Ви знаєте, як липа шелестить І він спитав: — Яку б найти принаду,
у місячні весняні ночі? Щоб привернуть тебе до рук моїх?
Кохана спить, кохана спить, Вона ж йому: — Світи щодня лампаду Піди збуди, цілуй їй очі. Кіпріді добрій. — Підняла батіг, Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить. Гукнула свіжо й весело на мулів, Ви знаєте, як сплять старі гаї? І чутно уші правий з них прищулив, Вони все бачать крізь тумани. І знявся пил, немов рожевий дим. Ось місяць, зорі, солов'ї… "Я твій" — десь чують дідугани, І він потягся, як дитина, радо А солов'ї!.. І мовив: — Добре бути молодим Та ви вже знаєте, як сплять гаї! У теплі дні збирання винограду. 6 травня 1911 1922
О панно Інно, панно Інно! Різдво
Я — сам. Вікно. Сніги... Народився бог на санях Сестру я Вашу так любив — в лемківськім містечку Дуклі. Дитинно, злотоцінно. Прийшли лемки у крисанях Любив? — Давно. Цвіли луги... і принесли місяць круглий. О люба Інно, ніжна Iнно, Ніч у сніговій завії Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. крутиться довкола стріх. Сніги, сніги, сніги... У долоні у Марії Я Ваші очі пам'ятаю, місяць — золотий горіх. Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Я Вам чужий — я знаю. Ти водила мене у поля край села, А хтось кричить: ти рідну стрів! І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І раптом — небо... шепіт гаю... І рушник вишиваний на щастя дала. О ні, то очі Ваші.— Я ридаю. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, Сестра чи Ви? — Любив... І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. 1915 Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, На Аскольдовій могилі І твоя незрадлива материнська ласкава Поховали їх — усмішка, Тридцять мучнів українців, І засмучені очі хороші твої. Славних, молодих… І твоя незрадлива материнська ласкава На Аскольдовій могилі усмішка, Український цвіт! — І засмучені очі хороші, блакитні твої. По кривавій по дорозі Я візьму той рушник, простелю, наче долю, Нам іти у світ. В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. На кого посміла знятись І на тім рушничкові оживе все знайоме до Зрадника рука? — болю: Квитне сонце, грає вітер І дитинство, й розлука, і вірна любов. І Дніпро-ріка… І на тім рушничкові оживе все знайоме до На кого завзявся Каїн? болю: Боже, покарай! — І дитинство, й розлука, й твоя материнська Понад все вони любили любов. Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій могилі Поховали їх. 21 (8) березня 1918 р.
У теплі дні збирання винограду
Її він стрів. На мулах нешвидких Вона верталась із ясного саду, Ясна, як сад, і радісна, як сміх.