Дудка О. О., Шевелєва Л. А.

Українська мова
Довідник

Харків
Парус-Друк
2010
 Українська мова. Комплексний довідник 3
УДК 373:80
ББК 74.268.1Укр
Д 81
Передмова
Пропоноване видання є комплексним довідником з  україн­ської мови, призна-
ченим для повторення вивченого в  5—12  класах з метою ефективної підготовки
Рецензенти:
Пономаренко В. Д. — кандидат філологічних наук, доцент кафедри україн­ської мови Харківського національного
випускників загальноосвітніх закладів до зовнішнього незалежного тестування,
університету імені В. Н. Каразіна; а також до тематичного оцінювання протягом навчального року.
Мундур В. Б. — учитель вищої категорії, учитель-методист Харківської гімназії № 6. Довідник містить відомості з української фонетики, лексикології, морфеміки та
словотвору, морфології, орфографії, синтаксису й пунктуації — основних розділів
науки про мову.
Д 81 Дудка О. О., Шевелєва Л. А. Автори сподіваються, що повне охоплення програмного матеріалу, подання його
Українська мова: Комплексний довідник. — Харків: Парус-Друк, 2010. — 416 с. в доступному вигляді, таблиці, схеми, численні приклади — усе це допоможе
ISBN 978-966-2272-??? учням систематизувати й  поглибити знання з української мови, закріпити їх на
практиці, а відтак добре підготуватися до випускних випробувань — ЗНО.
Довідник з української мови укладений за чинними програмами для 12-річної загальноосвітньої школи, за-
твердженими Міністерством науки і освіти України, і призначений для систематизації та поглиблення знань учнів
зі шкільного курсу української мови. Видання містить теоретичні відомості з основних розділів науки про мову.
Довідник рекомендований учням, учителям і всім, хто вивчає українську мову. Він допоможе випускникам
ґрунтовно підго­туватися до зовнішнього незалежного оцінювання.

УДК 373:80
ББК 74.268.1Укр
© Дудка О. О., Шевелєва Л. А., 2010
© Лоточук М.М. (диз. обкл.), 2010
ISBN 978-966-2272-??? © Видавництво «Парус-Друк», 2010
4 Українська мова. Комплексний довідник
Фонетика. Орфоепія. Графіка. Орфографія
Звуки мовлення
Говорячи, спілкуючись між собою, ми користуємося певними звуками. Ці звуки
називаються звуками мовлення. Звуки мовлення відрізняються від інших звуків
природи насамперед тим, що звуки мовлення творить людина і служать вони для
розпізнання окремих слів і їхніх форм. Так, слова бак, бик, бук різняться звуками
[а], [и], [у] (бак — закрита металева посудина для рідини; бик — свійська тварина;
бук — листяне дерево), а звук [а] розрізняє форми називного і родового відмінків
однини: рука – руки, вода – води.
ÂÂ Звуки — це найменші неподільні одиниці мовлення, з яких складаються
слова.
ÂÂ Наука, що вивчає звуки мовлення, називається фонетикою.
Творення звуків
Звуки мовлення творить людина. Для цього в її організмі є мовний апарат, до
якого входять легені, ротова порожнина, язик, піднебіння, зуби, губи, носова по-
рожнина, гортань і голосові зв’язки.
Українська мова. Комплексний довідник 5
Джерелом мовних звуків є голос і шуми.
Голос виникає тоді, коли під тиском видихуваного повітря голосові зв’язки, які
знаходяться в  гортані, періодично коливаються, наближаючись при цьому одна
до одної й  напружуючись. Із гортані видихуване повітря надходить у ротову по-
рожнину. На його шляху органами мовлення (язиком, зубами, губами) можуть
створюватися перепони. Під час подолання їх виникають шуми.
Голосні і приголосні звуки
Усього в українській мові 38 звуків.
Не всі звуки мовлення творяться однаково. Так, одні утворюються лише за допо-
могою голосу. Їх називають голосними звуками. У нашій мові 6 голосних звуків.
Голосні звуки: [а], [о], [у], [е], [и], [і].
Інші 32 звуки утворюються за допомогою голосу і шуму або лише шуму. Вони
називаються приголосними.
Приголосні звуки: [б], [п], [д], [дé], [т], [тé], [ґ], [к], [ф], [ж], [з], [зé], [ш],
[с], [сé], [г], [х], [sдж], [aдз], [aдзé], [ц], [цé], [ч], [в], [м],
[й], [н], [нé], [л], [лé], [р], [рé].
6 Українська мова. Комплексний довідник
Тверді і м’які приголосні
Приголосні звуки української мови бувають тверді і м’які. Їхня вимова розріз-
няється положенням язика в ротовій порожнині.
Тверді приголосні вимовляються без додаткового наближення спинки язика до
твердого піднебіння, а м’які утворюються в ре­зультаті такого наближення.
До твердих належать [б], [п], [д], [т], [ґ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [sдж],
[ч], [aдз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р];
до м’яких —[дé], [тé], [зé], [сé], [aдзé], [цé], [лé], [нé], [рé], [й].
Найбільшим ступенем м’якості характеризується звук [й]. Він завжди м’який.
Усі зубні приголос­ні можуть бути твердими і м’якими: дід [дéід], тінь [тéінé], тин
[тин]. М’який звук [рé] буває тільки перед голосними: рід [рéід], трьох [трéох].
Приголосні за ознакою “твердість/м’якість” утворюють пари:
тверді [д] [т] [з] [с] [aдз] [ц] [л] [н] [р];
м’які [дé] [тé] [зé] [сé] [aдзé] [цé] [лé] [нé] [рé].
Не утворюють пар м’який [й] та тверді [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж],
[г], [к], [х], [ґ]. Ці тверді можуть лише дещо пом’якшуватися перед голос­ними —
завжди перед [і] і  зрідка перед іншими: піч  [п’іч], кіт [к’іт], гравюра [грав’у´ра],
затишшя [зати`ш’:а]. Знак [’] після приголосних у  фонетичному записі передає
таке напівпом’якшення.
Українська мова. Комплексний довідник 7
Класифікація приголосних звуків
Приголосні звуки утворюються за допомогою голосу і шуму або тільки шуму.
Приголосні, що складаються з голосу і шуму, називаються дзвінкими ([б], [д],
[дé], [г], [ґ], [ж], [з], [зé], [sдж], [aдз], [aдзé], [в], [м], [н], [нé], [л], [лé], [р], [рé], [й]),
а ті, що утворюються лише за допомогою шуму, — глухими ([к], [п], [т], [тé], [х],
[ф], [с], [сé], [ц], [цé], [ч], [ш]).
За схожістю вимови окремі дзвінкі і глухі приголосні утворюють співвідносні пари:
[б]-[п], [д]-[т], [дé]-[тé], [ґ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с], [зé]-[сé], [г]-[х], [sдж]-[ч], [aдз]-[ц],
[aдзé]-[цé].
Звуки в парах різняться тим, що у дзвінких до шуму додається ще й голос.
Не утворюють пар за ознакою дзвінкості/глухості глухий приголосний [ф], а та-
кож дзвінкі [в], [м], [н], [нé], [л], [лé], [р], [рé], [й]. Ці дзвінкі приголосні відріз-
няються від інших більшою звучністю (у них голос переважає над шумом), тому
ще називаються сонорними (від латинського sono­rous — звучний).
Під час вимови приголосних звуків на шляху видихуваного повітря можуть
створюватися перепони різними органами мовлення (губами, зубами, перед­нім
піднебінням, задньою частиною ротової порожнини тощо). Від місця перепони
залежать різні особливості приголосних.
За місцем перепони, тобто за місцем творення, приголосні поділяються на:
а) губні: [б], [п], [в], [м], [ф];
8 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 9
б) зубні: [д], [дé], [т], [тé], [з], [зé], [с], [сé], [ц], [цé], [aдз], [aдзé], [л], В, в ве Й, й йот Ф, ф еф
[лé], [н], [нé]; Г, г ге К, к ка Х, х ха
в) піднебінні: [р], [рé], [дж], [ж], [ш], [ч], [й]; Ґ, ґ ґе Л, л ел Ц, ц це
г) задньоротові: [г], [к], [х], [ґ]. Д, д де М, м ем Ч, ч че
Зубні звуки [з], [зé], [с], [сé], [ц], [цé], [aдз], [aдзé] ще називають свистячими, Е, е е Н, н ен Ш, ш ша
а піднебінні [ж], [ч], [ш], [sдж] — шиплячими. Є, є є О, о о Щ, щ ща
Ж, ж же П, п пе ь м’який знак
Позначення звуків мовлення на письмі З, з зе Р, р ер Ю, ю ю
И, и и С, с ес Я, я я
Алфавіт
Усього в  українській абетці 33 букви; із них 32  букви передають на письмі
Звуки ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами (літерами). 38  звуків, а  ь (м’який знак) позначає м’якість приголосних на письмі. Букви
Букви є тими умовними знаками, якими передаються на письмі звуки мовлення. бувають друковані і писані і мають дві форми — велику та малу.
Сукупність букв, розташованих у певному, традиційно ви­значеному порядку, ста-
Алфавіт необхідно добре знати, оскільки в алфавітному порядку розміщуються
новить алфавіт (або азбуку, або абетку). Кожна буква алфавіту має свою назву.
слова в словниках, енциклопедіях, книж­­ки на бібліотечних полицях. За алфавітом
складають списки людей, каталоги книжок тощо. Причому, розташовуючи слова
Буква Назва Буква Назва Буква Назва
за алфавітом, ураховують не тільки перші, а й усі наступні букви.
А, а а І, і і Т, т те
Апостроф і дефіс до знаків алфавіту не входять і при роз­міщенні слів за алфа-
Б, б бе Ї, ї ї У, у у вітом не враховуються.
10 Українська мова. Комплексний довідник
Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв
Кожна буква українського алфавіту здебільшого передає один звук. Однак по-
вної відповідності між звуками і  буквами немає. Для передачі на письмі шести
голосних звуків в укра­їн­ському алфавіті існує десять букв, шість із яких (а, о, у,
е, и, і) завжди позначають на письмі один звук. Букви я, ю, є передають по два
звуки, якщо стоять на початку слова або після букви на позначення голосного,
а  також при роздільній вимові твердого або м’якого приголосного і  наступного
м’якого [й]: я – [йа], ю – [йу], є – [йе] (яр [йар], миють [ми`йутé], єнот [йеинóт],
в’юн [вйун], вольєр [волéйéр].
Якщо ж я, ю, є стоять після букви, що позначає приголосний звук, то вони
передають по одному голосному звуку й одночасно вказують на м’якість попере-
днього приголосного: пісня [п’íсéнéа], полють [пóлéутé], синє [си`нéе].
Буква ї завжди передає на письмі два звуки [йі]: їжак [йіжáк], заїхати [зайíхатие],
з’їсти [зйíстие].
Для передачі приголосних звуків на письмі в укра­їн­ському алфавіті є 23 букви.
12 із них (б, в, г, ґ, й, к, м, п, ф, х, ч, ш) завжди передають по одному звукові.
8 букв (д,  т, з, с, ц, л, н, р) позначають на письмі і  тверді, і  м’які приголосні
звуки: сидить [сиеди́тé], осінь [óсéінé], надія [надéíйа], тягти [тéагти`].
Буква щ завжди передає два звуки [шч]: щавель [шчавéлé], вище [ви`шчеи].
Українська мова. Комплексний довідник 11
Сполучення букв дж, дз у складі кореня позначає на письмі складні звуки, які
вимовляються злито: [sдж], [aдз], [aдзé] (джерело [sджеиреилó], дзиґа [aдзи`ґа], дзюдо
[aдзéудó]).
Буквосполучення дж і  дз передають на письмі окремі звуки [д], [з] і  [д], [ж]
у  випадку, коли префікс закінчується на [д] (від‑, під‑, над‑), а  корінь почина-
ється на [ж] або [з]: віджати [вéіджáтие], підземелля [п’ідзеимéлé:а].
Буква ь (м’який знак) звука не позначає, а служить для передачі м’якості при-
голосних на письмі: день [денé], слизько [сли`зéко].
Вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г
У переважній більшості слів української мови вживається літера г, що позначає
дзвінкий гортанний звук [г]: говорити, погода, гоління, гуркіт. Літера ґ ужива-
ється в  словах значно рідше. Вона передає на письмі задньоротовий зімкнений
(проривний) приголосний звук [ґ], властивий обмеженій кількості власне україн-
ських і давно запозичених слів на зразок: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґандж, ґату‑
нок, ґвалт, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі),
ґогель‑моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли,
ґрунт, ґудзик, джиґун, дзиґа, дзиґлик, прізвища Ґалаґан, Ґудзь.
Звуки [г] і  [ґ] легко розрізняються на слух: [г]  — звук щілинний, під час його
вимови мовні органи не змикаються, він вимовляється глухіше, а  звук [ґ]  —
зімкнений, дзвінкіший.
12 Українська мова. Комплексний довідник
Склад
Основні правила переносу слів
ÂÂ Склад — частина слова, яка вимовляється одним поштовхом видихувано‑
го повітря: о‑сінь, я‑блу‑ко, бар‑ві‑нок.
У кожному складі обов’язково є лише один голосний звук, він організовує склад
і називається складотворчим. Перед ним і після нього може стоя­ти один і більша
кількість приголосних: у‑чи‑тель, о‑же‑ледь. У слові стільки складів, скільки
голос­них звуків, тому слова бувають односкладові (мир, хід), двоскладові (пе‑ро,
зо‑шит), трискла­дові (пе‑ре‑­дзвін, роз‑пис‑ка) і  багатоскладові (від‑ре‑мон‑­
ту‑ва‑ти, ор‑га‑ні‑зо‑ву‑ва‑ти).
Склад, що закінчується на голосний звук, називається від­критим (пе‑ре‑мо‑га,
пра‑ця), а  склад, що закінчується приголосним,— закритим (сіль, май‑стер,
від‑літ).
З поділом слова на склади пов’язані правила переносу слів. Слова з  рядка на
рядок переносяться переважно так, як у вимові вони діляться на склади: віль‑но,
пар‑та, по‑дзво‑ни‑ти, кар’‑єр.
Але існує ряд обмежень:
1. Одна буква не залишається в  попередньому і  не переноситься в  наступний
рядок, навіть якщо вона позначає склад. Трискладове слово огірок можна пере-
Українська мова. Комплексний довідник 13
нести тільки так: огі‑рок, а такі двоскладові і трискладові слова, як овес, олень,
моя, Азія і подібні, не можна ділити для переносу.
2. Не можна розривати дж, дз, якщо вони пере­дають у слові один звук: хо‑джу
(а не ход‑жу), кукуру‑дза (а не кукуруд‑за), ґу‑дзик (а не ґуд‑зик). Якщо дж,
дз позначають два звуки (на  межі префікса і  кореня), то їх слід розри­вати:
під‑живити, над‑земний.
3. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої лі-
тери: бур’‑ян (а не бур‑’ян), низь‑кий (а не низ‑ький).
4. Під час переносу не слід відривати від кореня першу літеру, що позначає при-
голосний звук: при‑кріпити (а не прик‑ріпити), роз‑в’язати (а  не
розв’‑язати).
5. Так само не варто відривати від префікса букву на позначення приголосного,
якщо корінь теж починається з  приголосного: під‑писати (а  не  пі‑дписати),
роз‑повісти (а не ро‑зповісти).
6. При переносі складних слів не можна залишати в  попередньому рядку букв
попередньої час­тини, якщо вони не становлять складу: вище‑згаданий (а не
вищез‑гаданий), овоче‑сховище (а  не овочес‑ховище), чорно‑бривий (а  не
чорноб‑ривий).
7. Скорочення завжди треба залишати з  тими словами, яких вони стосуються:
І. Ф. Квітка‑Осно­в’яненко, п.  Омельченко, 10 га, 5 см, 2010 р., 50 т.
14 Українська мова. Комплексний довідник
Наголос
Якщо слово складається з кількох складів, то один із них вимовляється з біль-
шою силою.
ÂÂ Посилення голосу на одному зі складів слова називається наголосом.
Склад, на який падає наголос, називається наголошеним. Усі інші склади у сло-
ві — ненаголошені.
Наголос в українській мові вільний, бо він не закріплений за якимось постійним
місцем у словах. В одних словах він падає на перший склад, в інших — на другий,
третій і т.ін.: сóнце, полíт, подорóжник.
Крім того, наголос в  українській мові може переходити з одного складу на ін-
ший, наприклад: земля́ – зéмлі, дя́дько – дядькáм.
За допомогою наголосу часто розрізняють лексичне значення та граматичні фор-
ми слів: дорóга  – дорогá, м у́ка  – мукá, бáтьків  – батькíв, розсúпа­тися  –
розсипáтися, сéстри – сестрú.
Деякі слова мають варіантний наголос, наприклад: весн я́ний  – веснянúй,
пóмилка – помúлка, пéрвісний – первíсний.
У багатоскладових словах, крім основного наголосу, виді­ля­ється ще й побічний.
Наприклад: морòзостійкúй, багàто­повер­хóвий. Побічний наголос розташовується
ближче до початку слова.
Українська мова. Комплексний довідник 15
Правильне наголошування слів — обов’язкова ознака культури мовлення. Пере-
вірити наголошування слів та їх форм можна за орфографічними та орфоепічними
словниками, а також за спеціальними словниками наголосів.
Запам’ятайте наголошування таких слів: асиметрíя, визвóльний вимóва,
вісімдес я́т, джерелó, докумéнт, дочкá, каталóг, квартáл, кіломéтр, кропивá,
ненáвсить, новúй, одинáдцять, ознáка, óлень, оптóвий, пóдруга, порядкóвий,
рáзом, серéдина, спúна, укра їнський,
´ фартýх, чотирнáдцять, щавéль, яйлá.
Голосні наголошені й ненаголошені, їх вимова і позначення на письмі
У наголошених складах усі голосні вимовляються чітко і на письмі передають-
ся відповідними літерами. Наприклад: кн[и`]жка  – книжка, л[е´]бідь  – лебідь,
м[о`]ре – море, л[í]то – літо.
В українській мові також чітко вимовляються голосні і в ненаголошених скла-
дах: [полотнó], [лéіта`к], [душа`].
Виняток становлять ненаголошені [е], [и], що у  вимові вза­ємо­наближаються
(дж[еи]р[еи]лó, п[ие]рíг, м[ие]нýлий), а  також звук [о], який у  вимові наближа-
ється до [у] перед наголошеним складом з  [у] або [і]: к[оу]жýх, р[оу]зу́мний,
с[оу]бí.
Звук [и] в  наголошеному і  ненаголошеному складах не наближається до [і]:
к[ие]піти, к[ие]сіль, буд[и`]льник.
16 Українська мова. Комплексний довідник
Ненаголошені голосні е, и, о в коренях слів
1. У складах iз буквами на позначення ненаголошених е, и, о пишеться та сама
буква, що й пiд наголосом: зачесати – чéше, злегенька – лéгше, затемнити –
тéмний, вишневий – вúшня, примирити – мúрний, голубка – гóлуб.
2. Пишеться е:
а) у сполученнях ‑ере‑, ‑еле‑: черевик, пелена;
б) коли е при змiнi слова випадає: шевця (швець), праведний (правда);
в) при чергуванні з i: летіти – літати, променя – промінь, каменя — камінь.
3. Пишеться и у  сполученнях ‑ри‑, ‑ли‑: бриніти, дрижати, кривавий, триво‑
житися, глитати.
Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом
Є слова, у  яких написання е, и, о не можна перевірити правилом. Правопис
таких слів треба запам’ятати. До них належать: абрикоса, апельсин, бобіна, вим‑
пел, директор, дистанція, качан, кишеня, котушка, кочерга, кремезний, левада,
либонь, медаль, минулий, пелюстка, пенал, печера, пиріг, пшениця, сметана, ци‑
буля, чемпіон та ін.
Українська мова. Комплексний довідник 17
Вимова приголосних звуків та позначення їх на письмі
1. Шиплячі приголосні звуки [ж], [ч], [ш], [aдж] вимовляються твердо: ни[жч]е,
[ш]елест, ні[ч]. Вони частково пом’як­шуються перед [і] та при подовженні перед
ю, я: [ж’]інка, [ш’]ість, ні[ч’:]ю.
2. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] та задньоротові [г], [к], [х], [ґ] також не
бувають м’якими і можуть напів­пом’як­шуватися тільки перед [і] та рідко перед
іншими голосними в  іншомовних словах: [в’]ітер, [г’]іркий, т[х’]ір, [б’]юро,
[п’]ю[п’]ітр, [б’]язь.
3. Дзвінкі приголосні звуки в  українській мові ніколи не оглушуються в  кінці
слова і складу перед глухими: [по`дорож], [дуб], [ло`жка], [л’ід], [ри`бка]. Виняток
становить звук [г] у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю та похідних, де він
вимовляється як [х]: ле[х]ко, во[х]ко, ні[х]ті і т.ін., хоча на письмі зберігається
буква г.
4. Дзвінкі приголосні [sдж], [aдз], [aдзé] вимовляються злито: проводжаю, дзвоник,
дзьоб.
5. Дзвінкий звук [в] ніколи не уподібнюється до [ф], а, навпа­ки, може звучати як
короткий (нескла­довий) [óу]: любо[óу], ла[óу]ка.
6. Звук [ф] треба відрізняти від звукосполучення [хв]: фон, ферма, але хворий,
хвоя.
18 Українська мова. Комплексний довідник
7. Глухі приголосні перед дзвінкими вимовляються як парні їм дзвінкі: просьба
[про`зéба], лічба [лéіsджба`], вокзал [воґза`л], боротьба [бородéба`].
Якщо виникає сумнів, яку букву писати, то необхідно так змінити слово або
дібрати споріднене, щоб після невиразного приголосного стояв голосний: молоть‑
ба, бо молотити; легко, бо легенько.
Уподібнення приголосних звуків
У мовленнєвому потоці деякі групи приголос­них якісно змінюються в результаті
звукового уподібнення. Зміни відбу­ваються, зокрема, у  таких словосполученнях:
а) [с] + [ш] + [ш:] принісши – прині[ш:]и
[з] + [ш] + [ш:] зшити – [ш:]ити
[з] + [ш] + [жш] залізши – залі[жш]и
[з] + [ж] + [ж:] безжурний – бе[ж:]урний
[з] + [sдж] + [жsдж] з джмелем – [жsдж]мелем
[з] + [с] + [с:] зсунути – [c:]унути
[з] + [цé] + [сцé] зцідити – [сцé]ідити
б) [ш] + [сé] + [сé:] вчишся – вчи[сé:]а
[ш] + [цé] + [сéцé] на дошці – на до[сéцé]і
[ж] + [цé] + [зéцé] у ложці – у ло[зéцé]і
[ч] + [цé] + [цé:] у річці – у рі[цé:]і
Українська мова. Комплексний довідник 19
в) [т] + [с] + [ц] братство – бра[ц]тво
[тé] + [сé] + [цé:] сміється – сміє[цé:]а
[т] + [ч] + [ч:] Вітчизна – ві[ч:]изна
[т] + [ш] + [чш] коротшати – коро[чш]ати
[д] + [ш] + [sджш] молодший – моло[sджш]ий
Слід пам’ятати, що ці зміни відбуваються тільки в мовленні, на письмі вони не
позначаються.
Спрощення в групах приголосних
На письмі фіксується:
а) випадіння [д], [т] у важких для вимови групах приголосних [ждн], [здн], [стн],
[стл]: тиждень – на тому тижні, роз’їзд – роз’їзний, захист – захисник, сте‑
лити  – слати, але за­п’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хво‑
ростняк, шістнадцять;
б) випадіння [к] у  групах приголосних [скн], [зкн]: трiск  – трiснути, брязк  –
брязнути, але виск – вискнути;
в) випадіння [л] у  групi приголосних [слн]: мислити  – навмисне, ремесло  –
ремiсник.
20 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 21
Зверніть увагу! У слові два склади, перший відкритий, другий закритий: дзве‑нять. Наголос на
Спрощення відбувається у вимові, але не позначається на письмі у прикметни- другому складі: дзвеня́ть. Голосні звуки: [еи]  — ненаголошений, вимовляється
ках, утворених від іменників іншо­мовного походження (аванпостний, баласт‑ наближено до [и], позначається лі­терою е; [а] — наголошений, вимовляється чіт-
ний, компостний, контрастний, гігантський, парламентський); у  даваль- ко, позначається літерою я. Приголосні звуки: [aдз] — дзвінкий, твердий, вимов-
ному i місцевому відмінках однини іменників жіно­чого роду I відміни ляється злито, по­зна­чається літерами д, з  (де і  зе); [в]  — дзвінкий, твердий, по-
(піаністці, оптимістці, аспірантці). значається літерою в (ве); [нé] — дзвінкий, м’який, позначається літерою н (ен);
[тé] — глухий, м’який, позначається літерами т (те) і ь (м’яким знаком).
Фонетичний розбір слова У слові 6 звуків, що позначаються 8 буквами.

Послідовність розбору Основні випадки чергування у – в, і – й

1. Слово.
Основні випадки чергування прийменників у – в і префіксів у‑ – в‑
2. Склади (відкриті чи закриті). Наголос.
3. Голосні звуки, їх вимова і позначення на письмі. 1. Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, у вживається:
4. Приголосні звуки (дзвінкі чи глухі, тверді чи м’які), їх вимова, позначення на а) між буквами на позначення приголосних. Приїду, було, до них у  гостину  —
письмі. сидять укупцi (Марко Вовчок);
5. Кількість звуків і букв. б) на початку речення перед буквами на позначення приголосних. Учора вiдбулися
загальнi збори. У купi паперiв був i потрiбний документ;
Зразок розбору в) перед в, ф, льв, св, тв, хв i под. Є багато спiльного у творчостi цих
Дзвенять. письменникiв. Нитку треба складати увосьмеро;
22 Українська мова. Комплексний довідник
г) пiсля паузи (на письмi пiсля роздiлових знакiв) перед буквами на позначення
приголосних. Це було, менi здається, у минулому роцi. Зараз головне — уста‑
новити нове облад­нання.
2. Щоб уникнути збiгу голосних, в уживається:
а) мiж буквами на позначення голосних. Вона вчиться в  ас­пi­рантурi, а  вiн ви‑
кладає математику в унi­верситетi;
б) на початку речення перед буквами на позначення голосних. В iнститутi
вiдбулася науково‑практична кон­ференцiя;
в) пiсля букв на позначення голосних перед буквами на позначення приголосних,
крiм в, ф, льв, св, тв, хв i под. Вони познайомилися ще в дитинствi. Зранку
пiдморозило, а вночi був дощ.
Зверніть увагу!
У i в не чергуються в словах, що вживаються тiльки з у або в (угода, укладач,
уривок, утворення; ввiч­ливiсть, вдумливiсть, взаємовплив, влада, вправа);
у  власних iменах (Устименко, Власенко) та словах iншомовного походження
(унiфiкацiя, узурпатор).
Українська мова. Комплексний довідник 23
Основні випадки чергування сполучників і – й
1. Щоб уникнути збiгу приголосних, i вживається:
а) пiсля букв на позначення приголосних або паузи (на письмi пiсля роздiлових
знакiв) перед буквами на позначення приголосних. Був дощ м’який, i гречка
пахне душно (М.  Риль­ський). Зима… i пролiсок блакитний! Навколо ще ле‑
жать снiги, а вiн вже скинув ланцюги! (О. Олесь);
б) на початку речення. І хлiб зiйшов, як гiмн веснi i лiту… (Л. Забашта).
2. Щоб уникнути збiгу голосних, й уживається:
а) мiж буквами на позначення голосних. Темрява з куткiв давно вже вийшла та
й обступила нас, немов облога (Леся Україн­ка);
б) пiсля букв на позначення голосних перед буквами на позначення приголосних.
Нащадки безстороннi простять менi i помилки, й вагання… (Є. Плужник).
Звернiть увагу!
І з й не чергуються при зiставленнi понять (небо i земля, весна i осiнь); перед
словами, що починаються з є, ї, й, ю, я (Грецiя i Єгипет; запросили i її, i його;
дiвчата i юнаки; зробити щось швидко i як слiд).
24 Українська мова. Комплексний довідник
Позначення м’якості приголосних на письмі буквами ь, і, є, ю, я
М’якість приголосних на письмі позначається буквами ь, і, є, ю, я: культура,
шануються, всі, спектаклі, синє, усю, мовленню, листя, вечірня.
Сполучення йо, ьо
Буквосполучення йо вживається на початку складу для позначення сполучення
приголосного [й] з  голосним [о]: йому, Йонька, районний, мільйон, курйозний,
Муравйов, Соловйов.
Буквосполучення ьо вживається в середині й кінці складу для позначення м’якості
приголос­ного в сполученні з [о]: льон, льотчик, сьомий, цільовий, кольоровий.
Правила вживання м’якого знака
1. М’який знак (ь) пишеться в українських словах:
а) пiсля букв на позначення м’яких [дé], [тé], [зé], [сé], [aдзé], [цé], [лé], [нé], що
закiнчують склад: заздалегiдь, нежить, мазь, просьба, ґедзь, мiсяць, сiль,
промiнь;
б) пiсля букв на позначення м’яких приголос­них перед о в серединi складу: тре‑
тьокласниця, учотирьох, льох;
Українська мова. Комплексний довідник 25
в) у суфiксові ‑ськ‑ (‑зьк‑, ‑цьк‑): учнівський, запо­рiзький, козацький, але баский,
боязкий, рiзкий, в’язкий, ковзкий, плаский (зк, ск не суфiкси);
г) у суфiксах ‑еньк‑, ‑оньк‑, ‑есеньк‑, ‑iсiньк‑, ‑юсiньк‑: синенький, дiвчинонька,
малесенький, бiлiсiнький, малю­сiнький;
ґ) у сполученнях ‑льц‑, ‑льч‑, ‑ньц‑, ‑ньч‑, ‑сьч‑, утворених від ‑льк‑, ‑ньк‑, ‑ськ‑:
ляльці, ляльчин (лялька); доньці, доньчин (донька); Онисьці (Ониська);
д) пiсля л перед буквами на позначення приголосних відповідно до м’якої вимови:
бiльший, пральня, учительство, але білка – білці, білченя (лц, лч походять від лк);
е) у 3‑й особi однини i множини дiйсного та у  2‑й  особi множини наказово­го
способiв дiєслiв: рóбить, рóблять, робíть, дúвиться, дúвляться, дивíться.
2. М’який знак пишеться в iншомовних словах:
а) пiсля д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, якими позначаються два звуки: мiльярд,
Ньютон, гондольєр, в  ескад­рильї, але малярiя, ревю, резюме, нюанс (я, ю по-
значають звуки [а], [у] i пом’якшення попереднiх приголосних);
б) пiсля л, н перед йо: медальйон, сеньйорита;
в) вiдповiдно до вимови пiсля л, н перед буквами на позначення приголосних,
а також у кiнцi слова: мольберт, Тянь-Шань (але алгоритм, шиншила), аква‑
рель, герань, (але ритуал, бутон).
3. М’який знак не пишеться:
26 Українська мова. Комплексний довідник
а) пiсля б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, щ, г, к, х: дрiб, степ, кров, сiм, верф, рiжте, пiч,
робиш, дощ, нігті;
б) пiсля н перед ж, ч, ш, щ i суфiксами ‑ств‑, ‑ськ‑: iнжир, кінчик, менший,
iнший, панщина, громадянство, уманський, велетенський, цвірінчати, але
бриньчати;
в) пiсля р у кiнцi складу: перевiрте, Харкiв, серйозний, гiркий, але М. Горький;
г) пiсля букв, що позначають м’якi приголоснi, крiм л, якщо за ними йдуть iншi
букви на позначення м’яких приголосних: свято, сміх, сьогодні, щастя, пiзнє,
танцювати, гордiсть, але рiзьбяр, тьмяний i похiднi вiд них, бо різьба, тьма;
ґ) мiж буквами, що позначають подвоєнi (подовженi) м’якi приголоснi: вiддячити,
осiннiй, замiжжя, свавiлля;
д) у сполученнях ‑лч‑, ‑лщ‑, ‑нч‑, ‑нц‑, ‑сц‑, ‑сч‑, утворених від ‑лк‑, ‑нк‑, ‑ск‑:
галченя (галка), балці (балка), дитин­чин, дитинці (дитинка), Парасці,
Парасчин (Параска).
Правила вживання апострофа
Апостроф уживається перед я, ю, є, ї:
1) в українських словах:
а) пiсля б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає iнших букв на позначення приголо-
сних (крiм р), якi належали б до кореня: голуб’я, п’ють, на верхiв’ї, сiм’єю,
мереф’­янський;
Українська мова. Комплексний довідник 27
б) пiсля р у кiнцi складу: довiр’я, сузiр’я, бур’ян;
в) пiсля б, п, в, м, ф, р, к у  власних назвах: Аляб’єв, Куп’янськ, В’яземський,
В’ячеслав, Пом’яловський, Прокоф’єв, Захар’їн, Лук’ян;
г) пiсля префiксiв та першої частини складних слiв, якi за­кiнчуються буквами на
позначення приголосних: пiд’їхати, роз’яснення, з’юрми­тися, дит’ясла,
пiв’яблука, але пiв‑Європи (власна назва);
2) в iншомовних словах пiсля б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та пiсля р у кiнцi скла-
ду, а також пiсля префiксiв, якi за­кiнчуються буквами на позначення приголо-
сних: об’єкт, iнтер­в’ю, прем’єра, верф’ю, к’янтi, Х’юстон, Руж’є, екстер’єр,
ад’юнк­тура, iн’єкцiя, кон’юнктивiт, кон’юнктура.
Апостроф не вживається:
1) перед я, ю, є в українських та iншомов­них словах:
а) пiсля б, п, в, м, ф, коли перед ними стоять iншi букви на позначення приголо-
сних (крiм р), якi належать до кореня: мавпячий, морквяний, духмяний, цвях,
тьмяний, але торф’­яний, верб’я, черв’як, арф’яр;
б) пiсля б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та пiсля р на початку складу, якщо я, ю, є
позначають м’якiсть попереднiх приголосних: бязь, дебют, пюре, гравюра, Мюн‑
хен, фюзеляж, Гюго, манiкюр, кювет, брязкiт, рюмсати, Рєпiн;
2) перед йо: Соловйов, серйозний, курйозний.
28 Українська мова. Комплексний довідник
Подвоєння букв на позначення подовження і збігу приголосних
1. Подовження приголосних [дé], [тé], [зé], [сé], [цé], [лé], [нé], [ж’], [ч’], [ш’] пiсля
букв на позначення голосних передається на письмi:
а) в усiх вiдмiнках iменникiв середнього роду II вiдмiни, крiм родового множини
iз нульовим закiнченням: багаття, багаттю, багаттям, у  багаттi, але
декiлька багать; почуттiв, вiдкриттiв (i вiдкрить);
б) в усiх вiдмiнках деяких iменникiв I вiд­мiни, крiм родового множини iз
закiнченням ‑ей: стаття, статтi, статтю, статтею, але статей; суддя,
суддi, суддю, суддею, суддів;
в) в орудному вiдмiнку однини iменникiв III вiдмiни, якщо в називному вiдмiнку
основа їх закiнчується на один м’який або шиплячий приголосний: миттю
(мить), височiнню (висо­чiнь), нiччю (нiч), але радiстю (радiсть), щирiстю
(щирiсть), любов’ю (любов);
г) у деяких прислiвниках: зрання, спросоння, навмання, попiдтинню,
попiдвiконню;
ґ) в особових формах дiєслова лити(ся) i по­хiд­них вiд нього: ллю, ллєш, ллєть‑
ся, виллємо, переллються.
2. Двi букви для передачi подвоєних приголосних пишемо при збiгові однакових
приголосних:
а) префiкса й  кореня: оббивати, вiддалiк, беззахисний, ззаду; iнновацiя
(є новацiя), iррегу­лярний (є регулярний), але анотацiя, конотацiя;
Українська мова. Комплексний довідник 29
б) кiнця першої та початку другої частини складноскорочених слiв: заввiддiлом,
юннат, вiйськкомат;
в) кореня або основи на ‑н i суфiксiв ‑н‑, ‑ник, ‑ниц(я): туманний, раннiй, що‑
денник, письменниця;
г) основи дiєслова минулого часу на ‑с i суфікса ‑ся: пронiсся, затрясся,
розрiсся.
3. Подовження приголосних передається на письмi:
а) у наголошених суфiксах ‑éнн‑, ‑á/нн‑ прикметників, а  також iменників
та  прислiвників, похiдних від цих прикметників: височéнний, здоровéнний,
непри­мирéнний, неприми­рéннiсть, непримирéнно; ста­рáнний, ста­рáннiсть,
старáнно, свящéнний (але свя­щéник, шалéний, жадáний, довгождáний);
б) у деяких словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати i по­хiд­них вiд них.
Написання слів іншомовного походження
1. И пишемо:
а) у загальних назвах пiсля д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед буквами на позначення
приголос­них (крім й): дисципліна, тиран, вiзит, бравiсимо, пiанiсимо, фор‑
тисимо, цилiндр, пiцикато, шифр, ритм (але лекторій);
б) у географічних назвах із кінцевими ‑ика, ‑ида: Антарктика, Корсика, Мек‑
сика, Антарктида, Флорида;
30 Українська мова. Комплексний довідник
в) у географічних назвах після ж, дж, ч, ш, щ і ц перед буквами на позначення
приголос­них: Алжир, Вірджинія, Чикаго, Вашингтон, Лейпциг;
г) у географічних назвах зі звукосполученням ‑ри‑ перед буквами на позначення
приголос­них (крім й): Рим, Париж, Крит, Мавританія (але Австрія);
ґ ) у деяких географічних назвах згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Ар‑
гентина, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єруса‑
лим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія,
Сицилія, Скандинавія, Тибет.
2. І пишемо:
а) на початку слова: iєроглiф, iмпульс, iнерцiя, Індія;
б) у загальних назвах пiсля б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед буквами на по­значення
приголос­них: бiблiотека, пiгмей, вiбрiон, мiльярд, фiльтр, гiгант, кiлограм,
хiрург, лiмiт, нiко­тин, але  імбир, кипарис, кизил, киргиз, спирт, гиря, кин‑
джал, єпископ, християнство (вiд­повiдно до вимови);
в) пiсля букв на позначення приголосних перед буквами на позначення голосних
та й: клiєнт, аксiома, радiус, ентузi­азм, генiй, барiй, але диявол, диякон;
г) у кiнцi слiв перед я: аудiєнцiя, алергiя, теорiя;
ґ) у кiнцi невiдмiнюваних слiв пiсля букв на позначення приголосних: мерсi,
попурi, таксi, суші, Аппалачі;
д) у власних назвах, крім випадків, зазначених у пунк­ті 1 (б, в, г, ґ): Бірма, Тіль‑
зіт, Діжон, Дідро, Рільке, Дізель (але дизель).
Українська мова. Комплексний довідник 31
3. Ї пишемо пiсля букв на позначення голосних: альтруїзм, кофеїн, наївний, але
антиiнф­ля­цiйний (пiсля префiкса).
4. Е пишемо на початку, в серединi i в кiнцi слiв: екземпляр, евфемiзм, екзекуцiя,
проект, макраме, форте.
5. Є пишемо:
а) на початку слiв, коли iншомовне е ви­мовляється як [йе]: єзуїт, єретик, Єруса‑
лим;
б) пiсля апострофа, е, i, й та м’якого знака: прем’єра, конвеєр, феєрверк, iнгредiєнт,
фойє, ательє;
в) у словi траєкторiя.
6. У, а не ю пишемо пiсля ж, ш, ф у словах журi, Жуль Верн, брошура, парашут,
парфуми, парфумерiя.
7. Переважній більшості загальних назв іншомовного по­ходжен­ня подвоєння букв
в українській мові не властиве: агресiя, акумуляцiя, алея, апарат, атестат,
бароко, беладона, белетристика, бра­вiсимо, ват (але Ватт), грип, група,
iдилiя, iнтелектуал, iнтелiгент, iнтермецо, каса, клас, колектив, комiсiя,
комуна, лiбрето, метал, пiанiсимо, пiци­като, савана, стакато, сума, фiн
(фiни), фортисимо, шасi.
Подовження відбувається:
а) у власних назвах та їхніх похідних: Будда, Дженні, Мюллер, Голландія, Ел‑
лада, Мекка, голландський, елліни, меккський;
32 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 33
б) в окремих загальних назвах: аннали, бiлль (за­ко­но­про­ект), бритти (народ),
бонна, брутто, бýлла, ванна, вiлла, гамма (літера), дурра (рослина), мадонна,
Лексика. Фразеологія
манна, мірра, мотто, мулла, нетто, панна, паннó (прикраса), пеннi, тон‑
на;
в) при збігові однакових приголосних префікса й кореня, якщо існують відповід-
ні непре­фіксальні утворення: імматеріальний (матеріальний), іррадіація Слово “лексика” походить від грецького “lexikos” — “словесний”, “словниковий”.
(радіація), контррозвідка (розвідка).
8. Апостроф уживається перед я, ю, є, ї: ÂÂ Усі слова, що вживаються в  мові і  становлять її словниковий склад, на‑
а) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р у кінці складу: суб’єкт, п’єдестал, зиваються лексикою.
прем’єр, ердельтер’єр, ар’єргард; Крім того, лексикою позначають окремі шари або групи слів (книжна лексика,
б) після префіксів, які закінчуються буквами на  позначення приголосних: іншомовна лексика), а також словниковий склад мови письменника чи окремого
ад’ютант, ад’юнкт, ін’єкція, кон’юнк­турник. художнього твору (лексика Марка Вовчка, лексика “Катерини” Шевченка).
9. М’який знак пишеться після літер, що позначають м’які д, т, з, с, л, н перед
я, ю, є, що позначають два звуки, а також перед ї, йо: Годьє, Лавуазьє, конфе‑
ÂÂ Фразеологія — розділ мовознавства, що вивчає лексичне зна­чення і вжи‑
вання стійких сполучень слів (фразеологізмів).
рансьє, пасьянс, барельєф, брильянт, бутоньєрка, бульйон, гільйотина.

