Варіант І

Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм

Малий Гриць Сковорода сприймав слово як музично-живописний
елемент, підходячи до письма як до образного мистецтва. Слово звучало
йому наче музика; пізнати значення книг, вкритих писемними знаками, було
для хлопця майже те саме, що відчути красу мелодії. А ще були розповіді
батька й матері, цікаві розмови старших увечері на колодках, співи старців,
гуляння парубків і дівчат, народні прикмети й повір’я, кольорова книга
природи.
У морозну різдвяну ніч хлопець іде селом – на снігу синіють примарні
тіні, дорога рипить під чобітьми, підкинута ногою снігова грудка дзвенить,
як скло, а серце б’ється дужче від чекання чогось незвичайного. Зорі на
чорно-синьому небі не просто світять, хочеться думати, що своїм блиманням
вони щось йому говорять, тільки треба бути дуже освіченому, щоб це
зрозуміти. Все має свій прихований сенс, котрий відкривається уважному і
допитливому оку.

Варіант ІІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм

Тонкий промінь торкнувся зголубілого вікна, і на склі наче накипіли

шротинки золотого сяйва. Я спав, але цей промінь постукав у мої очі,
постукав у мою душу – і тепер пробуджені очі пильно приглядаються до тієї
вузької калюжки, якою стала шибка, а душа все більше сповнюється
певністю, що вона теж поступово золотіє, заквітаючи жовточолим соняхом.
Голова стала безхмарна, світла й безмежна, то, либонь, умістився в ній
увесь світ, про який можна лише здумати. Поволеньки зводжусь, поволеньки
сідаю до вікна. Кругле днище місяця, натерте до блиску, хворо світиться в
чистому небі, на якому той місяць блищить великим та неживим оком.

Варіант ІІІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Од самого берега Росі, на південь, де Канівський повіт межується із
Звенигородським, починається такий рай, якого трудно знайти на Україні.
Дрібні та круті гори од самої Росі йдуть ніби крутими хвилями.
По крутих горах, по глибоких долинах подекуди зеленіють дубові та
грабові старі ліси. Усі села суспіль ніби залиті старими садками. Ідеш
селами, неначе густими лісами: по обидва боки улиць скрізь стоять садки,
неначе зелені стіни. Село Кирилівка, де жив і бідував Тарас Шевченко, все
потонуло в старих садках, неначе у здоровому лісі.
Які пишні села в цім краї бувають весною, коли зацвітуть садки!Одне село
зовсім запало в глибоку долину і неначе потонуло в білому цвіту садків, як у
молочному озері; друге стоїть на спадистій горі і красується в яблунях та
черешнях проти сонця, неначе біле марево в прозорій імлі. Там десь на
широкій долині розлився довгий став; кругом ставка над самим берегом біліє
смуга з вишневих та черешневих садків.

Варіант ІV
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Полісся й донині зберігає в багатьох місцях риси незайманої природи. По
берегах рік зустрічаються дрімучі діброви, гаї, бори. Між цього зеленого
царства, мов казкові велетні, стоять тисячолітні дуби, шумлять на вітрах
високі сосни, берези, осокори.
Край цей надзвичайно багатий на різні ягоди, гриби, птаство, звірів.
На південь від Полісся, у центральній частині України, розіслалася
найбільша природна зона – лісостеп. Вже сама назва каже за те, що це
місцевість, де гаї і діброви, ліси й переліски чергуються зі степовою
хвилястою рівниною. Поблизу річок тут зеленіють луги і гаї, зустрічаються
часом і великі ліси. А подалі від долин залягає степ.
Віковічні перелоги тут давно розорано. Тільки подекуди в заповідниках
лишилася цілина в первісному стані. Зате широким морем розлились тут
лани жита й пшениці. Зеленіють від обрію плантації картоплі, цукрових
буряків. А ще далі розкинулись яблуневі, вишневі сади, а в садах потопають
села.
Український степ по-своєму чарівний і величний. Серед безкрайнього
роздолля пшениць видніються зелені масиви кукурудзи, неозорі, вкриті
смугастими кавунами і золотистими динями херсонські й запорізькі баштани.

