МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОЛОГІЇ

Курсова робота на тему:

«Супутникова метеорологія»

Студенки 3 курсу
Групи ЕО-20
гірничо-металургійного факультету
Безпалої Юлії Андріївни
Перевірив Бондаренко А.М._________

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________
Оцінка: ECTS _____

Члени комісії
_____________ _____________________ (підпис) (прізвище та ініціали)
_____________ _____________________ (підпис) (прізвище та ініціали)
_____________ _____________________ (підпис) (прізвище та ініціали)

Кривий Ріг-2023
1
 Зміст
Вступ........................................................................................................................3
Метеорологія..........................................................................................................4
Супутниковий моніторинг в метеорології............................................................................................5
Умови використання метеорологічних супутників..............................................................................7
Історія супутникової метеорології.....................................................................8
Приниципи роботи метеорологічних спутників...........................................10
Метеорологічні супутники....................................................................................................................12
Принципи метеорологічного дешифрування супутникових.............................................................15
знімків.....................................................................................................................................................15
Основні прийоми і принципи синоптичного аналізу.....................................................................16
Принципи метеорологічного дешифрування супутникових знімків............................................17
Використання основних спектральних каналів..............................................................................18
Використання метеорологічних супутників у моніторингу навколишнього
середовища в Україні.........................................................................................22
Перелік інтернет – ресурсів супутникової інформації.......................................................................25
Значення супутників для моніторингу та прогнозування погоди.............25
Переваги і недоліки синоптичного методу.........................................................................................26
Майбутнє космічного прогнозування погоди.....................................................................................28
Висновки...............................................................................................................29
Список використаної літератури.....................................................................30

2
Вступ
Мета дослідження – дізнатись більше про метеорологію як науку та її методи, розібрати
детельніше що таке супутникова метеорологія, також пізнати як працюють метеорологічні
супутники, які вони мають переваги та недоліки.
Завдання дослідження, обумовлені поставленою метою, передбачали:
1. Встановлення чіткого розуміння поняттясупутникової метеорології.
2. Ознайомлення та детальний розбір роботи метеорологічних супутників.
3. Ознайомлення з методами обробки даних супутникового моніторінгу.
4. Визначити переваги, недоліки та перспективи розвитку супутникового моніторінгу.
Об’єкт: результати науково-технічного прогресу та досягненнь супутникової метеорології,
її місце в сучасному світі.
Як відомо, кліматологія - це наука, яка вивчає всі метеорологічні та атмосферні фактори на
рівні геологічного часу. Іншими словами, можна сказати, що кліматологія - це сума всіх змінних
та їх поведінки в часі.
Використання супутників для моніторингу та прогнозування погоди зробило революцію в тому,
як метеорологи точно передбачають і прогнозують погоду. Збираючи дані з космосу, метеорологи
та інші дослідники атмосфери можуть отримати повніше уявлення про атмосферу та її структури.
Супутники мають широкий спектр переваг для моніторингу та прогнозування погоди. Однією з
найважливіших переваг є можливість спостерігати та контролювати віддалені території, до яких
інакше було б важко отримати доступ. Супутники також можуть спостерігати та збирати дані з
кількох місць одночасно, що дозволяє більш детально переглядати атмосферу та її структуру.
Супутники також можна використовувати для вимірювання температури, тиску, швидкості
вітру, рівня опадів та інших важливих параметрів погоди. Потім ці дані можна використовувати
для створення більш точних прогнозів погоди та прогнозів. Супутники також можна
використовувати для вимірювання кількості водяної пари в атмосфері, що допомагає краще
зрозуміти наслідки глобального потепління та зміни клімату.
Дані метеорологічних супутників можна використовувати для отримання графіків температур
поверхні моря. Температура на поверхні моря є важливою змінною, оскільки вона є визначальним
фактором для руху океанічних течій. Ця інформація корисна не лише для погоди, а й для навігації
та риболовлі.
Інший з випадків, коли інформація, отримана з метеорологічних супутників, була дуже
корисною, - для розташування та моніторинг ураганів, тайфунів та тропічних штормів. мати
Відстежуючи рух штормів і ураганів, метеорологи можуть краще передбачити їхні шляхи та
інтенсивність. Це може допомогти запобігти тому, щоб люди потрапили на шлях сильних штормів
чи ураганів та мати можливість вжити крайніх запобіжних заходів та уникати можливих
катастроф.
Навігаційні супутники, які використовуються в системі глобального позиціонування (GPS),
можуть вимірювати швидкість і напрямок вітру в атмосфері. Вимірюючи ці вітри, вчені можуть
краще передбачити шлях штормів та інших погодних систем. Супутники вимірюють швидкість і
напрям вітру, виявляючи доплерівський зсув радіохвиль, що посилаються супутниками.
На планеті Земля є різні великі території, в яких інформація отримується завдяки звичайним
методам, таким як пустелі, полярні зони та океанські простори північної та південної півкуль.
Завдяки цьому типу технологій ми можемо отримувати інформацію про ці місця, не будучи в них.

3
 Окрім моніторингу погоди, супутники також можна використовувати для виявлення
небезпечних подій, таких як лісові пожежі, повені та землетруси. Потім ці дані можна
використовувати для попередження людей у постраждалих районах про потенційну небезпеку.
Дані, зібрані навігаційними супутниками, можна поєднувати з іншими джерелами даних,
такими як радар, супутникові зображення та вимірювання поверхні, для створення точніших
прогнозів погоди. Дані також можна використовувати для вдосконалення комп’ютерних моделей,
які використовуються для прогнозування погоди, що може призвести до більш точних прогнозів.

Таким чином, використання супутників для моніторингу та прогнозування погоди

революціонізувало спосіб розуміння та прогнозування погоди метеорологами та атмосферологами.
Збираючи дані з космосу, метеорологи можуть спостерігати та контролювати віддалені райони та
отримувати більш повне уявлення про атмосферу та її структури. Супутники також можна
використовувати для вимірювання температури, тиску, швидкості вітру, рівня опадів та інших
важливих параметрів погоди, що допомагає створювати точніші прогнози та передбачення погоди.
Нарешті, супутники можна використовувати для виявлення небезпечних подій, таких як лісові
пожежі, повені та землетруси, дозволяючи людям у постраждалих районах бути попередженими
про потенційну небезпеку.
Метеорологія
Метеороло́ гія (від грец. μετέωρον, metéōron, «високо в небі»; та грец. λόγος, lógos, «знання») —
наука про земну атмосферу, яка вивчає її фізичні явища та процеси. Основні об'єкти дослідження:
склад і будова атмосфери, тепловий режим атмосфери, вологообіг, загальна циркуляція,
електричні поля, оптичні і акустичні явища.
У багатьох країнах метеорологію називають фізикою атмосфери, що в більшій мірі відповідає її
сьогоднішньому значенню. Значна частина метеорологів займається моделюванням прогнозу
погоди, клімату, дослідженням атмосфери (за допомогою радарів, супутників і ін.). Інші працюють
в урядових і військових організаціях і приватних компаніях, що забезпечують прогнозами авіацію,
мореплавання, сільське господарство, будівництво, а також передають їх по радіо і телебаченню.
На сьогоднішній день більшу частину інформації про процеси в атмосфері, погоду і клімат
отримують шляхом спостережень. Результати спостережень у метеорології і кліматології
використовуються для встановлення причино-наслідкових зв’язків, які виникають в атмосфері. Їх
проведення, як правило, має на меті вивчення клімату і його змін та складання прогнозу погоди.
При ознайомленні з основними видами спостережень в системі атмосферних наук у вічі впадає
значна відмінність у проведенні приземних (включно з морськими) метеорологічних та висотних
аерологічних спостережень.
Метеорологічні спостереження включають у себе інструментальні вимірювання числових
значень метеорологічних величин та їх коливань, а також візуальні оцінки якісних характеристик
атмосферних явищ.
Стандартна програма метеорологічних спостережень передбачає реєстрацію таких
метеорологічних величин (С.П. Хромов, М.А. Петросянц, 2001):
 температура повітря на висоті 2 м над земною поверхнею;
 атмосферний тиск;
 вологість повітря, насамперед парціальний тиск водяної пари і відносна вологість
повітря;
 вітер – горизонтальний рух повітря на висоті 10–12 м над земною поверхнею
(вимірюється швидкість і напрямок, звідки дме вітер);
 хмарність – ступінь покриття неба хмарами, типи хмар за міжнародною
класифікацією, висота нижньої межі хмар, найближчих до земної поверхні;
4
  кількість опадів, що випали з хмар, та їх типи (дощ, сніг, град і т.д.);
 наявність та інтенсивність опадів, які утворюються на земній поверхні і на
предметах (роса, іній, ожеледь та інше), а також туману і серпанку;
 горизонтальна видимість – відстань, на якій унаслідок помутніння атмосфери
перестають розрізнятися обриси предметів;
 тривалість сонячного сяйва;
 температура на поверхні ґрунту і на деяких глибинах у ґрунті;
 стан поверхні ґрунту;
 висота і щільність снігового покриву.
Реєструються також атмосферні явища різної природи: метеорологічні (хуртовини, шквали,
смерчі, імла, пилові бурі), електричні (грози, тихі електричні розряди, полярні сяйва) та оптичні
(райдуга, кола і вінця навколо дисків світил, міражі та ін.).
Строки метеорологічних спостережень. На наземних метеостанціях в усьому світі проводяться
одночасні (синхронні) спостереження кожні 3 години за єдиним – гринвіцьким – часом (часом
нульового поясу). Результати спостереження за ці так звані синоптичні строки терміново
передаються по телефону, телеграфу, радіо, а останнім часом і по мережі Інтернет в органи
служби погоди. Там складаються синоптичні карти, загальні і спеціальні прогнози погоди.
Однак не усі метеорологічні показники так вимірюються. Наприклад, кількість опадів
вимірюється 4 рази на добу, висота снігового покриву – 1 раз на добу, щільність снігу – один раз
на 5 днів.
Аерологічними спостереженнями називаються спеціальні метеорологічні спостереження за
станом атмосфери поза приземним шаром, до висоти близько 40 км. Найважливішу інформацію
про стан атмосфери на цих висотах отримують з допомогою радіозондів – приладів, які поєднують
у собі датчики тиску, температури і вологості повітря та легкий короткохвильовий передавач, який
передає закодовані сигнали про фізичний стан атмосфери. Радіозонд прикріпляється до каучукової
кулі, заздалегідь наповненої гелієм або воднем, та випускається у вільний політ. У місці випуску
радіозонда одночасно з прийманням і реєстрацією переданих ним сигналів визначаються кутові
координати приладу, необхідні для обчислення поточних значень висоти, на якій здійснюється
політ, а також напрямку і швидкості горизонтального знесення радіозонда вітром. Координати
радіозонда отримують, спостерігаючи за ним в оптичний теодоліт або ж супроводжуючи його з
допомогою радіотеодоліта або радіолокатора. Після розшифрування цих сигналів й отримують
значення метеорологічних величин на різних висотах під час піднімання радіозонда. В сучасних
системах радіозондування увесь процес отримання й опрацювання сигналів, аж до складання
спеціальних аерологічних повідомлень, автоматизовано. Радіозонд представляє собою єдину
радіотелеметричну систему, за принципом якої здійснюється також передавання даних
метеорологічних, геофізичних і космічних ракет, а також штучних супутників.
Атмосферні процеси поблизу поверхні Землі та в нижніх 10–20 км атмосфери мають особливе
практичне значення і найкраще вивчені. Однак у зв’язку з інтенсивними розвитком аеронавтики,
космонавтики, супутникового зв’язку все інтенсивніше вивчаються процеси у верхніх шарах
атмосфери. Вивчення цих шарів стало можливим після винайдення геофізичних ракет і
супутників. Методи вивчення процесів у найвищих шарах атмосфери своєрідні і тісно пов’язані із
вивченням земного магнетизму. Основні методи їх дослідження – ракетне і супутникове
зондування атмосфери, спостереження за поширенням радіохвиль, спектральний аналіз.

