Усна народна творчість

1) Календарно-обрядові пісні:
- веснянки, гаївки, маївки (весняний цикл)
- русальні, купальські, петрівчині, жниварські (літній цикл)
- жнивні, обжинкові, гребовицькі (осінній цикл)
- колядки, щедрівки (зимовий цикл)

2) Суспільно-побутові пісні
- козацькі - бурлацькі
- чумацькі - заробітчанські
- кріпацькі - наймитські
- солдатські - заробітчанські
- рекрутські - стрілецькі

3) Родинно-побутові пісні
- колискові
- жартівливі
- танцювальні

Віють вітри, віють буйні

Маруся Чурай

Віють вітри, віють буйні, Що на полі, що на пісках,

Аж дерева гнуться, Без роси, на сонці?
Ой як болить моє серце, Тяжко жити без милого
А сльзи не ллються. І в своїй сторонці!

Трачу літа в лютім горі Де ти, милий, чорнобривий?

І кінця не бачу. Де ти? Озовися!
Тільки тоді і полегша, Як я, бідна, тут горюю,
Як нишком поплачу. Прийди подивися.

Не поправлять сльози щастя, Полетіла б я до тебе,

Серцю легше буде, Та крилець не маю,
Хто щасливим був часочок, Щоб побачив, як без тебе
По смерті не забуде… З горя висихаю.

Єсть же люди, що і моїй До кого я пригорнуся,

Завидують долі, І хто пригoлубить,
Чи щаслива та билинка, Коли тепер того нема,
Що росте на полі? Який мене любить

1
 Засвіт встали козаченьки
Маруся Чурай
Засвіт встали козаченьки Та щось кінь мій вороненький
В похід з полуночі, В воротях спіткнувся.
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі. Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Не плач, не плач, Марусенько, Прийми ж мою Марусеньку,
Не плач, не журися Як рідну дитину.
Та за свого миленького
Богу помолися. Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Стоїть місяць над горою, Бо хто знає, чи жив вернусь,
Та сонця немає, Чи ляжу у полі!
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає. — Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
— Прощай, милий мій синочку, Щоб чужая дитиночка
Та не забувайся, За рідную стала?
За чотири неділеньки
Додому вертайся! Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
— Ой рад би я, матусенько, Заплакала Марусенька
Скоріше вернуться, Свої ясні очі…

Ой Морозе, Морозенку
Історична пісня
Ой Морозе, Морозенку, Не вернувся Морозенко,
Ти славний козаче, Голова завзята.
За тобою, Морозенку, Замучили молодого
Вся Вкраїна плаче. Татари прокляті.
Не так тая Україна, Вони його не стріляли
Як та стара мати, І на часті не рубали,
Заплакала Морозиха, Тільки з нього, молодого,
Та стоячи біля хати. Живцем серце виривали.
Ой з-за гори та з-за кручі Поставили Морозенка
Буйне військо виступає. На Савур-могилу.
Попереду Морозенко "Дивись тепер, Морозенку,
Сивим конем виграває. Та на свою Україну!"
То не грім в степу грохоче. Вся ти єси, Україно,
То не хмара світ закрила, — Славою покрита,
То татар велика сила Тяжким горем, та сльозами.
Козаченьків обступила. Та кров’ю полита!
Бились наші козаченьки І поки над білим світом
До ночі глухої, — Світить сонце буде, —
Полягло наших чимало, Твої думи, твої пісні
А татар утроє. Не забудуть люди.

2
 Чи не той то хміль...
Пісня про Богдана Хмельницького
Чи не той то хміль, Іще й орду татарськую
Що коло тичин в’ється? За собой веду, —
Ой, той то Хмельницький, А все тото, вражі ляхи.
Що з ляхами б’ється. На вашу біду".
Чи не той то хміль, Ой, втікали вражі ляхи —
Що по пиві грає?.. Погубили шуби...
Ой, той то Хмельницький, Гей, не один лях лежить
Що ляхів рубає. Вищиривши зуби!
Чи не той то хміль, Становили собі ляхи
Що у пиві кисне? Дубовії хати, —
Ой, той то Хмельницький, Ой, прийдеться вже ляшенькам
Що ляшеньків тисне. В Польщу утікати.
Гей, поїхав Хмельницький Утікали вражі ляхи,
К Золотому Броду, — Деякії повки, —
Гей, не один лях лежить Їли ляхів собаки
Головою в воду. І сірії вовки.
"Не пий, Хмельницький, дуже Гей, там поле,
Золотої Води, — А на полі цвіти —
Їде ляхів сорок тисяч Не по однім ляшку
Хорошої вроди". Заплакали діти.
"А я ляхів не боюся Ген, там річка,
Г гадки не маю — Через річку глиця —
За собою великую Не по однім ляшку
Потугу я знаю, Зосталась вдовиця...

Ой летіла стріла
Балада
Ой летіла стріла То матінка рідна;
З-за синього моря. Сіла край серденька —
Ой де ж вона впала? То його миленька;
— На вдовинім полі. А в ніженьках сіла —
Кого ж вона вбила? То його сестриця.
— Вдовиного сина. Де матінка плаче.
Немає нікого Там Дунай розлився;
Плакати по ньому. Де плаче сестриця,
Летять три зозуленьки, Там слізок криниця;
І всі три рябенькі: Де плаче миленька —
Одна прилетіла, Там земля сухенька.
В головоньках сіла; Ой матінка плаче.
Друга прилетіла. Поки жити буде;
Край серденька сіла; А сестриця плаче.
Третя прилетіла Поки не забуде;
Та в ніженьках сіла. А миленька плаче.
Що в головках сіла — Поки його бачить...

3
 Дума про Марусю Богуславку
Народна дума
Що на Чорному морі, Словами промовляла:
На камені біленькому, «0й, козаки,
Там стояла темниця кам'яная. Ви, біднії невольникиі
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, Та не лайте мене, не проклинайте,
Бідних невольників. Бо як буде наш пан турецький до мечеті
То вони тридцять літ у неволі пробувають, від'їжджати,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не То буде мені, дівці-бранці,
видають. Марусі, попівні Богуславці,
То до їх дівка-бранка, На руки ключі віддавати;
Маруся, попівна Богуславка, То буду я до темниці приходжати,
Приходжає, Темницю відмикати,
Словами промовляє: Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
«Гей, козаки, То на святий празник, роковий день великдень,
Ви, біднії невольники! Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
Угадайте, що в нашій землі християнській за день Став дівці-бранці,
тепера?» Марусі, попівні Богуславці,
Що тоді бідні невольники зачували, На руки ключі віддавати.
Дівку-бранку, Тоді дівка-бранка,
Марусю, попівну Богуславку, Маруся, попівна Богуславка,
По річах познавали, Добре дбає,—
Словами промовляли: До темниці приходжає,
«Гей, дівко-бранко, Темницю відмикає,
Марусю, попівно Богуславко! Всіх козаків,
Почім ми можем знати, Бідних невольників,
Що в нашій землі християнській за день тепера? На волю випускає
Що тридцять літ у неволі пробуваєм, І словами промовляє:
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не «Ой, козаки,
видаєм, Ви, біднії невольники!
То ми не можемо знати, Кажу я вам, добре дбайте,
Що в нашій землі християнській за день тепера». В городи християнські утікайте,
Тоді дівка-бранка, Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не
Маруся, попівна Богуславка, минайте,
Теє зачуває, Моєму батьку й матері знати давайте:
До козаків словами промовляє: Та нехай мій батько добре дбає,
«Ой, козаки, Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Ви, біднії невольники! Великих скарбів не збирає,
Що сьогодні у нашій землі християнській Та нехай мене, дівки-бранки,
великодная субота, Марусі, попівни Богуславки,
А завтра святий празник, роковий день великдень». 3 неволі не викупає,
То тоді ті козаки теє зачували, Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Білим лицем до сирої землі припадали, Для роскоші турецької,
Дівку бранку, Для лакомства нещасного!»
Марусю, попівну Богуславку, Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників
Кляли-проклинали: 3 тяжкої неволі,
«Та бодай ти, дівко-бранко, 3 віри бусурменської,
Марусю, попівно Богуславко, На ясні зорі,
Щастя й долі собі не мала, Я На тихі води,
Як ти нам святий празник, роковий день великдень У край веселий,
сказала!» У мир хрещений!
То тоді дівка-бранка, Вислухай, боже, у просьбах щирих,
Маруся, попівна Богуславка, У нещасних молитвах
Теє зачувала. Нас, бідних невольників!

