ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВОЄННЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКОГО

КОЗАЦТВА В XVІ – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.

1. Генеза українського козацтва. Військовий та адміністративно-територіальний

устрій Запорозької Січі.
2. Військова організація та комплекс озброєння козацтва.
3. Особливості тактичних дій ведення бою.
4. флот

1. Генеза українського козацтва. Військовий та адміністративно-

територіальний устрій Запорозької Січі.

Як правило, козаками ставали селяни-втікачі, кількість яких збільшувалася у міру

розповсюдження і зміцнення кріпацтва. Проте серед козаків можна було зустріти
представників усіх станів і верств населення. Часто це були просто рішучі, сміливі люди,
які шукали пригод і бажали поправити своє матеріальне положення. Не підкоряючись
ніякій владі, козаки були змушені велику частину часу проводити на незаселених
територіях, йдучи все далі до Дикого поля. Основним заняттям козаків була ратна справа,
хоча часом вони займалися полюванням, рибним ловом і скотарством, головним чином,
розведенням коней.
У 1552 - 1554 рр. канівський староста Дмитро Вишневецький ("Байда") зібрав значний
козацький загін і побудував за дніпровськими порогами на острові Мала Хортиця добре
укріплений форт. Так був покладений початок Запорізької Січі - колиски і центру
українського козацтва.

Запорожцем міг стати будь-який чоловік християнського віросповідання. Жінки і діти на

Січ не допускалися. Запорожці жили за своїми власними неписаними законами, були рівні
в правах і всі могли брати участь у спільних зборах - "радах". Посади отамана (гетьмана),
писаря, судді, осавулів та ін. були виборними. Всього запорожців налічувалося 5 - 6 тис.
чоловік і вони були серйозною військовою силою. Уряд, визнавши корисність існування
Запорізької Січі, офіційно заснував посаду кошового отамана - командувача запорізького
війська, номінально підпорядкувавши його гетьманові України.
Січ мала свій військовий та адміністративно територіальний устрій – вона поділялась на
курені та паланки, а також мала оригінальну систему органів управління. На січі були
склади, арсенали. У центрі розташовувався майдан із церквою, від нього відходили довгі
будинки – курені, у яких жили січовики. Курінь водночас був і військовою одиницею;
всього їх налічувалося 38. Чисельність самих козаків залежала від пори року, епідемій,
перебігу воєнних подій. Умови вступу до Січі були нескладними. Основними обов’язками
козаків була військова служба. Перебування жінок на території січі заборонялося.
Вищим законодавчим, адміністративним, судовим органом Запорізької Січі була Січова
Рада (козацька рада).

Повноваження Ради:

оголошення війни і підписання миру;

організація військових походів;
покарання злочинців;
розподіл угідь тощо.
Рішення Ради вважалися рішеннями всього війська і були обов’язкові для виконання.
Січова Рада збиралась 2-3 рази на рік: 1 січня, 1 жовтня та після Великодня. Її учасники
утворювали широке коло, всередині якого розташовувались урядовці. Свою волю козаки
виявляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувалися у військових
таборах. На таких радах розглядалися важливі питання внутрішньої та зовнішньої
політики, а також обирали козацьку старшину – керівний орган Січі.

До складу військової старшини входили:

гетьман, або кошовий отаман, якому належала вища адміністративна, військова і

судова влада на Січі. Гетьман вступав у дипломатичні відносини, затверджував
судові вироки, очолював військо;
військовий суддя, який за відсутності гетьмана виконував його обов’язки;
військовий осавул;
військовий писар;
курінні отамани.
До похідних та паланкових начальників належали:

писар, який очолював канцелярію;

осавул, що відповідав за оборону Січі й організовував військову службу;
підписар;Помічник писаря
підосавул;начальник
обозний, який відав артилерією, займався комплектацією війська.
Вибори старшини відбувалися 1 січня. Символами влади були клейноди – хоругви, булава,
печатка, бунчук, литаври і пірнач.

Старшину обирала і кожна паланка (полк), до яких входили 6-7 куренів. Кількість паланок
змінювалася від 5 до 8.

