В.Д.

Іванова

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКТІВ

БДЖІЛЬНИЦТВА

КУРС ЛЕКЦІЙ

МИКОЛАЇВ 2009
 2
ББК 46.91
Н 21
УДК 638.1
Рекомендовано до видання методичною комісією викладачів факультету
технології виробництва і переробки продукції тваринництва, протокол №_____від
_____________ 2008 року.

В.Д. Іванова – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри технології

зберігання і переробки продукції тваринництва

Рецензент:
Б.О. Вовченко – доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач
кафедри технології виробництва продукції дрібного тваринництва Херсонського
державного аграрного університету

Іванова В.Д.
Технологія виробництва продуктів бджільництва: Курс лекцій. –
Миколаїв: МДАУ, 2009. – 245 с.

Курс лекції нараховує 17 лекцій, включає методичний матеріал з питань біології

бджолиної сім’ї, весняних та осінніх робіт на пасіці, способи розмноження бджіл та
бджолиних сімей, технологію отримання продукції бджільництва, організації праці,
планування та обліку в бджільництві.

Іванова В.Д.
МДАУ, 2009
 3
ВСТУП
Бджільництво є давнім ремеслом народу і лише на початку ХІХ століття воно
стало галуззю сільського господарства.
На сучасному етапі бджільництво, як галузь, займається не лише розведенням
бджолиних сімей і отриманням продуктів власного походження, а й використанням
бджіл на запиленні ентомофільних сільськогосподарських культур.
Україна – країна інтенсивного землеробства, в якій майже половина посівів
сільськогосподарських культур потребує перехресного запилення.
Від бджіл ми отримуємо мед, віск, квітковий пилок, маточне молочко, прополіс,
бджоліну отруту, гомогенат трутневих личинок. Крім того останнім часом у медицині
використовується бджолиний підмор.
Використовуючи медоносні ресурси, від однієї бджолиної сім’ї можно отрімати
до 100 кг меду. Основний продукт бджільництва – мед, відрізняється від цукру
приємним смаком і лікарськими властивостями.
Поширюється застосування в медицині бджолиної отрути, маточного молочка та
прополісу.
До двох третин отриманого від бджіл воску використовується на виготовлення
вощини, решту воску використовують у парфумерії, медицині та інших галузях.
Багата кормова база України ще не повністю використовується.
Медозбори нестабільні, продуктивність праці пасічників залишається низькою,
на більшості пасік відсутня механізація трудомістких виробничих процесів.
З метою збільшення товарності й рентабельності пасік необхідно володіти
теоретичними знаннями і практичними навичками з догляду за бджолиними сім’ями, та
збереження їх під час зимівлі.
Провідна роль у збільшенні рентабельності галузі належить спеціалістам
господарств.
Медоносна бджола здавна була і залишається дотепер предметом зацікавленості
людей у пізнанні доладного способу життя та діяльності у формі сім’ї, що досягла
високого рівня інтеграції живої природи. Потреба готуватися до пасічникування і
постійно вивчати життєдіяльність бджолиної сім’ї виникла й посилювалася в процесі
історичного розвитку галузі та вдосконалення засобів і методів праці.
 4
Лекція

1 Завдання та перспективи розвитку бджільництва в Україні

План лекції:
1. Бджільництво – прибуткова галузь сільського господарства.
2. Історія розвитку бджільництва в Україні та за кордоном.
3. Сучасний стан бджільництва в Україні.
4. Завдання та проблеми розвитку бджільництва в Україні.

1. Бджільництво – прибуткова галузь сільського господарства

Бджільництво з давніх давен є одним з улюблених промислів нашого народу. В
жодній іншій державі бджільництво так не поширене, як в нашій. Україна –
густонаселена держава з добре розвиненим рослинництвом, що потребує запилення.
Бджоли дають цінні поживні та лікувальні продукти, сировину для промисловості та
медицини. Розведення бджіл э захоплюючим заняттям. Не випадково елементи
бджільництва знайшли своє відображення в народному билинному епосі та художніх
творах. В інших країнах бджолі вклонялися: на Сході її зображували на амулетах,
коронах, у Німеччині бджолину матку називають ―королева‖, египетським фараонам,
які особливо відзначлися в бою, давали титул ―повелителя бджіл‖.
У Київській Русі одним з основних занять слов’ян було бджільництво.
Добування меду з дупл дерев, у яких жили бджоли, було основним видом полювання.
Дупла позначували, згодом почали перевозити ближче до поселень. Першим
знайомством з бджолами можно назвати доісторичний період – 7 тисяч років до нашої
ери (наскельні малюнки в Іспанії).
Бджільництво є важливою галуззю сільського господарства. Від бджіл
отримують цінний дієтичний та лікувальний продукт – мед і сировину для
промисловості – віск. Окрім основних продуктів, від бджіл отримують маточне
молочко, квітковий пилок, прополіс, гомогенат трутневих личинок, бджолину отруту,
що застосовується в медицині та ветеринарії. У районах розвиненого землеробства
бджіл використовують на запиленні ентомофільних культур. Запилення бджолами
рослин підвищує їх урожайність, поліпшує якість насіння та плодів, підвищує їх
схожість. Бджолозапилення є одним з основних агроприйомів з вирощування
сільськогосподарських культур.
 5
На відміну від більшості сільськогосподарських тварин, бджоли не лише
збирають їжу для себе в природі, а й перероблюють її для тривалого зберігання,
енергійно охороняють від шкідників та ворогів, самі регулюють її споживання влітку та
взимку. Бджолині сім’ї можуть жити та розмножуватися в дуплах дерев без втручання
людини.
До 1500 року бджоли були відомі лише в Європі, Африці та Азії. У 1530 році їх
завезли до Бразилії та Америки, у 1822 році до Австралії, у 1842 році – до Нової
Зеландії. Кліматичні умови сприяли швидкому розмноженню бджіл по всій Європі.
Бджолиним промислом людина займалася протягом багатьох століть. Організація
пасіки і розведення бджіл у традиціях українського народу вважається ознакою доброго
господаря. Медоносна бджола була здавна і залишається дотепер предметом
зацікавленості людей у пізнанні складного способу життя та діяльності у формі сім’ї,
що досягла високого рівня інтеграції живої природи з її своєрідними особливостями
взаємодії особин.

2. Історія розвитку бджільництва в Україні та за кордоном

У історичному розвитку бджільництво пройшло ряд етапів від глибокої давнини,
коли кочові племена почали відбирати з гнізд диких бджіл, стільниковий мед, до
нинішнього стану розвиненої, технічно оснащеної галузі з широким використанням
різних виробів на основі продуктів бджолиної сім’ї.
Полювання на диких бджіл забезпечувало людей поживним солодким
продуктом, як і добування в природі іншої їжі. Цей промисел розвивався і був досить
поширеним у наших предків. Хижацьке руйнування бджолиних гнізд завдавало значної
шкоди. Виживанню медоносної бджоли як виду сприяла властива їм форма
розмноження роїнням і здатність розселятися повсюду, де була відповідна рослинність
для створення запасів корму та можливість знаходити житло в захищених місцях –
дуплах дерев, щілинах скель, тощо. Щоб збільшувати збір меду в людей виникла
потреба влаштовувати високо у стовбурах живих дерев штучні дупла – борти для
природного поселення роїв.
Наступний етап розвитку бджільництва у лісових місцевостях є бортництво.
Особливо воно мало місце у слов’ян. Починаючи з ІХ століття у Київській державі мед
та віск набувають важливого значення в економіці натурального господарства. По
Дніпру та іншими торговими шляхами цінні продукти бджіл вивозили до багатьох
країн, особливо у Грецію, та обмінювали на різні товари. Мед використовували для
приготування багатьох страв і напоїв. Бджільництвом займалися бортники, що брали
 6
ліси в оренду у князів та бояр, а також мали свої борти. Бортництво було під охороною
держави. Законами князя Ярослава Мудрого передбачалися заходи покарання у разі
пошкодження бортів. Розквіт бортництва тривав до початку ХІІІ століття.
Новим етапом розвитку бджільництва стало утримання сімей у дерев’яних
колодах і дуплянках. Колода – це нерозбірне житло бджіл, штучно виготовлене з
товстого дерева завдовжки до 1,5 м. Спочатку колоди розміщували на деревах, а потім
підвозили до дому. Разом з ними виготовляли дуплянки. Х–ХІ ст. – це час перетворення
бортової форми бджільництва на пасічну. Розвитку бджільництва сприяла багата
медоносна рослинність лісів, родючі ґрунти, великі простори, мало заселені людьми, та
любов до бджіл українського народу. Багато селян мали по 200–400 вуликів з
бджолами. Більшість меду продавалася за кордон. Бортники Лебединської дачі
Київської Русі давали 24000 пудів меду за рік (384 т), а таких дач було не менше тисячі.
У теперішній час борти залишились у Башкорстані – Бурзенський заповідник,
одним із завдань якого є вивчення умов існування башкирських бджіл, що мешкають у
природних та штучних дуплах (бортях), що відрізняються підвищеною зимостійкістю
та пристосованістю до використання нетривалого але значного взятку з липи.
З другої половини ХІХ століття почався занепад бджільництва внаслідок
вирубування лісів, освоєння родючих земель під сільськогосподарські культури, що
витісняли медоносні рослини, медозбори зменшувалися. Для підтримання медозборів
на економічно вигідному рівні не вистачало прогресивних методів розведення бджіл і
ефективної технології одержання продукції.
Нова ера бджільництва почалася з винаходу в Україні першого розбірного
рамкового вулика. Визначний український діяч Петро Іванович Прокопович (1775–1850
рр.) винайшов і впровадив з 1814 р. новий рамковий вулик, що стало революцією –
зрушенням у бджільництві всього світу. З’явилася можливість добування чистого меду
без знищення бджолиних сімей. Разом із використанням розбірних вуликів він
розробив методи розведення бджіл та догляду за сім’ями.
Присвятивши себе і своє життя бджільництву, П. І. Прокопович вважав
необхідним підвищення рівня освіченості пасічників і поширення знань про бджіл. У
1828 р. він відкрив на Чернігівщині школу бджільництва, це була перша школа в усій
Європі. Упродовж 52-х років в ній було підготовлено до 1000 кваліфікованих
пасічників, які працювали не тільки в Україні, а й по всій Московській імперії і в ряді
зарубіжних країн. Школа була водночас науковим центром пасічництва.
П. І. Прокопович почав займатися бджільництвом маючи 30 бджолиних сімей і
довів їх до 6000.
 7
ХІХ ст. було віком розвитку бджільництва. Найважливішими винаходами після
вулика стали запропонований спосіб виготовлення штучної вощини (Й. Мерінг, 1857) і
медогонки для добування меду із стільників (Ф. Грушка, 1865). Два винахідники Дадан
та Блатт незалежно один від одного винайшли рамку Дадана–Блатта, а американець
Лоренцо Лангстрот визначив бджолиний простір (1851 р.). Ці світові нововведення
дозволили створити вулик з пересувними рамками, що вплинуло на весь подальший хід
розвитку бджільництва.
У наукове і технічне забезпечення галузі на шляху складного її розвитку
зробили свій внесок діячі багатьох країн світу. В Німеччині Вагнер у 1861 р. винайшов
вальці для виготовлення вощини. В нашій державі перші вальці для виготовлення
вощини були зроблені у 1882 р. одеським майстром К.А. Кузьменком.
У технічному переоснащенні вітчизняного бджільництва провідна роль
належить В. І. Ломакіну, який заснував у 1887 р. під Харковом підприємство з
виробництва пасічницького інвентарю та різного обладнання.
Технічне оснащення бджільництва відбувалось у певному взаємозв’язку з
удосконаленням основного об’єкта – вулика.
Після П. І. Прокоповича було запропоновано понад 30 систем вуликів різної
конструкції. Перше місце серед різних конструкцій посів вулик–лежак на рамку
Дадана–Блатта, який широко використовують на пасіках України.
Таким чином до кінця ХІХ ст. було зроблено всі принципові винаходи та
відкриття, що стали основою для створення сучасної прогресивної системи
бджільництва у всіх країнах світу. У 1860 р. російський бджоляр Гусєв винайшов
―прилад для виведення маток‖ та метод штучного виведення маток, що став у наш час,
у різних варіантах, дуже поширеним у всіх країнах світу. Та не зважаючи на прогрес у
бджільництві, впровадження було слабким, товарність пасік залишалася низькою, вихід
меду на одну бджолину сім’ю становив – 6–8 кг. У 1910 р. у рамкових вуликах
утримувалось 35% від загальної кількості бджіл України, а середній розмір пасіки був
шість бджолиних сімей.
У 1906 р. вийшов перший журнал ―Українське бджільництво‖ за редакцією
Євгена Архипенка, який вважається засновником української періодики з
бджільництва. У Тернополі ―Крайове товариство українських пасічників‖, з 1914 р.
почало видавати часопис ―Український пасічник‖. Його головний редактор Василь
Пилипчук написав популярний ―Підручник пасічництва‖. Журнал двічі відроджувався і
нині видається у Львові. Поширенню знань про бджіл сприяла активізація самих
пасічників, які створювали товариства, спілки, кооперативи. Перше товариство
 8
пасічників в Україні засноване в Галичині (місто Коломия) у 1868 р., в Києві у 1896 р.
засноване товариство бджільництва, у 1908 р. – кооператив ―Трудова пасіка‖.
Було організовано спілки бджолярів у Львові, Житомирі, Харкові та інших
містах України. Товариства видавали журнали та книги.
Медоносні бджоли розселилися за допомогою людини на всіх континентах
Землі. Світове бджільництво нараховує до 50 млн. бджолиних сімей та величезну
кількість диких бджіл, що мешкають у дикому стані та не піддаються обліку.
За наявними даними, медоносна рослинність планети дозволяє утримувати до
150 млн. бджолиних сімей. Світове виробництво меду становить 400–500 тис. тонн, з
них 120 тис. тонн входить у експортно–імпортний товарооборот. У середньому на душу
населення виробляється 100–150 г меду, на одну бджолину сім’ю – 8 кг на рік.
Найбільш густо бджолами населена Європа. На її території без держав СНД
налічується 12,5 млн. бджолиних сімей. Серед держав західної Європи перше місце за
кількістю бджолиних сімей посідає Іспанія (1,4 млн.), Румунія (1,3 млн.), Німеччина
(1,3 млн.), Польща, Чехія (1,0; 1,2 млн.).
Незважаючи на велику кількість бджіл, західна Європа більше споживає, ніж
виробляє меду, що пояснюється слабкою кормовою базою та порівняно великим
споживанням. Наприклад, Німеччина виробляє на душу населення 180 г, а споживає 1
кг, на 1 га – чотири бджолиних сім’ї. Технологія бджільництва переважно
любительська – 5–50 бджолиних сімей, бджоловоди промислових пасік утримують
250–500 бджолиних сімей, але їх мало.
Азія заселена бджолами значно менше, на її території нараховується біля 5 млн.
бджолиних сімей на 10 км³. Медова продуктивність на одну бджолину сім’ю в
средньому становить 7 кг, а споживання на душу населення лише – 13 г. Слабкий
розвиток та низька продуктивність бджільництва Азії пояснюється великою кількістю
диких бджіл (індійська гігантська та карликова), які будують один стільник під
відкритим небом. У більшості районів Середньої Азії диких бджіл замінюють на
європейські породи, впроваджується вуликова система утримання бджіл.
Перше місце за кількістю бджолиних сімей та виробництвом меду посідають
Китай і Японія. На території Китаю налічується 4 млн. бджолиних сімей. Китай
вважається великим постачальником меду у Західну Європу та Японію. Средня
продуктивність – 4,6 кг меду на одну бджолину сім’ю. На території Японії
нараховується понад 200 тис. бджолиних сімей або більше 0,5 бджолиних сімей на 1
км².
 9
Африка посідає друге місце після Європи за кількістю бджолиних сімей. На її
території є понад 8 млн. бджолиних сімей або 1/4 бджолині сім’ї на 1 км². Загальна
кількість товарного меду – 45 тис. тонн або по 5,6 кг на одну бджолину сім’ю. На
Півночі Африки бджіл утримують у розбірних вуликах, у Центральній Африці – в
примітивних вуликах. Мед не має попиту. Африка є великим постачальником
бджолиного воску (до 3,5 тис. тонн)
Північна Америка це континент найрозвинеішого бджільництва, незважаючи на
пізнє завезення (ХІІ ст.), бджоли швидко прижилися і тепер нараховують 5,5 млн.
бджолиних сімей або одна бджолина сім’я на 1 км². Завезені бджоли швидко
адаптувались та збирають більше меду, ніж на своїй батьківщині. Середня
продуктивність однієї бджолиної сім’ї в США – 20 кг, Канаді – 40 кг, Мексиці – 30 кг, а
в її північній частині – 50 кг. У США щорічно отримують до 110 тис.тонн меду, або 510
г на одну людину, а споживають – 670 грам.
Важливою особливістю бджільництва США є концентрація і спеціалізація
галузі. Із 200 тисяч пасічників мають любительські пасіки до 50 бджолиних сімей – 170
тис.; від 50 до 500 бджолиних сімей – 28 тис.; 500 бджолиних сімей та білше – 8 тис.
(це промислові пасіки).
Бджільництво США спеціалізується за двома напрямками: медово–
запилювальний та розведення. Аренда бджіл для запилення сільськогосподарських
культур у США є обов’язковим агроприйомом. За кожну бджолину сім’ю, підвезену до
масиву, пасічнику виплачується 5–7 доларів, а це вартість 15–20 кг меду. У США
працює до 100 фермрських господарств, що спеціалізуються на виробництві
стільникових бджолиних пакетів. Вони мають саму високу продуктивність праці у
світі. На одного пасічника приходиться 2,16 тис. бджолиних семей.
Мексика, незважаючи на пізнє завезення бджіл, є державою з добре розвиненим
бджільництвом. За останні 20 років кількість бджолиних сімей збільшилася більш ніж у
два рази, а продуктивність у 2,5 рази. У Мексиці налічується 2,5 млн. бджолиних сімей,
які обслуговують 42 тис. пасічників. Щорічно на території Мексики виробляється 50
тис. тонн меду, 80% якого йде на експорт. Країна посідає перше місце у світі з експорту
меду. Багата кормова база, сприятливі погодні умови, висока організація праці (1000
бджолиних сімей обслуговують 4–5пасічників) дозволяють отримувати високі
результати. Фірма ―Миель Карлетта‖ має 250 тис. бджолиних сімей, щорічно
одержують до 2 тис. тонн меду (80 кг на одну бджолину сім’ю), 60 тис. плідних маток.
Порода – італійська, обслуговують 60 чоловік, навантаження на 1 пасічника – 400
бджолиних сімей.
 10
Південна Африка має 3 млн. бджолиних сімей, які щорічно дають у середньому
46 тис. тонн меду. Майже вся продукція експортується.
В Аргентині деякі господарства мають 25 тис. бджолиних сімей, за рівнем
механізації не поступається США.
Австралія і Нова Зеландія теж країни розвиненого сучасного бджільництва та
високих медозборів. Австралія має 450 тис. бджолиних сімей, із среднім медозбором –
96 кг на одну бджолину сім’ю. Щорічно виробляють 19 тис. тонн меду, экспортують 10
тис. тонн. На душу населення припадає 1,4 кг меду, споживають 0,94 кг. На 18 км² –
одна бджолина сім’я. Останнім часом через вирубку лісу медозбори знижуються. Нова
Зеландія має 200 тис. бджолиних сімей, загальне виробництво меду на рік – 6 тис. тонн
або 30 кг на одну бджолину сім’ю. На душу населення припадає 1,7 кг меду, а
споживають 1,6 кг. Це найвищий показник у світі.
Великий інтерес людини до пізнання життєдіяльності корисних комах сприяв до
постійного спілкування людей, тому у 1874 році було створено асоціацію пасічницьких
організацій ―Апімондія‖, а в 1883 році – першу міжнародну організацію бджолярів
―Комітет міжнародних конгресів з бджільництва‖. Міжнародні конгреси проводяться
кожні три роки в одній з країн членів „Апімондії‖, що об’єднує 72 держави світу.

3. Сучасний стан бджільництва в Україні

Відродження галузі в повоєнні роки тривало довгий час. На початку 70–х років у
всіх категоріях господарств України налічувалось 2,5 млн. бджолиних сімей, з них
половина – у пасічників–аматорів. Понад 60% бджолиних сімей радгоспів і колгоспів
були слабкими та середньої сили (О. Бага, 1972). Дрібних пасік до 100 сіме й було 58%.
Найбільші бджолоферми у суспільному секторі мали від 300 до 800 бджолиних сімей,
але такі ферми були лише в 29 господарствах.
У 70–80 роках почали впроваджувати одну із форм кооперації бджільництва
шляхом створення міжгосподарських бджолопідприємств на базі колгоспних пасік, що
сприяло покращенню технології виробництва продуктів бджільництва, підвищенню
медозборів і продуктивності праці, впровадженню механізації на пасіках. Більше пасік
стало кочовими, завдяки чому підвищилася ефективність використання ресурсів
нектару і розширилось запилення сільськогосподарських культур. У подальший період
приріст бджільництва спостерігався у приватному секторі. Упродовж 20 років загальна
кількість бджолиних сімей зросла до 4–5,2 мільона. За цим показником Україна посіла
одне з провідних місць у світі. Виробництво меду на одну бджолосім’ю у 1995 році в
середньому становило у суспільному секторі 11,6 кг, у приватному – 18 кг.
 11
В Україні видаються два вітчизняних часописи: ―Український пасічник‖ (Львів)
та ―Пасіка‖ (Київ).
Науковим центром галузі є Інститут бджільництва ім. П.І.Прокоповича,
створений у 1989 році, а до його організації провідною науковою установою була
Українська дослідна станція бджільництва, що увійшла до складу Інституту
бджільництва як філія. При інституті видається збірник наукових праць, створено
музей бджільництва України.
Є мережа навчальних закладів, де готують кадри для бджільництва. Фахової
підготовки для роботи на пасіках набувають у професійних училищах і школах
бджільництва. Підготовка фахівців із середньою спеціальною освітою здійснюється в
Борзнянському технікумі Черніговської області й Чернятинському технікумі на
Вінниччині та інших закладах.
Вищу освіту і кваліфікацію зооінженера зі спеціалізацією з бджільництва
набувають у Національному аграрному університеті, а також у Львівській державній
академії і Сумському та Луганському національному аграрному університетах. Тут
також готують науково – педагогічні кадри та підвищують кваліфікацію працівники
галузі.
Бджільництво України развивається з великим потенціалом на перспективу.
Його розвитку сприяють прийнятий у 2000 р. Закон України „Про бджільництво‖ та
запроваджений у 1998 р. „День пасічника‖ (19 серпня).

4. Завдання та проблеми розвитку бджільництва в Україні

Основні завдання на перспективу – це якісне полипшення бджолиних сімей. У
багатьох державах зростає кількість бджолиних сімей, їх продуктивність, кількість
меду, біологічно активних продуктів. Швидкими темпами збільшуються обсяги
міжнародної торгівлі цими продуктами. Все ширшою стає орендна система
використання бджіл на запиленні ентомофільних сільськогосподарських культур. Все
це свідчить про роль та значення галузі в сучасному світі. Широко застосовуються
продукти бджільництва в медицині – розвивається нова галузь медицини – апітерапія.
Прискорення науково технічного прогресу (НТП) у вітчизняному бджільництві
повинно початися з комплексного впровадження вітчизняних та закордонних досягнень
науки і передового досвіду. Одна з найважливіших передумов прискореного НТП у
бджільництві – підвищення якості та продуктивності бджолиних сімей. Цього можна
досягти за таких умов:
 12
- поліпшення племінної роботи шляхом селекції та організації матковивідних пасік у
зонах чистопородного розведення бджіл, згідно з планом породного районування, а
також застосування чистопородного та помісного схрещування;
- покращення запилювальних якостей бджіл – отримання відселекційонованих ліній з
урахуванням флороспеціалізації, особливо важкозапилювальних культур;
- удосконалення матковивідної справи, збільшення пропускної здатності нуклеусів,
організація випуску типових нуклеусів;
- збереження генетичного матеріалу карпатської й поліської порід бджіл та введення
серйозної селекційної роботи з українською степовою породою бджіл, у чистоті,
яких на сьогодні важко знайти;
- застосування прогресивних методів бджоловедення, які дозволяють збільшити
навантаження на одного бджоляра та знизити собівартість, а також використовувати
продукти бджільництва;
- забезпечення пасік платформами, пересувними павільйонами, будками, що дасть
можливість частіше пересуватися, безпосередньо до масивів медоносів, за
мінімальних витрат праці, зробить пасіки більш мобільними;
- покращення якості інвентарю, бджільницького обладнання, випуску
навантажувально–розвантажувальних агрегатів;
- збільшення асортименту та якості продукції, фасування меду невеликими порціями,
переробка і фасування на місцях, з безпосередньою доставкою у торговельну
мережу;
- організація ринку збуту продукції бджільництва, розробка сучасних методик
визначення фальсифікації меду;
- пошук раціональних способів боротьби з хворобами, особливо паралічем,
вароатозом, а також способів боротьби з восковою міллю;
- упровадження механізації основних виробничих процесів у бджільництві, що дасть
можливість підвищити продуктивність праці та рентабельність пасік;
- гарантійне збереження бджолиних сімей у зимовий період;
- покращення кормової бази для бджіл шляхом підсівання спеціальних медоносів у
кормосумішах, підсадження медоносних дерев у лісосмугах, використання
післяжнивних посівів, міжрядь у садах;
- підвищення відповідальності спеціалістів та пасічників за збереженість бджолиних
сімей.
Необхідною умовою підвищення якості бджолиних сімей є забезпечення їх
білковими кормами, особливо у ранньовесняний та осінній періоди, для чого слід
 13
налагодити централізоване виробництво універсального вуглеводного білкового корму
з мінеральними домішками та стимулюючими речовинами.

Література
1. Мегедь О.Г. Резерви виробництва меду. – К.: Урожай, 1989. – 80 с.
2. Петров Е.М.Башкирская бортевая пчела. Уфа, 1970. – 126 с.
3. Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Вища школа, 2001. – 283 с.
4. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
5. Шабаршов И.А. В стране медоносных пчел. – М.: Агропромиздат, 1989. – 211 с.
 14
Лекція

2 Біологія бджолиної сім’ї

План лекції:
1. Бджолина сім’я – складна біологічна одиниця.
2. Форма взаємозв’язків різних особин у бджолиній сім’ї.
3. Особливості будови та функції матки, робочих бджіл і трутнів.
4. Зміна складу бджолиної сім’ї протягом року.
5. Фактори, що впливають на продуктивність та життєдіяльність бджолиних
сімей.
1. Бджолина сім’я – складна біологічна одиниця
Медоносні бджоли, яких розводить людина, відносяться до типу – членистоногі
(Arthropoda) , класу – комахи (Insekta, ряду – перетинчастокрилих Hymenoptera), роду –
бджіл (Apis), виду – медоносних (apis mellifera).
Медоносні бджоли живуть сім’ями. Це складна біологічна одиниця. Кожна сім’я
має одну матку – родоначальницю, декілька тисяч робочих бджіл різних вікових груп,
а в літній період ще декілька сотень трутнів.
Жодна з особин не може жити довгий час самостійно. Матка може жити до п’яти
років, але найбільш продуктивний період – три роки. Робочі бджоли живуть у літній
період 35–45 днів, у зимовий період до шести місяців, залежно від тривалості зими.
Трутні живуть тільки в літній період. Коли в сім’ї немає матки, трутні можуть
залишатися на зиму, але ніякої цінності вони не матимуть, тому що після зимівлі,
ранньою весною, гинуть. Протягом літнього періоду змінюється кілька поколінь бджіл.
Бджолам притаманний суспільний спосіб життя. Поведінка, робота і
взаємозв’язок робочих бджіл та інших особин сім’ї нагадує єдиний організм. Тому,
поряд з вивченням біології окремих особин, необхідно розглядати і вивчати всю
бджолину сім’ю як єдину біологічну одиницю. Бджоли всією сім’єю можуть постійно
підтримувати у гнізді температуру на рівні 35–36 ºС, легко переживати сувору зиму,
успішно охороняти своє гніздо. Одинока бджола цього зробити не зможе.
Об’єднуються бджоли у єдиний організм спільним житлом, місцезнаходження
якого вони запам’ятовують і завжди до нього повертаються, наявністю запаху, якого
надає їм матка, виділяючи маточну речовину, використанням взятку, особливістю
залучення всіх бджіл у медозбір та іншим. До того ж бджоли постійно обмінюються
їжею, а коли гинуть від голоду, то всі разом. Тому життя бджіл можливе лише сім’ями.
 15
Таким чином, матки, трутні і робочі бджоли виконують у сім’ї відповідні
функції, але жоден з членів бджолиної сім’ї не здатний самостійно існувати, тому
бджолину сім’ю вважають своєрідною біологічною одиницею.

2. Форма взаємозв’язків різних особин у бджолиній сім’ї

Важливу роль у житті бджіл відіграють феромони – біологічно активні речовині,
які бджоли виділяють у навколишнє середовищ та впливають на поведінку,
фізіологічний стан інших особин сім’ї. За хімічним складом феромони різноманітні.
Бджоли виділяють: статеві феромони, що забезпечують взаємозв’язок усіх особин
бджолиної сім’ї. Феромон матки називається маточною речовиною. Він постійно, після
спаровування з трутнями, виробляється верхньощелепними залозами матки і
поширюється на всю поверхню її тіла. Свита бджіл, що перебуває в тісному контакті з
маткою, є посередником у подальшому поширенні маточної речовини в сім’ї. Феромон
матки виявляє різноманітний вплив на фізіологічний стан і поведінку робочих бджіл,
зокрема пригнічує розвиток і функцію їхньої статевої системи, об’єднує їх цілісну
біологічну одиницю, стимулює будівельну роботу, запобігає закладанню свищевих
маточників. Феромон робочих бджіл, через сприйняття органами нюху, забезпечує
розпізнавання чужих особин. Секрет пахучої залози Насонова, що знаходиться на
задньому краї п’ятого тергіта черевця, в певних випадках використовується бджолами
як сигнал тривоги. Під час роїння секрет цієї залози орієнтує бджіл до місця осідання
на дереві, кущі і таке інше. Важливого значення він має в льотній діяльності бджіл для
раціонального розподілу на збиранні нектару з квіток. Крім того, є феромони, що
залишають слід бджоли, що впливає на поведінку інших особин. Надзвичайно
розвинена у бджіл сигналізація за допомогою так званих ―танців‖. Сигнальними рухами
від бджіл–розвідниць передається інформація про напрям польоту за кормом та
відстань до нього від вулика. Характер рухів і звукові сигнали танців дають змогу
бджолам безпомилково долетіти до джерела корму. Ці сигнали чітко диференційовані
за фізичними характеристиками і мають різне інформаційне значення. Добре розвинені
органи нюху бджоли, які вони використовують у своїй поведінці, особливо в
кормодобувній діяльності, розпізнанні аромату нектару, запаху речовин гнізда. Бджоли
постійно контактують між собою за допомогою корму.
Складною є поведінка бджіл під час збирання корму. Для бджолиної сім’ї льотна
діяльність найбільш напружена, потребує значних витрат енергії і виявляється в
тісному взаємозв’язку між її членами. Продуктивність сім’ї на заготівлі корму залежить
 16
від поведінки кожної бджоли та зокрема від роботи сім’ї, як біологічної одиниці в
цілому.

3. Особливості будови та функції матки, робочих бджіл і трутнів

Бджолина сім’я як біологічна одиниця – поняття умовне. Індивідуальні
властивості сім’ї зберігаються, доки в ній живе одна і та ж матка. Після заміни старої
матки змінюються й властивості сім’ї.
Матка – це самка з добре розвиненими відтворювальними органами. За
зовнішнім виглядом й розмірами вона відрізняється від робочих бджіл і трутнів.
Довжина матки 18–20 мм, маса 180–300 мг. Після виходу з маточника неплідна матка
важить 180–200 мг, після запліднення її маса збільшується до 300 мг. Період статевого
дозрівання матки 5–7 днів. Після запліднення, через три дні, матка здатна відкладати
яйця, з яких народжуються робочі бджоли. Період розвитку матки – 16 днів. Розвиток
всіх особин проходить зі складними метоморфозами. Період розвитку бджоли – 21
день. Три дні – стадія яйця, шість днів – стадія відкритого розплоду, з яких всі дні
бджоли годують личинку маточним молочком. Період запечатаної комірки – вісім днів,
це стадія передлялечкою – три дні і лялечки – п’ять днів. Період розвитку трутня – 24
дні. У всіх особин період розвітку яйця три дні. Матка може паруватися з декількома
трутнями, в повітрі на рівні 10–12 м над землею. За парування з останнім трутнем, вона
повертається у вулик з ―шлейфом‖, це означає, що матка запліднена. Під час парування
в статевих органах матки залишаються пластинки головки органа трутня, так званий
―шлейф‖, тому трутень гинить. Після запліднення бджоли годують матку маточним
молочком, її супроводжує ―почет‖ бджіл, які її чистять, готують комірки для яєць.
Після запліднення через 3–4 дні матка починає відкладати яйця, поступово
збільшуючи їх кількість. Середньодобова яйценосність маток – до 2000 яєць. У кожну
комірку матка відкладає одне яйце, приклеюючи його до дна комірки.
Матки можуть бути ройовими, самозмінними, свищевими та штучно
виведеними. Ройових маток бджоли виводять під час роїння, кількість маточників сягає
до 60 штук. Самозмінні – коли бджоли закладають не більше 6–8 штук, тобто самі
змінюють матку. У такому разі дві матки (стара і молода) разом відкладають яйця, але
недовго. Після того, як молода матка починає відкладати яйця, стару матку бджоли
знищують. Свищеві маточники бджоли закладають у разі втрати матки в сім’ї. Бджоли
будують маточники на бджолиних личинках різного віку, тому такі матки неякісні,
мають малу масу, розміри і невелику кількість яйцевих трубочок. Штучні матки – це
 17
матки виведені штучним шляхом. Здебільшого вони мають добру спадковість, великі за
масою, тому що сім’ям–вихователькам створюють кращі умови для їх вирощування.
Робочі бджоли – особини жіночої статі з недорозвиненими статевими органами.
Як правило, вони нездатні відкладати яйця. Основна їх функція – виконання робіт з
догляду за нащадками в сім’ї, відбудовування стільників, охорона гнізда, збирання та
переробка корму, боротьба зі шкідниками, підтримання в гнізді певного рівня
температури, вологості, створення особливого режиму годівлі, чим визначають напрям
розвитку жіночих особин, впливають на процес роїння, що забезпечує існування даного
виду в природі. В сім’ї робочі бджоли найбільш чисельні, в активний період сезону їх
налічується декілька десятків тисяч. Довжина тіла робочих бджіл 12–15 мм, маса без
медового зобику до 100 мг. Робочі бджоли як і матки, розвиваються з заплідненого
яйця, але в різних комірках і за годування маточним молочком різної якості. Личинку
робочої бджоли годують маточним молочком тільки три дні, а маточної – протягом
всього розвитку. Статеві органи робочих бджіл складаються з таких частин, як і матки,
але вони недорозвинені; їх яєчники мають 1–21 трубочку, спермоприймач відсутній.
Робочі бджоли втратили здатність до парування, але запевних умовах можуть
відкладати яйця. Якщо в сім’ї довго немає матки, молоді бджоли починають годувати
одна одну маточним молочком, внаслідок чого у бджіл з’являється здатність відкладати
незапліднені яйця, з яких розвиваються трутні. Такі бджоли називаються бджолами–
трутівками. Розвиток бджіл складний, зі змінними стадіями. У перший день після
відкладання яйце знаходиться у вертикальному положенні відносно дна комірки, на
третій день лягає на її дно. В комірку бджоли кладуть маточне молочко. З яйця
виводиться личинка, яка плаває в кормі, а тому швидко росте. Після виведення з яйця
довжина тіла личинки збільшується до 1,6 мм, а наприкінці третьої доби вона досягає
вже до 6 мм. З личинки, яка одержує маточне молочко, розвивається матка. Бджолиних
личинок, бджоли годують три дні маточним молочком, а три дні медо–перговою
сумішшю. Усього личинку бджоли годують шість діб, після чого запечатують її в
комірці восковою кришечкою з порами, через які проходить свіже повітря.
Незапечатані личинки бджіл називаються відкритим розплодом, запечатані личинки і
лялечки – печатним. У стадії печатного розплоду личинка перебуває 12 діб, відкритого
– 6, яйця – 3 доби. Повний розвиток бджоли становить 21 добу.
Трутні – бджолині самці, з’являються весною і влітку. Єдине призначення їх у
сім’ї – запліднення неплідних маток. Тіло трутня коротке, товсте, довжиною 15–17 мм,
масою 200–250 мг. Після закінчення медозбору робочі бджоли виганяють трутнів з
 18
вулика. На зимівлю трутні залишаються лише в сім’ях з неплідними матками або в
безматочних.
Залежно від будови, призначення різні особини мають різні пристосування у
своїй будові.
Робочі бджоли мають хоботок довжиною 5,5–7,3 мм, це робочий орган для
збирання нектару. Медовий зобик – це видозмінений шлунок, пристосований для
принесення і короткочасного зберігання нектару. На задніх лапках розташовані кошики
для приносення квіткового пилку. У трутнів та маток цих органів немає. Крім того у
молодих робочих бджіл добре розвинені верхньощелепні залози, що виділяють секрет
маточного молочка. Добре розвинені у молодих бджіл і воскові залози. Матки і робочі
бджоли мають жалоносний апарат. Жало відіграє захисну функцію. Бджоли мають
воскові залози, секрет яких виділяється на поверхню дзеркальця стерніту у вигляді
тонких пластинок – віск, який бджоли використовують для будови стільників.

4 Зміна складу бджолиної сім’ї протягом року

Протягом року бджолина сім’я змінюється як кількісно так і якісно. Зимові
бджоли після очисного обльоту мають масу не більш ніж 85–95 мг. За період зимівлі
витрачаються поживні речовини та жирове тіло, накопичене восени. Такі бджоли
живуть недовго і відгодовують тільки одну личинку. Після зимівлі бджолині сім’ї
мають невелику кількість робочих бджіл. Але в цей час вже починається процес
обновлення сім’ї та нарощування її сили за рахунок розплоду.
Весняний розвиток починається з відкладення яєць маткою. Сім’ї, що вийшлі з
зимівлі, мають невелику кількість бджіл, але з цього моменту починаеться процес
оновлення сім’ї і нарощування її сили за рахунок розплоду.
В умовах Степової зони матки починають відкладення яєць у другій половині
лютого. Кількість яєць на добу не перевищує 50 штук. У березні з’являються перші
молоді бджоли, поступово зимуючі бджоли замінюються на весняних. Ріст бджолиної
сім’ї можна поділити на кілька періодів, шо відрізняються кількістю бджіл у сім’ї та їх
якісним складом. Весь розвиток бджолиних сімей протягом активного періоду
поділяється на три періоди. Перший період – заміна зимуючих бджіл, що триває 30–40
днів. На тривалість цього періоду впливає якість маток, кормів, стільників, погодні
умови, сила сім’ї. Яйценосність маток залежить і від породи. Тому особливо треба
створювати сприятливі умови для вирощування молодих бджіл: годувати якісними
кормами, добре утеплювати гніздо, давати воду і стільники високої якості. Значною
мірою ріст і розвиток бджолиної сім’ї в цей період визначається плодючістю матки,
 19
продуктивність якої залежить від таких факторів: яка порода бджіл, розмір сім’ї,
кількість бджіл–годувальниць, темепература повітря, наявність вільних комірок, вік
матки. Молоді матки відкладають яйця в кожну комірку, розплід буває суцільним старі
– пропускають комірки – розплід буває решітчастим.
Наступний період життя бджіл – весняний, період росту сім’ї, коли молоді
бджоли інтенсивно відгодовують розплід. Інтенсивність вирощування розплоду
залежить від кількості бджіл у сім’ї. До медозбору сім’я середньої сили повинна мати
не менше 3 кг бджіл. З настанням взятку частина бджіл сильної сім’ї раніше переходить
до збірання нектару. Під час медозбору кількість розплоду зменшується, тому тільки
частина молодих бджіл задіяна на вирощуванні розплоду, молоді бджоли раніше
стають польовими. Слабкі сім’ї навпаки, посиленно вигодовують розплід. За невеликої
кількості бджіл принесення нектару незначне, тобто бджоли не обмежують відкладання
маткою яєць. Вирощенні у слабких сім’ях бджоли, за якістю поступаються бджолам,
вирощеним у сильних сім’ях. Для отримання повноцінних бджіл, тобто щоб маса їх
була не менше100 мг, потрібно, перш за все забезпечити бджолині сім’ї якісними
кормами, створити умови для підтримання сім’ями оптимальної температури (35–37
ºС) та вологості гнізд (70–80%). Середня маса таких бджіл – 100 мг, залежно від
породи. Вони більш енергійні, довше живуть, відгодовують по 5–6 личинок. За роїння
можуть жити більше двох місяців, але у зв’язку з медозбором тривалість їхнього життя
скорочується. Тривалість життя бджіл у літний період – 30–45 днів.
Після медозбору настає третій період підготовки бджіл до зимівлі. Осінні
бджоли потребують особливих умов виведення, тому на пасіці слід створювати всі
необхідні умови для вирощування бджіл, які будуть зимувати. Осінні бджоли повинні
мати масу на 20–30% більше, ніж літні, з достатньою кількістю поживних речовин,
фізіологічно повноцінні. Ці бджоли не повинні брати участь у годуванні личинок,
переробці цукрового сиропу. Обробку гнізда від захворювань необхідно проводити
одразу після медозбору, коли в сім’ї є ще старі бджоли. Правильно підготовлені
бджолині сім’ї взимку довше живуть і відгодовують якісних бджіл навесні. Слабкі
бджолині сім’ї витрачають більше енергії для підтримання тепла у гнізді, бджоли
споживають більше корму та швидко зношуються, кількість розплоду при цьому
зменшується. У сильних сім’х більше бджіл–годувальниць на одну личинку, ніж у
слабких. Низкий рівень годування личинок у слабких сім’ях знижує масу і зменьшує
розміри тіла бджіл. До того ж за раптового зниження температури повітря в осінній
період бджоли не взмозі обігріти розплід, який гине, а сім’ї ще більше слабшають.
Оптимальна сила бджолиних сімей для зимівлі в умовах Степової зони України
 20
становить 2,0-2,5 кг (7–9 вуличок). Таким чином, щоб мати сильні сім’ї протягом
усього року, потрібно створити їм необхідні умови для розвитку і життя та забезпечити
надійну зимівлю.
Необхідно також пом’ятати, що за вирощування бджіл в оптимальних умовах,
що створюються тільки в сильних сім’ях, вони отримують можливість більш повно
проявити свої корисні спадкові якості. Тому ефективність сілекційної роботи в
бджільництві значною мерою залежить від сили сімей.
Таким чином, необхідно протягом усього ліетнього сезону турбуватися про
зміцнення сили сімей, щоб забезспечити їм добру зімивлю для нормального розвитку
навесні й своєчасної підготовки до медозбору.
За наявності навесні слабких сімей їх можна поліпшити молодими матками із
запасних нуклеусів, достатнім годуванням вуглеводними та білковими кормами і
старанним утепленням гнізд.

5. Фактори, що впливають на продуктивність та життєдіяльність

бджолиних сімей
Медова та воскова продуктивність бджолиних сімей, ефективність її запилення і
здатність до стійкості за несприятливих умов навколишнього середовища, залежать від
складного комплексу зовнішніх та внутрішніх факторів. Протягом історичного
розвитку медоносних бджіл між особинами бджолиної сім’ї виникли складні
взаємозв’язки як єдиної біологічної одиниці та умовами зовнішнього середовища.
Пасічник повинен знати характер і основні закономірності зв’язків, щоі впливають на
продуктивність і життєздатність бджолиної сім’ї, щоб одержативід них максимальну
кількість продукції за мінімальних витрат праці.
На життєдіяльність і продуктивність бджолиної сім’ї впливають внутрішні і
зовнішні фактори.
До зовнішніх факторів відносяться: кліматичні й погодні умови, рослинний і
тваринний світ, кормова база, корисні та шкідливі для сім’ї живі організми. Більшість з
цих умов майже не залежать від людини або потребує багато витрат. Однак вони мають
величезне значення для життєдіяльності й продуктивності бджолиних сімей, що
необхідно враховувати за розміщення і спеціалізації бджільництва, кочівлі бджіл на
медозбір і запилення сільськогосподарських культур.
У зв’язку з особливостями зовнішніх умов застосують різні методи утримання і
розведення бджолиних сімей, підбирають породи бджіл, найбільш пристосовані до
місцевих умов і до системи ведення бджільництва.
 21
Друга група факторів середовища виникає у гнізді внаслідок життєдіяльності
бджолиної сім’ї як окремої одиниці. Це якість стільників, зібрані та законсервовані
кормові запаси, температура гнізда, що регулюється бджолами сім’ї, волога та газовий
режим гнізда, корисні та шкідливі живі організми, які живуть у сім’ї. Данні фактори
мають важливе значення для продуктивності бджолиної сім’ї, вони можуть
змінюватися людиною і значною мірою залежать від генотипу.
Управління факторами другої групи для збільшення продуктивності сім’ї
можливе за допомогою багатого білкового і вуглеводного живлення бджіл та створення
великих запасів відбудованих стільників, регулювання об’єму гнізда і температурного
режиму бджолиної сім’ї (утеплення гнізд у холодну погоду, захист вуликів від сонця
влітку, своєчасне розширення гнізда, використання вуликів великого об’єму).
Усі ці заходи мають важливе значення для підвищення продуктивності пасік і
зменшення загибелі бджіл.
З групи внутрішніх факторів бджолиної сім’ї, для медозбору і виживання,
важливе значення має її численність – сила сім’ї. Силу сім’ї визначають у вуличках та
кілограмах. Вуличка – це міжрамковий простір, зайнятий бджолами. Маса однієї
вулички бджіл становить 350–400 грамів.
Чим більше бджіл у сім’ї, тим більший медозбір, і тим менші витрати кормів на
одиницю живої маси. Коефіцієнт кореляції між численністю і продуктивністю
бджолиної сім’ї – 0,7–0,8 од., сила бджолиної сім’ї має суттєву значимість для
запилення сільськогосподарських рослин і для успішної зимівлі бджіл. Молоді бджоли,
вирощені в сильних сім’ях, мають добре розвинені органи для збору і обробки нектару і
квиткового пилку, а у молодих трутнів і маток – більш розвинені органи розмноження.
Крім кількості бджіл, істотне значення має сукупність їх індивідуальних ознак.
До них належать: екстер’єрні та інтер’єрні ознаки бджіл (довжина хоботка, об’єм
медового зобика і заднього відділу кишечника, розвиток залоз, активність ферментів),
поведінку бджіл та інші. Важливий вплив на характер розвитку, продуктивність і
виживання сім’ї має віковий склад бджіл, починаючи з яєць, личинки і лялечки та
закінчуючи дорослими бджолами. Пасічник повинен, залежно від бджоловивідного
сезону, регулювати віковий склад сім’ї таким чином, щоб у весняний період
здійснювалось інтенсивне нарощування бджіл–годувальниць, а до головного взятку
накопичилося багато льотних бджіл, які не зайняті вихованням розплоду, а до зимівлі
мати у гнізді достатню кількість фізіологічно молодих бджіл.
Важливе значення для життєдіяльності і продуктивності бджолиної сім’ї мають
інстинкти і рефлекси, що визначають поведінку окремих особин і сім’ї в цілому.
 22
Достатньо сказати, що загасити ройовий стан бджолиної сім’ї перед головним
медозбором – один з важливих умов збільшення продуктивності пасіки і збільшення
ефективності праці пасічників, а дресирування бджіл здебільшого підвищує запилення
культур.
Із внутрішніх факторів головна роль належить бджолиній матці, її фенотипу і
генотипу. Чим більша матка, тим краще розвинені яєчники, в них більше яйцевих
трубочок, тим вища її плодючість, а сім’ї – продуктивність. Установлено пряму
позитивну кореляцію між живою масою матки і кількістю яйцевих трубочок в яєчниках
та кількістю розплоду, а також медовою продуктивністю бджолиної сім’ї (r =0,7–0,8).
Крім того матка передає нащадкам спадкову інформацію, що діє на зовнішні умови,
характер розвитку, біологічні та господарсько–корисні особливості бджіл і сім’ї.
Кожен із внутрішніх факторів впливає на інші фактори. Сила сім’ї впливає на
якість бджіл, їх склад, рефлекси і якість маток, а кількість бджіл залежить від якості
матки, вікового складу сім’ї та якості бджіл. На всі названі фактори впливають
внутрішні та зовнішні умови.
Життєдіяльність, продуктивність і життєздатність бджолиної сім’ї залежать від
складного комплексу взаємопов’язаних зовнішніх та внутрішніх факторів. Велике
значення на фактори щодо збільшення продуктивності і життєздатності бджолиних
сімей мають сучасні методи утримання і розведення бджіл.
Вся діяльність робочих бджіл поділяється на два періоди: у вулику та поза
вуликом. Бджоли після народження мляві і деякий час не виконують жодної роботи, а
приймають корм від бджіл–годувальниць. Коли ж зміцніють, починають виконувати всі
внутрішні роботи у вулику, залежно від потреби. У віці три–чотири доби починають
чистити комірки, в міру розвитку верхніх щелепних залоз – годувати личинок. А з
початку функціонування воскових залоз (від п’ятої доби життя) і особливо, коли вони
діють на повну силу (в 12 – денному віці), будують стільники.
На збір меду бджоли переходять звичайно у віці 18–20 діб, у період медозбору
раніше. Перед цим вони зайняті охороною гнізда. В останні дні життя (старі бджоли)
носять воду і далеко від своєї оселі не відлітають.
Цікаво, що у бджіл за виконання робіт спостерігається своєрідна спеціалізація:
наймолодші з них годують личинок тільки старшого віку, а бджоли, залози яких
виділяють маточне молочко на повну силу, навпаки – молодих. Бджоли, які збирають
нектар, відвідують квітки не всіх рослин, що трапляються їм на шляху, а переважно
одного виду, на який у них виробився умовний рефлекс. Якщо бджола збирає нектар з
гречки, то інші медоноси вона минає. У більшості випадків бджоли працюють на
 23
одному виді медоносів, але можуть працювати одночасно і на декількох видах
медоносів, коли місцевість наповнена бджолами або бідна на нектарну продуктивність.
Відвідування бджолами одночасно певних медоносів називається флороспеціалізацією.
У ході еволюції у бджіл виробилася ще одна цінна властивість – незалежно від
віку швидко перемикатися з одних робіт на інші, більш необхідні для сім’ї, за раптових
змін зовнішнього середовища.
Під час великого взятку, коли сім’я намагається запасти найбільше корму,
бджоли–годувальниці переключаються на прийом нектару і його переробку, а їхні
функції починають виконувати молодші бджоли. За невеликих резервів льотних бджіл
у медозбір можуть включатися ті, що лише недавно зорієнтувалися на місцевості і ще
не брали участі у побудові стільників. Незважаючи на добре виражену біологічну
особливість бджіл виконувати роботи, притаманні їхньому віку, сім’я в цілому має
велику мобільність, тобто здатність знаходити резерви і переключати їх на ті роботи,
які в даній ситуації стають першочерговими. Якщо взяток багатий, а сім’я сильна, то
льотними роботами займається 50–60% бджіл і при цьому вони здійснюють за день по
10–12 і більше вильотів у зони радіусом до трьох кілометрів. Не всі льотні бджоли
розшукують джерела взятку. Ці обов’язки виконують бджоли–розвідниці, які щоденно
першими вилітають на пошуки пожитку, а коли його знаходять, то сигналізують усім
льотним бджолам сім’ї. Поведінка бджіл, що повернулися у вулик, супроводжується
різноманітними рухами, які прийнято називати ―танцями‖. Характер танцю приховує у
собі не лише повідомлення про віддаль до взятку, а й показує в якому напрямку від
вулика він знаходиться.
Льотні бджоли, принесений у вулик квитковий пилок самі складають у комірки,
а нектар віддають бджолам, що у вулику, які їх зустрічають біля літка чи на нижніх
частинах рамок. Одна бджола–збиральниця віддає нектар трьом–п’ятьом бджолам–
приймальницям, а ті його розкладають у комірки для випаровування вологи. Для
скорішого випаровування вологи бджоли активно вентилюють вулик, зменшують
вологість повітря до 40–50%. Щоб полегшити роботу з випаровування води з нектару,
прискорити дозрівання меду та сприяти інтенсивнішій роботі бджіл на медозборі,
пасічник під час взятку повинен створити у вулику більшу вентиляцію – повністю
відкрити літки, поставити вентиляційні сітки.
Винятково важливу роль у житті угрупування медоносних бджіл відіграє і так
звана хімічна мова – запахи. Саме гніздо бджіл переповенене ароматичними
речовинами. Нектар і квітковий пилок найрізноманітніших рослин, прополіс, віск,
гормональні виділення матки, бджіл, розплоду, все це створює неповторний духмяний
 24
букет вулика. Цей запах – пароль. Особливий для кожної сім’ї, він є перепусткою в
оселю. Його показують бджоли, що прилітають у вулик.
Гормональні виділення шкірних залоз матки, що розносяться бджолами по
гнізду, сприяють єдності сім’ї, активізують її життєдіяльність, саме й надають їй
злагодженості. У разі загибелі матки, сім’я приходить у стан сильного збудження і
розладу. За феромонами личинок у темноті вулика бджоли безпомилково визначають
їхній вік і дізнаються про потребу у необхідному їх організму кормі. Маточні личинки
виробляють інший феромон ніж личинки робочих бджіл, годувальниці дають їм
особливий корм – маточне молочко.
Специфічний запах статевого феромону матки приваблює трутнів під час
шлюбних польотів.
Таким чином, запахи керують поведінкою медоносних бджіл, забезпечують
життєдіяльність сім’ї як єдиного цілого біологічного організму.

Література
1. Довідник пасічника / за ред. Поліщука В.П. – К: Урожай, 1998. – 224 с.
2. Еськов Е.К. Микроклимат пчелиного жилища. – М.: Россельхозиздат, 1983. – 190 с.
3. Кривцов Н.И., Лебедев В.И., Туников Г.М. Пчеловодство. – М.: Колос,
2007. – 512 с.: ил.
4. Лебедев В.И., Билаш Г.Д. Биология медоносной пчелы. – М: Агропромиздат, 1991. –
236 с.
5. Мегедь О.Г., Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Урожай, 1987. – 327 с.
6. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
7. Поліщук В.П. Бджільництво: Підручник. –К.: Вища шк., 2001. – 287 с.; іл.
8. Таранов Г.Ф. Анатомия и физиология медоносних пчел. – М.: Колос, 1968. – 339 с.
9. Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 360 с.
 25
Лекція

3 Весняні роботи на пасіці

План лекції:
1. Догляд за бджолиними сім’ями в кінці зимівлі.
2. Перша допомога бджолам під час весняного очисного обльоту.
3. Весняна ревізія бджолиних сімей.
4. Відбудова стільників та виробництво воску.
5. Особливості розширення гнізд у вуликах різних систем.

1. Догляд за бджолиними сім’ями в кінці зимівлі

Життя бджолиної сім’ї має два періоди: пасивний, що проходить взимку і
активний – з весни до зими.
Основна турбота пасічника в кінці зими – не допустити загибелі бджолиних
сімей. Статистичні дані показують, що коли у зимуючих надворі бджіл запаси корму на
вуличку складають не менше 2,5 кг і дотримані всі інші вимоги, то бджоли
перезимують добре. Нормально зимуючі бджоли тихенько і рівномірно гудуть. Це
визначаємо прослуховуванням. Коли у гнізді закристалізований мед або занадто сухо
чи жарко, бджоли створюють сильний загальний гул. Бджоли, які голодують, майже не
подають звуку, а коли стукнути по вулику, то створюють шум, подібний до шелестіння
сухого листя. Дуже погано зимують бджоли за поїдання падевого меду.
За появи у вулику миші можна почути ненормальне гудіння бджіл. Миші сильно
турбують бджіл, гризуть стільники, поїдають деяких бджіл, а, головне, своєю сечею
створюють нестерпний для бджіл запах, що нервує їх і призводить до поганої зимівлі.
Виявлені під час прослухування недоліки треба усунути, а сім’ям надати
негайну допомогу.
Бджолам окремих сімей, що ненормально зимують, особливо, коли причиною
буває наявність у гніздах падевого меду, затяжна весна, можна влаштувати кімнатний
обліт. Температура в кімнаті повинна бути 20–25 ºС. Вулики з бджолами заносять у
теплу кімнату, на вікна навішують марлеві штори, щоб бджоли не травмувалися об
скло, відкривають літки. Гніздо розбирають та виправляють недоліки. В сім’ях, що
терпіли від проносу, кормові стільники замінюють якісними медовими. Як що таких
стільників немає, дають густий (60% концентрації) цукровий сироп. У кінці дня, з
настанням темноти, бджоли самі зберуться у вулик. Льоток закривають, а бджіл
 26
переносять на старе місце. Провівши обліт однієї сім’ї, у звільнену кімнату заносять
для обльоту іншу сім’ю.
Якщо значна частина сімей пасіки погано зимує і бджоли потребують
надраннього обльоту, в дні потепління, коли, температура повітря сягне позначки 10–
12 ºС, можна провести огляд бджолиних сімей. До проведення обльоту слід добре
підготуватися, щоб швидко виконати необхідні роботи в гніздах бджіл. Огляд
проводять надворі в захищеному від вітру місці. Біля вуликів розстилають солому, щоб
бджоли не гинули від переохолодження і проводять огляд гнізда. Визначивши причину,
негайно надають допомогу. Після закінчення обльоту, літки закривають і вулики
заносять у зимівник.

2. Перша допомога бджолам під час весняного очисного обльоту

Якщо в кінці зими увага повинна бути спрямована на те, щоб не допустити
загибелі бджолиних сімей, то навесні пасічник дбає про найкращий їх розвиток.
Дослідами доведено, що коли бджолина сім’я добре розвивається весною, то вона все
літо сильна, дає більший медозбір, забезпечує себе достатніми запасами корму на зиму,
йде в зиму сильною і мало втрачає бджіл до весни.
Весняний розвиток сімей залежить від багатьох факторів та умов: якості маток,
кількості в гнізді меду та перги, наявності добрих стільників, своєчасного скорочення,
та утеплення гнізд і багатьох інших причин. За недостатньої кількості корму, яка б
добра матка не була, бджоли самі частково обмежують відкладання яєць. Дуже важливе
значення має перга, яка є незамінним білковим кормом для вигодування бджолиного
розплоду. Рано навесні бджоли не завжди можуть знайти в природі квітковий пилок, у
той час як одна сім’я споживає до 200 г пилку на добу. За відсутності перги у гнізді, а в
природі квіткового пилку, бджолам дають її замінники.
Ранньою весною, коли температура повітря досягає 15–16 ºС, бджоли вилітають
з вулика, з метою очищення кишечника від калових мас. Такий обліт називається
очисним. У цей період у гніздах бджіл повинен бути розплід. Якщо його немає, у цій
сім’ї не все гараз, немає матки або немає перги. Взимку матка не відкладає яєць і
молоді бджоли не народжуються, тому сім’я навесні виходить дуже ослабленою.
На початку весни, коли бджоли підвищують у гнізді температуру до 34–35 ºС,
матка починає потрохи відкладати яйця. Починається період заміни зимових бджіл на
літних, він триває 40–50 днів. За нестачі корму, сім’ї підгодовують цукровим сиропом
60-процентної концентрації або дають канді (тістоподібний корм) невеликими
порціями (300–500 г). Під час захворювань сім’ям дають ліки, замінюють корм,
 27
утепляють гніздо. З появою теплих днів, свіжого нектару та пилку матка збільшує
яйценосність, проходить період нарощування сили сім’ї.
Після очисного обльоту на пасіці проводять весняну ревізію. В південних
районах весняну ревізію проводять у першій–другій декадах квітня, після очисного
обльоту, коли температура повітря досягає 14–15 ºС і більше та можна розкрити гніздо
для детального огляду. Під час огляду визначають кількість меду в гнізді та його якість,
силу сім’ї, кількість рамок розплоду, якість матки, наявність хвороб, загальний стан
бджолиної сім’ї. У сім’ї повинно бути 6–8 кг меду та 1–2 рамки перги. За нестачі корму
або наявності неякісного бджолам дають цукровий сироп 60-процентної концентрації.
Хворим бджолиним сім’ям дають лікарські препарати. Дуже важливе значення має
перга, яка є незамінним білковим кормом для вигодування бджолиного розплоду.
Весною на пасіці повинен бути запас перги, за його відсутності, бджолам дають
замінники перги – білковий канді.
Весняний розвиток сімей залежить від скорочення та утеплення гнізд.
Досліджено, що коли весною гніздо не скорочене і не утеплено, то відкладання яєць
маткою різко зменшується, а сім’я багато споживає меду та повільно розвивається.
Тому рано навесні потрібно, щоб гнізда були скорочені та добре утеплені. Верхні
льотки треба закрити, а нижні відкрити.
Створення найкращих умов утримання бджіл сприяє своєчасному нарощенню
сильних сімей до медозбору.
Загальний стан гнізда визначають за якістю стільників, відсутністю ознак
проносу, плісняви, вологи. Якщо гніздо непридатне для нормального розвитку бджіл,
сім’ю пересаджують у чистий вулик із заміною стільників.
У вуликах, дно яких виймається (багатокорпусних та двокорпусних), поряд з
побіжним оглядом, можна також почистити денця або замінити їх на чисті.
Виправлення безматочних сімей. Чим довше сім’я перебуває без матки, тим
гірше вона приймає підсаджену матку. Якщо сім’я пробуде весною 2–3 тижні без
матки, в ній з’являються бджоли–трутівки. Такі сім’ї виправляти дуже важко. Це слід
робити одразу ж після очисного обльоту.
Безматочні сім’ї виправляють шляхом підсадки до неї матки, що перезимувала,
або об’єднання з маточною сім’єю. Матку ізолюють у кліточку Титова або під
ковпачок. Нуклеус, з якого відібрана матка, об’єднується з іншим нуклеусом або з
маточною сім’єю.
 28
Протягом перших тижнів, до настання в природі продуктивного взятку, сильні й
добре забезпечені кормом сім’ї догляду не потребують. Їх залишають у спокої. В
гніздах у них є все необхідне для життя і розмноження.
Із цвітінням ранньовесняних медоносів бджоли починають живитися краще.
Бджоли–збиральниці, маючи постійний контакт з нектаром, споживають його значно
більше, ніж раніше.
З принесенням свіжого нектару і пилку бджоли–годувальниці, готуючи корм для
розплоду, також збільшують споживання корму, особливо білкового. Сім’я в цілому
фізично зміцнюється.
Споживання великої кількості корму викликає в бджіл посилення діяльності
секреторних залоз, у тому числі й воскових. Кожна сім’я може відбудовувати до 10
листів вощини. В цей період проводять нарощування сили сімей, виведення маток,
організацію нових сімей, відводків, підготовку до медозбору.
Пасічник складає медоносний конвеєр, план кочівлі з пасікою на медозбір, готує
необхідний інвентар і готує сім’ї до медозбору. Після медозбору проводять осінню
ревізію, нарощування бджіл, поповнення і заміну кормів, комплектують і утеплюють
гнізда до зими. Період активного життя бджіл залежить від кліматичних зон України.

3. Весняна ревізія бджолиних сімей

З настанням постійної теплої погоди, з метою оцінки результатів зимівлі
бджолиних сімей і створення нормальних умов для їх розвитку, проводять весняну
ревізію, тобто детальний огляд усіх сімей пасіки. Починати її потрібно в перші теплі
дні, коли температура в затінку досягне 14–16 ºС і в природі є хоч незначний взяток.
Ревізію починають з огляду слабких сімей. Під час весняної ревізії визначають силу
сімей (за кількістю вуличок зайнятих бджолами), кількість стільників, зайнятих
розплодом (у перерахунку на повні стільники), і наявність корму – меду та перги.
Кількість меду визначають за розміром стільника 435х300 мм, заповненого до краю з
обох боків запечатаним медом, вважається, що вага його 3,5–4,0 кг.
Якість матки визначають за якістю та кількістю розплоду. Добрий розплід –
суцільний і рівний (тільки бджолиний). Якщо ж у бджолиних комірках є тільки
трутневий розплід, це вказує на те, що матка неплідна (трутнева), а коли у стільниках
бджолиний розплід знаходиться разом з трутневим, це означає, що матка в сім’ї стара.
В обох випадках її необхідно замінити.
 29
Одночасно з ревізією сімей їх гнізда скорочують відповідно до сили,
укомплектовують якісними стільниками та старанно утеплюють. Усі неякісні та
пошкоджені стільники з гнізда забирають.
Сім’ї, що займають весною 8 і більше вуличок, вважаються сильними, 6–7 –
середніми, а 5 і менше – слабкими.
Для швидкого розвитку бджолиних сімей у гнізді повинно бути 1,5 кг меду на
вуличку. За відсутності або нестачі корму дають медові стільники або цукровий сироп
60-процентной концентрації. За необхідності сім’ям дають стільники з пергою або
замінники перги.
Під час огляду дно що виймається замінюють чистим, те що не виймається,
очищають від мертвих бджіл та сміття. Стільники без розплоду зі слідами проносу
замінюють чистими.
Після огляду члени комісії в спеціальну відомість весняної ревізії записують стан
кожної бджолиної сім’ї на пасіці: скільки стільників у вулику; кількість вуличок;
кількість стільників з розплодом; кількість меду, перги;. наявність та якість матки;
загальний стан гнізда сім’ї.

4. Відбудова стільників та виробництво воску

У процесі еволюції важливу роль зіграла наявність інстинкту будови гнізда,
завдяки чому бджоли здатні збирати і консервувати великі запасу корму, частину якого
людина використовує для себе. Утворення запасів стільників має важливе значення для
розвитку самих бджолиних сімей: збільшення кількості й якості продукції, підвищення
продуктивності праці пасічника. Нестача стільників у весняний період стримує
відкладання яєць маткою і ріст сім’ї, яка внаслідок цього погано розвивається і
приносить мало меду. Особливо під час головного медозбору.
Велике значення має якість стільників. Погано відбудований, з великою
кількістю трутневих, перехідних і витягнутих комірок, стільник непридатний для
відкладання яєць маткою, та сприяє лише розмноженню трутнів. Якість стільника
залежить від багатьох причин: як збитий стільник, дротина повинна бути натягнута у
чотири ряди (верхню дротину натягають на відстані 15–20 мм від верхнього бруска
рамки, нижню – 40 мм від нижньої планки. Вощину прикріплюють до дроту за
допомогою електронавощувача або спеціального коточка.
Бджоли добре будують вощину, розміщену між стільниками та відкритим
розплодом. За сезон одна бджолина сім’я може відбудувати 10 листів вощини. Бджоли
добре відбудовують стільники у весняний період, під час цвітіння садів, ріпаку,
 30
еспарцету. Одержані в цей час стільники, кращі за якістю і не відволікають бджіл від
медозбору. Свіжовідбудований стільник важить 140 г. Після виводу 6–7 поколінь, його
маса збільшується до 300 г, після 15 поколінь – 400–500 г.
На воскову продуктивність і будівельну діяльність бджіл впливають такі
фактори:
- принесення у вулик свіжого нектару та квіткового пилку;
- фізіологічний стан, вік і кількість бджіл;
- особливості породи бджіл;
- сила бджолиної сім’ї;
- наявність плідної матки;
- своєчасна постановка вощини.
Ставити в гніздо вощину можна за появи підтримуючого взятку. Для
восковиділення необхідне білкове живлення бджіл, у молодих бджіл розвиваються і
функціонують одночасно воскові залози та гіпоференгіальні, що виділяють маточне
молочко для годування личинок.
За скорочування медозбору бджоли припиняють будову стільників. Чим більше
бджоли відбудують стільників, тим більше можна вибракувати старих стільників –
основне джерело товарного воску. Крім того, для збільшення товарного воску збирають
воскову сировину (обрізки стільників, вощини, маточники, очищений з стільників віск,
віск отриманий під час відкачування меду та інше). Збільшити кількість воску можна
застосовуючи будівельні рамки і надставки, але це не збільшує запаси стільників, а
збільшує кількість товарного воску.

5. Особливості розширення гнізд у вуликах різних систем

Найбільш поширеними є п’ять систем вуликів: багатокорпусні, типовий лежак,
двокорпусний на 12 рамок, український лежак, дванадцятирамковий вулик з магазином.
Кожному типу вулика відповідають особливі методи утримання бджолиних сімей.
Кожний метод передбачає проведення комплексу технологічних операцій –
розширення гнізда й відбудова нових стільників, регулювання відкладання яєць
маткою, заміна старих маток молодими, організація нових бджолиних сімей,
формування відводків та пакетів бджіл. Застосування різних методів залежить від типу
вулика, породи бджіл, технології (промислової для великих пасік або любительської
для присадибних пасік), медозбірних умов, природно–кліматичних зон України.
Вулики–лежаки. В Україні 80% бджолиних сімей утримують у вуликах –
лежаках на 18 рамок. Вулики–лежаки є двох систем: типовий та український.
 31
Типовий вулик–лежак робиться на 20–24 гніздові горизонтальні рамки розміром
435х300 мм. На цьому вулику за потреби можна використовувати магазинні надставки.
Український вулик–лежак також роблять на 20–24 вертикальні рамки, розміром
300х435 мм. Магазинні надставки тут не передбачені.
Система догляду за бджолиними сім’ями у цих вуликах однакова. Різниця лише
в тому, що в типовому вулику–лежаку на період головного взятку можна передбачити
магазинну надставку, а в українському вулику цього зробити не можна. Але система
вулика-лежака має перевагу тим, що тут є доступ одразу до всього гнізда і дуже зручно
працювати з бджолами ранньою весною, коли повітря холодне. Під час огляду не треба
відкривати все гніздо. Зручно нарощувати сім’ї з матками–помічницями в другій
частині вулика відокремленою щільною перетинкою.
Під час медозбору доцільно обмежити відкладання яєць маткою. При цьому
багато бджіл звільняються від вуликових робіт і підключаються до медозбору.
У вулику–лежаку таке обмеження робиться на 3–4-х рамках проти льотка
генеманівською решіткою або кількома медовими рамками, що відгороджуватимуть
матку від рамок, призначених для складання меду. Таке обмеження дуже корисне за
продуктивного нетривалого взятку. Якщо взяток подовжений або їх декілька, ізоляцію
матки необхідно робити на останній взяток або за 20–25 днів до його закінчення.
Багатокорпусний вулик складається з 4–6-х корпусів, кожний на 10
горизонтальних рамок, розміром 435х230 мм. Це розбірний вулик, який має дно, що
знімається, піддашник і плоский дашок, а всі його корпуси взаємно змінювані. Цей
вулик має багато позитивних сторін. У ньому швидше, ніж у вуликах інших систем,
нарощується сила бджолиної сім’ї. Є багато місця для нарощування сильних сімей,
можна збільшувати обсяги, підставляючи нові корпуси. В ньому добре зберігається
тепло. У верхніх корпусах можна організувати відводок або нарощувати сильні сім’ї на
весняний медозбір з білої акації за допомогою маток–помічниць. Зимують бджоли, як
правило, у двох корпусах. На кінець зими нижній корпус знімають, а коли сім’я
починає збільшуватися, корпус повертають і ставлять другим. За заповнення нижнього
корпусу бджолами, корпуси міняють місцями. Внаслідок цього бджоли енергійно
працюють, збільшується простір для роботи матки. Маючи багато розплоду, сім’я
швидко розвивається і бджоли через 2–3 тижні займають обидва корпуси. Щоб не
виник ройовий стан, необхідно підставити третій корпус. Ставлять третій корпус на
місце другого, а другий замість першого. Перший корпус буде третім. Наступний
корпус ставлять другим, у цьому копусі можна дати рамки з вощиною. Бджоли не
люблять у гнізді порожнього місця, а тому швидко відбудовують вощину. Відбирають
 32
медові стільники корпусами, а на їх місце ставлять порожні стільники. Матку ізолюють
в одному або в двох нижніх корпусах, відгороджують ганеманівською решіткою. Таким
чином, у верхніх корпусах стільники зайняті тільки медом, розплоду там не буде.
За подальшой роботи верхні корпуси відбирають для відкачування меду, а
корпуси з порожніми стільниками ставлять нижче. Зміна корпусів залежить від
характеру медозбору та інтенсивності розвитку бджолиної сім’ї. Після закінчення
взятку залишаються лише два корпуси. В другому корпусі концентрують кормові
запаси, а перший залишають для осіннього розвитку сім’ї, тобто для відкладання яєць
маткою. Таким чином робота в багатокорпусному вулику проводиться корпусами, а не
окремими стільниками. Протягом пасічницького сезону перегрупування корпусів
проводять кілька разів.
Двокорпусні та дванадцатирамкові вулики використовують з магазинними
надставками. Двокорпусний вулик складається з двох взаємно замінюваних корпусів,
кожний на 12 горизонтальних стільників розміром 435х300 мм. Як і багатокорпусний,
цей вулик має дно що знімається, піддашник для утеплення та плоский дашок. Деякі
бджолярі використовують 12–рамкові вулики з магазинами. Замість другого корпусу,
для розширення гнізда, використовується одна або кілька піврамкових магазинних
надставок.
Зимують бджоли у цих вуликах завжди в одному корпусі. Розширення гнізд
проводиться звичайним порядком. Раніше другі корпуси чи магазинні надставки
використовували лише тоді, коли починався продуктивний взяток. Практика показала,
що при цьому затримувався розвиток сімей, втрачався їх робочий стан, виникало
природне роїння і, як наслідок, – різко зменшувався медозбір.
Збільшення об’єму двокорпусного та дванадцяти рамкового вулика з
магазинними надставками мало відрізняється.
У двокорпусному вулику, після заповнення бджолами першого корпусу,
подальше розширення гнізда полягає в тому, що другий корпус комплектується лише
наполовину рамками з кормом та порожніми стільниками, а його порожня частина
ізолюється і утеплюється. Щоб бджоли швидше почали освоювати другий корпус,
треба дати 2–3 рамки з розплодом, а замість них у перший корпус поставити стільки ж
рамок із штучною вощиною. З розвитком сім’ї другий корпус доповнюється
стільниками або штучною вощиною, утеплення виймається. Перед початком головного
медозбору проводиться перекомплектування рамок у корпусах. У перший корпус
переводиться матка, усі рамки з відкритим розплодом, кілька рамок із кормом і 2–3
рамки для засіву. Зверху корпус ізолюють генеманівською решіткою. Таким чином
 33
відкладання яєць маткою буде обмежене. У другий корпус переставляють весь
закритий розплід і порожні стільники для складання нектару. З народженням бджіл у
другому корпусі звільнені комірки також будуть заповнюватися нектаром.
Якщо медозбір становитиме 5 і більше кг на сім’ю, через 2–3 дні в крайніх
рамках другого корпусу з’являться бризки нектару. Це означає, що всі рамки зайняті
нектаром і додатково потрібне місце для його складання. У такому разі дають ще
магазинну надставку. Магазинний корпус можна комплектувати повністю
відбудованими рамками або впереміж з навощеними. Бджоли відбудовують тільки
медові комірки, вони глибші за бджолині, матка не відкладає в них яєць. Магазинну
надставку з штучною вощиною краще розміщувати між корпусами.
Дванадцятирамкові вулики з магазинними надставками можна розширювати
цілими магазинами. Якщо є потреба, можна ставити другий та третій магазини на
корпус нижчі раніше поставленого. У разі відсутності магазинних рамок, можна додати
магазинні надставки гніздові рамки.
Підготовка пасіки до кочівлі. Здебільшого пасіки кочові. Високі медозбори
неможливо одержувати на стаціонарній пасіці. Часто медоноси віддалені від пасіки і
цвітуть у різні строки. Перевезення бджіл створює безперервний медозбір і забезпечує
запилення сільськогосподарських культур. Коли пасіка розміщена ближче до
медоносів, бджоли роблять більше вильотів і менше витрачають енергії, збільшується
їх тривалість життя. За правильної підготовки гнізд та вуликів до перевезення ніякої
шкоди для сімей не буде. Часте перевезення пасіки потребує наявності міцних вуликів з
хорошою вентиляцією. Багатокорпусні вулики потребують для цього додаткового
обладнання та пристосування.
Місце для пасіки вибирають з розрахунку розташування медоносів. При цьому
слід знати, що продуктивний літ бджіл – до двох кілометрів. Тому найдоцільніше
розміщувати пасіку безпосередньо біля площі медоносів або серед неї. Площадку для
точка треба розмістити на сухому місці, захищеному від вітрів. Добре коли є дерева,
кущі, які б затіняли вулики та були бджолам орієнтиром. Не можна ставити пасіку на
перельоті бджіл другої пасіки або біля великої водойми.
Під час перевезення пасіки бджоли можуть вилізати з вуликів, потерпати від
запарення, спеки, обривання та ударів стільників. Тому вулики перед кочівлею слід
відремонтувати, обладнати вентиляцією, ліквідувати в них щілини. Із гнізд слід
вийняти нові стільники і стільники з нектаром, а замість них поставити порожні
стільники або вощину. Всі рамки у гнізді потрібно закріпити, щоб вони не хиталися в
дорозі. Іх закріплюють спеціальною планкою або прибивають до стінок вулика. Якщо у
 34
вуликах стеля відсутня, рамки зверху закривають мішковиною або металевою сіткою.
Під час перевезення багатокорпусних чи двокорпусних вуликів, всі їх деталі з’єднують
спеціальними скріпами, або збивають планками.
Після перевезення бджоли деякий час дуже роздратовані. Щоб бджоли менше
блукали, вулики бажано розставляти в такому порядку, як вони стояли на
попередньому місці. Після розстановки вуликів, бджолам дають деякий час, щоб вони
заспокоїлись, а потім відкривають льотки. Обов’язково потрібно дати воду.
Використовуючи взяток на одному місці. Пасічник одночасно шукає нові
медоноси для перевезення бджіл, щоб створити постійний і продуктивний взяток.