Варіант V
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
У благословенному кутку Південної України розкинулися арени
безплідних сипучих пісків, захопивши площу в сто п’ятдесят тисяч гектарів.
Поряд, на відстані одного чи двох кілометрів, у кучерявих берегах тече
широкий і повноводий Дніпро. А зі сходу, коли перейти мертву зону
жовтувато-сірих кучугур, зеленою скатертиною простяглись родючі землі
Таврії. Подме злий, колючий вітер, здійметься вгору темна хмара. Не
жаданий дощ упаде з неї, а піском сипоне на околиці села, на сади на поля.
Розшаленіє буря, почне сікти, з корінням рвати кволі саджанці й молоді
деревця.
Пустеля? Але ж он ростуть п’ятирічні сосонки, а далі підняли свої зелено-
колючі гілки високі дерева. Цим уже ніякі бурі, ніяка спека не страшні.
Запекла, може, нікому й не видна боротьба за кожну посаджену сосонку дає
плідні наслідки.
Варіант VІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
 Недарма останній місяць літа на Україні називається серпнем. З приходом
серпня для серпів і кіс було завжди багато роботи. Завершували жнива,
збіжжя звозили на токи, готувалися до обмолоту. Живе у народі гарний
звичай проведення обжинкових свят.
У день завершення косовиці хліба господарі залишалися вдома, готуючись
до приходу женців. З тієї нагоди у хаті варили багаті страви, пекли,
прибирали у дворі, в світлиці.
На полі женці доручали вижинати останні стебла найкращому косареві і
найвправнішій в’язальниці. Приготувавши обжинковий сніп, женці качались
по стерні, борюкались, щоб не боліли спини, а земля-матінка давала нові
сили до одвічної праці.
Дівчата шукали польові квіти і прикрашали обжинковий сніп. Цей сніп
головний косар підносив на руках, повертався лицем до сонця і дякував
Господу Богу, що допоміг щасливо докінчити жнива. Усі низько кланялися,
хрестилися. Після цього всі гуртом з піснями йшли в село до господаря.
Попереду йшла жінка зі снопом, зв’язаним із закруток, за нею йшов косар з
обжинковим снопом, а потім всі інші зі своїм робочим інвентарем. Ставши
коло воріт, женці викликали господаря, той відчиняв ворота і просив усіх у
двір за святковий стіл.
Сніп передавали господареві, він окроплював його свяченою водою, а
потім усе те, що було на столі, зі словами:
- Да освятиться сей хліб насущний!

Варіант VІІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Жовтогаряча осінь стоїть над Осокорами, розкинувши високо над землею
блакитні небеса. По садах загуляли золоті падолисти, та ще срібне павутиння
літає в повітрі, снує свою дивну пряжу над перелазами.
Стоїть лагідна пора бабиного літа, останні сонячні дні такі ласкаві,
оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком, прощальним ячанням
журавлів, що відлітають у вирій.
На городах уже зібрані гарбузи, викопано картоплю, зрубано капусту на
грядках. Тільки де-не-де стоїть сухе соняшничиння і тихо шерехтить,
нагадуючи про гарячі дні літа, коли цвіли вони жовтими решетами на
городах, просіваючи сонячний пил. Зів’яли, поникли від нічних приморозків
квіти біля хат, тільки одні високі синенькі цвітуть, стеблами схожі на
нехворощ. У народі їх називають морозом. Може, тому, що стоять вони
наперекір заморозкам, може, тому, що цвітіння їхнє нагадує голубуватий іній
ранкового приморозку.
Під стріхами хат дбайливі господині розвішали золотаві качани
кукурудзи, жовті гвоздики і кетяги червоної калини. Здалеку, коли глянеш,
стоїть така хатина, як молода в осіннім вінку. Стоїть і жде весілля. Може, й
справді завітають до такої старости. Адже осінь – то найкраща пора сватання.
Щонеділі прокочуються по селу весільною перезвою дружки і бояри, гудуть
бубни, лунає весільна музика.
 Варіант VІІІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Час холодних пронизливих вітрів. Але як тільки видається погожий день,
приємно вирушити в ліс, на поле або до річки. Цікаво простежити за великим
кочовищем птахів, побачити місця, де вони годуються і відпочивають.
Та найважливіша подія жовтня – це, звичайно, в’янення рослин. Сумно
шумить ліс. Кожен подих вітру зриває одяг з жовтих беріз, жовтогарячих
осик, жовтаво-червоних кленів. Це їх останній цього року парад і, мабуть,
тому вони стоять урочисті в своїй осінній красі.
Здається, що життя завмерло, але це враження оманливе. З глибини лісу
полинає тихе, гугняве посвистування. Це вже прилетіли наші північні гості –
снігурі. Трохи згодом з’являться й омелюхи. Їх приліт – точна ознака скорої
зими.
Важкий час настав для зайцíв. Найстарші з них уже одягли біле зимове
вбрання, а снігу ще нема. От і доводиться їм ховатися по ярах, межах полів і
бути, як ніколи, обережними.
А ось на слизький берег болота виповз запізнілий тритон. Всі його брати
вже давно на зимівлю влаштувалися. Зараз він нам підкаже, де ж вони
зимують. Виліз, роздивився і попрямував до узлісся. Знайшов спорожнявілий
пень і заповз під його сумнівний захист. Тут у стані заціпеніння він і проведе
всю зиму.
Закінчується короткий жовтневий день.Настають сутінки, і високо в небі
виразно чути курликання журавлів і ґелґотання гусей.
Природа продовжує жити. Її не зупинити ні злим вітрам, ні близькому
льодоставу.

