УКРАЇНСЬКА КОСА

За часів Київської Русі дівчата носили розпущене

волосся, розділене посередині. Ця традиція
протягом століть зберігалася в побуті українських
дівчат.
 Однак у кінці XIX -  напочатку XX ст. це явище стає винятковим і
частіше пов'язується з тим чи іншим обрядом. Дівчата
відрощували довге волосся - це було ознакою дівочої краси. Коси
починали заплітати дівчатам приблизно з шести років.
 Ідеальною жіночою зачіскою, за народними
уявленнями, була «голівка гладка» —
акуратно зачесана голова із волоссям,
заплетеним в одну чи дві коси. У волосся
вплітали кольорові стрічки (бинди, уплітки),
на свято дівчата одягали віночки, пов’язували
голову широкою стрічкою. У Карпатах
прикрашали волосся пір’ям.
 Коса - зачіска, при якій кілька пасом
волосся на голові людини сплітаються
разом.

При найрозповсюдженішій варіації коси волосся поділяють на

три однакові пасма. Зовнішне пасмо (поперемінно ліве і праве)
переплітається з середнім. Кінець заплетеної коси
закріплюють за допомогою гумки, шпильки, стрічки або іншого
аксесуару. Має різні стилістичні варіанти плетіння.
 У традиційній
українській культурі
дівоча коса була
ознакою краси.

Звідси приказки:
«Коса — дівоча кра­са»,
«Дівка без коси не має краси». 
 Упродовж сторіч у
побуті українських
дівчат зберігалась
традиція заплітати косу.
Нерідко саме з
заплетеної коси робили
висновок про охайність
та чистоту дівчини.
«Українська коса –
дівоча краса»,
«Яка коса – така й
краса»,
«Дівчина з косою, як
трава з росою» –
наголошують українські
приказки.
 Довга дівоча коса
була символом краси,
естетики, дівоцтва та
незайманості.
Заплітання коси
вважалось справжнім
мистецтвом і було
пов’язане з багатьма
ритуальними
обрядами.

