1 семінар

ТЕМА 1: ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

І. Основні питання

1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та в Україні. Роль

права на шляху їх вирішення.
ЗАКОН УКРАЇНИ «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030
року»

Протягом тривалого часу економічний розвиток держави супроводжувався незбалансованою експлуатацією

природних ресурсів, низькою пріоритетністю питань захисту довкілля, що унеможливлювало досягнення
збалансованого (сталого) розвитку.

Першопричинами екологічних проблем України є:

підпорядкованість екологічних пріоритетів економічній доцільності; неврахування наслідків для довкілля у

законодавчих та нормативно-правових актах, зокрема у рішеннях Кабінету Міністрів України та інших органів
виконавчої влади;

переважання ресурсо- та енергоємних галузей у структурі економіки із здебільшого негативним впливом на

довкілля, що значно посилюється через неврегульованість законодавства при переході до ринкових умов
господарювання;

фізичне та моральне зношення основних фондів у всіх галузях національної економіки;

неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та

регулювання використання природних ресурсів, зокрема неузгодженість дій центральних і місцевих органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу
навколишнього природного середовища;

низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження довкілля та переваг збалансованого (сталого)
розвитку, недосконалість системи екологічної освіти та просвіти;

незадовільний рівень дотримання природоохоронного законодавства та екологічних прав і обов’язків

громадян;

незадовільний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства та незабезпечення

невідворотності відповідальності за його порушення;

недостатнє фінансування з державного та місцевих бюджетів природоохоронних заходів, фінансування таких

заходів за залишковим принципом.

Впровадження екосистемного підходу в галузеву політику та удосконалення системи інтегрованого

екологічного управління

Запровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, розвиток відновлюваних

джерел енергії, нематеріального природокористування відбуваються безсистемно і надто повільно. В умовах
підвищення ціни на газ необхідно вжити значних системних заходів, спрямованих на підвищення
енергоефективності, декарбонізацію енергетичного сектору та розвиток джерел відновлюваної енергетики.
У сфері безпеки і оборони має бути вирішене питання доступу до об’єктів військово-оборонного
промислового комплексу для здійснення відповідного нагляду та контролю за дотриманням на цих об’єктах
природоохоронного законодавства, запобігання забрудненню поверхневих та ґрунтових вод
нафтопродуктами, знищенню природних ландшафтів тощо з метою мінімізації наслідків діяльності на цих
об’єктах, що сприятиме реформам у сфері безпеки і оборони та впровадженню стандартів НАТО.

Якість атмосферного повітря

Забруднення атмосферного повітря є однією з найгостріших екологічних проблем. Незважаючи на певний

спад виробництва в Україні, рівень забруднення атмосферного повітря великих міст і промислових регіонів
залишається стабільно високим.

Основними забруднювачами атмосферного повітря та джерелами викидів парникових газів в Україні є

підприємства добувної і переробної промисловості, теплоенергетики, автотранспорт.

Фактично дві третини населення країни проживає на територіях, де стан атмосферного повітря не відповідає
гігієнічним нормативам, що впливає на загальну захворюваність населення.

З метою поліпшення якості атмосферного повітря та посилення реагування на наслідки зміни клімату і
досягнення цілей сталого низьковуглецевого розвитку всіх галузей економіки Україна має забезпечити
виконання ратифікованих міжнародних документів щодо протидії зміні клімату та поліпшення якості
атмосферного повітря.

Зміна клімату

На початку XXI століття світовою спільнотою визнано, що зміна клімату є однією з основних проблем світового
розвитку з потенційно серйозними загрозами для глобальної економіки та міжнародної безпеки

Рамковою конвенцією Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату визначено основи для розв’язання
зазначеної проблеми. Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну
клімату, ратифікованим Законом України "Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції
Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату", визначено кількісні цілі із скорочення викидів парникових
газів на період до 2020 року для країн розвинених та з перехідною економікою, до яких належить Україна.

У грудні 2015 року в місті Парижі була прийнята нова глобальна кліматична Паризька угода до Рамкової
конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату, ратифікована Законом України "Про ратифікацію
Паризької угоди".

Відповідно до положень Паризької угоди Україна як сторона угоди зобов’язана зробити свій національно-
визначений внесок для досягнення цілей сталого низьковуглецевого розвитку всіх галузей економіки та
підвищення здатності адаптуватися до несприятливих наслідків зміни клімату, зокрема шляхом скорочення
обсягу викидів парникових газів.

