Інформаційна безпека- це набір процедур та інструментів, які

захищають усю делікатну корпоративну інформацію від неправомірного

використання, несанкціонованого доступу, псування або знищення.
Інформаційне середовище - це сукупність технічних і програмних
засобів зберігання, обробки і передачі інформації, а також політичні,
економічні і культурні умови реалізації процесів інформатизації.
Основними обʼєктами інформаційної безпеки є повʼязані з
національними інтересами інформація, інформаційна інфраструктура та
правовий статус субʼєктів інформаційної сфери.
Субʼєктами забезпечення інформаційної безпеки є органи,
організації та особи, уповноважені законом наздійснення відповідної
діяльності.
Метою Концепції інформаційної безпеки є забезпечення
інформаційного суверенітету та визначення підходів до захисту та
розвитку національного інформаційного простору для всебічного
інформаційного забезпечення українського суспільства.
Інформаційна безпека держави - це система заходів та стратегій,
спрямованих на забезпечення захисту інформації та інформаційно-
комунікаційних систем від загроз, що можуть завдати шкоди національній
безпеці, екноміці та іншим аспектам державного функціонування.
Концептуальні інтереси особистості в інформаційній сфері
включають:
Приватність даних: Захист власних особистих даних від
незаконного доступу та використання.
Свобода слова та доступ до інформації: Забезпечення
можливості вільно виражати свої погляди та мати доступ до
різноманітної інформації.
Безпека в інтернеті: Захист від кібератак, шахрайства та
інших інтернет-загроз.
 Концептуальні інтереси суспільства включають:
Підвищення інформаційної грамотності: Забезпечення освіти та
навчання, щоб люди могли критично оцінювати інформацію.
Захист від дезінформації: Боротьба з поширенням неправдивої
інформації та фейків.
Забезпечення інформаційної інфраструктури: Розвиток та
збереження інформаційних ресурсів.
Концептуальні інтереси держави включають:
Національна безпека: Захист від кіберзагроз, включаючи
можливість атак на інфраструктуру та важливі інформаційні
системи.
Захист економіки: Запобігання кіберзлочинам та крадіжкам
комерційної інформації.
Зовнішні відносини: Ведення інформаційної війни, дипломатична
комунікація та вплив на іноземні суспільства через медіа.
Дестабілізуючими факторами у сфері інформаційної безпеки
розуміють такі явища та процеси природного і штучного походження, що
породжують інформаційні загрози. Джерелами дестабілізуючих факторів
можуть бути як окремі особи, так і організації та їхні обʼєднання.
Загрози інформаційній безпеці України можна класифікувати на
декілька основних категорій:
Кібератаки:
Кіберспіонаж: Незаконне збирання конфіденційної інформації.
Кібертероризм: Використання кіберзасобів для терористичних цілей.
Кіберсаботаж:Руйнування інформаційної інфраструктур,включаючи
критичні системи.
 Дезінформація:
Фейки та маніпуляція інформацією: Розповсюдження неправдивої
інформації з метою впливу на громадську думку.
Інформаційна війна: Систематичне використання пропаганди для
дезінформації та впливу на інших.
Злочинні дії:
Кіберзлочини: Крадіжки даних, шахрайство, фінансові атаки.
Кібербулінг: Маніпулювання, образи та загрози в інтернеті.
4. Технічні ризики:
Вразливості програмного забезпечення:
Використання програмних вразливостей для атак.
Витік даних: Незаконне витікання конфіденційної інформації.
5. Інформаційна залежність:
Залежність від іноземних технологічних компаній: Ризик обмеження
доступу до інформації через іноземний контроль над технологіями.
6. Соціальні аспекти:
Кібермобілізація: Використання соціальних мереж та
інтернету для мобілізації населення у військових чи політичних
цілях.
Інформаційна ізоляція: Відчуття ізоляції черёз заборону або
блокування доступу до інформації.
Забезпечення інформаційної безпеки - діяльність, спрямована на
запобігання, своєчасне виявлення, припинення чи нейтралізацію реальних
і потенційних загроз інформаційній безпеці України.
Принципи забезпечення інформаційної безпеки містять:
законність, баланс інтересів особи, суспільства і держави; комплексність;
системність; інтеграція з міжнародними системами безпеки; економічна
ефективність.
 Україна має кілька органів та структур, відповідальних за
забезпечення інформаційної безпеки, включаючи:
Служба безпеки України (СБУ): Основний державний орган,
який відповідає за забезпечення національної безпеки та здійснення
контррозвідувальних та антитерористичних заходів, включаючи
кібербезпеку.
Міністерство цифрової трансформації України: Відповідає
за розвиток та регулювання сфери інформаційних технологій,
включаючи кіберзахист.
Центр кіберзахисту України: Спеціалізований центр, який
відповідає за моніторинг та реагування на кіберзагрози, а також за
захист інформаційних ресурсів держави.
Національна поліція України: Веде розслідування
кіберзлочинів та здійснює заходи з попередження
кіберкримінальності.
Міністерство оборони України: Відповідає за захист
інформаційної безпеки в оборонній сфері.
Національний регулятор з питань звʼязку та
інформатизації (НКРЗІ): Регулює та контролює сферу звʼязку та
інформатизації, зокрема забезпечує стандарти кіберзахисту в
телекомунікаціях