Супутниковий моніторинг в метеорології

Для прогнозу погоди необхідно мати метеорологічні супутники на орбіті над нашою
планетою. Він використовується для виявлення та аналізу всіх характеристик атмосфери та різних
факторів, що впливають на клімат та атмосферні явища. Це також має велике значення для

5
людської діяльності та їх розвитку. У минулому це мало значення для військових операцій та
планування в широкому спектрі ситуацій.
Під супутниковим моніторингом, в загальному сенсі, розуміють систему спостереження за
об'єктами, яка побудована на основі систем супутникової навігації, обладнання та технологій
стільникового та/або радіозв'язку, обчислювальної техніки та цифрових карт. Для спостереження
за погодою та кліматом Землі використовують метеорологічні супутникові системи, орієнтовані на
дистанційний збір та передачу інформації про стан системи Земля-атмосфера та її компонентів.
Дистанційне зондування являє собою процес, за допомогою якого збирається інформація про
об'єкт, територію або явище без безпосереднього контакту з ним. До дистанційного зондування
відносять всі види неконтактної зйомки, які проводяться з різних вимірювальних платформ:
літальних повітряних і космічних апаратів (літаків, вертольотів, космічних кораблів, супутників
тощо), суден і підводних човнів, наземних станцій.
Метеорологíчний супутник – штучний супутник Землі, призначений для отримання з космосу
оперативної інформації про стан атмосфери над великими ділянками земної поверхні. У програму
спостережень обов’язково входить регулярний моніторинг хмар. покриву, довгохвильового
випромінювання земної поверхні та нижніх шарів атмосфери (довгохвильової вхід. радіації) і
відбитої соняч. радіації (вихід. короткохвильової радіації). Метеорологічний супутник створюють
для отримання з космосу метеорологічних даних про Землю, які використовуються для прогнозу
погоди.
Телевіз. зображення хмарності (зокрема й нічні, в інфрачервоних променях) і величини радіації
фіксуються на борт. запам’ятовуючих пристроях супутника та передаються на Землю під час його
прольоту над наземними пунктами прийому інформації. За даними спостережень можна з’ясувати
розподіл хмарності на земній кулі й зробити непрямі висновки про особливості заг. циркуляції
атмосфери та її збурень, обрахувати спрямовані знизу радіаційні потоки, що дає можливість
визначати температуру та вологість у нижніх шарах атмосфери.
Супутники цього типу несуть на борту прилади, за допомогою яких спостерігають зокрема за
температурою поверхні Землі і хмарним, сніговим і льодовим покривом. Методи отримання
метеоінформації і способи її обробки за допомогою метеосупутників вивчає супутникова
метеорологія.
Синоптична метеорологія, як наукова дисципліна, є вчення про атмосферні макромасштабні
процеси і про передбачення погоди на основі їх дослідження (Хромов, 1974). У визначенні
синоптичної метеорології підкреслюється, що вивченню належить не увесь спектр атмосферних
процесів, а тільки той їх клас, з якими пов’язане формування і зміни погоди (погодні умови).
У практиці забезпечення метеорологічної інформації народного господарства під погодними
умовами (погодою) необхідно розуміти стан атмосфери в певний момент часу над даним пунктом,
що описується сукупністю значень величин і перерахунком атмосферних явищ. До
метеорологічних величин, що використовуються в прогнозі погоди є тиск, температура і вологість
повітря , вітер, хмарність, опади, атмосферні явища (гроза, туман, заметіль і т.д.).
Під супутниковим моніторингом, в загальному сенсі, розуміють систему спостереження за
об'єктами, яка побудована на основі систем супутникової навігації, обладнання та технологій
стільникового та/або радіозв'язку, обчислювальної техніки та цифрових карт.
Для спостереження за погодою та кліматом Землі використовують метеорологічні супутникові
системи, орієнтовані на дистанційний збір та передачу інформації про стан системи Земля-
атмосфера та її компонентів.

6
 Умови використання метеорологічних супутників
Для правильного використання метеорологічних супутників мають бути дотримані певні умови,
такі як такі:
• Перебування в місці досить далеко, щоб забезпечити охоплення всієї площі де потрібно
зробити прогноз. Потрібно поле зору, яке дозволяє ідентифікувати маси хмар і всі геофізичні
характеристики місцевості. Це служить для встановлення можливих наслідків, які метеорологічні
явища можуть спричинити на землі на рівні землі.
• Переміщення супутника слід планувати таким чином, щоб поле зору з’являється кожні 12
годин. Зручно двічі подорожувати однією і тією ж хмарною системою, щоб мати можливість
правильно ідентифікувати атмосферні збурення, пов’язані з хмарною системою.
• Швидкість руху супутника повинна бути такою, щоб вона дозволяла точно знаходити всі
досліджувані хмарні системи щодо наземних областей, на які він впливає.
• Зазвичай майже всі шторми рухаються на схід із заходу. З цієї причини погодні супутники
повинні мати компонент руху на захід. Ми маємо на увазі захід, що стосується земної поверхні.
Таким чином, він здатний виявляти атмосферні збурення, які можуть виникнути залежно від
аналізованої хмарної системи.
• Вся територія землі повинна бути покрита принаймні раз на день. Завдяки цьому ви можете
мати панорамний вид на весь глобальний атмосферний сценарій.
Усі умови, які ми поставили, виконуються до тих пір, поки це було встановлено супутники на
наземному радіо 2.01. Він завжди повинен відлічуватися від центру Землі з періодом обертання
близько 4 точних годин.
Єдиною системою, яка здатна отримати повне охоплення температури атмосфери та різної
висоти, є метеорологічні супутники. Для запуску метеорологічного супутника потрібен шаттл.
Перевага в тому човниковий космічний транспорт вона повинна бути використана як метод
отримання інформації в лабораторіях протягом періодів часу, більших, ніж у суборбітальних
польотів. Завдяки цьому типу автомобіля ви можете мати інформацію про такі аспекти:
• Контроль температури в усіх частинах атмосфери та земної поверхні.
• Зовнішні та внутрішні комунікації.
• Атмосферна обробка даних.
• Контроль стійкості та маневрів як комерційних, так і військових літаків.
• Вплив космічних променів на нашу планету.
• Астрономія.
• Фізика плазми
• Екологічні спостереження
Дистанційне зондування являє собою процес, за допомогою якого збирається інформація про
об'єкт, територію або явище без безпосереднього контакту з ним. До дистанційного зондування
відносять всі види неконтактної зйомки, які проводяться з різних вимірювальних платформ:
літальних повітряних і космічних апаратів (літаків, вертольотів, космічних кораблів, супутників
тощо), суден і підводних човнів, наземних станцій. Більшість дистанційних методів є непрямими,
тобто, за їх допомогою вимірюють не самі параметри об'єктів дослідження, а деякі пов'язані з
ними характеристики, які повинні бути інтерпретовані з використанням спеціально розроблених
методів, що включають до себе експерименти з вивчення об'єкта контактними методами.

7
 По відношенню до джерела енергії всі дистанційні методи поділяють на пасивні та активні. При
використанні активних методів супутник посилає на Землю сигнал власного джерела енергії
(лазера, радіолокаційного передавача тощо) і реєструє відбитий об'єктом спостереження сигнал.
Пасивні методи дистанційного зондування ґрунтуються на реєстрації відбитої від поверхні
об'єктів сонячної енергії або власного електромагнітного випромінювання ділянок поверхні
спостереження. Відбите випромінювання містить інформацію про властивості ділянок підстильної
поверхні та хмарності, від яких відбулося відбиття. Це випромінювання збирається приймальною
системою супутника, трансформується в електричний сигнал і передається на Землю для
подальшої обробки. Відбитий сигнал на шляху до супутника поглинається і розсіюється
атмосферою, тобто розсіяне випромінювання надходить до датчика супутника разом з відбитим,
що істотно ускладнює інтерпретацію отриманого сигналу
Історія супутникової метеорології
Космічна ера спостереження Землі почалася із запусків штучних супутників, першим з яких був
Спутник-1, запущений 4 жовтня 1957 р. Радянським Союзом, а другим Explorer-1, запущений
Сполученими Штатами Америки 2 січня 1958 р. Кілька років потому, 1 квітня 1960 р., був
запущений перший метеорологічний супутник TIROS-1, який надав перші в історії фотографії
розподілу хмар, про які раніше не мріяли. Хоча супутник працював лише 78 днів, метеорологи у
всьому світі були в захваті від фотографій Землі та її хмарного покриву.
У 1966 р. був проведений успішний експеримент по використанню метеорологічного
обладнання, встановленого на комунікаційному супутнику ATS-I, виведеного на геостаціонарну
орбіту. Через рік був запущений ATS-III, перший геостаціонарний супутник з трьома каналами у
видимому спектрі, який вперше передав кольорові зображення Земної кулі.
Протягом перших 10 років після запуску TIROS-1 супутникові зображення застосовувались при
прогнозуванні погоди, головним чином, шляхом поліпшення синоптичного аналізу якісною
інформацією про структуру, розмір та розподіл хмар. Такий якісний аналіз допоміг визначити
типи хмар, хмарність та положення фронтальних систем і центрів циклонів та тропічних штормів.
Першими кількісними даними були вітри, що отримувалися через відстеження руху хмар за
знімками від геостаціонарних супутників.
Лише за допомогою нових додаткових інструментів, які з'явилися на супутниках наприкінці
1960-х років, стало можливим отримання кількісних параметрів. Зараз супутникові дані надають
більше 100 різних параметрів, від вертикальних профілів вологості та температури поверхні моря,
до висоти хмар, снігового покриву та розподілу озону. Сьогодні така інформація є найважливішим
внеском у чисельні моделі прогнозування погоди. Суттєве покращення чисельних моделей
прогнозування погоди протягом останніх 20 років було зумовлене саме введенням супутникових
даних, а не постійними досягненнями в теоретичній метеорології та комп'ютерних технологіях.
Перші метеорол. спостереження в СРСР проведено з борту штучного супутника Землі «Космос-
144», запущеного 28 лютого 1967. Через 2 місяці почала функціонувати в тест. режимі система в
складі штучних супутників Землі «Космос-154» і «Космос-156». Відлік епохи повноцін. косміч.
метеорол. спостережень ведеться від 26 березня 1969 – дати запуску першого рад. М. с. серії
«Метеор». Потім були створені М. с. «Метеор-Природа», «Ресурс-О1», «Астрофізика», «Ресурс-
УКП».
В 1780 році вперше було здійснене тривале міжнародне метеорологічне співробітництво. З
ініціативи Мангеймського метеорологічного товариства були організовані регулярні
спостереження на 39 станціях від США до Уралу, результати яких опубліковані в "Ефемеридах".
Ефемери́ да (в астрономії) — таблиця попередньо обчислених небесних координат Сонця,
Місяця, планет та інших астрономічних об'єктів у послідовні моменти, наприклад, опівночі кожної
доби.

8
 Перші синоптичні карти, були опубліковані в Німеччині Брандесом в 1826 р. На них не було
контурів материків, ні будь-яких ізоліній. За одночасними спостереженнями декількох станцій
були нанесені лише відхиленя тиску повітря від норми для двох випадків циклонів (24-25/ХІІ 1821
р. і 2-3/ІІ 1823 р.). Аналогічні карти були створені і в інших країнах. Проте при всьому їх
пізнавальному значенні, вони не могли використовуватись безпосередньо для складання
прогнозів, так як на збір результатів спостережень ішло, як правило декілька місяців.
З винайденням електричного телеграфу Шіллінгом в 1832 році появилась можливість швидкого
збирання метеорологічної інформації.
Перший період (1860-1920 рр.). Почалось формування синоптичної метеорології, як наукової
дисципліни. Встановлюються зв'язки погодних умов з характером баричного поля (барична
синоптика). Основна увага звертається на переміщення зон низького і високого тиску.
Для перших була застосована назва циклони (грецьк. "круг", "кільце змії, що стискується"), а
для других – антициклони (грецьк. кільце змії, що розкручується). Дослідженнями циклонів,
антициклонів, синоптичних умов грози, заметілей і розробка практичних прийомів прогнозу
погоди були виконані П.І.Броуновим (1852-1927), М.А.Рикачевим. В 1889 р. в Росії був виданий
перший посібник з синоптичної метеорології, написаний М.І. Поморцевим (1851-1916).
В той же час практичне значення прогнозів погоди на початку ХХ ст., особливо з розвитком
авіації до початку першої світової війни різко зросло. До 20-х років барична синоптика звільняє
місце новому, фронтологічному методу, з широким поширенням якого пов'язаний другий етап
розвитку синоптичної метеорології.
Другий період (20-30-і роки ХХ століття). Наявність атмосферних фронтів як ліній сходження
повітряних потоків біля поверхні Землі було знайдено іще в 1850 р., а термін “фронт” був
впроваджений в 1915 році Анзелем. Однак фронтальна структура циклонів, поширення
метеорологічних величин і погодні умови в зоні фронтів були встановлені лише до 20-х років ХХ
столітя. Якраз з цього часу прогноз переміщення і еволюція атмосферних фронтів стали
обов’язковим елементом прогнозу погоди. Перші успіхи фронтологічного способу аналізу і
прогнозу пов’язані з іменами норвезької школи Я. і В. Б’єркнса, Бержерона, Сульберга.
Третій період (40-50-і роки ХХ століття). Суттєвому розвитку синоптичної метеорології в кінці
30-х років сприяло використання висотних (аерологічних) карт. Особливу роль у впровадженні в
оперативну роботу висотних карт погоди був Х.П. Погосян. Саме він з Н.Л.
Таборовським запропонував методику так званого адвективно-динамічного аналізу
атмосферних процесів. Ними було показано, що процеси виникнення циклонів, антициклонів,
фронтів є результатом певної взаємодії адвективних і динамічних факторів, що визначають зміни в
структурі поля тиску і вітру. Застосування методів трьохмірного аналізу синоптичних процесів
призвело до значного зростання правильності короткотривалих прогнозів погоди. Так, за період
між 1940 р. і початком 50-х років достовірність таких прогнозів зросла на 18-20%.
В 50-і роки об’єм відомостей про стан атмосфери, які почали поступати завдяки новим методам
отримання інформації (радіолокаційні спостереження, аеростатів, метеорологічних ракет і
метеорологічних супутників), до синоптика зріс у декілька разів. Це дозволило підняти
достовірність короткотривалих прогнозів погоди до 90%.
Четвертий період (60-і роки до наших днів). Відбувається автоматизація системи збору
метеорологічної інформації, поширення і первинного аналізу. В основі сучасних методів прогнозу
покладені гідродинамічні методи для вільної атмосфери. В пограничному шарі повітря більше
застосовуються синоптичні методи аналізу і прогнозу.
Спостереження в глобальному масштабі ведуться з полярноорбітальних і геостаціонарних
штучних супутників Землі. Регулярні спостереження за допомогою приладів, встановлених на
супутниках, об'єднуються в Глобальну систему спостережень (GOS – Global Observing System),

