Тема 5.

ОСНОВНІ ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА РІВЕНЬ

ЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ, КІБЕРБЕЗПЕКИ
Питання для розгляду:

 Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості

інформаційної безпеки, кібербезпеки.
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.
 Корупційні ризики.
 Чинників, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки багато і майже всі
вони різнопланові та мають різний вплив, різні трактування.

У національних нормативно-правових актах чинники, які

впливають на рівень забезпеченості інформаційної безпеки,
кібербезпеки, поділяють на:
 зовнішні чинники;
 внутрішньодержавні.
Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.

 Стратегія зовнішньополітичної діяльності України

 Стратегія воєнної безпеки України
 Стратегія національної безпеки України
 Стратегія кібербезпеки України
Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.

 Закон України «Про основні засади розвитку

інформаційного суспільства в Україні»
 Закон України «Про основні засади забезпечення
кібербезпеки України»
 Стратегія національної безпеки України
 Стратегія кібербезпеки України
Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.

Стратегія зовнішньополітичної діяльності України

• Дедалі більшого значення набуває інформаційно-цифровий

простір, який перетворюється на місце глобального суперництва
держав і корпорацій, а також протиправної діяльності
терористичних та інших злочинних угруповань.

• Розвиток цифрових технологій, біотехнологій та технологій

штучного інтелекту суттєво змінює структуру економік.
Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.

Стратегія воєнної безпеки України

визначає зовнішні чинники на:

 глобальному рівні;
 регіональному рівні;
 національному рівні.
 Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія воєнної безпеки України

На глобальному рівні основними аспектами воєнної безпеки є руйнування

створеної після Другої світової війни системи міжнародної безпеки, підвищення
рівня невизначеності і непередбачуваності безпекового середовища, яке
характеризується:
• посиленням боротьби за ресурси та міждержавної конкуренції із застосуванням
політико-дипломатичних, економічних, інформаційних, воєнних і гібридних
інструментів, зокрема економічних важелів впливу, приватних військових
компаній, регулярних військ без знаків розрізнення;
• загостренням конфліктів, спричинених етнічними, релігійними, міграційними,
економічними та іншими чинниками;
• конкуренцією держав у сфері космічних, квантових, інформаційних,
кібернетичних, гіперзвукових, біологічних, нано- та інших технологій,
розробленням на їх основі систем озброєнь з використанням нових фізичних
принципів, робототехніки та новітніх матеріалів, мілітаризацією навколоземного
космічного простору;
• загрозами виникнення надзвичайних ситуацій, зокрема спричинених епідеміями;
• поширенням міжнародного тероризму та злочинності, загрозою розповсюдження
зброї масового ураження.
 Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія воєнної безпеки України

На регіональному рівні найбільш загрозливим аспектом є ймовірність

дестабілізації ситуації на Балканах, у Балтійському та Чорноморському
регіонах, на Кавказі та у Східній Європі внаслідок:
• тимчасової окупації Російською Федерацією частини території Грузії і
України;
• мілітаризації Російською Федерацією тимчасово окупованої території
Автономної Республіки Крим та міста Севастополь;
• перешкоджання Російською Федерацією вільному судноплавству в
Чорному і Азовському морях;
• намагання Російської Федерації зберегти у сфері свого політичного впливу
Республіку Білорусь, використання у власних інтересах конфлікту в
Придністров’ї та інших "заморожених" конфліктів на пострадянському
просторі.
 Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія воєнної безпеки України