Основними джерелами викидів парникових газів в Україні є промисловість, енергетика і транспорт.

Охорона вод

Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні
здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення
відбувається погіршення екологічного стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних
вод Чорного і Азовського морів. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів,
більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами.
Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел
водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням, а інтенсивне їх використання
призводить до виснаження горизонтів підземних вод.

Основними джерелами забруднення вод є скиди з промислових об’єктів, неналежний стан інфраструктури
водовідведення та очисних споруд, недотримання норм водоохоронних зон, змив та дренування токсичних
речовин із земель сільськогосподарського призначення.

Основні речовини, що призводять до забруднення, - сполуки важких металів, сполуки азоту та фосфору,
нафтопродукти, феноли, сульфати, поверхнево-активні речовини. Останнім часом зростає забруднення
медичними відходами та мікропластиком, яке на сьогодні не контролюється.

Забруднення вод призводить до виникнення різноманітних захворювань населення, зниження загальної

резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні
та онкологічні захворювання.

Система державного управління у сфері охорони вод потребує невідкладного реформування і переходу до
інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом.

Охорона земель і ґрунтів

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального

природокористування. Стан земельних ресурсів України близький до критичного.

Водною та вітровою ерозією уражені близько 57 відсотків території України, понад 12 відсотків території
держави зазнають підтоплення.

За різними критеріями забрудненими є близько 20 відсотків земель України. Щороку фіксується майже 23
тисячі випадків зсувів. Унаслідок абразії руйнується до 60 відсотків узбережжя Азовського і Чорного морів та
41 відсоток берегової лінії дніпровських водосховищ. Більш як 150 тисяч гектарів земель порушені внаслідок
гірничодобувної та інших видів діяльності. Кількість підземних і поверхневих карстопроявів становить близько
27 тисяч.

Причини виникнення такої ситуації мають комплексний характер та історичні передумови. Особливо слід
відзначити порушення екологічно збалансованого співвідношення між категоріями земель, зменшення
території унікальних степових ділянок, надмірну розораність території та порушення природного процесу
ґрунтоутворення, використання недосконалих технологій в сільському господарстві, промисловості,
енергетиці, транспортній та інших галузях господарства, орієнтацію на досягнення коротко- та
середньострокових економічних вигод, ігноруючи природоохоронну складову та негативні наслідки у
довгостроковій перспективі.

Охорона лісів

Лісистість становить 15,9 відсотка території України. Ліси на території держави розміщені нерівномірно, від 3,7
відсотка у Запорізькій до 51,4 відсотка у Закарпатській областях. Оптимальним, за європейськими
рекомендаціями, є покажчик лісистості 20 відсотків, для досягнення якого необхідно створити більше двох
мільйонів гектарів нових лісів. Водночас створення нових лісів не повинне здійснюватися шляхом заліснення
унікальних степових ділянок.

Основними причинами виникнення проблем у лісовій сфері є недосконалість системи управління та розвитку
лісового господарства, відсутність правових та економічних механізмів, стимулювання запровадження
природозберігаючих технологій, недосконалість податкової бази, а також нечіткість визначення правового
статусу щодо управління землями під полезахисними лісовими смугами.

Надра
У сфері надрокористування в Україні існують системні проблеми, що становлять реальну загрозу економічній
безпеці держави. На території України, яка становить 0,4 відсотка суходолу планети, виявлено до п’яти
відсотків усіх мінерально-сировинних ресурсів земної кулі. В Україні виявлено понад 20 тисяч родовищ і
рудопроявів з 95 видів корисних копалин, з яких близько 8 тисяч родовищ мають промислове значення і
обліковуються Державним балансом запасів корисних копалин. Загальна кількість розроблених родовищ
становить близько трьох тисяч. Водночас неефективне державне управління у цій сфері, відсутність інвестицій,
використання видобувними підприємствами застарілого обладнання, зношеність якого становить до 70
відсотків, відтік кваліфікованих спеціалістів призвели до зниження якості виконання робіт у галузі.