9
яка є частиною Глобальної Системи стеження за погодою (World Weather Watch). Основною
метою цієї оперативної мережі є оцінка кінематики і динаміки атмосферної циркуляції в
реальному режимі часу на регулярній основі. Координуючу роль в міжнародному обміні
інформацією виконує Всесвітня метеорологічна організація (ВМО).
Інформація, що надходить з штучних супутників Землі, має дві основні властивості, які роблять
її незамінною в сучасній гідрометеорології. По-перше, це глобальність інформації, тобто
можливість отримати одночасно метеорологічну інформацію майже з усієї Земної кулі з
використанням даних різних штучних супутників Землі. По-друге, це безперервність інформації,
тобто можливість отримання характеристик стану атмосфери та підстильної поверхні в будь-якій
точці без застосування інтерполяції, що вигідно відрізняє цей вид інформації від використання
дискретних даних наземної мережі спостережень.
Приниципи роботи метеорологічних спутників
В останні два десятиліття великий об'єм супутникової інформації став доступним широкому
колу користувачів завдяки глобальній комп'ютеризації. На екранах ПК ми можемо оглядати багато
видимих і невидимих компонентів повітряної оболонки Землі, їх стан і еволюцію.
Дані про стан атмосфери і океанів поступають з космічної підсистеми в головні наземні центри
прийому інформації. Координуючу роль в міжнародному обміні інформацією виконує Всесвітня
метеорологічна організація (ВМО).
Спостереження в глобальному масштабі ведуться з полярноорбітальних і геостаціонарних
метеорологічних штучних супутників Землі (МШСЗ). У оперативному режимі міжнародний обмін
здійснюється з МШСЗ серії NOAA (зараз на орбіті функціонує вже NOAA-18) і з МШСЗ
МЕТЕОСАТ. На даний час в обмін включаються дані 5 геостаціонарних МШСЗ – МЕТЕОСАТ-5,
7, 8 (MSG-1), GMS-5 (замінений на GOES-9), GOES-EAST, GOES-WEST.
Інформація, що надходить з штучних супутників Землі, має дві основні властивості, які роблять
її незамінною в сучасній метеорології. Поперше, це глобальність інформації, тобто можливість
отримати одночасно метеорологічну інформацію майже з усієї земної кулі з використанням даних
різних МШСЗ.
По-друге, це безперервність інформації, тобто можливість отримання характеристик стану
атмосфери та підстильної поверхні в будь-якій точці без застосування інтерполяції, що вигідно
відрізняє цей вид інформації від використання дискретних даних наземної мережі спостережень.
Завдяки цим властивостям, ми маємо можливість отримання різноманітної метеорологічної
інформації в глобальному масштабі в будь-який час доби, а саме: спостерігати великомасштабні та
мезомасштабні системи погоди; проводити моніторинг і своєчасне сповіщення про зародження і
наближення небезпечних циклонів та короткотривалих штормових зон; виявляти зони опадів та їх
інтенсивність; визначати характеристики стану снігового і льодового покрову; отримувати дані
про температуру підстильної поверхні і верхньої границі хмар (ВГХ), вологовміст різних шарів
атмосфери тощо.
Новітні системи комунікацій (зв'язків), що інтегровані в нові серії супутників, дозволяють
автоматично передавати дані вимірювань як з МШСЗ, так і через МШСЗ безпосередньо
споживачам в оперативному режимі. Регулярні спостереження за допомогою приладів,
встановлених на МШСЗ, об'єднуються в Глобальну систему спостережень (GOS – Global
Observing System), яка є частиною Глобальної Системи стеження за погодою (World Weather
Watch). Основною метою оперативної мережі МШСЗ є оцінка кінематики і динаміки атмосферної
циркуляції в реальному режимі часу на регулярній основі. В оперативному режимі інформацію
МШСЗ приймають в 125 країнах світу на більш ніж 1000 приймальних станцій. В Переліку
Інтернет-ресурсів наприкінці конспекту лекцій наведені посилання на основні сайти супутникової
інформації, що використовуються в професійній діяльності метеорологів.

10
 Метеорологічні ШСЗ (метеосупутники) призначені для регулярного передавання телевізійних
зображень хмарового та льодового покривів Землі на наземні станції.
На ШСЗ також встановлюють датчики радіаційних випромінювань Землі та хмарового покриву,
які працюють у різних діапазонах частот, а інші прилади - для аналізу метеорологічних умов.
Одержана від метеосупутників інформація використовується для аналізу атмосферних процесів та
прогнозів погоди.
За телевізійними та інфрачервоними (ІЧ) знімками освітленої та тіньової сторін Землі
здійснюють нефаналіз хмарності (визначення її форм, структури та кількості). Ця та інша
інформація, що одержана з метеосупутників, дозволяє складати оперативні екологічні карти
хмарового, льодового та снігового покривів, виявляти зародження ураганів і визначати напрямок й
швидкість їх розповсюдження, розрізняти тип й етапи розвитку погодних умов, виявляти
струменеві потоки в атмосфері, місцеві метеорологічні явища (шквали, грозову активність тощо),
досліджувати тепловий баланс Землі, визначати температуру хмарового покриву, поверхні
суходолу й океану.
У зв’язку із специфікою вимог до метеоспостережень для глобального прогнозування та
регіонального аналізу припускаються дві системи метеорологічних спостережень з використанням
супутників:
– з централізованою обробкою даних (глобальне прогнозування);
– з автономним використанням даних (регіональна оцінка й прогноз).

Рис.2. Блок-схема централізованої системи метеоспостережень з використанням ШСЗ

Автономна система на відміну від централізованої не має на борту ШСЗ бортових пристроїв
запам’ятовування даних. Зображення із спеціального відікону (телевізійної передаючої трубки),
який тимчасово зберігає його, передається автоматично на автономні наземні станції приймання
даних. Автономна система дозволяє забезпечити метеоданими, практично без затримки, досить
великі географічні райони. Для одержання від ШСЗ інформації про метеоумови у будь-якому
районі необхідна приймальна станція, що устаткована апаратурою реєстрації (одержання фото- і
відео- зображень) телеінформації. Для одержання зображення кожного району Землі, регулярно у
полудень (на цей час райони спостереження добре освітлені) бажано використовувати так звані
сонячно-синхронні орбіти, площина яких обертається (прецесія орбіти) синхронно із обертанням
Землі навколо Сонця у східному напрямку. Орбітальна площина супутника має бути
компланарною з напрямком Земля - Сонце. Необхідну швидкість прецесії забезпечують під час
запуску обранням відповідного кута нахилення площини орбіти до екватору.
11
 Рис. 3. Блок-схема автономної системи метеоспостережень з використанням ШСЗ
З метою спрощення обробки одержаних зображень та зберігання незмінних характеристик
розрізнювальної здатності зображень на знімках доцільні кругові та наближені до них орбіти. Для
фіксування швидкоплинних атмосферних явищ (вихрових шквалів, грозових областей тощо),
особливо частих в низьких широтах, найпридатніші кругові орбіти.
Найдоцільнішими вважають системи, що складаються з чотирьох та шести метеосупутників, що
обертаються на полярних кругових орбітах висотою 600 - 2000 км від усередненої земної
поверхні, розташовані так, щоб супутники одночасно знаходилися приблизно на одній широті
(орбіти рознесені по довготі).
Російські супутники космічної метеорологічної системи ”Метеор’’ забезпечують одержання
комплексної метеоінформації: телевізійної, інфрачервоної, актинометричної з освітленого та
тіньового боків Землі.
Метеорологічні супутники SMS (США) призначені для зйомки хмарового покриву в денний та
нічний часи із стаціонарної орбіти ( сх.д.), а також для ретрансляції метеорологічної
інформації. Вони передають космічні знімки хмарового покриву кожні 30 хвилин.

Метеорологічні супутники
Дистанційні методи зондування ґрунтуються на інтерпретації результатів вимірювання
електромагнітного випромінювання, яке відбивається або випромінюється об'єктом і реєструється
в деякій віддаленій від нього точці простору.
Електромагнітне випромінювання - це процес розповсюдження в просторі збурення
електричних і магнітних полів. Швидкість розповсюдження електромагнітного випромінювання
дорівнює швидкості світу в вакуумі c0 = 299 792 458 м·с-1.
Електромагнітне випромінювання характеризується довжиною хвилі (λ) і частотою (ν),
пов'язаними між собою:
c0
λ=
v
Довжини хвиль в діапазоні, що використовується для дистанційного зондування, зазвичай
вимірюються в мікрометрах (мкм, 10-6 м) або в сантиметрах (см, 10-2 м). Частота вимірюється в
герцах (Гц).
12
 Поєднання всіх можливих довжин хвиль називають електромагнітним спектром. В спектрі
електромагнітного випромінювання виділяють основні діапазони, які можуть мати піддіапазони:
γ-діапазон, рентгенівський, ультрафіолетовий, видимий, інфрачервоний, радіодіапазон.
Сонце - головне джерело енергії в системі земля-атмосфера, яке випромінює електромагнітну
енергію в широкому діапазоні довжин хвиль. Відповідно до закону Планка, усі тіла з
температурою вище 0 К випромінюють електромагнітне випромінювання.
Спектральний розподіл випромінювання тіла можна отримати, застосувавши функцію Планка
при заданій температурі T та врахувавши діапазон можливих довжин хвиль. Для випадку Сонця,
враховуючи його температуру приблизно в 6000 К.
Видима область електромагнітного спектру, яку зазвичай називають видимим світлом, - це
частина електромагнітного спектру, яка сприймається людським оком. У цій області найдовша
довжина хвилі червона, а найкоротша - фіолетова.
Оскільки інтенсивність випромінювання залежить від температури тіла, є природним, що
випромінювання об’єктів на поверхні Землі та планети цілком будуть мати відмінні від Сонця
характеристики випромінювання, адже вони мають нижчі температури, ніж Сонце. Середня
температура Землі вважається близько 300 К, яка є характерною для температури більшості
об'єктів на поверхні Землі. Пік земного випромінювання розташований приблизно на довжині
хвилі 10 мкм, тобто, в тепловій інфрачервоній області. Найбільш значна частка наземного
випромінювання доводиться на інтервал 3-100 мкм, тобто на довгохвильовий діапазон
електромагнітного випромінювання.
Атмосфера не є повністю прозорою для сонячного електромагнітного випромінювання.
Найменше послаблення відбувається в діапазоні довжин хвиль 0,3–5,2 мкм (в який міститься
близько 88 % всієї енергії сонячного випромінювання) і радіодіапазоні 1 мм – 30 м.
Випромінювання в інфрачервоному (ІЧ) діапазоні (λ > 5,2 мкм) поглинається парами води і
вуглекислим газом тропосфери і стратосфери. Випромінювання ультрафіолетового діапазону (0,18
– 0,3 мкм) поглинається озоном на висотах 15–60 км, а хвилі 0,18 – 0,1 мкм і менше – азотом,
молекулярним і атомарним киснем (на висоті від кількох десятків до кількох сотень кілометрів над
поверхнею Землі). Жорстке короткохвильове (рентгенівське і гамма-) випромінювання
поглинається всією товщею атмосфери, до поверхні Землі воно не доходить.
Проходячи через атмосферу до земної поверхні, сонячне випромінювання послаблюється за
рахунок процесу відбиття (хмарами та атмосферними складовими) та поглинання (атмосферними
компонентами). Найбільше поглинання в довгохвильовому спектрі відбувається молекулами
водяної пари (Н2О) та вуглекислого газу (СО2), в короткохвильовому діапазоні — озоном (О3).
Тропосферний оксид азоту (N2O) та метан (CH4) мають смуги поглинання в інфрачервоному
діапазоні, але їх концентрація є занадто низькою, щоб мати значний вплив.
Довжини хвиль, на яких відбувається найбільше поглинання сонячного випромінювання
атмосферними газами (0,3, 0,7, 1,0 та 10 мкм), називаються смугами поглинання. І навпаки,
довжини хвиль, на яких сонячне випромінювання проходить через атмосферу з найменшим
згасанням (висока пропускна здатність і низьке поглинання), називаються вікнами прозорості
атмосфери. Саме через ці «вікна» супутники спостерігають поверхню Землі у видимій та
інфрачервоній областях електромагнітного спектру.
Сонячна енергія, що пройде крізь атмосферу і досягне поверхні Землі, буде взаємодіяти з
поверхнею через механізми відбиття, поглинання та перенесення.
Відбивні здатності різних поверхонь дозволяють їх розрізняти, тобто бачити в різних
діапазонах хвиль, перш за все, у видимому діапазоні. Колір об'єкта є результатом поєднання
довжин хвиль відбитої частини світла, що відбивається від об'єкта.

