закінчується вона
нижче талії. Нівасана не має ані пояса, ані китиць. Коли її одя-
гають, то призбирують і носять навколо стегон, підв’язавши
шнуром. Школи (релігійні) різняться кольором такого одягу,
носять і жовтий, і червоний.
Кшатрії та брахмани1 дуже охайні, живуть скромно,
дотримуючись у всьому покірності. Цар та головні міністри
носять особливий одяг і прикраси. Своє волосся вони
оздоблюють квітами, головні убори орнаментовані коштовним
камінням. Вони прикрашають себе також браслетами і намистом.
Є тут багаті купці, які торгують виключно золотими
прикрасами й тому подібними речами.
Здебільшого індійці ходять босоніж, дехто взуває сандалії.
Вони фарбують зуби червоним та чорним, зав’язують волосся і
протикають вуха, прикрашають носи. У них великі очі. Такий
їхній зовнішній вигляд.
Вони дуже скрупульозні в дотриманні чистоти й у цьому не
допускають недбалості. Перед їжею вони здійснюють омивання,
ніколи не вживатимуть в їжу те, що залишилося раніше. Вони не
зневажають посудом. Дерев’яний і глиняний посуд після
вживання розбивають, посуд, зроблений із золота, срібла, міді та
заліза після кожної їди повинен бути витертим і вичищеним.
Після їди вони чистять зуби вербовою паличкою, миють руки й
полощуть рот...

РОЗПОВІДЬ ПРО ПИСЕМНІСТЬ

Літери в індійців розташовані у порядку, встановленому
Брахмадевою2, і збереглися у своїй першопочатковій формі до
теперішніх часів. Це письмо, поширившись у Індії, дало
різноманітні варіанти відповідно до місцевих особливостей.
У кожній області свої чиновники, які записують події, що
відбулися. Докладні записи такого типу називають нілапіта. У

1
У системі традиційного індійського суспільства кшатрії являли собою спадковий стан
військових, брахмани – жерців.
2
Брахмадева (Брахма) – верховне божество індуїстської міфології, творець Всесвіту.
 297

них реєструють хороші й погані події, щасливі й нещасливі

випадки...

ПРО КАСТИ
Усі родини в Індії розподілені за чотирма розрядами1. До
першого належать брахмани. Це люди чистої поведінки, суворо
дотримуються приписів релігії, ведуть моральне життя,
керуючись найсуворішими принципами. До другого розряду
належать кшатрії. Упродовж багатьох століть вони входили до
правлячої верхівки. Кшатрії дбають про доброчесність і про
милосердя. Людей третього розряду йменують вайш’ями. Вони
займаються торгівлею й шукають прибутків як у своїй власній
країні, так і за її межами. Людей, що належать до четвертого
розряду, називають шудрами. Це прошарок землеробів. Шудри
займаються обробкою землі. Місце кожної людини в цих
чотирьох розрядах визначається мірою її чистоти й нечистоти.
Беручи шлюб, людина стає вище чи нижче залежно від нових
родичів. Індійці не допускають безладного змішування через
шлюби між родичами. Жінка, що вже була заміжньою, ніколи
більше не може мати іншого чоловіка. Втім, окрім названих
розрядів, є багато інших груп2, в яких шлюби також дозволені за
родом занять. Розповісти про всі ці групи з подробицями досить
важко...
ПРО ЦАРСЬКУ РОДИНУ ТА ПРО ВІЙСЬКО
Право наслідування престолу належить тільки кшатріям. Іноді
вони приходять до влади шляхом узурпації та кровопролиття.
Кшатрії становлять цілком окрему касту й користуються шаною.
Головних вояків у цій країні обирають із найхоробріших
людей. Оскільки професія батьків успадковується синами,
останні швидко опановують військове мистецтво. Ці вояки
живуть гарнізоном навколо царського палацу й під час походу
йдуть в авангарді. В Індії існують чотири роди військ: піхота,

1
Йдеться про варни (санскр. варна – колір) – спадкові соціальні стани традиційного
індійського суспільства.
2
Мова йде про касти (джаті) – спадкові страти традиційного індійського суспільства,
система диференціації яких ґрунтувалася, насамперед, на відмінностях в їхній
професійній діяльності.
 298

кавалерія, колісниці, слони. Слонів укривають міцним панцером,

а до хоботів прив’язують гострі леза. Воєначальник керує
битвою, стоячи на колісниці. Навколо нього, праворуч і ліворуч,
стоять помічники воєначальника, які правлять чотирма кіньми,
котрих впрягають у колісницю.
Кінноту ставлять попереду, щоб вона відбивала атаки. У разі
поразки за допомогою вершників передають накази. Піхота
шляхом швидких переходів забезпечує оборону. Цих людей
відбирають за хоробрість і силу. Вони мають довгі піки та великі
щити. Іноді в них трапляються мечі або шаблі. Ці вояки жваво
рвуться вперед. Зброя в них дуже гостра. До цього озброєння
належать: піки, щити, луки, стріли, мечі, шаблі, сокири, списи,
алебарди, довгі дротики й різноманітні пращі. Усією цією зброєю
індійці користуються вже впродовж багатьох століть.

ПРО СУД
Прості люди в Індії, хоча й легковажні, проте чесні й
заслуговують на повагу. У грошових справах індійці некорисливі,
а коли творять правосуддя – уважні до людей. Вони бояться
відплати в майбутніх народженнях душі та байдужі до земних
справ. Індійці не допускають обману чи зради і якщо дають
клятву чи обіцянку, її дотримуються. У справах управління в них
панує дивовижна чесність, а в поведінці – м’якість і люб’язність.
Карних злочинців–та бунтівників в Індії мало, і вони лише іноді
спричиняють неспокій. Якщо трапляється порушення закону чи
замах на владу государя, справу ретельно розслідують і винного у
злочині ув’язнюють. Тілесних покарань при цьому не
застосовують, але людину перестають вважати існуючою й не
дбають про те, чи помре вона, чи житиме. Якщо ж чиниться
злочин проти власності чи справедливості, або якщо людина
винна в невірності чи непошані до батьків, за це відрізають ніс чи
вуха або відрубують руки чи ноги, виганяють з країни чи
відсилають до безводної пустелі. За інші провини, окрім
означених вище, накладають невелике грошове стягнення, і це
звільняє від іншого покарання... Якщо звинувачений уперто
заперечує свою провину або, незважаючи а наявність провини,
намагається виправдати себе, тоді для виявлення істини й
 299

винесення вироку застосовують чотири види ордалій

(випробувань): водою, вогнем, зважуванням, отрутою.
Під час випробовування водою звинуваченого садять до
лантуха, з’єднаного з кам’яною посудиною, і кидають до
глибокої водойми. Потім судять про його провину чи невинність
таким чином: якщо людина тоне, а каміння плаває, то вона винна;
якщо ж людина пливе, а тоне камінь, то вона невинна.
Інше випробовування – вогнем. Вони розжарюють залізну
дошку і примушують звинуваченого на неї сісти, а потім ставлять
на неї ногами і прикладають до його долоней, більше того –
змушують прикласти до дошки язика. Якщо внаслідок
випробовування в людини не залишається слідів, то вона
визнається невинною, якщо сліди є – провина вважається
доведеною. У разі, коли людина слабка й боїться
випробовування, вони беруть бутон якоїсь квітки й підносять до
вогню: якщо він розкриється – звинувачений невинний, якщо
квітка обгорить – винний.
Випробовування зважуванням таке: людину й камінь кладуть
на зрівноважені ваги. Потім судять за легкістю та важкістю: якщо
звинувачений невинний, людина переважує камінь, який
піднімається; коли винний, людина піднімається, а камінь
опускається.
Отрутою випробовують таким чином: беруть барана й на
правому стегні його роблять надріз. Потім різні отрути змішують
із частиною їжі звинуваченого. Усе це вкладають до розтину,
зробленого в нозі тварини. Якщо людина винна, отрута діятиме і
тварина сконає. Якщо ні – отрута не подіє і тварина не
постраждає.
Такими чотирма способами суд перетинає шлях злочину.

ПРО ЦИВІЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ, ПОДАТКИ ТА ФОРМИ

ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
Оскільки державне управління в Індії засноване на
великодушних принципах, то адміністративна влада там проста.
Родини не підлягають реєстрації, а жителів не силують
виконувати примусову роботу.
 300

Особисті володіння царя розподілені на чотири основні

частини. Перша з них призначена для державних потреб і для
жертвопринесень; друга йде на утримання міністрів і найвищих
державних чиновників; третя – для нагородження людей, що
мають великі здібності; четверта – для благодійності на користь
релігійних установ, за допомогою яких обробляють поле
людських заслуг.
Податки, що збирають з населення, легкі, а особисте
служіння, що вимагається від людей, – помірне. Кожен спокійно
володіє своїм мирським майном, і всі обробляють землю задля
власного прохарчування. Ті люди, які обробляють землю в
царських володіннях, сплачують у вигляді данини одну шосту
врожаю.
Купці, що займаються торгівлею, вільно пересуваються у
своїх справах. Переправи через річки та прохід через застави
відкриті для всіх, хто сплатить невелике мито. Коли будують
громадські споруди, в разі потреби змушують працювати за
примусом, але таку працю оплачують. Платню видають
відповідно до виконаної роботи.
Вояки або охороняють кордони, або вирушають у похід, коли
треба покарати непокірних. Уночі вони охороняють царський
палац. Вояків набирають згідно з потребою в них. Їм
призначають певну плату й тих, хто наймається, заносять до
списків прилюдно.
Губернатори, міністри, судді та інші чиновники – усі мають
свою землю, яку виділяють їм для особистого утримання.

ПРО ТОРГІВЛЮ
В Індії є золото, срібло, мідь, нефрит, перли. Крім того, в
Індії багато рідкісних самоцвітів, різноманітного коштовного
каміння, яке збирають на морських островах. Усе це багатство
індійці міняють на інші речі. Справді, мешканці Індії завжди
ведуть натуральний обмін, оскільки в них немає ані золотих, ані
срібних монет, ані черепашок-перлинниць, ані дрібних перлин.
Це царство охоплює майже 4 тисячі лі в окружності. Столиця
на заході межує з рікою Ганг. Столиця має близько 20 лі довжини
та 4 – 5 лі завширшки. Місто оточене сухим ровом, міцними й
 301

дуже високими вежами, що стоять одна навпроти іншої... Тут

зосереджуються у великій кількості цінні товари. Народ
заможний і задоволений, будинки багаті й добротні. Скрізь безліч
квітів і фруктів. Сівба та жнива здійснюйся відповідно до сезонів.
Клімат приємний і м’який, населення за своїм способом життя
моральне та щире. Зовні люди шляхетні й добрі. Вони одягаються
у прикрашені малюнком яскраві (тканини). Віруючих у Будду
єретиків (не буддистів) тут приблизно порівну. Тут є близько
сотні буддійських монастирів з 10 тисячами старців. Вони
вивчають і велику, і малу колісницю. Тут є 200 індуїстських
храмів з кількома тисячами послідовників.
ПРО ДЕРЖАВУ АЙОДХ’Я
У ній чимало зернових культур, а також вирощують багато
квітів і фруктів. Клімат в Айодх’ї помірний та приємний, а люди
доброчесні й люб’язні. Вони поважають приписи релігії та
наполегливо вчаться.
ПРО ДЕРЖАВУ КАУШАМБІ
Земля тут родюча й урожаї надзвичайно великі. В Каушамбі
багато вирощують рису й цукрової тростини. Клімат тут дуже
жаркий, манери в жителів грубі.
ПРО КАПІЛАВАСТУ
У цій країні є близько десяти покинутих міст. Вони абсолютно
пусті та зруйновані. Столиця теж зруйнована лежить у руїнах...
Заселених сіл тут небагато, й до того ж вони занедбані. У
Капілавасту немає верховного правителя. Щороку місто
призначає свого правителя... В цій країні є 1000 чи більше
зруйнованих буддійських монастирів.

ПРО ЦАРСТВА РАМАГРАМА ТА КУШИ НАГАРА

Царство Лан-Мо зруйноване й безлюдне вже багато років.
Відомостей про його розміри немає. Міста в занепаді й жителів у
них мало... Ми пішли звідси на північний схід великим лісом, але
небезпечним і важким шляхом, де дикі бики, стада слонів,
розбійники та мисливці постійно завдають клопоту
мандрівникам. Пройшовши цей ліс, ми опинилися в царстві
 302

Кушинагара. Столиця цієї країни в руїнах, а міста й села розорені

та покинуті.

ПРО ЦАРСТВО ВАРАНАСІ (БЕНАРЕС)

Країна в окружності має 4 тисячі лі. Столиця – 18 – 19 лі
довжини та 5 – 6 ширини... Вона щільно заселена. Родини тут
дуже багаті, і в домівках є речі надзвичайно високої цінності.
Характер у людей м’який і добрий. Вони мають велику
схильність до наук. Жителі переважно невіруючі, і лише дехто
вшановує Закон Будди. Клімат тут теплий, урожаї щедрі,
фруктові дерева чудові, а підлісок скрізь густий.

ПРО ЦАРСТВО ЧЕН-ЧУ (ГХАЗІПУР)

Населення багате й процвітаюче, міста й села розташовані
неподалік одне від одного. Ґрунт багатий і родючий, земля ж
обробляється регулярно...

ПРО ЦАРСТВО МАГАДХА

Міста, укріплені мурами, не мають численних жителів, але
звичайні міста густо заселені. Ґрунт багатий і родючий, отож
зерна вирощують чимало. Тут сіють незвичайний сорт рису,
зерна якого великі, духмяні й дуже смачні. Він особливо
(славиться) чудовим кольором. Як правило, його називають
«рисом для знаті». Оскільки земля тут низинна й волога, міські
поселення будують на високих місцях. Після першого літнього
місяця й до другого місяця осені всю рівнинну частину затоплює
вода і зв’язок можливий тільки за допомогою човнів.
Південніше ріки Ганг лежить старе місто, яке має майже 70 лі
в окружності. Хоча його давно покинули, мури збереглися до сих
пір. Раніше, коли люди жили безліч років, це місто називалося
Кусумапура за царським палацом, в якому було багато квітів.
Згодом, коли міське життя вже налічувало кілька тисяч років,
його знову змінили на Паталіпутру.
 303

ПРО НАЛАНДСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Жерці, яких тут кілька тисяч, – люди великих здібностей і
талантів. Тепер вони дуже відомі. Є багато сотень таких, чия
слава швидко поширилася у віддалених районах. Їхня поведінка
чиста й непорочна. Вони суворо дотримуються приписів
морального закону. Правила, що існують в їхньому монастирі,
суворі, і кожен жрець зобов’заний їх виконувати. В усіх областях
Індії поважають і беруть з них приклад. Дня не вистачає, щоб
відповісти на глибокі запитання. З ранку до самісінької ночі
поглинають роздуми. Старі й молоді взаємно допомагають один
одному. Тих, хто не знає Тріпітаку1, не поважають і від сорому
(вони) змушені ховатися.
Віная (Лю), бесіди (Лун), сутри (Кін) – усе це буддійські
книжки) і, хто може дати повне пояснення однієї категорії цих
книжок, звільняється від влади кармадани (закон відплати людині
за ділами), що він може пояснити зміст книжок двох категорій, то
дістає, крім цього, одне з верхніх місць або кімнату на
горішньому поверсі. До того, хто може дати пояснення щодо
трьох категорій книжок, приставляють різних слуг, які мають
прислуговувати й коритися йому. Тому, хто може пояснити
чотири категорії книжок, прислуговують «чисті люди» –
прихильники з-поміж мирян. Той, хто може пояснити п’ять
категорій щонічних текстів, одержує цілий ескорт
прислужників... Якщо хто-небудь виявить під час диспуту
особливу красномовність, тонкий аналітичний розум, глибоке
розуміння предмета й нахил до логічного мислення, його
садовлять на слона й урочистою процесією в оточенні
численного почту супроводять до брами монастиря. А якщо хто–
небудь Сучасників диспуту збивається в доведеннях, говорить
бідною мовою, вживаючи невишуканих висловлювань, або
порушує закони логіки, що відповідно відбивається в його
словах, йому розмальовують обличчя червоною й білою фарбами,
вивалюють у пилюці та багнюці і заносять у яке-небудь глухе
місце або кидають у канаву.

1
Тріпітака (санскр. Тіпітака – «Три кошики») – збірка канонічних текстів
ортодоксального буддизму.
 304

«…безліч учених з різних міст, які бажають швидко дістати

славу вмілого дискутанта, приходять в Наланду, щоб розвіяти
свої сумніви, після чого потік їхньої мудрості поширюється в усіх
напрямках. З цієї причини дехто присвоює собі ім’я наландського
вченого, завдяки чому користується повагою, де б не бував.

ПРО ДЕРЖАВУ КАДЖУГРІХА (БІЛЯ ЧАМПИ)

Вже кількасот років як власний царський рід тут вимер, і
країною керує сусідня держава. В результаті міста тут
спорожніли, і більшість люду живе в селах і селищах. Через це,
коли раджа Шиладітья (Харшавардхана)1 був у Східній Індії, він
побудував тут палац, в якому вирішував справи своїх залежних
держав. Палац звели як тимчасову резиденцію з гілок дерев і
спалили, коли Харша покинув його.

ПРО КРАЇНУ УДРА (ОРІССА)

Ґрунт тут багатий і родючий. Він дає щедрий урожай зерна, а
різноманітних фруктів вирощують у ньому більше, ніж в інших
країнах... Населення в ній (країні) огрядне, високе на зріст і має
коричневий колір шкіри. Слова та вимова в них не такі, як у
Центральній Індії. Вони мають потяг до науки й постійно нею
займаються. Більшість вірує в Закон Будди. На південно–
східному кордоні цієї країни є місто Чарітра окружністю в 20 лі.
Купці вирушають звідси у віддалені країни, а чужоземці дорогою
заходять у це місто та зупиняються в ньому. Мури міста міцні й
високі. У Чарітрі (Орісса) зустрічаються всі сорти рідкісних і
дуже цінних предметів. За містом є 5 монастирів, які стоять один
за одним. їхні багатоповерхові вежі дуже високі та прикрашені
чудово створеними різними зображеннями святих.

1
Харшавардхана (Харша, 606 – 646) – наймогутніший раджа (цар) держави Пушпабхуті,
останній індійський володар доісламської доби, якому вдалося об’єднати в межах
єдиної індо-буддійської імперії майже всю Індо-Ганзьку долину.
 305

ПРО ДЕРЖАВУ КОНІОДХА (СУЧАСНИЙ ҐАНДЖАМ)

Земля тут низинна й сира. Вона регулярно обробляється та дає
добрий урожай... Люди тут високі на зріст, чорні й брудні. Вони
досить ввічливі та чесні. Написання букв у них те саме, що й у
Серединній Індії, але мова та вимова зовсім інші. Вони дуже
шанують учення єретиків і не вірують у Закон Будди... У межах
цієї країни розташовані кілька десятків невеликих містечок,
збудованих біля моря поряд з підніжжям гір. Їхні цитаделі високі
й міцні, вояки завзяті та відважні. Вони за допомогою сили
управляють сусідніми областями й ніхто не може їм простояти.
Ця країна, розмістившись біля моря, рясніє рідкісними та
коштовними речами. У торгівлі люди користуються мушлями
каурі1 та перлинами.
ПРО КАЛІНГУ
Земля в Калінзі обробляється регулярно й дає добрий
урожай... Ліси й джунглі в ній тягнуться на багато сотень. Тут
водяться великі бурого кольору слони, яких високо цінують
сусідні князі... У старі часи царство Калінга було густозаселеним.
Людей жило так багато, що вони терлися плечима один об
одного, колісниці торкалися дна до одної своїми осями, а коли
люди піднімали догори руки, то з їхніх рукавів утворювався
справжній шатер. Але (будучи проклятою святим подвижником,
ця область опустіла). Через багато років країну поступово знову
заселили пришельці з інших областей. Проте країна це
недостатню заселена. Ось чому тепер так мало жителів.
ПРО КОСАЛУ
(У ВЕРХІВ’ЯХ МАХАНАДИ Й ГОДАВАРІ)
Ґрунт тут багатий та родючий і дає щедрий урожай. Міста й
села стоять близько одне до одного, вони густо–заселені. Люди
високі на зріст і мають темну шкіру. Вдача їхня сувора й
несамовита. Вони сміливі та поривчасті. Серед них є і єретики, і
віруючі (у Будду). Вони високоосвічені та старанні в науках.

1
Мушлі каурі середньовічні індійці використовували як дрібні грошові одиниці,
своєрідні «розмінні монети».
 306

їхній цар із кшатріїв. Він дуже шанує Закон Будди й

широковідомий своєю доброчесністю та любов’ю.

ПРО КРАЇНУ ДХАНАКАТТА (СУЧАСНА БЕДЖВАДА?)

Ґрунт багатий та родючий і регулярно обробляється, дає
багаті врожаї. Це дуже занедбана країна, і міста в ній мають
невелику кількість жителів.

ПРО КРАЇНУ ЧОЛА

Країна занедбана й дика. Вона вкрита болотами та джунглями.
Населення в ній нечисленне, і зграї розбійників відкрито бродять
країною... Люди тут безпутні й жорстокі. У них люта природна
вдача. Вони схильні до єретичного вчення.

ПРО МАХАРАШТРУ
Ґрунт тут багатий і родючий. Він регулярно обробляється й
дає великий урожай... За своєю вдачею народ правдивий і
простий. Люди тут високі на зріст, а характером суворі й мстиві.
Людям, які роблять їм добро, вони відповідають тим самим, але
до ворогів безжалісні. Якщо їх ображають, вони задля помсти
готові жертвувати життям, але, якщо хто в біді звертається до них
по допомогу, вони забувають самих себе в бажанні якомога
швидше подати цю допомогу. Коли людина йде помститися за
образу, вона перш за все сповіщає про це кривдника, а потім і
той, і інший із зброєю в руках вступають у бій один з одним.
Якщо один з них утікатиме, інший переслідуватиме його, але не
вб'є, якщо той визнає себе переможеним. Коли воєначальник
програє битву, жителі Махараштри не карають його, але дарують
йому жіночий одяг, і тому він сам змушений шукати собі смерть.
У країні є загін захисників чисельністю в декілька сотень людей.
Щоразу, як вони готуються до битви, вони оп’яняють себе вином,
і тоді одна людина готова зустріти й викликати на бій тисячу
чоловік. Якщо один з таких захисників зустріне людину та вб’є її,
то за законами країни він не підлягає покаранню. Завжди, коли
вони кудись вирушають, то попереду йдуть барабанщики. Крім
того, беручи із собою на війну сотні слонів, вони напоюють їх
 307

доп’яна, самі напиваються вина, потім, кинувшись уперед усією

масою, затоптують на своєму шляху все, і ніякий ворог не може
встояти перед ними.

ПРО ЦАРСТВО АТАЛІ (СУЧАСНИЙ УЧХ?)

Населення численне. Кількість коштовного каміння й
коштовних речей, які тут є, надзвичайно велика, земля дає все
необхідне, а втім торгівля – головне заняття жителів.

ПРО КРАЇНУ ВАЛАБХА

Населення тут дуже численне. Люди багаті. Є майже сотня
родин, що володіють сотнями лакхів1. Тут часто зустрічаються
рідкісні й цінні продукти з віддалених областей.

ПРО СІНД
Ґрунт тут сприятливий для зернових і дає щедрий урожай
пшениці та проса. Країна багата також на золото, срібло й мідь.
Вона має сприятливі умови для розведення биків, овець,
верблюдів, мулів та інших видів худоби. Верблюди тут невеликі
на зріст і одногорбі. Тут добувають багато солі червоного
кольору, немов кіновар. Люди тут суворі й запальні, проте чесні...
Берегами ріки Сіндх (Інд), на пласкій та болотистій рівнині, яка
простяглася приблизно на тисячу лі, живе кількасот тисяч
родин... Вони займаються виключно тваринництвом і з цього жи-
вуть. Над ними немає хазяїв, і будь то жінки чи чоловіки, серед
них немає ані багатих, ані бідних...

ХАРШАВАРДХАНА
Цар, який тепер займає престол, належить до (варни) вайшіїв.
Його ім’я – Харшавардхана. Землею володіє група чиновників.
Протягом двох останніх поколінь (на престолі) побували три

1
Лакх – сто тисяч.
 308

царі. Батька нинішнього царя звади Прабхакаравардханою, ім’я

його старшого брата – було Радж’явардхана.
Радж’явардхана посів трон як старший син і гідно правив
країною. Та в цей час цар Карнасуварни, країни на сході Індії,
ім’я якого було Шашанка1, став часто звертатися до своїх
міністрів з такими словами: «Якщо сусідня країна має гідного
правителя, то це нещастя для нашого царства». Тому вони одного
разу запросили Радж’явардхану до себе на переговори й
підступно його вбили.
Народ залишився без свого правителя, країна почала
розпадатися. Тоді головний міністр Бханді, чия влада та
авторитет мали велику вагу, звернувся до міністрів з такою
промовою: «Тепер повинна вирішитися доля народу. Син старого
царя помер. Проте брат Радж’явардхани – чуйний та добрий за
своєю вдачею, яку дарувало йому небо, сповнений усвідомлення
обов’язку й покори. Тому він міцно прив’язаний до своєї родини,
і народ йому віритиме Я пропоную, щоби він узяв царську владу.
То нехай кожен скаже: що він думає з цього приводу».
Усі присутні погодилися з такою пропозицією й визнали її
дуже правильною.
Потім усі головні міністри та посадові особи заходилися
переконувати його (царевича):
«Нехай царевич вислухає! Здобуті заслуги й видатні чесноти
попереднього царя (батька) були настільки великими, що
забезпечували щасливе управління його царством. Коли
Радж’явардхана успадкував його титул, ми мали надію, що дні
свої він закінчить як цар, та через помилки власних міністрів він
потрапив до рук ворогів, і тепер царство зазнає великих
страждань. Однак усе це помилки міністрів. Думка ж народу, що
її можна почути в піснях, доводить його справжню покору вашим
видатним чеснотам. Тож будьте славним царем для цієї країни,
здобудьте перемогу над ворогами вашого роду, відплатіть за
удари, завдані вашому царству та пам’яті вашого славнозвісного
батька! Нехай стануть великими ваші заслуги в цій справі! Ми
благаємо вас не відмовлятися від нашого прохання».
1
Шашанка – правитель північно-індійського царства Гауда, яке за його володарювання
(кінець VI ст. – 30-ті роки VII ст.) вело тривалу й виснажливу боротьбу з державою
Пушпабхугі за регіональну гегемонію.
 309

Царевич відповів: «Управління країною – важка справа,

пов’язана з труднощами. Обов'язки государя такі, що про них
треба добре поміркувати. Стосовно мене, то я насправді мало
значу. Проте, оскільки мого батька й брата більше немає, то якщо
я відмовлюся від корони, це може завдати шкоди народові. Я
повинен прислухатися до думки народу й забути про свою
неспроможність. На березі Гангу є статуя бодхісаттви
Авалокітешвари1, яка творить різні дива. Я піду до неї та
попрошу пораду».
Він одразу вирушив до місця, де стояла статуя, і залишався
перед нею з молитвами, дотримуючись посту. Довідавшись про
його щирі наміри, бодхісаттва обернувся в тілесну форму й
запитав його:
«Чого ти прагнеш, з такою щирістю творячи молитви?»
Царевич відповів:
«Я страждаю під тяжким тягарем. Мій дорогий добрий батько
помер, а мого брата, людяного й ніжного, підступно вбили. Я,
недостойний, схилився перед цими бідами. Проте народ прагне
передати мені царський титул, аби я зайняв високе місце мого
славетного батька. Але ж справді недостойний та нерозумний. У
своїх ваганнях рошу священної вказівки бодхісаттви».
Бодхісаттва відповів: «У колишньому своєму існуванні ти жив у
цьому лісі самітником і своїм запальним старанням та
непохитного гою здобув таку силу релігійних заслуг, що
народився царським сином. Цар країни Карнасуварна знищив
Закон Будди. Тепер, коли ти успадкував владу царя, ти повинен
використати її для великої любові та співчуття (як цар Шашанка
використовує царську владу для переслідування буддистів).
Якщо ти спрямуєш свій розум на співчуття нещасним і дбатимеш
про них, то довго управлятимеш (усіма) п’ятьма Індіями. Якщо
ти, зміцнивши свою владу, виконуватимеш мій наказ, то завдяки
моїй таємничій силі отримаєш ще додаткове знання, і тоді жоден
із сусідніх государів не зможе тебе здолати. Проте не сідай на
лев’ячий трон і не називай себе магараджею2.

1
Авалокітешвара – божество милосердя в системі буддійської міфології.
2
Махараджа - великий цар.
 310

Отримавши ці вказівки, він (Харшавардхана) повернувся і

прийняв царську владу. Він назвав себе кумара, а титул його був
Шиладітья1. І тоді він наказав своїм міністрам: «Вороги мого
брата ще не покарані, сусідні країни не приведені до покори.
Доки це так, моя права рука ніколи не піднесе їжі до мого рота.
Тому ви всі, простий люд і чиновники, будьте єдиними й
збирайте сили».
Згідно з цим наказом вони зібрали всіх вояків своєї країни,
скликали всіх богатирів. Вони зібрали військо, що складалося з
п’яти тисяч слонів, 20 тисяч вершників і 50 тисяч піших вояків.
Він (Харшавардхана) пройшов зі ходу на захід, підкоряючи всіх,
хто сам не підкорився; слонів не звільняли від упряжі, вояки не
знімали поясів. За шість років він підкорив (усі) п’ять Індій. Коли
його володіння настільки розширилися, він збільшив і своє
військо: тепер у нього було 60 тисяч бойових слонів 100 тисяч
вершників. Тридцять років його зброя відпочивала й він царював
мирно.
Наскільки міг, він дотримувався правил помірності й так дбав
про зростання дерева релігійних заслуг, що інколи забував їсти й
спати. Під страхом смертної кари він без жалю заборонив по всіх
п’яти Індіях умертвіння будь–яких живих істот чи вживання в
їжу м’яса2. Він збудував на берегах ріки Ганг кілька тисяч ступ 3,
кожна з яких досягала ста футів висоти, по всій Індії в містах і
селах, на всіх великих шляхах він спорудив спеціальні будинки
для подорожуючих, які забезпечувалися їжею та питною водою, і
направив туди лікарів, аби вони скуповувалися і давали ліки
мандрівникам та бідним жителям. Скрізь, де були священні
реліквії (Будди), він звів сангхарами.
Раз на п’ять років він скликав великі збори, які називалися
Мокша. Він спустошував свої скарбниці, аби роздати все майно, а
зберігав лише зброю для вояків, бо вона не годиться для того,
щоб віддавати її в дар. Щороку він збирав ченців з усіх країн і
третього й сьомого дня наділяв їх чотирма різновидами дарунків.

1
Кумара – царевич, Шиладітья – сонце доброчесності.
2
Принцип «не убий» буддизм завжди трактував значно ширше від християнства й періодично
поширював не лише на людей, а й на все живе взагалі.
3
Ступа – різновид сангхарами.
 311

Він прикрасив трон закону1 та щедро оздобив приміщення для

молитов. Ченцям він наказав дбати про проведення диспутів і сам
висловлював думку з приводу деяких їхніх аргументів не залежно
від того, були вони слабкими чи переконливими
Він роздавав нагороди добрим і ніс покарання злим
понижував у посадах грішників та висував талановитих людей.
Якщо хто-небудь із ченців дотримувався моральних настанов та
ще й славився релігійною чистотою, він сам підводив такого
монаха до лев’ячого трону й отримував від нього повчання
стосовно закону (Будди). Якщо хто-небудь, навіть відомий
праведним життям, не відзначався в навчанні, того він поважав,
але не дуже вшановував. Якщо хто-небудь порушував настанови
моралі заживав поганої слави за зневажання пристойності, того
він висилав з країни, аби ніколи більше не бачити його й не чути
про нього. Якщо хтось із сусідніх царів чи їхніх головних
міністрів вів життя монаха, щиро прагнув цноти, не зневажав
праці, такого він, узявши за руку, садовив на своє місце й називав
«славетним другом», проте не дивився з презирством і на тих, хто
мав іншу вдачу. Коли треба було займатися державними
справами, він розсилав посланців, які постійно вирушали й потім
поверталися до двору. Якщо у звичаях жителів міст з’являлася
певна розбещеність, він ходив поміж них. Куди він не їздив,
протягом усього перебування там, він жив у розбірному будинку.
Під час сильних злив тримісячного сезону дощів він не
мандрував країною. У своєму похідному палаці він постійно
тримав добірну їжу для людей усіх вірувань.

СТОСУНКИ ХАРШІ
З ПРАВИТЕЛЕМ КАМАРУПИ2 І ВАСАЛАМИ
Раджа (цар) Шиладітья (Харша), збираючись повернутися до
міста Каньякубджа, проголосив про скликання релігійних зборів.
У супроводі декількох сотень тисяч людей він пішов південним
берегом річки Ганг, в той час як Кумара-раджа3 з декількома

1
Трон закону – своєрідна кафедра для проголошення релігійних проповідей.
2
Камарупа – царство у Східній Індії.
3
Кумара-раджа – правитель Камарупи, який визнав на початку VII ст. добровільну залежність
від Харші, за що мав його особливу довіру.
 312

десятками тисяч людей перебував на північному березі. Таким

чином, роз’єднані рікою, вони рухалися і сушею, і водою. Двоє
царів вели своє розкішне військо; деякі вояки пливли в човнах,
інші їхали на слонах, били в барабани, дуділи в роги, грали на
сопілках та арфах. Через 90 днів вони прибули до міста
Каньякубджа й зупинилися на західному березі Гангу, посеред
квітучого гаю.
Потім до них приєдналися ті, хто супроводжував ченців і
брахманів, найвідоміших в їхніх країнах, посадові особи та
солдати, царі двадцяти трьох країн, які отримали наказ
Шиладітьї–раджі.
Перш за все цар збудував на західному березі ріки велику
сангхараму, а на східному – чудову башту близько ста футів
висотою, посередині якої встановив золоту статую Будди, таку ж
на зріст, як сам цар. На південь від цієї башти, у місці для
обмивань статуї Будди, він спорудив коштовний вівтар. На
відстані 14 – 15 лі на північний схід від цього міста він звів
будинок для відпочинку мандрівників.
Йшов другий місяць весни. З першого до двадцять першого
дня цього місяця він пригощав ченців і брахманів1 вишуканою
їжею. Між тимчасовим палацом і сангхарамою стояли багато
прикрашені павільйони, де розмістилися музиканти, які грали на
різних інструментах. Цар, після того, як вийшов з палацу, наказав
везти попереду золоту статую Будди близько трьох футів
висотою, встановлену на розкішно прикрашеному великому
слоні, ліворуч ішов цар Шиладітья, одягнений як Шакра 2, він
тримав коштовну парасольку, в той час як Кумара-раджа,
вбраний немов Брахма-раджа3, тримав біле опахало та йшов
праворуч. В ескорті кожного з них були 500 бойових слонів,
обряджених у броню. Попереду й позаду статуї Будди йшли ще
сто великих слонів, що везли музикантів, які грали та били в
барабани. На честь трьох дорогоцінних об’єктів вшанування цар
Шиладітья розкидав на своєму шляху праворуч і ліворуч перли й
різні коштовності разом із золотими та срібними квітами. Після

1
Тобто жерців буддійського та брахманського культу.
2
Шакра — буддійський аналог брахманського бога Індри (бога грому та блискавки).
3
Брахма-раджа – Брахмадева.
 313

того, як статую омили в духмяній воді біля вівтаря, цар особисто

переніс її на своїх плечах до західної башти, де здійснив перед
нею підношення десятків, сотень і тисяч шовкових убрань і
тканин, прикрашених коштовним камінням. В цей час тут були
присутні лише близько двадцяти ченців, які брали участь у
процесії; царі різних країн становили ескорт. Після трапези
скликали багато різних учених людей, які обговорювали
вишуканою мовою найважливіші питання. Ввечері цар
повернувся до свого тимчасового палацу.

ШИНЧКО ШЕЛІ ТУТУНГ

БІОГРАФІЯ СЮАНЬ ЦЗАНА
(УЙГУРСЬКА ВЕРСІЯ)
...Коли вони наблизилися до воріт
палацу правителя Шиладітьї1,
цар разом з двадцятьма
видатними учнями – знавцями Закону2
вийшов назустріч, повів їх до палацу, посадив.
Пригостивши всілякими вишуканими
стравами та напоями,
розсипавши квіти, музикою й танцями
він віддав їм пошану.
Цар сказав:
«У місті Каньякубджа на честь наставника в Тріпітаці
я скличу великий собор для того, щоб
священнослужителям п’яти держав Індії
та єретикам, що сповідують фальшиве вчення3,
він показав привабливу сутність
учення махаяни4
та звів нанівець їхні зневажливі й дурні думки».
Прибули
1
Шиладітья – друге ім’я царя Харші, яке він отримав під час правління, що означає в
перекладі із санскриту «Сонце доброчесності».
2
Йдеться про вчення Будди.
3
Єретиками Сюань Цзан називав брахманів (послідовників традиційного вчення Вед) і
всіх інших небуддистів.
4
Махаяна – реформаторська течія класичного буддизму.
 314

...три тисячі священнослужителів,

досвідчених у махаяні та хінаяні1, єретиків,
брахманів і послідовників секти ніргрантха2
прибуло дві тисячі чоловіків,
прибула тисяча священнослужителів
із монастиря Шріландаарама3. Крім того,
на місце збору прибули
всі благородні, що глибоко
знають граматику і тлумачення,
щедро наділені даром красномовства,
мають судження та переконання,
засновані на глибокому осяганні.

Правитель Шиладітья розпорядився

збудувати на місці проведення собору
два великих павільйони,
аби встановити статую Будди
і розмістити тих, що зібралися...
Цар сказав:
«З тої пори, як я, Шиладітья, зійшов
на трон, став правителем, минуло
тридцять років. Здавна
я дбаю про те,
щоб мої чесноти не переставали збільшуватися
та колишній причинний зв’язок (карма)
був подовжений. Ось тому
я, накопичивши майно, коштовності й перли,
підготував зручне місце для
спорудження майданчика в країні Праяга,
між двох річок4,
раз на п’ять років скликаю
брахманів і священнослужителів,
а також незаможних і бідних, безпорадних і знедолених,

1
Хінаяна – ортодоксальна течія класичного буддизму
2
Ніргрантха – одна із сект буддизму махаяни.
3
Шріландаарам – буддійський монастир на півночі Індії.
4
Праяг (сучасний Аллахабад) – місце злиття двох великих рік – Гангу і Джамни.
 315

самотніх і сиріт з усіх п’яти князівств Індії,

впродовж вісімдесяти днів без перерви
роздаю пожертви, Я п’ять разів у такий спосіб
роздавав пожертвування. І ось
у мене є намір зробити це вшосте.
...Як прийшли на місце роздачі
пожертв, вони разом усі –
священнослужителі та миряни
склали майже 500 тисяч осіб...
зробили підношення Будді,
а другого дня – Сур’ї1,
третього – Махешварі2 ...
Впродовж місяця Харша роздав усі скарби та майно,
накопичені в державній скарбниці за п’ять років.
.. .Потім наставник у Тріпітаці, попрощавшись,
пішов. Уся община на чолі
з двома правителями проводжала його
і несла харчові припаси в дорогу
впродовж 10 лі.
Як дійшли до місця розставання,
вони цілувалися та проливали сльози,
і стогін їхній не стихав.
(Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична
хрестоматія: Навч. посібник. – К.: Либіль, 2000).

1
Сур’я – бог сонця, якого традиційно вшановувала царська родина.
2
Махешвара – одне з імен одного з найпопулярніших у традиційній Індії бога зни-
щення й відновлення Шиви, якого теж завжди поважали в царській родині.
 316

ТЕМА 11
КЛАСИЧНЕ АРАБО-МУСУЛЬМАНСЬКЕ
СУСПІЛЬСТВО ЗА КОРАНОМ
План
1. Коран як історичне джерело: загальна характеристика.
2. Господарське та побутове життя арабів доби раннього ісламу:
А) землеробство;
Б) тваринництво, мисливство та рибальство;
В) ремесло;
Г) торгівля й лихварство;
Д) шляхи й транспорт;
Е) одяг і прикраси, їжа та напої;
Є) житло й хатнє начиння.
3. Родина та родинно-майнові відносини. Становище жінки.
4. Соціальна структура й міжконфесійні стосунки. Система
державної влади.
5. Військова справа: структура та озброєння армії, психологічна
підготовка, воєнна здобич.
6. Морально-етичні основи суспільства й кримінальне право.

Джерела
1. Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою /
Переклав з арабської Михайло Якубович. – Саудівська Аравія:
Центр імені Короля Фагда з друку Преславного Сувою, 2012.
2. Рассказ о Таваддуд / Тысяча и одна ночь. – М.: Восточная
литература, 1959. – С.1319 – 1362. (Ночи 436 – 462).
3. Константин Багрянородный. Об управлении империей. –
М.: Наука, 1991.
Література
1. Бартольд В.В. Сочинения: В 9 т. – М.: Издательство
восточной литературы, 1963 – 1977. – Т. 6: Работы по истории
ислама и Арабского халифата.
2. Бартольд В.В. Ислам и культура мусульманства. – М.: Изд-
во МГТУ, 1992.
3. Беляев Е.А. Арабы, ислам и Арабский халифат в раннее
средневековье. – М.: Наука, 1965.
 317

4. Васильев Л. С. История религий Востока. – М.: Высшая

школа, 1983.
5. Грюнебаум Г.Э. фон. Классический ислам: Очерк истории,
600 –1258. – М.: Наука, 1988.
6. Ислам: Энциклопедический словарь. – М.: Наука, 1991.
7. История Востока: В 6 т. – Т.2. Восток в средние века / Отв.
ред. Л.Б. Алаев. – М.: Наука, 2000.
8. Климович Л.И. Книга о Коране, его происхождении и
мифологии. – М.:, 1988.
8. Массэ А. Ислам: Очерк истории. – М.: Наука, 1982.
9. Мюллер А. История ислама с основания до новейших
времен: В 4 т. / Пер. с нем. – СПб.: Тип. и литогр. В. А. Тиханова,
1895. – Т. 1.
10. Панова В.Ф., Вахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда. – М.:
Политиздат, 1991.
11. Пиотровский М.Б. Коранические сказания. – М.: Наука.
Главная редакция восточной литературы, 1991.
12. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. –
К.: Либідь, 2002.
13. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу. Тематична
хрестоматія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2000.
14. Халидов А.Б. Рукописная книга в арабской культуре //
Рукописная книга в культуре народов Востока: В 2 кн. – М.:
Наука. Главная редакция восточной литературы, 1987. – Кн.1.
15. Чистякова Т.А. Арабский халифат. – М.: Гос. учеб.-пед.
узд-во м-ва просвещения РСФСР, 1962.

Методичні рекомендації
Для одного мільярда мешканців планети, які сповідують
іслам, Коран – Святе Письмо. Незважаючи на це, текст його є
цінним історичним джерелом Середньовіччя Сходу. Студентам
потрібно виявити специфічні риси Корану як джерела
порівнявши його з джерелами іншого жанру.
Робота з текстом Корану потребує значних зусиль задля
відбору і систематизації фактичного матеріалу. Кожна сура і,
навіть, аят може містити в собі різнопланову інформацію з різних
сфер життя середньовічного арабського суспільства. З
допомогою одного фрагменту Корану можна висвітлити кілька
 318

питань семінару, і, навпаки, для опрацювання одного питання, що

стосується повсякдення арабів, потрібно уважно дослідити текст
кількох сур і десятків аятів.
Багато уваги потребує опрацювання третього питання теми
семінару. Щоб збагнути сутність ісламських сімейно–шлюбних
традицій, варто абстрагуватись від європейсько–християнського
бачення цієї сфери соціального життя. Узаконена полігамія і
особливий статус мусульманської жінки забезпечували
стабільність традиційного арабського суспільства. Вимоги до
сімейно–шлюбних стосунків в арабів узгоджуються з
фундаментальними принципами існування східної цивілізації:
кожна людина має стільки, скільки їй належить за соціальним
рангом; права і привілеї окремої особистості на Сході
визначаються статусом і обов’язками. Тільки з цієї точки зору
варто розглядати контраст між статусом чоловіка і жінки, дітей і
батьків у традиційній мусульманській родині.
Коран містить обширну інформацію про соціально–політичну
структуру класичного арабо-мусульманського суспільства.
Використовуючи тексти багатьох сур можна встановити
стратифікаційну вертикаль майнового, класового, станово–
правового і релігійного характеру. Коран встановлює межі
повноважень мусульманського правителя, принципи побудови і
функціонування державної системи. В аятах сур можна
відшукати правила поведінки і зобов’язання правовірного
мусульманина щодо держави. Студентам потрібно знайти в тексті
Корану дані, які вказують на існування в арабів державності типу
східної деспотії. Водночас, слід показати специфіку халіфату у
порівнянні з іншими державами східного типу.
Військову справу в арабів студентам варто розглядати,
зважаючи на всеохоплюючу мілітаризацію соціального життя,
яка була зумовлена особливостями становлення раннього арабо–
мусульманського суспільства. Текст Корану містить дані про
озброєння, організацію війська арабів, а також про принципи
психологічної підготовки виїнів, як «борців за віру». Військові
поняття в арабо-мусульманському соціумі були наділені
особливим змістом.
Останнє питання семінару присвячене аналізові базових
духовних засад класичного мусульманського соціуму. Важливо,
 319

спираючись на текст Корану, виявити морально–етичні цінності й

орієнтації пересічного араба–мусульманина, оскільки й сьогодні
вони визначають внутрішній світ і поведінку мешканців Сходу.

КОРАН
Сура 96. ЗГУСТОК
1. Читай! Ім’ям Господа твого,
який створив –
2. сотворив людину із згустку
крові.
3. Читай! І Господь твій –
найщедріший,
4. Який навчив письму
пером,
5. Навчив людину тому, чого вона
не знала.
6. Але ж ні! Порушує людина
межі,
7. коли здається їй, що вона не
потребує нічого.
8. Воістину, до Господа твого
повернення !
9. Чи бачив ти того, який
заважає
10. рабу Нашому молитися ?
11. Як ти вважаєш – а раптом він
був на праведному шляху
12. та закликав до
богобоязливості ?
13. Як ти вважаєш – а якщо він
сприйняв правду за оману, та й
відвернувся,
14. то чи не знав він, що Аллах
бачить його ?
15. Але ж ні ! Якщо він не
зупиниться, Ми схопимо його за
чуб,
 320

16. чуб брехливий, грішний !

17. Нехай кличе своїх
посібників !
18. Ми ж покличемо вартових
пекла !
19. Але ж ні, не корися йому, а
вклонися низько Господу й
наближайся до Нього !

Сура 74. ЗАКУТАНИЙ У ПЛАЩ

1. О закутаний!
2. Встань і застерігай!
3. Звеличуй Господа свого!
4. очисти свій одяг;
5. уникай мерзоти (ідолів)
6. та не виявляй милості,
маючи сподівання отримати ще
більше !
7. Заради Господа свого будь
терпеливим !
8. Коли засурмлять у ріг –
Проповідь Мухаммеда
9. той важкий День
10. не буде легким для
невіруючих !
49. Чому ж вони відвертаються від
нагадування,
50. наче перелякані віслюки,
51. які втікають від лева.
52. Але кожен із них прагне
отримати розгорнуті
сувої.
53. Ні ! Вони не мають страху перед
наступним життям !
 321

Сура 111. ПАЛЬМОВІ ВОЛОКНА

1. Нехай загинуть руки Абу Лагаба1
й він сам!
2. Ні багатство його, ні статки
Його не допоможуть йому.
3. Увійде він у вогонь
палаючий,
4. а дружина його буде носити
дрова !
5. а на її шиї – мотузка з волокон
пальмових !

Сура 106. КУРАЙШ

1. Заради єднання
курайшитів –
2. єднання під час подорожей,
влітку і взимку.
3. Нехай же вони поклоняються
Господу цього Дому ! (йдеться про Каабу)
4. Адже Він нагодував їх у
голодний час і позбавив
страху.
Сура 108. ДОСТАТОК
1. Воістину, дарували Ми тобі
достаток !
2. Тож молися Господові своєму та
Жертвуй !
3. Воістину, той, хто ненавидить
тебе – сам безплідний !

Сура 104. НАСМІШНИК

1. Горе всякому насмішнику,
наклепнику !
2. Який зібрав багатство та

1
Абу Лагаб був дядьком Мухаммеда, але вороже ставився до ісламу.
 322

підрахував його!
3. Думає він, що багатство зробить
його безсмертним.
4. Але ж ні ! Істинно, буде він
вкинутий у розтрощуюче !
5. А звідки тобі знати, що це –
розтрощуюче ?
6. Це – вогонь Аллаха
розпалений,
7. який здіймається над
серцями.
8. Воістину, він зімкнеться над
ними,
9. на ланцюгах простягнутих.

Сура 102. ПРИМНОЖЕННЯ

1. Вабить вас, жадоба до
примноження !
2. Поки не підете ви в
могилу.
3.Таж ні ! Скоро дізнаєтеся
ви !
4. Що, справді побачите ви
пекло !
5. І ще раз – побачите ви його
поглядом достовірним
6. У той День вас запитають про
Земні насолоди!

Сура 105. СЛОН

1. Чи бачив ти, як вчинив Господь
твій з власниками слона ?
(йдеться про похід єменського царя Абраги
проти Мекки. У війську єменців був слон.)
2. Чи Він не зробив їхні хитрощі
невдалими ?
 323

3. І наслав на них птахів

зграями !
4. Кидали вони в них каміння з
обпаленої глини.
5. І зробив Він їх подібними до
ниви поїденої !
Сура 90. МІСТО
1. Клянуся цим містом !
2. А ти – мешканець цього
міста.
3. Клянусь пращуром, і тим, кого
він породив !
4. Істинно, створили Ми людину,
обтяживши її !
11. Та не стала вона долати
перешкоди !
12. Звідки тобі знати, що таке
перешкоди !
13. Це – звільнити раба,
14. нагодувати в день
голоду
15. сироту з-посеред
родичів,
16. чи пригнобленого
скрутою.
17. А після цього бути серед тих,
які увірували й заповідали одне Кааба – святе місце усіх
одному терпіння, заповідали мусульман
одне одному милосердя !
18. Це – люди, які
праворуч.
19. А ті, які не увірували в
знамення Наші, вони – люди,
які ліворуч.
20. Оточені вони будуть вогнем !
 324

Сура 93. РАНОК

9. Тож не утискай сироту,
10. і не проганяй бідняка !
11. І про блага Господа свого
Сповіщай !

Сура 80. ВІН НАСУПИВСЯ

11. Тож ні! Воістину, це –
нагадування !
12. І хто бажає, той згадає
його.
13. У сувоях шанованих,
14. піднесених і пречистих,
15. у руках писарів,
16. шляхетних і праведних !
17. Хай згине людина ! Як же
невдячна вона !
24. Хай погляне людина на їжу
свою !
25. Проливаємо Ми дощі
зливами.
26. потім розколюємо Ми землю
тріщинами,
27. і пророщуємо в ній
зерно,
28. виноград і трави,
29. і оливи, і пальми,
30. і сади густі,
31. і плоди, і пасовиська –
32. на користь вам і худобі
вашій.

Сура 68. ТРОСТИНА ДЛЯ ПИСЬМА

1.Нун. Клянуся калямом і тим, що
пишуть!
2.Ти не с божевільним за милістю
 325

Господа твого.
3.Воістину, тебе чекає невичерпна
винагорода.
4.І, воістину, ти – доброго звичаю!
5.І Побачиш і ти, побачать і вони.
6.кого саме зачаклували!
7.Воістину, твій Господь краще знає тих,
хто збився з Його шляху, і Він краще
знає тих, хто йде шляхом прямим!
8. Не корися тим, хто Звинувачує тебе в
брехні!
9.Вони бажають, щоб ти йшов на
поступки, тоді пішли б на поступки і
вони!
(Як свідчать тлумачі (ат–Табарі, аль–Багавві),
багатобожники закликали Пророка – мир йому
і благословення Аллаха – поклонитися їхнім
божествам, а вони, зі свого боку, давали
обіцянку поклонитися Аллаху.)
10. Не корися жодному мерзотнику,
який дасть багато клятв;
11. хулителю, який поширює плітки;
12. жадібному до благ, порушнику,
грішнику,
13. жорстокому, який ще й вихваляє себе.
14. навіть якщо в нього буде багатство й
сини !
15. Коли йому читають Наші знамения, він
говорить: «Казки давніх народів!»
51. Невіруючі ледь не прагнуть
збити тебе своїм поглядом, коли
чують нагадування. І говорять:
 326

«Воістину, він – божевільний !»

52. Але це – лише нагадування для
жителів світів !

Сура 95. СМОКІВНИЦЯ

1. Клянуся смоківницею і оливою.
2. клянуся горою Сінай.
3. клянуся цим містом надійним!
4. Ми створили людину в найкращому
образі.
5. І потім Ми скинемо її в найнижче з
найнижчого,
6. окрім тих, які увірували й творили
добрі справи; чекає на них невичерпна
винагорода!
7. Хто ж після цього змушує тебе
відкидати Суд?
8. Хіба Аллах — не Наймудріший
Суддя?

СУРА 85. СУЗІР’Я

1. Клянуся небом, володарем
cузір’їв,
2. клянуся Днем
обіцяним,
3. клянуся свідком і
засвідченим!
4. Нехай згинуть зібрані біля
рову.
5. вогняного, розпеченого
паливом.
6. коли всілися вони біля
нього,
7. будучи свідками того, як вони
чинять з віруючими.
8. І вони мстилися їм лише за
те, що ті увірували в Аллаха,
 327

Великого, Хвалимого !
9. Якому належить влада над
небесами й землею, і
Аллах – усьому сущому
Свідок!
10. Воістину, тим, які сіяли смуту
проти віруючих, чоловіків і
жінок, а потім не покаялись,
їм – кара геєною, їм – кара
вогняна!

Сура 101. ЛИХО

1. Лихо!
2. Що ж таке лихо?
3. І звідки знати тобі, що таке
лихо ?
4. Це – День, коли люди
розсіються, наче метелики.
5. А гори будуть схожі на
вовну
розчесану.
6. Тоді той, чия чаша на
терезах буде важкою –
7. отримає він життя,
сповнене задоволення.
8. Але той, чия чаша на
терезах буде легкою –
9. притулком його буде прірва. Молитва
10. А звідки знати тобі, що це
таке ?
11. Це – вогонь палаючий.

Сура 81. ЗГОРТАННЯ

1. Коли сонце загорнеться в морок,
2. І зорі впадуть униз,
3. І коли гори зрушаться з місць,
 328

4. І коли вагітні верблюдиці на десятому

місяці залишаться без нагляду,
5. І коли зберуться дикі звірі,
6. І коли моря переповняться,
7. І коли душі з’єднаються,
8. І коли запитають дівчинку, поховану живцем,
9. За який гріх її вбили?
10. І коли розгорнуться сувої,
11. І коли небо буде зірване,
12. І коли пекло буде розпалене,
13. І коли рай буде наближений,
14. Дізнається душа, що вона собі приготувала.

Сура 53. ЗОРЯ

1. Клянуся зіркою, коли падає
вона!
2. Не заблукав ваш товариш, і не
збився зі шляху.
3. Це не пристрасть говорить,
4. адже це – одкровення, яке
відкривається йому!
5. Навчив його цьому наділений
великою силою.
(У цьому та наступних аятах мова йде про ангела
Джібріла (мир йому!), якого бачив Пророк, мир йому і
благословення Аллаха!)
6. прекрасний виглядом. Він піднявся
7. на найвищий небосхил,
8. а потім зійшов та наблизився.
9. І був на відстані двох польотів стріл або ще
ближче,
10. і відкрив рабу Його те, що відкрив,
11. і не обмануло його серце в тому, що він бачив.
12. Невже ж ви будете сперечатись про те, що він
бачив ?
13. Він бачив ще і його друге
сходження –
 329

14. біля окраїнного лотосу,

15. навколо якого знаходиться сад
притулку.
16. І тоді накрило лотос те, що
накрило.
(Мова йде про ангелів, світло Господа
чи «невідомі нам кольори» (ібн Касір).
17. Не відхилився погляд Його та не
заблукав.
18. Він побачив найбільше
знамення свого Господа.
19. Чи ж бачили ви аль-Лат та аль-Уззу?
20. І ще цю, третю з них – Манат?
(«Богині», яким араби поклонялися
в доісламські часи.)
21. Невже вам – чоловіки, а Йому
– жінки?
22. Такий розподіл був би
несправедливим!
23. Вони ніщо інше, як імена,
вигадані вами та вашими
батьками. Аллах не відсилав
про них жодного доказу! Вони
йдуть лише за здогадками і тим,
чого прагнуть душі, тоді як
прямий шлях від Господа вже
прийшов до них!

Сура 82. РОЗКОЛЮВАНЯ

1. Коли небо розколеться,
2. і коли зорі посиплються,
3. і коли моря зіллються,
4. і коли могили перекинуться –
5. дізнається душа, що вона зробила й чого не
зробила.
6. О людино! Що ж спокусило тебе відносно
Господа твого Щедрого,
 330

7. Який створив тебе й розмірив

образ твій, і впорядкував тебе
8. в такому вигляді, в якому побажав Господь твій?
9. Ллє ж ні! Ви все ж заперечуєте Суд!
10. Та, воістину, над вами є наглядачі –
1 1 . благородні писарі,
12. які знають те, що ви робите!
Сура 100. ТІ, ЩО СКАЧУТЬ
6. Воістину, людина невдячна
до свого Господа,
7. І вона сама тому
свідок!
8. І, воістину, вона міцна в любові до
благ цього світу.

Сура 79. ВИСМИКУЮЧІ

27. Що важче створити: вас чи небо?
А Він же сотворив його,
28. звів його склепінням та співрозмірив
його,
29. І затьмарив його ніч та освітив його ранок.
30. А після цього розпростер землю,
31. І вивів з неї воду її на пасовисько.
32. І гори – Він же утвердив їх
33. На користь вам і вашій худобі.

Сура 78. ЗВІСТКА

6. Чи не Ми сотворили землю рівною,
7. А гори – високими?
8. І вас Ми сотворили парами,
9. А ваш сон сотворили заспокійливим,
10. І ніч сотворили покровом,
11. А день сотворили як час для того, щоб жити.
12. І над вами Ми сотворили сім міцних сфер.
13. І сотворили світило, яке яскраво палає.
14. І Ми спустили з дощових хмар щедрі зливи.
 331

15. Водою Ми змусили прорости злаки та інші рослини.

16. І сади рясні.
17. Воістину, вирок буде виконано в призначений день!
18. У той день, коли засурмлять сурми, і ви прийдете
юрбами,
19. І небеса відкриються й стануть вратами,
20. І зрушать гори та стануть міражем.
31. Воістину, для праведних е місце рятунку,
32. Сади й виноградники,
33. І повногруді дівчата
34. Та повна чара.
35.Не почують вони там ні суєслів’я, ні звинувачення в
омані.
36. Це буде віддякою від твого Господа, його даром...

Сура 88. ВКРИВАЮЧЕ

10. ...у райських кущах.
11. Там не почуєш ти суєслів’я.
12. Там джерело проточне,
13. Там на помостах стоять ложа
14. І розставлені чаші,
15. Розкладені рядами подушечки
16. Й порозстелювані килими.

Сура 89. ЗОРЯ

5. Хіба ти не бачив, як вчинив
твій Господь з племенем Ад,
6. І з мешканцями Ірама, міста, що пишалося колона-
дами,
7. Подібних до яких не споруджували в цьому краю?
8. І самудянами, які висікали свої житла в скелях?
9. І з Фірауном, який садив людей на палі?
10. Які чинили беззаконня у своїх краях
11. І множили в них несправедливість?
12. Тож шмагнув їх Господь твій бичем своєї кари,
13. Адже Господь твій вичікує, як у засідці.
 332

18. Так ні! Ви самі не милосерді до сироти!

19. І не охочі нагодувати убогого.
20. Ви ж бо проїдаєте всю свою спадщину.

Сура 83. МІРЯЮЧІ НЕПРАВДИВО

1. Горе тим, що обважують,
2. Тим, які міряють, купуючи собі, ретельно,
3. А коли самі продають, то недоважують.
22. Воістину, адже праведники є в благодаті.
23. На ложах споглядають!
24. Ти бачиш на обличчях їхніх красу блаженства.
25.Поять їх витриманим вином.
26. Запечатане воно мускусом. І до цього нехай
наближаються прагнучі.
27. Суміш його із тасніма, –
27. Джерела, з якого п’ють наближені до Бога.

Сура 52. ГОРА

1. Клянуся горою Синай!
2. І Книгою, що написана
3. На сувоях пергаменту.
4. І небесним храмом,
5. І склепінням над ним,
(мається на увазі Кааба, розташована на сьомому небі)
6. І повноводим морем,
7. Яке, воістину, затопить грішників, караючи за
непослух Господові.
8. І ніхто не спроможний відвернути що кару.
9. Того дня, коли небо захитається,
10. І гори здригнуться.
17. Воістину, богобоязливі опиняться в райських ку-
щах та благості,
18. Щасливі тим, що дав їм Господь їхній та уберіг від
мук геєни.
19. Їжте й пийте – це винагорода за ваше праведне
життя!
 333

20. Їжте й пийте, спочиваючи на ложах, поставлених

рядами. І Ми поодружуємо їх з чорноокими, волоокими
райськими красунями.
21. А ті, що увірували, і пішло за ними їхнє потомство
у вірі, до тих Ми приєднаємо їхніх нащадків. Ми зовсім
не применшуємо їхніх діянь. Кожна людина є заручником
своїх вчинків і своїх надбань.
22. Ми дамо їм удосталь плодів та м’яса, усього, чого
вони забажають.
23. Там вони передаватимуть один одному чашу, й не
буде там ні суєслів’я, ні принуки.
24. І прислужуватимуть їм юнаки, немов вони запо-
вітні перлини.

Сура 56. ПОДІЯ

11. Вони наближені до Бога,
12. І місце їм – у райських кущах.
13. Це гурт старожитніх людей
14. І трохи теперішніх.
15. На ложах, витканих золотом,
16. Спершися на лікоть, вони лежатимуть один напроти
одного.
17. Їм служитимуть вічно молоді юнаки
18. З чашами,глечиками та чарами, наповненими
джерельною водою,
19. від якої не болить голова і не п’яніють.
20. І плодами, які їм до смаку,
21. І м’ясом птахів, яке їм до вподоби.
22. А чорноокі, волоокі красуні,
23. Гарні, як перлини, що їх пильнують від злодіїв;
24. Будуть їм винагородою за їхнє праведне життя.
25. Не докучатимуть їм там суєслів’ям. Не дорікатимуть
гріхами.
26. Чутимуть тільки слова: «Мир вам! Мир вам!»
27. А ті, що стоятимуть праворуч, – хто ж вони, ті, що
стоятимуть праворуч?
 334

28. Серед лотосів без колючок

29. під бананами, на яких рядами висять плодів,
30. У затінку крислатих дерев,
31. Біля прохолодних джерел
32. Та грядок з овочами,
33. Які зріють круглий рік і які можна їсти досхочу.
34.Для них застелені килимами високі ложа.
35. Воістину, Ми сотворили чорнооких красунь своїм
особливим повелінням:
36. Ми сотворили їх невинними дівчатами,
37. Які пристрасно люблять своїх чоловіків і є їхніми
ровесницями.
38. Це для тих, які стоять праворуч.
41. А ті, що стоятимуть ліворуч, – хто ж вони ті, що
стоятимуть ліворуч?
42. Під палаючим вітром та омиті пекучим окропом
43. У клубах густого чорного диму,
44. Що не дає жаданої прохолоди.
45. Адже вони до того розкошували
46. Та вперто трималися у великому гріху...
49. Скажи їм: «Воістину, давні й теперішні
50. будуть зібрані у визначений день!
51. потім, воістину, о ви – заблукані, які справжню віру
вважають оманою,
53. Ви ж будете їсти плоди з пекельного дерева заккум
(«Прокляте дерево, яке росте із середини пекла і
слугуватиме їжею для грішників)
54. І наповнятимете ним свої утроби,
55. По тому запиватимете все це окропом».
55. Отак їх почастують у день Страшного Суду.
57. Ми ж сотворили вас, щоб ви в це повірили
58. А чи замислювалися ви над тим, чи так багато важить
ваше дітородне сім’я?
59. Чи ви творите дітей своїх, чи Ми творимо їх?
60. Чи бачили ви те, що вирощуєте?
64. Чи ви засіюєте поле, чи Ми його сіячі?
65. Якби Ми забажали, то на полі стирчали б самі сухі
стебла, а ви б бідкалися:
 335

66. «Але ж ми обтяжені боргами

67. І до того ж ще й убогі!»
68. А чи думали ви про воду, що п’єте?
69.Чи ви змушуєте її проливатися з дощової хмари, чи Ми
її проливаємо?
70. Якби Ми забажали, то зробили б її солоною. Тож
будьте вдячні Нам!
71. А чи думали ви про вогонь, який ви добуваєте?
72. Хіба ви сотворили дерево, завдяки якому він горить, чи
Ми – його творці?
73. Ми сотворили його для нагадування та користі тих, що
живуть у пустелі...
Сура 70. СХОДИ
5. Терпи ж терпінням добрим –
6. Адже вони бачать його (день Страшного Суду) далеким,
7. А Ми бачимо його близьким.
8. У той день небеса будуть наче розплавлене залізо,
9. А гори – неначе клоччя вовни,
10. І близький друг не впізнає близького друга.
11. А вони будуть показані їм. Тоді грішник захоче
відкупитися від кари своїми синами,
12. І дружиною своєю, і братом,
13. І своїм родом, який дає йому притулок,
14. І всіма тими, хто є на землі, аби тільки врятуватися.
15. Але ж ні! Адже цей пекучий вогонь,
16. Який спалить шкіру на голові,
17. Охопить тих, хто відвертався і йшов геть,
18. І тих, хто нагромадив майно та беріг його...
19. Воістину, людина створена нетерпеливою.
20. Коли її торкнеться зло, вона сумує,
21. А як торкнеться її добро, вона стає недоступною,
22. Окрім тих, які моляться,
23. Котрі постійні в молитвах своїх,
24. Які виділяють із свого багатства частку
25. Для жебрака та убогого,
26. І тих, які вірять у день Страшного Суду,
27. І тих, які бояться кари свого Господа.
 336

28. Воістину, кара їхнього Господа жахлива, нищівна!

