Правовий Статус Міжнародного Кометіту Червоного Хреста

СЕРІЯ «Міжнародне право»
В.М. Лисик
ПРАВОВИЙ СТАТУС
МІЖНАРОДНОГО КОМІТЕТУ
ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА
У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
Монографiя
Одеса
«Фенікс»
2012
УДК
ББК
Серію засновано у 2011 р.
Рекомендовано до друку
Вченою Радою Факультету міжнародних відносин Львівського
національного університету Імені Івана Франка.
(Протокол № __ від ___________ 2010 р.)
Рецензенти:
Буроменський Михайло Всеволодович, доктор юридичних наук,
професор, член-кореспондент АПрН України, завідувач кафедри
міжнародного права та державного права зарубіжних країн Націо-
нальної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого;
Буткевич Ольга Володимирівна доктор юридичних наук, доцент
кафедри міжнародного права Київського національного університе-
ту імені Тараса Шевченка.
Лисик В.М. Правовий Статус Міжнародного комітету Черво-

ного Хреста у міжнародному праві: Монографія/ Лисик В.М.- Одеса:
Фенікс, 2012. – 208 с. - (Серія «Міжнародне право»)
ISBN
Монографія присвячена аналізу правового статусу Міжнародного комітету Чер-
воного Хреста у міжнародному праві. У роботі розглядається питання про юридичну
природу МКЧХ, досліджуються юридичні підстави діяльності цієї неурядової органі-
зації. На основі аналізу діючих договірних та звичаєвих норм міжнародного права да-
ється перелік його міжнародних прав та обов’язків. Досліджуються питання міжна-
родної правосуб’єктності МКЧХ у контексті сучасних поглядів на правосуб’єктність
міжнародних міжурядових та міжнародних неурядових організацій. Окремо розгляда-
ються питання про правове положення МКЧХ, аналізується його внутрішньо-орга-
нізаційний механізм. Досліджуються питання взаємовідносин з іншими суб’єктами
міжнародного права, зокрема державами та міжнародними організаціями.
Особливу увагу приділено дослідженню впливу МКЧХ на становлення, роз-
виток та кодифікацію норм міжнародного гуманітарного права. Встановлено осно-
вні форми впливу цієї організації на формування доктрини, звичаєвих та договірних
норм, що регламентують порядок ведення збройних конфліктів та захист прав жертв
війни.
Дану працю можна рекомендувати науковим працівникам, студентам, а також
усім особам, які цікавляться проблемами теорії міжнародного права та міжнародним
гуманітарним правом.
ISBN © ПП «Фенікс», оформлення, 2012
ISBN © Лисик В.М. 2012
Моїм батькам
Михайлу Івановичу
та Ганні Степанівні
присвячую
РОЗДIЛ 1
ЗМІСТ
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА МІЖНАРОДНОГО
КОМІТЕТУ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.1 Юридичні підстави діяльності
Міжнародного комітету Червоного Хреста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.2. Права та обов’язки Міжнародного комітету
Червоного Хреста в сучасному міжнародному праві. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29
1.2.1 Права та обов’язки Міжнародного комітету
Червоного Хреста, що передбачені Женевськими конвенціями
1949 р. та Додатковими протоколами 1977 р. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
1.2.2 Права та обов’язки Міжнародного комітету Червоного
Хреста, що випливають з права на ініціативу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43
1.3. Міжнародна правосуб’єктність
Міжнародного комітету Червоного Хреста. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО
КОМІТЕТУ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
2.1. Внутрішньо-організаційний механізм
Міжнародного комітету Червоного Хреста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
2.2. Місце Міжнародного комітету Червоного Хреста
в Міжнародному русі Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. . . . . . . . . . . . . . . 87
2.3 Взаємовідносини Міжнародного комітету Червоного
Хреста з іншими суб’єктами міжнародного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111
2.3.1. Співробітництво Міжнародного комітету Червоного
Хреста із державами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112
2.3.2. Особливості взаємовідносин Міжнародного комітету
Червоного Хреста і Швейцарської Конфедерації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116
2.3.3. Співробітництво Міжнародного комітету Червоного
Хреста з іншими міжнародними організаціями. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120
РОЗДІЛ 3. РОЛЬ МІЖНАРОДНОГО КОМІТЕТУ
ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА У ФОРМУВАННІ ТА РОЗВИТКУ
МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126
3.1 Вплив Міжнародного комітету Червоного Хреста на формування
доктрини міжнародного гуманітарного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126
3.2. Участь Міжнародного комітету Червоного Хреста у формуванні звичаєвих норм
міжнародного гуманітарного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 137
3.3. Вплив Міжнародного комітету Червоного Хреста на становлення,
розвиток та кодифікацію договірних норм гуманітарного права . . . . . . . . . . . . . . 146
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164
ДОДАТКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185
Угода між Міжнародним комітетом Червоного Хреста
та Федеральною Радою Швейцарії про визначення
правового статусу Комітету в Швейцарії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179
Договір між Урядом України і Міжнародним Комітетом
Червоного Хреста (МКЧХ) про відкриття Місії МКЧХ в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188
4
Серiя М I Ж Н А Р О Д Н Е П РА В О В.М. Лисик
СОДЕРЖАНИЕ
ВВЕДЕНИЕ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
1. ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРИРОДА МЕЖДУНАРОДНОГО
КОМИТЕТА КРАСНОГО КРЕСТА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.1 Юридические основания деятельности Международного комитета
Красного Креста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.2. Права и обязанности Международного комитета Красного Креста
в действующем международном праве. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29
1.2.1 Права и обязанности Международного комитета Красного Креста,
предусмотренные Женевскими конвенциями 1949 г.
и Дополнительными протоколами 1977 г. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
1.2.2 Права и обязанности, вытекающие из права на инициативу . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43
1.3. Международная правосубъектность Международного комитета
Красного Креста. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52
2. ПРАВОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ МЕЖДУНАРОДНОГО КОМИТЕТА
КРАСНОГО КРЕСТА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
2.1. Внутренне-организационный механизм Международного
комитета Красного Креста . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
2.2. Место Международного комитета Красного Креста в Международном
движении Красного Креста и Красного Полумесяца. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87
2.3 Взаимоотношения Международного комитета Красного Креста
с другими субъектами международного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111
2.3.1. Сотрудничество Международного комитета Красного Креста
с государствами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112
2.3.2. Особенности взаимоотношений Международного комитета
Красного Креста и Швейцарской Конфедерации . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116
2.3.3. Сотрудничество Международного комитета Красного Креста
с другими международные организации . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120
3. РОЛЬ МЕЖДУНАРОДНОГО КОМИТЕТА КРАСНОГО КРЕСТА
В РАЗВИТИИ И ФОРМИРОВАНИИ МЕЖДУНАРОДНОГО
ГУМАНИТАРНОГО ПРАВА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126
3.1 Влияние Международного комитета Красного Креста на формирование доктрины
международного гуманитарного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126
3.2. Влияние Международного комитета Красного Креста в формировании обычных
норм международного гуманитарного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 137
3.3. Влияние Международного комитета Красного Креста на становление, развитие и
кодификацию договорных норм гуманитарного права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146
ВЫВОДЫ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157
СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164
ПРИЛОЖЕНИЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185
Соглашение между Международным комитетом Красного Креста
и Федеральным Советом Швейцарии об определении правового статуса
Комитета в Швейцарии . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179
Договор между Правительством Украины и Международным Комитетом
Красного Креста (МККК) об открытии Миссии МККК в Украине . . . . . . . . . . . . . . . 188
5
РОЗДIЛ 1
CONTENT
INTRODUCTION . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8
CHAPTER 1. THE LEGAL NATURE OF THE INTERNATIONAL
COMMITTEE OF THE RED CROSS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . , 12
1.1 Legal grounds of the functioning of the International
Committee of the Red Cross . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
1.2. The rights and obligations of the International Committee of the Red Cross in modern
international law . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29
1.2.1 The rights and obligations of the International Committee of the Red Cross that are
provided by the Geneva Conventions 1949 and the Additional Protocols 1977 . . 30
1.2.2 The rights and obligations of the International Committee of the Red Cross that
arising from the right to initiative . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43
1.3. International legal personality of the International Committee of the Red Cross . . . 52
CHAPTER 2. THE LEGAL PROVISIONS OF THE
INTERNATIONAL COMMITTEE OF THE RED CROSS. . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
2.1. Internally-organizational mechanism of the International
Committee of the Red Cross . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
2.2. The place of International Committee of the Red Cross in
International movement of the Red Cross and the Red Crescent . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87
2.3 Relations between the International Committee of the Red Cross
with other subjects of international law. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111
2.3.1. The cooperation of the International Committee of the Red Cross
with the states . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112
2.3.2. Features of the relationship of the International Committee of the Red Cross
and the Swiss Confederation . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116
2.3.3. The cooperation of the International Committee of the Red Cross with the other
international organizations . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120
CHAPTER 3.THE ROLE OF THE INTERNATIONAL COMMITTEE OF
THE RED CROSS OF THE FORMATION AND DEVELOPMENT OF
THE INTERNATIONAL HUMANITARIAN LAW NORMS. . . . . . . . . . . . . . . . 126
3.1 Impact of the International Committee of the Red Cross on the formation of the
doctrine of the international humanitarian law . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126
3.2. The participation of the International Committee of Red Cross in the customary
norms formation in the international humanitarian law . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 137
3.3. Impact of the International Committee of Red Cross on the formation,
development and codification of the treaty norms of the humanitarian law . . . . . . . . . 146
CONCLUSIONS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157
LIST OF SOURCES . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164
APPENDIXES. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185
Agreement between the International Committee
of the Red Cross and the Swiss Federal Council to determine
the legal status of the Committee in Switzerland . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179
Agreement between Ukraine and the International Committee of the Red
Cross (ICRC) about the opening the ICRC
mission in Ukraine . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188
6
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:
МГП – Міжнародне гуманітарне право
МКЧХ, Комітет – Міжнародний комітет Червоного Хреста
Рух – Міжнародний рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця
Федерація - Федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця
ООН - Організації Об’єднаних Націй
УВКБ – Управлінням Верховного Комісара у справах біженців
ГА ООН – Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
РБ ООН – Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй
ЖК І - Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях,

Женева,12 серпня 1949 р.
ЖК ІІ - Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, що зазнали
корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі. Женева,12 серпня 1949 р.
ЖК ІІІ - Конвенція про поводження з військовополоненими Женева,12 серпня 1949 р.
ЖК IV - Конвенція про захист цивільного населення під час війни.

Женева,12 серпня 1949 р.
ДП І, Протокол I - Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949

р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.
Женева, 8 червня 1977 р.
ДП II, Протокол II - Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серп-

ня 1949 року, що стосується захисту жертв збройних конфліктів
неміжнародного характеру. Женева, 8 червня 1977 р.
ДП III, Протокол IІІ - Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня

1949 р, що стосується прийняття додаткової розпізнавальної
емблеми. (). Женева, 8 грудня 2005 р.
РОЗДIЛ 1
ВСТУП
Сьогодні людство має унікальну можливість оцінити про-

грес у збереженні міжнародного миру та безпеки, досягнутий
у другій половині ХХ ст., і намітити основні цілі та завдан-
ня на майбутнє. Вирішальна роль у процесі підтримки миру
та безпеки, без сумніву, буде й надалі належати Організації
Об’єднаних Націй та її державам-членам. Однак вже до-
сить давно стало зрозуміло, що досягнення „вічного миру”,
для забезпечення підтримки якого було створено цю та ряд
інших міжнародних організацій, є неможливим на сучасному
етапі розвитку людства. Саме тому після Другої світової війни
відбувся суттєвий розвиток міжнародного гуманітарного пра-
ва, що застосовується під час збройних конфліктів (МГП).
Збройні конфлікти досить часто супроводжуються
розірванням дипломатичних, консульських та інших офіційних
відносин між державами-учасниками конфлікту, зупиненням
застосування загальних норм міжнародного права мирного
періоду, запровадженням спеціального правового режиму, що
характеризується значним обмеженням прав і свобод грома-
дян тощо. Саме в таких умовах застосовується МГП, яке по-
кликане захищати жертви війни. Особлива сфера застосуван-
ня МГП сприяла створенню спеціальних механізмів, котрі
дозволяли б ефективно реалізовувати норми цієї галузі права,
а також контролювати їх дотримання, оскільки зрозуміло, що
відповідні механізми, розроблені для мирного часу, не можуть
застосовуватися в цих умовах. Одним із механізмів, поклика-
8
Серiя М I Ж Н А Р О Д Н Е П РА В О В.М.ВСТУП
Лисик
них сприяти ефективній реалізації норм МГП, є ширше залу-

чення до цього процесу інститутів громадянського суспільства,
зокрема громадських організацій. Проте, з метою недопу-
щення можливості контролю чи впливу на такі організації із
сторони держав до них було висунено низку особливих ви-
мог. Так у МГП з’явилося поняття „неупереджена гуманітарна
організація”. Будучи нейтральними і незалежними від сторін
збройних конфліктів та не розглядаючи питання jus аd bellum,
вони сприяють реалізації норм МГП, здійснюють контроль за
дотриманням положень міжнародних договорів та виконують
роль посередника з метою забезпечення максимального захи-
сту всіх жертв війни.
Серед існуючих неупереджених гуманітарних організацій
особливе місце займає Міжнародний комітет Червоного Хре-
ста (МКЧХ). Створений ще у другій половині ХІХ ст., він не
тільки став першою організацією такого виду, але і виступив з
ініціативою врегулювати питання захисту жертв війни, що за-
галом привело до створення МГП у його сучасному розумінні.
Враховуючи значний внесок МКЧХ у захист жертв війни,
держави-учасниці Женевських конвенцій 1949 року, а зго-
дом й інших міжнародних угод виділили його з-поміж інших
гуманітарних організацій, надавши ряд особливих прав. Таким
чином, сьогодні правовий статус МКЧХ суттєво відрізняється
від статусу інших неупереджених гуманітарних організацій та
неурядових організацій загалом.
До цього часу проблема регулювання правового статусу
МКЧХ у міжнародному праві залишається малодослідженою.
Першими вітчизняними дослідженнями правового стату-
су МКЧХ стали роботи П. М. Бугаєвського, написані на по-
чатку минулого століття. У радянський та пострадянський
періоди окремі аспекти цієї проблеми розглядалася в працях
А. Б Ніколаєва, С. А. Подшибякіна, О. В. Тарасова, В. М. Ре-
пецького, М. Ю. Черкеса. Ряд питань з проблематики правово-
го статусу міжнародних міжурядових та неурядових організацій
розглядалися у працях таких вчених: А. Х. Абашидзе,
9
РОЗДIЛ 1
І. П. Бліщенка, В. Г. Буткевича, М. В. Буроменського, В. Н. Де-

нисова, Е. С. Кривчикової, М. Б. Крилова, Т. І. Левицького,
І. І. Лукашука, І. Б. Малкіної, Л. А. Моджорян, Г. І. Морозова,
В. І. Муравйова, А. С. Мацка, Т. М. Нешатаєвої, В. Ф. Оприш-
ка, О. О. Покрещука, Д. А. Урсіна, Л. Д. Тимченка, Г. І. Тункіна,
О. О. Шибаєвої та інших.
Більш детальну увагу питанню правового статусу МКЧХ у
міжнародному праві приділено західними вченими. Серед них
слід відзначити праці Ф. Абпланальпа, А. Був’є, Ф. Буньона,
Х. Гасера, М. Губера, Е. Давіда, Я. Келленбергерга, Ж. Пікте,
І. Сандо, М. Сассолі, К. Свінарскі, К. Скубішевскі, Д. Фостера,
Х. Хауга та інших.
Попри наявність ряду досліджень, на даний час вітчизняна
наука на концептуальному монографічному рівні не торкала-
ся проблеми правового статусу Міжнародного комітету Черво-
ного Хреста. У даній книзі робиться спроба розглянути питан-
ня про юридичну природу МКЧХ, досліджуються юридичні
підстави діяльності цієї організації. На основі аналізу діючих
договірних та звичаєвих норм міжнародного права дається
перелік його міжнародних прав та обов’язків. Досліджуються
питання міжнародної правосуб’єктності МКЧХ у контексті су-
часних поглядів на правосуб’єктність міжнародних міжурядових
та міжнародних неурядових організацій. Окремо розглядають-
ся питання про правове положення МКЧХ, аналізується його
внутрішньо-організаційний механізм, досліджуються питання
взаємовідносин з іншими суб’єктами міжнародного права.
Перед тим як перейти безпосередньо до тексту дослідження
слід звернути увагу читача на два застереження, щодо
термінології, які мають місце у роботі.
По-перше, ми досить часто говоримо, що МКЧХ є
міжнародною неурядовою організацією. Дане твердження є
справедливим лише частково, оскільки виходячи із сучасних
поглядів на міжнародні неурядові організації, такий статус, як
правило, ототожнюють із наданням консультативного стату-
су. МКЧХ не міг би його отримати, оскільки не виконує умо-
10
ви, щодо національної приналежності членів (його членами

можуть бути лише громадяни Швейцарії). Попри це, за своєю
юридичною природою, перш за все способом створення він є
неурядовою організацією. Однак в інтересах дослідження ми
ототожнюємо ці поняття.
По-друге, говорячи про вплив МКЧХ на розвиток доктри-
ни міжнародного гуманітарного права, ми не заперечуємо за-
гальноприйняту позицію стосовно того, що доктрину можуть
формувати лише фізичні особи (відповідно до ст.. 38 Статуту
Міжнародного суду ООН «найбільш кваліфіковані спеціалісти в
сфері публічного права» ). У дослідженні ми лише прагнемо по-
казати зусилля, які МКЧХ, як неурядова організація докладає
для координації зусиль окремих вчених у цій сфері виступаю-
чи своєрідним органом в рамках якого працює досить багато та-
ких науковців.
11
РОЗДIЛ 1
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА МІЖНАРОДНОГО

КОМІТЕТУ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА
Розкриваючи питання про юридичну природу МКЧХ,

слід дати характеристику юридичних підстав його діяльності,
міжнародних прав та обов’язків, а також розглянути питання
про міжнародну правосуб’єктність цієї міжнародної організації.
1.1 Юридичні підстави діяльності

Міжнародного комітету Червоного Хреста
Діяльність будь-якого учасника міжнародних відносин
регулюється сукупністю норм міжнародного права [120, с. 336-
383]. Оскільки зовнішнім проявом існування будь-яких норм та-
кого виду є джерело права [240, с. 40], то слід розглянути питан-
ня про джерела, які регулюють діяльність міжнародних неурядових
організацій, зокрема і МКЧХ.
У доктрині міжнародного права питання про джерела право-
вого регулювання діяльності міжнародних неурядових організацій
залишається спірним. Це зумовлено в першу чергу тим, що досить
багато авторів відкидають можливість існування хоча б обмеженої
правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій [203, с. 36-
42], інші визнають їх часткову [268, с. 285-289] чи повну міжнародну
правосуб’єктність [204, с. 19-43].
З цього приводу І. О. Білоус зазначає, що сьогодні правовий
статус і діяльність міжнародних неурядових організацій регулюється
множиною розрізнених міжнародних актів, що носять як правовий,
так і неправовий характер. Саме багатосторонні міждержавні дого-
вори і конвенції, резолюції міжнародних міжурядових організацій
та акти самих міжнародних неурядових організацій являють собою
ту систему норм, що призначена для регулювання діяльності і пра-
вового статусу міжнародних неурядових організацій у міжнародних
відносинах [182, с. 39].
Найбільш розповсюдженою та, на нашу думку, прийнятною
є позиція, що до актів, які регулюють діяльність міжнародних не-
урядових організацій, належать: двосторонні та багатосторонні
12
міждержавні договори; міждержавні політичні домовленості; до-

говори про співпрацю міжнародних неурядових організацій з дер-
жавами і міжурядовими організаціями; резолюції міжнародних
міжурядових організацій та акти міжнародних неурядових
організацій [280, с. 13]. Причому слід відзначити, що деякі з цих
актів мають на меті врегулювати правовий статус всіх міжнародних
неурядових організацій загалом, інші - регулюють статус однієї чи
кількох таких організацій.
Проте цей перелік не можна вважати вичерпним, оскільки
у міжнародно-правовій літературі з цього приводу зазначено, що
на сучасному етапі національне законодавство і міжнародне право
містять лише мінімум правових елементів, необхідних для забезпе-
чення діяльності міжнародних неурядових організацій [179, с. 339].
На думку О. М. Талалаєва, триває процес визнання
міжнародної правоздатності міжнародних неурядових організацій
та існує об’єктивна необхідність у більш обширній міжнародно-
правовій регламентації їхньої діяльності…, яка необхідна для їх
нормального функціонування [277, с. 54].
Окрім усього вищезазначеного, до джерел, що регулю-
ють діяльність міжнародних неурядових організацій, слід додати
установчі документи міжнародних міжурядових та деяких неурядо-
вих організацій, резолюції міжнародних конференцій.
Необхідно підкреслити, що діяльність міжнародних неурядо-
вих організацій регулюють, крім міжнародних актів, і національні
(внутрішньодержавні) акти, зокрема закони та підзаконні
нормативно-правові акти. Серед джерел, що регулюють діяльність
міжнародних неурядових організацій, особливе місце належить
установчим та іншим документам самих неурядових організацій.
Що стосується питання про правові підстави діяльності
МКЧХ, то у нього є ряд особливостей, зумовлених
специфікою його діяльності, структури, а також тим, що він є
частиною Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоно-
го Півмісяця.
Науковці, які займалися дослідженням правового стату-
су МКЧХ, зазначають, що його діяльність „заснована на досить
13
РОЗДIЛ 1
малій юридичній базі” [262, с. 59], причому більшість цих норм

виникла лише у другій половині ХХ століття.
Усі джерела, які регулюють діяльність МКЧХ, на наш по-
гляд, варто розділити на чотири основні групи1:
1) внутрішні документи МКЧХ;
2) національне законодавство Швейцарії;
3) документи Міжнародного руху Червоного Хреста та
Червоного Півмісяця (Руху) як особливої міжнародної
організації, учасником якої є МКЧХ;
4) джерела міжнародного права, що регулюють діяльність
МКЧХ.
З метою глибшого розуміння юридичної природи МКЧХ
потрібно більш докладно розглянути кожну з названих вище
груп джерел.
Внутрішні документи МКЧХ. До них слід віднести Статут
МКЧХ, його резолюції2 та інші внутрішні документи.
Статут МКЧХ від 24 червня 1998 року [112, с. 68-73] - це
один з найголовніших документів, що складають юридичну ос-
нову діяльності МКЧХ. За своєю юридичною природою цей до-
кумент є цивільно-правовою угодою, укладеною відповідно до
законів Швейцарії. Він складається із 18 статей та визначає ста-
тус МКЧХ як суб’єкта національного права, юридичної особи,
створеної у формі асоціації, та нічого прямо не говорить про
його міжнародну правосуб’єктність. Ця обставина загалом ха-
рактерна для всіх неурядових організацій і дуже часто наводить-
ся як важливий аргумент, що виключає можливість цих суб’єктів
бути суб’єктами міжнародного права.
Відповідно до Статуту штаб-квартира МКЧХ розташована
в Женеві. Членами цієї організації можуть бути лише громадя-
ни Швейцарії, які обираються шляхом кооптації. У МКЧХ мо-
1 Критерієм цієї класифікації ми обрали суб’єкта створення даних норм. На нашу

думку, така класифікація джерел, що регулюють діяльність МКЧХ, є найбільш доцільною
з позиції аналізу місця конкретного джерела в регулюванні його діяльності.
2 Оскільки в Статуті МКЧХ не визначено, які акти він може приймати, і немає
єдності назв цих рішень у практиці цієї організації, то для зручності нашого дослідження
ми будемо називати їх „резолюціями”.
14
жуть входити від 15 до 25 членів. Також Статут визначає орга-

ни управління цієї організації, їх повноваження та містить деякі
інші положення.
Проте в Статуті закріплено ряд положень, котрі є нетипо-
вими для суб’єктів національного права. Це стосується визнан-
ня його особливого статусу. Так, стаття 1 Статуту передбачає, що
МКЧХ володіє особливим статусом, який визнаний Женевсь-
кими конвенціями і Міжнародними конференціями Червоно-
го Хреста.
Наступною особливістю Статуту МКЧХ є визначення
ролі МКЧХ. Так, відповідно до ст. 4 Статуту МКЧХ його роль
полягає в такому: відстоювати і поширювати Основоположні
принципи Руху; визнавати кожне нове або реорганізоване
Національне товариство, яке відповідає всім умовам визнан-
ня, викладеним у Статуті Міжнародного руху Червоного Хре-
ста та Червоного Півмісяця, а також повідомляти інші това-
риства про факт визнання; виконувати завдання, покладені
на нього Женевськими конвенціями, сприяти точному до-
триманню положень міжнародного гуманітарного права, що
застосовується під час збройних конфліктів, і приймати будь-
які скарги щодо порушень цього права; як нейтральна устано-
ва, гуманітарна діяльність якої в основному здійснюється під
час міжнародних та інших збройних конфліктів, а також під
час порушення внутрішнього порядку та виникнення обста-
новки внутрішньої напруженості, прагнути завжди забезпечу-
вати захист і допомогу жертвам цих подій і їх прямих наслідків
як серед військовослужбовців, так і серед цивільного населен-
ня; забезпечувати діяльність Центрального агентства із розшу-
ку, передбаченого Женевськими конвенціями. МКЧХ також
бере участь у навчанні медичного персоналу і підготовці ме-
дичного устаткування у взаємодії з Національними товариства-
ми, військовими і цивільними медичними службами та іншими
компетентними органами; він може роз’яснювати положення
міжнародного гуманітарного права, що застосовується в період
збройних конфліктів, здійснювати повноваження, покладені на
15
РОЗДIЛ 1
нього Міжнародною конференцією Червоного Хреста і Черво-

ного Півмісяця.
Усе вищесказане свідчить, що Статут, будучи цивільно-
правовою угодою, містить низку норм, які передбачають
публічний та міжнародно-правовий характер діяльності МКЧХ.
При цьому слід зауважити, що більшість завдань, які закріплені
в Статуті, не можливо виконувати у випадку, якщо інші суб’єкти
міжнародного права не визнають хоча б обмежену міжнародну
правосуб’єктність МКЧХ.
Резолюції МКЧХ та інші внутрішні документи. Серед джерел,
що складають правову основу діяльності МКЧХ, досить важливу
роль відіграють резолюції МКЧХ та інші внутрішні документи.
Як справедливо з цього приводу говорить І. І. Лука-
шук, у системі міжнародних актів, що регулюють діяльність
міжнародних неурядових організацій у сфері міжнародних
відносин, окрім міжнародних договорів та міжнародних актів,
прийнятих у рамках міжурядових організацій, особливе місце
займають акти і рішення самих міжнародних неурядових
організацій. Вони самостійно розробляють та приймають осо-
бливий вид соціальних норм, що іменуються організаційними
або корпоративними нормами [224, с. 152-153]. Саме тому жод-
на міжнародна організація не може існувати й ефективно діяти
без її внутрішнього права [220, с. 37-38].
Резолюціями зокрема затверджуються результати виборів
нових членів МКЧХ, визначається порядок витрачання коштів,
затверджуються фінансові та інші звіти тощо.
Мабуть, найважливішим серед внутрішніх документів
МКЧХ є Правила процедури (ст. 13 Статуту МКЧХ), які ще на-
зивають внутрішніми правилами. Цей документ визначає всі
основні питання внутрішньої діяльності і функціонування
МКЧХ та його органів. Правила процедури затверджуються
резолюцією Асамблеї – вищим органом управління МКЧХ.
Національне законодавство Швейцарії. Загальновідомо, що
міжнародні неурядові організації виникають на підставі націо-
нального права держави створення. На початковому етапі їх ді-
16
яльність регулюється лише національним законодавством тієї

країни, де вона створена чи розташована їх штаб-квартира. На
сучасному етапі неурядова організація ще не володіє статусом
міжнародної, хоча може проводити діяльність у декількох кра-
їнах. І лише потім неурядові організації наділяються міжнарод-
ною правосуб’єктністю. Як правило, цей момент пов’язують із
наданням консультативного статусу міжнародним неурядовим
організаціям [175, c. 29-62].
МКЧХ є юридичною особою, створеною відповідно до за-
конодавства Швейцарії. Його штаб-квартира розташована в
Женеві. Тому цілком логічно, що законодавство цієї держа-
ви є одним із важливих джерел регулювання правового статусу
МКЧХ. Серед нормативних актів, котрі регулюють діяльність
МКЧХ, ключова роль належить Цивільному кодексу Швейцарії,
відповідно до ст. 60 якого було створено цю організацію. На
МКЧХ, як і на всі інші юридичні особи, що створені відповідно
до норм Швейцарського права, поширюється цивільне, пода-
ткове, митне та інше законодавство цієї держави. У цьому статус
МКЧХ є ідентичним статусу всіх інших юридичних осіб.
Проте існує декілька актів, які стосуються регулювання ді-
яльності МКЧХ як особливого суб’єкта. Найважливішим з таких
актів є заява Федеральної Ради Швейцарії від 25 листопада 1958
року, в якій зазначено: вона зробить усе можливе, щоб створи-
ти для МКЧХ сприятливі умови для здійснення його місії та збе-
реження незалежності; для цього закликає владу Конфедерації і
кантонів надати МКЧХ допомогу та підтримку згідно з Женев-
ськими конвенціями, зокрема забезпечити недоторканність його
приміщень, архівів і майна, свободу праці для його членів і пер-
соналу при виконанні їх службових обов’язків, а також усунути
всі перешкоди, що можуть виникати на шляху вільного руху його
кореспонденції, здійснення операцій допомоги та вільного роз-
порядження засобами, необхідними для виконання його завдань
[262, c. 69].
17
РОЗДIЛ 1
Із вищенаведеного випливає, що діяльність МКЧХ

на національному рівні регулюється як загальними, так і
індивідуально-правовими актами, які визначають його статус.
Слід підкреслити, що норми, які регулюють правовий ста-
тус МКЧХ, містяться не тільки в національному праві Швейцарії,
але й у національному законодавстві деяких інших держав. Так,
у період з 1961 по 1972 роки МКЧХ здійснював діяльність щодо
компенсації шкоди1, заподіяної жертвам «псевдо-медичних екс-
периментів», які проводилися Німеччиною до та під час Другої
світової війни. Ця діяльність здійснювалася на підставі рішення,
прийнятого Федеральним Урядом Німеччини від 26 липня 1951
року [68, c. 5-25].
Документи Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоно-
го Півмісяця. Міжнародний рух Червоного Хреста та Червоного
Півмісяця включає МКЧХ, Національні товариства Червоного
Хреста та Червоного Півмісяця, Міжнародну федерацію това-
риств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. У його роботі
активну участь беруть держави-учасниці Женевських конвенцій.
Серед документів Руху слід виділити Статут Міжнародно-
го руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця [110, c. 11-31]. Він
має обов’язкову силу для всіх членів Руху, в тому числі МКЧХ,
оскільки його учасники висловили таку волю [171, c. 66-96].
Статут Руху за своєю юридичною природою не є договором. Він
був затверджений резолюцією Міжнародної конференції Черво-
ного Хреста [103]. Факт, що в роботі Міжнародної конференції
Червоного Хреста беруть участь держави, породжує багато пи-
тань щодо юридичної природи та обов’язкового характеру цих
норм. Ф. Бюньон з цього приводу зазначає, що установчий акт
організації завжди містить два аспекти: договірний – оскільки
передбачає досягнення на основі доброї волі угоди між договір-
ними сторонами – та конституційний – оскільки передбачає
створення основи нової організації за допомогою встановлен-
ня правил, необхідних для її функціонування. Обов’язкова сила
1 МКЧХ виступав у ролі розпорядника коштів виділених урядом ФРН для
відшкодування заподіяної шкоди.
18
такого акту випливає з установчого характеру цього документа:

якщо б такий акт не був обов’язковим для його учасників, ця ор-
ганізація просто не могла б існувати [191, c. 612]. Участь держав
у прийнятті зазначеного акту є одночасно актом визнання Між-
народного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Звід-
си випливає, що положення Статуту мають загальнообов’язкову
силу і стосовно держав незалежно від того, про які положення
йде мова: чи про ті, що визначають повноваження органів Руху,
чи про ті, які встановлюють функції МКЧХ або інших учасни-
ків [160, c. 213].
Серед найважливіших положень, котрі містяться в
Статуті Руху, є норми, що передбачають розподіл повнова-
жень між його учасниками та визначення ролі й місця МКЧХ
у ньому1.
Зокрема ст. 5 визначає особливу роль МКЧХ у
міжнародному гуманітарному праві та надає йому низку
міжнародних прав. (Оскільки питанню про права та обов’язки
МКЧХ присвячено пункт 1.2 нашого дослідження, ми не бу-
демо тут зупинятися на цьому більш докладно).
Крім вищеназваних документів, до правових підстав ді-
яльності МКЧХ належать Основоположні принципи Червоного
Хреста та Червоного Півмісяця [112, c. 13-14]. Перелік Осно-
воположних принципів міститься в Статуті Руху, преамбула
якого зазначає, що Рух здійснює свою діяльність на підставі
принципів гуманності, неупередженості, нейтральності, не-
залежності, добровільності, єдності та універсальності. Вони
були проголошені ХХ Міжнародною конференцією Червоно-
го Хреста, що відбувалась у Відні в 1964 році [67, c. 13-48].
Проте ці принципи почали формувалися значно раніше, у
другій половині ХІХ століття [150, c. 2-8].
Як і Статут Руху, ці принципи загальнообов’язкові для
всіх учасників Руху. Їх загальнообов’язковість випливає зі
1 Ст. 3, 5, 6 Статуту Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного

Півмісяця
19
РОЗДIЛ 1
Статуту Руху, в преамбулі якого вони закріплені. Яскравим

прикладом їх використання для вирішення питань, пов’язаних
з діяльністю МКЧХ, є випадок з наданням допомоги Кампучії у
1979 році [7]1.
Також слід зазначити, що Міжнародний суд ООН у рішенні від
27 червня 1986 року в справі «Про військові та напіввійськові дії в
Нікарагуа і проти неї» визнав, що Основоположні принципи руху
Червоного Хреста та Червоного Півмісяця застосовуются стосов-
но держав та інших організацій у випадку, коли останні надають
гуманітарну допомогу [303].
Серед інших документів Руху важливе значення мають резолюції
Міжнародних конференцій Червоного Хреста. Відповідно до п. 5 ст.
10 Статуту Руху Міжнародна конференція Червоного Хреста може
приймати рішення, рекомендації та декларації у формі резолюцій.
У зв’язку з цим можна виділити три види резолюцій залежно від їх
юридичної сили: обов’язкові, рекомендаційні та декларативні.
Звичайно, найважливішими, з точки зору регулювання діяль-
ності МКЧХ, є обов’язкові та рекомендаційні резолюції. Проте і де-
кларативні резолюції також накладають на нього певні обов’язки.
Деякі науковці вважають, що всі резолюції мають обов’язкову силу
для всіх членів Руху [166, c. 508-520].
1 Улітку 1979 року МКЧХ направив до Кампучії двох делегатів з метою встанов-
лення контакту з новою владою країни і підготовки фундаменту для здійснення програм
допомоги, направлених на порятунок кхмерського народу від голоду. Проте в процесі
переговорів виникла проблема. Уряд Кампучії вимагав, щоб МКЧХ не надавав допомо-
ги біженцям у тих районах, які він не контролює, оскільки це є неприпустимим втручан-
ням у внутрішні справи держави.
МКЧХ розглянув це питання та вирішив, що, ґрунтуючись на принципах
гуманності і безсторонності, надання допомоги і захисту всім жертвам конфлікту є не
тільки його правом, але й обов’язком; відповідно до принципу безсторонності він по-
винен пропонувати свої послуги будь-яким властям, під владою яких фактично знахо-
дяться жертви; жоден уряд не має права вимагати від нього порушення Основоположних
принципів Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.
Делегат передав наведений вище висновок уряду. Не дивлячись на своє негатив-
не ставлення до здійснення операцій, уряд все ж таки погодився продовжити співпрацю
з МКЧХ, тим самим негласно визнавши за ним право здійснювати свою діяльність
відповідно до Основоположних принципів Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.
20
Зазвичай резолюції стосуються окремих аспектів діяльності

Руху. Можна виділити три основні питання, з приводу яких прийма-
ються резолюції.
До першої групи слід віднести резолюції, що затверджують
або вносять зміни до Статуту [105]1 чи інших внутрішніх доку-
ментів Руху [96, c. 34-49]. Вони обов’язкові для всіх учасників
Руху, в тому числі МКЧХ.
До другої групи належать резолюції, які містять рекомен-
дації щодо покращення роботи учасників Руху [106, c. 161]2.
Хоча вони в основному мають рекомендаційний характер, проте
учасники повинні добросовісно розглянути та або виконати їх,
або надати обґрунтовану відмову.
До третьої групи належать резолюції, що уповноважують
одного з учасників Руху вчиняти певні дії в інтересах та від імені
Руху [100; 101; 102]3. Досить часто МКЧХ використовує цей ін-
струмент, щоб залучитися підтримкою інших учасників Руху й,
особливо, держав-учасниць Женевських конвенцій щодо прове-
дення діяльності, неврегульованої нормами міжнародного гума-
нітарного права. Для МКЧХ вони мають обов’язковий характер,
хоча для цього потрібна його пряма згода або щоб він виступив з
ініціативою прийняття даної резолюції [154, c. 144-163].
Досить важливим документом, що регламентує діяльність
МКЧХ, є Принципи і правила проведення операцій Червоного Хрес-
та та Червоного Півмісяця щодо надання допомоги при стихійних
1 Як приклад останньої можна навести Резолюцію Міжнародної конференції Чер-

воного Хреста № 1 від 21 червня 2006 року, якою було внесено зміни до Статуту Руху після
прийняття Додаткового протоколу ІІІ до Женевських конвенцій від 8 грудня 2005 року.
2 ХХІІ Міжнародна конференція Червоного Хреста, що проходила в Тегерані у
1973 році, прийняла Резолюцію № VI, у якій рекомендувала національним товариствам
Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, у випадку внесення змін до своїх статутів, уз-
годжувати тексти змін із МКЧХ та Лігою.
3 Саме використовуючи своє право на ініціативу та схвалення пропозиції
міжнародною конференцією Червоного Хреста, МКЧХ отримав низку повноважень,
без яких сьогодні не можна уявити його діяльності: створювати агентства в справах
військовополонених – Резолюція № 1 IV Берлінської конференції 1869 року; надава-
ти допомогу військовополоненим – Резолюція № 1 VI Вашингтонської конференції
1912 року; проводити діяльність у випадку громадянської війни – Резолюція № 15 ХIV
Женевської конференції 1921 року.
21
РОЗДIЛ 1
лихах та катастрофах [98, c. 164-181]. Цей документ регулює ді-

яльність МКЧХ з надання допомоги у мирний час (що загалом
є винятком), особливо у тих випадках, коли він діє як частина
Руху під керівництвом Федерації товариств Червоного Хреста та
Червоного Півмісяця.
Наступним документом, що регулює діяльність МКЧХ,
є Севільська угода про організацію міжнародної діяльності скла-
дових частин Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоно-
го Півмісяця від 26 листопада 1997 року [107]. Як видно із наз-
ви, ця угода регулює відносини між МКЧХ і Федерацією щодо
розподілу повноважень. Відповідно до цієї угоди, до компетенції
МКЧХ належить надавати допомогу та захист жертвам війни під
час збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного ха-
рактеру. У цьому документі визначено права та обов’язки МКЧХ
у випадках, коли він діє як „провідна установа”, а також у тоді,
коли такою виступає будь-який інший учасник Руху. (Оскільки
питання взаємодії МКЧХ з іншими частинами Руху розгляда-
тиметься далі у пункті 2.2, ми не будемо зупинятися на цьому
більш докладно).
Джерела міжнародного права, що регулюють діяльність МКЧХ.
Серед джерел сучасного міжнародного права найважливішу роль
відіграють міжнародні договори. Як справедливо з цього приводу
зазначає І.І. Лукашук, міжнародний договір «є головним право-
вим засобом регулювання міжнародних відносин, основним дже-
релом міжнародного права» [225, c. 68]. Міжнародний договір яв-
ляє собою форму існування норм міжнародного права, що надає
їм чіткого зовнішнього вираження, вказуючи на їх співвідношен-
ня та безпосередньо організовуючи їх.
Місце міжнародного договору серед джерел міжнародного
права зумовлює його важливу роль у регулюванні діяльності всіх
його суб’єктів, зокрема МКЧХ.
До багатосторонніх договорів, що складають юридичну осно-
ву діяльності МКЧХ, слід віднести Женевські конвенції 1949 р. та
Додаткові Протоколи до них 1977 та 2005 р., Протокол про забо-
рону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших при-
22
строїв 1996 р. [55, c. 2474-2482], Європейську Конвенцію про ви-

знання правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій
1986 р. [27, c. 710-712] та ряд інших.
Мабуть, найважливішими міжнародно-правовими догово-
рами, що регулюють правовий статус МКЧХ, є чотири Женев-
ські конвенції, зокрема: Про поліпшення долі поранених і хворих
у діючих арміях від 12 серпня 1949 р. [30; c. 151-173]; Про поліп-
шення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної
аварії, зі складу збройних сил на морі від 12 серпня 1949 р. [31,
c. 174-193]; Конвенція про поводження з військовополоненими
від 12 серпня 1949 р. [32, c. 194-265]; Конвенція про захист ци-
вільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. [33, c. 266-
334], та три додаткові протоколи 1977 та 2005 р.
Відповідно до них МКЧХ отримує такі міжнародні
права й обов’язки: відвідувати всі місця, де знаходяться
військовополонені, зокрема місця інтернування, позбавлен-
ня волі і роботи; доступ в усі приміщення, що використову-
ються військовополоненими; відвідування місць відправлення,
транзиту або прибуття полонених, що переводяться з одного
місця в інше; спілкування без свідків з військовополоненими;
вільний вибір місць для відвідування; тривалість і кількість цих
відвідувань не може обмежуватися (крім випадків військової
необхідності як виняток і лише на певний час). МКЧХ має пра-
во відвідувати військовополонених, здійснювати розподіл по-
силок допомоги і матеріалів будь-якого походження, призначе-
них для релігійних та виховних цілей, а також для розваги або
для того, щоб допомогти військовополоненим організувати своє
дозвілля в середині табору. МКЧХ уповноважений пропонува-
ти добрі послуги. Він також може виступати в ролі Держави-По-
кровительки як субститут. Крім того, МКЧХ може пропонува-
ти ворогуючим державам організувати на нейтральній території
Центральне Довідкове Агентство у справах військовополонених;
зберігати і надавати зацікавленим державам міжнародні спи-
ски осіб, спеціально підготовлених у мирний час для сприян-
ня застосуванню Женевських конвенцій; консультуватися з
23
РОЗДIЛ 1
Депозитарієм щодо скликання Конференції з розгляду попра-

вок до Женевських конвенцій; консультуватися з державами-
учасниками щодо таких поправок і скликати наради технічних
експертів для розгляду поправок із запрошенням представників
інших міжнародних організацій як спостерігачів; пропонувати
Депозитарієві скликання Конференції.
Положення, що визначають статус МКЧХ, містяться в
Протоколі про заборону або обмеження застосування мін, мін-
пасток та інших пристроїв з поправками, внесеними 3 травня
1996 р. [55, c. 2474-2482] (Протокол II з поправками, внесеними
3 травня 1996 р.), що додається до Конвенції про заборону або
обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які
можуть вважатися такими, що наносять надмірні пошкодження
або мають невибіркову дію від 10 квітня 1981 р. [37, c. 456-463].
У п. 4 ст. 12 Протоколу передбачено, що кожна договірна сторо-
на чи сторона збройного конфлікту, якщо про це просить керів-
ник місії МКЧХ, яка здійснює функції за згодою приймаючої
держави або держав (як це передбачено Женевськими конвен-
ціями від 12 серпня 1949 р. та Додатковими протоколами 1977
р.), повинна: вжити заходів, які необхідні для захисту місії від
дії мін, мін-пасток та інших пристроїв у будь-якому районі під
його контролем. Крім того, а у випадку, якщо місії необхідний
доступ до будь-якого місця або через будь-яке місце під її контр-
олем для виконання функцій і в цілях забезпечення персоналу
місії безпечного проходу до цього місця або через нього, якщо
цьому не перешкоджають поточні військові дії, інформує керів-
ника місії про безпечний маршрут до цього місця при наявності
такої інформації; або проробляє, наскільки це необхідно і мож-
ливо, прохід у мінних полях.
Декілька положень про МКЧХ містяться в Конвенції про
заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і пе-
редачі протипіхотних мін та про їхнє знищення від 18 верес-
ня 1997 р. [38, c. 2493-2503]. Стаття 6 Конвенції передбачає, що
МКЧХ може сприяти догляду та реабілітації, соціальній та еко-
номічній реінтеграції осіб, які постраждали від мін, також здій-
24
сненню програм інформування про мінну небезпеку. Крім того,

МКЧХ може брати участь у Нарадах держав-учасниць Конвен-
ції (ст. 11) та Конференції з розгляду дії (ст. 12). МКЧХ відповід-
но до ст. 13 може брати участь у конференціях з розгляду змін та
доповнень до цієї Конвенції в ролі спостерігача.
Крім багатосторонніх угод універсального характеру,
правовою підставою діяльності МКЧХ є низка регіональних
міжнародних договорів.
Серед них у першу чергу слід виділити Європейську Кон-
венцію про визнання правосуб’єктності міжнародних неуря-
дових організацій 1986 р. [27, c. 710-712]. Конвенція набула
чинності 1 січня 1991 р., коли її ратифікувала потрібна кіль-
кість держав. Хоча ця Конвенція нічого прямо не говорить про
МКЧХ, проте ч. 1 ст. 2 передбачає, що на території держав-учас-
ниць міжнародній неурядовій організації надається такий же
статус, як і на території держави перебування зареєстрованого
офісу даної організації.
Відповідно до ст. 5 Угоди про першочергові заходи стосовно
захисту жертв збройних конфліктів від 24 вересня 1993 р. [49, c.
13-19], укладеної в рамках Співдрудності Незалежних Держав,
сторони будуть координувати передбачену цією Угодою взаємну
діяльність стосовно захисту жертв збройних конфліктів, залу-
чаючи МКЧХ. Він також може надавати зацікавленим сторонам
інформацію про жертв збройних конфліктів, що потребують за-
хисту й допомоги.
Існують інші договори, котрі містять положення, присвя-
чені правам та обов’язкам МКЧХ. Наприклад, у Мирній угоді
щодо Боснії та Герцеговини 1995 р. [41, c. 251-254] передбачено,
що сторони зобов’язані виконати план звільнення та передачі
всіх військовополонених, який розробить МКЧХ після консуль-
тацій зі Сторонами. Відповідно до ст. 9 Договору про взаємну ре-
патріацію військовополонених та інтернованих цивільних осіб
між СРСР (на той час РСФСР) та Німеччиною від 19 квітня 1920
року [18, с. 159-462] обидві держави передають право вести пе-
25
РОЗДIЛ 1
реговори з державами, через які будуть слідувати поїзди із поло-

неними особами МКЧХ.
Положення, що регулюють статус міжнародних неурядо-
вих організацій, а отже і МКЧХ, містяться також у Європейській
Соціальній Хартії [28, с. 109-152] та ряді інших міжнародних
угод.
Важливе місце серед міжнародних договорів, що регулю-
ють статус МКЧХ, належить установчим актам міжнародних
міжурядових організацій. Особливу роль серед них займає Ста-
тут ООН, ст. 71 якого передбачає можливість надання консуль-
тативного статусу неурядовим організаціям [52, с. 7-34]. Подібні
положення містяться в установчих актах інших міжнародних
організацій.
Наступною групою джерел, що складають юридичну осно-
ву діяльності МКЧХ, є двосторонні угоди, які він укладає з дер-
жавами-учасницями Женевських конвенцій 1949 р.
Ці угоди бувають двох видів. До першого слід віднести ті
угоди, що регулюють статус МКЧХ та його делегацій на території
певної держави. Особливо важливою для цієї неурядової
організації є Угода, яку МКЧХ уклав із Швейцарією 19 березня
1993 р. [5, с. 152-160]. Як зазначено вище, МКЧХ - це юридична
особа, що створена і діє відповідно до норм національного права
цієї держави. Для забезпечення незалежності та неупередженості
МКЧХ Швейцарія надала йому статус, аналогічний стату-
су інших міжнародних організацій. Крім того, МКЧХ уклав
двосторонні угоди про його статус майже з усіма державами, на
території яких він має свої представництва1.
До другого виду джерел слід віднести договори, які МКЧХ
укладає з державами, де безпосередньо здійснює свої функції щодо
захисту жертв війни [3]2.
1 На сьогодні таких угод налічується більше 60, в тому числі і з Україною. (Договір
між Урядом України і Міжнародним Комітетом Червоного Хреста (МКЧХ) про відкриття
Місії МКЧХ в Україні від 5 грудня 1995 р.)
2 Досить часто вони передбачають можливість здійснення діяльності із захисту
інших категорій осіб, зокрема політичних в’язнів.
26
Ці договори надають делегатам МКЧХ право діяти в зоні

збройних конфліктів, відвідувати табори для військовополонених
та інтернованих осіб тощо. На цей час МКЧХ має такі угоди з
Афганістаном, Іраком, США та деякими іншими державами.
Як зазначено вище, важливе місце серед джерел
міжнародного права, що регулюють діяльність міжнародних не-
урядових організацій, зокрема МКЧХ, належить резолюціям та
внутрішнім документам міжнародних міжурядових організацій.
Серед резолюцій у першу чергу слід зазначити резолюції
ООН. У рамках цієї міжнародної організації можна виділити
три основні типи резолюцій, що складають правову основу
діяльності МКЧХ.
До першої потрібно віднести резолюції, що регулюють кон-
сультативний статус міжнародних неурядових організацій, а
саме: резолюції ЕКОСОР 228 (X) від 27 лютого 1950 р., 1099 (XL)
від 23 травня 1966 р., 1296 (XLIV) від 20 липня 1981 р., 1993/80
від 30 липня 1993 р. 1996/31 від 25 липня 1996 р., а також норми,
що регулюють правовий статус МКЧХ в резолюціях Генеральної
Асамблеї [44]1 та Ради Безпеки [45]1 щодо захисту жертв війни.
До другої групи резолюцій, що безпосередньо визнача-
ють виключно правовий статус МКЧХ, належать резолюції
щодо надання МКЧХ консультативного статусу, а також статусу
спостерігача у Генеральній Асамблеї ООН [45]2.
До третьої групи слід віднести резолюції із спеціальних
питань, у яких ООН уповноважує МКЧХ виконувати будь-які
спеціальні функції. Наприклад, за рішенням Ради Безпеки при
врегулюванні Карибської кризи функцію посередника викону-
вав Міжнародний комітет Червоного Хреста [170, с. 10].
Важливе значення для діяльності МКЧХ мають внутрішні
документи Міжнародного кримінального суду, зокрема Правила
1 Напр., Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 193-С(ІІІ) (1948); 288-B(IV) (1949);

615(VII) (1952).
2 Напр., Резолюція Ради Безпеки ООН 515 (1982).
3 16 жовтня 1990 р. Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 45/6 Надан-
ня статусу спостерігача Міжнародному комітету Червоного Хреста, враховуючи особли-
ву роль і мандати, покладених на нього Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 р.
27
РОЗДIЛ 1
процедури і доведення [53]. Як зазначалося вище, користуючись

спеціальним статусом опікуна і покровителя МГП, делегати
МКЧХ часто бувають у місцях, куди інші особи не допускають-
ся (або їх доступ істотно утруднений), і тим самим вони стають
єдиними свідками злочинів, що вчиняються в таких місцях. Не
дивлячись на це, МКЧХ завжди був і є проти того, щоб його
співробітники виступали свідками в будь-яких національних
чи міжнародних кримінальних судах, особливо в справах про
притягнення до відповідальності осіб, що скоїли воєнні зло-
чини. Саме тому ще до моменту створення Міжнародного
кримінального суду МКЧХ заявляв про необхідність закріплення
імунітету його делегатів перед цим Судом, що і було зроблено в
73 статті Правил процедури і доведення.
Важливе місце серед правових підстав діяльності МКЧХ
займають звичаєві норми міжнародного права, які регулюють
низку питань, що ще не закріплені в міжнародних договорах.
Найбільш відомий в історії приклад пов’язаний з правом МКЧХ
використовувати емблему. Серед звичаєвих норм, які регулюють
діяльність МКЧХ, сьогодні існує заборона нападати та знищу-
вати персонал та майно гуманітарних організацій [133, с. 102-
104], медичний персонал [133, с. 91-102], право представників
МКЧХ відвідувати всіх осіб, затриманих у зв’язку із збройними
конфліктами [133, с. 91-102] тощо.
Ще одним джерелом, яке регулює діяльність МКЧХ, є За-
ключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від
1 серпня 1975 р. [34, с. 151-155]. Цей документ серед іншого
передбачає необхідність застосовувати заходи для об’єднання
сімей. У ньому зазначено, що держави будуть підтримувати зу-
силля та всіляко сприятимуть роботі міжнародних організацій у
цій сфері.
На основі вищесказаного можна зробити наступні виснов-
ки. По-перше, сьогодні в доктрині міжнародного права немає
єдиного підходу до визначення переліку джерел, які регулюють
діяльність міжнародних неурядових організацій. Ця ситуація
загалом є характерною і для МКЧХ. По-друге, правову базу
28
діяльності складають найрізноманітніші за своєю юридичною

природою документи. Серед них у першу чергу слід виділити
міжнародні договори, резолюції міжнародних організацій та
міжнародні звичаї, які складають основу правового регулю-
вання Статусу МКЧХ у міжнародному праві. Крім того, пра-
вовими підставами його діяльності є документи Міжнародного
руху Червоного Хреста, національне законодавство держав та
внутрішні документи МКЧХ. По-третє, крім загальних норм
міжнародного права, що регулюють діяльність всіх чи деяких
груп суб’єктів, міжнародні договори містять низку норм, які ре-
гулюють правовий статус виключно МКЧХ, що свідчить про
його особливим статус.
1.2. Права та обов’язки Міжнародного комітету

Червоного Хреста в сучасному міжнародному праві
Будучи неурядовою організацією МКЧХ, наділений рядом
прав та обов’язків. За своєю юридичною природою ці права й
обов’язки можна поділити на декілька груп:
1.Права та обов’язки, якими МКЧХ володіє виходячи з того,
що є юридичною особою, створеною відповідно до законо-
давства Швейцарії, тобто права передбачені національним
законодавством держави створення.
2.Права та обов’язки, якими МКЧХ володіє як суб’єкт
міжнародного права. Ці права й обов’язки називають
міжнародними [285, с. 82-94].
Усю сукупність міжнародних прав і обов’язків МКЧХ варто
також розділити на три групи:
• права та обов’язки, якими володіють усі міжнародні
неурядові організації. Як правило, вважається, що такі
права й обов’язки випливають із факту надання консуль-
тативного статусу [264, с. 39];
• права та обов’язки, які випливають із факту, що МКЧХ є
учасником Міжнародного руху Червоного Хреста;
1 Відповідно до ст. 1 Статуту МКЧХ він є „ незалежною гуманітарною організацією,
наділеною особливим статусом”.
29
РОЗДIЛ 1
• права та обов’язки МКЧХ, які надані йому як особливо-

му суб’єкту міжнародного права [235, с. 69]1. Ці права й
обов’язки передбачені чинними міжнародними догово-
рами та міжнародними звичаями .
Особливий інтерес для дослідження правового статусу
МКЧХ має третя група прав і обов’язків. Як відзначено вище,
серед міжнародних договорів, що регулюють діяльність МКЧХ,
особливе місце належить Женевським конвенціям 1949 р. та До-
датковим протоколам до них 1977 р. Крім того, МКЧХ, як особли-
вий суб’єкт міжнародного права, володіє унікальним „правом
на ініціативу”. Тому цей підрозділ буде присвячено аналізу двох
груп прав і обов’язків МКЧХ, а саме тих, які закріпленні Же-
невськими конвенціями 1949 р. та Додатковими протоколами до
них 1977 р., та тих, що випливають із „права на ініціативу”.