4
Давня українська література

Повість минулих літ

«Повість…» — літопис, укладений монахом Нестором у 1113 році.
Літературний рід: епос.
Жанр: літопис.
Головне: у літописі розповідається про події від створення світу до часів Нестора Літописця, особлива увага
приділяється княжій добі (IX-XI ст.). Джерелами для написання «Повісті…» були давніші літописи, письмові
документи й фольклор.
Ідея: уславлення героїчного минулого Русі, заклик до об’єднання й боротьби проти зовнішніх ворогів,
засудження князівських міжусобиць.
Головні герої: літопис складається з окремих оповідей про різних діячів; значна увага приділяється засновникам
Києва (Кий, Щек, Хорив і Либідь), княгині Ользі й князеві Святославу.
Значення в літературі: твір належить до оригінальної давньої української літератури, є цінним історичним
джерелом та основою для багатьох художніх творів.
Особливості: твір має вступ і дві частини, закінчується повідомленням про смерть князя Святополка (1113 р.).
Чому я маю прочитати цей твір: для ознайомлення з історією українських земель, уявлення мислов’ян про їхнє
походження, фактами, легендами й житіями святих, наведеними в літописі.
Додатково: твір має три редакції(1113, 1116 та 1118 роки), до нашого часу дійшов у Лаврентіївському та
Іпатіївському списках. «Повість» — найвідоміший зразок монументалізму; інша назва – «Початковий літопис».

Слово про похід Ігорів

«Слово про похід Ігорів» (також «Слово о полку Ігоревім») є визначною історичною літературною пам’яткою
стародавньої Русі, написаною невідомим автором.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: героїчна поема.
Головне: у поемі відображено події невдалого походу удільного князя Ігоря разом з його братом Всеволодом
проти половців у 1185 році.
Ідея: заклик до єднання, до припинення міжусобиць заради захисту своєї країни від ворогів.
Головні герої: новгород-сіверський князь Ігор, Святослав, Всеволод, Ярославна, Овлур, Гзак, Кончак.
Значення в літературі: один з найвизначніших зразків давньоруської літератури; поема являється одним із
найбільших досягнень у літературі Середньовіччя
Особливості: багато уваги приділяється силам природи: природи віщує невдале завершення походу, до неї ж
звертається і Ярославна у своєму плачу.
Чому я маю прочитати цей твір: щоб зрозуміти важливість спільної боротьби та добре виважених рішень,
далекоглядності.
Додатково: точаться суперечки щодо жанру твору: деякі дослідники вважають «Слово о полку Ігоревім»
літописною повістю. Також під сумнівом є автентичність твору. Багато філологів вважають поему твором більш
пізньої доби.

5
 De Libertate
Григорій Сковорода
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!
De Libertate — Про свободу (лат.).
Всякому місту — звичай і права...
Григорій Сковорода
Всякому місту — звичай і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.
Я ж у полоні нав'язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур *,
Всяхому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть — як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар,-
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь...
6
Всякому городу нрав и права;
Всяка имеет свой ум голова;
Всякому сердцу своя есть любовь,
Всякому горлу свой есть вкус каков,
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.
Петр для чинов углы панскіи трет,
Федька-купец при аршине, все лжет.
Тот строит дом свой на новый манер,
Тот все в процентах, пожалуй, поверь!
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.
Тот непрестанно стягает грунта,
Сей иностранны заводит скота.
Те формируют на ловлю собак,
Сих шумит дом от гостей, как кабак,-
А мне. одна только в свете дума,
А мне одно только не идет с ума.
Строит на свой тон юриста права,
С диспут студенту трещит голова.
Тех безпокоит Венерин амур,
Всякому голову мучит свой дур,-
А мне. одна только в свете дума,
Как бы умерти мне не без ума.
Смерте страшна, замашная косо!
Ты не щадиш и царских волосов,
Ты не глядиш, где мужик, а где царь,-
Все жереш так, как солому пожар.
Кто ж на ея плюет острую сталь?
Тот, чія совесть, как чистый хрусталь...
 Бджола та шершень
Григорій Сковорода
— Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як
людям корисні, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість
свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно, що ви без пуття закохані в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику,— відповіла Бджола.— Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж
не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти
любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо
такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.

Сила (мораль) Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб
їсти, пити і таке інше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів
без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не
матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: "Веселість серця — життя для людини" — і не
тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха. Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся.
Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? — Тоді,— відповість вам,— коли полюю зайця.— Коли заєць
смачніший? — Тоді,— відповість мисливець,-коли добре за ним полюю.

Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить
біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна
їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла?
Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої
радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа,
володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий
і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової книжечки "Про старість"...

Але ж розкусити треба, що то значить-жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: "Подяка
блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним".

7
 Література кінця XVIII –
початку XX століття

Енеїда
Іван Котляревський
Енеїда» — поема, написана українським письменником Іваном Котляревським за мотивом оригінальної
однойменної поеми Вергілія 1798 року.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: бурлескно-травестійна поема.
Головне: сюжет запозичений у Вергілія, але у Вергілія зображувалися й оспівувалися загарбницькі війни предків.
У Котляревського – зображена дійсність XVIII ст., показ паразитизму, жорстокості, хабарництва, пияцтва,
зажерливості, пихатості панівних класів.
Ідея: показати життя різних верств українського суспільства, засудити хабарництво, пияцтво, пихатість тощо.
Головні герої: Еней, батько Анхіз, мати Венера; троянці Низ та Евріал — патріоти; Зевс, Меркурій, Еол, Нептун,
Юнона; цариця Дідона, відьма Сивілла, цар Латин, дружина Амата,донька Лавінія; цар рутульців Турн.
Значення в літературі: написання твору вважається початком нової української літератури; перший твір,
написаний живою українською народною мовою.
Особливості: написано в чотиристопному ямбі; складається з шести частин (тоді як у Вергілія 12).
Чому я маю прочитати цей твір: для поповнення знань про тодішнє українське суспільство; порівняння рівня
життя, наявності панівних та нижчих класів тощо.

Наталка Полтавка
Іван Котляревський
Додатково: 1798 — перші три частини у Петербурзі, 1826 — інші частини; поема написана протягом 30 років.
«Наталка Полтавка» — п’єса, написана українським письменником Іваном Котляревським 1819 року.
Літературний рід: драма.
Жанр: соціально-побутова драма ( за визначенням Івана Котляревського – малоросійська опера).
Головне: дії відбуваються на Полтавщині; зображується життя, побут, традиції українських селян 19 століття;
оспівується вірне кохання простих людей.
Ідея: засуджуються застарілі традиції, звичаї; возвеличується духовність простолюду.
Головні герої: сільська дівчина Наталка, її стара мати Горпина Терпелиха (вдова), далекий родич Терпелихи
Микола, коханий Наталки Петро, возний Тетерваковський, виборний Макогоненко.
Значення в літературі: написання цього твору вважається початком нової української драматургії; вперше було
зображено як ідеал дівчину з народу (новаторство Івана Котляревського).
Особливості: п’єса складається з двох дій; у тексті використано 19 пісень.
Чому я маю прочитати цей твір: для уявлення того, які звичаї панували між селянами у 19 столітті; зрозуміти, що
доля знаходиться в твоїх руках, і тільки ти вирішуєш, яке майбутнє матимеш.
Додатково: вступна арія драми – «Віють вітри, віють буйні», автором якої є Маруся Чурай; використано один із
варіантів пісні «Всякому місту – звичай і права…» як арія возного.

8
 Катерина
Тарас Шевченко
«Катерина» — поема, написана Тарасом Шевченком наприкінці 1838 — на початку 1839 років у Петербурзі
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: соціально-побутова поема.
Головне: у центрі — образи жінки-покритки та її сина в умовах тогочасного суспільства; автор засуджує егоїстичну
поведінку москаля, а також строгі моральні закони суспільства щодо головної героїні.
Ідея: співчуття Катерині та її синові, показ байдужості й розбещеності москаля, жорстокості людей, які не хотіли
жодним чином допомогти покритці.
Головні герої: Катерина, її батьки, москаль Іван і син Івась.
Значення в літературі: поема належить до раннього періоду творчості Т. Шевченка, має під собою фольклорну
основу; головну героїню можна вважати символом України, зневаженої Російською імперією.
Особливості: поема має п’ять розділів та епілог; автор вводить ліричні відступи, звертання до читача, пейзажі.
Чому я маю прочитати цей твір: для ознайомлення зі ставленням традиційної сільської громади до
недотримання норм народно-християнської моралі; порівняння долі доведеної до самогубства Катерини, її сина-
жебрака й москаля, який від них відцурався.
Додатково: присвята В. Жуковському на пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу Шевченка з кріпацтва. 1842 р. —
картина «Катерина» Т.Шевченка.