29. І тих, що бережуть члени свої
30. Тільки для своїх дружин або для жінок, якими
оволоділи правиці їхні. Воістину, вони не заслужили докору!
42. Тож хай вони базікають і тішаться своїм марнослів'ям,
аж доки не зустрінуть свій день, який їм обіцяно.
43. В той день вони поспішно вийдуть з могил, так як
колись поспішали до язичеського жертовника.
44. І вийшовши, потуплять очі...
Сура 55. МИЛОСТИВИЙ
1. Милосердий – Він навчив Корану,
2. Сотворив людину,
3. Навчив її говорити.
4. Сонце й місяць – у визначений термін,
5. Трава й дерева поклоняються.
6. І небо Він спорудив і терези влаштував,
7. Щоб ви не порушували вагів.
8. І встановлюйте терези справедливо
9. й не зменшуйте ваги !
10. І землю Він поклав для тварин.
11. На ній – плоди й пальми з чашечками,
12. І злаки з травою, і пахощі трав.
13. Він сотворив людину із звучної глини, як гончарна,
14. Та сотворив джинів із чистого вогню.
19. Він роз’єднав моря, готові зустрітися.
20. Між ними перепона, через яку вони не ринуться.
22. Виходить з них обох перлина й корал.
23. Яке ж з благодіянь Господа вашого ви вважатимете
хибним?
33. О сонм джинів і людей! Якщо можете проникнути за
межі небес і землі, то пройдіть! Не пройдете ви, інакше як з
владою.
46. А тому, хто боїться сану Господа свого, – два сади...
48. З гілками.
50. Два джерела в них струмують.
52. У них – із плодів будь–яких два сорти.
 337

54. Спираючись на ложа, підбивка яких із парчі, а зірвати

плоди в обох садах легко.
56. Там скромноокі, яких не торкнувся до них ані чоловік,
ані джин.
58. Вони – немов яхонт і перлина.
60. Чи є відплата за добро, окрім добра?
62. І окрім двох – ще два сади...
64. темно-зелені.
66. У них – два джерела, що б’ють водою.
68. У них плоди та пальми, та гранати.
70. У них – добротні, прекрасні...
72. чорноокі, заховані в шатрах.
76. Спираючись на зелені подушки й прекрасні килими...

Сура 112. ЧИСТОТА

1. Скажи: «Він – Аллах –
Єдиний,
2. Аллах – Той, до Кого
прагнуть.
3. не народив і не був
народжений,
4. і ніхто не був рівним Йому!»

Сура 109. НЕВІРУЮЧІ

1. Скажи: «О ви, невіруючі !
2. Я не буду поклонятися тому,
чому поклоняєтеся ви,
3. а ви не поклоняйтеся тому, чому
я поклоняюся !
4. Я не поклоняюся так, як
поклоняєтесь ви.
5. а ви не будете поклонятися так
як буду поклонятися я,
(«ви» тут стосується конкретних осіб, адже Господь
знав, що вони ніколи не увірують)
6. вам – ваша віра, а мені моя !»
 338

Сура 114. ЛЮДИ

1. Скажи: «Шукаю захисту у

Господа людей.
2. Володаря людей,
3. Бога людей,
4. від зла спокусника
зникаючого,
5. який зваблює серця
людей,
Мухаммед і архангел Гавриїл 6. від зла джинів і людей !»

Сура 1. ВІДКРИВАЮЧА
1. Ім’ям Аллаха Милостивого
Милосердного !
2. Хвала Аллаху, Господу світів !
3. Милостивому, Милосердному !
4. Володарю Судного Дня !
5. Лише Тобі ми поклоняємося, і
лише в Тебе просимо допомоги !
6. веди нас шляхом прямим,
7. шляхом тих, кого Ти наділив
благами, а не тих, хто під гнівом
Твоїм, і не тих, хто заблукав !
(«Тих, хто під гнівом Твоїм»:
тут маються на увазі ті, хто
знає істину, але не живе у
відповідності з нею; «тих, хто
заблукав»: маються на увазі ті,
хто не йде прямим шляхом).
Сура 23. ВІРУЮЧІ
1. Щасливі віруючі,
2. Які в молитвах своїх смиренні,
3. Які від марнослів’я ухиляються,
4. Які творять очищення,
5. Які зберігають свої члени,
 339

6. (Окрім як від своїх дружин і того, чим оволоділа їхня

десниця, – адже не стрінуть вони Докору,
7. А хто чіпляється за це, той уже порушник),
8. Які дотримуються своїх домовленостей і договорів,
9. Які дотримуються своїх молитов, –
10. Це вони нащадки,
11. Що успадкують рай, вони в ньому перебуватимуть
вічно.
12. Ми вже сотворили людину з есенції глини,
13. Потім помістили Ми її краплею в надійному місці,
14. Потім сотворили із краплі згусток крові та сотворили із
згустка крові шматок м’яса, сотворили із цього шматка кістки та
огорнули кістки м’ясом, потім Ми виростили його в іншому
творінні, – шляхетно славний же Аллах, кращий із творців!
15. Потім після цього ви помираєте.
16. Потім у день воскресіння встанете з мертвих.
18. Дарували Ми з неба воду в міру та помістили її в землі,
і Ми можемо її вилучити.
19. І виростили Ми нею для вас сади з пальм і винограду;
для вас там багато плодів, і їх ви їсте, –
20. І дерево, яке походить з гори Сінаю; воно дає олію та
барвник для тих, хто їсть.
21. Для вас у тваринах повчання: Ми поїмо вас тим, що в
них у шлунках, для вас з них велика користь, і від них ви
харчуєтеся,
22. І на них, і на суднах переміщаєтеся.
23. Ми послали Нуха до його народу, і сказав він: «О
народе мій! Шануй Аллаха, немає у тебе іншого божества, окрім
Нього, – хіба ти не боїшся?»
24. І сказав сонм, ті з його народу, хто не вірував: «Це –
лише чоловік, подібний до вас, він бажає здобути над вами
перевагу. А якщо б забажав Аллах, то, звичайно, Він дарував би
ангелів, ми ж не чули про таке серед наших перших батьків.
25. Це – лише чоловік, в якому божевілля, зачекайте з ним
до певного часу».
27. І навчили Ми його: «Зроби ковчег на Наших очах і за
Нашою настановою, а як надійде Наш наказ і завирує піч,
 340

28. То введи до нього з усіх створінь по дві пари й твою

родину...»
53. О посланники, їжте смачне та чиніть благо, воістину, Я
знаю, що ви робите!
54. І воістину, це ваш народ – народ єдиний, і Я – ваш
Господь, бійтеся ж Мене!
55. А вони розділили свою справу на шматки; будь–яка
партія радіє тому, що в неї.
56. Полиш же їх у їхній безодні до часу.
64. Ми покладаємо на душу тільки те, що вона може; є в
Нас книга, яка виголошує істину, і не будуть вони скривджені.
73. А якби пішла істина за пристрастями їхніми, тоді
прийшли б у безладдя небо й земля, і ті, хто на них...

Сура 21. ПРОРОКИ

16. Не створили Ми небо й землю й те, що між ними,
бавлячись.
17. Якби бажали Ми знайти забаву, Ми створили б її від Себе,
коли б стали Ми (це) робити.
31. Хіба не бачили ті, які не вірували, що небеса й земля були
роз’єднані, а Ми їх розділили та зробили з води всілякі створіння
живі. Невже вони не увірують?
35. Не дарували Ми до тебе жодній людині безсмертя. Невже
якщо ти помреш, будуть вони безсмертними?
36. Будь-яка душа скуштує смерть; Ми випробовуємо вас злом
і добром для спокуси, і до Нас ви будете повернені
38. Створена людина з поспішності! Я покажу вам Мої
знамення; не підганяйте ж Мене!
48. І влаштуємо Ми терези точні для дня воскресіння. Не буде
скривджена душа ні в чому; хоча було б це вагою гірчичної
зернини, Ми принесемо і її. Вистачить і Нас як рахівників!
79....І підпорядкували Ми гори Дауду, щоб вони славили, і
птахів – і так Ми зробили.
80. І навчили Ми його робити кольчугу для вас, аби вона
захищала вас від вашої люті. А ви хіба вдячні?
 341

87. І того, що з рибою, коли пішов він у гніві та думав, що Ми

з ним не впораємося. І заволав він у темряві: «Немає божества,
окрім Тебе, хвала Тобі, воістину, був я неправедним!»
88. І відповіли Ми Йому та врятували його від злигоднів, і так
Ми рятуємо віруючих.
104. У той день, коли згорнемо Ми небо, як писар згортує
сувої; як сотворили Ми перше творіння, так Ми його повторимо
за обіцянкою від Нас. Воістину, Ми діємо!

Сура 17. НІЧНА ПОДОРОЖ

12. А людина благає зла так само, як благає вона добра; адже
людина поспішлива.
13. І зробили Ми ніч і день двома знаменнями; і стираємо Ми
знамення ночі й робимо знамення дня тим, хто бачить, аби
шукали ви милість від вашого Господа й щоб знали кількість
років та лічбу, і кожну річ Ми розподілили в порядку.
24. І вирішив твій Господь, аби не поклонялися ви нікому,
окрім Нього, і до батьків – благодіяння. Якщо досягне в тебе
старості один з них або обоє, то не кажи їм: «Тьфу!» І не кричи на
них, а кажи їм слово шляхетне.
25. І схиляй перед ними обома крило лагідності з милосердя
та кажи: «Господе! Помилуй їх, вони ж виховали мене
маленьким».
26. І давай родичеві належне йому, і біднякові, і подо-
рожньому й не витрачай нерозсудливо, –
27. Адже марнотратники – брати сатани, а сатана перед своїм
Господом невдячний.
28. А якщо відвернешся ти від них, шукаючи милості від
твого Господа, на яку сподіваєшся, то скажи їм слово легке.
29. І не роби твою руку прив’язаною до шиї та не розкривай її
усім повністю, аби не залишитися тобі засудженим, жалюгідним.
33. І не вбивайте дітей ваших, боячись збідніти: прогодуємо
Ми їх та вас; воістину, убивати їх – великий гріх!
34. І не наближайтеся до перелюбства, адже це – мерзенність і
поганий шлях!
 342

35. І не вбивайте душу, яку заборонив Аллах, інакше, як по

праву. А якщо хто був убитий несправедливо, то Ми його
близькому дали владу, проте нехай він не зловживає убиванням.
Воістину, дарована йому допомога.
36. І не наближайтеся до майна сироти інакше, як для його
добра, поки досягне він своєї зрілості, і чесно дотримуйтесь
договорів: адже спитають про договір.
37. І в мірі акуратними будьте, коли відміряєте, і зважуйте на
точних терезах. Це – краще і ліпше для результатів.
38. І не йди за тим, про що немає в тебе знань: адже слух, зір,
серце – усіх їх про це спитають,
39. І не ходи землею гордовито: адже ти не просвердлюєш
землю й гір висотою не досягнеш!
40. Сказав він (сатана); «Чи бачиш Ти: це – той, кого Ти
переді мною поставив? Якщо Ти відстрочиш мені до дня
воскресіння, я знищу його потомство, окрім небагатьох».
41. Сказав Він: «Іди! А хто піде за тобою з них, то, воістину,
геєна – ваше покарання, покарання повне!
42. Спокушуй, кого ти можеш з них, твоїм голосом і збирай
проти них свою кінноту й піхоту, Виявляй турботу про їхні
багатства й дітей та обіцяй їм, — воістину, обіцяє сатана тільки
для обману!..»
80. Виконуй молитву від заходу сонця до темряви ночі, а
Коран – на світанку. Воістину, Коран на світанку має свідків!
81.І вночі впадай у ньому добровільно для себе, – можливо,
пошле тобі твій Господь місце належне.
83. І скажи: «Прийшла істина, і зникла неправда; воістину,
неправда зникає!»
92. І сказали вони: «Не повіримо ми тобі, доки не виведеш ти
нам джерело із землі,
93. Або буде в тебе сад з пальмами й виноградом, і проведеш
між ними канали...
95. Або буде в тебе будинок із золотих прикрас, або
піднімешся ти на небо...»
102. Скажи: «Якби володіли ви скарбницями милості Господа
мого, і тоді б ви утрималися від страху збідніти. Воістину,
людина – скупа!»
 343

107. І Коран Ми розділили, щоб читав ти його людям З

витримкою, і дарували Ми його даруванням.
108. Скажи: «Віруйте в нього чи не віруйте, – ті, кому було
дароване знання до нього, коли читається він їм, надають, на
бороди схиляючись, і говорять: «Хвала Господу нашому!
Воістину, обіцянка Господа нашого здійснюється».
109. І падають на бороди, плачучи, та збільшує він у них
покірність».
110. Скажи: «Кличте Аллаха або кличте Милосердого; хоч би
як звали ви, у Нього найкращі імена». Не промовляй голосно
своєї молитви, але й не шепчи, а йди шляхом між цим.

Сура 18. ПЕЧЕРА

17. Ти думаєш, що вони не сплять, а вони сплять, і
перевертаємо Ми їх управо і вліво, і собака їхня простягла лапи
на порозі; якби побачив ти їх, то кинувся б від них втікати і
переповнився б від них страхом.
28....Приготували Ми несправедливим вогонь, завіса якого
оточить їх; а якщо вони заволають про допомогу, їм допоможуть
водою, схожою на розплавлений метал, що опікає обличчя.
Кепське питво і поганий притулок!
29. Воістину, ті, що увірували й творили благе, – Ми не
позбавимо нагороди тих, хто добре творив.
30. Ці для них сади вічності, де струмують унизу ріки;
прикрасившись там браслетами із золота та вбравшись в одяг
зелений із атласу й парчі, лежатимуть вони там на ложах. Чудова
нагорода й добрий притулок!
31. Повідай їм притчу про двох чоловіків: одному влаштували
Ми два сади з виноградників, оточили їх пальмами та влаштували
між ними посіви; обидва сади принесли свої плоди й нічого з них
не втратили.
32. А між ними Ми провели ріку. Були в одного плоди, і
сказав він своєму товаришеві, який бесідував з ним: «Я багатший
від тебе майном і удатніший помічниками».
 344

35. Сказав йому товариш, говорячи з ним: «Хіба ти не віруєш

у того, хто сотворив тебе із пороху, а потім із краплі, а потім
дорівняв тебе до людини ?..»
76. ...І знайшли вони там стіну, що мала зруйнуватися, і він її
поладнав...
78. Стосовно судна, то належало воно біднякам, які в морі
працювали. Хотів я його пошкодити, бо за ними був цар, який усі
судна силою відбирав.
94. Вони сказали: «О Зул-карнайн, адже Йаджудж і Маджудж1
ширять ганьбу на землі; чи не ввести нам для тебе подать, щоб
сотворив ти між нами й ними греблю?»
95. Він сказав: «Те, в чому укріпив мене мій Господь,
краще; так допоможіть мені силою, зведу я між вами й ними
перепону.
96. Принесіть мені шматки заліза». А коли зрівняв він між
двома схилами, сказав: «Роздмухуйте!» А як перетворив він його
на вогонь, сказав: «Принесіть мені, я виллю на це розплавлений
метал».
109. Скажи: «Якби було море чорнилом для слів мого
Господа, то вичерпалося б море раніше, ніж слова Господа мого
вичерпаються, навіть якби додали Ми ще подібне до цього».

Сура 32. ЗЕМНИЙ УКЛІН

13. Якби Ми забажали, Ми б будь-якій душі дали прямий
шлях, але правдивим було слово Моє: «Наповню Я геєну геніями
та людьми разом!»
15. Адже вірують у Наші знамення ті, хто при згадуванні про
них падають ниць та звеличують славу Господа свого. А самі
вони не вихваляються.

1
Йаджудж і Маджудж (біблійні Гог і Магог) – міфічні ворожі людям істоти
величезного розміру, що живуть на крайньому сході землі. За мусульманськими
посткоранічними переказами, напередодні кінця світу ці потвори ненадовго здобудуть
владу над людством, вип’ють усю воду і знищать безліч людей, та коли, знахабнівши,
вони почнуть стріляти по небесах, Аллах знищить Йаджуджа й Маджуджа. Зулкарнайн
(Дворогий) коранічне прізвисько Александра Македонського, який, за переказами, для
захисту від Йаджуджа й Маджуджа збудував великий оборонний мур.
 345

20. А ті, що розпутствували, їхнє пристанище – вогонь.

Щоразу, як забажають вони звідти вийти, їх туди повертають і
говорять їм: «Скуштуйте покарання вогнем, який ви вважали
брехнею!»
21.І дамо Ми скуштувати їм покарання найближчого, окрім
покарання найбільшого, – можливо, вони повернуться!
27. Хіба не бачили вони, що ллємо Ми воду на безтравну
землю й виводимо з неї посів; з нього їдять і худоба їхня, і вони
самі. Хіба вони не бачать?

Сура 41. РОЗ’ЯСНЕНІ

8. Скажи: «Хіба ви не віруєте
в того, хто сотворив землю за
два дні, і творите Йому рівних?
Це – Господь світів!
9. І влаштував Він на ній те,
що міцно стоїть над нею; і
благословив її та розподілив на
ній харчі за чотири дні –
порівну для всіх, хто просить. Пекло
10. Потім звернувся Він до
небес – а вони були димом – і сказав їм та землі: «Приходьте
доброю волею чи неволею!» І сказали вони: «Ми приходимо
доброю волею».
11. І воздвигнув Він із них сім небес за два дні та навіяв
кожному небові його справу, і прикрасили Ми найближче небо
світильниками і для охорони...»
37. Із Його знамень – день і ніч, сонце й місяць. Не
поклоняйтеся сонцю й місяцю, а поклоняйтеся Аллахові, який
сотворив їх, якщо ви Його шануєте!
39. Із Його знамень – що ти бачиш землю приниженою, а як
ллємо Ми на землю воду, вона збурюється та розбухає. Той, хто її
оживив, – воскреситель мертвих. Воістину, Він над усякою
річчю панує!
 346

Сура 16. БДЖОЛИ

4. Він сотворив людину із краплі. І ось, він – відверто
ворожий.
5. І худобу Він сотворив; для вас у ній – зігрівання й користь, і
від неї ви харчуєтеся.
6. І переносять вони ваші вантажі в крашу, якої б ви не
досягли, не втомившись. Воістину, Господь ваш – лагідний,
милостивий!
7. І коней, і мулів, і віслюків, щоб ви на них їздили та для
прикрашування. І творить Він те, чого ви не знаєте.
8. Він – той, хто дарує з небес воду: для вас від неї питво, і
від неї дерева, де ви пасете.
9. Він вирощує завдяки їй для вас посіви, маслини, пальми,
лозу й усі плоди; воістину, в цьому – знамення для людей
думаючих!
13. І те, що розсіяв Він вас по землі різними за кольором;
воістину, в цьому – знамення для людей пригадуючих!
14. Підпорядкував Він вам море, аби ви харчувалися з нього
свіжим м’ясом та витягували звідти прикраси, які надягаєте. Ти
бачиш кораблі, – можливо, ви будете вдячними!
15. І кинув Він на землю (підпірки), що міцно стоять,
аби вона не хиталася з вами, і ріки й шляхи, – можливо,
підете ви прямою дорогою! –
16. І прикмети, а за зіркою вони знаходять дорогу.
26. І коли говорять їм: «Що ж дарував ваш Господь?» – вони
відповідають: «Казки давніх».
28. Ухитрялися ті, що були до них, і Аллах знищив їхню
будову від підвалин. І впав на них згори дах, і звершилося над
ними покарання звідти, звідки вони й не чекали.
43. А ті, що виселилися заради Аллаха, після того, як їх
утискали, – Ми помістимо їх у тутешньому світі до чудового
(місця), а нагорода майбутнього життя – більше, якби вони знали,
44. Ті, що терпіли й на Господа свого покладаються.
53. І сказав Аллах: «Не беріть двох богів; адже Бог –
тільки один, і Мене бійтеся!»
60. І як одного з них обрадують дівчинкою, обличчя його стає
чорним, і він засмучений,
 347

61. Ховаючись від народу від гіркоти з того, чим обрадували:

чи утримати це для приниження чи приховати його у поросі?
Погано вони міркують !
62. Для вас і у (вашій) худобі – напучення. Ми поїмо вас тим,
що в неї в шлунку... молоком чистим, приємним для тих, хто п’є.
63. І з плодів пальм та лоз ви берете собі напій, від якого
п’янієте, та хороший талан. Воістину, в цьому – знамення для
людей розумних!
64. І навчив Господь твій бджолу. «Влаштовуй у горах
домівки і на деревах, і в тому, що вони будують;
65. Харчуйся потім плодами всілякими та ходи шляхами
Господа твого із смиренністю». Виходить із нутрощів їхніх питво
різного кольору, в якому лікування для людей. Воістину, в цьому
знамення для людей, що роздумують !
73. Аллах дав вам перевагу одним перед іншими в життєвому
талані. Але ті, яким дана перевага, не повернуть своєї долі тим,
ким їхня десниця оволоділа, щоб вони стали в цьому рівними.
Невже відкинуть вони милість Аллаха ?
74. Аллах дав вам з-посеред вас самих дружин, дарував вам
від ваших дружин і дітей, і онуків та благами вас збагатив. То
невже ж у неправду вони вірують, а в милість Аллаха – не
вірують?
75. Нагадує Аллах притчу про раба – невільника, який нічого
не може, і того, кого наділили Ми від Себе хорошим таланом, і
він витрачає його таємно та явно. Хіба ж вони однакові ? Хвала
Аллахові! Але більшість з них не знає!
76. І повідав Аллах притчу про двох людей: один – німий,
нічого не може, і він – тягар для свого володаря. Куди б він його
не послав, він з добром не повернеться. Хіба ж однакові він і той,
хто спонукає до справедливості, стоячи на прямому шляху?
77. Дав вам Аллах житло у ваших домівках і дав вам із шкір
худоби житла, які ви легко переносите в день вашого вирушання
й у день вашої зупинки; від вовни й волосся їхнього – начиння
для користування до певного часу.
78. І Аллах дав вам з того, що сотворив, тінь, і дав вам
притулок у горах, і дав вам одяг, що від спеки вас захищає, і дав
вам одяг, що від запеклості вашої вас оберігає...
 348

79. Чітко дотримуйтеся договору з Аллахом, коли його

уклали, і не порушуйте клятв після їхнього закріплення: ви
зробили Аллаха поручителем за вас. Воістину, Аллах знає те, що
ви робите!
80. Не будьте такими, як та, що розладнала свою пряжу, після
того, як укріпила її на нитки. Ви свої клятви обертаєте на обман
між вами, бо один народ численніший від іншого. Аллах тільки
випробовує вас цим, і Він роз’яснить вам у день воскресіння те, в
чому ви різноголосили.
81. А якби Аллах забажав, Він зробив би вас одним народом.
Проте Він збиває тих, кого забажає, і веде прямим шляхом тих,
кого забажає, і спитають вас про те, що робили.
82. Отож не обертайте своїх клятв на обман між собою, аби не
посковзнулася ваша нога, після того, як стояла твердо, інакше
скуштуєте ви зло від того, що ухилилися від шляху Аллаха, і вам
– велике покарання.
103. А коли Ми замінюємо одне знамення іншим, – адже
Аллах краще знає, що він дарує, – вони говорять: «Ти – лише
вигадувач!» Так, більшість їхня не відає!
104. Скажи: «Дарував його дух святий від твого Господа во
істині, аби утвердити тих, що увірували, на праведному шляху, і
радісну звістку для мусульман».
105. Ми знаємо, що вони говорять: «Адже його вчить тільки
людина». Мова того, на кого вони вказують, іноземна, а це – мова
арабська, зрозуміла.
108. Хто відмовився від Аллаха після віри в Нього – окрім
тих, що змушені, а серця їхні спокійні у вірі – тільки на тих, хто
відкрив свої груди невір’ю, на них – гнів Аллаха, і їм – покарання
велике.
110. Це – ті, яким Аллах наклав печатку на їхні серця, слух,
зір; вони – не зберігають; немає сумніву, що в майбутньому світі
вони – у збитку.
115. Їжте ж те, що дарував вам Аллах дозволеним, благим, та
дякуйте милості Аллаха, якщо Йому ви поклоняєтеся !
116. Заборонив Він вам лише мертвеччину, кров, м’ясо свині
й те, над чим прикликали ім’я не Аллаха. А якщо хто змушений,
 349

не будучи злочинцем і ворогом, – так Аллах даруючий,

милостивий!
117. І якщо ви караєте, то карайте подібним до того, чим були
покарані. А якщо терпите, то це – краще для терпеливих.
118. Терпи ж, адже твоє терпіння – лише з Аллахом, і не
сумуй за них і не ніяковій з того, що вони ухитряються. Воістину,
Аллах – з тими, що бояться, і тими, що добро роблять!

Сура 30. РОМЕЇ

1. Аліф. Лям. Мім.
2. Переможені ромеї
3. у найближчих землях. Але після
своєї поразки переможуть вони,
4. за кілька років. Влада належала
Аллаху раніше і буде належати
далі. Того дня віруючі зрадіють
5. допомозі Аллаха. Він – Всемогутній, Милостивий !
6. Така обіцянка Аллаха. Аллах не
порушує Своєї обіцянки, але ж
більшість людей не знає.
(У 1 – 6 аяті йдеться про ромеїв
(візантійців), які зазнали поразки
Від Персії. Можливо, йдеться
Про події 614 року, коли перські
війська захопили Єрусалим «За
кільки років» – йдеться про період
від трьох до десяти. Ромеї розпочали
чергову війну проти персів 622 року).

9. Хіба вони не ходили по землі і не бачили, яким був кінець

тих, хто був до них? Вони були могутніші від тих силою, і
скопали землю, і заселили її більше, ніж заселили ті. Прийшли до
них посланники з ясними знаменнями. Аллах не був таким, щоб
їх тиранити, але вони самі себе тиранили!
19. З Його знамень – що Він створив вас із пороху, а потім,
коли ви – уже люди, ви поширюєтеся.
 350

20. З Його знамень – що Він створив для вас із вас самих

жінок, щоб ви з ними жили, налагодив між вами любов і милість.
Воістину, в цьому – знамення для людей розмірковуючих!
21. З Його знамень – сотворіння небес і землі, відмінність
ваших мов та кольорів. Воістину, в цьому – знамення, для
знаючих!
22. З Його знамень – ваш сон уночі й удень та ваше шукання
Його милості. Воістину, в цьому – знамення для людей, що
слухають!
23. З Його знамень – Він показує вам блискавку для страху й
надії; дарує з неба воду та оживлює нею землю після її смерті.
Воістину, в цьому – знамення для людей розумних!
30. ...І не будьте з-посеред язичників, –
31. З тих, які розділили свою релігію та стали партіями. Будь-
яка група радіє тому, що в неї.
38. Те, що ви даєте з прибутком, аби воно збільшувалося в
майні людей, – не збільшиться воно в Аллаха. А те, що ви даєте з
очищення, бажаючи лику Аллаха, – це чинять ті, хто подвоює,
40. З’явилося нечестя на суші й морі за те, що набули руки
людей, аби дати їм скуштувати частину того, що вони робили...
45. З Його знамень – що Він посилає вітри радісними
вісниками, аби дати скуштувати вам Його милість, і щоб пливли
кораблі за Його волею, і щоб шукали ви Його дарів, і, можливо,
ви воздаєте дяку за це!
47. Аллах – той, хто посилає вітри, і вони піднімають хмари.
Він розганяє їх по небу, як Йому заманеться, перетворює їх на
шматки. І ти бачиш, як дощ ллється із проміжків. А як пошле Він
його на тих з рабів Своїх, на кого забажає, – ото вони радіють,
48. Хоча перш ніж це він дарував, були вони у відчаї.
53. Аллах – той, хто сотворив вас із слабкості, потім після
слабкості дав вам силу, потім після сили дасть вам слабкість і
сивину. Він творить, що забажає. Він – знаючий, міцний!

Сура 14. ІБРАГІМ

37. Аллах – той, хто сотворив небеса й землю та дарував з
небес воду, і вивів завдяки їй плоди для вас, і підпорядкував вам
кораблі, щоб ходили морем за Його наказом, і підпорядкував вам
 351

ріки, і підпорядкував вам сонце й місяць, і підпорядкував вам ніч

і день, і дав вам усе, що ви просите. І якщо будете ви вести лік
милості Аллаха, то не злічити вам її. Воістину, людина –
кривдник невдячний!
40. Господе, поселив я (люд) з мого потомства в долині, в якій
злаків немає, біля Твого дому священного, Господе наш! Нехай
відстоюють вони молитву, і зроби серця людей прихильними до
них та обдаруй їх плодами, – можливо, будуть вони вдячними!
49.... В той день, коли земля буде замінена іншою землею, і –
небеса, і постануть вони перед Аллахом, єдиним, могутнім!
50. І побачиш ти грішників у той день, скутих кайданами.
51. Одяг їхній із смоли, обличчя їхні покриває вогонь, аби
відплатив Аллах кожній душі тим, що здобула. Воістину, Аллах
швидкий у розрахунку!

Сура 12. ЮСУФ

10. Сказав один з них: «Не убивайте Юсуфа, а киньте його на
дно колодязя, – підбере його хтось із подорожніх, якщо вирішили
ви це зробити».
17. Вони сказали: «О батьку наш» Вирушили ми нав-
випередки й залишили Юсуфа біля наших речей, і з’їв його вовк;
але ти не повіриш нам, навіть якщо ми кажемо правду».
18. І прийшли вони з несправжнього кров’ю на сорочці...
19. І прийшли подорожні й надіслали свого ходока; опустив
той відро своє та сказав: «О радість, це – юнак». І сховали вони
його, як товар, а Аллах знав, що вони роблять.
20. І продали вони його за малу ціну відрахованих дирхемів. І
були вони невимогливі в цьому.
36. І увійшли разом з ним до темниці двоє юнаків. Один з них
сказав: «Ось, бачу я себе, як вичавлюю я з винограду сік», і
прорік другий: «Ось, бачу я себе, як несу я на голові хліб, який
їдять птахи... Повідай нам тлумачення цього. Воістину, ми
бачимо, що ти – із тих, хто добром діє».
46. «Юсуфе! О праведнику! Повідай нам розгадку про сімох
корів опасистих, яких пожирають сім охлялих, і сім колосків
зелених та інших – сухих, – можливо, повернуся я до людей,
можливо, вони дізнаються!»
 352

47. Промовив він: «Будете ви сіяти сім років, працюючи як

завжди. Що ви зберете, залишайте те в колосі, окрім
нечисленного, що ви з’їдаєте. Потім прийдуть сім тяжких років,
які з’їдять те, що ви для
48. них приготували, окрім нечисленного, що ви збережете.
49. Після цього, настане рік, коли людям буде посіяний
дощ…»;
53. «Не виправдовую я свою душу, – адже душа спонукає до
зла, якщо тільки не помилує Господь мій...»
62. І сказав він своїм слугам; «Покладіть товар їхній у їхні
в’юки, – можливо, впізнають вони, коли повернуться до своєї
родини, можливо, вони повернуться!»
65. А коли відкрили вони своє майно, то з’ясували, що товар
їхній повернуто їм, і сказали: «О батьку наш, що нам бажати! Ось
наш товар нам повернений; ми прогодуємо свою родину та
збережемо нашого брата й додамо на міру верблюда. Це – міра
легка».
67. І сказав він: «О сини мої! Не входьте одними воротами, а
входьте різними воротами...»
69. І коли увійшли вони до Юсуфа, він прийняв у себе свого
брата; сказав він: «Ось я – брат твій; це печалься від того, що
вони вдіяли»!
70. А як готував він їхнє спорядження, то помістив чашу до
ноші свого брата, А потім проголосив глашатай: «О караване!
Адже ви злодії!»
71. Вони сказали, коли підійшли ті до них; «Що ви шукаєте?»
72. Ті відповіли: «Ми розшукуємо чашу царя; тому, хто
принесе її, – вантаж верблюда. А я за це відповідаю».
73. Вони сказали: «Клянемося Богом! Адже ви знаєте, що ми
не прийшли ширити нечестя землею, і ми не злочинці».
74. Вони сказали: «А яка відплата за це, якщо ви брехуни?»
75. Вони сказали: «Відплата того, в кого в поклажі знайдеться,
він сам – відплата; так відплачуємо ми неправедним!»
103. І більшість людей, хоч би як ти бажав, неправедні !
 353

Сура 31. ЛУКМАН

3. ...Які відстоюють молитву й дають очищаючу подать, вони
– ті, що вірують у майбутнє життя.
13. ...Дякуй Мені і твоїм батькам: до Мене повернення.
14. А якщо вони старатимуться, щоб додав ти Мені в товариші
те, про що в тебе немає ніякого знання, то. не слухайся їх. Іди за
ними в цьому світі в добрі й іди шляхом тих, хто звернувся до
Мене...
15. «О сину мій! Якщо буде це на вагу гірчичного зерна й
перебуватиме в скелі або в небесах, або в землі, – Аллах його
виведе...
17. Не криви своєї щоки перед людьми й не ходи землею
погордливо. Воістину, Аллах не любить усяких гордовитих,
хвалькуватих!
18. І розмірюй свою ходу й притишуй голос свій: адже
найнеприємніший із голосів – звичайно, голос віслюків».
30. Хіба не бачив ти, що судно пливе морем з ласки Аллаха,
аби показати вам Його знамення?..

Сура 42. РАДА

7. І так Ми навіяли тобі Коран арабський, щоб напучував ти
матір поселень1 і тих, хто навколо неї, і напучував про день
зборів, в яких немає сумнівів. Частина в раю і частина в пеклі.
11. ...«Тримайте прямо віру й не розділяйтеся в ній!»...
19. Хто прагне посіву для майбутнього життя, тому Ми
збільшимо його посів, а хто прагне посіву для ближнього, – Ми
дамо йому його, проте немає йому в останньому ніякого талану!
21. Ти бачиш, як несправедливі лякаються того, що вони
дістали, коли з ними це станеться. А ті, що увірували і творили
благе, – у квітниках раю. Для них – усе, Чого вони забажають, у
їхнього Господа. Це – велика милість!
48. Аллахові належить влада над небесами та землею; Він
творить, що хоче, дає, кому забажає, жіноче покоління й дає,
кому забажає, чоловіче.

1
Матір поселень – Мекка.
 354

49. ...Він поєднує їх, чоловіків і жінок, а кого бажає, робить

безплідним: адже Він – знаючий, могутній!

Сура 34. САБА («САВСЬКЕ ЦАРСТВО»)

10. Даудові Ми дарували від нас перевагу: «О гори,
прославляйте разом з ним, і птахи!» Ми зм’якшили йому залізо!
(Ат-Табарі коментує: «Залізо в його руках було схоже на сиру
глину: тож він згинає його як бажає, не виплавляючи у вогні й не
вдаряючи іншим залізом»).
11. «Роби спадаючі донизу та розмірюй панцир. Роби благе,
адже бачу Я те, що ви чините!»
12. А Сулайманові – вітер... ранковий шлях його – місяць, і
вечірній шлях його – місяць. Виточили Ми для нього джерело
міді. А з джинів – такі, що працюють перед ним за наказом його
Господа; хто ж з них ухилиться від Нашого наказу, тому Ми дамо
скуштувати покарання вогнем.
13. Вони будували для нього все, що він бажав: прекрасні
споруди, статуї, глеки, наче водойми, також нерухомі котли, О
роде Давуда ! Працюйте на знак подяки ! Але ж мало вдячних
серед Моїх рабів !
(«Махараб» («прекрасні споруди») деякі тлумачі розуміють
як «місця поклоніння», «святилища»).
15. У Сабі в житлі їхньому було знамення: два сади праворуч і
ліворуч – годуйтеся уділом вашого Господа та дякуйте Йому!
Країна блага, і Господь милосердий!
16. Але вони ухилилися, і послали Ми на них розлив греблі й
замінили їм їхні сади двома садами з плодами гіркими,
тамариском і небагатьма лотосами.
(Як свідчать коментатори, посилаючись на перших тлумачів,
йдеться про величезну греблю, внаслідок прориву якої, було
знищено господарство сабейців, це доводиться й археологічними
даними, отриманими під час розкопок в Ємені (де знаходилося
Сабейське царство).
19. Та вони сказали: «Господе наш ! Зроби шлях між нашими
зупинками довшим !» Вони вчинили несправедливість до себе !
Тож Ми зробили їх притчею і розсіяли. Воістину, в цьому
знамення для всіх терплячих і вдячних!
 355

Сура 35. ТВОРЕЦЬ

12. Не можуть зрівнятися два моря: те – солодке,прісне,
приємне для пиття, а це – солоне, гірке; із кожного ви годуєтеся
свіжим м’ясом та здобуваєте прикраси, в які вбираєтеся. І ти
бачиш там судна, які розсікають (хвилі), щоб могли ви шукати
Його милості. Тож може ви воздаєте дяку за це?
14. ...Аллах – Господь ваш; Йому влада належить, а ті, кого ви
прикликаєте, окрім Нього, не володіють і
фініковою шкуркою.
25. Хіба ти не бачив, як Аллах
дарував з небес воду; нею Ми вивели плоди
різних кольорів. А в горах є дороги – білі,
червоні – різних кольорів, і воронячі чорні.
І серед людей, і тварин, і худоби — різні
кольори. Так! Адже бояться Аллаха з Його
рабів лише ті, що знають; воістину, Аллах
великий, даруючий! Мухаммед –
26. Воістину, ті, що читають книгу пророк Аллаха
Аллаха, і відстоюють молитву, і жертвують
з того, чим Ми їх наділили таємно та явно, покладаються на
торгівлю, яка не зникне,
27. Щоб Він міг повністю дати їм плату та збільшити їм Його
милість. Воістину, Він даруючий, вдячний!
30. Сади раю, в які вони ввійдуть, прикрасившись там
браслетами із золота й перлинами; одяг там їхній – шовк.
44. Якби Аллах карав людей за те, що вони здобули, Він не
залишив би на її (землі) поверхні жодної тварини, але Він
відстрочує їм до певного названого терміну.
45. А як прийде їхній термін... адже Аллах бачить Своїх рабів!

Сура 7. ЗАГОРОЖІ
11. Ми сотворили вас, потім надали вам форму, потім сказали
ангелам: «Вклоніться Адамові!» – і вклонилися вони, окрім
Ібліса; не був він серед тих, хто вклонився.
 356

12. Він сказав: «Що утримало тебе від того, аби вклонитися,
якщо Я наказав тобі!» Він промовив: «Я – кращий за нього: Ти
сотворив мене з вогню, а його сотворив з глини».
13. Сказав Він: «Впади звідти вниз; не слід тобі там
підноситися! Виходь же: ти – серед тих, хто виявився нікчемою!»
14. Він сказав: «Дай мені відстрочку до дня, коли воскреснуть
вони».
15. Він сказав: «Ти – серед тих, хто отримав відстрочку».
16. Він сказав: «За те, що Ти збив мене, я засяду супроти них
на Твоєму прямому шляху.
17. Потім я прийду до них і спереду, і ззаду, і справа, і зліва, і
Ти не знайдеш більшість з них вдячною».
28. А як зроблять вони якусь мерзенність, то говорять: «Ми
знайшли в такому стані наших батьків, і Аллах наказав вам це».
Скажи: «Воістину, Аллах не наказує мерзенності! Невже
говоритимете ви на Аллаха те, чого не знаєте ?»
33. Скажи: «Господь мій заборонив лише мерзенності, явні з
них та приховані, гріх та злодійство без права, і щоб ви додавали
Аллахові в товариші... і щоб говорили проти Аллаха те, чого не
знаєте.
34. У будь-якого народу – своя межа; і коли прийде їхній
кінець, то вони не затримають і на годину й не прискорять».
38. Він скаже: «Увійдіть у коло народів, які до вас пройшли із
джинів та людей, у вогонь!» Щоразу, як входив один народ, він
проклинав до нього подібний. А коли вони всі там зібралися, то
інший сказав про першого: «Господе! Ці збили нас, пошли ж їм
покарання подвійне з вогню». Він сказав: «Кожному – подвійне,
лише ви не знаєте!»
40. Воістину, ті, що вважали неправдою Ваші знамення й
підносилися над ними, не відкриються їм врата неба й не
ввійдуть вони до раю, доки не увійде верблюд у вушко голки.
Таку чинимо Ми відплату грішникам!
41. У пеклі на них чекатимуть ложа, а над ними – покривала.
Так Ми винагороджуємо нечестивців !
(Як свідчать тлумачі, йдеться про покривала й ложа з
пекельного вогню).
 357

54. Воістину, Господь ваш – Аллах, який сотворив небеса й

землю за шість днів, а потім на троні утвердився...
56. Не чиніть безладдя на землі після її опорядження.
Прикликайте Його зі страхом та сподіванням; воістину, милість
Аллахова недалека від тих, хто творить добро!
57. Він – той, хто посилає вітри благовісниками перед Своїм
милосердям. А коли зрушать вони важку хмару, ми женемо її на
мертву країну, спускаємо з неї воду та виводимо завдяки їй
всілякі плоди. Так і мертвих Ми виведемо, – можливо ви
схаменетеся!
60. Сказала знать з його народу, яка не вірила: «Ми бачимо,
що ти в омані, і ми вважаємо, що ти – брехун».
61. Він сказав: «О народе мій! Немає в мене омани, і я –
тільки посланник від Господа світів.
62. Я передаю вам послання мого Господа; а для вас – вірний
порадник».
70. Вони сказали: «Чи не для того ти прийшов, аби шанували
ми Аллаха єдиного й полишили те, що шанували наші батьки?
Приведи ж нам те, чим ти страхаєш, якщо ти – із правдивих!»
71. Він мовив: «Уже впали на вас від вашого Господа кара та
гнів; невже ви сперечатиметеся зі мною щодо імен, які ви й ваші
батьки дали, відносно яких Аллах не давав ніякого наказу?
Зачекайте ж, і я з вами зажду».
(Йдеться про імена, якими адити називали своїх ідолів).
73....Прийшло до вас чітке свідчення від вашого Господа: це –
верблюдиця Аллаха для вас знаменням; залиште її пастися на
землі Аллаха, не чіпайте її злом, щоб не вразило вас покарання
нестерпне.
74. Згадуйте, як зробив Він вас наступниками після адітів і
помістив вас на землі, – із долин її ви робите замки, а гори
вирізьблюєте, немов будинки. Згадуйте ж милості Аллахові й не
ходіть землею, поширюючи безчестя!
80. [Відіслали] й Лута. Він сказав народу своєму: «Невже ви
будете чинити таку мерзоту, якої не чинив перед вами ніхто з
жителів світів ?
81. Адже приходите ви з пристрастю до чоловіків замість
жінок. Так, ви – люди, що вийшли за межі!»
 358

82. Відповіддю його народу було лише те, що вони сказали:

«Виженіть їх з вашого селища; адже вони – люди, які прагнуть
чистоти!»
83. І врятували Ми Лута та родину його, окрім його дружини;
вона була серед тих, хто залишився.
84. І пролили Ми на них дощ [із каміння]. Так подивись, яким
був кінець грішників!
94. Не посилали Ми в селище ніякого пророка без того, щоб
не уразити жителів його білуванням і нещастям, – можливо вони
упокоряться!
96. А якби мешканці селищ увірували та боялися Бога, Ми
відкрили б їм благословення неба й землі. Але вони визнали
неправдою, і схопили Ми їх за те, що вони здобули!
133. І наслали Ми на них потоп і сарану, і комах, і жаб, і кров,
як знамення виразні. Але зарозумілися вони та стали людьми
грішними.
148. Коли Муса пішов, його народ зробив із прикрас подобу
тельця, яка ревла. Хіба вони не бачили, що він не розмовляв із
ними й не вказував їм прямого шляху ? Та вони взяли його [для
поклоніння] – вони були нечестиві !
(Як пояснюють муфассіри – тлумачі Корану, «подоба
тельця» була зроблена з золота і його рев спричиняло повітря,
що проходило крізь отвори).
187. Тебе запитують про Час: «Коли настане він ?» Скажи:
«Знання про це – в Господа мого ! Не відкриє часу його ніхто,
крім Нього. Важкий він для небес і для землі ! Прийде він
раптово !» Тебе питають, наче тобі про це відомо. Скажи:
«Знання про це – в Аллаха, але ж більшість людей про це не
відає!»
188. Скажи: «Не володію я для себе самого ані користю, ані
шкодою, якщо того не забажає Аллах. Якби знав я приховане, я
збільшив би собі всіляке добро, і мене не торкнулося б зло. Адже
я – тільки напучувач і вісник для народу, що вірує».
189. Він – Той, Хто створив вас із єдиної душі та зробив з неї
другу – до пари, щоб вона знаходила у ній спокій.
199. Прости цих людей, закликай робити добро й залиш
невігласів.
 359

204. Коли читають Коран, слухайте уважно та мовчіть, –

можливо, вас помилують!

Сура 46. АЛЬ-АХКАФ

7. А як читаються їм Наші знамення ясно викладеними,
говорять ті, що не ввірували в істину після того, як вона прийшла
до них: «Це – чаклунство явне».
8. Можливо, вони скажуть: «Придумав він його!» Скажи:
«Якщо я придумав його, то ви не маєте влади ані над чим від
Аллаха для мене. Він краще знає те, про що ви просторікуєте.
Вистачить Його свідком між мною і вами! Він – прощаючий,
милостивий».
9. Скажи: «Я – не новинка серед посланників, і не знаю я, що
буде зі мною і з вами зроблено. Я лише йду за тим, що мені
навіяно; я – лише явний напучувач».
15. Заповідали Ми людині благо робити своїм батькам; мати,
страждаючи, виношує дитину й народжує її в муках; (і
виношування маляти й годування його триває 30 місяців), а коли
він зміцніє (і досягне сорока років), він говорить: «Господе, навій
мені змогу дякувати за Твою милість, яку Ти дарував мені та
моїм батькам; допоможи робити добро, приємне Тобі, і влаштуй
для мене благе в моєму потомстві! Я звернувся до Тебе, я — з
тих, хто віддався у твої руки».
17. А є і такі, хто говорить своїм батькам: «Тьфу на вас! Невже
обіцяєте ви мені, що я буду виведений? – адже пройшли вже
покоління до мене!»...
18. Це – ті, на кому виправдалося слово стосовно народів, що
пішли до них із джинів і людей; воістину, залишилися вони в
збитку.
19. У кожного – міра в тому, що він вдіяв, щоб цілком Він
відплатив за їхні діяння, – і вони не будуть ображені.
35. Терпи ж, як терпіли рішучі посланці, і не намагайся
прискорити для них [кару] У той День, коли вони побачать
обіцяне, подумають, що пробули [на землі] лише якусь годину
дня. Таким є послання ! Невже загине хтось окрім нечестивих
людей?
 360

Сура 6. ХУДОБА
1. Хвала – Аллахові, що сотворив небеса й землю, влаштував
темряву й світло!..
2. Він – той, хто сотворив вас із глини, потім визначив термін
– термін у Нього призначений...
19. Скажи: «Що є найбільше свідчення?» Скажи: «Аллах –
свідок між мною та вами. І відкритий мені цей Коран, аби
напучувати ним вас і тих, до кого він дійшов. Хіба ж не
засвідчуєте ви, що з Аллахом є інші боги?» Скажи: «Я не
засвідчую». Скажи: «Адже це – єдиний Бог, і я не причетний до
того, що ви додаєте Йому товаришів!»
20. Ті, кому Ми дарували Писання, знають [Пророка] так, як
знають своїх синів; ті, які втратили самих себе, не увірують !
38. Немає тварини на землі й птаха, що на крилах літає, які не
були б общинами, подібними до вас. Не пропустили ми в книзі
нічого, потім зібрані вони будуть до вашого Господа.
54. ...Накреслив Господь ваш самому Собі таке, що хто з вас
чинитиме зло з невідання, а потім розкається й стане благим, то
Він – прощаючий і милосердий.
56. Скажи: «Мені заборонено поклонятися тим, кого ви
прикликаєте, окрім Аллаха». Скажи: «Я не буду йти за вашими
пристрастями, – тоді б опинився я в омані й не був би ідучим
прямо».
74. І сказав Ібрахім батькові своєму Азарові: «Невже ти ідолів
за богів вважаєш ? Я бачу, що ти й твій народ – у явній омані».
76. І коли покрила його ніч, він побачив зірку та сказав: «Це –
Господь мій!» Коли ж вона закотилася, він сказав: «Не люблю я
того, що зникає».
77. Коли він побачив місяць на сході, він сказав: «Це –
Господь мій!» Коли ж той зайшов, він сказав: «Якщо Господь мій
не виведе мене на прямий шлях, я стану одним із людей, які
заблукали».
78. Коли ж він побачив сонце на сході, то сказав: «Це –
Господь мій, Він – найбільший!» Коли ж воно зайшло, він сказав:
«О люди ! Я не причетний до того, що ви додаєте Йому як
рівних!
 361

79. Я щиро навернувся до Того, Хто створив небеса і землю, і

я не є багато божником !».
84. І дарували Ми йому Ісхака та Якуба; усіх Ми вели прямим
шляхом; і Нуха вели Ми раніше, а з його потомства – Дауда,
Сулаймана й Айюба, і Юсуфа, і Мусу, і Харуна. Так відплачуємо
Ми тим, що роблять добро!
85. І Закарію, і Ях’ю, і Icy, і Ільяса, – вони всі із праведних.
86. І Ісмаїла, і аль–Яса, і Юнуса та Луту –– і всіх Ми над
світами піднесли.
95. Воістину, Аллах – розколює зерно й кісточку, виводить
живе з мертвого та виводить мертве з живого! Такий Бог ваш ! Як
же ви віддалилися !
97. Він – той, хто влаштував для вас зірки, щоб знаходили ви
по них шлях у темряві суші та моря...
98. Він – той, хто виростив вас із однієї душі, а відтак – місце
перебування й місце зберігання. І Ми роз’яснили знамення для
людей, які розуміють !
(Ібн Касір вважає найправильнішим тлумаченням «місця
перебування» та «місця зберігання» є наступні слова: «лона
матерів» і «поясниці чоловіків» Слово «поясниця» (сульб) в
арабській мові використовують для позначення спорідненості).
99. Він – той, хто послав з неба воду, і Ми надали завдяки їй
зростання для кожної речі; Ми вивели з неї зелень, з якої
виведемо зерна, що сидять рядком; і з пальми, з зав’язей, бувають
грона, що низько спадають; виводимо й сади з винограду, і
маслини, і гранати, схожі й не схожі. Подивіться на плоди цього,
як приносять вони плоди, і на їхнє визрівання! Воістину, в цьому
– знамення для людей, що вірують!
100. Вони вважають джинів рівними Аллаху, хоч Він створив
їх ! [Багатобожники] вигадали Йому синів і доньок без жодного
знання: Преславний Він і Вищий від того, що Йому приписують
вони !
101. Творець небес і землі; як може мати Він дитину, коли не
має дружини ? Він створив кожну річ і Він – про кожну річ
Знаючий !
103. Погляди не осягають Його, це Він осягає погляди ! Він –
Проникливий, Всевідаючий !
 362

104. «Уже прийшли явні знамення від Господа вашого. Хто

бачить їх, бачить сам для себе, а хто сліпий, то лише сам проти
себе. Я вам – не наглядач!»
108. Не ганьбіть тих, кого вони прикликають замість Аллаха,
бо почнуть вони тоді Аллаха ганьбити з ворожнечі, без усякого
знання...
116. Якщо ти послухаєшся більшості з тих, хто на землі, вони
зведуть тебе зі шляху Аллаха. Вони йдуть тільки за домислом, і
вони лише хибне вигадують!
137. Так ідоли багатьом із багато божників прикрасили
вбивство власних дітей, щоб знищити їх і заплутати їхню релігію.
Та якби Аллах побажав, то вони б не робили цього. Тож залиш їх
разом із тим, що вони вигадують !
140. У збитку – ті, хто вбив своїх дітей з безглуздості, через
незнання й заборонив те, що дарував їм Аллах, вигадуючи на
Аллаха. Збилися вони зі шляху й не йдуть прямо!
141. Він – той, хто сотворив сади з опорами й без опор,
пальми й посіви з дарами різними, і маслини, і гранати, схожі й
несхожі. Скуштуйте дарів їхніх, коли дадуть вони плоди, і
віддавайте належне під час жнив, але не понадміру. Воістину, Він
не любить марнотратників !
(«Віддавати належне»: йдеться про закят).
142. Серед худоби є призначена для перевезень, а є така, що
не призначена для цього. Їжте те, чим наділив вас Аллах, і не
йдіть слідом за шайтаном. Воістину, він для вас – справжній
ворог !
143. Ось вісім пар [худоби] – дві з овець, і дві – з кіз…
144. Щ е д в і – з верблюдів, і ще дві – з корів...
145. Скажи: «Я знаходжу в одкровенні, яке дано мені, тільки
заборону вживання в їжу мертвечини, пролитої крові й м’яса
свині – це нечисте; а ще м’яса заборонених тварин, забитих без
згадки імені Аллаха». А якщо хтось був змушений [з’їсти] це не
навмисно й не порушуючи меж, то Аллах – Прощаючий,
Милосердний !
146. Юдеям Ми заборонили все, що має нероздвоєні копита.
Ми заборонили їм жир корів і овець, окрім того, який на спинах у
 363

нутрощах або змішався з кісточками. Так Ми відплатили їм за

їхнє безчестя. Воістину, Ми правдиві !
151. Скажи: «Приходьте, прочитаю я те, що заборонив вам
Господь ваш: нікого не вважайте рівним Йому, якнайкраще
ставтеся до батьків. Не вбивайте дітей своїх, боячись бідності,
адже Ми наділяємо й вас, і їх. Не наближайтеся до огидних
вчинків – явних і прихованих. Не вбивайте душі, вбивство якої
заборонив Аллах, якщо не матимете права на те. Він заповів нам
це – можливо, ви зрозумієте !»
152. І не наближайтесь до майна сироти, інакше як з тим, що
краще, доки він не окріпне; виконуйте міру й вагу за
справедливістю. Ми не покладаємо на душу нічого, окрім
можливого для неї. А як говорите ви, так будьте справедливими,
хоча б і до родичів, і завіт Аллаха виконуйте. Це заповів Він вам,
– можливо, ви пригадаєте!
160. Хто прийде з доброю справою, для того – десять
подібних до нього, а хто прийде з поганим – тому тільки
подібним до нього відплатиться, і не будуть вони скривдженими!
165. Він – той, хто зробив вас наступниками на землі й підніс
одних з вас над іншими за ступенями, щоб випробувати вас у
тому, що Він вам дарував. Воістину, Господь твій швидкий у
покаранні, і, воістину, Він – Прощаючий, Милосердний!

Сура 2. КОРОВА
1. Аліф. Лям. Мім.
(29 сур Преславного Корану починаються із цих загадкових
арабських літер, які вказують на «незрівнянність» (іджаз)
Божого слова. Оскільки араби за часів заслання Корану
вирізнялися красномовством, початок цієї та інших сур ще раз
доводить дивовижність Тексту)
2. Ця книга – немає сумніву в тому – порадник для
богобоязливих.
3. Які в таємне вірують, молитву відстоюють і з того, чим Ми
їх наділили, витрачають,
4. І тих, які вірують у те, що надіслано тобі й що надіслано до
тебе, і в загробному житті вони впевнені.
5. Вони на шляху Господа їхнього, вони матимуть успіх !
 364

6. Воістину, ті, що не увірували, – хоч напучував ти їх чи не

напучував, все їм однаково – вони не вірують.
7. Наклав печать Аллах на серця їхні й на слух, а на очах їхніх
– завіса. Для них – велике покарання !
8. І серед людей дехто говорить: «Увірували ми в Аллаха і в
останній день». Але вони не вірують.
13. А коли говорять їм: «Увіруйте, як увірували люди!» —
вони відповідають: «Хіба віруватимемо ми, як увірували дурні?»
Хіба ні? Воістину, вони – дурні, але не відають про те!
14. І коли зустрічають вони тих, що увірували, вони говорять:
«Ми увірували!» А коли залишаються зі своїми шайтанами, то
говорять: «Ми ж – з вами, ми ж тільки глузуємо».
16. Це – ті, що купили оману за праведний шлях. Без прибутку
була їхня торгівля, і не були вони на вірній путі !
17. Подібні вони до того, хто запалив вогонь, а коли той
освітив усе, що навколо нього, Аллах забрав їхнє світло й у
темряві їх залишив, отож вони не бачать.
21. О люди! Схиляйтеся перед Господом вашим, що сотворив
вас і тих, хто був до вас...
22. Що землю для вас зробив килимом, а небо – будівлею, і
дарував з неба воду, і вивів завдяки їй плоди для вас їжею...
25. І порадуй тих, які увірували й творили благе, що для них –
сади, де внизу ріки струмують. Щоразу, як їм даруються в уділ
звідти якісь плоди, вони говорять: «Це – те, що було дароване
нам раніше», – тим часом як їм лише подібне достачають. Для
них там – дружини чисті, і перебуватимуть вони там довічно.
28. Чому ви не віруєте в Аллаха? Ви були мертвими, і Він вас
оживив, потім Він вас умертвить, потім знову оживить, потім до
Нього ви повернетеся.
(«Ви були мертвими»: Господь створив людину живою
істотою, а потім, після смерті, знову воскресить задля
відплати).
29. Він –Той, Хто сотворив вам усе, що на землі, потім
звернувся до неба й влаштував його із семи небес. Він про кожну
річ відає!
30. І сказав твій Господь ангелам: «Я призначу на землі
намісника». Вони сказали: «Хіба ти призначиш на ній того, хто
 365

творитиме там безчестя й кров проливатиме, а ми підносимо

хвалу Тобі й Тебе святимо?» Він відрік: «Воістину, я знаю те,
чого ви не знаєте!»
31. І навчив Він Адама всім іменам, а потім ангелам їх
запропонував і сказав: «Перекажіть Мені імена свої, якщо ви
правдиві».
32. Вони сказали: «Хвала Тобі! Ми знаємо лише те, чому Ти
нас навчив. Воістину, Ти – обізнаний, мудрий!»
33. Він сказав: «О Адаме, перекажи їм імена їхні!» І коли той
переказав їм імена їхні, то Він сказав: «Хіба Я вам не казав, що
знаю приховане на небесах і на
землі й знаю те, що ви виказуєте, і
те, що приховуєте ?»
34. І сказали Ми ангелам:
«Вклоніться Адамові!» І
поклонилися вони, крім Ібліса.
Він відмовився, загордившись, і
невіруючим залишився.
35. І Ми сказали: «О Адаме!
Оселися ти зі своєю жінкою в раю й Мухаммед верхи на
харчуйтеся звідти на втіху, де Бураку
забажаєте, але до цього дерева не
наближайтеся, щоб не потрапити до неправедних».
36. І примусив їх сатана оступитися й вивів їх звідти, де вони
перебували. І Ми сказали: «...Спадіть ворогами один одному!
Земля для вас – місце перебування і користування до (судного)
часу».
40. О сини Ісраїла! Згадайте милість Мою, яку Я вам дарував,
і постійно Мій Завіт пам’ятайте, тоді і Я Завіт з вами зберігатиму.
Мене бійтеся...
43. І відстоюйте молитву, і давайте закят, і кланяйтеся з тими,
хто схиляється.
(Закят – обрядова милостиня, яку дають для нужденних)
47. О сини Ісраїла! Згадайте милість Мою, яку Я вам дарував,
і що звеличив Я вас над світами.
49. І врятували Ми вас від людей Фірауна, які зле знущання на
вас накладали, убиваючи ваших синів і залишаючи живими
 366

ваших жінок. У цьому для вас від Господа вашого велике

випробування!
57. І покрили Ми вас хмарою й дарували вам манну та
перепелів...
60. А попросив Муса питво для свого народу, і Ми
сказали: «Вдар своєю палицею по скелі!» І потекли з неї
дванадцять струмків, і ви це бачили...
61. І сказали ви ось що: «О Myco!. Ми не можемо зносити
однакову їжу. Виблагай для нас те, що дарує земля: зелені,
огірків, часнику, сочевиці й цибулі».
62. Воістину, ті, що увірували, і ті, хто в іудейство обернувся,
і християни, і сабеї, які увірували в Аллаха і в Останній день і
творили благе, – їм нагорода їхня в Господа їхнього, немає страху
над ними, і вони не журитимуться.
(Сабеї – послідовники сабеїзму, давньої близькосхідної релігії,
яка вирізняється астральними культами. У тафсірах згадується
й той факт, що серед деяких сабеїв побутувала ідея
єдинобожжя).
63. Ось і взяли Ми домовленість з вас і звели гору над вами:
«Візьміть те, що дарували Ми вам з силою і пам’ятайте про те,
що там, – можливо, будете ви богобоязливими!»
67. І сказав Муса своєму народові: «Ось, Аллах наказує вам
зарізати корову». Вони сказали: «Чи не глузуєш ти з нас?» Він
сказав: «До Аллаха я вдаюся, аби не показати себе дурнем!» Вони
сказали: «Приклич для нас твого Господа, щоб Він пояснив нам,
яка вона». Він сказав: «Ось, що Він говорить: «Вона – корова, не
стара і не теличка, середня за віком...»»
66. «...Вона – корова не приборкана, що оре землю, і не
зрошує оранку, збереглася вона в цілості, немає плям на ній».
Вони сказали: «Тепер ти приніс істину». І зарізали вони її, хоча
готові були цього не робити.
79. ...Горе ж тим, хто пише Писання своїми руками, а потім
говорить: «Це від Аллаха», – щоб продати це за мізерну плату !
Горе ж їм за те, що написали їхні руки, і горе їм за те, що вони
отримують!
80. Вони говорять: «Нас не торкнеться вогонь, хіба що лише
на кілька днів». Скажи: «Чи ж ви дістали від Аллаха договір, і
 367

Аллах ніколи не змінить Свого договору? Чи ви говорите на

Аллаха те, чого ви не знаєте ?»
81. Таж ні ! Ті, хто вчинив зло, кого оплутав власний гріх,
вони – жителі пекла. Будуть вони там довіку.
(Під «гріхом» тут мається на увазі багатобожжя).
82. А ті, що увірували й творили благе, ті – жителі раю, вони в
ньому вічно перебувають.
83. І ось взяли Ми договір із синів Ісраїла: «Ви не будете
поклонятися нікому, крім Аллаха; батькам – благо й родичам, і
сиротам, і біднякам. Кажіть людям про добро, відстоюйте
молитву, приносьте очищення». Потім ви відвернулися, крім
небагатьох з вас, і відступили.
85. але потім ви почали вбивати одне одного і вигнали
частину з вас із ваших помешкань. Потурали ви одне одному і
гріху і ворожнечі ! А коли тих приводять до вас полоненими, ви
даєте за них викуп. Але ж було заборонено вам [виганяти] їх !
Невже ви вірите в одну частину Писання, заперечуючи іншу ? То
яка винагорода може бути тим, хто робить це, як не ганьба у
земному житті ? У День Воскресіння скарають вас ще лютішою
карою ! Аллах не омине того, що робите ви !
87. Дали Ми Мусі (Святе) Письмо, і вслід за ним Ми
відрядили посланників; і Ми дарували Ісі, сину Марйам, ясні
знамення та підкріпили його Духом Святим. Невже щоразу, як
приходить до вас посланник з тим, чого ваші душі не прагнуть,
ви хизуєтеся? Одних ви брехунами оголосили, інших ви вбиваєте.
(«Святим Духом» Коран називає ангела Джібріла).
96. Ти побачиш, що вони сильніше за інших людей прагнуть
життя, навіть сильніше за багато божників. Кожен із них хотів би
прожити хоч тисячу років. Але навіть таке життя не віддалило б
їх від покарання. Адже Аллах бачить те, що вони роблять !
104. О ви, які увірували! Не говоріть Пророку: «Доглядай за
нами !», а говоріть: «Поглянь на нас!» – і слухайте. Невірних
чекає болісна кара !
105. Не хотіли б ті, хто має (Святе) Письмо, та з язичників, які
не вірують, щоб благо нам від нашого Господа дарувалося, та
Аллах обирає Своїм милосердям, кого забажає: бо Аллах –
володар великої милості!
 368

106. Ми не скасовуємо та не дозволяємо забути жоден із

Наших аятів, не замінивши його кращим чи рівним йому.
Воістину, Аллах спроможний на кожну річ !
107. Хіба ти не відаєш, що в Аллаха влада над небесами й
землею і немає у вас, окрім Аллаха, ані Захисника, ані
Помічника?
115. Аллахові належить і схід, і захід; і куди б не обернулися
ви, там лик Аллаха...
120. І ніколи не удовольняться тобою ані іудеї, ані християни,
доки не підеш ти за їхнім ученням. Скажи: «Воістину, шлях
Аллаха є справжній шлях!» – а якщо ти їхні пристрасті
наслідуватимеш після справжнього знання, що до тебе прийшло,
то не буде тобі Аллах ні Захисником, ні Помічником.
124. І коли Господь випробував Ібрагіма Своїми словами,
той витримав це. Аллах сказав: «Я зроблю тебе імамом для
людей». Той запитав: « А моїх нащадків ?» Сказав Аллах: «Мій
завіт не стосується нечестивців !»
(Імам – той, хто очолює молитву; у ширшому значенні –
вождь, голова, керівник).
125. Ось Ми зробили Дім місцем зібрання та захисту для
людей. Тож зробіть місце Ібрагіма місцем для молитви ! І Ми
заповіли Ібрагіму та Ісмаїлу: «Тримайте Дім Мій у чистоті для
тих, хто ходитиме навколо нього, перебуватиме у ньому та
битиме там земні поклони».
(Дім – мається на увазі Ка’ба (Кааба).
127. І ось Ібрагім з Ісмаїлом заклали основи Дому:
«Господи наш ! Прийми від нас, воістину, Ти – Всечуючий та
Всезнаючий !»
128. Господи наш! І зроби нас Твоїми шанувальниками і з
нашого потомства –– общину, що Тобі віддалася, і покажи нам
місця нашого поклоніння, і обернись до нас, бо Ти – Дбайливий,
Милосердний!
129. Господи наш! Відішли посланця нащадкам нашим,
який прочитає їм знамення Твої, навчить їх Писанню та мудрості,
очистить їх. Воістину, Ти – Великий, Мудрий!
 369

130. Хто ж відвертається від релігії Ібрагіма, окрім

легковажного невігласа ? Ми обрали Ібрагіма у земному житті, а
у житті наступному він буде разом із праведниками.
134. Але вже минуло це покоління. Вони матимуть те, що
вони здобули собі, а ви матимете те, що здобули собі. І ви не
будете відповідати за те, що вони робили !
135. Вони говорять: «Будьте іудеями або християнами –
знайдете прямий шлях». Скажи: «Ні, – общиною Ібрахіма,
ханіфа, а він не був багатобожником».
(Ханіф (букв. «той, хто схиляється до чогось») тут означає
прихильника істинного єдинобожжя).
136. Скажіть: «Ми ввірували в Аллаха і в те, що даровано
нам, і що даровано Ібрагімові, Ісмаїлові, Ісхакові, Якубові та
колінам їхнім і що було даровано Мусі та Ici, і що було даровано
пророкам від Господа їхнього. Ми не виділяємо серед них кого–
небудь, і Йому віддаємося».
138. А якщо вони увірували в подібне до того, у що ви
ввірували, то вони вже знайшли правильний шлях; якщо ж вони
відвернулися, то суперечать йому. Аллах захистить тебе від них:
а Він – Всечуючий, Всезнаючий .
140. Невже вони говорять, що Ібрагім, Ісмаїл, Ісхак, Якуб та
коліна з нащадків їхніх були іудеями чи християнами? Скажи:
«Ви краще знаєте чи Аллах? Хто є несправедливішим за того, хто
приховав свідчення, дане йому Аллахом ? А Аллах не омине того,
що робите ви !
142. А скажуть дурні з людей: «Що відвернуло їх від
кибли, якої вони дотримувалися?» Скажи: «Аллаху належить і
схід, і захід. Він веде, кого бажає, прямим шляхом!»
(Кибла – напрям молитви. Спочатку мусульмани
поверталися обличчям до Єрусалиму (Байт аль-Макдіс), а потім,
з другого року хіджри, вони почали молитися у бік Мекки).
143. Так Ми спрямували вашу общину на середній шлях,
щоб ви були свідками для людей, а Посланець щоб був свідком
для вас. І зробили ми киблу, якої ти дотримувався, лише для того,
аби дізнатися Нам, хто йде за Посланником з тих, що
повертають назад...
 370

