4.

ТОПОГРАФІЧНА ЗЙОМКА ДІЛЯНКИ МІСЦЕВОСТІ

4.1. Загальні положення
Польові геодезичні вимірювання, що виконуються з метою визначення
координат для створення карт, планів і профілів, називають зйомкою.
На навчальній геодезичній практиці студенти повинні набути навички
для виконання найпростіших видів топографічних зйомок, навчитися вибирати
найбільш раціональні способи зйомки ситуації та рельєфу залежно від
особливостей місцевості, а також освоїти методику виконання польових та
камеральних робіт.
За вказівкою керівника практики зйомку ділянки місцевості виконують в
одному з масштабів: 1: 500, 1: 1000, 1: 2000, висотою перетину рельєфу 0,5 або 1
м. Межі ділянки місцевості визначає керівник практики.
Топографічну зйомку здійснюють за принципом “від загального до
конкретного”. Тобто спочатку визначають взаємне положення основних
(опорних) точок, створюють знімальну основу, а потім виконують зйомку
ситуації та рельєфу. Закінчують роботу складанням топографічного плану
ділянки.
4.2. Знімальна основа
Знімальною основою (обґрунтуванням) називається мережа геодезичних
точок (пунктів), яка включає пункти державних геодезичних мереж, мереж
згущення 1 і 2 розрядів, знімальних мереж, які використовуються для
забезпечення топографічних зйомок.
Розрізняють планову знімальну основу, коли для всіх точок визначені
координати X і Y та планово-висотну, коли для всіх точок визначені координати
X, Y і висота Н.
На навчальній практиці планове положення точок знімальної мережі
визначають прокладенням теодолітних і тахеометричних ходів. Для розвитку
планово-висотних знімальних мереж одночасно визначають й положення точок
за висотою.
4.2.1. Розвиток планової знімальної мережі теодолітними ходами
Основним методом розвитку планових мереж на навчальній практиці є
теодолітні ходи. Теодолітні ходи є системами ламаних ліній, в яких
горизонтальні кути вимірюються технічними теодолітами, а довжини сторін
– сталевими мірними стрічками і рулетками або оптичними далекомірами.
Мета прокладення теодолітного ходу – визначити прямокутні координати
(X, У) вершин ходу. Для цього використовують точки ДГМ (Державної
геодезичної мережі) або мереж згущення, на які спирається цей хід. За точністю
теодолітні ходи підрозділяються на розряди: ходи 1 розряду

1
 – з відносною погрішністю не нижче 1:2 000, 2 розряди – не нижче 1:1
000. Зазвичай теодолітні ходи потрібні не лише для виконання зйомки ситуації
місцевості, але і служать геодезичною основою для інших видів інженерно-
геодезичних робіт..
За формою розрізняють наступні види теодолітних ходів:
– замкнутий або розімкнутий ходи з відносною похибкою 1:2000, що
спираються на пункти мереж згущення та державної геодезичної мережі;
– розімкнуті (діагональні) ходи другого порядку з відносною похибкою
1:1000, що спираються на точки теодолітного ходу першого
порядку. Типові схеми побудови теодолітних ходів показані на рис.
4.2.
Граничні допустимі довжини окремих ходів між вихідними пунктами
наведені в таблиці 4.1.
Довжини ліній (сторін) у теодолітних ходах мають бути в межах від 40
до 350 м.
При зйомці деяких об'єктів в окремих випадках допускається
прокладання висячих теодолітних ходів довжиною, зазначеної в табл. 4.1.
Теодолітна зйомка складається з таких етапів:
Камеральна підготовка. У цей період вивчають графоаналітичні
матеріали на район майбутніх робіт: виявляють і відбирають плани складені на
цю місцевість за раніше виконаними зйомками, складають схему розміщення
пунктів державних геодезичних мереж, а з каталогів виписують координати
цих пунктів, складають проект організації польових робіт.
Рекогносцирування місцевості. Після камеральної підготовки оглядають
місцевість, виявляючи зміни в контурах і перевіряючи доцільність виконання
наміченого проекту, уточнюючи його на місці. Визначають місця точок
зйомочного обґрунтування і закріплюють їх на місцевості, намічають шляхи
прив'язування цих точок до пунктів державної геодезичної мережі. Складають
схеми теодолітних ходів і проект проведення польових зйомочних робіт, які
складаються з побудови зйомочного обґрунтування і зйомки контурів.
Польові вимірювальні роботи. Польові роботи розпочинають з
рекогностування, тобто закріплення вершини теодолітних ходів на місцевості
знаками. Вибирають місця закладання пунктів так, щоб:
1) з кожного з них було видно сусідні пункти ходу;
2) поверхня землі між двома сусідніми пунктами ходу була сприятлива
для вимірювання ліній стрічкою;
3) пункти закладають в місцях тривалого їх збереження i зручних для
вимірювання кутів;

