Під музику діти парами заходять в зал, утворюють коло, присідають на

одне коліно і нахиляють на нього голову.

Встала весна, чорну землю, сонну розбудила
Уквітчала її рястом, барвінком укрила.
Діти підносять голівки.
І на полі жайворонок, соловейко в гаї
Землю убрану весною, вранці зустрічають.
Дитина 1. Весна. Садочки зацвіли, неначе полотном укриті.
Росою Божою умиті, біліють. Весело землі!

Дитина 2. Вітер віє – повіває, по полю гуляє.

На могилі кобзар сидить та на кобзі грає.

Дитина 3. Сивий вус, стару чуприну вітер розвіває;

То приляже, то послуха, як кобзар співає.

Дитина 4. Щороку в березні до нас, значний приходить день

Це ж народився наш Тарас, творець палких пісень.

Дитина 5. Тарас любив свій рідний край

Страждав за бідний люд.
На жодну в світі він країну
Не проміняв би Україну.

Дитина 6. Повік живуть його слова, що кличуть нас у бій

За нашу волю і права, за вільний устрій свій.

Дитина 7. Тому складаємо в цей день Тарасові поклін

Слова його святих пісень, для нас свободи дзвін.
Дорогі діти, шановні гості! Сьогодні ми зібралися з вами, щоб вшанувати
пам’ять славного сина нашого українського народу – Тараса Григоровича
Шевченка. Ми не маємо права його забути, бо цим ім’ям гордиться вся наша
Україна, це ім’я прославилося на цілий світ.
Дитина 8. Благословен той день і час, коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас, малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас, дрібними росами – сльозами.
Народився Тарас Шевченко в простій селянській хаті, в селі Моринцях, на
Київщині. Біля хати росла гілляста яблунька, за яблунькою була стара клуня, а з
клунею дзюрчав ледь помітний маленький струмок. І згадкою про рідну домівку
став вірш «Садок вишневий коло хати».
Пісня «Садок вишневий коло хати»
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
 А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дaє.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Човник дитинства. У маленького Тарасика було дуже нещасливе дитинство.
На той час коли жив Шевченко, були багаті люди, які називалися панами, і бідні, які
працювали на панів, - кріпаки. Так склалося, що Тарас залишився сиротою ще в
дитинстві. Його виховували старші сестри, вони допомагали Тарасикові. Згодом він
почав ще й гарно малювати. Про своїх сестер поет згадує у віршах. Була у хлопчика
й подруга дитинства Оксана, про неї він також згадує у поезіях.
Виходить хлопчик Тарас.
Тарас Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом
Чи то так сонечко сіяло, чи то мені чого було….
Мені так любо – любо стало….
Звучить музика, Тарас сідає на пеньок і малює

Дитина 9. Та не довго сонце гріло, не довго молилось

Запекло, почервоніло і рай запалило

ТарасМов прокинувся, дивлюся, село почорніло

Боже небо голубеє, і те помарніло
Поглянув я на ягнята, не мої ягнята
Обернувся я на хату, нема в мене хати
Не дав мені Бог нічого…

Дитина 10. І хлинули сльози, тяжкі сльози

А дівчина при самій дорозі
Плоскінь вибирала
Та й почула, що хтось плаче
Прийшла, привітала …. І поцілувала.

Оксана Чого ти, Тарасику, плачеш?

Дай я тобі слізоньки витру
Не сумуй, Тарасику, адже кажуть
Що ти краще від усіх читаєш, співаєш,
Малюєш. От виростеш, станеш малярем,
 І розмалюєш нашу хату.

Тарас Неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє-

Лани, гаї, луги і ми, жартуючи погнали чужі ягнята до води.
Ведуча. Дуже любив малий Тарас своє село, свою хату, любив бігати зранку
босими ногами по траві, купатися в ставку, заховатися в кущах калини і
замріятися….
Хоровод «Зацвіла в долині»
Зацвіла в долині червона калина,
Ніби засміялась дівчина-дитина. (2)
Любо, любо стало, пташечка зраділа
Пташечка зраділа і защебетала. (2)
Почула дівчина, і в білій свитині
З біленької хати вийшла погуляти. (2)
І вийшов до неї з зеленого гаю
Козак молоденький; цілує, вітає,
Як діточок двоє, під тую калину
Прийшли, посідали і поціловались.

Ведуча. Ким тільки не був Тарас – і пастухом, і погоничем, і козачком у пана. Та

більш за все йому хотілося малювати. Напевно малий Тарас не зміг би все
змалювати, зате йому прекрасно вдавалося описати все у віршах.
Дитина 11. Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє…
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.

Дитина 12. Ну що б, здавалося слова…

Слова та голос, більш нічого
А серце б’ється ожива, як їх почує
Знать від Бога і голос той і ті слова
Ідуть між люди!
Ведуча. Тарас Григорович писав про те, що думав і говорив народ — прості
українці. Його збірка поезій називається “Кобзар”. Тому й назвали Шевченка
Кобзарем.
Тихо на дворі, ні вітру, ні хмар
Ані шелесне верба височенна
Діти наші відкрили Кобзар
І вголос читають Шевченка.

Дитина 13. Дивлюся, аж світає, край неба палає.

Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає.

Дитина 14. Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють,

Між ярами над ставами верби зеленіють.
Дитина 15. Сади рясні похилились, тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа, розмовляють з полем.
І все то те, вся країна повита красою.
Зеленіє, вмивається дрібною росою…

Дитина 16. Споконвіку вмивається, сонце зустрічає...

І нема тому почину, і краю немає!

Дитина 17. Зоре моя вечірняя, зійди над горою

Поговорим тихесенько в неволі з тобою,
Розкажи, як за горою сонечко сідає,
Як у Дніпра русалочка воду позичає,
Як широка сокорина віти розпустила,
А над самою водою верба похилилась.

