спо книжка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
О.С. СЕМЕРАК
І.О. СЕМЕРАК
СУДОУСТРІЙ, ПРАВООХОРОННІ
ТА ПРАВОЗАХИСНІ ОРГАНИ
УКРАЇНИ
Навчальний посібник
Ужгород
Видавництво УжНУ «Говерла»
2017
1
УДК 347.9 (477) (075.8)
С 30
Семерак О. С., Семерак І. О.

Судоустрій, правоохоронні та правозахисні органи України:
навч. посіб. / О.С. Семерак, І.О. Семерак. – Ужгород: Видавництво УжНУ
«Говерла», 2017. – 276 с.
Навчальний посібник підготовлений згідно з навчальною програмою

«Судові та правоохоронні органи України» для студентів юридичних
факультетів вищих навчальних закладів України.
Розрахований на викладачів, практичних працівників, аспірантів,
слухачів, курсантів, усіх тих, кого цікавить організація судів та інших
правоохоронних і правозахисних органів.
Рецензенти:
Бедь В.В. – д.ю.н., професор, ректор Карпатського університету

ім. А. Волошина;
Шешеня О.М. – голова Закарпатського окружного адміністративного
суду;
Натуркач Р.П. – к.ю.н., начальник Головного територіального
управління юстиції Закарпатської області
Рекомендовано до друку Вченою радою

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
(протокол №5 від 27 квітня 2017 р.)
Рекомендовано до друку вченою радою юридичного факультету

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
(протокол №4 від 13 квітня 2017 р.)
ISBN 978-617-7333-43-1
© Семерак О.С., Семерак І.О., 2017
© ДВНЗ «УжНУ», 2017
2
ЗМІСТ
Розділ 1. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ

ОРГАНІВ УКРАЇНИ ................................................................................................ 7
1.1. ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ДИСЦИПЛІНИ ..................................... 8
1.1.1. Предмет і значення дисципліни ........................................................... 8
1.1.2. Держава, право і законність – методологічна основа дисципліни ... 9
1.1.3. Поняття, загальна характеристика органів України,
які здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції ........... 16
1.1.4. Система і законодавчі джерела дисципліни ..................................... 18
1.2. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ
ОРГАНІВ УКРАЇНИ ....................................................................................... 18
1.2.1. Місце і роль судових та правоохоронних органів у системі
державних органів України ................................................................ 18
1.2.2. Основні принципи формування правової держави .......................... 19
1.2.3. Забезпечення охорони правопорядку, прав і свобод громадян
та інтересів держави – основне завдання судових
та правоохоронних органів ................................................................. 20
1.2.4. Взаємодія судових і правоохоронних органів з органами влади,
трудовими колективами, громадськими організаціями .................. 22
Розділ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ.

ВИЩА РАДА ПРАВОСУДДЯ .............................................................................. 23
2.1. ПОНЯТТЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ, ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ
ТА ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ .......................................................................... 24
2.1.1. Поняття правосуддя та його характерні ознаки ............................... 28
2.1.2. Конституційні засади правосуддя ..................................................... 29
2.1.3. Правові засади здійснення правосуддя згідно Закону України
«Про судоустрій і статус судів» від 2 червня 2016 р. ...................... 35
2.2. ВИЩА РАДА ПРАВОСУДДЯ ...................................................................... 40
2.2.1. Вища рада правосуддя: правовий статус, формування ................... 40
2.2.2. Повноваження Вищої ради правосуддя ............................................ 41
2.2.3. Склад Вищої ради правосуддя. Вимоги та обмеження
щодо членів Вищої ради правосуддя. Припинення повноважень
члена Вищої ради правосуддя. Комісія з питань вищого корпусу
державної служби в системі правосуддя.
Служба інспекторів Вищої ради правосуддя .................................... 42
2.2.4. Участь Вищої ради правосуддя у формуванні суддівського
корпусу ................................................................................................. 48
2.2.5. Надання згоди на затримання судді, утримання його
під вартою чи арештом. Переведення суддів.
Тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ........... 50
Розділ 3. МІСЦЕВІ, АПЕЛЯЦІЙНІ, ВИЩІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ............................................................................. 53
3.1. СУДОВА СИСТЕМА ...................................................................................... 54
3.1.1. Загальне поняття і характеристика судової системи ....................... 54
3.1.2. Система судів загальної юрисдикції. Єдність системи судів.
Завдання суду ....................................................................................... 55
3.1.3. Порядок утворення і ліквідації судів загальної юрисдикції ........... 56
3
3.2. МІСЦЕВІ СУДИ .............................................................................................. 56
3.2.1. Місцеві суди: види і склад місцевих судів, порядок призначення
(обрання) судів, повноваження .......................................................... 57
3.2.2. Голова місцевого суду: порядок призначення, повноваження ....... 57
3.2.3. Місцевий господарський суд: повноваження ................................... 58
3.2.4. Місцевий адміністративний суд: повноваження .............................. 59
3.3. АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ ...................................................................................... 60
3.3.1. Види і склад. Вимоги до судді апеляційного суду ........................... 60
3.3.2. Повноваження апеляційного суду ..................................................... 61
3.3.3. Голова апеляційного суду: порядок призначення, повноваження . 62
3.4. ВИЩІ СПЕЦІАЛІЗОІВНІ СУДИ .................................................................. 63
3.4.1. Види і склад спеціалізованих судів.
Вимоги до судді вищого спеціалізованого суду .............................. 63
3.4.2. Повноваження вищого спеціалізованого суду ................................. 64
3.4.3. Голова вищого спеціалізованого суду: порядок призначення,
повноваження ...................................................................................... 64
3.5. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ – НАЙВИЩИЙ СУД СИСТЕМИ
СУДОУСТРОЮ УКРАЇНИ ............................................................................ 65
3.5.1. Повноваження Верховного Суду ....................................................... 65
3.5.2. Склад та структура Верховного Суду . Вимоги до судді
Верховного Суду ................................................................................. 66
3.5.3. Пленум Верховного Суду ................................................................... 67
3.5.4. Голова Верховного Суду: порядок обрання, дострокового
звільнення, повноваження ................................................................... 68
Розділ 4. ВИЩА КВАЛІФІКАЦІЙНА КОМІСІЯ СУДДІВ УКРАЇНИ.

СТАТУС СУДДІВ ................................................................................................... 71
4.1. ВИЩА КВАЛІФІКАЦІЙНА КОМІСІЯ СУДДІВ УКРАЇНИ ..................... 72
4.1.1. Правовий статус Вищої кваліфікаційної комісії суддів України:
склад, порядок її формування ............................................................ 72
4.1.2. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ....... 73
4.1.3. Припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України ..................................................................................... 74
4.1.4. Служба дисциплінарних інспекторів Вищої кваліфікаційної
комісії суддів України ......................................................................... 74
4.2. СТАТУС СУДДІВ. ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ СУДУ
І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ............................................................... 75
4.2.1. Незалежність та недоторканість судів: гарантії ............................... 75
4.2.2. Права та обов’язки судді. Незмінюваність судді.
Вимоги щодо несумісності ................................................................. 76
4.2.3. Моніторинг способу життя судді. Декларації судді ........................ 79
4.2.4. Порядок добору та призначення на посаду судді ............................ 79
4.2.5. Кваліфікаційне оцінювання судді ...................................................... 81
4.2.6. Дисциплінарна відповідальність судді .............................................. 83
4.2.7. Спеціальні заходи забезпечення безпеки працівників суду
і правоохоронних органів та їх близьких родичів ............................ 87
4
4.3. ПРИСЯЖНИЙ ................................................................................................. 90
4.3.1. Статус присяжного та вимоги до присяжного ................................. 90
4.3.2. Підстави і порядок звільнення від виконання обов’язків
присяжного .......................................................................................... 91
4.3.3. Гарантії прав присяжних .................................................................... 93
Розділ 5. СУДДІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ. ДЕРЖАВНА СУДОВА

АДМІНІСТРАЦІЯ .................................................................................................. 95
5.1. СУДДІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ .......................................................... 96
5.1.1. Суддівське самоврядування в Україні: завдання
та організаційні форми суддівського самоврядування ................... 96
5.1.2. Збори суддів ......................................................................................... 97
5.1.3. Рада суддів України ............................................................................ 98
5.1.4. З'їзд суддів України ............................................................................. 99
5.2. ДЕРЖАВНА СУДОВА АДМІНІСТРАЦІЯ ................................................ 100
5.2.1. Статус Державної судової адміністрації України: система,
порядок формування ......................................................................... 100
5.2.2. Повноваження державної судової адміністрації України ............. 101
5.2.3. Голова Державної судової адміністрації України:
порядок призначення, повноваження .............................................. 102
5.2.4. Територіальні управління Державної судової адміністрації
України ............................................................................................... 103
Розділ 6. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ

УКРАЇНИ ТА ЙОГО ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОРГАНИ ....................................... 105
6.1. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ – ОРГАН КОНСТИТУЦІЙНОЇ
ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ .......................................................................... 106
6.1.1. Склад Конституційного суду та порядок його формування.
Вимоги до судді Конституційного суду, підстави припинення
його повноважень. Гарантії діяльності судді ................................. 106
6.1.2. Повноваження Конституційного суду . ........................................... 112
6.1.3. Основні форми конституційного провадження.
Суб’єкти права на конституційне подання і конституційне
звернення. Строки провадження ...................................................... 114
6.1.4. Конституційна скарга та суб’єкти права на конституційну
скаргу .................................................................................................. 116
6.1.5. Акти Конституційного суду, їх правова природа .......................... 117
6.2. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ТЕРИТОРІАЛЬНІ
ОРГАНИ ......................................................................................................... 118
6.2.1. Міністерство юстиції України: правовий статус,
основні завдання, повноваження ..................................................... 118
6.2.2. Головні управління юстиції в областях .......................................... 121
Розділ 7. ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ ....................................................... 125

7.1. ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ ......................................................................... 126
7.1.1. Функції прокуратури та засади діяльності прокуратури ............... 127
7.1.2. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього
функцій. Гарантії незалежності прокурора .................................... 132
7.1.3. Загальні права та обов’язки прокурора ........................................... 139
5
7.1.4. Порядок призначення на посаду та заняття з посади прокурора.
Порядок звільнення його з адміністративної посади ..................... 139
7.1.5. Дисциплінарна відповідальність прокурора ................................... 143
7.1.6. Прокурорське самоврядування та органи, що забезпечують
діяльність прокуратури ..................................................................... 145
7.1.7. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів ...................... 147
7.1.8. Соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора
та інших працівників органів прокуратури .................................... 149
7.2. НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ: ПРАВОВИЙ СТАТУС,
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ......................... 150
7.2.1. Правовий статус, основні завдання, принципи діяльності.
Склад поліції ...................................................................................... 150
7.2.2. Основні повноваження поліції ......................................................... 153
7.2.3. Поліцейські заходи ............................................................................ 156
7.2.4. Добір на посаду поліцейського ........................................................ 164
7.2.5. Громадський контроль поліції ......................................................... 169
7.2.6. Соціальний захист поліцейських ..................................................... 169
Розділ 8. ПРАВОЗАХИСНІ ІНСТИТУЦІЇ ....................................................................... 173

8.1. АДВОКАТУРА УКРАЇНИ. ........................................................................... 174
8.1.1. Правовий статус адвокатури. Набуття права на заняття
адвокатською діяльністю. Організаційні форми
адвокатської діяльності ..................................................................... 174
8.1.2. Види адвокатської діяльності, права та обов’язки адвоката ......... 177
8.1.3. Гарантії адвокатської діяльності....................................................... 179
8.1.4. Адвокатські запити ........................................................................... 181
8.1.5. Дисциплінарна відповідальність адвоката. Зупинення
та припинення права на заняття адвокатською діяльністю .......... 183
8.1.6. Адвокатське самоврядування ........................................................... 186
8.2. НОТАРІАТ В УКРАЇНІ ................................................................................ 194
8.2.1. Поняття нотаріату. Органи і особи, які вчиняють
нотаріальні дії .................................................................................... 194
8.2.2. Вимоги до кандидата на посаду нотаріуса. Права та обов’язки
нотаріуса ............................................................................................. 194
8.2.3. Повноваження щодо вчинення нотаріальних дій.
Приватна нотаріальна діяльність ..................................................... 199
8.2.4. Анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною
діяльністю .......................................................................................... 200
8.2.5. Заповіти (крім секретних) і доручення, прирівнювані
до нотаріально посвідчених ............................................................. 202
8.2.6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій .................................. 204
ПЕРЕЛІК ПРАВОВИХ АКТІВ НОРМАТИВНОЇ

ТА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ................................................ 207
Розділ 9. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ СУДОУСТРОЮ ..................................... 217
6
● Розділ 1. Судові та правоохоронні органи в системі державних органів України
Розділ 1. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ
1.1. Предмет і основні поняття дисципліни.

1.2. Судові та правоохоронні органи в системі
державних органів України.
7
Семерак О.С., Семерак О.І. Судоустрій, правоохоронні та правозахисні органи України ●
1.1. ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ДИСЦИПЛІНИ
1.1.1. Предмет і значення дисципліни
Відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і

свобод людини є головним обов’язком держави. Ці функції держава здійснює
через систему органів спеціальної юрисдикції – суди та правоохоронні органи.
Особливе становище в державному механізмі займає суд, що зумовлено
специфікою його місця і ролі, порядком та характером діяльності по
здійсненню правосуддя. Саме суди наділені правом ухвалювати іменем
України судові рішення, які є обов’язковими для виконання на всій території
України. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі. Отже, судова влада в Україні належить судам, які
утворюють єдину судову систему, що і є предметом вивчення даної
дисципліни.
Предметом вивчення курсу є також діяльність правоохоронних органів.
Перелік правоохоронних органів міститься у ст. 2 Закону України «Про
державний захист працівників суду і правоохоронних органів», згідно з якою
до правоохоронних належать органи прокуратури, внутрішніх справ, служби
безпеки, митні органи, охорони державного кордону, державної податкової
служби, установи з виконання покарань, державної контрольно-ревізійної
служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які
здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Із вказаного переліку студентами судово-прокурорської спеціалізації
вивчається система органів прокуратури та Національної поліції. У предмет
вивчення входить також система органів юстиції, місцевих, господарських,
адміністративних судів, Вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду, їх
повноваження, правовий статус адвокатури, нотаріату. Окремо розглядається
Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в
Україні тощо.
Отже, навчальна дисципліна «Судові та правоохоронні органи України»
є базовою дисципліною, вступом до вивчення інших юридичних дисциплін,
галузей права та процесуальних норм. Навчальний курс поділяється на дві
частини – загальна та особлива. До першої належать теми, які стосуються
організації судової влади, здійснення правосуддя, його конституційних засад
тощо. До другої – теми, які стосуються правового статусу та повноважень
правоохоронних та правозахисних органів.
8
Дисципліна тісно пов’язана з теорією держави і права – як теоретичною
основою всіх інших правових наук, оскільки вона вивчає виникнення держави
і права. Значення навчального курсу полягає в тому, що він є вступним,
передує вивченню студентами галузей права і являє собою одну із
професійно-орієнтованих дисциплін.
1.1.2. Держава, право і законність – методологічна основа

дисципліни
Держава – є особливою організацією політичної влади, що існує в

соціально неоднорідному суспільстві і за допомогою якої здійснюється
управління суспільством.
Держава характеризується рядом ознак, що, по-перше, відрізняють її від
суспільної влади в додержавний період, по-друге, підтверджують її
особливість як основного знаряддя здійснення політичної влади. Це:
1) територія – відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку
поширюється суверенітет і в межах якої населення перетворюється в
громадян (територія є матеріальною базою держави і основою її визнання
суб’єктом міжнародного права);
2) суверенітет – політико-правова властивість державної влади, що
виявляється в її:
– верховенстві (поширення владних повноважень на населення,
установи і організації; здатність визнати незаконними прояви іншої
суспільної влади; наявність органів, що забезпечують реалізацію
рішень держави);
– незалежності (можливість самостійно приймати рішення всередині
країни і ззовні, при дотриманні приписів міжнародного права і
суверенітету інших країн);
– єдності (неподільність влади в цілому і функціональний розподіл
всіх різновидів влади);
3) наявність системи державних органів (державного апарату), за
допомогою яких практично здійснюються державні функції;
4) державна влада, що є різновидом соціальної влади, втілюється в
державно-правових інститутах, відособлених від населення, та має
призначення здійснювати політичну владу і регулювати суспільні
відносини;
9
5) наявність загальнообов’язкових правил поведінки (правових норм),
які розробляє, приймає і охороняє держава і які визначають сферу відносин,
що охороняються державою, роблять державні рішення обов’язковими на
рівні суспільства та визначають можливі міри покарання за порушення
встановлених правил;
6) система податків, що встановлюється для утримання державного
апарату.
Таким чином, держава – це особлива організація політичної влади, що
розміщується на певній території, характеризується суверенітетом,
здійснюється шляхом діяльності системи спеціальних органів, має право
приймати загальнообов’язкові норми і мета якої – управління суспільством та
керування загальносуспільними справами.
Внутрішні та зовнішні функції держави
Функції держави – це основні напрями діяльності держави, що
характеризують її призначення в суспільстві. Внутрішні функції держави – це
напрями діяльності, через які конкретизується внутрішня політика і
управлінська діяльність держави. До їх числа належать:
– у гуманітарній сфері – забезпечення і захист основних прав людини,
охорона природного середовища, соціальне забезпечення, гарантування
певного рівня освіти, надання соціальних послуг, розвиток культури;
– у політичній сфері – створення демократичних умов виявлення та
врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, забезпечення умов
для збереження і розвитку національної самобутності націй та інших
етнічних груп, захист державно-конституційного ладу, охорона законності і
правопорядку;
– в економічній сфері – створення умов розвитку виробництва, захист
власності, господарсько-організаторська діяльність, стимулювання та орга-
нізація наукових досліджень.
Зовнішні функції – напрями діяльності держави, що характеризують її
роль як суб’єкта міжнародних відносин. До їх числа належать:
– у гуманітарній сфері – забезпечення прав людини, допомога
населенню інших країн, захист природного середовища, культурне співро-
бітництво;
– у політичній сфері – підтримка міждержавних відносин, оборона
країни, участь у збереженні миру, боротьба з порушеннями міжнародного
10
– в економічний сфері – міжнародна інтеграція та розподіл праці,
створення і участь у світовій економічній системі, участь у розв’язанні
міжнародних проблем економічного характеру.
Класифікація держав за їх формою

Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути
певним чином організована, застосовувати необхідні конкретні методи та
способи здійснення нею влади. Ці характеристики охоплюються поняттям
«форма держави», її розуміють як спосіб організації та здійснення державної
влади.
Поняття «форма держави» розкривається при характеристиці трьох
елементів:
а) форми державного правління;
б) форми державного устрою;
в) політичного режиму.
І. Форма державного правління – спосіб утворення, функціонування
вищих органів влади, характер їх взаємовідносин.
Види форм правління сучасних держав:
1) республіка (вищий орган влади – колективний, представницький):
а) президентська – глава держави одноособово чи з наступним
схваленням парламенту формує склад уряду (США, Швейцарія);
б) парламентська – глава держави не може впливати на склад уряду,
що формується парламентом (Італія, Угорщина, Словаччина, Латвія);
в) напівпрезидентська (змішана) – глава держави призначає прем’єр-
міністра за згодою парламенту (Франція, Україна);
2) монархія (вищий орган влади – одна особа):
а) парламентська – монарх не впливає на склад і політику уряду, що
формується парламентом, і йому підзвітний (Великобританія, Бельгія);
б) дуалістична – монарх формує уряд особисто, керує ним сам або
через призначеного ним прем’єр-міністра, але законодавча влада юридично
належить парламенту, підпорядкованому монарху (Кувейт, Бахрейн);
в) необмежена, абсолютна монархія – вся державна влада в руках
монарха за цілковитої відсутності будь-яких представницьких установ (нині
майже не зустрічається).
Парламентську і дуалістичну монархії часом об’єднують спільним
поняттям – конституційні (обмежені) монархії.
11
Особливий різновид форми правління – виборна монархія, яка поєднує
елементи монархії і республіки. Так, у Малайзії нового монарха обирають
через кожні п’ять років.
II. Форма державного устрою – способи поділу держави на певні

складові частини та розподіл влади між ними:
1) унітарна (проста) держава – єдина держава, частини якої
(адміністративно-територіальні) не мають суверенітету та ознак державності
(Україна, Іспанія, Італія);
2) федерація – союзна держава, частини якої мають ознаки
державності (Канада, Росія, США);
3) конфедерація – союз держав, що об’єднуються для виконання
певних завдань (кожна держава зберігає свою незалежність, форму, тому
деякі вчені не вважають її елементом форми держави);
4) імперія – складна держава, яка включає головну державу
(метрополію) та її колонії.
III. Політичний режим – сукупність способів і методів здійснення

політичної влади:
а) демократичний – державна влада здійснюється порівняно лібе-
ральними методами з дотриманням прав людини, забезпеченням
можливостей врахування інтересів усіх груп населення;
б) авторитарний – державна влада здійснюється більш жорсткими
методами з усуненням можливостей для вільного виявлення інтересів груп
населення, зосередженням всієї влади в руках правлячої верхівки (однієї
особи).
Різновидом авторитарного режиму є тоталітарний режим, коли влада
здійснюється шляхом порушення прав людини, набуває найбільш жорсткої
форми.
Розрізняють три форми виникнення держави:
афінську – держава виникає як результат класових антагонізмів в
середині родового суспільства;
римську – держава виникла як результат боротьби плебеїв (прийшлого
населення) з патриціями (родова аристократія);
германську – держава виникає в результаті завоювання чужих
територій, панувати над якими родова організація була не спроможна.
12
Право – особливий вид соціальних норм
Таким чином, держава є продуктом суспільства на певному ступені
його розвитку, результатом його розколу на непримиримі протилежності.
Кожне суспільство потребує не лише системи підкорення, але і
упорядкування суспільних відносин, тобто соціального регулювання.
За способами встановлення і забезпечення соціальні норми поділяються
на норми права, мораль, звичаї, традиції, норми громадських організацій,
релігійні норми. Право – особливий вид соціальних норм.
Норми права встановлюються і охороняються державою.
Норми моралі (від лат. moralis – моральний) – це правила поведінки,
принципи, які склались у суспільстві під впливом громадської думки і,
відповідно, зумовлених економічним базисом уявлень людей про добро, зло,
обов’язок, справедливість, честь тощо, і забезпечуються в результаті
внутрішнього переконання та засобами громадського впливу.
Звичаї – це норми, які складались історично, закріпились у суспільній
практиці в результаті багаторазового застосування певного роду відносин і
ввійшли в звичку дій людини, колективу людей.
Дуже близькі до звичаїв традиції – способи поведінки людей,
соціальних груп, які склались у суспільстві і передаються із покоління в
покоління.
Норми громадських організацій (корпоративні норми) встановлюються
і охороняються громадськими організаціями. Деяким з них держава надає
юридичну обов’язковість (наприклад, норми профспілкових і кооперативних
організацій).
Релігійні норми регулюють поведінку і специфічні культові дії,
засновані на вірі в існування бога (богів). Вони відображені в статутах,
священних книжках, інших релігійних документах.
Особливостями правових норм, якщо порівнювати з іншими
соціальними нормами, є те, що вони виникають, коли формується держава;
встановлюються або санкціонуються державою; виражають волю керівної
частини суспільства; утворюють внутрішньо узгоджену систему;
формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов’язків; формально
визначені, тобто мають чітко визначені форми зовнішнього виразу.
Основними ознаками права прийнято вважати:
1) нормативний характер, тобто право складається з норм як правил
поведінки загального характеру, що визначають права, обов’язки та
відповідальність громадян, посадових осіб і державних органів;
13
2) норми, що мають загальнообов’язковий характер, вони поширю-
ються на всіх учасників правовідносин і виконуються ними беззастережно і
незалежно від ставлення до норм;
3) в нормах виявляється воля держави (встановлена нею чи санкціо-
нована);
4) право являє собою систему норм, тобто правові норми – це не
просто сукупність, а єдина система, що діє на основі єдиних принципів,
виконує єдині функції та складається з галузей та інститутів, що регулюють
однорідні суспільні відносини;
5) система формально визначених норм, зміст яких чітко визначено і
формально закріплено в тексті правового документа (джерела права);
6) право гарантовано державою, яка охороняє та забезпечує його
силою державного примусу;
7) право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов’язків, тобто
право, на відміну від інших соціальних норм, не виражається через загальні
принципи, гасла та цілі.
Отже, право – це система загальнообов’язкових, формально визна-
чених, гарантованих державою норм, що відображають державну волю,
встановлюють права та обов’язки учасників правовідносин і виступають як
регулятор суспільних відносин.
Форма (джерело) права – це державно-офіційні способи закріплення і
зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загально-
обов’язковість.
Розрізняють такі основні джерела права:
1) правовий звичай – санкціоноване державою звичаєве правило, що
має загальнообов’язковий характер та гарантоване примусовою силою;
2) релігійно-правові норми – санкціоновані державою церковні канони
та інші норми, яким надається загальнообов’язковий характер;
3) правовий прецедент – судове чи адміністративне рішення по
конкретній юридичній справі, якому надається обов’язкове значення при
розв’язанні всіх наступних аналогічних справ;
4) нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного
органу держави, в якому закріплено правило поведінки загального характеру,
що забезпечується державою;
5) нормативний договір – правило поведінки загального характеру, що
встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується
державою;
14
6) міжнародно-правові акти – норми міжнародного співтовариства, які
з санкції держави поширюються на її території.
Відповідно до статті 9 Конституції України міжнародні договіри, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України. При цьому необхідно враховувати те,
що норми міжнародного договору мають перевагу перед нормами
національного законодавства. Якщо вказаний міжнародний договір регулює
будь-яке питання по іншому, чим національне законодавство, то в цьому
випадку застосовуються норми міжнародного договору. Крім того, необхідно
враховувати вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та
застосування практики Євросуду з прав людини» про те, що суди при
розгляді справ повинні враховувати практику Суду як джерело права.
Основним джерелом права України є нормативно-правовий акт.
Серед нормативно-правових актів розрізняють закони і підзаконні акти.
Закони – це нормативні акти вищого представницького органу влади,
що регулюють найбільш важливі суспільні відносини і мають найвищу
юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.
Підзаконні акти – акти компетентних органів, що видаються на підставі
закону, відповідно до його положень і на його виконання. До їх числа
належать: укази Президента України; постанови Верховної Ради України;
постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної
Республіки Крим; рішення, нормативні акти місцевих рад; інструкції та
накази керівників міністерств, державних комітетів і відомств України;
рішення виконкомів місцевих рад; накази та інструкції адміністрації
підприємств, установ та організацій.
Законність – це правовий режим життя суспільства, при якому
діяльність усіх органів, усіх службових осіб і громадян здійснюється
відповідно до вимог закону, на підставі закону і на його виконання.
Це метод здійснення функцій держави, основа демократії та її
невід’ємний елемент. Демократія можлива тільки в режимі законності.
Риси законності:
1) верховенство права в усіх сферах суспільного життя;
2) виконання юридичних обов’язків усіма;
3) рівність усіх перед Законом;
4) здійснення державних владних функцій в межах повноважень;
5) недопущення свавілля щодо громадян;
15
6) забезпечення недоторканності прав і свобод громадян;
7) стабільність правопорядку;
8) невідворотність юридичної відповідальності за правопорушення.
Гарантії законності – це система засобів, за допомогою яких у
суспільному житті впроваджується, охороняється і відновлюється законність.
Розрізняють загальні і спеціальні гарантії.
Загальні гарантії – це економічні, політичні, ідеологічні та інші засоби і
умови в суспільстві.
Спеціальні гарантії – це юридичні засоби, за допомогою яких забезпе-
чується законність. До них належать ефективна робота правоохоронних
органів з виявлення та попередження правопорушень, припинення непра-
вомірних діянь, притягнення до юридичної відповідальності осіб, які вчинили
правопорушення, удосконалення правової системи, контроль і нагляд за
законністю тощо.
1.1.3. Поняття, загальна характеристика органів України,

які здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції
Цілий ряд державних органів займаються виключно специфічною

правоохоронною діяльністю.
Види правоохоронної діяльності

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами у формі розгляду
та вирішення цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних
справ при неухильному дотриманні вимог закону і встановленого
процесуального порядку, які забезпечують законність, обґрунтованість,
справедливість і загальнообов’язковість судових рішень. Особливе становище
суду як органу судової влади полягає в тому, що саме суд встановлює вину,
визначає міру кримінального покарання для винної особи. Юрисдикція судів
поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Розрізняють
такі види судочинства: конституційне, цивільне, кримінальне, адмі-
ністративне, господарське. Всі вони регламентуються спеціальними
законами. Судам належить центральне місце в системі правоохоронної
діяльності, адже судові рішення ухвалюються ними іменем України і є
обов’язковими для виконання на всій території України.
16
Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку
передбаченому спеціальним Законом здійснює на засадах верховенства права
встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод
людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Специфічне місце серед правоохоронних органів займає Національна
поліція України, що виконує правооохоронні та правозастосовні функції щодо
забезпечення правопорядку в державі. Органи поліції здійснюють охорону прав і
свобод людини, протидію злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Адвокатура – правозахисна організація. Це недержавний самоврядний
інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших
видів правової допомоги на професійній основі.
Згідно Конституції України виключно адвокат здійснює представ-
ництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Нотаріат – правозахисна організація. Це система органів і посадових
осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають
юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм
юридичної вірогідності.
Міністерство юстиції України та його органи на місцях забезпечують
реалізацію державної правової політики, політики у сфері адаптації
законодавства України до законодавства ЄС тощо.
Господарські суди здійснюють правосуддя в господарських відносинах.
Їх завданням є захист прав та інтересів суб’єктів господарських право-
відносин, що охороняються законом, сприяння зміцненню законності у сфері
господарських відносин, вдосконалення правового регулювання госпо-
дарської діяльності. Повноваження та порядок розгляду справ регла-
ментується Господарським процесуальним кодексом України.
Адміністративні суди вирішують публічно-правові спори, що виникають
у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень щодо управлінських
функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних
повноважень шляхом виборів або референдуму. Повноваження та порядок
розгляду справ регулюється Кодексом адміністративного судочинства.
Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції в
Україні. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових
актів Конституції України і дає офіційне тлумачення статей Конституції
України та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України
та спеціальним законом.
17
Отже, правоохоронна діяльність – це діяльність спеціально утворених
державою органів щодо забезпечення законності і правопорядку, недо-
торканості прав та свобод громадян, інтересів суспільства та держави,
попередженню і припиненню правопорушень та застосуванню державного
примусу до осіб, які вчинили правопорушення.
1.1.4. Система і законодавчі джерела дисципліни
Загальна частина присвячена загальним питанням щодо предмету

дисципліни, характеристики держави, права, законності, правоохоронної
діяльності, взаємодії судових і правоохоронних органів між собою та з іншими
органами держави, трудовими колективами, громадськими організаціями.
Особлива частина вивчає правовий статус органів, їх формування,
склад, повноваження.
Джерела курсу: Конституція України, Закони України, постанови
Верховної Ради, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів
України, положення, накази, інструкції міністерств, державних комітетів та
відомств, рішення органів місцевого самоврядування тощо.
Слід відмітити, що згідно зі ст. 92 Конституції України судоустрій,
статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність проку-
ратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання
покарань; основи організації та діяльності адвокатури визначаються
виключно Законами України.
1.2. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ В СИСТЕМІ

ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ
1.2.1. Місце і роль судових та правоохоронних органів у системі

державних органів України
Місце судових та правоохоронних органів в системі органів держави

визначається тим, що вони спеціально утворені для здійснення багато-
аспектної правоохоронної функції держави, що становить головний і
основний зміст їх роботи.
18
В системі органів держави особливе місце займають суди, оскільки
вони від імені держави здійснюють таку специфічну функцію як відправлення
правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Вони не
підпорядковані будь-кому і нікому не підзвітні.
Місце того чи іншого органу в державному механізмі визначається
роллю, яку вони виконують, а роль – наділеними повноваженнями.
Правоохоронна функція, що реалізується судовою владою має на меті
захист на засадах верховенства права, гарантованих Конституцією та
законами України прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина,
юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
У системі органів держави важливе місце займають органи
прокуратури, які здійснюють функції, визначені Конституцією України та
Законом України «Про прокуратуру». Діяльність органів прокуратури
спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення
правопорядку, координацію діяльності правоохоронних органів з питань
протидії злочинності та корупції, забезпечення недоторканості прав і свобод
громадян, загальних інтересів суспільства і держави тощо.
Специфічне місце серед правоохоронних органів займають органи
Національної поліції, що виконують правоохоронні та правозастосовні
функції шляхом забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і
свобод людини, протидії злочинності.
1.2.2. Основні принципи формування правової держави
Принципи формування правової держави:

– забезпечення верховенства права у всіх сферах життя суспільства.
Згідно зі ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства
права;
– забезпечення відповідальності держави перед громадянином.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст
і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за
свою діяльність;
– недоторканність прав і свобод людини і громадянина. Зокрема,
йдеться про соціально-економічні права (право на житло, на працю, на
19
матеріальне забезпечення по віку тощо), особисті права і свободи (особиста
недоторканність, свобода світогляду і віросповідання, право на свободу
думки і слова, недоторканність житла тощо), політичні права (свобода
об’єднання у політичні партії та громадські організації, проведення зборів,
мітингів і демонстрацій, участь в управлінні державними справами, право на
звернення) тощо.
Забезпечення прав і свобод, в разі їх порушення, здійснюється в
судовому порядку:
– забезпечення контролю за станом виконання законів. Цю функцію
здійснюють Конституційний Суд України та органи прокуратури;
– розподіл державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову.
Цей механізм забезпечує противагу та стримування кожної із гілок влади, які
повинні діяти лише в межах повноважень, визначених Конституцією України та
спеціальними законами. Цей механізм унеможливлює узурпацію влади;
– проведення правової реформи, реформування суду та право-
охоронних органів, підготовка юридичних кадрів тощо;
– зв’язаність законом держави і її органів. Відповідно до цієї ознаки
організація та діяльність держави, її органів повинна суворо дотримуватися
вимог Закону і підзаконних актів, що їх стосуються. Таким чином, реалізація
цієї ознаки покликана забезпечити законність, правопорядок та державну
дисципліну;
– наявність незалежної судової влади, яка при здійсненні правосуддя
нікому не підзвітна і не підконтрольна.
Таким чином, правова держава – це держава, де панує верховенство
права в усіх сферах суспільного життя, забезпечується відповідальність
держави перед громадянином за свою діяльність і діяльність органів та
посадових осіб, недоторканність прав і свобод людини, яка має право на
судовий захист від усіляких посягань.
1.2.3. Забезпечення охорони правопорядку, прав і свобод

громадян та інтересів держави – основне завдання судових
та правоохоронних органів
Діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на всемірне

зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочинів та інших
правопорушень і має завданням охорону від усяких посягань:
20
– закріпленого Конституцією України суспільного ладу, його
політичної та економічної систем;
– соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод
громадян, проголошених і гарантованих Конституцією України та законами
України;
– прав і законних інтересів держави, підприємств, установ, органі-
зацій, кооперативних організацій, їх об’єднань, інших громадських
організацій.
Усією своєю діяльністю суд виховує громадян у дусі точного і
неухильного виконання вимог Конституції України і законів України,
додержання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і
громадського обов’язку, поваги до прав, честі і гідності громадян, до правил
співжиття.
Застосовуючи міри кримінального покарання, суд не тільки карає
злочинців, але також має своєю метою їх виправлення і перевиховання, а
також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими
особами.
Діяльність органів прокуратури грунтується на засадах верховенства
права, законності, справедливості, неупередженості та об’єктивності,
презумції невинуватості, політичної нейтральності, прозорості діяльності
тощо. Згідно статті 1301 Конституції України прокуратура здійснює
підтримання публічного обвинувачення в суді, процесуальне керівництво
досудовим розслідуванням, представництво інтересів держави в суді тощо.
Основними завданнями поліції є:

– забезпечення публічної безпеки і порядку;
– охорона прав і свобод людини, а також інтереси суспільства і
держави;
– протидія злочинності;
– надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам,
які з особистих, економічних, соціальних причин або в наслідок
надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Діяльність поліції здійснюється на принципах верховенства права,
відповідно до якого, людина, її права та свободи визнаються найвищими
цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
21
1.2.4. Взаємодія судових і правоохоронних органів з органами
влади, трудовими колективами, громадськими
організаціями
1) При здійсненні своїх повноважень судові та правоохоронні органи

тісно взаємодіють з органами влади, громадськими організаціями та
трудовими колективами. Взаємодія судових органів здійснюється у таких
формах:
– через вибори присяжних;
– призначення суддів;
– державний захист працівників суду та правоохоронних органів;
– проведення конкурсу;
– Громадської ради доброчесності тощо.
2) Взаємодія органів прокуратури здійснюється у таких формах:
– дача згоди Верховною Радою України на призначення та звільнення
Президентом України Генерального прокурора;
– висловлення Верховною Радою України недовіри Генеральному
прокуророві, що має наслідком його відставку з посади;
– інформування прокурорами населення про результати діяльності
тощо.
3) Взаємодія органів поліції здійснюється в таких формах:
– співпраця та взаємодія з населенням, територіальними громадами,
та громадськими об’єднаннями на засадах партнерства;
– звіти керівників органів поліції перед відповідними радами про
свою діяльність;
– громадський контроль;
– виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;
– участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам,
сприяння державним органам, підприємствам, установам і організаціям у
виконанні покладених на них законом обов’язків;
– проведення конкурсу;
– через постійні поліцейські комісії тощо.
22
● Розділ 2. Конституційні засади здійснення правосуддя. Вища рада правосуддя
Розділ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ

ПРАВОСУДДЯ. ВИЩА РАДА ПРАВОСУДДЯ
2.1. Правосуддя і його конституційні засади.

2.2. Вища рада правосуддя.
23
2.1. ПОНЯТТЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ, ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

ТА ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ
Основний Закон України уперше на конституційному рівні закріпив

судов34
у владу як рівноправну і самостійну в системі двох інших гілок влади –
законодавчої та виконавчої (ст. 6).
Судова влада здійснюється спеціальними державними органами –
судами (Розділ VІІІ Конституції України). Особливе становище судів у
державному механізмі визначається поставленими перед ними завданнями,
відповідальними обов’язками, характером діяльності, в процесі якої суттєво
зачіпаються права та законні інтереси різних органів, установ та організацій.
Відмінність судової влади від інших гілок державної влади визначається саме
наділенням її функцією здійснення правосуддя.
Таким чином судову владу слід розуміти не як орган чи систему органів
що її здійснюють, а як право, засноване на законі та можливість цих органів
здійснювати правосуддя на основі принципів верховенства права і
справедливості для захисту прав і свобод, законних інтересів людини і
громадянина, прав та інтересів юридичних осіб і держави. Отже,
відправлення правосуддя становить основний зміст судової влади.
Судова влада в Україні належить судам, які створюють єдину судову
систему. В основі її організації лежать положення Конституції України, яка
передбачає порядок призначення суддів, гарантії їх незалежності, підстави їх
звільнення з посад, закріплює основні засади судочинства. Судова влада
характеризується певними ознаками. Спинимось на найважливіших з них, а
саме ознаках незалежності судової влади, самостійності, відокремленості,
виключності судової влади тощо.
1. Судова влада формується на засадах верховенства права. Євро суд
з прав людини у рішеннях, ухвалених з конкретних справ, серед властивостей
характеристики цього явища виокремлює:
– визнання пріоритетності визначальної ролі прав людини у
суспільстві;
– поширюваність цієї пріоритетності, цього принципу на діяльність
усіх без винятку органів держави;
– правову впевненість, визначеність становища людини у тій ситуації,
в якій вона перебуває;
24
– неприпустимість затримання особи на невизначений і неперед-
бачуваний термін, якщо воно не ґрунтується на законі чи судовому рішенні;
– майже безвиняткова можливість доступу до суду;
– наявність судового контролю за втручанням виконавчих органів у
права людини;
– підпорядкованість судовому рішенню усіх органів держави, без
виняткова обов’язковість його виконання будь-якими органами і
посадовцями;
– можливість скасування вищим судом рішення нижчого суду, яке не
набрало чинності;
– невтручання законодавчої влади у відправлення правосуддя;
– незмінність, неоспорюваність остаточного судового рішення, яке
набрало чинності тощо.
2. Прозорість судової влади потребує забезпечення доступності
судових рішень для всіх заінтересованих осіб. Згідно Закону України «Про
доступ до судових рішень» від 22.12.2005 р. створено Єдиний державний
реєстр судових рішень з відкритим доступом до нього через Інтернет, що
сприятиме однаковому застосуванню права суддями, підвищенню прогно-
зованості результатів вирішення справ, забезпеченню контролю громад-
ськості за діяльністю судів.
3. Доступність громадян до судової влади – наступна засада її
організації.
Вільний доступ до правосуддя є конституційним правом особи і
основою справедливого судочинства.
Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов’язок судів не
відмовляти у розгляді справ компетентної юрисдикції з метою захисту
порушеного права, свобод та інтересів особи, територіально зручне
місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів і суддів на
території України.
Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для
судового захисту її прав. Отже, вимогу про доступність правосуддя буде
додержано лише тоді, коли буде створено ефективну систему надання
правової допомоги, в тому числі безоплатної, як це передбачає ст. 59
Конституції України.
Доступність правосуддя вимагає створення ефективного механізму
надання правової (юридичної) допомоги. Держава має гарантувати
25
малозабезпеченим особам юридичну допомогу не лише у кримінальних, а й у
цивільних та адміністративних справах, принаймні, коли йдеться про захист
найважливіших прав людини. Питання надання правової допомоги
врегульовано Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від
2.06.2011 року.
Однією з важливих умов доступності правосуддя є проінформованість
особи про організацію і порядок діяльності судів; правосуддя не стане
доступним, якщо система судів лишатиметься для особи складною та
незрозумілою щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи.
Водночас доступність до правосуддя не виключає можливості для
особи вирішити свій спір у позасудовому порядку. Держава повинна сприяти
розвитку таких недержавних інституцій, як третейські суди, реституційне
(відновне) правосуддя, суть якого полягає в тому, що посередники
(медіатори) здійснюють роботу по примиренню потерпілого з підозрюваним
або обвинуваченим до суду, про що складається відповідна угода.
4. Право на справедливу судову процедуру – наступний принцип
судової влади.
Вимога справедливої судової процедури є визначальним складником
верховенства права. Така процедура має бути створена на засадах законності,
рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності,
диспозитивнсті, гласності, відкритості та обов’язковості виконання судових
рішень. Будь-яке відхилення від цих засад можливе лише у передбачних
законом випадках.
Правосудність судового рішення визначається згодою з ним сторін, а
також наявністю права на оскарження та перегляд рішення в суді вищої
інстанції.
5. Незалежність судової влади, як засада її організації:
– від органів законодавчої та виконавчої влади, інших органів, органі-
зацій, партій, рухів, посадових осіб, поглядів та позицій сторін в судовому
процесі;
– від висновку органів попереднього розслідування;
– від правової позиції прокурора;
– від вищестоящих судів, які скасовуючи вироки чи рішення не вправі
наказувати, які докази визнати достовірними, за якою статтею кваліфікувати
дії підсудного, яку міру покарання йому визначити Всі ці суттєві питання
прерогатива суду першої інстанції і суддів які діють за своїм внутрішнім
переконанням, керуючись законом та особистою правосвідомістю.
26
6. Самостійність судової влади – як засада її організації. Судова влада
діє самостійно в межах повноважень визначених Конституцією і Законами
України. Рішення судів не потребують якого-небудь затвердження. Суд не
може покладатися на дані досудового слідства, він зобов’язаний сам
дослідити всі докази і дати їм правову оцінку. Суд досліджує докази
безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує
усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в
показаннях,речах і документах, які не були предметом безпосереднього
дослідження суду.
7. Відокремленість судової влади – як засада її організації. Суд займає
особливе становище в державному механізмі. Суди не входять до будь-якої
іншої системи державних органів. Вони не підпорядковані будь-кому і нікому
не підзвітні.
8. Виключність судової влади – наступний принцип її організації.
Судова влада здійснюється тільки судами, які входять до єдиної судової
системи України. Порядок їх створення, призначення суддів визначається
Конституцією та спеціальними Законами. Жодні інші органи та посадові
особи не мають права здійснювати судову владу, а судові органи не мають
права передавати будь-кому навіть часткове виконання своїх повноважень.
9. В реалізації судової влади приймає участь народ, як це передбачено
ст.124 Конституції України через присяжних.
Вони під час розгляду і вирішення справ користуються
повноваженнями судді. На присяжних поширюються гарантії незалежності і
недоторканності суддів.
10. Судова влада організовується на засаді владних повноважень суду.
Він, крім інших повноважень, здійснює конституційний контроль за
законністю і обґрунтованістю рішень і дій одержаних органів і посадових
осіб. Усі особи пов’язані зі справою, включаючи державні органи і їх
посадових осіб, повинні підлягати владі судді. Розпорядження суду є
обов’язковими для всіх учасників процесу. Суд (суддя) має право
витребувати будь-яку інформацію, документи та предмети, які мають
відношення до справи, вимагати проведення ревізій, перевірок, експертиз
тощо.
11. Судова влада, яка здійснюється судами, будується за принципами
територіальності і спеціалізації та інстанційності. Спеціалізація – суди
мають бути організовані з урахуванням особливостей предмета юрисдикції.
27
Спеціалізація – це оперативність та якість вирішення судових справ.
Територіальність – це наближеність громадян до судових інстанцій. Це має
значення для доступності людей до суду. Інстанційність – це наявність
судових інстанцій, які забезпечують право на оскарження судових рішень в
апеляційному, касаційному порядку. Втілення принципу інстанційності є
гарантією забезпечення права на справедливий суд.
12. Належне фінансування судової влади – наступна засада її
організації. Фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності
суддів забезпечуються державою відповідно до Конституції України.
Забезпечення функціонування судової влади передбачає:
1) визначення в Державному бюджеті України видатків на фінан-
сування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і
незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;
2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування
судів;
3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.
13. Судова влада організовується на засадах гуманізації і адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Закон України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав
людини» від 23.02.2006 року, передбачив, що суди застосовують при розгляді
справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.
згоду на обов’язковість яких надано Парламентом та практику суду як джерело
права.
2.1.1. Поняття правосуддя та його характерні ознаки
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні

здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привлас-
нення цих функцій іншими органами, посадовими особами не допускається.
Правосуддя – це особлива функція державної влади, що здійснюється
спеціально утвореними органами, судами через розгляд і вирішення судових
засіданнях цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних
справ. Отже, правосуддя здійснюється з метою охорони прав і свобод людини
і громадянина, прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, інтересів
суспільства і держави.
28
Характерні ознаки правосуддя:
– правосуддя здійснюється виключно судами;
– юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі;
– правосуддя здійснюється в спеціально установленому законом
процесуальному порядку;
– правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом
випадках, присяжні;
– судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише
закону;
– правосуддя здійснюється на засадах, які встановлені Конституцією
України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
– судові рішення ухвалюються судами іменем України і є
обов’язковими до виконання на всій території України;
– встановлена спеціальна процедура перегляду цивільних, криміналь-
них, господарських та адміністративних справ в апеляційному та касаційному
порядку;
– у здійсненні правосуддя безпосередньо бере участь народ через
інститут присяжних;
– за неповагу до суду і судді, втручання в діяльність судових органів,
невиконання судового рішення винні особи притягаються до юридичної
відповідальності;
– виконання судових рішень здійснюється спеціально утвореними
органами державної та приватної виконавчої служби.
2.1.2. Конституційні засади правосуддя
Як відзначалося вище, правосуддя здійснюється на засадах,

встановлених Конституцією України та спеціальним Законом України «Про
судоустрій і статус суддів».
Отже, конституційними засадами правосуддя є:
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом –

полягає в тому, що в судочинстві громадяни є рівними перед законом і судом.
Зазначений принцип випливає із ст.. 24 Конституції України, відповідно до
якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед
29
законом. Цей принцип додержується незалежно від походження, соціального
і майнового стану, расової, національної і партійної належності, статі, освіти,
мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та
інших обставин. Усі суб’єкти, які займають однакове процесуальне
становище, користуються одними й тими ж правами. У забезпеченні
реалізації зазначено принципу важлива роль належить суду, який гарантує
справедливість і неупередженість та зобов’язаний надавати сторонам рівні
можливості для використання своїх процесуальних прав.
З метою забезпечення реальності прав закон передбачає додаткові
гарантії особам, які з різних причин не можуть захистити свої права та
інтереси. Зокрема, встановлює обов’язкову участь захисника у справах
неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших осіб, які через свої фізичні або
психічні вади не можуть самі здійснювати своє право на захист. Особам, які
не володіють мовою судочинства, надається право користуватися рідною
мовою та допомогою перекладача. Порядок судочинства є єдиним і
обов’язковим щодо усіх кримінальних справ незалежно від того, хто
притягується до відповідальності.
Рівність усіх перед законом припускає, що при провадженні
кримінальної справи повинна бути забезпечена рівність у застосуванні
кримінального закону. Кримінальний закон, який забороняє вчинення
злочинів і встановлює за них покарання, є рівно обов’язковим для усіх.
Водночас він рівно захищає громадян, їх життя, честь, гідність та власність.
Забезпечення доведеності вини – наступна засада правосуддя. Вона

випливає з презумпції невинуватості, суть якої тлумачиться в ст. 62
Конституції України: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і
не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
Презумпція невинуватості виражає об’єктивне правове становище. Держава,
суспільство вважають громадянина законослухняним доти, доки інше не
доведено і не встановлено відповідно до закону судом. Особа, притягнута як
обвинувачений, лише звинувачується у вчиненні злочину і не вважається
злочинцем. Обов’язок доводити перед судом винуватість обвинуваченого
покладається на прокурора, який підтримує державне обвинувачення.
Обставини справи мають бути досліджені цілковито, всебічно,
об’єктивно. Мають бути з’ясовані як викривальні обставини, так і
30
виправдувальні щодо обвинуваченого, а також пом’якшувальні та обтяжу
вальні щодо його відповідальності обставини. Обвинувачений не
зобов’язаний доводити свою невинуватість. Суд, прокурор, слідчий та
дізнавач не мають права перекладати обов’язок доводити невинуватість на
обвинуваченого. Забороняється домагатися показань обвинуваченого та
інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших
незаконних заходів. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути
покладено в основу обвинувального вироку тільки в разі підтвердження цього
визнання сукупністю доказів, які є у справі. Суд досліджує докази
безпосередньо. Нарешті, усі сумніви щодо доведеності вини особи
тлумачаться на її користь.
Змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів та

доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип припускає: а) розподіл
функцій обвинувачення і захисту та відокремлення цих функцій від
правосуддя; б) наділення обвинувача і захисника рівними процесуальними
правами при здійсненні ними своїх функцій. Обвинувач, підсудний, захисник,
а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх
представники в судовому засіданні користуються рівними правами щодо
подання доказів, участі в їх дослідженні та заявленні клопотань. Отже, суд
виступає безстороннім посередником між сторонами, арбітром.
У логічній єдності з принципом змагальності сторін виступає диспо-
зитивність – як універсальний принцип судочинства.
Текстуально він викладений наступним чином: «… свобода в наданні
сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості…»
Що це означає?
По-перше, право ініціювати судовий процес має заінтересована особа,
що має місце як у цивільному, так і в кримінальному процесі; сторони –
господарі свого права.
По-друге, сторони судового процесу самостійно надають судові докази,
здійснюють їх пошук (суд може сприяти у витребуванні доказів за
клопотанням сторін у разі, коли є якісь труднощі).
По-третє, сторони самостійно доводять судові переконливість своїх
доказів, аргументів, мотивів, оцінок і здійснюють попередній правовий
аналіз, виходячи зі свого бачення регулятивної ролі норм права у
правовідносинах, що стали предметом судового розгляду.
31
По-четверте, сторони зобов’язуються законом попередньо повідомляти
суд та іншу сторону про наявність доказів, джерела їх надходження,
аргументи заперечень. Виконання цих зобов’язань контролюється з боку
суду.
По-п’яте, передбачається відповідальність у різних формах за
порушення будь-якою стороною вказаних обов’язків; сторони зобов’язані до
початку суду «розкрити свої карти»; одне з можливих м’яких покарань –
відкладення слухання справи для підготовки контраргументів стороною, яку
було позбавлено такої можливості, з покладанням на винну сторону
відшкодування судових витрат у зв’язку з відкладенням процесу. Ця складова
принципу диспозитивності має величезне не лише теоретичне, а й практичне
значення саме для судочинства в нашій країні, враховуючи міцні традиції
неповаги до суду, нехтування обов’язками і нормативними приписами в цій
сфері.
Підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором. Цю функцію

здійснює прокурор. У судовому розгляді кримінальної справи він підтримує
перед судом обвинувачення, користуючись при цьому рівними правами з
іншими учасниками процесу.
Обвинувач бере активну участь у дослідженні доказів, висловлює суду
свої міркування про застосування кримінального закону та міри покарання
щодо підсудного, відмовляється від підтримання державного обвинувачення,
змінює його або висуває додаткове обвинувачення і обґрунтовує свою
позицію. Взаємини прокурора з судом будуються на основі додержання
принципів змагальності і рівності прав сторін, незалежності суддів та
підкорення їх тільки закону. Прокурор підтримує обвинувачення у суворій
відповідності із законом і тою мірою, в якій воно знаходить підтвердження в
судовому слідстві.
У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані
судового слідства не підтверджують винність особи, він зобов’язаний
відмовитися від обвинувачення.
Забезпечення обвинуваченому права на захист. Підозрюваний,

обвинувачений має право на захист. Для забезпечення цього права існує
інститут адвокатури. Захисником не може бути адвокат, відомості про якого
не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України. Обвинувачений може
32
захищатися як особисто проти висуненого обвинувачення, так і
користуватися послугами обраного або призначеного адвоката. Однак
законом передбачаються випадки обов’язкової участі захисника у
кримінальному процесі, а саме:
− щодо особливо тяжких злочинів
− при обвинуваченні особи до 18 років;
− якщо особи мають фізичні вади (сліпі, глухі, німі тощо);
− якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться кримінальне
провадження;
− щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових
заходів виховного чи медичного характеру тощо.
Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними

засобами. Розгляд справ у всіх судах – відкритий, за винятком:
− якщо обвинуваченим є неповнолітній;
− розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої
недоторканості особи;
− необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та
сімейне життя чи обставини, які принижують гідність особи;
− якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні
може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;
− необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримі-
нальному провадженні;
− справи про усиновлення.
Розгляд справи у закритому судовому засіданні (повністю або частково)
допускається за вмотивованим рішенням суду.
Однак вирок і рішення (крім рішень щодо усиновлення дитини) у всіх
випадках оголошуються публічно, навіть якщо справу було розглянуто у
закритому засіданні. Зазначене положення конкретизовано у частині 6.
Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,
відповідно до якої судові рішення оголошуються прилюдно.
Судове провадження може здійснюватися також у режимі відео
конференції під час трансляції з іншого приміщення у тому числі яке
знаходиться поза межами приміщення суду, у випадках, передбачених
Кримінальним процесуальним кодексом України.
33
Що стосується порядку забезпечення фіксування судового процесу, то
суд, у разі порушення клопотання про застосування технічних засобів
фіксування судового процесу, зобов’язаний задовольнити вимоги учасника
процесу щодо такої фіксації.
Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді або
письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен,
хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення
в порядку, встановленому законом.
Розумні строки розгляду справи судом.

Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для
виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Судовий розгляд кримінальної справи має бути призначений не пізніше
10 днів після постанови про його призначення.
Цивільні справи суд розглядає протягом розумного строку, але не
більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про
поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця.
Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім

випадків, встановлених законом. Для забезпечення апеляційного оскарження
діють апеляційні суди у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
й Севастополі. Вони здійснюють перегляд справ, розглянутих місцевими
судами, в порядку апеляції, по яких рішення і вироки не набрали чинності.
Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку,
встановлених процесуальним законом, мають право також на касаційне
оскарження судового рішення, яке набрало законної сили до Верховного
Суду України, а також на перегляд справи Верховним Судом України.
Апеляційний розгляд судових рішень разом з касаційним переглядом є
формою реалізації права особи на їх перегляд вищестоящою судовою
інстанцією, що є одним з найважливіших прав людини та громадянина у
демократичній державі.
Апеляційне та касаційне оскарження рішення суду впроваджено з метою
максимально унеможливити судову помилку при вирішенні конкретної судової
справи, а також задля забезпечення однакового застосування всіма судами
загальної юрисдикції законодавства України і визнаних нею міжнародно-
правових актів, які є частиною національного законодавства.
34
Законодавець, запроваджуючи апеляційний порядок розгляду справ,
мав на меті забезпечити більш ефективну перевірку законності та
обґрунтованості судових рішень, оперативність у прийнятті остаточних
рішень у справах.
Згідно з Кримінальним процесуальним і Цивільним процесуальним
кодексами України апеляційний суд, крім інших повноважень, має право
ухвалити новий вирок або нове рішення.
Обов’язковість рішень суду. Відповідно до чинної Конституції України

судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем
України.
Ці питання регулюються Законом України «Про органи та осіб, які
здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»
від 2 червня 2016 року.
Відповідно до чинної Конституції України судове рішення, яким
закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до
виконання усіма органами державної влади, органи місцевого само-
врядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та
юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.
Судове рішення, яке набрало чинності, крім інших правових власти-
востей, має преюдиційну силу, тобто, факти, які встановлені судом, не
підлягають переоцінці.
Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на
території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних
договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність,
установлену законом.
2.1.3. Правові засади здійснення правосуддя згідно Закону

України «Про судоустрій і статус судів» від 2 червня 2016 р.
Здійснення правосуддя виключно судом

Згідно чинної Конституції, правосуддя в Україні здійснюється
виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих
функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Навіть в
35
умовах введення на території України надзвичайного стану правосуддя
здійснюють суди, що утворені відповідно до Конституції України.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами
загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні право-
суддя через присяжних які, під час розгляду і вирішення справ користуються
повноваженнями судді, та на них поширюються гарантії незалежності і
недоторканності суддів, установлені законом на час виконання ними
обов'язків зі здійснення правосуддя.
Право на справедливий суд

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні
строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право
на судовий захист України на рівні з громадянами і юридичними особами
України.
Це право проголошено у ст. 10 Загальної декларації прав людини
1948 р., а також ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні
права 1966 р.
Найбільш повне закріплення права на справедливий суд міститься у
Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 р.:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи
упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, вста-
новленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків
цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого
проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується
публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань
протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі,
громадського порядку чи національної безпеки в демократичному
суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приват-
ного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною,
– коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити
інтересам правосуддя.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення,
вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному
порядку.
36
Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має
щонайменше такі права:
a) бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього
мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу
захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів
для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу
безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а
також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й
свідків обвинувачення;
е) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не
розмовляє нею, – одержувати безоплатну перекладача.»
Право на справедливий суд проголошено також і на національному
рівні. Так, згідно ст. 2 Закону «суд, здійснюючи правосуддя на засадах
верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу
до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а
також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України».
Право на повноважний суд

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до
підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Забезпечення цього права – завдання суду при здійснені правосуддя.
Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових
справ, установленим автоматизованою системою документообігу.
На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання
судді чи будь-яких інших осіб.
Правова допомога при вирішенні справ у судах

Відповідно до Конституції України кожен має право на правову
допомогу при вирішенні його справи в суді, а у випадках, передбачених
законом, ця допомога надається безоплатно.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання
правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні, діє адвокатура.
Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
37
Питання надання правової допомоги визначеному колу осіб регу-
люються Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня
2011 року.
Безоплатна вторинна правова допомога – вид державної гарантії, що

полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя
Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових
послуг:
– захист від обвинувачення;
– здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на
безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах,
органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
– складення документів процесуального характеру.
Категорія осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову
допомогу визначена спеціальними законами
Суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є:
– центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
– адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну
вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом;
– адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну
вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.
Мова судочинства
Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує
всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах
суспільного життя на всій території України.
Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною
мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за
мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі
судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому
процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується
право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і
пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною
мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами
перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку.
38
Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним
законодавством порядку вручаються особам, які беруть участь у справі
(обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою, або в перекладі
їх рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють.
Колегіальний та одноособовий розгляд справ

Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово,
колегією суддів або суддею, а у випадках, визначених процесуальним
законом, також судом присяжних. Суддя, який розглядає справу
одноособово, діє як суд.
Кримінальне провадження в судах першої інстанції щодо злочинів, за
вчинення яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк
більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох
професійних суддів.
Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за
вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється
колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням
обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів та
трьох присяжних.
Кримінальне провадження стосовно посадових осіб, які займають
особливо відповідальне становище, передбачених ст. 31 п. 9 КПК України
здійснюється:
– в суді першої інстанції – колегіально судом у складі трьох
професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти
років, а у разі здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за
вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням
обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів, які
мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, та трьох
присяжних;
– в апеляційному порядку – колегіально судом у складі п'яти профе-
сійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше семи років;
– в касаційному порядку – колегіально судом у складі семи
професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше десяти
років.
Цивільні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею
одноособово.
39
Справи щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи,
визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності
фізичної особи, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення
її померлою, усиновлення, надання особі психіатричної допомоги в
примусовому порядку, примусову госпіталізацію до протитуберкульозного
закладу розглядаються судом у складі одного судді і двох присяжних. У судах
загальної юрисдикції функціонує автоматизована система документообігу.
Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається
автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності
розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг.
Незалежність судів
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь якого
незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і
законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.
Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які
відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду
конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.
Втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який
спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і
поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання
шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і
тягне за собою відповідальність, установлену законом. Для вирішення питань
внутрішньої діяльності судів відповідно до Закону діє суддівське
самоврядування.
2.2. ВИЩА РАДА ПРАВОСУДДЯ
2.2.1. Вища рада правосуддя: правовий статус, склад,

формування
Відповідно до Конституції України та Закону «Про Вищу раду

правосуддя» в Україні діє Вища рада правосуддя.
Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним
органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на
40
постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її
функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством,
формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання
норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності
суддів і прокурорів.
2.2.2. Повноваження Вищої ради правосуддя
Вища рада правосуддя:

1) вносить подання про призначення судді на посаду;
2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог
щодо несумісності;
3) забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного
провадження щодо судді;
4) утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної
відповідальності суддів;
5) розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення
до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;
6) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;
7) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою чи
арештом;
8) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення
правосуддя;
9) вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та
незалежності суддів;
10) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого,
рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і
спеціалізації;
11) ухвалює рішення про припинення відставки судді;
12) погоджує кількість суддів у суді;
13) затверджує Положення про Єдину судову інформаційну
(автоматизовану) систему, Положення про Державну судову адміністрацію
України та типове положення про її територіальні управління, Положення про
Службу судової охорони, Положення про проведення конкурсів для
призначення на посади державних службовців у судах, органах та установах
системи правосуддя, Положення про Комісію з питань вищого корпусу
41
державної служби в системі правосуддя, Порядок ведення Єдиного
державного реєстру судових рішень;
14) надає обов’язкові до розгляду консультативні висновки щодо
законопроектів з питань утворення, реорганізації чи ліквідації судів,
судоустрою і статусу суддів, узагальнює пропозиції судів, органів та установ
системи правосуддя стосовно законодавства щодо їх статусу та
функціонування, судоустрою і статусу суддів;
15) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного
бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере
участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання
судів, органів та установ системи правосуддя;
16) призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної судової
адміністрації України, його заступників;
17) визначає за поданням Голови Державної судової адміністрації
України граничну чисельність працівників Державної судової адміністрації
України, у тому числі її територіальних управлінь;
18) здійснює інші повноваження, визначені законом та Законом України
«Про судоустрій і статус суддів».
2.2.3. Склад Вищої ради правосуддя. Вимоги та обмеження

щодо членів Вищої ради правосуддя. Припинення
повноважень члена Вищої ради правосуддя.
Комісія з питань вищого корпусу державної служби
в системі правосуддя. Служба інспекторів Вищої ради
правосуддя
Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких

десятьох – обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці,
двох – призначає Президент України, двох – обирає Верховна Рада України,
двох – обирає з’їзд адвокатів України, двох – обирає всеукраїнська
конференція прокурорів, двох – обирає з’їзд представників юридичних вищих
навчальних закладів та наукових установ.
Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за
посадою.
Члени Вищої ради правосуддя обираються (призначаються) строком на
чотири роки. Одна й та сама особа не може обіймати посаду члена Вищої
ради правосуддя два строки поспіль.
42
На посаду члена Вищої ради правосуддя може бути обраний
(призначений) громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років, який
володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту та стаж професійної
діяльності у сфері права не менше п’ятнадцяти років, належить до правничої
професії та відповідає критерію політичної нейтральності.
Члени Вищої ради правосуддя, крім Голови Верховного Суду,
здійснюють свої повноваження на постійній основі.
На членів Вищої ради правосуддя поширюються вимоги та обмеження,
встановлені законодавством у сфері запобігання корупції.
Член Вищої ради правосуддя має відповідати критерію політичної
нейтральності. Зокрема, не може бути обрана (призначена) членом Вищої
ради правосуддя особа, яка на день обрання (призначення):
− є членом або обіймає посаду в політичній партії, іншій організації,
яка має політичні цілі або бере участь у політичній діяльності;
− є обраною на виборну посаду в органі державної влади (крім судової)
чи органі місцевого самоврядування, має представницький мандат;
− бере участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи
іншої політичної діяльності.
Член Вищої ради правосуддя не має права суміщати свою посаду з
будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого
самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського
самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної
Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у
місті, сільської, селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати
будь-яку іншу оплачувану посаду (крім посади Голови Верховного Суду),
виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу
винагороду, крім винагороди члена Вищої ради правосуддя (за винятком
здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання
винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової
ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку. Член Вищої ради
правосуддя не може належати до політичних партій, професійних спілок,
брати участь у будь-якій політичній діяльності.
Особа, яка є власником акцій або володіє іншими корпоративними
правами чи має інші майнові права або інший майновий інтерес у діяльності
будь-якої юридичної особи, що має на меті отримання прибутку, зобов’язана
передати такі акції (корпоративні права) або інші відповідні права в
43
управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій особі
щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими правами,
або щодо реалізації прав, які з них виникають) на час перебування на посаді
члена Вищої ради правосуддя. Член Вищої ради правосуддя може отримувати
відсотки, дивіденди та інші пасивні доходи від майна, власником якого він є.
Не можуть бути членами Вищої ради правосуддя:

1) особи, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними;
2) особи, які мають судимість, не погашену або не зняту в уста-
новленому законом порядку;
3) особи, на яких протягом останнього року накладалося адмініст-
ративне стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією;
4) особи, які були членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України або Вищої ради юстиції до набрання чинності Законом України «Про
відновлення довіри до судової влади в Україні»;
5) особи, які перебувають на адміністративних посадах у судах (крім
посади Голови Верховного Суду);
6) особи, які не відповідають вимогам цього Закону щодо несумісності з
іншими видами діяльності та не усунули таку невідповідність протягом
розумного строку, але не більш ніж протягом тридцяти календарних днів із
дня виникнення обставин, що призводять до порушення вимог щодо
несумісності, чи іншого строку, встановленого Вищою радою правосуддя
відповідно до цього Закону.
Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення)
на посаду щонайменше п’ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять
судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.
Голова Вищої ради правосуддя

1. Голова Вищої ради правосуддя обирається з членів Вищої ради
правосуддя строком на два роки.
2. Голова Вищої ради правосуддя обирається на засіданні Вищої ради
правосуддя таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-якою
кількістю кандидатур, запропонованих членами Вищої ради правосуддя.
3. Рішення про обрання Голови Вищої ради правосуддя вважається
ухваленим, якщо за нього проголосувало більше половини від
конституційного складу Вищої ради правосуддя.
44
Підставами для звільнення члена Вищої ради правосуддя з посади є:
1) неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров’я
за наявності медичного висновку;
2) подання заяви про звільнення з посади члена Вищої ради
правосуддя за власним бажанням;
3) грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі
статусом члена Вищої ради правосуддя або виявило його невідповідність
займаній посаді, допущення іншої поведінки, що підриває авторитет та
суспільну довіру до правосуддя та судової влади;
4) виявлення обґрунтованості наявних обставин щодо його невідпо-
відності вимогам, визначеним у статті 6 цього Закону;
5) істотне порушення вимог, установлених законодавством у сфері
запобігання корупції;
6) систематична неучасть у роботі Вищої ради правосуддя чи органу
Вищої ради правосуддя, до складу якого він входить.
Повноваження члена Вищої ради правосуддя припиняються у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано (призначено), крім випадку,
передбаченого законом;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої
держави;
4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим,
визнання недієздатним або обмежено дієздатним;
5) припинення повноважень судді або звільнення з посади судді (крім
виходу судді у відставку) з підстав, визначених Конституцією України;
6) його смерті.
Структура Вищої ради правосуддя

1. Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не
встановлено законом.
2. Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів
Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої
ради правосуддя.
3. До складу кожної Дисциплінарної палати входить щонайменше
чотири члени Вищої ради правосуддя. При формуванні Дисциплінарних
45
палат Вища рада правосуддя має забезпечити, щоб щонайменше половина, а
якщо це неможливо – принаймні значна частина членів кожної
Дисциплінарної палати були суддями або суддями у відставці.
Служба інспекторів Вищої ради правосуддя формується з числа осіб,

які мають вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права
не менше п’яти років.
У разі призначення судді у відставці інспектором Вищої ради
правосуддя за ним зберігається пенсія або довічне грошове утримання, а
також інші гарантії, визначені Законом України «Про судоустрій і статус
суддів».
Інспектори Вищої ради правосуддя призначаються на посади та
звільняються з посад Головою Вищої ради правосуддя за поданням відповід-
ного члена Вищої ради правосуддя.
Інспектори Вищої ради правосуддя не є державними службовцями, їх
статус визначається законом.
Особливості діяльності інспекторів Вищої ради правосуддя
визначаються Положенням про інспектора Вищої ради правосуддя, яке
затверджується Вищою радою правосуддя.
За дорученням члена Вищої ради правосуддя інспектор:

1) попередньо аналізує матеріали справ, які передані члену Вищої ради
правосуддя за результатами автоматизованого розподілу;
2) збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали;
3) надає пропозиції та готує проекти висновків з питань, які віднесені
до повноважень члена Вищої ради правосуддя;
4) виконує інші завдання в межах повноважень члена Вищої ради
правосуддя, визначених законом.
Інспектори Вищої ради правосуддя у своїй діяльності та поза її

межами повинні:
1) дотримуватися норм суддівської етики;
2) не розголошувати та не використовувати у цілях інших, ніж для
виконання своїх обов’язків, інформацію з обмеженим доступом та
інформацію, яка стала їм відома;
46
3) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, встановлених
законодавством у сфері запобігання корупції, у тому числі подавати у
визначеному законом порядку декларацію особи, уповноваженої на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Комісія з питань вищого корпусу державної служби в системі
правосуддя (далі – Комісія) є колегіальним органом, який діє при Вищій раді
правосуддя.
До складу Комісії входять:
1) два члени Вищої ради правосуддя, які не є суддями чи суддями у
відставці;
2) два члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які не є
суддями чи суддями у відставці;
3) два члени Ради суддів України;
4) три судді Верховного Суду.
Комісія здійснює повноваження Комісії з питань вищого корпусу
державної служби, визначені Законом України «Про державну службу», щодо
питань державної служби в системі правосуддя.
Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з
питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя, яке
затверджується Вищою радою правосуддя після консультацій з центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну
політику у сфері державної служби.
Засідання Комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше
двох третин від загального складу Комісії.
Вища рада правосуддя, її органи, член Вищої ради правосуддя для
здійснення своїх повноважень мають право витребовувати та одержувати на
їх запит необхідну інформацію та документи від:
1) суддів, судів, органів суддівського самоврядування, інших органів
та установ у системі правосуддя;
2) органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх
посадових осіб;
3) юридичних осіб.
Матеріали судової справи (їх копії), пояснення від суддів чи прокурорів

щодо судових справ можуть бути надані на вимогу Вищої ради правосуддя, її
47
органу або члена Вищої ради правосуддя тільки щодо тих справ, розгляд яких
закінчено. Член Вищої ради правосуддя не може витребувати матеріали
судових справ, розгляд яких не закінчено, крім витребування копій матеріалів
судової справи у випадку подання дисциплінарної скарги.
Рішення Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів Вищої
ради правосуддя, які беруть участь у засіданні Вищої ради правосуддя, якщо
інше не визначено законом.
Рішення органу Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю членів
Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні органу Вищої ради
правосуддя, якщо інше не визначено законом.
Рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного
Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
2.2.4. Участь Вищої ради правосуддя у формуванні суддівського

корпусу
Розгляд Вищою радою правосуддя рекомендації Вищої кваліфікаційної

комісії суддів України
Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за
поданням Вищої ради правосуддя.
Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові
України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду
рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої
обов’язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо
внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на
засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному законом. Неявка
кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не
перешкоджає розгляду питання за його відсутності.
Рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні
Вищої ради правосуддя.
Засідання Вищої ради правосуддя у пленарному складі, на якому
розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на
посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти
членів Вищої ради правосуддя.
48
Рішення щодо внесення Президентові України подання про
призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього
проголосувало не менше чотирнадцяти членів Вищої ради правосуддя.
Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про
призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів
Вищої ради правосуддя, вважається, що Вищою радою правосуддя ухвалено
рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про
призначення судді на посаду.
Вища рада правосуддя відкриває та розглядає справи про порушення
суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із діяльністю або
статусом, визначеними Конституцією та законами України (справи щодо
несумісності).
Справа щодо несумісності може бути відкрита за заявою будь-якої
особи, якій відомі відповідні факти.
За результатами розгляду справи щодо несумісності Вища рада
правосуддя може ухвалити рішення:
1) про визнання порушення суддею вимог щодо несумісності з іншою
діяльністю або статусом і звільнення його з посади;
2) про визнання порушення прокурором вимог щодо несумісності з
іншою діяльністю або статусом і внесення в установленому порядку подання
про звільнення його з посади;
3) про визнання відсутності порушень суддею або прокурором вимог
щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом.
Рішення у справі щодо несумісності ухвалюється більшістю голосів
членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні.
Дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо

дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою
відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за
ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України у випадках, визначених законом.
Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні
палати Вищої ради правосуддя.
Дисциплінарна палата обговорює результати розгляду дисциплінарної

справи в нарадчій кімнаті.
49
За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата
ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді
або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
Рішення у дисциплінарній справі ухвалюється простою більшістю голосів.
2.2.5. Надання згоди на затримання судді, утримання

його під вартою чи арештом. Переведення суддів.
Тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя
Подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під

вартою чи арештом
Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або
утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку
судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення
тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Подання про надання згоди на затримання судді, утримання його під
вартою чи арештом вноситься на розгляд Вищої ради правосуддя
Генеральним прокурором або його заступником. Подання про надання згоди
на затримання, утримання під вартою чи арешт судді, повинно відповідати
вимогам, встановленим Кримінальним процесуальним кодексом України, при
цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання.
Подання повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і
докази, що підтверджують вчинення суддею суспільно небезпечного діяння,
визначеного Кримінальним кодексом України, обґрунтування необхідності
такого затримання (утримання).
Подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Вища рада правосуддя
вмотивованим рішенням повертає Генеральному прокурору або його
заступнику.
Вища рада правосуддя розглядає подання про надання згоди на
затримання судді, утримання його під вартою чи арештом не пізніше п’яти
днів з дня отримання подання.
Розгляд подання про надання згоди на затримання судді, утримання
його під вартою чи арештом здійснюється Вищою радою правосуддя без
виклику судді. У разі необхідності Вища рада правосуддя може викликати
суддю для надання пояснень.
50
Рішення Вищої ради правосуддя про надання згоди на затримання
судді, утримання його під вартою чи арештом
Рішення про надання згоди на затримання судді, утримання його під
вартою чи арештом оголошується присутнім на засіданні та негайно
вручається Генеральному прокурору, його заступнику або уповноваженому
прокурору.
Оскарження рішення Вищої ради правосуддя про надання згоди на
затримання судді, утримання його під вартою чи арештом
Рішення Вищої ради правосуддя про надання згоди на затримання
судді, утримання його під вартою чи арештом може бути оскаржене в
порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, як
складова частина скарги на відповідну ухвалу слідчого судді про затримання
судді, утримання його під вартою чи арештом.
Тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя

Суддю може бути тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя за
рішенням Вищої ради правосуддя:
1) у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності;
2) при проведенні кваліфікаційного оцінювання;
3) в порядку застосування дисциплінарного стягнення.
Переведення судді з одного суду до іншого

Переведення судді з одного суду до іншого здійснюється Вищою радою
правосуддя:
1) на підставі та в межах рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України і доданих до неї матеріалів;
2) на підставі подання Дисциплінарної палати про переведення судді до
суду нижчого рівня.
Вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та
авторитету правосуддя
Вища рада правосуддя з метою забезпечення незалежності суддів та
авторитету правосуддя:
1) веде і оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті реєстр
повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення
правосуддя, проводить перевірку таких повідомлень, оприлюднює результати
та ухвалює відповідні рішення;
51
2) вносить до відповідних органів чи посадових осіб подання про
виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності осіб,
якими вчинено дії або допущено бездіяльність, що порушує гарантії
незалежності суддів або підриває авторитет правосуддя;
3) вносить на розгляд зборів відповідного суду подання про звільнення
судді з адміністративної посади у разі невиконання ним рішення Вищої ради
4) ухвалює та оприлюднює публічні заяви і звернення;
5) звертається до суб’єктів права законодавчої ініціативи, органів, які
уповноважені приймати правові акти, із пропозиціями щодо забезпечення
незалежності суддів та авторитету правосуддя;
6) звертається до прокуратури та органів правопорядку щодо надання
інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду,
суддів, членів їх сімей, працівників апаратів судів, злочинів проти
правосуддя, вчинених суддями, працівниками апарату суду;
7) готує у співпраці з органами суддівського самоврядування, іншими
органами та установами системи правосуддя, громадськими об’єднаннями і
оприлюднює щорічну доповідь про стан забезпечення незалежності суддів в
Україні;
8) вживає інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалеж-
ності суддів та авторитету правосуддя.
52
● Розділ 3. Місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди. Верховний суд України
Розділ 3. МІСЦЕВІ, АПЕЛЯЦІЙНІ, ВИЩІ

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
3.1. Судова система.

3.2. Місцеві суди.
3.3. Апеляційні суди.
3.4. Вищі спеціалізовані суди.
3.5. Верховний Суд.
53
3.1. СУДОВА СИСТЕМА
3.1.1. Загальне поняття і характеристика судової системи
Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд

конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину
систему судів. Органом конституційної юрисдикції в Україні є Консти-
туційний Суд України. Судова система забезпечує доступність правосуддя
для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законом
України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускаються.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує
кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод,
гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними
договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
54
3.1.2. Система суддів загальної юрисдикції. Єдність системи судів.
Завдання суду
Система судів загальної юрисдикції відповідно до Закону «Про судоустрій

і статус суддів» будується за принципами територіальності, спеціалізації та
інстанційності.
Систему судів загальної юрисдикції складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди;
3) Верховний Суд.
Верховний Суд – найвищий суд в системі судоустрою України.
Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

– єдиними засадами організації та діяльності судів;
– єдиним статусом суддів;
– обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених
законом;
– єдністю судової практики;
– обов’язковістю виконання на території України судових рішень;
– єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;
– фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;
– вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддів-
ського самоврядування.
Спеціалізація судів загальної юрисдикції

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних,
кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про
адміністративні правопорушення.
У місцевих загальних судах та апеляційних судах діє спеціалізація із
здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.
Судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження
щодо неповнолітніх, обираються з числа суддів відповідного суду зборами
суддів цього суду на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані
повторно. Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження
щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю зі стажем роботи суддею не
менше десяти років.
55
3.1.3. Порядок утворення і ліквідації судів загальної юрисдикції
Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом.

Порядок обрання суддів на адміністративні посади та звільнення з цих
посад
Голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його
заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники
обираються зборами суддів на посади строком на три роки.
Голову Верховного суду та його заступника обирає на посаду та
звільняє з посади Пленум Верховного суду.
Суддя, обраний на адміністративну посаду, не може обнімати одну
адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки поспіль.
3.2. МІСЦЕВІ СУДИ
56
3.2.1. Місцеві суди: види і склад місцевих судів, порядок
призначення (обрання ) судів, повноваження
Місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в

одному або в декількох районах чи районах у містах або у місті, або у районі
(районах) і міські (містах).
Місцевими господарськими судами є окружні господарські суди.
Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди.
Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких
призначаються голова суду, заступник або заступники.
З числа суддів місцевого загального суду зборами суддів обираються
слідчі судді (суддя), які здійснюють повноваження з судового контролю за
дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Слідчі судді (суддя) обирається зборами суддів цього суду на строк не більше
трьох років і можуть бути переобрані повторно.
Повноваження місцевого суду

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені
процесуальним законом до його підсудності.
Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні, адмі-
ністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.
Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з
господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним
законом до їх підсудності.
Місцеві адміністративні суди розглядають справи, справи адмініст-
ративної юрисдикції (адміністративні справи).
Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок
їх розгляду визначаються процесуальним законом.
3.2.2. Голова місцевого суду: порядок призначення,

повноваження
1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими

органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і
юридичними особами;
57
2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місце-
вого суду;
3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує
призначення на посаду керівника апарату суду,заступника керівника апарату
суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду,
його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення або
накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;
4) видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи
звільнення судді з посади, а також у зв’язку з припиненням повноважень
судді відповідний наказ;
5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про
наявність вакантних посад у суді в десятиденний строк з дня їх утворення,
6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевої суду;
7) організовує ведення в суді судової статистики, дбає про інфор-
маційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості
судочинства;
8) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів
місцевого суду;
9) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністра-
тивних повноважень, видає накази і розпорядження. У разі відсутності
голови суду виконання його обов’язків здійснюється відповідно до встанов-
леного ним розподілу обов’язків щодо організації діяльності суду.
Заступник голови місцевого суду здійснює адміністративні повно-
важення, визначені головою суду.
3.2.3. Місцевий господарський суд: повноваження
Місцевий господарський суд розглядає:

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і
виконанні господарських договорів та з інших підстава також у спорах щодо
визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:
– спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;
– на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до
законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
58
– інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України,
міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;
– справи про банкрутство;
– справи за заявами органів Антимонопольного комітету України,
Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх
компетенції.
Справи що виникають з корпоративних відносин у спорах між
господарським товариством та його учасниками (засновниками), що пов’язані із
створенням, діяльністю, управлінням та припиненням його діяльності, крім
трудових спорів, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;
Справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;
Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть
участь суб’єкти господарської діяльності та інші справи, передбачені
статею 12 Господарського процесуального кодексу України.
Виключна підсудність справ

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган
виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна
Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або
обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а
також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються
господарським судом міста Києва.
Справи у спорах між господарським товариством та його учасниками
(засновниками), акціонерних пов’язаних із створенням, діяльністю, управ-
лінням та припиненням його діяльності розглядаються господарським судом
за місцем знаходженням господарського товариства.
3.2.4. Місцевий адміністративний суд: повноваження
Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністра-

тивних справ
Спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень
щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів
індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її
проходження, звільнення з публічної служби;
59
Спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої
компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а
також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адмініст-
ративних договорів;
Спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках,
встановлених законом;
Спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи
процесом референдуму та інші спори, передбачені статею 17 Кодексу
адміністративного судочинства України.
Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у
яких однією зі сторін орган державної влади, інший державний орган, орган
влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ
з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні
проступки.
Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів
Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу
виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних
повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України,
крім випадків, передбачених цим Кодексом, адміністративні справи, відпові-
дачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво
України, його посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про
анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (приму-
совий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним
адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на
місто Київ.
3.2. АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ
3.3.1. Види і склад апеляційних судів.

Вимоги до судді апеляційного суду
У системі суддів загальної юрисдикції діють апеляційні суди як суди

апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських,
адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення.
60
Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а
також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди областей,
міст Києва та Севастополя, апеляційний суд АРК.
Види і склад
апеляційних судів
Апеляційні Апеляційні
суди суди
з розгляду Апеляційні суди з розгляду
господарських з розгляду адміністратив-
справ цивільних них справ
і кримінальних
справ
Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними

судам з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські
суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюється в апеляційних округах.
3.3.2. Повноваження апеляційного суду
Апеляційний суд:
– розглядає справи відповідної судової юрисдикції в апеляційному
порядку відповідно до процесуального закону;
– аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;
– надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законо-
давства;
– здійснює інші повноваження, визначені законом.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої
інстанції апеляційний суд має право:
– постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення
рішення без змін;
– скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по
суті позовних вимог;
– змінити рішення;
– постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і
закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.
61
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу
суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:
– залишити вирок або ухвалу без змін;
– змінити вирок або ухвалу;
– скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
– скасувати ухвалу повністю чи частково та ухвалити нову ухвалу;
– скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;
– скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді
першої інстанції.
3.3.3. Голова апеляційного суду: порядок призначення,

повноваження
Голова апеляційного суду:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими
органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними
та юридичними особами;
2) визначає адміністративні повноваження заступників голови апеля-
ційного суду;
3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призна-
чення на посади керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду,
вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника
заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до
законодавства;
4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення
судді, звільнення судді з посади, а також у зв’язку з припиненням
повноважень судді відповідний наказ;
5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну
судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про
вакантні посади суддів в апеляційному суді у триденний строк з дня їх
утворення;
6) забезпечує виконання рішень зборів суддів апеляційного суду;
7) організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення та
узагальнення судової практики, інформаційно-аналітичне забезпечення суддів
з метою підвищення якості судочинства;
62
8) сприяє виконанню вимог щодо підтримання кваліфікації суддів
апеляційного суду та підвищення їхнього професійного рівня;
9) здійснює повноваження слідчого судді та призначає з числа суддів
апеляційного суду суддів (суддю) для здійснення таких повноважень у
ладках, визначених процесуальним законом;
Голова апеляційного суду з питань, що належать до його
адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
Суддею апеляційного суду може бути особа, яка має стаж роботи на
посаді судді не менше п’яти років;
– має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи щонай-
менше сім років;
– має досвід професійної діяльності адвокати щонайменше сім років;
– має сукупний стаж роботи щонайменше сім років.
3.3. ВИЩІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ
Вищі спеціалізовані суди, як суди першої інстанції, розглядають справи,

які віднесені до їх юрисдикції процесуальним законом.
3.4.1. Види і склад спеціалізованих судів.

Вимоги до судді вищого спеціалізованого суду
У складі вищого спеціалізованого суді можуть утворюватися судові

палати.
Види вищих
спеціалізованих судів
Вищий суд Вищий

з питань антикорупційний
інтелектуальної суд
власності
63
Суддею Вищого суду з питань інтелектуальної власності може бути
особа, яка:
– має стаж роботи на посаді судді не менше трьох років;
– має досвід професійної діяльності представника у справах інтелек-
туальної власності щонайменше п’ять років;
– має досвід професійної діяльності адвоката щодо захисту прав
інтелектуальної власності щонайменше п’ять років;
– має сукупний стаж щонайменше п’ять років.
Суддею Вищого антикорупційного суду може бути особа, яка відповідає
вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного
оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Вищому
антикорупційному суді.
3.4.2. Повноваження вищого спеціалізованого суду
Повноваження вищого спеціалізованого суду:

– здійснює правосуддя як суд першої інстанції у справах, визначених
процесуальним законом;
– аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;
3.4.3. Голова вищого спеціалізованого суду: порядок

призначення, повноваження
Голова вищого спеціалізованого суду: повноваження

1) представляє відповідні спеціалізовані суди як орган державної влади
у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самовря-
дування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами
інших держав та міжнародними організаціями;
2) визначає адміністративні повноваження заступників голови вищого
спеціалізованого суду;
3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призна-
чення на посади керівника апарату суду, заступника керівника арату суду,
вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його
заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відпо-
відно до законодавства;
64
4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення
судді, звільнення судді з посади, а також у зв’язку з припиненням
повноважень судді відповідний наказ;
5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та
Державну судову адміністрацію України про вакантні посади суддів у суді;
6) забезпечує виконання рішень зборів суддів вищого спеціалізованого
суду;
7) організовує ведення та аналіз судової статистики, вивчення та
узагальнення судової практики, інформаційно-аналітичне забезпечення суддів
з метою підвищення якості судочинства;
8) сприяє виконанню вимог щодо підтримання кваліфікації суддів
вищого спеціалізованого суду та підвищення їхнього професійного рівня;
Голова вищого спеціалізованого суду з питань, що належать до його
адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
3.5. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ – НАЙВИЩИЙ СУД

СИСТЕМИ СУДОУСТРОЮ УКРАЇНИ
Верховний Суд – найвищий суд у системі судоустрою України, який

забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб,
визначені процесуальним законом.
До складу Верховного Суду входять судді у кількості не більше
двохсот.
3.5.1. Повноваження Верховного Суду
Повноваження:
1) здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках,
визначених процесуальним законом, — як суд першої або апеляційної
інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом;
2) здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики;
3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються
судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших
питань, пов'язаних із функціонуванням системи судоустрою;
65
4) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких
звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину;
вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспро-
можність виконання Президентом України своїх повноважень за станом
здоров'я;
5) звертається до Конституційного Суду України щодо конститу-
ційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення
Конституції України;
6) забезпечує однакове застосування норм права судами різних
спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом;
3.5.2. Склад та структура Верховного Суду.

