Віють вітри
Пісня Марусі Чурай "Віють вітри"
Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльози не ллються.
Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде…
Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?
Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!
Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.
Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.
До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить?
Засвіт встали козаченьки
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.
Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.
— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!
— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.
Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!
— Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…

Ой Морозе, Морозенку 
Ой Морозе, Морозенку,
Ой да ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче!
Ой не так вся Україна,
Як рідная мати,
Заплакала Морозиха,
Стоя біля хати.
Заплакала Морозиха,
Стоя біля хати.
“Ой не плач же, Морозихо,
Не плач, не журися,
Ходім з нами, козаками,
Мед-вина напийся!
Ходім з нами, козаками,
Мед-вина напийся!”
“Чогось мені, козаченьки,
Мед-вино не п’ється:
Десь-то син мій, Морозенко,
З татарами б’ється!
Десь-то син мій, Морозенко,
З татарами б’ється!”
Із-за гори, із-за кручі
Горде військо виступає,
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.
Попереду Морозенко
Сивим конем грає.
Бились зранку козаченьки
До ночі глухої.
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє.
Козаків лягло чимало,
А татар – утроє.
Ні один козак не здався
Живим у неволю;
Полягли всі, не вернуться
Ні один додому.
Полягли всі, не вернуться
Ні один додому.
Ой летіла
стріла
Не вернувся й Морозенко,
Голова завзята -Замучили З-за синього моря.
молодого Ой де ж вона впала?
Вороги прокляті! — На вдовинім полі.
Замучили молодого Кого ж вона вбила?
Вороги прокляті! — Вдовиного сина.
Вони, ж його не стріляли Немає нікого
І на чверті не рубали, Плакати по ньому.
Тільки з його, молодого, Летять три
Живцем серце взяли. зозуленьки,
Тільки з його, молодого, І всі три рябенькі:
Живцем серце взяли. Одна прилетіла,
Взяли його, поставили В головоньках сіла;
На Савур-могилу: Друга прилетіла.
“Дивись тепер, Морозенку, Край серденька сіла;
На свою Вкраїну!” Третя прилетіла
“Дивись тепер, Морозенку, Та в ніженьках сіла.
На свою Вкраїну!” Що в головках сіла —
То матінка рідна;
Сіла край серденька
—
То його миленька;
А в ніженьках сіла —
То його сестриця.
Де матінка плаче.
Там Дунай розлився;
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця;
Де плаче миленька —
Там земля сухенька.
Ой матінка плаче.
Поки жити буде;
А сестриця плаче.
Поки не забуде;
А миленька плаче.
Поки його бачить...
 Чи не той то хміль Маруся Богуславка
Чи не той то хміль, Що на Чорному морі,
Ген, там річка, На камені біленькому,
Що коло тичин в’ється? Через річку глиця — Там стояла темниця кам'яная.
Ой, той то Хмельницький, Не по однім ляшку Що у тій-то темниці пробувало сімсот
Що з ляхами б’ється. Зосталась вдовиця... козаків,
Чи не той то хміль, Бідних невольників.
Що по пиві грає?.. То вони тридцять літ у неволі
пробувають,
Ой, той то Хмельницький, Божого світу, сонця праведного у вічі
Що ляхів рубає. собі не видають.
Чи не той то хміль, То до їх дівка-бранка,
Що у пиві кисне? Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Ой, той то Хмельницький, Словами промовляє:
Що ляшеньків тисне. "Гей, козаки,
Гей, поїхав Хмельницький Ви, біднії невольники!
К Золотому Броду, — Угадайте, що в нашій землі
Гей, не один лях лежить християнській за день тепера?"
Що тоді бідні невольники зачували,
Головою в воду. Дівку-бранку,
"Не пий, Хмельницький, дуже Марусю, попівну Богуславку,
Золотої Води, — По річах познавали,
Їде ляхів сорок тисяч Словами промовляли:
"Гей, дівко-бранко,
Хорошої вроди".
Марусю, попівно Богуславко!
"А я ляхів не боюся Почім ми можем знати,
Г гадки не маю — Що в нашій землі християнській за
За собою великую день тепера?
Потугу я знаю, Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі
Іще й орду татарськую собі не видаєм,
За собой веду, — То ми не можемо знати,
А все тото, вражі ляхи. Що в нашій землі християнській за
На вашу біду". день тепера".
Ой, втікали вражі ляхи — Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Погубили шуби... Теє зачуває,
Гей, не один лях лежить До козаків словами промовляє:
Вищиривши зуби! "Ой, козаки,
Становили собі ляхи Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі
Дубовії хати, —
християнській великодная субота,
Ой, прийдеться вже ляшенькам А завтра святий празник, роковий день
В Польщу утікати. великдень".
Утікали вражі ляхи, То тоді ті козаки теє зачували,
Деякії повки, — Білим лицем до сирої землі
припадали,
Їли ляхів собаки Дівку бранку,
І сірії вовки. Марусю, попівну Богуславку,
Гей, там поле, Кляли-проклинали:
А на полі цвіти — "Та бодай ти, дівко-бранко,
Не по однім ляшку Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала, 
Заплакали діти. Як ти нам святий празник, роковий
день великдень сказала!"
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала.
Словами промовляла:
"Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
3 неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!"
Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників
3 тяжкої неволі,
3 віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!