Пісня «Тече вода з – під явора»

Тече вода з-під явора яром на долину.
Пишається над водою червона калина.
Пишається калинонька, явор молодіє,
А кругом їх верболози й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю та попід горою.

Хлюпощуться качаточка помеж осокою.
А качечка випливає з качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє з дітками своїми.

Тече вода край города. Вода ставом стала.

Прийшло дівча воду брати, брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати в садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм своїм зятем звати?

Дитина 18. По діброві вітер виє, гуляє по полю

Край дороги гне тополю до самого долу
Стан високий лист широкий – нащо зеленіє?
Кругом поле, як то море широке синіє.

Дитина 19. За сонцем хмаронька пливе, червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове у синє море:
Покриває рожевою пеленою, мов мати дитину.
Очам любо. Годиночку, малую годину
Ніби серце відпочине, з Богом заговорить….

Пісня «Якби мені черевики»

Якби мені черевики, то пішла б я на музики,
 Горенько моє!
Черевиків немає, а музика грає, грає,
Жалю завдає!

Ой піду я боса полем, пошукаю свою долю,

Доленько моя!
Глянь на мене, чорнобриву, моя доле неправдива,
Безталанна я!
Дитина 20. Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!
Нащо стали на папері сумними рядами?
Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?...
Дитина 20а. Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю один за водою.
Пливе човен, води повен, ніхто не спиняє...
Дитина 21. Вітер в гаю нагинає лозу і тополю
Лама дуба, котить полем перекотиполе
Так і доля: того лама, того нагинає,
Мене котить, а де спинить, і сама не знає….

Дитина 22. Все життя віддав Шевченко

За свій народ, що був у неволі,
У боротьбі зазнав лихої долі,
Та не зазнав він каяття.
Ведуча. Важка доля була у Тараса Шевченка. Ціле його життя супроводжували біль
і розчарування. Його переслідували, йому забороняли писати і малювати, але все це
не зламало молодого поета.
Дитина 23. Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива
Додолу верби гне високі, горами хвилі підійма.

Дитина 24.І блідий місяць на ту пору із хмари де – де виглядав

Неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав.

Дитина 25. Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.
Ведуча. Недовго довелося Шевченкові топтати ряст. Прожив він на світі всього 47
років – до болю мало. Поховали Тараса у м. Каневі над Дніпром, так, як заповідав
поет.
Дитина 26. Як умру,то поховайте мене на могилі
Серед степу широкого, на Вкраїні милій

Дитина 27. Щоб лани широкополі, і Дніпро і кручі

Було видно, було чути, як реве ревучий.

Дитина 28. Поховайте, та вставайте, кайдани порвіте

 І вражою злою кров’ю волю окропіте
Дитина 29. І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути не злим, тихим словом.

Ведуча. Тарасові вірші любить український народ і в наш час. Українці люблять,
шанують і пам’ятають Тараса Григоровича Шевченка. Про цю всенародну любов
свідчать численні музеї Шевченка, пам’ятники Кобзареві, на честь нього названі
вулиці, села.
Вишивала я рушник
Вишивала я рушник власними руками
Гаптувала залюбки, всіма кольорами.

Мов жива, на полотні — калинова гілка.

Під мережкою внизу, - книжка і сопілка.

До ладу все довела, хоч іще маленька, -

і оздобила як слід я портрет Шевченка!

Дитина 30. Та не вій же, вітре дикий

На ту гору над Дніпром
Де спочив Тарас великий
З серцем сповненим добром.

Дитина 31. Поклін тобі, Тарасе , Великий наш пророче

Для тебе вірно б’ється те серденько дівоче.

Дитина 32. Ось тут, перед тобою – ми українські діти

Святочно присягаєм сповняти заповіти.

Пісня Кобзареві (Сл..Шпорт, Муз.А.Олейникової)

1.Вже минуло два століття,як ти народився,
В нашій пам’яті назавжди Кобзарем лишився.
Хоч давно тебе немає, та не забувають
На честь тебе міста й села , школи називають.
ПРИСПІВ:
Глянь, Тарасе, подивися
На нашу країну.
Нашу вільну й незалежну рідну Україну.
Ти, Тарасе, завжди з нами і з усім народом.
Ми пишаємось тобою (2р.)
Ми пишаємось тобою і козацьким родом.
ПРОГРАШ:
2.Ми живемо дружно й мирно, ми одна родина
Разом з нами розквітає наша Україна.
Та про тебе пам’ятають і лани і кручі
 І перлина України – наш Дніпро могучий.
ПРИСПІВ:
ПРОГРАШ:

Дитина 33. Дай Тарасе, нам сили, дай Тарасе снаги

Щоб духом зміцніли, і піднятись змогли.

Дитина 34. Щоб у кожну оселю тиха радість зійшла,

Щоб щасливо і весело Україна жила.

Під музику “Пісня про Кобзаря” + Май діти виходять.

Відкриваю Кобзар і душею радію
Кожне слово твоє, оберіг золотий.
І у серці моїм оживає надія,
Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий.
Приспів:
За любов до рідної землі,
за пісні твої пророчі
за калину білу навесні,
чорні брови, карі очі.
Відкриваю Кобзар, цю священную книгу
І молюся, і вірю у пророчі слова.
Відкриваю Кобзар, і на серці утіха,
Доки мова жива,Україна жива.
Приспів:
І любов до рідної землі,
і пісні твої пророчі
І калину білу навесні,
чорні брови, карі очі.
Відкриваю Кобзар і душею радію
Кожне слово твоє, оберіг золотий.
І у серці моїм оживає надія,
Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий.