Вступ

Калина є одним із символів

України. Ми провели невелике
дослідження: збирали легенди про
калину, прислів’я, приказки, казки,
аналізували деякі пісні, щоб
з’ясувати, що ж символізує калина.
Сьогодні ми знайомимо вас з
результатами своєї роботи
"Хто не знає свого минулого, той
не вартий щасливого майбутнього",
– писав відомий український поет
Максим Рильський. І це справді так.
Кожний народ має свої святині, свої
символи, опоетизовані образи
дерев, квітів, рослин, птахів,
тварин.
Упродовж багатьох віків з покоління в покоління люди зберігали
і примножували традиції українського народу, його довічні символи,
серед яких одне з почесних місць займають рослини. Калина, верба,
тополя, дуб, чорнобривці, мальви, барвінок, червона рута, волошки...
Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу,
засвідчують любов до рідної землі.
Отже, калина — це символ рідної хати, рідної землі, Батьківщини,
символ материнства.
З давніх часів червона калина увійшла в життя українців: у традиції,
обряди, творчість, кулінарію і народну медицину. Для нашого
народу кущ калини — це й оберіг, і цінні ліки з унікальними
властивостями. Різні частини цієї рослини — кора, ягоди, квіти, гілки,
кісточки — всі є цілющими.
Червона калина здавна була обов’язковою учасницею весільного
обряду і вважалась «весільним деревом». Гілочками калини
прикрашали хату, столи, весільні короваї, гостинці і одяг нареченої.
Калина як ознака дівочої вроди — одна з дванадцяти квітів
в українському віночку . Калинові квіти та ягоди присутні і у
традиційній вишивці — святкові жіночі сорочки та рушники
прикрашали калиновими вишитими орнаментами. Калина стала
справжнім улюбленим живим національним символом України!

Легенда про походження назви « калина»

Колись давним-давно на нашу землю хто тільки не нападав. І ось

налетіли турки. А було це ще за часів Київської Русі. Розлетілася тоді
чутка, що головного турецького воєводу отруєною стрілою поранено,
а отрута смертельна. І тому, хто врятує воєводу, обіцяли нагороду.
Багато лікарів приїхало звідусіль, знахарів, але ніхто не зміг
допомогти. Тоді прийшла в табір дівчина. Хоч в убогій одежі, та така
красива, що неможливо було від неї очей відвести. Воєвода звелів
пропустити її.
Увійшла дівчина в його шатро і не вклонилася, а стояла з гордо
піднятою головою. Слуги кинулися до неї і занесли над її головою
меч, та воєвода зупинив їх.
— Скажи, чому ти не вклонилася мені? Я завоював півсвіту, мені царі
вклоняються, —сказав воєвода.
А дівчина відповіла:
— Ти мені повинен вклонитися, бо ти прийшов у мій дім, на мою
землю. Тебе я не боюся. Ти через два дні помреш, а дорожчого за
життя на цім світі немає нічого.
Воєвода зблід.
— Якщо ти не допоможеш мені своїм пророцтвом, я звелю відрубати
тобі голову.
Дівчина сказала:
— Приснився мені сон. У сні я бачила орла. Носом він схожий на тебе.
Він палив міста і села, а людей гнав у рабство у свою державу. Так
йому щастило 307 днів. На 309 — він помер від отруєної стріли. Ось,
воєводо, відрахуй всі дні твоєї слави.
Коли його слуги відрахували, все точно зійшлося.
— Що ж ти від мене хочеш? — спитав він.
— Найперше, вклонися до самої землі святої, і слуги твої нехай
вклоняться.
Впали воєвода і всі слуги до самої землі.
— А тепер слухай, — сказала дівчина. — Життя тобі поверну.
Відпусти всіх полонених у свої оселі. Їм треба сіяти, орати, дітей
ростити. Покинь мою землю, кров'ю своєю напиши, що ніколи не
прийдеш грабувати мій народ.
— Зроблю як скажеш. Тільки дай обіцянку, що підеш зі мною.
— На все піду за свій народ, завойовнику, — відповіла дівчина.
Вона вилікувала воєводу і поїхала з ним, а від'їжджаючи, прощаючись
із сестрою Калиною, сказала: «Твоїм ім'ям, сестро, я назву цю
рослину, яку я найбільше люблю, бо росте вона в найкращих куточках,
милує людей своєю красою і повертає їм здоров'я». З того часу і пішла
назва калина
Легенда про калину.
То було давним –давно . В одному селі жила дуже красива
дівчинка , яку звали Калиною . Її любили люди за добре серце .
Одного разу на село напали вороги . Жителі села встигли сховатися в
байраку . Тільки Калинка лишилася в селі. Татари наказали дівчинці
показати, де сховалися всі , щоб узяти людей у полон. Калина завела
загарбників у дрімучий ліс. Зблиснула шабля, загинула хоробра
дівчинка, але й вороги не знайшли вороття. Там, де розбризкалась
дівоча кров, виросли калинові кущі. Укрилися кущі білим цвітом, а
коли осипався цвіт, заблищали на кущі ягоди, а в кожній ягідці –
зернятко, як маленьке сердечко
Легенда про калину ( бувальщина)

