Неолітична революція: рослинництво і тваринництво.

Неоліт – епоха розквіту техніки обробки каменю, кістки і дерева, при

широкому застосуванні і вдосконаленні шліфування, свердління, пиляння та
появі кераміки, ткацтва, плетіння і ін. Термін «неоліт» увів англійський
археолог Г.Чайлд. Неоліт (VІІІ – ІІІ тис. до н.е.) – новий кам’яний вік, період
переходу від привласнюючого типу господарства до відтворюючого. Техніка
обробки кам’яних знарядь у той час уже досягла високого рівня, перехід до
землеробства тривав дуже довго, набагато довше, ніж перехід до машинної
техніки, – приблизно 3 тис. років.
Приблизно 10 тис. рр. тому, коли планета виявилася переповненою
мисливцями й збирачами, почалася перша глобальна продовольча криза. Це
сталося наприкінці кам’яного віку. Примітивні знаряддя праці, відомі
мисливцям і збирачам, дозволяли вести тільки екстенсивне господарство, за
якого додаткова продукція виникає тільки за рахунок розширення чи
захоплення нових територій. Чисельність первісних людей не перевищувала 5 –
6 млн., але внаслідок того, що сировинна база однієї групи була дуже великою
й ставала все більшою в міру виснаження природних ресурсів, вільного
простору на Землі ставало все менше й менше. Планета виявилась
перенаселеною. Виникла об’єктивна необхідність переходу від екстенсивного
способу господарювання до інтенсивного, при якому більше продукту
отримують з тієї ж території завдяки більш досконалим знаряддям праці й її
організації. Вихід з важкої кризи людство знайшло у переході від
збиральництва спочатку до городництва, а потім до землеробства.
Дві лінії еволюції людства. Обробляти ґрунт людина почала почалася
близько VІІІ тис. до н.е. на Близькому Сході (Туреччина, Ірак, Іран, Сирія,
Йорданія, Ізраїль), в області «плодючого півмісяця». Відбувся перехід від
городництва до землеробства. Мешканці цієї частини Землі стали першими
землеробами й пастухами. Давні мешканці Середнього Сходу, піонери у
виробництві продуктів, збагатили своє харчування й добавили до
повсякденного раціону домашню їжу (пшеницю, ячмінь, овець і гусей). Сотні
тисяч років до цього люди покладалися тільки на дику їжу й милість природи.
Інша лінія еволюції йшла від мисливства
до скотарства (пастушества). Для багатьох
суспільств вона виявилася тупиковою,
оскільки й сьогодні на планеті зустрічаються
відсталі пастуші племена, що так і не
перейшли до цивілізованого життя. Правда,
більшість скотарських суспільств вступило
все-таки в сучасну фазу розвитку, але зробила це багато пізніше землеробських
суспільств.
Спочатку ми розберемо тваринництво,
яке проявилось через доместикацію.
Доместикація – це одомашнення тварин, їх
розведення в домашніх умовах. Учені
вважають, що саме вона призвела до появи
пастуших (скотарських) суспільств. Знання
про розведення тварин люди отримали вже у верхньому палеоліті, коли
окремих диких тварин не вбивали, а залишали розмножуватися. Більш
досконалі засоби полювання, наприклад, загінне полювання, коли все стадо
потрапляло в пастку й тварин уже можна було не поспішати вбивати, сприяло
їхньому одомашненню. Розведення кіз і овець, раніш за все приручених у
Персії й Анатолії (до поч. VІІ тис. до н.е.), мало ще й ту перевагу, що ці
тварини жили стадами й тому звикли слідувати за вожаком. Пастушество як
одна з форм життєзабезпечення, можливо, з’явилося навіть раніше
примітивного землеробства. Оскільки воно виникло в природних умовах, які
мало придатні до агрокультури, вчені вважають, що спеціалізоване
пастушество розвинулося головно тоді, коли землеробські народи розселилися
в природних середовищах з меншою продуктивністю й, пристосовуючись до
оточуючих умов, почали доместикацію тварин. Якщо в природних умовах
тварини самі вибирали собі вожака, то тепер за них це робили люди, віддаючи
перевагу більш слухняним і плодовитим тваринам. Знахідки в Ірані свідчать
про те, що одомашнені кози й вівці існували приблизно з VІІ тис. до н.е., їх
виводили не тільки для м’яса, а й для отримання молока й вовни. Свиней,
одомашнених тут на початок VІ тис. до н.е., у великих кількостях не розводили,
бо вони потребували багато корму й були розносниками хвороб. Тури на
Близькому Сході вважалися священними тваринами, символом мужності й
сили. Домашніми тваринами були й собаки, але час їх одомашнення неясний,
ведуться суперечки (дехто називає дату – ХV тис. до н.е.). Таким чином,
скотарство виросло з мисливства, коли люди переконалися, що приручати
тварин краще, ніж вбивати їх на полюванні. Зручніше тримати тварин у загоні,
підгодовувати їх, а потім у разі потреби вбити й з’їсти їх. Але щоб годувати
тварин, треба готувати поля, де можна косити сіно, й тримати пасовиська, куди
на літо виганяти стадо.
