А то й стара мати,

КАТЕРИНА Що привела на світ божий,

Мусить погибати.
За мотивами поеми Тараса Шевченка
«Катерина».

Звучить мелодія «Ой зійди, зійди, зіронько

вечірняя». Дія І
Катерина сидить замислено в кутку і
колише новонароджену дитину.
Заходить Євген Гребінка, приятель Івана
Ведуча: Не журиться Катерина
Сошенка та Тараса Шевченка.
І гадки не має —
У новенькій хустиночці
В вікно виглядає.
Євген Гребінка. Добридень, товариству! Виглядає Катерина...
Іване ! Ох і сніг не на жарт розходився. Минуло півроку;
Якби мені та сила, що в січні, то я б бику – Занудило коло серця,
третяку роги вломив. Закололо в боку.
Нездужає Катерина,
Іван Сошенко. Вітаю, друже! Заходь, будь, Ледве-ледве дише...
як вдома, але не забувай, що ти в гостях. Вичуняла, та в запечку
Дитину колише.

Дівчина задумано ходить по хаті то

Євген Гребінка. А де ж це Тарас? Чом не
зустрічає земляка?
Іван Сошенко. Третю ніч не спить, не їсть,
то за голову хапається, то співає свою
улюблену «Ой зійди, зійди, зіронько
вечірняя». І це все з ним стало, як
упорядкував твою «Ластівку» і прочитав
«Сердешну Оксану» Основ*яненка. А то
пише собі щось та все до мене пристає. «А
послухай, Сохо,чи воно так до ладу буде?».
Та й почне читати свою «Катерину».
Тарас Шевченко.
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине —
Якби сама, ще б нічого,
туди, то сюди. Поглядає на улицю.
Катерина: нема, нема...
Чи то ж і не буде?
Пішла б в садок поплакати,
Так дивляться люде.
Бере сина на руки, підходить до вікна та
показує йому в садочок.
Катерина: «Отут з муштри виглядала,
Отут розмовляла,
А там... а там... сину, сину!»
Не доказуючи до кінця починає плакати і
кладе дитину знову в колиску і вибігає на
двір.
Ведуча: Зеленіють по садочку
Черешні та вишні;
Як і перше виходила,
Катерина вийшла.
Вийшла, та вже не співає,

1
 Як перше співала, По вулиці з коромислом йде мати
Не співає чорнобрива, Катерини, а їй вслід кидають кпини юрба
Кляне свою долю. жінок.
А тим часом вороженьки Жінка 1: Ой, дивіться, люде добрі,
Чинять свою волю — Як голову зносить…
Жінка 2: А де ж вона дивилася
Дівчина неспокійно ходить по садочку і в Як її Катрусенька обрізала коси?..
голос з перемінним настроєм висловлює свої
переживання. Жінка 1 : Пізналася з москалями –
Тепер їх й ночує.
(говорить з надію)
Катерина: Якби милий чорнобривий, Жінка 2: Люди знають… люди бачать –
Умів би спинити... Людей не обдуриш!
Так далеко чорнобривий,
Не чує, не бачить,
Жінка 1: В тебе дочка чорнобрива,
(говорить з тремтінням в голосі) Та ще й і єдина,
Катерина: Може, вбитий чорнобривий А муштрує у запечку
За тихим Дунаєм; Московського сина.
А може, вже в Московщині
Другую кохає! Жінка 2: Чорнобривого придбала...
Мабуть, сама вчила...
(говорить з упевненістю)
Ведуча: Ні, чорнявий не убитий, Мати: Бодай же вас, цокотухи,
Він живий, здоровий... Та злидні побили,
А де ж найде такі очі, Як ту матір, що вам на сміх
Такі чорні брови? Сина породила.
На край світа, в Московщині,
По тім боці моря, Дія ІІІ
Нема нігде Катерини;
Та здалась на горе!.. Мати вбігає заплакана в хату, де
мовчки, похиливши голови, сидять батько і
(говорить з відчаєм) Катерина і голосить до доньки.
Ведуча: Вміла мати брови дати,
Карі оченята, Мати: Катерино, серце моє!
Та не вміла на сім світі Лишенько з тобою!
Щастя-долі дати. Де ти в світі подінешся
А без долі біле личко — З малим сиротою?
Як квітка на полі: Хто спитає, привітає
Пече сонце, гойда вітер, Без милого в світі?
Рве всякий по волі. Батько, мати — чужі люде,
Тяжко з ними жити!
Дія ІІ
Батько: «Що весілля, доню моя?
А де ж твоя пара?
Де світилки з друженьками,

