Лекція

Зйомка нарізних і очисних виробок.

Маркшейдерське забезпечення
буровибухових робіт.
Зйомка підземних порожнин і камер
 Зйомка нарізних та очисних виробок

• Зйомка нарізних та очисних виробок необхідна для правильного

зображення їх на гірничій графічній документації. Це дозволяє
здійснювати планування розвитку гірничих робіт, забезпечуючи при
цьому раціональне та найбільш повне використання надр. Об'єктами
зйомки є: всі гірничі виробки; свердловини різного призначення;
камери та порожнини, утворені при вийманні корисних копалин;
технологічні об'єкти (водовідлив, вентиляційне устаткування та інше);
транспортні шляхи, елементи геологічної будови родовища (геологічні
контури, тектонічні порушення і т.д.); місце взяття проб корисних
копалин; елементи прояву гірського тиску (тріщини, вивали, місце
гірських ударів) і т.д.
• На основі зйомок очисних і нарізних виробок вирішуються питання
визначення об'єму виробленого простору, обліку видобутку корисних
копалин та їх втрат у надрах.
 Довжина нарізних та очисних виробок, як правило, невелика і коливається від
50 до 200 м. Це дозволяє виконувати їх зйомки з меншою точністю, ніж основних
відкотних та підготовчих виробок. Тому для зйомки нарізних та очисних виробок
використовують спрощені методи вимірів, менш точні, але компактні прилади.
Знімальні роботи виконуються від пунктів і сторін знімальних мереж способом
перпендикулярів або полярним способом. Для поповнення маркшейдерської
графічної документації зйомки виконують не рідше одного разу на місяць.
Пункти знімальної мережі не повинні розміщуватися далі 50 м від забою. При
наближенні гірничих робіт до небезпечних зон віддаленість цих пунктів не
повинна перевищувати 20 м.
Для зйомки нарізних та очисних гірничих робіт використовують теодоліти
технічної точності (типу Т30, Т60), кутоміри-тахеометри та підвісні інструменти
(підвісна бусоль та підвісний півкруг).
 Орієнтування підповерхових горизонтів
Орієнтування підповерхових виробок виконується з метою геометричної ув'язки їх у плані з виробками
основного горизонту. Як і при орієнтуванні шахти, в процесі орієнтирно-з'єднувальної зйомки на підповерсі
повинні бути визначені коорди­нати X і Y вихідної точки та дирекційний кут вихідної сто­рони знімальної мережі в
системі координат, прийнятій на земній поверхні.
У зв'язку із незначною довжиною блокових виробок орієн­тування підповерхів виконується спрощеними
методами через один або два вертикальні гезенки та через похилий гезенк. Орієнтування підповерхових виробок
виконується незалежно двічі. Різниця між двома орієнтуваннями не повинна перевищувати 20'.
Орієнтування через один вертикальний гезенк може бути виконане такими способами: з'єднувального
трикутника,, одного виска і дотичного шнура. При орієнтуванні підповерхів використовують катушки з дротом та
блоки полегшеного типу і вантажі масою до 10 кгс. При орієнтуванні через один гезенк у нього опускають два
виски і прилягають до них способом з'єднувального трикутника. При цьому виконують ті ж кутові і лінійні
виміри, як і при орієн­туванні основного горизонту через вертикальний ствол.
 Орієнтування через один похилий гезенк може бути здійснене такими способами:
теодолітним ходом, похилого шнура і допоміжних висків, створних точок та невільного
виска. При прокладанні теодолітного ходу через похилий гезенк вершини кутів по
можливості закріпляють у місцях сполучення гезенку з горизонтальними виробками. Якщо
пряме візування через гезенк неможливе, то точки ходу закріпляють у гезенку. Для вста­
новлення теодоліта в цих точках обладнують спеціальні помости, або використовують
розпірні колонки. У теодолітному ходу вимі­рюють довжини сторін, горизонтальні та
вертикальні кути. Довжи­ни вимірюють двічі. Різниця між двома значеннями не повинна пе­
ревищувати 1:1000 довжини лінії. Кути вимірюють теодолітами типу Т15 або Т30 одним
прийомом при двох положеннях вертикального круга.
 Орієнтування через два вертикальні гезенки аналогічне орієнтуванню через
два вертикальні шахтні стволи. Воно використовується у випадку, коли гезенки
збиті між собою на основному горизонті та підповерсі.

