НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра тактичної підготовки

План конспект практичного заняття

ТЕМА № 3.1: Орієнтування на місцевості.

З дисципліни: тактико-спеціальна підготовка.

Категорія слухачів: курсанти та слухачів інститутів НАВС.
Навчальна мета: Надати фундаментальні знання курсантам щодо ролі,
місця та значення військової топографії при виконанні оперативно-
службових завдань працівниками органів поліції.
Розвиваюча мета: Формувати у курсантів елементи штабної культури
щодо роботи з графічними документами.
Виховна мета: Сприяти зміцненню морально-етичних та інших якостей
особистості працівника правоохоронної галузі.
Обсяг навчального часу: 4 годин.
Навчальне обладнання, ТЗН: медіа проектор.
Наочні засоби: слайди, література.
Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: „Кримінальний процес”,
„Кримінологія та профілактика злочинів” „Спеціальна фізична підготовка”,
„Вогнева підготовка”, „Оперативно-розшукова діяльність”,
„Адміністративна діяльність”, „Управління органами внутрішніх справ”.

Навчальні питання:
1.Сутність і способи орієнтування на місцевості без карти.
2.Способи визначення напрямків на сторони горизонту.
 2

Література:

1. Шмаль С.Г. Довідник з військової топографії. – К.: РВЦ ЗСУ, 2016. -

113с.
2. Військова топографія: Навчальний посібник. / А.М. Кривошеєв, А.І.
Приходько, В.М. Петренко, Р.В.Сергієнко. — Київ: Вид. «КНТ», 2022. —
282 с.
3. Шмаль С. Г. Довідник з військової топографії: довідник. Київ :
Видавництво ВІКНУ імені Тараса Шевченка, 2016. 119 с.
4. Сосса Р., Голубінка Ю. Сучасні виклики до топогеодезичного та
картографічного забезпечення сектору безпеки та оборони держави. Вісник
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Військово-
спеціальні науки. 2017. Вип. 1. С. 20-23.
5. Чорнокнижний О. Теоретичні основи застосування за призначенням
частин та підрозділів топографічної служби. Вісник Київського
національного університету імені Тараса Шевченка. Військово-спеціальні
науки. 2016. Вип. 2. С. 43-45.
6. Савков П. А., Левінськова Н. В., Могильний Д. М. Забезпечення
підрозділів актуальною картографічною продукцією з урахуванням досвіду
проведення спеціальних операцій. Збірник наукових праць Військового
інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
2016. Вип. 51. С. 200-207.
7. Шмаль С. Г., Кравчук О. В., Гудзь А. М., Прищепа С. В., Прохоров О. А.,
Савков П. А., Полець О. П. Військова топографія: підручник. Видання 5-е,
перероблене та доповнене, 2018 - 643 с.
 3

Під час виконання оперативно-службових завдань працівники поліції можуть

опинитися у таких обставинах, за яких необхідно буде зорієнтуватися на
місцевості (ліс, незнайомий район, погані умови спостереження). Вміння
орієнтуватися на місцевості необхідне для визначення свого місця знаходження,
для дотримання напрямку руху, нанесення на карту орієнтирів та інших об’єктів,
а також для організації управління силами й засобами під час виконання
оперативно-службових завдань.

Рис. 1. Орієнтування на місцевості

Орієнтування на місцевості – це визначення свого місця знаходження і
напряму на сторони горизонту щодо навколишніх місцевих предметів і форм
рельєфу, а також визначення вказаного напрямку руху і точне його дотримання.
Під час орієнтування при виконанні оперативно-службових завдань визначають
також місце знаходження своїх підрозділів, взаємодіючих і доданих сил,
супротивника (кримінальних правопорушників), розташування орієнтирів,
направлення та глибину дій.
Орієнтуватися на місцевості можна: за топографічними картами,
аерофотознімками та за допомогою навігаційної апаратури. Крім того, широко
 4

використовують найпростіші способи орієнтування: за компасом, небесними

світилами та ознаками місцевих предметів.