144. Ми бачили, як блукав небом погляд твій. І Ми

спрямували тебе до кибли, якою ти будеш задоволений. Поверни
ж своє обличчя у бік Забороненої Мечеті. І де б ви не були,
обертайте ваші обличчя в її бік...
(«Заборонена Мечеть» (аль-Масджід аль-Харам) –
мекканський храм, де знаходиться Кааба).
151. ...Ми послали до вас посланника з вашого оточення; він
читає вам Наші знамення та очищує вас, і навчає вас (Святому)
Письму й мудрості, і вчить вас тому, чого ви не знали раніше.
153. О ті, що ввірували! Звертайтеся по допомогу до
терпіння й молитви, воістину, Аллах – з терпеливими!
154. Не кажіть про тих, кого вбивають на шляху Аллаха:
«Мертві». Ні, вони живі! Та ви не відчуваєте.
155. Ми будемо випробовувати вас страхом, голодом,
нестачею майна, людей та плодів. Сповісти ж добру звістку
терпеливим,
156. Тих, які, коли з ними лихо стається, говорять:
«Воістину, ми Аллахові належимо, і до нього ми повертаємося!»
157. Це – ті, над якими благословіння від їхнього Господа й
милість, і вони – праведним шляхом ідуть.
158. Воістину, пагорби ас-Сафа та аль-Марва – знаки
Аллаха. Хто звершує хадж або умру в дім Аллаха, то не буде
йому гріха, якщо він пройде між ними. І хто зі своєї волі чинить
добро, то, воістину, Аллах – Вдячний, Всезнаючий !
(Хадж – паломництво до Мекии. Умра – мале паломництво,
яке включає у субе лише частину обрядів хаджу Ас-Сафа та аль-
Марва – пагорби у Мецці, між якими прочани здійснюють т.зв.
сай – «біг»).
161. Воістину, ті, що не ввірували й померли, будучи
невірними, – над ними прокляття Аллаха і ангелів, і людей – усіх!
163. І бог ваш – Бог єдиний, немає божества, крім Нього,
Милостивого, Милосердного!
164. Воістину, у творінні небес і землі, у зміні ночі й дня, у
кораблі, який пливе морем з тим, що людям корисне, у воді, яку
Аллах з неба послав та оживив нею землю після її смерті, і
розвіяв на ній усяких тварин, і в зміні вітрів, і в хмарі підлеглій,
між небом і землею, – знамення людям розумним!
 371

165. А посеред людей є такі, що приписують Аллаху рівних

Йому та люблять їх так, як люблять Аллаха...
168. О люди! їжте те, що на землі (є) дозволеним, благим, і
не йдіть услід шайтану, – бо Він для вас ворог явний !
169. Він наказує вам тільки зло й мерзотність, і щоб ви
говорили на Аллаха те, чого не знаєте.
170. І коли кажуть їм: «Ідіть услід за тим, що Аллах
дарував!» – вони говорять: «Ні, ми йдемо вслід за тим, на чому
застали наших батьків». А якщо б їхні батьки нічого не розуміли
та не йшли прямим шляхом?
171. О ви, котрі увірували ! Їжте ті блага, якими Ми вас
наділили, і дякуйте Аллахові, якщо перед Ним ви схиляєтеся.
173. Бо ж Він заборонив вам лише мертвечину й кров, і
м’ясо свині, і те, що закололи не для Аллаха. Хто ж змушений, не
будучи нечестивим і злочинцем, – немає гріха в тому: адже Аллах
Прощаючий, Милосердний!
177. Не в тому благочестя, щоб вам обертати свої обличчя в бік
сходу й заходу, а благочестя – хто увірував в Аллаха й в останній
день, і в ангелів, і в (Святе) Письмо, і в пророків, і давав майно,
не зважаючи на любов до нього, близьким і сиротам, і біднякам, і
подорожнім, і прохачам, і на рабів, і вистоював молитву, і давав
закят, – і ті, що виконують свої обіцянки, коли обіцяють, і
терпеливі в нещасті й злиднях і в часи лиха. Саме такі є
праведниками і такі є богобоязливими!
178. О ті, що ввірували! Приписана вам помста за вбитих:
вільний – за вільного й раб – за раба, і жінка – за жінку. Якщо
простить вбивцю його брат [у релігії], то нехай той вчиняє за
звичаєм та сплатить йому належний викуп…
179. Помста рятує життя ваше, о ви, обдаровані розумом !
Можливо, будете богобоязливі ви !
180. Приписано вам, коли прийде до кого–небудь із вас
смерть, якщо він залишає майно, заповіт для батьків і близьких за
звичаєм, як обов’язок для віруючих.
181. А хто змінить це після того, як чув, то гріх буде тільки
на тих, які змінюють це. Воістину, Аллах – Всечуючий,
Всезнаючий !
 372

182. А хто боїться, що заповідач зробить помилку або

вчинить гріх та й виправить [заповіт] задля миру між
спадкоємцями, то не буде йому гріха. Аллах – Прощаючий,
Милосердний !
183. О ті, що увірували! Приписаний вам піст, так само, як
приписаний він тим, хто був до вас, – можливо ви боятиметеся
Бога!
184. Встановлено його на певну кількість днів. А якщо хто
з вас захворіє, чи буде в дорозі, то нехай постить таку ж кількість
днів в інший час. А тим, для кого це важко, слід задля спокути
нагодувати бідняка. А хто з волі своєї чинить добро, то це краще
для нього. Але піст кращий для вас – якби ж ви тільки знали !
185. Місяць рамадан, в який надісланий був Коран як
порадник для людей і як роз’яснення прямого шляху й
розпізнавання. Коли для когось із вас настане цей місяць, то
нехай він проводить його у пості. А якщо він захворіє, чи буде в
дорозі, то нехай постить таку ж кількість днів у інший час. Аллах
бажає вам полегшення, а не утруднення; доводьте ж до кінця дні
поста у і звеличуйте Аллаха за те, що Він показав для вас прямий
шлях; можливо, ви будете вдячні !
187. Дозволено вам входити до дружин ваших у ночі посту.
Вони – наче одяг для вас, а ви – наче одя, для них. Дізнався
Аллах, що ви обмежуєте себе. Тож він прийняв каяття ваше і
простив вас. Тож з’єднуйтесь із ними і прагніть до того, що
встановив для вас Аллах. Їжте і пийте поки не зможете відрізнити
нитку білу від нитки чорної – до світанку. А потім знову
тримайте піст – аж до ночі. Не з’єднуйтесь із дружинами у ті
ночі, коли перебуваєте у мечетях, у стані іттікаф. Такими є
обмеження Аллаха, тож не наближайтеся до них ! Ось так Аллах
пояснює людям Свої знамення – можливо, будуть вони
богобоязливими !
(Іттікаф (від іттакафа – «постійно бути [десь]», «цілком
віддаватися» [чомусь] – «Тривале перебування у мечеті задля
поклоніння Аллаху. Іттікаф неможливий поза межами мечеті»
(аль-Багавві))
 373

188. Не пожирайте незаконно майна одне одного та не

підкуплюйте суддів, щоб свідомо, шляхом гріха, привласнити
частину інших людей !
189. Запитують вони тебе про молодий місяць. Скажи: «Він
визначає час для людей та для здійснення хаджу». Не в тому
благочестя, аби до будинків входити через задні двері, але
благочестивим є той, хто став Бога боятися. Входьте ж у будинки
через двері їхні й Аллаха бійтеся, – може й будете ви щасливими!
(За часів невігластва люди, які здійснювали паломництво до
Кааби, поверталися до своїх будинків через задні двері. Цей
звичай був пов’язаний із уявленням про те, що прочанин став
очищеним, а тому він не може входити через «неочищений»
звичайний вхід).
190. І бийтеся на шляху Аллаха з тими, хто б’ється з вами,
але не чиніть злочинств, – воістину, Аллах не любить тих, хто
злочинства чинить!
191. І вбивайте їх, де зустрінете, і виганяйте їх звідти,
звідки вони вигнали вас: бо спокуса – гірше, ніж убивання! І не
бийтеся з ними біля забороненої мечеті, доки не почнуть вони
битися там з вами. Якщо ж вони битимуться з вами, то вбивайте
їх: така вона – відплата невірним!
193. І бийтеся з ними, доки не зникне спокуса, а релігія не
належатиме Аллахові. А якщо вони утримуються (від битви), то
немає ворожнечі, окрім як до неправедних!
194. Заборонений місяць – за заборонений місяць.
Порушення заборон вимагає помсти ! Якщо хто виявить
ворожість до вас, то ви виявите ворожість до нього – так само, як
він виявляв ворожість до вас. І бійтесь Аллаха та знайте, що
Аллах – з тими, хто Бога боїться!
195. Жертвуйте на шляху Аллаха, та не йдіть через руки
свої до загибелі ! І вторіть добро; воістину, Аллах любить тих,
хто творить добро !
196. Звершуйте хадж і умру заради Аллаха. Якщо вам
заважають, то принесіть у жертву те, що зможете, але не голіть
своїх голів, доки не дійде жертва до свого місця. А якщо хто з вас
хворий або має рану на голові, то нехай задля відкупу тримає
піст, дає милостиню або принесе жертву. А коли ви в безпеці, то
 374

той, хто має поєднати умру з хаджем має принести у жертву те,
що зможе. А хто не має змоги це зробити, то нехай під час хаджу
тримає піст три дні, і сім днів після повернення з хаджу – усього
десять. Це – для тих, чия сім’я не живе біля Забороненої Мечеті.
Тож бійтесь Аллаха та знайте, що Аллах суворий у покаранні !
197. Хадж – у відомі місяці. І хто зобов’язався в них на
хадж, той нехай не входить до жінок, нехай не чинить гріха та
нехай не сперечається під час хаджу. Аллах знає про те добро,
яке ви чините.
198. Не буде вам гріха, якщо у цей час ви будете шукати
ласки Господа вашого ! А коли повернетесь з Арафату, то
згадуйте Аллаха у Забороненому місці ! Згадуйте Його – те, як
він вказав вам прямий шлях, тоді як раніше ви були тими, хто
заблукав !
(«Шукати ласки Господа вашого»: займатися торгівлею.
Арафат – пагорб біля Мекии. З цього місця починається
здійснення хаджу. «Заборонене місце» – пагорб Мудзаліфа, де
прочани читають спеціальну молитву).
213. Були люди однією общиною, і послав Аллах пророків
вісниками та пояснювачами, і надіслав з ними (Святе) Письмо з
істиною, щоб розсудити людей в тому, в чому вони розійшлися.
А розійшлися лише ті, кому вона була дарована, після того, як
прийшли до них ясні знамення, по злостивості між собою. І
Аллах вивів тих, що ввірували, до тієї істини, стосовно якої вони
розійшлися з Його дозволу. Аллах веде, кого забажає, до прямої
дороги!
216. Встановлено вашим обов’язком боротьбу, тоді як ви
ненавидите її. Можливо, те, що вам ненависне – благо для вас. А,
можливо, те, що вам приємне – зло для вас. Аллах знає, а ви не
знаєте !
217. Тебе запитують про боротьбу під час забороненого
місяця. Скажи: «Боротьба у цей час – великий гріх. Але збивати
інших зі шляху Аллаха, не вірити у Нього, у Заборонену Мечеть,
виганяти звідти людей – ще більший гріх, ніж боротьба. Тож
вони не припинять боротися проти вас доти, якщо зможуть не
відвернуть вас від релігії вашої, а якщо хтось із вас відступить від
своєї релігії та помре невіруючим, то марними стануть його
 375

вчинки у земному житті та житті наступному. Такі будуть

жителями вогню – і будуть там довіку !»
219. Тебе запитують
про вино та азартні ігри.
Скажи: «Це все – великий
гріх, але й певна користь
для людей. Але гріх від них
більший за користь !» Тебе
запитують про те, що
необхідно жертвувати.
Скажи: «Надлишок !» Ось так Мухаммед бачить
Аллах роз’яснює вам знамення. грішників у пеклі
Можливо помислите ви
220. про життя нинішнє та наступне ! Запитують тебе і про
сиріт. Скажи: «Робити їм добро – благо. А якщо ви поєднаєте свої
та їхні справи, то вони ваші брати». Та Аллах відрізняє
нечестивого від доброчинного...
221. Не одружуйтеся з багатобожницями, доки вони не
увірують. Справді, віруюча рабиня – краща від багатобожниці,
якщо та й сподобалась вам, хоча б ви нею й захоплювалися. І не
видавайте заміж за багатобожників, доки вони не ввірують.
Справді, віруючий раб кращий від багатобожника, навіть якщо
той і сподобався вам…
222. Вони запитують тебе про місячні. Скажи: «Це –
страждання». Отож відчужуйтеся від жінок під час менструацій і
не наближайтеся до них, доки вони не очистяться. А коли вони
очистяться, то приходьте до них так, як наказав вам Аллах...
223. Ваші дружини – наче нива для вас. Приходьте до них,
як побажаєте, але нехай цьому передують ваші добрі справи…
224. Нехай не будуть ваші клятви Аллахом завадою
праведності вашій, богобоязливості і тому, щоб встановлювали
ви мир поміж людьми. Аллах – Всечуючий, Всевідаючий !
225. Аллах не каратиме вас за клятви без наміру. Але Він
каратиме вас за те, що здобули собі серця ваші. Аллах –
Прощаючий, Жалісливий !
226. А якщо хто поклявся не наближатися до дружин, то
нехай вичікує чотири місяці. Та якщо він передумає, то Аллах –
Прощаючий, Милосердний !
 376

227. Якщо ж [чоловіки] все ж вирішать розлучитись, то

Аллах – Всечуючий, Всезнаючий!
228. Розлучені жінки повинні очікувати три строки
місячних. Не дозволено їм приховувати те, що Аллах створив у
лонах їхніх – якщо вони вірують у Аллаха та в Останній День.
Якщо ж чоловіки їхні побажають примирення, то протягом цього
часу вони мають право повернути їх. Відповідно до звичаю,
жінки мають такі права, які рівні правам на них самих, хоча
чоловіки у дечому й вищі від них. Аллах – Великий, Мудрий !
229. Розлучення можливе два рази. Після цього потрібно або
утримати дружину за звичаєм, або відпустити її з миром. Вам не
дозволено привласнювати щось із дарованого їм, хіба як обидва
ви боїтесь, що не дотримаються обмежень Аллаха, то не буде їм
гріха, якщо вони відкуплять розлучення. Ось такими є обмеження
Аллаха, тож не порушуйте їх ! А ті, які порушують обмеження
Аллаха, ось вони і є нечестивцями !
230. Якщо ж утретє дав він розлучення їй, то не дозво-
ляється вона йому далі, доки не вийде вона за іншого чоловіка, а
якщо той дав їй розлучення, то немає гріха над ними, якщо вони
повернуться...
231. І коли ви розлучаєтесь із дружинами, і минає
відведений для них час, то або утримуйте їх відповідно до
звичаю, або відпускайте їх, відповідно до звичаю. Не утримуйте
їх, намагаючись зашкодити їм, зловживаючи. А хто зробить це,
той буде несправедливим до самого себе. Не перетворюйте
знамень Аллаха на жарт !...
232. І коли ви розлучаєтесь із дружинами, і минає
відведений для них час, то не заважайте їм вийти заміж за їхніх
чоловіків, якщо вони домовились між собою за звичаєм. Такми є
повчання для того з вас, хто увірував в Аллаха та в Останній
День. Це – краще та чистіше для вас. Аллах знає, а ви не знаєте!
233. Матері можуть годувати дітей своїм молоком два
повних роки, якщо вони бажають довести до кінця це годування.
Батько повинен забезпечувати матір дитини харчуванням та
одягом – відповідно до звичаю. На жодну людину не
покладається більше, ніж може витримати вона. Неможна
завдавати шкоди матері за її дитину, а також батькові за дитину
його. Такі ж обов’язки має й нащадок. А якщо батьки
 377

побажаються відняти дитину [від грудей] за взаємною згодою та

порадою, то не буде їм гріха. А якщо вони побажають найняти
годувальниць для своїх власних дітей, то не буде батькам гріха,
якщо вони сплатять їм відповідно до звичаю…
234. Якщо хтось із вас помре та й залишить після себе
дружин, то нехай чекають чотири місяці і ще десять днів. А коли
мине визначений для них час, то не буде гріха, якщо вони
зроблять те, що побажають – відповідно до звичаю…
235. Не буде вам гріха, якщо ви натякнете цим жінкам про
заручини, або ж приховаєте це в своїх душах. Та Аллах знає, що
ви все одно будете згадувати про них. Але нічого не обіцяйте їм
потаємно, а кажіть їм лише належні слова. І не намагайтесь взяти
шлюб, поки не мине встановлений час. І знайте, що Аллах знає
те, що в душах ваших, тож бережіться Його…
236. Не буде вам гріха, якщо ви розлучитесь із дружинами,
не торкнувшись їх та не встановивши належний їм відкуп. Але
все одно дайте винагороду їм – багатий у міру своїх
можливостей, а бідний – у міру своїх, відповідно до звичаю, так,
як і належить зробити це праведним людям!
237. Якщо ж ви розлучилися із ними раніше того, як ви
торкнулися їх, але після того, як встановили належний їм відкуп,
то віддайте їм половину того, що й належить їм – хіба як вони
вибачать вам це або вибачить той, у чиїх руках перебуває
шлюбний договір. А якщо ви вибачите, то це буде ближче до
богобоязливості. Не забувайте й про доброчесність, яка повинна
бути поміж вами. Воістину, Аллах бачить те, що ви робите!
238. Звершуйте молитви належно, і, особливо, середню
молитву. Стійте ж перед Аллахом смиренними!
239. А якщо боїтеся [ворога], то (моліться) пішими або
кінними, коли ж ви в безпеці, то згадуйте Аллаха, так як Він вас
тому навчив, чого ви раніше не знали.
(«Згадуйте Аллаха»: звершуйте молитву).
240. Якщо хтось із вас помре та й залишить дружин після
себе, то перед цим він повинен заповісти. Щоб дружин тримали у
їхніх домівках ще рік і не виганяли. Якщо ж вони підуть самі та
зроблять, відповідно до звичаю, те, що побажають, то не буде вам
гріха за все це. Аллах – Великий, Мудрий!
 378

241. Розлучених дружин слід належно забезпечувати – так,

як і належить це богобоязливим людям!
245. І бийтеся на шляху Аллаха та знайте, що Аллах — чує,
відає!
249. «...Скільки, з дозволу Аллаха, нечисленних загонів
перемагало загони численні!» Аллах – з терпеливими!
254. О ті, що увірували! Витрачайте з того, чим Ми вас
наділили, перш ніж прийде день, коли ані торгівлі, ані дружби,
ані заступництва не залишиться. А невірні, вони – нечестивці.
256. Немає примусу до релігії. Вже розрізнено прямий шлях
та оману ! Хто не вірує у тагута, той вже вхопив надійну основу,
яка не зламається ! Аллах – Всечуючий, Всезнаючий!
(Тагут – «усе, чому поклоняються замість Аллаха» (ібн
Касір)).
270. Хоча б яку витрату ви зробили, хоча б яку обітницю
дали, воістину, Аллах знає це, і немає помічників у
несправедливих!
271. Якщо ви явно даєте милостиню, то це добре; а якщо
утаїте ви, подаючи її бідним, то це – краще для вас і перекриє
для вас ваші злі вчинки: воістину, Аллах відає, що ви робите!
276. А ті, які пожирають лихву, воскреснуть лише так, як ті,
кого своїм дотиком вразив шайтан. Це так, адже вони казали:
«Торгівля схожа на лихварство !» А якщо хтось після того, як
прийшло до нього повчання від Господа, припинить займатися
цим, то буде прощено йому те, що вже минуло, і справа його
належить Аллаху ! А якщо хто знову почне займатися цим, то
житлом таких буде вогонь. І будуть вони там довіку!
277. Аллах знищує лихварство і примножує милостиню.
Аллах не любить кожного невіруючого та грішника!
278. О ви, які увірували! Бійтеся Аллаха і відмовтесь від
того, що належить вам як лихва – якщо віруючі ви!
280. Якщо [боржник] буде у важкому становищі то
почекайте, доки його становище не полегшиться. А якщо ви
простите йому це, зробивши милостинею, то це буде краще для
вас, якби лише знали ви!
 379

281. Бійтеся того Дня коли повернетеся ви до Аллаха.

Віддадуть кожній душі сповна за те, що вона собі здобула. І не
вчинять із вами несправедливо!
282. О ви, які увірували! Якщо берете в борг між собою на
певний термін, то записуйте це. І хай записує між вами писар по
справедливості. І хай не відмовляється писар написати так, як
навчив його Аллах, і хай він пише, і хай диктує той, на кому
обов’язок. Нехай він боїться Аллаха, Господа свого, і хай не
зменшує там нічого. А якщо той, на кому обов’язок, бідний на
розум або слабкий, або не може диктувати, то хай диктує його
близький по справедливості. І беріть у свідки двох із ваших
чоловіків. А якщо не буде (в наявності) двох чоловіків, тоді –
чоловіка і двох жінок, на яких ви згодні, як на свідків, аби якщо
зіб’ється одна, то інша їй би нагадала. І хай не відмовляються
свідки, коли їх кличуть; і не нехтуйте записувати угоду – малу чи
велику – із зазначенням її терміну. Це – справедливіше перед
Аллахом, надійніше для свідчення, та краще для уникнення
сумнівів. Однак, коли це буде торгівля з розрахунком готівкою на
місці, то не буде вам гріха, якщо не запишете цього. Але кличте
свідків, коли укладаєте між собою торговельні угоди, і не чиніть
неприємностей писареві та свідкові. А якщо зробите так, то буде
вам гріх!...
283. А якщо опинитеся ви в дорозі й не знайдете писаря, то
беріть заставу, яку можна взяти до рук. І якщо один із вас довіряє
іншому, то нехай той, кому щось довірено, поверне довірене
йому, і нехай боїться Аллаха, Господа свого. І не приховуйте
свідчення, а якщо хто приховує його, той у своєму серці є
грішником. Аллах знає про те, що ви робите!
286. Аллах не вимагає від людини понад можливості її. За
неї те, що здобула собі вона, і проти неї теж те, що здобула собі
вона. «Господи наш! Не карай нас, якщо ми забули або в чому
помилилися ! Господи наш! Не покладай на нас тягаря, який
поклав Ти на тих, хто жив раніше від нас. І не покладай також на
нас те, що нам не під силу. Вибач нам, прости нас і змилуйся над
нами! Ти – Захисник наш, тож допоможи нам проти невіруючих
людей!»
 380

Сура 8. ВІЙСЬКОВА ЗДОБИЧ

1. Тебе запитують про військову здобич. Скажи: «Військова
здобич належить Аллаху та Посланцю. Тож бійтесь Аллаха,
будьте в злагоді між собою й коріться Аллаху та Його Посланцю,
якщо ви – віруючі!
(Йдеться про військову здобич, захоплену мусульманами
коло Бадру в 624 році).
39. Скажи тим, які не вірують, що коли зупиняться вони, то
їм простять їхнє минуле. Та якщо вони знову повернуться до
свого, то вже був приклад давніх.
40. Боріться з ними, доки не зникне смута і релігія не буде
цілком належати Аллаху. А якщо вони зупиняться, то Аллах
бачить, що вони роблять!
(«Смута» – багатобожжя, де релігія належить не Аллаху
(ібн Касір, аль-Багавві))
41.. Знайте: якщо ви захопили здобич, то її п’ята частина
належить Аллаху, Його Посланцю та його родичам, і сиротам,
бідним і подорожнім, якщо ви вірите в Аллаха й у те, що зіслали
Ми рабу Нашому в День Розрізнення – День, коли зустрілися два
війська. Аллах спроможний на кожну річ!
(Мається на увазі битва під Бадром. «Його Посланцю та
його родичам»: мова йде про рід Хашім та ‘ Абд аль-Муталіб)
58. А якщо ти боїшся від людей зради, то відкинь договір з
ними згідно зі справедливістю, воістину, Аллах не любить
зрадників!
65. О пророче! Спонукай віруючих до битви. Якщо
буде серед вас двадцять терпеливих, то вони переможуть
дві сотні; а якщо буде серед вас сотня, то вони переможуть
тисячу з тих, що не вірують, через те, що вони народ не
розуміючий.
67. Нині полегшив вам Аллах; Він знає, що у вас є слабкість.
А якщо буде серед вас сотня терпелива, то вона переможе дві
тисячі з дозволу Аллаха: адже Аллах – з терпеливими!
68. Жодному пророкові не годилося мати бранців, доки він
не підкорить тих, хто на землі. Ви бажаєте прикрас земного
життя, а Аллах бажає життя наступного. Аллах – Всемогутній,
Мудрий !
 381

69. Споживайте з того, щзо ви захопили як здобич,

дозволену і добру. І бійтеся Аллаха. Воістину, Аллах –
Прощаючий, Милосердний!
72. Воістину, ті, що увірували переселилися й боролися на
шляху Аллаха, жертвуючи своїм майном і душами, і ті, які дали
притулок іншим і допомагали їм, – приятелі одне одному ! А ті,
які увірували й не переселилися, не можуть бути вашими
приятелями, поки не переселяться ! Якщо вони проситимуть у вас
допомоги в справах релігії, то допоможіть їм, але не проти
людей, із якими ви маєте договір…
(«Увірували і переселилися» – йдеться про мусульман, які
залишилися в Мецці).
75. А ті, що увірували потім і переселилися та боролися
разом з вами, – одні з вас. Але родичі ближчі одне одному, згідно
з писанням Аллаха. Воістину, Аллах – про кожну річ Знаючий!
(Згідно з коментарями, йдеться про успадкування майна
(ібн Касір))

Сура 47. МУХАММАД

1. Вчинки тих, які не увірували та збивали інших зі шляху
Аллаха, Він зробив марними.
2. А тим, які увірували й творили добро, які увірували в те,
що зіслано Мухаммаду, – а воно є істиною від Господа їхнього –
Він простив злі вчинки та покращив справи їхня.
3. Це так, адже ті, які увірували, пішли слідом за неправдою,
а ті, які увірували, пішли слідом за істиною від Господа їхнього…
4. Тож коли ви зустрічаєте тих, які не увірували, рубайте
їхні шиї. А коли ви здолаєте їх, то міцно накладайте пута ! Далі
або милуйте їх, або беріть викуп – доти, доки війна не скине свій
тягар. Так! Якби Аллах побажав, то помстився б їм Сам, але Він
прагне випробувати одних із вас з іншими. Вчинки тих, які
ведуть боротьбу на шляху Аллаха, Він ніколи не зробить
марними,
5. вкаже їм прямий шлях та покращить справи їхні,
6. та введе в рай, про який уже давав їм знати.
12. Воістину, тих які увірували й творили добро, Аллах
введе до садів раю, де течуть ріки. А ті, які не увірували,
 382

насолоджуються благами та споживають їжу наче тварини.

Притулком їхнім буде вогонь!
15. Така картина раю, обіцяного богобоязливим: там течуть
ріки з води, яка не застоюється, ріки з молока, яке не змінює
свого смаку, ріки з вина, яке дарує насолоду тим, хто його п’є,
ріки з очищеного меду. Вони матимуть там кожен плід та
прощення від Господа свого. Невже вони схожі на тих, хто вічно
перебуватимуть в пеклі та питиме киплячу воду, яка розриватиме
їх нутрощі?
33. О ви, які увірували! Коріться Аллахові й коріться
посланникові, і не робіть пустими свої діяння!

Сура 3. РОДИНА ІМРАНА

1. Аліф. Лям. Мім.
2. Аллах ! Нема бога, крім Нього – Живого, Сущого !
3. Дарував Він тобі (Святе) Письмо в істині, підтверджуючи
правдивість того, що даровано до нього. І дарував Він Тору та
Євангелію раніше як порадник для людей, і дарував Одкровення.
14. Людям видається прекрасною любов до задоволень, які
приносять жінки, сини, накопичені кінтари золота і срібла,
прекрасні коні, худоба і посіви. Такою є тимчасова насолода
земного життя, тоді як у Аллаха – краще місце для повернення!
(Кінтар – міра ваги (близько 44 кг)).
15. Скажи: «Чи розповісти вам про те, що краще від цього ?
Для тих які богобоязливі, у Господа їхнього є сади, де течуть
ріки, і де вони будуть довіку, а з ними – пречисті дружини і
благовоління від Аллаха!»…

Сура 4. ЖІНКИ
1. О люди! Бійтеся Господа вашого, що створив вас з однієї
душі та створив їй пару із неї, а від них поширив багато чоловіків
і жінок. І бійтеся Аллаха, ім’ям Якого ви звертаєтесь один до
одного, і дотримуйтесь родинних зв’язків. Воістину, Аллах – над
вами наглядач!
 383

2. І давайте сиротам їхнє майно й не замінюйте поганим

хорошого. І не пожирайте майна їхнього на додаток до вашого, –
адже це – великий гріх!
3. А якщо боїтеся ви, що не будете справедливими із
сиротами, то одружуйтеся з тими, які приємні вам, жінками – і
двома, і трьома, і чотирма. А якщо боїтеся, що не будете
справедливими, тоді – з однією або ж невільниця, захоплена
вами. Це – ближче [до справедливості], якщо не прагнете
відхилитися ви.
4. І щиро віддавайте дружинам викуп як дарунок для них.
Але якщо вони за своєю волею щось повернуть вам звідти, то
вживайте для здоров’я та користі.
5. І не давайте нерозумним ваше майно, яке Аллах зробив
для вас засобом для прожиття. Годуйте, одягайте їх звідти, а
також кажіть їм добрі слова.
6. І сиріт випробовуйте, а як дійдуть вони до шлюбного віку,
то якщо побачите ви в них розуму зрілість, віддавайте їм їхнє
майно; і не пожирайте його марнотратно й поспіхом [боячись]
того часу, коли вони не виростуть. А хто багатий, хай стриманим
буде; а хто бідний, нехай споживає згідно зі звичаєм. А як
віддаєте ви їм їхнє майно, то беріть свідків до них. І рахівником
вистачить Аллаха!
7. Чоловіку належить частка від того, що залишили батьки
та найближчі родичі, і жінці належить частка від того, що
залишили батьки та найближчі родичі – як від малого, так і від
великого. Такою є встановлена частка.
9. А коли присутніми є при розділі родичі, сироти й бідняки,
то наділяйте їх з цього та кажіть їм слово добре.
11. Воістину, ті, що пожирають майно сиріт несправедливо,
у своєму череві вогонь пожирають, і горітимуть вони в полум’ї!
12. Наказує вам Аллах стосовно ваших дітей: сину – частка,
як частка двох дочок. А якщо вони (діти) – жінки, кількістю
більше двох, то їм – дві третини того, що він залишив, а якщо
одна, то їй – половина. А батькам його, кожному з двох – одна
шоста того, що він залишив, коли є в нього дитина. А якщо немає
в нього дитини, і батьки йому наслідують, то матері – третина. А
якщо є в нього брати, то матері – одна шоста після відписаного,
 384

яке відказує він, або боргу. Батьки ваші або сини ваші – ви не
знаєте, хто з них ближче вам за користю, як Аллахом
запроваджено. Воістину, Аллах – Всезнаючий, Мудрий!
13. І вам – половина того, що залишили ваші дружини,
якщо немає в них дитини. А якщо є в них дитина, то вам – чверть
того, що вони залишили після відписаного, яке відказують вони,
або боргу. А їм – чверть того, що залишили ви, якщо немає у вас
дитини. А якщо є у вас дитина, то їм – одна восьма того, що
залишили ви після відписаного, що відказуєте ви, або боргу. А
якщо чоловік з побічної гілки стає спадкоємцем або жінка, і є в
нього брат або сестра, то кожному з них обох – одна шоста. А
якщо їх більше цього, то вони – спільники в третині після
відписаного, що відказує він, або боргу,
14. Такими є обмеження Аллаха. Тих, хто кориться Аллаху
та Його Посланцю, він введе до садів, де течуть ріки. Вони там
будуть довіку. Це і є великий успіх !
15. А ті з ваших жінок, які перелюб учинять, – візьміть
свідками проти них чотирьох із вас. І якщо засвідчать вони, то
тримайте їх у домах, доки не заспокоїть їх смерть, чи Аллах для
них інший шлях не влаштує.
16. А до тих двох з-посеред вас, які вчинять це, застосовуйте
тілесне покарання. А якщо вони покаються та виправляться, то
залиште їх...
19. О ви, які увірували! Не
дозволяється вам успадковувати жінок
примусом. І не перешкоджайте їм
забирати частину того, що ви їм
дарували, хіба що вчинять вони явно
перелюб. Поводьтеся з ними гідно. І
навіть якщо вони неприємні вам, то,
можливо, неприємне для вас те, куди
Аллах вклав так багато добра!
20. А якщо забажали ви заміни однієї Мухаммед
дружини іншою та одній з них дали і воїни ісламу
кінтар, то не відбирайте з нього нічого.
Хіба братимете ви облудно, як явний гріх?
 385

22. Не одружуйтеся з тими жінками, з якими батьки ваші

одружені були, хіба як це вже трапилось. Воістину, це – розпуста,
мерзота і недобрий шлях!
23. І заборонені вам ваші матері й ваші дочки, і ваші сестри,
і тітки ваші по батькові й матері, і дочки брата, і дочки сестри, і
ваші матері, які вас вигодували, і ваші сестри молочні, і матері
ваших дружин, і ваші пасербиці, що під вашим покровительством
від ваших дружин, до яких ви уже ввійшли; а якщо не ввійшли ви
ще до них, то немає гріха на вас; і дружини ваших синів, що від
ваших стегон; і – зводити двох сестер, якщо не було цього
раніше. Воістину, Аллах Прощаючий, Милосердний!
24. Заборонені вам також заміжні жінки – окрім тих, яких ви
захопили в полон. Таким є припис Аллаха для вас. Окрім цього,
вам дозволено шукати інших жінок для одруження, якщо ви
прагнете до них, використовуючи своє майно та будучи
цнотливими, а не розпусниками. А за те задоволення, яке ви
отримуєте від них, давайте їм належну винагороду. І не буде вам
гріха за те, про що ви погодитеся між собою після визначення
необхідного викупу. Воістину, Аллах – Всезнаючий, Мудрий!
25. А хто з вас не має належного статку, щоб одружитися на
віруючих цнотливих жінках, той нехай одружується на віруючих
жінках з-посеред захоплених вами у полон. Аллах краще знає про
віру вашу, і всі ви – одне від одного. Тож одружуйтесь із ними з
дозволу їхніх родин, і давайте їм винагороду їхню за звичаєм,
щоб вони були цнотливими, а не розпусницями чи тими, які
мають потаємних приятелів. Якщо ж після одруження вони
скоять розпусту, то покарання для них – половина покарання для
вільних жінок. Одруження з невільницями дозволене тим із вас,
хто боїться гріха перелюбу. І якщо ви будете терпіти, то це буде
краще для вас…
(«Половина покарання»: тут мається на увазі побиття).
29. О ви, які увірували! Не пожирайте майна одне одного
шляхом неправди, а займайтеся торгівлею, якою ви будете
взаємно задоволені. І не вбивайте одне одного ! Аллах
милосердний до вас!
34. Чоловіки піклуються про жінок, адже Аллах віддав
перевагу одним перед іншими, а також через те, що чоловіки
витрачають своє майно. Праведні жінки покірні, вони бережуть у
 386

час відсутності чоловіків те, що Аллах наказав берегти. А тих

жінок, непокори яких ви боїтесь, повчайте, уникайте на
подружньому ложі та, врешті-решт, злегка бийте. Якщо ж вони
послухаються вас, то не шукайте шляху проти них. Воістину,
Аллах – Всевишній, Великий !
35. А якщо боїтеся ви розриву між обома, то пошліть суддю
з його родини та суддю з її родини: якщо забажають вони
примирення, то Аллах допоможе їм. Воістину, Аллах –
Всезнаючий, Всевідаючий!
36. І схиляйтеся перед Аллахом і не додавайте Йому нікого
як рівного. Якнайкраще ставтеся до батьків, родичів, сиріт і
бідних; а також до сусідів, які є вашими родичами, і до тих, які не
є вашими родичами; до побратима, до подорожнього, а також до
рабів ваших. Воістину Аллах не любить зухвалих і гордих
37. які самі є скнарами та закликають людей до жадібності,
приховують те, що Аллах дарував їм зі Своєї ласки. І Ми
приготували для невіруючих принизливу кару!
43. О ви, які увірували! Не наближуйтеся до молитви у стані
сп’яніння, поки ви не станете усвідомлювати те, що говорите, а
також у стані нечистоти, поки не здійсните омовіння – якщо лише
ви не знаходитесь у дорозі. Якщо ж ви хворі, або подорожуєте,
або хтось із вас повернувся з вбиральні чи торкався жінок, а після
цього ви не знайшля води, то здійсність омовіння чистою, сухою
землею – обітріть нею своє обличчя та руки. Воістину, Аллах –
Вибачаючий, Прощаючий!
92. І нехай віруючий не вбиває іншого віруючого – хіба як
трапиться помилка. І хто помилково вб’є віруючого, то незай
звільнить віруючого раба і нехай сплатить належний викуп його
родині – хіба тільки вони побажають роздати це як милостиню. А
якщо цей віруючий був з ворожого до вас племені, то звільніть
віруючого раба. А якщо він був із племені, між вами і між яким є
договір, то слід сплатити належний викуп його родині та
звільнити віруючого раба. Якщо хто не в змозі зробити це, то
нехай тримає піст два наступних місяці задля каяття перед
Аллахом ! Аллах –Всезнаючий, Мудрий!
93. А якщо вб’є хто віруючого навмисно, то відплата йому –
геєна для вічного там перебування. І розгнівався на нього Аллах
та прокляв його, і велике покарання йому приготував.
 387

175. Просять тебе встановити припис. Скажи: «Аллах

встановить вам припис відносно спорідненості по бічній лінії.
Якщо загине чийсь чоловік, і немає в нього дитини [і батьків], але
є сестра, то їй – половина того, що лишив він. Так само й він
успадковує її [майно], якщо немає у неї дитини. Якщо ж сестер
дві, то їм належить частка спадку, рівна частці двох жінок. Аллах
пояснює вам це, щоб не потрапили ви в оману. Аллах знає про
кожну річ!
Сура 65. РОЗЛУЧЕННЯ
1. О Пророче! Коли розлучаєтесь ви з жінками, то
розлучайтесь із ними відповідно до встановленого періоду,
дотримуйтесь цього та бійтесь Аллаха, Господа вашого ! Не
виганяйте їх із житла їхнього, та нехай вони і не виходять із
нього, хіба як вчинять вони розпусту очевидну….
2. Коли ж прийде встановлений строк, то залиште їх у себе
з миром, або ж розійдіться з ними миром. Покличте для цього у
свідки двох справедливих чоловіків серед вас, та й принесіть
свідчення перед Аллахом.
4. Для тих із ваших дружин, у кого припинилися місячні, в
разі сумнівів ваших – строк у три місяці. Це також для тих, які не
досягли віку місячних. У вагітних же він займає час до пологів
їхніх…
6. Поселяйте їх там, де живете самі, наскільки дозволяють
вам ваші статки. Не заподіюйте їм шкоди, щоб не робити ще
важче. Якщо ж вагітні вони, то утримуйте їх до того часу, поки не
народять вони. Якщо ж годують вони груддю [дітей] ваших, то
давайте їм винагороду їхню, та й радьтеся між собою по–
доброму. Якщо ж це буде важко для вас, то запрошуйте
годувальницю.
7. Нехай власник достатку витрачає відповідно до достатку
свого; а кому важко це, то нехай витрачає із даного йому
Аллахом. Аллах не вимагає з людини більше від того, що Він дав
їй.
Сура 33. ВІЙСЬКОВІ ЗАГОНИ
4. Жодному чоловіку Аллах не дав двох сердець у грудях.
Він не зробив вашими матерями тих ваших дружин, яких ви
 388

називаєте «хребтами». Він не зробив ваших названих синів

справжніми синами. Це лише слова з ваших вуст. Аллах говорить
істину та вказує шлях!
(«Хребтами» – коли араб у до ісламські часи бажав
розлучитися, то говорив дружині: «ти для мене наче хребет моєї
матері». Іслам заборонив таку форму розлучення).
6. Пророк ближче до віруючих, ніж вони самі. Його дру-
жини – їхні матері. Згідно з Писанням Аллаха родичі ближчі одне
до одного, ніж віруючі та переселенці, якщо вони самі не
побажають зробити добро своїм близьким. Так записано в
Писанні!
(«Побажають зробити добро…» – йдеться про складання
заповіту та передачу майна в спадок).
26. Тих людей Писання, які допомагали їм, Аллах вивів із
їхніх укріплень і вселив страх у їхні серця. Частину з них ви
вбили, а другу частину захопили в полон!
27. Він дарував вам їхню землю, їхні помешкання й майно,
землю, на яку навіть не ставала ваша нога! …
30. О дружини Пророка! Яка з вас вчинить явну мер-
зенність, тій буде збільшене покарання вдвічі. Адже для Аллаха
це – легко!
31. А яка з вас покірна Аллахові та Його посланникові і
творить благе, – тій Ми дамо подвійну нагороду та приготували
для неї щедрий наділ.
32. О дружини Пророка! Ви – не такі, як будь–яка із жінок!
Якщо ви богобоязливі, то не будьте м’якими в словах, щоб не
забажав вас той, у серці якого хвороба. Промовляйте гідні слова.
50.О ті, що увірували! Коли одружуєтеся ви з віруючими, а
потім розлучаєтеся з ними, раніше ніж їх торкнетеся, то вони не
повинні вичікувати перед вами строк. Давайте їм дари та
відпускайте їх найкращим чином.
(«Вичікувати перед вами строк»: ідеться про ідда – період,
що становить чотири місяці й десять днів, який має минути до
нового заміжжя).
51. О Пророче! Ми дозволили тобі твоїх дружин, за яких ти
дав їхню винагороду, і тих, якими оволоділа твоя десниця з того,
що дарував Аллах тобі у здобич, і дочок твого дядька з боку
 389

батька, і дочок твоїх тіток з боку батька, і дочок твого дядька з

боку матері, і дочок твоїх тіток з боку матері, які веселилися
разом з тобою, і віруючу жінку, якщо вона віддала саму себе
пророкові, коли пророк забажає одружитися з нею, – це
дозволено лише тобі, але не іншим віруючим…
52. Після цього тобі не дозволяються більше жінки й
заміняти їх іншими жінками, хоча б тебе і вражала їхня краса,
якщо не тими, якими оволоділа десниця твоя. Аллах наглядає за
всякою річчю!
53. О ті, що увірували! Не входьте в домівки Пророка, якщо
вас не запросять на трапезу й не приходьте коли вона ще не
готоватільки не (буде дозволена вам їжа, не очікуючи її часу. Та
коли вас покличуть, то входьте, а коли поїсте, то розходитеся, не
вступаючи дружню в бесіду. Ви спричиняєте незручності
Пророку ! Він соромиться вас, а Аллах не соромиться істини !
Якщо ви просите [у дружин Пророка] якісь речі, то просіть їх
крізь завісу. Так буде чистіше для вас і для ваших сердець. Не
годиться ні ображати Посланця, ні одружуватися на його
дружинах після його смерті. Воістину, це великий гріх перед
Аллахом!
58. А той, хто ображає віруючих (чоловіків) і віруючих
(жінок), якщо вони цього не заслужили, – бере він на себе
неправду і явний гріх.
59. О Пророче, скажи своїм дружинам, донькам і віруючим
жінкам, щоб вони одягалися у свої покривала. Так їх легше
впізнаватимуть і не образять. Аллах – Прощаючий, Милостивий !
(«Легше впізнаватимуть» – відрізнятимуть від рабинь і
блудниць (ібн Касір))
Сура 24. СВІТЛО
2. Перелюбника та перелюбницю – побивайте кожного з них
сотнею ударів. Нехай не оволодіває вами жалість до них у релігії
Аллаха, якщо віруєте ви в Аллаха та в день Страшного Суду. І
нехай під час їхнього покарання група віруючих буде присутня.
3. Перелюбник одружується лише з перелюбницею чи
багато божницею, а перелюбниця – з нею одружиться тільки
перелюбник чи багатобожник. І заборонено це для віруючих.
 390

4. А ті, що кидають звинувачення на цнотливих, а потім не

приведуть чотирьох свідків, – побийте їх вісімдесятьма ударами
та не приймайте від них свідчення ніколи; це – розпусники...
6. А кожен з тих, які звинувачують своїх дружин, але не
мають свідків, окрім самих себе, повинен поклястися чотири рази
Аллахом про те, що він правдивий,
7. а п’ятий раз – що прокляття Аллаха впаде на нього, якщо
він бреше.
8. І відхилиться покарання від неї, якщо засвідчить вона
чотирма свідченнями Аллахом, що він брехун,
9. А п’ятим, – що гнів Аллаха на ній, якщо він правдивий.
23. Воістину, ті, які дорікають невинним доброчесним
жінкам, будуть прокляті в світі земному й наступному ! Чекає на
них велика кара !
24.У той день, як засвідчуватимуть проти них їхні язики,
їхні руки та їхні ноги про те, що вони робили.
25.У той день цілком відплатить їм Аллах за їхньою
справжньою вірою, і вони дізнаються, що Аллах це – ясна істина.
26. Погані (жінки) – поганим (чоловікам), і погані (чоловіки)
–– поганим (жінкам), і гарні (жінки) – гарним (чоловікам), і гарні
(чоловіки) – гарним (жінкам). Вони непричетні до того, що про
них кажуть. На них чекає прощення і щедрий наділ!
27. О ви, які увірували, не входьте в домівки, окрім ваших
домівок, доки не спитаєте дозволу та побажаєте миру мешканцям
їхнім. Це краще для вас, можливо, ви замислитеся!
28. Немає на вас гріха, що входите ви в домівки
незалюднені, в яких ваше майно. Аллах знає, що ви викриваєте і
що ви приховуєте!
29. Скажи віруючим чоловікам, щоб вони відводили свої
погляди й закривали свою наготу. Так буде чистіше для них.
Воістину, Аллах відає про те, що вони роблять.
30. Скажи віруючим жінкам, щоб вони відводили свої
погляди й закривали свою наготу. Нехай вони не показують своїх
прикрас, окрім того, що назовні, й нехай закривають своїми
покривалами груди. Нехай не показують своїх прикрас нікому,
крім своїх чоловіків, батьків своїх чоловіків, своїх синів, синів
своїх чоловіків, своїх братів, синів своїх братів, синів своїх
 391

сестер, інших жінок чи тих, ким оволоділи їхні правиці, слугам, у

яких немає пристрасті, або дітям, які не знають жіночої наготи;
нехай вони не ходять так, щоб було відомо, які прикраси вони
приховують. Кайтеся перед Аллахом усі разом, о віруючі !
Можливо, ви матимете успіх !
(«Інших жінок» – на думку більшості тлумачів, тут
йдеться виключно про мусульманок).
32. І віддавайте до шлюбу неодружених серед вас та
праведних рабів і рабинь ваших. Якщо вони бідні, – збагатить їх
Аллах Своєю щедрістю...
33. Нехай зберігають цноту ті, хто не може одружитися,
доки Аллах із ласки Своєї не збагатить їх. Якщо ті, ким оволоділи
ваші правиці, прагнуть письмового свідчення, то напишіть його –
якщо ви знайшли у них чесноти. Дайте їм частину з майна
Аллаха, яке Він дарував вам. Не примушуйте своїх невільниць до
розпусти, бажаючи швидкоплинних благ земного життя, якщо ті
хочуть зберегти цноту. А якщо хто примусив їх, то Аллах після
того – Прощаючий, Милосердний!
(«Письмове свідчення» – йдеться про лист із зазначенням
суми викупу).
35. Аллах – світло небес і землі. Його світло – немов ніша, в
якій палає світильник, світильник у кришталевій лампаді, а ця
кришталева лампада сяє, немов зоря з перлів. У ній горить олія
благословенного дерева – оливкового дерева, якого немає ані на
Сході, ані на Заході. Олія його готова загоратися, коли б навіть її
і не торкнувся вогонь. Це світло над усяким світлом!..
36. [Такий світильник] – у будинках, які Аллах дозволив
збудувати і в яких згадується Його ім’я. Там Його прославляють
зранку та ввечері
37. чоловіки, яких ні купівля, ні продаж не відволікають від
згадування Аллаха, звершення молитви й виплати закяту. Бояться
вони Дня, коли здригнуться серця й застигнуть очі...
60. А жінки похилого віку, які не сподіваються на шлюб,
немає на них гріха, аби знімали вони свій верхній одяг, не
показуючи прикрас. Щоб були вони стриманими, – краще для
них. Аллах – Всезнаючий, Мудрий!
 392

61. Немає гріха на сліпому, і немає гріха на кульгавому, і

немає гріха на хворому, ані на вас самих, щоб ви їли в домівках
своїх чи в домівках ваших братів, чи домівках ваших сестер, чи
домівках ваших дядьків по батькові, чи домівках ваших тіток по
батькові, чи домівках ваших дядьків по матері, чи домівках тіток
по матері, чи тих, ключами яких ви володієте, чи вашого друга, –
немає на вас гріха, щоб їсти вам усім разом або окремо. А як
увійдете ви в домівки, то вітайте один одного вітанням від
Аллаха, благословенним, благим...
(Найпоширеніше розуміння цього аяту – дозвіл уживати
їжу разом зі «сліпим», «кульгавим», і «хворим», що, свідчать
тлумачі, було заборонено серед арабів до ісламського періоду.
Існують також інші коментарі, які підкреслюють необхідність
багатьох висновків із цих прекрасних слів. Ібн Касір, зокрема,
наголошує на тому, що цей аят підкреслює важливість спільного
вживання їжі, яке об’єднує родини й громаду віруючих загалом).

Сура 22. АЛЬ-ХАДЖ

5. О люди! Якщо в сумнівах ви про воскресіння, то створили
ж Ми вас із пороху, потім із краплі, потім із згустка крові, потім
із шматка м’яса, сформованого чи безформного, щоб роз’яснити
вам (це). І вміщуємо ми в утробах, наскільки забажаємо, до
певного терміну. Потім виводимо вас немовлям, потім – щоб
досягли ви вашої зрілості. Є серед вас той, хто заспокоюється, і є
серед вас той, хто повертається до життя жалюгідного, щоб не
відати після знання ні про що. І бачиш ти землю неродючою, а як
зведемо на неї воду, починає вона рухатися й розбухає та
вирощує всілякі пари прекрасних рослин.
17. Воістину, ті, що увірували, й ті, що стали іудеями, і
сабеї, і християни, і зороастрійці – Аллах розсудить між ними
всіма в День Воскресіння. Воістину, Аллах про всяку річ Свідок!
28. Проголоси людям хадж ! Вони прийдуть до тебе пішки й
на втомлених верблюдах із найвіддаленіших місць.
29. Нехай вони свідчать про те, що приносить їм користь, і
нехай у визначені дні згадують ім’я Аллаха над тією худобою,
якою Він їх наділив. Їжте її самі та годуйте знедоленого бідняка!
 393

30. Нехай зітруть бруд свій, виконають обітниці і обійдуть

навколо давнього Дому!
31. Сам так ! Хто шанує заборони Аллаха, робить це на
благо собі перед Господом. Вам дозволена худоба, крім тієї, про
яку вам читають. Уникайте нечистоти ідолів та уникайте
брехливих слів!

Сура 5. ТРАПЕЗА
1. О ви, які увірували! Дотримуйтесь угод ! Дозволено вам у
їжу тварин, окрім тієї худоби, яку заборонено вам. Заборонено
полювання, коли перебуваєте ви в хаджі. Воістину, Аллах
вирішує так, як побажає!
3. О ви, які увірували! Не порушуйте ні знаків Аллаха, ні
забороненого місяця, не заяіпайте ні тварин, що йдуть на жертву,
ні прикрас [тварин], ні людей, що йдуть у Дім Заборонений,
прагнучи здобути милість Господню. І коли вийдете ви із
Забороненого Місця, то можете полювати…
(«Знаки Аллаха»: обряди хаджу (аль-Багавві)).
4. Заборонено вам мертвечину, кров, свинину, а також те,
що забито не заради Аллаха; і задушене, і забите насмерть, і те,
що впало з висоти, і вбите рогами інших тварин, і вбите хижаком
– хіба як виконаєте необхідні приписи. І заборонено вам зарізане
на капищах поганських. Усе це – гріх… Якщо ж хтось змушений
був [з’їсти заборонене], не бажаючи гріха, то Аллах –
Прощаючий, Милосердний !
5. Запитують вони тебе, що дозволено їм. Скажи:
«Дозволено вам добру їжу, споживайте також виловлене для вас
навченими тваринами, навченими того, чого Аллах навчив вас.
Тільки згадуйте ім’я Аллаха [над їжею], воістину, Аллах
швидкий у відплаті!
6. Сьогодні дозволено вам прекрасну їжу. Дозволено вам
їжу людей Писання, і вашу їжу дозволено їм. [Дозволені вам]
цнотливі жінки з–посеред віруючих і людей Писання, коли
сплатите ви викуп за них, коли ви цнотливі, а не розпусники, і не
берете їх наложницями…
 394

7. О ви, які увірували! Як встаєте на молитву, то омийте

ваші обличчя, омийте руки до ліктів, ноги до колін, протріть
голову й вимийте ноги до кісточок. А якщо ви перебуваєте у
стані нечистоти, то викупайтеся. Якщо ви хворі, чи знаходитесь у
дорозі, якщо хтось із вас справив нужду чи торкнувся жінки й не
знайшов води, то омийте обличчя чистим сухим піском, обітріть
ним обличчя своє і руки…
17. Істинно, не вірують ті, які говорять: «Воістину, Аллах,
Він – Месія, син Мар’ям !» Скажи: «Хто може завадити волі
Аллаха, якщо Він захоче знищити Месію, сина Мар’ям, і матір
його, й тих, хто на землі – всіх ?» Аллаху належить влада над
небесами, землею і над тим, що поміж ними. Створює Він те, що
бажає, і Він спроможний на кожну річ!
18. І говорять юдеї та християни: «Ми – сини Аллаха та
улюбленці Його». Скажи: «Чому ж карає Він вас за гріхи ваші ?
Адже ви, люди – творіння Його. Прощає Він, кого побажає, і
карає, кого побажає. Йому належить влада над небесами, землею
і над тим, що поміж ними! І до Нього – повернення!»
33. Воістину, відплатять тим, які воюють проти Аллаха і
Посланця Його та чинять безчестя на землі – будуть вони вбиті
чи розіп’яті, або будуть відрубані руки та ноги їхні, чи вигнані
будуть вони із землі…
38. Крадію і крадійці відрізайте руку як покарання за їх
злочин…
39. А в того, хто покається після
злочину свого й виправиться, прийме
Аллах каяття. Воістину, Аллах –
Прощаючий, Милосердний!
44. Воістину, зіслали Ми Таурат, в
якому – прямий шлях і світло. Судять за
ним юдеїв пророки, які навернулися до
Аллаха, і рабини, і книжники, як це було
наказано їм – оберігати Писання Аллаха і
бути свідками йому…
45. І приписали Ми їм там: «Душа –
за душу, око – за око, і ніс – за ніс, вухо –
за вухо, зуб – за зуб, а також відплата за
поранення. Якщо ж хтось відмовиться від Вознесіння
Мухаммеда
 395

помсти – то милість ця буде спокутою його. А ті, які не судять за

тим, що зіслав Аллах, вони – несправедливі!
46.І Слідами їхнями відправили Ми Ісу, сина Мар’ям, із
підтвердженням істинності того, що було до нього в Таураті, й
дарували Ми йому Інджіль, у якому прямий шлях і світло та
підтвердження істинності того, що було до нього в Таураті, і як
прямий шлях та пересторогу для богобоязливих.
47. І нехай судять люди Інджілю за тим, що зіслав їм Аллах.
А ті, які не судять за тим, що зіслав Аллах, вони – нечестивці!
51. О ви, які увірували! Не беріть юдеїв та християн у
приятелі – вони приятелі одні одним. А хто ж серед вас знається з
ними – він сам з-посеред них. Воістину, Аллах не веде прямим
шляхом нечестивих!
57. О ви, які увірували ! Не приятелюйте з тимим які
вважають релігію вашу насмішкою та грою, з-поміж тих, яким
було дано Писання раніше за вас і невіруючих, і бійтеся Аллаха,
якщо ви віруючі !
69. Воістину, ті, які увірували, і ті, які сповідували юдаїзм, і
сабеї, і християни, з-поміж тих, які увірували в Аллаха та в
Останній День і творили добро – нема їм чого боятися, і не
будуть засмучені вони!
73. Істинно, не вірують ті, які говорять: «Воістину, Аллах –
третій із Трійці», але ж немає бога, крім Бога єдиного ! І,
воістину, якщо не відмовляться вони від того, що говорять, то тих
із них, які не вірують, спіткає болісна кара !
75. Месія, син Марй’ам – лише посланець. Істинно,
приходили посланці й до нього. Мати його – праведниця, але й
вони споживали їжу ! Поглянь, як роз’яснюємо Ми [невіруючим]
знамення наші ! І ще раз поглянь – у якій же омані вони !
82. Істинно, ти впевнишся, що сильніше за всіх людей
ненавидять тих, які увірували, юдеї та багатобожники. Істинно,
ти побачиш, що найближчі в любові до тих, які увірували, ті, які
говорять: «Воістину, ми – християни !» Це так, адже серед них є
священики й ченці, і вони не вивищують себе.
85. За те, що говорять вони, Аллах відплатить їм садами
раю, де течуть ріки, й вони будуть там довіку – така відплата
праведникам!
 396

89. Аллах не покличе вас до відплати за легковажність у

клятвах ваших, але відплатить Він за [невиконання] договорів, які
в клятвах! Викуп за це – нагодувати десятьох бідняків так, як
годуєте свої сім’ї, або ж одягнути їх, або звільнити раба. А хто не
в змозі цього зробити, нехай постить три дні. Це – викуп за
порушення клятв ваших, тож тримайтеся ваших клятв…
90. О ви, які увірували! Вино, азартні ігри, камені
жертовників і стріли для ворожби – мерзота від шайтана! Тож
стережіться цього ! Можливо, будете спасенні!
91. Воістину, шайтан бажає посіяти між вами ворожнечу й
ненависть через вино й майсир і відвернути вас від згадування
Аллаха й молитви. Невже ви не зупинитесь?
(Майсир – поширена серед арабів доісламського періоду
азартна гра).
96.О ви, які увірували! Не полюйте, коли ви в іхрамі ! А хто
з вас уб’є навмисно, то відплата за це – стільки вбитої худоби,
скільки вбив він. Присуджують це два справедливі мужі з вас, і
це – жертва, яку ви приносите до Кааби. Або ж спокутою буде
їжа для бідних, або ж відповідний цьому піст, щоб порушник
зазнав тяжкість свого вчинку. Аллах прощає те, що було раніше.
А якщо хтось повторить [вчинок], то Аллах скарає його. Аллах –
Всемогутній, Володар відплати!
(Іхрам – обрядовий вступ паломників на територію
мекканської мечеті)
97. Дозволено вам і тим, хто в дорозі, полювати на морських
тварин і їсти їх. Але заборонено вам полювання на суші, поки ви
перебуваєте в іхрамі…
98. Аллах зробив Каабу заповідним домом, опорою для
людей, і встановив заборонений місяць і жертовних тварин із
прикрасами…
99. А Посланець повинен тільки передати одкровення.
Аллах знає, що ви відкриваєте й що приховуєте!
105. О ви, які увірували! Коли до когось із вас прийде
смерть і час складання заповіту, нехай будуть свідками два
справедливі мужі з вас, або ж двоє не з вас. Якщо смерть
прийшла до вас, коли ви подорожуєте по землі, то зупиніть їх
після молитви, і нехай вони поклянуться Аллахом: «Ми не
 397

продамо цього свідчення ні за яку ціну, навіть якщо [зацікавлена

особа] буде нашим родичем, і не приховаємо свідчення перед
Аллахом. Воістину, інакше ми будемо серед грішників!»
(«Або ж двоє не з вас» – йдеться про представників інших
віросповідань).
116. І коли сказав Аллах: «О Ісо, сину Мар’ям, чи говорив
ти людям: «Візьміть мене й матір мою за двох богів нарівні з
Аллахом?» Іса сказав: «Преславний Ти! не говорив я того, на що
не маю права. Якби я таке й сказав, Ти б це напевно знав. Ти
знаєш те, що в мені, а я не знаю того, що в Тобі. Воістину, тільки
Ти знаєш потаємне!
117. Не говорив я їм [нічого], крім того, що Ти наказав мені:
«Поклоняйтеся Аллаху, Господу вашому!» І був я свідком їм,
поки був серед них. Коли ж Ти всяв мене, то Ти наглядаєш за
ними, а Ти – кожній речі Свідок!
(Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою
/ Переклав з арабської Михайло Якубович. – Саудівська Аравія:
Центр імені Короля Фагда з друку Преславного Сувою, 2012.)

ОПОВІДЬ ПРО ТАВАДДУД

...жив у Багдаді великий купець, людина сановита, багата
грошима й землями. І Аллах поширював над ним земні блага, але
не привів його до бажаного та не дав йому потомства...
І купець почав молити Аллаха великого, і постався вдень, і
простоював ночі, і приносив обітниці Аллахові, великому,
живому, незмінно сущому, і відвідував праведників, і примножив
він благання до Аллаха великого. І почув його Аллах, і прийняв
його молитву, і змилосердився через його моління та нарікання. І
минуло лише небагато днів, і пізнав купець одну зі своїх дружин,
і понесла вона від нього цієї ж ночі, тої ж години та хвилини, і
завершила вона свої місяці, і склала тягар, і принесла хлопчика,
схожого на півмісяць.
І тоді купець виконав обітниці, дякуючи Аллахові, великому,
славному, і видав милостиню та одягнув вдов і сиріт, а сьомого
вечора після народження назвав сина Абу-ль-Хусном. І годували
його годувальниці, і няньчили його няньки, і носили його
невільники та євнухи, доки хлопчик не став великим. І підріс він,
 398

і виріс, і став дорослим. І він вивчив великий Коран і накази

ісламу, і справи праведної віри, і письмо, і поезію, і лічбу та нав-
чився метати стріли; і став він єдиним у свій час та найкращим з
людей того століття – красивий обличчям, красномовний
язиком...
І минуло трохи часу, і занедужав цей (купець) та помер. І син
обрядив його найкращим чином та поховав його, і повернувся до
своєї домівки й сидів, приймаючи співчуття, дні й ночі, і раптом
увійшли до нього його друзі та сказали: «Хто залишив подібного
до тебе, той не помер, і все, що проминуло, проминуло, а
приймати співчуття личить тільки дівчатам і жінкам, захованим
за завісою»...
І почав він (Абу-ль-Хусн) їсти й пити, і насолоджуватися та
веселитися, і нагороджувати та обдаровувати, і був щедрим на
золото, і постійно їв курок та ламав печатки на посудинах і
глечиках, що булькотять, і слухав пісні, і жив він так до тих пір,
доки гроші не пішли і становище його не погіршилося. І зникло
все, що було перед ним, і розкаявся він та зніяковів і розгубився. І
коли втратив він те, що втратив, не зосталося в нього нічого, крім
невільниці, яку залишив йому його батько серед того, що лишив.
А цій невільниці не було подібних за красою, привабливістю,
блиском і досконалістю та стрункістю стану, і була вона
володаркою знань і рис та достойностей, які вважають
приємними.
...невільниця сказала своєму панові: «О пане, достав мене до
Харуна ар–Рашида, п’ятого із синів аль-Аббаса1, і зажадай від
нього в сплату за мене 10 тисяч динарів, а якщо він знайде таку
ціну надто високою, скажи йому: «О повелителю правовірних,
моя невільниця варта більшого. Випробуй її, і її ціна стане
великою у твоїх очах, оскільки цій дівчині немає рівних, і вона
підходить тільки тобі»...
І він привів дівчину до повелителя правовірних Харуна ар–
Рашида й запропонував її йому й згадав про те, що казала

1
Харун ар-Рашид дійсно був п’ятим багдадським халіфом (786 – 809) з династії
Аббасидів (750 – 1258).
 399

невільниця. І тоді халіф1 запитав: «Як твоє ім’я?» – «Моє ім’я

Таваддуд», – промовила невільниця. «О Таваддуд, які науки ти
добре знаєш?» – запитав халіф. І дівчина відповідала: «О пане, я
знаю граматику, поезію, законодавство, тлумачення Корану та
лексику і знайома з музикою та наукою про долі успадкування, і
лічбою, і діленням, і землевимірюванням, і оповідями перших
людей. Я знаю великий Коран і читала його за сімома, десятьма
та чотарнадцятьма читаннями, і я знаю кількість його сур та
віршів, і його частин та половин, і чвертей та восьмих, і десятих, і
кількість падінь долілиць. Я знаю кількість букв у Корані та
вірші, які відміняють і які відмінили, і сури мекканські та
мединські, і причини їхнього присилання; я знаю священні
перекази, про вивчення та про передавання, підкріплені й
непідкріплені; я вивчала науки точні, і геометрію, і філософію, і
лікування, і логіку, і риторику, і пояснення та запам'ятала багато з
богослов’я...»
І коли халіф Харун ар-Рашид почув від дівчини такі слова при
юних її літах, він здивувався барвистості її мови та, звертаючись
до володаря дівчини, сказав йому: «Я викличу людей, які почнуть
дебати з нею про все, що вона собі приписала, і, якщо вона їм
відповість, я дам тобі плату за неї з добавкою; якщо ж вона не
відповість, тобі вона більше підходить»...
І повелитель... наказав... привести читців Корану,
законознавців, лікарів, астрологів, мудреців, зодчих і філософів.
І минуло лише трохи часу, і прийшли вони до палацу
халіфату... І тоді дівчина опустила голову та мовила: «Хто з вас
факіх2 знаючий, читець, що знається на переказах?» І один із
присутніх відповів: «Я та людина, яку ти шукаєш»...
І факіх спитав: «Ти читала велику книгу Аллаха..?» – «Так», –
відповіла дівчина. І факіх сказав: «...Розкажи мені, о дівчино,
...хто твій господь, хто твій пророк, хто твій наставник, що для
тебе кибла, хто твої брати, який твій шлях і яка твоя стезя».

1
Халіф (від араб, халіфа – заступник) – офіційний титул глави мусульманської
общини й держави після смерті її засновника та першого вождя – посланця Аллаха
пророка Мухаммеда.
2
Факіх (араб. – знавець) – ісламський богослов-правник.
 400

І дівчина відповіла: «Аллах – мій господь, Мухаммед... – мій

пророк, Коран – мій наставник, Кааба – моя кибла, правовірні –
мої брати, добро – мій шлях і Сунна1 – моя стезя»...
«Добре! мовив факіх. – Скажи мені, в який спосіб ти дізналася
про пророка..?» І дівчина відповіла: «Через читання книги Аллаха
великого, через знамення, вказівки, докази та чудеса».
«Добре! – мовив факіх. – Розкажи мені про обов’язкові
правила та установлення, що твердо стоять». – «Стосовно
обов’язкових правил, – відповіла дівчина, – то їх п’ять: свідчення,
що немає бога, окрім Аллаха, єдиного, який не має товаришів, і
що Мухаммед – його раб і посланець; виконання молитви;
роздавання милостині; піст у Рамадан2 та паломництво до
священного храму Аллаха для тих, хто може його здійснити.
Стосовно ж установлень, що твердо стоять, то їх чотири: ніч,
день, сонце й місяць; на них будуються життя й надія, і не знає
син Адама, чи будуть вони винищені з останнім терміном».
«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені, які обряди віри?» –
«Обряди віри, – відповіла дівчина, – молитва, милостиня, піст,
паломництво, війна за віру та уникання забороненого».
«Добре! – мовив факіх. – Розкажи мені, з чим встаєш на
молитву?» – сказав він. І дівчина відповіла: «З прагненням
благочестя, визнаючи владу господа». – «Розкажи мені, – сказав
факіх, – скільки правил надав тобі Аллах виконати перед тим, як
ти встанеш на молитву». І дівчина відповідала: «Здійснити
очищення, прикрити сором, прибрати забруднений одяг, встати
на чистому місці, обернутися до кибли, утвердитися прямо, мати
благочестивий намір та вимовити вигук заборони: «Аллах ве-
ликий!»
«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені, як ти виходиш з
домівки твоєї на молитву?» – «З прагненням благочестя», –
відповіла дівчина. «А з яким наміром ти входиш до мечеті?» –

1
Сунна (араб. – звичай, приклад) – офіційна, канонізована мусульманським ду-
ховенством біографія пророка Мухаммеда, яка за канонами ісламу мала служити
зразком поведінки для кожного правовірного.
2
Рамадан – дев’ятий місяць мусульманського місячного календаря, який кожен
мусульманин повинен проводити в пості на честь того, що саме в цей місяць пророкові
Мухаммеду почали приходити коранічні сури. Протягом посту правовірний
мусульманин не повинен нічого пити та їсти, доки світить сонце.
 401

спитав факіх, і дівчина відповіла: «З наміром служити Аллахові».