Література
1. Броварський В.Д., Багрій І.Г. Розведення та утримання бджіл. – К.: Урожай, 1995. –
219 с.
2. Контев В.С., Харченко Т.И. Технология разведения и содержания сильных пчелиных
семей. – М.: Россельхозиздат, 1989. – 93 с.
3. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
4. Таранов Г.Ф. Промышленная технология получения и переработки продуктов
пчеловодства. – М.: Агропромиздат, 1987. – 313 с.
5. Хмара П.Я., Муквич Н.В. Промислова технологія бджільництва. – К.: Урожай, 1986.
– 91 с.
6. Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 360 с.
 35
Лекція

4 Племінна робота в бджільництві

План лекції:
1. Значення і особливості племінної роботи в бджільництві.
2. Характеристика основних порід бджіл. Порідне районування бджіл в Україні.
3. Умови проведення племінної роботи.
4. Методи і форми племінної роботи в бджільництві.
5. Бонітування бджолиних сімей.

1. Значення і особливості племінної роботи в бджільництві

Можливості збільшення продуктивності і життєздатності бджолиних сімей
шляхом поліпшення спадкових ознак, їх нащадків залежать від вивчення спадковості та
мінливості бджіл. Висока продуктивність бджолиних сімей залежить не лише від їхньої
сили, стану кормової бази, а й від якості бджіл.
Правильно організована племінна робота з бджолами може дати не менший
ефект ніж в інших галузях сільського господарства.
Метою племінної роботи у бджільництві є поліпшення продуктивних і
племінних якостей бджіл. Це залежить від здатності сімей давати певну кількість
продукції зі стійкою передачею потомству господарсько–корисних ознак.
Племінна робота у бджільництві спрямована на поліпшення біологічних і
господарсько–корисних ознак бджіл. За оцінки бджолиних сімей беруть до уваги
корисні господарські ознаки – фенотип і племінні якості, що зумовлені спадковістю
бджіл – генотипом. Генотип оцінюється за якістю потомства, фенотип –
господарськими ознаками. Через біологічні особливості бджоли є досить складним
об’єктом для селекції, що пояснюється насамперед їхнім способом життя та
своєрідністю розмноження.
У бджільництві відбору підлягають не окремі особини, а вся сім’я в цілому.
Бджоли самі собі заготовляють корм, створюють необхідний режим температури та
вологості в гнізді. За парування маток з трутнями в повітрі, часто на значній відстані
від пасіки, досить важко контролювати процес спаровування матки з декількома
трутнями, які мають різну спадковість. Трутні мають один набір хромосом, тому для
них характерний партеногенез, вони виводяться з незапліднених яєць. Матка даватиме
 36
трутнів лише тієї породи, до якої належить сама. В передачі спадкових якостей
потомству вирішальне значення має матка.
Важливою ознакою в племінній роботі є велика спадкова мінливість різних
ознак – швидка зміна поколінь у сім’ї, висока скоростиглість і плодючість маток,
дивовижна здатність пристосовуватися до нових умов існування.
Особливість бджолиної сім’ї як об’єкта племінної роботи полягає в тому, що
вона є високоорганізованим суспільством споріднених за походженням особин –
робочих бджіл, матки та трутнів – які не можуть самостійно довго існувати. Особини
бджолиної сім’ї пов’язані між собою: кількість зібраного меду залежить від сили сім’ї,
сила сім’ї на самперед залежить від плодючості матки, інтенсивного збору нектару,
здібності бджіл вирощувати повноцінне потомство, зимостійкості, стійкості проти
захворювань. Таким чином продуктивність сім’ї залежить від робочих бджіл, але вони
безпосередньо не беруть участі у відтворюванні потомства. В той же час матки й трутні
самі по собі не показують ознак сім’ї, а передають їх нащадкам.
Ознаки бджолиної сім’ї взаємопов’язані, тому племінна робота в бджільництві є
комплексною.
На жаль племінна робота в бджільництві поки що відстає від галузей
тваринництва. В бджільництві немає жодної заводської породи, тобто породи створеної
людиною, немає таких порід і за кордоном. Усі породи названо за місцем їх мешкання.
За основними ознаками – зимостійкістю, плодючістю маток, особливостями розвитку,
флорспеціалізацією, медовою і восковою продуктивністю, ефективністю запилення
культур – породи бджіл відрізняються між собою. Незадовільність племінної роботи
пояснюється нестачею кваліфікованих кадрів, великою кількістю дрібних пасік.

2. Характеристика основних порід бджіл . Породне районування

бджіл в Україні
У бджільництві поки що немає культурних порід бджіл, створених у результаті
планомірної творчої діяльності людини. Існуючі географічні популяції бджіл
сформувались у своєрідних кліматичних і медозбірних умовах певних місцевостей під
дією природного відбору і деякого впливу людини. В бджільництві породою називають
групу не менше 5000 бджолиних сімей спільного походження, пристосованих до
певних умов клімату та медозбору, схожих за екстер’єром, біологічними ознаками і
господарськими якостями, що стійко передаються нащадкам. У різних географічних і
природно–кліматичних зонах поступово формувалися бджоли, пристосовані до
медоносної рослинності та зовнішніх умов середовища. Під впливом природного
 37
добору сформувались аборигенні породи бджіл визначеного ареалу, пристосовані до
клімату і медозбору. Це цінний генофонд, який треба зберегти у чистоті. Ці породи є
основним матеріалом для селекції.
Десятки років у минулому столітті, для випробування в Україну завозили різні
породи бджіл з метою подальшого їх використання. Випробування сірих гірських
кавказьких бджіл та їх помісей першого покоління з місцевими дещо продуктивніші,
ніж аборигенні, що і було підставою для їх масового завезення та безконтрольного
розведення. Тривалий час на півдні України розводили італійські, кавказські, крайнські
породи бджіл, які також вплинули на метизацію українських аборигенних порід,
особливо української степової породи. Таким чином виникла метизація українських,
карпатських і поліських бджіл кавказькими. Цілеспрямована робота з селекції місцевих
бджіл велася не досить якісно.
На території України є такі породи бджіл: українська степова, карпатська і темна
лісова (поліська). Жодна з країн світу не має такого багатого генофонду аборигенних
порід бджіл як Україна (таблиця 1).
Кожна з цих порід має свої морфологічні, біологічні і господарські особливості.
Масовие безконтрольне завезення бджіл інших порід призвело до безсистемної
метизації і безконтрольного парування, внаслідок чого загублено цінні якості
української породи бджіл. Бджолині сім'ї мають розхитану спадковість, знижену
стійкість до захворювань, незадовільну якість зимівлі, знижену медову і воскову
продуктивність.
Українські степові бджоли до недавнього часу були на значній території
Степової та Лісостепової зон України. Колір їх переважно сірий. Деякі бджоли мають
жовто–коричневі плями на перших двох тергітах черевця. Довжина хоботка
коливається від 6,3 до 6,7 мм і більше. Кубітальний індекс становить 2,2–2,4 од. Гьотце.
Печатка меду біла (суха). Ширина третього тергіту – 4,9 мм. Маса одноденних бджіл –
105 мг, неплідної матки – 180 мг, плідної – не менше 205 мг. Бджоли досить
миролюбні, помірно рійливі, добре зимують, особливо надворі. Весною за
несприятливих умов добре зберігають температуру гнізда, добре прополісують його,
інтенсивно будують стільники, стійкі проти захворювань, розумно використовують
великий взяток. Кафедрою бджільництва ім. В.А Нестерводського НАУ на базі
Хмельницького обласного бджолорозплідника вперше створено внутрішньопородний
тип українських бджіл ―Хмельницький‖. Бджоли цього екотипу характеризуються
ознаками екстер’єру за довжиною хоботка 6,3–6,6 мм, кубііальний індекс – 2,18–2,62,
дискоїдальне зміщення позитивне у 72–94% випадках. Кольір бджіл – світло-сірий,
 38
бджоли помірно агресивні, не схильні до нападу і крадіжок меду з гнізд інших сімей і
відводків, печатка меду – біла. Сім’ї добре зимують, характеризуються підвішеною
стійкістю проти проносних захворювань, інтенсивно розвиваються навесні, схильність
до роїння помірна, добре використовують взяток. Матки мають високу плодючість
1950–2300 яєць за добу.
Чистопорідних українських бджіл розводять у Дніпропетровській,
Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Сумській, Хмельницькій та інших областях.

Таблиця 1
Екстер’єр та біологічні ознаки аборигенних порід бджіл України
Порода
Показники
Українська Карпатська Поліська
Забарвлення бджіл Сіре Світло-сіре Темно-сіре
Печатка меду в період Суха Суха Суха
медозбору
Схильність до ужалень Помірна Мала Висока
Зимостійкість Добра Добра Добра
Довжина хоботка, мм 6,3-6,7 6,5-6,9 5,9-6,4
Кубітальний індекс, % 55-60 37-43 54-67
Форма заднього краю Вигнута не більше Вигнута 100% Пряма 100%
воскового дзеркальця 90%
Дискоїдальне
зміщення,%
Позитивне Не менше 80% Не менше 80% 0%
Негативне Не більше 10% Не більше 5% 100%
Маса матки
неменше, мг
Неплідної 180 190 190
Плідної 200 210 210
Яйценосність, яєць за 1100-1800 1100-1800 1500-1900
добу

Карпатські бджоли. Природний ареал цих бджіл – гірські та передгірні райони

Карпат. Карпатські й крайнські бджоли (карніка) близькі між собою за екстер’єрними і
 39
господарсько–корисними ознаками. В. О. Губін (1982) висловив припущення, що
карпатські й українські степові бджоли мають спільне походження, (таблиця 2).

Таблиця 2
Вимоги до якості бджолиних маток різних порід
Біологічні ознаки та норми (не менше)
Маса, мг Кількість Довжина
Порода
яйцевих третього
неплідних плідних
трубочок, шт тергіту, мм
Карпатська 185 210 290 3,1
Українська
степова 185 205 290 3,1
Середньоросійська 190 210 300 3,2
Сіра гірська
кавказька 180 200 280 3,0

У передгірних і гірських районах Карпат вони збереглись у чистоті і є цінним

матеріалом для селекції.
Сім’ї карпатських бджіл дуже інтенсивно розвиваються у весняний період,
матки мають високу плодючість, тому швидко нарощують темп відкладання яєць,
добре нарощують сильні сім’ї у ранньовесняний період. Уже в першій половині квітня
матки відкладають щодоби до 1000 яєць. Максимальна яйценосність маток – 2000 яєць.
За відтворювальними якостями карпатська порода бджіл визнана кращою для
пакетного бджільництва.
Бджоли цієї породи миролюбні, не схильні до роїння, в ройову пору сім’я
закладає лише 8–15 ройових маточників. Ройовий стан можна легко гальмувати
протиройовими заходами. Карпатським бджолам властива досить висока зимостійкість
і здатність переносити тривалий безобльотний період. Вони економно витрачають корм
у зимовий період. Карпатським бджолам властива схильність до ―тихої заміни‖ маток,
часто стара матка мирно живе із молодою протягом 5–6 тижнів.
Колір бджіл сірий з сріблястим опушенням тіла. Печатка меду – біла (суха).
Довжина хоботка 6,4–6,7 мм.
Цінною ознакою карпатських бджіл є їх добра орієнтація в обмеженом просторі,
тому їх рекомендують використовувати в павільйонах та теплицях. Володіють
широкою флороспеціалізацією, швидко переключаються з одного медоноса на інші.
 40
Карпатські бджоли ретельно прополісують гніздо, економно витрачають кормові
запаси, менше ніж інші породи уражаються нозематозом, добре зимують на падевому
та вересовому медах.
Характерною особливістю карпатських бджіл є інтенсивне створення штучної
вощини. Весною за незначного взятку і сили сім’ї 5–6 вуличок створюють до п’яти
стільників. Особливість карпатських бджіл полягає ще і в тому, що вони не знижують
льотної активності за відсутності матки.
Карпатських бджіл здебільшого розводять у державах СНД, а також у країнах
Західної Європи – Польщі, Чехії, Словаччині та інших. В Україні, згідно з планом
порідного районування, вони є у восьми областях.
Чистопородних карпатських бджіл розводять у Закарпатській, Івано–
Франківськівській, Львівській, Тернопільській, Чернівецькій областях та в АР Крим.
Племінну роботу проводить Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН.
Цінною ознакою карпатських бджіл є стійка передача нащадкам багатьох корисних
ознак за чистопородного розведення.
Середньоросійська порода бджіл поширена в окремих районах Полісся –
поліська популяція. Ці бджоли поширені в Білорусії, в середній та північній смузі
європейської частини Росії, також у районах Сибіру. В Україні ця порода представлена
поліською популяцією темних лісових бджіл. Найбільша кількість їх є в районах
Волинської, Житомирської, Ровненської і Київської областей.
Серед порід, які розводять в Україні, поліські бджоли найбільш зимостійкі, вони
можуть витримати 5–6 місяців зимивлі без обльоту. Менше ніж інші породи
уражуються нозематозом та падевим токсикозом.
Бджоли цієї породи мають масу тіла – 110 мг, ширину 3–го тергіту – 5 мм. Від
інших порід вони відрізняються коротким хоботком – 5,9–6,3 мм, малим значенням
кубітального індексу – 1,4–1,9 од., негативним дискоїдальним зміщенням. Забарвлення
тіла – темно–сіре. За огляду гнізд із застосуванням диму бджоли залишають стільники і
збираються внизу гірляндами, стають дратівливі і агресивні. Досить рійливі, в період
роїння закладають багато маточників, їх важко вивести з ройового стану. Середня маса
неплідної матки – 190 мг, плідної – не менше 210 мг. Максимальна яйценосність маток
– 1500 яєць на добу. Поліські бджоли добре використовують медозбір з липи, вереску,
медоносів луків, але погано відвідують червону конюшину через короткий хоботок.
Принесений нектар складають у верхній частині гнізда й надставках. Печатка меду –
біла. Дуже добре розвинені воскові залози та інстинкт будування стільників. Погано
захищають гніздо від бджіл–злодійок. Добре прополісують гніздо. Для них характерна
 41
―тиха‖ зміна маток – співіснування старої та молодої маток. Племінну роботу з
поліськими бджолами ведуть у Київській, Чернігівській та Рівненській областях. Зоною
чистопорідного розведення є Рівненська область. Більшість поліських бджіл метизовані
кавказькими та карпатськими породами бджіл.
Сіра гірська кавказька порода бджіл. Зоною природного поширення цієї породи
є гірські та бджоли високогірних районів Північного Кавказу та Закавказзя. Серед них
виділено кілька популяцій за місцем їх мешкання. За поширеністю, посідають друге
місце у світі після італійської. В Україні більш відома мегрельська популяція, яка
краще зимує в північних районах країни. Серед усіх порід кавказькі бджоли
найдрібніші за розмірами, але мають найдовший хоботок серед бджіл світу – 6,6–7,2
мм, ширина третього тергіту – 4,7 мм, маса бджіл коливається від 75 до 90 мг, маса
неплідної матки – не менше 180 мг, плідної – 200 мг. Яйценосність маток – 1100–1500
яєць за добу. Печатка меду – темна ―мокра‖. Миролюбні. Надмірно прополісують
гнізда. Кавказькі бджоли є добрими запилювачами червоної конюшини, дуже
заповзятливі у відшукуванні нових джерел корму, здатні до широкої флорміграції.
Принесений нектар складають між комірками з розплодом, тим самим обмежують
відкладання яєць маткою, тому під час медозбору зменшується кількість розплоду і
збільшується кількість меду. Краще ніж інші породи використовують несильний
медозбір. З весни сім’ї розвиваються повільно. В період інтенсивного вирощування
розплоду плодючість маток не перевищує 1200–1500 яєць за добу. Вони мало рійливі,
усього до 5% сімей пасіки переходять у ройовий стан, закладають 5–20 маточників.
Схильні до викрадення меду з чужих гнізд інших порід, тому вони завжди з медом.
В Україні кавказькі бджоли зимують значно гірше, ніж місцеві. Вони чутливі до
падевого токсикозу. Сильніше ніж інші породи уражаються нозематозом, гнильцями.
Ця порода районована у Степовій зоні України. На більшості пасік трапляються помісі
кавказьких бджіл з місцевими невизначеного походження.
Бджіл кавказької породи широко використовують для промислового
схрещування з метою отримання помісей першого покоління, продуктивність яких при
цьому збільшується на 20–40%. Кавказьких бджіл вивозять у країни західної Європи,
США, на Кубу. Селекційна робота з кавказькими бджолами ведеться в Грузії та в Росії
на Краснополянській дослідній станції бджільництва.
Італійська порода бджіл. У багатьох закордонних країнах поширена італійська
порода бджіл. Існує припущення, що вони виникли внаслідок схрещування жовтої
єгипетської бджоли з темною європейською. У 1859 році італійські бджоли були
завезені в Північну Америку, де проводилась їх селекція, в результаті чого виведена
 42
жовта ―золотиста‖ італійська бджола. Вона найпоширеніша у світі. В Україні цих бджіл
розводили на пасіках Криму. Довжина хоботка – 6,5 мм, маса бджіл – 115 мг, неплідної
матки – 190 мг, плідної – 210 мг.
Особливості італійських бджіл – висока плодючість маток, їх яйценосність сягає
2500 яєць на добу, тому вони швидко нарощують багато бджіл до медозбору з ранніх
медоносів. Італійські бджоли зовсім не уражаються акарапідозом, але легко
уражаються нозематозом і гнильцями. Зимостійкість у нашій країні незадовільна.
Під час медозбору матки не обмежують яйцекладку, а навпаки збільшують, тому
в сім’ях багато розплоду. Більша частина бджіл зайнята годуванням личинок, а менша
на зборі нектару. Таким чином медова продуктивність сімей італійської породи нижча,
від інших порід.
Крайнська порода бджіл – розповсюджена в румунських Карпатах, Болгарії,
займає райони гір Альп і Балкан. Ця зарубіжна порода відіграє основну роль у
світовому бджільництві разом з італійськими і кавказькими. Тіло має сріблясто–сірий
колір з білуватими волосками на кінці черевця. Печатка меду – суха, мало
прополісують гнізда. Інтенсивно розвиваються навесні. Колір – сірий. Миролюбні,
менш зимостійкі ніж середньоросійські. За основними екстер’єрними ознаками схожі з
карпатськими бджолами, але більш ройливі, частіше уражаються нозематозом. На
відміну від карпатських, країнські бджоли мають підвищену схильність до роїння. З
ройового стану їх вивести важче ніж карпатських. Миролюбні, менш стійкі до
нозематозу порівнянно з карпатськими, не схильні до крадіжок, але недостатньо
захищають своє гніздо від викрадачів меду. Крайнська порода бджіл поширена в
країнах Західної Європи, Америці та Канаді. Середньодобова яйценосність маток –
1600 штук на добу. В США відселекційонована лінія ―Стерлайн‖.
В Україні за планом породного районування розведення італійских та
крайнських бджіл не передбачено.
Породне районування бджіл в Україні. Для успішного розвитку бджільництва
доцільно використовувати бджіл у різних зонах України в залежно від їх місця
природного формування. За результатами наукових досліджень у 1997 році було
прийнято план породного районування бджіл. Мета якого – припинити безсистемну
метизацію бджіл, обмежити кількість порід, які розводять у кожній області. Планом
породного районування чітко визначено зони чистопородного розведення місцевих
бджіл. Збереження в чистоті місцевих бджіл України і глибока планомірна селекційно–
племінна робота з ними – основа високоприбуткового бджільництва.
 43
Зоною чистопородного розведення українських степових бджіл є Кіровоградська
область з прилеглими районами. Для чистопородного розведення карпатських бджіл
визначена зона Карпат, до якої входять області: Львівська, Івано–Франківська,
Чернівецька і Закарпатська. Для чистопородного розведення поліських бджіл відведена
Рівненська область з прилеглими районами. Прийнятий план породного районування
відкриває ширші можливості для використання бджіл в Україні і за її межами.
Рекомендовано використовувати карпатських бджіл у різних зонах України на
запиленні культур закритого ґрунту. Згідно з планом породного районування
господарства, які виводять маток визначеної породи, повинні розсилати їх тільки в ті
області, що затверджені планом.
План породного районування має велике значення для збереження генофонду
бджіл України. Він сформувався під впливом природних умов. Відомий учений–
генетик О. С. Серебровський зазначав, що місцевий генофонд – це таке ж багатство, як
і запаси вугілля, нафти, золота. У зв’язку з тим, що ареал поширення чистопородних
бджіл усіх порід зменшився, є реальна загроза втрати аборигенних порід бджіл.
Природоохоронним законодавством передбачено створення для них заказників та
заповідників. Із карпатської породи бджіл створені і успішно працюють репродуктори,
з їхніх пасік щороку реалізується до100 тис. плідних маток.
Досвід минулих років показує, що охорона і створення суцільних масивів
аборигенних порід бджіл, які збереглися на деяких пасіках, є найважливішим
завданням бджільництва.
Поліпшення бджіл досягається лише за чистопородного розведення місцевих
порід згідно з планом їх породного районування. Для заміни низькопродуктивних,
невідомого походження бджіл, на пасіці необхідно протягом 1-го–2-х років придбати і
підсадити плідних маток бажаної породи. Шляхом подвійної заміни маток можна
створити пасіку з чистопорідними бджолами. Для отримання чстопорідних плідних
маток треба мати ізольовану пасіку від інших на 8–10 км.

3. Умови проведення племінної роботи в бджільництві

Для ефективного проведення племінної роботи необхідні умови для її
виконання:
- насамперед на пасіці повинні бути чистопорідні бджоли відомої спадковості;
- під час роботи обов’язково треба дотримуватись індивідуальності в розвитку
бджолиних сімей, не допускати злетів бджіл, роїння, звести до минімуму
перестановки бджіл і розплоду з одних сімей в інші. Не можна підсилювати сім’ї
 44
розплодом або бджолами. Бджіл слід утримувати у вуликах одного типу, з
однаковою системою догляду за ними;
- організувати постійний контрольно–виробничий облік на пасіці для реєстрації
походження маток і бджолиних сімей, оцінцку їх важливих господарсько–корисних
ознак: медової, воскової й інших видів продуктивності, розвитку бджолиних сімей
протягом усього сезону, якості зимівлі, ройливості, злобливості та інших ознак;
- охопити відбором найбільшу кількість бджолиних сімей, не менше 20 в кожній
групі, враховуючи, що чим більші його масштаби, тим вищі рівні вірогідності
виявлення найбільш видатних з них;
- вивчити динаміку розвитку сімей у ранньовесняний період. Визначити кліматичні й
медозбірні умови пасіки. Дотримуватися вимог стандарту з племінної роботи;
- створювати необхідні умови для росту і розвитку бджолиних сімей, звернувши
особливу увагу на вирощування бджолиних маток і трутнів. При виведенні маток
постійно проводити браування маточників і маток, особливо заподвійної заміні.
Важливо приділяти увагу підготовці і використанню батьківських і материнських
сімей, також сімей–виховательок;
- не можна використовувати ройові й свищеві маточники.

4. Методи і форми племінної роботи в бджільництві

У бджільництві відомі два методи племінної роботи – чистопородне розведення і
помісне схрещування. За чистопорідонго розведення для парування використовують
маток і трутнів однієї породи і одержують чистопородне потомство. За помісного
схрещування від маток і трутнів, що належать до різних порід, отримують помісне
потомство.
Племінну роботу з бджолами слід проводити лише за чистопорідного
розведення.
Висока продуктивність окремих сімей має спадкову основу і буде передаватися
потомству. Такі сім’ї використовують для розмноження. Вільне парування маток і
трутнів у цих умовах забезпечує високу життєздатність бджолиних сімей.
Метою чистопорідного розведення і помісного схрещування є якісне
поліпшення бджолиних сімей, удосконалення існуючих та створення нових порід і
типів. Протягом тривалого історичного розвитку бджіл природний відбір відбувався
переважно у межах одного ареалу аборигенних порід. Виживали та інтенсивніше
розмножувалися сім’ї, що забезпечували себе кормом, були добре пристосовані до умов
середовища, протистояли несприятливим факторам.
 45
У бджільництві метод чистопорідного розведення вважається основним. Він дає
змогу зберегти породу в чистоті. Внутрішньопорідна мінливість, парування матки з
кількома трутнями і висока її плодючість, сприяють поліпшенню та зберіеганню
породних якостей бджолиних сімей. За будь–якой форми роботи використовують
чистопорідне розведення. За останні 50 років в Україну завезено інші породи, що
погіршили корисні ознаки аборигенних порід бджіл країни. Замість чистопорідного
розведення поширилося безсистемне і неконтрольоване схрещування. Тому на пасіках є
помісі різних поколінь і якостей.
Хаотичність помісного розведення зумовлюється неконтрольованим
спаровуванням маток і трутнів у зоні їх льоту (до 7 км), роїнням, відсутністю
репродукторів та ізольованих місць для парування маток, недотримання правил
бракування бджолиних маток, що не відповідають стандарту. Основним напрямом
удосконалення породи є підвищення продуктивності сімей і зберегання їх під час
зимівлі. Систематичний відбір і підбір за комплексом ознак забезпечують отримання
цінного племінного матеріалу.
Є кілька методів схрещування. Найбільш поширений – промислове
схрещування, за якого маток однієї породи спаровують з трутнями іншої породи з
метою підвищення продуктивності бджолиних сімей. Помісні бджоли у першому
поколінні проявляють підвищену продуктивність (наслідок гетерозису),
життєздатність, стійкість проти захворювань порівняно з батьківськими сім'ями.
Позитивність гетерозису проявляється лише в перші роки, а в подальшому має
негативний характер, тому під час промислового схрещування не передбачається
використання помісей у наступних поколіннях, внаслідок чого відбувається
безсистемне і неконтрольоване схрещування, що призводить до погіршення якості
бджолиних сімей, їх продуктивності.
Масовий відбір і підбір бджолиних сімей. Найпростішою й доступною формою
племінної роботи на пасіках є масовий відбір. Масову селекцію проводять на товарних
пасіках. Для розмноження виділяють здорові, найбільш продуктивні бджолині сім’ї, а
слабкі, хворі, малопродуктивні вибраковують. Оцінку і відбір під час масової селекції
проводять за сумою господарсько–корисних ознак: медовою і восковою
продуктивністю, силою бджолиних сімей, плодючістю маток, зимостійкістю,
ройливістю, станом здоров’я сімей і їх пристосованістю до типових умов даної
місцевості, умовам медозбору.
Валову медову продуктивність визначають кількістю відібраного меду від сім’ї
протягом сезону та залишеного для кормових запасів. Воскову продуктивність
 46
бджолиної сім’ї визначають за кількістю відбудованих листів вощини протягом сезону.
Силу бджолиних сімей визначають за кількістю вуличок, заповнених бджолами,
плодючість маток – за кількістю рамок з розплодом весноюв, влітку і восени.
Зимостійкість бджолиних сімей оцінюють за кількістю корму, витраченого за
зиму в цілому на сім’ю із розрахунку на вуличку, за кількістю підмору і ступеня
опроношеності гнізд (за п’ятибальною шкалою).
Крім цих ознак вивчають екстер’єрні ознаки: довжину хоботка, кубітальний
індекс, довжину і ширину тергітів та інші. З біологічних ознак – колір бджіл, печатку
меду, масу бджіл, злобливість, поведінку бджіл під час огляду гнізда.
Ознаки бджолиної сім’ї взаємопов’язані, під час селекції враховують їх
комплекс – швидку зміна поколінь, високу спадкову мінливість ознак, скороспілість і
плодючість маток.
На пасіці виділяють кращі за породними та господарсько–корисними ознаками
бджолині сім’ї для їх подальшого розведення. Добір проводять за комплексом
корисних ознак. Усі сім’ї пасіки розподіляють на три групи. Ці сім’ї повинні бути,
безумовно, чистопорідними. Склад групи непостійний. Щороку її поповнюють новими,
більш продуктивними сім’ями. Сім’ї, які наступного року не підтверджують своїх
добрих якостей, виключають з числа племінних. До першої групи відносять 10–30%
бджолиних сімей найкращих за зимостійкістю, силою, медовою та восковою
продуктивністю, стійкістю до захворювань, не ройливих. Із них 4–5 кращих сімей
використовують як материнські й 4–5 – батьківські. Материнські сім’ї не повинні бути
споріднені з батьківськими, тому що споріднене розведення призводить до зниження
життєздатності і продуктивності бджолиних сімей. Для попередження спорідненого
розмноження періодично треба завозити на пасіку маток або сім’ї інших порід.
Перевага масового добору полягає в його простоті, можливості застосування в
звичайниих умовах.
До другої групи відносять сім’ї середні за продуктивностю. Від них одержують
мед, віск, квітковий пилок, беруть бджіл для формування нових сімей, виведення
маток. До третьої групи відносять 10–30% сімей з нижчими показниками
господарсько–корисних ознак. Сім’ї третьої групи вибраковують, тобто в них
підсаджують племінних маток. Добір неможливий без підбору.
Підбір полягає в паруванні маток з трутнями для одержання нащадків з
ознаками бажаного типу. Розрізняють однорідний і різнорідний підбір. За різнорідного
підбору маток і трутнів парують з різними господарсько–корисними ознаками для їх
поєднання. Після оцінки виведеного покоління проводять однорідний підбір з метою
 47
закріплення одержаного поєднання ознак у потомстві. Після цього періодично
чергують різнорідний і однорідний підбори для отримання запланованих якостей
бджолиних сімей.
У племінних господарствах, на селекційних станціях проводять більш
поглиблену селекцію – індивідуальний добір з оцінкою маток за потомством. Це більш
складніша і досконала форма племінної роботи порівняно з масовою селекцією. На
пасіці за комплексом господарських, корисних, біологічних і екстер’єрних ознак
виділяють маток рекордисток, яких оцінюють за якістю нащадків.
Від 3-х до 5-ти найкращих маток пасіки виводять не менш як 20–25 маток–
дочок, яких підсаджують у сім’ї рівноцінні за силою, запасами корму, типу вулика. Чим
більше сімей у групі, тим точнішою буде оцінка матки. Вже в перший рік життя можна
порівняти плодючість маток. З весни наступного року оцінюють якість зимівлі,
розвиток бджолиних сімей та їхню продуктивність в однакових умовах утримання.
Порівнянням показників сімей кожної групи між собою та з середніми даними по пасіці
визначають племінними маток – рекордисток, які передають свої цінні якості
нащадкам. Маток–рекордисток, дочки яких мають продуктивність нижче на 20–30%
середньопасічних, вибраковують. Результати будуть найбільш достовірними, якщо
потомство рекордисток випробовуватимуть у двох поколіннях.
Під час визначення маток–рекордисток обов’язково треба зважати на породність
трутнів, та контрольоване спаровування. Точки мають бути окремо розміщені та
ізольовані від інших пасік на 7–8 км. За результатами комплексної оцінки визначають
маток високої племінної цінності, їх використовують для інтенсивного розмноження.
Селекційно–племінна робота спрямована на створення високопродуктивних
ліній, породних груп і нових порід бджіл. В основу цієї роботи покладено
індивідуальний відбір чистопородних бджолиних сімей з перевіркою маток за якістю
нащадків, підбір маток і трутнів для парування, лінійне розведення, а також міжлінійне,
навіть міжпородне схрещування. У промислових умовах використовують промислове
схрещування, тобто коли використовують нащадків тілько першого покоління.
В Україні дуже багато бджолиних сімей, і нелегко знайти ізольовані пункти,
тому доцільно застосувати штучне запліднення маток. Воно дає змогу повністю
вирішити проблему відбору маток і трутнів та контролю за їх паруванням. Зникає
потреба утримання нуклеусного господарства, а запліднення маток не залежить від
погодних умов.
 48
5. Бонітування бджолиних сімей
Бонітування – це комплексна оцінка бджолиних сімей за господарсько–
корисними, морфологічними і біологічними ознаками шляхом безпосереднього їх
огляду та аналізу зоотехнічних записів. Мета бонітування – оцінка продуктивних
якостей сімей, визначення їхнього призначення і за необхідності внесення відповідних
коректив до плану селекційно–племінної роботи. Щорічно бонітують бджолині сім’ї
всіх племінних пасік з метою виділення кращих для подальшого розмноження.
Бонітування проводять у період осінньої перевірки пасіки. Бонітують бджолині сім’ї,
які брали участь у медозборі. Сім’ї поділяють на дві групи: селекційну (племінне ядро)
і користувальну. Сім’ї селекційної групи необхідні для одержання племінних маток,
трутнів та сімей для ремонту і розширення користувальних груп, формування сімей–
виховательок. Відповідальний за бонітування – голова комісії. Перед бонітуванням
перевіряють дані зоотехнічного обліку, уточнюють номери вуликів. Бонітують бджіл у
теплу суху погоду за температури повітря не нижче 15 ºС. За бонітування оцінюють
породність бджіл, медову продуктивність, силу сімей, відхід бджіл за зимовий період.
Породність визначають за екстер’єром, біологічними ознаками і трьома
основними показниками, що підтверджують класність бджолиних сімей (медова
продуктивність, сила сімей, зимостійкість). Показники оцінюють за п’ятибальною
шкалою. До чистопородних належать бджолині сім’ї, які походять від батьків однієї
породи. Для уточнення чистопородності від кожної з сімей вибірково беруть проби по
50 бджіл і направляють у лабораторію для вивчення породних ознак. Якщо результати
аналізу не відповідають установленим вимогам, то бджолину сім’ю відносять до
користувальної групи або відправляють на товарні пасіки.
Медову продуктивність визначають за валовим виробництвом меду, середня
маса одного стільника розміром 435х300 мм має 3,5–4,0 кг меду. Медову
продуктивність виражають у відсотках по відношенню до середньої продуктивності
пасіки в рік бонітування.
Силу бджолиної сім’ї оцінюють перед головним медозбором за кількістю
стільників, покритих з обох сторін бджолами, або вуличок.
Показник зимостійкості визначають за зимовим відходом бджіл,
використовуючи дані актів осінньої і весняної ревізій. Відхід бджіл визначають за
різницею кількості вуличок, зайнятих бджолами перед зимівлею та після неї,
вираженою у відсотках по відношенню до сили сім’ї восени.
За визначеня класу, перевага надається медовій продуктивності бджолиних
сімей.
 49
До першого класу відносять бджолині сім’ї, які мають п’ять балів за трьома
показниками. За наявності хоч однієї оцінки чотири бали з трьох показників, сім’ї
відносять до другого або третього класів. За наявності оцінки в три бали бджолині сім’ї
відносять до четвертого–шостого класів. До четвертого класу відносять усі сім’ї з
оцінкою п’ять балів за медову продуктивність, до п’ятого класу – з оцінкою чотири
бали, шостого – решту бджолиних сімей. Сім’ї шостого класу вибраковують.
Сім’ї першого класу з відомим походженням матері і батьків відносять до класу
еліта. Після закінчення бонітування бджолині сім’ї відбирають на плем’я. Якщо немає
бджолиних сімей таких класів, то в селекційну групу вводять кращі сім’ї третього
класу, а в племінне ядро – кращі сім’ї пасіки.
Селекційну групу створюють в кількості 20–25% наявності чистопорідних сімей
у господарстві.
За даними бонітування, визначають подальше призначення бджолиних сімей.
Дані бонітування використовують для складання плану селекційно–племінної роботи в
господарстві, на фермі.

Література
1. Билаш Г.Д., Кривцов Н.И. Селекция пчел. – М.: Агропромиздат, 1991. – 304 с.
2. Броварський В.Д., Багрій І.Г. Розведення та утримання бджіл. – К.:
Урожай,1995. – 219 с.
3. Контроль спаривания и селекции медоносной пчелы. Международный симпозиум. –
Бухарест: Апимондия, 1979. – 92 с.
4. Мегедь О.Г., Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Урожай, 1987. – 327 с.
5. Нуждин А.С. Основы пчеловодства. – М.: Агропромиздат, 1988. – 233 с.
6. Поліщук В.П. Бджільництво: Підручник. –К.: Вища шк., 2001. – 287 с.; іл.
7. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
 50
Лекція

5 Технологія виробництва бджолиних маток

План лекції:
1. Значення матковивідної справи в розвитку бджільництва і збільшення
продуктивності бджолиних сімей.
2. Фактори, що впливають на якість бджолиних маток.
3. Організація і підготовка батьківських сімей та сімей–виховательок.
4. Техніка виведення маток.
5. Організація нуклеусного господарства і догляд за ним.
6. Оцінка якості маток.

1. Значення матковивідної справи в розвитку бджільництва

і збільшення продуктивності бджолиних сімей
Продуктивність і життєздатність бджолиної сім’ї здебільшого визначається
якістю бджолиної матки. Від того, якими матками забезпечені пасіки, значною мірою
залежить продуктивність сімей, їх щорічний приріст і відхід, а також продуктивність
праці пасічника та рентабельність пасіки.
Висока продуктивність бджолиних сімей залежить не лише від їхньої сили,
стану кормової бази, породи, а й від якості бджіл. Життєздатність, сила та
продуктивність сімей значною мірою залежить від якості маток. Основне призначення
маток – відкладання яєць, з яких виводяться робочі бджоли, матки, трутні. Матки
щоденно відкладають яйця, починаючи з кінця зими і до осені. Чим більше яєць
відкладе матка, тим більше в сім’ї буде робочих бджіл. За сприятливих умов добра
матка може відкладати понад 2 тис. яєць на добу, а за сезон – 150–200 тисяч. При
загальній тримільонній кількості бджолиних сімей в Україні, потреба бджолиних маток
на рік становить майже 2 млн. штук – для заміни старих малопродуктивних, для
приросту, виправлення безматочних сімей і організації тимчасових відводків. Матка
живе декілька років, але найбільша яйцекладка буває у неї протягом перших одного-
двох років. Період яйцекладки маток залежить від природних умов. При короткому
періоді яйцекладки можна використовувати маток два роки, при довгому – один рік. Зі
зниженням відкладання матками яєць сповільнюються темпи росту сімей, їх
продуктивність. Тому недоцільно утримувати маток понад два роки, за винятком
 51
племінних. Велике значення мають також фізичні властивості маток. Великі матки
мають добре розвинені яєчники, кількість яйцевих трубочок сягає 150–200 штук.
Велике значення у продуктивності бджолиних сімей має яйценосність маток, яка
залежить від умов вирощування та її породних особливостей. Спеціальні дослідження
показали, що існує вірогідний кореляційний зв’язок між живою масою матки і
кількістю яйцевих трубочок в її яєчниках, кількістю розплоду в сім’ї та медовою і
восковою продуктивністю.

2. Фактори, що впливають на розвиток бджолиних сімей

На розвиток і продуктивність бджолиних сімей впливають спадкові задатки
матки, що передаються нащадкам.
Крім названих ознак на якість маток впливають способи їх виведення, умови
живлення, мікроклімат гнізда, погодні умови, наявність кормів – перги і меду або
квіткового пилку і нектару.
При виведенні маток необхідно дотримуватися технології. Бджолині матки
відрізняються за розмирами тіла, кольором та масою. Матки бувають ройові, свищеві
та виведені штучним шляхом. Ройових, бджоли виводять при підготовці до роїння,
свищевих – при раптовому зникненні матки. Якість їх залежить від віку личинок.
Штучно маток виводять із застосуванням спеціальної технології. За зникнення матки у
сім’ї бджоли закладають маточники посеред стільника на бджолиній личинці, тому
75% свищевих маток неповноцінні. Це пояснюється тим, що бджоли часто виводять їх
із личинок пізнього віку. Практика світового бджільництва свідчить, що штучне
виведення є найефективнішим способом одержання бджолиних маток і поширення
племінного матеріалу. Виведення маток – справа досить складна, потребує від
пасічника вміння та знань. Перевага штучного запліднення маток полягає в тому, що
воно дає змогу виводити маток у заплановані терміни від найкращих сімей у потрібній
кількості.
Технологічний процес включає: вирощування трутнів, виведення неплідних
маток, одержання плідних маток. Відповідно готують три групи бджолиних сімей.
Батьківська – де вирощують трутнів, материнська – з яких беруть личинок для
виведення маток, сім’ї –виховательки, в яких вигодовують личинок протягом 12 днів.
На крупних бджолорозплідниках додатково організовують сім’ї–стартери, яким дають
личинок на виховання. Це сім’ї без матки та відкритого розплоду, силою не менше 10
вуличок, з печатним розплодом та запасами корму – 8–10 кг. Не маючи відкритого
розплоду, вони не взмозі самі закладати маточники, але охоче приймають личинок,
 52
яких їм дають на виховання. Сім’ї–інкубатори утримують запечатані маточники та
зберігають неплідних маток до 10–12– денного віку. Після запечатування маточників у
сім’ї–виховательці, прищеплювальні рамки передають на дозрівання у сім’ї–
інкубатори, де їх бджоли зберігають та обігрівають до виходу маток. Замість сімей–
інкубаторів можна використовувати термостати з підтримуючою температурою +34 ºС
± 1 ºС та відносною вологістю 50–60%. Сім’ї–донори вирощують молодих бджіл для
формування нуклеусів. Перед початком виведення маток складають календарний план
заходу залежно від їх кількості.
Календарний план виведення маток складають таким чином: за 15–20 днів до
прищеплювання личинок підготовляють батьківські бджолині сім’ї, за 5–6 днів до
щеплення готують сім’ї–виховательки, за 4 дні одержують засів у материнських сім’ях.
Сім’ї–виховательки готують за 4–6 годин до щеплення. На другий день після щеплення
перевіряють прийом личинок, на 4–6–й день після запечатування маточників проводять
їх браковку. Дрібні, криві маточники знищують, через 10–11 днів маточники
відбирають із сімей–виховательок, розміщують індивідуально в кліточки Титова, після
чого підсаджують у в сім’ю–інкубатор, де вони перебуваютьдо виходу маток. Кліточки
Титова ставлять у спеціальні рамки–держаки. Після виходу маток з маточників ще раз
проводять їх вибракування та заселяють нуклеуси або підсаджують безпосередньо в
сім’ї, відводки.

3. Організація та підготовка батьківських сімей та сімей-виховательок

Вирощування трутнів. Щоб своєчасно отримати статевозрілих трутнів
підготовку батьківських сімей починають на два тижні раніше щеплення. У другій
половині весни, коли у бджіл пробуджується інстинкт роїння, вони самі починають
виводити трутнів, але це проходить в рядових сім’ях. Для отримання плідних маток,
готують батьківські сім’ї, в яких трутнів виводять з кращих сімей пасіки. Для цього
навесні згідн з календарним планом виведення маток у батьківські сім’ї ставлять
трутневі стільники (не більше двох) коричневого кольору. За відсутності в природі
нектару сім’ям дають цукровий сироп 60–процентної концентрації, а за відсутності в
гнізді перги бджіл годують цукрово–білковою пастою. Гнізда добре утеплюють.
Ранньою весною матка неохоче відкладає яйця в комірки суцільних трутневих
стільників, тому слід створювати необхідні умови для вирощування трутнів. У
батьківській сім’ї повинно бути не менше 8 кг меду та двох стільників з пергою. Якщо
потрібно зберегти трутнів протягом усього літа, бджіл підгодовують. Щоб сім’ї не
ослабли, їх обробляють проти вароатозу і підсилюють зрілим бджолиним розплодом. У
 53
період виховання трутнів не можна користуватись акарицидними препаратами
хімічного походження. Обробку проти вароатозу проводять восени.
На розвиток трутнів і їхнє статеве дозрівання витрачається значно більше часу
ніж на відповідні процеси у маток. У зв’язку з цим до виведення маток приступають не
раніше як через 14–15 днів після появи трутневого розплоду.
Організація материнських сімей. Материнські сім’ї – це найпродуктивніші
здорові чистопорідні сім’ї, які добре зимують і мають високу продуктивність. У зв’язку
з високою плодючістю від однієї матки можна отримати тисячі личинок для виховання
маток, але, щоб запобігти спорідненому розведенню бджіл на пасіці, необхідно
виділяти не менше 2–3-х материнських сімей. За високої яйценосності, матки
відкладають дрібні яйця, а виведені з таких яєць матки, мають малу масу, тому
доцільно обмежувати відкладання яєць у материнських сім’ях в період вирощування
личинок для виведення маток. Обмеження відкладання яєць матками проводять за
допомогою ізолятора або підгодівлі цукровим сиропом 50–процентної концентрації у
великій кількості. Коли бджоли заносять сироп у стільники, знижується кількість
порожніх комірок, а матка зменшує відкладання яєць. Яйценосність маток не повинна
бути більшою за 600–800 яєць за добу. За да ними НДІБ, з підвищенням яйценосності
маток, маса яєць зменшується. Високоякісних маток вирощують з личинок не старших
одноденного віку. Для одержання одновікових личинок у середину гнізда материнської
сім’ї ставлять світло–коричневий стільник із бджолиними комірками. Через три дні
після початку відкладання яєць виводяться личинки. Стільник можна поставити у
сітчастий ізолятор, в який є доступ бджолам.
Підготовка і використання сімей–виховательок. Дуже важливу роль у
вирощуванні маток відіграють сім’ї–виховательки. Саме в личинковій стадії
формуються ознаки, що визначають якість маток: масу, кількість і ступінь розвитку
яйцевих трубочок.
Сім’ї–виховательки повинні бути здоровими, сильними, мати бджіл і розплід
різного віку, достатні запаси корму (не менше 8–10 кг меду, 2–3 рамки перги). Сім’ї–
виховательки достатньої сили – 12–14 вуличок, підтримують належну температуру і
вологість гнізда, мають багато бджіл–годувальниць з добре розвиненими залозами.
Починають виводить маток весною, за сталої теплої погоди, наявності в природі
нектару та квіткового пилку. Відсутність медозбору негативно впливає на якість маток.
У такому разі сім’ї–виховательки підгодовують невеликими порціями цукрового
сиропу 40–50–процентної концентрації. Найбільш відомі три способи організації
сімей–виховательок.
 54
Найпоширенішим є спосіб повного осиротіння. Від сім’ї відбирають матку і
відкритий розплід, щоб бджоли не закладали свищеві маточники. У гнізді залишають
запечатаний розплід і корм. З розплоду вийдуть бджоли, які будуть годувати личинок,
тобто бджоли–годувальниці. Температура гнізда повинна бути 34–35 ºС, весною гніздо
утеплюють, а влітку – вентилюють. Для того, щоб не було відкритого розплоду, в сім’ї–
виховательці ізолюють матку за допомогою ізолятора. Через 9 днів відкритий розплід
буде тільки в ізоляторі. Всередині гнізда залишають простір ―колодязь‖, щоб там було
багато бджіл. Через 4–6 годин після відбору матки, в середину гнізда (в колодязь)
ставлять прищеплювальну рамку з личинками. За цей період бджоли не встигають
закласти свищеві маточники. У разі осиротіння сім’ї–виховательки напередодні бджоли
закладають багато свищевих маточників, які треба зірвати. Підготовлена таким чином
сім’я добре приймає личинок і може вигодувати три партії маток, але якісними будуть
матки першої партії, а другої та третьої гіршими, бо в сім’ї помітно зменшується
кількість молодих бджіл–годувальниць.
Кращих маток вирощують виховательки, що мають відкритий розплід. Бджоли
дають маточним личинкам більше корму, внаслідок чого збільшується маса маток та
кількість яйцевих трубочок у яєчниках. Підготовка таких сімей–виховательок потребує
менших витрат праці. У сильній сім’ї з розплодом різного віку забирають лише матку й
залишають стільки рамок, скільки їх повністю обсиджують бджоли.
Крім цих способів використовують спосіб стартера. У роботі беруть участь дві
групи сімей бджіл: сім’ї–приймальниці і сім’ї–виховательки. Перші – це сім’ї без маток
та відкритого розплоду, що тільки приймають личинок на маточне виховання. Через
добу рамку з маточниками і личинками забирають і переносять у сильні сім’ї–
виховательки, в яких маточники утримують до запечатування. Виховательки мають
бджіл і розплід різного віку. У сім’ю–приймальницю відразу ставлять нову рамку з
личинками. Як тільки кількість прийнятих личинок стане зменшуватися, в сім’ю–
приймальницю підсаджують матку, а замість неї формують нову сім’ю.
Виховательок, сформованих з відкритим розплодом, необхідно забезпечувати
рамками з личинками через добу. За цей час у бджіл сильніше проявиться інстинкт
вирощування маток і вони закладають більше маточників. Як правило, сім’ї–
виховательки, підготовленні без осиротіння, з відкритим розплодом, приймають менше
личинок, ніж сім'ї з осиротінням.
Кількість личинок, яку можна дати на вирощування, залежить від сили сім’ї–
виховательки, погодних умов, породи бджіл, характеру медозбору та інших факторів.
Збільшення личинок погіршує якість маток. Бджоли південних порід, як правило,
 55
приймають на маточне виховання більше личинок ніж північних. У весняний період
можна давати сім’ї–виховательці 20–25 личинок, пізніше – 30–35, залежно від сили
сім’ї. Сім’ям південних порід можна дати личинок на 40–50% більше. За
багаторазового використання цієї ж самої сім’ї для вирощування личинок, з кожною
наступною партією кількість їх зменшують на 5–10%. Личинок вихователькам дають
разом з комірками, в яких вони знаходяться, або в штучно виготовлених мисочках, до
яких їх спочатку переносять.

4. Техніка виведення маток

У сучасному бджільництві основним способом виведення маток є штучний.
Біологічною основою отримання маток штучним шляхом є інстинкт бджіл виводити
маток після осиротіння з закладанням маточників. При створенні відповідних умов,
штучні матки за якістю не поступаються ройовим, а набагато краще за них. Основні
умови виведення маток: племенні якості материнських і батьківських сімей,
використання однодобових личинок для закладання маточників, повноцінні сім’ї–
виховательки (наявність достатньої кількості різновікових бджіл, особливо бджіл–
годувальниць, необхідний запас корму, наявність підтримуючого взятку, тепла погода).
Штучно виводити маток можна з личинок і яєць. У практиці застосовують два
основних способи підготовки личинок:
- без перенесення личинок, за якого бджоли будують маточники на основі бджолиної
комірки, де перебуває личинка для вирощування нової матки;
- з перенесенням личинок у спеціально штучно виготовлені мисочки, на основі яких
бджоли будують маточники.
Якість маток, одержаних без перенесення личинок, нижча, тому що в бджолиних
комірках личинки тривалий час споживають молочко робочих бджіл.
Незалежно від способу підготовки личинок, виведення маток значно спрощується
за використання причіпних рамок. Рамку роблять за формою стільника з додаванням
додатково двох планок. Маточні мисочки виготовляють з воску, за допомогою
спеціальної палички–шаблона, діаметром 8–9 мм, які наклеюють на планки прічіпної
рамки.
Один з найпростіших і поширених способів виведення маток без перенесення
личинок – спосіб Аллея. Для отримання маток цим способом, зі стільника з молодими
личинками вирізають смужки з одного ряду комірок з личинками. Комірки зверху
зрізають напівнагрітим ножем, після чого розширюють. Смужки з комірками личинок
прикріплюють на причіпну рамку за допомогою розплавленого воску і ставлять у
 56
середину гнізда сім’ї–виховательки для відбудови маточників. Якщо потрібно небагато
маток, вихователькою може бути і материнська сім’я.
За способом Цандера смужку розрізають на окремі шматочки таким чином, щоб у
кожному була одна комірка з личинкою. Комірку приклеюють теплим воском до
клинця планки причіпної рамки.
За масового виробництва маток личинки з бджолиних комірок переносять у
спеціально штучно підготовленні мисочки, подібно до ройових. Цю операцію
називають щепленням личинок. Для кращого прийому личинок рамку з мисочками
ставлять у сім’ю–виховательку на декілька годин, щоб бджоли відполірували мисочки.
Для одержання добрих маток личинки кладуть на краплю маточного молочка, взятого з
ройових або спеціально підготовлених свищових маточників. Переносять личинок
спеціально виготовленим шпателем. Прищеплювати личинок необхідно за температури
близько 25–30 ºС у світлому теплому приміщенні, з вологістю 75–85%, щоб личинки не
підсихали. Якщо личинку не вдалося взяти відразу, повторно її переносити не слід,
вона може бути травмована, то ж краще перенести іншу. Пасічникам, які виводять
невелику кількість маток, можна застосувати подвійне прищеплення личинок. Для
цього сім’ї–виховательці дають прищеплювальну рамку з личинками будь–якого
походження. За 10–12 годин рамку виймають, а личинок усіх видаляють. Маточне
молочко розподіляють по всіх мисочках й переносять до них племінних личинок. Рамку
знову ставлять у сім’ю–виховательку. Завдяки цьому личинки відразу одержують
відповідний маточний корм, що забезпечує їхню повноцінну годівлю. Витрати праці
при цьому способі дещо більші, але вони окуповуються високою якістю одержуваних
маток. Повторне щеплення дуже корисне навесні, коли бджоли неохоче приймають
личинок на маточне виховання.
Незалежно від способу перенесення личинок і підготовки сім’ї–виховательки
через два дні після щеплення перевіряють прийом личинок. Показником цього є
відбудова мисочок і постачання личинкам корму. Задовільним є прийом на маточне
виховання 70–75% личинок, цей показник може бути збільшений до 90%. Сім’ї–
виховательки, які мають відкритий розплід (без осиротіння), приймають значно менше
личинок (60–65%).
На пасіках, де виводять небагато маток, запечатані маточники відбирають із
сімей–виховательок на 9–10-й день після прищеплення личинок. Усі малі, викривлені, а
також неприродно видовжені маточники вибраковують. На пасіках, де виводять багато
маток з метою ефективного використання сімей–виховательок, маточники відбирають
на 5–6-й день, після запечатування і переносять у другу сім’ю або термостат з
 57
температурою 35–36 ºС і вологістю 70–80%. Іноді для дозрівання маточників
організовують сім’ї–інкубатори, що мають 2,0–2,5 кг різновікових бджіл, багато зрілого
розплоду та не мають матки. На 10-й день інкубовані маточники поміщають у кліточки
Титова, наповнивши кормовий отвір цукрово–медовим тістом або густим медом. Якщо
запізнитися з цією операцією, після першої матки, яка вийде з маточника, бджоли
знищують решту, скільки б їх не було. Довго тримати маток поза сім’єю не можна,
тому що в цей період продовжується розвиток яєчників матки, проходить період
статевого дозрівання.
Зрілі маточники або неплідних маток підсаджують у нуклеуси, відводки, а також
основні бджолині сім’ї для заміни неповноцінних маток.
У бджільництві для запліднення маток існує безконтрольне спаровування маток в
повітрі, але це створює труднощі при отриманні плідних маток. За промислового
виведення маток, особливо в тих господарствах, де проводиться племінна робота,
важливо організувати парування маток з трутнями визначеного походження.
Застосовують різні методи контролювання та штучне запліднення. Через 5–7 днів після
виходу з маточника матка стає статевозрілою, тобто готовою до парування.
Підсаджувати таких маток в основні сім’ї недоцільно, тому організовують спеціальні
сімейки для їх парування.

5. Організація нуклеусного господарства та догляд за ним

Заключна стадія матковивідного процесу – організація парування маток.
Господарську цінність мають лише плідні бджолині матки. Для одержання плідних
маток використовують нуклеуси. Це маленькі сім’ї бджіл, призначені для утримання
неплідних маток у період їх статевого дозрівання та парування, а також тимчасового
зберігання запліднених маток. Є багато типів нуклеусів різних за розміром, об’ємом
гнізда, кількістю матко–місць. Кількість бджіл у них може коливатися від 50 г до 1,0 кг,
а розмір рамки – від цілої до 1/16 стандартної рамки (435х300 мм). За виведення
невеликої кількості маток на пасіці використовують цілу гніздову рамку. Нуклеуси на
гніздову рамку формують у стандартних вуликах, які використовують на пасіці. За
допомогою глухої перетинки, вулик розділяють на ізольовані відділення з окремими
льотками. В кожне відділення поміщають одну рамку з печатним розплодом і одну з
кормом. У багатокорпусних вуликах нуклеуси формують у верхньому корпусі з
льотками в інший бік. Такі нуклеуси легко формувати, вони можуть перетворитися на
звичайні сім’ї, але на спеціалізованих пасіках з виведення маток їх використовувати
недоцільно, оскільки вони мають великий об’єм гнізда і потребують багато бджіл і
 58
розплоду. У матковивідних господарствах поширені нуклеуси на 1/4 стандартної та 1/2
багатокорпусної рамки. Найбільш економічними вважаются чотиримісні нуклеусні
вулики, що мають по льотку в кожній стороні. В такому нуклеусі бджоли можуть
взаємо зігріватис під час похолодання.
Заселяють нуклеуси за два дні до роздавання маточників або неплідних маток. До
дня заселення нуклеусів готують цукровий сироп 65–процентної концентрації.
У теплі сонячні дні, коли більшість бджіл знаходиться в польоті, вибирають
сильні сім’ї, з них у спеціально підготовлений ящик натрушують бджіл, витримують у
темному прохолодному приміщенні 1–2 дні, а тим часом готують до заселення
нуклеуси. В кожне відділення нуклеуса поміщають потрібну кількість рамочок – одну з
кормом, другу з печатним розплодом. Між рамками закріплюють маточник. Сюди ж
дають до 150 г бджіл, щоб вони не розліталися при заселенні, їх зрошують цукровим
сиропом. Можна замість маточника давати неплідну матку безпосередньо на рамку з
бджолами. Заселений нуклеус закривають і ставлять у тінь на 2–3 дні. Надвечір, після
льоту бджіл, нуклеуси розставляють на поляну, подалі від основних сімей і
відкривають льотки. Через 1–2 дні перевіряють стан нуклеусів, наявність у них маток.
За підсаджування маточників у нуклеуси цей період буде довшим. Як правило, через 7–
8 днів після виходу з маточника, матки вилітають паруватися, через 10–12 днів
починають відкладати яйця. За підсаджування маточників цей період збільшується.
Маток, які не почали відкладати яйця через 15–20 днів після виходу з маточників,
вибраковують, у нуклеус дають нову матку або маточник. Для прийому маток у
нуклеусах важливе значення має їх маса. Чим більша маса неплідних маток, тим краще
їх приймають бджоли у нуклеусах, (таблиця 3).

Таблиця 3
Вплив живої маси маток на прийом їх у нуклеусах
Маса неплідних Кількість маток Питома вага
маток кавказької Прийнято прийнятих маток
Підсаджено
породи (мг) бджолами (%)
Менше 180 19 9 47
Від 180 до 200 29 23 79
Більше 200 30 29 96

Під час парування, матки можуть гинути, тому нуклеуси після відбору маток
перевіряють, добавляють бджіл, корм або заселяють знову.
 59
У нуклеуси на 1/8 і 1/16 частини стільника дають тільки бджіл і корм без
печатного розплоду.
Перший відбір маток рекомендується затримати на три дні, щоб матки
заповнили вільні комірки яйцями та з’явилися личинки. Затримка з відбором маток
започатковує вирощування розплоду, зменшує зльоти бджіл та поповнює кількість
бджіл у нуклеусі.
Нуклеуси – це малі сім’ї бджіл, що не здатні забезпечити себе кормом, тому їм
періодично треба давати корм – цукровий сироп, увечері, після припинення льоту
бджіл. Замість цукрового сиропу можна давати канді – медово–пергову суміш.
Пропускна здатність нуклеусів залежить від погодних умов, тривалості використання
та типу нуклеусів. У Степовій зоні України з одного нуклеуса протягом сезону можна
отримати чотири плідні матки.

6. Оцінка якості маток

Плідних маток оцінюють за величиною і масою. Існує позитивна залежність між
масою і розвитком яєчників маток. Візуально маток поділяють на три групи: великі,
середні та малі. Використовують маток великих і середніх розмірів, малих маток
вибраковують. Маса маток має відповідати стандарту. Маса неплідної матки повинна
відповідати стандарту залежно від породи. Для цього проводять контрольне
зважування 20% маток з кожної партії віком перших чотирьох годин після виходу з
маточників. Маток зважують на торсійних вагах ВТ – 500. Якість плідної матки
оцінюють за характером відкладання яєць. Якісні матки відкладають яйця без
пропусків комірок, печатний розплід повинен бути суцільним. Маток з пошкодженими
крилами, ніжками малого розміру і неякісного розплоду та кольору, що не відповідає
стандарту породи, вибраковують.
Згідно зі стандартом, маток, яких реалізують, обов’язково позначають
спеціальними мітками. На грудний щиток матки, ставлять кольорову мітку, що
допомагає бджоляру швидко знаходити матку в сім’ї, виявляти факти тихої заміни
маток, а також знати її походження і вік. Для мічення маток використовують лаки
різного кольору, що швидко висихають на повітрі. В Чехословаччині виготовляють
спеціальні пластмасові бджолині мітки з цифрами діаметром 2 мм, які приліплюють
спиртовим клеєм.
Для реалізації бджолиних маток пересилають на далекі відстані в кліточках різної
конструкції. Кліточки можуть бути дерев’яні і пластмасові, на одну або дві матки.
Залежно від розміру, в кліточки саджають 6–15 молодих бджіл–супровідниць, яких
 60
забезпечують кормом. У кормовий відділ дають густий мед або канді. Канді готують з
цукрової пудри і меду, змішуючи до тістоподібної маси. Зверху покривають
провощеним папером або поліетиленовою плівкою з вирізом посередині для доступу
бджіл до корму. В кліточці мають бути отвори для вентиляції. Зверху кліточки
закривають кіноплівкою і забивають кришечкою. Разом з матками висилають паспорт,
у якому зазначають адресу відправника, номер пасіки, породу маток, дату відбору з
нуклеусу. На кожній кліточці ставлять штамп – ―чистопородна‖.
Кліточки з матками об’єднують у посилки, на які наклеюють етикетки з адресою
замовника та відправника. На етикетці мають бути такі надписи – ―Верх. Обережно!
Живі бджоли! На сонці не тримати!‖. До посилки додається ветеринарне свідоцтво
(форма 1).

Література
1. Аветисян Г.А. Разведение и содержание пчел. – М.: Колос, 1983. – 272 с.
2. Василииди Г.К. Развитие пчелиных маток и факторы влияющие на их качество. – М.:
Росагропромиздат, 1991. – 75 с.
3. Родіонов В.В., Шабаршов І.А. Якщо ви маєте бджіл. – К.:Урожай, 1984. – 247 с.
4. Котов Г.Н., Буренин Н.Л. Практические советы пчеловоду. – М.: Агропромиздат,
1991. – 283 с.
5. Рутнер Ф. Матководство. – Апимондия: Бухарест, 1981. – 323 с.
6. Шеметков М.Ф., Смирнов Н.И., Кочевой М.М. Советы пчеловоду. – Минск: Урожай,
1983. – 253 с.
7. Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 295 с.
8. Черкасова А.И. Словарь-спарвочник по пчеловодству. – К.: Урожай, 1991. – 398 с.
 61
Лекція

6 Технологія розмноження бджолиних сімей

План лекції:
1. Біологічні особливості розмноження бджолиних сімей.
2. Роїння, його сутність. Умови виникнення і методи попередження.
3. Технологія організації штучного розмноження бджолиних сімей.
4. Технологія отримання бджолиних пакетів.
5. Способи підсадки бджолиних маток у бджолині сім’ї.

1. Біологічні особливості розмноження бджолиних сімей

Поняття ―розмноження бджолиних сімей як єдиної біологічної та господарської
одиниці‖ і ―розмноження окремих особин‖, які входять до складу сім’ї, слід розглядати
як два фактори, хоча вони тісно взаємопов’язані між собою. На кожній пасіці щороку
утворюють нові бджолині сім’ї, які використовують для приросту пасіки, на продаж,
для відновлення сімей замість загиблих, для заміни вибракуваних малопродуктивних
сімей тощо. Розмноження бджолиних сімей неможливе без розмноження їх особин, як у
дикому стані, так і в господарстві. В природних умовах бджолині сім’ї розмножуються
тільки роїнням. Роїння – спадкова властивість бджолиної сім’ї, яка неоднакова не
тільки у різних порід бджіл, але й у різних сімей пасіки. В активний період життя
бджолиної сім’ї, перед роїнням, бджоли швидко розмножуються, збільшується
кількість робочих бджіл, трутнів, бджоли відбудовують багато маточників. У
природних умовах роїння є основою збереження бджіл як виду.

2. Роїння, його сутність. Умови виникнення і методи попередження

Ройовий стан у бджолиній сім’ї настає під впливом умов, що створюються в
сім’ї. Це комплекс суттєвих змін в житті бджіл. За роїння сім’я бджіл поділяється на дві
частини, з яких одна вилітає з маткою, а друга залишається у вулику. Ройова сім’я
влаштовує гніздо на новому місті. Формування рою проходить інстинктивно.
Підготовка бджіл до роїння. При підготовці до роїння, бджолина сім’я обмежує
яйценосність матки і вирощування розплоду, припиняє будову стільників, знижується
збір нектару та квиткового пилку. В сім’ях з’являється велика кількість маточників,
внаслідок чого знижується продуктивність бджолиних сімей.
 62
У перші місяці весни бджоли, що зимували, поступово замінюються на весняні.
Молоді бджоли здатні вигодувати в п’ять разів більше личинок ніж ті, що зимували,
тому навесні сім’ї швидко ростуть. У сім’ях накопичуються бджоли незайняті роботою.
Прояви ройового стану сім’ї пояснюються збільшенням кількості молодих бджіл та
поживних речовин у їх організмі які вони не використовують для вигодовування
розплоду. Крім того, доведено, що роїння – це прояв інстинкту розмноження, а також
захисної функції. За відсутності медозбору в сім’ях з’являється багато бездіяльних
бджіл. Крім цих причин є й інші – неякісні стільники, порушення мікроклімату гнізда,
перегрівання гнізда, малий обсяг вуликів, недостатня вентиляція, ройлива порода
бджіл. Про збудження ройового стану свідчить поява в гнізді великої кількості
трутневого розплоду. Готуючись до роїння, бджоли закладають багато маточників,
іноді кількість їх сягає 60–70 штук. Бджоли перестають годувати матку, яйценосність
поступово зменшується, а потім зовсім припиняється, матка стає легкою і може
вилетіти з роєм. Робочі бджоли не відбудовують вощини, не годують личинок, мало
працюють на принесенні нектару, не збирають квіткового пилку, а тому залишаються
фізіологічно молодими, з достатніми запасами енергії, яку використовують на новому
місці для вигодовування розплоду, утворення кормових запасів та відбудови стільників.
За появи доброго медозбору, під час роїння, бджоли часто переключаються на збір
нектару, а маточники в гнізді знищують. Таким чином сім’я виходить з ройового стану.
Для попередження роїння на пасіці треба розводити неройливі породи бджіл,
своєчасно розширювати гнізда, не допускати перегрівання гнізда, утримувати молодих
плодючих маток, щорічно будувати якісні стільники. Рій вилітаєв теплу безвітряну
погоду, частіше з 10-ї до 16-ї години. Під час роїння бджоли набирають у дзьобики
запас меду, якого їм вистачить на три дні. Матка з вулика виходить з останніми
бджолами. Більшість бджіл – до 80% сім’ї, вилітає з роєм. У вулику залишаються
молоді нельотні бджоли та невелика кількість розплоду. Виліт рою може затримуватися
у зв’язку з несприятливими умовами. Рій спочатку кружляє в повітрі на території
пасіки, а потім розташовується поблизу дерев чи на спеціальних привоях. На привої рій
може залишатися кілька годин чи діб, а потім злітає до обраного місця. В сім’ї, що
відпустила рій, залишається частина бджіл, розплід і маточники. Бджолина сім’я, що
охоплена ройовою гарячкою, може відпустити другий і третій рої, які називаються –
вторак і третяк. Кожний наступний рій виходить із щоразу меншою кількістю бджіл та
неплідною маткою. Далі роїння припиняється, молода матка спаровується і починає
відкладання яєць. Ройові сім’ї мають високий потенціал продуктивності, в їх складі
багато енергійних бджіл, вони швидко будують стільники, матка розвиває високу
 63
яйценосність, сім’я готується до зимівлі. Якщо бджолина сім’я відроїлася до головного
медозбору, вона добре працює на зборанні нектару, будуванні стільників і встигає
стати сильною та заготовити корму на зиму.
У період роїння на пасіці влаштовують чергування, завчасно готують
необхідний інвентар для збирання роїв (якщо під час роїння прослідкувати за виходом
матки, впіймати її та помістити у кліточку Титова, рій не вилетить). Рій, що
розташувався на дереві, збирають у роївню таким чином: під клуб ройових бджіл
підвішують роївню з маткою в кліточці й струшують у неї бджіл. Основна маса бджіл з
маткою потрапить до роївні, останні залетять до неї. Якщо матка до роївні не
потрапить, підуть з неї й бджоли. Роївню закривають, залишаючи доступ повітря, і
відносять у темне прохолодне місце. Збираючи рій обов’язково треба користуватися
димарем.
Підсадка рою. Рої масою більш ніж 2 кг з добрими матками підсаджують в
окремий вулик для створення нової сім’ї, слабкі рої підсаджують до слабких сімей для
їх посилення. Краще підсаджувати рої у сім’ї у вечері, після заходу сонця. Нове гніздо
комплектують так: кількість стільників ставлять з розрахунку 350 г бджіл на один
стільник, у тому числі 4–5 стільників з вощиною, кормом і обов’язково 1–2 стільники з
відкритим розплодом для попередження можливих злетів бджіл. Порядок розміщення
рамок у гнізді: крайні – 2 кормові, далі 2–3 стільники з вощиною, в середині гнізда
ставлять 1–2 рамки з відкритим розплодом. Через тиждень дають ще 2–3 рамки з
вощиною.
Способи підсадки рою у вулик різні: через верх і через льоток. В
укомплектований стільниками вулик зверху струшують бджіл, які потрапляють
всередину гнізда. Щоб розгледіти матку, поверх гнізда кладуть ганіманівську решітку,
через неї бджоли пройдуть, а матка і трутні залишаться зверху. Підсадити рій можна
іншим способом, для цього, повністю відкривають льоток, до нього підставляють
дошку або лист фанери, на який струшують бджіл. Бджоли швидко знаходять льоток і
дружно входять у вулик.
Після виходу рою в материнській сім’ї потрібно залишити лише один
найбільший маточник, решти знищити..
Поява ройового інстинкту залежить від комплексу внутрішніх та зовнішніх
факторів. Попередити роїння можна лише комплексом прийомів. Роїння не можливе за
племінної роботи, на великих пасіках, в умовах постійної кочівлі бджіл.
Першочерговим завданням для збільшення продуктивності праці пасічника та
 64
продуктивності бджолиних сімей є виконання заходів щодо попередження роїння
бджолиних сімей.
Попередження роїння. Для того щоб не допустити роїння на пасіці треба:
утримувати породи що не рояться; своєчасно розширювати гнізда; утримувати сім’ї у
вуликах більшого обсягу та з доброю вентиляцією; використовувати якісні стільники та
молодих плодючих маток; розташовувати пасіку в захищених від сонця місцях;
завантажувати бджіл роботою (виховання відкритого розплоду, відбудова вощини, у
гнізда ставити будівельні рамки); своєчасно відбирати з сімей не завантажених
роботою бджіл і печатний розплід. Організовувати відводки або нові сім’ї. З метою
зменшення роїння на пасіках слід вести племінну роботу з відбору малоройливих
бджолиних сімей.
Негативні та позитивні наслідки роїння. Готуючись до роїння, протягом трьох
тижнів бджоли знижують продуктивність, матка мало відкладає яєць, не будуються
стільники, не запасається корм. Пасічнику треба постійно чергувати на пасіці,
витрачаючи багато часу та сил на збір роїв, часто рої вилітають, тобто втрачаються
бджоли, а іноді й сім’ї. Пізні рої ніякого значення не мають.
На передових пасіках застосовують прийоми попередження роїння. Для цього до
появи маточників, але за наявності багатої кількості бджіл і відсутності медозбору,
своєчасно відбирають надлишок молодих бджіл і печатного розплоду. Утримують сім’ї
у вуликах великих за обсягом, бджіл використовують для організації відводків. У
вертикальних вуликах відводки розміщують у другому або третьому корпусі, в
горизонтальних –кріплять надставку на магазинну рамку або дві надставки. Важливо
завантажити роботою всіх бджіл у вулику на вирощуванні розплоду і будуванні
стільників.
Слід використовувати молодих плодючих маток. Молоді 1–2- річні матки мають
високу яйценосність, мало рояться, тому своєчасна заміна маток є протиройовим
заходом. Одним з ефективних методів попередження роїння є кочівля пасіки на
медозбір.
Своєчасне розширення гнізд – необхідна умова для розвитку бджолиної сім’ї й
попередження роїння. Запізнення з розширенням гнізд привоздить, як правило, до
появи ройових маточників і підготовки до роїння. Розширення гнізд здійснюють
стільниками доброї якості й рамками з вощиною. У Степовій зоні України, з настанням
теплої сталої погоди ранньої весною, розширення в сильних сім’ях можна проводити
вощиною, яку ставлять між стільниками з відкритим розплодом. У 12–стільникові
вулики ставлять додатково корпуси наполовину стандартної рамки тоді, коли в сім’ї
 65
11–12 стільників зайняті бджолами. Сильним сім’ям ставлять по два такі корпуси, у
верхній корпус переносять 2–3 гніздові рамки з печатним розплодом і медом, а на їх
місце ставлять порожні стільники чи рамки з вощиною.
Затінення вуликів також являється протиройовим заходом. За високої
температури зовнішнього повітря бджоли не в змозі підтримувати мікроклімат гнізда,
тому частина їх виходить зі гнізда і сидить на зовнішній стінці вулика або під льотком.
Щоб попередити перегрівання вулика, доцільно пасіку розташовувати у холодку між
деревами чи кущами. На пасіці насаджують дерева, кущі, одже вони, крім затінення,
сприяють орієнтації льоту і попереджують блукання бджіл. Можна затінити вулики
тонкими солом’яними матами або на кришки покласти солому, траву, гілки. Металеві
кришки вуликів фарбують у білий колір.
Прояв ройового інстинкту залежить також і від спадкових факторів (генотипу
бджіл). За роботи з ройовими породами бджіл інстинкт роїння зберігається і
посилюється. Ефективним способом боротьби з роїнням є організація ранніх відводків.