Варіант ІХ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Під осінніми високими зорями затихають оселі, і тепер стає чутнішою
мова роси, напівроздягнених дерев і зчорнілих задуманих соняшників, що
вже не тягнуться ні до сонця, ні до зірок.
Мене все життя ваблять і хвилююють зорі – їхня довершена й завжди нова
краса, і таємнича мінливість, і дивовижні розповіді про них. Та й перші
спогади мого дитинства починаються із зірок.
І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, потемнілі в
жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній
срібний дзвін коси й перший скрип деркача, і соняшник вогнища під
косарським таганком.
А над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух
молодого, ще не затужавілого, зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства.
Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що
стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям. От аби й нам
узяти одну зірку у свою оселю.
І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо,
беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей
час невидимий сон, що причаївся в узголів’ї на другому покосі, торкається
повік і наближає до мене зірки.
Їх стає все більше та більше, ось вони закружляли, наче золота метелиця, я
почув їхній шелест, їхню музику й поплив на хиткому човнику по химерних
ріках сну...

Варіант Х
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Була друга половина серпня, літо ще не втратило своєї могутньої
сили. Усе кругом цвіло, радувалось, світилось. Зовсім літні, прозорі і
спокійні бузкові хмари пливли небом, міняючи обриси. Зелень у
перелісках і балках була ще пишною і густою. І все ж, незважаючи
на цей спокій і тишу, на це тепло і ласкавість природи, відчувалось
не цвітіння літа, а його знемога.
У широких лугах виднілись, нагадуючи старовинні сторожові
вишки, скирти сіна. У скошених полях золотились снопи. Овес чекав
коси і ледве шелестів. Чи то від слабенького вітерця, чи від тужавої
міцності зерна. А як хороше пахло навкруги! І пряним, підігрітим
сіном, густим пилом, гірким полином, срібні листки якого уже
сохли. І у цих запахах, як і в шелесті вівса, і в потріскуванні
гороху на городі вже відчувалась осінь. Вона відчувалась і в
печальному ароматі дубових і березових листочків, бо вони вже
витончились, втратили шовковисту м’якість, і здавались побризкані
золотим дощиком. Із садка пахло яблуками, з болота тягло
свіжістю, але поле все ще дихало теплом, кругом ще чувся
шелест вівса і слабке пострілювання. Мабуть, це сохло листя
на деревах. Літо в’яло.