На національному рівні Російська Федерація залишається воєнним

противником України, який здійснює збройну агресію проти України,
тимчасово окупував територію Автономної Республіки Крим та міста
Севастополь, території у Донецькій та Луганській областях, системно
застосовує воєнні, політичні, економічні, інформаційно-психологічні, космічні,
кібер- та інші засоби, що загрожують незалежності, державному суверенітету
і територіальній цілісності України.
Головним безпековим аспектом у воєнній сфері на національному рівні
залишається розв’язана Російською Федерацією гібридна війна проти
України, яка ведеться у формі комбінації різноманітних дій щодо прихованого
застосування регулярних військ (сил), незаконних збройних формувань і
терористичних організацій, використання пропаганди, саботажу, терору,
вчинення диверсій, навмисного завдавання шкоди громадянам, юридичним
особам та об’єктам державної власності в Україні.
 Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія національної безпеки України
Стрімкі технологічні зміни, насамперед в енергетиці та біотехнологіях, розробки у сфері штучного
інтелекту тощо докорінно трансформують економіку і суспільство в цілому. Стрімко зростає роль
інформаційних технологій у всіх сферах суспільного життя. Розробляються системи озброєнь на основі нових
фізичних принципів, із використанням квантових, інформаційних, космічних, гіперзвукових, біотехнологій, а
також технологій у сфері штучного інтелекту, створення нових матеріалів, робототехніки та
автономних безпілотних апаратів.
Сучасна модель глобалізації уможливила поширення міжнародного тероризму та міжнародної
злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного
фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальної міграції,
легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, розповсюдження зброї масового ураження
тощо.
Поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) виявило критичні проблеми в інформаційній сфері,
системах охорони здоров’я та соціального захисту, спричинило зростання безробіття, руйнує усталений спосіб
життя, загрожує продовольчому забезпеченню, перешкоджає вільному руху капіталу, товарів та робочої сили,
завдає шкоди сфері послуг та, зрештою, підвищує протестні настрої у суспільствах і конфліктність у
міжнародних відносинах.
Трансформуються міждержавні об’єднання та міжнародні організації, посилюються протекціонізм та
тенденції до регіоналізму. Ситуація у світі та перспективи її розвитку характеризуються високим ступенем
невизначеності і непередбачуваності.
 Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія національної безпеки України
Непослідовність та незавершеність реформ і корупція перешкоджають виведенню української
економіки з депресивного стану, унеможливлюють її стале і динамічне зростання, підвищують
уразливість до загроз, підживлюють кримінальне середовище.
Посилюються загрози для критичної інфраструктури, пов’язані з погіршенням її технічного
стану, відсутністю інвестицій в її оновлення та розвиток, несанкціонованим втручанням у її
функціонування, зокрема фізичного і кіберхарактеру, триваючими бойовими діями, а також
тимчасовою окупацією частини території України.
Основне завдання розвитку системи кібербезпеки - гарантування кіберстійкості та
кібербезпеки національної інформаційної інфраструктури, зокрема в умовах цифрової
трансформації.
 Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія кібербезпеки України
Російська Федерація залишається одним з основних джерел загроз національній та
міжнародній кібербезпеці, активно реалізує концепцію інформаційного протиборства,
базовану на поєднанні деструктивних дій у кіберпросторі та інформаційно-психологічних
операцій, механізми якої активно застосовуються у гібридній війні проти України. Така
деструктивна активність створює реальну загрозу вчинення актів кібертероризму та
кібердиверсій стосовно національної інформаційної інфраструктури.
Прогнозується зростання інтенсивності міждержавного протиборства і
розвідувально-підривної діяльності у кіберпросторі. Розширюється коло держав, які
намагаються сформувати власну кіберрозвідку, оволодіти сучасними технологіями
розвідувально-підривної діяльності у кіберпросторі, посилюють державний контроль за
національними сегментами мережі Інтернет. При цьому поширюється інструментарій, що
передбачає накопичення великих масивів інформації щодо поведінки людини, соціальних груп
та використання сучасних досягнень у сфері штучного інтелекту. Посилюється тенденція
здійснення розвідувально-підривної діяльності у кіберпросторі шляхом залучення
спецслужбами окремих держав, насамперед Російської Федерації, міжнародних хакерських
угруповань для реалізації кібервпливу.
 Зовнішні чинники, які впливають на рівень забезпеченості
інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія кібербезпеки України