У кожний гезенк опускають по одному виску, координати яких на основному

горизонті визначають шляхом прокладання ходів від точок опорної
маркшейдерської мережі. На підповерховому горизонті між висками також
прокладають з'єднувальний хід. При цьому кутові і лінійні виміри виконують
відповідно до вимог, які пред'являються до точності знімальних мереж.
Обчислення орієнтування здійснюється у тій же послідовності, що і при
орієнтуванні через два вертикальні стволи.
 Маркшейдерське забезпечення буровибухових
робіт.

Завдання маркшейдера щодо забезпечення буро-підривних робіт полягають у

перенесенні в натуру проектного положення виробок і свердловин та завдання
напрямку їх осей, у зйомці пройдених виробок та визначенні фактичного напрямку і
глибини вибухових свердловин, нанесенні виробок і свердловин на маркшейдерську
графічну документацію.
Залежно від системи розробки вибухові свердловини розміщують
горизонтально, вертикально або похило. Вони можуть бути паралельними одна
одній або розташовуватися віялоподібно.

При розбурюванні масиву паралельними вертикальними віялами свердловин із

бурової виробки маркшейдер складає ескіз розбурювання масиву, за яким визначає
місця встановлення бурових станків (точки 1,2,3...), напрямки осей свердловин у
горизонтальній та вертикальній площинах та їх довжину Ці параметри виносяться в
натуру за допомогою теодоліта і рулетки та закріпляються тимчасовими знаками або
крейдою на стінці виробки. Ескіз з параметрами свердловин передається буровому
майстру.
Завдання напрямку вертикальним віялам
глибоких свердловин.
Задання напрямку горизонтальному віялу
глибоких свердловин із бурової камери.
 При розбурюванні масиву горизонтальними віялами вибухових свердловин із
бурових камер маркшейдер вказує в натурі місце встановлення бурового станка і
напрямок розбурювання кожної свердловини (Для цього, як і в попередньому
випадку, згідно з проектом у крупному масштабі (1:200 - 1:500) він складає ескіз
розбурювання свердловин, за яким визначає їх основні параметри (кут напрямку,
кут нахилу і довжину). Для перенесення свердловин у натуру на буровому
горизонті в камері необхідно мати твердий пункт та тверду сторону. Для цього в
буровій камері закладають точки знімального обґрунтування, спираючись на які,
пе­реносять у натуру точку встановлення станка 1. Встановивши теодоліт у цій
точці за проектними кутами, визначеними графічно, вказують і закріпляють у
натурі місця розташування усть свердловин.
Біля кожної точки вказують номер свердловини та її довжину. Однак буровому
майстру при використанні цих точок слід враховува­ти ексцентричне розміщення
бурового агрегату станка відносно його стійки.
 Після закінчення буріння свердловин здійснюють їх зйомку, визначаючи
фактичне положення устя свердловин, напрямок їх осі в горизонтальній і
вертикальній площинах, фактичну довжину кожної свердловини. Глибина
свердловин вимірюється за допомогою жолобчатої пружної рулетки, мірних
жезлів, товстого стального дроту, ультразвукових приладів та ехолокаторів.
Жолобчаті рулетки мають полотно шириною 20 мм, поділки на якому
нанесені через 1 м. При вимірюванні полотно рулетки проштовхується в
свердловину до забою. Мірні жезли представляють собою дерев'яні або
металеві штирі довжиною 1 м, сполучені між собою шарнірними або
різьбовими з'єднаннями.
 Маркшейдерська зйомка підземних пустот