Червоного Хреста, що передбачені
Женевськими конвенціями 1949 р.
та Додатковими протоколами 1977 р.
Поряд з тим, що МКЧХ є суб’єктом, створеним відповідно до
норм національного права, міжнародний характер його діяльності
закріплено в загальній для чотирьох Женевських конвенції 1949 р.
ст. 91, яка визнає за ним право займатися гуманітарною діяльністю
на території зацікавлених воюючих сторін [195, с. 438] та наділяє
його рядом прав та обов’язків. Усі ці права й обов’язки слід поділити
на декілька груп.
1. Створювати та забезпечувати діяльність Центрального
Довідкового Агентства. Це право передбачено ст. 123 ІІІ Женевської
конвенції 1949 р., у якій зазначено: „Центральне Довідкове Агент-
ство у справах військовополонених буде створено в нейтральній
країні. МКЧХ, якщо він визнає це необхідним, може пропонувати
зацікавленим Державам організувати подібне агентство”.
1 Ст. 9 І-ІІІ та ст. 10 IV Женевської конвенції 1949 р.
30
Ця установа забезпечує надання інформації про осіб, що по-

трапили в полон, їх родинам, а також урядам тих держав, громадя-
нами яких є військовополонені.
Уперше таке агентство було організоване МКЧХ під час
франко-прусської війни 1870 р. у розташованому недалеко від
кордону швейцарському місті Базелі [113, с. 171-173; 114, с. 173-
175]. Згодом практика створювати такі агентства стала загально-
визнаною. Діяльність агенцій відіграла важливу роль під час двох
світових воєн.
Оскільки діяльність Агентства стосувалась лише
військовополонених, то вже під час Першої світової війни
було створене Агентство з розшуку, яке займалось не лише
військовими, а й цивільним особами. Під час Другої світової
війни МКЧХ поступово відмовився від практики створення
довідкових агентств у справах військовополонених, передавши
їх функції Агентству з розшуку [262, с. 45-48].
Практика створення одного агентства виправдала себе.
Саме тому ст. 140 IV Женевської конвенції 1949 р. передбачає,
що Центральне довідкове агентство у справах осіб, які пере-
бувають під захистом, зокрема інтернованих, буде створено
в нейтральній країні. МКЧХ, якщо він визнає це необхідним,
може пропонувати зацікавленим Державам організувати подібне
агентство, яке, якщо це можливо, буде тим же Агентством, що і
передбачене в статті 123 ІІІ Женевської Конвенції 1949 р.
Ці положення доповнюються статтями 33 та 78 Додатко-
вого протоколу І 1977 р. Відповідно до ст. 33, яка регулює по-
рядок розшуку осіб, що пропали безвісти, відомості про таких
осіб та запити щодо відомостей передаються або безпосеред-
ньо, або через Державу-покровительку, або через Централь-
не агентство МКЧХ, або через національні товариства Черво-
ного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця).
Коли відомості передаються не через МКЧХ і його Центральне
довідкове агентство, кожна сторона, що перебуває в конфлікті,
забезпечує надсилання таких відомостей також у Центральне
довідкове агентство.
31
РОЗДIЛ 1
Стаття 78 Додаткового протоколу І 1977 р. регулює питан-

ня евакуації дітей та передбачає, що з метою полегшення по-
вернення у свої сім’ї і країни дітей, евакуйованих згідно з цією
статтею, власті сторони, що здійснюють евакуацію, і, коли це
доцільно, власті приймаючої країни заповнюють на кожну ди-
тину картку з фотографіями, яку вони надсилають у Центральне
довідкове агентство МКЧХ.
З аналізу вищенаведених положень можна зробити вис-
новок, що МКЧХ має право створювати такі Агентства. Однак
жодне з цих положень не слід трактувати як таке, що накладає
на нього обов’язок створити Агентства. Проте у випадку, коли
МКЧХ створює це Агентство зі згоди зацікавлених сторін, він
набуває комплексу прав і обов’язків. Серед них слід виділити
право отримувати відомості про таких осіб, право повідомляти
іншій стороні конфлікту та родичам всі відомі йому відомості
про зниклу особу. Серед обов’язків слід відзначити обов’язок
повідомляти стороні конфлікту та родичам необхідні відомості
про зниклу особу, а також не розголошувати тих відомостей, які
можуть поставити під загрозу життя та здоров’я такої особи. При
цьому слід зауважити, що відповідно до ст. 123 ІІІ та ст. 140 IV
Женевської конвенції 1949 р. жодне з вищенаведених положень
(про Агентства) не потрібно тлумачити як такі, що обмежують
гуманітарну діяльність МКЧХ.
2. Відвідувати всі місця, де перебувають військовополонені та
особи, що знаходяться під захистом. Це право передбачене ст. 126
ІІІ та ст. 146 IV Женевської конвенції 1949 р.
Відповідно до ст. 126 ІІІ Женевської конвенції 1949 р. пред-
ставникам або делегатам Держав-Покровительок буде дозво-
лено відвідувати всі місця, де знаходяться військовополонені,
зокрема місця інтернування, відпочинку та роботи, вони ма-
тимуть доступ у всі приміщення, що використовуються
військовополоненими, в тому числі місця відправлення, тран-
зиту або прибуття військовополонених, що переводяться з од-
ного місця в інше. Вони зможуть розмовляти без свідків з
військовополоненими та їх довіреними особами через пере-
32
кладача, якщо це необхідно. Представникам і делегатам Дер-

жав-Покровительок буде надана повна свобода відносно вибо-
ру місць, які вони побажають відвідати; тривалість і кількість
цих відвідин не можуть обмежуватися. Вони можуть бути
заборонені тільки у випадку військової необхідності, як винят-
ковий захід і лише на деякий час. Держава, що утримує в полоні,
і Держава, за якою числяться військовополонені, яких бажають
відвідати, можуть у відповідних випадках домовитися про допу-
щення співвітчизників цих військовополонених до участі в цих
відвідинах.
У частині 4 цієї статті підкреслюється, що представни-
ки МКЧХ користуються такими ж правами, що й представ-
ники та делегати Держав-Покровительок. Призначення цих
представників залежить від згоди держави, під владою якої зна-
ходяться військовополонені, яких бажають відвідати.
Ст. 146 IV Женевської конвенції 1949 р. поширює дію цих
положень на всіх осіб, що знаходяться під захистом.
Крім того, відповідно до ст. 76 IV Женевської конвенції
1949 р. передбачено таке право стосовно обвинувачених осіб. У
ній зокрема зазначається: обвинувачені особи з числа тих осіб,
що знаходяться під захистом, мають право на відвідини їх деле-
гатами Держави-Покровительки і МКЧХ у порядку, передбаче-
ному ст. 146 цієї Конвенції.
Головна мета візитів до військовополонених та осіб, що зна-
ходяться під захистом, – контролювати виконання положень ІІІ
та IV Женевських конвенцій 1949 р. з метою забезпечення захи-
сту цих категорій осіб [157,с. 80]. Як правило, після кількох та-
ких візитів МКЧХ відправляє конфіденційний звіт утримуючій
державі та державі, громадян якої відвідували делегати МКЧХ
[213, c. 169-190]. Цей звіт містить пропозиції щодо покращен-
ня умов утримання військовополонених та осіб, що знаходять-
ся під захистом.
З аналізу вищенаведених положень можна зробити висно-
вок, що МКЧХ має такі права: відвідувати всі місця, де знахо-
дяться військовополонені та особи, що знаходяться під захистом,
33
РОЗДIЛ 1
зокрема місця інтернування, позбавлення волі і роботи; доступ

в усі приміщення, що використовуються військовополоненими
та особами, що знаходяться під захистом; відвідувати місця
відправлення, транзиту або прибуття полонених та обвинуваче-
них, що переводяться з одного місця в інше; спілкуватися без
свідків з військовополоненими та обвинуваченими особами;
вільно вибирати місця для відвідування; МКЧХ може самостійно
визначати тривалість і кількість цих відвідувань (крім випадків,
коли вони обмежуються з міркувань військової необхідності).
3. Перевозити та проводити розподіл посилок та іншої
гуманітарної допомоги. Це право передбачене ст. 125 ІІІ та ст. 142
IV Женевської конвенції 1949 р. У цих статях сказано, що пред-
ставники релігійних організацій, товариств допомоги або будь-
якої іншої організації, що надає допомогу військовополоненим
та особам, що знаходяться під захистом, отримають з боку Дер-
жав, під владою яких знаходяться військовополонені та особи,
що користуються захистом, для себе і для своїх належним чи-
ном акредитованих уповноважених усі необхідні можливості
для відвідин військовополонених, розподілу між ними посилок
допомоги і матеріалів будь-якого походження, призначених для
релігійних і виховних цілей, а також для розваги або для того,
щоб допомогти військовополоненим організувати своє дозвілля
у середині таборів. Це право може бути обмежене лише у випад-
ку, коли Держави, що утримують у полоні осіб, застосовують за-
ходи, які вони визнають необхідними для забезпечення своєї
безпеки або для того, щоб задовольнити інші розумні потреби.
Обидві статі містять частину, в якій зазначено: „Особли-
ве положення МКЧХ в цій сфері повинне завжди визнаватися
і поважатися”. Це виділяє МКЧХ з-поміж інших гуманітарних
організацій, надаючи йому привілейовану позицію, що, поза
сумнівом, є визнанням його заслуг у цій сфері під час Другої
світової війни.
У ст. 75 ІІІ та ст. 111 IV Женевської конвенції 1949 р. го-
вориться, що у випадку, якщо військові операції перешкод-
жають зацікавленим державам належним чином виконати їх
34
обов’язок забезпечити перевезення посилок, Держави-Покро-

вительки, МКЧХ або будь-яка інша організація, визнана сто-
ронами, що знаходяться в конфлікті, може зайнятися забез-
печенням перевезення цих посилок за допомогою відповідних
транспортних засобів (вагонів, вантажних машин, суден або
літаків тощо). З цією метою Договірні Сторони повинні нада-
ти необхідні транспортні засоби і дозволити їх рух, у тому числі
шляхом видачі їм необхідних для цього пропусків. Крім по-
силок, ці транспортні засоби також можуть бути використані
для перевезення таких документів: кореспонденції, списків і
доповідей, якими обмінюються Центральне Довідкове Агент-
ство і національне бюро; кореспонденції і доповідей, що сто-
суються військовополонених, якими Держави-Покровитель-
ки, МКЧХ або будь-яка інша організація, що надає допомогу
військовополоненим, обмінюються як зі своїми представника-
ми, так і зі сторонами, що знаходяться в конфлікті.
Крім того, статті 59 та 61 IV Женевської конвенції 1949 р.
передбачають можливість МКЧХ діяти в інтересах мирного на-
селення на окупованих територіях у випадках, якщо окупуюча
держава не в змозі належним чином забезпечити постачання на-
селення всім необхідним. У такому випадку МКЧХ має право,
попередньо узгодивши це з окупуючою державою, вільно пере-
возити посилки з продуктами харчування, предметами першої
необхідності, санітарними матеріалами й одягом та проводити
розподіл цих матеріалів. Ці вантажі допомоги, як правило, на
окупованій території звільняються від будь-яких податків або
митних зборів, а також плати за перевезення.
Положення цих статей також передбачають, що у випадку
відсутності спеціальних угод витрати, пов’язані з використан-
ням цих транспортних засобів, несуть пропорційно сторони, що
знаходяться в конфлікті, на користь чиїх громадян вчиняються
ці послуги.
Підсумовуючи вищесказане, слід підкреслити, що норми
міжнародного права надають МКЧХ у цій сфері низку прав, зо-
крема: відвідування військовополонених і осіб, що знаходяться
35
РОЗДIЛ 1
під захистом, розподіляти посилки і матеріали будь-якого по-

ходження, призначені для релігійних і виховних цілей, а також
для розваги або для того, щоб допомогти військовополоненим
організувати своє дозвілля в середині табору, перевозити посил-
ки з продуктами харчування, предметами першої необхідності,
санітарними матеріалами й одягом та проводити розподіл цієї
допомоги.
4. Сприяти створенню санітарних та безпечних зон і
місцевостей. Це право передбачено ст. 23 І та ст. 14 IV Женевської
конвенції 1949 р. Ці статті передбачають, що МКЧХ, у разі по-
треби, може надавати допомогу та всіляко сприяти сторонам
конфлікту у створенні санітарних та безпечних зон і місцевості
як на їх власній, так і на окупованих територіях з метою забез-
печення максимального захисту від наслідків війни поране-
них і хворих, інвалідів, старших осіб, дітей до 15-річного віку,
вагітних жінок і матерів з дітьми до 7-річного віку, а також пер-
соналу, на який покладена організація, управління цими зонами
та місцевостями і догляд за особами, які там знаходяться.
У цій сфері МКЧХ має право виступати з ініціативами
створення таких зон та місцевостей, надавати всіляку допомо-
гу у їх створенні як шляхом надання посередницьких послуг при
укладанні спеціальних угод з цього приводу, так і практичної до-
помоги у визначенні їх меж, облаштуванні цих зон, позначенні
їх спеціальними знаками, створенні на їх території лікарень,
госпіталів, необхідних складів з продуктів харчування, предме-
тами першої необхідності і медикаментів, сприяння у наданні
медичної допомоги тощо.
5. Захищати жертви збройних конфліктів неміжнародного ха-
рактеру. Це право передбачене ст. 3, загальною для чотирьох Же-
невських конвенцій 1949 р. Стаття передбачає, що з особами, які
безпосередньо не беруть участі у воєнних діях, включаючи тих
осіб зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тих, які
перестали брати участь у воєнних діях внаслідок хвороби, пора-
нення, затримання або з будь-якої іншої причини, повинні за
всіх обставин поводитися гуманно, без будь-якої дискримінації
36
із причин раси, кольору шкіри, релігії чи віри, статі, походження

або майнового стану та будь-яких інших аналогічних критеріїв.
Усім без винятку пораненим і хворим буде надана допомога.
Крім того, ця стаття передбачає, що безстороння гуманітарна
організація, наприклад, МКЧХ, може запропонувати свої по-
слуги сторонам, що перебувають у конфлікті.
Це право МКЧХ є надзвичайно важливим у сучасному сві-
ті, де більшість збройних конфліктів мають неміжнародний ха-
рактер [146, c. 4], у той час як правове регулювання таких кон-
фліктів здійснюється на недостатньому рівні [176, c. 23-24].
Слід відзначити, що ця стаття сформульована таким чином,
що не передбачає конкретних прав і обов’язків МКЧХ. Вказа-
но лише на те, що МКЧХ може пропонувати свої послуги сто-
ронам конфліктів. Прийняти чи не прийняти такі послуги кож-
на сторона вирішує сама. Як справедливо відзначав Президент
МКЧХ Я. Келленберг, у випадку міжнародних збройних кон-
фліктів держави зобов’язані надати МКЧХ низку прав, зокре-
ма відвідувати військовополонених та інтернованих осіб. Проте,
дана норма не застосовується в умовах неміжнародного зброй-
ного конфлікту. У подібних випадках потрібно вести переговори
для досягнення певних домовленостей з цього приводу [213, c.
175]. Однак, у 90-х роках минулого століття це право МКЧХ по-
чало набувати імперативного характеру, тобто сторони конфлік-
ту зобов’язані його надати. Про це свідчить хоча б той факт, що
під час збройного конфлікту в Боснії і Герцеговині Рада Безпеки
ООН вимагала від сторін конфлікту, „щоб МКЧХ та іншим ком-
петентним організаціям було надано безперешкодний та постій-
ний доступ у всі табори, тюрми та інші місця утримування осіб
на території колишньої Югославії...” [46].
Додатковий протокол ІІ 1977 р., який розширює та
доповнює ст. 3, загальну для чотирьох Женевських конвенції
1949 р., також не містить особливих новел з цього приводу.
Єдиним чітко передбаченим правом можна вважати положен-
ня ст. 18, відповідно до якого гуманітарні організації можуть на-
давати гуманітарну допомогу цивільному населенню, що зазнає
37
РОЗДIЛ 1
надзвичайних бідувань через недостатнє забезпечення запаса-

ми, істотно важливими для його виживання, такими як про-
дукти харчування, предмети першої необхідності та медичні
матеріали (проте лише за згодою сторін конфлікту).
Також слід відзначити, що тут склалося досить багато
звичаєвих норм. Так, хоча діяльність Центрального Довідкового
Агентства під час неміжнародних збройних конфліктів не пе-
редбачена нормами гуманітарного права, вона досить часто
створюється в подібних випадках [62, с. 4].
6. Пропонувати добрі послуги. Про це право йдеться у чоти-
рьох Женевських конвенціях 1949 р. та у двох Додаткових про-
токолах 1977 р.
У випадку міжнародного збройного конфлікту МКЧХ має
право пропонувати особу, яка братиме участь у нараді з уре-
гулювання питань, пов’язаних із застосуванням Женевсь-
ких конвенцій, як це передбачено у ст. 11 І – ІІІ та ст. 12 IV
Женевської конвенції 1949 р.
Як зазначалося вище, ст. 23 І Женевської конвенції 1949
р. передбачає, що МКЧХ може надавати добрі послуги під час
створення та визнання санітарних зон і місцевостей.
Крім того, відповідно до пункту 3 ст. 5 І Додаткового про-
токолу 1977 р., МКЧХ має право брати участь у консультаціях
щодо призначення Держави-Покровительки або субституту.
Також, відповідно до ст. 18 ІІ Додаткового протоколу
1977 р., МКЧХ може надавати добрі послуги під час збройних
конфліктів неміжнародного характеру.
7. Виконувати функції Держави-Покровительки. Таке право
передбачене ст. 10 І-ІІІ та ст. 11 IV Женевських конвенції 1949 р.
У них ідеться, що держави-учасниці цих Конвенцій можуть будь-
коли домовитися про те, щоб довірити якій-небудь організації,
що представляє повну гарантію неупередженості й дієвості,
обов’язки, покладені цими Конвенціями на Держави-Покрови-
тельки. Тобто ця організація стає субститутом. У цьому випад-
ку МКЧХ діє як суб’єкт міжнародного права, наділений кон-
38
кретними міжнародними правами, і має відповідні міжнародні

обов’язки [231, с. 73].
Діючи як субститут, МКЧХ отримує права, ідентичні
правам Державам-Покровителькам. У зв’язку із обмежен-
нями щодо об’єму нашої роботи та тим, що це зроблено в
декількох наукових працях [131; 140; 189], ми не будемо деталь-
но аналізувати весь комплекс прав і обов’язків Держави-По-
кровительки. Лише зазначимо, що найчастіше МКЧХ виконує
цю функцію de-facto. Така ситуація відбулася під час Суецької
кризи (1956 р.), конфлікту щодо Гоа (1961 р.), індійсько-
пакистанського конфлікту (1971 р.), конфлікту на Фолклендсь-
ких (Мальвінських) островах (1982 р.) [131, 140; 189].
8. Розробка пропозицій щодо змін та доповнення Женевсь-
ких конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів 1977 р. І Додат-
ковий протокол 1977 р. передбачає обов’язкову участь МКЧХ
у будь-яких заходах, спрямованих на розробку проектів змін до
Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів 1977 р.
Так, відповідно до ст. 97 І Додаткового протоколу 1977 р., текст
запропонованої поправки надсилається депозитарієві, який
після консультацій з усіма Договірними Сторонами й МКЧХ
вирішує, чи належить скликати конференцію для розгляду за-
пропонованих поправок.
Ст. 98 передбачає право МКЧХ, якщо він вважатиме за
необхідне, скликати нараду технічних експертів для перегляду
Додатка 1 і внесення таких поправок до нього. Крім того, пе-
редбачено, що депозитарій скликає конференцію держав-учас-
ниць Женевських конвенцій 1949 р. для розгляду поправок, за-
пропонованих нарадою технічних експертів, якщо після наради
МКЧХ або одна третина Високих Договірних Сторін будуть
просити про це.
9. Виконувати інші доручення, передбачені спеціальними уго-
дами. Це право МКЧХ передбачене ст. 6 І, ІІ, ІІІ та ст. 7 IV Же-
невських конвенцій 1949 р., де зазначено, що сторони цих
Конвенцій можуть укладати інші спеціальні угоди з будь-яких
питань, які, на їх думку, вимагають додаткового регулювання.
39
РОЗДIЛ 1
Як приклад можна навести Угоду про всеосяжне політичне вре-

гулювання Камбоджійського конфлікту від 23 жовтня 1991 р.
[48, с. 38 - 57]. Відповідно до ст. 21 цієї Угоди звільнення всіх
військовополонених та інтернованих цивільних осіб прово-
диться в максимально короткий строк під керівництвом МКЧХ
у координації зі спеціальним представником Генерально-
го секретаря ООН та при сприянні, коли це необхідно, інших
міжнародних гуманітарних організацій і Сторін Угоди. Крім
того, п. 8 Додатка 4 до цієї Угоди передбачає, що МКЧХ пови-
нен бути гарантований повний доступ до всіх камбоджійських
біженців і переміщених осіб для того, щоб проводити перепис,
пошук осіб, надавати медичну допомогу, розподіляти продукти
харчування та предмети першої необхідності й здійснювати інші
заходи, необхідні для виконання його мандату та оперативних
функцій. Пункт 10 вказаного Додатка передбачає, що представ-
ник МКЧХ як повноправний член входить у спеціальний орган,
який контролюватиме та всесторонньо стежитиме і сприятиме
репатріації й інтеграції камбоджійських біженців і переміщених
осіб.
Подібні положення містяться і в інших міжнародних уго-
дах, зокрема у Мирній угоді щодо Боснії та Герцеговини 1995
р., а також у деяких угодах, укладених між сторонами зброй-
них конфліктів неміжнародного характеру. Так, Угода між
Національним Урядом Колумбії і Революційними військовими
силами Колумбії – Армією народу від 2 червня 2001 р. [1]
передбачає участь МКЧХ в обміні захоплених осіб (згідно Уго-
ди – полонених).
Крім прав і обов’язків МКЧХ, що прямо передбачені нор-
мами гуманітарного права, Женевські конвенції 1949 р. та
Додаткові протоколи 1977 р. передбачають ряд так званих „коре-
спондуючих прав і обов’язків” [165, с. 187-194]. Цією категорією
позначають ті права та обов’язки МКЧХ, які виникають у ньо-
го внаслідок реалізації іншими особами своїх прав і обов’язків.
Є декілька груп таких прав і обов’язків, зокрема:
40
1.Ст. 30 IV Женевської конвенції 1949 р. передбачає, що

особам, які перебувають під захистом, будуть надані
всі можливості звертатися до Держав-Покровительок,
МКЧХ, національного товариства Червоного Хреста (Чер-
воного Півмісяця, Червоного Лева і Сонця), а також до
будь-якої організації, яка може надати їм допомогу. Звідси
випливає право МКЧХ у випадку одержання такого звер-
нення отримати право відвідувати таких осіб чи надати ар-
гументовану відповідь про причину відмови вчинити подібні
дії. Крім того, у випадках, коли держава не може надати
МКЧХ таке право, вона повинна повідомити його про це
і вказати причини такої відмови. Звідси у МКЧХ виникає
право вимагати повідомлення про причини відмови надання
доступу до осіб, що користуються захистом.
2.Відповідно до ст. 79 та 81 ІІІ Женевської конвенції 1949
р. у всіх місцях, де перебувають військовополонені,
вони обирають довірених осіб, які повинні представля-
ти їх перед військовою владою, Державами-Покрови-
тельками, МКЧХ і перед будь-якою іншою організацією,
що надає їм допомогу. Довіреним особам будуть надані
всі можливості для їх поштової й телеграфної перепи-
ски із владою утримуючої в полоні держави, з Держава-
ми-Покровительками, МКЧХ, зі змішаними медичними
комісіями, а також з організаціями, які будуть надавати
допомогу військовополоненим. Така переписка в жодно-
му разі не може обмежуватися, незалежно від причин.
3.Ці норми, серед іншого, передбачають право довірених
осіб вільно спілкуватися та вести переписку з МКЧХ.
Відповідно у МКЧХ виникає кореспондуюче право
вільно спілкуватися та вести переписку з довіреними осо-
бами військовополонених, а також обов’язок у випадку
неможливості здійснення таких дій повідомити довірених
осіб про їх причини.
4.Стаття 102 IV Женевської конвенції 1949 р. передбачає
право інтернованих осіб, що перебувають у місцях
41
РОЗДIЛ 1
інтернування, обирати довірених осіб. Загалом ця

стаття містить той же перелік прав і обов’язків, що й
вищерозглянуті ст. 79 та 81 ІІІ Женевської конвенції 1949
р. Відповідно аналогічними є права та обов’язки МКЧХ,
тобто право вільно спілкуватися та вести переписку з
довіреними особами інтернованих, а також обов’язок у випад-
ку неможливості здійснення таких дій повідомити довірених
осіб про їх причини.
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити наступне: по-
перше, Женевські конвенції 1949 р. та Додаткові протоколи 1977
р. передбачають низку міжнародних прав та обов’язків МКЧХ.
Причому можна виділити дві групи прав:
• права та обов’язки, якими наділені всі гуманітарні
організації;
• права та обов’язки, якими наділений лише МКЧХ.
Окремо слід виділити можливість МКЧХ виступати в якості
субституту Держави-Покровительки.
По-друге, для того щоб за МКЧХ визнавався особливий ста-
тус і надавалися відповідні права, ця організація має відповідати
певним вимогам, встановленим цими Конвенціями, а саме бути
неупередженою гуманітарною організацією. Наприклад, така
вимога міститься. ст.. 3, 9 загальній для чотирьох Женевських
конвенцій 1949 р. та у ст. 5 Додаткового протоколу І 1977 р. У ви-
падку, якщо МКЧХ відмовиться від принципу неупередженості,
він не зможе користуватися цими правами та особливим статусом.
По-третє, норми цих договорів сформульовані таким чином,
що прямо не передбачають жодного обов’язку МКЧХ. Ці норми
передбачають умови використання певного права. І лише коли
МКЧХ використовує певне конкретне право, він зобов’язаний
виконувати покладені на нього обов’язки. Тобто обов’язки ви-
никають лише в тому випадку, коли МКЧХ на це погоджується.
По-четверте, перелік прав, встановлений цими договорами, не
є вичерпним. Сторони цих угод можуть надавати МКЧХ інші
міжнародні права , якщо цього вимагає ситуація.
42

Червоного Хреста, що випливають з права
на ініціативу
Крім прав та обов’язків, які випливають із норм
міжнародного права, МКЧХ, як особливий суб’єкт, володіє
„правом на ініціативу”. На думку М. Хубера, це право МКЧХ
у його діяльності значить більше ніж усі інші разом узяті права,
передбачені нормами міжнародного права. Воно розкриває саму
суть даної організації [138, с. 15].
Вираз „право на ініціативу” не зустрічається в жодно-
му договорі, що регулює діяльність МКЧХ. У теорії права під
ініціативою розуміють право вносити пропозиції (в тому числі
органам, що наділені певною владою, які зобов’язані їх розгля-
нути) [301, с. 536].
Частково відкидаючи загальне розуміння значення цього
виразу, слід зауважити, що право МКЧХ на ініціативу означає не
тільки право вносити пропозиції. Воно надає цій гуманітарній
організації право вільно діяти в досить широкій сфері, рам-
ки якої не можна чітко окреслити. Єдиним існуючим обме-
женням права на ініціативу є доктрина МКЧХ [262, с. 60-61] та
можливість держав прийняти дану ініціативу [132, с. 81-83].
Таке право виникло досить давно, ще у момент створення
МКЧХ. Саме використовуючи право на ініціативу, МКЧХ ви-
сунув пропозицію розробити міжнародні правила, що захища-
ли б хворих і поранених, а також осіб, які надавали їм допомо-
гу [274, с. 8]. Вказана ініціатива призвела до скликання урядом
Швейцарії міжнародної конференції та прийняття Женевської
конвенції про поліпшення долі поранених та хворих воїнів у
діючих арміях 1864 р. [253, с. 10].
Та особливо важливою була можливість використання
цього права під час збройних конфліктів. Так, у роки Першої
світової війни МКЧХ, використовуючи право на ініціативу,
1 Право МКЧХ та інших гуманітарних організацій діяти в інтересах

військовополонених на договірному рівнів перше було врегульовано у ІІ Женевській
конвенції 1929 року.
43
РОЗДIЛ 1
розширив свою діяльність, включивши військовополонених

у перелік осіб, в інтересах яких він міг діяти1. Це значно поси-
лило його позиції як гуманітарної організації та нейтрального
посередника [76]. Загалом ця діяльність сприяла подальшому
розширенню функцій та завдань, які виконував МКЧХ. Зі зви-
чайного органу, діяльність якого зводилася до передачі списків
та кореспонденції, він перетворились на центр, до якого зверта-
лись для отримання різних відомостей про військовополонених.
До нього звертались з пропозиціями слідкувати за тим, чи пра-
вильно держави застосовують положення Конвенції стосовно
цієї категорії осіб [89]. Слід відзначити, що фактична діяльність
МКЧХ, яку він здійснював, використовуючи право на ініціативу
та діючи зі згоди сторін конфлікту, вже в той момент суттєво пе-
ревищувала мандат, наданий йому світовою спільнотою.
Проте, весь цей час право МКЧХ на ініціативу не було пе-
редбачене жодною договірною нормою та ґрунтувалося виключ-
но на міжнародному звичаї. Уперше право на ініціативу було пе-
редбачене (хоча і в дуже обмеженому вигляді) у Статуті МКЧХ у
редакції від 10 березня 1921 р. і лише згодом підтверджене Же-
невською конвенцією про поводження з військовополоненими
1929 р. [169, с. 820-834]1
Ст. 88 Женевської конвенції про поводження з
військовополоненими 1929 р. передбачає, що положення цієї
Конвенції „не є перешкодою для гуманітарної діяльності,
яку МКЧХ здійснює для захисту військовополонених зі зго-
ди зацікавлених сторін, що перебувають у конфлікті”. Зміст
цього права був суттєво розширений спочатку Женевськими
конвенціями 1949 р., відповідно до яких таке право здійснюється
не тільки з метою захисту осіб, але й для „надання їм допомоги”.
Крім того, ці Конвенції поширили право на ініціативу на інші
категорії осіб, зокрема цивільне населення. Наступним етапом
розвитку такого права можна вважати Додатковий Протокол І
1977 р., згідно з яким право на ініціативу можна використовува-
1 Деякі науковці стверджують, що право на ініціативу передбачене в ст. 15 Гаазько-
го положення про закони та звичаї сухопутної війни. Гаага, 18 листопада 1907 р.
44
ти для здійснення будь-яких дій в інтересах захисту „всіх жертв

війни”.
Сьогодні діяльність МКЧХ на користь жертв збройних
конфліктів здійснюється в основному на підставі міжнародних
договорів. Це стосується і права МКЧХ на ініціативу, яке
випливає з норм, зафіксованих у Женевських конвенціях 1949
р. та Додаткових протоколах до них 1977 р. Проте, залежно
від джерел, у яких закріплено дане право, слід виділити право
МКЧХ на ініціативу, що випливає з договірних норм, та право
на ініціативу, що випливає з позадоговірних норм.
Право МКЧХ на ініціативу, що випливає з договірних норм,
як зазначалося вище, регулюється Женевськими конвенціями
1949 р. та Додатковим протоколом І 1977 р.
Основу сучасного договірного регулювання права на
ініціативу становлять загальні ст. 9 І-ІІІ та ст. 10 IV Женевсь-
ких конвенцій 1949 р. У цих статях зазначається, що положен-
ня цих Конвенції не є перешкодою гуманітарній діяльності, яку
МКЧХ або будь-яка інша безстороння гуманітарна організація
здійснює для захисту поранених і хворих, а також санітарного й
духовного персоналу ( в І-й Конвенції), осіб, що потерпіли ко-
рабельну аварію (в ІІ-й Конвенції), військовополонених ( в ІІІ-й
Конвенції), цивільного населення (в ІV-й Конвенції) і для на-
дання їм допомоги за згодою зацікавлених сторін, що перебува-
ють у конфлікті.
Слід зазначити, що рамки застосування цього права під
час збройних конфліктів досить широкі. Із аналізу вищезга-
даних статей випливає, що тут зафіксовано лише три обме-
ження: по-перше, запропонована діяльність повинна бути
гуманітарною, тобто призначеною для людських істот; по-друге,
така допомога не повинна надаватися з будь-яких політичних чи
військових міркувань [159, с. 115-116]; по-третє, вона повинна
здійснюватися з метою захисту і надання допомоги категоріям
осіб, визначених у кожній з Конвенцій.
Женевські конвенції 1949 р. містять ще два положення,
що передбачають право МКЧХ на ініціативу. Перше положен-
45
РОЗДIЛ 1
ня стосується діяльності з передачі відомостей про осіб, які зна-

ходяться під захистом, і містяться в ст. 123 ІІІ Конвенції та ст.
140 ІV Конвенції. Ці статті передбачають, що МКЧХ, якщо він
вважатиме це необхідним, запропонує зацікавленим Держа-
вам організувати Центральне Довідкове Агентство. Друге по-
ложення стосується товариств з надання допомоги й міститься
в ст. 125 ІІІ Конвенції та ст. 142 ІV Конвенції. Ці статті передба-
чають, що держави, під владою яких знаходяться особи, що пе-
ребувають під захистом, надають, наскільки це можливо, засо-
би, необхідні для здійснення гуманітарної діяльності на користь
жертв конфлікту, релігійним товариствам, товариствам допо-
моги, іншим гуманітарним організаціям, що надають допомогу
військовополоненим та іншим жертвам війни.
Важливі положення про право МКЧХ на ініціативу
містяться в Додатковому протоколі І 1977 р. Так, п. 1 ст. 81
передбачає, що Сторони, які перебувають у конфлікті, нада-
ють МКЧХ усі засоби в межах їх можливостей, що дають йому
змогу виконувати гуманітарні функції, покладені на нього
Конвенціями та цим Протоколом з метою забезпечення захисту
й допомоги жертвам конфліктів. МКЧХ також може здійснювати
будь-яку іншу гуманітарну діяльність на користь жертв війни за
згодою зацікавлених сторін, що перебувають у конфлікті. Ос-
новною новелою Додаткового протоколу І 1977 р. щодо пра-
ва на ініціативу є усунення умови про необхідність отримання
згоди на здійснення гуманітарної діяльності [195, C. 436]. Хоча
слід зазначити, що усунення обов’язку МКЧХ отримати згоду на
здійснення гуманітарних ініціатив видається не зовсім виправ-
даним і логічним, оскільки, по-перше, порушує суверенні пра-
ва держав, на території яких здійснюється діяльність, по-друге,
не гарантує безпеки персоналу цієї міжнародної організації.
Крім того, таке положення передбачає обов’язок держав нада-
ти МКЧХ усі необхідні засоби в межах їх можливостей. З цьо-
го випливає, що у випадку, якщо МКЧХ звертається до держа-
ви з пропозицією щодо надання допомоги жертвам війни, то у
держави є два обов’язки: прийняти ініціативу (чи надати вмо-
46
тивовану відмову) і надати МКЧХ усі необхідні засоби для такої

діяльності.
МКЧХ має право на ініціативу під час збройних конфліктів
не тільки міжнародного, але й неміжнародного характеру. Це
право випливає із загальної для чотирьох Женевських конвенцій
1949 р. ст. 3. Так, п. 2 цієї статті говорить, що така неуперед-
жена гуманітарна організація, як МКЧХ, може запропонува-
ти свої послуги сторонам, що перебувають у конфлікті. Тут не
йдеться ні про обов’язок, ні про специфічне право МКЧХ, а
про широке право на ініціативу, ідентичне тому, яке існує під
час міжнародного конфлікту. Більша частина вищезгаданих
висновків застосовуються й тут з урахуванням специфіки тако-
го виду конфліктів.
Застосування ст. 3, загальної для чотирьох Женевсь-
ких конвенцій 1949 р., чітко пов’язане з наявністю зброй-
ного конфлікту неміжнародного характеру. На практиці
кваліфікація конфлікту нерідко викликає суттєві труднощі1.
Однак для діяльності МКЧХ ця обставина не має принципово-
го значення, оскільки він може діяти як під час міжнародних,
так і неміжнародних збройних конфліктів, навіть у випад-
ку, коли сторони чи одна з них заперечує факт існування
конфлікту.
Нерідко у МКЧХ виникає питання, на яку територію
поширювати свою діяльність під час збройного конфлікту
неміжнародного характеру. Це пов’язано з тим, що для тако-
го виду конфліктів загалом характерною є ситуація, коли уряд
контролює лише частину території держави. У такому ви-
падку, навіть якщо уряд не підтвердив перед МКЧХ, що на
території держави існує конфлікт неміжнародного характеру, ця
організація має право діяти. Такий висновок випливає з аналізу
ст. 3, загальної для чотирьох Женевських конвенцій 1949 р.
1 Так, на сьогодні не існує єдиної думки з приводу того, до якого виду належав
конфлікт між Ізраїлем та Ліваном 2006 року. Деякі вчені пропонують ввести новий термін
для конфліктів такого роду – інтернаціоналізований збройний конфлікт.
47
РОЗДIЛ 1
Як згадувалось вище, відповідно до частини 2 ст. 3, загальної

для чотирьох Женевських конвенцій 1949 р., МКЧХ може про-
понувати свої послуги сторонам, що знаходяться у конфлікті.
Тобто ця стаття говорить не про держави чи їх уряди, а про сто-
рони конфлікту. Термін „сторони конфлікту” є значно ширшим
і позначає як центральний уряд, так і будь-який орган влади
повсталої сторони. Звідси випливає, що МКЧХ може звертатися
з пропозиціями до обох сторін конфлікту, хоча лише одна з них є
учасником Женевських конвенцій 1949 р. [149, с. 189].
Якщо обидві сторони конфлікту неміжнародного характеру
погоджуються на пропозицію МКЧХ, він уже може приступи-
ти до своєї діяльності. Значно складнішою є ситуація, коли таку
згоду дає лише одна зі сторін конфлікту.
Так, у випадку, якщо тільки центральний уряд пого-
дився з пропозицією МКЧХ, ця організація може діяти на
території, контрольованій урядом, крім випадків, коли доступ
до території, контрольованої урядом, можливий тільки через
територію повсталої сторони. У статті 3 не міститься положення
про взаємність, тому вона застосовується до всіх жертв, у тому
числі «військовополонених» іншої сторони, якщо вони зна-
ходяться на території, до якої МКЧХ має доступ, здійснюючи
свою діяльність відповідно до Основоположних принципів Чер-
воного Хреста та Червоного Півмісяця [304], зокрема принципу
гуманності, який передбачає надання допомоги всім жертвам,
які її потребують.
Значно складнішою є ситуація, що виникає у випадку, коли
центральний уряд дозволяє МКЧХ діяти тільки на території,
на якій він здійснює контроль, та відмовляється надати доступ
до території іншої сторони. У такому випадку МКЧХ повинен
вжити всіх можливих заходів для отримання доступу до всіх
жертв війни. Іншою була б ситуація, якби центральний уряд на
контрольованій ним території заборонив МКЧХ надавати допо-
могу комбатантам повсталої сторони (у випадку, якщо останні
перестали брати участь у збройному конфлікті внаслідок пора-
нення, хвороби чи захоплення в «полон» тощо). Такі дії є гру-
48
бим порушенням норм гуманітарного права, зокрема частини

1 ст. 3, загальної для чотирьох Женевських конвенцій 1949 р.,
яка закріплює обов’язок надати допомогу всім особам, які не бе-
руть прямої участі у військових діях, без жодної дискримінації.
Це, напевно, буде достатньою умовою для того, щоб МКЧХ
відмовився діяти, оскільки його „універсальність” може бути
поставлена під сумнів [162, с. 365].
Та оскільки МКЧХ володіє правом на ініціативу, він може
запропонувати свою допомогу кожній зі сторін конфлікту неза-
лежно від іншої. У такому випадку МКЧХ не потрібно згоди цен-
трального уряду для здійснення діяльності на території повсталої
сторони (крім випадку, якщо на територію повсталої сторони
можливо потрапити лише з території, що контролюється цен-
тральним урядом), адже такий доступ може бути наданий тре-
тьою країною, яка межує зі сторонами конфлікту.
Ще одним документом, який регламентує поведінку сторін
під час збройних конфліктів неміжнародного характеру, є Додат-
ковий протокол ІІ 1977 р. Цей документ не містить жодної нор-
ми, яка б передбачала право МКЧХ на ініціативу. Проте, Додат-
ковий протокол має вужчу сферу застосування, ніж загальна для
чотирьох Женевських конвенцій 1949 р. ст. 3. Звідси випливає,
що у випадках, коли застосовується цей документ, МКЧХ має
право на ініціативу в межах, передбачених ст. 3 чотирьох Же-
невських конвенцій 1949 р.
Право МКЧХ на ініціативу, що випливає з позадоговірних
норм, виводять зі Статуту МКЧХ, Статуту Міжнародного
руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, Резолюцій
конференцій Руху та міжнародного звичаю.
Положення про діяльність МКЧХ містяться в ст. 5 Ста-
туту Руху. Відповідно до пункту „г” частини другої цієї статті
МКЧХ як нейтральна установа, чия гуманітарна діяльність в
основному здійснюється під час міжнародних та інших зброй-
них конфліктів, а також під час внутрішніх заворушень та
безпорядків, намагається завжди забезпечувати захист і до-
помогу жертвам таких подій та їхніх прямих наслідків як се-
49
РОЗДIЛ 1
ред військовослужбовців, так і серед цивільного населення.