– «А як ти обертаєшся до кибли» – спитав факіх. «Виконуючи
три правила та одну настанову», – відповіла дівчина.
«Добре! – сказав факіх. – Скажи мені, який початок молитви,
що в ній звільняє від заборони та що накладає заборону?» –
«Початок молитви, – відповідала дівчина, – очищення; накладає
заборону вигук заборони: «Аллах великий!», а звільняє від нього
побажання миру після молитви». –– «А що лежить на тому, хто
полишить молитву?» –– запитав факіх, і дівчина відповідала:
«Говориться в «Ас–Сахиху»1: «Хто полишить молитву навмисно
та умисно, без виправдання, немає для того долі в ісламі...» –
...факіх сказав: «Добре! Розкажи мені про молитву – що це?» І
дівчина відповіла: «Молитва – зв’язок між рабом і Паном його, і
в ній 10 властивостей: вона освячує серце, осяває обличчя,
умилостивляє Милосердого, розлючує сатану, відвертає лихо,
звільняє від зла ворогів, примножує милість, відвертає кару,
наближує раба до його Володаря та утримує від мерзенності й за-
судженого. Молитва – одне з необхідних, обов’язкових і
приписаних правил, і вона – стовп віри».
«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені, що є ключем
молитви?» – «Мале омивання», – відповідала дівчина. «А що таке
ключ малого омивання ?» – «Виголошення імені Аллаха». – «А
що таке ключ виголошення імені Аллаха ?» – «Тверда віра». – «А
що таке ключ твердої віри ?» – «Покладання надії на Аллаха». –
«А що таке ключ покладання надії на Аллаха ?» – «Надія». – «А
що є ключем надії ?» – «Покора». – «А що таке ключ покори ?»
– «Сповідування єдиного Аллаха великого та визнання за ним
вищої влади».
«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені про правила малого
омивання». І дівчина відповіла: «їх шість, за вченням імама аш–
Шафії, Мухаммеда ібн Ідріса2: благочестивий намір при омиванні

1
«Ас-Сахих» («Бездоганний») – назва популярної на Арабському Сході в середні
віки збірки переказів про пророка Мухаммеда.
2
Абу-Абдаллах Мухаммед ібн Ідріс аш-Шафії (767 – 820) – видатний факіх, бого-
слов, філолог, правник, літературознавець і письменник, славетний ісламський
проповідник, засновник однієї з чотирьох канонічних течій ортодоксального
суннітського ісламу.
 402

обличчя, омивання рук і ліктів, обтирання частини голови,

омивання ніг і п’яток та належний порядок в омиванні. А
настанов про нього десять: виголошення імені Аллаха, обмивання
рук, перш ніж опустити їх у посудину, полоскання рота,
втягування води носом, обтирання всієї голови, обтирання ушей
ззовні й зсередини новою водою, промивання густої бороди,
промивання пальців на руках і ногах, обмивання правої сторони
раніше від лівої, очищення тіла тричі та безперервність в
омиванні. А закінчивши омивання, треба сказати: «Засвідчую, що
немає бога, окрім Аллаха, єдиного, який не має товаришів, і що
Мухаммед – його раб і посланець! Боже мій, зарахуй мене до тих,
що каються, зарахуй мене до тих, що очищуються. Слава тобі,
Боже мій! Хвалою Тобі засвідчую, що немає господа, окрім Тебе,
прошу в Тебе вибачення та каюся перед Тобою»...
«Добре! Розкажи мені про причини омивання піском, про
його правила та настанови про нього». – «Стосовно причин, –
відповіла дівчина, – то їх сім: відсутність води, побоювання
цього, потреба у воді, втрата шляху в дорозі, хвороба, струпи та
поранення. А правил його чотири: благочестивий намір,
використання чистого піску, обтирання обличчя та обтирання
обох рук. Стосовно ж настанов, ось вони: виголошення імені
Аллаха та омивання правої руки перед лівою».
«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені про умови молитви, її
стовпи та настанови про неї». – «Стосовно умов молитви, –
відповідала дівчина, – їх п’ять: чистота членів, прикриття сорому,
належний час, визначений точно або гаданий напрямок у бік
кибли, стояння на чистому місці. А стовпи молитви:
благочестивий намір, вигук заборони: «Аллах великий!»,
перебування стоячи, якщо можливо, і виголошення «Фатіхи»...
Потім належить здійснити поясний уклін, зволікти, випростатися,
зволікти, впасти ниць, зволікти, присісти між двома падіннями
ниць, зволікти, виголосити останнє сповідування віри, присівши
для нього та вимовляючи при цьому моління про пророка (нехай
благословить його Аллах і хай вітає!), та проголосити перше
вітання, і... мати благочестивий намір при виході з молитви.
 403

Стосовно настанов про молитву, до них належать: азан, ікама1,

піднімання рук під час вигуку заборони: «Аллах великий!»,
вступне моління, охоронний вигук, вигук: «Амінь!», читання
якоїсь сури після «Фатіхи», вигуки: «Аллах великий!» при змінах
положення, слова: «Нехай почує Аллах тих, хто його вихваляє!
Господи наш, хвала тобі!» і голосна мова у своєму місці, і тиха
мова у своєму місці, і перше сповідування, для якого слід сісти, і
включення до нього молитви про пророка...»
«Добре! Скажи мені, з чого встановлена подать на бідних?2» –
сказав факіх. І дівчина відповідала: «З золота, зі срібла, з
верблюдів, корів, овець, пшениці, ячменю, проса, дурри, бобів,
гороху, рису, ізюму та фініків». – «Добре! – сказав факіх. –
Розкажи мені, з якої кількості золота беруть подать на бідних?» І
дівчина відповідала: «Немає податі з того, що менше двадцяти
міскалів3, а як дійде до двадцяти, то з них належить півміскаля і з
того, що більше – за таким самим розрахунком». – «Розкажи
мені, з якої кількості срібла визначена подать?» – сказав факіх. І
дівчина відповідала: «Немає податі з того, що менше двохсот
дирхемів, і якщо дійде до двохсот, то з них належить 5 дирхемів,
а з того, що більше, – за таким самим розрахунком». – «Добре!
Розкажи мені, із скількох верблюдів встановлена подать?» –
сказав факіх. І дівчина відповідала: «З кожних п’яти – одна вівця,
до двадцяти п’яти, а з двадцяти п’яти – однорічна верблюдиця». –
«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені, із скількох овець
встановлена подать?» – «Як дійде до сорока, з них одна вівця», –
відповідала дівчина.
«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені про піст та його
правила». І дівчина відповідала: «Правила посту: благочестивий
намір і утримання від їжі, пиття, сексу та навмисного блювання, і
піст є обов’язковим для кожного повнолітнього, вільного від

1
Азан (сповіщення) – закликання до молитви, з яким до мусульман звертається
спеціальний глашатай мечеті – муедзин. Ікама – друге прикликання на молитву, яке
муедзин проголошує в момент, коли молитва починається.
2
Подать на бідних (араб. закят) – податок, який кожен мусульманин повинен
сплачувати ісламській державі на користь бідних, нужденних одновірців.
3
Міскаль – традиційна одиниця виміру ваги для дорогих товарів (золото, пахощі,
наркотики тощо), поширена в середні віки у всьому ісламському світі. Канонічний
(монетний) міскаль становив 4,235 г.
 404

місячних і післяпологових очищень. Він є обов’язковим з тієї

хвилини, як побачать новий місяць чи почують про це зі слів
очевидця... Стосовно ж настанов про піст, то треба прискорювати
розговіння, відкладати передранішню трапезу та утримуватися
від розмов, окрім слів про добро, згадування Аллаха та читання
Корану». – «Добре! Розкажи мені, що не робить піст недійсним?»
– сказав факіх. І дівчина відповідала: «Намащування,
використання сурми, проковтування дорожного пилу та слини,
витікання сім’я під час полюції чи від погляду на сторонню
жінку, кровопускання й використання п’явок – це не робить піст
недійсним»...
«Добре! Розкажи мені, коли є обов’язковим паломництво?» –
сказав факіх. І дівчина відповідала: «Коли людина досягла
зрілості, перебуває в повному розумі, сповідує іслам і в змозі
здійснити паломництво, і воно обов’язкове в житті один раз...» –
«Які правила паломництва?» – запитав факіх. І дівчина відповіла:
«Накладання на себе заборони, зупинка на Арафаті, круговий
обхід, біг та гоління чи укорочення волосся». – «А які правила
очищення?» – запитав факіх. І дівчина відповідала: «Накладання
заборони, круговий обхід і біг». – «Які правила накладання
заборони?» – запитав факіх. І дівчина відповідала: «Зняття з себе
пошитого одягу, відмова від пахощів, припинення гоління
голови, підстригання нігтів, убивання дичини та зносин»...
«Добре! – сказав факіх. – А що таке війна за віру та які її
основи?» – «Основи її, – відповідала дівчина, – напад на нас
невірних, наявність імама та військового спорядження і твердість
під час зустрічі з ворогом, а, настанова при ній наказує закликати
до бою словами Його (великий Він): «О пророче, закликай
правовірних до бою!»...
«Добре! – промовив факіх. – Розкажи мені про віру». – «Віра,
– відповідала дівчина, – поділяється на 9 відділів: віра в того,
кого вшановуєш; віра в те, що ти раб; віра в особливу сутність
Бога; віра у дві жмені; віра в передвизначення; віра в те, що
скасовує; віра в скасоване; віра в Аллаха, його ангелів та
посланців; віра в долю й передвизначення в благому та злому,
приємному й болісному...»
 405

«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені, що таке річ, що

напівріч і що не річ». І дівчина відповіла: «Річ – це правовірний;
напівріч – це лицемір; а не річ – це невірний»...
«Що ти скажеш про віру?» – «Віра – ...це підтвердження
язиком і визнання іст ини
серцем та дії членами... Не
завершити правовірному віри,
доки не завершаться в ньому
п’ять якостей: покладання
надії на Аллаха, передача себе
Аллахові, визнання влади
Аллаха, згода на вирок
Аллаха та щоб були його дії до Мухаммед і архангел
вподоби Аллахові, бо той, хто Гавриїл
любив заради Аллаха і давав
заради Аллаха й відмовляв заради Аллаха, той увірував цілком»...
І факіх сказав: «Розкажи мені про кількість сур у Корані:
скільки там десятих, скільки віршів, скільки букв і скільки падінь
ниць? Скільки пророків у ньому згадано, скільки в ньому сур
мединських і скільки сур мекканських та скільки в ньому
згадується істот літаючих?» – «О пане, – відповіла дівчина, –
стосовно сур у Корані, то їх 114, і мекканських з них – 70 сур, а
мединських – 44. Щодо десятих частин, то їх 600 десятих і 21
десята; віршів у Корані – 6236, а слів у ньому – 79 439, і букв –
323 670; і хто читає Коран, тому за кожну букву зарахується
десять благих справ. А падінь ниць – їх 14... Стосовно ж
пророків, імена яких згадуються в Корані, то їх двадцять п’ять:
Адам, Нух, Ібрахім, Ісмаїл, Ісхак, Якуб, Юсуф, аль-Яса, Юнус,
Лут, Саліх, Худ, Шуайб, Дауд, Сулейман, Зу-ль-Кифль, Ідріс,
Ільяс, Ях’я, Закарія, Айюб, Муса, Ісa, Харун і Мухаммед...
Стосовно ж літаючих істот, то їх 9... (Це) комар, бджола, муха,
мураха, одуд, ворон, сарана, Абабіль та птах Іси (мир з ним!), а це
– летюча миша».
«Добре! – сказав факіх. – Розкажи мені, яка сура в Корані
найкраща?» – «Сура про корову», – відповіла дівчина...
«Розкажи мені про перевагу та благословенність слів: «В ім’я
Аллаха, милостивого, милосердого!» – сказав факіх. І дівчина
 406

мовила: «Передають, що пророк (нехай благословить його Аллах

і хай вітає!) казав: «Якщо прочитають над чимось: «В ім’я
Аллаха, милостивого, милосердого!», завжди буде в цьому
благословення»... І кажуть, що, коли Господь сотворив свій
престол, він затремтів великим тремтінням, і написав на ньому
Аллах: «В ім’я Аллаха, милостивого, милосердного!», і ущухло
тремтіння його... І про посланця Аллаха... передають, що він
сказав: «Приведуть людину в день воскресіння, і вимагатимуть
від неї звіт, не знайдуть у неї благої справи, і накажуть вкинути її
у вогонь, і скаже вона: «О Боже мій, ти не був справедливим зі
мною!» І скаже Аллах (великий він і славний): «А чому так ?» – і
відповість людина: «О Господи, тому що ти назвав себе
милостивим, милосердим і хочеш катувати мене вогнем». І скаже
їй тоді Аллах (нехай збільшиться його велич!): «Я назвав себе
милостивим, милосердним; відведіть раба мого до раю через моє
милосердя, бо я – наймилосердніший з милосердих».
«Добре! – сказав Читець Корану. – Розкажи мені про першу
появу слів: «В ім’я Аллаха, милостивого, милосердного!» І
дівчина сказала: «Як почав Аллах великий дарувати Коран,
писали: «В ім’я твоє, Боже мій!», а як дарував Аллах великий
слова: «Скажи: «Благайте Аллаха чи благайте милостивого, як би
не благали Його, у Нього імена найпрекрасніші», почали писати:
«В ім’я Аллаха милостивого!» Коли було даровано: «Господь
ваш – господь єдиний, немає господа окрім нього, милостивого,
милосердного», почали писати: «В ім’я Аллаха, милостивого,
милосердого!»...
«О дівчино, – сказав він їй, – чи дарував Аллах Коран увесь
одразу, чи Він його дарував частинами?» І вона відповіла:
«Сходив з ним Джибриль-вірний1 (мир з ним!) від Господа світів
до пророка Його Мухаммеда, пана посланих та печатки пророків,
з наказом і забороною, обіцянкою та погрозою, розповідями та
притчами протягом двадцяти років, окремими віршами, згідно з
подіями».
...«Добре! Розкажи мені про кількість поборників, які збирали
Коран за життя посланця Аллаха...» І дівчина відповідала: «їх
1
Джибриль-вірний (Джибрил, Джабрил) – біблійний Гавриїл, ангел, через
посередництво якого Аллах передавав пророкові Мухаммеду текст коранічних сур.
 407

четверо: Убейї ібн Каб, Зейд ібн Сабіт, Абу-Убейда Амір ібн аль–
Джаррах та Осман ібн Аффан (нехай буде задоволений Аллах
ними всіма!)» – «Добре! – сказав читець Корану. – Розкажи мені
про читців, від яких переймають читання». І дівчина відповідала:
«їх четверо: Абдаллах ібн Масуд, Убейї ібн Каб, Муаз ібн
Джабаль і Салім ібн Абдаллах»...
«Розкажи мені, хто твій батько в ісламі?» – «Мухаммед (нехай
благословить його Аллах та вітає!)» – «А хто батько
Мухаммеда?» – «Ібрахім, Друг Аллаха». – «Що таке віра ісламу?»
– ...«Свідчення, що немає бога, окрім Аллаха, і що Мухаммед –
посланець Аллаха»...
«Розкажи мені про Адама та про початкове його сотворіння».
– «Аллах сотворив Адама з глини, а глину – з піни, а піну – з
моря, а море – з мороку, а морок – із світла, а світло – з риби, а
рибу – зі скелі, а скелю – з яхонту, а яхонт – з води, а вода
створена всемогутністю, як сказав Аллах великий: «Бо, воістину,
веління Його, якщо забажає Він чогось, – в тому, щоб цьому
сказати: «Будь!» – і воно буває.»..
І повелитель правовірних був у захваті та вигукнув: «Нехай
благословить тебе Аллах і хай помилує того, хто тебе навчив!» І
дівчина піднялася та поцілувала землю між його рук. А потім
повелитель правовірних велів принести гроші та виклав
володареві дівчини сто тисяч динарів і сказав: «О Таваддуд,
забажай від мене чогось!» – «Я бажаю від тебе, – мовила дівчина,
– щоб ти повернув мене моєму панові, що продав мене». –
«Добре!», – сказав халіф і повернув дівчину її хазяїнові, дав їй
для неї самої п’ять тисяч динарів, і він зробив її пана своїм спів-
трапезником на віки вічні.. І він відпускав йому на кожен місяць
тисячу динарів, і той жив з дівчиною Таваддуд приємнішим
життям...
(Рассказ о Таваддуд / Тысяча и одна ночь. – М.: Восточная
литература, 1959. – С.1319 – 1362. (Ночи 436 – 462)).
 408

КОСТЯНТИН БАГРЯНОРОДНИЙ
ПРО УПРАВЛІННЯ ІМПЕРІЄЮ
Г Л А В А 14
ПРО ПОХОДЖЕННЯ МУХУМЕТА (МУХАММЕДА)
Нечестивий і мерзотний Мухумет, про
якого сарацини1 кажуть, що він їх пророк,
веде рід, походячи з дуже численного
племені Ісмаїла, сина Авраама. Адже
Нізар, нащадок Ісмаїла, проголошується
батьком їх усіх. Саме він породив двох
синів, Мундара і Равію, а вже Мундар
породив Кусара, Raïca, Феміма, Асанда й
деяких інших, невідомих мені; вони ж,
успадкувавши Мадіанітську пустелю2,
розводили худобу, проживаючи в
наметах. Є й такі, що живуть ще й далі
Костянтин
вглиб (пустелі), з племені не їх, а Іоктана, Багрянородний –
які називаються оміритами, тобто амо- візантійський
3
нітами . Розповідають же ось як. Оскільки імператор
цей Мухумет був бідним і сиротою, то (945 – 959)
надумав він найнятися до однієї багатої
жінки, своєї родички, на ім’я Хадіга (Хадіджа), щоб бути
погонщиком верблюдів та вести торгівлю в Єгипті з
іноплемінниками й у Палестині. Відтак, поводячись дедалі
сміливіше й підластившись до жінки, що була вдовою, він взяв її
заміж. Отже, часто буваючи в Палестині і спілкуючись з іудеями
та християнами, він набрався ідей і деяких тлумачень Святого
Письма. Страждав він недугою – епілепсією, і журилася вельми
дружина його, що вона знатна та багата, а поєднана з таким
чоловіком, не лише бідним, а ще й епілептиком, а він, обманувши
її, говорив: «Жахливе зрю я видіння ангела на ім’я Гавриїл і, не
витримуючи погляду його, потьмарююся й падаю». Йому

1
Сарацини – так візантійці називали арабів.
2
Мадіанітська пустеля – міфічна прабатьківщина арабів, «земля Мадіамська».
3
Йдеться про південних арабів-єменітів, які на відміну від північних арабів-ісмаїлітів
вели свій родовід від біблійного Кахтана (Іоктана).
 409

повірили, бо лжезасвідчував якийсь аріанин, псевдомонах, через

нице користолюбство. І введена так в оману жінка возвістила й
іншим співплемінним жінкам, що він – пророк. Хитра брехня
дійшла й до вух філарха1 на ім’я Бубахар. Коли дружина
Мухумета померла й залишила його своїм наступником та
спадкоємцем, став він знатним і дуже багатим, і підла омана та
єресь його охопили терени Ефріву2. І повчав цей безумний
спокусник тих, хто вірив йому, що хто вбиває ворога чи ворогом
убитий, потрапляє в рай; і багато ще про що правив балачки.
Моляться вони й зірці Афродіти, яку називають Кувар, і
виголошують у своїй молитві так: «Алла уа Кувар», що значить:
«Бог і Афродіта»3. Адже бога вони називають «Алла», «уа»
вживають замість сполучника «і», «Кувар» – називають зірку і
говорять тому: «Алла уа Кувар».

Г Л А В А 15
ПРО РІД ФАТЕМІДІВ
Слід знати, що Фатема (Фатіма) була дочкою Мухумета, і від
неї походять Фатеміди. Вони не з (поселення) Фатемі в землі
Лівії, а проживають у краях (що розташовані) на північ від
Мекки, далі від могили Мухумета. Арабський народ до війн і
битв винятково підготований; саме з цим родом розпочав війну
Мухумет, спустошив та зруйнував багато міст і багато країн.
Вони мужні й войовничі: якщо у війську їх налічується до однієї
тисячі, то це військо виявляється непереможним і нездоланним.
Скачуть вони не на конях, а на верблюдах, під час війни не
одягають ані панцирів, ані шоломів, але (лише) рожеві накидки, і
озброєні вони довгими списами, щитами розміром з людину й
величезними дерев’яними луками, що тільки небагато мужів
можуть натягнути без зусиль.

1
Філарх – тут йдеться про вождя якогось залежного від візантійців арабського племені.
2
Ефрів (Ясріб) – доісламська назва аравійського міста Медина.
3
Неадекватне візантійське тлумачення мусульманського гасла «Аллах акбар!» («Аллах
великий!») спрямоване на те, щоб звинуватити іслам і Мухаммеда в язичництві та
ідолопоклонстві.
 410

Г Л А В А 16
З ПРАВИЛА, ЩО ВИВІВ СТЕФАН-МАТЕМАТИК ПРО
ВИСТУП САРАЦИНІВ, – В ЯКИЙ РІК ВІД ЗАСНУВАННЯ
СВІТУ ВІН СТАВСЯ І ХТО ТОДІ ТРИМАВ СКІПЕТР
ЦАРСТВА РОМЕЇВ1
Виступили сарацини третього вересня десятого індикта, у
дванадцятий рік правління Іраклія, в рік від заснування світу 6130
(622 р. н. е.). Гороскоп же самих сарацинів вказував на місяць
вересень, третє число, п’ятий день тижня. В ці часи головним
вождем арабів був Муамеф, якого араби називають Мухуметом і
який, ставши їх пророком, утримував владу над арабами дев’ять
років.
Г Л А В А 17
З ХРОНІКИ БЛАЖЕННОГО ФЕОФАНА
У цей рік, тобто в 6139 р. (631/632 р. н. е.), помер Муамеф,
вождь сарацинів і лжепророк, обравши замість себе Абу-Бахара
(він же Бупактор)2, свого родича. Введені в оману євреї на
початку появи Муамефа подумали, що це очікуваний Христос.
Тому деякі з видатних з-поміж них прийшли до нього, аби
прийняти його віру й полишити віру Мойсея, що бачив Бога.
Побачивши ж його за поїданням м’яса верблюда, вони зрозуміли,
що він не той, за кого вони його мали. Але вони навчили його
беззаконню проти християн і залишалися з ним. Саме вони
переконали його прийняти якусь частку їхнього закону, обрізання
й дещо інше, чого й дотримуються сарацини. Отже, першим
пішов за ним і проголосив його пророком Абу-Бахар, тому той і
залишив його наступником. Єресь Муамефа охопила терени
Ефріву, спочатку таємно впродовж десяти років, потім
проявилась у війні, що тривала також десять років, після чого
явно сповідувалася одинадцять років. Він (Муамеф) навчав своїх
1
Царство ромеїв – Візантійська імперія.
2
Абу-Бахар (Бупактор) – Абу-Бекр – багатий арабський купець з міста Мекки. Був
серед тих, хто першим увірував у пророчий статус Мухаммеда й прийняв іслам. Після
смерті пророка Мухаммеда став наступним релігійно-політичним лідером
мусульманської общини під титулом халіф – заступник (посланця Аллаха). Халіфат
Абу-Бекра (632 – 634) – часи ревозз’єднання ісламської держави та підготовки
масштабних арабо-мусульманських завоювань.
 411

підданих, що той, хто вб’є ворога чи буде вбитий ворогом

безперешкодно попадає в рай, а раєм він називав м’ясну їжу,
напої і злягання з жінками; там, мовляв, течуть ріки вина, меду й
молока, краса жінок незрівнянна, тут незнана, а інша; що
злягання довготривале, а насолода постійна, і про дещо інше
правив балачки, сповнене розпусти й дурощів, як і про те, щоб
співчувати іншим і допомагати скривдженим.
(Константин Багрянородный. Об управлении империей. –
М.: Наука, 1991).
 412

ТЕМА 12
СЕРЕДНЬОВІЧНЕ МІСТО. БОРОТЬБА З СЕНЬЙОРАМИ
План
1. Основні джерела з історії середньовічного міста.
2. Соціально-економічні передумови виникнення
середньовічного міста.
3. Питання про походження й сутність середньовічного міста в
історичній літературі.
4. Сеньйоріальний режим у місті. Експлуатація городян
сеньйором:
а) як землевласником;
б) присвоєння доходів з ремесла й торгівлі;
в) як главою адміністрації, суду, військового ополчення.
5. Причини й мета антисеньйоріальної боротьби городян.
6. Ставлення королівської влади до комунального руху.
7. Результати комунального руху:
а) права, свободи й привілеї городян;
б) міське самоврядування.

Джерела:
1. Городские хартии городов Оренбурга (в Брейсгау),
Аугсбурга, Страсбурга и др. // Средневековое городское право
XII – XIII вв. / Сб. текстов под ред. С. М. Стама. – Саратов, 1989.
2. Древнейшее городское право Трира / Пер. и ком. Ю. А.
Корхова // Учен. зап. Моск. гос. пед. ин-та им. Ленина. – М.: Изд-
во МГПИ, 1949. – Т. 59. – Вып. 3: Средневековый город / Под
ред. В. Ф. Семенова.
3. Хартии городов Лорриса, Бомона, Руанские установления //
Социальная история средневековья / Под ред. Е. А. Косминского
и А. Д. Удальцова. – М.– Л., 1927. – Т. 2.

Література:
1. Город в средневековой цивилизации Западной Европы. –
Т.1: Феномен средневекового урбанизма. – М.: Наука, 1999.
2. История Европы. – М.: Наука, 1992. – Т. 2. Средневековая
Европа.
 413

3. Корхов Ю.А. Ремесленники средневекового Страсбурга под

властью города // Учен. зап. Моск. гос. пед. ин-та им. Ленина. –
М.: Изд-во МГПИ, 1954. – Т. 68. – Вып. 4.
4. Негуляева Т. М. Зарождение правосознания и чувства
личности у средневекового бюргерства (по материалам городских
хартий XII – XIII вв.) // Средневековый город. – Саратов: Изд-во
«Научная книга», 1998. – Вып. 13.
5. Негуляева Т.М. Складывание сеньориального режима в
Страсбурге // Средневековый город. – Саратов: Изд-во «Научная
книга», 1998. – Вып. 12.
6. Негуляева Т.М. Средневековый город и городское право //
Средневековое городское право XII – XIII вв. / Под ред.
С.М. Стама. – Саратов: Изд-во «Научная книга», 1989.
7. Орлова Е.Ю. К вопросу о термине «раннесредневековый
город» (историографические заметки) // Средневековый город. –
Саратов: Изд-во «Научная книга», 1997. – Вып. 11.
8. Подопригорова Н. Н. Политико-административная
структура Дубровника в период становления республики (вторая
половина XIV – первая половина XV века) // Средневековая
Европа: История и историография. – Воронеж, 1997. – Вып. 1.
9. Подопригорова Н.Н. Судебная система Дубровника во
второй половине XIII – первой половине XV века // Вопросы
истории славян. – Воронеж, 1996. – Вып. 11.
10. Репина Л.П. Сословие горожан и феодальное государство
в Англии XIV в. – М.: Наука, 1979.
11. Рутенбург В.И. Итальянский город от раннего
средневековья до Возрождения. – Л.: Наука, 1987.
12. Сванидзе А.А. Городские хартии и распространение
муниципальных привилегий в шведских городах середины XIII –
XV веков // Средние века. – 1973. – Вып. 35.
13. Сванидзе А.А. Патрициат и стратегия удержания власти в
средневековом городе // Власть и политическая культура в
средневековой Европе. – М.: Наука, 1992. – Ч. 1.
14. Солодкова Л.И. Ранний Кельн: социально-экономическое
развитие и освободительная борьба горожан XI – XIII вв. –
Саратов, 1991.
15. Социальная природа средневекового бюргерства / Ред.
Чистозвонов А.Н. – М.: Наука, 1979.
 414

16. Стам С.М. Город и развитие политической структуры

феодального общества // Стам С. М. Средние века: город, ереси,
Возрождение, Реформация. – Саратов, 1998.
17. Стам С.М. Складывание социальной структуры
средневекового города // Средние века. М.: Наука, 1971. – Вып.
34.
18. Стам С.М. Экономическое и социальное развитие раннего
города. – Саратов, 1969. – Введение. – Гл. I.
19. Тьерри О. Городские коммуны во Франции в средние
века. – СПб.: Либроком. – 2011.
20. Хачатурян Н.А. Политическая организация
средневекового города // Город в средневековой цивилизации
Западной Европы. – Т. 1.
21. Шаферова Л.А. Человек в средневековой коммуне
(Неформальные отношения горожан в далматинском городе) //
Вопросы истории славян. – Воронеж, 1998. – Вып. 13.

Методичні рекомендації
Перехід від раннього середньовіччя до розвиненого
ознаменувався повсюдним зростанням міст. Їхня поява була
одним з найважливіших показників історичного прогресу,
досягнутого західноєвропейським суспільством. Тому важливо
з’ясувати умови, завдяки яким виникнення міст стало не тільки
можливим, але й неминучим. Для цього слід розглянути процеси,
які відбувалися у феодальному маєтку й породили глибокі
зрушення в економічному й соціальному житті й результатом
яких стало виникнення середньовічного міста.
Питання про походження й сутність середньовічного міста –
одне з найбільш дискусійних в історичній літературі. Чи було
місто феодальним по своїй природі, чи поєднувало у собі
феодальні й нефеодальні риси, чи було якісно новим явищем?
Рекомендована література покликана допомогти розібратися в
цьому непростому питанні.
Міста зростали на землях, що належали світським і церковним
феодалам, і міські сеньйори розглядали городян як залежних
людей. Необхідно виявити, якими методами сеньйор міста
експлуатував його жителів, що являв собою сеньйоріальний
режим, які сфери міського життя він охоплював особливо
 415

відчутно. Це допоможе визначити причини й мету комунального

руху, що розгорнувся в містах Західної Європи наприкінці XІ –
XІІІ ст., його форми, хід і результати. Особливе питання –
історичне значення комунального руху.
Майже всі опубліковані джерела – законодавчі. Це міські
хартії вольностей, тобто грамоти, у яких зафіксовані певні
досягнення городян у ході комунального руху. Записані
найчастіше від імені феодала і ніби з його милості, вони в
дійсності відбивали соціально-економічні й політичні вимоги
городян, спрямовані проти найбільш тяжких і жорстоких форм
сеньйоріальної експлуатації. Особливий інтерес представляють
хартії німецьких міст, насамперед – Страсбурга. Найдавніше, або
Перше, міське право Страсбурга за традицією датують 1189 р.,
однак деякі історики вважають, що воно з’явилося раніше, в 60 –
70-і рр. XІІ ст. Повний текст містить 118 статей (Друге міське
право Страсбурга записане в 1214 р. і помітно відрізняється від
Першого). Аналіз кожної з названих хартій і зіставлення грамот зі
змінами й доповненнями дозволяють визначити реальне
співвідношення сил у боротьбі городян із сеньйорами протягом
багатьох десятиліть, тобто які привілеї залишалися за сеньйором і
яких прав домагалися городяни.
Опубліковані джерела дозволяють виявити загальні риси,
властиві хартіям англійських, французьких, німецьких міст, і
розходження між ними. Ця обставина має потребу в поясненні.
Особливий інтерес представляють наративні джерела,
насамперед, автобіографія знаменитого французького хроніста
XІІ ст. Гвіберта Ножанського (1053 – 1124). У наведеному
фрагменті дуже яскраво викладена історія утворення комуни у
французькому місті Лані на початку XІІ ст. і боротьба городян із
сеньйором, єпископом Годрі. Варто пояснити, як цей представник
духівництва (він був абатом монастиря в Ножані) оцінює дії
городян, і, разом з тим, якими зображені в його описі
сеньйоріальна влада й фігура самого єпископа. При уважному
читанні й аналізі цього джерела можна знайти відповіді на багато
питань: про причини комунального руху, його мету, форми
боротьби городян проти сеньйора, позиції короля.
Своєрідним доповненням до уривка з автобіографії Гвіберта
Ножанського служить грамота короля Людовіка VІ
 416

Товстого (1108 – 1137), що затвердила комунальну хартію

1129 р., підписану спадкоємцем єпископа Годрі, щоб уникнути
нового повстання ланських городян. Варто звернути увагу на те,
чи вживається слово «комуна» у королівській грамоті, чи воно
замінено іншим позначенням. Обширний матеріал хартій
дозволяє докладно проаналізувати результати комунального руху
– і в кожному окремо взятому місті, і в цілому в містах Західної
Європи XІІ – XІІІ ст. Варто з’ясувати, чи однаковим був ступінь
звільнення городян від сеньйоріальної влади в різних містах, і
якщо – ні, то чого в першу чергу прагнули домогтися городяни в
ході боротьби проти сеньйорів.
Комунальний лад досяг свого повного розвитку в містах
Далмації. Найбільший інтерес серед них представляє Дубровник
– єдине з далматинських міст, у якому комунальні форми
управління еволюціонували в республіканські. Викладені в
практикумі розділи зі Статуту Дубровника 1272 р. і «Опису
Дубровника» – твору Філіпа де Діверсіса, італійського гуманіста,
запрошеного дубровницьким Сенатом у Дубровник в 30–і рр.
XV ст. як учителя й ректора світської школи для дітей і юнацтва,
дозволяють загалом скласти уявлення про політико–
адміністративну структуру, більш докладно ознайомитися із
судочинством, видами суду в Дубровнику в другій половині XІІІ
– першій половині XV ст.
Статут Дубровника 1272 р. дається у двох варіантах: В и С.
Варіант В відбиває становище влади в місті в період панування
Венеції над Дубровником (1205 – 1358 р.) У варіанті С
фіксуються зміни, уточнення в системі управління Дубровника
після звільнення його з–під влади Венеції. Це надає можливість
виявити основні тенденції розвитку головних міських органів
управління Дубровника зазначеного часу.

I. НАРАТИВНІ І ЮРИДИЧНІ ДЖЕРЕЛА

З ІСТОРІЇ ФРАНЦУЗЬКОГО МІСТА ЛАНА (XII ст.)

1. ІЗ АВТОБІОГРАФІЇ
ГВІБЕРТА НОЖАНСЬКОГО (1114 – 1115 рр.)
Розділ VII. Після деякого часу з тих пір, як єпископ
відправився в Англію попросити грошей у англійського короля,
 417

якому колись служив і перебував з ним у дружніх стосунках,

Готьє архідиякон і Гвідон1 завели деякі переговори з сеньйорами
міста. У місті цьому з давніх пір настільки виріс дух ворожнечі,
що ні в кого в ньому не було боязні ні перед небесним, ні перед
земними владиками, але в міру можливості і на розсуд кожного з
городян грабунки і вбивства тримали в трепеті все місто. Почну з
такого шкідливого звичаю: коли королю траплялося прибути в
Лан, він, який мав право вимагати з усією царственною
значимістю поваги до себе, терпів ганебні утиски, насамперед у
тому, що належало йому по праву. Добре ще, що, побивши
конюхів, [городяни] не відганяли силою його коней під час
ранкового або вечірнього водопою. Навіть з кліриками вели себе
настільки зневажливо, що не щадили ні їх самих, ні їхнього
майна, і було так, як сказано у пророка Ісаї: «Від долі народу не
піде і священнослужитель». Що ж залишається мені сказати про
простий народ ? Будь–якому поселянину, що входив у місто,
кожному з тих, що під’їжджали до нього поодинці, а не під
значною охороною каравану подорожніх, загрожувало ув’язнення
з метою спонукання до викупу або притягнення до суду під будь–
яким приводом, без всякої дійсної підстави.
Як приклад наведемо один випадок ... Після прибуття на
суботній ринок в Лан сільського люду з різних сіл городяни
почали носити по ринку зразки продажного гороху, пшениці та
інших продуктів в чашках, на блюдцях і всяким іншим способом.
Коли було запропоновано купити ці продукти одному з тих, що
запитували їх поселян і той висловив згоду купити їх за
встановлену ціну, продавець сказав: «Іди за мною в мій будинок,
щоб там оглянути іншу частину продаваного мною продукту і
взяти оглянуте». Той пішов за ним; при підході поселянина до
скрині, добросовісний продавець підняв кришку скрині і,
притримуючи її, звернувся до селянина зі словами: «Просунь
голову і руки по лікоть в скриню, щоб переконатися, що увесь
вміст скрині не відрізняється від того зразка, який я тобі
запропонував на ринку». Коли ж покупець, переважившись
животом через край скрині, просунув всередину його голову й
плечі, його добрий продавець, що знаходився позаду, підняв за

1
Ці особи управляли Ланською єпархією за відсутності єпископа.
 418

ноги поселянина, який не підозрював пастки, несподівано

штовхнув його в скриню і, зачинивши над ним кришку, тримав
його там цілим і неушкодженим аж до того, як він викупився зі
свого ув’язнення. Такі й тому подібні справи відбувалися в місті.
Грабежі і навіть розбій здійснювалися відкрито феодалами і їх
слугами. Вночі нікому з перехожих не була забезпечена безпека;
перехожим залишалося тільки або розбігатися, або ж бути
захопленими в полон, або ж навіть бути вбитими. Духовенство з
архідияконом на чолі і світська знать, приймаючи в міркування
все це і вимагаючи усілякими способами гроші у городян, дають
останнім зрозуміти через посередників, що якщо вони заплатять
пристойну суму, то отримають можливість утворити комуну. А
це нове і досить погане слово «комуна» означає, що всі особисто
залежні люди повинні виплачувати своїм панам раз на рік
звичайні повинності, а за свої протизаконні вчинки повинні
платити встановлений штраф. Від несення ж інших повинностей і
оброків, які зазвичай накладаються на сервів, вони повністю
звільняються. Користуючись нагодою викупитися на волю,
городяни заплатили купи срібла, щоб наситити жадобу стількох
користолюбців. Останні, зрадівши від такого рясного потоку
срібла, що вилився на них, скріпили клятвою свою обіцянку
городянам дотримуватися вірність цьому укладеному з ними
договору.
Після того як духовенство, світська знати і городяни уклали
між собою цю угоду про взаємну підтримку, повернувся від
англійців з величезною сумою грошей єпископ; сильно
розгніваний на винуватців цього нововведення, він деякий час не
входив до міста ... Однак в той час, як він говорив про своє
крайнє невдоволення проти тих, хто уклав між собою клятвенну
угоду, і проти призвідників цього, запропонована йому купа
золота і срібла відразу ж вгамувала запал його промов. Він приніс
присягу, що буде дотримуватися прав комуни, подібні тим, що
були встановлені і записані в містах Нуайоні і Сен-Кантені1. Так
само і король2, схилений щедрими дарами міського населення,
погодився клятвенно підтвердити ці ж самі права. Бог мій, хто

1
Нуайон і Сен-Кантен – міста Північної Франції.
2
Король Людовік VІ Товстий (1108 – 1137).
 419

був би в змозі розповісти, яка загорілася боротьба, коли після

прийняття від городян дарів і клятви в дотриманні прав комуни
стали порушувати ці права, намагаючись повернути в попередній
стан, сервів, раз і назавжди позбавлених від тягарів ярма неволі.
Дійсно, невгамовною заздрістю до городян охоплені були
єпископ і сеньйори. Пастир духовний, через те, що йому не
вдавалося викорінити французьку свободу нормандським або
англійським способом, нудився ненаситною жадібністю,
забуваючи про обов’язок свого служіння.
Якщо хто з прихильників міської свободи
притягувався до суду, то бував засуджений
не за Божими законами, а згідно із судовою
сваволею, і у нього забирали все його
майно аж до останньої нитки ...
Отже, наприкінці великого посту, на
страсному тижні, запросивши до себе
сеньйорів і деяких кліриків, єпископ
вирішив приступити до здійснення свого
задуму про знищення комуни, берегти яку
він поклявся сам і дарами схилив до того ж Будівництво в
місті
короля. Він запросив короля до
Божественних служб страсного тижня, і
перед днем Параскеви, тобто в день таємної вечері1, він вселив
королю і всій його свиті думку про порушення даної клятви,
через яку він першим потрапив у скрутне становище. І як раз в
той день, коли єпископ повинен був здійснювати з особливою
урочистістю архієрейську службу, а саме: освячувати миро і
відпускати народу гріхи, його не бачили навіть, щоб він входив у
церкву. А він в цей час придумував разом з королівськими
наближеними способи впливу на короля, щоб той, знищивши
комуну, скоротив права міста до їх колишніх розмірів. Але
городяни, боячись знищення комуни, обіцяли королеві і
наближеним до нього людям 400 ліврів (а може бути, і більше, в
точності не знаю). Зі свого боку, єпископ схиляє сеньйорів до
того, щоб вони разом з ним поговорили з королем і пообіцяли
йому разом 700 ліврів ... Жадібність короля змусила його

1
День Параскеви – страсна п’ятниця; день тайної вечері – страсний четвер.
 420

схилитися на бік тих, хто обіцяв більше; із його дозволу всупереч

заповідям Божим всі його клятви, як і клятви єпископа і
сеньйорів, без всякого докору совісті і поваги до святих днів
страсного тижня оголошуються позбавленими сили. У цю ніч
король, що мав нічліг не у єпископа, внаслідок бродіння серед
міського люду, викликаного його найнесправедливішим вчинком,
побоявся спати поза єпископським палацом. Коли король рано
вранці виїхав, єпископ запевнив сеньйорів, щоб вони не
турбувалися про прийняте зобов’язання сплатити таку велику
суму грошей і щоб вони знали, що, за прийнятим ними
зобов’язанням заплатить він, єпископ. «А якщо я не виконаю
даної вам обіцянки, – промовив він, – перепровадьте мене в
королівську в’язницю до викупу».
Скасування договорів, що створили Ланську комуну,
призвело серця городян в таку лють і сум’яття, що всі посадові
особи припинили виконання своїх обов’язків, закрилися лавочки
чоботарів і шевців, трактирники і харчевники не виставляли
напоказ ніяких продажних харчів, бо з них ніхто не сподівався,
щоб шукачі наживи сеньйори їм що-небудь залишили. І дійсно,
єпископ і сеньйори негайно ж прийнялися за оцінку майна
кожного з городян і вимагали, щоб скільки хто давав, як це було
відомо, на заснування комуни, стільки ж дав би і для її знищення.
Все це творилося в день Параскеви, тобто в день приготування до
Великодня, і в велику суботу: душі віруючих готувалися до
прийняття тіла і крові Христової в ці дні одними лише
вбивствами, одними лише клятвопорушеннями. Чого ж більше?
Єпископ і сеньйори протягом усіх цих днів тільки й думали про
те, щоб обібрати до нитки людей нижчого класу. У свою чергу ці
останні, охоплені, мало сказати, гнівом, а прямо люттю дикого
звіра, уклали скріплену взаємною клятвою змову, що прирікала
на смерть насильницьким способом єпископа і його однодумців.
Всього змовників, як кажуть, було 40. Цей їх задум не міг
залишитися прихованим. А саме: звістка про нього дійшла до
відома магістра Ансельма до вечора великої суботи, і він
попередив єпископа, який йшов спати, щоб той не ходив до
великодньої заутрені: адже якщо він піде, то буде убитий; але
єпископ, безрозсудний вище всякої міри, вигукнув: «Фе, щоб я
загинув від таких людей!». Однак, ставлячись до них на словах з
 421

таким презирством, він не ризикнув підвестися до заутрені і піти

у церкву. Наступного дня він віддав розпорядження своїм
домашнім слугам і декільком рицарям нести за ним заховану під
їх одягом зброю, в той час, коли він буде йти за своїм кліром в
церковній процесії. Під час проходження цієї процесії, коли
почався було звичайний при скупченні натовпу переполох, один з
городян визнав це за початок задуманої змовниками різанини і,
вийшовши із засідки, став волати гучним голосом: «Комуна,
комуна!», ніби скликаючи цим народ. Оскільки був святковий
день, заворушення, що почалися були легко придушені, але тим
не менше вони змусили насторожитися супротивників комуни.
Тому єпископ, закінчивши служіння обідні, викликав з
єпископських сіл численні загони селян, зміцнив вежі собору і
наказав вжити заходів до охорони єпископського подвір’я; в той
же час він скріпивши серце, усвідомлював, що і ці люди не менш
ворожі йому, бо вони знали, що купи грошей, обіцяних
єпископом королю, будуть витягнуті з їхніх гаманців.
За існуючим в Лані звичаєм духовенство на другий день
Великодня йде в процесії до монастиря св. Вінцента. Городяни,
зрозумівши, що напередодні їхні задуми були виявлені, вирішили
привести їх у виконання в цей день і здійснили б свій намір, якби
дізналися заздалегідь, що всі сеньйори знаходяться з єпископом.
Дійсно, вони знайшли в передмісті одного з цих сеньйорів, ні в
чому не винного чоловіка, який зовсім недавно взяв заміж мою
кузину, молоденьку дівчину, дуже скромну від природи. Але
вони утрималися від нападу на нього, щоб інші сеньйори не
насторожилися ще більше. Оскільки настав уже третій день
Великодня, єпископ, відчувши себе в більшій безпеці, відпустив
додому людей, яких він виставив для своєї охорони на соборних
баштах і на єпископському подвір’ї, змушуючи їх при цьому
харчуватися на свій рахунок. На четвертий день Пасхи, оскільки
мої хлібні запаси, а також кілька окостів, завдяки викликаному
єпископом обуренню, виявилися розкраденими, я пішов до нього.
У відповідь на мої слова про те, щоб він позбавив місто від
такого бурхливого сум’яття, він сказав: «А що, думаєте ви, вони
можуть зробити своїм бунтуванням ? Якби мій негр Жан надумав
би потягнути за ніс самого головного з них, так той не наважився
б навіть забурчати на нього. Я змусив їх вчора відректися на весь
 422

час мого життя від того, що вони називали своєю комуною».

Висловившись і бачачи похмурий настрій мого співрозмовника, я
утримався від подальших розмов. Все ж, перш ніж піти з міста,
ми сильно розсварилися один з одним через його легковажність.
Багато людей попереджали його про небезпеку, що йому
загрожувала, але він ні на чиї слова не звертав уваги.
Розділ VIII. Наступного дня, а саме на п’ятий день
Великодня, коли після полудня єпископ з архідияконом Готьє
обговорювали питання про збір грошей з городян, раптом по
місту пролунав шум і крики: «Комуна!». Численні загони
городян, озброєних мечами, гострими з обох боків сокирами,
луками, сокирами, киями і списами, через храм Прісноблаженної
діви Марії проникли на єпископське подвір’я. При першій же
звістці про цей натиск городян сеньйори, що дали клятву
єпископу надати йому допомогу, якщо він буде її потребувати
при нападі на нього, стали стікатися до нього з усіх боків. Серед
тих, хто поспішав на допомогу каштелян Гінімар, чоловік
благородний, поважний, благовидний, незаплямованої чесності,
пробіг через церкву з одним лише щитом і списом і, ледь
переступивши поріг єпископського палацу, отримав від якогось
Ренбера, його давнішнього кума, удар в потилицю двосічною
сокирою і упав першою жертвою. Слідом за тим Реньє, про якого
я говорив вище, одружений на моїй кузині, який теж поспішав у
єпископський палац, був заколений ззаду ударом списа в той
самий момент, коли він, тримаючись за виступ єпископської
капели, хотів проникнути в неї, і залишився на місці бездиханним
трупом, нижня половина якого незабаром згоріла при пожежі
єпископського палацу.
Віконт Адон, гарячий на словах, а ще більш гарячий серцем,
будучи один, не міг подолати стількох противників, тим не менш,
коли його наздогнала на шляху до єпископського будинку маса
озброєних городян, він так наполегливо оборонявся списом і
мечем, що в одну мить поклав до своїх ніг трьох з тих, що
напирали на нього. Потім він виліз на обідній стіл в
єпископському подвір’ї, і, будучи пораненим, крім інших ран, що
покривали його тіло і ноги, він і на колінах продовжував битися,
завдаючи направо і наліво удари нападникам на нього, поки,
врешті, стріла одного з городян не пронизала його стомлене тіло,
 423

перетворене незабаром у попіл пожежею, що знищила будинки

єпископського подвір’я.
Надалі зухвала юрба повела атаку на єпископа, здіймаючи при
цьому страшний ґвалт і перед стінами єпископського палацу;
єпископ з декількома людьми, що надавали йому допомогу, по
можливості відбивав атаку, обсипаючи каменями і стрілами
нападників. І в даному випадку, як і раніше, він виявляв
найбільший бойовий запал. Але оскільки він неналежним йому
чином і абсолютно даремно взявся за світський меч, то й загинув
від цього меча. Не будучи в силах, врешті–решт, відбити
відчайдушні атаки міського народу, він, переодягнувшись у одяг
одного зі своїх слуг, втік у підвал під церквою і сховався в
невеликому приміщенні, наповненому винними бочками, вхід в
яке завалив один вірний йому служник. Годрі думав, що він у
надійному сховищі. Городяни снували туди і сюди, шукаючи, де
він міг би бути, і вголос називали його не єпископом, а шахраєм;
вони схопили одного з хлопчиків, що прислужували йому, але не
могли похитнути вірності цього слуги і випитати в нього те, що
їм хотілося. Тоді вони дістали іншого єпископського слугу і за
знаком цього віроломного чоловіка здогадалися, де потрібно
шукати єпископа. Увійшовши тоді в підвал і всюди обшукавши
його, нарешті знайшли єпископа наступним чином.
Був якийсь лиходій Тейдего з сервів монастиря св. Вінцента,
давнішній службовець і прикажчик сеньйора Енгерана де Кусі,
який спостерігав за збором дорожніх мит біля мосту, по імені
Сурдо. Він неодноразово захоплював невеликі каравани
подорожніх і, відібравши у них все їхнє майно, скидав їх у річку і
топив, щоб вони ніколи не змогли скаржитися на його дії. Один
Бог знає, скільки разів він це проробляв. Ніхто не в змозі в
точності визначити незліченну кількість скоєних ним
пограбувань і розбійних нападів; я сказав би, що вся мерзенність
його душі явно відбивалася в рисах цього огидного обличчя.
Потрапивши в немилість до Енгерана, він цілком перейшов на бік
комуни в Лані. Як раніше він ніколи не щадив ні ченця, ні
клірика, ні іноземця, ні статі, ні віку, так і тепер він виявився
готовим вбити єпископа. Глава і призвідник цього злочинного
бунту, що відчував до єпископа у порівнянні з іншими більш
 424

люту ненависть, усіма силами намагався вистежити сховище

єпископа.
Коли при пошуках городянами єпископа в кожній з бочок
Тейде зупинився перед тією, в якій сховався Годрі, городяни
вибили дно у цій бочки і почали наполегливо дізнаватися, хто в
ній знаходиться. І коли єпископа ледве не вдарили палицею, він
насилу розкрив помертвілі від страху уста і промовив: «Тут
полоняник». Єпископ мав звичай називати Тейде в насмішку за
схожість його з вовком Ізегіном 1, – так зазвичай називають вовка
деякі. ... І ось єпископа, хоча і грішника, але все ж помазаника
Божого, витягують за волосся з бочки,
обсипають безліччю ударів і виводять його
назовні у вузький провулочок біля воріт
обійстя, перед будинком капелана
Годефруа. Незважаючи на те, що Годрі
вельми жалібно благав про милосердя,
висловлював бажання поклястися
городянам у тому, що він ніколи надалі не
буде їх єпископом, що він заплатить їм
колосальні гроші і покине рідну країну, всі
у відповідь з жорстокістю наносили йому
образи, а один, на ім’я Бернар і по
Людовік VІ прізвиську Де–Брюер, піднявши сокиру,
Товстий
несамовито розкроїв череп цього грішного
мужа, але все ж святителя. Єпископ,
підхоплений на руки, перш ніж впав на землю, одержав від
другого городянина удар поперек обличчя, нижче очей, по
переніссю, і впав мертвим. Прикінчивши його, перебили у нього
гомілки і завдали богато ран. А Тейде, побачивши перстень на
пальці того, хто за життя був єпископом, і не будучи в змозі легко
його зірвати, відрубав мечем палець померлого і схопив перстень.
Потім обібраний догола труп Годрі був кинутий в закуток перед
будинком його капелана. Бог мій, хто б виявив в точності,
скільки чулося глузливих слів від перехожих на адрес
розпростертого на землі трупа Годрі, скільки грудок землі,
скільки каменів і пилу було накидано на труп!

1
Ізегрін – вовк, герой середньовічного «Романа про Лиса».
 425

Розділ X. Оскільки не було майже нікого, хто пройшов би

повз лежачого на землі трупа єпископа, не кинув у нього брудом і
не обсипав би його лайками, а про поховання його ніхто і не
подумував, магістр Ансельм, який напередодні в момент
повстання сховався в безпечному місці, наступного дня звернувся
до винуватців цієї трагедії з проханням, щоб вони дозволили
поховати Годрі хоча б тільки тому, що він носив ім’я та сан
єпископа; ті погодилися на це з великими труднощами. І тіло
єпископа, що лежало оголеним на землі, як якесь собаче падло, з
вечора п’ятого дня Великодня до трьох годин наступного дня, за
розпорядженням магістра було, нарешті, підібрано, обряжено в
саван і перенесено в монастирську церкву св. Вінцента. Немає
можливості переповісти, скільки погроз і лайок витерпіли ті, хто
взявся поховати єпископа, немає можливості розповісти, скільки
образливих вигуків було кинуто на адресу самого померлого.
Після перенесення тіла єпископа до церкви не було здійснено
жодної похоронної служби, належної, не скажу єпископові, а
всякому християнинові. Могила для його поховання була
викопана наполовину; його тіло було так здавлене короткими
дошками труни, що мало не луснули груди і живіт трупа.
Поховальники єпископа були погано налаштовані проти
покійного, як я казав уже про це, а присутні городяни виразно
спонукали їх до того, щоб вони якомога мерзенно поводилися з
жалюгідним трупом. У день поховання ченці св. Вінцента не
справляли в своїй церкві ніяких Богослужінь. Але що я кажу про
цей день? Адже протягом ряду днів ці монахи, тремтячи за життя
втікачів, які сховалися в монастирі, побоювалися також і за своє
власне життя. Високоповажний і премудрий архієпископ 1 під час
обідні виголосив проповідь на тему про ці гідних прокльонів
комуни, у яких всупереч божим і людським законам серв силою
звільняється від законної влади своїх панів. «Раби, – говорить
апостол, – з трепетом коріться своїм панам. А щоб серви не
посилалися на жорстокість і жадібність панів, нехай вислухають
ще наступні слова апостола: «підпорядковується не тільки
добрим та тихим, але й суворим». За церковними канонами
1
Рауль, єпископ Реймський, який прибув у Лан після придушення повстання для
відновлення там церковної організації, яка була зруйнована подіями, що сталися під час
повстання.
 426

піддається анафемі всякий, хто під виглядом благочестя став би

вселяти рабам не підкорятися своїм панам або тікати від них
будь-куди, а тим більше опиратися їм силою. А звідси є підстава
до того, щоб приймати до лав кліру, в духовні ордени, до лав
чернецтва людей, вільних від особистої залежності, випадково ж
прийняті серви жодним чином не утримуються в духовному
званні всупереч волі панів, що вимагають їх назад до себе.
(Социальная история средневековья / Под ред.
Е.А. Косминского, А.Д. Удальцова. – М., Л., 1927. – Т.2.)

2. ПОЖАЛУВАННЯ КОМУНИ МЕШКАНЦЯМ МІСТА

ЛАНА ЛЮДОВІКОМ VІ (1129 р.)
В ім’я святої і нероздільної Трійці, амінь. Божою милістю
Людовік, король французів, оголошуємо всім нашим вірним, як
майбутнім, так і дійсним, наступну Мирну Постанову, яку, за
порадою і за згодою нашої вищої знаті і ланських громадян, ми
запровадили в Лані ...
1. Ніхто не має права без дозволу судді затримувати за
провини ні вільних людей, ні сервів. Якщо судді немає на місці,
дозволяється без всякого зловживання затримати обвинуваченого
до приїзду судді або відвести його до будинку суду і, відповідно
до оголошеного йому вироку, отримати від нього відшкодування
за здійснений ним злочин.
2. Якщо хто–небудь якимось чином образить клірика, рицаря
або купця – місцевого або чужого – якщо кривдник з цього
самого міста, він повинен бути викликаний до суду протягом
чотирьох днів, з’явитися перед мером і присяжним і або
виправдатися у зведеному на нього звинуваченні, або
підкоритися тому, до чого його присудять; якщо він не захоче
виконати останнього, він повинен бути вигнаний з міста разом з
усіма своїми домочадцями (за винятком найманців, які, якщо не
захочуть піти разом з ним, не будуть до цього присилувані); йому
не буде дозволено повернутися до тих пір, поки він не відшкодує
відповідним чином свою провину.
Якщо він володіє будинками й виноградниками на міській
землі, мер і присяжні зажадають суду над цим лиходієм від
сеньйора чи сеньйорів, якщо їх декілька, в чиєму окрузі
 427

знаходяться його володіння, або від єпископа, якщо він

аллодіальний власник; та якщо, незважаючи на вимоги сеньйорів
або єпископа, він не загладить своєї провини протягом двох
тижнів, і якщо ні єпископ ні сеньйор, в окрузі якого знаходяться
його володіння, не можуть змусити його виконати постанову
суду, тоді присяжним дозволяється знищити все майно цього
лиходія .
Якщо злочинець не з цього міста, нехай справа буде
перенесена до єпископа, і якщо, незважаючи на вимоги єпископа,
він не загладить своєї провини упродовж двох тижнів, меру і
присяжним дозволяється переслідувати його своєю помстою, як
вони зможуть.
8. Колишні злочини, вчинені до зруйнування міста або
запровадження Мирної Постанови, прощаються цілком, за
винятком тринадцяти осіб, імена яких такі: Фульк, син Бомара;
Рауль з Капрісіона; Тамон, Лебертова людина; Папен Селль;
Роберт; Ремі Беню; Мейнар Дре; Рембо Суссонський; Памен
Готелу; Ансель Чотири Руки; Рауль Гастін; Жан з Мальрейму;
Ансель, Лебертів зять. Крім цих осіб, якщо хто-небудь, вигнаний
з міста за колишній злочин, захоче повернутися, нехай віддадуть
йому все, що йому належало і що буде доведено їм як непродана і
незакладена його власність.
9. Постановляємо також, щоб люди податного стану (capite
censi) сплачували своєму сеньйору оброк (ценз) без будь-якого
надлишку; якщо вони не сплатять його до встановленого терміну,
нехай сплатять штраф за тим законом, за яким вони живуть;
нехай вони виконують вимоги своїх панів не інакше, як
добровільно; але панам надається право притягувати їх до суду за
вчинені ними злочини та стягувати з них те, що буде присуджено.
10. Люди Громади (Миру), за винятком слуг Церкви і панів,
які проживають у межах установленої Громади, можуть брати
собі дружин з якого завгодно стану; що стосується слуг Церкви,
що знаходяться поза межами цієї Громади, або вельмож, що
проживають у межах Громади, їм дозволяється брати собі
дружин тільки за згодою своїх сеньйорів.
12. Ми цілком знищуємо право мертвої руки.
14. Крім того, нехай жоден чужинець із оброчників Церкви
або з міських рицарів не буде прийнятий до даної Громади без
 428

згоди свого сеньйора; якщо ж хто-небудь з невідання буде

прийнятий без такої згоди сеньйора, та дозволено йому буде
протягом двох тижнів без прикрощів забратися поки цілий і
здоровий, куди забажає, з усім своїм майном.
15. Всякий, прийнятий до цієї Громади, зобов’язаний буде
протягом року або збудувати собі будинок, або купити
виноградник, або привезти в місто стільки рухомого майна; щоб
бути в змозі задовольнити правосуддя, коли б він випадково
подав привід до якої–небудь проти себе скарги.
16. Якщо ж стане заперечувати, що чув міський виклик в
ополчення, нехай він доведе це свідченням ешевенів або
очиститься підняттям руки на знак присяги.
19. Люди Громади не будуть примушувані відправлятися
заради суду за межі міста. Якщо у нас буде до кого-небудь з них
позов, нам нададуть правосуддя (міські) присяжні; якщо ж у нас
буде привід скаржитися на всіх, тоді ми отримаємо задоволення
від єпископського суду.
21. Якщо хто-небудь з вищої знаті цієї країни заподіє шкоду
людям Громади і не дасть їм необхідну за те компенсацію, то
нехай його люди, знайдені в межах Громади, будуть затримані
разом зі своїм майном, у відшкодування за завдані ним збитки,
суддею тієї території, на якій вони будуть взяті, для того, щоб
таким чином і люди Громади зберегли свої права, та й суддя
також не позбувся своїх прав.
22. Отже, за ці благодіяння і ще за багато інших, дарованих
нами за нашим королівським благоволінням городянам, люди цієї
Громади уклали з нами таку угоду: окрім потреб нашого
королівського двору, походів і кінної служби, вони будуть давати
нам три рази на рік нічліг, якщо ми будемо приїжджати в місто;
або натомість сплатять двадцять ліврів, якщо ми не
приїжджатимемо.
23. Отже, ми затвердили всю цю постанову не на шкоду прав
наших власних, єпископського, церковного і тих знатних осіб, які
користуються законними і особливими правами в межах цієї
Громади, і якщо б люди цією Громади порушили в чому-небудь
право наше, єпископа, Церкви або міської вищої знаті, вони
могли б без подальших наслідків, протягом двох тижнів,
спокутувати пенею порушене ними право.
 429

(Социальная история средневековья / Под ред.

Е.А. Косминского, А.Д. Удальцова. – М., Л., 1927. – Т.2.)

II. АНГЛІЙСЬКІ МІСЬКІ ХАРТІЇ XII ст.

3. ХАРТІЯ, НАДАНА МІСТУ ОКСФОРДУ У 1156 р.
ГЕНРІХОМ II ПЛАНТАГЕНЕТОМ

Так буде відомо, що ми завітали і підтвердили міщанам

нашим міста Оксфорда всі вольності, і привілеї, і вільні звичаї,
які вони мали за часів правління короля Генріха1, нашого діда,
особливо ж їх купецьку гільдію, з усіма правами та привілеями
щодо земель, лісів, пасовищ та інш.
І нехай вони мають свою купецьку гільдію з усіма
вольностями і привілеями щодо земель, пасовищ тощо. І той, хто
не належить до гільдії, не буде займатися
ніяким ремеслом і торгівлею в місті і його
передмістях, як це було встановлено в за
часів правління короля Генріха, нашого
діда. І вони будуть вільні від сплати
торгових мит у межах всієї Англії і
Нормандії, на землі, на воді, на морському
березі. І вони матимуть всі інші вольності і
привілеї і закони такі ж, як і городяни
Лондона2. І якщо у них будуть сумніви або
незгоди з приводу якого-небудь рішення,
яке вони повинні винести, нехай вони
відправлять посланців до Лондона для
з’ясування спірного питання, і те рішення,
яке винесуть городяни Лондона по цьому
Генріх ІІ
питанню, має бути обов’язковим і Плантагенет
незмінним.
Якщо хто-небудь буде звинувачувати їх або затіє тяжбу, нехай
з’ясує в Лондоні, які існують закони і звичаї з цього приводу,
тому що у них і у городян Лондона одні й ті ж вільності, привілеї
та закони.

1
Генріх І (1100 – 1135) - молодший син Вільгельма І Завойовника.
2
Хартію Оксфорду давали за зразком хартій міста Лондона.
 430

Крім того, ми хочемо, щоб вони тримали всі вищевказані

вольності, привілеї, звичаї і свої держання з правом соки і саки1,
правом стягувати ринкові мита, розбирати позови і судити злодіїв
і злочинців, спійманих в межах міста. І вони не повинні бути
притягненими до суду за межами м. Оксфорда ні в якій справі,
особливо по такій, яка може потягти за собою виклик на
поєдинок2.
(Средневековый город / Под ред. В.Ф. Семенова // Ученые
записки МГПИ. – М., 1949. – Т.59. – Вып. 3.)

III. ХАРТІЇ НІМЕЦЬКИХ МІСТ XII ст.

4. НАЙДАВНІШЕ МІСЬКЕ ПРАВО СТРАСБУРГА
(1189 р.)
1. За зразком інших міст заснований Страсбург на тій
почесній умові, щоб кожна людина як чужа, так і місцевий
уродженець, мав у ньому мир повсякчас і від усіх.
2. Якщо хто поза містом вчинить злочин і через страх провини
втече до нього, нехай перебуває в ньому безпечно. Нехай ніхто,
застосувавши насильство, не накладе на нього руку; він же
покірно і з готовністю нехай постане перед судом.
3. Нехай ніхто не принесе в нього (в місто) і не насмілюється
в ньому зберігати награбоване або вкрадене, якщо він не може
відповідати перед усяким позивачем.
4. Нехай ніхто не введе в місто бранця, якщо не представить
його шультгейсу (causidicus) або судді (iudex), який нехай
збереже його до законного розгляду справи.
5. Всі посадові особи цього міста підпорядковані владі
єпископа так, що або він сам їх призначає, або ті, яких він сам
поставив. Старші ж будуть призначати молодших відповідно
тому, як вони їм підпорядковані.
6. Нікому єпископ не повинен давати громадської посади,
окрім тих, хто належить до його церкви (de familia ecclesiae sue).