Слово. Лексичне і граматичне значення слова

Мова складається зі слів.
ÂÂСлово є основною одиницею мови і  мовлення, пов’язаною з усіма іншими
мовними одиницями.
34 Українська мова. Комплексний довідник
Так, лише в  слові виявляють себе мовні звуки і значущі частини (корінь, пре-
фікс, суфікс, закінчення), зі слів складаються словосполучення і речення.
Слова служать для називання предметів, дій, властивостей (портфель, бджоляр,
сміливість, біг; піднімати, існувати, писати, чути; тихий, давній, урівноваже‑
ний, казковий). Те, що слово позначає, становить його лексичне значення.
ÂÂ Лексичне значення слова — це співвіднесеність слова з предметами, яви‑
щами і процесами навколишньої дійсності.
Наприклад, лексичне значення слóва клен — “дерево, що має лапате листя з го-
стрими кінцями й глибокими вирізами”, слóва загадковий — “який потребує роз-
гадки, таємничий, незро­зумілий”, слóва фарбувати — “покривати фарбою” тощо.
Крім лексичного, словам властиве граматичне значення. Лексичне — це інди-
відуальне значення слова, яке вирізняє його з-поміж інших слів у мові, граматич-
не ж, навпаки, є спільним для певної групи слів. Наприклад, слово зима позначає
найхолоднішу пору року. Таке лексичне значення властиве лише цьому слову,
а граматичні значення (жіночий рід, однина, називний відмінок) характерні для
багатьох інших іменників (парта, земля, груша, сорока).
ÂÂ Граматичне значення вказує на частиномовну належність слова та на
його граматичні ознаки (рід, число, відмінок в іменниках і прикметниках;
вид, спосіб, час, особу в діє­словах тощо).
Українська мова. Комплексний довідник 35
Лексичне і граматичне значення властиві лише повнозначним словам (іменни-
кам, прикметникам, займенникам, числівникам, дієсловам і  прислівникам).
Службові слова (прийменники, сполучники, частки) лексичного значення не ма-
ють, вони виконують у  мові тільки граматичну роль (виражають зв’язки між
словами, поєднують слова в  словосполученні, а  також у складному реченні його
частини тощо).
Про лексичне значення того чи іншого слова можна довідатися з  тлумачного
словника. У ньому також наводяться приклади вживання слова. Наприклад:
Бутон. Пуп’янок квітки. Вона розцвітала, як бутон на сонці (І. Ле).
Грудень. Назва дванадцятого місяця календарного року. І от настав грудень,
і випав перший сніжок (І. Микитенко).
В 11‑томному тлумачному “Словнику української мови” пояснюється значення
понад 134 тисяч слів, у  новому однотомному “Великому тлумачному словнику
сучасної української мови” (2001  р.)  — близько 170 тисяч слів. Однак і  ці слов-
ники не охоплюють повного лексичного складу нашої мови. Усього в українській
мові налічується кількасот тисяч слів.
Однозначні і багатозначні слова
ÂÂ Однозначні слова — це слова з одним лексичним значенням.
У кожній мові є слова, що мають одне лексичне значення, тобто називають
якийсь один предмет, істоту, ознаку, дію. Наприклад, горúще — приміщення між
36 Українська мова. Комплексний довідник
стелею і покрівлею будинку; жолудь — плід дуба; медик — фахівець із медицини;
дружний  — зв’язаний дружбою, взаємною при­хильністю, до­вір’ям, згодою; ана‑
лізувати — досліджувати, розбиваючи на складові частини. Це слова однозначні.
Серед однозначних слів найбільше наукових термінів (суфікс, іменник, радіус,
мікро­скоп), власних назв (Ольга, Китай, Кордильєри, Сиваш), назв окремих рослин
(бузок, суниця, опеньок), назв чисел тощо.
Проте більшість слів української мови вживається з двома і більшою кількістю
значень.
ÂÂ Слова, що мають кілька лексичних значень, називаються багатозначними.
Конкретне значення багатозначного слова виявляється в словосполученні та
реченні. У тлумачному словникові різні значення слова наводяться під окремими
номерами. Наприклад:
Журавель.
1. Великий перелітний птах з довгими ногами, шиєю і гост­рим дзьобом, живе
на лісових та степових болотах. Десь у небі журливо курликали журавлі,
відлітаючи в теплий край (В. Кучер).
2. Довга жердина, приладнана біля колодязя як важіль для витягування води.
Далеко серед пасовиськ видніється колодязь із журавлем  — водопій для
худоби (О. Гончар).
3. Народний сюжетний танець, у  якому танцюристи зоб­ражують журавлів.
Тут інші журавля скакали, а хто од дудочки по­тів (І. Котляревський).
Українська мова. Комплексний довідник 37
У багатозначних словах усі значення пов’язані між собою, їх обов’язково
об’єднує якась спільна ознака. Тому при багато­знач­ності (властивості слова вжи-
ватися в  різних значеннях) маємо не стільки слів, скільки значень має кожне
слово, а одне слово.
Пряме і переносне значення слів
Багатозначні слова мають пряме і переносне значення.
ÂÂ Пряме значення слова — це його основне лексичне значення. Найчастіше
пряме значення є первинним, тобто тим, що вперше стало назвою.
Наприклад, слово гніздо означає “у птахів — влаштоване або пристосоване міс-
це для кладки яєць і виведення пташенят”: пташине гніздо.
ÂÂ Переносне значення слова — це його вторинне значення, яке виникло на
основі прямого, наприклад: сімейне гніздо.
Часто в  переносному значенні вживаються назви тварин: лисицею називають
хитру людину, зайцем  — боягуза, віслюком або бараном  — дурня, ведмедем або
слоном — незграбу, левом, орлом — людину сміливу і відважну.
Слово в прямому значенні — це звичайна, повсякденна назва чогось (предмета,
дії, ознаки). Слово в переносному значенні — назва образна, перенесена з одних
предметів і  явищ на інші. Переносних значень у  слові може бути кілька.
Порівняймо:
38 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 39
1. Велика картина в золотій рамі гойдалася на шнурку (О. Гончар). Доречне використання слова в переносному значенні ро­бить мову виразнішою,
2. Левко Репетюк стояв червоний, лихий і нервово смикав золотий ланцюжок яскравішою, надає їй образності й поетичності.
свого пенсне (Ю. Смолич).
3. Спи, моя дитино золота, Групи слів за значенням і вживанням
Спи, моя тривого кароока (М. Вінграновський).
4. Була пора золотая, Синоніми
Весела година,
Жила вона [дівчина] без лишенька, ÂÂ Синоніми (від грецького sinonymos  — “однойменний”)  — це слова, що
мають різне звучання, але однакове чи близьке лексичне значення.
Як мала дитина (Л. Глібов).
Наприклад: пахучий, запашний, духмяний, ароматний; плакати, ридати, голо‑
5. Ниво моя, ниво, сити, ревіти, рюмсати.
Ниво золота! Українська мова дуже багата на синоніми. Це дає змогу точніше висловлювати
Стигнеш ти на сонці, думку, уникати нагромадження в  тексті тих самих або спільнокореневих слів.
Налила жита (П. Грабовський). Проте, користуючись синонімами, слід зважати на відтінки їх значень і  стиліс-
У перших двох прикладах слово золотий має пряме значення і позначає мате- тичне забарвлення. Наприклад, на означення поняття “рухатися вперед” в укра-
ріал, з  якого зроб­лено предмет (раму, ланцюжок). В інших прикладах слово зо‑ їнській мові існує багато слів: іти, простувати, просуватися, ступати, плента‑
лота вжите у переносних значеннях: у третьому випадку золота означає “дорогá, тися. Але кожен із наведених синонімів чимось відрізняється від усіх інших.
люба серцю” у пестливому звертанні до дитини; у четвертому — словосполучення Найбільш нейтральним є слово йти, воно позбавлене будь‑яких емоційних
пора золотая означає “прекрасний, щасливий період життя”, у п’ято­му — золота і значеннєвих відтінків. Слово простувати можна вжити, якщо йтиметься про
(нива) позначає колір. рух уперед людей, не  обтяжених особливими труднощами й  турбо­тами. Слово
Прямі і переносні значення слів розрізняються в контексті: крапля дощу – кра‑ просуватися має у своєму значенні відтінок “рухатися вперед не дуже швидко або
пля надії; міцний матеріал – міцний сон; гірський потік – людський потік. з певними труднощами”. Ступати вживається на означення руху людини статеч-
40 Українська мова. Комплексний довідник
ної, або обережної, або втомленої. Слово плентатися, крім значення “рухатися
повільно, через силу”, має помітне емоційне забарвлення і розмовний відтінок.
У розмовному і художньому стилях зустрінемо слова: одежа, одежина, одяганка,
одіж, убір, а в науковому — лише одяг.
Слова, однакові чи близькі за значенням, утворюють синонімічний ряд. До си-
нонімічного ряду звичайно входять слова однієї частини мови. Наприклад: імен-
ники  — горизонт, обрій, крайнебо, небосхил; прикметники  — рясний, густий,
буйний, розкішний; дієслова  — дбати, клопотатися, піклуватися, турбуватися;
прислівники — любо, мило, приємно.
До синонімічних рядів можуть входити фразеологізми: утекти, побігти,
п’ятами накивати, дати драла.
Багатозначні слова іноді входять до кількох синонімічних рядів. Наприклад: голос
тихий – слабкий, нечутний, приглушений; хлопець тихий — спокійний, сумирний,
мовчазний, покірний; сон тихий — мирний, солодкий, легкий, безтурботний.
Антоніми
ÂÂ Антоніми (від грецького anti  — “проти” й  onyma  — “ім’я”) — це слова
з протилежним лексичним зна­ченням.
Наприклад: початок – кінець, сильний – слабкий, високо – низько.
Антоніми належать до тієї самої частини мови. Най­більше антонімів серед при-
кметників (далекий – близький), іменників (день – ніч), дієслів (працювати – від‑
почивати), прислівників (багато – мало).
Українська мова. Комплексний довідник 41
Антоніми виражають не взагалі будь‑які протилежні поняття, а  обов’язково
співвідносні, об’єднані змістом на основі їх протиставлення: легкий  – важкий
(вага), моло­дий  – старий (вік), рано  – пізно (час). Антоніми завжди висту­пають
парами: темний – світлий, сідати – вставати. Багатозначне слово може входи-
ти до кількох антонімічних пар залежно від того, у якому значенні воно вжите:
стара (книга) – нова; стара (людина) – молода; стара (газета) – свіжа.
Антоніми бувають різнокореневими (гарячий – холодний, радість – сум) і спіль-
нокореневими (надія – безнадія, воля – неволя).
Окрему групу становлять слова, що виступають антонімами лише в  певному
контексті. Наприклад: У душі моїй місця немає туманам, у душі моїй — сонце
червоне буя (В. Симоненко). Іменники туман і сонце не антонімічні в їх прямому
значенні. Антонімами вони стають завдяки використанню поетом переносних зна-
чень для створення яскравого художнього образу.
Антоніми є важливим художньо‑зображувальним засобом мови. Вони допома-
гають висловити думку точно й дохідливо, яскраво й образно. На протиставленні
слів‑понять побудовані численні українські приказки і прислів’я, у яких відбита
народна муд­рість: “Правда та кривда — як вогонь та вода”, “Порожня боч‑
ка гучить, а повна — мовчить”.
Антоніми часто вживаються в поезії: Мене любов ненависті навчила (Леся Укра-
їнка). Типовими для поезії є анто­німічні пари: любов і ненависть, добро і зло, правда
і кривда, життя і смерть, рай і пекло, рідний і чужий, ясний і темний тощо.
42 Українська мова. Комплексний довідник
Омоніми
ÂÂ Омоніми (від грецького homos  — “однаковий” і  onyma  — “ім’я”)  — це
слова, однакові за звучанням і написанням, але зовсім різні за лексичним
значенням.
Наприклад: ключ — предмет для замикання та відмикання замків і ключ — дже-
рело; пара — фізич­ний стан води і пара — кількість; мул — тварина і мул (у річці);
доривати (закінчувати щось рити) — доривати (закінчувати щось рвати).
Слід розрізняти омоніми і багатозначні слова. У багато­значних словах значення
пов’язані між собою, вони належать одному слову. Омоніми — різні слова, у зна-
ченнях яких немає нічого спільного. У тлумачних словниках омоніми наводяться
як різні слова (пишуться кілька разів), а багатозначні  — у ви­гляді одного слова
з переліком значень.
У мові виділяється група неповних омонімів. До них належать омоформи, омо‑
графи та омофони.
Омоформи — це слова, що однаково звучать тільки в певній граматичній формі.
Наприклад: три  — числівник у  формі називного відмінка, три  — дієслово в  на-
казовому способі; шию — іменник у знахідному відмінку однини, шию — дієслово
в теперішньому часі. При зміні граматичних форм омонімічність цих слів зникає.
Омофони — це слова, що звучать однаково, але пишуться по‑різному: мене (за-
йменник)  – мине (дієслово); кленок (від клен  – вид дерева)  – клинок (зменшена
форма від клин); орел (птах) – Орел (місто).
Українська мова. Комплексний довідник 43
Омографи — це омоніми, що пишуться однаково, але мають різні наголоси: мукá —
мýка, малá (прикметник) — мáла (дієслово), прúклад — приклáд (у гвинтівці).
Омоформи вживаються в художній літературі й народній творчості для образної
передачі думок і  почуттів. Думи мої, думи мої, квіти мої, діти! Виростав вас,
доглядав вас — де ж мені вас діти? (Т. Шевченко). Ой піду я в чисте поле, там
дівчина просо поле (Народна творчість).
Омофони та омоформи використовуються для створення каламбурів. З бузини
упав незграба і радіє, що не з  граба. Мама каже: “Глянуть любо на твою ро‑
боту, Любо!” Песик шишку з лісу ніс і подряпав нею ніс (В. Плотников).
Загальновживані слова
ÂÂ Основу лексичного складу української мови становлять слова, які розумі‑
ють і  вживають усі носії мови незалежно від місця помешкання й  роду
занять. Ці слова називаються загально­вживаними.
До загальновживаних належать такі основні групи слів на по­значення: спорідне-
ності і  свояцтва (мати, батько, брат, дочка, дід), частин та органів тіла (голова,
рука, нога, вухо, серце), явищ природи (сніг, мороз, вітер, туман, земля, сонце, по‑
вітря), тварин (корова, свиня, вовк, сорока), рослин (клен, дуб, осика, вишня), при-
міщень і їх частин (хата, кімната, вікно, двері, поріг), їжі й питва (борщ, вареник,
сметана, молоко, квас, кисіль), різних предметів (сокира, коса, граблі, стіл, ліжко,
стілець), процесів праці (жати, носити, орати), почуттів людини (радість, горе,
44 Українська мова. Комплексний довідник
щастя, гнів), ознак (тихий, добрий, білий), числових понять (два, сорок, тисяча,
де­кілька), абстрактних понять (мрія, доля, життя, совість, воля) тощо.
Загальновживані слова входять у наше повсякденне мовлення і вживаються без
обмежень у всіх стилях мови.
Діалектні слова
ÂÂ У лексичному складі української мови виділяється група слів, уживання
яких обмежене певною місцевістю. Такі слова називаються діалектними,
або діалектизмами.
Наприклад, словами зозуля, журавлі, райдуга, хмара корис­туються всі мешканці
України, а  словами кукуля (зозуля), веселики (журавлі), ясниця (райдуга), оболок
(хмара) — тільки ті, хто мешкає на Півночі України. Ті самі предмети (ознаки, дії)
в літературній мові і діалектах часто називаються по‑різному. Наприклад, літератур-
ному кукурудза в  різних говорах відпові­дають пшінка, пшеничка, мамай, кляхи,
кендериця; загальновживаному картопля відповідають діалек­тизми бараболя, бульба,
ріпа; так само гарний – файний, ловкий; бачити – видіти; мити – банити тощо.
Діалектизми не входять до складу літературної мови, але використовуються
в  художніх творах для надання їм народного колориту й  характеристики мови
персонажів.
Трапляється так, що окремі діалектні слова набувають у мові поширення і ста-
ють загальновживаними (наприклад, смерека, полонина, плай, трембіта тощо).
Українська мова. Комплексний довідник 45
Професійні слова (терміни)
В українській мові є слова, які вживаються в мові людей певних професій: лі-
карів, музикантів, інженерів, програмістів, будівельників тощо. Ці слова позна-
чають знаряддя й матеріали праці, процеси виробництва, характерні для різних
галузей і спеціальностей. Наприклад: домна, вагранка, мартен (у  металургів);
бетон, бетонування, риштування (у будівельників); наркоз, ін’єкція, процедура
(у лікарів); камбуз, кубрик, такелаж, рея, зюйд‑вест (у моряків) тощо.
ÂÂ Слова, властиві мовленню людей певної професії, називаються професійними.
Професійні слова і  терміни широко представлені в  спе­ціальних журналах, до-
відниках, словниках, а  також у  худож­ніх творах, коли йдеться про трудову ді-
яльність людей певних професій.
У складі професійної лексики значне місце належить словам‑термінам, що по-
значають чітко окреслені наукові поняття в певній галузі знань. Наприклад: ка‑
тет, тангенс, інтеграл, логарифм, теорія множин — математичні терміни; то‑
вар, вартість, рента, дотація — економічні; тема, сюжет, жанр, лірика, строфа,
ямб — літературо­знавчі тощо.
Власне українські і запозичені слова
У складі української лексики за походженням виділяють власне українські
слова і слова, запозичені з інших мов.
46 Українська мова. Комплексний довідник
ÂÂ Власне українські слова — це слова, що виникли в укра­їнській мові після
спільно­слов’янської мовної єдності й  були засвідчені в  історичних
пам’ятках і художніх творах україн­ського народу.
Ці слова складають основу української лексики і формують національні ознаки
мови. Вони позначають предмети, явища природи, життя, побут і працю людей,
наприклад: годинник, паляниця, лелека, цап, багаття, смуга, сніданок, вареник,
галушка, затірка, кваша, сіяч, загальний, виробничий, міркування, очолити, га‑
ятися, баритися, хист, хурделиця, жовтень, січень тощо.
Крім повнозначних слів, до власне українських належить ряд прийменників
(біля, посеред, задля, проміж та ін.), сполучників (та, але, чи, аби, якби, немовби‑
то та ін.), часток (хай, нехай, саме, ось), вигуків (цить, лелечко, овва, цур, пек,
добридень тощо).
Українська мова постійно поповнюється новими словами як за рахунок власно-
го творення (за допомогою префіксів, суфіксів, словоскладання тощо), так і  за
рахунок запозичень з інших мов.
Запозичення слів є результатом економічних, політичних, наукових і культур-
них зв’язків між народами. Запозичення властиве всім мовам світу. Так, україн-
ська мова, розвиваючись, збагатилася словами з  грецької (бібліотека, корабель,
граматика, лексика, історія, математика, драма, ода, Микола, Софія), латин-
ської (фортуна, герб, гумор, календар, колір, фальш, акт, турбіна, калорія, фор‑
мула, інфінітив, Віктор), німецької (бутер­брод, майстер, верстат, шахта, фар‑
ба, абзац, шрифт), англійської (мітинг, блокада, тролейбус, футбол, джаз, клуб,
Українська мова. Комплексний довідник 47
памфлет), французької (бюлетень, режим, альбом, гравюра, афіша, п’єса), іспан-
ської (аванс, какао, карамель, силос), італійської (акорд, альт, тенор, дует, кон‑
церт, піаніно) та з багатьох інших мов.
Багато запозичених слів стали загальновживаними (вишня, лиман, кімната,
тролейбус), інші вживаються як професійні (теорема, метафора, формула, агре‑
гат). Деякі запозичені слова мають у  мові український відповідник (процент  –
відсоток, дефект – недолік, лінгвіст – мовознавець тощо).
Застарілі слова. Неологізми
Словниковий склад української мови постійно змінюється, оскільки змінюються
окремі предмети і  явища, що оточують людину. У мові відбуваються два проти-
лежні процеси: одні слова виходять із повсякденного вжитку, а інші з’яв­ляються.
ÂÂ Слова, що вийшли з  активного, повсякденного вжитку, називаються за‑
старілими.
Із плином часу з ужитку виходять слова — назви одягу (жу­пан, очіпок), зна­рядь
праці, предметів побуту (соха, ступа, макітра), військові назви (сагайдак, піс‑
толь), назви грошових одиниць (золотець, шеляг) тощо.
Деякі застарілі слова заміняються іншими, бо предмети і явища, які вони на-
зивають, залишаються. Наприклад: лицедій – артист, ланіти  – щоки, перст  –
48 Українська мова. Комплексний довідник
палець, зріти – бачити, рече – каже, зело – дуже, возатай – візник, піїт – поет,
спудей – студент, зелейник – лікар та ін.
Застарілі слова часто зустрічаються в  художніх творах, що розповідають про
минуле нашого народу, або вживаються в мо­­ві з  метою надання їй урочистого,
піднесеного звучання.
ÂÂ Нові слова, що виникають у мові, називаються нео­ло­гізмами.
Неологізми з’являються з потреби назвати нові предмети, знаряддя праці, нові уяв-
лення про навколишній світ (дилер, трафік, імідж, референдум, депозит, грант).
Неологізми поповнюють словниковий склад і є неологізмами до того часу, доки
не входять до загальновживаної лексики. Наприклад, не так давно слова телеві‑
зор, магнітофон, холодильник, комп’ютер були неологізмами, а  зараз стали за-
гальновживаними словами.
У мові існує такий різновид неологізмів, які утворюються окремими авторами
з метою посилення образності мови. Це авторські неологізми. Цвіте земля, задивле‑
на в  свободу (Л.  Костенко). Снігами вітровінь поля відволочила, прижовклено
збіліла далина — дніпровими високими очима дитинно‑сіро глянула луна (М. Він-
грановський). Вік минув зеленорунний, що садами ніжно пах (Б.‑І. Антонич).
Нових слів у мові виникає значно більше, ніж зникає старих, тому словниковий
склад її постійно збагачується.
Українська мова. Комплексний довідник 49
Фразеологія
У лексиці української мови поряд з окремими словами вживаються стійкі слово-
сполучення і навіть цілі речення (вислови), що за своїм змістом дорівнюють одно-
му слову і можуть замінятися синонімом. Наприклад: клювати носом – куняти,
п’ятами накивати  – утекти, пустити червоного півня  – підпалити, ні пари
з уст – мовчати, грати першу скрипку – бути найголовнішим, як кіт наплакав –
мало, хоч до рани прикладай – лагідний тощо.
ÂÂ Стійкі сполучення слів називаються фразеологізмами.
За будовою фразеологізми складаються з двох і більшої кіль­кості слів: заміта‑
ти сліди, защипнути язика на петельку.
У реченні фразеологізм (фразеологічний зворот) завжди виступає одним членом
речення, із скількох би слів він не складався. Я собі думала, як ото наші хлопці
Úграють Úу  мовчанку (Леся Українка). Жив собі, Šяк вареник у  маслі (Ю.  Збанаць-
кий). Хто Úбаляндраси точить, хто лає подушне й мирське (Є. Гребінка).
До фразеологізмів, або фразеологічних словосполучень, також належать народ-
ні прислів’я, приказки, влучні слова видатних людей («крилаті вислови»), уста-
лені звороти на зразок взяти до уваги, брати участь тощо.
Значення фразеологізмів пояснюється у  фра­зеологічних та часто в  тлумачних
словниках.
50 Українська мова. Комплексний довідник
Джерела українських фразеологізмів
Переважна більшість фразеологізмів походить із народної мови. Це передусім
прислів’я, приказки, вислови жартівливого характеру. Не так лінь, як неохота.
Надувся, як півтора нещастя. Господиня: три городи — одна диня. З народними
звичаями й  обрядами пов’язані вислови на зразок дати гарбуза, стати на руш‑
ник, замовляти зуби, виносити сміття з хати.
Фразеологія збагачується за рахунок влучних висловів видат­них людей. Всякому
городу нрав і  права (Г.  Сковорода). Врага не буде, супостата (Т.  Шевченко). Хіба
ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний). Звичка — друга натура (Ци­церон).
До фразеологізмів належать деякі профе­сійно‑технічні за походженням вислови:
на ловця і звір біжить (з мовлення мисливців), куй залізо, поки гаряче (з мовлен-
ня ковалів), з іншої опери (з мовлення артистів) тощо.
Фразеологізмами стають переклади іншомовних стійких зворотів: повернімось
до наших баранів (з французької), дивитися крізь пальці (з ні­мецької).
Фразеологізми є важливим засобом мовної образності, виразності й емоційності.
Українська мова. Комплексний довідник 51
Будова слова. Орфографія
ÂÂ Морфеміка — це розділ науки про мову, що вивчає будову слова.
Слова складаються із найменших значущих частин: коренів, префіксів, суфіксів
і  закінчень. Ці частини називаються морфемами. Отже, будова слова  — це мор-
фемний склад слова. Наприклад, у слові мужній виділяємо три морфеми — корінь
муж‑, суфікс ‑н‑ і закінчення ‑ий; у слові розмежувати — корінь ‑меж‑, префікс
роз‑ і суфікси ‑ува‑, ‑ти.
Кожна морфема має певне значення. Наприклад, у  слові кущик корінь кущ‑
означає низькорослу дерев’янисту рослину, гілки якої ростуть майже від кореня,
а суфікс ‑ик має змен­шено-пестливий відтінок.
Для різних морфем є свої умовні позначення:
/ — префікс,
l — корінь,
] — суфікс,
\ — закінчення.
Наприклад: nнадhхмарeн=ий , bпідsбілwиyти , nпроfвесн`а .
Основною частиною слова є корінь. Перед коренем може бути один або кілька
префіксів, а після кореня — один або кілька суфіксів:
52 Українська мова. Комплексний довідник
vнеnприdмирuенн=ий , vдоdписeаyти , bпідfскакuуваyтиeм7уть .
У змінних словах обов’язково є закінчення:
жит`о , у  жит‑і , жит7ами ; швидк=ий , швидк5ого , швид­к0ому ; чотир`и ,
чотирь4ох , чотир6ма ; стіл\, стол`а , у стол‑і .
Закінчення в слові тільки одне. У незмінних словах закінчень не буває.
Уміння бачити будову слова, розуміти значення морфем  — обов’язкова умова
грамотного письма, тому розділ “Будова слова” тісно пов’язаний із правописом
(орфографією) і містить чимало орфографічних правил.
Основа слова і закінчення змінних слів
В українській мові більшість слів змінюється. Наприклад, ми говоримо: цікава
книга, цікаві книги; летить ракета, летять ракети; два роки, двох років і т. ін.
Як бачимо, одна частина кожного з цих слів змінюється, а друга лишається не-
змінною:
цікав‑а книг‑а лет‑ить ракет‑а дв‑а рок‑и
цікав‑і книг‑и лет‑ять ракет‑и дв‑ох рок‑ів
Незмінна частина слова є основою, а змінна — закінченням.
ÂÂ Основа — це частина слова без закінчення.
Українська мова. Комплексний довідник 53
Наприклад: Dпарт‑а, Dпарт‑и, Dпарт‑ою. Основа виражає лексичне значення сло-
ва. Тому вона є спільною для всіх форм слова: Fдружн‑ий, Fдружн‑ого, Fдружн‑ими.
Позначення основи слова — квадратні дужки знизу (L).
Основа слова може складатися лише з кореня: Sdвода, Ssсело, Dfтихий. Крім кореня,
до її складу можуть входити префікси й суфікси: Fgдеревeце, Gnпраdмова, Gnприdказrка.
Лексичне значення слова виражається основою, а  граматичне значення  — за-
кінченням. Наприклад, у прикметникові ніж­на закінчення ‑а вказує на такі гра-
матичні значення, як жіночий рід, називний відмінок, однина.
ÂÂ Закінчення — це змінна значуща частина слова, яка виражає його грама‑
тичне значення (рід, число, відмінок, особу, час та ін.) і  служить для
зв’язку слів у слово­спо­лученні і реченні.
Закінчення пов’язує слова в реченні й водночас утворює нову форму слова (сло-
воформу). Наприклад, рослин`а , рослин`и , рос­лин‑і , рослин6ою   — не нові слова,
а різні форми того самого слова.
Щоб виділити в  слові закінчення, треба змінити слово, тобто утворити кілька
словоформ. Змінна частина слова й буде закінченням, наприклад: дуж‑=ий , дуж‑4ого ,
дуж‑7ими .
Слід пам’ятати, що в змінних словах обов’язково є закінчення, хоча воно може
бути нульовим, тобто таким, що не виражається звуком і не позначається буквою,
але має певне граматичне значення, наприклад: лев\, студент\ (чол. рід, одн.,
наз. відм.), ніч\ (жін. рід, наз. або зн. відм.), приніс\ (мин. час, чол. рід, одн.).
54 Українська мова. Комплексний довідник
Закінчення виражає різні граматичні значення: роду, числа, відмінка в іменни-
ках і  прикметниках; особи і  числа в  діє­словах теперішнього і  майбутнього часу,
числа і роду в дієсловах минулого часу тощо.
Виділити в змінних словах основу і закінчення не завжди легко. Наприклад, де
основа в  словах малюєш, лінія, чують? Якщо виділити основу і  закінчення на
письмі, то ці слова по­діляються так: малю‑єш, ліні‑я, чу‑ють. Але поділ здійснено
неточно. Відомо, що букви я, ю, є після букв на позначення голосних передають
два звуки: [йа], [йу], [йе]. Якщо наведені слова поділити на основу і  закінчення
за звуками, то межа між ними проходитиме в  іншому місці: [малéу´й‑еиш],
[лéíнéій‑а], [чу´й‑утé]. Отже, основа в  цих словах малюй‑, ліній‑, чуй‑, а закін-
чення відповідно ‑еш, ‑а, ‑уть.
Незмінні слова на основу і закінчення не по­діляються. Вони мають лише осно-
ву: Dвперед , Dсьогодні , Dтихо.
Форми слова і споріднені слова
У мові одні слова змінюються, інші є незмінними. Кожне змінюване слово має
систему властивих йому словоформ: рука, руки, руці, рукою та ін. Форми слова
найчастіше виражаються лише закінченнями, рідше поєднанням закінчення
і  службового слова чи суфікса або префікса, наприклад: тиша, на дереві, буду
говорити, співала, зробити.
Українська мова. Комплексний довідник 55
ÂÂ Таким чином, форма слова становить єдність граматичних значень і спо‑
собів їх вираження. Ця форма слова називається граматичною.
Завдяки змінюваності слова поєднуються в словосполучення і речення, напри-
клад: Гнат, малювати, картина — Гнат малює картину. У цьому реченні діє­
слово малювати вжите у формі те­перішнього часу третьої особи однини, а іменник
картина — у формі знахідного відмінка однини.
У мові слід розрізнювати словоформи і споріднені слова.
ÂÂ Словоформи — це форми того самого слова: учнівський, уч­нівського, учнів‑
ськими.
ÂÂ Споріднені слова— це різні слова, утворені одне від одного, вони мають
різне лексичне значення, наприклад: aучнівський, aучень, aучитель, aучити.
Споріднені слова відрізняються не лише закінченням, а й пре­фіксами, суфікса-
ми. Вони можуть належати як до однієї, так і до різних частин мови: синій, синь,
синіти, посиніти, синява, синьо.
Порівняйте: ліс, лісу, лісом, у  лісах (словоформи); ліс, лісовий, лісок, узлісся,
лісник (споріднені слова).
Значущі частини слова
Слова складаються із найменших значущих частин: коренів, префіксів, суфіксів
і закінчень. Ці частини слова називаються морфемами. Кожна морфема має пев-
не значення.
56 Українська мова. Комплексний довідник
Корінь виражає основне лексичне значення слова, а закінчен­ня — граматичне.
Так, у  слові віз корінь віз‑ означає засіб пересування на чотирьох колесах (лек-
сичне значення), а ну­льове закінчення виражає чоловічий рід, однину, називний
або знахідний відмінок (граматичне значення).
ÂÂ Корінь — це головна значуща частина слова, яка містить спільне значен‑
ня всіх споріднених слів.
ÂÂ g олодний,
Слова з однаковим коренем ще називаються спільно­кореневими: х
gхолод, gхолодище, gхолодити.
Щоб знайти в  слові корінь, треба дібрати і  зіставити кілька споріднених слів.
Спільна частина й буде коренем. Наприклад, у групі слів fвесна, fвесняний, наfвесні,
fвеснянка спільною частиною, що містить основне лексичне значення, є корінь
‑весн‑.
Слід відрізняти справді споріднені слова від неспоріднених. Наприклад, у групі
слів водяний, підводний, водичка, розводити, заводити, доводити виділяється спіль-
на частина ‑вод‑. Чи є вона тим самим коренем для всіх цих слів? Ні, бо не всі
наведені слова за значенням споріднені. Тут маємо дві групи споріднених слів із
різними коренями: 1) водяний, підводний, водичка — корінь ‑вод‑, що в іменнико-
ві вода; 2)  розводити, заводити, доводити — корінь ‑вод‑, що в  діє­слові водити.
Багато коренів змінюють свій звуковий і буквений склад унаслідок чергування
голосних і  приголосних, але значення коренів при цьому не змінюється. Напри-
клад: виdлетіти, поdліт, dлечу  — слова з  тим самим, але видозміненим коренем.
Українська мова. Комплексний довідник 57
Префікси і суфікси — значущі частини основи. Вони служать головним чином
для творення нових слів. Так, від слова ліс за допомогою суфікса можна утворити
прикметник лісtовий, за допомогою префікса — іменник nпраліс, за допомогою пре-
фікса і суфікса — слово vузлісeся.
ÂÂ Префікс  — значуща частина слова, що стоїть перед коренем або іншим
префіксом і  служить переважно для творення нових слів (v невеселий,
vпоvвідкидати), рідше — для творення форм слів (кра­щий – nнайкра­щий).
ÂÂ Суфікс  — значуща частина слова, що стоїть після кореня або іншого су‑
фікса і  служить в  основному для творення нових слів (щир i і сть,
розумeнiенький) та форм слів (тихyіший, робиeв).
Різновидом суфікса є частка ‑ся (‑сь), яка в словах ужи­ва­ється в самому кінці
і в змінюваних словах стоїть після за­кін­чення. Вона називається пост­фіксом і по-
значається трикутником зверху морфеми (ÿ ): зустріл`и ÿся, як`а ÿсь, ч4ого ÿсь.
Ті самі префікси і суфікси служать для творення різних за значенням слів тієї
самої частини мови, наприклад, діє­с лів із префіксом при‑: n п риходити,
nприїжджати, nприно­сити; при­кметників із суфіксом ‑ов‑: лісtовий, степtовий,
річкtовий.
Щоб виділити в  слові приходити префікс при‑, а  в  слові лісовий суфікс ‑ов‑,
слід дібрати слова:
58 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 59
1) з тим же префіксом (суфіксом), але з іншим коренем: Розбір слова за будовою (морфемний розбір)
nпри‑ходити ліс‑tов‑ий
nпри‑літати гай‑tов‑ий Послідовність розбору
nпри‑бігати сад‑tов‑ий
2) з тим же коренем, але з іншим префіксом (суфіксом): 1. Закінчення і його значення.
під‑dход‑ити s іс‑овий
л 2. Основа.
за‑dход‑ять sліс‑истий 3. Корінь (добір одного-двох споріднених слів).
с‑dход‑іть sліс‑ник
Більшість префіксів і суфіксів служить для творення нових слів (це словотвірні 4. Префікс, суфікс (добір одного‑двох слів із тим самим префіксом, суфіксом).
префікси й  суфікси). Наприклад: автор  – mспівавтор, злий  – vнезлий, бити  – Значення префікса, суфікса, якщо зрозуміле.
bрозбити, стіна – стінeний, книга – книжeка тощо.
Серед словотвірних суфіксів виділяються суфікси оцінки, які виражають Зразок усного розбору
зменшувально‑пестливе та збільшувальне значення. Наприклад, в  іменниках: Безшумна (хода).
хмара  – хмарiонька, дуб – дубyок, мороз  – морозuище; у  прикметниках: синій  – си­ Закінчення ‑а вказує, що слово є прикметником у формі жіночого роду називно-
нiенький, малий – малo есенький, злий – злyючий; у прислівниках: тихо – тихiенько,
любо – любoісінько.
го відмінка однини. Основа безшумн‑ складається з  кореня, префікса і  суфікса.
Корінь  — ‑шум‑, споріднені слова  — шум, шуміти. Префікс без‑ має значення
Крім того, суфікси і префікси можуть служити для творення форм слів (це фор‑
“відсутність чогось” і вживається також у словах безхмарний, беззмістовний. Су-
мотвірні префікси і суфікси). Наприклад, суфікс ‑uти в неозначеній формі дієсло-
ва: розуміuти, думаuти; суфікси ‑eл, ‑eв та нульовий у дієсловах минулого часу: бігeла, фікс ‑н‑ має значення відношення до чогось, він є в словах шкільний, природний.
сидіeв, принісeê; префікс mнай‑ і  суфікс ‑rш‑ (‑yіш‑) у  формі найвищого ступеня по-
рівняння прикметників: mнайбагатrший, mнайсильнyіший тощо. Зразок письмового розбору
Формотвірні суфікси не утворюють нових слів. nGБезfшумeн`а ; fшуміти, n безхмарeний.
60 Українська мова. Комплексний довідник
Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків
Чергування о – а, е – і, е – и
При чергуванні [о] – [а] буква а пишеться в коренях дієслів перед наголошеним
суфіксом ‑а‑ (‑я‑): гонити  – ганя́ти, котити  – обкачáти, ломити  – ламáти,
допомогти – допомагáти, вискочити – скакáти, схопити – хапáти. Пишеться
а перед складом з  а (я) в  деяких словах: багато, багатир (багатій), гарячий,
гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн i похiдних вiд них, але богатир (=силач),
слов’яни, крохмаль, козак, поганий.
При чергуванні [е] – [і] буква і пишеться в коренях дієслів перед наголошеним
суфіксом ‑а‑ (‑я‑) і  в окремих словах перед суфіксом ‑ува‑ (‑юва‑): летіти  –
літáти, згребти – згрібáти, стрелити – стріля́ти – вистрілювати.
При чергуванні [е] – [и] буква и пишеться в префіксальних дієсловах після букв
на позначення приголосних перед р, л і наголошеним суфіксом ‑а‑ (‑я‑): зберу –
збирáти, змертвiти – вмирáти, видерти – видирáти, перу – обпирáти, витер‑
ти – вити­рáти, стелити – застилáти, клену (кляну) – проклинáти.
Чергування о, е з і
1. Згiдно з вимовою [о], [е] у вiдкритому складi чергуються з [і] в закритому складi:
а) при змiнi форм iменникiв, прикметникiв (i  похiдних вiд них власних назв),
числiвникiв i займенникiв прикметникового типу, а  також дiєслiв:
Українська мова. Комплексний довідник 61
справедливостi  – справед­ливiсть, у прекрасному світі  – у  прекраснiм світі,
Харкова – Хар­кiв, Києва – Київський, семи – сiм, твого – твiй, везе – вiз;
б) при словотвореннi: село – сiльський, гора – узгiр’я.
2. [о], [е] не чергуються з [і] в закритому складi:
а) коли вони випаднi або вставнi: лапок – лапки, вiтер – вiтри;
б) у звукосполученнях ‑оро‑, ‑оло‑, ‑ере‑, ‑еле‑: морок, холод, терен, велет, але
морiг, оборiг, порiг, сморiд (винятки);
в) у звукосполученнях ‑ор‑, ‑ер‑, ‑ов‑ мiж буквами на позначення приголосних:
морква, червоний, шовковий, але погiрдний, хоч погорда (виняток);
г) у родовому вiдмiнку множини iменникiв на ‑ення: спрощень, вiдхилень, значень;
ґ) у словах iншомовного походження: директор, шофер, шеф, але кольору – колiр,
паперу – папiр (давнi запозичення).
Чергування е – о після ж, ч, ш, щ, й
Пiсля ж, ч, ш, щ, й:
1) пишемо е перед буквами на позначення м’яких приголосних i складами з  [е]
та [и], що походить вiд давньоруського и, яке без змiн збереглося в росiйськiй
мовi: женити (рос. женить), четвертий, пшениця (рос. пшеница), щебiнь,
джерело, окраєць;
2) пишемо о перед буквами на позначення твердих приголосних i складами з [а],
[о], [у] та [и], що походить вiд давньоруського ы, яке без змiн збереглося
62 Українська мова. Комплексний довідник
в  росiйськiй мовi: жонатий, чотири (рос. четыре), пшоно, щоку, бджола,
знайомий (рос. знакомый).
И, і після ж, ч, ш, щ та г, к, х у коренях слів
У коренях українських слів після ж, ч, ш, щ та г, к, х можуть вимовлятися як [і],
так і [и], а писатися відповідно і або и: жінка – жити, вечірній – чистий, шість –
шипшина, щільно – щирий, гідний – загинути, кість – кирпатий, хіба – хитрий.
Буква і позначає звук [і], який здебільшого чергується з [о] або [е]: бджілка – бджо‑
ла, шістсот – шестисот, щітка – щетина, міжгір’я – гори, перехід – переходити.
Буква и позначає звук [и], який не чергується: читач, щип­ці, кишеня, хихотіти.
Найголовніші випадки чергування приголосних звуків при словозміні
і словотворенні
[г] – [ж] – [зé]: крига – крижаний – на кризі
[к] – [ч] – [цé]: рік – річниця – у році
[х] – [ш] – [сé]: лантух – лантушок – у лантусі
Чергування приголосних у коренях дієслів
[зд] – [жsдж]: їздити – їжджу
[д] – [sдж]: лагодити – лагоджу
Українська мова. Комплексний довідник 63
[с] – [ш]: просити – прошу
[тé] – [ч]: вертіти – верчу
[з] – [ж]: зв’язати – зв’яжу
[ст] – [шч]: ростити – вирощувати
[б], [п], [м], [в], [ф] – [блé], [плé], [млé], [влé], [флé]: оздобити – оздоблю, закріпи‑
ти – закріплю, зломити – зломлю, промовити – промовлю, графити – графлю.
Написання префіксів з‑ (зі‑, с‑), роз‑, без‑
1. Префiкс с‑ пишемо перед к, п, т, ф, х, якi позначають глухi приголоснi: ском­
прометувати, спідлоба, створений, сформульований, схвалення.
2. Префiкс з‑ (iнодi iз‑) пишемо перед буквами, якi позначають усi iншi приголоснi
(глухi i дзвiнкi) та голоснi: зберегти, зведений, зглянутися, здивування, зеко‑
номити, зжатий, ззовнi, злинялий, зорiєнтуватися, зрозумiти, зсихання,
зумовлений, зцiлити, зчеплення, зшивати, зщулений; iззаду, iзнов, iзнизу.
3. У префiксах без‑, роз‑, воз‑, через‑, мiж‑, над‑, вiд‑, пiд‑, перед‑, понад‑, об‑
пишуться з, ж, д, б, якi нiколи не змi­нюються перед буквами на позначення
глухих приголосних: безперервний, розкидати, возз’єднання, черезсмужжя,
мiжпла­нетний, надприбуток, вiдтiнок, пiдхопити, перед­плата, понад‑
строковий, обкопати.
64 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 65
Звернiть увагу! Словотвір. Орфографія
У деяких словах поряд із префіксами з-, с- уживаються префiкси зi‑, зо‑, зу‑:
зiбрати, зi­в’ялий, зiгнаний, зiгнити i зогнити, зiгрiти i зогрiти, зiжмаканий
i зжмаканий, зiмлiти i зомлiти, зiм’яти, зiпертися i спертися, зiпрiти
i зопрiти, зiсковзнути i зсковзнути, зiскочити i зскочити, зiтерти i стерти, ÂÂ Словотвір — це розділ науки про мову, який вивчає способи творення слів.
зiтлiти i зотлiти, зiтхання, зустрiтися.
Більшість слів української мови  — похідні, утворені від інших слів. Саме ці
Написання префіксів пре‑, при‑, прі‑ слова, особливості їх творення є предметом вивчення словотвору.
1. Префiкс пре‑ вживається для вираження найвищого ступеня вияву ознаки Словотворення є одним із головних джерел поповнення словникового складу
(його можна замінити прислівником дуже): пребагато, прекрасно, пречудовий, української мови. Виникнення нових слів на базі вже існуючих — процес актив-
препоганий. ний і постійний.
2. Префiкс при‑ вживається в словах, що означають:
а) наближення: привезти, приїхати, притягти, прикiн­цевий;
б) приєднання: прибити, прикрiпити, причепити, пришити; Змінювання і творення слів
в) частковiсть дiї: приспiвувати, присiсти, прикрити, примружити;
г) результат дiї: приборкати, призначити, приректи, приручити.
Не слід забувати, що змінювання слів і творення слів — не одне й те саме. У ре-
3. Префiкс прi‑ вживається в 4 словах: прiзвище, прiзвисько, прiрва, прiрвистий.
зультаті зміни слова утворюється нова форма того ж слова (словоформа), а  при
Запам’ятайте правопис слiв зi складовими частинами пре‑ i при‑: президент,
презирливiсть, прейскурант, прелюдiя, прем’єр, препарат, престиж, престол, словотворенні виникає нове слово з  новим лексичним значенням. Так, вечора,
претендент, претен­зiя; привiлей, принаймнi, природний, пристосування, при‑ вечорові, вечорів, вечори — форми слова вечір, а вечоріти, вечірній, увечері, вечо‑
таманний, непритомний, непричетний. ровий — нові слова, утворені від слова вечір.
66 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 67
Твірна основа. Словотвірні суфікси, префікси Те саме слово може мати кілька словотвірних ланцюжків, що містять різну
кількість слів, наприклад:
Слово, від якого утворилося інше, називається твірним. Утворене слово є по‑ ß хмар‑к‑а
+ ; хмарн‑ість
хідним.
хмар‑н‑ий
ÂÂ Спільна частина твірного і  похідного слів називається твірною основою, хмара + хмарн‑о
а префікси і суфікси, якими похідне слово відріз­няється від твірного, на‑
зиваються слово­твірними. за‑хмар‑н‑ий
без‑хмар‑н‑ий + безхмарн‑ість
Так, іменник вихователь утворився від дієслова виховати (вихователь  — це
У словотвірному ланцюжку новоутворене слово служить твірною базою для на-
людина, яка вміє виховати). Спільною частиною для обох слів є твірна основа
вихова‑. Відрізняється похідне слово від твірного суфіксом ‑тель, отже, цей ступного:
суфікс є слово­твірним, а спосіб творення іменника вихователь — суфіксальний. зелений + àзеленWіти + п
T оëзеленіти
Таким чином, щоб визначити, як утворене слово, необхідно виділити твірну малювати + âмалTяр + àмалярUство
основу і словотвірний засіб. Твірна основа позначається квадратною дужкою вго-
рі (û    ), а  словотвірний префікс чи суфікс  — значком суфікса з  горизонтальною Основні способи словотворення
рискою вгорі (}).
Нові слова в українській мові утворюються кількома способами.
Словотвірні ланцюжки
При словотворенні виникають групи споріднених слів, які можна розмістити I. Суфіксальний спосіб
з урахуванням послідовності приєднання префіксів і суфіксів, утворивши слово‑
твірний ланцюжок. Напри­клад: ÂÂ Творення слів за допомогою суфіксів, що додаються до твірних основ, на‑
клей + клеW їти + Iприклеїти + приклеIювати + прикле­юв ­ атиYся. зивається суфіксальним способом словотворення.
68 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 69
Наприклад: вітерUець _ àвітер, словIник _ ïслово, госпо­дарRка _ ïгосподар, III. Префіксально‑суфіксальний спосіб
стінEний _ ïстіна, со­няч­нEо _ ïсонячний, щедрIість _ ïщедрий, стукYнути _
àстукати. ÂÂ Творення слів за допомогою префіксів і  суфіксів, що приєднуються до
твірної основи одночасно, називається префіксально‑суфік­сальним спосо‑
бом словотворення.
II. Префіксальний спосіб Наприклад, прикметник безлюдний утворився шляхом одночасного приєднання
префікса без‑ і  суфікса ‑н‑ до твірної основи ‑люд‑ (твірним словом є приймен­
ÂÂ Творення слів за допомогою префіксів називається префіксальним спосо‑ никово‑імен­никова форма без людей); прислівник по‑вашому утворився додаван-
бом словотворення. ням префікса по‑ і  суфікса ‑ому до твірної основи ‑ваш‑; дієслово перевищити
утворилося за допомогою префікса пере‑ і  суфікса ‑и‑ від твірної основи ‑вищ‑
Наприклад: (твірне слово вищий).
U
розігнати _ ïгнати, п T еправда­ _ àправда, Uнадпотужний _
U раліс _ ûліс, н
U
ïпотужний, прегарний _ ïгарний. IV. Безсуфіксальний спосіб
Серед слів, утворених префіксальним способом, найбільше дієслів:
ÂÂ Безсуфіксальний спосіб словотворення полягає в тому, що від дієслова або
ß при‑йти ß при‑брати прикметника, частини яких виступають твір­ними основами, відкидають‑
за‑йти віді‑брати ся суфікси і закінчення, залишається так звана усічена основа.
йти + віді‑йти брати + пере‑брати Наприклад, іменник підпис утворився безсуфіксальним способом від дієслова
підписати, іменник синь утворився цим же способом від прикметника синій.
пере‑йти за‑брати Таким чином творяться іменники, які ще називають іменниками з  нульовим
недо‑йти і т. ін. обі‑брати і т. ін. суфіксом, а безсуфіксальний спосіб творення називають нульовою суфіксацією.
70 Українська мова. Комплексний довідник
Помилкою буде визначення в таких іменниках, як захід, відмова, випуск, пре-
фіксального способу творення, оскільки вони утворилися від дієслів, у яких уже
був префікс: заходити + захід, відмовити + відмова, випускати + випуск.
Отже, ці віддієслівні іменники утворені безсуфіксальним способом.
V. Складання слів або основ
Слова можуть утворюватися способом складання основ чи слів або способом
складання частин слів.
ÂÂ Творення слів поєднанням основ або й цілих слів сполучними голосними
[о], [е] чи без них називається складанням.
Наприклад:
юннат _ ûюний àнатураліст
кінотеатр _ àкіно, àтеатр
лісопарк _ ûліс, ïпарк
Деякі слова творяться способом складання в поєднанні із суфіксальним способом.
Наприклад:
_ ïЧорне àморе
чорноморUський
далекосхідEний _ ïДалекий ïСхід,
але лісостепTовий _ ïлісостеп — суфіксальний спосіб творення,
а не складання із суфіксацією.
Українська мова. Комплексний довідник 71
Близьке до складання творення складноскорочених слів, при якому поєднують-
ся частини слів.
Складноскорочені слова можуть утворюватися:
1) із частини першого і цілого другого слова:
будзагін _ âбудівельний ïзагін
турпохід _ àтуристичний ïпохід;
2) із двох і більшої кількості слів або частин:
фотовиставка _ ïфото, ïвиставка
спецкор _ ïспеціальний âкореспондент
міськвиконком _ ïміський ïвиконавчий âкомітет;
3) із ініціальних букв:
АТС _ автоматична телефонна станція
НБУ _ Національний банк України;
4) із перших звуків:
_
ООН Організація Об’єднаних Націй
_
загс запис актів громадянського стану
_
ЛАЗ Львівський автобусний завод;
5) із частин слів і перших звуків або букв інших слів:
КамАЗ _ Камський автомобільний завод;
72 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 73
6) із початкових букв або звуків і цифр: Словотвірний розбір слова
ЗАЗ‑968 (“Запорожець”) _ Запорізький автомобільний за­вод, модель 968.
Послідовність розбору
VI. Перехід слів з однієї частини мови в іншу 1. Слово в початковій формі.
2. Від якого слова утворене.
Нові слова можуть творитися шляхом переходу слів з  однієї частини мови 3. Твірна основа.
в  іншу. Явище переходу слів виявляється в  поступовій зміні значення і  синтак- 4. Словотвірні префікси, суфікси.
5. Спосіб творення.
сичної ролі окремих слів, уна­слідок чого змінюються і морфологічні ознаки, хоча
зовнішня форма залишається старою. Порівняймо: Зразок усного розбору
чергові учні і чергові прибрали кабінет 1. По‑зимовому. 2. Слово утворене від прикметника зимовий. 3. Твірна основа —
майбутнє відрядження і наше майбутнє ‑зимов‑. 4. Словотвірний префікс по‑ і  суфікс ‑ому. 5. Спосіб творення  —
префіксально-суфіксальний.
військовий літак і молодий військовий 1. Різнобарвний. 2. Слово утворене від слів різний і барви. 3. Твірні основи різн‑,
У словосполученнях ліворуч слова чергові, майбутнє, вій­ськовий — прикметни- барв‑ поєднані голос­ним [о]. 4. Слово­твірний суфікс ‑н‑. 5. Спосіб творення  —
ки, бо вони позначають ознаки предметів, залежать від іменників, узгоджуються складання основ із додаванням суфікса.
з ними в роді, числі й відмінку і відповідають на питання які? яке? який? 1. Біг. 2. Слово утворене від дієслова бігати. 3. Твірна осно­ва — біг‑ (усічена).
У реченні і  словосполученнях праворуч ці слова  — іменники, оскільки вони 4. Слово утворене відкиданням суфікса ‑а‑. 5. Безсуфіксальний спосіб творення.
позначають предмети і відповідають на питання хто? що?; слово чергові в реченні
виконує функцію підмета, а  слова майбутнє і  військовий у  словосполученнях
Зразок письмового розбору
підпоряд­ковують собі слова наше і молодий. Tпо‑зимовUому _ ï зимовий, різнобарвEний _ âрізний, ïбарви, бігEê _ âбігати.
74 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 75

Зміни приголосних при творенні слів Приголосні Перед Змінюються на Приклади

або групи приголосних суфік­сами

Приголосні Перед Сиваш – сиваський,

Змінюються на Приклади
або групи приголосних суфік­сами товариш – товариство,
черкес – черкеський,
‑ськ‑, ‑ськ‑,
Гаага – гаазький, Лейпциг – ш, с, х Карабах – карабаський,
‑ств‑ ‑ств‑ але казах – казахський,
‑ськ‑, ‑зьк‑, лейпцизький, Цюрих –цюрихський,
г, ж, з
‑ств‑ ‑зтв‑ Запоріжжя – запорізький, шах – шахський
боягуз – боягузтво

крiпацький – крiпаччина, але

козак‑козацький, ‑цьк‑ ‑ин‑ ‑чч‑ галицький – Галичина
митець – митецький,
Овруч – овруцький, ‑ськ‑,‑ Харкiвський – Харкiвщина,
юнак – юнацтво, ‑ин‑ ‑щ‑
‑ськ‑, ‑цьк‑, ск‑ вiск – вощина
к, ц, ч але
‑ств‑ ‑цтв‑ ‑ск‑, пiсок – пiщаний,
Дамаск – дамаський, ‑ан‑ ‑щ‑
Мекка – меккський, ‑шк‑ дошки – дощаний
тюрки – тюркський, -щ‑ в усiх писк – пищати,
баски – баскський ‑ск‑
формах дiєслiв пищу, пищиш i т. ін.
76 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 77
Приголосні Перед Приголосні Перед
Змінюються на Приклади Змінюються на Приклади
або групи приголосних суфік­сами або групи приголосних суфік­сами
‑щ‑ не перед и пригостити – пригощати, високий – вищий, вище,
‑ст‑ i не в  3 особi пригощаю, пригощаєш i т. ін., с ‑ш‑ ‑щ‑ пiдвищити, пiдвищення
множини але пригостиш, пригостять
молоко – молочний,
‑зк‑ ‑жч‑ в усiх брязкiт – бряжчати, рука – ручний, яйце – яєчний,
формах дiєслiв бряжчу, бряжчиш i т. ін. сонце – сонячний,
серце – сердечний,
к, ц ‑н‑ ‑чн‑ рiк – рiчний,
‑ськ‑ ‑енк‑, Параска – Паращенко – але
‑щ‑ дворушник, мiрошник, рушник,
(‑ск‑) ‑ук Паращук
рушниця, сердешний
(= бiдолашний), соняшник,
‑енк‑, торiшнiй
‑зьк‑ ‑ук ‑жч‑ низький – Нижченко – Нижчук