Права і обов’язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право

ототожнювалося з козацькими вольностями і козаки всіляко його захищали. Порушників
негайно позбавляли урядів і карали. Із Січі козацькі звичаєві норми поширились по всій
Україні і швидко здобули великий авторитет серед населення, ставши основою пізніших
писаних законодавчих актів.
3.Особливості тактичних дій ведення бою
Бойові традиції українського козацтва сформувалися та передавалися з покоління в
покоління на основі навичок, знань та високій військовій майстерності. Однією з
важливих традицій, пов’язаних з веденням козаками бойових дій, були традиції
військової майстерності та високої пильності. Так, про козаків як неперевершених
майстрів військової справи писав католицький священик А. Віміна, який побував на
Україні в 1650 р.: «Мені траплялось бачити, як вони кулею гасили свічку, відсікаючи
нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців» . На полі бою козаки вели з
високою майстерністю організовану стрільбу з рушниць, створювали неприступні для
ворога табори, споруди з дерева і землі, каміння, глини, рити окопи та ін. Знання і
вміння будувати оборонні споруди з землі і возів, будувати човни, вести бойові дії на
воді козаки здобували під час підготовки й здійснення походів.
що у своїх таборах вони мають дисципліну стародавніх римлян, а воєнною доблестю
та обізнаністю у військових справах вони не поступаються жодній нації в світі. Значне
місце у розвитку традицій ведення бойових дій займала традиція прагнення козаків до
перемоги в будь-яких умовах обстановки. На початку XVII ст. у Європі панувала
лінійна тактика. Її суть полягала у рівномірному розподілу сил по фронту, побудова їх
для бою у 2-3 лінії (по 4-8 шеренг в кожній при дистанції між лініями 50-200 кроків) та
в прагненні вести бій переважно вогнем . Суттєвим моментом тактики запорожців
досліджуваного періоду, виявилось поєднання вогню мушкетів з дією холодної зброї.
Під час бою, українські козаки зближувалися з противником на дійсний постріл (300-
350 кроків), поражали його влучним і інтенсивним вогнем, і переходили до рішучої
атаки холодною зброєю. Козацька військова тактика та стратегія включала в себе
традиційну систему оригінальних бойових порядків, де козацька піхота шикувалась у
три шеренги. Стріляла лише перша шеренга, друга після кожного пострілу подавала їй
(виконавши підготовчі операції) заряджені третьою шеренгою рушниці. Завдяки такій
системі козаки досягали великої щільності та безперервності рушничного вогню.
Одним із елементів у веденні бойових дій була – козацька стратегія, яка мала яскраво
виражений, активний, наступальний характер. Козаки добивались перемоги переважно
в польових битвах, а велику майстерність вони проявляли під час облоги та штурму
фортець . В основі козацької військової тактики та стратегії лежали універсальна
бойова підготовка, маневреність, мобільність та динамічність. Раптові напади, засідки,
нічні рейди були головними рисами запорозької тактики. Вдень козаки відволікали
ворога малими боями, щоб уночі атакувати його, зненацька заскочивши в пітьмі .У
військовій справі запорожці були надзвичайно винахідливими, вдаючись до різних
воєнних «хитрощів». Інсценувавши, наприклад, втечу з табору, вони чекали, поки
ворог кинеться грабувати покинуте майно, а тоді раптово нападали на нього. Дуже
часто навколо табору робили різні схованки, зокрема «вовчі ями», на дно яких
вкопували кілки з піднятими гострими кінцями догори.
Щоб дезорієнтувати ворога, козаки часом переодягалися в його одяг тощо.
Особливістю козацької військової тактики та стратегії вважалося – будівництво
земляних укріплень та спорудження валів, ровів, засік, шанців, редут,
таборів.Найпоширенішим видом бойового порядку в козаків став так званий табір з
возів — найважливіший елемент козацької тактики в умовах рівнинної степової
місцевості, який застосовувався для просування військ, наступу та оборони. Рухомий
табір з возів був прямокутним, уздовж довших сторін рухались вози. Між рядами возів
у середині рухалось спішене військо. У зовнішньому ряду були встановлені гармати.
Передня і задня сторони возами не замикались, їх прикривала кіннота. Для замкнення
цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один ряд возів був довший за інші, що
дозволяло перекрити табір спереду і ззаду. Для тривалої оборони табору колеса возів
зв’язували ланцюгами, закопували в землю, насипали її на вози. Навколо возів робили
бруствери, окопи, з’єднані ходами. Розміри табору залежали від кількості війська.
Похідний порядок козацького війська будували за правилами військового мистецтва.
Попереду (на відстані до 6 км) йшли козаки-розвідники. За розвідувальними загонами
на відстані 4–6 км рухався передовий загін кінноти, який теж висилав на відстань до 6
км фронтальні та бокові роз’їзди охоронної розвідки. На відстані 11–15 км за
передовим загоном ішли під захистом табору головні сили війська. А від табору на
відстані 2–3 км висилали дозори фронтальної і бокової сторожової охорони.
Козаки вміли будувати земляні укріплення, блискавично споруджуючи вали, засіки,
шанці, редути. Вони використовували не відоме на Заході самоокопування стрільця як
спосіб захисту від вогню.
Козаки володіли досконало військовою майстерністю в області фортифікації, тактиці
наступального і оборонного боїв, мали кінноту і артилерію, свою флотилію з легких
човнів-чайок, приладнаних для морських походів, виготовляли зброю, порох та ін.
Запорізьке військо поділялося на піхоту, кінноту та артилерію, але неперевершену
славу козаки здобули як піхотинці . Особливістю традицій ведення бойових дій були
традиції героїзму, сміливості і хоробрості. Битва під Берестечком яскраво
продемонструвала та охарактеризувала козаків, як хоробрих та нездоланних воїнів,
мужніх і твердих у своїй перемозі, переконаннях. Це же раз стає яскравим доказом
розвитку таких бойових традицій козацтва, як: самовідданість і самопожертвування в
бою заради досягнення перемоги; зневага до боягузів і зрадників, надання переваги
гідної смерті полону. Коли польська піхота атакувала козаків, вони продовжували
хоробро битися, вважаючи краще загинути, ніж здатися ворогові. Їм пропонували
помилування, грошові винагороди, але козаки з презирством відкинули такі умови,
висипали із своїх гаманців гроші в болото, демонструючи тим, що понад усе цінують
волю. Таким чином, козацькі бойові традиції, які зароджувалися в ході ведення
бойових дій ґрунтувалися на відчайдушній хоробрості, сміливості та кмітливості
українських козаків. Вирішальну роль у поведінці козаків відігравала і особлива
філософія оцінки життя і смерті, яку вони висловлювали однією фразою: «Смерті не
треба боятися, бо від неї все рівно не вбережешся»