Сутність і способи орієнтування на місцевості без карти

Для того щоб орієнтуватися на місцевості без карти, необхідно вміти:
1. Знаходити напрями на сторони горизонту.
2. Визначати напрями (азимути).
3. Вибирати і призначати орієнтири.
4. Вимірювати відстані до місцевих предметів (цілей, об’єктів, орієнтирів).
Основа будь-якого способу орієнтування – це вміння вибрати на місцевості
орієнтири і використати їх як маяки.
Орієнтирами називають місцеві предмети і форми рельєфу, стосовно яких
визначають своє місце знаходження, розташування об’єктів і цілей, що вказують
напрямок руху. Їх розрізняють за формою, кольором, розмірами і легко
розпізнають при огляді навколишньої місцевості.
Орієнтири поділяються на площинні, лінійні і точкові.
Площинні орієнтири – населені пункти, ліси, гаї, озера, болота й інші
об’єкти, які займають великі площі. Такі орієнтири легко розпізнати і запам’ятати
при вивченні місцевості.
Лінійні орієнтири – це місцеві предмети й форми рельєфу, які мають велику
протяжність при невеликій їхній ширині (дороги, річки, канали, лінії
електропередач тощо) й використовуються, зазвичай, для додержання напрямку
руху.
До точкових орієнтирів належать будови баштового типу, заводські й
фабричні труби, ретранслятори, мости, перехрестя доріг, ями, кар’єри та інші
місцеві об’єкти, які займають невелику площу, служать для точного визначення
свого місця розташування, положення цілей, сектора вогню і спостереження.
Впевнене орієнтування залежить від правильного вибору орієнтирів. Так, для
дотримання напрямку вдень обирають орієнтири, які можна легко розпізнати ще
при підході до них, наприклад, будівлю баштового типу, окремі дерева, тобто
точкові орієнтири. Разом із тим вночі такі орієнтири важко розпізнати здалеку,
тому в умовах обмеженої видимості використовують переважно лінійні та
площинні орієнтири. Таким чином, під час вибору орієнтирів необхідно завжди
враховувати умови, за яких підрозділи діятимуть на місцевості.
Так, узимку снігові заноси згладжують складки рельєфу і роблять їх
малопомітними здалеку. В цих умовах обирають місцеві предмети темного
забарвлення, оскільки вони більше помітні на фоні снігового покриву.
У гірській місцевості окремі форми рельєфу і місцеві предмети, що визначені
як орієнтири, можуть зникати з очей під час руху гірськими дорогами. Тому в
гірській місцевості орієнтири мають бути на різних висотах (ярусах).
 5

Орієнтири, зазвичай, визначає керівник. За необхідності орієнтири додатково

можуть визначати старший групи або наряду. Як орієнтири слід обирати
найбільш стійкі місцеві предмети та форми рельєфу (висоти, перехрестя доріг
тощо), які можуть зберегтися в найрізноманітніших умовах обстановки.
Орієнтири обирають по можливості рівномірно по фронту і в глибину, з
метою забезпечити швидку й точну вказівку щодо місцеположення об’єкта.
Обрані орієнтири нумерують справа наліво і по рубежах від себе в глибину (в бік
супротивника, кримінальних правопорушників або об’єкта).
Кожному орієнтиру крім номера дають умовну назву, яка відповідає його
зовнішнім розпізнавальним ознакам, наприклад: висота плоска, дім із червоним
дахом тощо. Номери та назви орієнтирів, що їх призначив керівник, не
змінюються.

Рис. 2. Пост спостереження (а) та картка спостереження (б)

Для кожного поста спостереження (рис. 2.а) (спостерігача) розробляється

картка спостереження, приклад оформлення якої наведено на рис. 2.б.
За орієнтирами керівник ставить завдання підлеглим, наприклад:
«Спостерігати у секторі: праворуч – орієнтир два – вітряк, ліворуч – орієнтир три
– окреме дерево» та ін.
Способи визначення напрямків на сторони горизонту.
Напрямки на сторони горизонту визначають:
1) за магнітним компасом;
2) за небесними світилами;
3) за різними ознаками місцевих предметів.
Визначення напрямків на сторони горизонту за магнітним компасом.
Під час орієнтування на місцевості найбільш поширено застосовують компас
Андріанова (рис. 3) або артилерійський компас. Компас Андріанова складається з
корпусу, в центрі якого на голці розташована магнітна стрілка.
Коли стрілка в незагальмованому стані, то її північний кінець
встановлюється в напрямку на Північний магнітний полюс, а південний – на
Південний магнітний полюс. У неробочому стані стрілка закріплюється гальмом.
 6

Всередині корпусу компаса розміщена кругова шкала (лімб), яка цифрована за

ходом стрілки годинника в градусній мірі з ціною поділки 3° і розділена на 120
поділок.