Частина 3 цієї статті передбачає, що МКЧХ може висувати будь-
яку гуманітарну ініціативу, яка відповідає його ролі винятко-
во нейтральної й незалежної установи і посередника, а також
може розглядати будь-яке питання, що вимагає розгляду такої
організації. Ідентичні положення містяться відповідно в пункті
„г” частини 1 та частині 2 ст. 4 Статуту МКЧХ.
Вищенаведені положення частково повторюють відповідні
норми Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткового протоко-
лу І 1977 р. Однак, Статут Руху та статут МКЧХ значно розши-
рюють сферу, де МКЧХ може використати право на ініціативу.
Як вже говорилося вище, норми Женевських конвенцій 1949
р. та Додаткового протоколу І 1977 р. обмежують право МКЧХ
на ініціативу діяльністю, що здійснюється під час зброй-
них конфліктів, для захисту і надання допомоги пораненим
та хворим воїнам, санітарному й духовному персоналу, осо-
бам, що потерпіли від корабельної аварії, військовополоненим,
цивільному населенню. Але ці документи не передбачають
можливості використати право на ініціативу для захисту осіб
під час порушення внутрішнього порядку та виникнення обста-
новки внутрішньої напруженості, таких як безпорядки, окремі
й спорадичні акти насильства та інші акти аналогічного ха-
рактеру, оскільки вони не є збройними конфліктами. Статут
Руху та МКЧХ значно розширили сферу застосування права на
ініціативу, включивши до неї можливість діяти в інтересах осіб
під час порушення внутрішнього порядку та виникнення обста-
новки внутрішньої напруженості, а також суттєво розширили
коло осіб, в інтересах яких може використовуватися це право.
Сюди було включено осіб, затриманих внаслідок громадської
війни, політичних в’язнів тощо [132, с. 82-83].
Право МКЧХ на ініціативу визнане і в резолюціях Міжна-
родної конференції Руху. Як відомо, у роботі Конференцій Руху
беруть участь національні товариства, МКЧХ, Федерація това-
риств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, а також дер-
жави-учасниці Женевських конвенцій 1949 р. Саме факт участі
50
держав у прийнятті резолюцій зумовлює їх обов’язкову юри-

дичну силу (в тому числі і для держав) [154, с. 108], оскільки у
випадку, якщо вони приймаються одноголосно, їх слід розгля-
дати як прояв позиції світової спільноти [178, с. 641]. Не загли-
блюючись у дискусію про юридичну силу резолюцій Міжнарод-
них конференцій Червоного Хреста, слід відзначити, що факт
участі держав у прийнятті цих документів накладає на них пев-
ні обов’язки. А оскільки Статут Руху затверджується резолюці-
єю, то всі закріплені в ньому положення, в тому числі про право
МКЧХ на ініціативу, були схвалені державами.
Як зазначалося вище, право на ініціативу почало формува-
тися з моменту виникнення МКЧХ у 1863 р. і було закріплене
на договірному рівні лише у 1929 р. Протягом цього часу пра-
во МКЧХ на ініціативу стало міжнародним звичаєм [162, с. 367-
369], і цей звичай існує до сьогодні. Яскравим підтвердженням
існування такого звичаю є пропозиція МКЧХ під час Другої сві-
тової війни (тобто до прийняття Женевських конвенцій 1949 р.)
використовувати емблему Червоного Хреста для захисту кора-
блів, що перевозять гуманітарну допомогу [121, с. 204-208]. Саме
на основі міжнародного звичаю МКЧХ може використовувати
право на ініціативу стосовно держав, які не є учасницями Же-
невських конвенцій 1949 р.
Ще однією важливою проблемою, яка стосується права
МКЧХ на ініціативу, є питання про межі цього права. Як відомо,
будь-яке право має межі, в яких воно може бути здійснене. Це
стосується і права на ініціативу. Із аналізу норм, що регламенту-
ють порядок використання цього права, випливає, що вони вста-
новлюють декілька обмежень та умов, за яких можна реалізувати
це право. По-перше, ініціативи повинні бути гуманітарними, тобто
здійснюватися виключно з метою захисту і надання допомоги осо-
бам - жертвам війни. По-друге, ці ініціативи повинні здійснюватися
відповідно до Основоположних принципів руху Червоного Хре-
ста та Червоного Півмісяця, зокрема нейтралітету та незалежності.
По-третє, ініціатива повинна передбачати активну участь МКЧХ у
втіленні цієї пропозиції в життя.
51
РОЗДIЛ 1
На основі проведеного аналізу можна зробити наступні вис-

новки. По-перше, крім прав МКЧХ, чітко визначених нормами
міжнародного права, він володіє правом на ініціативу, яке знач-
но розширює його повноваження. Це право сформувалося як ре-
зультат фактичної діяльності МКЧХ щодо захисту жертв війни
в період, коли така діяльність ще не була врегульована нормами
гуманітарного права. Право МКЧХ на ініціативу слід розуміти як пе-
редбачену договірними та звичаєвими нормами міжнародного пра-
ва можливість МКЧХ пропонувати сторонам збройних конфліктів
прийняти гуманітарні дії на користь жертв цих конфліктів.
По-друге, право МКЧХ на ініціативу кореспондує обов’язок
держав прийняти цю ініціативу або дати обґрунтовану відмову.
По-третє, право на ініціативу не є необмеженим, воно повин-
но здійснюватися в рамках, передбачених нормами міжнародного
права відповідно до Основоположних принципів руху Червоного
Хреста та Червоного Півмісяця.;
По-четверте, залежно від джерел, у яких закріплено пра-
во МКЧХ на ініціативу, слід виділити два його види: пра-
во, яке випливає з договірних норм, та право, яке випливає з
позадоговірних норм.
1.3. Міжнародна правосуб’єктність

Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Міжнародна правосуб’єктність – це юридична ознака того
чи іншого утворення, яка надає йому статус суб’єкта міжнарод-
ного права [241, с. 95]. Подібну позицію підтримує Є. А. Ши-
баєва, яка розуміє міжнародну правосуб’єктність міжнародних
організацій як якісну сторону характеристики юридичної при-
роди міжнародної організації, що включає здатність мати пра-
ва і самостійно їх здійснювати [297, с. 39]. Оскільки міжнарод-
ні організації є вторинними суб’єктами міжнародного права
[237, с. 92], то їх міжнародна правосуб’єктність є похідною від
правосуб’єктності держав [238, с. 288-289].
Як справедливо відзначав О. Ф. Висоцький, термін
„правосуб’єктність” стосується переважно наукової сфери. У
52
міжнародно-правових документах (міжнародних договорах, де-

клараціях, резолюціях міжнародних організацій і т.д.) у якості
його синоніма застосовується термін „правоздатність”, понят-
тя якого в таких випадках включає право- і дієздатність суб’єкта,
тобто відповідає поняттю „правосуб’єктність” [300, с. 328]
У теорії сучасного міжнародного права утвердилася думка,
що суб’єктами міжнародного права є держави та міжнародні ор-
ганізації. Поряд з цими „класичними” суб’єктами доктрина між-
народного права визнає ряд інших: державоподібні утворення та
нації, що борються за незалежність. Крім того, дискусійним за-
лишається питання про міжнародну правосуб’єктність фізич-
них осіб [197, с. 213-215; 230, с. 151-157; 243, с. 329-342; 122, с.
114-121; 136, с. 48-55] і транснаціональних корпорацій [180, с.
93-106; 287, c. 107-118].
Що стосується міжнародних організацій, то, за загальним
правилом, суб’єктами міжнародного права визнаються міжуря-
дові організації. Питання про визнання суб’єктом міжнародно-
го права міжнародних неурядових організації і надалі залиша-
ється спірним [223, c. 33-39; 279, c. 3-18]. А оскільки МКЧХ є
неурядовою організацією (хоча i особливого виду), то вирішен-
ня цього питання має безпосередній вплив на його статус.
У сучасній юридичній літературі питання правосуб’єктності
міжнародних неурядових організацій обговорюється досить
широко, однак необхідно відзначити, що єдиної думки щодо
їх місця серед суб’єктів міжнародного права в міжнародно-
правовій літературі не склалося.
Погляди авторів про наявність у неурядових організацій
міжнародної правосуб’єктності значно розходяться: одні вчені
повністю заперечують можливість неурядових організацій
бути учасником правовідносин, урегульованих норма-
ми міжнародного права, інші ж навпаки – прирівнюють
правосуб’єктність неурядових організацій до правосуб’єктності
міжнародних міжурядових організацій.
53
РОЗДIЛ 1
В основному у вітчизняній та іноземній науці міжнародного

права про правосуб’єктність міжнародних неурядових
організацій висловлювалося три основні точки зору:
1) заперечення міжнародної правосуб’єктності
міжнародних неурядових організацій;
2) часткове визнання міжнародної правосуб’єктності
міжнародних неурядових організацій;
3) повне визнання міжнародної правосуб’єктності
міжнародних неурядових організацій.
Перша точка зору, що міжнародні неурядові організацій не
наділені міжнародною правосуб’єктністю, є домінуючою. Її до-
тримувалися такі вчені, як А. Я. Вишинський, В. Н. Дурде-
невський, С. Б. Крилов, Л. А. Моджорян та інші, які єдиними
суб’єктами міжнародного права вважали держави. Так, Л. Оп-
пенгейм писав: оскільки міжнародне право ґрунтується на за-
гальній згоді окремих Держав, а не окремих людей, суб’єктами
міжнародного права є лише та виключно Держави [152, c. 19].
А. Я. Вишинський пропонував наступне визначення міжнарод-
ного права: це „сукупність норм, що регулюють відносини між
державами в процесі їхньої боротьби й співробітництва, що ви-
ражають волю панівних класів цих держав і забезпечуються
примусом, здійснюваним державами індивідуально або колек-
тивно” [193, c. 480]. Цю точку зору підтримували В. Н. Дурде-
невський та С. Б. Крилов, які наводили практично ідентичні
визначення міжнародного права. Таким чином, на думку ви-
щеназваних авторів, суб’єкт міжнародного права повинен мати
ознаки, властиві державі як такій, тобто бути суверенними, мати
власну територію і населення, яке на ній проживає тощо. По-
дібні погляди висловлюються і в роботах Л. А. Моджорян, ко-
тра відзначала: суб’єкт міжнародного права повинен мати волю
не тільки розумну, але й суверенну [249, c. 10], і також необхід-
ним атрибутом суб’єкта міжнародного права є верховна влада,
що представляє його на міжнародній арені, здатна брати участь
у правотворчості, брати на себе зобов’язання, виконувати їх і до-
магатися дотримання цих норм іншими суб’єктами права [250,
54
c. 7]. З погляду вчених, що дотримуються думки про невизнання

неурядових організацій суб’єктами міжнародного права, їм від-
водилась роль складового елемента в соціально-економічній або
політичній сфері діяльності держав.
Деякі представники науки, що заперечували ідею міжнародної
правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій,
відстоювали ідею, що неурядові організації є суб’єктами не
міжнародного права, а міжнародних відносин, тим самим уника-
ючи питання про їх міжнародну правосуб’єктність. Таку позицію
відстоювали В. М. Шуршалов, В. В. Кравченко та ряд інших учених.
Так, В. М. Шуршалов зазначає, що у міжнародному праві
не всі носії прав та обов’язків є одночасно суверенами й твор-
цями норм права і гарантом їхнього дотримання. Зважаю-
чи на це, доводиться мати справу із двома різними поняттями:
суб’єктом міжнародного права, який здатен створювати норми
права, контролювати їх виконання, і суб’єктом конкретних між-
народних правовідносини, в якості якого може виступати будь-
яке утворення, що не виконує правотворчої функції і не може
контролювати виконання норм міжнародного права [299, c. 56].
Подібної позиції дотримується В. В. Кравченко, який го-
ворить, що всякий суб’єкт міжнародних правовідносин не
обов’язково повинен бути суб’єктом міжнародного права [217,
c. 86].
Ідея розмежування суб’єктів міжнародного права і суб’єктів
міжнародних правовідносин дуже часто критикується. Так, слід
погодитися з С. В. Черніченком, який вказував, що можна бути
суб’єктом міжнародного права й не бути суб’єктом (тобто учас-
ником) конкретних міжнародних правовідносин, але не можна
бути суб’єктом міжнародних правовідносин і не бути суб’єктом
міжнародного права [292, c. 217]. Таким чином, учасниками
міжнародних правовідносин можуть бути лише суб’єкти міжна-
родного права [226, c. 58].
Заперечував міжнародну правосуб’єктність неурядових ор-
ганізацій М. О. Ушаков. На його думку, питання про міжна-
родну правосуб’єктність численних міжнародних неурядових
55
РОЗДIЛ 1
об’єднань й організацій, створених фізичними особами та їх-

німи об’єднаннями, не виникає. Такі міжнародні об’єднання
не наділені будь-якими правами й обов’язками в міжнарод-
них відносинах, тому що ними не володіють і творці поді-
бних об’єднань [286, c. 68]. Отже, відсутність міжнародної
правосуб’єктності у засновників та членів неурядових організа-
цій є причиною відсутності міжнародної правосуб’єктності в са-
мій організації, тобто недержавна природа є основною перешко-
дою для міжнародних неурядових організацій у визнанні їх у ролі
правовстановлюючих і правореалізуючих суб’єктів міжнародно-
го права. Подібне тлумачення правосуб’єктності обмежує коло
суб’єктів міжнародного права утвореннями, здатними створю-
вати норми міжнародного права, не визнаючи інших учасників
правовідносин суб’єктами міжнародного права. Хоча в той же
час багато норм міжнародного права дають права й обов’язки ін-
шим учасникам міжнародних відносин, зокрема міжнародним
неурядовим організаціям.
Таким чином, прихильники цієї точки зору заперечу-
ють міжнародну правосуб’єктність міжнародних неурядо-
вих організацій, однак визнають, що вони мають певний
мінімальний її об’єм, необхідний для того, щоб бути учасником
міжнародних відносин.
Ідею щодо визнання часткової міжнародної правосуб’єктності
міжнародних неурядових організацій підтримували ряд вчених, зо-
крема: І. І. Коваленко, Г. І. Морозов, Є. С. Пчелінцев, Н. В. Заха-
рова та інші.
Так, Г. І. Морозов зазначав, що заперечувати роль неуря-
дових організацій у міжнародних відносинах і наявність у них
певного мінімуму правових елементів, які дають можливість
діяти цим організаціям, значить ігнорувати об’єктивні фак-
ти. Це свідчить про те, що практика йде шляхом забезпечен-
ня міжнародних неурядових організацій правовими елемента-
ми, зокрема нормами національного чи міжнародного права, які
необхідні для їх діяльності [251, с. 304-306]. Загалом заперечуючи
можливість надати неурядовим організаціям повної міжнародної
56
правосуб’єктності, Г. І. Морозов підкреслює, що вони вже

володіють нею, хоча і в досить обмеженому об’ємі.
Цю точку зору підтримували І. І. Коваленко, Є. С. Пчелінцев,
які наводили схожі аргументи [214, с. 106; 268, с. 288]. Їх підтримує
Г. М. Вельямінов, який зазначав, що правосуб’єктність, у
тому числі і міжнародна, може бути різною за об’ємом - від
максимальної у держав до мінімальної в інших суб’єктів. Причо-
му такий мінімум правом не регламентується. Звідси випливає,
що особи з надзвичайно малим об’ємом міжнародних прав і
обов’язків, які, наприклад, випливають із консультативного ста-
тусу, можуть розглядатися як такі, що володіють мінімальною
міжнародною правосуб’єктністю [192, с. 93].
А. Н. Талалаєв зазначав, що йде процес визнання
міжнародної правосуб’єктності неурядових організацій, у
зв’язку з чим існує об’єктивна необхідність у більш широкій
міжнародно-правовій регламентації їх діяльності [277, с. 54].
На його думку, вже сьогодні міжнародні неурядові організації
володіють деякими елементами міжнародної правосуб’єктності
[278, с. 86].
Дещо своєрідної точки зору дотримується Н. В. Захаро-
ва, котра стверджує, що неурядові організації володіють міжна-
родною правосуб’єктністю, оскільки міжнародно-правові акти
регулюють діяльність цих суб’єктів і встановлюють їх права та
обов’язки [204, с. 118]. Цю думку підтримував А. М. Каледін,
який визнавав за такими організаціями право реалізувати нор-
ми, створені в рамках ООН [211, с. 117].
У рамках концепції про визнання часткової правосуб’єктності
міжнародних неурядових організацій слід виділити думки вчених,
які хоч і прямо не визнавали правосуб’єктності міжнародних неу-
рядових організацій, однак з їх висловлювань випливає, що вони
визнавали їх суб’єктами міжнародного права. Так, Г. І. Тункін
вважав, що юридичні особи за певних умов можуть бути визнані
суб’єктами міжнародного права [239, с. 9]. На думку В. І. Євінтова,
міжнародні неурядові організації є нетрадиційними суб’єктами
міжнародного права, що діють у міждержавній системі [200, с. 58].
57
РОЗДIЛ 1
Таким чином, прихильники цієї точки зору визнають за

міжнародними неурядовими організаціями певний мінімальний
об’єм прав і обов’язків, з чого роблять висновок, що вони
володіють обмеженою міжнародною правосуб’єктністю.
Третю групу вчених складають науковці, котрі визнають
міжнародну правосуб’єктність неурядових організацій. Ця точ-
ка зору більше притаманна зарубіжній доктрині міжнародного
права, хоча серед українських вчених є її прихильники. Її
підтримують І. О. Білорус, А. І. Камінін, Д. Ю. Шестаков,
І. А. Макарова, C. C. Юр’єв та інші.
Позиція цих авторів зводиться до того, що на міжнародному
рівні слід визнати міжнародні неурядові організації суб’єктами
міжнародного права, якими сьогодні вони є де-факто.
Так, на думку Т. М. Нешатаєвої, міжнародні неурядові орга-
нізації володіють міжнародною правосуб’єктністю, тобто є по-
вноцінними суб’єктами міжнародного права. Роль, яку міжна-
родне право відводить неурядовим організаціям, не відповідає
реаліям сьогодення, тому що в системі ООН міжнародні неу-
рядові організації діють як суб’єкти міжнародного права, котрі
володіють обмеженим обсягом правоздатності. Їхній правовий
статус включає досить різноманітні права й обов’язки, закрі-
плені нормами міжнародного права [254, с. 8-16]. Подібну дум-
ку висловлює І. О. Білорус, яка зазначає, що реально існуючою
на глобальному рівні можливістю є повноцінне визнання ролі
громадських сил в особі неурядових організацій, що відображає
об’єктивні міжнародні процеси та інтереси. Сьогодні діяльність
неурядових організацій має об’єктивний вплив на позиції уря-
дів держав, міжнародних організацій та є складовою частиною
міжнародно-правових відносин. Недержавна природа є осно-
вною перешкодою для визнання неурядових організацій як пра-
вовстановлюючих і правореалізуючих суб’єктів міжнародного
права. Подібне тлумачення правосуб’єктності занадто обмеж-
ує коло суб’єктів міжнародного права тільки тими утвореннями,
що здатні створювати норми міжнародного права. Це супере-
чить положенням, які отримали закріплення у практиці світо-
58
вої (глобальної) правової системи [183, с. 11]. Таку ж думку ви-

словлюють інші автори, зокрема: А. І. Камінін [212, с. 16-18],
А. Загорський, М. Лукас [202, с. 26-39], Д. Т Матвєєва [233, с.
231-257], М. А. Новицкий [257, с. 87-101], М. Рейнхард [269, с.
28-37] тощо.
Таким чином, слід погодитися з позицією І. Б. Малкіної, яка
стверджує, що міжнародні неурядові організації є суб’єктом між-
народного права зі спеціальною правосуб’єктністю, що включає
досить різноманітні права й обов’язки, закріплені нормами між-
народного права [231, с. 175].
Одним із аргументів, який найчастіше використовують для
заперечення міжнародної правосуб’єктності неурядових органі-
зацій, є їх неможливість бути учасником міжнародного право-
творчого процесу. Проте ряд науковців доводять, що неурядові
організації беруть активну участь у цьому процесі. Так, Д. А. Урсін
на підтвердження міжнародної правосуб’єктності неурядових ор-
ганізацій відзначає, що вони є суб’єктами правотворчого процесу.
Вони внесли істотний вклад у прогресивний розвиток міжнарод-
ного права в таких сферах: міжнародний захист прав людини, між-
народне гуманітарне право, охорона навколишнього середовища
тощо [285, с. 160]. Цю позицію загалом підтримують Д. Ю. Шес-
таков [294, с. 10-16] та C. C. Юр’єв [302].
Таким чином, доктрина сучасного міжнародного пра-
ва по-різному ставиться до питання про надання міжнародної
правосуб’єктності неурядовим організаціям.
Переходячи до питання про правосуб’єктність МКЧХ, слід
визначити елементи, котрі її складають. Єдиної думки про них у
доктрині міжнародного права немає. Проте можна виділити два
основні погляди:
1.Для того щоб надати неурядовій організації міжнародної
правосуб’єктності, вона повинна відповідати всім або
більшості ознак, притаманних міжурядовим організаціям.
Таку позицію відстоюють практично всі науковці, що за-
перечують можливість неурядових організацій бути
суб’єктами міжнародного права.
59
РОЗДIЛ 1
2.Оскільки об’єм міжнародної правосуб’єктності

міжнародних нерядових організацій суттєво відрізняється
від об’єму правосуб’єктності інших суб’єктів міжнародного
права, в тому числі міжурядових організацій, то вона
включає притаманні лише їй елементи.
На нашу думку, остання позиція є більш обґрунтованою,
оскільки деяким вимогам, що ставляться до міжнародних
міжурядових організацій, неурядові ніколи не зможуть
відповідати. Йдеться в першу чергу про те, що ці організації ма-
ють абсолютно різну юридичну природу установчих документів.
Саме тому слід визначити специфічні елементи, при наявності
яких неурядова організація може бути визнана суб’єктом
міжнародного права.
Потрібно зауважити, що сьогодні доктрина міжнародно-
го права не виробила вичерпного переліку таких елементів. Про-
те, проаналізувавши основні точки зору, висловлені в літерату-
рі щодо вирішення цього питання, можна навести такі елементи
міжнародної правосуб’єктності неурядових організацій [264, с.
39]1:
• відповідати всім ознакам, необхідним для отримання кон-
сультативного статусу. Враховуючи те, що кожна міжурядова
організація встановлює свої вимоги до неурядових організацій,
які прагнуть отримати такий статус, то такі ознаки можуть суттєво
відрізнятися. (Оскільки питання про консультативний ста-
тус розглядається в низці наукових праць [175; 264; 285], немає
необхідності додатково зосереджуватися на цьому);
• отримати консультативний статус при міжнародних
міжурядових організаціях. Власне з моменту отримання консуль-
тативного статусу така організація стає активним учасником
міжнародних правовідносин та отримує ряд міжнародних прав та
обов’язків.
1 Найбільш прийнятною, на нашу думку, є позиція С. А. Подшибякіна, який го-
ворить, що міжнародні неурядові організації набувають міжнародної правосуб’єктності,
а отже, стають суб’єктами міжнародного права, виключно з моменту їх визнання шляхом
надання їм відповідного консультативного статусу.
2 Статус спостерігача при Генеральній Асамблеї ООН
60
Таким чином, для того щоб отримати міжнародну

правосуб’єктність, неурядова організація загалом має виконати
лише одну умову – отримати консультативний статус хоча б при
одній міжнародній міжурядовій організації.
МКЧХ має консультативний статус при ООН2 та низці інших
міжнародних організацій, зокрема Раді Європи, Організації Аме-
риканських Держав, ОБСЄ, тобто як мінімум МКЧХ володіє між-
народною правосуб’єктністю в обсязі, передбаченому для міжнарод-
них неурядових організацій, причому такий його статус є ширший у
порівнянні з іншими неурядовими організаціями [245, с. 41].
Та оскільки МКЧХ є особливим суб’єктом міжнародного
права, що має елементи, притаманні юридичній природі як неу-
рядових, так і міжурядових міжнародних організацій, то слід роз-
глянути питання, наскільки він відповідає вимогам, що ставлять-
ся до правосуб’єктності міжнародних міжурядових організацій.
Міжнародна правоздатність міжнародної організації
базується на положеннях, що закріплені в установчих документах
– статутах та інших актах, які визначають її об’єм, виходячи із за-
вдань та функцій цієї організації.
Оскільки об’єм прав і обов’язків визначається заснов-
никами в момент створення організації і залежить від тих за-
вдань та цілей, які вона повинна виконувати, а також сфери дії,
то міжнародна правоздатність міжнародних організацій може
суттєво відрізнятися. Про зміст міжнародної правосуб’єктності
міжнародних організацій можна робити висновки на основі
аналізу відповідних міжнародних прав та обов’язків, а саме: права
на привілеї та імунітети, права на укладення договорів з держава-
ми та іншими міжнародними організаціями, права обміну представ-
ництвами з державами та міжнародними організаціями, обов’язку
щодо несення міжнародно-правової відповідальності за свої дії тощо.
Проведемо аналіз правосуб’єктності МКЧХ, виходячи з ви-
щенаведених теоретичних положень.
Право на привілеї та імунітети МКЧХ. Одним із елементів
міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій є наяв-
ність привілеїв та імунітетів, під якими розуміють особливі права
61
РОЗДIЛ 1
та переваги, що надаються міжнародним організаціям на терито-

рії держав-членів з метою забезпечення самостійного виконання
ними своїх статутних цілей [276, с. 312].
Наявність привілеїв та імунітетів у міжнародної організації
є необхідною умовою існування власної волі, відмінної від волі
держав-учасниць [252, с. 41], та гарантією відповідного правового
статусу, який би забезпечував реалізацію поставлених перед нею
завдань і виключав негативний вплив державних органів, особли-
во держави, де знаходиться штаб-квартира організації, на вну-
трішні та зовнішні справи міжнародної організації [271, с. 242].
Зазначені обставини є особливо актуальним для МКЧХ, основні
принципи роботи якого – незалежність та нейтралітет.
Зазвичай положення про привілеї та імунітети міжнарод-
них організацій містяться у спеціальних міжнародних договорах
[40, с. 823-829], рідше – в установчих документах цих організацій
[181, с. 195-199]. Статут МКЧХ нічого не говорить про привілеї та
імунітети, оскільки не є міжнародно-правовим документом [228,
с. 362-365]1. Ц а ає а
.
Усі привілеї та імунітети МКЧХ та його представників
(делегатів) слід поділити на дві великі групи: ті, що застосову-
ються в мирний час, та ті, що застосовуються під час збройних
конфліктів.
Привілеї та імунітети МКЧХ, що застосовуються в мир-
ний час. Єдиного міжнародного договору, який би регулю-
вав статус МКЧХ, у тому числі його привілеї та імунітети,
не існує. Окремі норми з цього проводу містяться у Же-
невських конвенціях 1949 року, Додаткових протоколах 1977
року та низці (на цей час їх підписано більше вісімдесяти)
двосторонніх договорів [97], які МКЧХ як міжнародна
організація укладає з державами.
Привілеї та імунітети штаб-квартири. Без сумніву, найваж-
ливішим з двосторонніх договорів є Угода між Міжнародним ко-
1 Як відомо, більшість статутів міжнародних організацій за свою юридичною
природою є міжнародними договорами особливого роду (sui generis).
62
мітетом Червоного Хреста та Федеральною Радою Швейцарії про

визначення правового статусу Комітету в Швейцарії від 19 березня
1993 року [5, с. 152-160]. Ця угода має особливе значення, оскільки
МКЧХ є суб’єктом національного права Швейцарії і саме на тери-
торії цієї держави знаходиться його штаб-квартира.
Відповідно до цієї Угоди Федеральна Рада визнає МКЧХ
„міжнародною юридичною особою” та правоздатність МКЧХ
на території Швейцарії в межах, встановлених Женевськими
конвенціями 1949 року і Додатковими Протоколами 1977 року
та у Статуті Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоно-
го Півмісяця. Крім того, Швейцарська Федеральна Рада гарантує
МКЧХ незалежність і свободу діяльності .
Штаб-квартира МКЧХ має статус, аналогічний штаб-
квартирам інших міжнародних організацій, що розташовані на
території Швейцарії.
Усі будівлі або частини будівель, а також землі, що використо-
вуються МКЧХ для виконання його функцій незалежно від того, чи
належать вони йому на праві власності, чи на іншій підставі, є недо-
торканними. Це означає, що жоден представник Швейцарського
органу державної влади не має права входити до них для виконан-
ня своїх службових обов’язків без попередньої згоди Президента
МКЧХ або його належним чином уповноваженого представни-
ка. У разі необхідності Швейцарія також зобов’язана забезпечити
зовнішню охорону цих приміщень від будь-якого нападу чи інших
дій, що можуть порушити нормальну діяльність організації. Вказа-
ний обов’язок випливає із міжнародного звичаєвого права і може
бути підсилений за допомогою норм договірного права.
Архіви МКЧХ та всі інші документи і бази даних, що
йому належать чи перебувають у його володінні, незалежно від
місцезнаходження є недоторканними.
У своїй діяльності МКЧХ користується судовим та виконавчим
імунітетом. Разом з тим це правило має декілька винятків. Так, ці
імунітети не використовуються у випадках: 1) якщо Президент або
інший уповноважений представник МКЧХ відмовляється від ньо-
го; 2) судових позовів про відшкодування шкоди, заподіяної транс-
63
РОЗДIЛ 1
портним засобом, що належить МКЧХ або ним використовується;

3) виникнення спорів між МКЧХ і персоналом, колишніми
працівниками та їх правонаступниками; 4) вирішення спорів щодо
виплати заробітної плати та інших належних працівникам виплат;
5) спори між МКЧХ та пенсійним фондом, а також спорів щодо
змісту цього договору.
Майно МКЧХ користується імунітетом від експропріації та
реквізиції.
Фінансова діяльність МКЧХ жодним чином не контролюється
і не регулюється Швейцарською владою. МКЧХ може мати рахун-
ки в будь-якій валюті і вільно розпоряджатися, переказувати свої
кошти в інші держави, вільно здійснювати операції з обміну валю-
ти. Його майно, прибуток та інша власність звільняються від пря-
мого федерального, кантонального і комунального оподаткуван-
ня. Винятком з цього правила є податки, котрі, по суті, є оплатою
за надані публічними установами послуги, наприклад, комунальні
платежі. МКЧХ є звільнений від усіх видів ввізного чи вивізного
мита. Крім того, на нього не поширюються жодні заборони чи об-
меження на ввезення чи вивезення товарів за кордон.
Як і будь-яка інша міжнародна організація, МКЧК має пра-
во використовувати засоби зв’язку, в тому числі радіозв’язок. Він
може вільно відсилати та отримувати кореспонденцію, яка є недо-
торканною та не підлягає цензурі.
Привілеї та імунітети персоналу МКЧХ на території Швей-
царії. Крім привілеїв та імунітетів, наданих МКЧХ як міжна-
родній організації, ними можуть користуватися його члени та
персонал. Так, Президент МКЧХ, експерти та його персонал
користуються імунітетом від відповідальності за всі дії, вчинені
ними при виконанні службових обов’язків, крім випадку запо-
діяння шкоди під час керування транспортним засобом чи пору-
шення правил дорожнього руху [153, с. 39].
Членам персоналу, які не є громадянами Швейцарії, на-
даються привілеї та імунітети, аналогічні службовцям інших
міжнародних організацій, розміщених на території Швейцарії.
Так, на членів сімей делегатів, які в’їжджають на територію
64
Швейцарії, не поширюються загальні правила про еміграцію та

реєстрацію.
Ще однією особливістю привілеїв та імунітетів персоналу
МКЧХ, що є абсолютно унікальним для неурядової організації -
його представники користуються привілеями та імунітетами не
тільки як представники МКЧХ, але й як дипломати, оскільки
їм може надаватися дипломатичний паспорт Швейцарії [189, с.
1238].
Привілеї та імунітети регіональних представництв та їх пер-
соналу. Для забезпечення виконання своїх завдань за кордоном
МКЧХ створює представництва (офіси, делегації, місії та регіо-
нальні місії). Вони бувають двох основних видів: регіональні та
оперативні. Перші діють у країнах, де немає особливої потреби
в наданні допомоги, другі – в країнах, де відбуваються збройні
конфлікти чи інші події, на які поширюється мандат МКЧХ. На
сучасному етапі представництва цієї організації працюють у 91
державі, при чому в деяких (Росія, Ізраїль) їх є два і більше [304].
Сфера діяльності деяких місій розповсюджується на певну кіль-
кість сусідніх країн, що знаходяться в подібних соціально-полі-
тичних ситуаціях. Серед основних функцій регіональних місій є
надання допомоги державам в імплементації норм та розповсю-
дження знань у галузі міжнародного гуманітарного права [117,
с. 332-333].
Правовий статус регіональних місій визначається угодами
між відповідною державою та МКЧХ. Такі угоди є типовими і
нічим принциповим одна від одної не відрізняються.
Відповідно до таких угод місії надається статус, аналогічний
статусу представництв інших міжурядових організацій. МКЧХ
визнається юридичною особою зі всіма правами та обов’язками,
що випливають звідси.
Місіям надаються привілеї та імунітети, аналогічні пред-
ставництвам інших міжнародних організацій, зокрема:
недоторканність приміщень, власності, активів, архівів, пра-
во використовувати всі необхідні засоби зв’язку, в тому числі
65
РОЗДIЛ 1
радіозв’язок. Місії звільняються від прямого та непрямого опо-

даткування та сплати мита.
Іноземний персонал прирівнюється до членів дипломатич-
ного корпусу, і на нього не поширюється юрисдикція держави
місця перебування.
Своєрідним привілеєм, який нерідко застосовують держави
стосовно національних товариств Червоного Хреста та МКЧХ, є
надання їм субсидій (у деяких землях Німеччини), часткове фі-
нансування їх діяльності з державного бюджету чи встановлення
спеціальних податків та зборів, частина з яких перераховується
МКЧХ [116, с. 452-475].
Привілеї та імунітети МКЧХ, що застосовуються під
час збройних конфліктів. Правове регулювання привілеїв та
імунітетів МКЧХ та його делегатів під час збройних конфліктів
відбувається в основному на підставі міжнародних звичаїв. Про-
те, деякі положення з цього питання містяться в Женевських
конвенціях 1949 р. та Додаткових протоколах 1977 р.
Однак слід зазначити, що під час збройного конфлікту
привілеями та імунітетами користуються члени та персонал
МКЧХ, а не сама організація. Це загалом характерно і для інших
гуманітарних організацій.
Досить поширеною є думка [119, с. 297-298], що статус де-
легатів МКЧХ і відповідно їх привілеї та імунітети аналогіч-
ні „персоналу, що користується захистом”, а саме „медичному
персоналу”, про який згадується в Женевських конвенціях 1949
р. Та попри деяку схожість, статус представників МКЧХ має ряд
суттєвих відмінностей. У першу чергу це зумовлюється тим, що
не всі представники МКЧХ здійснюють медичні функції та на-
лежно виконують „норми медичної етики”, дотримання яких,
відповідно до статті 16 Додаткового Протоколу І 1977 року, є не-
обхідною умовою для надання такого захисту. Звідси можна зро-
бити висновок, що персонал МКЧХ користується захистом як
окрема категорія осіб. Його привілеї та імунітети випливають із
права делегатів використовувати емблему Червоного Хреста та
Червоного Півмісяця як захисний знак.
66
Однак потрібно зауважити, що будь-які привілеї та

імунітети МКЧХ під час збройних конфліктів як міжнародних,
так і неміжнародних мають відносний характер, оскільки немає
договірних норм, які зобов’язують державу надавати певні
привілеї та імунітети делегатам. Проте, за більш ніж столітню
історію функціонування та гуманітарної діяльності МКЧХ спри-
яв встановленню звичаєвих норм у цій сфері.
Так, перед початком будь-якої місії МКЧХ намагається до-
битися визнання його як гуманітарної організації в сторін зброй-
ного конфлікту та отримати їх згоду на проведення діяльності.
Таке визнання тягне за собою ряд важливих наслідків.
По-перше, цим визнанням сторони конфлікту підтвер-
джують мандат МКЧХ, наданий йому державами-учасниками
Женевських конвенцій 1949 р., як нейтрального посередника
і його статус безсторонньої та нейтральної гуманітарної орга-
нізації. Як справедливо зазначає Ф. Ден, „в МКЧХ немає ін-
ших засобів для тиску, які він міг би застосувати для того, щоб
отримати дозвіл здійснювати свою діяльність, крім переко-
нання і авторитету, котрим він користується в певних колах. З
цієї позиції беззахисність, як не дивно, захищає його” [123, с.
340-341].
По-друге, таке визнання тягне за собою повідомлення осо-
бовому складу збройних сил про діяльність МКЧХ на певній
території та необхідність охорони його персоналу.
Можна навести декілька прикладів невизнання мандату
МКЧХ державами, що унеможливило його діяльність на певній
території. Зокрема, під час Другої світової війни його делегати
не допускалися на територію СРСР, [281, с. 75-86] під час війни
в Кореї МКЧХ діяв лише на території Південної Кореї, оскільки
уряд Північної Кореї не визнавав його мандату [190, с. 57-59].
Крім визнання, для надання імунітетів делегати МКЧХ
мають застосовувати розпізнавальні знаки, які дадуть змо-
гу відрізнити їх від інших категорій осіб. Таку функцію, як вже
зазначалося, виконує емблема Червоного Хреста та Червоно-
го Півмісяця. Цим знаком позначаються як будівлі, що вико-
67
РОЗДIЛ 1
ристовуються МКЧХ, транспортні засоби, так і самі делегати.

Емблему Червоного Хреста використовують також інші осо-
би, зокрема медичний персонал. Саме тому МКЧХ досить часто
використовує логотип із зображенням червоного хреста, який
розміщено в подвійному колі з написом „Міжнародний комітет
Женева” відповідною мовою.
Що стосується договірних норм, то Женевські Конвенції
1949 р. та Додаткові Протоколи 1977 р. прямо не говорять про
привілеї та імунітети МКЧХ, а лише надають йому низку прав
та обов’язків. Деякі з цих прав за своєю суттю є імунітетами,
хоча із певними особливостями, що зумовлюються ситуацією
їх застосування. Так, Додатковий Протокол І 1977 р. забороняє
знищувати, нападати та захоплювати цивільні об’єкти. Засто-
совуючи емблему, МКЧХ повідомляє всім учасникам збройно-
го конфлікту, що цей об’єкт є цивільним та використовується
з гуманітарною метою. Крім того, норми міжнародного
гуманітарного права зобов’язують учасників збройного
конфлікту всіляко сприяти роботі МКЧХ. На підставі аналізу
цих норм можна стверджувати, що приміщення, які викори-
стовуються МКЧХ, є недоторканними1, хоча із цього прави-
ла є ряд винятків. Крім того, недоторканністю користуються
транспортні засоби МКЧХ, делегати мають право вільно пе-
ресуватися територіями, на яких ведуться військові дії, оку-
пованими територіями, а також місцями, де утримуються
військовополонені та інші особи, що користуються захистом.
МКЧХ має право на вільне переміщення кореспонденції та ба-
гажу (з метою надання гуманітарної допомоги).
Усі ці імунітети та привілеї можуть бути обмежені на де-
який час, виходячи із міркувань військової необхідності чи
безпеки.
1 Під час збройних конфліктів недоторканність приміщень має обмежений харак-

тер. Так, зокрема представники збройних сил можуть входити на територію приміщення
для перевірки, чи там не переховується зброя та комбатанти противника. Проте, вони не
можуть використовувати ці приміщення для ведення військових дій.
68
Ще одним важливим імунітетом, яким наділені делегати

МКЧХ як в мирний час, так і під час збройного конфлікту, є те,
що вони звільняються від відповідальності за відмову давати
покази, оскільки при цьому дуже часто порушуються принци-
пи нейтральності та безсторонності. Норми, в котрих записа-
но це правило, містяться практично в усіх двосторонніх дого-
ворах, які МКЧХ укладає із державами.
МКЧХ та його делегати наділені імунітетами та привілея-
ми. Проте ці імунітети та привілеї не є дипломатичними, тому
на них не поширюються обмеження, встановлені державами
для дипломатів [126, с. 300]1. Так, відомо декілька випадків, коли
делегати МКЧХ допускалися в місця, де заборонено перебувати
будь-яким іноземцям, у тому числі дипломатам.
На основі проведеного аналізу можна зробити ряд
висновків: по-перше, привілеї та імунітети надаються МКЧХ
як міжнародній організації, його персоналу та регіональним
представництвам, проте за своєю суттю вони не є диплома-
тичними; по-друге, немає жодного багатостороннього догово-
ру про привілеї та імунітети МКЧХ у мирний час. Це питання
розглядається в низці двосторонніх угод, які держави уклада-
ють з МКЧХ, враховуючи особливу роль МКЧХ як нейтральної
та безсторонньої гуманітарної організації; по-третє, МКЧХ
наділений достатнім об’ємом привілеїв та імунітетів, для того
щоб ефективно виконувати свої завдання та функції. У цілому си-
стема й об’єм привілеїв та імунітетів МКЧХ аналогічний системі
та об’єму привілеїв та імунітетів, що притаманні більшості
міжнародних організацій, зокрема таким, як спеціальні уста-
нови ООН та Рада Європи; по-четверте, привілеї та імунітети
МКЧХ, що застосовуються під час війни, передбачені Женевсь-
кими конвенціями 1949 р. і Додатковими Протоколами 1977 р.
та випливають з його права використовувати емблему Червоно-
го Хреста.
1 Досить часто делегати МКЧХ відвідують осіб, затриманих у зв’язку зі зброй-

ним конфліктом, які перебувають у так званих закритих об’єктах та військових базах. Так,
уряд США дозволив МКЧХ відвідати в’язницю на військовій базі Гвантанамо.
69
РОЗДIЛ 1
Право на укладання договорів з державами та іншими між-

народними організаціями. Договірна правоздатність міжна-
родних організацій – це одна з найважливіших ознак їхньої
правосуб’єктності. У доктрині міжнародного права найпошире-
нішою є точка зору, що договірну правоздатність варто розгля-
дати як право створювати норми міжнародного права шляхом
укладення міжнародних договорів [236, с. 15].
Право укладати міжнародні договори – одне з основ-
них прав, яким володіють міжнародні організації як суб’єкти
міжнародного права. Тому питання про договірну правоздатність
міжнародної організації, як правило, розглядається в її установ-
чих документах або в інших міжнародних договорах. Рідше щодо
цього питання приймаються спеціальні акти самої організації.
Як зазначено у ст. 6 Віденської конвенції 1986 р., правоздат-
ність міжнародної організації укладати договори регулюється
правилами цієї організації [17, с. 372-409]. Слід відмітити, що до
правил міжнародної організації належать не тільки установчий
акт та прийняті відповідно до нього рішення та резолюції, але й
практика в цій сфері, що склалася в процесі діяльності міжна-
родної організації [210, с. 113].
Що стосується МКЧХ, то, як згадувалося вище, він є осо-
бливою установою, що має ознаки суб’єкта як національного, так
і міжнародного права. Подвійна природа МКЧХ впливає на його
договірну правоздатність. По-перше, договірна правоздатність
МКЧХ виникає не так на підставі норм міжнародного публічного,
як на підставі приватного права. Це пов’язано з тим, що
установчі документи цієї організації є приватноправовими ак-
тами, а інших спеціальних міжнародних договорів, які б регулю-
вали це питання, немає. По-друге, деякі договори, зокрема ст. 6
І Женевської конвенції 1949 р., передбачають право сторін укла-
дати інші спеціальні угоди з будь-якого питання, яке вони вва-
жають доцільним урегулювати особливо. Так, наприклад, у ст. 10
тієї ж Конвенції сказано, що Високі Договірні Сторони зможуть
у будь-який час домовитися про те, щоб довірити якій-небудь
організації, що представляє повну гарантію неупередженості й
70
дієвості, обов’язки, покладені даною Конвенцією на Держави-

Покровительки. Із цього випливає, що у випадку, коли МКЧХ
буде виконувати функції Держави-Покровительки, він пови-
нен підписати відповідну угоду із державою, в інтересах якої він
діятиме (хоча він може дати згоду в іншій формі, наприклад, у
формі односторонньої заяви). Ще однією особливістю МКЧХ є
те, що він не бере участі в універсальних міжнародних догово-
рах, які визначають його правовий статус, зокрема Женевських
конвенціях 1949 р. і Додаткових протоколах до них 1977 р.
Важливу роль у визначенні обсягу договірної правоздатності
займають міжнародні звичаї. Так, до 1929 р. таким звичаєм було
його «право на ініціативу». Така ініціатива могла стосуватися зо-
крема й укладення договорів, якщо такі дії відбувалися з метою
допомоги і захисту жертв війни.
Сьогодні існують сім видів угод, які може укладати МКЧХ.
Угоди про правовий статус МКЧХ та його делегацій на
території держави. Напевно, найважливішою із таких є згада-
на вище Угода між Міжнародним комітетом Червоного Хреста
й Федеральною Радою Швейцарії про визначення правового
статусу Комітету у Швейцарії від 19 березня 1993 р. Дана Уго-
да має особливе значення, оскільки, як зазначено вище, МКЧХ
є суб’єктом національного права Швейцарії й саме на території
цієї держави знаходиться його штаб-квартира. По суті, ця уго-
да нічим принциповим не відрізняється від так званих „угод
про штаб-квартиру”, які укладають міжнародні міжурядові
організації з державою перебування.
Крім угоди зі Швейцарією, МКЧХ укладає договори про
статус представництв із кожною країною, де є його представ-
ництва [189, с. 514]. (Більш детально про цей вид угод ідеться у
пункті 2.3.1. цієї роботи).
Угоди про визнання права МКЧХ діяти в зоні збройного кон-
флікту. Необхідність укладати такі договори передбачена в ст.
9, І-ІІІ, і ст. 10 Женевських конвенцій 1949 р. Ці положення ви-
знають за МКЧХ або будь-якою іншою безсторонньою гумані-
тарною організацією право займатися гуманітарною діяльніс-
71
РОЗДIЛ 1
тю з метою захисту поранених і хворих, санітарного й духовного

персоналу, а також інших жертв війни, і надавати їм допомогу за
згодою зацікавлених воюючих сторін. І хоча пізніше в ст. 81 До-
даткового протоколу І 1977 р. була закріплена норма, що надава-
ла МКЧХ можливість діяти без згоди сторін збройного конфлік-
ту [195, с. 437], ця гуманітарна організація намагається укладати
такі договори з усіма сторонами конфлікту. Укладаючи такі до-
говори, держави ще раз підтверджують мандат МКЧХ діяти в
зоні збройного конфлікту, а також визнають право цієї організа-
ції стежити за виконанням норм гуманітарного права. Часто такі
угоди передбачають порядок відвідування військовополонених
й інтернованих, а також всіх інших осіб, затриманих у зв’язку з
веденням збройного конфлікту.
Угоди з будь-яких спеціальних питань, передбачених у Же-
невських конвенціях 1949 р. і Додаткових протоколах 1977
р. МКЧХ може укладати такі угоди зі сторонами збройно-
го конфлікту, і вони, як правило, стосуються надання цій
міжнародної організації спеціальних прав з метою більш ефек-
тивного захисту жертв війни. Так, 28 серпня 1973 року МКЧХ
підписав угоду з Індією про допомогу в репатріації індійських
військовополонених, що захоплені в полон пакистанськими та
бенгальськими військовими [4].
Угоди зі складовими частинами Міжнародного руху Червоно-
го Хреста і Червоного Півмісяця. МКЧХ може укладати угоди з
учасниками Руху, до якого, як зазначено вище, крім нього, вхо-
дять Міжнародна федерація товариства Червоного Хреста та
Червоного Півмісяця і національні товариства. Всі ці угоди вар-
то розділити на дві групи: договори МКЧХ з Федерацією та до-
говори МКЧХ з національними товариствами. (Оскільки це пи-
тання більш детально розглядається в розділі 2.2., то тут ми не
зупинятимемося на ньому).
Угоди про співробітництво МКЧХ з іншими міжнародними
організаціями. МКЧХ може укладати такі договори як із
міжурядовими, так і неурядовими міжнародними організаціями.
В основному ці договори стосуються співробітництва в
72
гуманітарній сфері. МКЧХ має такі угоди з ООН, Радою Європи,

ЄС, СНД і багатьма іншими організаціями.
Угоди МКЧХ із міжнародними та національними судови-
ми установами. Ще одним видом угод, які може укладати ця
гуманітарна організація, є договори з міжнародними судови-
ми установами та іншими міжнародними та національними
органами, які беруть участь у розслідуванні порушень норм
міжнародного гуманітарного права. Такі угоди МКЧХ має май-
же із усіма діючими міжнародними кримінальними суда-
ми та трибуналами, зокрема Міжнародним кримінальним су-
дом, Міжнародним кримінальним трибуналом для колишньої
Югославії, Міжнародним кримінальним трибуналом для Руанди.
На основі проведеного аналізу договірної правоздатності
МКЧХ можна зробити ряд таких висновків: по-перше, у су-
часному міжнародному праві не існує універсальних норм,
які регламентують договірну правоздатність неурядових
організацій загалом та МКЧХ зокрема; по-друге, важлива роль у
регулюванні договірної правоздатності неурядових організацій
належить міжнародним звичаям; по-третє, на відміну від інших
міжнародних неурядових організацій, право МКЧХ укладати
договори передбачається в декількох універсальних договорах,
серед яких Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи
до них 1977 р.
Право МКЧХ на обмін представництвами з державами та
міжнародними організаціями. МКЧХ на підставі положень Же-
невських конвенцій 1949 р. надсилає у воюючі держави делегатів,
до завдань котрих належить всіляко сприяти дотриманню
цих конвенцій, у тому числі шляхом відвідування таборів для
військовополонених та інтернованих осіб. Це право має ряд осо-
бливостей, зокрема для направлення делегата МКЧХ повинен от-
римати згоду держави на проведення контролю та переміщення її
територією. Така згода не є універсальною і надається для кожно-
го конкретного випадку окремо.
МКЧХ може створювати регіональні представництва, їх
статус практично аналогічний статусу дипломатичного пред-
73
РОЗДIЛ 1
ставництва, хоча в кожному конкретному випадку визначається

угодою з державою, на території якої таке представництво роз-
ташоване. Нерідко на підставі цих угод регіональним представ-
ництвам надаються привілеї та імунітети. Крім того, МКЧХ має
свої представництва при деяких міжнародних організаціях, зо-
крема ООН, ОБСЄ. Що ж стосується пасивного посольського
права, то при МКЧХ акредитовано досить багато представників
держав.
Здатність МКЧХ нести відповідальність. Як і всі інші міжна-
родні організації, МКЧХ може нести міжнародно-правову відпо-
відальність відповідно до норм міжнародного права за вчинені
ним протиправні дії. Як правило, установчі документи міжна-
родних організацій не містять положень про їх відповідальність
[221, с. 140]. Немає з цього приводу й універсальних міжнарод-
них договорів [21]1. Що ж стосується відповідальності МКЧХ на
підставі Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів
1977 р., то тут ситуація є неоднозначною. З однієї сторони МКЧХ
не має жодного обов’язку відповідно до цих договорів, з іншої,
у випадку, якщо він, здійснюючи свою діяльність, вчинить будь-
яку протиправну дію (з точки зору міжнародного права), то, хоча
це прямо не передбачено нормами цього договору, він нестиме
відповідальність.
Крім того, як і будь-яка інша міжнародна організація, МКЧХ
повинен нести відповідальність за порушення загальновизнаних
норм і принципів міжнародного права [298, с. 73], оскільки такий
обов’язок є у всіх суб’єктів, діяльність яких регулюється нормами
МКЧХ може нести відповідальність і за зловживання
привілеями, про які йдеться у ст. 12 договорів про статус делегацій,
котрі він укладає з державами.
1 Розроблений Комісією міжнародного права Проект статей про відповідальність

міжнародних організацій не поширюватиме свою дію на МКЧХ, оскільки відповідно до
ст. 2 цього документу під міжнародною організацією розуміють організацію, створену на
основі міжнародного договору, членами якої є держави.
74
МКЧХ, як суб’єкт приватного права, може нести і цивільно-

правову відповідальність.
Отже, МКЧХ може нести міжнародно-правову
відповідальність в об’ємі, передбаченому для міжнародних
Таким чином, МКЧХ володіє всіма ознаками міжнародної
правосуб’єктності та є суб’єктом міжнародного права.
Досить часто в доктрині міжнародного права висловлюють-
ся думки, що міжнародна правосуб’єктність міжнародних орга-
нізацій є наслідком визнання суб’єкта зі сторони інших суб’єктів
[196, с. 45; 277, с. 59; 279, с. 34], як правило, держав. Якщо сто-
совно інших організацій це положення є спірним, то щодо
правосуб’єктності МКЧХ воно є абсолютно правильним. Та-
кий висновок можна зробити, проаналізувавши історію ста-
новлення міжнародної правосуб’єктності МКЧХ. Не зосе-
реджуючись занадто на цьому питанні, слід відмітити, що
об’єм міжнародної правосуб’єктності МКЧХ збільшувався із
зростанням його ролі в міжнародному гуманітарному праві та
набув сучасного вигляду після прийняття Женевських кон-
венцій 1949 р., в яких є декілька статей, що визнають його
міжнародну правосуб’єктність. Так, ст. 91, загальна для всіх
Женевських конвенцій 1949 р., визнає за МКЧХ право займа-
тися гуманітарною діяльністю на території зацікавлених дер-
жав. Крім того, ст. 125 ІІІ та ст. 142 IV Женевської конвен-
ції 1949 р., які передбачають порядок відвідин гуманітарними
організаціями військовополонених, відзначає, що особливе
положення МКЧХ в цій сфері повинне завжди визнаватися
і поважатися. А якщо врахувати, що ці Конвенції ратифіку-
вали більше ніж 190 держав, то це визнання можна вважати
загальним.
Таке визнання пропонується розглядати через надан-
ня організації міжнародної договірної правоздатності [185,
с. 410]. Однак, міжнародна правосуб’єктність передує дого-
1 Ст.. 9 І-ІІІ та ст. 10 IV Женевських конвенцій 1949 р.
75
РОЗДIЛ 2
вірній правоздатності, а не навпаки. Будь-який суб’єкт між-

народного права може здійснювати свою діяльність та не
укладати міжнародних договорів, у той же час укладати між-
народні договори може лише суб’єкт міжнародного права.
МКЧХ має право укладати міжнародні договори, яке
він активно використовує. До цього часу він уклав більше 80
угод про статус делегацій, у яких чітко записано, що даний
договір є міжнародним. Крім того, існує більше 400 інших
міжнародних договорів, учасником яких є МКЧХ.
Таким чином, правосуб’єктність МКЧХ є наслідком визнан-
ня його суб’єктом міжнародного права як в універсальних, так і в
двосторонніх договорах.
Підводячи підсумок, потрібно зазначити, що МКЧХ є
суб’єктом sui generis і відповідно володіє правосуб’єктністю осо-
бливого роду. Він має більшість ознак суб’єкта міжнародного пра-
ва, хоча жодній з них не відповідає повною мірою. МКЧХ є ак-
тивним учасником міжнародних правовідносин та суб’єктом
міжнародного права, оскільки не можливо бути учасником пев-
них правовідносин і при цьому не бути їх суб’єктом. Отже, якщо
врахувати правосуб’єктність цієї організації, повноваження, пра-
вову основу діяльності, вплив на міжнародні відносини та ряд
інших властивостей, МКЧХ можна вважати особливим суб’єктом
Його міжнародна правосуб’єктність виникає не на підста-
ві установчого документа (як це характерно для більшості між-
урядових організацій), у якому держави визначають її обсяг. У
цьому МКЧХ більше подібний на класичну неурядову організа-
цію, міжнародна правосуб’єктність якої виникає з факту її ви-
знання шляхом надання відповідного консультативного стату-
су при міжнародній організації [264, с. 39]. Але визнання МКЧХ
має кілька особливостей. Крім надання консультативного статусу,
правосуб’єктність МКЧХ може виникати внаслідок інших форм
визнання.
Серед таких форм визнання міжнародної правосуб’єктності
МКЧХ особлива роль належить визнанню шляхом укладення
76
спеціальних договорів з іншими суб’єктами міжнародного права,

у першу чергу державами. До цього часу МКЧХ уклав такі догово-
ри більш ніж з вісімдесятьма державами.
77
РОЗДIЛ 2
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ

МІЖНАРОДНОГО КОМІТЕТУ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА
Розкриваючи питання про правове положення будь-якої

міжнародної організації, науковці, як правило, зосереджують
увагу на двох питаннях: внутрішньоорганізаційному механізмі
такої організації та на її співпраці з іншими суб’єктами міжна-
родного права [221, с. 144-145, 192-193]. Проте, якщо застосува-
ти таку схему до аналізу МКЧХ, то він буде неповним. Розкрит-
тя правового становища МКЧХ зумовлює необхідність, крім
двох вищеназваних пунктів, розглянути питання про місце цієї
організації в Міжнародному русі Червоного Хреста та Червоно-
2.1. Внутрішньо-організаційний механізм

Міжнародного комітету Червоного Хреста
Однією із головних ознак, що відрізняють міжнародні ор-
ганізації від інших видів міжнародних органів і правових форм
міжнародного співробітництва, є наявність у перших постійно
діючого внутрішньо-організаційного механізму [179; с. 69], ко-
трий характерний для міжнародних організацій як інституту не-
залежно від її юридичної природи. Так, організаційна структура
міжурядових організацій (крім ООН) в основних структурних
елементах однотипна. Нерідко вона однотипна зі структурою
міжнародних неурядових організацій [296; с. 39].
Внутрішньоорганізаційний механізм відіграє важливу роль
у функціонуванні міжнародної організації. Якщо правовою під-
ставою виникнення і діяльності міжнародної організації є уста-
новчий акт, то внутрішньоорганізаційний механізм служить
двигуном, за допомогою котрого реалізуються потенційні мож-
ливості міжнародної організації, закладені в її установчому акті.
Г. І. Тункін зазначає, що саме внутрішньо-організаційний меха-
нізм дає життя міжнародній організації [282; с. 343].
О. Н. Журек визначає внутрішньоорганізаційний механізм
як взаємопов’язану систему, яка об’єднує в єдине ціле сукуп-
78
ність органів, систему постійних функціональних зв’язків між

ними, правові методи діяльності органів, а також норми права,
що містяться в установчому та інших актах організацій, і регла-
ментують порядок формування та функціонування цього меха-
нізму [201, с. 12]. Подібної позиції дотримується Е. А. Шибаєва,
яка розуміє внутрішньоорганізаційний механізм як систему ор-
ганів, створених на підставі установчого та інших актів міжна-
родної організації, що знаходяться в постійній взаємодії з прин-
ципами та нормами міжнародного права. Це поняття включає
наступні елементи: 1) види, склад, принципи та порядок форму-
вання органів; 2) їх компетенція (предметна та юрисдикційна);
3) взаємодія (підпорядкування, взаємозалежність і функціону-
вання) органів; 4) процедура прийняття рішень в органах орга-
нізації [296, с. 40].
Основу внутрішньоорганізаційного механізму будь-якої
міжнародної організації складають її органи, зокрема статутні.
Причому більшість науковців стверджують, що структура бага-
тьох міжнародних організацій однотипна і, як правило, вклю-
чає три основні органи: вищий, виконавчий та адміністратив-
ний [251, с. 111]. Ці органи прийнято вважати найважливішими
й обов’язковими в структурі будь-якої організації [215, с. 350].
Крім того, нерідко такі організації мають комітети і комісії до-
поміжного характеру чи зі спеціальних питань, а також юридич-
ні органи [220, с. 113-117].
Відповідно до ст. 8 Статуту МКЧХ органами цієї організації є:
а) Асамблея;
б) Рада Асамблеї;
в) Президент і його заступники;
г) Директорат;
д) Контрольний орган.
1 Станом на 01.08.2012 р. в МКЧХ входять 15 осіб.