Вимоги до судді Верховного Суду
У складі Верховного Суду діють:

– Велика Палата Верховного Суду;
– Касаційний адміністративний суд;
– Касаційний господарський суд;
– Касаційний кримінальний суд;
– Касаційний цивільний суд.
У Касаційному адміністративному суді обов'язково створюються

окремі палати для розгляду справ щодо:
1) податків, зборів та інших обов'язкових платежів;
2) захисту соціальних прав;
3) виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних
прав громадян.
У Касаційному господарському суді обов'язково створюються окремі
палати для розгляду справ щодо (про):
1) банкрутство;
2) захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з
антимонопольним та конкурентним законодавством;
3) корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів.
66
Суддею Верховного Суду може бути особа яка:
1) має стаж роботи на посаді судді не менше десяти років;
2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері
права щонайменше десять років;
3) має досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення
представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення
щонайменше десять років;
4) має сукупний стаж (досвід) щонайменше десять років.
3.5.3. Пленум Верховного Суду
Пленум Верховного Суду є колегіальним органом, до складу якого

входять усі судді Верховного Суду.
Пленум Верховного Суду:
– обирає на посади та звільняє з посад Голову Верховного Суду,
заступника Голови Верховного Суду, у порядку, встановленому Законом;
– обирає з числа суддів Верховного Суду за поданням Голови
Верховного Суду та увільняє від виконання обов’язків секретаря Пленуму
Верховного Суду;
– заслуховує інформацію Голови Верховного Суду про його діяльність;
– надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються
судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших
питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою України;
– приймає рішення про звернення до Конституційного Суду з питань
конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного
тлумачення Конституції та законів України;
– надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких
звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого
злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання
про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за
станом здоров’я;
– затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду;
– розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його
повноважень.
67
Засідання Пленуму Верховного Суду є повноважним за умови
присутності на ньому не менше двох третин від складу Пленуму.
На засідання Пленуму можуть бути запрошені представники органів
державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової
інформації та інші особи.
Пленум Верховного Суду приймає з розглянутих питань постанови.
Постанови Пленуму Верховного Суду підписуються головуючим на засіданні
Пленуму та секретарем Пленуму і публікуються в офіційному друкованому
органі Верховного Суду.
3.5.4. Голова Верховного Суду: порядок обрання, дострокового

звільнення, повноваження
Верховний Суд очолює Голова Верховного Суду, якого обирає на посаду

та звільняє з посади шляхом таємного голосування Пленум Верховного Суду
з числа суддів Верховного Суду
– представляє Верховний суд як найвищий суд у системі судоустрою
України у зносинах з органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими
органами інших держав та міжнародними організаціями;
– визначає адміністративні повноваження заступника Голови
Верховного Суду;
– скликає Пленум Верховного Суду; вносить на розгляд Пленуму
подання щодо призначення на посаду секретаря Пленуму, виносить на
розгляд Пленуму питання та головує на його засіданнях;
– контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові
Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду
керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення
їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його
заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно
до законодавства;
– інформує Пленум Верховного Суду про діяльність Верховного
Суду;
Голова Верховного Суду з питань, що належить до його адмі-
ністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
68
Голова Верховного Суду за посадою входить до складу Вищої ради
правосуддя.
Порядок обрання Голови Верховного Суду

– Голова Верховного Суду обирається на посаду строком на чотири
роки але не більше двох строків поспіль та звільняється з посади Пленумом
Верховного Суду більшістю голосів від загального складу Пленуму шляхом
таємного голосування.
– Пленум Верховного Суду з питання обрання Голови Верховного
Суду скликається не пізніше одного місяця з дня припинення повноважень
попереднього Голови Верховного Суду. Процедура обрання на посаду голови
Верховного Суду та звільнення його з посади встановлюється Регламентом
Пленуму Верховного Суду, що затверджується Пленумом. Зміна регла-
ментної процедури менше ніж за шість місяців до закінчення строку
повноважень Голови Верховного Суду не допускається.
Порядок дострокового звільнення з посади Голови

Голова Верховного Суду може бути достроково звільнений з посади з
підстав, встановлених законом. Повноваження Голови Верховного Суду
також припиняються достроково внаслідок висловлення йому недовіри
Пленумом Верховного Суду.
Порядок дострокового припинення повноважень Голови Верховного
Суду внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду
визначається виключно Законом. Регламент Пленуму Верховного Суду щодо
цього порядку не застосовується;
Питання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду розгля-
дається Пленумом Верховного Суду за поданням не менш як однієї третини
від складу Пленуму Верховного Суду, скріпленим їх підписами. Подання має
бути вмотивованим.
Для проведення Пленуму Верховного Суду з питання висловлення
недовіри Голові Верховного Суду судді створюється організаційний комітет
та призначається його голова і заступник, про що складається протокол.
Організаційний комітет забезпечує підготовку і проведення Пленуму
Верховного Суду з питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду у
двадцятиденний термін з дня його створення. Учасники засідання Пленуму
Верховного Суду повідомляються організаційним комітетом про день і час
скликання Пленуму Верховного Суду та питання, що виноситься на його
69
розгляд, з надсиланням відповідних матеріалів у порядку, встановленому
законом. Внесення до порядку денного Пленуму Верховного Суду інших
питань, крім висловлення недовіри Голові Верховного Суду, забороняється.
З питання висловлення недовіри Голові Верховного Суду засідання
Пленуму є повноважним за умови присутності на ньому більше половини
суддів від складу Пленуму Верховного Суду. На засіданні Пленуму
Верховного Суду головує голова організаційного комітету, а в разі його
відсутності – заступник голови організаційного комітету.
Головуючий виносить на затвердження Пленуму Верховного Суду
пропозиції щодо секретаря засідання Пленуму Верховного Суду,
персонального складу лічильної комісії, а також форми бюлетеня та
протоколу голосування, які затверджуються відкритим голосуванням.
Питання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду
розглядається за участі Голови Верховного Суду або без його участі. Голова
Верховного Суду по суті порушених питань може також надати письмові
пояснення, які висвітлюються ним або уповноваженою ним особою на
засіданні Пленуму Верховного Суду.
Організаційний комітет визначає порядок проведення засідання та
процедуру голосування з урахуванням вимог Закону та здійснює контроль за
її дотриманням.
Питання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду розгля-
дається за участі Голови Верховного Суду або без його участі. Голова
Верховного Суду по суті порушених питань може також надати письмові
пояснення, які висвітлюються ним або уповноваженою ним особою на
засіданні Пленуму Верховного Суду.
Судді Верховного Суду обираються до Великої Палати зборами суддів
відповідних касаційних суддів з числа суддів таких касаційних судів.
Велика Палата Верховного Суду:

– у визначених законом випадках діє як суд касаційної інстанції з метою
забезпечення однакового застосування норм права касаційними судами;
– діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним
Судом як судом першої інстанції;
– аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює
узагальнення судової практики;
70
● Розділ 4. Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Статус суддів
Розділ 4. ВИЩА КВАЛІФІКАЦІЙНА КОМІСІЯ СУДДІВ

УКРАЇНИ. СТАТУС СУДДІВ
4.1. Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

4.2. Статус суддів.
4.3. Державний захист працівників суду
і правоохоронних органів.
4.4. Присяжний.
71
4.1. ВИЩА КВАЛІФІКАЦІЙНА КОМІСІЯ СУДДІВ УКРАЇНИ
4.1.1. Статус Вищої кваліфікаційної комісії суддів України:

склад, порядок її формування
Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним органом суддів-

ського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
Склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

До складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України обираються
(призначаються) шістнадцять членів, які є громадянами України, мають
повну вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права не
менше п’ятнадцяти років.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі двох палат –
кваліфікаційної та дисциплінарної. До складу Комісії обираються
(призначаються):
– з’їздом суддів України – вісім членів Комісії з числа суддів, які
мають стаж роботи на посаді судді щонайменше десять років, або суддів у
відставці;
– з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та
наукових установ – два члени Комісії;
– з’їздом адвокатів України – два члени Комісії;
– Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини – два члени
Комісії з числа осіб, які не є суддями;
– Головою Державної судової адміністрації України – два члени
Комісії з числа осіб, які не є суддями.
Організаційними формами діяльності Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі
Комісії – залежно від питань, визначених Законом та Регламентом Комісії.
Колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України формується не
менше ніж з трьох членів Комісії.
У складі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України діють дві палати.
До кожної палати входять по вісім членів Комісії. У кожній палаті
забезпечується рівне представництво членів Комісії, які є суддями чи суддями у
відставці.
72
4.1.2. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України
Строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

становить чотири роки з дня обрання (призначення). Одна і та сама особа не
може здійснювати повноваження два строки поспіль.
Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
– веде облік даних про кількість посад суддів у судах, у тому числі
вакантних;
– проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому
числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до
закону та приймає кваліфікаційний іспит;
– вносить до Вищої ради правосуддя рекомендацію про призначення
кандидата на посаду судді;
– вносить рекомендацію про переведення судді відповідно до Закону,
крім переведення як дисциплінарної санкції;
– визначає потреби у державному замовленні на професійну
підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України;
– затверджує форму і зміст заяви про участь у доборі кандидатів на
посаду судді, анкети кандидата на посаду судді, порядок складення
відбіркового іспиту та методику оцінювання його результатів, порядок
проходження спеціальної підготовки кандидатів на посаду судді, порядок
складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів,
положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді,
порядок а методологію кваліфікаційного оцінювання, порядок формування і
ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) та інші
процедури виконання Комісією її функцій;
– проводить кваліфікаційне оцінювання;
– забезпечує ведення суддівського досьє, досьє кандидата на посаду
судді;
– бере у межах компетенції участь у міжнародному співробітництві, у
тому числі встановлює зв’язки з іноземними закладами, установами та органі-
заціями, проектами міжнародної технічної допомоги, є бенефіціаром, реципієн-
том міжнародної технічної допомоги, головним розпорядником міжнародної
допомоги від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій;
73
Не можуть бути членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України:
1) особи, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними;
2) особи, які мають судимість, непогашену або не зняту в
установленому законом порядку;
3) особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністра-
тивне стягнення за вчинення корупційних правопорушень;
4) особи, які перебувають на адміністративних посадах у судах та інші.
4.1.3. Припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної

Припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів

України здійснюються після:
– закінчення строку, на який його обрано (призначено);
– набрання законної сили обвинувальним щодо нього вироком суду;
– припинення громадянства України або набуття громадянства іншої
держави;
– визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, недіє-
здатним або обмежено дієздатним;
– смерть члена комісії;
– звільнення з посади судді або припинення повноважень судді.
4.1.4. Служба дисциплінарних інспекторів Вищої кваліфікаційної

Служба інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

формується з числа осіб, які мають повну вищу юридичну освіту і стаж
професійної діяльності у сфері права понад п’ять років.
Інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України діють
виключно за дорученням члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
відповідно до актів, що регулюють діяльність Комісії.
За дорученням члена Комісії інспектори:
1) попередньо аналізують матеріали справ щодо кваліфікаційного
оцінювання;
2) виконують інші завдання в межах повноважень члена Комісії,
визначених законом.
74
4.2. СТАТУС СУДДІВ. ДЕРЖАВНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ
СУДУ І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
4.2.1. Незалежність та недоторканість суддів: гарантії
Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від

будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює
правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому
принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо
здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність,
установлену законом. Суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо
суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених
законом. Суддя зобов’язаний звернутися з повідомленням про втручання і
його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради
правосуддя та до Генерального прокурора.
Незалежність судді забезпечується:

– особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до
відповідальності та звільнення;
– недоторканністю та імунітетом судді;
– незмінюваністю судді;
– порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним
законом, таємницею ухвалення судового рішення;
– забороною втручання у здійснення правосуддя;
– відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
– окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення
діяльності судів;
– належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;
– функціонуванням органів суддівського самоврядування;
– визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді,
членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;
– правом судді на відставку.
Недоторканість та імунітет судді

Суддя є недоторканим. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не
може бути затримано або утримано під вартою чи арештом до винесення
75
обвинувального вироку суду, за винятком затримання судді підчас або
відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена
кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно
звільнений після з’ясування його особи, за винятком:
– якщо Вищою радою правосуддя надано згоду на затримання судді у
зв’язку з таким діянням;
– затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або
особливо тяжкого злочину, якщо таке затримання є необхідним для попере-
дження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину
або забезпечення збереження доказів цього злочину.
Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до
будь-якого органу чи установи, крім суду, за винятком випадків, зазначених в
законі.
Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального
правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником.
Суддя може бути тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя
на строк не більше двох місяців у зв’язку з притягненням до кримінальної
відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального
прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Рішення
про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ухвалюється
Вищою радою правосуддя.
4.2.2. Права та обов’язки судді. Незмінюваність судді.

Вимоги щодо несумісності
Права та обов’язки судді

Суддя має право брати участь у суддівському самоврядуванні для вирі-
шення питань внутрішньої діяльності суду в порядку, встановленому законом.
Судді можуть утворювати об'єднання та брати участь у них з метою
захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійного рівня.
Суддя може бути членом національних або міжнародних асоціацій та
інших організацій, що мають на меті захист інтересів суддів, утвердження
авторитету судової влади в суспільстві або розвиток юридичної професії та
науки.
76
Суддя має право підвищувати свій професійний рівень та проходити з
цією метою відповідну підготовку.
Суддя повинен додержуватися присяги.
Суддя зобов’язаний:
– справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати
судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил
судочинства;
– дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та
підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою
укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в
чесності та непідкупності суддів;
– подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних
зв’язків судді;
– виявляти повагу до учасників процесу;
– не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охоро-
няється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого
судового засідання;
– виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених
законодавством у сфері запобігання корупції;
– подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування;
– систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати
свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повно-
важень у суді, де він обіймає посаду;
– звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді
щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального про-
курора упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке
втручання;
– підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з
проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного
провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком
притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у
законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
Суддя проходить підготовку у Національній школі суддів України
неменше ніж раз на три роки.
77
Перебування на посаді судді несумісне із зайняттям посади в будь-
якому іншому органі державної влади, органі місцевого самоврядування та з
представницьким мандатом.
Суддя не може поєднувати свою діяльність із підприємницькою,
адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади,
виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої),
а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства
або організації, що має на меті одержання прибутку.
Особи, які є власниками акцій або володіють іншими корпоративними
правами чи мають інші майнові права або інший майновий інтерес у
діяльності будь-якої юридичної особи, що має на меті отримання прибутку,
зобов’язані передати такі акції (корпоративні права) або інші відповідні права
в управління незалежній третій особі (без права надання інструкцій такій
особі щодо розпорядження такими акціями, корпоративними або іншими
правами, або щодо реалізації прав, які з них виникають) на час перебування
на посаді судді. Суддя може отримувати відсотки, дивіденди та інші пасивні
доходи від майна, власником якого він є.
Суддя не може належати до політичної партії чи професійної спілки,
виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах,
страйках.
Суддю за його заявою може бути відряджено для роботи у
Національній школі суддів України, а суддю, обраного головою чи
заступником голови Ради суддів України, – до Ради суддів України, із
збереженням розміру суддівської винагороди за основним місцем роботи та
встановлених законом доплат.
Суддя може бути також відряджений на роботу до Вищої ради
правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії України.
Судді гарантується на посаді судді до досягнення ним шестидесяти
п’яти років.
Вимоги до кандидата на посаду судді

На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не
молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу
юридичну освіту і стаж у сфері права щонайменше п’ять років, є компе-
тентним, доброчесним та володіє державною мовою.
78
Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:
– визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
– які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що
перешкоджають виконанню обов'язків судді;
– які мають не зняту чи не погашену судимість.
4.2.3. Моніторинг способу життя судді. Декларації судді
З метою встановлення рівня життя судді наявному у нього та членів

його сім’ї майну і одержаними ними доходам, проводиться моніторинг
способу життя судді відповідно до закону.
Суддя зобов’язаний щорічно до 1 лютого подавати декларацію
родинних зв’язків та декларацію доброчестності суддів.
4.2.4. Порядок добору та призначення на посаду судді
Порядок добору та призначення на посаду судді:

– прийняття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України
рішення про оголошення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням
прогнозованої кількості вакантних посад суддів;
– розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на
своєму офіційному веб-сайті оголошення про проведення добору кандидатів
на посаду судді.
– подання особами, які виявили намір стати суддею, до Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів,
визначених Законом;
– здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України
перевірки відповідності осіб, які звернулися із заявою для участі в доборі,
установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді на основі
поданих документів;
– допуск Вищою кваліфікаційною комісією суддів України осіб, які за
результатами перевірки на час звернення відповідають установленим Законом
вимогам до кандидата на посаду судді, до участі у доборі та складенні
відбіркового іспиту;
– складення особою, допущеною до участі у доборі, відбіркового
іспиту;
79
– встановлення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України
результатів відбіркового іспиту та їх оприлюднення на офіційному веб-сайті
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
– проведення стосовно осіб, які успішно склали відбірковий іспит,
спеціальної перевірки в порядку, визначеному законодавством про
– проходження кандидатами, які успішно склали відбірковий іспит та
пройшли спеціальну перевірку, спеціальної підготовки; отримання свідоцтва
про проходження спеціальної підготовки;
– складення кандидатами, які пройшли спеціальну підготовку,
кваліфікаційного іспиту та встановлення його результатів;
– зарахування Вищою кваліфікаційною комісією суддів України
кандидатів на посаду судді за результатами кваліфікаційного іспиту до
резерву на заміщення вакантних посад судді, визначення їх рейтингу,
оприлюднення списку кандидатів на посаду судді, включених до резерву та
рейтингового списку, на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України;
– оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України
відповідно до кількості наявних вакантних посад судді у місцевих судах
загальної юрисдикції конкурсу на заміщення таких посад;
– проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кон-
курсу на заміщення вакантної посади судді на основі рейтингу кандидатів, які
взяли участь у такому конкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді
правосуддя щодо призначення кандидата на посаду судді;
– розгляд Вищою радою правосуддя рекомендації Вищої кваліфіка-
ційної комісії суддів України та ухвалення рішення щодо кандидата на посаду
судді;
– Видання указу Президента Україну про призначення на посаду судді –
у разі внесення Вищою радою правосуддя подання про призначення судді на
посаду.
Відбірковий іспит
Відбірковий іспит проводиться Вищою кваліфікаційною комісією
суддів України у формі анонімного тестування з метою перевірки рівня
загальних теоретичних знань кандидата на посаду судді в галузі права,
володіння ним державною мовою, особистих морально-психологічних
якостей кандидата.
80
Після закінчення відбіркового іспиту Вища кваліфікаційна комісія
суддів України визначає прохідний бал, що не може бути нижчим
75 відсотків максимального можливого балу відповідного відбіркового
іспиту.
Результати відбіркового іспиту оприлюднюються на офіційному веб-
сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не пізніше наступного дня
після проведення іспиту.
За результатами відбіркового іспиту Вища кваліфікаційна комісія
суддів України приймає попереднє рішення про допуск осіб, які успішно
склали відбірковий іспит, до наступного етапу добору і оприлюднює це
рішення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України.
Проведення спеціальної перевірки щодо кандидата на посаду судді

Для проведення спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія
суддів України не пізніше наступного дня після прийняття попереднього
рішення про допуск осіб, які успішно склали відбірковий іспит, до наступного
етапу добору надсилає до уповноважених органів запити про перевірку
відповідних відомостей щодо вказаних осіб. Зазначені запити підписує голова
або заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
На підставі одержаної інформації Вища кваліфікаційна комісія суддів
України готує довідку про результати проведення спеціальної перевірки.
Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді

Спеціальна підготовка кандидата на посаду судді включає теоретичну
та практичну підготовку судді в Національній школі суддів України і
проводиться не рідше одного разу на три роки.
Спеціальна підготовка проводиться протягом дванадцяти місяців за
рахунок коштів Державного бюджету України.
4.2.5. Кваліфікаційне оцінювання судді
Кваліфікаційний іспит
Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка пройшла спеціальну
підготовку і виявила намір бути рекомендованою для призначення на посаду
судді.
81
Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні належних теоретичних знань
та рівня професійної підготовки кандидата на посаду судді, у тому числі
отриманого за результатами спеціальної підготовки, а також ступеня його
здатності здійснювати правосуддя.
Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складення кандидатом на
посаду судді письмового анонімного тестування та виконання анонімно
письмового практичного завдання з метою виявлення рівня знань, практичних
навичок та умінь у застосуванні закону та веденні судового засідання.
Кваліфікаційний іспит проводиться Вищою кваліфікаційною комісією
суддів України.
Результати кваліфікаційного іспиту дійсні протягом трьох років з дня
складення іспиту.
Якщо особа набрала менше 75 відсотків максимально можливого балу
кваліфікаційного іспиту, вона вважається такою, що не склала кваліфі-
каційний іспит. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може бути
допущена до складення такого іспиту повторно не раніше ніж через рік.
Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит повторно, може бути допущена до
наступного іспиту не раніш як через два роки.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України визначає рейтинг
кандидатів на посаду судді відповідно до кількості набраних кандидатами
балів за результатами кваліфікаційного іспиту.
Проведення конкурсу на заняття вакантної посади судді

Для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища
кваліфікаційна комісія суддів України приймає рішення про його
оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-
сайті та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації
не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на
зайняття вакантних посад суддів на підставі рейтингу кандидатів за резуль-
татами кваліфікаційного іспиту, складеного в межах процедури добору суддів
(для місцевих судів) або кваліфікаційного оцінювання (для інших судів).
За результатами конкурсного добору Вища кваліфікаційна комісія
суддів України надсилає до Вищої ради правосуддя відповідно до кількості
вакантних посад суддів рекомендації про призначення кандидатів суддями.
82
Відповідно до внесеної Вищою кваліфікаційною комісією суддів
України рекомендації Вища рада правосуддя на своєму засіданні розглядає
питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі прийняття
позитивного рішення вносить подання Президентові України про призна-
чення кандидата на посаду судді.
Кваліфікаційне оцінювання суддів

Завданнями кваліфікаційного оцінювання є:
– перевірка здатності судді здійснювати правосуддя у суді відпо-
відного рівня;
– підтвердження професійного рівня судді для обрання на посаду
судді безстроково.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
– Компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);
– Професійна етика;
– Доброчесність.
Етапи кваліфікаційного оцінювання

Кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи:
− складення суддею іспиту;
− дослідження суддівського досьє та проведення співбесіди.
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження суддівського
досьє.
З метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у
встановленій відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям
професійної етики та доброчестності для цілей кваліфікаційного оцінювання
утворюється Громадська рада доброчестності.
4.2.6. Дисциплінарна відповідальність судді
Підстави та порядок застосування до суддів дисциплінарної

відповідальності
Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у
порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
– умисне або внаслідок недбалості:
а) незаконна відмова в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна
відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної
83
скарги тощо) або інше істотне порушення норм процесуального
права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками
судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та
виконання процесуальних обов'язків або призвело до порушення
правил підсудності чи підвідомості;
б) незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення
аргументів сторін щодо суті спору;
в) порушення засад гласності і відкритості судового процесу;
г) порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед
законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними
суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
ґ) незабезпечення обвинуваченому права на захист, перешкоджання
реалізації прав інших учасників судового процесу;
д) порушення правил щодо відводу (самовідводу);
– безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо
розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом,
зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне
надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного
державного реєстру судових рішень;
– систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської
етики, що підриває авторитет правосуддя, у тому числі прояв неповаги під
час здійснення судочинства до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи
інших учасників судового процесу;
– умисне або у зв'язку з очевидною недбалістю допущення суддею,
який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і
основоположних свобод;
– розголошення суддею таємниці, що охороняється законом, у тому
числі таємниці нарадчої кімнати, або інформації, що стала відомою судді
підчас розгляду справи у закритому судовому засіданні;
– неповідомлення суддею органів суддівського самоврядування та
правоохоронних органів про випадок втручання в діяльність судді щодо
здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників
судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на
виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у
провадженні судді, якщо таке звернення відбулося в інший, ніж передбачено
процесуальним законодавством, спосіб упродовж п'яти днів після того, як
йому стало відомо про такий випадок;
84
– неповідомлення або несвоєчасне повідомлення Ради суддів України
про реальний чи потенційний конфлікт інтересів судді (крім випадків, коли
конфлікт інтересів врегульовується в порядку, визначеному процесуальним
законом);
– втручання у процес здійснення судочинства іншими суддями;
– неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації
особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування, в порядку, встановленому законодавством у сфері
– зазначення в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій
держави або місцевого самоврядування, завідомо неправдивих відомостей або
умисне незазначення відомостей, передбачених законодавством;
– використання статусу судді з метою незаконного отримання ним або
третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке
правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку;
– допущення суддею недоброчесної поведінки, у тому числі
здійснення суддею або членами його сім'ї витрат, що перевищують доходи
такого судді та доходи членів його сім'ї;
встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим
доходам;
– ненадання інформації або надання завідомо недостовірної
інформації на законну вимогу члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України та/або члена Вищої ради правосуддя;
– визнання судді винним у вчиненні корупційного правопорушення
або правопорушення, пов'язаного з корупцією, у випадках, установлених
законом.
– неподання або несвоєчасне подання декларації родинних зв’язків
суддею в порядку, визначеному законом;
– подання у декларації родинних зв’язків судді завідомо
недостовірних (у тому числі неповних) відомостей;
– неподання або несвоєчасне подання декларації доброчесності
суддею в порядку, визначеному законом;
– декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних)
тверджень у декларації доброчесності судді.
Скасування або зміна судового рішення не тягне за собою
дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні,
85
крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення
норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.
Право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може
мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі
такі факти.
Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката,
юридичні особи – через адвоката.
Не допускається зловживання правом звернення до органу, уповно-
важеного здійснювати дисциплінарне провадження, у тому числі ініціювання
питання відповідальності судді без достатніх підстав, використання такого
права як засобу тиску на суддю у зв'язку з здійсненням ним правосуддя.
Дисциплінарну справу щодо судді не може бути порушено за заявою чи
повідомленням, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарного
проступку судді, а також за анонімними заявами та повідомленнями.
Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох
років із дня вчинення проступку.
До суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді:
− попередження;
− догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового
окладу судді протягом одного місяця;
− суворої догани – з позбавленням права на отримання доплат до
посадового окладу судді протягом трьох місяців;
− тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від
здійснення правосуддя – з позбавленням права на отримання доплат до
посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної
школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації,
визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів,
та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності
судді здійснювати правосуддя у відповідному суді;
− переведення судді до суду нижчого рівня.
− звільнення судді з посади.
Суддя може оскаржити рішення про притягнення його до
дисциплінарної відповідальності до Вищої ради правосуддя.
Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні
палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України
«Про Вищу раду правосуддя».
86
Згідно ст. 126 Конституції України підставами для звільнення судді є:
− неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я;
− порушення суддею вимог щодо несумісності;
− вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи система-
тичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило
його невідповідність займаній посаді;
− подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним
бажанням;
− незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи
реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
− порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження
майна.
Повноваження судді припиняється у разі:

− досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
− припинення громадянства України або набуття суддею
громадянства іншої держави;
− набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно
відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено
дієздатним;
− смерті судді;
− набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за
вчинення ним злочину.
4.2.7. Спеціальні заходи забезпечення безпеки працівників суду

і правоохоронних органів та їх близьких родичів
Відповідно до Закону України «Про державний захист суду і право-

охоронних органів» від 23 грудня 1993 р. захисту підлягають судді, працівники
суду і правоохоронних органів як беруть безпосередню участь у:
а) конституційному провадженні;
б) розгляді справ у судах, кримінальному провадженні та провадженні
у справах про адміністративні правопорушення;
в) оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності;
г) охороні громадського порядку і громадської безпеки;
87
д) виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів,
що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та
прокурорів;
е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та
інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;
є) нагляді і контролі за виконанням законів.
Відповідно до цього Закону захисту підлягають близькі родичі – це
батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки,
посягання на життя, здоров’я, житло і майно яких перешкоджає виконанню
працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом
обов’язків і здійсненню наданих прав.
Спеціальні засоби забезпечення безпеки

Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та
їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з
урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до
законодавства такі заходи:
а) особиста охорона, охорона житла і майна;
б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про
небезпеку;
в) встановлення телефону за місцем проживання;
г) використання технічних засобів контролю і прослуховування
телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;
е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту;
є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна
документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.
Органи, які забезпечують безпеку

Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки суддів,
працівників апарату суду і працівників правоохоронних органів та їх
близьких родичів покладається:
а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління
державної охорони – на органи служби безпеки;
б) щодо працівників органів охорони державного кордону – на органи
охорони державного кордону України;
88
в) щодо співробітників розвідувальних органів України та їх близьких
родичів – на відповідні розвідувальні органи України;
г) щодо суддів, працівників апарату суду та їх близьких родичів – на
підрозділи відомчої воєнізованої охорони Державної судової адміністрації
України;
ґ) щодо військовослужбовців і працівників Військової служби
правопорядку у Збройних Силах України.
Права та обов'язки осіб, взятих під захист

Особа, щодо якої прийнято рішення про застосування спеціальних
заходів безпеки, має право:
а) знати про заходи безпеки, які застосовуються щодо неї;
б) вимагати від органу, який забезпечує безпеку, застосування
додаткових заходів безпеки, передбачених цим Законом, або скасування яких-
небудь із здійснюваних заходів;
в) оскаржити до суду або до відповідного вищого органу, який
забезпечує безпеку, незаконні рішення і дії посадових осіб, які забезпечують
її безпеку.
Особа, взята під захист, зобов'язана:
а) виконувати законні вимоги органів, які забезпечують її безпеку;
б) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози
або протиправних дій щодо неї;
в) дбайливо ставитися до майна, зброї і документів, виданих їй в
тимчасове особисте користування для забезпечення безпеки;
г) використовувати видану зброю виключно в інтересах забезпечення
свого захисту і виконання покладених на неї законом обов'язків.
Скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки

Підставою для скасування спеціальних заходів забезпечення безпеки
може бути:
а) закінчення строку конкретного заходу забезпечення безпеки;
б) усунення небезпеки;
в) заява особи, щодо якої застосовано заходи забезпечення безпеки;
г) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних
вимог органів, які забезпечують її безпеку, якщо цю особу письмово було
попереджено про можливість такого скасування.
89
Суддівська винагорода та соціальний захист судді
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
– вислугу років;
– перебування на адміністративній посаді в суді;
– науковий ступінь;
– роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю
30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на
оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж
роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка
тривалістю 15 календарних днів.
Обов’язкове державне страхування життя і здоров’я суддів здійс-
нюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до
Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
4.3. ПРИСЯЖНИЙ
4.3.1. Статус присяжного та вимоги до присяжного
Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним

законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або
залучається до здійснення правосуддя.
Для затвердження списку присяжних територіальне управління Держав-
ної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідних
місцевих рад, які формують і затверджують у кількості, зазначеній у поданні,
список громадян, які постійно проживають на територіях, на які поширюється
юрисдикція відповідного окружного суду, відповідають вимогам Закону і
дали згоду бути присяжними.
Список присяжних для розгляду господарських справ затверджується в
порядку, визначеному законом, з числа осіб, які відповідають вимогам Закону
і дали згоду бути присяжними.
У разі неприйняття місцевою радою (місцевими радами) протягом двох
місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку
присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації
90
України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до
відповідної обласної ради.
Список присяжних затверджується на три роки і переглядається в разі
необхідності для заміни осіб, які вибули зі списку, за поданням
територіального управління Державної судової адміністрації України.
Після затвердження списку присяжних такий список передається до
відповідного окружного суду, в тому числі в електронній формі.
Присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцяти-
річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється
юрисдикція відповідного окружного суду, якщо інше не визначено законом.
Не включаються до списків присяжних громадяни:
− визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
− які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешко-
джають виконанню обов’язків присяжного;
− які мають незняту чи непогашену судимість;
− народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України,
судді, прокурори, працівники правоохоронних органів (органів право-
порядку), військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні
службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, адвокати,
нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради
− особи, на яких протягом останнього року накладалося адмініст-
ративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
− громадяни, які досягли шістдесяти п’яти років;
− особи, які не володіють державною мовою.
Особа, включена до списку присяжних, зобов’язана повідомити суд про
обставини, що унеможливлюють її участь у здійсненні правосуддя, у разі їх
наявності.
4.3.2. Підстави і порядок увільнення від виконання обов’язків

присяжного
За наявності обставин, зазначених у Законі, голова суду повинен

увільнити особу, яку було включено до списку присяжних, від виконання
обов’язків присяжного.
91
Голова суду також увільняє від виконання обов’язків присяжного:
− особу, яка перебуває у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами,
у відпустці по догляду за дитиною, а також особу, яка має дітей дошкільного
чи молодшого шкільного віку або утримує дітей-інвалідів або членів сім’ї
похилого віку;
− керівника або заступника керівника органу місцевого самовря-
дування;
− особу, яка через свої релігійні переконання вважає для себе
неможливою участь у здійсненні правосуддя;
− іншу особу, якщо голова суду визнає поважними причини, на які
вона посилається.
Увільнення від виконання обов’язків присяжного внаслідок відводу
(самовідводу) у конкретній справі здійснюється в порядку, встановленому
процесуальним законом або за поданням головуючого судді.
Суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на
строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього
строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою
участю.
Добір осіб для запрошення до участі у здійсненні правосуддя як
присяжних здійснюється за допомогою автоматизованої системи.
Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя суд надсилає
присяжному не пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання.
Запрошення містить інформацію про права та обов’язки присяжного, вимоги
до нього, а також підстави для увільнення від виконання обов’язків.
Одночасно із запрошенням надсилається письмове повідомлення для
роботодавця про залучення особи як присяжного.
Залучення присяжних до виконання обов’язків у суді та їх виклик
здійснюються в порядку, визначеному процесуальним законом.
Роботодавець зобов’язаний увільнити присяжного від роботи на час
виконання ним обов’язків зі здійснення правосуддя. Відмова в увільненні від
роботи вважається неповагою до суду.
Присяжний зобов’язаний вчасно з’явитися на запрошення суду для
участі в судовому засіданні. Неприбуття в судове засідання без поважних
причин вважається неповагою до суду.
92
4.3.3. Гарантії прав присяжних
Присяжним за час виконання ними обов’язків у суді виплачується

винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з
урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному
Державною судовою адміністрацією України. Присяжним відшкодовуються
витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені
виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення
правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації
України за рахунок коштів Державного бюджету України.
За присяжними на час виконання ними обов’язків у суді за місцем
основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час
виконання присяжним обов’язків у суді зараховується до всіх видів трудового
стажу. Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без
його згоди під час виконання ним обов’язків у суді не допускається.
На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності
суддів, установлені законом, на час виконання ними обов’язків із здійснення
правосуддя. За обґрунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо
нього можуть уживатися і після закінчення виконання цих обов’язків.
93
94
● Розділ 5. Суддівське самоврядування. Державна судова адміністрація
Розділ 5. СУДДІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ.

ДЕРЖАВНА СУДОВА АДМІНІСТРАЦІЯ
5.1. Суддівське самоврядування.

5.2. Державна судова адміністрація.
95
5.1. СУДДІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ
5.1.1. Суддівське самоврядування в Україні:

завдання та організаційні форми суддівського
самоврядування
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє

суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення
зазначених питань професійними суддями. Суддівське самоврядування є
однією з гарантій забезпечення самостійності судів і незалежності суддів.
Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти
створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення
нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду,
забезпечувати захист суддів від втручання в їх діяльність, а також
підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів.
До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організа-
ційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та
їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані із
здійсненням правосуддя.
До завдань суддівського самоврядування належить вирішення питань
щодо:
– забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової
влади;
– зміцнення незалежності судів, суддів, захист від втручання в їхню
діяльність;
– участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-
технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням
установлених нормативів такого забезпечення;
– вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні
посади в судах;
– призначення суддів Конституційного Суду України;
– обрання суддів до складу Вищої ради правосуддя та Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, встановленому законом.
Організаційними формами суддівського самоврядування є: збори
суддів, Рада суддів України та з'їзд суддів України.
96
Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через збори суддів
місцевого суду, апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Пленум
Верховного Суду, Раду суддів України, з'їзд суддів України.
5.1.2. Збори суддів
Збори суддів – зібрання суддів відповідного суду, на якому вони

обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають
колективні рішення з обговорюваних питань.
Збори суддів скликаються у разі необхідності, але не рідше одного разу
на три місяці.
Збори суддів є повноважними, якщо на них присутні не менше двох
третин кількості суддів цього суду. У голосуванні беруть участь лише судді
цього суду.
Збори суддів:
– обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи
конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань
рішення, що є обов’язковими для суддів та працівників цього суду; обгово-
рюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних
суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є
обов'язковими для суддів та працівників цього суду;
– визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій
справ;
– визначають рівень навантаження на суддів відповідного суду з
урахуванням виконання ними адміністративних або інших обов’язків;
– заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в
цьому суді, та керівника апарату суду;
– звертаються з поданням про притягнення до дисциплінарної
відповідальності адвоката, прокурора, посадової особи органу державної
влади чи органу місцевого самоврядування за вчинення дій або бездіяльності,
що порушують гарантії незалежності суду та судді;
– здійснюють інші повноваження, визначені Законом.
Збори суддів кожного суду (крім місцевих загальних судів) обирають
таємним голосуванням делегатів на з’їзд суддів України.
Збори суддів місцевих загальних судів у порядку, встановленому
Законом обирають слідчих суддів.
97
5.1.3. Рада суддів України
У період між з'їздами суддів України вищим органом суддівського

самоврядування є Рада суддів України.
Раду суддів України обирає з’їзд суддів України.
До складу Ради суддів України входять:
– одинадцять суддів від місцевих загальних судів;
– чотири судді від місцевих адміністративних судів;
– чотири судді від місцевих господарських судів;
– чотири судді від апеляційних судів з розгляду цивільних,
кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення;
– два судді від апеляційних адміністративних судів;
– два судді від апеляційних господарських судів;
– по одному судді від вищих спеціалізованих судів;
– чотири судді Верховного Суду.
Пропозиції щодо кандидатур до складу Ради суддів України можуть
вносити судді, які беруть участь у з'їзді суддів України.
Не можуть бути обраними до Ради суддів України судді, які обіймають
адміністративні посади в судах або є членами Вищої ради правосуддя чи
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
У разі обрання члена Ради суддів України на адміністративну посаду в
суді його повноваження у Раді суддів України припиняються.
Рада суддів України:
– розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення
незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення
– розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту
суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань;
– здійснює контроль за організацією діяльності судів, заслуховує з
цих питань Голову Державної судової адміністрації України, його
заступників, керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь
Державної судової адміністрації України;
– звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів
державної влади та органів місцевого самоврядування;
– затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці;
98
– здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо
врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової
адміністрації України чи його заступників; приймає рішення про
врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності
зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у
порядку, визначеному процесуальним законом);
– здійснює інші повноваження.
5.1.4. З'їзд суддів України
З'їзд суддів України найвищий орган суддівського самоврядування:

– заслуховує звіти Ради суддів України про виконання завдань органів
суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів,
стан організаційного та фінансового забезпечення діяльності судів;
– заслуховує інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України про її діяльність, зокрема про дисциплінарну практику щодо суддів;
– заслуховує інформацію Голови Державної судової адміністрації
України про її діяльність, зокрема щодо організаційного, фінансового та
матеріально-технічного забезпечення діяльності органів судової влади;
– призначає та звільняє суддів Конституційного Суду України відпо-
відно до Конституції та законів України;
– призначає членів Вищої ради правосуддя та приймає рішення про
припинення їх повноважень відповідно до Конституції і законів України;
– призначає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та
приймає рішення про припинення їх повноважень відповідно до Закону;
– звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів
до органів державної влади та їх посадових осіб;
– обирає Раду суддів України;
– розглядає інші питання суддівського самоврядування відповідно до
закону.
Черговий з'їзд суддів України скликається Радою суддів України один
раз на два роки. Позачерговий з'їзд суддів України може бути скликаний за
рішенням Ради суддів України.
З'їзд суддів України приймає рішення, що є обов'язковими для всіх
органів суддівського самоврядування та всіх суддів.
99
Збори суддів кожного суду загальної юрисдикції (крім місцевого
загального суду та Верховного Суду) обирають на з'їзд суддів України по
одному делегату від двадцяти суддів, які працюють в цьому суді. У разі якщо
в суді працює менше двадцяти суддів, від суду делегується один делегат.
Делегатів на з'їзд суддів України від суддів місцевих загальних судів
обирають спільні збори суддів у кожній області, Автономній Республіці
Крим, містах Києві та Севастополі за принципом: один делегат від двадцяти
суддів у загальній кількості суддів місцевих загальних судів у кожній області,
Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі.
Пленум Верховного суду обирає на з’їзд суддів України дванадцять
делегатів з числа суддів Верховного суду.
Збори суддів вищих спеціалізованих суддів обирають на з’їзд суддів
України по три делегати з числа суддів цих судів.
З'їзд суддів України є повноважним за умови присутності на ньому не
менше двох третин загальної кількості обраних делегатів.
З'їзд суддів України відкриває голова Ради суддів України, а в разі його
відсутності – найстарший за віком член Ради суддів України.
Рішення з'їзду суддів України приймаються більшістю голосів від числа
обраних делегатів відкритим або таємним голосуванням.
5.2. ДЕРЖАВНА СУДОВА АДМІНІСТРАЦІЯ
5.2.1. Статус Державної судової адміністрації України:

система, порядок формування
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне

забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень,
установлених законом. Державна судова адміністрація України підзвітна з’їзду
суддів України. Територіальні управління Державної судової адміністрації
України утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі. Посадові особи Державної судової адміністрації України, її
територіальних управлінь є державними службовцями. Державна судова
адміністрація України є юридичною особою, має печатку із зображенням
Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та
рахунки в органах Державного казначейства України. Положення про Державну
судову адміністрацію України затверджується Радою суддів України.
100
5.2.2. Повноваження державної судової адміністрації України
Державна судова адміністрація України:

1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та
Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний
бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених
Законом;
2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції,
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів
України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень,
визначених Законом;
3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у
встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;
4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у
спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;
5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації праців-
ників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;
6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та
архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції;
7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів;
8) організовує комп’ютеризацію судів для здійснення судочинства,
діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та
забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в
судах; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування
судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті
України на фінансування відповідних судів;
9) забезпечує функціонування автоматизованої системи визначення
члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
10) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та
Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та служ-
бових осіб;
11) взаємодіє з відповідними органами та установами, в тому числі
інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення
12) організовує діяльність служби судових розпорядників;
13) затверджує положення про бібліотеку суду;
101
5.2.3. Голова Державної судової адміністрації України:
порядок призначення, повноваження
Державну судову адміністрацію України очолює Голова Державної

судової адміністрації України.
Голова Державної судової адміністрації України призначається на
посаду і звільняється з посади Вищою радою правосуддя України.
Голова Державної судової адміністрації України не має права
суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької,
наукової і творчої діяльності у позаробочий час, входити до складу
керівного органу чи наглядової ради господарської організації, що має на
меті одержання прибутку.
Голова Державної судової адміністрації України:
1) керує діяльністю Державної судової адміністрації України, несе
персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань;
2) організовує роботу Державної судової адміністрації України;
3) призначає на посади за результатами проведеного Державною
судовою адміністрацією України відповідно до законодавства про
державну службу конкурсного добору та звільняє з посад працівників
Державної судової адміністрації України; за поданням голови відповідного
суду призначає на посади керівників апаратів апеляційних судів, вищих
спеціалізованих судів, Верховного Суду, їх заступників та звільняє їх з цих
посад;
4) призначає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
5) за поданням голови відповідного суду застосовує до керівників
апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду
України, їх заступників заохочення або накладає дисциплінарні стягнення
відповідно до закону;
6) присвоює керівникам апаратів апеляційного суду, вищого спеціа-
лізованого суду, Верховного Суду, їх заступникам ранги державного
службовця відповідно до законодавства про державну службу;
7) затверджує положення про територіальні управління Державної
судової адміністрації України та визначає службові обов’язки працівників
Державної судової адміністрації України;
8) встановлює посадові оклади працівників Державної судової
адміністрації України та її територіальних управлінь, присвоює їм ранги
102
державного службовця, застосовує заохочення та накладає дисциплінарні
стягнення відповідно до закону;
9) звітує про діяльність Державної судової адміністрації України
перед Вищою радою правосуддя, інформує про діяльність Державної судової
адміністрації України Раду суддів України щодо питань організаційно-
матеріального забезпечення діяльності судів відповідної судової спеціалізації;
10) бере участь у підготовці пропозицій до проекту Державного
бюджету України щодо фінансування судової влади;
11) здійснює інші передбачені законом повноваження.
Голова Державної судової адміністрації України з питань, що належать
до його повноважень, видає накази.
Голова Державної судової адміністрації України має заступників, які
призначаються на посаду та звільняються з посади Вищою радою правосуддя
України за поданням Голови Державної судової адміністрації України.
Заступники Голови Державної судової адміністрації України виконують
функції, визначені Головою Державної судової адміністрації України.
5.2.4. Територіальні управління Державної судової адміністрації

України
Територіальні управління Державної судової адміністрації України є

територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України очолює
начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою
Державної судової адміністрації України. Начальник територіального
управління Державної судової адміністрації України за поданням голови
місцевого суду призначає на посаду керівника апарату місцевого суду,
заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, за
поданням голови місцевого суду застосовує до них заохочення або
накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює
керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного
службовця відповідно до законодавства про державну службу. Структура і
штатний розпис територіального управління Державної судової
адміністрації України затверджуються Головою Державної судової
адміністрації України за поданням начальника територіального управління
103
Державної судової адміністрації України. Територіальне управління
Державної судової адміністрації України є юридичною особою, має
печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найме-
нуванням, самостійний баланс і рахунки в органах Державного
казначейства України. Територіальні управління Державної судової
адміністрації України здійснюють свою діяльність на основі положення
про них, що затверджується Головою Державної судової адміністрації
України.
104
● Розділ 6. Конституційний суд України. Міністерство юстиції України…
Розділ 6. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
ТА ЙОГО ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОРГАНИ
6.1. Конституційний Суд України.

6.2. Міністерство юстиції України та його
територіальні органи.
105
6.1. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
Статус Конституційного Суду України визначається ХІІ розділом

Конституції України та спеціальним законом від 13 липня 2017 р.
Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції,
який вирішує питання про відповідність Конституції України законів України
та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює
офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження
відповідно до Конституції України.
Суд забезпечує верховенство Конституції України та захист прав і
свобод людини на всій території України.
Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства
права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і
всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним
рішень і висновків.
6.1.1. Склад Конституційного суду та порядок його формування.