Зростає технічний рівень реалізації кіберзагроз, постійно вдосконалюються та

розробляються нові інструменти і механізми кібератак. Посилюється тенденція щодо
використання кібератак як інструменту спеціальних інформаційних операцій,
маніпулювання суспільною думкою, впливу на виборчі процеси.
Пандемія COVID-19 матиме довготривалий вплив на світовий порядок, посилюючи роль
електронних комунікацій у повсякденному спілкуванні та роботі, що підвищує ступінь
вразливості процесів обробки інформації, зокрема персональних даних. Це вимагає
забезпечення належного рівня їх захищеності та змушує державу і бізнес впроваджувати
додаткові механізми і заходи щодо належного функціонування і захисту всіх необхідних для
життєдіяльності інформаційних ресурсів і систем.
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в
Україні» вказує на наступні чинники забезпечення інформаційної безпеки:
 створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури
держави та забезпечення захисту її критичних елементів;
 підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо
виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці,
запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків,
здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;
 вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення
інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів,
протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а
також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;
 розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного
зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної
інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в
яких обробляється конфіденційна інформація.
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» визначає наступні чинники:
• недостатній рівень адаптації державної політики у сфері кібербезпеки, спрямованої на розвиток
кіберпростору, досягнення сумісності з відповідними стандартами Європейського Союзу та НАТО;
• створення нормативно-правової та термінологічної бази у сфері кібербезпеки, гармонізації
нормативних документів у сфері електронних комунікацій, захисту інформації, інформаційної безпеки та
кібербезпеки відповідно до міжнародних стандартів, зокрема стандартів Європейського Союзу та НАТО;
• встановлення обов’язкових вимог інформаційної безпеки об’єктів критичної інформаційної
інфраструктури, у тому числі під час їх створення, введення в експлуатацію, експлуатації та модернізації з
урахуванням міжнародних стандартів та специфіки галузі, до якої належать відповідні об’єкти критичної
інформаційної інфраструктури;
• залучення експертного потенціалу наукових установ, професійних та громадських об’єднань до
підготовки проектів концептуальних документів у сфері кібербезпеки;
• функціонування системи аудиту інформаційної безпеки, запровадження кращих світових практик і
міжнародних стандартів з питань кібербезпеки та кіберзахисту;
• розвитку мережі команд реагування на комп’ютерні надзвичайні події;
• розвитку та вдосконалення системи технічного і криптографічного захисту інформації;
• забезпечення дотримання вимог законодавства щодо захисту державних інформаційних ресурсів та
інформації;
• впровадження єдиної (універсальної) системи індикаторів кіберзагроз з урахуванням міжнародних
стандартів з питань кібербезпеки та кіберзахисту;
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» визначає наступні
чинники:
• підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра за державним
замовленням в обсязі, необхідному для задоволення потреб державного сектору економіки, а
також за небюджетні кошти, у тому числі для підвищення кваліфікації та проведення обов’язкової
періодичної атестації (переатестації) персоналу, відповідального за забезпечення кібербезпеки
об’єктів критичної інфраструктури, з урахуванням міжнародних стандартів;
• встановлення вимог (правил, настанов) щодо безпечного використання мережі Інтернет та
надання електронних послуг державними органами;
• періодичного проведення огляду національної системи кібербезпеки, розроблення індикаторів
стану кібербезпеки;
• обмеження участі у заходах із забезпечення інформаційної безпеки та кібербезпеки будь-яких
суб’єктів господарювання, які перебувають під контролем держави, визнаної Верховною Радою
України державою-агресором, або держав та осіб, стосовно яких діють спеціальні економічні та
інші обмежувальні заходи (санкції), прийняті на національному або міжнародному рівні внаслідок
агресії щодо України, а також обмеження використання продукції, технологій та послуг таких суб’єктів
для забезпечення технічного та криптографічного захисту державних інформаційних ресурсів,
посилення державного контролю в цій сфері.
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія національної безпеки України до основних чинників, які впливають
на рівень забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки, відносить:
• Для відновлення свого впливу в Україні Російська Федерація, продовжуючи
гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-
психологічні, кібер- і воєнні засоби.
• Відсутність цілісної інформаційної політики держави, слабкість системи
стратегічних комунікацій ускладнюють нейтралізацію цієї загрози.
• Активну та ефективну протидію розвідувально-підривній діяльності, спеціальним
інформаційним операціям та кібератакам, російській та іншій підривній
пропаганді.
• Запобігання, виявлення та припинення проявів сепаратизму, тероризму,
екстремізму, припинення діяльності незаконних збройних формувань, політично
мотивованого насильства та інших зазіхань на конституційний лад.
• Отримання повної і достовірної упереджувальної інформації про ситуацію в
Україні та світі, протидія зовнішнім загрозам національній безпеці України,
сприяння реалізації національних інтересів України.
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія кібербезпеки України найбільш чітко формулює чинники, які зараз
розглядуємо, а саме:
• висока технологічна залежність України від іноземних виробників продукції
інформаційно-комунікаційних технологій, відсутність системи оцінки відповідності
такої продукції вимогам з безпеки, що підвищує ступінь уразливості інформаційної
інфраструктури від незадекларованих функцій та звужує спроможності протидії
кіберзагрозам;
• недосконалість нормативно-правової бази у сфері кібербезпеки, а також її
застарілість у сфері захисту інформації, повільна імплементація положень
європейського законодавства, недостатня врегульованість цифрової складової
розслідування кримінальних правопорушень, а також низький рівень правової
відповідальності за порушення вимог законодавства у цій сфері;
• відсутність у значної частини державних органів відповідних структурних
підрозділів, необхідного кадрового забезпечення та належного контролю за
кіберзахистом, здійснення фінансування робіт із кіберзахисту за залишковим
принципом;
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія кібербезпеки України найбільш чітко формулює чинники, які
зараз розглядуємо, а саме:
• відсутність системи незалежного аудиту інформаційної безпеки та
механізмів розкриття інформації про вразливості в умовах динамічної
цифровізації всіх сфер державного управління та життєдіяльності держави;
• невідповідність сучасним вимогам рівня підготовки та підвищення
кваліфікації фахівців з питань кібербезпеки та кіберзахисту, зокрема
неефективні механізми їх стимулювання до роботи в державному секторі;
• відсутність законодавчого акта про критичну інфраструктуру України
та її захист, що значно ускладнює формування системи кіберзахисту такої
інфраструктури;
• незавершеність заходів з упровадження організаційно-технічної моделі
кіберзахисту, яка відповідатиме сучасним загрозам, викликам у
кіберпросторі та глобальним тенденціям розвитку індустрії кібербезпеки;
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.
Стратегія кібербезпеки України найбільш чітко формулює чинники, які
зараз розглядуємо, а саме:
• відсутність системи підвищення цифрової грамотності громадян та
культури безпекового поводження в кіберпросторі, низький рівень
обізнаності суспільства щодо кіберзагроз та кіберзахисту;
• відсутність дієвої системи інформаційно-аналітичного забезпечення
кібербезпеки;
• недостатня захищеність від кібератак державних інформаційних
ресурсів та об'єктів критичної інформаційної інфраструктури;
• невідповідність вимогам законодавства стану захисту інформаційно-
комунікаційних систем державних органів та суб'єктів господарювання, в
яких обробляється значна частина інформації з обмеженим доступом.
 Внутрішньодержавні чинники, які впливають на рівень
забезпеченості інформаційної безпеки, кібербезпеки.