1
Право саки і соки – політичні права, якими володів лорд стосовно населення, що
проживало на його території. Ці права виникали в результаті як королівського
пожалування, так і комендації вільного населення лорду. Сокмен – напівзалежна
людина, яка перебувала під судовою владою лорда і повинна була сплачувати йому
натуральний оброк.
2
Випробування поєдинком у процесі судочинства заборонялось у більшості міст.
 431

7. Чотирьох посадових осіб, на яких покладено управлення

містом, єпископ інвестує своєю рукою (владою), а саме,
шультгейса (scultetus), бургграфа (burg-gravius), телонеарія
(thelonearius) і магістра монети (monete magister ).
Про шультгейса, який називається також (causidicus), скажімо
насамперед.
8. Шультгейс має право призначати двох підлеглих йому
заступників, яких звичайно називають суддями (iudices),
настільки шанованих, щоб городяни (burgen-ses), зберігаючи
свою честь, могли постати перед ними в суді.
9. Також шультгейсу належить право призначати трьох осіб,
яких називаємо хеймбургами (heymburgen), – одного у
внутрішньому, тобто старому, місті і двох у зовнішньому – і
наглядача тюрми, в якій перебувають під охороною злочинці.
Такі ж обов’язки кожного окремо.
10. Шультгейс буде судити за крадіжку (furtum), за frevela, за
грошові борги (pro geltschulda) всіх городян міста і всіх прибулих
в нього з цього єпископства, якщо вони не протиставлять
розумної підстави для виключення, крім міністеріалів церкви і
тих, які відносяться до залежних людей (de familia) єпископа, і
тих, які їм призначені на посади.
11. Отримує ж влада переслідувати і карати злочинців, яку
називають банн (bannum), не від єпископа, але від фогта (ab
advocato). Бо ту владу, яка – у відповідності з характером злочину
– спрямована на пролиття крові при повішанні, відрубуванні
голови, скаліченні і тому подібне, духовна особа не повинна ні
мати, ні передавати іншому. Тому, після того як єпископ
поставить фогта, імператор дає йому банн, тобто право покарання
мечем засуджуваних таким чином, і всю владу їх переслідувати.
12. Оскільки її [тобто цю владу], має, відповідно, тільки лише
в силу фогтського звання, то справедливо, щоб жодним чином не
відмовляв в ній шультгейсу, телонеарію, магістру монети, кого б
не поставив єпископ, від якого він сам тримає фогтство.
13. У цьому місті, тож, ніхто не має права суду, виключаючи
імператора або єпископа, або тих, які мають судову владу від
нього.
 432

14. У суддів, які підпорядковані шультгейсу, влада судити не

поширюється на крадіжки (furta) або frevelas, але тільки на
грошові борги (in geltschuldas).
15. Місце ж судів на ринку біля св. Мартіна. Тому ніхто з тих,
на кого подано скаргу, не повинен бути викликаний в будинок
шультгейса або судді, але тільки в вищевказане громадське місце.
16. Якщо, проте, судді або шультгейс викличуть когось до
себе додому і ті не прийдуть, то за це вони не будуть винні
(зобов’язані сплатити) будь-яку композицію1.
29. Шультгейс або суддя не повинен розбирати в суді ніякої
справи, за винятком тієї, з якою звернулися до нього. Якщо ж
буде викритий, що зробив що-небудь крім судового порядку і
справедливого суду, по закону втрачає свою посаду.
30. Городянина, що знаходиться в стані готовності до дороги,
тобто що вже піднімається на корабель, або сідає на коня чи на
віз, ніхто зі співгородян не повинен затримувати через скарги.
Але оскільки він настільки не дбав про себе, що справу свою
відклав до такого крайнього часу, то справедливо, щоб усе, що
проти того мав, до його повернення відклав.
31. Якщо хто звинуватить свого співгородянина поза містом
перед чужим суддею, то через цю провину зобов’язаний сплатити
композицію і судді міста і тому, кого звинуватив, і відшкодує
йому збиток, який через його скарги той поніс.
37. У всіх дворах монастирських братів або міністеріалів, в
яких вони самі особисто не будуть жити, шультгейс або суддя
має право виклику на суд і примусу їх мешканців.
38. Точно так само шультгейс має право судити слуг братів
будь–якого монастиря щодо їх особистості (de ipsis), а саме, в
справах, що стосуються торгівлі, якщо вони займаються
торгівлею (mercatores esse).
39. Всякий, хто прибуде в місто, будучи боржником якої
людини, якщо буде звинувачений перед суддею, повинен бути
представлений шультгейсу на суд тим каноніком або
міністеріалом, в будинок якого він вступив. Якщо ж (канонік або
міністеріал) цього не зробить, то повинен відповісти замість
нього.

1
Композиція – штраф.
 433

42. Фогт не повинен судити ніде, крім як у дворі єпископа.

Якщо ж когось викличе до себе додому, то той, хто не прийде, не
повинен через це платити йому яку-небудь композицію.
43. Коли ж фогт помре або коли з якої–небудь причини
фогство буде вакантне, єпископ ніякого фогта не повинен
призначати без обрання та згоди каноніків, міністеріалів і
городян.
44. До обов’язку бургграфа належить призначати магістрів
майже всіх officiorum у місті, а саме сідельників, шкіряників,
рукавичників, шевців, ковалів, мельників і тих, які роблять винні
бочки і кружки, і виготовлювачів мечів, і тих, які продають
плоди, і шинкарів. І стосовно них має право суду, якщо в чому-
небудь погрішать у своїх обов’язках (in officiis suis).
45. Місце ж суду і покарання їх знаходиться в палаці
єпископа.
47. До прав бургграфи належить також одержання деяких мит,
як наприклад, з мечів, які в піхвах виносяться на ринок для
продажу. З інших же, які на кораблях привозяться з Кельна або
звідки б то не було, мито нехай отримує телонеарій.
48. Також з рослинної олії, горіхів, плодів, – звідки б вони не
були привезені і продані за гроші, – мито отримує бургграф.
Якщо ж вони продані за сіль, вино, зерно або яку завгодно іншу
ціну, то мито нехай поділять бургграф і телонеарій.
49. Крім вищезгаданих, всі інші мита належать до посади
телонеарія. Вони ж стягуються по-різному.
50. Якщо хто з одного корабля на інший корабель
перевантажить свої товари, з кожного корабля дасть 4 денарія.
51. Всякий купець (mercator), який пройде в (через) це місто зі
своїм вантажем на в’ючних тваринах, – якщо нічого не продасть
або не купить, – не сплатить ніякого мита.
52. Якщо хтось із залежних людей цієї церкви (de familia
ecclesiae), чоловік або жінка, продасть у цьому місті речі, які
зробив своїми руками або які виросли у нього, то не дасть мита. І
якщо купить що-небудь для своїх потреб, чого не буде продавати
заради наживи, також не дасть мита. Якщо ж, однак, будь-хто
наговорить на нього, що продані речі не виросли у нього і не
були ним самим зроблені, або що він купив їх заради наживи, то
простою своєю рукою нехай себе очистить.
 434

53. Якщо хто купить або продасть до [менш ніж на] 5 солідів,
не дає мита.
54. З п’яти солідів нехай дасть монету, з таланту – 4, з коня –
4, з мула – 4, з осла – 1 денарій.
55. Мито з вугілля та пеньки, яке єпископи досі стягували, так
само як плату за винний та пічний бан1 відтепер нехай телонеарій
не стягує.
56. До посади телонеарія відноситься засвідчувати
розпеченим залізом всі міри – малі чи великі – для солі, вина, олії
та зерна, зроблені магістром шинкарів. І він
нікому не повинен їх уступати, хіба
співгородянонові своєму для вимірювання
ами2 (ата) вина, або чверті зерна, і при
подібних дрібницях і притому
безкоштовно.
57. Однак, якщо їх [міри] побажає мати
будь-хто з городян для своєї потреби, то
йому дозволяється, а так, щоб вони були
сумлінно і самим особисто заклеймені
телонеаріем, так само, як і кожному з
Кафедральний городян можна мати в будинку свої власні
собор Страсбурга
вагові гирі, так, однак, щоб вони були
(ХІ ст.)
зроблені магістром монети (monetarius).
58. Також обов’язок телонеарія всі мости нового міста –
скільки їх буде потрібно – і бургграфи всі мости старого міста
будувати настільки міцно, щоб кожен міг безпечно переїхати зі
своїми возами і в’ючними тваринами. Якщо ж через старість, чи
занадто сильну зношеність або через будь-яку несправність
мостів хто-небудь потерпить збиток, то телонеарій або бургграф
повинні бути примушені кожен по своїй частині по праву
відшкодувати.
Йдеться про обов’язки магістра монети (monetarius).
59. Він по праву має судову владу в справах щодо фальшивої
монети і над самими фальшивомонетниками як в місті, так і поза

1
Винний та пічний бан – заборона для городян виготовляти вино і випікати хліб в печі
сеньйора без сплати йому відповідної суми.
2
Ама – міра об’єму, яка дорівнювала 4 – 5 відрам.
 435

ним по всьому єпископству без якої-небудь перешкоди з боку

суддів.
60. Де б у всьому єпископстві він не знайшов
фальшивомонетчика, нехай доставить його в місто і судить згідно
з судовим правом міста.
61. Монета ж повинна бути такої ваги, щоб 20 солідів
становили марку, а денарії [тобто карбовані з цього розрахунку]
називаються pfundig. Та монета, яка постійна і міцна, повинна
мати обіг у цьому єпископстві, якщо тільки не буде підроблена.
Тоді ж за порадою [буквально – нарадою] мудрих нехай буде
замінена відповідно (монетою) іншої форми, але не іншої ваги.
72. Коли єпископ наказує карбувати нову монету, то спочатку
роблять 5 солідів тієї форми і тієї ваги, які повинна мати в обігу
нова монета.
77. Всякий, хто бажає отримати право монетників, дасть
єпископу половину марки золота, магістру монети п’ять денаріїв
золота, монетникам 20 солідів важкої [повновісної] монети.
80. Кожен, хто пошкодить стіни або рів (vallum) міста,
сплатить бургграфу композицію в 40 солідів.
81. Всякий, хто забудує вулицю, також постане для сплати
штрафу перед бургграфом. Нікому ж бургграф не повинен давати
дозволу.
82. Нехай ніхто не вивалює гній або покидьки перед своїм
будинком, якщо не бажає негайно вивезти їх, за винятком
призначених для цього місць, а саме: біля м’ясних лавок, також
біля св. Стефана, і також біля криниці на кінному ринку, і коло
місця, яке колись називається Гевірке.
84. Кожен, хто бажає збудувати млин, нехай просить дозволу
у бургграфа і згоди у городян. Заручившись тим і іншим, нехай
дасть бургграфу золоту монету.
85. Нехай ніхто не платить мита з рогож (або циновок), курей,
гусей, яєць, цибулі, капусти та інших яких завгодно овочів, з чаш
(scuttelis), з кухлів, якщо не продасть на 5 солідів.
86. Ніхто не повинен мати в місті свиней, якщо не доручить їх
пастуху.
88. До права єпископа належить мати з цього міста 24
посланця (legatos) і тільки лише з числа торговців (mercatores). Їх
обов’язки в межах тільки єпископства здійснювати поїздки з
 436

дорученнями єпископа до його людей. Якщо ж в той час вони

понесуть який-небудь збиток – або ж щодо своєї особистості або
ж стосовно своїх речей, які везли з собою в дорозі, – єпископ
повинен їм відшкодувати.
89. Окремі з них зобов’язані щорічно три рази здійснювати
такі поїздки з дорученнями за рахунок єпископа. З боку єпископа
їм виявляється така почесть, щоб на його святкуваннях, коли він
запросить своїх людей, вони б мали перед ним самим почесні
місця за столом, щоб ті люди його, завдяки цьому, зробилися тим
більше відомі.
90. Коли єпископ вступить в місто, то його коні повинні бути
розміщені в панській стайні, яка починається від готельного
будинку [або богадільні] і йде по колу стіни до саду єпископа.
91. Якщо єпископ буде мати більше коней, то їх візьмуть
шультгейси або судді його і конюший і розмістять їх по домівках,
де зазвичай знаходяться пристанища для прийшлих людей. Якщо
ще більше буде мати коней, то по праву не може розмістити їх в
будь–яких інших домах міста, якщо не зможе цього домогтися за
допомогою прохань.
92. Якщо ж імператор або король вступлять в місто, його коні
розміщуються усюди.
93. Окремі городяни повинні також щорічно п’ять днів
працювати на панщині (in dominico opere), за винятком всіх
монетників, які належать до числа залежних людей (familia)
церкви, і за винятком дванадцяти серед шкіряників, і за винятком
всіх сідельників, і чотирьох серед рукавичників, і чотирьох серед
пекарів, і восьми серед шевців, і всіх ковалів, і всіх теслів, і
м’ясників, і бочарів винних бочок.
98. Кожен із суддів дасть під час жнив п’ять солідів і магістр
мельників один солід, і магістр трактирників один солід для
покупки хліба при жнивах.
99. І коли будуть обмолочувати хліб єпископа, кожному із
суддів він дасть один мальтер зерна, оскільки судді та глашатаї
(precones) повинні стерегти хліб єпископа підчас жнив, поки йде
збирання.
102. Серед шкіряників є 12, які за рахунок єпископа (cum
expensis episcopi) повинні робити [обробляти] шкіри і
виготовляти хутровий одяг: скільки єпископу знадобиться.
 437

Матеріал для них магістр шкіряників, взявши з собою скільки

буде потрібно з числа цих дванадцяти, хай купить на гроші
єпископа в Майнці або Кельні. Якщо який-небудь збиток
потерплять у дорозі як в речах, так мальтер дорівнює 16 чвертям
(приблизно 220 кг), або потраплять у полон, збитки відшкодовує
єпископ.
103. Право [обов’язок] ковалів таке. Коли єпископ вирушить у
похід імператора, кожен коваль дасть по 4 підкови зі своїми
цвяхами. З них бургграф дасть єпископу підкови на 24 коня,
решту залишить собі.
104. Якщо єпископ вирушить до двору імператора, кожен
коваль дасть по дві підкови зі своїми цвяхами, з числа яких
бургграф дасть єпископу на 12 коней, а решту залишить собі.
105. Крім того, ковалі зобов’язані робити все, що знадобиться
єпископу в його палаці, а саме: все, що стосується дверей, вікон і
різних речей, які робляться з заліза; при цьому їм дається
матеріал і відпускається продовольство на весь час.
106. Якщо єпископ візьме в облогу який-небудь замок, або у
нього буде обложений замок, то ковалі дадуть 300 стріл. Якщо
єпископу, знадобиться більше, то за його рахунок (de sumptibus
suis et expensis) в достатній кількості нехай доставлять.
107. Замки і ланцюги для замикання міських воріт вони
повинні зробити з відпущеного містом
матеріалу за рахунок міста.
108. Серед шевців є 8 чоловік, які
будуть давати єпископу, який вирушає до
двору або в похід імператора, чохли для
світильників, baccinorum et cyphorum. Все
інше, – що знадобиться для вищевказаного
або [при поїздках] для облоги замків як–
от: шкіряні мішки і короби, або in bustris
які–небудь інші речі, – треба виготовляти
із чорної шкіри, причому витрати йдуть за
рахунок (de sumpti– bus et expensis)
Єпископ
єпископа.
109. Четверо серед рукавичників дадуть
єпископу, який вирушає до двору або в похід, скільки буде
необхідно білої шкіри на чохли для світильників. Все інше,
 438

скільки буде необхідно для вищезазначених речей і для облоги

замків, з білої шкіри нехай роблять за рахунок (de sumptibus et
expensis) єпископа.
110. Сідельники дадуть єпископу, який вирушає до двору, два
в’ючних сідла, в похід імперії – чотири.
Якщо матиме потребу в більшій кількості, за рахунок (de
sumptibus et expensis) єпископа нехай зроблять.
111. Коли єпископ вирушає в похід або до двору, то
виробники мечів повинні чистити мечі і шоломи vicedomini,
конюшого, дворецького, чашників, камерарія та всіх необхідних і
повсякденних слуг єпископа. Крім того, якщо виявиться
потрібним, будуть чистити мисливські списи єпископа.
112. Кухольники нехай виробляють всі кухлі, в скількох буде
мати потребу єпископ або при своєму дворі, або при дворі
імператора, коли імператор до нього прибуде, або, вирушаючи до
двору імператора, за рахунок (de sumptibus et expensis) самого
єпископа. Магістр же бочарів дасть деревний матеріал. Крім
цього, щодня буде давати дерево кухольникам єпископа.
113. Бочарі, отримавши деревний матеріал від свого магістра і
обручі і зв’язки у скарбника єпископа, нехай зроблять все, у чому
буде мати потребу єпископ, перебуваючи вдома, або імператор,
або імператриця, – коли будуть присутні тут, – для лазні своєї і,
крім цього, для кухні і для потреб чашників. Точно так само і
коли єпископ відправляється до двору, все те доставлять за
рахунок (cum sumptibus et expensis) єпископа. Крім цього, всі
винні бочки єпископа – малі і великі – будуть зв’язувати
[очевидно, набивати обручі] за його рахунок (cum sumptibus et
expensis sius).
114. Право [обов’язок] шинкарів по понеділках чистити
відхоже місце єпископа і комору, якщо він цього захоче.
115. Мельники та рибалки зобов’язані возити єпископа по
воді, куди б він не побажав, між Рустом і Віллетором. Човнами їх
буде постачати в потрібній кількості телонеарій. Весла вони
приносять свої; та до єпископського саду вони відводять човни –
так само, як раніше відправилися туди – за рахунок єпископа.
Рибалки дають двох веслярів, мельники третього. Якщо вони
знищать судна по своїй недбалості, нехай заплатять. Якщо ж
судна будуть відняті у них силою, то збиток відшкодує єпископ.
 439

116. Рибалки повинні ловити рибу для потреб єпископа в

проміжок часу між різдвом св. Марії і святом св. Михайла
щорічно протягом трьох днів і трьох ночей зі своїми снастями, –
коли вода буде більш сприятлива – в Рейні між Віллетором і
Рустом, в Альзі аж до Еберсгейма, в Брейші аж до Маллегейма, в
Шуттері аж до Мербурга, в Кінцігу аж до Кінцдорфа за рахунок
єпископа. У цих межах ніхто нехай не наважиться їх відігнати від
якої–небудь води [від права ловить рибу], виключаючи воду, яка
sub claustris coarctata est.
117. У Брейші від верхньої стіни міста до нижньої близько св.
Стефана нехай ніхто не наважиться ловити рибу без дозволу
єпископа або його дворецького.
118. Теслярі по понеділках повинні виходити на роботу
єпископа за його рахунок (cum expensis ipsius). Коли рано-вранці
прийдуть на місце перед палацом, нехай не наважаться йти до
звуку дзвону, в який ударили до ранньої обідні. Якщо тим часом
не будуть взяті на роботу єпископа, то вільні в той день нехай
йдуть. Вони не можуть бути примушені йти на роботу для будь–
кого іншого, крім єпископа.
(Средневековье в его памятниках / Под ред. Д.Н. Егорова. –
М., 1913).

IV. ЮРИДИЧНІ Й НАРАТИВНІ ДЖЕРАЛА

З ІСТОРІЇ ДАЛМАТИНСЬКОГО МІСТА ДУБРОВНИК
XIII – XV ст.

5. СТАТУТ ДУБРОВНИКА 1272 РОКУ

(З НАСТУПНИМИ ДОПОВНЕННЯМИ)
Книга I. Розділ 3
Влада, яку має п. князь щодо вибору посадових осіб
Варіант В
Пан князь, який у той час буде в Рагузі1, нехай має право
вибору п’яти суддів, шести радників Малої ради на один рік
повноважень, враховуючи те, що хто був суддею, радником або
вікарієм2 в цьому році, у наступному році не може бути на тій же

1
Рагуза – латинська назва Дубровника.
2
Вікарій – помічник князя.
 440

самій посаді. Всі кандидати повинні бути рагузинцямі по

народженню і знаходитися в місті або його окрузі в момент
виборів.
Всіх їх нехай приведе до присяги п. князь ... Цей п. князь з
названими суддями і радниками нехай вибере всіх інших
посадових осіб.
І в наступному році і радників Малої ради, і вікарія п. князь
може за своїм бажанням змінити, а з ними і всіх інших
офіціалів...
У поточному 1293 році 6 місяця березня, коли князем Рагузи
був п. Марин Бадуарій, була роз’яснена дана стаття самим
п. князем за згодою Малої та Великої рад і схвалення народу, а
саме таким чином, що хто був радником Малої ради в цьому році,
в наступному році не може бути ні радником, ні суддею. Вікарій
в наступному році не може бути ні вікарієм, ні суддею, ні членом
Малої ради. Вікарій, обраний на один рік повноважень, протягом
подальших 5 років не може перебувати на тій же самій посаді ...

Варіант С
...Щоб суддями Великої курії, членами Малої ради
вибиралися кращі і більш достойні люди, постановляємо:
щорічно повинні обиратися 15 [кандидатур] суддів, а саме: 10 від
Великої ради в двох палатах і 5 від Малої ради. Балотування їх
має відбуватися у Великій раді. І ті, хто отримає більше половини
голосів, нехай вважаються суддями.
І таким же чином повинні обиратися 18 [кандидатур]
радників, а саме: 12 – у Великій раді у двох палатах та 6 – у
Малій раді. З них 6 чоловік, які отримали найбільшу кількість
голосів, за яких проголосувало більш ½ виборців, повинні стати
радниками.
Подібним чином повинні обиратися три [кандидатури]
вікарія, а саме: два – у Великій раді у двох палатах і один – в
Малій раді, з яких один, що має найбільше число голосів, за
якого проголосувало понад W виборців, повинен стати вікарієм...;
Обрані судді, радники та вікарій повинні бути знатними людьми,
народженими в Рагузі, і знаходитися в момент виборів у громаді
Рагузи або її окрузі. Обрані мають принести присягу, згідно тієї,
яка міститься у другій книзі Статуту. І ті, які будуть суддями,
 441

радниками, вікарієм протягом цього року, на наступний рік не

можуть бути на тій же самій посаді. І п. князь або ректор з
більшою частиною Малої ради, в якій мають бути присутніми не
менше 9 членів, зобов’язані обрати всіх інших офіціалів громади
за винятком скарбників і прокураторів церкви св. Марії, які
повинні бути вибрані Великою радою таким чином, як
обираються судді і радники ...

Книга II. Розділ 10. Клятва нічних сторожів

1) Присягаюся на Св. Євангелії сумлінно, без обману
охороняти громаду нашу, судна і фортецю, клянуся не
допомагати другові і шкодити ворогові обманним шляхом; 2) і
якщо я знайду який-небудь трактир відкритим після третього
удару у дзвін, господар сплатить 1 перпер, і рано-вранці я
доповім про це п. князю, а якщо кого-небудь виявлю зі зброєю,
зажадаю віддати зброю, а якщо він її не віддасть, доповім п.
князю, і власник зброї сплатить 5 перпер і віддасть зброю; 3) і
якщо кого–небудь виявлю без світла [ліхтаря] і без зброї, той
сплатить 1 перпер, і якщо виявлю розбійника і зможу його
затримати, передам його п. князю, а якщо дізнаюся його,
повідомлю п. князю; 4) і якщо який-небудь товариш мій заподіє
якесь зло або допустить обман, негайно повідомлю про це п.
князю; 5) і якщо виявлю вино, за яке не сплачено збір, і захоплю
його, а також затримаю в’ючних тварин і людей, які привезли
вино, рано-вранці доповім про це п. князю і отримаю половину
цього вина; 6) і всі їстівні припаси, які вночі або вдень яка–
небудь людина доставить всупереч правилам, захоплю і доставлю
п. князю, і він (цей чоловік) сплатить 1 перпер, а з тих їстівних
припасів я отримаю половину і 1/2 частину перпера, сплаченого в
якості штрафу; 7) і якщо я побачу чи точно дізнаюся, що який–
небудь чоловік або яка-небудь жінка продає хліб, доповім про це
п. князю, і ті обов’язки, які мені п. князь уріже або додасть, буду
виконувати; 8) і якщо дізнаюся, що хтось продає вдома їстівні
припаси, доповім п. князю, і з належного за це штрафу отримаю
1/2 частину...
Книга II. Розділ 11. Клятва хранителів вагів и мір
1) Присягаюся на Св. Євангелії, що сумлінно, без обману буду
старанно стежити за проведенням усіх вимірювань і зважувань і
 442

за використанням міри для смоли і вапна, і не стану допомагати

приятелеві і шкодити недругові підступним чином, і згідно з
порядком, який встановив мені п. наш князь зі своєю радою, я
буду чинити; 2) і якщо я в кого-небудь виявлю підроблені міри
або ваги і міру для вапна та смоли менше тієї, яка повинна бути,
як можна швидше доповім п. князю, і винний має заплатити
штраф – 1 перпер і втратити фальшиві міри та ваги; 3) і з усіх цих
грошей, які у зв’язку з цією посадою в руки мені потраплять, я не
використовую для якої-небудь своєї вигоди і нікому з цих грошей
не надам в борг, але буду тримати у себе для вживання з користю
для справи, виконувати яку я поставлений, і як скоро зможу,
віддам ці гроші п. нашому князю, або кому він сам
розпорядиться...

Книга II. Розділ 15

Клятва камераріїв1, які отримують гроші, що належать
громаді
1) Присягаюся на Св. Євангелії, що сумлінно, без обману буду
намагатися вивчати і захищати
всі інтереси громади, про які я
буду знати сам або через п.
князя, а також через інших осіб;
та гроші збережу для користі
громади Рагузи і нікому з цих
грошей не дам, окрім як за
розпорядженням п. князя і Малої
ради, за винятком того випадку, коли
Дубровник
сам п. князь попросить мене дати, я
дам йому суму від 10 перпер і нижче на потреби громади один
тільки раз за весь час його управління, якщо я буду мати гроші; 2)
але інші необхідні витрати сам він [князь] здійснювати не може, а
тільки за згодою Малої ради. І... зловмисно я не буду
присвоювати з цих грошей, що належать грома ді, і про всі
вигоди, які стосується п. князя, і про які я буду знати, я йому
якомога швидше доповім; 3) і все, що п. князь з Великою радою і
курією, скликаними звуком дзвонів, мені до цієї клятвенної

1
Камерарій – казначей.
 443

обіцянки побажають додати або зменшити, все виконаю; 4) і звіт

про надходження та видатки я складу і кожен раз, коли п. князь
мені запропонує представити його будь-кому, я його представлю;
5) все це я виконаю сумлінно, не допомагаючи приятелеві, не
шкодячи підступно недоброзичливцю, ворогові, протягом року
або до закінчення року з часу, коли п. князь почне управляти; 6) і
вірним буду п. венеціанському дожеві, поки буду живий, і
зобов’язуюсь зберігати вірність нашому п. князю, згідно із
законами, на виконання яких Рагузинською громадою йому
принесена клятва, і договору з венеціанцями я буду
дотримуватися, і докладу старання, щоб всіма він дотримувався1.

Книга II. Розділ 19.

Клятва тих, хто поставлений
завідувати хлібом та іншим зерном
1) Присягаюся на Св. Євангелії, що буду виконувати
обов’язки по завідуванню довіреним мені зерном без обману і
злого наміру, і не поступлюся ніякій особі і не дам дозволу
забрати кому-небудь зерно або боби за межі дистрикту Рагузи; 2)
в межах цього дистрикту я видам зерна не більше, ніж одну міру
пшениці на три особи на тиждень; а якщо хто-небудь побажає
ячменю, бобів, надам одну міру на чотири особи і не більше; і
якщо хтось побажає відвезти зерно для посіву в дистрикті Рагузи
або за межі дистрикту, візьму з нього запевнення, що це зерно він
засіє і після жнив відвезе в громаду Рагузи, якщо не буде
законної перешкоди, і якщо дізнаюся, що хтось буде
перешкоджати, доповім як можна швидше п. князю; 3) і при
виконанні цієї служби не візьму і не дозволю взяти нічого, що
піде на користь мені або будь–кому; та коли п. князь зі своєю
Радою побажає що-небудь додати або зменшити з вищевказаного,
я це виконаю; 4) і в місті буду видавати міру зерна кожен день
вищевказану кількість, а жителям островів і тим, які
відправляються через море, буду видавати в недільний день і в
понеділок; та жителям усіх інших місць видам в інші дні тижня
згідно із зазначеним порядком; 5) і той дубровчанин, який відвезе

1
Ці слова про вірність венеціанцям записані наприкінці кожного розділу, де мова йде
про клятву посадових осіб. Тут вони опущені.
 444

зерно або змусить когось його відвезти всупереч цьому порядку,

сплатить 1 перпер і віддасть все те зерно; 6) все це я буду
дотримуватися сумлінно, починаючи з дня св. Михайла у вересні
протягом повного року.

Книга III. Розділ 1.

Про порядок роботи судів і терміни судових розглядів
1) ... Якщо який-небудь рагузинець ... має претензію до іншого
якого-небудь рагузинця, нехай він спочатку з’явиться до п. князя
або до того, хто його буде заміщати, щоб отримати від нього
розпорядження з’явитися до п. князя у визначений день і годину
тому, до кого він має претензію; 2) після того як обвинувачений
прийде до п. князя або до того, хто його буде заміщати, має право
отримати від нього відстрочку судового процесу на 8 днів, якщо
побажає. Після закінчення цієї відстрочки повинен вдруге
з’явитися до п. князя і зажадати захисника, якого сам побажає, і
який буде відповідати за нього на суді згідно зі звичаями
громади; а якщо сам захисник у Рагузі буде відсутній, п. князь
або той, хто буде його заміщати, повинен подбати зі своєю
курією про призначення терміну, до якого він повинен
повернутися в Рагузу; 3) усе це повинно мати місце, якщо скарга
не стосується боргової угоди, яку будь-хто уклав, бажаючи
вирушити в яку-небудь подорож ... бо тоді відстрочка судового
процесу дозволяється на три дні, протягом яких обвинувачений
не може вибути з общини; 4) коли після встановленого строку
вищезгаданий захисник з’явиться до суду, обвинувачений
отримує відстрочку – 8 днів, після закінчення яких може, якщо
захоче, виступити з відведенням суддів перед п. князем; 5) і тоді
обидві сторони повинні вибрати суддів ззовні (поза курією) по
своїй волі так, що звинувачена сторона спочатку вибирає і
називає своїх суддів, і якщо ті обрані судді не викличуть
заперечень у іншої сторони, то нехай відбудеться суд перед ними;
якщо ж щодо запропонованих суддів будуть заперечення у
звинувачуючої сторони, то та сторона, яка порушує справу, нехай
вибере інших суддів, і якщо їх кандидатури не зустрінуть
заперечень викликаної на суд сторони, нехай відбудеться суд за
їх присутності, але якщо з приводу тих суддів будуть заперечення
іншого сторони, остання називає своїх суддів, і так нехай
 445

продовжуєся, поки сторони не дійдуть згоди; якщо вони не

зможуть дійти згоди, то звинувачуюча сторона зобов’язана
з’явитися в курію п. князя і в присутності його та суддів надати
пояснення або повинна впасти на землю1, і викликана
[звинувачена] сторона зобов’язана з’явитися в курію в той
термін, який п. князь і його судді призначать.

Варіант С
6) У 1367 р. на тринадцятий день травня місяця ми, Йоганн де
Граді, ректор Рагузи, з нашими Малою і Великою радами, зі
схвалення народу, зібраного за існуючим звичаєм на народні
збори, беручи до уваги, що відхилення суддів та перенесення
строків суду є підставами для затягування судового процесу,
бажаючи також протидіяти злодіянням тих, які прагнуть
применшити права інших, і для більш швидкого правосуддя
постановляємо, 7) що п. ректор з одним суддею, котрі принесли
присягу перед курією, має право вислухати, досліджувати і
вчинити всі необхідні для справи процеси, а також визначати і
ухвалювати рішення по позовах,
а саме, на суму від 10 перпер і
нижче тільки за цивільними
позовами і звинуваченнями, як
це досі робив п. ректор з курією
щодо скарг і звинувачень... 8)
Якщо ж п. ректор не погодиться
з рішенням одного судді, тоді п.
ректор і суддя нехай закличуть
Дубровник – вид з моря
якогось суддю з суддів курії, і в
колегії з ректора і двох суддів більшістю голосів нехай розберуть
і вирішать ту суперечку... 9) На майбутнє ми бажаємо, щоб у
суперечках і скаргах на зазначену суму в 10 перпер жодна з
сторін, які судяться не могла відводити суддів і вимагати
отримати відстрочку або нові терміни. Однак якщо п. ректору та
судді або суддям2 заманеться надати новий термін чи відстрочку
сторонам, що судяться, погодившись з величиною позову, то

1
Мова йде про невідомий звичай.
2
У тому випадку, коли запрошується додатковий суддя.
 446

вони можуть це зробити, однак, при такій умові, що призначений

термін або відстрочка не повинні за кількістю [днів]
перевершувати обумовлені в Статуті ...

Книга III. Розділ 2.

Про тих, хто може відводити суддів
1) Позивач може відвести одного суддю або двох, якщо буде
мати підставу; відповідач – одного або двох, або трьох, однак за
умови, що судовий розгляд проходить потім у присутності п.
князя і суддів, які не відведені; 2) якщо ж відведених суддів буде
стільки, що п. князь залишиться тільки з одним суддею або
взагалі не відбудеться курія, сторони можуть вибрати загальних
суддів, у присутності яких проводитиметься розгляд, або піти в
курію, якщо побажають; 3) 25 червня 1314 р. за правління князя
Рагузи Петра Гена на Великій раді, скликаній, як прийнято, по
звуку дзвонів, був оголошений наступний закон: судді, які
розглядають справи, що стосуються якого-небудь мита або плати
громаді, церкві св. Марії, на рибному ринку, не можуть бути
відведені ні громадою, ні будь–якою особою. 4) У поточному
1288 р. 18 червня знатним воїном п. Маріном Бадуарієм, князем
Рагузи, і Великою радою, скликаною звуком дзвонів, прийнято і
розглянуто наступну постанову, що якщо громада веде суперечку
з якою-небудь приватною особою, то як громада, так і зазначена
приватна особа можуть відводити суддів; згідно з цим і інші
особи можуть використовувати це положення в суперечках, якщо
буде завгодно, на основі даної постанови. У процесах же по
кримінальних справах судді не можуть бути відведені, відповідно
до старовинного звичаю.

Варіант С
У 1354 р. 2 серпня на Великій раді, скликаній за існуючим
звичаєм подзвоном, на народних зборах зі схвалення народу було
додано до цієї статті про відвід суддів: як відповідач, так і
позивач, якщо побажають відвести суддів, посилаючись на те, що
суддя є близькою людиною або родичем іншої сторони, можуть
це зробити. Родичі та близькі люди не мають права засідати в
суді, згідно зі Статутом, і нехай будуть у числі тих, які
підлягають відводу.
 447

Книга III. Розділ 51

Про стосунки між рагузинцями і мешканцями громади
Хельма [Хуму]1
1) ... Якщо виникне яка-небудь розбіжність або спір про борг,
або ж з приводу вчиненого злодіяння між жителями Рагузи і
громади Хельма, і якщо князь Рагузи і князь Хельма внаслідок
цього побажають встановити певний термін для скликання
станікума2, то слід знати, що обидві сторони для влаштування
станікума повинні зібратися в призначеному місці за містом, біля
церкви св. Стефана в Мальфі; 2) і повинні вибрати суддів з обох
сторін рівну кількість, які повинні принести клятву на
Св. Євангелії, вирішувати всі спірні питання сумлінно, без
обману, за давнім звичаєм; 3) і п. князь Рагузи зобов’язаний
влаштувати так, щоб всі рагузинці, які в той час будуть
знаходитися в Рагузі і будуть викликані слов’янами на станікум
для розбору справ, з’явилися б на той станікум або послали б
замість себе інших осіб, які дали б звіт на цьому станікумі; 4) і
князь Хельма подібним чином зобов’язаний влаштувати так, щоб
всі жителі Хельма, які будуть викликані на станікум, з’явилися б
туди, щоб дати звіт, або послали б туди замість себе довірених
осіб...

Книга VIII. Розділ 3.

Про вибори трьох суддів
Постановляємо, щоб кожен рік вибиралися троє суддів, які з
представником п. князя заслуховували б і вирішували всі справи
на суму до п’яти перпер, згідно зі Статутом.
Книга VIII. Розділ 5.
Про адвокатів Малої курії
1) Постановляємо, щоб два адвокати вибиралися в Малу
курію, один з них повинен захищати одну сторону, інший – іншу;
2) і за суд вони можуть отримувати тільки середній гріш за кожну
справу, і поки триває розгляд справи, не сміють їсти і пити з
якоюсь зі сторін; 3) і на законній підставі вони будуть захищати
1
Порядок судових розглядів, викладений у цій статті, був зразком для вирішення
конфліктів між рагузинцями і мешканцями Боснії, Сербії, міст Шибеніка, Трогіра,
Спліта, Задара.
2
Станікум – суд.
 448

сторони на всіх судових справах, на які вони будуть послані

адвокатами, і не будуть допускати, щоб хто-небудь приносив
брехливу клятву або приводив лжесвідків.

Книга VIII. Розділ 11.

Про тих, хто не може відвести (суддів Малої) курії
Щодо позову до 5 перпер ніхто не може відвести курію...

6. ІЗ «ОПИСУ ДУБРОВНИКА» ФІЛІППА ДЕ ДІВЕРСІСА

(1440 р.)
Частина III
Міське Управління
Розділ 3
Всі нобілі, яким виповнилося 18 років, складають Велику
раду... Ця рада видає закони, розподіляє і затверджує видатки,
роздає пільги і дари, обирає, змінює і відкликає всіх службовців у
місті і окрузі... Одним словом, в її руках вся влада в республіці...
Велика, або Головна, рада представляє, образно кажучи, джерело,
з якого випливають великі і малі потоки, або стовбур, на якому
знаходяться товсті і тонкі гілки. Бо в цій основній раді
створюються вся решта адміністративних органів, які керують
окремими службами, в ньому виникають, з нього випливають і
від нього залежать. У цій раді кожен місяць з числа нобілів
обирається особа, яка називається князь, чи ректор, міста. Коли
він відслужить тридцять днів, він поступається своїм місцем
іншому і може бути обраним на цю посаду тільки після
закінчення двох років. Йому надається одинадцять нобілів, з яких
п’ять називаються суддями, шість – радниками. Разом з князем
вони утворюють Малу раду, яка збирається... тричі на тиждень...
Цим дванадцяти надається ще 33 нобіля і з усіх утворюється Рада
запрошених... Таким чином, існують ради трьох видів, з яких
одна знаходиться над іншою, як загальне над особливим. Бо, коли
потрібно щось вирішити, перш за все, справа надходить в Малу
раду... вона має право вирішувати дрібні питання... Мала рада,
коли виникає необхідність, може і повинна скликати [обидві]
вищі ради. «Запрошені» розбирають складні питання, для
[розбору] яких їм надано повноваження від Великої ради, бо ці
радники вважаються мудрішими за інших...
 449

Розділ 5
...Між постійними органами
[управління] перший той, чий обов’язок
дотримуватися ... порядку в стосунках між
продавцями і покупцями, оптовими і
роздрібними... Один присяжний чиновник
на жалуванні вимірює в Дівоні1 всі оптові
товари... У торгівлі роздрібними товарами
за порядком спостерігали п’ять нобілів,
яких іменують юстіціаріями... [вони]
наглядають за точністю вагів і мір... на
зерно, вино та гирь для сиру, м’яса і хліба
на ринку. Сензали... [це] два простолюдини, Засідання
[які] посередничають між оптовими муніципальної
продавцями і покупцями... [від них] вони ради
отримують плату за свою працю.

Розділ 6
...Другу постійну службу виконують ті, хто піклується про
забудову міста ... і комунальні споруди, вулиці, водопроводи,
[міські] стіни, зброю ...

Розділ 7
...Третя – це служба, яка дбає про те, що знаходиться поза
стінами міста, тобто про фортеці, поля, острови, села...

Розділ 8
Четверту службу відправляють ті, які приймають, зберігають,
розподіляють і витрачають доходи з комунального майна...
вимірювач зерна, солі ... відкупники і збирачі мит ... митники. ...
Нарешті, це три поважних, розумних і надійних людини ... які все
життя зберігають цінності, здані їм на зберігання, або
дубровницькою комуною, або сусідніми володарями...

Розділ 9

1
Дівона (або Спонза) – палац, де зберігалась казна і укладались найважливіші угоди.
 450

[П’ята служба]... хранителі книг, в які записуються угоди,

судові вироки, цивільні і кримінальні ухвали Ради і міські
статути... [Це] писарі або нотаріуси... Існує чотири писарі для
книг угод, судових рішень, статутів... які добре вивчили
латинську мову... жоден з них не може бути дубровчанином ... Є
ще один іноземець, який... зберігає всі ділові книги в певному
місці. Вся ця п’ятірка і раніше і зараз складається з іноземців... [є
ще] писар, який однаково володіє і італійською і слов’янською
[мовою і] веде записи кириличним письмом.

Розділ 10
... [Шоста служба – суд.]

Розділ 11
...Сьома служба... охорона міста в дні миру і у дні війни [йде
докладний опис варти].

Розділ 12
Восьма служба – управління комунальним майном.
Розділ 13
...Дев’яту службу відправляють ті, хто трудиться з ...
постачання міста зерном.
Розділ 14
...Десятою [вважається] служба тих, хто стежить за охороною
здоров’я в місті і ... окрузі, тих, хто намагається, щоб внаслідок
зарази або спілкування з зачумленими [в місті] не з’явилася б
якась чумна хвороба ... Одинадцята – підтримка миру, обов’язок
Малої ради й Ради запрошених.

Розділ 15
Дванадцята [служба] – управління церквами і монастирями.
(Диверсис Филипп де. Описание славного города
Дубровника / Ф. Диверсис; пер. с сербскохорв., авт. коммент.
Н.П. Мананчикова; Воронежский государственный
университет. – Воронеж : Изд-во ВГУ, 2012. – 159 с.)
 451

ТЕМА 13
СОЦІАЛЬНЕ І ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ
СЕРЕДНЬОВІЧНОГО МІСТА

План
1. Основні джерела з соціально-економічної історії
середньовічного міста.
2. Групи міського населення, їх професійний і соціальний статус.
3. Характер і роль торгівлі в середньовічному місті.
4. Види торговельних співтовариств і організація морської
торгівлі в середземноморських містах.
5. Економічні основи міського ремесла. Майстерня ремісника.
6. Основні функції цеху.
7. Становище майстра, підмайстра й учнів.
8. Процес «замикання» цеху. Ознаки розкладання середньовічних
ремісничих і купецьких організацій.
9. Історичний внесок міста в соціальний і економічний розвиток
середньовічного суспільства.

Джерела
1. Английский город XIII – XIV веков: Сб. документов / Ввод.
статья, пер. и ком. А.А. Кирилловой // Учен. зап. Моск. гос. пед.
ин-та им. Ленина. – М., 1949. – Т.59. – Вып. 3: Средневековый го-
род / Под ред. В. Ф. Семенова.
2. Бристольские ремесленные цехи в XIV – XV веках: Сб.
текстов / Пер., вступ. статья и примеч. Т. В. Мосолкиной. –
Саратов, 1995.
3. Купеческие хартии в Англии начала XIV в. и их
предыстория: Публ. документов / Пер. и вступ. статья
Ю. В. Баранова // Средние века. – 1992. – Вып. 55.
4. Купцы-складчики Кале. Деловая переписка семейной
компании Сели (XV в.) / Пер. со староангл., вступ. статья и ком.
М.М. Ябровой. – Саратов, 1998.
5. Лондонские олдермены XIV – XVI веков: Завещания,
договоры, описи имущества / Пер., вступ. статья, примеч.
Л.Н. Черновой. – Саратов, 1998.
6. Немецкий город XIV – XV вв.: Сб. материалов / Ввод.
статья, подбор матер., пер., прилож. и ком. В.В. Стоклицкой-
 452

Терешкович. М., 1936.

Література
1. Балух В.О., Коцур В.П. Історія середніх віків: У 2-х т. Т.1
Раннє Середньовіччя: курс лекцій. – Чернівці: ТОВ «Наші
книги», 2009.
2. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и
капитализм. XV – XVIII вв. – М.: Наука, 1988. – Т. 2: Игры
обмена.
3. Город в средневековой цивилизации Западной Европы. Т. 1:
Феномен средневекового урбанизма. – М.: Наука, 1999.
4. Город в средневековой цивилизации Западной Европы. Т. 2:
Жизнь города и деятельность горожан. – М.: Наука, 1999.
5. Еманов А. Г. «Верх» и «низ» городского социума Кафы XIII
– XV вв. // Нобили и парии средневекового общества. – Тюмень,
1997.
6. История Европы. – М.: Наука, 1992. – Т. 2: Средневековая
Европа. – Ч. 2. Гл. 1.
7. Левицкий Я.А. Город и городское ремесло в Англии в Х –
ХІІ вв. – М.; Л.: Наука, 1960. Гл. 5.
8. Мананчикова Н.П. Дубровник XIII – первой половины XV
века: Проблемы торговли. – Воронеж, 1999.
9. Мосолкина Т.В. Город Бристоль в XIV – XV вв. – Саратов,
1997.
10. Мосолкина Т.В. Некоторые аспекты разложения цеховой
организации в Бристоле XIV – XV веков // Средневековый город.
– Саратов, 1998. – Вып. 12.
11. Репина Л.П. Демографические характеристики
средневекового города // Город в средневековой цивилизации
Западной Европы. – Т.1.
12. Рутенбург В.И. Итальянский город от раннего
средневековья до Возрождения. – Л.: Наука, 1987.
13. Сванидзе А.А. Ремесленные подмастерья и их организация
в позднее средневековье и раннее новое время // Средние века. –
М., 1990. – Вып. 53.
14. Сванидзе А.А. Ремесло и ремесленники средневековой
Швеции (XIV – XV вв.). – М.: Наука, 1967.
15. Сванидзе А.А. Социальная характеристика шведского
 453

бюргерства XIV – XV веков // Средневековый город. – Саратов,

1981. – Вып. 6.
16. Скалфати С.П. К истории ремесленных цехов в
итальянских городах XIII – XIV веков // Средневековый город. –
Саратов, 1998. – Вып. 12.
17. Стам С.М. Движущие противоречия развития
средневекового города // Стам С.М. Средние века: город, ереси,
Возрождение, Реформация. – Саратов, 1998.
18. Стам С.М. К проблеме генезиса капитализма в Западной
Европе // Средневековый город. – Саратов, 1998. – Вып. 13.
19. Шевеленко А.Я. Технология городских ремесел в Западной
Европе VI – XV веков // Вопросы истории. – 1993. – № 1.
20. Яброва М.М. Зарождение раннекапиталистических
отношений в английском городе. Лондон XIV – начала XVI века.
– Саратов, 1983.

Методичні рекомендації
У ході комунального руху, коли в боротьбі із сеньйорами міст
населення виявило єдність головних інтересів, оформився
міський стан. При вивченні теми необхідно з’ясувати, що являла
собою міська громада, хто такі повноправні городяни, який їх
майновий і соціальний статус, кого віднести до категорії
неповноправних. Відповісти на ці питання допоможуть матеріали
поміщені у розділі джерел, міських хартій, а також відомості з
наукової літератури.
Дані про майно лондонських купців, структуру їхньої
власності, професійну приналежність, основні заняття, і
насамперед про торгово-кредитну діяльність, містять «Заповіти
лондонських купців XІ – XV ст.», що відносяться до категорії
приватноправових актів.
Включені в цю тему юридичні джерела дозволяють
охарактеризувати різні аспекти торгівлі в середньовічній Західній
Європі. «Статути» ринків і торговельних об’єднань німецьких
міст XІ – XV ст. (Страсбурга й Любека) дають можливість
познайомитися з умовами, у яких доводилося торгувати
середньовічним купцям, з’ясувати причини об’єднання купців,
форми купецьких співтовариств і їхні основні функції.
Документи, що приводяться, дозволяють розглянути питання про
 454

види торгівлі і її організацію, про склад учасників торгівлі,

асортименти товарів на міському й зовнішньому ринках.
Найважливішу економічну основу середньовічного міста
становило ремесло. Оприлюднені джерела юридичного
(нормативного) характеру дозволяють розглянути ключові
питання організації й функціонування міського ремісничого
виробництва. Спочатку даються уривки із цехових статутів
(уставів), зафіксованих в «Регістрах ремесел і торгівлі міста
Парижа», або «Книзі ремесел». Вона була укладена в другій
половині XІІІ ст. (між 1261 і 1270 р.) і стала першим детальним
записом порядків, що склалися в 100 цехах Парижу (у дійсності в
XІІІ ст. у Парижі цехів було значно більше). Запис цехових
порядків був зроблений з ініціативи Этьєна Буало – паризького
прево. Приводяться також уривки з гільдійських (цехових)
постанов Брістоля XІ – XV стст. і документи з історії німецьких
цехів XІ – XV стст. – Кельна й Любека. Цехові статути дають
можливість визначити, чи було міське товарне виробництво
простим, чи розширеним, з’ясувати, що являла собою майстерня
ремісника, хто в ній трудився, яка була організація праці, що було
для майстра метою виробництва. Поміщені документи
дозволяють розібратися в складному комплексі причин, що
привели до створення цехів і виділити головну серед них. Із цією
метою необхідно продумати наступні питання. Чому в умовах
того часу неможливо було ізольоване самостійне існування
дрібних ремісників? Чому майстри змушені були домагатися
усунення як конкуренції сільських і міських позацехових
ремісників, так і суперництва усередині цеху між його членами?
Статути дають можливість розглянути функції цехів, особливо
регламентацію всього процесу виробництва й збуту ремісничої
продукції; охарактеризувати положення й взаємини майстрів,
підмайстрів і учнів. Важливо відзначити, які із цехових обмежень
носили спочатку прогресивний характер, захищали інтереси
ремісників, створювали необхідні умови для їхньої праці,
сприяли нагромадженню технічних навичок і поліпшенню якості
товарів.
Документи з історії англійських і німецьких цехів свідчать про
початок розкладу цехового ладу в економічно розвинених центрах
ремісничого виробництва вже в XІ ст. і який поглибився в XV ст.
 455

Необхідно продумати питання про його причини, простежити, як

утруднювалися умови прийому до цеху підмайстрів, яке значення
мала вимога пробної роботи й інші обмеження. Важливо звернути
увагу на те, що вимоги цехових статутів XІ – XV стст. уже не
виконувалися. Разом з тим джерела показують, наскільки
підсилюється диференціація між різними цехами. Більше того,
можна простежити зародження в окремих цехах німецьких і
англійських міст перших зачатків ранньокапіталістичних
відносин – розсіяної мануфактури.
Приморські міста середньовічної Європи мали особливий
соціально-економічний вигляд, оскільки значна частина їхнього
населення була включена в сферу морської торгівлі, мореплавства
й суднобудування. Складовою частиною статутів багатьох
середземноморських міст у середні віки було Морське право –
цікаве історичне джерело з усього укладу життя приморських
міст.
Морські закони середньовічного Дубровника є важливою
ланкою в системі морського права Центрального й Східного
Середземномор’я. Вони дозволяють з’ясувати соціальну
структуру морської торгівлі, види найпоширеніших купецьких
співтовариств, принципи розподілу прибутку між учасниками
торговельних експедицій, обов’язку екіпажа корабля, роль
міського уряду в підтримці правил і безпеки судноплавства й ін.
На закінчення слід дати загальну оцінку ролі міста, визначити
його історичний внесок у соціальний і економічний розвиток
середньовічного суспільства.

I. СТАТУТИ ПАРИЗЬКИХ ЦЕХІВ XIII ст.

1. РЕГІСТРИ РЕМЕСЕЛ І ТОРГІВЛІ МІСТА ПАРИЖА
(«КНИГА РЕМЕСЕЛ», МІЖ 1261 – 1270 РОКАМИ)
Статут XI
Про ювелірів і постанови їхнього цеху
1. У Парижі може бути ювеліром кожен, хто бажає і знає
ремесло, аби він працював за звичаями і кутюмами1 цеху, які є
такими

1
Кутюми – збірники звичаєвого права в середньовічній Франції.
 456

2. Ніхто з паризьких ювелірів не може працювати з золотом,

на якому немає паризької проби або з ще кращим [золотом], і це
апробоване золото перевершує всяке інше, де б воно не
оброблялося.
3. Ніхто з паризьких ювелірів не може обробляти у Парижі
срібло, якщо воно не таке, як англійське або ще краще.
4. Ніхто з паризьких ювелірів не може мати більше одного
стороннього учня, але з своєї рідні або рідні своєї дружини, будь
то дальньої або близької, він може брати стільки, скільки захоче.
5. Ніхто з паризьких
ювелірів не може мати рідного
або стороннього учня менше,
ніж на 10 років, якщо тільки
учень не навчений так, що він
може заробляти на рік 100 су1 і
на своє питво і їжу.
6. Ніхто з паризьких
ювелірів не може працювати
вночі, якщо тільки це робота не
Ярмарок у Парижі
для короля, королеви, їхніх дітей
і братів або для паризького
єпископа...
12. ...Якщо три прюдома [присяжних] знаходять в цеху
людину, яка виготовляє вироби з поганого золота або поганого
срібла і не хоче покаятися, троє присяжних приводять його до
паризького прево, і прево карає тим, що виганяє його на чотири
або шість років, у відповідності з тим, що він заслужив.

Статут XII
Про виробників олов’яного посуду
1. Кожен, хто бажає бути в Парижі виробником олов’яного
посуду, може вільно ним бути, аби добре і чесно працював, і може
він мати стільки підмайстрів і учнів, скільки хоче.
2. Ніхто з виробників олов’яного посуду не може працювати
вночі або у святкові дні, коли все місто святкує, а хто так вчинить,
зобов’язаний сплатити королю 5 су штрафу, оскільки нічного

1
Су – дрібна грошова одиниця у середньовічній Франції.
 457

освітлення недостатньо, щоб він міг добре і чесно виконувати

роботу свого ремесла.
3. Виробник олов’яного посуду по праву повинен робити всякі
вироби свого ремесла тільки з хорошого і доброякісного сплаву,
як справа цього вимагає; якщо ж робить інакше, втрачає виріб і
сплачує королю 5 су штрафу.
5. Ніхто не може і не повинен продавати старі олов’яні вироби
як нові; а якщо хто так зробить, винен королю 5 су штрафу.
7. Виробники олов’яного посуду повинні нести караул
[охорону], якщо їм менше 60 років...

Статут L
Про сукноробів
1. Ніхто не може бути паризьким сукноробом, якщо він не
купить ремесло у короля, а той, хто купив кутюму у короля,
продає її одному дорожче, іншому дешевше, як йому здається
кращим.
2. Ніхто з сукноробів і ніхто інший не може і не повинен мати
верстат у межах паризького округу, якщо він не вміє сам
працювати на верстаті або якщо він не син майстра.
3. Кожен паризький сукнороб може мати у своєму будинку два
широких верстата і один вузький, а поза домом він не може мати
жодного, якщо не хоче його мати на тих же умовах, що й
чужинець.
4. Кожен син майстра-сукнороба поки
знаходиться під опікою свого батька чи
своєї матері, тобто якщо не одружений і
раніше не був одружений, може мати два
широких і один вузький верстат в будинку
свого батька, якщо він сам займається
ремеслом, і не повинен нести варти та
інших повинностей і купувати ремесло у
короля, поки знаходиться в цьому становищі.
Ринок тканин
5. Кожен сукнороб може мати у своєму
будинку одного зі своїх братів і одного з
племінників і для кожного з них може мати два широких верстата
і один вузький з умовою, що самі брати або племінники
власноруч займаються ремеслом; а як тільки вони перестануть
 458

працювати, майстри не можуть тримати верстати; і не повинні

брати чи племінники купувати ремесло у короля, нести караул і
платити талью, поки вони знаходяться під опікою брата або
дядька.
6. Майстер-сукнороб не може, з причини своїх синів, одного зі
своїх братів або одного зі своїх племінників, володіти
вищезгаданими верстатами за межами свого будинку.
8. Кожен сукнороб може мати у своєму будинку не більше
одного учня; і не може брати його менш, ніж на чотири роки
служби, і за 4 паризьких ліври, або на п’ять років за 60 паризьких
су, або шість років за 20 паризьких су, або на сім років без
грошей.
9. Майстер-сукнороб може брати учнів на більший термін і за
велику суму, але на менший термін і меншу суму він не може
брати.
10. Учень може викупитися зі служби, якщо захоче майстер і
якщо він вже прослужив чотири роки; майстер не може його ні
продати [поступитися], ні відмовитися від нього, поки він не
прослужив чотири роки, ні взяти іншого ученя, якщо не
трапиться так, що учень втече, або ожениться, або піде за море.
11. Майстер-сукнороб не може мати учня, поки тривають
чотири роки, які повинен відслужити перший учень, якщо цей
учень не помре або не відмовиться від ремесла назавжди ...
12. Якщо учень втече від свого майстра через свою дурість або
легковажність, він повинен відшкодувати майстру всі витрати і
всі збитки, які сталися з його вини, перш ніж він може
повернутися до цього ж, а не до іншого майстра, якщо майстер не
хоче з ним розлучитися.
13. Якщо учень піде від свого майстра з вини майстра, то він
або його друг повинен прийти до старшини ткачів і повинні це
засвідчити, а старшина ткачів має покликати до себе майстра
цього учня, зробити йому догану і вказати, щоб він гідно
утримував учня, як сина поважної людини, одягав і взував,
напував і годував і зробив все необхідне протягом 15 днів; якщо
він цього не зробить, учневі підшукають іншого майстра.
17. Старшина і двоє-троє або четверо присяжних, якщо вони
присутні, коли майстер бере учня, повинні дивитися, чи
достатньо у майстра вміння для навчання учня. І якщо старшина і
 459

присяжні бачать, що майстер, який бере учня, не гідний тримати

учня, вони можуть взяти хорошу і достатню заставу для
виконання договору стосовно учня, щоб учень не втратив свого
часу, а батько – грошей.
23. Ніхто з ткачів не може ткати в Парижі повне сукно, якщо
воно не nays, якщо повна ширина тканини менше 1600 ниток і 7
чвертей ширини і 5 чвертей в основі, під загрозою згаданого
штрафу [10 су].
24. Сукном nays називається в Парижі сукно, основа і уток
якого однакові.
31. Ніхто не може змішувати для сукна шерсть ягнят з
[звичайною] шерстю, а якщо він так робить, платить за кожен
шматок сукна штраф у 10 су, половина з них – королю, інша –
старшині і присяжним за їх турботу і працю.
32. Все сукно має бути цілком з вовни і так само добре на
початку, як і в середині; а якщо воно не таке, ті, кому воно
належить, з якого б верстата воно не було, за кожен шматок сукна
платять 5 су штрафу: половину – королю, половину – старшині і
присяжним за їх турботу і працю.
33. Ніхто не може мати сукно, основа
якого не настільки ж гарна в середині, як
по кромці, щоб не сплатити 20 су штрафу,
половину – королю, половину – майстрам–
присяжним, де б старшина і присяжні не
знайшли його, на верстаті чи в іншому
місці.
37. Ніхто з ткачів не повинен
переховувати у себе або у кого-небудь
іншого з цеху злодія, вбивцю або
розпусника, який утримує коханку в своєму
будинку або за містом; і якщо знайдеться в
Мулярі
місті такий слуга, то майстер чи підмайстер,
які про нього знають, повинні повідомити старшині і присяжним
цеху, а старшина і присяжні цеху повинні повідомити паризькому
прево, і паризький прево, якщо йому завгодно, повинен змусити
його покинути місто, і не повинен ніхто брати його на роботу,
якщо він не відмовився від свого безумства.
 460

38. Кожен паризький ткач, який має прилавок на критому

ринку для продажу своїх сукон, повинен платити королю щорічно
з кожного прилавка 5 су ...
40. Кожен ткач повинен за кожен цілий шматок сукна, який він
продає на критому ринку, 6 деньє тонльє1, і стільки ж платить
покупець, якщо він купує не для власного вживання.
41. Кожен ткач за кожен шматок сукна, який він продає
протягом тижня у своєму будинку, якщо живе на королівській
землі, винен 2 деньє з сукна як тонльє і стільки ж винен покупець,
якщо купує не для власного вживання.
43. Кожен ткач повинен за кожні шість мотків ниток, які він
купує на ринку у Парижі або в іншому місті на королівській
землі, 1 деньє як тонльє...
45. Ніхто з ткачів не повинен вживати ... грубих ниток і грубої
вовни, і якщо хто-небудь так зробить, то за умови, що це ясно
видно в багатьох місцях, він платить 5 су штрафу; з цих 5 су
король отримує половину і присяжні – половину.
46. Підмайстри-ткачі повинні приходити на роботу точно в
час, коли йдуть інші ремісники, а саме теслі і муляри.
47. Ніхто з цього цеху не повинен починати роботу до сходу
сонця під загрозою штрафу в 12 деньє для майстра і в 6 деньє для
підмайстра, якщо це не робота по закінченню [шматка] сукна, в
такому випадку підмайстер може прийти, але тільки один раз.
48. Караул старшини і ткачів полягає в тому, що старшина
платить королю за кожну ніч,
коли ткачам потрібно нести
караул, 20 паризьких су і 10
паризьких су тим, хто їх отримує,
для їх оплати та для оплати тих,
хто несе варту біля Малого і
Великого мостів, і для 60 осіб,
яких він виставляє в ті ночі, на
які доводиться їх [ткачів] караул.
49. Старшина цеху ткачів
Міняйло
повинен викликати на караул кого
б то не було, і тим самим він

1
Тонльє – побор з товару, який стягується на користь держави.
 461

служить королю й повинен виконувати під клятвою добре і чесно.

51. Підмайстри-ткачі повинні залишати роботу, як тільки
прозвучить перший удар дзвону до вечірні, в якій би парафії
вони не працювали, але складати роботу вони повинні після
вечірні.
52. Жоден ткач не повинен продавати сукно в Парижі оптом,
якщо не продає його ліктями.
(Книга ремесел и торговли города Парижа // Средние века. –
1957. – Вып. Х).

II. ЮРИДИЧНІ ДЖЕРЕЛА

З СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНОЇ ІСТОРІЇ
АНГЛІЙСЬКИХ МІСТ XIV – XV ст.
2. ОРДОНАНСИ БРІСТОЛЬСЬКИХ ТКАЧІВ. 1346 РІК
Ці ордонанси підтверджені у вівторок, наступний після свята
Благовіщення [25 березня], в 20-й рік царювання короля Едуарда
III після Завоювання Англії [1346].
По–перше, ніяка тканина не може бути зроблена вужчою, ніж
6 (bondes) в ширину. І якщо хто-небудь буде викритий у
зменшенні ширини, нехай постане перед мером та за кожний
стоун [тканини] буде оштрафований на 40 п. [пенсів] на користь
громади. І нехай інструмент ткача буде оштрафований на 5 ш.
[шилінгів] і 1 п. [пенс] на користь мера і 40 п. [пенсів] – на
користь олдерменів. Також ніяка пряжа, звана «ab», не повинна
знаходитися в сукні, в яке має бути покладена нитка, іменована
«warp». І якщо це виявиться, сукно та інструмент, на якому воно
було вироблено, мають бути спаленими. (...) Якщо нитки в сукні
були неякісні або були до того ж з обривків, званих ткачами
«tosed», то сукно і інструмент, на якому воно було вироблено,
повинні бути спалені... Якщо сукно гірше в середині, ніж по
краях, то сукно і інструмент, на якому воно вироблено, повинні
бути спалені або на розсуд і за згодою мера та інших добрих
людей міста він [майстер] повинен заплатити штраф.
І якщо хто-небудь з ткачів працює вночі, нехай він буде
оштрафований на 5 ш. і 1 п. на користь мера і 40 п. – на користь
олдерменів. І якщо він буде викритий вдруге, нехай буде
оштрафований вдруге. І якщо буде викритий втретє в тому, що він
 462

працює вночі, він повинен відмовитися від свого ремесла на рік і

один день.
Також жоден інструмент ткача не повинен стояти у верхній
кімнаті або в підвалі, але тільки в холі або в майстерні поблизу
дороги в полі зору народу, і якщо буде інакше, то на винного
повинен бути накладений штраф у 40 п., і, незважаючи на це,
нехай переставить інструмент протягом 15 днів.
...Жоден ткач не займатиметься ткацьким ремеслом у місті
Брістолі, якщо він не стане бюргером і не буде допущений до
привілеїв.
...Ткачам забороняється отримувати будь-яку вовняну пряжу
від кого-небудь, крім своїх людей і дружин.
...Ніяка вовняна пряжа не буде
посилатися з міста для ткання, якщо
олдермени не оглянуть її основу і не
переконаються, чи такої вона ширини, як
сказано вище. І, крім них, цього не може
робити ніхто.
Також постановляється і приймається,
що якщо надалі в місті буде виявлено будь-
яке сукно, зроблене з вовняної пряжі, званої
«thrums», той, хто буде викритий у цьому,
має втратити сукна назавжди і дозволяється
назване сукно спалити. Ткач
...Кожен ткач повинен ставити свою
власну мітку на виготовленому ним сукні будь-якого сорту, щоб
його можна було впізнати, І якщо кого-небудь буде викрито в
порушенні цього [правила], нехай буде він оштрафований на 40 п.
за кожен шматок.

1381 рік
По-перше, жодна людина, що проживає в місті, не пошле за
межі міського привілею вовняну пряжу, спрядену де-небудь в
іншому місці, під загрозою конфіскації всього сукна без будь-
якого прощення.

1461 і 1462 роки

Подальші постанови ткачів
 463

Затверджується, постановляється і заявляється Вільямом

Кенінджесом1, мером міста Брістоля, Томасом Кемпсоном,
шерифом, і всією Комунальною радою названого міста,
присутніми в Гілдхоллі в 23-й день вересня в 1-й рік царювання
короля Едуарда IV після Завоювання [1461 р.]. З огляду на те, що
різні люди гільдії ткачів міста Брістоля постачають сировиною,
залучають до роботи і наймають їхніх дружин, дочок і дівчат,
деякі, щоб ткати на їх власних верстатах, а інших, щоб працювати
з іншими особами названої професії, багато підданих короля, тих,
які несуть королівську службу під час воєн і обороняють його
землі, досить знаючі у вказаному ремеслі, бродяжать, не
наймаються і не можуть мати роботу, щоб жити. Тому жодна
людина гільдії ткачів у межах міста Брістоля з цього дня надалі не
повинна постачати сировиною або наймати їх дружин, дочок або
дівчат для заняття ткацтвом на верстатах разом із собою або з
іншими особами названої гільдії в межах міста Брістоля. І цього
слід дотримуватися під загрозою штрафу. Якщо яка-небудь
людина, що завдала шкоди зазначеній гільдії і викрита у цьому,
буде представлена майстрами гільдії меру, то після перевірки у
присутності мера винного слід оштрафувати на 6 ш. 8 п.,
половина чого піде для потреб казначейства Брістоля, і половина
– як компенсація названій гільдії.
Також затверджується, постановляється і заявляється Філіпом
Мідом, мером Брістоля, Вільямом Спенсером, шерифом, і всією
Комунальною радою міста, яка зібралася в Гілдхоллі Брістоля в
останній день травня у 2-й рік царювання короля Едуарда IV
після Завоювання [1462 р]. Багато людей з гільдії та ремесла
ткачів щоденно допускають і наймають на роботу в названій
гільдії чужинців, іноземців та інших2, не народжених
1
Внук відомого брістольського купця XIV ст. Вільяма Кенінджеса, який бул мером
міста в 1389/90 р.
2
Під іноземцями в даному випадку розуміються ірландці. В результаті англійських
завоювань в Ірландії склалася численна верства англо-ірландської знаті, яка бажала
самостійно правити в завойованих районах. Протягом XIV – XV ст. землі найбільших
англо-ірландських баронів, таких, як Десмонд, Ормонд, де Бурго та інших, ставали
центрами змов проти англійського уряду. Англо-ірландські феодали стали опорою
сепаратизму і сприяли ослабленню англійського впливу на завойованих територіях.
Тому в Англії ірландців вважали бунтівниками і повстанцями. Чужоземцями в середні
віки називалися жителі інших англійських міст, які не користувалися місцевими
привілеями.
 464

королівськими підданими, а торговці та інші для своєї особистої

вигоди доставляють в місто Брістоль з різних країн бунтівників,
не народжених королівськими підданими, які продаються їм, як
це було у язичників1. Зважаючи на відсутність покарання, це
стало причиною того, що число таких чужоземців та іноземців
дуже побільшало і вони посилилися в місті Брістолі, а королівські
піддані, що народилися в межах цього міста й інших частинах
королівства, стають волоцюгами і не наймаються, і не можуть
мати роботу, щоб жити. Тому надалі з цього дня жодна людина
гільдії ткачів в межах міста Брістоля не буде саджати [за роботу]
або наймати якого-небудь такого чужинця або іноземця, щоб
займатися ремеслом гільдії ткачів або чим-небудь іншим, що
відноситься і що належить до цієї справи. І якщо що-небудь
подібне буде скоєно майстрами названої гільдії і представлено
меру Брістоля, і після цього мер правильно, точно і законно
доведе, що яка-небудь людина в суперечності з названим
ордонансом наймала і використовувавала таким чином
чужоземців і іноземців у гільдії ткачів або в якій-небудь справі,
що відноситься або належить до виробництва тканин, то її слід
оштрафувати і платити його так часто, як буде викрита у
невиконанні вищезазначеного, за кожен випадок порушення –
6 ш. 8 п., а саме: половину – для використання міською казною
Брістоля, а іншу половину – в якості відшкодування названій
гільдії, за умови, що ці розпорядження не поширюються на якусь
людину або людей, яка або які стали підмайстрами у якого-небудь
городянина в межах міста Брістоля раніше останнього свята
Різдва і в цей час були у нього на навчанні. На підтвердження
перерахованих документів і постанов ми, вищеназваний Філіп
Мід, мер Брістоля, за згодою і за участю всієї Міської ради
Брістоля поставили печатку мерії в день і рік вищевказані.

