Диктант на тему

Жовтень

Жовтень був мінливим. То сонце пригрівало опустілі поля, то вітер гнав

швидкі хмари понад землею. Вологе опале листя ранками ставало крихким,
тому що почалися заморозки. Але чи під сонячним небом, чи під низькими
хмарами земля спокійно відпочивала.

Піднятий зяб був чорний і бархатистий, а озимина лежала зеленим шовком.

І зелень її була по-весняному свіжа і пружна.

А в лісах і на лугах помирали трави. Спочатку вони розгорялися в осінній

пожежі й мінилися багряно-золотим суцвіттям, а потім то сохли під сонцем,
то мокли під дощем, тому-то потемніли і припали до землі.

У лісі стало і просторніше, і світліше. Поміж кронами дерев вільніше

просвічувалась синява неба. Кокетливо виглядали кетяги калини з-поміж
різнокольорового листя. Вони не тільки прикрашали осінній ліс, а й не
давали розгортатися смутку в душі людини.

Лебеді

З давніх-давен через село Медвин полягає лебединий шлях.

Коли запахне відталою землею і березовим соком, птиці, розколихуючи
повітря, приносили на святкових крилах вологе тепло. Іноді лебеді падали
недалеко від села на прибутну воду, близько підпускали до себе дітвору й
дорослих. Потім птиця, струшуючи живі краплини, розгонисто підіймалася
вгору, а людина, роняючи піт, хилилася в роботі низько до землі. Проте їй ще
довго-довго ввижались оті сонцем перемиті віщуни тепла, що на крилах
приносять весну.
У таку пору дівчата-підлітки виводили веснянки. А в небі все
тягнулись лебеді, зрідка гублячи на землю притерте в дорозі пір’я. По землі
розбризкувались підсніжники, а над нею дзвеніла урочиста лебедина пісня.
Птахи низько пролітали над хатами, що біліли між деревами і, здавалося, теж
збиралися кудись летіти.