Утримання,

вирощування, годівля
коней.
1.Народногосподарське значення і
деякі біологічні особливості коней.

2.Породи коней.

3.Відтворення і племінна робота в

конярстві.

4.Годівля та утримання коней.

5.Використання коней та догляд за

ними.
1. Народногосподарське значення і деякі
біологічні особливості коней.

Конярство, як галузь тваринництва, існує ще з

четвертого тисячоліття до н. е. Після приручення і
одомашнення кінь став постійним помічником
людини, використовувався в різних якостях. Суттєва
особливість коня на терені інших
сільськогосподарських тварин - значна мінливість та
різновидність щодо призначення в різні історичні
епохи.
На сучасному етапі розвитку суспільства
народногосподарське значення коня набуло
комплексного характеру і нині коней використовують
на сільськогосподарських і транспортних роботах.
Певною мірою коні забезпечують людей важливими
продуктами харчування: м'ясом і молоком. Правда,
в Україні конину практично не використовують для
харчування. Але вона залишається важливим
компонентом вищих сортів ковбас.
Одержують від коней і натуральний шлунковий сік,
що використовують у ветеринарній практиці для
лікування і профілактики шлунково-кишкових
захворювань молодняка, особливо - диспепсії
телят. Належне місце посідає кінь у фізичній
культурі, спорті. Кінний спорт вважається одним із
самих захоплюючих, яскравих і масових видів
сучасних змагань. Він виробляє у людини
сміливість, відвагу, спритність, винахідливість і
силу.
За характером господарського
використання та отримання кінцевої
продукції конярство, як галузь,
розвивається в таких основних
напрямах:

- робочо-користувальне, основним завданням якого

є вирощування і використання коней для
сільськогосподарських робіт у приватних та
фермерських господарствах;
- племінне - спрямоване на селекцію існуючих та
створення нових досконаліших родин, ліній, порід,
їх апробацію, організацію племінного обліку в
конярстві; постачання коней спортивним
організаціям та вирощування їх для експорту;
-спортивне - готує коней для використання у
класичних та національних видах кінного спорту,
розвитку туризму, організації кінно-спортивних
секцій, шкіл, пунктів прокату;

-продуктивне - стосується організації

спеціалізованих ферм та пунктів з відгодівлі нагулу
коней для забою на м'ясо, одержання молока і
виробництва кумису;

- прикладне - спрямоване на використання коней у

медичній, біологічній, переробній промисловості, у
кіноматографії, циркових виступах .
Біологічною особливістю коней вважають їх
міцний і масивний кістяк з довгими трубчастими
кістками, міцний хребет, еластичний сухожильно-
зв'язковий апарат, добре розвинуті м'язи усіх
частин тіла, які беруть участь у рухові тварини,
досконалі органи дихання і надійну серцево-
судинну систему. Крім того, у коней розвинута
центральна нервова система, що зумовлює швидке
відпрацювання умовних рефлексів, корисних для
людини. Коні мають однокамерний шлунок
місткістю 15-20 л, але об'єм товстого кишковика у
них досягає 150-160 л. Він значно більший, ніж у
рогатої худоби.
Коні гірше за жуйних тварин перетравлюють грубі
корми. Цінна біологічна властивість коней низки
місцевих порід - пристосованість до круглорінного
пасовищного утримання за надзвичайної
витривалості. Взагалі організм коня надзвичайно
пластичний, має високу здатність до акліматизації,
як наслідок - їх розводять на всіх континентах
земної кулі.