3. Технологія організації нових бджолиних сімей

Існують різні способи штучного розмноження бджолиних сімей. Найбільш
поширені – организація відводків кільками методами.
Організація відводків – це штучний спосіб організації нових бджолиних сімей
різної сили. В основу його покладено відбір частини бджіл і розплоду від основних
сімей пасіки. На відміну від роїння, такий шлях одержання нових сімей має істотні
переваги:
- планово і в короткі терміни відбувається приріст бджолиних сімей у разі потреби;
- запобігає роїнню;
- відводки можна організовувати в різні терміни літнього сезону;
- виникає можливість наростити сильні сім’ї на використання для медозбору;
- за штучного розмноження бджолиних сімей вік і походження маток пасічнику
завжди відомі;
- не шкодить веденню племінної роботи, а навпаки, полегшує, оскільки молодих
маток та нові сім’ї можна одержувати тільки від племінних;
- створюються умови для систематичної планової заміни маток у бджолиних сім’ях;
- немає тривалої перерви у відкладанні яєць маткою в основних сім’ях, що часто буває
там, де допускається роїння;
 66
- зменшуються витрати часу і праці на догляд за бджолиними сім’ями в кілька разів
порівнянно з роїнням, бо зникає потреба постійно чергувати на пасіках у період роїння,
збирати рої, багато разів розбирати гнізда;
- уникають втрати на пасіках від втечі роїв.
Таким чином, штучне розмноження бджолиних сімей економічно вигідне, а тому
у сучасному бджільництві це основний спосіб одержання нових сімей.
Для організації нових сімей потрібні достатньо сильні сім’ї, необхідна кількість
племінних трутнів, матки або зрілі маточники, нові вулики тощо. Найбільш поширені
такі способи штучного розмноження бджолиних сімей: формування відводків, поділ
сім’ї на пів льоту, наліт на матку, формування бджолиних пакетів. Кожний зі способів
має перевагу і недоліки, а тому їх застосовують залежно від місцевих умов, потреби,
можливостей пасіки і пасічника. Найбільш поширеним з названих способів є
формування відводків.
Формування відводків. Відводки можна формувати на плідну, неплідну матку
або зрілий маточник. Крім того розрізняють відводки індивідуальні й збірні. Відводок,
організований від однієї сім’ї, називають індивідуальним, а відводок, організований від
декількох сімей, – збірним. Індивідуальні. відводки роблять від сильних сімей, якщо на
пасиці слабкі сім’ї, а треба збільшити їх кількість, перевагу віддають збірним
відводкам. Для більшості районів України кращим часом організації відводків є друга
половина травня. Індивідуальні відводки формують таким чином: від основної сім’ї,
яка має силу не менш 12 вуличок та 7–8 рамок розплоду, забирають 1–3 рамки зрілого
розплоду з бджолами, які на них сидять, та переносять у підготовлений чистий вулик.
До цього находять матк, щоб не перенести в новий вулик. Додатково ще струшують
бджіл з двох стільників, з розрахунку, що частина льотних бджіл повернеться в основну
сім’ю. У відводок додають ще два стільники з медом і пергою. Гніздо з відводком
утеплюють, на два дні забезпечують водою, наливши її у порожни й стільник, поки
молоді бджоли стануть льотними. У вечері, після закінчення льоту бджіл, у відводок
дають матку або маточник. Відводок відносять у другу частину пасіки, оберігаючи від
нападу чужих бджіл. Краще відводки робити вдень, у сонячну погоду, коли основна
маса бджіл перебуває в польоті, а у гніздах лишаються переважно молоді нельотні
бджоли.
Відводки формують за різними варіантами: з плідною маткою або зрілим
маточником. Чим раніше формують відводки, тим сильнішими вони стають на період
взятку і більше виробляють меду. З цією метою їх підсилюють, підставляючи рамки з
розплодом з інших сімей. Індивідуальні відводки формують двома методами: з
 67
відшукуванням і без відшукування матки. У літній період у сильних сім’ях важко
знайти матку, тому її не відшукують. Наступного дня проводять огляд сформованого
напередодні відводка. Якщо матка залишилася в основній сім’ї, у відводку на
відкритому розплоді стільників, бджоли відтягнуть свищеві маточники. У разі
перенесення матки у відводок, свищеві маточники будуть на стільниках з відкритим
розплодом основної сім’ї. В сім’ю або відводок (де немає матки) дають матку чи
маточник.
Збірні відводки формують з бджіл і розплоду від кількох сімей. Вони є
сильнішими порівняно з індивідуальними. Силу таких відводків можна регулювати. За
необхідності цим способом формують сім’ї за 2–3 тижні до взятку. У сформований в
окремому вулику збірний відводок підсаджують матку (плідну або неплідну).
Формуючи збірні відводки обов’язково відшукують маток, щоб не перенести їх в новий
вулик. До відводку потраплять бджоли з різних сімей, вони можуть знищити матку. В
цей же день увечері, до відводка підсаджують матку або дають маточник. Через 1–2 дні
після формування відводків перевіряють прийом маток чи маточників. Якщо молоду
матку прийнято, то через три дні після парування з трутнями вона починає відкладати
яйця, тобто починається нормальний ріст і розвиток бджолиної сім’ї. Якщо маточник
або матку не прийнято, бджоли будують свищеві маточники, які треба знищити, а у
відводок дати нову матку або зрілий маточник. Після того, як молода матка почне
відкладання яєць, можна підсилити відводок, додавши 1–2 стільники з печатним
розплодом. Це дасть можливість більш повно використовувати яйценосність матки для
вирощування розплоду. Відводки з неплідними матками формують за 7–8 тижнів до
початку головного медозбору.
Відводки на плідну матку формують на два тижні раніше, тому що матка
швидко починає відкладати яйця і сім’я розвивається у більш короткий термин.
Відводки з плідної маткою можна організовувати за 5–6 тижнів до головного
медозбору різної сили.
Організацію відводків можна застосувати як протиройовий метод, а також
одержати додатково товарний мед. У північній зоні України слід формувати відводки
на плідну матку, які можна придбати в розплідниках. Використовування маток в ранній
період у відводках, дає можливість додатково отримати до 20 кг меду, ціна якого в 7–8
разів більша ніж витрати на купівлю маток.
У двокорпусних і багатокорпусних вуликах відводки формують у другому або
третьому корпусі. В нижньому корпусі буде переважно закритий розплід і розплід на
 68
виході, у верхньому – розплід різного віку і, як правило, матка. Відводок утворюють,
відокремлюючи верхній корпус, що розвивається за рахунок тепла основної сім’ї.
У вуликах–лежаках відводок формують через глуху перетинку, щоб не було
переходу бджіл в основну сім’ю. За рахунок основної бджолосім’ї відводок швидко
розвивається.
На кожній пасіці утримують запасних маток, кількість яких повинна бути не
менш ніж 10% від загальної кількості сімей пасіки. На промислових пасіках кількість
відводків становить 40–50% від загальної кількості бджолиних сімей. Запасні матки
потрібні переважно в осінньо–зимовий період і на початку весни, коли на пасіці
виявляються безматкові сім’ї або їх частина була втрачена від захворювань тощо. За
благополучних умов відводки, після того як перезимували, є резервом вирощування з
них повноцінних сімей. Формують такі відводки влітку, невеликої сили. Утримують їх
у вуликах поряд із основною сім’єю, розділяючи тонкою перетинкою. Навесні їх можна
використовувати як пакети бджіл для реалізації.
Поділ сім’ї на пів льоту. Цей спосіб складніший, за формування відводків, але
він має позитивні сторони. Нова сім’я складається з різновікових бджіл (молодих
нельотних і польових – льотних). За поділу на пів льоту в кожній сім’ї зберігається
нормальне співвідношення бджіл різного віку, продовжується їх льотна діяльність,
матки не припиняють відкладання яєць. Ділять на пів льоту сім’ї силою не менше 12
вуличок бджіл і 8–9 рамок розплоду. Поряд з основною бджолиною сім’єю ставлять
чистий вулик такого ж кольору і типу. З основної сім’ї в пустий вулик переносять
половину стільників з розплодом, бджолами і кормовими запасами. В кожний вулик ще
додають по 2–3 порожніх стільники і вощину, за необхідності по стільнику з медом.
Гнізда обох сімей утеплюють. Один з вуликів переставляють на метр у бік від
материнської сім’ї, а другий також в інший бік. Бджоли, що повертаються з поля
частково входять у два вулика. Якщо в один вулик буде залітати більше бджіл, його
переставляють подалі від попереднього місця. Таким чином можна регулювати
розподіл льотних бджіл між вуликами. Наступного дня перевіряють наявність матки у
вулику. Якщо в гнізді відбудовані свищеві маточники, там матки немає. В такому разі
всі маточники зривають і до сім’ї дають матку, бо вона знаходиться в другому вулику.
Підсаджувати матку слід в ізоляторі, тому, що в сім’ях багато льотних бджіл, які
погано приймають маток. Після того, як матка почне відкладати яйця, догляд за новою
сім’єю не відрізняється від звичайного. У результаті з однієї бджолиної сім’ї
одержують дві нові сім’ї з рівною кількістю розплоду, молодих і льотних бджіл. Краще
це робити тоді, коли сім’ї готуються до роїння, що попереджує виліт і витрату роїв.
 69
Використовувати цей спосіб організації нових сімей треба в сонячну теплу погоду,
коли льотні бджоли знаходяться в полі.
Наліт на матку. Спосіб основано на тому, що льотні бджоли повертаються з
поля до свого гнізда. Застосовуют його під час підготовки сімей до роїння. В теплий
сонячний день з материнської сім’ї переносять до нового вулика 3–4 стільники з
різновіковим розплодом, бджолами і старою маткою. З обох боків від розплоду
ставлять 5–6 порожніх стільників та по 2 стільники з вощиною. Новий вулик ставлять
на місце материнської сім’ї, а материнську відносять на нове місце. Льотні бджоли, які
повертаються з поля, потрапляють у новий вулик, де є стара матка. В сім’ї на новому
місці залишаться молоді нельотні бджоли, які добре приймають матку або маточник і
розплід. Новій сім’ї дають матку або зрілий маточник. У перші три дні треба давати
воду. Негативна сторона способу нальоту на матку полягає в тому, що в одній сім’ї
накопичується багато льотних бджіл і мало бджіл–годувальниць для вирощування
розплоду. В другій сім’ї, навпаки, багато молодих бджіл, але мало бджіл для збору
нектару. Цей спосіб застосовують для погашення роїння перед медозбором, а також для
організації сімей–медовиків. Іноді пасічники створюють таким способом сильні сім’ї
від двох, розташованих поряд, сімей.

4. Технологія отримання бджолиних пакетів

Значного поширення набуло пакетне бджільництво. Пакетних бджіл
використовують для організації нових пасік, поповнення існуючих, а також для
медозборів, особливо в північних та східних районах Украйни, де є значні масиви
дикоростучих медоносів та культурних, наприклад соняшнику, гречки, що потребують
запилення. Пакетні сім’ї використовують також у разі відходу бджолиних сімей у
зимовий період або загибелі від хвороб. У південних районах є всі умови для раннього
нарощування сили сімей та виведення матоку у квітні–травні. В Україні головним
чином бджільництво має напрямок запилення ентомофільних культур.
Суть його полягає в тому, що вирощених весною бджіл, в основному на пасіках,
відправляють на медозбір в інші регіони країни, а замість них організовують відводки з
плідними матками, які перевозять у ящиках–пакетах, з метою вирощування
повноцінних сімей та використання їх на медозборі. Іноді після медозбору пакетні
бджолині сім’ї використовують для відбирання бджолиної отрути, отримання
маточного молочка, переробки цукрового сиропу для зимуючих бджіл, а потім
закурюють. Наступного року бджіл завозять знову. Цей процес економічно вигідний,
адже зимівля бджіл коштує значно дорожче, ніж пакетні сім’ї.
 70
Збільшення виробництва бджолиних пакетів дає можливість значно підвищити
прибутковість пасік, створити умови рентабельного ведення бджільництва. Успішно
працюють у цьому напрямі пасічники Хмельницької, Закарпатської, Тернопільської
областей. Формування пакетів у місцевостях з тривалим несильним медозбором у
весняно–літний період є добрим засобом проти роїння і сприяє раціональному
використанню нарощеної сили бджолиних сімей. Після цвітіння садів та ранніх
медоносів від сімей, що мають силу в 10 вуличок та розплоду не менше 8 стільників,
можна без шкоди відібрати 1,3–1,5 кг бджіл для пакета, вартість яких приблизно
дорівнює 10 кг товарного меду. Через 12–14 днів сила сім’ї відновлюється за рахунок
виходу бджіл із запечатаного розплоду.
Залежно від мети використання пакетних бджіл їх формують як стільникові так і
безстільникові. Для створення нових пасік та збільшення бджолиних сімей на пасіках,
при недостатньому запасі стільників, краще використовувати стільникові пакети. За
наявності медозбору пакетні бджоли можуть відбудувати вощину без затримки росту
сім’ї. Пасіки, що поповнюються пакетними бджолами через загибель сімей, як правило,
забезпечені достатньою кількістю запасних стільників, тому краще завозити
безстільникові пакети, які пересаджують у порожні вулики з комплектом стільників.
Поступово їх підсилюють рамками з розплодом від основних сімей, тому вони нарівні з
сім’ями пасіки використають медозбір, дадуть продукцію і оправдають витрати на їх
придбання.
Формування безстільникових бджолопакетів вигідне пасікам–постачальникам,
оскільки систематичне виробництво на пасіці стільникових пакетів призводить до
різкого зниження забезпечення сімей стільниками. Крім того, зі стільниками можуть
передаватися збудники хвороб, чого не буває за пересилання безстільникових пакетів.
Як правило, пакетні сім’ї формують навесні у вигляді відводків, але
використання їх як запасних маток формують в другій половині літа. Відповідно
ГОСТУ у 6–рамковому пакеті має бути 1,5 кг бджіл, 2 рамки розплоду, 4 кг меду і
бджолина матка не старше 2 років. Норма бджіл в 4–рамковому пакеті – 1,2 кг, 1,5–2,0
рамки розплоду, 3 кг меду і плідна матка. Розплід у пакет відбирають тільки
запечатаний, через те, що відкритий при транспортуванні частково гине, крім того
бджоли в дорозі, вигодовуючи личинок, сильно спрацьовуються, витрачають багато
енергії на підтримку мікроклімату гнізда. Комплектують пакети коричневими та
світло–коричневими стільниками. Світлі стільники ставити в пакеті недоцільно,
оскільки в дорозі вони можуть обірватись і спричинити значний відхід бджіл або повну
загибель сім’ї.
 71
Для стільникових бджолиних пакетів виготовляють спеціальні ящики з фанери.
За величиною на 4 і 6 стільників вони мають такі внутрішні розміри: для 6–рамкового –
довжина – 472 мм, ширина – 281 мм, для 4–рамкового – 360 мм довжина і 281 мм
ширина. Висота – 450 мм. В одній з торцевих стінок унизу є льоток – 50х8 мм, зверху
вентиляційний отвір розміром 100х70 мм, затягнутий металевою сіткою з комірками
2х2 мм. Вентиляційний отвір має і друга стінка. Вентиляція сприяє спокійній поведінці
бджіл під час транспортування.
У 6–рамковий стільниковий пакет ставлять шість рамок, з них чотири з
розплодом, дві з кормом, відповідно струшують у них більшу кількість бджіл, доводячи
їх до 1,5 кг живої маси. Рамки внизу закріплюють гребінчастими дерев'яними
брусочками, внизу – боковими планками, що забезпечує їх нерухомість. За формування
пакета бджіл від однієї сім’ї матку пускають на стільник, в решті випадків матку
ізолюють у кліточку Титова.
За формування безстільникових бджолиних пакетів використовують спеціальні
ящики, одна стінка яких закрита металевою сіткою з діаметром отворів 2х2 мм або 3х3
мм – це вентиляція, що сприяє видаленню вуглекислого газу. Внутрішні розміри ящика
– 310х300х210 мм. Безстільниковий пакет відповідно до вимог ГОСТу 20728–75
повинен мати 1,3 кг бджіл і 1,4 кг корму у вигляді 60–процентного цукрового сиропу,
молоду плідну матку, яку тримають окремо від бджіл у пересувній маточній кліточці
разом з супроводжуючими її бджолами і відповідною кількістю корму у вигляді канді.
Кліточка кріпиться в середині ящика безстільникового пакета. При транспортуванні
кліточка Титова повинна бути в отворі на верхній стінці пакета. Корм дають у пакет у
вигляді цукрового сиропу, наливають у скляні банки, герметично закриті консервними
металевими кришками, в яких роблять два отвори діаметром по 0,8 мм, на відстані 15–
20 мм один від одного. Банки перевертають догори дном, щоб корм з отворів витікав
невеликими краплями, які швидко забирають бджоли. Бджоли безстільникового пакета
в середньому за добу споживають 100–120 г корму. Якщо пакети перевозять на
невелику відстань і бджоли в них будуть знаходитися не більше однієї доби, краще їм
дати корм кількістю до 200 г, у вигляді цукрової пасти.
Безстільникові пакети формують у період льоту бджіл, щоб до них потрапили
молоді бджоли. Для заповнення пакета необхідною масою бджіл, ящик ставлять на
ваги, всередині закріплюють кліточку з маткою, в отвір вставляють лійку й зважують.
Потім установлюють потрібну масу і заповнюють бджолами пакетний ящик.
Безстільникові пакети роблять індивідуальними і збірними. За формування
індивідуального пакета, бджіл в нього струшують від однієї бджолиної сім’ї, за
 72
збірного – від декількох, залежно від сили сімей. Рамки для струшування відбирають з
розплідної частини з гнізда сімей з молодими бджолами, попередньо відставивши
рамку з маткою. Залежно від щільності обсиджування стільників бджолами, в пакет
струшують бджіл з 5–6 рамок. Зважують, доводячи загальну живу масу бджіл до 1,3 кг.
Після завантаження отвір щільно забивають фанерною кришкою. Для зручності
транспортування окремі безстільникові пакети збивають у секції по 2–4, розташовуючи
сітчастим боком один від одного на відстані 10–12 см. Між парами пакетів залишають
простір 3–5 см. Для збивання пакетів у батареї використовують рейки довжиною 100–
105 см і перерізом 25х15 мм.
Під час автотранспортування, пакети зверху захищають від можливого дощу та
затіняють від прямих сонячних променів. За пересилання поштою кожен пакет або
секція пакетів, крім адреси, повинні мати надписи: ―Обережно! Живі бджоли!‖,
―Верх!‖, ―Не перевертати, на сонці не тримати!‖ До поштового бланка додається
ветеринарне свідоцтво (форма № 1).
Підготовлені пакети бажано зберігати у прохолодному місці за температури 14–
20 ºС. У місцях зберігання пакетів не можна палити та працювати з димарем.
Після перевезення бджіл з безстільникових пакетів негайно пересаджують у
підготовлені вулики з комплектом рамок (по дві порожніх, медо–пергових та із
штучною вощиною), заставні дошки та утеплення. Для цього пакет ставлять у вулик
поряд з стільниками, відкривають верхню кришку, виймають кліточку з маткою. Матку
з пересильної кліточки без супроводжуючих бджіл пересаджують у маточну кліточку
Титова, яку ставлять між рамками біля корму. Бджоли з відкритого пакетного ящика
поступово переходять на рамки до матки. Не чекаючи повного переходу бджіл на
рамки, вулик закривають і відхиляють льоток на 2 см для виходу їх із вулика. На
другий день пакетну сім’ю оглядають, забирають порожні ящики й випускають матку.
Потреба в пакетних бджолах ще не повністю задовольняється, і тому всі пасіки,
що мають можливість виробляти і реалізовувати їх, повинні широко застосувати цей
прийом для підвищення ефективності праці пасік.
Стільникові пакети розставляють перед вуликами, в які будуть їх
пересаджувати, і відкривають льотки в ящиках, даючи можливість бджолам облетітись.
Після цього пакети розпаковують і переносять рамки з бджолами у вулики,
пересвідчившись у наявності матки. Останніх бджіл з пакета струшують на дно вулика.
Кількість рамок залишають за кількостю бджіл на них. За відсутності корму на
рамках сім’ю забезпечують годівницею з цукровим сиропом. Догляд за пакетними
бджолами полягає у створенні умов для посиленого нарощування бджіл: підсилювання
 73
рамками з печатним розплодом від основних бджолиних сімей пасіки, своєчасного
розширення гнізда, слідкування за кількістю кормів.
Безтільникові бджолині пакети мають ряд переваг: у три рази знижуються
транспортні витрати, менше витрачається корму під час перевезення, до мінімуму
зводиться загибель бджіл та розплоду, вартість менша ніж стільникового, стільники
залишаються в господарстві, хвороби не переносяться.

5. Способи підсадки бджолиних маток у бджолині сім’ї

На сьогодні у практичному бджільництві існує багато способів заміни,
підсаджування маток, та жоден з них не гарантує на 100% позитивного результату.
Бджоли вороже ставляться до чужої матки, а нерідко і вбивають її, тоді сім’я перебуває
в стані повного сирітства. Ставлення до нової матки значною мірою залежить від
зовнішніх умов, стану сім’ї та підсаджуваної матки. Ці фактори мають вирішальне
значення і їх потрібно обов’язково враховувати за вибору способу підсаджування
матки. Ставлення бджіл до підсаджу ванної матки має яскраво виражений сезонний
характер. Бджоли ніколи не вбивають нову матку в день весняного обльоту та протягом
першого тижня після нього. Добре приймають маток ранньою весною, поки у них ще
не сильно проявляється інстинкт захисту гнізда. Найсприятливішим для заміни маток є
період інтенсивного розвитку сім’ї – травень та перша половина червня. У кінці червня
та в липні бджоли значно агресивніше відносяться до нової матки, особливо якщо в
природі немає взятку. В цей час сім’ї інтенсивно готуються до головного медозбору і
роїння, в них накопичується надлишок фізіологічно молодих бджіл. Незайнятість їх
роботою на збиранні меду та вигодовуванні відкритого розплоду підсилює агресивність
до підсаджених маток. Напередодні головного взятку, коли сім’ї виводять ройових
маток або закладають маточники тихої зміни, підсадити нову матку особливо важко.
Доцільно цю роботу провести в розпал медозбору. В період інтенсивного принесення
нектару, приняття підсаджених маток покращується. В липні – серпні, після закінчення
головного медозбору, у бджіл проявляється найбільша агресивність до підсаджених
маток. З кінця серпня та у вересні агресивність бджіл до маток знову знижується. За
підсадки маток у цей період сім’ю підгодовують цукровим сиропом. Наприкінці
пасічного сезону – в жовтні та листопаді, коли бджоли збираються у зимовий клуб,
вони дуже миролюбно приймають чужих маток, навіть старих і слабких на заміну
молодим та сильним.
Сприятливими умовами для успішного підсаджування є наявність у природі
взятку.
 74
Об’єднання основної сім’ї з відводком, як один із способів заміни маток,
успішніше відбувається в період посиленого збору нектару, тобто коли старі бджоли
виконують свої функції переважно поза вуликом. Чужих особин бджоли охоче
приймають, коли вони приносять нектар, пилок або воду. На цьому ґрунтуються деякі
способи прямого підсаджування маток – їх обприскують водою або змащують медом.
У період, коли масово спостерігаються бджолині крадіжки, сім’ї приймають
маток найгірше, оскільки бджоли, захищаючись від злодійок, стають озлобленими. В
цей період будь–яка стороння особина сприймається бджолами як злодійка.
Помірна, стала температура, відсутність спеки, холодного вітру, опадів,
особливо грози, сприяють спокою сімей – бджоли добре приймають маток.
Підсаджувати маток краще у години найбільшого вильоту в поле бджіл–
збиральниць або ввечері, з настанням ночі, коли бджоли менш активні. В цей період літ
бджіл припиняється, сім’ї заспокоюються і не бояться бджіл–злодійок. Матка у вечірню
пору не буде збуджена світлом і тому спокійно поводиться на стільниках.
Успішному підсаджуванню матки сприяє спокійний стан сім’ї. Чим довше сім’я
була в стані сирітства, тим важче їй підсадити матку.
Бджоли гірше приймають матку за наявності в гнізді відкритого розплоду на
якому вони можуть закласти свищеві маточники, або якщо в гнізді вже закладені
маточники. Разом з тим способи підміни матки на стільнику паказують, що присутність
відкладених яєць у вулику створює сприятливі умови для підсаджування плідних маток
та спонукає їх до початку відкладання яєць після приймання в сім’ю. Відсутність в
осиротілий сім’ї відкритого розплоду сприятиме прийняттю неплідних маток.
Важливим фактором приймання маток є кількість та вік бджіл, їх фізіологічний
стан. Невеликі сімейки в стані інтенсивного росту завжди краще приймають матку
порівняно з нормально розвиненими сім’ями. Молоді нельотні бджоли мало
проявляють до неї агресивності. Тому за підсадки особливо цінних маток, насамперед
формують невеликі сімейки (відводки) і підсаджують до них маток.
За зиму бджоли використовують поживні речовини не тільки жирового тіла, але
й яєчників і стати трутівками вже не можуть. Тому рано навесні особливо при
відсутності розплоду, сем’я прийме будь-яку матку.
Хороший прийом маток залежить від їх якості. Бджоли розрізняють
ектогормони, що виділяють плідні матки і неплідні. Насамперед, добре приймають
плідних маток, що не припиняли відкладання яєць. На якість маток, значною мірою
впливають терміни виводу маток. Матки, одержані ранньою весною, менш плодючі ніж
осінні, (таблиця 4.)
 75
Таблиця 4
Вплив термінів виводу маток на їх плодючість та медову продуктивність
сімей
Кількість розплоду за Медова
Термін 3 обміри до головного продуктивність
Кількість Кількість
виводу медозбору бджолиних сімей
сімей сімей
маток сотень
% кг %
комірок
Рання
46 384±15,2 100,0 39 65,0±2,5 100,0
весна
Піздня
54 445±10,5 116,3 35 74,0±2,9 114,8
осінь

Неплідну матку бджоли приймають гірше ніж плідну. Найкраще замінювати

маток рівноцінними, тобто плідну матку замінюють плідною, а неплідну – неплідною.
Існує багато с пособів підсадки маток, нижче приведено основні.
Підсаджування матки за допомогою ковпачка. На поверхні стільника
підбирають місце з кормом і порожніми комірками для відкладання яєць. Матку
накривають ковпачком.
Під ковпачок до матки впускають 10–12 молодих бджіл. Через 1–2 доби матку
випускають. Для цього з протилежного боку стільника роблять отвір і змащують його
медом. Бджоли прогризають віск і випускають матку.
Підсаджування матки в маточній кліточці Титова – найбільш поширений
спосіб, але потребує уважної оцінки стану сім’ї (через 2–3 доби), щоб вона була
схильна до прийняття матки. За наявності ознак прийняття матки через добу один з
отворів кліточки відкривають і заліплюють шматочком вощини. Бджоли прогризають
вощину і випускають матку.
Підсаджування матки за допомогою ізолятора. Найцінніших маток або у
важких для прийняття умовах витримують до 3–4–х діб у сітчастому ізоляторі в центрі
гнізда на стільнику, де виходять з комірок молоді бджоли.
Впускання маток через льоток у темряві. З бджолиної сім’ї о 16–18–й годині
видаляють стару матку, а молоду плідну поміщають у кліточку з кормом і до настання
темряви ставлять в тепле місце в тіні. Потім вулик обережно відкривають і
електричним ліхтариком освітлюють гніздо сім’ї протягом трьох хвилин, в результаті
чого бджоли заспокоюються. На прилітній дошці відкривають кліточку і пускають
 76
матку в льоток. Освітлюють гніздо продовж однією хвилини, після чого вулик
закривають.
Якщо в природі відсутній взяток, одночасно з освітленням проводять і
підгодівлю сімей медово–цукровим сиропом.
Підсаджування матки за допомогою тимчасового відводка. Формують
тимчасовий відводок у вулику поруч з основною сім’єю. Потім в ній замінюють стару
матку приєднанням відводка з молодою. Прийом буде кращим, коли молоду матку
змастити медом. Вибір способу підсадки матки у гніздо залежить від сили сім’ї,
наявності підтримуючого взятку, пори року, загального стану сім’ї, погодних умов,
періоду доби, породи бджіл.

Література
1. Аветисян Г.А. Разведение и содержание пчел. – М.: Колос, 1983. – 272 с.
2. Билаш Г.Д., Кривцов Н.И. Селекция пчел. – М.: Агропромиздат, 1991. – 304 с.
3. Броварський В.Д., Багрій І.Г. Розведення та утримання бджіл. – К.: Урожай,1995. –
219 с.
4. Головецький І.І., Поліщук В.П., Скрипник В.В. Способи заміни та підсаджування
бджолиних маток. Видавництво, 2008. – 128 с.
5. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
6. Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 360 с.
 77
Лекція

7 Утримання бджолиних сімей у вуликах різних систем

План лекції:
1. Значення об’єму гнізда для розвитку і продуктивності бджолиних сімей.
2. Утримання бджолиних сімей у багатокорпусному вулику.
3. Утримання бджолиних сімей у двокорпусному вулику.
4. Утримання бджолиних сімей у вуликах – лежаках.
5. Утримання бджолиних сімей у дванадцятирамкових вуликах з магазинними
надставками.

1. Значення об’єму гнізда для розвитку і продуктивності бджолиних сімей

Бджолиний вулик – це житло для бджіл, виготовлене людиною, де створюються
умови для її утримання, накопичення і збереження запасів корму. Вулик не тільки
житло для бджіл але і об’єкт роботи пасічника. До вуликів ставляться певні вимоги, а
саме – вони повинні надійно захищати бджолине гніздо від холоду, різких змін
температури і вологості повітря; мати достатній об’єм для розвитку сім’ї і розміщення
запасів корму; пристосування для перевезення бджіл і вентиляції гнізда; просту
конструкцію і невисоку собівартість; бути зручними у роботі пасічника.
У сучасному бджільництві багато конструкцій вуликів з різними розмірами
рамок, кількістю та призначенням корпусів тощо. Незмінними у них є лише показники,
що випливають з природних властивостей бджіл: ширина стільника у рамці – 25 мм,
відстань між серединами двох стільників – 37,5 мм, ширина вулички – 12,2 мм,
відстань між боковими планками рамок і стінкою вулика – 7,5 мм, між нижніми
планками рамок і дном вулика – не менш 20 мм. В умовах України роблять в
основному одностінні вулики з товщиною стінок 35 мм, з плоским дахом і
вентиляційними отворами. Частину стельових дощечок обладнують вентиляційною
сіткою.
Рамки у вуликах оснащують постійними роздільниками. Це – розширення
верхньої третини бокової планки на 12 мм, щоб рамки не змикалися при кочівлі сімей.
Вулик обладнують заставною дошкою для обмеження гнізда в різні періоди
сезону. Він повинен надійно захищати гніздо від несприятливих умов, бути досить
просторим для розміщення в ньому великої сім’ї, легким, зручним у користуванні, не
мати щілин, через які в гніздо можуть потряпляти бджоли–злодійки, добре
 78
вентилюватися, за потреби, мати можливість змінити об’єм гнізда залежно від розвитку
сім’ї та взятку. Крім цього, вулик повинен бути легким, пристосованим для частих
перевезень, мати належну вентиляцію вентиляцію, та відповідати потребам
впровадження прогресивних форм організації праці пасічника та передової технології
догляду за бджолами і виробництва різної продукції бджільництва.
Виготовляють вулики з різних матеріалів, але кращими є дерев’яні (природні
для бджіл), але не смолистих порід.
Сучасні вулики розрізняються за розмірами рамок, об’ємом і формою корпуса,
конструкцією деталей, пристосуваннями до умов утримання бджіл та матеріалами, з
якого виготовлені. Залежно від форми корпуса вулики поділяють на дві групи:
1. Горизонтальні (лежаки), в яких гніздо розширюють у горизонтальному
напрямку збоку;
2. Вертикальні (стояки), збільшення об’єму гнізда відбувається вгору,
вертикально.
Кожна система вуликів має свої переваги і недоліки, тому вулики треба
пристосовувати до умов медозбору, клімату та прогресивної технології бджільництва.
Найбільш поширеними є п’ять систем вуликів: багатокорпусний, типовий лежак,
український лежак, двокорпусний стояк (кожний корпус на 12 рамок) та
дванадцятирамковий вулик з магазинною надставкою.
Багатокорпусний вулик комплектується з 4-х–6-ти корпусів, кожний на 10
низьких широких рамок розміром 435х230 мм. Це розбірний вулик, який має від’ємне
дно, піддашник і плоский дашок. А всі його корпуси взаємозамінювані.
Типовий вулик–лежак робиться на 20–24 низькі широкі рамки розміром 435х300
мм. На цей вулик за потреби можна ставити магазин.
Український вулик–лежак також роблять на 20–24 рамки, але вузьких високих,
розміром 300х435 мм, постановка магазина на цей вулик не передбачена.
Двокорпусний вулик на гніздову рамку, як показує сама назва, складається з
двох взаємозамінюваних корпусів, кожний на 12 низьких широких рамок розміром
435х300 мм. Як і багатокорпусний, цей вулик має від’ємне дно, піддашник для
утеплення та плоский дашок. У деяких місцях бджолині сім’ї утримують у 12–
рамкових вуликах з магазинами. Корпус рамки та інші деталі цього вулика такі ж, як і
двокорпусного, але замість другого корпусу для поширення гнізда використовується
одна або кілька піврамкових магазинних надставок.
У багатьох південних районах України бджіл утримують у вуликах–лежаках.
Залежність одержаної продукції від типу вулика перебільшена. Можна мати великі
 79
медозбори у вуликах будь-якої системи. Більш важливе значення має утримання
сильних бджолиних сімей, забезпечення їх доброякісними кормами в достатній
кількості, необхідними якісними стільниками для вирощування розплоду, зручного
обслуговування і кочівлі бджолиних сімей. Ці умови можна створити у вулику будь-
якого типу.

2. Утримання бджолиних сімей у багатокорпусному вулику

Багатокорпусний вулик був винайдений видатними американськими
пасічниками Л. Лангстротом і Р. Рутом понад 140 років тому. За цей період його
конструкція змінювалася, вдосконалювалася і тепер доведена до класичної простоти. За
своєю конструкцією він складається з від’ємного дна, взаємозамінних корпусів,
піддашника з від’ємною або постійно обладнаною стелею та плоского дашка.
Багатокорпусний вулик вважають найбільш зручним, бо в нього всі роботи
виконуються не з допомогою окремих рамок, а цілими корпусами. Сім’ї в ньому
розвиваються краще і дають більший медозбір. Цей вулик є кращим за утримання
бджолиних сімей на промисловій основі.
Разом з механізацією трудомістких процесів багатокорпусне утримання бджіл
забезпечує високу продуктивність праці на пасіках. У більшості регіонів країни
багатокорпусні вулики використовують здавна. Але система догляду за сім’ями не
відрізняється від звичайної. Пасічники працюють не з корпусами, а з окремими
рамками. За правильної організації утримання бджіл в багатокорпусних вуликах більша
частина праці пасічника витрачається на підготовчі роботи (навощування рамок,
сортування рамок, підготовка корпусів для розширення гнізд бджіл та інші).
Виконувати ці роботи краще взимку, коли немає безпосередньої роботи з бджолами. За
такої організації праці роботи пасічника більш рівномірно розподіляються протягом
усього року.
За багатокорпусного утримання бджолиних сімей зникають такі роботи, як
розбірка гнізда і детальний огляд рамок протягом сезону і за підготовки сімей до
зимівлі, багаторазове розширення гнізд окремими рамками, їх закріплення і підготовка
до кочівлі. Спрощується техніка огляду бджолиних сімей, яка проводиться без разбірки
гнізда. Розбирають гнізда лише в окремих випадках, за виявлення невдалих сімей.
Комплекс робіт по догляду за сім’ями після зимівлі мало відрізняється від
догляду в інших типах вуликів (скорочення і утеплення гнізд, поповнення або заміна
кормових запасів,чищення дна). Подальша робота проводиться корпусами.
 80
Як правило, бджолині сім’ї, що мають задовільний стан, зимують у двох
корпусах. Протягом зимівлі витрачають корми, і поступово переходять у другий
корпус, який восени був повністю зайнятий кормом. Після зимівлі перший корпус буде
порожнім, усе гніздо бджіл зосереджене в другому корпусі. Якщо, сім’я ослабла
взимку, нижній корпус забирають, гніздо добре утеплюють, льоток скорочують.
Благополучні сім’ї після перших весняних робіт можна не турбувати протягом 2–3–х
тижнів. Про необхідність розширення гнізд роблять висновок вибірково огляду кількох
сімей. Від своєчасної роботи з сім’ями багато в чому залежить розвиток сімей до
головного медозбору, а також відбудова нових стільників, попередження роїння.
Другий корпус ставлять тоді, коли розплодом буде зайнято 6–7 стільників першого
корпусу. Корпуси, з рамками готують раніше: одні корпуси комплектують рамками з
сушшю і кормом, другі – з вощиною і маломедними стільниками. За відсутності
медозбору ставлять корпуси з сушшю і маломідними стільниками, при появі медозбору
ставлять корпуси з маломедними стільниками і вощиною. У верхньому корпусі
утворюються сприятливі температурні умови для розвитку сім’ї. На кінець весни –
початок літа другі корпуси заповнюються розплодом, у нижньому залишається лише
зрілий запечатаний розплід. У міру розвитку бджолиних сімей ставлять треті корпуси з
сушшю і вощиною. В період розвитку ставити третій корпус можна зверху або між
першим і другим корпусами. Перший варіант використовують для попередження
роїння і стимулювання відбудови вощини. За встановлення третього корпусу перший і
другий корпуси міняють місцями: верхній корпус з молодим розплодом і маткою
ставлять вниз, на нього ставлять корпус з вощиною, а зверху – корпус зі зрілим
розплодом, який був унизу.
Під час медозбору, матки часто переходять у верхні корпуси. Щоб не було
розплоду в інших корпусах, матку залишають у першому (нижньому) корпусі, а між
корпусами кладуть Ганиманівську (роздільну) решітку. Матка не буде мати доступу у
другі корпуси, а бджоли зможуть вільно проходити через решітку, таким чином розплід
залишається тільки в першому корпусі, в останніх корпусах розплоду не буде, що
полегшує відбір корпусів з медом для відкачування.
За відсутності корпусів замість них можна поставити одну-дві магазинні
надставки. Під час медозбору бджоли добре відбудовують вощину в магазинних
надставках з медовими комірками. В такому стані більшість сімей використовує
ранньолітній взяток з білої акації та еспарцету. В середині літа їх гнізда розширюють
четвертим корпусом, але до головного взятку матку ізолюють унизу роздільною
решіткою, а медові корпуси переставляють угору, залежно від їх наповнення.
 81
Зміна нижнього і верхнього корпусів місцями – обов’язковий прийом за
багатокорпусного утримання бджолиних сімей. Якщо корпуси не міняти місцями,
порушуються умови росту і розвитку бджолиної сім’ї: у верхньому корпусі, де
знаходиться майже вісь розплід, матка не буде мати вільних комірок для відкладання
яєць, нижній корпус бджоли заповнять квітковим пилком і нектаром, середній корпус
погано освоюється бджолами, тому що матка не переходитьу униз, але добре
переходить з нижчих у верхні корпуси.
Постановка корпуса з вощиною між корпусами є і протиройовим методом. За
розриву гнізда корпусом з вощиною одна частина розплоду відділяється від іншої, в
гнізді утворюється порожнеча, яку бджоли намагаються ліквідувати, шляхом відбудови
вощини. У таких умовах інстинкт роїння зменшується. Після встановлення гнізда матка
активізує яйценосність. Під час медозбору, протягом двох тижнів після постановки
третього корпусу, верхній корпус буде заповнений медом. У нижньому корпусі розплід
вже вийде, залишаться порожні комірки. Після чого проводять такі переміщення:
верхній корпус з медовими рамками забирають для відкачування, корпус з молодим
розплодом ставлять униз, на нього – новий корпус з вощиною, далі йде роздільна
решітка, на яку ставлять нижній корпус. Таким чином сім’ю знову завантажують
роботою. Матка залишається в нижньому корпусі до кінця медозбору, гніздо поступово
скорочують, над розплодом залишають на зиму один корпус із кормом, іноді два.

3. Утримання бджолиних сімей у двокорпусному вулику

Двокорпусний вулик дуже подібний до багатокорпусного, він комплектується з
двох корпусів, кожний на 12 низькошироких рамок розміром 435х300 мм, за
необхідності у двокорпусному вулику може ще використовуватися піврамкова
магазинна надставка. Товщина стінок вулика – 40–45 мм. Двокорпусний вулик
придатний для використання посередніх і великих взяток. Коли взяток незначний,
замість корпусів використовують магазинні надставки.
Робота по догляду за бджолиними сім’ями виконується за такою схемою. Після
очисного обльоту гнізда сім’ї скорочують, так щоб усі рамки щільно обсиджували
бджоли. В гнізді повинно бути не менше 6–8 кг меду і 2–3 рамки з пергою. По боках і
зверху гнізда утеплюють, розширюють світло–коричневими стільниками з невеликою
кількістю меду. За появи медозбору вощину ставлять поряд з відкритим розплодом. За
сприятливих умов бджолині сім’ї швидко розвиваються і на кінець травня – початок
червня мають 11–12 рамок, з яких 8–9 рамок з розплодом. На гнізда таких сімей
ставлять другі корпуси, при затримці в сім’ях може виникнути ройовий стан.
 82
За двокорпусного утримання сімей матка повинна працювати в другому корпусі
протягом 35–40 днів до головного медозбору. Другий корпус ставлять за появи
медозбору або невеликого підтримуюючого взятку. З нижнього корпусу переносять
рамки в другий корпус з різновіковим розплодом і дві рамки з печатним розплодом та
бджолами. Після рамок з розплодом ставлять світло-коричневі рамки суші, по боках –
медові і медово–пергові рамки. За рамками з відкритим розплодом ставлять рамку з
вощиною. Усього в другий корпус ставлять 6–7 рамок. У нижньому корпусі
залишається 8–9 рамок. Замість взятих рамок, у перший корпус ставлять стільники з
невеликою кількістю меду і одну–дві рамки з вощиною Після виконання всіх робіт
корпуси міняють місцями, гніздо добре утеплюють. Через місяць після постановки
другого корпусу, бджоли займуть всі 24 рамки.
З метою скорочення витрат і кількості оглядів за сприятливих умов можна
повністю комплектувати другий корпус.
Перед головним медозбором проводять головну ревізію, при цьому більшість
рамок з розплодом переносять у нижній корпус, а у верхній піднімають рамки з світло–
коричневою сушшю і зрілим розплодом. Рамки з пергою теж переносять у верхній
корпус, щоб під час медозбору бджоли заповнили комірки з пергою медом і запечатали,
ці рамки залишаться на зиму. У двокорпусних вуликах мед концентрується, як і в
багатокорпусних, у верхньому корпусі. На великих пасіках корпуси перед початком
головного медозбору міняють місцями: верхній, де знаходиться незрілий розплід,
ставлять на дно, а нижній – на нього. Під час пізніх медозборів, нарощують сильні
сім’ї, щоб не було роїння, застосовують третій корпус. За доброго медозбору бджоли
швидко заповнюють рамки медом верхнього корпусу. При великих медозборах (не
менше 4 кг на день), під корпус з медом ставлять третій корпус з сушшю і вощиною. У
міру дозрівання меду у верхньому корпусі рамки або цілком корпус відбирають для
відкачування. Замість верхнього корпуса можна використовувати магазинні надставки,
в кожній по 8–9 рамок.
За пізніх медозборів , у разі відсутності в природі взятку, з метою попередження
роїння в другому корпусі можна сформувати тимчасові відводки через глуху
перегородку між корпусами. У верхньому корпусі створюються сприятливі умови для
розвитку відводка. Перед головним медозбором перегородку забирають і сім’ї
об’єднуються, бджоли самі залишають собі кращу матку.
При двокорпусному утриманні легше зберегти робочу енергію бджіл, молоді
бджоли більше завантажені роботою. За великого об’єму гнізда, менше сімей
 83
приходять у ройовий стан, а за рахунок сформованого відводка накопичується багато
бджіл. Зимують бджоли на одному корпусі, утепленому з обох боків.

4. Утримання бджолиних сімей у вуликах–лежаках

Типовий вулик–лежак найбільш поширений в Україні, особливо у південній та
північній його частинах. Виготовляють його на 20 низькошироких рамок розміром
435х300 мм, але буває й на 18 та 24 рамки. Порівняно з іншими типами вуликів він має
ряд переваг: обслуговувуючи такі вулики, не треба піднімати важких корпусів, вони
мають невід’ємне дно, тому їх простіше перевозити на медозбір, за роботи у весняну
погоду менше ризику застудити розплід, вулик–лежак має великий об’єм, що дає
можливість нарощувати до медозбору сильні сім’ї, в них простіше організовувати
відводки. Одночасно у такому вулику можна утримувати основну сім’ю і, а через
перегородку – відводок.
На більшості пасік за утримання бджолиних сімей у вуликах–лежаках після
зимівлі, ранньою весною, визначають стан сімей, очищують донця вуликів, створюють
сім’ям умови для нарощування молодих бджіл. Донця в цих вуликах прибиті до
корпусу. Великий об’єм вулика дозволяє добре утеплювати гніздо. Слабкі сім’ї
утримують по дві в одному вулику через перегородку. Такі сім’ї добре розвиваються
раньою весною, за рахунок взаємного обігріву. Розширюють гніздо тоді, коли з’явиться
розплід на крайніх стільниках. Рамки для розширення ставлять між кормовою і
останньою розплідною. За один прийом ставлять не більше двох рамок. За настання
теплої погоди протягом доби розширення гнізда проводять 3–4–ма стільниками, в
середину гнізда можна ставити вощину. Через великий об’єм гнізда бджоли рідко
рояться, молоді бджоли постійно завантажені роботою. В умовах промислової
технології проводиться разове розширення гнізд у лежаках, що значно скорочує
витрати праці пасічників. Обов’язкова умова при застосуванні цього прийому –
утримання на пасіці сильних бджолиних сімей. Разове розширення гнізд бджіл
основане на особливостях бджіл розміщувати розплід проти льотка, а кормові запаси
подалі від нього. Знаючи таку особливість, весною, коли в сім’ї буде 7–8 рамок з
розплодом, все гніздо переміщують до одного боку, подалі від льотка, а простір
заповнюють сушшю та рамками з вощиною. Бджоли намагатимуться відновити
нормальний стан гнізда і швидко відбудують рамки з вощиною. Матка охоче
переходить у цю частину і починає відкладати яйця в першу чергу напроти льотку.
Таким чином, відновляється природний стан гнізда.
 84
З метою попередження роїння і нарощування до головного медозбору сильних
сімей існує кілька методів утримання бджолиних сімей у вуликах–лежаках. Добре
використовувати такі вулики в районах з пізнім медозбором (з гречки, соняшнику).
Сильні сім’ї до початку медозбору можуть прийти в ройовий стан. Щоб запобігти
цьому, від бджолиної сім’ї роблять відводок, який розміщують у другій половині
вулика, а через глуху перегородку. На початку медозбору перегородку відбирають,
бджоли самі залишають матку, знищуючи другу. В результаті пасічник отримує сильну
сім’ю на головний медозбір. Таким чином ми нарощуємо сильну сім’ю з матками–
помічницями. На таку сім’ю за необхідності приладнують спеціальну надставку на
повну рамку.
У вулику–лежаку на зиму можна через глуху перегородку помістити дві сім’ї
середньої сили або основну сім’ю із запасною маткою.
За невеликих медозборів, з метою обмеження яйценосності маток, у другу
половину вулика відсаджують матку, частину розплоду і порожні стільники для засіву.
Матка відкладає яйця на невеликій кількості рамок, більшість бджіл зайняті на
збиранні нектару. Під час відкачування меду в гнізді залишаються тільки медові рамки,
рамки з розплодом залишаються в другій половині з маткою.
По закінченні медозбору матці утворюють сприятливі умови для відкладання
яєць, щоб наростити достатню кількість молодих бджіл на зиму.

5. Утримання бджолиних сімей у дванадцятирамкових вуликах з

магазинними надставками
Дванадцятистільниковий вулик складається з корпуса на гніздову рамку
розміром 435х300 мм, від’ємного дна і двох–трьох магазинних надставок. Такий вулик
використовують у районах з невеликими медозборами.
Після очисного обльоту гнізда скорочують, де залишають стільки рамок, скільки
їх обсиджують бджоли. Сім’ї забезпечують достатньою кількістю корму і добре
утеплюють. Після заміни старих бджіл молодими починають розширення гнізд. У
гнізда другою з краю ставлять світло–коричневий стільник з невеликою кількістю меду
і перги. Коли сім’я буде мати не менше 8 стільників розплоду і 10–11 вуличок бджіл, на
корпус ставлять магазинну надставку. Надставки комплектують порожними
стільниками та рамками з вощиною. При заповненні рамок медом основного корпусу і
першої магазинної надставки, ставлять другу магазинну надставку між корпусом і
першою магазинною надставкою. Щоб матка не перейшла в магазинну надставку, між
рамками збільшують відстань або матку ізолюють у першому корпусі за допомогою
 85
Ганиманівської решітки. При відкачуванні, мед відбирають не рамками, а повністю
магазинними надставками, замінюючи їх новими з порожніми рамками і вощиною.
На зимовий період надставки знімають. Зимують бджоли в одному корпусі.
В окремих випадках, за богатокорпусного утримання бджолиних сімей силою
понад 10 вулочок, взимку залишають два корпуси.

Література
1. Аветисян Г.А. Разведение и содержание пчел. – М.: Колос, 1983. – 272 с.
2. Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Вища школа, 2001. – 283 с.
3. Радіонов В.В., Шабаршов І.А. Якщо ви маєте бджіл. – К.: Урожай, 1984. –247 с.
4. Котова Г.Н., Буренін М.Л. Промислове бджільництво. – К.: Вища школа,
1998. – 33 с.
5. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
 86
Лекція

8 Підготовка бджолиних сімей до медозбору та його використання

План лекції:
1. Методи нарощування сильних бджолиних сімей.
2. Застосування протиройових прийомів.
3. Кочівля пасік на медозбір.
4. Догляд за сім’ями після головного медозбору.

1. Методи нарощування сильних бджолиних сімей

Продуктивність бджолиних сімей залежить від кормової бази, сили сімей,
термину та тривалості головного медозбору.
Підготовка бджолиних сімей починається з підготовки до зимивлі, якості зимівлі
та весняного розвитку. Період головного медозбору залежить від кліматичної зони,
рослинництва, спеціалізації і може тривати місяць і більше. У Степовій зоні України
головних медозборів може бути два або три (медозбір з акації, еспарцету, соняшнику
іноді гречки). Тривалість головного медозбору залежить від виду медоносів, погодних
умов, строків нектаровиділення.
Прибуток пасіки залежить від того як бджоляр підготував бджолині сім’ї до
використання медозбору. На початку головного медозбору і на період запилення
важливих сільськогосподарських культур, бджоляр повинен наростити в сім’ях багато
бджіл і не допустити ройового стану – у вуликах–лежаках 20–24 вулички, в
богатокорпусних вуликах – 30 вуличок.
Підготовку бджолиних сімей починають з осені попереднього року, тому що
тільки добре підготовлені з осені і успішно перезимувалі сильні сім’ї здатні швидко
розвиватися навесні та ефективно використовати медозбір.
Після зимівлі вся робота має бути спрямована на інтенсивний розвиток сімей,
будівництво стільників, формування відводків і попередження роїння. Важливо знати
особливості головного медозбору.
У регіонах з раннім медозбором з акації, рапсу озимого період весняного
розвитку бджолиних сімей становить 45–60 днів, що ускладнює нарощування сильних
сімей. Підготовка до короткого але бурхливого взятку з акації має свої особливості.
Щоб бджоли зібрали собі достатню кількість корму і дали більше товарного меду, до
головного медозбору важливо наростити сильні сім’ї.
 87
У південних регіонах України, після короткого брухливого взятку, бджолині
сім’ї слабіють, тому що кількість розплоду різко скорочується і немає поповнення
молодими бджолами. Щоб ефективно використовувати медозбір з гречки, бджолині
сім’ї подсилюють за рахунок резервних відводків, які організовують рано навесні.
Тільки сильні сім’ї можуть використати короткий медозбір з акації, (таблиця 5).

Таблиця 5
Вплив сили сімей на збір меду, кг (за Тарановим Г. П., 1983)
Маса сімей Зібрано меду, кг
на початку медо-
на сім’ю бджіл на 1 кг бджіл, %
збору, к г
1,0 7 7 100
1,5 14 9 128
2,0 20 10 143
3,0 34 11,3 161
4,0 49 12,2 176

У районах з пізнім медозбором – з гречки, липи, соняшнику, період підготовки

бджолиних сімей настає через 2,5 – 3,0 місяці після зимівлі. За рахунок організації
відводків з ранніми плідними матками, нарощують сім’ї на запилення соняшнику,
отримують мед з липи та гречки, а також з інших ентомофільних культур. За
нарощування бджіл треба сприяти тому, щоб вони вийшли з комірок за вісім днів до
закінчення медозбору. У регіонах з тривалим але невеликим медозбором, слід
цілодобово нарощувати сильні сім’ї на його початок. У період медозбору вжити заходів
щодо обмеження відкладання яєць маткою. За великих медозборів бджоли самі
обмежують роботу матки, комірки заливають нектаром. Невеликий, але тривалий
період медозбору, навпаки, стимулює яйценосність маток. У цьому разі більшість
бджіл зайнята на вихованні личинок, тому богато нектару витрачається на їх годування.
Є багато методів обмеження яйценосності маток:
- відбір маток під час медозбору, таким чином створюються перерва в яйценосності;
- заміна старих плідних маток на молодих неплідних;
- застосування роздільних решіток, що обмежують матку в одній частині гнізда.
Характер і терміни медозбору не постійні, вони змінюються залежно від
господарських та погодних умов, виду медоносів, розміру посівних площ, агротехніки
вирощування ентомофільних культур, умов температури і вологи, кількості опадів.
 88
Для ефективного використання медозбору потрібно постійно на пасіках мати
сильні сім’ї протягом у сього сезону.
Сила бджолиних сімей залежить від багатьох внутрішних та зовнішніх факторів.
Сильні бджолині сім’ї збирають більше меду на одиницю живої маси бджіл. Практика
пасічників доводить, що під час головного медзбору більше меду отримують від сімей,
у гніздах яких багато молодих бджіл і мало розплоду. До 70% бджіл сім’ї під час
медозбору, працюють на збиранні та переробці нектару. У весняний період в сильних
сім’ях найбільш сприятливі умови – кормові, температурний і газовий режими для
вирощування розплоду. Бджоли в цих сім’ях за розмірами та живою масою більші, ніж
у слабких, мають довгий хоботок, і більш об’ємний медовий зобик. Вони більше
приносять нектару, довше живуть, ефективніше працюють на медозборі.
У районах України, час настання головного медозбору різний, тому підготовка
бджолиних сімей до медозбору має свої особливості. Але для всіх зон важливо у період
нарощування кількості бджіл у гніздах сімей, мати достатньо корму,
високопродуктивних маток і підтримуючий взяток.
Навесні, після заміни бджіл, що перезимували, на весняних, починається
нарощування бджолиних сімей. Кількість бджіл у сім’ях збільшується, настає
необхідність розширення гнізд. Уперше, рано навесні, гнізда сімей розширюють
стільниками світло–коричневого та коричневого кольору з правильно відбудованими
комірками. При утриманні в багатокорпусних вуликах за розширення гнізд ставлять
другі корпуси зі стільниками.
У другій половині весни, коли відбудеться повна заміна старих бджіл, що
перезимували, на молодих, значно посилюється яйценосність маток. Найбільшою вона
буває з другої декади травня до кінця червня. Плодючість маток у цей період може
сягати 2,0–2,5 тис. яєць на добу. Для розміщення зростаючої кількості розплоду, бджіл і
корму, об’єм гнізда своєчасно збільшують, підставляючи нові стільники.
Весною стільники ставлять другими з краю, біля кормових рамок, щоб не
охолодити гніздо, пізніше їх можна ставити у середину гнізда біля стільників з
відкритим розплодом, де більше молодих бджіл, які годують розплід. За настання
стабільної теплої погоди, появи свіжого нектару та квіткового пилку, збільшенні сили
сім’ї понад 10 вуличок, гнізда розширюють вощиною, яку ставлять поруч з рамками з
відкритим розплодом.
Нестача добрих стільників стримує розвиток сімей, негативно впливає на їхню
продуктивність. Слід особливо інтенсивно завантажувати бджіл будівельними
 89
роботами під час підтримуючих весняних медозборів. Несвоєчасне розширення гнізд
викликає роїння бджіл.
Залежно від часу початку і тривалості медозбору в кожній місцевості можуть
бути свої особливості підготовки сімей до його використання. Простіше підготовити
сім’ї за 2–2,5 місяця до медозбору. В разі потреби нарощування сильних сімей до
раннього медозбору використовують маток–помічниць.
Швидко нарощуються сім’ї з матками високої плодючості. Для збільшення
яйценосності маток застосовують стимулюючі підкормки, добре утеплюють гнізда
сімей, забезпечують кормом у достатній кількості.
До медозбору з ріпаку, білої акації складніше підготовити сильні сім’ї за 30–40
днів. У таких випадках краще готувати сильні сім’ї на зиму, створювати допоміжні
відводки наприкінці поточного сезону, а використовувати вже в наступному. Весною
сильні сім’ї нарощують двома матками. Простіше наростити сім’ї на пізні медозбори за
три місяці, коли встигають вивестися 4–5 поколінь бджіл. Але виникає друга сторона,
бджоли довго залишаються бездіяльними, внаслідок чого виникає інстинкт роїння,
який може призвести до втрати медозбору.
Однією з умов нарощування сильних бджолиних сімей є утримання бджолиних
сімей у вуликах великого об’єму.
На пасіках України найбільш поширені вулики–лежаки, в яких утримують до
80% бджолиних сімей. Достатній об’єм такого вулика дає можливість нарощувати
досить сильні бджолині сім’ї. Всі роботи виконуються в одному корпусі. Навесне у
лежаку легко і просто формувати та утримувати разом з основною сім’єю відводки,
маток–помічниць, запасних маток. В одному вулику через глуху перетинку можуть
зимувати і розвиватися на весні дві бджолині сім’ї – основна і запасна, за рахунок
взаємного обігрівання вони добре зимують і швидко розвиваються весною. На початку
медозбору їх об’єднують, залишаючи кращу матку.
У місцевостях з пізнім медозбором відводки краще формувати з матками–
помічницями весняного виведення. При при цьому матки повинні відкладати яйця не
пізніше як за місяць до початку медозбору. Стільники для складання нектару ставлять
навпроти льотка. У місцевості з сильним медозбором на вуликах–лежаках доцільно
використовувати спеціальні магазинні надставки на піврамку.
Підготовка бджолиних сімей до медозбору в багатокорпусних вуликах має свої
особливості. Для утримання в таких вуликах бджолині сім’ї повинні бути сильними,
тому що вулики мають великий об’єм.
 90
У багатокорпусному вулику бджоли вигодовують багато розплоду, матки
швидко спрацьовуються, тому міняють їх щорічно. На весні бджіл утримують в одному
корпусі. Для збереження тепла, гнізда утеплюють. За появи в корпусі 7–8 стільників з
розплодом, ставлять другий корпус з кормом і пергою. Якщо весна холодна і сім’ї
розвиваються повільно, другий корпус ставлять під перший. За нормальних умов через
2–3 тижні бджоли займають обидва корпуси. Вже у травні другі корпуси заповнюються
розплодом різного віку. В нижньому корпусі концентрується закритий розплід. Сім’ї
щоденно поповнюються молодими бджолами. У цей період ставлять третій корпус,
який комплектують рамками з вощиною і з порожніми стільниками. Перший і другий
корпуси міняють місцями. Верхній корпус ставлять під низ, далі розміщують третій,
нижній корпус ставлять на третій. На період медозбору перші два корпуси
відгороджують роздільною решіткою. Таким чином матка залишається працювати в
двох корпусах, а у верхньому корпусі бджоли складають мед. Найбільш сильним сім’ям
дають четвертий корпус. За сильного медозбору, коли більша частина бджіл задіяна на
принесенні та переробці нектару, матку ізолюють за допомогою ганіманівської решітки
у нижній корпус.
Для інтенсивного нарощування сильних сімей до медозбору навесні в
багатокорпусних вуликах використовують маток–помічниць, яких розміщують у
верхньому корпусі, через глуху перетинку. Невеликі сімейки розвиваються за рахунок
тепла основної сім’ї, яка знаходиться в нижньому корпусі. Періодично сім’ї з матками–
помічницями підсилюють печатним розплодом з основних сімей. На початок
медозбору сім’ї об’єднують. Багатокорпусний вулик придатний для лісних порід бджіл,
які свої гнізда розміщують зверху, та малопридатні для гірських кавказьких порід,
бджоли яких свої гнізда розташовують унизу.
При підготовці бджолиних сімей до медозбору слід враховувати біологічні
особливості бджіл різних порід. По–перше, реакцію бджіл на початок медозбору.
Матки кубанської, італійської порід за появи невеликого медозбору збільшують
яйценосність, її максимальна кількість розплоду збігається з головним медозбором. На
годування розплоду, який у цей період не потрібний, витрачається багато корму.
Гірські кавказькі та меншою мірою карпатські бджоли нектар складають всередину
гнізда, обмежуючи яйцекладку маток. Більша частина бджіл роблять на зборі нектару
Таким чином вони більш ефективно використовують медозбір. У поліських і
українських бджіл невеликий медозбір також стимулює відкладання яєць маткою, а при
появі 2–3 кг нектару на добу – обмежують яйцекладку маток.
 91
2. Застосування протиройових прийомів
Для одержання великих медозборів недостатньо наростити сильні сім’ї,
необхідно ще зберегти бджіл у робочому стані. Особливо це важливо при пізніх
медозборах. Для цього на пасіках застосовують способи попередження роїння. Нижче
викладено спеціальні прийоми, які застосовують для пригнічення ройового інстинкту:
- утримання бджолиних сімей у вуликах великого об’єму;
- своєчасна заміна маток на молодих, плодючих, здатних завантажити велику
кількість бджіл роботою з виховування розплоду;
- своєчасне розширення гнізд, затінення вуликів та посилення вентиляції;
- максимальне завантаження бджіл роботою з відбудови стільників, збору нектару;
- систематичний відбір та розмноження високопродуктивних неройливих бджолиних
сімей;
- відбір із сімей зайвих, не завантажених роботою бджіл або зрілого печатного
розплоду (організація відводків, нових бджолиних сімей, бджолопакетів);
- організація збірних відводків для використання пізніх медозборів.

3. Кочівля пасік на медозбір

Кочівля пасіки дає можливість значно ширше використовувати медоносні
ресурси шляхом багаторазових перевезень пасіки на медозбір, сприяє збільшенню
виробництва продукції бджільництва, а також забезпечує повноцінне запилення
ентомофільних сільськогосподарських рослин.
Масиви медоносів часто бувають віддалені від пасіки на значні відстані (більш
ніж 3 км), польоти бджіл будуть неефективними, в такому разі пасіку підвозять ближче
до медоносів, тобто кочують.
Маршрути перевезення пасік визначають заздалегідь і погоджують з
керівниками господарств.
Попередньо обстежують відповідні території, під’їзні шляхи і вибирають місце
для розміщення пасіки. Бажано, щоб бджоли могли використовувати декілька
медоносів. Це гарантує більш надійний медозбір за різних погодних умов. Пасіку
розміщують безпосередньо біля медоносів. Не можна ставити багато сімей в одному
місці, тому для ефективного використання медоносів організовують точки – групи по
50–70 сімей кожна.
Чим далі розташована пасіка від медоносів, тим більшими будуть витрати і
меншою продуктивність бджолиних сімей. Точки розміщують на відстані 2–3 км один
від одного. Перевагу надають розташуванню сімей у місцях, захищених від сонця та
 92
вітру (дерева, кущі). Не можна ставити пасіку на другому березі річки від медоносів
або у низу глибокої балки. Неприпустимо, щоб одна пасіка була на перельоті іншої.
До кочівлі пасіки готують місце для вуликів, скошують бур’ян, засипають ями,
канави, розставляють підставки або забивають кілочки.
Напередодні кочівлі відповідно підготовляють гнізда: видаляють повномедні та
щойно відбудовані стільники. Під час перевезення бджіл з рідким незрілим медом
бджоли можуть „запаритися‖ в разі підвищення температури і вологості гнізда.
Стільники у гнізді надійно закріплюють, щоб вони не зміщувалися за перевезення
вуликів і не давили бджіл. Стільники з постійними роздільниками щільно притискують
один до одного, а крайній прибивають цвяхами до стінок вулика або затискують
пружинними скріпами.
Під час транспортування бджолам потрібна добра вентиляція. Утеплення
знімають, зверху кладуть вентиляційну раму з решіткою. Льотки під час перевезення
закривають.
У багатокорпусних вуликах знімають всю стелю і пускають бджіл під дах,
відкритий розплід зосереджують внизу гнізда. Дно, корпуси і дах вулика скріплюють
між собою, використовуючи для цього спеціальні ремінні скріпи. Найбільш поширене
перевезення бджіл вантажними автомобілями. В кузові автомобіля та на причепах
вулики ставлять у два–три яруси, закріплюючи мотузками. Між стінками вуликів
залишають простір завширшки 10 см для провітрювання. Вулики розміщують так, щоб
стільники в них займали положення, паралельне осям автомобіля. Перевозити бджіл
рекомендується в нічну пору. Не можна їхати з бджолами на високій швидкості.
За необхідності, з метою збільшення вентиляції, на вулики з сильними сім’ями
ставлять пусті корпуси чи магазинні надставки, збільшуючи надрамковий простір.
Вивантажувати вулики слід обережно, враховуюичи роздратованість бджіл,
схильних до жалення. Після встановлення вуликів одразу ж відкривають льотки, але в
різних кінцях пасіки, щоб запобігти скупченню бджіл. Надвечір, коли бджоли
заспокояться, вулики розпаковують.
Підвозять пасіку на початок цвітіння медоносів. На пасіку оформлюється
ветеринарне свідоцтво про стан здоров’я бджіл. На кочовій пасіці повинен бути
контрольний вулик. Основна турбота пасічника після перевезення бджіл має бути
спрямована на активізацію бджіл на медоноси та запилення, підтримання високої
діяльності бджіл. Цьому сприяє захист вуликів від перегрівання, забезпечення
достатньою кількістю стільників, своєчасне відкачування меду.
 93
За слабкого медозбору доцільно обмежувати відкладання яєць маткою За
сильних медозборів бджоли самі заповнюють комірки нектаром, внаслідок чого
обмежується яйценосність маток.
До головного медозбору пасіку слід забезпечити достатньою кількістю
стільників з такого розрахунку: на принос 1 кг нектару потрібно три порожніх
стільники.
За двокорпусного утримання бджолиних сімей на корпуси з гніздовими
стільниками або вощиною кріплять магазинні надставки. При великих медозборах
використовують по дві надставки.
Для швідкого дозрівання меду і випаровування води повністю відкривають
льоткові отвори, вентиляційні щілини в даху вулика, вставляють рами оббиті сіткою
замість стелі.
За доброго медозбору бджоли швидко заповнюють стільники. Перші 3–4 світло–
коричневих стільники з запечатаними комірками масою меду 3–4 кг, залишають на
корм узимку. Краще залишати мед, зібраний у першій половині літа, коли в природі
немає паді.
Для відкачування відбирають тільки зрілий мед, запечатаний комірками на 1/2
або 2/3 частини стільника. Чекати, поки будуть запечатані всі рамки, недоцільно. За
недостатньої кількості стільників зменшуюється принесення нектару в гніздо. Не
рекомендується відкачувати мед і передчасно. Рідкий та недозрілий, він непридатний
для тривалого зберігання, має підвищений вміст вологи та не перероблену сахарозу.
Мед відкачують організовано і швидко. Завчасно готують тару, медогонки,
інструменти для розпечатування меду, рамоноси. Відбір меду проводять у теплу
безвітряну погоду. Бджіл зі стільників струшують, потім змітають м’якою щіткою.
Не можна брати стільники з відкритим розплодом, при відкачуванні личинки
потрапляють у мед і забруднюють його.
Розпечатують стільники гострим, теплим ножем, нагрітим у гарячій воді. За
невеликої кількості стільників їх можна розпечатувати спеціальною виделкою.
Розпечатані з обох боків стільники поміщують у медогонку. Не можна різко обертати
стільники (200–250 об/хв.), оскільки вони ламаються. За достатньої кількості стільників
відібрані медові стільники одразу ж замінюють порожніми.
На великих промислових пасіках мед відкачують інакше. Надставки з медом
звільняють від бджіл за допомогою речовин–репелентів (карболова кислота або
пропіоновий ангідрид). Стільники розпечатують паровими, електричними або
віброножами. Відкачування меду проводять на радіальних медогонках з
 94
електроприводом, що вміщують 25–50 стільників. Для відкачування меду в польових
умовах обладнують спеціальні агрегати. Мед фасують безпосередньо в господарстві і
доставляють у торговельну мережу. Розфасований мед краще зберігається, швидко
реалізується, при цьому підвищує рентабельність пасіки.