Закон України «Про запобігання корупції» визначає, що –

«корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3
цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних
з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди
або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції
такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно
обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі,
зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її
вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити
цю особу до протиправного використання наданих їй службових
повноважень чи пов’язаних з ними можливостей».
Закон України «Про запобігання корупції»
Стаття 3. Суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України,
Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів
виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України,
Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, Голова та інші члени
Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови,
Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські,
селищні, міські голови;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та
інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби,
курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові
інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки;
ґ) судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові
особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час
виконання ними обов’язків у суді);
д) особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, особи начальницького складу
органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України,
особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;
Закон України «Про запобігання корупції»
Стаття 3. Суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону:
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань,
Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, дипломатичної служби, державної
лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну податкову політику, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику;
є) Голова, заступник Голови Національного агентства з питань запобігання корупції;
ж) члени Центральної виборчої комісії;
з) поліцейські;
и) посадові та службові особи інших державних органів, у тому числі Фонду соціального страхування України та Пенсійного
фонду, органів влади Автономної Республіки Крим;
і) члени державних колегіальних органів, у тому числі уповноважені з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері
публічних закупівель;
ї) Керівник Офісу Президента України, його Перший заступник та заступники, уповноважені, прес-секретар Президента
України;
й) Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його помічники, радники, помічники, радники Президента
України (крім осіб, посади яких належать до патронатної служби та які обіймають їх на громадських засадах);
к) члени правління Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов’язкового державного соціального
страхування України на випадок безробіття, Пенсійного фонду, Наглядової ради Пенсійного фонду;
Закон України «Про запобігання корупції»
Стаття 3. Суб’єкти, на яких поширюється дія цього Закону:
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, члени Ради
Національного банку України (крім Голови Національного банку України), особи, які входять до складу наглядової ради
державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку,
господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні
послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні
посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені
законом);
в) представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші
особи, які входять до складу конкурсних та дисциплінарних комісій, утворених відповідно до Закону України "Про
державну службу", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законів (крім іноземців-
нерезидентів, які входять до складу таких комісій), Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону
України "Про судоустрій і статус суддів", і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини
першої цієї статті;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи
адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних
особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами
та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у
випадках, передбачених цим Законом;
4) кандидати на пост Президента України та кандидати у народні депутати України, зареєстровані в порядку,
встановленому законом.
Дослідниця Віра Валлє під поняттям корупція розуміє
спосіб використання влади або впливу для отримання
особистих переваг шляхом:
 пропонування, дачі, одержання виплат, послуг, можливостей та
інших благ матеріального або нематеріального характеру;
 розкрадання державних або суспільних активів;
 зловживання родинними зв’язками й знайомствами (конфлікт
інтересів);
 одержання особистої конкурентної переваги в обхід публічного
порядку;
 інших дій або бездіяльності, спрямованих на задоволення
власних інтересів за рахунок суспільних.
На її думку, в основі корупційної поведінки людини лежать:
 Матеріальні мотиви, які виражаються в бажанні
матеріального збагачення за рахунок учинення
корупційного діяння;
 Нематеріальні мотиви, зокрема прагнення до
самоствердження шляхом розроблення й реалізації
складних корупційних схем, а також вираження протесту
проти системи й одержання задоволення від почуття
ризику під час здійснення протиправної корупційної
авантюри.

Матеріальні мотиви є лише вершиною айсберга, глибинними

мотивами корупції є психологічні, серед яких провідним виступає
самореалізація особистості.
Ще на початку 2000 років Україна мала можливість створити
повноцінний національний програмний комплекс –
ОС (операційна система)
та СУБД (система управління базою даних)
з поступовим нарощуванням необхідних
ППП (пакетів прикладних програм),
але цього не відбулося.
Чому так сталося?
Офіційно – через брак коштів.