2
 4) з пунктів теодолітного ходу було видно значну частину місцевості;
5) довжини сторін теодолітного ходу повинні бути в межах, наведених у
табл. 4.1.
Вершини теодолітних ходів закріплюються на місцевості в основному
тимчасовими знаками – дерев'яними кілками, що забиваються врівень з
поверхнею землі; центр позначається хрестоподібною насічкою в торці кілка
або цвяхом (рис. 4.2.1.1).

5
3.07
19 р

Рис. 4.2.1.1. Схема позначення і закріплення точки теодолітного

ходу тимчасовими знаками

В якості тимчасових знаків можуть використовуватися також металеві

штирі, милиці і трубки або цвяхи, вбиті в пні дерев, а також валуни, на яких
масляною фарбою наносяться хрести. Для полегшення відшукування точок
поряд з ними забивають сторожки – дерев'яні кілки, що виступають над
поверхнею землі на 30 – 35 см; на сторожках підписують номери точок і дату їх
закладки. Закріплені точки обкопують канавками або обкладають камінням по
кругу діаметром 0,8 м, та прив'язують двома-трьома промірами до місцевих
предметів (стовпи електроліній, кути будівель, споруд, перетин доріг і т. п.) та
наносять їх на абрис ділянки. Пункти теодолітних ходів на забудованих
територіях закріпляють центрами довготривалого збереження.
У теодолітному ході вимірюють праві або ліві за ходом горизонтальні
кути між сторонами, відстані між точками (довжини сторін) і кути нахилу
сторін, якщо кут нахилу більше 3°.
Кутові вимірювання виконують теодолітом технічної точності. Довжини
сторін вимірюють мірною стрічкою або рулеткою двічі в прямому і
1
оберненому напрямку з точністю . Результати вимірювань записують у
2000
польовий журнал. Зразок запису наведено в таблиці 3.1.

3
 Діагональні ходи

Рис. 4.2.1.2. Типові схеми теодолітних ходів:

а – розімкнутий хід, який спирається на дві сторони вищого класу;
б – замкнутий хід, який спирається на один вихідний пункт і вихідний
напрямок;
в – замкнутий хід, який спирається на два вихідних пункти;
г – система ходів, що спираються на вихідні пункти, з декількома вузловими
точками

4
 Таблиця 4.2.1.1
Характеристика параметрів теодолітних ходів

Найменування показника Масштаби зйомок

1: 500 1: 1000 1: 2000
Максимальні довжини ходів, км
а) на відкритій і забудованої території:
- ходи 1 порядку 0,6 1,2 2
- ходи 2 порядку 0,3 0,5 1
б) на залісненій території
- ходи 1 порядку -
- ходи 2 порядку -
Допустимі відносні нев′язки
- ходи 1 порядку 1: 2000 1: 2000 1: 2000
- ходи 2 порядку 1: 1000 1: 1000 1: 1000
Допустимі довжини висячих ходів, м
- на незабудованій території 150 200 200
- на забудованій територі 100 150 300
Допустимі кутові нев'язки в ходах 1 і 2
порядків, п – число кутів в ході 1'√n 1'√n 1'√n