дорогий – дорожчий, дорожче,

Сполучні о, е, є в складних словах
дорожчати, подо­рожчання, Складні слова можуть утворюватися за допомогою сполучних о, е, є.
г, ж, з ‑ш‑ ‑жч‑ але легкий – легший,
легше, легшати, Букву о пишемо, коли перша частина слова утворена від прикметника або
полегшення закінчується твердим приголосним: жовтогарячий, шлакоблок, водограй, але
овочесховище.
78 Українська мова. Комплексний довідник
Букву е пишемо, коли перша частина слова утворена від іменника з  м’якою
основою: кільцеподібний, волелюбний, буревій, землетрус, вогнегасник.
Букву є пишемо, коли перша частина слова закінчується голосним або подов­
женим приголосним: краєзнавчий, боє­здатний, життєстійкість, насіннєсхови‑
ще.
Іноді між частинами складних слів пишеться и: семизначний, чотирикутник,
пройдисвіт, варивода, горицвіт. Перша частина таких слів — це числівник у на-
зивному чи родовому відмінку або дієслово в 2‑й особі однини наказового способу.
Написання разом і через дефіс складних слів
1. Разом пишуться складнi слова, утво­ренi:
а) за допомогою сполучних о, е, є по­єднанням двох i  бiльшої кiлькостi основ
дiєслова або прикметника з  iменником, а також двох або трьох iменникiв:
лiсосмуга, панелевiз, життєпис, чорноземний, але людино‑день, тонно‑кi­
лометр (одиницi вимiру); свiтловодолiкарня;
б) за допомогою сполучного и поєднанням дiєслова у формi наказо­вого способу або
кiлькiсного числiвника з  iмен­ником чи при­кмет­ником: перекотиполе, семи‑
тонка, п’ятиденний;
в) як складноскороченi слова: спецкор, нарсуд, унiверсам;
Українська мова. Комплексний довідник 79
г) із першими частинами пiв‑, напiв‑, полу‑: пiвапель­сина, пiвмi­сяця, пiв’ящика,
але пiв‑України, пiв‑Харкова (дефiс перед власними назвами); напiвсонний,
по­луденний;
ґ) із першими частинами авiа‑, авто‑, агро‑, бiо‑, вело‑, водо‑, газо‑, гелiо‑, гео‑,
гiдро‑, екзо‑, екстра‑, електро‑, зоо‑, iзо‑, кiно‑, космо‑, макро‑, мета‑, метео‑,
мiкро‑, мiлi‑, моно‑, мото‑, нео‑, палео‑, псевдо‑, радiо‑, рентгено‑, соцiо‑,
стерео‑, супер‑, теле‑, термо‑, турбо‑, фоно‑, фото‑ й  под.: авiамо­торний,
автогенератор, бiоритм, водопостачання, газопро­вiд, гiдростанцiя, екстра‑
клас, зоомагазин, космодром, метафiзичний, метеозведення, монокристал,
не­о­логiзм, палеолiт, рентгеноскопiя, суперзiрка, фонограма.
2. Через дефiс пишуться складнi слова:
а) утворенi без сполучних голосних з  двох iменникiв, якi означають близькi або
протилежнi за змiстом поняття; особливiсть предмета i сам предмет; державнi
посади, вiйськовi, науковi звання; власнi iмена i географiчнi назви; назви сторiн
свiту i рослин; одиницi вимiру: батько‑мати, лiж­ко‑ди­ван, вистав­ка‑продаж,
екс­порт‑iм­порт; яхт‑клуб; пре­м’єр‑мi­нiстр, гене­рал‑майор, член‑кореспондент;
Квiт­к а‑Основ’яненко, Пу­щ а‑Водиця; зюйд‑вест, iван‑чай, буркун‑зiлля;
вольт‑секунда;
б) із першими частинами вiце‑, екс‑, лейб‑, максi‑, мiдi‑, мiнi‑, обер‑:
вiце‑адмiральський, екс‑прем’єр, мі­нi‑комп’ютер;
80 Українська мова. Комплексний довідник
в) якщо пiсля першої частини складного сло­­ва йде слово з  такою ж другою час-
тиною: тепло‑ i газопостачання, теле‑ i радiопередачi, авто‑ i велотрек.
Творення і правопис складноскорочених слів
Складноскорочені слова, утворені з ініціальних букв власних та загальних назв,
пишуться з великої літери: ХНУ (Харківський національний університет), ЦНБ
(Цент­ральна наукова бібліотека), МВФ (Міжнародний валютний фонд), СТО
(станція технічного обслуговування).
Цифри, що належать до складноскорочених слів, пишуться через дефіс: ТУ‑134,
АН‑10.
Відмінкове закінчення складноскорочених слів, утворених від ініціальних букв,
пишеться з малої літери: ЛАЗу, ТЮГом.
Українська мова. Комплексний довідник 81
Морфологія. Орфографія
Загальна характеристика частин мови
ÂÂ Морфологія — це розділ мовознавчої науки, у якому слова вивчаються як
частини мови.
Слова об’єднуються в частини мови за такими спільними для них рисами:
а) загальним лексичним значенням;
б) морфологічними ознаками (граматичним значенням);
в) синтаксичною функцією;
г) особливостями словотворення.
Отже, частини мови — це лексично‑граматичні групи слів. Слова кожної окре-
мої частини мови характеризуються такими особливими лексичними і граматич-
ними ознаками, яких немає або які неповно чи інакше виявляються в словах іншої
частини мови.
Іменникам властиве загальне лексичне значення предметності (ключ, дошка,
схід), прикметникам  — ознаки (веселий, березовий, Ларисин), числівникам  —
кількості (дев’ять, обидва, півтора), займенникам  — значення вказівності
82 Українська мова. Комплексний довідник
(цей, він, хтось), дієсловам — дії (бігти, радіти), прислівникам — озна­ки цієї дії
(весело, вгорі, надвоє).
Кожна частина мови характеризується і  своїми граматичними ознаками. На-
приклад, іменник виражає своє предметне значення через незалежні граматичні
значення роду, числа і відмінка, у  реченні найчастіше виступає підметом і  до-
датком. Творяться іменники переважно суфіксальним способом.
Прикметник виражає узагальнене значення ознаки, якості через залежні від
іменника граматичні значення роду, числа та відмінка, у реченні найчастіше бу-
ває узгодженим означенням. Утворюються прикметники переважно суфіксальним,
рідше — префіксальним способом.
Дієслово реалізує узагальнене лексичне значення дії або стану через граматич-
ні значення виду, стану, способу, часу, особи або роду тощо, у реченні переважно
виступає присудком. Для дієслів основним способом творення є префіксальний.
В українській мові традиційно виділяють 10  частин мови, серед яких 6 само-
стійних (повнозначних), 3 службових (неповнозначних) й окрема частина мови —
вигук.
Самостійні частини мови характеризуються тим, що вони мають і  лексичне,
і граматичне значення, у реченні виступають його членами. До самостійних частин
мови належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова і при-
слівники.
Службові слова не мають лексичного значення, вони виконують у  мові лише
граматичну роль — служать засобом вираження відношень і зв’язків між словами
Українська мова. Комплексний довідник 83
в  реченні (прийменники та сполучники) або надають словам чи цілим реченням
відтінків значень (частки). Службові слова не виступають членами речення, але
можуть входити до складу членів речення (прийменники і частки).
Вигук не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови. Від само-
стійних частин мови вигуки відрізняються тим, що нічого не називають, а від служ-
бових  — тим, що не пов’язують інших слів і  самі з  ними граматично не зв’язані.
Вигуки лише виражають почуття або спонукання до дії, але не називають їх.
Іменник
Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
ÂÂ Іменник  — це самостійна частина мови, що має значення предметності
і  виражає його в  словозмінних категоріях числа і  відмінка та неслово‑
змінній категорії роду і від­повідає на питання хто? або що?
Іменник позначає предмет у найширшому розумінні цього слова. Поняття пред-
метності охоплює назви: речей (портфель, таблиця, сукня), осіб (актор, школяр,
герой), живих істот і організмів (борсук, лелека, джміль, амеба, вірус), речовин
і матеріалів (вода, сіль, молоко, мармур), явищ природи (заметіль, дощ, повінь),
фактів, подій (проводи, конкурс, навчання, зустріч), установ, організацій, підпри-
ємств (університет, завод, ліцей) тощо. Іменник, подібно до прикметника і дієслова,
84 Українська мова. Комплексний довідник
може вказувати на ознаку (білина, зелень, радість) і дію (читання, стрілянина).
Різниця між ознаками, вираженими іменником і прикметником, полягає в тому,
що прикметник виражає ознаку, властиву певному предметові (синій простір,
тихий голос), а іменник називає ознаку, абстраговану від предмета, опредметнену
ознаку (синь, тиша). Так само дієслово виражає дію, яка протікає в часі,— про-
цесуальну дію (малював, бігають), а  іменник указує на дію опредметнену, без
відношення до часу, коли ця дія виконується (малювання, біганина).
За значенням іменники поділяються на назви істот (мати, Дмитро, соловей,
мавка) і назви неістот (полиця, обрій, Ельбрус). Іменники можуть бути загальни‑
ми назвами (дерево, стіл, постать) і  власними (Карпати, Алчевськ, Григорій).
Значення предметності іменників виражається в граматичних категоріях роду,
числа і  відмінка. Особливостями цих кате­горій іменника є те, що іменники змі-
нюються за числами й від­мінками та належать до певного роду, а не змі­нюються
за родами.
У реченні іменники можуть виступати будь‑якими членами. Іменник буває:
а) підметом або додатком (найчастіше). З Ó има старенькі Âстріхи залатала (Л. Кос-
тенко). ÐСто вітрів мій Óвік запріг сиву Ûхату розхитати (І.  Драч). Гарна
Êптиця Ûпером, а Êчоловік Âрозумом (Народна творчість);
б) іменною частиною складеного присудка. Художник — це Úсвітогляд і Úталант!
(М.  Вінграновський). Я  — Øсин краси і голубої мрії, я  — Çавтор ненаписаних
поем (В. Симоненко);
Українська мова. Комплексний довідник 85
в) неузгодженим означенням. Тобі присвячую я л¡ іт своїх сві­тання, весну £думок,
весну свого ¥кохання (М.  Вінгранов­ський). ¡На­¤стурцій ніч і  ніч ¥конвалій
(Б.‑І. Антонич);
г) прикладкою. Чорногуз‑¤ лелека прилетів здалека (І. Блаж­кевич);
д) обставиною. Пливуть †над степом хмари волохаті (Л. Костенко). …Від спеки
місто важко дише (Б.‑І.Антонич).
Іменники, що означають назви істот і неістот
Усі іменники поділяються на 2 групи:
1) іменники, що означають назви істот і відповідають на питання хто?;
2) іменники, що означають назви неістот, тобто предметів, явищ, і відповідають
на питання що?
До назв істот належать назви людей, тварин, птахів, комах (дівчина, письмен‑
ник, сміливець, ведмідь, сокіл, комар, джміль). До неістот належить решта імен-
ників (мрія, годинник, берест, сумнів, далечінь).
Поняття істоти/неістоти в  граматиці не завжди відповідає поняттю живе/не-
живе в природі. Так, до істот належать іменники мрець, покійник, небіжчик; назви
міфічних істот (чорт, відьма, мавка, русалка); назви персоніфікованих предметів:
Квітень оглянувсь та, скинувши оком, молодшого брата  — Травня побачив
(М.  Коцюбинський); назви іграшок, які відповідають істотам у житті: Мама ку‑
пила іграшкового ведмедика і ляльку.
86 Українська мова. Комплексний довідник
І навпаки, до групи неістот належать назви сукупності осіб і назви мікроорга-
нізмів (гурт, загін, амеба, мікроб, вірус).
У чоловічому роді ІІ відміни належність іменників до істот чи неістот визна-
чається за формою знахідного відмінка. Якщо форма знахідного відмінка збіга-
ється з  формою родового, іменник належить до назв істот (помітити комара,
зустріти Сергія Мороза). Якщо ж вона дорівнює формі називного відмінка, імен-
ник належить до назв неістот (полити помідори, прополоти буряки, зробити вибір,
знищити мікроби). Хоча іноді іменники‑істоти і неістоти можуть мати в знахід-
ному відмінку паралельні форми, що дорівнюють називному і родовому від­мінкам:
пасти ягнят, овець і пасти ягнята, вівці; з’їв огірок і з’їв огірка.
Загальні і власні назви
ÂÂ Загальні назви  — це узагальнені найменування однорідних предметів
(людей, тварин, речей, подій, явищ тощо).
Наприклад: літак, журналіст, винахід, туман, мужність. Загальні іменники
є найбільш уживаними в мові.
ÂÂ Власні назви — це індивідуальні найменування, що виді­ля­ють предмет із
ряду однорідних і відмежовують його від інших.
Наприклад, слово гора позначає певне підвищення над нав­ко­лишньою місцевіс-
тю, а власна назва Еверест виді­ляє з усіх гір найвищу гору світу.
Українська мова. Комплексний довідник 87
До власних іменників належать імена, прізвища, клички тварин, географічні
назви (назви країн, населених пунктів, водних об’єктів, гір тощо), астрономічні
назви, назви книжок, газет, журналів, кінофільмів, кораблів, назви організацій
та установ, історичних подій, релігійних свят та ін.
Власні назви можуть виражатися одним словом (Полтава, Михайло) і кількома
словами (Чумацький Шлях, Автономна Республіка Крим). Якщо до складу влас-
ного імені входять загальні назви, то вони пишуться з малої літери (Харківська
область, вулиця Двадцять третього серпня).
Між власними і  загальними назвами немає чіткої межі. Окремі власні назви
втрачають здатність позначати одиничний предмет і  переходять до загальних,
а загальні назви можуть уживатися на означення одиничних предметів і ставати
власними. Міста Орел, Ізюм, річки Десна, Уж, прізвища Мороз, Чайка — власні
назви, що походять від загальних; рент­ген, шевйот, донкіхот, дизель — загальні
назви, що походять від власних.
Власні і  загальні назви розрізняються не тільки значенням, а  й граматично.
Зокрема, загальні назви переважно мають форми однини і множини (ключ – клю‑
чі, місто – міста), а власні вживаються або тільки у формі однини (Київ, Ярослав
Мудрий, Різдво), або тільки у формі множини (Карпати, Чернівці, Татри). Проте
від власних назв, що вживаються тільки в  однині, можуть іноді утворюватись
форми множини. У школі п’ять Тетян Сорок і шість Сергіїв Коваленків. До нас
завітала родина Косачів.
88 Українська мова. Комплексний довідник
Велика буква і лапки у власних назвах
1. З великої букви пишуться:
а) iмена, по батьковi, прiзвища, псевдонiми, прiзвиська людей: Павло Михайло‑
вич Губенко (Остап Вишня), Ярослав Мудрий, але донжуан, меценат, рентген
(загальнi назви);
б) назви божеств i мiфологiчних iстот: Господь, Бог, Мати Божа, Ісус Христос,
Син Божий, Святий Дух, Будда, Артемiда, Кий, Либiдь;
в) клички свiйських тварин, назви дiйових осiб у художнiх творах: Бобик, Мурка,
Гнiдко, Дiд Мороз (казковий персонаж), але дiд‑мороз, баба‑яга, русалка (не
дiйовi особи окремих творiв); Вiтер, Фi­лософ (персонажi байки Г. Сковороди),
Мавка;
г) назви найвищих державних українських i мiжнародних уста­нов i посад: Верхо‑
вна Рада України, Кабiнет Мiнiстрiв України, Конституцiйний Суд України,
Президент України, Рада Безпеки;
ґ) астрономiчнi назви, крiм родових позначень, назви сортiв рослин у спецiальнiй
лiтературi: Чумацький Шлях, сузiр’я Малої Ведмедицi, комета Галлея,
Снiговий кальвiль, але антонiвка, угорка (в загальному вжитку);
д) географiчнi назви, крiм слiв море, острiв, гора, озеро й под.: Бiловезька Пуща,
Зелений Гай, Чорне море, Кримський пiвострiв, мис Айя;
Українська мова. Комплексний довідник 89
е) назви вулиць, проспектiв, майданiв, паркiв, залiз­ничних, морських i под.
шляхiв, крiм родових позначень: вулиця 23 Серпня, проспект Перемоги, май‑
дан Незалежностi, Моло­дiж­ний парк, Сiмферопольська автострада;
є) назви груп або союзiв держав i найвищих мiжнародних органiзацiй:
Спiвдружнiсть Незалежних Держав, Європейське Економiчне Спiвтовариство,
Всесвiт­ня Рада Миру, Органiзацiя Об’єднаних Нацiй;
ж) назви держав i автономних адмiнiстра­тивно-тери­торiаль­них одиниць (усi сло-
ва), автономних областей та округiв, країв, областей, районiв (тiльки перше
слово): Росiйська Федерацiя, Республiка Бiлорусь, Соцiалiстична Республiка
В’єтнам, Сполученi Штати Америки, Сумська область, Київський район,
Слобожанщина, а також Батькiвщина (= вiт­чизна).
2. З великої букви пишеться тiльки перше слово:
а) у назвах державних, партiйних, громадських установ i орга­нiзацiй, мi­нiстерств
України й  iнших держав, а  також найваж­ливiших документiв: Нацiональна
гвардiя i Збройнi сили Укра­їни, Нацiональний банк i  Мiнiс­терство фiнансiв
Укра­їни, Демократична партiя України, Акт проголошення незалежностi
України;
б) у назвах установ мiсцевого значення: Харкiвський мiський вiддiл народної
освiти;
90 Українська мова. Комплексний довідник
в) у повних назвах заводiв, виробничих об’єд­нань, пiд­приємств, наукових i на-
вчальних закладiв, кiнотеатрiв, паркiв, клубiв i т. iн.: Харкiвський турбінний
завод, Книжкова палата, Київський національний унiверситет iм. Т. Г. Шев‑
ченка, Державний музей українського образотворчого мистецтва;
г) у назвах художнiх творiв, наукових праць, газет, журналiв (назва береться
в  лапки): роман «Людина i  зброя», фiльм «Тiнi забутих предкiв», журнал
«Українська мова в школi», але Апостол, Бiблiя, Євангелiє, Коран, Псалтир,
Часослов (без лапок);
ґ) у назвах пам’яток архiтектури, храмiв, iсторичних епох, по­дiй, знаменних дат,
а  також релiгiйних свят i  постiв: Печерський монастир, Покровський собор,
Вiтчизняна вiйна, День незалежностi України, Новий рiк, Благо­вiщення, Ве‑
ликдень, Покрова, Рiздво, Успiння, Великий пiст, Масниця, Петрiвка,
Спасiвка;
д) у назвах орденiв, вiдзнак: медаль «За вiдвагу».
3. З великої букви пишуться скороченi назви одиничних уста­нов, органiзацiй:
Укрiнформ, Держкомнафтогаз­п ром, але сiльгоспiнститут, житл­
кооператив.
4. Великими буквами пишуться абревiатури, утворенi з початкових букв власних
i загальних iмен: СНД, УТ, МАГАТЕ, АТС, ТЕЦ, до ВАКу.
Українська мова. Комплексний довідник 91
Рід іменників
Усі іменники, крім тих, що вживаються тільки в множині, належать до одного
з  трьох родів: чоловічого, жіночого або середнього. Іменники чоловічого роду
співвідносяться із за­йменниками він, цей (воїн, квадрат, дядько), жіночого  —
вона, ця (Марія, стежина, щирість), середнього  — воно, це (завдання, поле, зві‑
рятко). В іменниках, які мають тільки форму множини (вила, ножиці, Суми), рід
не розрізняється.
Для більшості іменників основним показником роду є за­кінчення. Так, у  на-
зивному відмінку однини для іменників чоловічого роду характерне нульове за-
кінчення (володар, кінь, похід), жіночого  — ‑а (‑я) (сестра, вага, рідня), серед­
нього — ‑о, ‑е (зерно, плече).
Проте закінчення ‑а (‑я) можуть мати й іменники чоловічого та середнього роду
(Микола, Ілля, лоша, завдання), закінчення ‑о  — окремі іменники чоловічого
роду (Петро, Дніпро, батько), а нульове закінчення має велика група іменників
жіночого роду (гордість, мідь, піч).
У назвах неістот рід не має реального значення, бо ми не можемо пояснити, чому
той чи інший іменник належить до певного роду, наприклад: тополя, ясен;
вівторок, п’ятниця; день, ніч; мовчання, хід. Визначення роду в таких іменниках
є формальним, суто граматичним.
У назвах осіб і багатьох назвах тварин за допомогою роду розрізняються стать
і  вік істот (школяр, сестра, дитя; вовк, коза, кошеня). Назви істот часто мають
92 Українська мова. Комплексний довідник
співвідносні пари, утво­рені від різних основ (мати – батько, вівця – баран, коро‑
ва – бик) або за допомогою суфіксів та закінчень (робітник – робіт­ниця, свекор –
свекруха, кіт – кішка, кум – кума, Валентин – Валентина).
Іменники чоловічого роду, що означають назви професій, посад, звань, можуть
уживатися і  для позначення осіб жіночої статі (режисер Параджанов і  режисер
Муратова; академік Самойлов прибув на конференцію і академік Самойлова при‑
була на конференцію), однак за морфологічною ознакою (нульове закінчення) вони
належать до чоловічого роду. Іменники суддя, староста, воєвода належать до
чоловічого роду за традицією, але: Староста групи Олена відсутня.
Окремі назви тварин мають співвідносні форми усіх трьох родів: півень  – кур‑
ка  – курча; баран  – вівця  – ягня, голуб  – голубка  – голубеня. Але є багато назв
тварин, у яких розрізнення родових іменникових форм відсутнє: білка, ластівка,
оса, леопард, комар, жайворонок. Це пояснюється тим, що людина не мала по-
треби розрізняти стать таких істот.
Іменники спільного роду
В українській мові окрему групу становлять іменники спільного роду. Це такі
загальні і  власні назви осіб, рід яких визначається тільки в  контексті, за допо-
могою синтаксичного способу. Наприклад: Цей невдаха не знав, що робити. Вона
була справжня невдаха. Лівша закинув м’яч у  сітку. Лівша гарно вишивала.
Більшість цих іменників становить собою характеристики людей за зовнішніми
Українська мова. Комплексний довідник 93
ознаками, за характерною дією: заїка, потвора, роззява, бідолаха, нероба, плакса,
за­блуда, нетіпаха, базіка, рева. Переважно це віддієслівні іменники з негативни-
ми відтінками значень. До цієї ж групи належать іменники без негативної харак-
теристики, утворені від інших частин мови (сирота, дружина, лівша, шульга),
а також прізвища та імена (Коваль, Гмиря, Віардо, Женя, Валя).
Від іменників спільного роду слід відрізняти іменники, що формально мають
лише один рід, але вживаються на означення осіб обох статей. Наприклад: імен-
ники особа, людина  — тільки жіночого роду; учений, академік, науковець, рек‑
тор — тільки чоловічого роду.
Іменники не змінюються за родами, як інші частини мови, а мають самостійну
категорію роду.
Запам’ятайте рід іменників:
чоловічий рід: дріб, зяб, кір, накип, насип, нежить, пил, полин, рояль, рукопис,
сажень, Сибір, собака, степ, ступінь, толь, тюль, шампунь;
жіночий рід: адреса, бязь, вуаль, зала, нехворощ, путь, розкіш.
Число іменників
Граматичне значення числа іменників виражається у формах однини і множини.
Для позначення одного предмета вживаються іменники у формі однини (стілець,
94 Українська мова. Комплексний довідник
книга, океан, гість). Форма множини вживається для позначення двох і біль­шої
кількості предметів (стільці, книги, океани, гості).
Абсолютна більшість іменників в українській мові має обидві форми числа (пар‑
та  – парти, м’яч  – м’ячі, снігур  – снігурі). Проте є іменники, що мають лише
форму однини (Ворскла, цукор, мужність) або множини (Черкаси, ворота, соло‑
дощі). Отже, за наявністю форм числа іменники поділяються на 3 групи:
1) іменники, що мають форми однини і множини;
2) іменники, що вживаються тільки в однині;
3) іменники, що вживаються тільки в множині.
Іменники першої групи, що мають і однину, і множину, по­значають предмети,
що сприймаються роздільно і піддаються лічбі. Ці іменники можуть поєднувати-
ся з кількісними числівни­ками: сім картин, дев’ять планет, сто двадцять п’ять
років.
Іменники, що вживаються тільки в однині, виражають назви предметів або по-
нять, які немає потреби уявляти в  якійсь кількості, тому вони не сполучаються
з кількісними числів­никами. До цієї групи належать:
а) іменники зі значенням речовинності (молоко, масло, фосфор, чай, кисень);
б) іменники зі збірним значенням (листя, студентство, піхота, гарбузиння);
в) назви абстрактних понять (сміливість, мир, журба, мислення);
г) більшість власних назв (Ельбрус, Запоріжжя, Англія, Тиса).
Українська мова. Комплексний довідник 95
Проте окремі іменники зі значенням речовинності можуть мати в  контексті
форму множини, якщо позначають різні види і  сорти речовин (мінеральні води,
технічні мастила) або велику кількість чогось (піски Каракумів, води Дніпра).
Так само форма множини можлива для власних імен, прі­звищ, імен по батькові
(у спискові п’ять Кравченків Олександрів Івановичів; зустрів двох Ірин з пара‑
лельного класу).
До третьої групи іменників (що вживаються тільки у  формі множини) нале-
жать:
а) назви парних предметів: окуляри, зябра, ножиці, сани, шорти, двері;
б) назви речовин, матеріалу: дріжджі, консерви, макарони;
в) назви покидьків і залишків речовин: об’їдки, очистки, ви­сівки;
г) назви процесів, дій із відтінком тривалості чи повторюваності: канікули, пере‑
говори, вибори, мандри;
ґ) назви обрядів, звичаїв: іменини, входини, оглядини;
д) назви ігор: шахи, жмурки, шашки;
е) назви почуттів, емоцій: радощі, ревнощі, пустощі;
є) географічні назви: Піренеї, Альпи, Прилуки;
ж) назви множинної сукупності чогось: тропіки, джунглі, мемуари, надра.
Множинні іменники, що позначають парні предмети, можуть виражати й певну
кількість цих предметів, але тільки синтаксично:
96 Українська мова. Комплексний довідник
а) за допомогою збірних числівників: двоє штанів, троє ножиць;
б) описово: дві пари штанів, п’ять пар ножиць.
Відмінки іменників
Іменники пов’язуються з  іншими повнозначними словами в  словосполученні
і реченні, уживаючись у певній відмінковій формі.
В українській мові сім відмінків, а саме:
Відмінок Питання Приклади
1. Називний хто? що? обрій пташка
2. Родовий кого? чого? обрію пташки
3. Давальний кому? чому? обрію пташці
4. Знахідний кого? що? обрій пташку
5. Орудний ким? чим? обрієм пташкою
6. Місцевий (на) кому? (на) чому? на обрії на пташці
7. Кличний уживається обрію пташко
в ролі звертання
Українська мова. Комплексний довідник 97
Кожен відмінок відповідає на певне питання і  має свої значення, що виража-
ються за допомогою закінчень (Н.  дорог`а , Р. до­рог`и , Ор. дорог6ою ), закінчень
і  прийменників (Р.  біля бе­рез`и , Ор. під берез6ою ), порядку слів у  реченні:
День (Н.) змі­няє ніч (Зн.). Ніч (Н.) зміняє день (Зн.).
Називний і  кличний відмінки завжди вживаються без при­йменника (хлопець,
хлопче), місцевий  — завжди з  прийменником (у, в, на, по, при, о, об): у  полі, на
стежці, о сьомій годині, об одинадцятій годині. Усі інші відмінки можуть ужива-
тися як з  прийменниками, так і  без них (Р.  ручки, Р.  без ручки; Ор. деревом,
Ор. під (за) деревом).
Називний відмінок є початковою формою іменника і нази­вається прямим. Усі
інші відмінки, крім кличного, непрямі.
Кличний відмінок
В українській мові, крім прямого і  непрямих відмінків, є особливий кличний
відмінок, який уживається при звертанні до істоти або уособленого предмета і має
свої закінчення (Софіє, земле, друже, весно, Миколо, дідусю):
Калині кажу:
— Тітко Калино!
Горохові кажу:
— Дядьку Горіше!
98 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 99
Нагідці кажу: Уживання кличного відмінка при звертанні
— Сестро Нагідко! У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва
Барвінку кажу: слова мають форму кличного відмінка: Володимире Семеновичу, Миколо Анато‑
— Брате Барвінку! лійовичу, Валентино Дмитрівно, Маріє Павлівно.
А Хризантемі кажу: У звертаннях, що складаються з  двох загальних назв в  однині, кличну форму
— Панно! (Г. Кирпа) обов’язково має перше слово і  необо­в’язково друге: пане директоре (директор),
пане лікарю (лікар), пане полковнику (полковник).
Кличному відмінкові притаманні різноманітні емоційні відтінки (ніжності, пест-
У звертаннях, що складаються із загальної назви та прі­звища, кличну форму
ливості тощо). Чого ти плачеш, любий синку? (С. Воскрекасенко). Люлі, люлі, спи, має тільки загальна назва, а  прізвище ви­ступає у  формі називного відмінка: ко‑
сестричко! (В.  Ладижець). Ластівочко сизокрила, звідкіля ти прилетіла? лего Михальчук, колего Іваницька, пане Удовенко, пані Хмара.
(А. Камінчук). У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, обидва слова,
Кличний відмінок, що виражає звертання до неживих предметів, уживається як правило, вживаються в кличній формі, але іноді є припустимою форма назив-
переважно у фольклорі та поезії. Ой вишенько, черешенько, чом рясно не родиш? ного відмінка у власному імені: товаришу Андрію (Андрій), сестро Тамаро (Тама‑
(Народна пісня). Ой не шуми, луже, зелений байраче! (Народна пісня). Зоре моя ра), пані Наталіє (Наталія).
вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко). Вечоре-дрімайлику, просимо до хати Правопис закінчень іменників у кличному відмінку I і III відмін
(А. Ка­мінчук).
У кличному відмінку однини іменники чоло­вічого й жіно­чого роду I відміни та
У множині кличний відмінок збігається з  формою називного відмінка. Спіть, зрідка іменники жіночого роду III відміни закінчуються на ‑о, ‑е (‑є), ‑ю.
діточки, спіть, віченька стуліть! (М.  Під­гірянка). Розвійтеся з  вітром, лис‑ Закінчення ‑о мають іменники твердої групи: дíвчино, Тамаро Прокопівно,
точки зів’ялі (І. Франко). Миколо.
100 Українська мова. Комплексний довідник
Закінчення ‑е (після літер на позначення голос­них ‑є) мають іменники м’якої
і мішаної груп I відміни та іменники III відміни: воле, Надіє, дýше, радосте.
Графічне закінчення ‑ю мають іменники м’якої групи I відміни, що означають
пестливі імена або загальні назви: тітусю, Парасю, бабусю, доню, дядю.
II відміна
У кличному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення
‑у (‑ю), ‑е.
Закінчення ‑у мають іменники твердої групи (зокрема із су­фіксами ‑ик, ‑к(о), -ок
та іншомовні імена з основою на г, к, х) і деякі іменники мішаної групи: конику, батьку,
синку, Людвігу (і Людвіг), Жаку (і Жак), Фрідріху (і Фрідріх), слухáчу, товаришу.
Закінчення ‑ю мають іменники м’якої групи: вчителю, Корнію.
Закінчення ‑е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої гру-
пи із суфіксом ‑ець та деякі іменники мішаної групи з  основою на ж, ч, ш, р:
Павле, хлопче, стороже, Довбуше, школя́ре.
Типи відмін іменників
За характером відмінкових закінчень іменники поділяються на чотири відміни.
До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду
на ‑а, ‑я: весна, кутя, груша, старшина, Ілля, суддя, сирота.
Українська мова. Комплексний довідник 101
До другої відміни належать іменники чоловічого роду на ‑о або з основою на при-
голосний; середнього роду на ‑о, ‑е, ‑я, крім іменників із суфіксами ‑ат‑ (‑ят‑),
‑ен‑ при відмінюванні: Дніпро, батько, грім; гроно, сонце, весілля.
До третьої відміни належать іменники жіночого роду з осно­вою на приголосний
і слово мати: подорож, любов, ненависть, міць.
До четвертої відміни належать іменники cереднього роду на ‑а (після шиплячих)
і ‑я із суфіксами ‑ат‑ (‑ят‑), ‑ен‑ при відмінюванні: лоша (лошати), теля (те‑
ляти), ім’я (імені).
Поділ іменників I і II відмін на групи
Іменники I і II відмін залежно від характеру кінцевої літери на позначення при-
голосного основи й відмінкових закінчень поділяються на три групи: тверду, м’яку
і мішану.
I відміна
До твердої групи належать іменники на ‑а, крім іменників з основою на шипля-
чий: робота, староста, книга, особа, стіна.
До м’якої групи належать іменники на ‑я: праця, хвиля, надія.
До мішаної групи належать іменники на ‑а з основою на шиплячий: межа, за‑
дача, тиша, теща.
102 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 103
II відміна Зверніть увагу!
Винятки: до твердої групи належать іменники комар, хабар, пластир, панцир,
До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим при-
варвар, долар, звір, снігур, столяр, повар.
голосним основи, крім шиплячих; іменники з основою на ‑р, ‑ер, ‑ір, ‑ор, ‑ур, ‑юр
До м’якої групи належать іменники Ігор, якір, єгер, лобур, кучер (про волосся).
і  з постійно наголошеними ‑ар, ‑яр, ‑ир; іменники чоловічого і  середнього роду
Іменник маляр залежно від наголосу може бути мішаної групи (маля́р – малярá,
на ‑о: чуб, віз; жир, майстер, сувенір, професор, каламбур, гіпюр, семінáр (семінáру,
малярéм) або твердої (мáляр – мáляра, мáляром).
семінáром …), футляр (футля́ра, футля́ром …), ювіля́р (ювіля́ра, ювіля́ром  ...),
бригадúр (бригадúра, бригадúром …); Петро, весло.
До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінце­вим м’яким приголо- Відмінкові закінчення іменників I відміни
сним основи; іменники з  основою на ‑ар, ‑ир, якщо ці суфікси завжди ненаголо- Однина
шені або при відмінюванні наголос переходить на закінчення; іменники середньо-
го роду на ‑е, ‑я без суфіксів ‑ат‑ (‑ят‑), ‑ен‑ при відмінюванні: день, олівець; лíкар Відм. Тверда група М’яка група Мішана група
(лíкаря, лíкарем …), кóзир (кóзиря, кóзирем …), кобзáр (кобзаря´, кобзарéм …), Н. ламп‑а рукавиц‑я мрі‑я душ‑а
проводúр (проводиря´, проводирéм …); море, знання. Р. ламп‑и рукавиц‑і мрі‑ї душ‑і
До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кін­цевим шиплячим Д. ламп‑і рукавиц‑і мрі‑ї душ‑і
основи; іменники, що позначають назви людей за родом діяльності, з основою на Зн. ламп‑у рукавиц‑ю мрі‑ю душ‑у
‑яр і наголосом на закінченні при відмінюванні; іменники середнього роду на ‑е Ор. ламп‑ою рукавиц‑ею мрі‑єю душ‑ею
після шиплячих: ніж, слухач, товариш, дощ; пісня́р (піснярá, піснярéм …); ложе, М. … ламп‑і … рукавиц‑і … мрі‑ї … душ‑і
плече, явище. Кл. ламп‑о рукавиц‑е мрі‑є душ‑е
104 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 105
Множина М’яка група
Відм. Тверда група М’яка група Мішана група
Н. ламп‑и рукавиц‑і мрі‑ї душ‑і Н. хлопець герой кільц‑е обличч‑я
Р. ламп рукавиць мрій душ Р. хлопц‑я геро‑я кільц‑я обличч‑я
Д. ламп‑ам рукавиц‑ям мрі‑ям душ‑ам Д. хлопц‑еві(‑ю) геро‑єві(‑ю) кільц‑ю обличч‑ю
Зн. ламп‑и рукавиц‑і мрі‑ї душ‑і Зн. хлопц‑я геро‑я кільц‑е обличч‑я
Ор. ламп‑ами рукавиц‑ями мрі‑ями душ‑ами
М. … ламп‑ах … рукавиц‑ях … мрі‑ях … душ‑ах Ор. хлопц‑ем геро‑єм кільц‑ем обличч‑ям
Кл. ламп‑и рукавиц‑і мрі‑ї душ‑і М. … хлопц‑еві (‑і,‑ю) … геро‑євї(‑ї,‑ю) … кільц‑і … обличч‑і
Кл. хлопч‑е геро‑ю кільц‑е обличч‑я
Відмінкові закінчення іменників II відміни
Мішана група
Однина
Тверда група Н. викладач пісняр явищ‑е
Р. викладач‑а  пісняр‑а явищ‑а
Н. працівник інженер вікн‑о
Р. працівник‑а інженер‑а вікн‑а Д. викладач‑еві(‑у) пісняр‑еві(‑у) явищ‑у
Д. працівник‑ові(‑у) інженер‑ові(‑у) вікн‑у Зн. викладач‑а пісняр‑а явищ‑е
Зн. працівник‑а інженер‑а вікн‑о Ор. викладач‑ем пісняр‑ем явищ‑ем
Ор. працівник‑ом інженер‑ом вікн‑ом
М. … працівник‑ові(‑у) … інженер‑ові(‑і) … вікн‑і М. … викладач‑еві(‑і,‑у) … пісняр‑еві(‑і) … явищ‑і
Кл. працівник‑у інженер‑е вікн‑о Кл. викладач‑у пісняр‑е явищ‑е
106 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 107
Множина Мішана група
Тверда група
Н. викладач‑і пісняр‑і явищ‑а
Н. працівник‑и інженер‑и вікн‑а Р. викладач‑ів пісняр‑ів явищ
Р. працівник‑ів інженер‑ів вікон Д. викладач‑ам пісняр‑ам явищ‑ам
Д. працівник‑ам інженер‑ам вікн‑ам Зн. викладач‑ів пісняр‑ів явищ‑а
Зн. працівник‑ів інженер‑ів вікн‑а Ор. викладач‑ами пісняр‑ами явищ‑ами
Ор. працівник‑ами інженер‑ами вікн‑ами М. … викладач‑ах … пісняр‑ах … явищ‑ах
М. … працівник‑ах … інженер‑ах … вікн‑ах Кл. викладач‑і пісняр‑і явищ‑а
Кл. працівник‑и інженер‑и вікн‑а
Відмінкові закінчення іменників III відміни
М’яка група
Н. хлопц‑і геро‑ї кільц‑я обличч‑я Відм. Однина Множина
Р. хлопц‑ів геро‑їв кілець облич Н. ніч мат-и ноч‑і матер‑і
Д. хлопц‑ям геро‑ям кільц‑ям обличч‑ям Р. ноч‑і матер‑і ноч‑ей матер‑ів
Д. ноч‑і матер‑і ноч‑ам матер‑ям
Зн. хлопц‑ів геро‑їв кільц‑я обличч‑я
Зн. ніч матір ноч‑і матер‑ів
Ор. хлопц‑ями геро‑ями кільц‑ями обличч‑ями Ор. нічч‑ю матір’‑ю ноч‑ами матер‑ями
М. … хлопц‑ях … геро‑ях … кільц‑ях … обличч‑ях М. … ноч‑і … матер‑і … ноч‑ах … матер‑ях
Кл. хлопц‑і геро‑ї кільц‑я обличч‑я Кл. ноч‑е мат-и ноч‑і матер‑і
108 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 109
Відмінкові закінчення іменників IV відміни ґ) інші географічні назви з наголосом на кінцевому складі, а також із суфіксами
‑ов, ‑ев (‑єв), ‑ин (‑їн): Дніпра, Дінця, Псла, Дністра, р. Тетерева, о. Колгуєва;
Відм. Однина Множина
д) міри довжини, ваги, часу тощо, назви днів тижня і  місяців: метра, грама,
Н. лош‑а плем’‑я лошат‑а племен‑а місяця, але року, віку; вівторка, серпня;
Р. лошат‑и племен‑і (плем’‑я) лошат племен е) грошові знаки, числові назви, слова, що стосуються порядку предметів при
Д. лошат‑і племен‑і лошат‑ам племен‑ам лічбі: карбованця, червінця, долара, десятка, мільйона, номера, пункта, па‑
Зн. лош‑а плем’‑я лошат(а) племен‑а раграфа;
Ор. лош‑ам племен‑ем (плем’‑ям) лошат‑ами племен‑ами є) терміни іншомовного походження та українські суфік­сальні терміни: нейтрона,
М. … лошат‑і … племен‑і … лошат‑ах … племен‑ах анода, діаметра, відмінка, знаменника, числівника, розчинника.
Кл. лош‑а плем’‑я лошат‑а племен‑а 2. У родовому відмінку однини закінчення ‑у, ‑ю мають імен­ники, що означають:
а) речовину, масу, матеріал: оцту, напою, базальту, меду, але хліба;
Закінчення іменників чоловічого роду II відміни в родовому відмінку однини б) назви сукупних понять: квартету, колективу, полку, каравану, інвентарю,
вишняку, чагарнику, барвінку, ячменю, але вівса;
1. У родовому відмінку однини закінчення ‑а, ‑я мають іменники, які означають: в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: аеропорту, універсаму, мага‑
а) назви осіб, власні імена та прізвища, персоніфіковані предмети та явища: учи‑ зину, вокзалу, метрополітену, даху, поверху, коридору, сараю, але карниза,
теля, студента, Михайла Стельмаха, Мороза, Вітра (дійові особи в казках); портика, еркера, хліва, куреня, флігеля, бліндажа, гаража, млина, ме‑
зоніна, тамбура, бункера, монастиря;
б) назви тварин і дерев: ведмедя, зайця, півня, кедра, ясена (і ясеня), береста;
г) назви установ, закладів, організацій: інституту, проф­кому, банку, кінотеа‑
в) назви предметів, машин, деталей: світильника, телевізора, поїзда, редуктора; тру, Будинку студентів;
г) назви населених пунктів: Києва, Харкова, Севастополя, але Кривого Рогу, ґ) назви явищ природи: смерчу, морозу, жару, вітру, граду;
Зеленого Гаю (складені назви з імен­никовими закінченнями ‑у, ‑ю); д) назви почуттів: жаху, гніву, болю, страху, суму;
110 Українська мова. Комплексний довідник
е) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя,
загальних і абстрактних понять: тиску, іспиту, максимуму, мінору, консенсусу,
конф­лікту, занепаду, розвитку, руху, ходу, азарту, наступу, клопоту;
є) літературознавчі терміни: жанру, епосу, образу, роману, сюжету;
ж) назви ігор і танців: тенісу, футболу, хокею, бадмінтону, вальсу, але гопака,
тропака, козачка;
з) назви річок, крім тих, що мають наголос на кінцевому складі, озер, гір, остро-
вів, країн, областей і т.ін.: Рейну, Дунаю, Амуру; Байкалу, Уралу, Сахаліну,
Криму, Азербайджану, Донбасу; штату, району.
3. У родовому відмінку однини із закінченням ‑у, ‑ю пишеться переважна більшість:
а) слів зі значенням місця, простору: степу, краю, лісу, яру, але берега, горба,
ліска, ярка;
б) складних безсуфіксних слів, крім назв істот та окремих предметів: кровообігу,
світо­гляду, газопроводу, лісосплаву, але мурахоїда, електровоза, пароплава;
в) префіксальних іменників із різними значеннями, крім назв істот: огляду, ви‑
бору, прикладу, проводу, відзвуку, під’їзду, посвисту, відпочинку, уривку.
Зверніть увагу!
1. Деякі іменники вживаються з паралельними закінченнями ‑а та ‑у залежно
від наголосу: гуртá і гу´рту, мостá і мóсту, столá і стóлу, дворá і двóру,
полкá і пóлку.
Українська мова. Комплексний довідник 111
2. У ряді іменників закінчення залежить від значення: буряка (одиничне) і бу‑
ряку (збірне), каменя (одиничне) і  каменю (збірне), папера (документ)
і паперу (матеріал), пояса (предмет) і поясу (просторове поняття), рахунка
(документ) і рахунку (дія), листа (написаного) і листу (на дереві), листо‑
пада (місяць) і  листопаду (опадання листя), приклáда (у рушниці)
і при`кладу (зразок, окремий випадок).
Особливості відмінювання іменників, що вживаються тільки в множині
1. У називному відмінку вживаються:
а) закінчення ‑и: сіни, окуляри, штани, ночви, висівки, об’їд­ки, сани, сходи,
джинси, в’язи, збоїни;
б) закінчення ‑і (після букв на позначення голос­них  — ї): гордощі, хитрощі, ра‑
дощі, ножиці, граблі, двері, дріжджі, коноплі, помиї;
в) закінчення ‑а (‑я): вила, ворота, дрова, ясна, ясла, вінця.
2. У родовому відмінку виступають:
а) закінчення ‑ей: грошей, дверей, саней, сіней;
б) закінчення ‑ів (‑їв): граблів (і грабель), дріжджів, окулярів, Гімалаїв, сходів,
радощів, чарів (і чар), Чернівців (і Чернівець);
в) нульове закінчення: вил, воріт, конопель, дров, ночв (і ночов), ясел, ясен.
3. У давальному відмінку виступають:
112 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 113
а) закінчення ‑ам: вилам, ночвам, радощам, штанам (і штаням), воротам Зразки відмінювання множинних іменників
(і воротям), яслам;
б) закінчення ‑ям в іменниках із м’якою основою: вінцям, граблям, дверям, по‑ Відм. Приклади
миям, Гаваям, а  також у  словах саням, сіням, штаням, воротям, людям, Н. діт‑и сход‑и ножиц‑і грош‑і
дітям, гусям, курям.
Р. діт‑ей сход‑ів ножиць грош‑ей
4. У знахідному відмінку вживаються форми:
а) однакові з називним відмінком: вила, ясла, вінця, граблі, дріжджі, окуляри. Д. діт‑ям сход‑ам ножиц‑ям грош‑ам
б) однакові з родовим відмінком (для назв людей): батьків, дітей, людей; Зн. діт‑ей сход‑и ножиц‑і грош‑і
в) однакові і з називним, і з родовим відмінками (для назв деяких свійських тва- Ор. діть‑ми сход‑ами ножиц‑ями гріш‑ми (грош‑има)
рин): пасти гусей (гуси), заганяти курей (кури);
М. … діт‑ях … сход‑ах … ножиц‑ях … грош‑ах
5. В орудному відмінку виступають:
а) закінчення ‑ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення ‑и, Кл. діт‑и сход‑и ножиц‑і грош‑і
‑а або ‑і (після букви на позначення шиплячого): вилами, окулярами, сходами,
веселощами, прикрощами; Незмінювані іменники
б) закінчення ‑ями (орфографічно) в  іменниках, які в  називному відмінку закін-
чуються на ‑і, ‑ї, ‑я: вíнцями, ножицями, конóплями, Піренеями, грабля́ми; У мові є ряд іменників, які не мають відмінкових закінчень і в усіх відмінках
в) закінчення ‑ми: гусьми, дітьми, людьми, курми, сіньми; у  деяких словах виступають у тій самій формі.
можливі паралельні форми: грíшми (і грошúма), двермú (і дверúма), ворітьмú Наприклад: захоплююче турне (Н.  відмінок), залишився задоволений турне
(і ворóтами), саньмú (і саня́ми), штаньмú (і шта­нáми або штáнями). (Ор. відмінок), побував у захоплюючому турне (М.  відмінок). Відмінок незміню-
6. У місцевому відмінку залежно від характеру основи (тверда чи м’яка) вжива- ваних іменників ви­з начається за допомогою питань: стояти біля депо
ються закінчення ‑ах, ‑ях: на вилах, на воротах (рідше — на во­ротях), у ноч‑ (біля  чого? — Р. відмінок); зайти в  депо (у що?  — Зн. відмі­нок); працювати
вах, у яслах, на граблях, у Гімалаях, на штанáх (рідше — на штáнях). в депо (у чому? — М. відмінок).
114 Українська мова. Комплексний довідник
До незмінюваних іменників належать:
а) іншомовні слова з  кінцевим голосним: бюро, кіно, шасі, парі, кенгуру, рагу,
меню, кашне, шосе, але пальто, пальта, в пальті (виняток);
б) жіночі прізвища на приголосний та на ‑о: Віри Зінчук, Оксані Дяченко, з Ольгою
Пакало (чоловічі прізвища відмінюються: про Петра Тищенка, Петрові Ти‑
щенку, Олега Мороза);
в) російські прізвища на ‑их, ‑ово, ‑ого (Черних, Крутих, Бєлово, Живаго): Олені
Живаго, Юрієві Живаго, з Тетяною Черних, з Олексієм Черних;
г) більшість складноскорочених слів‑абревіатур: контора СТО (станції технічно-
го обслуговування), у БМУ (будівельно‑монтажному управлінні), але їхати на
ЛАЗі (на автобусі Львівського автобусного заводу);
ґ) складноскорочені слова, у яких другим елементом виступає іменник у непря-
мому відмінку: заввідділу, комвзводу.
Рід незмінюваних іменників
Рід незмінюваних іменників визначається за такими правилами:
а) назви осіб мають рід відповідно до статі: мсьє, денді  — чоловічий рід; мадам,
леді, пані — жіночий;
б) назви тварин мають, як правило, чоловічий рід: кенгуру, поні, шимпанзе, колі‑
брі, але цеце (муха), івасі (риба)  — іменники жіночого роду;
Українська мова. Комплексний довідник 115
в) іменники — назви неістот належать до середнього роду: боа, кашне, шосе, галі‑
фе, але авеню (вулиця), пуштý, урдý (мова), кольрабі (капуста)  — іменники
жіночого роду; сироко, торнадо (вітер) — іменники чоловічого роду;
г) власні назви мають рід відповідно до роду загаль­ної назви: Туапсе  — місто
(середній рід); «Юманіте» — газета (жіночий рід); Міссурі — річка (жіночий
рід); Кюсю — острів (чоловічий рід);
ґ) у складноскорочених іменниках, утворених із перших букв або звуків, рід ви-
значається за родом головного слова словосполучення: ГЕС  — гідроелектро­
станція (жіночий рід), СКБ — спеціальне конструкторське бюро (середній рід).
У словосполученні і реченні рід незмінюваних іменників виражається за допо-
могою слів, із якими ці іменники пов’язані: красива леді, широке галіфе, кришта‑
леве бра, «Юманіте» повідомила, Міссурі розлилася, шимпанзе стрибнув.
Основні способи творення іменників
Іменники утворюються різними способами:
а) суфіксальним: бандурист, моряк, радість, годинник, коза­цтво, книжка,
дворище, терпіння;
б) префіксальним: праліс, сутінь, пагорб, підстанція, неправда, ультра­звук,
антивірус, архієпископ;
в) префіксально‑суфіксальним: узлісся, міжгір’[j]я, безсонний, наконечник,
Запоріжжя, відсоток, одвірок;
116 Українська мова. Комплексний довідник
г) безсуфіксальним: винахідê, бігê, відбірê, закликê, зеленьê, синьê, висьê;
ґ) складанням слів та основ: ÖлісоÓсмуга, ÖкіноÖзал, ÓсталеÖвар, ÖюнÖнат, ÖкомÖдив;
д) шляхом переходу інших частин мови в іменник: хворий хлопець і хворий ви‑
дужує.
Переважна більшість іменників утворюється суфіксаль­ним способом, дуже об-
межена кількість — префіксальним.
Іменники утворюються від основ різних частин мови, пе­ре­важ­но від дієслів (крик,
захід, спостереження, приймач, спору­дження, рибальство, бігун), інших іменників
(правнук, недруг, журналіст, виноградар, малярство, гарбузиння, чемпіонат, узбіч­
чя, підберезник, лісостеп), прикметників (світлиця, біднота, юнак, мудрець, білиз‑
на) і значно рідше від числівників і займенників (трійка, одинак, самота).
Найуживаніші суфікси іменників
Основним способом творення іменників є суфіксальний. Суфікси, що беруть
участь у творенні іменників, поділяються на 2 групи:
1) ті, що утворюють слова з новим відтінком у значенні (ліс – лісок, вода – водич‑
ка, гніздо – гніздечко, дід – ді­дище, пил – пилюка);
2) ті, що надають словам нового значення (шахта – шахтар, Харків – харків’янин,
високий – височина).
Суфікси, що служать для творення іменників із відтінком у значенні, виражають:
Українська мова. Комплексний довідник 117
а) зменшеність та пестливість:
‑к‑, ‑ок: бджілка, братко, візок;
‑иц‑, ‑ець, ‑ц‑: водиця, морозець, озерце;
‑очк‑, ‑ечк‑, ‑єчок, ‑ячк‑: Вірочка, літечко, краєчок, зіллячко;
‑ась, ‑ус‑: Івась, бабуся;
‑ун‑, -оньк-, -еньк-: дідунь, рибонька, матусенька;
б) збільшеність або згрубілість:
‑ищ‑, ‑иськ‑: вітрище, дівчисько;
‑ур‑ (‑юр‑): ціпура, вовцюра;
‑уган (‑юган), ‑уг‑ (‑юг‑): дідуган, злодюга;
‑юк‑: багнюка.
Суфікси, що надають іменникам нового значення, приєднуються як до іменни-
кових основ (чай – чайник, ворота – воротар), так і до основ інших частин мови:
прикметникових (сміливий  – сміливець), числівникових (десять  – десяток),
займенникових (свій – свояк), дієслівних (терпіти – терпіння).
За допомогою суфіксів утворюються різноманітні за значенням групи іменників.
Іменники — назви осіб
Суфікси ‑ець (‑єць), ‑ик, ‑ник, ‑чик, ‑ар (‑яр), ‑ир (‑ір), ‑ер, ‑ач (‑яч), ‑ич, ‑ист
(‑іст), ‑тель служать для утворення назв людей за ознакою їх діяльності, за про-
фесією: кравець, нафтовик, розвідник, льотчик, вугляр, бригадир, банкір, стажер,
трубач, підпасич, тенісист, баскет­боліст, мислитель.
118 Українська мова. Комплексний довідник
Суфікси ‑к‑, ‑иц‑, ‑их‑, ‑ес‑ служать для творення іменників на позначення назв
осіб жіночої статі від назв чоловічої статі: співак  – співачка, грузин  – грузинка,
учень – учениця, коваль – ковалиха (дружина коваля), поет – поетеса.
Суфікси ‑анин (‑янин), ‑чанин, ‑ин, ‑ець, ‑ич, ‑ак (‑як), ‑ит утворюють назви
осіб за національною ознакою і  місцем помешкання: черкащанин, подолянин,
полтавчанин, грузин, полтавець, костромич, туляк, одесит.
Суфікси ‑ань, ‑к‑, ‑ик, ‑ник, ‑ець, ‑ак (‑як), ‑ун утворюють назви осіб за зовніш-
німи та іншими ознаками: губань, незнай­ко, розумник, сміливець, дивак, веселун.
Суфікс ‑івн‑ (‑ївн‑) служить для творення жіночих імен по батькові (Павлівна,
Сергіївна), а  суфікси ‑ович, ‑ич  — для чоловічих (Васильович, Анатолійович,
Якович).
Назви абстрактних понять
Суфікси ‑нн‑, ‑енн‑, ‑інн‑, ‑н‑, ‑нин‑, ‑к‑ використовуються для утворення уза-
гальнюючих віддіє­слівних назв: малювання, зрошення, ходіння, метушня, біга‑
нина, зарядка.
Суфікси ‑ість, ‑ин‑, ‑от‑, ‑ств‑, ‑зтв‑, ‑цтв‑, ‑изм (‑ізм, ‑їзм) утворюють аб-
страктні назви, що виражають опредметнену ознаку: щирість, давнина, тіснота,
материнство, убоз­тво, народництво, історизм, гуманізм, героїзм.
Українська мова. Комплексний довідник 119
Назви збірних понять
Іменники на позначення збірних понять утворюються за допомогою суфіксів
‑ств‑ (‑цтв‑), ‑як, ‑няк, ‑ник, ‑ощ‑, ‑в‑, ‑ур‑, ‑инн‑, ‑ин‑: людство, козацтво, ви‑
шняк, березняк, чагарник, солодощі, мишва, професура, гарбузиння, горóдина.
Назви одиничних понять, конкретних речей і результатів праці людини
Іменники на позначення одиничних понять, конкретних речей і  результатів
праці людини творяться за допомогою суфіксів ‑ин‑, ‑ач, ‑ак, ‑ун, ‑иц‑, ‑ищ‑, ‑ив‑:
картоплина, вимикач, тесак, двигун, петлиця, полотнище, печиво (але марево,
маєво, сяєво, бо це абстрактні назви).
Не з іменниками
1. Не виступає в ролі префікса і пишеться разом:
а) якщо іменник без не не вживається: нежить, несподіванка, неслух, негода,
неуцтво;
б) якщо з не утворюються нові поняття з протилежним значенням і їх можна за-
мінити словами, близькими за змістом: згода  – незгода (= розбіжність), спо‑
кій – неспокій (= тривога), друг – недруг (= ворог).
2. Не виступає в ролі частки і пишеться окремо, якщо до іменника є протистав-
лення: не схвалення, а протест; не покірність, а опір; не довіра, а підозра.
120 Українська мова. Комплексний довідник
Букви и, е в суфіксах ‑ич/к‑, ‑ич/ок, ‑еч/к‑, ‑еч/ок іменників
зі зменшувально‑пестливим значенням
Суфікси ‑ич/к‑, ‑ич/ок уживаються в тих іменниках, що утво­рені від слів із су-
фіксами ‑иц‑, ‑ик: мильничка (мильниця), розумничок (розумник). В інших
іменниках уживаються су­фікси ‑еч/к‑, ‑еч/ок: онучечка, ріжечок.
Букви и, і, е в суфіксах ‑инн‑, ‑інн‑, ‑енн‑
Суфікс ‑инн‑ уживається в збірних іменниках середнього роду: бурячиння, ква‑
солиння. Суфікс ‑інн‑ зустрічається під наголосом в іменниках камíння, корíння,
насíння, волосíн­ня.
В іменниках, утворених від дієслів, під наголосом уживається суфікс ‑інн‑, а без
наголосу — ‑енн‑: голосíння, збíльшення, гнóблення.
Букви и, е, і в суфіксах ‑ин(а)‑, ‑ен(я)‑, -інь
Суфікс ‑ин‑ уживається в  іменниках жіночого роду І відміни, що позначають
осіб жіночої статі, загальні назви тварин, рельєфу, продуктів харчування: дівчи‑
на, худобина, галявина, височина, глибочина, баранина.
Суфікс ‑ен‑ уживається в іменниках середнього роду, що означають недорослих
істот: кошеня, орленя, цуценятко.
Українська мова. Комплексний довідник 121
Суфікс -інь- уживається в  іменниках жіночого роду ІІІ  відміни на позначення
опредметнених ознак: височінь, глибочінь, плоскінь, темінь.
Букви и, е в суфіксах ‑ив‑, ‑ев‑
Суфікс ‑ив‑ уживається в іменниках зі збірним значенням, що називають мате-
ріал або продукт праці: мереживо, місиво, вариво, морозиво, плетиво, паливо.
Суфікс ‑ев‑ (‑єв‑) пишемо в абстрактних іменниках марево, маєво, сяєво.
Написання і відмінювання чоловічих та жіночих імен по батькові
Чоловічі імена по батькові утворюються за допомогою суфік­са ‑ович, рідше
-ич-. Жіночі імена по батькові утворюються з суфіксом ‑івн‑ (після букв на по-
значення голосних на письмі — ‑ївн‑). Вони відмінюються, як іменники відпо-
відної відміни: Василь – Васильович, Васильовичем; Василівна, Василівною; Ігор –
Ігорович, Ігоровичем; Ігорівна, Ігорівною; Юрій – Юрійович, Юрійовичем; Юріївна,
Юріївною; Лука – Лукич, Лукичем; Луківна, Луківною (але Микола – Миколайо‑
вич, Миколаївна; Григорій – Григорович, Григорівна).
122 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 123