Народна співачка Ніна Матвієнко розповідає таку бувальщину:

« У роки Великої вітчизняної війни біля села був бій. Нашим
воїнам довелося відступати. Двоє поранених бійців не могли йти, і
люди сховали їх за селом у рівчаку під кущами калини. Калинові
кетяги закрили бійців, як мати дочок. Фашисти по всьому селу шукали
їх, але так і не знайшли. Поки вороги були в селі, діти непомітно
носили воїнам їжу, прикладали зілля до ран, а коли фашисти пішли
забрали їх до хати. Бійці одужали. Всім селом проводжали їх у новий
бій з ворогами. Підійшли солдати до калини і низько вклонились їй, як
рідній матері. Адже вона врятувала їм життя.
А люди насадили в своїх садочках паростків від тієї калини.
Розрослися вони і дарують радість і старим, і малим»
КАЛИНА

Це було тоді, коли на Київську

Русь нападали орди татарські.
Одного разу в українському селі
було весілля. Зібралося дуже багато
вродливих дівчат. І саме в розпал
гуляння на село налетіли татари.
Завойовники побачили красунь і
почали ловити їх, щоб продати в
Царгороді. Дівчата, аби не потрапити в неволю, повтікали на болота.
Ординці погналися за ними і потрапили в трясовину. Там, де
сконали вороги, з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де
загинули українські дівчата, виросло дуже багато кущів калини. І з
того часу дівочу  красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний
кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.

 "Козацька легенда"
Билися козаки за волю, за рідну країну. І був серед них Іван -
козак. Дуже гарно грав на сопілці хлопець. Одного разу смертельно
поранили його в бою. Скликав він друзів і попросив: "Побратими, в
чистім полі насипте могилу. Посадіть в головах червону калину:
"Будуть птахи пролітать калиноньку їсти, Будуть мені приносити від
родини вісті". Поховали козаки Івана і встромили у головах сопілку.
Прилітали пташки, приходила старенька ненька - плакати над могилою
сина. Від сліз її проросла калинова сопілка - виріс гарний кущ.
Навесні нагадував він Івану наречену, восени - рідну матінку

Легенда "Найкраща"

Наскочили татари, захопили у полон дівчат і погнали у неволю.

Була серед них і Марина - найкраща дівчина. Якось втекла вона від
охорони вночі. Тікала, тікала, напевно б утекла, та зачепилася своїм
червоним намистом. Розірвалася нитка і там, де впали намистинки,
проклюнулися навесні тоненькі пагінці, що стали потім розлогими
кущами калини. Навесні буяють білизною, наче наречені, а восени
палахкотять цвітом любові до рідної землі. Гірка калина, як доля у
неволі, і гарна, як рідна земля-матінка - найкраща!!!

Легенда "Наречені"

Кохав козак дівчину і хотіли одружитися, але не могли, то став

хлопець тереном, а дівчина калиною. То терен колючий, що дівчину
оберігає, а калина гірка - за милим сумує. Приходять у поле матері,
плачуть: вийшла сива мати того терну рвати; дівчиноньки мати калини
ламати:

"Це ж не тереночок - любий мій синочок!

А це не калина - це моя дитина!

Легенда "Про Калинку і Килимку"

Жили собі мати і донька. Була донька дуже гарна і вміла людей
лікувати. Одного разу Калинка у степу зілля збирала, там побачив її
пан і хотів собі за жінку взяти. Втікала Калинка скільки сили мала, аж
ось попереду річка, а далі вже і бігти нікуди. Вилізла Калинка на
вербу, стрибнула у воду і втопилася. Кожного дня приходила на берег
стара Килина - тужила за дочкою. Вросли у берег ноги старенької
міцним корінням, руки стали вітами гнучкими, а серце перетворилося
на калинові ягідки, що щедро дарує калина людям і пташкам, по сей
день людей лікує
Верба та її донька Калина
Жила колись в одному селі мати Вербена і її донька Калина. Мудра
й мила зростала дівчинка — мало хто вже таких діток пам'ятає. А до
того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок
лікувала, дерева від хвороб    рятувала.    Не    було   дитини
вродливішої      і      добрішої     душею.
Вирішили    її    згубити,    щоб    землю українську  багату 
завоювати,   хворості  і  зла  на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчина коси
травами розчісувати, горобчиків лікувати, льон, дощем прибитий, з
землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці
прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку
пташці дала. Аж раптом рідний неньчин голос здаля: «Калино,
Калино, не пий водиці...» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на
це уваги. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька
крилом її знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік
деревом-калиною над водою зросла.
Бігла мати, плакала, гукала, та вже доньки любої не застала.
Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло.
Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і
проросла над нею вербицею. Минуло від тоді багато років, та матуся
верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих
чарів.  ким  Kt |  розміщено в: 
 Прикмети. Прислів ’я та приказки
 Любуйтеся калиною, поки цвіте, а дитиною, поки росте.
 У лузі калина з квіточками, немов матуся з діточками.
 Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягоди
Дарує.
 Запишалася калина, наче красная дівчина.
 Калина хвалилася, що з медом солодка.
 Пишна та красива, мов червона калина.
 Щоки червоні, як кетяги калини
 Молода дівчина така гарна, як калина.
 Стоїть у дворі дівонька, як над ставом калинонька.
 Калина – символ України.
 Нема рідного краю без калин.
 Дівчина у вінку мов калина у цвіту
 Без верби і калини нема України.
 Гарна дівчина, як у лузі калина.
 Молода дівчина така гарна, як калина в лузі.
 Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.
 Калина рано зачервоніла — на ранню і люту зиму.
 Прийде година — достигне й калина.
 У хатині діточок, як в калини гілочок
 На рушнику калина- спогад про Україну
 Калина біля тину- щастя родини
 Візьми на чужину гілочку калини- куди не зайдеш- додому
прийдеш.
 Щедра калина як Україна
 Вірші про калину