4. Догляд за бджолиними сім’ями після головного медозбору

У більшості районів України медозбір закінчується в серпні. За період головного
взятку сім’ї слабшають, бджоли зношуються, різко зменшується кількість розплоду.
Бджіл приваблюють пахощі, що виходять з вуликів через щілини, льотки. Чужі
бджоли, оси намагаються проникнути у вулики, щоб забрати мед. Це – бджоли–
злодійки. У прохолодні ночі, бджолам важко зберегти тепло, вони починають
звужувати прополісом льотки. У цей період пасічник повинен допомогти бджолам:
скоротити гніздо, зайві стільники відібрати з гнізда та перенести в сховище, в гнізді
залишити стільки стільників, скільки обсиджують бджоли, скоротити льотки,
визначити кількість корму – меду і перги, наявність матки, розплоду. Після завершення
медозбору бджіл обробляють проти захворювань, особливо – вароатозу. За
відкачування меду іноді втрачають маток. Безматочним сім’ям підсаджують молодих
плідних маток. Під час огляду сімей іноді в них знаходять трутнів, що свідчить про
відсутність маток, при цьому трутні залишаються зимувати. Деякі пасічники
відкачують мед, залишаючи бджіл голодними. В таких сім’ях припиняється
вирощування розплоду, в зиму йдуть слабки сім’ї зі старимі бджолами. Виправити такі
сім’ї не можливо. Після медозбору, в кінці літа інтенсивно розвиваються ті сім’ї, в яких
достатньо корму (не менше 10 кг). Яйценосність матки в осінній період бажано
стимулювати цукровим сиропом, а також біологічно–активними добавками –
спірулиною, білковими добавками або канді. За скорочення гнізда стільники, де мало
меду, доцільно розпечатати і виставити в гнізді за перетинку, що буде кращим
стимулятором яйценосності маток.
Вулик повинен бути сухим і міцним, щоб до нього не проникнули миші. В цей
же період готують утеплювальні матеріали. Вони мають бути легкими, теплими,
дешевими та гігроскопічними. Не можна використовувати для утеплювання газету,
поліетиленову плівку, які підвищують вологість гнізда. Бджоли в зимовий період краще
переносять холод ніж вологу, тому в цей період у вуликах повинна бути добра
вентиляція.
 95
Література
1. Броварський В.Д., Багрій І.Г. Розведення та утримання бджіл. – К.: Урожай, 1995. –
219 с.
2. Довідник пасічника / В.П. Поліщук, В.А. Гайдар, М.І. Чегрик та ін.; за ред.
В. П. Полищука. – 2-ге вид. перероб. і доп. – К.: Урожай, 1990. – 224 с.
3. Дзюба М.И., Ганношенко Ю.С. Путь к высоким медозборам. – Депропетровск:
Проминь, 1978. – 117 с.
4. Контев В.С., Харченко Т.И. Технология разведения и содержания сильных пчелиных
семей. – М.: Россельхозиздат, 1989. – 93 с.
5. Мегедь О.Г. Резерви виробництва меду. – К.: Урожай, 1988. – 80 с.
6. Поліщук В.П. Збільшення виробництва продуктів бджільництва. – К.: Урожай, 1975.
– 147 с.
7. Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Урожай, 2002. – 283 с.
8. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
 96
Лекція

9 Технологія виробництва продуктів бджільництва

План лекції:
1. Види продукції бджільництва та їх характеристика.
2. Мед і віск – основні продукти бджільництва. Технологія їх одержання.
3. Технологія виробництва квіткового пилку, прополісу, маточного молочка і
бджолиної отрути.
4. Значення продуктів бджільництва в народному господарстві і медицині.

1. Види продукції бджільництва та їх характеристика

Продукти бджільництва, до яких відносяться мед, віск, бджолине обніжжя,
квітковий пилок, прополіс, бджолина отрута, гомогенат трутневих личинок, підмор,
утворюються в результаті життєдіяльності бджолиних сімей.
Застосовуючи технологічні процеси обробки і переробки сировини, ці продукти
стають придатними для тривалого зберігання.
Особливостями технології продуктів бджільництва є їх походження та шляхи
використання.
Бджола – особлива комаха. Серед усієї безлічі комах вона єдина, яка дає людині
такі продукти як мед, віск, квітковий пилок, прополіс, маточне молочко, пергу,
бджолину отруту та інші продукти. Тому бджолу оберігають, поважають та спеціально
розводять. Бджоли харчуються тільки нектаром та пилком квітів і несе в собі великий
енергетичний потенціал цих продуктів. Тому не дивно, що будь–які продукти бджоли,
навіть її тільце, цілюще впливають на людину.
На шляху своєї цивілізації людство все більше відокремлюється від живої
природи, харчується неякісними продуктами та віддає перевагу хімічним препаратам,
чужорідним для людського організму.
Серед усього різноманіття натуральних харчових продуктів бджолині посідають
особливе місце через надзвичайно багатий вміст як поживних, так і біологічно–
активних речовин. Ці речовини не варто якось компонувати, вони збалансовані
природою і поєднані в комплекси, що добре засвоюються організмом людини. До того
продукти бджоли дуже концентровані, їх вживають у невеликих кількостях. З давніх
давен людина завжди відчувала потребу в них. Так стародавні греки вважали, що їхні
 97
боги безсмертні, бо вживали амброзію, до складу якої входив мед. Вони приносили в
жертву богам фрукти, змащені медом.
Походження меду. Мед – це натуральні солодощі, на відміну від синтезованих
цукрів чи отриманого з цукрового буряку цукру, шляхом обробки хімічними
препаратами. Використання цукру дало можливість економити натуральні продукти у
кондитерських виробах, але він гірше засвоюється організмом.
Натуральний мед – це продукт переробки медоносними бджолами нектару або
паді. Нектар у рослин утворюють і виділяють нектарники. Мед, вироблений бджолами
з нектару, зібраного з квіток рослин, називається квітковим. Падь – цукрова речовина
життєдіяльності паразитичних комах на рослинах, яку бджоли збирають у другій
половині літа. Такий мед називається падевим.
Зібранні нектар і падь у комірках стільників суттєво змінюють свої якійі
кількісні властивості. Сукупність усіх процесів, що виникають з принесеним нектаром
і паддю називають дозріванням меду. Процес дозрівання пов’язаний з діяльністю
ферментів, які є в нектарі, а також вносяться зі слиною бджоли – секрет
гіпофарингеальних залоз, який містить ферменти інвертазу (розщеплює сахарозу на
глюкозу й фруктозу), амілазу (розщеплює крохмаль на декстрин і дисахарид на
мальтозу) та фермент, що окислює глюкозу до глюконової кислоти. В результаті
складних реакцій в медові знижується вміст сахарози і збільшується кількість простих
цукрів.
Разом з нектаром у мед потрапляє квітковий пилок і дріжджова мікрофлора. За
збирання та переробки нектару в медові утворюються глюконова кислота, її лактон,
перекис водню, ряд ароматичних речовин, змінюється теплоємкість, теплопровідність,
гігроскопічність меду і здатність його до кристалізації.
Польові бджоли–збирачки приносять нектар у вулик та віддають його бджолам–
приймальницям, які переносять солодкі краплі нектару до комірок. Таким чином нектар
збагачується ферментами. Бджоли наповнюють комірки свіжим нектаром на 1/4–1/3
об’єму. За дослідами інституту бджільництва, більшість води з нектару, до 53,4%,
бджоли випаровують за першу добу, розчинюючи при цьому до 60% складних цукрів
на прості. Інтенсивність переробки нектару на мед залежить від кількості принесеного
у вулик нектару, кількості стільників, кількості розплоду, сили бджолиної сім’ї та
вентиляції гнізда.
Інтенсивність дозрівання меду залежить від сили сім’ї, погодних умов,
медозбору. У вулику цей процес триває 4–8 днів і завершується запечатуванням
медових комірок щільними восковими кришечками. Такий мед називають зрілим, він
 98
має вологість 17% і може зберігатися десятки років не змінюючи своїх якостей.
Незапечатаний мед – незрілий, має підвищений вміст води і сахарози, низьку
активність ферментів, меншу кількість вітамінів. Він швидко псується, закисає і має
неприємний смак. Такий мед довго зберігати не можна.
Нерідко якість меду знижується через його неправильне зберігання та
технологічну доробку.
Мед являє собою солодку ароматичну рідину або закристалізовану масу, різну за
консистенцією, розмірами кристалів, різного кольору і відтінків.
Смак меду може бути тонкий, ніжний, різкий, консистенція – рідкою, тягучою
або клейкою.
Свою назву мед отримує залежно від виду рослин, з яких зібрано нектар
(гречаний, соняшниковий, акацієвий та інші). Мед зібраний з одного медоноса
називають монофлорним, з групи медоносів – поліфлорним.
Мед, який добувають із стільників відкачуванням на медогонках, називають
центробіжним – це рідкий мед. Мед у стільниках із запечатаними комірками –
стільниковий.
Мед розрізняють за біологічним та географічним походженням, способом
добування, консистенцією, кольором і смаком.
За кольором мед буває світлий (акацієвий, липовий, рапсовий, еспарцетовий) і
темний ( гречаний, каштановий, вересовий).
За смаковими якостями мед буває від дуже ароматного (липовий, малиновий) до
неприємного (тютюновий, цибулинний).
Залежно від часу відкачування розрізняють весняний, літний та осінній мед.
Восени мед відкачують з вересу, пожнивних та поукісних культур.
Хімічний склад меду. Мед за своїм хімічним складом дуже багатий. Він
нараховує до 300 речовин і елементів. Основними з них є вуглеводи. Їх кількість
залежить від ботанічного походження медоносів, умов збирання і переробки нектару.
Високоякісні сорти меду містять до 75% простих цукрів. Із азотистих речовин до
складу меду входять до 2,0% білків. Водність меду становить до 18%, мед водністю
більше 22% називають незрілим, ( таблиця 6).
Стандартом допускається 2,5% сахарози в медові. Вітамінів небагато, але вони
дуже корисні для організму. Склад мінеральних речовин залежить від виду медоносів.
Найбільш їх в медові темного кольору. Із ферментів мед містить інвертазу, амілазу,
каталазу, діастазу, пероксидазу та інші. За нагрівання меду до високих температур або
його фальсифікації ферментативна активність знижується або повністю втрачається.
 99
Таблиця 6
Показники, за якими визначають якість меду
Мед вищого Мед першого Точність
Показник
гатунку гатунку методу, %
Аромат Природний, приємний, від Без сторонніх
слабкого до сильного запахів
Масова частка води, 18,5 21,0 2,0
%, не більше
Вміст відновлюваних цукрів, 80,0 70,0 5,0
%, не менше
Масова частка сахарози, 3,5 6,0 5,0
% не більше
Діастазне число (до безводної 15,0 10,0 20,0
речовини),од. Гьотце не менше
Вміст гідроксиметилфурфуролу, 10,0 25,0 15,0
мг на 1 кг
Активна кислотність, 40,0 50,0 15,0
міліеквіваленти гідроокису
натрію(ОД моль/дм) на 1 кг
Вміст проліну, мг на 1 кг 300 300 3,4
Ознаки бродіння Не допускається

Якість меду визначається в’язкістю. Зрілий некристалізований мед являє собою

густий розчин в’язкої консистенції. Густина його становить 1,41–1,43 г/см³. Маса меду
в 1 л за температури 15 ºС становить 1410–1430 г.
З часом мед з рідкого перетворюється на твердий (кристалізований).
Кристалізація – звичайне, цілком природне для меду явище. Поживні та лікувальні
якості при цьому не погіршуються. В гнізді бджіл, де температура не менше 26–27 ºС
(взимку), мед не кристалізується, тому лишається придатним кормом для бджіл. Мед
зібраний з хрестоцвітих рослин, вересу, швидко кристалізується, тому в зиму його
залишати не можна. Чим більше в медові глюкози, тим швидше він кристалізується. За
температури 13–14 ºС мед стає твердим, осад щільним. За температури 40 ºС кристали
розчиняються, а після нагрівання до 50 ºС – руйнуються повністю, після чого мед
лишається рідким. Розрізняють кристалізацію крупнозернисту (розмір кристалів понад
0,5 мм), дрібнозернисту (до 0,5 мм) і салоподібну.
 100
Падевий мед має темний колір різних відтінків. Порівняно з квітковим водність
падевого меду трохи менша, кількість білкових речовин і декстринів у 2–3 рази більша.
У зв’язку з негативним впливом падевого меду на бджіл взимку не рекомендується
використовувати його як корм. Падевий мед слід розглядати як цінний продукт, хоча
він поступається квітковому меду, але збирання паді у безвзятковий період може бути
додатковим резервом одержання меду для харчової промисловості, ( таблиця 7).
Таблиця 7
Характеристика квіткового і падевого меду
(за даними Української дослідної станції бджільництва)
Мед бджолиний
Показник Мед падевий
натуральний
Водність, % 20,16 20,50
Інвертний цукор, % 70,71 68,40
Фруктоза, % 43,25 41,4
Глюкоза, % 27,29 24,41
Сахароза, % 1,68 1,96
Загальна кислотність, мл 1 н. лугу на 100
г меду 3,59 3,7
Кислотність, pH 3,84 3,94
Діастазне число, од. Гьотце 15,71 20,50
Активність інвертази 1 г меду, мг
сахарози 275,0 294,3
Активність каталази 1 г меду, мл 0,01 н.
гіпосульфіту 8,95 9,00
Зольність, % 0,197 0,499
Загальний білок, % 0,467 0,60
В’язкість розчину меду 1:1 шст/сек 6,061 7,439
Оптична активність
10– процентного розчину меду, град. 4,1 3,3
Невизначені речовини, % 4,8 6,2
.
Окремі види меду мають токсичні властивості. Це мед зібраний з отруйних
рослин. Органолептичн отруйний мед не відрізняється від звичайного, лише іноді він
має гіркий смак. Визначають такий мед лабораторним аналізом.
 101
Бджолиний віск. Бджолиний віск – секрет воскових залоз медоносних бджіл, є
будівельним матеріалом для стільників. Він виробляється спеціальними восковими
залозами бджіл, що розташовані на стернітах. Воскові залози добре розвинуті у
молодих бджіл віком 12–18 днів. На воскову продуктивність бджіл впливає їх вік
наявність корму, розплоду та підтримуючий взяток. У весняний період бджоли
активніше відбудовують вощину, а восени, навпаки, бджоли не виділяють віск. Від
сильної сім’ї за сприятливих умов протягом весняно–літнього періоду можна одержати
2,0–2,5 кг воску. За рахунок щорічного виділення воску бджолами поновлюється гніздо
бджіл.
Значна частина натурального бджолиного воску залишається в бджільництві,
для виготовлення і відбудови вощини. Віск застосовують у багатьох галузях народного
господарства, медицині, парфумерії, електротехніці. Такого продукту в природі немає, і
він не виготовляється штучно.
Висока воскова продуктивність проявляється в умовах хорошої кормової бази, за
утримання сильних бджолиних сімей, забезпечення рамками для будови стільників.
Якщо немає медозбору, бджоли не виділяють віск. За розрахунками Г. Ф. Таранова,
кожний кілограм бджіл здатний виробити 0,5 кг воску. На більшості пасік середній
вихід воску на 1 бджолину сім’ю становить не більше 1 кг за сезон.
Хімічний склад воску. До складу воску входять до 300 різних речовин: складні
ефіри – 70–75%, вуглеводні – 12,5–15,5%, вільні жирні кислоти – 13,5–15,0%,
ароматичні речовини, вода, залишки квіткового пилку, меду, прополісу.
Свіжий віск білого кольору, тому щойно відбудовані стільники теж білого або
світло–жовтого кольору, залежно від виду рослин, з яких бджоли збирають нектар та
квітковий пилок. Колір воску залежить від сировини, способу його одержання та
очистки.
Віск, одержаний з відбудованих стільників або забрусу, має приємний запах.
Віск, вироблений з високоякісної воскової сировини, не має смаку.
Структура злому воску дрібнокристалічна або дрібнозерниста. Віск, одержаний
з свіжих стільників, має тонку зернистість. Злом відбіленого та свіжотопленого воску
менш зернистий.
Віск – тверда, щільна і крихка на холоді маса. Температура плавлення воску –
62–65 ºС, застигання 66–67 ºС, коефіцієнт твердості 3–14, щільність – 0,956–0,970 г/см³.
За температури 29–35 ºС відбувається пластичне пом’якшення, за 60–65 ºС – віск
плавиться.
 102
Кристалізація – складний процес формування структури компонентів воску.
Вона залежить від температурного режиму, часу плавлення. Процес формування
кристалічної структури продовжується після застигання воску і закінчується через 3–4
місяці. При цьому зростає його твердість та пружність. Вилежаний віск – цінний і
придатний для виготовлення вощини продукт.
Іноді за тривалого зберігання, на поверхні воску утворюється сірий наліт. Це
―випаровуються‖ речовини, що мають низьку температуру плавлення і подібні до
низькомолекулярних вуглеводів. За нагрівання до температури 35 ºС сірий наліт
зникає, а якість воску не погіршується.
Бджолиний віск не розчиняється у воді, гліцерині, погано розчиняється в
етиловому спирті. За нагрівання повністю розчиняється в ефірі, бензині, скипидарі,
ацетоні та інших розчинниках.
Питома вага воску коливається в межах 0,950–0,973 г/см³, тому на воді він
плаває, незалежно від того, розтоплений чи твердий.
Негативно на якість воску впливають солі металів, що утворюються за взаємодії
його вільних кислот з поверхнею цинку, міді та чорного заліза. За розтоплення воску в
оцинкованому посуді він має темно–сірий колір, у мідному – сіро–зелений колір, від
заліза – бурий відтінок. При обробці воску рекомендується використовувати
алюмінієвий і емальований посуд, а також посуд з ніржавіючої сталі.
На якість воску впливає якість стільників і способи їх переробки.
Бджолиний віск стійкий продукт, що добре зберігається. Температура і вологість
повітря на нього практично не діють. Віск не висихає, не зволожується, не
пошкоджується шкідниками. Зберігають його у чистих приміщеннях у мішках, ящиках,
паперовій тарі. Тнрмін зберігання необмежений.
Квітковий пилок або бджолине обніжжя. Квітковий пилок – це чоловічі статеві
клітини, розташовані на тичинках рослин, які бджоли збирають і приносять у вулик на
третій парі ніжок у кошиках. Вони мають вигляд дрібненьких, мікроскопічних зернин
різного кольору. Обніжжя – це маленькі грудочки масою по 10–15 мг, які бджоли
приносять до гнізда для свого живлення, без шкоди для рослин. Це єдине джерело
білків, жирів, вітамінів та мінеральних речовин для споживання бджолами. За збирання
пилку бджоли додають до нього краплю нектару, формуючи в грудочки. В гнізді
бджоли складають грудочки пилку, обробленого солодкими виділеннями із медового
зобика та речовинами залоз, у комірки стільників, щільно утрамбовують, зверху
заливають медом і закривають восковою кришечкою. В комірці за допомогою корисних
молочнокислих бактерій, внаслідок бродіння, утворюється молочна кислота, яка і
 103
являється консервантом. Консервований квітковий пилок називають пергою. За
хімічним складом перга відрізняється від квіткового пилку, вона більш корисна.
Фізико–хімічний склад та властивості бджолиного обніжжя залежать від ряду
факторів:
- виду рослин, з яких зібраний пилок;
- особливостей обробки його бджолами;
- строків і способів зберігання;
- технології переробки.
Залежно від виду рослин в складі пилку налічується до 250 речовин і
мінеральних елементів. Пилок містить багато незамінних амінокислот, які повністю
забезпечують життя бджіл, до них належать аргинін, валін, гістидин, ізолейцин,
лейцин, лізин, метіонін, треонін, триптофан, фенілаланін. Кількість жиру та цукру
залежить від виду рослин.
Вміст жиру в пилку різних рослин неоднаковий: персик – 2,7%, слива – 3,1%,
верба – 4,4%.
Кількість цукру в пилку залежить від того, як сформована обніжка. Для
зліплювання обніжжя бджоли використовують нектар або мед із зобиків.
Співвідношення різних цукрів у процесі обробки і дозрівання продукції змінюється.
Пилок окремих рослин відрізняється високим вмістом вітамінів, особливо групи
В, серед яких нікотинова кислота, пантотенова, фолієва, рибофлавін, аскорбінова
кислота, рутин та інші. Високий вміст вітамінів має велике значення для годівлі бджіл,
сприяє використанню його як лікувального і дієтичного засобу.
У золі квіткового пилку багато мінеральних речовин: калію 20–45%, марганцю –
1,4%. магнію 1–12, кальцію 1–15, кремнію 2–10, фосфору 1–20, Виявлені також інші
елементи.
Пилок містить каратиноїди, флавоноїди, вищі спирти, ростові та інші речовини.
Усі сорти пилку мають певну кормову цінність, оскільки містять різні речовини
та мають по–різному засвоюються.
Прополіс. Прополіс або бджолиний клей – клейка смолиста речовина з
приємним запахом. Це продукт переробки бджолами смолистих речовин рослинного
походження. Бджоли збирають смолисті виділення бруньок, листів, стебел рослин,
додають до них секрет слинних залоз, віск, оболонки пилкових зерен. У результаті
такої переробки одержують прополіс, який використовують для обладнання гнізда,
полірування воскових комірок, склеювання рамок, корпусів, замащування щілин,
підтримування санітарного стану вулика завдяки його бактерицидній дії.
 104
Кількість прополісу в гнізді залежить від породи бджіл, природно–кліматичних
умов і сезону року. Багато збирають прополісу кавказькі, поліські, менше – українські і
карпатські породи бджіл. У природі в готовому вигляді прополісу не має.
Хімічний склад прополісу неоднаковий і залежить від якості принесених
бджолами речовин. Найякіснішим вважається прополіс без сторонніх домішок, що має
смолисту масу з блискучою поверхнею та характерний запах, що нагадує запах бруньок
дерев. За органолептичними ознаками прополіс відрізняється від воску та інших
речовин, (таблиця 8).
Таблиця 8
Вимоги до якості прополісу
Показник Характеристика і норми
1 2
Зовнішній вигляд Грудки або дрібняк різного розміру
Колір Коричневий, зелений,бурий, сірий, темно-
коричневий,темно-зелений
Запах Своєрідний – смолистий, приємний,
ароматний (суміш запаху меду, духмяних
трав, хвої, бруньок тополі)
Смак Гіркувато-приємний
Структура Щільна, на зламі неоднорідна
Консистенція В’язка, клейка за температури 20-40 ºС,
тверда, крихка за температури 15 ºС і
нижче
Густина, г/см 3 1,120-1,187
Вміст воску , % не більше 15
Механічних домішок (деревина, тіла 5
бджіл)
Бактерицидний титр за Staphyiococcus 0,2
pyogenes aureus 209 мг/мл не більше
Якісні реакції на наявність флавоїдних Позитивні
сполук

Через збільшення потреби в прополісі наприкінці літа, бджоли інколи приносять

у вулик деякий сурогат, наприклад, мазут, гудрон та інші клейкі речовини, що
погіршують його якість. До складу прополісу входять органічні кислоти, рослинні
 105
смоли, бальзами, дубильні речовини, ефірні масла, віск, квітковий пилок, механічні
домішки, зольні елементи, флавоноїди.
Колір прополісу залежить від складових частин і частіше буває коричневим,
бурим, зеленим, сірим з різноманітними відтінками. Запах прополісу стійкий і не
втрачається протягом кількох років – сильний нагадує прянощі. На смак – гіркуватий,
терпкий. Консистенція його змінюється за температурою: при температурі менше 15 ºС
він твердий і легко кришиться; в бджолиному гнізді, де температура більше 30 ºС, –
м’який, пластичний; при підігріванні до 60–70 ºС розплющується; за температури 80 ºС
– плавиться. Прополіс добре розчиняється в етиловому і метиловому спиртах, бензині,
скипидарі, ефірі і ацетоні. Екстрагується він рослинних і тваринних жирах за
температури 80–100 ºС.
Маточне молочко. Це продукт, що виробляється глотковими і
верхньощелепними залозами молодих бджіл у віці від 4–х до 15–ти днів. Маточним
молочком бджоли годують протягом п’яти днів личинок робочих бджіл та трутнів, але
маточних личинок вони годують протягом усього розвитку. В ньому виявлено понад
110 різних речовин і елементів, суха частина яких становить 1/3 всієї маси.
Орієнтовний склад сухих речовин маточного молочка наведено в таблиці 9.
Таблиця 9
Орієнтовний склад сухих речовин маточного молочка (за Чудаковим В. Г., 1979)
Вміст, % Вміст, %
Складові Складові
У У
частини Коливання частини Коливання
середньому середньому
1 2 3 4 5 6
Білки 40 18-58 Аденозин 0,35 -
Вуглеводи 21 13-30 Стерини 0,2 0,04-0,3
Органічні 17 4-32 Ацетилхолін 0,1 0,08-0, 13
кислоти
Зола 2,3 0,7-3,9
Фосфоліпіди 1,3 - Вітамінні 0,08 -
Жири 0,8 - Інші та 1,6 -
(нейтральні) неідентифі-
ковані
речовини
 106
Маточне молочко, що одержують личинки робочих бджіл і трутнів,
відрізняється за складом від молочка, яким бджоли годують маточних личинок.
Кількість маточного молочка в комірках робочих бджіл – 2–4 мг, в маточниках – 200–
400 мг.
Свіже маточне молочко є желеподібною, білувато–жовтою масою зі своєрідним
запахом та кислим смаком, злегка гострим. На відкритому повітрі під дією кисню,
світла та звичайної кімнатної температури його хімічний склад суттєво змінюється,
погіршуються лікувальні властивості. Слабо розчиняється у воді. Реакція – кисла.
Свіже маточне молочко (за даними М. Г.Гайдука) містить: білків 14–18%, жирів
1,73–5,68%, вуглеводів 9–18%, золи 0,7–1,19%. У ньому багато вітамінів, особливо
групи В, амінокислот, високоактивних речовин, ферментів та мінеральних речовин.
Повністю хімічний склад маточного молочка ще не вивчений.
Бджолина отрута являє собою секрет виділення двох отруйних залоз, (малої та
великої) який бджоли використовують за допомогою жалоносного апарата під час
захисту гнізда та в боротьбі з хижаками. Отруту виділяють лише робочі бджоли, трутні
і матки жалоносного апарата не мають. Отрута у бджіл створюється і накопичується в
6–7 денному віці, а найбільшої активності сягає у віці 10–18 днів.
Бджолина отрута – прозора рідина з кислою реакцією, гірка на смак, пекуча, з
своєрідним ароматичним запахом, містить у середньому 40% сухих речовин. На повітрі
швидко висихає, утворюючи тверду масу. Суха отрута зберігається протягом тривалого
періоду, низька температура сприяє її збереженню. Нагрівання до 100 ºС не змінює її
складу. Суха отрута добре розчиняється у воді та водно–гліцеринових сумішах, погано
– в кислотах. На світлі якість отрути погіршується. Одна бджола виділяє 0,2–0,3 мг
отрути. В ній виявлено понад 50 різних речовин і зольних елементів, 9 з них мають
білкову природу. Основною складовою частиною бджолиної отрути є поліпептид,
мелітин, вміст якого до 50%. Ця фракція має дуже велику молекулярну масу, містить 26
залишків амінокислот. Мелітин характеризується надзвичайно різнобічною
фізіологічною дією на організм, зокрема розчиняє червоні кров’яні тільця, спричинює
скорочення гладеньких і поперечносмугастих м’язів, знижує кров’яний тиск.
Важливими складовими частинами отрути є ферменти фосфоліпаза А – 14% і
гіалуронідаза – 20%. Фосфоліпаза А призводить до перетворення в організмі отруйних
речовин на нешкідливі. Гіалуронідаза посилює місцеву дію отрути. У складі отрути
багато вільних амінокислот, органічних кислот, зольних елементів, а також
жироподібних, ароматичних та інших речовин. Вимоги до якості бджолиної отрути
наведено у таблиці 10.
 107
Таблиця 10
Склад сухих речовин бджолиної отрути
Складна частина Міститься, % Складна частина Міститься, %
Мелітин 40-50 Жири та стерини До 5
Апамін 3,4-5,1 Глюкоза 0,5
Інші пептиди До 16 Фруктоза 0,9
Фосфоліпаза А 14 Органічні кислоти 0,4-1,4
Амінокислоти До 1 г-екв/л
Гістамін 0,5-1,7 Інші компоненти 4-10

2. Мед і віск – основні продукти бджільництва. Технологія їх одержання

Основними продуктами бджільництва, які одержують на кожній пасіці, є мед і
віск. Медова продуктивність на окремих пасіках сягає до 150 кг на одну бджолину
сім’ю. Розрізняють валову і товарну медову продуктивність. Товарна продуктивність
бджолиних сімей – мед відібраний із сімей, тобто відкачаний зі стільників. Кормовий
мед – мед, який залишили бджолам взимку. Товарний і кормовий мед становлять
валовий. Кормовий мед визначають під час осінньої ревізії. Валову продуктивність
бджолиних сімей визначають після закінчення медозбору.
Віск – основний будівельний матеріал у бджіл. Він застосовується при
будівництві стільників та інших робіт у гнізді. Валовий віск – це весь віск, одержаний
на пасіці. До складу валового воску входить:
- віск, виділений бджолами за відбудови вощини;
- віск, одержаний перетопки бракованих стільників;
- віск, одержаний за відкачування меду;
- збірний віск.
На одну бджолину сім’ю передові бджолярі одержують по 1,5 кг воску. Більша
частина воску залишається на пасіці для обміну на вощину, решту реалізують.
Технологія одержання меду. Технологія одержання відцентрованого меду
передбачає такі операції: відбирання стільників з вулика, розпечатування комірок,
відкачування, очищення продукції.
Бджолиний мед на пасіках відкачують тільки зрілим, тобто запечатаним на 1/2
або на 3/4 стільника, вологістю не більше 20–21%. Ознакою зрілості меду є
запечатування комірок восковими кришечками. Вміст води в них становить 17–19%.
Стільники з відкритим розплодом не відкачують. Бджіл звільняють зі стільників
м’якою щіткою. За промислової технології запас стільників має бути вдвічі більшим.
 108
На невеликих пасіках (100–200 бджолиних сімей) повністю мед відкачують у польових
умовах в будках або в палатках, використавуючи медогонки з ручним приводом, набір
інвентарю для розпечатування, зливання та очищення меду. Відібранні стільники з
медом переносять у спеціальних ящиках, розпечатують ручними пасічними ножами,
спеціальними виделками або паровими ножами. Розпечатують стільники на
спеціальному столі з решіткою та сітчастим дном і медозбірником для стікання меду.
Відкачування меду проводять на хордальних медогонках з ручним приводом.
В умовах кочового бджільництва на пасіках спеціалізованих господарств нашої
країни і на зарубіжних бджолофермах стільники в корпусах і магазинних надставках
перевозять автомобілями до центральної садиби, а після відкачування меду повертають
на пасіку. За відкачування меду використовують радіальні медогонки, вони працюють
від електропривода і забезпечують одночасне витікання меду з обох боків стільників.
Такі медогонки вміщують 25–50 стільників одночасно. Тривалість циклу відкачування
– 10–15 хвилин.
У польових умовах обладнують спеціальний агрегат з відкачування меду,
змонтований на базі автомобіля або причепа У комплект входить генератор
електричного струму, високопродуктивні електрифіковані радіальні медогонки. Для
розпечатування комірок стільників використовують різноманітні ножі: парові,
електричні, віброножі. Продуктивність праці значно підвищується завикористання для
розпечатування стільників віброножа. Його використовують на великих пасічних
господарствах. Він входить до складу технологічної лінії для відкачування та обробки
меду. Зібраний мед залишають після відкачування для дозрівання відкритим. Незрілий
мед містить збільшений відсоток води та сахарози, (таблиця 11).
Відкачену продукцію зливають у посуд, проціджують крізь фільтри, тобто
очищують від воскових кришечок, личинок бджолиного розплоду та різних механічних
домішок.
Зібраний мед залишають після відкачування для дозрівання відкритим – цей
процес називають дозріванням. Дозрівання – це технологічний прийом, за допомогою
якого мед доводять до встановлених кондицій. Іноді, в умовах сильного медозбору або
недостатньої кількості стільників для складання зібраного нектару, доводиться частіше
відбирати стільники. При цьому відкачують рідкий мед, в якому підвищений вміст води
і сахарози. Такий мед не відповідає стандарту і непридатний до реалізації. Для
поліпшення якості мед залишають у широкій відкритій посудині, захищеній від комах
та засмічення, у сухому, чистому приміщенні із температурою повітря 30–35 ºС для
 109
дозрівання. Мед час від часу перемішують. Після дозрівання його перетарюють або
фасують.
Таблиця 11
Вміст води, сахарози і моноцукрів під час переробки нектару в мед, %

Дні Сильні сім’ї (контроль) Слабкі сім’ї (дослід)

дозрівання вода сахароза моноцукри вода сахароза моноцукри
Початок (у
зобику 38,95 23,57 34,38 41,95 24,32 30,53
бджоли)
1-й 25,60 28,16 42,25 26,40 30,79 38,74
3-й 21,30 23,54 51,96 23,70 27,32 45,76
5-й 19,40 14,18 63,21 19,80 22,53 54,21
9-й
16,40 4,95 75,63 17,20 10,28 68,78
(запечатаний)

Мед дуже гігроскопічний, легко приймає і віддає вологу, тому зберігати його
треба в сухому, чистому приміщенні без сторонніх запахів, добре провітрюваному, з
відносною вологістю повітря 60–75% і температурою від 0 до 15 ºС.
За зберігання зрілого меду посудину щільно закривають. Зберігають мед у
дерев’яному, емальованому або глиняному посуді. Не дозволяється зберігати його у
мідному, оцинкованому і залізному посуді без спеціального покриття. Останнім часом
виготовляють спеціальну тару з алюмінію та нержавіючої сталі. Не можна зберігати
мед у тарі, виготовленій з деревини, що має дубильні й смолисті речовини.
Кращим матеріалом є липа. На великих підприємствах зрілий мед розфасовують.
Для розфасовки використовують склянки, туби різної ємкості зі скла, пресованого
картону, мішечки з поліетиленової плівки та інші полімерні матеріали.
При фасуванні або перетарюванні мед не можна нагрівати вище 50 ºС. За такої
температури відбувається руйнування ферментів, карамелізація цукру, погіршується
якість меду, він стає темним і втрачає свої бактерицидні властивості. Закристалізований
мед дуже обережно нагрівають на водяній бані не більше 50 ºС до повного
розплавлення кристалів або розм’якшення закристалізованої маси. При нагріванні 80 ºС
і вище – зменшується вміст глюкози і фруктози.
Високі смокові якості і гарний естетичний вигляд має стільниковий мед. Для
його одержання треба мати достатню кількість стільників доброї якості і високі
медозбори. Заготовляють стільниковий мед у магазинних стільниках або в спеціальних
 110
рамках–секціях. Їх маса – від 0,5 до 2,0 кг. Секційні стільники будують на початку
медозбору, коли бджоли добре виділяють віск. При відбудові секційних стільників, між
ними ставлять відбудовані гніздові стільники. За виробництва стільникового меду
роботу матки обмежують, її відсаджують за допомогою рамки–сітки в другу частину
вулику.
За утримання бджолиних сімей в багатокорпусних вуликах, секційні рамки
ставлять у верхній корпус, який відгороджують від нижнього решіткою, щоб матка не
перейшла в другий корпус. Відбирають секційні рамки тільки з запечатаними
комірками. Реалізують у поліетиленових мішечках або спеціальних коробках. У
фасованому медові, після відкачування, більш повно зберігається його якість.
Останнім часом в Україні збільшилося виробництво секційного меду, особливо
під час цвітіння білої акації, еспарцету, буркуну, липи, гречки.
Для більш тонкого очищення меду застосовують відстоювання. За щільністю
домішки можуть бути важчі або легші за мед, тоді вони опускаються вниз або
піднімаються наверх. Цю технологічну операцію проводять у відстійниках.
При бродінні проводять пастеризацію меду. Це спричиняє загибель вегетативних
форм осмофільних дріжжів і припиняє процес бродіння. Пастеризують мед в апаратах
безперервної дії різної конструкції.
Технологія одержання воску. Щорічно 3/4 воску, з всього, що виробляється,
повертається в бджільництво. На воскопереробних заводах з нього виготовляють
вощину, яку використовують для відбудови стільників.
Основним джерелом отримання воску є переробка старих вибракуваних
стільників. З часом якість стільників у гнізді змінюється, вони стають темнішими, а
комірки меншими. Після виходу бджіл, у комірках залишається кокон і шматочки
екскрементів, тому світлі стільники поступово стають коричневими, а через кілька
поколінь – чорними. Крім того, після 10–12 поколінь виходу бджіл, комірки
зменшуються, бджоли витрачають багато енергії на їх чищення, а бджоли, що
народжуються, мають меншу массу, ( таблиця 12).
Для поновлення гнізд, поліпшення їх санітарного стану, одержання меду високої
якості й товарного воску щорічно проводять санітарне вибракування непридатних для
використання в бджолиному гнізді стільників, шляхом вирізання їх з рамок для
перетоплення на віск. Щорічно на пасіках видаляють з гнізд не менш 30% гніздових
стільників, а на заміну ставлять рамки з вощиною. Обов’язково вибраковують
стільники зі слідами проносу, старі, з цвілою пергою, пошкоджені міллю, гризунами,
погано відбудовані. Вибраковують стільники весною і восени. Вирізані стільники
 111
називають восковою сировиною. До воскової сировини належать і стільники з
будівельних рамок, воскові язики, забрус, зчищення зі стінок вулика, планок рамок,
сміття з дна вулика. Воскова сировина погано зберігається, тому її слід своєчасно
переробляти на віск.
Таблиця 12
Зміни середнього об’єму комірок бджіл залежно
від кількості виведених поколінь
Виведено Об’єм комірок Виведено Об’єм комірок
поколінь поколінь
см 3 % см 3 %
бджіл бджіл
0 0,282 100 15 0,249 88,3
5 0,269 95,4 20 0,248 87,9
10 0,255 90,4 25 0,247 87,6

На невеликих пасіках переробку воскової сировини проводять за допомогою

воскотопок або пресів різної конструкції. Вихід воску на один стільник повинен бути
не менше 100 г.
На великих бджолопідприємствах воскову сировину переробляють на
центральній садибі в спеціально обладнаних цехах або приміщеннях. Залишки після
одержання виробничого бджолиного воску називаються заводською мервою. На
екстракційних заводах з неї виготовляють екстракційний бджолиний віск.
За виробництва пасічного воску використовують м’яку воду, посуд з
некорозуючих матеріалів. Після первинної переробки воскової сировини одержують
залишки, які називають пасічною мервою. Мерва в своєму складі містить до 12% воску.
Переробку мерви проводять на воско–вощинних заводах. Пасічна мерва – цінна
воскова сировина, після одержання її негайно просушують і відправляють на завод або
переробні цехи. На пасіці мерва пошкоджується гризунами, міллю, пліснявими
грибами.
Вощину виробляють на воско–вощинних заводах та обласних підприємствах
бджільництва. Висока якість її забезпечується використанням стандартного пасічного
воску. Для виробництва вощини не можна використовувати фальсифікований віск та
від хворих сімей, таку вощину бджоли не відбудовують. Для будування міцних
стільників вощина має бути з правильними комірками та відповідати правилам
державного стандарту. Стандартний розмір листа вощини на рамку Дадана–Блатта –
410х260 мм. У 1 кг повинно бути 14–16 листів, середня маса одного листа становитиме
 112
67 г. Для рамок багатокорпусного вулика виготовляють вощину розміром 410х207 мм з
масою листа 48–50 г ( в 1 кг – 20–21 лист). Діаметр бджолиної комірки повинен бути не
менше 5,4 мм, лист прозорий, блискучий з приємним воско–медовим запахом. Крім
бджолиної вощини виробляють трутневу вощину,з діаметром комірок 6,6 мм. Розміри
бджолиних та трутневих комірок наведено в таблицях 13, 14.
Таблиця 13
Розміри комірок природних стільників, відбудованих бджолами
різних порід та їхніми помісями, мм
Породи бджіл та їхні помісі Бджолині комірки Трутневі комірки
Українська степова 5,32 6,59
Карпатська 5,45 6,59
Крайнська 5,44 6,71
Сіра гірська кавказька 5,42 6,64
Помісі першого покоління 5,37 6,51
(сіра гірська кавказька х
українська степова)

Таблиця 14
Об’єм маточників різних порід бджіл та їхніх помісей, см3
Породи бджіл та їхні помісі Зони УРСР
Лісостепова Степова
1 2 3
Українська степова 1,18 1,20
Карпатська 1,03
Крайнська 1,00 -
Сіра гірська кавказька 0,94 1,02
Італійська 1,16 1,24
Помісі першого покоління (сіра гірська 1,28 -
кавказька х українська степова)

3. Технологія виробництва квіткового пилку, прополісу,

маточного молочка та бджолиної отрути
Квітковий пилок – незамінний корм для бджіл і важливий дієтичний та
лікувальний продукт для людини. Квітковий пилок ще називають бджолиним
обніжжям. Для збирання і заготівлі бджолиного обніжжя використовують різні
 113
конструкції пилковловлювачів. Вони можуть бути навішані на льоток або вмонтовані в
середину вулика. Основними їх деталями є пилковідбірна решітка, приймальник або
лоток для збирання бджолиного обніжжя. Решітка може бути металевою або
пластмасовою. Краї її отвору повинні бути відполірованими, діаметром 4,9–5,0 мм.
Приймач для збирання пилку виготовляють з дерева, знизу або збоку обладнують
металевою луженою або капроновою сіткою з отворами для вентиляції – 1х1 мм.
Приймач повинен вміщувати до 0,5 кг сирого обніжжя.
Пилковловлювач навішують на передню стінку вулика так, щоб він повністю
охоплював відкритий верхній льоток. Решітка повинна підходити під льотковий отвір.
Принцип дії пилковловлювача полягає в тому, що бджоли, просовуючись крізь
отвори решітки, гублять обніжжя, що зривається з ніжок і падає у підставлений
приймач. За допомогою пилковловлювача відбирається до половини принесеного у
вулик обніжжя. Друга половина забезпечує бджіл кормом.
Протягом перших 2–3–х днів решітку піднімають, щоб бджоли повільно
входили в льоток. За цей час вони звикають до пилковловлювача. Після підготовки
решітку опускають, бджоли швидко звикають до збору квіткового пилку. В кінці дня
обніжжя з приймача відбирають. Щоб не стримувати розвиток бджолиних сімей, у
другій половині дня решітку відкривають, таким чином, відбір квіткового пилку не
завдає шкоди кормовому забезпеченню бджіл. Кількість принесеного обніжжя
залежить від наявності пилконосів. За один день від однієї бджолиної сім’ї в
середньому отримують 100–300 г пилку.
Сім’ї, що беруть участь у збиранні квіткового пилку, повинні бути здоровими,
мати силу 8–9 вуличок, плідну матку, не менше 8 кг меду і 2–3 стільники пилку.
Бджолине обніжжя – це продукт, що швидко псується, тому його треба
своєчасно просушити або законсервувати. Висушують пилок на стелажах, тонким
шаром. Приміщення має бути чистим, без сторонніх запахів, провітрюваним.
На бджільницьких підприємствах обніжжя сушать у спеціальних сушильних
шафах різної конструкції за температури не вище 40 ºС. Під час масової заготівлі
обніжжя висушують із застосуванням методу активного вентилювання нагрітим
повітрям. Після переробки обніжжя герметично пакують у будь яку тару, що придатна
для харчових продуктів. Фасують його масою від 0,03 до 50 кг у щільно закритих
скляних банках, поліетиленових мішках, у тарі для меду. Тара для обніжжя має бути
чистою, міцною і без сторонніх запахів. Зберігають його за низьких плюсових
температур – 5–10 ºС, запобігаючи проморожуванню.
 114
Свіже обніжжя можна консервувати медом, цукровою пудрою або цукром у
пропорції 1:1; 1:2, старанно розтертим. Добре зберігається обніжжя у тістоподібному
стані за змішування з медом (1:1), але мед має бути зрілим, а обніжжя напівсухим.
Вміст вологи в обніжжя, яке зберігається, не повинен бути більше 10%. Не
можна сушити обніжжя на відкритому сонці.
Не дозволяється сушити та консервувати обніжжя, що змочене дощем, збирати
його під час цвітіння отруйних рослин, а також обробки пестицидами
сільськогосподарських культур у радіусі 5 км від пасіки. Збирають бджолине обніжжя
лише через 10 днів після закінчення застосування пестицидів.
Установлено, що відбір обніжжя до 3 кг на одну бджолину сім’ю, не впливає на
будову стільників, вирощування розплоду, зимівлю бджіл та медову продуктивність
бджолиних сімей.
Пилковловлювачі не рекомендується тримати на одному вулику більше 7 днів,
через тиждень їх можна навісити повторно.
Прополіс. Завдяки багатогранній біологічній активності, прополіс
використовується не лише бджолами, а широко застосовується в народній медицині.
Пасічники збирають прополіс протягом року, але найбільше його буває в гніздах
у кінці літа, коли бджоли готуються до зимівлі. Збирають прополіс з рамок під час
огляду бджолиних сімей, при розпечатуванні стільників під час відкачування меду,
бракуванні стільників, чищенні вуликів. Значну частку прополісу бджоли відкладають
між стельовими дощечками. Від однієї сім’ї можна зібрати до 100 г прополісу. На
передових пасіках, для збирання прополісу застосовують спеціальні решітки із дерева
або пластинку. Ставлять їх замість стельових дощечок влітку, а восени забирають.
Бджоли, щоб зберегти тепло в гнізді, щільно прополюсують щілини решітки. Свіжий
прополіс зліплюють у грудки, або пресують. Зберігати його можна в скляному посуді
або поліетиленових мішечках у темному прохолодному місці. Він добре зберігається і
не втрачає своїх цінних властивостей протягом багатьох років.
Продуктивність бджолиних сімей щодо прополісу залежить від породи бджіл,
кліматичних умов, сили сімей, індивідуальних особливостей, умов життя,
забезпеченості пасіки спеціальним обладнанням. Найбільшу кількість прополісу дають
бджоли поліської, сірої кавказької та середньоросійської порід.
Маточне молочко. За допомогою верхньощелепних та підглоткових залоз
бджоли виробляють спеціальний для годування личинок корм – маточне молочко. Це
біологічно активна, складна речовина, що має велику цінність для людини.
 115
Маточне молочко відбирають із маточників, призначених для одержання маток.
Для цього організують сім’ї–виховательки, в яких з личинок систематично виводять
маток. У мисочках з личинками чотириденного віку міститься найбільша кількість
маточного молочка. Личинки видаляють з незапечатаних маточників, а молочко
вибирають. У цей же день на тому ж місці щеплюють нових личинок. Одна сім’я
продовжує виробляти маточне молочко протягом трьох тижнів. Кількість маточного
молочка залежить від способу формування сім’ї–виховательки, наявності молодих
бджіл, забезпечення кормом, наявності підтримуючого взятку, суворого дотримання
технології щеплення личинок, наявності в гнізді перги та збирання бджолами свіжого
квіткового пилку. На вихід маточного молочка також впливає порода та індивідуальні
особливості бджолиної сім’ї. Багато закладають маточників ройливі породи або сім’ї
схильні до роїння. Перенесення личинок у штучні мисочки проводять у чистій, світлій
кімнаті, з температурою повітря 25 ºС і вологістю – 70%.
Під час збирання маточного молочка слід дотримуватися таких правил санітарії
та гігієни: роботу виконують у білих чистих халатах, шапочках і марлевих пов’язках
(на рот і ніс), посуд для маточного молочка та інструменти миють, висушують і
дезінфікують спиртом, підлогу в лабораторії миють щодня після закінчення роботи.
Руки миють з милом і обтирають спиртом. Стороннім особам вхід до кімнати
забороняється. Працівникам, зайнятим на збиранні маточного молочка, необхідно
пройти медичний огляд.
Технологія збирання маточного молочка передбачає такі операції: підготовка
сімей–виховательок, щеплення личинок у штучні мисочки з воску, регулярне
відбирання маточників з молочком і розміщення в той самий день нових щеплених
личинок у сім’ї–виховательки, відбирання маточного молочка в спеціальний посуд,
систематичний догляд за бджолиними сім’ями.
Спеціальні рамки з мисочками виготовляють завчасно – взимку.
Високопродуктивним сім’ям на одній рамці можна дати до 100 мисочок з личинками.
Кількість личинок залежить від породи, стану сім’ї та пори року. З метою збереження
тепла в гнізді, використовують звужену рамку, з шириною верхнього бруска 10 мм. Для
щеплення використовують личинок віком 12–24 годин. Через три доби маточне
молочко відбирають. Тривале використання сімей–виховательок погіршує якість
маточного молочка, тому періодично через три тижні в сім’ї–виховательки додають
стільники з печатним розплодом.
За дотримання технології виробництва з одного маточника можна одержати
200–250 мг, а за сезон з однієї бджолиної сім’ї – 400 г маточного молочка. Збирають
 116
маточне молочко переважно вручну – скляними паличками. Для полегшення і
прискорення цієї роботи застосовують спеціальні прилади – приймальний посуд і
вакуум – насос.
Зібране маточне молочко зберігають у герметично закритих флаконах з темного
скла за температури 0–4 ºС у сухому і темному місці. Герметизують флакони за
допомогою воску. На невеликих пасіках зберігають маточне молочко в холодильнику.
Термін зберігання маточного молочка до одного року. Можна зберігати маточне
молочко у вигляді спиртової емульсії. Сухе маточне молочко – ліофілізоване,
зберігається за кімнатної температури до двох років. У домашніх умовах маточне
молочко можна змішувати з медом у співвідношенні 1:1 і зберігати протягом 6–ти
місяців у холодильнику.
Бджолина отрута. Виробляється у бджіл малої і великої парними отруйними
залозами. Існує кілька способів отримання бджолиної отрути. Технологія добування
бджолиної отрути на пасіках постійно вдосконалюється і ґрунтується на використанні
спеціальних пристроїв і методів, що не впливають на працездатність бджолиних сімей.
Принцип відбору отрути полягає в подразненні і жаленні бджолами різних основ
(папір, скло, плівка).
Нині використовують спеціальний апарат для добування бджолиної отрути.
Основними деталями його є скляні пластинки, обмотані тонким дротом, по якому від
джерела живлення подається електричний струм пониженої напруги (25–30 Вт).
Бджоли, стикаючись з дротом, подразнюються і жалять скляну пластину, виділяючи
отруту. Отруту зі скелець зчищають та пакують. Отруту від сімей збирають з
інтервалом у 10 днів. Добування бджолиної отрути на пасіках небезпечне для здоров’я,
тому для виконання цих робіт допускаються особи, які мають відповідну підготовку й
обізнані з технікою безпеки.
Бджолину отруту не можна нагрівати більше 40 ºС, зберігати в холодильниках
при температурі від – 15 до + 2 ºС. За інтенсивного відбору бджолиної отрути влітку,
продуктивність бджолиних сімей зніижується, тому рекомендовано цю роботу
проводити після головного медозбору. Від однієї бджолиної сім’ї можна одержати до
двох грамів бджолиної отрути.
Гомогенат трутневих личинок. Крім названих продуктів бджільництва, в
останні роки з’явився новий продукт, мало знайомий – гомогенат трутневих личинок.
Біологічною масою для виробництва гомогенату є свіжі личинки трутнів, які
вирощують у бджолиних сім’ях у спеціальних стільниках, відбудованих на вощині зі
збільшеними комірками. Особливо багато вирощують бджоли трутнів у першій
 117
половині літа, в період розвитку бджолиних сімей. Спеціальне вирощування
трутневого розплоду ґрунтується на природній здатності бджолиних сімей сезонно
вирощувати трутнів за сприятливих умов, що спонукають їх до роїння. Репродукція
трутнів, як правило, триває протягом трьох місяців (травень–липень). Для одержання
якісних трутневих личинок бджолині сім’ї повинні бути сильними, мати не менше 6–ти
кг меду і 1–2 стільників перги.
Відбір трутневого розплоду проводять у кінці личинкового періоду. Найбільша
маса личинок у цей час становить 320 г. Оптимальним терміном відбирання стільників
з трутневим розплодом для переробки його в гомогенат є 7–денний вік личинок.
Вилучені зі стільників личинки трутнів піддають, не пізніше однієї години після
відбирання з гнізда, подрібненню для одержання гомогенної маси, яку проціджують
через капронову сітку, поступово охолоджують до 0 – 6 ºС.
Продуктивний вихід гомогенату трутневих личинок становить до 70 %.
Гомогенат у свіжому вигляді швидко псується, погіршуючи свої властивості. Нативний
гомогенат зберігають в холодильнику у замороженному стані, в холодильній камері.
Найкраще для цього підходить глибоке заморожування за допомогою азоту із
подальшим утриманням продукту в посудині Дьюара. Такий метод зберігання надійний
і тривалий. Можна зберігати продукт у морозильній камері за температури – 6 ºС
розфасованим у герметичний посуд з темного скла. Можна консервувати гомогенат
медом, цукровою пудрою у співвідношенні 1:1, лактозою 1:4, етиловим спиртом 40%.
Такі суміші зберігають у холодильнику за температури +1–0 ºС протягом року.
До складу гомогенату входить: вода – 73%, білок – 13%, жир – 1%, 16 загальних
і 21 вільна амінокислота, 29 вищих жирних кислот, водо – і жиророзчинні вітаміни.
Завдяки цінним фізичним властивостям і багатому вмісту поживних біологічно
активних речовин гомогенат трутневих личинок за змістом є якісно близьким до
маточного молочка.
Застосування гомогенату трутневих личинок, як біологічно активної добавки до
основного корму бджіл, покращує зимостійкість, добре впливає на розвиток,
продуктивність сімей та відновлення репродуктивних функцій маток. Стимулювання
кормовою добавкою з личинок трутнів у весняний період посилює нарощування
кількості бджіл до медозбору, а також збільшення медової продуктивності бджолиних
сімей на 46,75%.
Одержання високоякісного гомогенату трутневих личинок за комплексного
використання бджолиних сімей збільшує економічну ефективність та рентабельність
пасік.
 118
Численними дослідженнями (Г. М. Гречко, 2006) встановлено високу цінність
нового продукту як стимулятора і лікувального засобу для людей і тварин.
Підмор бджіл. Це тільця мертвих бджіл, що осипаються на дно вулика в період
зимівлі. Як би добре не зимували бджоли, все одно на дні вулика є мертві. Це можуть
бути старі бджоли, які не дожили до весни, або навпаки, молоді, які пізно восени
народилися і не змогли облетітися, та інші причини. В середньому від однієї сім’ї буває
до 250 г загиблих бджіл. Підмор закопують у грунт як вуликове сміття. Дослідженнями
вчених доведено, що загиблі бджоли є цінною сировиною і містять корисні речовини.
До складу покрову тіла бджіл входить хітин – це ацетильований амінополісахарид, з
якого одержують хітозан – біологічно активну речовину. Існує сучасна наукова
інформація про його високу ефективність як сорбенту токсинів і важких металів у
організмі, елементу лікувально–профілактичного харчування, імуномодулятора у
ветеринарії, а також в інших галузях. Учені виявили понад 70 напрямів застосування
хітозану.
Суха маса порошку підмору містить: протеїну – 54%, жиру – 26%, безазотистих
екстрактивних речовин – 15%, золи – 4,5%; заліза – 26 мг/кг, цинку – 92 мг/кг, міді – 20
мг/кг, марганцю – 61 мг/кг, селену – 2,2мкг/кг (Разанов С. Ф., 2007).
Хітозан розчиняється у воді, екстрагується із тілець бджіл спиртом. Його
профілактичний вплив і лікувальний ефект проявляється через зниження надмірного
рівня холестерину в крові, запобігає атеросклерозу, поліпшує функцію кишечника,
активізує загоювання ран при опіках, підвищує опорні сили організму.
Для реалізації підмор очищають від воскових крихт, сторонніх домішок, не
допускають плісняви. Сировину висушують у приміщенні до нормального стану.
Спиртовий екстракт підмору 10–процентної концентрації готують способом
настоювання упродовж 7–8 діб у темному місці. Очищений від домішок підмор
поміщають у скляну банку і заливають спиртом 70–процентної концентрації або
горілкою, так щоб поверхня рідини піднялася на 2 см вище позначки рівня підмору. В
період настоювання, посуд кілька разів злегка струшують. Потім рідину відціджують у
флакон з темного скла. Апітерапевти радять вживати внутрішньо два рази на день.
Добова кількість крапель береться з розрахунку – одна крапля екстракту на один рік
життя.
Личинки воскової молі. Воскова міль – шкідник бджіл. Вона живиться воском,
руйнує стільники. Воскова міль має складний розвиток: яйце, личинка, гусениця, кокон
і метелик. Метелики проникають у вулик або в сховища для стільників. У комірки
стільників відкладають яйця, з яких виходять личинки. Личинки живляться воском і
 119
пергою. Одна самка може відкладати до 400 яєць. Період розвитку яйця – 8–10 днів.
Вона швидко росте і завдає значної шкоди бджільництву. Оптимальна температура для
росту і розвитку воскової молі – 28–30 ºС. За температури – 6–10 ºС воскова міль гине
на всіх стадіях розвитку.
Вирощування личинок як лікарської сировини потребує застосування
спеціальних технологічних прийомів. Для цього створюють приміщення–розплідник
для вирощування личинок. Весь період складається з трьох етапів (Беспалов Н. Р.,
2001).
Перший етап – це заготовка маточних личинок для інкубації метеликів у
кількості не менше 20 особин. Личинки вирощують у посуді зі шматочками воскової
сировини до початку виходу метеликів із коконів.
Другий етап – перенесення вирощених метеликів у корпуси зі спеціально
заготовленими стільниками. Добре відкладають яйця метелики в старі темні стільники,
тому доцільно використовувати браковані стільники. Температура в приміщенні має
бути на рівні 20–30 ºС.
Третий етап – вирощування личинок до стану товарного вигляду розміром 10–15
мм у довжину. Готових личинок відбирають для переробки. Личинки сортують за
розміром. Великих личинок розміром понад 15 см залишають для вирощування
метеликів. Дрібних личинок відправляють на дорощування.

4. Значення продуктів бджільництва в народному господарстві та

медицині
Навряд чи знайдеться на планеті така комаха як бджола, яка б приносила стільки
корості для людини. Бджолине гніздо – це біологічна фабрика різноманітних
неповторних продуктів. Жоден з них не виробляється штучним способом. Усі продукти
виробляються за участю організму бджіл. Ще до нової ери бджіл використовували для
одержання меду і воску, які не втратили своєї цінності й сьогодні. На Київській Русі
тривалий час мед і віск були основними обмінними товарами з іншими державами.
Потреба в продуктах бджільництва постійно зростає, з’явилися нові їх види, які мають
велике значення як лікувальні засоби.
Мед – це рідке золото природи. Він не тільки солодкий дієтичний продукт, а й
широко використовується в медицині. Увага до бджолиного меду не послабляється.
Вчені відкривають все нові властивості меду та його багатогранний вплив на організм
людини. Мед широко використовують у харчовій промисловості та кулінарії, у
 120
виноробстві і виготовленні безалкогольних напоїв. Натуральний мед та його розчини
входять до складу лікарських препаратів.
Віск – органічна речовина бджіл. Крім бджільництва, віск застосовують у різних
галузях виробництва. Довгий час він є основним джерелом освітлювання житла, з нього
робили письмові речі, печатки, статуї, різні скульптури. Віск входить до складу фарб,
його використовують при виготовленні різних приладів, апаратури, у фармацевтичній
та парфумерній промисловості, медицині. Віск має А–вітамінну активність, містить
ефірні масла, знищує ріст мікробної активності, широко застосовується в стоматології.
У електро–радіотехніці використовують віск для виготовлення електродів,
спеціальних паст, просочувальних мас для герметизації, вологостійкості та інше. Віск –
добрий ізоляційний матеріал, тому він застосовується і в хімічній промисловості.
Квітковий пилок або бджолине обніжжя – корисний продукт рослин, який
отримує людина за допомогою бджіл.
Підвищений вміст біологічно цінних амінокислот, жирних кислот та
мінеральних елементів в обніжжі свідчать про можливість спрямованої заготівлі
товарного обніжжя для потреб дієтичного харчування людини.
Квітковий пилок застосується людиною як дієтичний продукт і як добавка до
харчових продуктів з метою збагачення їх вітамінами, білковими, мінеральними та
іншими речовинами.
Для лікування обніжжя рекомендують приймати в чистому вигляді і з медом.
Доза обніжжя залежить від віку людини. Прийом обніжжя покращує апетит,
самопочуття, працездатність, захисну силу організму. Пилок і екстракти з нього у
вигляді мазей та кремів використовують у дерматології і для лікування ран.
Бджолине обніжжя поширене в медицині. Його застосують при багатьох
захворюваннях в чистому вигляді, а також у сумішах.
Крім того, бджолине обніжжя широко використовують у парфумерії, воно
входить до складу косметичних кремів для шкіри.
Прополіс. Має сильну антимікробну знеболюючу, протитоксичну, антивірусну,
фунгіцидну, дермотопластичну та інші дії. Він підвищує захисні сили організму,
посилює протизапальні реакції, сприяє загоюванню ран. Доведена висока ефективність
його препаратів при шлунково–кишкових захворюваннях, хворобах дихальних шляхів,
радикуліті, шкіри тощо. У народній медицині його здавна застосовували для лікування
різних ран та багатьох інших хвороб. З прополісу виготовляють водно–спиртові
емульсії, прополісове молоко (молочну емульсію), прополісове масло, спиртовий
настій, прополісову мазь. Застосовують прополіс і для інгаляції при захворюванні
 121
верхніх дихальних шляхів і легенів. Він входить до складу косметичних кремів для
обличчя, зубної пасти, дезодорантів, ароматизації мила. Розчин прополісу готують
різної концентрації від 2% до 50%.
Спиртовий розчин готують 10–20–процентної концентрації. Грудочки
подрібнюють, заливають спиртом і залишають на 1–2 доби в темному місці, періодично
збовтуючи. Механічні домішки осідають на дно, прозору рідину зливають у чистий
посуд і щільно закривають. Зберігають у темному місці. До складу прополісу входять
бальзами, що руйнуються на світлі.
Маточне молочко (королівське желе). Маточне молочко, ще називають апілак –
це суміш різних біологічно–активних речовин – амінокислот, вітамінів, ферментів,
мікроелементів та інших речовин. Застосовують його при деяких патологічних
захворюваннях організму людини. Апілак підсилює окислювальні процеси, впливає на
обмін речовин в організмі, знижує концентрацію холестерину в крові та тканинах,
збільшує кількість фосфоліпідів, сприяє окисленню вуглеводів у тканинах, диханню та
окисленню, фосфорилуванню, нормалізує показники вуглеводного і ліпідного обміну за
порушення функції щитовидної залози.
Бджолина отрута. Це прозора за своїм складом речовина, містить понад 50
різних речовин і зольних елементів, 9 з яких мають білкову природу. Бджолина отрута
має не менше значення, ніж інші продукти бджільництва. Її рекомендують при
ревматичних захворюваннях суглобів, м’язів, серця, судин, запалювальних процесах
периферичної нервової системи, захворюваннях очей, при судинних захворюваннях,
трофічних язвах, гіпертонії та інших. Кращі результати дає застосування бджолиної
отрути шляхом безпосереднього ужалення. В медицині відомі такі препарати як
апізатрон, форапин, токсапин, вирапин, апіфор та інші. Препарати з бджолиної отрути
виготовляють у вигляді водних або масляних розчинів, лениментів, мазей, пігулок.
Застосовують їх всередину, як зовнішнє та у вигляді інгаляцій.
Гомогенат трутневих личинок. Це новий препарат, розроблений Полтавським
філіалом ННЦ ―Інститут бджільництва ім. П. І.Прокоповича‖. Установлено його високу
цінність як стимулятора і лікувального засобу для людей і тварин. Вивчення
гомогенату трутневих личинок триває.
Личинки воскової молі. Це новий продукт, що рекомендований для застосування
у медицині. Лікувальний препарат у домашніх умовах готують за рецептом Б.
Севастьянова. Для цього беруть 5 личинок, заливають 50 мл спирту та настоюють
упродовж 8–10 днів у темному місці за кімнатної температури, періодично струшуючи.
Настойку профільтрувують через вату або фільтрувальний папір. Рекомендується
 122
приймати дорослим по 15–20 крапель з водою двічі на день до їжі. Дітям число крапель
визначають за віком – по краплі на рік життя.
Вивчення цього препарату триває.

Література
1. Апитерапия, биология и технология продуктов пчеловодства. Материалы
Всесоюзной конференции. – Днепропетровск, 1988. – 261 с.
2. Довідник пасічника / В.П. Поліщук, В.А. Гайдар, М.І. Чегрик та ін.;
за ред.. В.П. Поліщука. – 2-е вид. перероб. І доп. – К.: Урожай, 1990. – 224 с.
3. Кирьянов Ю.Ю., Русакова Т.М. Технология производства и стандартизация
продуктов пчеловодства. – М.: Колос, 1998. – 157 с.
4. Омелаенко С.Б. Этот сладкий, сладкий мед. – К.: Освита-Атлас, 1992. – 60 с.
5. Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Вища школа, 2001. – 287 с.
6. Харнаус В. Прополис. – Бухарест: Апимондия, 1981. – 244 с.
7. Черкасова А.І., Блонська В.Н., Губа П.О. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 296 с.
8. Чепурной И.П. Заготовка и переработка меда. – М.: Агропромиздат, 1987. – 78 с.
9. Чудаков В.Т. Технология продуктов пчеловодства. – М.: Колос, 1979. – 160 с.
 123
Лекція

10 Промислова технологія утримання бджолиних сімей

План лекції:
1. Особливості промислової технології.
2. Концентрація та спеціалізація у бджільництві.
3. Особливості догляду бджолиних сімей за промислової технології.
4. Ланкова система обслуговування бджолиних сімей за промислової технології.
5. Підготовка бджолиних сімей до медозбору та технологія виробництва
продукції бджільництва на промисловій основі.
6. Промислова технологія виробництва бджолиних маток, бджолиних пакетів та
іншої продукції.

1. Особливості промислової технології

З метою більш ефективного використання бджіл у сільському господарстві
розроблено промислову технологію виробництва продуктів бджільництва. Сучасне
бджільництво, крім меду, воску і прополісу постачає багато інших біологічно активних
речовин, які використовують у медицині, парфумерії та харчовій промисловості.
Одержання цих продуктів збільшує економічну ефективність комплексного
використання бджіл і рентабельність пасіки. Промислові технології в бджільництві
відрізняються від аналогічних технологій в інших галузях тваринництва меншим
рівнем механізації господарських процесів, а також особливостями специфіки
бджолиної сім’ї як об’єкта сільськогосподарського виробництва. В бджільництві багато
робіт виконується вручну (огляд гнізд, контроль стану сім’ї, робота з корпусами,
стільниками, заміна маток та інше). Механізацію застосовують при перевезенні
вуликів, корпусів, відкачуванні меду, переробці продуктів бджільництва, виготовленні
корму та роздачі його сім’ям. У зв’язку з цим в основу технології покладено утримання
сильних бджолиних сімей, груповий догляд за бджолиними сім’ями, систематичні
перевезезення пасік на медозбір та запилення, виконання навантажувальних та
розвантажувальних робіт, комплексне використання бджіл на виробництві різних видів
продукції.
Промислова технологія передбачає укрупнення бджільницьких підприємств до
оптимальних розмірів із урахуванням місцевих умов. Мінімальний розмір рентабельної
ферми становить 300–500 бджолиних сімей, оптимальний – залежить від природно–
 124
кліматичних та економічних умов певної місцевості. Промислові технології
виробництва продуктів бджільництва можна застосовувати на пасіках усіх господарств.
Промислова технологія – це спосіб одержання продукції шляхом застосування
комплексу робіт щодо створювання умов, необхідних для утримання сильних сімей
бджіл. Він забезпечує правильний і своєчасний догляд за ними. Складковою частиною
науково – технічного прогресу галузі є вміле використання племінного потенціалу
країни. Велику увагу приділяють українським степовим бджолам, які становлять 50%
всіх бджолиних сімей України.
Щоб сім’ї на промислових пасіках були більш однорідні за комплексом ознак,
доцільно використовувати високоякісних маток селекційованих ліній української
степової або карпатської порід бджіл.
Результати досліджень і досвід практиків свідчать, що на промислову
технологію не впливає тип вулика, але на пасіці повинні бути вулики одного типу.
Впровадження на великих пасіках промислової технології утримання бджіл –
головна умова інтенсифікації бджільництва.
За нашого часу розроблено промислову технологіяю виробництва меду, воску,
пакетів бджіл, а також біологічно активних речовин, які використовують у медицині,
парфумерії та інших галузях народного господарства.
Промислові технології бджільництва відрізняються від інших галузей меншим
рівнем механізації виробничих процесів, а також особливостями згідно з біологічною
специфікою бджолиної сім’ї як об’єкту сільськогосподарського виробництва. На
дрібних пасіках більше прийомів щодо догляду за бджолами проводять вручну.
Механізацію застосовують при перевезенні пасік на кочівлю, відкачуванні меду,
переробці продуктів бджільництва та інше. Тому інтенсивні технології спрямовані на
підвищення сили і якості бджолиних сімей, груповий догляд за ними, систематичні
кочівлі до міст медозбору та запилення ентомофільних культур, а також механізацію
трудомістких навантажувально-розвантажувальних робіт та комплексне використання
бджіл на виробництві різних видив продукції.

2. Концентрація та спеціалізація в бджільництві

Основним завданням промислової технології є отримання продукції
бджільництва з малими витратами.
Виробничою одиницею в бджільництві є пасіка, до складу якої входять:
земельна ділянка, вулики з бджолиними сім’ями, споруди, інвентар та обладнання,
необхідні для отримання продукції.
 125
Бджоловідна ферма – більш крупний підрозділ, до нього входять кілька пасік.
Бджоловодний комплекс – це крупне бджоловідне господарство, що має бригади, ланки
і пасіки.
Спеціалізовані пасічницькі господарства мають можливість застосовувати
передові промислові технології з використанням машин та обладнання. Тільки на
пасіках, де є 500 і більше бджолиних сімей, можна використовувати автомобілі
протягом усього робочого сезону.
За правильної організації праці пасічник з двома сезонними помічниками взмозі
забезпечити кваліфікований догляд 500 бджолиних сімей. У зв’язку з цим виробництво
товарного меду на одного пасічника на крупній пасіці становить 25–30 ц меду, на
дрібних пасіках – 10–15 ц.
На крупних пасіках доцільно будувати і ефективно використовувати виробничі
приміщення протягом року.
Для організації крупної пасіки капітальні витрати з розрахунку на сім’ю бджіл
значно нижчі, а окупність значно швидша.
Великі бджологосподарства і комплекси створюють централізовані підрозділи,
що обслуговують усі пасіки господарства (столярна майстерня для ремонту вуликів,
механізована лінія для відкачування і фасування меду, кормоцех для приготування
кормів, обладнання для переробки воскової сировини, обладнання для сушіння
квиткового пилку та ін.).
Для збільшення виробництва продуктів бджільництва і зниження його
собівартості важливе значення має спеціалізація бджільництва.
Спеціалізація проводиться на окремій пасіці, підрозділі з виробництва видів
товарної продукції близьких за характером.
У бджільництві існує дві основні форми спеціалізації: внутрішньогалузева і
внутрішньогосподарська.
Внутрішньогалузева спеціалізація – коли господарство виробляє продукцію
найбільш характерну для цієї зони з певними природно кліматичними умовами. Рання
весна, тепла і коротка зима, довгий медозбір. Такі умови сприятливі і для виведення
ранніх бджолиних маток та виробництва бджолиних пакетів. Тому на півдні вигідно
спеціалізуватися на виведенні маток та бджолиних сімей.
У зоні інтенсивного землеробства краще спеціалізуватися на запиленні
сільськогосподарських ентомофільних культур. За такого використаня бджіл на
пасіках, як правило, одержують ще і продукти бджільництва – мед, віск, квітковий
пилок, прополіс, а іноді й бджолину отруту.
 126
У районах Криму бджолині сім’ї використовують на одержанні продуктів
бджільництва, що мають лікарське значення.
Внутрішньогосподарська спеціалізація – коли в одному господарстві виділяють
пасіки різного напряму, які виробляють різні види продукції. За виробництва
бджолиних пакетів, відводків, нових сімей виділяють пасіку для виведення плідних
бджолиних маток. На фермах із запилення культур – пасіки з виробництва квіткового
пилку. Внутрішньогосподарська спеціалізація вигідна і для пасік медового напряму.
Господарства з бідною медоносною базою комплексно використовують
бджолині сім’ї. Не знижуючи медову продуктивність бджолиних сімей, одночасно
можна отримувати квітковий пилок, віск, прополіс, бджолину отруту, гомогенат
трутневих личинок.
Головною умовою організації крупних бджоловодних господарств є постійна і
різноманітна медоносна база. За організації господарства орієнтовно підраховують
запас меду, наявність пилконосів у радіусі розміщення бджолиних сімей в різні періоди
активного сезону.
Основною виробничою одиницею крупного бджільницкого господарства є
пасіки з 300–500 бджолиних сімей, які обслуговує пасічник з двома сезонними
помічниками. Пасіки на час медозбору розташовують групами по 40–50 сімей на
відстані 2 – км одна від одної. Кожна крупна ферма повинна мати центральну садибу з
виробничими приміщеннями, за необхідності – житловими приміщеннями і
зимівниками. Восени, коли сила бджолиних сімей зменшується, на одному місці можна
ставити 70–100 бджолиних сімей.