Розбір іменника як частини мови (На) озеро  – іменник, означає предмет, почат­кова форма  — озеро. Назва неіс-
тоти (відповідає на питання на що?), загальна, однина (має форму однини і мно-
Послідовність розбору жини: озеро – озéра). Середній рід, II відміна, тверда група. Знахідний відмінок.
1. Назва частини мови. Загальне значення. У реченні виступає обставиною місця.
2. Морфологічні ознаки:
а) початкова форма (називний відмінок однини);
Прикметник
б) власна чи загальна назва, означає істоту чи неістоту; Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
в) число (вказати, вживається в однині і множині чи лише в однині або лише
в множині); ÂÂ Прикметник — це самостійна частина мови, що виражає озна­ку предмета
г) рід; і змінюється за родами, числами та від­мінками. Прикметники відповіда‑
ють на питання який? (яка? яке?) або чий? (чия? чиє?).
ґ) відміна, група (якщо є);
д) відмінок. Наприклад: (який?) справжній герой; (яка?) чорна (чия?) мамина сумка; (яке?)
дощове небо.
3. Синтаксична роль. Вираження ознаки предмета — загальне лексичне значен­ня прикметника. При-
Білі гуси на озеро впали (О. Олесь). кметник може виражати ознаку безпосередньо (теплий день, довгий шлях, бліде
обличчя) або через відношення до інших предметів (трав’яний настій — настій
Зразок розбору із трав; паперовий змій  — змій, зроблений із паперу). Ознака може виражатися
Гуси – іменник, означає предмет, стоїть у початковій формі. Назва істоти (відпо- прикметником через відношення не тільки до предметів, а й до істот, осіб (лисячий
відає на питання хто?), загальна, множина (вживається тільки в множині), рід і від- слід, материн племінник, шевченківські твори). Поняття ознаки охоплює багато
міна не розрізняються. Називний відмінок. У реченні виступає простим підметом. значень. Це може бути характеристика предмета за кольором (червоний, білий),
124 Українська мова. Комплексний довідник
за матеріалом (скляний, пластиковий), за роз­міром (великий, дрібний), за смаком
(кислий, гіркий), характеристика за зовнішніми прикметами і внутрішніми риса-
ми людей, тварин (юний, старий, довгошиїй, худий, глухий, злий, щедрий, сміли‑
вий), за розташуванням у часі і просторі (пізній, торішній, тутешній, близький),
за належністю (дідусева шапка, лисяча нора) та іншими ознаками.
Прикметники, як правило, слова багатозначні. Вони вживаються як у прямому,
так і в переносному значенні. Напри­клад: гострий ніж, гострий зір, гострі пахо‑
щі, гострі страви, гостре запалення, гостре слово; важка валіза, важкі кроки,
важке життя, важка вдача.
Переносні значення прикметників часто використовуються в  художніх творах
для образного вираження думок і  почуттів. На білу річку впали роси, веселі
бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли (М. Рильський).
З‑за золотого шумовиння ніч блакитніє чиста й віч­на (Б.-І. Антонич). І рап‑
том Богдан полегшено перевів подих — це не людина, а самотній вітряк журив‑
ся в мертвому полі (М. Стельмах).
Прикметники вживаються в  мові при іменниках, увиразнюючи й  конкретизу-
ючи їхній зміст. Наприклад, речення «Словом серця не запалиш. Слово — що день»
незрозумілі, а  то й позбавлені змісту. Висловити думку ясно допомагають при­
кметники: «Холодним словом серця не запалиш. Ласкаве слово — що весняний
день» (Народна творчість).
Уживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині),
числі та відмінку (сонячний день, сонячного дня, сонячним днем, сонячні дні, со‑
Українська мова. Комплексний довідник 125
нячних днів, сонячними днями). Тому рід, число і  відмінок у  прикметника не
самостійні (як в іменника), а залежні від іменника.
Змінювання за родами, числами і  відмінками  — морфологічні ознаки при-
кметника.
Засобом вираження і розрізнення значень роду, числа й відмінка прикметників
служать закінчення: ‑ий (‑ій)  — для чоловічого роду, ‑а (‑я)  — для жіночого,
‑е (‑є) — для середньо­го; для називного відмінка множини всіх трьох родів — ‑і (‑ї).
Значеннєві й морфологічні особливості прикметника зумовлюють його синтак-
сичну роль. Прикметник у  реченні найчас­тіше буває узгодженим означенням,
рідше  — частиною іменного складеного присудка. Не бійтесь заглядати у  слов‑
¤ ишний яр, а не с£ умне провалля (М. Рильський). Не розірвати цю х ¤ олодну
ник: це п
тишу, вона м Ù іцна й Õпохмура, мов граніт (В. Симоненко). Степ бÚ ув одноманітний,
Úбезмежний (Григорій Тютюнник).
У словосполученнях прикметник переважно виступає залежним словом:
:~!!?
^ ñ :~!!?
^ ñ
веселий настрій, міський транспорт,
проте іноді може бути і головним:
:~!!? ñ :~!!? ñ
^ ^
дуже солоний, зовсім слабкий.
126 Українська мова. Комплексний довідник
Якісні, відносні та присвійні прикметники
За лексичним значенням і  морфологічними та словотвірними особливостями
прикметники поділяються на три групи: якісні, відносні і присвійні.
Якісні Відносні Присвійні
який? (‑а, ‑е) який? (‑а, ‑е) чий? (‑я, ‑є)
світлий кришталевий бабусина (хустка)
довгий зимовий Данилів (малюнок)
важка міська дядькове (слово)
приємне школярське лисяча (нора)
Якісні прикметники
До якісних належать прикметники, що виражають прямі, безпосередні ознаки
предметів, які можуть виявлятися різною мірою: молодий  – молодший  – наймо‑
лодший, пізній – піз­ні­ший – найпізніший.
Якісні прикметники називають:
а) властивості і  якості предметів, що сприймаються зором, слухом, нюхом, сма-
ком, дотиком: білий, гучний, духмяний, солодкий, твердий;
б) просторові та часові ознаки: широкий, далекий, давній, сучасний;
Українська мова. Комплексний довідник 127
в) риси характеру та розумового складу людей: сміливий, прудкий, розумний,
талановитий;
г) вікові ознаки і  фізичні риси людей і  тварин: старий, молодий, худорлявий,
гладкий;
ґ) загальну оцінку: гарний, поганий, хороший та інші оз­наки.
Якісні прикметники мають низку морфологічних, словотвір­них і  лексичних
особливостей, які відрізняють їх від прикмет­ників відносних і присвійних.
Якісні прикметники здатні утворювати ступені порівняння (вищий і найвищий),
що позначають різну міру вияву ознаки предмета: міцний  – міцніший  – щонай‑
міцніший, густий – більш густий – найбільш густий.
Окремі якісні прикметники можуть мати повну і коротку форми: певний – певен,
зелений – зелен, дрібний – дрібен.
Від багатьох якісних прикметників можуть утворюватися прислівники на ‑о, ‑е
(приємно, дрібно, добре, рішуче) та аб­страктні іменники із суфіксами ‑ість, ‑от‑,
‑ин‑, ‑ств‑, ‑еч‑, ‑ав‑ (‑яв‑) (са­мот­ність, німота, глибина, убозтво, порожнеча,
блакитнява).
Якісні прикметники можуть сполучатися з  прислівниками дуже, трохи, над‑
звичайно, зовсім, надто та ін.: дуже повільний, трохи сумний, надто широкий.
Від якісних прикметників за допомогою суфіксів і префіксів утворюються при-
кметники зі значенням здрібнілості, згру­білості, різної міри вияву ознаки (гар‑
ненький, тонесенький, здоровенний, хит­рющий, надзвичайний, прегарний, заве‑
ликий, великуватий). Способом складання слів утворюються складні
128 Українська мова. Комплексний довідник
прикметники зі значенням великої міри вияву ознаки (білий‑білий, дужий‑предужий,
милий‑милесенький).
Якісні прикметники здатні утворювати антонімічні пари (великий  – малий, ба‑
гатий – бідний, добрий – злий) та синоні­мічні ряди (добрий – приязний, привітний,
ласкавий, чуйний; сміливий – хоробрий, мужній, відважний, безстрашний).
Відносні прикметники
Відносні прикметники виражають ознаку предмета за відношенням до:
а) матеріалу: дубовий стіл — стіл із дуба, сталевий ніж — ніж зі сталі;
б) особи: студентська практика — практика студентів;
в) явища: вітряна погода — погода з вітром;
г) абстрактного поняття: філософський термін — термін, що вживається у філо‑
софії;
ґ) часу, місця: сьогоднішній випадок  — випадок, що відбувся сьогодні; міський
парк — парк у місті;
д) дії: зрошувальна система — система для зрошування;
е) виміру: потрійна платня — платня, збільшена втричі,
та ін.
Відносні прикметники мають ряд лексико-граматичних особливостей.
Ознаки відносних прикметників незмінні, вони не можуть виявлятися різною
мірою, як у якісних прикметників. Тому відносні прикметники не мають ступе-
Українська мова. Комплексний довідник 129
нів порівняння і  не утворюють форм зі значенням здрібнілості та згрубілості.
Вони не сполучаються з  прислівниками дуже, трохи, надто, зовсім і под.,
не утворюють антонімічних пар.
Усі відносні прикметники є похідними. Найчастіше вони утво­рюються від імен-
ників (паркетна підлога, східний вітер, квітковий магазин), рідше  — від при-
слівників, діє­слів і  чис­лів­ників (нинішній день, лікувальний заклад, подвійна
робота).
Відносні прикметники бувають синонімічними з  прийменниковими і  безпри-
йменниковими формами іменників (картопляний суп — суп із картоплею, росяні
краплі — краплі роси).
Присвійні прикметники
Присвійні прикметники називають ознаку, що виражає належність предмета
людині (рідше — тварині), і відповідають на питання чий? чия? чиє?
Наприклад: мамин погляд, Шевченкова поема, Орисине вбрання.
Присвійні прикметники мають свої особливості. Вони утворюються тільки від
назв осіб і тварин (рідко — від уособ­лених предметів) за допомогою суфіксів:
а) ‑ів (‑їв), ‑ин‑ (‑їн‑) та їх варіантів у відкритому складі ‑ов‑, ‑ев‑ (‑єв‑) від назв
осіб: Дмит­рів батько, Андріїв спів, сестрина ручка, Софі­їна писанка, братова
куртка, дідусева хата;
б) ‑ач‑ (‑яч‑), ‑ин‑ (‑їн‑) — від назв тварин: заяча здобич, качине гніздо.
130 Українська мова. Комплексний довідник
Деякі присвійні прикметники мають нульовий суфікс (вов­чrший, ведмежrший,
овечrший), який виражає значення присвійної ознаки.
Присвійні прикметники в називному (знахідному) відмінку однини чоловічого
роду мають ко­ротку форму: братів, Олегів, материн, Миколин, соловейків.
Присвійні прикметники вживаються переважно в  усному мовленні, народній
творчості і художніх творах. В інших стилях вони, як правило, виступають ком-
понентами стійких сполук: ахіллесова п’ята, базедова хвороба, дамоклів меч
тощо.
Межі між розрядами прикметників певною мірою умовні. Прикметники можуть
уживатися як у прямому значенні, так і в переносному.
Якісні прикметники переходять у відносні, якщо втрачають властиві їм ознаки
(здатність виражати різну міру ознаки) і  позначають постійну властивість пред-
мета: чорна ніч – чорна металургія, важкий камінь – важка промисловість.
Відносні прикметники, уживаючись у переносному значенні, набувають ознак
якісних прикметників і переходять у якісні: залізний óбід – залізний характер,
срібний ланцюжок – срібний голос.
Присвійні прикметники у  свою чергу переходять у  відносні і  якісні, якщо на-
бувають їхніх ознак: лисяча (чия?) нора (присвійний) – лисячий (який?) комір (від-
носний) – лисячий (який?) погляд ( = хитрий погляд – якісний).
Українська мова. Комплексний довідник 131
Повні і короткі форми прикметників
В українській мові прикметники мають, як правило, повну форму, що відміню-
ється (зелений, ясний), і лише деякі якісні прикметники можуть уживатися і в ко‑
роткій незмінюваній формі (зелен, ясен).
Повна форма прикметників існує у двох варіантах: стягненому (зелений, зелена,
зелене, зелені) та нестягненому (зеленая, зеленеє, зеленії).
Загальновживаними є стягнені форми повних прикметників. Прикметники
у формі жіночого і середнього роду в називному, знахідному і кличному відмінках
однини та в називному, знахідному і кличному відмінках множини можуть мати
і нестягнені форми (синяя, тяжкеє, золотії).
Нестягнені форми прикметників уживаються переважно в народній творчості,
а  також у  художніх творах як засіб вираження емоційності, створення народно-
пісенного колориту. Ой під калиною трава зеленая, там стоїть дівчина та
й за­смученая (Народна пісня). Прощай, дівчинонько, серце коханеє, прощайте,
кучері, личко рум’янеє (Народна пісня). Зеленеє жито, зелене… Хорошії гості
у мене (Народна пісня). Золотії грають рибки в кришталевих скриньочках (Леся
Укра­їнка). Промчались коні воронії і  не спинились на мостах (М.  Стельмах).
Земле моя, всеплодющая мати (І.  Франко). Свої люди як чужії, ні з  ким гово‑
рити (Т. Шевченко).
Короткі прикметники вживаються тільки у  формі називного та кличного від-
мінків однини чоловічого роду. Коротку форму має небагато прикметників (ясен,
132 Українська мова. Комплексний довідник
зелен, повен, певен, рад, добр, здоров, весел, дрібен, славен та деякі інші). Ужива-
ються короткі форми прикметників переважно в  розмовній мові, народній твор-
чості й поезії. Будь здоров. Будь певен. Рад вас бачити. Гаю, гаю, зелен розмаю
(Народна пісня). Ой зійди, зійди, ясен місяцю (Народна пісня). А я, молод, діжду
вечорини… (Народна пісня). Виплива на сині ріки ясен вечір іздаля (М.  Риль­
ський). Спадає з клена зелен лист вечірньою годиною (А. Малишко).
Ступені порівняння якісних прикметників
ÂÂ Ступені порівняння — це такі форми якісних при­кмет­ників, які виража‑
ють різну міру вияву ознаки предмета.
Ознака предмета може виявлятися звичайною мірою (глибокий, новий), більшою
мірою (більш глибокий, новіший) і най­більшою мірою (найбільш глибокий, най‑
новіший). У  зв’язку з цим розрізняють три ступені порівняння прикметників:
нульовий, вищий і найвищий.
Нульовий ступінь порівняння — це звичайна форма при­кметника (дорогий, чор‑
ний, прямий).
Вищий ступінь порівняння має дві форми: просту і складену.
Проста форма утворюється за допомогою суфіксів ‑ш‑, ‑іш‑: глибокий – глибший,
чорний – чорніший, прямий – пряміший. Окремі прикметники мають паралельні
форми з обома суфіксами: тонкий – тонший і тонкіший, тихий – тихший і ти‑
Українська мова. Комплексний довідник 133
хіший, здоровий  – здоровший і  здоровіший. Деякі з  цих форм використовуються
для розрізнення відтінків значення: товща (дошка) і товстіша (лише в значенні
гладкіша), рідший (випадок) і рідкіший (гребінець), старший (за віком або за по‑
садою) і старіший (тільки за віком).
При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса ‑ш‑ при­кметникові суфікси
‑к‑, ‑ок‑, ‑ек‑, як правило, випадають: тонкий – тонший, широкий  – ширший,
глибокий – глибший, далекий – дальший.
В окремих словах відбуваються такі звукові зміни:
с, ст + ш + щ: високий – вищий
товстий – товщий
г, ж, з + ш + жч: дорогий – дорожчий
дужий – дужчий
важкий – важчий
тяжкий – тяжчий
близький – ближчий
низький – нижчий
Запам’ятайте винятки: легший, довший.
Іноді форма вищого ступеня утворюється від інших коренів (суплетивно): до‑
брий – ліпший, поганий – гірший, великий – більший, малий – менший, гарний –
кращий.
134 Українська мова. Комплексний довідник
Зверніть увагу!
Деякі прикметники із суфіксом ‑ш‑ у  складі термінологічних словосполучень
не передають значення вищого ступеня: молодший лейтенант, старший лабо‑
рант, вища математика, нижчий тип тварин. Такі форми не входять до
системи ступенів порівняння.
Прикметники вищого ступеня вживаються з  прийменниками від, за, проти,
сполучниками як, ніж. Хрін від редьки не солодший. Діла говорять голосніше за
слова. Проти нас нема у  світі дужчого. Більше забувається, як пам’ятається.
Добре слово краще, ніж готові гроші (Народна творчість).
Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється шляхом додавання до
нульового ступеня прикметника слів більш, менш: більш важкий, менш важкий.
Найвищий ступінь порівняння прикметників має три форми: просту, складну
і складену.
Проста форма утворюється додаванням до форми вищого ступеня префікса най‑:
найрозумніший, найтихіший, найбагатший.
Складна форма утворюється додаванням до простої форми найвищого ступеня
префіксів ‑як, ‑що: якнайкращий, щонайбільший.
Складена форма утворюється приєднанням до прикметника в нульовому ступе-
ні прислівників найбільш, найменш: най­більш відомий, найменш складний.
Українська мова. Комплексний довідник 135
Зверніть увагу!
1. Помилковим є змішування простої і  складеної форм вищого і  найвищого
ступенів порівняння. Наприклад, не можна говорити: більш довший або
найбільш довший, а правильно: більш довгий, найбільш довгий.
2. Форма самий тихий теж ненормативна, правильно: найтихіший або най‑
більш тихий.
3. Складена форма ступенів порівняння прикметників в ук­раїн­ській мові вжи-
вається обмежено (переважно в науковому і діловому стилях).
Іноді найвищий ступінь порівняння виражається описовим зворотом: кращий
за всіх, дорожчий над усе, наймиліший від усіх.
Частина якісних прикметників не має ступенів порівняння. До них належать:
а) прикметники на означення масті тварин: гнідий, вороний, чалий;
б) прикметники, що виражають сталі ознаки: німий, сліпий, мертвий;
в) прикметники на означення кольору, утворені за кольоровою схожістю до інших
предметів: вишневий, малиновий, бузковий, шоколадний;
г) прикметники із суфіксами ‑ав‑ (‑яв‑), ‑уват‑ (‑юват‑), ‑еньк‑, ‑есеньк‑, ‑ісіньк‑,
‑юсіньк‑, ‑езн‑, ‑енн‑, ‑ущ‑ (‑ющ‑): жовтавий, червонуватий, біленький, ти‑
хесенький, манісінький, величезний, здоровенний, завидющий;
136 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 137
ґ) більшість складних прикметників: кисло‑солодкий, темно‑синій, чорноокий, Зверніть увагу!
швидкокрилий; Прикметники, складені з ‑лиций (‑лице), ‑лиця, відмі­нюють­ся так: білолиц‑ий,
д) прикметники віддієслівного походження на ‑анн‑, ‑енн‑: невблаганний, не‑ білолиць‑ого, білолиць‑ому, білолиць‑ого, білолиц‑им, …  білолиць‑ому
збагненний; (білолиц‑ім); білолиц‑я, білолиць‑ої, білолиц‑ій, білолиц‑ю, білолиць‑ою,
е) віддієслівні прикметники з префіксом не‑: невмирущий, непохитний
…  білолиц‑ій; білолиц‑і, білолиц‑их, білолиц‑им, біло­лиц‑их, білолиц‑ими,
та деякі інші прикметники.
… білолиц‑их.
Відмінювання прикметників Відмінкові закінчення прикметників
Тверда група
Поділ прикметників на групи
Однина

Відм.
За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень при- Множина
Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід
кметники поділяються на дві групи: тверду і м’яку.
До твердої групи належать якісні й відносні прикметники із твердим кінцевим Н. весел‑ий весел‑е весел‑а весел‑і
приголосним основи, які у  формі чоловічого роду в  називному відмінку однини Р. весел‑ого весел‑ого весел‑ої весел‑их
закінчуються на ‑ий, а також присвійні прикметники із суфіксами ‑ів (‑їв), ‑ин Д. весел‑ому весел‑ому весел‑ій весел‑им
(‑їн): червоний, свіжий, залізний; батьків, Сергіїв, сестрин, Маріїн. Зн. = Н. або Р. весел‑е весел‑у = Н. або Р.
До м’якої групи належать прикметники з м’яким кінцевим приголосним основи,
які у формі чоловічого роду в називному від­мінку однини закінчуються на ‑ій (‑їй
Ор. весел‑им весел‑им весел‑ою весел‑ими
після літери на позначення голос­ного): літній, художній, безкраїй, довгошиїй. М. … весел‑ому (‑ім) … весел‑ому (‑ім) … весел‑ій … весел‑их
138 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 139
Однина Множина Н. безкра‑їй безкра‑є безкра‑я безкра‑ї
Н. батьків батьков‑е батьков‑а батьков‑і Р. безкрай‑ого безкрай‑ого безкрай‑ої безкра‑їх
Р. батьков‑ого батьков‑ого батьков‑ої батьков‑их Д. безкрай‑ому безкрай‑ому безкра‑їй безкра‑їм
Д. батьков‑ому батьков‑ому батьков‑ій батьков‑им Зн. безкра‑їй безкра‑є безкра‑ю безкра‑ї
Зн.= Н. або Р. батьков‑е батьков‑у = Н. або Р. Ор. безкра‑їм безкра‑їм безкрай‑ою безкра‑їми
Ор.батьков‑им батьков‑им батьков‑ою батьков‑ими … безкрай‑ому … безкрай‑ому
М. … безкра‑їй … безкра‑їх
М. … бать­ … бать­ (безкра‑їм) (безкра‑їм)
… бать ков‑ій … батьков‑их
ков‑ому(‑ім) ков‑ому(‑ім)
М’яка група
Зверніть увагу!
Однина
Множина
Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід Прикметники узгоджуються з іменниками в кличному від­мінку, тому вони теж
Н. пізн‑ій пізн‑є пізн‑я пізн‑і мають форму кличного відмінка, яка збігається з формою називного відмінка.
Р. пізнь‑ого пізнь‑ого пізнь‑ої пізн‑іх
Д. пізнь‑ому пізнь‑ому пізн‑ій пізн‑ім Способи творення прикметників
Зн. = Н. або Р. пізн‑є пізн‑ю = Н. або Р.
Ор. пізн‑ім пізн‑ім пізнь‑ою пізн‑іми Прикметники утворюються різними способами:
… пізнь‑ому … пізнь‑ому а) суфіксальним: дивнуватий, старезний, автомобільний, театральний, сіль‑
М. … пізн‑ій … пізн‑іх
(пізн‑ім) (пізн‑ім) ський, правдивий, гусячий, Петрів;
140 Українська мова. Комплексний довідник
б) префіксальним: пречудовий, замалий, доіс­торичний, недов­гий, профашист‑
ський, архіважливий, атема­тичний;
в) префіксально‑суфіксальним: безтурботний, прикордонний, надхмарний, від­
іменний, безросяний, закар­пат­ський, між­рядковий, середземний, невигойний;
г) основоскладанням без суфікса і  з суфіксом: темно-сірий, чотирикутний,
машинобудівельний, полезахисний;
ґ) шляхом переходу дієприкметників у  прикметники: шиплячий (свистячий)
звук, стояча вода, лежачий камінь, битий шлях, колючий дріт, плакуча верба,
смажена картопля.
Найуживаніші суфікси прикметників
Найчастіше прикметники творяться за допомогою суфіксів.
У творенні якісних прикметників, як і іменників, беруть участь суфікси двох груп:
1) ті, що утворюють прикметники з новим відтінком у зна­ченні;
2) ті, за допомогою яких утворюються прикметники з новим значенням.
Суфікси першої групи поєднуються з основами якісних при­кметників, надаючи
їм значення зменшеності, пестливості або згрубілості. До них належать суфікси
‑еньк‑, ‑есеньк‑, ‑ісіньк‑, ‑юсіньк‑ (гарненький, ріднесенький, тонісінький, малю‑
сінький); ‑езн‑, ‑енн‑, ‑уч‑ (‑юч‑), ‑ущ‑ (‑ющ‑) (грубезний, далеченний, холоднючий,
злющий).
Українська мова. Комплексний довідник 141
Суфікси другої групи беруть участь у творенні прикметників із новим значенням
переважно від іменникових і  діє­слівних основ (смугастий, голов­ний, залежний,
схвальний).
Від прикметників творяться якісні прикметники за допомогою суфіксів ‑ав‑
(‑яв‑), ‑аст‑ (‑яст‑) (синявий, червонястий); ‑ист‑, ‑овит‑, ‑уват‑ (ряснистий,
гордовитий, солонуватий), а від іменників — за допомогою суфіксів ‑ат‑, ‑лив‑,
‑н‑ (ротатий, щасливий, надійний).
Від дієслів якісні прикметники утворюються за  допомогою суфіксів ‑лив‑, ‑к‑,
‑уч‑ (‑юч‑), ‑ущ‑ (‑ющ‑), ‑ащ‑ (‑ящ‑): полохливий, говіркий, пахучий, виднющий,
роботящий та ін.
Відносні прикметники утворюються за допомогою суфіксів ‑ськ‑ (‑цьк‑, ‑зьк‑),
‑ан‑ (‑ян‑), ‑н‑, ‑ов‑, ‑ев‑ (‑єв‑): український, парубоцький, ризький, полив’яний, пшо‑
няний, залізний, кленовий, мовленнєвий.
Присвійні прикметники творяться від іменників I відміни за допомогою суфік-
са ‑ин (‑їн) (сестрин, Миколин, Надіїн, Зоїн), від іменників II відміни — за допо-
могою суфікса ‑ів (‑їв), який чергується з ‑ов‑ або ‑ев‑ (‑єв‑) (синів, синова; лікарів,
лікарева; Сергіїв, Сергієва).
142 Українська мова. Комплексний довідник
Присвійні прикметники від назв тварин творяться за допо­мо­гою суфіксів ‑ин‑
(‑їн‑), ‑ач‑ (‑яч‑) (голубиний, зміїний, ле­в’ячий) або нульового су­фікса (борсучий,
їжачий, орлій, вовчий).
Зверніть увагу!
При додаванні суфікса ‑ин відбувається чергування кін­цевих приголосних твір-
ної основи: г, к, х перед суфіксом змінюються на ж, ч, ш (Ольга  – Ольжин,
дочка  – доччин, свекруха – свекрушин, птах  – пташиний). Приголосні, що
перед ними, у вимові можуть теж змінюватися, але на письмі залишаються ті
ж букви, що й у твірній основі (Параска – [парашчин] – Парасчин, Тодоська –
[тодошчин] – Тодо­сьчин).
Не з прикметниками
1. Не виступає в ролі префікса і пишеться разом:
а) якщо прикметник без не не вживається: невгамовний, нестерпний, недбалий;
б) якщо прикметник з не можна замінити словом, близьким за змістом: нерозум‑
ний (= дурний), неживий (= мертвий), нескладний (= простий).
Українська мова. Комплексний довідник 143
2. Не виступає в ролі частки і пишеться окремо:
а) якщо до прикметника є протиставлення. Річка не широка, а вузька. Але: Річка
неширока, але глибока (зістав­ляються непротилежні ознаки);
б) якщо між не і прикметником можна вставити слова є, був. Весна була не ран‑
ньою (Весна не була ранньою);
в) якщо прикметники мають пояснювальні слова з ні або далеко, аж ніяк, зо‑
всім: нікому не потрібний, ні до чого не причетний, далеко не радісний, аж
ніяк не схожий, зовсім не приємний.
Букви ь, у (ю) в суфіксах на означення пестливості і неповноти ознаки
• У суфіксах на означення здрібнілості чи пест­ливості ‑еньк‑, ‑есеньк‑, ‑ісіньк‑,
‑юсіньк‑ пишеться м’який знак: червоненький, густесенький, цілісінький,
тонюсінький.
• У суфіксові на позначення неповноти ознаки ‑уват‑ (‑юват‑) пишуться у, ю:
грубуватий, жовтуватий, синюватий.
Букви ь, е, о, и в прикметникових суфіксах
• У суфіксові ‑ськ‑ (‑зьк‑, ‑цьк‑) пишеться м’який знак: росій­ський, італійський,
запорізький, французький, козацький, німецький.
• Суфікс ‑ев‑ (‑єв‑) уживається в прикметниках з основою на м’який приголосний
або на приголосні ж, ч, ш, якщо наголос падає на основу: жовтневий, квасо‑
левий, суттєвий, рожевий, овочевий, дешевий.
144 Українська мова. Комплексний довідник
• Суфікс ‑ов‑ пишеться в прикметниках, основа яких закінчується буквою на по-
значення твердого приголосного (розумовий, святковий, оксамитовий), а  та-
кож якщо наголос падає на  закін­чення (лісовúй, дощовúй, гайовúй, польовúй).
• Суфікс ‑ин‑ пишеться в присвійних прикметниках після букв на позначення при-
голосних, крім й: сестрин, доччин, Тетянин, орлиний, качиний, пташиний.
• Суфікс ‑їн‑ пишеться в  присвійних прикметниках після апострофа, й  та букв
на позначення голосних: Мар’їн, Майїн, Маріїн, солов’їний, зміїний.
• Суфікс ‑ичн‑ пишеться після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш та р у прикметниках, по-
хідних від слів іншомовного походження: епізодичний, терапевтичний, гімна‑
зичний, токсичний, категоричний.
• Суфікс ‑ічн‑ пишеться в таких прикметниках після букв на позначення інших
приголосних: хірургічний, геогра­фічний, економічний, а  суфікс ‑їчн‑  — після
букв на позначення голосних: героїчний, прозаїчний.
Н/нн у прикметниках та дієприкметниках
1. Н пишеться в суфiксах:
а) ‑ан‑(‑ян‑), ‑ин‑ (‑їн‑), ‑ен‑, ‑он‑ при­­кметникiв: гречаний, скляний, лебединий,
солов’їний, буквений, солоний, але старанний, притаманний;
б) ‑ен‑, ‑н‑ дiєприкметникiв: оновлений, напов­нений, прочитаний, овiяний, даний.
2. Нн пишеться:
а) у прикметниках, утворених вiд iмен­никiв з основою на ‑н: бездоганний, осiннiй,
вiконний, стiнний;
Українська мова. Комплексний довідник 145
б) у наголошених суфiксах ‑енн‑, ‑а/нн‑ (‑я/нн‑) прикметникiв, що позначають
найвищу мiру вияву ознаки: здоровéнний, страшéнний, невблагáнний,
невпiзнáнний, незбагнéнний, нездолáнний, незлiчéнний, незрiвнян ний,
неоцiнéнний, неподолáнний, непримирéнний, неска­зáнний, нескiнчéнний, але
невпíзнаний, нездóланий, незлíчений, незрíвняний, неоцíнений, неподó­ланий,
непримúрений, нескáзаний, нескíнчений (дiє­при­кметники);
в) у наголошених суфiксах ‑енн‑, ‑а/нн‑ (‑я/нн‑) небагатьох прикметни­
кiв‑старослов’я­нiзмiв: благословéнний, блажéнний, огнéнний, свя­щéнний,
мерзéнний, окая́нний, нуждéнний.
Зверніть увагу!
У словах, похiдних вiд прикметникiв i дiєпри­­кметникiв, написання ‑н‑ або
‑нн‑ зберiгається: по‑солов’їному, сфор­мованiсть, стараннiсть, бездоганно,
вiконниця, незба­гненнiсть, блаженно, мерзеннiсть, нескiнчéнно, не­скін­
чéннiсть (від нескiнчéнний), але нескíнченiсть (від нескíн­чений); свящéнний,
але священик (виняток).
Написання складних прикметників разом і через дефіс
1. Разом пишуться складнi прикметники, утворенi:
а) вiд складних iменникiв, якi пишуться разом: залi­зобетонний, чорноземний,
метафiзичний, самохiдний, шлакоблоковий;
б) вiд сполучення пiдпорядкованих один одному прикметника, числiвника, на-
писаного лiтерами, або дiєслова з iменни­ком, а також сполучення прислiвника
146 Українська мова. Комплексний довідник
з  прикметником чи дiєпри­к­метником: давньоруський, схiдноукра­їнський, чо‑
тирнадцятиповерховий, але 14‑поверховий; працелюбний, водоочисний, загаль‑
нолюдський, вищенаведений, але трохи вище наведений приклад (є поясню-
вальне слово);
в) з двох або бiльшої кiлькостi компонентiв, які є термінами: складнопiдрядний,
слiпоглухонiмий, зернобобовi, двовуглекислий.
2. Через дефiс пишуться складнi прикметники:
а) утворенi вiд складних iменникiв, якi пишуться через дефiс: вiце‑адмiральський,
лейб‑гвардiйський, соцiал‑демо­кратич­ний;
б) утворенi з прикметникових основ iз сурядним зв’язком (мiж ними можна вста-
вити i): пiвнiчно‑схiдний, росiйсь­к о‑укра­ї нський, науково‑дослiдний,
вокально‑iнст­ру­мен­тальний;
в) із першою частиною, яка закiнчується на ‑ико (‑iко): iстори­ко‑педагогiчний,
хiмiко‑технологiчний;
г) із першою частиною вiйськово‑, воєнно‑: вiйсь­ково‑по­вiтря­ний, воєнно‑про­
мисловий, але вiйськовозобов’яза­ний, вiй­ськовопо­лонений (винятки);
ґ) якi означають додатковi вiдтiнки якос­тi, кольору або поєднання кiлькох
кольорiв в одному предметi: гiрку­вато‑кислий, свiтло‑рожевий, срiблясто‑сiрий,
жов­то‑блакитний, але жов­тогарячий, червоногарячий (окремі кольори);
д) у яких повторюються тi самi або спо­р iдненi слова: жов­т ий‑жовтий,
сильний‑пресильний.
Українська мова. Комплексний довідник 147
Написання прізвищ прикметникової форми
1. Російська буква е передається через е:
а) пiсля букв на позначення приголосних: Лермонтов, Некрасов, Воскресенський;
б) у суфiксi ‑ев‑ пiсля ц, ж, ч, ш, щ, р: Непринцев, Бестужев, Тютчев, Вахру‑
шева, Гнатищев, Губарев.
2. Російська буква е передається через є:
а) на початку слів: Євтушенко, Єсенiн, Єршов;
б) у серединi слiв пiсля букв на позначення голосних, апострофа i м’якого знака:
Санаєв, Одоєвський, Валуєв, Аляб’єв, Прокоф’єв, Власьєв, Ананьєв;
в) у суфiксах ‑єв, ‑єєв пiсля букв на позначення приголос­них, крiм ц, ж, ч, ш, щ,
р: Голубєв, Туполєв, Тургенєв, Марусєв, Берендєєв, Федосєєв, Менделєєв;
г) у корені, якщо в українському спорідненому слові виступає i, яке не чергується:
Бєдний (бiдний), Лєсков (лiс), Рєпiн (рiпа), Сєров (сiрий), але Лебедєв (бо лебідь –
лебедя), Каменєв (бо камінь – каменя), Кисельов (бо кисіль – киселю).
3. Російська буква ё передається:
а) сполученням йо на початку складу: Йоркiн, Бугайов, Соловйов;
б) сполученням ьо в серединi і в кінці складу: Верьовкiн, Корабльов, Алфьоров;
в) через е в утвореннях вiд iмен, спiльних для російської та укра­їнської мов: Ар‑
темов, Семенов, Федоров;
г) через о пiд наголосом пiсля ч, щ: Рогачóв, Щипачóв, Борщóв.
4. Російська буква э завжди передається через е: Ельконiн, Ешпаєв.
148 Українська мова. Комплексний довідник
5. Російська буква ы завжди передається через и: Курицин, Чаплигiн, Черних.
6. Російська буква и передається через и:
а) пiсля ж, ч, ш, щ, ц перед буквами на позначення приголосних: Жилiкiн, Тучин,
Шишков, Рощин, Циркунов;
б) в утвореннях вiд iмен і  назв, спільних для російської та укра­їнської мов:
Гаврилiн (Гаврило), Куликов (кулик), Пивоваров (пиво), але Фiлiппов, Нiкiтiн,
Нiколаєв, бо Пилип, Микита, Микола;
в) у префiксi при‑ та в  суфiксах ‑ик‑, ‑ич, ‑иц‑, ‑ищ‑, ‑ович, ‑євич: Приточний,
Припасов; Петриков, Галич, Сос­ницин, Батищев, Станюкович, Воблаєвич.
7. Російська буква и передається через і на початку слова та пiсля букв на позна-
чення приго­лосних, крiм ж, ч, ш, щ: Іванов, Бiбиков, Кузьмiнський, Пушкiн,
Анiкiн, Багiров.
8. Російська буква и передається через ї пiсля букв на позначення голосних, апо-
строфа i м’якого знака: Абраїмов, Зоїлов, Мар’їн, Захар’їн, Ананьїн, Ільїн.
Розбір прикметника як частини мови
Послідовність розбору
1. Частина мови. Що вона означає?
2. Морфологічні ознаки:
Українська мова. Комплексний довідник 149
а) початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду, жіночого
роду, середнього роду);
б) розряд за значенням (якісний, відносний чи присвійний); ступінь порівнян-
ня (для якісних);
в) число, рід (в однині), відмінок, група;
г) повна чи коротка форма, стягнена чи нестягнена.
3. Синтаксична роль.
Удовина хата була висока, світла і дзвінка (М. Стель­мах).
Зразок розбору
Удовина (хата)  – прикметник, називає ознаку предмета за належністю особі;
початкова форма — удовина, удовин, удовине; присвійний; стоїть в однині, жіно-
чому роді, називному відмінкові; тверда група, повна стягнена форма. У реченні
виступає узгодженим означенням.
Висока (була)  – прикметник, називає пряму ознаку предмета; початкова фор-
ма  — висока, високий, високе; якісний, нульо­вий ступінь порівняння; ужитий
в однині, жі­ночому роді, називному відмінкові; тверда гру­па, повна стягнена фор-
ма. У реченні виступає іменною частиною складеного присудка.
150 Українська мова. Комплексний довідник
Числівник
Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.
Числівники кількісні і порядкові
ÂÂ Числівник — це самостійна частина мови, що означає число, кількість та
порядок предметів при лічбі. Числів­ники відповідають на питання скільки?
котри`й?
Наприклад: День гуляє, три слабий, а на п’ятий — ви­хід­ний (Народна твор-
чість). Із шостого класу вибігло двоє дів­чаток (М.  Стельмах). Два, чотири,
шість, вісім — парні числа.
За значенням і морфологічними ознаками числівники по­діляються на кількісні
і порядкóві.
Кількісні числівники означають кількість або число і відпо­відають на питання
скільки?: чотири, шістнадцять, п’ятдесят сім, дев’ятеро, тридцятеро, дві тре‑
тіх, три цілих і п’ять десятих тощо.
Порядкóві числівники означають порядок предметів при лічбі і відповідають на
питання котр΄ий?: одинадцятий, сто сорок п’ятий, дві тисячі перший.
Кількісні числівники змінюються за відмінками, а деякі за родами і числами.
Порядкóві числівники змінюються за відмінками, числами й родами.
Українська мова. Комплексний довідник 151
Числівники бувають різними членами ре­чення  — головними й  другорядними.
Нарешті минули й ті довгі та тяжкі Демкові Êдва дні (А. Кащенко). Барабанів
Úбуло аж восьмеро (Ю. Смо­лич). Усі кажуть, ніби ми схожі між собою, як брати.
І справді, Êобидва біляві, кирпаті, довгошиї, Âв обох сірі очі, веснян­ки на носах
і щоках (Б. Комар). ÄЗа двома зайцями не го­нись, бо й Âодного не піймаєш (Народ-
на творчість). Ще £треті півні не співали, ні­хто ніде не гомонів… (Т. Шев­ченко).
Ігор, наприклад, носить черевики ¦тридцят¦ь шосто­¥го розміру (Б.  Ко­­мар).
Треба повернутися додому …о восьмій.
Розряди кількісних числівників за значенням
За значенням кількісні числівники поділяються на:
а) власне-кількісні: п’ять, сім, двадцять;
б) дробові: три п’ятих, вісім десятих;
в) збірні: семеро, десятеро;
г) неозначено‑кількісні: кілька, декілька, небагато.
Власне-кількісні числівники називають точно окреслену кількість поза зв’язком
із відповідними предметами (Двана­дцять помножити на п’ять буде шістдесят)
або кількість тих чи інших предметів (десять парт).
Власне-кількісні числівники в реченні пов’язуються з іменни­ками, що підляга-
ють лічбі (одна книжка, вісім років). Числівники цієї групи не мають форм од-
нини і множини. Виняток становить числівник один (один альбом, одні ножиці).
152 Українська мова. Комплексний довідник
Власне-кількісним числівникам не властиві форми роду. Тільки чис­лівник один
може вживатися з  іменниками всіх трьох родів (один олівець, одна ручка, одне
завдання), а числівники два і дві, обидва й обидві, півтора і півтори поєднують-
ся відповід­но з іменниками чоло­вічого (два столи) і жіночого (дві, обидві, півтори
купи) родів.
Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд мають граматичне значення роду,
числа і відмінюються, як іменники.
Дробові числівники означають не цілі, а дробові величини в по­єд­нанні з ціли-
ми числами або без них. Оформляються дробо­ві числівники сполученням кіль-
кісних та порядкових числівників: чотири сьомих (4/7), сім цілих і  дев’ять
десятих (7,9).
Збірні числівники означають кількість предметів як сукупність: троє хлопців,
дванадцятеро учнів. До збірних чис­лівників належать: двоє (двійко), троє (трій‑
ко), четверо  – два­дцятеро, тридцятеро. Сюди належать і  слова, що означають
парність: обидва, обидві, обоє. Збірні числівники змінюються за відмінками. Ужи-
ваються ці числівники переважно в розмовному та художньому стилях і не влас-
тиві науковому та офі­ційно-діловому стилям.
Неозначено‑кількісні числівники означають неточно визначену, загальну кіль-
кість: небагато, кілька, кількасот. Кількісне значення цих числівників виявля-
ється в  сполученні їх із назвами конкретних предметів (кількадесят сторінок,
кілька зошитів). Ця група числівників змінюється за відмінками.
Українська мова. Комплексний довідник 153
Числівники прості, складні й складені
За будовою числівники поділяються на прості, складні й складені.
Простими є числівники, що в сучасній мові мають один корінь. До них належать
такі групи числівників: 1) власне-кількісні числівники: один  – десять; одинад‑
цять – дев’ятна­дцять; 3) двадцять, тридцять, сорок, сто; 2) збірні числівники:
двоє – двадцятеро; тридцятеро; обоє, а також похідні від них розмовні варіанти
двійко, трійко … восьмірко, двоєчко, троєчко); 3) дробові числівники півтора,
півтори; 4) неозначено-кількісні числівники: багато, небагато, мало, немало,
кілька, кілька­надцять, стонадцять, багатенько, чималенько; 5)  займенникові
числівники: скільки, стільки, ніскільки; 6) іменникові чис­лів­ники нуль, тисяча,
мільйон, мільярд, більйон, трильйон, квадрильйон; 7) порядкові числівники: пер‑
ший – дев’ятна­дцятий, двадцятий, тридцятий, сороковий, сотий.
Зверніть увагу!
Числівники з  частинами -надцять, -дцять на сьогодні розглядають як прості,
бо в них ці частини вважаються суфік­сами, а за походженням це складні чис-
лівники, що утворилися зі словосполучень числівників на означення одиниць
та числівника десять з прийменником на чи без нього.
До складних зараховують числівники, які в одному слові об’єднують два корені.
До них належать: 1)  кількісні числівники п’ятдесят  – дев’яносто; двісті  –
154 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 155
дев’ятсот; 2) дробовий чис­лівник півтораста; 3) збірні числівники обидва, обидві;
Н. два дві три чотири п’ять
4) неоз­начено-кількісні числівники кількадесят, кількадесятеро і кількасот (дру-
гу частину цих числівників формують корені числівників два, десять, сто); 5) по‑ Р. двох трьох чотирьох п’яти, п’ятьох
рядкові числівники, утворені від складних кількісних: вісімдесятий, трьохсотий. Д. двом трьом чотирьом п’яти, п’ятьом
Складеними є числівники, утворені з двох і більшої кількості прос­тих чи склад-
них числівників: сто сорок сім, вісімсот шіст­десят п’ять, три тисячі сорок Зн. = Н. або Р. = Н. або Р. = Н. або Р. п’ять або п’ятьох
чотири, двісті тридцять шостий. Ор. двома трьома чотирма п’ятьма, п’ятьома
М. … двох … трьох … чотирьох … п’яти, п’ятьох
Відмінювання кількісних числівників
Кількісні числівники на означення цілих чисел
Однина Множина
Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід Н. шість сім вісім
Н. один одне (одно) одна одні Р. шести, шістьох семи, сімох восьми, вісьмох
Р. одного однієї (одної) одних Д. шести, шістьом семи, сімом восьми, вісьмом
Д. одному одній одним
Зн. шість або шістьох сім або сімох вісім або вісьмох
Зн. = Н. або Р. одне (одно) одну = Н. або Р.
Ор. шістьма, шістьома сьома, сімома вісьма, вісьмома
Ор. одним однією (одною) одними
М. … одному (однім) … одній … одних М. … шести, шістьох … семи, сімох … восьми, вісьмох
156 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 157

Н. п’ятдесят двісті п’ятсот 5. У складених кількісних числівниках відмінюються і пишуться окремо всі
складові частини (з двадцяти п’яти тисяч п’ятисот сімдесяти чотирьох
Р. п’ятдесяти, п’ятдесятьох двохсот п’ятисот гривень).
Д. п’ятдесяти, п’ятдесятьом двомстам п’ятистам 6. Числівники нуль, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники II відміни,
Зн. п’ятдесят або п’ятдесятьох = Н. або Р. п’ятсот а числівник тисяча — як іменник I відміни.
Ор. п’ятдесятьма, п’ятдесятьома двомастами п’ятьмастами,
п’ятьомастами Дробові числівники
М. … п’ятдесяти, п’ятдесятьох … двохстах … п’ятистах У дробових числівниках перша частина виражена кількіс­ним, а  друга  — по-
рядковим числівником. Якщо перша частина — числівник одна, то друга частина
Зверніть увагу! відмінюється, як при­кметники жіночого роду (одна друга, однієї другої, одній
другій, одну другу, однією другою, на одній другій). Якщо перша частина вираже-
1. Числівники дев’ять — двадцять і тридцять відмі­нюються, як п’ять або шість. на будь‑яким іншим числівником, дробовий числівник відмінюється за таким
2. Числівники сорок, дев’яносто, сто в  родо­вому, давальному, орудному зразком: дві п’ятих, двох п’ятих, двом п’ятим, дві п’ятих, двома п’ятими, на
й місцевому відмінках мають закінчення ‑а (сорока, дев’яноста, ста). двох п’ятих.
3. Складні числівники шістдесят, сімдесят, вісімдесят від­мінюються, як
п’ятдесят; триста, чотириста — як двісті; шістсот, сімсот, вісімсот, Збірні числівники
дев’ятсот — як п’ятсот. Збірні числівники обидва, обидві, обоє, двоє та не­озна­чено‑­кількісний числівник
4. У числівниках на позначення десятків (50 — 80) від­мі­ню­ється тільки дру- кілька відмінюються, як два; четверо — як чотири; багато, троє, п’ятеро – два­
га частина, а в числівниках на позначення сотень (200 — 900) відмінюють- дцятеро і три­дцятеро відмінюються, як відповідні числівники три, п’ять – два­
ся обидві частини, які у всіх відмінках пишуться разом. дцять і тридцять.
158 Українська мова. Комплексний довідник
Буква ь на кінці числівників та перед закінченням у непрямих відмінках
М’який знак пишеться на кінці числівників п’ять, шість, від дев’яти до два‑
дцяти та в числівнику тридцять. У непрямих відмінках м’який знак пишеться
після букв на позначення м’яких приголосних, перед о та закінченням ‑ма, а та-
кож після с у числівнику восьми: трьох, чотирьох, шістьох, сімдесятьом, вісім‑
десятьма (вісімдесятьома).
М’який знак не пишеться перед закінченням у числівнику чотири в орудному
відмінку: чотирма.
М’який знак не пишеться в  числівниках від п’ятдесяти до вісімдесяти, від
двохсот до дев’ятисот, крім деяких непрямих відмінків, де він пишеться в сере­
дині слова: шістьмастами.
Відмінювання порядкових числівників
Усі порядкові числівники, крім числівника третій, відмінюються, як прикмет-
ники твердої групи: п’ятий, п’ятого, п’ятому, п’ятий (або п’ятого), п’ятим, на
п’ятому; третій — як прикметник м’якої групи: третього, третьому, третій
(або третього), третім, на третьому.
У складених порядкових числівниках відмінюється остання складова частина
(у тисяча дев’ятсот дев’яносто сьомому році).
Українська мова. Комплексний довідник 159
Порядкові числівники, що закінчуються на ‑сотий, ‑тисячний, ‑мільйонний,
‑мільярдний, пишуться одним словом: трьохсотий, двохтисячний, півтора‑
мільйонний.
Зв’язок кількісних і порядкових числівників з іменниками
Числівники один, одна, одно (одне), одні узгоджуються з іменниками в  числі
і відмінку, а в однині — і в роді, як прикметники: одного олівця, в одній рибині.
Числівник одні сполучається з  іменниками, що вживаються тільки в  множині:
одні сани, одні обценьки.
Числівник один у сполученні з більше на …, менше на … з іменником уживаєть-
ся у  формі знахідного відмінка: більше на одного учня, менше на одну машину,
більше на один кіло­грам.
Із числівниками два, три, чотири, а також зі складеними числівниками, останнім
словом яких є два, три, чотири, іменники вживаються у  формі називного і  зна-
хідного відмінків множини: два дні, три поради, п’ятдесят чотири викладачі.
Якщо до складу словосполучення з  числівниками два, три, чотири входить
означення, то воно може мати форму називного, знахідного або родового відмінка
множини: два нові (нових) костюми, три глибокі (глибоких) яруги.
Числівники два, три, чотири не сполучаються з іменниками IV відміни. Для їх
переліку вживаються збірні числівники (двоє курчат, троє кошенят) або лічиль-
ні звороти зі  словами на зразок душ, голів, штук, примірників (п’ятдесят дві
голови телят).
160 Українська мова. Комплексний довідник
При неозначено‑кількісних та збірних числівниках імен­ники вживаються в ро-
довому відмінку множини: кілька годин, шестеро дівчат.
При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини,
а  слово частина часто випускається: шість сьомих довжини; дві цілих і  три
п’ятих об’єму.
Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками в родовому відмінку
однини (півтора кілограма, півтори доби), а числівник півтораста — в родовому
відмінку множини: півтораста кілограмів.
Порядкові числівники узгоджуються з  іменниками в  роді, числі й  відмінку:
п’ятий місяць, п’ята година, п’яте число; сьомий клас, сьомі класи; п’ятого мі‑
сяця, о п’ятій годині.
Розбір числівника як частини мови
Послідовність розбору
1. Частина мови.
2. Початкова форма (називний відмінок).
3. Кількісний (який розряд кількісних) чи порядковий чис­лів­ник.
4. Група за складом (простий, складний чи складений).
5. Рід (якщо є), число (якщо є).
6. Відмінок.
7. Синтаксична роль.
Українська мова. Комплексний довідник 161
Висота айсбергів часто сягає шістдесяти метрів (В. Мезенцев).
Зразок розбору
Шістдесяти – числівник, означає кількість: сягає (скіль­кох метрів?) шістдесяти.
Початкова форма – шістде­сят. Кількісний, означає ціле число, склад­ний, ужитий
у  родовому відмінку; у  реченні входить до складу додатка шістдесяти метрів.
Займенник
Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
ÂÂ Займенником називається самостійна частина мови, що вка­зує на пред‑
мети, ознаки чи кількість, але не називає їх.
Так, займенник я вказує на особу того, хто говорить, ти — на співрозмовника,
він  — на особу чи предмет, про які говориться, такий  — на будь‑яку ознаку,
стільки — на кількість.
Займенники співвідносяться з  іменниками, прикметниками та числівниками
і відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?
Займенникам, що вказують на предмети, властиві морфоло­гічні ознаки, подібні
до іменників. Одні з  них указують на істот (я, ти, ми, ви, хтось, хто‑небудь),
інші  — на неістот (що, щось, абищо). Окремі з  них можуть мати рід (він, вона,
162 Українська мова. Комплексний довідник
воно) і число (вони, ми). Усі займенники, що вказують на предмети, змінюються
за відмінками (його, кому‑небудь, абичим).
Займенники, що вказують на ознаки предметів, поєднуються з іменниками і змі-
нюються відповідно до форм іменників за родами, числами і відмінками (мій зо‑
шит, мого зошита, мої зошити; моя книга, моєю книгою, у моїх книгах).
Займенники стільки, скільки змінюються, як кількісні числівники, за відмін-
ками, а  котрúй, як порядковий числівник, за відмінками, родами і  числами
(скількох, скількома; котрúй, котрé, котрóї, котрúми).
У реченні займенники, що вказують на пред­мети, можуть ви­ступати підметом,
іменною частиною складеного присудка, додатком, обставиною. ÍМи з  тобою
просто — Çти і я (В. Си­монен­ко). На шлях Öя вийшла ранньою весною і тихий спів
несмілий заспівала, а Öхто стрівався на шляху Àзо мною, Ûтого Öя щирим серденьком
вітала (Леся Українка). ÛЙому [Панькові] знову хотілося побачити Одарку
…біля себе (Б. Грінченко).
Синтаксична функція займенників, що вказують на ознаку, схожа з прикмет-
никами. Ці займенники виступають переважно означенням або іменною частиною
складеного присудка. Цвіт в £моєму серці, ясний цвіт‑первоцвіт, ти ¢той цвіт,
мій друже… (П. Тичина). З ¢тим свистком життя спалахувало і все довкола Ùста­
Úвало якимось іншим (Ю. Смолич). Ти, дівчино, Çне моя (Народна творчість).
Займенники, співвідносні з  числівниками (стільки, скільки), вказують на не-
визначену кількість, змінюються лише за від­мін­ками, виконують роль підмета,
додатка, обставини або озна­чення. ÍСкільки зір у весняному небі, Íстільки співів
Українська мова. Комплексний довідник 163
у серці моїм (В. Сосюра). ÄСкільки ж казок про нас перекажуть? ÄСкіль­ки ж пісень
проспівають про нас? (О. Дов­женко). «…Скіль­ки ще ƒгодин їхати?»— поці­ка­вився
Дорош (Григорій Тютюнник). Запашна, спі­вуча, гнучка, милозвучна, сповнена
музики і квіткових пахо­щів  — ¦скількома епі­тетами супроводяться визнання
української мови (О. Гончар).
Розряди займенників за значенням
За значенням і  морфологічними ознаками всі займенники поділяються на
дев’ять розрядів:
1) особові: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони;
2) зворотний: себе;
3) питальні (тільки в питальних реченнях): хто? що? який? чий? котрий? скільки?;
4) відносні (для зв’язку частин складного речення): хто, що, який, чий, котрий,
скільки;
5) заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ні­скільки;
6) присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, його, її, їх;
7) вказівні: той, цей, такий, стільки;
8) означальні: весь, всякий, сам, самий, кожний (кожен), інший, жодний (жоден);
9) неозначені: дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто‑небудь, що‑небудь,
будь‑хто, будь‑що, будь‑який, абихто, абищо, абиякий, хтозна‑що, казна‑що,
казна‑хто.
164 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 165
Займенники, співвідносні Однина
Займенники, співвідносні Займенники, співвідносні
з назвами кількості
з назвами предметів з назвами ознак 1 особа 2 особа 3 особа
чи порядку
Н. я ти він воно вона
я, ти, ми, ви, він, вона, мій, твій, свій, наш, ваш, стільки, скільки,
воно, вони, себе, хто, що, їхній, той, такий, цей, весь, котрий Р. мене (до мене) тебе його (до нього) її (до неї)
хтось, щось, абихто, кожний, сам, самий, інший, Д. мені тобі йому їй
абищо, дехто, дещо, який, чий, якийсь, чийсь, Зн. мене тебе його (на нього) її (на неї)
хто‑небудь, що‑небудь, абиякий, абичий, деякий, де‑ Ор. мною тобою ним нею
будь‑хто, будь‑що, чий, який‑небудь, чий‑небудь, М. … мені … тобі … ньому (нім) … ній
казна‑хто, казна‑що, будь‑який, будь‑чий,
Множина
ніхто, ніщо казна‑який, казна‑чий,
ніякий, нічий 1 особа 2 особа 3 особа
Н. ми ви вони
Особові займенники, їх відмінювання Р. нас вас їх (до них)
Особові займенники належать до найуживаніших слів. Во­ни вказують на осіб, Д. нам вам їм
на інші істоти, різні предмети, поняття і явища. Зн. нас вас їх (на них)
Особові займенники змінюються за особами, числами і від­мін­ками. Займенники Ор. нами вами ними
він, вона, воно змінюються також за родами. М. … нас … вас … них
166 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 167
Зверніть увагу! Займенники хто, що, який, чий, котрий є відносними, коли вони вживаються
1. У непрямих відмінках особові займенники мають іншу осно­ву, ніж у  на- для зв’язку частин складного речення. Ніхто без подиву не міг глянути на ті
зивному. волошкові очі, що так незвично зоріли на смаглявім виду… (М. Стельмах).
2. У непрямих відмінках займенників 3‑ї особи після при­йменників з’яв­
ляється н: до нього, у неї, на них. В орудному відмінку н наявне і без при- Зверніть увагу!
йменника: ним, нею, ними.
Слід розрізняти у складнопідрядному реченні займенник що в ролі сполучного
слова та сполучник що. Займенник що в реченні відповідає на питання, висту-
Зворотний займенник себе пає членом речення і може бути замінений співвідносним займенником який
Зворотний займенник себе вказує на відношення до діючої особи. Він не має або іншим повнозначним словом без порушення змісту. Сполучник що не від-
форм називного відмінка, роду і  числа. У нього є такі відмінкові форми: себе повідає на питання, не виступає членом речення і не може замінятися повно-
(до себе), собі, себе, собою, на собі. значним словом.
Займенник себе може бути віднесений до будь‑якої особи, однієї чи багатьох.
Він себе конт­ролював. Вони себе не впізнавали. Ти маєш пишатися собою. Я при‑ Однина
гадую себе малим. Н. хто що чий чиє чия
Р. кого чого чийого чиєї
Питальні та відносні займенники, їх відмінювання Д. кому чому чийому (чиєму) чиїй
Питальні займенники хто? що? який? чий? котрий? скіль­ки? містять питання Зн. кого що = Н. або Р. чию
про особу чи предмет, їх ознаку, кількість предметів і вживаються для утворення Ор. ким чим чиїм чиєю
питальних речень. Хто ж: завійниця чи вітер найняли музики на свої заручини?
(М. Стельмах). Що бачу я в далекому просторі? (Леся Українка). М. … кому (кім) … чому (чім) … чийому (чиєму, чиїм) … чиїй
168 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 169
Множина Без числа Питальні Неозначені Заперечні
Н. чиї скільки який? якийtсь, mбудь‑який vніякий
Р. чиїх скількох чий? чийtсь, nабичий vнічий
Д. чиїм скільком
Зн. = Н. або Р. = Н. або Р.
котрий? vдекотрий, котрийÿсь vнікотрий
Ор. чиїми скількома скільки? .хтозна‑скільки v ніскільки
М. … чиїх … скількох
Неозначені займенники відмінюються лише в  осно­в­ній частині і  мають такі
Зверніть увагу! відмінкові форми:
1. Займенники який, котрúй відмінюються, як прикметники твердої групи. • хтось, когось, комусь, когось, кимсь (кимось), на комусь;
2. Займенник скільки змінюється лише за від­мінками. • щось, чогось, чомусь, щось, чимсь (чимось), на чомусь;
• чийсь, чийогось, чийомусь (чиємусь), чийсь або чийогось, чиїмсь (чиїмось), на
Неозначені і заперечні займенники, їх відмінювання чийомусь (чиємусь, чиїмсь);
Творення неозначених і заперечних займенників • котрийсь, котрогось, котромусь, котрийсь або котрогось, котримсь, на кот­
ромусь (котрімсь);
Питальні Неозначені Заперечні
• дехто, декого, декому, декого, деким, де на кому (де на кім, на декому);
хто? vдехто, mбудь‑хто, хто‑oнебудь, хтоtсь v ніхто, vнікого
• деякий, деякого, деякому, деякий або деякого, деяким, на де­якому;
що? vдещо, mбудь‑що, що‑oнебудь, щоtсь v ніщо, vнічого • абихто, абикого, абикому, абикого, абиким, аби на кому;
170 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 171
• абиякий, абиякого, абиякому, абиякий або абиякого, абияким, на абиякому (на Присвійні, вказівні та означальні займенники, їх відмінювання
абиякім, аби на якому, аби на якім).
Заперечні займенники відмінюються лише в осно­в­ній частині і мають такі від- Присвійні, вказівні та означальні займенники відмінюються за родами, числа-
мінкові форми: ми і відмінками, як і прикметники.
• ніхто, нікого, нікому, нікого, ніким, ні на кому (ні на кім); ніякий, ніякого,
ніякому, ніякого, ніяким, ні на якому (ні на якім); Присвійні займенники
• нічий, нічийого, нічийому (нічиєму), нічий або нічийого, нічиїм, ні на чийому Однина Множина
(ні на чиєму, ні на чиїм). Н. мій моє моя мої
Р. мого моєї моїх
Дефіс у неозначених займенниках Д. моєму моїй моїм
У неозначених займенниках префікси казна‑, хтозна‑, будь‑ та суфікс ‑небудь Зн. = Н. або Р. моє мою = Н. або Р.
пишуться через дефіс: казна‑хто, хтозна‑що, будь‑який, чий‑небудь. Якщо казна, Ор. моїм моєю моїми
хтозна, будь, аби, де стоять перед займенниками із прийменниками, всі три М. … моєму (моїм) … моїй … моїх
слова пишуться окремо: казна в чому, хтозна для кого, будь про кого, аби до кого,
де на чому. Зверніть увагу!
Ні в заперечних займенниках 1. Займенники твій, свій відмінюються, як мій.
2. Займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи, їх‑
Заперечні займенники з ні пишуться разом: ніщо, нікому, нічиєму. Якщо між ній — як прикметник м’якої групи.
ні та займенником є прийменник, всі три слова пишуться окремо: ні  до чого, ні 3. Присвійні займенники його, її, їх, на відміну від особових, ніколи не мають
на кому, ні в чиєму. приставного н: на його портреті, в її посмішці.
172 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 173
Вказівні займенники Зверніть увагу!