Більшість корисних копалин в Україні видобувають у межах кількох головних гірничопромислових регіонів -
Донецького, Криворізько-Нікопольського, Прикарпатського. Довготривале інтенсивне видобування надр у цих
регіонах призвело до істотних змін геологічного середовища та виникнення надзвичайних ситуацій
природного і техногенного характеру. Головними чинниками негативного впливу є надзвичайно висока
концентрація гірничих підприємств, високий рівень виробленості переважної більшості родовищ, нелегальне
видобування бурштину у значних масштабах, що призвело до порушення екосистем, недостатній обсяг
фінансування робіт, пов’язаних із зменшенням впливу на навколишнє природне середовище, зумовленого
розробкою родовищ та непроведенням рекультивації вироблених ділянок, передусім Полісся.

Надзвичайні ситуації

На території України зберігається високий ризик виникнення надзвичайних ситуацій природного і

техногенного характеру.

Основними причинами виникнення техногенних аварій і катастроф та посилення негативного впливу

внаслідок виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру в Україні є: застарілість
основних фондів, зокрема природоохоронного призначення, великий обсяг транспортування, зберігання і
використання небезпечних речовин, аварійний стан значної частини мереж комунального господарства,
недостатня інвестиційна підтримка процесу запровадження екологічно безпечних, ресурсо- та
енергозберігаючих технологій, насамперед у металургійній, хімічній, нафтохімічній галузях та енергетиці;
істотні зміни стану геологічного середовища, зумовлені закриттям нерентабельних гірничих підприємств,
гідрогеологічного режиму водних об’єктів, небажанням суб’єктів господарювання здійснювати заходи із
запобігання аваріям та катастрофам на об’єктах підвищеної небезпеки та потенційно небезпечних об’єктах
тощо.

Ще однією з причин виникнення надзвичайних ситуацій є зміна клімату.

Зона відчуження і зона безумовного (обов’язкового) відселення

Зона відчуження і зона безумовного (обов’язкового) відселення потребує особливої форми управління,
оскільки це землі, на яких виникло стійке забруднення навколишнього природного середовища
радіоактивними речовинами і які виведені з господарського обігу та відмежовуються від суміжної території.

На території зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення розташовані об’єкти Державного
спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС", які потребують зняття їх з експлуатації та переведення в
екологічно безпечний стан, та об’єкти системи радіаційно-екологічного контролю та моніторингу радіаційного
стану навколишнього природного середовища і забезпечення радіаційної безпеки.

Екологічні проблеми Донбасу

Військовими діями, руйнацією інфраструктури та екологічно небезпечних підприємств на тимчасово

окупованій території України порушено екологічну рівновагу.
Основними загрозами є: затоплення шахт та можливість виходу токсичних шахтних вод на поверхню,
проникнення у підземні води; загроза потрапляння їх до річки Сіверський Донець та Азовського моря;
припинення роботи очисних споруд та пошкодження сховищ токсичних та радіоактивних відходів;
пошкодження територій природно-заповідного фонду; забруднення атмосферного повітря та ґрунтів
хімічними продуктами внаслідок вибухів боєприпасів; знищення ландшафтів та рослинності у зв’язку з
використанням військової техніки та будівництвом оборонних споруд; знищення значних площ лісів унаслідок
викликаних воєнними діями пожеж та неконтрольованих рубок.

Протягом останніх років на зазначених територіях практично відсутня можливість для оцінки пошкоджень
природних комплексів та промислових об’єктів, проведення необхідних ремонтних і відновлювальних робіт, а
також здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Управління відходами

Відсутність дієвого контролю призводить до масового утворення несанкціонованих звалищ та численних

порушень законодавства під час поводження з небезпечними відходами. За відсутності роздільного збирання
побутових відходів практично не розв’язується проблема поводження з небезпечними відходами, які
містяться у складі побутових відходів.

В Україні частка гірничопромислових відходів (розкривних порід та продуктів збагачення корисних копалин) є
високою - понад 75 відсотків усіх утворених відходів, з яких на відходи комунальної сфери припадає менш як
два відсотки.

На відміну від європейських держав в Україні дуже низький рівень перероблення та утилізації твердих
побутових відходів і високий показник їх захоронення на полігонах. Значна частина полігонів перевантажена і
не відповідає природоохоронним та санітарним нормам.

Біологічна безпека

Пріоритетами державної політики у сфері біологічної безпеки та біологічного захисту є здійснення системних
заходів із створення та ефективного функціонування національної системи біологічної безпеки та біологічного
захисту, протидії проявам біотероризму, захисту населення від безконтрольного та протиправного поширення
генетично модифікованих організмів, збереження безпечного для здоров’я людини стану навколишнього
природного середовища, створення системи раннього виявлення та швидкого реагування на поширення
збудників особливо небезпечних хвороб.