13
 На інтенсивність відбиття, окрім типу поверхні, впливають також шорсткість поверхні,
положення Сонця та супутника відносно один одного та об'єкта спостереження. Саме ці
властивості враховуються в методах дистанційного зондування поверхні Землі із супутників.
Для цілей моніторингу стану підстильної поверхні, зокрема рослинного покрову, найбільше
значення має саме процес відбиття, причому у видимому діапазоні.
Типовий спектр відбиття рослинного покриву може бути розділений на 3 частини: видимий
діапазон - ТВ (0,40-0,70 мкм), ближній інфрачервоний - БІЧ (0,701-1,3 мкм), середній
інфрачервоний - СІЧ (1,301- 2,5 мкм). Ще однією оптичною властивістю спектру відбиття
рослинного покриву є різкий перехід між сильним поглинанням у видимому червоному кольорі і
сильним відбиттям у діапазоні БІЧ, відомим як Red Edge (червоний край).
У видимому діапазоні, для зеленої рослинності поглинання відбувається на червоних та синіх
довжинах хвиль,m а переважне відбиття хвиль зосереджене в зеленій ділянці видимого діапазону.
Поверхня листа майже прозора для сонячного випромінювання у видимому і ближньому
інфрачервоному діапазонах. Тільки незначна частина потоку сонячної енергії відбивається від
поверхні листя. Далі сонячні промені проходять через кутикулу і епідерміс всередину листа.
Видима частина спектра відбиття (0,40 мкм - 0,70 мкм) рослинності контролюється пігментами в
зелених листкових хлоропластах, що містяться у зовнішньому або палісадному листі, пігментами
хлорофілу - хлорофілома та хлорофілом-b. Пігмент - це будь-яка речовина, яка поглинає світло.
Колір пігменту визначається відбитими довжинами хвиль.
Хлорофіл є основним поглиначем випромінювання у видимій області і його поглинання
домінує у видимій червоній частині спектру (0,6 - 0,7 мкм); його називають зеленим пігментом і
він є загальним для всіх фотосинтетичних клітин. Інші пігменти листя також мають важливий
вплив на видиму частину спектру. Каротин (жовтий до оранжево-червоний пігмент, що відповідає
за колір деяких квітів, плодів та листя без хлорофілу) та ксантофіл (відповідальний за колір листя
восени) мають сильне поглинання на довжині хвилі синього кольору (0,35 - 0,5 мкм.
Оптичні властивості в ближньому інфрачервоному (БІЧ) спектральному діапазоні (0,701-1,3
мкм) пояснюються будовою листя. Губчасті клітини мезофілу, розташовані у внутрішній чи задній
частині листя, відбивають випромінювання у БІЧ діапазоні. Інтенсивність відбиття БІЧ
випромінювання зазвичай більша, ніж у більшості неорганічних матеріалів, тому рослинність
виглядає яскравою на довжинах хвиль у цьому діапазоні.
Червоний край (Red Edge) - це область різкого переходу в спектрі відбиття рослинності від
червоного кольору на ближній інфрачервоний спектр (БІЧ) та позначає межу між поглинанням
хлорофілом у видимій червоній області та розсіюванням через внутрішню структуру листя в
області БІЧ. Ця перехідна зона лежить в основі декілько індексів вегетації, таких як NDVI, що є
нормалізованою різницею відбиття в червоному видимому (0,6 мкм) та БІЧ (0,8 мкм) діапазонах.
Також положення червоного краю використовується для оцінки вмісту хлорофілу в листі.
Середній інфрачервоний (СІЧ) діапазон (1,301-2,5 мкм) містить інформацію про поглинання
випромінювання водою, целюлозою і лігніном, та кількома іншими біохімічними складовими. Цей
діапазон електромагнітного спектру дозволяє виявити вегетаційний стрес через посуху.
Оскільки спектральні характеристики відбиття рослинності пов'язані з пігментами листя,
внутрішньою структурою листя та вмістом води у листках, детальний аналіз спектрального
відбиття дає інформацію про фазу життєвого циклу рослинності, стан здоров'я та навіть
ідентифікацію окремих типів рослинного покриву. Коли рослина зазнає старіння, хлорофіл більше
не виробляється, а інші пігменти, присутні в рослинах, стають видимими.
Зміни у стану рослинності можуть бути виявленні через зміни спектральних характеристик.
Так, стрес рослинності виражається через прогресивне зниження відбиття у ближньому

14
інфрачервоному діапазоні, та одночасним збільшенням відбиття у середньому інфрачервоному
діапазоні. У видимій області зміни обмежуються варіацією кольору.

Принципи метеорологічного дешифрування супутникових

знімків
Основні вимоги до первинної метеорологічної інформації визначаються завданнями, що стоять
перед службою погоди. Можливість вирішення більшості таких завдань пов’язана (Вороб’єв,
1991):
- з масштабами погодоутворюючих атмосферних процесів і статистичною структурою
метеорологічних полів, що визначає просторову і часову дискретність отримання метеорологічної
інформації, тобто густота розташування метеорологічних станцій , частоту 4 спостережень на них,
розміри території, з якої необхідно мати первинну метеорологічну інформацію.
- з вимогами економіки, оскільки затрати на створення і експлуатацію вимірювальної сітки
повинні бути менші економічного ефекту, отриманого від використання первинної
метеорологічної інформації від цієї сітки в усіх видах діяльності служби погоди;
-з технічними можливостями отримання первинної метеорологічної інформації того чи іншого
виду, так як деякі системи отримання первинної метеоінформації (метеорологічні радіаційні
станції, метеорологічні штучні супутники Землі та інші) не можуть забезпечити отримання всього
комплексу атмосферних параметрів.
До метеорологічної інформації виходячи з особливостей погодоутворюючих атмосферних
процесів, існуючих способів їх аналізу, методів прогнозу погоди, вимоги до первинної
метеорологічної інформації.
Комплексність означає вимоги включення в склад первинної інформації результатів
спостережень за всіма метеорологічними величинами і явищами. Т
ривимірність первинної метеорологічної інформації, є вимогою висвітлення результатів
вимірювання метеорологічних величин всього приповерхневого шару і вільної атмосфери до
гранично можливих висот. Це необхідно тому, що атмосферні процеси, які формують погоду
поблизу підстилаючої поверхні, розвиваються у великому шарі атмосфери, включно з
тропосферою і стратосферою.
Глобальність означає, що у всіх випадках для оперативного прогнозу погоди необхідно знати
метеорологічну інформацію з усієї земної кулі або півкулі. Це відбиває той факт, що розміри
території, для якої необхідно мати цю інформацію, повинні суттєво перевищувати площу району,
для якої виробляється прогноз. Це пов’язано з необхідністю враховувати взаємозв’язки між
процесами, що утворюють погоду в порівняно віддалених районах від району дії прогнозу,
високою швидкістю переміщення зон з різними типами погоди.
Регулярність первинної інформації, тобто вимоги отримання метеорологічних спостережень у
встановлені строки без пропусків, забезпечує своєчасне поновлення метеорологічної інформації,
яка необхідна споживачам, дозволяє при аналізі та прогнозі розвитку синоптичних процесів і
погоди в повній мірі враховувати їх часову послідовність, вести неперервні прогнози погоди, а
також здійснювати їх уточнення.
Оперативність означає вимоги до надходження метеорологічної інформації споживачу в
мінімальні терміни з моменту проведення спостережень. Коли цю вимогу е зберігати, то
метеорологічна інформація в значній мірі знецінюється, особливо при здійсненні
короткоперіодичного прогнозу погоди.

15
 Синхронність становить вимогу до проведення метеорологічних спостережень в один і той же
час на всій вимірювальній сітці. Це полегшує аналіз просторової структури полів метеорологічних
величин, суттєво зменшує час отримання первинної метеорологічної інформації з пунктів
вимірювання і відповідно час її доведення до споживача.
Спостереження на синоптичних станціях, що входять в міжнародну сітку здійснюються
синхронно в 00, 03, 06, 09, 12, 15, 15, 18, 21 години Грінвицького середнього часу. Терміни 00, 06,
12 1 18 годин називаються основними синоптичними термінами.
Основні прийоми і принципи синоптичного аналізу.
Специфікою методів синоптичної метеорології є в тому, що атмосферні процеси досліджуються
над великими просторами, з врахуванням географічних особливостей території. Характер
атмосферних процесів сильно залежить від від радіаційних умов території (пов’язані з його
географічною широтою), виду підстилаючої поверхні, орографії регіону і інших “географічних”
особливостей. Так, наприклад, якщо циклони помірних широт займають території 1000х1000 км,
то тропічні циклони мають як правило, радіус, який не перевищує 5 декількох сотень кілометрів.
Якщо циклони помірних широт переміщуються з заходу на схід. То тропічні циклони частіше
рухаються зі сходу на захід.
Сильно впливає на розвиток атмосферних процесів і характер погоди підстилаюча поверхня.
Суттєво по-різному, розвиваються атмосферні процеси над акваторією океанів і над
внутріконтинентальними районами, над рівнинними та гірськими областями і т.д. Тому при
аналізі атмосферних процесів синоптик широко використовує бланки географічних карт, на яких
наносять дані метеорологічних спостережень. Це і є синоптичні карти (з грецької - одночасно
оглядаю), що відображають умови погоди над районом, який охоплений картою, в певний момент
часу. Друга особливість синоптичної метеорології заключається у фізикостатистичному аналізі
атмосферних процесів і підході до побудови методів прогнозу погодних умов. В процесі пізнання,
можна виділити три стадії:
1) накопичення і первинна обробка даних (“живе споглядання”);
2) осмислення, аналіз результатів цієї обробки (“абстрактне мислення”);
3) корректування, перевірка в результаті аналізу теорій, моделей, гіпотез на
емпіричному матеріалі, отримані на основі цих теорій практичних рекомендацій і
впровадження їх в практику.
Отже, синоптична метеорологія, є науковою дисципліною , яка вивчає фізикостатистичними
методами на географічній основі погодотвірні атмосферні процеси з метою передбачення погоди
на основі цих процесів (Вороб’єв, 1991).
Аналіз карт погоди заключається у виявленні характеристик погоди в просторі і їх змін в часі.
Основним прийомом синоптичного аналізу є співставлення характеристик погоди, які нанесені на
карти погоди. При цьому співставляються (Зверев, 1968):
1) одночасні значення одного і того ж самого метеорологічного елемента на різних
станціях;
2) одночасні значення різних метеорологічних елементів на одній і тій же станції і на
різних станціях;
3) послідовні значення одного або різних метеорологічних елементів на одній і тій же
станції і на різних станціях.
Основними принципами синоптичного аналізу є:
1) комплексність аналізу. Характеристики погоди аналізуються не ізольовано одна від
другої, а в комплексі, що визначає їх взаємозвязок і взаємообумовленість;
2) трьохмірність аналізу. Співставляються покази приземної карти погоди і карт
баричної топографії.