3. Із «Заповітів лондонських купців» XIV – XV ст.

Із заповіту Уільяма де Комбмартина (перша третина XIVст.)

1
Аж до XI ст. Брістоль вів з Ірландією торгівлю рабами, припиненню якої сприяв
єпископ Уорчестерський Вульфстан (1062 – 1095 рр.). Ірландія до англійського
завоювання в XII ст. зберігала значні пережитки общинного ладу, в тому числі й
патріархальне рабство.
 465

Вільям де Комбмартин родичу Генрі залишає столичний

житловий будинок з господарськими будівлями і земельною
ділянкою та верф на умові спадкування тільки по чоловічій лінії.
У разі відсутності таких спадкоємців зазначене майно нехай
використовується на справи благочестя. Дочкам Еліс, Ізабеллі і
Джоанні передає інше майно у Лондоні на умові успадкування
тільки по чоловічій лінії, у разі відсутності таких спадкоємців –
названому вище Генрі. Дружині Маргеріт залишає третю частину
всіх засіяних хлібів у манорах Олдрентон і Стоуквревер,
[графство] Нортхемптон, і третю частину своєї худоби...

Із заповіту Річарда Костянтина (1332 рік)

Річард Костянтин, сукнороб, залишає 4 лавки в стороні
Уестчіпа разом з будинком в парафії св. Марії та парафії
св. Бенедикта синові Річарду в довічне володіння; після його
смерті – на справи благочестя. Серу Джону де Пайєрну, ректору
церкви св. Варфоломія, передає деякі ренти в парафії св. Стефана
де Уолбрук і в парафії Вежі св. Марії, а
також таверну, яка називається «ле
Броуенселд» в Уестчіпі в парафії св.
Марії Магдалини, як і ренти в парафії св.
Ботольфа, в пожиттєве володіння; після
його смерті – законним спадкоємцям.

Із заповіту Адама де ля Поля

(перша половина XІV століття)
Адам де ля Поль, торговець рибою, Кравець
залишає посмертні дари церкві
св. Михайла та її служителям; бідним в різних госпіталях і
притулках; в’язням Ньюгейт, Темпл-бару та ін.
Синові Вальтеру передає приміщення, що здаються в оренду
на Темз-стріт у парафії св. Михайла: інше – сестрі Емі в довічне
володіння, а також двом дочкам Вальтера де Мордона; інше
повинно піти на продаж, виручені кошти від якого призначені для
дочок цього Вальтера.
Сину ж Вальтеру заповідає 160 ф. [фунтів стерлінгів]. Серед
інших товарів йому ж залишає 4 барильця вайди, імпортованої з
 466

Нормандії і Пікардії, які для заповідача закупив в Ам’єні Томас,

учень Вальтера де Мордона.

Із заповіту Річарда Костянтина (1342 рік)

Річард Костянтин, сукнороб, синові Джону залишає 10 ф.
[фунтів] срібла, крім 40 ф., заповіданих йому Річардом, батьком
даного Річарда, сукноробом; також 2 срібних кубка з покритим
емаллю дном, срібну посудину для води, обідні прилади з
зображенням св. Іоанна Хрестителя і св. Фоми Мученика; також
цінний сапфір, срібний перстень з коштовним каменем, ріг зі
слонової кістки, всю худобу й урожай у манорі Хоувіден,
гр. Суффолк. Дочкам Маргарет і Елізабет залишає по 10 марок
сріблом і по срібному блюду. Дружині Маргарет – 60 ф. сріблом,
її дальню спальню, всі її ювелірні прикраси, а також всі її
посудини, посуд, начиння зі срібла, латуні, заліза, дерева, каменю
та олова, всі її предмети домашнього ужитку. Вона призначається
опікуном дітей заповідача, всіх їх товарів та рухомого майна до
тих пір, поки не вийде заміж знову... Синові Річарду залишає
приміщення в парафії св. Петра, які здаються в оренду, в довічне
володіння; після його смерті зазначені приміщення нехай
відійдуть синові Джону, якому заповідач передає усі інші
приміщення, які здаються в оренду, згідно з останньою волею
Річарда Костянтина старшого, батька заповідача.

Із заповіту Джона де Мокінга де Сомерсета (1347 рік)

Джон де Мокінг де Сомерсет, торговець рибою, залишає різні
посмертні дари церкві св. Магнуса на Брідж-стріт, де він повинен
бути похований, а також церквам св. Маргарити на Брідж-стріт,
св. Леонарда і чернечих орденів у Лондоні. Щорічна рента в 6 ш.
8 п. від крамниці, орендованій Джоном Хорном, сином Річарда
Хорна, торговця рибою, у названій парафії св. Маргарити
повинна перераховуватися церкві св. Маргарити для поповнення
запасів свічок. Зроблені дарування на користь каплиць згаданих
церков св. Магнуса і св. Маргарити для проведення заупокійних
служб по душі заповітника, його померлої дружини і інших.
Посмертні дари залишені церкві св. Павла і на підтримку в
належному стані Лондонського мосту, а також учням заповідача
та іншим поіменно названим...
 467

Згаданій вище дружині залишає товари в Бордоуні, гр. Кент, у

Ньюнтоні, гр. Кент, у Нелмелі, гр. Кент, у Тотенхемі, гр.
Міддлсекс, у довічне володіння. Синам Томасу і Ніколасу –
крамницю на Брідж-стріт у довічне володіння... Приміщення, які
здаються в оренду у Великому Ярмуті слід продати для передачі
вирученої суми на благочестиві цілі.

Із заповіту Джона Уодсока (початок XV століття)

Джон Уодсок, торговець предметами розкоші, передає землі і
приміщення, що здаються в оренду на Бесінглейн, на утримання
каплиці церкви св. Олбана. Залишає посмертні дари церкві
св. Олбана на Уод-стріт для придбання богослужбових книг,
прикрас та інших потреб, а також на утримання каплиць і
проведення поминальних служб по душі заповідача, його батька
Вільяма, його матері Джоани та інших. Залишає посмертні дари
церквам св. Марії Магдалини, св. Михайла, св. Стефана, св.
Павла, настоятелям і монастирям св. Варфоломія, св. Марії,
Картезіанському ордену, різним госпіталям і чернечим орденам,
черницям св. Іоанни, св. Олени, св. Катерини біля Тауера,
самітникам Вестмінстера, ув’язненим Ньюгейта, Лудгейта, Суду
Королівської Лави. Заповідає 50 ф. ст. на проведення похорону...
Громаді торговців предметами розкоші Лондона на благодійні
цілі – 20 ф. ст. ... Різний одяг залишає
парафіяльній церкві Единбурга і 40 ш.
бідним парафіянам цієї церкви;
церквам св. Георгія і св. Марії
Магдалини у Донкастері, а також на
утримання в хорошому стані
Розп’яття на ринковій площа,
заснованої батьком заповідача в
Зібрання в ратуші селищі Донкастер, і численним людям,
яким-небудь чином пов’язаним з цим
місцем ...
Вільяму Аскему, меру Лондона, Джону Уолдену, есквайру,
слугам, учням та іншим залишає гроші і рухоме майно, яке
складається головним чином з золотих і срібних чаш.
Дружині Феліції як вдовину частину – 2 тис. марок, весь
посуд, постіль і вовняний одяг, що знаходяться в будинку, а також
 468

тарілки, срібні блюда, землі, приміщення, що здаються в оренду,

ренти на парафії св. Олбана на Уод-стріт.
Синам Джону і Вільяму, дочкам Джоанні і Філіппі – 2 тис.
марок. Лени заповідача в манорі Нобрайт, гр. Суррей, повинні
бути передані синові Джону після досягнення ним повноліття;
лени в манорі Норстед – синові Вільяму. Приміщення, що
здаються в оренду на Уест-чіпі в парафії св. Марії, манори
Броксем, гр. Кент, і Бервью, гр. Ессекс, і всі інші землі і будівлі в
графствах Кент, Суррей і Ессекс повинні бути продані на
виконання останньої волі заповідача...

Із заповіту Ральфа Холенда (1452 рік)

Ральф Холенд, торговець готовим одягом, залишає Майстру і
старостам Братства торговців готовим одягом у Лондоні землі і
різні будови на Уод-стріт і поблизу Істчіпа, а також готель, який
колись належав серу Ральфу де Бассет, лицарю, померлому лорду
Драйтон, і готель в районі Лайм-стріт біля Корнхілла, щоб
володіли всім цим згадані вище Майстер і староста повністю і
безстроково на основі благодійності, надаючи допомогу бідним
членам Братства, які нехай особливо старанно моляться за упокій
душі заповідача...

Із заповіту Роберта Дроупа (1482 рік)

Роберт Дроуп, сукнороб, залишає приміщення в парафії
св. Ботольфа на Бішопсгейт разом з садом, воротами і кімнатою
ректору і старостам церкви св. Михайла на Корнхілл, яким
ставиться в обов’язок дотримання всіх деталей поминального
обряду...

Із заповіту Вільяма Уайта (1500 рік)

Вільям Уайт, сукнороб, залишає посмертні дари церкві
св. Суітанса на Кендлевік-стріт, де має бути похований, і
священику цієї церкви. Серед дарів особливо виділяється
позолочена зсередини срібна посудина вартістю 100 ш. Майстру,
старостам, братам і сестрам Громади сукноробів Лондона передає
срібну чашу з позолоченим покриттям і зображенням св. Георгія...
Сума в 12 ф. ст. повинна бути використана на придбання
деревного вугілля для церковних служб, а також для надання
 469

допомоги бідним домовласникам у парафії св. Суітанса і його

околицях.
Синові Роберту залишає 700 марок в грошах, столове срібло,
перини, пару хороших простирадл, покривало з верблюжої вовни.
Дружині Ганні залишає, крім іншогоо, всі предмети, що
відносяться до домашнього господарства...
(Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія.
/ Упорядник М.О. Рудь: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005).

ІІІ. СТАТУТИ
НІМЕЦЬКИХ РЕМІСНИКІВ І ТОРГОВЦІВ
XІ – XV СТОЛІТЬ
4. СТАТУТ КЕЛЬНСЬКИХ БОНДАРІВ (1397 РІК)
1. Члени братства повинні чесно виконувати будь-яку роботу,
хто б не доручив їм її, і оберігати інтереси роботодавця, як свої
власні.
2. Приймати в це братство можна лише людей, що
користуються доброю, незаплямованою славою і майстерних в
ремеслі...
4. Згідно зі старим звичаєм учень повинен при вступі в цех
внести старшинам один рейнський гульден 1, половина якого
надходить у братську скарбницю, а інша половина віддається
старшинам. Понад те учень дає на початку навчання один фунт
воску на честь Господню і ставить чверть хорошого вина... Брати
вибирають зі свого середовища двох старшин, які займають цю
посаду упродовж двох років... Доходами і витратами ці останні
завідують спільно з двома рехенмейстрами [рахівниками],
обраними на два роки...
6. Хто хоче годуватися цим ремеслом і зайняти положення
самостійного майстра, повинен мати повний патент...
Коли він захоче стати майстром, він зобов’язаний з’явитися до
старшин і придбати права братства, внісши два важки гульдени
хорошого золота, які йдуть на користь братів. Хто не виконав цієї
умови не має права годуватися ремеслом у межах Кельна... Якщо
він, не дивлячись на заборону старшин... буде все-таки працювати
в Кельні, то за кожен тиждень, який він пропрацює, він сплачує 1

1
Рейнський гульден тоді дорівнював 3 маркам і 4 шиллінгам.
 470

гульден штрафу. Сплативши штраф, він проте зобов’язаний

придбати права братства зазначеним вище чином...
9. Забороняється брати за виготовлення винної бочки,
призначеної для залишення в Кельні, більше 8 моргінів. За бочки,
призначені для сплаву за течією Рейну, можна брати по 2 шилінги
зі штуки, як це прийнято було в давнину. З дубового обруча – два
моргіна... З клепки – 3 вайспфенніга1.
Бондарі, що працюють поденно, не мають права кидати
роботу, не скінчивши її. Порушники цього правила сплачують
штраф у розмірі 1 фунта воску. Братам забороняється зманювати
один у одного працівників2 під загрозою сплати 1 фунта воску за
кожен день, який вони протримають у себе заманеного. Поденна
плата не повинна перевищувати двох вайспфеннігів.
11. У день поминок брата, який за життя похвально й чесно
поводився, займаючись цим ремеслом... братська скарбниця дає зі
своїх коштів 6 фунтів воску... Коли хто з братів помре, то всі
члени братства зобов’язані йти за похоронною процесією до
самої церкви і кладовища; потім вони повинні назад повернутися
в будинок, як це передбачається старовиною і звичаєм.
Порушники цього пункту статуту сплачують 1 вайспфенніг
штрафу.
12. Якщо хто-небудь з братів окульгавіє, осліпне або постаріє,
впаде внаслідок цього в бідність і не зможе заробляти... він має
право отримувати з братської скарбниці по 8 моргінів на день,
поки бог дарує йому життя...

5. [ШОВКОПРЯДИЛЬНИЦІ КЕЛЬНА] (1412 – 1413 РОКИ)

Нехай буде відомо, що до нас в Кельн з’явився Вальтер
Кезінгер, що запропонував побудувати колесо для прядіння і
сукання шовку. Але, порадившись і подумавши зі своїми друзями
... рада знайшла, що чимало тих, хто в нашому місті годуються
цим ремеслом, загинуть тоді. Тому було ухвалено, що не треба
будувати і ставити колесо ні тепер, ні коли-небудь згодом.
1
Вайспфенніг – білий, тобто, срібний пфенніг рівнявся 2 шиллінгам.
2
«Працівниками» в німецьких статутах називаються переважно підмайстри, рідше –
учні.
 471

6. [МІСЬКА РАДА КЕЛЬНА ЗАБОРОНЯЄ ПІДМАЙСТРАМ-

ЧОБОТАРЯМ РІЗНІ НОВОВВЕДЕННЯ] (1491 РІК)
Наші дорогі і вірні бюргери з цеху шевців поставили нас до
відома, що працівники цього цеху часто виявляють по
відношенню до своїх майстрів незвичайну непокору.
Так, наприклад, вони насмілюються вводити особливі свята,
не прийняті в колишні часи, йти вночі з дому майстрів та робити
інші непристойні вчинки. Якщо не надати цьому протидії, то з
плином часу звідси може статися багато невдоволення і
неприємностей; для запобігання цим наслідкам, а також щоб
підтримати згоду, шанобливість і страх у вищевказаному цеху, ми
дозволили названим вище майстрам і братам... внести до їхньої
цехової книги наступні нижче пункти, оголошувати їх кожні
півроку в день виборів або в якийсь інший час, коли вони
вважатимуть за потрібне це зробити, і вимагати їх твердого
дотримання під загрозою штрафу і пені за порушення їх .
1. Якщо підмайстер вищевказаного цеху надумає виходити
ночами без відома і згоди майстра, то
за кожен такий проступок він сплачує
цеху штраф у 3 кельнських альбуси1.
2. Якщо працівник або учень
наважиться вводити не прийняті в
колишні часи свята, стане йти вдень і
не захоче працювати як годиться, то за
кожен такий прогул він штрафується
сплатою 3 альбуси на користь цеху.
3. Якщо майстер або брат Герби цехів
вищевказаного цеху дасть у себе роботу
працівникові, який порушив ці наші установлення, до того як
працівник повністю внесе накладений на нього штраф, то
майстер цей сплачує цеху 1 кельнську марку штрафу за кожен
день, який працівник пропрацює у нього.
Рада наказала внести ці постанови до книги меморій, а
вищевказаному цеху видати копію з них... Разом з тим рада

1
Альбус (білый пфенніг) – срібна монета вагою 3,9 грамів (3,4 грамів чистого срібла).
 472

залишила за собою право у будь-який час, якщо знадобиться,

доповнити їх або скоротити.

7. СТАТУТИ КРАМАРІВ ЛЮБЕКА Й СТРАСБУРГА (ХІV –

ХV СТ.)
Статут про Любекських гостей1 (1353 рік)
Гість, що торгує прянощами, не має права продавати їх у
меншій кількості, ніж два ліфляндских фунти. Це стосується до
всіх сортів за винятком гвоздики і найкрупнішого сорту родзинок,
які дозволяється продавати фунтами; шафран ж можна продавати
півфунтами, але не менше. Всі продаване має бути і зважуване
виключно на міських вагах.
Крамарі-гості можуть торгувати лише тричі в році перед
церквами або на ринках.
Гості, які торгують кельнським товаром, повинні продавати
паперову пряжу не в меншій кількості, ніж фунтами, тасьми –
сотнями [шматків], сукно, що йде на підкладку – півсотні
[шматків], шовкові стрічки – півфунтами, паризьку облямівку –
півдюжини [шматків], золото і срібло – не менше, ніж по шести
унцій, цетери2– по шість [шматків], сорт сукна, який називається
«гардоке», – не менше ніж дюжинами [шматків], нюрнберзькі
ножі – півсотнями, кинджали – дюжинами, замки – дюжинами,
чотки – великими дюжинами [тобто по 12 дюжин, так званий
грах], папір – стопами.
Гості, які торгують ірландським сукном, або сардоками3, або
шовковим сукном, мають право продавати цей товар лише
шматками, але аж ніяк не в роздріб ліктями.
Гості мають право продавати мигдаль не менше як по 25
фунтів, рис також по 25 фунтів. Все це повинно бути добре
зважене виключно на міських вагах.

1
Назва пояснюється тим, що ця половина статуту, даного крамарям, містить
переважно, але не виключно, постанови про гостей. Друга ж половина статуту -
«Статут про бюргерів» - містить переважно постанови про бюргерів.
2
Цетера – ост-індська паперова тканина.
3
Тканина, наполовину полотняна, а наполовину вовняна.
 473

Гості, які є крамарями, зобов’язані підкорятися тим же

правилам, що і крамарі-бюргери, і не мають права торгувати по
святах.
Гості, які купують тут товар, не мають права продавати тут
той же товар. Якщо трапиться, що олдермен [старшина] купить у
гостя товар у меншій кількості, ніж тут наказано, не попередивши
гостя про те, що це заборонено, то він зобов’язаний повернути
гостю те, що той заплатив у вигляді штрафу.
Якщо старшини знайдуть де-небудь поганий товар, то вони
зобов’язані представити його в раду.
Гостю дозволяється продавати бавовняний папір не менше ніж
по 25 фунтів, шалонські вовняні ковдри1 не менше як півдюжини,
і тафту, яку називають цинделем2, не менше ніж по 6 шматків.
Ті крамарі, які є нашими бюргерами, повинні вислухати цей
статут на своїх цехових зборах і не можуть відговорюватися його
незнанням.
Крамар не має права влаштовувати у вікні більш вищу
виставку, ніж на три шматки страсбурзького сукна; замість
останнього можна виставити відповідну кількість іншого товару.
Порушник цих пунктів штрафується щоразу сплатою 3 марок
сріблом.

Статут про бюргерів

Забороняється тримати відкриті погреби3 і продавати на вагу
або як-небудь інакше товар, що належить до числа тих, які
продаються в крамницях, без дотримання вказаних нижче правил.
Бюргер, який торгує прянощами, не має права продавати
жоден сорт їх у меншій кількості, ніж один ліфляндський фунт.
Виняток становлять гвоздика і найбільший сорт родзинок; їх
можна продавати півфунтами, але не менше. Шафран
дозволяється продавати не менше ніж по 4 ринкових фунта;
мигдаль, рис, родзинки, фіги, рослинне масло, вату – по 25
фунтів, Шалонські ковдри – по півдюжини, «цинделя» – по 4
шматки, штани – не менше ніж по 6 пар; шапки – по 6, ірландські
1
Особливого роду вовняні ковдри; їх назва пояснюється тим, що спочатку такий тип
ковдр виготовлявся тільки в Шалоні.
2
Ост – індська паперова тканина.
3
Тобто, іншими словами, лавки.
 474

сукна і сардокі повинні продаватися цілими шматками, наволочки

на подушки – не менше ніж півдюжини. Якщо хто-небудь з наших
бюргерів отримає з чужих країн рослинне масло, мигдаль, рис,
родзинки, фініки, між тим як у гостей їх не буде, то йому
дозволяється торгувати ними в пилипівський і великий пости
подібно крамарям.
Крамарі, які торгують кельнським товаром, не можуть
продавати паперову пряжу в меншій кількості, ніж по 2 фунти,
тасьми – лише півсотні [шматків], тік – чвертями сотень
[шматків], шовкові стрічки – не менше ніж півфунтом, паризьку
облямівку – півдюжини [шматків], золото і срібло – не менше 4
унцій, сардокі – не менше 6 [шматків], нюрнберзькі ножі,
кинджали, замки – не менше ніж півдюжини, чотки – (великими
півдюжинами, папір – півстопами.
Тік і сетер1 можуть продаватися у роздріб тільки крамарями.
Забороняється також будь-кому, крім них, продавати шовк лотами
або півлотами.
Весь перерахований вище товар, який продається за вагою,
повинен бути зваженим виключно на міських вагах; той, хто
порушив це правило сплачує з кожною штуку товару 4 марки
штрафу.
...Якщо хто-небудь з наших бюргерів захоче продавати товар
меншими кількостями, ніж тут вказано, то він повинен заявити
про це бажання на двох цехових зборах у присутності панів
олдерменів [тобто, старшин], призначених для цієї мети радою, і
крамарів.
Бажаючий зайнятися такого роду торгівлею повинен володіти
вільним майном у 20 марок і зобов’язаний надати цеху крамарів
докази цього.
Приїжджаючі крамарі можуть безперешкодно торгувати тут
три дні в році і притому не в свята, відповідно тому, як це було
прийнято в давнину; вони мають право продавати мигдаль, рис,
фіги, родзинки, фініки, кмин римський і польовий, аніс2 не менше
як фунтами; всякого роду інші прянощі – не менше ніж по 4 лоти.

1
Сетер – ост-індська паперова тканина.
2
Аніс – рослина, яка вживається з лікарською і кулінарною метою.
 475

Приїжджий крамар, який торгує тут, згідно з цими приписами,

може купувати продаваний їм товар у наших бюргерів з тією,
однак, умовою, що чого він не продасть протягом трьох днів, те
він зобов’язаний забрати звідси.
Забороняється крамареві розкладати в святкові дні на вікнах
свій товар.
Гість не має права продавати на заїжджому дворі наволочки в
меншій кількості, ніж півдюжина, замки – менше, ніж дюжинами.
Ні бюргери, ні гості не мають права продавати сардокі інакше
ніж шматками за винятком крамарів, котрим дозволяється
продавати цей сорт тканини в роздріб.
Забороняється крамарям розставляти свої намети біля церков,
на кладовищах, на вулицях без згоди ради.
Свічкарі і свічниці не мають права продавати свій товар, але
їм дозволяється робити свічки з воску, даного замовниками.
Наведений вище статут зберігає силу, поки завгодно буде раді.

Статут щотижневого ринку в місті Страсбурзі (1491 рік)

Прагнучи до того, щоб щотижневий ринок приносив простому
люду міста Страсбурга користь, і разом з тим бажаючи
викорінити хоча б частково посередництво, наші пани старшини,
рада і колегія XXI постановили наступне.
Потрібно наказати всім комісіонерам щодо купівлі-продажу
зерна1, що якщо вони почують або побачать, що чужі особи
насмілюються скуповувати зерно і знову продавати його тут, у
місті, з метою наживи, то вони, комісіонери, зобов’язані сказати
цим людям, що подібного роду торгівля заборонена і що вони
повинні негайно відвозити те, що купили на ринку або в іншому
місці...
Потрібно також наказати комісіонерам, що якщо вони
дізнаються, що будь-хто в місті – монастир чи хто-небудь інший –
хоче оптом продати наявне у нього зерно, то вони повинні
сповістити про це старшину по скупці зерна [тобто міського
старшину] на той випадок, що, може бути, місто побажає купити
частину цього зерна, щоб запобігти в майбутньому потребі в
хлібі. Чого місто не захоче купити, те може бути вільно продано з

1
Комісіонери з купівлі-продажу зерна становили у Страсбурзі особливий цех.
 476

тією, однак, умовою, що куплене зерно повинно негайно бути

вивезеним і не може продаватися тут з метою наживи.
Наші панове старшини, рада і колегія XXI постановили, що
жоден бюргер чи селянин міста Страсбурга, який має вино в
достатній кількості, щоб покрити потреби своєї сім’ї протягом
одного року або півтора років, не має права купувати його на
відкритому ринку з метою спекулятивного перепродажу під
загрозою штрафу в 5 фунтів пфенігів, якщо ж він хоче купувати
вино для перепродажу, то йому дозволяється придбавати його
поза містом, у сільських місцевостях.
Забороняється бюргерам і селянам Страсбурга, які не мають
коней і не розводять їх, купувати тут овес з метою спекулятивного
перепродажу. У кого є коні, той має право купувати кожний
ринковий день до 10 чвертей вівса, не більше. Наша колишня
постанова, яка дозволяла комісіонерам щодо купівлі-продажу
зерна торгувати в своїх наметах вівсом, зберігає силу. Але [їм]
забороняється купувати овес у сільських місцевостях і ввозити
його в місто. Про це слід оповістити народ...

ІV. ЮРИДИЧНІ ДЖЕРЕЛА З СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ

ІСТОРІЇ СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКИХ МІСТ
8. МОРСЬКЕ ПРАВО ДУБРОВНИКА
(ІЗ СЬОМОЇ КНИГИ ДУБРОВНИЦЬКОГО СТАТУТУ 1272
РОКУ)
I
Про те, як судновласники повинні підготовляти свої кораблі
Прийнявши рішення, постановляємо: всі судновласники
повинні тримати свої кораблі підготовленими, добре оснащеними
і законопаченими із зовнішнього боку, це ж стосується бортів і
палуб і шлюпок, і кожен корабель має бути просмоленим згідно з
договором між судновласниками і наймачами. І якщо корабель
йде в плавання з частки прибутку1, то обточування і остаточна
обробка повинні проводитися за рахунок товариств матросів2 і
1
У тексті – ad partes – один із видів оплати праці моряків. Оплата вичислюється як
встановлена доля прибутку кожному моряку від усіх торгових операцій, здійснених
торговцями, які зафрахтували цей корабель.
2
Тут йдеться про увесь екіпаж корабля (матроси, капітан, писар та ін.)
 477

власників корабля, а всі витрати на оббивку, клоччя і смолу

несуть судновласники.

II
Про кораблі, які повинні мати писарів
Постановляємо, що кожен корабель місткістю понад 600
модіїв1 зобов’язаний мати одного писаря, який повинен
переписати всіх матросів, що йдуть у плавання як з частки
прибутку, так і за плату2, а також рабів або найманців, всі товари
окремо і ентегу3. Судновласник повинен представити цього
писаря князю і Малій раді для принесення присяги. Якщо такий
корабель не матиме писаря, капітан з командою матросів
зобов’язаний сплатити 6 перперів4 [штрафу], а корабель не
платить нічого; половину цього штрафу отримує обвинувач, а
половину комуна. Якщо ж корабель буде місткістю понад тисячу
модіїв і не матиме писаря, він платить 20 перперів [штрафу], і
якщо він йде за плату, цей штраф платить власник або власники
корабля.

Про тих, хто вирушає на кораблі як [його] власники

Вимагаємо, щоб той, хто вирушає на кораблі як [його]
власник, поклявся, що буде дотримуватися статутів. І якщо на
одному кораблі вирушать кілька власників, клятву має принести
тільки один з них.
Хто ж вийде з Дубровника на кораблі, який не має повного
оснащення і у якого що-небудь відсутнє, то за кожен [бракуючий]
1
1 модій дорівнював 42 – 43 кг.
2
Marinarii ad marinariciam – моряки, які наймалися на судно на певний термін – на одне
або кілька плавань; залежно від цього вони отримували заробітну плату - marinaricia.
На відміну від моряків ad partes останні не мали ніякого відношення до розподілу
прибутку.
3
Термін «ентега» грецького походження – ЕУТЛХЛ – вкладення. У Дубровницькому
статуті він вживався у двох значеннях: 1) загальна вартість майна у товарах і грошах,
що належать товариству або підприємцю, 2) об’єднання осіб, які безпосередньо вели
торгівлю, оперуючи сумою ентеги як оборотним капіталом. Ентега як торговельне
товариство мала особливу структуру і правила розділу прибутку, які можуть бути
з’ясовані з наступних глав Статуту. Витоки інституту ентеги можна знайти в
Морському законі родосців.
4
Перпер – грошова рахункова одиниця Дубровника, яка дорівнювала 12 динарам
(грошам) у першій половині ХІV ст. 1 перпер дорівнював ½ дуката, один дукат містив
близько 3,5 г чистого золота.
 478

предмет, чи будуть це канати, чи якори, він повинен платити

нашій комуні 3 перпери [штрафу]. А за кожне [бракуюче] вітрило
– 5 перперів.
V
Про кораблі, які йдуть у плавання без торговців
Постановляємо, якщо який-небудь власник корабля побажає
здійснити подорож без торговців, а його корабель не оснащений
згідно з вимогами [морських] статутів, цей власник повинен
з’явитися до князя і в Малу раду з повідомленням про бракуюче
[спорядження] і після цього чинити так, як йому буде вказано.

VI
Про збитки, які можуть бути нанесені товарам на кораблі
Постановляємо, якщо буде завдана шкода товарам на чиєму-
небудь кораблі через те, що він був погано законопачений, а
судновласник і його моряки, які йдуть в плавання з частки
прибутку, не зможуть довести, що той самий збиток трапився
внаслідок негоди, то цей збиток повинен відшкодувати
судновласник і моряки. І якщо при розвантаженні корабля товарів
виявилося менше, ніж записав писар, цей збиток також повинні
заповнити судновласник і моряки. І якщо корабель йде в плавання
з моряками, які несуть службу за плату, і зазнає
вищеперерахованих збитків, то їх повинні відшкодувати
судновласник або капітан, або уповноважений з майна, що
належить кораблю.

VIII
Про угоду між власниками судна й купцям
Постановляємо: на всіх кораблях, які зафрахтовані в
Дубровнику або за його межами дубровницькими купцями,
судновласник або його уповноважений повинні укласти угоду з
купцями як про число матросів, рулів, щогл, рей, так і про інше
спорядження. Ця угода має бути записаною судновим писарем і
пред’явлена князю і членам Ради за вісім днів до виходу з
Дубровника; і якщо чогось буде не вистачати [на кораблі] в
порушення угоди, що була укладена між ними, князь з більшою
частиною Малої ради повинен зобов’язати судновласника
виконати угоду. І якщо судновласник не виконає угоду, а корабель
 479

вийде з Дубровника, то судновласник повинен заплатити за кожен

міліарій1 вантажо-підйомності цього корабля один перпер;
половина цього штрафу надходить комуні, інша половина –
купцям. А якщо самі купці після повернення в Дубровник
упродовж восьми днів не пред’являть скаргу [на власника
корабля], то вони втрачають право щось вимагати, і
вищеназваний власник надалі не повинен мати ніякого збитку від
тієї угоди.

Про слуг торговців

Жоден слуга торговців не може наважитися перевозити ящики
на якому-небудь судні, орендованому для плавання
дубровницькими купцями, яке виходить з Дубровника,

XI
Про те, що капітани й матроси не можуть покинути
корабель поза Дубровником
Капітан і матроси, які вирушають з частки прибутку на якому-
небудь кораблі, що виходить з Дубровника, не можуть [залишити
службу і] покинути корабель ні в якому місці без згоди
судновласника або його уповноваженого. І хто порушить цей
[припис], нехай платить 25 перпер, половина цієї суми надходить
комуні, інша – кораблю з капітаном і матросами. Хто покине
корабль у Дубровнику без дозволу судновласника або його
уповноваженого, платить 10 перперів, половина їх йде комуні, а
половина – кораблю з капітаном і матросами; виключаючи той
випадок, коли [для залишення судна] є поважна причина, про яку
слід заявити через князя і його курію.

XII
Про те, як матроси повинні завершувати плавання на кораблі
Всі матроси, які наймаються за плату і на певне плавання,
повинні відбути це плавання від початку до кінця, завантажуючи і
розвантажуючи судно. І якщо судновласник або його
1
Міліарій – міра ваги, яка широко вживалася в Середземномор’ї в середні віки. В
Дубровнику 1 міліарій дорівнював від 358 до 420 кг.
 480

уповноважений захочуть в якому-небудь місці вивантажити до

половини вантажу або завантажити на судно інші товари для
отримання своєї вигоди, то вони мають право це зробити, якщо
вирушили в плавання без купців. А, якщо ж на судні перебувають
купці, то судновласник, або його уповноважений повинні все
погоджувати з ними. І матроси зобов’язані відбути плавання
повністю, як це було сказано, і якщо хто-небудь з них опирається
цьому і залишить корабель, то повинен повернути власникові
судна або уповноваженому все, що отримав, а також розраховував
отримати у якості зарплати, в подвійному розмірі. Якщо ж
судновласник або його уповноважений до встановленого
договором терміну не виплатять зарплату матросам, після цього
терміну вони зобов’язані згідно з тим же договором заплатити
матросам у подвійному розмірі.

XIII
Про те, що капітан і матроси не мають права
продати корабель
Також постановляємо, що жоден капітан або матроси не
мають права продати який-небудь корабель без згоди власника,
або власників корабля. І якщо капітан або матроси продадуть
корабель, то вони зобов’язані відшкодувати у подвійному розмірі
збиток, який власник або власники оголосять під клятвою;
половина цієї суми йде комуні, а половина – власнику або
власникам корабля.

XV
Про угоду між власником корабля й капітаном з матросами
Якщо власник якого-небудь корабля передає капітанові і
матросам поза Дубровником свій корабель, чи був він [щойно]
куплений за межами Дубровника або [давно] є його власністю,
потрібно знати, що будь-який договір, який власник корабля
уклав з капітаном і матросами, повинен залишатися в силі.

XVI
Про власника корабля, що відправляється
на ньому в плавання як матрос
 481

Власник корабля, який йде на ньому в плавання в якості

матроса, не може робити на кораблі якісь розпорядження, якщо
вони не належать до його власної частки корабля. Що ж до часток
інших судновласників, то він не сміє ні в що втручатися, якщо не
має на те дозволу своїх співвласників, виключаючи загальне
корабельне оснащення, про яке було сказано в цих постановах.

XVII
Про необхідні витрати на кораблі
Підтверджуємо, що якщо потрібні які-небудь витрати на
якому-небудь кораблі і більшість судновласників буде згодна
здійснити ці витрати, а меншість не погодиться, то потрібно
знати, що більшість [її думка] перемагає. І якщо переможена
меншість
судновласників
заявить, що не
має коштів для
цих витрат або не
хоче їх нести,
нехай знають, що
інші пайовики
можуть вилучити
гроші з доходу,
Венеціанська галера
що належить на
частки корабля, і
саме на частки тих, які не хочуть здійснювати ці витрати якомога
вигідніше; крім того, судновласники можуть доручити капітану
взяти гроші з коштів ентеги або з коштів корабля, або з будь-якого
доходу, який він зуміє знайти. І якщо хто-небудь з судновласників
захоче піти матросом на той самий корабель, інші судновласники
[компаньйони] не можуть цьому перешкодити і утримувати його
від плавання.

XVIII
Про вибір капітана
Коли власники якого-небудь корабля зберуться для вибору
капітана, потрібно знати, що більша частина власників повинна
 482

перемогти меншу частину, і яку людину більша частина власників

обере капітаном, той і буде капітаном.

XIX
Про рабів, які йдуть у плавання як матроси
Якщо раби, які йдуть в плавання на кораблях Дубровника,
прийняті на правах вільних, і якщо який-небудь раб, який
здійснює плавання як матрос, втече або буде взятий у полон до
повернення корабля в Дубровник, то частка його роботи повинна
виконуватися [на кораблі] як би від імені господаря цього раба, і
ніхто інший не може бути прийнятий замість нього; і так само
необхідно виконувати роботу кожного іншого вільного, якщо він
буде взятий у полон.

XX
Про рабів, які йдуть у плавання як найманці
Підтверджуємо, що всі раби власників кораблів, яких вони
захочуть помістити або послати на своєму кораблі, повинні бути
прийняті капітаном як раби, а не як вільні. І необхідно знати, що
судновласники можуть помістити свого раба на кораблі як
найманця, коли корабель буде підготовлений. І капітан, який
прийме цих рабів, має право бичувати і бити раба, або рабів
судновласника і карати їх під час плавання корабля. І якщо раб чи
раби через ці побої втечуть або загинуть, необхідно знати, що
капітан, або його [корабельне] товариство нічого не повинен
платити за того раба або рабів, однак частка [прибутку] рабів
повинна йти судновласникам, як було сказано.

XXII
Про термін служби матросів,
що закінчиться раніше, ніж буде завершене плавання
Якщо який-небудь корабель почав плавання і мав капітана і
матросів, найнятих за плату, і якщо термін служби, на який вони
були прийняті, завершився раніше, ніж закінчилось плавання, ми
бажаємо, щоб капітан і матроси були зобов’язані завершити
плавання, якщо судновласник або його уповноважений цього
зажадають, з тією умовою, щоб кожен з них отримав плату за
додатковий термін служби, розмірну тій оплаті, яку вони
 483

отримували [за договором]. Якщо який–небудь корабель почав

плавання і мав капітана і матросів, найнятих за плату, і якщо
термін служби, на який вони були прийняті, завершився раніше,
ніж закінчилось плавання, ми бажаємо, щоб капітан і матроси
були зобов’язані завершити плавання, якщо судновласник або
його уповноважений цього зажадають, з тією умовою, щоб кожен
з них отримав плату за додатковий термін служби, рівну тій
оплаті, яку вони отримували [за договором].

XXIII
Про хворого матроса,
що несе службу із частки прибутку
Коли який-небудь корабель починає плавання з Дубровника і
це плавання буде відбуватися з частки прибутку, то якщо хто-
небудь з матросів захворіє до виходу з Дубровника, він не має
ніяких зобов’язань щодо корабля. А якщо корабель вийде з
Дубровника і будь-хто з матросів захворіє поза Дубровником і
залишиться хворий в якому-небудь місці, то його частка доходу
зберігається за ним протягом всього того першого рейсу, так ніби
він сам був присутній на кораблі; крім того, на нього повинні
поширюватися всі витрати, які несе кожен інший матрос. А коли
корабель повернеться в місто або місце, де залишив того самого
хворого і знайде його цілком здоровим, а сам матрос захоче
повернутися і продовжувати плавання, то він вільний це зробити,
якщо тільки корабель не прийняв замість нього іншого матроса.

XXVI
Про розбіжність щодо числа часток
між судновласником і матросами
Якщо судновласник надасть свій корабель для плавання з
частки прибутку і виникне суперечка між власником корабля і
капітаном і матросами про число часток прибутку, а свідків їхньої
угоди не було, бажаємо, щоб довіра виявлялася власнику корабля.

XXVII
Про те, що найманець може бути свідком
Необхідно знати, що кожен найманий матрос корабля цілком
може бути свідком [в конфліктах], за винятком спорів між
 484

капітаном і матросами, а також між торговцями і капітаном з

матросами; найманець може бути свідком, якщо тільки він не є
рабом; такого свідка слід перевірити, а його свідчення можуть
бути прийняті до уваги на розсуд тих, хто буде розбирати
суперечки.

XXVIII
Про тих, які побажають
розділити прибуток поза Дубровником
Якщо у той час, коли корабель перебував поза Дубровником,
члени його товариства побажають розділити прибуток, який
отримали, і розділять цей прибуток, то писар корабля повинен
записати, яка частка була отримана кожним. І якщо названий
корабель потерпить якусь шкоду, то цей збиток повинен бути
відшкодований за рахунок того самого прибутку: кожен повинен
повернути частку, яку він отримав. І якщо поділений прибуток
був більшим вартості збитку, то вони повинні відшкодувати
стільки, у скільки оцінюється збиток, а якщо поділений прибуток
був меншим вартості збитку, то вони не повинні повертати більше
того, що отримали [в якості прибутку].

XXIX
Про парасподію1,
що не повинна бути відділена [від інших товарів]
Жоден корабель, який здійснює плавання з частки прибутку,
не може відокремити парасподію від майна корабельного
товариства. І якщо який-небудь матрос або найманець
завантажить на корабель якісь речі, він повинен заручитися
згодою судновласника або капітана; і нехай знає про це писар,
щоб отримати плату за їх провезення, як платять за провезення
інших вантажів, що знаходяться на кораблі .

XXX
Про перевагу, яку має капітан

1
Парасподія – Paraspodium – товари, які мали право провозити на корабле його матроси
за власний рахунок; це було додатковою можливістю для моряків отримати доход від
морської торгівлі.
 485

Постановляємо, що жоден капітан або матрос не користується

ніякими перевагами за винятком того, що капітан може мати дві
частки [від прибутку], які йому належать, і не більше. Від усіх
харчів, які залишаться від столу, як від їжі, так і від інших
продуктів, капітан нічого не може брати, але все має належати
корабельному товариству.

XXXI
Про матросів, захоплених у полон
Якщо який-небудь корабель увійде в яку-небудь гавань чи
інше місце, де немає міської влади, і якщо хтось з матросів або
найманців зійде на сушу, але не для обслуговування корабля, і
буде ким-небудь захоплений у полон, то збиток, який буде йому
заподіяний, впаде на нього самого; це ж стосується і купця і будь-
якої іншої особи. Якщо ж який-небудь матрос зійде на сушу на
вимогу судновласника або капітана і йому буде завдано якої-
небудь шкоди, збиток від цього має бути відшкодований за
рахунок корабельного товариства. І якщо купець зійде на сушу,
щоб поповнити продовольство для себе або інших, і зазнає
шкоди, ця шкода має бути відшкодована за його рахунок і за
рахунок інших, для яких він вирушав [у плавання].

XXXII
Про те, хто буде схоплений через борги
Якщо корабель прийде в якесь місто, яке має боргові позови
до людей з Дубровника, і який-небудь купець або матрос, або
будь-яка людина з того корабля буде схоплена через ті самі
боргові позови і понесе якийсь збиток, то цей збиток повинен
бути відшкодований корабельним товариством, якщо тільки
названий купець, матрос чи інша особа не були захоплені явно за
свій власний борг.

XXXIV
Про покору капітанові, яка вимагається від матросів
Матроси кораблів, які відправляються в плавання, зобов’язані
підкорятися капітану, поки триває плавання. І вони не сміють
заявити капітану або уповноваженому: «Повернемося до
Дубровника» і не сміють перешкоджати ніякому плаванню, яке
 486

захоче здійснити сам капітан або уповноважений. І той, хто

надумає перешкоджати плаванню, зобов’язаний сплатити десять
перперів, половина яких надходить комуні, а інша –
судновласнику або уповноваженому. І писар корабля
зобов’язаний подати князю і його курії самого підбурювача
упродовж восьми днів після прибуття в Дубровник, і якщо не
представить, зобов’язаний сам сплатити десять перперів
[штрафу].

XXXV
Про залишки судна, що затонуло
Якщо корабель виявить у морі
залишки судна, яке зазнало
катастрофи, або візьме в полон
ворожий корабель, все на ньому
знайдене має бути розділене на
чотири частини, одну частину
отримує сам корабель, другу той,
хто буде на цьому кораблі, інші дві Голландська галера
частини отримують матроси і купці
порівну.

XXXVIII
Про кількість шматків тканин, яка повинна бути в тюку
[при навантаженні на корабель]
Постановляємо, що [сукна] santillarens1 повинно бути 18
шматків в пакунку. Точно так само тканини scarlede2 – шість
великих шматків в пакунку; fostagni3 – 50 шматків;
флорентійського сукна і terlise4 – 8 шматків; mostaroli5 – 8
шматків; stamforti6 з Мілана – 8 шматків; і stamforti de raco7 – 6

1
Так називали сукно з Верони.
2
Відоме французьке сукно – скарлат – поставлялось оптовиками у великих і малих
шматках.
3
Фустан – одна із найбільш поширених в Середземномор’ї бавовняних тканин, яка
виготовлялась в містах Італїї, з кінця XIV ст. – і в Дубровнику.
4
Також сукно із Флоренції високої якості.
5
Французькі сукна із Монтрейля.
6
Сукна міланського виробництва.
7
Французькі сукна з Арраса.
 487

шматків; scarlate – 7 малих шматків; кіпрського сукна – 7

шматків; calaoni1 – 6 шматків; сатоrе2 – 7 шматків; belvasi і oliveri3
oliveri3 – 16 шматків; sanguinita і vacete4 – 8 шматків; saje5 – 8
шматків; matarelli і alodini6 – 350 венеціанських ліктів в пакунку;
canevaсa7 і лляного полотна – 1600 дубровницьких ліктів8.
Льон необхідно перевозити венеціанськими великими
міліаріями. А також обробленого заліза повинно бути 2
венеціанських великих міліарія9 в [одній] упаковці,
необробленого заліза – 3 міліарія в упаковці, обробленої міді –
половина великого міліарія.

XXXIX
Про те, як варто вимірювати товари
Постановляємо, що товари з усіх областей, які дубровчани
привозять до Венеції, чи йде мова про віск, козячі і овечі шкури,
вовну, ягнячі шкіри і шкіри особливо тонкої вичинки, повинні
вимірюватися великими венеціанськими мірами. Заячих шкурок
повинно бути дві тисячі в одному міліарії; schilate10 – шістнадцять
тисяч одному міліарії; пурпурного сукна і шовку – один малий
венеціанський міліарій11 йде за один [великий] міліарій. Сухих
бичачих шкур – сорок в одному міліарії, овечих – п’ятдесят,
оленячих – шістдесят в одному міліарії. Також свинячих і
баранячих шкур [повинно налічуватись] сто п’ятдесят на міліарій,
буйволячих шкур – дванадцять і шкур пурпурного кольору –
шістдесят в міліарії.

1
Популярний чалун – сукно з Франції.
2
Сукна із Камбре.
3
Пурпурові візантійські тканини.
4
Брокат, важка швокова тканина, часто зі срібними і золотими нитками, виготовлялась
в Тоскані і північних містах Італії.
5
Шовкова тканина.
6
Візантійське сукно.
7
Конопляна тканина.
8
Дубровницький лікоть дорівнював – 51 см.
9
Венеціанський великий міліарій, який містив 1 тисячу великих венеціанських лібр,
приблизно дорівнював 477 кг.
10
Невідомий термін.
11
Малий венеціанський міліарій включав 1 тисячу малих венеціанських лібр і складав
300 – 307 кг.
 488

XL
Про товари, які повинні бути завантажені на корабель по вазі
Постановляємо, що всі товари, які вивозяться з Дубровника до
Венеції, повинні бути зважені і за вагою завантажені на корабель.
І писар повинен під клятвою записати всі товари, кожен окремо, і
якщо не запише, повинен сплатити п’ять перперів [як штраф].
Якщо ж корабель був зафрахтований для плавання в Анконську
Марку і хто-небудь завантажить на корабель більше товарів, ніж
вказано в договорі про фрахт, то за надлишок він повинен
сплатити подвійну плату за провезення. І якщо який-небудь
купець зафрахтував корабель для плавання до Венеції або в
Марку і залишилися б на березі з його товарів або всі або частина,
судновласник або уповноважені зобов’язані сплатити тому
купцеві стільки, скільки присудить князь і більшість членів Малої
ради.

XLII
Про гроші, які перевозяться на кораблі
Гроші, що перевозяться на дубровницькому кораблі, який
здійснює плавання по Адріатичному морю на умовах ентеги,
перевозяться на ризик їх власників, які можуть їх втратити
внаслідок негоди або нападу піратів, і від всього прибутку, який
дасть Бог на цей вкладений капітал, від плати за провезення туди
і назад, а також від інших вигод, які може отримати корабель, дві
частини йдуть кораблю і морякам, а третя частина належить
власникам вкладеного капіталу.

XLIII
Про кораблі, які здійснюють плавання
за межами Адріатичного моря
Якщо корабель буде здійснювати плавання за межами
Адріатичного моря на умовах ентеги з волі власників грошових
вкладів, у разі негоди або нападу піратів ризикують цими
вкладами їх власники. І від усього прибутку, який буде
отриманий, половина повинна належати названій ентегі, а інша
половина – кораблю з матросами.

XLIV
 489

Про кораблі, які роблять плавання на умовах ентеги

Якщо кораблі здійснюють плавання на умовах ентеги, то
гроші і товари, вкладені в ентегу, повинні мати спільну долю, і
якщо стануться будь-які збитки, чого не приведи Бог, внаслідок
негоди або нападу піратів, то цей збиток повинен бути загальним
для всіх вкладчиків ентеги.

XLV
Про внески, які писар корабля повинен записати
Якщо корабель буде здійснювати плавання з Дубровника в
Адріатичному морі або за його межами на умовах ентеги, то всі внески
в ентегу писар повинен записати в корабельний журнал, а також від
яких осіб ті вклади в ентегу були прийняті, як від судновласників, так і
інших. І треба знати, що в усьому цьому писареві виявляється повна
довіра.

XLVII
Про корабель, що зазнає аварії
Підтверджуємо, що якщо який-небудь корабель буде
здійснювати плавання на умовах ентеги і потерпить аварію, то
цей корабель повинен бути відновлений за рахунок прибутку,
який отримають вкладники ентеги, але не за рахунок їх основного
капіталу.

XLVIII
Про тих, хто одержує внески в ентегу
для плавання в межах Адріатики
Постановляємо, що якщо який-небудь капітан з матросами
отримав внески в ентегу під умовою плавання в межах
Адріатики, то вони не сміють вийти з Адріатичного моря без
згоди більшої частини власників внесків, які входять до ентегу. І
якщо вийдуть з Адріатики без їх згоди і буде втрачена якась
частина грошей, чого не дай Бог, за все повинні заплатити капітан
і матроси, а капітал не повинен зазнати ніякого збитку.

XLIX
Про тих, які втратять що-небудь від внесків в ентегу
 490

Постановляємо, що всі кораблі, які здійснюють плавання на

умовах ентеги дубровчан і втратять щось із грошей, які вкладені в
ентегу, а також з товарів чи зерна чи чогось іншого, що було
вкладено в ентегу, то бажаємо, щоб усі, хто мав право на частину
прибутку, нехай будуть зобов’язані нести витрати з
відшкодування збитку, кожен за себе, як корабель, так і матроси.

Про тих, які поєднуються в колеганцію для плавання по

Адріатичному морю
Якщо дубровчанин приймає від іншого дубровчанина в
коллеганцію як гроші, так і товари для плавання по Адріатичному
морю, ці гроші або товари йдуть на ризик того, кому належать
вклади. І від прибутку, який буде отриманий, власнику грошей
або товарів належить дві частини, а купець отримує третю, якщо
тільки вкладник не уклав з ним інший договір; і належить знати,
що він не може вийти з Адріатики без згоди вкладника. І якщо він
вийде без його згоди, і що-небудь трапиться з грошима, то весь
ризик падає на нього [купця] і його майно.

LIV
Про тих, хто завантажить
на корабель контрабандний товар
Якщо матрос завантажить на корабель контрабандний або
заборонений товар таємно від капітана або власника того корабля,
який перебував або на кораблі або поза ним, матрос повинен
відшкодувати весь збиток, який станеться через ті контрабандні
або заборонені речі. І те, що сказано про матроса, відноситься до
власника корабля і капітана.

LV
Про рогадії 1
Кожен, хто отримав що-небудь на умовах рогадії, нехай знає,
що він не може розділяти або відокремлювати від себе і своїх
речей те, що він отримав, і якщо він відокремить від себе і своїх
речей те, що прийняв у рогадію, і від цього відбудеться який-

1
Rogadia – вид торгової угоди або послуги, яку один купець зобов’язується виконати
для іншого купця. купца.
 491

небудь збиток або отримане пропаде, той, хто це перевозив і брав,

повинен відшкодувати все тій особі, від яко отримав, якщо тільки
між ними не було укладено інший договір, згідно з яким він
отримав ту річ у присутності гідних свідків.
LVI
1
Про стріну й оплату лоцману
Бажаємо, якщо який-небудь корабель, на якому були купці,
щось віддасть комусь в якості стріни, або плати лоцманові чи
чогось іншого з волі більшої частини тих, хто знаходяться на тому
кораблі для порятунку корабля та їх майна на кораблі, нехай буде
те віддане відновлено та повернуто за рахунок всього майна, яке є
на тому кораблі, згідно з принципами varea2.

LXII
Про тих, хто наймає барку на час збору винограду
Постановляємо, що якщо хто-небудь найме баркузій, барку
або човен на весь час збору
винограду, то слід знати, що той,
хто найняв ті судна, має право
використовувати їх при зборі
винограду, і він має право дати їх
іншим для тієї ж мети; і він може
користуватися названими суднами
аж до свята св. Михайла. І після
збору винограду він може з тими
суднами вчинити одне плавання для Мальтійська галера
привозу води і одне плавання для привозу дров. І якщо після
цього терміну судна або їх спорядження потерплять збиток, весь
збиток падає на власників тих суден.

LXVI
Про те, хто не зможе повністю завантажити судно
1
Strina, strena – дар, подарунок; тут – дарче підношення, яке пасажири корабля змушені
надавати ворожому судну, щоб їхній корабель був відпущений з миром.
2
Varea, avarea – інститут морського права, що регулюєвідшкодування збитку усіма
учасниками морського підприємства у випадках корабельної аварії або скидання
вантажу (товарів) в море, пограбування корабля піратами, полонення матросів або
купців, а також при необхідності наймати лоцмана і виплачувати контрибуцію
зустрічному ворожому кораблю.
 492

під час збору винограду

Якщо хтось візьме судно для плавання під час збору
винограду і не зможе завантажити це судно своїм вином і прийме
на вказане судно вино іншого, слід знати, що вся плата за провіз,
яку він отримав за інше вино, повинна належати власникові того
судна.

LXVII
Клятва писаря корабля
Клянуся на святому Господньому Євангелії, що добросовісно,
без обману і злого умислу буду вести запис всього товару, який
купці завантажать на корабель, як для власника корабля, так і для
власника товару, і буду робити маркування всього товару, який
буде завантажений [на корабель], а їх марка буде записана в
моєму журналі. І на третій день після виходу з порту, де було
здійснено завантаження, або раніше, я дам кожному купцеві
список його товарів з маркою, яка буде позначена в моєму
журналі. І якщо власник корабля або капітан укладуть якийсь
договір або угода з купцями або матросами, і якщо одна й інша
сторона прийдуть до мене і захочуть цей договір або угоду
записати в моєму журналі, я запишу його без обману, згідно із
законом.

(Хрестоматия по истории южных и западных славян:

Учеб. пособие для вузов. В 3 т. Т.1. Эпоха феодализма / Отв.
ред. М.М. Фрейденберг. – Мн.: изд-во «Университетское», 1987.
– 272 с.)
 493

ТЕМА 14
ХРЕСТОВІ ПОХОДИ ХІ – ХІІІ ст.
План
1. Основні джерела з історії Хрестових походів.
2. Історичні передумови й причини хрестоносного руху.
3. Роль папства й духівництва в хрестоносному русі.
4. Соціальний склад учасників Хрестових походів.
5. Підготовка й основні події Першого хрестового походу.
6. Стосунки хрестоносців з мусульманським населенням на Сході.
7. Мета й основні події Четвертого хрестового походу.
8. Хрестоносна ідеологія і її еволюція.
9. Побут і звичаї хрестоносців.
10. Історичне значення епохи хрестових походів.

Джерела
1. Анна Комнина. Алексиада. – М.: Наука, 1965.
2. Виллардуэн Ж. де. Завоевание Константинополя. – М.:
Наука, 1993.
3. Заборов М.А. История крестовых походов в документах и
материалах. – М.: Высшая школа, 1977.
4. Робер де Клари. Завоевание Константинополя. – М.: Наука,
1986.
5. Усама ибн Мункыз. Книга назидания. – М.: Издательство
восточной литературы, 1958.

Література
1. Балух В.О., Коцур В.П. Історія середніх віків: у 2-х т. – Т.1.
Раннє Середньовіччя: курс лекцій. – Чернівці: ТОВ
«Видавництво «Наші книги»», 2009.
2. Дмитриев Г. Предоставление феода сеньору на сохранение
на завоеванном крестоносцами Востоке // Палестинский сборник.
– 1966. – Вып. 15.
3. Добиаш–Рождественская О.А. Крестом и мечом.
Приключения Ричарда I Львиное Сердце. – М.: Наука, 1991.
4. Заборов М.А. Крестоносцы и их походы на Восток в XI –
XIII вв. – М.: Наука, 1962.
5. Заборов М.А. Крестоносцы на Востоке. – М.: Наука, 1980.
6. Заборов М.А. Основные источники по истории крестовых
 494

походов на Восток // Заборов М. А. История крестовых походов в

документах и материалах. – М.: Высшая школа, 1977.
7. Заборов М. А. Папство и крестовые походы. – М.: Наука,
1960.
8. Карпов С. П. Латинская Романия // Вопросы истории. –
1984. – № 12.
9. Лозинский С.Г. История папства. – М.: Наука, 1986.
10. Лучицкая С.И. Групповая идентичность крестоносцев //
Общности и человек в средневековом мире. – М.; Саратов, 1992.
11. Николле Д. Армии мусульманского востока. VІІ – ХІ века.
– М.: АСТ Астрель, 2003.
12. Соколов Н.П. «Договор о перевозке» как источник о
преднамеренном изменении направления Четвертого крестового
похода // Учен. зап. Горьковск. гос. ун-та. – 1968. – Ч. 1. –
Вып. 88. Сер. «История».

Методичні рекомендації
Тема «Хрестові походи XІ – XІІІ століть» є комплексною за
своїм характером. Вона знаходиться на перетині історії країн
Європи й візантійсько-мусульманського Сходу. Тема охоплює
великий історичний матеріал, знання якого дозволяє глибше
розібратися в багатьох істотних проблемах курсу історії середніх
віків. У «Практикумі» наводяться тексти, що змальовують ті або
інші епізоди історії Першого хрестового походу, соціально-
політичного ладу Єрусалимського королівства й історії
Четвертого хрестового походу. Саме ці сюжети дають найбільш
яскравий і повний матеріал про епоху хрестових походів і є
серцевиною даної теми.
Тема вкрай важлива й актуальна також у методичному плані,
тому що основні факти епохи хрестових походів представлені не
тільки в численних джерелах європейського походження
(латинські хроніки, папське листування та ін.), але й в
оповіданнях арабських, вірменських, грецьких, давньоруських
авторів. У студентів є унікальна можливість порівняти
«паралельні» тексти, виявити подібність і розходження в
оповіданнях, відокремити елементи історичної правди від
вільного або мимовільного її перекручування середньовічними
 495

авторами, і тим самим по можливості більш повно відновити

об’єктивну історичну картину досліджуваної епохи.
Підготовці й основним подіям Першого хрестового походу
присвячені твори Фульхерія Шартрского, Аноніма, Гвіберта
Ножанского, Альберта Аахенського, Анни Комніни, Ібн аль Асіра,
Матфія Едеського, Усами ібн Мункиза. Історія Четвертого
хрестового походу відображена на сторінках мемуарів Робера де
Кларі й Жоффруа Віллардуена, «Історії» Микити Хоніата. Всі
вони були сучасниками описуваних подій.
Фульхерій Шартрский (нар. бл. 1059 р.) – учасник Першого
хрестового походу, у який він вирушив з військом Роберта
Нормандського. По дорозі з Нікеї в Антіохію Фульхерій залишив
хрестоносне військо й разом з Балдуїном вирушив в Едессу. Був
капеланом при Балдуїні І і Балдуїні ІІ. Фульхерій – письменник
самостійний, очевидець того, про що оповідає. Його «Діяння
франків» охоплюють період з 1095 р. по 1127 р. Це, по-суті
щоденник, у який автор заносив свої безпосередні спостереження
й враження.
Гвіберт Ножанський (нар. в 1035 р.) одержав солідну для свого
часу освіту, був абатом монастиря св. Марії в Ножані. Свою
хроніку написав між 1108 і 1110 р. Це літературна переробка так
званої «Хроніки Аноніма», де головна увага приділяється
«чудесному» характеру походу. Однак Гвіберт не обмежується
компіляцією Аноніма. Події Клермонського собору він зображає
на підставі власних спостережень.
Особливо важливі за своїм значенням праці візантійських
істориків XІІ – XІІІ ст. Донька візантійського імператора Анна
Комніна (1083 – близько 1153/55 р.) приділила досить багато
місця деяким епізодам єрусалимської експедиції кінця XІ ст. в
«Алексіаді» – історії царювання свого батька – Олексія І,
написаної з метою прославити його діяння.
Знаменитий візантійський історик Никита Хоніат (середина
XІІ ст. – 1213 р.) у своїй великій праці з історії Візантії присвятив
чимало сторінок Четвертому хрестовому походу.
Великий арабський історик, учасник воєн єгипетського
султана Саладіна, Ібн ал-Асір (1160 – 1233 р.), пише про хрестові
походи у своєму «Повному зведенні загальної історії» –
 496

компіляції, що висвітлює долі мусульманських країн «від

створення світу» до 1231 р.
Письменник Усама ібн Мункиз (1095 – 1188 р.) прожив багате
подіями життя, займаючи помітне місце при дворах сірійських і
єгипетських правителів. У його «Книзі повчань» дуже
реалістично викладені найцінніші відомості про суспільно-
політичний лад у державах хрестоносців на Сході й про взаємини
різних верств населення в цьому регіоні.
Мемуари амьєнского рицаря Робера Де Кларі (близько 1170 –
після 1216 р.) «Завоювання Константинополя» складалися
протягом багатьох років після повернення автора на батьківщину
в 1205 р. Дані джерела є найбільш змістовними і надійними з
історії Четвертого хрестового походу.

1. ПОСТАНОВА КЛЕРМОНСКОГО СОБОРУ ПРО

ХРЕСТОВИЙ ПОХІД (1095 РІК)
Будь-кому, хто тільки заради обітниці, а не ради збагачення
грошима чи пошани, вирушить в Єрусалим для звільнення Божої
Церкви, цей шлях буде зарахований як повне покаяння1.
(Заборов М.А. История крестовых походов в документах и
материалах. – М.: Высшая школа, 1977).

2. ІЗ ХРОНІКИ ФУЛЬХЕРІЯ ШАРТРСЬКОГО

«ЄРУСАЛИМСЬКА ІСТОРІЯ» («ДІЯННЯ ФРАНКІВ, ЩО
ЗДІЙСНИЛИ ПАЛОМНИЦТВО ДО ЄРУСАЛИМА»)
(КІНЕЦЬ XІ – ПОЧАТОК XІІ СТОЛІТТЯ)
Книга I. Гл. 1. У рік від втілення господнього тисяча
дев’яносто п’ятого, в той час, коли в Німеччині правив імператор
Генріх2, а у Франції – король Філіпп3, коли в усіх частинах
Європи накопичувалося зло і віра похитнулася, у Римі папа
Урбан II, чоловік видатний і непересічної вдачі, забезпечував
святій церкві панівне становище, уміючи усім розпорядитися
швидко і виважено.

1
Цікаво, що ця вельми коротка постанова є єдиною з 32 постанов Клермонського
собору, яка стосувалася хрестового походу.
2
Імператор Генріх IV (1084 – 1106).
3
Король Філіп I (1060 – 1108).
 497

Бачачи, як віра християнська безмежно зневажається усіма, і

духовенством, і мирянами [як] государеві князі безупинно
воюють між собою, то одні, то інші – в уособицях один з одним,
миром всюди нехтують, блага землі розкрадаються, багато хто
несправедливо утримується в полоні, їх кидають у жахливі
підземелля, змушуючи викупляти себе за непомірну плату, або
піддають там потрійним тортурам, тобто голоду, спразі, холоду, і
вони гинуть у безвісності; бачачи, як вдаються до насильницької
наруги над святинями, полум’я пожирає монастирі і села, не
милуючи нікого із смертних, глузують із усього божого і
людського; почувши також, що внутрішні області Романії1,
захоплені у християн турками і зазнають небезпечних і
спустошливих нападів, папа, окрилений благочестям і любов’ю,
діючи з волі Божої, переправився через гори і за допомогою
відповідно призначених легатів розпорядився скликати собор в
Оверні у Клермоні – так називається це місто, де зібралися триста
десять єпископів і абатів, котрі спиралися на свої патериці.
Коли вони зібралися в призначений для того день, папа
красномовним словом докладно пояснив причину скликання
собору.
Гл. 3. Папа додав і дещо інше, що хвилює не менше, а
сильніше і більше, – і про становище в іншій частині світу [і про
те, що] вимагає протидії з боку християнства. Він сказав: «О,
сини Божі, оскільки ми обіцяли Господові встановити у себе мир
міцніш від звичайного і ще добросовісніше дотримувати права
церкви, є і інша, Божа і ваша, справа, яка стоїть вище інших, на
яку вам варто, як відданим Богові, обернути свої доблесть і
відвагу. Необхідно, щоб ви якнайшвидше поспішили на поміч
вашим братам, які мешкають на Сході, про що вони вже не раз
просили вас2. Бо через кордони Романії вдерлось і навалилось на
них, про що більшості з вас вже сказано, перське плем’я турків3,
які дісталися до Середземного моря, саме до того місця, що

1
В епоху хрестових походів Романією називали малоазіатські території Візантії.
2
Ймовірно, маються на увазі звернення по допомогу з Константинополя до Риму і до
окремих князів (наприклад, графові Фландрському) у більш ранні часи, коли Візантія
знаходилася в оточенні ворогів.
3
Так іменуються хроністом турки-сельджуки.
 498

зветься рукавом св. Георгія1. Захоплюючи все більше і більше за

християнських земель, вони семикратно долали християн у
битвах, багатьох повбивали і позабирали в полон, зруйнували
храми, спустошили царство Боже2. І як будете довго бездіяти,
вірним доведеться страждати ще довше.
І ось про цю справу прошу і благаю вас, глашатаїв Христових,
– і не я, а Господь, – щоб ви переконували з усією можливою
наполегливістю людей всякого звання, як кінних, так і піших, як
багатих, так і бідних, потурбуватися про
надання усілякої підтримки християнам
стосовно вигнання цього негідного народу
з меж наших3 земель. Я говорю [це]
присутнім, доручаю повідомити відсутнім,
– так велить Христос.
Якщо хто, вирушивши туди, закінчить
своє життя, уражений смертю, будь–то на
сухому шляху, або на морі, або ж у битві
проти язичників4, віднині нехай
відпускаються йому гріхи. Я обіцяю це
тим, хто піде в похід, бо наділені такою
милістю вони самим Господом.
...Нехай стануть відтепер воїнами
Христа ті, хто раніше були грабіжниками. Урбан ІІ після
собору в Клермоні
Нехай справедливо б’ються тепер проти благословляє
варварів ті, хто в минулі часи бився проти Хрестовий похід
братів і родичів. Нині нехай отримають
вічну нагороду ті, хто раніше за малу винагороду були
найманцями.
Нехай увінчає подвійна честь тих, хто не щадив себе на шкоду
своїй плоті та душі. Ті, хто тут сумні і бідні, там будуть радісні і
багаті; тут – вороги Господа, там же стануть йому друзями.
Ті, хто мають намір вирушити в похід, нехай не зволікають,
але, залишивши [надійно] власне майно і зібравши необхідні

1
Рукав св. Георгія – середньовічна назва Босфору (на березі протоки стояв храм св.
Георгія).
2
Так папа називає тут Візантійську імперію.
3
«Наших», тобто, християнських.
4
Так християни нерідко називали мусульман і взагалі людей іншої віри
 499

засоби, нехай із закінченням зими, в наступну ж весну гаряче

простують по стежці Господній».
(Фульхерий Шартрский. Иерусалимская история. – М.:
Директ-Медиа, 2009).