Біологічне та ландшафтне різноманіття

Займаючи менше 6 відсотків площі Європи, Україна володіє близько 35 відсотками її біологічного
різноманіття. Біосфера України нараховує більше 70 тисяч видів флори і фауни, зокрема флори - понад 27
тисяч видів, фауни - понад 45 тисяч видів. Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів
рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.

З метою припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища необхідно збільшити
площі земель екомережі, що є стратегічним завданням для досягнення екологічної збалансованості території
України. Збільшення площі національної екомережі має насамперед відбуватися в результаті розширення
існуючих та створення нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Основну загрозу біологічному різноманіттю становлять діяльність людини та знищення природного

середовища існування флори і фауни.

Забезпечення екологічно збалансованого природокористування

У вересні 2015 року було ухвалено Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй
"Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку на період до 2030 року".

В Україні було розроблено національну систему цілей сталого розвитку.

Регіональна екологічна політика

Відмінності соціально-економічного розвитку регіонів України зумовлюють нерівномірне техногенне

навантаження на навколишнє природне середовище.

За результатами виконання місцевих планів дій передбачається посилити значення органів місцевого
самоврядування у процесі реалізації державної екологічної політики, визначити напрями її вдосконалення з
урахуванням регіональної специфіки.

2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі розвитку.

Метою державної екологічної політики є досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження
екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України з метою забезпечення
конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження
збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем.

Основними засадами державної екологічної політики є:

збереження такого стану кліматичної системи, який унеможливить підвищення ризиків для здоров’я та
благополуччя людей і навколишнього природного середовища;

досягнення Україною Цілей Сталого Розвитку (ЦСР), які були затверджені на Саміті Організації Об’єднаних
Націй зі сталого розвитку у 2015 році;

сприяння збалансованому (сталому) розвитку шляхом досягнення збалансованості складових розвитку

(економічної, екологічної, соціальної), орієнтування на пріоритети збалансованого (сталого) розвитку;

інтегрування екологічних вимог під час розроблення і затвердження документів державного планування,
галузевого (секторального), регіонального та місцевого розвитку та у процесі прийняття рішень про
провадження планованої діяльності об’єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля;

міжсекторальне партнерство та залучення заінтересованих сторін;

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, що передбачає аналіз і

прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах стратегічної екологічної оцінки, оцінки
впливу на довкілля, а також комплексного моніторингу стану навколишнього природного середовища;

забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, підвищення рівня
екологічної безпеки в зоні відчуження;

забезпечення невідворотності відповідальності за порушення природоохоронного законодавства;

застосування принципів перестороги, превентивності (запобігання), пріоритетності усунення джерел шкоди

довкіллю, "забруднювач платить";

відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за доступність, своєчасність і

достовірність екологічної інформації;

стимулювання державою вітчизняних суб’єктів господарювання, які здійснюють скорочення викидів

парникових газів, зниження показників енерго- та ресурсоємності, модернізацію виробництва, спрямовану на
зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище, у тому числі вдосконалення системи
екологічного податку за забруднення довкілля та платежів за використання природних ресурсів;

упровадження новітніх засобів і форм комунікацій та ефективної інформаційної політики у сфері охорони
навколишнього природного середовища.

Реалізація засад державної екологічної політики здійснюється за принципами:

відкритості, підзвітності, гласності органів державної влади;

участі громадськості у формуванні державної політики;

дотримання екологічних прав громадян;

заохочення до ведення екологічно відповідального бізнесу та екологічно свідомої поведінки громадян;

запобігання екологічній шкоді;

міжнародної співпраці та євроінтеграції.

Основними інструментами реалізації державної екологічної політики є:

міжсекторальне партнерство та залучення заінтересованих сторін

інформування та комунікація

державне регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища

стратегічна екологічна оцінка та оцінка впливу на довкілля

системи екологічного управління, екологічний аудит, екологічна сертифікація та маркування продукції

екологічний облік

технічне регулювання та облік у сфері охорони навколишнього природного середовища,

природокористування та забезпечення екологічної безпеки

законодавство України у сфері охорони навколишнього природного середовища, яке адаптоване до

законодавства Європейського Союзу, -

освіта в інтересах збалансованого (сталого) розвитку

економічні та фінансові механізми, зокрема екологічна модернізація промислових підприємств шляхом

зниження ставки екологічного податку або у формі фіксованої річної суми компенсації (відшкодування
податку)

комплексний моніторинг стану навколишнього природного середовища і нагляд (контроль) у сфері охорони
навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних
ресурсів

міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища та забезпечення

екологічної безпеки

Державна екологічна політика спрямована на досягнення стратегічних цілей.