16
 3) історична послідовність аналізу. Проводиться узгодження аналізу даної карт погоди
з аналізом попередніх карт. Процеси, які протікають в атмосфері, мають часто значну
тривалість і можуть прослідковуватись від карти до карти.
Синоптичний метод при географічній формі має фізичний зміст. При аналізі синоптичних карт
найбільш чітко закономірності виражаються в баричному полі і в пов'язаним з ним полем вітру. Є
певні закономірності і в розподілі температури повітря, зони опадів.
Первинний синоптичний аналіз заключаються у виконанні наступні операції: проведення
ізоліній – ліній, що з'єднує точки з одинаковими значенями того чи іншого метеорологічного
елементу, виділення зон опадів, туманів та інших явищ погоди з допомогою кольору, а також
виконання написів, для полегшення читання карти погоди.
На приземних картах погоди проводять ізобари – лінії, що з’єднують точки з однаковими
величинами тиску (через 5 гПа), ізотенденції – лінії, що з’єднують точки з однаковими
величинами баричної тенденції.
На картах баричної топографії проводять ізогіпси –лінії, що з’єднують точки з однаковими
величинами геопотенціальних висот (через 4 геопотенціальних км). На картах абсолютної
баричної топографії ізогіпси еквівалентні ізобарам на рівні, поблизу якого 6 розташовується дана
ізобарична поверхня. Наприклад, на карті АТ500 ізогіпсами показується висота у метрах
геопотенціалу над землею поверхні з тиском 500 Гпа. Вони застосовуються для виявлення
вертикальної структури циклонів і антициклонів. На картах відносної топографії ізогіпси
еквівалентні ізотермам середньої температури шару повітря. На картах відносної топографії
показується перевищення поверхні з тиском 500 ГПа над поверхнею з тиском 1000 ГПа. Вони
використовуються для виявлення вертикального розподілу теплих і холодних повітряних мас в
циклонах і антициклонах.
Аналіз синоптичної ситуації починають також з карт АТ500 де виявляються геопотенціали
баричних утворень і тенденції їх подальшого розвитку. Тут без впливу підстилаючої поверхні
циклонічні і антициклонічні утворення показують тенденцію переміщення і розвитку відрогів і
улоговин від антициклональних і циклональних утворень. На карті АТ850 уже чітко виявляються
не тільки області баричних утворень, але і атмосферні фронти, а також температурні
характеристики повітряних мас, без впливу підстилаючої поверні. Карта приземного стану погоди
є результатуючою в прогнозі погоди і найбільш рельєфно відбиває синоптичну ситуацію.
Синоптики з різних підходів аналізують синоптичну ситуацію регіону і кінцевим етапом є
порівняння їхніх результатів, з результатом прогнозної ситуації зробленої сусідами України,
особливо німецькими. Для західного регіону України виявлено 18 типових синоптичних ситуацій
(по 9 для теплої і холодної пори року), створеними Ісландським: Ділянка приземної синоптичної
карти з нестійкою теплою повітряною масою на 15 год. 7 мінімумом, Азорським та Сибірським
максимумами, вторгненнями локальних Чорноморських циклонів та Арктичних антициклонів.
Принципи метеорологічного дешифрування супутникових знімків
В синоптичній практиці першим етапом у процесі використання супутникового зображення є
його метеорологічне дешифрування. Дешифруванням називається процес розпізнавання
хмарності, снігу, льоду, об’єктів земної поверхні на космічних знімках. При дешифруванні
необхідно отримати максимальну кількість характеристик, які дозволяють провести правильну
якісну та кількісну оцінку об’єкта, що зображений на знімку. Для правильного та повного
дешифрування необхідно знати основні фізичні закономірності процесів відбиття, поглинання та
випромінювання в різних спектральних діапазонах, а також характерні структурні особливості
метеорологічних об’єктів та підстильної поверхні.
Основними дешифрувальними ознаками, які дозволяють розпізнавати зображення хмарності
різного типу та підстильної поверхні, є яскравість (тон) та рисунок (структура) зображення.

17
 Яскравість зображення визначається як фізичними характеристиками об’єктів, так і способом
отримання космічного зображення. Рисунок зображення формується змінами яскравості по полю
знімка, тобто за рахунок просторової неоднорідності поля випромінювання. Рисунок (структура)
зображення є більш стійким до факторів зйомки і більш інформативною характеристикою, ніж
яскравість (тон) зображення.
Розміри і форма елементів хмарності утворюють структури різних масштабів, які є важливими
характеристиками процесів в атмосфері і використовуються при дешифруванні знімків. В
залежності від розмірів елементів хмарності на супутникових знімках виділяють три види
структури (або рисунку) зображення: текстуру, мезоструктуру і макроструктуру.
Текстура зображення – це рисунок, утворений найдрібнішими деталями хмарності або
підстильної поверхні, розміри яких порівняні з 13 роздільною здатністю супутникової апаратури.
Якщо найменшими деталями є зерна (плями) світлого тону на темному фоні (або навпаки, темні
зерна на світлому фоні), то скупчення їх утворює зернисту текстуру. Вона характерна для
купчастих хмар, іноді для дрібно битої криги. Різновидністю зернистої текстури є куполоподібна
текстура, яка характеризується більш крупними, білими, округлими плямами на темному фоні.
Така текстура притаманна потужним купчастим та купчасто-дощовим хмарам.
Волокнисту текстуру утворюють скупчення тонких смужок світлого тону, витягнутих на
десятки і сотні кілометрів. Така текстура характерна для хмарності верхнього, іноді середнього
ярусу; її мають також смуги диму і пилу. Для матової текстури характерна відсутність деталей,
вона має однорідний тон зображення і є характерною для шаруватої хмарності на різних висотах, а
також для туману.
Своєрідний рисунок із світлих елементів виникає на знімку в гірській місцевості, коли вершини
гір вкриті снігом або льодом, а схили і долини - рослинністю. Така текстура носить назву
дендритової за свою схожість з гіллям дерева (від дендрос – грецьк. дерево).
Мезоструктура зображення – це рисунок, який утворюється елементами хмарності розміром від
десятків до кількох сотень кілометрів, які можуть мати свою текстуру. Існує ряд різновидностей
мезоструктурних зображень хмарності: смуги або гряди, осередки, мезовихори, конвективні
комплекси. Формування кожного з цих типів мезоструктури повною мірою визначається
термодинамічними умовами, що складаються в тропосфері.
Макроструктура зображення - це найбільші за розмірами хмарні системи синоптичного
масштабу, кожна з яких має свою текстуру і мезоструктуру. Розміри окремих елементів
макроструктури на два-три порядки більше роздільної здатності супутникової апаратури. До цього
виду структури відносять: хмарні вихори циклонів, фронтальні смуги, хмарність струминних
течій, хмарні вихори тропічних циклонів, хмарність внутрішньотропичної зони конвергенції,
хмарність холодних вторгнень в тропічній зоні.
Використання основних спектральних каналів.
Основними об’єктами дослідження з супутників в видимому діапазоні є хмари та відкриті
ділянки земної поверхні на освітленому боці Землі. При одній і тій же освітленості яскравість
об’єктів з різними відбивними властивостями буде різною, що надає нам можливість розпізнавати
на ТВ-знімках, наприклад, хмарність на фоні підстильної поверхні.
Основним фактором, який визначає освітленість поверхні об’єкта, є висота Сонця. Окрім
освітленості, яскравість зображення також залежить від відбивних властивостей поверхні
(альбедо), нахилу та шорсткості 14 освітленої поверхні, прозорості атмосфери, а також від
взаємної орієнтації Сонця, об’єкта і супутника.
Альбедо хмар в основному визначається їх вертикальною потужністю, водністю, фазовим
станом та висотою Сонця. Відповідно до середніх значень альбедо та з врахуванням водності, по
відбивним характеристикам хмари розподіляються таким чином:

18
 - перисті: альбедо в середньому складає 32-36%, водність 0.002-0.003 г⋅м 3 ;
- шаруваті середнього ярусу: відповідно 40-50%; 0.07-0.09 г⋅м 3 ;
- шарувато-купчасті і купчасті: відповідно 42-69%; 0.014-0.22 г⋅м 3 ;
- купчасто-дощові: альбедо до 92%; водність до 1.70 г⋅м 3 .
Об’єкти земної поверхні, на відміну від хмар, не відбивають значної кількості радіації. Альбедо
різних видів підстильної поверхні залежить від її фізичних властивостей, вологості і шорсткості:
воно зменшується з ростом вологості та шорсткості. Поверхні ґрунту і рослинний покров світлого
кольору (білий і світлий пісок, світлий сірозем, жовта пшениця та ріж) мають більше альбедо – 18-
20%, ніж поверхні ґрунту і рослинний покров темного кольору (чорнозем, хвойний ліс) -11-18%.
Альбедо свіжого сухого і чистого снігу досягає 86-95%. Альбедо відкритої морської поверхні – 2-
6%.
При великій висоті Сонця можуть виникати труднощі при розпізнаванні хмар верхнього ярусу в
видимому діапазоні, оскільки їх альбедо незначно (на 19-20%) відрізняється від альбедо
підстильної поверхні.
При аналізі чорно-білих ТВ-знімків виділяють до 12 градацій відносної яскравості зображення.
Яскраві білі тони характерні для високих значень альбедо, і відповідають потужним і високим
хмарам, або покритій снігом і льодом підстильній поверхні. Сірі відтінки характерні для низьких
значень альбедо, які відповідають тонким, напівпрозорим хмарам. Темносірі і чорні відтінки
спостерігаються за умови майже відсутнього відбиття, що є характерним для хвойної або змішаної
рослинності (ліси) і відкритої водної поверхні (озера, річки, моря).
Зображення в інфрачервоному діапазоні отримають завдяки наявності енергетичних контрастів
між підстильною поверхнею і хмарами, тому ці знімки також називають тепловими. Звичайно в
тропосфері температура зменшується з висотою, тому в більшості випадків, хмарність випромінює
при більш низьких температурах, ніж підстильна поверхня, тобто у відповідності до закону
Стефана-Больцмана, інтенсивність випромінювання хмар буде набагато менше інтенсивності
випромінювання підстильної поверхні. Інфрачервона радіація поглинається багатьма
компонентами атмосфери. Спостереження на ІЧ каналі проводяться в деяких ділянках спектру –
„вікнах прозорості атмосфери”, на довжині хвилі від 8 до 12 мкм. В синоптичній супутниковій
метеорології також 15 знайшли застосування зображення, що отримуються супутниками NOAA в
так званому ближньому інфрачервоному (БІЧ) діапазоні, з довжиною хвилі близько 1.6 та 3.7 мкм.
Цей канал знаходиться в тій частині спектру, де ще присутня відбита сонячна радіація в денний
час. Але значну частку вносить теплове випромінювання хмар та підстильної поверхні. Тобто
знімки, зроблені в цьому діапазоні, є частково тепловими, частково світлочутливими, можуть бути
отримані тільки на освітленому боці Землі, та потребують значної уваги при інтерпретації.
Як вже зазначалось вище, на практиці використовують негативні ІЧзображення. На цих знімках
більш холодна хмарність має світлий тон, а тепла підстильна поверхня – темний тон зображення.
Для яскравих білих тонів характерні низькі температури, які відповідають високим значенням
верхньої границі перистої хмарності. Сірі відтінки (середні значення від’ємних температур)
характерні для хмарності середнього ярусу. Темносірі до чорного кольору відтінки (високі
температури) характерні для теплої підстильної поверхні (наприклад, акваторії моря або території
пустель). Необхідно пам’ятати, що відносний відтінок сусідніх поверхонь моря-суша змінюється
на протилежний протягом доби завдяки різній теплоємності ґрунту та води.
При потужних приземних нічних інверсіях в холодний період року, внаслідок сильного
вихолоджування, верхня границя шаруватої хмарності може мати більш високу температуру, ніж
підстильна поверхня. Тоді на ІЧ-знімку ці хмари виглядають темніше, ніж безхмарні простори, і їх
називають чорними шаруватими хмарами. Туман, що має східні з шаруватою хмарністю фізичні
умови формування, на ІЧ-знімках не розпізнається.