Вимоги до судді Конституційного суду, підстави
припинення його повноважень. Гарантії діяльності судді
Склад Суду становить вісімнадцять суддів Конституційного Суду.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України
призначають по шість суддів Конституційного Суду.
У складі Суду діють: Велика палата, два сенати, шість колегій.
Велика палата, сенати, колегії у межах визначених законом
повноважень щодо конституційного провадження діють як Конституційний
Суд.
Велика палата, Сенат, Колегія і Голова Суду мають статус органів
Суду.
Голову Суду обирають на спеціальному пленарному засіданні Суду зі
складу суддів Конституційного Суду лише на один трирічний строк таємним
голосуванням шляхом подання бюлетенів із будь-яким числом кандидатур,
запропонованих суддями Конституційного Суду.
Головою Суду вважається обраний кандидат, за якого проголосувала
більшість суддів Конституційного Суду від конституційного складу Суду.
106
Велика палата діє у складі усіх суддів Конституційного Суду і
розглядає питання щодо:
– відповідності Конституції України (конституційності) законів
України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента
України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим;
– офіційного тлумачення Конституції України;
– відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів
України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради
України для надання згоди на їх обов'язковість;
– відповідності Конституції України (конституційності) питань, які
пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною
ініціативою;
– додержання конституційної процедури розслідування і розгляду
справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в
межах, встановлених статтями 111 та 151 Конституції України;
– відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції
України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
– наявності порушення Верховною Радою Автономної Республіки
Крим Конституції України або законів України;
– відповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим Конституції України та законам України;
– відповідності Конституції України (конституційності) законів України
(їх окремих положень) за конституційними скаргами у разі відмови Сенату
від розгляду справи на користь Великої палати у випадках, визначених
Законом.
Сенат діє у складі дев’яти суддів Конституційного Суду

Якщо кількість суддів Конституційного Суду є меншою ніж
вісімнадцять, Сенат є повноважним за участі у ньому щонайменше шести
суддів Конституційного Суду.
Сенат розглядає справи за участі щонайменше шести суддів
Конституційного Суду.
Сенат розглядає питання щодо відповідності Конституції України
(конституційності) законів України (їх окремих положень) за консти-
туційними скаргами.
107
Колегія діє у складі трьох суддів Конституційного Суду.
До повноважень Колегії належить вирішення питань щодо відкриття
конституційного провадження у справі за конституційним поданням,
конституційним зверненням, конституційною скаргою.
Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який
володіє державною мовою, на день призначення досяг сорока років, має вищу
юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше
п'ятнадцять років, високі моральні якості та є правником із визнаним рівнем
компетентності.
Суддя Конституційного Суду має відповідати критерію політичної
нейтральності. Суддя не може належати до політичних партій чи професійних
спілок, виявляти прихильність до них, брати участь у будь-якій політичній
діяльності.
Суддею, зокрема, не може бути призначена на посаду особа, яка на день
призначення або протягом двох років, які передують цьому дню:
– була членом або обіймала посаду в політичній партії, іншій
організації, яка має політичні цілі або бере участь у політичній діяльності;
– була кандидатом або була обраною на виборну посаду в органі
державної влади чи органі місцевого самоврядування, мала представницький
мандат;
– брала участь в організації або фінансуванні політичної агітації чи
іншої політичної діяльності.
Суддя не може суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі
державної влади або органі місцевого самоврядування, органі професійного
самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської,
районної у місті, сільської, селищної ради, з адвокатською діяльністю, з
підприємницькою діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади,
виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу
винагороду, за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої
діяльності та отримання винагороди за неї, а також не може входити до
складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на
меті одержання прибутку.
Особа, яка є власником акцій або володіє іншими корпоративними
правами чи має інші майнові права або інший майновий інтерес у діяльності
будь-якої юридичної особи, що має на меті отримання прибутку, на час
108
перебування на посаді судді Конституційного Суду передає такі акції
(корпоративні права) або інші відповідні права в управління незалежній
третій особі (без права надання інструкцій такій особі щодо розпорядження
такими акціями, корпоративними, іншими правами або інструкцій щодо
реалізації прав, які з них виникають). Суддя може отримувати відсотки,
дивіденди та інші пасивні доходи від майна, власником якого він є.
Конкурсні засади відбору кандидатур на посаду судді Конституційного

Суду
Відбір кандидатур на посаду судді Конституційного Суду на конкурсних
засадах здійснюють конкурсні комісії, які створюють відповідно Президент
України, Верховна Рада України, з'їзд суддів України, а в період між з'їздами
суддів України – Рада суддів України, у порядку, встановленому Законом.
Про початок конкурсу для відбору кандидатур на посаду судді
Конституційного Суду оголошується на офіційному веб-сайті відповідно
Президента України, Верховної Ради України, Ради суддів України не пізніше
ніж за три місяці до дня закінчення строку повноважень чи досягнення
граничного віку перебування на посаді судді Конституційного Суду.
Склад конкурсної комісії формується з числа правників з визнаним
рівнем компетентності, які не беруть участі в конкурсному відборі на посаду
судді Конституційного Суду.
За результатами вивчення документів та відомостей, наданих
кандидатами, та співбесіди з ними конкурсна комісія складає список кандидатів,
рекомендованих на посаду судді Конституційного Суду. Список має містити
кількість кандидатур, яка щонайменше втричі перевищує кількість вакансій.
Загальний строк проведення конкурсу для відбору кандидатур на
посаду судді Конституційного Суду становить два місяці.
За результатами конкурсного відбору Президент України видає указ
про призначення на посаду судді Конституційного Суду.
Президент України призначає особу на посаду судді Конституційного
Суду не пізніше трьох місяців із дня припинення повноважень або звільнення
з посади судді Конституційного Суду, якого призначив Президент України.
За результатами конкурсного відбору Верховна Рада України призначає
суддю Конституційного Суду на посаду таємним голосуванням шляхом
подання бюлетенів. Порядок формування і затвердження бюлетеня
встановлює Регламент Верховної Ради України.
109
Голова Верховної Ради України за результатами голосування підписує
постанову Верховної Ради України про призначення на посаду судді
За результатами конкурсного відбору з'їзд суддів України відкритим
голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів З'їзду включає
кандидатури на посаду судді Конституційного Суду до бюлетеня для
таємного голосування.
Призначеним на посаду судді Конституційного Суду вважається той
кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів
від числа обраних делегатів З'їзду.
Суддя Конституційного суду призначається на дев'ять років без права
бути призначеним повторно.
Суддя набуває повноважень з дня складення ним на спеціальному
пленарному засіданні Суду присяги.
Повноваження судді Конституційного Суду припиняються у разі:

– закінчення строку його повноважень;
– досягнення ним сімдесяти років;
– припинення громадянства України або набуття ним громадянства
іншої держави;
– набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно
відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено
дієздатним;
– набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за
вчинення ним злочину;
– смерті.
–
Підставами для звільнення судді Конституційного Суду з посади є:
– неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров'я,
що підтверджується медичним висновком, який надає медична комісія,
створена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, за зверненням
Голови Суду, а у разі його відсутності – заступника Голови Суду, а у разі
відсутності обох – Судді, який виконує обов'язки Голови Суду;
– порушення ним вимог щодо несумісності, визначених у частинах
третій та четвертій статті 11 закону. Питання порушення Суддею вимог щодо
110
несумісності розглядається на спеціальному пленарному засіданні Суду за
наявності висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Суду. У
разі підтвердження наявності обставин, що свідчать про порушення Суддею
вимог щодо несумісності, Суддю попереджають про необхідність усунення
таких обставин упродовж строку, встановленого Судом. Якщо Суддя не
усунув обставин, що свідчать про порушення вимог несумісності упродовж
строку, встановленого Судом, Суд ухвалює рішення про його звільнення;
– вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи
систематичне нехтування своїми обов'язками, що є несумісним зі статусом
судді Конституційного Суду або виявило його невідповідність займаній
посаді. Питання про звільнення Судді з посади за такою підставою Суд
розглядає на спеціальному пленарному засіданні за наявності висновку
постійної комісії з питань регламенту та етики Суду;
– подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за
власним бажанням.
Рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду Суд
ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу.
Організаційною формою суддівського самоврядування є Збори суддів

Збори суддів Конституційного Суду вирішують питання, які безпо-
середньо не пов'язані зі здійсненням конституційного провадження та не
належать до питань, що їх вирішує Суд на своїх засіданнях.
Збори суддів Конституційного Суду ухвалюють рішення більшістю
голосів присутніх на зборах суддів Конституційного Суду відкритим
голосуванням, якщо не ухвалено рішення про таємне голосування.
Гарантії діяльності судді Конституційного Суду

– Суддя при здійсненні своїх повноважень є незалежним від будь-якого
впливу.
– Суддя за межами обговорення справи при її розгляді в Суді не надає
жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у провадженні Суду.
– Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у
зв'язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком
вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
111
– Суддю без згоди Суду не може бути затримано або утримувано під
вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком
затримання Судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо
тяжкого злочину.
– Подання про надання згоди на затримання, тримання під вартою чи
арешт Судді вносить до Суду Генеральний прокурор або особа, яка виконує
його обов'язки.
– Суд має бути негайно повідомлений про затримання Судді.
– Суддя не може бути підданий приводу чи примусовому
допровадженню до будь-якого органу або установи, крім суду.
– Суддю про підозру у вчиненні кримінального правопорушення
повідомляє Генеральний прокурор або особа, яка виконує його обов'язки.
Винагорода Судді Конституційного суду складається з посадового
окладу та доплат за перебування на адміністративній посаді.
Посадовий оклад судді Конституційного Суду встановлюється у розмірі
посадового окладу судді Верховного суду.
Щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду

у відставці
Суддя Конституційного Суду у відставці отримує щомісячне довічне
грошове утримання, яке виплачується у розмірі 50 відсотків винагороди судді
Суддя Конституційного суду має двох наукових радників і помічника,
які належать до патронатної служби.
Наукові радники і помічник виконують доручення Судді зі справ
конституційного провадження і підпорядковані йому безпосередньо.
На посаду наукового радника може бути призначена особа, яка є
громадянином України, має вищу юридичну освіту, а також стаж професійної
діяльності у сфері права і володіє державною мовою.
За Суддею, який вийшов у відставку, зберігаються звання судді
6.1.2. Повноваження Конституційного суду
До передбачених Конституцією України повноважень Суду належить:

– вирішення питань про відповідність Конституції України (консти-
туційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України,
112
актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
– офіційне тлумачення Конституції України;
– надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока
п'яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків
про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів
– надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока
п'яти народних депутатів України висновків про відповідність Конституції
України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на
всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
– надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про
усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах,
визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
– надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо
відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України
вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
– надання за зверненням Верховної Ради України висновку про
порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції
України або законів України;
– перевірка на відповідність Конституції України та законам України
нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за
зверненням Президента України згідно з частиною другою статті 137
Конституції України;
– вирішення питань про відповідність Конституції України (консти-
туційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною
скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні
в її справі закон України суперечить Конституції України.
Межі повноважень суду

Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України
(конституційності) чинних актів (їх окремих положень).
З метою захисту та відновлення прав особи Суд може розглядати
питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта
113
(його окремих положень), який втратив чинність, але продовжує
застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
Суд не розглядає питання щодо відповідності законам України актів
Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України,
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, актів інших органів державної
влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування/
Якщо під час розгляду справи виявлено невідповідність Конституції
України інших положень оспорюваного акта, інших актів (їх окремих
положень), окрім тих, щодо яких відкрито провадження у справі та з якими
пов'язано ухвалення рішення у справі, Суд визнає такі акти (їх окремі
положення) неконституційними.
Суд є повноважним здійснювати конституційне провадження, якщо у
його складі є щонайменше дванадцять суддів Конституційного Суду, які
набули повноважень.
6.1.3. Основні форми конституційного провадження. Суб’єкти

права на конституційне подання і конституційне звернення.
Строки провадження
Формами звернення до Суду є конституційне подання, конституційне

звернення, конституційна скарга.
Конституційним поданням є подане до Суду письмове клопотання
щодо:
– визнання акта (його окремих положень) неконституційним;
– офіційного тлумачення Конституції України.
Суб’єктами права на конституційне подання є:
– Президент України;
– щонайменше 45 народних депутатів України;
– Верховий Суд України;
– Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
– Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Конституційним зверненням є подане до Суду письмове клопотання

про надання висновку щодо:
114
– відповідності Конституції України чинного міжнародного договору
України або міжнародного договору, що вноситься до Верховної Ради
України для надання згоди на його обов'язковість;
справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
– порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Консти-
туції України або законів України;
Республіки Крим Конституції України та законам України.
Суб’єктами права на конституційне звернення є:

– Президент України
– Верховна Рада України
– Кабінет Міністрів України
– щонайменше сорок п'ять народних депутатів України.
Підставами для відмови у відкритті конституційного провадження

у справі є:
– подання звернення до Суду неналежним суб'єктом;
– неналежність до повноважень Суду питань, порушених у консти-
туційному поданні, конституційному зверненні, конституційній скарзі;
– невідповідність конституційного подання чи конституційного
звернення вимогам, передбаченим Законом;
– неприйнятність конституційної скарги;
– втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого
порушено питання відповідності Конституції України;
– наявність рішення, висновку Суду щодо того самого предмета
конституційного подання, конституційного звернення, конституційної скарги,
а також ухвал Суду про відмову у відкритті конституційного провадження у
справі або про закриття конституційного провадження у справі.
115
Строк конституційного провадження не повинен перевищувати шість
місяців, якщо інше не встановлено законом.
Строк конституційного провадження не може перевищувати
календарний місяць для справ:
– про надання висновку щодо відповідності законопроекту про
внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції
України;
– за зверненням Президента України щодо конституційності актів
Кабінету Міністрів України;
– щодо яких Сенат, Велика палата визнали конституційне провадження
невідкладним.
6.1.4. Конституційна скарга та суб’єкти права на конституційну

скаргу
Конституційною скаргою є подане до Суду письмове клопотання щодо

перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону
України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому
рішенні у справі суб'єкта права на конституційну скаргу.
Суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що

застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його
окремі положення) суперечить Конституції України.
До суб'єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні
особи публічного права.
Конституційна скарга вважається прийнятною за умов її відповідності
вимогам Закону, та якщо:
– вичерпано всі національні засоби юридичного захисту (за наявності
винесеного в порядку апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало
законної сили, а в разі передбаченої законом можливості касаційного
оскарження – судового рішення, винесеного в порядку касаційного
перегляду);
– з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому
застосовано закон України (його окремі положення), сплинуло не більше
трьох місяців.
116
Конституційне звернення щодо відповідності Конституції України
(конституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїн-
ський референдум за народною ініціативою, має бути спрямоване до Суду до
проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за
народною ініціативою.
У резолютивній частині висновку Суд визначає, які питання, що
ініціативою, відповідають Конституції України (є конституційними), а які –
не відповідають Конституції України (є неконституційними).
6.1.5. Акти Конституційного суду, їх правова природа
Суд ухвалює рішення, надає висновки, постановляє ухвали, видає

накази.
Рішення з питань, не пов'язаних із конституційним провадженням, Суд
ухвалює у формі постанови.
Рішення суду ухвалює:
Велика палата – за результатами розгляду справ за конституційними
поданнями щодо конституційності законів України та інших правових актів
Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів
України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та
щодо офіційного тлумачення Конституції України, а також за результатами
розгляду справ за конституційними скаргами у випадку відмови Сенату в
розгляді справи за конституційною скаргою на користь Великої палати;
Сенат – за результатами розгляду справ за конституційними скаргами.
Висновок Суду надає Велика палата у справах щодо:
– відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів
справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
117
– порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим
Конституції України або законів України;
Республіки Крим Конституції України та законам України.
Якщо закони України, інші акти або їх окремі положення Суд визнає
такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
вони втрачають чинність з дня ухвалення Судом рішення про їх
неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не
раніше дня його ухвалення.
Якщо негайна втрата чинності актом (його окремими положеннями), що
визнаний неконституційним, унеможливить функціонування органів державної
влади або реалізацію прав і свобод людини, Суд у своєму рішенні визначає
інший строк втрати чинності таким актом (його окремими положеннями), але
при цьому такий строк не може перевищувати шість місяців із дня ухвалення
рішення.
6.2. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ТА ЙОГО

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОРГАНИ
6.2.1. Міністерство юстиції України: правовий статус, основні

завдання, повноваження
Правовий статус міністерства юстиції визначається положенням «Про

Міністерство юстиції України», яке затверджено постановою Кабінету
міністрів України від 2 липня 2014 року.
Міністерство юстиції України (Мін’юст) є центральним органом
виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом
Міністрів України.
Мін’юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої
влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики,
політики з питань банкрутства, архівної справи, у виконанні кримінальних
покарань, організації примусового виконання рішень судів, з питань
державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень, реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців,
легалізації об’єднань громадян та інших громадських формувань.
118
Завдання Мінюсту:
– формування і забезпечення реалізації державної правової політики та
політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС,
політики з питань банкрутства;
– формування і забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи,
виконання кримінальних покарань, організації примусового виконанні рішень
судів, з питань державної реєстрації актів цивільного стану, реєстрація речових
прав на нерухоме майно та їх обтяжень, реєстрація юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців, легалізації об’єднань громадян, інших громадських
формувань;
– здійснення загального управління у сфері надання безоплатної
первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги;
– забезпечення представництва держави у судах України, здійснення
захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини;
– організація роботи нотаріату тощо.
Права Мінюсту:
– розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Міністрів
України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових
актів;
– розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та подає їх
у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;
– здійснює правову експертизу проектів законів, інших актів законо-
давства, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів
законів, які подаються на розгляд Верховної Ради України іншими суб'єктами
права законодавчої ініціативи, нормативно-правових актів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим;
– готує зауваження і пропозиції до прийнятих Верховною Радою
України законів, що надійшли на підпис Президентові України;
– здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств,
інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких
відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації;
– скасовує рішення про державну реєстрацію нормативно-правових
актів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а
також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають
державній реєстрації;
119
– перевіряє у міністерствах, інших центральних та місцевих органах
виконавчої влади, а також інших органах, акти яких відповідно до
законодавства підлягають державній реєстрації, стан додержання законо-
давства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, вимагає у разі
потреби подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію або їх
скасування, вносить пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків
та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених
порушеннях;
– забезпечує ведення Єдиного державного реєстру нормативно-
правових актів, надання з нього інформації;
– здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших
органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній
реєстрації;
– здійснює методичне керівництво правовою роботою в міністерствах,
інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної
Республіки Крим, міністерствах та інших органах виконавчої влади
Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністраціях, а також на
державних підприємствах, в установах, організаціях та державних госпо-
дарських об'єднаннях, організовує підвищення кваліфікації працівників їх
юридичних служб;
– перевіряє в міністерствах, інших центральних органах виконавчої
влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствах та інших
органах виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністраціях, а також на державних підприємствах, в установах,
організаціях та державних господарських об'єднаннях стан правової роботи,
надає рекомендації щодо її поліпшення, вносить пропозиції про усунення
виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності
посадових осіб, винних у допущених порушеннях;
– координує діяльність міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та
інших органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих
державних адміністрацій, а також державних підприємств, установ,
організацій та державних господарських об'єднань, навчальних закладів із
питань щодо правової освіти населення, перевіряє стан їх діяльності із
зазначених питань та надає їм необхідну методичну допомогу;
120
– здійснює державну реєстрацію політичних партій, всеукраїнських
профспілок, їх об’єднань, філій іноземних благодійних організацій, всеукра-
їнських творчих спілок, реєстрацію статуту територіальної громади м. Києва.
– сприяє розвитку надання юридичних послуг із метою реалізації прав,
свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;
– виступає як представник інтересів Кабінету Міністрів України під час
розгляду справ судами України;
– виступає як представник інтересів держави, Президента України,
Кабінету Міністрів України під час урегулювання спорів, розгляду у закор-
донних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та
України;
– забезпечує підготовку документів та представництво інтересів
держави в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про
порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод та звітує перед Комітетом міністрів Ради Європи про стан виконання
рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України;
– забезпечує виконання рішень Європейського суду з прав людини у
справах проти України;
– здійснює державне регулювання нотаріальної діяльності, тощо.
Мінюст очолює міністр, який призначається на посаду за поданням
Прем’єр-міністра України і звільняється з посади Верховною радою України.
6.2.2. Головні управління юстиції в областях
Правовий статус Головного управління юстиції Міністерства юстиції

України в АРК, головного управління юстиції в областях, в містах Києві та
Севастополі регулюється однойменним Положенням, яке затверджено
наказом Міністерства юстиції України 23 червня 2011 р.
Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські
управління юстиції підпорядковуються Міністерству юстиції України та є
його територіальними органами.
Основні завдання Головного управління юстиції:

– реалізація державної правової політики, державної політики з питань
банкрутства, забезпечення реалізації державної політики у сферах організації
примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб),
121
державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових
прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних
осіб – підприємців, реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших
громадських формувань;
– забезпечення роботи нотаріату;
– протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших
осіб, які надають юридичні послуги) тощо.
Права Головного управління юстиції:

– здійснює узагальнення роботи з питань систематизації законодавства
підвідомчих органів та установ юстиції, надає їм практичну та методичну
допомогу з цих питань;
– бере участь у формуванні Єдиного державного реєстру нормативно-
правових актів;
– координує діяльність територіальних органів міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної
Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, а також державних
підприємств, установ, організацій та державних господарських об'єднань,
навчальних закладів з питань правової освіти населення, перевіряє стан їх
діяльності із зазначених питань, надає їм необхідну методичну допомогу,
консультує їх з питань підготовки навчально-тематичних планів, програм,
посібників, визначення форм і методів правового навчання; дає рекомендації
щодо його вдосконалення;
– сприяє розвитку надання юридичних послуг з метою реалізації прав,
свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;
– здійснює методичне керівництво правовою роботою в територіальних
органах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органах
виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних
адміністраціях, а також на державних підприємствах, в установах,
організаціях та державних господарських об'єднаннях;
– здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію
нормативно-правових актів територіальних органів міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної
Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших структурних
підрозділів, веде реєстр цих актів;
122
– скасовує рішення про державну реєстрацію нормативно-правових
актів;
– відповідно до законодавства забезпечує ведення Державного реєстру
актів цивільного стану громадян;
– у встановленому порядку здійснює легалізацію місцевих громадських
організацій, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських та
міжнародних громадських організацій, обласних, регіональних і
республіканських професійних спілок та їх об'єднань, реєстрацію
структурних утворень політичних партій, державну реєстрацію місцевих
благодійних організацій, відділень (філій, представництв) всеукраїнських та
міжнародних благодійних організацій;
– організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і
вживає заходів до її поліпшення, здійснює керівництво державними
нотаріальними конторами та перевірку організації нотаріальної діяльності
державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального
діловодства, забезпечує роботу кваліфікаційної комісії нотаріату, організовує
та забезпечує підвищення кваліфікації нотаріусів;
– уносить подання до Мін'юсту про видачу свідоцтв про право на
зайняття нотаріальною діяльністю, тощо.
Начальники Головних територіальних управлінь юстиції в областях,
містах Києві та Севастополі призначаються на посади за погодженням з
головами відповідних місцевих державних адміністрацій та звільняються з
посади Міністром юстиції України.
Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення),

міськрайонні управління юстиції ліквідовані Постановою Кабінету міністрів
від 11 лютого 2016 року.
На їх базі утворені бюро правової допомоги та регіональні центри з
надання безоплатної вторинної правової допомоги.
На території Закарпатської області створено 13 бюро правової допомоги
та регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
123
124
● Розділ 7. Правоохоронні органи України
Розділ 7. ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ
7.1. Прокуратура України та її органи.

7.2. Національна поліція України.
125
7.1. ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ
Правовий статус прокуратури України визначається Конституцією

України та спеціальним законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня
2014 р.
Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку
передбаченому Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з
метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та
держави.
Уперше в Європі прокуратура з’явилася у Франції. Засновником
королівської прокуратури визнається французький король Філіп IV, бо при
ньому у 1302 р. вперше було визначено законом Положення королівських
прокурорів в судах. Прокурори передусім захищали інтереси корони,
прокурор був посередником між судом і королівською владою. Із Франції
інститут прокуратури був запозичений Німеччиною, Англією, Шотландією та
іншими державами. Походження російської прокуратури датується ерою
Петра Великого, який у 1722 р. прийняв французьку модель прокуратури для
того, щоб мати ефективний контрольний орган «Око государево», який
наглядав би за центральними і місцевими органами. Прокурор
підпорядковувався безпосередньо імператору.
У 1864 році в Росії за основу було знову взято французьку модель,
згідно з якою прокуратура була позбавлена функцій тотального нагляду, вона
виконувала лише процесуальні функції.
Радянська прокуратура була заснована в 1922 році. Вона здійснювала
загальний нагляд за діяльністю виконавчих органів, місцевих рад, судів,
підприємств, громадських організацій, службовців тощо. Мета цієї функції це
забезпечення нагляду за виконанням законів у всій державі.
У листопаді 1917 року своїм ІІІ Універсалом Центральна рада
проголосила Українську Народну Республіку. При утвореному Генеральному
Суді засновувалась Прокураторія.
28 червня 1922 року була створена Державна прокуратура УРСР. Вона
входила до складу Мін’юсту. Першим прокурором УРСР був призначений
Скрипник М.О.
У 1933 році була створена централізована прокурорська система СРСР,
куди ввійшла складовою частиною і прокуратура УРСР.
5 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла закон «Про
прокуратуру».
126
7.1.1. Функції прокуратури та засади діяльності прокуратури
Відповідно до ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням,
вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального
провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями
органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у випадках визначених
законом.
Згідно чинного Закону України «Про прокуратуру» прокуратура
здійснює:
– підтримання державного обвинувачення в суді;
– представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених Законом;
– нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-
розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
– нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає

на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент
України. Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років.
Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два
строки поспіль.
Засади діяльності прокуратури:

– верховенство права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і
гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;
– законність, справедливість, неупередженність та об’єктивність;
– територіальність;
– презумпція невинуватості;
– незалежність прокурорів, що передбачає існування гарантій від
незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо
прийняття ним рішень при виконанні службових обов’язків;
127
– політична нейтральність прокуратури;
– недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність
органів законодавчої, виконавчої і судової влади;
– поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного
висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами
процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;
– прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і
конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації
довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не
встановлено обмежень щодо її надання;
– неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
Інформування про діяльність прокуратури

Органи прокуратури не менш як двічі на рік інформують суспільство
про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації.
Генеральний прокурор України особисто не менше одного разу на рік
звітує перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про
діяльність органів прокуратури шляхом надання узагальнених статистичних
та аналітичних даних.
Керівники регіональних та місцевих прокуратур на відкритому пленар-
ному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів
масової інформації, не менш як двічі на рік інформують населення відповідної
адміністративно-територіальної одиниці про результати діяльності на цій
території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.
Систему прокуратури становлять:

– генеральна прокуратура України;
– регіональні прокуратури;
– місцеві прокуратури;
– військові прокуратури;
– спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Генеральна прокуратура України є органом прокуратури вищого рівня

щодо регіональних та місцевих прокуратур, а регіональна прокуратура є
органом прокуратури вищого рівня щодо місцевих прокуратур, розташованих
у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під
територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.
128
Єдність системи прокуратури України забезпечується:
− єдиними засадами організації та діяльності прокуратури;
− єдиним статусом прокурорів;
− єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності проку-
рорів;
− фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету
України;
− вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами
прокурорського самоврядування.
Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність
усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання
функцій прокуратури.
Генеральний прокурор:
− представляє прокуратуру у зносинах з органами державної влади,
іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами,
установами та організаціями, а також прокуратурами інших держав та
міжнародними організаціями;
− організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі
визначає межі повноважень Генеральної прокуратури України, регіональної
та місцевих прокуратур в частині виконання конституційних функцій;
− призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з
адміністративних посад;
− у встановленому Законом порядку на підставі рішення Кваліфі-
каційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про
застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора
регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо
неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора;
− призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Генеральної
прокуратури України, в тому числі керівників та заступників керівників
підрозділів Генеральної прокуратури України;
− повідомляє в десятиденний строк Кваліфікаційно-дисциплінарну
комісію прокурорів про наявність вакантних або тимчасово вакантних посад у
Генеральній прокуратурі України;
− затверджує акти з питань щодо організації діяльності органів
прокуратури;
129
− забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації
прокурорів Генеральної прокуратури України;
− затверджує загальні методичні рекомендації для прокурорів з метою
забезпечення однакового застосування норм законодавства України під час
здійснення прокурорської діяльності;
− виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами
України.
Генеральний прокурор України видає накази з питань, що належать до
його адміністративних повноважень, виконання Конституції і законів
України.
Накази Генерального прокурора України нормативно-правового змісту
підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та
включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Накази Генерального прокурора України, що є нормативно-правовими
актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-
правових актів публікуються державною мовою в офіційних друкованих
виданнях.
Усі накази Генерального прокурора України оприлюднюються держав-
ною мовою на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України з
додержанням вимог режиму таємності.
Накази Генерального прокурора України, що є нормативно-правовими
актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного
опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня
офіційного опублікування.
Накази Генерального прокурора України або їх окремі частини можуть
бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного
суду в порядку, встановленому законом.
У системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких

належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і
Севастополя.
Регіональну прокуратуру очолює керівник регіональної прокуратури –
прокурор області, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя,
який має першого заступника та чотирьох заcтупників.
130
Повноваження керівника регіональної прокуратури:
− представляє регіональну прокуратуру у зносинах з органами
державної влади, іншими державними органами, органами місцевого
самоврядування, особами, установами та організаціями;
− організовує діяльність регіональної прокуратури;
− призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних
прокуратур у встановленому Законом порядку;
− затверджує акти з питань, що стосуються організації діяльності
регіональної прокуратури;
регіональній прокуратурі;
прокурорів регіональної прокуратури;
− призначає на посади та звільняє з посад керівників та заступників
керівників підрозділів регіональної прокуратури, а в разі створення
підрозділів у місцевій прокуратурі – керівників і заступників керівників
підрозділів місцевої прокуратури;
− у встановленому Законом порядку на підставі рішення Кваліфі-
каційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення про
застосування до прокурора місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення
або щодо неможливості подальшого перебування його на посаді прокурора;
− контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує
вивчення та узагальнення практики застосування законодавства та
інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення
якості здійснення ними своїх функцій;
− виконує інші повноваження, передбачені законом України.
Керівник регіональної прокуратури видає накази з питань, що належать
до його адміністративних повноважень.
У системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та
територіальна юрисдикція яких визначається Законом.
Місцеву прокуратуру очолює керівник місцевої прокуратури, який має
першого заступника та не більше двох заступників.
131
Місцеві прокуратури
У системі прокуратури України діють місцеві прокуратури. Місцеву
прокуратуру очолює керівник місцевої прокуратури, який має першого
заступника, та не більше двох заступників.
Повноваження керівника місцевої прокуратури:

− представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної
влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування,
державними органами, особами, установами та організаціями;
− організовує діяльність місцевої прокуратури;
місцевій прокуратурі;
прокурорів місцевої прокуратури;
− виконує інші повноваження, передбачені законами України.
Керівник місцевої прокуратури видає накази з питань, що належать до
його адміністративних повноважень.
Загальна чисельність працівників органів прокуратури становить
15 тисяч осіб зі зменшенням кількості прокурорів з 1 січня 2018 р. до 10 тисяч
осіб.
7.1.2. Повноваження прокурора з виконання покладених на нього

функцій. Гарантії незалежності прокурора
Прокурор підтримує обвинувачення в судовому провадженні щодо

кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи
обов’язки, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України.
Представництво інтересів громадянина або держави в суді:

− Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в
суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист
інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених
законом.
− Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина
(громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках,
132
якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи
оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через
недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а
законні представники або органи, яким законом надано право захищати
права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним
чином здійснюють її захист.
− Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів
держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо
захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган
державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних
повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а
також у разі відсутності такого органу.
− Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована
прокурором у суді.
При наявності підстав для представництва прокурор має право:
− витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та
безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та
комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду
України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страху-
вання, що знаходяться у цих суб’єктів, у порядку, визначеному законом;
− отримувати від посадових та службових осіб органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та
комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду
України та фондів загально-обов’язкового державного соціального
страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб
можливе виключно за їхньою згодою.
Прокурор з метою вжиття заходів з досудового врегулювання спору та
поновлення ймовірно порушеного права громадянина або законного інтересу
держави після підтвердження судом підстав для представництва має право
направити до органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
військових частин, суб’єктів державного та комунального секторів економіки,
органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного
соціального страхування, рішення, дії чи бездіяльність яких створюють загрозу
порушення або ймовірно порушують законні інтереси громадянина чи держави,
звернення, що містить викладення обставин та вимог, передбачених
процесуальним законом, про можливість досудового врегулювання спору.
133
Протягом п’ятнадцяти днів з дня отримання звернення прокурора
відповідна особа має право вжити запропонованих прокурором заходів для
забезпечення досудового врегулювання спору.
У разі неврегулювання спору у досудовому порядку прокурор
звертається до суду із позовом (заявою, поданням) протягом одного місяця з
дня отримання відповідною особою заяви прокурора.
Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави
у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом
та законом, що регулює виконавче провадження:
− звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);
− вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої
особи, на будь-якому етапі судового провадження;
− ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі,
порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;
− брати участь у розгляді справи;
− подавати цивільний позов під час кримінального провадження у
випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;
− брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у
справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів
громадянина або держави в суді;
− з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та
матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати
безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи
виконавчого провадження.
У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального
правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії
щодо порушення відповідного провадження.
Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів

громадянина або держави в суді:
− Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного,
адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному
прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам
регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
− Право подання цивільного позову у кримінальному провадженні
надається прокурору, який бере в ньому участь.
134
− Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення
в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору,
який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді
справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору України, його
першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих
прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних
прокуратур.
При цьому прокурор повинен надати суду письмову згоду законного
представника або органу, якому законом надано право захищати права,
свободи та інтереси відповідної особи, або органу державної влади, органу
місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень на
здійснення ним представництва.
− Право подання заяви про перегляд судового рішення за ново-
виявленими обставинами в цивільній, адміністративній, господарській справі
надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та
заступникам, керівникам регіональних прокуратур.
− Право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд
судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового
рішення Верховним Судом України на судове рішення у кримінальній справі
надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно
від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному
прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам
регіональних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
− Змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви,
подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового
рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового
рішення Верховним Судом України має право прокурор, який її подав, або
прокурор вищого рівня.
Нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-

розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство
Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що
провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство,
користуючись при цьому правами і виконуючи обов’язки, передбачені
Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним
процесуальним кодексом України.
135
Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-
розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах
повноважень, є обов’язковими для цих органів і підлягають негайному
виконанню.
Генеральний прокурор України, керівники регіональних та місцевих
прокуратур, їх перші заступники та заступники відповідно до розподілу
обов’язків, здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, що
провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство,
координують діяльність правоохоронних органів відповідного рівня у сфері
протидії злочинності. Координаційні повноваження прокурори здійснюють
шляхом проведення спільних нарад, створення міжвідомчих робочих груп, а
також проведення узгоджених заходів, здійснення аналітичної діяльності.
Порядок організації роботи з координації діяльності правоохоронних
органів, взаємодії органів прокуратури із суб’єктами протидії злочинності
визначається положенням, що затверджується спільним наказом Генераль-
ного прокурора України, керівників інших правоохоронних органів і підлягає
реєстрації у Міністерстві юстиції України.
Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у

кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян
Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні
судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших
заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи
громадян, має право:
− у будь-який час за посвідченням, що підтверджує займану посаду,
відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи,
в яких засуджені відбувають покарання, установи, де перебувають особи,
щодо яких застосовані примусові заходи медичного або виховного характеру,
та будь-які інші місця, в яких особи примусово тримаються згідно з судовим
рішенням або рішенням адміністративного органу;
− опитувати осіб, які перебувають у місцях, зазначених у пункті 1
цієї частини, з метою отримання інформації про умови їх тримання та
поводження з ними, ознайомлюватися з документами, на підставі яких ці
особи тримаються в таких місцях, засуджені або до них застосовано заходи
примусового характеру;
136
− перевіряти законність наказів, розпоряджень, інших актів
відповідних органів і установ та в разі невідповідності законодавству
вимагати від посадових чи службових осіб їх скасування та усунення
порушень закону, до яких вони призвели, а також скасовувати незаконні акти
індивідуальної дії;
− вимагати від посадових чи службових осіб надання пояснень щодо
допущених порушень, а також вимагати усунення порушень та причин і умов,
що їм сприяли, притягнення винних до передбаченої законом відпові-
дальності;
− знайомитися з матеріалами виконавчого провадження щодо
виконання судових рішень у кримінальних справах, робити з них виписки,
знімати копії та в установленому законом порядку оскаржувати рішення, дії
чи бездіяльність державного виконавця;
− вимагати від керівників органів вищого рівня проведення перевірок
підпорядкованих і підконтрольних органів та установ попереднього
ув’язнення, виконання покарань, застосування заходів примусового характеру
та перевірок інших місць, в яких особи примусово тримаються згідно з
судовим рішенням або рішенням адміністративного органу;
− звертатися до суду з позовом (заявою) у визначених законом
випадках.
Прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно (за
відсутності відповідного судового рішення, рішення адміністративного
органу або іншого передбаченого законом документа чи після закінчення
передбаченого законом або таким рішенням строку) перебуває у місці
тримання затриманих, попереднього ув’язнення, обмеження чи позбавлення
волі, установі для виконання заходів примусового характеру, інших місцях
передбачених законом.
Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законо-
давством порядку та умов тримання осіб у вказаних місцях, а також
письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, що виконують судові
рішення у кримінальних справах, є обов’язковими і підлягають негайному
виконанню.
Гарантії незалежності прокурора:

− особливий порядок його призначення на посаду, звільнення з
посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності;
137
− порядок здійснення повноважень, визначений процесуальним та
іншими законами;
− заборона незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення
повноважень прокурора;
− установлений законом порядок фінансування та організаційного
забезпечення діяльності прокуратури;
− належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпеченням
прокурора;
− функціонування органів прокурорського самоврядування;
− визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки
прокурора, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового
захисту.
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-
якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності
лише Конституцією та законами України.
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути
звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені
лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-
якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого
самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних
посадах.
Вимоги щодо несумісності не поширюються на участь прокурорів у
діяльності виборних органів релігійних та громадських організацій.
На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та сумі-
щення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про засади
запобігання і протидії корупції».
Прокурор не може належати до політичної партії, брати участь у полі-
тичних акціях, мітингах, страйках.
Прокурор за його заявою може бути відряджений для роботи у
Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів, Національній академії
прокуратури України чи в інших органах у визначених законом випадках. За
відрядженим прокурором зберігаються гарантії соціального забезпечення,
визначені законодавством для прокурорів.
138
7.1.3. Загальні права та обов’язки прокурора
Прокурор має право брати участь у прокурорському самоврядуванні

для вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури у порядку,
встановленому законом.
Прокурори мають право бути членами професійних спілок, утворювати
громадські організації та брати в них участь з метою захисту своїх прав та
інтересів, підвищення свого професійного рівня.
Прокурор зобов’язаний:
− виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень;
− не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що
охороняється законом;
− додержуватися вимог закону про засади запобігання і протидії
корупції;
− додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати
поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може
зашкодити авторитету прокуратур;
− щорічно проходити таємну перевірку доброчесності.
Таємну перевірку доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури
України, регіональних і місцевих прокуратур проводять підрозділи внутрішньої
безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю проку-
рора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку,
визначеному законом.
Держава, відшкодовуючи шкоду, завдану прокурором, має право
зворотньої вимоги до нього в розмірі виплаченого відшкодування в разі
встановлення в діях прокурора складу кримінального правопорушення за
обвинувальним вироком суду щодо нього, який набрав законної сили.
7.1.4. Порядок призначення на посаду та зайняття з посади

прокурора. Порядок звільнення його з адміністративної
посади
Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин

України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не
менше двох років та володіє державною мовою.
139
Не може бути призначена на посаду прокурора особа, яка:
− визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;
− має захворювання, що перешкоджає виконанню обов’язків
прокурора;
− має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося
адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.
Добір кандидатів та їх призначення на посаду прокурора здійснюється в
порядку, визначеному Законом, та включає:
– прийняття Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів
рішення про проведення добору кандидатів на посаду прокурора, що розмі-
щується на офіційному веб-сайті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
прокурорів та повинно містити виклад передбачених Законом вимог, яким має
відповідати кандидат на посаду прокурора, а також перелік документів, що
подаються до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, і кінцевий
термін їх подання;
– подання особами, які виявили бажання стати прокурором, до
Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів відповідної заяви та
документів, визначених Законом;
– здійснення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів
на основі поданих кандидатами на посаду прокурора документів перевірки
відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду про-
курора;
– складання особами, які відповідають установленим вимогам до
кандидата на посаду прокурора, кваліфікаційного іспиту;
– оприлюднення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією проку-
рорів на офіційному веб-сайті списку кандидатів, які успішно склали
кваліфікаційний іспит;
– організацію Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів
спеціальної перевірки кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит;
– визначення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів
рейтингу кандидатів на посаду прокурора серед осіб, які успішно склали
кваліфікаційний іспит та щодо яких проведено спеціальну перевірку, а також
зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів;
– проходження кандидатом на посаду прокурора спеціальної
підготовки в Національній академії прокуратури України;
140
– оголошення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів у
разі відкриття вакантних посад прокурорів конкурсу на зайняття таких посад
серед кандидатів, які перебувають у резерві та пройшли спеціальну
підготовку;
– проведення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів
конкурсу на зайняття вакантних посад прокурорів на основі рейтингу
кандидатів;
– направлення Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів
подання керівнику місцевої прокуратури щодо призначення кандидата на
посаду прокурора;
– призначення особи на посаду прокурора;
– складення особою присяги прокурора.
Кваліфікаційний іспит проводиться з метою перевірки рівня
теоретичних знань у галузі права, європейських стандартів у галузі захисту
прав людини, володіння державною мовою, аналітичних здібностей
кандидатів та практичних навичок і складається з анонімного тестування та
практичного завдання.
Результати кваліфікаційного іспиту дійсні протягом трьох років.
Прохідний бал не може бути нижчим 60 відсотків максимально
можливого бала.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів організовує спеціальну
перевірку кандидата на посаду прокурора, які успішно склали кваліфікаційний
іспит.
Кандидат на посаду прокурора проходить протягом одного року
спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України з метою
отримання знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора,
складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики.
Спеціальна підготовка завершується складанням кандидатом на посаду
прокурора іспиту у вигляді анонімного тестування та практичного завдання.
За результатами проходження кандидатом на посаду прокурора
спеціальної підготовки Національна академія прокуратури України приймає
вмотивоване рішення про успішне чи неуспішне її проходження, копія якого
вручається кандидату на посаду прокурора.
Кандидат на посаду прокурора вважається таким, що успішно пройшов
спеціальну підготовку, якщо за результатом іспиту отримав більше 50
відсотків максимально можливого бала.
141
Спеціальна перевірка
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів організовує
спеціальну перевірку кандидатів на посаду прокурора, які успішно склали
кваліфікайний іспит. Відомості про особу, які підлягають спеціальній
перевірці, а також порядок її здійснення визначаються Законом України «Про
засади запобігання і протидії корупції».
Про проведення конкурсу на заняття вакантної посади (крім просади
Генерального прокурора) Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів
розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті не пізніше
ніж за 10 днів до проведення конкурсу.
Прокурор звільняється з посади у разі:

– неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
– порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених Законом;
– набрання законної сили судовим рішенням про притягнення
прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне
правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом
України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
– неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на
це у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
– набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
держави;
– подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
– неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній
посаді;
– ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор
обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Повноваження прокурора припиняються у зв’язку з:
– досягненням шістдесяти п’яти років;
– смертю;
– визнанням його безвісно відсутнім або оголошенням померлим;
прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопо-
рушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України
«Про засади запобігання і протидії корупції»;
142
– рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про
неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.
Подання про звільнення прокурора з посади вноситься Вищою радою
юстиції або Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів у визна-
чених законом випадках.
7.1.5. Дисциплінарна відповідальність прокурора
Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відпові-

дальності
Прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності
у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
– невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;
– необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;
– розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала
відомою прокуророві під час виконання повноважень;
– порушення встановленого законом порядку подання декларації про
майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру;
– вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати
сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та
непідкупності органів прокуратури;
– систематичне (два і більше разів протягом одного року) або
одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;
– порушення правил внутрішнього службового розпорядку;
– втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи
порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого
прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом
публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності
при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;
– публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невину-
ватості.
Притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виклю-
чає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної
відповідальності у випадках, передбачених законом.
Дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінар-
ною комісією прокурорів.
143
Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії проку-
рорів зі скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має
кожен, кому відомо про такі факти.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення в
дисциплінарному провадженні більшістю від свого загального складу.
Рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або
рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді
прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення
проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування
прокурора у відпустці.
На прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

– догана;
– заборона на строк до одного року на переведення до органу
прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі
прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора
України);
– звільнення з посади в органах прокуратури.
За результатами дисциплінарного провадження Кваліфікаційно-дисцип-
лінарна комісія прокурорів може прийняти рішення про неможливість
подальшого перебування особи на посаді прокурора (крім Генерального
прокурора України) у разі:
– якщо дисциплінарний проступок, вчинений прокурором, має
характер грубого порушення;
– якщо прокурор вчинив дисциплінарний проступок, перебуваючи у
статусі прокурора, який притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисцип-
лінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради
правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним
поштою копії рішення.
Загальні умови звільнення

Прокурор звільняється з посади у разі:
– неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
– порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених Законом;
144
прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопо-
рушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України
«Про засади запобігання і протидії корупції»;
– неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на
це у зв’язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
– набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
держави;
– подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
– неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній
посаді;
– ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор
обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу
прокуратури.
7.1.6. Прокурорське самоврядування та органи, що забезпечують

діяльність прокуратури
До питань внутрішньої діяльності прокуратури належать питання

організаційного забезпечення прокуратури та діяльності прокурорів,
соціального захисту прокурорів та їхніх сімей, а також інші питання, що
безпосередньо не пов’язані з виконанням повноважень прокурорів.
Прокурорське самоврядування – це самостійне колективне вирішення

прокурорами питань внутрішньої діяльності прокуратури з метою:
– забезпечення організаційної єдності функціонування органів проку-
ратури, підвищення якості роботи прокурорів;
– зміцнення незалежності прокурорів, захисту від втручання в їх
– участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-
технічного та іншого забезпечення прокурорів, а також контролю за додер-
жанням установлених нормативів такого забезпечення;
– обрання чи призначення прокурорів до складу інших органів у
випадках та в порядку, встановлених законом.
145
Прокурорське самоврядування здійснюється через всеукраїнську
конференцію працівників прокуратури та Раду прокурорів України.
Порядок здійснення прокурорського самоврядування визначається
Законом.
Найвищим органом прокурорського самоврядування є всеукраїнська
конференція працівників прокуратури.
Всеукраїнська конференція працівників прокуратури:
– заслуховує звіт Ради прокурорів України про виконання завдань
органів прокурорського самоврядування, стан фінансування та організа-
ційного забезпечення діяльності прокуратури;
– призначає членів Вищої ради юстиції та приймає рішення про
припинення їх повноважень відповідно до Конституції і законів України;
– призначає членів Ради прокурорів України, Кваліфікаційно-
дисциплінарної комісії прокурорів;
– затверджує Кодекс професійної етики та поведінки працівників
прокуратури та положення про Раду прокурорів України;
– приймає положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисцип-
лінарної комісії прокурорів;
– звертається до органів державної влади та їх посадових осіб із
пропозиціями щодо вирішення питань діяльності прокуратури;
– розглядає інші питання прокурорського самоврядування та здійснює
інші повноваження відповідно до закону.
Всеукраїнська конференція працівників прокуратури приймає з питань,
що належать до її компетенції, рішення, що є обов’язковими для Ради
прокурорів України та будь-яких прокурорів.
У період між всеукраїнськими конференціями працівників прокуратури
вищим органом прокурорського самоврядування є Рада прокурорів України.
До складу Ради прокурорів України входять тринадцять осіб, з яких:
– два представники (прокурори) від Генеральної прокуратури
України;
– чотири представники (прокурори) від регіональних прокуратур;
– п’ять представників (прокурорів) від місцевих прокуратур;
– два представники (вчені), призначені з’їздом представників
юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.
Строк повноважень члена Ради прокурорів України становить п’ять
років без права повторного обрання.
146
Рада прокурорів України:
– вносить рекомендації про призначення та звільнення прокурорів з
адміністративних посад у випадках, передбачених законом. У разі якщо
Генеральний прокурор України не погоджується з рекомендованою Радою
прокурорів України кандидатурою і відмовляє у призначенні на посаду, він
вносить на розгляд Ради прокурорів України іншу кандидатуру;
– організовує впровадження заходів щодо забезпечення незалежності
прокурорів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності
прокуратур;
– розглядає питання правового захисту прокурорів, соціального
захисту прокурорів та членів їхніх сімей і приймає відповідні рішення з цих
питань;
– розглядає звернення прокурорів та інші повідомлення про загрозу
незалежності прокурорів, вживає за наслідками розгляду відповідних заходів
(повідомляє відповідні органи про підстави для притягнення до кримінальної,
дисциплінарної чи іншої відповідальності; ініціює розгляд питання щодо вжиття
заходів забезпечення безпеки прокурорів; оприлюднює заяви від імені
прокурорського корпусу про факти порушення незалежності прокурора;
звертається до міжнародних організацій з відповідними повідомленнями тощо);
– розглядає звернення щодо неналежного виконання прокурором,
який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, встановлених
для відповідної адміністративної посади;
– звертається з пропозиціями про вирішення питань діяльності
прокуратури до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування;
– здійснює контроль за виконанням рішень органів прокурорського
самоврядування;
– здійснює інші повноваження, передбачені законом.
7.1.7. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів є колегіальним

органом, який відповідно до повноважень, передбачених законом, визначає
рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора,
та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності, переведення та
звільнення прокурорів з посади.
147
Порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів
визначається положенням, прийнятим всеукраїнською конференцією праців-
ників прокуратури.
До складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів входять
одинадцять членів, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту
та стаж роботи в галузі права не менше десяти років, з яких:
– п’ять прокурорів призначає всеукраїнська конференція працівників
прокуратури;
– дві особи (вчених) призначає з’їзд представників юридичних вищих
навчальних закладів та наукових установ;
– одну особу (адвоката) призначає з’їзд адвокатів України;
– три особи призначає Уповноважений Верховної Ради України з прав
людини за погодженням з комітетом Верховної Ради України, до предмету
відання якого належить організація та діяльність органів прокуратури.
Строк повноважень члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
прокурорів становить три роки.
Одна і та ж сама особа не може здійснювати повноваження члена
комісії два строки підряд.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів:

– веде облік даних про кількість посад прокурорів, у тому числі
вакантних та тимчасово вакантних;
– проводить добір кандидатів на посаду прокурора в установленому
законом порядку;
– бере участь у переведенні прокурорів;
– розглядає скарги (заяви) про вчинення прокурором дисциплінарного
проступку та здійснює дисциплінарне провадження;
– за результатами дисциплінарного провадження і за наявності
підстав, передбачених законом, приймає рішення про накладення на
прокурора місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або рішення про
неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора;
– здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Національна академія прокуратури України є державним вищим

навчально-науковим закладом, який забезпечує підготовку фахівців з вищою
освітою, здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора,
підвищення кваліфікації прокурорів, а також науково-дослідну діяльність.
148
7.1.8. Соціальне та матеріально-побутове забезпечення прокурора
та інших працівників органів прокуратури
Заробітна плата прокурора регулюється Законом та не може

визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за:
– вислугу років;
– виконання обов’язків на адміністративній посаді та інших виплат,
передбачених законодавством.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у
розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запро-
ваджується поетапно:
– з 1 липня 2015 року – 10 мінімальних заробітних плат;
– з 1 січня 2016 року – 11 мінімальних заробітних плат;
– з 1 січня 2017 року – 12 мінімальних заробітних плат.
Прокурорам виплачується щомісячна доплата за вислугу років у

розмірах за наявності стажу роботи:
– понад один рік – 10 відсотків,
– понад 3 роки – 15 відсотків,
– понад 5 років – 18 відсотків,
– понад 35 років – 50 відсотків посадового окладу.
Прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю

30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не
перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад
10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 кален-
дарних днів.
У разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв’язку з виконанням
службових обов’язків, прокурор одержує компенсацію в розмірі від річної до
149
п’ятирічної заробітної плати залежно від ступеня втрати працездатності, а у
разі його загибелі із зазначеної причини сім’ї або утриманцям загиблого
виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічної заробітної плати за
останньою посадою, яка складається з посадового окладу та передбачених
Законом надбавки за класний чин.
Порядок, умови компенсації та виплати одноразової допомоги
визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пенсія призначається в розмірі 70 відсотків від суми їхньої місячної
(чинної) заробітної плати.
7.2. НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ: ПРАВОВИЙ

СТАТУС, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА ПРИНЦИПИ
ДІЯЛЬНОСТІ
7.2.1. Правовий статус, основні завдання, принципи діяльності.