Ціль 1. Формування в суспільстві екологічних цінностей і засад сталого споживання та виробництва

Ціль 2. Забезпечення сталого розвитку природно-ресурсного потенціалу України

Ціль 3. Забезпечення інтеграції екологічної політики у процес прийняття рішень щодо соціально-економічного
розвитку України

Ціль 4. Зниження екологічних ризиків з метою мінімізації їх впливу на екосистеми, соціально-економічний

розвиток та здоров’я населення

Ціль 5. Удосконалення та розвиток державної системи природоохоронного управління

3. Поняття, ознаки та предмет екологічного права.

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО Підручник За редакцією професора А. П. Гетьмана

екологічне право як галузь права являє собою систему правових норм, які регулюють екологічні відносини,
які виникають між суб 'єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання,
відтворення (відновлення) природних об'єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках — захисту людини,
навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання,
усунення його негативних наслідків, й задоволення екологічних та інших інтересів відповідних суб 'єктів і
підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах.

Одні автори вважають, що екологічне право належить до комплексних (інтегрованих) галузей права,
до складу її входить кілька самостійних галузей права, які регулюють різні види екологічних відносин. При
цьому комплексність екологічного права такі автори трактують по-різному.

Наприклад: а) кожна галузь права, що входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид
екологічних відносин, в основу яких покладені різні екологічні об'єкти. Тому й існують такі самостійні галузі
права, як земельне, лісове, водне, гірниче, фауністичне, атмосфероповітряне та ін.; б) екологічне право —
інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність екологоправових норм, що
регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних
ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки,
реалізації захисту екологічних прав.

Водночас отримує розвиток і концепція, згідно з якою екологічне право не є комплексною галуззю
права, а являє собою самостійну галузь у загальній системі права. Так, Ю. О. Вовк вважає, що
природоресурсове (екологічне) право має єдиний предмет правового регулювання — суспільні відносини, які
складаються з приводу раціонального використання й охорони природних ресурсів. Інші автори, підтримуючи
таку думку, вважають, що єдині екологічні відносини мають декілька різновидів (земельні, водні, лісові,
гірничі, фауністичні, атмосфероповітряні та ін.), яким притаманні свої істотні специфічні особливості та
спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права: земельного, водного, лісового, гірничого,
фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного тощо. На їх думку, такий підхід до розуміння
екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (некомплексної) галузі права та внутрішню
диференціацію.

Можна зробити висновок, що в науці йде активний пошук оптимального розуміння сутності
екологічного права, його місця в системі права. Найбільш аргументованою є думка тих авторів, які
розглядають екологічне право як самостійну (некомплексну) галузь права з підгалузевою структурою.

Предметом екологічного права є суспільні відносини, що виникають між суб 'єктами з приводу
забезпечення екологічної безпеки, приналежності, використання, відтворення (відновлення) природних
об'єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках — захисту людини, навколишнього природного
середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків і
задоволення екологічних та інших інтересів.
Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов'язаними та єдиними. їх єдність
обумовлена зв'язком усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система.
Поряд із цим єдність екологічних відносин не виключає існування їх різновидів, обумовлених екологічними
факторами. Зокрема, природні об'єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фауна, атмосферне повітря
тощо) за своїми природними характеристиками відрізняються один від одного та мають різні
природноантропогенні цінності.

Стаття 5. Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища (ЗАКОН УКРАЇНИ Про
охорону навколишнього природного середовища)

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє

природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як
залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води,
атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й

інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також
здоров'я і життя людей.

Об'єкти екологічного права — сукупність природних, природносоціальних умов і процесів, природних

ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров 'я
громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства.

Суб'єктами екологічного права є народ України, держава (яка реалізує свої правомочності через
відповідні органи державної влади, наділені компетенцією щодо регулювання екологічних відносин),
територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого
самоврядування), фізичні й юридичні особи, громадські, міжнародні і релігійні об'єднання, іноземні держави
тощо.