19
 На зображеннях, отриманих в спектральному каналі в діапазоні випромінювання водяної пари
(ВП), інтенсивність сигналу відбиває особливості просторового розподілу водяної пари в
верхньому шарі тропосфери. Яскраві білі тони відповідають рідко-краплинній фазі, характерній
для основних типів хмарності і висхідних вертикальних рухів. Сірі півтони відповідають різному
ступеню насичення стовпа повітря водяною парою у верхній тропосфері. Темні тони відповідають
низьким значенням вмісту водяної пари, тобто сухій тропосфері і низхідним вертикальним рухам.
Границі між світлими (вологими) і темними (сухими) районами характеризують особливості
розподілу основних потоків синоптичного масштабу в верхній тропосфері. При аналізі ряду
послідовних за часом знімків, еволюція границь потоків (як і будь-яка тенденція взаємодії між
світлими і темними ділянкам знімка) свідчить про розвиток динамічних процесів. Зіставлення
зображень з МШСЗ у ВП-діапазоні з модельними полями метеорологічних величин показує
зв'язок структури зображення з динамічними структурами синоптичного масштабу. Особливо
наочно 16 простежується зв'язок зображень у ВП-діапазоні з розрахованим для верхньої
тропосфери за модельними даними динамічним параметром – потенційним вихором швидкості
(ПВ), який, як відомо, на порядок відрізняється для тропосфери і стратосфери.
В синоптичних об’єктах – циклонах та пов’язаних з ними верхньотропосферних струминних
течіях, в зонах вторгнення сухого та холодного стратосферного повітря спостерігаються низхідні
вертикальні рухи, отже, на ВП-знімках ці зони виглядають яскраво вираженими темними плямами
на циклонічному боці струминної течії. Одночасно, на теплому боці струминної течії в області
дивергенції відбувається підйомом вологішого тропосферного повітря, і ця зона набуває білого
кольору та становиться світліше від одного строку до другого на ВП-знімках. Таким чином, з
використанням ВП-знімків синоптичний аналіз набуває наочного інструменту для швидкої і
безпосередньої (без розрахунків) оцінки динамічних структур синоптичного масштабу.
З розвитком комп’ютерних технологій в синоптичному аналізі почали застосовуватися
комбіновані (композитні) супутникові знімки, які отримають шляхом накладання зображень,
отриманих в різних ділянках спектру. Кожний з видів зображення містить свої властивості,
притаманні тому чи іншому об’єкту спостереження, тому в комбінованих знімках в кольоровій
палітрі проявляються всі особливості тривимірної структури хмарності, які неможливо отримати
на одному каналі.
Комбінація видимого і інфрачервоного каналів (ТВ+ІЧ) супутника МЕТЕОСАТ. Така
комбінація дозволяє швидко і легко розділити тонку і щільну хмарність в різних шарах
тропосфери. В цьому випадку, ТВ-знімок відображається в жовтих тонах відповідно до
інтенсивності сигналу, ІЧзнімок відображається в блакитних тонах. Потім, після накладення двох
зображень, жовті відтінки представлятимуть теплу, низьку хмарність, блакитні відтінки - тільки
високу і холодну хмарність; відтінки від білого до сірого тону виявляються в тому випадку, якщо
сигнал поступає з обох каналів, і відповідають щільній і/або багатошаровій високій холодній
хмарності.
Для представлення комбінованих знімків, отриманих на трьох різних каналах скануючого
радіометра AVHRR супутника NOAА, застосовується так звана RGB композиція кольорів –
красний (R)+зелений (G)+голубий (B). Кожний з кольорів присвоюється одному з каналів
комбінації. Суміш основних кольорів з різною інтенсивністю сигналу дає в кожному випадку свою
палітру, в якій кожний з нових відтінків відповідає якійсь структурній особливості хмарності або
підстильної поверхні.
Комбінація видимого і інфрачервоного каналів (ТВ+ІЧ). В даному випадку використовується
RGB композиція каналів ТВ(1)+ТВ(2)+ІЧ(4) в денні години, коли інформація ТВ(1)
представляться червоним кольором, ТВ(2) - зеленим кольором, ІЧ(4) - голубим кольором. При
отриманні комбінації каналів нові кольори будуть мати наступні значення:
Оскільки зображення містить видимий діапазон, його застосування обмежене тільки денним
часом доби. Також, в зимовий період з поганою денною освітленістю, для розташованих на
20
півночі територій застосування такої комбінації каналів непродуктивне, оскільки за відсутністю
сонячного освітлення в зображенні присутній тільки блакитний компонент. Аналогічно, при
низькій висоті Сонця кольори також ставатимуть більш блакитними. Багатоканальні зображення
дають найкраще тривимірне зображення хмарних полів і велику деталізацію структури поверхні
хмар. Найбільш холодні хмари виглядають білими з синюватим відтінком. Хмари середнього
ярусу білі або іноді з жовтуватим відтінком. Низькі хмари жовті або жовто-білого відтінку.
Маленькі окремі осередки купчастих хмар, а також гряди, мають коричнево-пісочний відтінок. На
такому комбінованому знімку також легко виявляються берегові лінії, на відміну від знімку на
каналі ТВ(1).
Комбінація ближнього інфрачервоного БІЧ та інфрачервоних каналів ІЧ(4) і ІЧ(5). Коли в RGB
композиціях використовуються канали 3, 4 і 5, зображення може бути отримане як вдень, так і
вночі. В таких комбінаціях інформацію каналу БІЧ(3.7) представляють червоним 18 кольором,
каналу ІЧ(4) – зеленим кольором, каналу ІЧ(5) – голубим кольором. Об’єкти на отриманих
комбінованих зображеннях будуть відрізнятися своїми відтінками вдень і вночі.
Оскільки дуже щільні і холодні хмари виявляються холоднішими на каналі 5, ніж на каналі 4,
цей тип хмарності має синюватий відтінок в нічний час. Колір хмарності нижніх рівнів змінюється
від сіро-блакитного в денний час до темно-червоного в нічний час доби. Цей факт викликає
труднощі при визначенні щільних перистих хмар вночі. Особливо ця проблема актуальна при
визначенні щільних Ci, що покривають низьку хмарність над холодною підстильною поверхнею.
У денний час холодніші хмари верхнього ярусу, що складаються з крижаних кришталиків,
мають переважно синюватий відтінок, проте такий же вигляд можуть мати і низькі хмари, що
складаються з крупних водяних крапель. Тому, інтерпретація композитного знімка каналів 3, 4 і 5
19 виявляється важчою, ніж знімка на каналах 1, 2 і 4. У разі тонких перистих хмар, що
просвічують, колір залежить від підстильної поверхні (або шару хмарності, що розташований
нижче). Над сушею або морем перисті хмари можуть мати світло-червоний колір, над хмарами,
що розташовані нижче, - бірюзовий колір. Майже всі хмари нижнього і середнього ярусу, що
складаються з крапель води, мають відтінок від бірюзового до темноблакитного.
Іноді в аналізі використовують комбінації двох близьких каналів скануючого радіометра
AVHRR супутника NOAА. Як правило, такі комбінації каналів дозволяють чітко визначати окремі
особливості об’єктів, інтерпретація яких зазнає труднощів або є неоднозначною в інших
комбінаціях чи окремих каналах.
Комбінація каналів ІЧ(4)+ІЧ(5). Відмінність радіаційних температур на ІЧ(4) і ІЧ(5) каналах в
більшості випадків викликана відмінністю випромінюючої здатності різних поверхонь. Тобто,
відмінності в інформації, що отримується на каналах ІЧ(4) і ІЧ(5), дозволяють визначати об'єкти,
які на даних довжинах хвиль істотно розрізняються по інтенсивності випромінювання. Так, для
поверхні суші і моря випромінювальна здатність на даних довжинах хвиль відрізняється незначно,
тому ми можемо визначати інші об'єкти на цьому фоні, наприклад, лід або сніг, які істотно
відрізняються своєю випромінювальною здатністю в даній ділянці спектру. Таким же чином,
можна визначати наявність перистих хмар на фоні моря або суші, навіть якщо вони оптично тонкі
(напівпрозорі).
Комбінація каналів ІЧ(4)+БІЧ(3.7). Спектральні відмінності у випромінювальній здатності
маленьких рідких крапель води приводять до відмінності отримуваних сигналів на цих двох
каналах, тоді як поверхня суші і води не розрізняються по характеру випромінювання на цих
каналах. У разі, коли відсутня відбита сонячна радіація, що приймається каналом БІЧ(3.7), а саме,
в нічний час, стає можливим визначати наявність хмар, що складаються з маленьких крапель води,
тобто, низьку хмарність.
Сервісна служба EUMETSAT пропонує для вільного використання в оперативній практиці нові
інтерпретації супутникових зображень, які включають до себе елементи аналізу динаміки хмарних
систем синоптичного масштабу. Це так звані ІЧ-знімки з еволюцією (enhanced color). Принцип їх
21
складання базується на урахуванні горизонтального руху атмосфери (горизонтальної адвекції),
який відбувається між двома послідовними строками супутникових спостережень. Зображення
складається за декілька кроків.
• Для отримання поля атмосферних рухів – так звані вектори руху атмосфери (ВРА),
використовуються два послідовні зображення. 20
• Друге зображення відтворюється зворотним кроком за часом за допомогою отриманого поля
ВРА; таке обчислення створює скоректоване рухом зображення.
• Від першого зображення віднімається скоректоване зображення. Якщо зміни в хмарності між
двома послідовними знімками були тільки за рахунок адвекції (горизонтального перенесення), то
різниця сигналів буде дорівнювати нулю. Але, якщо фактична різниця сигналів не дорівнює нулю,
значить, існували додаткові процеси, які призвели до зміни хмарності - її новому розвитку або
руйнуванню.
Практика використання таких еволюційних знімків відносно нова і потребує подальшого
дослідження для деталізації процесів, проте вже є певні досягнення, які дозволяють виділити
важливі моменти життєвого циклу деяких об'єктів, таких як, розвиток фронтальних хвиль і
мезомасштабних конвективних систем.
Використання метеорологічних супутників у моніторингу навколишнього
середовища в Україні
Хоч технології розвиваються швидко, прогнозування погоди залишається складним процесом.
Спочатку потрібно отримати дані — для цього використовують супутники, наземні спостереження
та різні прилади.
У світі дані штучних супутників для прогнозування погоди почали використовувати ще 60
років тому. За їх допомогою можна визначити особливості хмарного покриву та його переміщення
до 12 годин наперед, виміряти вертикальні профілі температури, атмосферного тиску, вологості
повітря. Та це неможливо зробити, якщо над певною територією розвивається конвективна
хмарність, тобто купчасто-дощові хмари, проходження яких супроводжується зливою, градом та
блискавками.
Майже всі країни світу мають національні гідрометеорологічні служби або агенції з прогнозу
погоди. До 2010 року в Україні також існувала своя служба у складі Міністерства з надзвичайних
ситуацій. Після реорганізації замість міністерства з'явилась Державна служба, у складі якої
знаходиться і Укргідрометцентр, і УкрГМІ. Перший забезпечує населення та центральні органи
виконавчої влади прогностичною інформацією по всій території країни та здійснює моніторинг
якості спостережень, другий — проводить наукові дослідження та розвиває гідрометеорологічну
науку.
В УкрНДГМІ створено систему прийому та обробки інформації, яка надходить з
геостаціонарних та полярно-орбітальних метеорологічних супутників через мережу EUMETCast.
Система дозволяє оперативно отримувати цифрову інформацію з геостаціонарних
метеорологічних супутників з періодичністю до 15 хвилин. Дані, які надходять з полярно-
орбітальних супутників (NOAA та METOP) оновлюються один раз у дві-три години.
Інформаційний пакет включає дані метеорологічних, аерологічних спостережень та чисельних
моделей прогнозування які передаються у стандартних форматах ВМО – GTS, GRIB та BUFFR.
Щоденний обсяг інформації, яка отримується через мережу EUMETCast, складає близько 30 Гб.
Для її ефективного використання в УкрНДГМІ було розроблено технологію із застосуванням
стандартних програмно-апаратних засобів для оперативної обробки даних, їх архівації та
забезпечення доступу зацікавлених користувачів у локальній мережі інституту. Основу технології
складає ідеологія "клієнт-сервер". У якості серверів використовуються три комп’ютери, які
здійснюють прийом даних через мережу EUMETCast (сервер MSG), обробку супутникових даних
22
(сервер NOAA) та даних метеорологічних, аерологічних спостережень та чисельних моделей
прогнозування (сервер GTS).
Сервер MSG також здійснює обробку первинних даних з геостаціонарного супутника MSG у
форматах XRIT, MPEF, генерує композиційні зображення та забезпечує їх архівацію. Сервер
NOAA здійснює обробку даних з полярно-орбітальних супутників NOAA у форматі HRPT та їх
архівацію, а сервер GTS здійснює обробку даних метеорологічних, аерологічних спостережень та
чисельних моделей прогнозування у стандартних форматах ВМО.
Впровадження зазначеної системи в оперативних підрозділах Українського гідрометцентру та
організаціях Державної гідрометеорологічної служби МНС України (Гідрометцентр Чорного та
Азовського морів, м. Одеса; Кримський центр з Гідрометеорології, м. Сімферополь; Львівський
центр з гідрометеорології, м. Львів) дозволило суттєво покращити якість прогнозів настання та
перебігу стихійних гідрометеорологічних явищ, оцінити їх потенційну небезпеку.
У інституті є Лабораторія супутникових досліджень, яка співпрацює з Європейською
організацією з експлуатації метеорологічних супутників (EUMETSAT). Наш інститут разом з
Укргідрометцентром і EUMETSAT уклали тристоронній договір для створення мережі прийому
супутникових даних і в Україні. Зараз у країні шість таких станцій прийому, більшість
супутникових зображень оновлюється кожні 10 хвилин. Наша країна стала представником
EUMETSAT в Східній Європі.
Та супутникових даних недостатньо для синоптиків, робота є і на гідрометеорологічних
станціях, в яких дані отримують за допомогою різних наземних приладів чи візуально:
Метеорологічні станції розташовані в межах населених пунктів. Поруч з інститутом на
Багриновій горі знаходиться центральна площадка об'єднаної гідрометеорологічноїстанції «Київ»,
вона була побудована в кінці 19 століття. Також є гідрологічні пости, на яких вимірюється рівень
води та температура в Дніпрі.
Основні величини — температура повітря, характеристики вологості, атмосферний тиск,
швидкість і напрям вітру визначаються інструментально, тобто метеорологу-техніку необхідно
точно зняти показники із приладів спостереження — це не вища математика, потрібна лише
уважність і добросовісність. Опади теж вимірюються за допомогою приладу — опадоміра, ним
користуватися дещо складніше. Найвідповідальніше, мабуть, для метеоролога — це визначати тип
хмар, їх різновиди, бальність і ступінь покриття небосхилу. В метеорології залишилось багато
явищ, які фіксуються спостерігачем візуально— гроза, град, хуртовина.
Якщо трапляються помилки в спостереженнях, то частіше це через людський фактор, а не через
несправність приладу. Недостатнє фінансування галузі призводить до відтоку професійних кадрів.
Особливо гостро це відчувається на провінційних метеостанціях. Молодь, яка закінчує
спеціалізований вуз, там не затримується, є й проблеми із технічним оснащенням і
переоснащенням.
Центральна геофізична обсерваторія в Києві здійснює контроль якості спостереження. Всі
прилади через певний проміжок часу проходять перевірку — для цього їх привозять до Києва і
звіряють з еталонним приладом.
В Україні є сім пунктів аерологічного зондування. Вони розташовані поруч із звичайними
метеорологічними майданчиками. Щоб отримати дані, запускається повітряна куля, до якої
прикріплюється коробка із пінопласту з двома датчиками —температури та вологості. Дані, які
отримують за допомогою такого радіозонду точніші, ніж супутникові, коли мова йде про
метеорологічні величини. Та у цих приладів також є обмеження — при великих від'ємних
температурах, наприклад менше ніж -20°С, характеристики вологості даються з великими
похибками.