Зрілість коней наступає пізніше, ніж у інших видів

сільськогосподарських тварин. Зате коні
відрізняються і значно тривалішим (до 20 років)
періодом господарського використання. Нарешті,
коні різняться природною стійкістю до туберкульозу.
 Продуктивне конярство - перспективний напрям
галузі. Воно почало розвиватися з 50-60-х роках,
коли зростаючий рівень механізації звільнив значну
частину коней від робіт. В даний час продуктивне
конярство має важливе значення і резерви для
збільшення м'ясної і молочної продуктивності для
задоволення потреби населення в продуктах
харчування.
Кумис – це продукт, одержаний заквашуванням
кобилячого молока спеціальними заквасками, до
складу яких входять молочнокислі бактерії та
молочні дріжджі. У кумисі відбувається
молочнокисле й спиртове бродіння, кінцевим
продуктом якого є молочна кислота, винний спирт і
вуглекислий газ. Поживним середовищем для
внесеної мікрофлори є молочний цукор (лактоза).
Для виготовлення кумису традиційним способом
застосовують різноманітні природні закваски, що
складаються із сумішів пшеничного борошна, меду
й пивних дріжджів або пшона, солоду. Як закваску
широко використовуються катик (айран) –
молочнокислий продукт з коров’ячого молока,
поширений у Башкирії, Казахстані та Киргизстані.
2.Породи коней.
Англійська скакова (чистокровна верхова)

Екстер’єр характерний такими рисами, як: короткий і

потужний корпус, овальний мускулистий круп, тонкий
кістяк, еластична тонка шкіра, грудна клітка звужена,
прекрасно розвинені “скакальні” суглоби, ноги сухі і
довгі, з невеликими міцними копитами.
Голова-суха, з довгою потилицею і великими очима,
шия-пряма і тонка. У рості можуть допускатися
варіації від 1.42 м до 1.72 м. Переважаюча масть-
червона і гніда. Рідкісніша-ворона, дуже рідко
зустрічається-сіра.
АРАБСЬКА ЧИСТОКРОВНА
Екстер’єр арабських коней несе на собі відбиток
аравійських пустель : невеликий ріст (1,4-1,57 м),
дрібне тіло, конституція-суха, голова-маленька, з
великими чорними очима, лоб-широкий, перенісся
трохи увігнуте, а ніздрі розширені. Шия має вигин,
ноги досить довгі. Хвіст з добре розвиненим
коренем під час бігу дугоподібно піднімається (це
одна з відмінних рис). Інші риси-наявність тільки 17
ребер (у інших тварин їх 18) і менше число
хвостових хребців
 Ахалтекінська

Екстер’єр ахалтекинців історично сформувався в

жаркій пустелі. Коні цієї породи сухощаві, досить
рослі (від 1,55 до 1,63 м). Спина і ноги у них довгі,
круп-злегка опущений. Голова-невелика,
витонченої форми з мигдалеподібними очима.
Вуха-рухливі і довгі.
Профіль голови трохи горбоносий. Шия-довга і
тонка. Копита невеликі. Масть-найрізноманітніша
(ворона, гніда, булана та ін.). Рідкісніше
забарвлення-изабелловий, сріблястий.
Характер ахалтекінів палкий, темперамент-
холеричний. Коні дуже образливі, горді і самостійні.
 ТЕРСЬКА

Екстер’єр багато в чому схожий на арабських

скакунів: ріст трохи нижче середнього, статура-
мускулиста, суха. Спина і круп-широкі, ноги-сильні.
Середня суха голова має трохи увігнутий профіль і
злегка відкопилені вуха. Грива-густа і м’яка. Масть
переважає сріблисто-сіра, рідше буває рудий і гнідий.
 Українська верхова

Це одна з наймолодших порід верхових скакунів,

яка з’явилася в 1990 році. Екстер’єр поєднує кращі
особливості початкових порід : високорослість (до
1,68 м), конституція і костистість-суха, гармонійна
статура, широкі спина, груди і круп.
 РОСІЙСЬКА РИСИСТА ПОРОДА

Масть: гніда (особливо, темно-гніда), руда, ворона,

бура, рідше - сіра.
Зріст у холці: 154-165 см.
Екстер'єр: сухий кінь, голова з широким чолом і
виступаючими ганаша, шия середньої довжини,
подовжена спина, живіт глибокий, міцні кінцівки
(пропорційно дещо коротші спини), копита з
твердим рогом, закругленої форми.

Використання: кінний спорт. Переважно, участь у

забігах риссю. Також використовується в племінній
роботі, для поліпшення запряжних порід.