Математична обробка результатів вимірювань.. Камеральні роботи

при теодолітної зйомки складаються з обчислювань та графічних побудов. В
результаті обчислень визначають планові координати вершин теодолітних
ходів; кінцевою метою графічних побудов є отримання ситуаційного плану
місцевості.
Камеральна обробка результатів польових вимірювань полягає в
наступному:
– перевіряють обчислення в польовому журналі;
– складають схему знімальної мережі;
– обчислюють координати точок знімальної мережі.
Перевірка обчислень в польовому журналі. Повторно виконують усі
обчислення, зроблені в полі, і виводять середні значення виміряних кутів (з
округленням до 0,1′ ) і довжин сторін (до 0,01 м).
Складання схеми знімальної основи. Складають схему (за виміряними
горизонтальними кутами та довжинами сторін), орієнтовану по сторонах світу в
довільному масштабі на аркуші А4 (рис. 4.3). У вершин підписують середні
значення горизонтальних кутів, а біля кожної сторони – її горизонтальну
довжину. На схему наносять також пункти геодезичної мережі, до яких

5
здійснювалася прив'язка теодолітних ходів, координати початкових пунктів і
дирекційні кути початкових сторін.
Також виписують суму виміряних кутів Σβвим, суму теоретичну Σβт,
кутову нев’язку f та допустиму нев’язку кутів f доп .
4.2.2. Обчислення координат точок теодолітних ходів
Координати точок теодолітних ходів обчислюють в наступній
послідовності: спочатку обчислюють координати точок теодолітного ходу 1
порядку, потім координати точок теодолітного ходу 2 порядку (діагональний
хід), якщо такий є.
Вихідними даними для обчислень є виміряні в вершинах (точках)
теодолітного ходу праві за ходом горизонтальні кути та горизонтальні
прокладання його сторін, дирекційний кут вихідної сторони та прямокутні
координати вихідної точки. Обчислення роблять в спеціальній відомості
окремо для кожного ходу.

Завдання 1. Обчислити координати точок замкнутого теодолітного ходу.

Вихідні дані: Виміряні значення теодолітного ходу наведені в табл. 4.2.2.1.

Значення дирекційних кутів вихідної сторони 42-43 і координат точки 43
студент вибирає за номером у списку групи (табл. 4.2.2.2).

Хід роботи
Обчислення координат точок замкнутого теодолітного ходу виконуються
у відомості обчислення координат (чистий бланк). Перед обчисленням
необхідно скласти зі зміненим розміром схему з урахуванням вихідних і
виміряних величин значення, яких виписують на схему (рис. 4.2.2.1).

У відповідності зі схемою теодолітного ходу (рис. 4.2.2.1), виписують в

відомість обчислення координат (табл. 4.2.2.3):
- номери точок теодолітного ходу (графа 1 та 12);
- прилеглий кут β43пр. і виміряні горизонтальні кути βi (графа 2);
- вихідний дирекційний кут α42-43 червоним кольором (графа 4);
- горизонтальні прокладання сторін теодолітного ходу di (графа 5);
- координати вихідної точки X43 і Y43 червоним кольором (графа 10 і 11).
Зразок заповнення відомості табл. 4.2.2.4 (зразок).

6
 Рис. 4.2.2.1. Схема замкнутого теодолітного ходу

Обчислення координат теодолітного ходу виконується в два етапи:

1. Перевірка якості кутових вимірів і ув'язка кутів;
2. Перевірка якості лінійних вимірювань і ув'язка збільшень координат.

1. Для перевірки якості кутових вимірів і ув'язки кутів виконують такі дії:
- обчислюють суму виміряних кутів Σβвим. (Без урахування примичного
кута) записують в графу 2 нижче останнього заповненого рядка;

- обчислюють теоретичну суму кутів для замкнутого теодолітного ходу за

формулою: Σβтеор. = 180º ∙ (n-2), де n- кількість кутів замкнутого полігону;
- обчислюють кутову нев'язку fβ = Σβвим. – Σβтеор. , вона не повинна
перевищувати допустиму нев’язку обчислену за формулою f βдоп. = ± 1'√n;