Суб'єкти екологічного права мають характерні ознаки: вони наділені юридичними правами та
обов'язками (або компетенцією); реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах. Юридичні
норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах
(власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіти екологічними правами й
обов'язками становить екологічну правоздатність, а здатність самостійно реалізовувати екологічні права й
обов'язки є екологічною дієздатністю. В сукупності правоздатність і дієздатність утворюють правосуб'єктність.
4. Об’єкти екологічного права: інтегровані, диференційовані,
комплексні.
Стаття 5. Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища (ЗАКОН УКРАЇНИ Про
охорону навколишнього природного середовища)

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє

природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як
залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води,
атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й

інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також
здоров'я і життя людей.
 Об'єкти екологічного права — сукупність природних, природносоціальних умов і процесів, природних
ресурсів, ландшафтів, природних і природно-антропогенних комплексів, екосистем та життя і здоров 'я
громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства.

До основних ознак об'єктів екологічного

права належать: а) природний, природно-антропогенний або антропогенний характер походження; б)

відсутність вартості у природних і природно-антропогенних об'єктів; в) неможливість (або обмежена
можливість) відновлення в натурі природних і природно-антропогенних об'єктів; г) екологічний взаємозв'язок
з навколишнім природним середовищем; ґ) особливий правовий режим їх використання містить значну
кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин, тощо.

Усі об'єкти природи, що охороняються зазначеним Законом, підрозділяються на три категорії:

диференційовані, інтегровані, особливо охоронювані.

До першої категорії належать земля, надра, рослинний світ, атмосферне повітря, тваринний світ тощо. До
другої входять: а) навколишнє природне середовище та б) життя і здоров'я громадян. До третьої віднесено: а)
природні комплекси та ландшафти (об'єкти та території природно-заповідного фонду); б) природно-соціальні
умови та процеси — курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони; в) екосистеми — виключна (морська)
економічна зона, континентальний шельф з розташованими на них природними ресурсами; г)
природноантропогенні комплекси (зони) — території, що зазнали впливу екологічних катастроф; г) екологічна
мережа.

*Що стосується об’єкта екологічного права, то в літературі не сформульовано окремого поняття “об’єкт
екологічного права”, а виділяються конкретні категорії цих об’єктів: інтегровані, тобто навколишнє природне
середовище;

диференційовані, тобто окремі його компоненти; і такі, що підлягають особливій охороні [2, c. 12; 1, c. 16].

Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища наводить досить детальний
перелік вищезгаданих об’єктів, включаючи до списку:

навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів; природні

ресурси; території та об’єкти, що підлягають особливій охороні; здоров’я і життя людей.

Об’єкти екологічних відносин мають, зазвичай природне походження: насамперед, природні ресурси є
об’єктом екологічних відносин без відриву від навколишнього природного середовища; по-друге, об’єкти
екологічних відносин розвиваються за законами природи, що зумовлює особливість цієї групи суспільних
відносин.

5. Функції екологічного права.

Під функціями екологічного права важливо розуміти основні напрями правового впливу на відносини з
приводу використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування
екологічної безпеки, які мають самостійний і сталий характер. Це формулювання відображає основоположні
аспекти функцій екологічного права, а саме:

1) функції екологічного права випливають із сутності екологічного права як регулятора суспільних відносин з
приводу використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування
екологічної безпеки;

2) функції екологічного права – це такий правовий вплив, потреба в здійсненні якого породжує необхідність
існування екологічного права як соціального явища;
3) функції екологічного права – це напрями активної дії, які забезпечують правопорядок в екологічній сфері;

4) функції екологічного права відображають основні риси екологічного права, а саме присутній як в об’єкті, так
і у відносинах екологічний фактор;

5) постійність як необхідна ознака функцій екологічного права характеризує стабільність, безперервність,

тривалість його дії.

Загальноправові функції:

• регулятивна, виховна, превентивна, охоронна.

Спеціальноправові функції:

• екологічна, природоохоронна.

6. Методи правового регулювання в екологічному праві.

В екологічному праві застосовуються прийоми і способи диспозитивного (цивільно-правового) та
імперативного (адміністративноправового) методів правового регулювання екологічних відносин. Цей
особливий (змішаний) метод правового регулювання становлять названі елементи. їх поєднання утворює цей
галузевий метод, визначає його специфіку, що проявляється у всіх елементах системи екологічного права.