4 Козацький флот
 З кінця XVI ст. козаки робили щороку морські походи, а бувало й частіше. До
них вони готувалися заздалегідь: збирали припаси, зброю, будматеріали. З відібраним
особовим складом проводили військові заняття, насамперед ретельно готували
«степовиків». Кожний учасник мав при собі шаблю, дві рушниці, 6 фунтів пороху,
відповідну кількість куль і шроту. Після обрання старшини козаки об’єднувалися в
екіпажі, кожен з яких будував човен — «чайку» для екіпажу з 50–70 козаків та 4–6
легких гармат. У похід вирушало близько 60–100 «чайок», на яких було в середньому
по 100 гармат на тисячу козаків.

Поступово змінювалися масштаби й умови битв. Якщо в XV–XVI ст. козаки

билися з турками в дніпровських плавнях, то вже в XVII ст. доводилося воювати у
відкритому морі. У плавнях козаки нападали із засідки, ховаючись в очереті, у морі ―
намагалися наблизитися до ворога непомітно вночі або проти сонця. Якщо такої
можливості не було, атакували подібно до кінної лави. Частина вояків веслувала, а
частина стріляла. Наблизившись до судна, вони брали його на абордаж, відтак
використовували для походів, а потім знищували. Уміло використовували запорожці й
якості своїх човнів. Борти «чайки» ледь піднімалися над водою. Поміж невисоких
хвиль вони були малопомітними. Це давало змогу козакам першими виявляти ворога.
Дотримуючи дистанції, козаки переслідували галери протягом дня і тільки надвечір
готуватися до нападу. Човни заходили зазвичай з боку сонця, що сприяло непомітному
скороченню відстані. Йшли на абордаж опівночі чи надрання, використовуючи
фактори раптовості, маневру та швидкості дій.

