1.Які існують форми власності у сільському господарстві?

Сільське господарство – це сукупність

виробництв матеріальної сфери, яка забезпечує людей харчовими продуктами, а харчову й легку
промисловість – сировиною. Ефективність роботи на землі значною мірою залежить від аграрних
відносин - форми землеволодіння та землекористування, що впливають на спосіб виробництва й
визначені характером законів країни про землю. Головним в аграрних відносинах є розподіл землі.
За формою власності на землю та використання земель розрізняють дрібно- і високотоварний
сектори. Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосп. продукції для власного
споживання селянами-виробниками. Рівень агротехніки дуже низький, переважає фізична праця,
продуктів вистачає лише для себе. Форми власності бувають різними. Більша частина площ
припадає на дрібні селянські госп. Високотоварний сектор – це великі, добре організовані госп. ,що
використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. Їхнє
виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. Такі господарства забезпечують не лише
внутрішній ринок країни, а й експорт. У високотоварному секторі переважають державна та
приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.
Воно виникло із зародженням капіталістичних відносин. Метою такого господарства є вироблення
продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Основа – родинна ферма з використанням
власної або найманої робочої сили.

2.З яких виробництв складається сільське господарство? У сільському госп. виокремлюються дві
великі групи: рослинництво і тваринництво. Рослинництво є одним з найдавніших видів людської
діяльності. У ньому культивують понад 1,5 тис. видів культурних рослин. До складу рослинництва
входять два виробництва: рільництво – вирощування на ріллі небагаторічних рослин та садівництво
й виноградарство – культивування багаторічних рослин. У рільництві виділяють такі групи: зернові,
технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові. Тваринництво - розведення, догляд та
використання сільськогосп. тварин. Воно забезпечує людей цінними харчовими продуктами, а легку
промисловість – сировиною. Основними виробництвами тваринництва є скотарство, свинарство,
вівчарство та птахівництво. Скотарство - розведення великої рогатої худоби – корів, буйволів, яків.
Виокремлюють кілька напрямів скотарства: молочне, молочно-м’ясне, м’ясо-молочне, м’ясне.
Свинарство дає людям майже 40% м’яса, а також сало, шкури, щетину. Існують такі напрями
свинарства: сальний, м’ясо-сальний, беконний та щетинний. Вівчарство є типовою галуззю
посушливих районів, а також гірських масивів. Напрями вівчарства: тонкорунний, напівтонкорунний,
м’ясо-вовно-молочний, каракульський, курдючний, овчино-шубний.
Птахівництво дає людям близько 20% м’яса, а також яйця, пір’я, пух. Ця галузь стала найбільш
прогресивною у високорозвинутих країнах. Іншими галузями тваринництва є шовківництво,
бджільництво, конярство, оленярство, розведення верблюдів, хутрове звірівництво та інші.

3.Охарактеризуйте виробничі зв’язки сільського господарства з промисловістю та сферою послуг.

Сільське госп. є важливою частиною матеріального виробництва. Але продукція потребує
зберігання, переробки та реалізації населенню. Водночас сучасне сільське госп. не може існувати
без спеціальних машин, хімікатів, кормових добавок, палива та електроенергії. Тому сільське госп.
тісно пов’язане виробничими зв’язками з іншими виробництвами та формує навколо себе цілу
агровиробн. сферу, яка складається з трьох взаємопов’язаних ланок. Перша ланка виробляє засоби
виробництва для усієї агровиробничої сфери та обслуговує її (машинобудування, хімічна
промисловість, електроенергетика, комбікормова промисловість); друга – сільське госп.
(тваринництво та рослинництво); третя ланка займається транспортуванням, зберіганням,
переробкою та збутом продукції. Тільки за злагодженої роботи усіх ланок досягається мета
агровиробничої сфери – задоволення потреб населення у продовольстві та побутових товарах, а
виробників – у прибутку.

4.З яких виробництв складається рослинництво України. Рослинництво є основним виробництвом