Особливості: суха міцна конституція, гармонійне

додавання, міцний сухожильно-зв'язковий апарат.
 Орловський рисак

Орловські рисаки належать до числа великих

коней. Висота в загривку 157-170 см, середня маса
500-550 кг.
Сучасний орловський рисак - гармонійно
складений упряжний кінь, з невеликою, сухою
головою, високо поставленою шиєю з лебединим
вигином, міцною, мускулистою спиною і міцними
ногами.

Найбільш поширені масті: сіра, світло-сіра,

червоно-сіра, сіра в яблуках і темно-сіра. Часто
зустрічаються також гніда, ворона, рідше - руда і
чала масті. Великою рідкістю є булані (рудуваті з
чорними або темно-бурими хвостом і гривою) і
булані (жовтуваті зі світлими хвостом і гривою)
орловські рисаки, проте зустрічаються і вони.
ФРАНЦУЗЬКА РИСИСТА ПОРОДА

Французький рисак - це велика (в середньому 165

см в холці), грубувата, потужна і часто кілька
простувата порода, зазвичай рудої або гнідої масті.
У ньому досі проглядаються предки - кавалерійські
коні.
 У французького рисака дуже розвинений плечовий
пояс і високий загривок. Він володіє більш крутим
ходом, ніж американський рисак - низькі довгі рухи
непродуктивні на рисі під вершником, і вимагає
більше часу для постановки стійкого руху на рисі.

На відміну від "американців", французькі рисаки

часто непрості в управлінні, тому виступати успішно
вони починають в три роки і старше. Однак вони
здатні виступати на довгих дистанціях протягом
багатьох років. Це дуже міцні і витривалі коні з
прекрасним сухожильно-зв`язковим апаратом.
 Американська рисиста порода

Зустрічаються як масивні, так і елегантні породні

рисаки.У коней цієї породи правильна
конституція. Вони не дуже великі, але міцної
комплекції.
Тіло потужне, з розвиненою грудною кліткою, тулуб
глибокий, ребра округлі з боків, коротка і пряма
спина, п’ясток короткий. Круп добре розвинений,
але іноді трохи спущений, що вважається
невеликим недоліком. М’язи сухі, кінцівки міцні.

При бігу спостерігаються легкі, плавні і дивно

красиві рухи. Висота в холці у межах 142 – 162см.
Довжина тулуба з косою 157 см, груди в обхваті
180 см, а п’ясток 19,2 см.

Мають переважно гніде забарвленням, але

зустрічаються і чорні, і темно – гніді, і навіть руді
коні.
 Новоолександрівський ваговоз

Коні невеликого зросту, на низьких кінцівках, із легкою

головою, короткою й широкою шиєю та довгим
роздвоєним кру­пом. Як самостійну породу затвердили
в 1998 р. Коні середні за розмірами, жива маса кобил
560, жеребців — 590 кг, відзначаються високою
роботоздатністю і плодючестю, максимальне тяглове
зусилля 669 кг.
 Радянський ваговоз

Коні цієї породи масивні, з добре розвиненими

м’язами, спокійним темпера­ментом, мають високу
роботоздатність, скороспілі. Жива маса кобил 650,
жеребців — 780 кг, максимальне тяглове зусилля
851 кг.
На роботах їх починають використовувати з 2,5 —
3-річного віку, а після трьох років — для
відтворення. Кобили здатні виявляти високу
молочність.

Переважають масті — руда, рудо-чала, гніда,

гнідо-чала, бура та ін. Використовують на різних
сільськогосподарських і транспортних роботах,
плідників — як поліпшувачів робочого й продуктив­
ного конярства. В Україні коней цієї породи
розводять у Сумській області.
 Коней верхово-упряжних порід розводять
переважно на південному сході Росії, в Казахстані і
Середній Азії. Виведені вони шляхом схрещування
місцевих степових або гористих кобил з
жеребцями східного походження при табунному
або культурно-табунному утримання.
Використовують їх на сільськогосподарських
роботах, в кінному спорті, кінному туризмі.
Характерні особливості коней — висока
продуктивність, витривалість, хороша плодючість і
довголіття.
3. Відтворення і племінна
робота в конярстві.
У конярстві племінна робота спрямована на
удосконалення й виведення нових порід,
отримання жеребців-плідників із метою
використання у масовому конярстві, вирощування
коней для реалізації і спорту.