3. ІЗ ХРОНІКИ АБАТА ГВІБЕРТА НОЖАНСЬКОГО

«ІСТОРІЯ, НАЗВАНА ДІЯННЯ БОГА ЧЕРЕЗ ФРАНКІВ»
(1108 – 1110 РОКИ)
Книга II. Гл. VI. Після закриття Клермонского собору – а він
був скликаний у листопаді місяці(1095 р.), у восьмий день після
свята святого Мартіна1, по усіх провінціях Франції рознеслася
про нього велика слава, і кожен, кому швидка чутка доставляла
папський заклик, йшов до своїх сусідів і родичів, переконуючи їх
стати на шлях Господній, як називали тоді очікуваний похід. Вже
запалилося завзяття графів, і рицарство стало подумувати про
похід, коли відвага бідняків зайнялась такою великою
запопадливістю що ніхто з них не звертав уваги на незначні
доходи, не піклувався про належний розпродаж будинків,
виноградників і полів; кожен пускав на розпродаж кращу частину
майна за смішну ціну, ніби він знаходився в безнадійному
рабстві, або був позбавлений свободи, і справа йшла про
швидкий викуп.
У ту пору була велика нужда; навіть у багатих, через
повсюдну нестачу хліба... Натовпи бідняків намагалися
харчуватися корінням диких рослин, оскільки хліб був великою
рідкістю.
Хоча, як я сказав вище, цей неврожайний час обмежив усіх
засобами харчування, але ледве Христос вселив цим незліченним
масам людей намір піти в добровільне вигнання, виявилися
статки багатьох з них; і те, що здавалося дорогим, поки не
почався рух, продавалося за найдешевшою ціною, як тільки усі
вирушили в похід. Оскільки багато квапились закінчити свої
справи, то сталася дивовижна річ, яка послужить прикладом
раптового і несподіваного падіння цін: за п’ять денаріїв можна
було купити сім овець.

1
За церковним календарем свято святого Мартіна припадає на 11 листопада.
 500

Нестача хліба перетворилася на достаток, і кожен,

намагаючись усіма засобами зібрати скільки-небудь грошей,
продавав все, що мав, не по вартості, а за ціною, призначеною
покупцями, аби не вступити останнім на дорогу Господню.
Що сказати про дітей, про старців, що збиралися на війну?
Хто може злічити дівиць і людей похилого віку, пригнічених
тягарем років? – Усі оспівують війну, коли не беруть у ній участі;
усі чекають мучеництва, на яке йдуть, щоб лягти під ударами
мечів, і говорять: «Ви, молоді, вступайте у бій, а нам буде
дозволено заслужити перед Христом своїми стражданнями».
Причому можна було бачити найзабавніші випадки, що
викликали сміх. Деякі бідняки, підкувавши биків, як те роблять з
кіньми, і запрігши їх в двоколісні візки, на яких поміщалося їх
мізерне добро разом з малими дітьми, тягнули усе це з собою;
коли діти ці бачили перший–ліпший замок, що траплявся їм на
шляху або місто, вони запитували, чи не Єрусалим це, до якого
прагнуть...

Петро Пустельник вказує хрестоносцям шлях до Єрусалиму

Гл. VIII. Поки князі, що потребували великих коштів на
утримання тих, хто складав їх свиту, довго і незграбно готувалися
до походу, простий народ, бідний майном, але численний,
зібрався навколо якогось Петра Пустельника і покорявся йому як
своєму проводиреві, принаймні, у той час, поки усе це
відбувалося в нашій країні. Походив він, якщо не помиляюся, з
міста Амьєна, він, як ми чули, вів життя відлюдника під
чернечим одягом, не знаю, в якій саме області Верхньої Галлії1,
покинувши ті міста, не відаю, для чого, він обходив міста і села,
повсюди ведучи проповідь, і, як ми [самі] бачили, народ оточував
1
Тобто, в Північній Франції
 501

його такими натовпами, його обдаровували такими щедрими

дарами, так прославляли його святість, що я не пам’ятаю нікого,
кому б коли-небудь були надані подібні почесті. Петро був дуже
щедрий до бідняків, роздаючи багато що з того, що дарували
йому... Все, що він не робив або говорив, виявляло в нім
божественну благодать, так що багато хто висмикував шерсть з
його мула, щоб зберігати її як реліквію: я розповідаю це не тому,
що вважаю правдою, але швидше для простих людей, які
люблять новеньке. Він носив на голому тілі шерстяну сорочку, на
голові – капюшон і поверх всього – грубий одяг до п’ят; руки і
ноги залишалися голими; хліба він не вживав або майже не їв,
живився ж рибою і вином.
Ось ця-то людина, зібравши численне воїнство, захоплене
частково загальним поривом, а частково його проповідями,
наважився спрямувати свій шлях через землю угорців.
(Гвиберт Ножанский. Деяния Бога через франков. – М.:
Директ-Медиа, 2009).

ІІ. ВІЗАНТІЙСЬКІ АВТОРИ XІІ СТОЛІТТЯ

ПРО ПЕРШИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД.
4. З «АЛЕКСІАДИ» АННИ КОМНІНИ
(СЕРЕДИНА XІІ СТОЛІТТЯ)
... Кн. X. Гл. 5. ....увесь Захід, усі племена варварів, скільки їх
є по той бік Адріатики аж до Геркулесових стовпів, всі разом
стали переселятися в Азію; вони рушили в дорогу цілими сім’ями
і пройшли через усю Європу. Причиною такого величезного
пересування було наступне. Один кельт1, на ім’я Петро, на
прізвисько Кукупетр2, відправився на поклоніння гробу
Господньому і, натерпівшись багато бід від тих, що розоряли усю
Азію турок і сарацин, ледве повернувся у свої краї. Не бажаючи
миритися з невдачами, він вирішив знову вирушити в ту ж
дорогу. Але Петро розумів, що йому не можна більше йти до

1
Кельтами Анна Комніна називає вихідців із заходу (це найменування вживається нею
разом із іншим – латиняни).
2
Кукупетр, тобто Петро в клобуці Так Анна називає Петра Пустельника. Вона вважає
Петра головним винуватцем походу і ні словом не згадує про Клермонский собор.
Можливо, тут мав місце вплив її джерел - оповідань колишніх хрестоносців, та легенд,
адже Петро був поводирем селянської маси.
 502

гроба Господнього одному, щоб не сталася біда, і тому він удався

до спритної вигадки. Петро зробив наступне. Він сповістив в усіх
латинських країнах: «Голос Божий велів мені повідомити усім
графам у Франкії, щоб вони залишили свої
домівки і вирушили на поклоніння гробу
Господньому й усе можливе зробили для
звільнення Єрусалиму з рук агарян1».
І вигадка вдалася йому. Петро неначе
підкорив усі душі божественним голосом, і
кельти почали стікатися звідусіль, хто
звідки, зі зброєю, кіньми і іншим
військовим спорядженням. Загальний
порив захопив їх, і вони заповнили усі
дороги. Разом з кельтськими воїнами йшов
беззбройний натовп жінок і дітей, що
покинули свої краї; їх було більше, ніж
піску на березі і зірок в небі, і на плечах у
них були червоні хрести.
...Уся ця безліч людей прийшла не Готфрід
Бульонський
відразу і не по одному шляху (та й як міг
такий величезний натовп з різних куточків все разом
переправитися через протоку Лонгівардії2?); спочатку одні, потім
інші, потім наступні, – поступово усі здійснили переправу і
рушили сушею...
Але щоб моя розповідь була ясною і детальною, оповім слух,
що всюди поширився, що першим, хто продав свої землі і
пустився в майбутню дорогу, був Готфрід. Він був людиною
дуже багатою, дуже пишався благородством, хоробрістю і
знатністю свого роду – адже кожен кельт прагне перевершити
усіх інших. І ось у чоловіків і жінок виникло бажання, подібного
до якого не знала нічия пам’ять. Люди прості, щирі хотіли
вклонитися гробу Господньому і відвідати святі місця. Але деякі,
особливо такі, як Боемунд і його однодумці, таїли в собі інший
намір: чи не вдасться їм на додаток до іншої наживи попутно
1
Агаряни араби і турки; назва ця, поширена в середньовіччі, сягає біблейської легенди
про Агар, єгипетську рабиню-наложницю патріарха Аврама, син якої від нього – Ізмаїл
став родоначальником цих народів.
2
Адріатичне море.
 503

захопити і саме небесне місто1. Боемунд на догоду своїй

давнішній ненависті до самодержця став бентежити душі
багатьох благородних людей. Петро, що між тим проголосив цей
похід, з двадцятьма чотирма тисячами піхоти і ста тисячами
вершників раніше усіх переправився через протоку Лонгівардії2 і
прийшов в столицю через Угрію3. Плем’я кельтів – дуже гаряче і
швидке – стає зовсім нестримним, коли до
чогось прагне.
Гл. 6. Дізнавшись про все, що Петро
витерпів раніше4 від турків, імператор
порадив йому дочекатися приходу інших
графів, але той не послухався,
покладаючись на значну кількість люду,
що супроводжував його, переправився
через протоку і розбив свій табір під
містечком, яке називалося Єленопіль. За
ним послідувало близько десяти тисяч
норманів5. Відокремившись від решти
війська, вони стали грабувати околиці Боемунд
Нікеї6, поводячи себе вкрай жорстоко. Тарентський
Навіть грудних дітей вони різали на шматки
або нанизували на рожна і смажили у вогні, а людей похилого
віку піддавали усім видам мук.

1
Тобто Константинополь.
2
Ганна помиляється: воїнство Петра Пустельника не переправлялося через Адріатичне
море, а рухалося по дорозі через Ніш, Средец, Філіппополь, Адріанополь. У
Константинополь Петро прибув 30 липня 1096 р. Попереду його хрестоносців йшли
загони Вальтера Голяка. Західні хроністи інакше, ніж Ганна, визначають чисельность
війська Петра. Взагалі співвідношення наведенних нею цифр (100 тисяч кінноти і 24
тисячі піхотинців) сумнівне.
3
Угрія – Угорщина.
4
«Раніше», тобто під час свого паломництва в Єрусалим, коли він піддавався нападу
турків і сарацинів.
5
Під норманами, так само, як і під кельтами, латинянами, Ганна має на увазі «західних
людей» взагалі.
6
Після переправи в Малу Азію військо Петра Пустельника поділилося на дві ворогуючі
частини: норманів та германців (на чолі з Рено де Голімо) і франків, що залишилися
вірними Петру. До Нікеї відправився загін Рено.
 504

...Свавільні нормани знову відокремилися і негайно взяли

Ксеригорд1 .
Султан2, дізнавшись про те, що сталося, послав проти них
Ілхана з великими силами. Ілхан, підступивши до Ксеригорду,
відразу узяв його3, норманів же частково зробив здобиччю мечів,
частину відвівши в полон. Не забув Ілхан і про тих, що
залишилися з Кукупетром. Він влаштував у зручних місцях
засідки, щоб на них несподівано наштовхнулися і загинули ті, що
рухатимуться у бік Нікеї4. Крім того, знаючи жадібність кельтів,
він послав двох заповзятливих людей в табір Кукупетра і доручив
їм сповістити там, що нормани, узявши Нікею, зайнялися
розподілом добра.
Слух дійшов до табору Петра і привів усіх у велике збурення.
Почувши про поділ і багатство, вони негайно ж, забувши і свій
військовий досвід, і бойове шикування, безладно кинулися до
Нікейської дороги. Адже плем’я латинян, взагалі, як сказано
вище, дуже жадібне на багатство, втрачає розум і стає абсолютно
некерованим, якщо задумає набіг на яку–небудь землю.
Рухаючись неправильним строєм і не загонами, вони
наштовхнулися на турків, які влаштували засідку, біля Дракона, і
були вбиті найжалюгіднішим чином5. Жертвою ісмаїльських
мечів стала така безліч кельтів і норманів, що ті, хто збирав трупи
заколених, що валялися всюди, склали з них не пагорб, не горб,
не гірку, а величезну гору, небачену по висоті і товщині; ось який
курган кісток вони накидали.
Отже, усі вони стали здобиччю мечів, і тільки Петро з
небагатьма іншими повернувся в Єленопіль6...

1
Точне місце розташування цього міста невідоме. Засвідченнями анонімного автора
«Діянь франків», Ксеригорд знаходився за чотири дні шляху від Нікеї.
2
Мається на увазі іконійский султан Килич-Арслан (1092 – 1107).
3
Турки обложили Ксеригорд 29 вересня 1096 р. і взяли його на дев’ятий день облоги.
4
Згідно з розповіддю Альберта Аахенского, хрестоносці знали про поразку у Нікеї і
про рух турецького війська, але за наполягання Готфріда Буреля, лицаря, що
користувався великим впливом у загоні Петра, виступили назустріч туркам.
5
За словами автора «Діянь франків», турки застали хрестоносців сплячими в таборі і
багатьох убили. Ті, що залишилися в живих кинулись втікатати до Ківоту, деякі
намагалися врятуватися морем. Ці події датуються жовтнем 1096 р.
6
Анна помиляється: Петра у той час не було з хрестоносцями. Він знаходився в
Константинополі, де вів переговори з Олексієм.
 505

Коли імператор нагадав Петру про його колишнє безумство і

про те, що він знову потрапив у біду, тому що не послухався його
застережень, Петро із пихатістю латинянина сказав, що не він
винуватець цих лих, а ті, які не підкорялися йому і слідували
особистим примхам1; він назвав їх розбійниками і грабіжниками,
отож, ніби спасителю було неугодним, щоб вони вклонилися
гробу Господньому.
(Анна Комнина. Алексиада. – М.: Наука, 1965).

ІІІ. МУСУЛЬМАНСЬКІ АВТОРИ XІІ – XІІІ СТОЛІТЬ ПРО

ПЕРШИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
6. З «ПОВНОГО ЗВЕДЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ»
ІБН АЛ-АСІРА (XІІІ СТОЛІТТЯ)
...Причиною їхнього походу було те, що їх цар Бардуїл 2 зібрав
велику кількість франків, а був він родичем Рожера Франкського,
який захопив Сицілію3. Він відправив
Рожеру гінця з посланням, кажучи: «Я
зібрав велике військо і прибуду до тебе, а
від тебе піду на Іфрікійю4, щоб завоювати
її і бути поряд з тобою». Рожер зібрав своїх
наближених і влаштував раду, і вони
сказали йому: «Присягаємося Євангелієм,
це буде добре і для нас, і для них, і уся
країна стане християнською». Але Рожер у
відповідь їм підняв ногу, гучно випустив
Взяття Єрусалиму вітер і сказав: «Присягаюся вірою
хрестоносцями Христовою, цей звук кращий, ніж усі ваші
розмови!». Вони запитали: «Як же так?», і
Рожер відповів: «Якщо вони прибудуть до мене, їм буде потрібно
багато грошей, і продовольства, і кораблів, щоб їм потрапити в
Іфрикійю, їм знадобляться також мої війська. Якщо вони
захоплять країну, вона опиниться в їхніх руках і не залежатиме
від Сицілії. Тоді я більше не буду отримувати звідти ні грошей, ні
зерна, які маю щорік. А якщо їм не пощастить вони повернуться в
1
Петро мав на увазі загін Рено, що відокремився від його війська.
2
За фантастичним уявленням автора, Бардуїлу нібито підкорювався тоді увесь Захід.
3
Мається на увазі перший норманнский король Сицилії Рожер II (1130 – 1154).
4
Африку
 506

мою країну і мені перепаде від них. Мій родич говоритиме, що я

зрадив його і порушив наш договір, і тоді нашій дружбі прийде
кінець. Іфрикійя від нас не втече, і, коли у нас буде досить сил,
ми візьмемо її».
Він наказав привести гінця Бардуїла і сказав йому: «Якщо ви
зважилися на святу війну з мусульманами, то краще всього вам
захопити Єрусалим, щоб звільнити його від них, і це послужить
вам до слави. Що ж до Іфрикійї, то я уклав договір з її жителями і
обіцяв їм пощаду».
Тоді франки спорядилися і виступили проти Сирії. Говорять
ще, що правителі Єгипту з Алідів, побачивши, яка сильна
сельджуцька держава і як багато земель захопили сельджуки в
Сирії, аж до Гаази, так, що між ними і Єгиптом не залишилося
іншої держави, яка могла б перегородити шлях сельджукам;
перешкодити їм увійти до Єгипту і оточити країну з усіх боків,
злякалися і послали гінця до франків, закликаючи їх виступити
проти Сирії, щоб захопити її і бути між Єгиптом та іншими
мусульманами, але Аллах краще знає.
(Заборов М.А. История крестовых походов в документах и
материалах. – М.: Высшая школа, 1977).

6. ІЗ «КНИГИ ПОВЧАННЯ» УСАМИ ІБН МУНКИЗА

(XІІ СТОЛІТТЯ)
...У франків, нехай покине їх Аллах, немає жодного з
достоїнств, властивих людям, окрім хоробрості. Одні тільки
рицарі користуються у них перевагою і високим становищем. У
них наче б то немає людей, окрім рицарів. Вони дають поради,
ухвалюють вироки і рішення.
[...] Така постанова, після того, як рицарі остаточно затвердять
його, не може бути змінена або скасована ні королем, ні ким–
небудь з проводирів франків, і лицар у них – велика справа...
...Антіохія належала дияволові з франків на ймення Рожер.
Він вирушив у паломництво до Єрусалиму, володарем якого був
принц Балдуїн. Балдуїн був старим, а Рожер – юнаком1. Він
сказав Балдуїну: «Заключимо таку умову: якщо я помру першим,
1
Балдуїн II, король Єрусалимський (1118 – 1131) (його ім’я Усама супроводжує
транскрипцією титулу «принц»). Рожер, князь Антіохійський (1112 – 1119), був
одружений на сестрі цього государя (Однерні).
 507

ніж ти, Антіохія буде твоя, а якщо ти помреш раніше мене,

Єрусалим належатиме мені». Вони уклали такий договір і
зобов’язали ним один одного... Аллах великий визначив, щоб
Наджм Ад-Дін Іль-газі ібн Артук1, хай помилує його Аллах,
зустрів Рожера у Баданіса в четвер п’ятого числа першої джумади
п’ятсот тринадцятого року2 . Він убив його і перебив усе військо,
і до Антіохії увійшло не більше двадцяти чоловік з його бійців.
Балдуїн вирушив в Антіохію і вступив у володіння містом
...Усі франки, що лише нещодавно переселилися з франкських
областей на схід, відрізняються грубішою вдачею, ніж ті, які
влаштувалися тут і довго спілкувались з мусульманами.
Ось приклад грубості франків, нехай спотворить їх Аллах.
Одного разу, коли я відвідав Єрусалим, я увійшов до мечеті аль-
Акса3, поряд з мечеттю була ще маленька
мечеть, в якій франки влаштували церкву.
Коли я заходив у мечеть, а там жили
храмовники – мої друзі, – вони надавали
мені маленьку мечеть, щоб я в ній молився.
Одного разу я увійшов туди, вимовив
«Аллах великий» і почав молитися. Один
франк кинувся до мене, схопив мене,
повернув обличчям на схід і крикнув:
«Молися так»!. До нього кинулося кілька
чоловік храмовників і відтягали його від
мене, і я знову повернувся до молитви.
Проте цей самий франк вислизнув від
храмовників і знову кинувся на мене. Він
Саладін
повернув мене лицем до сходу і крикнув:
«Так молися»!. Храмовники знову забігли до мечеті та відтягли
франка. Вони вибачилися переді мною і сказали: «Це
чужоземець, він приїхав на цих днях з франкських земель і
ніколи не бачив, щоб хто-небудь молився інакше, як на схід».
«Досить вже мені молитися», – відповів я і вийшов з мечеті. Мене
дуже здивував вираз обличчя цього диявола, його тремтіння і те,
1
Засновник династії Артукідів в месопотамському Мардині, один з найжорстокіших
борців протии хрестоносців (1108 – 1122).
2
14 серпня 1119 р.
3
Мечеть, побудована на місці храму Соломона, навпроти так званої Омарової мечеті.
 508

що з ним зробилося, коли він побачив, що я молився в напрямку

на південь1...
...У франків немає ніякого самолюбства і ревнощів. Буває, що
франк йде зі своєю дружиною по вулиці; його зустрічає інша
людина, бере його дружину за руку, відходить з нею убік і
починає розмовляти, а чоловік стоїть осторонь і чекає, поки вона
кінчить розмову. Якщо ж бесіда затягнеться, чоловік залишає її із
співрозмовником і йде... Звернемося від розповіді про їх звички
до чого-небудь іншого. Я був присутнім в Табарії на одному з
франкських свят. Лицарі виїхали з міста, щоб пограти списами. З
ними вийшли дві трухлявих баби, яких вони поставили на кінці
площі, а на іншому кінці помістили кабана, якого зв’язали і
кинули на скелю. Рицарі змусили старих бігти наввипередки. За
кожною з цих старих рухалося декілька вершників, які їх
підганяли. Старі падали і підіймалися на кожному кроці, а рицарі
реготали. Нарешті, одна з них обігнала іншу і взяла цього кабана
в нагороду.
(Усама ибн Мункыз. Книга назидания. – М.: Изд-во
восточной литературы, 1959).

ІV. ДОКУМЕНТАЛЬНІ Й НАРАТИВНІ ДЖЕРЕЛА

XІІІ СТОЛІТТЯ ПРО ЧЕТВЕРТИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД
7. ДОГОВІР ВОЖДІВ ХРЕСТОНОСЦІВ З ВЕНЕЦІЄЮ
ПРО ПЕРЕВІЗ У СВЯТУ ЗЕМЛЮ (КВІТЕНЬ 1201 РОКУ)
Багаторазово повідомлялося, що [колись] земля Єрусалиму
була захоплена язичниками і [потім], коли і як те було угодне
Господові, звільнена в хвалу [Його] і для Його слави2. У наш час,
населення цієї країни знову потрапило до такого скрутного стану,
що Єрусалим, де покоїлося [колись] шановане тіло [Господа],
узятий ворогами хреста Христового, що примножують пітьму
нечестивих діянь, заподіяних Йому; узяті [також] інші міста і

1
Тобто у бік Мекки, як цього вимагає мусульманський ритуал.
2
Мається на увазі завоювання Єрусалиму хрестоносцями, учасниками Першого
походу, в 1099 р.
 509

фортеці, так що збереглося лише небагато таких місць, які не

потрапили б під їх володарювання1 ...
Вислухавши [все] те [що сказане] послами і сказане у
вручених нам з вашого боку грамотах, ми, Енріко Дандоло,
милістю Божої дож Венеції, Далмації та Кроації, прийнявши, що
належало, з [відповідними] почестями і швидкістю, зраділи в
глибині душі нашій і згадали наших попередників2, які в
належний час великодушно приходили на допомогу
Єрусалимському королівству, за що, з ласки Господньої,
удостоїлися слави і шани. Ми ретельно вислухали ваші прохання,
шануючи Господа і наслідуючи дух серця і усієї душі, ще і
внаслідок звернення верховного понтифіка3, який дуже часто з
батьківською дбайливістю перестерігав нас про це, а також тому,
що ми не сумніваємося [у тому], що ви хочете попрацювати
[заради справи Бога] віддано, з чистими помислами і вірністю.
Отже, названі вище посли просили, щоб ми надали вам флот
для перевезення чотирьох тисяч п’ятисот добре озброєних
рицарів і стільки ж коней, і дев’яти тисяч щитоносців (притому,
якщо цих щитоносців буде обмаль, то сума грошей, названа
нижче, не має бути зменшена), і двадцяти тисяч добре озброєних
піхотинців, з їстівними припасами [терміном] на один рік, що ми
і обіцяли їм надати.
Продовольство на одну людину буде [таке]: кожному – шість
секстаріїв хлібом, і борошном, і зерном, і овочами, і півамфори
вина. А на кожного коня – три венеціанські міри модія [корму],
води ж – скільки знадобиться. Для перевезення вказаних вище
коней ми мусимо поставити стільки уссеріїв4, скільки буде
потрібно. [Що ж стосується] суден для перевезення людей [то] ми
дамо [їх] стільки, скільки згідно з визначенням нашим і баронів
наших, зробленому по совісті, буде досить.

1
Йдеться про успіхи арабів у боротьбі протии завойовників-хрестоносців, особливо
про успіхи після розгрому сил Єрусалимського королівства у битві при Хаттині і
захоплення Єрусалиму Салах Ад-Діном в 1187 р.
2
Маються на увазі колишні венеціанські дожі.
3
Так в середні віки іменували папу римського (тут мається на увазі Інокентій III).
4
Уссерії (відповідають «юнсье» французьких авторів) – чи кораблі, в трюмах яких
перевозилися коні.
 510

І цей вищезгаданий флот має бути поставлений впродовж

одного року, починаючи зі свята святих апостолів Петра і Павла1,
прийдешнього до честі Бога і блаженного апостола і євангеліста
Марка2 і [всього] християнства, якщо цю [умову] буде визнано
доцільною і збережеться тільки нашою і вашою загальною волею.
За це ви зобов’язуєтеся сплатити нам вісімдесят п’ять тисяч
марок чистого срібла кельнської міри, яка вживається в нашій
землі; з цієї суми ми повинні отримати п’ятдесят тисяч марок до
серпневих календ3; інші десять тисяч – між цим терміном і
святом усіх святих4; ще десять тисяч – до дня очищення
блаженної [діви] Марії5. Інші п’ятнадцять тисяч марок ми
повинні отримати, починаючи з цього дня і упродовж усього
найближчого місяця квітня6. А впродовж усього цього місяця і
люди і коні з усім необхідним спорядженням повинні прибути у
Венецію для перевезення; і вони повинні вирушити [у похід] і
знаходитися на службі Бога один рік, якщо буде визнано
доцільним і [умова ця] збережеться тільки нашою і вашою
волею...
Акт здійснений у Венеції, в Ріво Альто, в палаці згаданого
пана дожа. Писано рукою Андреа Конрадо, пресвітера і канцлера
нашої курії в рік від втілення Господа тисяча двісті першого,
місяця квітня, четвертого індикта.
Я, Вівіан, писар-нотарій і суддя пана Генріха, римського
імператора, бачив і читав оригінал цього [договору], нічого не
додав і не скоротив, зберігши лише те, що знайшов, достовірно
скопіював це в цю книгу, власноручно скріпив і підписав.
(Заборов М.А. История крестовых походов в документах и
материалах. – М.: Высшая школа, 1977).

1
29 червня 1201 р.
2
Апостол Марк, якому церква приписує авторство одного з Євангелій, вважався
покровителем Венеції. Остання нерідко іменується в джерелах містом або республікою
св. Марка.
3
До 1 серпня 1201 г.
4
1 листопада 1201 р.
5
2 лютого 1202 р.
6
Тобто упродовж квітня 1202 р.
 511

8. ІЗ ЗАПИСОК РОБЕРА ДЕ КЛАРІ «ЗАВОЮВАННЯ

КОНСТАНТИНОПОЛЯ» (ПОЧАТОК XІІІ СТОЛІТТЯ)
XIII... Дож з’явився до них [хрестоносців]1 і сказав їм:
«Сеньйори, зараз зима: ми не змогли б плисти за море; правда,
мене–то це не утримало б, тому що я вже взявся вас перевезти,
якби тільки це вас не паралізувало. Проте давайте зробимо добру
справу»!. Сказав дож: «Недалеко звідси є місто під назвою Задар.
Мешканці цього міста заподіяли нам велике зло, і я, і мої люди,
ми хочемо помститися їм, якщо зможемо. І, повірте мені, ми
відпочинемо там у цю зиму, приблизно, до Пасхи.
А на той час ми підготуємо наш флот і тоді вже за допомогою
Господа Бога попливемо за море. Місто ж Задар дуже хороше і
багате всяким добром». Барони і знатні хрестоносці дали свою
згоду на те, що запропонував дож; але усі інші у війську не знали
про це рішення: там були присутніми тільки люди найвищого
стану. Отже, усі вони спільно приготувалися до свого походу,
приготували свій флот і вийшли в море.
І у кожного зі знатних людей був свій неф2 – для нього і його
васалів, і свій юнсьє – для його коней, і у дожа Венеції було
п’ятдесят галер, поставлених цілком за його рахунок...
XIV. Венеціанці і пілігрими тримали курс так, що прибули до
Задару в ніч на свято святого Мартіна3. Жителі міста Задара,
побачивши ці судна і цей величезний флот, затрепетали від
страху. Вони замкнули усі міські ворота і озброїлися кращим
чином, як люди, що вирішили захищатися. Коли вони озброїлися,
дож звернувся до усіх знатних [людей] у війську. Він сказав їм:
«Сеньйори, це місто заподіяло нам багато зла, мені і моїм людям :
я б охоче помстився йому за це. І я прошу вас також бути мені в
поміч». І всі барони і люди високого становища відповіли йому,
що охоче йому поможуть. Ну, а жителі Задара добре знали, що
венеціанці ненавиділи їх. І вони [жителі Задара] запаслися також
грамотами з Риму, де говорилося, що всі ті, хто піде на них
війною або завдасть їм якої-небудь шкоди, будуть відлучені [від

1
Робер де Кларі розповідає про перебування хрестоносців на острові Лідо восени
1202 р.
2
Корабель.
3
10 листопада 1202 р.
 512

церкви]1 . З добрими послами вони переслали ці грамоти дожу і

хрестоносцям, які туди причалили. Коли посли з’явилися у
війську, грамоти папи римського були прочитані дожу і
пілігримам. Коли грамоти прочитали і дож почув їх, він сказав,
що не проти помститися жителям міста через папське відлучення
. Після цього посли відійшли. Дож повторно звернувся до баронів
і сказав їм: «Сеньйори, знайте, що я ні за яких обставин [букв.: ні
за яку ціну] не відмовлюся помститися їм, навіть папи ради»!. І
він попросив баронів допомогти йому. Усі барони відповіли, що
вони охоче підсоблять йому; залишилися осторонь тільки граф
Сімон де Монфор і мессір Ангерран де Бов2 .
Останні сказали, що не підуть проти волі папи, бо не воліють
бути відлученими; і тоді вони зібралися і поїхали на усю зиму в
Угорщину. Коли дож побачив, що барони йому допоможуть, він
наказав розставити свої механізми для облоги міста; жителі міста
побачили тоді, що довго їм не протриматися, і вони здалися на
милість [хрестоносцям], здавши їм місто. Пілігрими і венеціанці
вступили в нього і поділили місто на дві половини: пілігрими
отримали одну половину, а венеціанці – іншу.
(Робер де Клари. Завоевание Константинополя. – М.:
Наука, 1986).

9. ІЗ ХРОНІКИ АНОНІМА ГАЛЬБЕРШТАДТСЬКОГО

«КНИЖИЦЯ ПРО ПАЛОМНИЦТВО В ГРЕЦІЮ І ПРО
РЕЛІКВІЇ, ДОСТАВЛЕНІ ІЗ ГРЕЦІЇ» (XІІІ СТОЛІТТЯ)
У той час як пілігрими майже всю зиму перебували в Задарі,
світлійший король Філіп, який знав про їхню потребу і в тому, що
вони понесли збитки і що через гроші, які [вони] винні були
венеціанцям, більша частина ще залишалась до цих пір
[несплаченою], і що вже минув рік, упродовж якого венеціанці
зобов’язались служити їм кораблями і своїм військом, мудро
підмітив, що було б дуже корисним для Святої землі, якби його
зять Олексій, цар греків, міг би бути з їх допомогою відновлений

1
Інокентій III дійсно в особливому посланні до хрестоносців, спрямованому їм через
аббата де Лодіо, заборонив їм «нападати на християнські землі».
2
Це був клірик, молодший з братів де Бов: старшими були рицар Роббер і Юг де Бов.
Мемуарист згадує їх в I гл. Записок, перераховуючи учасників походу з області
Амьєнуа.
 513

на своєму царстві, [з престолу якого] він був прогнаний

насильницьким шляхом. Він [Філіп] направив своїх послів до
війська і висловив їм [хрестоносцям] свою волю, і [подав свою]
пораду: якби вони поновили його зятя на його царстві, то він узяв
би на себе зобов’язання виплатити їм двісті тисяч марок і
доставляти пілігримам впродовж року кораблі і харчування.
Розгледівши, що з причин, про які вже сказано, це обіцяє чималу
вигоду війську, вони, схилені як проханнями так і ціною1,
одностайно погодилися на цю справу, тобто, щоб [виступити] за
молодого чоловіка, зятя короля Філіпа, і відразу ж відпустили [з
тим] згаданих послів.
Коли в травневі іди2 прийшов час відплиття і усі пілігрими
вийшли з міста, венеціанці до кореня зруйнували його з [усіма]
стінами і вежами, а також палацами і усіма будовами...
(Аноним Гальберштадский. Деяния епископов
Гальбеоштадских. Электронный ресурс. Режим доступа:
www.vostlit.info/Texts/Gabberst_An/texts.phtml)

10. ІЗ «ІСТОРІЇ» НИКИТИ ХОНІАТА (XІІІ СТОЛІТТЯ)

...Завдяки надзвичайно щасливому плаванню (тому, що на
усьому шляху в морі дули тихі і найсприятливіші для їх кораблів
вітри) латиняни з’явилися біля Константинополя3, перш ніж у
місті дізналися про їх наближення. Вони підійшли до Халкедону,
а незабаром підступили до Переса4, що лежить на протилежному,
східному, березі затоки трохи нижче Диплокіона 5 (військові
кораблі – на веслах, вантажні, на вітрилах) і кинули там на якір
на такій відстані від суші, щоб бути поза межами досяжності
стріл. Дромони6 ж прибули до Скутари7...

1
Неперекладна гра слів: precibus – проханнями, precio – ціною (в данному випадку –
величиною компенсації запослугу царевичу Олексію).
2
15 травня 1203г.
3
24 червня 1203 р.
4
Район на протилежному від Константинополя березі Золотого Рогу. Місце переправи.
5
Район Константинополя (суч. Бешикташ) на європейському березі Босфору, що дістав
назву від подвійної колони, розташованої там.
6
Тип військового корабля.
7
Передмістя Константинополя на азіатському березі Босфору.
 514

...Через декілька днів1 прибули в палац воєначальники

латинян, і не лише вони, але і знатні серед них. Принесли лави, і
усі латиняни сіли біля імператорів, слухаючи, як їх називають
благодійниками і рятівниками, охоче приймаючи і будь-яке інше
приємне звернення, оскільки вони покарали владолюбного
Олексія III за його дитячість і допомогли бідуючим імператорам.
Але не лише це: вони2 користувалися всілякими привілеями,
щодо них демонстрували ввічливість, турботу і ласку; а Ісаак,
якщо що і втаїлося в імператорській скарбниці і що сам він
придбав, ув’язнивши імператрицю Єфросинію3 і її родичів, усе це
це він обіруч щедро підносив
латинянам. Але оскільки і це здавалося
нагородженим краплею (бо немає
іншого народу більш користолюбного,
жадібного до бенкетів і марнотратного,
чим це плем’я) і оскільки вони завжди
жадали потоків Тірренського моря,
імператор нечестиво схопився за
недоторкане, і з цих пір, я гадаю,
справи ромеїв до кінця занепали... Взяття хрестоносцями
...19 серпня, шостого індикту, шість Константинополя
тисяч сімсот одинадцятого року4 якісь
французи (тобто ті, кого раніше називали фламіонами),
з’єднавшись з частиною пізанців і венеціанців, переправляються
через затоку і кидаються, немов на приготований бенкет або
щасливу знахідку, на те, що належить сарацинам5. І ось ця брудна
брудна банда, діставшись до міста на рибальських човнах (адже
нікого не було, хто б перешкодив би їм плавати туди-сюди),
таємно нападають на стоянку синів Агарі, яку простолюд називає
в Мітатом6, і, з мечем в руці, розкрадають все, що там знаходять.
...Ще не згасло полум’я пожеж, як збір і переплавляння
церковних скарбів поновилися з ще більшим, ніж раніш,
1
Тобто після вступу Олексія на престол 1 серпня 1203 р.
2
Маються на увазі латиняни.
3
Дружина імператора Олексія III Ангела.
4
Тобто 1203 р.
5
Маються на увазі мусульманські купці, що мешкали в Константинополі.
6
Караван-сарай мусульманських купців у кварталі іноземних «Гостей» в
Константинополі.
 515

розмахом. Військо ж латинян використовувало надходження

золота і срібла, немов простий матеріал, на свої плотські потреби
і безтурботно марнувало його на ринках. І хоча вони добре знали,
звідки виділені їм гроші, вони запевняли себе у своїй
непогрішності, оскільки беруть належні їм гроші, а на долю
ромеїв, які турбуються про своє і оскверняють господнє,
залишали гнів всевишнього…
...Безсоромно кинулися вони грабувати, розпочавши з коней,
не лише майно городян, але й те, що присвячене Богові.
Тому ж, що нечестиво творили вони у Великій Церкві1, важко
повірити. Вівтарний престол, складений з дорогоцінних
матеріалів, що сплавлені вогнем і злиті один з одним у вершину
багатоколірної краси, незвичайний і збуджуючий здивування у
всіх народів, був розбитий і розділений на частини грабіжниками
і також усі церковні скарби, незлічені кількістю і нескінченно
прекрасні. Коли ж їм знадобилося, наче здобич, вивезли
пресвятий посуд і церковне начиння неперевершеного мистецтва
і витонченості, створені з рідкісних матеріалів, а також
найчистіше срібло, покрите позолотою, яким була викладена
решітка вівтаря, амвон і ворота і яке було вплавлене в багато
інших прикрас; в свята святих храму вони ввели мулів і осідлану
в’ючну худобу, але оскільки деякі тварини ковзались і не могли
стояти на ногах на до блиску відполірованих каменях, латиняни
заколювали їх мечами, так що в божественна підлога була
осквернена не тільки пометом, але й кров’ю тварин.
...В усіх відношеннях важко і майже неможливо було
пом’якшити благаннями або якось прихилити до себе цих
варварів, настільки вони були дратівливі, прямо таки вивергаючи
жовчну ненависть всякому неугодному їм слову. Все могло
розпалити їх гнів, заслужити брутальне кепкування. Того ж, хто
хоч у чомусь заперечував їм або відмовляв їм в їх бажаннях, били
за зухвалість, частенько оголяли проти нього і меч...
...Того дня коли місто було захоплене, грабіжники зупинялись
у будь–якому будинку, розкрадали все, що знаходили усередині,
допитували господарів про приховане; деяких вони били,
багатьох умовляли добром, але погрожували усім. І навіть тоді,

1
Церква св. Софії в Константинополі.
 516

коли одне вони вже мали, інше вистежували, одне лежало у них
перед очима і було принесено власниками, а інше вони відшукали
самі, навіть тоді не було від них ніякої пощади.
(Хрестоматія з історії середніх віків / За ред.
М.П. Граціанського і С.Д. Сказкіна. – К., 1951. – Т.1)
 517

ТЕМА 15
КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА І ПАПСТВО
План
1. Джерела з історії церкви.
2. Поняття «церква». Організаційна будова католицької церкви.
Основні функції церкви в країнах середньовічної Європи.
3. Церква в системі феодальних відносин.
4. Місце духівництва в становій структурі суспільства.
5. Посилення могутності церкви в XІ – XІІІ ст.
6. Католицька церква й процес політичної централізації в країнах
Західної Європи.
7. Історична роль церкви в епоху середньовіччя.

Джерела
1. Борьба пап с императорами // Хрестоматия по истории
средних веков / Под ред. Н. П. Грацианского и С. Д. Сказкина. –
М.: Соцэкгиз, 1961. – Т. 2.
2. Христианская церковь в XI – XIII вв. // История средних
веков: Хрестоматия / Сост. В. Е. Степанова, А. Я. Шевеленко. –
М.: Просвещение, 1980. – Ч. 1.

Література
1. Аннаньель Тристан. Христианство: догмы и ереси. – СПб.:
Академический проект, 1997.
2. Балух В.О., Коцур В.П. Історія середніх віків: у 2-х т. – Т.1.
Раннє Середньовіччя: курс лекцій. – Чернівці: ТОВ
«Видавництво «Наші книги»», 2009.
3. Гергеи Е. История папства. – М.: Наука, 1996.
4. Герье В.И. Западное монашество и папство. – М.: Т-во
«Печатня С.Е. Яковлева», 1913.
5. Герье В.И. Расцвет западной теократии. – М.: Т-во «Печатня
С.Е. Яковлева», 1916.
6. Добиаш–Рождественская О.А. Церковное общество во
Франции в XIII веке. – Пг., 1914. Ч. 1.
7. История Европы. – М.: Наука, 1992. – Т. 2. Средневековая
Европа.
8. Карсавин Л.П. Монашество в средние века. – М.: Высшая
школа, 1992.
 518

9. Карсавин Л.П. Основы средневековой религиозности в XII

– XIII вв. преимущественно в Италии. – Пг., 1915.
10. Керов В.Л. Апокалипсис и еретики. – М.: Изд-во
Российского университета дружбы народов, 1994.
11. Керов В.Л. Католическая церковь в Западной Европе в XI –
XV вв. // Ю.Е. Ивонин, М.М. Казаков, В.Л. Керов, Г.Л. Курбатов,
В.А. Федосик. Очерки истории христианской церкви в Европе
(Античность, Средние века, Реформация). – Смоленск, 1999.
12. Ковальский Я. Папы и папство. – М.: Издательство
политической литературы, 1991.
13. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. – М.:
Прогресс-Академия, 1992.
14. Лозинский С. Г. История папства. – М.: Наука, 1986.
15. Омэнн Джорд О.Р. Христианская духовность в
католической традиции. – Рим – Люблин: Издательство Святого
Креста, 1994.
16. Репина Л. П. Церковь, христианство и ереси в средние века
// Средневековая Европа глазами современников и историков. –
М.: Инерпракс, 1994. Ч. 2.
17. Рожков В. Очерки по истории римско-католической
церкви. – М.: «Духовная библиотека», 1998.
18. Чайковская О.Г. Клюнийское движение X – XI вв., его
социальный и политический характер // Вопросы истории
религии и атеизма. – М.: Наука, 1960. – Вып. 8.
19. Шевкина Г.В. Сигер Брабантский и парижские аверроисты
XIII в. – М.: Наука, 1972.

Методичні рекомендації
Вплив церкви на всі сторони життя західноєвропейського
середньовічного суспільства був настільки потужним і
багатогранним, що розгляд навіть найістотніших аспектів її
історії в рамках одного заняття не є можливим.
Пропонований варіант його проведення приділяє переважну
увагу вивченню проблеми місця Західної церкви в соціально-
економічній і політичній структурі середньовічного суспільства,
впливу церкви на процеси, що розгорталися в цих сферах
громадського життя.
 519

Студентам слід проаналізувати багатозначне поняття «церква»

і встановити унікальність церковної організації в Західній Європі
періоду класичного Середньовіччя (ХІ – ХІІІ ст.). Необхідно
подати стислу характеристику головних функцій західної церкви:
ідеологічної, економічної, соціальної, культурної, політико-
правової. Більш детально варто розглянути місце церкви в
системі феодальних відносин, статус церковного землеволодіння,
соціально-станову позицію духовенства.
Під час роботи над джерелами студенти повинні виявити роль
католицької церкви в політичному житті середньовічної Західної
Європи. Слід встановити організаційні зміни, які мали місце в
управлінні церквою, у залежності від країни і типу монархії.
Оскільки питання практичного заняття розмаїті, джерела, які
пропонуються студентам для опрацювання, також відмінні
типово і жанрово. Так, статус духовенства можна окреслити,
спираючись на постанови церковних соборів, передусім
Латеранського собору 1215 року. Політичні домагання папства
якнайкраще виражає «Диктат папи» Григорія VІІ.
Варто мати на увазі, що запропоновані історичні джерела
містять в собі різнопланову інформацію, яку можна використати
для розкриття інших питань. Зокрема, документи про «Божий
мир», які показують прагнення церкви припинити, або хоча б
певною мірою обмежити масштаби феодальної анархії, містять
чимало свідчень з господарського, соціально-економічного,
морально-духовного повсякдення середньовічної Європи. Крім
цього, необхідно свідчення одного джерела доповнювати
свідченнями іншого джерела. Постанова Тулузького собору
1046 р., яка належить до джерел нормативного характеру може
продуктивно доповнюватися під час підготовки до практичного
заняття листом єпископа Безьє 1170 р., який відноситься до
епістолярного виду письмових джерел. У результаті,
реконструкція умов існування церковної інституції в зазначений
час набуває більш об’єктивного характеру.
Студентам, які використовуватимуть праці радянських
медієвістів при підготовці до практичного заняття, слід критично
ставитися до упереджених оцінок про історичну місію Західної
церкви в середні віки, які висловлювалися радянськими
істориками з ідеологічних мотивів аж до рубежу 80 – 90-х рр.
 520

І. ЮРИДИЧНІ Й ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА

XІ – XІІ СТОЛІТЬ ПРО «БОЖИЙ МИР»
1. ПОСТАНОВА ТУЛУЗЬКОГО СОБОРУ
ПРО «БОЖИЙ МИР» (1046 рік)
1. Ось мир, встановлений єпископами, абатами, графами,
віконтами та іншими богобоязливими магнатами всій єпархії1, а
саме: відтепер і надалі нехай не дерзає ніхто силою вриватися до
церкви, в церковну огорожу, кладовище і житло, які є і будуть
поблизу церкви, на відстані тридцяти церковних кроків довкола.
2. Ми не ставимо під охорону цього [миру] церков, в яких
влаштовані або будуть влаштовані замки; що ж до церков, в яких
грабіжники і таті склали награбоване і викрадене і з яких
вирушають вони на злочинну справу ... наказуємо, щоб і ці
церкви були безпечні, аж поки не надійдуть скарги на злочинні
справи єпископу чи ... канонікам... Якщо ж єпископ чи ... каноніки
... розберуть справу злочинця і винесуть вирок, а він підкоритися
цьому вироку не побажає, тоді ... і самому йому, та майну його
безпекою в зазначеній церкві не користуватися. Якщо ж хто
вторгнеться до церкви по іншій справі або учинить там якесь зло
іншим людям, крім вищеназваних злочинців, або ж якщо завдасть
збитку тому, що відстоїть від цієї церкви на відстані 30 церковних
кроків в окружності, має сплатити пені за святотатство і подвійно
позивачу за вчинений злочин.
3. Визначили також, щоб ніхто не наважувався нападати на
неозброєних кліриків, ченців або черниць і образу їм або яке–
небудь зло учиняти. Ніхто нехай не ризикне заподіювати шкоду
громадам каноніків; ченців або черниць, а також землям і
володінням, якими церкви нашої єпархії, неозброєні клірики,
ченці і монахині користуються... А якщо хто зробить це, подвійно
їм зобов’язаний дати відплату.
4. Рівнозначно затвердили, щоб ніхто в цій єпархії не дерзав
захоплювати як здобич ні кобил з їх лошатами молодше
шестимісячного віку, ні биків, ні корів, ні ослів, ні ослиць, ні
овець, ні баранів, ні ягнят, ні кіз, ні козлів, ні молодняку їх.
5. Ніхто нехай не дерзає спалювати або руйнувати житла
селян або кліриків, а також голубники їх і сараї. Селянина,

1
Мова йде про Нарбоннську єпархію.
 521

селянку, неозброєних кліриків, ченців або черниць ніхто так не

сміє вбивати, поранити, калічити, схоплювати і піддавати
покаранню інакше, як за провину їх... і, однак, лише після
судового розгляду ... Одеж, плугів і кирок у селян не віднімати...
Оливкових дерев не спалювати і їх плодів не губити.
6. Ухвалили ще, щоб ніхто чужого майна не привласнював ні у
вигляді застави, ні за іншою укладеною з ким-небудь угодою,
якщо належне буде сплачено. А хто цей встановлений нами мир
порушить і протягом 15 днів не дасть задоволення потерпілому,
по закінченні 15 днів подвійно заподіяну йому шкоду відшкодує, і
це друге відшкодування піде єпископу і
графу, який розпорядиться відплатити по
справедливості.
7. Затвердили також міцно пойменовані
єпископи Господнє перемир’я, а саме – щоб
безперервно дотримувалося воно всіма
християнами від заходу сонця четвертого
дня, тобто середи, до сходу сонця другого
дня, тобто понеділка. Безперервно
дотримуватися його також з першого дня
Проповідь Адвенту Господнього1 до восьмого дня
після Богоявлення2, коли святкується день
св. Іларія3. Дотримуватися його також безперервно з понеділка
перед Beликим Постом4 до першого понеділка після
П’ятидесятниці5. Також у кануни та свято Здобуття і
Воздвиження хреста Господнього, в три кануни і свята св. Марій,
в канун та свята всіх апостолів і в канун і свято св. Лаврентія.
Ухвалили ще віднести сюди кануни та свята св. Павла
Нарбонського, св. Іоанна Хрестителя, св. апостолів, св. архангела
Михайла, св. Мартіна Сповідника і Всіх Святих6. Сюди ж

1
Різдвяний піст починається 30 листопада або в найближчі до цього дня неділі і триває
до Різдва.
2
Різдво – 25 грудня.
3
2 січня.
4
Починається за сорок днів до Пасхи; у 1046 р. Пасха припадала на 30 березня.
5
Сьома неділя після Пасхи; у 1046 р. приходилась на 18 травня.
6
Перераховані свята охоплюють період з 26 березня по 1 листопада і припадають
практично на кожен тиждень.
 522

віднесли пости чотирьох пір року1. Означенні дні перемир’я

Господнього пойменовані єпископи постановили дотримуватися
зі включенням попередніх і наступних ночей, а саме – від заходу
сонця, коли починається це перемир’я Господнє, до сходу сонця,
коли воно закінчується. Якщо ж хто під час цього Божого
перемир’я учинить будь-кому будь-яке зло, подвійно йому втрати
відшкодує, а потім піддається випробуванню холодною водою2...
Якщо ж хто під час цього перемир’я по своїй волі, без жодного
приводу людину умертвить... визначили тому бути в усі дні його
життя у вигнанні. Якщо ж здійснить це з якогось приводу, бути
йому у вигнанні на строк, який визначить єпископ з каноніками ...
Заборонили також споруджувати протягом цих безперервних
перемир’їв, а саме – Адвенту Господнього і Великого Посту, всякі
замки і укріплення, якщо будівництво їх не розпочато за 15 днів
до настання цих безперервних перемир’їв... Тих же, по
відношенню до яких єпископ і каноніки зазначеної кафедри
виголошують вироки для відновлення миру і перемир’я
Господнього, а також їх поручителів і заручників у дотриманні
миру..., у випадку недобросовісності їх ..., відлучати від церкви ...
разом з їх покровителями і помічниками ... У такому випадку і їх
самих, і майно їх не вважати такими, що перебувають під
заступництвом миру і перемир’я Господнього.

2. ЛИСТ БЕРНАРА, ЄПИСКОПА БЕЗЬЄ, ПРО

ДОТРИМАННЯ «БОЖОГО МИРУ» (1170 РІК)
Бернар, Божою милістю єпископ Безьє, улюбленому своєму
Відуіну, архіпресвітерові Безьє, мир і привіт. Вважаю я,
найдорожчий [брате мій], що по справедливості за безліч гріхів
наших – не тільки минулого, але і в сьогоденні – послані нам
лиха, які ми терпимо ... Але хоча і уиснені ми великими війнами і
небезпеками, все ж, покладаючи уповання на милосердя Боже,
блага і миру для землі прагнемо досягнути. Закликали ми тому

1
Тобто пости: весняний (у березні), літній (в липні), осінній (у вересні) і зимовий (у
грудні).
2
При цьому випробуванні (ордалії ) обвинуваченому давали випити «святої» води, а
потім зв’язаним кидали у водойму, оскільки вважалося, що Господь дозволить
невинному почати тонути, а винного виштовхне з води.
 523

Раймонда, віконта [Безьє] і лицарів землі [цієї] і змусили їх

принести клятву [про дотримання] миру. Під охорону миру
поставили: всіх монахів з майном їх, усіх кліриків з майном їх,
усіх селян з майном їх, всіх рибалок, мисливців, жінок і тих, що
супроводжують їх без зброї; учасників похоронних процесій, всіх
непідкованих кобилиць, усіх в’ючних тварин з вантажем їх, всіх
подорожніх і купців з усім майном, яке везуть або несуть вони,
биків, корів, овець, свиней, кіз, млини і оливкові насадження.
Тому згідно з обов’язком нашим в обов’язок вам
затверджуємо: перестерігайте парафіян своїх, щоб до останньої
неділі перед Вознесінням Господнім принесли клятву про
дотримання миру і про примус всіх, хто порушить його,
з’являтися за нашим викликом в Сарзак для судового розгляду.
Якщо ж хто з сеньйорів, що володіють замками, клятви про
дотримання миру до названої неділі не принесе, нехай не
звершується у всій парафії божа служба, поки не дасть клятви.
Всі інші з 15-річного віку, якщо принести клятву не побажають,
нехай будуть вивержені з церкви ... постановили ми також, щоб
від заходу сонця середи до сходу сонця понеділка всі беззбройні
були під охороною Божого перемир’я, щоб ніхто не смів брати
будь-кого у полон, катувати і зло йому учиняти.

ІІ. ДЖЕРЕЛА XІІ–XІІІ СТОЛІТЬ ПРО ВЛАСНІСТЬ,

ПРИВІЛЕЇ Й ДОХОДИ ЦЕРКВИ
3. ІЗ ПРИВІЛЕЮ РІЧАРДА І ЛЕВОВЕ СЕРЦЕ (1189 – 1199)
НОРМАНДСЬКІЙ ЦЕРКВІ
По-перше, визначено щодо кліриків, щоб ні в якому разі не
зазнавали вони арешту з боку світської влади, окрім як за
вбивство, крадіжку або за таке виключно ганебне діяння, яке
підлягає кримінальному стягненню, але і в цьому випадку, якщо
вони раніше будуть розшукані церковними суддями, нехай
залишаються для суду в церковній курії.

4. ПОСТАНОВА ІV ЛАТЕРАНСЬКОГО СОБОРУ

(1215 РІК)
Проти консулів і правителів міст та інших, котрі намагаються
обтяжувати церкви і церковників податками або поборами та
іншими повинностями. Латеранський собор, бажаючи подбати
 524

про церковний імунітет, під страхом анафеми забороняє подібну

зухвалість, порушники та їхні покровителі по застереженні
піддаються відлученню, поки не нададуть відповідного
відшкодування.

4. ІЗ КНИГИ «ПРО ЧЕСТЬ ЦЕРКВИ» ПЛАЦИДІЯ,

ЧЕНЦЯ НОНАНТОЛАНСЬКОГО (XІІ СТОЛІТТЯ)
Те, що одного разу було дане церкві, назавжди належить
Христу і жодним чином не може бути відчужене з володіння
церкви, настільки, що навіть сам будівничий церкви, після того,
як присвятив її Богу і велів освятити надалі не може мати на неї
ніякого права. Адже не може він у ній розпоряджатися або
призначати на посади. Про це свідчить Святе Письмо не тільки
Нового, а й Старого Завіту. [Отже], те, що дається церкві, як усім
відомо, дарується їй для того, щоб живити з цього бідняків
Христових, і для того, щоб служителі Богові мали в храмі засоби
для існування і, будучи постійно зайнятими спогляданням
божественного і невпинним його вихвалянням, могли б завжди,
поза тривогами світу цього, найвідданіше служити Господу. Тим
саме, хто здійснює витрати заради церкви святої, тобто служить в
цьому світі святим біднякам, говорить Господь: «Набувайте
друзів багатством неправедним, щоб вони, коли збіднієте,
прийняли вас у вічні обителі».

6. ПОСТАНОВА ЛОНДОНСЬКОГО СОБОРУ 1175 РОКУ

ПРО ДЕСЯТИНИ
Всі десятини землі як від злаків, так і від плодів належать
Господу і йому присвячуються. Але оскільки знаходяться досить
багато тих, які не бажають платити десятин, постановляємо, щоб
їх перестерігали, згідно з приписами пана папи, одного разу,
вдруге і втретє сплачувати десятини з зерна, з вина, з плодів
деревних, від приплоду тварин, від ягнят, від сиру, від льону та
іншого, що виробляється щорічно. Якщо вони не виправляться
після умовляння, нехай знають, що їх піддадуть анафемі.
 525

7. ІЗ «КНИГИ ЧИНШІВ РИМСЬКОЇ ЦЕРКВИ»1

Сіцілія. У той час, коли Роберт Гвіскар, нормандець, захопив
королівську владу над Сіцілією2, він, доторкнувшись до Святого
Євангелія, поклявся за себе і за своїх спадкоємців платити панові
папі Миколі3 та його наступникам по XII денаріїв у папській
монеті з кожної волової упряжки. Через деякий час, коли папа
Інокентій4 вирушив в Галлютій, Рожер, який був тоді королем
Сіцілії, почав виплачувати йому по 600 сквіфатів5 щорічно.
Згодом король Гільйом, його син, додав за Марсію, якою він
оволодів у часи того ж папи Інокентія, 400 сквіфатів.

8. ПОСТАНОВА ІV ЛАТЕРАНСЬКОГО СОБОРУ ПРО

ПЕРШОЧЕРГОВУ СПЛАТУ ДЕСЯТИНИ (1215 РІК)
З надмірною жадібністю намагаються деякі обманювати
церкву щодо десятин, стягуючи чинші і податки з плодів і
качанів, які іноді залишаються не обкладеними десятинами...
Бажаючи протидіяти втратам церков і небезпекам для душ, ми
постановляємо, щоб на знак прерогативи загального панування
церкви стягуванню податків і чиншів передувала сплата
десятини; або, принаймні, ті, кому надійшли чинші і податки, з
яких не стягнуті десятини…, мають бути примушені ... до
відрахування десятини церквам, котрим вони належать по праву.

9. ДОХОД ЄПИСКОПІВ (З АНОНІМНОГО ОПИСУ

НІМЕЧЧИНИ КІНЦЯ XІІІ СТОЛІТТЯ)
У цій Тевтонії6 є чотири світських князя, в права яких входить
обирати римського короля: один – герцог Саксонії, і він має 2
тисячі марок доходу; палатин, тобто герцог Пфальца, і у нього 20
тисяч доходу: 5 тисяч від палацу і 15 тисяч від герцогства;

1
«Книга чиншів римської церкви» - обширний перелік доходів римської церкви,
одержуваних нею як з світських, так і з церковних володінь. «Книга чиншів» складена
близько 1192 камерарієм (верховним казначеєм) римської церкви Ченчі, згодом папою
Гонорієм ІІ.
2
Тут історична дійсність спотворена, оскільки Роберт Гвіскар не був королем Сіцілії.
3
Микола ІІ (1059 – 1061).
4
Інокентій ІІ (1130 – 1143).
5
Сквіфат – золота монета.
6
Німеччина.
 526

маркграф Бранденбурзький, і він отримує 50 тисяч марок; король

Чехії, і у нього вірних 100 тис. марок.
Є і троє князів духовних, виборців короля римлян, саме:
архієпископ Трірський, який має трьох підлеглих єпископів і 3
тисячі марок доходу...; архієпископ Майнцский, який має
17 підлеглих єпископів і 7 тисяч марок вірно підрахованого
доходу; архієпископ Кельнський, про якого відомо, що у нього
тільки 5 підлеглих єпископів, а дохід його все-таки обчислюється
в 15 тисяч марок.
Крім цих трьох архієпископів налічується четверо інших, а
саме: Ризький, що має 7 підлеглих епископів і нараховує тисячу
марок доходу; Магдебурзський, у якого є 7 підлеглих єпископів, і
багато говорять, що він отримує 4 тисячі марок доходу;
Бременський, який має 7 підлеглих єпископів і якому його
слугами приписується дохід у 5 тисяч марок; Зальцбурзький, у
якого 7 підлеглих єпископів і вважається 20 тисяч марок доходу і
більше. Всього ж у Тевтонії єпископів і архієпископів шістдесят.

ІІІ. ЮРИДИЧНІ ДЖЕРЕЛА XІ – XІІІ СТОЛІТЬ

ПРО ВЛАДУ Й ПРАВА ПАП І ВИЩОГО ДУХІВНИЦТВА
10. СТАТУТ ПРО ОБРАННЯ ПАП (1059 РІК)
В ім’я Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа в літо
від втілення Його 1059, місяця квітня, індикту 12.
Після прочитання Святого Євангелія, під головуванням
Високоповажного і блаженнійшого Миколая апостольського
владики, у патріаршому Латеранському соборі, іменованому
Константинівським, у присутності шановних архієпископів,
єпископів, абатів і високоповажних пресвітерів і дияконів.
Вищезгаданий високоповажний Першосвятитель,
постановляючи правила щодо обрання верховних пап, прорік:
«Відомо вашій святості, улюблені браття і єпископи, а рівно і вам,
молодші члени Христові, теж не невідомо, скільки зазнав після
смерті блаженної пам’яті пана Стефана, попередника Нашого, цей
апостольський престол, якому я служу з ласки Божої, і яким
частим ударам і потрясінням він піддавався останнім часом з
боку торгашів симонівської єресі, внаслідок чого стовп Бога
живого, здавалося, вже майже захитався, і сітка верховного ловця
від піднятих бурь примушена була поринути в безодню краху.
 527

Тому, якщо вгодно вашому братству, ми повинні, за допомогою

Божою, розсудливо потурбуватися про те, щоб це зло, оживши –
чого Боже борони – не взяло верх.
Таким чином, владою, отриманою нами від наших
попередників та інших святих отців, визначаємо і постановляємо,
щоб по смерті першосвятителя Римської вселенської церкви
спочатку кардинали погодились щодо нового обрання, ретельно
заздалегідь обговоривши справу, з дотриманням належної честі і
поваги до улюбленого сина нашого Генріха1, нинішнього короля і
майбутнього, з волі Божої, імператора, на що вже через його
посла, канцлера Лангобардії, ми дали згоду,
також до його наступників, які б отримали
цей сан від апостольського престолу.
Вживши перестороги, щоб недуга
купівлі не вторглася будь-яким чином,
благочестиві мужі з ясновельможним
сином нашим королем Генріхом мають
обрати, а інші визнати нового
першосвятителя. Обрати ж його повинні з
середовища цієї самої церкви, якщо
знайдеться гідний, а якщо не знайдеться в
Конклав ній, то з іншої. Якщо ж розбещеність
порочних і бунтівних людей посилиться до
такої міри, що неупереджений, щирий і узгоджений вибір у місті
буде неможливий, то за згодою непереможного короля можуть
обрати першосвятителя в такому місці, де буде зручніше, і хоча б
у наявності було мало виборців. По закінченні вибору, у разі
військового часу або злісного повстання, якщо обраний не може
вступити на апостольський престол, то він тим не менш, як
справжній папа, повинен керувати святою Римською церквою і
розпоряджатися всіма її багатствами. Ми знаємо, що так вчинив і
блаженний Григорій2, до свого посвячення.
Якщо хто вступить на престол проти нашого декрету,
оприлюдненого за згодою собору, будучи обраним внаслідок
повстання, інтриг чи хитрості, і посвячений, то такий повинен
1
Генріх IV (1056 – 1106).
2
Папа Григорій I (590 – 604).
 528

вважатися не папою, а сатаною, не апостольським мужем, але

апостатом, і, після відлучення від святої Римської церкви,
божественною владою і вічною анафемою від святих апостолів
Петра і Павла, разом зі своїми помічниками, покровителями і
прихильниками повинен бути скинутий, як антихрист, збурювач і
порушник всього християнства, і не тільки не може користуватися
ніякою честю, але повинен бути негайно позбавлений всякого
церковного ступеня, якого б він не мав раніше. Кожен, хто
заступився за нього, або хто надав йому, як Першосвятителю,
честь, або наважиться захищати його, повинен бути відданий
подібному ж засудженню.
Кожен, хто порушить цей наш декрет і наважиться збурити
спокій Римської церкви, і зазіхне йти проти цієї нашої постанови,
нехай засуджений буде вічною анафемою і відлученням, і до
нечестивих, що не воскреснуть на суді, нехай прилучиться; нехай
випробує він на собі гнів всемогутнього Бога Отця і Сина і Духа
Святого і святих апостолів Петра і Павла, церкву яких він
наважився збурити, в цьому житті і в майбутньому віці, нехай
буде помешкання його порожнім, і в наметі його нехай не живе
ніхто, і бодай сини його будуть сиротами і дружина його вдовою;
хай захитається він до кінця, і сини його стануть нехай
жебраками і вигнаними з жител своїх; лихвар нехай візьме все
майно його; і чужі люди нехай розграбують всю працю його; весь
всесвіт нехай повстане проти нього і всі стихії нехай будуть
ворожі йому, і заслуги всіх святих покійних нехай збентежать
його.
Покірних же цьому нашому декрету нехай береже благодать
всемогутнього Бога; нехай благословить їх влада блаженних
князів апостолів Петра і Павла, і так визволить від пут усякого
гріха. Амінь.

11. ГРИГОРІЙ VІІ (1073 – 1085) «ДИКТАТ ПАПИ»

Папа накреслив:
1. Римська церква створена єдиним Богом.
2. Тільки Римський єпископ по праву зветься вселенським.
3. Тільки він один може знімати єпископів та відновлювати їх.
 529

4. Легат його на соборах займає перше місце перед усіма

єпископами, навіть будучи на нижчих ступенях (священства), і
може засуджувати їх до позбавлення влади.
5. Папа може знімати відсутніх.
6. З відлученими їм не слід перебувати в одному і тому ж
будинку.
7. Йому одному належить, дивлячись по потребі, надавати
нові устави, засновувати нові єпархії, канонікати1 перетворювати
на абатства, і навпаки, багату єпархію ділити, бідні з’єднувати.
8. Він один має право розпоряджатися знаками імператорської
гідності.
9. Одному папі всі князі цілують ноги.
10. Тільки його ім’я поминається в церквах.
11. Він один у світі іменується папою.
12. Він може скидати імператорів.
13. Він може, в міру потреби,
переміщати єпископів з кафедри на
кафедру.
14. У будь-яку церкву, куди завгодно,
він може ставити кліриків.
15. Поставлений папою може бути на
чолі якої-небудь церкви, але не може бути
в підпорядкованому становищі;
рівнозначно ж не може він отримувати
вищого ступеня від будь-якого єпископа.
16. Жоден собор без його дозволу не Григорій VІІ
може називатися всезагальним.
17. Жодна постанова, жодна книга не можуть бути визнані
канонічними без його санкції.
18. Ніхто не сміє скасувати його рішення, а він сам скасовує
чиї завгодно.
19. Ніхто йому не суддя.
20. Ніхто не сміє привести у виконання вирок над тим, хто
звернувся до папського престолу.