Калина
Я не груша, я не слива-
Я калинонька вродлива.
Я стою в зеленім листі
У зеленому намисті.
А чому я так прибралась?
Бо до свята готувалась.
Гарно вбралася калина
У червоні намистини.
Стиглих ягід на обід
Принесе онукам дід.
Ласуватимуть малята,
Неначе в лісі пташенята.
Бабця випече пиріг –
Раптом гості на поріг?
Чай заварить на калині.
Завітайте до нас нині!
***
Калина ця, як наша доля,
квітне,
Вона Вкраїни рідної вінок.
А восени, як ватра, сполохне!
І кетяги дозріють, мов коралі,
Своїм осіннім кетягом сяйне
І звеселить осінні тихі далі.
 Калинонька
Ось калина над рікою
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко надів?
Червонясте, променисте,
Розквітає, як вогні.
Дай хоч трішечки намиста,
Калинонька, і мені…
Марія Познанська
На морозі, як жарини,
В лузі ягоди калини
Пух горобчики: жив-жив-
жив!
Дзьобнув ягідку й ожив.
- Я ледь з голоду не згинув,
Красно дякую, калино!
***
В нашому садочку в червонім віночку
Над самим струмочком виросла калина.
Листя з сонцем грає, в воду виглядає,
Гарну вроду має молода князівна.
***

Загадки
1. У вінку зеленолистім,
У червоному намисті,

Задивляється у воду

На свою дівочу вроду.

 (Калина)

2. Росте високо, горить багряно, ягоди червоні, сонця повні. (Калина)

3. Зацвіла в долині, струнка і красива,

Цвіте, розростається, як називається?

(Калина)

4. Весною зацвіла,
Влітку загоріла,

Червоні коралі

Восени наділа.

(Калина)
Народні пісні про калину
Україна здавна відома своєю співочістю. І це легко довести:
етнографи нарахували близько 200 тисяч українських народних
пісень, а це більше, ніж у всіх інших націй! Найкращі фольклорні
твори передаються з вуст в уста, залишаючись повсякчас
актуальними. До вашої уваги декілька українських народних пісень
прокалину, які вже давно стали улюбленими.

 При долині кущ калини

Ой у полі кущ калини нахилився
до води,
Ти скажи, скажи, калино, як
попала ти сюди?
- Якось ранньою весною хлопець
бравий прискакав,
Милувався довго мною, а тоді з
собою взяв.
Він хотів мене, калину, посадить
в своїм саду,
Не довіз, а в полі кинув, думав,
що я пропаду.
Я за землю ухопилась, дала раду я собі
І навіки залишилась, де вода і солов’ї.
Ти не дми на мене, вітре, я тепер не пропаду,
Наді мною сонце світить і, як завжди, я цвіту.
 Зацвіла в долині червона калина
Зацвіла в долині І вийшов до неї
З зеленого гаю
Червона калина,
Козак молоденький,
Ніби засміялась Цілує, вітає.
Дівчина-дитина.
І йдуть по долині,
Любо, любо стало, І, йдучи, співають.
Пташечка зраділа
І защебетала. Як діточок двоє,
Під тую калину
Почула дівчина Прийшли, посідали
І в білій свитині І поцілувались.
З біленької хати
Вийшла погуляти Якого ж ми раю
У гай на долину. У Бога благаєм?

( слова Т.Г.Шевченко)

Біля тину калина

Біля млина калина, біля ставу верба.

Біля тину дівчина, біля серця журба.
Та калина чарівна що вночі не заснеш.
Та дівчина царівна, що чекає тебе.

Приспів:
А верба на край водою, |
Молодіє наче доля. |
  Хай завжди мене верба | (2)
Та й додому поверта. |

Розквітає калина, зеленіє верба.

Моя пісня прилине і зникає журба.
Та калина чарує мої сонячні дні.
Та дівчина дарує своє серце тобі.

Приспів.