Вона поєднує три стихії: повітря,

воду і землю. Нею приворожували
хлопців, пишалися та складали
пісні.
На Гуцульщині, як тільки дівчинці
виповнювалося 6 років, їй вперше
заплітали косу. Примовляючи:
“Як зв’язую все волосся на тобі,
аби ся тримало з усіх 4 боків, так,
аби ся в’язали до тебе з усіх боків
парубки. Удівці, дідівські сини,
той, котрий найстарший, парубки
у краї. Котрий тебе узрить, аби ся
за тобою умлівав, як риба за
водою”.
 Дівчата плекали свою косу,
прикрашаючи її зіллям, різними
пахучими травами. Коса завжди
вважалася символом дівоцтва і
незайманості.
Жінки досі прикрашають своє
волосся польовими квітами,
особливо до весілля.
 В українських народних
піснях часто
зустрічається образ
дівчини, яка ходить у тузі,
розпустивши косу. Це був
натяк на те, що дівчина
втратила цноту, а отже її
ніхто не візьме за
дружину.
 Дівчата прикрашали косу віночком: очіллям (від слова «чоло», себто
доокруж чола). Сплетений віночок – це не просто краса, а й символічний «знахар
душі», бо він знімає головний біль, береже волосся від випадіння, оберігає від
злих очей. 
 З довгого волосся можна
творити безліч зачісок. У
кожної юнки – інша зачіска з
косою. У нас існували цікаві
звичаї у заплітанні коси.
В різних частинах України
вони були іншими. 
На Лівобережжі у будень дівчата робили рівний проділ посередині і заплітали дві коси, якими
обвивали голову віночком.
А в неділю плели волосся в одну косу,
вплітали кісники – кольорові стрічки. 
На Правобережжі у будень дівчата обвивали голову двома
косами.
В неділю плели дві коси, які звисали уздовж спини і були без стрічок.
Галичанки заплітали 4 коси, які називались дрібушками.  
 ДРІБУШКИ
Понад Дністром в Галичині дівчата заплітають
волосся у чотири коси. Дві передні
підплітають коло висків, а задні розподіляють
на кілька дрібних кісок — дрібушки. Дрібушки
викладають навколо голови вінком, а одну
кіску «перекидають» через голову.
На Полтавщині ж дрібушками заплітаються
молодиці перший рік після весілля.
 На Закарпатті заплітають
одну косу, спереду
роблять начоси. На
Київщині дівчата перед
неділею і святом одна одну
заплітали «у зв’язки» і «в
колокілки». Це вишукана
зачіска, без сторонніх рук не
обійтись. Подолянки заплітали
дві коси зі стрічкою. Їх носили
віночком, підв’язували кінець
коси до початку, переплітали
одну одною, опускали на всю
довжину. І кожна зачіска –
дивовижно-красива!
 У деяких  місцевостях
Прикарпаття зберігався
стародавній звичай
подовжувати природне
волосся штучними
косами з червоної
бавовняної волічки.
 На Гуцульщині дівчата вплітали в
косу нитку (шварку), на яку
нанизували гудзики. Для
закріплення коси на голові її густо
оплітали червоною вовною
(попліткою) або прив'язували
кінці кіс на тім'ї червоною
стрічкою, яка закінчувалася на
потилиці. Зачіску оздоблювали
живими квітами - закосичували.
На Покутті дівчата розділяли
волосся на тім'ї на дві половини і
заплітали над вухами коси
(китки), які укладали на зразок
вінка.
 По зачісці можна визначити
в якому соціальному статусі
знаходиться жінка. Хто вона
— дівчина, наречена,
дружина? Якщо у неї одна
косичка і в неї вплетена одна
стрічка, то цілком можна до
неї проявити інтерес.
Дівчина не заміжня. Якщо
вона вплела ще одну стрічку,
значить, вона визначилася з
нареченим. Ну а якщо на
голові дві косички і дві
стрічки укладені в «корону»,
то до неї підходити
чоловікові зовсім не слід.
Вона чоловікова дружина.
 Особливу увагу дівочій
косі приділяли під час
весілля. Найурочистіший
момент народного
весілля – це розплітання
дівочої коси. Звичай
розплітання коси на
весіллі – не випадковий:
він означає кінець
дівуванню нареченої. 
  Розплітає косу мати чи брат
«молодої» або «молодий». Він
же і забирає собі стрічку. Було,
розплітання закінчували
дружки або ж бояри.
Подільським молодухам у косу
перед весіллям вплітали дрібні
монети. 
 Молоду садовлять на діжці, застеленій
кожухом. Молодий підходить до
нареченої і розплітає їй косу. Розплітає
небагато, щоб тільки витягнути з коси
стрічку і забрати її собі. Далі вже цю
церемонію довершують дружки.
Прощаючись із косою, молода плаче, а
дружки співають:
Чого плачеш, чого жалуєш, молода
Марусю?
Ой, чи тобі жаль батька старого, чи
подвір’ячка його?
Ой, не жаль мені батька старого і
подвір’ячка його,
Тільки жаль мені русої коси, дівочої краси;
Дівки гуляють, кісоньками мають, а мене
не приймають...
Потім дівчині покривали голову
хусткою. Цей обряд символізує
заміжжя, підкорення своєму
чоловікові. На другий день після
весілля вже одружена жінка не
повинна була знімати хустку,
адже «ходити
простоволосою» або «світити
волоссям» колись вважали
непристойністю.
На щастя, жінки вже
не дотримуються
цього звичаю. Та це
тільки на користь,
позаяк ходити з
непокритою
головою зручніше і
здоровіше (звісно, у
підхожу погоду).
Молодиці-
подолянки носили
своє довге волосся
під хусткою, не
відрізали.
Як же виростити таке диво: пишну довгу косу? Комусь відомі таємниці бабусь, а
комусь доглядати за довгим волоссям не до снаги. Але ж бувають навіть коси-
рекордсменки! 
Власницею найдовшої
коси в Україні стала
Олена Корзенюк.
Сімнадцятирічна
школярка не стригла
волосся від
народження. Довжина
її коси становить 2
метри, 35 сантиметрів!
 Коса вимагає багато уваги до себе,
неабиякого догляду. Особливої краси
набуває волосся, мите у відварах
пахучих трав. Відвар любистку чи шавлії
не зрівняти ні з яким шампунем.
 Кожна дівчина хотіла, щоб у неї було гарне
волосся та довга коса, тому про косу дівочу
дбали змалку. Люди вірили, що підрізати косу
повинен хтось із родичів по чоловічій лінії на
повний місяць. Не можна цього робити самій
собі. Коли закінчували заплітати косу, то
говорили так:
Рости, коса,  до пояса,
Від пояса –  до п’яти, та гляди, не відпади.
 Вважали, що якщо дівчина вміла
стежити за своїм волоссям, то в
майбутньому з неї буде гарна господиня:
працьовита, чепурна. Тому ще з малого
віку матері вчили своїх доньок приділяти
велику увагу своєму волоссю.
  Наші пращури вірили, що волосся має
чудодійні властивості, тому воно
використовувалось у багатьох магічних діях.
Крім того, волосся грало значну роль у
родинних і календарних обрядах, а втрата
волосся, облисіння пов’язувалась з нечистою
силою.
Серед чоловіків обов'язково носили коси волхви і ратники. Коса
захищала від злого умислу і проклять. Крім того, в ній містилася
чоловіча міць.
Після Хрещення Русі церква почала боротьбу з довгим волоссям.
Мужиків насильно змушували стригтися «під горщик». Так
боролися зі старими правилами.
Як плести українську косу коло голови
 ДЖЕРЕГЕЛІ
Джерегел ́ і або джереґел ́ і — назва «жіночої
зачіски» в Україні; у літературі зустрічається в
українській «гумористичній поемі  І.
Котляревського „Енеїда“» (1798 рік).
Походження слова незрозуміле — у
польській, російській, німецькій мовах немає
й не було «жіночих зачісок» з подібними
назвами.
 Пояснював
Котляревський
незрозуміле вже
тоді
слово джерегелі та
к:
«Джерегелі — коси,
дрібно заплетені й
викладені вінком
на голові»
В наші часи побачити дівчину з довгою русою
косою – рідкість. Найчастіше українську косу
заплітають на традиційні свята, іноді таку
зачіску роблять дівчатам в школу.
Традиційну українську
де на екрані
зачіску також можна
передають культуру
побачити в
історичному минулих століть.
українському кіно,
 Мода на косу то з`являється, то зникає.
Наразі існує багато різноманітних зачісок с
косою різних стилів, але класична українська
коса являється основою з усіх основ.
Вона проста у виконанні, адже її плетіння -
найпростіший спосіб прибрати волосся з
обличчя, витративши на це лише пару
хвилин.
 Зараз, деякі дівчатка у
своєму плетінні також
використовують стрічки. І
це виглядає дуже гарно і
романтично.
Нашу українську зачіску у вигляді віночка
ми можемо побачити не тільки в Україні.
Вже не перший раз ми спостерігаємо її у
американських кінозірок та моделей. І
це все не випадково, адже зачіска дійсно
красива, проста, романтична і гарно
підкреслює індивідуальність.
 Я вважаю, що українська коса та довге
волосся ніколи не вийде з моди!
Коса – це завжди красиво й жіночно, велично,
натхненно і прекрасно!
Це те, чим ми можемо пишатися!
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!