Під
час

Рис. 3. Компас Андріанова

роботи з компасом необхідно завжди пам’ятати, що сильні електромагнітні поля
або близько розташовані металеві предмети відхиляють стрілку від її правильного
положення. Тому під час визначення напрямків за компасом необхідно відходити
від ліній електропередач на 40-50 м, також від залізничного полотна, бойових
машин та інших великих металевих предметів. Для перевірки компас
встановлюють у горизонтальному положенні на який-небудь предмет і
відпускають гальмо. Запам’ятовують відлік за кінцем стрілки і металевим
предметом відводять стрілку вбік. Потім металевий предмет забирають – стрілка
повинна вказати на попередній відлік. Якщо відлік відрізняється більш ніж на
одну поділку – компас несправний. Не рекомендується працювати з компасом під
час грози, поблизу електричних проводів високої напруги і поблизу металевих
предметів (від автомобілів – не ближче 10-15 м, від бронетехніки – 40-50 м).
Зорієнтувати компас Андріанова – означає повернути його в
горизонтальній площині так, щоб нульова поділка лімбу співпала з північним
кінцем магнітної стрілки. Визначення напрямку на сторони горизонту за
компасом (рис. 4) виконують таким чином: мушку візирного пристрою ставлять
на нульову поділку шкали, а компас – у горизонтальне положення. Потім
відпускають гальмо магнітної стрілки і повертають компас так, щоб північний її
кінець збігся з нульовим відліком. Після цього, не змінюючи положення компасу,
візуванням через цілик і мушку запам’ятовують віддалений орієнтир, який
використовується як покажчик напрямку на північ.
Напрямки на сторони горизонту взаємопов’язані між собою, і якщо відома
одна з них, то можна визначити й інші. У протилежному напрямку щодо півночі
буде південь, ліворуч – захід, а праворуч – схід.
 7

Визначення напрямків на сторони горизонту за небесними світилами.

За умов відсутності компасу або в районах магнітних аномалій, де компас
може давати хибні показання, сторони горизонту можна визначити за небесними
світилами: вдень – за Сонцем, а вночі – за Полярною зіркою або Місяцем.
Порядок визначення сторін горизонту за Сонцем.
У Північній півкулі Сонце сходить влітку на північному сході, а заходить на
північному заході. Тільки двічі на рік Сонце сходить на сході та заходить на
заході – в дні весняного (21 березня) та осіннього рівнодення (23 вересня).
Прийнято вважати, що Сонце у певний час доби перебуває на сторонах
горизонту (табл. 1): Таблиця 1
Сторона горизонту Декретний час
з 1.Х по 31.ІІІ з 1.ІVпо 30.ІХ
Схід 7:00 8:00
Південь 13:00 14:00
Захід 19:00 20:00
Над територією України Сонце перебуває на півдні у найвищій точці над
горизонтом (у зеніті) в опівдні, при цьому тіні від місцевих предметів мають
найменшу довжину в напрямку на північ. Із переміщенням Сонця тіні зміщуються
на схід. Так, якщо позначити положення кінця тіні від якогось предмета, а через
деякий час позначити нове положення кінця тіні цього ж предмета, то ми
матимемо напрямок на схід (від другого до першого – на захід).
Крім того, знаючи, що Сонце здійснює по
небосхилу свій відомий шлях зі сходу на захід
за ходом годинникової стрілки з кутовою
швидкістю 15° за годину, можна визначити
сторони горизонту за Сонцем та годинником у
будь-який час дня. При цьому годинник
встановлюють так, щоб годинна стрілка була
спрямована на Сонце. Кут між годинною
стрілкою та напрямом на цифру 1 (влітку – на
цифру 2) на циферблаті годинника ділять
навпіл – це й буде напрямок на південь. У
протилежному боці буде північ. До полудня
ділять навпіл ту дугу (кут), яку годинна
стрілка має пройти до 13 (14) години, а після
Рис. 5. Визначення сторін полудня – ту дугу (кут), яку вона пройшла
горизонту за допомогою
після 13 (14) години (рис. 5).
годинника і Сонця
 8

Визначення напрямків сторін горизонту за різними ознаками місцевих

предметів.
Якщо немає компаса і неможливо спостерігати за небесними світилами, то
сторони горизонту можуть бути визначені за ознаками місцевих предметів. З
довгорічних спостережень встановлено (рис. 8):
- мох або лишайники вкривають стовбури дерев, каміння та пеньки з
північного боку;
- кора великих дерев грубіша з північного боку, ніж з південного;
- дерева, каміння, черепичні та шиферні дахи раніше та густіше вкриваються
лишайниками та грибками з північного боку;
- навесні трава на північних галявинах лісу, а також з південного боку
окремих дерев, пеньків, великого каміння росте густіше;
- сніг швидше розтає на південних схилах, внаслідок чого на снігу
утворюються зазублини – шипи, спрямовані на південь;
- мурашники, зазвичай, розташовуються з південного боку дерев, пеньків та
кущів; крім того, південний схил мурашників пологий, а північний – стрімкий;
- просіки в лісових масивах частіше прорубують за лінією північ – південь
або захід – схід;
- на торцях стовпів, які встановлюють на перехрестях просік, нумерація
кварталів здійснюється із заходу на схід, цифри з меншими номерами
розміщуються на північно-західному та північно-східному боці, а з більшими
номерами – на південно-західному та південно-східному;
- вівтарі православних церков звернені на схід, а головні входи розташовано
із західного боку,
піднятий кінець
нижньої поперечини
хреста церков звернений
на північ.

Рис. 8. Визначення напрямків сторін

горизонту за різними ознаками місцевих
предметів