2
 Старости, бояре? Та добрії люде;
Молись Богу та йди собі —
Мати: В Московщині, доню моя! Мені легше буде».
Іди ж їх шукати,
Та не кажи добрим людям, Катерна знівечено, похиливши голову,
Що є в тебе мати. загортає дитину, збирає в хустину дещо з
Мама схиляє голову і на декілька секунд їжі кланяється і виходить мовчки з хати і
замовкає. йде в сад та набирає в хустинку горстку
землі.
Мати: Проклятий час-годинонька,
Що ти народилась! Катерина: Не вернуся!
Якби знала, до схід сонця В далекому краю
Була б утопила... В чужу землю чужі люде
Здалась тоді б ти гадині, Мене заховають;
Тепер — москалеві... А своєї ся крихотка
Доню моя, доню моя, Надо мною ляже
Цвіте мій рожевий! (Хапається за Та про долю, моє горе,
голову) Чужим людям скаже...
Як ягодку, як пташечку,
Кохала, ростила Дивиться на дитну.
На лишенько... Доню моя,
Що ти наробила?.. Катерина: Боже ти мій!.. Лихо моє!
(Плаче) Де мені сховатись?
Заховаюсь, дитя моє,
Мати: Оддячила!.. Іди ж, шукай Сама під водою,
У Москві свекрухи. А ти гріх мій спокутуєш
Не слухала моїх річей, В людях сиротою,
То її послухай. Безбатченком!

Ледве-ледве поблагословила. Виходть.

Звучить етнічна музика.
Мати: «Бог з тобою!»
Ведуча: Отаке-то на сім світі
Та, як мертва, на діл повалилась і плаче. Роблять людям люде!
Того в’яжуть, того ріжуть,
Батько: «Чого ждеш, небого?» Той сам себе губить...
А за віщо? Святий знає.
Катерина заридала та кинулась йому в Світ, бачся, широкий,
ноги. Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
Катерина: Прости мені, мій батечку, Тому доля запродала
Що я наробила! Од краю до краю,
Прости мені, мій голубе, А другому оставила
Мій соколе милий! Те, де заховають.
Де ж ті люде, де ж ті добрі,
Батько: «Нехай тебе Бог прощає Що серце збиралось