З верховими і рисистими породами ведуть роботу в

напрямі підвищення жвавості, поліпшення
спортивних та продуктивних якостей, а з
ваговозними — вантажопідйомності, витривалості
й рухливості.
Племінна робота в кіннозаводі полягає в ретельному
відборі тварин, індивідуальному підборі, розведенні
за лініями і родинами, оцінюванні племінних та
продуктивних якостей коней. На кінних заводах для
удосконалення порід використовують чистопородне
розведення, а якщо ставиться мета виведення нової
породи — то відтворне схрещування й підбір.
Для відтворення коней відбирають на основі
матеріалів бонітування.

Оцінюють їх за такими ознаками:

• походженням і типовістю,
• промірами,
• екстер’єром і конституцією,
• роботозданістю чи продуктивністю та
• якістю потомства, оцінюючи кожну ознаку за 10-
бальною шкалою.
Племінних коней бонітують у 2-річному віці — за
походженням, типовістю, промірами, екстер’єром, у
2,5 роки — вперше оцінюють за робочою
продуктивністю.

Щорічне бонітування продовжують до 7- річного віку

і виставляють у цьому віці першу оцінку за якістю
потомків. У подальшому дані бонітування
уточнюють через кожних три роки в міру
накопичення даних про якість потомків та інших
показників.
Для оцінювання тварин за екстер’єром і
конституцією всі ознаки, які бонітують,
розподілено на 3 групи:

І — голова, шия, тулуб;

II — кінцівки;
III — конституція, будова тіла, мускулатура,
сухожилля, зв’язки, темперамент, за які
виставляються бали.

Робочу продуктивність коней оцінюють за

результатами випробувань на іподромах і
спортивних змаганнях з класичних видів кінного
спорту.
У плані племінної роботи дається характеристика
племінного поголів’я, висвітлюються методи
племінної роботи, утримання й годівлі, система і
прийоми тренінгу та вирощування молодняку, а та­
кож інші організаційно-господарські заходи,
спрямовані на удоско­налення поголів’я коней
племінного заводу й отримання високоцінних
тварин.
 Метою розведення неплемінних коней є
використання їх на різних сільськогосподарських і
транспортних роботах та одержання від них м’яса й
молока.

Поліпшення поголів’я коней робочого напряму

спрямоване на виведення сильних, рухливих і
витривалих коней, добре пристосованих до
місцевих умов.

Основний метод розведення — промислове

схрещування місцевих коней з плідниками
заводських порід.
4.Годівля та утримання коней.
Систему утримання коней обирають з урахуванням
виробничої спрямованості галузі і природно-
кліматичних особливостей, наявності пасовищ,
водопою, потужності підприємства та напряму
продуктивності – спортивний, призовий,
продуктивно-прикладний та робочо-
користувальний.

Групи коней поділяють залежно від їх

використання:
• робочі – жеребці, кобили, мерини, що
використовуються для транспортних та інших робіт;
• укрючні коні у табунному конярстві (пастуші коні,
для охорони худоби);
• спортивні – жеребці, кобили, мерини, що
використовуються у класичних видах кінного спорту.
Згідно норм застосовують такі системи
утримання:

• стаєнну (трендепо, іподроми, кінноспортивні

школи, прокатні пункти);
• стаєнно-пасовищну (кінні заводи,
племрепродуктори);
• табунну (робочо-користувальне конярство).
При стаєнній системі коней утримують
індивідуально або групами: у денниках або секціях;
робочих коней – у стійлах. Поряд зі стайнями
влаштовуть вигульні майданчики (паддоки) для
вигулу жеребців, племінних кобил і молодняку на
відкритому повітрі та для тренінгу.