Кавказ
Тарас Шевченко
«Кавказ» — це поема Тараса Шевченка, яка описує поневолення кавказьких народів, їхнє прагнення до волі та
незламність.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема.
Головне: у поемі описується загарбання російського царату, що направлено на народи Кавказу; автор звертає
увагу читача на лицемірство та ницість церкви, занепале дворянство.
Ідея: заклик до спільної боротьби проти ворога — російських загарбників; засудження політики самодержавства,
прогнилого дворянства, лицемірства церкви.
Головні герої: відсутні.
Значення в літературі: Іван Франко про «Кавказ»: «…це огниста інвектива проти темного царства…».
Особливості: образ Прометея, який використовує Тарас Шевченко у своїй поемі, є символом кавказького народу,
який прагне знищити російська влада, але який є незнищенним; у «Кавказі» немає жодних подій, це лише
роздуми про страшну долю поневолених народів.
Чому я маю прочитати цей твір: для того, щоб поповнити свої знання щодо політики російського самодержавства
проти підлеглих йому народів; зрозуміти значення боротьби проти загарбників.
Додатково: поема має присвяту Якову де Бальмену; «Кавказ» написано у 1845 році.

9
 Сон
Тарас Шевченко
«Сон» — поема українського письменника Т. Шевченка, написана в 1844 році. Належить до періоду «трьох літ».
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема.
Головне: у творі зображено загарбницьку політику російського самодержавства й прогнилу дворянську мораль.
За способом відображення дійсності — комедія (підзаголовок Тараса Шевченка).
Ідея: засудження жорстокості російського царату, заклик до самовизначення народу й до розвитку національних
ідей, заперечення національного й соціального гноблення народів.
Головні герої: оповідач, землячок (петербурзький чиновник з України), цар, цариця, інші чиновники
Значення в літературі: поема є нищівною сатирою на Російську імперію, яку оповідач сприймає як жахливий сон.
Особливо жорстко він висміює дрібних чиновників, українців за походженням, які стали катами свого народу.
Особливості: твір має вступ, три частини й завершення. Події описуються від першої особи. Прийом сну дозволяє
авторові показати віддалені місцевості Росії, а також події з минулого.
Чому я маю прочитати цей твір: для поповнення знань про тогочасне життя людей у селах України, на каторзі в
Сибіру та в Петербурзі; порівняння їх із царем та його оточенням.
Додатково: епіграфом до твору є цитата зі Святого Письма.

Заповіт
Тарас Шевченко
«Заповіт» — твір українського письменника Тараса Шевченка, написаний у грудні 1845 року. Належить до
періоду «трьох літ».
Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш.
Головне: у творі автор закликає українців звільнитися від самодержавства, вести боротьбу за свободу, захищати
інтереси простих людей.
Ідея: уславлення визвольної боротьби українського народу як єдиного способу досягти самостійності; віра в
світле майбутнє батьківщини.
Головні герої: оповідач.
Значення в літературі: твір є прикладом патріотичної (громадянської) лірики; завершує збірку «Три літа», є
основою творів багатьох композиторів, перекладений близько 150 мовами.
Особливості: твір написаний хореєм і є монологом за формою. Має шість строф, які об’єднуються в три
«сходинки». Кожна «сходинка» має власну головну думку. У творі є символічні народно-поетичні пейзажні
деталі. Дієслова в наказовому способі виражають упевненість автора в здійсненні його задуму.
Чому я маю прочитати цей твір: для ознайомлення з уявленнями автора про волю для України та про способи її
досягнення.
Додатково: Шевченко написав вірш, хворіючи на запалення легенів; назва «Заповіт» закріпилася за твором
пізніше, у 1867 році.

Як умру, то поховайте Все покину і полину

Мене на могилі, До самого бога
Серед степу широкого, Молитися... А до того —
На Вкраїні милій, Я не знаю бога.
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі Поховайте та вставайте.
Було видно, було чути, Кайдани порвіте
Як реве ревучий. І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Як понесе з України І мене в сім'ї великій,
У синєє море В сім'ї вольній, новій
Кров ворожу... отоді я Не забудьте пом'янути
І лани і гори — Незлим тихим словом.
10
 І мертвим …
Тарас Шевченко
«І мертвим…» — твір українського письменника Тараса Шевченка, написаний 14 грудня 1845 року в селі
В’юнище; належить до періоду «трьох літ».
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: поема-послання.
Головне: у творі зображено моральний обов'язок свідомого громадянина перед власним народом; показано
образ національної еліти, визначено її політичні та морально-етичні орієнтири.
Ідея: засудження жорстокості російського царату, а також байдужості людей до своєї історії, мови й батьківщини;
заклик до соціального примирення заради відродження нації.
Головні герої: оповідач, німець, мати-Україна.
Значення в літературі: поема є яскравим прикладом патріотичної (громадянської) лірики; багато цитат із неї
стали афоризмами. Твір скеровано передусім до української інтелігенції.
Особливості: твір є суцільним ліричним монологом, за змістом вирізняються п'ять частин. Автор використовує
іронічні риторичні питання та прийом діалогізації
Чому я маю прочитати цей твір: для ознайомлення з тогочасними реаліями українського суспільства, де люди
шукали добра на чужині, забували про своє походження та про батьківщину.
Додатково: епіграфом до твору є цитата зі Святого Письма. За Шевченком, «мертві» — це поміщики, «живі» —
інтелігенція, «ненароджені» — простий народ.

Чорна рада
Пантелеймон Куліш
«Чорна рада» — історичний роман, написаний українським письменником Пантелеймоном Кулішем про смутні
події, що передували початку Руїни на Україні.
Літературний рід: епос.
Жанр: історичний роман.
Головне: сюжет показує історичні події Чорної ради у Ніжині 1663 року, коли на місце гетьмана претендувало
багато негідних людей, а Україна була розділена на Лівобережну і Правобережну.
Ідея: заклик не розділяти свою країну на шматки, поклик до єднання; засудження лицемірства, обману та зради
свого народу; уславлення козацького минулого, сили, свободи козаків.
Головні герої: Яким Сомко, Іван Брюховецький, Шрам, Петро Шраменко, Михайло Черевань, Леся Черевань,
Кирило Тур, Божий чоловік.
Значення в літературі: «Чорна рада» є першим українським історичним романом, романом-хронікою.
Особливості: багато персонажів твору є реальними особистостями доби Руїни, що внесли свій вклад у розвиток
нашої історії. Інші ж образи, переважно просто люду, є вигаданими Пантелеймоном Кулішем.
Чому я маю прочитати цей твір: щоб долучитися до козацької спадщини, дізнатися більше про славетне минуле
України; щоб зрозуміти, до чого призводить двовладдя та відсутність згоди, єдиного лідера.
Додатково: роман спочатку був виданий російською мовою і лише у 1857 році – українською.

11
 Кайдашева сім’я
Іван Нечуй-Левицький
«Кайдашева сім’я» — це повість Івана Нечуй-Левицького, у якій автор реалістично змальовує характери
представників різних поколінь та їхні конфлікти.
Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-побутова повість.
Головне: сюжет повісті зображує побут звичайної селянської сім’ї, що живе у роки після скасування кріпосного
права; автор змальовує конфлікт поколінь.
Ідея: засудження егоїзму; заклик до пошуку компромісу у вирішенні складних побутових питань.
Головні герої: Омелько Кайдаш, Кайдашиха, Карпо, Лаврін, Мотря, Мелашка.
Значення в літературі: Іван Нечуй-Левицький вперше в українській літературі зобразив життя українського села
після скасування кріпаччини. Він також змальовує падіння патріархату, адже у повісті син підіймає руку на батька.
Особливості: повість насичена численними фразеологізмами, на її сторінках автор згадує безліч релігійних свят;
розв’язкою є фінальний епізод примирення родин після того, як всохла груша.
Чому я маю прочитати цей твір: для того, щоб ознайомитися з літературним напрямком реалізму; дослідити, чи
є зараз актуальними проблеми батьків і дітей, що змальовані у повісті.
Додатково: «Кайдашеву сім’ю» було написано у 1878 році.

Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Панас Мирний
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – це роман Панаса Мирного, що змальовує ціле століття української історії на
прикладі села Піски.
Літературний рід: епос
Жанр: соціально-психологічний роман.
Головне: сюжет роману зображує життя села Піски, його боротьбу проти соціального поневолення, закріпачення;
автор змальовує душевну деградацію головного героя – Чіпки Варениченка.
Ідея: засудження пролиття крові безневинних людей; заклик до чесної боротьби з життєвою несправедливістю.
Головні герої: Чіпка Варениченко, Грицько Чупруненко, Іван Вареник, Матня, Лушня, Пацюк, Максим Ґудзь,
Явдоха, Галя.
Значення в літературі: перша в українській літературі селянська епопея, що всесторонньо охоплює всі аспекти
життя села.
Особливості: роман Панаса Мирного має чотири частини; літературознавці називають роман «будинком із
численними прибудовами» за його складну композицію.
Чому я маю прочитати цей твір: для того, щоб прослідкувати вплив соціальних чинників на життя окремої
людини.
Додатково: співавтором «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» виступив Іван Білик. Він є рідним братом Панаса
Мирного. Нарис «Подоріжжя від Полтави до Гадяча» було покладено в основу сюжету. Прототипом головного
героя став Василь Гнидка.