3. Особливості догляду бджолиних сімей

за промислової технології
Пасіки, важливо комплектувати вуликами одного типу. Як правило, тип вулика
не впливає на кількість одержаної продукції, але впливає на продуктивність праці
пасічника. За промислової технології вигідніше утримувати бджіл у корпусних
вуликах, ніж у вуликах–лежаках, тому що у вуликах–лежаках працюють з рамками, а у
корпусних – з корпусами, надставками, що скорочує витрати робочого часу пасічника,
але це можливо лише за умови наявності багатої кормової бази.
Для промислової технології виробництва меду суттєво необхідна висока
стандартність усіх знімних частин вулика. Нестандартність знімних частин вулика
порушує ритм роботи пасічника та бджіл.
 127
Пасіки багато разів перевозять, у міру цвітіння різних медоносів, протягом
весняно–літнього сезону, тому вулики повинні бути добре пристосовані до перевезення
польовими шляхами. Сучасні вулики мають рамки з постійними розмежувачами,
зверху – простір, коли в гнізді підвищується температура, бджоли виходять наверх.
Корпуси скріплюють між собою гумовою стрічкою з запираючим пристроєм.
Великі пасіки перевозять кілька разів. В умовах промислової технології виникає
потреба у навантаженні й розвантаженні вуликів та пасічного реманенту. Існують два
способи утримання вуликів: у контейнерах і на платформах. Контейнери – це невеликі
металеві площадки, на чотири вулики, мають ланцюг для перенесення вулика в кузов
автомашини. Навантажують контейнери за допомогою гідрокрана. Після завантаження
контейнерів, між рядами залишають простір для забезпечення охолодження вуликів під
час переїзду. Протягом усього весняно–літнього сезону вулики стоять на контейнерах,
восени бджолині сім’ї перевозять у зимівники.
На платформах бджолині сім’ї можна утримувати протягом усього року. Щоб
звільнити пасічника від важкої роботи із навантаження та розвантаження вуликів, на
крупних пасіках бджолині сім’ї утримують на платформах весь рік. Платформи
перевозять до медозборів за допомогою тракторів або автомашин. Для цього
платформи обладнують автопричепом. Восени бджолині сім’ї переносять на місце
зимівлі. Використання платформ поширене у різних областях країни. Вулики
багаторазово перевозять до медоносів, не витрачаючи часу та праці на навантаження та
розвантаження. На платформі вулики ставлять щільно уздовж бортів, льотками на
зовнішню сторону. Існують платформи одно– і двоярусні. Кількість вуликів залежить
від довжини платформи і їх ,типу. В середньому на одній платформі розміщують 50–60
вуликів. Таким чином, для ефективного використання медозбору, в одному місці
розміщують одну платформу. З метою запобігання зльотів бджіл, платформи треба
ставити льотками на південь або на схід, і цього правила бажано дотримуватися за
кочівлі на всіх медозборах. Перебування бджолиних сімей на платформах дозволяє
збільшити продуктивність на 15–20% і зменшити витрати праці на їх утримання на 20–
25%. Догляд за бджолиними сім’ями на платформах не відрізняється від догляду за
розміщеними на землі. Особливістю утримання бджіл на платформах є зльоти бджіл з
крайніх сімей у сім’ї, що розташовані у середині платформи. Тому вулики, що стоять на
краях платформи заселяють сильними сім’ями, а ті, що посередині – більш слабкими,
або відводками. Протягом літа за силою сім’ї вирівнюються.
За промислової технології існує два способи обслуговування бджолиних сімей:
індивідуальний і груповий. При індивідуальному способі обслуговують кожну сім’ю
 128
окремо – виявляють стан сім’ї, проводять необхідну роботу, залежно від її
особливостей і потреби.
Груповий метод догляду за бджолиними сім’ями проводять тільки на великих
пасіках (бджолиних фермах). Сім’ї груп потребують однакового догляду. Розширення
або скорочення гнізд, підгодівля та інші роботи проводять на всіх сім’ях одразу.
Обов’язкова умова – сила і біологічний стан сімей повинен бути однаковий. Оглянувши
кілька сімей, пасічник визначає їх стан шляхом детальної перевірки кількох вуликів.
Маючи дані стану бджолиних сімей, намічає ряд робіт, які треба виконати. Надалі
пасічник виконує ці роботи без детального огляду сімей. Груповий метод
обслуговування пасіки в кілька разів скорочує витрати робочого часу по догляду за
бджолами.
Для утворення великих груп однорідних бджолиних сімей виконують такі
роботи:
1. Після зимівлі, під час першого весняного огляду, роблять оцінку кожної сім’ї.
Результати записують маркером на передній стінці вулика. Оцінку сімей проводять за
п’ятибальною шкалою. На весняні медоноси першими вивозять вулики, позначенні
п’ятірками, потім в інші місця вивозять ті, що позначенні четвірками і т.д. В результаті
мають пасіки з однорідними групами сімей, що дозволяє застосовувати груповий метод
догляду.
2. У період розвитку в бджолиних сім’ях накопичується певна кількість розплоду і
бджіл, тому сім’ї будуть різними за силою і кількістю розплоду. Вирівнювання сили
бджолиних сімей проводять під час формування відводків. В умовах промислової
технології від кожних двох сімей формують один відводок силою на чотири вулички,
від слабких сімей відбирають менше бджіл. Таким чином, сила сімей на пасіці
вирівнюється, що дає можливість надалі, проводити роботу за груповим методом
обслуговування.
3. Останнє вирівнювання сили сімей проводять по закінченні головного медозбору, за
підготокиі сімей до зимівлі. Після медозбору на пасіці проводять осінню ревізію
бджолиних сімей, одночасно визначають їх силу, кількість розплоду, корму (меду,
перги) за п’ятибальною шкалою. Слабкі сім’ї, що мають менше трьох вуличок,
об’єднують з середніми за силою, безматочні сім’ї, сім’ї з матками–трутівками або з
неплідними матками об’єднують з сім’ями, де є матки.
4. За забезпечення пасіки високоякісними матками, як правило, сім’ї розвиваються
однаково. Груповий метод догляду за бджолиними сім’ями у 4 рази підвищує
продуктивність праці пасічника і дозволяє одному пасічнику з двома сезонними
 129
помічниками обслуговувати пасіку в 500 бджолиних сімей і 200–250 тимчасових
відводків.
5. Пасічники, які обслуговують великі пасіки, використовують раціональні прийоми
обслуговування бджолиних сімей.
6. Роботи виконуються в певній послідовності, залежно від їх характеру:
– перша робота в гнізді – кінець квітня – початок травня. Весняну ревізію бджолиних
сімей поэднують з пересаджуванням гнізд у чисті, продезинфіковані вулики,
замінюють погані стільники, поповнюють запаси корму, за необхідності проводять
профілактичні заходи боротьби з хворобами;
– друга робота (друга половина травня): перевірка бджіл на хвороби та їх лікування,
якісна оцінка бджолиних сімей, вирівнювання сили бджолиних сімей за рахунок
печатного розплоду, вивід бджолиних маток, формування відводків, розширення гнізд і
обмін корпусами;
– третя робота (червень): розширення гнізд 6–12–ма стільниками, відбір печатного
розплоду для відводків, застосування проти ройових методів, вибраковка
малопродуктивних і старих маток і заміна їх на молодих племінних, відбудова вощини,
відкачування меду;
– четверта робота (кінець липня – початок серпня): проведення осінньої ревізії,
скорочення гнізд, нарощування бджіл на зиму, формування гнізд до зимівлі,
профілактичні заходи проти захворювань, оцінка і, за необхідності, заміна кормів
цукровим сиропом, прибирання зайвих стільників і корпусів.
– п’ята робота (друга половина вересня і перша половина жовтня). Осінній огляд
бджолиних сімей: комплектування гнізд до зимівлі, утеплення, скорочення та
зарештовування льотків.

4. Ланкова система обслуговування бджолиних сімей за промислової

технології
Однією з умов догляду за бджолиними сім’ями є ланкова система, що
передбачає роботу ланки з трьох чоловік для обслуговування 300 бджолиних сімей. За
ланкою закріплюють автомашину. Безпосередня робота з бджолами не потребує
механізації, але підготовка до огляду бджіл за наявності автомашини, яку закріплюють
за ланкою, значно підвищить продуктивність праці пасічників. Автомашини
доставляють вантаж безпосередньо до вуликів – додаткові корпуси, рамки, цукровий
сироп для підгодівлі бджіл та інше.
 130
До складу ланки входять: завідуючий пасікою, пасічник та пасічник–шофер. Всі
вони повинні мати кваліфікацію бджоляра.
Робота ланки передбачає груповий метод огляду бджолиних сімей. Після
весняного огляду бджолиних сімей, бджоли що перезимували, замінюються на
весняних. Тривалість цього періоду до 1,5 місяця. Другий огляд проводять через 30–40
днів після першого. В умовах промислової технології практикують одне–дворазове
розширення гнізда. В гніздо сім’ї ставлять 3–4 стільники з 2–3 кг меду і 3–4 листи
вощини. Слабкі сім’ї підсилюють печатним розплодом з інших сімей. Через 10–15 днів
проводять друге розширення гнізд, у сім’ї повторно ставлять по 3–4 листи вощини. В
цей період у сім’ях багато молодих бджіл, тому вощину швидко відбудовують.
Розширення багатокорпусних вуликів проводять не рамками, а корпусами або двома
надставками. Для відбірання меду використовують два способи: перший спосіб – за
добу до відбору медових стільників між корпусами або надставками обладнують
відокремувачі бджіл. Протягом доби бджоли залишають корпуси, в яких є тільки
медові стільники. Другий спосіб – поверх корпуса кладуть раму з тканиною,
зволоженою розчином карболової кислоти, або іншої неприємної для бджіл речовини.
Через 10–15 хвилин бджоли підуть у нижній корпус. Корпуси з медовими стільниками
відвозять на центральну садибу, де відкачють мед. Централізоване відкачування меду
потребує у два рази більше стільників.
З метою зниження витрат робочого часу на огляд бджолиних сімей, можна
визначити стан бджолиних сімей за зовнішніми ознаками.
За використання інтенсивної технології виробництва продукції бджільництва
необхідно мати спеціалізовані пасіки з виведення плідних маток.
Правильне використання помічників, груповий спосіб догляду за бджолиними
сім’ями дозволяє раціонально організувати роботу з бджолами. В умовах промислової
технології члени ланки, під контролем ланкового, можуть виконувати всі роботи.
Роботи з бджолами однотипні, тому всі члени ланки швидко набувають навичок роботи
і в подальшому можуть працювати самостійно.
Як правило, робота на пасіці проводиться всією ланкою. Один працівник
відкриває вулик, другий проводить роботу в гнізді (найбільш кваліфікований), третій –
закриває вулик.
На продуктивність роботи бджоляра впливає порода бджіл, яку розводять на
пасіці. За вибору породи для утримання необхідно враховувати злобливість бджіл, їх
ройливість і зимостійкість. Пасічник має вести записи про виконані роботи, стан
бджолиних сімей, фенологію цвітіння основних медоносів. Кожна сім’я повинна мати
 131
номер на передній стінці вулика. Облік бджолиних сімей ведеться на пасіці у
спеціальному журналі. На кожну бджолину сім’ю відводиться спеціальна сторінка.
Записи ведуться у хронологічному порядку – дата, характер роботи, за необхідності
подається конкретна інформація про стан сім’ї.
У зимовий період члени ланки проводять підготовчі роботи до літнього сезону:
перетоплюють вибракувані стільники, ремонтують вулики, навощують рамки та
виконують інші роботи.
Практика показує, що добре перезимувалі бджоли швидко розвиваються навесні
і в середині травня можуть прийти у ройовий стан. Промислова технологія
виробництва меду передбачає прийоми попередження роїння. Для запобігання роїння
на пасіці використовують об’ємні вулики та організують індивідуальні відводки. На
пасіці в 500 бджолиних сімей формують 200–250 відводків. Для цього беруть маток з
інших пасік або з матковивідних господарств. За формування відводків багато часу
витрачається на відшукування маток, тому матки повинні бути з міткою на грудному
відділі.
Суттєве значення для підвищення продуктивності праці пасічника має
готовність до льотного сезону: відремонтовані корпуси, магазинні надставки, навощені
рамки, тара під мед, придбання обладнання, необхідного для виведення маток,
виробництва квіткового пилку, бджолиної отрути, гомогенату трутневих личинок,
відкачування меду, приготування рідких і тістоподібних підкормок та інших робіт. Усі
ці роботи виконують у зимовий період, коли пасічник вільний від роботи з бджолами.
В умовах інтенсивного ведення бджільництва, на крупних пасіках, усі
трудомісткі роботи замінюють механізмами. Замість рідких підкормок навесні бджолам
дають цукрово–медове тісто (канді). Процес виготовлення канді повністю
механізований, його роздача потребує удвічі менше часу, ніж роздача сиропу.
Застосування воскотопок та воскопресів збільшує вихід воску і зменшує в кілька разів
витрати праці.

5. Підготовка бджолиних сімей до медозбору та технологія виробництва

продукції бджільництва на промисловій основі
Промислова технологія передбачає прийоми попередження роїння, яке в умовах
крупних пасічницьких господарств дає значний збиток: знижує продуктивність
бджолиних сімей, витрачається багато часу на збирання роїв, які часто відлітають,
тобто втрачаються бджолині сім’ї.
 132
Щоб запобігти втратам бджіл, на пасіках організують багато відводків – 40–50%
від кількості основних бджолиних сімей. Для цього використовують маток, яких
виводять на спеціалізованих матковивідних пасіках господарства, або з
бджолорозплідників. Вартість маток окуплюється одержанням, додаткової продукції.
Щоб не витрачати багато часу на формування відводків, насамперед їх
формують від однієї сім’ї, тобто індивідуально. За такого способу формування не треба
шукати матку, що економить час при організації відводків. На другий день за огляду
відводка, візначають де знаходиться матка. Якщо матка знаходиться у відводку, в
основну сім’ю підсаджують нову матку або маточник. Якщо матки у відводку немає,
бджоли будують маточники, які треба вилучити і підсадити матку. Швидко можна
відшукати матку, яка має позначку наверху грудки.
Завдяки відводкам збільшується кількість бджолиних сімей на пасіці до
медозбору, попереджується роїння. Восени, за необхідності розширення пасіки,
відводки переводять в основні сім’ї, а слабкі малопродуктивні вибраковують шляхом
приєднання їх до інших сімей. За рахунок відводків вирівнюють сім’ї за силою. Однією
з основних умов промислової технології є утримання сильних бджолиних сімей.
Окрім індивідуальних відводків організують збірні, коли стільники з розплодом
відбирають не з однієї сім’ї, а з двох і трьох, тим самим вирівнюють силу сімей на
пасіці і організовують сильні відводки. За утримання бджолиних сімей у корпусних
вуликах постановка корпусу є протиройовим методом. За багатокорпусного утримання
навесні бджіл розміщують у двох корпусах. Коли другий корпус заповнений
розплодом, ставлять третій корпус. Ланка з трьох чоловік за вісім годин може
поставити корпуси на 100–120 вуликів. На пасіці з двокорпусними вуликами, корпуси
ставлять, коли в гніздах буде не менше восьми стільників з розплодом. На великих
пасіках поширене застосування магазинних надставок, які мають ряд переваг:
зменшується кількість гніздових стільників, з надставками може працювати один
пасічник, світлі стільники дозволяютьодержати більш прозорий мед, що підвищує його
якість, магазинні стільники легше розпечатувати, вони міцні і не обриваються за
відкачування меду. Характерною рисою інтенсивної технології є багаторазове
перевезення бджолиних сімей на кочівлю до нових джерел медозбору. Навесні пасіки
вивозять на ранні – весняні медоноси, та розміщують невеликими групами по 40–50
сімей.
У використанні медозбору велике значення має кількість та якість стільників.
Сильні сімї, що мають багато молодих бджіл, швидко відбудовують вощину. За
багатокорпусного утримання, бджолиним сім’ям між корпусами ставлять корпус з
 133
вощиною. Щоб бджоли швидше освоїли новий корпус, у середину гнізда ставлять 1–2
рамки з відкритим розплодом. У вуликах–лежаках ставлять по 6–8 рамок з вощиною
через рамку з розплодом. На початок літа бджоли відбудовують рамки з бджолиними
комірками, а під час медозбору будують багато медових комірок, це важливо знати за
відбудови вощини.
Другу кочівлю проводять до джерел головного медозбору. Наступні перевезення
пасікибудуть залежати від строків цвітіння медоносів. Після головного медозбору
бджіл перевозять на пізні медоноси з метою осіннього нарощування бджіл на зиму.
Часті перевезення бджіл потребують механізованого навантаження та розвантаження
вуликів за допомогою спеціальних пристроїв. За промислової технології відкачування
меду проводять централізовано, головним чином на центральній садибі, медові
стільники перевозять у корпусах. Якщо пасіка знаходиться далеко від центральної
садиби, для відкачування меду в польових умовах обладнують автомашину.
На центральній садибі господарства організовують технологічну лінію
відкачування, очистки та фасування меду. На пасіці відбирають з вуликів магазинні
надставки, корпуси зі стільниками з медом, на 3/4 запечатаними комірками. Для
централізованого відкачування меду, господарству необхідно мати удвічі більше
стільників. За невеликих медозборів, медові стільники відкачують після медозбору. Для
відкачування медових стільників безпосередньо на пасіці обладнують павільйон на
автомашині або на тракторному причепі.

6. Промислова технологія виробництва бджолиних

маток, бджолиних пакетів та іншої продукції
Промислова технологія бджільництва передбачає використання на пасіках
високопродуктивних плідних бджолиних маток, які необхідно одержувати в
оптимальні строки на спеціалізованих матковивідних пасіках або бжолорозплідниках.
Плідні ранні матки необхідні для формування відводків, бджолиних пакетів, заміни
старих малопродуктивних маток. Виводять ранніх маток у розплідниках Закарпатської
області.
Використання племінних маток – найефективніший, в економічному плані,
спосіб поліпшення продуктивності бджолиних сімей.
На товарних пасіках доцільно використовувати помісних маток. Промислове
схрещування – найбільш часто вживаний метод підвищення продуктивності пасік. На
пасіках України найбільш продуктивними помісями першого покоління були:
 134
карпатська х українська степова, українська степова х сіра гірська кавказька,
карпатська х сіра гірська кавказька.
Промислове схрещування у бджільництві – це спарювання бджолиних маток із
трутнями, які належать до двох або декількох різних порід, з метою одержання помісей
першого покоління для господарського використання. Бджоли різних порід різняться
між собою за зимостійкістю, стійкістю проти захворювань, яйценосністю маток і
характеризуються неоднаковою продуктивністю в різних умовах медозбору. Кавказька
порода бджіл погано зимує в умовах України, але її помісі, одержані від схрещування з
місцевими породами, поліпшують якості місцевих бджіл.
Для промислового схрещування велике значення має вирощування трутнів
районованої породи.
Державним стандартом на маток бджолиних передбачено мічення племінних
плідних бджолиних маток, тобто на щиток грудки наклеюють кольорову мітку.
Мічення маток дозволяє точно знати їх походження і вік. Мічену матку легше шукати у
сім’ї.
Крім продукції бджільництва, на пасіках бджолорозплідницьких господарств
формують бджолині пакети. Бджолині пакети – це невеликі сім’ї бджіл, призначені для
реалізації. Формують пакети в період інтенсивного росту бджолиних сімей як відводки,
але для перевезення використовують фанерні ящики. Використовують бджолині пакети
для організації нових пасік, поповнення сімей після зимівлі, підсилення слабких сімей,
з метою використання на пізніх медозборах і запиленні ентомофільних культур.
Реалізацію бджолиних пакетів дозволено тільки з пасік, вільних від карантинних
захворювань.
Основне виробництво бджолопакетів сконцентровано в розплідниках на півдні
країни, де раніше настає весна, швидко нарощують бджіл, організують ранні відводки.
У розплідних господарствах виділяють спеціальні пасіки для виробництва бджолиних
пакетів.
В умовах промислової технології на пасіці формують до 40–50% відводків, які
нарощують протягом літа, а на другий рік, рано навесні, відправляють як бджолині
пакети.
Другу частину більш пізніх відводків формують у травні і відправляють
замовнику з новими молодими матками. Таким чином від однієї бджолиної сім’ї
формують 2–3 відводки, які відправляють як бджолині пакети.
В умовах промислової технології більше можливостей і перспектив
комплексного використання бджолиних сімей. На пасіці одержують, протягом
 135
бджоловідного сезону мед, віск, маточне молочко, прополіс, квітковий пилок і
бджолину отруту. Одночасно бджіл використовують за замовленням на запиленні
ентомофільних сільськогосподарських культур. Таке всебічне інтенсивне використання
бджолиних сімей значно підвищує продуктивність праці пасічника і прибутковість
пасіки. Дослідженнями встановлено, що частковий відбір квіткового пилку не має
негативного впливу на розвиток бджолиних сімей до початку медозбору.
Прополіс бджоли збирають головним чином восени. Це роблять старі літні
бджоли, які інших робіт у гнізді виконувати не можуть. Тому отримання прополісу
також не має негативного впливу на продуктивність і розвиток бджолиних сімей.
Маточне молочко здебільшого одержують у господарствах південних регіонів
країни, з тривалим весняним періодом. Від однієї бджолиної сім’ї мають 100–150 г
цього продукту. Одержання маточного молочка пов’язане зі зменшенням кількості
бджіл і меду в сім’ї. Отримують маточне молочко у другій половині весни і тільки від
сильних сімей, за відсутності медозбору, але за наявності підтримуючого взятку.
Для одержання бджолиної отрути сім’ю використовують протягом трьох годин
двічі на місяць. За даними досліджень, застосування відбору отрути знижує кількість
розплоду в сім’ях на 10–15%. Але висока вартість цього продукту повністю компенсує
трату меду. На всі додаткові види продукції господарство укладає попередній договір з
реалізації продукції.

Література
1. Коптев В.С., Харченко Г.И. Технология разведения и содержания сильных пчелиных
семей. – М.: Росагропромиздат, 1989. – 94 с.
2. Таранов Г.Ф. Промышленная технология получения и переработки продуктов
пчеловодства. – М.: Агропромиздат, 1987. – 313 с.
3. Хмара П.Я., Муквич Н.В. Промислова технологія бджільництва. – К.: Урожай, 1987.
– 91 с.
4. Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 298 с.
5. Шевчук М.К. Пасіка, бджоли, мед. – Ужгород.: Карпати, 1974. – 237 с.
6. Шеметков М.Ф., Смирнова Н.И., Кочевой М.М. Советы пчеловоду. – Минск:
Ураджай, 1983 – 253 с.
 136
Лекція

11 Кормова база бджільництва

План лекції:
1. Мед і перга – основний корм для бджіл.
2. Класифікація і характеристика основних медоносів. Типи взятку.
3. Умови, що впливають на нектарну продуктивність рослин.
4. Заходи щодо поліпшення кормової бази бджіл.

1. Мед і перга – основний корм для бджіл

Бджоли відносяться до вузькоспеціалізованих комах, які як корм мають мед і
пергу ( консервований квітковий пилок), інші продукти вони не вживають.
Бджолиний мед розрізняють на квітковий (нектарний) і падевий.
Квітковий мед бджоли виробляють з нектару квіток багатьох видів рослин.
Здебільшого – це суміш, що утворюється при збиранні краплинок нектару з кількох
різних медоносів, що одночасно цвітуть поблизу пасіки. Такий змішаний бджолами
продукт називають збірним або поліфлорним медом, а коли у вулик надходить нектар
майже з одного виду медоносних рослин, його називають монофлорним. В Україні
поширені сорти монофлорного меду з гречки, липи, соняшнику, еспарцету, конюшини,
буркуну, білої акації, ріпаку та інших рослин. Кожний має своєрідний смак, колір,
відрізняється вмістом ряду речовин, проте за хімічним складоум усі сорти квіткового
меду дуже близькі.
Вироблення меду починається в організмі бджіл–збирачок. Ще під час роботи на
квітках до нектару в медовий зобик додаються ферменти, виділені підглотковою
залозою. Під впливом одного з них – інвертази – відбувається гідроліз (розщеплення)
сахарози на глюкозу і фруктозу. Крім хімічних перетворень, знижується вміст води під
впливом активного випаровування. У зв’язку з цим під час доброго медозбору в гнізді
потрібно мати достатню кількість стільників для набризкування нектару. В результаті
складної роботи щодо перетворення нектару змінюється хімічний склад зрілого
продукту, він стає густим, легкозасвоюваним і придатним для тривалого зберігання.
Готовий мед бджоли запечатують у комірках восковими кришечками. Цю ознаку
покладено в основу визначення його зрілості і термінів відкачування. Незапечатаний
мед має не тільки підвищену водність, а й містить значну кількість нерозщепленої
 137
сахарози, що знижує його якість. У недозрілому стані мед закисає, зброджується, тому
довго зберігатися не може.
У складі меду виявлено до 300 речовин і зольних елементів (Чудаков В. Г.,
1979). У ньому концентрується весь склад нектару, збагачений виділеннями
спеціальних залоз бджіл. Деякі компоненти утворюються в результаті хімічних реакцій
у комірках стільників. Основною складовою частиною є прості цукри. Разом із іншими
речовинами та елементами вони становлять у середньому 80% загальної маси, решта
припадає на воду. Водність більшості сортів, зібраних у різних місцевостях нашої
країни, становить до 18%. Вміст води в меді змінюється від 15 до 21%. Суміш глюкози
і фруктози називають інвертним цукром. У більшості сортів меду глюкоза і фруктоза
потрапляють з нектару переважно в готовому вигляді. Певна частина їх при переробці
нектару утворюється із сахарози під впливом ферментів і кислот. З підвищенням вмісту
інвертного цукру поліпшується якість меду і його зрілість. У високоякісних сортах
меду до 75% простих цукрів. Глюкози, як правило, менше (до 35%), ніж фруктози
(40%). Співвідношення їх дуже впливає на фізичні властивості меду. Із збільшенням
кількості глюкози підвищується здатність до кристалізації, а від фруктози він солодший
на смак і більш гігроскопічний. За даними Української дослідної станції бджільництва,
різні сорти медів країни містять у середньому 68,5–74,1% інвертного цукру (Черкасова
А. I., 1969).
Сахарози в зрілому медові від 1,3 до 5%. У результаті переробки бджолами вона
майже повністю або вся розщеплюється на глюкозу і фруктозу. Понад 7–8% її в медові
свідчить про незрілість або фальсифікацію продукту. В медові міститься мальтоза,
невелика кількість декстринів (3–4%), білки (0,3%), кислоти (0,1%) та ферменти, а
також ароматичні речовини. З нектаром вони потрапляють у вулик і надають
своєрідного запаху зрілому продукту. Найбільше їх у свіжому медові. Вони частково
втрачаються при відкачуванні та зберіганні без щільного закривання, а найбільше – під
час обробки, нагрівання та фасування, коли мед відкритий. У таких процесах мед
бажано тримати у посуді закритим.
Вітаміни групи В, а також аскорбінова кислота (С) у суміші з іншими
компонентами, що містяться в медові, дуже корисні для людського організму.
Мінеральні речовини (зола) становлять у середньому 0,17%, у медах темного
кольору їх більше, що підвищує харчову цінність такого меду.
Ферменти меду (інвертаза, діастаза, каталаза та інші) дуже чутливі до впливу
зовнішніх факторів. Так, за нагрівання до високих температур (60 °С і вище) чи
фальсифікації, вони втрачають або знижують свою активність. Ферментативну
 138
активність характеризує діастазне число. Діастазне число до 30–50 одиниць Гьотце
свідчить про її високу активність.
Падь буває двох видів: рослинного і тваринного походження. Рослинного – це
виділення на листовій пластині солодких речовин (медова роса), як правило, вранці,
вдень вона висихає, утворюючи наліт. Падь тваринного походження – це виділення
екскрементів попелиць.
Падевий мед потрапляє до вуликів за зміни теплої погоди вдень на прохолодну
вночі, коли на листках рослин з’являється багато солодких краплин – паді. Її виділяють
попелиці, червчики та інші шкідники, що висмоктують рослинний сік. Зменшення або
припинення виділення нектару змушує бджіл шукати й збирати на рослинах падь.
На пасіках збір падевого меду досить часте явище переважно протягом серпня.
Бджоли збирають її на значній кількості деревних (хвойних і широколистих) порід,
деяких кущах і трав’янистих рослинах. Іноді виділення паді буває настільки сильним,
що бджолині сім’ї приносять її у вулики щодня по 2–3 кг. У такому разі, відкачують
багато меду. Падевий мед темного кольору з різними відтінками. Так, з липи та ялини
він темно–зелений, верби – коричневий, дуба – коричнево–чорний. З деяких рослин він
світлий із золотисто-жовтим відтінком.
Водність падевого меду порівняно з квітковим дещо нижча. Через це, а також
через більшу кількістіь білкових та декстриноподібних речовин в’язкість і тягучість
його в 2–3 рази вища. Він містить більше золи, декстринів і сахарози.
Характеризуючи хімічний склад падевого меду, В.А. Темнов (1967) зазначав, що
підвищений вміст білкових та мінеральних речовин поліпшує його харчові якості.
Зокрема, в ньому багато корисних для організму солей калію, заліза, особливо в сортах
темного кольору. Падевий мед, порівняно з квітковим, містить більше фосфору, міді,
марганцю, молібдену, натрію й магнію. Загальна зольність його становить у
середньому 0,569%, тим часом як квіткового – 0,123%.
Висока поживність, підвищена кількість ферментів, мінеральних та інших
речовин надають падевому меду особливі лікувальні властивості. Людині він не
шкодить. У деяких зарубіжних країнах попит на нього зростає, особливо на сорти
світлого кольору, які за смаком і корисністю для організму вважають кращими, ніж
квіткові. Для збирання паді пасіки вивозять у ліси. Падевий мед не можна залишати
бджолам на зиму. До його складу входить багато мінеральних речовин, декстринів. У
зв’язку з тим, що взимку в кишечнику бджіл накопичується багато неперетравленої їжі,
вживання бджолами падевого меду спричиняє порушення обміну речовин, що в свою
чергу призводить до проносу та інших хвороб.
 139
Через негативний вплив паді на бджіл в зимку, причиною якого є недостатній
контроль за якістю корму наприкінці літа, більшість пасічників байдужі до
використання падевих медозборів.
Для харчових цілей падевий мед влітку відкачують у міру накопичення його у
гнізді. Добре відбирати падевий мед тоді, коли бджоли складали його компактно – над
гніздовою розплідною частиною у верхньому корпусі або у бокових рамках. Якщо
велика кількість падевого меду потрапить у стільники біля розплоду, це не завдасть
шкоди бджолиній сім’ї, адже бджоли з’їдять його до зимівлі.
Якість натурального меду на падь, заготовленого на зиму влітку, остаточно
перевіряють за допомогою спеціальних методів. При цьому слід враховувати, що падь
буває в різних місцях стільників і в різних частинах гнізда. Падевий мед може бути
запечатаним і відкритим.
Квітковий пилок (бджолине обніжжя), перга – це чоловічі статеві клітини
рослин, які бджоли приносять у вулик.
Квітковий пилок складається з дрібних зерен мікроскопічних розмірів, які
утворюються в спеціальних органах квіток – пиляках.
Без шкоди для рослин медоносні бджоли збирають пилок для живлення. Для них
він єдине джерело білків, жирів, вітамінів, мінеральних та інших речовин. Для
зберігання невеликого запасу цього корму в гнізді, бджоли переробляють його у пергу,
що являє собою масу пилкових зерен, складених у комірки стільників і оброблених
солодкими виділеннями з медового зобика та речовинами залоз. На відміну від свіжого
пилку, перга містить молочну кислоту, яка утворюється корисними бактеріями в
процесі бродіння. Тому пилок у такому стані багатший на поживні речовини, ніж за
дозрівання в квітках.
Бджоли–збирачки, працюючи на квітках, складають пилок у спеціальні кошики
розташовані на третій парі ніг, у вигляді зліплених грудочок, які називають обніжжям.
Це проміжний продукт після збирання на рослинах до приготування перги, що містить
добавки з бджолиного організму.
За хімічним складом пилок належить до продуктів, що забезпечує організм усіма
необхідними речовинами. У ньому містяться білки, вільні амінокислоти, вуглеводи,
жири, органічні кислоти, ферменти, вітаміни, мінеральні та інші речовини. Вміст
цукрів і кислот у перзі вищий, ніж у свіжому пилку до збирання з квіток. Під час
формування обніжжя бджоли додають до нього нектар або мед із зобика та виділення
травних залоз.
 140
За поживністю пилок з різних рослин поділяють на три класи. До першого класу
відносять пилок з верби, груші, конюшини білої й червоної, вересу та інших видів, який
забезпечує найбільшу тривалість життя і найкращий розвиток органів бджоли; до
другого – з кульбаби, соняшника, клена–явора, в’яза, тополі, бука, осоки, кукурудзи.
Пилок третього класу бджоли збирають з берези, вільхи, граба, ліщини, осоки, сосни,
ялини, кедра, ялиці. Він малопоживний, збирають його бджоли рідко.
Рано навесні, коли після зимівлі у бджіл проявляється підвищена потреба у
поповненні запасів перги, важливими пилконосними рослинами є ліщина, вільха, верба
козяча, різні кущові види верби, клени гостролистий і ясенелистий, а також різні
трав’янисті рослини: мати–й–мачуха, проліски, пшінка, яснотки, фіалки, ряст тощо.
Дещо пізніше зацвітають плодові та ягідні культури, що мають важливе значення для
розвитку бджолиних сімей, адже окрім пилку бджоли приносять і багато нектару.
Розташування пасік у лісах забезпечує і надалі збір пилку. Після цвітіння садів
добре надходить пилок з малини, жовтої акації, клена, кульбаби.
Польові сільськогосподарські культури, крім медоносності, мають добру
пилконосність. Найважливіші з них ріпак озимий, еспарцет, конюшина червона і біла,
гречка, фацелія, соняшник. Багато пилку приносять бджоли з огірків, гарбузів та інших
культурних рослин, який використовують для осіннього нарощування сімей бджіл, а
частину його заливають медом у стільниках на раньо–весняний період, коли
починається виховання розплоду в новому сезоні.
Крім лісового і лучного різнотрав’я, високу пилконосність мають: шавлія,
буркун, подорожник, синяк, гірчиця польова тощо. В окремих районах бджоли
відвідують чоловічі суцвіття кукурудзи, тому її плантації мають пилконосне значення.
Кількість відібраного пилку та видове співвідношення обніжжя в тій чи іншій
місцевості залежить від поширення і площ рослин, що цвітуть, поживності корму і
запасів пилку на 1 га тощо. З наявних запасів бджоли вибірково заготовляють пергу
протягом сезону.
Установлено, що до складу обніжжя входить, як правило, пилок одного виду
рослин. Обніжжя змішаного пилку становить від 0,1 до 3 %. Вилетівши з вулика,
бджоли працюють переважно на одних і тих же рослинах. Інколи їх перелік буває
настільки вузький, що у вулик надходить обніжжя майже однокове. В деяких випадках
можна зібрати пилковловлювачами пилок спеціального призначення, наприклад, з
гречки, в якому підвищений вміст вітаміну Р.
 141
Хоча склад обніжжя й однорідний, проте за походженням навіть у поряд
розміщених сім’ях може різнитися. Це свідчить про те, що у бджіл може проявлятися
вибірковість щодо пилку певних рослин.
Спостереження та спеціальні досліди показують, що між високою поживністю
білкового корму певних видів рослин та посиленим збиранням його бджолами існує
пряма залежність. Збирання пилку низької поживності спостерігається лише у разі
великої потреби в білковому кормі за відсутності вибору його, коли цвіте дуже
обмежена кількість видів рослин.
У пасічних умовах визначити походження обніжжя можна за кольором з
урахуванням строків цвітіння певних рослин. Точніше визначення проводять в
лабораторії мікроскопічним аналізом пилкових зерен.

2 Класифікація і характеристика основних медоносів. Типи взятку

Визначення і класифікація. Медоносними називають рослини, з яких бджоли
збирають солодкий сік (нектар і падь) для виготовлення меду, з пилконосних рослин
бджоли збирають квітковий пилок. Майже всі медоноси належать до одного з п’яти
типів, на які, за сучасною класифікацією, поділяють рослинний світ – це
покритонасінні рослини.
З деяких голонасінних рослин, наприклад, сосни, ялини, ялиці, бджоли збирають
падь і квітковий пилок. Нектару ці рослини не виділяють, їх пилок переноситься
вітром.
У групі медоносних рослин окреме місце посідають пилконоси. Значення їх для
бджільництва обмежене через відсутність у квітках нектару. До них належать
переважно вітрозапильні види: ліщина, вільха, подорожник, кукурудза та інші. Проте в
забезпеченні білкового живлення бджіл вони мають неабияке значення.
Основою кормової бази бджільництва є рослини, з яких бджоли збирають і
нектар, і пилок. Багато з них займають великі площі – це сільськогосподарські
культури. Інші більш або менш поширені на природних угіддях: у лісах, на луках,
пасовищах. Цвітіння медоносних рослин розпочинається в центральній частині України
з третьої декади березня і триває до жовтня, в Степовій зоні – з першої декади березня.
Найбільша кількість видів рослин цвіте протягом другої половини весни та першої
половини літа.
Для зручності вивчення всі медоноси класифікують за господарським
призначенням та місцем проростання на природних угіддях: круп’яні та зернобобові,
олійні, ефіроолійні, кормові, овоче–баштанні, плодові та ягідні культури.
 142
У Степовій зоні України важливе значення мають ентомофільні культури, що
становлять основну медоносну базу.
Медоносні рослини польових і кормових сівозмін
Соняшник звичайний (Helianthus annuus L.) – широко відома медоносна рослина,
яку вирощують на великих площах як провідну олійну культуру, а також на зелений
корм і силос. В Україні товарні посіви соняшнику зосереджені в степових і лісо–
степових районах. У багатьох господарствах площі його становлять до 1000 га, тому
там одержують значну кількість меду.
Рослина належить до родини складноцвітих, квітки розвиваються у великих
кошиках по 500–2000 шт. Тривалість цвітіння масиву соняшнику 25–30 днів, а за різних
термінів сівби – до 1,5 місяця. Початок медозбору – на кінець червня – перша декада
липня. Бджолині сім’ї приносять за день 2–3 кг нектару. Медова продуктивність
соняшнику, який вирощують для олійних цілей, становить 40, а за вирощування на
зелений корм і силос – 15 кг/га. Мед золотисто–жовтий, швидко кристалізується.
Соняшник дає бджолам багато квіткового пилку, що має особливе значення наприкінці
літа для підготовки сімей до зимівлі. Норма запилення – 0,5–1,0 бджолиних сімей на
один гектар.
Гречка посівна (Fagopyrum sagittatum Gilib.) має велике господарське значення
як круп’яна і медоносна культура. Гречаний мед становить четверту частину товарного
меду, що продукується в країні, особливо у Лісостеповій зоні України. Гречку
вирощують переважно в поліських і лісостепових районах. Запаси гречаного меду
становлять 15–35% медового запасу кормової бази бджільництва. Короткий
вегетаційний період гречки забезпечує тривалий медозбір – від середини червня до
вересня включно, залежно від термінів сівби.
Рослина належить до родини гречкових. Нектарники відкриті, тому нектар
доступний для бджіл, але за посушливої погоди висихає і медозбір зменшується. Запас
меду на 1 га в середньому – 80 кг на багарі й 120 кг на поливі.
Медова продуктивність гречки дуже залежить від агротехніки і сорту. Виведено
сорти з високою врожайністю і нектарною продуктивністю. Інші сорти виділяють
менше нектару. Сівба широкорядним способом підвищує запас меду на 40 кг/га
порівняно з рядковою.
Крім основних посівів, гречку дедалі ширше вирощують пожнивно і поукісно,
що дає додатковий збір зерна і поліпшує кормову базу для бджіл наприкінці сезону,
коли їм дуже потрібні свіжий нектар і пилок. Квітки гречки запилюються перехресно
здебільшого медоносними бджолами, від чого врожай підвищується на 50–60%. Пасіки
 143
ставлять (з розрахунку 2,5 бджолиної сім’ї на 1 га) безпосередньо біля масиву, щоб
бджоли літали не далі як за 700–1000 м.
Гірчиця біла (Sinapis alba L.) належить до родини хрестоцвітих. Її вирощують як
олійну, кормову, сидеральну і медоносну культуру. Вегетаційний період короткий
(зацвітає через 35 днів після висіву насіння), тому придатна для поукісних і пожнивних
посівів, якими поліпшується медоносна база наприкінці сезону.
Квітки з жовтими пелюстками зібрані в нещільні китиці на верхівках добре
розгалужених стебел. Бджоли відвідують їх дуже охоче. Мед з гірчиці, як і з інших
рослин родини хрестоцвітих, швидко кристалізується. Бджоли збирають багато пилку
(обніжжя жовтого кольору). Середня медова продуктивність 100 кг/га. Залишати
взимку мед, зібраний з гірчиці, не рекомендується.
Для поліпшення кормової бази бджільництва гірчицю вирощують у сумішах з
іншими культурами (норма висіву 4 кг/га), у міжряддях садів на зелене добриво. Норма
висіву в чистому вигляді 8–10 кг/га широкорядним способом і 10–16 кг/га – звичайним
рядковим. Гірчиця добре виділяє нектар за пониженої температури, що особливо цінно
восени, при нарощуванні бджіл на зиму. Таким чином гірчиця має короткий
вегетаційний період і створює підтримуючий взяток у вересні.
Еспарцет (Onobrychis Adans) – багаторічна рослина родини бобових.
Найпоширеніші три види еспарцету: вико–листий, піщаний і закавказький. Їх
вирощують як кормові культури. Зацвітає в кінці травня та на початку червня. Медова
продуктивність 80–120 кг/га, залежно від сорту та вологості грунту. Кристалізація
низька. Мед придатний для зимівлі бджіл.
Усі види еспарцету бджоли добре відвідують, збираючи, крім нектару, багато
пилку. Обніжжя коричневого кольору. Мед високоякісний, світло–янтарний, довго не
кристалізується. Еспарцет запилюється переважно бджолами, від чого значно
підвищується врожай насіння. Для запилення еспарцету на 1 га потрібно 3–4 сім’ї. На
початку цвітіння виділяється пилок, а через кілька днів – нектар.
Культуру вигідно вирощувати не тільки в сівозмінах, а й на луках та не
використовуваних землях. Еспарцет добре закріплює ґрунт на крутих схилах,
порушених землях і створює там добру кормову базу для бджіл.
Буркун білий (Melilotus albus Dest.) належить до родини бобових, росте в дикому
стані й культивується як кормова та медоносна рослина. Посухостійка, високоврожайна
і медоносна рослина, невибаглива до родючості ґрунту, легко розмножується. Його
сіють навесні під покрив ячменю, вівса, проса, фацелії та інших культур.
 144
Буркун – надійний медонос, дає взяток по 3–4 кг на сім’ю за день. Медова
продуктивність 250–300 кг/га, а за застосування передової технології – до 500 кг/га.
Рекомендований для поліпшення кормової бази бджільництва на невикористовуваних
землях: на крутих схилах ярів, біля доріг. Буркун належить до посухостійких рослин,
тому він добре виділяє нектар при підвищених температурах. Тривалість цвітіння до 60
днів. Мед з буркуна має салоподібну кристалізацію, на ньому добре зимують бджоли.
Відома й культивується однорічна форма буркуну білого. Його цвітіння
починається в другій половині липня, триває до 40 днів. Сіють його в чистому вигляді
та в суміші з кукурудзою на зелений корм. Медова продуктивність – 200 кг/га.
Конюшина червона (Trifolium sativum L) – багаторічна кормова культура, що має
велике значення в кормовиробництві, бджільництві та для поліпшення родючості
грунту. Належить до родини бобових. Інтенсивне виділення його за сприятливих умов і
добре наповнення нижньої частини трубки поліпшує збирання корму бджолами і
підвищує медозбір. На насіння залишають ділянки, як правило, з другого укосу. З них
бджоли збирають найбільше меду, бо нектар у квітках стає доступнішим. Цвітіння до
першого скошування припадає на червень, а медозбір з отави починається в середині
липня і триває 3–4 тижні. Посилене виділення нектару буває за теплої погоди, навіть у
спеку після дощів. Найінтенсивніше бджоли відвідують квітки в другій половині дня і
збирають по 2–3 кг за день нектару і пилку. Обніжжя коричневого кольору.
Медопродуктивність – 100–125 кг/га.
У районах вирощування цієї культури майже щороку мають товарний мед.
Інтенсифікації льотно–запилювальної роботи бджіл досягають методом
спрямовування (дресирування підгодівлею ароматизованим сиропом) та посиленням
збирання пилку з квіток, при відбиранні обніжжя пилковловлювачами. Запилення
бджолами у разі застосування передової технології підвищує врожайність насіння до
2,5–3 ц/га і більше.
Конюшину червону сіють під покрив ячменю, вівса та інших ярих культур, а
також у складі кормових травосумішей на луках і пасовищах.
Ріпак озимий (Brassica napus var oleifera) – однорічна кормова культура, останнім
часом визнана як технічна. Висівають великими площами, цвіте протягом місяця.
Початок цвітіння – кінець квітня, яке закінчується в червні. Бджоли охоче відвідують
ріпак, принесення нектару за день становить 5–6 кг. Виділяє нектар за пониженої
температури. Нектарники відкриті. Мед світлий, білий з сіруватим відтінком. Швидко
кристалізується. Використовувати ріпаковий мед взимку бджолам не рекомендується.
 145
Люцерна (Medicago L.) – однорічна або багаторічна рослина з родини бобових.
На території України поширена люцерна посівна і серпоподібна – важлива кормова і
медоносна культура.
Люцерна посівна (М. sativa L.) досягає висоти 30–150 см. Квітки зібрані в
суцвіття–китиці. Цвіте в червні – липні протягом 25–30 днів. Тичинкова трубка квітки
люцерни перебуває в напруженому стані, і коли бджола сідає на квітку, вона із силою
випрямляється і притуляється до паруса, осипаючи комаху знизу пилком. Ця
особливість люцерни називається трипінгом, що часто призводить до прищемлення
ніжки або хоботка бджоли, тому бджоли здебільшого беруть нектар з боку квітки,
внаслідок чого квітка не запилюється. Масове розкривання квіток відбувається від 9–ї
до 11–ї години, а після 15–ї вони зовсім не розкриваються. У суцвітті одночасно може
бути до восьми квіток, їх бджоли відвідують задовільно (8–10 шт. на 10 м2).
Медопродуктивність люцерни понад 100 кг/га посіву, а в окремих районах України
вона становить 150 кг/га посіву.
Для бджільництва важливе значення мають насінні посіви люцерни. Врожай
насіння 2–3 ц, на кращих ділянках 5 ц і більше з 1 га.
Люцерна серпподібна (М. falcate L.) – багаторічна рослина, заввишки 40–80 см.
Квітки золотисто–жовті, зібрані у коротку багатоквіткову китицю головчастої форми.
Цвіте з червня по вересень. До першого укосу цвіте 25 днів, до другого – 10.
Медопродуктивність до першого укосу залежно від сорту змінюється від 235 до 450 кг,
а за другого укосу становить 130–165 кг/га посіву. Для бджіл доступніший нектар
квіток жовтої люцерни, ніж синьої. Вона дає бджолам нектар, пилок і є доброю
медоносною культурою.
За підвищеної вологості проявляється явище тургору – саморозкриття квітки,
тоді бджоли добре збирають нектар і запилюють рослини.
У дикому стані росте на луках, узліссях, по чагарниках, у світлих лісах.
Коріандр посівний (Coriandrum sativum L.) – ефіроолійна культура, вирощують у
південних районах країни. Належить до родини зонтичних. Нектарники відкриті, добре
виділяють нектар у спекотну погоду. Медозбір починається наприкінці червня та в
першій декаді липня, триває три тижні. За день бджоли приносять до 3 кг нектару.
Медова продуктивність від 100 до 300 кг залежно від вологості грунту.
Овочеві та і баштанні медоносні культури
Для більшості рослин цієї групи характерна невисока медова продуктивність.
Тому відчутний для бджіл запас нектару вони створюють у зоні розміщення пасік лише
тоді, коли їх вирощують на значних площах. Так, баштанні культури помітно
 146
впливають на медозбір у південних областях, де ними зайнято в господарствах площа
по 100 га і більше. Товарний або підтримуючий взяток мають пасіки також у
спеціалізованих на овочівництві господарствах, у яких великі плантації огірків,
насінників цибулі, моркви, капусти.
Огірок посівний (Cucumis sativus L.) – досить поширена овочева культура родини
гарбузових. Квітки одностатеві, виділяють з нектаром 0,43 мг цукру, кожна з них
функціонує два дні. Медова продуктивність становить 30 кг/га, а в теплицях – 13 кг/га.
За різних термінів сівби цвітіння триває протягом червня – вересня, але найбільше – у
липні та серпні. Жовтим пилком обсипається все тіло бджоли, пилкові зерна крупні,
формуються в обніжжя погано. Норма для запилення 1 га посівів 0,3–0,5 сім’ї. Цвітіння
починається в травні і триває до вересня. Восени огірки створюють підтримуючий
взяток, для нарощування бджіл взимку.
Гарбуз звичайний (Cucurbita pepo L), як і гарбуз волоський, кабачок, патисон,
належить до родини гарбузових з роздільностатевими квітками. І чоловічі, і жіночі
квітки добре виділяють нектар (відповідно 65–158 і 82–169 мг), розкриті. Бджоли
інтенсивно відвідують їх тільки вранці. В нектарі міститься 20–37% цукрів, переважно
сахарози. Медова продуктивність 30–42 кг/га. Цвітіння починається наприкінці червня і
триває до вересня.
Кавун звичайний (Citrullus vulgaris L.) – баштанна культура, належить до родини
гарбузових. Квітки одностатеві з блідо–жовтим віночком, добре приваблюють бджіл.
Цвіте у другій половині червня–серпні. Медова продуктивність невисока – 13 кг/га.
Бджоли збирають також сік з пошкоджених плодів кавуна, але для зимового живлення
він непридатний.
Культура запилюється тільки перехресно, бджоли значно підвищують урожай
плодів і насіння. Норма для запилення – 0,3 бджолиної сім’ї на 1 га.
Плодові та ягідні медоносні рослини
Вишня звичайна (Cerasus vulgaris Mill.). За сприятливої погоди її охоче
відвідують бджоли. Вишневі сади забезпечують непоганий взяток (0,5–1 кг нектару на
сім’ю за день), рано навесні інколи навіть відкачують товарний мед. Краще виділяється
нектар за теплої погоди в ранкові години. Нектарна продуктивність вишневого саду –
30 кг і більше меду. Крім нектару, бджоли збирають багато пилку. Пиляки блідо–жовті,
пилкова маса розкритих пиляків світло–помаранчева, а сформоване обніжжя – світло–
коричневе.
Яблуня садова (Malus domestica Borkh.) посідає провідне місце серед плодових
культур. У промислових садах її вирощують на значних площах. Виведено велику
 147
кількість сортів – до 10 тис., різноманітних за своїми біологічними, морфологічними і
господарськими властивостями. Усі вони медоносні рослини, хоч і дуже різняться за
кількістю виділеного квітками нектару. Пилок жовтий, а сформоване бджолами
обніжжя бруднувато–жовте. Цвіте яблуня з квітня до першої декади травня (залежно
від сорту). За період її цвітіння бджоли створюють запаси перги у вуликах та мають
підтримуючий взяток. Хоча нектарна продуктивність яблуні й невисока, але завдяки
великим площам насаджень за сприятливих умов добре підготовлені бджолині сім’ї
дають товарний мед.
Яблуня потребує перехресного запилення, причому пилок має бути з дерев
іншого сорту. Основними запилювачами цієї культури є медоносні бджоли. Пасіки
спеціально підвозять у сади, розставляючи вулики в певному порядку.
Абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris Lam.). Плодове дерево, що широко
культивується в садах, лісосмугах і парках південних областей, останнім часом
успішно поширюється на північ. Цвіте рясно й раніше за інші плодові культури – до
розпускання листя у квітні.
Нектарна продуктивність абрикоса невисока, але більша, у інших плодових
культур, – 40 кг/га. Крім нектару, бджоли збирають квітковий пилок, формуючи
брудно–жовте обніжжя.
Абрикос – перший медонос із садових культур, тому має важливе значення для
раньо–весняного розвитку бджолиних сімей, забезпечує їх свіжим нектаром та пилком.
Абрикос невибагливий до умов, тому його можна успішно використовувати не
тільки для створення спеціальних промислових насаджень, а й садити в лісосмугах, для
закріплення пісків, уздовж каналів. Дерева придатні для озеленювальних насаджень
уздовж доріг, у парках, садах.
Груша (Pyrus L). Відомо до 60 видів груші, які різняться між собою
морфологічними ознаками та вибагливістю до умов вирощування. Належить до родини
розоцвітих.
За загальним виглядом і якістю плодів культурна груша відрізняється від
дикорослої. У дикої груші крона дуже густа, з колючками, листки дрібні, плоди терпкі,
дрібні з кам’янистою м’якоттю.
Нектарна продуктивність груші невисока (15–20 кг/га меду), але великі зарості в
дикому стані та насадження забезпечують бджіл підтримуючим взятком. Більшість
бджіл на квітках зайнята збиранням пилку. Обніжжя з груші сіро–зеленого кольору.
Черешня (Cerasus avium Moench). Важлива плодова і медоносна рослина півдня
країни. Цвіте першою з плодових культур у квітні. Квітки білі або рожеві, зібрані в
 148
невеликі зонтики. Виділяє нектар і дає бджолам пилок. Обніжжя жовто-коричневого
кольору. Черешня – одна з найбільш медоносних плодових культур. Нектарна
продуктивність насаджень становить 40 кг/га. Має велике значення для розвитку
бджолиних сімей у раньо–весняний період.
Слива (Prunus L.). Невеликі дерева й кущі родини розоцвітих. Відомо багато
видів, різновидів, форм і сортів.
Пиляки яскраво–жовті, багаті на пилок, який добре збирають бджоли, формуючи
обніжжя коричневого кольору. Нектарна продуктивність 10–20 кг/га. Цвіте наприкінці
квітня та в першій декаді травня. Цвітіння окремого дерева триває до одного тижня, а
насаджень у цілому – десять днів.
Поширена в Україні як садова плодова культура, росте також у здичавілому
стані, дає поросль від пеньків та кореневі відростки. Світлолюбна й вибаглива до
родючості та вологості грунту. Добре росте на чорноземних суглинкових грунтах.
Смородина (Ribes L.). поширена серед ягідних культур. Цвіте наприкінці квітня.
Медова продуктивність становить 116 кг/га. Її охоче відвідують бджоли, одночасно
здійснюючи перехресне запилення. Кількість нектару та його цукристість залежать від
властивостей сорту. У зв’язку із значними відмінностями різні сорти неоднаково
відвідуються бджолами.
Малина звичайна (Rubus idaeus L.) – дуже поширена кущова рослина родини
розоцвітих, росте в дикому стані в лісах, на узліссях, по берігах річок, часто утворюючи
суцільні зарості. Її широко вирощують як цінну ягідну культуру. Стебла малини у
вигляді довгих пагонів із загнутими верхівками живуть два роки. Квітки й плоди
утворюються на стеблах другого року. Виділення нектару інтенсивне, тому бджоли
відвідують малину цілий день. Крім нектару вони збирають і пилок. Обніжжя сіре.
Нектаропродуктивність малини до 100 кг/га.
Медоноси лісів, парків і захисних насаджень.
Липа (Tilia L). За своїм значенням для бджільництва липа посідає одне з перших
місць серед медоносних дерев і кущів. У місцях поширення, забезпечує головний
взяток, а липовий мед є основною частиною товарної продукції багатьох пасік північної
та західної України.
Липа серцеподібна (Т. cordata Mill.). Поширена в країні у мішаних лісах
Лісостепу та широколистянохвойних лісах Полісся як порода другого ярусу. Тут вона
разом з гречкою створює липово–гречковий тип взятку, який за сприятливих умов
буває значним. Бджолині сім’ї приносять за день до 5–7 кг нектару. Цвіте липа
протягом двох тижнів у третій декаді червня та першій половині липня. Кожна квітка
 149
живе протягом 5–6 діб, але в суцвітті вони розкриваються неодночасно, тому окреме
дерево може цвісти протягом 10 днів.
Медова продуктивність липи серцеподібної 600–1000 кг/га, але за посушливих
умов вона буває нижчою. Найбільша нектарна продуктивність липи за вологістю
повітря віком після 30 років, максимальна у віці 50–80 років.
Влітку на листках липи бджоли часто збирають падь, з якої виробляють темний
зеленуватий мед.
Біла акація або робінія звичайна (Robinia pseudoacacia L.). В Україні акація росте
всюди, але переважно в степових і лісостепових районах, де її розводять як
декоративну рослину та важливу породу полезахисних і лісомеліоративних насаджень.
Дерева цвітуть рясно але недовго. Квіткового пилку з акації бджоли збирають мало, усі
вони переважно зайняті збиранням нектару, обніжжя сіро–жовтого кольору. Окреме
дерево цвіте 7–10 діб, а весь період цвітіння насаджень триває протягом двох тижнів. В
умовах Київської області взяток з білої акації починається в третій декаді травня – на
початку червня.
Під час цвітіння відчувається сильний приємний аромат, який разом з високою
нектарністю приваблює велику кількість бджіл. За теплої погоди вони збирають багато
світлого, з янтарним відтінком, нектару.
Медозбір на пасіках, підвезених до насаджень білої акації, досягає за день на
сім’ю 3–5 кг і більше. Але несприятливі погодні умови, до яких акація дуже чутлива,
можуть завадити таким взяткам. Найвища нектарна продуктивність акації в 10–30–
річному віці.
Верби (Salix L.) – велика група (понад 600 видів) деревних і кущових рослин,
високо ціняться як ранні медоноси, що дають бджолам багато нектару й пилку.
Весняний взяток з різних видів верб протягом місяця має велике значення для розвитку
бджолиних сімей після зимівлі. Пасічники знають, що нектар і пилок з верб не тільки
позитивно впливають на розвиток бджіл, а й мають специфічні оздоровчі властивості.
Так на пасіках, розміщених біля вербових заростей, захворювання бджіл на нозематоз
буває в слабкій формі. Після доброї підготовки пасіки з минулого сезону навесні за
сприятливих погодних умов в окремі дні сім’ї збирають по кілька кілограмів нектару, а
також – квітковий пилок.
Клени (Acer L) – велика група деревних і кущових рослин, що мають важливе
господарське, у тому числі й медоносне, значення. У дикому стані росте 25 видів
кленів, крім того, 45 видів завезено з інших країн. Одні з них поширені в природі й
 150
трапляються в наших лісах у великій кількості, інші недавно введено в культуру і
потребують подальшого вивчення їх медоносних та інших властивостей.
Клен гостролистий (A. platanoides L.) – один з найпоширеніших медоносних
видів в Україні. Високопродуктивний медонос. Нектаропродуктивність становить
понад 200 кг/га. Цвіте наприкінці квітня початку травня. За сприятливої погоди під час
його цвітіння в бджолиних сім’ях створюються непогані запаси корму для весняного
розвитку. Крім нектару, бджоли збирають також квітковий пилок. Обніжжя болотного
кольору.
Медоноси, які вирощують для бджіл.
Фацелія пижмолиста (Рhасеlіа tanacetifolia Benth.) – однорічна трав’яниста
рослина з родини водолистих. Стебло прямостояче, заввишки 70–100 см. Зацвітає через
40–50 днів після висіву. Квітки синьо–фіолетові або ясно–сині, зібрані в густі суцвіття–
закрутки, в яких їх налічується до 75, а на добре розгалуженій рослині – 750 і більше.
Кожна квітка функціонує два дні. Завдяки великій кількості їх на рослині і
неодночасному розкриванню, створюється тривалий (до 50 днів) період цвітіння
фацелії. Середній вміст цукру в нектарі однієї квітки змінюється протягом доби від 0,3
до 0,7 мг. Нектар добре захищений від висихання, а тому бджоли збирають його навіть
у жарку погоду.
Крім нектару, бджоли беруть пилок. Обніжжя темно–фіолетове.
Медопродуктивність до 500 кг/га чистого посіву. Найвища продуктивність
спостерігається наприкінці червня та в липні. До умов вирощування невибаглива,
посухостійка. Сходи її з’являються за температури 3–4 °С. Добре росте на суглинкових,
супіщаних, чорноземних, торф’яних та інших грунтах. Вегетаційний період триває 85–
90 днів.
Синяк звичайний – дворічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих.
Квітки спочатку рожеві, потім сині, в густих завійках, зібраних у волотисте суцвіття.
Цвіте на другий рік життя з червня до вересня, 55–60 днів. Дуже добрий медонос.
Висівають для збільшення медозбору. Медопродуктивність 300—400 кг/га посіву.
Бджоли інтенсивно відвідують квітки, беруть нектар та пилок. У погожі дні вони
приносять за день 5–6 кг нектару на сім’ю. Рекомендується висівати спеціально для
бджіл на припасічних ділянках та непридатних землях.
Резеда запашна – квітки дрібні, білуваті, запашні, зібрані в китиці. Цвіте в
червні – серпні, 60–65 днів. Бджоли беруть високоякісний безбарвний нектар та
червонувато–оранжеве обніжжя. Медопродуктивність понад 200 кг/га посіву.
Культивують як декоративну рослину в квітниках і на городах.
 151
Огірочник лікарський, огіркова трава – однорічна медоносна рослина з родини
шорстколистих. Квітки голубі, зібрані в невеликі завійки, які формують волотеподібне
суцвіття. Під конусом тичинкових ниток розміщено п’ять нектарників. Цвіте в червні –
серпні. Зацвітає через 45–55 днів після сівби і цвіте 40–45 днів. Медопродуктивність
240–250 кг/га посіву.
Меліса, м’ята лимонна (Mellissa officinalis L.). Багаторічна рослина. Вирощують
як лікарську, ефіроолійну та медоносну культуру. Цвіте довго з червня по вересень,
бджоли добре відвідують цей медонос. Медпродуктивність – до 200 кг/га. Мелісу
пасічники називають ―бджолиною травою‖, використовують для принадження роїв.
Висівають мелісу на припасічних ділянках.
Ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea L.). Трав’яниста багаторічна рослина,
поширена як лікарська та медоносна культура. Цвіте з липня до вересня, приваблюючи
багато бджіл. Нектаропродуктивність становить 400–600 кг/га.
Сільфія пронизанолиста (Silphium perfoliatum L.). Багаторічна рослина. Квіти
золотисто–жовті, схожі на квітки соняшнику. Сільфія належить до пізніх медоносів з
тривалим цвітінням – до 70 днів. Початок цвітіння – друга половина липня.
Медопродуктивність 120 кг/га. Цвіте до пізньої осені, що важливо для нарощування
бджіл на зиму.
Чебрець звичайний (Thymus vulgaris L.) вирощують як медоносну та ефіроолійну
культуру, багато її в дикому стані. Квітки дрібні, духм’яні, добре приваблюють бджіл.
Цвіте з травня по липень. Медова продуктивність – 140–150 кг/га. Мед високої якості.
М’ята перцова, холодна (Mentha piperita L.) багаторічна ефіроолійна лікарська
рослина і добрий медонос. Цвіте протягом 1–1,5 місяця, з липня по серпень. Медова
продуктивність сягає 500 кг/га. Мед з м’яти високоякісний
Типи медозбору.
Знаючи строки цвітіння медоносних рослин, особливості їх розташування та
прилеглих до них територій, можна визначити тип взятку та його використання. На
території України існують такі типи взятку:
Акацієво–соняшниковий, притаманний південним районам України. Два
головних – з акації та соняшнику. Навесні підтримуючий – з садів та дикоростучих
рослин, забезпечує розвиток сімей. Безвзятковий період забезпечує медозбір з
еспарцету, люцерни та інших медоносів.
Соняшниковий – поширений на Півдні та Південному Сході України.
Характеризується тривалим медозбором з липня по серпень. Добовий збір нектару
коливається в межах 3–5 кг. До головного медозбору бджоли використовують
 152
підтримуючий взяток з інших медоносів, а нерідко і кормовий з кормових та технічних
культур (ріпак, люцерна, коріандр).
Гречаний тип взятку поширений у Лісостеповій зоні держави. Добовий збір
нектару становить до 5 кг. Залежно відтерміну сівби тривалість цвітіння гречки може
становити більше місяця.
Липово–гречаний взяток є й у Лісостеповій зоні та західних регіонах України.
Добовий приріст нектару становить 15 кг на сім’ю. Тривалість цвітіння 15 днів. Цвіте
липа в кінці червня на початку липня. До кінця липня цвіте гречка. За цього типу
взятку одержують до 70 кг товарного меду на одну бджолину сім’ю.
Малиново–конюшино–гречаний тип взятку поширений у зоні Карпат. Навесні
бджоли розвиваються на цвітінні плодових, диких чагарникових та різнотрав’ї. У
травні–червні вони збирають нектар з лісової малини, в липні починає цвісти
конюшина червона, з тривалість цвітіння 20–30 діб. Після конюшини цвіте гречка. В
умовах малиново–конюшино–гречаного взятку добовий збір нектару становить – 2–3
кг, але він тривалий. Тому валовий медозбір – 40–60 кг на одну бджолину сім’ю.
Від типу взятку залежать особливості догляду за бджолами, з ними пов’язані й
деякі заходи щодо полипшення кормової бази.

3 Умови, що впливають на нектарну продуктивність рослин

Виділення нектару в першу чергу залежить від кількості вуглеводів, що
синтезуються листям, а від концентрації нектару залежить величина медозбору.
За результатами досліджень на нектарну продуктивність впливає географічне
розташування рослин. Нектарна продуктивність підвищується з півдня на північ;
розташування над рівнем моря. Плакун є чудовим медоносом в умовах Псковської,
Вологодської, Новгородської областей (Росія), та слабким у зоні Карпат. Теж саме
можна сказати про гречку у Сумській та Львівській областях.
На виділення нектару впливають погодні умови. Синтез крохмалю у листях
проходить лише на світлі, сонячна погода сприяє кращому виділенню нектару. Квітки
липи та конюшини червоної на світлі удвічі більше виділяють нектару ніж у темряві. За
температури повітря нижче 10 ºС у більшості рослин виділення нектару припиняється.
Оптимальна температура для виділення нектару становить 16–25 ºС. Тепла погода та
добре освітлення рослин сонцем, сприятливо впливають на виділення нектару
рослинами, за умови вологості повітря та грунту – 60–80%. За зниженої вологості
повітря, грунту та підвищеної температури нектар висихає, кристалізується, стає
недоступним для бджіл.
 153
Погано на виділення нектару впливає вітер, під дією якого деформуються
нектарники та припиняється виділення нектару. Вологі, здобрені грунти забезпечують
високе виділення нектару. Надлишок азоту пригнічує виділення нектару. Агротехніка
медоносів забезпечує умови їх сходів та виділення нектару. Насінна продуктивність
прямо залежить від виділення нектару. Велике значення мають сучасні способи
обробітку грунту. На виділення нектару впливають терміни та способи сівби.
Широкорядний спосіб посіву з систематичним рихленням грунту збільшує кількість
квіток на рослинах та виділення нектару на 30–40%. Медоноси в першу половину літа
виділяють нектару більше, ніж у другу. Нектарна продуктивність гірчиці весняного
висіву вдвічі більша літнього висіву. Фосфорно–калійні добрива підвищують виділення
нектару гречки на 14–50% (НДІБ), урожайність насіння гречки підвіщується у 1,5 рази,
за рахунок збільшення кількості квітів та нектару у квітках. Фосфор посилює гідроліз
органічних сполук, калій сприяє накопиченню вуглеводів у рослинах. Азот сприяє
росту, утворенню квіткових паростків, за надлишку – інтенсивно нарощується зелена
маса, що веде до зниження виділення нектару.
На виділення нектару впливає вид та сорт рослин. Нектарна продуктивність
різних сортів гречки коливається в межах від 13,7 до 43,5 кг цукру. Рослини, що рясно
виділяють нектар, краще відвідують бджоли, внаслідок чого підвищується врожайність
насіння.
Здатність до виділення нектару виробилась у рослин у процесі еволюції, як
пристосування до перехресного запилення за допомогою комах. У різних видів
ентомофільних рослин природна медова продуктивність неоднакова.

4 Заходи щодо поліпшення кормової бази бджіл

Розширення посівних площ цінних продовольчих культур із застосуванням
високого рівня агротехніки, крім основної продукції, дає бджільництву додаткові
ресурси нектару. Наприклад, 1000 га гречки створює головний медозбір для 2–3 тис.
бджолиних сімей з виходом товарної продукції близько 25 кг від кожної.
Вирощування високопродуктивних медоносних кормових культур поєднує
виробництво кормів для тваринництва та збільшення запасів нектару для пасік. Для
цього вигідно використовувати буркун білий, який відзначається високою
медоносністю і врожайністю зеленої маси та насіння, посухостійкістю,
солевитривалістю. Озимий ріпак нерідко є найбільш ранньою культурою зеленого
конвеєра, з яких бджоли весною збирають нектар і пилок. З еспарцету, червоної
конюшини, люцерни посівної та інших бобових багаторічних культур одержують
 154
високоякісний корм тваринам і добрий збір нектару бджолами. Сильфія
пронизанолиста, живокіст широкий – нові багаторічні кормово–медоносні культури з
високою врожайністю зеленої маси, які щорічно можуть давати підтримуючий
медозбір.
Розширення посівів нектаро–кормових сумішок забезпечує тваринництво
різними видами кормів, а бджіл додатковим медозбором. З упровадженням таких
посівів медоносні рослини поширюються на додаткові площі без відведення під них
окремих земельних ділянок і збільшують у цілому вихід продукції, її одиницю площі.
Добре зарекомендували себе посіви таких медоносних і кормових культур: соняшник з
кукурудзою на зелений корм і силос, вирощують їх за звичайною агротехнікою,
цвітіння і медозбір припадає на серпень–вересень; буркун білий однорічний з
кукурудзою дає поліпшений корм за рахунок підвищення вмісту протеїну, а також
створює запас меду по 25–30 кг. Фацелія з люпином кормовим створює додатковий
запас меду на люпиновому полі по 40–50 кг; фацелія з вико–вівсяною сумішкою
поліпшує якість травостою і створює додатковий запас меду до 50 кг; гірчиця біла з
горохом, вико–вівсяною і горохо–вівсяною сумішками, вирощувані на зелений корм,
сіно та зерно, створюють медовий запас.
Вирощування високопродуктивних медоносів у сумішці з продовольчими
культурами спрямоване на збільшення запасів нектару без відведення додаткових
площ. Випробувані й рекомендовані для впровадження такі варіанти сумішок: фацелія з
горохом, вирощуваним на зерно, як додатковий медоносний масив.
Післяукісні та післяжнивні посіви медоносів також підвищують медозбір. Для
них найбільш придатна гречка, яку висівають після весняного або раньолітнього
збирання кормових культур, насінників ріпака озимого, ранніх колосових. Вона дає
задовільний урожай основної продукції та медовий запас 40–70 кг на 1 га. Потім
соняшник з горохом або кукурудзою та редька олійна на корм тваринам і як медоноси,
а також гірчиця біла з горохом. Післяукісні та післяжнивні посіви особливо важливі,
оскільки забезпечують бджолині сім’ї кормом наприкінці сезону, що і сприяє добрій
підготовці їх до зимівлі.
Вирощування медоносних культур у міжряддях саду поряд з поліпшенням
кормової бази для бджіл є важливим агротехнічним заходом щодо підвищення
родючості грунту і як сидеральне добриво. За період цвітіння медоносів до
приорювання зеленої маси бджоли збирають додаткову кількість нектару і пилку.
Сидерально–медоносні культури висівають наприкінці червня та в першій половині
 155
липня через одне міжряддя саду, приорюють пізно восени. Медова продуктивність
сидеральних культур – 40–70 кг/га.
Упровадження високо нектароносних сортів сільськогосподарських культур –
це такий резерв збільшення медозбору, що не потребує ні виділення додаткових
посівних площ, ні матеріальних витрат. За даними спеціальних досліджень, різниця за
медовою продуктивністю між сортами окремих культур досить велика.
Висівання медоносів на непридатних землях (схилах балок, горбів, круч), де
потрібно впроваджувати протиерозійні заходи, перетворює зайняті площі на багате
джерело нектару й пилку для бджіл. Бажано висівати буркун білий та буркун
лікарський, конюшину білу, конюшину рожеву, синяк, які створюють медозбір на
другий рік протягом червня – серпня.
Використання полезахисних, придорожніх, протиерозійних і озеленювальних
насаджень дерев і кущів, що добре нектароносять, сприяє значному поліпшенню
медоносної бази бджільництва. У різних природно–кліматичних зонах медову
продуктивність багаторічних насаджень збільшують за рахунок висаджування кленів
польового, гостролистого і татарського, липи серцелистої, широколистої і пухнастої,
білої акації, жимолості, гледичії, софори та інших медоносних рослин.
Підсівання на луках і пасовищах кормо–медоносних рослин підвищує
врожайність і нектарну продуктивність угідь. З цією метою використовують
конюшину, люцерну та інші культури. Загальна медова продуктивність луків зростає до
25, а іноді до 64 кг/га. Позитивно впливає на врожайність і виділення нектару лучних
трав підживлення мінеральними добривами – аміачною селітрою по 0,75–1,5 ц/га,
суперфосфатом – 2–2,5 та калійною сіллю – по 1–1,5 ц/га.
Внесення мінеральних добрив під медоносні сільськогосподарські культури в
полях сівозмін підвищує врожай основної продукції і виділення нектару квітками. На
основі узагальнення даних установлено, що виділення нектару рослинами збільшується
від внесення азоту на 18 %, фосфору – 55, калію – 50, фосфору і калію – 99, азоту,
фосфору і калію – 64%.
Рекультивація земель під медоносні дерева та кущі після добування корисних
копалин дає користь не тільки як озеленювальну, а й збільшує ресурси нектару. В таких
насадженнях використовують білу акацію, лох вузьколистий, клен, терен, глід,
шипшину, жовту акацію, тамарикс.
Відновлення в лісах цінних медоносних порід дерев і кущів – великий резерв для
розвитку бджільництва на перспективу. Додаткові 3–5 дерев липи у зрілому віці
підвищують медову продуктивність 1 га лісу на 10 кг. Якби цього досягти на всій
 156
площі лісів України, то за використання бджолами навіть 1/4 приросту запасів нектару
можна було б додатково утримувати 250 тис. сімей.
Описані заходи спрямовані на підвищення кількості нектару на різних угіддях,
бо з ним пов’язане існування не тільки всіх видів бджіл, а й джмелів та інших корисних
комах.