Варіант ХІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Це вже була весна. Вона йшла з півдня по товстому шару снігу,
яким була вкрита вся земля. Її атакували страшні північні вітри, небо
сипало сніг, але це була весна, бо скрізь відчувалась її хода, її
животворне дихання.
Сонячна дуга піднімалась усе вище, ніч скоротилась настільки, що
іноді люди не могли сказати, чи було сьогодні темно. Вони лягали
спати засвітло, а вставали, коли вже було видно. Ніч ставала коротше
сну.
А далі задзвеніли струмки. У блискучих весняних калюжах, наче у
дзеркалі, відбивалося яскраве блакитне небо і білі хмари, що були
також першими провісниками весни. Спостерігати весну особливо
цікаво. Чи то у полі, чи то у лісі. Кущі верболозу над рікою наче
вкрились ніжним зеленим серпанком. Це з’явилися дрібні молоді
листочки. На березі розпустилися сережки, а на кінці зламаної гілочки
збирається краплина солодкуватого соку. На пагорбку вже починає
зеленіти молода травичка, а на глинистому березі яру жовтіють якісь
квіточки. Про прихід весни першими попереджають своїм жвавим
весняним дзвоном синички, а дятел почав вибивати дзьобом по сухій
гілці дріб. Це в нього така весняна мелодія, бо співати він не вміє.

Варіант ХІІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Коли зникає народна мова, народу нема більше! Ось чому, наприклад,
наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від
іноплемінників, коли це насильство нарешті торкнулося мови, зрозуміли, що
йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки живе мова
народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш
нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену
незчисленними поколіннями його віджилих предків. Відберіть у народу все –
і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не
створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови –
ніколи: вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Але якщо людська
душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж
повинна б почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової історичної
особистості народу – цього найбільшого з усіх створінь Божих на землі?
Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п’є
духовне життя й силу з рідної груді рідного слова.

Варіант ХІІІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
...Весна – що рідна мати для сироти. Приголубить ясним промінням,
теплим вітром розчеше, заколише тихим дзвоном струмків і надію вселить у
серце. А коли збіжать струмками сніги і навшпиньки стане озимина,
потягнувшись пружно до неба, цілий світ тоді належить бідному сироті.
Манить далеч, мерехтлива, закосичена сонцем, вабить левада, вкрита рястом
та хрещатим барвінком, кличе поле, над яким видзвонює жайворон... І
розбухає серце, як закута зимою брунька, розцвітає цвітом пишним, ім’я
якому – любов. Любов до вітру, до маленьких перших листочків, до
пухнастих вербових котиків, до гусей, які з веселим криком повертаються з
вирію, до людей, що йдуть за плугом по борозні чи ронять тепле зерно в
пахучу чорну ріллю...
Біло-біло цвіте черешня, над нею бринять бджоли, а в синім небі, неначе
гори, пливуть урочисті хмари й весело шугають ластівки.

Варіант ХІV
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Уже в перші роки свого гетьманства Мазепа багато зусиль віддає
культурному відродженню краю. Він зарекомендовує себе щедрим
меценатом. Відбудовуються і споруджуються – часто на його кошт – церкви
й монастирі. І – не тільки у великих містах, а й у селах. Він постійно
опікувався Києво-Могилянською академією. Сам Мазепа – один із
найосвіченіших людей свого часу, він одержав справді блискучу освіту –
вчився і в Київській академії, і за кордоном. Був людиною глибоко
набожною, кохався в мистецтві й літературі, сам писав вірші, і деякі з них
згодом стали народними піснями. Йому приписується авторство однієї з
найкращих народних пісень „Горе тій чайці”.
Іван Мазепа – справді героїчна й одна з найзначніших постатей серед
усього українського гетьманства. І не на осуд і ганьбу, а на глибоку шану
нащадків заслуговує він. Мазепа анітрохи не винен у тому, що його ім’я
зробили символом зради. І тільки сьогодні це славне ім’я очищається від
ідеологічного намулу.