Склад поліції
Правовий статус Національної поліції визначається законом України

«Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 р.
Національна поліція – це центральний орган виконавчої влади, який
служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини,
протидії злочинності, підтримання публічного порядку та громадської безпеки.
Діяльність Національної поліції спрямовується та координується
Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ згідно із
законом.
Завданнями Національної поліції є реалізація державної політики у сферах:

1) забезпечення громадської безпеки та публічного порядку;
2) охорони та захисту прав і свобод людини, а також інтересів
суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам,
які з особистих, економічних, соціальних причин або інших надзвичайних
ситуацій потребують такої допомоги (поліцейські послуги).
150
Національна поліція здійснює свою діяльність на принципах:
– верховенство права;
– дотримання прав і свобод людини;
– законність;
– відкритість та прозорість;
– політична нейтральність;
– взаємодія з населенням на засадах партнерства;
– безперервність.
Систему Національної поліції складають:

1) центральний орган управління Національною поліцією;
2) територіальні органи Національної поліції.
У складі Національної поліції функціонують:

− кримінальна поліція;
− патрульна поліція;
− поліція охорони;
− спеціальна поліція;
− поліція особливого призначення.
Територіальні органи Національної поліції утворюються в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах,
районах у містах як юридичні особи публічного права в межах граничної
чисельності Національної поліції і коштів, визначених на її утримання.
Територіальні органи Національної поліції утворює, ліквідовує та
реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх
справ України на підставі пропозицій керівника Національної поліції.
Керівником, заступником керівника територіального органу Націо-
нальної поліції може бути призначена особа, яка:
1) відповідає загальним умовам вступу на службу в поліцію;
2) має вищу повну юридичну освіту;
3) має стаж роботи в галузі права не менш як п’ять років;
4) має досвід роботи на керівних посадах не менше одного року.
Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцей-
ського, проходить службу на відповідних посадах у Національній поліції і
якому присвоєно спеціальне звання поліції.
151
Поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон. Зразки
та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджує
Міністр внутрішніх справ України.
Поліцейський зобов’язаний:
– неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів
України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність
Національної поліції, та Присяги поліцейського;
– професійно виконувати свої службові обов’язки відповідно до вимог
нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов’язків, наказів
керівництва;
– поважати і не порушувати права і свободи людини;
– надавати невідкладну, зокрема медичну, допомогу особам, які
постраждали від правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опини-
лися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їх життя та здоров’я;
– зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома
у зв’язку з виконанням службових обов’язків;
– інформувати безпосереднього керівника про обставини, що
унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на
займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він
займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої
особи із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи
громадській безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій
зобов’язаний вжити заходів для попередження і припинення правопорушень,
рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, визначення і
затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і
повідомити про це найближчий орган Національної поліції.
Звертаючись до людини, поліцейський зобов’язаний назвати своє
прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове
посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому
інформацією, не випускаючи його з власних рук.
Перший заступник та заступники керівника Національної поліції
призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром внутрішніх
справ України за поданням керівника Національної поліції.
152
Керівником та заступниками керівника Національної поліції може бути
призначена особа, яка:
1) відповідає загальним умовам вступу на службу в поліцію;
2) має вищу повну юридичну освіту;
3) має стаж роботи в галузі права не менш як сім років;
4) має досвід роботи на керівних посадах не менш як п’ять років.
7.2.2. Основні повноваження поліції
Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на
запобігання вчинення правопорушень;
2) виявляє причини та умови, що сприяють учиненню кримінальних
та адміністративних правопорушень, уживає в межах своєї компетенції
заходів для їх усунення;
3) уживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних
правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні право-
порушення;
4) уживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та
здоров’ю фізичних осіб і громадській безпеці, що виникли внаслідок
учинення кримінального, адміністративного правопорушення;
5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про
кримінальні, адміністративні правопорушення або події;
6) здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у
межах визначеної підслідності;
7) розшукує осіб, які переховуються від органів досудового
розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального
покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом;
8) доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих
осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та осіб, які вчинили адміністративне
правопорушення;
9) регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням
правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації
транспортних засобів на вулично-дорожній мережі;
10) уживає всіх можливих заходів з надання невідкладної, зокрема
медичної, допомоги особам, які постраждали від кримінальних чи
153
адміністративних правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які
опинилися в ситуації, небезпечній для їх життя та здоров’я;
11) здійснює охорону об’єктів права державної власності у випадках
та порядку, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а
також бере участь у здійсненні державної охорони;
12) здійснює на договірних засадах охорону фізичних осіб та об’єктів
права приватної і комунальної власності;
13) здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними
особами спеціальних правил та порядку зберігання і використання зброї,
спеціальних засобів індивідуального захисту та активної оборони, боєпри-
пасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів, матеріалів та
речовин, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ.
Поліція наповнює та підтримує в актуальному стані наступні бази
(банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства
внутрішніх справ, стосовно:
– осіб, щодо яких поліцейські здійснюють профілактичну роботу;
– виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, осіб,
які їх учинили, рух кримінальних проваджень; обвинувачених, обвину-
вальний акт щодо яких направлено до суду;
– розшуку підозрюваних, обвинувачених (підсудних) осіб, які
ухиляються від відбування покарання або вироку суду;
– розшуку безвісно зниклих;
– установлення особи невпізнаних трупів та людей, які не можуть
надати про себе будь-яку інформацію у зв’язку з хворобою або неповнолітнім
віком;
– зареєстрованих в органах внутрішніх справ кримінальних або
адміністративних правопорушень, подій, які загрожують особистій чи
громадській безпеці, надзвичайних подій;
– осіб, затриманих за підозрою у вчиненні правопорушень
(адміністративного затримання; затримання згідно з дорученнями органів
правопорядку; затримання осіб органами досудового розслідування; адмі-
ністративний арешт, домашній арешт);
– осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, провадження у
справах за якими здійснюється поліцією;
– зареєстрованих кримінальних та адміністративних корупційних
правопорушень, осіб, які їх учинили, та результати розгляду цих право-
порушень у судах;
154
– іноземців та осіб без громадянства, затриманих поліцією за пору-
шення визначених правил перебування в Україні;
– викрадених номерних речей, цінностей та іншого майна, які мають
характерні ознаки для ідентифікації, або речей, пов’язаних із учиненням
правопорушень, відповідно до заяв громадян;
– викрадених (втрачених) документів за зверненням громадян;
– знайдених, вилучених предметів і речей, у тому числі заборонених
або обмежених в обороті, а також документів з ознаками підробки, які мають
індивідуальні (заводські) номери;
– викрадених транспортних засобів, які розшукуються у зв’язку з
безвісним зникненням особи, виявлених безгосподарних транспортних
засобів, а також викрадених, утрачених номерних знаків;
– виданих дозвільних документів у сфері безпеки дорожнього руху та
дозволів на рух окремих категорій транспортних засобів;
– зброї, що перебуває у володінні та користуванні фізичних і
юридичних осіб, яким надано дозвіл на придбання, зберігання, носіння, переве-
зення зброї;
– викраденої, втраченої, вилученої, знайденої зброї, а також добро-
вільно зданої зброї із числа тієї, що незаконно зберігалася.
Національна поліція також має безпосередній оперативний доступ до
таких баз (банків):
– Державного реєстру фізичних осіб-платників податків;
– Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів;
– Єдиного реєстру громадських формувань; Єдиного державного
демографічного реєстру;
– Державного реєстру актів цивільного стану громадян;
– Єдиного реєстру нотаріусів; Єдиного реєстру довіреностей;
– Державного реєстру обтяжень рухомого майна;
– Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-
підприємців;
– Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні
– Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у
справі про банкрутство;
– Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;
– Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
– Єдиного реєстру досудових розслідувань;
155
– Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та
інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності;
– Єдиного державного реєстру судових рішень;
– Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;
– Державного реєстру виборців;
– Реєстру позичальників;
– Державного реєстру документів дозвільного характеру;
– Єдиного ліцензійного реєстру.
7.2.3. Поліцейські заходи
Національна поліція для виконання покладених на неї завдань уживає

заходів реагування на правопорушення, що визначені Кодексом України про
адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом
України, на підставі та в порядку, визначеними цими законами.
Національна поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання
загрозам публічному порядку і громадській безпеці або припинення їх
порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські
превентивні заходи та заходи примусу, визначені законом.
Національна поліція може застосовувати такі превентивні заходи:
– перевірка документів особи;
– опитування особи;
– поверхнева перевірка і огляд;
– зупинення транспортного засобу;
– вимога покинути місце і обмеження доступу до визначеної
території;
– обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактич-
ного володіння річчю;
– проникнення до житла чи іншого володіння особи;
– перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх
справ;
– застосування автоматичної фототехніки (радара) та відеотехніки;
– поліцейське піклування.
Поліцейський може зупинити особу і вимагати пред’явлення нею
документів, що посвідчують особу, для визначення її особи або документів,
що підтверджують відповідне право, для перевірки наявності відповідних
прав у таких випадках:
156
– якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні
ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;
– якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має
намір учинити правопорушення;
– якщо особа перебуває на території чи об’єкті зі спеціальним
режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;
– якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі,
обіг яких обмежений або заборонений, або якщо для зберігання,
– використання чи перевезення яких потрібен такий дозвіл, якщо
встановити ці права іншим чином неможливо;
– якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або
дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
– якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи
дають достатні підстави вважати, що особа причетна до учинення
правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом
учинення правопорушення.
Поліцейський може опитати особу якщо існує достатньо підстав
вважати, що вона володіє інформацією, необхідною для виконання
поліцейських повноважень.
Поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід є здійсненням
візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою,
спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного
засобу.
Поліцейський для здійснення поверхневої перевірки особи може
зупиняти осіб та (або) оглядати їх, якщо існує достатньо підстав вважати, що
в особи є при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить
загрозу для життя і здоров’ю такої особи або інших осіб.
Поліцейський може здійснювати поверхневу перевірку речі або
транспортного засобу:
– якщо існує достатньо підстав вважати, що в зазначеному
транспортному засобі знаходиться правопорушник або особа, свобода якої
обмежується в незаконний спосіб;
– якщо існує достатньо підстав вважати, що в такому транспортному
засобі знаходиться річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить
загрозу життю і здоров’ю такої особи або інших осіб;
– якщо існує достатньо підстав вважати, що річ або транспортний засіб
є знаряддям учинення правопорушення або (і) знаходиться в тому місці, де
157
може бути скоєно кримінальне правопорушення, для запобігання якого
необхідно провести поверхневу перевірку.
Поліцейський може зупиняти транспортні засоби в разі:
– якщо водій порушив правила дорожнього руху;
– якщо на транспортному засобі відсутній номерний знак або якщо
номерний знак на транспортному засобі не відповідає визначеним вимогам,
закріплений не у визначеному для цього місці, закритий іншими предметами
чи забруднений, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з
відстані двадцяти метрів;
– якщо є ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного
засобу;
– якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів
транспортного засобу до учинення дорожньо-транспортної пригоди,
кримінального чи адміністративного правопорушення або якщо є інформація,
що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об’єктом
чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи
адміністративного правопорушення;
– якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
– якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про
обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи
адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
– якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання
допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка
під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи
матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
– якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює
небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
– порушення порядку визначення і використання на транспортному
засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.
Поліцейський може вимагати від особи (осіб) покинути визначене місце
на певний строк або заборонити чи обмежити особам доступ до визначеної
території або об’єктів, якщо це необхідно для забезпечення публічного
порядку та громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей.
Поліцейський може обмежувати або забороняти рух транспорту і
пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг у випадках
затримання осіб відповідно до закону, під час аварій, інших надзвичайних
158
обставин, якщо це необхідно для забезпечення публічного порядку та
громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей.
Національна поліція може затримувати особу на підставах, у порядку та
на строки, визначені Конституцією України, Кримінальним процесуальним
кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення,
а також іншими законами України..
Поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або
пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні
підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані
особою з метою посягання на своє життя і здоров’я або на життя чи здоров’я
іншої людини, або пошкодження чужої речі.
Обмеження фактичного володіння річчю здійснюється шляхом вилу-
чення речі в її фактичного володільця, обмеження її перенесення або
перевезення.
Національна поліція може проникнути до житла чи іншого володіння
особи без вмотивованого рішення суду лише в невідкладних випадках,
пов’язаних із:
– рятуванням життя людей та цінного майна під час надзвичайних
ситуацій;
– переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні злочину;
– припиненням злочину, що загрожує життю осіб, які знаходяться в
житлі або іншому володінні;
– перевіркою виконання визначених судом обмежень особою, яка
перебуває під домашнім арештом або адміністративним наглядом.
Поліція в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ, може
оглядати за участю адміністрації (керівництва) юридичних осіб, фізичних
осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців) чи їх уповноважених
представників приміщення, де знаходяться зброя, спеціальні засоби,
боєприпаси, вибухові речовини та матеріали, інші предмети, матеріали і
речовини, щодо зберігання і використання яких визначено спеціальні правила
або порядок та на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх
справ, а також безпосередньо оглядати місця їх зберігання з метою перевірки
дотримання правил поводження з ними та правил їх використання.
Поліція може оглядати зброю, спеціальні засоби, боєприпаси, що
знаходяться у фізичних та юридичних осіб, інші предмети, матеріали і
речовини, щодо зберігання та використання яких визначено спеціальні
159
правила чи порядок та на які поширюється дозвільна система органів
внутрішніх справ, з метою перевірки дотримання правил поводження з
ними та правил їх використання.
Національна поліція під час виконання повноважень, визначених
Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу:
– психологічний або фізичний вплив (сила);
– застосування спеціальних засобів;
– застосування вогнепальної зброї.
Психологічний вплив – це попередження про намір застосувати заходи
фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю, а також їх
демонстрація з метою припинення протиправних дій правопорушників.
Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також
спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій
правопорушників.
Спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу – це сукупність
пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно
призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними
предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження
людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі
людини (психологічної чи фізичної) через здійснення впливу на неї чи
предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил
застосування таких засобів та службові тварини.
Для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати
такі спеціальні засоби:
– гумові та пластикові кийки;
– електрошокові пристрої контактної та контактно-дистанційної дії;
– засоби обмеження рухомості (кайданки, сітки для зв’язування тощо);
– засоби, споряджені речовинами сльозогінної та подразнюючої дії;
– засоби примусової зупинки транспорту;
– спеціальні маркувальні та фарбувальні засоби;
– службові собаки та службові коні;
– пристрої, гранати та боєприпаси світлозвукової дії;
– засоби акустичного та мікрохвильового впливу;
– пристрої, гранати, боєприпаси та малогабаритні підривні пристрої
для руйнування перешкод і примусового відчинення приміщень;
160
– пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи анало-
гічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;
– засоби, споряджені безпечними димоутворюючими препаратами;
– водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби.
Поліцейський зобов’язаний заздалегідь попередити особу про засто-
сування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй
достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку,
коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров’я особи чи
(та) поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке
попередження є невиправданим або неможливим.
Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або
звернення до великої групи людей – через гучномовні установки, підсилювачі
звуку.
Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з
урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та
індивідуальних особливостей особи, що вчинила правопорушення.
Заборонено застосування фізичної сили, спеціальних засобів і
вогнепальної зброї до вагітних жінок, неповнолітніх, осіб з явними ознаками
обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними
збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському,
що загрожує життю і здоров’ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити
такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.
Поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні
прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки
або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи,
яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не
забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.
Поліцейський зобов’язаний письмово повідомити свого керівника про
заподіяння особі тілесних ушкоджень унаслідок застосування фізичної сили.
Загальні підстави застосування спеціальних засобів:

– кайданки та інші засоби обмеження рухомості застосовуються до
особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та чинить або може чинити
опір поліцейському або намагається втекти; затримання осіб; під час
конвоювання (доставляння) затриманого або заарештованого; якщо особа
своїми небезпечними діями може заподіяти шкоду собі і оточуючим;
161
проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть
створити реальну небезпеку оточуючим або собі;
– гумові та пластикові кийки застосовуються для відбиття нападу на
поліцейського, іншу особу та/або об’єкт, що перебуває під охороною; для
затримання особи, яка вчинила правопорушення і чинить злісну непокору
законній вимозі поліцейського; для припинення масових і групових порушень
– засоби, споряджені речовинами сльозогінної та подразнюючої дії,
застосовуються для відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або
об’єкт, що перебуває під охороною; для припинення масових і групових
порушень правопорядку; під час затримання особи, яка вчинила
правопорушення або для того, щоб примусити таку особу залишити
територію, транспортний засіб або будівлю чи споруду, у яких вона
переховується;
– засоби примусової зупинки транспорту застосовуються для приму-
сової зупинки транспортного засобу, водій якого не виконав законні вимоги
поліцейського щодо зупинки транспортного засобу, або якщо дії водія
транспортного засобу створюють загрозу життю і здоров’ю людини, та якщо
застосування такого засобу необхідне для захисту пропорційного суспільного
блага;
– пристрої, гранати, боєприпаси та малогабаритні підривні пристрої
для руйнування перешкод і примусового відчинення приміщень
застосовуються під час затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне
діяння; для звільнення особи, незаконно позбавленої свободи, що знаходиться
в замкненому просторі;
– електрошокові пристрої контактної та контактно-дистанційної дії
застосовуються з метою відбиття нападу на особу, поліцейського або (і)
об’єкт, що перебуває під охороною, а також для відбиття нападу тварини, яка
загрожує життю і здоров’ю поліцейського чи оточуючих осіб;
– спеціальні маркувальні та фарбувальні засоби застосовуються для
маркування особи, яка вчинила кримінальне правопорушення або своїми діями
провокує масові чи групові порушення правопорядку, з метою її подальшого
виявлення та затримання, а також контролю за переміщенням речей;
– пристрої, гранати та боєприпаси світлозвукової дії, засоби
акустичного та мікрохвильового впливу застосовуються для відбиття нападу
162
на державний або (і) громадський об’єкт, відбиття нападу на особу або (і)
поліцейського, для затримання особи, яка чинить збройний опір або з метою
примусити таку особу залишити територію (транспортний засіб, будівлю,
споруду, земельну ділянку), де перебуває така особа, або для звільнення
особи, незаконно позбавленої свободи;
– водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби
застосовуються для припинення масових порушень громадського порядку чи
масових заворушень, відбиття групового нападу на державні або (і)
громадські об’єкти, для примусової зупинки транспортного засобу, водій
якого не виконав законні вимоги поліцейського зупинитися, затримання
озброєного злочинця;
– службова собака застосовуються під час патрулювання, переслі-
дування та затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, під
час конвоювання (доставлення) затриманої або заарештованої особи, для
відбиття нападу на особу або (і) поліцейського;
– службовий кінь застосовується під час переслідування та
затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, під час
патрулювання, припинення масових порушень правопорядку.
Поліцейський може у виняткових випадках застосовувати вогнепальну

зброю:
– для відбиття нападу на поліцейського, у випадку загрози його
життю і здоров’ю;
– для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю і здоров’ю;
– для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;
– для відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною,
конвої, житлові та нежилі приміщення, а також звільнення таких об’єктів у
разі їх захоплення;
– для затримання особи, яку застали під час учинення тяжкого або
особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;
– для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається
втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням
зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров’ю людей і (або)
поліцейського;
– для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо
водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю людей і (або)
поліцейського.
163
Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки
після попередження про необхідність припинення протиправних дій і намір
використання заходу примусу, визначеного цією статтею.
Застосування вогнепальної зброї без попередження допускається:

– у районах проведення антитерористичної операції;
– якщо особа, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в
руках, наблизилася до нього, скоротивши визначену ним відстань, чи
доторкнулася до зброї;
– у разі збройного нападу, а також у разі раптового нападу із
застосуванням бойової техніки, транспортних засобів або інших засобів, що
загрожують життю і здоров’ю людей;
– якщо особа, затримана або заарештована за вчинення особливо
тяжкого чи тяжкого злочину, втікає із застосуванням транспортного засобу;
– якщо особа чинить збройний опір;
– для припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.
Під час затримання осіб, щодо яких у поліцейського виникла підозра у
вчиненні правопорушень, а також під час перевірки документів у таких осіб
поліцейський може привести в готовність вогнепальну зброю, що є
попередженням про можливість її застосування.
Спроба особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в
руках, наблизитися до нього, скоротивши визначену поліцейським відстань,
чи доторкнутися до зброї є підставою для застосування вогнепальної зброї
поліцейським.
7.2.4. Добір на посаду поліцейського
На службу до Національної поліції можуть бути прийняті громадяни

України віком від 18 років незалежно від раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження,
майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Громадяни України, які виявили бажання поступити на службу до
Національної поліції, з метою визначення стану їх здоров’я зобов’язані
пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки,
психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення
алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному
Міністерством внутрішніх справ.
164
Громадяни України, які виявили бажання поступити на службу до
Національної поліції, за їх згодою можуть пройти тестування на поліграфі в
порядку та на умовах, визначених законом та іншими нормативно-правовими
актами.
Відповідно до порядку, установленого законом, щодо осіб, які претен-
дують на службу в Національній поліції, проводиться спеціальна перевірка,
порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-
правовими актами.
Для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі
поліцейських на підставі об’єктивного оцінювання професійного рівня та
особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді,
визначення перспективи службового використання в органах поліції
утворюються постійні поліцейські комісії.
Атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їх ділових,
професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівня,
фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення
відповідності посадам, а також перспектив їх службової кар’єри.
Атестування поліцейських проводиться:

– при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади
здійснюється без проведення конкурсу;
– для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через
службову невідповідність;
– для вирішення питання про звільнення зі служби в Національній
поліції через службову невідповідність.
Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів,
установ) Національної поліції, що створюються їх керівниками.
Призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до
виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових
обов’язків.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є
професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на
Національну поліцію повноважень.
Час проходження служби в Національній поліції зараховується до
страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної
служби.
165
Не може бути поліцейським:
– особа, визнана недієздатною або обмежено дієздатною особою;
– особа, яка має непогашену або незняту судимість за вчинення
злочину, крім реабілітованої;
– особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з
нереабілітуючих підстав;
– особа, яку було притягнуто до адміністративної відповідальності за
вчинення адміністративних корупційних правопорушень;
– особа, яка відмовляється від процедури спеціальної перевірки під час
прийняття на службу до Національної поліції або від процедури оформлення
допуску до державної таємниці, якщо для виконання службових обов’язків
особи потрібен такий допуск;
– особа, яка має захворювання, що перешкоджає проходженню служби
в поліції. Перелік захворювань, що перешкоджають проходженню служби в
поліції, затверджується Міністерством внутрішніх справ спільно з
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та
реалізовує державну політику у сфері охорони здоров’я;
– особа, яка втратила громадянство України та/або має громадянство
(підданство) іноземної держави, або особа без громадянства;
– особа, яка надала завідомо неправдиву інформацію під час прийняття
на службу до Національної поліції.
Поліцейський не може бути членом будь-яких політичних партій.
Поліцейський не може організовувати страйки та брати участь у страйках.
Контракт про проходження служби в Національній поліції – це

письмовий договір що укладається між громадянином України та державою, від
імені якої виступає Національна поліція, для визначення правої відносин між
сторонами.
Право на укладення від імені Національної поліції контракту про
проходження служби надається:
– Міністрові внутрішніх справ України – з керівником Національної
поліції та його заступниками;
– керівнику Національної поліції України – з особами, які згідно із
законом на іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади
його наказами, крім осіб, право на підписання контракту з якими належить
Міністру внутрішніх справ;
166
– керівнику вищого навчального закладу із специфічними умовами
навчання, який здійснює підготовку поліцейських, – з курсантами та
слухачами цих навчальних закладів про навчання;
– керівниками територіальних органів Національної поліції в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, науково-дослідних
установ, ректорами (керівниками) вищих навчальних закладів із специфічними
умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та прирівняними
до них начальниками з особами, які згідно із законом та іншими нормативно-
правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.
Особа, яка вступає на службу до Національної поліції, складає Присягу

на вірність Українському народові наступного змісту:
«Я, (прізвище, ім’я та по батькові), усвідомлюючи свою високу
відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити
Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України,
втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини,
честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно
виконувати свої службові обов’язки».
Поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою

оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.
Професійне навчання поліцейських складається з:

– первинної професійної підготовки;
– підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами
навчання;
– освіти;
– службової підготовки – системи заходів, спрямованих на
закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок
працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки,
специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.
Поліцейські, які мають спеціальні звання молодшого складу Націо-

нальної поліції, перебувають на службі до досягнення ними 45-річного віку.
167
Особи, які мають спеціальні звання середнього і вищого складу
Національної поліції, залежно від присвоєних їм спеціальних звань,
перебувають на службі до досягнення ними такого віку:
– до підполковників поліції включно – 45 років;
– полковники, генерали поліції – 50 років.
Поліцейські, які досягли граничного віку перебування на службі, мають
бути звільнені зі служби.
Установлюються такі спеціальні звання поліцейських:

– спеціальні звання молодшого складу:
− рядовий поліції;
− капрал поліції;
− сержант поліції;
− старший сержант поліції;
– спеціальні звання середнього складу:
− молодший лейтенант поліції;
− лейтенант поліції;
− старший лейтенант поліції капітан поліції;
− майор поліції;
− підполковник поліції;
− полковник поліції.
– спеціальні звання вищого складу:
− генерал поліції третього рангу;
− генерал поліції другого рангу;
− генерал поліції першого рангу.
Строки вислуги в спеціальних званнях національної поліції:

капрал поліції – 1 рік;
сержант поліції – 3 роки;
молодший лейтенант поліції – 1 рік;
лейтенант поліції – 2 роки;
старший лейтенант поліції – 3 роки;
капітан поліції – 4 роки;
майор поліції – 4 роки;
підполковник поліції – 5 років.
168
7.2.5. Громадський контроль поліції
З метою інформування громадськості про діяльність поліції керівник

Національної поліції та керівники територіальних органів Національної
поліції раз на рік готують та опубліковують на офіційних веб-порталах
органів Національної поліції звіт про діяльність Національної поліції.
Керівники територіальних органів Національної поліції зобов’язані
регулярно оприлюднювати статистичні та аналітичні дані про вжиті заходи
щодо виявлення, запобігання та припинення порушень публічного порядку на
офіційних веб порталах органів, які вони очолюють.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Київська та Севасто-
польська міські ради, обласні та районні ради мають право за результатами
оцінки діяльності органу Національної поліції на території відповідно
Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, відповідної
області або району своїм рішенням прийняти резолюцію недовіри керівнику
відповідного органу (підрозділу) Національної поліції, що є підставою для
звільнення його із займаної посади.
Рішення про прийняття резолюції недовіри керівнику органу
(підрозділу) Національної поліції вважається прийнятим, якщо за нього
проголосувало не менше двох третин від складу депутатів Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських рад,
обласних та районних рад відповідно.
У разі якщо при повторному розгляді за рішення про прийняття
резолюції недовіри керівнику органу (підрозділу) поліції проголосувало не
менше трьох четвертей від складу відповідної місцевої ради, таке рішення
вважається остаточним і підлягає обов’язковому виконанню у триденний строк
з дня прийняття.
7.2.6. Соціальний захист поліцейських
Особливий характер служби в Національній поліції містить такі

спеціальні умови для певних категорій поліцейських:
– службу у святкові та вихідні дні; службу позмінно;
– службу з нерівномірним графіком;
– службу в нічний час.
169
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського
становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої
тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в Національній поліції по
досягненню п’ятирічного стажу служби поліцейському надається один
календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як
п’ятнадцять календарних днів.
Поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого
визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції,
інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або
вченого звання.
Поліцейським гарантується безоплатне медичне забезпечення в
закладах охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ. Поліцейські
зобов’язані щороку проходити комплексний медичний огляд
(диспансеризацію), а за необхідності – цільові медичні огляди, психофізіо-
логічні обстеження і тестування в порядку, визначеному Міністром
внутрішніх справ України.
Одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення
втрати працездатності поліцейського (далі – одноразова грошова допомога) є
соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка
призначається і виплачується особам, які за законом мають право на її
отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується в разі:

– загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій
третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей
або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній
операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної
цілісності України або смерті працівника поліції внаслідок поранення
(контузії, травми або каліцтва), отриманого за вищевикладених обставин;
– смерті поліцейського, що настала під час проходження ним
служби_в поліції;
– внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під
час виконання ним службових обов’язків, пов’язаних із виконанням
повноважень та основних завдань поліції відповідно до закону, чи участі в
антитерористичній операції, захисту незалежності суверенітету та
170
територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення
його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
– визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання,
пов’язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців
після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;
– отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва)
під час виконання ним службових обов’язків, пов’язаних із здійсненням
повноважень та основних завдань поліції відповідно до закону, чи участі в
антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та
територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата
працездатності без визначення йому інвалідності;
– отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва),
пов’язаного із проходженням служби в поліції, наслідком якого є часткова
втрата працездатності без визначення йому інвалідності.
У разі настання випадків, зазначених у Законі, одноразова грошова
допомога призначається і виплачується в таких розмірах:
– загибелі (смерті) поліцейського – 500-кратного прожиткового
мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб;
– смерті поліцейського – 250-кратного прожиткового мінімуму,
визначеного законом для працездатних осіб;
– визначення поліцейському інвалідності:
а) I групи – 250-кратного прожиткового мінімуму, визначеного
законом для працездатних осіб;
б) II групи – 200-кратного прожиткового мінімуму, визначеного
законом для працездатних осіб;
в) III групи – 150-кратного прожиткового мінімуму, визначеного
законом для працездатних осіб.
Пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової

допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюється в порядку та на
умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб,
звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Особа, у якої один з батьків є поліцейським та має вислугу в
календарному обчисленні 20 років і більше, особа, у якої один з батьків є
громадянином, звільненим з поліції за віком, за станом здоров’я чи у зв’язку
із скороченням штату або проведенням організаційних заходів, вислуга років
171
у календарному обчисленні якого становить 20 років і більше, особа, у якої
один з батьків є поліцейським, який став інвалідом унаслідок захворювання,
пов’язаного з проходженням служби, користується переважним правом
зарахування до ліцеїв системи МВС, до вищих навчальних закладів МВС за
умов успішного складання іспитів та відповідності іншим вимогам і правилам
прийому до цих навчальних закладів протягом трьох років після здобуття
необхідного для вступу рівня загальної середньої освіти.
Особа, у якої один з батьків (усиновлювачів) був поліцейським, який
загинув чи визнаний судом безвісно відсутньою особою під час виконання
ним службових обов’язків, протягом трьох років після здобуття відповідної
загальної середньої освіти має право вступу поза конкурсом за особистим
вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-
технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів
державного і місцевих бюджетів.
172
● Правозахисні інституції
Розділ 8. ПРАВОЗАХИСНІ ІНСТИТУЦІЇ
8.1. Адвокатура.
8.2. Нотаріат в Україні.
173
8.1. АДВОКАТУРА УКРАЇНИ
8.1.1. Правовий статус адвокатури. Набуття права на заняття

адвокатською діяльністю. Організаційні форми
адвокатської діяльності
Правовий статус адвокатури визначається Законом України «Про

адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року.
Адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що

забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів
правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує
питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому
вказаним Законом.
Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право
здійснювати адвокатську діяльність.
З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності,
дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав
адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення
питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське
самоврядування.
Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права,
законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в
організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського
об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на
території України відповідно до закону, якщо інше не передбачено
міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною
Радою України.
Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну
освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше
двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім
випадків, встановлених законом), склала присягу адвоката України та
отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
174
Не може бути адвокатом особа, яка:
1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку
судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину
середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;
2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;
3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, – протягом
двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття
адвокатською діяльністю;
4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з
державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за
порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, – протягом
трьох років з дня такого звільнення.
Несумісною з діяльністю адвоката є:

1) робота на наступних посадах:
– особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого
самоврядування та які прирівнюються до цих осіб;
– особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з
виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських
обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у
юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової
форми, відповідно до закону;
– посадові особи та працівники юридичних осіб;
2) військова або альтернативна (невійськова) служба;
3) нотаріальна діяльність;
4) судово-експертна діяльність.
Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам, має
право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за
місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного
іспиту.
Строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту
не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів
кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про:
1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту;
2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.
175
Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може
бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.
Особа, яка склала кваліфікаційний іспит проходить стажування
протягом шести місяців. Керівником стажування може бути адвокат України,
який має стаж адвокатської діяльності не менше п’яти років.
За оцінкою результатів стажування рада адвокатів регіону приймає
рішення про:
1) видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською
діяльністю;
2) продовження стажування на строк від одного до трьох місяців.
Особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про
видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше
тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів
регіону присягу адвоката України.
Особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у
день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття
адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення
адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.
Адвокат здійснює свою діяльність індивідуально, шляхом створення
адвокатського бюро, яке є юридичною особою, створення адвокатського
об’єднання яке є також юридичною особою.
Адвокат може мати помічників з числа осіб, які мають повну вищу
юридичну освіту. Помічники адвоката працюють на підставі трудового
договору (контракту), укладеного з адвокатом, адвокатським бюро,
адвокатським об’єднанням, з додержанням вимог закону.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів
України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної
інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України,
адвокатів іноземних держав, які набули права на заняття адвокатською
діяльністю в Україні. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів
України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується
Радою адвокатів України.
176
8.1.2. Види адвокатської діяльності, права та обов’язки адвоката
Видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових
питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів
правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинува-
ченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої
передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного
характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному
провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу інозем-
ній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмініст-
ративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про
адміністративне правопорушення, прав і обов’язків потерпілого, цивільного
позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час
здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конститу-
ційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та
юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави,
органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних,
міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством
іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та
інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на
обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування
кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не
заборонені законом.
177
Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання
копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самовря-
дування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, гро-
мадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб,
права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах
місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях
незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед
громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких
належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з
необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім
тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та
подавати їх у встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і
службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові
мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на
засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і
скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як
докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати
речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх
згодою;
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання
матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або
надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він
бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому
законом;
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків,
якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій
документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що
потребують спеціальних знань та користуватися іншими правами.
178
Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний:
1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської
етики;
2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання
правової допомоги;
3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту
інтересів;
4) підвищувати свій професійний рівень;
5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;
6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та
договором про надання правової допомоги.
Адвокату забороняється:
– використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним
інтересам клієнта;
– без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять
адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах
третіх осіб;
– аймати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо
адвокат впевнений у самообмові клієнта;
– відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків,
установлених законом.
Адвокат у своїй діяльності зобов’язаний додержуватися адвокатської
таємниці. Розголошення адвокатської рамниці тягне за собою юридичну
відповідальність.
8.1.3. Гарантії адвокатської діяльності
Професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охоро-

няються Конституцією України, законом та іншими законами, зокрема:
1) забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню
адвокатської діяльності;
2) забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста,
особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським
бюро, адвокатським об’єднанням, а також від особи, стосовно якої
припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання
179
відомостей, що є адвокатською таємницею. З цих питань зазначені особи не
можуть бути допитані, крім випадків, якщо особа, яка довірила відповідні
відомості, звільнила цих осіб від обов’язку зберігати таємницю в порядку,
передбаченому законом;
3) проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи
слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється
на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального
прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки
Крим, області, міста Києва та міста Севастополя;
4) забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи
вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності;
5) адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками
провадження, дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та
доведенні їх переконливості;
6) життя, здоров’я, честь і гідність адвоката та членів його сім’ї, їх
майно перебуває під охороною держави, а посягання на них тягнуть
відповідальність, передбачену законом;
7) адвокату гарантується право на забезпечення безпеки під час участі
у кримінальному судочинстві в порядку, встановленому законом;
8) забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробіт-
ництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій,
якщо таке співробітництво буде пов’язане або може призвести до розкриття
адвокатської таємниці;
9) забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з
клієнтом;
10) забороняється внесення подання слідчим, прокурором, а також
винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у
справі;
11) забороняється втручання у правову позицію адвоката;
12) орган або посадові особи, які затримали адвоката або застосували
до нього запобіжний захід, зобов’язані негайно повідомити про це відповідну
раду адвокатів регіону;
13) повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального
правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором
України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим,
області, міста Києва та міста Севастополя;
180
14) забороняється притягати до кримінальної чи іншої
відповідальності адвоката (особу, стосовно якої припинено або зупинено
право на заняття адвокатською діяльністю) або погрожувати застосуванням
відповідальності у зв’язку із здійсненням ним адвокатської діяльності згідно
із законом;
15) не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відпові-
дальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають
позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не
порушуються професійні обов’язки адвоката та інші.
Під час проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката,
приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до
речей і документів адвоката має бути присутній представник ради адвокатів
регіону, який має право ставити запитання, подавати свої зауваження та
заперечення щодо порядку проведення процесуальних дій, що зазначаються у
протоколі.
8.1.4. Адвокатські запити
При здійсненні своєї діяльності адвокат має право на адвокатський

запит.
Адвокатський запит – письмове звернення адвоката до органу
державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та
службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми
власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання
інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової
допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва
про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу
(установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової
допомоги.
Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та
службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських
об’єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов’язані не пізніше п’яти
робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію,
копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів,
в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
181
Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або
неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності,
тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання

правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання
правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання
безоплатної правової допомоги.
Повноваження адвоката як захисника або представника в госпо-
дарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному
провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як
уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтвер-
джуються в порядку, встановленому законом.
Адвокату, адвокатському бюро або адвокатському об’єднанню забороня-
ється укладати договір про надання правової допомоги у разі конфлікту
інтересів.
Адвокату забороняється укладати договір про надання правової
допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного
адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо:
1) доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і
обов’язків адвоката;
2) результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його
досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним
засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики;
3) адвокат брав участь у відповідному провадженні, і це є підставою
для його відводу згідно з процесуальним законом;
4) виконання договору про надання правової допомоги може призвести
до розголошення адвокатської таємниці;
5) адвокат є членом сім’ї або близьким родичем посадової особи,
яка брала або бере участь у господарському, цивільному, адміністративному
судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справи про адміністра-
182
тивне правопорушення, щодо яких до адвоката звертаються з пропозицією
укладення договору про надання правової допомоги;
6) виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів
його сім’ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського
об’єднання, засновником (учасником) якого він є, професійним обов’язкам
адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до
конфлікту інтересів;
7) адвокат надає правову допомогу іншій особі, інтереси якої можуть
суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо укладення договору про
надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги може бути достроково
припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із
сторін на умовах, передбачених договором.
Формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та
надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.
8.1.5. Дисциплінарна відповідальність адвоката. Зупинення

та припинення права на заняття адвокатською діяльністю
Підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відпові-

дальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Дисциплінарним проступком адвоката є:
– порушення вимог несумісності;
– порушення присяги адвоката України;
– порушення правил адвокатської етики;
– розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели
до її розголошення;
– невиконання або неналежне виконання своїх професійних
обов’язків;
– невиконання рішень органів адвокатського самоврядування;
– порушення інших обов’язків адвоката, передбачених законом.
Не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відпові-
дальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його
клієнта, скасування або зміна судового рішення або рішення іншого органу,
винесеного у справі, в якій адвокат здійснював захист, представництво або
надавав інші види правової допомоги, якщо при цьому не було вчинено
дисциплінарного проступку.
183
За вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути
застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:
1) попередження;
2) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від
одного місяця до одного року;
3) для адвокатів України – позбавлення права на заняття адвокатською
діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а
для адвокатів іноземних держав – виключення з Єдиного реєстру адвокатів
України.
Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності
протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.
Право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвока-
тури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою
для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої
поведінки.
Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в
порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти
днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
адвокатури або до суду.
Адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну
відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній
справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження
рішення не зупиняє його дії.
Право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом
анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі:
1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття
2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його
померлим;
3) смерті адвоката;
4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді
позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю;
5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для
отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та
складення присяги адвоката України;
184
6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно
адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину
середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.
Накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбав-
лення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися
виключно у разі:
– порушення присяги адвоката України;
– розголошення адвокатом відомостей, що становлять адвокатську
таємницю, використання їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;
– заподіяння протиправними діями адвоката, пов’язаними із
здійсненням ним адвокатської діяльності, значної шкоди клієнту, якщо така
шкода встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили;
– систематичного або грубого одноразового порушення правил
адвокатської етики, що підриває авторитет адвокатури України.
Припинення права особи на заняття адвокатською діяльністю має
наслідком припинення такої діяльності та права особи на участь у роботі
органів адвокатського самоврядування.
Відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю
вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі:

1) подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно
адвоката за вчинення злочину;
3) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді
зупинення права на заняття адвокатською діяльністю;
4) визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено
дієздатним.
Накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення

права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у
разі:
1) повторного протягом року вчинення дисциплінарного проступку;
2) порушення адвокатом вимог щодо несумісності;
3) систематичного або грубого одноразового порушення правил
адвокатської етики.
185
Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про зупи-
нення права на заняття адвокатською діяльністю може бути оскаржено
протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-
дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження такого рішення
не зупиняє його дії.
8.1.6. Адвокатське самоврядування
Адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності,

гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адво-
катського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокат-
ського самоврядування у професійну діяльність адвоката.
Брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування та бути
обраними до їх складу можуть лише адвокати України.
Завданнями адвокатського самоврядування є:

1) забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у
здійснення адвокатської діяльності;
2) підтримання високого професійного рівня адвокатів;
3) утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплі-
нарних комісій адвокатури;
4) створення сприятливих умов для здійснення адвокатської діяль-
ності;
5) забезпечення відкритості інформації про адвокатуру та адвокатську
6) забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України;
7) участь у формуванні Вищої ради правосуддя у порядку, визна-
ченому законом.
Організаційними формами адвокатського самоврядування є конференція
адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста
Севастополя), рада адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області,
міста Києва, міста Севастополя), Рада адвокатів України, з’їзд адвокатів
України.
Адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конфе-
ренцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва,
міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим,
186
області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних
комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва,
міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури,
ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області,
міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради
адвокатів України, з’їзду адвокатів України.
Вищим органом адвокатського самоврядування в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є конференція
адвокатів регіону, адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в
Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі та
відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України.
Квота представництва, порядок висування та обрання делегатів
конференції адвокатів регіону затверджуються Радою адвокатів України.
Конференція адвокатів регіону скликається радою адвокатів регіону не
рідше одного разу на рік. Конференцію може бути скликано також за
пропозицією не менш як однієї десятої від загальної кількості адвокатів
регіону, адреса робочого місця яких знаходиться у відповідному регіоні, або
Ради адвокатів України.
Конференція адвокатів регіону вважається повноважною, якщо в її
роботі бере участь більше половини делегатів конференції.
До повноважень конференції адвокатів регіону належать:
1) обрання голови та членів ради адвокатів регіону, дострокове
відкликання їх з посад;
2) обрання делегатів на з’їзд адвокатів України;
3) обрання представника адвокатів регіону до складу Ради адвокатів
України та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, достро-
кове відкликання їх з посад;
4) визначення кількості членів кваліфікаційної і дисциплінарної
палат кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, обрання голови та
членів кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, дострокове від-
кликання їх з посад;
5) обрання голови та членів ревізійної комісії адвокатів регіону,
дострокове відкликання їх з посад;
6) затвердження штатного розпису і кошторису ради адвокатів регіону,
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури;
187
7) розгляд та затвердження звіту ради адвокатів регіону, кваліфі-
каційно-дисциплінарної комісії адвокатури, висновків ревізійної комісії
адвокатів регіону, представників адвокатів регіону у складі Вищої
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури і Ради адвокатів України;
8) прийняття інших рішень відповідно до закону.
Конференція адвокатів регіону приймає рішення шляхом голосування
більшістю голосів делегатів конференції, які беруть участь у її роботі.
У період між конференціями адвокатів регіону функції адвокатського
самоврядування у регіоні виконує рада адвокатів регіону.
Рада адвокатів регіону підконтрольна і підзвітна конференції адвокатів
регіону.
Голова та члени ради адвокатів регіону обираються конференцією адво-
катів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить
не менше п’яти років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в
Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і
відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України, строком
на п’ять років. Одна й та сама особа не може бути головою або членом ради
адвокатів регіону більше ніж два строки підряд. Кількість членів ради
адвокатів регіону визначається конференцією адвокатів регіону.
Рада адвокатів регіону:

– представляє адвокатів регіону;
– складає порядок денний, скликає та забезпечує проведення
конференції адвокатів регіону;
– забезпечує виконання рішень конференції адвокатів регіону,
здійснює контроль за їх виконанням;
– здійснює інформаційно-методичне забезпечення адвокатів регіону,
сприяє підвищенню їх кваліфікації;
– приймає присягу адвоката України;
– визначає представників адвокатури до складу конкурсної комісії з
відбору адвокатів для надання безоплатної вторинної правової допомоги;
– сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту
професійних і соціальних прав адвокатів;
– розпоряджається коштами та майном відповідно до затвердженого
кошторису;
188
– забезпечує в установленому порядку внесення відомостей до Єдиного
реєстру адвокатів України;
– утворює комісію з оцінювання якості, повноти та своєчасності
надання адвокатами безоплатної правової допомоги;
– виконує інші функції відповідно до закону, рішень конференції
адвокатів регіону, Ради адвокатів України, з’їзду адвокатів України.
Засідання ради адвокатів регіону є повноважним, якщо в його роботі
бере участь більше половини її членів. Рада адвокатів регіону приймає рішення
шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості її членів.
Голова, заступник голови, секретар ради адвокатів регіону можуть
отримувати винагороду за свою роботу, розмір та порядок виплати якої
встановлюються конференцією адвокатів регіону.
Рада адвокатів регіону є юридичною особою. Повноваження і порядок
роботи ради адвокатів регіону визначаються Законом та положенням про раду
адвокатів регіону.
Установчим документом ради адвокатів регіону є положення про раду
адвокатів регіону, яке затверджується Радою адвокатів України.
Адвокати України об’єднуються в Національну асоціація адвокатів
України, яка утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адво-
катського самоврядування.
Національна асоціація адвокатів України:
1) представляє адвокатуру України у відносинах з органами державної
влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими
особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми
власності, громадськими об’єднаннями та міжнародними організаціями,
делегує представників до органів державної влади;
2) захищає професійні права адвокатів та забезпечує гарантії адво-
катської діяльності;
3) забезпечує високий професійний рівень адвокатів України;
4) забезпечує доступ та відкритість інформації стосовно адвокатів
України;
5) виконує інші функції відповідно до Закону.
Національна асоціація адвокатів України утворюється з’їздом адвокатів
України та не може бути реорганізована.
Статут Національної асоціації адвокатів України затверджується з’їздом
адвокатів України та є її установчим документом.
189
Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою.
З метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили
намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення
питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів утворюється
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури яка підконтрольна та
підзвітна конференції адвокатів регіону.
До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
належать:
1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів;
2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфі-
каційного іспиту;
3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття
4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів;
5) вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-
дисциплінарної комісії адвокатури законом, рішеннями конференції адвокатів
регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради
адвокатів України, з’їзду адвокатів України.
Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути
оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої квалі-
фікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.
Установчим документом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адво-
катури є положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури,
яке затверджується Радою адвокатів України.
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним
органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність
кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна
і підзвітна з’їзду адвокатів України та Раді адвокатів України.
До складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
входять тридцять членів, стаж адвокатської діяльності яких становить не
менше п’яти років: по одному представнику від кожного регіону, які
обираються конференцією адвокатів регіону, голова і два заступники голови,
які обираються шляхом голосування з’їздом адвокатів України. Секретар
Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури обирається членами
комісії шляхом голосування зі складу членів Вищої кваліфікаційно-
дисциплінарної комісії адвокатури.
190
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є повноважною
за умови обрання не менше двох третин її складу.
Строк повноважень голови, заступників голови, секретаря і членів
Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури становить п’ять
років. Одна й та сама особа не може бути головою, заступником голови,
секретарем або членом Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
адвокатури більше ніж два строки підряд.
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури:
– розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-
дисциплінарних комісій адвокатури;
– узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплі-
нарних комісій адвокатури;
– виконує інші функції відповідно до закону.
Засідання Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
вважається правомочним, якщо на ньому присутні більше половини від
загальної кількості членів комісії.
Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може
бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є юридичною
особою яка діє на підставі Положення про Вищу кваліфікаційно-
дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується з’їздом адвокатів
України.
Вищим органом адвокатського самоврядування України є з’їзд
адвокатів України.
До складу з’їзду адвокатів України входять делегати, які обираються
конференціями адвокатів регіонів шляхом голосування відносною більшістю
голосів делегатів, які беруть участь у конференції.
Квота представництва, порядок висування та обрання делегатів з’їзду
адвокатів України, порядок проведення з’їзду адвокатів України встанов-
люються Радою адвокатів України.
З’їзд адвокатів України скликається Радою адвокатів України не рідше
одного разу на три роки.
З’їзд адвокатів України є правомочним, якщо в ньому бере участь
більше половини обраних делегатів, які представляють більшість конфе-
ренцій адвокатів регіонів.
191
З’їзд адвокатів України:
1) обирає голову і заступників голови Ради адвокатів України, голову і
заступників голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури,
голову і членів Вищої ревізійної комісії адвокатури та достроково відкликає
їх з посад;
2) затверджує статут Національної асоціації адвокатів України та
вносить до нього зміни;
3) затверджує правила адвокатської етики;
4) затверджує положення про Раду адвокатів України, положення про
Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, положення про
Вищу ревізійну комісію адвокатури;
5) розглядає та затверджує звіти Ради адвокатів України, Вищої
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, висновки Вищої ревізійної
комісії адвокатури;
6) призначає двох членів Вищої ради правосуддя;
7) затверджує кошторис Ради адвокатів України, кошторис Вищої
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, затверджує звіт про їх
виконання;
8) здійснює інші повноваження відповідно до Закону.
Рішення з’їзду адвокатів України приймаються шляхом голосування
більшістю голосів делегатів, що беруть участь у з’їзді.
У період між з’їздами адвокатів України функції адвокатського

самоврядування виконує Рада адвокатів України.
До складу Ради адвокатів України входять тридцять членів, стаж адвокат-
ської діяльності яких становить не менше п’яти років: по одному представнику
від кожного регіону, які обираються конференцією адвокатів регіону, та голова і
два заступники голови, які обираються шляхом голосування з’їздом адвокатів
України.
Рада адвокатів України є повноважною за умови обрання не менше
двох третин від її складу.
Рада адвокатів України:

– складає порядок денний, забезпечує скликання та проведення з’їзду
адвокатів України;
– визначає квоту представництва, порядок висування та обрання
делегатів конференції адвокатів регіонів, з’їзду адвокатів України;
192
– забезпечує виконання рішень з’їзду адвокатів України;
– здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення
ведення Єдиного реєстру адвокатів України, здійснює контроль за діяльністю
рад адвокатів регіонів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру
адвокатів України та надання витягів з нього;
– сприяє діяльності рад адвокатів регіонів, координує їх діяльність;
– сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту
професійних і соціальних прав адвокатів;
– розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність рад адвокатів
регіонів, їх голів, скасовує рішення рад адвокатів регіонів та виконує інші
функції відповідно до Закону та рішень з’їзду адвокатів України.
Голова Ради адвокатів України за посадою є головою Національної
асоціації адвокатів України.
Рішення з’їзду адвокатів України та Ради адвокатів України є обов’яз-
ковими до виконання всіма адвокатами.
Адвокат іноземної держави, який має намір здійснювати адвокатську
діяльність на території України, звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної
комісії адвокатури за місцем свого проживання чи перебування в Україні із
заявою про його включення до Єдиного реєстру адвокатів України. До заяви
додаються документи, що підтверджують право такого адвоката на заняття
адвокатською діяльністю у відповідній іноземній державі.
Підставами для відмови у включенні адвоката іноземної держави до
Єдиного реєстру адвокатів України є:
1) наявність рішення відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
адвокатури про виключення такого адвоката з Єдиного реєстру адвокатів
України – протягом двох років з дня прийняття такого рішення;
2) наявність рішення відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії
адвокатури про припинення права на заняття адвокатською діяльністю як
адвоката України – протягом двох років з дня прийняття такого рішення;
3) неподання документів, передбачених законом.
Рішення про відмову у включенні адвоката іноземної держави до
Єдиного реєстру адвокатів України протягом трьох днів з дня його прийняття
надсилається адвокату та може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня
його отримання до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
або до суду.
Адвокат іноземної держави може звертатися до органів адвокатського
самоврядування за захистом своїх професійних прав та обов’язків.
193
8.2. НОТАРІАТ В УКРАЇНІ
Правовий статус нотаріату визначається Законом України «Про

нотаріат» від 2 вересня 1993 р. в редакції Закону від 12 грудня 2016 р.
8.2.1. Поняття нотаріату. Органи і особи, які вчиняють

нотаріальні дії
Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які

покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне
значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою
надання їм юридичної вірогідності.
Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на державних та
приватних нотаріусів.
У населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії
вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів
сільських, селищних, міських рад. Вони вчиняють такі нотаріальні дії:
1) вживають заходів до охорони спадкового майна;
2) посвідчують заповіти, (крім секретних);
3) видають дублікати посвідчених ними документів;
4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;
5) засвідчують справжність підпису на документах.
Посадові особи виконкомів сільських, селищних, міських рад не мають
права оформляти документи, призначені для дії за кордоном.
Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські
установи України.
8.2.2. Вимоги до кандидата на посаду нотаріуса.

Права та обов’язки адвоката
Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу

юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права
не менше як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом
державної нотаріальної контори – не менш як три роки, склав
кваліфікаційний іспит, отримав свідоцтво про право на заняття
нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має
194
судимість за вчинення злочину, обмежена в дієздатності, або визнана
недієздатною за рішенням суду. Нотаріус не може займатися підприємницькою
або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об’єднань,
перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого
самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб входити до складу
правління чи інших виконавчих органів, господарських організацій, кредитно-
фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім
викладацької, наукової у вільний від роботи час.
Нотаріус має право:

– витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та
документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;
– складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки
з них, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і
консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть
бути надані й інші права.
Нотаріус зобов’язаний:
– здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до закону і
складеної присяги;
– сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у
здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і
обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того,
щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;
– зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням
нотаріальних дій;
– відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності
законодавству України або міжнародним договорам;
– вести нотаріальне діловодство та архів ноніуса відповідно до
встановлених правил;
– постійно підвищувати свій професійний рівень та виконувати інші
обов’язки передбачені законом.
Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю,

в Головному управлінні юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
управлінні обласної, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій в урочистій обстановці складає присягу такого змісту:
195
«Урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно і
сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси
громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди
берегти чистоту високого звання нотаріуса».
Нотаріальна таємниця – сукупність відомостей, отриманих під час
вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в
тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і
обов’язки тощо.
Нотаріус а інші особи, передбачені законом, а також стажист нотаріуса
зобов’язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність
обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і
нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.
Обов’язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на
осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням
ними службових обов’язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення
нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі
відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці.
Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відпо-
відальність у порядку, встановленому законом.
Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються
у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам,
за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті
особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям
померлого. У разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений
для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки про
вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким
встановлена опіка.
Довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються
нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу
суду, прокуратури, у зв’язку з кримінальним провадженням, цивільними,
господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні
правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим
зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного
органу.
Витяг зі Спадкового реєстру про наявність складеного заповіту
видається тільки заповідачу, а після смерті заповідача – будь-якій особі, яка
196
пред’явила свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт
смерті заповідача (одного із заповідачів).
Нотаріус не має права давати свідчення в якості свідка щодо відомостей,
які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків, коли цього вимагають
особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.
На вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з метою
регулювання організації нотаріальної діяльності нотаріуси видають підписані
ними копії документів та витяги з них, а також пояснення нотаріусів у строк,
встановлений цими органами.
Нотаріус на письмовий запит органів доходів і зборів надає інформацію
про вступ фізичної особи у права спадкоємця з обов’язковим зазначенням
повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом
успадкування.
Держава гарантує і забезпечує рівні умови доступу громадянам до
зайняття нотаріальною діяльністю та рівні можливості нотаріусам в
організації та здійсненні ними нотаріальної діяльності.
Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса, зокрема з метою перешко-
джання виконанню ним своїх обов’язків або спонукання до вчинення ним
неправомірних дій, у тому числі вимагання від нього, його помічника, інших
працівників, які знаходяться у трудових відносинах з нотаріусом, відомостей,
що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою
відповідальність відповідно до законодавства.
Обшук, виїмка, огляд робочого місця (контори) провадяться на підставі
та в порядку, встановленому законом.
Вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що
передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому законом, а також
печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи
чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою
суду тільки для огляду і повинні бути повернуті судом негайно після огляду.
Нотаріус та посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної,
міської рад, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на
своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини,
його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер),
197
а також на ім’я і від імені працівників даної нотаріальної контори,
працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом,
або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих
комітетів сільських, селищних, міських рад не вправі вчиняти нотаріальні дії
також на ім’я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках
нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі,
у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної,
міської ради. Вказані посадові особи не вправі посвідчувати заповіти та
доручення на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка або
своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби,
братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням
встановлених цією статтею правил, є недійсними.
Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір
займатися нотаріальною діяльністю, при Головному управлінні юстиції Ради
міністрів Автономної Республіки Крим, управлінні обласної, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій утворюється
кваліфікаційна комісія нотаріату, положення про яку затверджується
Міністерством юстиції України.
Строк повноважень кваліфікаційної комісії нотаріату становить три
роки.
На підставі результатів складеного іспиту кваліфікаційна комісія
нотаріату приймає рішення про можливість допуску особи до нотаріальної
Особи, які не склали кваліфікаційний іспит, допускаються до його
повторного складання не раніш як через один рік.
Рішення кваліфікаційної комісії може бути оскаржено у Вищу
кваліфікаційну комісію нотаріату при Міністерстві юстиції України в
місячний строк з дня вручення його копії заінтересованій особі.
Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату затверджується
Кабінетом Міністрів України.
Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю видається
Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії
нотаріату.
Відмова у видачі свідоцтва може бути оскаржена до суду в місячний
строк з дня її одержання.
198
8.2.3. Повноваження щодо вчинення нотаріальних дій.
Приватна нотаріальна діяльність
Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:

– посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);
– вживають заходів щодо охорони спадкового майна;
– видають свідоцтва про право на спадщину;
– видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні
подружжя в разі смерті одного з подружжя;
– видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів
(аукціонів);
– видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів
(аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;
– провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно
відсутньою або місце перебування якої невідоме;
– видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у
справах нотаріуса;
– накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого
майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що
підлягають державній реєстрації;
– засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;
– засвідчують справжність підпису на документах;
– засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;
– посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем
заповіту;
– посвідчують факт, що фізична особа є живою;
– посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;
– посвідчують час пред’явлення документів;
– передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та
юридичним особам;
– приймають у депозит грошові суми та цінні папери;
– вчиняють виконавчі приписи;
– вчиняють протести векселів;
– вчиняють морські протести;
– приймають на зберігання документи.
199
Реєстрація приватної нотаріальної діяльності провадиться Головним
управлінням юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управ-
ліннями юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій за заявою особи, яка має свідоцтво про право на
зайняття нотаріальною діяльністю та акта про сертифікацію про
відповідність робочого місця (контори) приватного нотаріуса установленим
вимогам.
Реєстраційне посвідчення видається Головним управлінням юстиції у
семиденний строк з моменту подачі заяви. Відмова у реєстрації приватної
нотаріальної діяльності не допускається.
У реєстраційному посвідченні вказуються територія діяльності
приватного нотаріуса (нотаріальний округ) та адреса розташування його
робочого місця.
Після отримання реєстраційного посвідчення приватний нотаріус
зобов’язаний розпочати нотаріальну діяльність протягом 30 робочих днів
після видачі реєстраційного посвідчення.
Якщо протягом цього строку без поважних причин нотаріус не
приступить до роботи, за рішенням Головного управління юстиції видане
йому реєстраційне посвідчення анулюється.
Приватний нотаріус вправі мати контору, укладати цивільно-правові та
трудові договори, відкривати розрахунковий та інші рахунки в банках.
Нотаріальний округ визначається Головним управлінням юстиції за
заявою нотаріуса відповідно до адміністративно-територіального поділу
України. У містах, що мають районний поділ, округом діяльності нотаріуса є
відповідна територія міста.
8.2.4. Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною

діяльністю
Приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне

посвідчення анулюється Головним управлінням юстиції Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, управліннями юстиції обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій у випадках:
1) подання приватним нотаріусом письмової заяви про припинення
нотаріальної діяльності;
200
2) анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною
діяльністю;
3) коли приватний нотаріус не уклав договір службового страхування
чи не вніс страхову заставу для забезпечення відшкодування шкоди, або не
поповнив страхову заставу до встановленого розміру, або не має приміщення;
4) смерть приватного нотаріуса або оголошення його померлим у
порядку, встановленому законом;
5) припинення громадянства України або виїзд за межі України на
постійне проживання;
6) призначення приватного нотаріуса на посаду, зайняття якої
несумісне зі здійсненням нотаріальної діяльності;
7) невиконання приватним нотаріусом наказу Міністерства юстиції
України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах
Києві та Севастополі про зупинення його нотаріальної діяльності, за
винятком випадків оскарження приватним нотаріусом такого наказу;
8) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким
приватний нотаріус засуджений за навмисний злочин;
9) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого
нотаріуса притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне
правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом
України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
10) набрання законної сили рішенням суду про визнання приватного
нотаріуса недієздатним, обмежено дієздатним або про застосування до нього
примусових заходів медичного характеру;
11) набрання законної сили рішенням суду про визнання приватного
нотаріуса безвісно відсутнім.
Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути
анульоване Міністерством юстиції України:
1) з власної ініціативи нотаріуса;
2) за поданням Головного управління юстиції Ради міністрів АРК,
управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій у випадках:
а) втрати громадянства України або виїзду за межі України на
постійне проживання;
201
б) винесення щодо нотаріуса обвинувального вироку суду, який
набрав чинності;
в) винесення ухвали про застосування щодо нотаріуса примусових
заходів медичного характеру, що набрала чинності;
г) винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо
нотаріуса з нереабілітуючих підстав;
д) винесення рішення суду, що набрало чинності, про обмеження
дієздатності особи, яка виконує обов’язки нотаріуса, визнання її
недієздатною або безвісти відсутньою, оголошення її померлою;
е) неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства
при вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення закону, яке
завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, органі-
зацій, громадян;
є) невідповідності нотаріуса займаній посаді внаслідок стану
здоров’я, що перешкоджає нотаріальній діяльності;
ж) порушення нотаріусом вимог щодо несумісності, за порушення
таємниці нотаріальних дій, а також за порушення обмежень у
праві вчинення нотаріальних дій;
з) набрання законної сили рішенням суду про порушення нотаріусом
вимог законодавства при вчиненні ним нотаріальної дії;
и) знищення нотаріусом або з його вини архіву нотаріуса або
окремих документів.
Рішення про анулювання свідоцтва про право зайняття нотаріальною

діяльністю може бути оскаржено до суду.
8.2.5. Заповіти (крім секретних) і доручення, прирівнювані

до нотаріально посвідчених
До нотаріально посвідчених заповітів крім секретних прирівнюються:

1) заповіти осіб, які перебувають на лікуванні в лікарні, госпіталі,
іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також осіб, які
проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені
головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими
лікарями цих лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони
202
здоров’я, а також начальниками госпіталів, директорами або головними
лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів;
2) заповіти осіб, які перебувають під час плавання на морських, річкових
суднах, що ходять під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
3) заповіти осіб, які перебувають у пошуках або інших експедиціях,
посвідчені начальниками цих експедицій;
4) заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових
частин, з’єднань, установ, військо-навчальних закладів, де немає нотаріусів
чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчиняють
нотаріальні дії, також заповіти працівників, членів їх сімей і членів сімей
військовослужбовців, посвідченні командирами (начальниками) цих частин,
з’єднань, установ або військо-навчальних закладів;
5) заповіти осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі,
посвідчені начальниками місць позбавлення волі;
6) заповіти осіб, які взяті під варту, посвідчені начальником слідчого
ізолятора.
До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:
1) довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на
лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах,
посвідчені начальниками цих закладів, їх заступниками з медичної частини,
старшими або черговими лікарями;
2) довіреності військово-службовців, а в пунктах дислокації військової
частини, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса
чи посадових осіб органів місцевого самоврядування, які вчиняють
нотаріальні дії, також довіреності працівників, членів їх сімей і членів сімей
військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин,
з’єднань, установ або військово-навчальних закладів;
3) довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі
(слідчому ізоляторі), посвідчені начальником місця позбавлення волі
(начальником слідчого ізолятора);
4) довіреності осіб які проживають у населених пунктах де немає
нотаріусів, посвідчені уповноваженою на те службовою особою органу
місцевого самоврядування, крім довіреності на право розпорядження
нерухомим майном, довіреності на управління і розпорядження корпора-
тивними правами та довіреностей на користування та розпорядження
транспортними засобами.
203
Вказані особи зобов’язані негайно передати по одному примірнику
посвідчень заповітів у державний нотаріальний архів за постійним місцем
проживання заповідача.
8.2.6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій
Нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою

особою органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, перед-
бачених законом.
Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених
законом випадках після сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб
та в день подачі всіх необхідних документів.
Вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності
витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та
юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо
відповідно до закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінте-
ресованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.
Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії в цих випадках,
не може перевищувати одного місяця.
Законами України можуть бути встановлені також інші підстави для
відкладення або зупинення вчинення нотаріальних дій.
Не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб – її
учасників або їх уповноважених представників.
При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників
цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.
Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у
вчиненні нотаріальної дії, якщо:
1) вчинення такої дії суперечить законодавству України;
2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для
вчинення нотаріальної дії;
3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою,
яка вчиняє нотаріальні дії;
4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням
нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця
особа діє під впливом насильства;
204
5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в
установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений
представник не має необхідних повноважень;
6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить
цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх
діяльності;
7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не
внесла плату за її вчинення;
8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не
внесла встановлені законодавством платежі, пов’язані з її вчиненням;
9) в інших випадках, передбачених Законом.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт
оскаржуються до суду.
Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні,
нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи
акти.
205
206
● Перелік правових актів нормативної та навчально-методичної літератури
ПЕРЕЛІК ПРАВОВИХ АКТІВ НОРМАТИВНОЇ

ТА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Міжнародні нормативно-правові акти
1. Висновок Венеціанської комісії стосовно Закону України «Про

судоустрій і статус суддів» від 25 жовтня 2010 року // Страсбург,
2010 рік.
2. Європейська хартія про статус суддів від 10 липня 19998 року // Судові
та правоохоронні органи європейських країн: навч.-метод. посіб. – О. :
Юрид. літ., 2005. – С. 49-60.
3. Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями
40/32 і 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 19 грудня
1985 р. // Судові та правоохоронні органи Європейських країн: навч. –
метод. посіб. – О. : Юрид. літ., 2005. – С. 55-61.
Нормативно правові акти
1. Конституція України //– Суми : ТОВ «ВВП НОТІС», 2017. – 56 с.

2. Конституція України. Науково-практичний коментар / Нац. акад. прав.
наук України. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Х. : Право, 2011. – 1128 с.
3. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р. –
Зі змінами, внесеними Законом України від 21.12.2016 р.– К. : Ін Юре,
2017. – 212 с.
4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості
Верховної Ради України, 2001, № 25/26, ст.131. Зі змінами, внесеними
Законом України від 18.05.2017 р. – Суми : ТОВ «ВВП НОТІС», 2017. –
204 с.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. –
Суми : ТОВ «ВВП НОТІК», 2017. – 328 с.
207
6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. – Суми :
ТОВ «ВВП НОТІК», 2017. – 176 с.
7. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. зі
змінами, внесеними Законом України від 21.12.2006 р. – Суми : ТОВ
«ВВП НОТІС», 2017. – 158 с.
8. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. зі
змінами згідно Закону України від 02.06.2016 р. – К. : Поливода А.В.,
2017. – 108 с.
9. Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 р. –
К : Ін Юре, 2017. – 212 с.
10. Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. – Суми : ТОВ «ВВП
НОТІС», 2017. –84 с.
11. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня
2017 р. // Голос України від 02.08.2017 р., № 141.
12. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня
2012 р. зі змінами згідно Закону України від 21.12.2016 р. – Суми : ТОВ
«ВВП НОТІС», 2017. – 52 с.
13. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» // Відомості
Верховної Ради України, 1992, № 22, ст. 303.
14. Закон України «Про державний захист працівників суду і
правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної
Ради України, 1994, № 11, ст. 50.
15. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві» // Відомості Верховної Ради України,
1994, № 11, ст. 51.
16. Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. – Суми :
ТОВ «ВВП НОТІС», 2017. – 76 с.
17. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. зі змінами згідно
Закону України від 06.10.2016. – К. : Паливода Л.В., 2016 – 60 с.
18. Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою
Кабінету міністрів України від 02.07.2014 р., № 228. – Офіційний вісник
України від 15.07.2014 р. – № 54, ст. 1455.
19. Положення про Головне управління Міністерства юстиції України в
АРК, головні управління юстиції в областях, м. Києві та Севастополі,
затверджене наказом Міністерства юстиції України від 23 червня
2011 р. № 1707/5.
208
20. Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва
для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до
європейських стандартів» від 10 травня 2006 р.
21. Указ Президента України «Про концепцію реформування кримінальної
юстиції» від 08.04.2008 р., № 311/2008.
Література
1. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. посіб. У 2 ч. /

Л.М. Москвич, І.В. Назаров, О.О. Овсяннікова та ін. – Х. : Право,
2016. – 224 с. та 364 с.
2. Лапкін А.В. Організація судових та правоохоронних органів України:
Навч. посіб. У схемах. – Х. : Право, 2016. – 168 с.
3. Молдаван В.В., Молдаван А.В. Судоустрій України. – К. : Алерта,
2015. – 320 с.
4. Закон України про Національну поліцію. Науково-практичний
коментар / За заг. Ред. Петкова С.В. – К. : Центр учбової літератури,
2016. – 480 с.
5. Судоустрій України: Підручник / За ред. М.А. Погорецького,
О.Г. Яновської. – К. : Юрінком Інтер, 2015. – 344 с.
6. Судоустрій України: Підручник / С.В. Ківалов, Ю.Є. Полянський,
М.В. Косюта, В.В. Долежан; за ред. С.В. Ківалова. – К. : Юрінком Інтер,
2011. – 384 с.
7. Баранік Р.В. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України:
Навч. посіб. – 2-ге вид. перероб. і допов. – К. : КНТ, 2011. – 352 с.
8. Семерак О.С., Семерак І.О. Судоустрій, правоохоронні та правозахисні
органи України: Навч. Посібник. – 2 видання, перероб. і доп. – Ужгород
: Видавництво УжНУ «Говерла», 2014. – 188 с.
9. Адвокатура України: правове регулювання і судова практика: Практ.
посіб. для адвоката / Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при
Кабінеті Міністрів України / С.Ф. Сафулько (ред.), Т.Г. Захарченко
(упоряд.), О.Д. Святоцький (ред.) – К. : Видавничий Дім «Ін Юре»,
2003. – 768 с. – ISBN 966-313-000-8.
10. Білоус В.Т., Демський С.Е., Захарова О.С., Ковальський В.С.,
Лукомський В.С. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України:
Навч. посіб. / Національна академія внутрішніх справ України /
Я. Кондратьєв (ред.). – К. : Юрінком інтер, 2002. – 320 с.
209
11. Бойко В.Ф., Євдокимов В.О., Юлдашев О.Х. Право людини на
правосуддя (Судове право України): Навч. посіб. для студ. вищ. навч.
закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). – К. :
Варта, 2003. – 256 с. – ISBN 966-585-026-1. – ISBN 966-608-267-5.
12. Волков О.Ф., Захарова О.С., Іртегов В.К., Кармазін Ю.М.,
Ковальський В.С. Коментар до Закону «Про судоустрій України» /
Верховний Суд України / В. Т. Маляренко (заг. ред.). – К. : Юрінком
Інтер, 2003. – 462 с. – ISBN 966-667-111-5.
13. Господарські суди в Україні: правові засади організації та здійснення
правосуддя / Вищий господарський суд України / Д.М. Притика (заг.
ред.). – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 624 с. – ISBN 966-7752-
79-8.
14. Європейський суд з прав людини: Організація, діяльність, процес /
В.В. Лутковська (відп. ред.), І. Шевчук (упоряд.). – К. : Праксіс, 2005. –
166 с. – ISBN 966-313-289-2.
15. Законність: теоретико-правові проблеми дослідження та впровадження /
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Київський
ун-т права. – К. : ЮСТІНІАН, 2004. – 216 с. – ISBN 966-8257-07-3.
16. Законодавство України про нотаріат: Зб. законодав. док. / О.М. Роїна
(упоряд.). – К. : КНТ, 2005. – 433 с. – (Правова бібліотека). – ISBN 966-
8062-69-8.
17. Когутич І.І. Прокурорський нагляд в Україні: Курс лекцій для студентів
юридичних вищих навчальних закладів. – К. : Атака, 2004. – 352 с.
18. Комаров В.В., Баранкова В.В., Малюга Л.В., Федорченко Н.В. Нотаріат в
Україні: Підручник / В.В. Комаров (ред.). – К. : Юрінком Інтер, 2006. –
320 с.
19. Кондратьєв Я. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. –
К. : Юрінком Інтер, 2003.
20. Конституційний Суд України: правові засади, рішення, висновки та
ухвали: Збірник / І.А. Тимченко (заг. ред.), В.Є. Дубровський (уклад.). –
К. : Видавничий дім «Ін Юре», 1999.
21. Коментар до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради
суддів від 04.02.2016 р. – 140 с.
22. Куйбіда Р.О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи /
Центр політико-правових реформ. – К. : Атіка, 2004. – 288 с. –
Бібліогр. : с. 278-287. – ISBN 966-326-075-0.
210
23. Лемак В. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. – Ужгород :
ПП «Медіум», 2003.
24. Маляренко В.Т. Коментар до Закону про судоустрій України. – К. :
Юрінком Інтер, 2003.
25. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи.
Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: 2-ге видання, випр. і
доп.: Навч. посіб. – К. : Атіка, 2001.
26. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна
діяльність: Навч. посібник. – К. : Атіка, 2002. – 576 с.
27. Мельник П.В., Цимбал П.В. Судова система України: Навч. посібник для
студ. юрид. спец. – Ірпінь, 2000. – 320 с. : іл. – ISBN 966-7215-25-9.
28. Михайленко О.Р. Прокуратура України. – К. : Юрінком Інтер, 2005.
29. Михайленко О.Р. Прокуратура України: Підручник. – К. : Юрінком
Інтер, 2005. – 296 с.
30. Молдован В.В. Судоустрій: Україна, Велика Британія, Російська
Федерація, США, ФРН, Франція. Судові органи ООН: Навч. посіб.–
Київ. : Кондор, 2003. – 256 с.
31. Новий судовий устрій в Україні (коментар та нормативне викладення
Закону України «Про судоустрій України») / За заг. ред. докт. юрид.
наук, проф. А.О. Селіванова. – К. : Верховна Рада України, 2002.
32. Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для
студентів юрид. спеціальностей вищ. навч. закладів освіти /
І.Є. Марочкін, В.В. Афанасьєв, В.С. Бабкова та ін.; За ред.
І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. – Харків : Право, 2000.
33. Основи правознавства: Хрестоматія / Упорядник Лемак В.В. –
Ужгород : Ліра, 2006.
34. Петрова І.П., Мулявка Д.Г. Нормативно-правове регулювання
організації і діяльності міліції України / Національна академія держ.
податкової служби України. – Ірпінь : Національна академія ДПС
України, 2006. – 176 с.
35. Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення
демократичної правової держави: Матеріали респ. наук.-практ. конф.
26 грудня 1995 року / Генеральна прокуратура України / Г. Ворсінов
(заг. ред.) – К., 1996. – 112 с.
211
36. Рекецька І.Р. Судова влада в контексті демократичної трансформації
українського суспільства: Автореф. дис. канд. політ. наук: 23.00.02 /
Одеська національна юридична академія – О., 2003. – 16 с.
37. Святоцький О.Д., Міхеєнко М.М. Адвокатура України: Навч. посіб. для
вузів. – К. : Ін-Юре, 1997.
38. Селіванов А.О., Рудюк Н.С, Фесенко Є.В., Кривенко Л.І., Бакланова Л.В.
Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормативного
змісту Закону України «Про судоустрій України» / А.О. Селіванов
(ред.). – К. : Юрінком Інтер, 2002. – 111 с. – ISBN 966-667-052-6.
39. Стефанюк В.С. Судова система України та судова реформа /
Національний ун-т «Києво-Могилянська академія». – К. : Юрінком
Інтер, 2001. – 174 с. – Бібліогр.: с. 121-132. – ISBN 966-7784-85-1.
40. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб /
В.С. Ковальський, В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін. – К. : Юрінком
Інтер, 2002.
41. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник /
О.С. Захарова, В.Я. Карабань, В.С. Ковальський та ін.; Відп. ред.
В. Маляренко. К. : Юрінком Інтер, 2004. – 376 с.
42. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-
практ. конф. 18–19 квітня 2002 року м. Харків / Національна юридична
академія України ім. Ярослава Мудрого; Інститут вивчення проблем
злочинності Академії правових наук України / В.В. Сташис (голов.
ред.) – К. ; Х. : Юрінком Інтер, 2002. – 286 с. – ISBN 966-667-060-7.
43. Тимощук А.В. Правовое государство в Украине: теория, история,
перспективы. – Симф. : Таврия, 1997. – 64 с. – ISBN 5-7780-0948-8.
44. Тодика Ю.М., Марцеляка О.В. Конституційний Суд України і
прокуратура в конституційно-правовому механізмі забезпечення
основних прав громадян. – Х., 1998.
45. Футей Б. Становлення правової держави в Україні: 1991–2011. – 3-е
вид., перероблене і доповнене. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 456 с.
46. Шиманський Ф.В. Судові та правоохоронні органи України: Навч.-
метод. посіб. / Міжнародний гуманітарний ун-т. – О. : Юридична
література, 2003. – 168 с.
47. Шишкін В. Судові системи країн світу: Навч. посіб. – К. : Юрінком
Інтер, 2001. – 318 с.
212
48. Шумський П. Прокуратура в системі державних органів України: Навч.
посібник. – Хмельницький, 1996.
49. Якимчук М.К., Ніндипова В.І. Прокурорський нагляд і засади
управління в органах прокуратури України: Програма спецкурсу /
Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці :
Рута, 2004. – 47 с.
50. Стрижак А.А. Конституція України в актах Конституційного суду
України. – К. : Ін Юре, 2010, – 631с.
51. Семерак О.С., Семерак І.О. Кримінальна юстиція: проблеми
реформування та перспективи. / Науковий вісник УжНУ. Право. – 2010.
– № 13, с. 345-350.
52. Семерак О.С. Судова влада в Україні: становлення, розвиток та
проблеми реформування. / Науковий вісник УжНУ. – Право. – № 6. –
2006. – С. 272-276.
53. Семерак О.С., Семерак І.О. Правосуддя в Україні: конституційні та
загальні засади здійснення. – Науковий вісник УжНУ. – Серія Право. –
Вип. № 8. – 2007. – С. 149-154.
54. Селіванов А. Реформування конституційних засад організації судової
влади в Україні // Право України, 2003. – № 7. – С. 14-15.
55. Селиванов А.А., Стрижак А.А. Вопросы конситуционного правосудия в
Украине. – К. : Логос, 2011. – 272 с.
56. Семерак О.С., Семерак І.О. Основи правознавства: Навч. посіб. – К. :
Знання, 2008. – 480 с. (Вища освіта ХХІ століття).
57. Семерак О.С., Семерак І.О. Ювенальна юстиція: проблеми
впровадження та перспективи. – Науковий вісник УжНУ. – Серія
Право. – Вип. № 44, том 2, стор. 119-122.
58. Основи правознавства України: навч. посібник / Ківалов С.В.,
Музиченко П.П., Крисовська Н.М., Крижанівський А.Ф. – 11 видання,
доповнене та перероблене – Х. : Одіссей, 2012. – 480 с.
59. Законодавство України про нотаріат. – К. : «Центр учбової літератури»,
2012, – 420 с.
60. Кулага Е. Органи внутрішніх справ України в системі поділу державної
влади // Право України, 2004. – № 9. – С. 23-28.
61. Селіванов А.О.. Верховенство права в конституційному правосудді. –
К. ; Х : Академія правових наук України, 2006. – 400 с.
213
62. Гончаренко О. Вища рада юстиції: питання статусу і повноважень //
Право України, 2006. – № 2. – С. 17-20.
63. Актуальні теоретичні, організаційні та правові питання діяльності
органів внутрішніх справ України: Навч. посіб за заг. ред. д-ра юрид.
наук, проф. М.І. Іншина, д-ра юрид. наук, проф., чл.-кор. НАПрН
України В.І. Олефіра. – Харків : Ніка Нова, 2011. – 630 с.
Автореферати дисертацій
1. Андрєєва О.Б. Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці

правопорушень в сучасних умовах: автореф. дис. … канд. юрид. наук:
12.00.07 / Університет внутрішніх справ. – Х., 1999. – 17 с.
2. Косюта М.В. Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в
умовах побудови демократичної правової держави: автореф. дис. …
д-ра юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України
ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002. – 33 с.
3. Онопенко П.В. Правоохоронні функції української держави: зміст і
реалізація: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Інститут
законодавства Верховної Ради України. – К., 2005. – 16 с.
4. Пелих Н.А. Конституційні засади діяльності міліції України: автореф.
дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний ун-т
ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 18 с.
5. Пунько О.В. Правозастосовна діяльність міліції: автореф. дис. … канд.
юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України. –
К., 2005. – 19 с.
6. Савчин М.В. Конституційний Суд України як гарант конституційного
ладу: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України;
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2003. – 17 с.
7. Сіда Ю.С. Судова влада в умовах трансформації українського
суспільства: автореф. дис. … канд. соціол. наук: 22.00.04 / Харківський
національний ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2005. – 19 с.
8. Скомороха В.Є. Конституційний Суд України в механізмі державної
влади: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна
юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2001. – 19 с.
214
9. Нечипорук С.В. Конституційні засади організації та функціонування
судової влади в Україні (питання теорії і практики): автореф. дис. …
канд. юрид. наук / С.В. Нечипорук: Нац. акад. внутр. справ. – К.,
2011. – 17 с.
10. Фатхутдінов В.Г. Правоохоронна діяльність: природа, сутність,
гуманізм (теоретико-правові та методологічні аспекти): автореф. дис. …
канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх
справ. – К., 2006. – 16 с.
11. Овчаренко О.М. Доступність правосуддя та гарантії його реалізації:
автореф. дис… канд. юрид. наук / О.М. Овчаренко; Нац. юрид. акад.
України ім. Я. Мудрого. – Х., 2002. – 39 с.
12. Козьміних А.В. Роль інституту адвокатури в реалізації правозахисної
функції громадянського суспільства: автореф. дис. … канд. політ. наук /
А.В. Козьміних; Одеська нац. юрид. акад. – О., 2008. – 17 с.
13. Ковальська В.В. Міліція в системі правоохоронних органів держави
(адміністративно-правові аспекти): автореф. дис. … д-ра юрид. наук. /
В.В. Ковальська; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К.,
2009. – 37 с.
14. Пікуля Т.О. Правоохоронні органи в механізмі держави України
(теоретико-правові питання функціонування): автореф. дис. … канд.
юрид. наук. / Т.О. Пікуля; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2004. –
20 с.
Інтернет сторінки
1. www.rada.gov.ua. – Офіційна сторінка Верховної Ради України

2. www.president.gov.ua. – Офіційна сторінка Президента України
3. www.kmu.gov.ua. – Офіційна сторінка Кабінету Міністрів України
4. www.vru.gov.ue. Офіційна сторінка Вищої ради юстиції України
5. www.ccu.gov.ua. Офіційна сторінка Конституційного суду України.
6. www.gp.gov.ua. Офіційна сторінка Генеральної прокуратури України.
7. www.mvs.gov.ua. Офіційна сторінка Міністерства внутрішніх справ
України.
8. coupt.gov.ua.dsa Офіційна сторінка Судової адміністрації України.
215
216
● Розділ 9. Нормативно-правові акти судоустрою
Розділ 9. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

СУДОУСТРОЮ
217
Додаток 1
УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про Концепцію вдосконалення судівництва

для утвердження справедливого суду в Україні
відповідно до європейських стандартів
З метою утвердження в Україні верховенства права та впровадження

європейських стандартів у національну систему судового устрою і
судочинства п о с т а н о в л я ю:
Схвалити Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження

справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів
(додається).
Президент України В. Ющенко

м. Київ, 10 травня 2006 року № 361/2006
СХВАЛЕНО
Указом Президента України
від 10 травня 2006 року № 361/2006
КОНЦЕПЦІЯ
вдосконалення судівництва для утвердження
справедливого суду в Україні відповідно до
європейських стандартів
Розділ I. Мета та завдання Концепції
Метою Концепції вдосконалення судівництва для утвердження

справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (далі –
Концепція) є забезпечення становлення в Україні судівництва як єдиної
системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах
верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право
особи на справедливий суд.
218
Завданнями Концепції, що випливають з її мети, є:
– створення цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної
основи розвитку правосуддя в Україні на найближчі десять років;
– визначення шляхів удосконалення законодавства у цій сфері;
– усунення негативних тенденцій, що мають місце внаслідок
непослідовності здійснення попередньої судової реформи;
– забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості
в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції;
– посилення гарантій незалежності суддів;
– якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу;
– підвищення статусу суддів у суспільстві;
– істотне поліпшення умов професійної діяльності суддів;
– радикальне поліпшення стану виконання судових рішень;
– створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових)
способів розв’язання спорів.
Судову реформу в Україні започатковано в часи здобуття державної
незалежності. Головна мета на той час полягала в тому, щоб утвердити
судову владу як незалежну гілку влади в рамках системи поділу влади у
демократичному суспільстві. Незважаючи на позитивні здобутки на цьому
шляху, процес становлення незалежного судівництва в Україні характе-
ризувався суперечливістю та непослідовністю. Далися взнаки консерватизм у
підходах до реформування та брак чіткого бачення того, якою має бути
судова система в державі, що керується верховенством права. За таких
обставин на даний час українські суди ще не стали дієвим інститутом захисту
прав людини, рівень довіри до них з боку суспільства лишається вкрай
низьким. Головними причинами такого стану є:
1. Відсутність системного й узгодженого бачення дальшого здійснення
судової реформи.
Концепція судово-правової реформи 1992 року, відігравши важливу
роль у становленні судової влади в Україні, практично втратила значення
програмного документа після прийняття Конституції України 1996 року
(254к/96-ВР), хоча деякі положення Концепції ще тривалий час зберігали
свою актуальність.
У Конституції України (254к/96-ВР) систему правосуддя окреслено у
загальному вигляді, визначено лише засади її організації та діяльності.
У зв’язку з цим є нагальна потреба у виробленні та законодавчому
закріпленні чіткого і системного бачення стратегії реформування правосуддя.
219
2. Невідповідність системи судів загальної юрисдикції вимогам
Конституції України (254к/96-ВР), видам та стадіям судочинства.
Існуюча система судів загальної юрисдикції не повною мірою
відповідає конституційним засадам організації правосуддя. Нераціональна
побудова системи судових установ та розподіл між ними юрисдикції нерідко
спричиняють розгляд спору різними судами одного рівня та несправедливе
обмеження права на оскарження судових рішень в окремих категоріях справ.
Дотепер не завершено формування цілісної системи адміністративних судів,
обов’язком яких є захист прав і свобод особи в її відносинах із суб’єктами
владних повноважень.
3. Незавершеність реформи процесуального права.
Справедливе судочинство та належний захист прав і свобод людини
можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства.
Проте правове регулювання кримінального судочинства в Україні
залишається нереформованим ще з радянських часів: Кримінально-
процесуальний кодекс України 1960 року (1001-05, 1002-05, 1003-05),
незважаючи на деяке оновлення, не відповідає вимогам захисту прав людини
відповідно до європейських стандартів.
Господарські суди розглядають спори за правилами, що не відпо-
відають сучасним тенденціям розвитку цивільного судочинства.
Незважаючи на ухвалення Кодексу адміністративного судочинства
України (2747-15), дотепер не прийнято закон про адміністративні
процедури, де було б визначено стандарти відносин особи з органом влади
(посадовою особою), додержання яких мають перевіряти адміністративні
суди.
4. Перевантаженість судів та недостатня прозорість їх діяльності.
Через недосконалість судових процедур, а також не завжди виправдане
розширення компетенції судів, зокрема щодо розгляду питань про так звані
адміністративні правопорушення, судді не мають можливості своєчасно і
якісно розглядати справи.
Нерідко суди повертають позовні заяви необґрунтовано, судді
зволікають з розглядом справ та ухвалюють судові рішення поза межами
розумних строків. Не розроблено чіткого механізму відповідальності судів за
тяганину під час розгляду справ, а також суддів за некваліфіковане
здійснення суддівських функцій. Нераціонально розподілено штатні
220
суддівські посади між судами, що є причиною перевантаження одних судів і
недовантаженості інших.
Відсутність ефективної системи правової допомоги, зокрема без-
оплатної для малозабезпечених, істотно перешкоджає доступу до правосуддя.
Інформація про порядок звернення особи до суду є недостатньо
відкритою, часом незрозумілою. Тексти судових рішень переважно є
недоступними для осіб, які не були залучені до справи, але інтересів яких
рішення безпосередньо стосуються. Рішення судів нижчого рівня практично
не публікуються. Через брак приміщень для проведення судових засідань
судді часто розглядають справи в робочих кабінетах, має місце практика
здійснення судочинства з порушенням принципів відкритості (публічності)
судового процесу, не забезпечено повсюдно повної фіксації судового процесу
технічними засобами.
5. Чинники, що перешкоджають незалежності судді.
Процедура добору суддів є непрозорою, що може створювати
сприятливі умови для зловживань та залежності суддів від посадових осіб,
задіяних у цій процедурі.
Немає чітко встановленої законом системи визначення суддівської
винагороди, неналежний рівень матеріального забезпечення суддів зумовив
непривабливість посади судді для висококваліфікованих юристів. Водночас
наявність сприятливих умов для одержання на цій посаді певних вигод,
сумнівних з точки зору законності, перетворює ці посади на привабливі для
осіб, цілі яких не мають нічого спільного з неупередженим правосуддям.
Судді, які перебувають на адміністративних посадах, здійснюють не
властиві для посади судді адміністративно-господарські функції. Голови
судів розподіляють справи між суддями, формують колегії суддів для
розгляду справ, мають вплив на вирішення питань кар’єри та соціального
забезпечення суддів (відпустки, премії тощо).
Нерідко при ухваленні рішень на суддів чиниться тиск як з боку
представників органів влади, так і з боку заінтересованих осіб. Недосконала
процедура відкриття провадження у кримінальних справах щодо суддів
дозволяє використовувати її для впливу на них зі сторони обвинувачення.
Великою загрозою для незалежності суддів є недостатній рівень їх
матеріального та соціального забезпечення, особливо у місцевих судах, а
також неналежне фінансування судів, що змушує суди вишукувати інші
можливості для забезпечення потреб у якісному здійсненні правосуддя.
221
6. Неналежний рівень кваліфікації значної частини суддівського
корпусу та малоефективність системи професійної відповідальності суддів.
На посаду судді не завжди призначаються особи, які мають достатній
освітній рівень та високі професійні і моральні якості. Не створено належної
системи підготовки та перепідготовки суддів. Неефективна система
відповідальності суддів в одних випадках дозволяє їм уникати професійної
відповідальності, в інших – створює сприятливі умови для тиску на тих
суддів, які у своїй діяльності виявляють незалежність і принциповість.
7. Недостатнє фінансування судової влади.
Усталилася практика визначення в Державному бюджеті України
видатків на утримання судової влади, які є значно меншими від необхідних
для забезпечення реальних потреб судів, особливо тих, що пов’язані зі
здійсненням правосуддя. Державне мито, яке сплачується за звернення до
суду, не спрямовується безпосередньо на потреби судів. Здебільшого його
розмір є надто низьким. Незважаючи на те, що роль і функції судів та
навантаження на них радикально змінилися, методика визначення щорічних
видатків на їх утримання не зазнала істотних змін.
8. Неефективність системи виконання судових рішень.
Існуюча система виконання судових рішень є малоефективною.
Фактично відсутня система контролю за діяльністю державної виконавчої
служби. Європейський суд з прав людини в рішеннях проти України
найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме внаслідок
невиконання рішень національних судів.
Розділ II. Завдання дальшого розвитку правосуддя
Завданням дальшого розвитку правосуддя є реальне утвердження

верховенства права у суспільстві і забезпечення кожному права на
справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді.
Сутність верховенства права полягає в тому, що права людини та
основоположні свободи є тими цінностями, що формують зміст і
спрямованість діяльності держави. Однак верховенство права так і
залишатиметься доктриною, позбавленою практичного значення, допоки
судді не керуватимуться у своїй професійній діяльності принципом
верховенства права.
222
Дальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на
утвердження верховенства права через забезпечення:
– доступності правосуддя;
– справедливої судової процедури;
– незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів;
– юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості
судових рішень;
– ефективності судового захисту.
1. Доступність правосуддя
Вільний доступ до правосуддя є конституційним правом особи і
основою справедливого судочинства.
Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов’язок судів
не відмовляти у розгляді справ компетентної юрисдикції з метою захисту
порушеного права, свобод та інтересів особи, територіально зручне
місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів і суддів на
території України.
Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для
судового захисту її прав. Отже, вимогу про доступність правосуддя буде
додержано лише тоді, коли буде створено ефективну систему надання
правової допомоги, особливо малозабезпеченим.
Однією з важливих умов доступності правосуддя є поінформованість
особи про організацію і порядок діяльності судів; правосуддя не стане
доступним, якщо система судів лишатиметься для особи складною та
незрозумілою щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи.
Водночас доступність до правосуддя не виключає можливості для
особи вирішити свій спір у позасудовому порядку. Держава повинна сприяти
розвитку таких недержавних інституцій, як третейські суди, посередники
(медіатори) тощо, які допомагають залагодити спір, не доводячи його до
суду.
2. Справедлива судова процедура
Вимога справедливої судової процедури є визначальним складником
верховенства права. Така процедура має бути створена на засадах законності,
рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності,
диспозитивності, гласності, відкритості та обов’язковості виконання судових
рішень. Будь-яке відхилення від цих засад можливе лише у передбачених
законом випадках.
223
Правосудність судового рішення визначається згодою з ним сторін, а
також наявністю права на оскарження та перегляд рішення в суді вищої
інстанції.
Правила судочинства не повинні бути переобтяжені формальностями.
Для забезпечення права особи на швидке поновлення своїх прав, особливо у
нескладних справах, судову процедуру доцільно спростити там, де таке
спрощення не порушуватиме інтересів сторін у справедливому вирішенні
справи.
Одночасно потрібно передбачити ефективні механізми для запобігання
недобросовісному використанню учасниками судочинства своїх
процесуальних прав, а також відповідальність за невиконання процесуальних
обов’язків.
3. Незалежність, безсторонність та професіоналізм суддів
Неодмінними умовами справедливого судочинства є незалежність,
безсторонність та професіоналізм судді.
Організація судової системи і судочинства має запобігати будь-яким
спробам чинити тиск на суддів та виникненню найменших сумнівів щодо
неупередженості та професіоналізму суддів.
Система добору кандидатів на посаду судді, престижність і авторитет
посади судді мають забезпечувати формування висококваліфікованого і
високоморального корпусу суддів. Спеціалізація судів і суддів повинна стати
однією з гарантій якісного, професійного вирішення судових справ.
Механізм відповідальності суддів має гарантувати ефективне і
своєчасне реагування на прояви їхнього свавілля чи некомпетентності.
4. Юридична визначеність, однаковість судової практики і відкритість
судових рішень
Судові рішення мають відповідати критеріям юридичної визначеності
та однаковості практики. Цього необхідно досягати незалежно від якості
законодавства, яке, не виключено, може бути нечітким, суперечливим або
таким, що містить прогалини. Суд, застосовуючи положення закону, повинен
ураховувати цілі та намір законодавця, інтерпретувати його, виходячи з
принципу верховенства права.
Відкритий доступ до судових рішень має стати однією з
найефективніших форм контролю громадськості за діяльністю судової влади,
що сприятиме однаковому застосуванню законів і передбачуваності
224
результатів вирішення аналогічних справ. Повинні бути передбачуваними й
юридичні наслідки ухваленого судового рішення для особи. Обмеження щодо
відкритості судових рішень може встановлюватись лише законом.
5. Ефективність судового захисту
Вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого
зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. У той самий
час судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо
судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без
контролю суду за їх виконанням.
Розділ III. Система судів
Правильно організована система судів є однією з гарантій