2 Кооптація (від лат. cooptatio — додаткове обрання) – поповнення складу певно-
го виборного органу новими членами за його власним рішенням без проведення нових
(додаткових) виборів.
3 Це положення зумовлене необхідністю зберегти нейтральність МКЧХ та всіх
його членів.
79
РОЗДIЛ 2
Звідси випливає, що МКЧХ має дещо нетипову структуру.

Проте, така структура органів МКЧХ є відносно новою. Вона
була створена на підставі нового Статуту МКЧХ, прийнятого 24
червня 1998 р. у зв’язку із проектом «Майбутнє» [248, с. 155-167],
який передбачив основні напрямки розвитку організації на май-
бутнє. Як справедливо зазначає з цього приводу Є. О. Шибає-
ва, розвиток міжнародної організації нерозривно пов’язаний із
розвитком її внутрішньо-організаційного механізму [295, с. 201-
209.]. До 20 липня 1998 р., тобто до моменту вступу в дію ново-
го Статуту, діяв Статут від 21 червня 1973 р. [111, с. 67-73]. Він
передбачав більш класичну структуру органів МКЧХ, а саме три
головні органи – Асамблея (яка виконувала роль вищого орга-
ну), Виконавчий комітет (виконавчий орган) та Адміністрація
(адміністративний орган).
Сучасна структура органів МКЧХ набагато складніша.
Саме тому слід детально зупинитися на аналізі правового стано-
вища кожного з перелічених органів.
Асамблея. Відповідно до ст. 9 Статуту вищим органом МКЧХ є
Асамблея. Цей орган складається зі всіх членів МКЧХ. Відповід-
но до ст. 7 Статуту МКЧХ у Комітет можуть входити від 15 до 25
членів [304]1, які обираються шляхом кооптації [301, с. 344]2. До
складу МКЧХ можуть входити лише громадяни Швейцарії [304]3.
Члени МКЧХ переобираються кожні чотири роки.
Після трьох чотирирічних строків при кожному наступно-
му переобранні вони повинні одержати три чверті голосів усіх
членів Комітету. Дане положення покликано забезпечити
активність членів організації та їх безпосередню участь у роботі
МКЧХ. Асамблея може обирати почесних членів.
Ст. 9 Статуту говорить, що, будучи головним керівним орга-
ном Комітету, Асамблея контролює діяльність МКЧХ, виробляє
1 Так, саме доктриною встановлюється, що максимальний вік члена не може пе-

ревищувати 70 років.
2 Прийняття рішення про відкрите засудження будь-якої сторони збройного
конфлікту, як свідчить практика, взагалі приймається одноголосно.
80
його політику, визначає основні цілі й стратегію організації,

схвалює бюджет і фінансову звітність.
Як бачимо, Статут МКЧХ визначає повноваження Асамб-
леї досить умовно. Більш детально ці питання регулюються вну-
трішніми правилами, які затверджуються Асамблеєю (ст. 16).
Важливу роль у визначенні компетенції органів Комітету віді-
грає „доктрина МКЧХ”, яка є узагальненим зводом практики
цієї організації [129, с. 206-207]1.
Із аналізу практики випливає, що Асамблея виконує
функції типові для органів даного виду, а саме:
1) приймає нових членів;
2) формує всі органи МКЧХ та визначає їх персональ-
ний склад;
3) визначає принципи формування бюджету;
4) затверджує бюджет і фінансові звіти;
5) визначає основні напрямки роботи організації;
6) розглядає звіти про діяльність організації та окремих
її органів;
7) вирішує всі питання, пов’язані з предметною
діяльністю організації, винесені на її обговорення;
8) контролює виконання Статуту та внутрішніх правил;
9) приймає внутрішні правила та інші документи
організації;
10) вносить зміни та доповнення до Статуту організації;
11) розглядає інші питання, що входять до її компетенції.
Деякі зі своїх повноважень Асамблея може передавати
Раді Асамблеї.
Оскільки Асамблея є колегіальним органом, усі питан-
ня вирішуються на її засіданнях колегіально. Для прийняття
рішення достатньо, щоб за нього проголосувало більше по-
ловини членів Асамблеї. Проте є ряд питань, для ухвалення
рішення щодо яких потрібна кваліфікована більшість – три
чверті голосів всіх членів Комітету. Зокрема це переобран-
ня членів Комітету та деякі інші питання 2. Рішення Асамблеї
81
РОЗДIЛ 2
для МКЧХ та його членів мають загальнообов’язковий

характер.
Статут не визначає кількості засідань Асамблеї. Як прави-
ло, вона збирається п’ять разів на рік [130, с. 206]. В інший час
загальне управління МКЧХ здійснює Рада Асамблеї та Директо-
рат. Асамблею очолює Президент і два віце-президенти МКЧХ.
Отже, з вищенаведеного слідує, що Асамблея виконує
функції, типові для вищого органу міжнародної організації. Про-
те, слід виділити ряд особливостей: 1) крім Статуту, діяльність
Асамблеї регулюється доктриною; 2) у цей орган персонально
входять усі члени МКЧХ, що загалом є нетиповим для неуря-
дових організацій; 3) Комітет формується особливим шляхом
кооптації; 4) члени, що входили до Комітету три чотирирічних
строки, переобираються в особливому порядку – вони повинні
одержати три чверті голосів усіх членів Комітету; 5) Асамблея
має досить малу кількість членів.
Рада Асамблеї. Відповідно до ст. 10 Статуту Рада Асамблеї
є органом Асамблеї, що здійснює свою діяльність із доручення
останньої. На відміну від Асамблеї, цей орган є постійно діючим.
У період між засіданнями Асамблеї він здійснює загальне
управління діяльністю МКЧХ. Необхідність створення даного
органу виникла давно. Це викликано насамперед необхідністю
оперативно приймати велику кількість рішень, що стосують-
ся роботи МКЧХ. Та оскільки більшість членів Комітету, крім
роботи в ньому, займаються ще й іншими видами діяльності,
то зрозуміло, що вони не завжди в змозі бути присутніми на
його засіданнях. Саме тому було прийнято рішення створити
постійно діючий орган, який би мав право вирішувати більшість
оперативних питань, що входять до компетенції Асамблеї, але
сформований з осіб, для котрих діяльність у МКЧХ є основною.
Ст. 10 Статуту МКЧХ визначає, що Рада Асамблеї готує
засідання Асамблеї, виносить рішення з питань, що входять до
його компетенції, та забезпечує зв’язок між Асамблеєю й Дирек-
торатом, якій він (Директорат) регулярно надає інформацію про
діяльність.
82
Крім того, Рада Асамблеї виконує функції, доручені їй

Асамблеєю, забезпечує роботу Асамблеї, готує порядок денний
засідань Асамблеї, виносить ухвали з питань, що входять до її
компетенції, зокрема з питань стратегічного характеру, що сто-
суються загальної політики, фінансування, кадрової та інфор-
маційної політики тощо. Слід зауважити, що з моменту ство-
рення цього органу й до сьогодні намітилася стійка тенденція
до поступової передачі все більших повноважень від Асамблеї до
Ради Асамблеї [130, с. 203-210].
Крім того, Рада Асамблеї виконує ряд інших функцій,
притаманних секретаріату, зокрема: забезпечує ведення
діловодства Асамблеї та організації в цілому, складає звіти про
діяльність організації, виконує консультативні функції, збирає
інформацію, необхідну для діяльності організації, готує про-
ект бюджету, фінансових та інших документів, що виносять-
ся на розгляд Асамблеї, оприлюднює документи Асамблеї,
забезпечує виконання прийнятих рішень тощо.
Рада Асамблеї складається з п’яти членів, що обираються
Асамблеєю. Головою Ради Асамблеї є Президент МКЧХ, який
входить до неї за посадою.
Отже, з вищенаведеного слідує, що Рада Асамблеї поєднує
функції, типові для вищого органу міжнародної організації,
та функції адміністративного органу, що зустрічається досить
рідко. Слід також підкреслити, що, як і діяльність Асамблеї,
її діяльність і повноваження здійснюються на досить малій
юридичній базі та значною мірою регулюються доктриною
МКЧХ.
Президент і його заступники. Ст. 11 Статуту МКЧХ регулює
діяльність Президента МКЧХ та його заступників. Згідно з нею
Президент МКЧХ відповідає за зовнішні зв’язки, представляє
Комітет на міжнародній арені. У тісному співробітництві з
Директоратом Президент та його заступники здійснюють
гуманітарну дипломатію МКЧХ.
1 Як свідчить практика, більшість Президентів МКЧХ займали цю посаду два і
більше разів.
83
РОЗДIЛ 2
У середині організації він забезпечує узгодженість дій

усіх її підрозділів, їхнє нормальне функціонування, належ-
не виконання повноважень та здійснює загальне керівництво
Комітетом.
Президент очолює Асамблею і за посадою є Головою Ради
Асамблеї. Здійснюючи загальне керівництво цими органами,
Президент суттєво впливає на визначення основних напрямків
роботи організації, внутрішньої структури МКЧХ, а також фор-
мування бюджету.
Також Президент як один із двох представників МКЧХ вхо-
дить до Постійної комісії Міжнародного руху Червоного Хреста
й Червоного Півмісяця (Ст. 17 Статуту Руху).
Відповідно до ст. 13. Статуту всі рішення, прийняті Прези-
дентом, є обов’язковими для МКЧХ.
Президентові МКЧХ допомагають здійснювати його
функції постійний і непостійний Віце-президенти.
У статуті не визначено обов’язків Віце-президентів, а та-
кож різниці між постійним та непостійним Віце-президентом.
Це питання регулюється доктриною МКЧХ. Проаналізувавши
практику діяльності цих органів, можна зробити такі виснов-
ки: 1) постійний Віце-президент обирається одночасно з Прези-
дентом і, у випадку його відсутності, виконує функції останньо-
го, тобто є його заступником. В інший час його повноваження
визначаються Президентом; 2) непостійний Віце-президент
обирається на строк від одного до чотирьох років. Цей орган
покликаний здійснювати керівництво певною вузькою сфе-
рою, що входить до компетенції Президента; 3) усі рішення
Віце-президентів втілюються в життя лише після їх підписання
Президентом.
Президент та Віце-президенти обираються Асамблеєю
МКЧХ терміном на чотири роки з-поміж членів Комітету. Осо-
1 Ст. 12 Статуту МКЧХ.

2 Кількість директорів постійно змінюється. Так, 28 травня 1998 р., тобто вже після
прийняття останньої редакції Статуту, Асамблея МКЧХ обрала новий склад директорату,
який складався з генерального директора і трьох директорів.
84
ба може обиратися на ці посади необмежену кількість разів [130,

c. 223]1.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що Прези-
дент займає досить важливе місце в системі органів МКЧХ.
Серед особливостей цього органу можна виділити такі: Прези-
дент, очолюючи два вищі органи цієї організації – Асамблею та
Раду Асамблеї, та представляючи МКЧХ у відносинах з іншими
суб’єктами, забезпечує єдність політики цих органів.
Директорат. Відповідно до ст. 12 Статуту МКЧХ основним
виконавчим органом цієї організації є Директорат. На цей ор-
ган покладається функція втілювати в життя рішення, прийняті
Асамблеєю або Радою Асамблеї, завдання, передбачені Статутом,
та доручення, покладені на МКЧХ міжнародною спільнотою.
Директорат також відповідає за нормальну діяльність й
ефективність апарату МКЧХ та всіх його працівників.
У ст. 13. Статуту МКЧХ говориться, що всі прийняті
рішення є обов’язковими для МКЧХ. Директорат очолює Гене-
ральний директор.
Директорат призначається Асамблеєю й складається з Гене-
рального директора та трьох - п’яти директорів1. На цей час Ди-
ректорат складається з п’яти директорів [88, c. 441]2:
1) з операційної підтримки;
2) проведенні місій;
3) з кадрів;
4) інформації й зв’язку із громадськістю;
5) з міжнародного права й співробітництва [304].
Кожен із п’яти директорів відповідає за певний напрямок
роботи й очолює відповідне управління. До структури управ-
ління входять декілька відділів. Так, управління з міжнародно-
го права й співробітництва включає п’ять відділів: юридичний,
відділ співпраці з іншими частинами Руху, архів, відділ історич-
1 Так, наприклад 1990 по 2000 рік бюджет МКЧХ виріс майже у два рази: з 552, 5 до
1088.8 млн. швейцарських франків. Таке зростання тривало до 2008 року, коли внаслідок
фінансової кризи бюджет МКЧХ дещо зменшився. Проте вже починаючи із 2009 року
ріст відновився.
85
РОЗДIЛ 2
них досліджень, а також редакцію «Міжнародного журналу Чер-

воного Хреста» [130, c. 320].
Слід зауважити, що, як у випадку з іншими органами МКЧХ,
діяльність Директорату регулюється в основному доктриною.
Серед інших особливостей цього органу потрібно відзначити
наступне: по-перше, хоча про це не зазначено в Статуті, як пра-
вило, Директорами є члени Комітету (Генеральний директор -
обов’язково); по-друге, між окремими підрозділами директора-
ту не існує чіткого розмежування повноважень. Це зумовлено
досить малим штатом організації та малою кількістю членів; по-
третє, рішення щодо будь-якого питання, прийнятого струк-
турним підрозділом цього органу, оформляються як рішення
Директорату.
Контрольний орган. Відповідно до ст. 14 Статуту МКЧХ
Контрольна комісія МКЧХ здійснює внутрішні контрольні
функції і є незалежною від Директорату. Вона підзвітна без-
посередньо Асамблеї і здійснює внутрішній аудиторський
контроль оперативної та фінансової діяльності МКЧХ.
Діяльність Контрольної комісії розповсюджується на всі
структурні підрозділи МКЧХ: штаб-квартиру і представницт-
ва на місцях. Вона направлена здійснювати незалежну оцінку
діяльності організації і виявляти відповідності використову-
ваних засобів політики МКЧХ.
У фінансовій сфері Контрольна комісія відіграє
допоміжну роль стосовно зовнішніх ревізорських служб,
уповноважених Асамблеєю на проведення перевірки.
Цей орган є відносно новим для МКЧХ. Створення
Контрольної комісії зумовлене рядом факторів, зокрема сут-
тєвим зростанням бюджету цієї організації [206, c. 43]1, а та-
кож прагненням більш ефективно розпоряджатися наявними
матеріальними та фінансовими ресурсами.
Завершуючи аналіз внутрішньо-організаційного
механізму МКЧХ, слід відмітити такі його особливості: по-
перше, Статут та внутрішні правила не достатньо чітко виз-
начають повноваження кожного із органів МКЧХ. Важливу
86
роль у регулюванні діяльності окремих органів відіграє док-

трина МКЧХ.
По-друге, у внутрішньо-організаційному механізмі
МКЧХ з’явилася тенденція спеціалізації окремих елементів
цього механізму, що тягне за собою створення все нових
органів та зумовлює зростання штату організації. Особливо
помітна ця тенденція на прикладі виконавчого органу МКЧХ
- Директорату.
По-третє, все більше повноважень передається від
Асамблеї, яка є вищим органом організації, до Ради Асамблеї.
Така тенденція зумовлена необхідністю більш оперативно ре-
агувати на ситуацію. А оскільки Асамблея збирається до-
сить рідко, вона не може виконувати це завдання. Саме тому
Рада Асамблеї, будучи постійно діючим органом, поступово
перебирає повноваження Асамблеї.
Ще одним важливий момент полягає у тому, що практич-
но всі керівники органів Комітету є його членами.
2.2. Місце Міжнародного комітету

Червоного Хреста в Міжнародному русі Червоного
Хреста та Червоного Півмісяця.
Перш ніж перейти до аналізу ролі МКЧХ у Русі, слід дати за-
гальну характеристику цієї організації.
Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця
є міжнародною неурядовою організацією, яка відповідно до ст.
1 Статуту об’єднує Національні товариства Червоного Хреста й
Червоного Півмісяця, Міжнародний комітет Червоного Хреста і
Міжнародну федерацію товариств Червоного Хреста й Червоно-
Як зазначено у преамбулі Статуту Руху, його метою є
запобігати й полегшувати страждання осіб, захищати життя й
здоров’я людини і забезпечувати повагу до людської особистості,
особливо під час збройних конфліктів та інших надзвичайних
ситуацій, займатися діяльністю щодо профілактики захворювань,
87
РОЗДIЛ 2
розвитку охорони здоров’я й соціального забезпечення, заохо-

чувати добровільну роботу, сприяти тому, щоб члени Руху завж-
ди були готовими до надання допомоги, і встановити загальну
солідарність із тими, хто потребує допомоги й захисту з боку Руху.
На відміну від інших гуманітарних організацій, Рух у
регулюванні його діяльності досить важливу роль відводить
принципам, іменованими Основоположними принципам
Червоного Хреста і Червоного Півмісяця [95, c. 5-7]. Роз-
робка цих принципів, започаткована ще на Конференції в
жовтні 1863 р., тривала майже сто років. У рекомендаціях,
прийнятих цією Конференцією, серед іншого зазначалось,
що всі особи та організації, які займаються наданням допо-
моги пораненим, мають бути нейтральними [186, c. 15]. Су-
часний перелік Основоположних принципів був схвалений
лише у 1965 р ХХ Міжнародною конференцією Червоного
Хреста [261, c. 9], а згодом XXV Міжнародна конференція у
1986 р. включила перелік цих принципів до преамбули Ста-
туту Руху [94, c. 3].
Сьогодні Рух і всі його члени діють на підставі семи на-
ступних принципів, а саме:
1) гуманності. Міжнародний рух Червоного Хреста та
Червоного Півмісяця, виникнення якого зумовлене праг-
ненням надавати допомогу всім пораненим на полі бою без
винятку або переваги, намагається за будь-яких обставин
як на міжнародному, так і на національному рівнях унемож-
1 Цей принцип має особливе значення для МКЧХ і є визначальним чинником, на

якому побудована його діяльність. Для здійснення місії, покладеної на нього державами,
що підписали Женевські конвенції, і для реалізації гуманітарних ініціатив, МКЧХ, як
нейтральний посередник, мусить бути незалежним. Це зумовлено національністю членів
МКЧХ, які, згідно зі Статутом, є громадянами однієї країни; штаб-квартира розташована
в Швейцарії – країні, постійний нейтралітет якої визнаний у світі.
Для МКЧХ нейтральність є основою діяльності, яку він здійснює насамперед там,
де починаються конфлікти. Якщо б його керівники не були громадянами нейтральної
держави, МКЧХ не мав би права пересуватись територією країни, яка перебуває в стані
війни або в умовах внутрішніх заворушень, відвідувати місця інтернування. Завдяки
нейтральності уряди мають додаткову гарантію незалежності МКЧХ. Уряди знають, що
МКЧХ не зловживатиме наданими йому правами для досягнення будь-яких прихованих
цілей.
88
ливлювати або полегшувати страждання людини. Рух по-

кликаний захищати життя та здоров’я людей і забезпечува-
ти повагу до людської особистості. Він сприяє досягненню
взаєморозуміння, дружби, співпраці та міцного миру між
народами;
2) неупередженості. Рух не проводить будь-якої
дискримінації за расовою, релігійною, класовою ознаками
або політичним переконанням. Він лише намагається полег-
шувати страждання людей і насамперед тих, хто найбільше
цього потребує;
3) нейтральності. Щоб зберегти загальну довіру, Рух не
може приймати будь-чию сторону в збройних конфліктах і
вступати в суперечки політичного, расового, релігійного або
ідеологічного характеру [148, c. 495-518; 263, c. 159]1;
4) незалежності. Рух є незалежним. Національні това-
риства, надаючи допомогу своїм урядам в їхній гуманітарній
діяльності та підкоряючись законам своєї країни, повинні, про-
те, завжди зберігати автономію, щоб мати можливість діяти
згідно з принципами товариства Червоного Хреста;
5) добровільності. У своїй добровільній діяльності щодо на-
дання допомоги Рух у жодному разі не керується намаганням от-
римати прибуток;
6) єдності. У країні може бути лише одне товариство Чер-
воного Хреста або Червоного Півмісяця. Воно має бути відкри-
тим для всіх та здійснювати гуманітарну діяльність на всій тери-
торії держави.
7) універсальності. Рух є всесвітнім. Усі національні товари-
ства користуються рівними правами та зобов’язані надавати до-
помогу одне одному [95, c. 5-7].
Не будучи sensu stricto частиною сукупності норм МГП, ці
принципи є ніби їх логічним продовженням, оскільки перено-
сять на рівень діяльності Руху найбільш суттєві його положен-
ня [275, c. 49]. Крім того, в чинних міжнародних договорах у га-
лузі МГП є низка посилань на ці принципи. Так, у частині 2 ст.
81 Додаткового протоколу І 1977 р. записано: „Сторони, що пе-
89
РОЗДIЛ 2
ребувають у конфлікті, надають своїм відповідним організаціям

Червоного Хреста (Червоного Півмісяця, Червоного Лева і Сон-
ця) засоби, необхідні для здійснення їх гуманітарної діяльнос-
ті на користь жертв даного конфлікту відповідно до положень
Конвенцій і цього Протоколу та основних принципів Червоного
Хреста, сформульованих Міжнародними конференціями Чер-
воного Хреста”.
Частина 2 ст. 1 Статуту Руху відзначає, що складові части-
ни Руху, зберігаючи свою незалежність у рамках Статуту, завж-
ди діють відповідно до Основних принципів і співпрацюють між
собою при виконанні своїх завдань заради досягнення загальної
мети.
У ч. 3 цієї статті сказано: «Представники складових частин
Руху збираються разом із представниками держав-учасниць Же-
невських конвенцій від 27 липня 1929 року або від 12 серпня
1949 року на Міжнародну конференцію Червоного Хреста й Чер-
воного Півмісяця».
Міжнародні конференції Червоного Хреста й Червоно-
го Півмісяця відповідно до ст.8 Статуту Руху є вищим органом
Руху. Участь у роботі Конференції представників держав-учас-
ниць Женевських конвенцій породжує досить багато питань про
юридичну природу цієї організації. Деякі науковці стверджують,
що таким чином Рух із неурядової міжнародної організації пе-
ретворюється на міждержавну (міжурядову) міжнародну органі-
зацію, що докорінно змінює її статус і виділяє серед усіх інших
неурядових організацій [291, c. 92-93; 191, c. 618; 154, c. 101-
106; 166, c. 508-520].
Оскільки це питання виходить за рамки нашого дослідження,
слід лише підкреслити, що, як і МКЧХ, Міжнародний рух Чер-
воного Хреста й Червоного Півмісяця володіє особливим ста-
тусом, який є абсолютно унікальним серед міжнародних
Як було зазначено, вищим органом Руху є Конференція, яка
збирається раз на чотири роки. Вона вирішує всі найважливіші
питання, пов’язані з діяльністю Руху.
90
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Статуту Руху до виключної

компетенції Міжнародної конференції входять такі права:
а) вносити виправлення в дійсний Статут і Правила про-
цедури Міжнародного руху Червоного Хреста й Червоного
Півмісяця;
б) приймати остаточні рішення щодо всіх спірних питань,
що стосуються тлумачення й застосування положень Статуту і
Правил процедури, якщо такі ініціюються членами Руху;
в) виносити рішення з будь-якого питання, переданого на
її розгляд МКЧХ або Федерацією у зв’язку з розбіжностями, які
можуть виникнути між ними.
Крім Конференцій, Рух має ще два органи – Рада делегатів
та Постійна комісія.
Рада делегатів, як і Конференція, не є постійно діючим
органом. Вона збирається перед кожною Конференцією, а та-
кож на прохання однієї третини Національних товариств, або
МКЧХ, або Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста
й Червоного Півмісяця, або Постійної комісії. До її складу вхо-
дить по одному представнику від усіх учасників Руху.
Постійна комісія у період між двома Конференціями є ор-
ганом, уповноваженим Конференцією виконувати функції за-
гального управління Рухом. Вона складається з дев’яти членів:
п’ять членів є представниками різних Національних товариств,
кожний обирається Конференцією особисто й виконує свої
обов’язки до закриття наступної Конференції або до офіційного
утворення наступної Постійної комісії залежно від того, який із
цих двох строків наступить пізніше; два члени є представника-
ми МКЧХ, один з них – його Президент, і два члени є представ-
никами Федерації, один з яких є її Президент.
Органи Руху не можуть приймати рішень, які суперечать
Статутам його членів. Відповідно до ч. 2 ст. 1 складові частини
Руху, зберігаючи свою незалежність у рамках Статуту Руху, завжди
діють відповідно до Основоположних принципів і співпрацюють
1 Станом на 01.08.2012 р. у Міжнародну федерацію товариств Червоного Хреста і
Червоного Півмісяця входять 187 визнаних національних товариств.
91
РОЗДIЛ 2
між собою при виконанні своїх відповідних завдань в ім’я досяг-

нення загальної мети.
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що Рух є особли-
вою формою співпраці держав-учасниць Женевських конвенцій та
організацій, створених на підставі цих Конвенцій (національних
товариств), Федерації, яка об’єднує всі національні товариства та
МКЧХ. Серед особливостей цієї організації можна виділити такі:
по-перше, Рух – це міжнародна неурядова організація, учасни-
ками якої є виключно інші міжнародні організації; по-друге, до
вищого органу Руху – Конференції, крім учасників організації,
входять представники держав-учасниць Женевських конвенцій,
які володіють такими ж правами, як і її учасники; по-третє, чле-
ни організації зберігають повну автономію в межах Руху, тобто він
не може вирішувати жодних питань, які входять до виключної
компетенції його учасників; по-четверте, Рух та всі його учасни-
ки здійснюють свою діяльність, дотримуючись особливих норм –
Основоположних принципів.
Роль МКЧХ у Міжнародному русі Червоного Хреста та Чер-
воного Півмісяця. Ст. 5 Статуту Руху так визначає місце МКЧХ
у Русі: Міжнародний комітет, заснований у Женеві в 1863 році й
офіційно визнаний Женевськими конвенціями і Міжнародними
конференціями Червоного Хреста, є незалежною гуманітарною
організацією, що володіє власним статусом.
Частина 2 цієї статі говорить (дублюючи положення ст. 4
Статуту МКЧХ), що роль Комітету полягає зокрема у тому, щоб:
а) відстоювати й поширювати Основоположні принципи Руху.
Як зазначалося вище, діяльність усіх частин Руху ґрунтується на
єдиних Основоположних принципах. МКЧХ, як засновник Руху,
здійснює нагляд за дотриманням цих принципів усіма його учас-
никами. Ця діяльність спрямована на забезпечення єдності та
узгодженості між усіма учасниками і є надзвичайно актуальною
в ситуації, коли кількість національних товариств наближається
до двохсот [305]1.
б) визнавати кожне нове чи реорганізоване національне то-
вариство, також повідомляти іншим Національним товариствам
92
про факт визнання. Ця функція є однією з найдавніших, оскільки

МКЧХ виконує її з часу заснування першого національного то-
вариства. Проте слід зазначити, що до 1884 р. національні то-
вариства звертались до МКЧХ з метою отримати необхідні
консультації стосовно їх організації і діяльності, а також перевірки
їх установчих документів на відповідність ідеям Червоного Хре-
ста. Тоді МКЧХ дотримувався позиції, що національні товари-
ства мають бути організовані в тій формі й мати таку структуру,
яка найбільш доцільна й ефективна в державі. Не було єдиних
критеріїв, яким мали б відповідати новостворені національні то-
вариства. І лише в тридцятих роках ХХ ст. право МКЧХ визна-
вати товариства було закріплене в його Статуті й Статуті Руху в
сучасному вигляді. У цей же період МКЧХ розробив єдині вимо-
ги до новостворених і реорганізованих національних товариств.
Крім визнання національних товариств, МКЧХ повідомляє всі
інші частини Руху про цей факт.
Відповідно до ст. 4 Статуту Міжнародного Руху Черво-
ного Хреста та Червоного Півмісяця, щоб бути визнаним,
національне товариство має відповідати таким умовам:
бути організованим на території незалежної держави, яка
визнає Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених і
хворих у діючих арміях;
бути єдиним Національним товариством Червоного Хреста
або Червоного Півмісяця в даній країні; на його чолі повинен
стояти центральний орган з виключним правом представляти це
товариство в його відносинах з усіма іншими складовими части-
нами Руху;
бути належним чином визнаним законним керівництвом
своєї держави на підставі Женевських конвенцій і відповідно до
норм національного законодавства як добровільне товариство,
що сприяє владі в гуманітарній сфері;
1) повинно очолювати єдиний центральний орган з ви-
ключним правом представляти його у відносинах з усіма іншими
учасниками Руху;
93
РОЗДIЛ 2
2) має користуватись статусом автономності, що дало б

йому змогу здійснювати свою діяльність відповідно до Осново-
положних принципів Руху;
3) зобов’язане використовувати назву і розпізнавальну ем-
блему згідно з Женевськими конвенціями і Додатковими прото-
колами до них;
4) структура товариства повинна дозволяти йому викону-
вати завдання, передбачені його Статутом, зокрема й підготовку
в мирний час до виконання завдань у разі збройного конфлікту;
5) діяльність товариства має поширюватись на всю
територію країни;
6) має залучати добровольців і штатних працівників неза-
лежно від їх раси, статі, класової чи релігійної приналежності та
політичних поглядів;
7) виконувати положення Статуту Руху та підтримувати
відносин дружби і співпраці зі усіма частинами Руху;
8) поважати Основоположні принципи Руху й керувати-
ся у своїй діяльності принципами міжнародного гуманітарного
права.
в) виконувати завдання, покладені на нього Женевськи-
ми конвенціями 1949 р., сприяти точному дотриманню положень
міжнародного гуманітарного права, що застосовується під час
збройних конфліктів, і приймати будь-які скарги про його порушен-
ня (це питання розглядалося нами в підрозділі 1.2.).
г) як нейтральна організація, що здійснює гуманітарну
діяльність переважно під час міжнародних та інших збройних
конфліктів, а також під час внутрішніх заворушень, намагатись
завжди забезпечувати захист і допомогу жертвам таких подій
та їх прямих наслідків як серед військовослужбовців, так і серед
цивільного населення. МКЧХ самостійно або співпрацюючи з
національними товариствами та військовими медичними служ-
бами надає допомогу всім особам, які перестали брати безпо-
середню участь у збройному конфлікті внаслідок поранення чи
хвороби.
94
Проте слід зауважити, що ця діяльність має досить обме-

жений характер. На початкових етапах існування МКЧХ до-
тримувався позиції, що будь-яка діяльність на місцях належить
до виключної компетенції національних товариств [261, c. 14].
Він всіма можливими способами сприяє національним товари-
ствам, зокрема в зборі та наданні коштів на проведення акцій,
наданні медикаментів та інших необхідних предметів, їх достав-
ці, забезпеченні функціонування польових шпиталів тощо. Крім
цього, його делегати ведуть переговори зі сторонами конфлікту
з метою забезпечити максимальну безпеку всім особам, які здій-
снюють надання допомоги.
д) забезпечувати діяльність Центрального агентства з роз-
шуку (це питання розглядалося нами в підрозділі 1.2.);
е) заздалегідь, до початку збройних конфліктів, разом з
національними товариствами, військовими і цивільними медични-
ми службами та іншими компетентними органами держави бра-
ти участь у навчанні медичного персоналу і підготовці медичного
устаткування;
ж) роз’яснювати положення міжнародного гуманітарного
права, що застосовується під час збройних конфліктів, і поши-
рювати знання про нього, а також готувати пропозиції для його
розвитку. МКЧХ володіє мандатом роз’яснювати положення
міжнародного гуманітарного права і пропагувати знання про
нього, співпрацюючи з національними товариствами та іншими
частинами Руху. Делегати МКЧХ, які спеціалізуються в цій галузі,
здійснюють завдання поширювати знання про гуманітарне
право в різних регіонах світу. У рамках цієї діяльності МКЧХ
розробляє програми із розповсюдження знань і спеціальні
навчальні посібники, призначені для особового складу зброй-
них сил, інших силових структур, працівників університетів та
інших навчальних закладів. МКЧХ також проводить кампанії за-
лучення уваги громадськості, особливо молоді, до міжнародного
гуманітарного права. Консультативна служба МКЧХ регулярно
оновлює збірку документів з імплементації норм міжнародного
гуманітарного права в різних країнах. МКЧХ самостійно чи за-
95
РОЗДIЛ 2
лучаючи інші установи та фахівців проводить дослідження в

галузі міжнародного гуманітарного права;
з) здійснювати повноваження, покладені на нього Міжна-
родною конференцією Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. За
згодою МКЧХ ці Конференції можуть доручити Комітету здій-
снювати додаткові функції і заходи, мета яких – поліпшення
захисту жертв війни тощо. Зокрема, XXVI Міжнародна конфе-
ренція Червоного Хреста і Червоного Півмісяця надала йому
повноваження підготувати доповідь про звичаєві норми міжна-
родного гуманітарного права, що застосовується під час міжна-
родних і неміжнародних збройних конфліктів [174, c. 56].
Взаємовідносини МКЧХ та національних товариств.

Для більш ефективного виконання своїх завдань та завдань Руху
всі інші учасники Руху зобов’язані співпрацювати. Таке зобов’язання
закріплене у внутрішніх документах Руху та його доктрині.
Серед усіх учасників руху МКЧХ особливу роль приділяє
співробітництву саме з національними товариствами. Як сказано в ч.
4 ст. 5 Статуту Руху, МКЧХ підтримує тісні контакти з Національними
товариствами. МКЧХ співпрацює з ними в питаннях, що представ-
ляють спільний інтерес, таких як підготовка до дій під час зброй-
них конфліктів, дотримання Женевських конвенцій, їх розвиток і
ратифікація, а також поширення знань про Основоположні прин-
ципи Руху й міжнародне гуманітарне право.
Така співпраця є закономірною, особливо якщо врахувати ту
роль, яка відведена в Русі національним товариствам. Так, ст. 3 Ста-
туту Руху говорить, що національні товариства становлять основу
Руху і є одним із джерел його життєвої сили. І це невипадково. Саме
товариствам відводиться основна роль у захисті жертв війни.
Саме тому МКЧХ завжди підтримував тісні зв’язки з націо-
нальними товариствами. Комітет розглядає їх як особливих партне-
1 Такі угоди не обов’язково укладаються при створенні національного товариства.

Нерідко вони підписуються з товариствами, які діють вже протягом тривалого часу. Як
приклад можна навести Кубинський Червоний Хрест, з яким така угода була підписана в
1994 р., тобто більше ніж через 80 років після його визнання.
96
рів у гуманітарній діяльності [184, c. 242-244]. Це було підкреслено

у стратегічному проекті “Майбутнє”, де зокрема зазначається: „Бу-
дучи членом створеного ним Міжнародного руху Червоного Хреста
й Червоного Півмісяця, МКЧХ стежить за дотриманням Основних
принципів Руху й співпрацює в першу чергу з національними товари-
ствами Червоного Хреста й Червоного Півмісяця...” [248, c. 155-167].
Про те, що цей напрямок є першочерговим для Комітету,
свідчить також недавня заява Президента МКЧХ Я. Келенбергера,
який сказав: „Розширення співробітництва МКЧХ із національними
товариствами є пріоритетом у роботі МКЧХ на 2007-2010 роки.
Таке партнерство особливо цінне для забезпечення ефективної
гуманітарної діяльності на місцях.” [194]
Як і діяльність МКЧХ в інших сферах, його співробітництво з
національними товариствами регулюється низкою документів: Ста-
тутом МКЧХ, Статутом Руху, спеціальними угодами між учасника-
ми Руху та доктриною Червоного Хреста.
Можна виділити два основні види співробітництва між МКЧХ
та національними товариствами: функціональне та оперативне.
Слід підкреслити , що така класифікація є досить умовною і має ряд
противників.
Функціональним є співробітництво, яке здійснюється в мирний
час з метою виконання завдань МКЧХ та інших учасників Руху.
Як правило, перший контакт між МКЧХ та національними
товариствами виникає з приводу визнання товариства. Як зазна-
чалося вище, кожне новоутворене чи реорганізоване товариство,
щоб стати учасником Руху, повинно бути визнаним МКЧХ. Під час
здійснення процесу визнання МКЧХ відправляє свого делегата для
перевірки відповідності товариства критеріям, встановленим у ст.4
Статуту Руху. Якщо товариство відповідає цим умовам, Асамблея
МКЧХ приймає рішення про визнання товариства, після чого його
на наступній Конференції Червоного Хреста приймають до Руху.
Як правило, МКЧХ і національне товариство визначають пер-
спективні питання співробітництва під час визнання. Досить часто
МКЧХ надає різноманітну допомогу новоствореному товариству,
97
РОЗДIЛ 2
яка покликана покращити його роботу з метою зміцнення всього

Руху [217, c. 22-24].
На цій стадії відносин МКЧХ та Національне товариство укла-
дають угоду про співпрацю [289, c. 261-263]1. Зміст таких угод може
суттєво відрізнятися. Проте, як правило, в них містяться пункти про
навчання персоналу національного товариства делегатами МКЧХ та
надання такому товариству фінансової та матеріальної допомоги.
На другій стадії розвитку національного товариства співпраця
між ним і МКЧХ стає більш спеціалізованою і стосується здійснення
окремих програм, а саме:
• планування і проведення роботи з поширення знань про
міжнародне гуманітарне право;
• сприяння імплементації норм міжнародного гуманітарного
права та посиленню захисту емблеми;
• організація й забезпечення ефективного функціонування
служби розшуку (збір інформації про зниклих безвісти,
організація обміну посланнями між розлученими членами
родин і возз’єднання родин);
• підготовка до проведення операцій щодо надання допомоги
у випадку збройного конфлікту.
Така співпраця може стосуватися також інших питань. Загаль-
на мета цих акцій – створити умови для більш ефективного захисту
жертв війни. Адже в пункті 4 Рішення Міжнародної конференції, що
відбулася в Женеві в 1863 р., зазначено: ”У мирний час Комітети та
їх відділення здійснюють необхідні заходи для того, щоб бути корис-
ними під час війни, зокрема готуючи матеріальні ресурси для надан-
ня гуманітарної допомоги, і здійснюють навчання і підготовку сані-
тарного персоналу” [105, c. 5-6].
Таким чином, функціональна співпраця між МКЧХ та
національними товариствами має такі особливості: здійснюється в
мирний час; її метою є створення умов для більш ефективного захи-
сту жертв війни;
Оперативним є співробітництво, що здійснюється з метою без-
посереднього захисту жертв війни, тобто під час збройних конфлік-
тів, внутрішніх заворушень тощо. Ціль такої співпраці полягає в
98
тому, щоб неупереджено, ефективно й швидко надавати жертвам до-

помогу, якої вони потребують [183, c. 242].
Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. і Статуту Руху роль
МКЧХ, що виступає в якості нейтрального й незалежного посеред-
ника, іноді може змусити його діяти за певних обставин самостійно.
У той же час національні товариства мають свої особливі завдання,
і принаймні деякі з них вони будуть продовжувати виконувати й у
ситуаціях, в яких діє МКЧХ. А оскільки сфери діяльності МКЧХ і
національних товариств частково співпадають, ці організації нада-
ють усесторонню допомогу одна одній саме там, де вони проводять
спільну діяльність.
Як правило, оперативна співпраця МКЧХ та національних то-
вариств стосується проведення спільних операцій щодо надання до-
помоги у випадку збройного конфлікту.
Слід зазначити, що діяльність у цій сфері стосується компетенції
як МКЧХ, так і національних товариств. Проте, як правило, така
діяльність здійснюється під загальним керівництвом МКЧХ (крім
випадків, коли МКЧХ передав таке управління національному то-
вариству). Це правило зумовлене тим, що національне товариство,
звичайно, діє на території своєї держави, в той час як „діяльність
МКЧХ носить міжнародний характер” [262]. У тих випадках, коли
товариство хоче діяти поза межами своєї країни, воно змуше-
не співпрацювати з іншими учасниками Руху (під час збройних
конфліктів з МКЧХ).
Оперативне співробітництво між МКЧХ та національними то-
вариствами може здійснюватися у декількох формах:
1. Загальна оперативна підтримка. Це найстарша форма
оперативної співпраці між МКЧХ та національними товариствами.
Вона зводиться до надання МКЧХ і національними товариствами,
що беруть участь в операції, всієї можливої підтримки.
1 Перший з контрактів на виконання дорученого проекту було укладено 19 жовтня

1989 р. між МКЧХ і Датським Червоним Хрестом. Він передбачав програму вакцинації
худоби в південному Судані після збройного конфлікту, що відбувся в цій країні. Проект
повністю фінансувався Датським Червоним Хрестом. Однак він так і не був закінчений.
У зв’язку з проблемами політичного характеру, а також з міркувань безпеки МКЧХ був
змушений припинити діяльність у Судані.
99
РОЗДIЛ 2
Така форма співпраці виникла відразу після створення перших

національних товариств Червоного Хреста.
Для цієї форми співробітництва характерне надання фінан-
сової та матеріальної допомоги, відрядження свого персоналу на
допомогу іншому учаснику і ряд інших заходів [146, c. 237].
2. Доручені проекти. Такий вид проектів виконується
відповідно до завдань, що стоять перед МКЧХ, і передбачаються
його бюджетом, тобто Комітет зобов’язаний здійснити цей про-
ект у тому випадку, якщо жодне з національних товариств, що
беруть участь в операціях, не готове його виконати. Такий про-
ект підлягає загальному операційному координуванню з боку
МКЧХ, що також допускає конкретну відповідальність остан-
нього за забезпечення безпеки і зв’язок із засобами масової
інформації й представниками органів влади [81].
Правила, що регулюють порядок проведення такого виду
співпраці, були розроблені ще у 1988 році [146, c. 235-236]1.
При введенні цієї форми співробітництва передбача-
лося, що доручені проекти повинні визначатися в контексті
«нерозривності екстреної допомоги й подальшого розвит-
ку», іншими словами, вони повинні охоплювати такого роду
діяльність, яку слід продовжувати після закінчення фази прямої
участі МКЧХ у наданні допомоги жертвам конфліктів [81].
Виконання такого виду проекту, як правило, оформляють-
ся у вигляді угоди з двома додатками. Така угода передбачає
мету (ціль), строки проведення проекту та взаємні права й
обов’язки його учасників. Додаток 1 містить детальний опис
проекту і бюджет на його проведення. У додатку 2 містяться дві
групи документів, якими тією чи іншою мірою користуються
сторони в ході реалізації проекту:
а) стандартні принципи, які визначають відповідні
права й обов’язки МКЧХ та національного товариства,
що бере участь у проекті. Вони, як правило, передбача-
ють, що МКЧХ зберігає за собою кінцеву відповідальність
1 Перший контракт на виконання двостороннього проекту був підписаний між
Голландським Червоним Хрестом і МКЧХ 17 грудня 1991 р.
100
за весь процес прийняття рішень щодо проекту. Зокрема до

компетенції МКЧХ належать питання, що стосуються забез-
печення безпеки, заяви, що робляться у зв’язку із проведе-
ною Міжнародним Червоним Хрестом операцією в цілому,
у рамках якої здійснюється конкретний проект бюджету та
розподілу коштів;
б) постанови й умови, які визначають співробітництво
національного товариства, що бере участь в операціях, і МКЧХ.
Ці документи складаються спільно з МКЧХ та національним
товариством.
У цих принципах, постановах й умовах, як правило,
містяться інструкції, що регулюють порядок використан-
ня емблеми як захисного знаку та використання фінансових
ресурсів. Вони також часто включають інструкції, що визнача-
ють порядок спілкування із засобами масової інформації.
Цікавим моментом цієї форми співпраці є те, що всі осо-
би, залучені до такого проекту, дають згоду виконувати всі
інструкції та вказівки, що регулюють роботу персоналу МКЧХ.
Крім того, вони дають згоду на нерозголошення будь-якої
інформації, яка стала їм відома під час виконання їх функцій.
По суті, ця форма співпраці зводиться до того, що національне
товариство передає частину свого персоналу та фінансові ре-
сурси в розпорядження МКЧХ. Ще одна особливість такої фор-
ми співпраці полягає у тому, що вона проводиться в державах,
де тільки недавно закінчився збройний конфлікт, і стосується
не надання допомоги жертвам збройних конфліктів, а швидше
створення чи відновлення умов для нормального життя.
3. Двосторонні проекти. Вони передбачають участь
національного товариства у спільній роботі з Комітетом у
сфері, що координується МКЧХ, але не включається в коло за-
вдань, передбачених його бюджетом. Тобто МКЧХ не буде ви-
1 Досить часто національним товариствам не надають доступу до зони конфлікту

у зв’язку з тим, що на їх членів не поширюються норми про імунітет від дачі показів у
національних і особливо в міжнародних судових органах.
101
РОЗДIЛ 2
конувати такий проект у випадку відсутності зацікавленого в

його проведенні національного товариства.
Правила, що регулюють порядок проведення цього виду
співпраці, були розроблені у 1991 році [146, c. 237]1.
Як і доручений проект, така форма співпраці передбачає
загальне координування з боку МКЧХ, що також відповідає за
забезпечення безпеки й зв’язок із засобами масової інформації
й представниками органів влади [81].
Діяльність, що є предметом співпраці, полягає в наданні
термінової допомоги й спрямована задовольняти потреби
швидше соціально-економічного характеру. Необхідність у та-
ких проектах стала найбільш очевидною в умовах здійснення
програм, проведених МКЧХ на Близькому Сході та на
Балканах.
Як і у випадку доручених проектів, співпраця щодо проекту
оформляється у формі угоди із двома додатками – опису проек-
ту й бюджету, а також зі стандартних принципів, постанов й умов,
які визначають співробітництво національного товариства, що
бере участь в операціях, і МКЧХ [81].
Будучи дуже схожою із дорученням проектів, ця форма
співробітництва відповідає іншим потребам, передбачає інший
ступінь відповідальності кожного з учасників проекту. Тут та-
кож МКЧХ відповідає за весь процес ухвалення рішення й за пи-
тання безпеки. Однак у цьому випадку МКЧХ менш залучений
у процес планування та фінансування проекту і відповідно він є
вигіднішим для Комітету.
Таким чином, така форма співпраці передбачає більшу сво-
боду дій безпосереднього виконавця проекту. Ще однією особли-
вістю цієї форми співпраці є те, що національне товариство діє від
власного імені, користуючись нормами міжнародного права, що
регулюють діяльність гуманітарних організацій, у зв’язку з чим
виникає ряд негативних моментів [139, c. 645–646]1.
4. Співпраці на підставі Севільської угоди. 26 листопада 1997
року було укладено Угоду про організацію міжнародної діяльності
102
складових частин Міжнародного руху Червоного Хреста й Черво-

ного Півмісяця [106].
Як зазначено в ст. 1 ця Угода застосовується до тих видів
міжнародної діяльності, які національні товариства Червоного
Хреста й Червоного Півмісяця, Міжнародна Федерація Червоно-
го Хреста й Червоного Півмісяця й МКЧХ покликані здійснювати
в співробітництві один з одним. Предметом угоди є організація
активної співпраці між учасниками Руху. У ньому визначається,
яким чином ці різні за статусом і функціями організації можуть
діяти спільно для досягнення загальних цілей.
Ця угода містить декілька новел. Серед найбільших – вве-
дення нового терміну – провідної установи. Цей термін означає,
що в конкретній ситуації одна з організацій членів Руху здійснює
загальне керівництво міжнародною діяльністю з надання
гуманітарної допомоги та її координації.
Відповідно до ст.5.3.1 цієї Угоди МКЧХ виступає як провідна
установа в ситуаціях міжнародних і неміжнародних збройних
конфліктів‚ внутрішньої напруженості та їх прямих наслідків.
Функції провідної установи може виковувати і Національне
товариство.
Так, ст. 5.3.3 цієї Угоди передбачає, що Національне
суспільство може взяти на себе функції провідної установи‚
необхідні для координації міжнародної гуманітарної допомоги в
межах своєї власної території за умови погодження дій із МКЧХ
або Федерацією залежно від ситуації.
На організацію, що виконує роль провідної установи, покла-
даються такі обов’язки:
• визначити загальні цілі міжнародної операції з надання
гуманітарної допомоги на підставі можливості доступу
до жертв та неупередженій оцінці їх потреб;
• керувати роботою з досягнення вказаних цілей;
• забезпечувати ефективну координацію всіх дій‚
здійснюваних у рамках операції з надання гуманітарної
допомоги;
103
РОЗДIЛ 2
• створювати відповідні механізми для консультацій з пар-

тнерами із Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця;
• координувати міжнародні операції Червоного Хреста і
Червоного Півмісяця з надання гуманітарної допомоги
з гуманітарною діяльністю інших організацій (як урядо-
вих‚ так і неурядових) у тих випадках‚ коли це відповідає
інтересам жертв та не суперечить Основоположним
принципам;
• виступати як представник організацій‚ що здійснюють
міжнародну діяльність із надання гуманітарної допомо-
ги‚ і формулювати заяви партнерів по Руху з питань‚ що
представляють суспільний інтерес;
• залучати фінансові кошти для операцій з надання
гуманітарної допомоги і виступати зі зверненнями, які
торкаються, якщо це необхідно, й інших видів діяльності
Червоного Хреста і Червоного Півмісяця‚ безпосередньо
або опосередковано пов’язаних з операціями з надання
гуманітарної допомоги;
• забезпечувати розумне й ефективне використання
засобів‚ залучених до здійснення міжнародної операції
з надання гуманітарної допомоги як національним то-
вариством‚ що здійснює операцію із надання допомо-
ги‚ так і національними товариствами‚ що беруть участь
в операції із надання допомоги;
• шляхом делегування повноважень зі здійснення проектів
сприяти двосторонній або багатобічній співпраці між
національними товариствами‚ що беруть участь в
операції із надання допомоги, і національним товари-
ством‚ що здійснює операцію із надання допомоги.
Крім загальних обов’язків, які виконують усі організації,
що виступають у ролі провідної установи, ця угода передбачає
ряд особливих обов’язків для МКЧХ, а саме:
• встановлювати й підтримувати зв’язок і контак-
ти зі всіма сторонами в конфлікті і приймати будь-
які заходи‚ необхідні для проведення міжнародних
104
операцій із надання гуманітарної допомоги жертвам‚

згідно з відповідними положеннями міжнародного
гуманітарного права й Основоположними принципами
незалежності‚ нейтральності та безсторонності;
• брати на себе всю відповідальність за міжнародні
операції із надання гуманітарної допомоги перед сто-
ронами збройного конфлікту і державами-учасницями
Женевських конвенцій;
• визначати і забезпечувати ухвалення будь-яких заходів‚
які можуть виявитися необхідними для того‚ щоб га-
рантувати в найбільш можливому ступені фізичну без-
пеку зайнятого на місцях персоналу, що бере участь в
операціях із надання гуманітарної допомоги;
• забезпечувати повагу норм‚ що регулюють порядок ви-
користання емблем Червоного Хреста і Червоного
Півмісяця (Червоного Кристалу) із захисною метою;
• після консультацій із зацікавленими національними то-
вариствами робити публічні заяви про хід здійснення
операції із надання гуманітарної допомоги.
Отже, Севільська угода дещо по-новому врегулювала пи-
тання оперативного співробітництва МКЧХ та національних
товариств. Серед особливостей такої співпраці можна виділити
такі: по-перше, така співпраця може здійснюватися без укла-
дення спеціальних угод; по-друге, чітко визначені права та
обов’язки учасників такого співробітництва; по-третє, визна-
чено випадки, коли національне товариство може здійснювати
оперативне керівництво проведенням певної операції, що вхо-
дить до компетенції МКЧХ.
Крім перелічених вище форм співпраці МКЧХ та націо-
нальних товариств, існують й інші форми. Так, наприклад, пе-
ред початком війни в Персидській затоці 1991 року МКЧХ звер-
нувся до національних товариств із закликом підготувати все
необхідне для того, щоб прийняти всіх можливих біженців та
поранених. Декілька національних товариств підтримали цю
ідею, в результаті чого під час вищезгаданої війни МКЧХ міг ді-
105
РОЗДIЛ 2
яти більш ефективно і допомогти значній кількості осіб [221, c.