Література
1. Бурмистров А.Н., Никитина В.А. Медоносные растения и их пыльца. – М.:
Россельхозиздат, 1990. – 189 с.
2. Кривцов Н.И., Лебедев В.И., Туников Т.М. Пчеловодство. – М.: Колос, 2000. – 392 с.
3. Мегедь О.Г., Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Урожай, 1987. – 327 с.
4. Пономарева Е.Г., Детерляева Н.Б. Медоносные ресурсы и опыление
сельскохозяйственных растений. – М.: Агропромиздат, 1986. – 222 с.
5. Таранов Г.Ф. Корма и кормление пчел. – М.: Россельхозиздат, 1986. – 156 с.
6. Черкасова А.І., Блонська В.Н., Губа П.О. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 296 с.
7. Шабаршов И.А. В стране медоносних пчел. – М.: Агропромиздат, 1989. – 210 с.
8. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
 157
Лекція

12 Бджоли – основні запилювачі ентомофільних культур

План лекції:
1. Запилення, як обов’язковий агротехнічний захід збільшення врожайності
ентомофільних культур.
2. Взаємне пристосування бджіл та ентомофільних культур.
3. Організація запилення ентомофільних культур відкритого грунту.
4. Запилення ентомофільних культур закритого грунту.
5. Фактори,що впливають на запилювальну діяльність бджіл.

1. Запилення, як обов’язковий агротехнічний захід збільшення

врожайності ентомофільних культур
Запилення рослин бджолами – це перенесення пилку з одних квіток на інші під
час збирання корму – важлива в природі взаємна пристосованість рослин і комах для їх
розмноження. У сільськогосподарському виробництві запилення рослин
використовують як ефективний агротехнічний захід підвищення врожайності плодів і
насіння та поліпшення їх якості.
Запилення і запліднення рослин здійснюється таким чином: пилкові зерна, в
яких містяться чоловічі статеві клітини рослин (спермії), утворюються в пиляках.
Жіноча статева клітина (яйцеклітина) знаходиться у зав’язі маточки. Розвиток зав’язі,
формування плодів і насіння можливі тільки після злиття сперматозоона з
яйцеклітиною. Процес взаємної асиміляції двох статевих клітин називається
заплідненням. Воно відбувається після того, як пилок буде перенесений з пиляків на
приймочку маточки, тобто відбудеться запилення.
Пилкові зерна на приймочці проростають до зав’язі. Одна з пилкових трубочок,
досягши зародкового мішка, через свій зруйнований кінець випускає два
сперматозоони, що утворюються внаслідок поділу генеративної клітини. Один із
сперматозоонів зливається з яйцеклітиною, що дає початок розвитку зародка, другий –
з центральною клітиною зародкового мішка, внаслідок чого утворюється ендосперм.
Такий процес подвійного запліднення було відкрито С. Г. Навашиним у 1898 році.
Запліднена клітина називається зиготою. В ній відновлюється подвійний (диплоїдний)
набір хромосом, оскільки в статевих клітинах перед злиттям був одинарний
 158
(гаплоїдний) набір хромосом. Продуктивність і життєва сила нового організму вища
тоді, коли статеві клітини, що зливаються, неоднорідні за складом, тобто гетерогенні.
Порівняно невеликій кількості видів рослин властиве самозапилення. Вони
дають урожай насіння після перенесення пилку з пиляків на приймочки моточки в
межах однієї квітки. Однак і самозапильні рослини, як зазначав Ч. Дарвін, потребують
запилення пилком інших рослин, тобто перехресного запилення. Гетерогенні статеві
клітини з різних рослин збагачують спадкові якості нового організму. Перехресне
запилення стало в еволюції рослинного світу прогресивним, до нього пристосувалося
до 80% видів квіткових рослин. Є дві форми перехресного запилення: між квітками в
межах однієї рослини – гейтоногамія і перенесення пилку з інших рослин – ксеногамія.
Перенесення пилку з одних квіток на інші здійснюється різними способами:
вітром (анемофілія), водою (гідрофілія), птахами (орнітофілія). Однак найбільшого
поширення набуло запилення комахами – ентомофілія. Медоносні бджоли, джмелі та
інші види комах забезпечують запилення 4/5 квіткових рослин. Клінген І. Н. – учений
агроном у 1871 році ввів бджолозапилення як один з основних прийомів вирощування
ентомофільних культур, який вноситься у всі технологічні і агротехнічні карти та є
обов’язковим у виробництві насіння і плодів сільськогосподарських культур.

2. Взаємне пристосування бджіл та ентомофільних культур

Протягом історичного розвитку в рослин виробилися різні пристосування, що
перешкоджають самозапиленню і сприяють потраплянню на приймочки пилку з інших
квіток. Вони зумовлені будовою та фізіологічними особливостями квіток. До таких
пристосувань належать: розміщення окремо чоловічіх та жіночих статевих органів,
тобто одностатевість квіток в однодомних (огірок, гарбуз) і дводомних рослин (верба,
коноплі); гетеростилія або різностовпчастість, коли в одних квітках високі стовпчики
маточок і короткі тичинки, а в інших – низькі стовпчики і довгі тичинки, наприклад, у
гречки, плакуна верболистого; різночасне достигання тичинок і маточок, внаслідок
чого розсипання пилкових зерен пиляків не приводить до запилення через незрілість
приймочок (у соняшнику та інших рослин родини складноцвітних), або закінчення
функціонування приймочок до достигання власного пилку (в яблуні, груші);
самостерильність, що характеризується нездатністю пилку проростати на приймочці
маточки, або несумісністю статевих клітин при заплідненні, внаслідок чого виявляється
самонеплідність, наприклад, у плодових дерев, коли запилення квіток навіть у межах
одного сорту не дає врожаю.
 159
Для приваблювання бджіл, джмелів та інших корисних комах, що здійснюють
перехресне запилення, у рослин утворилися різні пристосування: виділення квітками
ароматичних речовин, забарвлення пелюсток та інших частин у різні кольори,
формування добре помітних великих суцвіть, своєрідна будова квіток. Найсильнішим
фактором, що забезпечує різну активність відвідання квіток і перенесення пилку, є
пожива для комах – нектар і пилок. Збираючи корм, бджоли увійшли в тісний
взаємозв’язок з рослинами і приносять їм величезну користь. Незапиленні квітки
відмирають, не утворюючи насіння.
Ентомофільні сільськогосподарські культури поділяють на добре відвідувані
бджолами, оскільки вони є добрими медоносами та пилконосами, і слабо відвідувані, в
яких виділення нектару незначне або нектар малодоступний для бджіл. До першої
групи належать гречка, еспарцет, соняшник, коріандр, до другої – конюшина червона, в
якій через довгу трубочку вінчика бджоли не в змозі вибирати нектар, та люцерна,
внаслідок складної будови квітки та явища ―трипінгу‖. В цілому медоносні бджоли
запилюють до 80% ентомофільних рослин, інші комахи – 18%, вітром запилюється до
2%. Перевага бджіл, як запилювачів, насамперед полягає в тому, що вони зимують
великими сім’ями, що налічують 20–30 тис. особин. Інші комахи живуть поодиноко, в
них перезимовують лише матки.
У районах інтенсивного землеробства значення бджіл, як запилювачів рослин,
ще більше, оскільки, пасічники захищають бджолині сім’ї від отруєння пестицидами,
які використовують для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин та для знищення
на полях бур’янів, тоді як поодинокі комахи в цих умовах масово гинуть. З кожним
роком дедалі більше розорюються земельні площі, де раніше гніздилися поодинокі
комахи: понад дорогами, шляхами, лісосмугами, випаси та інші цілинні землі, тому
кількість комах на полях зменшується. Бджіл можна спрямовувати на більш інтенсивне
відвідування квіток певної культури, підсилити їх льотну діяльність, переключити як на
запилення так і на медозбір з однієї культури на іншу. Бджолині сім’ї можна підвозити
на запилення ентомофільних культур у певні строки, та в кількості відповідній
установленим нормам. Тоді як з іншими комахами, оскільки вони поодинокі, зробити
цього неможливо або економічно невигідно. Медоносних бджіл можна змусити
відвідувати всі без винятку культури, дикі комахи відвідують переважно ті культури,
які більше виділяють нектару.
Отже, запилення бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур є
плановим. Тоді як запилення іншими комахами – стихійним.
 160
3. Організація запилення ентомофільних культур відкритого грунту
Після закінчення висіву ентомофільних культур, на пасіці складають
медоносний конвеєр, до якого входять: вид культури, площа, відстань від стаціонарної
пасіки, потреба бджолиних сімей у запиленні, терміни та тривалість цвітіння. Підвозять
пасіку до квітучих масивів на початку або в середині цвітіння, залежно від виду
культури, на відстань не більше п’яти кілометрів. Якщо підвезти їх раніше, бджоли
відшукають інші нектароноси, і коли зацвітуть ті, що треба запилити, далеко не всі
переключаться на запилення цієї культури. У разі запилення з підвезенням пасік перші,
найбільш розвинені квітки залишаються незапиленими. На запиленні велике значення
має сила сімей. Чим сильніші сім’ї, тим більше бджіл бере участь у запиленні, і тим
воно ефективніше.
Різні рослини цвітуть у певний час, тому для забезпечення їх ефективного
запилення потрібна відповідна підготовка бджолиних сімей.
За неповної забезпеченості посівних площ бджолиними сім’ями, господарства
залучають на договірних умовах додаткову їх кількість, сплачуючи певну суму за
надані послуги. Оренда бджіл на період цвітіння і запилення провідних ентомофільних
культур буває вигіднішою, ніж утримання додаткової кількості сімей на пасіці з
низьким медозбором.
Дефіцит запилювачів спостерігається у господарствах з великими площами
плодових насаджень, посівів соняшнику, люцерни. Враховуючи потребу в бджолиних
сім’ях для запилення різних культур згідно з нормами (закритого грунту, плодово–
ягідних, кормових, олійних, баштанних), враховують період їх цвітіння, наявність
поблизу масивів інших медоносних рослин, які відволікатимуть частину бджіл з
масиву, що підлягає запиленню. Бджоли краще відвідують рослини, що виділяють
більше нектару і цвітуть у сприятливий час для льоту бджіл.
Для того, щоб бджоли ефективніше запилювали культури, потрібно створити
відповідні умови, зокрема наростити велику силу сімей відповідної породи і лінії. Так,
у спеціалізованих господарствах, бджіл навесні, після перших весняних обльотів,
перевозять у ліси, лісопарки, на луки та в інші місця, де є весняні пилко– і нектароноси.
В умовах нектарно–пилкового взятку захищені від вітрів бджолині сім’ї добре
розвиваються. На початку цвітіння плодових дерев вулики перевозять і розставляють у
саду групами по 40–50 сімей, щоб бджоли могли працювати на всій площі насаджень.
Ефективність запилення бджолами рослин контролюють різними способами.
Про активне відвідування посівів свідчить передусім інтенсивний льот бджіл (якщо
цьому сприяє відповідна температура, вологість повітря і грунту) в години, коли
 161
рослини найбільше виділяють нектару. Зокрема, гречка виділяє нектар лише в першу
половину дня, конюшина – в середині дня в теплу погоду, огірки на плантації – вранці.
Показником активного відвідування квіток бджолами є утворення після цього зав’язі.
Основним завданням за запилювального напряму бджільництва є нарощування
кількості бджіл, розміщення сімей біля медоносів і ефективне використання їх для
запилення всіх культур у господарстві.
Підвезенням бджіл до ентомофільної культури вдається організувати насичене її
запилення з самого початку цвітіння і добитися утворення зав’язі на перших, більш
розвинених квітках. Крім того, бджоли розсіюються по всій території, активно
відвідуючи квітки різних видів рослин, що цвітуть у цей період.
Розмір пасік для запилення різних культур визначається за нормами кількості
бджолиних сімей для запилення 1 га цих культур, (таблиця 15).
Таблиця 15
Норми бджолиних сімей для запилення 1 га
основних сільськогосподарських культур
Бджолиних Бджолиних
Культури Культура
сімей на 1 га сімей на 1 га
Гречка 2,5 Кавуни, дині 0,3
Соняшник 0,5-1 Овочеві культури на насіння 1-2
Ріпак 2 Яблуня, груша, слива 2
Коріандр 2,5 Вишня, черешня 3
Гірчиця 0,5-1 Малина 2
Еспарцет 3-4 Смородина 3
Конюшина червона 2-4 Агрус
Люцерна посівна 4-9 Дрібноплідні сорти 3-3,5
Кормові боби 1 Крупноплідні сорти 0,5-2
Буркун білий 3 Суница 0,5-1
Огірки, гарбузи 0,5 Смородина 0,5-1

Слід зазначити, що ці норми встановлені для використання на запиленні сильних

бджолиних сімей. Згідно з цими нормами до певних площ запилювальних культур
підвозять потрібну кількість сімей і розміщують їх так, щоб бджоли могли на близькій
відстані, бажано до 800–1000 м, інтенсивно відвідувати квітки і здійснювати запилення.
Коли масиви рослин великі, а форма площі витягнута і сягає понад 1 км, то
організовують зустрічне запилення. При цьому пасіки розміщують з протилежних країв
 162
поля чи саду, від чого середня частина запилюватиметься внаслідок зустрічної
спрямованості льоту бджіл і рівномірного розподілу їх на площі. Найефективніше
здійснюється запилення в разі розміщення пасік у центрі садової ділянки (чи посіву),
внаслідок чого відстань до її країв зменшується. На ділянках саду, де утворилася
невелика кількість плодових бруньок, для того, щоб мати максимальну кількість
зав’язі, збільшують кількість бджолиних сімей чи підсилюють льотну діяльність бджіл
періодичною заміною однієї пасіки іншою. В урожайні роки в садах відбувається
біологічне очищення зайвої кількості зав’язаних плодів. Це явище небажане, оскільки
частина необхідних для інших плодів речовин марно втрачається на ті, що обсипались.
Тому утворення зав’язі на деревах регулюють різними прийомами, зокрема
збільшенням або зменшенням на масиві в період цвітіння дерев кількості бджолиних
сімей (від однієї до трьох на 1 га).
На основі вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси, яких тварини набувають у
процесі життєдіяльності, професор О. Ф. Губін розробив рекомендації щодо
спрямування (дресирування) бджіл на відвідування в потрібний час певної культури з
метою її запилення та збирання нектару. Наприклад, для запилення насінників
конюшини червоної із суцвіть зривают ьквіточкі, настоюють їх у теплому розчині 30–
процентному цукрового сиропу і зранку, до вильоту бджіл з вулика, дають їм у
годівницях цей сироп. Сприйнявши аромат сиропу, бджоли вилітають і відшукують
рослину з таким самим запахом. Знайшовши медонос, бджоли вибирають з його квіток
нектар і повертаються у вулик. Передаючи інформацію про джерело нектару за
допомогою ―танців‖, вони мобілізують інших бджіл, і з часом вся сім’я переключається
на збирання нектару та пилку з цієї культури.
Медоносні бджоли відвідують квітки люцерни часто ―неправильно‖,
проникаючи до нектарників збоку вінчика, тому результаті тріпотіння нерідко
трапляється зажимання хоботка між колонкою та карусом. Бджоли збирають в
основному нектар, відкриваючи при цьому до 3% квіток, що відвідують. Жарка погода
сприяє більш легкому розкриттю квітки, тому збирання нектару може збільшуватися до
10%.
Відсоток відкритих квіток та запилювальний ефект від медоносних бджіл
підвищується за збирання з люцерни пилку. Найбільш сприятливі умови для запилення
люцерни утворюються за теплої, сухої погоди з температурою повітря більше 25 °С та
вологістю не менше 45–60%. Сильна посуха не є основною причиною низьких та
нестійких урожаїв насіння люцерни. Велике значення для підвищення насінєвої
продуктивності люцерни мають комахи–запилювачі. Для забезпечення 100% запилення
 163
на 1 га посівів люцерни потрібно приблизно 12–14 тисяч бджіл–запилювачів, фактична
чисельність – 1,0–2,0 тис., що явно недостатньо. За наявної тенденції щодо розвитку
бджільництва, медоносні бджоли можуть стати чудовими запилювачами люцерни. Для
підвищення запилення проводять дресирування бджіл. Суть йогополягає в тому, що у
вулик ставлять розчин цукрового сиропу настояний на квітках люцерни. Квітка
люцерни запилюється лише один раз, під час розкриття, розкриті квітки не
запилюються. За нестачі диких запилювачів це має певне значення, особливо якщо
відсутні інші медоносні рослини. Тому рекомендується до полів з квітучою люцерною
підвозити пасіки, розміщуючи їх з розрахунку розмірів та конфігурації поля, по 4–8
сімей на 1 га. Медоносні бджоли не є конкурентами для диких поодиноких бджіл –
основних запилювачів люцерни. Перші відвідують люцерну заради нектару, другі
частіше заради пилку. Медоносні бджоли використовуються на запиленні 2–3 тижні,
після чого їх перевозять на інші квітучі масиви, а на люцерну підвозять інші бджолині
сім’ї.
Останнім часом для збільшення медозборів, з метою спрямування бджіл,
використовують пахучі рослини: парфуми, настойки та інші. Бджоли вилітають у
пошуках рослин з цим запахом, розширюють зону пошуків, де знаходять нектароносні
рослини. Для спрямування бджіл на певні культури використовують також щити,
пофарбовані в кольори, що їх розрізняють бджоли – білий, світло–голубий, світло–
жовтий. Щити встановлюють на масиві, а біля них ставлять годівниці з цукровим
сиропом. Коли бджоли виберуть сироп, його доливають, а щити разом з годівницями
переносять на кілька десятків метрів уперед у напрямі культури, яку треба запилити.
Орієнтуючись на щити, бджоли незабаром переключаються на відвідування рослин, на
які їх спрямували.
На масивах конюшини червоної, з метою приваблення бджіл, підсівають
фацелію з розрахунку 2–3 кг/га. Збираючи нектар з рослин, що використовують як
приманку, бджоли відвідують також і квітки рослин, які треба запилити. Для того, щоб
підсилити відвідування квіток з метою їх запилення, відбирають із гнізд медопергові
стільники. Відчуваючи потребу в пилку, бджоли збільшують вильоти на масив
запилювальної культури. Для ефективного запилення рослин та одержання медозбору
великі пасіки ділять на невеликі по 40–50 бджолиних сімей і ставлять на відстані 1,0–
1,5 км одну від іншої. Ефективність запилювальної роботи бджіл значно підвищується
за відбирання обніжжя пилковловлювачами. В таких умовах від кожної сім’ї в
середньому отримують по 100 г і більше пилку, для збирання якого бджоли змушені
відвідувати додатково велику кількість квіток.
 164
4. Запилення ентомофільних культур закритого грунту
Для забезпечення населення свіжими овочами протягом року, постійного та
безперебійного забезпечення ними у зимовий період, практикують вирощування
огірків, томатів та інших видів овочів у теплицях.
Томати відносяться до самозапилювальних овочів, а огірки потребують
перехресного запилення. Запилювачами в зимовий період є тільки медоносні бджоли.
Для запилення в теплицях, проводять спеціальну підготовку бджолиних сімей –
заготівля кормового меду, перги, нарощування сильних бджолиних сімей.
Забезпеченість кормом у середньому на одну бджолину сім’ю повинна бути не менше
40 кг та трьох рамок з пергою.
Для запилення вулик з бджолами заносять до теплиці за два тижні до початку
цвітіння огірків. За цей період бджолині сім’ї вийдуть зі стану напіванабіозу (це
природний стан), бджоли активізуються, матки починають відкладати яйця. Вулики
розміщують льотками на південний схід. У теплицях висока температура – 30–32 °С та
підвищена відносна вологість – до 96%, обмежений льот бджіл – умови не сприятливі
для життя бджіл та розвитку бджолиних сімей. У скляних теплицях багато бджіл
травмується об скло. В похмуру погоду за нетривалого світлого дня, бджоли мало
літають, погано відвідуючи квітки огірків. До того ж квітки огірків виділяють мало
нектару та пилку. Квітка огірка живе 1–3 доби, і якщо бджола не відвідала його, квітка
гине, тобто не утворює зав’язі. Неповне запилення призводить до утворення дрібних,
недоброякісних плодів. Щоб цього уникнути, необхідно бджолам відвідували квітки по
декілька разів.
Однією з основних причин незадовільного відвідування бджолами квіток огірків
є нестача білкового корму в гніздах бджіл. В теплицях бджоли збирають у середньому
за добу по 2 г пилку. А потреба сім’ї не менше 40 г. Тому дуже важливо постійно мати
в гніздах бджіл рамки з пергою.
За нестачі перги бджолам дають білкові підкормки. Кращим білковим кормом є
квітковий пилок, заготовлений у літній період та законсервований медом чи цукровою
пудрою, яку можна давати у годівниці чи безпосередньо у вигляді пасти, намазуючи на
рамки по 100–200 г. За відсутності квіткового пилку використовують його замінники –
дріжджі, соєве борошно, казеїн, коров’яче молоко.
Поряд з білковими, бджолам дають стимулюючі підкормки – гідролізин Л–103,
біологічно–активну підкормку, мікроелемент – кобальт.
За запилення огірків у теплиці, слід враховувати, що в перші дні цвітіння
з’являються чоловічі квітки, а потім жіночі, під час масового цвітіння їх кількість
 165
збільшується до 75%, потім зменшується до 30–35%. Середня тривалість цвітіння
чоловічої квітки – одна доба, жіночої – дві. У похмуру погоду строк цвітіння квіток
збільшується до трьох діб. Максимум відвідування квітів бджолами спостерігається у
ранковий час за температури повітря 27–29 °С. Відсоток запилення одноденних квіток
– 74%, дводенних – 57,6%, тому дуже важливо не пропускати строків цвітіння.
Для активізації постійного запилення, бджіл підгодовують цукровим сиропом.
Годівницю з цукровим сиропом розміщують біля панелі з квітками огірків. Цей метод
дістав назву ―дресирування‖. Найбільш ефективним методом активізації бджіл є
дресирування бджіл на колір. Годівницю з сиропом розташовують на фоні щита,
пофарбованого у жовтий колір (під колір квіток огірка). У бджіл виробляється рефлекс
брати сироп на фоні жовтого кольору. Після вибирання сиропу з годівниць, бджоли
розшукують жовтий колір та перелітають на квітки огірків.
За настання теплих весняних днів та появи медоносів за межами теплиці, з
протилежної боку від вулика роблять отвір для вильоту бджіл з теплиці, при цьому
регулюють льот бджіл, відкриваючи чи закриваючи отвір, до обіду в теплицю, після
обіду – за теплицю. За підвищення температури всередині теплиці понад 30 °С, вулик
виносять з неї та ставлять зовні, льотками у теплицю, через які бджоли будуть
повертатися до неї. Щоб бджоли поверталися до теплиці з зовнішнього боку на отвір
навішують для орієнтиру яскраву дитячу іграшку.
Кращими породами для запилення культур у теплицях є кавказькі та карпатські
бджоли.

5. Фактори,що впливають на запилювальну діяльність бджіл

Факторами, що підвищують запилювальну діяльність бджіл є збільшення
кількості доступного нектару в квітці, нестача перги у гнізді, висока плодючість матки,
дресирування бджіл, спрямована селекція на краще відвідування окремих культур.
Нектароносність квіток прямо залежить від усього комплексу агротехнічних
заходів, властивостей грунту, сорту рослин, погодних умов під час цвітіння. Так,
внесення у грунт добрив на Запорізькій сільськогосподарській станції збільшило
кількість квіток люцерни на 43%, а цукру в нектарі на 69%.
На інтенсивність роботи бджіл впливають екологічні умови. Р. Б. Козін (1986),
вивчаючи активність бджіл на люцерні в чотирьох різних географічних зонах,
спостерігав її найвищий прояв на півдні.
Нектаропродуктивність рослин залежить від багатьох факторів. Перш за все
кожен вид рослин має свою нектарну продуктивність, яка є одією з ознак їх оцінки,
 166
тому дуже важливо за отримання нових сортів ентомофільних культур враховувати їх
нектаропродуктивність. Наступним важливим фактором є час та тривалість цвітіння.
Зав’язування плодів одного ж і того ж виду культури буде вище, якщо цвісти вона буде
у першій половині літа. На думку вчених, на утворення плоду впливає тривалість
світлового дня. Будова квітки відіграє велику роль при запиленні. Утворення насіння
культур, що важко запилюються бджолами, (наприклад, люцерни) и низьке через
складну будову квітки. Доведено, що медоносні бджоли запилюють люцерну лише до
2%. Деякі рослини мають відкриті нектарники (гречка, липа). Квітки цих медоносів
бджоли відвідують у першу половину дня (переважно в ранковий час), після чого
нектар стає густим, недоступним для бджіл. Квітки конюшини мають глибокі
нектаринки, тому добре запилюють їх довгохоботкові бджоли (кавказькі).
Для ефективного запилення ентомофільних культур пасіку слід підвозити
безпосередньо до масивів, що цвітуть за 0,5–1 км, для того, щоб бджоли менше часу
витрачали на польоти, та більше приносили нектару і пилку. Водність нектару, також
впливає на збір та принесення його до вулика. Бджоли добре збирають нектар водністю
40–70%, але за відсутності таких медоносів, вони можуть збирати нектар і з пониженою
вологістю. Однак поряд із запилювальним полем, часто існують і конкуруючі медоноси
(бур’яни, різнотрав’я у лісосмугах), що призводить до зниження запилювальної
діяльності. З метою запобігання льоту бджіл на інші медоноси, поле запилювальної
культури рекомендується обсіювати по периметру спеціальними медоносами, які
вирощують для бджіл.
Запилювальна здатність бджіл буде низькою, якщо кількість бджіл, що підвезена
на запилення, буде нижче норми. Перенасиченість поля бджолами також негативно
впливатиме на запилення, тому що нестача нектару в квітках змушує бджіл шукати
інші його джерела.
З метою запилення ентомофільних культур проводять ряд заходів для
нарощування сильних сімей. Від кількості льотної бджоли залежить ефективність
запилення, як правило 50–60% бджіл сім’ї працюють на збіранні нектару та квіткового
пилку (бджоли–збиральниці). Тому сила бджолиної сім’ї повинна становити не менше
12–14 вулочок, на таку силу сімей розраховані норми запилення. В сім’ях повинно бути
не менше восьми рамок розплоду, особливо це важливо при запиленні культур з
тривалим часом цвітіння. Перед запиленням бджолині сім’ї зміцнюють молодими
матками, просторим гніздом та збільшеною кількістю відкритого розплоду. Створюють
штучну нестачу пилку відбором пергових рамок з гнізд, використанням
пилковловлювачів. Потреба сім’ї у білковому кормі посилює збирання пилку і
 167
запилювальну роботу бджіл на квітках. Не всі породи бджіл однаково відвідують
ентомофільні культури. Порода бджіл суттєво впливає на запилення. Значно краще
запилюють люцерну українські степові бджоли порівнянно з карпатськими,
крайнськими та кавказькими. В умовах закритого грунту ефективність запилення
карпатськими бджолами вища, ніж українськими та поліськими. Добре працюють на
запиленні соняшнику помісі української та кавказької порід.
Одним із важливих факторів ефективного запилення ентомофільних культур є
спосіб сівби та агротехнічні заходи. За широкорядного способу сівби рослини
отримують більше світла, інтенсивніше проходить процес фотосинтезу, більше
утворюється квіток, збільшується тривалість цвітіння. Надмірне внесення азотних
добрив, збільшує зелену масу та пригнічує ріст та розвиток квіток. Внесення
фосфорних, калійних добрив збільшує кількість нектару у квітках. продуктивність
ентомофільних культур.
Література
1. Зарецький Н.Н. Использование пчел в теплицах. – М.: Россельхозиздат,
1985. – 190 с.
2. Нуждин А.С. Основы пчеловодства. – М.: Агропромиздат, 1988. – 233 с.
3. Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Вища школа, 2002. – 283 с.
4. Радіонов В.В., Шабаршов І.А. Якщо ви маєте бджіл. – К.: Урожай, 1984. – 247 с.
5. Харченко П.А., Бондарчук Л.І. Використання бджіл у теплицях. – К.: Урожай, 1976.
– 37 с.
6. Черкасова В.І. Календар пасічника. – К.: Урожай, 1986. – 169 с.
7. Шеметков М.Ф., Смирнов Н.И., Советы пчеловоду. – Минск: Урожай, 1983. – 253 с.
 168
Лекція

13 Корми та годівля бджіл

План лекції:
1. Мед і перга – основний корм для бджіл.
2. Вплив якості корму на життя та розвиток бджолиних сімей.
3. Норми і техніка годівлі бджолиних сімей.
4. Вуглеводні, білкові та інші підкормки для бджіл.

1. Мед і перга основний корм для бджіл

На відміну від інших сільськогосподарських тварин бджоли самі відшукують
корми, приносять їх у гніздо, переробляють, консервують і створюють необхідні запаси
у вигляді меду і перги. Більш того, вони самі переробляють корм, перетворючи нектар
рослин на мед, а квітковий пилок – на пергу, тобто на продукти, придатні для
подальшого збереження і кращого засвоєння організмом бджіл.
У процесі еволюції у бджіл виробився інстинкт економного витрачання
кормових запасів.
Мед і перга – основне джерело енергетичних речовин для бджіл. Вони необхідні
для підтримки потрібної температури тіла бджоли і гнізда в цілому, роботи м’язів,
функціонування нервової, дихальної систем, переробки нектару, виробництва
маточного молочка, воску.
Нектар рослин в основному містить 30–60% цукру, переважно це складний
цукор – сахароза, що погано засвоюється організмом бджіл. Принесений нектар бджоли
переробляють на мед. Складний цукор бджоли розщеплюють на прості цукри –
глюкозу і фруктозу і щільно запечатують комірки восковою кришечкою. Мед має кислу
реакцію, тому може довго зберігатися. Глюкоза і фруктоза становлять 66–78% цукрів
меду, вони засвоюються у травному тракті організмом бджоли без будь–якої
попередньої переробки. Білкових речовин у медові міститься від 0,2 до 1,5%, але всі
вони відносяться до водорозчинних білків, що легко всмоктуються у кишечнику.
Активна кислотність меду в середньому становить 3,78 од. В складі меду виявлено до
120 ароматичних речовин, які надають йому аромат. У медові багато ферментів,
найбільш активні з них – інвертаза, діастаза, каталаза. Інвертаза розкладає складний
цукор на прості цукри, діастаза розкладає крохмаль, каталаза консервує калові маси у
кишечнику під час зимівлі.
 169
Мед бджоли виробляють з нектару, який збирають з медоносних рослин. За
перенесення з однієї комірки в іншу випаровують вологу і зі слиною виділяють
фермент інвертазу, яка розщеплює складні цукри на прості. Фермент амілаза
розщеплює крохмаль до простих речовин. Каталазу виробляють ректальні залози
задньої кишки.
За споживання квіткового меду в кишечнику бджоли накопичується до 1–2 %
неперетравних решток. Перга засвоюється бджолами краще, ніж пилок, але пилок має
більшу поживність.
Часто бджоли збирають й інші солодкі речовини, особливо падь – солодкі
виділення попелиць. Падь бджоли переробляють також як і мед. Падевий мед має колір
від світлого до темного, не має запаху, але солодкий на смак. У бджіл, які живляться
паддю, знижується тривалість життя і часто спостерігається їх масова загибель.
Падевий мед шкідливий для бджіл, особливо під час зимівлі. Споживання падевого
меду в зимовий період викликає у бджіл пронос, спалах нозематозу, а нерідко
призводить до загибелі.
Мед на зиму краще заготовляти у першій половині літа, коли ще немає паді. Мед
з вереску, ріпаку, свиріпи, гірчиці, соняшнику швидко кристалізується, тому його не
рекомендують для споживання взимку, тому що може викликати у бджіл спрагу.
Джерело пилку, як і нектар, знаходять бджоли–розвідниці. Пилок складається із
пилкових зерен. Бджоли приносять його на спеціальних прилаштованих на ніжках
―кошиках‖. Обніжку в кошики бджола формує під час польоту. Маса двох грудочок
пилку становить від 8 до 20 мг. Більшість бджіл збирають з квіток нектар і пилок. З якої
рослини зібрано пилок можна визначить за видом пилкових зерен. Навесні, коли
бджоли вирощують багато розплоду, до 50% льотних бджіл сім’ї збирають квітковий
пилок. Влітку, під час медозбору пилок збирають не більше 5–10% бджіл, останні
працюють на збиранні нектару.
Перга – квітковий пилок, складений і законсервований у комірках стільників,
залитий медом і запечатаний восковою кришечкою. Перга – бджолиний ―хліб‖, основне
джерело білків, жирів і мінеральних солей для бджіл. У перзі міститься до 20% білків (у
медові – 0,5%), 20% вуглеводів, 3–5% мінеральних солей, 4–15% жирів, є вітаміни,
ферменти, гормони та інші цінні речовини, необхідні для життя і розвитку бджолиних
сімей. Без перги бджолина сім’я не вирощує розплоду. Склад перги залежить від
рослин, з яких зібрано пилок. Перга відрізняється від квіткового пилку тим, що вона
стерильна, краще засвоюється і добре перетравлюється в організмі бджіл. За своїми
антибіотичними властивостями перга втричі краща за пилок.
 170
Усі поживні речовини для нормального життя і розвитку бджолиної сім’ї
бджоли отримують з меду і перги. Таким чином, бджоли мають вузьку спеціалізацію у
споживанні корму.
Для нормального життя і розмноження бджолам потрібні поживні речовини:
білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни і вода, які мають великий запас
енергії.
Організм бджіл пристосований до вузькоспеціалізованого живлення. З нектару і
пилку бджоли отримують усі речовини, необхідні для розмноження, росту, розвитку
сім’ї і виконання робіт.
Від достатнього живлення бджіл пилком та нектаром залежить їхнє здоров’я.
Нестача білкового корму значно скорочує тривалість життя бджіл і послабляює сім’ї,
зніижує продуктивність, а також запилення ентомофільних культур відкритого і
закритого ґрунту.

2. Вплив якості корму на життя та розвиток бджолиних сімей

Бджоли самі заготовляють нектар і квітковий пилок, проводять їх первинну
обробку і закладають на тривале зберігання.
Бджіл відносять до суспільних комах, вони мають велику кількість особин,
заготовляють багато корму, здатні спільно обігрівати гніздо. Важливу роль при цьому
відіграє вуглеводне живлення, яке дає великий запас енергії. Узимку температура клуба
значно знижується, в гнізді немає розплоду, сім’я зігрівається за рахунок з’їденого
корму. Основну кількість енергії сім’я витрачає протягом року на підтримання
температури гнізда в межах 34–35 ºС, а також на льотну діяльність. Щоб скоротити
затрати енергії бджіл утримувати сім’ї слід у доброякісних вуликах, захищати гнізда
від вітру й холоду за низьких температур, а влітку – від спеки, розміщувати пасіки
ближче до медоносів.
Одним із важливих аспектів живлення є створення запасів вуглеводного корму,
який може довго зберігатися без погіршення якостей. Вироблений мед не псується,
практично залишається незмінним і, як правило, не кристалізується в запечатаних
комірках стільників у гнізді.
Він доступний для живлення в будь–яку пору року. Тривале зберігання якості
меду пояснюється високою концентрацією сухих речовин заготовленого корму.
Бджоли самі регулюють потребу корму в гнізді. За появи підтримуючого взятку
збільшується кількість розплоду, за нестачі корму в сім’ї і відсутності його в природі
знищують трутнів.
 171
В умовах білкового голоду виховання розплоду припиняється, бджоли
викидають личинок із комірок. Іноді виникають захворювання – білкове голодання або
дистрофія бджіл. Такі бджоли мають низьку масу, короткий період життя, у сім’ях
зменшується воскова та медова продуктивність.
Дослідженнями встановлено, що протягом року одна бджолина сім’я, залежно
від сили, кількості розплоду, кліматичної зони витрачає 90–110 кг меду і 25–30 кг
перги. Маса перги в одній комірці – 102–175 мг, один стільник важить у середньому –
1,0–1,5 кг. За зимовий період споживання меду становить лише 10% від річної потреби
в кормі. Найбільше корму бджоли витрачають в активний період. У південних районах
України період вигодування розплоду значно довший, тому потреба корму бджолами,
буде більшою. За відсутності перги в ранньовесняний період, бджоли не вирощують
розплід. Для вирощування одного кілограма бджіл треба не менше одного кілограма
квіткового пилку або перги, і стільки ж меду, тому в період інтенсивного розвитку
бджолиній сім’ї потрібно на добу 300–400 г квіткового пилку. Перга потрібна для
годування личинок робочих бджіл і трутнів з трьох до семиденного віку. Інтенсивне
годування молодих бджіл пилком збільшує тривалість їх життя. У разі забезпечення
сімей пилком, при підготовці бджіл до зимівлі, у їх тілі накопичується кількість
поживних речовин та збільшується маса жирового тіла, внаслідок чого бджоли
осіннього виводу на відміну від літних живуть довше і успішно переносять холод. За
нестачі, відсутності перги або пилку маса бджіл восени не збільшується. Нестача
білкового корму в раціоні бджіл може призвести до появи захворювань – нозематозу,
інвазійних та інфекційних захворювань. Бджолині сім’ї, що зимують з достатньою
кількістю перги, навесні вирощують більше розплоду. Взимку бджоли споживають
мед, а з лютого, як правило, їм уже потрібен білковий корм для годівлі личинок.
Залежно від кліматичних умов, узимку на одну бджолину сім’ю потрібно
залишати в гнізді 2–3 стільники з пергою.
Мед – вуглеводний корм, що потрібен для годівлі личинок і дорослих бджіл. До
його складу входять понад 300 корисних речовин, які засвоюються організмом, – це
вуглеводи, білки, жири, мінеральні речовини, вітаміни, ферменти, кислоти (кислотність
меду – 4,0) антибіотики, біогенні стимулятори.
Питання правильного кормового забезпечення мають важливе економічне
значення, тому що вартість кормів для бджіл становить 40–50% усіх витрат на
бджільництво.
Достатньо доброякісні кормові запаси – основа утримання сильних бджолиних
сімей, що сприяє отриманню високих медозборів у несприятливі роки. За достатньої
 172
кількості кормових запасів матка відкладає більше яєць, сім’я швидко розвивається
навесні й нарощує до головного медозбору велику силу.
Під час медозбору бджоли посилено виділяють фермент інвертазу для
розщеплення сахарози на прості цукри. Виділення цього ферменту залежить від вмісту
білка в кормі. Бджоли виділяють віск і будують стільники за наявності в гнізді перги
або в природі квіткового пилку.
Здатність відтворювати нащадків, матки і трутні виявляють за повноцінної
годівлі. До парування придатні трутні, вирощені в сім’ях з достатніми запасами перги.
Найбільш поживним і повноцінним з усіх видів кормів є маточне молочко –
корм для маточних личинок. Це секрет глоткових і частково верхньощелепних залоз
молодих бджіл–годувальниць. Він має білу, напівпрозору консистенцію зі специфічним
запахом і кислуватим смаком. Маточне молочко багате білками, жирами, вуглеводами,
амінокислотами і вітамінами.
Молочко, призначене для годівлі личинок робочих бджіл, за своїм складом
відрізняється від молочка для личинок маток. Склад молочка з віком личинок
змінюється. В перші дні їх життя воно рідке (26,5% сухої речовини), в наступні дні
більш густе (35,1% сухої речовини), в ньому зменшується кількість білка і збільшується
кількість цукру. Личинковий корм багатий амінокислотами, вітамінами, мінеральними
солями і має бактерицидні властивості. Крім цього, маточне молочко містить речовини,
що прискорюють розвиток та дозрівання маток, сприяють розвитку яєць в їх яєчниках.
Для виготовлення личинкового корму (медово–пергова суміш сметаноподібної
консистенції) бджолам–годувальницям потрібна вода. Як правило бджоли–водоноси –
це старі бджоли. Щоденна потреба бджолиної сім’ї у воді становить у середньому 150
г, в період інтенсивного розвитку сімей потреба у воді збільшується до 200 г, особливо
в ранньовесняний період, тому на пасіці слід організувати водопостачання.

3. Норми і техніка годівлі бджолиних сімей

Норма і техніка годівлі залежить від зональних умов, сили і породних
особливостей бджолиних сімей, системи утримання і технічної забезпеченості пасіки.
Важливе значення має порода бджіл, спосіб зимівлі бджолиних сімей, на волі
або в зимівнику, тривалість періоду активної діяльності сімей і зимового спокою.
Незалежно від умов утримання, в бджолиних сім’ях обов’язково постійно повинні бути
запаси якісних кормів у достатній кількості. За великих запасів у гніздах сімей
доброякісного квіткового меду, бджоли мало витрачають енергії на переробку корму.
 173
Протягом зимівлі, до весняного періоду, в кишечнику бджіл накопичуються
екскременти.
Показник річної потреби бджолиної сім’ї в кормах повинен враховуватись при
організації бджологосподарств для оцінки медового запасу місцевості, визначення
оптимального розміру пасік, з метою забезпечення кормовою базою. Річну потребу
визначають за кількістю корму, необхідною для підтримання життя дорослих особин
сім’ї протягом року, вигодовування розплоду, виділення воску, а також для роботи
льотних бджіл. Досліди науковців показали, що на виділення 1 кг воску бджоли
витрачають додатково 3,5 кг меду. За відсутності білкового корму, бджоли віск не
виробляють. Крім кормового меду, планують товарний мед. Потреба меду взимку
залежить від кількості вуличок бджіл у сім’ї. На зимовий період у середньому на одну
вуличку необхідно 2,0–2,5 кг меду, що становить до 10% від річної потреби сім’ї в
кормі. Безумовно, ці показники орієнтовні, але ввжають що в північній частині України
бджолина сім’я в середньому споживає протягом року 75–80 кг вуглеводного корму, в
південній частині – 85–90 кг. Сильна сім’я за сезон приносить до 30 кг квіткового
пилку, що використовується на вирощування розплоду. Сім’ї без перги весною
вирощують на 15% менше розплоду. Доведено, що в кожній сім’ї з осені має бути 1–2
стільники з пергою. Готуючи сім’ї до зимівлі, в їх гніздах наприкінці літа залишають
18–20 кг меду, а для зимівлі надворі 23–25 кг. Кращим для зимівлі є мед з весняних
медоносів. Мед, що швидко кристалізується взимку, недоступний для споживання
бджіл під час зимівлі, це стосується і соняшникового, гірчичного та рапсового медів. За
наявності в медові паді, його відкачують, а бджолам дають цукровий сироп 60%
концентрації.
Падевий мед містить багато мінеральних речовин, надлишок яких викликає
порушення мінерального живлення у організмі бджіл. Різницю хімічного складу меду
різного походження наведено у таблиці 16.
Після зимівлі запаси меду в сім’ї підтримують на рівні 8–10 кг. Нестача меду в
гнізді знижує темп нарощування бджіл до медозбору. Нестачу корму у вуликах восени
поповнюють за допомогою цукрового сиропу, 60% концентрації.
Заміна меду цукром на зимово–весняний період має супроводжуватися
створенням запасів перги в гнізді, а в разі потреби – й білковими підгодівлями після
весняного обльоту.
 174
Таблиця 16
Хімічний склад вуглеводних кормів бджіл, % (за Оржевським М. Д., 1958)

Азотисті речовини
Тростинний цукор

Органічні кислоти
Інвертний цукор

Інші речовини
Мінеральні
Вид корму

Декстрини

речовини
та білки
Вода

Нектар 78,78 7,57 11,42 0,21 0,10 1,62 0,19 0,11

Квітковий 18,23 75,32 1,27 0,42 0,07 3,61 0,22 0,86
мед
Падь 24,80 28,50 16,10 - - 27,40 3,20 -
Падевий 17,02 65,23 4,84 0,82 0,18 10,03 0,96 0,92
мед

Поповнення запасів меду цукровим сиропом потрібно проводити наприкінці літа

без запізнення, щоб переробкою цукру були зайняті переважно старі бджоли, які
восени відмирають. Затримка з підгодівлею призводить до залучення більшої кількості
бджіл для переробки сиропу, нарощуваних для зимівлі. Вони швидко спрацьовуються,
їхній вік життя скорочується, а за ураження вароатозом сім’ї дуже послаблюються, а то
і гинуть на початку зимівлі. Термін поповнення кормових запасів у Степовій зоні
України – перша половина вересня.
Підгодівлю бджолиних сімей проводять у спеціальних годівницях цукровим
сиропом. Для годування бджіл існує багато годівниць різних конструкцій. Щоб не
порушити клуб сім’ї доцільно використовувати стельові годівниці, де корм
розташований зверху над гніздом, він теплий і завжди доступний бджолам. У теплу
погоду можна користуватися рамковими годівницями, які ставлять збоку гнізда.
Залежно від сили сім’ї і пори року в годівницю наливають по 2–4 л сиропу 50–60%
концентрації. Сироп не можна кип’ятити. Рано навесні бджіл зручно підгодувати
цукрово–медовим тістом (канді). На 4 кг цукрової пудри беруть 1 кг меду і 50 г води.
Порівняно з сиропом канді має певні переваги. Згодовування такого корму не викликає
вильотів бджіл і не призводить до їхньої загибелі. Тісто у вигляді млинця масою 0,5–
0,8 кг кладуть поверх гнізда на поліетиленову плівку, зверху також накривають
плівкою, знизу роблять 2–3 щілини для повільного доступу бджіл до канді. Гнізда
добре утеплюють. Вологість у гнізді не збільшується, бджоли мають вільний доступ до
канді.
 175
Весняними підгодівлями поповнюють запаси корму до 8–10 кг на сім’ю та
прискорюють їх розвиток. Якщо вони були малими ще з осені, то готують необхідну
кількість сиропу для всієї пасіки 50% концентрації і наливають його в годівниці по 1–2
літра. Підгодівлю проводять кілька разів. На великих пасіках застосовують механізацію
приготування, транспортування та роздавання цукрового сиропу за допомогою
спеціального обладнання. До цукрового сиропу можна додати різні стимулятори в
дозах відповідно до рекомендацій.
Якщо в зоні льоту бджіл на пасіці весною медоносна база бідна, підгодівлю
цукровим сиропом проводять малими дозами – 0,5–1,0 л, один раз на кілька днів. За
підкормки малими порціями збільшується яйценосність маток і вирощування розплоду.

4. Вуглеводні, білкові та інші підкормки

Підкормку бджолиних сімей проводять:
- для поповнення запасу кормового меду в гніздах бджіл за нестачі меду у вуликах
весною, до появи в природі квіткових медоносів, що виділяють значну кількість
нектару;
- для стимулювання вирощування розплоду за відсутності квіткових медоносів;
- для поповнення кормових запасів, необхідних бджолам на зиму, і заміни
недоброякісного меду, з метою покращування зимівлі.
Вуглеводні підкормки.
Дорослі бджоли тривалий період можуть живитися цукровим сиропом, але
вирощувати розплід, виділяти віск, інтенсивно збирати нектар, а також виконувати інші
роботи вони не можуть, тому що цукор – вуглеводний корм, в якому немає життєво–
необхідних речовин.
За нестачі меду в гнізді навесні сім’ї годують цукром. Іноді пасічники восени
відбирають з гнізд бджіл частину кормового меду, а замість нього дають цукровий
сироп, яким бджоли живляться весною. Для поповнення кормових запасів, навесні
сім’ям дають густий корм (на 1 л води 2 кг цукру) і великими порціями (4–6 л). Цей
захід проводять увечері (на ніч), що зменшує втрати бджіл, а також крадіжки. При
цьому гніздо добре утеплюють, а льотки скорочують.
Наявність нектару в природі – важливий фактор розвитку бджолиних сімей,
збільшення кількості розплоду.
Навесні, як правило, погода нестійка, в природі відсутній нектар, але це є
відповідальним періодом для нарощування бджіл до головного медозбору. Пасічники
навесні створюють штучний підтримуючий взяток. Для цього щоденно або через день
 176
бджіл підгодовують невеликими порціями медового сиропу (1 кг меду на 0,5 л води),
або рідким цукровим сиропом (1 кг цукру на 1 л води).
Вимушена підкормка стимулює діяльність бджіл за теплої погоди і збільшує
відкладання маткою яєць.
Бджоли однаково добре забирають сироп у концентрації 1:1, 1,5:1, 2:1.
Рідкий сироп доцільно давати для стимулювання відкладання яєць маткою,
густіший – для поповнення запасів корму на зиму. Варити сироп не можна, тому що
варений він непридатний для використання. На великих пасіках сироп роздають за
допомогою шланга і дозатора теплим (35–40 ºС) у годівниці над гніздами. На
приватних невеликих пасіках сироп роздають із ручного посуду. Замість годівниць
використовують скляні банки різного об’єму, залежно від потреби сім’ї в кормі та
кількості бджіл.
З метою кращого засвоєння підкормки бджолами, в цукровий сироп додають
мед. Інверсія сахарози за допомогою ферментів меду полегшує переробку сиропу
бджолами. Для цього на 100 л сиропу додають 5–10 кг меду, добре розмішують і
ставлять на кілька днів у теплу кімнату. Під дією інвертази сахароза розщеплюється на
глюкозу і фруктозу. Існують рекомендації з обробки цукрового сиропу оцтовою
кислотою. Додавання 0,3 см³ концентрованої оцтової кислоти на 1 кг цукру в сиропі
поліпшує зимівлю бджіл і посилює весняний розвиток сімей.
Підгодівля бджіл – справа трудомістка, тому весною бджіл зручно
підгодовувати цукрово–медовим тістом (канді). На 4 кг цукрової пудри беруть 1 кг
меду та 100 г води. Тістоподібний корм має певні переваги. Виробляти його можна в
будь–яку пору року. Згодовування такого корму не викликає вильотів бджіл і не
спричиняє їх загибель. Канді у вигляді млинця масою 0,5–0,8 кг кладуть поверх гнізда,
обгорнутим у поліетиленову плівку, знизу роблять прорізи для доступу бджіл.
На багатьох пасіках використовують цукрово–медове тісто, що поліпшує якість
розплоду. Готують цукрово–медове тісто таким чином: беруть 80 кг цукрової пудри, 19
кг рідкого меду і 1 л води. Твердий мед розігрівають за температури не більше 50 ºС. У
розігрітий рідкий мед вливають воду і замішують до густоти тіста.
У практиці бджільництва відомо багато спроб використовувати для годівлі
бджіл інші солодкі речовини: кленовий і березовий сік, крохмальну патоку, відходи
цукрової і кондитерської промисловості, але вони не можуть бути використані як корм
у зимовий період.
 177
Білкові підкормки.
Якщо в гніздах немає перги, а в природі відсутні пилконоси, бджолам тимчасово
дають замінники білкового корму (сухі дріжджі, свіже або сухе коров’яче молоко, соєве
борошно, жовток і білок курячих яєць та інші). Жоден з названих кормів не замінює
квітковий пилок.
Нині найбільш поширений спосіб підгодівлі бджолиних сімей обніжжям, яке
заготовляють за допомогою пилковловлювачів і зберігають у сухому вигляді або в
суміші з медом чи цукровою пудрою. Перед розкладанням у вулик суміш збагачують
цукровою пудрою у 2–3 рази, додаючи теплий сироп і розмішуючи до тістоподібної
маси. Вміст пилку в цукрово–пилковій суміші становить до 20%. Порції 500–700 г
загортають у поліетиленову плівку і кладуть поверх стільників. Знизу має бути щілина
для доступу бджіл.
Для приготування корму із сухого обніжжя додають чотири частини цукрової
пудри і насипають у комірки стільників. Стільники в гніздо ставлять поряд із
розплодом. Для посилення льоту й запилювальної діяльності бджіл у теплицях пилок
згодовують у порошкоподібному стані.
Одним із способів запобігання білкової дистрофії є підгодівля цукровим тістом,
до якого додають порошкоподібне обніжжя. Суміш містить 2% пилку і
використовується, переважно, для весняних підгодівель.
За відсутності натурального білкового корму бджіл підгодовують різними
замінниками. Білкові добавки запобігають різкому виснаженню організму, подовжують
період вигодовування розплоду без запасів перги. Бджоли споживають їх до появи в
гнізді квіткового пилку.
Як білковий корм бджолам дають знежирене соєве борошно дрібного помолу.
Його насипають тонким шаром на листи фанери на краю пасічного тічка. Навесні за
відсутності квіткового пилку в гнізді бджоли беруть будь–яке борошно.
Добре використовують бджоли суміш у складі соєвого борошна та пилку в
співвідношенні 3:1, тісто готують на сиропі, додають цукор, щоб у суміші його було не
менше 50%. За рецептом М. Г. Гайдака корм готують з трьох компонентів: соєвого
знежиреного борошна (60%), сухого знежиреного молока (20%) і сухих пекарських
дріжджів (20%). Дріжджі, незалежно від способу згодовування, перед використанням
потрібно прокип’ятити з водою протягом 20 хвилин. Білкове тісто намащують на
стільник і ставлять біля розплоду або кладуть коржики над гніздом.
Як білкову підкормку з цукровим сиропом дають 20% коров’ячого молока. З
початку молока дають лише 10%, поступово збільшуючи. Його вливають до
 178
охолодженого сиропу. Корм дають у годівницях по 200 г на добу. Замість свіжого
молока можна використати сухе – 250 г порошку на 875 г води.
Ефективною є підгодівля бджіл дріжджами. Готують цукровий сироп у
співвідношенні 1:1. Зважують 250 г пекарських дріжджів, ретельно перемішують з
невеликою кількістю цукрового сиропу. Однорідну масу змішують з рештою (5 літрів)
цукрового сиропу і кип’ятять протягом 15–20 хвилин. Таким чином, один літр сиропу
містить 50 г дріжджів. Сухих пекарських дріжджів потрібно брати в чотири рази
менше, ніж свіжих.
Стимулюючі підкормки.
У Миколаївському аграрному університеті розроблено біологічно–активні
підкормки – гідролізин Л-103, апістимулін і спірулина.
Гідролізин Л-103 – це екологічно чистий, біологічно активний препарат групи
білкових гідролізатів. Отриманий шляхом гідролізу крові великої рогатої худоби,
містить амінокислоти у вільному стані та у вигляді простіших пептидів, багатий склад
мікро– і макроелементів та інших біологічно активних речовин. Згодовують бджолам
гідролізин Л-103 у суміші з цукровим сиропом 50% концентрації в дозі 15–20 мл на 1 л
або 40–50 мл на 1 кг канді. Додавання гідролізину Л-103 до корму активізує роботу
бджіл і підвищує яйценосність маток, збільшує стійкість організму бджіл до
захворювань.
Апістимулін – продукт крові великої рогатої худоби і квиткового пилку з
додаванням мікроелементів. Наявність в його складі амінокислот у вільному вигляді,
мінеральних речовин та біологічно–активних речовин виявляє стимулюючу дію на
життєздатність бджолиної сім’ї, збільшує тривалість життя бджіл на 16–22 діб, до 50%
збільшується плодючість маток. Рекомендовано використовувати апістимулін у
ранньовесняний і осінній періоди життя бджіл в складі канді – 30 мл, з цукрового
сиропу – 10 мл.
Спірулина – являє собою порошок одноклітинних водоростей синьо–зеленого
кольору, цілком позбавлений токсичних та антигенних властивостей. Добре поїдається
бджолами в рідких і тістоподібних підкормках. Оптимальною дозою спіруліни в рідких
підкормках є 150 мг на 1 л цукрового сиропу, в тістоподібних підкормках – 300 мг на 1
кг канді. Біологічні властивості спіруліни позитивно впливають на тривалість життя,
масу бджіл і репродуктивну якість маток. Використання біологічно–активної підкормки
в осінній період сприяє нарощуванню фізіологічно повноцінних бджіл, збереженості
бджіл у зимовий період і активному розвитку навесні. Застосування біологічно–
 179
активних підкормок у ранньовесняний період є ефективним прийомом інтенсивного
нарощування сили сімей до раннього медозбору.
Квітковий мед має активну кислотність набагато більшу, ніж падевий. У
регіонах, де бджоли зимують на медові з домішкою паді, вони часто хворіють на
пронос. Додавання весною до корму кислоти, після виставки бджіл, виявляє
благотворну дію. Тому за підкормки бджіл у весняний період до цукрового сиропу (1:1)
додають 3 г на 1 кг цукру оцтової або лимонної кислоти. Давати таку підкормку слід
після очисного обльоту.
Позитивну дію на бджіл виявляють мікроелементи, особливо – кобальт.
Додавання кобальту до цукрової підкормки збільшує кількість розплоду на 12,5%, а
навесні – до 25%. Рекомендована доза – 8 мг кобальту на 1 л цукрового сиропу.
У продаж кобальт надходить у вигляді сполучення хлористого кобальту і
сірчанокислого кобальту. Щоб мати 8 мг кобальту, необхідно взяти в 3 рази більше
сполучення кобальту. Для бджіл продають спеціальні пігулки, що містять кобальт.
Одна пігулка містить 960 мг хлористого натру і 40 мг хлористого кобальту.
На два літра цукрового сиропу потрібно брати одну пігулку. Кобальт можна
додавати до рідких білкових підкормок.
У ранньовесняний період бджолам дають підкормку цукровим сиропом 60–
процентної концентрації або канді, весною і влітку 40–50–процентної концентрації,
восени – для поповнення кормів дають цукровий сироп 60–процентної концентрації, а
для стимулювання яйценосності матки – 40–50–процентної концентрації.

Література
1. Лебедев В.И., Билаш Н.Г. Биология медоносной пчелы. – М.: Агропромиздат, 1991. –
235 с.
2. Мовсу-Заде К.К., Берестов В.А. Гидролизаты белка в ветеринарии. – Петрозаводск
―Карелия‖, 1989. – 150 с.
3. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
4. Таранов Г.Ф. Корма и кормление пчел. – М.: Россельхозиздат, 1986. – 156 с.
5. Тименский П.И. Сезонные работы в пчеловодстве. – М.: Агропромиздат,
1989. – 206 с.
6. Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 295 с.
7. Шевчук М.К. Пасіка, бджоли, мед. – Карпати, 1974. – 238 с.
 180
Лекція

14 Осінні роботи на пасіці та зимівля бджіл

План лекції:
1. Осіння ревізія на пасіці та її мета.
2. Нарощування бджолиних сімей до зимівлі.
3. Заміна, поповнення та оцінка кормових запасів у сім’ях на зиму.
4. Способи комплектування гнізд до зимівлі.
5. Способи зимівлі бджолиних сімей та характеристика зимівників.
6. Догляд за бджолиними сім’ями в зимовий період.

1. Осіння ревізія на пасіці та її мета

У кінці літа, після медозбору, бджолині сім’ї підвозять до пасічної садиби або до
пізніх медоносів і проводять детальну перевірку бджолиних сімей – на практиці вона
відома під назвою головна осіння ревізія. Мета осінньої ревізії – виявити кількість
бджолиних сімей на пасіці, перевести відводки в основні сім’ї, дати господарську
оцінку кожній бджолиній сім’ї за результатами її роботи протягом сезону. Визначити
силу сімей (у вуличках), кількість корму (меду – кг, перги – стільників). Наявність
захворювань, стан вуликів та стільників.
Підраховують кількість одержаної продукції: організовано нових бджолиних
сімей, відводків, бджолиних пакетів, бджолиних маток та іншої продукції. Скільки із
них реалізовано. Одержано меду всього (валового), відкачано, наявність кормового
меду. Скільки відбудовано стільників. Яка медова і воскова продуктивність пасіки і
однієї бджолиної сім’ї.
Кращі сім’ї виділяють для вивчення їх зимостійкості. Проводять повну оцінку
якості бджолиних сімей пасіки.
У цей період у гніздах мало відкритого розплоду, тому доцільно бджолині сім’ї
обробити лікувальними препаратами проти захворювань.
Ревізія пасіки, пов’язана з повним розбиранням гнізд сімей і створенням
сприятливих умов для осіннього розвитку сімей. Чим раніше буде проведено ревізію,
тим більше часу залишиться для усунення виявлених недоліків і кращої підготовки
пасіки до зимівлі.
 181
Одночасно з осінньою ревізією на племенних пасіках проводять щороку
бонітування бджолиних сімей і організацію племенного ядра, з метою подальшого
поліпшення якості сімей та збільшення їх продуктивності.
Після проведення осінньої ревізії проводять підготовку бджолиних сімей до
зимівлі. Основним завданням у цей період є нарощення сили сім’ї з достатньою
кількістю бджіл та якісними кормами.
Підраховують кількість відбудованої вощини, отриманого воску від
перетоплення вибракуваних стільників, збірного воску, на основі чого складають
восковий баланс пасіки.

2. Нарощування бджолиних сімей до зимівлі

Нарощування бджолиних сімей узимку головним чином залежить від погодних
умов, сили сім’ї, наявності підтримуючого взятку, віку матки.
Краще зимують сильні сім’ї (економно споживають корм, легше підтримують
належну температуру в клубі гнізда). Роботами В. А. Нестерводського (1966)
підтверджено, що на одиницю маси бджіл сильні сім’ї порівняно зі слабкими
витрачають менше корму, мають менше підмору, бджоли майже не хворіють на пронос.
Існує прямий зв’язок між силою сімей восени і кількістю вигодуваного розплоду
навесні. Бджоли, які народжуються в липні, до зими не доживають. Найбільш
довговічні ті, які виводяться з яєць, відкладених у серпні – першій половині вересня.
У цей період потрібно створювати сприятливі умови для відкладання яєць
матками. Важливо стежити за тим, щоб бджолині сім’ї мали достатню кількість корму,
залежно від сили сім’ї. Весною матки інтенсивно відкладають яйця і за відносно
невеликих запасів корму. Восени бджоли економно витрачають корми, тому вони
припиняють вигодовувати розплід, якщо в гнізді менше 8 кг корму. Добре стимулює
роботу маток невеликий осінній медозбір. Якщо в радіусі льоту бджіл немає медоносів,
пасіку перевозять на пожнивні ентомофільні культури або на різнотрав’я. Ці умови
забезпечать нарощування повноцінних бджолиних сімей. У разі повної відсутності
медоносів чи тривалої негоди, роботу маток активізують, розпечатуючи запасні
маломедні рамки, які ставлять за діафрагму, або згодовуючи бджолам протягом двох–
трьох тижнів по 5–6 кг цукру, у вигляді цукрового сиропу 50–процентної концентрації.
Якщо в другій половини серпня розплід займає 5–6 рамок, то це гарантує одержання 2
кг молодих бджіл, що забезпечить благополучну зимівлю сімей.
Молоді матки восени довше відкладають яйця, ніж старі. Сім’ї з однорічними
матками восени мають розплоду в два рази більше, ніж з трирічними. Слабкі сім’ї
 182
поповнюють печатним розплодом з інших сімей. За нестачі кормів мед дають з інших
сильних сімей, які взмозі переробити цукровий сироп без ослаблювання сім’ї, (таблиця
17).
Таблиця 17
Результати зимівлі сімей різної сили
Сила сімей, вулички
дві сім’ї по 4-5
Показники
8-9 6-7 4-5 вуличок в
одному вулику
Спожито корму
протягом зими на 1,0 1,3 1,9 0,9
вуличку бджіл, кг
Кількість підмору
на вуличку бджіл, 9,4 19,2 32,2 9,2
г
Кількість сімей з
ознаками - 1,8 18,5 -
проносу, %

Як говорилося раніше, за інтенсивного збирання і переробки нектару бджоли

швидко спрацьовуються і відмирають. Кількість розплоду, яка є в сім’ях на той час, не
може поповнити посилений відхід бджіл. Розмір гнізда не відповідає силі сімей, яка з
кожним днем зменшується. Тому зайві рамки, що не вкриті бджолами, видаляють,
залишаючи стільники з медом та розплодом. Якщо на поганих рамках є розплід, їх
ставлять з краю гнізда, а після виходу бджіл з комірок – видаляють.
У середину гнізда ставлять світло–коричневі стільники з медом і пустими
комірками для відкладання яєць маткою. Так здійснюється попереднє скорочення гнізд.
Остаточно його завершують приблизно в кінці вересня – початку жовтня після виходу
всього розплоду.
Сім’ям з недостатньою кількістю корму підставляють медові рамки з інших
вуликів або заготовлені раніше.
У вересні настають прохолодні ночі, тому гнізда бджіл утеплюють.
Під час ревізії часто виявляють сім’ї без маток і розплоду, їм обов’язково дають
контрольну рамку з молодими личинками. Поява на ній свищових маточників свідчить
про відсутність матки. Матку підсаджують із числа запасних.
 183
В осінню пору, коли немає взятку, сім’ї бджіл слід оглядати вранці або увечері,
за відсутності льоту бджіл. Доцільно використовувати спеціальну палатку, якою
накривають вулик, перешкоджаючи проникненню чужих бджіл.

3. Заміна, поповнення та оцінка кормових запасів у сім’ях на зиму

При нестачі корму взимку бджолині сім’ї підгодовують цукровим сиропом. За
даними досліджень, на одну бджолину сім’ю на зимово–весняний період його треба
залишати 20–25 кг, а нуклеусу – 8 кг меду. За визначення кількості корму на зиму
враховують силу сім’ї та спосіб зимівлі. Прийнято, що на одну вуличку достатньо 2,0–
2,5 кг меду.
Найкращим кормом для бджіл є квітковий мед, зібраний весною або в першій
половині літа. Іноді бджіл підгодовують, коли меду в гнізді мало або він не придатний
для споживання взимку. Мед з ріпаку, гірчиці, свиріпи кристалізується в комірках ще
до настання зими. Погано використовують бджоли мед із соняшнику і непридатний з
вереску. Не пізніше 15 серпня перевіряють мед на наявність паді.
Згодовування восени бджолам цукрового сиропу негативно впливає на їх стан.
Якщо заміна корму неминуча, робити її слід якомога раніше, поки в сім’ях є бджоли
старшого віку, які працювали під час медозбору. Пізня підгодівля сиропом, що
затягується до середини вересня, стає основною причиною відмирання значної
кількості бджіл узимку. Багато пасічників зміщують поповнення запасів зимового
корму на більш ранні строки і закінчують цю роботу в третій декаді серпня.
За нестачі меду бджолам згодовують цукровий сироп з розрахунку 5–8 кг на
сім’ю. Сироп доцільно давати великими порціями – по 3–4 кг, щоб матки не могли
розвити інтенсивну яйцекладку. Досліди показують, що бджоли сильних сімей менше
зношуються, ніж слабких, тому слабкі сім’ї краще забезпечувати готовим медом.
За відсутності в природі медоносів бджолам дають цукровий сироп невеликими
порціями для стимулювання нарощування бджіл, але не пізніше 20–25 вересня. Занадто
пізнє виведення бджіл небажане, вони не встигнуть облетітися і взимку дуже непокоять
клуб, а частіше гинуть. Щоб припинити відкладання яєць у таких сім’ях, гнізда
охолоджують, знявши утеплення.
За наявності на пасіці хвороби – нозематоз, в цукровий сироп додають
фумагилін, нозематин. При гнильцових захворюваннях – антибіотики. За температури
6–10 ºС (коли бджоли щільно сидять на стільниках) бджіл обробляють біпіном проти
вароатозу. Одну ампулу (1мл) концентрату біпіну розчиняють у 2 л води кімнатної
 184
температури і вливають, у кожну вуличку, по 10 мл розчину. Розчин має білуватий
колір.
У багатокорпусних вуликах запас корму створюють у стільниках другого ярусу,
а внизу відбувається нарощування бджіл. Гніздо бджіл, що готується до зими в будь–
якому вулику, має бути обладнане вентиляцією. Для зимівлі на дворі бджоли
споживають меду на 20% більше, ніж у зимівнику.
Для зимівлі бджолиних сімей важливим фактором є якість корму. Якість меду
остаточно перевіряють, використовуючи спеціальні методи. При цьому слід знати, що
падевий мед може бути на різних стільниках у запечатаних і відкритих комірках.
Зразки для аналізу меду беруть з різних частин стільника чайною ложкою або
шпателем. Зразки нумерують за номерами бджолиних сімей. Існує два основних
способи перевірки меду на наявність паді – вапняна й спиртова реакції.
Вапняна реакція. Беруть одну частину меду, до неї додають стільки ж
дистильованої води. Розчиняють до рівномірної консистенції. У пробірки наливають
розчин і додають таку ж кількість вапняної води, добре перемішують скляною
паличкою, підігрівають до кипіння. Під час закипання проби з падевим медом розчин
мутніє, з’являються клапті бурого кольору, які з часом випадають в осад.
Розчин з квіткового меду під час кип’ятіння лишається прозорим і осаду не
утворює.
Вапняну воду готують такимчином: свіже гашене вапно заливають водою в
пропорції 1:1, добре збовтують. Після відстоювання переливають в інший посуд.
Спиртова реакція. Пробу меду розчиняють у такій же кількості дистильованої
води. До розчину додають 10 частин етилового спирту (96%). Добре збовтують. За
наявності паді розчин мутніє і з’являється осад. Розчин квіткового меду, крім
гречаного, осаду не дає. Гречаний мед має багато мінеральних речовин, тому його
розчин мутніє.

4. Способи комплектування гнізд до зимівлі

Період зимового спокою і результати зимівлі мають важливе значення в житті
бджолиної сім’ї. Від того, як бджоли перенесли зимівлю значною мірою залежить
характер розвитку бджолиних сімей і їх продуктивність у наступному сезоні. Пасічники
говорять, що бджільницкий сезон починається з підготовки сімей до зимівлі.
Починають збирати гнізда сімей на зиму після припинення відкладання маткою
яєць та виходу всього розплоду. До того часу падевий мед повинен бути замінений на
доброякісний квітковий мед або цукровий сироп, зайві стільники з гнізда видалені. В
 185
гніздах бджіл залишають стільки стільників, скільки обсиджують бджоли. Сильні сім’ї
в цю пору займають 9–10 стандартних гніздових стільників, або до 16–18 стільників у
багатокорпусних вуликах. Не можна залишати в середині гнізда пусті або маломедні
стільники. Стільники з розплодом, що розташовані в центрі, прибирають ближче до
краю. Після виходу розплоду їх видаляють зі гнізда.
Правильно сформоване гніздо відповідає силі сім’ї, містить достатню кількість
корму, доступного для бджіл у будь–який період зимівлі. Формування гнізд потребує
багато часу, оскільки доводиться підбирати придатні для зимівлі стільники і поступово
видаляти зайві. Гнізда бджіл формують за декілька етапів, у міру звільнення рамок від
розплоду і відходу старих бджіл. Стежать, щоб у бджолиних гніздах не було світлих
щойно відбудованих стільників, у яких ще не виводився розплід. Такі стільники
називають холодними. Бджоли, групуючись у клуб, уникають їх. У центрі гнізда такий
стільник може спричинити поділ клубу на дві частини та загибель бджіл. Не бажано
залишати в гнізді на зиму дуже старі, темні стільники. В їх комірках є первинні
кристали, що прискорюють кристалізацію меду, що ускладнює зимівлю. Старі
стільники також можуть бути джерелом інфекційних захворювань бджіл. Не можна
залишати в гнізді стільники, в яких менше 2–х кг меду. Для живлення взимку бджолам
потрібна перга, яку влітку бджоли заготовляють і заливають медом. Взимку в гнізді
залишають 2–3 таких стільники.
На практиці пасічники застосовують різні способи формування гнізд, найбільш
поширені – двобічний (симетричний), кутом, і ―бородою‖.
1. Двобічний спосіб формування гнізд – це коли стільники з найбільшою кількістю
меду ставлять по краях гнізда, а з меншими запасами – в центрі, біля льотка. Цей спосіб
використовують для бджолиних сімей, силою не менше дев’яти вуличок. Основні
кормові запаси розташовують з країв гнізда, далі ставлять стільники з пергою, у
середині – маломедні, але на рамці не повинно бути менше 2 кг запечатаного меду. З
країв кількість меду в стільниках має бути не меншою 3,5 кг, потім – 3,0 кг, 2,5 кг, у
центрі – 2,0 кг і більше. Загальна кількість меду в гнізді повинна бути 2,0–2,5 кг на
вуличку бджіл.
2. Спосіб кутом застосовують для середніх сімей силою 7–8 вуличок. Основні кормові
запаси розташовують з країв. З одного боку гнізда ставлять повномедні стільники
вагою по 3,5–4 кг, далі – стільники з меншою кількістю меду, але на стільнику повинно
бути не менше 2 кг запечатаного меду.
 186
3. ―Бородою‖ – спосіб застосовують у слабких сім’ях і нуклеусах, що мають силу
менше шести вуличок. Повномедні стільники розташовують у середині гнізда, тобто
―бородою‖, а по краях – маломедні, у яких міститься не менше 1,5 кг меду.
Жоден з названих способів складання гнізд не гарантує благополучної зимівлі,
якщо кількості меду недостатньо або він неякісний. Коли в кожному залишеному
стільнику не менше 2,5 кг меду, то немає потреби дотримуватися певного порядку в їх
розміщенні: меду бджолам вистачить у будь–якій вуличці. Зимуючи надворі, бджоли
споживають корму на 17–20% більше, ніж у доброму зимівнику. В цьому разі, в
кожному стільнику треба залишати не менше 2,5 кг меду.
За утримання бджіл на ―теплий занос‖ (стільники ставлять паралельно льотку),
стільник, що знаходиться біля льотка, повинен мати меншу кількість меду, а далі -
запаси його поступово збільшуватимуться до задньої стінки. Так формують гнізда у
вуликах–лежаках.
За утримання бджіл у багатокорпусних вуликах ця робота спрощується. Сильні і
середньої сили сім’ї зимують у двох корпусах (навіть неповних). Верхній корпус
займають повномедні стільники, а в нижньому достатньо мати не більше 1 кг меду на
кожній рамці. При цьому слід враховувати, що два корпуси залишають в зиму, коли з
осені бджоли займають повністю ці корпуси.
У лежаках часто зимують дві сім’ї. Добра зимівля буває тоді, коли клуб бджіл
однієї і другої сімей сидять біля перегородки, таким чином формується одне гніздо,
тобто вони взаємно обігріваються. Цей спосіб використовують за утримання слабких
сімей та запасних маток.
Складання гнізд доцільно завершити в теплу пору, щоб бджоли мали час
упорядкувати гніздо. З початком сталого похолодання гнізда утеплюють. Ступень
утеплення залежить від способу зимівлі та сили бджолиної сім’ї.
За зимівлі надворі утеплювати гнізда бджіл треба краще, але не можна забувати
про вентиляцію. Чим більше бджоли з’їдають меду, тим більше в гнізді утворюється
вологи. Слабкі сім’ї утеплюють з боків і зверху, сильні можна тільки зверху. Старанно
утеплюючи гнізда, досягають збереження ними тепла і довговічності бджіл. В
південних регіонах України іноді бувають відлиги. Коли температура піднімається до
10–12 ºС, верхнє утеплення знімають.
Утеплювальний матеріал повинен бути легким, добре пропускати повітря і
водяну пару. Добрим утеплювальним матеріалом є мох, гіршим – вата, та зовсім
непридатні – синтетичні матеріали.
Після комплектування гнізд на пасіці проводять профілактичні заходи.
 187
Вулики з бджолиними сім’ями ставлять узимку в захищеному від вітру місці або
закривають від вітру з усіх боків толю.
Проти мишей на льотки ставлять загороджувачі.
Восени проводять профілактичні заходи проти захворювань. Останню обробку
бджолиних сімей проводятьу в жовтні за температури повітря 8–10 ºС, застосовуючи
біпін.
Стару траву, сміття на пасіці збирають та спалюють.
Зайві вулики, що залишилися після зсаджування сімей, а також вулики, які
потребують ремонту, відносять до складського приміщення для ремонту і дезінфекції.
Темні та погано відбудовані стільники вибраковують і відкладають для
перетоплення на віск, світлі – переносять у сховище стільників для використання в
наступному році.
Інвентар та обладнання, що є на пасіці, прибирають у сховище.