12
 Мартин Боруля
Іван Карпенко-Карий
«Мартин Боруля» — це комедія Івана Карпенка-Карого, у якій автор висміює бажання головного героя здобути
собі статус дворянина.
Літературний рід: драма.
Жанр: комедія.
Головне: сюжет п’єси зображує шлях багатого селянина до дворянського титулу.
Ідея: засудження хабарництва, прагнення самоствердитися за рахунок титулу; заклик позбутися хибних уявлень
про дворянство.
Головні герої: Мартин Боруля, Палажка, Марися, Степан, Гервасій Гуляницький, Націєвський, Красовський,
Трандалєв.
Значення в літературі: у своєму творі Іван Карпенко-Карий викриває багато суспільних вад, що є актуальними й
у наш час.
Особливості: у п’єсі автор порушує проблеми батьків і дітей, людської гідності, кохання, сім’ї, праці й щастя.
Чому я маю прочитати цей твір: для того, щоб поміркувати, чи може високе положення у суспільстві гарантувати
людині щастя.
Додатково: прототипом Мартина Борулі став батько Івана Карпенка-Карого. Він, як і герой твору, теж прагнув
здобути дворянський титул. Більш того, Карпу Адамовичу також з цим не пощастило. «Мартина Борулю» було
написано у 1886 році, а опубліковано у журналі «Зоря» у 1891 році.

Захар Беркут
Іван Франко
«Захар Беркут» — це історична повість, у якій Іван Франко зображує монгольську навалу та соціальне гноблення,
проти чого боролися карпатські общини багато століть тому.
Літературний рід: епос.
Жанр: історична повість.
Головне: у повісті розповідається про боротьбу жителів Карпат проти монгольських завойовників.
Ідея: возвеличення єдності народу, всеосяжного патріотизму, готовності боротися за свою Батьківщину;
уславлення мужності, хороброго подолання труднощів, взаємоповаги; засудження зради, віроломства,
жадібності.
Головні герої: Захар Беркут, Максим Беркут, Тугар Вовк, Мирослава, Бурунда.
Значення в літературі: повість Івана Франка, маючи у своїй основі реальні історичні події, сприяла подальшому
розвитку історичної прози в українській літературі.
Особливості: у повісті автор порушує проблеми захисту Батьківщини, морального вибору, єдності народу,
кохання, відносин батьків і дітей, людини і природи.
Чому я маю прочитати цей твір: щоб ще раз переконатися, що сила народу в його єдності, згуртованості та
готовності діяти разом; щоб дізнатися більше про героїчне минуле українського народу та пройнятися почуттям
патріотизму та любові до України.
Додатково: Іван Франко написав «Захар Беркут» у 1882 р. на конкурс, що проводила газета «Зоря».

13
 Чого являєшся мені у сні?
Іван Франко

Чого являєшся мені І головою не кивнеш,

У сні? Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Чого звертаєш ти до мене Як я люблю тебе без тями,
Чудові очі ті ясні, Як мучусь довгими ночами
Сумні, І як літа вже за літами
Немов криниці дно студене? Свій біль, свій жаль, свої пісні
Чому уста твої німі? У серці здавлюю на дні.
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання О, ні!
На них, мов зарево червоне, Являйся, зіронько, мені
Займається і знову тоне Хоч в сні!
У тьмі? В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Чого являєшся мені Так най те серце, що в турботі,
Усні? Неначе перла у болоті,
В житті ти мною згордувала, Марніє, в'яне, засиха,-
Моє ти серце надірвала, Хоч в сні на вид твій оживає,
Із нього визвала одні Хоч в жалощах живіше грає.
Оті ридання голосні — По-людськи вільно віддиха,
Пісні. І того дива золотого
В житті мене ти й знать не знаєш, Зазнає, щастя молодого,
Ідеш по вулиці — минаєш, Бажаного, страшного того Гріха!
Вклонюся — навіть не зирнеш

Мойсей
Іван Франко
«Мойсей» є філософською поемою Івана Франка. У центрі поеми не просто переосмислення біблійних
персонажів, а й натяк на український народ, що також шукає свою «обітовану землю».
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: філософська поема.
Головне: сюжет зображує пошуки єврейським народом «обітованої землі», його зневіру; автор змальовує
Мойсея, пророка, якого не сприйняв власний народ.
Ідея: заклик йти до кінця у пошуках кращого життя, ніколи не втрачати віру у світле майбутнє; засудження
рабської психології.
Головні герої: ліричний герой, Мойсей, Єгошуа, Єгова (Бог), Авірон і Датан, єврейський народ, Азазель.
Значення в літературі: поема є визначним зразком неоромантизму.
Особливості: «Мойсей» складається з прологу і двадцяти пісень. Пролог написано ямбом, основна частина –
анапестом. Всередині поеми міститься притча.
Чому я маю прочитати цей твір: для того, щоб ознайомитися з баченням Івана Франка біблійного сюжету; щоб
прослідкувати аналогію з українським народом.
Додатково: поема була написана у 1905 році. На написання твору Івана Франка надихнула скульптура Мойсея у
Римі, автором якої є Мікеланджело Буонаротті.

14
 Література ХХ століття

Тіні забутих предків

Михайло Коцюбинський
«Тіні забутих предків» – твір українського письменника М. Коцюбинського, написаний у 1912 році.
Літературний рід: епос.
Жанр: повість.
Головне: у творі показано побут гуцульського села наприкінці XIX- початку XX ст., традиції, вірування й світогляд
людей. На фоні гірської природи Карпат розгортається історія Івана та Марічки; значну увагу приділено
зображенню формування характеру, життю й смерті Івана.
Ідея: возвеличення природної гармонії, вірності й щирого кохання, засудження зради, дріб’язковості й
бездуховності.
Головні герої: Палійчук Іван, Гутенюк Марічка, їхні родини; Палагна – Іванова жінка; Юра – сусід Івана й Палагни,
мольфар; фантастичні створіння (нявки, щезники, чугайстри).
Значення в літературі: твір є українською інтерпретацією мандрівного сюжету про двох молодих закоханих з
ворогуючих родин, нагадує трагедію «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра.
Особливості: твір складається з декількох епізодів; оповідь зосереджується на внутрішньому конфлікті в душі
Івана Палійчука.
Чому я маю прочитати цей твір: для поповнення знань про традиції та життя гуцулів, а також для ознайомлення
з українським імпресіонізмом.
Додатково: автор написав «Тіні…» під враженням від перебування в селі Криворівня влітку 1910 року. 1964 – за
твором знято однойменний фільм, режисер С. Параджанов.

Intermezzo
Михайло Коцюбинський
«Intermezzo» — це новела Михайла Коцюбинського, написана в напрямі імпресіонізму. Твір сповнений яскравих
образів, які мають свою символіку і глибокий підтекст.
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Головне: автор змальовує втому митця від міста, його пошуки натхнення у лоні природи.
Ідея: уславлення благодійного впливу природи на людину; заклик до пошуку гармонії з природою; піднесення
ролі творчої особистості.
Головні герої: моя утома, ниви у червні, сонце, три білих вівчарки, зозуля, жайворонки, залізна рука города,
людське горе.
Значення в літературі: новела «Intermezzo» є перлиною серед інших імпресіоністичних творів Михайла
Коцюбинського.
Особливості: автор присвячує свою новелу кононівським полям. Кожна з трьох вівчарок уособлює певний
прошарок суспільства. Пава – дворянство, Трепов – жандармерію і Оверко – селянство. Кульмінацією твору є
зустріч ліричного героя з людиною. Новела написана у формі монологу.
Чому я маю прочитати цей твір: для того, щоб ознайомитися з напрямом імпресіонізму, знайти характерні риси
цієї течії у представленій новелі.
Додатково: новела «Intermezzo» була написана у 1908 році.

15
 Камінний хрест
Василь Стефаник
«Камінний хрест» – новела, написана українським письменником Василем Стефаником; мотивом до написання
твору стали реальні події, що пов’язані з еміграцією односельця автора за океан.
Літературний рід: епос.
Жанр: психологічна новела.
Головне: зобразити прощання головного героя із сусідами у зв’язку з еміграцією до Америки.
Ідея: заклик до єдності селянина із землею.
Головні герої: Іван Дідух, якого прозвали «Переламаним».
Значення в літературі: завдяки цьому твору автор став майстром психологічної новели.
Особливості: твір складається з семи розділів.
Чому я маю прочитати цей твір: для усвідомлення причин, які змусили селянина покинути свою землю.
Додатково: твір належить до експресіоністичного стилю; автор назвав твір студією.