Варіант ХV
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Творення культури – це та сфера, де важлива участь не лише одиниць, а й
найширшого народного загалу. І нема тут роботи чорнової, непрестижної. Де
будується культура – там уся робота чиста й престижна, бо тут майстер
кожен, хто хоч один камінь вкладе в цю вічну святу будову людської
духовності.
Щире чуття громадянське, незачерствілість душі, небайдужість,
здатність уболівати за народні інтереси – це те, чим нас захоплююють наші
попередники і про що, нам здається, так доречно говорити сьогодні. Адже
дехто вважає, що, скажімо, дбати про культурні цінності народу – це справа
здебільшого письменників, вони, мовляв, звичні до всяких гострих перепалок
із браконьєрами, а мені ж, обережненькому, краще буде обрати для себе
позицію премудрого піскаря чи такого ж премудрого цвіркуна з кущів, який,
тримаючись осторонь, буде збоку в тиху погоду давати вам поради чи деколи
навіть і поспівчуває. Ні, пора, нарешті, усвідомити: культура належить усім,
тож і дбати має про неї кожен – рядовий ти чи не рядовий, в кожному має
озватись із самих глибин громадянське сумління, чуття національної
відповідальності, хай би, скажімо, йшлося про збереження давньої
бібліотеки, чи рідкісного пам’ятника архітектури, чи про синівське ставлення
до рідної мови

Варіант ХVІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм

На кожному крилі городу росли кущі барвінку. Здавалось, що він і зимою

зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалось його цупке зелене
листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря ставало
по-материнськи м’яким та лагідним, то барвінок зацвітав так, наче небо
бризнуло на землю живою своєю блакиттю, зацвітав так, немов дитячі очі
землі дивились на тебе довірливо. Баба гнівалась, коли зривали барвінковий
цвіт. Вона взагалі ніколи не могла примиритися з тим, що квітку зривають.
Хоч би яка ця квітка була – чи чорнобривці, чи ружі, чи звичайнісінькі
калачики, чи настурції, чи лісові дзвоники, чи ромен. Тим більше її гнівило,
коли хтось необережно збивав на городі картопляний цвіт, коли хтось зривав
цибулю із стрілкою, яка згодом могла б дати насіння, коли хтось виривав усю
стеблину окропу, замість нащипати дрібного листя. Тоді баба чорнішала,
погляд ставав лихий, зіниці ставали зеленими присками, вона бурчала про
якесь каміння замість сердець, про чиїсь хижі пазурі замість пальців. Тоді до
баби ніхто не підступався, а коли вже доводилось звертатись, то говорили
такими вибачливими, єлейними голосами, що найтвердіший віск міг
розтанути.
Навіть на Спаса, коли, здається, з квітами просипаєшся, з квітами сідаєш
за стіл, з квітами їси яблука та груші, з квітами свіжовипечений хліб вмочаєш
у мед і несеш до рота, – навіть на Спаса Килина не могла відцуратись од
свого святого ставлення до цвіту.

Варіант ХVІІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм
Коли зникає народна мова, народу нема більше! Ось чому, наприклад,
наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від
іноплемінників, коли це насильство нарешті торкнулося мови, зрозуміли, що
йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки живе мова
народна в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш
нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену
незчисленними поколіннями його віджилих предків. Відберіть у народу все –
і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не
створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови –
ніколи: вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Але якщо людська
душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж
повинна б почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової історичної
особистості народу – цього найбільшого з усіх створінь Божих на землі?

Варіант ХVІІІ
Виконайте повний морфологічний аналіз усіх дієслівних форм

Німує поле.
І, немов тяжке зітхання, поволі вгору підіймається дорога, посічена
зморшками, подзьобана вирвами, неначе віспою. Що ближче до обрію, то
густіше з-під землі горбатиться замшілий, побитий негодою камінь – то
кругами, то плитами. І раптом біля кущів терну, шипшини земля обривається
крутими гранітними кручами. Тут її розсікає шабля ріки. Буг, затиснутий з
одного боку масивними складками тьмяно-синього каменю, а з другого –
хвилястими лісовими пагорбами, повільно тече, неначе снить осінньою
дниною. А кручі стрімкі й високі, самі хмари чіпляються за них; може, то
вони, а може, вітер перехитує обвислий сухий кущ терну, і він гуде, як басова
струна. Аж легше дихнеться, коли око, замість застиглого мертвого каменю,
побачить поле з піднятими, немов у зітханні, грудьми.