290].
Таким чином, оперативне співробітництво має такі
особливості: воно завжди здійснюється під час збройного
конфлікту або відразу після його закінчення; метою співпраці є
надання допомоги жертвам збройних конфліктів та внутрішніх
заворушень; така співпраця може здійснюватися в різноманітних
формах; як правило, така співпраця оформляється угодою.
Взаємовідносини МКЧХ та Федерації національних

товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.
Крім національних товариств, МКЧХ тісно співпрацює
з Федерацією, незважаючи на різні сфери діяльності цих
Так, відповідно до ст. 6 Статуту Руху загальна мета
Федерації – постійно стимулювати, підтримувати й полег-
шувати всі форми гуманітарної діяльності національних то-
вариств і всіляко їм сприяти для того, щоб запобігати страж-
данням людей й полегшувати їх. Для досягнення цієї мети
Федерація здійснює наступні функції:
а) діє як постійний орган зв’язку координації й навчання
для національних товариств і надає їм допомогу;
б) сприяє створенню й розвитку в кожній країні незалеж-
ного й належним чином визнаного національного товариства;
в) усіма наявними способами допомагає всім жертвам
стихійних лих;
г) допомагає національним товариствам підготуватися до
роботи у випадку стихійних лих, сприяє в організації їхньої
діяльності з надання допомоги й у проведенні операцій із на-
дання допомоги;
д) організовує й координує міжнародні операції з надан-
ня допомоги відповідно до Принципів і правил, прийнятих
Міжнародною конференцією, та керує ними;
е) заохочує й координує участь національних товариств у
діяльності, спрямованій на охорону здоров’я населення й удо-
106
сконалювання соціального забезпечення, у співробітництві з

відповідною національною владою;
ж) заохочує й координує обмін думками між
національними товариствами з питань виховання дітей й
юнацтва в дусі гуманізму й розвитку дружніх відносин між
молоддю всіх країн;
з) допомагає національним товариствам залучати до своїх
рядів нових членів та прищеплювати їм принципи й ідеали Руху;
і) надає допомогу жертвам збройних конфліктів відповідно
до угод, укладеними з МКЧХ;
к) сприяє МКЧХ у роботі зі зміцнення й розвит-
ку міжнародного гуманітарного права та співпрацює з ним у
поширенні знань цього права й Основних принципів Руху се-
ред національних товариств;
л) офіційно представляє товариства на міжнародному рівні,
у тому числі з питань, що стосуються рішень і рекомендацій,
прийнятих її Асамблеєю, стежить за тим, щоб товариства
відповідали вимогам, що ставляться до них, і захищає їхні
інтереси;
м) здійснює повноваження, покладені на неї Міжнародною
конференцією.
Таким чином, якщо для МКЧХ є характерною діяльність
із надання допомоги всім особам, які цього потребують лише
під час війни, то Федерація діє в мирний час. Вона зосереджує
свою діяльність на наданні допомоги жертвам стихійних лих та
техногенних катастроф.
Як передбачено в пунктах і) та к), Федерація співпрацює
з МКЧХ з питань надання допомоги жертвам збройних
конфліктів, а також сприяє поширенню знань із міжнародного
гуманітарного права Основоположних принципів Руху серед
національних товариств.
Правовою основою співпраці є Статут та інші докумен-
ти Руху, а також Севільська угода про організації міжнародної
1 Прикладом такої співпраці можна вважати збір інформації для дослідження
звичаєвих норм гуманітарного права.
107
РОЗДIЛ 2
діяльності складових частин Міжнародного руху Червоного

Хреста й Червоного Півмісяця від 26 листопада 1997 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Статуту Руху МКЧХ і Федерація
підтримують часті регулярні контакти на всіх рівнях з метою
координації своєї діяльності в інтересах тих, хто має потребу в
їхньому захисті й допомозі.
Цю співпрацю також можна поділити на функціональну
та оперативну.
Функціональна співпраця між цими організаціями
передбачає їх співпрацю в таких сферах:
• надання допомоги національним товариствам з метою
розвитку останніх. Співпраця в цій сфері передбачає
координацію зусиль щодо надання допомоги, як пра-
вило, новоствореним та реорганізованим національним
товариствам. Так, МКЧХ та Федерація можуть спільно
проводити навчання персоналу товариства, надава-
ти йому фінансові та матеріальні ресурси, необхідні
для його розвитку тощо. Проте ключова роль у роз-
витку національних товариств належить Федерації.
МКЧХ надає їй допомогу з питань, які входять до його
компетенції;
• захист емблеми розповсюдження знань про Рух та його
принципи. Кожен з учасників руху зацікавлений у
поширенні знань про Рух та його принципи. Саме тому
Федерація та МКЧХ співпрацюють у цій сфері. Як пра-
вило, така співпраця полягає у фінансуванні рекламних
кампаній та виданні спеціальних навчальних посібників.
Можливою є співпраця з інших питань, наприклад, розшу-
ку осіб [134, с. 293-302]; збору інформації для наукових та інших
досліджень1 тощо.
Оперативна співпраця здійснюється у випадку, коли
потрібно надавати допомогу жертвам стихійних лих чи зброй-
них конфліктів. Як вже зазначалося вище, вона в основному
регулюється Севільською угодою 1997 р.
108
Як сказано вище, відповідно до цієї угоди МКЧХ виконує

роль провідної установи під час збройних конфліктів.
Ст. 5.1.2. Севільської угоди 1997 р. передбачає, що Федерація
діє як провідна установа у таких ситуаціях:
• стихійних лих або техногенної аварії (катастрофи)‚ а та-
кож інших надзвичайних ситуаціях у мирний час‚ що викли-
кають необхідність залучення ресурсів‚ що перевищують
ті‚ які є в розпорядженні національного товариства‚ що
здійснює операції із надання допомоги. Як приклад мож-
на навести співпрацю Федерації і МКЧХ щодо надання
допомоги жертвам цунамі в Бенгальській затоці у 2004-
2005 рр. Роль МКЧХ у цьому випадку зводилася до на-
дання ресурсів (як фінансових, так і матеріальних), а та-
кож допомоги в доставці гуманітарних вантажів до місця
призначення [89];
• після завершення збройного конфлікту, коли втручання
МКЧХ як винятково нейтрального й безстороннього посе-
редника не є необхідним‚ однак жертви продовжують по-
требувати гуманітарної допомоги‚ особливо у зв’язку із
програмами відновлення й реабілітації. Протягом останніх
десяти років МКЧХ декілька разів передавав функції
привідної установи Федерації. В основному такі дії
відбувалися на Близькому Сході [88];
• коли жертви конфлікту перебувають на території дер-
жави‚ що не є стороною в конфлікті‚ особливо після широ-
комасштабних переміщень біженців. Так, зокрема, протя-
гом 2007-2009 років тривали переговори про поступову
передачу Федерації функцій управління таборами для су-
данських біженців, що розміщені на території Чаду [91].
У тих випадках‚ коли провідною установою виступає
Федерація, вона виконує ряд таких притаманних лише їй
функцій:
а) забезпечує дотримання національним товариством‚ що
здійснює операцію із надання допомоги‚ і національними това-
риствами‚ що беруть участь у такій операції, «Принципів і правил
109
РОЗДIЛ 2
проведення операцій Червоного Хреста і Червоного Півмісяця

із надання допомоги при стихійних лихах і катастрофах»;
b) оперативно надає національним товариствам інформацію
про стихійні лиха і катастрофи з метою мобілізації та координації
всіх форм надання гуманітарної допомоги;
с) заохочує після закінчення фази надзвичайної ситуації
розробку і здійснення реабілітаційних і відновних програм та
заручається для цього підтримкою національних товариств
інших держав;
d) за погодженням з національним товариством відповідної
країни після консультації з товариствами-донорами приймає
рішення про використання будь-яких товарів або засобів‚ що
залишаються після закінчення міжнародної операції із надання
гуманітарної допомоги.
Ця угода також передбачає розмежування повноважень
у ситуації, коли вона знаходиться в компетенції і МКЧХ, і
Федерації. За загальним правилом, у випадку, коли одночас-
но відбувається стихійне лихо та збройний конфлікт, роль
провідної установи виконує МКЧХ. Такий висновок можна зро-
бити із змісту наступних статей.
Так, відповідно до ст. 5.3.4., якщо стихійне лихо або
технологічна катастрофа відбувається в ситуації конфлікту на
території, де МКЧХ уже здійснює свою діяльність‚ Комітет
звертається до Федерації для того‚ щоб вона надала відповідні
додаткові знання й досвід для сприяння операціям з надання
гуманітарної допомоги. А відповідно до ст. 5.3.5, якщо зброй-
ний конфлікт починається в ситуації‚ у якій діяльність із надан-
ня гуманітарної допомоги вже здійснює Федерація‚ то остання
передає свої повноваження МКЧХ.
Севільська угода 1997 р. досить детально регламентує
порядок заміни провідної установи. Положення ст. 5.5.1.
передбачає, що організація, яка складає функції провідної уста-
нови, консультується з національним товариством щодо всіх
заходів, необхідних для того, щоб належним чином передати
керівництво операцією новій організації з метою якнайбільш
110
ефективного здійснення гуманітарної операції всіма учасника-

ми Руху.
За умови згоди донорів, що брали участь у фінансуванні
міжнародної операції із надання допомоги, кошти й матеріальні
ресурси, що є в наявності, а також матеріально-технічні ресурси,
розміщені на місцях, передаються, якщо вони придатні для до-
сягнення цілей нової операції, у розпорядження провідної уста-
нови, що з цього моменту відповідає за загальне керівництво
операцією.
Завершуючи аналіз місця МКЧХ у Русі, слід відзначити такі
характерні особливості. По-перше, участь у роботі Руху займає
важливе місце в діяльності МКЧХ. Це зумовлено особливостя-
ми юридичної природи Руху, який, будучи міжнародною не-
урядовою організацією, є особливою формою співпраці дер-
жав-учасниць Женевських конвенцій. По-друге, МКЧХ
займає унікальне місце серед учасників Руху. Ця унікальність
підкреслюється в Статуті Руху, відповідно до якого МКЧХ отри-
мав мандат захищати жертви війни, розвивати та контролюва-
ти виконання міжнародного гуманітарного права. По-третє, до-
кументи Руху значною мірою впливають на діяльність МКЧХ та
складають юридичну основу його діяльності.
2.3 Взаємовідносини Міжнародного

комітету Червоного Хреста з іншими
суб’єктами міжнародного права
Однією з найважливіших характеристик суб’єкта міжна-
родного права є його здатність вступати у відносини з іншими
суб’єктами [228, c. 164]. Лише у такій формі може проявитися
одна із необхідних ознак суб’єкта міжнародного права, а саме
здатність бути стороною у відносинах, врегульованих нормами
міжнародного права [243, c. 302-303]. Особливий статус МКЧХ
суттєво впливає на його відносини з державами та іншими між-
народними організаціями та має ряд специфічних рис. Саме
тому слід розглянути питання про взаємовідносини МКЧХ з ін-
шими суб’єктами міжнародного права.
111
РОЗДIЛ 2
2.3.1. Співробітництво Міжнародного комітету

Червоного Хреста із державами
Виконання основного завдання МКЧХ, а саме захищати
жертви збройних конфліктів, можливе лише за активної співпра-
ці зі сторонами збройних конфліктів, державами та організація-
ми, що ведуть боротьбу із урядом (рухами опору, національно-ви-
звольними рухами), а також з іншими суб’єктами. Та враховуючи,
по-перше, що сьогодні держави є основним суб’єктом міжна-
родного права [240, c. 123], по-друге, що саме вони є учасниками
основних договорів у галузі міжнародного гуманітарного права,
співпраця з ними займає досить важливу роль у діяльності МКЧХ.
Розглядаючи питання про джерела, які регулюють
співробітництво МКЧХ з державами, слід зазначити, що цьому
присвячені не тільки норми міжнародного права, але й внутрішні
документи МКЧХ i Міжнародного руху Червоного Хреста та
Червоного Півмісяця. Так, відповідно до ст. 6 Статуту МКЧХ та
ст. 5 Статуту Руху Комітет підтримує відносини з будь-яким дер-
жавними органами, чию допомогу він вважає корисною.
Проте значна частина норм, що регулюють відносини
МКЧХ з державами, міститься в Женевських конвенціях 1949 р.
та Додаткових протоколах до них 1977 р. Зважаючи на той факт,
що більшість із цих положень вже розглядалися в пункті 1.3 на-
шого дослідження, ми не будемо на цьому зупинятися й одразу
перейдемо до аналізу основних видів і форм цих відносин.
Перш за все така співпраця МКЧХ з державами можлива в
мирний час та під час збройного конфлікту.
Співпраця в мирний час може здійснюватися в двох основних
видах: у рамках Конференцій Червоного Хреста та на двосторон-
ньому рівні. Перший вид співпраці є досить короткотерміновий
і здійснюється лише під час проведення Конференцій Чер-
воного Хреста. Як правило, така співпраця стосується пи-
тань, що винесені на розгляд Конференції. Що ж стосується
двосторонньої співпраці, то за метою здійснення її поділяють на
два види: функціональну та оперативну.
112
Функціональна співпраця здійснюється виключно у мир-

ний час і, як правило, стосується питань ратифікації договорів у
галузі міжнародного гуманітарного права, імплементації їх норм
у національне законодавство держави, розповсюдження знань
про цю галузь міжнародного права та низки інших питань.
Такий вид співпраці здійснюється на підставі угод, які
МКЧХ укладає з державами. Переважно положення про
співпрацю у цих сферах містяться в угодах про статус делегації,
на основі яких МКЧХ укладає спеціальні угоди з відповідними
органами держави.
Співпраця МКЧХ з державами щодо ратифікації договорів з
гуманітарного права. Цей вид співпраці, як правило, здійснюється
на підставі угод про статус делегацій і не потребує додатково-
го врегулювання у спеціальних угодах. Ця співпраця передбачає
надання допомоги державі у ратифікації міжнародних угод. Зви-
чайно вона зводиться до надання необхідних відомостей про до-
кумент, роз’яснення основних його положень відповідним ор-
ганам та посадовим особам, технічної та юридичної допомоги
у підготовці закону про ратифікацію тощо. На цей час у цьому
питанні МКЧХ співпрацює із більше ніж сотнею держав, у тому
числі з Україною. Так, МКЧХ надає нашій державі підтримку
у ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального
суду 1998 р. [48], а у минулому - Додаткового протоколу ІІІ 2005
р. [27].
Співпраця МКЧХ з державами щодо імплементації норм
міжнародного гуманітарного права у національне законодавство
держави. Кожна держава-учасниця Женевських конвенцій 1949
року, приєднуючись до них, взяла на себе зобов’язання вжи-
ти всіх заходів щодо імплементації норм гуманітарного права в
національне законодавство. Як уже згадувалося вище, МКЧХ
сприяє державам в імплементації гуманітарного права. Як прави-
ло, така співпраця полягає у залученні експертів МКЧХ до робо-
ти в національні органи щодо імплементації. Як приклад, можна
навести співпрацю МКЧХ і Камбоджі щодо імплементації по-
ложень Женевських конвенцій 1949 року в національне законо-
113
РОЗДIЛ 2
давство. Така співпраця здійснюється на підставі договору між

регіональною делегацією МКЧХ та Об’єднаною національною
комісією з імплементації міжнародного гуманітарного права
1997 р. [6]. Згідно з цим договором МКЧХ виступає в ролі ек-
спертного органу, що дає висновки про відповідність проектів
законів та інших нормативних актів, що розробляються цим ор-
ганом, а також може вносити пропозиції з метою приведення
національного законодавства Камбоджі до вимог, які виплива-
ють із норм МГП.
Співпраця МКЧХ з державами щодо поширення знань з
міжнародного гуманітарного права. Вона включає три програми:
поширення знань серед школярів, студентів вищих навчальних
закладів та військовослужбовців і, як правило, здійснюється на
підставі спеціальних угод із даного питання. Так, на цей час у
Киргизькій республіці існує три окремих програми співпраці з
поширення знань у галузі МГП [197]. Кожна з них є незалежною
від іншої та здійснюється МКЧХ з відповідними відомствами:
перші дві – з міністерством освіти, остання – спільно з
міністерством оборони.
Співпраця МКЧХ з державами з інших питань, що вхо-
дить до мандату, довіреного міжнародною спільнотою
цій гуманітарній організації. МКЧХ та держави можуть
співпрацювати з інших питань, які входять до компетенції
МКЧХ. Так, у 1976 р. МКЧХ і Таїланд уклали спеціальну
угоду про співпрацю [2]. Ст. 26 цієї Угоди передбачала, що
МКЧХ надасть уряду Таїланду допомогу у підготовці та
навчанні молодшого медичного персоналу, якого на той час
критично не вистачало в цій державі. Іншим прикладом є
співпраця МКЧХ та Федеративної Республіки Німеччини
щодо збору інформації та здійснення інших дій, необхідних
для відшкодування шкоди, заподіяної псевдомедичними
експериментами, які проводили у цій державі в період фа-
шистського правління.
Оперативна співпраця здійснюється як в мирний час, так
і під час збройного конфлікту та стосується надання допо-
114
моги жертвам збройних конфліктів, внутрішніх заворушень,

вимушених переселенців тощо.
Така співпраця, як правило, здійснюється із двох пи-
тань, а саме: захист прав біженців та вимушених переселенців
і розшук безвісти зниклих осіб.
Перший вид співпраці передбачає, що делегати МКЧХ
надають допомогу державі у репатріації (поверненні на
батьківщину) таких осіб та слідкують за умовами їх утри-
мання у спеціально призначених для цього місцях. Так,
відповідно до угоди, укладеної між МКЧХ та Україною [59],
делегати цієї організації отримали права відвідувати табори
для біженців та нелегальних мігрантів, які є в Закарпатській,
Луганській та інших областях, розмовляти з ними без свідків,
приймати скарги від останніх, розподіляти гуманітарну до-
помогу тощо.
Іншим не менш важливим видом співпраці є розшук осіб,
що зникли безвісти під час збройних конфліктів. Так, Україна і
більшість держав колишнього Радянського союзу співпрацюють
з МКЧХ щодо розшуку осіб, зниклих безвісті чи взятих у по-
лон під час афганського конфлікту [176, с. 28-29]. МКЧХ, ви-
користовуючи статус нейтрального посередника, досить часто
може діяти ефективніше порівняно з органами державної влади
та іншими неурядовими організаціями. У рамках цієї співпраці
вдалося найти сім осіб та встановити долю ще трьохсот.
Співпраця під час збройного конфлікту. Необхідність
співпраці МКЧХ та держав під час збройного конфлікту
випливає із положень, що містяться в Женевських конвенціях
1949 р. та Додаткових протоколах 1977 р. Так, МКЧХ може укла-
дати з державами спеціальні угоди. Про них йдеться в статтях 10,
15, 23, 28, 31, 36, 37 і 52 першої; ст. 10, 18, 31, 38 і 43 другої; 10, 23,
28, 33, 60, 65, 66, 67, 72, 73, 75, 109, 110, 118, 119 і 122 третьої; 11,
14, 15, 17, 36, 108, 109, 132 і 133 четвертої Женевських конвенцій
1949 р. Така співпраця може здійснюватися з будь-яких питань,
пов’язаних із захистом жертв збройних конфліктів. Слід заува-
жити, що перелік питань, з яких МКЧХ може співпрацювати з
115
РОЗДIЛ 2
державами, не є вичерпним, а тому Комітет, використовуючи

своє право на ініціативу, може пропонувати нові форми та види
співпраці.
Прикладом такої співпраці є обмін військовополоненими
між Ізраїлем та Організацією Визволення Палестини, що
відбувся 23-24 листопада 1983 р. МКЧХ підписав угоду з кож-
ною із сторін конфлікту про одночасне визволення полонених,
оскільки сторони не визнавали одна одну та не підтримували
жодних взаємовідносин.
Таким чином, МКЧХ досить активно співпрацює з держа-
вами. Така співпраця здійснюється як у мирний час, так і під час
збройних конфліктів. Серед її особливостей можна виділити
такі: по-перше, норми гуманітарного права визнають за МКЧХ
право співпрацювати з державами; по-друге, така співпраця, як
правило, здійснюється на підставі міжнародних договорів між
МКЧХ та відповідною державою; по-третє, перелік питань, які
можуть бути об’єктом співпраці, не є вичерпним.
2.3.2. Особливості взаємовідносин Міжнародного

комітету Червоного Хреста
і Швейцарської Конфедерації
Попри той факт, що деякі аспекти цього питання вже
розглядалися вище (зокрема в пунктах 1.1 та 1.3 нашого
дослідження), слід детально проаналізувати взаємовідносини
МКЧХ зі Швейцарією.
Будучи міжнародною неурядовою організацією особливо-
го роду та враховуючи те, що МКЧХ було створено у Швейцарії,
його відносини з цією державою мають ряд особливостей
порівняно із відносинами з іншими державами.
Серед факторів, що зумовлюють його особливий зв’язок
зі Швейцарією та викликають існування особливих відносин,
можна виділити наступні: МКЧХ було створено відповідно до
Швейцарського законодавства; його штаб-квартира знаходиться
в Женеві (на території цієї держави); його членами можуть бути
виключно громадяни цієї держави; Швейцарія є депозитарієм
116
Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів до них

1977 та 2005 р.
Усі ці обставини породжують ряд питань. Та, мабуть,
найбільш важливим є питання, наскільки незалежним є
МКЧХ від Швейцарії. Воно досить часто порушувалося в
літературі. Деякі науковці вважають, що МКЧХ є знаряддям
Швейцарської дипломатії, своєрідною формою її прояву, ана-
логом „Міністерства зовнішніх зносин з гуманітарних питань”
чи „Спеціальної місії із гуманітарних питань” [171, с. 36-42].
Особливо часто такі позиції висловлювалися в період „холодної
війни”, а також під час різноманітних міжнародних криз. Так,
під час виступу на засіданні Ради безпеки ООН 8 червня 1952
року представник СРСР заявив, що так званий „Міжнародний”
комітет Червоного Хреста не є міжнародною організацією. Він
представляє собою швейцарську організацію, яка є знаряддям
швейцарської політики [172, с. 1.]. Подібні публікації загалом є
характерними для радянської періоду [255, с. 43-51].
Проте, це не відповідає дійсності як мінімум з двох при-
чин. По-перше, ми вже довели, що МКЧХ володіє своєю
власною міжнародною правосуб’єктністю, відмінною від
правосуб’єктності Швейцарії. Крім того, як свідчить практи-
ка, МКЧХ може і приймає рішення, які суперечать рішенням
та інтересам Швейцарії. Найбільш відомим прикладом цього є
ситуація, що склалася в першій половині ХХ століття з визнан-
ням СРСР. Так, уряд Швейцарії відкрито демонстрував своє не-
бажання встановлювати з СРСР дипломатичні зв’язки. Більше
того, Швейцарія була однією із трьох країн, котрі голосува-
ли проти його прийняття до Ліги Націй у вересні 1934 р. [160,
с. 262-263]. У той же час МКЧХ досить активно співпрацював
із СРСР. Зокрема у жовтні 1921 р. він визнав Червоний Хрест
Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки
[281, с. 23-24]. Делегати МКЧХ діяли в СРСР (Росії) з 1918 по
1938 роки [124, с. 177-196].
Додатковою гарантією незалежності МКЧХ є згадувана
вище заява Федеральної Ради від 25 листопада 1958 р., в якій
117
РОЗДIЛ 2
висловлювалося зобов’язання всіма доступними їй засобами до-

помагати МКЧХ у виконанні його функцій і в підтримці його
незалежності. Положення цієї заяви знайшли свій подальший
розвиток в Угоді між МКЧХ та Федеральною Радою Швейцарії
про визначення правового статусу Комітету в Швейцарії 1993 р.
[5]. Стаття 1 цієї угоди встановлює, що Федеральна Рада визнає
міжнародну правосуб’єктність МКЧХ у Швейцарії, а відповідно
до статі 2 Федеральна Рада гарантує йому незалежність і по-
вну свободу дії. Крім того, положення про незалежність МКЧХ
міститься в ряді норм міжнародного права, зокрема у Женевсь-
ких конвенціях 1949 р. та Додаткових протоколах до них 1977
р. Будучи їх депозитарієм, Швейцарія особливо добросовісно
дотримується цих положень. Більше того, уряд Швейцарії
виконує роль своєрідного гаранта незалежності МКЧХ. Так, у
необхідних випадках уряд Швейцарії виконує роль посеред-
ника в процесі переговорів між МКЧХ та державами з питань,
що стосуються незалежності МКЧХ та його визнання іншими
державами.
У висновках до „Звіту Тесле” відзначається, що МКЧХ є
незалежним від уряду Швейцарії, і навіть у найбільш критич-
них ситуаціях така незалежність була більшою, ніж незалежність
національних товариств від урядів держав, де вони створені і
діють [84].
Таким чином, можна констатувати, що МКЧХ фактично і
юридично незалежний від Швейцарії.
Однак незалежність МКЧХ не має абсолютного характеру,
він несе ряд зобов’язань перед Швейцарією. Серед них: дотри-
муватися Конституції та законів Швейцарії та не вчиняти дій,
несумісних з її нейтралітетом.
1 Із п’яти конфліктів, коли призначалися Держави-покровительки, чотири рази

цю функцію виконувала Швейцарія.
2 Так під час Першої світової війни Швейцарія погодилася інтернувати більше 70
тисяч поранених та хворих військовополонених.
118
Швейцарія вносить суттєвий вклад у фінансування МКЧХ

(близько 15-20 процентів), що є найбільшим внеском серед дер-
жав [90].
МКЧХ і Швейцарія досить тісно співпрацюють із низки пи-
тань, пов’язаних з поширенням норм МГП та ратифікації угод у
цій сфері. Особливо плідною є така співпраця щодо кодифікації
діючих норм гуманітарного права та розробки нових договорів.
Саме до Швейцарії звертався МКЧХ з ініціативою провести
дипломатичні конференції 1864, 1906, 1929, 1949, 1974-1977 та
2005 років, на яких були прийняті основні договори у сфері
МГП.
Швейцарія є депозитарієм Женевських конвенцій 1949 р.
та Додаткових протоколів до них 1977 та 2005 р. Виконуючи
ці функції, у Швейцарії нерідко виникає потреба проконсуль-
туватися з МКЧХ, переважно з питань, пов’язаних зі змістом
ратифікаційних грамот та застережень до цих міжнародних угод.
МКЧХ та Швейцарія співпрацюють з питань ратифікації
та імплементації Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових
протоколів до них 1977 та 2005 р. Так, протягом 1990–1995 р.
МКЧХ та Швейцарія провели кілька заходів, спрямованих на
прискорення процесів ратифікації Додаткових протоколів 1977
р. У цей час ця співпраця здійснюється з метою прискорення
ратифікації та імплементації Додаткового протоколу ІІІ 2005 р.
і Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р.
Досить плідною є співпраця між МКЧХ та Швейцарією
з приводу виконання функцій Держави-Покровительки. Як
відомо, в більшості випадків виконання цієї функції держави
довіряють саме Швейцарії [140, с. 20-21]1. Так, наприклад, під
час Другої світової війни вона представляла інтереси 35 дер-
жав. У той же час МКЧХ виконував нагляд за дотриманням
державами положень МГП, зокрема діючої тоді Женевської
конвенції 1929 р. про статус військовополонених. Таким чи-
ном, їх компетенція та функції досить часто перетинаються, а,
співпрацюючи, вони забезпечують більш ефективний контроль
за дотриманням норм МГП.
119
РОЗДIЛ 2
Досить часто МКЧХ звертається до Швейцарії з іншими

ініціативами, які породжують нові форми співпраці. Так,
на пропозицію МКЧХ Швейцарія неодноразово надава-
ла свою територію для того, щоб забезпечити в нейтральній
державі інтернування тяжкохворих та поранених військовопол
онених [127, с. 4-13]2 чи здійснення операцій щодо репатріації
військовополонених та затриманих цивільних осіб. Крім операцій,
які проводилися протягом двох світових воєн, Швейцарія за
ініціативою МКЧХ надала свою територію для обміну і визволен-
ня ізраїльських та палестинських полонених, які відбулися в же-
невському аеропорту ”Куантрен” 14 квітня 1979 року та 20 трав-
ня 1980 р. [188, с. 1338].
Все вищесказане дозволяє зробити висновки, що із
Швейцарією МКЧХ пов’язують особливі відносини. Це зумов-
лено рядом факторів, а саме : МКЧХ було створено відповідно
до Швейцарського законодавства; його штаб-квартира знахо-
диться в Женеві (тобто на території цієї держави); його члена-
ми можуть бути виключно громадяни цієї держави; Швейцарія
є депозитарієм Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових
протоколів до них 1977 та 2005 р.. Серед особливостей відносин
МКЧХ зі Швейцарією слід виділити такі: по-перше, МКЧХ є
повністю незалежним від політичного та будь-якого іншого впли-
ву Швейцарії як юридично, так і практично. По-друге, незважа-
ючи на те що МКЧХ є суб’єктом національного права, відносини
між ними будуються на основі міжнародної угоди та норм
2.3.3. Співробітництво Міжнародного комітету

Червоного Хреста з іншими
міжнародними організаціями
Крім співпраці з організаціями, які входять до скла-
ду Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного
Півмісяця, МКЧХ активно співпрацює з іншим міжнародними
організаціями. Така співпраця є одним із найбільш дієвих
засобів, спрямованих на запобігання серйозним порушенням
120
прав людини під час збройного конфлікту, оскільки дає змо-

гу ефективніше здійснювати діяльність щодо розповсюдження
знань і контролю за виконанням норм МГП [51, с. 488].
Саме тому МКЧХ завжди надавав важливого значення
своїм контактом з міжнародними та особливо міжурядовими
організаціями. Для встановлення співпраці МКЧХ уклав
декілька угод про співробітництво з такими організаціями
(чи їх органами): ООН [9], Африканським союзом [10],
Організацією Американських Держав [11], Європейським Со-
юзом [12], Організацією Ісламська Конференція [13], Лігою
арабських держав [14] Співдружністю Незалежних Держав
[15] та рядом інших. Особливо тісною та продуктивною є така
співпраця з організаціями, сфера діяльності яких якимось чи-
ном перекликається з діяльністю МКЧХ.
Основним джерелом, який регулює співробітництво
МКЧХ з міжнародними організаціями, є Статут цієї
організації. Причому слід зауважити, що таке регулюван-
ня відбувається у дуже загальній формі. Є всього дві норми,
що стосуються цього питання. Перша міститься у ст. 6 Ста-
туту МКЧХ, де зазначено, що Комітет підтримує відносини з
будь-якими національними та міжнародними організаціями,
чию допомогу він вважає корисною. Друге – у п. 4 ст. 7
Статуті Руху, де сказано, що члени Руху співпрацюють, за
необхідності, з іншими організаціями, які діють у гуманітарній
сфері за умови, що ці організації мають подібні цілі і готові
поважати той факт, що вони діють на основі Основополож-
них принципів. Таким чином, питання про міжорганізаційні
відносини МКЧХ практично не регулюється, в той же час
вони встановлюють дві вимоги: співпраця повинна стосува-
тися гуманітарних питань (що є досить розмитим поняттям),
і, головне, така співпраця не може здійснюватися у тому ви-
падку, коли порушує Основоположні принципи.
Особливу увагу МКЧХ приділяє питанню співпраці з
універсальними міжнародними організаціями. Досить плідною
є його співпраця з ООН. Вона триває вже більше 50 років. Так,
121
РОЗДIЛ 2
ЕКОСОР у 1948 р. надав МКЧХ консультативний статус. З 1970 р.

МКЧХ відкрив своє представництво в Нью-Йорку при ООН. У
1990 МКЧХ отримав статус спостерігача при Генеральній Асамблеї
ООН.
Що стосується оперативної діяльності на місцях, то
кожного року МКЧХ та ООН реалізують не менше деся-
ти найрізноманітніших кампаній. Серед найбільш відомих слід
виділити спільну та скоординовану акцію ООН та МКЧХ щодо
захисту жертв арабо-ізраїльського конфлікту 1948-1949 р. У той
період ООН та МКЧХ спільно надали допомогу більше ніж 500 ти-
сячам біженців та вимушених переселенців.
У 1956-1957 р. МКЧХ та ООН координували свої зусилля щодо
допомоги особам-жертвам подій в Угорщині. Проте ця співпраця
так і не була реалізована на практиці, оскільки уряд Угорщини
відмовився впускати на свою територію представників як ООН,
так і МКЧХ [260, с. 451 - 454].
У 1974 р. МКЧХ та ООН спільно надавали допомогу жертвам
кіпрського конфлікту. Делегація МКЧХ та представництво ООН
діяло на цій території протягом трьох років до 1977 р. У результаті
діяльності представники цих організацій надали допомогу понад
мільйону осіб.
Сьогодні подібна співпраця триває між МКЧХ та ООН у
зв’язку з ситуацією, що склалася в Косово, Афганістані, Іраку та
деяких інших державах.
Що ж стосується інших органів та організацій ООН, то МКЧХ
підтримує постійні контакти з Управлінням Верховного Комісара у
справах біженців (УВКБ), що зумовлено причинами об’єктивного
характеру (ці організації досить часто діють одночасно на місцях) і
це зумовлює потребу координації зусиль та спільного планування
подібних заходів. Загалом же роль УВКБ стосовно біженців схожа
на роль МКЧХ щодо жертв збройних конфліктів та МГП загалом.
МКЧХ встановив постійні зв’язки і з іншими органами та
організаціями системи ООН, найбільш важливими для МКЧХ є
співробітництво з такими:
122
а) ЮНЕСКО, яка є основним органом, що контролює вико-

нання Конвенції про захист культурних цінностей під час війни
1954 р. [40], яка є складовою частиною МГП. Крім того, ЮНЕСКО
є органом, що координує співпрацю держав із питань культури та
освіти, а якщо врахувати те, що МКЧХ займається поширенням
знань про гуманітарне право, то така співпраця виглядає досить
логічною та перспективною;
б) Центр з прав людини. Оскільки право прав людини є до-
сить близьким до гуманітарного права, то більшість досліджень
у цій сфері можна використати в обох галузях;
в) департамент ООН із гуманітарних питань, який
відповідно до наданої йому компетенції здійснює координацію
гуманітарних операцій у надзвичайних ситуаціях [25], вивчає
проблеми, ідентичні тим, які виникають у МКЧХ під час за-
стосування норм гуманітарного права;
г) Рада з прав людини є основним органом, що координує
захист прав людини в ООН, а оскільки найчастіше масові по-
рушення пов’язані з надзвичайними ситуаціями та збройни-
ми конфліктами, ці організації діють у тій же ситуації;
д) Комісія міжнародного права ООН, яка є основним орга-
ном, що здійснює кодифікацію міжнародного права, у зв’язку
із чим нерідко розглядає питання, пов’язані з гуманітарним
правом, як, наприклад, під час розробки проекту кодексу про
відповідальність за злочини проти миру і безпеки людства
[24].
Досить тісно МКЧХ співпрацює з регіональними
організаціями.
Як вже згадувалося вище, така співпраця, як правило,
здійснюється на підставі спеціальних договорів, що уклада-
ються виключно для цього. Ці угоди передбачають взаємні
права та обов’язки МКЧХ та іншої міжнародної організації,
підкреслюють особливий статус останнього і тому не перед-
бачають відносин підпорядкування. Відповідно до таких угод
1 Співпраця з міжнародними неурядовими організаціями в деяких ситуаціях є
більш бажаною, оскільки на них менше чинять тиск держави.
123
РОЗДIЛ 3
співробітництво, зазвичай, стосується таких питань: пропа-

ганда гуманітарного права та розповсюдження знань про ньо-
го; прийняття заходів, спрямованих сприяти більш строгому
виконанню гуманітарного права; прийняття заходів, спрямо-
ваних добитися більш суворого дотримання гуманітарного
права; підтримка гуманітарних акцій МКЧХ; координація
зусиль щодо організації конференцій, семінарів та інших
зустрічей, що становлять загальний інтерес [126, с. 598-602].
У рамках такої співпраці кожна організація здійснює свою
діяльність незалежно від іншої, але в той же час у випадку
необхідності можуть проводитися спільні заходи, спрямовані
охопити більшу кількість людей чи більшу територію.
МКЧХ підтримує тісні зв’язки з міжнародними неурядови-
ми організаціями. Із частиною з них МКЧХ проводить спільні
заходи та надає допомогу на місцях. До організацій, з яки-
ми МКЧХ найтісніше співпрацює, слів віднести Міжнародну
амністію, «Лікарі без кордонів», «Карітас» та низку інших [289,
с. 336 - 345]1.
За відносини між МКЧХ з іншими організаціями
відповідає Відділ гуманітарної дипломатії Комітету. Для того
щоб зробити цю співпрацю більш ефективною, якимось чи-
ном „інституціювати” її та мати можливість більш швидко ре-
агувати на гуманітарні вимоги, МКЧХ у своїх делегаціях ство-
рив спеціальні підрозділи, які мають на меті координувати його
співпрацю з іншими міжнародними організаціями. Особливо
ефективним є діяльність цього підрозділу в Женеві, де є пред-
ставництва досить великої кількості міжнародних організацій, та
у Нью-Йорку, де діє представництво МКЧХ при ООН, при яко-
му акредитовані представники більшості сучасних міжнародних
1 Загальноприйнято вважати, що доктрину можуть створювати лише науковці

тобто виключно фізичні особи. Розглядаючи питання про вплив МКЧХ на розвиток док-
трини, ми ходним чином не оспорюємо попередню тезу, а лише прагнемо відобразити
вплив який чинить МКЧХ для її розвитку.
124
Отже, МКЧХ досить тісно співпрацює з іншими

міжнародними організаціями, як міжурядовими, так і неурядо-
вими. Хоча дана співпраця регулюється досить малою кількістю
норм, проте вони встановлюють вимоги до такої, а саме: спів
падіння(збіг) інтересів МКЧХ та іншої організації і відповідність
цієї діяльності Основоположним принципам.
125
РОЗДIЛ 3
РОЗДІЛ 3. РОЛЬ МІЖНАРОДНОГО КОМІТЕТУ

ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА У ФОРМУВАННІ ТА РОЗВИТКУ
МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА
Здатність суб’єкта створювати норми міжнародного права
є важливою характеристикою його юридичної природи [243, с.
302-303]. Так як МКЧХ суттєво вплинув на формування доктри-
ни1, звичаєвих та договірних норм міжнародного гуманітарного
права, то слід детально розглянути ці питання, при чому особли-
ву увагу слід приділити договірним нормам, показати їх ґенезу,
оскільки вони становлять основу цієї галузі міжнародного права.
3.1 Вплив Міжнародного комітету Червоного Хреста

на формування доктрини міжнародного
гуманітарного права
У міжнародному праві немає єдиного прийнятного визначення
доктрини. У ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН зазначено, що
Суд, вирішуючи справи, може використовувати серед інших дже-
рел „доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного пра-
ва різних націй” [52, с. 6]. Про те, що слід розуміти під доктриною,
Статут не говорить.
У науці міжнародного права доктрину розглядають у широкому
і вузькому розуміннях. У першому доктрина – це система поглядів
і концепцій про природу та призначення міжнародного права, в
іншому – наукові праці юристів-міжнародників [276, с. 76].
На відміну від міжнародного договору і звичаю, доктрина є
додатковим джерелом міжнародного права. Суд використовує її
„в ролі допоміжного засобу, що допомагає встановити наявність
правової норми”. На відміну від „основних джерел”, які ство-
рюються лише суб’єктами міжнародного права, доктрина може
створюватися як суб’єктами, так і особами, котрі не мають тако-
го статусу [207, с. 102-103]. Як правило, доктрина створюється
вченими, тобто саме від вчених залежить констатація станов-
лення правової норми [163, с. 244]. Проте цю точку зору запе-
речують ряд вчених, які стверджують, що доктрина нічого не
створює, а лише констатує існування норми [208, с. 75].
126
Оскільки норми міжнародного права чітко не визначають,

хто може формувати доктрину міжнародного права, та врахову-
ючи її суттєвий вплив на формування міжнародних звичаїв та
договорів [284, с. 416], МКЧХ завжди приділяв особливу увагу
саме формуванню доктрини міжнародного гуманітарного пра-
ва. Як справедливо зазначає І. Сандо, МКЧХ завжди мав осо-
бливе ставлення до МГП. І до цього моменту він повторює той
шлях, який пройшов А. Дюнан від битви під Сольферіно до при-
йняття Женевської конвенції 1864 р. МКЧХ діє на полях бою
і завжди намагається приводити свої дії відповідно до останніх
змін у засобах і методах ведення війни. Після цього він вказує, з
якими труднощами зіткнувся, і на цій основі вносить практичні
пропозиції щодо розвитку МГП [274, с. 91-107]. Таким чи-
ном, процес правотворчості починається саме з формування
доктрини.
У рамках доктрини, розробленої МКЧХ, можна виділити
дві її великі частини: так звану доктрину в широкому розумінні
і доктрину у вузькому розумінні. Перша є частиною доктрини
міжнародного гуманітарного права і включає всі питання, що
можуть розглядатися в рамках цієї галузі права; друга регулює
внутрішню діяльність МКЧХ, і її можна розуміти як внутрішнє
право цієї організації. Переважно вона регулює питання про
призначення нових членів МКЧХ, розподіл повноважень між
окремими його органами та інші внутрішні питання. Проте
вона включає деякі питання, які важливі для міжнародного пра-
ва загалом. У першу чергу мова йде про Основоположні прин-
ципи руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Як було
сказано вище, ці принципи стали нормами міжнародного пра-
ва, оскільки про них опосередковано згадується у ч. 2 ст. 81
Додаткового протоколу І 1977 р. Крім того, Міжнародний суд
ООН, розглядаючи справу про військові та напіввійськові
дії на території Нікарагуа і проти неї, визначив, що надан-
ня гуманітарної допомоги виключно гуманітарного характеру
особам і силам, що знаходяться на території іншої держави, не
може розглядатися як незаконне втручання, якщо така допо-
127
РОЗДIЛ 3
мога надається відповідно до Основоположних принципів, зо-

крема до принципів гуманності і неупередженості [16, с. 115].
Деякі інші норми внутрішньої доктрини МКЧХ також були
включені в доктрину гуманітарного права. Таким чином, ми
можемо зробити висновок, що все частіше внутрішня доктри-
на МКЧХ стає доктриною гуманітарного права. Усе це свідчить
про ту важливу роль, яку МКЧХ виконує в гуманітарному праві.
Що ж стосується доктрини гуманітарного права, яка
розробляється в рамках МКЧХ, то можна виділити дві основні
форми впливу МКЧХ на формування доктрини: розробка нових
вчень та тлумачення існуючих норм міжнародного права.
Розробка нових вчень, як правило, проводиться в тих сфе-
рах, які ще не врегульовані нормами гуманітарного права,
або таке регулювання є неефективним чи недостатнім. Влас-
не створення МКЧХ та міжнародного гуманітарного права
є найбільш яскравим прикладом цього. Один з засновників
МКЧХ А. Дюнан у своїй книзі „Спогади про Сольферіно”
[123] висловив подвійну пропозицію: про створення в кожній
країні добровільного товариства допомоги, члени яких бу-
дуть готуватися і навчатись у мирний час наданню допомоги
військово-медичною службою під час воєнних дій; про скли-
кання конгресу за участю представників усіх держав з метою
схвалення непорушного міжнародного принципу, гарантова-
ного і санкціонованого конвенцією, який би гарантував на-
дання правового захисту воєнним госпіталям і медичному
персоналу [155, с. 26]. Перша частина цієї пропозиції при-
звела до створення МКЧХ та Руху Червоного Хреста загалом,
друга – до прийняття Женевської конвенції 1864 року [120, с.
192].
Таким чином, появі МКЧХ і „права Женеви” ми
завдячуємо доктринальним положенням, висловлених одним
із засновників МКЧХ та допрацьованих іншими його учасни-
ками, які були втілені в життя.
1 Так, Конвенція передбачала відповідальність осіб за вбивство персоналу ООН,
навіть у тому випадку коли такий персонал, діяв як комбатанти.
128
Враховуючи цей досвід, МКЧХ протягом усього періоду

існування активно займається розробкою та вдосконален-
ням „доктрини гуманітарної діяльності”, постійно знаходячи
прогалини в правовому регулюванні окремих її аспектів, з ме-
тою розробки найбільш ефективного механізму захисту прав
людини під час збройних конфліктів.
Так, наприклад, сьогодні жодна договірна норма не
регулює питання застосування міжнародного гуманітарного
права військовими силам, що діють під егідою ООН. Вчені
висловлювали з цього приводу найрізноманітніші, досить
часто протилежні точки зору. Одні вважали, що оскільки
миротворці використовують зброю, то вони повинні до-
тримуватися норм гуманітарного права [272, с. 212]. Інші
– навпаки стверджували, що використання військами, які
діють під егідою ООН, гуманітарного права не припустиме,
оскільки в такому випадку є ризик перетворити миротворчу
операцію в звичайний збройний конфлікт, а миротворців – у
комбатантів [144, с. 212]. Саме тому МКЧХ прийняв рішення
вивчити це питання і виробити „власну точку зору” щодо
даної проблеми. Першим кроком для цього було проведен-
ня симпозіуму з питань гуманітарної діяльності і здійснення
операцій з підтримання миру, який відбувся в Женеві 22-34
червня 1994 року. У його роботі брали участь високопосадові
особи збройних сил декількох держав, представники ООН,
найбільш відомі науковці, які займаються проблемами
міжнародного гуманітарного права [259, с. 106-109]. Перед
учасниками симпозіуму МКЧХ як організатор поставив ряд
питань: по-перше, якою мірою міжнародне гуманітарне пра-
во розповсюджується на категорії персоналу, втягнутого в
різного роду дії, які вчиняються під егідою ООН; по-друге, чи
поширюється сфера дії міжнародного гуманітарного права на
1 Наприклад, Комісія з прав людини призначила спеціального доповідача Ф. Денг

для розгляду даного питання на 48 засіданні Комісії.
2 Наприклад, 23-25 жовтня 1995 року в Женеві відбувся симпозіум „Особи,
переміщені з держави, в якій вони проживали”.
129
РОЗДIЛ 3
заходи із надання допомоги і захисту жертвам екстремальних

ситуацій шляхом застосування військових засобів; який це
має вплив на діяльність таких організацій, як МКЧХ, що діють
у цих ситуаціях, проте на основі консенсусу та в межах, перед-
бачених гуманітарним правом [259, с. 106]. У результаті обго-
ворення цих питань учасники дійшли згоди, що гуманітарне
право повинно застосовуватися в таких ситуаціях.
9 грудня 1994 року було прийнято Конвенцію про безпеку
персоналу Організації Об’єднаних Націй та пов’язаного з ним
персоналу [36, с. 829-835]. Прийняття цієї Конвенції створи-
ло більше проблем, ніж повинно було вирішити [185, с. 778]1.
Проте це дало новий поштовх роботі МКЧХ у цій сфері. Тому
протягом наступних декількох років це питання досить де-
тально вивчали представники МКЧХ та залучені ним спеціа-
лісти. У результаті МКЧХ розробив доктрину проведення ми-
ротворчих операцій та операцій із підтримання миру. Основні
положення цієї доктрини були використані МКЧХ при роз-
робці проекту Керівних принципів дотримання норм міжна-
родного гуманітарного права силами ООН [273]. Цей проект
був допрацьований МКЧХ спільно зі Секретаріатом ООН і за-
тверджений наказом Генерального секретаря [150, с. 812-817].
Однак, більшість положень цього документу ще до моменту
офіційного затвердження використовувалася на практиці при
проведенні миротворчих операцій та операцій з підтриман-
ня миру.
Таким чином, розроблена в рамках МКЧХ доктрина пе-
реконала всі зацікавлені сторони в тому, що збройні сили,
які діють відповідно до резолюцій ООН, зобов’язані до-
тримуватися норм міжнародного гуманітарного права, а
військовослужбовці, які беруть участь у таких операціях,
повинні проходити спеціальне навчання та мати необхідні
навички щодо практичного застосування норм цієї галузі
Не менш важливою проблемою, яка вже протягом до-
вгого часу вивчається МКЧХ, є захист переміщених осіб. Їй
130
присвячено досить багато досліджень [157; 265]. Крім того,

це питання не раз обговорювалося в рамках ООН та ряду
інших міжнародних організацій [43]1. Попри велику кількість
досліджень, присвячених цій проблемі, досить багато питань
залишилися невирішеними чи взагалі не розглядалися. Так,
наприклад, поза увагою більшості авторів опинився той факт,
що значна частина переміщених осіб залишили свої постійні
місця проживання у зв’язку зі збройними конфліктами, тому
вони повинні користуватися захистом, передбаченим нормами
міжнародного гуманітарного права.
Враховуючи це, МКЧХ розпочав вивчення цієї проблеми з
метою розробки в майбутньому спеціального міжнародного до-
говору з цього питання. Проте, на першому етапі дослідження
МКЧХ поставив собі завдання розробити необхідну теоретичну
базу та відповідні Керівні принципи, які згодом могли б бути по-
кладені в основу цього міжнародного договору. У рамках такого
дослідження МКЧХ провів низку конференцій та семінарів для
експертів [75]2. Та попри той факт, що ця робота триває вже біль-
ше 25 років та ознаменувалася розробкою Керівних принципів
з питання про осіб, переміщених в середині країни [24], а також
тим, що вона має загалом позитивний вплив на розвиток пра-
вового регулювання захисту цієї категорії осіб [187, с. 90-105],
сьогодні МКЧХ продовжує її проводити, оскільки кінцева мета
цієї діяльності не досягнута. Співпрацюючи з УВКБ та інши-
ми органами та організаціями системи ООН, МКЧХ продовжує
розвивати доктрину, розроблену ним із цього питання, та забез-
печувати її якнайширше використання в практичній діяльності
щодо захисту переміщених осіб.
Серед проблем, що виникли перед міжнародним
гуманітарним правом та потребують врегулювання хоча б шля-
хом розробки відповідної доктрини, слід виділити такі: право-
вий статус „незаконних” та „приватних” комбатантів, статус
приватних військових та охоронних компаній, правила веден-
ня електронної та кібернетичної війни, особливості викори-
стання деяких видів зброї, в першу чергу неслертельної тощо.
131
РОЗДIЛ 3
Усі ці проблеми сьогодні вивчаються МКЧХ з метою їх подаль-

шого врегулювання. І першим етапом на цьому шляху є розроб-
ка доктрини.
Тлумачення існуючих норм міжнародного права. Одним зі
способів формування доктрини міжнародного права є тлума-
чення його норм. Проте таке положення видається абсурдним,
оскільки як за допомогою тлумачення норми можна створи-
ти нову? Але це можливо. Так, досить часто науковці, говоря-
чи про компетенцію міжнародної організації, виділяють два її
види: компетенцію, що прямо випливає з установчих актів, та
компетенцію, що мається на увазі (іманентна компетенція) [283,
с. 288]. Другий вид компетенції є результатом тлумачення норм
міжнародного права, як правило, тих, які містяться в їх установ-
чих документах [138].
Тлумачення найчастіше розуміють як процес з’ясування
змісту норми, а також виявлення наслідків, які, виходячи зі
змісту норми, повинні випливати з неї [226, с. 610]. Тлумачен-
ня здійснюється з урахуванням загальних норм міжнародно-
го права і не повинно призводити до наслідків, що суперечать
імперативним нормам міжнародного права [244, с. 29]. Тлума-
чення відіграє досить важливу роль у процесі реалізації норми
права. Як справедливо відзначає О. О. Мережко, свого реально-
го життя норма права набуває лише в процесі її застосування,
невід’ємною складовою якого є тлумачення [242, с. 231].
Можна виділити два основні види тлумачення норм
гуманітарного права, що здійснюється МКЧХ. До першого слід
віднести тлумачення норм гуманітарного права, які регулюють
діяльність Комітету. До другого – тлумачення норм, що регулю-
ють діяльність інших суб’єктів гуманітарного права.
Тлумачення норм гуманітарного права, які регулюють
діяльність МКЧХ. Оскільки тлумачення є невід’ємною части-
ною процесу реалізації норми, то не можливо, щоб держави-
учасниці Женевських конвенцій 1949 р., Додаткових протоколів
1977 р. та низки інших договорів, які регулюють діяльність
МКЧХ, не передбачили можливості здійснення тлумачення
132
своїх прав і обов’язків. Оскільки в такому випадку МКЧХ не

зміг би здійснювати свої повноваження, він не зміг би складати
та передавати списки військовополонених та інтернованих осіб,
відвідувати табори, де утримуються такі особи, здійснювати інші
заходи щодо захисту жертв війни, як-от: операції з репатріації
полонених та інтернованих. Неможливою була б його діяльність
щодо захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного ха-
рактеру незалежно від того, чи повинна вона здійснюватися на
підставі статті 3 загальної для всіх Женевських конвенцій 1949
р., чи Додаткового протоколу ІІ 1977 р.
На практиці МКЧХ постійно тлумачив норми міжнародного
гуманітарного права, які передбачають його права та обов’язки, та
нерідко звертався до держав з вимогою усунути існуючі порушен-
ня таких прав. І з моменту створення МКЧХ його право займатися
тлумаченням норм гуманітарного права жодного разу не оспорю-
валось державами [189, с. 1230].
Мабуть, найчастіше МКЧХ вдавався до тлумачення норми
міжнародних договорів, що передбачали його право на ініціативу.
Це пов’язано з унікальністю цього права, а також специфікою ви-
кладу самої норми у відповідних міжнародних договорах (див.
докладніше пункт 1.2.2).
Тлумачення норм, що регулюють діяльність інших суб’єктів
гуманітарного права. Крім норм, що безпосередньо регулю-
ють діяльність МКЧХ, він нерідко тлумачить інші положен-
ня. Таке право у МКЧХ є в силу мандата, наданого йому держа-
вами-учасницями Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових
протоколів 1977 р., – захищати жертв війни. Крім того, п. ж ч. 2.
ст. 5 Статуту Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного
Півмісяця передбачає, що МКЧХ може роз’яснювати положен-
ня міжнародного гуманітарного права, застосовуваного в період
збройних конфліктів.
Також відповідно до п. в ч. 2. ст. 5 Статуту Міжнародного
руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця МКЧХ має пра-
во приймати будь-які скарги стосовно порушень міжнародного
гуманітарного прав. Як свідчить історія, він цю функцію виконує
133
РОЗДIЛ 3
досить ефективно. Держави повідомляли МКЧХ про незаконні ви-

падки застосування хімічної та бактеріологічної зброї та інші пору-
шення законів і звичаїв ведення війни. Здійснення такої діяльності
не можливе без права тлумачити норми міжнародного права.
Слід відзначити, що таке тлумачення норм міжнародного гу-
манітарного права можливе як з ініціативи МКЧХ, наприклад, його
тлумачення в справі санітарного судна „Офелія” [63, с. 172], так і
з ініціативи держав, наприклад, Велика Британія зверталася до
МКЧХ з проханням тлумачення ст.. 2 Женевської конвенції 1864
року [64, с. 235-236].
Однак слід відмітити, що тлумачення норм міжнародного
гуманітарного права, здійснене МКЧХ, неможна вважати автен-
тичним, а тому не носить для держав юридично обов’язкового
характеру.
Таким чином, тлумачення норм міжнародного гуманітар-
ного права, яке здійснюється МКЧХ, є одностороннім та має
на меті визначити характер його дій стосовно сторін конфлікту.
Цікавим є той факт, що МКЧХ отримав право тлумачити нор-
ми міжнародних договорів, учасником яких він не є. У той же
час, оскільки таке тлумачення здійснюється організацією, яка
відповідно до Женевських конвенцій 1949 року та Додаткових
протоколів 1977 року володіє особливою правосуб’єктністю, що
випливає із функцій, покладених на неї міжнародним співтова-
риством [189, с. 1233], також враховуючи положення статті 11
(12 четверної Конвенції), загальної для всіх Женевських кон-
венцій 1949 р., держави не можуть просто ігнорувати таке тлума-
чення і, як мінімум, повинні його взяти до уваги і добросовісно
розглянути. І як підтверджує практика, це дійсно так. Держа-
ви не тільки виявляють інтерес до позиції, яку займає МКЧХ,
але й досить часто використовують її в практичній діяльнос-
ті. Так, МКЧХ, виходячи із тлумачення Застереження Мартен-
са, вважав, що застосування хімічної та бактеріологічної зброї є
забороненим методом ведення війни. І хоча держави не відразу
погодилися з таким тлумаченням МКЧХ, воно в кінцевому ре-
зультаті привело до закріплення такої заборони на договірному
134
рівні у Женевському протоколі про заборону застосування на ві-

йні задушливих, отруйних та інших подібних газів та бактеріо-
логічних засобів 1925 року [56, с. 587].
Таким чином, тлумачення норм гуманітарного права,
здійснюване в МКЧХ, досить суттєво впливає на розвиток док-
трини міжнародного права.
Розглядаючи питання про вплив МКЧХ на формування док-
трини гуманітарного права, слід зазначити, що МКЧХ для роз-
робки такої доктрини досить тісно співпрацює з науковими уста-
новами. Таких установ є сотні. Тут особливо потрібно виділити
його співпрацю з Міжнародним інститутом гуманітарного пра-
ва в Сан-Ремо. МКЧХ брав участь у його створенні в 1975 році
і з того часу достатньо тісно з ним співпрацює. Ця установа є
своєрідним мозковим центром МКЧХ, яка дає йому можливість
залучати до роботи над розробкою доктрини найбільш відомих
вчених-міжнародників.
Так, МКЧХ спільно з Міжнародним інститутом гуманітар-
ного права в Сан-Ремо в 1994 р. проводив дослідження з питань
запобігання збройним конфліктам [174, с. 423-432], яке лягло в
основу висновків симпозіуму з питань гуманітарної діяльнос-
ті і проведення операцій з підтримання миру. У 1995 р. МКЧХ
займався вивченням питань надання допомоги та забезпечен-
ня захисту найбільш незахищеним групам населення [60, с. 6].
Крім того, у 1994 р. МКЧХ спільно з Міжнародним інститутом
гуманітарного права в Сан-Ремо завершив вивчення питання
захисту прав людини під час війни на морі та використав отри-
мані результати під час розробки Керівництва Сан-Ремо з між-
народного права, застосованого до збройних конфліктів на морі
1994 р [199, с. 714-728]. Крім того, з 1996 по 2005 роки МКЧХ
і Міжнародний інститут гуманітарного права в Сан-Ремо ак-
тивно співпрацювали під час підготовки кодифікації звичаєвих
норм загального міжнародного гуманітарного права, результа-
ти якого опубліковані у 2005 р. в збірнику “Звичаєве міжнарод-
не гуманітарне право” [133, 134].
135
РОЗДIЛ 3
Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити такі

висновки. По-перше, МКЧХ відіграє досить важливу роль
у формуванні доктрини міжнародного гуманітарного прав.
Розроблену ним доктрину можна розділити на дві групи:
внутрішню доктрину, яка регулює внутрішні питання його
функціонування, і зовнішню, яка складає основу сучасної
доктрини гуманітарного права. По-друге, діяльність МКЧХ
щодо формування доктрини має цілеспрямований характер та
є першим етапом у процесі формування норм договірного та
звичаєвого права. Тобто розробка доктрини гуманітарного пра-
ва є пріоритетним напрямком діяльності МКЧХ. Проте фор-
мування доктрини гуманітарного права не є кінцевою метою
МКЧХ. Вона є лише одним із етапів правотворчої діяльності,
що має на меті перенести основні ідеї, які містяться в доктрині,
у договірні та звичаєві норми міжнародного права. По-третє,
вплив МКЧХ на формування доктрини гуманітарного пра-
ва здійснюється у двох основних формах: розробка нових
вчень та тлумачення норм міжнародного гуманітарного пра-
ва. Перша проводиться у сферах, ще не врегульованих норма-
ми міжнародного гуманітарного права, або у випадках, коли
таке регулювання є неефективним. Основне її завдання – за-
повнити прогалини в міжнародному праві та розробити пра-
вила поведінки у таких випадках, щоб хоч у мінімальній формі
врегулювати ці відносини. Що стосується тлумачення норм
міжнародного гуманітарного права, то воно здійснюється з ме-
тою більш ефективного регулювання відносин шляхом покра-
щення реалізації чи поширення існуючих норм міжнародного
гуманітарного права на нові відносини. По-четверте, МКЧХ
отримав від міжнародної спільноти мандат розробляти доктри-
ну міжнародного гуманітарного права. Відповідні положення
містяться в Женевських конвенціях 1949 р., Додаткових прото-
колах 1977 р. та у Статутах МКЧХ і Міжнародного руху Черво-
ного Хреста та Червоного Півмісяця. По-п’яте, незалежно від
форми впливу МКЧХ на формування доктрини, основними
методами, за допомогою якої відбувається таке формування, є
136
збір інформації з першоджерел, а також залучення до процесу

розробки доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів. Усе
це призвело до того, що більша частина доктрини гуманітарного
права була розроблена саме в рамках МКЧХ.
3.2. Участь Міжнародного комітету Червоного Хреста

у формуванні звичаєвих норм міжнародного
гуманітарного права
Як відомо, в міжнародному праві немає єдиного прийнят-
ного визначення міжнародного звичаю. Найчастіше наводить-
ся визначення, закріплене в ст. 38 Статуту Міжнародного суду
ООН, де міжнародний звичай розуміється як доказ загальної
практики, визнаної в ролі правової норми [52, с. 6]. Тобто, щоб
довести, що будь-яка норма стала міжнародним звичаєм, необ-
хідно встановити наявність двох обов’язкових елементів, а саме:
вона повинна використовуватися в практиці держави (usus) і ви-
знаватися державою як юридично обов’язкова (opinio juris) [283,
с. 103-104]. У рішенні у справі про континентальний шельф
Міжнародний суд зазначив, що аксіомою є те, що елементи зви-
чаю в міжнародному праві потрібно шукати перш за все в прак-
тиці та opinio juris держав [8, с. 29-30]. Таким чином, для ство-
рення міжнародного звичаю необхідно:
1) багаторазове повторення певної дії (поведінки), яка
набуває характеру загальної практики;
2) визнання такої загальної практики в ролі правової
норми.
Ця точка зору загалом підтримується доктриною міжна-
родного права [293, с. 37]. Але досить часто на практиці ці два
елементи зливаються. Одна і та ж дія може виступати як відо-
браження існуючої практики і як доказ визнання її правовою
нормою [288, с. 238]. Цю точку зору підтримує Асоціація міжна-
родного права [69, с. 734].
Можна виділити декілька основних форм впливу МКЧХ на
формування міжнародних звичаїв залежно від стадії формуван-
ня звичаю.
137
РОЗДIЛ 3
1. Вплив МКЧХ на формування загальної практики держав

(usus). Мається на увазі його участь у створенні звичаю на пер-
шій стадії його формування. Як правило, це можливо лише у
випадку, коли МКЧХ здійснює діяльність у ситуації, не вре-
гульованій договірними нормами. Як вже було зазначено, в
цьому випадку він керується правом на ініціативу, Основопо-
ложними принципами руху Червоного Хреста та Червоного
Півмісяця, іншими внутрішніми документами та доктриною
МКЧХ [137, с. 322-382]. На сучасному етапі це відбувається все
рідше, оскільки кількість норм гуманітарного права постійно
зростає.
Тут є можливими три варіанти впливу залежно від того,
чию поведінку покликана регулювати дана норма.
1. Норма регулює діяльність МКЧХ. Він може сприяти ство-
ренню звичаєвої норми в результаті його активних дій шля-
хом повторення однієї і тієї ж поведінки. У цьому випадку зви-
чай створюється лише активними діями МКЧХ. Роль інших
суб’єктів гуманітарного права в такому процесі є досить малою
і зводиться до підтримання пропозиції, а частіше в утриманні
від вчинення певних дій.
Безперечно, одним з найбільш відомих прикладів впливу
практичної діяльності МКЧХ на формування звичаєвих норм
міжнародного гуманітарного права є закріплення за ним права
користуватися емблемою Червоного Хреста незалежно від си-
туації, адже до 1949 р. він такого права не мав, хоча був ініціа-
тором та першим носієм цієї емблеми. [274, с. 8-12].
Як відомо, під час Другої Світової Війни на територіях,
окупованих Німеччиною та її союзниками, виникла гумані-
тарна криза. Німеччина не могла забезпечити всіх громадян
продуктами харчування та предметами першої необхідності.
Особливо складною була ситуація в таборах для військовопо-
лонених. [132, с. 60-67]
МКЧХ вирішив втрутитися в цю ситуацію та допомогти
жертвам війни. Проте він стикнувся з рядом проблем. Конти-
нентальна частина Європи була зруйнована війною, тому, навіть
138
маючи достатньо коштів, МКЧХ не міг ніде купити потрібну

кількість необхідних йому товарів. Саме тому МКЧХ прий-
няв рішення завести їх із країн Північної та Південної Аме-
рики. Потрібно було вирішити питання з їх доставкою, адже
німецький флот знищував всі транспортні кораблі, які рухали-
ся у напрямку Європи.
МКЧХ вирішив скористатися правом ініціативи та домог-
тися від усіх учасників збройного конфлікту гарантій безпеки
для свого флоту. І, щоб відрізнити свої кораблі, МКЧХ запро-
понував використовувати емблему Червоного Хреста. Більшість
учасників збройного конфлікту дали таку згоду. Згодом кораблі
з емблемою Червоного Хреста використовувалися МКЧХ для
доставки гуманітарних вантажів у Грецію тощо. Наприкінці
Другої світової війни таке право МКЧХ вже ніхто не оспорював,
воно стало звичаєвою нормою. Тому цілком логічним став факт
закріплення цієї норми в Конвенції про поліпшення долі пора-
нених і хворих у діючих арміях 1949 р. [36, C. 5-36].
Так, у цьому випадку МКЧХ вчиняв активні дії (використо-
вував емблему Червоного Хреста для позначення своїх кораблів),
інші суб’єкти гуманітарного права (держави) утримувалися від ак-
тивних дій (не заперечували проти таких дій МКЧХ та заборони-
ли своїм військовим нападати на кораблі, позначені емблемою).
Іншим прикладом можна вважати право МКЧХ діяти як
субститут Держави-Покровительки. Цей звичай почав фор-
муватися відразу після закінчення Першої світової війни і
пов’язаний з діяльністю МКЧХ щодо захисту російських поло-
нених у Німеччині та завершив формуватися вже під час Другої
світової війни. Як приклад можна привести захист Комітетом
французьких військовополонених у Німеччині і німецьких в
Франції.
Перший випадок відбувся в 1920-1921 роках. Як відомо,
після закінчення Першої світової війни держави Антанти досить
1 Дипломатична конференція із питань підтвердження і розвитку міжнародного

гуманітарного права, що застосовується в період збройних конфліктів (Женева, 1974-
1977 роки).
139
РОЗДIЛ 3
довгий час не дозволяли Німеччині відпустити російських вій-

ськовополонених, оскільки боялися, що вони приєднаються до
Червоної Армії. У таборах для військовополонених виникла до-
сить напружена ситуація, часто виникали бунти. У відповідь на
такі дії Німеччини Росія відмовилася звільнити німецьких, ав-
стрійських та угорських полонених. У цій ситуації уряд Німеч-
чини прагнув залучити до нагляду за становищем військовопо-
лонених нейтрального посередника, який би міг взяти участь у
переговорах щодо обміну російських та німецьких військовопо-
лонених, а також міг би, якщо виникне така необхідність, врегу-
лювати конфлікти між російськими полоненими та адміністра-
цією таборів [76, с. 119-120]. Такі функції завжди покладалися
на Державу-Покровительку, проте в цій ситуації жодна держава
не могла діяти через заперечення з боку Росії (крім того, жодна
з європейських держав у цей період не підтримувала диплома-
тичних відносин з Росією). Саме тоді МКЧХ запропонував свої
послуги. Німеччина погодилася, і МКЧХ прислав туди досить
велику кількість делегатів та створив сім районних бюро [82, с.
409-411], що дало йому можливість досить ефективно викону-
вати функції, притаманні Державі-Покровительці. Уже весною
1920 р. МКЧХ почав проводити репатріацію військовополоне-
них, яка тривала до середини літа наступного року.
2. Норма, спрямована на регулювання діяльності інших
суб’єктів гуманітарного права. Як і в першому випадку, звичай
створюється активними діями МКЧХ, проте ці дії спрямовані
не стільки на формування практики безпосередньо його
поведінкою, скільки на здійснення впливу на поведінку інших
суб’єктів з метою формування загальної практики. Тобто дії
МКЧХ зводяться до пропозицій та закликів діяти певним чи-
ном. Такий вплив досить схожий на формування opinio juris дер-
жав з однією різницею – в такому випадку загальної практики
ще не існує.
Як приклад можна навести заборону застосування лазерної
зброї, спеціально призначеної для використання в бойових діях
виключно чи зокрема для того, щоб заподіяти постійну сліпоту
140
незахищених органів зору людини [205, с. 13]. Починаючи з 1980

р. МКЧХ провів ряд заходів, у тому числі наради експертів [61].
Діяльність МКЧХ була настільки успішною, що така зброя жод-
ного разу так і не була використана під час збройних конфліктів.
Крім того, 12 жовтня 1995 р. був прийнятий Протокол про ослі-
плюючу лазерну зброю [54, с. 2484-2485].
Іншим випадком можна вважати обов’язок держав, якщо
можливий вибір між кількома військовими цілями для досяг-
нення рівноцінної військової переваги, обирати ту, від нападу на
яку можна очікувати створення найменшої небезпеки для життя
цивільних осіб та для цивільних об’єктів [205, с. 9].
Ця норма сформувалася в результаті діяльності МКЧХ. Так,
під час збройного конфлікту на Близькому Сході 1973 р. МКЧХ
звернувся до його сторін (Єгипту, Ізраїлю, Іраку та Сирії) із за-
кликом робити все можливе для того, щоб відмінити чи призу-
пинити напади, якщо стає очевидним, що в їх результаті буде
нанесено надмірну побічну шкоду. Держави-учасники конфлік-
ту погодилися з цією пропозицією [133, с. 65-66]. Можна ска-
зати, що у цьому випадку було сформовано миттєвий звичай,
оскільки вже через рік, у жовтні 1974 р., під час роботи Дипло-
матичної конференції1 ніхто не ставив під сумнів, що ця нор-
ма є звичаєвою. Саме тому її було закріплено в ст. 57 Додатко-
вого протоколу І 1977 р. Проте під час операції „Буря в пустелі”
США, які не підписали Додаткового протоколу І 1977 р., поста-
вили під сумнів, що ця норма є звичаєвою, але потім визнали це
і закріпили таке положення у військовому статуті. Ця норма міс-
титься у військових статутах більшості держав, зокрема: Австра-
лії, Канади, Нідерландів, Нової Зеландії, Росії, Франції, Хорва-
тії, Швеції та багатьох інших.
Серед інших звичаєвих норм міжнародного гуманітарного
права, на формування яких вплинув МКЧХ, слід виділити такі:
під час проведення військових операцій постійно дбати про без-
пеку цивільних осіб та об’єктів; завчасно повідомляти про напад
у тому випадку, якщо такий становить загрозу для цивільного
141
РОЗДIЛ 3
населення, крім випадків, коли обставини не дозволяють зро-

бити це, та ряд інших.
3. Норма, спрямована на регулювання діяльності як МКЧХ,
так і інших суб’єктів гуманітарного права. Для формування зви-
чаю потрібні активні дії МКЧХ та держав, які разом формують
загальну практику.
Можна навести досить багато прикладів звичаєвих норм,
що сформувалися таким чином. Мабуть, найбільш відомим є
створення безпечних та санітарних зон. Так, під час облоги
Мадрида у 1936 році МКЧХ запропонував оголосити один із
кварталів міста демілітаризованою зоною. Попри те, що одна
зі сторін конфлікту на це не погодилася, стверджуючи, що все
місто є такаю зоною, інша оголосила, що не буде вести воєн-
них дій у цьому районі, і дотримувалась такої обіцянки [76, с.
129-130].
Іншим прикладом створення нейтральної зони за
ініціативою МКЧХ можна вважати події в Палестині в 1948
р. Коли ООН прийняла план розподілу Палестини, стало
зрозуміло, що після виведення військ Великобританії, яке
було заплановане на 15 травня 1948 р., на цих територіях спа-
лахне збройний конфлікт.
Саме тому 24 березня 1948 р. МКЧХ звернувся з ініціа-
тивою створити безпечну зону, в якій цивільне населення мо-
гло знаходитися у випадку, якщо виникне така необхідність.
Висловлювалася навіть пропозиція визнати такою зоною все
місто Єрусалим. 13 травня 1948 р. було прийняте остаточне рі-
шення, і МКЧХ оголосив, що у місті буде три безпечні зони.
Сторони чітко визначили їх межі та доручили загальне керів-
ництво зонами МКЧХ [67, с. 29 -34].
Попри деякі порушення, які трапилися під час арабо-
ізраїльського конфлікту, така практика отримала поширення,
і норма про безпечні зони була включена у першу та четверту
Женевські конвенції 1949 р.
Підводячи підсумок, слід відзначити, що механізм впли-
ву МКЧХ на формування міжнародних звичаїв у цьому ви-
142
падку нічим принциповим не відрізняється від впливу держа-

ви чи інших суб’єктів міжнародного права. МКЧХ послідовно
втілював у життя певну норму поведінки, виходячи з власно-
го розуміння, як слід регулювати ту чи іншу ситуацію. У та-
кому випадку, оскільки не було заперечень з боку інших
суб’єктів міжнародного права, більше того, вони визнали
його право діяти таким чином, сформувалася звичаєва норма
міжнародного гуманітарного права. Однак, можна виділити
деякі особливості такої діяльності МКЧХ. По-перше, досить
часто така діяльність має цілеспрямований характер, тобто
здійснюється саме з метою формування звичаєвої норми. По-
друге, така діяльність досить часто є спробою втілення в жит-
тя положень, сформованих доктриною. По-третє, будь-яка
діяльність МКЧХ, у тому числі і та, яка має на меті формуван-
ня міжнародного звичаю, не може суперечити його доктрині,
в першу чергу Основоположним принципам руху Червоного
Хреста та Червоного Півмісяця.
2. МКЧХ може сприяти створенню звичаєвої норми, формую-
чи opinio juris держав та інших суб’єктів міжнародного права, тоб-
то домагаючись визнання певної норми поведінки (яке ще іно-
ді називають узвичаєнням) [283, с. 102] загальнообов’язковою
юридичною нормою, тобто міжнародним звичаєм. У такому ви-
падку МКЧХ всіма можливими способами впливає на держави,
щоб вони визнали певну існуючу практику юридичною нормою.
Як справедливо відзначає І. Сандо, в МКЧХ, як у „хранителя
міжнародного гуманітарного права”, є більше ніж достатньо за-
собів впливати на формування opinio juris держав [258, с. 91-
107]. Серед них можна виділити наступні:
• сприяння державі в імплементації окремих норм
гуманітарного права. МКЧХ завжди допома-
гав зацікавленим державам в імплементації норм
1 Конференція ООН по навколишньому середовищу і розвитку (Ріо-де-Жанейро,

3-14 червня 1992 року).
2 Нарада експертів з охорони навколишнього середовища в період збройних
конфліктів (Женева, 25-27 січня 1993 року).
143
РОЗДIЛ 3
міжнародного гуманітарного права. Як відомо,

гуманітарне право містить низку норм, які не є само-
виконуваними, тобто їх реалізація вимагає перенесен-
ня їхніх положень у національне законодавство. Впро-
вадження заходів щодо імплементації міжнародного
гуманітарного права необхідне в таких сферах, як за-
хист емблеми Червоного Хреста і Червоного Півмісяця,
боротьба з воєнними злочинами, захист культурних
цінностей, використання конкретних видів зброї тощо.
Досить часто на прохання держав МКЧХ проводив
аналіз їх законодавства на відповідність чинним нор-
мам гуманітарного права та надавав свої пропозиції
щодо можливого вдосконалення.
Проблема імплементації норм гуманітарного права в
національне законодавство є настільки актуальною, що у 1996
р. у межах МКЧХ була заснована Консультативна служба, по-
кликана надавати допомогу державам у цій сфері. Основни-
ми формами діяльності Консультативної служби є: організація
зустрічей експертів, надання юридичної і технічної допомо-
ги у впровадженні норм міжнародного гуманітарного права в
національне законодавство, сприяння створенню національних
комітетів з імплементації міжнародного гуманітарного права і
надання допомоги в їх діяльності.
Саме за ініціативою МКЧХ у деяких державах, зокрема
й в Україні, створюються Комітети (Комісії) з імплементації
міжнародного гуманітарного права [215]. До їх складу, як пра-
вило, входять представники МКЧХ.
Крім того, МКЧХ розробляє модельні (типові) закони і
ратифікаційні пакети, що мають полегшувати імплементацію
норм міжнародного гуманітарного права в національні зако-
нодавства, наприклад, модельні закони «Про використання і
охорону емблеми Червоного Хреста і Червоного Півмісяця»,
«Ратифікаційний пакет до Римського статуту Міжнародного
кримінального суду 1998 року» [304] та ряд інших. Сьогодні та-
ких модельних законів існує більше двох десятків;
144
• обговорення питань на нарадах експертів та публікація

звітів їх роботи. Так, під час Конференції в Ріо-де-
Жанейро1 було висловлено стурбованість з приводу за-
стосування зброї, яка негативно впливає на навколишнє
середовище. МКЧХ вирішив зібрати нараду експертів із
цього питання, яка відбулася в Женеві 25-27 січня 1993
року2. У результаті було розроблено „Керівні принципи
для військових статутів і інструкцій щодо охорони на-
вколишнього середовища в період збройних конфліктів”
[22]. Основні норми цього документу, який не має юри-
дично обов’язкової сили, на цей момент є визнаними
міжнародними звичаями [132, с. 143-158];
• скликання наукових конференцій, круглих столів та інших
подібних заходів та публікація звітів їх роботи. Такі захо-
ди серед іншого спрямовані на розширення знань про
гуманітарне право та покликані бути своєрідним фо-
румом для спілкування науковців, політичних діячів
і громадськості. МКЧХ давно зрозумів, що одним
із способів впливу на визнання будь-якої поведінки
загальнообов’язковою є формування громадської думки.
Таким чином, МКЧХ за допомогою таких заходів прагне
викликати широку громадську дискусію, що в свою чергу
практично завжди призводить до створення чи визнання
норми, що має на меті зробити війну більш гуманною.
Яскравим прикладом можна вважати кампанію, спря-
мовану на заборону протипіхотних мін. Попри той факт,
що військові не погоджуються на заборону їх викори-
стання, МКЧХ, впливаючи на громадську думку, змусив
досить багато держав відмовитися від їх використання;
• проведення усесторонніх освітніх програм для
держслужбовців, військовослужбовців, наукових та
педагогічних працівників. Така діяльність має ту ж мету,
що і вищеназвана, – розширення знань про міжнародне
гуманітарне право.
145
РОЗДIЛ 3
Підсумовуючи вищесказане, слід підкреслити, що МКЧХ

відіграє важливу роль у процесі формування міжнародних
звичаїв. Цей вплив МКЧХ може здійснювати як на першій, а
особливо на другій стадії формування звичаєвої норми. Основ-
ними форма впливу є проведення заходів, спрямованих на фор-
мування opinio juris держав.
3.3. Вплив Міжнародного комітету Червоного Хреста

на становлення, розвиток та кодифікацію договірних
норм гуманітарного права
Одним із найважливіших завдань яке МКЧХ покладає на
себе є сприяння, розробка міжнародних договорів, а також на-
дання допомоги при їх імплементації. МКЧХ брав участь у
розробці практично всіх договорів які складають «право Жене-
ви» а також деякі із «права Гааги». Зупинимося на найважливіших
із них більш детально.
Роль МКЧХ у розробці Женевської конвенції 1864 року. У пер-
шій половині XIX століття медичне обслуговування військ у всіх
країнах Європи перебувало на досить низькому рівні. Особли-
во погано відбувалась організація медичної допомоги поране-
ним та хворим військовослужбовцям під час ведення воєнних
дій [206, с. 3].
Така ситуація стала передумовою створення Червоного
Хреста. Його історія почалась у червні 1859 р. в Сольферіно, се-
лищі на півночі Італії, де відбувся бій між французькими та ав-
стрійськими військами [247, с. 3]. У результаті цієї битви було
поранено тисячі солдатів, які були залишені на полі бою без на-
дання їм необхідної допомоги.
Свідком цих подій став швейцарський бізнесмен А. Дюнан.
Він був настільки вражений побаченим, що вирішив зробити усе
можливе, щоб запобігти цьому у майбутньому. В 1862 р. була за-
кінчена його книга „Спогади про Сольферіно». У цій книзі, а
також у численних доповідях і газетних статтях він закликав до
встановлення міжнародного захисту поранених і хворих на війні
та до організації добровільних національних товариств для на-
146
дання допомоги пораненим і хворим [155, с. 26]. Перша частина

цієї пропозиції призвела до створення Червоного Хреста, друга
– до прийняття Женевських конвенцій[120, с. 192].
Як тільки книга, опублікована на кошти А. Дюнана, вийш-
ла з друку, він розіслав її європейським монархам, політичним
діячам, військовим, філантропам. Ідеї, висловлені в ній, отри-
мали належне схвалення, і вже у лютому 1862 року було ство-
рено Міжнародний комітет допомоги пораненим у складі п’яти
громадян Швейцарії (у 1887 році він був перейменований у
Міжнародний комітет Червоного Хреста). Першочерговим за-
вданням, яке стояло перед Комітетом, була підготовка листа до
учасників Конгресу благодійних організацій, який мав відбутися
у листопаді цього ж року в Берліні.
Проте вже через декілька місяців стало відомо, що Кон-
грес не відбудеться. Тоді члени Комітету вирішили самі провес-
ти міжнародну конференцію. Вона відбулася 26 жовтня 1863 р.
На ній були присутні делегати з шістнадцяти країн та від чоти-
рьох громадських організацій. На цій конференції було прийня-
то декілька резолюцій. У них, зокрема, відзначалося, що у кож-
ній країні повинні бути створені Комітети, які будуть сприяти
діяльності військово-медичних служб [131, с. 29-30]. Також був
вибраний знак – червоний хрест на білому тлі, який мав на меті
виділяти, а тому й охороняти тих, хто надає допомогу поране-
ним [118, с. 81].
Після завершення цієї конференції МКЧХ звернув-
ся до уряду Швейцарії з пропозицією провести Дипломатичну
конференцію, метою якої мало б бути вироблення та ухвален-
ня міжнародної угоди про захист та недоторканність медич-
ного персоналу та добровільних медичних формувань. Уряд
Швейцарії цю пропозицію схвалив.
Протягом наступних місяців ці п’ять членів Комітету вели
напружену діяльність (у тому числі розробили проекти декількох
документів), у результаті чого у серпні 1864 р. в Женеві відбулась
міжнародна Дипломатична конференція. У ній взяли участь
представники шістнадцяти держав, які прийняли рішення про
147
РОЗДIЛ 3
організацію національних товариств піклування про поране-

них і хворих воїнів. У результаті їх зусиль на конференції була
прийнята Конвенція про поліпшення долі поранених та хворих
воїнів у діючих арміях, яку підписали представники дванадця-
ти держав [30].
Отже, роль МКЧХ у прийнятті Женевської конвенції 1864
р. можна звести до таких основних моментів:
1) висунення ініціативи прийняття такої Конвенції;
2) висунення пропозиції скликати дипломатичну
конференцію для підписання тексту Конвенції;
3) розробка проекту Конвенції.
Також слід відзначити, що хоча МКЧХ не приймав участі у
роботі дипломатичної конференції як окрема організація, двоє
його членів брали у ній участь, зокрема генерал Г. Дюфур пред-
ставляв інтереси Швейцарії, а Г.Муаньє виступав у ролі голов-
ного розробника проекту Конвенції.
Вплив МКЧК на розвиток Гаазького права. Одразу після
прийняття Женевської конвенції 1864 р. МКЧХ та декілька уря-
дів європейських держав висунули ряд ініціатив щодо врегулю-
вання правил ведення війни. Поміж інших було запропонова-
но повну заборону війни [256, с. 53]. Та серед подібних ініціатив
гуманітарного характеру своє нормативне закріплення отрима-
ла лише одна [131, с. 57]. Так, за ініціативою російського Царя
було прийнято Санкт-Петербурзьку декларацію про заборо-
ну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 р. (далі -
Декларація). Вона була першим документом, який регламенту-
вав методи і засоби ведення воєнних дій. Своїми договірними
зобов’язаннями вона поширювалася на 19 держав, для більшості
інших - вона діє як норма звичаєвого права [117, с. 116]. Декла-
рація була першим документом з так званого права Гааги, осно-
вною метою якого було обмеження методів та засобів ведення
війни, щоб „не завдавати більше шкоди, ніж це потрібно, для
виведення супротивника із ладу” [304].
Наступними етапами в розвитку цієї гілки гуманітарного
права стали Гаазькі конвенції 1899 та 1907 року. Загалом до по-
148
чатку Першої світової війни налічувалося більше 20 документів,

що складали право Гааги. Цікавим є той факт, що МКЧХ не брав
участі в роботі над цими документами. Право Гааги залишалося
поза увагою МКЧХ аж до 1920 року.
22 листопада 1920 р. МКЧХ направив листа до всіх держав-
членів Ліги Націй з ініціативою вжити всіх можливих заходів для
того, щоб зробити військові конфлікти більш гуманними: забо-
ронити бомбардування відкритих або незахищених міст; заборо-
нити використання задушливих газів, а також переміщення чи
висилку цивільного населення [72].
Крім того, МКЧХ виніс ці питання на обговорення Деся-
тої Міжнародної конференції Червоного Хреста, що проходила
в Женеві з 30 березня по 7 квітня 1921 р. Конференція підтри-
мала ініціативу МКЧХ та прийняла резолюцію із закликом про
«абсолютну заборону використання газу як засобу ведення ві-
йни» [70].
Діяльність МКЧХ принесла результати і в Женеві з 4 трав-
ня до 17 червня 1925 р. було проведено конференцію про забо-
рону хімічної та бактеріологічної зброї. Вона завершилася при-
йняттям протоколу про заборону хімічної та бактеріологічної
зброї від 17 червня 1925 р.
Хоча МКЧХ і не брав участі в завершальній фазі перегово-
рів [65], та, поза сумнівом, його діяльність сприяла укладенню
цього документу [119, с. 120].
У міжвоєнний період за ініціативою МКЧХ відбулася низ-
ка інших конференцій, на яких було прийнято декілька нових
документів, що складають право Гааги [304].
Роль МКЧХ у розробці Женевських конвенцій 1949 року. 15 лю-
того 1945 р., тобто задовго до закінчення Другої світової війни,
МКЧХ направив урядам і національним товариствам Червоно-
го Хреста меморандум, у якому повідомив про свій намір пере-
глянути конвенції та укласти нові угоди, що стосуються сфери
діяльності Червоного Хреста. У меморандумі містилися реко-
мендації прийняти розроблений ним план та методи роботи, а
149
РОЗДIЛ 3
також заклики до співпраці в зібранні необхідної інформації [73,

с. 239-242].
Що стосується методу роботи, то МКЧХ мав намір до-
тримуватися процедури, аналогічної тій, що привела до при-
йняття Женевських конвенцій 1929 року. Ця процедура при-
пускала збір максимально повної попередньої інформації,
що дозволила б виявити ті сфери, в яких право потребує до-
повнення, підтвердження або зміни; розробку з допомогою
експертів, товариств Червоного Хреста, а також інших то-
вариств проектів конвенцій; винесення проектів на розгляд
Міжнародної конференції Червоного Хреста, а потім і на роз-
гляд Дипломатичної конференції з метою їх ухвалення.
План роботи, пропонований МКЧХ, включав, з однієї сто-
рони, перегляд Конвенцій, що діють, тобто обох Женевських
конвенцій 1929 р. і X Гаазької конвенції 1907 р., із іншої – роз-
робку нових конвенцій з таких питань:
• захист цивільних осіб, що є підданими ворожої держави;
• створення санітарних зон і місцевостей;
• поширення Конвенції про поранених і хворих на
повітряну війну;
• захист цивільного населення від наслідків війни (зокре-
ма захист цивільних лікарень).
Переконавшись у тому, що його пропозиції були позитивно
прийняті урядами і національними товариствами, МКЧХ при-
ступив до роботи. Для цього він створив юридичний відділ, у
якому незабаром вже працювали 12 співробітників [270, с. 86].
З метою обміну думками між національними товариства-
ми Червоного Хреста про основні аспекти їх роботи під час
війни у вересні 1945 р. та липні-серпні 1946 р. МКЧХ провів
попередні конференції, присвячені розробці Конвенцій і
найрізноманітнішим аспектам роботи Червоного Хреста. У
кожній з них взяли участь більше 140 делегатів, що представля-
ли 45 національних товариств і Лігу товариств Червоного Хре-
ста. Серед товариств, що не прислали своїх делегатів, слід зга-
дати Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця
150
СРСР, що критикував позицію, якої МКЧХ дотримувався під

час Другої світової війни, а також товариства Червоного Хреста
Німеччини і Японії.
МКЧХ представив на розгляд Наради свої пропозиції і
попередні проекти, що стосуються перегляду Конвенції про
поранених і хворих, а також матеріали для вивчення так зва-
них „суміжних питань”: про морську конвенцію, про цивільну
авіацію, санітарні зони і місцевості, захист цивільних лікарень,
а також деяких питань, пов’язаних з переглядом Конвенції
про військовополонених і укладенням конвенції про захист
цивільних осіб. МКЧХ вирішив скористатися цією можливістю
для того, щоб знову порушити питання про захист жертв грома-
дянських воєн [99].
Пропозиція про проведення зустрічі представників
національних товариств Червоного Хреста співпала за часом
з наміром провести нараду експертів із питань поводження з
військовополоненими та інтернованими цивільними особами.
Близько 80 експертів з 15 країн, тобто із усіх запрошених
держав, за винятком СРСР, Греції і Югославії, взяли участь в
Нараді урядових експертів, присвяченій розробці Конвенцій,
що стосуються захисту жертв війни, яка відбулася в Женеві з 14
по 26 квітня 1947 р. [71].
На розгляд Наради експертів були винесені три питання:
перегляд Конвенції про поранених і хворих, перегляд Конвенції
про військовополонених та розробка конвенції про статус і за-
хист цивільних осіб під час війни.
За підсумками Наради експертів було складено два Звіти
[78; 79]. Один з них, підсумковий, передали всім державам і
національним товариствам, а інший, аналітичний, на початку
1949 р. був направлений урядам країн, що брали участь у Нараді
експертів.
Після внесення деяких поправок МКЧХ передав проекти
цих угод уряду Швейцарії разом із пропозицією скликати ди-
пломатичну конференцію.
151
РОЗДIЛ 3
11 травня 1948 р., заручившись згодою уряду Нідерландів,

депозитарія Гаазьких конвенцій 1907 р. та 30 інших держав щодо
побажання урядів прискорити скликання конференції, швей-
царський уряд зробив офіційну заяву про намір провести в кінці
1948 р. або на початку 1949 р. Дипломатичну конференцію з пе-
регляду двох Женевських конвенцій 1929 р., X Гаазької конвенції
1907 р. та Конвенції про статус цивільних осіб під час війни.
МКЧХ використав час після Наради експертів, що відбулася
в квітні 1947 р., для продовження своїх досліджень і вдоскона-
лення проектів конвенцій, особливо тієї, яка торкалася захисту
цивільних осіб. У середині травня 1948 р. він передав усім уря-
дам і національним товариствам документ, що містив три про-
екти переглянутих ним конвенцій (про поранених і хворих, про
морську війну, про військовополонених) і один проект нової
конвенції (про цивільних осіб), а також вступ, у якому розгля-
далася історія питання. Отже, для підготовки цих документів
МКЧХ було потрібно більше трьох років.
Крім того, внісши необхідні зміни до проектів конвенцій,
МКЧХ представив їх на розгляд Сімнадцятої Міжнародної
конференції Червоного Хреста, яка відбулася в Стокгольмі в
серпні 1948 року. Конференція схвалила проекти і закликала
держави якнайшвидше зібратися і підписати ці документи [83].
21 квітня 1949 р. відкрилася Дипломатична конференція.
Відбувалася вона в Женеві у Палаці Генеральної ради під голо-
вуванням федерального радника Макса Петіп’єра і завершилася
12 серпня 1949 р. ухваленням чотирьох Женевських конвенцій.
У ній взяло участь 277 делегатів, що представляли 64 країни,
тобто абсолютна більшість держав світу, зокрема й УРСР.
МКЧХ брав участь у конференції як експерт. Його пред-
ставляли професор Женевського університету і член МКЧХ
Поль Каррі, заступник директора Жан Пікте, завідувач юри-
дичним відділом Клод Пію і співробітник юридичного відділу
Рене-Жан Вільгельм [143, с. 5-22]. Саме їм на XVII Конференцій
було доручено коментувати проекти конвенцій. МКЧХ за-
лишив за собою право час від часу звертатися до інших своїх
152
членів і дирекції, якщо того буде вимагати обговорюване пи-

тання. Згодом до складу постійної делегації МКЧХ увійшов рад-
ник Фредерік Сіорде. Таким чином, упродовж усієї Конференції
у МКЧХ була можливість через своїх делегатів виступати із ви-
несених на обговорення тем, коментувати тексти, схвалені в
Стокгольмі, і нагадувати про гуманітарні принципи Червоного
Хреста.
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що роль
МКЧХ у розробці Женевських конвенцій 1949 р. можна звести
до таких дій:
• висунення правотворчої ініціативи;
• підготовка текстів угод та змін до них;
• висунення пропозиції швейцарському уряду провести
Дипломатичну конференцію;
• участь у роботі Дипломатичної конференції у ролі ек-
сперта з правом коментувати подані ним проекти угод.
Вклад МКЧХ в розробку Додаткових протоколів 1977 року.
Наприкінці 50-х років через зростання кількості конфліктів, осо-
бливо внутрішніх, а також через появу у збройних конфліктах на-
ціонально-визвольного руху та помітного збільшення постраж-
далих серед цивільного населення, яке найчастіше потрапляє
під бомбардування невибіркового характеру і нових видів зброї,
представники гуманітарних організацій під керівництвом МКЧХ
та Організація Об’єднаних Націй усвідомили необхідність під-
твердження діючих гуманітарних норм, які застосовуються під
час збройного конфлікту, і внесення в гуманітарне право відпо-
відних змін з урахуванням життєвих реалій [227, с. 555].
Пам’ятаючи про свої повноваження і завдання в сфері роз-
витку гуманітарного права, в 1957 р. МКЧХ вирішив розробити
правові норми, які були б спрямовані на обмеження небезпеки,
що загрожує цивільному населенню під час військових дій та на
його захист від нападів невибіркового характеру. Докладно роз-
роблений проект передбачав заборону застосування ядерної,
бактеріологічної та хімічної зброї. Але, на жаль, він так і не був
підписаним.
153
РОЗДIЛ 3
У цей період МКЧХ висунув ще ряд ініціатив, проте вони

не отримали належної підтримки. Ситуація змінилася лише
наприкінці 60-х років. Так, у 1968 році у Тегерані відбувалася
конференція з прав людини, де МКЧХ знову закликав уряди
сісти за стіл переговорів з метою удосконалення міжнародно-
правового захисту прав людини під час війни. Попри деякі запе-
речення уряди підтримали цю ідею.
Наступного року у Стамбулі відбулася ХХІ Міжнародна
конференція Червоного Хреста, яка надала процесу розроб-
ки нових угод значного поштовху, прийнявши резолюцію ХІІІ
„Підтвердження та розвиток законів і звичаїв, що застосовують-
ся під час збройних конфліктів”. У ній зокрема підкреслювалась
„екстрена необхідність підтвердження і розвитку гуманітарних
норм міжнародного права, що застосовується під час збройних
конфліктів усіх типів з метою посилення ефективного захисту
основних прав особистості згідно з Женевськими конвенціями
1949 р.” Це важливе рішення, підготовлене МКЧХ ще перед
конференцією, стало поворотним пунктом в історії розвитку
гуманітарного права кінця ХХ ст.
Упродовж 1971-1972 років МКЧХ провів нараду урядових
експертів та експертів національних товариств Червоного Хре-
ста і Червоного Півмісяця з метою вивчення їх позицій та став-
лення до розроблюваних ним проектів угод.
На початку процесу розробки Протоколів МКЧХ нама-
гався досягти симетрії норм, які застосовуються у внутрішніх
і міжнародних конфліктах [77, с. 405-415]. Але вже на першій
підготовчій конференції урядових експертів 1971 р. стало
зрозуміло, що держави виявились неготовими визнати за по-
встанцями права та обов’язки, адекватні тим, якими наділяються
регулярні війська воюючих держав [121, с. 383-387].
Ці наради були присвячені низці питань, проте основне за-
вдання зводилось до того, щоб передбачати захист цивільного
населення від військових дій невибіркового характеру, забо-
рону деяких видів зброї, надання захисту жертвам конфліктів,
внутрішніх заворушень і партизанських війн. У зв’язку з
154
останнім пунктом виникають проблеми особливого харак-

теру. Треба визначити, хто наділений законним правом вести
воєнні дії та проти кого або чого вони можуть бути спрямовані.
Необхідно також розробити норми, яких би дотримувались
воюючі сторони безпосередньо під час військових дій. Ідеться
про норми, що стосуються надання захисту противнику, який
потрапив у полон, поводження з парашутистами-десантника-
ми. Нарешті, надзвичайно важливо включити в це право розділ
про контроль за його застосуванням, про репресалії і санкції
[154, с. 90].
Після того як МКЧХ передав Швейцарії проекти угод, було
скликано Дипломатичну конференцію. На цій конференції,
чотири сесії якої відбулися з 1974 по 1977 роки, було суттєво
змінено проекти, представлені МКЧХ. Проте, попри різні пе-
решкоди, які виникали на шляху переговорного процесу сто-
совно Протоколів, до кінця роботи Дипломатичної конференції
вже мало хто критикував її результати. Більшість спостерігачів
розцінювали ці тексти як позитивні та реалістичні. Результатом
цієї Дипломатичної конференції стало прийняття двох додатко-
вих протоколів до Женевських конвенцій 1949 року.
Отже, прагнучи добитися прийняття Додаткових
протоколів, МКЧХ використав той самий ефективний підхід,
що у 1949 році призвів до прийняття Женевських конвенцій.
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що МКЧХ
відіграв значно меншу роль у становленні права Гааги порівняно
з правом Женеви. Як правило, його роль тут зводилася до вису-
нення ініціативи прийняття певного документа.
На основі вищесказаного можна заробити такі виснов-
ки. По-перше, складність міжнародного правотворчого про-
цесу змусила держави піти на його інституціалізацію. У галузі
міжнародного гуманітарного права такою інституцією є МКЧХ.
По-друге, основними формами участі МКЧХ у розробці
договорів у сфері гуманітарного права є:
а) створення спеціальних органів для розробки договорів (іноді
і сам МКЧХ виступає як такий орган);
155
ВИСНОВКИ
б) проведення конференцій. МКЧХ не тільки проводить

конференції Червоного Хреста, де обговорюються питання,
пов’язані із розробкою нових договорів у сфері гуманітарного
права, але й практично завжди виступає ініціатором скликан-
ня дипломатичних конференцій, де такі договори укладалися;
в) надання допомоги на всіх стадіях правотворчого процесу як
експертна організація. Як правило, МКЧХ бере участь у дипло-
матичних конференціях, виступаючи одразу у двох ролях – як
учасник та як експертна організація.
По-третє, МКЧХ ніколи не бере участі у договорах, які він
розробляє, іноді навіть усупереч волі держав. Така практика дає
йому змогу зберігати нейтралітет та не порушувати власних ста-
тутних принципів, а саме неупередженості. Крім того, МКЧХ
прагне виконувати контрольну функцію стосовно учасників
договорів, а у випадку їх підписання він сам стає суб’єктом, за
яким треба здійснювати контроль. По-четверте, МКЧХ отри-
мав від міжнародної спільноти мандат розвивати МГП. Це пра-
во закріплене в Женевських конвенціях 1949 р. та у Статуті Руху
Червоного Хреста. Особливо важливу роль тут відіграє його
«право на ініціативу».
156
ВИСНОВКИ
У монографії здійснено теоретичне узагальнення і нове

вирішення наукового завдання, що виявляється у комплексно-
му дослідженні правового статусу МКЧХ у міжнародному праві.
Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є
такі висновки:
1.МКЧХ – це особливий суб’єкт міжнародного права,
який поєднує елементи, характерні для юридичної природи
як міжнародних неурядових, так і міжнародних міжурядових
організацій. МКЧХ було створено відповідно до норм
національного права, його Статут є цивільно-правовою угодою,
членами цієї організації є виключно фізичні особи, йому було
надано консультативний статус при ЕКОСОР, що характерно
виключно для неурядових організацій. У той же час МКЧХ має
більшість ознак правосуб’єктності, притаманних міжнародним
міжурядовим організаціям, а саме: привілеї та імунітети, пра-
ва на укладання договорів з іншими суб’єктами міжнародного
права, право на обмін представництвами з державами та
міжнародними організаціями; обов’язок нести відповідальність
за свої дії.
2.Юридичними підставами діяльності МКЧХ є акти як
національного, так і міжнародного права. До перших слід
віднести національне законодавство Швейцарії, відповідно до
якого його було створено, а також Статут МКЧХ як цивільно-
правову угоду, укладену відповідно до національного законо-
давства; до других – міжнародні договори та звичаї. Джерела,
що складають юридичні підстави діяльності МКЧХ, характе-
ризуються такими специфічними рисами: по-перше, одним із
найважливіших джерел, які складають підстави його діяльності,
є Статут та резолюції Руху, правова природа яких досить су-
перечлива; по-друге, МКЧХ не є учасником універсальних
міжнародних договорів, на підставі яких він діє, хоча вони ре-
гулюють окремі аспекти його правового статусу; по-третє, крім
норм міжнародного права, що регулюють діяльність загалом усіх
157
ВИСНОВКИ
чи деяких груп суб’єктів, міжнародні договори містять низку

норм, які регулюють виключно статус МКЧХ, що свідчить про
унікальність такого статусу.
3.Норми міжнародного права передбачають ряд
міжнародних прав і обов’язків МКЧХ, а саме: право створювати
та забезпечувати діяльність Центрального Довідкового Агент-
ства, відвідувати всі місця, де перебувають військовополонені та
особи, що знаходяться під захистом, перевозити та проводити
розподіл посилок та іншої гуманітарної допомоги, сприяти ство-
ренню санітарних та безпечних зон і місцевостей, захищати жерт-
ви збройних конфліктів неміжнародного характеру, пропонува-
ти добрі послуги, виконувати функції Держави-Покровительки,
вносити пропозиції щодо змін та доповнень до Женевських
конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів 1977 р., виконувати
інші доручення, передбачені спеціальними угодами тощо. Такі
міжнародні права характеризуються рядом специфічних рис:
по-перше, порівняно з іншими суб’єктами права, діяльність
МКЧХ значною мірою регулюється міжнародними звичаями;
по-друге, крім прав, які є загальними для всіх неупереджених
гуманітарних організацій, МКЧХ має ряд особливих прав; по-
третє, перелік міжнародних прав цієї гуманітарної організації
не є вичерпним, про що прямо вказується в ряді міжнародних
договорів.
4.Серед прав МКЧХ, прямо передбачених чинними нор-
мами міжнародного права, особливе місце посідає право на
ініціативу. Це право слід розуміти як передбачену договірними
та звичаєвими нормами міжнародного права можливість
МКЧХ пропонувати сторонам збройних конфліктів прийня-
ти гуманітарні дії на користь жертв цих конфліктів. Право на
ініціативу не є необмеженим. Норми міжнародного права вста-
новлюють ряд вимог до такої ініціативи: по-перше, ініціатива
повинна мати гуманітарний характер, тобто бути спрямованою
на захист прав та інтересів жертв конфлікту; по-друге, ініціатива
повинна передбачати активну участь МКЧХ у втіленні цієї
пропозиції в життя. Крім того, вона може здійснюватися лише
158
в рамках, передбачених нормами міжнародного права (тобто не

повинна суперечити його імперативним нормам), та відповідно
до Основоположних принципів (зокрема нейтралітету та
незалежності).
5.Норми міжнародних договорів сформульовані таким чи-
ном, що прямо не передбачають жодного обов’язку МКЧХ. Це
зумовлено тим, що міжнародні обов’язки не можуть виника-
ти на підставі договорів, у яких МКЧХ не бере участі. Проте це
не означає, що міжнародне право не накладає на МКЧХ жод-
них обов’язків. Кожна з норм, що передбачає будь-яке право
МКЧХ, містить і умови його здійснення, які практично завж-
ди пов’язані з прийняттям на себе зобов’язань. Таким чином,
лише коли МКЧХ використовує певне конкретне право, він
зобов’язаний виконувати покладені на нього у цьому випадку
обов’язки.
6.МКЧХ володіє міжнародною правосуб’єктністю. Проте
правосуб’єктність МКЧХ виникає не в силу норм, що містяться
в його установчому акті, як у більшості сучасних міжнародних
організацій, а є результатом визнання останнього суб’єктом
міжнародного права з боку більшості держав та міжнародних
організацій. Така ситуація склалася історично і є наслідком
визнання його внеску в захист жертв війни. У цілому, можна
виділити три аспекти статусу суб’єкта міжнародного права, яки-
ми користується МКЧХ:
• міжнародною правосуб’єктністю універсального типу,
яка визнається за ним Женевськими конвенціями 1949
року та Додатковими протоколами до них 1977 року та
покликана забезпечити йому можливість здійснювати усі
необхідні дії з метою ефективного захисту жертв війни
та інші функції, визнані за ним цими документами.
Оскільки Женевські конвенції 1949 року ратифікували
194 держави, то таке визнання має загальний характер;
• міжнародною правосуб’єктністю, визнаною ООН, яка на-
дала МКЧХ статус спостерігача на Генеральній Асамблеї
ООН. Сьогодні МКЧХ є єдиною міжнародною неуря-
159
ВИСНОВКИ
довою організацією, яка має такий статус. Крім того,

МКЧХ має статус спостерігача при Генеральній Асамблеї
ООН та консультативний статус при інших міжнародних
організаціяхта інших міжнародних організаціях;
• міжнародною правосуб’єктністю, визнаною договорами
про статус МКЧХ та іншими договорами зі спеціальних
питань, які він укладає з державами та міжнародними
Крім того, МКЧХ володіє статусом суб’єкта міжнародного
приватного права, оскільки є юридичною особою, створеною
відповідно до норм національного законодавства Швейцарії,
яким у необхідних випадках може скористатися на основі зако-
нодавства конкретної держави.
7.Хоча установчі документи МКЧХ не містять положень
про міжнародну правосуб’єктність МКЧХ, її зміст може бути
визначено на основі аналізу його відповідних міжнародних
прав та обов’язків, а саме: права на привілеї та імунітети; права
на укладання договорів з державами та іншими міжнародними
організаціями; права на обмін представництвами з держава-
ми та міжнародними організаціями; обов’язку щодо несення
відповідальності за свої дії тощо.
8.Привілеї та імунітети МКЧХ характеризуються тим, що:
1) поділяються на привілеї та імунітети, що застосовуються
в мирний час, та привілеї та імунітети, що застосовуються під
час війни; 2) джерелами першої групи привілеїв та імунітетів є
угоди про статус делегацій та інші двосторонні угоди, джерела-
ми другої – Женевські конвенції 1949 року, Додаткові протоко-
ли до них 1977 року та міжнародні звичаї; 3) вони мають чіткий
функціональний характер; 4) за своїм характером вони не є ди-
пломатичними, в той же час персоналу МКЧХ можуть надавати-
ся дипломатичні паспорти Швейцарії; 5) норми міжнародного
права передбачають низку імунітетів МКЧХ, які притаманні
лише цій організації – імунітет МКЧХ та його персоналу не
свідчити в органах міжнародної кримінальної юстиції, зокре-
ма Міжнародному кримінальному суді. Загалом, система та об-
160
сяг привілеїв та імунітетів МКЧХ аналогічні системі та обсягу

привілеїв та імунітетів, що притаманні більшості міжнародних
організацій, зокрема таким, як спеціалізовані установи ООН та
Рада Європи.
9.Характерними рисами нормативно-правової регламентації
договірної правоздатності МКЧХ є: 1) право МКЧХ укла-
дати міжнародні договори у загальній формі визначено як
договірними, так і звичаєвими нормами міжнародного права,
зокрема про нього йдеться в декількох універсальних угодах, се-
ред яких Женевські конвенції 1949 року і Додаткові протоколи
до них 1977 року; проте таке право має чіткий функціональний
характер: МКЧХ може укладати лише ті міжнародні угоди,
які мають на меті захист жертв війни; 2) право МКЧХ укла-
дати двосторонні договори з державами регулюється також
міжнародним звичаєм; 3) двосторонні договори про статус його
делегацій, які МКЧХ укладає з державами, практично нічим
не відрізняються від так званих угод „про штаб-квартиру”, які
укладають міжнародні міжурядові організації.
10. Завдання та функції, які міжнародне право покладає
на МКЧХ, неможливо здійснювати без використання пра-
ва на обмін представництвами з державами та міжнародними
організаціями. Саме тому МКЧХ має свої представництва в до-
сить великій кількості держав. Реалізація цього права МКЧХ має
ряд особливостей: по-перше, залежно від завдань, які поклада-
ються на представництво, їх поділяють на регіональні (діють у
мирний час) та оперативні (діють у державах, де відбувається
збройний конфлікт); по-друге, такі представництва створюють-
ся виключно на підставі двосторонніх угод між МКЧХ та дер-
жавою розміщення і мають статус, аналогічний статусу пред-
ставництв інших міжнародних міжурядових організацій. Що
стосується представників держав у МКЧХ, то таке представ-
ництво є можливе, проте досить рідко використовується.
Крім того, МКЧХ має свої представництва в ряді
міжнародних організацій, зокрема ООН, Європейському Союзі,
161
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
СНД та інших. Право зворотного представництва жодного разу

не застосовувалося.
11. Як і в більшості міжнародних організацій, внутрішньо-
організаційний механізм МКЧХ визначається положеннями
його Статуту і правилами процедури та побудований відповідно
до загальноприйнятих стандартів. Його основними органами є
Асамблея (основний орган), Рада Асамблеї (орган оперативно-
го управління), Президент і його заступники (координаційний),
Директорат (виконавчий орган), Контрольний орган. Серед осо-
бливостей внутрішньо-організаційного механізму МКЧХ слід
виділити такі: по-перше, Статут та внутрішні правила не достат-
ньо чітко визначають повноваження кожного з органів МКЧХ;
важливу роль у регулюванні діяльності окремих органів відіграє
доктрина МКЧХ; по-друге, у внутрішньо-організаційному
механізмі МКЧХ намітилася тенденція спеціалізації окремих
елементів цього механізму, що тягне за собою створення все
нових органів та зумовлює зростання штату організації, осо-
бливо виконавчого органу; по-третє, все більше повноважень
передається від Асамблеї, яка є вищим органом організації, до
Ради Асамблеї. Така тенденція зумовлена необхідністю більш
оперативно реагувати на ситуації.
12. МКЧХ бере активну участь у процесі розробки
міжнародних договорів з гуманітарного права. Основними фор-
мами участі МКЧХ у розробці договорів у сфері МГП є:
а) створення спеціальних органів для розробки договорів
(іноді і сам МКЧХ виступає як такий орган);
б) проведення конференцій. МКЧХ не тільки прово-
дить конференції Червоного Хреста, де обговорюються питан-
ня, пов’язані із розробкою нових договорів у сфері МГП, але й
практично завжди виступає ініціатором скликання дипломатич-
них конференцій, де такі договори укладалися;
в) надання допомоги на всіх стадіях правотворчого проце-
су у ролі експертної організації. Як правило, МКЧХ бере участь
у дипломатичних конференціях одразу у двох ролях: як учасник
та як експертна організація.
162
Серед особливостей слід виділити те, що МКЧХ ніколи не

бере участі у договорах, які він розробляє, що дає йому змогу
зберігати нейтралітет та не порушувати власні принципи, зокре-
ма принцип неупередженості.
13. МКЧХ відіграє досить важливу роль у формуванні док-
трини МГП. Такий вплив здійснюється у двох основних формах:
розробка нових вчень та тлумачення норм МГП. Перша прово-
диться у сферах, ще не врегульованих нормами МГП, або у випад-
ках, коли таке регулювання є неефективним. Основне її завдан-
ня – заповнити прогалини в міжнародному праві та розробити
правила поведінки у таких випадках, щоб хоча б у мінімальній
формі врегулювати ці відносини. Що ж стосується тлумачення
норм МГП, то воно здійснюється з метою більш ефективного
регулювання відносин шляхом покращення реалізації чи поши-
рення існуючих норм МГП на нові відносини. Діяльність МКЧХ
щодо формування доктрини має цілеспрямований характер та
є першим етапом у процесі формування норм договірного та
звичаєвого права.
163
Міжнародні угоди та інші документи:

1. Acuerdo entre el gobierno nacional y las FARC-EP (02 de Junio de 2001)//
<http://www.farcep.org/?node=2,1718,1>
2. Agreement between the International Committee of the Red Cross and
Kingdom of Thailand, December 1, 1976.
3. Agreement between the International Committee of the Red Cross and the
Greece, December 23, 1949.
4. Agreement between the International Committee of the Red Cross and
Republic of India about repatriation Prisoners of War, August 28, 1973.
5. Agreement between the International Committee of the Red Cross and Swiss
Federal Council to determine the legal status of the Committee in Switzerland
19 March 1993.// International Review of the Red Cross. –1993. – № 293-298.
6. Agreement of Cambodia and ICRC (Аugust 29, 1997).
7. Aide-memoire du Ministere des Affaires etrangeres de la Republique populaire
du Kampuchea a la mission conjointe du CICR et de I’UNICEF, 28 Septem-
bre 1979, Archives du CICR, dossier 280 (180).
8. Continental Shelf case (Libyan Arab Jamahiriya v. Malta), Judgment, 3 June
1985. – ICJ Reports, 1985.
9. Cooperation Agreement between the United Nations and International
Committee of the Red Cross, October 22, 1990.
10. Cooperation Agreement between the Organization of African Unity and
International Committee of the Red Cross, May 14, 1992.
11. Cooperation Agreement between the Organization of American States and
International Committee of the Red Cross, May 19, 1996.
12. Cooperation Agreement between the European Union and International
Committee of the Red Cross, May 14, 1992
13. Cooperation Agreement between the Organization of the Islamic Conference
and International Committee of the Red Cross, February 06, 1994.
14. Cooperation Agreement between the Arab League and International
Committee of the Red Cross, November 17, 1999.
15. Cooperation Agreement between the Commonwealth of Independent
States and International Committee of the Red Cross, May 14, 1996.
164
16. Treaties & documents by date // <http://www.icrc.org/ihl.nsf/

INTRO?OpenView> (01-11-2006)
17. Венская конвенция о праве международных договоров между госу-
дарствами и международными организациями или между междуна-
родными организациями от 21 мая 1986 г.// Действующее междуна-
родное право в трех томах. Том 1. – Москва, 1997.
18. Германско-советское соглашение о взаимной репатриации воен-
нопленных и интернированных гражданских лиц от 19 апреля 1920
года // Документы внешней политики СССР. Том 2. – Москва, 1958.
19. Договір між Урядом України і Міжнародним Комітетом Червоно-
го Хреста (МКЧХ) про відкриття Місії МКЧХ в Україні від 5 груд-
ня 1995 року.
20. Додаток до доповіді Генерального секретаря по охороні навколиш-
нього середовища в період збройних конфліктів від 29 липня 1993
року.
21. Документ ООН A/48/265 (1993).
22. Документ ООН А/RES/60/147 (21March 2006).
23. Документ ООН E/CN 4/1998/53/Add/2 (1998).
24. Документ ООН A/46/182 (1991).
25. Проект кодекса преступлений против мира и безопасности челове-
чества, от 22 июля 1995 г.. Документ ООН А/CN.4/L.506 (1995)
26. Дополнительный протокол к Женевским конвенциям 1949 года,
касающийся принятия дополнительной отличительной эмблемы
(Протокол ІІІ). – Москва, 2007. – 12 с.
27. Европейская конвенция о признании правосубъектности междуна-
родных неправительственных организаций, 1986 года // Междуна-
родное публичное право. Сборник документов в 2 частях. Часть 1. –
Москва, 2006.
28. Європейська соціальна хартія // Збірка договорів Ради Європи. –
Київ, 2000. – С. 109-152.
29. Женевская конвенция об улучшении участи раненых и больных воинов
во время сухопутной войны, от 22 августа 1864 года.// http://www.icrc.
org/web/rus/siterus0.nsf/htmlall/6lkasf?opendocument
30. Женевская конвенция об улучшении участи раненых и больных в дей-
ствующих армиях. / Международное гуманитарное право в документах.
– Москва, 1996. – С. 151-173.
165
31. Женевская конвенция об улучшении участи раненых, больных и лиц,

потерпевших кораблекрушение, из состава вооруженных сил на море.
/ Международное гуманитарное право в документах. – Москва, 1996.
– С.174-193.
32. Женевская конвенция об обращении с военнопленными / Междуна-
родное гуманитарное право в документах. – Москва, 1996. – С. 194-265.
33. Женевская конвенция о защите гражданского населения во время во-
йны. / Международное гуманитарное право в документах. – Москва,
1996. – С. 266-334.
34. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в
Европе, 1 августа 1975 року. // Действующее международное право. В 3-х
томах. Том 2. – Москва, 1996. – С. 151-155.
35. Конвенция о безопасности персонала Организации Объеденных Наций
и связанного с ним персонала от 9 декабря 1994 года // Международное
публичное право. Сборник документов в 2 частях. Часть 1. – Москва,
2006. – С. 829-835.
36. Конвенция об улучшении участи раненых и больных в действующих ар-
миях от 12 августа 1949 года //Женевские конвенции от 12 августа 1949
года и Дополнительные протоколы к ним. – Москва, 2003.
37. Конвенция о запрещении или ограничении применения конкретных
видов обычного оружия, которые могут считаться наносящими чрез-
мерные повреждения или имеют неизбирательное действие от 10 апре-
ля 1981 года// Международное гуманитарное право в документах. – Мо-
сква, 1997.
38. Конвенции о запрещении применения, накопления запасов, производ-
ства и передачи противопехотных мин и об их уничтожении от 18 сентя-
бря 1997 года// Международное публичное право. Сборник документов
в 2 частях. Часть 2. – Москва, 2006. – С. 2493-2503.
39. Конвенция о защите культурных ценностей в случае вооруженного кон-
фликта от 14 мая 1954 года // Международное гуманитарное право в до-
кументах. – Москва, 1996. – С. 418-432.
40. Конвенция о привилегиях и иммунитетах Организации Объединенных
Наций от 13 февраля 1946 г. // Международное публичное право. Сбор-
ник документов в 2 частях. Часть 1. – Москва, 2006. – С. 823-829.
166
41. Мирное соглашение по Боснии и Герцеговине: положения, касающие-

ся МККК // Международный журнал Красного Креста. – 1996.– № 9.
– С. 251-254.
42. Резолюція Генеральної Асамблеї 1992/73 від 5 березняь 1992 року.
43. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 45/6 (1990).
44. Резолюции Генеральной Ассамблеи ООН 193-С(ІІІ) (1948); 288-B(IV)
(1949); 615(VII) (1952).
45. Резолюция Совета Безопасности ООН 515 (1982).
46. Резолюция Совета Безопасности S/Res.770 (1992); S/Res.771 (1992).
47. Римский статут международного уголовного суда // Международное пу-
бличное право. Сборник документов в 2 частях. Часть 2. – Москва, 2006.
– С. 2726-2769.
48. Соглашение о всеобъемлющем политическом урегулировании Камбод-
жийского конфликта //Сборник международных договоров СССР и
Российской Федерации. – Выпуск XLVII.– Москва, 1994. –С. 38 - 57.
49. Соглашение о первоочередных мерах по защите жертв вооруженных
конфликтов от 24 сентября 1993 года //»Содружество», Информацион-
ный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. –
1993.–№ 4. – С. 13-19.
50. Соглашение о сотрудничестве с организацией американских государств
// Международный журнал красного креста.– 1996. – № 11. – С. 488.
51. Статут международного суда ООН (извлечение) // Международное пу-
бличное право. Сборник документов. – Москва, 2006. – С. 6.
52. Устав Организации Объединенных наций // Действующее международ-
ное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова.
Том 1. – Москва, 1996. – С. 7-34.
53. Правила процедуры и доказывания Международного Уголовного Суда//
http://www.un.org/russian/law/icc/docs.htm
54. Протокол об ослепляющем лазером оружии (Протокол IV) от 12 октября
1995 года.// Международное публичное право. Сборник документов в 2
частях. Часть 2. – Москва, 2006. – С. 2484-2485.
55. Протокол о запрещении или ограничении применения мин, мин-
ловушек и других устройств (Протокол II) с поправками, внесенными 3
мая 1996 года // Международное публичное право. Сборник документов
в 2 частях. Часть 2. – Москва, 2006. – С. 2474-2482.
167
56. Протокол о запрещении применения на войне удушливых, ядови-

тых или других подобных газов и бактериологических средств, 17июля
1925 г.// Действующее международное право в трех томах. Том 2. – Мо-
сква,1997. – С. 587.
57. Соглашение между правительством Киргизской республики и Между-
народным Комитетом Красного Креста (МККК) о статусе, привилегиях
и иммунитетах МККК в Киргизской республике от 7 октября 2004 года
58. Угода між Міжнародним комітетом Червоного Хреста та Міністерством
внутрішніх справ України № 5 від 20 січня 1998 року.
59. Устав Совета Европы от 5 мая 1949 г.// Бенуа-Ромер Ф. Право Совета
Европы: На пути к общеевропейскому правовому пространству. – Мо-
сква, 2007. – С. 195-199.
60. Документи МКЧХ та Міжнародного руху Червонного Хреста та Червон-
ного Півмісяця:
61. ХХth Round table and International Congress: “United for respect of
international humanitarian law” 6 - 9 September 1995. – Geneva, 1996.
62. Blinding weapons: Report of meetings of experts converned by the International
Committee of the Red Cross on battlefield laser weaponts 1989–1991. –
Geneva, 1993.
63. Bulletin du CICR. – Octobre. –1991.
64. Bulletin international des Societes de la Croix- Rouge. – 1916. – № 186.
65. Bulletin international des Societes de la Croix- Rouge. – 1894. – № 100.
66. Cardia I. Note for the record, Protocole de 1925 (Apr 26, 2001)
67. Commentaire des Protocoles additionnals du 8 juin 1977 aux Conventions de
Geneve du 12 ao t 1949. – Geneve, 1987.
68. Dokument D 795 // Conseil des de la Croix-Rouge internationale,
Compte rendu des d bats, Prague, 1961. – Gen ve, 1961.
69. En faveur des victims d’exp riences pseudo-m dicales – L’action de la Croix-
Rouge // Revue internationale de la Croix-Rouge. – 1973. – № 649.
70. Final report of the Committee on Formation of Customary (General)
International Law, Statement of principles Applicable to the Formation of
General Customary International Law // International Law Association.
Report of the Sixty-Ninth Conference. – London 2000.
71. International Committee of the Red Cross, Dixieme Conference Internationale
de la Croix-Rouge riunie a Geneve du 50 mars au 7 avril 1921, Res XII. //
Revue intemationale de la Croix-Rouge. – 1921 – № 330.
168
72. International Committee of the Red Cross, Report on the Work of the
Conference of Government Experts for the Study of the Conventions for the
Protection of War Victims (Geneva, April 14-26, 1947).– Geneve, 1947.
73. Letter from the International Committee of the Red Cross to the Assembly of
the League of Nations, Limitation de la guerre. –Архів МКЧХ.– Справа B
CR 82.
74. Memorandum adresse par le Comite international de la Croix-Rouge aux
Gouvemements des Etats parties a la Convention de Geneve et aux Socie’th
nationales de la Cnix-Kouge, 27 // Revue international de la Croix-Rouge. –
1945.– № 85.
75. Persons displaces within their own country. Report of the Symposium. –
Geneva, 1996.
76. Raport general du Comite international de la Croix- Rouge sur son activite d
maps 1938. // CICR. – 1938. – Р. 129-130.
77. Raport general du Comite de la Croix- Rouge sur son activite de 1912 a 1920.
– Geneve, 1921.
78. Rapport présenté par le CICR á la XXIe Conférence internationale de la Croix-
Rouge (Istambul, 1969). // Revue internationale de la Croix- Rouge. – 1969. – №
607. P. 405-415.
79. Rapport sommaire sur les travaux de la Conference d’experts gouvernementaux
pour I’etude des Conventions protegeant les victimes de la guerre (Geneve, 14-
26 avril 1947). – Geneve, 1947.
80. Rapport sur les travaux de la Conference d’experts gouvernementaux pour
I’etude des Conventions protegeant les victimes de la guerre (Geneve, 14- 26
avril 1947). – Geneve, 1947.
81. Report ICRC about the situation in Afghanistan 2001-2005.
82. Review of delegated ICRC projects and participating National Society (PNS)
bilateral projects carried out in areas under ICRC coordination — Final
Report”, May 1997, unpublished ICRC document.
83. Revue internationale de la Croix- Rouge. – 1920. –№16 .
84. Seventeenth International Red Cross Conference (Stockholm, Aug 1948),
Report (Swedish Red Cross 1948); Seventeenth International Conference of
the Red Cross, Stenogramme des seances de la Commission juridique and
Resume des debats des sous-commissions de la Commission juridique (Aug
1948).
85. Tesley Report. – Geneva, 1998. – P. 87-92.
169
86. XXIV Международная конференция Красного Креста и Красного Полу-

месяца, Женева, 3–7 декабря 1995 г. Резолюция 1. Международное гума-
нитарное право: от права к действию. Отчет о деятельности по выпол-
нению решений Международной конференции по защите жертв войны
// Международный журнал Красного Креста. – 1996.– № 8. – С. 56-60.
87. Годовой отчет МККК за 2005 год. // <http://www.icrc.org/web/rus/siterus0.
nsf/html/6QCJU5>
88. Годовой отчет МККК за 2004 год. // <http://www.icrc.org/web/rus/siterus0.
nsf/html/6QCJU4>
89. МККК назначает членов Директората // Международный журнал
Красного Креста.: – 1998. – №21.– С. 441.
90. Нота МКЧХ до товариств Червоного Хреста та воюючим сторонам від
27.ХІ.1921 р.
91. Обзор оперативной деятельности МККК в 2004 году – Москва, 2005.
92. Обзор оперативной деятельности МККК в 2005 году. – Москва, 2006.
93. Обзор оперативной деятельности МККК в 2006 году. – Москва, 2007.
94. Обзор оперативной деятельности МККК в 2007 году
// http://www.icrc.org/web/rus/siterus0.nsf/htmlall/
section_finances_and_budget?OpenDocument
95. Основополагающие принципы движения Красного Креста и Красного
Полумесяца.– Москва, 1995. – С. 3.
96. Основы и принципы международного движения Красного Креста и
Красного Полумесяца // Международное движение Красного Креста
и Красного Полумесяца: Сборник уставов и других документов. – Мо-
сква, 1995. – С. 5-7.
97. Правила процедуры Международного движения Красного Креста и
Красного Полумесяца // Международное движение красного Креста и
Красного Полумесяца. Сборник Уставов и других документов. – Мо-
сква, 1995. – С. 34-49.
98. Прес реліз МКЧХ від 17 грудня 2007 року. <//http://www.icrc.org/web/
rus/siterus6.nsc/htmlall/irrc-17-12-2007?opendocument>
99. Принципы и правила проведения операций Красного Креста и Красно-
го Полумесяца по оказанию помощи при стихийных бедствиях и ката-
строфах //Международное движение красного Креста и Красного По-
лумесяца. Сборник Уставов и других документов. – Москва, 1995. С.
164-181.
170
100. Протокол засідання Юридичної комісії від 1 травня 1946 р. і записка Жана
Мейлана про роль і діяльність МКЧХ під час громадянської війни від 29
квітня 1946 р. – Архів МКЧХ - CR 211.
101. Резолюція № 1 IV Берлінської конференції 1869 року.
102. Резолюція № 1 VI Вашингтонської конференції 1912 року.
103. Резолюція № 15 ХIV Женевської конференції 1921 року.
104. Резолюція Міжнародної конференції Червоного Хреста № 1 від 9 жов-
тня 1986 року.
105. Резолюция 6 ХХІІ Международной конференции Красного Креста //
Международное движение красного Креста и Красного Полумесяца.
Сборник Уставов и других документов. – Москва, 1995. – С. 161.
106. Резолюция Международной конференции Красного Креста № 1 от
21 июня 2006 года // http://www.icrc.org/web/rus/siterus5.nsc/htmlall/
irrc-detention-03-2005?opendocument
107. Решение Международной конференции состоявшейся в Женеве 26-29
октября 1863 г. // Международное движение красного Креста и Красно-
го Полумесяца. Сборник Уставов и других документов. – Москва, 1995.
– С. 5-6.
108. Севильское Соглашение об организации международной деятель-
ности составных частей Международного движения Красного Крес-
та и Красного Полумесяца // http://www.icrc.org/web/rus/siterus0.nsf/
html/666DLH
109. Типовой закон об использовании и защите эмблемы красного креста и
красного полумесяца // Эмблема. История и современность. Статьи и
документы. – Москва, 1998. – С. 147-159.
110. Устав Международного Движения Красного Креста и Красного Полу-
месяца (в ред. от 21 июня 2006 г. ) //<http://www.icrc.org/web/rus/siterus0.
nsf/htmlall/6r6fn6?opendocument>
111. Устав Международного движения Красного Креста и Красного Полу-
месяца // Международное движение красного Креста и Красного По-
лумесяца. Сборник Уставов и других документов. – Москва, 1995. – С.
11 – 31.
112. Устав Международного Комитета Красного Креста // Международное
движение Красного Креста и Красного Полумесяца: Сборник уставов и
других документов. – Москва, 1995. – С. 67-73.
171
113. Устав Международного Комитета Красного Креста от 24 июня 1998 года

// Международное движение Красного Креста и Красного Полумеся-
ца: Сборник уставов и других документов. – Москва, 2000. – С. 68-73.
114. Циркулярний лист № 20 Центральним комітетам допомоги поране-
ним від 20 липня 1870 року.// Actes du Comite international. – 1871.– P.
171-173.
115. Циркулярний лист № 21 Центральним комітетам допомоги поране-
ним від 20 липня 1870 року // Actes du Comite international. – 1871.– P.
173-175.
Спеціальна література:
116. Bagnion F. Le CICR et la protection des victims de la guerre.– Geneve, 1994.
117. Bernard V. How government fiscal concessions can strengthen Red Cross and
Red Crescent Societies // International Review of the Red Cross. –1996. – №
313. – P. 452-475.
118. Blondel J. The regional delegations of the International Committee of the Red
Cross // International Review of the Red Cross. – 1996 – № 312. – P.332-333.
119. Boissier P. Histoire du CICR, Vol. I. – Paris, 1963. – 268 р.
120. Boissier P. History of the International Committee of the Red Cross. Volume I:
From Solferino to Tsushima.– Geneva, 1985. – 392 р.
121. Bowett D.W. The law of international institutions. – London, 1982. – 692 p.
122. Bugnion F. The International Committee of the Red Cross and the Development
of International Humanitarian Law // Chicago Journal of International Law. –
2005 – Vol. 5. – № 1. – Р. 204-208.
123. Cepelka C., Sturma P. Mezinarodni pravo verejne. – Praha, 2003. – 762 s.
124. Dind P. Security in ICRC field operations //The International Review of the
Red Cross. – 1998. – № 323. – P.340-341.
125. Dunant H. Un souvenir de Solferino. – Geneve, 1990. – 147 p.
126. Durant A. History of the International Committee of the Red Cross. From
Sarajevo to Hiroshima. – Geneva, 1984. – 590 р.
127. Erikkson C. Humiliating and degrading treatment under international
humanitarian law: criminal accountability, state responsibility, and cultural
considerations// The Air Force Law Review.- 2004. -№ 55. - P. 300.
128. Escorihuela A. Le Comite internationale de la Croix- Rouge comme
organization sui generis? Remarquesa personalite juridique internationale du
172
CICR // Revue generale de droit international public. – 2001. – Vol. 105. –

№3. – Р. 598-602.
129. Favre E. L’internement en Suisse des prisoner de guerre maladies ou blesses. –
Geneve, 1919. – 196 р.
130. Forsythe D. P. The Humanitarians. The International Committee of the Red
Cross. –Cambridge, 2003. – 356 p.
131. Forsythe D. P. The Humanitarians. The International Committee of the Red
Cross. –Cambridge, 2005. – 358 p.
132. Franklin W. Protection of Foreign Interests / Study in Diplomatic and Consular
Practice. – Washington, 1946.
133. Haug H. Humanity for all. The International Red Cross and Red Crescent
Movement. – Berne; Stuttgart; Vienna, 1993. – 682 р.
134. Henckferts J., Doswald-Beck L. Cuctomary International Humanitarian Law.
Volumе I: Rules. – Cambridge, 2005. – 622 р.
135. Henckferts J., Doswald-Beck L. Cuctomary International Humanitarian Law.
Volumе IІ: Practice. – Cambridge, 2005.
136. Henysch T. Face au Blocus, La Croix Rouge International dans le Nigeria en
guerre 1967-1970. – Geneva, 1973. – P. 293-302.
137. Higgins R. Problems & Process International Law and How We Use it.–Oxford,
2001.– Р. 48-55.
138. Hoffman, M.H. The Customary Law of Non-International Armed Conflict -
Evidence from the United States Civil War // The International Review of the
Red Cross. – 1990. – № 277. – P. 322-382.
139.
1950.– . 15.
140. International Count of Justice Report. – 1949.– C. 182.
141. Janner A. La Puisssnce protectice en Droit internanational. – Lichtenhahn,
1948.
142. Janod S. La protection des victims du conflict arme des s Falkland-
Malvinas (1982). – Geneva, 1984. – P. 20-21.
143. Jeannet S. Non-disclosure of Evidence before International criminal tribunals:
recent developments regarding the International Committee of the Red Cross
// International and Corporative Quarterly. – 2001. – Vol. 50. – P. 645–646.
144. Kende I. Twenty-five Years of Local Wars. // Journal of Peace Research. –
1971. – P. 5-22.
173
145. Kosirnik R. Droit international humanitaire et protection des camps de refugies.

– Geneve, 1984.
146. Lauterpachtt H. The Limits of the Operation of the War. // British YearBook of
International Law. – 1953. – Vol. 30. – P. 212.
147. Leatherman J., DeMars W. Breaking Cycles of Violens. – West Harford, 1999.
– P.4
148. Lendorff A., Lindner A Operational cooperation between participating National
Societies and the International Committee of the Red Cross //International
Review of the Red Cross. – 1998. – № 323. – P. 237.
149. McLin A. The ICRC: An alibi for Swiss Neutrality? //Duke Journal of
Comparative & International Law. –1998-1999. – Vol. 9. – P. 495-518.
150. Mertens P. Les Modalit s de l’intervention du CICR dans le Conflict du Nig
ria, Annuaire francais du droit international – Genev , 1969. – . 189.
151. Moynier G. Ce que c’est que la Croix-Rouge. – Bulletin international. –1875.
– № 21. – Р. 2-8.
152. Observance by United Nations forces of international humanitarian law//
International Review of the Red Cross – 1999.– № 836.
153. Oppenheim L. International Law. Vol. I, Peace.– New York, 1937. – Р. 19.
154. Peres A. Le system des privileges et immunites aplicable aux organisations
internationalea en Suisse at aux delegations perfomanentes efranceres a
Geneve.– Geneve 1997. – 72 p.
155. Perruchcoud R. Les resolutions des Conferences Internationales de la Croix-
Rouge. – Geneva, 1979. – Р. – 144-163.
156. Petipierre M. Actualite du Comit e international de la Croix-Rouge // Revue
internationale de la Croix- Rouge. – 1971.– № 626. – P. 90.
157. Pictet J. Development and Principles of International Humanitarian Law. –
Geneva, 1985. – P. 26.
158. Pictet J. Une institution unique dans son genre - Le Comite International de la
Croix-Rouge.– Geneve, Paris, 1985. – 112 р.
159. Plattner D. The protection of displaced persons in non-international armed
conflicts. – Geneva, 1992.
160. Preux J. Commentaire de la Convention de Genev relative au tretment des
prisoners de guerre. – Genev , 1958.
161. Reuter P. Institutions internationales. – Paris, 1972.
162. Ruffieux R. La Suisse de l’entre-deux-guerres. – Lausaunne, 1974. – P. 262-263.
174
163. Sandoz Y. Le droit d’initiative du Comit international de la Croix-Rouge //

German Yearbook of International Law. – 1979. – Vol. 22. – P. 351-367.
164. Salamon L. The global associational revolution: The rise of the third sector on
the world scene. Occasional Paper 15. Baltimore: Institute for Policy Studies,
John Hopkins University, 1993.
165. Schwarzenberger G. The Province of the Doctrine of International Law/Current
Legal Problems, 1956 – London, 1956. – P. 244.
166. Simma B. Das Reziprotzilatselement im Zustandendekommen
v lkerrechtlicher Vertrage. – Berlin, 1972. – P. 187-194.
167. Skubiszewski K. A New Source of the Law of Nations: Resolutions of
International Organizations. – Geneva, 1968. – P. 508-520.
168. Spiro P. New global communities: nongovernmental organizations in
international decision making institutions // Washington Quarterly. – №
18(1), 1995.
169. Swiss neutrality as viewed by the International Committee of the Red Cross //
http://www.icrc.org/web/eng/siteeng0.nsf/html/629CJX
170. Swinarski C. La notion d’un organisme neuter et le droit international //
Studies in Honour of Jean Pictet – Geneva, 1986. – P. 820-834.
171. The International Committee of the Red Cross. – Geneva, 2000. – 72 p.
172. Virally M. Valeur juridique des recommandations des organisations
internationales. — Paris, 1956.
173.
174. XVII конференция Красного Креста / Правда от 9 июля 1952 года.– С. 1.
175. ХІХ „круглый стол” по актуальным проблемам международного права
// Международный журнал Красного Креста. – 1995. – № 4 – С. 423-432.
176. Абашидзе А. Х., Урсин Д. А. Неправительственные организации: между-
народно-правовые аспекты. – Москва, 2002. – 160 с.
177. Аби Сааб Р.Гуманитарное право и внутренние конфликты. Истоки и эво-
люция международной регламентации. – Москва, 2000. – 264 с.
178. Аблазов В.И. Долгий путь из афганского плена и безвестия. – Киев, 2005.
– 272 с.
179. Абпланальп Ф. Международные конференции Красного Креста – фак-
тор развития международного гуманитарного права и сплоченности
Международного движения Красного Креста и Красного Полумесяца //
Международный журнал Красного Креста. – 1995. – № 6. – С. 637-671.
175
180. Актуальные проблемы деятельности международных организаций: тео-

рия и практика. / Под ред. Морозова Г.И. – Москва, 1982. – 351 с.
181. Арцт Д., Лукашук И. Участники международно-правовых отношений //
Вне конфронтации. Международное право в период после холодной во-
йны. Сборник статей. – Москва, 1996. – С. 93-106.
182. Бенуа-Ромер Ф. Право Совета Европы: На пути к общеевропейскому
правовому пространству. – Москва, 2007. – 296 с.
183. Білорус І. О. Правосуб’єктність міжнародних неурядових організацій
в умовах глобалізації міжнародного економічного права. Дис. . канд.
юрид. наук. – Київ, 2005. – 219 с.
184. Білорус І. О. Правосуб’єктність міжнародних неурядових організацій в
умовах глобалізації міжнародного економічного права. Автореферат
дис. канд. юрид. наук. – Харків, 2005. – 20 с.
185. Блондель Ж.-Л. Сотрудничество между национальными обществами и
Международным Комитетом Красного Креста: необходимое и взыска-
тельное партнерство // Международный журнал Красного Креста. –
1998.– № 21. – С. 239-248.
186. Броунли Я. Международное право. В 2-х книгах. Книга 2. – Москва,
1977.
187. Буасье П. Первые годы Красного Креста. – Москва, 1994. – 20 с.
188. Бувъе А. Конвенция о безопасности персонала Организации Объеден-
ных Наций и связанного с ним персонала // Международный журнал
Красного Креста.. – 1995. – № 7 – С. 778-811.
189. Бундука П. М. Вклад Международного Комитета Красного Креста
(МККК) в определение и прогрессивное развитие международно-пра-
вового статуса беженцев и перемещенных лиц. Дис. канд. юрид. наук. –
Москва, 2002. – 190 с.
190. Бюньон Ф. Международный комитет Красного Креста и защита жертв
войны. – Москва, 2005. – 1548 с.
191. Бюньон Ф. Международный Комитет Красного Креста и Советский
Союз (1917-1991). – Москва, 1998. – 72 с.
192. Бюньон Ф. Право Красного Креста // Международный журнал Красного
Креста. – 1995. – № 6. – С. 602-636.
193. Вельяминов Г. М. Международная правосубъектность //Советский еже-
годник международного права, 1986. – Москва, 1987.
176
194. Вышинский Л. Я. Вопросы международного права и международной по-

литики. – Москва. 1949.
195. Выступление президента МККК Якоба Келленбергера на заседании
Правления Международной Федерации обществ Красного Креста и
Красного Полумесяца.// http://www.icrc.org/Web/rus/siterus0.nsf/html/
cooperation-statement-020507
196. Давид Е. Принципы права вооруженных конфликтов. – Москва, 2000.
– 718 с.
197. Данилов Е. А. СЭВ и третьи страны: юридические предпосылки и формы
сотрудничества. – Москва, 1982.
198. Делінський О. А. Проблема правосуб’єктності індивіда у міжнародному
праві // Правове життя сучасної України.– Одеса, 2006. – С. 213-215.
199. Деятельность МККК в Центральной Азии. – Ташкент, 2007.
200. Досвальд-Бек Л. Руководство Сан-Ремо по международному праву, при-
менимому к вооруженным конфликтам на море // Международный
журнал Красного Креста. – 1995. – № 7 – С. 714-728.
201. Евинтов В. И. Международное сообщество и правопорядок (анализ со-
временных концепций). – Киев, 1990.
202. Журек О. Н. Внутриорганизационный механизм общих межправитель-
ственных организаций. Автореферат дис. канд. юрид. наук.– Москва,
1988. – 24 с.
203. Загорський А., Лукас М. Меняющаяся роль неправительственных орга-
низаций в международном сотрудничестве // Россия перед европей-
ским вызовом. – Москва, 1993. – С. 26-39.
204. Задорожный Г. П. Мирное сосуществование и международное право. –
Москва, 1964.
205. Захарова Н.В. Индивид – Субъект международного права//Советское
государство и право. – 1989. – № 11. – С. 112-118.
206. Звичаєве міжнародне гуманітарне право. Норми // Український часо-
пис міжнародного права. Спеціальний випуск. – 2006. – № 2. – С. 7-16.
207. Знакомьтесь - МККК. – Москва, 2005. – 48 с.
208. История Красного Креста и Красного Полумесяца СССР. /Под ред. Ко-
лесникова. –Москва, 1947. – 78 с.
209. Каламкарян Р.А. Философия международного права. – Москва, 2006. –
207 с.
177
210. Каламкарян Р. А. Роль доктрины наиболее квалифицированных специа-

листов по публичному праву разных наций в формировании современ-
ного международного права.// Государство и право. – 2006. – № 6. – С.
75-78.
211. Каламкарян Р.А. Мигачев Ю. И. Международное право: Курс лекций. –
Москва, 2006. – 448 с.
212. Калядин А.Н. Роль неправительственных организаций в обеспечении
мира // Политика мира и развитие политических систем. – Москва,
1984. – С. 117-125.
213. Камынин А.И. Международные неправительствение организации в со-
временних международних организациях. Автореферат дис. канд. юрид.
наук. – Москва, 1992. – 20 с.
214. Келленбергер Я. Гуманитарная деятельность - говорить громко или хра-
нить молчание // Международный журнал Красного Креста. Сборник
статей. – 2004. – С. 169-190.
215. Коваленко И.И. Международные неправительственные организации. –
Москва, 1976.
216. Кольяр К. А. Международные организации и учреждения. – Москва,
1972.
217. Комитеты или другие органы, создаваемые для содействия имплемен-
тации международного гуманитарного права на национальном уров-
не. Отчет о совещании экспертов. / Под ред. К. Пелландини – Москва,
1998. –136 с.
218. Кравченко В. В. Советские организации как субъекты международных
отношений // Советское государство и право –1973 – № 5. – С. 86-90.
219. Красний Крест и Красний Полумесац. Портрет международного движе-
ния. – Москва, 1994. – 30 с.
220. Кулеба Д.І. Участь України в міжнародних организаціях. Правова теорія
і практика. – Київ, 2007. – 304 с.
221. Курс международного права в 7 томах. Том 6. – Москва, 1992. – 321 с.
222. Левицкий Т. И. Юридическая природа и правовое положение Совета Ев-
ропы. Дис. канд. юрид. наук. – Москва, 1993. – 262 с.
223. Лендорф А., Линднер А. Оперативное сотрудничество между участвую-
щими в операциях национальными обществами и Международным Ко-
митетом Красного Креста // Международный журнал Красного Креста.
– 1998.– № 21. – С. 284-304.
178
224. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. –Москва, 2005. –