Valse mélancolique
Ольга Кобилянська
«Valse mélancolique» – новела Ольги Кобилянської, вперше надрукована 1898 року в Літературно-науковому
вістнику.
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення життя жінок-інтелектуалок, які прагнуть краси в житті.
Ідея: мистецтво є віддзеркаленням внутрішнього світу людини, її свободою.
Проблематика: жіноча рівноправність, свобода вибору, мистецтво і буденність, музика і реальність, пошуки
щастя.
Головні герої: Софія Дорошенко ─ творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті
рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу,
замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала
приниження у житті (через нещасливе кохання). Марта ─ втілення любові. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна
обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних». Готувалася стати вчителькою. За словами
Ганни ─ вроджена жінка і матір. Ганна ─ емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту,
без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом.
В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя. Мрія-розвиватися. мати
й дядько Софії, гуцули, господиня помешкання, її син
Додатково: у творі змальовано три артистичні натури, різні за характерами, але поєднані любов’ю до
прекрасного, зокрема до музики.

16
 Contra spem spero!
Леся Українка
Гетьте, думи, ви хмари осінні! Може, квіти зійдуть — і настане
То ж тепера весна золота! Ще й для мене весела весна.
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа? Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
Ні, я хочу крізь сльози сміятись, І, несучи вагу ту страшную,
Серед лиха співати пісні, Буду пісню веселу співать.
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні! В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Я на вбогім сумнім перелозі Все шукатиму зірку провідну,
Буду сіять барвисті квітки, Ясну владарку темних ночей.
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі. Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
І від сліз тих гарячих розтане Без надії таки сподіватись,
Та кора льодовая, міцна, Буду жити! Геть, думи сумні!

Лісова пісня
Леся Українка
«Лісова пісня» - автобіографічний твір, написаний українською письменницею Лесею Українкою під впливом
ностальгії за Батьківщиною.
Літературний рід: драма.
Жанр: драма-феєрія.
Головне: показати глибоке кохання Мавки і Лукаша, що походять з різних світів: людини і природи.
Ідея: утвердження величі великого кохання двох світів в її суперечностях і взаємозв’язках.
Головні герої: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; хлопчик; Мавка, Лісовик, Перелесник,
Водяник, Русалка Польова, Злидні, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить»; Доля.
Значення в літературі: один із найкращих творів української драми, що був написаний за 12 днів.
Особливості: твір складається з прологу та трьох дій: у першій дії – весна, у другій – пізнє літо й у третій – пізня
осінь
Чому я маю прочитати цей твір: для усвідомлення вічного конфлікту: людина і природа.
Додатково: твір належить до неоромантичного стилю; твір має великі ремарки.

17
 Блакитна Панна
Микола Вороний
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: "Осанна!"
Чари ночі
Олександр Олесь
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
18
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі..."
.......................
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"
 О слово рідне! Орле скутий!
Олександр Олесь
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

О панно Інно...
Павло Тичина
О панно Інно, панно Інно! Я Ваші очі пам'ятаю,
Я — сам. Вікно. Сніги... Як музику, як спів.
Сестру я Вашу так любив — Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Дитинно, злотоцінно. Я Вам чужий — я знаю.
Любив? — Давно. Цвіли луги... А хтось кричить: ти рідну стрів!
О люба Інно, ніжна Iнно, І раптом — небо... шепіт гаю...
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сніги, сніги, сніги... Сестра чи Ви? — Любив..

Пам'яті тридцяти
Павло Тичина
На Аскольдовій могилі Квитне сонце, грає вітер
Поховали їх — І Дніпро-ріка…
Тридцять мучнів українців, На кого завзявся Каїн?
Славних, молодих… Боже, покарай! —
На Аскольдовій могилі Понад все вони любили
Український цвіт! — Свій коханий край.
По кривавій по дорозі Вмерли в Новім Заповіті
Нам іти у світ. З славою святих. —
На кого посміла знятись На Аскольдовій могилі
Зрадника рука? — Поховали їх.

19
 Ви знаєте, як липа шелестить...
Павло Тичина
Ви знаєте, як липа шелестить Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
У місячні весняні ночі? — Вони все бачать крізь тумани.
Кохана спить, кохана спить, Ось місяць, зорі, солов'ї...
Піди збуди, цілуй їй очі, "Я твій",— десь чують дідугани.
Кохана спить... А солов'ї!..
Ви чули ж бо: так липа шелестить. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

У теплі дні збирання винограду...

Максим Рильський
У теплі дні збирання винограду
Її він стрів. На мулах нешвидких
Вона верталась із ясного саду,
Ясна, як сад, і радісна, як сміх.
І він спитав: — Яку б найти принаду,
Щоб привернуть тебе до рук моїх?
Вона ж йому: — Світи щодня лампаду
Кіпріді добрій. — Підняла батіг,
Гукнула свіжо й весело на мулів,
І чутно уші правий з них прищулив,
І знявся пил, немов рожевий дим.
І він потягся, як дитина, радо
І мовив: — Добре бути молодим
У теплі дні збирання винограду.

Я (Романтика)
Микола Хвильвий
«Я (Романтика)» – новела, написана Миколою Хвильовим у 1924 році.
Літературний рід: епос.
Жанр: психологічна новела.
Головне: герой перебуває в муках своєї совісті через те, що, маючи на меті високі ідеали, він змушений виносити
вироки тисячам людей, серед яких опиниться його матір.
Ідея: зображення різниці між революційними ідеалами та жорстокою реальністю і методами їх досягнення;
засудження фанатизму в діяльності.
Головні герої: Я – головний герой, чорний трибунал комуни: доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша.
Значення в літературі: автор писав свої пізні твори в стилі реалізму, поступово відступивши від революційного
пафосу. У його творах революція не підноситься, а зображується правдиво – з усіма проблемами та
стражданнями.
Особливості: розповідь ведеться від першої особи (Я), яка поєднує в собі дві крайності: «Я – чекіст, але я і
людина». Новела складається із ліричного заспіву та трьох частин.
Чому я маю прочитати цей твір: «Я (Романтика)» – перший твір, що описує проблему взаємозв'язку фанатизму
та гуманності, порівнює значення певної величної ідеї та жертви, які необхідно зробити, для її досягнення.
Додатково: справжнє ім’я автора – Микола Григорович Фітільов. Твір присвячений «Цвітові яблуні» – новелі
Михайла Коцюбинського.

20
 Майстер корабля
Юрій Яновський
«Майстер корабля» – перший любовний роман Ю. Яновського про трикутник почувань, який поєднав три
молодих і красивих життя, де жайворонок дзвенів з високості для двох закоханих сердець, але звив сімейне
гніздечко для третього.
Літературний рід: епос.
Жанр: роман.
Тема: спомини літнього чоловіка своєї молодості, початку роботи в кіномистецтві, першого знакового кохання і
дружби.
Ідея: возвеличення молодості і творчості як дві невід’ємні частини людського життя.
Головні герої: Оповідач То-Ма-Кі (в молодості редактор); Генрі, письменник Майк, пілот – його сини. Сев –
художник, кращий друг редактора; Богдан – моряк, врятований Севом і редактором; Тайях – балерина, в яку
закохані редактор і Сев. Директор кінофабрики; Професор – художник, консультант з постановки зйомки;
Режисер, оператор, адміністратор кінофабрики – колеги, з якими співпрацює редактор. Хазяїн кав’ярні; Хазяїн
трамбака і шхуни; Рибалка; Троє дівчат – Стелла, Муха і Поля – компанія, що збирається в кав’ярні за
обговоренням майбутнього фільму Сева.
Додатково: появою роману Ю. Яновський утвердив себе як справжній письменник — мрійник, який ніколи не
забував про красу звичайної людської душі.

Любіть Україну
Володимир Сосюра
Любіть Україну, як сонце любіть, у хмарах отих пурпурових,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить, в огні канонад, що на захід женуть
любіть у годину негоди. чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь
Любіть Україну у сні й наяву, до весен і світлих, і щирих.
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову, Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і мову її солов'їну. і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
Без неї — ніщо ми, як порох і дим, коли ти не любиш Вкраїну!..
розвіяний в полі вітрами...
Любіть Україну всім серцем своїм Дівчино! Як небо її голубе,
і всіми своїми ділами. люби її кожну хвилину...
Коханий любить не захоче тебе,
Для нас вона в світі єдина, одна, коли ти не любиш Вкраїну.
як очі її ніжно-карі...
Вона у зірках, і у вербах вона, Любіть у труді, у коханні, в бою,
і в кожному серця ударі, в цей час коли гудуть батареї
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах, Всім серцем любіть Україну свою,
у пісні у кожній, у думі, і вічні ми будемо з нею!
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі... * В сучасних виданнях подано так звану
"неінтернаціональну" версію твору, в якому
Як та купина, що горить — не згора, відсутній рядок про "братні народи" (примітка
живе у стежках, у дібровах, Укрлібу)
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

21
 Місто
Валер’ян Підмогильний
«Місто» – роман, написаний представником «розстріляного відродження» Валер’яном Підмогильним 1927 року.
Літературний рід: епос.
Жанр: урбаністичний роман.
Головне: розповідається про те, як сільський хлопець вирішив підкорити велике місто, перешкоди та спокуси на
його шляху до мети.
Ідея: розкриття характеру людини, яка прагне підкорити місто; показ занепаду людської душі під час гоніння за
славою та збагаченням.
Головні герої: Степан Радченко, Левко, Надійка, Зоська, Лука Гнідий, Тамара Василівна (Мусінька), Максим (син
Мусіньки), Борис Задорожній, Рита, Вигорський, Михайло Світозаров.
Значення в літературі: перший урбаністичний роман, маргінальний роман.
Особливості: складається з двох частин; має два епіграфа; розповідь від 3 особи; екзистенціалізм (філософський
напрям).
Чому я маю прочитати цей твір: для розуміння того, що в житті є набагато важливіші речі, ніж статус у суспільстві
та матеріальне забезпечення.
Додатково: літературний псевдонім Степана – Стефан; прототип Вигорського – Євген Плужник, критика
Світозарова – Микола Зеров; жінки Степана в романі еволіцію його душі; перше оповідання Степана про бритву.