1
Гуртожитки, які становлять неповні, так звані «світські» монастирі, що включали в
себе соборне духовенство (священиків кафедральних соборів).
 530

21. Важливі справи будь-якої церкви повинні сходити до

нього.
22. Римська церква ніколи не помилялася і надалі, за
свідченням Писання, не буде помилятися.
23. Римський єпископ, канонічно поставлений, заслугами св.
Петра незаперечно отримує святість...
24. За його бажання і дозволу підвладні можуть бути
пожалуваними.
25. Без собору він може скидати і відновляти єпископів.
26. Не вважається католиком той, хто не згоден з римською
церквою.
27. Він може звільняти підданих від присяги поганим
владикам.

12. ВІДЛУЧЕННЯ ВІД ЦЕРКВИ ГЕНРІХА ІV (1076 РІК)

Святий Петро, князь апостолів, схили, молю тебе, благий слух
твій і вислухай мене, раба твого, якого з дитинства вигодував і
донині охорону від руки злочинців, які ненавиділи і ненависників
вірності твоєї заради. Ти і володарка моя, Матір Божа, і святий
Павло, брат твій, будьте мені свідками у святих: свята римська
церква твоя привернула на управління собі мене не бажаючого, і
не злодійськи замишляючи, вступив я на престол твій; швидше
хотів би я провести життя свою у мандрах, ніж заради слави
мирської захопити місце твоє мирським помислом. А тому, в силу
твого бажання, а не моїх заслуг, сповідую я те, що і було, і є
завгодно тобі: так кориться мені народ християнський, тобі
особливо доручений. Нарочито в заміщення тебе мені доручена і
твоїм зволенням передана богодана влада в’язати і вирішувати на
небі і на землі.
Надіючись і сподіваючись на це, заради честі і захисту церкви
твоєю владою і велінням – Генріха короля, сина Генріха
імператора, який у нечуваній гордині повстав проти церкви,
позбавляю правління всім царством тевтонським і Італією; всіх
же християн від пут присяги, якою вони перед ним зв’язали або
зв’яжуть себе, звільняю; і щоб будь-хто служив йому, як королю,
забороняю. Належить бо, щоб той, хто дбає применшити гідність
церкви твоєї, сам би позбувся гідності, в якій бачить себе. І
позаяк він, будучи християнином, знехтував послух і не
 531

повернувся до Бога, від якого відступився, – спілкуючись з

відлученими, творячи багато неправди, нехтуючи моїми
умовляннями, які я, ти свідок, посилав йому, відділяючись від
церкви твоєї в намірах розколоти її – я, вікарій твій, віддаю його
анафемі. І так пов’язую його від імені твого, щоб знали і відали
народи, що ти єси Петро, і на скелі оцій син Бога живого
спорудив церкву свою і ворота пекла не здолають її.

13. [ВОРМСЬКИЙ КОНКОРДАТ 1122 РІК]

А. ГРАМОТА ІМПЕРАТОРА
В ім’я святої і нероздільної Трійці. Я,
Генріх1, Божою милістю Римський
священний імператор, з любові до Бога,
святої Римської церкви і владики папи
Калікста і заради спасіння душі моєї
поступаюся Господу Богу, і святим його
апостолам Петру та Павлу, і святій
вселенській церкві всякою інвеститурою
перстнем і посхом і надаю у всіх церквах,
що знаходяться в межах королівства мого й
імперії, вільно здійснювати канонічне
обрання і посвячення.
Володіння ж і державні права св. Петра,
які від початку цієї чвари і до нинішнього
Генріх V дня при батьку моєму або при мені були
відняті, повертаю святій Римській церкві,
якщо вони у мене, коли ж я їх не маю, чесно допоможу повернути
їх.
Володіння ж усіх інших церков, князів та інших людей, як
кліриків, так і мирян, відторгнуті у цій боротьбі, я, за згодою і
вироку князів, поверну, якщо вони у мене, коли ж я їх не маю,
чесно допоможу повернути їх.
І укладаю чесний мир з владикою папою Калікстом, з святою
Римською церквою і з усіма, хто був чи є на їхньому боці.

1
Генріх V (1106 – 1125).
 532

І якщо в чому-небудь свята Римська церква зажадає допомоги,

я неложно допоможу і надам належну справедливість, якщо на
що-небудь вона мені поскаржиться. Все це вчинено за згодою і
порадою князів, яких імена нижче йдуть: Адальберт, архієпископ
Майнцський; Ф., архієпископ Кельнський; Г., єпископ
Регенсбурзький; О., епископ Бамбергський; Б., єпископ
Шпейерський; Г., єпископ Страсбурзький; Г., єпископ
Утрехтський; У., єпископ Констанцській; Е., абат Фульденський;
герцог Генріх, герцог Фрідріх, герцог С., герцог Пертольф,
маркграф Тіпольд, маркграф Енгельберт, паладін Годфрід,
пфальцграф Відгін, граф Беренгарій.
Я, Фрідріх, архієпископ Кельнський і архіканцлер, скріплюю.

Б. ГРАМОТА ПАПИ
Я, єпископ Калікст, раб рабів Божих,
тобі, улюбленому сину моєму Генріху.
Божою милістю імператору Римському,
священному надаю: обрання Тевтонської
землі єпископів, а рівно і абатів, які від
місцевої влади залежать1, проводити в
присутності твоїй без симонії і якого-
небудь насильства з тим, щоб ти, якщо
виникне суперечність, за порадою і
рішенням митрополита і єпископів
підтримав би праву сторону і допоміг.
Обраний же нехай отримує від тебе
державні права передачею скіпетра і
виконує обов’язки, які випливають звідси
по відношенню до тебе.
Каллікст ІІ
Посвячений же в інших частинах імперії
нехай отримає від тебе у шестимісячний термін державні права
через передачу скіпетра і виконує обов’язки, які витікають звідси
по відношенню до тебе.
А якщо ти будеш мені скаржитись на що-небудь і просити
допомоги, я з обов’язку служби моєї надам тобі належну
допомогу.

1
Частина абатів (князі-абати) залежали безпосередньо від Риму.
 533

Укладаю чесний мир з тобою і з усіма, хто є і був на твоєму

боці під час цих чвар.

14. ПРИВІЛЕЙ ІМПЕРАТОРА СВЯЩЕННОЇ РИМСЬКОЇ

ІМПЕРІЇ ФРІДРІХА ІІ (1212 – 1250)
«НА БЛАГО КНЯЗІВ ЦЕРКВИ» (1220 РІК)
В ім’я святої і нероздільної Трійці, Фрідріх II, підтримуваний
Божою милістю Римський король, завжди священний і король
Сіцілії ...
1) По-перше, обіцяємо, що ніколи надалі по смерті якого–
небудь церковного князя не будемо присвоювати нашому фіску
його спадщину і забороняємо будь-якому мирянину
привласнювати його собі під яким би то не було приводом, але
нехай відійде воно до наступника, якщо попередник помер без
заповіту; його заповіт, якщо укладе такий, ми вважаємо дійсним.
Якщо ж хто, всупереч цій постанові, наважиться привласнити
собі спадщину, нехай вважається опальним і поза законом і нехай
назавжди позбудеться феоду або бенефіція, якщо має такий.
2) Також надалі не будемо без їх ради або проти їх волі
вводити нові мита й нові монети на їхній території або на
підсудних їм областях, але будемо міцно і незмінно зберігати і
захищати старі мита і монетні права, відступлені їх церквам, і
самі не будемо їх порушувати і не дозволимо порушувати іншим;
адже зазвичай монети через схожість карбування змішуються і
знецінюються, чому ми всіляко будемо перешкоджати.
3) А людей, які перебувають в особистій від них залежності
того чи іншого роду і ухилились з якої-небудь причини від своїх
до них обов’язків, ми не станемо приймати в міста наші, на
шкоду їх панам. Бажаємо також, щоб це взагалі дотримувалося як
ними самими між собою, так і світськими панами по відношенню
до них.
4) Також постановляємо, щоб ніхто не заподіював шкоди будь-
якій церкві в її землях через фіск цих земель; а якщо заподіє
шкоду, то відшкодує подвійно і сплатить казні 100 марок срібла.
5) Також якщо хто з них свого васала, який його образив,
викриє по феодальному праву і тим поверне феод, ми
охоронятимем цей феод для нього. І якщо він за своєю доброю
волею і щедрості нам захоче передати феод, то ми приймемо
 534

його, незалежно від нашої дружби або ворожнечі. Але якщо у

церковного князя трапиться пустувати якимось чином феоду,
навіть завдяки смерті інфеодованого, то ми власною владою,
точніше, насильством, в нього ні в якому разі не вступимо, якщо
не зможемо отримати з доброї волі і щедрої поступки, а навпаки,
всіляко будемо захищати феод для нього.
6) Далі, оскільки це справедливо, ми будемо уникати
відлучених ними, але тільки в тому випадку, якщо вони вкажуть
нам їх усно або письмово або через добрих і надійних послів; а
поки не зняте буде відлучення, не
дозволимо їм брати участь у суді з тим
розходженням, що відлучення не звільняє
їх від відповіді обвинувачам, проте ж без
захисників, але вони позбавляються права
брати участь у судоговорінні, давати
показання і звинувачувати інших.
7) І так як меч світський створений в
допомогу мечу духовному, то слідом за
відлученням, якщо одним з вищезазначених
способів нам стане відомо, що вони
перебувають у відлученні більше шести
тижнів, – послідує наша опала, і вона не Фрідріх ІІ
скасовується до зняття відлучення.
8) Ось так і всіма іншими способами, а саме справедливим і
грізним судом, ми твердо обіцяємо допогати їм і обороняти, і
вони в свою чергу клятвено обіцяли посильно і дієво допомагати
проти всякого, хто насильно чинив опір би нам, коли ми судом
своїм хочемо підтримати їх.
9) Також постановляємо, щоб ніякі споруди, а саме замки і
міста, не споруджувалися в маєтках церков або для фогта, або під
яким-небудь іншим приводом. І якщо якісь випадково будуть
споруджені проти волі тих, кому належать маєтки, то нехай
будуть королевською владою розорені.
10) Також за прикладом діда нашого, блаженної пам’яті
імператора Фрідріха, забороняємо кому б то не було з
королівських чинів наших привласнювати собі в містах цих
князівську юрисдикцію і в митних, і в монетних, і в інших
справах, окрім як протягом тижня до засідання нашої курії, там
 535

всенародно оголошеної, і протягом тижня після неї. Але і

протягом цих днів нехай не наважуються вони в чому-небудь
переступати юрисдикцію (місцевого) государя і звичаї міста.
Кожен же раз, як ми вступимо до якого міста не заради засідань
державної курії, вони в ньому не будуть мати ніяких прав, але
місцевий государ і пан нехай користується всією повнотою влади.
11) ... Постановляємо, щоб спадкоємці наші і спадкоємці у
владі непорушно зберігали це, виконували і всіляко примушували
світських осіб дотримуватися на користь церков.
(История средних веков: Хрестоматия / Сост.
В.Е. Степанова, А. Я. Шевеленко. – М., 1980. Ч. 1).
 536

ТЕСТИ
МОДУЛЬ 1
1. Гуманістичну «трихотомію»: поділ всесвітньої історії на
античний вік, середні віки і новий час запровадив до
наукового обігу:
А. Амміан Марцеллін.
Б. Григорій Турський.
В. Йордан.
Г. Христофор Целларіус (Келлер).

2. Феодалізм – це:
А. Суспільний лад, який існував упродовж середніх віків.
Б. Суспільний устрій, за якого зникло рабовласництво,
відбулось падіння Західної Римської імперії, інтенсивно
розивались товарно-грошові відносини, міста стали осередками
розвитку культури, освіти і науки.
В. Система експлуатації ремісників, дрібних торговців,
вільних селян-алодистів і літів.
Г. Суспільний устрій, за якого панує велика земельна
власність, переважна більшість селян знаходяться в поземельній і
особистій залежності, панівний клас об’єднаний васально-ленною
системою, наявна політична роздробленість.

3. Маркова теорія походження феодалізму доводить, що:

А. Феодалізм виникає у результаті розкладу германської
сусідської общини.
Б. Феодалізм виникає як наслідок варварських завоювань на
території колишньої Західної Римської імперії.
В. Феодалізм виникає як результат запровадження Карлом
Великим військово-прикордонних округ – марок.
Г. Феодалізм виникає внаслідок поширення серед германців
патріархального рабства.

4. Законодавчі акти франкських королів:

А. Картулярії.
Б. Капітулярії.
В. Булли.
Г. Грамоти.
 537

5. Передача в користування рабові реманенту, худоби,

землі за виконання відповідних повинностей власникові:
А. Пекулій.
Б. Прекарій.
В. Патронат.
Г. Комендація.

6. Довгострокова земельна оренда вільним

землевласником:
А. Прекарій.
Б. Емфітевсис.
В. Патронат.
Г. Пекулій.

7. Традиційний римський інститут, який став механізмом

особистого і поземельного узалежнення вільних селян за
пізньої Римської імперії:
А. Прекарій.
Б. Пекулій.
В. Колонат.
Г. Патронат.

8. Китайський імператор, за якого було збудовано канал

між Хуанхе і Янцзи:
А. Цінь Шіхуанді.
Б. Ян Гуан.
Б. Цао Цао.
Г. Хуан Чао.

9. Китайський імператор, за якого вперше у 280 р. була

запроваджена державна надільна система:
А. Сима Янь.
Б. Цао Пей.
В. Тай-дзун.
Г. У Цзетянь.
 538

10. «Тріада повинностей» в Китаї після запровадження

державної надільної системи означала:
А. Натуральна, грошова рента і панщина.
Б. Служба у війську, служба на кордонах, служба при дворі
імператора .
В. Гужова повинність, ремонт доріг, будівництво фортець.
Г. Сплата податку в казну частиною врожаю, шовком або
полотном, відробітки на державу упродовж 20 – 30 днів.

11. Принц-регент Сьотоку ухвалив:

А. «Закон 17 статей».
Б. «Кодекс Тайхорьо».
В. Земельний Закон.
Г. Реформу територіально-адміністративного устрою.

12. Переворот Тайка це:

А. Повстання селян.
Б. Бунт самураїв .
В. Система соціально-економічних реформ.
Г. Запровадження конфуціанського віровчення.

13. Головною галуззю господарства давніх германців

перед Великим переселенням народів було:
А. Тваринництво.
Б. Землеробство.
В. Городництво.
Г. Виноробство.

14. В давньогерманському суспільстві чисельно

переважала верства:
А. Раби.
Б. Дружинники.
В. Вільні общинники.
Г. Напівзалежні літи.

15. Вищий орган влади в давніх германців:

А. Рада старійшин.
Б. Ватажок військової дружини.
 539

В. Конунг.
Г. Народні збори.

16. Яка моральна цінність дружинника стала пізніше

найважливішою чеснотою середньовічного рицаря:
А. Вірність ватажкові.
Б. Милосердність до ворогів.
В. Щедрість.
Г. Наполегливість.

17. Германські племена, які першими прийняли

християнство:
А. Готи.
Б. Франки.
В. Сакси.
Г. Вандали.

18. Найважливіша причина Великого переселення

народів:
А. Розклад родоплемінних відносин.
Б. Наявність військової демократії у давніх германців.
В. Слабкість Римської імперії.
Г. Зміни кліматичних умов у Євразії.

19. Головними союзниками римлян у битві на

Каталаунських полях були:
А. Ост-готи.
Б. Вест-готи.
В. Вандали.
Г. Слов’яни.

20. Єдиним із варварських королівств, яке мало свій

власний морський флот було:
А. Королівство франків.
Б. Королівство вест-готів.
В. Королівство Одоакра.
Г. Королівство вандалів.
 540

МОДУЛЬ 2
1. Візантійські селяни, які опинилися під патронатом
великих землевласників називалися:
А. Георги.
Б. Епографи.
В. Парики.
Г. Колони.

2. Загальний поземельний податок у Візантії:

А. Аннона.
Б. Синона.
В. Епіболе.
Г. Аерикона.

3. Група людей в індійському суспільстві, які об’єднані

усвідомленням спільної карми, відмінності від інших груп,
спільним видом діяльності:
А. Варна.
Б. Секта.
В. Клас.
Г. Джаті.

4. «Раджпутська революція» це:

А. Поширення в Індії ісламу.
Б. Завоювання раджпутами Декану.
В. Ліквідація буддизму і поширення індуїзму.
Г. Ліквідація варново-кастової системи.

5. Останній правитель ранньосередньовічної Індії, за

якого офіційною релігією був буддизм:
А. Самудрагупта.
Б. Харші.
В. Шашанка.
Г. Кумарагупта.

6. Бокленд як форма земельного пожалування англо-

саксонського короля відрізнявся від бенефіція Карла
Мартелла тим, що:
 541

А. Надавався у пожиттєве володіння.

Б. Надавався на умовах аллоду.
В. Надавався безземельним селянам.
Г. Надавався за виконання військової повинності.

7. Як називалася рада знаті при англо-саксонському

королеві, яка мала право обирати короля, затверджувати
земельні пожалування, визначати міжнародні відносини:
А. Уітенагемот.
Б. Фірд.
В. Глафордат.
Г. Фолькмоте.

8. Король Уессекса, що об’єднав англо-саксонські

королівства 829 р.
А. Альфред Великий.
Б. Егберт.
В. Едгар.
Г. Артур.

9. Селянський наділ в ранньосередньовічній Німеччині

називався:
А. Манс.
Б. Гайда.
В. Гуфа.
Г. Прекарій.

10. Як називалася державно-релігійна система управління

за Оттона І:
А. Імперська церква.
Б. Імунітет.
В. Інвеститура.
Г. Васалітет.

11. «Drang nah Osten» – політика спрямована проти:

А. Арабів.
Б. Західних слов’ян.
В. Мадярів.
 542

Г. Візантії.

12. Імператор Генріх ІV боровся з папою Григорієм VІІ за:

А. Північноіталійські землі.
Б. Право надавати земельні пожалування своїм васалам.
В. Право надавати феодалам імунітетні грамоти.
Г. Право призначати єпископів (інвеститура).

13. «Внутрішня колонізація» у Франції ІХ – ХІ ст.

означала:
А. Завоювання нових земель феодалами.
Б. Господарське освоєння нових земель (пустищ, осушених
боліт, берегів тощо) селянами.
В. Закріпачення селян.
Г. Зростання монастирського землеволодіння.

14. Повинності шеваж, формарьяж, менморт і талью

виконували селяни:
А. Віллани.
Б. Трибутарії.
В. Літи.
Г. Серви.

15. Анна Руська – королева Франції була дружиною:

А. Генріха І.
Б. Гуго Капета.
В. Філіпа І.
Г. Рудольфа Благочестивого.

16. Ритуал прийняття васальної залежності називався:

А. Адоубер.
Б. Оммаж.
В. Баналітет.
Г. Колі.

17. Головною святинею мусульман є:

А. Кааба.
Б. Гробниця Алі.
 543

В. Гробниця Хусейна.
Г. Мечеть Омара.

18. «П’ять стовпів ісламу»:

А. Шахада, джихад, намаз, саум, джизья .
Б. Шахада, намаз, закят, саум, хадж.
В. Намаз, мульк, саум, рамадан, джихад.
Г. Джихад, хадж, хіджра, саум, намаз.

19. Послідовники халіфа Алі:

А. Шиїти.
Б. Сунніти.
В. Ісмаїліти.
Г. Хариджити.

20. Самоврядні міські общини, які дали клятву спільної

боротьби проти сеньйора:
А. Цехи.
Б. Корпорації.
В. Ергистерії.
Г. Комуни.

МОДУЛЬ 3
1. Головні чинники виникнення середньовічних міст:
А. Зовнішня загроза і структурування класу феодалів.
Б. Поділ праці, виділення ремесла з сільського господарства,
розвиток торгівлі.
В. Закріпачення селянства, посилення позаекономічного
примусу.
Г. Ослаблення королівської влади, передача політичних і
правових повноважень сеньйорам.

2. Найбільшою країною, яку підкорили монголи, була

країна:
А. Китай.
Б. Київська Русь.
В. Хорезм.
Г. Булгарія.
 544

3. Споруда, яка символізувала свободу міста від сеньйора:

А. Собор.
Б. Ратуша.
В. Арсенал.
Г. Ринок.

4. Комунальний рух це:

А. Рух міщан за свободу від сеньйора.
Б. Боротьба міського плебсу проти патриціату.
В. Виступи підмайстрів проти «замикання цехів».
Г. Конфлікт міщан з церковною владою міста.

5. Монгольська держава виникла у ХІІ ст. у:

А. Середній Азії.
Б. Передній Азії.
В. Малій Азії.
Г. Центральній Азії.

6. «Замикання цехів» означало:

А. Зменшення чисельності підмайстрів.
Б. Підвищення вступної плати до цеху, що унеможливлювало
вступ до цеху нових членів..
В. Зосередження на виробництві продукції одного виду.
Г. Створення умов для збереження технологічної таємниці.

7. Аристократична верхівка міста, яка зосереджувала у

своїх руках політичну й економічну владу:
А. Плебс.
Б. Рицарі.
В. Патриціат.
Г. Маргінали.

8. Яка інституція чи суспільна верства була союзником

міст у їх боротьбі з сеньйорами:
А. Королівська влада.
Б. Папство.
В. Великі феодали.
 545

Г. Селянство.

9. Який монгольський хан заснував Золоту Орду:

А. Чінгісхан.
Б. Берке.
В. Батий.
Г. Мунке.

10. Як називався виріб, який мав виготовити ремісник, що

вступав до цеху у присутності старійшин цеху:
А. Зразок.
Б. Стандарт.
В. Шедевр.
Г. Шаблон.

11. Який монастир став ініціатором реформи релігійно-

церковного життя в Х – ХІ стст.
А. Клюнійський.
Б. Сен-Жерменський.
В. Сен-Дені.
Г. Монте-Кассіно.

12. Як називали прихильників Гогенштауфенів в Італії ?

А. Гвельфи.
Б. Гібелліни.
В. Гести.
Г. Гонфалоньєри.

13. Що пообіцяв папа Урбан ІІ учасникам Першого

хрестового походу:
А. Відпущення гріхів.
Б. Надання нових земель на Сході.
В. Скасування феодальних повинностей.
Г. Звільнення від церковної десятини.

14. Альбігойські війни велися проти:

А. Феодальної анархії.
Б. Норманів.
 546

В. Єретиків.
Г. Турків.

15. Ярлик це знак, що:

А. Означав право на правління князівським уділом.
Б. Означав право на торгівлю з Ордою.
В. Означав власність на табун коней.
Г. Означав свободу релігії.

16. Церковний трибунал проти єретиків називався:

А. Інквізиція.
Б. Інвеститура.
В. Імунітет.
Г. Інтердикт.

17. Наймогутнішим папою римським, що за свого

правління відлучив від церкви трьох європейських монархів
і організував Четвертий хрестовий похід був:
А. Григорій VІІ.
Б. Інокентій ІІІ.
В. Боніфацій VІІІ.
Г. Климент V.

18. Європейські монархи, що розпочали Столітню війну:

А. Філіп VІ і Едуард ІІІ.
Б. Філіп ІV і Едуард І.
В. Карл VІ і Генріх V.
Г. Карл VІІ і Генріх VІ.

19. Французький король, що зазнав поразки під Пуату і

потрапив у полон до англійців:
А. Карл V.
Б. Людовік ХІ.
В. Філіп VІ.
Г. Жан ІІ.

20. Найважливіша перемога французьких військ під

проводом Жанни Д’Арк.
 547

А. Зняття облоги Орлеана англійцями.

Б. Битва за Париж.
В. Взяття Руана.
Г. Битва під Комп’єном.

ВІДПОВІДІ
МОДУЛЬ 1
1Г; 2Г; 3А; 4Б; 5А; 6Б; 7Г; 8Б; 9А; 10Г; 11А; 12В; 13А; 14В;
15Г; 16А; 17А; 18Г; 19Б; 20Г
МОДУЛЬ 2
1В; 2А; 3Г; 4В; 5Б; 6Б; 7А; 8Б; 9В; 10А; 11Б; 12Г; 13Б; 14Г;
15А; 16Б; 17А; 18Б; 19А; 20Г
МОДУЛЬ 3
1Б; 2А; 3Б; 4А; 5Г; 6Б; 7В; 8А; 9В; 10В; 11А; 12Б; 13А; 14В;
15А; 16А; 17Б; 18А; 19Г; 20А
 548

ГЛОСАРІЙ
ЗАХІДНА ЄВРОПА
А
аверроїсти – послідовники арабського мислителя Ібн-Рушда у
Паризькому університеті
автократор – титул імператора в Нікейській імперії і
Фессалоніках; за Палеологів надавався також співправителям
аделантадо – очільники прикордонних областей в Іспанії
акр – одиниця площі в системі англійських мір (4046,86 м2)
акрити – загони прикордонних військових поселенців у Візантії
альбергі – аристократичні об’єднання сеньйорів у Генуї
альбігойці – єретичний рух від назви центру катарів – м. Альби
алькальд – середньовічний іспанський чиновник, який
виконував судово-поліцейські функції в провінції
Алькантара – іспанський військово-рицарський орден
альмохади – гірські мусульманські народи Марокко
альфос – міський округ у середньовічних іспанських державах
амальгамування – спосіб отримання металів з руд або
концентратів за допомогою ртуті
ангарія – панщина у Південній Італії
анната – щорічний податок папі
апанажі – території, які отримували члени королівської сім’ї з
володінь королівського домену
апеллідо – обов’язок з’являтися на захист вілли за вимогою
іспанського сеньйора
аранзада – міра площі (0,477 га)
арманьяки – великі феодали півдня Франції, прихильники
герцога Орлеанського і графа д’Арманьяка
арсеніти – прихильники патріарха Арсенія у Візантії
архонти – грецькі феодали
асієнда – рада фінансів в Іспанському королівстві
аспер – венеціанська монета
ассизи – 1) засідання васалів у Франції і Англії, що скликалися
сеньйорами; з XII ст. – юридичні і законодавчі акти, часто
загальнодержавного значення; 2) особливі форми судів і судових
позовів
атабег – правитель у мусульманських країнах
 549

ауто да фе – «акт віри», урочисте оголошення вироку інквізиції

аффікт – форма оренди землі в Італії за фіксовану грошову ренту
Б
байло – дипломатичний представник Венеції
бакалаври – найдрібніші англійські рицарі
балья – королівський чиновник, глава судово-адміністративного
округу (бальяжа) у північній частині середньовічної Франції
бальяжі – об’єднання округів, очолювані балья
бегетрії – вільні селянські общини в Леоні і Кастилії
бедеріпе – «допомоги», повинності англійських вілланів у жнива
біглери – об’єднання світської і духовної знаті в Норвегії
біркенбейнери – демократичні елементи норвезького суспільства
бордарії – залежні англійські селяни з наділом 7 – 1 5 акрів
бриганди – мародерські військові загони, що діяли у Франції під
час Столітньої війни
булларії – спеціальні збірники булл
бумазея – бавовняна тканина з начосом на зворотній стороні, на
зразок байки
бургомістр (мер) – глава міста
бургундці – герцоги Бургундії, родичі і опікуни короля Карла VI
бюргери (пополани, буржуа) – жителі західноєвропейських
середньовічних міст
В
ваганти – мандрівні клірики, студенти і школярі
вагри – західнослов’янські племена
валахи (волохи) – східнороманська етнічна спільнота, предки
румунів і молдован
вальденси – єретичний рух на півдні Франції проти католицької
церкви
васф – опис, жанр андалузької поезії
вексель – борговий документ, грошове зобов’язання, вид цінних
паперів
віллани – феодально–залежні держателі в Англії
вілья – поселення на території Піренейського півострова
віргата – земельний наділ в Англії розміром 30 акрів
воєдати (або кнєзати) – перші політичні об’єднання волохів і
слов’ян у X – XIII ст.
 550

Г
габель – соляний податок у Франції
галери – державні кораблі у Венеції
ганза – торговельний і політичний союз північнонімецьких міст
гвельфи – представники роду саксонських герцогів Вельфів в
Італії
гексамілгон – довгий оборонний вал на Істмійському перешийку
генеральний капітул – щорічні збори усіх абатів
цистерціанських монастирів
геніції – особливі ремісничі майстерні
геріот – повинність англійських вілланів при вступі у спадок
герметик – записувач офіційних актів у Молдавії
гести – угорські історичні хроніки
гібелліни – прихильники династії Гогенштауфенів в Італії
гільдії – об’єднання, корпорації купців
голіардіки – студентські сатиричні пісні у Франції
гонфалоньєр справедливості – очільник уряду у Флоренції
госпітальєри (або іоанніти) – члени рицарсько-чернечого
ордену, створеного в Палестині на початку XII ст. для піклування
про хворих і поранених хрестоносців
госпіти – 1) поселенці на нових землях у Франції; 2) угорські
селяни, яких прийняли землеробами на пільгових умовах
гранди – вище дворянство в Італії й Іспанії
грош – перша молдавська монета
гуміліати – селянсько-плебейська єресь в Італії
гусити – послідовники вчення Яна Гуса, прихильники
Реформації в Чехії
Д
данегоф – народні збори в Данії
девісас – особливі внески девісерос в іспанських державах
девгсерос, або натуралес – нащадки колишніх сеньйорів
бегетрій, які не стали їхніми прямими спадкоємцями
декрет – постанови папи різного роду для всієї церкви
декреталія – постанова папи з окремих питань, але значущих для
всієї церкви
децима – прогресивний податок на нерухоме майно
 551

джентрі – середнє і дрібне дворянство в Англії, яке активно

займалося господарською діяльністю
джихад – священна війна за віру, що передбачала застосування
будь–яких засобів для утвердження ісламу, проти іновірців
дискретто – віддалений міський округ в Італії
дофін – титул спадкоємця престолу у Франції (до 1830 р.)
дукат – старовинна срібна, а згодом золота венеціанська монета
(3,4 г)
Е
еди – митні збори у Франції
ексебрадурас – плата за перелюбство своєї дружини в Італії
екстенти – описи помість в Англії
екфраси – описи візантійських міст
енкомгі – похвальні слова імператорам і іншим політичним та
церковним діячам
Ж
жаки – зневажлива назва французьких селян дворянами
жонглери – середньовічні скоморохи
жуде – рада старійшин у валахів
жупани, або витязі – слов’янська родова знать
З
земгали – балтські племена Прибалтики
зерцала – записи феодального звичаєвого права у Німеччині
І
ізвод – слов’янське письмо, властиве слов’яно-молдавським
літописам
іздольщина – форма оренди землі з оплатою від 1/4 до 1/2
врожаю в Італії
індульгенція – форма повного виправдання і відпущення гріхів
за життя
інквізиція – судово–розшуковий орган католицької церкви для
боротьби з єресями
інскрипції – постанови середньовічних правителів
інтердикт – заборона папи на звершення таїнств, проведення
богослужінь і інших церковних обрядів на певній території
інтинерарій – опис маршрутів доріг
 552

інфансони – іспанські вотчинники

інфанта – спадкоємниця престолу в Іспанії
інфурсьйон – натуральний оброк за користування землею в
середньовічних іспанських державах
іперпір – візантійська золота монета з часів Олексія І Комніна
ісихазм – релігійно–містичний рух у Візантії
ісчитори – королівські чиновники для збору рельєфу і
встановлення опіки після смерті держателя
ішани (жупани) – очільники комітатів
Й
йомени – багаті англійські селяни, які використовували в своїх
господарствах найману працю
К
кабальєрос – середньовічний іспанський рицар, дрібний або
середній землевласник
кабари – тюрські племена
кадастри – середньовічні переписи населення, яке сплачувало
податки
Калатрава – іспанський військово-рицарський орден
кампаньї – військові загони французьких феодалів під час
Столітньої війни
канонікати – общини служителів соборних і парафіяльних
церков
кантон – міський округ Швейцарського союзу
капітани – командири загонів найманих рицарів в англійській
армії
капітуляції – грамоти підтвердження прав знаті і церкви
данськими королями при вступі на престол
катари («чисті») – єретичний рух на півдні Франції, що вважав
матеріальний світ творінням диявола
квадрильєрос – спеціальні посадові особи, які ділили землю при
створенні нових міст або відвоюванні територій мусульманських
міст
кнєз – племінний вождь у населення Карпато-Дунайського
регіону
коменда – форма ведення торгівлі, при якій один із партнерів
інвестував у капітал, а інший –свою працю у торговельні операції
 553

комендадор – очільник мирян – членів іспанських духовно-

рицарських орденів
комендеро – іспанський сеньйор, який надавав покровительство
землевласникам
комітати – королівські округи в Угорщині
компаньйонажі – союз підмайстрів у Франції для боротьби з
майстрами за свої права
Компостела – іспанський військово-рицарський орден
комутація – заміна панщини і продуктового оброку грошовою
рентою
конвенти – великі монастирські общини
конвентуали – частина францисканців, які виступали за
розвиток конвентів
конверси («бородаті брати») – навернені у цистерціанських
монастирях
конвокація – вища церковна рада
кондотьєр – керівник найманих загонів
конетабль – вищий сановник у Кастилії
конклав – зібрання кардиналів для обрання папи
коннетабль – головнокомандувач королівської армії у Франції
консельсос – вільні селянські общини у Португалії
консехос – міські общини на Піренейському півострові
конституції – загальні постанови пап догматичного характеру
консул – посадова особа в Генуї для управління колоніями
контадо – міські округи в Італії
копігольдери – англійські селяни-держателі за «копіями» з
протоколів маноріального суду Англії
коррехідори – королівські чиновники у кастильських містах
коттарії (коттери) – малоземельні англійські селяни з наділом
1 – 3 акри
креденца – рада довірених осіб в Італії
куни – кочівники-половці в Угорщині
курфюрсти – князі-виборщики в Німеччині
курші – балтські племена Прибалтики
кустумаргі – описи натуральних повинностей селян в Англії
кутюми – записи феодального звичаєвого права середньовічної
Франції
 554

Л
ландтаг – станове представництво в німецьких князівствах
лантагалі – балтські племена Прибалтики
легат – титул дипломатичних представників пап
легісти – французькі службовці, знавці законів
летрадос – королівські судові чиновники в Іспанії
ліви – угро–фінські племена Східної Прибалтики
лівр – французька грошова одиниця, міра маси (489,5 г)
лівреї – почет англійських магнатів
лізгольдери – орендарі земельних наділів за гроші в Англії
ліра – італійська грошова одиниця
локатор – староста села на колонізованих німцями слов’янських
землях
лолларди – бідні священики, учасники антикатолицького
плебейсько-селянського руху в Англії
люктуоса – податок з майна померлого у середньовічних
іспанських державах
М
магістерії – садибні майстерні
майорат – право успадкування нерухомості лише старшим із
спадкоємців
майордом –іспанський чиновник, який відав міськими фінансами
майотени – люди з молотами, учасники повстання 1382 р. у
Парижі
мамлюки – «білі раби», кочівники в Єгипті
мандати, або патенти – тимчасові або приватні розпорядження
німецьких королів і імператорів
манор – помістя феодала в Англії, що переходило в спадок лише
старшому синові
мансебос – наймані сільськогосподарські робітники в
середньовічних іспанських державах
мануфактура – підприємство, засноване на поділі праці і ручній
ремісничій техніці
маньєрія – плата сеньйору за передачу держання у спадок в
Іспанії
мараведі – леоно-кастильська золота монета (3,9 г)
маргінали – декласовані елементи у середньовічному місті
 555

марена – багатолітня трава і чагарник, з яких виготовляли

червоний барвник для тканин
мартиньєга – поземельний податок за користування чужою
землею в середньовічних іспанських землях
медзадрія – форма оренди землі в Італії за половину врожаю
мейєр – управляючий господарством вотчинника, згодом –
орендар селянського типу
мейстерзанг – поезія представників ремісничо-цехового
середовища у Німеччині
мериндади – адміністративно-територіальні округи на
Піренейському півострові
меринос – очільники округів в Іспанії
мериноси – іспанська порода овець з однорідною тонкою вовною
білого кольору
меркет – повинність англійських вілланів при заміжжі дочки
меснадерос – найближче васальне оточення короля в Іспанії
места – об’єднання великих вівчарів в Іспанії
метриза – отримання звання майстра
мечоносці – духовно-рицарський орден, що виник на території
Прибалтики
мінезанга – німецька рицарська лірична поезія
мінезингери – німецькі поети-співці XII – XV ст.
міністеріали – нижчі рицарі
мінути – короткі записи нотаріальних актів
міраклі – театральні п’єси побутового і комічного характеру
французькою мовою
містерії – вистави на євангелістські теми
містики – релігійний рух, що стверджував можливість злиття з
Богом людської душі, яка містила «іскорку» божественної
природи
мопеда форера – грошовий збір у королівську скарбницю на
Піренейському півострові
монтазіо – плата за користування лісом сеньйорам у
середньовічних іспанських країнах
мориски – навернені у християнство маври
мудехари – мусульманське населення, яке залишалося на
Піренеях, відвойованих в арабів
 556

Н
нави, або кокки – великотоннажні венеціанські парусні кораблі
надор, або палатин – придворний ішпан, перша посадова особа в
Угорщині
непотизм – роздача папами прибуткових посад, вищих
церковних звань і земель своїм родичам
нервюри – ребра стрілчастих арок
новели – імператорські закони у Візантії
номіналізм – напрям середньовічної схоластики, що заперечував
реальне існування загальних понять (універсалій)
нотарії – офіційні дипломовані юристи, які складали документи
за строго визначеними зразками
нунцій – постійний представник папи в іноземних державах
О
облатки, або гости – маленькі прісні пастилки, вживані
індивідуально під час євхаристії у католиків
одальне – переважне право родичів на купівлю землі, що
продавалася землевласником-селянином
оногури – тюркське плем’я, від якого в європейських мовах
називалися угорці
ордалії – середньовічні випробування водою, окропом та
розпеченим залізом
орден – католицькі централізовані чернечі об’єднання, діючі
згідно зі статутом, затвердженим папами
ордонанси – королівські закони в Англії і Франції
П
«пастушки» – учасники селянських повстань у північно-східній
Франції
палаццо подеста – спеціально побудований будинок для подеста
паратики – міланські ремісничі цехи
партач – нецеховий ремісник
парцелли – дрібні монокультурні ділянки в Італії
патарени – «ткачі», єретичний рух, який виник на півдні Франції
і поширився в Європі
патриціат – привілейована верства середньовічного міста в
Західній Європі
 557

пенітенціаліг – покаянні книги для внутрішнього користування

священиками
пенс – старовинна англійська срібна монета
пеони – земельні власники селянського типу в Іспанії
пер – звання представників вищої аристократії в Англії і Франції
петробрузіани – позацерковна група послідовників Петра з Брюї
у Південній Франції
пиркалаби – очільники адміністративних округів у Валахії і
Молдавії
плебс – нижча, безправна верства міського населення
подере – полікультурні господарства в Італії
подеста – голова судово-поліцейської і виконавчої влади в
італійських містах
пополани – торгово-ремісничі верстви міст Північної і Середньої
Італії
портолани – навігаційні карти
посада – надання постою сеньйору або його посадовим особам в
Іспанії
постільник (або страторник) – який пропускав до господаря
послів і відвідувачів у Молдавії і Валахії
практики – поземельні описи у Візантії
прево – спочатку управляючий королівським помістям, згодом –
голова округу у Франції
престамо – прекарне держання в середньовічних іспанських
країнах
прецептори – заступники великих магістрів у рицарсько–
чернечих орденах
привілеї – безстрокові імператорські і королівські накази в
Німеччині
примас – очільник церкви в Угорщині, титул естергомського
архієпископа
пріор – 1) настоятель невеликого католицького монастиря;
2) заступник великого магістра духовно-рицарського ордену;
3) старійшина цехів в італійських містах
пріорат – виборний пополанський уряд у Флоренції
провіденціоналізм – богословське тлумачення історичного
процесу як Божого замислу, провидіння
 558

провізія – узаконена папством симонія

протос – голова ради афонських монастирів
Р
ратуша – будинок міської ради
регістри – видані імперською канцелярією документи в
Німеччині
резиденти – венеціанські посли в іноземні держави
рейтари – вид важкої кавалерії
ректор – призначений папою керівник провінції у Папській
області
рельєф – внесок при успадкуванні землі в Англії
ременси – каталонські кріпосні
ремісія – скорочення парламентських субсидій в Англії
ренталії – описи грошових повинностей і панщини селян в
Англії
ріксдаг – станове представництво у Швеції
рікос–омбрес – найвища іспанська знать
ріксрода – рада світських феодалів і єпископів у Швеції
рустики – вільні і напіввільні селяни Сицілійського королівства
С
сальтус – оброк у Південній Італії
секеї (секлери) – омадярені тюркські племена
сенешали – спеціальні королівські чиновники для управління
приєднаними південними територіями у Франції
сервієнти – загони угорських воїнів, які знаходилися в
безпосередньому підпорядкуванні короля, згодом – основа
угорського дворянства
синьйор – правитель середньовічного міста-держави в Італії
синьйорія – форма правління у містах Північної і Середньої
Італії
ситокритон – безкоштовне постачання візантійськими селянами
визначеної кількості зерна державі
слєзани – давнє населення Сілезії
смерди – вільні общинники у слов’ян
соларьєгос – феодально залежні селяни середньовічних
іспанських держав
 559

соматени – розбійники і бандити в Іспанії

спіритуали – прибічники суворого дотримання заповітів
Франциска Ассизького
субсидії – вотовані палатою общин в Англії прямі податки в
розмірі 1/10 рухового майна з міста і 1/15 – з села, крім
церковних володінь
сумми – резюме окремих глав у збірниках законів
суплікація – право відхилення іспанськими правителями
папських кандидатів і роздачі церковних бенефіціїв своїм
власним кандидатам
суфізм – містична течія в ісламі, різновид містичної віри в Іспанії
Т
таборити – радикальне крило гуситів, від назви міста Табор у
Чехії
тамплієри (або храмовники) – рицарсько-чернечий орден,
створений на початку XII ст. у Палестині для захисту паломників
теленос – податок з землі, будинку й упряжки худоби у Візантії
терціарії – члени, пов’язані з орденом францисканців не
обітницею, а життєвими правилами
трактатор – подорожуючий купець
трубадури – провансальські поети і піснярі XII – XIII ст.
трувери – північнофранцузькі поети
тукіни – учасники селянського повстання в Савойї
тюшени – ті, що переховувалися в лісі, учасники селянського
повстання у Франції

У
уесас – шлюбний внесок сеньйору в середньовічних іспанських
державах
унція – одиниця маси (28,35 г)
урбарії – описи помість у Німеччині
Ф
файди – криваві зіткнення знатних родів і кланів за землю і
прибутки
фаліліарії – вільні воїни–землероби, які від короля вимушені
були йти на службу до баронів і прелатів
 560

ф’єф-рента – васальна служба, при якій сеньйор не віддавав

васалу землю, а ділився частиною отриманої ренти
фірма – щорічна фіксована грошова сума феодалам за право
англійським міщанам самостійно збирати і розподіляти феодальні
платежі
флагеланти – єретичний рух тих, хто вдавався до самобичування
флорин – флорентійська золота монета
фоколлеро – податок на вогнище у Калабрії
фондако – купецькі квартали в італійських містах
фонсадвра – податок за звільнення від участі у військових
походах
форагш – хартії вольностей португальських міст
форинт – угорська грошова одиниця
фратичеллі – єретично-містичний рух братчиків, учасники
селянсько–плебейського руху в Італії
фрельси – шведські феодали, звільнені від публічних поборів і
повинностей
фрігольдери – вільні держателі в Англії
фуаж – податок з кожного двору, який мав піч, у Франції
фуерос – записи феодального звичаєвого права, хартії вольностей
міст в Іспанії
фунт – основна одиниця маси в системі англійських мір
(0,453 кг), грошова одиниця
X
харач – щорічна данина туркам-османам
хартія – папір, грамота, документ публічно-правового і
політичного характеру, що надавався містам чи станам у Середні
віки
хіліасти, або міліарії – послідовники встановлення на землі
тисячолітнього царства справедливості
хотар – територіальні общини зі спільним володінням землі у
Карпато–Дунайському регіоні

Ц
ценз – сума платежу за викуп з кріпосної залежності у Франції
цензитарій – особисто вільний селянин у Франції
цензива – селянська земля, з якої сплачувалися повинності
 561

цех – об’єднання середньовічних ремісників Західної Європи за

професіями
цинут – адміністративно-територіальна одиниця Молдавського
князівства
Ч
чашник (або пахарник) – чиновник, який дбав про покої
господарського дому в Молдавії (або Валахії)
чашники – помірковані гусити
чомпі – наймані працівники мануфактур у Флоренції

Ш
шванки – віршовані жарти в німецькій літературі
шедевр – зразковий виріб, як доказ професійної майстерності,
для отримання звання майстра
шериф – очільник англійського графства, представник
центральної влади на місцях
шеффени (ешевени) – члени судової колегії в середньовічних
містах
шилінг – англійська монета, що дорівнює 12 пенсам
шпрев’яни – західнослов’янські племена
штедінги – берегові жителі, вільні фризькі селяни, які тривалий
час боролися проти спроб підкорення їх німецькими феодалами
Ю
югада – міра площі (27 га)
юстиціарій – 1) головний суддя в Англії; 2) вищий чиновник у
Сицілійському королівстві
Я
яничари – гвардія турецької армії
ярл – правитель королівства і начальник ополчення в
скандинавських країнах
яси – алани, поселені в Угорщині

КИТАЙ
Бін бу – військове відомство, управляло армією й
прикордонними гарнізонами.
 562

Буцюй – воїни, що служили в загонах місцевих лідерів. В епоху

Тан – приватні залежні, що не мали наділу і працювали на землі
власника.
Ван – вищий аристократичний титул, що давав право володіти
територіями в масштабі цілих областей, відливати власну монету,
заключати зовнішні союзи.
Ге – збірники указів, що доповнюють кодекси й статути.
Гунтянь – державна суспільна земля.
Гун – ремісники.
Гуантянь – фонд державних (казенних) земель.
Гунбу – відомство громадських робіт. Вело облік трудової
повинності, керувало будівництвом іригаційних споруд, дамб,
доріг.
Дуду – командуючий військами округу.
І – державні відробітки: які повинні були виконувати селяни–
утримувачі державних наділів додатково до різних видів
податків, виплачуваних ними.
Ке – категорія залежного населення, працівники.
Кетянь – наділ землі, весь урожай з якого надходив державі.
Ляншуй – «подвійні податі», система податків, відповідно до
якої податі стягувалися два рази в рік. Уведена канцлером Ян
Янем у часи царювання Де цзуна (780 – 804).
Люй – кримінальні кодекси.
Лін – адміністративні статути.
Чібу – відомство чинів або відомство цивільних служб,
відповідало за офіційну ієрархію й здійснювало контроль за
адміністративною машиною.
Лу – провінції в епоху Сун.
Любу – відомство ритуалів, відповідальне за громадські
церемонії й дотримання державних культів.
Минитянь – частки землі в імперії Юань і Мін.
Нуби – раби.
Нун – хлібороби.
Пагода – (кит. баота – вежа скарбів) – буддійська культова
меморіальна споруда й сховище реліквій. Має форму павільйону
або ярусної вежі (з непарним числом ярусів), квадратний або
багатокутний план.
 563

Сантянь – земля, призначена для посадки тутових та інших

дерев.
Ситянь – великі земельні володіння окремих осіб (частки землі).
Сінбу – відомство покарань, здійснювало контроль за судами й
винесенням покарань, тому що цивільні справи звичайно
зважувалися на основі звичаїв і арбітражу й не були частиною
офіційної карної системи. Суд, таким чином, виконував лише
виконавчі функції.
Тунтянь – державні поселення, у яких трудилися як солдати, такі
цивільні особи.
Фубин – система військових округів, створена в імперіях Сун і
Тан.
Фу – області навколо великих міст, що входили до складу
провінцій.
Фенлю – стиль життя «вітру й потоку» (відчуженості).
Фэйцянь – «летучі гроші», векселі або кредитні чеки, що
дозволяли здавати гроші в певні контори й одержувати їх в інших
містах. З’явилися в VІІІ – ІХ ст.
Хан – торгово-ремісничі організації, що з’явилися в епоху Тан.
Хубу – відомство фінансів або «відомство дворів», у веденні
якого перебували фінанси й доходи. Здійснювало збір податків,
перепис населення й контроль за сільським господарством.
Найважливішим обов’язком відомства була доставка зерна в
столицю, тому що від цього залежав уряд, що виплачував платню
армії й чиновникам зерном.
Цзюнь – області імперії.
Цзайсян – канцлер.
Циши – наділені особливими повноваженнями чиновники.
Цзюньтянь – «рівні поля». Назва аграрної системи общинного
землеволодіння в V – VІІІ ст.
Цзедуши – військовий намісник, місцевий військовий
губернатор. Командував військами, іноді розпоряджався
податками, що надходили. Посада встановлена на початку
VІІІ ст.
Чжоу – великі округи імперії.
Чжань тянь (цзюнь тянь) – надільна система землекористування,
суть якої полягала в закріпленні за кожним працівником ділянки
певних розмірів, у встановленні фіксованих податків, а також у
 564

фіксації норм володіння землею й підневільними працівниками

для привілейованого чиновного населення.
Чжитянь – посадові землі, надавані чиновникам «на годівлю» з
фонду гуантянь.
Шан – торговці.
Шаншу – начальник відомства.
Шаншулін – начальник шаншушен (першої палати). Відав всіма
чиновниками. У його підпорядкуванні перебували 6 начальників
відомств.
Шифен – стиль життя, властивої аристократії. Виражався у
вибірковості шлюбних зв’язків, відмінної від простолюду мови,
станової відгородженості, замкнутості.
Ші – учені.
Ши – нормативні правила поведінки, що входили у звід законів
VІ – VІІІ ст.

ЯПОНІЯ
Аматерасу – богиня Сонця, верховне божество й прародителька
імператорського роду.
Агата-нусі – «владики округів».
Бакуфу – «польова ставка», військовий уряд сьогуна. Виник у
ході війни Тайрай з Мінамото-но Камакура. Обмежувалося тільки
військово-поліцейськими функціями й не охоплювало територію
всієї країни.
Бе – громади або корпорації невільних.
Бусі – воїни, самураї.
Бусідо – морально-етичний кодекс поведінки самураїв.
Гокенін – безпосередні васали сьогуна. Інститут гокенін був
установлений в XІІ ст. Мінамото-но Йорітомо і відновлений
Токугава Іеясу в XVІІ ст.
Гункі – повісті-записки про війни.
Даймьо – у давнину так називали власників землі, що мали
багато іменних наділів; пізніше в розряд даймьо потрапили бусі,
що володіли великими маєтками. В епоху Токугава даймьо
називалися безпосередньо підлеглі бакуну феодали, чиї земельні
володіння приносили більше 10 тис. кокові рису в рік.
Дза – «гільдії» оптових торговців центрального району в XV –
XVІІ ст.
 565

Дзіто – адміністратори, призначувані сьогуном у вотчини сьоен і

державні землі. Здійснювали адміністративні, судові й
поліцейські функції.
Іккі – у середні віки назва союзів самураїв, створених по родовій
або територіальній ознаці. У період кінсей так називали селянські
заколоти, спрямовані проти феодалів.
Інсей – система правління імператорів, які добровільно
відреклись від престолу .
Камі – нащадки духів 2-го розряду.
Кінсей – період японської історії, початок якого звичайно
зв’язують із періодом Адзуті й Момояма, а закінчення – з Мейдзі
ісін.
Кодзікі – хроніка давніх подій.
Коден – державні землі (до X ст.).
Корі – державні землі (з X ст.).
Куні-номіяцуко – управляючі областями, вожді місцевих кланів,
уповноважені главою держави на управління декількома
«землями» або округами.
Месю – велика патріархальна родина.
Мікадо – давнє значення, титул японського імператора.
Але – селяни (згідно зі встановленим у 1591 р. Хідейосі
трьохстановим соціальним розподілом).
Ріцурьо – правовий лад. Формувався з VІІ до кінця ІX ст.
Самурай – у середньовічній Японії в широкому розумінні весь
дворянський стан, починаючи від можновладних князів (даймьо)
до дрібних дворян; у цьому ж змісті термін «самурай» тотожний
«бусі» – воїн. У вузькому смислі самураї – військовий стан
небагатих дворян.
Сьогун – воєначальник, особливий титул «військового
провідника», уведений в 1192 р. Дослівно термін означає
«великий полководець, що скоряє варварів». Сьогуни створювали
власний апарат управління і контролю. При сьогунах
імператорська династія була позбавлена реальної влади.
Сьоен – приватновласницький маєток, вотчинні володіння, що
мали специфічний статус «подарованих» приватним особам.
Сі – самураї (згідно зі встановленим у 1591 р. Хідейосі
трьохстановим соціальним розподілом).
 566

Сіккен – регент, канцлер, перший міністр, правитель. Титул

уведений кланом Ходзьо при формально збережених сьогунах і
імператорах.
Сімін – городяни (по встановленому в 1591 р. Хідейосі
трьохстановим соціальним розподілом).
Сінто – буквально – «шлях богів», культ предків і міфологічні
уявлення, покладені в основу національної релігії японців –
синтоїзму.
Сюго – військовий губернатор або намісник провінції.
Тайко – Указ Хідейосі про здачу зброї («полювання за мечами»).
Тенно – імператор, царський клан.
Хокку – тривірш у 5–7–5 складів.
Яцуко – раби.

ІНДІЯ
Абваб – додаткові збори-податки, уведені в Делійському
султанаті, крім хараджа, Мухаммад-шахом Туглаком (1325 –
1351).
Авалагана – сукупність взаємних зобов’язань васала й сюзерена.
Уперше згадується в VІІІ ст. у Раджпутані.
Аватара – втілення бога при «сходженнях» на землю.
Аюрведа – національна школа індійської медицини.
Брахман – жрець у древній ведійської релігії й у пізнішому
індуїзмі, член вищої касти; у буддійських писаннях цей термін
іноді додається до будь-якому морально досконалій і вченій
людині.
Буддизм – духовна традиція, заснована історичним Буддою в
V ст. до н.е.; релігія й філософія. Зародився на території
нинішнього штату Біхарі зіграв виняткову роль у духовній
культурі Індії до відходу з неї в XІ ст.
Вішнуїзм – один з головних напрямків індуїзму, що вшановує
Вішну як верховне божество, Абсолюту й одночасно
особистісного бога, що втілюється на землі в антропоморфному
або теріоморфному вигляді.
Восьмеричний Шлях – шлях, зазначений Буддою й лежить
посередині між прихильністю до мирських задоволень і
аскетизмом; моральнай медитаційна дисципліна, завдяки якій
знаходять мудрість, що веде до нірвани
 567

Грама – село.
Граміка – сільський староста.
Ґулям – раб. У Делійському султанаті-люди, яких хлопчиками
віднімали в батьків і обертали в рабів. Їх виховували в дусі
відданості династії й у дусі мусульманського фанатизму, навчали
військовій справі й використовували в добірних військах. Багато
хто з них ставали видатними воєначальниками а деякі навіть
засновували династії правителів.
Джайнізм – національна релігія Індії. На відміну від індуїзму є
неортодоксальним вченням, тому що заперечує непогрішну
святість і авторитет Вед, існування бога-творця й значимість
жертвопринесення як шлях для досягнення кінцевого звільнення.
Першорядне значення надає ненасильству-відлюдництву й
чернечому життю, – вважаючи його шляхом подолання
страждання й смерті. Відкидає претензії брахманів на пануюче
положення й станово-кастовий розподіл суспільства.
Джаджмані – система взаємного обслуговування членами різних
каст один одного на обмеженій території. З економічної точки
зору є формою нетоварного поділу праці; з релігійної – формою
взаємного ритуального обслуговування, тому що дозволяє кожній
касті дотримуватись своєї дхарми, не виконувати робіт, що її
опоганюють.
Дхарма – «правило», «право», «мораль», «моральність»,
«релігійний борг», «закон», «обов’язок». Навчання й Шлях,
зазначені Буддою. Розглядається як сукупність установлених
норм, насамперед ритуальних, дотримання яких є умовою
підтримки порядку. Недотримання дхарми карається
накладенням покаянь, вигнанням з касти або інших форм
суспільного бойкоту.
Індуїзм – національна ортодоксальна релігія Індії, що спирається
на ведійський канон; 1) сукупність релігійних, міфологічних,
філософських, правових і етичних уявлень, формально
найчастіше пов’язаних з культами основних індуїстських богів
Шіви й Вішну; 2) вірування, які зародилися в Індії в далекій
давнині й, видозмінюючись у деяких рисах, збереглися до наших
днів.
Карма – наслідки залишкової енергії, створюваної діяннями,
зокрема, думками, словами й справами людини. Карма може бути
 568

благою або поганою і приводити до бажаного або небажаного

народження (переродженню).
Каста – група людей, яка усвідомлює свою спільність, укладає
шлюби тільки між собою, має коло традиційних занять,
специфічні звичаї, обряди, міфологію, обмежує спілкування з
іншими групами і включена в ієрархічну систему суспільства.
Котвал – градоначальник у період існування Делійського
султанату. Призначався султаном у великі міста Індії.
Кришнаїзм – один із найбільш значних самостійних напрямків у
вішнуїзмі. У його основі лежить шанування Крішни – одного із
втілень Вішну. Зв’язане в джерелах з поклонінням божествам
древніх пастуших племен і культом корови. Виникнення
зв’язують із кшатрійським кланом врішніїв. У процесі асиміляції
місцевих вірувань міфо–ритуальна традиція Крішни сполучилася
з вішнуїтським культовим циклом.
Махараджадхіраджа – імператорський титул, що відповідає
титулу «царя царів».
Махараджа – «великий цар» – титул верховного правителя в
Індії, по статусу нижчий від титулу махараджадхіраджи.
Махаяна – «велика колісниця». Поряд з хінаяною є одним із двох
напрямків буддизму. Підкреслювала риси терпимості до
ведичного вчення у буддизмі, стверджуючи, що шлях до
просвітління й нірвани відкритий всім і подолати його можна як
чернечою дисципліною, так і сподіваннями на заслуги будд-
бодхісаттв.
Мокша – звільнення від ланцюга народжень.
Нірвана – «задування», «загасання» (полум’я прагнення, гніву й
невідання) – припинення страждання, звільнення від
перероджень.
Саманта – загальне позначення залежних від махараджадхіраджі
правителів.
Самрадж – один з титулів верховного правителя.
Сансара – «круговий плин» – цикл повторюваних народжень і
смертей, породжуваний кармою.
Сикхізм – одна з національних релігій Індії. Склався у XV ст.
при зіткненні індуїстської і мусульманської традицій. Проповідує
ідеї монотеїзму й принципи індо–мусульманської єдності. Не
потребує жерців-посередників і не має потреби у священному
 569

каноні. Проголошує, що щире служіння богу – це служіння

людям, тому в центр вчення ставиться активне життя й праця на
благо людей.
Сутра – «нитка», «міркування» – текст, що містить слова Будди.
Панчаят – традиційний колективний орган, рада, що складається
з 5 або більше людей, що стоять на чолі касти або громади.
Основні обов’язки – розгляд конфліктів між членами касти,
накладення покарань за порушення кастових правил, питання
місцевого самоврядування, регулювання землеволодіння,
зрошення, розкладки податку тощо.
Паришад – збори представників вищої знаті в державі Гуптів, з
яким правитель був змушений рахуватися.
Хінаяна – «Мала колісниця», «Вузький шлях» – один із двох
напрямків буддизму, де вважається, що чернецтво – єдиний шлях
до нірвани.
Шіваїзм – умовне позначення системи культів, об’єднаних
іменами Шіви й пов’язаних з ним персонажів. Як форма індуїзму
(на противагу вішнуїзму) оформився в період раннього
середньовіччя. Часто співіснує із древніми місцевими
віруваннями.

АРАБИ
Аль-муваххідун (аль-махаді) – єдинобожники. Прихильники Ібн
Тумарта.
Ансари – послідовники Мухаммеда з Медіни.
Арк – цитадель.
Аят – вірш Корана, букв. «знамення».
Вакф (вакуф) – землі або нерухомість мусульманських
релігійних установ, які податками не обкладалися, але не могли
відчужуватися.
Вазир (везир) – глава адміністративної установи.
Даман (кабала) – система відкупу податків.
Дарунокаль-іслам – територія ісламської держави.
Дарунокаль-харб – територія немусульманської держави
Дарунокас-сульх – територія немусульманської держави,
данника Халіфату.
Джизья – подушний податок з немусульман.
Динар – монета, що містить 4,25 г золота.
 570

Дирхем – монета, яка містила до 3 г срібла.

Закят – мито на товари: стягується з мусульман у розмірі 2,5%
від вартості товару, з покорених народів – 5%, з іноземних купців
– 10%.
Зіммі (зіммії) – іновірці, піддані мусульманської держави (букв.
«що перебувають під захистом Аллаха»).
Іджма – єдність мусульманської громади із приводу прийняття
того або іншого рішення, що отримує в такому випадку силу
закону.
Ісмаїлізм – одна з основних течій шиїтського ісламу. Ісмаїлізм
виник у VІІІ ст. і названий по імені Ісмаїла (старшого сина 6-го
шиїтського імама), сина якого ісмаїліти, на відміну від інших
шиїтів, вважали законним сьомим імамом.
Імам – предстоятель на молитві, духовний керівник, глава
мусульманської громади. У шиїтському ісламі імам також є
титулом одного із шанованих вождів ранньої громади.
Інам («дарунок») – довічні або спадкоємні земельні володіння,
отримані як подарунок і не обумовлені службою.
Ікта – частина державних земель, надаваних в умовне володіння
із правом стягнення податків (або частини податків) на свою
користь.
Ісхам – система участі на паях у надходженнях від податків.
Широко практикувалася в державі Альмохадів.
Кармати – прихильники найбільш радикальної з підсект
мусульманської шиїтської течії ісмаїлітів. З кінця ІX ст.
очолювали ряд антифеодальних повстань. Соціальні ідеали
карматів – відновлення общинної власності на землю, загальна
рівність (не поширювалася на рабів). З кінця ІX до кінця XІ ст. у
Бахрейні існувала держава карматів.
Кадій – суддя.
Катіб – секретар, переписувач.
Кибла – напрямок обличчя мусульманина під час молитви в
сторону Мекки.
Мавали – верства навернених в іслам неарабів з
вільновідпущеників і вільних людей.
Мульк (мілк) – спадкоємні й необумовлені службою приватні
землі. Обкладалися податками тільки у випадку обробітку.
Мухаджири – ті, що здійснили хіджру разом з Муххамедом.
 571

Мухтасиб – представник держави в місті, що стежив за

дотриманням норм шаріату у всіх сферах громадського життя.
Часто також здійснював контроль над міським ремеслом і
торгівлею.
Муедзин – закликач на молитву.
Раїс – знатний представник городян перед владою.
Рибат – спочатку – прикордонні укріплення, потім –
мусульманська укріплена обитель, де жили, молилися й
готувалися до війни послідовники Ібн Ясина.
Садака – благодійний податок, що стягується в розмірі 1/50
поголів’я худоби або 1/10 продукції землеробства.
Савафі – землі правлячої династії, податками не обкладалися.
Салат – обов’язкова мусульманська молитовна служба, чинена
по п’ять разів щодня.
Сунна – «звичай» пророка Мухаммада, його вислови, звички,
діяння й жести, що збереглися в пам’яті мусульман і зафіксовані
в літературній формі в хадисах. Шанується як зразок і
керівництво для всієї мусульманської громади і як джерело
відомостей, що пояснюють і доповнюють Коран.
Сунніти – прихильники традиційного ортодоксального ісламу,
що вірять у те, що будь-який доброчесний мусульманин може
бути керівником (імамом); воліють досягати угод за допомогою
консенсусу й не визнають особливої священної мудрості, втіленої
в їхньому керівнику (імамі), на відміну від шиїтів.
Суфізм – містико-пантеїстична течія ісламу в суннізмі.
Розроблена теологом аль-Газалі (1058–1111).
Тарікат – буквально «шлях» суфізму в цілому як частини
містичного ісламу на противагу шаріату, релігійному праву.
Тарікат є також терміном, яким позначаються суфійські ордени,
особливі суфійські братства або методи медитації.
Таухид – вчення про єдність, теза про строге єдинобожжя, що
лежало в основі релігійно-філософського й етичного вчення аль-
Газалі. Найбільш відомий прихильник Ібн Тумарт, ідеолог
Альмохадів.
Тім’яз – політика «чистки», проведена Альмохадами в Північній
Африці й Андалусії й спрямована на викорінювання
супротивників вчення аль-Газалі.
Улеми – представники вищого сунітського духівництва.
 572

Умма – всесвітня мусульманська громада.

Ушр – привілейована десятина.
Фай – завойована земля іновірців, що стала колективною
власністю мусульман.
Фетва – юридичне роз’яснення у відповідь на запит судді або
приватної особи.
Хадж – паломництво в Мекку, один з п’яти стовпів ісламу.
Хадис – в ісламі переказ про висловлювання й вчинки пророка
Мухаммеда. Хадиси стали основою суни й життєпису
Мухаммеда, другим після Корану джерелом мусульманського
правознавства.
Халіса (халісе) – землі правителів (халіфського роду).
Халіф – «спадкоємець», «представник», «заступник»; у Корані
слово використовується стосовно народу, який покірно і
добровільно служить Богу й тим самим наділений владою
провіщати вільне й діяльне життя як заступників Бога на землі. У
ранній історії ісламу означає титул військових і політичних
керівників Умми, що діють як спадкоємці Мухаммада у всіх
відносинах, крім пророчого служіння.
Ханіфіти – 1) релігійно-світоглядна течія, що виникла у центрі
Халіфату; 2) одна з головних правових шкіл у сунітському ісламі
(поряд з малікітами, шафіїтами й ханбалітами).
Ханіфи – передісламські аравійські монотеїсти, вірування яких
нібито сходили до епохи Авраама; пророки-проповідники, які
намагалися знайти істину й нового бога.
Харадж –поземельний податок, що стягується в розмірі від 1/3 до
2/3 урожаю натурою.
Хіджра – переселення з Мекки в Медину. Початок
мусульманського літочислення.
Хариджіти – «збіглі». Колишні прихильники Алі, які засудили
компромісний договір Алі й Муавії 657 р., що покинули Алі й
стали його ворогами.
Хутба – п’ятничне богослужіння мусульман у мечеті, під час
якого соборний імам читає молитву за «того, хто привладі» і всю
мусульманську громаду.
Шаріат – «шлях» ісламу, що включає узгоджене з Кораном й
Сунною право й державну владу.
 573

Шиїзм – один із двох (поряд із суннізмом) основних напрямків в

ісламі. Шиїти не визнають суннітських халіфів, вважаючи
законними спадкоємцями й духовними спадкоємцями
Мухаммеда лише династію Алідів. Ділиться на кілька течій.
 574

Навчальне видання

ІСТОРІЯ СЕРЕДНІХ ВІКІВ

ПРАКТИКУМ
ЧАСТИНА І

Підписано до друку 06.11.2013 р. Формат 60х84/16.

Папір офсет. Ум. друк. арк. 33,48
Наклад 100 екз. Замов. № 3685

Видавничо-поліграфічний центр «Візаві»

20300, м. Умань, вул. Тищика, 18/19
тел. (04744) 4-64-88, 4-67-77
e-mail: vizavi08@mail.ru
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи
серія ДК № 2521 від 08.06.2006 р.