Однина Множина 1. Займенники той, такий відмінюються, як прикметники твердої групи,

Н. той, цей те, це та, ця ті, ці цей — як при­кметники м’якої групи, крім орудного відмінка (цим).
Р. того, цього тієї (тої), цієї тих, цих 2. Займенник стільки змінюється лише за відмінками.
Д. тому, цьому тій, цій тим, цим
Зн. = Н. або Р. те, це ту, цю = Н. або Р.
Ор. тим, цим тією (тою), цією тими, цими Означальні займенники
М. … тому (тім), цьому (цім) … тій, цій … тих, цих
Однина Множина
Н. стільки весь
Н. все (усе) вся (уся) всі (усі)
Р. стількох (увесь, ввесь)
Р. всього всієї всіх
Д. стільком
Д. всьому всій всім
Зн. = Н. або Р.
Зн. = Н. або Р. все всю = Н. або Р.
Ор. стількома Ор. всім всією всіма
М. … стількох М. … всьому (всім) … всій … всіх
174 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 175
Зверніть увагу! Зразок розбору
1. Займенники кожен (кожний), всякий, усякий, всілякий, сáмий і самúй, сам, Своєї – займенник, початкова форма — своя, присвійний, ужитий у формі жіно-
інший відмінюються, як прикметники твердої групи, а весь (увесь, ввесь) — чого роду, однини, родового відмінка; у реченні виступає узгодженим означенням.
як прикметники м’якої групи.
2. У називному відмінку множини займенник сам має дві форми: самі та сами,
а  в  непрямих відмінках у  закінченнях завжди пишемо и: самих, самим, Дієслово
самими.
Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
Розбір займенника як частини мови
ÂÂ Дієсловом називається самостійна частина мови, що означає дію або стан пред‑
мета як процес і виражає це значення в граматичних категоріях способу, часу,
Послідовність розбору виду, стану, особи (або роду). Дієслово відповідає на питання що робити? що
1. Частина мови. зробити? що робить? що зробить? та ін.
2. Початкова форма (називний відмінок однини). Значення дії, що виражається дієсловами, досить широке. Воно охоплює фізич-
3. Розряд. ну дію особи (майструвати, зв’язувати, різати, фарбувати), стан, у якому пере-
буває істота чи предмет (лежати, спати, стояти, хворіти, чекати), становлення
4. Рід (якщо є), число (якщо є), відмінок.
предмета, тобто перехід із однієї якості в іншу (молодіти, бліднути, виростати,
5. Синтаксична роль. розквітати), переміщення в  просторі (летіти, йти, їхати, мчати), діяльність
Уже заходило сонце, коли Богдан, щуля­чись усередині, підійшов до своєї органів чуття, вираження емоцій (чути, бачити, любити, обожнювати, сміятися,
хати (М. Стель­мах). обурюватися) тощо.
176 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 177
Дії, стан, виражені дієсловами,— це динамічні, активні озна­ки, пов’язані з мож- Основні форми дієслова
ливістю розгортання дії в часі (читав, читає, читатиме; зраділа, радіє, радіти‑
ме). Саме динамічним (процесуальним) характером вияву ознаки дієслова від­ На яке питання
Назва форми Що означає Морфологічні ознаки Синтаксична роль
різняються від прикметників і  прислівників, які теж виражають ознаку, але відповідає (приклади)
ознаку статичну, позачасову. Наприклад: Попереду білий простір. Біло навкру‑ Неозначе‑ що робити? вид,
на форма дію, стан що зробити? будь‑який
ги (білий, біло — ознаки статичні) і На вершинах біліє сніг (біліє — ознака дина- пере­хід­ність/
дієслова як процес (читати, прочи‑ член речення
мічна). (інфінітив) тати) неперехід­ність
Дію можуть виражати не тільки дієслова, а й віддієслівні імен­ники, наприклад: що роблю? вид, пере­хід­ність/
боротися  – боротьба, мовчати  – мовчання, приїздити  – приїзд. Проте дія, на- що зроблю?
Особове дію, стан неперехід­ність,
звана іменником, опред­метнена, вона не може змінюватися в часі. що зробив? (чи‑ присудок
дієслово предмета спосіб, час, число,
Вираження активної дії — загальне лексичне значення діє­слова. таю, прочитаю,
прочитав) особа або рід
Із цим значенням тісно пов’язані морфологічні ознаки діє­слів, а саме: дієслова
мають вид (доконаний або недоконаний), бувають перехідними або неперехідними, який? яка? яке? які? активний/ пасив- означення,
ознаку
Дієпри­ іменна части-
змінюються за способами (дійсним, умовним і  наказовим), часами (теперішнім, предмета за (прочитаний (‑а, ний, вид, час, чис-
кметник на складеного
минулим і майбутнім), числами й особами (або за родами в минулому часі та умов- дією ‑е), прочитані) ло, рід, відмінок
присудка
ному способі). що роблячи? що вид, пере­хідність/
Морфологічні особливості дієслова виявляються в  тому, що воно має чотири Дієпри­ додаткову зробивши? (чи‑
неперехідність, обставина
основні форми: не­означену форму (інфінітив), особові форми, дієпри­кметник і діє­ слівник дію таючи,
прочитавши) час
прислівник.
178 Українська мова. Комплексний довідник
Форми дієслова бувають двох типів: змінювані і  незмінювані. До змінюваних
належать дієвідмінювані форми дійсного, умовного та наказового способів і  від-
мінювана форма — дієпри­кметник. До незмінюваних належать неозначена форма
і дієприслівник. Крім основних чотирьох форм дієслова, в укра­їнській мові виді-
ляються незмінні безосо­бові форми на ‑но, ‑то (сказано, вирішено, збито).
У реченні дієслово найчастіше буває присудком, вираженим особовою формою.
В інших граматичних формах діє­слово може виступати будь‑яким членом речен-
ня. Ù Сумує, Ç квилить, Ù плаче рано в  Путивлі‑граді Ярославна (Т.  Шевченко).
ÊЗабути мову — душу Õзрадити (М. Луків). Париж Çнавчив мене Âдумати (І. Драч).
†Підпаливши, він [Васько] ¦наготовл£еним віхтем із тра­ви Úпочав гнати вогонь
і дим у дірку (В. Винниченко).
Не з дієсловами
Частка не пишеться з дієсловами окремо, крім тих випадків, коли дієслово не
вживається без не або має префікс недо‑, який означає неповноту дії: не вивчав,
не поїду, але невгавати, недоважувати, недочувати.
Зверніть увагу!
Дієслів, що пишуться з  не разом, мало: невгавати, неволити, незчутися, не‑
навидіти, непокоїтися, нехтувати.
Українська мова. Комплексний довідник 179
Слiд розрiзняти за значенням дiєслова:
недобачати (= погано бачити) – не добачати помилок (= не помiча­ти)
недочувати (= погано чути) – не дочути до кiнця (= не дослухати)
недоїдати (= голодувати) – не доїдати до кiнця
недодержати термометр – не додержати слова
недодивитися за дитиною – не додивитися фiльм
нездужати(ся) (= хворiти) – не здужати (= не змогти) встати
неславити (= ганьбити) – не славити (= не прославляти)
непокоїтися (= турбуватися) – не покоїтися (= не спочивати)
Неозначена форма дієслова (інфінітив)
ÂÂ Інфінітив — це дієслівна форма, яка означає дію або стан як процес без
вказівки на спосіб, час, особу, число, рід і відповідає на питання що роби-
ти? що зробити?
Наприклад: допомагати, саджати, сказати.
Неозначена форма є найбільш загальним вираженням дії, саме тому вона вва-
жається початковою формою дієслова.
180 Українська мова. Комплексний довідник
Інфінітив — незмінювана форма. З усіх граматичних ознак йому властиві зна-
чення виду і перехідності/неперехідності (дієслова зустрічати, робити, підніма‑
ти — недоконаного виду, перехідні; зустріти, зробити, підняти — доконаного
виду, перехідні; радіти, пливти, бігти — недоконаного виду, неперехідні; зраді‑
ти, припливти, прибігти — доконаного виду, неперехідні).
Неозначена форма утворена за допомогою суфікса ‑ти (рідше — ‑ть). Суфікс
‑ти вживається тоді, коли основа дієслова закінчується буквою на позначення
приголосного (нес‑ти, мог‑ти). Якщо основа дієслова має кінцеву букву, що по-
значає голосний звук, можуть уживатися обидва суфікси (‑ти і ‑ть). Без мрії не
можна жити, не можна нікого любить (М. Сом). Згадувать багато, а писати
мало (В. Симоненко). Найменше діло — балакать (Народна творчість). Хто хоче
жить, ніколи не помре (В. Симоненко).
У науковому і діловому стилях неозначена форма вживається тільки із суфіксом
‑ти (призначити, зарахувати, інформувати), а варіант цього суфікса ‑ть поряд
з повним ‑ти поширений у розмовному мовленні, на­родній творчості, поезії.
Неозначені форми деяких дієслів можуть мати суфікси пест­ливості: спатоньки,
спатусі, спатуні, їстки, їстоньки, їс­точки. Пестливі форми інфі­нітива властиві
усному мовленню та іноді вжива­ються в художній літературі. І сонце спатоньки
зове у синє море… (Т. Шевченко). Як спатуняти [день] лягає, то корону золоту
знімає (Г.  Кирпа). Каже до невісточки свекруня: «Ти вже хочеш їстоньки, Ві‑
руню?» (Д. Білоус).
Українська мова. Комплексний довідник 181
У реченні інфінітив може виступати в  ролі голов­них і  другорядних членів,
а саме:
а) головним членом в  односкладному реченні або частиною при­судка у  дво-
складному. ÚЗапливти  — і  Ú цяточкою стати (Л.  Ко­с­тенко). Сірий заєць
Úпочав думати про зиму (Ю. Янов­ський);
б) підметом. ÍХвалитися  — не косити, рука не заболить (Народна твор-
чість);
в) неузгодженим означенням. А під вечір зі штабу при­йшов наказ ¦відступати
(М. Стельмах);
г) додатком. Шумить жито, співа, заохочує Ûжить (П. Тичина);
ґ) обставиною. Федько йде змія …однімать (В. Вин­ни­ченко).
Доконаний і недоконаний вид дієслова
Дія, виражена дієсловом, буває обмежена і не обмежена в ча­сі. Наприклад: діє­
слова роблю, малюю, біжу позначають дії, не обмежені в часі, бо невідомо, чи вони
завершаться, а  дієслова зробив, намалював, прибіжу позначають дії, обмежені
в часі, оскільки дія завершилась (зробив, намалював) або обов’язково завершить-
ся в  майбутньому (прибіжу). На підставі цього роз­різняють недоконаний і  доко‑
наний вид дієслів.
182 Українська мова. Комплексний довідник
Вид (доконаний або недоконаний) властивий усім діє­слівним формам. Дієслова
недоконаного виду виступають у трьох часах (минулому, теперішньому і в склад-
ній та складеній формах майбутнього), дієслова доконаного виду мають значення
тільки минулого часу і простої форми майбутнього часу.
Українська мова. Комплексний довідник 183
Значення виду закріплюється за основою діє­слова і збері­гається в усіх його фор-
мах — дієвідмінюваних, відмінюваних і незмі­ню­ваних. Наприклад: зеленів, зеленіє,
зеленітиме, буде зеле­ніти, зеленіючий, зеленіючи, зеленіти  — недоконаний вид;
позеленів, позеленіє, позеленілий, позеленівши, позеле­ніти — доконаний вид.

Вид дієслова Яку дію позначає На яке питання Які форми часу має Приклади Творення видових форм дієслова
відповідає
Дієслова різних видів, що мають тотожне лексичне значення, утворюють видо-
що зробити? прочитав, ві пари (робити – зробити, зігріти – зігрівати, розрíзати – розрізáти).
завершену, минулий
що зробив? відніс
Доконаний обмежену Видові пари можуть утворюватися за допомогою префіксів, суфіксів, чергуван-
в часі дію майбутній прочитаю, ня звуків в основах дієслів, наголосу та інколи від іншої основи.
що зроблю?
(проста форма) віднесу 1. Форми доконаного виду творяться від форм недоконаного найчастіше за допо-
що робити? читав, могою таких префіксів:
минулий в‑: рятувати – врятувати;
що робив? відносив
з‑: орати – зорати;
читаю,
незавершену, що роблю? теперішній на‑: писати – написати;
відношу
Недоконаний не обмежену при‑: вітати – привітати;
в часі дію читатиму, про‑: читати – прочитати;
майбутній
що робитиму? відноситиму по‑: дарувати – подарувати та деяких ін.
(складна форма,
що буду робити? буду читати, У творенні видової пари беруть участь тільки ті префікси, які у  конкретному
складена форма)
буду відносити
дієслові змінюють вид, але не вносять змін у його лексичне значення. Наприклад:
184 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 185
рятувати – врятувати — видова пара, а бити – вбити — не співвідносні видові 3. Дієслова можуть утворювати видову пару за допомогою чергування голосних
форми, бо вони різняться лексичним значенням. звуків, але майже завжди в супроводі суфіксації або префіксації:

2. Співвідносні видові пари можуть утворюватися за допомогою таких суфіксів:
Суфікси докон.виду Суфікси недокон. виду Приклади
залишити – залишати,
‑и‑ ‑а‑ звільнити – звільняти,
заборонити – забороняти;
скоротити – скорочувати,
‑и‑, ‑а‑ ‑ува‑ (‑юва‑) повторити – повторювати,
зачитати – зачитувати;
кричати – крикнути,
‑ну‑ (‑ону‑) ‑а‑ стукати – стукнути,
сіпати – сіпонути
зашити – зашивати,
без суфікса ‑ва‑, ‑а‑ умити – умивати,
лягти – лягати;
впливати – вплинути,
‑ну‑ ‑ва‑
розвивати – розвинути
Доконаний вид Недоконаний вид Приклади
е и витерти – витирати
е о перевезти – перевóзити
е і залетіти – залітати
У деяких дієсловах додатковим засобом вираження виду є чергування приголо-
сних в основах: т – ч (скоротити – скоро­чу­вати), с – ш (скосити – скошувати),
д – дж (вирядити – виря­джати), ст – шч (щ) (пригостити – пригощати) та ін.
4. У ряді дієслів форми доконаного і недоконаного виду розмежовуються наголо-
сом: вúкли­кати  – викликáти, вúміряти  – виміряти, вúси­пати  – висипáти,
відкúдати  – відкидáти, відклúкати  – відкликáти, відмíряти  – відміряти,
відсúпати  – відсипáти, зсúпати  – зсипáти, накúдати  – накидáти,
перемíряти – переміряти, пересúпати – пересипáти, розкúдати – розкидáти,
розсúпати – розсипáти, скúдати – скидáти, склúкати – скликáти.
5. У деяких дієсловах видова пара утворюється від іншої основи: брати – взяти,
ловити – піймати, говорити – сказати, шукати – знайти.
186 Українська мова. Комплексний довідник
Двовидові й одновидові дієслова
В українській мові є група дієслів, здатних виражати значення обох видів тією
самою формою. Видова ознака цих дієслів морфологічно не виражена і виявляєть-
ся тільки в  контексті. Наприклад: Не хочу я женитися (недоконаний вид),
не хочу я братись (Т. Шевченко). Ото женився (доконаний вид) — і все (Л. Кос-
тенко). До двовидових належать дієслова: женити, веліти, розслідувати, наслі‑
дувати, мовити, вінчати, абстрагувати, авансувати, автоматизувати, аклі‑
матизувати, атакувати, телеграфувати, телефонувати та ін.
Окремі групи складають одновидові дієслова, які вживаються в  одній формі:
або недоконаного виду, або доконаного.
Тільки недоконаний вид мають дієслова: вимагати, ходити, їздити, носити,
сподіватися, гордувати, гребувати, мислити, працювати, ворогувати, стежити,
погукувати, потріскувати, командувати, аплодувати тощо.
Тільки доконаного виду бувають дієслова: розгомонітися, розхворітися, напла‑
катися, засумніватися, проплакати, відшуміти, попосидіти тощо.
Перехідні та неперехідні дієслова
За значенням і за відношенням до інших частин мови всі дієслова поділяються
на перехідні і неперехідні.
Українська мова. Комплексний довідник 187
Перехідні дієслова виражають дію, безпосередньо спрямовану на предмет, який
позначається іменником (або займенником) у  знахідному відмінку без приймен-
ника: виконувати вправу, посадити дерева, зустрічати товариша. Іменник, що
стоїть при перехідному дієслові, у  реченні обов’язково виступає в  ролі прямого
додатка, наприклад: Поставлю Ûхату і Àкімнату; Ôса­Ôдок‑райочок насаджу (Т. Шев-
ченко).
Якщо ж форма знахідного відмінка виступає не додатком, а обставиною, то
дієслово буде неперехідним. Наприклад: І „цілу ніч бенкетували ченці, барони…
(Т. Шевченко).
При перехідних дієсловах іменник може стояти і в родовому відмінку:
а) якщо при дієслові є частка не: не виконав вправи, не посадив дерев, не зустрів
товариша;
б) якщо дія, виражена дієсловом, переходить не на весь предмет, а на якусь його
частину: випив соку (чого?), але випив увесь сік (що?);
в) при дієсловах бажати, зичити: бажати (чого?) успіхів, зичити (чого?) добра.
Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка безпосередньо не переходить
на предмет: їхати лісом, поратися в хаті, радіти зустрічі.
Неперехідні дієслова не вимагають форми знахідного від­мінка (дихати, броди‑
ти, милуватися). До неперехідних належать:
а) дієслова на ‑ся (‑сь): усміхатися, сердитися, будуватися (частина їх утвори-
лася від перехідних дієслів: умивати – уми­ватися, бачити – бачитися);
188 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 189
б) безособові дієслова, що позначають стан природи або людини: спати, лежати, Дійсний спосіб означає реальну дію, що вже відбулася, відбувається чи відбу-
мерзнути, холоднішати, світати; ватиметься. Дієслова дійсного способу змінюються за часами, числами та особами
в) дієслова зі значенням переміщення в  просторі: іти, летіти, бігти, пливти, (в теперішньому і  майбутньому часах) або за родами (в минулому часі). Правду
їхати тощо. не сховаєш. Добрі жорна все перемелють. У тихому болоті чорти водяться.
Правда суду не боїться. Хто влітку буде співати, той узимі буде танцю‑
Способи дієслова вати. Кричала ворона, як угору летіла, а як униз, то й опустила крила (На-
Спосіб дієслова виражає відношення дії до дійсності. В  укра­їнській мові роз- родна творчість).
різняють три способи дієслова: дійсний, умовний і  наказовий. Кожен спосіб має Умовний спосіб виражає можливу за певної умови або бажану дію. Дієслова
своє граматичне значення і морфологічне вираження. умовного способу творяться додаванням до форм минулого часу частки би (б)
і змінюються за числами, а в однині — і за родами (запросив би, запросила б, за‑
На які питання просило  б, запросили б). У глибині моїх темнот і  снів твоя лунала б мова
Спосіб Що виражає Як змінюється Приклади
відповідає
солов’їно (Д. Павличко). Здається, що листок би цілувала, в дзвіночку б ночу‑
за часами, числами вала, як бджола (Л.  Костенко). Я б тебе заховав за Дніпра тиху спину, та
що робить?
та особами або рода- працює, сміється,
Дійсний дійсну, реальну дію що зробить? Дніпрові самому сховатись за ким? (М. Він­грановський).
ми (у формі минулого забуде, плив
що робив? Наказовий спосіб у  формі наказу, заклику, прохання, поради, побажання ви-
часу)
працював би, ражає спонукання до дії, яка реально ще не існує. Більше вір своїм очам, ніж
бажану, можливу за що робив би? за числами і родами чужим речам. Сім раз одмір, а раз одріж. Дивіться на нього сьогодні, а то за‑
Умовний певних умов дію що зробив би? (в однині)
сміявся б,
забула б, пливли б втра не дотовпитесь (Народна творчість). Хай мова викликає подив і зача­
спонукання до дії рування (І.  Вихованець). Хай, люба, місяць на підкови нам ковалі перекують
Наказо- що роби? працюй, смійтеся,
(наказ, прохання, за числами й особами (Б.-І. Антонич). Це ти? Це ти. Спасибі… Я хмурюсь. Проходь. Сідай. Не огля‑
вий що зроби? забудьмо, пливіть
побажання, пораду) дайся! А біжи бігом (М. Вінграновський).
190 Українська мова. Комплексний довідник
Форми слів наказового способу творяться від основ теперіш­нього часу. Дієслова
наказового способу в однині мають форму 2‑ї особи, а в мно­жині — 1‑ї і 2‑ї (бери,
берімо, беріть; стань, станьмо, станьте).
Наказова форма 3‑ї особи утворюється за допомогою спонукальної частки хай
(нехай) від дієслів теперішнього часу та майбутнього простого часу в 3‑й особі од-
нини і  множини: хай вивчає, хай вивчають, хай вивчать; нехай пише, нехай
пишуть, нехай напишуть.
Особові закінчення дієслів наказового способу
2 особа 1 особа 2 особа 3 особа 3 особа
однини множини множини однини множини
уч‑и уч‑імо уч‑іть хай (нехай) хай (нехай)
уч‑ить уч‑ать
танцюй танцюй‑мо танцюй‑те хай (нехай) хай (нехай)
танцю‑є танцю‑ють
доспівай доспівай‑мо доспівай‑те хай (нехай) хай (нехай)
доспіва‑є доспіва‑ють
Українська мова. Комплексний довідник 191
Буква ь у дієсловах наказового способу
М’який знак у дієсловах наказового способу пишеться лише тоді, коли приголо-
сний у  вимові звучить м’яко: порадь, порадьмо, порадьте; викинь, викиньмо,
викиньте.
Після букв п, в, ч та р в  українській мові м’який знак не пишеться: насип,
насипмо, насипте; постав, поставмо, поставте; плач, плачмо, плачте; вір,
вірмо, вірте.
Часи дієслова
Дієсловам дійсного способу властиве граматичне значення часу, яке виражає
відношення дії або стану до моменту мовлення. Дія або стан може відбуватися
одночасно з моментом мовлення, до моменту мовлення або після моменту мовлен-
ня. У зв’язку з цим розрізняються три часи дієслів: теперішній, минулий і май‑
бутній.
Теперішній час
Теперішній час означає, що дія відбувається в момент мовлення. Лечу, лечу,
а  вітер віє, передо мною сніг біліє (Т.  Шевченко). Люди, як квіти, розкрива‑
192 Українська мова. Комплексний довідник
ються не відразу і  кожний по-своєму (Ю.  Збанацький). Ми працю любимо, що
в творчість перейшла… (М. Рильський).
Форми теперішнього часу утворюються тільки від дієслів недоконаного виду
шляхом додавання особових закінчень. У формах теперішнього часу виражається
значення 1‑ї, 2‑ї і 3‑ї особи в однині та множині.
Дієслова I і II дієвідмін
1. До другої дієвідміни належать дієслова:
а) на ‑ити, ‑іти; -їти (після голосних); ‑ати (після ж, ч, ш, щ), у яких суфікси
‑и‑, ‑і‑, ‑ї‑, ‑а‑ зникають у 1‑й особі однини теперішнього часу: носити (ношу),
летіти (лечу), доїти (дою), лежати (лежу), бачити (бачу);
б) на ‑отіти: булькотіти (булькотять), цокотіти (цокотять), муркотіти (мур‑
котять);
в) бігти, боятися, стояти, спати (винятки).
2. До першої дієвідміни належать
а) усі інші дієслова: жити, чути, червоніти, вставати, сіяти, полоти, везти,
булькотати (булькочуть), цокотати (цокочуть), муркотати (муркочуть);
б) дієслова-винятки: хотіти (хочуть), гудіти (гудуть), ревіти (ревуть), іржати
(іржуть), сопіти (сопуть).
Українська мова. Комплексний довідник 193
Зверніть увагу!
Особливу групу становлять атематичні дієслова дати, їсти і всі префіксальні,
похідні від них (подати, доїсти й т. ін.), бути, а також префіксальні дієслова
на -повісти (доповісти, відповісти тощо), які не належать до жодної з дієвідмін
і мають свою особливу систему закінчень. Вони дієвідмі­нюються за таким зраз-
ком: дам, даси, дасть, дамо, дасте, дадуть; їм, їси, їсть, їмо, їсте, їдять;
відповім, відповіси, від­по­вість, відповімо, відповісте, відповідять (дадуть
відповідь). Дієслово бути в  теперішньому часі в  усіх особах має форму є,
а в майбутньому часі набуває закінчень дієслів І дієвідміни: буду, будеш, буде,
будемо, будете, будуть.
Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін
У дієсловах I дієвідміни в  закінченнях 2‑ї і  3‑ї особи однини та 1‑ї і  2‑ї особи
множини в  теперішньому та майбутньому часах пишеться е або є: (ви)полеш,
(ви)поле, (ви)полемо, (ви)полете; (з)будуєш, (з)будує, (з)будуємо, (з)будуєте.
У дієсловах II дієвідміни в  закінченнях 2‑ї  і  3‑ї  особи однини та 1‑ї і  2‑ї особи
множини в  теперішньому та майбутньому часах пишеться и  або ї: (по)радишся,
(по)радиться, (по)ради­мося, (по)радитесь; (при)клеїш, (при)клеїть, (при)клеїмо,
(при)клеїте.
194 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 195
Дієвідмінювання дієслів теперішнього часу і простої форми майбутнього часу У дієсловах на ‑шся вимовляється звук [сé:] і м’який знак не пишеться: вернеш‑
ся [сé:а], задивишся [сé:а].
Діє­ Осо­ Однина Множина
відміна ба Майбутній час
I 1 (на)пиш‑у пол‑ю працю‑ю (на)пиш‑емо пол‑емо працю‑ємо
Майбутній час означає дію, що відбудеться або відбувати­меться після моменту
2 (на)пиш‑еш пол‑еш працю‑єш (на)пиш‑ете пол‑ете працю‑єте мовлення. На ста возах весна приїде, мов луки, вигнуться смички (Б.-І. Анто-
3 (на)пиш‑е пол‑е працю‑є (на)пиш‑уть пол‑ють працю‑ють нич). Десятками ватер на схилі узбіч привітаємо ніч (Б.-І. Антонич). З при‑
II 1 (по)бач‑у сто‑ю по‑ю (по)бач‑имо сто‑їмо пої‑мо бережного пісочку з посвистом зриватимуться кулички, а в затоці вас зустрі‑
2 (по)бач‑иш сто‑їш по‑їш (по)бач‑ите сто‑їте по‑їте чатиме сіра чапля (Остап Вишня). Будуть сніжнії зорі таночки вести з буйним
3 (по)бач‑ить сто‑їть по‑їть (по)бач‑ать сто‑ять по‑ять вітром, мов коло дівоче (Леся Українка).
Форми майбутнього часу бувають доконаного і  недоконаного виду: зроблю, ро‑
Зверніть увагу! битиму; виросту, ростиму. Майбутній час має форми: просту доконаного виду,
складну недоконаного і складену недоконаного виду.
Дієслова в теперішньому часі і в простому майбутньому змінюються однаково:
Проста форма майбутнього часу утворюється від дієслів доконаного виду дода-
пишу – напишу, полеш – виполеш, бачить – побачить.
ванням особових закінчень теперішнього часу: скажу, скажеш, скаже, скажемо,
скажете, скажуть.
Правопис ‑ться, ‑шся в кінці дієслів
Складна форма майбутнього часу утворюється від дієслів недоконаного виду
У дієсловах на ‑ться вимовляється звук [цé:] і завжди пишеться м’який знак: в  інфінітиві за допомогою суфікса ‑м‑ та особових закін­чень (підніматиму, під‑
вернеться [цé:а], дивляться [цé:а]. німатимеш, підніма­тимемо, підніматимете, підніматимуть).
196 Українська мова. Комплексний довідник
Складена форма майбутнього часу утворюється поєднанням інфінітива та діє­
слова бути в особових формах (буду піднімати, будеш піднімати, буде піднімати,
будемо піднімати, будете піднімати, будуть піднімати).
Дієслова майбутнього часу змінюються за числами й особами.
Дієвідмінювання дієслів складної і складеної форм майбутнього часу
Майбутній час
Особа Складна форма Складена форма
Однина Множина Однина Множина
1 писати‑м‑у писати‑м‑емо буд‑у писати буд‑емо писати
2 писати‑м‑еш писати‑м‑ете буд‑еш писати буд‑ете писати
3 писати‑м‑е писати‑м‑уть буд‑е писати буд‑уть писати
Минулий час
Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбулася до моменту мовлення.
На міднім небі вечір почорнів. Малі, без голосу у ніч летіли птиці. Згори гора
Українська мова. Комплексний довідник 197
дивилась у  черлінь, і хилитався човен до човниці (М.  Вінграновський). Сонце
за день находилось, стомилось (А. Камінчук).
Дієслова минулого часу змінюються за числами і в однині за родами.
Рід Однина Множина
чоловічий віз пофарбував
жіночий везл‑а пофарбувал‑а везл‑и пофарбувал‑и
середній везл‑о пофарбувал‑о
Форми минулого часу творяться від основи інфінітива діє­слів недоконаного і до-
конаного виду за допомогою суфік­сів ‑в (у чоловічому роді), ‑л‑ (у жіночому і се-
редньому роді) та закінчень, що виражають значення роду і числа (ходив\, ходи‑
ла, ходило, ходили).
В окремих односкладових дієсловах з основою на приголосний у формі чолові-
чого роду маємо нульовий суфікс і  нульове закінчення: нести  – нісqш\, лізти  –
лізqш\, везти – візqш\. При тво­ренні форми минулого часу може зникати ненаго­
лошений суфікс ‑ну‑: сох­нути – сохнув і сох, мокнути – мокнув і мок.
198 Українська мова. Комплексний довідник
Безособові дієслова
ÂÂ Безособовими називаються дієслова, що позначають дію або стан безвід‑
носно до діяча (особи чи предмета): дощить, щастить, сутеніє, хочеться.
Безособові дієслова означають природні та стихійні явища (мрячить, розвидня‑
ється, світає, замело, вигоріло, залило, засипало), фізичний і  психічний стан
людини (морозить, нудить, лихо­манить, трясе, гнітить, кортить, (не) спиться,
(не) лежиться, (не) віриться), уявлення про долю людини ((не)  щастить, (не)
таланить, (не) везе, (не) судилося), буття, існування (минулося, не стало) тощо.
Безособові дієслова не змінюються за особами, родами і числами. Вони мають фор-
му 3‑ї особи однини теперішнього і майбутнього часів (вечоріє, вечорітиме, буде вечо‑
ріти), середнього роду минулого часу й умовного способу (не стало, не стало б). Але
насправді значень особи, роду і числа безособові дієслова не виражають, бо дія, яку
вони позначають, відбувається незалежно від волі істоти. Тому безособове діє­слово
ніколи не поєднується з  підметом. Воно завжди виступає головним членом безосо-
бового речення. А  вже світає. Сумно, сумно, сумно благословляється на світ
(Л. Костенко). Ой не спиться, не лежиться, і сон мене не бере (Народна творчість).
Серед безособових дієслів є такі, що мають тільки безособове значення (смерка‑
ється, світає, розвидняється, щастить), і такі, що вживаються в особовому і без-
особовому значеннях (Сонце пече нестерпно і В грудях у нього пече).
За допомогою суфікса ‑ся від особових дієслів можуть утворюватися безособові:
мріє – мріється, вірить – віриться, сидить – (не) сидиться.
Українська мова. Комплексний довідник 199
Способи творення дієслів
В українській мові є значна група дієслів, які утворилися дуже давно і  зараз
сприймаються як непохідні. Ці дієслова позначають найважливіші для людини
процеси, дії, стани: рости, іти, бігти, летіти, лежати, стояти, ходити, вести,
нести, доїти, просити, висіти, слати тощо. Непохідні діє­слова служать базою
для творення похідних.
Дієслова можуть утворюватися від дієслівних основ (об’їхати, проситися, при‑
танцьовувати, запрошувати), іменникових (ночувати, обідати, солити, горюва‑
ти), прикметникових (синіти, молодіти, глибшати), окремих числівникових
(по­двоїти, по­троїти), а також рідко утворюються від прислів­ників, займен­ників,
вигуків (кудикати, викати, щокати, ойкати, охати, аґукати тощо).
Дієслова в  українській мові переважно утворюються трьома основними спосо-
бами: префіксальним, суфіксальним, префіксаль­но‑суфік­сальним.
Префіксальний спосіб творення
Префіксальний спосіб є основним у  творенні діє­слів від діє­слівних основ: пра‑
цювати – перепрацювати, боятися – забоятися, розгортати – порозгортати.
Найуживаніші префікси, що беруть участь у  творенні діє­слів, переважно при-
йменникового походження: в‑ (у‑, уві‑): всипати, улізти, увібрати; ви‑: вилити;
від‑ (віді‑): відпрацювати; до‑ (ді‑): догодити, дібрати; з‑ (зі‑, с‑): з’їздити, зігнути,
200 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 201
ски­піти; за‑: засадити; на‑: накрити; над‑ (наді‑): надкусити, надіслати; Від небагатьох числівникових основ дієслова творяться за допомогою суфіксів ‑і‑
о‑ (об‑, обі‑): охолонути, обпливти, обірвати; пере‑: перепитати; перед‑: передпла‑ (‑ї‑), ‑и‑ (двоє  – двоїти, троє – троїти, де­сятеро – десятерити), від прислівнико-
тити; під‑ (піді‑): підготувати, підігнати; по‑: поїсти; попо‑: попобігати; при‑: вих – за допомогою су­фіксів ‑ува‑, ‑ка‑ (задки – задкувати, куди – кудикати), від
примчати; про‑: прогриміти; роз‑: розбити та інші. займенникових основ  — суфікса ‑ка‑ (якати, тикати, щокати) та від вигукових
Дієслівні префікси багатозначні, тому за їх участю утворюються слова з різними основ за допомогою суфіксів ‑ка‑ і  рідше ‑а‑ (нукати, егейкати, гримати, ахати).
значеннями і значеннєвими відтінками. Наприклад, префікс пере- вказує на рух
через щось (перескочити, переїхати), на повторювану дію (перечитати, перебу‑ Префіксально‑суфіксальний спосіб творення
дувати), на надмірність дії (перегріти, переїсти), на вичерп­ність дії, яка охоплює Префіксально‑суфіксальний спосіб активно використо­ву­ється для творення діє­
багато предметів (перевозúти, пере­­тя­гати), на протяжність дії в часі (перезиму‑ слів від прикметникових та іменни­кових основ, рідше  — від числівникових, за-
вати, перевікувати), інтенсивність дії (перебороти, пересилити) тощо. йменникових, дієслівних.
При цьому вживаються такі префікси і суфікси:
Суфіксальний спосіб творення Префікс Суфікс Мотивуюче слово Похідне слово
Суфіксальним способом творяться дієслова переважно від основ іменників і при- у‑ ‑и‑ точний уточнити
кметників, рідше — від числівників, за­йменників і вигуків. з‑ (с‑) ‑ ‑
|| вільний звільнити
Від основ іменників дієслова активно творяться за допомогою суфіксів ‑и‑, ‑і‑, за‑ ‑ ‑
|| людний залюднити
‑а‑ (‑я‑), ‑ува‑. На­приклад: щастя  – щастити, смола  – смолити, сіль  – солити, о‑ ‑ ‑
|| домашній одомашнити
весна  – весніти, сапа – сапати, обід  – обідати, торжество  – торжествувати, об‑ ‑ ‑
|| новий обновити
пере‑ ‑ ‑
|| вищий перевищити
зима – зимувати, план – планувати. роз‑ ‑ ‑
|| ясний роз’яснити
Від прикметникових основ дієслова творяться переважно за допомогою суфіксів по‑ ‑ ‑
|| четверо почетверити
‑и‑, ‑і‑, ‑ну‑, ‑ува‑: білий – білити, білий – біліти, твердий – тверднути, сліпий – обез‑ ‑і‑ кров обезкровіти
сліпнути, мудрий – мудрувати, гордий – гордувати. об‑ ‑ува‑ народ обнародувати
202 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 203
за‑ -і-(‑ї‑) свій засвоїти Йду  – дієслово, початкова форма  — йти, недоконаний вид, неперехідне, дійсний
ви‑ ‑ува‑ співати виспівувати спосіб, теперішній час, однина, 1 особа, I дієвідміна, у реченні — простий присудок.
при‑ ‑ ‑
|| танцювати пританцьовувати