- всі вище зазначені величини записують у відомості обчислення

координат (табл.3.3), щоб показати що кутові виміри виконані правильно і
задовольняють допускам. Якщо fβ> fβдоп., тоді необхідно переміряти
горизонтальні кути;

- розподіляють кутову нев'язки з протилежним знаком на всі кути порівну

(крім примичного) округляючи їх з таким розрахунком, щоб сума поправок
дорівнювала кутовій нев’язці (fβ) з протилежним знаком. Поправки записують
червоним кольором над вимірюваними кутами (табл.12.3., зразок);
– з урахуванням поправок (алгебраїчною сумою) обчислюють виправлені
кути;

7
 - обчислюють дирекційні кути за виправленими кутами і записують в
графу 4. Дирекційний кут наступної сторони αi дорівнює дирекційному куту
попередньої αi-1 сторони плюс або мінус 180° і плюс лівий, по ходу
виправлений кут або мінус правий по ходу виправлений кут. В нашому випадку
(рис.3.1) праві по ходу кути :
αi = αi-1 + 180° – βi(праві за ходом кути).

Контролем ув'язки кутів є отримане в кінці ходу значення дирекційного

кута сторони 43-1 яке дорівнює початковому.
2. Для перевірки якості лінійних вимірювань і ув'язки приростів
координат виконують такі дії:
- обчислюють приріст координат (пряма геодезична задача) і записую в графу 6
обов'язково вказуючи знак (+) або (-):
∆Xi = di · cos αi ; ∆Yi = di · sin αi ;

- обчислюють нев’язку в приростах координат для замкнутого ходу:

fx = ∑∆X; fy = ∑∆Y;
- обчислюють лінійну невязку:
fd = √ fx ²+ fy² ;
- обчислюють периметр Р = Σd (сума горизонтальних прокладань);

- обчислюють відносну невязку f відн. = fd / Р, відносна нев'язка записується у

вигляді дробу, де в чисельнику 1 а в знаменнику Р / fd - округлене до цілого
значення. Відносна нев'язка не повинна перевищувати допустиму відносну
невязку (для теодолітного ходу f відн.доп. = 1/2000), тобто f ≤ 1/2000. Всі
обчислення записують у відомості щоб показати правильність виконання
лінійних вимірювань (довжин сторін теодолітного ходу). Якщо ж f відн.> 1/2000,
тоді необхідно переміряти довжини сторін;

- нев'язки в прирости координат розподіляємо пропорційно довжині сторін з

протилежним знаком: δxi = - fx · di / Р ; δyi = - fy · di / Р . Поправки δxi і δyi
округляють с таким розрахунком, щоб їх сума дорівнювала нев’язкам з
протилежним знаком: ∑δxi =- fx; ∑ δyi =- fy і записують червоним кольором над
приростами координат. З урахуванням поправок (алгебраїчна сума)
обчислюють виправлені прирости координат.
∑∆X випр.=0; ∑∆Y випр.=0;

За виправленими приростами координат обчислюють координати точок:

подальша координата Xi і Yi дорівнює попередній Xi-1 і Yi-1 плюс виправлений
приріст координат зі своїм знаком:
випр. випр.
Xi = Xi-1 + ∆X ; Yi = Yi-1 + ∆Y .
Контролем обчислень є отримані в кінці ходу координати вихідної точки
43 (рис. 12.1).

8
 Завдання 2. Нанести на координатну сітку точки теодолітного ходу за
їхніми координатами

На листі формату А4 будуємо вісь Х і вісь Y. Вісь Х орієнтується в

геодезії на північ, а вісь Y на схід. Масштаб побудови 1:2000. Початок відліку
Х і У візьміть оберіть з тим розрахунком, щоб у вас всі точки теодолітного ходу
помістилися на листі.
Наприклад.
В табл. 4.2.2.4 знаходимо мінімальне значення Х і Y точок теодолітного
ходу: Х43=8368,74м; Y1=6538,26м. Тоді за початок Х можна прийняти 8300, а за
початок Y – 6400. Згідно масштабу в 1 сантиметрі 20 метрів. На осі Х і Y від
точки перетину осей (Х=8300, Y=6400) через 1 сантиметр ставимо мітки. Біля
кожної на осях Х і Y ставимо відповідне значення: для Х (8400, 8500, 8600), а
для Y (6500, 6600, 6700).
Далі за побудованими осями відкладають Х і Y всіх точок теодолітного
ходу. На рис. 4.2.2.2 відкладена точка 2 (Х2=8499,98 м; Y2=6499,95 м).
Х