5. Способи зимівлі бджолиних сімей та характеристика зимівників

Властивість бджолиних сімей робити великі запаси корму, свідчить про їхню
природну здатність успішно переносити зимовий холод. Бджоли можуть
пристосовуватися до різних умов, залежно від кліматичної зони. Добре підготовлені
бджолині сім’ї восени, легко переносять тривалу зимівлю північних регіонів і сильні
морози. Чим холодніша зима, тим більше бджоли з’їдають меду в зиму, від чого
кишечник переповнюється і вони погано зимують.
Відомо два основні способи зимівлі: у зимівниках і надворі. Наукою і практикою
доведено, що в одних умовах кращі результати дає зимівля в зимівниках, в інших
навпакі – надворі, залежно від кліматичних умов, в яких знаходяться бджолині сім’ї.
Кожний з цих способів має свої переваги і недоліки. Безумовно, найбільш
сприятливі умови для зимівлі бджіл можна створити лише в закритих, спеціально
обладнаних приміщеннях – зимівниках.
Вибір способу зимівлі залежить від кліматичної зони, породи бджіл, сили
бджолиних сімей, технології утримання. В регіонах, де традиційно проводять зимівлю в
приміщеннях, користуються спеціально побудованими зимівниками. Існує три типи
зимівників: підземні, напівпідземні та наземні.
Найкращими визнано зимівники підземного типу. Щоб у приміщення не
надходила волога з ґрунту, його глибина повинна бути не менше 5–6 м. Підземний
зимівник добре захищає від коливання температур. Норма температури в середині
зимівника повинна бути +3–5 ºС, відносна вологість – 76–85%. Об’єм зимівника
 188
залежить від кількості бджолиних сімей. На одну бджолину сім’ю, за утримання їх у
вертикальних вуликах, потрібно 0,5–0,6 м³, у вуликах–лежаках – 0,7–0,9 м³ об’єму
приміщення.
Оптимальний температурний режим і глибокий зимовий спокій для бджіл у
таких зимівниках забезпечує благополучну зимівлю. Наприкінці зимівлі в спорудах не
буває жарко. У сім’ях спостерігаються мінімальні витрати корму, незначна кількість
підмору і опроношеності гнізда.
Висота зимівників повинна бути 2,5–3,0 м, щоб можна було поставити вулики на
стелажах у три яруси. Вулики розміщують рядами. Ширина між рядами – 20 см, а між
стелажами – 90–100 см, відстань від стіни до вулика – 10 см.
Вентиляційна система повинна мати витяжні та продувні труби, що
забезпечують обмін повітря на добу. Підлога утрамбована, присипана шаром піску
товщиною 10 см, який є ізолятором коливань від ходіння та засобом проти гризунів.
Зимівник на 150 бджолиних сімей має внутрішній розмір 12х6х2,5 м, розміщення
вуликів – чотирирядне. Між рядами вуликів є два проходи завширшки по 0,9 м. Такі
зимівники, як правило, будують у присадибному бджільництві, але частіше наземного
типу, щоб можна було використовувати для інших господарських потреб.
Для великих пасік будують зимівники на 250, 500, 600 і 800 сімей.
Земляні зимівники економічно вигідні, тому що на їх будівництво витрачається
мало матеріалів, у них стабільно підтримується оптимальна температура +3–4 ºС.
Вимоги до зимівників визначаються особливостями біології бджіл і господарсько–
економічними умовами. Добрий зимівник повинен відповідати таким вимогам:
1. Захищати бджіл від холоду та різких коливань температури.
2. За допомогою вентиляційної системи створювати мікроклімат у приміщенні від 0 до
4 ºС і вологість повітря 75–85%.
3. Створювати для бджіл глибокий зимовий спокій, щоб їх не турбували шуми, світло,
шкідники.
4. Застосовувати механізми з завантаження і розвантаження вуликів у зимівник.
5. Забезпечувати тривале і надійне його використання.
Зимівник розміщують на території пасіки так, щоб зручно було ставити і
виставляти з нього вулики. Під час спорудження напівпідземних зимівників для
утеплення на заглиблену частину стіни насипають землю. Надземні зимівники будують
двостінними. До зимівниака добудовують тамбур, який розташовують з південної
сторони.
 189
Зимують бджолині сім’ї в приміщеннях значно краще, але занесення бджіл у
зимівник і винесення з нього досить трудомісткі процеси. Будівництво зимівника
коштує господарству дорого, тому значна частина бджолиних сімей зимує надворі.
У південній частині України бджолині сім’ї можуть зимувати надворі, але вони
повинні бути відповідно підготовленими до цього. Зимівля бджіл надворі має свої
переваги: сім’ї мають можливість раннього очисного обльоту, раніше починають
вирощувати розплід. За спостереженнями багатьох пасічників, саме бджолам, які
зимують надворі, властива висока життєздатність та продуктивність, але такий спосіб
зимівлі вимагає більш старанної підготовки бджолиних сімей, вуликів. За зимівлі
надворі бджоли більше витрачають корму, ніж в зимівниках. Під дією атмосферних
опадів, сонця, вітру, морозу, частих змін температури вулики швидше руйнуються.
Взимку надворі менше можливостей допомогти бджолам, якщо вони шумлять,
вилітають з вулика.
Зимують бджоли в районах зі сталим сніговим покривом, або там, де взимку
немає дуже різких коливань температури, та де пасіки мають надійний природний
захист від пануючих вітрів. У північно–західних і деяких інших районах України, в
яких поширена зимівля надворі, бджіл утримують у двостінних вуликах.
До зимівлі надворі бджіл готують. Існує кілька способів зимівлі на волі: на
півдні вулики залишають на місцях, лише утеплюють гнізда з боків і зверху. В регіонах
з глибоким сніжним покривом бджоли успішно зимують під снігом. На присадибних
ділянках бджоли зимують у кожухах або в легких наземних приміщеннях.
Сім’ї, що зимують надворі, сильно охолоджують вітри. Дбаючи про збереження
тепла, пасічники звужують льотки у вуликах. Погано, що при цьому в гнізді з’являється
надмірна волога, яка часто буває причиною поганої зимівлі бджіл. Тому, чим
холодніша зима, тим сильнішою повинна бути вентиляція, яку забезпечують
регулюванням верхнього і нижнього льотків.
Зимівля надворі буде кращою, якщо вулики захистити з трьох боків матеріалом,
що не пропускає повітря. Вулик ставлять передньою стінкою на південь, її залишають
відкритою, для регулювання вентиляції і прослухування сімей. Щоб бджоли не
вилітали на волю в сонячні дні, льотки притінюють дощечками або спеціальними
―шторами‖. Заносять бджіл у зимівник при настанні постійних холодів, у кінці
листопада – на початку грудня, за температури повітря – 3–7 ºС. Верхні стелажі
найтепліші, на них ставлять вулики зі слабкими сім’ями. З осені часто бувають відлиги,
коли бджоли можуть провести очисний обліт. У зимівниках з постійною температурою
 190
утеплення з дахів вуликів знімають, верхні й нижні льотки повністю відкривають. У
разі підвищення вологості в зимівнику більше норми, відкривають двері тамбура.
Температуру в зимівнику підтримують у межах від 0 до +4ºС. Для вимірювання
температури і вологості повітря у зимівнику застосовують термометр і гігрометр.
За даними В. А Нестерводського, тривалість зимівлі без вильотів бджіл може
становити від 120 до 160 днів, в умовах півдня – 90 днів. За температури 8–10 ºС
бджоли з гнізда вже не вилітають, у сім’ї настає період зимового спокою.
У зимовий період послабляються життєві функції організму, бджоли мало
споживають корму, змінюється мікроклімат гнізда (кількість кисню зменшується до
12%, а вуглекислого газу збільшується до 20%), уповільнюється обмін речовин. Взимку
бджоли знаходяться в гіпобіозі, вони малорухливі, основна маса створює середовище,
так званий бджолиний клуб, його контури нагадують еліпс. В клубі бджоли тісно
розміщені між вуличками і в комірках стільників. Всередині клубу бджоли більш
рухливі, біля матки вони створюють тепло (температура всередині клубу 14–27 ºС). Із
зовнішнього боку клубу бджоли утворюють щільну ―кірку‖, притискуючись щільно
одна до одної. Клуб постійно рухається вдовж вуличок і впоперек стільників по запасах
корму. Однак бджоли не можуть перейти через порожній стільник до меду і, якщо так
трапляється в гнізді, гинуть від голоду. Тому на зиму у вуликах залишають не менше 2
кг меду на один стільник.
Бджоли північної зони України найкраще пристосовані до зимівлі, вони
утворюють щільний клуб, споживають менше корму на одиницю маси бджіл, мають
більшу активність каталази, яка консервує калові маси. Чим глибший спокій, тим
менше зношується організм і тим довше життя бджоли навесні.
Нормально перезимовують лише сім’ї з матками. За відсутності в гнізді матки
бджоли гинуть.
Великої шкоди під час зимівлі завдають миші, які потрапляють у вулик крізь
льоток або щілини. Вони знищують бджіл, корм, від чого часто гинуть сім’ї. Для
боротьби з гризунами в приміщенні зимівника розставляють мишоловки або
розкладають отруєне зерно.

6. Догляд за бджолиними сім’ями в зимовий період

У першу половину зими бджоли не мають розплоду, маса калу у кишечнику
незначна, і вони, як правило спокійні. Зимівник у цей час достатньо перевіряти один–
два рази на місяць, основне завдання при цьому – відрегулювати вентиляцію в
приміщенні і у вуликах. Щоб бджоли не вилітали з льотків, у зимівнику повинно бути
 191
темно, тому, під час відвідування зимівника, використовують червоне світло, яке
бджоли сприймають як чорне. Щоб мати уявлення про зимівлю бджіл, слід 1–2 рази на
місяць прослуховувати сім’ї за допомогою апіскопа або гумової трубочки. Рівний
слабкий гул свідчить про нормальний стан бджолиної сім’ї.
Якщо бджоли дуже гудуть, треба перевірити вентиляцію. Корисно раз на місяць
очищати льотки від мертвих бджіл. У період великих морозів, за зимівлі надворі,
вулики обкидають снігом. Під снігом у гнізді бджіл зберігається постійна температура
навіть за дуже низьких температур.
Для кращого контролю за зимівлею бджіл, на дно вулика під стільники кладуть
аркуш паперу розміром 20х30 см. Через нижній льоток витягують папір. За вмістом
крупинок меду, кількістю загиблих бджіл, вологістю аркуша можна визначити характер
зимівлі бджіл. Якщо папір вологій – у гнізді надмірна вологість, наявність крупинок
цукру – кристалізація меду. Коли причини неможливо усунути, гніздо розбирають.
Приблизно з другої половини лютого характер зимівлі змінюється, підвищується
активність бджіл, матки починають відкладати яйця. Поява розплоду збільшує потребу
бджіл у кормі, кишечник переповнюється калом. Починаючи з лютого, зимівник
перевіряють кожен тиждень.
Неспокійно зимують бджоли за враження нозематозом або падевим токсикозом.
Біля льотка на стінці вулика з’являються окремі бджоли, які спорожняються. Таким
сім’ям потрібна допомога. Бувають випадки, коли без допомоги бджоляра взимку сім’я
слабшає, а іноді гине. Основна причина – нестача корму або його незадовільна якість,
невміло складені гнізда, проникнення у вулик мишей, наявність захворювання бджіл на
нозематоз. Такі сім’ї краще прибрати з зимівника, перенести в тепле приміщення і
провести ―надранній‖ обліт з розбором гнізда. Температура приміщення повинна бути
більше 10 ºС. На вікна навішують тюль або марлю, щоб бджоли не билися об скло.
Гніздо розбирають, виявляють та звільняють недоліки збудження бджіл. Увечері всі
бджоли повернуться до гнізда. Вони протягом дня в теплих умовах спорожнять
кишечник від калових мас. Після повернення бджіл до гнізда, льотки закривають, а
вулики повертають до зимівника. На другий день льотки відкривають.
Ослаблених голодних бджіл підгодовують. Найкращим кормом є мед у
стільниках. Стільники добре прогрівають і кладуть поверх гнізда над клубом. Щоб
бджоли не розліталися, їх збризкують теплим сиропом. Коли немає стільників з медом,
використовують якісний відкачаний мед, який кладуть на марлю поверх рамок над
клубом гнізда.
 192
За відсутності меду бджіл годують цукрово–медовим тістом (канді) або
цукровим сиропом 60–процентної концентрації в скляних банках, які ставлять на
стільники над клубом. Кількість корму не можна давати великими порціями. Канді – не
більше 300г, сироп – до 0,5 літра.
Проти мишей, за гніздо бджіл, у вулик кладуть отруєну принаду, а в приміщенні
ставлять пастку. Можна використовувати канді (тістоподібний корм – суміш меду з
пергою) по 200–300 г на одну бджолину сім’ю, який також розміщують над клубом
бджіл.
Крім типових зимівників, використовують пристосовані приміщення.
Потреба кормів узимку залежить від сили бджолиних сімей, а також від способу
зимівлі, (таблиця 18).
Таблиця18
Споживання зимових кормових запасів сім’ями різної сили
Витрачено кормів (кг) у розрахунку на 1 кг бджіл сім’ями живою вагою
Спосіб
в середньому
зимівлі 1,0 кг 1,5 кг 2,0 кг 2,5 кг
для всіх груп
У кожухах 9,54 8,39 6,38 4,90 7,90
Під снігом 9,67 8,78 7,99 5,74 8,42
У зимівнику 9,56 8,77 6,42 4,22 7,74

Література
1. Еськов Е.К. Микроклимат пчелиного жилища. – М.: Россельхозиздат, 1983. – 190 с.
2. Контев В.С., Харченко Т.И. Технология разведения и содержания сильных пчелиных
семей. – М.: Россельхозиздат, 1989. – 93 с.
3. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
4. Таранов Г.Ф. Корма и кормление пчел. – М.: Россельхозиздат, 1986. – 158 с.
5. Черкасова А.І. Календар пасічника. – К.: Урожай, 1986. – 169 с.
 193
Лекція

15 Хвороби бджіл

План лекції:
1. Вплив хвороб та шкідників на продуктивність і розвиток бджолиних сімей.
2. Заразні та незаразні хвороби. Їх характеристика.
3. Інфекційні захворювання. Діагностика, лікування, попередження.
4. Інвазійні хвороби. Діагностика, лікування, попередження.
5 Шкідники та хижаки бджіл. Способи боротьби з ними.
6 Захист бджіл від отруєння хімікатами.
7 Профілактика хвороб, ветеринарно–санітарні та профілактичні заходи на
пасіці.

1. Вплив хвороб та шкідників на продуктивність і розвиток бджолиних сімей

Як і всі тваринні, бджоли здатні до захворювань, мають ворогів та шкідників.
Хвороби бджіл наносять великих втрат бджільництву. Їх поділяють на заразні та
незаразні. У свою чергу заразні хвороби поділяють на інфекційні, що викликають
мікроорганізми (бактерії, грибки) та інвазійні, що спричиняють проникання в організм
бджіл ендопаразитів (нозематоз, акарапідоз) та ектопаразитів (браульоз, вароатоз).
За вивчення причин захворювання розрізняють три основних фактории, що
призводять до хвороби: сприяючі, викликаючі та схільність.
Причиною, що викликає хворобу, є збудник (мікроб, інший паразит), який
потрапивши до організму, порушує його життєдіяльність та призводить до
захворювання. Збудник може передаватися через бджіл, інвентар, корми.
Захворюванню також сприяє комплекс умов що, послаблює сім’ю (несприятливі
умови утримання, нестача корму, слабкі сім’ї).
Сприяє захворюванню температурний режим гнізда, якість корму, погодні
умови.
Бджоли уражаються хворобами набудь–якій стадії розвитку: яйце, личинка,
лялечка, тому розрізняють дві групи хвороб: розплоду та дорослих бджіл.
Окрім хвороб, у бджіл величезна кількість ворогів, які завдають шкоду бджолам,
розплоду, стільникам.
 194
2. Заразні та незаразні хвороби. Їх характеристика
Класифікація хвороб бджіл. Хвороби бджіл за етіологією (причиною
виникнення) поділяють на дві групи: незаразні і заразні, (таблиця 19).
Незаразні хвороби виявляються без збудника і не передаються від хворих сімей
здоровим. Причинами їх виникнення можуть бути різні порушення умов годівлі та
утримання.
Таблиця 19
Класифікація хвороб бджіл
Заразні хвороби
Інфекційні Інвазійні
Американський гнилець Вароатоз
Європейський гнилець Нозематоз
Парагнилець Акарапідоз
Мішечкуватий розплід Браульоз
Паратиф (гафніоз) Сенотаїніоз
Септицемія Мелеоз
Вірусний параліч Фізоцефальоз
Рикетсіоз Амебіоз
Аскофероз
Аспергільоз
Меланоз
Незаразні хвороби
Хвороби і патологічний стан, що Хвороби і патологічний стан, що
зумовлений використанням недобро- зумовлений порушенням умов утримання
якісних кормів бджіл
Токсикози: Застужений розплід
хімічний Запарювання бджіл
падевий Завмерлий засів, розплід
пилковий
нектарний
сольовий
Голодування:
білкова дистрофія
вуглеводна дистрофія
 195
Заразні хвороби виникають внаслідок потрапляння в організм бджоли збудника і
передаються від хворих сімей здоровим. Залежно від виду збудника хвороби
класифікують на інфекційні та інвазійні. Збудниками інфекційних хвороб є
мікроорганізми рослинного походження: бактерії, гриби, віруси, рикетсії. Бактерії
викликають бактеріози (американський гнилець, європейський гнилець, септицемія,
гафніоз), гриби – мікози (аскосферіомікоз, аспергільоз, меланоз), віруси – вірусні
захворювання (мішечкуватий розплід, параліч), рикетсії – рикетсіоз.
Інвазійні хвороби виникають під впливом організмів тваринного походження:
найпростіші, кліщі, гельмінти, комахи. Найпростіші викликають протоози (нозематоз,
амебіоз, грегариноз), кліщі – арахноїдози (акарапідоз, тропілелапсоз, вароатоз),
гельмінти – гельмінтози (мермітидоз), комахи – ентомози (браульоз, сенотаїніоз,
фізицефальоз, мелеоз). Збудники проникають в організм комахи різними шляхами:
крізь шкірний покрив (гриби), через кишки (збудники американського і європейського
гнильців, нозема, амеба, віруси, рикетсії та інші), через дихальця (кліщ акарапіс,
збудник септицемії), через піхву (збудник меланозу).
Основне джерело інфекції – хвора бджолина сім’я. В її гнізді накопичується
сміття (загиблі бджоли і личинки, екскременти), в якому розмножуються мікро-
організми, що можуть заразити десятки і сотні здорових бджолиних сімей. Хворі
бджоли виділяють збудника у зовнішнє середовище із слиною, екскрементами, водя-
ною парою (через дихальця); хворі матки – через яйцеклад разом з відкладеним у
комірку яйцем. Джерелом інфекції є також стільники, перга, мед і вулик.
Хімічний токсикоз – отруєння бджіл отрутохімікатами, які застосовують для
боротьби зі шкідливими комахами, хворобами сільськогосподарських культур та
бур’янами. Ознаки отруєння проявляються раптово в один і той же день у більшості
або в усіх сім’ях на пасіці під час обробок хімічними препаратами
сільськогосподарських культур, розміщених у зоні льоту бджіл.
Перед вуликами, на прилітних дошках, а також у вулику та на території точка
скупчуються мертві та вмираючі бджоли. Можуть гинути і матки, яких знаходять на дні
вулика або біля нього. Серед бджіл знаходять і трупи личинок та лялечок, викинутих з
комірок стільників після отруєння.
Отруєні бджоли хаотично повзають, перевертаються ніжками догори, викидають
хоботок, з якого витікає корм, часто опроношуються і в такому стані гинуть.
Спостерігаються підвищена злобливість сімей, закупорка бджолами нижніх льотків і
підрамкового простору. Сила сімей значно зменшується. Внаслідок значного відходу
бджіл у сім’ях личинки не одержують потрібної кількості корму, в гнізді не
 196
підтримується належна температура для розвитку розплоду, що часто призводить до
загибелі останнього.
Причини отруєнь установлює комісія в складі представників місцевих Рад
народних депутатів, державної ветеринарної служби, спеціалістів по захисту рослин,
пасічників та інших осіб. При цьому складають акт із зазначенням суми збитку і
винних осіб, а також відбирають у скляний посуд і відправляють у ветеринарну
лабораторію на експертизу від кожної потерпілої сім’ї 500 свіжих трупів бджіл, 100 г
меду та шматочок стільника з пергою розміром 15х15 см.
Захист бджіл від отруєнь – це комплекс організаційних, агротехнічних і
спеціальних пасічницьких заходів. Серед організаційних, слід назвати такі заходи:
- планування робіт з хімічного захисту рослин;
- застосування пестицидів згідно із затвердженими правилами;
- розроблення керівниками і спеціалістами господарств за 20 днів до обробки полів
заходів з охорони бджіл від отруєнь і повідомлення пасічників за 3–5 днів про
початок робіт зі захисту рослин.
Основним агротехнічним заходом є недопущення обробок ентомофільних
культур у період цвітіння. Обпилювання сільськогосподарських культур з літаків
проводять за швидкості вітру не більше 2 м/с, обприскування з літаків і наземними
засобами – за швидкості вітру до 3 м/с та мінімальній висоті.
У садах повинні бути однорідні насадження. Перед початком їх обробок
скошують бур’ян, що цвіте. Сади, лісопарки й інші насадження бажано обробляти
найменш небезпечним для бджіл способом – аерозольним. Необхідно ліквідувати
дикоростучі медоноси на полях злакових культур, буряків тощо. При цьому
використовують малотоксичні отрути, переважно в гранульованому вигляді,
застосовують біологічні засоби захисту врожаю замість хімічних, а також відлякуючі
бджіл препарати (карболова кислота, технічна камфора, креозот, піридин).
Спеціальні пасічницькі заходи – це відвезення пасік на 5 км і більше від місця
застосування пестицидів та ізоляція бджолиних сімей на період токсичної дії від 1 до 7
днів за допомогою кочової сітки.
За обробки рослин препаратами, термин використання яких позначено «+»,
бджолині сім’ї ізолюють на період обробки.
Якщо після обробки ентомофільних культур пестицидами буде хмарна погода з
низькою температурою і підвищеною вологістю, термін ізоляції сімей у вуликах
подовжують на один–два дні. Ізольовані бджолині сім’ї забезпечують кормом, водою,
 197
яку щоденно міняють. Вулики затіняють і знімають утеплення. Пізно увечері льотки у
вуликах відкривають, а рано вранці – закривають.
Для зменшення вильоту бджіл з вуликів, за неможливості вивезти та ізолювати
сім’ї, вулики повертають на 180°, а також розкладають перед льотком сіно, солому,
стружки чи гілки тонким шаром так, щоб через них могли проникати бджоли.
У потерпілих бджолиних сім’ях скорочують і утеплюють гнізда, видаляють
стільники із свіжим набрискуванням і пергою та підгодовують бджіл протягом кількох
днів цукровим сиропом 40–50–процентної концентрації.
Падевий токсикоз – отруєння бджіл і личинок падевим медом.
Ознаки отруєння найчастіше виявляють узимку або після очисних обльотів і
рідше влітку. Взимку в бджолиних сім’ях з’являється підвищений шум. У бджіл
внаслідок переповнення задньої кишки черевце збільшене, крила тремтять,
спостерігається кволість, вони відриваються від клуба, падають на дно вулика,
повзають по ньому або вилазять з вулика, падають на підлогу зимівника і гинуть.
Залежно від кількості токсичних речовин у падевому медові бджоли більше або менше
опроношуються. Бджолині сім’ї слабнуть, матки знижують або зовсім припиняють
відкладання яєць, часто гинуть. Іноді гинуть навіть цілі сім’ї.
В активний період життєдіяльності бджолиних сімей ознаки отруєння менш
помітні. У хворих і щойно загиблих бджіл середня кишка набуває кавового, чорного
або синювато–темного кольору, за витягування з черевця, кишечник легко роз-
ривається.
Діагноз ставлять на основі характерних клінічних ознак, змін середньої кишки та
дослідження меду на вміст падевих речовин, яке проводять за допомогою спиртової або
вапняної реакції.
Заходи боротьби. Отруєнню легше запобігти. Для цього після головного
медозбору перевіряють кормові запаси на наявність паді у ветлабораторії, куди
надсилають до 100 г меду від кожної сім’ї. За виявлення паді мед замінюють цукровим
сиропом, до якого додають 0,3 мл 70–процентної оцтової кислоти з розрахунку на 1 кг
цукру.
Взимку, після виявлення ознак отруєння, бджолам дають квітковий мед або
цукровий сироп чи змочений водою цукор–рафінад, а також воду з талого снігу,
розміщуючи змочену нею вату чи марлю над зимовим клубом. За потепління ор-
ганізовують обліт бджіл, а потім сім’ї переселяють на скорочені гнізда, утеплюють і
підгодовують.
 198
Застуджений розплід характеризується різким зниженням температури в гнізді,
внаслідок чого гинуть личинки і лялечки бджіл. Хвороба спостерігається найчастіше
весною в слабких сім’ях з недостатньо утепленими гніздами, за втрати льотних бджіл
від отруєння та з інших причин, що негативно впливають на загальний стан бджолиної
сім’ї.
Ознаки хвороби. Розплід гине суцільними ділянками найчастіше знизу і збоку
від крайніх рамок гнізда. Трупи личинок темно–сірого, темно–бурого або чорного
кольору без запаху чи із запахом сірководню.
Діагноз ставлять з урахуванням стану сім’ї, загального виду, кольору загиблих
личинок і лялечок, їх положення в комірках, а також стану кришечок комірок.
Заходи боротьби. З гнізд видаляють стільники з ураженим розплодом,
скорочують гнізда, утеплюють, а за нестачі корму, бджіл підгодовують.
Завмерлий розплід виникає внаслідок спорідненого розведення,
супроводжується загибеллю бджолиних і трутневих личинок та лялечок.
Ознаки хвороби. Серед здорового розплоду трапляється невелика кількість
мертвих личинок і лялечок (1–5%). Личинки зразу стають сірими, а згодом бурими.
Вони мають водянисту, м’яку консистенцію, без запаху, легко виймаються з комірок.
При цьому кришечки не змінені або видалені.
У лялечок укорочене тіло, зокрема, черевце. Гинуть на різних стадіях розвитку,
трупи білі або пігментовані, їх можна знайти на дні вулика і біля льотка.
Спостерігають також вихід із комірок бджіл з недорозвиненими крилами, яких
викидають з вулика здорові бджоли.
Заходи боротьби. Вибраковують маток, які дають нежиттєздатне потомство, і
замість них підсаджують здорових маток, одержаних з інших здорових пасік.

3. Інфекційні захворювання. Діагностика, лікування, попередження

Американський гнилець – інфекційна хвороба бджолиних сімей, що викликає їх
ослаблення та загибель внаслідок ураження запечатаних бджолиних личинок.
Збудник (Bacillus larvae) – рухливий спороутворюючий мікроб, розташовується
у вигляді ланцюжка. Спори овальні, кілька років можуть зберігати життєздатність у
засохлих личинках і продуктах бджільництва.
У бджолиних сім’ях збудник переносять бджоли, кліщі Bарроа, воскова міль та
інші паразити і шкідники бджіл. Здорові личинки вражуються за поїдання забрудненого
збудником корму, одержаного від бджіл–годувальниць. На пасіці збудник передається
під час бджолиних крадіжок, згодовування меду, від хворих сімей, переставляння
 199
стільників, використання непродезинфікованого інвентаря та недотримання пасічником
правил особистої гігієни. З неблагополучної пасіки на здорову збудник заноситься в
основному із придбаними хворими сім’ями, пакетами, роями, а також продуктами
бджільництва (медом, вощиною, обніжжям) та пасічницьким інвентарем.
Ознаки хвороби в пасічних умовах виявляють під час огляду розплоду. На
стільниках серед одновікового розплоду є порожні комірки, комірки з яйцями, з
гнилими личинками або висохлими трупами. Такий розплід називають строкатим.
Строкатість розплоду буває також при європейському гнильці, мішечкуватому розплоді
та інших хворобах, а тому ця ознака може бути лише допоміжною за постановки
діагнозу.
Кришечки над загиблими личинками темнішають, розриваються і опускаються в
комірки. Хворі личинки слабо пружні, втрачають перламутрово–білий блиск,
характерний для здорових личинок, спочатку сіріють, а потім колір стає світло–
коричневим і нарешті – темно–коричневим.
Загиблі личинки лежать на нижній стінці комірки, витягнувшись на всю її
висоту, перетворюються в гнильну, клейку масу. При доторкуванні голкою або
загостреним сірником від них тягнеться тонка нитка задовжки до 10–15 см. Гнильна
маса личинок має запах столярного клею.
Згодом розкладений труп личинки в комірці висихає, стає твердою темно–
коричневою кірочкою, яка згодом приклеюється до стінок комірки і важко видаляється.
Для підтвердження діагнозу до ветеринарної лабораторії направляють шматочки
стільника з ураженими личинками розміром 10x15 см.
Заходи боротьби. На пасіці проводять карантинні заходи. Хворі сім’ї
переселяють у нові або знезаражені вулики на продезинфіковані стільники або рамки з
вощиною. Бджіл струшують на лист паперу, розстелений перед льотком порожнього
вулика і спрямовують димом у льоток. За наявності великої кількості здорового
розплоду хворий розплід вирощують у спеціально залишених одній або двох бджо-
линих сім’ях–ізоляторах. На льотки сімей–ізоляторів ставлять густу сітку.
Маток у цих сім’ях замінюють здоровими, бджолам дають воду і лікувальний
сироп. Через 10–15 днів молодих бджіл переселяють так, як описано вище.
Хворим сім’ям дають лікувальний корм, який готують з цукрового сиропу 50–
процентної концентрації з додаванням на кожний літр одного із таких лікувальних
препаратів: 1–2 г норсульфазолу натрію, 2 г сульфантролу, 500 тис. од. біоміцину,
стрептоміцину, 400 тис. од. неоміцину, тетрацикліну, окситетрацикліну, еритроміцину,
мономіцину, канаміцину, 350 тис. од. метициліну.
 200
Водний розчин лікувального препарату в кінці дня дають бджолам у чистих
годівницях з розрахунку 100–150 мл на вуличку. Повторно лікувальний корм сім’ї
згодовують через кілька днів за інструкцією. Даванку лікувального корму повторюють
до повного видужування сімей. У разі рецидиву хвороби застосовуваний препарат
замінюють іншим.
На неблагополучній пасіці проводять дезинфекцію. Вулики, їх підставки, рамки
та інші дерев’яні предмети від хворих сімей старанно очищають і обпалюють полум’ям
паяльної лампи до рівномірного побуріння або обробляють розчином дезінфікуючих
речовин. Через 5 год після обробки вулик промивають водою і використовують.
Мед, одержаний від хворих бджолиних сімей, зберігають у закритому посуді й
використовують для харчування людей, а віск – для технічних цілей. Якщо необхідно
виготовити з нього вощину, знезаражують в автоклаві за 127 °С протягом двох годин.
Карантин з пасіки знімають через рік після ліквідації хвороби за умови
проведення завершальної дезинфекції вуликів, пасічницького інвентаря та обладнання,
приміщень і території пасіки.
Європейський гнилець – хвороба, що спричинює масову загибель та гниття
личинок молодого віку, а іноді й запечатаного розплоду.
Збудники хвороби – стрептокок Pluton, бацила Alvei, стрептокок Apis. Інфекція
проявляється в травні – червні після похолодань за недостатньої кількості корму і
поганого утеплення, найчастіше в слабких сім’ях. Джерело інфекції, шляхи занесення і
поширення ті ж, що й при американському гнильці.
Ознаки хвороби. Уражені личинки 3–4–денного віку змінюють свою округлу
форму на сплюснуту внаслідок втрати тілом тургору. Хворі личинки стають спочатку
сірими, а потім жовтими.
Гнильна маса відкритих личинок згодом підсихає, набуває кислого запаху,
перетворюючись в темно–коричневі кірочки, що легко відокремлюються від стінок
комірок.
Личинки, що загинули в запечатаних комірках, за зовнішніми ознаками
нагадують личинок, загиблих від ураження американським гнильцем, мають гнильний
запах. Кришечки запечатаних комірок потемнілі, розірвані.
Діагноз на європейський гнилець ставлять за зовнішніми ознаками хвороби і
виявленні хоча б одного із зазначених вище мікроорганізмів при бактеріологічному
дослідженні у ветеринарній лабораторії, куди направляють шматочки стільників
розміром 10х15 см з ураженим розплодом.
 201
Заходи боротьби такі ж, як і при американському гнильці. Крім того, гніздо
хворих сімей скорочують, звільняють їх від порожніх стільників, зайвих стільників з
медом, об’єднують по 2–3 слабкі хворі сім’ї в одну, маток замінюють, гнізда
утеплюють.
Дезинфекцію проводять так, як при американському гнильці, за винятком
стільників, які знезаражують розчином, що містить 2% перекису водню і 1% мурашиної
(чи оцтової) кислоти, або 5–процентним розчином однохлористого йоду. Експозиція –
24 год. Після цього стільники промивають водою i просушують.
Мішечкуватий розплід – хвороба, що спричиняється фільтрівним вірусом.
Уражуються личинки старшого віку (8–9 днів). Шляхи поширення такі ж, як і за
гнильцевих хвороб.
Ознаки хвороби. Стільники з ураженим розплодом мають строкатий вигляд.
Уражені личинки втрачають перламутрово–білий і набувають брудного жовтуватого
кольору, інтенсивність якого пізніше посилюється.
Трупи личинок без запаху, лежать витягнутими вздовж нижніх стінок комірок.
Характерним є піднятість голівок загиблих личинок. Личинка, витягнута з комірки, має
вигляд мішечка.
Заходи боротьби такі ж, як і при європейському гнильці, крім лікувальних.
Хронічний параліч викликає масову загибель дорослих бджіл у період
медозбору. Спричинює його фільтрівний вірус. Розвитку хвороби сприяють різка зміна
холодної і дощової погоди на жарку, перегрівання гнізд і нестача білкового корму.
Проявляється з травня по вересень.
Ознаки хвороби. На початку захворювання бджоли збуджені, що проявляється в
стрімкому русі вперед, крутінні на місці, посиленні шуму. Пізніше бджоли слабо
реагують на зовнішні подразники, не можуть літати, рухаються повільно. У них
спостерігають тремтіння ніжок, розставлені крила, судорожне тремтіння тіла,
порушення координації рухів.
В уражених бджіл збільшується черевце, деякі втрачають волоски, чорніють,
стають маслянистими і блищать.
Бджоли збираються по 10–20 на прилітних дошках та в інших місцях і сидять
нерухомо протягом тривалого часу.
Заходи боротьби. За виявлення хронічного паралічу проводять дезинфекцію
вуликів, стільників, інвентаря так, як і при європейському гнильці. Крім того,
ліквідовують причини перегрівання гнізд у хворих сім’ях, замінюють маток на плідних,
одержаних від здорових сімей. Хворих і мертвих бджіл збирають й спалюють.
 202
Для профілактики хвороби і підвищення стійкості, бджолині сім’ї обробляють
ферментом ендонуклеазою, що випускається у флаконах. Розчин препарату готують
перед обробкою. Проводять 6–8 обробок з інтервалом 10 днів, до повного зникнення
хвороби.
Септицемія спричинюється бактерією апісептікус і супроводжується масовою
загибеллю дорослих бджіл.
Ознаки хвороби найчастіше проявляються весною, рідше – влітку та восени.
Хворі бджоли не їдять, слабнуть, не можуть літати, розлазяться по стінках і дну вулика,
виповзають назовні й гинуть. У хворих бджіл гемолімфа має білий колір і нагадує
молоко. Це легко виявити, якщо у бджоли відокремити голову й придавити пальцями
груди до появи краплі гемолімфи.
У загиблих бджіл грудна мускулатура набуває спочатку сірого, а потім
коричневого і чорного кольору. Члени тіла бджіл зв’язані надто слабо, внаслідок чого
доторкування до трупа викликає його розпад.
Заходи боротьби. Пасіку оголошують неблагополучною і проводять такі ж
заходи, як і при європейському гнильці, крім лікувальних.
Хворим і підозрюваним у захворюванні сім'ям дають лікувальний корм з
додаванням тетрацикліну або біоміцину по 300 тис. од. на один літр цукрового сиропу з
розрахунку по 100–150 мл на вуличку.
Обмеження знімають через рік після ліквідації хвороби й проведення
завершальної дезінфекції.
Сальмонельоз, гафніоз і колібактеріоз супроводжуються проносом й
призводять до масової загибелі бджіл переважно наприкінці зими та ранньої весни.
Збудник – бактерія Гафнія, спор не утворює.
Ознаки хвороби. У хворих бджіл збільшене черевце, вони малорухливі, не
можуть літати, опроношуються, іноді настає параліч ніг і крил. За гострої форми
захворювання гине 50–60% бджіл. Весняний обліт недружний, стільники, рамки,
вулики забруднені екскрементами. Під час обльоту бджоли виділяють рідкі, з
неприємним запахом, темно–бурі фекалії. Кишечник здутий, брудно–сірого кольору.
Заходи боротьби. Пасіку оголошують неблагополучною і проводять ті самі
заходи, що й при європейському гнильці, крім лікувальних.
Хворі сім’ї лікують левоміцетином та неоміцином з цукровим сиропом.
Лікувальну підгодівлю сімей проводять тричі з інтервалом три дні. Вулики та інвентар
дезінфікують, стільники вибраковують та перетоплюють на віск.
 203
Оздоровленою пасіку вважають за тих же умов, що й при інших інфекційних
захворюваннях.
Аскосфероз (вапняний розплід) спричинюється грибком Ascosphaera apis, який
уражає частіше трутневі, а рідше бджолині й маткові личинки. Спори стійкі у
навколишньому середовищі та до хімічних речовин. Заражаються бджолині сім’ї через
нектар та квітковий пилок. Потрапивши до кишечниака личинки, міцелій гриба
проростає через тканини її тіла, що призводить до загибелі личинки.
Ознаки хвороби. Кінчик голови хворих личинок покривається білим нальотом,
який зрідка можна виявити також над кришечками комірок. Трупи личинок, за
висихання твердіють і набувають вигляду грудочок вапна.
Заходи боротьби. Пасіку оголошують неблагополучною і на ній проводять
обмежувальні заходи, як і при інших заразних хворобах.
Хворі сім’ї переселяють у знезаражені вулики на продезинфіковані стільники
або вощину, утримують у гніздах відповідно до їх сили, добре утеплюють. Маток
замінюють на молодих, виведених на благополучних пасіках або від стійких сімей
власної пасіки.
Для лікування застосовують ністатин і унісан з цукровим сиропом або канді.
Вулики, рамки та інший дерев’яний інвентар старанно очищають і знезаражують
дезінфікуючим розчином.
Віск, одержаний на неблагополучних пасіках, знезаражують за температури
вище 120 °С протягом двох годин.
Аспергільоз (кам’яний розплід) спричинюється плісеневими грибами аспергільоз
флавус і аспергільоз нігер, які уражують бджолиний розплід і дорослих бджіл. Спори
аспергильозу бджоли приносять у вулик з нектаром та квітковим пилком.
Ознаки хвороби найчастіше виявляють весною. Хворі дорослі бджоли
неспокійні, швидко знесилюються, падають із стільників та стінок вулика, повзають по
дну або вилазять з вулика і через 2–4 год після ураження гинуть. Якщо здавити черевце
хворої бджоли між пальцями, то відчувається затвердіння. Через кілька годин після
загибелі бджоли черевце стає ще твердиішим, кам’янистим. За лежання трупів у
вуликах з надмірною вологістю збудник проростає на поверхні хітину волохатістю у
вигляді ворсинок.
Хворі личинки набувають кремового кольору. Під впливом токсинів, що
виділяють збудники, вони швидко гинуть і через кілька годин стають сухими,
кам’янистими.
 204
Заходи боротьби. За сильного ураження дорослих бджіл і розплоду сім’ї
знищують закурюванням сірчистим газом або заморюють ефіром чи формаліном.
За незначного ураження сімей їх переселяють у чистий, сухий і
продезинфікований вулик, за винятком стільників з ураженим розплодом. Проводять
підсилення слабких сімей, забезпечують достатньою кількістю корму, старанно
утеплюють гнізда.
Під час роботи з хворими сім’ями на обличчя слід одягати вологу марлеву
пов’язку, оскільки до захворювання сприйнятливі люди. При аспергільозі та аскоферозі
з гнізда видаляють свіжопринесений нектар та квітковий пилок. Грибковими
хворобами заражаються бджоли, коли пасіки ставлять у низьких місцях. Роси, тумани,
волога сприяють захворюванню.

4 Інвазійні хвороби. Діагностика, лікування, попередження

Нозематоз – дуже поширена хвороба бджолиних сімей, супроводжується
проносом і масовою загибеллю дорослих бджіл та маток у кінці зими та навесні.
Збудник – мікроскопічний паразит Nosema apis – розмножується в епітеліальних
клітинах середньої кишки маток, бджіл і трутнів. Цикл розвитку ноземи складний і
триває 3–4 дні. Початковою і кінцевою стадіями розвитку паразита є спори, стійкі
проти дії факторів зовнішнього середовища. Життєздатність спор ноземи у трупах
бджіл зберігається до п’яти років, у фекаліях бджіл на стільниках – до двох років, у
медові – до 10–11 місяців. На спори ноземи згубно діють висока температура, пари 80–
процентної оцтової кислоти, 4–процентної розчин формальдегіду та інші дезінфікуючі
засоби.
В епітеліальних клітинах нозема розмножується за температури 22–34 °С, більш
низькі й високі температури гальмують розмноження паразита, і бджоли можуть
видужати. Джерелом інвазії є хворі бджолині сім’ї. Хворі матки і бджоли виділяють з
калом спори, забруднюючи мед, пергу, стільники, рамки, вулики. Інвазія поширюється
від сім’ї до сім’ї через стільники, бджіл, інвентар. Виникненню хвороби сприяє
утримання малостійких проти захворювання порід бджіл, слабких сімей, старих маток і
бджіл, недоброякісний корм, тривала зимівля.
Ознаки хвороби. У хворих сім’ях гине значна кількість бджіл, нерідко й матка, а
в кінці зимівлі або протягом перших двох місяців після очисного обльоту бувають
випадки загибелі цілих сімей. Хворі сім’ї неспокійні зимою, що призводить до
надмірного витрачання корму і переповнення задньої кишки неперетравними
рештками, а часто й проносу.
 205
За випорожнення бджіл на стінках вулика, рамках, прилітній дошці видно калові
плями.
Після виставлення із зимівника гальмується розвиток сімей, у хворих бджіл
збільшується черевце, вони погано тримаються на стільниках, малоактивні, крила їх
тремтять, а середня кишка збільшена, втрачає сегментацію і набуває молочно–білого
кольору.
Установлюють хворобу на основі мікроскопічного дослідження бджіл і їх
екскрементів. Для дослідження у ветеринарну лабораторію направляють не менше 50
загиблих бджіл від 10–15% сімей пасіки.
Заходи боротьби. Залежно від ураженості бджіл збудником та з урахуванням
клінічних ознак (загибель маток і бджіл, ослаблення сімей і пронос) пасіку оголошують
неблагополучною і проводять обмежувальні заходи.
Весною значно уражені слабкі сім’ї, які не зможуть самостійно розвиватись,
об’єднують. За потреби скорочують і утеплюють гнізда та поповнюють кормові запаси.
З перезимованих гнізд, під час переселення хворих бджолиних сімей у чисті
знезаражені та прогріті вулики, видаляють всі забруднені фекаліями бджіл стільники,
за винятком рамок з розплодом, які очищають, залишають у гнізді, а після виходу
розплоду вибраковують. Замінюють стельові та вставні дошки, а також наволочки
утеплювальних подушок.
Вулики, звільнені після переселення хворих сімей, стельові та вставні дошки, а
також годівниці старанно очищають і знезаражують. Сміття спалюють.
Весною та влітку стимулюють розвиток сімей, відбудовують нові стільники для
заміни вибракуваних.
Непридатні для використання стільники перетоплюють на віск, а придатні
знезаражують.
Лікування хворих сімей. За лікування уражених нозематозом сімей найкращі
результати дають фумагилін і нозематол. Фумагилін і нозематол використовують для
лікування сімей весною. З профілактичною метою фумагилін дають сім’ям восени під
час поповнення кормових запасів на зиму. Лікувальний сироп дають бджолам по 250–
500 мл протягом 2–3–х тижнів, а восени по 2–3 л за один раз. Усього кожній сім’ї
згодовують п’ять літрів сиропу. На великих пасіках фумагилін застосовують у вигляді
медово–цукрової пасти по 100–150 г на вуличку бджіл. Аналогічно, згідно з
інструкцією, використовують і нозематоз.
 206
Пасіку вважають благополучною за відсутності клінічних ознак хвороби і
негативних наслідків, мікроскопічних досліджень весною наступного року і проведення
завершальної дезінфекції.
Акарапідоз – інвазійне захворювання дорослих бджіл, маток і трутнів, що
уражає органи дихання (переважно передню пару грудних трахей). Збудник –
мікроскопічний кліщ акарапіс Wudi, який має сплющене, овальне тіло, чотири пари ніг,
живиться гемолімфою.
Збудник від хворих до здорових бджіл передається за контакту. Поширюється
під час блукання бджіл, підсилення сімей, роїння, безконтрольних кочівель, продажу–
купівлі сімей, пакетів і маток. Сприяє розвитку захворювання прохолодна, дощова
погода з малою кількістю сонячних днів. В умовах пасіки клінічні ознаки хвороби
виявляють у кінці зими та весною під час перших очисних обльотів, а в пізніше – після
різких похолодань.
Хворі бджоли не можуть літати. Крила у них неправильно складені, розставлені
(―розкрилиця‖). У перші сприятливії дні обльотів або після похолодань хворі бджоли
виповзають із вуликів, падають на землю і згодом гинуть. У сім’ях багато і підмору.
Трахеї хворих бджіл коричневі, а у здорових – світлі. Ці зміни добре видно під
мікроскопом.
Точний діагноз ставлять на основі досліджень у ветеринарних лабораторіях, для
чого відбирають по 50 бджіл від кожної хворої чи підозрюваної сім’ї.
Заходи боротьби. На неблагополучні пасіки і суміжні в радіусі 5–7 км
накладають карантин та проводить обмежувальні й лікувальні заходи.
Бджолині сім’ї обробляють за температури зовнішнього повітря не нижче 10 °С
шість разів з інтервалом сім діб, витрачаючи одну пластинку на сім стільників. Після
обробки льотки закривають на одну годину.
Щоб запобігти загибелі маток при лікуванні, за добу перед обробкою сім’ям
дають по 0,5 л цукрового сиропу, а маток на час її проведення ізолюють від бджіл під
ковпачки або в кліточки, залишаючи їх у гнізді на одну добу. Лікування краще
проводити весною. Періодично контролюють його ефективність, досліджуючи бджіл у
лабораторії.
Через рік після триразового одержання в лабораторних дослідженнях негативних
результатів карантин знімають.
Вароатоз – надто поширена небезпечна хвороба розплоду робочих бджіл, маток
і трутнів. Збудником є кліщ Варроа Якобсоні, який живиться гемолімфою, його добре
видно неозброєним оком. Розмір тіла самок 1,06х1,7 мм, самців – 0,97х0,93 мм. Колір
 207
самок коричневий, а самців молочно–білий. Самці порівняно із самками живуть значно
менше і після парування гинуть. Самки весняного і літнього виплоду живуть 1–3 міс, а
осіннього – протягом усієї зими.
Самка відкладає 1–8 яєць на бджолину лялечку, проникаючи в розплід перед
запечатуванням його кришечками. Тривалість розвитку паразита 7–9 днів. Трутневий
розплід уражується інтенсивніше, ніж бджолиний.
Джерелом інвазії є уражені кліщем бджолині сім’ї, пакети, рої, матки, трутні,
розплід. Бджолині сім’ї не видужують без допомоги пасічника і через 3–4 роки, коли
ступінь ураження бджіл досягає 20% і більше, гинуть.
Ознаки хвороби проявляються за сильного ураження бджолиних сімей. Узимку
хворі бджоли шумлять, неспокійні, вилітають з вуликів з переповненим кишечником,
опроношуються і гинуть. У активний період вони порівняно із здоровими відстають у
розвитку, менш продуктивні. Біля вуликів знаходять викинутими менших за розміром
недорозвинених молодих бджіл і трутнів та їх лялечок. У хворих сім’ях спостерігають
строкатий розплід, продірявлені кришечки, загиблі личинки в комірках стільників
жовтуватого кольору, які розкладаються, утворюючи масу, що нагадує гнилець.
Найбільший відхід бджіл в осінньо–зимовий період та весною.
Точний діагноз на вароатоз ставлять за виявлення кліщів на бджолах, трутнях, і
матках, у розплоді та смітті з дна вулика.
Для дослідження з крайніх рамок, що містять відкритий розплід, беруть 100–200
живих бджіл у другій половині дня, а льотних – у першій. Шмат стільників з розплодом
розміром 3х15 см вирізують по краях рамки.
Заходи боротьби. На неблагонадійних пасіках вводять обмежувальні заходи, що
зводяться до заборони кочівель, перестановки стільників з розплодом від однієї сім’ї в
іншу, недопущення зльоту роїв та зменшення міжгосподарських зв’язків.
Впроваджують протиройові заходи, формують безрозплідні відводки. Пізно восени та
рано навесні з вуликів видаляють рамки з розплодом. Літом у кожній сім’ї тримають
2–3 воскобудівельні рамки або трутневі стільники, які після запечатування в них
трутневого розплоду вирізають і перетоплюють чи зрізують кришечки, витрушують
личинок і лялечок та зрошують їх 2–3–процентним розчином оцтової кислоти. Після
цього стільники промивають водою і ставлять у вулики.
Восени слабкі сім’ї, у яких менше трьох вуличок, об’єднують. Нарощування
бджіл на зиму проводять одразу ж після головного медозбору і відкачування меду. Не
пізніше другої половини серпня замінюють цукром до 5–6 кг кормового меду.
 208
Слідкують за наявністю в гніздах 2–3 рамок з пергою, Дотримуються основних правил
утримання та догляду за бджолиними сім’ями.
Лікують бджіл за допомогою фенотіазину, вароатину, фольбексу, мурашиної і
щавлевої кислоти, тимолу, біпіну, санвару, варобрауліну, фумісану, препарату КАС-81
і тепловим способом.
Мурашиною кислотою (ГОСТ 5848–73 або 1706–78) хворі сім’ї лікують за
температури повітря від +14 до 25 °С весною після обльоту двічі з інтервалом 12 днів, а
в літньо–осінній період після останнього відкачування меду одноразово. При цьому
користуються різними способами обробки. Перший спосіб зводиться до того, що в
плоскі поліетиленові флакони наливають 30–50 мл мурашиної кислоти, вставляють у
них марлеві ґноти так, щоб вони міцно трималися в шийці флакону і на 5 см виступали
над ним. Потім флакони підвішують до верхньої планки рамки без стільника і
розміщують між двома крайніми рамками гнізда. За другого способу картонні
пластинки розміром 15х25 см, затовшки 3–5 мм просочують кислотою (30–50 мл) і
кладуть в поліетиленові пакети, що мають 1–2 отвори діаметром 1–1,5 см, розміщують
отворами донизу на дві дерев’яні планки, розташовані поперек рамок, над гніздом.
Мурашину кислоту можна наливати в поліетиленові кришки, які використовують в
домашньому господарстві, їх ставлять на рамки і накривають картоном або фанерою.
Місткості з кислотою тримають у бджолиних сім’ях 3–5 днів.
Щавелева кислота (ГОСТ 22180–76 або ТУ 6–14–1047–79) застосовується у
вигляді 2–процентного водного розчину кімнатної температури, виготовленого перед
обробкою бджіл.
Лікування бджолиних сімей складається з двох курсів по дві обробки кожний з
інтервалом 12 днів. Перший курс лікування проводять весною після обльоту бджіл і
санітарного очищення вуликів, а другий – після головного медозбору і завершального
відкачування меду. Сім’ї лікують за температури не нижче +16 °С При обробці із
вулика виймають усі рамки, зайняті бджолами, і обрискують їх за допомогою
розпилювача ―Росинка‖ з віддалі 30–35 см під кутом 45–60° до поверхні рамки. Можна
розширити вулички до 5 см і обробити бджіл, не виймаючи рамок з вулика. Щоб
розчин кислоти не потрапляв у стільники, особливо восени, бджіл бажано струсити з
них на дно вулика, а коли вони розповзуться по дну і стінках вулика, обрискати їх. На
обробку однієї рамки, зайнятої бджолами, використовують 10–12 мл розчину.
Санвар використовують для лікування за температури +7–25 °С у весняно-літній
період і восени після закінчення вирощування розплоду. Аркуш паперу змащують
препаратом, кладуть у кліщовловлювач і тримають у вулику протягом 10–12 днів. Доза
 209
препарату – 12 мл на 12–рамковий вулик. Проводять дві обробки з інтервалом 10–12
днів.
Препарат КАС-81 – рідина коричневого кольору, має специфічний запах, гіркий
на смак. Це відвар із бруньок сосни з молодими пагонами і полину гіркого.
Виготовляють його із завчасно заготовлених, висушених і подрібнених 50 г бруньок
сосни, 50 г полину гіркого, зібраного під час вегетації, і 900 г полину, зібраного в
період цвітіння. Суміш заливають 10 л води і кип’ятять на слабкому вогні в
емальованому посуді протягом 2–3 год. Потім відвар залишають на 8 годин у теплому
місці, після чого фільтрують через 2–3 шари марлі. Виготовлений відвар добавляють із
розрахунку 30–35 мл на 1 л цукрового сиропу й згодовують сім’ям після відкачування
меду на зиму залежно від їх сили 5–10 л лікувального корму в 3–4 прийоми. КАС-81
негативно діє на вароатоз і позитивно на розвиток бджолиних сімей, особливо навесні.
Варобраулін – порошок кремового кольору з пряним запахом. Одержують його з
рослинної сировини. Бджолині сім’ї обробляють препаратом за температури повітря не
нижче +15 °С весною і наприкінці літа. Для цього виймають рамки з бджолами,
обсипають їх з відстані 25–30 см від стільника, витрачаючи 3–4 г препарату на кожну
рамку. Залежно від ступеня ураження бджіл проводять 3–5 обробок через 5–7 днів.
Бипін використовують для лікування сімей восені, за температури повітря не
нижче 0 °С і не вище 8–10 °С. Для виготовлення робочого розчину беруть 0,5 мл
препарату і додають до 1 л води. Розчин вводять шприцем у кожну вуличку з бджолами
в дозі 8–10 мл. Обробки проводять двічі з інтервалом 1–7 днів. Краще це робити за
відсутності розплоду в сім’ях.
Після лікувальних обробок аркуші паперу з кліщовловлювачів наступного дня
разом з опалими кліщами виймають і спалюють. Обробку бипіном краще проводити
восени, після виходу розплоду, коли в сім’ях залишаться лише самки кліща.
Щоб уникнути потрапляння хімічних препаратів у продукти бджільництва,
лікувальні обробки закінчують за місяць, а при використанні фольбексу – за 45 днів до
головного медозбору.
Термічну обробку бджолиних сімей краще проводити в осінній період за
відсутності в них розплоду. Після термічної обробки припиняється яйценосність маток
на два тижні, тому, під час весінньої обробки, затримується розвиток бджолиних сімей.
Безстільникові пакети і рої обробляють у будь–який час.
Бджіл струшують із стільників у касети через спеціальні лійки, потім касети
переносять у камеру, де обробляють бджіл за температури 45–47 °С протягом 15–30 хв.
 210
В теперішній час використовують хімічні препарати системної дії, наприклад,
фумісан. Смужки, просочені фумісаном, розміщують у гнізді між рамками та
залишають на місяць. Обробку навесні проводять за 2–3 тижні до медозбору чи після
медозбору.
Обмеження знімають з пасіки після негативних результатів дослідження бджіл і
розплоду в осінню ревізію минулого року і весняну – наступного.
Браульоз спричиняють паразитуючі на тілі маток, бджіл і трутнів дорослі браули
та їх личинки й лялечки. Браула надто рухлива, коричнево–червонуватого кольору
комаха розміром 1,3х1 мм. Паразитів найчастіше знаходять на поверхні щитка грудки
усіх дорослих особин бджолиної сім’ї.
Браули відкладають яйця переважно на кришечках запечатаного меду. Личинки,
що виходять з яєць, роблять ходи під медовими кришечками і живляться медом та
пергою. Тривалість розвитку паразита – 21 день з моменту відкладання яйця.
Дорослі браули споживають корм, який виділяють матки, бджоли і трутні за
подразнення їх ротових органів паразитами. Вони постійно турбують сім’ї, знесилюють
маток і бджіл. У сім’ях їх найбільше знаходять восени. Так, на одній бджолі може бути
1–5, а на матці 30–40 браул, а іноді й більше сотні.
За значного ураження матки зменшують відкладання яєць, а сім’ї стають
слабкими та малопродуктивними.
Заходи боротьби. Систематично (через 10 днів) знищують яйця, личинки і
лялечки браул зрізуванням воскових кришечок медових стільників з весни до
головного медозбору і наступним перетоплюванням їх на віск. Вибраковують старі
стільники, що тепліші й сприятливіші для розвитку паразита.
Дорослих браул знищують обкурюванням димом фенотіазину. Для обробки двох
сімей беруть 3 г препарату, загортають у папір і кладуть у димар на розжарене вугілля.
Протягом 30 сек. вводять по 30–40 струменів сіро–білого диму фенотіазину в льотки
обох сімей, а потім повторно по 20 струменів. Сім’ї обробляють три дні підряд. Через
кожні десять днів курс лікування повторюють до повного видужування бджіл. Крім
фенотіазину застосовують фольбекс і тимол.
Сенотаїніоз – інвазійна хвороба, спричинювана личинками мухи сенотаїнії
трикуспіс, які паразитують у грудній порожнині тіла бджіл і маток. Хвороба в окремі
роки завдає пасікам значної шкоди. Мухи попелясто–сірого кольору, з білими
смужками на голові, завдовжки 6–8 мм. Вони, як правило, сідають на дах вулика, звідти
нападають на бджіл у польоті й відкладають на них живу личинку, яка прогризає
хітиновий покрив і залазить у грудну порожнину. Одна самка може відкласти до 800
 211
личинок, які живляться гемолімфою, руйнують м’язи і внутрішні органи бджоли. Потім
зріла личинка залишає труп бджоли, залазить у землю, де перетворюється на лялечку, а
згодом – на дорослу муху.
Ознаки хвороби. Хворі бджоли втрачають здатність літати і повзають на дні та
біля вулика, на пасічному точку. На дахах вуликів виявляють дорослих мух, які
періодично злітають і наздоганяють бджіл для відкладання на них личинок.
Заходи боротьби. Для знищення дорослих мух сенотаїній на даху вуликів
кладуть листи світлої жерсті або скла розміром 50х50 см, пофарбовані з нижнього боку
білою масляною фарбою. На поверхню кожного листа рівномірним шаром наносять 5–
6 грамів 0,05–процентної вазелінової емульсії ціодрину. Щоб принадити мух, у центр
листа ставлять скляний флакон місткістю 30–50 мл з атрактантом, який готується так:
50 г сухого цвіту ромашки запарюють 1 л кип’ячої води; після охолодження до настою
додають 50 г цукру і 2–3 г дріжджів; через 12 год суміш використовують. Флакон
закупорюють. Через 15 діб повторно наносять емульсію на листи. Також мух можна
виловлювати за допомогою білих тарілок з водою, розставлених на даху вуликів. Трупи
бджіл на пасіці регулярно збирають і спалюють.

5 Шкідники та хижаки бджіл. Способи боротьби з ними

Миші та інші гризуни завдають найбільшої шкоди бджолам переважно взимку.
Вони можуть поселятися в пасічних будиночках, стільникосховищах, зимівниках, де
гризуть інвентар, стільники, роблять нори. Виявляють мишей у вуликах за підмором,
від якого залишаються тільки частини, екскрементами та специфічним неприємним
запахом.
Знищують гризунів за допомогою біологічного, механічного та хімічного
(отруйними принадами) методів. Восени ставлять льоткові загороджувачі.
Щурка золотиста – птиця, яка має довжину тулуба близько 26 см і яскраве
забарвлення: голівка і нижня частина тіла зеленувато–сині, шия золотисто–жовта,
спинка каштаново–бура, хвіст зелений, крила сині, зелені, коричневі, дзьоб гострий,
довгий. Поширена на всій території країни.
Гнізда влаштовують у землі на обривах і крутих берегах річок або в ярах і
балках у вигляді горизонтальних нір довжиною до 2 м.
На пасіку нападають зграями (100 птахів і більше). Одна щурка за день може
знищити 700–1000 бджіл. Найбільшої шкоди завдають у липні – вересні. Після нальоту
щурок, пасіка інколи залишається без льотних бджіл. Особливо багато шкоди завдають
на племінних та матковивідних пасіках.
 212
Птахів потрібно відлякувати від пасіки пострілами з рушниць або криками
самих щурок, записаних на магнітофонну плівку, передаючи їх гучномовцем на пасіці.
Уникають розташування пасік поблизу гніздування птахів.
Воскова міль буває велика і мала. Шкоди завдають гусениці, які для свого
розвитку поїдають близько 0,4 г воску і руйнують 500 комірок і більше. Річне
потомство однієї молі може знищити 250 т воску.
Для запобігання розвитку і ліквідації молі на пасіках утримують сильні сім’ї у
вуликах без щілин, дотримуючись чистоти. Стільники зберігають у стільникосховищах,
обладнаних стелажами. Стільники розташовують на віддалі 2–3 см один від одного.
Стільникосховища бувають відкритого і закритого типів. Перші потребують менших
витрат на будівництво, а стільники в них зберігаються не гірше, ніж у
стільникосховищах закритого типу. Старі стільники своєчасно перетоплюють на віск.
Для знищення молі стільники, що зберігаються в закритих приміщеннях, обробляють
сірчистим газом із розрахунку 50 г сірки на 1 м3 ящика або стільникосховища
формаліном дозою 50 мл, оцтовою кислотою або 70–процентною есенцією дозою 200
мл.
Мурашки різних видів непокоять бджіл, забирають їх кормові запаси, а деякі
нападають на бджіл і маток, влаштовують свої гнізда у вуликах слабких сімей.
Запобігають проникненню мурашок у вулики змащенням підставок вуликів солідолом
або автолом. На стелю вулика кладуть м’яту, томати тощо.
Оси та шершні. Оси, проникаючи у вулики, крадуть мед та поширюють
хвороби. Шершні нападають на бджіл і використовують їх для годівлі свого розплоду.
Найрадикальнішим засобом боротьби є знищення гнізд ос та шершнів. У місцях нападу
ос виловлюють за допомогою пляшок з прозорого скла, до половини заповнених
солодкою принадою.
Шкідники перги. Пергу в стільниках, а також зібране на пасіці обніжжя
пошкоджують пергова міль, шинковий шкіроїд і деякі кліщі. Личинки шкідливих комах
та кліщі живляться пергою, перетворюють її на пилоподібну масу, засмічують
екскрементами. Обніжжя з личинками і коконами молі втрачає товарну цінність.
Для запобігання ураженню шкідниками гнізда бджолиних сімей утримують у
чистому стані, чистоту підтримують також у сховищах та на складах, де зберігаються
стільники і готова продукція.
Для знищення молі та кліщів проводять обробку сірчистим газом, спалюючи
його – 50 г сірки на 1 м3 приміщення. Ураженню перги плісеневими грибами
 213
запобігають належним зберіганням стільників (не допускають надмірного зволоження
приміщення, присипають пергу цукровою пудрою тощо).
6 Захист бджіл від отруєння хімікатами
Для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських рослин і лісів
застосовуються різні хімічні сполуки, що згубно діють не лише на шкідливих комах, а й
на бджіл.
Отруєння бджіл пестицидами спостерігається навесні і влітку під час масових
обробок посівів і насаджень. Причини отруєння такі: порушення правил застосування
пестицидів і санітарних вимог під час обробок рослин; відсутність або запізнення з
інформуванням про час, місце і характер обробки; обробка рослин у фазі цвітіння вдень
за масового вильоту бджіл за нектаром, при сильному вітрі, коли отрута зноситься з
оброблюваних ділянок на сусідні медоносні угіддя або на територію пасіки (обробка за
допомогою авіації).
Шляхи проникнення отрут в організм бджоли. Отрути проникають в організм
бджоли трьома шляхами: еліментарний – у травні органи разом з кормом і водою;
контактним – через шкірні покриви і фумігантним – при вдиханні повітря, насиченого
парами пестицидів. Найбільш шкідливі отрути ті, що проникають в організм
еліментарним і контактним шляхами.
Характерні ознаки. За отруєння бджоли випорожнюються у вулику,
забруднюючи стільники і стінки, виповзають з вуликів і розповзаються по пасіці. Біля
вуликів на прильотних дошках багато мертвих бджіл. Сім’ї помітно слабшають, виліт
бджіл за нектаром і пилком припиняється або різко знижується. За отруєння
сильнодіючими пестицидами багато бджіл гине в полі і по дорозі до пасіки. Якщо у
вулик буде принесено забруднений пестицидами квітковий пилок, гинуть личинки і
молоді бджоли–годувальниці, іноді – бджолині сім’ї й цілі пасіки.
Нерідко ознаки отруєння виявляють через кілька місяців, найчастіше навесні
наступного року, оскільки бджоли використовують минулорічний пилок, уражений
отрутами.
Діагноз установлюють за зовнішними ознаками: масова загибель бджіл, на
прильотних дошках численні повзаючі і мертві бджоли. В уражених бджіл середня
кишка укорочена і має склоподібний вигляд. Для підтвердження діагнозу у
ветеринарну лабораторію направляють патологічний матеріал і продукти
бджільництва, які відбирають у перший день отруєння. У супровідному листі
зазначають, яким пестицидом оброблено рослини.
 214
Заходи боротьби. Після уточнення діагнозу гнізда бджіл скорочують й
утеплюють. Стільникові рамки зі свіжопринесеним нектаром видаляють з гнізда. Якщо
спостерігається загибель розплоду і бджіл, видаляють свіжопринесений квітковий
пилок. Бджіл підгодовують 3–4 дні теплим цукровим сиропом 50–процентної
концентрації; приготовленим з однієї частини цукру і двох частин води. Через кілька
днів вдруге скорочують гнізда. В разі загибелі 70–80% бджіл, а також загибелі матки
сім’ю ліквідовують. Слабкі сім’ї об’єднують. Мед від уражених сімей використовують
в їжу тільки після лабораторного аналізу.
Вулики механічно очищують, обробляють 2–процентним розчином лугу,
промивають водою і випалюють вогнем паяльної лампи до незначного побуріння.
Заходи запобігання отруєнню бджіл. Вони здійснюються державною службою
захисту рослин і державною ветеринарною службою. Крім того, розроблено спеціальні
заходи щодо ізоляції бджолиних сімей на час обробки рослин пестицидами.
Заходи служби захисту рослин. Державні інспектори із захисту рослин повинні
проводити такі заходи:
- перевіряти в господарствах готовність ланок і бригад для роботи з пестицидами. За
неукомплектованості ланок і бригад вимагати від керівників господарств
доукомплектувати їх до початку оперативного сезону досвідченими організаторами,
техніками, бригадирами, ланковими і робочим персоналом;
- проводити інструктаж з безпеки праці і регламентів застосування пестицидів;
- посилити державний контроль за суворим додержанням правил при зберіганні,
транспортуванні і застосуванні отрутохімікатів землекористувачами і окремими
громадянами;
- вживати необхідних заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у
порушеннях, відповідно до Положення про державний контроль із захисту
сільськогосподарських рослин від шкідників і хвороб в Україні;
- систематично проводити активну пропаганду серед мешканців сільських районів з
питань захисту бджіл від отруєння пестицидами;
- звертати особливу увагу на своєчасне оповіщення населення про наступні хімічні
обробки рослин;
- ретельно розслідувати всі випадки отруєння бджіл і вживати необхідних заходів,
щоб запобігти отруєнню.
Ветеринарні заходи. Обробки сільськогосподарських культур пестицидами слід
проводити за планом, узгодженим з місцевими сільськогосподарськими органами і
затвердженим районною і обласною виконавчою Радою народних депутатів. У плані
 215
слід передбачати найбільш доцільні і стислі строки проведення таких хімічних
обробок, щоб якомога менше завдати шкоди корисній фауні. Плани обробок
сільськогосподарських культур отрутами слід доводити до відома районних і
міжрайонних зоотехніків з бджільництва, ветеринарних лікарів і агрономів господарств
із захисту рослин, пасічників громадських і присадибних пасік.
Забороняється: обробка медоносних культур під час їх цвітіння. При хімічних
обробках садових насаджень бур’яни, що цвітуть, потрібно заздалегідь скосити. Якщо є
потреба в хімічній обробці, то найменш токсичні пестициди використовують у
найнебезпечніший для бджіл період – у ранні ранкові години до масового вильоту
бджіл у поле або ввечорі після льоту бджіл.
Щоб запобігти внесенню отрут до гнізд бджіл, хімічні обробки проводять за
невеликої швидкості вітру: при авіаобпиленні – не більше 2 м/с, авіаоббрискуванні й
наземних обробках – 3 м/с, при великокрапельному обприскуванні з літака – 4 м/с.
Висота польоту літака при авіаобробках має бути мінімальною.
Господарства, що намічають хімічні обробки рослин, повинні оповіщати у
письмовій формі, по радіо, через місцеву пресу всіх власників пасік про характер
обробок не менш як за три дні до застосування отрут. При цьому зазначається точний
час обробок, місце розташування території і культур, що їх обробляють, найменування
препарату, форми і методи його застосування, а також токсичність препарату для бджіл
і строк, на який слід ізолювати бджолині сім’ї.
Власники пасік, у свою чергу, повинні повідомляти сільські Ради, сусідні
радгоспи і колгоспи про місце розташування пасік.
Спеціальні бджільницькі заходи захисту бджіл. Залежно від токсичності
застосовуваних пестицидів, віддаленості пасіки від оброблюваних площ і часу
проведення хімічних обробок рослин, вибирають різні способи ізоляції бджолиних
сімей. Одним з них є перевезення бджіл на інші ділянки. Це відбувається тоді, коли
пестициди мають тривалий термін дії, а на пасіці немає обладнання для ізоляції бджіл у
вуликах.
Бджіл вивозять на відстань не менш як 5 км від пасіки. Техніка і способи
перевезення такі ж, що й за перевезенні на медозбір.
Ізоляція бджіл у вулику застосовується в разі обробки рослин пестицидами з
коротким строком токсичності або неможливості перевезення бджіл. За правильної
ізоляції (добра вентиляція, необхідна кількість корму та води в гнізді) бджоли непогано
переносять її протягом 4–5 діб.
 216
7 Профілактика хвороб, ветеринарно-санітарні та профілактичні заходи на
пасіці
Стійкість бджолиних сімей проти хвороб залежить від породи бджіл.
Найстійкіші проти захворювань у природних умовах Степової зони України є місцеві
бджоли (українські, середньоросійські, карпатські), а найсприйнятливі – сірі гірські
кавказькі та італійські. Помісні бджоли мають проміжну стійкість проти хвороб між
вихідними породами.
Переваги місцевих бджіл пов’язані з кращим пристосуванням до кліматичних і
медозбірних умов та до місцевих рас збудників хвороб, вироблених у результаті
тривалого природного та штучного відбору.
Важливу роль у профілактиці захворювань відіграє сила сім’ї. Слабкі сім’ї
найчастіше уражуються хворобами, а сильні хворіють значно менше. З метою
профілактики захворювань на пасіках необхідно формувати сильні сім’ї, які на початку
зимівлі повинні мати не менше 9–10 вуличок бджіл, а в кінці зимівлі – 8–9 вуличок.
Велике значення для запобігання втратам від хвороб має вік бджіл і маток.
Зараженість хворобами сімей зі старими матками та бджолами вища, ніж з молодими.
Молодих маток бажано одержувати від найбільш стійких проти хвороб бджолиних
сімей. На пасіках постійно дбають про нарощування молодих бджіл у такій кількості,
щоб сім’ї були сильними.
При підозрі або наявності у зимових кормах паді та отрутохімікатів, мед
видаляють із гнізд і замінюють цукровим сиропом тоді, коли бджоли ще активні й
можуть переробити та запечатати сироп.
Перед занесенням бджіл у зимівник його очищають, білять 10–20%–процентною
суспензією свіжогашеного вапна та добре провітрюють.
Підлогу зимівника посипають дрібним вапном.
Весною після обльоту оглядають сім’ї, переселяють у чисті, знезаражені вулики,
скорочують і утеплюють гнізда. Вулики знезаражують гарячим (50–70 °С) 5–
процентним розчином зольного лугу чи кальцинованої соди або 2–процентним
розчином їдкого натру. Знезаражують також запасні стільники, рамки, заставні дошки,
стельові дошки, роздільні решітки, годівниці, напувалки, медогонки та інший інвентар,
а також стільникосховища, складські й підсобні приміщення. Трупи бджіл та сміття
збирають і спалюють.
Забруднені стільники обробляють парами оцетової кислоти або перекису водню.
 217
Знезараження проводять на рік один раз, а за потреби і більше, на спеціальних
майданчиках, поряд з якими обладнують яму для використаних дезінфікуючих
розчинів, брудної води з умивальника тощо. Яму закривають кришкою.
Під час огляду після весняного обльоту від 10–15% бджолиних сімей відбирають
зразки загиблих бджіл і доставляють у ветеринарну лабораторію для дослідження.
Місця зберігання продуктів бджільництва повинні бути недоступними для
бджіл. Вощину і віск зберігають окремо.
Під час роботи бджолиними сім’ями пасічники дотримуются правил особистої
гігієни. На пасіці слід мати умивальник, таз, відро з кришкою, мило, рушники і по два
халати на кожного пасічника. До і після роботи у вулику обов’язково миють руки з
милом, а інструменти знезаражують кип’ятінням.