З точки зору можливості проведення маркшейдерської зйомки, пустоти розподіляють на дві групи: доступні
та недоступні. До останніх відносять пустоти, до стінок яких доступ спостерігача неможливий або
заборонений правилами техніки безпеки. Всі інші пустоти вважаються доступними, їх зйомка здійснюється
розглянутими раніше способами. У той же час зйомка недоступних пустот має свою специфіку. Відповідно до
характеру ведення цих робіт і за типом розкривних виробок недоступні пу­стоти поділяються на три групи:
– пустоти, в межах яких можливе і допустиме знаходження марк­шейдера з інструментом;
– пустоти, в які маркшейдер потрапити не може, або його перебування там заборонено правилами безпеки,
але там може перебувати апаратура;
– пустоти, в межах яких неможливий доступ ні спостерігача, ні вимірювальної апаратури.

Вибір способу зйомки недоступних пустот здійснюється, виходячи з можливості доступу до них. При
розробці рудних родовищ використовують три основні способи зйомки: тахеометричний,
фотограмметричний та локаційний.

Тахеометричний спосіб зйомки підземних пустот у своїй основі має полярну просторову
систему координат. Визначення положення точок об'єкта зйомки відносно точки стояння
інструмента здійснюється шляхом вимірювання горизонтального і вертикаль­ного кутів та лінійного
параметра.
Тахеометрична зйомка камери двома теодолітами.
 Для зйомки контурів камери може бути використаний метод засічки двома кутомірними приладами з двох точок,
при якому теодоліти встановлюють у точках з відомими координатами. З однієї із точок за допомогою світлового
пристрою в характер­них точках на стінках камери проектують світлове п'яно, яке засікають обома приладами,
вимірюючи горизонтальні і вертикаль­ні кути. Визначення координат точок зйомки здійснюється ана­логічно рішенню
прямої засічки. Спосіб кутових засічок викори­стовують при відсутності спеціальних приладів для зйомки
недоступного простору. Однак в окремих випадках при використанні цього способу з'являються "мертві" зони, зйомка
яких неможлива.
Фотограмметричний метод зйомки підземних пустот ґрунтується на визначенні координат точок камери
шляхом перетворення фото­графічних координат в істинні при обробці фотознімків. Для їх одержання використовують
метод короткобазисної зйомки, суть яко­го полягає у тому, що у підхідній виробці на штативі встанов­люють базисну
штангу 1 на кінцях якої закріплені ширококутні короткофокусні фотокамери 2, осі яких паралельні. Базисна штанга
встановлюється перпендикулярно до напрямку сторони знімального обґрунтування за допомогою візирного діоптра 3.
Виконавши фотографування, одержують пару знімків, вимірювання на яких виконують за принципом
стереоскопічного зору.
Локаційні методи зйомки підземних пустот. Найбільшого поши­рення для виміру пустот має звуколокаційний
метод зйомки, який використовує в основному ультразвукові коли­вання. Відстань від випромінювача до стінки камери
L визна­чається на основі визначення часу проходження звуку Т за формулою:
T
L
2c
,
де с – швидкість розповсюдження звуку в пустоті. На цьому принципі працюють звуколокатори
"Сфера", "Зонд", "Донецьк" та інші.
Звуколокатор "Сфера" використовують для автоматичної зйом­ки недосяжних камер із підхідних
виробок. Його по­воротний пристрій забезпечує зйомку по замкнутих горизонтальних і вертикальних
перетинах як із штатива, так і з консолі. Мето­дика виконання зйомки "Сферою" така ж, як і
тахеометрами.
Схема звуколокаційної зйомки
камери: 1 – автомашина з
апаратурою; 2 – апаратурний
відсік; 3 – каротажна лебідка; 4 –
кабель; 5 – блок; 6 – камера; 7 –
свердловинний снаряд; 8 –
перетворювач горизонтального
огляду; 9 – контур
горизонтального перерізу.