3
 З ними жити, їх любити?
Пропали, пропали!
Дія ІV
Звучить уривок з поеми.
Ведуча: Спочивають добрі люде,
Що кого втомило:
Кого — щастя, кого — сльози,
Все нічка покрила.
Всіх покрила темнісінька,
Як діточок мати;
Де ж Катрусю пригорнула:
Чи в лісі, чи в хаті?
Чи на полі під копою
Сина забавляє,
Чи в діброві з-під колоди
Вовка виглядає?
Бодай же вас, чорні брови,
Нікому не мати,
Коли за вас таке лихо
Треба одбувати!
А що дальше спіткається?
Буде лихо, буде!
Зострінуться жовті піски
І чужії люде;
Тим часом по дорозі йдуть співаючи
чумаки і помічають Катерину.
Чумак 1: Іде шляхом молодиця,
Мусить бути, з прощі.
Чумак 2: Чого ж смутна, невесела,
Заплакані очі?
Побачивши чумаків Катря ніяково ховає
дитину.
Катерина: Люде добрі,
Де шлях в Московщину
Чумак: В Московщину? Оцей самий.
Далеко, небого?
Катерина:В саму Москву. (Опускаючи
очі простягає руку)
Христа ради,
Дайте на дорогу!
Чумак 1: Ой, небого, як ж ти дійдеш,
На руках з дитиной?
Хто тебе там потребує,
Хто ж тебе там прийме?
Чумак 2: В чужім краю не жалують
Й за людей не мають.
Не знайти й там тобі долі
Якщо тут не маєш.
Розходяться.
Дія VІ
Ведуча: Не питайте, чорнобриві,
Бо люде не знають;
Кого Бог кара на світі,
То й вони карають...
Люде гнуться, як ті лози,
Куди вітер віє.
Сиротині сонце світить
(Світить, та не гріє) —
Люде б сонце заступили,
Якби мали силу,
Щоб сироті не світило,
Сльози не сушило.
Тим часом настає зима. Катерина
виснажена важкою дорогою ледве ступає.
Катерина: А за віщо, Боже милий!
За що світом нуджу?
Кому ж кривду я вчинила,
Чого хотять люде?
Підіймає голову і помічає недалеко
москалів. В цю мить, забувши про втому і
горе, чимдуж біжить до них.
4
 Катерина:Чи немає
Мого Йвана чорнявого?
Москалі 1: Мы не знаєм.
В солдатській юрбі чути насмішки.
Москалі 2: Ай да баба! Ай да наши!
Кого не надуют!
Москалі 1: Ох, деревня!
Москалі 2: Ты что думала, женитса на
тебе, хохлушке?
Москалі1: Ах,да дєвка! Ах, да дура!
Зі соромом дівчина відвертається від
них і говорить до сина.
Катерина: Не плач, сину, моє лихо!
Що буде, то й буде.
Піду дальше — більш ходила...
А може, й зостріну;
Оддам тебе, мій голубе,
А сама загину».
Йде далі, потім на хвилину зупиняться
щоб перепочити і помічає на горизонті
хату.
Катерина: Ходім, сину, смеркається;
Коли пустять в хату,
А не пустять, то й надворі
Будем ночувати.
Під хатою заночуєм,
Сину мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане?
Дійшовши просяться в дім
приймають.
Дія VІІ
Катерна з сином лишаться на декілька
днів в господарів щоб відпочити. Тим часом
зима позамітала снігом околиці.
Господиня відкриває з хати двері й
дивиться що твориться на вулиці.
Господиня: Та де тобі! Таке лихо,
Що не видно й світа.
Чоловік підійшов теж до дверей глянути
що там.
Господар: Еге, бачу, яка фуга!
Цур же йому з лісом!
Махає рукою й вертається в хату.
Жінка закриваюч двері ще раз виглянула.
Господиня: От їх достобіса!
(до себе) Недобра їх розносила,
Мов справді за ділом. (спльовує з
докором)
Господар: Що там таке?
Господиня: Ничипоре! Дивись лишень,
Які побілілі!
Господар: «Що, москалі?..»
Катерина зривається з місця і теж
заглядає в привідчинені двері.
Катерина: «Де москалі?»
Господиня: Що ти? Схаменися!
Катерина: Де москалі-лебедики?
і їх Господиня: Та он, подивися.
Дівчина босою вибігає.
Господиня: Мабуть, добре Московщина
В тямку їй далася!
Бо уночі тілько й знає,
5
 Що москаля кличе.
Дівчина біжить, спотикається.
Захекано:
Катерина: Лихо моє! Доле моя!
Зупиняється і бачить свого коханого,
кидається радісно йому на шию.
Катерина: Любий мій Іване!
Серце моє коханеє!
Де ти так барився?
Москаль обриває з себе Катеринині руки
і йде роблячи вигляд що не знає дівчини.
Катерина: (навздогін йому)
Чого ж утікаєш?
Хіба забув Катерину?
Хіба не пізнаєш?
Підбігає до хлопця , притуляє його руки
до свого лиця і силоміць тримає їх.
Катерина: Подивися, мій голубе,
Подивись на мене —
Я Катруся твоя люба.
Нащо йдеш од мене?
Москаль виривається і йде далі не
подаючи жодного виду.
Катерина: Постривай же, мій голубе!
Дивись — я не плачу.
Ти не пізнав мене, Йване?
Серце, подивися,
Їй же богу, я Катруся!
Іван: «Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!»
Катерина: Боже мій! Іване!
І ти мене покидаєш?
А ти ж присягався!
Іван: Возьмите прочь! Что ж вы стали?
Катерина падає позаду нього на коліна.
Катерина: Кого? Мене взяти?
За що ж, скажи, мій голубе?
Кому хоч оддати
Свою Катрю, що до тебе
В садочок ходила,
Свою Катрю, що для тебе
Сина породила?
Мій батечку, мій братику!
Хоч ти не цурайся!
(Ошаленілим голосом, наче зійшла з
розуму)
Катерина: Наймичкою тобі стану...
З другою кохайся...
З цілим світом... Я забуду,
Що колись кохалась,
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина.
Не покинеш?.. Серце моє,
Не втікай од мене...
Я винесу тобі сина.
Підніматься з колін і падаючи,
спотикаючись біжить в хату за сином.
Вибіга на руках з дитиною , а Івана й
слід простиг.
Катерина: Осьде воно, подивися!
Де ж ти? Заховався?
Утік!.. нема!.. Сина, сина
Батько одцурався!
Боже ти мій!.. Дитя моє!
Де дінусь з тобою?
Москалики! голубчики!
Возьміть за собою;
Не цурайтесь, лебедики:
Воно сиротина;
Возьміть його та оддайте
Старшому за сина.
Возьміть його... бо покину,
Як батько покинув, —
Бодай його не кидала
6
 Лихая година! дружина, жаліючи сироту, дає Івасеві
гроші.
Катерина дивиться на сина
затьмареними горем очима. Пані: Как зовут тебя, бедняжка?
Івась: Івась, мила пані.
Катерина: Гріхом тебе на світ Божий
Мати породила; Пані: Какой милый! А…
Виростай же на сміх людям! Пані не доказує, бо Іван наполегливо
(Положила дитину на шлях) відводить її і щось говорить на вухо. Вона
Катерина: Оставайся шукать батька, ще раз обертається, дивлячись на хлопчика,
А я вже шукала. і йде далі.