23
 Щоб результати таких зондувань були інформативніші та ефективніші, кулю потрібно
запускати мінімум двічі на добу, та цього мінімуму, на жаль, додержуються лише в Києві.
У Борисполі і Запоріжжі є метеорологічні радіолокатори, за допомогою яких отримується
інформація про хмарність і явища, що з нею пов'язані — дощ, гроза, град, — розповідає вчений.

2016 року інститут почав співпрацювати з американською компанією EarthNetwork, і в країні

встановили станції грозопеленгації, які дозволяють моніторити на території України розряди
блискавок. Щоб дізнатися, як передбачають блискавку, ми зайшли в Лабораторію супутникових
досліджень, де працюють Олександр та Олексій.
На моніторі — карта України з жовтими та рожевими блискавками. Рожеві — це розряди
всередині хмари, жовті — із хмари в землю. Прилади дозволяють їх фіксувати з точністю 200
метрів майже на всій території країни. Є можливість на 30-40 хвилин наперед давати прогноз руху
грозового осередку. За допомогою програми можна попереджати людей, в які місця вдарить
блискавка, щоб вони тримались від них подалі.
На території України знаходяться 156, стаціонарних метеорологічних станцій 7, аерологічних
станцій, 6 точок прийому супутникової інформації
Отримані із супутників та приладів дані не дають синоптикам готового прогнозу — над ним ще
потрібно попрацювати. Є три групи методів прогнозу погоди: синоптичний (класичний),
статистичний та чисельний (гідродинамічний). Крім того, явища можна прогнозувати за
допомогою фізико-статистичних методів. Для кожної із цих груп методів використовують різні
дані спостережень, і результат вони дають на різні проміжки часу.
У синоптичному прогнозуванні є елемент певного мистецтва, потрібні не тільки знання, але й
чуття. Для цього синоптики використовують аналіз карт погоди, суть якого полягає в одночасному
огляду стану атмосфери на великій території. Це дозволяє визначити характер розвитку
атмосферних процесів і подальші зміни погодних умов у регіоні, який цікавить. Наприклад, якщо
в районі Житомира чи Вінниці об 11 ранку проходить атмосферний фронт із грозою та опадами,
швидкість переміщення якого становить 35 км/год, то синоптик може сказати, що в Києві гроза з
дощем буде після обіду. Насправді прогнозування погоди із використанням синоптичних методів
— це знання математики, географії місцевості та великої кількості емпіричних правил, які
одержувалися протягом багатьох десятиліть і працюють вони до сих пір.
Синоптики займаються ще й своєрідним художнім мистецтвом. Це коли беруть за основу
синоптичну карту із новими даними спостережень і розфарбовують її. Зеленим — зону опадів,
синім — холодний фронт, червоним — теплий. Треба малювати не тільки красиво, але й швидко
— дані надходять о 8:00, а до 10:00 потрібно зробити бюлетень погоди. Це — невеличка брошура,
в якій є синоптичні карти для території України та текстовий опис погоди на 1-2 та 3-5 діб,
попередження про небезпечні гідрометеорологічні явища.
Чисельні прогнози розвиваються з кінця 50-х років 20 століття. Навіть якщо ви — найкращий
синоптик, звичайна застуда може вплинути на якість прогнозу. А чисельні прогнози
обраховуються автоматично за допомогою комп'ютерів чи обчислювальних серверів, вони не
залежать від людського фактору. Інформацію отримують у вигляді таблиць, графіків, тексту.
Жоден фахівець не зможе так швидко обробити дані, як техніка.
Знімок повітряних мас дозволяє визначати тип повітряної маси, характеристики температури і
вологості лише поєднанням кольорів (технологія RGB).
Прогноз погоди потрібен не лише для того, щоб знати, чи захопити парасольку та які речі брати
у відпустку, він необхідний для таких сфер, як сільське господарство та авіація.
В залежності від потреб користувачів прогноз дається на різний термін і з різною деталізацією.
Наприклад, для сільського господарства одна помилка в межах п'яти градусів не стане
24
визначальною — це ніяк не зашкодить рослинам, а от для малої авіації може бути критичною.
Короткострокові прогнози дають із завчасністю від 12 до 72 годин, вони мають високу точність.
Середньострокові прогнози даються на сім діб, вони найзручніші для більшості користувачів.
Синоптики не можуть прогнозувати з хорошою точністю на багато днів наперед. В Україні, як і в
більшості країн світу найкраща точність — це на найближчі три доби, достатньо хороша — на
п'ять діб. Потім точність зменшується, такий прогноз можна вважати лише орієнтовним.
Атмосфера дуже мінлива, тому синоптики не тільки створюють нові прогнози, а ще й постійно
роблять уточнення існуючих.

Перелік інтернет – ресурсів супутникової інформації

1. Лаборатория "Информационной поддержки космического мониторинга" ИКИ РАН (Россия)
http://smis.iki.rssi.ru/smis_r.htm
2. Научно-исследовательский центр космической гидрометеорологии "Планета" (Россия)
http://planet.iitp.ru/index1.html
3. Європейське космічне агентство EUMETSAT http://www.eumetsat.int/Home/index.htm
4. Супутниковий інформаційний сервіс NOAA http://www.ncdc.noaa.gov/oa/satellite.html
5. NASA: інформація супутника TERRA http://terra.nasa.gov/Gallery/
6. Найважливіші оперативні супутникові знімки тропічної зони NOAA
http://www.osei.noaa.gov/Events/Tropical/
7. Оперативні супутникові знімки полярно-орбітальних та геостаціонарних супутникових систем
http://www.wetterzentrale.de/topkarten/fssatms1.html
8. Інтерактивний оглядач погоди з супутників від NASA http://www.ghcc.msfc.nasa.gov/GOES/
9. Manual of Synoptic Satellite Meteorology / Посібник з супутникової синоптичної метеорології
(Австрія, ZAMG) http://www.zamg.ac.at/docu/Manual/SatManu/main.htm
Значення супутників для моніторингу та прогнозування погоди
В останні роки супутники відіграють все більшу роль у моніторингу екстремальних погодних
явищ. Оскільки клімат у світі змінюється, супутники стали безцінним інструментом для вчених і
метеорологів у моніторингу та прогнозуванні погодних явищ.
Супутники дозволяють побачити Землю з висоти пташиного польоту, дозволяючи глобально
стежити за погодними явищами. Вони можуть виявляти зміни атмосферного тиску, температури,
вологості та швидкості вітру, що дозволяє метеорологам спостерігати та відстежувати погодні
умови та робити точніші прогнози.
Супутники також надають дані про інтенсивність, розмір і тривалість екстремальних погодних
явищ. Наприклад, вони можуть вимірювати інтенсивність тропічних циклонів і кількість опадів,
які вони виділяють. Ці дані мають вирішальне значення для прийняття обґрунтованих рішень
щодо евакуації та інших заходів безпеки.
Супутники також дозволяють вченим вивчати вплив екстремальних погодних явищ на
екосистеми та навколишнє середовище. Збираючи дані про рух снігу, льоду та води, супутники
можуть допомогти дослідникам краще зрозуміти вплив повеней, ураганів та інших екстремальних
погодних умов на навколишнє середовище.
Крім того, супутники можуть допомогти нам краще підготуватися до катастроф і реагувати на
них. Надаючи інформацію про місцезнаходження, інтенсивність і тривалість екстремальних
погодних явищ, супутники можуть допомогти службам екстреного реагування визначити
пріоритетність ресурсів і розробити ефективніші плани реагування та відновлення.
Від передбачення та відстеження штормів до вивчення впливу екстремальних погодних умов на
навколишнє середовище, супутники відіграють усе більш важливу роль у розумінні та реагуванні
на екстремальні погодні явища. Оскільки клімат у світі продовжує змінюватися, супутники й

25
надалі залишатимуться потужним інструментом для метеорологів, науковців і служб реагування
на надзвичайні ситуації.
Супутники стали безцінним інструментом у забезпеченні довгострокового моніторингу погоди.
Здатність супутників спостерігати за атмосферою, сушею та океанами Землі з космосу дає нам
безпрецедентне уявлення про клімат Землі з часом. Це дозволяє нам краще розуміти кліматичні
моделі Землі, прогнозувати майбутні погодні умови та швидко реагувати на пов’язані з погодою
події.
Супутники надають величезну кількість даних про короткострокову погоду, наприклад про
штормові системи та температуру. Однак вони також є безцінними для довгострокового
моніторингу погоди, забезпечуючи безперервний потік даних протягом багатьох років. Ці дані
можна використовувати для відстеження змін клімату з часом, що дозволить нам зрозуміти, як
змінюється клімат і як це може вплинути на нас у майбутньому.
Супутники можуть вимірювати низку змінних, включаючи температуру повітря, хмарний
покрив, опади, температуру поверхні моря та тиск на рівні моря. Ці дані можна використовувати
для відстеження змін температури, опадів та інших змінних з часом. Ці дані також можуть
допомогти вченим зрозуміти, як зміна клімату впливає на навколишнє середовище Землі та як
вона може вплинути на нас у майбутньому.
Супутники також надають цінні дані в реальному часі, які можна використовувати для
моніторингу та прогнозування погодних подій. Ці дані можна використовувати для підготовки та
реагування на екстремальні погодні явища, такі як урагани, повені та посухи.
Цінність супутників для довгострокового моніторингу погоди очевидна. Вони надають велику
кількість даних, які можна використовувати для кращого розуміння клімату Землі та реагування
на погодні явища. Супутники необхідні для розуміння та прогнозування зміни клімату та його
впливу на навколишнє середовище Землі та наше життя.
Потенціал навігаційних супутників зробити революцію в прогнозуванні погоди стає все більш
очевидним. Завдяки нещодавньому запуску навігаційних супутників Європейського космічного
агентства Galileo тепер доступні точні вимірювання поточних погодних умов і передбачення
майбутніх погодних явищ.
Супутники Galileo надають надзвичайно точні дані про місцезнаходження, навігацію та час для
Європи, які можна використовувати для високоточних вимірювань атмосфери Землі. Ці дані
можна використовувати для покращення моделей прогнозу погоди та підвищення їх точності.
Супутники Galileo оснащені трьома типами датчиків: приладом для зондування атмосфери,
який вимірює тиск і температуру, пасивним мікрохвильовим радіометром, який може виявляти
водяну пару, і доплерівським погодним радаром, який може вимірювати швидкість і напрямок
вітру. Ці датчики в поєднанні з даними точного позиціонування супутників Galileo можуть
допомогти створити детальну картину атмосфери.
Дані, зібрані супутниками Galileo, також використовуються для моніторингу рівнів
забруднення повітря, що може допомогти прийняти рішення щодо політики щодо якості повітря.
Крім того, дані позиціонування, зібрані супутниками Galileo, можна використовувати для
підвищення точності числових моделей прогнозування погоди, які можна використовувати для
більш точного прогнозування погодних явищ, таких як урагани та тропічні шторми.
Потенціал навігаційних супутників для зміни прогнозу погоди очевидний. Із запуском
супутників Galileo Європа тепер має доступ до точних і детальних даних про атмосферу Землі, які
можна використовувати для створення точніших прогнозів погоди. Ці дані також можна
використовувати для прийняття рішень щодо політики щодо якості повітря та для підвищення
точності числових моделей прогнозування погоди. Супутники Galileo надають величезну кількість

26
даних, які допоможуть покращити наше розуміння атмосфери Землі та революціонізують
прогнозування погоди.