Література
1. Злотин А.З. Все о пчелах. – К.: Наукова думка, 1990. – 164 с.
2. Календар пасічника / А.І. Черкасова – К.: Урожай, 1986. – 176 с., іл.
3. Буренин Н.Л., Котов Г.Н. Справочник по пчеловодству. – М.: Колос, 1984. – 275 с.
4. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
5. Полищук В.П., Пилипенко В.П. Пчеловодство. Справочное пособие. – К.: Вища
школа, 1990. – 308 с.
 218
Лекція

16 Економіка та організація праці в бджільництві

План лекції:
1. Концентрація і спеціалізація в бджільництві.
2. Принципи організації пасіки.
3. Планування та облік у бджільництві.
4. Рентабельність бджільництва та шляхи її підвищення.
5. Техніка безпеки праці на пасіці й протипожежні заходи.
1. Концентрація і спеціалізація в бджільництві
Велика територія України з її різноманітною рослинністю природних та
культурних медоносів є потенціальним ресурсом та дозволяє багаторазово збільшувати
виробництво меду й інших продуктів бджільництва, що використовуються в кількох
галузях промисловості та медицини.
Бджільництво України має декілька напрямів ведення галузі: медовий, медово–
запильний, запилювально–медовий і розплідницький.
Географічне розташування бджільництва визначається природно–екологічними
умовами, різноманітністю природних зон з їх медоносною рослинністю і можливістю їх
освоєння, а також господарською необхідністю в бджолах, як запилювачів
ентомофільних сільськогосподарських культур.
Науково обґрунтоване розташування бджільництва відповідно природно–
економічним зонам країни забезпечує отримання великих і постійних медозборів та
високорентабельної роботи всіх бджільницьких підприємств.
На сьогодні більше 80% бджолиних сімей є у приватному секторі, тому
більшість пасік – це такі, що налічують до 100 сімей. Але є пасіки, що мають 300 і
більше бджолиних сімей.
Сучасний стан бджільництва і зональна спеціалізація зумовлені особливостями
клімату, медоносними ресурсами, рівнем економічного розвитку. До 30% бджолиних
сімей припадає на зону Лісостепу, де основні медоноси – ентомофільні
сільськогосподарські культури, що потребують обов’язкового запилення бджолами –
гречка, соняшник, кормові культури. Медова продуктивність на одну бджолину сім’ю в
середньому становить 35–50 кг.
 219
Полісся характеризується меншим розвитком бджільництва. Основними
медоносами є природні кущові та деревинні рослини. Із сільськогосподарських рослин
найбільш поширені конюшина та гречка.
Зона Карпат по–різному насичена бджолиними сім’ями. Завдяки сприятливим
умовам, технології пасічникування та наявності місцевих карпатських бджіл тут
розводять з метою реалізації маток, бджолині сім’ї, відводки та бджолині пакети.
Медова продуктивність у цій зоні становить 20–30 кг на одну бджолину сім’ю, оскільки
запас нектару в Карпатах небагатий.
Степова зона України характеризується інтенсивним землеробством, яке
потребує запилення. Тому напрямок продуктивності цієї зони – запилювальний.
Основні культури – соняшник, плодові культури, рапс озимий, люцерна, які
розміщують на великих посівних площах, не повністю забезпечені бджолиними
сім’ями для запилення. Медозбір за роками змінюється від 30 до 70 кг на одну
бджолину сім’ю. В Степовій зоні утримується понад третини бджолиних сімей країни.
В Автономній республіці Крим бджільництво забезпечує запилення соняшнику,
кормових культур, лікарських рослини та плодових дерев.
Основними постачальниками товарного меду є Степова і Лісостепова зони, які
одержують високоякісний мед різного ботанічного складу. Щорічно валове
виробництво меду в Україні становить 58,4–62,7 тис. тонн, з них товарного –до 35 тис.
тонн. Галузь бджільництва характеризується різними виробничими напрямами.
Медово–товарний напрям характерний для Лісостепової зони. Тут виробляється
основна продукція бджільництва – товарний мед. Ця зона має багату кормову базу, що
ґрунтується на природних медоносах – липа, акація, різнотрав’я – та різноманітності
культурних медоносів.
Медово–запилювальний напрям розвивається в усіх зонах України.
Господарства утримують пасіки для запилення, які поряд з цим дають товарну медову
продукцію.
Запилювальний напрям бджільництва тісно пов’язаний із рослинництвом.
Головним завданням пасік є отримання високиху урожаїв плодів та насіння. В цій зоні
добре розвинені тепличні комбінати, садівницькі комплекси. Товарна медова
продуктивність не планується, запас нектару невеликий, тому мед, що одержують, є
кормовим. Витрати на утримання пасік відносять на рослинництво.
Розплідницький напрям має за мету – розмноження бджолиних сімей і
виведення маток для реалізації. Найбільш сприятливою зоною для цього напряму є
 220
південні райони і зона Карпат України. Велике племінне бджільницьке господарство є
у м. Мукачеве, в якому розводять карпатських бджіл.
Значну кількість бджолиних сімей, маток реалізують пасічники фермерських і
присадибних пасік Хмельницької області.
Крім вище названих напрямків існує ще комплексний напрям, який передбачає
запилення, одержання товарного меду, бджолиних сімей, маток. На присадибних
пасіках, пасіках акціонерних товариств виробляють інші види продукції (прополіс,
квітковий пилок). У зв’язку з чим одержання різного виду продукції підвищує
рентабельність галузі на 30–50%.
Збільшити рентабельність пасік можна за рахунок одержання додаткової
продукції – бджолиної отрути, маточного молочка, прополісу, воску.
Бджолозапилення є одним з основних агроприйомів, тому в аграрному секторі
бджільництво – обов’язкова галузь, без якої неможливо одержання високих урожаїв
ентомофільних сільськогосподарських культур.
Незалежно від форми власності, бджоли потрібні скрізь, де є рослини і
ентомофільні культури. Бджіл утримують приватні агроформування, фермерські й
присадибні господарства, підприємства лісової галузі, різні установи і заклади
державного підпорядкування, пасічники–аматори.
Основною одиницею ведення бджільництва є пасіка.

2. Принципи організації пасіки

Пасіка – це виробнича одиниця господарства. На території пасіки розміщені
вулики з бджолиними сім’ями, пасічні будівлі та обладнання. Відстань між пасіками
має бути не менш ніж 3–5 км, що сприятиме ефективному використанню медоносів.
Під’їзні шляхи, джерела питної води, захищеність від вітрів, сирості, наявність
медозбору протягом сезону – основні вимоги до організації пасік.
В умовах промислового бджільництва виділяють центральну садибу, де
розташований зимівник, сховище для стільників, майстерня для виконаня підготовчих
робіт до сезону, виробниче приміщення для механічного відкачування меду і його
фасування, переробки воскосировини, складське приміщення, а іноді й будинок
пасічника.
Велике значення мають під’їзні шляхі, наявність електромережі, відсутність
високовольтних ліній та тваринницких ферм, приміщень, гноєсховищ, підприємств з
переробки цукрових речовин.
 221
Пасіка повинна бути огороджена, захищена від вітру і спеки деревами та
кущами. Не можна розміщувати пасіку біля великих річок, тому що за льоту до
медоносів через річку, гине багато бджіл.
Бажано розміщувати пасіку від інших пасік на відстані 5–7 км, що запобігає
поширенню захворувань.
Кількість бджолиних сімей на пасіці може бути різною, вулики розташовують на
площі з розрахунку 20–40 м² на одну бджолину сім’ю, на відстані 2 м один від одного і
4 м між рядами. Бджолині сім’ї на пасіці розміщують трьома способами: пунктирним,
шаховим і груповим.
Пасіки можуть бути стаціонарними (100–200 б/с) і кочовими (300 і більше б/с).
Великі пасіки розділяють на точки по 40–50 бджолосімей і вивозять на медозбір. Розмір
точка визначається потребою ентомофільних культур у запиленні або наявності
медозбору.
Стаціонарні пасічні садиби для захисту від вітру і утворення мікроклімату в
степових регіонах обсаджують трьома–п’ятьма рядами медоносних дерев. Деякі
пасічники утримують бджолині сім’ї у спеціальних павільйонах або на платформах. У
господарствах з добрими природно–економічними умовами для розвитку бджільництва
створюють виробничі підрозділи, до яких входить кілька пасік.
Однією з форм організації бджільництва є бджолоферма. Це
внутрішньогосподарський підрозділ, у складі якого 5–6 пасік.
На крупних бджолофермах пасіки спеціалізовані: на виведенні бджолиних маток
і одержанні маточного молочка, організації нових бджолиних сімей або відводків і
бджолопакетів, виробництві продукції бджільництва – меду, воску, прополісу,
квіткового пилку, бджолиної отрути. Нині спеціалізовані бджолопідприємства є однією
з форм розвитку високотоварного бджільництва. Крім виробництва продукції
бджільництва, пасіки ще й забезпечують себе племінним матеріалом.
У спеціалізованих господарствах з’являється можливість механізації засобів
виробництва продуктів бджільництва і раціонального використання транспорту,
технологічного обладнання.
Пасіки, призначені для виведення маток, повинні бути стаціонарними.
Найбільш продуктивний взяток спостерігається в радіусі 2 км, що становить
1255 га. Знаючи медову продуктивність 1 га рослин, можна визначити запас нектару
даної місцевості. Для визначення потреби у бджолиних сім’ях на запилення,
користуються спеціальними нормами, залежно від виду культури.
 222
Щоб отримати високі медозбори пасіки вивозять на кочівлю, тобто підвозять
безпосередньо до масивів медоносів.
Кращим місцем для розміщення пасіки є лісосмуги та краї лісу. Не
рекомендується розміщувати вулики в дуже затінених, вогких і низинних місцях, де
бувають тумани. Тінь затримує виліт бджіл уранці, а туман сприяє зараженню сімей
грибковими захворюваннями.
Бджіл на точку розміщують льотками на південь, південний–схід, південний–
захід, у жарку погоду можна і на північ.
Товариством пасічників на пасіку видається паспорт установленої форми. В
паспорті працівники ветеринарної служби зазначають стан здоров’я бджіл. За
організації пасіки, насамперед, вибирають територію, що відповідає встановленим
вимогам, купують вулики, інвентар, обладнання. На пасіці повинні бути будівлі –
пасічницький будинок, стільникосховище, складське приміщення. Територію пасіки
необхідно огородити. Залежно від мети організаціі пасіки купується обладнання. Для
кочових пасік потрібні платформи. Для невеликих пасік купують або виготовляють
павільйони.
Бджолині сім’ї купують весною до початку медозбору, коли зимових бджіл
повністю змінять на весняних. Куплені сім’ї з весни можуть дати товарну продукцію в
поточному сезоні і будуть добре підготовлені до зимивлі. Замість сімей можна
купувати бджолині пакети, відводки, але в цьому році вони лише розвинуться до рівня
сімей, підготуються до зимивлі, а товарної продукції не дадуть. Придбання бджолиних
сімей допускається тільки на здорових пасіках. Під час купівлі проводять спільний
огляд сімей, визначають кількість і якість розплоду, оцінюють матку за розплодом,
якість стільників, вік бджіл, наявність корму. В кожній бджолиній сім’ї має бути не
менше 6–8 стандартних стільників з медом і 1–2 стільники перги.
Розмір пасіки планують залежно від мети її використання, напряму
продуктивності: медово–запилювального, медово–товарного, розплідницького.
За організації пасіки медово–товарного напряму зважають на наявність кормової
бази, потребу в бджолиних сім’ях для запилення і кліматичні особливості місцевості.
Кормова база включає як природні медоноси так і культурні ентомофільні рослини.
Основною метою пасік є одержання меду, воску, прополісу, бджолиного обніжжя,
бджолиної отрути. Для того щоб мати високі медозбори, розробляють план та графік
кочівель.
За організації пасіки медово–запилювального напрямку, насамперед, визначають
посівні площі ентомофільних культур, що потребують запилення. З метою одержання
 223
високих урожаїв встановлено норми потреби бджолиних сімей на запилення 1 га різних
культур, на основі яких можна підрахувати потребу в бджолиних сім’ях для запилення
кожної культури.
Для ефективного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур
пасічник разом з агрономом складають графік використання бджолиних сімей протягом
сезону, при цьому треба обов’язково врахувати тривалість цвітіння різних культур.
Для використання бджолиних симей у теплицях, пасіку організовують тільки
для потреб запилення. Одержання меду на таких пасіках не планують. Кількість
бджолиних сімей розраховувають за площею культур у теплицях. На 1 га закритого
грунту необхідно 10 бджолиних сімей. Одночасно в теплицях працює одна половина
пасіки, а друга половина знаходиться у резерві. В умовах теплиць (висока температура,
волога, обмежений простір, нестача квіткового пилку та інші причини) вік бджіл
скорочується, сім’ї слабшають, тому їх замінюють на резервні.
Медову продуктивність на тепличних пасіках не планують. Основною метою
пасічника є нарощування сильних сімей до зимівлі, запас меду і перги. В літній період
обов’язково заготовляють квітковий пилок, який взимку використовують у теплицях.
Обніжжя, яке бджоли приносять під час запилення культур в теплиці, недостатньо для
розвитку сімей, тому сім’ям для поповнення білкового корму дають квітковий пилок,
заготовлений улітку.
Організацію пасік з метою запилення в садівницьких та насінницьких
господарствах визначають за рекомендованими нормами і максимальною площею
культур, що квітнуть одночасно. Запилення проводять згідно з квітінням культур з
ранньої весни до осені. Планування медової та іншої продукції залежить від виду
культур, що потребують запилення. За запилення важкозапилювальних культур
(люцерна, цибуля та інші) використовують різни види дресирування бджіл.
Пасіки розплідницького напряму організовують з метою забезпечення інших
товарних пасік бджолиними матками, бджолопакетами, відводками згідно з планом
породного районування. Медова та інші види продуктивності на таких пасіках не
плануються.
Пасіки з комплексного використання бджолиних сімей утворюють з
разрахунком багатої кормової бази, природно–кліматичних умов, районованої породи
бджіл, потреби бджолиних сімей у запиленні ентомофільних культур. Основна і
додаткова продукція планується в кількості, що забезпечує рентабельність галузі. Для
одержання продукції організовують кочівлі в інші господарства, райони. Комплексне
використання бджолиних сімей, як правило, можливе на великих пасіках, з
 224
застосуванням промислової технології і наукової організації праці. Важливе значення
при цьому має кваліфікація кадрів і впровадження передових методів бджолівництва.
За комплексного використання бджолиних сімей обов’язковим є спеціалізація пасік.
3. Планування та облік у бджільництві
Планування. Основними принципами планування в бджільніцтві є :
- всебічний облік усіх специфічних особливостей галузі;
- координація з іншими галузями сільського господарства (рослинництво, медоносні
ресурси);
- комплексне використання трудових ресурсів;
- економічне та моральне стимулювання.
Основними формами планування є : перспективне, річне, оперативне.
Перспективні плани складають у зв’язку з розвитком галузі, її раціональної
концентрації і спеціалізації, основ наукової організації праці. Перспективним планом
спеціалізованих бджільницьких господарств планується максимальний розвиток галузі
і значне збільшення виробництва продукції. Крім того, планується будівництво житла,
доріг, ріст енергетичних ресурсів і технічної забезпеченості господарства.
У планове задання входить: обсяг виробництва валової продукції, кількість
робочих, зайнятих у сфері матеріального виробництва, сума основних виробничих
фондів, кількість бджолиних сімей.
Річні плани складають з урахуванням: виробничо–фінансового плану
господарства, його відділень, виробничих госпрозрахункових завдань бригадам,
ланкам, бджолофермам, пасікам.
Щорічні плани є частиною перспективного плану. За їх складання враховються
виробничо–фінансові показники перспективних планів.
Виробничо–фінансові плани для господарства, а також його підрозділів є
основними документами для організації їх виробничої діяльності. Складаючи річні
плани, враховують результати роботи господарства та його підрозділів за останні 3–5
років. Беруть до уваги виробнічу спрямованість галузі, природні умови, розмір пасіки,
тривалість сезону, кваліфікацію пасічника та середні виробничі показники данної
місцевості, зони, країни. В плані передбачається будова зимівників, пасічних будинків,
майстерень, кочових будок, поточний або капітальний ремонт приміщень, купівля
вуликів та обладнання з розрахунком витрат праці і грошово–матеріальних засобів.
Від бджільництва мають різні види продукції, тому за планування і визначення її
собівартості та продуктивності праці їх переводять у медові одиниці.
 225
За планування на пасіках медово–запилювального напряму користуються тими
ж коефіціентами, що і в бджільництві медового напряму продуктивності, але з усіх
витрат відраховують ті, що відносять на запилення культури в розмірі 20–40% – на
насіння конюшини та 60% – люцерни.
На пасіках запилювального напряму всі витрати відносять на рослинництво.
Більшість пасік в основу планування закладають госпрозрахунок. Господарчий
розрахунок – це об’єктивна економічна категорія. Суть її полягає в об’єктивній
необхідності високорентабельного ведення виробництва на основі матеріальної
зацікавлінності колективу і окремих працівників у кінцевих результатах.
Головна вимога госпрозрахунку на пасіці –працювати без збитку, отримувати
прибуток. Внутрішньогосподарське планування має контролювати виконання планів та
завдань.
Облік на пасіці. Для правильного ведення бджільництва на пасіках проводиться
облік. Медову продуктивність обраховують у цілому по господарству і в середньому на
одну бджолину сім’ю, яка бере участь у медозборі. Відкачаний, а також відібраний з
гнізд сімей мед для реалізації, є товарною продукцією. Мед, що залишається в гнізді на
зиму як корм, називається кормовим. Його кількість визначають під час осінньої ревізії.
Частина кормового меду зберігається у вигляді страхового фонду з розрахунку 5 кг на
одну бджолину сім’ю. Товарний і кормовий мед складає валовий мед. Після закінчення
медозбору проводять осінню ревізію, результати якої оформляють у відомості.
Виконані роботи на пасіці та стан бджолиних сімей заносять у пасічницький
журнал за запропонованою формою. В журналі ведеться облік продукції та її реалізації.
Пасічний журнал забезпечує щоденний облік робіт, проведенних з бджолиними
сім’ями. Мета такого обліку – індивідуальне вивчення продуктивності кожної
бджолиної сім’ї для ведення селекційної роботи на пасіці.
Крім цього, на пасіці ведуть щоденник фенологічних і метеорологічних
спостережень з розрахунком ступеня льоту бджіл. Багаторічні спостереження
дозволяють прогнозувати медозбір.
На племінних пасіках замість пасічного журналу використовують картки, які
знаходяться в бджолиних сім’ях, під дахом вулика.
Воскову продуктивність бджолиних сімей визначають складанням воскового
балансу по пасіці. Весь віск одержаний на пасіці вважається валовим. Тому разрахунок
його на одну бджолину сім’ю є умовним. Віск одержують від бджіл різними
способами: відбудовою вощини, будівельних рамок, розпечатуванням медових комірок
 226
за відкачування меду зі стільників, зі збірного віску, який зчищують з рамок, боків
вуликів, та воску від перетоплення старих стільників і т.і.
Восковий баланс пасіки – це весь віск, одержаний протягом року. Валовий вихід
воску визначають за різницею воску на кінець та початок сезону, це буде валова
воскова продуктивність пасіки.
Кількість топленого воску, одержаного протягом року, не є восковою
продуктивністю пасіки за один рік, частину його мають від перетопки стільників,
відбудованих у минулих роках. Більшість воску повертається на пасіку у вигляді
вощини. Інший віск реалізують і називають товарним.
Велике значення має приріст стільників на пасіці. Кількість відбудованих
стільників повинна бути більшою ніж вибракуваних.
Крім основної продукції, меду та віску, на пасіках виробляють додаткову
продукцію – прополіс, бджолине обніжжя, маточне молочко, бджолину отруту, маток,
відводки, бджолині сім’ї, які різняться за своєю природою і за реалізаційними цінами.
Для зручності планування в бджільництві прийнято коефіцієнти, за допомогою
яких уся продукція бджільництва переводиться в медові одиниці.
В Україні прийнято такі перевідні коефіцієнти, кг умовного меду: 1 кг меду – 1;
1 кг воску – 2,1; мерви – 0,6; нова сім’я – 37; одна плідна матка для продажу – 2,0; один
безстільниковий пакет бджіл – 10,0; один стільниковий пакет на 4 рамки – 14; 1 кг
прополісу – 34; 1 кг маточного молочка – 390; 1 кг квіткового пилку – 6.
У зв’язку з економичними обставинами коефіциєнти можуть змінюватися.
За організації бджільницького прідприємства складають бізнес–план, вивчають
попит ринку на продукцію бджільництва і динаміку її реалізації. Бізнес–планом
передбачається певна сума витрат, які складаються з окремих статей. Загальна сума цих
витрат називається собівартістю. Для різної продукції собівартість різна, рахується
вона на всю продукцію або окрему одиницю продукції.

4. Рентабельність бджільництва та шляхи її підвищення

Рентабельність – один з узагальнених показників економічної ефективності
виробництва, який характеризує його прибутковість. За рентабельності прибуток від
реалізації продукції повністю покриває витрати на її виробництво і забезпечує
отримання прибутку. В бджільництві мінімальний рівень рентабельності становить
10%. Рентабельність визначається відношенням чистого доходу до повної собівартості
продукції і виражається у відсотках. Обчислювають рентабельність за формулою:
 227
П
Рр   100 %;
Сп

де Р р – рівень рентабельністі;

П – прибуток від реалізації продукції;

С п – собівартость продукції.

Рівень рентабельності залежить від кількості бджолиних сімей на пасіці, їх

продуктивності, витрат праці та коштів на одиницю продукції, прибутку від реалізації,
собівартості продукції. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, тим вища
рентабельність галузі.
Зниження собівартості продукції бджільництва досягається застосуванням таких
методів:
- удосконалення форм організації праці, що дозволяють зменшувати витрати праці на
бджолину сім’ю без зниження продуктивності;
- впровадження прогресивної технології бджільництва;
- механізація трудомістких процесів (завантаження і розвантаження вуликів,
відкачування меду, роздача цукрового сиропу та інші роботи);
- концентрація бджільництва шляхом об’єднання дрібних пасік, збільшення
бджолиних сімей на пасіках;
- зменшення витрат корму для бджіл шляхом збільшення валового збору меду,
організація медоносного конвеєра, часткова заміна кормового меду взимку цукровим
сиропом (не більш 50% від загального запасу);
- раціональне використання засобів на капіталовкладення.
Застосування цих прийомів сприяють збільшенню прибутків від реалізації
продукції і зниженню витрат на її виробництво.
За оцінки продуктивності та рентабельності пасіки враховують такі показники:
- приріст, купівля, продаж бджолиних сімей і кількість їх на початок наступного
року;
- виробництво продукції бджільництва;
- реалізація продукції;
- витрати праці;
- грошові доходи;
- собівартість продукції;
- будівництво та капітальний ремонт споруд та приміщень;
- підготовка кадрів.
З метою збільшення дохідності бджільництва, застосовують комплекс заходів:
 228
- збільшення медової і воскової продуктивності за рахунок утримання міцних та
здорових бджолиних сімей;
- одержання додаткової продукції бджільництва – прополісу, маточного молочка,
квіткового пилку та бджолиної отрути;
- виробництво і реалізація бджолиних маток, бджолопакетів, сімей;
Застосування цих заходів сприяє збільшенню виручки від реалізації продукції
бджільництва і зниженню витрат на її виробництво, внаслідок чого збільшується
різниця між ними, тобто прибуток, а отже, і рентабельність.
Витрати на виробництво продукції бджільництва складаються з суми статей:
- оплата праці з нарахуваннями;
- корми;
- засоби захисту бджіл;
- роботи і послуги;
- витрати на утримання основних засобів;
- витрати на організацію виробництва та управління;
- страхові платежі;
- витрати від загибелі бджіл та інші.
У структурі собівартості продукції бджільництва оплата праці та вартість кормів
разом становить до 70%.

5. Техніка безпеки праці на пасіці й протипожежні заходи

Техніка безпеки – це система технічних засобів та прийомів, що забезпечують
умови праці. До завдання безпеки входить вивчення факторів, що впливають на
виникнення травматизму, проведення організаційно-технічних заходів, за допомогою
яких усуваються небезпечні умови праці.
За прийому на роботу кожний працівник пасіки повинен пройти інструктаж з
основних питань техніки безпеки: використання димаря, паяльної лампи, іншого
інвентаря та обладнання, транспортного засобу, прийомів огляду бджолиних сімей,
зняття роїв.
Увідний інструктаж проводять на пасіці щорічно з усіма членами ланки.
Особливу увагу приділяють використанню засобів захисту під час обробки бджолиних
сімей проти захворювань із застосуванням респіраторів, гумових рукавиць та захисних
окулярів.
 229
Протягом року слід забезпечувати в приміщеннях необхідну температуру,
вологість, санітарний стан. На пасіці повинна бути медична аптечка з певним набором
засобів, необхідних для надання першої допомоги за нещасного випадку.
Обовязковим є наявність на пасіці чистих халатів, лицевих сіток для обличчя,
умивальника, мила, рушника, ємкості з питною водою. Для бджіл повинні бути
встановлені водонапувалки.
Важливе значення має захист від пожежі. Оскільки протягом усього літа пасіки
перебуваються на полі, на відкритому місці, треба бути особливо уважним з вогнем – за
приготування їжі, паління, розпалювання димаря. Територію пасіки оборюють, тобто
утворюють неглибокий рів. Окремо в кутку пасіки відводять спеціальне, захищене від
вітру, місце для розпалювання димаря. Для збирання сміття викопують яму. На пасіці
необхідно мати ємності з водою, піском, необхідний протипожежний інвентар та
вогнегасники.
Паління під час огляду бджолиних сімей категорично заборонено.
Бджолині ужалення для деяких людей є небезпечними. Пасічники, які працюють
з бджолами, мають імунітет, тому слабо реагують на ужалення. Під час перевезення
пасік, відкачування меду часто залучають інших людей, які не пов’язані роботою з
бджолами. Пасічник повинен пояснити всім працівникам правила поводження з
бджолами та способи запобігання ужаленням.
Людей, чутливих до ужалень бджіл, допускати до роботи на пасіці не можна.
Проти ужалень, обличчя, руки, всі відкриті місця тіла повинні бути захищені
(сітка для обличчя, халат, комбінезон). При ужаленні, перш за все, необхідно нігтем
прибрати жало, а місце ужалення змастити йодом, розчином марганцю, спиртом або
горілкою. За сильної чутливості на місце ужалення накладають холод та приймають
дімедрол або пінольфен. Коли з’являється висипання або задишка, медики радять
навіть вживати 100 г горілки змішаної з медом. Для попередження пухлии, місце
ужалення слід протерти цибулею. Кожен пасічник повинен добре знати способи
надання першої долікарської допомоги.
Для боротьби з захворюваннями та шкідниками на пасіці застосовують хімічні
препарати, шкідливі для здоров’я людини. За обробки бджолиних сімей перш за все
необхідно ознайомитися з інструкцією використання препарату та чітко її
дотримуватися. Коли на кожу потряпляє кислота або іншийх препарат, це місце слід
негайно промити чистою водою або слабким розчином харчової соди (гідрокарбонат
натрію). Обробку бджолиних сімей проводять в халаті, гумових рукавицях та захисних
окулярах.
 230
На великих пасіках дезінфекцію проводять із застосуванням ветеринарно–
дезінфекційних машин. Дезинфекцію проводяь надворі у весняний і осенній час за
середньої температури не нижче 15ºС, на спеціально підготовленій земляній площадці,
захіщеній від прямих сонячних променів, вітру, у суху погоду, на відстані не менше 100
м від житлових приміщень, а також від бджолиних сімей. Розміри площадки залежать
від кількості бджолиних сімей на пасіці.
Перевозять бджіл у міцних без щілин вуликах, при цьому обов’язково потрібен
інвентар – димар, стамеска, лицева сітка, матеріал для заправки димаря, молоток,
цвяхи.

Література
1. Тименский П.И. Организация труда в пчеловодстве. – М.: Россельхозиздат, 1982. –
246 с.
2. Нуждин А.С. Основы пчеловодства. – М.: Агропромиздат, 1988. – 233 с.
3. Шевчук М.К. Пасіка, бджоли, мед. – Карпати, 1974. – 237 с.
4. Полищук В.П., Пилипенко В.П. Пчеловодство. Справочное пособие. – К.: Вища
школа, 1990. – 308 с.
5. Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.
6. Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 295 с.
7. Кривцов Н.И., Лебедев В.И., Туников Г.М. Пчеловодство. – М.: Колос, 2007. – 512
с.: ил.
8. О.Ф.Гробов. А.М.Смирнов. Е.Т. Попов. Болезни и вредители медоносних пчел. –М.:
ВО Агропромиздат, 1987. – 322 с.
 231
Лекція

17 Інвентар, обладнання та механізація виробничих процесів на пасіці

План лекції:
1. Історія винаходу та вдосконалення вулика. Типи вуликів.
2. Пасічницький інвентар для догляду за бджолами і одержання продукції.
3. Механізація трудомістких робіт на пасіці.
4. Пасічницькі будівлі. Типи зимівників.

1. Історія винаходу та вдосконалення вулика. Типи вуликів

Вулик – це житло для бджіл, виготовлене людиною. Протягом багатьох сторіч
населення утримувало бджолині сім’ї у нерозбірних вуликах (колоди, дуплянки,
сапетки), при цьому стільники бджоли прикріплювали до стелі та стін у вертикальному
стані. Сьогодні бджолині сім’ї утримують у рамкових вуликах, що відрізняються від
нерозбірних рухливими стільниками, які відбудовують бджоли у спеціальних рамках.
Нерозбірні вулики збереглися у незначній кількості лише в окремих районах країни,
головним чином у Карпатах.
Уперше рамковий (втулковий) вулик було винайдено у 1814 році відомим
вітчизняним пасічником П. І. Прокоповичем. Складався такий вулик з трьох відділень,
з висувними рамками, що виймалися збоку. Створення Прокоповичем розбірного
вулика сприяло швидкому вдосконаленню його конструкції. В різних країнах з’явились
нові, більш сучасні вулики. Серед них велику цінність для бджільництва мав вулик,
винайдений у 1851 році американцем Лангстротом. Позитивним було те, що дах
знімався, а рамки виймалися уверх. Після внесення американцем Рутом деяких
додаткових конструктивних змін, за цим вуликом закріпилася назва вулик Лангстрота–
Рута. Складається такий вулик з декількох корпусів та магазинних надставок; широке
поширення він мав у США та інших країнах. Називається такий вулик
багатокорпусним.
Приблизно через 40 років після винаходу Лангстротом–Рутом багатокорпусного
вулика, американський бджоляр Ш. Дадан (француз за походженням) сконструював
вулик із гніздовим корпусом розміром 450х450 мм, а рамки винайшов швейцарський
пасічник Блатт, зовнішні розміри яких 435х300 мм. Цей вулик складається з одного
корпуса та магазинної надставки. Вулик почали називати після цього за іменами його
 232
винахідників (Дадана–Блатта). В нашій країні такі вулики використовуються на
більшості суспільних та присадибних пасіках.
Класифікація вуликів. Сучасні вулики розрізняють за розміром рамок, об’ємом і
формою корпусу, конструкцією деталей, пристосуванням до умов утримання бджіл та
матеріалами, використаними для їх виготовлення. Залежно від форми корпусу гніздо
можна розширювати в горизонтальному або вертикальному напрямках.
З урахуванням цього розрізняють вулики горизонтальні (лежаки), в яких гніздо
збільшують розміщенням рамок збоку, і вертикальні (стояки), об’єм яких збільшують
угору вертикальним розміщенням корпусів і магазинів один на одному. Важливою
особливістю вуликів другої групи є те, що їх об’єм можна регулювати відповідно до
розміру сім’ї і краще розміщувати в зимівниках та на транспортних засобах. Кожна
система вулика має свої переваги і недоліки. Вулики треба пристосовувати до умов
медозбору, клімату та прогресивної технології бджільництва.
Нижче охарактеризовано вулики найбільш поширені в різних природно–
кліматичних і медозбірних зонах нашої країни.
Багатокорпусний вулик складається з чотирьох однакових корпусів, що містять
по десять рамок розміром 435х230 мм. Дно відокремлене, зверху розміщені піддашник і
дах, пристосовані для вентилювання гнізда. Останнім часом на основі цього вулика
розроблено варіант з двома корпусами (по десять рамок) для розміщення розплідної
частини гнізда. За відсутності корпусів використовують магазинні надставки з рамками
розміром 435х145 мм.
Двокорпусний вулик складається з 24 стандартних рамок (435х300 мм). Корпуси
однакові – по 12 рамок. Дно прибите або відокремлене. У модифікованому вулику
замість другого корпусу можна використовувати магазинні надставки з рамками
розміром 435х145 мм. Український вулик має 18–20 вертикальних рамок вузько–
високої форми (300х435 мм). Верхні бруски рамок стулчасті або не стулчасті (ширина
відповідно 37 і 25 мм). Дно прибите або відокремлюване, що дає змогу поставити
вентиляційну раму. Один з варіантів цього вулика виготовлений з подвійними
передньою і задньою стінками (утеплений). Іншої конструкції український вулик, його
можна виготовити з гніздовим корпусом на 12 рамок (300х435 мм) і двома надставками
на 8 рамок (435х230 мм) кожна. Верхні рамки ставлять упоперек гніздових.
Вулик–лежак на 16 рамок з надставкою в корпусі містить відповідну кількість
стандартних рамок (435х300 мм) і стільки ж магазинних (435х145 мм). Дно прибите до
корпусу, зверху встановлюють надставку, потім піддашник і дах. Крім названих, в
окремих районах країни є й інші вулики, пристосовані до місцевих умов.
 233
Спеціальне призначення мають нуклеусні вулики – для утримання нуклеусів
найчастіше на 2–4 матки, спостережні – для відводків на 1–2 рамки, необхідні для
парування маток, і вулики для сімей–виховательок, у яких виводять неплідних
бджолиних маток.
Приладдя до вуликів. Крім рамок, що входять до комплекту вулика, у різних
виробничих процесах потрібне різне приладдя. Це, зокрема, скріпи вуликові, їх
використовують під час перевезення бджолиних сімей у вуликах, деталі яких
потребують фіксування з метою запобігання утворення щілин і вильоту бджіл з гнізда.
За принципом використання розрізняють скріпи для спільного з’єднання всіх деталей
вулика і окремих його частин. На пасіках використовують переважно скріпи стрічкові
металеві.
Посилену вентиляцію під час перевезення або закривання бджолиних сімей у
вуликах на період обробки рослин отрутохімікатами забезпечує рама вентиляційна.
Універсальною для вулика–лежака і багатокорпусного є рама розміром 478х380 мм і
380х380мм.
Глуха перегородка, що розділяє вулик на дві частини для утримання в ньому,
крім основної бджолиної сім’ї, відводка. Льоткові загороджувачі та засувки призначені
для зменшення ширини або закривання щілинних льотків і запобігання нападу
шкідників.
Роздільна решітка (ганіманівська) поділяє бджолине гніздо на дві частини. В
одній знаходиться розплід, а в другій бджоли складають мед. Виготовляють решітку з
дроту, листового заліза або пластмаси. Використовують за організації сім’ї–
виховательки та роїння.
Годівниці використовують під час підгодівлі бджіл цукровим сиропом та
напуванні. Виготовлені вони з різних матеріалів, потолочини і різняться за
конструкцією. Одні розміщують над гніздом і мають форму ящичка (потолочні), інші
підвішують у гнізді поряд з рамками (рамочні) за діафрагму.
Подушки та інші утеплювальні матеріали захищають гніздо від різких коливань
температури, їх кладуть зверху на стелю або ставлять по боках гнізда. Утеплення
потрібне весною та восени, а особливо для вуликів, залишених зимувати надворі.

2. Пасічницький інвентар для догляду за бджолами і одержання продукції

Догляд за бджолиними сім’ями ускладнений, оскільки вони живуть у вуликах,
де створюють необхідні умови для розмноження, переробки, складання корму і
захищають гніздо від дії негативних факторів. Велике значення у підвищенні
 234
продуктивності праці має впровадження прогресивної технології, яка грунтується на
використанні необхідного пасічницького інвентаря і засобів механізації різних
виробничих процесів. Особливо зростає роль механізації в умовах інтенсифікації
бджільництва і переведення галузі на промислову основу. Передові пасічники, крім
поширеного інвентаря, використовують пристрої та обладнання, виготовлені в
місцевих майстернях. Інвентар і обладнання для догляду за бджолами коротко
охарактеризовано в таблиці 20.

Таблиця 20
Інвентар і обладнання для догляду за бджолиними сім’ями
Назва Призначення Коротка характеристика
Димар Обкурювання димом У більшості з них спалюють
пасічний бджолиних сімей переважно трухле дерево, а дим із
конічного патрубка спрямовують у
потрібну частину гнізда бджіл
Стамеска Для роботи під час огляду Виготовлена з металу. Один кінець її
пасічна сімей, чищення рамок, вуликів загнутий під кутом 90°. Існує багато
тощо варіантів удосконалених конструкцій
Пасічний ніж Зрізання забрусу на комірках з Складається зі сталевого леза й ручки.
медом, кришечок трутневого Більш досконалі обладнані
розплоду, вирізання стільників електричними та паровими
тощо нагрівачами
Скринька- Складання та перенесення Має кілька відділень для окремих
табурет підручних інструментів і інструментів, матеріалу, димаря тощо.
обладнання по огляду сімей Використовують замість табурета
Ящики Перенесення порожніх та Найчастіше виготовляють із фанери на
переносні медових стільників і для 6–8 рамок. Легкий і щільно
(рамоноси) тимчасового їх зберігання закривається
Сітка для Захист обличчя від ужалень Має форму циліндра, з ситцю або
обличчя бджолами інших тонких тканин. Каркасом є
сталеві дротини, що утримують
тканину навколо голови
 235
Продовження таблиці
Палатка для Використовують за огляду Легка, розбірна або пересувна. Для
огляду бджолиних сімей у покривання каркасу використовується
бджолиних безвзятковий період з метою марля, поліетиленова плівка, дротяна
сімей захисту від бджіл–злодійок сітка
Пасічний Внутрішньопасічні Виготовлений з використанням
візок перевезення невеликих велосипедних або мотоциклетних
вантажів коліс. Обладнують підйомним
механізмом
Трутнє- Виловлювання трутнів під час Має вигляд коробки, яку навішують
вловлювач вильотів із сім’ї зовні вулика перед льотком
Апіскоп Визначення стану сімей за Нагадує звичайний медичний
їхнім шумом у гнізді фонендоскоп. Від звукоприймача,
встановленого в льоток вулика, шум
передається трубками до органа слуху
спостерігача

На звичайному пасічному візку можна встановити необхідне обладнання для

підгодівлі бджолиних сімей – бачок із сиропом, шланг, дозатор корму.
У спеціалізованих господарствах і на великих бджолофермах за потреби
підгодівлі бджіл налагоджують механізоване приготування сиропу у великих
місткостях та підвезення його до вуликів у цистернах.
Для забезпечення бджіл чистою водою в затишному і добре освітленому сонцем
місці на пасічному точку ставлять напувалку – бочку, металевий бачок або інший
посуд, з яких вода краплями падає на нахилену дошку. Ваги платформові потрібні на
пасіці для щоденного визначення інтенсивності медозбору. Контрольну бджолину
сім’ю, що постійно перебуває на них, зважують щоденно увечері.
Термометр і психрометр – прилади, за допомогою яких пасічники вимірюють
температуру і вологість повітря. Особливо необхідні вони у зимівниках.
Інвентар і обладнання для відкачування меду сприяють полегшенню роботи
пасічників, підвищенню продуктивності їх праці. Призначені вони для звільнення
стільників від бджіл у гнізді, розпечатування медових комірок, відкачування меду,
очищення продукції та інше.
 236
За відбирання рамок з медом використовують м’які щітки, виводжувачі бджіл,
дерев’яні рами з випарниками карболової кислоти, пневматичні засоби для здування
бджіл, виведення бджіл.
Розпечатують комірки з медом за допомогою пасічних ножів різної конструкції
(прості, з паровим нагріванням, електро–нагрівні, віброножі), механізмів з
автоматизованим процесом обробки стільників. Для відкачування меду потрібні
столики спеціального призначення, утримувачі рамок, а на пасіках з промисловою
технологією – ще й термічні камери, в яких підігрівають стільники для повного
звільнення комірок від меду. Термічні камери, як правило, використовують восени під
час відкачування меду з пізніх медоносів (вереск, соняшник, гірчиця).
Установка МРС–1, що випускається заводами з 1981 р., на великих
бджолофермах здатна розпечатати для відкачування 500 стільників усіх стандартних
рамок за годину.
Основним приладдям для відкачування меду є медогонки. Незалежно від
розмірів, продуктивності, особливостей конструкції вони працюють за принципом дії
відцентрової сили. Ротор, в якому рамки розміщують по лінії радіуса або хорди,
обертають вручну (160х180 об./хв.) або за допомогою електродвигуна (близько 320
об./хв.). На звичайних пасіках поширені медогонки хордіального типу на чотири рамки.
Але для великих бджолоферм і спеціалізованих господарств медо–товарного напряму
промисловість випускає більш потужні радіальні медогонки на 25 та 50 стільників
обладнаних електороприводом.
На період кочівлі на автомашині обладнують пересувний агрегат для
відкачування меду, що оснащений невеликою електричною станцією.
Інвентар та обладнання для одержання воску. Більшу частину воску витоплюють
із сировини різної якості безпосередньо на пасіках. Для переробки першосортної
воскової сировини достатньо сонячної та невеликої парової воскотопки. Вибракувані
стільники та іншу сировину нижчих сортів потрібно попередньо розварювати в котлах,
а потім віджимати віск на пресах і відстоювати в ємкостях, розширених у верхній
частині. Проціджують розтоплену воскову масу через різні сита з отворами розміром
2х2 або 3х3 мм.
У заводських умовах віск пропускають через стерилізатор для знезараження від
збудників хвороб. Стерилізатори мають різну конструкцію, проте за умовами
технології у них створюється температура 120 °С, що підтримується протягом 30
хвилин.
 237
Для виведення маток і розмноження бджолиних сімей необхідні застосування:
шаблон, без якого неможливе виготовлення воскових мисочок, шпатель для
перенесення личинок, рамка для прививок з трьома горизонтальними планками, куди
поміщають мисочки, сім’ї–ізолятори, в яких маток тимчасово утримують на одному чи
кількох стільниках, інкубатори, що створюють постійний мікроклімат у процесі
розвитку матки, маточні кліточки, ковпачки для підсаджування маток, пересильні
кліточки різних конструкцій.
Для виконання профілактичних і лікувальних заходів, на пасіках мають бути
димар лікувальний, за допомогою якого обкурюють бджіл аерозолем лікувальних
препаратів, утримувач металевий для спалювання таблеток, пасічний гідропульт,
укладка для посилення вентиляції гнізд, збирачі бджіл, що пропускають їх у вулик і не
випускають із нього.
Для одержання додаткових продуктів бджільництва на пасіках потрібні
пилковловлювачі, обладнання для сушіння обніжжя, відсмоктувач маточного молочка,
скляна лопатка для вибирання його з маточників, спеціальні решітки для збирання
прополісу, секційні рамочки для стільникового меду тощо.
Рамки для відбудови нових стільників готують за допомогою діркопробивачів,
станків для натягування дроту, лекала, котка і шпорки (якими закріплюють вощину в
рамці), електронавощувача та інше.
Столярні інструменти необхідні на пасіках для виконання різноманітних робіт,
пов’язаних з ремонтом вуликів, рамок, обладнання. На центральних садибах
міжгосподарських бджільницьких об’єднань, комплексів, великих пасік будують
приміщення, в яких передбачають розміщення майстерні. В пасічних майстернях
протягом осінньо–зимового періоду, крім ремонтних робіт, займаються виготовленням
вуликів, годівниць, ящиків для пакетів бджіл, рамок та іншого обладнання.
Наприклад, на одній з найбільших колгоспних бджолоферм с. Лісовичі
Таращанського району Київської області в майстерні встановлено фугувальний верстат,
пилку–циркулярку, що працюють від електропривода, верстаки, де пасічники взимку
зайняті столярними роботами.

3. Механізація вантажно-розвантажувальних робіт

Продуктивність праці у бджільництві значною мірою залежить від того,
наскільки механізовано такі трудомісткі процеси як навантаження, розвантаження і
транспортування вуликів, надставок, стільників, і бджільницького обладнання,
розпечатування стільників і відкачування меду, переробка воскової сировини,
 238
виготовлення та роздача цукрового сиропу. Із збільшенням технічної оснащеності пасік
і механізації трудомістких робіт, у пасічників вивільняється час для обслуговування
додаткової кількості бджолиних сімей.
Частина обладнання для механізації трудомістких процесів випускається
заводами з виготовлення пасічницького інвентаря. Деякі види обладнання можна
виготовити безпосередньо на пасіці.
Підіймачі для навантаження вуликів. Навантаження та розвантажування вуликів
на автомашину під час перевезення бджолиних сімей є найбільш трудомістким
процесом. Для полегшення праці пасічників безпосередньо в господарствах
виготовляються спеціальніт підіймачі: візок з похилою плоскістю, візок–підіймач,
навантажувальні пристрої, автонавантажувачі та інші.
Скріплення корпусів. На транспортуванні пасік необхідне, щоб окремі деталі
вуликів чи їх корпуси були наглухо з’єднані між собою. З цією метою застосовують
спеціальні скріпи: стрічкові, пасові й вуликові.
Якщо на пасіці немає готових скріп, частини вулика з’єднують за допомогою
дерев’яних рейок, які прибивають до дна корпуса, даху вулика із знімним дном чи до
корпусу і даху вулика з незнімним дном.
Причіп ПТП–32 для транспортування бджолиних вуликів. Призначений для
цілорічного утримання бджолиних сімей, транспортування їх на медозбір всіма видами
шляхів в усіх зонах розвитку бджільництва. Транспортування причепа здійснюється
трактором чи автомобілем. Одночасно можна перевозити один чи кілька причепів. На
одному причепі (за перевезення) розміщується до 60 вуликів з бджолами. При
транспортуванні бджолиних сімей не можна допускати різких коливань причепа, тому
що можуть обірватися стільники. За розміщення бджолиних сімей на причепі всі
вулики мають бути затінені від потрапляння прямих сонячних променів, тобто стояти
під навісом чи тентом. Причепи можуть бути одно– та двоярусними.
За численних перевезень бджіл на медозбір і запилювання
сільськогосподарських культур використання причепа спрощує вантажно–
розвантажувальні роботи. Для перевезення однієї пасіки на 150–200 бджолиних сімей
замість чотирьох–шести вантажних автомобілів необхідно всього три–чотири причепи і
один колісний трактор. Трактор транспортує одночасно всі причепи, з’єднані як поїзд.
Павільйон для бджіл. Створений на базі автомобільного причепа чи рами–шасі
(ГАЗ–51, ГАЗ–53) з ресорами і колесами. В павільйоні з кожного боку влаштовані два
яруси стелажів, а на рамі–шасі – три. Стіни виконані з тонких дощок і оббиті зсередини
фанерою чи пресованим картоном. У стінах павільйону прорізані отвори для
 239
проходження бджіл. Вулики на стелажах встановлені з таким розрахунком, щоб льоток
був розміщений проти цього отвору. Дах вкритий оцинкованим залізом. За
відповідного утеплення, у павільйоні можна утримувати бджіл і під час зимового
періоду. В одному павільйоні розміщується до 30 вуликів. Для зменшення витрат праці
та часу на перевезення бджолиних сімей використовують напівпричепи–фургони,
пасічні візки та інше приладдя.
На великих бджільницьких фермах, де застосовується ланкова (бригадна)
система обслуговування пасік, за кожною ланкою закріплюється вантажний автомобіль
чи колісний трактор з причепом. Це дає змогу своєчасно здійснювати перевезення
бджіл на медозбір, підвозити інвентар і обладнання, щодня доставляти на пасіку пра-
цівників ланки.
З урахуванням необхідності забезпечення пасіки транспортом у кожній ланці
один працівник повинен мати посвідчення на право водіння мотоцикла, моторолера,
автомобіля чи трактора, вміти експлуатувати їх та проводити профілактичний огляд і
поточний ремонт.
За переведення бджолиних сімей у зимівник вулики завозять на автомобілях, на
пасічному візку, візку–підйомнику чи підвісною пасічною дорогою. Для цього біля
входу в зимівник чи над його люком закріплюється металевий трос, кінці якого
прикріплюються до стовпів. Візок рухається тросом на блоці. Вулик з бджолами
знімають з підставки чи кілків, установлюють на візку і по тросу він пересувається в
зимівник. За можливості в’їзду автомобіля до зимівника вулики з бджолами вантажать
автонавантажувачем чи навантажувальним пристроєм конструкції А. О. Андрюшенка, а
вулики, що розміщені на контейнерах, – підйомним краном.
Механізація робіт з розпечатування стільників і відкачуванню меду.
Розпечатування стільників перед відкачуванням з них меду є однією з найбільш
трудомістких робіт. На великих бджільницьких фермах з цією метою
використовуються спеціальні віброножі та парові ножі.
Працюючи віброножем, слід суворо дотримуватися правил його експлуатації.
Обслуговує віброніж один робітник. Застосовують ніж пасічний паровий НПП–60, що
складається з котла–пароутворювача, ножа з ручкою і гумових шлангів.
Обладнання для відкачування меду. Медогонка МР–50А. Це п’ятидесятирамкова
радіальна електрифікована медогонка, обладнана автоматичним регулюванням
швидкості з високою продуктивністю. Стільники в медогонці розташовані по радіусу.
Відкачування відбувається під дією центробіжної сили.
 240
Центрифуга фільтрувальна ТВ–600–Н. Призначена для переробки воскової
сировини (І–III сорту), емульсованого воску, пасічних витопок і мерви, а також для
очищення воску. На воскозаводах з перетоплення воскової сировини, використовують
сепаратор для очищення воску ОСД–500. Під дією центробіжного прискорення
відбувається очищення воску. Обслуговує сепаратор один працівник.
Машини і механізми, щоі застосовуються у промисловому бджільництві.
Машина тістомісильна ТМ–63. Використовується для приготування
тістоподібного корму (канді) на великих бджільницьких пасіках. До її комплекту
входить електродвигун, циліндрична клинопасова і черв’ячна передачі, місильні лопаті,
корито та механізм, що перевертає корито.
За годину тістомісильна машина може приготувати 570 кг канді. Місильне
корито має місткість 270 л. Тривалість одного циклу змішування шість хвилин.
Обслуговує машину один працівник.
Мікромлин молотковий 8М. Застосовується на бджільницьких фермах, для
приготування цукрової пудри.
Змішувач А9–ДСГ–1,5. Призначений для приготування кормів на
бджільницьких фермах. Змішувальна камера складається з корпусу і двох щитків, що
мають елементи установки. Всередині камери розташована мішалка, що приводиться в
рух від електродвигуна. Тривалість циклу – 4 хвилини. За одну годину роботи можна
приготувати 18 тонн суміші.
Складові частини кормів засипають у змішувальну камеру. Лопаті - мішалки
перемішують складові компоненти у бік розвантаження, а шнек – у зворотньому
напрямку. Готова суміш надходить із змішувальної камери у бункер. Обслуговують
машину двоє працівників.

4. Пасічницькі будівлі. Типи зимівників

Спорудження стільникосховищ дає змогу забезпечити повне збереження
стільників і використати частину цієї будівлі під майстерню, де взимку ремонтують
пасічницький інвентар, складають і навощують рамки тощо. Стільникосховище
повинно бути сухим затемненим. Стелажі для стільників розташовують у декілька
ярусів, залежно від кількості бджолиних сімей та наявності рамок.
Для типових бджільницьких ферм на 1200, 2400 і 4800 бджолиних сімей
передбачено спорудження стільникосховища безпосередньо у виробничих корпусах.
Розмір його визначається типовим проектом. Стільники розміщуються у корпусах і
надставках, які встановлюють одну на одну.
 241
Типи зимівників. Зимівник – це спеціальне приміщення для утримання
бджолиних сімей взимку. Зимівник використовують для створювання оптимальних
умов, що сприяють повному зберіганню їх сили за найменших затрат корму і єнергії.
Залежно від кількості бджолиних сімей, климатичної зони, породи бджіл,
залягання підземних вод будують зимівники різного типу і розмірів.
Залежно від глубини залягання грунтових вод будують зимівники підземні,
напівпідземні й наземні. Тип споруджуваного зимівника визначається рівнем залягання
ґрунтових вод. Підземні зимівники можна будувати там, де ґрунтові води залягають на
глибині 5–6 м. Мінімальна товщина шару ґрунту до них від підлоги на глині й
суглинках має становити 2,5 м, на пісках і супісках – 1,5 м. У разі ближчого залягання
ґрунтових вод будують напівпідземні зимівники, заглиблюючи їх стіни лише на 1 м.
Якщо і таке заглиблення неможливе, споруджують наземні будівлі. Оптимальний
температурний режим і глибокий зимовий спокій для бджіл забезпечуються у
підземних зимівниках: температура в них майже не коливається і мало залежить від
температури зовнішнього повітря. Наприкінці зимівлі в спорудах не буває жарко. У
сім’ях, що зимують у таких зимівниках, спостерігається мінімальна витрата корму,
невелика кількість підмору і відсутність опроношеності гнізд.
Під час спорудження напівпідземних зимівників незаглиблену частину стіни для
утеплення засипають землею. Надземні зимівники доводиться будувати двостінними
або забезпечити теплоізоляцію за рахунок якості будівельного матеріалу і способу його
використання, наприклад, колодязною кладкою цегли. Схвальну оцінку дістали земляні
зимівники, в яких, за висновком І. І. Корабльова, зимівля бджіл проходить найкраще, їх
будують у крутих схилах, де немає дерев, майже без витрат будь–яких матеріалів. У
відкладеннях рудої глини прорізують горизонтальний тунель заввишки 2 м і
завширшки в основі 1,6 м із гострим склепінням. Угорі влаштовують отвір для
витяжної вентиляції. Вулики ставлять у два ряди попід стінами. Узимку в земляних
зимівниках підтримується оптимальна температура на рівні 3–4 °С, відносна вологість
повітря 80 – 85%. Зимівники обладнують системною вентиляцією, за допомогою якої
регулюють температуру і вологість повітря. Приміщення не повинне пропускати
світло, бути надійно захищеним від проникання мишей та стороннього зовнішнього
шуму.
Загальні принципи влаштування зимівників. Вибираючи місце для зимівника,
враховують такі умови: зручність виконання робіт, пов’язаних із завантаженням його
вуликами і виставленням навесні із застосуванням засобів механізації, захистом від
переохолодження вітрами, можливістю потрапляння в нього води і підвищення
 242
вологості повітря. Тамбур бажано обладнувати на південних схилах. Для запобігання
пожежами слід дотримуватися правил дистанції від інших будівель. Зимівники не
можна поєднувати з майстернею, в якій установлено верстати для роботи у період
спокою бджіл (вони їх турбують).
Під час будівництва дерев’яних підземних зимівників застійний простір заси-
пають піском, шар якого по всій висоті становить 8–10 см, щоб запобігти проникненню
в нього гризунів. За шаром піску зовні роблять ізоляцію з глини (30 см), що захищає
приміщення від сирості. Підлогу добре втрамбовують, змішуючи глину із щебенем.
На ущільнений шар підлоги (30 см) насипають сухий пісок шаром 10 см, щоб
запобігти риттю нір гризунами. Крім того, він є ізолятором передачі коливань під час
руху в приміщенні.
Стельові перекриття зимівника добре утеплюють. На дерев’яні пластини,
обмазані глиною, накладають сухий утеплювальний матеріал шаром 70–80 см (хвоя,
мох, тирса, костриця). Солома і полова для цього непридатні, оскільки вони
приваблюють мишей. Зверху утеплювального матеріалу насипають суміш сухої землі
шаром 10 см.
Витяжні труби в зимівниках утеплюють, щоб за низьких температур не
зменшувався їх переріз, за утворення інею. Двері подвійні, утеплені.
Характеристика зимівників. Зимівники рекомендується будувати за типовими
проектами. Розроблено проекти зимівників на утримання 150, 250, 500, 600 і 1200
бджолосімей.
Зимівник на 150 сімей (типовий проект 808–5–3) розроблений у трьох варіантах:
підземний, напівпідземний і наземний. Розміри (внутрішні) 12х6х3 м, розміщення
вуликів 4–рядне в три яруси. Тамбур (6,6х1,5) і двері влаштовують з однієї торцевої
сторони. Його можна будувати із цегли (витрати 54,2 тис. шт.), у цьому разі деревини
потрібно 21,9 м3. Якщо стіни дерев’яні, витрати деревини збільшуються для підземного
й напівпідземного зимівників до 49,4, надземного – 61,2 м3. Покрівлю роблять з
азбестоцементних листів (від 188 до 263 м2 залежно від типу). Вентиляція припливно–
витяжна. Для 5–6–разового обміну повітря за добу передбачено пристрій з двох
витяжних утеплених труб з дерева. Такий невеликий зимівник є раціональним за
розосередження пасік і небагатій кормовій базі, коли концентрація бджолиних сімей
недоцільна або ускладнена.
Зимівники на 250 бджолиних сімей (типовий проект 808–5–4) також
споруджують підземні, напівпідземні та наземні. Стіни роблять тільки дерев’яні, а за
будівництва інших використовують цеглу (57,5–62,5 тис. шт.) або деревину (до 32 м3).
 243
Розміри приміщення 12х9х3 м, тамбура–4х1,3 м. Стелажі розміщені в шість рядів і три
яруси. Ширина двох бічних проходів становить по 0,95 м а, центрального – 1 м. Через
припливно–витяжну систему вентиляції передбачений 5–7–разовий обмін повітря за
добу. Зимівники таких розмірів використовують на бджолофермах господарств в
умовах розосередження пасік. Бджолині сім’ї однієї бджільницької ланки можна
розмістити у двох таких приміщеннях.
Зимівник на 500 бджолиних сімей (типовий проект 808–5–6) складається з двох
секцій, розділених перегородкою з двома дверима. В них вміщується відповідно 303 і
216 бджолиних сімей. Загальні його розміри всередині 21х12х2,6 м. Вулики ставлять на
8–рядних стелажах у три яруси. Є підвісна дорога. В торцевих стінах роблять вхідні
двері й тамбури. Між спареними рядами стелажів установлюють опорні стояки, що
утримують стелю і дах.
Значну площу горища (понад 250 м2) можна використовувати для зберігання
корпусів вуликів, різних матеріалів, інвентарю. Вентиляція припливно–витяжна. Стіни
підземного і напівпідземного зимівників роблять із цегли (відповідно 85,7 і 75,6 тис.
шт.) або дерев’яних колод (до 56,5 м 3). У зимівниках наземного типу є утеплені стіни,
викладені з колод (58,6 м3). Під час спорудження великих зимівників зменшуються
капіталовкладення з розрахунку на одну сім’ю. Їх доцільно будувати у господарствах з
великими бджолофермами на центральних садибах або в ланках міжгосподарських
об’єднань.
У проекті бджільницької ферми на 1200 бджолиних сімей довжина зимівника
збільшена вдвічі, а між секціями передбачена капітальна стіна з двома проходами. За
обома цими проектами можна будувати підземні й напівпідземні зимівники. Об’єм
приміщення з розрахунку на одну сім’ю становить 0,75 м3. Вулики розміщують рядами
без стелажів у три яруси. Завантажують і розвантажують зимівник через тамбур і
торцеву стіну. Похилий спуск дає змогу використовувати транспортні засоби із заїздом
у приміщення. Передбачене також покриття підлоги. Крім природної припливно–
витяжної вентиляції, що забезпечує 8–9–разовий обмін повітря за добу, для
додаткового посилення надходження повітря над дверима роблять отвір (116х50 см) і
витяжку (за допомогою вентилятора через цегляну шахту).
Усі типові зимівники споруджують на центральних садибах бджільницьких
ферм і комплексів, у спеціалізованих господарствах.
Окрім перелічених, будують зимівники на 500–600–800 і більше бджолиних
сімей.
 244
Розроблено типові проекти зимівників на 110, 150, 250, 300 бджолиних сімей і
більше.

Література
1. Лукьянов В.Д., Павленко В.Н. Пчеловодный инвентарь, пасечное оборудование.
Справочник. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 158 с.
2. Мегедь О.Г. Новий інвентар і механізація в бджільництві. – К.: Урожай, 1981. – 40 с.
3. Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Вища школа, 2001. – 287 с.
4. Радіонов В.В., Шабаршов І.А. Якщо ви маєте бджіл. – К.: Урожай, 1984. – 247 с.
5. Пиленский П.И. Организация труда в пчеловодстве. – М.: Россельхозиздат, 1982. –
246 с.
6. Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 295 с.
7. Шевчук М.К. Пасіка, бджоли, мед. – Карпати, 1974. – 238 с.
8. Ярмош Г.С., Ярмош А.Г. Малая механизация на любительских пасеках. – М.:
Агропромиздат, 1991. – 173 с.
 245
ЗМІСТ

ВСТУП 3
Лекція 1 Завдання та перспективи розвитку бджільництва в Україні…………… 4
1. Бджільництво – прибуткова галузь сільського господарства………………………. 4
2. Історія розвитку бджільництва в Україні та за кордоном…………………………... 5
3. Сучасний стан бджільництва в Україні………………………………………………. 10
4. Завдання та проблеми розвитку бджільництва в Україні…………………………… 11
Література………………………………………………………………………………... 13

Лекція 2 Біологія бджолиної сім’ї……………………………………………………… 14

1. Бджолина сім’я – складна біологічна одиниця………………………………………. 14
2. Форма взаємозв’язків різних особин в бджолиній сім’ї…………………………….. 15
3. Особливості будови та функції матки, робочих бджіл і трутнів…………………… 16
4. Зміна складу бджолиної сім’ї протягом року………………………………………... 18
5. Фактори, що впливають на продуктивність та життєдіяльність бджолиних сімей.. 20
Література………………………………………………………………………………... 24

Лекція 3 Весняні роботи на пасіці……………………………………………………... 25

1. Догляд за бджолиними сім’ями в кінці зимівлі……………………………………… 25
2. Перша допомога бджолам під час весняного очисного обльоту…………………… 26
3. Весняна ревізія бджолиних сімей…………………………………………………….. 28
4. Відбудова стільників та виробництво воску…………………………………………. 29
5. Особливості розширення гнізд у вуликах різних систем…………………………… 30
Література………………………………………………………………………………... 34

Лекція 4 Племінна робота в бджільництві…………………………………………… 35

1. Значення і особливості племінної роботи в бджільництві………………………….. 35
2. Характеристика основних порід бджіл. Порідне районування бджіл в Україні….. 36
3. Умови проведення племінної роботи………………………………………………… 43
4. Методи форми племінної роботи в бджільництві…………………………………… 44
5. Бонітування бджолиних сімей………………………………………………………… 48
Література………………………………………………………………………………... 49

Лекція 5 Технологія виробництва бджолиних маток……………………………….. 50

1. Значення матковивідної справи в розвитку бджільництва і збільшення
продуктивності бджолиних сімей…………………………………………………….. 50
2. Фактори, що впливають на якість бджолиних маток………………………………... 51
3. Організація і підготовка батьківських сімей та сімей–виховательок………………. 52
4. Техніка виведення маток………………………………………………………………. 55
5. Організація нуклеусного господарства і догляд за ним……………………………... 57
6. Оцінка якості маток……………………………………………………………………. 59
Література………………………………………………………………………………... 60

Лекція 6 Технологія розмноження бджолиних сімей……………………………….. 61

1. Біологічні особливості розмноження бджолиних сімей…………………………….. 61
2. Роїння, його сутність. Умови виникнення і методи попередження………………… 61
3. Технологія організації штучного розмноження бджолиних сімей…………………. 65
4. Технологія отримання бджолиних пакетів…………………………………………… 69
5. Способи підсадки бджолиних маток в бджолині сім’ї……………………………… 73
Література………………………………………………………………………………... 76
 246
Лекція 7 Утримання бджолиних сімей у вуликах різних систем………………….. 77
1. Значення об’єму гнізда для розвитку і продуктивності бджолиних сімей................ 77
2. Утримання бджолиних сімей у багатокорпусному вулику…………………………. 79
3. Утримання бджолиних сімей у двохкорпусному вулику……………………………. 81
4. Утримання бджолиних сімей у вуликах – лежаках…………………………….......... 83
5. Утримання бджолиних сімей у дванадцятирамкових вуликах з магазинними
надставками……………………………………………………………………….......... 84
Література……………………………………………………………………………….... 85

Лекція 8 Підготовка бджолиних сімей до медозбору та його використання…….. 86

1. Методи нарощування сильних бджолиних сімей……………………………………. 86
2. Застосування протиройових прийомів………………………………………….......... 91
3. Кочівля пасік на медозбір……………………………………………………………… 91
4. Догляд за сім’ями після головного медозбору………………………………………. 94
Література……………………………………………………………………………….... 95

Лекція 9 Технологія виробництва продуктів бджільництва……………………….. 96

1. Види продукції бджільництва та їх характеристика…………………………………. 96
2. Мед і віск – основні продукти бджільництва. Технологія їх одержання…………… 107
3. Технологія виробництва квіткового пилку, прополісу, маточного молочка і
бджолиної отрути………………………………………………………………………. 112
4. Значення продуктів бджільництва в народному господарстві і медицині…………. 119
Література……………………………………………………………………………….... 122

Лекція 10 Промислова технологія утримання бджолиних сімей………………….. 123

1. Особливості промислової технології…………………………………………………. 123
2. Концентрація та спеціалізація у бджільництві…………………………………......... 124
3. Особливості догляду бджолиних сімей за промислової технології………. 126
4. Ланкова система обслуговування бджолиних сімей за промислової
технології………………………………………………………………………….......... 129
5. Підготовка бджолиних сімей до медозбору та технологія виробництва продукції
бджільництва на промисловій основі…………………………………………………. 131
6. Промислова технологія виробництва бджолиних маток, бджолиних пакетів та
іншої продукції…………………………………………………………………………. 133
Література……………………………………………………………………………….... 135

Лекція 11 Кормова база бджільництва………………………………………………... 136

1. Мед і перга – основний корм для бджіл………………………………………………. 136
2. Класифікація і характеристика основних медоносів. Типи взятку…………………. 141
3. Умови, що впливають на нектарну продуктивність рослин………………………… 152
4. Заходи щодо поліпшення кормової бази бджіл……………………………........……. 153
Література……………………………………………………………………………….... 156

Лекція 12 Бджоли – основні запилювачі ентомофільних культур………………… 157

1. Запилення, як обов’язковий агротехнічний захід збільшення врожайності
ентомофільних культур………………………………………………………………... 157
2. Взаємне пристосування бджіл та ентомофільних культур……………………......... 158
3. Організація запилення ентомофільних культур відкритого грунту………………… 160
4. Запилення ентомофільних культур закритого грунту……………………………….. 164
5. Фактори,що впливають на запилювальну діяльність бджіл………………………… 165
Література……………………………………………………………………………….... 167
 247
Лекція 13 Корми та годівля бджіл……………………………………………………... 168
1. Мед і перга – основний корм для бджіл………………………………………………. 168
2. Вплив якості корму на життя та розвиток бджолиних сімей………………………... 170
3. Норми і техніка годівлі бджолиних сімей………………………………………......... 172
4. Вуглеводні, білкові та інші підкормки для бджіл……………………………………. 175
Література……………………………………………………………………………….... 179

Лекція 14 Осінні роботи на пасіці та зимівля бджіл………………………………… 180

1. Осіння ревізія на пасіці, та її мета……………………………………………….......... 180
2. Нарощування бджолиних сімей до зимівлі…………………………………………... 181
3. Заміна, поповнення та оцінка кормових запасів в сім’ях на зиму……………......... 183
4. Способи комплектування гнізд до зимівлі…………………………………………… 184
5. Способи зимівлі бджолиних сімей та характеристика зимівників……………......... 187
6. Догляд за бджолиними сім’ями в зимовий період…………………………………… 190
Література……………………………………………………………………………….... 192

Лекція 15 Хвороби бджіл………………………………………………………………... 193

1. Вплив хвороб та шкідників на продуктивність та розвиток бджолиних сімей……. 193
2. Заразні та незаразні хвороби. Їх характеристика……………………………………. 194
3. Інфекційні захворювання. Діагностика, лікування, попередження………………… 198
4. Інвазійні хвороби. Діагностика, лікування, попередження…………………………. 204
5. Шкідники та хижаки бджіл. Способи боротьби з ними……………………………... 211
6. Захист бджіл від отруєння хімікатами………………………………………………... 213
7. Профілактика хвороб, ветеринарно–санітарні та профілактичні заходи на пасіці... 216
Література……………………………………………………………………………….... 217

Лекція 16 Економіка та організація праці в бджільництві………………………… 218

1. Концентрація і спеціалізація в бджільництві………………………………………… 218
2. Принципи організації пасіки…………………………………………………………... 220
3. Планування та облік в бджільництві………………………………………………….. 224
4. Рентабельність бджільництва та шляхи її підвищення……………………………… 226
5. Техніка безпеки праці на пасіці й протипожежні заходи…………………………… 228
Література……………………………………………………………………………….... 230

Лекція 17 Інвентар, обладнання та механізація виробничих процесів на пасіці... 231

1. Історія винаходу та вдосконалення вулика. Типи вуликів………………………….. 231
2. Пасічницький інвентар для догляду за бджолами і одержання продукції…………. 233
3. Механізація трудомістких робіт на пасіці……………………………………………. 237
4. Пасічницькі будівлі. Типи зимівників………………………………………………… 240
Література……………………………………………………………………………….... 244
 248

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

ІВАНОВА
Віра Дмитрівна

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКТІВ БДЖІЛЬНИЦТВА

КУРС ЛЕКЦІЙ

Підписано до друку ___ ___ ______. Формат 60 х 84 1/16

Папір офсетний. Ум.друк.арк. ____.
Зам. _____. Наклад _____ прим.
Надруковано у видавничому відділі
Миколаївського державного аграрного університету
54010, м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9