справедливого і ефективного судочинства. Існуюча система судів загальної
юрисдикції потребує вдосконалення з метою реалізації засад, визначених
Конституцією України (254к/96-ВР), вимог статті 6 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод (995_004) щодо забезпечення права на
судовий захист та положень нового процесуального законодавства.
Система судів загальної юрисдикції повинна будуватися на принципах:
– спеціалізації – суди мають бути організовані з урахуванням
особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та
зумовленого цими особливостями виду судочинства;
– територіальності – суди мають бути утворені так, щоб їх
юрисдикція охоплювала певну територію держави, виходячи з потреби
наближення судочинства до людини;
– інстанційності – суди мають бути організовані так, щоб забезпечити
право на перегляд судового рішення у суді вищого рівня.
1. Спеціалізація має охоплювати всю систему судів загальної
юрисдикції, а не лише окрему її частину, що дасть змогу підвищити
оперативність та якість вирішення судових справ. Спеціалізація судів має
відбуватися за галузевою ознакою та обумовленим нею видом судочинства.
Це дозволяє вирізняти у межах загальної юрисдикції цивільну, кримінальну,
адміністративну, а також господарську юрисдикцію як особливий різновид
цивільної юрисдикції.
На початковому етапі реформи загальні суди доцільно визнати
спеціалізованими з розгляду цивільних, кримінальних, а також адміністра-
225
тивних справ, підсудних місцевим загальним судам. Поряд із загальними
судами діють суди окремих судових юрисдикцій – господарські та
адміністративні.
На наступному етапі реформи необхідно запровадити спеціалізацію
судів із поділом на цивільні, кримінальні та адміністративні, передбачивши в
них спеціалізацію суддів (колегій суддів, палат з розгляду окремих категорій
справ), у тому числі за суб’єктною ознакою (наприклад, у справах щодо
неповнолітніх).
2. Територіальну організацію місцевих та апеляційних судів не
потрібно жорстко прив’язувати до адміністративно-територіального поділу, а
слід визначати, виходячи з об’єктивних критеріїв, спрямовуючи на
забезпечення наближеності місцевих і апеляційних судів до людини та
водночас незалежності суддів від місцевої влади. Юрисдикцію кожного суду
одного рівня доцільно поширити на територію з приблизно однаковою
чисельністю населення, місцезнаходження суду необхідно визначати з
урахуванням транспортних зв’язків, у найменуванні місцевих та апеляційних
судів слід використовувати назву населеного пункту за їх місце-
знаходженням.
Оптимальне поєднання критеріїв доступності судів і незалежності
суддів породжує необхідність запровадження дворівневої структури місцевих
судів.
На першому, найбільш наближеному до людей рівні – район чи місто –
діють місцеві суди, які вирішують у першій інстанції цивільні, нескладні
кримінальні та адміністративні справи відповідно до спеціалізації суддів.
Організація судів не повинна залежати від організації місцевого
самоврядування. В разі утворення кількох судів у містах із районним поділом
недоцільно прив’язувати юрисдикцію цих судів до території району, оскільки
рішення органу місцевого самоврядування про реорганізацію районів
змушуватиме змінювати кількість таких судів, навіть за відсутності
об’єктивної потреби в цьому. У місті з районним поділом можуть бути
утворені дільничні суди з визначенням територіальних меж їх юрисдикції.
Для другого рівня організації місцевих загальних судів слід утворити
(шляхом виокремлення з існуючих загальних апеляційних судів) окружні
кримінальні суди для розгляду кримінальних справ, які на даний час підсудні
апеляційним судам як судам першої інстанції, та інших категорій складних
кримінальних справ. У цих судах повинен функціонувати суд присяжних. Реалі-
226
зація цього підходу забезпечить більш професійне здійснення правосуддя у
кримінальних справах внаслідок поглиблення спеціалізації судів, а також
позбавить апеляційні загальні суди не властивих їм функцій суду першої
інстанції. За таких обставин відпаде потреба в існуванні Апеляційного суду
України, що, зокрема, дозволить уникнути значних витрат на конвоювання під-
судних, яких тримають під вартою, та витрат, пов’язаних із викликом учасників
кримінального судочинства. Утворення окружних кримінальних судів стане
першим кроком до створення системи спеціалізованих кримінальних судів.
Місцеві спеціалізовані суди доцільно утворювати в межах області або її
частини. Ці суди мають бути здатними забезпечити оперативне, квалі-
фіковане та неупереджене вирішення у першій інстанції складних справ,
зокрема тих, у яких високою є ймовірність тиску на суддів.
Апеляційні суди мають діяти або в межах території однієї області, або в
межах частини території однієї області, або в межах території кількох
областей – залежно від потреб у кожному виді судочинства.
Кількість посад суддів у місцевих та апеляційних судах доцільно
визначати на основі розрахунку середньої кількості судових справ, яка
припадає на відповідну територію, поділеної на норматив навантаження на
одного суддю. Норматив навантаження має залежати від кількості судових
справ, правильному вирішенню яких суддя може приділити достатню увагу.
3. Інстанційна організація судів повинна забезпечити правосудність
рішення. Особі має бути гарантовано право на перегляд її справи судом
апеляційної інстанції з огляду на правильність установлення фактів і
застосування права. Виходячи з необхідності однакового застосування права
на всій території України, учасник судового процесу після апеляційного
розгляду справи має бути наділений правом оскаржити судові рішення
першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції (відповідного
вищого суду), крім випадків, установлених законом, щодо правильності
застосування права.
Систему судових інстанцій потрібно організувати, виходячи з
необхідності забезпечення учасникам судочинства рівних прав на оскарження
судових рішень. Для цього кожен суд має виконувати функції лише однієї
інстанції: місцеві суди – першої інстанції, апеляційні суди – апеляційної
інстанції, вищі суди – касаційної інстанції, Верховний Суд України –
касаційної інстанції у виняткових випадках.
227
Такий підхід зумовить необхідність утворення в системі загальних
судів Вищого цивільного суду (як касаційної інстанції для справ цивільної
юрисдикції) та Вищого кримінального суду (як касаційної інстанції для справ
кримінальної юрисдикції).
У разі виявлення різного застосування норми права судами окремих
спеціалізованих юрисдикцій та в інших виняткових випадках, визначених
законом, правосудність судових рішень має забезпечувати найвищий судовий
орган у системі судів загальної юрисдикції – Верховний Суд України.
4. У судовій системі України не повинно бути такого виду судів, як
військові суди. Судді військових судів мають особливий статус, зокрема
перебувають на військовій службі, мають військові звання, отримують
доплати за військові звання. Це суперечить принципу єдності статусу суддів,
є несумісним з вимогами щодо незалежності та безсторонності судді і не
відповідає європейським стандартам, як їх тлумачить Європейський суд з
прав людини.
До повного скасування інституту військових судів ці суди можуть
зберігатися лише як суди кримінальної юрисдикції для розгляду справ про
військові злочини у першій інстанції. Особливості діяльності судів в умовах
воєнного стану та у зв’язку з перебуванням підрозділів Збройних Сил
України за кордоном необхідно визначити законом.
5. У сфері розвитку адміністративної юстиції першочерговим кроком має
стати завершення формування системи адміністративних судів, вищим судовим
органом яких є Вищий адміністративний суд України. Необхідно прискорити
утворення апеляційних адміністративних судів та окружних адміністративних
судів, зокрема забезпечити їх належними приміщеннями, а також призначити та
обрати суддів до їхнього складу. З метою забезпечення незалежності суддів від
впливу місцевої влади територіальна юрисдикція цих судів не повинна бути
жорстко прив’язаною до адміністративно-територіального устрою. Окружні
адміністративні суди необхідно утворити в межах території області або частини
її території з урахуванням чисельності населення та транспортних зв’язків.
Виходячи з особливостей предмета адміністративної юрисдикції, законом
мають бути встановлені спеціальні вимоги до кандидатів на посаду судді
адміністративного суду.
6. У майбутньому на основі загальних судів необхідно окремо утворити
кримінальні суди, а на основі загальних та господарських судів – цивільні
суди. Таким чином, систему судів загальної юрисдикції складатимуть:
228
цивільні, кримінальні та адміністративні суди. Цивільні суди
розв’язуватимуть усі приватноправові спори за правилами цивільного
судочинства; адміністративні суди в порядку адміністративного судо-
чинства – публічно-правові спори, крім справ конституційної та кримінальної
юрисдикцій; кримінальні суди – справи про кримінальні правопорушення за
правилами кримінального судочинства. Найдоступніші для населення місцеві
суди районного (міського) рівня й надалі розглядатимуть цивільні, нескладні
адміністративні та кримінальні справи.
7. Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної
юрисдикції. Конституційну процедуру його формування змінювати
недоцільно, але на законодавчому рівні потрібно запобігти ситуаціям, коли
здійснення Конституційним Судом України своїх повноважень залежить від
одного з органів, до повноважень яких належить формування його складу.
Слід також визначити законом процедуру конституційного судочинства.
Розділ IV. Судочинство
Правила судової процедури мають слугувати ухваленню правосудного

рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії учасникам процесу щодо
судового захисту їхніх прав.
1. Судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства
права має ґрунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах:
– законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство,
керуючись Конституцією (254к/96-ВР) та законами, з урахуванням їх цілей та
надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для кожного випадку;
– рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у
судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника процесу;
– диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно
розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору;
– змагальність, що покладає на сторони обов’язок доводити перед
судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для
справедливого вирішення справи;
– розумні строки розгляду справ, що зобов’язують суд вирішувати
справи без невиправданих зволікань або ж уникати поспішності, що завдає
шкоди справедливому судочинству;
229
– гласність, що ставить вимогу забезпечити усім особам, які мають
інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати участь у судовому
процесі;
– відкритість (публічність), що означає вільний доступ громадськості
до судового розгляду і до рішень суду; такий доступ може бути обмежений
законом і лише з легітимною метою (з легітимних підстав);
– обов’язковість рішень суду, що зобов’язує державу забезпечити
ефективне виконання судових рішень під контролем з боку суду.
Особливості реалізації цих засад у кожному виді судочинства повинні
бути зумовлені специфікою предмета судової справи і завданням суду в її
вирішенні.
2. Основним завданням конституційного судочинства є абстрагований
від конкретних правовідносин контроль за відповідністю Конституції
України (254к/96-ВР) правових актів вищих органів держави. Разом із тим
для підвищення ефективності конституційно-правового захисту прав і свобод
людини і громадянина доцільно передбачити право кожній особі звернутися
до Конституційного Суду України з конституційною скаргою у випадках,
визначених законом. З цією метою доцільно запровадити розгляд справ у
Конституційному Суді України палатами.
Цивільне судочинство слід розглядати як послугу держави щодо
вирішення приватноправових спорів сторонам, які самостійно не можуть їх
урегулювати. У цивільному судочинстві засади диспозитивності й зма-
гальності реалізовуються у повному обсязі, суд повинен вирішувати спори,
про розв’язання яких просять сторони.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у
публічно-правових відносинах від порушень з боку суб’єктів владних
повноважень. За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин
перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх
передбачених законом заходів, щоб захистити порушені органом влади права
особи, в тому числі збирати докази з власної ініціативи, виходити за межі вимог
сторін тією мірою, наскільки це необхідно для повного захисту прав особи.
Кримінальне судочинство своїм завданням має встановлення
винуватості особи у вчиненні кримінально караного діяння; захист прав
потерпілого та інтересів суспільства від злочинних посягань; справедливе
застосування заходів кримінальної відповідальності; захист особи від
необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, порушення
230
її прав під час провадження дізнання та досудового слідства. У
кримінальному судочинстві мають застосовуватись безпосередньо принцип
презумпції невинуватості особи та принцип «усі сумніви щодо доведеності
вини особи тлумачаться на її користь». Кримінальний суд має позбутися
властивого йому дотепер обвинувального ухилу. Слід законодавчо позбавити
суд права направляти справи на додаткове розслідування та надавати органам
досудового слідства доручення щодо пошуку доказів, установити обов’язок
суду постановляти виправдальний вирок, якщо обвинувачення не довело
вини особи у вчиненні злочину.
З метою забезпечення рівності сторін у кримінальному процесі
необхідно реалізувати принцип змагальності на стадії дізнання та досудового
слідства, надавши стороні захисту процесуальні можливості для проведення
альтернативного розслідування. Потерпілі повинні мати ефективні
можливості обстоювати свої інтереси в разі неналежного проведення
досудового слідства.
Необхідно запровадити позитивний досвід демократичних держав щодо
реституційного правосуддя, яке полягає не у покаранні особи, а у примиренні
обвинуваченого і потерпілого за участю посередника (медіатора) і/або у
відшкодуванні потерпілому завданої матеріальної та моральної шкоди.
Слід розширити перелік та застосування запобіжних заходів, не
пов’язаних з позбавленням волі, взяття під варту як запобіжний захід має
застосовуватись у виняткових випадках.
Судові експертизи у кримінальних справах не повинні здійснювати
експертні служби, які перебувають у структурі органів досудового слідства.
3. Інститут народних засідателів у здійсненні судочинства потребує
процесуального оформлення. Для правильного і максимально справедливого
вирішення певних справ важливими є не тільки юридичні знання суддів, але
й життєвий досвід та моральність народних засідателів. Доцільною є участь
народних засідателів у розгляді окремих справ в адміністративних судах
першої інстанції, що зумовлено необхідністю збалансувати у судовому
рішенні інтереси приватних осіб та суспільний інтерес.
Діяльність суду присяжних необхідно врегулювати законодавчо,
передбачивши його використання лише в окремих категоріях кримінальних
справ. Обвинувачений повинен мати право вибирати: його справу
розглядатиме суд присяжних чи колегія професійних суддів. Функції
присяжних мають бути відокремлені від функцій професійного судді.
231
Присяжні вирішують у своєму вердикті лише питання юридичного факту, а
професійний суддя на основі вердикту присяжних і норм кримінального
права постановляє вирок.
4. Уніфікація процедур судового розгляду є важливим напрямом
удосконалення судочинства, якщо завдання певного виду процесу не вимагає
особливих правил. Необхідно поступово наблизити, а потім і взагалі
поєднати в одному кодексі норми цивільного і господарського процесів,
оскільки між ними немає суттєвих відмінностей, зумовлених специфікою
судочинства.
5. Процедура перегляду судових рішень, незалежно від виду
судочинства, має ґрунтуватися на однакових засадах. Завданням апеляційної
інстанції має бути перегляд судової справи щодо правильності з’ясування
обставин і застосування норм права судом першої інстанції. Рішення
апеляційної інстанції щодо встановлених фактів має бути остаточним.
Касаційна інстанція повинна переглядати судові рішення першої та
апеляційної інстанцій лише щодо правильності застосування норм права.
Вона також має забезпечувати однакове застосування права судами
відповідної юрисдикції. В разі неоднакового застосування права судами
касаційної інстанції та в деяких інших виняткових випадках, визначених
законом, правосудність судових рішень повинен гарантувати найвищий
судовий орган у системі судів загальної юрисдикції – Верховний Суд
України.
6. Відповідальність учасників процесу за недобросовісне користування
процесуальними правами та за невиконання процесуальних обов’язків
необхідно посилити (наприклад, за навмисне зволікання процесу). Формами
відповідальності можуть бути не лише існуючі заходи процесуального
примусу, а й застосування судом стягнень за невиконання вимог суду,
покладення на учасників процесу відшкодування судових витрат у
підвищеному розмірі.
Розділ V. Статус професійних суддів
Судова реформа потребує реального підвищення статусу та престижу

професії судді. Невід’ємною ознакою статусу судді є незалежність від будь-
яких втручань у його діяльність на посаді судді, в тому числі з боку
представників судової влади.
232
1. Для досягнення незалежності судді необхідно створити механізми,
які запобігатимуть можливостям зовнішнього впливу на нього. Потрібно,
зокрема, позбавити голів судів повноважень, які вони можуть
використовувати для втручання у здійснення судочинства. Належить
удосконалити процедуру відкриття провадження у кримінальній справі щодо
судді в такий спосіб, щоб унеможливити тиск на суддю шляхом
кримінального переслідування. Слід усунути адміністративну ієрархію між
судами різних рівнів, ураховуючи існування в судовій системі механізмів
процесуального контролю.
2. Розміри суддівської винагороди, страхування, пенсійного
забезпечення та довічного утримання мають відповідати тій високій ролі, яка
належить суддям у демократичному суспільстві. На законодавчому рівні слід
визначити гарантований високий розмір суддівської винагороди та таку
систему її виплати, щоб виконавча влада не могла впливати на суддів шляхом
регулювання їхнього заробітку. Слід чітко визначити складові суддівської
винагороди, до яких віднести: посадовий оклад, надбавку за вислугу років,
доплату за кваліфікаційний клас, надбавку за особливі умови праці у
випадках, визначених законом (наприклад, для суддів-слідчих, для суддів
адміністративних судів під час виборчого процесу), та за перебування на
адміністративній посаді в суді. Рівень суддівської винагороди має залежати,
насамперед, від досвіду роботи на посаді судді, професійного рівня і значно
менше – від рівня суду в системі судоустрою. Збільшення розміру суддівської
винагороди доцільно здійснити одночасно зі скасуванням тих пільг, які не
зумовлені статусом судді та суперечать принципу рівності всіх громадян.
Престиж професії судді має відзначатися високим розміром суддівської
винагороди та особливою роллю судді в суспільстві, а не системою пільг і
привілеїв.
3. Система забезпечення суддів житлом потребує істотного
вдосконалення. Встановлений законом обов’язок держави щодо забезпечення
суддів житлом за державний кошт має трансформуватися у гарантію
придбання суддею житла через систему державного кредитування на рівних
умовах – незалежно від місця розташування суду, в якому працює суддя.
Таким чином, необхідно перейти до встановлених законом монетарних
(грошових) форм забезпечення пільг для суддів.
233
4. Особливий статус судді в суспільстві зобов’язує уникати
нагородження суддів, які обіймають посади, державними нагородами за їхню
посадову діяльність.
Розділ VI. Добір і кваліфікація суддів
Порядок добору і кар’єрного просування суддів є однією з гарантій

незалежності судді. Про наявність такої гарантії можна вести мову тоді, коли
призначення чи обрання судді на посаду унеможливлює виникнення
неформальних зобов’язань майбутнього судді перед особами, які можуть
впливати на цей процес. Конституційний порядок зайняття посади судді не
створює загрози незалежності судді, оскільки після призначення чи обрання
він перестає бути залежним від органу, що його призначив чи обрав.
1. Слід запровадити прозору процедуру добору кадрів на посаду
професійного судді та їх кар’єрного просування. Необхідно, щоб шлях
проходження від кандидата на посаду судді до судді не залежав від
суб’єктивного впливу посадових осіб, залучених до процесу добору суддів.
Потрібно чітко визначити законом порядок (процедуру) призначення
(обрання) на посаду судді. Призначення на посаду судді, а також обрання
суддів на іншу, зокрема вищу, посаду має здійснюватися на конкурсних
засадах. Відомості про наявність вакантних посад, час і місце проведення
конкурсу мають бути відкритими.
2. З метою забезпечення судових органів висококваліфікованими
кадрами та належного опанування специфікою професії необхідно
запровадити спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді в Академії
суддів України після конкурсного відбору. Така підготовка має передбачати
теоретичне навчання, поєднуване зі стажуванням у судових органах. Щороку
Державній судовій адміністрації України належить здійснювати державне
замовлення на спеціальну підготовку кандидатів на посаду судді, виходячи з
прогнозованих потреб у кадрах. Для зайняття посади судді в судах певного
рівня та спеціалізації необхідно підвищити вимоги до кандидатів, зокрема
щодо віку, досвіду роботи за певним фахом у галузі права та спеціальної
підготовки.
3. Конкурс на посаду судді повинен передбачати обов’язкову перевірку
рівня знань кандидатом положень Конституції України (254к/96-ВР),
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та
234
практики її застосування Європейським судом з прав людини, судового
процесу та основних галузей матеріального права України. Для забезпечення
єдиних підходів до оцінювання фахового рівня кандидата на посаду судді
кандидат має скласти кваліфікаційний іспит екзаменаційній комісії,
утвореній Вищою кваліфікаційною комісією суддів. Кваліфікаційний іспит
доцільно приймати на регіональному рівні згідно з планом, затвердженим
Вищою кваліфікаційною комісією суддів. Кваліфікаційний іспит необхідно
проводити у формі тестування, що суттєво підвищить об’єктивність
оцінювання знань кандидатів. Рішення про рекомендацію особи на посаду
судді має приймати Вища кваліфікаційна комісія суддів з урахуванням
результатів співбесіди, кваліфікаційного іспиту, психологічного тестування,
медичного обстеження, біографії та інших відомостей про кандидата.
Для заміщення вакантної посади судді доцільно залучити тих
кандидатів, які склали кваліфікаційний іспит із кращим результатом
тестування. За наявності кількох вакантних посад переважне право вибору
майбутнього місця роботи необхідно надати кандидатам з кращими
результатами кваліфікаційного іспиту. Це зробить добір кандидатів
справедливим і прозорим. Такий конкурс повинні проходити також
професійні судді, які бажають зайняти вакантну посаду в іншому суді,
зокрема в суді вищого рівня. Результати іспиту анулюються, якщо
конкурсант кілька разів відмовився від зайняття вакантної посади судді.
Вища рада юстиції, одержавши рекомендацію Вищої кваліфікаційної
комісії суддів, повинна мати повноваження на проведення співбесіди з
кандидатом на посаду судді, щоб перевірити його професійні й моральні
якості. Вона повинна також звертати увагу на ті вади, які можуть стати
перешкодою для належного здійснення повноважень судді.
4. Для суддів, призначених на посаду вперше, необхідно передбачити
регулярне навчання в Академії суддів України з обов’язковим складенням
кваліфікаційного іспиту перед обранням безстроково на посаду судді
екзаменаційній комісії, утвореній Вищою кваліфікаційною комісією суддів.
Якщо такий іспит не складено, суддю може бути звільнено у зв’язку із
закінченням строку, на який його було призначено. Відповідне навчання з
метою підвищення кваліфікації має бути запроваджене в Академії суддів
України також і для суддів, обраних безстроково.
235
5. Необхідно переглянути важливість та місце кваліфікаційних класів у
системі кар’єрного просування суддів. Кваліфікаційний клас повинен стати
тим критерієм, за яким суддя зможе просуватися по службі, навіть
перебуваючи на посаді в суді найнижчого рівня. Кваліфікаційний клас
повинен передусім відображати професійно-освітній рівень судді, який
залежить як від теоретичних знань, так і тривалості та якості їх практичного
застосування. Для зайняття посади у суді вищого рівня необхідно, щоб суддя
здобув відповідний кваліфікаційний клас. Кваліфікаційний клас, від якого
залежить розмір надбавки до суддівської винагороди, повинен стати
стимулом для судді постійно підвищувати рівень кваліфікації.
Присвоєння кваліфікаційного класу має відбуватися за результатами
об’єктивного тестування, для чого необхідно розробити систему завдань
різного рівня складності. Якщо суддя не виконав завдання, черговий
кваліфікаційний клас йому не присвоюється. До наступної кваліфікаційної
атестації суддю може бути допущено після закінчення строку, встановленого
законом.
6. Визначення рівня професійної підготовки претендентів для
рекомендування на посаду судді та вирішення питання кар’єрного
просування суддів має здійснюватися незалежними органами, до складу яких
входять висококваліфіковані фахівці. Не менш як половину складу цих
органів мають складати представники суддівського корпусу.
Необхідно утворити єдину систему органів, що відповідатимуть за
добір суддів та перевірку їхньої кваліфікації, вищим органом в якій є Вища
рада юстиції.
Сучасний склад кваліфікаційних комісій суддів загалом відповідає
європейським вимогам до таких органів, оскільки більшість їхніх членів
обирається з представників суддівського корпусу. З метою приведення
складу Вищої ради юстиції у відповідність із європейськими стандартами,
спрямованими на забезпечення незалежності такого органу, необхідно
передбачити призначення (обрання) більшості її членів з числа найавто-
ритетніших суддів, зокрема тих, які вийшли у відставку.
Вища кваліфікаційна комісія суддів повинна давати рекомендації на
зайняття посади судді, в тому числі у суді вищого рівня, а також присвоювати
вищі кваліфікаційні класи. Кваліфікаційні комісії суддів нижчого рівня
мають відповідати лише за проведення кваліфікаційної атестації суддів та за
присвоєння їм початкових кваліфікаційних класів. З метою забезпечення
236
ефективності діяльності кваліфікаційних комісій як постійно діючих органів
члени цих комісій на час здійснення своїх повноважень мають відряджатися з
основного місця роботи.
7. Існуюча система кваліфікаційних комісій суддів потребує перегляду.
Так, кваліфікаційні комісії суддів для загальних судів діють на рівні
апеляційних округів, установлених для спеціалізованих судів. Зміна меж і
кількості апеляційних округів для спеціалізованих судів автоматично тягне за
собою зміну кількості кваліфікаційних комісій для суддів загальних судів.
Крім того, апеляційні округи різних спеціалізованих судів можуть не
збігатися територіально. Представництво суддів від різних областей у
кваліфікаційних комісіях нерівномірне. Для суддів військових, господарських
та адміністративних судів існують окремі кваліфікаційні комісії.
Тому кваліфікаційні комісії доцільно утворити без урахування
спеціалізації та без прив’язування їх до апеляційних округів спеціалізованих
судів, але з обов’язковим включенням до складу кваліфікаційних комісій
суддів, які представляють кожну спеціалізовану юрисдикцію. Для атес-
тування суддів судів нижчого рівня та присвоєння початкових кваліфі-
каційних класів необхідно утворити територіальні кваліфікаційні комісії в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Розділ VII. Дисциплінарна відповідальність суддів
З метою запобігання дискредитації судової влади через неналежне

виконання суддею професійного обов’язку необхідно вдосконалити систему
дисциплінарної відповідальності суддів.
1. Підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності
потрібно чітко визначити законом, щоб суддя, який вчинив дисциплінарний
проступок, не міг уникнути відповідальності. Доцільно запровадити
можливість притягнення судді до відповідальності, зокрема за явно
некваліфіковане вирішення справ, зволікання розгляду справ з його вини,
систематичне або грубе порушення правил суддівської етики, розголошення
таємниці, що стала відомою судді під час розгляду справи у закритому
судовому засіданні. Дисциплінарним стягненням, поряд з існуючими, могла б
стати процедура підтвердження кваліфікаційного класу.
2. Дисциплінарні повноваження мають бути виключені з компетенції
кваліфікаційних комісій суддів, оскільки питання дисципліни суддів прямо
237
не пов’язані з кваліфікацією. Доцільно створити постійно діючу
Дисциплінарну комісію суддів, більшість складу якої формував би з’їзд
суддів України, зокрема з числа суддів, які вийшли у відставку, а частину –
з’їзд адвокатів України з числа адвокатів, які не здійснюють представ-
ництво та захист у суді. Кожна заінтересована особа повинна мати право
звернутися до дисциплінарних органів щодо ініціювання притягнення
судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарна комісія суддів,
Вища рада юстиції та їх члени повинні оперативно реагувати на
повідомлення про дії суддів, які містять ознаки дисциплінарного
проступку, ретельно їх перевіряти, не втручаючись у здійснення
правосуддя. Для забезпечення своєчасної перевірки таких повідомлень у
кожній області мають працювати судові інспектори, яких призначає з’їзд
суддів України, зокрема з числа суддів у відставці, а також осіб, які
тривалий час працювали суддями, прокурорами, адвокатами і мають
бездоганну репутацію. Рішення про відкриття (відмову у відкритті)
дисциплінарного провадження повинна приймати колегія членів
Дисциплінарної комісії суддів.
3. Для досягнення справедливих результатів дисциплінарна
процедура має наближатися до судової (квазісудова процедура). Розгляд
дисциплінарної справи повинен відбуватися на змагальних засадах.
Обов’язок доводити наявність підстав для притягнення судді до дисцип-
лінарної відповідальності необхідно покласти на судових інспекторів, які
здійснювали перевірку. Особа, яка вважає себе потерпілою від професійно
неналежної поведінки судді, а також суддя, щодо якого здійснюється
дисциплінарне провадження, повинні мати право викласти свою позицію
особисто під час розгляду дисциплінарної справи. За результатами розгляду
дисциплінарної справи до порушників повинно бути вжито відповідних
заходів (стягнення або ініціювання звільнення судді з посади). Такі заходи
мають запобігти проявам суддівського свавілля, а також гарантувати
відповідальне ставлення суддів до своїх обов’язків і усвідомлення свого
високого статусу. Дисциплінарне покарання повинно мати для судді певні
негативні правові наслідки, його може бути знято лише з підстав, які
передбачатиме закон. Рішення у дисциплінарній справі судді може бути
оскаржено в суді лише з мотивів порушення процедури його ухвалення.
Розділ VIII. Суддівське самоврядування

238
Суддівське самоврядування має бути ефективною формою вирішення

питань внутрішньої діяльності судів та захисту їхніх професійних інтересів.
Органи суддівського самоврядування повинні активно реагувати на будь-які
прояви втручання в діяльність судів, а також на порушення прав суддів і
гарантій їхнього високого статусу.
1. Існуюча система органів суддівського самоврядування потребує
суттєвого вдосконалення. Зокрема, вона має формуватися з урахуванням
розвитку системи судів загальної юрисдикції. Судді місцевих та апеляційних
судів, що знаходяться на території певної області, повинні мати можливість
бути представленими на конференції суддів відповідних судів. З метою
підвищення ефективності роботи рад суддів державна судова адміністрація
має забезпечити їх постійно діючим апаратом і відповідними матеріально-
технічними ресурсами.
Необхідно передбачити, що Рада суддів України як орган професійного
самоврядування, який представляє весь суддівський корпус, може залучатися
до підготовки та опрацювання законопроектів щодо судового устрою, статусу
суддів, судочинства, до вирішення питань забезпечення судів, вироблення
правил суддівської етики тощо. У складі Ради суддів України кількість
суддів, які перебувають на адміністративних посадах в судових органах, не
повинна перевищувати третини її складу.
2. Самоврядування має бути реалізовано насамперед на рівні окремого
суду. Збори суддів відповідного суду повинні вирішувати питання, пов’язані
із запровадженням спеціалізації суддів, а також затверджувати порядок
розподілу заяв і судових справ між суддями, порядок утворення колегій
суддів і призначення головуючих, порядок заміщення суддів у разі їх
відсутності, вирішувати питання соціально-побутового забезпечення суддів,
регулювати графік відпусток суддів, заслуховувати звіти суддів, які займають
адміністративні посади, керівника апарату суду та керівників його
структурних підрозділів тощо.
3. Слід запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах
займатимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування на
строк, визначений законом, але не більше ніж два строки підряд. Необхідно
встановити такі умови перебування на цих посадах, які запобігали б
залежності голови суду чи його заступника (наприклад, обрання голови суду
та його заступника зборами суддів відповідного суду, територіальною радою
239
суддів або іншим органом суддівського самоврядування залежно від рівня
суду та кількості суддів у ньому). Кількість адміністративних посад у судах
необхідно скоротити. Функції голови суду мають бути обмежені
представницькими повноваженнями і контролем за діяльністю апарату суду.
Голова суду повинен репрезентувати суд як орган державної влади, а
представником суду як юридичної особи має бути керівник апарату суду.
Необхідно скасувати інститут президії суду, що є адміністративним органом
у складі суду, але вирішує питання внутрішньої діяльності судів, віднесені
Конституцією до повноважень суддівського самоврядування. Збори суддів у
великих судах можуть формувати раду суддів відповідного суду і делегувати
їй окремі свої повноваження.
Розділ IX. Забезпечення діяльності судів
Належне забезпечення діяльності судів є однією з гарантій

незалежності судів та суддів. Якість правосуддя значною мірою залежить від
того, скільки часу суддя витрачає на вирішення судових справ. Для
ефективної організації робочого часу судді мають бути звільнені від
вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням діяльності суду.
1. Відповідно до принципу поділу влади судові та організаційно-
управлінські функції не повинні поєднуватися в рамках судової влади.
Важливо чітко розмежувати повноваження судів та органів виконавчої влади.
Суди мають здійснювати правосуддя, а спеціалізовані органи – відповідати за
забезпечення діяльності судів і бути підконтрольними суддівському
самоврядуванню.
Про належне забезпечення діяльності судів повинна дбати державна
судова адміністрація. Апарат суду варто підпорядкувати державній судовій
адміністрації, щоб голова суду не був обтяжений адміністративними та
господарськими питаннями і не залежав від місцевої влади чи суб’єктів
підприємницької діяльності. Апарат, підзвітний голові та загальним зборам
суддів відповідного суду, має відповідати за належне технічне оснащення
приміщень суду, організацію їх ремонту, ведення діловодства і судової
статистики, виклик учасників процесу, народних засідателів, присяжних,
доставлення до суду підсудних, яких тримають під вартою, фіксування судового
процесу технічними засобами тощо. Контроль за забезпеченням діяльності судів
мають здійснювати органи суддівського самоврядування. Підбір помічників
суддів та керівництво їх діяльністю можуть здійснювати самі судді.
240
2. Необхідно поліпшити фінансування судової влади, зокрема,
затвердити нормативи фінансового забезпечення судів, кваліфікаційних
комісій суддів, органів суддівського самоврядування. Слід передбачити
механізм, за яким на основі нормативів відповідні головні розпорядники
коштів мають щороку розробляти пропозиції (бюджетні запити) щодо
фінансування судової влади, які належить включати до проекту закону про
Державний бюджет України; в разі незгоди з такими пропозиціями Кабінет
Міністрів України разом із проектом закону про Державний бюджет України
подаватиме до парламенту свої вмотивовані зауваження. З метою
забезпечення цільового витрачання коштів перелік бюджетних програм, за
якими фінансується судова влада, необхідно деталізувати.
Джерела фінансування видатків на здійснення правосуддя мають бути
закріплені законодавчо. Поліпшенню фінансування судів сприятиме заміна
державного мита за звернення до суду на судовий збір, надходження від
якого спрямовуватимуться на забезпечення потреб судової влади. Розмір
судового збору має бути зумовлений видом і складністю судової справи; в
адміністративному судочинстві він повинен бути меншим, ніж у цивільному.
Запровадження судового збору дасть змогу відмовитися від оплати
сторонами витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового
процесу.
3. Одним із пріоритетів діяльності державної судової адміністрації є
здійснення комп’ютеризації в судах, що забезпечить поступовий перехід
від паперового до електронного діловодства. Необхідно завершити процес
обладнання судів технічними засобами фіксації процесу, а також створити
єдину судову інформаційну мережу, яка міститиме, зокрема, правову базу
даних, бланки судової документації, базу даних судової практики
(державний реєстр судових рішень), електронну бібліотеку. Згодом у судах
мають бути створені електронні архіви судових справ, де зберігатиметься
документація у справі, результати фіксації судового процесу з наступним
об’єднанням їх в єдину мережу з наданням доступу учасникам процесу до
матеріалів їхніх справ через Інтернет.
З метою створення і забезпечення функціонування єдиної інформа-
ційної мережі Державна судова адміністрація України повинна забезпечити
взаємодію судів з органами юстиції, правоохоронними органами та
органами, що відповідають за виконання судових рішень. Налагодження
відеоконференцзв’язку між судами та установами системи виконання
241
покарань (замість доставляння до суду засуджених) сприятиме економії
бюджетних коштів.
4. Прозорість судової влади потребує забезпечення доступності
судових рішень для всіх заінтересованих осіб. Крім регулярного видання
збірників судової практики, на виконання вимог Закону України «Про
доступ до судових рішень» (3262-15) має бути створено Єдиний державний
реєстр судових рішень з відкритим доступом до нього через Інтернет, що
сприятиме однаковому застосуванню права суддями, підвищенню
прогнозованості результатів вирішення справ, забезпеченню контролю
громадськості за діяльністю судів. У текстах судових рішень, що
перебувають у відкритому доступі, не можуть бути розголошені відомості,
що уможливлюють ідентифікацію фізичної особи.
5. Для високого фахового рівня суддів, прокурорів, адвокатів
вирішальне значення має система юридичної освіти в Україні, яка потребує
докорінного вдосконалення. Вищою юридичною освітою, яку відповідно до
закону необхідно мати для того, щоб зайняти відповідні посади, слід вважати
освіту рівня магістра права (з огляду на зміст Болонської декларації міністрів
освіти Європи). Важливо, щоб підготовку стандартів у галузі юридичної
освіти здійснювали спільно Міністерство освіти і науки України та
Міністерство юстиції України.
Потребує розвитку навчально-методологічне забезпечення судової
системи. Провідну роль у цьому має відігравати Академія суддів України.
Вона повинна здійснювати узагальнення судової практики на науковому
рівні, постійно надавати судам методичну допомогу, забезпечувати
підготовку кандидатів у судді та регулярне підвищення кваліфікації суддів,
організовувати науково-практичні та навчальні семінари, конференції тощо,
співпрацювати з відповідними установами іноземних держав щодо обміну
досвідом у сфері правосуддя, організовувати стажування.
6. Для забезпечення охорони приміщень судів, підтримання порядку в
них, безпеки учасників судового процесу доцільно утворити спеціальний
підрозділ у системі державної судової адміністрації.
Розділ X. Суміжні інститути
242
Повноцінна судова реформа неможлива без реформування та розвитку
інститутів, які безпосередньо пов’язані з реалізацією права на судовий захист.
1. Доступність правосуддя вимагає створення ефективного механізму
надання правової (юридичної) допомоги. Держава має гарантувати
малозабезпеченим особам юридичну допомогу не лише у кримінальних, а й у
цивільних та адміністративних справах, принаймні, коли йдеться про захист
найважливіших прав людини. Держава повинна сформувати систему правової
допомоги, що надається за рахунок коштів державного бюджету.
Для забезпечення якісної юридичної допомоги необхідно чіткіше
розмежувати статус адвоката та статус інших представників у судовому
процесі. До здійснення функції захисника у кримінальному процесі потрібно
допускати лише адвокатів. Варто передбачити відповідальність за надання
неякісної юридичної допомоги.
Необхідно виробити механізми залучення перекладачів і спеціалістів до
судового процесу (швидкий виклик до суду, гарантована та належна оплата
їхніх послуг тощо), що забезпечить ефективну взаємодію з відповідними
установами та фахівцями.
Державна судова адміністрація спільно з органами місцевого
самоврядування повинна організувати інформаційні центри для безоплатного
(або за помірну плату) доступу членів відповідних територіальних громад до
правових баз даних, надання консультацій з питань судового процесу,
стандартизованих бланків заяв, скарг, клопотань до суду, допомоги в їх
заповненні, іншої інформації, необхідної для звернення до суду.
2. Потребує дальшого реформування система досудового слідства у
кримінальних справах. З огляду на те, що прокуратура наділена
повноваженнями здійснювати нагляд за досудовим слідством та підтримувати
державне обвинувачення в суді, необхідно привести у відповідність із
Конституцією України положення закону щодо повноважень прокуратури
стосовно функції досудового слідства. На основі структурних підрозділів
прокуратури, на які покладено функцію досудового слідства, доцільно створити
державну службу розслідувань.
Прокуратура не повинна мати і повноважень щодо загального нагляду,
оскільки такі повноваження є близькими до тих, що їх здійснюють органи
правосуддя, тобто квазісудовими. Крім цього, слід узяти до уваги й те, що
243
контроль за додержанням законів у чітко визначених галузевих напрямах
здійснюють і відповідні державні органи.
3. У сфері виконання судових рішень слід передбачити заходи,
спрямовані на заохочення державних виконавців забезпечувати ефективне
виконання судових рішень, на посилення гарантій незалежності державних
виконавців від зовнішнього втручання, на підвищення відповідальності
боржників за невиконання судових рішень чи за навмисне створення умов,
які унеможливлюють їх виконання. Слід створити умови, за яких добровільне
виконання судового рішення було б для боржника набагато вигіднішим, ніж
його виконання у примусовому порядку. Необхідно виробити ефективні
механізми виконання судових рішень як національних судів, зокрема у
справах проти держави, так і рішень Європейського суду з прав людини.
Потрібно чітко визначити місце державної виконавчої служби в системі
органів державної влади. Особи, які претендують на зайняття діяльністю,
пов’язаною з виконанням судових рішень, повинні обов’язково скласти
кваліфікаційний іспит та пройти стажування. Доцільно поступово
демонополізувати державну діяльність з виконання судових рішень і
передбачити можливість передачі її недержавним виконавцям чи виконавчим
агенціям під дієвим контролем з боку Міністерства юстиції України.
4. Для підвищення ефективності виконання судових рішень у
кримінальних справах необхідно вдосконалити організацію пенітенціарної
системи. Держава повинна вживати заходів, спрямованих на приведення
пенітенціарної системи у відповідність із світовими і європейськими
стандартами, рішуче запобігання будь-яким проявам катування, тортур, іншого
нелюдського або такого, що принижує честь і гідність, поводження з особами,
яких тримають під вартою, або засудженими. Слід забезпечити виконання
відповідних зобов’язань, які Україна взяла на себе зі вступом до Ради Європи
відносно підконтрольності пенітенціарної системи. Функції управління
пенітенціарними установами та їхньої охорони мають бути розділені і
закріплені за різними органами.
5. З метою розвантаження судів потрібно розвивати альтернативні
(позасудові) способи врегулювання спорів, а також створювати умови для
стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх врегулювання.
Наукового обґрунтування і практичного втілення потребує медіація –
діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників
юридичного спору до компромісу і врегулювання спору самостійно самими
244
учасниками. Розширення діяльності третейських судів має зменшити
навантаження на суди загальної юрисдикції. Необхідно інформувати
громадськість про переваги цих способів захисту прав порівняно з судовим
механізмом. Звернення до суду бажано використовувати як винятковий
спосіб врегулювання юридичного спору.
Суттєвого розвантаження судової системи можна досягти, посиливши
потенціал нотаріату. Наказове провадження у цивільному судочинстві
(видача судового наказу за відсутності юридичного спору між сторонами)
доцільно трансформувати у функцію нотаріату. Потрібно скасувати поділ на
державних та приватних нотаріусів. Держава не повинна забезпечувати
здійснення нотаріальних функцій, які успішніше виконують недержавні
нотаріуси. Водночас держава має здійснювати контроль за якістю надання
нотаріальних послуг та регулювати їх вартість для малозабезпечених
категорій населення. Необхідно виробити чіткі та надійні механізми
відповідальності нотаріусів за надання неякісних послуг.
6. Повноваження судів щодо вирішення справ про адміністративні
проступки та накладення адміністративних стягнень треба поступово
обмежити і згодом повністю передати у відання адміністративних органів.
Рішення адміністративних органів у таких справах можуть бути оскаржені до
адміністративного суду.
Глава Секретаріату Президента України О. РИБАЧУК
245
Додаток 2.
ЗАКОНУКРАЇНИ
Про доступ до судових рішень від 22 грудня 2005 року
Цей Закон визначає порядок доступу до судових рішень з метою

забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції,
прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню
законодавства.
Стаття 1. Предмет регулювання Закону

1. Цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу
до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал),
ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного
реєстру судових рішень.
Стаття 2. Відкритість судових рішень
1. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку,
визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним
оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади
України в порядку, встановленому цим Законом.
2. Судові рішення можуть опубліковуватися в друкованих виданнях,
поширюватися в електронній формі з дотриманням вимог цього Закону.
3. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ
до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним
законом.
4. Особи, які не беруть (не брали) участі у справі, мають право
ознайомитися з судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно
безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов’язків, у
порядку, передбаченому цим Законом.
Стаття 3. Єдиний державний реєстр судових рішень
1. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції
Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного
державного реєстру судових рішень.
2. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі – Реєстр) –
автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та
надання електронних копій судових рішень.
246
3. Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають
включенню до Реєстру, затверджується Радою суддів України за
погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
4. Порядок ведення Реєстру затверджується Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 4. Доступ до Реєстру
1. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного
цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
2. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі
судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього
Закону.
3. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до
Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання
та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
4. Будь-які обмеження права вільного користування офіційним веб-
порталом судової влади України не допускаються, крім випадків, визначених
цим Законом.
5. Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів
Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону.
Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях,
забезпечується відповідно до Закону України «Про державну таємницю».
6. Право на доступ до інформаційних ресурсів Реєстру мають посадові
чи службові особи, визначені порядком ведення Реєстру.
Стаття 5. Офіційне опублікування судових рішень
1. Судові рішення, внесені до Реєстру, можуть офіційно
опубліковуватися у друкованих виданнях.
2. Судові рішення вважаються офіційно опублікованими за умови
посвідчення органом, який забезпечує ведення Реєстру, відповідності
судових рішень оригіналам або електронним копіям судових рішень,
внесених до Реєстру.
3. Судові рішення можуть офіційно опубліковуватися в скороченому
обсязі, якщо це виправдано метою видання.
4. Офіційне опублікування судових рішень повинно відповідати
вимогам, встановленим статтею 7 цього Закону.
247
Стаття 6. Відтворення та інше використання судових рішень
1. Кожен має право повністю або частково відтворювати судові
рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі
через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації,
створення електронних баз даних судових рішень.
2. Будь-яке редагування тексту судового рішення не повинно
спотворювати його зміст.
3. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст
судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Стаття 7. Відомості, що не можуть бути розголошені в текстах судових
рішень, відкритих для загального доступу
1. У текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу через
оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади або офіційне
опублікування, не можуть бути розголошені відомості,що дають можливість
ідентифікувати фізичну особу. Такі відомості замінюються літерними або
цифровими позначеннями.
2. До відомостей, зазначених у частині першій цієї статті, належать:
1) імена (ім’я, по батькові, прізвище) фізичних осіб;
2) місце проживання або перебування фізичних осіб із зазначенням
адреси, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної
пошти, ідентифікаційні номери (коди);
3) реєстраційні номери транспортних засобів;
4) інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу.
3. До відомостей, зазначених у частинах першій – другій цієї статті, не
належать:
1) прізвища та ініціали суддів, які ухвалили судове рішення;
2) імена посадових чи службових осіб, які, виконуючи свої
повноваження, беруть участь у цивільній, господарській, адміністративній чи
кримінальній справах, справах про адміністративні правопорушення
(проступки);
3) імена сторін у справі, що розглядалася міжнародною судовою чи
іншою міжнародною установою, на рішення якої міститься посилання в
тексті судового рішення.
4. У текстах судових рішень, відкритих для загального доступу
відповідно до цього Закону, не можуть бути розголошені відомості, для
забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про розгляд
справи в закритому судовому засіданні.
248
Стаття 8. Захист інформації, внесеної до Реєстру
1. Інформація, внесена до Реєстру, повинна мати захист від її
викрадення, перекручення чи знищення.
2. Не допускається вилучення судових рішень із Реєстру.
3. Не допускається внесення будь-яких змін до судових рішень, які
внесені до Реєстру, крім випадків, що пов’язані з необхідністю виправлення
помилки, допущеної під час внесення судового рішення до Реєстру чи
ведення Реєстру.
4. У разі виправлення судового рішення відповідно до процесуального
закону його текст у Реєстрі не змінюється. До Реєстру додатково вноситься
судове рішення, яким внесено зміни до відповідного судового рішення.
Стаття 9. Доступ до судових рішень заінтересованих осіб
1. Особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення
безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків, може
звернутися до апарату відповідного суду з письмовою заявою про:
1) надання можливості ознайомитися із судовим рішенням;
2) надання можливості виготовити в приміщенні суду копії судового
рішення за допомогою власних технічних засобів;
3) виготовлення копії судового рішення апаратом суду.
2. У заяві особа повинна обґрунтувати, чому вона вважає, що судове
рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків.
3. Заява розглядається відповідальною службовою особою апарату суду
невідкладно, а якщо вона потребує додаткового вивчення, – протягом трьох
робочих днів.
4. Про результати розгляду заяви службова особа апарату суду вносить
запис до відповідного журналу із зазначенням відомостей про особу, яка
звернулася з цією заявою.
5. Копія судового рішення, виготовлена апаратом суду, засвідчується
відповідальною службовою особою апарату суду та печаткою суду із
зазначенням дати.
6. За виготовлення копії судового рішення справляється судовий збір у
розмірі, встановленому законом.
7. У наданні доступу до судового рішення належить відмовити, якщо:
1) до суду звернулася особа, яка не має процесуальної дієздатності, або
особа від імені заінтересованої особи за відсутності відповідних
повноважень;
249
2) матеріали справи передані до іншого суду чи на зберігання до
державної архівної установи;
3) судове рішення безпосередньо не стосується прав, свобод, інтересів
чи обов’язків цієї особи.
8. Забороняється відмовляти в доступі до відповідного судового
рішення заявникам, стосовно яких судом вжито заходів щодо забезпечення
позову або запобіжних заходів.
9. Рішення про відмову у наданні доступу до судового рішення
викладається службовою особою апарату суду в письмовій формі із
зазначенням порядку його оскарження. Воно повинно бути вмотивованим.
10. Надання дозволу на доступ до судового рішення або відмова в
цьому можуть бути оскаржені до голови відповідного суду або до суду в
порядку, передбаченому законом.
11. За правилами цієї статті забезпечується також доступ осіб,
зазначених у частині першій цієї статті, до матеріалів справи, що необхідні
для оскарження судового рішення.
Стаття 10. Відповідальність за порушення вимог, встановлених цим
Законом
1. Порушення правил ведення Реєстру, а також порушення права на
доступ до судових рішень тягнуть за собою відповідальність згідно із
законом.
2. У разі завдання особі матеріальної чи моральної шкоди внаслідок
порушення її прав та інтересів, гарантованих цим Законом, вона має право на
відшкодування такої шкоди.
Президент України В.ЮЩЕНКО
м. Київ, 22 грудня 2005 року

№ 3262-IV
250
Додаток 3
ЗАТВЕРДЖЕНО
з’їздом суддів України
16 вересня 2010р.
ПОЛОЖЕННЯ
про Раду суддів України
І. Загальні положення
1.1. Рада суддів України (далі – Рада) в період між з’їздами суддів
України є вищим органом суддівського самоврядування.
1.2. Рада організовує виконання рішень з’їзду суддів України, здійснює
контроль за їх виконанням, вирішує питання організаційного забезпечення
судів, Державної судової адміністрації і діяльності суддів, соціального
захисту суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не
пов’язані зі здійсненням правосуддя.
Рада сприяє створенню належних організаційних та інших умов для
забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утвердження
незалежності суду, забезпечення захисту суддів від втручання в судову
діяльність, а також підвищення рівня роботи з кадрами у системі судів.
1.3. Рада керується у своїй діяльності Конституцією України, Законом
України «Про судоустрій і статус суддів», іншими законами, нормативно-
правовими актами та чинними міжнародними договорами України, а також
цим Положенням.
II. Обрання Ради суддів України
2.1. Рада суддів України обирається з’їздом суддів України у складі

одинадцяти суддів. До складу Ради суддів України входять по три
представники від кожної конференції суддів та по одному представнику від
Конституційного Суду України та Верховного Суду України. Пропозиції
щодо кандидатур до складу Ради суддів України можуть вносити конференції
суддів, а також окремі делегати з’їзду. Не можуть бути обраними до складу
Ради суддів України судді, які обіймають адміністративні посади в судах, та
секретарі судових палат.
251
2.2. Делегати з’їзду можуть прийняти рішення про обговорення
кандидатур персонально. У такому випадку кожен делегат з’їзду має право на
висловлення своєї думки щодо кандидата.
2.3. У разі прийняття рішення про персональне обговорення кандидатур
питання про те, включати чи не включати кандидатуру до списку
голосування, вирішується шляхом відкритого голосування по кожній
кандидатурі. Кандидатури, щодо яких не прийнято рішення про персональне
обговорення, заносяться у список без такого обговорення.
2.4. Рада обирається таємним голосуванням.
2.5. Рада на засіданні обирає із свого складу шляхом відкритого
голосування голову, заступника голови і секретаря Ради.
III. Повноваження Ради суддів України
3.1. Рада в період між з’їздами суддів організовує виконання рішень

з’їзду, а також здійснює контроль за їх виконанням, приймає рішення про
скликання з’їзду суддів.
3.2. Рада вирішує питання внутрішньої діяльності судів, а також
інші питання, віднесені законом до її компетенції, зокрема:
1) розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення
незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення
2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту
суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань;
3) призначає та звільняє Голову Державної судової адміністрації
України та його заступників;
4) здійснює контроль за організацією діяльності судів;
5) звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів
державної влади та органів місцевого самоврядування;
6) затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці, народного
засідателя, присяжного;
7) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
IV. Організація роботи Ради суддів України
4.1. Роботу Ради організовують голова та секретар.