Переваги і недоліки синоптичного методу.

Найважливішими перевагами синоптичного методу є наглядність і оперативність. Під час
стихійних лих, таких як урагани, тайфуни та повені, життя та майно можуть бути під загрозою ось
чому важливо мати надійні та оперативні системи оповіщення, щоб попередити громади на шляху
небезпеки. На щастя, дослідники виявили, що метеорологічні супутники можна використовувати
для виявлення та моніторингу екстремальних погодних явищ, забезпечуючи ефективну систему
попередження про можливі стихійні лиха.
Метеорологічні супутники забезпечують глобальне покриття, відповідно від масштабу
синоптичний аналіз можна провести для різних географічних регіонів. Можна здійснити прогноз
для віддаленого району, що важливо, наприклад, для польотів авіації. Це особливо корисно в
місцях, де недоступні наземні системи моніторингу. Супутники також можуть одночасно
контролювати велику територію, надаючи владі повний огляд розвитку стихійного лиха.
Крім цього прогноз робиться дуже швидко, після нанесення оперативної інформації на карти.
Через засоби зв’язку цей прогноз швидко поширюється до споживачів. Супутники можуть
завчасно попереджати про екстремальні погодні явища. Відстежуючи температуру та атмосферну
вологість, вони можуть виявити зміни, які можуть свідчити про розвиток шторму чи іншого
стихійного лиха. Це дає владі час підготуватися та попередити громадськість до того, як настане
небезпека.
Крім того, супутники можуть надати детальну інформацію про стихійне лихо. Вони можуть
вимірювати швидкість вітру, тиск повітря та кількість опадів, надаючи владі інформацію,
необхідну для підготовки до стихійного лиха та сповіщення населення.
Супутники можуть збирати дані про поверхню Землі, такі як температура, рослинність і зміни
земного покриву. Потім ці дані використовуються для прийняття рішень, пов’язаних з
управлінням природними ресурсами, наприклад управління водними ресурсами, моніторинг
популяцій дикої природи та оцінка впливу зміни клімату.
Супутники революціонізували спосіб моніторингу навколишнього середовища. Супутники
можуть збирати дані ефективним і економічно ефективним способом, надаючи дослідникам
важливу інформацію, яка допоможе їм зрозуміти навколишнє середовище та керувати ним. Ці дані
можна використовувати для створення карт, які показують зміни в ґрунтовому покриві,
рослинності та водних ресурсах з часом.
Використовуючи супутники для моніторингу навколишнього середовища, дослідники можуть
визначити території, вразливі до зміни клімату, забруднення або вирубки лісів. Супутники також
можна використовувати для виявлення змін температури океану та морського життя. Ця
інформація використовується для прийняття рішень щодо збереження та сталого управління
ресурсами.
Супутники також використовуються для виявлення незаконних рубок, браконьєрства та інших
видів діяльності, які можуть завдати шкоди навколишньому середовищу. Ці дані можуть бути
використані для інформування про правоохоронні дії, а також для інформування про політику
захисту природних ресурсів.
Супутники змінюють екологічний моніторинг і управління природними ресурсами, надаючи
дослідникам дані, необхідні для прийняття обґрунтованих рішень. Оскільки більше даних буде
зібрано із супутників, дослідники матимуть ще краще розуміння навколишнього середовища та
того, як воно змінюється. Ці дані допоможуть їм краще керувати природними ресурсами,
захищати вразливі екосистеми та пом’якшувати наслідки зміни клімату.

27
 Основним недоліком синоптичного прогнозу є його переривчастість в просторі і часі, так як
метеорологічні спостереження проводяться за окремими термінами і на окремих станціях.
Крім того на карти необхідного масштабу не може бути нанесена вся синоптична ситуація між
станціями, що знаходяться між собою не ближче 100-150 км одна від другої. Фактично над
океанами , в гірських районах Центральної Азії та пустельних районах відстань між синоптичними
станціями досягає 1000-1500 км, а між аерологічними – 2000-3000 км. Одночасно існує
переривчастість інформації і по вертикалі, так як карти абсолютної топографії складаються лише
для окремих ізобаричних поверхонь.
Одночасно існують також складності у збиранні і опрацюванні інформації, через що приземні
карти погоди складаються через проміжки 3-6 годин, а карти баричної топографії – через 12-24
години, хоч тепер оперативність їх складання зростає. Це призводить до пропуску різких змін у
значеннях величин або режимах погоди в цілому між термінами.
Вирішити проблему просторових і часових диспропорцій в синоптичних спостереженнях може
глобальна сітка автоматичних метеорологічних станцій, елементи якої уже функціонують в
окремих регіонах. Вдосконалюється сітка метеорологічних і аерологічних станцій, а також
розширюється їх кругозір завдяки застосуванню метеорологічних установок, особливо
метеорологічних радіолокаційних станцій. За допомогою останніх створюється можливість
виявити окремі купчасто-дощові хмари, грози, зони опадів. Крім цього цей метод дозволяє
виявити мікроструктуру хмар, їх водності, положення в них нульової ізотерми, визначити
інтенсивність і вид опадів. Ефективний радіус дії радіолокаційних станцій досягає 150 км.
Широке застосування ЕВМ і метеорологічних штучних супутників Землі зводить до мінімуму
недоліки синоптичного методу. В Росії діє супутникова система “Метеор” з супутниками серії
“Метеор-2” (2 супутники), з квазіполярними орбітами, що протягом доби отримують
метеорологічну інформацію з 70-80% поверхні Землі.
В США функціонує метеорологічна система ТОС(НОАА) з двома супутниками серії “Тайрос-
Н”, що дозволяє отримувати і ретранслювати метеорологічну інформацію з автоматичних
аеростатів, автоматичних метеорологічних станцій, якірних і дрейфуючих станцій (буїв). Крім них
аналогічну систему має Міністерство оборони США, які забезпечують кожні 30 хв. отримують
знімки з західної півкулі та передавання метеорологічних даних приблизно 10 тис. станцій.
В Японії такі ж функції виконують штучні супутники Землі “Хімаварі”, а в Західній Європі –
“Метеостат АТ”. При синоптичному аналізі широко застосовується інтерполяція – находження
проміжного значення метеорологічного елемента за його величинами на двох або декількох
станціях і екстраполяція – находження передбачуваної величини метеорологічного елемента за
межами області з відомими величинами та закономірностями зміни цього елемента в просторі або
в часі.
Перша група факторів в синоптичному аналізі стосується неперіодичних змін погоди, що
викликаються структурними елементами загальної циркуляції атмосфери.
Друга група факторів, що впливають на зміни погоди – трансформаційні, тобто процеси
поглинання і випромінювання радіації пов'язані з ними річний і добовий хід метеорологічних 8
елементів, процеси турбулентного теплообміну і вологообміну між підстилаючою поверхнею і
атмосферою, а також між різними шарами атмосфери.
Третя група факторів, що впливають на зміни погоди – орографічні або місцеві, що обумовлені
неоднорідностями земної поверхні.

Майбутнє космічного прогнозування погоди.

Оскільки світ продовжує боротися з наслідками зміни клімату, космічний прогноз погоди стає
все більш важливим інструментом для розуміння та прогнозування погоди. У той час як

28
традиційне наземне прогнозування погоди покладається на датчики, які вимірюють температуру,
тиск і вологість, космічний прогноз використовує супутники, які можуть вимірювати ряд інших
факторів навколишнього середовища, таких як швидкість вітру, хмарний покрив і опади.
За останні роки технологія космічного прогнозування погоди значно просунулася вперед.
Завдяки прогресу в області штучного інтелекту супутники тепер можуть вимірювати й аналізувати
більше даних, ніж будь-коли раніше, і надавати точніші прогнози. Крім того, використання
високопродуктивних обчислень дозволяє вченим створювати більш детальні моделі погодних
умов і краще прогнозувати довгострокові наслідки зміни клімату.
Очікується, що в майбутньому космічний прогноз погоди стане ще більш досконалим.
Наприклад, вчені шукають способи використання супутників для моніторингу якості повітря та
води, а також для виявлення присутності забруднюючих речовин в атмосфері. Це дозволить
синоптикам краще зрозуміти, як ці фактори можуть впливати на погодні умови, і допоможе їм
краще прогнозувати екстремальні погодні явища.
Крім того, вчені вивчають можливість використання супутників для вимірювання магнітного
поля Землі та того, як це може вплинути на погодні умови. Це може дати цінну інформацію про
потенційний вплив сонячних спалахів на клімат планети.
Нарешті, космічний прогноз погоди, ймовірно, стане більш спільним у майбутньому.
Наприклад, вчені досліджують можливість використання даних з кількох супутників для
створення більш повної картини клімату та погоди на Землі. Це може дозволити точніші прогнози
та краще підготувати громади до екстремальних погодних явищ.
Майбутнє космічного прогнозування погоди виглядає яскравим. Завдяки постійному
технологічному прогресу вчені зможуть відстежувати та аналізувати більше даних, ніж будь-коли
раніше, і надавати точніші прогнози, які допоможуть нам краще підготуватися до зміни клімату та
пом’якшити його вплив.
Висновки
Величезне значення для розвитку сучасного суспільства, для наукової діяльності людей, для
підвищення ефективності матеріального виробництва має проникнення в космос, вивчення й
освоєння космічного простору. Вихід у космос дозволяє не тільки успішніше вирішувати завдання
сьогоднішнього дня, скорення космосу прискорить рішення грандіозних проблем, що неминуче
виникнуть перед людством у майбутньому.
Метеорологічний супутник – штучний супутник Землі, створений для отримання з космосу
метеорологічних даних про Землю, які використовуються для прогнозу погоди.
Штучні супутники Землі широко використовуються для наукових досліджень та прикладних
завдань, а також в освіті (у світі стали масовим явищем так звані «університетські» ШСЗ)
Використання метеорологічних штучних супутників Землі може забезпечити отримання
великої кількості додаткової інформації, причому не тільки над малонаселеними і
важкодоступними ділянками земної кулі. Зокрема, ШСЗ вельми оперативно забезпечують
одержання даних про кордон сніжного покриву і всіх її зміни, про хмарність атмосферних фронтів
і циклонів, доповнюючи й уточнюючи дані мережі наземних метеорологічних станцій.
Для зменшення негативного впливу погоди на всі сфери діяльності людини та здійснення
оперативного прогнозування стану атмосфери потрібно мати якісну інформацію про її поточний
стан. Метеорологічні супутники забезпечують отримання оперативної та надійної і нформації
майже з будь якої точки землі, що надає можливість кліматичну ситуацію навіть у віддалених
точках землі.
Отримання інформації через метеорологічні супутники забезпечує отримання інформації про
стан навколишнього середовища всієї землі, що надає нам більше можливостей для аналізу
кліматичної ситуації у світі. Хоча у цієї системи метеорологічного моніторингу є свої недоліки
29
основним з яких є не можливість щогодинного охвату Землі, у зв’язку зміни місця розташування
супутника відносно земної поверхні. Також слід сказати про недосконалість розшифрування
отриманих даних що почала покращуватись з використанням нових інформаційних досягнень
одним з яких є штучний інтелект.
Розвиток супутникової метеорології є дуже важливим для покращення кліматичного та
екологічного контролю,прогнозуванню та аналізу.

Список використаної літератури

1. Блютген И. География климатов. Т.2. – М.: Прогрес, 1973.- с.7-103.
2. Груза Т.В., Рейтенбах Р.Г. Статистика и анализ гидрометеорологических
данных. Л.:
3. Гидрометеоиздат, 1982.- 216 с.
4. Воробьев В.И. Синоптическая метеорология.-Л.. Гидрометеоиздат, 1991.- 616
с.
5. Зверев А.С. Синоптическая метеорология и основы предвычисления погоды.
Л., 1968,
6. с. 5-27, с. 48 - 774.
7. Семенова І.Г. Супутниковий моніторинг в метеорології та агрометеорології: Навчальний
посібник – Одеса, ОДЕКУ, 2023.
8. Семенова І.Г. Супутникова метеорологія: Конспект лекцій. – Одеса: Екологія,
2008.
9. TextBook Zatula+Tytarenko 2009 XII-LAST.doc

30