Вінець

Либонь, кожному з нас відомий вислів:

"Стати під вінець" – себто поєднати свої
долі. Але слово "вінець" (вінок) має значно
ширше значення. Його символічна роль
сягає глибини сторіч. Це передовсім
замкнуте коло, що нагадує сонце. За
допомогою таких символів наші пращури
убезпечувались від злих духів. Форма кола-
вінця присутня майже в усіх обрядових
виробах.
Не випадково дівчата напровесні,
влаштовуючи веснянково-гаївкові забави,
плели з живих квітів вінок і прихорошували
ним голову, щоб у такий спосіб відвернути
від себе "недобре око" і "лиху силу". З цією
метою дівчата завжди, входячи "на люди",
зодягали віночки, як і каблучку, що також є
своєрідним колом-оберегом.
Цей атрибут використовували також й у
весільному обряді (згадаймо, як урочисто
виготовляли дружки на дівич-вечорі вінок
 для молодої під супровід обрядових
пісень):
В неділю рано до сонця
Сіла Ганночка у віконця,
Всі гадочки перегадала,
Дружечок позбирала.
– Та дружечки ви мої,
– Звийте віночок тепер мені,
– Бо я завтра часу не матиму
– Буду до шлюбу збиратись.
Вінком, сплетеним із колосся, завершували
і жнива. Його урочисто несли до господаря
як символ закінчення збору зернових, а
відтак статків і добробуту. При цьому
казали: "Ось вінець і справі кінець". На
Бойківщині вінками (юрками) з живих
квітів прикрашали коровам роги, коли
гнали з пасовиська – "щоб відьми молока
не крали". Переважно це робили на Юрія та
Петра-Павла – обрядових святах пастухів.
Але чи не найцікавішим обрядом було
іменне дійство "Вінець". Воно
 призначалося лише батькам, котрі
одружували останню в родині дитину. На
третій день весілля однолітки відзначали
батькові-матері "Вінця", але за умови, якщо
всі їхні діти уже одружені, коли ж хтось із
них розлучився, то обряду не справляли.
Батькам готували пишний вінок і врочисто
зодягали на них. Потім ділили коровай,
виголошували поетичні тости, вручали
подарунки і співали спеціальних пісень.
Ось один з таких зразків:
Ой помалу, дружечки, йдіте,
Пилом не пиліте,
Щоб наша пава
Пилом не припала,
Щоб наша Матінка
З личенька не спала
І щоб наший Тато
Пам'ятав це свято.
Обрядовий вінок мав постійно стояти на
покуті, допоки в родині жили батько чи
мати. Очевидно, звідси й відомий вислів:
 "Вінець – ділу кінець", тобто виконаний
батьками однобічний обов'язок – виховати і
вивести в люди своїх дітей. Як бачимо,
вінок традиційно виконував двоєдину
функцію: оберегову й ушанівну.