Розбір дієслова як частини мови Дієприкметник як особлива форма дієслова

Послідовність розбору Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
1. Назва частини мови.
2. Початкова форма (інфінітив). ÂÂ Дієприкметником називається особлива відмінювана форма дієслова, що
3. Вид. виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який?
4. Перехідне чи неперехідне. яка? яке? які?
5. Спосіб.
6. Час. Наприклад: Солодко пахло утоптаним у землю набубня­вілим житом (Гри-
7. Число, особа (або рід). гір Тютюнник). Стояли люди злякані, притихлі (Л. Костенко).
8. Дієвідміна. Дієприкметник поєднує ознаки дієслова і прикметника, тому й називається діє­
9. Синтаксична роль. прикметником. Із дієслівних ознак дієпри­кметникові властиві граматичні зна-
Схилив я голову і йду поволі дрімучим лісом в самоті (О. Олесь). чення виду — доконаного або недоконаного (зів’ялий, в’янучий), часу — теперіш-
нього або минулого (пануючий, підписаний).
Зразок розбору Подібно до інших дієслівних форм дієприкметник може мати залежні іменники
Схилив  – дієслово, початкова форма  — схилити, доконаний вид, перехідне, або займенники в непрямих відмінках (напоє­ний (чим?) пахощами, звернений (до
дійсний спосіб, минулий час, однина, чоловічий рід, II дієвідміна, у  реченні  — кого?) до нього), а  також може означатися прислівниками (трохи похилий, по­
простий при­судок. стійно стривожений, дуже втомлений).
204 Українська мова. Комплексний довідник
За ознакою активної чи пасивної дії дієприкметники по­діляються на активні
(сяючий, танучий) і пасивні (прибраний, збудований).
До прикметникових особливостей дієприкметників належать: вираження озна-
ки предмета (але за дією), відмінювання за родами (в однині), числами й відмін-
ками та узгодження з означуваним іменником у роді, числі, відмінку: намальова‑
на картина, намальованій картині, намальованими картинами; посивілий дід,
посивілого діда, посивілим дідам.
У реченні дієприкметники найчастіше виступають у ролі узгодженого означен-
ня, рідше — іменною частиною складеного присудка. Знову ті самі £зорані клапті
землі та старі городи з ¦почорніли¡ ми крихітними го­лівками ¤забутої капусти та
сухим бадиллям (В.  Вин­ниченко). Посмітюха і  хлопці Ùбули тим Úздиво­вані
(В. Винниченко). Грядка граблями Úрозрихлена, Õрозпуше­на, боками грабель цупко
Úущільнена для чепурності й межі, ще і  яружкою Õобведена по всіх чотирьох сто‑
ронах (І. Чендей).
Якщо дієприкметник уживається в реченні в значенні іменника, він може бути
Í оловуючий закалатав у дзвоник, зроблений із шматка тон‑
підметом або додатком. Г
кої стальної труби (П.  Загребельний). КÎ оло зомлілої зібрався натовп (О.  Гончар).
Відмінювання дієприкметників
Дієприкметники відмінюються за родами (в однині), числами і відмінками. Вони
мають такі ж закінчення, як і прикметники твердої групи.
Українська мова. Комплексний довідник 205
Відмінкові закінчення дієприкметників
Однина
Множина
Чоловічий рід Середній рід Жіночий рід
Н. оновлен‑ий оновлен‑е оновлен‑а оновлен‑і
Р. оновлен‑ого оновлен‑ої оновлен‑их
Д. оновлен‑ому оновлен‑ій оновлен‑им
Зн. = Н. або Р. оновлен‑у = Н. або Р.
Ор. оновлен‑им оновлен‑ою оновлен‑ими
М. … оновлен‑ому (‑ім) … оновлен‑ій … оновлен‑их
Зверніть увагу!
У відмінкових закінченнях дієприкметників чоловічого і середнього роду од-
нини та в  множині вимовляється [и] і  пишеться и: уквітчаний, уквітчаним,
уквітчаних. Буква і пишеться в одній із форм місцевого відмінка дієпри­
кметників чоловічого роду, в давальному і місцевому відмін­ках жіночого роду
та в називному відмінку множини: (на) уквітчанім, уквітчаній, (на) уквітча‑
ній, уквітчані.
206 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 207
Дієприкметниковий зворот ÂÂ Пасивні дієприкметники виражають ознаку, зумовлену дією іншої особи
Відокремлення комами дієприкметникових зворотів чи предмета (спійманий м’яч – м’яча спій­мав воротар, виконана вправа –
вправу виконали учні).
ÂÂ Дієприкметниковий зворот  — це дієпри­кметник із залежними від нього
словами. Творення активних і пасивних дієприкметників
Дієприкметникові звороти, які стоять після означуваного слова, відокремлюються
комами. Навіть діти, занепокоєні батьківською тривогою, довго не засинали (А. Го- Творення
ловко). Але: Навіть занепокоєні батьківською тривогою діти довго не засинали. за допо­могою Приклади
Дієприкметникові звороти, що стоять перед означуваним словом, відокремлю- від якої основи від яких дієслів Час
яких суфіксів
ються лише тоді, коли вони мають додаткове обставинне значення, наприклад співають – співаючий
причинове. Захоплений своєю тяганиною з конем, Сивоок не зауважував безлічі ‑уч‑ (‑юч‑) теперішнього неперехідних тепе- керують – керуючий
подій і речей, які його оточували (П. Загребельний). ‑ач‑ (‑яч‑) часу і рідко перехідних рішній просять – просячий
лежать – лежачий
Активні та пасивні дієприкметники почервоніти –
неозначеної неперехідних мину- почервонілий
Дієприкметники виражають ознаку за дією, яку здій­снює сам діяч (особа чи ‑л‑
форми доконаного виду лий пожовкнути –
предмет), або ознаку предмета, що зазнає на собі дії іншого предмета. У  зв’язку пожовклий
з цим дієприкметники поді­ляються на активні і пасивні. ‑н‑ перехідних доко­ здолати – здоланий
неозначеної мину-
ÂÂ Активні дієприкметники виражають ознаку діючого предмета (згасаюче ‑ен‑
‑т‑
форми
наного і недокона-
ного виду
лий
солити – солений
розрити – розритий
світло – світло згасає, в’януча трава – трава в’яне).
208 Українська мова. Комплексний довідник
Зверніть увагу!
Усі дієприкметники зберігають вид того діє­слова, від якого утворюються:
бити – битий (недоконаний вид); розбити  – розбитий (доконаний вид).
Активні дієприкметники виступають у  двох часових формах: у  формі теперіш-
нього часу (оновлюючий, працюючий, правлячий) і минулого (згорілий, розталий).
Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основ неперехідних
(або перехідних у значенні неперехідних) дієслів теперішнього часу недоконаного
виду за допомогою суфіксів ‑уч‑ для I  дієвідміни та ‑ач‑  — для II діє­відміни:
квіт­нуть + уч=ий = квітнучий, засиха[й-у]ть + уч=ий  = засихаючий; дриж-ать
+ ач=ий =  дрижачий, го[й-а]ть + ач=ий  = гоячий.
Активні дієприкметники теперішнього часу в сучасній укра­їнській мові вживають-
ся обмежено й заміняються, як правило, складнопідрядними реченнями. Наприклад,
говоримо: «При­йшов товариш, що мешкає поруч», а не «При­йшов мешкаючий поруч
товариш»; «учень, що ставить питання», а не «ставлячий питання учень».
Зовсім не утворюються дієприкметники від діє­слів на ‑ся. Наприклад, російські
дієприкметники борющийся, изменяющийся українською мовою перекладаються:
той, що бореться; той (те), що змінюється.
Активні дієприкметники минулого часу творяться від основи інфінітива непере-
хідних діє­слів доконаного виду за допомогою суфікса ‑л‑: задубіти  – задубілий,
прогнити – прогнилий, позеленіти – позеленілий.
Українська мова. Комплексний довідник 209
При творенні дієприкметників минулого часу від основ діє­слів із суфіксом ‑ну‑
цей суфікс випадає: зів’янути  – зів’ялий, засохнути  – засохлий, змерзнути  –
змерзлий, достигнути – достиглий.
У сучасній українській мові активні дієпри­кметники мину­ло­­го часу поширені
мало і зовсім не утворюються за допомогою суфіксів ‑вш‑ і ‑ш‑. Замість ненорма-
тивних форм допомігший, перемігший, сказавший, побачивший уживаються опи-
сові форми: той, хто сказав; який побачив; що допоміг; який переміг.
Пасивні дієприкметники виражаються формами минулого часу доконаного і не-
доконаного виду (знижений – знижуваний, зображений – зображуваний).
Пасивні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива
тільки перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів
‑н‑, ‑ен‑ (‑єн‑), ‑т‑.
За допомогою суфікса ‑н‑ дієприкметники утворюються від основ неозначеної фор-
ми дієслів на ‑а‑ (‑я‑): обрати – обраний, сказати – сказаний, плутати – плутаний.
За допомогою суфікса ‑ен‑ (‑єн‑) дієприкметники утворюються від інфінітивних
дієслівних основ, що закінчуються буквами на позначення приголос­них та від
основ із суфіксами ‑и‑, ‑і‑ (‑ї‑): віднести  – відне­сений, зупинити  – зупинений,
загоїти – загоєний.
При утворенні дієприкметників за участю суфікса ‑ен‑ відбуваються чергування
кінцевих приголосних інфінітива, а саме:
а) [д] – [дж]: попередити – попереджений, нагородити – нагоро­джений;
б) [г], [з] – [ж]: запрягти – запряжений, знизити – знижений;
210 Українська мова. Комплексний довідник
в) [с] – [ш]: оголосити – оголошений, запросити – запрошений;
г) [зд] – [ждж]: об’їздити – об’їжджений;
ґ) [к], [т] – [ч]: спекти – спечений, сплатити – сплачений;
д) [ст] – [щ]: виростити – вирощений, зачистити – зачищений.
Якщо дієслівна основа закінчується на губний приголос­ний [б], [п], [в], [м], [ф],
то після нього при утворенні дієприкмет­ників з’являється [л]: при­чепити – при‑
чеплений, заломити – заломлений, поставити – поставлений.
За участю суфікса ‑т‑ дієприкметники утворюються від односкладових дієслів-
них основ на ‑и‑ (‑і‑), ‑а‑ (‑я‑), ‑у‑, ‑ер‑: лити  – литий, нагріти  – нагрітий,
жати – жатий, роздути – роздутий, терти – тертий.
Від окремих дієслів із суфіксом ‑ну‑, а також із повноголосним звукосполучен-
ням ‑оло‑ в  корені можуть утворюватися паралельні форми дієпри­кметників за
допомогою суфіксів ‑ен‑ і ‑т‑: загорнути  – загорнутий і згорнений, одягнути  –
одягнутий й одягнений, посунути – посунутий і посунений, вернути – вернутий
і вернений, колоти – колотий і колений, пороти – поротий і порений.
Пасивні дієприкметники із суфіксом ‑м‑ в сучасній українській мові не вжива-
ються. Колишні дієприкметники зримий, терпимий, видимий зараз повністю
перешли у при­кметники.
Українська мова. Комплексний довідник 211
Правопис суфіксів дієприкметників
Від дієслів з основою на ‑и‑ пасивні дієприкметники утворюються за допомогою
суфікса ‑ен‑: збентежити – збентежений, ударити – ударений.
Н у дієприкметниках та нн у прикметниках
В українській мові слід відрізняти правопис дієприкмет­никових форм із суфік-
сами -ен-, -а/н- і схожих на них прикметників із суфіксами -éнн-, -á/нн-.
1. У дієприкметникових суфіксах -н-, -ен- завжди пишеться одна літера н: зробле‑
ний, визнаний, розсіяний, невпíзнаний, нездóланий, незлíчений, незрíвняний,
неоцíнений, неподóланий, непримúрений, нескáзаний, нескíнчений.
2. Дві літери нн пишемо в наголошених суфіксах -енн-, -а/нн- прикметників, які
вказують на можливість чи неможливість дії або виражають найвищу міру
вияву ознаки: невблагáнний, не­впі­з­нáнний, незбагнéнний, нездолáнний,
незлічéнний, незрівн я́нний, неоцінéнний, неподолáнний, непримирéнний,
несказáнний, нескінчéнний, здоровéнний, страшéнний.
Не з дієприкметниками
1. Не є префіксом і  пишеться разом, якщо дієприкметник виступає в ролі озна-
чення і  не має залежних слів. Плаче жінка з  діточками в  нетопленій хаті
(Т. Шевченко).
212 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 213
2. Не є часткою і пишеться окремо, якщо дієпри­кметник: Розбір дієприкметника як особливої форми дієслова
а) виступає в ролі присудка. Хата не метена (Народна творчість);
б) має залежне слово: ніким не метена хата; Послідовність розбору
в) має протиставлення: не заплетене, а розпущене волосся.
1. Слово.
2. Назва частини мови, її форма.
Безособові дієслівні форми на ‑но, ‑то 3. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду, жіночого роду,
середнього роду).
У сучасній українській мові від усіх пасивних дієпри­кмет­ників минулого часу 4. Активний чи пасивний.
із суфіксами ‑н‑, ‑т‑ утворюються незмін­ні дієслівні форми на ‑но, ‑то, напри- 5. Вид.
клад: засіяний – засіяно, покладений – покладено, з’ясований – з’ясовано, здобу‑ 6. Час.
тий – здобуто, политий – полито, розкритий – розкрито. 7. Число.
Ці форми виражають дію неназваного чи невідомого виконавця, тобто дію, не 8. Рід (в однині).
пов’язану безпосередньо з діячем, і виступають у ролі головного члена (присудка) 9. Відмінок.
в  односкладному без­особовому реченні. Багато нив Õ засипано й  Ú заглушено 10. Синтаксична роль.
(В.  Мезенцев). Скільки тут праці мамою Úпокладено за життя, скільки поту Тиша оповила землю, укриту снігом (А. Вол­кова).
Çвилито, скільки світлої надії і  віри в  розпушений ґрунт Õвтулено! (І.  Чендей).
За походженням безособові форми на ‑но, ‑то є колишніми короткими дієпри­ Зразок розбору
кметниками пасивного стану минулого часу середнього роду однини, що мали Укриту  – особлива відмінювана форма дієслова  — діє­прикметник, початкова
закінчення ‑о, яке в безособових формах перетворилося на суфікс. форма — укрита, укритий, укрите; пасивний, доконаного виду, однина, жіночий
214 Українська мова. Комплексний довідник
рід, знахідний відмінок; є частиною відокремленого означення, вираженого
дієпри­кметниковим зворотом.
Дієприслівник як особлива форма дієслова
Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
ÂÂ Дієприслівником називається особлива незмінювана форма дієслова, що,
вказуючи на додаткову дію, пояснює в реченні основне діє­слово.
Наприклад: Плавці мчали до берега, захлинаючись водою, пробиваючись
крізь кригу (Ю. Яновський).
У цьому реченні основна дія виражена особовою формою дієслова мчали, а до-
даткові дії — незмінними формами захлинаючись і пробиваючись. Дієпри­слівники
захлинаючись і  пробиваючись пояснюють дієслово, що означає основну дію,  —
мчали (як мчали? захлинаючись водою, пробиваючись крізь кригу).
Дієприслівник поєднує ознаки дієслова і прислівника, тому й називається діє-
прислівником.
Подібно до інших дієслівних форм дієприслівник зберігає значення виду і пере-
хідності/неперехідності того діє­слова, від якого утворюється. Наприклад: іти  –
ідучи (недоконаного виду, неперехідний); прочитати – прочитавши (доконаного
виду, перехідний).
Українська мова. Комплексний довідник 215
До дієслівної ознаки дієприслівника належить здатність керувати залежними
іменниками і  займенниками (зустрічати поїзд  – зустрічаючи поїзд, побачити
її  – побачивши її) та означатися прислівниками (повільно йти – йдучи повільно,
дуже втомитися – дуже втомившись).
До прислівникових ознак дієприслівника належать незмінюваність і синтаксич-
на роль обставини. Наприклад: Собака теж зробився невеселий і, ‡покрутившись,
знехотя потюпав геть (О. Дов­женко).
Дієприслівник разом із залежними словами утворює дієпри­слівниковий зворот, який
у реченні також виступає обставиною. ‹Натрудившися у квітні, ‰перецвівши у маю,
йдуть дерева передлітні в  повінь лагідну свою (М.  Рильський). Отак сплелись
життя і  пісня, „перелива­‡ючись в  одне (Б.-І. Антонич). ‚Не ‡знаючи броду, не лізь
у воду (Народна творчість). Вони стали на поріг, шŒ укаючи очима дівчину (М. Стель-
мах). ‡Не розбивши …крашанки, не спечеш яєчні (Народна творчість).
Дієприслівниковий зворот
Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові
ÂÂ Дієприслівниковий зворот  — це дієприслівник із залежними від нього
словами.
Дієприслівниковий зворот відокремлюється в  реченні комами незалежно від
місця. Набігавшись за день та нахвилювавшись, Кузька лягає біля багаття,
216 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 217
кладе голову на передні лапи й  не кліпаючи дивиться на вогонь (Григір Тютюн- Творення дієприслівників доконаного і недоконаного виду
ник). Сонце, показавшись зранку, посунуло знову за хмари (Панас Мирний). Теля
стояло, розставивши стрункі ноги, й  помукувало, повернувшись до річки Від якої основи За допомогоюяких
(В. Шевчук). Вид Приклади
творяться суфіксів
Одиничний дієприслівник відокремлюється, якщо він означає додаткову дію, ‑учи несуть – несучи
час, причину, умову, а  не спосіб дії. Дівчина, стрепенувшись, підвела голову від основи дієслова (від I дієвідміни) мріють – мріючи
Недоконаний
теперішнього часу ‑ачи лежать – лежачи
(О. Гончар). Христя, розпро­щавшись, похилила луками додому (Панас Мирний).
(від II дієвідміни) мружать – мружачи
Пахне м’ята, хліба, радіючи, цвітуть (М. Рильський). Але: На декотрих возах
від основи інфініти- ‑вши збити – збивши
сиділи або обпершись лежали їх жінки, дочки… (Панас Мирний) (спосіб дії). Доконаний
ва доконаного виду ‑ши добігти – добігши
Не відокремлюються дієприслівникові звороти, які стали фра­зеологізмами. Тре‑
Дієприслівники творяться від дієслівної основи теперіш­нього часу та від основи
ба не сидіти склавши руки, а працювати.
інфінітива.
Дієприслівники недоконаного виду творяться від основ діє­слів теперішнього
Не з дієприслівниками часу за допомогою суфікса ‑учи, якщо дієслово I дієвідміни, і суфікса ‑ачи, якщо
дієслово належить до II дієвідміни: бер‑уть + ‑учи = беручи, слуха[й-у]ть + ‑учи
Не з дієприслівниками пишеться окремо, крім тих випадків, коли дієприслів- = слу­хаючи; суш‑ать + ‑ачи = сушачи, сто[й-а]ть + ‑ачи = стоячи.
ник без не не вживається або входить до складу префікса недо-: не укриваючись, Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допо-
могою суфіксів ‑ши або ‑вши. Якщо діє­слівна основа закінчується на голосний
не розбивши, не дослухавши до кінця, але  невгаваючи, нездужаючи, нехтуючи, звук, то вживається суфікс ‑вши, а якщо на приголосний — ‑ши: прибрати – при‑
ненавидячи, непокоячись, недооцінюючи, недописавши. бравши, допомогти – допомігши.
218 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 219
Іноді суфікси ‑ши, ‑вши можуть мати і  дієпри­слівники недоконаного виду на
зразок бігши, нісши, робивши.
Прислівник
У дієприслівниках, утворених від дієслів на ‑ся (‑сь), після ‑учи, ‑ачи, ‑вши, Загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
‑ши зберігається суфікс ‑сь: усміхаються  – усміхаючись, прокинутись  – проки‑
нувшись. ÂÂ Прислівником називається незмінна самостійна частина мови, що вира‑
жає сталу ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета.
Розбір дієприслівника як особливої форми дієслова Наприклад: а восени шумів‑шумів ліс по‑осін­ньому (А. Го­ловко). Знову серце
Послідовність розбору б’ється молодо і дзвінко (В. Сосюра). Восени й горобець багатий (Народна твор-
чість). От і  Середземне море  — тепле, дуже солоне (В.  Іваненко). Пане Вишне‑
1. Слово. вецький, а нум виведи танчик по‑німецьки! (Народна творчість). Дорога додому
2. Частина мови. пролягала через ліс.
3. Вид. Прислівники найчастіше називають ознаку дії і  стану, рід­ше — ознаку іншої
4. Від перехідного чи неперехідного дієслова утворений. ознаки і ще рідше — ознаку предмета, тому вони в реченні переважно пов’язуються
з  дієсловами (добре знати, пізно повернутися, дивитися вниз), рідше  — з  при­
5. Синтаксична роль. кметниками (надзвичайно приємний, дуже гіркий, трохи дивний), іншими при-
Сон, улетівши до хати, бере Харитю під своє крило (М. Коцюбинський). слівниками (дуже дешево, занадто довго, далеко попереду) та імен­никами (за‑
вдання додому, рух прямо, плов по‑узбецьки).
Зразок розбору До морфологічних ознак прислівників на­лежать:
Улетівши – особлива незмінювана форма діє­слова — діє­прислівник; доко­наного 1) незмінність;
виду, утворений від неперехідного дієслова улетіти; виступає в реченні частиною 2) типові тільки для прислівників суфікси ‑о, ‑е, ‑ому, ‑и, ‑і (тихо, добре,
відокремленої обста­вини, вираженої дієприслівниковим зворотом. по‑нашому, по‑людськи, верхи, пішки, сьогодні, увечері);
220 Українська мова. Комплексний довідник
3) лексична і  словотвірна співвіднесеність з  усіма відміню­ваними частинами
мови. Наприклад, прислівники тихо, весело, подовгу співвідносяться з  при-
кметниками; удень, восени, угорі  — з  іменниками; по‑моєму, по‑своєму  — із
займенниками; нехотя, перегодя — із дієсловами; уперше, натроє, уп’я­тьох —
із числівниками.
У реченні прислівники найчастіше виступають у ролі різних обставин. Залежно
від значення прислівники бувають обставинами:
а) способу дії. Собаки заскавуліли і кинулися „врозтіч (І. Багря­ний). Святиня —
це те, що людей об’єднує, збирає „докупи (П. Загребельний). ƒРівно, ƒтихо шумі‑
ло нав­круги (О. Гончар);
б) міри і ступеня. У повітрі стало …нестерпно душно, задихалися і люди, й тва‑
рини (В.  Мезенцев). Чи думка Задьори видалася йому [Васькові] такою до‑
тепною, чи вже знесилився ƒвкрай, але рука з  палицею йому опустилася
(В. Вин­ниченко);
в) місця. …Знадвору почувся гамір (В. Вінграновський). Тисячі сіл вогнями благань
і скорботи піднялися ƒвгору і вугіллям та попелом упали ƒдодолу (М. Стельмах).
ƒУдома, у родині, Іван часто був свідком неспокою і горя (М. Коцюбин­ський);
г) часу. Воно на те й  заходилось …спочатку (Л.  Костенко). Та „завтра вже буде
Стрітення (І.  Драч). Що ƒвлітку родиться, то „взимку згодиться (Народна
„ ідтоді й вирощують у нас рибу на рисовому полі (В. Іваненко);
творчість). В
ґ) причини. Вірьовка була трохи покоротка, він [Григорій] її так потяг с… пересердя,
що вона перервалась посередині (І. Ба­гр … просоння не добереш, чи то лю‑
­ я­ний). С
дина, чи вітерець, чи місяць золотою пучкою стукає в шибки (М. Стельмах);
Українська мова. Комплексний довідник 221
д) мети. „Навіщо тут вночі блукаєш ти, дитино нерозумна? (І. Кочерга). Йому
здавалось, що дере­ва …навмисно заступають дорогу (О. Донченко).
Зрідка прислівники можуть пов’язуватися з  іменниками і виражати ознаку
предмета. Тоді вони виступають у ролі неузгодженого означення. Карлос вибрав
шлях ¤направо, Гвідо ви­брав шлях £наліво, а  Бертольд подався просто (Леся
Ук­ра­їнка).
Такі прислівники, як треба, потрібно, шкода, можна, необхідно, жаль, пора,
соромно, прикро, слід тощо, виконують роль присудків у  безособових реченнях
і становлять окрему групу присудкових прислівників. ÙСором сліз, що ллються від
безсилля (Леся Українка).
Ступені порівняння прислівників
Прислівники способу дії та міри і  ступеня на ‑о, ‑е, похідні від основ якісних
прикметників, можуть утворювати форми вищого і найвищого ступенів порівнян-
ня. Наприклад: глибоко – глибше – найглибше, пізно – пізніше – найпізніше.
Форми ступенів порівняння прислівників утворюються так само, як прикмет-
ників. Розрізняють просту і складену форми вищого і найвищого ступенів порів-
няння при­слів­ників.
Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється:
222 Українська мова. Комплексний довідник
а) за допомогою суфіксів ‑ше, ‑іше, що додаються замість суфіксів ‑о, ‑е (тихо –
тихше, тихіше, рішуче – рішучіше); суфікси ‑к‑, ‑ок‑ при утворенні вищого
ступеня випадають (широко – ширше, швидко – швидше, солодко – солодше);
б) від різних коренів: погано – гірше, гарно – краще, мало – менше.
При утворенні вищого ступеня порівняння прислівників за допомогою суфікса
‑ш- відбуваються ті самі зміни приголосних, що й  при утворенні прикметників
вищого ступеня: кінцевий [с] кореня змінюється на [шч] (буква щ): високо – вище;
кінцеві [г], [ж], [з] кореня і  суфікс ‑ш‑ змінюються на [жч]: дорого  – дорожче,
дуже – дужче, низько – нижче.
Значення вищого ступеня може підсилюватися словами багато, далеко, трохи,
куди, ще: багато краще, далеко краще, трохи краще, куди краще, ще краще.
Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється додаванням до зви-
чайної форми при­к­метника слів більш, менш (більш тонко, менш зручно).
Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється від прислівників
вищого ступеня за допомогою префікса най‑: наймиліше, найшвидше, найчас‑
тіше. Для підсилення значення найвищого ступеня вживаються префікси що‑,
як‑, (щояк‑): щонайкраще, якнайглибше, щоякнайменше.
Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється поєднанням про-
стої форми прислівника зі словами най­більш, найменш: найбільш часто, най‑
менш глибоко.
Українській мові властиві прості форми ступенів порівняння прислівників, скла-
дені форми зустрічаються рідше, переважно в науковому та діловому стилях.
Українська мова. Комплексний довідник 223
Способи творення прислівників
Прислівники різноманітні за походженням і будовою. Це пояснюється тим, що
прислівники сформувалися і формуються на основі інших частин мови. Найбільша
кількість прислівників утворилася від прикметників (тихо, близько, гаряче, добре)
та іменників (удень, узимку, вбік), значно менше прислівників числівникового
(утрьох, надвоє, заодно), займенникового (по‑нашому, по‑своєму) та дієслівного
походження (нехотя, перегодя). Утворюються прислівники також і  від прислів-
ників (де-не-де, відколи, ніяк).
Прислівники творяться різними способами: префіксальним: вчора – позавчора,
тепер  – відтепер; суфіксальним: глибокий  – глибоко, чому  – чомусь;
префіксально‑суфіксальним: по‑господарськи, по‑новому; складанням слів, одна-
кових, близьких чи протилежних за змістом: високо‑високо, любо‑дорого,
більш‑менш; злиттям основ слів: обіруч, праворуч, самохіть; шляхом переходу
словоформ змінюваних слів у прислівники: бігóм, знизу, додому.
Одна і дві букви н у прислівниках
У прислівниках пишеться стільки н, скільки їх було в при­кметниках та дієпри­
кметниках, від яких вони утворені: рясний – рясно, пташиний – по‑пташиному,
ранній – зрання, сонний – спросоння, страшенний – страшенно, нескін­ченний –
не­скін­ченно, нежданий – неждано, обмежений – обмежено.
Дві букви н пишуться також у  прислівниках попідвіконню, попідтинню,
навмання.
224 Українська мова. Комплексний довідник
Не і ні з прислівниками
1. Не виступає в ролі префікса і пишеться разом:
а) якщо прислівник без не не вживається: невдовзі, неминуче, невпинно;
б) якщо прислівник з не утворює нове поняття з протилежним значенням і його
можна замінити словом, близьким за змістом: неголос­но (= тихо), негуманно
(= жорстоко), нелегко (= важко), але не вперше, не спросоння (не утворюється
нове поняття).
2. Не виступає в ролі частки і пишеться окремо:
а) якщо до прислівника є протиставлення або в  реченні щось заперечується:
не байдуже, а зацікавлено; не дорого, а дешево; не бідно, а заможно. Мені не бо‑
ляче. Надворі вже не холодно;
б) якщо прислівники мають пояснювальні слова з ні або далеко, аж ніяк, зовсім:
ні для кого не ясно, далеко не просто, аж ніяк не дарма, зовсім не багато;
в) з присудковими прислівниками (не треба, не видно, не можна, не слід, не варто),
з підсилювальними прислівни­ками (не дуже, не зовсім, не цілком, не досить) та
з при­слівниками, що пишуться через дефіс (не по-нашому, не по-людськи).
3. Ні в прислівниках є префіксом і пишеться разом: ніде, нізвідки, ніколи, ніпо‑
чім, ніпочому, ніскільки; нітрохи, ніяк. Ні виступає часткою і пишеться окре‑
мо у складі стійких словосполучень: ні так ні сяк, ні туди ні сюди.
Букви и та і в кінці прислівників
И пишеться в  кінці прислівників після букв на позначення твердих приголо-
сних, а і — після букв на позначення м’яких або пом’якшених приголос­них: зсе‑
Українська мова. Комплексний довідник 225
редини, згори, посередині, вгорі, поночі. Завжди пишеться и в кінці прислівників
після г, к, х, а  також у кінці прислівників з префіксом по‑: навпереваги, верхи,
по‑змовницьки, по‑дитячи.
Дефіс у прислівниках
1. Через дефiс пишуться прислiвники, утворенi:
а) вiд прикметникiв i займенникiв за до­помогою префiк­са по‑ та суфiксiв ‑ому
(‑єму), ‑и: по‑святковому, по‑теперiшньо­му, по‑материнському i по‑материнськи,
по‑українському i по‑українськи, по‑моєму;
б) вiд порядкових числiвникiв за допомогою префiкса по‑ та суфікса -е (-є): по‑пер­
ше, по‑друге, по‑третє;
в) за допомогою префiксiв, якi походять вiд часток будь‑, казна‑, хтозна‑, i су­
фiк­сiв, що походять вiд часток ‑небудь, ‑то, ‑таки, ‑от: будь‑куди, казна‑коли,
хтозна‑скiльки, де‑не­будь, так‑то, як‑таки, якось‑от;
г) із двох прислiвникiв: вряди‑годи, сяк‑так, десь‑iнколи;
ґ) повторенням слова або основи, сполученням синонiмiв або антонiмiв:
швидко‑швидко, зроду‑вiку, тишком‑ниш­к ом, рано‑вранцi, бiльш‑менш,
часто‑густо, видимо‑невидимо (але одним одна, сама самотою  — поєд­нання
слів у формах називного й орудного відмінків).
2. Через два дефіси пишуться деякі прислівники: будь-що-будь, хоч-не-хоч, усього-
на-всього (і всього-на-всього), де-не-де, десь-не-десь, коли-не-коли, пліч-о-пліч, віч-
226 Українська мова. Комплексний довідник
на-віч, тет-а-тет, як-не-як (але: день у день, з дня на день, раз у раз, рік у рік,
від ранку до вечора, один в один, плече в плече, сам на сам).
3. Через дефіс пишуться прислівники по-латині, на-горá.
Написання прислівників разом і окремо
1. Разом пишуться прислiвники, утворенi поєднанням:
а) прийменника з прислiвником: вiдтодi, дотепер, занадто, назавжди, оскiльки,
удвiчi;
б) прийменника з  коротким прикметником: вручну, допiзна, засвiтла, злiва,
нарiзно, полегеньку;
в) прийменника з числiвником: вшестеро, вперше, натроє, уп’ятьох, спершу;
г) прийменника із займенником: внiчию, нащо, передусiм, по­чiм, почому;
ґ) кiлькох прийменникiв із будь‑якою частиною мови: завширшки, знадвору, нав­
коло, навздогiн, завчасно;
д) кiлькох основ (iз прийменником чи без нього): воднораз, достобiса, мимохiдь,
нашвидкуруч, чимдуж;
е) префiксiв, якi походять вiд часток аби‑, анi‑, де‑, чи‑, що‑, як‑, iз будь‑якою
частиною мови: абихто, анiскiльки, деколи, чимало, щотижня, якнайшвидше;
Українська мова. Комплексний довідник 227
є) прийменника з  iменником: безвiсти, безперестанку, без­устанку, вбiк, ввечерi,
ввiк, вволю, вголос, вгорi, вгору, вдалечинi, вдалечiнь, вдень, вiдразу, вкрай, вкупi,
влад, внаслiдок, внизу, вночi, вплач, впору, врiвень, врозкид, врозлiт, врозсип,
вряд, вслiд, всмак, вшир, довiку, доверху, догори, додолу, додому, докупи, заочi,
запiвнiч, зараз, збоку, зверху, звiку, згори, ззаду, зiсподу, знизу, зозла, зранку,
зроду, зсередини, iзвечора, набiк, наверху, навеснi, навилiт, навiк, навiки, нагору,
надворi, назустрiч, наниз, напам’ять, напiвдорозi, напiдпитку, напоказ, напо‑
ловину, напочатку, наприклад, насилу, наспiх, одвiку, поверх, повiк, поволi,
позаду, поночi, посерединi, скраю, спiдлоба, спiдсподу, спереду, убiк та ін.
2. Окремо пишуться прислiвники, утворенi сполученням:
а) прийменника з повним прикметником або числiвником: в го­ловному, в цiлому,
в одному;
б) прийменника по iз збiрним числiвником: по п’ятеро, по десятеро.
3. Пишуться окремо прислiвниковi спо­лу­чення, в  яких iмен­ник зберiгає своє
лексичне значення i граматичну форму (часто мiж ним i прийменником можна
вставити означення): без вiдома, без жалю, без кiнця, без ладу, без потреби,
без про­маху, без слiду, без смаку, без сумнiву, без толку, без тями, без угаву,
без упину, без  черги, в  за­тишку, в  мiру, в  ногу, в обмiн, в  обрiз, в  позику,
в  цiлостi, до бiса, до вподоби, до краю, до ладу, до лиця, до обiду, до останку,
до  пари, до пори, до побачення, до пуття, до  речi, з  боку на бiк, з переляку,
228 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 229
з розгону, за кордоном, за рахунок, на бiгу, на весну, на вибiр, на вiку, на диво, пiдняти очi догори – дiйти до гори
на добранiч, на жаль, на зло, на зразок, на льоту, на мить, на око, на прощан‑ насилу дiйти – покладатися на силу
ня, на  руку, на самотi, на свiтанку, на скаку, на  славу, на смерть, на смiх, опинитися зверху – з верху гори
на  совiсть, на сором, на ходу, над силу, не з руки, пiд боком, по  змозі,
по можливостi, по правдi, по сутi, по черзi, по честi, таким чином, тим часом,
у виглядi, у вiчi, як слід та ін. Розбір прислівника як частини мови

Слiд вiдрiзняти прислiвники з  префiксами вiд сполучень при­йменникiв із

Послідовність розбору
iменниками: 1. Слово.
звернути вбiк – ударити в бiк 2. Частина мови.
одягнути берет набiк – лягти на бiк 3. Розряд за значенням.
прийти вдень, а не увечерi – приїхати в день народження 4. Ступені порівняння (якщо є).
5. Синтаксична роль.
жити вкупі – лежати в купі паперів
6. Особливості правопису (якщо є).
зiбратися докупи – до купи доку­мен­тiв додати новi
зателефонувати зранку – працювати з ранку до вечора Христина найбільше любила весняні вітряки, коли вони, перелопачуючи
вітер, затихали під великими туманними зорями (М. Стельмах).
спочатку прочитати – читати з початку глави, а потім записати
розбити ворога наголову – як снiг на голову Зразок розбору
вивчити вiрш напам’ять – залишити щось на пам’ять Найбільше  – прислівник, виражає міру і  ступінь вияву озна­ки, проста форма
їхати назустрiч – прийти на зустрiч з актором найвищого ступеня порівняння, утворена за допомогою префікса най‑, у реченні
зробити щось наполовину – розраховувати на половину прибуткiв виступає обставиною міри й ступеня.
230 Українська мова. Комплексний довідник
Службові частини мови
До службових частин мови належать прийменники, сполучники й частки. Вони
або виражають синтаксичні відношення між словами (прийменники і сполучни-
ки), або надають словам додаткового смислового чи емоційного відтінку (частки).
Службові слова не мають лексичного значення, вони не називають ні предметів,
ні ознак, ні дій, ні кількості, тому в  реченні не бувають самостійними членами.
Прийменник як службова частина мови
ÂÂ Прийменником називається незмінна службова частина мови, яка уточ‑
нює граматичні значення відмінків і  виражає залежність іменника,
займенника, числівника від інших слів у словосполученні і реченні.
Наприклад: Кінь на чотирьох і то спотикається (Народна творчість). За кіль‑
ка хвилин двір опустів (Григорій Тютюнник). Позавчора Юрко вечеряв у тітки
Василихи гарячим кулешем, додому ж приніс від неї молока в глечику (Є. Гуцало).
Разом із відмінковими формами іменників, займенників, чис­лів­ників приймен-
ники можуть виражати різні відношення, а саме:
а) просторові (місце дії, напрямок: від, у, біля, за, посеред, край). Тече вода
з‑під явора яром на  долину (Т.  Шевченко). Грицько став над кручею
(Б. Грінченко);
Українська мова. Комплексний довідник 231
б) часові (упродовж, з, до, о, після, через). У нас роботи з літа до зими (М. Він-
грановський). Після цих подій Павло зробився ще мовчазнішим (Григорій
Тютюнник). Десь о  чет­вер­тій годині дня викликали і  Дороша (Григорій Тю­
тюнник);
в) причинові (через, від (од), завдяки, у  зв’язку, з  нагоди, зважаючи на). Місяць
кинув ті підкови дідусеві‑ковалю і пішов собі в діброви, потемнівши од жалю
(А.  Малишко). Взяв би я бандуру та й  заграв, що знав; через ту бандуру
бандурис­том став (Народна творчість);
г) мети (для, на, за, задля, заради, в ім’я, у відповідь, на предмет). Джериха на‑
варила на вечерю кулешу (І. Нечуй-Левицький). Жінки ходили по воду у Ми‑
колчин двір… (М. Вінгра­нов­ський);
ґ) допустові (незважаючи на, попри, всупереч, наперекір, при, незалежно від).
Незважаючи на малесенький вітерець, парило і  робилося душно (Григорій
Тютюнник);
д) умовні (при, без, за умови, у випадку, при нагоді). При вині і  меді вони [Ша‑
ламаї] могли грати тиждень підряд… (М.  Стель­мах). Без голки кожуха не
вшиєш (Народна твор­чість);
е) об’єктні (про, за, зі). Золотими вечорами ранньої осені часто думав Шевченко
про свою Україну, душею був на сивому Дніпрі (З. Тулуб);
ж) означальні (без, з, в). Молодий хлопець‑кочегар тримав маслянку з  довгим
тонким дзьобом (Ю. Смолич) та інші.
Прийменники входять до складу членів речення разом з відмінковими формами
іменників, займенників і числівників, із якими вони вжиті.
232 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 233
Прийменники вживаються в усіх відмінках, крім називного і кличного. Форма Групи прислівників за значенням
місцевого відмінка завжди виступає з при­йменником (у ньому, по землі), інші ж
відмінкові форми можуть бути з прийменниками і без них (нами, з нами; дівчини,
до дівчини; дідусеві, наперекір дідусеві). Загальне Розряд На які питання Приклади
Прийменник може вживатися з  формою одного, двох і  навіть трьох відмінків. значення (що означають) відповідають
Так, лише з родовим відмінком уживаються прийменники без, біля, до, з‑за, з‑під,
Прислівники способу дії як? добре, тихо, холодно,
проти, серед (без роботи, біля столу, з‑за обрію), лише з  давальним відмінком (якісна характеристика
уживаються прийменники назустріч, напереріз, наперекір, всупереч, навздогін дії, спосіб її виконання) яким способом? по‑весняному, зручно,
дзвінко, навпочіпки, разом
(назустріч дівчині, навздогін йому). Деякі при­йменники поєднуються з  двома
відмінковими формами: над, під, перед, поза — із знахідним та орудним (над усе, Прислівники міри
і ступеня (міра або ступінь якою мірою?
як багато?
дощенту, утричі, дотла,
над усім, під дерево, під деревом); на, об, по — із знахідним і місцевим (на парту, вияву якісної ознаки) ледве, трохи, значно
на парті; об камінь, об одинадцятій годині). Із трьома відмінками (родовим, зна-
хідним та орудним) уживаються прийменники з (із, зі), між, за: з берези (злетів), Ознака дії
Прислівники місця де? куди? внизу, вгорі, ліворуч,
з березу (заввишки), з березою (говорив); за часів, за період, за роботою. Приймен- (місце дії, напрямок звідки? праворуч, здалеку,
ник в (у) може поєднуватися з родовим, знахідним і місцевим відмінками: у сест­ у просторі) додому, назад, знадвору
ри (діти), у сестру (вірив), у сестрі (впевнений). Прислівники часу коли? відколи? сьогодні, увечері, торік,
За морфологічною будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені. (час дії, її протяжність) доки? завжди, відтоді, донині
Прості складаються з одного простого слова (за, без, на, для, край, кругом, серед
тощо), складні — з одного складного слова (за­для, поміж, з‑за, щодо, обабіч тощо), Прислівники причини чому? спересердя, зопалу, зозла,
(причина або з якої причини? знічев’я, спросоння,
складені — з двох і більшої кількості слів (згідно з, незважаючи на, на випадок, зумовленість дії) мимоволі, чогось, чомусь
у ви­гляді, з метою та ін.).
234 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 235
Прислівники мети для чого? навмисне, наперекір, а) утворені сполученням непохідних приймен­ників: попід, поза, за­для, з‑за, з‑під
Ознака дії (мета дії) з якою метою? нащо, навіщо та інші;
б) утворені шляхом переходу з  інших частин мови (іменників, сполучників):
Ознака іншої край, коло, назустріч, близько, вздовж, довко­ла, навкруги та ін.
ознаки (пояснює Прислівники міри як багато? дуже, надзвичайно, ледве, Ці прийменники пізнішого походження, найчастіше вони співвідносяться з по-
прикметник, і ступеня дії якою мірою? трохи, удвічі
прислівник) внозначними словами, від яких утворилися. Окремі з цих прийменників у речен-
ні можуть виступати то як прислівники чи іменники, то як прийменники. По-
Ознака предмета рівняймо речення: Тихо навкруги, мертво (М.  Коцюбинський) і  Хо сидить
(пояснює Прислівники ознаки який? яка? (розмова) наодинці,
яке? які? (кава) по‑варшавськи посеред галяви, а навкруги його панує мертва, прикра тиша (М. Коцюбинський).
іменник) У першому реченні слово навкруги — прислівник, у другому — прийменник.
Похідні прийменники вживаються переважно з якимось одним відмінком: нав­
коло (чого? – Р.в.), поміж (чим? – Ор.в.) та ін.
Непохідні й похідні прийменники
За походженням прийменники поділяються на дві основні групи: непохідні Написання похідних прийменників разом, окремо й через дефіс
(або первинні) та похідні (або вторинні).
Пишуться разом прийменники, утворені від іменників, прислівників та при-
До непохідних належать давні прийменники, спосіб творення яких визначити йменників: внаслiдок, вподовж, довкола, за­для, замiсть, заради, навколо, навпро‑
важко, а то й неможливо. Це такі при­йменники, як без, до, від (од), з (зі, зо), із (ізо), ти, назустрiч, наперед, напе­редоднi, наприкiнцi, обабiч, окрiм, побiля, поза, помiж,
за, на, над (наді, надо), о (об), під (піді, підо), у (в), по, при, про та ін. понад, попiд, поперед(у), попри, посеред, промiж, услiд, щодо.
Непохідні прийменники часто вживаються з  кількома від­мін­­ковими формами Пишуться окремо прийменники, утворені від іменників та прислівників з непо-
(під дерево, під деревом, на дерево, на дереві та ін.). хідними прийменниками: в  кінці, в  напрямi до, в  результатi, в  середині, в  силу,
До похідних прийменників належать: з метою, за винятком, за допомогою, на відміну від, на випадок, на чолі, залежно
236 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 237
вiд, за рахунок, згiдно з, на шляху до, незалежно вiд, незважаючи на, поряд з, пiд
кiнець, пiд час, по відношенню до, у вiдношеннi до, у зв’язку з, у відповідь на, у(в) разi. Сполучник як службова частина мови
Пишуться через дефіс прийменники, утворені приєднанням до прийменників
з, із інших прийменників: з‑за, iз‑за, з‑над, із‑над, з‑перед, з‑пiд, iз‑пiд, з‑поза, Ознаки сполучника Групи
з‑помiж, з‑понад, з‑поперед, з‑попiд, з‑промiж, з‑серед, з‑посеред.
Лексичне Морфологічні Синтаксична Для чого За роллю За
значення ознаки роль служить в мові будовою
Розбір прийменника як частини мови
Послідовність розбору Не має Незмінне Членом Поєднує Суряд­ності Прості
слово речення однорідні чле- Підрядності Складні
1. Слово. не буває ни, частини Складені
2. Частина мови. складного
3. Похідний чи непохідний. речення
4. Простий, складний чи складений.
5. Відмінок слова, з яким ужитий прийменник.
ÂÂ Сполучником називається службова частина мови, що вживається для
зв’язку однорідних членів речення та частин складного речення і виражає
6. Вимова та правопис. смислові зв’язки між ними.
Поміж кущів майнув знайомий хвіст лисиці (В. Іва­ненко). Наприклад: На зóрі задививсь хлопчина, але своєї не зна­йшов (Б.-І.Антонич).
Цього разу старожили не бачили Різдвяних свят, бо небо стояло в сірій сорочці
Зразок розбору будня (М. Хвильовий). У першому реченні сполучник але пов’язує однорідні чле-
Поміж – прийменник, похідний (утворений з двох прос­тих — по і між), склад- ни речення (присудки) і вказує на протиставлення дій; у другому — сполучник бо
ний, ужитий з  іменником у  родовому відмінку. Пишеться разом, вимовляється пов’язує підрядну частину з головною і виражає причиновий зв’язок між части-
з наголосом на другому складі (помíж). нами складного речення.
238 Українська мова. Комплексний довідник
Сполучник може також уживатися для зв’язку самостійних речень у  тексті.
Сусіди од страху, од  жалю німіли. І  мені, малому, не раз довелось за  титаря
плакать. І ніхто не бачив, що мала дитина у куточку плаче (Т. Шевченко).
Деякі сполучники (і, та, а, але, або, чи, то … то та ін.) можуть поєднувати як
однорідні члени, так і частини складного речення. Весна нам принесла новини не
веселі, а  сумні (Леся Українка). Сміється воно [сонечко], а  проміння аж витан‑
цьовує по банях церков… (Панас Мирний). У першому реченні сполучник а пов’язує
однорідні члени, указуючи на смисловий зв’язок протиставлення між ними, у дру-
гому — зв’язує рівно­правні частини складного речення.
Сполучники, як і прийменники, не мають лексичного значення і не виступають
членами речення. На відміну від при­йменників, сполучники не пов’язуються
з формами повно­значних слів.
За морфологічною будовою сполучники поділяються на прості, складні і скла‑
дені. До простих належать морфологічно нерозкладні сполучники: і (й), та, а, бо,
чи, що, але, то. Ця група кількісно обмежена. Складні сполучники утворилися
внаслідок злиття двох і  більшої кількості слів: якщо (як + що), щоб (що + б), не‑
мовбито (не + мов + би + то). Складені сполучники утворені з двох або кількох
слів: тому що, через те що, незважаючи на те що та ін. За походженням сполуч-
ники бувають непохідні (а, але, та, бо, і) і  похідні, що утворені з інших частин
мови і співвідносяться з ними (як, що; якщо, зате, тому що та ін.).
За вживанням сполучники бувають неповторюваними (одиничними) (а, але,
зате, проте, однак), повторюваними (і … і, ні … ні, то … то, чи … чи, чи  то  … чи
Українська мова. Комплексний довідник 239
то, або … або, не то … не то) і парними (хоч …, але; як …, так; не тільки …, а й;
якщо (коли) …, то; не стільки …, скільки).
Сполучники сурядності й підрядності
Як засіб зв’язку слів у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні.
Сурядні сполучники з’єднують між собою однорідні члени речення або частини
складносурядного речення. Наприклад: І яр, і ліс, і село — усе ховалося в зеленій
тиші (М.  Хвильовий). У вазах та глечиках стояли свіжі квіти (В.  Іваненко).
Вони засвітили лампу, і від лампи гостро запахло го­рілим гасом, зате в кімна‑
ті виникли чудові сутінки (В. Шевчук).
За тим, які смислові зв’язки між однорідними членами речення чи частинами
складносурядного речення виражають сполучники, вони поділяються на єдналь‑
ні, розділові і проти­ставні.
До єднальних належать сполучники і, й, та (у значенні і), і … і, ні … ні, ані … ані,
та й, також, а також, як … так, ще й. І дід, і баба у неділю на призьбі вдвох собі
сиділи… (Т. Шевченко). Прогуло прокляте лихо та й заснуло (Т. Шевченко).
До розділових належать сполучники або, то, чи, хоч, чи … чи, чи то … чи то,
то … то, або … або, не  то  … не то, хоч … хоч. Осталася удовою, хоч і  молодою
(Т. Шевченко). Міняться срібні хма­ринки то сріблом, то злотом (Леся Україн-
ка). Півень чи то зітхнув, чи то глухувато кахнув, сердитий і  невдоволений
(Є. Гуцало).
240 Українська мова. Комплексний довідник
До протиставних належать сполучники а, але, однак (одначе), проте, зате, так,
та (у значенні але). Овес у трьох кожухах, а вітру боїться (Народна творчість).
Іван як Іван, та шапка не його (Народна творчість). Проти вічності неба були
ми малі, але небо схилялось над нами (Леся Ук­ра­їнка).
Сполучники підрядності виражають ту чи іншу залеж­ність однієї частини ре-
чення від іншої. За їхньою допомогою у  складно­підрядному реченні до головної
частини приєднуються залежні. Місце для ночівлі вибрали на узвишші, щоб ві‑
тром здувало мошву та комарів (В. Малик). Ні перед ким не станеш спину гну‑
ти, не віддасися ворогу в  ясу, якщо ти зміг, товаришу, збагнути свого народу
велич і  красу (В.  Симоненко). Підрядні сполучники можуть також приєднувати
порівняльний зворот: І люди йшли байдуже, мов лелеки, із косами дідів­ськими
на лан (В. Симоненко).
Сполучники підрядності за значенням поділяються на такі основні групи:
1) з’ясувальні (що, щоб, як). Згадай, як ми співом стрівали світання… (Леся
Українка);
2) часові (тільки‑но, перш ніж, як, щойно, ледве, як тільки). Ще сонечко не по‑
золотило вершини найвищих дерев, як Сірки розпрощалися з Морозами (І. Ба-
гряний);
3) умовні (якщо, якби, аби, як, коли, коли б, якщо … то, як … то). Сумно і смутно
людині, коли висихає і сліпне уява… (О. Дов­женко). Як у травні дощ надворі,
то восени хліб у коморі (Народна творчість);
Українська мова. Комплексний довідник 241
4) допустові (хоч, незважаючи на те що, дарма що, хай, нехай). Богдан поставив
ринку біля коша і, хоч йому було не до їжі, заглянув у розсохлу від років скри‑
ню (М. Стельмах);
5) мети (щоб (щоби), для того щоб, аби). Суддя пождав, щоб гамір трохи змовк
(Л. Костенко);
6) причинові (бо, тому що, через те що, у зв’язку з тим що, оскільки). Тихо в сад‑
ку, тихо в місті, бо пізня година (Леся Українка);
7) порівняльні (як, мов, немов, наче, неначе, ніби, немовби, немовбито, неначеб‑
то). Недарма кажуть, що в купальські ночі дерева ходять, неначебто люди
(М. Стельмах).
Написання сполучників разом, окремо й через дефіс
Пишуться разом складні сполучники, утворені з двох або більшої кількості слів:
аби, анiж, втiм, зате, мовби, мовбито, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито,
неначе, неначебто, нiби, нiбито, буцімто, нiж, отже, отож, притiм, притому,
причiм, причому, проте, себто, таж, також, теж, тобто, тож, цебто, щоб, щоби,
якби, якщо.
Пишуться окремо всі слова у  складених сполучниках: дарма що, для того
щоб, з тим щоб, з того часу як, замiсть того щоб, коли б, коли б то, незважа‑
ючи на те що, отже ж, пiсля того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як,
242 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 243
тому що, у  зв’язку з  тим що, у  мiру того як, хоч би, хоча б, через те що, Таж (= адже) величне приходить не черство, все величне — вiд серця iде (П. Ти-
що ж до, як тільки. чина). «Та ж не в тiм рiч», — хвилювалась дiвчина (О. Гончар).
Пишуться через дефіс сполучники отож‑то, тим‑то, тому‑то, тiль­ки‑но,
якби‑то.
Розбір сполучника як частини мови
Слід вiдрiзняти сполучники вiд однозвучних пов­но­значних слiв з прийменни-
ками або частками, якi пишуться окремо: Послідовність розбору
Справжнє почуття хоча нi на кого й  не зва­жає, проте (= але) й  не ображає 1. Слово.
нiкого… (О. Гончар). В криницю старостi не заглядай, про те, яким ти будеш, не 2. Частина мови.
гадай (Д. Павличко). 3. Що з’єднує сполучник.
Хоч мороз i припiкає, зате (= однак) комарiв немає (І. Франко). Я люблю тебе, 4. Сполучник сурядності чи підрядності.
друже, за те, що в очах твоїх море синiє (В. Сосюра).
5. Група за значенням.
Якби (= коли б) не було ночi, то не знали б, що таке день (Народна творчість).
Як би там не було, комусь належало це пе­ревiрити… (О. Гончар). 6. Група за будовою.
Якже (= якщо) хто запiзниться, чекати не будемо. Як же не хотiлося роз‑ 7. Особливості правопису (якщо є).
лучатися!
Якщо (= коли) не можна бути вiчно юним, то змолоду не будь старим бодай! Сипнули врозтіч галки чи ворони (Л. Костенко).
(Д. Павличко). — Що ти робиш? — Як що? Те, що ти менi доручив.
Зразок розбору
Мiж ними ще такого не бувало, щоб (= аби) доходили у будь‑чому згоди (Ю. Зба-
нацький). Про що б не писав поет…, вiн завжди кiнець кiнцем пише про людину… Чи  – сполучник, зв’язує однорідні члени речення (підмети), сполучник суряд-
(М. Рильський). ності, розділовий, простий.
244 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 245

Частка як службова частина мови Основні розряди часток за значенням

Ознаки
Назва групи Роль у мові Частки
Лексичне Морфологічні Синтаксична Роль у мові Групи Утворюють форми дієслів:
значення ознаки роль Формотвірні 1) умовного способу; би (б)
2) третьої особи наказового способу хай, нехай
Не має Незмінне Членом Надає реченню або слову додат- Формотвірні
слово речення кового відтінку значення. Заперечні Заперечні Виражають заперечення не, ні, ані
не буває Утворює окремі граматичні Модальні Модальні Уживаються для оформлення:
форми запитання чи, хіба, невже
підсилення вислов­леного як, що то, що за, та, так
ствердження еге, егеж, атож
ÂÂ Часткою називається службова частина мови, яка надає реченню або окре‑ увиразнення значення слів якраз, саме, справді, точно, власне, рівно,
мим його членам відтінків значення або служить для утворення окремих буквально
граматичних форм. додаткової вказівки на предмет, дію, от, це, ось, оце, то, ото, он, ген
Наприклад: Скільки б я дав, щоб уже було завтра! (В.  Не­стайко). Хай самота місце
тебе допише нестерпно сірим олівцем (М.  Вінграновський). Скажи‑бо таки нам, висловлення сумніву, невпевненості мов, мовляв, чи, наче, ніби, мовби
дідусю! (П. Куліш). З‑за густої чорнобилі справді замаячила спина (Панас Мирний). вказівки на кількість приблизно, майже, мало не, трохи не,
Дивіться, будьте ж обережні на Чорному морі (В.  Іваненко). Жовті старі чоботи ледве не, чи не
були почернені по самі кісточки, тільки халяви ще чорніли (І. Не­чуй‑Ле­вицький). спонукання до дії годі, бодай, ‑бо, ‑но, давай, ну
За роллю в  слові і  в реченні частки поділяються на формо­твірні, заперечні виділення окремих слів, посилення навіть, тільки, хоч, хоча б, лише (лиш),
й модальні. їх значення лишень, аж, же (ж), таки, уже, собі
246 Українська мова. Комплексний довідник
Написання часток разом, через дефіс й окремо
1. Разом пишуться колишні частки, якi стали префiксами, суфiксами:
а) аби‑, анi‑, де‑, чи‑, чим‑, що‑, як‑ у  складi будь‑якої частини мови, окрiм
сполучникiв прислiвникового типу: абихто, абиякий, анiтрошечки, анiскiльки,
дещо, дедалi, чимало, чималенький, чимдужче, щосили, щотижневик, якже,
якнайбiльший;
б) би(б), же(ж), то, що у складi сполучникiв та iнших часток: мовби, нiби, начеб,
немовби, авжеж, атож, аякже, нена­чебто, абощо, щодо;
в) ‑ся(‑сь) у  зворотних дiєсловах i ‑сь у  складi займенникiв i прислiвникiв:
надiється, звертаються, вклонивсь, хтось, якийсь, чиїсь, десь, кудись.
2. Через дефiс пишуться частки:
а) ‑бо, ‑но, ‑от, ‑то, ‑таки, що стоять після слова, до якого відносяться: бiжи‑бо,
стривай‑но, так‑от, тому‑то, при­їхав‑таки, але таки приїхав; треба‑таки,
але таки треба;
б) будь‑, казна‑, хтозна‑, якi стали префiксами, i ‑небудь, яка стала суфiксом
(у складi прислiвникiв i займенникiв): будь‑хто, казна‑скiльки, хтозна‑навiщо,
коли‑небудь, який‑не­будь.
3. Окремо пишуться:
а) частки, якi надають словам рiзних смислових та емоцiйних вiдтiнкiв: саме,
лиш, хоч, аж, навiть, тiльки, невже, ще, же, ну, просто;
Українська мова. Комплексний довідник 247
б) частки в сполуках слів: поки що, хiба що, тiльки що, дарма що, що за, хоча б,
навряд чи, трохи не, ще й;
в) частки хай, нехай, би(б), за допомогою яких утворюються форми наказового
та умовного способiв дiєслова. Хай життя садами буйними вирує, полетить
хай пiсня вище дальнiх зiр (В. Сосюра). Пiшов би я до дiвчини, та не знаю, де
живе (Народна творчість).
Зверніть увагу!
Частки пишуться окремо вiд слiв, якщо вони роздiленi з ними iншими частка-
ми або прийменниками: iди‑бо, але iди ж бо; тому‑то, але тому ж то; будь‑хто,
але будь iз ким; казна‑що, але казна в  чому; хтозна‑скiльки, але хтозна
у скiлькох.
Не з різними частинами мови
1. Не є префiксом i пишеться разом:
а) із будь‑якими словами, якщо вони не вживаються без не: нероба, нестерпний,
нехтувати, непосидючий, ненавидячи, невтямки;
б) з iменниками, прикметниками та прислiв­никами, якщо з не утворюються новi
поняття з протилежним значенням i їх можна замiнити словами, близькими за
змiстом: нелюбов (=неприязнь), незгода (=розбiжнiсть), неактивний (=пасив‑
ний), неважкий (=легкий), неабияк (=ретельно), невдало (=погано);
248 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 249
в) у складi префiкса недо‑, який означає неповноту ознаки чи дiї: недооцiнка, 3. Через дефiс пишеться частка не, уживана як префiкс в iменниках — власних
недорослий, недолюблювати, недовиконаний, недоба­чаючи; назвах: не‑Європа, але нефахiвець.
г) із дiєприкметниками, якi виконують функцiю означення i не мають поясню-
вальних слiв: непередбачений (випадок), нероз­в’язана (задача), незмiнюване Розбір частки як частини мови
(слово), неприйнятi (закони).
Послідовність розбору
2. Заперечна частка не пишеться окремо:
а) з усiма частинами мови при протиставленнi: не горе, а ра­дiсть; не поважати, 1. Слово.
а зневажати; не плутано, а чiтко; не чужий, а рiдний, але: Ставок невеликий, 2. Частина мови.
та глибокий (зiстав­ляються непротилежнi ознаки); 3. Розряд за значенням.
б) із дiєсловами, дiєприслiвниками, чис­лiв­ни­ками, при­йменниками, сполучника- 4. Особливості правопису (якщо є).
ми, частками, з  бiльшiстю займенникiв, деякими прислiвниками, а  також iз Земля‑трудівниця аж парує та людям хліб готує (Народна творчість).
незмiнюваними присудковими словами: не вгавати, не виста­чати, не гаразд,
не до вподоби, не до ладу, не до речi, не досить, не до смаку, не дуже, не зовсiм, Зразок розбору
не iнакше, не личить, не має (дiєслово), але немає = нема; не можна, не раз, не
Аж – частка, модальна, виділяє й посилює значення слова парує.
слiд, не треба, не п’ять, не тодi, не тiльки, не мiй, не то … не то;
в) із прикметниками, якщо вони мають пояс­нювальнi слова з нi або далеко, аж
нiяк, зовсiм: нiкому не вiдомий, нi до чого не здатний, далеко не приємний, Вигук як особлива частина мови
аж нiяк не новий, зовсiм не близький;
г) із дiєприкметниками, якщо вони мають будь‑якi пояс­ню­вальнi слова або ви- ÂÂ Вигуком називається особлива незмінна частина мови, що безпосередньо
конують функцiю присудка: ще не за­кiн­чений проект, не допущений до виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх.
екзаменiв студент, не помiченi мисливцем слiди, проблеми не вирiшенi; Наприклад: О, яка ж то радість, красний світе, в бистрім шумі птичого пера!
ґ) зі словами, що пишуться через дефiс: не по‑людськи, не по‑укра­їнському. (М. Рильський). Ах, як мені хочеться пов­ними пригорщами черпати ту золоту
250 Українська мова. Комплексний довідник
рідину… (М. Коцюбинський). Слова о, ах не мають ні лексичного, ні граматично-
го значень (наприклад, роду, числа, відмінка): вигук о виражає радість, ах — за-
хоплення, велике бажання. На відміну від пов­нозначних частин мови, вигуки
нічого і нікого не називають, не членуються на морфеми і у своїй основній функ-
ції не виступають членами речення.
Від службових частин мови вигуки відрізняються тим, що вони не є засобом гра-
матичного зв’язку між словами і не по­в’язуються граматично зі словами в реченні.
Проте вигуки можуть переходити в  повнозначні слова, і тоді вони виступають
членами речення, наприклад: Гучне «Ура!» вітало трагічну загибель кожного
чергового кашкета (Ю.  Смо­лич). Тут вигук «Ура!» вживається в  ролі іменника
й виступає підметом.
Групи вигуків за значенням
За значенням вигуки поділяються на дві основні групи:
1) вигуки, що виражають почуття, емоції й  переживання (радість, сум, біль,
тугу, гнів, здивування, захоплення тощо). Це вигуки ой, ай, о, ох, ух, ах,
іч, ого, пхе, ет. О,  як люблю я рідний край і  в  щастя мить, і  у негоду!
(В.  Сосюра);
2) вигуки волевиявлення, що передають заклик, спонукання до дії, звертання,
оклик тощо. До них належать вигуки гей, ну, алло, гов, агов, цабе, геть, марш,
ціп‑ціп, тпру. Гей, у погоню швидше! (М. Рильський).
Українська мова. Комплексний довідник 251
Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова. Їх також відносять до ви-
гуків, хоча вони не виражають ні емоцій, ні волевиявлення. Наприклад: Кує зо‑
зуля. Б’є молоточком у кришталевий дзвін: ку‑ку! ку‑ку! — і сіє тишу по травах
(М. Коцюбинський).
За допомогою звуконаслідувальних слів відтворюються голоси тварин, різні
звуки природи: ках‑ках‑ках! др‑рр, ж‑ж‑ж, геп, брязь! дзень!
До вигуків волевиявлення належать також слова ввічливості, що виражають
привітання, прощання, подяку, пробачення, прохання тощо (добридень, здрастуй‑
те, до побачення, дякую, ви­бачте).  Сеньйорито акаціє, добрий вечір (М. Вінгра­
нов­ський).
Вигуки вживаються найчастіше в  живому мовленні, а  також у  художній літе-
ратурі для увиразнення мови. Значення вигуків часто залежить від інтонації,
з якою вони вимовляються. Вигуки слід відрізняти від омонімічних часток ой, о,
ну, ех, які не виражають різних почуттів та емоцій, а лише надають емоційного
відтінку словам або реченню. Порівняймо: О, де ти, брате мій?… Прийди хоч на
хвилину (В. Сосюра) (о — вигук, виражає занепокоєння) і О краю мій, моїх ясних
привітів не ді­ставав від мене жодний ворог (О.  Теліга) (о  — частка у  складі по-
ширеного звертання, якому надає піднесеного звучання).
252 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 253
Дефіс у вигуках Розбір вигуку як частини мови
Вигуки та звуконаслідувальні слова, що повторюються або вимовляються протяж-
Послідовність розбору
но, пишуться через дефіс. «Васильку, го‑ов! а йди сюди!»— гукнув з подвір’я батько
(М. Коцюбин­ський). Гу‑гу‑гу‑у! — застогнав пугач серед лісу (Панас Мирний). 1. Слово.
2. Частина мови.
3. Група за значенням.
Кома і знак оклику при вигуках 4. Особливості вимови і правопису.
5. Розділові знаки.
1. Вигуки видiляються комами, якщо вони вимовляються без особливої сили. О,
коли б ми в ганебних справах були такi ж соромливi i боязкi, як це часто ми Ох, коли б хоч виїхати з  сього мертвого лісу, побачити дорогу, хату (М.  Ко­
буваємо боязкi i хибно соромливi у порядних вчинках (Г. Сковорода). Ах, скiльки цюбинський).
струн в душi дзвенить! (О. Олесь).
Зразок розбору
2. Кома не ставиться:
а) пiсля однозвучних із вигуками часток ну, ох, ой. Ну що б, здавалося, слова… Ох – вигук, виражає почуття занепокоєння, тривоги, вимов­ляється з інтонаці-
єю сподівання, на письмі виділяється комою.
(Т.  Шевченко). Ох i зрадiв же вiн! Ой не свiти, мiсяченьку, не  свiти нiкому
(М. Старицький);
б) пiсля вигукiв, що стоять перед особовим займенником, за яким iде звертання.
Гей ти, поле колоскове, молодiсть моя! (В. Сосюра).
3. Якщо вигук вимовляється з пiдсиленням, пiсля нього ставиться знак оклику.
У! Якi ж округи скелi та шпилi! (Леся Укра­їнка). Ух! Який страшний ти,
вовче, — не дивись на мене дов­ше! (О. Олесь).
254 Українська мова. Комплексний довідник
Синтаксис і пунктуація
ÂÂ Синтаксис  — це розділ науки про мову, що вивчає будову та
лексико‑граматичне значення словосполучень і речень.
ÂÂ Пунктуація — це сукупність правил про вживання роз­ділових знаків.
Словосполучення
  Словосполучення — це синтаксична одиниця, що утво­рюється поєднан‑
ням двох або більшої кількості повно­значних слів на основі підрядного
зв’язку.
За будовою словосполучення складаються з головного і залежного слів. Головним
є те слово, від якого ставиться питання, а залежне відповідає на це питання:
Українська мова. Комплексний довідник 255
Чим відрізняються словосполучення від слів, сполучень слів і  речень? На від-
міну від слова словосполучення складається з двох або більшої кількості повно-
значних слів і  називає не тільки предмет або дію, а  й ознаку предмета або дії:
у  смертельній тривозі, величезний камінь, люблять найбільше, блукає поблизу,
зустрітися надвечір.
Сполученнями слів (а не словосполученнями!) називають поєднання підмета
і  присудка, а  також однорідні члени речення, які не перебувають у  підрядному
зв’язку: біжить Пірат, світло гасне, сиділа і слухала; не вгору, а вниз; розум чи
досвід. Не є словосполученнями фразеологізми (байдики бити, бути напоготові),
поєднання іменників та займенників із прийменниками (з пропозицією, до них),
дієслова з частками (таки зробив, слухайте ж), а також складені форми слів (буду
навчатись, найбільш здатний).
На відміну від речень словосполучення не виражають закін­ченої думки й інтона-
ційно не оформлені. Вони є лише складовими частинами речень. Так, у реченні Тим
часом тягнеться стежкою довга качина низка виділяються такі словосполучення:
тим часом тягнеться, тягнеться стежкою, дов­га низка, качина низка.