Приручення тварин і зародження
пастушества дали людству нове джерело
енергії – тягловий скот. На зміну палкам-
копалкам прийшов плуг, запряжений волами.
Розвиток же землеробства дозволив
використати частину врожаю на корм скоту.
Але чим більше було скота в господаря, тим
частіш приходилося використовувати все ж
таки підніжний корм і пересуватися в
пошуках пасовиськ. Поступово частина
племен, особливо там, де було важко з травами, почала спеціалізуватися на
скотарстві. Навпаки, інша частина племен твердо стала на шлях розвитку
землеробства. Класи могли з’явитися тільки у зв’язку з появою прибавочного
продукту, а його могли дати тільки землеробство й скотарство. Коли вдалося
приручити биків і вивести волів, то з їх допомогою обробка землі піднялася на
більш високий рівень. Палочно-мотичне городництво змінилося орним
землеробством. Оскільки стада тварин повинні регулярно переміщуватися в
пошуках корму й води, людям приходилося пересуватися слідом за ними, вести
кочовий спосіб життя. Це – не блукаючий спосіб життя, який вели стародавні
мисливці й збирачі, це спосіб життя специфічний, але культурний.
 Історики вважають суспільства кочівників (номадів) соціально більш
вільними й політично незалежними в порівнянні із землеробськими. Дійсно,
кочовий спосіб життя став основою для формування могутніх імперій
(Скіфський та Гунський союзи, Монгольська держава (на півночі і сході ми і
тепер маємо клятих монголів, які ніяк не успокояться і живуть кочовим
способом постійно нападаючи на чужі землі і розорюючи їх, хоча вже і так
купу наших етнічних земель «схавали» і ніяк не успокояться, сучасна тваринна
держава - опудало на чолі і стадо рабів позаду, які по історії привикли бути
рабами і вільний спосіб життя українців їм поперед горла. Ще одна ознака
їхнього рабського способу мислення – це те, що вони ніяк не можуть здійснити
головну мрію раба – зробити рабом інших)), що розоряли землеробські країни
Азії й Східної Європи довгий час.
Протягом усього часу панування аграрної культури зростала кількість видів
одомашнених тварин і рослин, а рано розпочате застосування селекції постійно
вдосконалювало їх властивості. Спочатку технологія сільськогосподарського
виробництва була достатньо примітивною: скот ще не використовували в якості
тяглової сили, знаряддя виробляли з каменю й дерева, основним інструментом
землероба була палка-копалка. Тим не менш, у порівнянні з періодом
збиральництва й полювання продуктивність землі виросла в багато разів.
Збиральництво й полювання базувалися на застосуванні таких знарядь, для
яких потрібні були обширні площі, так, щоб прогодувати одну людину
потрібно було біля 2 км. кв. Землеробство дозволило різко скоротити кормову
площу, яка потрібна для одної людини.
Далі розглянемо рослинництво через культивування рослин та його вплив
на подальший розвиток. Початок землеробству поклало окультурювання
рослин. Цей термін означає перетворення диких рослин в культурні злаки.
Давня людина давно помітила, що злаки є
їстівними рослинами. В регіоні «плодючого
півмісяця» (Близький Схід) ріс злак із
крупними зернами – дика пшениця. Вона
розмножується, коли зрілі колосся
розкриваються і з них випадають зерна.