Та в ліс з шляху, як навісна, а дитя

осталось, плаче, бідне... А москалям
байдуже; минули. Насамкінець виходять усі. Слова
Спостерігаючи за всім дитину забирає Шевченка.
жінка, в якої Катерина з сином ночували.

Дія VІІІ

Катерина бігає то туди, то сюди,

розкуйовджує волосся, не розуміє що з нею Шевченко зачитує уривок.
Єсть на світі доля,
робиться. Розгортаючи сніг помічає, що А хто її знає?
вона посеред замерзлого ставу і не Єсть на світі воля,
роздумуючи стрибає під лід. А хто її має?
Єсть люде на світі —
Катерина: Прийми, Боже, мою душу, Сріблом-злотом сяють,

(вдивляться в став) Здається, панують,

А долі не знають —
А ти — моє тіло!»
Ні долі, ні волі!
З нудьгою та з горем
Ведуча:Чорнобрива Катерина Жупан надівають,
Найшла, що шукала. А плакати — сором.
Дунув вітер понад ставом — Возьміть срібло-злото
І сліду не стало. Та будьте багаті,
А я візьму сльози —
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дія ІХ Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Середмістя. Старий кобзар сидить грає Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
на бандурі і співає, біля нього хлопчик.
Як буде серденько
Повз проходить пан (Іван )з дружиною, По волі гуляти!
хлопчик побачивши їх підбігає і просить
милостиню. Москаль впізнаючи розумі що Кінець.
це його син. Ніяковіє й хоче втекти, але