Прийоми та способи диспозитивного методу використовуються частіше за все при регулюванні відносин
власності на природні об'єкти, договірних відносин, відносин щодо сумісного використання природних
об'єктів, при вирішенні еколого-правових спорів, при відшкодуванні збитків різних видів тощо. У сучасних
умовах, враховуючи розвиток ринкових відносин, цей метод отримуватиме все більш широке застосування.
Оптимальне поєднання двох методів правового регулювання екологічних відносин — єдино вірний шлях
належного правового регулювання. Використання імперативного методу регулювання екологічних відносин
нині є необхідним та виправданим. Цьому методу притаманний прояв влади та підпорядкування. Сутність
методу полягає в установленні приписів, дозволів, заборон, обмежень та ін.

Він проявляється у проведенні екологічної експертизи, у випадках виникнення надзвичайних екологічних

ситуацій, при здійсненні необхідних охоронних екологічних заходів тощо. У такому разі слід переважно
використовувати владні приписи, обов'язкові для виконання. Необхідно підкреслити, що при регулюванні
екологічних відносин застосовується переважно саме імперативний метод.

Отже, метод правового регулювання екологічних відносин базується на поєднанні імперативних та

диспозитивних способів та прийомів впливу норм екологічного законодавства на суб'єктів таких відносин.
Таким чином, екологічне право як самостійна галузь права має свій метод правового регулювання екологічних
відносин.
7. Принципи екологічного права України.
Принципи екологічного права — це виражені в його нормах основоположні ідеї, засади, риси, відповідно до
яких здійснюється регулювання екологічних відносин.

На підставі доробок загальної теорії й екологічного права доцільно не ототожнювати поняття «правові
принципи», «принципи права» і «принципи законодавства».

Правові принципи — це головні ідеї, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави і які
формуються до виникнення системи права

Принципи права становлять основоположні засади, положення, як виражені в нормативно-правових актах, так
і виведені зі змісту правових норм, судових рішень, звичаїв чи правової доктрини, їх формування здійснюється
під впливом об'єктивно існуючих суспільних відносин і залежить від потреб суспільства в певний період його
розвитку, на підставі яких здійснюється регулювання цих засад. Принципи законодавства можна віднести до
положень, закріплених у нормативно-правових актах органів державної влади й до тих, що виводяться з їх
змісту шляхом аналізу останніх.

Провідним принципом є правове забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства та природи.

Він становить основу для виникнення й формування інших принципів, які забезпечують гармонізацію
суспільства й природи. Офіційно цей припис міститься у преамбулі Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища.

Принцип правового забезпечення екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану навколишнього
природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки й
виникнення небезпеки для здоров'я людини. Екологічна безпека гарантується громадянам здійсненням
широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, екологічних, економічних, технічних, організаційних,
державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). В
екологічному законодавстві визначені основні напрями діяльності всіх органів управління, юридичних і
фізичних осіб для здійснення перелічених заходів (статті 51-59).

Важливе значення має принцип правового закріплення приналежності природних ресурсів конкретним
суб’єктам права

Приналежність природних об'єктів має дві основні правові форми — право власності та право користування. У
законодавстві закріплені різні види природокористування та форми власності на природні ресурси, визначено
коло прав й обов'язків таких суб'єктів, форми та способи їх захисту.

Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання

природних ресурсів.

Надзвичайно важливе значення має принцип правового забезпечення цільового використання природних
об'єктів. Він об'єднує два основні чинники: а) об'єктивну необхідність задоволення потреб суспільства,
колективів людей та індивідів у продуктах харчування, сировині, естетичних, господарських та інших за
рахунок використання природних об'єктів; б) необхідність підтримання екологічної системи (навколишнього
природного середовища) у сприятливому стані. Цільове використання природних об'єктів визначається
державою у правових нормах земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного,
природно-заповідного та іншого законодавства.

Не менш важливу роль відіграє принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів
природних об'єктів щодо належного використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони.

Він полягає в юридичному закріпленні сукупності економічних заходів стимулювання за належне виконання
суб'єктами своїх прав та обов'язків, проведенні необхідних екологічних заходів, у застосуванні санкцій за
порушення екологічних вимог і законодавства. Стимулювання доцільно розуміти у двох аспектах —
використання заохочувальних заходів і застосування санкцій. Стимулювання означає спонукання суб'єктів
права до здійснення позитивних дій. Це повністю стосується і сфери екології.