415 c.
225. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть. Учебник. – Москва,
1996. – 371 с.
226. Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования. –
Киев, 1980. – 165 с.
227. Лукашук И. И. Некоторые вопросы кодификации и прогрессивного
развития права международных договоров// Советский ежегодник меж-
дународного права, 1967. – Москва, 1968. – С. 53-64.
228. Лукашук И. И. Современное право международных договоров. В 2 т. Том
І. – Москва, 2004. – 658 с.
229. Лукашук И. И. Структура и форма международного договора. – Москва,
1970. – 131 с.
230. Макарова И. А. К вопросу о правосубъектности международных непра-
вительственных организаций //Международное право в современном
мире. Сборник статей. Под ред Колосова Ю. М. – Москва, 1991 – С.
162-166.
231. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом. – Харків,
2000. – 592 с.
232. Малкина И. Б. Международные неправительственные организации в
современном международном праве. Дис. канд. юрид. наук. – Казань,
2001.– 194 с.
233. Мария де лос Архелес де Варона Эрнандес Необходимость сотрудничества
для осуществления и развития деятельности Кубинского Красного Кре-
ста // Международный журнал Красного Креста. – 1998.– № 21. – С.
261-267.
234. Матвеева Т.Д. Неправительствение организации в механизме защити
конституционных прав и свобод человека. Дис. докт. юрид. наук. – Мо-
сква, 1997.
235. Мацко А. С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – Київ, 2002.
– 216 с.
236. Международное движение Красного Креста и Красного Полумесяца:
Сборник уставов и других документов. –Москва, 2000. – 236 с.
237. Международная правосубъектность (некоторые вопроси теории)./ Отв.
ред. Д.И.Фельдман – Москва, 1979. – 187 с.
179
238. Международное право: учебник. / Под ред. Л. Н. Шестакова – Москва,

2005. – 464 с.
239. Международное право: учебник. / Отв. ред. К. А. Бякешев – Москва,
2007. – 784 с.
240. Международное право: Учебник / Под ред. Г.И. Тункина.. – Москва,
1994. – 563 с.
241. Международное право. / Под ред. А. И.Микульшина – Москва, 2005. –
367 с.
242. Международное право: учебник. / Под ред. Ю. М. Колосова, Э. С. Крив-
чикова – Москва, 2005. – 856 с.
243. Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та
практики. – Київ, 2002. – 284 с.
244. Міжнародне право: Основи теорії. За ред. Буткевич В. Г. – Київ, 2002.
– 606 с.
245. Міжнародне право. Основні галузі. / За ред.. В. Г. Буткевича. – Київ,
2004. – 810 с.
246. Міжнародне право: Навчальний посібник./ За ред.. М. В. Буроменсько-
го. – Київ, 2007. – 336 с.
247. МККК в Центральной Азии. – Ташкент, 2005. – 20 с.
248. МККК: Отвечаем на ваши вопросы. –Москва, 1999. – 42 с.
249. МККК смотрит в будущее // Международный журнал Красного Кре-
ста. – 1998. – № 20. – С. 155-167.
250. Моджорян Л. А. Основные права и обязанности государств. – Москва,
1965.
251. Моджорян Л. А. Субъекты международного права. – Москва, 1958.
252. Морозов Г.И. Международные организации. Некоторые вопроси теории.
– Москва, 1974. – 389 с.
253. Муравьев В. И. Международные организации – специфические субъек-
ты международного права. –Киев, 1990.
254. Нахлик С. Е. Краткий очерк международного гуманитарного права. Мо-
сква, 2000.
255. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право: новые тенден-
ции в международно- правовом регулировании. – Москва, 1998. – 272 с.
256. Николаев А.Б. Международный Красный Крест (правовая структура и
политическое лицо) // Советское государство и право. – 1958.– № 8. –
С. 43-51.
180
257. Николаев А. Б. Международний Красний Крест // Советское государ-

ство и право. – 1952. – № 8. – С. 53-55.
258. Новицкий М. А. Неправительствение организации перед лицом Евро-
пейской комиссии по правам человека. – Москва, 1999.
259. Сандо И. Международный комитет Красного Креста как хранитель МГП
// Московский журнал международного права. Специальный выпуск. –
1999. – Декабрь. – С. 91-107.
260. Список участников / Симпозиум по вопросам гуманитарной деятель-
ности и осуществлению операций по поддержанию мира. Отчет. – Мо-
сква, 1995. – С. 106-109.
261. Перре Ф. Деятельность МККК в Венгрии в 1956 г. // Международный
журнал красного креста.– 1996. – № 11. – С. 451 - 454.
262. Пикте Ж. Основополагающие принципы Красного Креста. – Москва,
1997. – 105 с.
263. Пикте Ж. Международный Комитет Красного Креста: уникальное уч-
реждение. – Москва, 1997. – 114 с.
264. Платгнер Д. Нейтральность МККК и нейтральность гуманитарной по-
мощи // Международный журнал Красного Креста. – 1996. – №9.– С.
157-179.
265. Подшибякин С. Правовой статус международных неправительственных
организаций. – Москва, 2006. –128 с.
266. Потапов В.И. Беженцы и международное право. – Москва, 1986.
267. Пре Ж. Дополнительние протоколи к Женевским конвенциям.// Меж-
дународный журнал Красного Креста. – 1997. – №18. – С. 553-563.
268. Предисловие / Симпозиум по вопросам гуманитарной деятельности
и осуществлению операций по поддержанию мира. Отчет. – Москва,
1995. – С. 106-109.
269. Пчелинцев Е.С. Рецензия на книгу Г. И. Морозова//Советский ежегод-
ник международного права, 1970.– Москва, 1972. – С. 285-289.
270. Рейхард М. Миротворчество и неправительствение правозащитние орга-
низации. // Российский бюллетень по правам человека. – 1999. – Вып.
2. – 28-37.
271. Рей-Ширр К. Женевские конвенции 1949 г. — решающий прорыв (часть
I).// Международный журнал Красного Креста.– 1999. – С. 79-144.
272. Репецький В. Дипломатичне і консульське право. – Львів, 2002. – С. 372
с.
181
273. Репецький В., Лисик В. Міжнародне гуманітарне право: Підручник. –

Київ, 2007. – 467 с.
274. Руководящие принципы соблюдения международного гуманитарного
права силами ООН. – Москва, 1998. – 66 с.
275. Сандо И. Эмблемы Красного Креста и Красного Полумесяца //Право-
вая защита эмблемы Красного Креста или Красного Полумесяца. – Мо-
сква, 1995. – С. 5-18.
276. Свинарки К. Основные понятия и институты международного гумани-
тарного права как системы защиты человека. – Москва, 1997. – 72 с.
277. Словарь международного права.– Москва, 1986. – 432 с.
278. Талалаев А.Н. Право международных договоров. Договоры с участием
международных организаций. – Москва, 1989. – 246 с.
279. Талалаев А. Н. Субъекты международного права / Международное пра-
во. – Москва, 1994. – С. 86.
280. Тарасов О. В. Международные неправительственные организации и
международное право. – Харьков, 1999.– 192 c.
281. Тарасов О. В. Міжнародні неурядові організації в системі світового гро-
мадянського співтовариства. Автореферат. дис. канд. юрид. наук – Київ,
1995. –20 с.
282. Томан И. Россия и Красный Крест (1917-1945). – Москва, 1998. – 104 с.
283. Тункин Г. И. Теория международного права. – Москва, 1970. – 512 с.
284. Тункин Г.И. Теория международного права. – Москва, 2000. – 396 с.
285. Українська дипломатична енциклопедія: у 2-х томах. Том І. – Київ,
2004. – 760 с.
286. Урсин Д. А. Международные неправительственные организации и про-
грессивное развитие международного права. Дис. канд. юрид. наук. –
Москва, 2000. – 184 с.
287. Ушаков Н. А. Субъекты современного международного права // Совет-
ский ежегодник международного права, 1964-1965. – Москва, 1966. –
С. 60-75.
288. Фединяк Г.С. Правосуб’єктність транснаціональних корпорацій у час
глобалізаційних процесів (аспекти міжнародного права та міжнародного
приватного права). – Київ, 2007. – 200 с.
289. Хенкерс Ж.-М. Исследование, посвященное обычному международно-
му гуманитарному праву: Лучше понимать и полнее соблюдать нормы
182
права во время вооруженного конфликта // Международный журнал

Красного Креста: Содержание под стражей. – 2005. – С. 238.
290. Хосе Мария де лос Родригес Эрнандес Гуманитарная деятельность движе-
ния эсперантистов во время двух мировых войн и его связь с Между-
народным Красным Крестом. // Международный журнал красного кре-
ста.– 1996. – № 10. – С. 336 - 345.
291. XXIV Международная конференция Красного Креста и Красного Полу-
месяца, Женева, 3–7 декабря 1995 г. Резолюция 1. Международное гума-
нитарное право: от права к действию. Отчет о деятельности по выполне-
нию решений Международной конференции по защите жертв войны //
Международный журнал Красного Креста. – 1996.– № 8. – С. 56.
292. Черкєс М. Ю., Рижиков В. Г. Міжнародна правосуб’єктність Черво-
ного Хреста як неурядової організації. // Вісник Одеського інституту
внутрішніх справ. – 1997. – № 1– С. 92-93.
293. Черниченко С. В. Допуск индивидов в международные суды и междуна-
родная правосубъектность // Советский ежегодник международного
права, 1968. – Москва, 1969. – C. 271-281.
294. Черниченко С.В. Теория международного права. – Москва,1999.– 398 с.
295. Шестаков Д. Ю. Международно-правовые аспекты деятельности не-
правительственных организаций, связанных с ООН. Автореферат дис.
канд. юрид. наук. – Москва, 1997. – 24 с.
296. Шибаева Е. А. Некоторые правовые вопроси сотрудничества государств
в рамках международных организаций //Советский ежегодник между-
народного права, 1981 – Москва, 1982. – С. 201-209.
297. е Е. А. а а а а .–М а, 1986. – 160 .
298. е Е. А. а а а а а .–М -
а, 1972. – 175 .
299. е Е. А., М. а
а а а .–М а, 1988. – 188 .
300. . М. М а а .–М а, 1971. 467 .
301. і .А, А е е . ., .Ф. і . а а
а а а а а У а . – К , 1995. 359 .
302. Юридична енциклопедія. Том 3. – Київ, 2001. –717 с.
303. Юръев С. С. Правовой статус общественных организаций. – Москва,
1995. – 168 с.
1 Авторський переклад
183
ДОДАТКИ
Інтернет джерела:
304. www.icj-cij.org – Сайт Міжнародного суду ООН
305. www.icrc.org – Сайт МКЧХ
306. www.ifrc.org – Сайт Федерації товариств Червоного Хреста та Червоно-
го Півмісяця
184
ДОДАТКИ
Угода між Міжнародним комітетом Червоного

Хреста та Федеральною Радою Швейцарії про визна-
чення правового статусу Комітету в Швейцарії1
Міжнародний Комітет Червоного Хреста, з одного боку і
Федеральна Рада Швейцарії з іншого, бажаючи визначити пра-
вовий статус Комітету в Швейцарії і домовилися про наступне:
І.СТАТУС, ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ МКЧХ

Стаття 1.Правосуб’єктність
Федеральна Рада визнає міжнародну правосуб’єктність і
правоздатність Міжнародного комітету Червоного Хреста (тут і
надалі – Комітет, МКЧХ), функції якого випливають із Женевсь-
ких конвенцій 1949 р., Додаткових Протоколів 1977 р. і Статуту
Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
Стаття 2. Свобода дій МКЧХ

Федеральна Рада Швейцарії гарантує МКЧХ незалежність
і свободу дій.
Стаття 3. Недоторканість приміщень

Будівлі, їх частини і прилеглі території, що використову-
ються для цілей МКЧХ, незалежно від того, кому вони належать,
є недоторканими. Жоден представник влади Швейцарії не може
проникати у них, без чітко вираженої згоди Комітету. Тільки
Президент МКЧХ або його належно уповноважений представ-
ник мають право відмовитися від цього права недоторканності.
Стаття 4. Недоторканність архівів

Архіви МКЧХ і всі документи та носії даних, в цілому, що
йому належать або перебувають на зберіганні, є недоторканни-
ми, незалежно від місцезнаходження.
Стаття 5. Імунітет від судового
і адміністративного переслідування
185
ДОДАТКИ
Щодо своєї діяльності, МКЧХ користується імунітетом

від судового і адміністративного переслідування за винятком:
а) якщо Президент МКЧХ або його належно уповнова-
жений представник відмовилися від нього щодо конкретно-
го випадку;
б) щодо цивільно-правової відповідальності за шкоду,
заподіяну будь-яким транспортним засобом, що належить
МКЧХ або використовується ним;
в) щодо трудових спорів, між Комітетом і його дійсними
чи колишніми працівниками або їх належно уповноваженими
позивачами від їх імені;
г) щодо витребування, за рішення суду, заробітної плати,
заборгованої МКЧХ його персоналу;
д) щодо спорів між МКЧХ і пенсійним або іншими
подібними фондами, згаданими у статті 10, пункті 1 цієї
Угоди;
е) щодо зустрічного позову, у справі, порушеній за позо-
вом МКЧХ;
є) стосовно здійснення арбітражного розгляду відповідно
до статті 22 цієї Угоди.
2. Будівлі або частини будівель, землі та активи, що при-
лягають до них, які належать МКЧХ або використовуються
ним для своїх цілей, де б вони не були і кому б вони не нале-
жали, користуються імунітетом від будь-яких заходів судово-
го переслідування, експропріації або реквізиції.
Стаття 6. Звільнення від податків

1. МКЧХ його активи, прибутки і власність звільняються
від прямого федерального, кантонального чи місцевого оподат-
кування, за винятком сплати комунальних послуг. У відношенні
до нерухомого майна, таке звільнення поширюється тільки на
те майно, яке належить Комітетові та використовується в його
цілях та на прибутки, що одержуються в ході цього.
2. МКЧХ звільняється від всіх непрямих федеральних,
кантональних чи комунальних податків. Звільнення від феде-
186
рального податку на купівлю повинно надаватися тільки для

офіційних потреб Комітету, у випадку, якщо сума одноразової
покупки є більшою за п’ятсот швейцарських франків.
3.МКЧХ звільняється від всіх федеральних, кантональних
і комунальних стягнень, які не є оплатою за надання конкрет-
них послуг.
4.Якщо це потрібно, згадані вище заходи можуть, на про-
хання МКЧХ, бути застосовані в порядку відшкодування, у
відповідності із процедурою, визначеною МКЧХ та компетент-
ними швейцарськими органами влади.
Стаття 7. Митні питання

Митне оформлення предметів, призначених для офіційного
користування МКЧХ регулюється постановою від 13 листопа-
да 1985 року щодо митних привілеїв міжнародних організацій,
держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями і
спеціальних місій держав.
Стаття 8.Вільне розпорядження коштами

Комітет може отримувати, володіти, конвертувати і переда-
вати кошти будь-якого роду, в золоті, будь-якій валюті, металеві
гроші та інші цінні папери, і може вільно розпоряджатися ними
в Швейцарії і в його відносинах з іншими країнами.
Стаття 9. Засоби зв’язку

1. В усіх питаннях, пов’язаних з офіційним електрозв’язком,
Місія МКЧХ користується не менш сприятливим становищем
ніж міжурядові організації в Швейцарії, в обсязі передбаченому
Міжнародною конвенцією електрозв’язку від 6 листопада 1982 р.
2.МКЧХ має право надсилати і отримувати кореспонденцію,
включаючи цифрові носії, через належно уповноважених
кур’єрів або валізи, яким надаються привілеї та імунітети
ідентичні як дипломатичним кур’єрам і валізам.
187
ДОДАТКИ
3.Жодна цензура не може застосовуватися до належно

засвідченої офіційної кореспонденції і офіційних комунікацій
МКЧХ.
4. Технічні питання експлуатації телекомунікаційних уста-
новок повинні бути узгоджені швейцарською стороною.
Стаття 10. Пенсійний фонд

Будь-який пенсійний або інший подібний фонд створе-
ний за сприяння МКЧХ і який офіційно діє від імені Прези-
дента, співробітників Комітету або персоналу МКЧХ, неза-
лежно від того чи він має статус юридичної особи, щодо свого
рухомого майна користується тими ж пільгами, привілеями та
імунітетами, що й МКЧХ.
ІІ. ПРИВІЛЕЇ ТА ІМУНІТЕТИ, ЩО НАДАЮТЬСЯ

ПЕРСОНАЛУ МКЧХ ПРИ ВИКОНАННІ НИМИ СВОЇХ
ОБОВ’ЯЗКІВ
Стаття 11. Привілеї та імунітети, що надаються

Президенту і членам Комітету, персоналу
та експертам МКЧХ
Президент і члени Комітету, персонал та експерти МКЧХ,
незалежно від національності, користуються такими привілеями
та імунітетами:
а) імунітет від судового переслідування, стосовно всьо-
го, сказаного або написаного і вчиненого при виконанні своїх
функцій, навіть якщо вони більше не працюють в МКЧХ;
б) недоторканністю усіх документів та рукописів.
Стаття 12. Привілеї та імунітети, які надаються

співробітникам, що не мають швейцарського
громадянства
Крім привілеїв та імунітетів, зазначених у статті
11, співробітники МКЧХ, які не мають швейцарського
громадянства:
188
а) звільняються від державних повинностей в Швейцарії;

б) звільняються разом із дружинами та родичами, які пере-
бувають на їх утриманні, від імміграційних обмежень та від про-
цедур, пов’язаних із реєстрацією іноземців;
с) користуються тими ж привілеями щодо обміну та
передачі приміщення для власних потреб у Швейцарії та в інших
країнах, які надаються посадовим особам інших міжнародних
організацій;
г) разом зі своїми родичами і обслуговуючим персона-
лом, користуються такими ж пільгами при в’їзді та виїзді
із Швейцарії, які надаються посадовим особам міжнародних
організацій;
в) залишаються суб’єктами пенсійного законодавства
та страхування у зв’язку з втратою годувальника і сплачують
пенсійні внески, внески по безробіттю та страхуванню від не-
щасних випадків.
Стаття 13. Винятки з імунітету від судового пере-

слідування і виконання
Особи, зазначені у статті 11 цієї Угоди не користують-
ся імунітетом від судового переслідування у випадку цивільної
відповідальності за шкоду заподіяну транспортним засобом, що
належить їм або управляється ними, або у разі порушення феде-
ральних правил дорожнього руху, яке карається штрафом.
Стаття 14. Військова служба співробітників МКЧХ,

що є громадянами Швейцарії
1. В окремих випадках, звільнення від військового обов’язку
(за винятком громадян зарубіжних держав), може бути нада-
но швейцарським громадянам, які займають виконавчі посади
в штаб-квартирі МКЧХ; Особи, які отримали таке звільнення,
звільняються від строкової служби, перевірок і стрільб.
2. Для інших співробітників МКЧХ, які є громадяна-
ми Швейцарії, заяви для звільнення від підготовчої військової
служби, за умови вказання вагомих причин і за підписом упов-
189
ДОДАТКИ
новажених осіб, подаються МКЧХ у Федеральний Департамент

закордонних справ для передачі у Федеральний Департамент
оборони, для їх розгляду.
3. Нарешті, обмежена кількість звільнень від служби нада-
ються співробітникам МКЧХ, з тим, щоб установи МКЧХ про-
довжували свою роботу навіть в період мобілізації.
Стаття 15. Об’єкт імунітетів

1. Привілеї та імунітети, встановлені цією угодою, не
спрямовані на надання жодних особистих переваг тим,
кого це може стосуватися. Вони встановлені виключно для
забезпечення вільного функціонування МКЧХ і повної
незалежності його співробітників, при виконанні ними своїх
обов’язків.
2. Президент МКЧХ повинен відмовитися від імунітету
співробітників або експертів у випадку, коли вважає, що
такий імунітет може зашкодити здійсненню правосуддя,
а відмова від нього не завдасть шкоди інтересам МКЧХ.
Асамблея Комітету наділена повноваженнями позбавити
імунітету Президента МКЧХ та членів Комітету.
Стаття 16. В’їзд, перебування і виїзд

Швейцарська влада вживатиме всіх необхідних заходів
для полегшення в’їзду, перебування і виїзду з швейцарської
території осіб, незалежно від їх національності, для вико-
нання їх офіційних функцій в МКЧХ.
Стаття 17. Ідентифікаційні картки

1.Федеральний Департамент закордонних справ надає
Президенту МКЧХ, членам Комітету і його співробітникам
ідентифікаційні картки з фотографією власника. Ця картка,
засвідчена Федеральним Департаментом закордонних справ
і МКЧХ, повинна засвідчувати особу її власника перед феде-
ральною, кантональною і комунальною владою.
190
2.МКЧХ повинен регулярно передавати до Феде-

рального Департаменту закордонних справ список членів
і співробітників МКЧХ, які працюють в штаб-квартирі
організації на постійній основі, включаючи дату їх народ-
ження, громадянство, місце проживання в Швейцарії або в
іншій країні і поштову адресу.
Стаття18. Попередження зловживань

МКЧХ і швейцарська влада повинні співпрацювати
на постійній основі, з метою полегшення здійснення пра-
восуддя, забезпечення виконання приписів поліції і попе-
редження будь-яких зловживань у зв’язку з привілеями та
імунітетами, передбаченими в даній угоді.
Стаття 19. Спори приватного характеру

МКЧХ вживатиме заходів для належного вирішення:
а) спорів, що виникають з угод, в яких МКЧХ є або
стає стороною та інших угод приватноправового характеру;
б) спорів, в які втягнуто будь-якого співробітника
МКЧХ, який через свою офіційну посаду наділений
імунітетом, та в разі якщо такий імунітет не було скасовано
відповідно до положень ст. 15.
III. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ШВЕЙЦАРІЇ
Стаття 20. Звільнення від

відповідальності Швейцарії
Попри діяльність МКЧХ на свої території Швейцарії
не несе будь-якої міжнародної відповідальності за дії або
правопорушення МКЧХ чи його персоналу.
IV. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 21. Виконання угоди
191
ДОДАТКИ
Федеральний Департамент закордонних справ є ор-

ганом відповідальним за виконання цієї угоди зі сторони
Швейцарії.
Стаття 22. Врегулювання спорів

1.Будь-які розбіжності у підходах щодо застосування
чи тлумачення даної угоди, які не було врегульовано шля-
хом прямих переговорів між сторонами може бути передано
кожною зі сторін на розгляд арбітражу, що складатиметься із
трьох членів, включаючи головуючого.
2.Федеральна Рада Швейцарії і МКЧХ призначають по
одному члену арбітражу.
3.Члени арбітражу, яких було призначено, обирають
головуючого.
4. У випадку незгоди між членами стосовно вибору го-
ловуючого, він обирається, на прохання членів арбітражу,
Президентом Міжнародного суду ООН, а у випадку, якщо це
неможливо – Віце-Президентом, а якщо і це не є можливим
то суддею Міжнародного суду, який найдовше перебуває на
своїй посаді.
5. Арбітраж розглядає спори за поданням однієї зі сторін.
6. Арбітраж встановлює свої власні правила процедури.
Стаття 23. Перегляд

1.Дана угода може бути переглянута на вимогу кожної
зі сторін.
2.В цьому випадку обидві сторони повинні проводити
взаємні консультації, щодо доповнень до положень даної
угоди.
Стаття 24. Денонсація

192
Дана угода може бути денонсована кожної зі сторін, в

разі, якщо про це було попереджено письмово за два роки до
проведення денонсації.
Стаття 25. Вступ в дію
Дана угода вступає в дію з дати її підписання.
Вчинено в Берні, 19 березня 1993 р., у двох примірниках

на французькій мові.
Від Міжнародного комітету Від Федеральної Ради Швейцарії
Червоного Хреста Голова Федерального Департаменту
Президент: закордонних справ
Корнеліо Соммаруга Рене Фальбер
193
ДОДАТКИ
ДОГОВІР МІЖ УРЯДОМ УКРАЇНИ І МІЖНАРОДНИМ

КОМІТЕТОМ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА (МКЧХ) ПРО
ВІДКРИТТЯ МІСІЇ МКЧХ В УКРАЇНІ
( Договір ратифіковано Законом N 1759-IV

( 1759-15 ) від 04.06.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.440 )
Дата підписання: 05.12.1995

Дата набуття чинності: 14.07.2004
Уряд України, з одного боку, Міжнародний Комітет Чер-

воного Хреста (надалі називатиметься МКЧХ), з іншого боку,
враховуючи роботу, здійснену МКЧХ по наданню допомо-
ги і полегшенню людських страждань, і його внесок у підтримку
миру в світі,
беручи до уваги інтереси України і бажання, висловлене
МКЧХ щодо заснування Місії з метою виконання завдань, по-
кладених на нього згідно з Женевськими Конвенціями 1949 р. і
Додатковими Протоколами 1977 р., учасницею яких є Україна,
а також згідно зі Статутами Міжнародного Руху Червоного Хре-
ста і Червоного Півмісяця,
і з метою зробити внесок у дотримання зобов’язань, взятих
Україною щодо зазначених міжнародних договорів,
враховуючи те, що Місія МКЧХ в Україні виконувати-
ме свій гуманітарний мандат і, зокрема, сприятиме діалогові
з керівними органами з гуманітарних питань, робитиме вне-
сок у поширення знань про міжнародне гуманітарне право і
співпрацюватиме з Національними Товариствами Червоного
Хреста,
194
ДОМОВИЛИСЬ ПРО ТАКЕ:
Стаття 1. Статус Місії МКЧХ

Статус Місії МКЧХ в Україні відповідає статусові інших
органів міжурядових організацій в Україні.
Стаття 2 Правосуб’єктність
Місія МКЧХ користується правами юридичної особи. Уряд
України визнає, що Місія МКЧХ може брати на себе зобов’язання
по контрактам, порушувати судові позови і набувати права, а та-
кож купувати і позбуватися рухомого і нерухомого майна.
Стаття 3. Імунітет Місії МКЧХ, її власності і активів

Місія МКЧХ, її власність і активи, де б вони не знаходились
і в чиєму б розпорядженні вони не були, мають імунітет від будь-
якої форми судового і адміністративного втручання, за винят-
ком окремих випадків, коли МКЧХ однозначно відмовляється
від свого імунітету.
Стаття 4. Недоторканність приміщень Місії МКЧХ,

власності і активів
Приміщення Місії МКЧХ є недоторканними. Власність
і активи Місії МКЧХ, незалежно від їх місцезнаходження
і власника, не підлягають обшуку, реквізиції, конфіскації,
експропріації чи будь-яким іншим формам втручання шля-
хом виконавчих, судових, адміністративних або законодавчих
дій. Процесуальні повідомлення, що надсилаються до Місії
МКЧХ поштою, не мають юридичної чинності.
Стаття 5. Недоторканність архівів Місії МКЧХ.

Архіви Місії МКЧХ і всі документи, в цілому, що йому на-
лежать або зберігаються, є недоторканними, незалежно від
місцезнаходження.
195
ДОДАТКИ
Стаття 6. Засоби зв’язку

1. Місія МКЧХ може користуватися з офіційною метою і без-
перешкодно тими засобами зв’язку, які вона вважає доцільними
у своїх контактах, зокрема із штаб-квартирою МКЧХ у Женеві,
іншими відповідними міжнародними інститутами, урядовими
відомствами, юридичними чи приватними особами.
2. Місія МКЧХ має, зокрема, право встановлювати
радіокомунікаційне обладнання у своїх приміщеннях і кори-
стуватися пересувним обладнанням в межах території держа-
ви і звільняється від ліцензійних зборів та інших, пов’язаних
з цим відповідних зборів та сплат. Місія МКЧХ користувати-
меться частотами, наданими їй для цієї мети компетентними
органами державної влади, згідно з Резолюцією N 10 (CAMR
1979) Міжнародного союзу електрозв’язку.
3. В усіх питаннях, пов’язаних з офіційним електрозв’язком,
Місія МКЧХ має не менш сприятливе ставлення, ніж міжурядові
організації, в тому, що стосується пріоритетів, тарифів і зборів.
Стаття 7.Фінансові ресурси Місії МКЧХ

1. Місія МКЧХ має право утримувати національну чи іноземну
валюту, інші фінансові активи, а також мати рахунки у будь-якій
валюті і здійснювати операції по них відповідно до законів і пра-
вил, що застосовуються до дипломатичних місій в Україні.
2. Місія МКЧХ користується правом вільно переміщувати
фонди у національній чи іноземній валюті на території країни і
поза її межами, також вільно конвертувати ці активи в інші валюти
відповідно до законів і правил, що застосовуються до дипломатич-
них місій в Україні.
Стаття 8. Звільнення від податків

1. Місія МКЧХ з її активами, прибутками і власністю
звільняється від безпосереднього оподаткування, за винятком
тих випадків, коли це стосується сплати комунальних послуг.
2. МКЧХ звільняється від всіх непрямих податків за прид-
бання великих партій товарів, призначених для офіційного ко-
196
ристування, і закупівлі товарів для програм допомоги МКЧХ

у країні перебування або в іншій країні. Уряд України вживає
необхідні заходи для того, щоб звільнити МКЧХ від сплати та-
ких податків і відшкодувати такі виплати.
Стаття 9. Звільнення від мита та митних зборів

1. МКЧХ звільняється від мита та митних зборів або інших
подібних сплат, а також від обмежень та заборон на імпорт, експорт
чи транзит через Україну речей для офіційного користування і про-
грам МКЧХ по наданню допомоги в Україні чи іншій країні.
2. МКЧХ, зокрема, звільняється від зборів за переліт і посад-
ку літаків, що перевозять вантажі для надання допомоги в Україні
або транзитом.
Стаття 10. Статус членів делегації

1. Члени Місії, які не є громадянами України, які мають кон-
тракт із штаб-квартирою МКЧХ у Женеві, а також їхні сім’ї мають
той самий статус, що й члени дипломатичних місій.
2. Вони користуються імунітетом від арешту чи затриман-
ня і арешту багажу, що їм належить, а також імунітетом від судо-
вого наказу будь-якого чину щодо всього сказаного, написаного
або скоєного ними під час виконання свого службового обов’язку,
імунітетом від будь-якого судового переслідування, навіть після
того, як вони припинили роботу в делегації. Вони не можуть ви-
ступати свідками.
3. Їхні приватні помешкання, транспортні засоби, документи,
рукописи та інші власні речі є недоторканними.
4. Члени Місії, які не є громадянами України, і їхні сім’ї
звільняються від всіх імміграційних обмежень, правил реєстрації
іноземних громадян та військового обов’язку в країні перебування.
5. Обійнявши посаду, члени Місії, які не є громадянами
України, мають право ввозити свої особисті речі без обкладення
митом. Всі вони мають також право на імпорт без мита транспорт-
ного засобу для власного користування. Під час від’їзду вони кори-
стуються такими ж пільгами.
197
ДОДАТКИ
6. Члени Місії, які не є громадянами України, мають право на

продаж особистих речей в Україні за таких самих умов, що й члени
дипломатичних місій.
7. У випадку внутрішніх заворушень чи внутрішнього
конфлікту, членам Місії, які не є громадянами України, і їхнім ро-
дичам надаються необхідні засоби для виїзду з країни, якщо вони
того бажають, засобами, які, а їхню думку, є якнайшвидшими і
якнайбезпечнішими.
8. Члени Місії, які не є громадянами України, користуються
в обміні валют тими ж пільгами, що й члени дипломатичних місій.
9. Члени Місії, які не є громадянами України, звільняються
від усіх податків на заробітну плату та інші винагороди, які спла-
чуються Місією МКЧХ або які, взагалі, поступають з-за меж
України.
10. На додачу до вищезгаданих пільг та імунітетів, Голова
Місії МКЧХ, його Заступник і їхні сім’ї мають такий самий ста-
тус, що надається главам дипломатичних місій, акредитованих при
Уряді України, згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні
відносини від 18 квітня 1961 р.
11. Члени Місії, які є громадянами України, не мають
імунітету, пільг та засобів, перелічених вище у пунктах 1 - 9, за ви-
нятком імунітету від судового переслідування щодо дій, вчинених
ними під час виконання своїх службових обов’язків.
12. Місія інформує компетентні органи про прибуття та виїзд
з країни, а також про посади і обов’язки персоналу, що працює в
Україні.
13. Члени Місії зобов’язуються поважати існуючі закони і по-
станови від моменту прибуття до країни і можуть користуватися
їхнім захистом.
Стаття 11. Представники МКЧХ, що прибувають у

короткострокове відрядження
Представники МКЧХ, що прибувають у короткострокове
відрядження до України, користуються пільгами і імунітетом,
визначеним у Статті 10, пунктах 2, 3, 4, 7 і 8.
198
Стаття 12. Посвідчення особи

і свідоцтво про відрядження
1. Члени Місії і представники МКЧХ, які прибувають із ко-
роткостроковим відрядженням, мають при собі документ під
назвою “Посвідчення особи і свідоцтво про відрядження”, що
посвідчує особу власника і його статус члена персоналу МКЧХ.
2. Органи влади України визнають цей документ чинним
для подорожі. У разі його пред’явлення власником, вони по-
легшують перетин державного кордону України і подорожуван-
ня країною.
Стаття 13. Співробітництво з країною перебування

1. Місія МКЧХ постійно співпрацює з властями, щоб не до-
пустити зловживань пільгами, імунітетом і засобами, передбаче-
ними цією угодою.
2. Місія МКЧХ може позбавити імунітету будь-якого чле-
на Місії там, де, на його думку, цей імунітет стане на заваді
здійсненню правосуддя і може бути знятий, не завдаючи шко-
ди інтересам МКЧХ.
Стаття 14. Тлумачення

Ця угода тлумачиться у світлі його головних цілей, які
полягають у наданні Місії МКЧХ можливості брати на себе
відповідальність, виконувати свої обов’язки і здійснювати свої
програми повноцінно та ефективно.
Стаття 15. Врегулювання спорів шляхом переговорів

1. Всі спори між Сторонами, що виникають внаслідок тлу-
мачення чи виконання цієї Угоди, вирішуються між Сторонами
шляхом переговорів.
2. Сторони Угоди враховують національні інтереси України
та інтереси МКЧХ щодо його діяльності. Вони роблять все мож-
ливе, щоб врегулювати спори справедливо й у дусі доброї волі, а
також із розсудливістю, яка є суттєво важливою для збереження
добрих відносин між Сторонами.
199
ДОДАТКИ
Стаття 16. Арбітраж

Якщо не вдається врегулювати спори шляхом вищезга-
даних переговорів, спір передається до арбітражного суду, що
складається із трьох арбітражних суддів: одного призначає
Президент МКЧХ, одного Уряд України, одного обирають
обидві Сторони або, якщо вони не можуть дійти згоди, пре-
зидент Міжнародного суду. Рішення суду у такому складі є
остаточним.
Стаття 17. Поправки до цієї угоди

Поправки до положень цієї Угоди можуть бути віднесені
будь-коли за домовленістю між сторонами.
Стаття 18. Додаткові угоди

Уряд України і МКЧХ можуть домовлятись про укладення
додаткових угод.
Стаття 19. Набуття чинності

Ця Угода застосовується тимчасово з моменту її підписання
представниками обох Сторін та набуває чинності з дня
повідомлення Урядом України Президента МКЧХ про завер-
шення всіх конституційних процедур, які Уряд України вважає
за необхідні.
Стаття 20. Денонсація

Уряд України та МКЧХ можуть денонсувати цю Угоду, по-
передньо повідомивши іншу сторону щонайменше за 6 місяців,
після чого ця угода втрачає чинність.
Стаття 21. Оригінали та місцезнаходження

Ця угода складається з двох оригіналів, англійською і
українською мовами, депозитарієм одного з яких є Уряд України, а
іншого - МКЧХ, причому обидва оригінали мають однакову силу.
У свідчення чого Сторони підписали цю угоду.
200
Вчинено у Женеві 5 числа грудня місяця 1995 року.
За Уряд України За Міжнародний комітет

Червоного Хреста
(підпис) (підпис)
Заступник Міністра закордонних справ України Президент Міжнародного комітету
В.Д. Хандогій Червоного Хреста
Корнеліо Соммаруга
201
ДОДАТКИ
АНОТАЦІЯ
Лисик В.М. Правовий статус Міжнародного Комітету Чер-

воного Хреста у міжнародному праві.
Монографію присвячено аналізу правового статусу

Міжнародного Комітету Червоного Хреста у міжнародному
праві. В роботі розглядається питання про юридичну при-
роду МКЧХ. Вказується, що юридичними підставами його
діяльності є різні за своєю юридичною природою докумен-
ти. Серед них слід виділити міжнародні договори, резолюції
міжнародних організацій та міжнародні звичаї, що становлять
основу міжнародно-правового регулювання статусу МКЧХ.
Крім того, юридичними підставами його діяльності є документи
Міжнародного руху Червоного Хреста, національне законодав-
ство держав та внутрішні документи МКЧХ. Підкреслюється,
що в міжнародних договорах (зокрема в Женевських конвенціях
1949 р. і Додаткових протоколах до них 1977 р.) міститься ряд
норм, які регулюють виключно статус МКЧХ, що свідчить про
унікальність такого статусу.
Аналізуються права та обов’язки МКЧХ у дыючому
міжнародному праві. При цьому окремо розглядається питан-
ня про права та обов’язки, що виникають з права МКЧХ на
ініціативу.
На підставі аналізу основних підходів до питання
правосуб’єктності міжнародних організацій вирішується пи-
тання міжнародної правосуб’єктності МКЧХ. Відзначається,
що для міжнародних неурядових та міжнародних міжурядових
організацій існують різні вимоги щодо її змісту. Так, для набут-
тя статусу суб’єкта міжнародного права, неурядової організації
достатньо отримати консультативний статус, в той час як пи-
тання про зміст правосуб’єктності міжурядових організацій
вирішується на основі аналізу відповідних міжнародних прав
і обов’язків, а саме: їх права на привілеї та імунітети , пра-
ва на укладення договорів з державами та міжнародними
202
організаціями, права обміну представництвами з держава-

ми та міжнародними організаціями, обов’язки щодо несен-
ня міжнародно-правової відповідальності за свої дії. На основі
аналізу на відповідність МКЧХ зазначеним умовам зробле-
но висновок, що він є суб’єктом sui generis і відповідно володіє
правосуб’єктністю особливого роду, яка об’єднує елементи,
характерні як для міжнародної міжурядової, так і неурядової
організації.
Підкреслюється, що міжнародна правосуб’єктність МКЧХ
виникає не на підставі установчого документа (як це характер-
но для більшості міжурядових організацій), в якому держави
визначають її обсяг, а є наслідком її визнання шляхом надан-
ня відповідного консультативного статусу. Але визнання МКЧХ
має кілька особливостей. Крім надання консультативного ста-
тусу, правосуб’єктність МКЧХ може виникати внаслідок інших
форм визнання. Серед таких форм особлива роль належить
визнанню шляхом укладення спеціальних договорів з іншими
суб’єктами міжнародного права, в першу чергу - державами.
Окремо розглядаються питання про правове становище
МКЧХ, аналізується його внутрішньо-організаційний механізм.
Досліджуються питання взаємовідносин з іншими суб’єктами
міжнародного права, зокрема державами та міжнародними
Особливу увагу приділено дослідженню впливу МКЧХ
на становлення, розвиток та кодифікацію норм міжнародного
гуманітарного права. Встановлено основні форми впливу цієї
організації на формування доктрини, звичаєвих і договірних
норм, які регламентують порядок ведення збройних конфліктів
і захист прав жертв війни.
203
ДОДАТКИ
АННОТАЦИЯ
Лысык В.М. Правовой статус Международного Комитета

Красного Креста в международном праве.
Монография посвящена анализу правового статуса Меж-

дународного Комитета Красного Креста в международном пра-
ве. В работе рассматривается вопрос о юридической природе
МККК. Указывается, что юридическими основаниями его дея-
тельности являются различные по своей юридической природе
документы. Среди них следует выделить международные догово-
ры, резолюции международных организаций и международные
обычаи, составляющие основу международно-правового регу-
лирования статуса МККК. Кроме того, юридическими основа-
ниями его деятельности являются документы Международно-
го движения Красного Креста, национальное законодательство
государств и внутренние документы МККК. Подчеркивается,
что в международных договорах (в частности в Женевских кон-
венциях 1949 г. и Дополнительных протоколах к ним 1977 г.) со-
держится ряд норм, которые регулируют исключительно статус
МККК, что свидетельствует об уникальности такого статуса.
Анализируются права и обязанности МККК в действую-
щем международном праве. При этом отдельно рассматривается
вопрос о правах и обязанностях, возникающих из права МККК
на инициативу.
На основании анализа основных подходов к вопросу пра-
восубъектности международных организаций решается вопрос
о международной правосубъектности МККК. Отмечается, что
для международных неправительственных и международных
межправительственных организаций существуют разные требо-
вания относительно ее содержания. Так, по мнению большин-
ства ученых, для обретения статуса субъекта международного
права, неправительственной организации достаточно получить
консультативный статус, в то время как вопрос о содержании
правосубъектности межправительственных организаций реша-
204
ется на основе анализа соответствующих международных прав и

обязанностей, а именно: их права на привилегии и иммунитеты,
права на заключение договоров с государствами и международ-
ными организациями, права обмена представительствами с го-
сударствами и международными организациями, обязанности
относительно несения международно-правовой ответственно-
сти за свои действия. На основе анализа на соответствие МККК
указанным условиям сделан вывод, что он является субъектом
sui generis и соответственно владеет правосубъектностью осо-
бого рода, которая объединяет элементы, характерные как для
международной межправительственной, так и неправитель-
ственной организации.
Подчеркивается, что международная правосубъектность
МККК возникает не на основании учредительного докумен-
та (как это характерно для большинства межправительствен-
ных организаций), в котором государства определяют ее объем,
а является следствием ее признания путем предоставления соот-
ветствующего консультативного статуса. Но признание МККК
имеет несколько особенностей. Кроме предоставления кон-
сультативного статуса, правосубъектность МККК может воз-
никать вследствие других форм признания. Среди таких форм
особая роль принадлежит признанию путем заключения специ-
альных договоров с другими субъектами международного права,
в первую очередь – государствами.
Отдельно рассматриваются вопрос о правовом положении
МККК, анализируется его внутренний организационный меха-
низм. Исследуются вопрос взаимоотношений с другими субъек-
тами международного права, в частности государствами и меж-
дународными организациями.
Особое внимание уделено исследованию влияния МККК
на становление, развитие и кодификацию норм международ-
ного гуманитарного права. Установлены основные формы вли-
яния этой организации на формирование доктрины, обычных
и договорных норм, которые регламентируют порядок ведения
вооруженных конфликтов и защиту прав жертв войны.
205
ДОДАТКИ
ANNOTATION
Lysyk V.M. The legal status of the International Committee of

Red Cross in international law.
The book is devoted to the analysis of the Legal status of

International Committee of Red Cross in international law. The
question of the legal nature of ICRC is viewed in the work. It is
stated that legal grounds of its functioning are documents which
are different according to their legal nature. Among them it is
needed to allocate international treaties, decisions of international
organizations and international customs as a basis of international
legal regulation of the ICRC status. Moreover the legal grounds of its
functioning are documents of the International Red Cross movement,
national legislation of the states and internal documents of ICRC.
It is underlined that in the international treaties (particularly in the
Geneva Conventions 1949 and in the Additional Protocols to them
1977) is contained a number of norms, which are regulating solely the
ICRC status, which shows the originality of this status.
The rights and obligations of the ICRC in modern international
law are analyzed. At the same time is viewed the question of the ICRC
rights and obligations which are arising from the right of ICRC on the
initiative.
The question of the international legal personality of ICRC is
solved on the basis of analysis of the main approaches to the problem
of the legal personality of international organizations. It is admitted
that there are existing different requirements for the content of the
legal personality either for international governmental or non-
governmental organizations. Most of the scholars are thinking that for
obtaining the status of international legal person for NGO is enough
to get consultative status. In the same time the question of the notion
of the international governmental organization’s legal personality is
solving by analyzing of the relevant international rights and obligations.
To such rights and obligations are belonging: the right for privileges
and immunities, the right for concluding treaties with states and other
206
international organizations, the right for exchanging of the diplomatic

missions, international responsibility for their acts. After analyzing
the appropriateness of the ICRC to the mentioned requirements, was
made the conclusion that they are legal persons sui generis and are
obtaining the special kind of international legal personality, which
unites all the characteristics either of international governmental or
non-governmental organization.
It is underlined that international legal personality of the
ICRC arises not from the constituent act (as in case of governmental
organizations) in which states are indicating its scope, but from the its
recognizing by giving special consultative status. But the recognition
of the ICRC has some specialties. Besides obtaining the consultative
status, the legal personality of the ICRC can arise from the other forms
of recognition. Among such forms the special role place possesses
the recognition by the way of concluding treaties with the other
international legal persons, primarily with the states.
Separately is viewed the question of the legal position of ICRC, its
intra-organizational mechanism is analyzed. The questions concerning
the relations with the other international legal persons, especially with
the states and international organizations are researched.
The special attention is paid to the researching of the ICRC
influence on the formation, development and codification of the
international humanitarian law norms. Main forms of influence of
this international organization on the formation of the legal doctrine,
customary and treaty norms, which are reglamenting the conduct
during the armed conflicts and protection of the victims of the war
are set.
207
Наукове видання
СЕРІЯ «Міжнародне право»

Серію засновано у 2011 р.
В.М. ЛИСИК
ПРАВОВИЙ СТАТУС МІЖНАРОДНОГО КОМІТЕТУ

ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА
У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ
Монографія
Редактор
Корректор
Верстка Пехтерев И. Н.
Здано до набору . Пiдписано до друку .

Формат 60х84/16. Обл. -вид. арк. 10,8 Ум.-друк. арк. 13,02. Папiр офсетний.
Друк на дуплiкаторi. Зам. № 1109-01. Тираж 300 прим. Цiна договiрна.
Видано i вiддруковано ПП Фенiкс

(Свiдоцтво ДК № 1044 вiд 17.09.02).
Україна, м. Одесса, 65009, вул. Зоопаркова, 25. Тел. (048) 7777-591.
e-mail: maritimebooks@yandex.ru
www.law-books.od.ua

Правовий Статус Міжнародного Кометіту Червоного Хреста

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Правовий Статус Міжнародного Кометіту Червоного Хреста

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

СЕРІЯ «Міжнародне право»

Лисик В.М. Правовий Статус Міжнародного комітету Черво-

МГП – Міжнародне гуманітарне право

МКЧХ, Комітет – Міжнародний комітет Червоного Хреста

Рух – Міжнародний рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця

Федерація - Федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця

ООН - Організації Об’єднаних Націй

УВКБ – Управлінням Верховного Комісара у справах біженців

ГА ООН – Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй

РБ ООН – Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй

ЖК І - Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях,

ЖК ІІІ - Конвенція про поводження з військовополоненими Женева,12 серпня 1949 р.

ЖК IV - Конвенція про захист цивільного населення під час війни.

ДП І, Протокол I - Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949

ДП II, Протокол II - Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серп-

ДП III, Протокол IІІ - Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня

Сьогодні людство має унікальну можливість оцінити про-

них сприяти ефективній реалізації норм МГП, є ширше залу-

І. П. Бліщенка, В. Г. Буткевича, М. В. Буроменського, В. Н. Де-

ви, щодо національної приналежності членів (його членами

РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА МІЖНАРОДНОГО

Розкриваючи питання про юридичну природу МКЧХ,

1.1 Юридичні підстави діяльності

міждержавні договори; міждержавні політичні домовленості; до-

малій юридичній базі” [262, с. 59], причому більшість цих норм

1 Критерієм цієї класифікації ми обрали суб’єкта створення даних норм. На нашу

жуть входити від 15 до 25 членів. Також Статут визначає орга-

нього Міжнародною конференцією Червоного Хреста і Черво-

яльність регулюється лише національним законодавством тієї

Із вищенаведеного випливає, що діяльність МКЧХ

такого акту випливає з установчого характеру цього документа:

1 Ст. 3, 5, 6 Статуту Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного

Статуту Руху, в преамбулі якого вони закріплені. Яскравим

Зазвичай резолюції стосуються окремих аспектів діяльності

1 Як приклад останньої можна навести Резолюцію Міжнародної конференції Чер-

лихах та катастрофах [98, c. 164-181]. Цей документ регулює ді-

строїв 1996 р. [55, c. 2474-2482], Європейську Конвенцію про ви-

Депозитарієм щодо скликання Конференції з розгляду попра-

сненню програм інформування про мінну небезпеку. Крім того,

реговори з державами, через які будуть слідувати поїзди із поло-

Ці договори надають делегатам МКЧХ право діяти в зоні

1 Напр., Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 193-С(ІІІ) (1948); 288-B(IV) (1949);

процедури і доведення [53]. Як зазначалося вище, користуючись

діяльності складають найрізноманітніші за своєю юридичною

1.2. Права та обов’язки Міжнародного комітету

• права та обов’язки МКЧХ, які надані йому як особливо-

1.2.1 Права та обов’язки Міжнародного комітету

1 Ст. 9 І-ІІІ та ст. 10 IV Женевської конвенції 1949 р.

Ця установа забезпечує надання інформації про осіб, що по-

Стаття 78 Додаткового протоколу І 1977 р. регулює питан-

кладача, якщо це необхідно. Представникам і делегатам Дер-

зокрема місця інтернування, позбавлення волі і роботи; доступ

обов’язок забезпечити перевезення посилок, Держави-Покро-

під захистом, розподіляти посилки і матеріали будь-якого по-

із причин раси, кольору шкіри, релігії чи віри, статі, походження

надзвичайних бідувань через недостатнє забезпечення запаса-

кретними міжнародними правами, і має відповідні міжнародні

Як приклад можна навести Угоду про всеосяжне політичне вре-

1.Ст. 30 IV Женевської конвенції 1949 р. передбачає, що

інтернування, обирати довірених осіб. Загалом ця

1.2.2 Права та обов’язки Міжнародного комітету

1 Право МКЧХ та інших гуманітарних організацій діяти в інтересах

розширив свою діяльність, включивши військовополонених

ти для здійснення будь-яких дій в інтересах захисту „всіх жертв