сільського господарства України. Воно займає посівні площі у 272,4 тис. км2, що становить 65,6% усіх
сільгоспугідь. В Україні рослинництво представлене двома виробництвами: рільництвом, а також
садівництвом й виноградарством. У рільництві України вирощують: зернові, технічні, бульбоплідні,
овоче-баштанні, кормові. Зернові культури поділяють на: хлібні, зернофуражні, круп’яні та
зернобобові. Основною хлібною культурою України є пшениця. Найчастіше вирощують 2 види
пшениці: тверду та м’яку. В зонах степу та лісостепу. Жито – важлива хлібна культура. З нього печуть
чорні сорти хліба. Жито культивують на Поліссі, у зонах лісостепу. Лідером серед зернофуражних
культур кукурудза. У нас культивується переважно у степовій зоні. Також зернофуражні культури в
Україні - ячмінь та овес. Ячмінь посідає 3-тє місце за посівами серед зернових культур в Україні.
Ячмінь культивують переважно у лісостеповій та степовій зонах. Невибагливий до умов овес
вирощують на Поліссі. Серед круп’яних культур України найбільші площі зайнято під гречкою. її
вирощують на Поліссі. З інших круп’яних культур в Україні вирощують просо, сорго та рис. Просо
вирощують у степовій зоні. Сорго у нас його культивують у степовій зоні. В Україні вирощують багато
видів зернобобових культур. Частина з них є продовольчими, інші – кормовими рослинами.
Найпоширеніший горох, який культивують здебільшого на Поліссі. Посухостійку квасолю вирощують
переважно у степовій зоні. Ще на Поліссі вирощують вику та люпин. Найпоширенішими технічними
культурами в Україні є соняшник, соя, ріпак та цукрові буряки. Водночас втратили своє колишнє
значення льон-довгунець, коноплі, хміль та тютюн. Соняшник займає близько 22% усіх посівних
площ в Україні, зосереджено в степовій зоні та на півдні лісостепової. Серед інших олійних культур в
Україні у степовій зоні вирощують сою, ріпак, льон-кучерявець, гірчицю, рижій. З ефіроолійних
культур в Україні найбільше вирощують коріандр. Нині займає невеликі площі у лісостеповій зоні.
Важливе місце з-поміж технічних культур України займають цукрові буряки. В Україні культивується
переважно у межах лісостепової зони. Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарної
промисловості використовують хміль. Невеликі площі під тютюн лишилися у Закарпатті,
Придністров’ї та Криму.
5.Які рослини називають «трьома хлібами людства»? Головними продовольчими та фуражними
рослинами є зернові культури. Провідне місце належить рослинам, які називають «трьома хлібами
людства»: пшениці, рису та кукурудзі. Пшеницю Лідерами являються Китай, Індія та США. Відомо
понад 20 видів пшениці, проте найбільше значення мають два: тверда і м’яка пшениця. Рис є
основною продовольчою культурою майже для половини людства. Це типова культура мусонного
клімату. Його культивують майже завжди за штучного зрошення у тропічному та субтропічному
поясах Азії, Латинської Америки, Африки. Лідерами за збиранням рису є Китай, Індія та Індонезія.
Кукурудзу вирощують як для фуражних так і для продовольчих потреб. Вона – світовий «лідер» з-
поміж зернових культур за збиранням. Багато кукурудзи вирощують Китай, Бразилія, Аргентина,
Україна. Спільними ознаками всіх технічних культур є те, що їх вирощують як сировину для
подальшої переробки в різних галузях промисловості. Основними волокнистими культурами світу є
бавовник, джут, льон-довгунець. Країни лідери Індія, Китай, США, Пакистан. Найпоширенішими
олійними культурами є соя, соняшник, ріпак, арахіс, олива, олійна пальма. Країни лідери США,
Іспанія, Китай. Цукристими культурами є цукрова тростина та цукрові буряки. Лідери Бразилія, Індія,
Китай, Франція, Німеччина, США, Україна.

6.Що таке ресурсозабезпеченість, як її обчислити. Природні ресурси розміщені на планеті

нерівномірно. Ресурсозабезпеченість – кількісне відношення між обсягом відомих запасів
природних ресурсів та розмірами їх використання. Для визначення, на скільки років вистачить тих чи
інших видів природних ресурсів, користуються:
ресурсозабезпеченість = Відомі запаси ресурсу/Обсяги використання
Якщо ресурсозабезпеченість обчислюють у роках, то це дає уявлення, на скільки їх вистачить за
сучасних темпів використання. Основними паливно-енергетичними ресурсами світу є нафта,
природний газ та кам’яне вугілля. Навколо басейнів видобутку вугілля склалися старі промислові
райони у Європі та Північній Америці. Найбагатшими на вугілля регіонами світу є Азія, Північна
Америка та Європа. Більшість вугільних басейнів розміщується на території США, Індії, Китаю, Росії та
в Південній Африці. До найбільших кам’яновугільних басейнів світу належать Аппалацький (у США),
Кузнецький, Ленський та Тунгуський (у Росії), Північно-Східний (у Китаї), Південно-Східний (в
Австралії). В Європі кам’яновугільні басейни світового значення – це Рурський (у Німеччині),
Донецький (в Україні), Верхньосілезький (у Польщі). Нафту і природний газ почали використовували
значно пізніше. Оскільки переважна більшість нафтогазоносних басейнів розміщена в країнах, що
розвиваються, а використовується в розвинутих країнах. Родовища нафти та природного газу часто
трапляються разом. Серед багатьох тисяч нафтогазоносних районів вирізняються родовища-велетні.
Їх відомо близько 50. Майже половина родовищ-велетнів сконцентрована в країнах Близького
Сходу. Понад 85% світових запасів нафти та майже 80% природного газу зосереджено у 10 країнах
світу. Серед країн, багатих на нафту, понад половину світових покладів зосереджено у чотирьох:
Венесуелі, Саудівській Аравії, Канаді та Ірані. Серед країн, багатих на газ, майже чверть світових
запасів припадає на Росію та ще майже третина – на Іран та Катар. Родовища зосереджені у великих
за площею нафтогазоносних басейнах. Найбільшим у світі є басейн унікальної концентрації нафти і
газу Перської затоки.