^ яка? ?ñ
:~ ? що? ?:^ ? чиїх? ?:^ Будова і види словосполучень за способами вираження головного слова
ñ ñ
чудова ніч молотив жито в очах дівчини Залежне слово з головним може поєднуватись у слово­сполученні безпосередньо
? як? ?:^ ? де? ?:^
ñ ñ (мокрим снігом, купа паперу, зачинати жнива) або за допомогою прийменників
заридала дужче стояла на місці (збудитись зі сну, побігла від криниці, мокрий від дощу).
256 Українська мова. Комплексний довідник
Залежно від того, якою частиною мови виражене головне слово, розрізняються
такі типи словосполучень:
1) іменні:
а) іменникові: хоробрий воїн, музика смутку, віра в силу;
б) прикметникові: страшенно гордий, блідий з переляку;
в) займенникові: кожний з них, абикому з присутніх;
г) числівникові: до трьох мільйонів, другий за списком;
2) дієслівні: розпитує вчителя, опустити очі, погомоніти перед сном, засипаний
травою, повернувши ліворуч;
3) прислівникові: зовсім непомітно, високо над дахом.
Способи зв’язку слів у словосполученні
У залежності від характеру підрядного зв’язку між головними і  залежними
словами розрізняють три способи зв’язку слів у  словосполученні: узгодження,
керування і прилягання.
ÂÂ Узгодження — такий спосіб підрядного зв’язку між словами, коли залеж‑
не слово вживається в тих самих роді, числі, відмінку, що й головне.
Наприклад:
найдорожчий скарб оспівана зоря наше слово
найдорожчого скарбу оспіваної зорі нашого слова
Українська мова. Комплексний довідник 257
найдорожчому скарбу оспіваній зорі нашому слову
хтось невідомий перші роси прив’ялі трави
когось невідомого перших рос прив’ялих трав
комусь невідомому першим росам прив’ялим травам
У словосполученнях, утворених способом узгодження, у  ролі головного слова
виступають іменники, займенники, а  в  ролі за­лежного  — прикметники, дієпри­
кметники, займенники та чис­лівники.
ÂÂ Керування  — такий спосіб підрядного зв’язку, при якому залежне слово
ставиться в  тому відмінку (з прийменником чи без прийменника), якого
вимагає головне слово.
Наприклад: допомагати (кому?) матері, підійшли (до кого?) до нас, надіятися
(на кого?) на себе, лист (чого?) паперу, думка (про кого?) про батьків, гірший (від
кого?) від ворога, знесилений (чим?) хворобою, нарівні (з ким?) з батьком.
У словосполученнях, утворених способом керування, у  ролі головного слова
вживаються дієслова, іменники, прикметники, дієприкметники та прислівники,
у ролі залежного — іменники та займенники.
ÂÂ Прилягання  — такий спосіб підрядного зв’язку, при якому залежне не‑
змінюване слово поєднується з головним лише за змістом.
Наприклад: прийшли надвечір, дивиться уважно, надзвичайно цікавий, точно
підмічений, відповів посміхаючись, ви­рішили повернутися.
258 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 259
У словосполученнях, утворених способом прилягання, у  ролі головного слова Речення
вживаються діє­слова, прикметники або дієпри­кметники, у ролі залежного — при-
слівники, дієприслів­ники та не­означена форма дієслова. Види речень за метою висловлювання. Розділові знаки в кінці речення
Синтаксичний розбір словосполучення ÂÂ Речення  — це синтаксична одиниця мови, що інтонаційно оформлена
і виражає закінчену думку про факт чи явище дійсності, які є реальними,
1. Виділити словосполучення з речення. бажаними чи можливими за певних обставин.
2. Назвати головне і залежне слова, поставити питання. Залежно від мети висловлювання речення бувають розпо­відними, спонукаль‑
3. Визначити вид словосполучення за головним словом (іменне, дієслівне, при- ними або питальними, а  в  кінці речень ставиться відповідно крапка або знак
слівникове). питання. Вже сумно вечір колір свій міняв з багряного на сизо‑фіалковий. Вітай
4. Зобразити словосполучення схематично. же нас ти з сонцем, голубами. Чи то не золоті джерела скресають під землею?
(із тв. П.Тичини).
Крута балка починалася одразу ж за селом (Григір Тютюнник). У розповідних реченнях повідомляється про щось або про когось, за їх допо-
Крута балка. Головне слово  — балка. Балка (яка?) крута — залежне слово. могою щось описується, стверджується або заперечується. Топчуть ноги радісно
Словосполучення іменне, головне слово виражене іменником. і  струнко сонні трави на вузькій межі (О.  Теліга). Ніколи пить ворожі коні не
іменне будуть воду у Дніпрі (В. Сосюра).
:~~~~?:
^ У спонукальних реченнях виражається наказ, вимога, за­клик, побажання, по-
рада, дозвіл, пересторога тощо; у  них час­то зустрічаються дієслова у  формі на-
í яка? å казового способу або в інфінітиві. Грай, моя пісне, як вітер сей грає (Леся Укра-
крута балка їнка). Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть… (В. Сосюра).
260 Українська мова. Комплексний довідник
У питальних реченнях містяться запитання; часто в них ужи­ваються питальні
слова. Ой ти, дівчино, з  горіха зерня, чом твоє серденько  — колюче терня?
(І. Франко). Що бачу я в далекому просторі? (Леся Українка).
Питальні речення з  окличною інтонацією, які не потребують відповіді, мають
назву риторичних питань. Вони використовуються як засіб виразності мовлення,
надання йому особливої емоційності. Чи є кращі між квітками та над веснянії?
Чи є кращі в життю літа та над молодії? (Леся Українка).
Окличні речення
У залежності від емоційного забарвлення речення бувають окличні і неокличні.
ÂÂ Речення називаються окличними, якщо вони вимовляються з додатковою
окличною інтонацією, розповідно-оклич­ною, спону­кально-окличною або
питально-окличною.
Як би я тепер хотіла у  мале човенце сісти і  далеко на схід сонця золотим
шляхом поплисти! (Леся Українка). Хай собі кружляє, обертається, хоч круг
лампочки, земля стара! (М.  Риль­ський). Як невимовне віршами не скажеш, чи
не німою зробиться душа?! (Л. Костенко).
Речення двоскладні й односкладні
У залежності від складу граматичної основи прості речення розподіляються на
двоскладні й односкладні.
Українська мова. Комплексний довідник 261
Ù асне д
У двоскладних реченнях є підмет і присудок. З Ó олина. На калині і Åсоловейко
Çзадріма (Т. Шевченко).
В односкладних реченнях є тільки один голов­ний член, який співвідноситься
або з  підметом, або з  присудком. ÓШум акацій… ÅПосьолок і  Óгони… (В.  Сосюра).
ØВіє легким духом (О.  Пчілка). ÕНе повер­Ùнуть минулого ніколи (М.  Рильський).
У  домівку двері Çзачинили (І.  Жиленко). ­ÇОбніму мої дерева, Çобніму мою траву
(О. Олесь).
Речення прості й складні
За будовою речення бувають прості й складні.
ÂÂ Простим називається речення, у якому одна граматична основа.
Наприклад: Високий соняшник на грядці журливо голову схи­лив (О.  Пчілка).
Вийду в садочок та й погуляю… (Леся Ук­раїнка).
ÂÂ Складним називається речення, у  якому дві або більша кількість грама‑
тичних основ.
Частини складного речення приєднуються за допомогою інтонації (безсполуч‑
никові складні речення) та за допомогою сполучників і  сполучних слів (сполуч‑
никові складні речення). Довге стебло путається, великий серп не слухається
в  маленькій руці, колосся лоскоче спітніле личенько (М.  Коцюбинський). Вікна
262 Українська мова. Комплексний довідник
й  двері поодчинені, і  знадвору чути веселий гомін на вуличці (С.  Васильченко).
І стежечка, де ти ходила, колючим терном по­росла (Т. Шевченко).
Залежно від зв’язку за змістом між частинами і від типів спо­лучників складні
речення бувають складносурядними або складнопідрядними.
ÂÂ Складносурядними називаються складні речення, частини яких рівно‑
правні як за змістом, так і граматично і по­єднуються сурядними сполуч‑
никами і, й, та, ні … ні, а, але, проте, зате, однак, або, чи, то … то,
чи … чи, не то … не то, або … або.
Наприклад: Оркестр замовк, і стало тихо (П. Тичина). Уже давно зайшло сон‑
це, та навколо було ще видно від далекої заграви лісових пожеж (Ю. Збанацький).
Фронт мовчав, чи його не чути було за вітряницею (О.  Гончар). Або не сокіл я,
або спалила мені неволя крила (Леся Українка).
ÂÂ Складнопідрядними називаються складні речення, частини яких нерівно‑
правні за змістом і  граматично і  з’єднані підрядними сполучниками
(що, щоб, бо, як, ніби, мов, ніж, хоч, хай, якщо, якби, тому що, через те
що, дарма що, незважаючи на те що) або сполучними словами (хто, що,
який, чий, котрий, де, куди, звідки).
Наприклад: Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і  зупинився (Б.  Грінченко).
Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі (А. Шиян). Над сивою пряжею
туману коливаються лише верхів’я дерев, наче відрізані вони від стовбурів
Українська мова. Комплексний довідник 263
(М. Стельмах). І спина навіть не заболіла, дарма що Юра гримнувся об поріг аж
унизу (Ю. Смолич).
Складні речення можуть бути з різними видами зв’язку:
а) із сурядним і підрядним. Одна з цих історій запам’яталася мені найдужче,
і, коли не опишу її я, про неї в цьому світі ніхто не згадає (В. Шевчук);
б) із безсполучниковим і сполучниковим. Зрушились зими, збудились води, і за‑
дзвеніла земля од співу потоків (М. Коцю­бинський). Села над Пслом задзво‑
нили в усі дзвони, і їх чути стало на багато верст; села над Пслом запалили
вогнища височенні, і їх видно стало на багато верст (Ю. Яновський).
Порядок слів у реченні. Логічний наголос
Розрізняються два типи порядку слів у реченні: прямий (звичайний) і зворотний
(інверсія).
При прямому порядку слів підмет стоїть перед присудком, узгоджене означен-
ня  — перед означуваним словом, неузго­дже­не — після нього, додаток  — після
слова, яке ним керує, а обставини  — перед присудком (найчастіше на початку
речення). Над нами справді хтось розвішав диво: кожне прихоплене інеєм дерев‑
це насочилося сонцем і хвалилося червоними кетягами (М. Стельмах).
264 Українська мова. Комплексний довідник
При зворотному (інверсованому) порядку слів підмет стоїть після присудка,
узгоджене означення — після означуваного слова, а додаток — перед словом, що
ним керує. Інверсія найчастіше використовується в  художньому та розмовному
стилях. Переставляння членів речення змінює експресивну роль того чи іншого
компонента. При інверсії найбільша увага зосереджується на тому члені речення,
який виноситься на початок чи кінець. Шумить Дніпро, чорніють кручі, в граніт
холодний б’є прибій. Прийми слова мої жагучі, як заповіт, юначе мій! О мово
рідна! Їй гаряче віддав я серце недарма. Без мови рідної, юначе, й  народу нашого
нема (із тв. В.Сосюри).
Найважливіші в  реченні слова можуть виділятися не тіль­ки порядком слів,
а  й  логічним наголосом  — посиленням голосу. Може зламатись  — тіло, але
ніколи — дух (О. Стефанович).
Просте речення
Двоскладні речення. Головні і другорядні члени речення
Підмет і присудок як головні члени речення
Підмет і  присудок  — це головні члени двоскладного речення, що становлять
його граматичну основу.
Українська мова. Комплексний довідник 265
ÂÂ Підметом називається головний член речення, що означає предмет, про
який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що?
Вміла Óмати брови дати, карі оченята, та не  вміла на сім світі щастя‑долі
дати. Реве, стогне Íхуртовина… (із тв. Т. Шевченка).
Способи вираження підмета
За способом вираження підмети поділяються на прості й складені.
Простий підмет виражається:
а) іменником (найчастіше), займенником, кількісним числівником, прикметни-
ком, дієприкметником, порядковим числівником у називному відмінку, а та-
кож прислівником і ви­­гуком. Надходить Óдощ. Шумлять бліді Êберези… Рвуть
бÓ ли­сÊ кавиці сірих хмар рядно… (Є. Плужник). А Öя дивлюся… і серцем лину в тем‑
ний садочок на Україну (Т. Шевченко). І  враз у Ó се стихло (Григір Тютюнник).
Знову замовкли оÓ боє (Панас Мирний). С Ó ім — моє улюблене число. Отак вибрав
собі пару сÅ іренький, отак знайшов своє щастя з чужою голубкою (В. Винничен-
ко). Сама нÅ аречена, його дочка, вже налагодила все до вінця (І. Не­чуй‑Левицький).
ПÅ ерший — це порядковий числівник. П Í о‑пер­ше — прислівник. Дорогою мов із‑під
землі донеслося до нього Грицькове « Ê Ку‑ку!» (Панас Мирний);
б) неозначеною формою дієслова. ÍЗраджувати друга — це жахливо (В. Нестайко).
266 Українська мова. Комплексний довідник
Í ехто з  прохожих
Складений підмет виражається словосполученнями і  реченнями. Д
зупиня­ється… (В.  Винниченко). Коло млина, коло броду Åдва голуби пили воду
(Народна творчість). Один за одним уставали школярі й  називали вірші Кобзаря.
Були тут і  Í «Тече вода з‑під явора», і  Í «Над Дніпровою сагою»,
і  Í«Реве та стогне Дніпр Åширокий», і Í«Коло гаю в  чистім полі», і Í«Ой діброво,
Ó емний гаю» (М. Чаба­нівський).
т ÂÂ Складеним іменним називається присудок, утворений із діє­слова‑зв’язки,
Простий і складений присудки (іменний і дієслівний)
ÂÂ Присудком називається головний член речення, який озна­чає, що гово‑
риться про підмет, і  відповідає на питання що робить підмет? що з  ним
робиться? який він є? хто або що він є?
Підмет і присудок граматично взаємозалежні.
Сила іØ де знизу, од народного серця (С. Васильченко). Повітря зÚ робилося прозорим
та Çясним (М.  Коцюбинський). Народ Øвсевічний. Слово  — наш Ùнарод (М.  Вінгра-
новський). Шпаки — Øце імітатори веселі (М. Рильський).
Присудки бувають прості і складені (складені іменні і складені дієслівні).
ÂÂ Простий дієслівний присудок виражається діє­словом дійсного, умовного
або наказового способів, а також не­означеною формою дієслова.
Українська мова. Комплексний довідник 267
ÙТече вода в синє море, та Øне Õвитікає. ÕПішов би я в Україну, Õпішов би додому…
ÇНе­хай мати Úусміхнеться, заплакана мати (із тв. Т.Шевченка). Так! Я Ùбуду крізь
сльози Õсміятись, серед лиха Õспівати пісні… (Леся Україн­ка). Цап Úкрутнувсь,
Çзіп’явсь на дибки і… Çтікать, задравши хвіст (С. Олійник).
що виражає граматичне значення присудка, та іменної частини, що ви‑
ражає його лексичне значення.
У ролі зв’язок уживаються дієслова бути, стати, становити, здаватися, ви‑
являтися, вважатися, робитися, лишатися, називатися та ін. Зв’язками можуть
бути дієслова, що означають рух (іти, їхати, ходити, бігти, повер­нутися), пере-
бування в певному стані (сидіти, стояти, лежати; жити, на­родитися, працювати,
служити). Дієслівна зв’язка є в те­пе­ріш­ньому часі, як правило, опус­кається.
Іменна частина присудка може бути виражена:
а) іменником, займенником, прикметником, числівником, діє­прик­метником
у  називному або орудному відмінку. Дурний язик голові Úне приятель (На-
родна творчість). ÇНе той тепер Миргород. Хорол‑річка Ùне та (П.  Тичина).
День Úбув гарний, Õпогожий (С.  Васильченко). Три по три  — Çдев’ять. Тимко
Ùстояв перед ними Õзадиханий і  Çгнівний (Григір Тютюнник). Сонна дитина
тихо Çлежала перед нею Úрозхристана, Úрозкидана (Панас Мирний);
268 Українська мова. Комплексний довідник
б) іменником у  непрямому відмінку або при­слів­ником. ØБув я і Úза перекладаØча,
і  Úза редактора мови (Остап  Вишня). Пилипкові Úзробилося Úстрашно (Панас
Мирний);
в) фразеологічним зворотом. Чіпка — Úсам не свій (Панас Мирний). Бач… їм така
невістка Õне до мислі (Леся Українка).
До складу іменного присудка можуть входити порівняльні сполучники як, мов,
наче, що, ніби.
Парубок Úстояв як зачарований (Панас Мирний). Ніч Úначе озеро в берегах неба
(М. Коцюбинський). Поле Øщо безкрає Ùморе (Панас Мирний).
ÂÂ Складеним дієслівним присудком називається присудок, утво­рений допо‑
міжним дієсловом, що виражає граматичне значення присудка, і неозна‑
ченою формою діє­слова, що виражає його основне лексичне значення.
Найчастіше допоміжними бувають дієслова почати, узятися, стати, заходити‑
ся, продовжувати, кінчити, перестати, завершити, кинути, бажати, хотіти,
прагнути, намагатися, вирішити, обіцяти, збиратися, готуватися, могти, уміти,
мусити, мати. Вони вказують на час, особу та спосіб дії, а також на її початок,
продовження, завершення, бажаність, можливість чи необхідність. Од того часу
Микола п Ù очав часто зÚ адумуватись (І. Нечуй‑Левицький). Катерина бÇ ереться роз­
Çпалювати вогонь під плитою (І.  Вільде). Ні, Саня Úне хоче розказувати казку
(В. Вин­ниченко).
Українська мова. Комплексний довідник 269
У ролі допоміжних дієслів можуть виступати прикметники рад(ий), щасливий,
готов(ий), ладен, згоден, спроможний та ін., дієприкметники змушений,
зобов’язаний та ін., присудкові прислівники можна, необхідно, слід, треба та ін.
Я  для вас Øрад на світі Ùжити (І.  Франко). ÇМожна все на світі Úвибирати, сину.
ÚВибрати не можна тільки Батьківщину (В. Симоненко).
Особливості узгодження присудка з підметом, вираженим словосполученням
або складноскороченим словом
Присудок узгоджується в множині з підметом — словосполученням, вираженим
іменником у називному відмінку та іменником в орудному відмінку з прийменни-
ком з. Рано звечора погасили світло син з матір’ю (Панас Мирний).
Присудок узгоджується в множині й однині з підметом, вираженим кількісним
числівником та іменником у  називному чи родовому відмінку. Шість чоловіків
увійшли в ліс (І. Нечуй-Левицький). Як напише один дурень, то сто розумних не
розбере (Народна творчість).
Присудок узгоджується в однині з  підметом  — словосполученням, вираженим
іменником зі словами багато, більшість, мало, чимало, частина, решта, кілька
тощо. Багато років минуло з того часу, чимало води втекло. Пройшло в мовчан‑
ні кілька хвилин (М. Коцюбинський).
270 Українська мова. Комплексний довідник
Присудок узгоджується з  підметом  — складно­скороченим словом у  тому ж роді
і числі, що й основне слово у слово­сполученні, від якого утворено абревіатуру. ХНУ
(Харківський національний університет) виховав у своїх стінах багатьох видат‑
них учених. БМУ (будівельно‑монтажне управління) розпочало ре­конст­рукцію.
Тире між підметом і присудком
1. Тире ставиться при вiдсутностi зв’язки, якщо:
а) присудок виражений iменником або кiль­кiсним числiвником у  називному
вiдмiнку i стоїть пiсля пiдмета. Моя мати — наївнiсть, тиха жура i добрiсть
безмежна (М.  Хвильовий). Але: Дуже добра жiнка моя мати (iнший порядок
слiв). Чотири та три — сiм;
б) один iз головних членiв виражений iменником у  називному вiдмiнку, а  дру­
гий — неозначеною формою дiєслова. Але ж нудьга яка — вперед летiти, щоб
повернутися назад! (Є.  Плужник). А  помiч подати  — даремна турбота…
(М. Ко­цю­бин­ський);
в) пiдмет i присудок вираженi неозначеною формою дiєслова, навiть коли перед
присудком стоїть частка не. Добро втрати­ти — небагато втратити! Честь
втратити  — втратити багато! Мужнiсть втратити  — втратити все!
(О. Гончар). Життя прожити — не поле перейти (Народна творчість).
2. Тире ставиться, якщо перед присудком стоять слова то, це, (це) значить,
ось. Шепiт вечоровий — то голос близького пов­нолiття (Григір Тютюнник).
Українська мова. Комплексний довідник 271
Поезiя — це завжди не­повторнiсть, якийсь безсмертний дотик до душi (Л. Кос-
тенко). Нi про що не турбуватися, нi за що не переживати  — значить не
жити, а бути мерт­вим… (Г. Сковорода).
3. Тире не ставиться, якщо:
а) пiдмет або присудок виражений особовим або питальним за­йменником. Я син
свого часу… (О. Довженко). Що це? Хто вiн?;
б) до складу присудка входять слова як, нiби, мов, неначе та iн. Струмок серед
гаю як стрiчечка. На квiтцi метелик мов свiчечка (П. Тичина);
в) перед присудком стоїть частка не, крiм випадкiв, коли пiдмет i присудок (або
тiльки присудок) вираженi не­означеною формою дiєслова. Кров не вода, а серце
не камiнь (Народна творчість). Але: Щастя — не знати спокою, в далi йдучи
невiдомi (О. Підсуха);
г) перед присудком є другорядний член речення, що вiдноситься до нього. Здоров’я
всьому голова (Народна творчість). Людина кожна якоюсь мiрою поет (М. Риль-
ський);
ґ) присудок виражений прикметником або присвiйним займенником. Україна
дорога й близька моєму серцю (А. Чехов). З усiх утрат втрата часу найтяж‑
ча (Г. Сково­рода). Цей малюнок твiй?
272 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 273
Зверніть увагу! ÂÂ Узгодженими називаються означення, пов’я­зані з означуваними словами
Тире може ставитися, коли хочуть видiлити присудок; у  такому випадку вiн зв’язком повного узгодження (у роді, числі та відмінку).
видiляється й iнтонацiйно. Це — моя мати. Це теплота дитинства (О. Довжен- Узгоджені означення виражаються:
ко). Я — твiй ровесник. Люди — прекраснi. Земля — мов казка (В. Симоненко). а) прикметниками та прикметниковими зворо­тами. Любіть тра­винку, і тварин‑
ку, і  сонце ¨завтрашнього дня, ¤вечірню в попелі жаринку, ¦шляхетну інохідь
Означення, додаток і обставини як другорядні члени речення коня (Л. Костенко). ¤Вогка земля мліла в ¥гарячому золоті ¦сонячного проміння,
°вільна від тіней і холодків (М. Коцюбинський);
У поширеному реченні граматична основа поширюється другорядними члена- б) дієприкметниками та дієприкметниковими зворотами. У  від­по­відь  — тільки
ми  — означенням, додатком, обставинами. Вони пояснюють підмет і  присудок © риглушений стогін (Ю. Збанацький). І день спадає с¥ тиглим овочем в мої долоні,
п
або інші другорядні члени, розширюючи, доповнюючи повідомлення. ªзнесені в простори (Ю. Клен);
в) займенниками та порядковими числівниками. До берегів уквітчано‑зеле­них при‑
Означення гнали човен м ¡ ій буруни злі (В.  Ел­лан-Бла­китний). Вступили в  п
ª ерший з  краю
виноградник (М. Ко­цю­бин­ський).
ÂÂ Означення — це другорядний член речення, що називає озна­ку предмета
і  відповідає на питання який? чий? котри`й? скількох? скільком? скількома? ÂÂ Неузгодженими називаються означення, пов’язані з означуваними слова‑
(на) скількох? ми способом керування або прилягання.
З ¤тихим плескотом на берег рине хвилечка ¦перлиста (Леся Укра­їнка). У той Неузгоджені означення виражаються:
саме час злегенька скрипнули ¤сінешні двері в ¦Катриній хаті й замовкли (Панас а) іменниками в  непрямих відмінках із прийменниками або без них. Ідуть воїни
Мирний). Над £твоєю ®двадцять третьою весною вічність проліта (О.  Підсуха). ¨ вятослава, прямуючи на Царгород (Ю. Яновський). Кругле, туге личко з¦ ямочкою
С
Будівля була відкрита ¢всім ¦чотирьом вітрам (О. Гончар). на підборідді непо­рушне (В. Винниченко);
Означення бувають узгодженими і неузгодженими. б) займенниками його, її, їх. Й ¢ ого сірі очі бли­щали (Панас Мирний);
274 Українська мова. Комплексний довідник
в) неозначеною формою дієслова. Настав час ¨виїжджати додому. Батько дав
команду ¤ сідати;
г) прислівниками. Не причинені двері були і в квартиру £право­¡руч (А. Головко).
Прикладка як різновид означення
ÂÂ Прикладкою називається означення, що виражається імен­ником, узго‑
дженим із пояснюваним словом у відмінку.
Це може бути власна назва міст, сіл, річок, озер тощо, професія, рід занять, вік,
національність, пое­тична характери­ст ­ и­ка тощо. Прикладка буває непоширеною,
вираженою одним словом, і поширеною, вираженою сполученням слів. Один тіль­
ки £дядько Самійло не піддавався воронячим чарам (О. Дов­­женко). Десь там … було
велике місто ¦Слов’янськ (Гри­гір Тютюнник). Ось приходить і другий під­па­сич —
£Грицько, ¦Чу­п­рунів син, ¦хлопчик °однакових з Чіпкою літ (Панас Мирний). Буду я
навчатись мови золотої у трави‑¥веснянки, у­ гори крутої… (А. Ма­лиш­ко). Бурями
сійтеся, бурями, маки — ¦червоні во¡гні (В. Чумак).
Написання непоширених прикладок через дефіс
1. Непоширена прикладка й означуване сло­во з’єднуються де­фiсом, якщо:
а) вони вираженi загальними iменника­ми: мати‑природа, мiс­то‑трудiвник,
вiтер‑пустун;
Українська мова. Комплексний довідник 275
б) загальний iменник стоїть пiсля власної назви: Сапун‑гора, але гора Сапун;
Хорол‑рiчка, але рiчка Хорол;
в) прикладка входить до складу термiна: гриб‑паразит, меч‑риба, розрив‑трава,
дрiзд‑горобинник.
2. Дефiс не ставиться, якщо:
а) прикладкою виступає видова назва: трава материнка, птах ворон, квiтка
мальва;
б) прикладка, яка стоїть перед означуваним словом, спiв­вiд­но­сить­ся з  прикмет-
ником. Якось раптово зчах і зів’яв рум’яний красень вечір (В. Малик).
Прикладки, що беруться в лапки
Прикладки  — назви художніх творів, газет, журналів, під­­при­ємств, фірм
тощо пишуться з великої букви й беруться в лапки: опера «Наталка Полтав‑
ка», повість «Климко», журнал «Ранок», видавництво «Вища школа», мага‑
зин «Господар».
Назви, до складу яких входять слова імені, пам’яті, в лапки не беруться: бібліо­
тека імені В. Короленка, конференція пам’яті Григорія Сковороди.
276 Українська мова. Комплексний довідник
Додаток
ÂÂ Додаток  — це другорядний член речення, який означає предмет і  відпо‑
відає на питання непрямих відмінків.
Додатки виражаються:
а) іменниками та займенниками (найчастіше), прикметниками та дієприкметни-
ками. ÀМудрість і  Ûдосвід багатьох поколінь укладено в  приказки і  прислів’я
(М.  Шумило). Школярки та школярі юрбою оточили Âкогось і Àпро щось палко
й голосно гомоніли (Б. Грінченко). Пані докторова заводитиме стосунки тіль‑
ки Ûз ви­Ûщими і Àнижчими від себе (І. Віль­де). Дід вів на поводі свого Àвороного. За
якусь хвилину ми перенесли Ïпораненого в ліс (із тв. Ю.Збанацького);
б) числівниками (часто в  сполученні з  іменниками). Помнож Âдев’ять на Ûп’ять
(В. Винниченко). Посадила стара мати Ðтри ясени в полі (Т. Шевченко);
в) неозначеною формою дієслова. Учитель дозволив Ïпозбирати якусь годину гри‑
би, а вже потім Ïвертатись до школи (М. Чабанівський);
г) вигуками та службовими словами. Прокинулася від його гучного À«Ха‑ха‑ха!».
Ніяк не розібратися в тих Ô«ні» та Ô«не»;
ґ) сполученнями слів або реченнями. «Забули назвати « Ð Садок виш­н
Ë евий коло хати»,—
подумав хлопець (М. Чабанівський).
Додатки бувають прямі й непрямі.
Українська мова. Комплексний довідник 277
ÂÂ Прямим називається додаток, який залежить від перехідного дієслова
і  стоїть у  знахідному відмінку без прийменника або в родовому відмінку
без прийменника (коли при перехідному дієслові є частка не або вираже‑
на ним дія переходить на частину предмета).
До дна допито Âрадощі і Ôгоре. Життя Ûкрасу явило знов очам (Ю. Клен). На ли‑
мані не солили Ûриби в бочках (І. Нечуй-Левицький). Микола назгрібав торішньо‑
го сухого Àочерету, сухої Ûосоки й розпалив Àбагаття (І. Нечуй-Левицький).
ÂÂ Непрямим називається додаток, виражений іншими формами непрямих від‑
мінків (крім знахідного без при­ймен­ника та зазначених вище форм родового).
Грає сонце Ïв горщиках… (М.  Хвильовий). Шість чоловік стояли під лісом, по‑
глядали Ðна пожежу… (І. Нечуй‑Ле­вицький).
Обставина. Види обставин за значенням
ÂÂ Обставина  — це другорядний член речення, який указує на місце, час,
спосіб, мету, умову, причину дії і від­повідає на питання де? коли? як? для
чого? за якої умови? чому? та ін.
За значенням обставини поділяються на такі основні види:
1) обставини місця, що вказують на місце дії і відповідають на питання де? куди?
звідки? …Вітер віє „з поля ‚на д„ олину, ‚над ƒводою гне з  вербою червону калину
(Т. Шевченко);
278 Українська мова. Комплексний довідник
2) обставини часу, що вказують на час дії і відповідають на питання коли? як дов-
го? з  якого часу? до якого часу? †Через півхви­ƒлини в  кабінеті нікого не було
(М.  Хвильовий). †На десятий ‚день … пізно „ввечері приїхав пан Чарнецький
(Я. Качура);
3) обставини способу дії, що вказують на спосіб дії чи ознаки і  відповідають на
питання як? яким способом? „Тускло горить лам­па­да перед образом Марії
(М.  Хвильовий). Санька „знехотя, ‚сер­ƒдито й  „помалу лізе знову на ле­жанку
(В. Винниченко);
4) обставини міри й ступеня, що характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем
чи мірою їх вияву і  відповідають на питання якою мірою? як багато? Кожний
рівчак чи ямку сповнювала …по вінця вода (О.  Донченко). Сутінки вже ƒзовсім
посиніли (В. Винниченко);
5) обставини мети, що вказують на мету дії і відповідають на питання нащо? для
чого? з  якою метою? Івась побіг „збирати овечат до гурту. Овечата ледве сно‑
вигали по траві, …шукаючи т ‚ іні (Панас Мирний);
6) обставини умови, що означають явище, стан, при наявності якого може від-
буватися дія, і відповідають на питання за якої умови? Весело проходить свято
…при щасті, …при достƒ атках… (Панас Мирний). …Без вітру не родить жи­
то (М. Сом);
7) обставини причини, що вказують на причину дії і  відпо­відають на питання
чому? через що? з  якої причини? Ревнув ƒз лю­­ƒтості і  ƒз болю Бу­рунда і  лівою
Українська мова. Комплексний довідник 279
рукою стис Максима за груди (І.  Франко). Дерева … всі хочуть …од страху
до землі прилипнути (В. Винниченко);
8) обставини допусту, що вказують на умову, всупереч якій дія відбувається. … Не
всі ж тонуть у морі цього лихоліття. Спритніші, ‹всупереч усім ударам, три‑
маються на по­верх­ні  життя. Люди, Œнезважаючи на кризу ˆі  підвищені ціни,
розкуповували квитки за два тижні вперед (із тв. І. Вільде).
Обставини виражаються:
а) прислівниками. „Позаду ледве ноги волік Василь. Задумана голова його ƒважко
схи­лилася на груди (Панас Мирний);
б) іменниками в  непрямих відмінках (із прийменниками чи без них). Дніпра
†узбережжям біліє пісок (І. Франко). Я дивився на діда Платона і ‚з на­„солодою
слухав кожне його слово (О. Довженко);
в) дієприслівниками або дієприслівниковими зво­ротами. Колодуб примовк,
з‡ амислившись (О.  Дов­­женко).  Васько зруч­ніше став і  на­готовився знов,
Œпіднявши руку з кийком „догори (В. Вин­ниченко);
г) фразеологічними зворотами. Брати з сест­рою схожі я ƒ к дві к
† раплі води. За віт­
ром слава полетіла ƒпо всіх …усюдах і …кутках (Л. Глібов).
280 Українська мова. Комплексний довідник
Порівняльний зворот
ÂÂ Порівняльний зворот  — це обставина способу дії, яка приєднується по‑
рівняльними сполучниками як, мов, немов, наче, ніби, що та ін.
Ще зорі стояли тихі та прозорі, як перші маки молоді (А. Малишко). Стояло,
мов зачароване, передгроззя (М. Хви­льо­вий). Я, ніби губка, наливався нездоровою
вільгою сирої землі (В. Шевчук).
Виділення порівняльних зворотів комами
1. Комами вiдокремлюються:
а) порiвняльнi звороти зi сполучниками наче, неначе, мов, немов, нiби, як
нiби, нiж, неначебто, буцiм, що та iн. На конвертики хат лiто клеїть
вiконця, мов марки (Л. Кос­тенко);
б) звороти з як, якщо вони не мають iнших вiдтiнкiв, крiм порiвняння (в основнiй
частинi речення можуть бути слова так, такий, той). Розтанули сніги, як
білий сон зимовий… (В.  Сосюра). Я Ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів
(П. Тичина). … Нема землi такої, як у нас (В. Симоненко);
в) звороти, що починаються словами як i. Форма поезiй Лесi Українки вражає,
як i фор­ма поезiй учителя й друга її, Iвана Франка… (М. Рильський);
г) сполучення як правило, як звичайно, як завжди, як зараз, як ранiше,
як тепер, як навмисне й  под. Щастя! Воно прийшло, як завжди,
Українська мова. Комплексний довідник 281
неждано‑негадано (О.  Гончар). Та  птах, як i ранiше, регулярно прилiтав на
«своє дерево» (К. Наріжний).
2. Комами не вiдокремлюються звороти, якщо:
а) перед як, нiби стоять прислiвники зовсiм, майже, частка не. Краплини роси
блищали зовсiм нiби дiаманти. Живи не як хочеться, а як можеться (Народна
творчість);
б) вони входять до складу присудка. Повiтря неначе прозорий гранiт… (Д.  Пав-
личко). Голова без розуму як лiхтар без свiчки (Народна творчість);
в) вони стали фразеологiзмами: бачив як свої вуха (як свою потилицю), б’ється
як риба об лiд, вертиться як в’юн в ополонцi, ганяють як зайця, гризе як іржа
залiзо, дивиться як теля на новi ворота, допавсь як кiт до сала, дурний як
пень, залiз як муха в патоку, з його помочi як з осики груш, йому брехати як
собацi мух хапати, йому як з  гуски вода, крутиться як муха в  окропi, лю‑
бить як собака па­лицю, мокрий як хлющ, надувся мов сич і  под. Василина
спала як убита (І. Нечуй‑Левицький). Школярі сиділи білі як крейда (Б. Грін-
ченко). Після обіду аж до самісінького смерку ходив я по селу як неприкаяний
(В. Нестайко).
Односкладні речення з головним членом, співвідносним із присудком або підметом
ÂÂ Односкладними називаються речення, граматична основа яких складаєть‑
ся з одного головного члена, співвідносного із присудком або підметом.
282 Українська мова. Комплексний довідник
За змістом односкладні речення відрізняються від дво­складних тим, що вони
зрозумілі й без другого головного члена. Його відсутність підсилює змістове зна-
чення наявного головного члена речення.
Злізаю з воза і одним плечем допомагаю коням з півгодини (Є. Плужник). Кри‑
ничку розшукали швидко (А. Давидов). Журбою поля не перейдеш (Народна твор-
чість). Починало вечоріть (І. Не­чуй‑Левицький). Скіфи… Варяги… Напади печені‑
гів на працьовитих ласкавих дніпрян… Грізна козацька епопея (С. Плачинда).
Односкладні речення можуть бути непоширеними (Прокидаюся. Розвиднюєть‑
ся. Тиша.) і поширеними (Прокидаюся від дзвоника. Ледве розвиднюється. Сто‑
рожка тиша.).
Вони можуть бути частинами складних речень. Село — і серце одпочине (Т. Шев-
ченко). Заблимало край неба крізь зелені‑зелені хмари; світ лупнув над землею
своїми мутними очима (Панас Мирний).
За значенням і способом вираження головного члена односкладні речення поді-
ляються на 2  типи: з  головним членом, співвідносним із присудком (озна­
чено‑особові, неозначено‑особові, узагаль­нено-особові і  безособові), і  з головним
членом, співвідносним із підметом (називні, або номінативні).
Означено‑особові речення
ÂÂ Означено‑особовими називаються такі односкладні речення, головний
член яких виражається особовим діє­словом 1‑ї або 2‑ї особи однини чи
Українська мова. Комплексний довідник 283
множини; ця форма означає, що дію виконує мовець (мовці) або співбе‑
сідник (співбесідники).
Головний член означено‑особових речень може бути виражений дієсловом у формі:
а) 1‑ї чи 2‑ї особи однини або множини дійсного способу (теперішній і майбутній
часи). П’ю життя моє спрагнено‑радо (Є.  Маланюк). — Утомився, Мокію?—
запитав тихо [Сірко].— Лишимо тобі заміну. Поїдеш з нами. Одіспишся у спо‑
кої (Ю. Мушкетик);
б) наказового способу (однина і множина). Скажи мені правду, мій добрий козаче…
(О. Афа­на­сьєв‑Чуж­бин­ський). І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій не за‑
будьте пом’янути незлим, тихим словом (Т. Шевченко).
Зверніть увагу!
Речення, у якому немає підмета, а головний член виражений дієсловом мину-
лого часу однини, не є означено‑особовим, тому що форми минулого часу не
визначають певної особи. Напри­клад, установити діючу особу в реченні Довго
стояв непорушно допомагає лише попереднє речення Отаман зійшов на могилу,
зупинився (Ю. Мушкетик); сама ж форма дієслова стояв відповідає і 1‑й, і 2‑й,
і 3‑й особі. Такі речення є двоскладними, неповними.
284 Українська мова. Комплексний довідник
Неозначено‑особові речення
ÂÂ Неозначено‑особовими реченнями називаються такі одно­складні речення,
у яких дійова особа не названа й мис­литься як неозначена.
Головний член неозначено‑особових речень виражається дієсловом у формі:
а) 3‑ї особи множини теперішнього або майбутнього часу. Лікарські рослини вжи‑
вають у вигляді відварів, настоїв і трав’­яних чаїв (журнал). Портрети його
друкуватимуть у столичних газетах (О. Довженко);
б) множини минулого часу. Задзвонили в усі дзвони по всій Україні (Т. Шевчен-
ко). Вхід до землянки зробили під великим горіховим кущем (Ю. Збанацький).
Узагальнено‑особові речення
ÂÂ Узагальнено‑особовим реченням називається таке односкладне речення, го‑
ловний член якого позначає дію, властиву будь-якій (узагальненій) особі.
Головний член узагальнено‑особових речень виражається дієсловом у формі:
а) наказового способу (однина і  множина) або 2‑ї особи однини теперішнього чи
майбутнього часу (у висловах із народної мудрості). Не діли шкуру невбитого
ведмедя (Народна творчість). Не за обличчя судіть, а за серце (Г. Сковорода).
Розум за гроші не купиш (Народна творчість);
Українська мова. Комплексний довідник 285
б) 2‑ї особи однини теперішнього або майбут­нього часу в значенні 1-ї особи. Їдеш
і  за весь день деревини ніде не побачиш… А  в  степах води не допросишся, но‑
чувати не достукаєшся (О. Гончар);
в) (рідше) 3‑ї особи однини і множини. Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка.
Учителя і дерево пізнають з плодів (Народна творчість);
г) (інколи) минулого часу однини. Осталась одна в хаті, не дасть ради кошеняті
(Народна творчість).
Такі речення містять узагальнені судження, міркування, поради і вживаються
найчастіше в народній творчості, зокрема в при­слів’ях, приказках.
Безособові речення
ÂÂ Безособовими називаються такі односкладні речення, у яких дія або стан
не співвідноситься з  дійовою особою. Якщо в означено-осо­бо­вому або
неозначено‑особовому реченні підмет не визначений, але мислиться, то
в безособових реченнях його взагалі немає.
Головний член безособового речення може бути вира­жений:
а) безособовим дієсловом. Схотілось сонця, веселого шуму ріки, теплого хатньо‑
го духу… (М. Коцюбинський). Сутеніло помалу (Є. Плужник);
б) особовим дієсловом у  безособовому значенні. Від ріки тягне проникливим
холодом по ногах (І. Вільде). До самого села не зустрілося жодної живої душі
(О. Гончар);
286 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 287
в) дієслівними формами на ‑но, ‑то. Проса покошено (М. Риль­ський). Полюван‑ Різновидом називних речень є так званий називний відмінок уявлення, або на-
ня відкрито! (Остап Вишня). Рятувальний круг кинуто (О. Довженко); зивний теми, який визначає тему на початку твору й викликає особливі почуття
г) неозначеною формою дієслова, найчастіше в  поєднанні з  прислівниками або щодо якоїсь особи, предмета чи явища.
присудковими словами жаль, треба, можна, слід, час, шкода. Спершу треба
розсудити, а тоді робити (Народна творчість). Усе можна виправдати висо‑ Василь Симоненко… Сонячне, палахкотливе ім’я цього поета, доки й  світу,
кою метою, та тільки не порожнечу душі (П. Тичина); пломенітиме до нових поколінь пульсуючим, тривожно‑радісним, бунтівливим
ґ) прислівником (зі зв’язкою або без неї). І зелено, й  червоно, і  голубо, і бі­ло, сяйвом непотьмареної правди, непоганьбленої духовності (А. Ткаченко).
і синьо, й рожево коло тої хатки (Марко Вовчок). Тепло, затишно Сироватці
після холодної ночі (Ю. Мушкетик);
д) словами нема, немає, не було, не буде (додаток при них стоїть у родовому від-
Зверніть увагу!
мінку). Пога­ному виду нема стиду. З поганої трави не буде доброго сіна (На- У називних реченнях головний член­­ може поширюватися тільки означенням
родна творчість).
або додатком і  ні в  якому разі не обставиною. У наведених нижче прикладах
виділені називні речення. Інші речення двоскладні з  нульовими присудками.
Називні речення
Хата… Біля хати садочок (О. Ковінька).
ÂÂ Називними називаються такі односкладні речення, у яких головний член
стверджує наявність предметів або явищ. Труди і дні. Віки й епохи.
Головний член у таких реченнях виражений іменником у називному відмінку. Думки, спресовані в слова.
Іноді при головному члені можуть уживатися означення й додатки, а  також А понад всім — покриті мохом
частки ось, он, що за, ось так та ін. Дорога. Ранок. Тиша (М. Рильський). Печалі Могильні плити і трава.
бронзове лиття (Л.  Кос­тенко). Промерзлий шлях… Швидкі тачанки (Є.  Плуж-
ник). Ось — день плодів (Є. Маланюк). Ось мій поріг (Б. Олійник). М. Луків
288 Українська мова. Комплексний довідник
Синтаксичний розбір односкладного речення
Послідовність розбору
1. Дати загальну характеристику простого речення (розповідне, питальне чи спо-
нукальне; окличне чи неокличне; поширене чи непоширене; пов­не чи неповне).
2. Указати, чи речення односкладне.
3. Визначити тип односкладного речення.
4. Назвати, чим виражений головний член односкладного речення.
ÏУ Пріськи аж „у душі Úзаколотилося (Панас Мирний).
Зразок розбору
Речення розповідне, неокличне, просте, поширене, повне, односкладне, без­
особове. Головний член речення заколотилося виражений без­особовим дієсловом.
Неповні речення
Повні й неповні речення
За будовою і значенням розрізняються повні та неповні речення.
ÂÂ У повних є всі члени речення, необхідні для повноти будови і значення.
Українська мова. Комплексний довідник 289
ÅХристя Úзасвітила н ¦ евеличкий Àкаганець і  Úпостановила Ûйого н
… а комині (Панас
Мирний).
ÂÂ Неповним називається двоскладне або односкладне речення, у  якому про‑
пущений один або кілька членів, необхідних для повноти будови і значення.
Пропущені члени речення можна відтворити:
а) з попереднього речення. Марічка більше розглядається по дівчатах, ніж відпо‑
відає на їх запитання. Не має великої охоти говорити (І. Вільде). Далебі немає
чого поспішати. Та ще поночі по такій дорозі (А. Головко);
б) з наступного речення. Хай жестами. Але сказати мушу (І. Драч). Кинув міс‑
то. Знов я в лісі (О. Олесь);
в) зі змісту самого неповного речення. Намордник на бомбу! (І. Драч). До зброї!
(В. Сосюра). З хворої голови на здорову (Народна творчість);
г) із ситуації мовлення.
— А ти, Дніпро, хрещений?
— Хрещений, князю.
— А чим?
— Хрещатим барвінком (І. Калинець).
Неповні речення широко представлені в  розмовному мовленні та в  художніх
творах, насамперед у  діалогах і  полілогах. Бувають вони і  частинами складних
речень. Колос пов­ний гнеться до землі, а пустий догори стирчить. Усяк розум‑
ний по‑сво­єму: один спершу, а другий потім (Народна творчість).
290 Українська мова. Комплексний довідник
Тире в неповних реченнях
У неповних реченнях на місці пропущеного члена (найчасті­ше присудка) за на-
явності паузи ставиться тире. І недарма у творах Довженка‑пись­менника журба,
людське горе межують з радістю і щастям. То — від життя (С. Плачинда).
Тире не ставиться, коли немає потреби в  спеціальному підкресленні паузи.
Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти (Народна творчість).
Просте ускладнене речення
За будовою і  значенням прості речення можуть бути усклад­нені однорідними
членами, звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями), відо­
кремленими членами.
Речення з однорідними членами
Однорідні члени речення (зі сполучниковим, безсполучниковим і змішаним зв’язком)
ÂÂ Однорідними членами речення називаються такі, що граматично пов’язані
з  тим самим членом речення й  відпо­ві­дають на те саме питання. Вони
незалежні одне від одного.
Українська мова. Комплексний довідник 291
Зверніть увагу!
Це визначення не поширюється на ті означення, які граматично пов’язані з тим
самим членом речення й відповідають на те саме питання, але не є однорідними.
У  бляшанці торохнули коштовні персні, царські золоті монети, коштовні
жіночі прикраси (Є.  Гуцало). Про однорідні й  неодно­рідні озна­чення читайте
на стор. 294—296.
Однорідними можуть бути будь‑які члени речення:
а) підмети. І Катря, і вчителька мовчки дивились на картину (А. Головко);
б) прості та складені присудки. Козаков не роздягнувся, тільки розстебнув комір
гімнастьорки (О.  Гончар). Хата хоч старенька, та чепурна, біла… (Па-
нас  Мирний). Вона [Марійка] вмі­ла полоти, прати, мити, варити, жати,
орати, сіяти, косити (М. Стельмах);
в) додатки. Навезли з міста шевців, кравців, швачок, крамарів і крамарок (Мар-
ко Вовчок);
г) означення (узгоджені й  неузгоджені). Досі ущиплива та довір­лива розмова
стихла (Панас Мирний). Річка Оскол  — чудесна річка, з  прозорою лагідною
водою…, з широкими на лівому березі луками… (Остап Вишня);
ґ) обставини. Нікого ні в  дворі не знайшли, ні в  городі, ні близько на вулиці
(А. Головко). Неквапливо, поважно входив вечір у село (Б. Крауш).
Однорідні члени речення бувають непоширеними й поширеними. Чи в Києві, чи
в Полтаві, чи в самій столиці ходив чумак з мазницею помежи крамниці (С. Ру-
292 Українська мова. Комплексний довідник
данський). Не зламали молодецького завзяття ні безсонні ночі, ні мороз, ні хуга
(Я. Качура).
Однорідні члени речення можуть виражатися:
а) тією самою частиною мови. На брили, на уламки статуй вечірнє сонце тишу
ллє (С.  Гординський). Подякував козак за пораду, повернув коня і  сховавсь
поза деревом (П.  Куліш). Нам дають чаю, гарячого, міцного… (М.  Коцюбин-
ський). Серце закалатало йому безум­но, шалено (І. Багряний);
б) різними частинами мови. Бій гримів спереду, з  боків і  позаду (М.  Стельмах).
…  Нам випало цвісти не в  трав­ні  — восени (В.  Базилевський). Лобода сидить
збоку стола звично, невимушено, нога на ногу (О. Гончар). … Як і  завжди, не
сумуючи, весело дзюрчить нижче ставка невтомний струмок (М. Стельмах).
Однорідні члени речення можуть поєднуватися:
а) за допомогою сполучників сурядності (єднальних, розділових, протиставних)
та інтонації переліку. І правда, і радість, і гріх, і біль не навіки (Є. Плужник).
Нема там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні вбогих (П.  Куліш). Береться
мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких (І. Кочерга);
б) тільки за допомогою інтонації (безсполучниковий зв’язок). У Гетьманському
… стояли в три ряди карети, брички, натачанки (Панас Мирний). Похилив‑
ся поет над минулим, доторкнувся до споминів струн (Б.‑І. Ан­тонич). Химер‑
ні, чудернацькі, злі думки мучать мене всю ніч (І. Вільде). Похмурі відблиски
лягали на гори, на сосни, на скелі (О. Гончар);
Українська мова. Комплексний довідник 293
в) сполучниковим і  безсполучниковим способами (змішаний зв’язок). Стоять
жінки у  три ряди, дівчата й  згорблені діди… (А.  Малишко). Не дуріте самі
себе, учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь… (Т. Шев-
ченко).
Речення з кількома рядами однорідних членів
У реченні може бути декілька рядів однорідних членів. Наша Óдума, наша Óпісня
Ç не вмре, Úне загине (Т.  Шевченко). Голос, ¢тон­к ¡ ий, ¥гнучкий, ¥дзвінкий, так
і Úрозходився на всі боки: то Õрозлягався у високім просторі, то Çслався „по землі, ‚по
зелених „житах, то Õзавмирав оддалеки на полях розлогих, то Õвливався в  душу
якимсь несвідомим щастям (І. Нечуй-Левицький).
Однорідні члени речення вимовляються з  інтонацією переліку, і  на них падає
логічний наголос.
Зверніть увагу!
Не є однорідними:
а) повторювані слова, що вживаються задля підкреслення тривалості дії, мно-
жинності осіб, явищ або предметів, підсиленого вияву ознаки тощо. Сип­
леться, сиплеться, сип­леться тихою мрією сніг (М. Ситник). Прощання,
прощання, прощання щокроку, щобожої днини (І. Жиленко). Висока, висо‑
ка гора (О. Ко­вінька);
294 Українська мова. Комплексний довідник
б) два дієслова в тій самій формі, що виступають у ролі присудка (у значенні
дії та її мети, несподіваної або мимо­вільної дії). Ой ти, гарний Семене, при‑
йди сядь коло мене (Народна творчість).
Однорідні й неоднорідні означення та прикладки
1. Означення однорiднi й роздiляються комами, якщо:
а) вони характеризують предмети з одного боку (колiр, розмiр, форма, матерiал,
зовнiшнi ознаки тощо). А маки процвітають і білим, і сивим, і червоним кві‑
том повно (Марко Вовчок). На греблі знов у  два рядки видивляються у  воді
дуже старі, товсті, дуплинасті верби… (І. Нечуй-Левицький);
б) кожне з  них безпосередньо вiдноситься до означуваного iменника (мiж ними
можна вставити сполучник i). Захар глядів на молоду пару ясними, радісними
очима (І. Франко). Сірі, важкі хмари облягли все небо… (М. Грушевський);
в) автор об’єднує їх своєю позитивною чи негативною оцiнкою, що виражається
iнто­нацiєю перелiку. Серед розкішного, цікавого, чарівного світу виростав
майбутній письменник (C.Плачинда). Настав похмурий, задушливий вечiр
(М. Ста­рицький);
г) вони протиставляються iншим означенням при тому ж словi. Ліворуч велике,
глибоке озеро, а праворуч — маленьке, мілке;
ґ) вони стоять пiсля означуваного iмен­ника. Пан, неспокійний, смутний, пішов
собі, похиливши голову (Марко Вовчок);
Українська мова. Комплексний довідник 295
д) поруч стоять спочатку прикметник або дiє­прикметник, а  по­тiм дiєпри­кмет­
никовий зво­рот. Сухий, випалений сонцем типчак переливався, як грива мерт‑
вого коня (Ю. Муш­­­кетик);
е) друге означення пояснює перше (мiж ними можна вставити слова тобто,
а саме). Звичайно, для того урочистого випадку і вбрання личило б якесь інше,
коштовне, незвичайне, як у запорожців абощо (О. Гончар). Але: Вона замовила
інше коштовне вбрання (одне коштовне в неї вже було).
2. Означення неоднорiднi й не роздiляються комами, якщо:
а) вони характеризують предмет із рiзних бокiв (мiж ними не можна поставити
сполучники i, тобто та  iн.). Коло хати ріс невеликий старий садочок
(І. Нечуй-Леви­цький). Крізь прозорі плексигласові стінки видно всі котушки,
моторчик (І. Бе­режний);
б) кожне з них вiдноситься до сполучення iменника з при­кметником, а не до само-
го iменника. Маленького кучерявого хлопця ніхто не пізнав би нині (Б. Леп-
кий). Внизу під нами глибока зелена долина (М. Коцю­бинський).
3. Прикладки однорiднi й мiж ними ставиться кома, коли вони стоять перед озна-
чуваним словом і  позначають близькі ознаки предмета, характеризують його
з  одного боку. Відомий поет-сатирик, автор бага­тьох книжок для дітей,
талановитий перекладач Дмитро Білоус є самовідданим служителем Слова
(перелік аспектів творчості). На зустрічі був присутній головний конструк‑
тор літаків, доктор тех­нічних наук М. Полікарпов (перелік звань). Рецензію
підпи­сала кандидат педагогічних наук, доцент Т. П. Самійленко (учений
ступінь і вчене звання);
296 Українська мова. Комплексний довідник
4. Прикладки неоднорідні й не розділяються комами, якщо вони позначають різ-
ні ознаки предмета, характеризують його з різних боків. Заяву подано на ім’я
ректора університету про­фесора О. Іваненка (посада та вчене звання). Допо‑
відь зробив головний конструктор Державного проектного інституту
машино­будування інженер Г. Петренко (посада та професія). Кафедрою заві­
дує професор полковник Б. Кононов (вчене й вій­сько­ве звання).
5. У постпозиції прикладки розділяються комами незалежно від їх значення, до
того ж вони обов’язково відокремлюються. Заяву подано на ім’я О. Іваненка —
ректора університету, професора. Доповідь зробив Г. Петренко — головний
конструктор Державного проектного інституту машинобудування, інже‑
нер. Кафедрою завідує Б. Кононов — професор, полковник.
Розділові знаки між однорідними членами речення
1. Мiж однорiдними членами речення ставиться кома, якщо вони:
а) не з’єднанi сполучниками. Музика лине в глибину небес плавно, велично, гар‑