8500 2

8400

8300 Y
6400 6500 6600 6700

Рис. 4.2.2.2. Нанесення точки теодолітного ходу на координатну сітку

9
 Вихідні дані

Таблиця 4.2.2.1
Виміряні величини

№ Виміряні Горизонтальне
точки горизонтальні прокладання d,
кути βвим м
˚ ′
42

43 232 16
119,19
1 121 31
144,04
2 107 28
129,04
3 103 08
148,95
4 109 39
151,73
43 98 16

10
 Таблиця 4.2.2.2
Значення дирекційних кутів вихідної сторони 42-43
і координати точки 43.
в списку
групи

Дирекційний кут Координати точки 43, м

сторони α42-43
№

Х Y
° ´
1 153 42 8658,90 6333,72
2 159 48 8675,67 6351,54
3 165 54 8690,45 6371,05
4 171 03 8701,26 6388,67
5 177 09 8711,95 6410,69
6 183 15 8720,24 6433,71
7 189 21 8726,04 6457,49
8 195 27 8729,28 6481,75
9 201 33 8729,98 6506,22
10 207 39 8727,95 6530,62
11 213 45 8723,41 6554,67
12 219 51 8716,33 6578,10
13 225 57 8706,81 6600,64

11
 Табл. 4.2.2.3
Відомість обчислення координат точок замкнутого теодолітного ходу. Обчислив (ла):
Горизонтальні кути Приріст координат, м
(β праві) Дирекційн Горизон
Координати, м
Виправ і кути - тальне
Обчислені Виправлені
№ точки

№ точки
Виміряні -лені прокла-
+ + + +
дання d, - ∆ - ∆ - ∆ - ∆ X Y
◦ ′ ◦ ′ ◦ ′
м X Y X Y
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

12
 Табл. 4.2.2.4
Відомість обчислення координат точок замкнутого теодолітного ходу. Обчислив (ла):
Горизонтальні кути βправі Дирекційні Горизон- Приріст координат, м Координати, м
Виміряні Виправлені кути тальне
α прокла- Обчислені Виправлені
№ точки

№ точки
+ + + +
дання d, - ∆X - ∆Y - ∆X - ∆Y X Y
◦ ′ ◦ ′ ◦ ′
м
42 42
324 48
43 228* 14* 228* 14* -0,01 -0,01 8368,74 6688,86 43
276 34 151,58 + 17,33 - 150,59 + 17,32 - 150,60
1 115 08 115 08 -0,01 8386,06 6538,26 1
341 26 120,20 + 113,93 - 38,31 + 113,92 - 38,31
2 112 35 112 35 -0,01 -0,01 8499,98 6499,95 2
48 51 164,24 + 108,11 + 123,64 + 108,10 + 123,63
3 125 43 125 43 -0,02 -0,01 8608,08 6623,58 3
103 08 170,36 - 38,66 + 165,92 - 38,68 + 165,91
+01
4 76 28 76 29 8569,40 6789,49 4
-0,02 -0,01
206 39 224,46 - 200,64 - 100,62 - 200,66 - 100,63
+01
43 110 04 110 05 8368,74 6688,86 43
276 34
1 fx=+0,07 fy=+0,04
Р= 830,84
fабс. = √0,07² + 0,04² = 0,08
∑βвим= 539° 58´
∑βтер.= 540º 00´
fвідн.доп.=1/2000
fβ= - 0º 02'
fβдоп.=1´√5 ±2,2´ fвідн. ≤ fвідн.доп.
*прилеглий кут

13
14