Довга й жорстка ость допомагає їм за
посередництвом вітру летіти далеко від
материнської рослини й після падіння на
землю міцно закріплюватися в ґрунті. Цей
спосіб розмноження, цілком нормальний для природи, створював для давнього
збирача великі незручності, бо він або змушений був збирати незрілі колосся,
або ж втрачав багато зерен при збиранні врожаю. Вочевидь, саме ці недоліки й
стали причиною окультурювання пшениці. Окультурені ж рослини настільки
змінилися в порівнянні з дикоростучими, що виведені сорти вже не могли рости
без втручання людини.
Дика пшениця має багато важливих властивостей. Так, дослідник у галузі
землеробства Джек Р.Харлан довів, що дика пшениця відрізнялася такою
гущиною, що сім’я давнього збирача за три тижні роботи могла зібрати більше
зерна, ніж їй було необхідно на цілий рік (близько 1000 кг). І сьогодні дика
пшениця у великій кількості росте на Близькому Сході. Людина, працюючи за
технологією неоліту, без особливих зусиль може назбирати кілограм пшениці.
Дика пшениця швидко зріє і врожай можна збирати з періодичністю в три
тижні. Але, зібравши зерно, його треба десь зберігати, довгий час залишаючись
поблизу від цього джерела їжі. Так з’явився ще один стимул перейти до осілого
життя.
В Китаї 8800 рр. тому окультурили просо й рис. Просо – висока груба
трав’яниста рослина, зерном якої живиться третина населення планети, в США
використовується для корму скота. В Америці першими людина окультурила
кукурудзу й картоплю (звідтоді й донині Америка входить у світову маїсову
зону. Маїс – це кукурудза).
Перехід до землеробства означає остаточну зміну блукаючого образу життя
осілим укладом. Раніш за все це сталося там, де цьому сприяв клімат – на
Близькому Сході й у Північній Африці. Тут урожай хлібних злаків можна було
збирати протягом шести місяців, а розводячи додатково скот, можна було довго
залишатися на одному місці. Завдяки землеробству одна сім’я здатна
забезпечити себе за 1 – 2 місяці.
Давні форми занять – збиральництво,
полювання й рибальство як додаткові
зберігаються у багатьох народів і досі.
Землеробство поділяється за способами
обробки ґрунту на підсічно-вогневе
(вирубка дерев і кущів на дільниці й
спалювання їх для удобрення ґрунту золою),
переложне (інша назва першого типу,
пов’язана з необхідністю через певний час
кинути дільницю й перейти на нову), ручне
(обробка ведеться примітивними знаряддями – палкою-копалкою, колом,
кетменем тощо), мотичне (варіант ручного, обробка землі проводиться за
допомогою широко розповсюдженого знаряддя праці – мотики), орне, або
плужне. Розрізняються ще й такі види землеробства, як зрошене, поливне,
заливне (рисоводство) й богарне (розведення культур на сухих землях).
Перехід до штучного вирощування зернових відбувся не одразу. Потрібен
був проміжний етап, на якому людство випробувало штучне вирощування
овочів. Отже, городництво являє собою якби пробне, чи пілотажне,
дослідження можливостей землеробства. Різниця між цими двома укладами
господарства невелика. При городництві працюють вручну примітивними
знаряддями праці. Інколи подібний тип господарства називають фермерством.
Культивування коренеплодів поєднувалося з розведенням рогатого скота.
Поступово від коренеплодів перейшли до культивування ячменю та пшениці.
Городництво плавно переростало в орне землеробство.
Таким чином, приручення тварин та
окультурювання рослин різко змінило
спосіб господарювання й образ життя
людини. Після періоду мисливства й
збиральництва прийшов час землеробства,
на зміну бродяжництву прийшла осілість.
Поєднання тваринництва й зернового
господарства призвело до появи сучасного типу сільського господарства –
двогалузевого, або змішаного.
Таким чином, неолітична революція стала завершальним етапом розвитку
простих суспільств і прологом до складного суспільства. До складних
суспільств відносяться такі, де з’являється прибавочний продукт, товарно-
грошові відносини, соціальна нерівність і соціальна стратифікація (рабство,
касти, стани, класи), спеціалізований і широко розгалужений апарат
управління.