У літній період коні повинні знаходитися в таборах-

левадах з будівлями літнього (полегшеного) типу. В
звичайних господарствах і навіть на кінних заводах
для робочих коней вигульні майданчики не
передбачаються: як правило, будують конов'язь для
огляду і чищення тварин.
При стаєнно- пасовищній системі коней
утримують індивідуально або групами: у денниках
або секціях; робочих коней – у стійлах. Поряд зі
стайнями влаштовувують вигульні майданчики
(паддоки) для вигулу жеребців, племінних кобил і
молодняку на відкритому повітрі та для тренінгу.

У літній період коні повинні знаходитися в таборах-

левадах з будівлями літнього (полегшеного) типу. В
звичайних господарствах і навіть на кінних заводах
для робочих коней вигульні майданчики не
передбачаються: як правило, будують конов'язь для
огляду і чищення тварин.
При табунній системі коней протягом усього
року утримують на пасовищах у табунах. Для
укриття коней у негоду і в холодний період року
передбачено стайні з денниками (для утримання
жеребців-плідників і молодняку в тренінгу) і
спрощені стайні і загороди-навіси (для іншого
поголів'я).При цій системі коні, поділені за статтю і
віком на табуни, протягом всього року, або дещо
менше знаходяться на пасовищах і лише в окремі
періоди при необхідності їм надають додаткові
корми. Розрізняють табуни:
• маточні;
• кобилок і жеребчиків (окремо за віком: однорічок,
дворічок і т.д.).
Із-за природно-екологічних умов окремої місцевості
табунна система неоднорідна, і її умовно
підрозділяють на культурно-
табунну і покращено-табунну.
5.Використання коней та догляд за
ними.
Догляд за кіньми передбачає необхідність:
-створити відповідні умови для проживання коней:
побудувати стайню й забезпечити місця, де
тварини будуть вигулюватися);
-підібрати правильний корм і спланувати режим
годування;
-проводити чистку тварин і підковувати їх;
-забезпечити професійний ветеринарний контроль.
Доглядати за конем необхідно протягом усього його
життя. Його потрібно чистити й купати, зокрема –
очищати копита, також належне обслуговування
упряжі та спеціальне обладнання для коней,
відповідний випас і утримання, регулярні
відвідування ветеринара, огляд зубів і вакцинація.
 Чистка і купання коня 
Чистка шерсті – основа відповідного догляду за
конями. Якщо цим нехтувати, то можуть
паразитувати кліщі та воші, що дуже небезпечно для
коней. Кінь буде нервувати, також можуть лишатися
сліди крові. Тому необхідна регулярна чистка
щодня. Це не тільки поліпшує зовнішній вигляд коня,
але й діє як масаж та допомога в кровопостачанні
шкіри та м’язів.
Догляд за кіньми передбачає наявність відповідного
обладнання: спеціальна щітка, губка, гребінець,
гачок та масло для копит.
 Догляд за копитами
Один із найважливіших заходів із догляду – це
чистка копит, її варто проводити не рідше двох
разів на день. Перша проводиться при ранковому
огляді коня незалежно від того, буде він працювати
чи ні, а друга – після приведення його до стайні.
Ранковою операцією потрібно видалити з копит
солом’яне добриво, а при повторному забрудненні
також слід перевірити їхній стан.
 Підковування 

Встановлення підкови в наш час є звичайною

справою. Вони мають не тільки захисну функцію,
але часто також лікувальну. Копита можуть зазнати
розриву та деформацій, тому ці уражені частини
потрібно часто видаляти. Спеціальна форма
підкови часто може полегшити стан коней під час
прогулянки та допомогти їм залікувати ці рани. 

Сьогодні копита розрізняються відповідно до

використання коня. Гладкі та легкі підкови особливо
підходять для гоночних коней, а для роботи коней
підходять міцні та важкі підкови.
Ветеринарні обробки
З метою профілактики проводять:
-вакцинації проти грипу, правця, герпес-вірусу за
схемами вакцинації;
-забір крові, мазки на інфекційний метрит;
- діагностика гельмінтів, обстеження тощо.