Моя автобіографія
Остап Вишня
(Павло Губенко)
«Моя автобіографія» – гумореска, написана українським письменником Остапом Вишнею (Павлом Губенком),
вперше побачила світ як окреме надруковане видання у харківському видавництві «Кіноспілка» у 1927 році.
Літературний рід: епос.
Жанр: гумореска.
Головне: автобіографія - офіційний документ, у якому людина описує своє життя у хронологічній послідовності.
Остап Вишня замість сухих фактів про рік закінчення школи чи місце роботи вказав найяскравіші дитячі спогади.
Ідея: за допомогою іронії та прихованої насмішки показати чинники, що нібито впливають на формування
письменника.
Головні герої: ліричний герой (образ самого автора), його батько, мати, баба, бариня, вчитель Іван Максимович.
Значення в літературі: унікальна за стилем гумореска, що спростовує поширені у підручниках стереотипи про
формування особистості українського письменника
Особливості: у назві присутня тавтологія; є змішування ділового та художнього стилів; композицію умовно
розділяють на 3 частини: 1 - народження, дитинство; 2 - навчання, юнацтво; 3 - робота, початок письменницької
діяльності.
Чому я маю прочитати цей твір: для ознайомлення з унікальним способом гумористичного «знущання» над
офіційним документом; дізнатися про нетипові історії з біографії Остапа Вишні.
Додатково: стверджують, що гумореску письменник написав за два дні – 15-16 березня, за іншою версією він
завершив свій твір аж у 1955 році, за рік до смерті.

22
 Сом
Остап Вишня
(Павло Губенко)
«Сом» – усмішка, написана українським письменником Остапом Вишнею (Павлом Губенком), вперше була
надрукована у журналі «Дніпро» з підзаголовком «З мисливських усмішок» у 1953 році.
Літературний рід: епос.
Жанр: усмішка.
Головне: твір побудований як розповідь діда Панаса своєму внукові про дивовижну річку Оскіл. Старий згадує,
як з він з паном ловив величезного сома, що тоді водився у річці. Неймовірність історії підтверджується
скептицизмом внукових запитань.
Ідея: за допомогою гумору прищепити дітям та дорослим любов до навколишнього середовища.
Головні герої: дід Панас, його онук, пан, сом, собака пана сертер-гордон Джой, рибалка.
Значення в літературі: твір не лише спонукає любити природу, але і є своєрідним спростуванням мисливських
байок про фантастичних звірів та полювання.
Особливості: усмішка є поєднанням народного анекдоту та пейзажної лірики; композиційно твір складається з 4
частин: 1 - знайомство з річкою Оскіл; 2 -застереження діда про щодо сома; 3 - історія сома, що тягнув за собою
моторний човен; 4 - правила ловлі великих сомів від старого Панаса.
Чому я маю прочитати цей твір: аби дізнатися, як народні небилиці втілюються у творчості українського
письменника, адже лише людина з почуттям гумору може перевірити подібні «реальні історії» на правдивість.
Додатково: усмішка належить до циклу «Мисливські усмішки», серед яких відомими є «Як варити та їсти суп з
дикої качки Т. Рильському», «Відкриття охоти», «Вальдшнеп» та інші.

Мина Мазайло
Микола Куліш
«Мина Мазайло» – комедія, написана українським письменником, представником покоління «розстріляного
відродження» Миколою Кулішем 1929 року
Літературний рід: драма.
Жанр: сатирична комедія («філологічний водевіль»).
Головне: події розгортаються в Харкові, зображується українізація й міщанство в Україні у 20-і роки XX століття.
Ідея: засуджується міщанство, негативні суспільні антиукраїнські явища.
Головні герої: службовець Мина Мазайло, дружина Килина (Мазайлиха), діти Рина і Мокій; дядько Тарас; Уля
Розсоха (подруга Рини; змінила своє ставлення до української мови з байдужого на прихильне), Мотрона
Розторгуєва (Курськ, т. Мотя); комсомольці: Тертика, Губа, Аренський; вчителька «правильних проізношеній»
Баронова – Козино.
Значення в літературі: перший твір, у якому питання мови узято за основу конфлікту.
Особливості: складається з чотирьох дій; близький за тематикою до трагікомедії «Мартин Боруля» І. Карпенка-
Карого; немає позитивних героїв; драму неможливо перекласти, тому що втрачається особливість, зміст, який
хотів донести до нас автор
Чому я маю прочитати цей твір: тому що це твір, який порушує проблеми актуальні як за життя автора, так і зараз.
Додатково: нове прізвище Мазайла – Мазєнін; Мокій хотів додати до прізвища колись втрачену частину «Квач»
(Мазайло- Квач).

Різдво
Богдан-Ігор Антонич
Народився бог на санях Ніч у сніговій завії
в лемківськім містечку Дуклі. крутиться довкола стріх.
Прийшли лемки у крисанях У долоні у Марії
і принесли місяць круглий. місяць — золотий горіх.

23
 Зачарована Десна
Олександр Довженко
«Зачарована Десна» — твір українського письменника й режисера Олександра Довженка, написаний у 1955 році.
Літературний рід: епос.
Жанр: кіноповість.
Головне: у творі письменник відтворює картини зі свого дитинства, показує важливість зв’язку особистості з
батьківщиною й народом, а також роздумує про джерела формування свого характеру.
Ідея: пошук чинників, які формують особистість митця, уславлення працьовитості людей, оспівування краси
довкілля.
Головні герої: Олександр Довженко (як оповідач і як герой-малий Сашко); його батьки (мати Одарка Єрмолаївна
й батько Петро Семенович), інші родичі та односельчани.
Значення в літературі: «Зачарована…» є одним із найвідоміших творів Довженка, він називав її «автобіографічним
кінооповіданням». Порушено важливі проблеми гармонії людини з природою, освіти, любові до рідної землі.
Особливості: основною сюжетною лінією є новели про дитинство Сашка; на другому плані —роздуми дорослого
письменника. Чіткого сюжету нема, новели йдуть одна за одною, як кадри в кінофільмі.
Чому я маю прочитати цей твір: для поповнення знань про тогочасне життя селян, їхній побуті поведінку в різних
ситуація; щоб дізнатися про дитинство Довженка.
Додатково: 1964 р. — однойменний фільм (режисер Юлія Солнцева, дружина Олександра Довженка).

Пісня про рушник

Андрій Малишко
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Ти знаєш, що ти — людина
Василь Симоненко
Ти знаєш, що ти — людина. Сьогодні усе для тебе —
Ти знаєш про це чи ні? Озера, гаї, степи.
Усмішка твоя — єдина, І жити спішити треба,
Мука твоя — єдина, Кохати спішити треба —
Очі твої — одні. Гляди ж не проспи!

Більше тебе не буде. Бо ти на землі — людина,

Завтра на цій землі І хочеш того чи ні —
Інші ходитимуть люди, Усмішка твоя — єдина,
Інші кохатимуть люди — Мука твоя — єдина,
Добрі, ласкаві й злі. Очі твої — одні.

24
 Задивляюсь у твої зіниці...
Василь Симоненко
Задивляюсь у твої зіниці Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Голубі й тривожні, ніби рань. Чуєш — битви споконвічний грюк!
Крешуть з них червоні блискавиці Як же я без друзів обійдуся,
Революцій, бунтів і повстань. Без лобів їх, без очей і рук?

Україно! Ти для мене диво! Україно, ти моя молитва,

І нехай пливе за роком рік, Ти моя розпука вікова...
Буду, мамо горда і вродлива, Гримотить над світом люта битва
З тебе дивуватися повік... За твоє життя, твої права.

Одійдіте, недруги лукаві! Ради тебе перли в душу сію,

Друзі, зачекайте на путі! Ради тебе мислю і творю...
Маю я святе синівське право Хай мовчать Америки й Росії,
З матір'ю побуть на самоті. Коли я з тобою говорю.