Починаючи з 1603 р., козацький полководець Петро Конашевич-

Сагайдачний на чолі козацьких військ здійснив цілу низку морських походів проти
турків. Він створив найбільшу в історії Запорізької Січі флотилію із 150 суден-чайок.
За їхньою допомогою він захопив турецький порт Трапезунд, здійснював рейди
містами в гирлі Дунаю і навіть спалив частину турецького флоту в передмісті
Стамбула.

На чолі козацьких загонів князь Дмитро Вишневецький здійснював походи на

Крим і чорноморські татарські фортеці. Воєнні кампанії Вишневецького були
настільки ефективними, що за його ліквідацію взявся сам султан Османської імперії.
Гетьман Богдан Хмельницький очолив перше успішне козацьке повстання, метою
якого була незалежність українських земель. Він — перший гетьман української
держави, що відокремилася від Речі Посполитої. Іван Виговський — наступник Б.
Хмельницького. Він знаменитий своїм прагненням домогтися незалежності української
козацької держави від впливу Москви. Найбільший його ратний подвиг — розгром
російських військ у знаменитій Конотопській битві.

безпосередньо в морський похід відбирали особливо "сильних духом і тілом". З

відібраним особовим складом проводились військові заняття (за сучасною
термінологією: своєрідний курс морського піхотинця), насамперед ретельно готували
"степовиків". Підготовка проводилася таємно. Про мету походу рядові козаки
інформувалися тільки в загальних рисах. Мінімальним, так би мовити спартанським,
було їх забезпечення провіантом. Він складався головно з сухарів, копченого м'яса,
сушеної риби, пшона, ячмінного борошна. Велика увага приділялась і боєзапасам.
Кожний учасник повинен був мати при собі шаблю, дві рушниці, 6 фунтів пороху,
відповідну кількість куль і шроту. На "чайці" розміщався екіпаж від 50 до 70 козаків та
кілька фальконетів (легких гармат).

Про широке застосування фальконетів запорожцями під час походів засвідчив,

зокрема, відомий французький військовий інженер Г. -Л. Боплан, який у 1630-1648 рр.
перебував на службі в польського уряду, керував будівництвом фортець на Півдні
України. Він зазначив, що на козацькому човні - "чайці" встановлювалося 4-6 гармат
такого зразка. А враховуючи той факт, що в морський похід, як правило, вирушало
близько 60-100 "чайок", то в середньому виходило по 100 гармат на кожну тисячу
козаків. Це давало можливість козацькому флоту завдавати відчутний удар по
супротивнику.

Значна увага приділялася морально-психологічному стану учасників рейду.

Залишаючи Січ, вони суворо дотримувалися традиційних ритуалів і звичаїв. Особовий
склад "чайок" формувався переважно за курінним принципом і тоді козаки добре знали
один одного. Під час бою останнє мало дуже важливе значення, бо підвищувало рівень
взаємодопомоги. Вживання спиртних напоїв категорично заборонялось, а за
порушення - винуватця викидали за борт, незважаючи на його попередні заслуги.

У поході козаки одягалися просто і зручно: довга сорочка, шаровари, жупан із

товстого сукна і шапка. В море найчастіше виходили після Спаса, восени, іноді -
ранньої весни. Темні ночі, похмурі туманні дні нерідко сприяли успіхові у боях.

Перед появою повного місяця флотилії "чайок" спускалися вниз по Дніпру. Першим
ішов човен похідного отамана, за ним почергово - решта суден. Пливли майже
впритул, що дозволяло швидко і чітко виконувати всі команди, які надходили з
авангардної "чайки". Морський прапор на ній використовувався для сигналів. Отаман
стояв на спеціальному підвищенні на носі "чайки" і мав можливість спостерігати за
рухом всієї флотилії. Подолавши шлях Дніпром, козаки добиралися до острова Тавань
і гирла Дніпра - виходу до Чорного моря, де починалися для них серйозні
випробування.