Принцип правового забезпечення сталого (тривалого) використання природних ресурсів полягає у тому, що
їх власники і користувачі можуть бути позбавлені права власності і права користування тільки з підстав,
передбачених законодавством та договорами у встановленому порядку. Законодавство дає вичерпний
перелік таких підстав.

Принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання й відтворення природних

ресурсів, а також до охорони навколишнього природного середовища відкриває можливості
використовувати в єдності як основні природні об'єкти, так і супровідні природні компоненти. У законах про
відповідні природні ресурси вимоги комплексного підходу конкретизуються з урахуванням особливостей
кожного природного об'єкта. Необхідність комплексного вирішення питань обумовлена тим, що екологічна
система складається з декількох екологічних елементів. Тому комплексний підхід визначається певними
об'єктивними екологічними чинниками.

Відповідно до принципу запобігання екологічній шкоді Україна зобов'язана ідентифіковувати й оцінювати

речовини, технології, виробництва та категорії активності, що впливають або можуть впливати істотно на
навколишнє природне середовище і здоров'я людини. Держава повинна систематично досліджувати,
регулювати їх і керувати ними з метою запобігання нанесенню шкоди навколишньому природному
середовищу.

Принцип міжнародного співробітництва в охороні навколишнього природного середовища реалізується у

відповідних нормах міжнародного екологічного права, а також відображається в національному праві.

8. Система екологічного права, його співвідношення з іншими

галузями права.
Під системою екологічного права розуміють розміщення у певній логічній послідовності його структурних
підрозділів, що обумовлено змістом екологічних відносин, які є предметом екологічного права. Система
екологічного права може розглядатися в трьох аспектах: як галузь права, навчальна дисципліна, наука.
Екологічне право як галузь права поділяється на Загальну й Особливу частини та складається з підгалузей
права; субінститутів; складних та простих інститутів та норм права.

Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, що є загальними для всіх
видів екологічних відносин. Ці норми об'єднуються в інститути Загальної частини галузі права. До її складу
входять інститути: а) права власності на природні об'єкти; б) управління в галузі використання, відтворення та
охорони навколишнього природного середовища; в) права природокористування; г) правового забезпечення
екологічної безпеки; ґ) правового забезпечення економічного механізму у сфері екології та ін. Особлива
частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки, а
саме: право користування землею, водами, надрами, рослинним світом (у тому числі лісами), тваринним
світом, атмосферним повітрям, природнозаповідним фондом та іншими видами природних ресурсів; загальну
характеристику формування та функціонування екомережі. У цій частині також містяться норми, які стосуються
поводження з відходами; відносин, що виникають при надзвичайних екологічних ситуаціях; норми
міжнародних форм співробітництва в галузі екології та ін.

При характеристиці екологічного права необхідно вказати на наявність у його складі відповідних підгалузей
права. Вони становлять сукупність правових норм, що регулюють однорідну групу екологічних відносин, з
притаманними для них специфічними рисами, які є невід'ємною частиною загальних екологічних відносин.
Оскільки основу кожної групи відносин становлять певні природні об'єкти зі своїми, властивими лише їм,
істотними рисами, то це обумовлює необхідність конкретних правових форм. Такими правовими формами є
земельне, водне, гірниче, фауністичне, флористичне (у тому числі лісове), атмосфероповітряне, природно-
заповідне право тощо як підгалузі екологічного права. Підгалузева структура екологічного права забезпечує
диференційований підхід до правового регулювання відповідних видів екологічних відносин. Екологічне
право, його підгалузі об'єднують складні, прості правові інститути і субінститути. Вони можуть або входити до
складу підгалузі, або ж займати самостійне місце в системі екологічного права. Так, водне право як підгалузь
екологічного права містить низку складних правових інститутів: право користування водами, яке, у свою
чергу, поділяється на прості правові інститути — право користування водами: для потреб рибного та
мисливського господарства, сільськогосподарського призначення, для потреб промисловості тощо; правова
охорона вод, яка теж включає ряд простих правових інститутів, і т. д. Правовий інститут екологічної безпеки
посідає самостійне місце в системі екологічного права. За таким же принципом систематизуються й інші
підгалузі екологічного права.