Соціальним наслідком неолітичної революції стала поява аграрного
суспільства. Спеціалізація племен, як на скотарстві, так і на землеробстві
викликала ріст продукції, яку легко можна було обміняти на інші товари.
Надлишковий продукт, характерний для етапу вожацтва, змінився додатковим
продуктом, який, на відміну від першого, можна використати не тільки для
продажу, а й для експлуатації найманої праці. По суті, надлишковий продукт
ненабагато перевищував життєво потрібний продукт і являв собою скоріше
продуктові запаси.
При землеробстві одна сім’я здатна забезпечити себе за 1 – 2 місяці, а решта
робочого часу йде на виробництво додаткового продукту, значна частина якого
відчужується на користь держави й правлячого класу. Роль землеробства, як
позитивна, так і негативна в історії людського суспільства є дуже високою.
Навіть сьогодні сільське господарство залишається фактором глобального
порядку. Ось лише деякі факти:
- жодна тварина ніколи не займалася землеробством чи фермерством;
- саме землеробство призвело до появи людської цивілізації,
писемності, класів, міст тощо;
- практично все населення планети, за малим виключенням, існує
сьогодні завдяки продуктам, отриманим від землеробства;
- майже вся земля, придатна для пашні, сьогодні віддана
землеробству;
- виникнувши 10 тис. рр. тому, землеробство пережило всі інші
господарські уклади й типи економіки, не втративши своєї актуальності.
 Незрозумілими виявляються причини, які змусили суспільство мисливців і
збирачів, що жили доволі непогано, перейти до землеробства, внаслідок чого їм
стало жити набагато важче. Що ж змусило людей винаходити більш досконалі
знаряддя праці, приручати тварин, окультурювати рослини, зайнятися
будівництвом постійних селищ? Тут думок багато, називаються й
перенаселеність Землі, й різка зміна клімату, потенційна цікавість і геніальне
прозріння, звуження ресурсної бази через
перетворення степів на пустелі, перехід до
приватної власності на землю, природний
відбір, зміна генетичного коду, нова
система адаптації до навколишнього
середовища та багато чого іншого. Жодна
з них поки що не знайшла підтвердження
фактами, хоча все більше лунає думок, що
причиною все ж таки була екологія, бо все
наближалося до екологічної катастрофи.
Але однаково виглядає незрозумілим те, що приблизно 10 тис. рр. тому в різних
куточках планети з’явилися групи людей, які несподівано кинули попередній
спосіб господарювання, збиральництво, яке практикували десятки тисяч років, і
стали повільно переходити до нового образу життя. Вони приручили диких
тварин заради отримання молока і м’яса, окультурили дикі рослини й овочі
заради випічки хліба й отримання для організму додаткових вуглеців, виділяли
дільниці землі й застосовували на них невидані раніше знаряддя праці.
При переході до землеробства вперше з’явився в людей карієс, який був
невідомий мисливцям і збирачам, які жували жорсткі стеблини рослин, а також
коренеплоди, клубні й цибулини. Вчені твердять, що предки людини довгий час
харчувалися змішаною їжею. Вони використовували й нагріту на вогні їжу,
підігріту з добавленням трав воду. Зернові й молочні продукти в їжі були
практично відсутні. За іншими даними, людина епохи пізнього палеоліту
вживала багато тваринного білка, що могло сприяти швидкому фізичному
розвитку й статевій зрілості, але не довголіттю. Людина виживала, вживаючи
ягоди, плоди й їстівні коріння. Зараз ми багато вживаємо полуфабрикатів й
штучних продуктів. Отже, в ході розвитку людини її харчування багато разів
мінялося, причому давні люди поступово звикали до нової їжі, у склад якої в
тій чи іншій мірі входили м’ясні й рибні продукти. Раціон харчування сучасної
людини склався десь 250 – 300 р. тому. Як уважають деякі вчені, найкраща
дієта – та, яка була якраз у первісної людини. Експериментально доведено, що в
людей, які всього два тижні харчувалися «первісною їжею» – корінцями,
насінням, горіхами, ягодами й іншими дарами природи, на 30% знижувався
рівень холестерину в крові.
Однак причина такого якісного стрибка людського суспільства залишається
все-одно нез’ясованою.