Рідко, нене, згадують про тебе, Хай палають хмари бурякові,

Дні занадто куці та малі, Хай сичать образи — все одно
Ще не всі чорти живуть на небі, Я проллюся крапелькою крові
Ходить їх до біса на землі. На твоє священне знамено.

Лебеді материнства
Василь Симоненко
Мріють крилами з туману Лоскотали марево золотим сузір'ям.
лебеді рожеві, Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Виростуть з тобою приспані тривоги.
Заглядає в шибу казка сивими очима, У хмільні смеркання мавки чорноброві
Материнська добра ласка Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
в неї за плечима. Будуть тебе кликать у сади зелені
Ой біжи, біжи, досадо, Хлопців чорночубих диво-наречені.
не вертай до хати, Можеш вибирати друзів і дружину,
Не пущу тебе колиску синову гойдати. Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Можна вибрать друга і по духу брата,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Та не можна рідну матір вибирати.
Темряву тривожили криками півні, За тобою завше будуть мандрувати
Танцювали лебеді в хаті на стіні. Очі материнські і білява хата
Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Наша мова
Василь Голобородько
кожне слово кожне слово
нашої мови нашої мови записане у Літописі
проспіване у Пісні тож хай знають вороги
тож пісенними словами якими словами
з побратимами на самоті мовчимо
у товаристві розмовляємо

25
 Модри камень
Олесь Гончар
«Модри камень – психологічна новела Олеся Гончара, у якій звучить традиційна для ідіостилю автора тема
протиставлення руйнівної сили війни та безсмертя любові.
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: спогади руського (тут у значенні українського) вояка-партизана про зустріч з дівчиною Терезою у
словацьких горах.
Ідея: показ цінності простих людських почуттів (доброти, симпатії, довіри, закоханості) у надзвичайно складні
воєнні часи.
Особливості: новела складається з п’яти розділів. Найменшим за розміром є перший, найбільшим – другий.
Новела написана у формі звертання оповідача до Терези.
Додатково: твір є глибоко меланхолічним, передає сум оповідача, його тугу за нерозквітлим коханням. У новелі
можна віднайти елементи потоку свідомості.

Три зозулі з поклоном

Григір Тютюнник
Любові всевишній

Присвячується

ТРИ ЗОЗУЛІ 3 ПОКЛОНОМ

Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-
однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу—хату Карпа Яркового. А перед нею—
молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску. На ґанку Карпової хати стоїть Марфа Яркова і веде мене
очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє.
Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина...

Підійшовши ближче, я вклоняюся Марфі й кажу через молоденьку сосну;

— Здрастуйте, тітко.

Марфа ворушить губами І проводжає мене далі, аж доки я не увійду в сосну "велику" (у нас її називають ще: "та,
що твій тато садив").

Дома мене стрічає мама, радіє, плаче і підставляє мені для поцілунку сині губи.

— Мамо, — питаю після того, як куці студентські новини розказано (сесію здав, костюм ось купив), — а чого тітка
Марфа Яркова на мене так дивиться?

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже:

— Вона любила твого тата. А ти на нього схожий...

Марфа — тоді її в селі за маленький зріст звали "маленькою Марфою" — знала, що лист від тата приходить раз
на місяць. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде
на поріжку — тонесенька, тендітна, в благенькій вишиваній сорочині й рясній спідничині над босими ногами — і
сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки: втекла від молотарки або від косаря, за яким в'язала, або з
лук, де сіно скиртують.

Сидить на поріжку і обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: "Є — нема, є — нема, є..."

26
Коли з пошти виходив наш поштар дядько Левко — височенний, худющий, як сама худорба, з брезентовою
поштарською сумкою через гостро підняте вгору плече, Марфа підхоплювалася йому назустріч і питалася тихо,
зазираючи знизу в його очі:

— Дядечку Левку, а од Мишка є письомце?

— Нема,— одказував Левко, блукаючи очима поверх золотого Марфиного волосся, що вибилося з-під чорної
хустки.

— Не брешіть, дядечку. Є...

— Ну — є! Є..."так не тобі, а Софії.

— Дядечку Левку! Дайте я його хоч у руках подержу...

— Нельзя. Чужі письма нікому давати не можна. Заборонено.

— Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам. Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка
— ще синіші.

Левко озирається довкола, зітхає немічно худими грудьми і манить Марфу пальцем за пошту. Там він дістає із
суми конверт і простягає Марфі:

— На. Тільки нікому не кажи, що давав, бо за це... виженуть мене.

— Ні-ні-ні, дядечку! — аж похлинається від щирості Марфа. — Ось вам хрест святий!

Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться Їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в
зворотну адресу...

—Чорнила слізьми не розмаж,—каже Левко і одвертається: жде.

Марфа, якщо поблизу не видко людей, нескоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче...

— Ну, от бачте, нічого я йому і не зробила... Тепер несіть Софії. Я ж нічого йому не зробила... Спасибі, дядечку,
рідненький... Нате вам осьо, вип'єте за його здоров'я.

Вона дістає з-за пазухи пожмаканого карбованця і вкладає Левкові в долоню.

— Хіба що за його здоров'я,— бурмотить Левко,— а так зроду не взяв би...

І чимчикує в село, наставивши вгору гостре плече з Порожньою майже сумою (тоді не дуже-то люди писали один
одному).

А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп — і вітер сушить — не висушить
сльози в її очах.

— А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко?

— Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я теж-бо за нею слідкома з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти.
Дивлюсь, а вона вже на поріжку сидить, жде... Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься.

— І ви на неї не сердилися?

— У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе.

— А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?

27
— Хтозна, сину. Серце в усіх людей неоднакове. В неї таке, бач, а в мене таке... Вона за тата набагато, молодша
була. Йому тридцять три, а їй дев'ятнадцять. Два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася на сто. Тато ж... він
якось і не старів, однаковий зоставався і в двадцять, і в тридцять годочків... сокіл був" ставний такий, смуглий, очі
так і печуть чорнющі! Гляне було—просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав
очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє як бачила його (ходила з передачею аж у Ромни, їх
туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили— такі сумні. Дивиться ними — як з туману.

Вони до нас на посиденьки ходили, Карпо і Марфа. Щовечора. І гомонимо бувало втрьох або співаємо
потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде. Голосок у ней тоді такий був, як і
сама вона, ось-ось наче переломиться, ну, ловкий. А Карпа хоч викинь. Сидить у стелю дивиться. Або у вуса дме,
то в один, то в другий — розпушує. То я йому галушок миску гарячих (він їсти страх любив), ложку в руки — їж,
Карпе! І тьопає, як на себе кидає. Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі
як не погасне. "Я,— каже,— картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки". Товстопикий
був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя... Як стара солома. Марфа проти нього—перепілочка. Ото гляне було,
як він над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах, наче дві свічечки голубі. До
тата... Я ж бачу. А він затулить надбрів'я ' долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує
легенько.

— Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться. А він:

— Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?

Очі мамині сухі, голос ані здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять — вони закам'яніли.

Останній лист від тата "Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав.
Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею – ні, не
іній... Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері фільончасті, столи, ослони.
І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої... Ти питаєш, як
нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п’ятнадцять мисок
умолотив би, ще й добавки попросив! Вдяганка звичайна, селянам до неї не звикати. Сю ніч снилася мені моя
сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, і вища. Сосна – а за нею річки синє крило. Ні ти, ні синок, мій колосок,
чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтесь. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не називає. До
кого молиться?... Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня,
що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на
ярмарках Зінківських бандуристочка сліпий, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір
несходиму, а чи впадуть од морозу. ("Сибір неісходиму" було нерішучою рукою закреслено густим чорним
чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: "Сибір неісходиму".) Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона
покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з
сином, доки й житиму... " Коли се було... А я й досі думаю: "Як вони чули одне одного – Марфа і тато? Як?..." А
ще думаю: "Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?" "Тоді не було б тебе – шумить велика "татова"
сосна".

Господи, гніву пречистого...

Василь Стус
Господи, гніву пречистого Думою тугу розвіюю,
благаю — не май за зле. щоб був я завжди такий,
Де не стоятиму — вистою. яким мене мати вродила
Спасибі за те, що мале і благословила в світи.
людське життя, хоч надією І добре, що не зуміла
довжу його в віки. мене від біди вберегти.