252
4.2. Голова Ради:
– здійснює безпосереднє керівництво роботою Ради;
– скликає засідання Ради;
– визначає орієнтовний порядок денний засідань Ради;
– доручає членам Ради підготовку питань для розгляду на її засіданні;
– має право витребовувати матеріали, необхідні для підготовки та
проведення засідань Ради;
– видає відповідні розпорядження з питань організації діяльності Ради;
– представляє Раду у відносинах з іншими органами державної влади
України, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями,
юридичними та фізичними особами.
4.3. Заступник голови Ради, відповідно до визначених головою
обов’язків, бере участь в організації роботи Ради, а в разі відсутності голови –
виконує його обов’язки.
4.4. Секретар Ради організовує ведення діловодства, підготовку та
проведення засідань Ради і виготовлення її рішень.
4.5. Засідання Ради скликається її головою, а у разі його відсутності –
заступником голови Ради або на вимогу не менш як третини членів Ради у
міру потреби, але не рідше одного разу на шість місяців.
У випадку необхідності вжиття невідкладних заходів щодо організа-
ційного, матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення судів
проведення засідання Ради можуть ініціювати Голова Конституційного Суду
України, Голова Верховного Суду України, а також голови спеціалізованих
судів.
4.6. Питання на розгляд Ради можуть вноситись її головою та членами
Ради.
Члени Ради можуть ініціювати розгляд певного питання у разі наявності
відповідного доручення конференцій або Рад суддів, а члени Ради від
Конституційного Суду України та Верховного Суду України – зборів суддів
цих судів. Питання мають бути актуальними для суддів всіх юрисдикцій та не
відноситись до компетенції інших органів суддівського самоврядування.
4.7. Для внесення питань на розгляд Ради на ім’я її голови подається
доповідна записка, у якій викладається суть питання, його обґрунтування,
додаються матеріали, необхідні для розгляду та перелік нормативних актів, що
регулюють зазначене питання.
Доповідна записка повинна містити перелік осіб, яких пропонується
запросити для обговорення.
253
4.8. Якщо питання, що пропонується розглянути на засіданні Ради,
стосується повноважень державних органів, у доповідній записці
викладається їх позиція з цього питання.
4.9. Доповідна записка з відповідними вказівками голови Ради щодо
порядку денного, дати, часу проведення засідання Ради і переліку осіб, які
запрошуються на засідання, передається секретарю Ради.
4.10. Матеріали, які підлягають розгляду Радою, передаються
секретареві Ради у друкованому та електронному вигляді не пізніше, ніж за
десять робочих днів до засідання Ради.
4.11. Порядок денний засідання Ради складається її секретарем і
затверджується головою Ради.
Порядок денний повинен містити: місце, дату і час початку засідання
Ради, перелік питань, внесених на розгляд, прізвища доповідачів, а також
перелік осіб, запрошених на засідання.
4.12. Матеріали для розгляду Радою передаються поштовим або
електронним зв’язком членам Ради і запрошеним особам її секретарем
одночасно з повідомленням про порядок денний та дату засідання.
4.13. Засідання Ради вважається правомочним, якщо в ньому беруть
участь не менше 2/3 членів Ради.
4.14. На засідання Ради, проведення якого ініціювалось Головою
Конституційного Суду України, Головою Верховного Суду України, а також
головами спеціалізованих судів, запрошуються відповідні посадові особи.
На засідання Ради запрошуються Міністр юстиції України, а у разі
необхідності – інші посадові особи органів виконавчої влади.
4.15. Про час і місце проведення засідання Ради, а також про перелік
питань, які виносяться на обговорення, члени Ради повідомляються не пізніше
ніж за 10 днів. З метою оперативного розгляду невідкладних питань
повідомлення може бути зроблено в інший строк, який повинен бути достатнім
для прибуття членів Ради на її засідання. В такому випадку перелік питань, які
вносяться на обговорення, членам Ради надається перед початком засідання.
Вони вправі робити заяви про надання їм можливості ознайомитись з
матеріалами і перенесення часу початку засідання. За відсутності таких заяв
засідання починається у час, визначений в повідомленні.
4.16. За результатами розгляду винесених на обговорення питань Рада
приймає рішення.
4.17. Під час засідання Ради за її рішенням може здійснюватись
звукозапис.
254
V. Рішення Ради суддів України
5.1. Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів, присутніх

на засіданні.
5.2. Прийняте рішення підписується головуючим на її засіданні.
5.3. Рішення Ради, прийняті в межах визначених законодавством
повноважень, є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування.
Рішення може бути скасовано з’їздом суддів України.
VI. Заключні положення
6.1. Матеріально-технічне, фінансове, інформаційне забезпечення

діяльності Ради покладається на Державну судову адміністрацію України,
бюджет якої формується з урахуванням видатків, необхідних для
забезпечення роботи Ради. Виплати, необхідні для організації роботи Ради,
проводяться за поданням її голови.
6.2. Зміни та доповнення до цього Положення може вносити з’їзд
суддів України.
255
Додаток 4
УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про рішення Ради національної безпеки

і оборони України від 15 лютого 2008 року
«Про хід реформування системи кримінальної юстиції
та правоохоронних органів»
Відповідно до статті 107 Конституції України (254к/96-ВР)

постановляю:
1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України

від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної
юстиції та правоохоронних органів» (n0009525-08) (додається).
2. Затвердити Концепцію реформування кримінальної юстиції України
(додається).
3. Контроль за виконанням цього Указу покласти на Секретаря Ради
національної безпеки і оборони України.
4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.
Президент України В. ЮЩЕНКО
м. Київ, 8 квітня 2008

року
№ 311/2008
256
ЗАТВЕРДЖЕНО
Указом Президента України
від 8 квітня 2008 року № 311/2008
КОНЦЕПЦІЯ
реформування кримінальної юстиції України
Докорінні зміни в соціально-політичних та інших умовах життя

суспільства і держави на нинішньому етапі розвитку України та прийняття
Конституції України (254к/96-ВР) створили передумови для реформування
системи кримінальної юстиції у напрямі дальшої демократизації, гуманізації,
посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних
правових актів і зобов'язань нашої держави перед європейським та світовим
співтовариством.
У Кримінальному кодексі України (2341-14), прийнятому в 2001 році,
зроблено суттєвий крок у напрямі захисту прав і свобод людини. А ті зміни та
доповнення, що були внесені до Кодексу (2341-14) останніми роками,
наприклад, стосовно встановлення відповідальності за торгівлю людьми,
легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, тощо, були
необхідними та актуальними.
Кримінально-процесуальне законодавство в останні роки зазнало змін,
що були спрямовані на реалізацію вимог Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод (995_004). Зокрема, це стосується забезпечення прав
учасників кримінального судочинства, розширення змагальності сторін, прав
потерпілого, усунення обвинувального ухилу в діяльності суду, розширення
судового контролю за обмеженням конституційних прав і свобод людини на
етапі досудового провадження у кримінальних справах і оскарження до суду
рішень органу дізнання, слідчого та прокурора.
Зазнав певної гуманізації і Кримінально-виконавчий кодекс України
(1129-15), прийнятий 11 липня 2003 року.
Разом із тим необхідно визнати, що існуюча система кримінальної
юстиції не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам, що
склалися в Україні, і не забезпечує належного стану правопорядку,
ефективного захисту осіб, суспільства та держави від небезпечних посягань
на соціальні цінності, права і законні інтереси.
257
Система кримінальної юстиції є дещо громіздкою, внутрішньо
суперечливою, не завжди науково обґрунтованою і надмірно ускладненою.
Діяльність її суб'єктів характеризується дублюванням повноважень,
відсутністю чіткого визначення та розмежування їхньої компетенції,
наданням пріоритету завданням, що насправді є другорядними,
застосуванням невиправдано ускладнених формальних процедур. Органи
кримінальної юстиції мають недосконалу функціональну спроможність, що
не дає змоги забезпечити додержання принципу верховенства права в їх
Чинний Кримінальний кодекс України (2341-14), незважаючи на поділ
злочинів залежно від ступеня їх тяжкості, передбачає для осіб, які визнаються
винними в їх вчиненні, однаковий юридичний наслідок: судимість.
До того ж певні діяння, що передбачені Кримінальним кодексом України
(2341-14), не мають такого ступеня суспільної небезпеки, щоб внаслідок їх
вчинення суттєво обмежувати права і свободи людини і громадянина.
Водночас законодавство України містить норми про адміністративні
правопорушення, що мають судову юрисдикцію та за які передбачено
стягнення кримінально-правового змісту (короткостроковий арешт,
конфіскація майна, позбавлення спеціального права тощо). Особи, які
притягуються до відповідальності за такі правопорушення, не отримують
належних процесуальних гарантій, зокрема щодо права на правову допомогу,
права на оскарження судових рішень тощо, передбачених Конвенцією про
захист прав людини і основоположних свобод (995_004). Отже, в сучасних
умовах реформування соціально-політичної системи України питання
юридичної відповідальності за діяння, що не становлять значної суспільної
небезпеки, потребують іншого підходу.
Застарілим за своєю суттю залишається кримінальний процес.
Намагання ухвалити новий Кримінально-процесуальний кодекс України без
визначення його концептуальних засад, без створення нових стандартів
діяльності органів системи кримінальної юстиції лише консервували чинну
модель.
Попередні численні зміни у структурі органів кримінальної юстиції не
мали системного характеру. Вони були переважно спрямовані на задоволення
відомчих інтересів і не забезпечили створення оптимальної системи
попередження злочинних діянь, їх виявлення, розслідування та покарання
винних осіб. Система органів, які традиційно називають «правоохоронними»
258
(органи внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державна прикордонна
служба України, податкова міліція та інші органи, що мають повноваження
провадити дізнання, слідство, застосовувати адміністративні санкції),
створена як механізм переслідувань і репресій, не була трансформована в
інститут захисту і відновлення порушених прав осіб. Не вживалося
ефективних заходів щодо зниження рівня корупції в цій системі. Довіра
суспільства до цих органів є недостатньою для їх ефективної роботи.
Таким чином, в Україні існує нагальна об'єктивна потреба у
реформуванні системи кримінальної юстиції відповідно до цієї Концепції, що
має ґрунтуватися на досягненнях і традиціях національного законодавства,
європейських цінностях щодо захисту прав та основоположних свобод
людини і громадянина, положеннях міжнародних договорів, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Терміни, що вживаються в Концепції:

Відновне правосуддя – це форма правосуддя, основною метою якого є
створення умов для примирення потерпілих і правопорушників та усунення
наслідків, спричинених злочином або кримінальним (підсудним) проступком.
Державний обвинувач – посадова особа органів прокуратури, яка
здійснює функцію кримінального переслідування особи в процесі досудового
розслідування та підтримує державне обвинувачення у кримінальному
судочинстві.
Докази у кримінальному провадженні – фактичні дані, на підставі яких у
визначеному законом порядку встановлюється наявність або відсутність події
злочину, кримінального (підсудного) проступку, винуватість особи та інші
обставини, що мають значення для кримінального провадження. Визнання
зібраних фактичних даних доказами у справі має здійснюватися виключно
судом у присутності і за безпосередньої участі сторін обвинувачення та
захисту.
Досудове розслідування – діяльність відповідних органів держави зі
збирання (гласними та негласними методами) і фіксації фактичних даних про
обставини кримінального правопорушення та встановлення осіб, які його
вчинили.
Заходи процесуального примусу – це заходи, які застосовуються до осіб з
метою забезпечення ефективності кримінального провадження. Такими
заходами є: судовий виклик; тимчасове обмеження у користуванні спеціальним
259
правом; тимчасове обмеження доступу, тимчасовий доступ до предметів та
документів кримінального провадження; тимчасове вилучення майна; арешт
майна; привід; затримання особи без ухвали суду; запобіжні заходи.
Кримінальне переслідування – виключна процесуальна функція
прокурора, яка полягає у висуненні від імені держави обвинувачення,
направленні кримінальної справи до суду, підтриманні державного
обвинувачення в суді, участі у перегляді судових рішень у кримінальних
справах в апеляційній та касаційній інстанціях.
Кримінальні (підсудні) проступки:
1) окремі діяння, що за чинним Кримінальним кодексом України (2341-
14) відносяться до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики
гуманізації кримінального законодавства визначатимуться законодавцем
такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки;
2) передбачені чинним Кодексом України про адміністративні
правопорушення (80731-10, 80732-10) діяння, які мають судову юрисдикцію і
не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю (дрібне хуліганство,
дрібне викрадення чужого майна тощо).
Обвинувальний акт – процесуальне рішення державного обвинувача,
яким завершується досудове слідство і з яким державний чи посадовий
обвинувач звертається до суду.
Посадовий обвинувач – посадова особа органу досудового розслідування,
яка у кримінальному судочинстві підтримує (за згодою прокурора) публічне
обвинувачення у кримінальному (підсудному) проступку.
Пробація – інститут права іноземних держав, який використовується у
двох значеннях: 1) вид покарання; 2) спеціальна служба.
Служби пробації здійснюють свою діяльність у двох головних напрямах:
1) виконання відповідного виду покарання; 2) забезпечення суду
інформацією про соціальну характеристику особи, яка обвинувачується у
вчиненні злочину, з метою визначення найбільш адекватного для цієї особи
запобіжного заходу або виду покарання.
В Концепції йдеться про другий аспект інституту пробації та служби
пробації.
Процесуальне керівництво прокурора – організація процесу досудового
розслідування, визначення напрямів розслідування, координація процесуальних
дій, сприяння створенню умов для нормального функціонування слідчих,
забезпечення дотримання у процесі розслідування вимог законів України.
260
Система кримінальної юстиції – кримінальне, кримінально-процесуальне
та кримінально-виконавче законодавство, а також органи та установи
кримінальної юстиції, які розглядають кримінальні справи, інститут державних
обвинувачів (прокуратура), органи, наділені повноваженнями проводити
досудове розслідування, органи та установи виконання кримінальних покарань,
адвокатура.
Слідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, який визначатиметься із
суддів цього суду в порядку черговості для виконання функцій судового
контролю під час досудового розслідування.
Ювенальна юстиція – спеціалізована система правосуддя для
неповнолітніх.
Розділ I
Загальні положення
В основу реформування кримінальної юстиції мають бути покладені

багатовікові національні традиції правотворення і судівництва, положення
вітчизняного права, які пройшли перевірку часом і виправдані практикою,
прогресивні інститути правових систем держав Європейського Союзу, норми
міжнародного права.
Метою Концепції реформування кримінальної юстиції України (далі –
Концепція) є підвищення її ефективності для забезпечення прав і свобод
людини. Вона має будуватися на таких принципах:
– верховенство права;
– гуманізація законодавства у сфері кримінальної юстиції;
– поєднання захисту прав особи і забезпечення публічних інтересів;
– невідворотність відповідальності та покарання за кримінально карані
діяння;
– цілісність та закінченість (функціональна завершеність) регламен-
тації діяльності суб'єктів кримінальної юстиції;
– гарантування права на судовий захист;
– забезпечення рівності всіх перед законом та процесуальної рівності
сторін у кримінальному провадженні;
– відповідність нормативних актів з питань функціонування
кримінальної юстиції вимогам міжнародних договорів, згода на обов'яз-
ковість яких надана Верховною Радою України.
261
Реалізація регулятивного потенціалу цих принципів у напрямі
реформування кримінальної юстиції обумовлює використання можливостей
усієї правової системи України.
Завданням Концепції є створення науково обґрунтованої методологічної
основи, визначення змісту та напрямів реформування системи кримінальної
юстиції, а саме:
– гуманізація кримінального законодавства;
– удосконалення кримінальних процесуальних норм і суміжного
законодавства, в тому числі з урахуванням світового досвіду;
– перебудова організаційно-функціональної структури кримінальної
юстиції відповідно до норм реформованого законодавства;
– реформування процедури досудового розслідування;
– реорганізація системи органів досудового розслідування, функціо-
нальне відмежування їхньої діяльності від діяльності розвідувальних і контр-
розвідувальних органів;
– забезпечення ефективності кримінального судочинства;
– посилення захисту прав та інтересів потерпілих, гарантоване
відшкодування завданої злочином шкоди;
– створення умов для гуманізації сфери виконання кримінальних
покарань;
– розвиток інституту пробації та розширення застосування відновних
процедур і примирення.
Нові підходи у сфері кримінальної відповідальності та кримінального
судочинства мають кардинально змінити умови забезпечення прав людини,
сформувати переконаність особи й суспільства в дієвості принципу
верховенства права, підвищити рівень довіри громадян України до інститутів
влади загалом і до органів та установ системи кримінальної юстиції зокрема.
Кримінальне судочинство має забезпечувати неухильне дотримання прав
особи в ході діяльності органів досудового розслідування та судів відповідно
до вимог Конституції України (254к/96-ВР) та міжнародних договорів щодо
прав людини, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод (995_004) з урахуванням її тлумачення Європейським судом з прав
людини.
262
Розділ II
Зміст та напрями реформування кримінальної юстиції України
1. Реформування кримінального та адміністративно-деліктного

законодавства
З метою гуманізації кримінального законодавства певну частину
злочинів необхідно б було трансформувати в кримінальні (підсудні)
проступки (далі – кримінальні проступки), обмежити сферу застосування
покарань, пов'язаних із позбавленням волі, замінивши їх, наприклад,
штрафними санкціями.
Кримінально карані діяння будуть поділятися на злочини та кримінальні
проступки.
При цьому основними критеріями таких змін мають, зокрема, бути:
– ступінь небезпеки та правові наслідки кримінально караного діяння
для особи, суспільства і держави;
– практика застосування кримінального та адміністративного
законодавства;
– міжнародний досвід захисту людини, суспільства і держави від
злочинів та проступків.
До категорії кримінальних проступків мають бути віднесені:
а) окремі діяння, що за чинним Кримінальним кодексом України (2341-
14) відносяться до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики
гуманізації кримінального законодавства будуть визнані законодавцем
такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки;
б) передбачені чинним Кодексом України про адміністративні
правопорушення (80731-10, 80732-10) діяння, які мають судову юрисдикцію і
не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю (дрібне хуліганство,
дрібне викрадення чужого майна тощо).
Кримінальні проступки мають бути об'єднані в новий Кодекс України
про кримінальні проступки. За їх вчинення можуть бути передбачені
стягнення у виді короткострокового позбавлення волі, штрафу у певному
обмеженому розмірі, позбавлення спеціальних прав, залучення до
обов'язкових робіт тощо, а також застосовуватись спеціальна конфіскація.
Вчинення кримінальних проступків не матиме таких правових наслідків, як
судимість.
263
На кримінальні проступки поширюватиметься юрисдикція суду, який
розглядає кримінальні справи у першій інстанції. Зі створенням мирових
судів справи про вчинення кримінальних проступків мають бути передані на
їх розгляд.
Такий підхід до розмежування злочинів і кримінальних проступків має
забезпечити:
– подальшу гуманізацію кримінального законодавства;
– спрощену процедуру притягнення до юридичної відповідальності
осіб, які вчинили кримінальні проступки;
– оптимізацію діяльності органів кримінальної юстиції щодо
виявлення, розслідування та судового розгляду;
– можливість оскарження судових рішень у цих справах в інстанцій-
ному порядку.
Потребує реалізації й питання кримінальної відповідальності юридичних
осіб, запровадження якої передбачено міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Реформування кримінального процесуального законодавства

Закінчення процедури розроблення та прийняття нового Кримінального
процесуального кодексу України є умовою виконання зобов'язань, узятих
нашою державою перед Радою Європи.
Завданнями реформування кримінального процесу мають стати:
– запровадження нової, позбавленої обвинувального ухилу процедури
досудового розслідування, під час якої гласними і негласними методами,
встановленими законом, здійснюватиметься збирання фактичних даних, що
мають значення для кримінального судочинства;
– забезпечення відповідності процедур досудового і судового
провадження меті та завданням кримінальної юстиції;
– удосконалення процедури судового контролю та розширення змісту
прокурорського нагляду під час досудового розслідування;
– законодавче визначення конкретних процесуальних строків під час
досудового та судового провадження;
– запровадження процедури відновлення прав потерпілого та
відшкодування завданої йому матеріальної і моральної шкоди у повному
обсязі через компенсаційні процедури, фонди;
264
– розширення сфери застосування відновних і примирних процедур;
– створення нових процедур, що сприяють досягненню мети
покарання.
Досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків повинно
мати єдине функціональне призначення при диференціації процесуальної
форми згідно з критеріями, визначеними законодавством.
Досудове розслідування має бути позбавлене зайвої формалізації та
дублювання функцій.
За формою досудове розслідування поділятиметься на:
1) досудове слідство у справах про злочини;
2) дізнання у справах про кримінальні проступки.
Досудове розслідування полягатиме у збиранні (гласними та
негласними методами) і фіксації фактичних даних про обставини вчинення
злочинів і кримінальних проступків та встановленні осіб, які їх вчинили.
Визнання зібраних фактичних даних доказами у справі має здійснюватися
виключно судом у присутності і за безпосередньої участі сторін
обвинувачення та захисту.
З метою забезпечення дотримання принципів змагальності, публічності
та диспозитивності необхідно вдосконалити процесуальну регламентацію
процедур збирання і надання суду інформації сторонами захисту та
обвинувачення на основі чітко визначених критеріїв.
Розслідування злочинів невеликої тяжкості та більшості злочинів
середньої тяжкості має відбуватися за спрощеними процедурами. При цьому
необхідно мінімізувати можливість застосування запобіжного заходу до
особи у виді взяття під варту. У разі ж тримання під вартою підозрюваному
(обвинуваченому) повинні надаватися додаткові гарантії захисту за участю
захисника, оскарження дій та рішень суб'єктів розслідування і прокурора.
Одночасно слід було б передбачити механізми запобігання
зловживанням наданими процесуальними правами (надання недостовірної
інформації, затягування провадження тощо).
Потребує спрощення процедура початку досудового розслідування, яким
має вважатися момент отримання уповноваженими законом органами
інформації про кримінальний проступок або злочин. Відповідні службові
особи мають бути зобов'язані розпочати досудове розслідування невідкладно
після отримання такої інформації, про що повідомляється прокурору.
Прокурор оцінює та спрямовує хід розслідування.
265
Необхідне дальше вдосконалення процедури судового контролю під час
досудового розслідування. Тільки з дозволу суду (слідчого судді) за
поданням прокурора вбачається можливим тимчасове обмеження
конституційних прав людини і основоположних свобод. Суд (слідчий суддя)
має здійснювати:
а) надання дозволу на проведення слідчих дій, пов'язаних з обмеженням
прав особи (зняття інформації з каналів зв'язку, застосування засобів
негласного спостереження, огляд і виїмка кореспонденції тощо);
б) обрання запобіжного заходу: тримання під вартою, відсторонення від
посади обвинуваченого та надання дозволу на застосування інших заходів
процесуального примусу, пов'язаних з обмеженням особистих або майнових
прав особи. Питання про застосування заходів процесуального примусу має
вирішуватися на судовому засіданні з дотриманням принципів рівності та
змагальності за обов'язкової участі сторін обвинувачення і захисту;
в) закріплення доказів в окремих випадках (наприклад, допит під час
досудового розслідування свідка, життю і здоров'ю якого загрожує
небезпека);
г) розгляд скарг на дії слідчого, прокурора під час досудового
розслідування.
Суддя (слідчий суддя), який здійснював судовий контроль під час
досудового розслідування кримінальної справи, не може розглядати дану
справу по суті висунутого обвинувачення.
Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права
(995_043) та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(995_004) необхідно внести зміни до Конституції України (254к/96-ВР),
зменшивши до 48 годин граничний строк тримання особи без рішення суду.
На період до внесення змін до Конституції України (254к/96-ВР) вважати
визначений нею 72-годинний строк допустимим лише у виняткових
випадках, у всіх інших – застосовувати 48-годинний строк.
Необхідно забезпечити відповідність вимогам Конституції України
(254к/96-ВР) та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(995_004) юридичного статусу потерпілого, підозрюваного та обвину-
ваченого, а також переліку запобіжних заходів, їх тривалості, процедури
застосування, порядку оскарження і перегляду.
Свідчення особи визнаються доказами за умови надання відповідної
інформації безпосередньо суду. Сторони захисту та обвинувачення мають
266
інформувати одна одну стосовно наявної у них фактичної інформації про
кримінально карані діяння з метою всебічного, повного і об'єктивного
дослідження обставин справи та з урахуванням принципу процесуальної
економії.
Ознайомлення з відповідною інформацією має відбуватися впродовж
розумного строку до початку судового провадження.
Захисник (представник) має обиратися підозрюваним, обвинуваченим,
потерпілим, як правило, з числа адвокатів. Органи досудового розслідування,
державний обвинувач і суд мають бути позбавлені процесуальних
можливостей втручатися у вибір захисника та перешкоджати його участі у
справі. Слід забезпечити процесуальні гарантії конфіденційності спілкування
захисника (представника) з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим.
Необхідно встановити належну процедуру отримання безоплатної
правової допомоги особами, які є потерпілими від протиправних посягань, та
підозрюваними (обвинуваченими) у вчиненні кримінально караного діяння.
Сторони мають отримати рівний доступ до експертних знань. Вибір
експертів повинен залежати виключно від сторони.
На підставі матеріалів, зібраних у ході досудового розслідування,
державний обвинувач пред'являє обвинувачення та складає обвинувальний
акт або відмовляється від кримінального переслідування. Справи про
злочини невеликої тяжкості, більшість злочинів середньої тяжкості та
кримінальні проступки мають передаватися в суд органом досудового
розслідування за згодою прокурора.
Судове провадження з розгляду кримінальних справ за новим
Кримінальним процесуальним кодексом України необхідно уніфікувати з
цивільним та адміністративним судочинством наскільки це дозволять
особливості, обумовлені предметом і завданням кримінального судо-
чинства.
З метою виконання міжнародних вимог щодо ефективності правосуддя
слід було б передбачити дієві засоби забезпечення здійснення правосуддя
шляхом запровадження системи процесуальних примусів та різних видів
відповідальності (кримінальної, адміністративної) за неповагу до суду.
Усі справи про злочини у першій інстанції мають розглядатися
місцевими судами, в системі яких доцільно виділити окремі суди, що
розглядатимуть справи про особливо тяжкі злочини та функціонуватимуть у
містах, де є слідчі ізолятори.
267
Окремі категорії справ, визначені законом, ці суди розглядатимуть за
участю присяжних. Колегія присяжних виноситиме вердикт у кримінальній
справі лише з питань факту (наприклад: чи мало місце діяння, чи вчинив його
обвинувачений, чи винуватий він у вчиненні діяння), а головуючий у процесі
(професійний суддя) на підставі вердикту вирішуватиме лише питання права.
Ознайомлення з обвинувальним актом, матеріалами (документами і
повідомленнями), що покладені в його обґрунтування, має здійснюватися
суддею до початку судового провадження з розгляду кримінальної справи.
Матеріали, документи і інформацію про свідчення надаватимуть до суду
безпосередньо сторони захисту і обвинувачення. На цьому етапі судового
провадження необхідно запровадити інститут визнання у суді фактів, що
підтверджуються матеріалами справи та не оспорюються сторонами, не
обтяжуючи суд їх дослідженням під час судового розгляду справи.
Має бути запроваджено принцип незмінності державного обвинувача,
згідно з яким обвинувач, який склав обвинувальний акт, має підтримувати
державне обвинувачення в суді. Винятки з цього принципу мають бути
встановлені законом. У справах про кримінальні проступки, злочини невеликої
тяжкості і більшість злочинів середньої тяжкості підтримання обвинувачення
може покладатися на орган досудового розслідування (посадового обвинувача)
за згодою прокурора.
Доцільно підвищити процесуальний вплив потерпілого як сторони
обвинувачення на кримінальне переслідування, підтримання обвинувачення у
суді та припинення кримінального провадження. Потерпілому має бути
забезпечено право доступу до правосуддя.
Потрібно значно розширити застосування процедур відновного і
примирного правосуддя, відповідно до яких суд прийматиме рішення щодо
угоди про визнання вини або примирення обвинуваченого з потерпілим.
Для забезпечення суду інформацією про соціальну характеристику
особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, з метою визначення
запобіжного заходу або міри чи виду покарання має діяти служба пробації,
яка повинна готувати та надавати суду матеріали соціального обстеження
особи зі своїми рекомендаціями.
Необхідно розробити спеціальні процедури ювенальної юстиції, що
дасть змогу враховувати права та інтереси неповнолітніх. Кримінальні
справи, в яких обвинуваченими є неповнолітні особи, мають розглядатися
судом колегіально, за участю народних засідателів або присяжних.
268
Потребує процесуального вдосконалення процедура заочного судового
провадження, яка має здійснюватися у визначених законом випадках та за
умови обов'язкової участі захисника.
Необхідно запровадити в кримінальному судочинстві окремий вид
провадження, за яким можливе постановлення суддею рішення про
покарання особи за вчинення злочину невеликої тяжкості, кримінального
проступку без проведення судового засідання, якщо вина особи доведена
матеріалами розслідування і така особа визнає свою вину та не заперечує
проти покарання, яке може призначити суддя. Притягнення особи до
відповідальності в порядку такого провадження можливе лише за участю
захисника.
Необхідно нормативно вдосконалити особливості розгляду кримінальної
справи у закритому режимі, а також спеціальні процедури дослідження
доказів (наприклад: допит як свідка особи, щодо якої застосовано заходи
безпеки).
Має бути скасований інститут направлення судом справи на додаткове
розслідування.
Для своєчасного реагування і оскарження рішення суду його копії
надаються всім заінтересованим сторонам процесу.
Потребує вдосконалення і процедура перегляду судових рішень у
кримінальних справах. Апеляційний перегляд судових рішень повинні
здійснювати апеляційні суди у формі повної апеляції. Суди першої інстанції
мають бути позбавлені повноваження визначати дальшу долю апеляційних
скарг. Касаційний порядок перегляду має бути гарантований лише щодо
вироків у кримінальних справах про вчинення тяжких та особливо тяжких
злочинів та щодо вироків суду присяжних.
Необхідно наділити правом ініціювати перегляд кримінальних справ за
нововиявленими обставинами всіх учасників розгляду справи та осіб, чиїх
інтересів стосується судове рішення у справі.
3. Реформування у сфері виконання судових рішень у кримінальних

справах
Зміни кримінального та кримінально-процесуального законодавства,
передбачені Концепцією, потребуватимуть внесення змін до кримінально-
виконавчого законодавства.
269
Визначальними мають стати положення, які встановлюють, що при
поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримувати прав
людини. Обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, мають бути
необхідними та відповідати меті, з якою вони накладалися. Утримання
ув'язнених в умовах, які порушують права людини, не може бути виправдано
нестачею ресурсів. Перебування у місцях позбавлення волі повинно бути
наскільки це можливо наближене до позитивних аспектів життя у суспільстві.
Слід було б удосконалити методи та форми громадського контролю за
дотриманням прав засуджених і осіб, узятих під варту, відповідно до
Європейських в'язничних правил, затверджених Комітетом міністрів Ради
Європи 11 січня 2006 року № К(2006)2.
Необхідно створити мережу соціальних інституцій, покликаних
проводити із засудженими та особами, звільненими від відбування
кримінального покарання, роботу, спрямовану на їх подальшу інтеграцію в
суспільство.
4. Реформування органів кримінальної юстиції

Реформування органів кримінальної юстиції має бути спрямовано на
вдосконалення їхньої діяльності за європейськими стандартами з метою
підвищення рівня захисту прав людини і основоположних свобод, посилення
боротьби з кримінально караними діяннями і, як наслідок, на зростання
довіри населення до цих органів.
Реформування органів кримінальної юстиції полягає в їх інституційній
реорганізації та запровадженні нових форм і методів їхньої діяльності і має
бути спрямовано на:
а) реалізацію принципу інстанційності в побудові системи судів, що
розглядають кримінальні справи;
б) розмежування сфер політичного та фахового (службового)
керівництва в органах кримінальної юстиції;
в) розроблення та впровадження професійних стандартів службової
діяльності працівників органів кримінальної юстиції;
г) забезпечення правопорядку у співпраці з громадськістю,
запровадження ефективного громадського контролю за діяльністю органів
кримінальної юстиції;
д) зміну підходів до оцінки ефективності діяльності органів системи
кримінальної юстиції.
270
У результаті реформування системи органів кримінальної юстиції
досудове слідство має бути покладено на:
1) національну поліцію;
2) фінансову поліцію;
3) військову поліцію;
4) слідчий підрозділ Служби безпеки України;
5) спеціально утворений орган досудового розслідування корупційних
правопорушень (антикорупційний орган).
Компетенція органів, що здійснюють досудове слідство, має бути
розмежована законом з урахуванням предметної, персональної,
територіальної та за зв'язком справ підслідності. Дізнання у справах про
кримінальні проступки має бути віднесено до компетенції органів відповідно
до мети, цілей та завдань кримінального переслідування у цій категорії справ.
Напрями реформування судів, що розглядають справи про злочини і
кримінальні проступки, визначаються Концепцією вдосконалення
судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до
європейських стандартів, затвердженою Указом Президента України від 10
травня 2006 року № 361 (361/2006).
Конституційні повноваження та принципи організації прокуратури
мають відповідати стандартам демократичного суспільства, що керується
принципом верховенства права, згідно з рекомендаціями Парламентської
Асамблеї та Комітету міністрів Ради Європи.
У сфері кримінальної юстиції прокуратура в Україні має стати єдиним
органом, на який покладається виконання таких функцій:
а) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-
розшукову діяльність та досудове розслідування;
б) кримінальне переслідування особи, в тому числі висунення
обвинувачення, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та
складання обвинувального акта;
в) нагляд за додержанням законів органами та установами, які
виконують судові рішення у кримінальних справах, а також застосовують
інші заходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої
свободи громадян.
Досудове розслідування органами прокуратури може проводитись лише
у виняткових випадках, спеціально визначених законом.
271
Організаційна структура органів прокуратури повинна будуватися за
функціональним принципом і відповідати Рекомендації Комітету міністрів
Ради Європи № (2000)19. При цьому має бути гарантовано процесуальну
незалежність прокурора (державного обвинувача) при здійсненні
повноважень у досудовому та судовому провадженні як від зовнішніх
(наприклад, політичних) впливів, так і від неправомірного впливу прокурорів
вищого рівня.
У процесі реформування прокуратури необхідно передбачити вимоги
до кандидатів на посаду прокурора, змінити існуючий порядок призна-
чення на посади Генерального прокурора України та підпорядкованих
йому прокурорів, визначити виключний перелік підстав для дострокового
припинення повноважень та спеціальну процедуру прийняття такого
рішення, встановити правила професійної етики. Законодавчо встановити
процедуру добору на посаду прокурора на конкурсних засадах, закріпити
механізми внутрішнього та зовнішнього контролю за діяльністю
прокуратури, критерії оцінки її діяльності, процедуру притягнення до
відповідальності та гарантії від незаконного звільнення.
Реалізацію державної політики у сфері правопорядку та боротьби зі
злочинністю має забезпечувати Міністерство внутрішніх справ України. Це
Міністерство повинно стати цивільним органом європейського зразка.
Для виконання передбачених законодавством функцій і повноважень
щодо безпосереднього забезпечення громадського порядку, протидії
злочинності та проведення досудового розслідування у системі Міністерства
внутрішніх справ України має діяти відповідний орган – Національна поліція.
Для виконання завдань щодо проведення досудового розслідування
податкових, фінансових та митних злочинів і кримінальних проступків
податкова міліція має бути відокремлена від Державної податкової служби
України і реорганізована у самостійний орган кримінальної юстиції в системі
Міністерства фінансів України – фінансову поліцію.
Військова служба правопорядку у Збройних Силах України має бути
перетворена у військову поліцію, яка здійснюватиме попередження,
виявлення, розкриття злочинів та досудове розслідування справ про злочини
проти встановленого порядку несення військової служби.
Служба безпеки України має здійснювати досудове розслідування
злочинів проти національної безпеки, тероризму та окремих злочинів проти
миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку.
272
Здійснення ефективної державної політики щодо протидії корупції
потребує функціонування в системі кримінальної юстиції спеціалізованого
антикорупційного органу, зокрема, з повноваженнями проведення
досудового розслідування та координації діяльності у цій сфері.
Необхідно запровадити спеціалізацію прокурорів (державних обвину-
вачів) з кримінального переслідування корупційних правопорушень.
Функціонування системи виконання кримінальних покарань має
здійснюватися демілітаризованою державною кримінально-виконавчою
службою у сфері відання Міністерства юстиції України.
Державна кримінально-виконавча служба України повинна забезпечити
в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах визначені
законодавством порядок і умови тримання осіб, упровадити європейські
стандарти у цій сфері шляхом, зокрема, виконання рекомендацій
Європейського комітету з питань запобігання катуванням або нелюдському
чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню та Європей-
ських в'язничних правил.
Необхідно запровадити превентивні механізми запобігання катуванням
відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та
інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів
поводження та покарання (995_085).
У сфері відання Міністерства юстиції України має бути створено службу
пробації.
Повинні бути розроблені та запроваджені єдина статистика та науково
обґрунтовані критерії оцінки результатів роботи органів системи
кримінальної юстиції, які мають містити, зокрема, аналіз рівня суспільної
довіри до діяльності органів досудового розслідування чи прокурорів.
Разом із тим з метою підвищення ефективності діяльності органів
досудового розслідування і викоренення практики приховування повідомлень
про злочини необхідно передбачити можливості для запровадження механізму
чіткої та оперативної кореляції між кількістю зареєстрованих повідомлень про
злочини і кількісним складом посадових осіб органів досудового
розслідування в певному структурному підрозділі відповідного органу
досудового розслідування.
Слід створити умови для запровадження ефективного механізму
суспільного контролю за діяльністю органів системи кримінальної юстиції.
Інформація про порушення процесуальних строків та наявність зазначених
273
скарг має бути доступною для громадськості. Проведення соціологічних
опитувань громадян свідчитиме про рівень суспільної довіри до цих органів.
Для забезпечення змагальності та процесуальної рівноправності сторін
обвинувачення і захисту слід завершити становлення адвокатури як
незалежної самоврядної організації, яка здійснює функцію захисту у
кримінальному провадженні, передбачити можливість створення та
регламентування діяльності приватних детективів (детективних агентств), а
також реалізувати Концепцію формування системи безоплатної правової
допомоги в Україні, схвалену Указом Президента України від 9 червня
2006 року № 509 (509/2006).
274
Навчальне видання
Семерак Олександр Созонович

Семерак Ігор Олександрович
СУДОУСТРІЙ, ПРАВООХОРОННІ
ТА ПРАВОЗАХИСНІ ОРГАНИ УКРАЇНИ
Навчальний посібник
Коректура авторська
Верстка – Досяк Б.В.
Формат 60х84/16. Обл.-вид. арк. 12,51. Умовн. друк. арк. 16,04.

Зам. № 60. Наклад 100 прим.
Видавництво УжНУ «Говерла».

88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 18. E-mail: goverla-print@uzhnu.edu.ua, hoverla@i.ua
Свідоцтво про внесення до державного реєстру

видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції –
Серія Зт № 32 від 31 травня 2006 р.
275
Семерак О.С., Семерак І.О.
С 30 Судоустрій, правоохоронні та правозахисні органи України: навч.

посіб. / О.С. Семерак, І.О. Семерак. – Ужгород: Видавництво УжНУ
«Говерла», 2017. – 276 с.
ISBN 978-617-7333-43-1
Навчальний посібник підготовлений згідно з навчальною програмою

«Судові та правоохоронні органи України» для студентів юридичних
факультетів вищих навчальних закладів України.
Розрахований на викладачів, практичних працівників, аспірантів,
слухачів, курсантів, усіх тих, кого цікавить організація судів та інших
правоохоронних і правозахисних органів.
УДК 347.9 (477) (075.8)
276

спо книжка

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

спо книжка

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Семерак О. С., Семерак І. О.

Навчальний посібник підготовлений згідно з навчальною програмою

Бедь В.В. – д.ю.н., професор, ректор Карпатського університету

Рекомендовано до друку Вченою радою

Рекомендовано до друку вченою радою юридичного факультету

Розділ 1. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНИХ

Розділ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ.

Розділ 3. МІСЦЕВІ, АПЕЛЯЦІЙНІ, ВИЩІ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ СУДИ.

Розділ 4. ВИЩА КВАЛІФІКАЦІЙНА КОМІСІЯ СУДДІВ УКРАЇНИ.

Розділ 5. СУДДІВСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ. ДЕРЖАВНА СУДОВА

Розділ 6. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ

Розділ 7. ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ УКРАЇНИ ....................................................... 125

Розділ 8. ПРАВОЗАХИСНІ ІНСТИТУЦІЇ ....................................................................... 173

ПЕРЕЛІК ПРАВОВИХ АКТІВ НОРМАТИВНОЇ

Розділ 9. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ СУДОУСТРОЮ ..................................... 217

Розділ 1. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ

1.1. Предмет і основні поняття дисципліни.

1.1. ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ДИСЦИПЛІНИ

1.1.1. Предмет і значення дисципліни

Відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і

1.1.2. Держава, право і законність – методологічна основа

Держава – є особливою організацією політичної влади, що існує в

Класифікація держав за їх формою

II. Форма державного устрою – способи поділу держави на певні

III. Політичний режим – сукупність способів і методів здійснення

1.1.3. Поняття, загальна характеристика органів України,

Цілий ряд державних органів займаються виключно специфічною

Види правоохоронної діяльності

1.1.4. Система і законодавчі джерела дисципліни

Загальна частина присвячена загальним питанням щодо предмету

1.2. СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ В СИСТЕМІ

1.2.1. Місце і роль судових та правоохоронних органів у системі

Місце судових та правоохоронних органів в системі органів держави

1.2.2. Основні принципи формування правової держави

Принципи формування правової держави:

1.2.3. Забезпечення охорони правопорядку, прав і свобод

Діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на всемірне

Основними завданнями поліції є:

1) При здійсненні своїх повноважень судові та правоохоронні органи

Розділ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ

2.1. Правосуддя і його конституційні засади.

2.1. ПОНЯТТЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ, ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

Основний Закон України уперше на конституційному рівні закріпив

2.1.1. Поняття правосуддя та його характерні ознаки

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні

2.1.2. Конституційні засади правосуддя

Як відзначалося вище, правосуддя здійснюється на засадах,

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом –

Забезпечення доведеності вини – наступна засада правосуддя. Вона

Змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів та

Підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором. Цю функцію

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Підозрюваний,

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними

Розумні строки розгляду справи судом.

Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім

Обов’язковість рішень суду. Відповідно до чинної Конституції України

2.1.3. Правові засади здійснення правосуддя згідно Закону

Здійснення правосуддя виключно судом

Право на справедливий суд

Право на повноважний суд

Правова допомога при вирішенні справ у судах

Безоплатна вторинна правова допомога – вид державної гарантії, що