28
 Балада про соняшник
Іван Драч
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Два кольори
Дмитро Павличко
Як я малим збирався навесні Два кольори мої, два кольори,
Піти у світ незнаними шляхами, Оба на полотні, в душі моїй оба,
Сорочку мати вишила мені Два кольори мої, два кольори:
Червоними і чорними нитками. Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Два кольори мої, два кольори, Мені війнула в очі сивина,
Оба на полотні, в душі моїй оба, Та я нічого не везу додому,
Два кольори мої, два кольори: Лиш горточок старого полотна
Червоне — то любов, а чорне — то журба. І вишите моє життя на ньому.
Мене водило в безвісті життя, Два кольори мої, два кольори,
Та я вертався на свої пороги, Оба на полотні, в душі моїй оба,
Переплелись, як мамине шиття, Два кольори мої, два кольори:
Мої сумні і радісні дороги. Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Страшні слова, коли вони мовчать

Ліна Костенко
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

29
 Маруся Чурай
Ліна Костенко
«Маруся Чурай» – роман у віршах, написаний українською поетесою Ліною Костенко, яка належить до покоління
шістдесятників.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).
Головне: події відбуваються під час козаччини (XVII ст.), в Полтаві, Києві; зображується нещасливе кохання Марусі
та Грицька; показується роль митця в суспільстві, у долі народу
Ідея: возвеличення патріотизму українців, незнищенність цієї нації; фатальні наслідки кохання, коли : «…моя
любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі...», «…нерівня душ це гірше ніж майна...».
Головні герої: Маруся Чурай, Грицько Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, Галя Вишняківна, полтавський
полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, війт (суддя) Семен Горбань.
Значення в літературі: твір має надзвичайно багато проблем, які є актуальні сьогодні, і будуть актуальні завжди
(нелегка роль митця; таємниця кохання; зіткнення духовного і матеріального; боротьба народу за Батьківщину).
Особливості: дев’ять розділів.
Чому я маю прочитати цей твір: тому що він надзвичайно цікавий, має велику мораль.
Додатково: роман «Маруся Чурай» схожий з «Лісовою піснею» Л. Українки; в основі твору — дві наскрізні
взаємопов’язані сюжетні лінії: доля Марусі й доля України.

30
 Твори українських письменників-
емігрантів
Тигролови
Іван Багряний
«Тигролови» – роман, написаний у 1943-1944 роках Іваном Багряним.
Літературний рід: епос.
Жанр: пригодницький (авантюрний) роман.
Головне: твір описує пригоди в’язня Григорія Многогрішного, якому під час перегону етапу вдалося втікти;
переховуючись в сибірських лісах, головний герой знайшов притулок в родині тигроловів.
Ідея: «сміливі завжди мають щастя»; піднесення ідеї людини сміливої, яка здатна залишатися незламною попри
будь-які ситуації.
Головні герої: Григорій Многогрішний – головний герой твору, нащадок гетьмана Дем’яна Многогрішного,
родина Сірків (батько Денис, Сірчиха та діти Гриць і Наталка), яка заробляла гроші, полюючи в тайзі на тигрів,
майор НКВС Медвин – антигерой, який розшукує втікача.
Значення в літературі: роман був представлений в еміграції і одразу ж був перекладений на іноземні мови
(англійська та німецька).
Особливості: твір має певні автобіографічні факти, адже сам автор теж був ув’язнений та відправлений на
Далекий Схід, звідки теж тікав; так само як головний герой твору, Іван Багряний покинув Батьківщину та назавжди
залишився в еміграції.
Чому я маю прочитати цей твір: «Тигролови» – твір, написаний та виданий в еміграції, тому йому не довелося
проходити радянську цензуру і він розказує про тяжке життя в’язнів 30-х років, нелегку долю людини з власною
думкою.
Додатково: справжнє ім’я автора – Іван Лозов’ягін; у 1944 році автор переїхав у Німеччину, заснував газету
«Українські вісті», де друкував заборонену в СРСР літературу.

31
 Уривок з поеми
Євген Маланюк
Je suis un fils de cette race...
E. Verhaeren
Внук кремезного чумака, Хай згинуло, хай загуло —
Січовика блідий правправнук, Вони лишилися, як криця!
Я закохавсь в гучних віках, І жадний примус, жадне зло
Я волю полюбив державну. Їх не примусило скоритьсяі

І крізь папери, крізь перо,

Крізь дні буденні — богоданно Херсонські прерії — мов Січ,
Рокоче запорозька кров А кобзарем — херсонський вітер,
Міцних поплічників Богдана — І рідним був одразу клич:
— Вставайте! Кайдани порвіте!
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій Бо ж там тече козацький Буг
Уміли кинуть п'яний сміх Й — не раз червоная — Синюха,
В скривавлене обличчя — муці. А я там весен вербний пух
І дух землі — з дитинства нюхав.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири Як не калічила Москва,
Жбурляла в чернь такі слова, Не спокушав її розгон той —
Що їй мороз ішов за шкіру. Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу, ...Даремно, вороже, радій —
Й чия упевнена рука Не паралітик і не лірник
Зміцняла сивого Мазепу. Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то Ще засилатимеш, на жаль,
Вони взяли свячений ніж, До Києва послів московських —
Залізняка майбутні діти! І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.

32
 Сучасний літературний
процес
Сучасна українська література не може розвиватись без інновацій у світовій літературі, тому таке явище,
як постмодернізм, є і у нашій країні. У поезії він більш притаманний Е. Андрієвській, Р. Бабовалу, С. Гостиняку, у
прозі – В. Медведю, Ю. Андруховичу, Є. Пашковському, О. Забужко. Дата виникнення постмодернізму
залишається дискусійною. Більшість дослідників сходяться на тому, що перехід від модернізму до
постмодернізму припадає на середину 1950-х рр. У 1960-і – 1970-і рр. постмодернізм охоплює різні національні
літератури, а у 1980-і рр. він став домінуючим напрямком сучасної літератури і культури.

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, “цитатне мислення”, інтертекстуальність,

пастіш, колаж, принцип гри. У постмодернізмі панує тотальна іронія, загальне осміяння і глузування. Численні
постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне співставлення різних
жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму — це завжди висміювання попередніх і неприйнятних форм
естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури.

Іншими характеристиками постмодернізму є невизначеність, театральність, гібридизація жанрів,

співтворчість читача. А найпоширенішими образами-метафорами постмодернізму є карнавал, лабіринт,
бібліотека, божевілля. Особливе значення у постмодернізмові надається текстовій структурі, власне, текстові у
тексті.

Характерні ознаки сучасної поезії:

- «Переобтяжена цвітінням» (Юрій Андрухович у 90-х роках висловив думку, що сучасна українська поезія стає
дедалі кращою, «незабаром її читатимуть виключно поети»).
- Багатство тематики, стильових і жанрових знахідок.
- Поступається прозі за динамізмом саморозгортання інтелектуального сюжету, але виграє в інтенсивності
метафоричного орнаменталізму.
- Представлена кількома поколіннями поетів: «шістдесятники» (Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Жиленко, Борис
Олійник та ін.); «київська школа» поетів (Віктор Кордун, Василь Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан
та ін.), поети-дисиден- ти (Ігор Калинець, Тарас Мельиичук, Степан Сапеляк та ін.), «вісімдесятники» (Ігор
Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.),
«дев’яностники» (Кость Москалець, Роман Скиба, Павло Вольвач, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Віктор Неборак,
Василь Махно та ін.).

Характерні ознаки сучасної прози

- Жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей.

- Відхід від лірико-романтики, патетики, трансформація химерної стильової течії (Олександр Ільченко, Віктор
Міняйло, Володимир Яворівський, Євген Гуцало) у прозу постмодерністів.
- Активна творча діяльність прозаїків старшого покоління: звернення до історичної тематики (історичний роман
Ю. Мушкетика «На брата брат» (1996), М. Вінграновського «Северин Наливайко», Р. Іваничука «Орда» (1992),
«Рев оленів нарозвидні» (2000), роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко» (1999); дослідження
екзистенціальних проблем буття людини (роман-епопея Валерія Шевчука «Стежка в траві. Сага про Житомир»
(1994)).
- Постмодерне світобачення, у центрі творів - «маска «автора.

33
Існування двох шкіл прозаїків:

1) «київсько-житомирська» - перевага екзистенціальних мотивів, герой творів - інтелектуал, рафінований

інтелігент (В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Богдан Жолдак, Любов Пономаренко,
Євгенія Кононенко, Оксана Забужко, Володимир Діброва та ін.);
2) «львівсько-франківська» - перевага гри та іронії, карнавалу і травестії, герой - маргінал (міський житель -
вихідець із села), сільська людина з комплексом меншовартості (Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик
та ін.).

Характерні риси сучасної драматургії

- наповнена інтелектуалізмом;
- перехід до модерного моделювання дійсності, звільнення від традиційних шаблонів;
- поєднання поезії, філософії, моральності, вчинків героїв у драматичному творі;
- колажний принцип побудови твору;
- поява імен-абстракцій, імен-символів;
- перевага камерності;
- звернення до проблем сучасної школи.

Представники сучасної драматургії: Василь Босович (п’єса «Ісус - Син Божий»); Ярослав Стельмах («Стережися
лева», «Синій автомобіль», «Шкільна драма», «Привіт, синичко»).

34