монійно (Я. Гримайло);
б) з’єднанi протиставними сполучниками а,  та (= але), але, зате, так, хоч,
хоча, однак, проте. Уміла готувати, та не вміла пода­вати (Народна твор-
чість). Від зовсім‑зовсім далекого, проте вже усвідомленого дитинства у всьо‑
му і скрізь були мамині руки (І. Чендей);
Українська мова. Комплексний довідник 297
в) з’єднанi повторюваними сполучниками i …  i (й … й), та … та, нi … нi (анi …
анi), не (то) … не (то), або … або (навiть коли перед першим однорiдним членом
немає сполучника). В піснях і труд, і даль походу, і жаль, і усміх, і любов, і гнів
великого народу, і  за народ пролита кров (М.  Риль­ський). Одвага або мед п’є,
або сльози ллє (Народна творчість). Попрощаємось, мила, з тобою чи на день, чи
на рік, чи навік (М. Стельмах);
г) з’єднанi парними сполучниками не так … як, хоч … але (та), не тiльки …
але й  (а  ще й), якщо не … то, не то що … а, як … так (кома ставиться
тiльки перед другою час­тиною сполучника). Мужню силу хоч похилить горе,
так не зломить, в підлість не поверне (І. Франко). Дуби навіть у погожу пору
якщо не похмурі, то важкувато спокійні, якщо не зажурені, то запечалені
якоюсь думкою. Григір Тютюнник писав твори як україн­ською, так і росій‑
ською мовами;
ґ) з’єднанi сполучниками i (й), та (= i) в  пари (кома ставиться мiж парами).
Суперечливі й  непримиренні для нас поняття, як життя й  смерть, високе
й низьке, трагічне й ко­мічне, прекрасне й потворне, у світо­баченні й худож‑
ньому мисленні стародавніх слов’ян не були ще антагоністами (М. Яценко);
д) з’єднанi приєднувальними сполучниками i,  а також, ще й, а  то й, та й,
та  ще, якi вказують, що до перелiченого при­єднується ще один елемент як
допов­нення до сказаного. Дерев’яна скриня була неодмiнним елементом україн‑
ського весiльного обряду, та й побуту взагалi. Але: Зробився я Оста­пом Виш­
нею та й  почав писати (Остап  Виш­ня) (сполучник у  єднальному значеннi).
298 Українська мова. Комплексний довідник
2. Кома не ставиться:
а) якщо сполучник i (й), або, чи, та (= i) вжитий один раз. Один город одділя‑
ється тільки рядком верб або межами (І. Нечуй-Левицький). Ішов кобзар до
Києва та сів спочивати (Т. Шевченко);
б) мiж двома однаковими або близькими за значенням словами, з  яких друге
вжите з часткою не, якщо така словосполука становить собою одне цiле. Василь
Парадюк слухає не наслухається тих розмов (І. Чендей);
в) мiж двома словами, з’єднаними повторюваними сполучниками i або нi, якщо
вони утворюють суцiльний вираз: i сюди i туди, нi се нi те, i сяк i так, нi чут‑
ки нi вiстки, нi собi нi людям, нi риба нi м’ясо, нi з  сього нi з  того, нi пуху нi
пера, i вдень i вночi й т. iн. Ні живі ні мертві слухали такі речі мати й сестра
Кирилова (П. Куліш). Хлопці стояли ні в сих ні в тих (В. Кава).
3. Крапка з  комою ставиться мiж поширеними однорiдними членами речення,
особливо якщо в  їх складi є свої роздiловi знаки. Ганна билася, як чайка об
кригу, рятуючи інших дітей; молола в жорнах, захованих од злого ока у сви‑
нячий цебер, кору, і  ячмінний послід, і  покришене дрібно кукуру­дзяне стебло;
вишукувала по пагінчиках навесні в лісі під прілим листям торішні ліщинові
горіхи; варила з молодим часником і цибулею лободу та рогіз і ділила те поміж
усіма порівну (Ю. Мушкетик).
4. Тире ставиться між однорідними членами речення, якщо вони про­тиставлені один од­
ному й не з’єднані сполучниками. …Не жа­лібна — ясна твоя краса… (Леся Українка).
На тім кровопро­литті не місяць в небі сходить — турецький ятаган (Л. Кос­тенко).
Українська мова. Комплексний довідник 299
Узагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами
При однорідних членах можуть бути узагальнювальні слова, які виступають
тими ж членами речення, що й  однорідні. Іноді вони відірвані від однорідних
іншими членами речення. Усе таке веселе в  тій хаті було, прибране, осяюще:
і   кужіль м’якого льону на жердці, і  чорний кожух на кілку, і  плетена колиска
з дитиною (Марко Вовчок). Золоті верхи церков Києва, строкаті натовпи люд‑
ські на березі, збройна дружина в лискучих панцирах — все звеселяло серце Ірини
(П. Загребельний). Скрізь: на деревах, на кризі, на сивій пелені снігу — лежала
мовчазна засторога приснулої небезпеки (Ю. Мушкетик).
Як узагальнювальні найчастіше вживаються слова все, скрізь, всюди, завжди,
ніхто, ніщо, ніколи й под., рідше різні час­тини мови, іноді цілісні словосполу-
чення та фразеологізми. Сонце, і небо, і земля, і квіти — ніщо не затулить і не
ви­світлить творчість неприглядності (О. Довженко). І от знайшлися в цих міс‑
цях багатства небувалі: і хутра, й будівельний ліс, і золото блискуче (Н. Забіла).
Лежала тут усяка всячина: колесо з велосипеда, стара лампа, гачки, ключі.
Двокрапка й тире при узагальнювальних словах у реченнях з однорідними
членами
1. Двокрапка ставиться пiсля узагальнювального слова перед однорiдними члена-
ми речення. І  справді, Олексій Іванович був чоловік неабиякий: височенного
300 Українська мова. Комплексний довідник
зросту, плечистий, рукатий, цибатий, з  круглим … обличчям і  гост­ро­
верхою головою… (Панас Мирний).
2. Перед словами а  саме, як‑от, наприклад, як напри­клад ставиться кома,
а  пiсля них  — двокрапка. Із групи отруйних грибів окремо виділяються так
звані умовно їстівні, як‑от: деякі сироїжки, хрящі-молочники, зморшки.
Через необі­­зна­ність збирачів мало використовуються деякі їстівні гриби, як
наприклад: рижики смачні, зеленушки, рядівки рожеві.
3. Тире ставиться, якщо узагальнювальне слово йде за одно­рiдними членами.
Нi спека дня, нi бурi, нi морози — нiщо не вб’є любов мою живу! (В. Сосюра).
4. Якщо однорiднi члени стоять у серединi речення пiсля узагальнювального сло-
ва, перед ними ставиться двокрапка, а пiсля них — тире. Скрізь: і в світлицях
у Колодія, і на подвір’ї — сидить поза столами городова козацька старшина
із запорожцями (П. Куліш).
Слiд розрізняти зовнi схожi випадки:
Були написанi твори на теми: «Мотиви лірики В.  Симоненка», «Нескорена
муза В. Стуса» (теми — узагальнювальне слово при однорідних членах речення).
Я писала твiр на тему «Ідея дружби народів у  творчості Т.  Шевченка»
(тему — означуване слово).
Тема твору — «Краса природи і людей у кіноповісті О. Дов­женка «Зачарована
Десна» (тире мiж пiдметом i присудком).
Українська мова. Комплексний довідник 301
Тема уроку: «Байки Л. Глібова» (традицiйний запис заголовка).
Мене зворушили вiршi поетiв Є.  Маланюка i  Л.  Костенко (прикладка перед
власними іменами осіб; нема паузи при читаннi).
Широко вiдомi iмена багатьох українських письменникiв: Т. Шевченка i Марка
Вовчка, І.  Франка i М.  Коцюбинського (дво­крапка пiсля узагальнювальних слiв;
є пауза при читаннi).
На церемонiї вручення нагород були присутнi господарi й гостi фестивалю.  
На зборах були присутнi: О.  Петренко, Л.  Бист­ров, К.  Голуб, Л.  Шишацька,
Н. Носатенко та ін.
Синтаксичний розбір речення з однорідними членами
Послідовність розбору
1. Дати загальну характеристику простого речення (розповідне, питальне чи спо-
нукальне; окличне чи неокличне; поширене чи непоширене; дво­складне чи
односкладне; повне чи неповне).
2. Указати, що речення ускладнене однорідними членами.
3. Визначити:
а) якими членами речення є однорідні члени;
б) якими частинами мови вони виражені;
302 Українська мова. Комплексний довідник
в) як вони зв’язані між собою (сполучниковим, безсполучниковим чи зміша-
ним зв’язком);
г) до якого слова в реченні вони відносяться.
ÓСело Úкупається Âв теплі, Ûсонці, ¤мідному Ïпередзвоні та ¢весе­¢лому Ûспіві ¥веснянок
(М. Стельмах).
Зразок розбору
Речення розповідне, неокличне, просте, поширене, дво­складне, повне, ускладне-
не однорідними членами. Однорідні члени речення в  теплі, сонці  — непоширені,
а (в) передзвоні, співі — поширені непрямі додатки, виражені іменниками, пов’яза­
ні між собою змішаним зв’язком; у реченні відносяться до присудка купається.
Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)
До складу простих речень, крім головних і другорядних членів, можуть входи-
ти слова, які не відповідають ні на які питання, не є членами речення й  не
пов’язані з членами речення ніяким зв’язком. Це звертання і вставні слова (слово-
сполучення, речення). Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю! Рости, рос‑
ти, тополенько, все вгору та вгору (Т.  Шевченко). Справді, по полю мчались
козаки (П. Куліш). Батько, звісна річ, відвідав приятеля в лікарні… (В. Шевчук).
Свист із неймо­вірною швидкістю наближався, летів, як здавалося Чернишеві,
прямо на нього (О. Гончар).
Українська мова. Комплексний довідник 303
Звертання непоширені й поширені
ÂÂ Звертання — це слово або сполучення слів, що називає особу чи предмет,
до яких звертається мовець.
ÂÂ Непоширеним називається звертання, виражене одним словом — іменни‑
ком у  кличному відмінку або іншою частиною мови (займенником, при‑
кметником) у зна­ченні іменника.
Лети, пташко, з захід сонця, защебечи в шибку… (П. Гу­лак-Артемовський). Ти
мене, кохана, проведеш до поля… (М. Риль­ський). О, прийди, прийди, хто‑небудь,
сядь, схилися, припади (О. Олесь).
ÂÂ Поширеним називається звертання, виражене іменним словосполученням.
Найчастіше звертання поширюється за рахунок узгодженого означення
або прикладки.
Мій Боже милий, як‑то мало святих людей на світі стало! (Т.  Шевченко).
Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, розвійтесь, як тихе зітхання! (І. Фран-
ко). Прощай, моя рідна, дорога Десно (О.  Довженко). Знову, ластівочко‑серце,
ти вернулась… (П. Грабовський). Фантазіє, богине легкокрила, ти світ злотис‑
тих мрій для нас одкрила і землю з ним веселкою з’єднала (Леся Українка).
304 Українська мова. Комплексний довідник
Зверніть увагу!
Не слід плутати зі звертанням займенники ти і ви, які є під­метами або додат-
ками (останні можуть уживатися в будь‑якому відмінку). Ти, безталанная, чого
і ждеш, і ждатимеш од Бога і од людей його? (Т. Шевченко). Ой очі, очі, очі ді‑
вочі, де ж ви навчились зводить людей? (Народна творчість). Вам, сіячі, плуга‑
тарі, спасибі! (М. Рильський).
Звертаннями займенники ти і  ви бувають дуже рідко. Слухай, ти! (Панас
Мирний). Чого ж ви чванитеся, ви! (Т. Шевченко).
Розділові знаки при звертанні
1. Звертання видiляються комами. Де ти, милий, чорно­бривий? (І.  Котлярев-
ський). Олесю, серденько, співай веселенько! Весняного ранку співай, моя люба,
веснянку! (Леся Українка).
2. Вигуки, крім о та ой, які виконують роль підсилювальних часток, відділяють-
ся від звертання комами. Гей, блискавице, громова сестрице, де ти? (Леся
Українка). Не плач, о Україно… (Ф.  Прокопович). Ой дівчино, шумить гай
(Народна творчість).
3. Звертання, з’єднанi сполучниками i, й, та, комою не роздi­ляються. Дар не‑
легкий ваш, досвіде й спокою, дар розумі­ти, знати і мов-чать (Є. Плужник).
Українська мова. Комплексний довідник 305
4. Якщо в  художнiй мовi звертання роздiлене iншими словами, видiляється ко-
мами кожна його частина. Пречиста діво, радуйся, Маріє (Ю. Федькович).
5. Пiсля звертання, що вимовляється з особливою силою, ставиться знак оклику,
а наступне слово пишеться з великої лiтери. О хвилі вітрові! О сонячні квіт‑
ки берегові! Перлистих сліз не можете ви стримати… (В. Діденко).
Синтаксичний розбір речення зі звертанням
Послідовність розбору
1. Дати загальну характеристику простого речення (розповідне, питальне чи спо-
нукальне; окличне чи неокличне; поширене чи непоширене; дво­складне чи
односкладне; повне чи неповне).
2. Указати, що речення ускладнене звертанням.
3. Назвати способи вираження звертання, його стилістичну роль.
Та Çзасни Öти …нарешті, моя нерозумна тривого! (І. Драч).
Зразок розбору
Речення спонукальне, окличне, просте, поширене, дво­складне, повне, ускладнене
звертанням. Звертання моя нерозумна тривого поширене, виражене іменником у клич-
ному відмінку й  узгодженими з  ним присвійним займенником і  при­­кметником.
306 Українська мова. Комплексний довідник
Вставні слова (словосполучення, речення)
ÂÂ Вставними називаються слова, сполучення слів або речення, за допомогою
яких виражається ставлення мовця до повідом­лення, здійснюється зв’язок
між частинами речення чи тексту, оформлюються думки, дається вказів‑
ка на джерело повідомлення тощо.
Вставні слова не бувають членами речення й  не утворюють словосполучень із
членами речення. Сподобавсь, видимо, козак дівчині (П.  Куліш). І  степ видно
навкруги  — до самого, здається, Чорного моря (В.  Близнець). Любо він пісні ви‑
співує, було, ясними зорями. Отже, й виспівав собі дівчину любу та гарну (Марко
Вовчок). Я тихо мовив, тільки і всього: «Хвалити Бога, я дожив занепаду страш‑
ного ворога свого!» (Л. Костенко).
Вставні слова, словосполучення й невеликі вставні речення в усному мовленні
виділяються короткими паузами, вимовляються швидше і зниженим тоном.
Зверніть увагу!
У науковій граматиці виділяються вставлені слова (слово­сполучення, речення).
На відміну від вставних слів (слово­сполучень, речень), у  яких виражається
ставлення до ви­словленого, вставлені конструкції несуть додаткові по­ві­дом­­
лення, поповнюють, уточнюють, розвивають зміст висловлення, вказуючи на
якісь деталі чи нові факти. Вставлені слова, словосполучення й речення мають
Українська мова. Комплексний довідник 307
певні особливості і в інтонаційному виділенні (вони виділяються сильніше, ніж
вставні), і в розташуванні (вони не можуть стояти на початку основного речен-
ня). На письмі вставлені конструкції виділяються тире або дужками. Де‑не‑де
по згарищу тинялись якісь люди  — то були, мабуть, нещасні пожильці —
і розгрібали димливі купи попелу і сміття (Ю. Смолич). Спізнившись на три
хвилини, Зоня з остраху (можливо, був і пішов) та з образи (дозволяє жінці
чекати на себе) не помітила Ясінського в ав­томашині (І.  Вільде). Селяни,
поприїздивши на обивательських шкапійках (дехто привіз разом і подушне),
роз­ташува­лись коло будинку, нарізно од панських карет (Панас Мирний).
Групи вставних слів і словосполучень за значенням
Вставнi слова i словосполучення виражають:
а) оцiнку вiрогiдностi повiдомлюваного (упев­ненiсть або не­впевненiсть, ступiнь
звичайностi викладених фактiв): авжеж, безперечно, безсумнiвно, без усякого
сумнiву, видимо, видно, в усякому разi (випадку), гадаю, дiйсно, звiсно, звичай‑
но, здавалося (б), здається, зрозумiло, либонь, мабуть, може, можливо, напевно,
очевидно, певна рiч, по сутi (справи), правда, припустимо, припустiмо, при‑
родно, скажiмо, скорiш за все, слiд гадати, справдi, треба думати та iн.; було,
буває, бувало, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться та iн. Мій
двір в Чигирині, авжеж, не Фонтенбло (Л. Костенко). Якісь, певне, лихі бісеня‑
та вселилися в  молоду Олімпіаду (О.  Ковінька). Цілими днями, бувало, про‑
308 Українська мова. Комплексний довідник
сиджує хлопець над книжкою (А. Головко). Прокіп підходив спокійний і діло‑
витий, як завжди (М. Коцюбинський);
б) почуття мовця, емоційну оцінку того, про що йдеться (радiсть, задоволення,
спiвчуття, здивування, обурення та iн.): грiшним дiлом, дивна рiч, навдивовижу,
на жаль, на нещастя, на щастя, нівроку, соромно сказати, чого доброго, (як)
на бiду (зло) та iн. На щастя, Федько не може чути ніяких порад і щасливо
добирається до берега (В. Винниченко). На біду, в Петра не було ні сестри, ні
матері (П. Куліш). Ви багато знаєте, нівроку… (М. Рильський).
Вставнi слова i словосполучення вказують на:
а) зв’язок думок, послiдовнiсть викладу: по‑перше, по‑друге й под., виходить, голо‑
вним чином, далi, до речi, значить, з одного (другого) боку, зокрема, зрештою,
крiм того, мiж iншим, навпаки, наприклад, нарештi, однак, отже, пiдкреслюю,
передусiм, повторюю, приміром, проте, у цiлому та iн. Для виконання практич‑
ної роботи треба, по‑перше, перевірити наявність приладів, по‑друге, уважно
ознайомитися з  умовними знаками, по‑третє, скласти електричне коло за
схемою, по‑четверте, зробити висновки й, нарешті, оформити роботу в зоши‑
ті (підручник). Краса нас усього вчить. Ся проста істина лишилася, проте,
непризнаною, особливо ворогами високих мислей і почуттів (О. Дов­женко);
б) способи оформлення думок: взагалi, власне, грубо ви­словлюючись, з  дозволу
сказати, iнакше (коротше, правду) кажучи, iншими словами, крiм жартiв,
м’яко (мiж нами, попросту, чесно) кажучи, можна сказати, одним словом,
Українська мова. Комплексний довідник 309
признаюсь, смiшно сказати, так би мовити, точнiше, як кажуть та iн. На
директорову промову відгукнувся, власне, один тільки з батьків (Ю. Смолич).
Коротко кажучи, природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її со‑
лодкою (Г. Сковорода);
в) джерело повiдомлення: бачу, гадаю, говорять, за визначенням …, за вченням …,
за моїми розрахунками, за по­вiдом­ленням …, за приказкою, кажуть, мов, мов‑
ляв, на думку …, пам’ятаю, повiдомляють, чую, по‑моєму, по‑твоєму й  т.iн.
І все то те лихо, все, кажуть, од Бога! (Т. Шевченко). Бажання, за приказкою,
сильніше неволі (Г. Сковорода). Природа, вільні нахили, а не штучна виправка,
не муштра є осно­вою виховання, за вченням Сковороди (П. Попов).
Вставнi слова i словосполучення можуть бути зверненi до спiврозмовника або
до читача, щоб привернути його увагу: ба­чиш, будь ласка, вiрите, вибачте, даруй‑
те на слові, дозвольте, знаєте, зрозумiйте, пам’ятаєте, погодьтесь, послухайте,
розумiєш, уявiть (собi), чуєте та iн. Голодній, бач, кумі — хліб на умі (Л.  Боро-
виковський). У нашім селі, знаєте, чинять два храми в рік... (Ю. Федькович).
Зверніть увагу!
Не є вставними й  не видiляються комами такi слова: нiби, нiбито, мовби,
немовби, наче, неначе, все‑таки, адже, от, принаймнi, навiть, мiж тим,
310 Українська мова. Комплексний довідник
за традицiєю, у  кiнцевому пiдсумку, буквально, якби, майже, при тому,
при цьому, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як‑не‑як i деякі інші. Він
[Прокіп] хтів принаймні словом полегшити свою душу. Вона [Маланка] на‑
віть забула свої мрії про землю і жила з Андрієм одним життям. Тим часом
юрма двигтіла, кипіла… (із творів М.Коцюбинського). У нас було заведено по‑
няття «гнилий інтелігент». А між тим інтелігент ніколи не був у нас гни‑
лим. Навпаки, він був полум’яним, чистим, передовим (О. Довженко).
Слiд розрізняти вставні слова і члени речення.
Вставнi слова можна вилучити з речення, не порушуючи його структури. Вони
виділяються комами. Вилучення членiв речення руйнує граматичну i смислову
структуру речення.
Щось, видно, трапилось (А. Головко). По обидва боки левад… видно на косогорах
густi садки (І. Нечуй‑Ле­вицький).
Здається, часу i не гаю, а  не встигаю, не встигаю! (Л.  Кос­тенко). Здається
вiчнiстю буття маленька мить… (Л. Дмитерко).
Чи, може, щастя хочеш ти? (О.  Олесь). Хто може випити Днiпро? (М.  Риль-
ський).
А Федько, справді, щось надзвичайне виробляв на річці (В.  Винниченко). Чи
справдi так було?
Українська мова. Комплексний довідник 311
Не бiднiє той, хто дарує скарби душi своєї. Навпаки, внутрiшнiй свiт його
повнiє… (М. Шумило). Моя адреса завжди навпаки, по той бiк щастя, бiля пере‑
лазу (Л. Костенко).
Взагалі, Франко — лірик високої проби… (М. Коцюбинський) (взагалі = взагалі
кажучи). Тепер взагалi багато народу мандрує (О. Гончар).
Ще, значить, не скiнчилися турнiри… (Леся Ук­раїнка). Ця поїздка для неї дуже
багато значить.
Кажуть, весь помiст у пеклi з добрих намiрiв зложився (Леся Українка). Про
це вже всі кажуть.
Маємо жити, звичайно, не хлібом єдиним (Б.  Олій­ник). Звичайно я встаю
о сьомiй годинi ранку.
Буває, часом слiпну вiд краси (Л. Костенко). Диво дивнeє на свiтi з тим серцем
буває! (Т. Шев­ченко).
Провідними принципами функціонування живої природи є ритмічність, при‑
стосовуваність до навколишнього середовища, ощадливість і, нарешті, резерву‑
вання (підручник) (нарештi = i ще, крiм того). Нарештi рушив пароплав, покiр­
ний волi капiтана… (М. Рильський) (нарештi = пiсля всього).
Певно, руїну та буря зробила? (О.  Олесь) (певно = мабуть). Вiн знає це певно
(= точно).
312 Українська мова. Комплексний довідник
Це, до речi, не ваша проблема (до речi = мiж iншим). Його реплiки i пропозицiї
були якраз до речi (= вчаснi).
Зверніть увагу!
Комами видiляються вставнi слова однак (одначе) i проте (в серединi речення).
Зараз Федорова компанія теж прибула на вигін… з піснями. Нікого, однак, не
звеселили на цей раз їхні пісні (О. Гончар). В’їдливостi вiн, одначе, не помiчав
(Григір Тютюнник). При перевтомленні організм подає сигнал на припинення
роботи. Час подання такого сигналу, проте, можна відстрочити спеціальним
тренуванням (підручник).
Комами не видiляються сполучники однак (одначе) i проте (на початку про-
стого речення або другої частини складного речення, а також між однорідними
членами). Однак дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). П’я­ти­­метровi
дошки здалися йому спершу легкими… Одначе далi вони робилися важчi
й важчi… (Григір Тютюнник). Усміш­ка гостра, а однак сумна (Леся Українка).
Малював, бувши малим, i Шевченко… Проте справжня жага до малювання
прокинулася в його тiльки тепер… (С. Васильченко). Хоча має економія в Ка‑
ховці свою власну контору, проте Савка рідко ночує там (О. Гончар). Усі дуже
поспішали, проте не встигли.
Українська мова. Комплексний довідник 313
Розділові знаки при вставних словах, словосполученнях і реченнях
1. Вставнi слова i словосполучення видiляються комами. У ніч Різдвяну батько,
згадавши, очевидно, молодість свою, дитинство усе своє, одним словом, жит‑
тя, попросив матір за­співати йому колядок (О. Довженко).
2. Два вставнi слова вiддiляються одне вiд одного комою. Правда, може,
я сам‑таки в цьому й винен… (О. Гончар).
3. Комою не вiдокремлюються вставнi слова, що стоять на початку або в  кiнцi
вiдокремленого звороту (вони видiляються комами разом із усiм зворотом).
Дятли вечеряли, видно наїдаючись на зиму. Дятли вечеряли, наїдаю­чись на
зиму видно. Але: Дятли вечеряли, наїдаючись, видно, на зиму.
4. Вставнi слова вiддiляються комами вiд усiх попереднiх сполучникiв, крiм а.
За певних обставин електрони здатні залишати свої атоми чи, навпаки,
«приєднуватися» до інших (підручник). І вернеться наша воля, а  може, ще
й  слава… (Ю.  Федькович). Для будiвництва потрiбнi додатковi матерiали,
а крiм того, ще й обладнання.
Пiсля сполучника а  кома ставиться тiльки тодi, коли перед ним стоїть слово
з  часткою не. Барвисті ліси на схилах обабіч дороги не тільки не гасли під
скісним промінням вечірнього сонця, а, навпаки, розжеврювались ще яскравіше,
ніж удень (О. Гончар).
314 Українська мова. Комплексний довідник
5. Тире при вставних словах уживається:
а) при пропуску слова в повторюваному словосполученнi. Вибір лексики в діалогах
залежить, з одного боку, від індивідуальних навичок мовця, а з другого — від
лексичних та інших особливостей співрозмовника (підручник);
б) як додатковий знак пiсля коми у  складному реченні, щоб показати, до якої
частини відносяться вставні слова. Тайна дрож пронимає народи,  — мабуть,
благодатная хвиля надходить (І. Франко).
6. Невеликi за розмiром вставнi речення видiляються комами. Учитель Станьчик,
або, як ми його звеличували, «пан професор», був людиною суворою і  завжди
заклопотаною справами… (Д. Бедзик).
Синтаксичний розбір речення зі вставними словами
Послідовність розбору
1. Дати загальну характеристику простого речення (розповідне, питальне чи спо-
нукальне; окличне чи неокличне; поширене чи непоширене; дво­складне чи
односкладне; повне чи неповне).
2. Указати, що речення ускладнене вставними словами (словосполученнями, ре-
ченнями).
3. Визначити, що виражають вставні слова (словосполучення, речення).
ƒЗнов Õприбули ‚ до £нашої …шпаківні ¡її, мабуть, ¥торішні Óхазяї (М. Рильський).
Українська мова. Комплексний довідник 315
Зразок розбору
Речення розповідне, неокличне, просте, поширене, дво­складне, повне, усклад-
нене вставним словом мабуть, що виражає ймовірність.
Речення з відокремленими членами
Поняття про відокремлення
ÂÂ Відокремленими називаються другорядні члени речення, що виділяються
за змістом та інтонаційно. Відокрем­лення — це один із засобів смислово‑
го виділення або уточнення частини висловлювання.
Завдяки відокремленості означення (узгоджені та неузгоджені, а  також при-
кладки), додатки й обставини набувають більшого значення, підкрес­люються.
Відокремлені члени речення у  вимові виділяються логічним наголосом і  неве-
ликими паузами, а на письмі відокремлюються комами або тире.
Відокремлені узгоджені й неузгоджені означення
1. Поширенi узгодженi означення вiдокремлюються комами, якщо вони вираженi
прикметником або дiєприкметником iз пояснювальними словами i стоять пiсля
означуваного iменника. На виднокрузі появився вузенький пасмужок, зразу
316 Українська мова. Комплексний довідник
блідий і невиразний, відтак уже більший і ясніший (Б. Лепкий). В країні на‑
шій є місця, лісами густо вкриті (Н. Забіла).
2. Означення не вiдокремлюються, якщо:
а) вони стоять перед означуваним словом i не мають додаткового обставинного
значення (причини, умови, допусту). Дядько скинув в’язку розмальованих
у червоне й зелене кошикiв (Григір Тютюнник). Але: Розмальованi у червоне
й зелене, кошики привертали увагу покупцiв (причинове значення);
б) означуване слово без означення як член речення не  має самостiйного змiсту.
Не можу уявити собі часу більш щасливого, ніж ці два місяці.
3. Два непоширенi означення вiдокремлюються пiсля означуваного слова, якщо
перед ним уже є означення. Понад самим кюветом виструнчились гінкі стебла,
однакові, незлі­ченні, як солдати (О. Гончар). При відсутності такого означення
відокремлення необов’язкове; воно залежить від смислового зв’язку з означува-
ним словом та інтонаційного виділення. Весна мені багато говорила, співала
пісню дзвінку, голосну (Леся Українка). Микита Чугай, високий, сильний,
стоїть посеред вулиці і злякано озирається на всі боки (Григорій Тю­тюнник).
4. Незалежно вiд поширеностi й мiсця вi­­докрем­люються озна­чення, якi:
а) вiдiрванi вiд означуваного iменника iншими словами. Червона кров Сеньки
полилася на потолочену пшеницю і, гаряча‑гаряча, збігала стеблом на суху
землю (Г. Косинка);
Українська мова. Комплексний довідник 317
б) мають додаткове обставинне значення. Вражений небаченим видовищем, хірург
прикипів до місця (О.  Дов­женко). Колись гарячий і  навіть говіркий, отаман
з роками став замкнутим, мовчакуватим, навіть грізним (Ю. Мушкетик);
в) вiдносяться до особового займенника. Утомлений душею, він пішов не на поле,
а в ліси (М. Стельмах);
г) вiдносяться до iменникiв, яких у даному реченнi немає. Нателла, чим тільки
могла, допомагала їм. Потім, радісна, збуджена, сиділа в  колі будівельників
коло багаття (О. Гончар).
5. Декiлька вiдокремлених означень, частiше в кiнцi речення, можуть вiдокрем­
люватися за допомогою тире. На цегляний постамент під ясеном здерся пів‑
ень — великий, гребенястий і вогненно‑рудий (Є. Гуцало).
6. Вiдокремлюються комами неузгодженi означення, ви­ра­женi непрямими
вiдмiнками iменникiв із прийменниками. Учи­тель Василь Мефодійович Крюч‑
ко, з добрим, теплим лицем і задушевним голосом, був особливим учителем
(В. Сосюра).
7. Неузгодженi означення, вираженi неозначеною формою дiєслова, вiдокрем­
люються тире (перед ними можна поставити а  саме). … Ота сміла горстка
стояла серед води без надії рятунку, з одиноким бажанням — дорого продати
своє життя в бою (І. Франко).
318 Українська мова. Комплексний довідник
Відокремлені прикладки
1. Вiдокремлюються комами:
а) поширенi прикладки, що стоять пiсля iменникiв, до яких вони вiдносяться.
Ліси шумлять, моє зелене віче (Л. Костенко);
б) поширенi прикладки, якi стоять перед пояснюваними iмен­ни­ками, якщо при-
кладки мають обставинний вiдтiнок. Ман­д­­рiвник вiчний, невблаганний час iде
вперед… (Л. Дмитерко);
в) прикладки при особових займенниках незалежно вiд по­ширеностi й  позицiї.
Тайно­видець, він одразу ж розгадує наші думки (О.  Гончар). Ми, пілігрими
віч­ності, манд­рів­ники, стомилися і дуже хочем пить (Л. Костенко);
г) прикладки, що приєднуються за допомогою слiв родом, на iм’я, так званий.
Ой був у Січі козак, на прозвище Чалий (Народна творчість);
ґ) прикладки зі значенням причини, що приєднуються за допомогою сполучника
як. Як справжній, органічно близький митець, Андрій Головко черпав свої
теми з  живих народних джерел… (О.  Гончар). Але: Дітям А.  Го­ловко відомий
як автор (= у ролі автора) оповідань «Пилипко» й «Червона хустина»;
д) прикладки, вираженi загальними iмен­никами, якщо вони стосуються власних
назв i стоять пiсля них; перед власними назвами вiдокремлюються прикладки
із причиновим або допустовим значенням. Гаврило, Підпарин тесть, вплів
у  сиву бороду жовтий кістяк руки (М.  Коцюбинський). Поетеса величезної
впливової сили, могутнього вияву правди й добра, Леся Українка належить
до митців світового рівня.
Українська мова. Комплексний довідник 319
2. Ставиться тире, якщо:
а) прикладка має значення уточнення й перед нею можна поставити слова а саме,
тобто. Обидва отаманові сини  — Петро й  Роман  — погинули за Україну
(Ю. Мушкетик);
б) прикладці надається особливий смисл (частiше в кiнцi речення). «Енеїда» ви‑
значила одну з найхарактерніших артерій нашої літератури — двозначний
гумор… (Є. Сверстюк);
в) прикладка стосується одного з однорiдних членiв речення. Тим часом Шахай
частував гостей: братів Шворнів — розумного Саньку й пришелепкуватого
Митьку; Макара  — колишнього чередника, рудого велетня із страшними
вусами, кудлатою червоною головою і з дитячими блакитними очима; Бу‑
бона Пет­ра  — найкращого у  світі наводчика…; братів Василишиних  — не‑
зрівнянних розвідників, теле­фоністів і  у  вільну годину музикантів; Вири‑
вайлів — чотирьох соколів… (Ю. Яновський).
Відокремлені обставини, виражені дієприслівниками
і дієприслівниковими зворотами
1. Вiдокремлюються комами:
а) дiєприслiвниковi звороти незалежно вiд мiсця. Вони означають додаткову дію
і в реченні виступають обставинами способу дії, часу, причини, умови, допусту.
320 Українська мова. Комплексний довідник
Корнелюк біг, тремтячи від несамовитого гніву (О.  Дов­женко). Осінь, уві­
йшовши у свої права, повелась спочатку суворо, все чогось хмурилась, сльози‑
лась, а  потім пом’якшала (Ю.  Збанацький). Хлопець не спав, думаючи про
райську квітку щастя (Б. Лепкий). Не поклонившись до землі, і гриба не зна‑
йдеш (Народна творчість). Бажаючи плакати, я смішу інших (П. Гу­лак‑Арте­
мов­ський);
б) два або більша кількість одиничних дiє­прислiвників. Повечерявши, благосло‑
вившись, біжу назад у будинок (Марко Вовчок). Марко, мліючи, заточуючись,
падаючи і знову підводячись, як міг, пішов до соняшників (М. Стельмах);
в) одиничний дiєприслiвник, який означає додаткову дiю, час, причину, умову,
а не спо­сiб дiї. Вози, проїжджаючи, глухо, тоскно скрипіли (О. Гончар). Уто‑
мившись, вони [ярки] забирались на біле каміння і  лячно зазирали звідти
у прірву (М. Коцюбинський). Але: Я ішов не обертаючись (В. Дрозд). Лінивий
сидячи спить, лежачи робить (Народна творчість).
2. Два дієприслівники чи дiєприслiвниковi звороти, з’єднанi неповторюваними
сполучниками i, або, комою мiж собою не роздiляються. Упоравшися з Кода‑
ком і  діждавши з  Січі ще три тисячі товариства, Сулема через два тижні
підняв своє військо до походу (А. Кащенко).
3. Дiєприслiвник i дiєприслiвниковий зворот, якi стоять пiсля сполучника,
вiддiляються вiд нього комою, якщо їх можна переставити в  iнше мiсце в  ре-
ченні. Собака теж зробився невеселий і, покрутившись, знехотя потюпав геть
Українська мова. Комплексний довідник 321
(О.  Дов­женко). Толя хотів іти додому, але, зачувши ці слова, навіть зійшов
униз до хлопців (В. Винниченко).
Пiсля сполучника а кома ставиться, як­що попереду є заперечення. Бiльшiсть
птахiв не лишаються у нас зимувати, а, вивiвши потомство, летять у теплi
краї. Але: Джериха скинула намітку й почала її згортувать, а згорнувши на‑
мітку, помогла синові складать білу празникову свиту дрібними фалдами
(І. Нечуй‑Левицький).
4. Не вiдокремлюються комами дiєпри­слiвниковi звороти, якщо:
а) вони тiсно пов’язанi за змiстом iз присудком. Доповідач промовляв не загляда‑
ючи в записи;
б) вони починаються підсилювальною часткою i (й). Можна бачити деякi зорi
i не дочекавшись тем­ряви;
в) вони стали фразеологiзмами: бiгти не чуючи нiг, сидiти склавши руки, тiкати
не пам’ятаючи себе, працювати не покладаючи рук, говорити не переводячи
духу й под. Так хіба нам сидіти згорнувши руки… ! (П. Куліш);
г) на їх основi утворилися вирази починаючи з (такого‑то часу), виходячи з (=на
пiдставi), зважаючи на (=в залеж­ностi вiд) i под. Починаючи з кінця квітня
Євген перейшов у  лис­тах до Марини на українську мову (Б.  Антоненко-
Давидович). Але: У статтi все треба змiнити, починаючи з головного.
322 Українська мова. Комплексний довідник
Відокремлені обставини, виражені сполученням іменників із прийменниками
Вiдокремлюються комами обставини причини, умови, допу­сту, вираженi сполучен-
ням iменникiв iз прийменниками незважаючи на (завжди), всупереч, наперекiр, по‑
при, у зв’язку з, залежно вiд, на вiдмiну вiд, завдяки, внаслiдок, з причини, за бра‑
ком, за наявнiстю, згiдно з, за згодою, на випадок, вiдповiдно до (при значнiй
поширеностi, вiдсутностi тiсного зв’язку з основною частиною речення). Теоретична
філософія Сковороди, незважаючи на зовнішню, іноді релігійно‑біблійну оболонку,
була для того часу прогресивною (П. Попов). Було, незважаючи на травень, душно,
як улітку (М. Коцюбинський). Оригінальна українська назва ягід журавлина, всупереч
живому мовленню й  рекомендаціям словників, у  радіо‑ та телепередачах чомусь
замінюється словом клюква (О. Пономарів). Але: Все сталося всупереч передбаченню.
А  Чiпка, наперекiр свiтовi й  людям, якийсь веселий, радий (Панас Мирний). Але:
Вона зробила це наперекiр усiм. Попри культів­сько‑застійне глухоліття, попри
будь‑які кон’юнктурні перепади, він [Дмитро Білоус] завжди безхитрісно, завзято
і навіть азартно служив і служить Слову (В. Чуйко). Але: Ми досягнемо мети попри
усі перешкоди. Згідно з найпоширенішою класифікацією, виділяються п’ять стилів
мовлення: офі­ційно‑діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Але:
Заняття проводяться згiдно з розкладом. 1 січня 1990 року українська мова, відпо‑
відно до прийнятого Верховною Радою Закону про мови, офіційно визнана держав‑
ною мовою України. Але: Відповідно до цього Закону гарантується вільний розвиток
усіх мов, поширених на території України.
Українська мова. Комплексний довідник 323
Відокремлені уточнювальні члени речення
ÂÂ Уточнювальними називаються такі члени речення, які уточнюють, поясню‑
ють, конк­ретизують ті члени речення, після яких вони стоять. Вони відпо‑
відають на питання хто саме? який саме? де саме? коли саме? як саме? й т. ін.
Уточнюватися можуть будь‑які члени речення:
а) підмети. Як кремінь і  криця, стялись роди  — Гутенюки з Палійчуками…
(М. Коцюбинський);
б) присудки. Лексика — це всі слова мови, цебто словниковий склад мови (під-
ручник). Хома стояв у хаті високий, під стелю… (М. Коцюбинський);
в) означення (можуть приєднуватися за допомогою сполучників хоч, навіть
якщо). І от залишився від нього [явора] високий, широченний, обхватів на ві‑
сім, корч (В.  Близнець). Останні, хоч і  не дуже приємні, новини зацікавили
нас. Актуальна, навіть якщо і не нова, проблема заслуговує на увагу;
г) додатки (найчастіше приєднуються словами крім, окрім, опріч, особливо, зо‑
крема, за винятком, включаючи, замість, на відміну від тощо). Іншого виходу,
окрім утечі, у друзів не залишалося (Ю. Яновський). Опріч Гафійки, було ще
два наймити (М. Коцюбинський). З давніх‑давен вишитий рушник, крім утилі­
тарного призначення, був високою ознакою народного харак­теру, зокрема
майстерності і  вправ­ності, працьовитості й  гостин­­ності (журнал). За‑
мість утіхи, Чіпка похвалився їй [Галі] своїм горем та трохи сам не заплакав
(Панас Мирний);
324 Українська мова. Комплексний довідник
ґ) обставини місця, часу, способу дії. … За ставком, на другому горбі, ховалася
в  деревах церква (М.  Коцюбинський). Ось у  цьому селі [у Куманцях] року Бо‑
жого 1949, місяця січня, шостого дня, якраз у  ніч перед Різдвом, судилося
мені з’явитися на світ (М. Луків). Але: Поет Микола Луків народився 6 січня
1949 року (нема уточнення). Це відчуття надходить раптово, ні з  того ні
з сьо­го… (Є. Гуцало).
Уточнювальні члени речення можуть приєднуватися словами тобто, цебто,
себто, або (= тобто), чи (= тобто), а  саме, інакше, особливо, в  тому числі, як
кажуть і под. Маркіян знову ж був таким і таким, тобто повною протилеж‑
ністю батька (І.  Вільде). Старий, або Верхній, город після Хмельниччини без‑
людовав (П. Куліш). Але: З тим чоловіком вони сходились нечасто і більше сва‑
рились або кепкували обопільно (Ю. Мушкетик) (або ≠ тобто). У стилі художньої
літератури, інакше в художньому, чи художньо‑белет­ристичному, стилі, від‑
дзеркалюється все багатство національної мови (підручник). У жодне з наступ‑
них видань І.Франка, в тому числі і в п’ят­деся­ти­томне, не включались «Вели‑
кі роковини» (Ф. Погребенник).
Уточнювальні члени речення вимовляються з дещо зниженою інтонацією, а на
письмі виділяються комами, тире або дужками. На самій горі, понад шляхом,
маячив білий стовп (О. Гончар). А потім пізно, уже вночі, в хаті в Тихона було
повно людей (А. Головко). У неї [у мами] було чорне, аж до синяви, волосся… (В. Со-
сюра). Усі четверо — хірург, і асистент, і сестри — ствердливо хитнули головами
Українська мова. Комплексний довідник 325
й одвернулися схвильовані (О. Довженко). Однією з характерних рис української
літера­турної мови є її мило­звучність (евфонічність).
Зверніть увагу!
1. Додаток із прийменником замість не від­окремлюється, якщо він ужитий
у значенні заміщення. Сьогодні він чергував замість (= за) сусіда. Замість
віри, й надії, і любові панують безвір’я, відчай, ненависть, заздрість і мер‑
зота (І. Вишенський).
2. Слова зокрема і наприклад можуть:
а) бути вставними (їх можна вилучити з  речення, не порушуючи структури,
а  тому слід відокремлювати). До старо­сло­в’янізмів належать, зокрема,
такі слова, як раб, юний, приязнь, братство, вчитель, святиня, гря‑
дущий, благословенний, воскресити, небеса, чудеса тощо. Більшість
індивідуальних неологізмів не стає на­дбанням активної лексики, хоч часом
трап­ляється й та­ке. Відомі, наприклад, неологізми І.  Верхратського  —
звіт, І. Франка — чинник;
б) приєднувати уточнювальні члени речення, які відокремлю­ються разом із
словами зокрема і  наприклад. Особливо виразними стають стилістичні
можливості метафори в поєднанні з іншими тропами, зокрема з порівнян‑
нями. Часом антитеза становить собою дуже поширене речення чи навіть
цілий твір, наприклад вірш, із протиставленням двох частин;
326 Українська мова. Комплексний довідник
в) стояти після узагальнювального слова перед однорідними членами речення
(перед словами зокрема і  наприклад ставиться кома, а  після них  — дво-
крапка). Неабияку експ­ре­сив­ність мають звуконаслідувальні слова, зокре‑
ма: гультяй, телепень, човгати, шастати, теревенити, ах­кати,
ойкати, хрусь, трісь, бах і  т.ін. Неологізми виникають у  мові весь час.
Це нові слова зі сфери науки, літератури, мистецтва, наприклад: алго‑
ритм, вірусологія, нейрокібернетика, поп‑арт.
(Приклади наведені за матеріалами книги О. Пономарева
«Стилістика сучасної української мови»)
Синтаксичний розбір простого речення з відокремленими другорядними членами
Послідовність розбору
1. Дати загальну характеристику простого речення (розповідне, питальне чи спо-
нукальне; окличне чи неокличне; поширене чи непоширене; дво­складне чи
односкладне; пов­не чи неповне).
2. Указати, чи ускладнене речення відокремленими другорядними членами та
якими саме.
3. Розібрати речення за членами речення.
‚У £давню …давнину, ‰за царя Гороха, Ùжив …на світі ¦ мандрівний ¡дяк Ó Хома
(В. Дрозд).
Українська мова. Комплексний довідник 327
Зразок розбору
Речення розповідне, неокличне, просте, поширене, двосклад­не, повне, усклад-
нене відокремленою уточнювальною обставиною часу за царя Гороха.
Пряма і непряма мова. Діалог
Пряма і непряма мова як засоби передачі чужої мови
Для передачі чужого мовлення в тексті вживаються речення з прямою або непря-
мою мовою, а також прості речення з до­датком, що називає тему чужого мовлення,
або зі вставними словами чи реченнями, що вказують на джерело повідомлення. «Я
хочу грати на скрипці»,— несподівано сказав Ясь (О.  Іваненко). Ясь несподівано
сказав, що він хоче грати на скрипці. Ясь несподівано сказав про своє бажання грати
на скрипці. Як несподівано сказав Ясь, він хоче грати на скрипці.
ÂÂ Прямою мовою називається чуже мовлення, передане без змін, із збере‑
женням лексичних, граматичних та інтона­ційних особ­ливостей.
Речення з прямою мовою складається з двох частин: слів автора і прямої мови,
які поєднуються без допомоги сполуч­ників. Слова автора можуть стояти перед
прямою мовою, в середині її або після неї, а також включати пряму мову.
Хрін каже: «Я добрий з м’ясом!», а м’ясо каже: «Я й без хріну добре!» (Народна
творчість). «У двір, у двір заїздіть»,— розчиняючи ворота, каже Горпина (Панас
Мирний). «Бачиш оцю скелю?  — каже Грець.— На ній живе Мати Вітрова»
328 Українська мова. Комплексний довідник
(Б. Крауш). «Ну що, згоден?» — питає цар. «Згоден!»— одказує Гриць (Б. Кра-
уш). Пішла жінка в поле жати та й узяла з собою синочка, посадила його під
копицю, обклала снопами, дала нехитрі іграшки і сказала: «Грайся, мій Іваси‑
ку, бався, моє сонечко, не плач, моя квіточко», поцілувала і пішла (Б. Крауш).
Як слова автора вживаються:
1) дієслова із значенням мовлення, думки: казати, говорити, питати, відповідати,
думати, заперечувати, кричати, звертатися, вигукувати, шепотіти та ін.;
2) дієслова, ускладнені вказівкою на мету висловлювання: до­коряти, підтверди‑
ти, погодитися, порадити, піддакнути та ін.;
3) дієслова, що означають дії й  емоції, які супроводжують ви­словлювання: по‑
сміхнутися, засмутитися, здивуватися, зітхнути, образитися, обуритися
та ін.
Синонімічне багатство, різноманітність авторських слів є озна­кою письменниць-
кої майстерності. Наведемо приклади речень із прямою мовою з повісті В. Дрозда
«Семирозум».
«Горить, горить!»— кричать хлопчаки.
«Летить, хлопці»,— гукає Семирозум…
«Діду,— кажу  — а  що ви про сади Семирозума згадували?» «Хіба не чув?  —
дивується Кирик.— То ж Матвій Семирозум усе про ті сади ще за моєї молодос‑
ті байки розповідав».
Українська мова. Комплексний довідник 329
«Загорівся…»— жадібно видихує Іванко.
«Загорівся… Полотно загорілося»,— понуро згоджуються хлопчаки.
«Треба змотати,— ліниво думає Семирозум,— треба змотати…»
«Дядьку Матвію, треба склеїти ще більшого змія з держалном для мене»,— за‑
хлинається словами Іванко.
«Мамо, їсти…»— долинає з печі.
— Добрий вечір, бабусю… — шепоче в темряву хати жінка і хреститься.
— Хто ще не забув старої Улити? — котиться з печі хрипло.
— Я тебе всьогісінького вранці вимию,— обіцяє Любка.— І витру чистим руш‑
ником…
ÂÂ Речення з непрямою мовою за формою становлять собою складнопідряд‑
ні речення, головна частина яких містить слова автора, а підрядна — чу‑
жу мову.
Оксана підбігла й насамперед розповіла, що бачила за­арештованих… (А. Голов­
ко). Брянський уважно вислухує рапорт, питає, чи не забули часом лопат на
місці роботи (О. Гончар).
Непряма мова відрізняється від прямої тим, що вона передає основний зміст
чужого мовлення, не зберігаючи граматичних та інтонаційних особливостей ви-
словлювання.
Непряма мова завжди стоїть після слів автора і приєднується до них сполучни-
ками що, ніби, щоб, часткою чи в ролі сполучника, а також сполучними словами
хто, що, який, чий, коли, де та ін.
330 Українська мова. Комплексний довідник
Хрін каже, що він добрий з  м’ясом, а  м’ясо каже, ніби воно й  без хріну добре.
Розчиняючи ворота, Горпина каже, щоб у двір заїздили. Грець питає, чи бачить
хлопчик скелю, на якій живе Мати Вітрова. Цар питає, чи згоден Гриць. Гриць
одказує, що згоден. Пішла жінка в поле жати та й узяла з собою синочка Іваси‑
ка, посадила його під копицю, обклала снопами, дала нехитрі іграшки і сказала,
щоб він грався, бавився і не плакав, поцілувала і пішла.
Зверніть увагу!
Крім прямої і непрямої мови, існує невласне пряма мова, яка поєднує власти-
вості обох цих засобів передачі чужої мови. Подібно до прямої мови невласне
пряма мова зберігає особливості лексики й син­таксису чужої мови, манеру
висловлювання, а іноді й інтонацію мови персонажа. Подібно до непрямої мови
невласне пряма мова ведеться нібито від імені автора й  не береться в  лапки.
Невласне пряма мова вводиться в розповідь у вигляді групи речень, окремих
речень або навіть словосполучень. У конструкціях з  невласне прямою мовою
часто трапляються питальні й окличні речення, риторичні питання.
Він [Олександр Кіндратович] тоді був малий, і кривди його були недорос‑
лі. Швидко переростав їх? а  чи дорослими були його мрії? Десь отут,
сховавшись у густих кущах, шукав відповіді на оте одвічне: «Я і життя.
Ким буду, що звершу в ньому? Як мушу жити?» Коли б знав тоді, що через
три­дцять років знову стоятиму на цьому місці, нездатний відповісти
Українська мова. Комплексний довідник 331
на нього. Як жити? У чому ховається зміст життя? У тому, щоб шука‑
ти увесь вік? Шукати і не знайти? а може, саме це й має сенс. Коли б знав
напочатку відповідь, то чи захотів би йти далі? Навіщо?
Ю. Мушкетик
Заміна прямої мови непрямою
Пряму мову можна замінити на непряму. Для цього треба:
1) перетворити слова автора в головну частину, а пряму мову в підрядну частину
складнопід­рядного речення, поєднавши їх сполучниками що, ніби (пряма
мова  — розповідне речення), щоб (пряма мова  — спонукальне речення), спо-
лучними словами хто, що, який, чий, коли, де та ін. або сполучником чи
(пряма мова — питальне речення);
2) поставити особові займенники 1-ї і 2-ї особи в формі 3‑ї особи;
3) замінити присвійні займенники мій, твій, моє, твоє на його; моя, твоя — на її
й т. ін.;
4) відповідним чином змінити й форми дієслів;
5) вилучити звертання, вигуки, а іноді й вставні слова, частки.
Наведемо приклад заміни прямої мови непрямою при пере­казі тексту. Речення
з непрямою мовою, а також усі необхідні заміни взяті у квадратні дужки.
332 Українська мова. Комплексний довідник
Чорний кінь легко ступав біля тротуару й косував на мене [на Владика] тем‑
ним оком. Це було велике добре око. У ньому ніби плавала золота іскринка. І ще
в ньому відбивалася вулиця і я [він] сам — крихітний, майже непомітний. Мені
[Хлопчикові] здавалося, що кінь ледь посміхається.
— Ну, чого ж додому не біжиш?  — раптом почув я голос вершника. [Раптом
Владик почув голос вершника, який запитав, чого він не біжить додому.]
— Не хочу,— сказав я і глянув угору. [Хлопчик сказав, що не хоче, і глянув угору.]
Мені [Владикові] сподобалося обличчя цієї людини: тверде, серйозне, але не
сердите. І дуже несподіваною була його посмішка — швидка й ласкава.
— Не хочеш…— сказав він.— А  прокататися хочеш? [Тоді він спитав, чи не
хоче хлопчик прокататися.]
Прокататися? Я [Хлопчик] ошелешено видихнув «угу» й на­віть не встиг зля‑
катися. Він [Вершник] легко зістриб­нув із сідла й дужими руками зметнув мене
[його] коневі на спину.
Я [Владик] опинився на чомусь твердому попереду сідла. Си­ді­ти було далеко
не так зручно, як думав. Жорстко й стра­ш­нувато. Але великі долоні міцно три‑
мали мене [його] за боки.
— Не боїшся? [Вершник спитав, чи не боїться Владик.]
В. Крапивін
Українська мова. Комплексний довідник 333
Розділові знаки при прямій мові
1. Пряма мова після слів автора:
А: «П». Старий Франчук раптом схопив порожнє відро, відімкнув його
від криничного цепу і наче аж урочисто сказав: «Ти ось хвили‑
ну зажди, сину. Я од журавля принесу. Там вода м’яка і рутою
пахне» (І. Григурко).
А: «П!» Сам лежить у  калюжі, а  кричить: «Не бризкай!» (Народна
творчість).
А: «П?» Питається Трав’яний Хлопчик: «Чи подоба­ється тобі на ча‑
рівному горищі?» (Б. Крауш).
А: «П…» Щаслива мати дивилася на своїх здорованів і похитувала головою:
«Діточки галушок захо­тіли… Маленькі мої…» (М.  Стельмах).
2. Пряма мова перед словами автора:
«П»,– а. «Весна… Ще одна весна»,— сказала замріяно й трохи сумно
Світлана Кузьмівна (Ю. Мушкетик).
«П?»– а. «Хто?»— доноситься з‑за дверей глухо, за­спано (В. Дрозд).
«П!»– а. «День добрий!»— чемно вітали вчителя діти по дорозі до шко‑
ли (Д. Бедзик).
«П…»– а. «Біда…»— стогоном обзивається темрява (М. Стельмах).
334 Українська мова. Комплексний довідник
3. Пряма мова розірвана словами автора:
а) на місці розриву не було знака або стояв один із знаків: [,], [;], [—], [:];
«П,– а,– п». «Нумо, хлоп’ята,— каже Семирозум, дістаючи цівку й сі‑
паючи нитяними віжками,— рушимо» (В. Дрозд);
б) на місці розриву стояла крапка;
«П,– а.– П». «Ти збирайся, не спіши,— додав Арсен.— Ми отут на тра‑
вичці почекаємо» (І. Григурко);
в) на місці розриву стояв [!], [?] або […].
«П! – а.– П». «Як дивно підібрані кольори! — сказав Олександр Кіндра‑
тович, обережно відбира­ючи в Хо­ло­да  букет.— Чудесна
гармонія» (Ю. Му­­ш­­кетик).
«П? – а.– П». «І всі загинули?  — спитав Григорій тужно.— Ніхто не
вирвався?» (В. Шевчук).
«П…– а.– П». «Прощай…— промовив [Ско­ворода] журно.— Можливо, ми
вже не побачимося» (В. Шевчук).
4. У словах автора два дієслова зі значенням висловлювання.
«П,– а: – П». «Ви молодий, а  думаєте по‑ста­родавньому, ніби справді
сите черево на науку не квапиться,— усміхнулася приязно
Га­лина й  легко торкнулася плеча юнака:  — Ходімо!»
(Б. Анто­ненко-Давидович).
Українська мова. Комплексний довідник 335
5. Пряма мова в середині авторських слів:
А: «П», а. Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле (Народна
творчість).
А: «П»– а. Я крикнув: «Згода»— і одвів полки (Л. Костенко).
А: «П!» – а. Та й дивлюсь нишком, чи не пі­-
А: «П?» – а. знаю його де, коли чую: «Ой мені
А: «П…» – а. лишенько!»— жахнулася Катря обік мене. Оглянулася я:
«Що тобі?» —питаю (Марко Вовчок).
Зверніть увагу!
Якщо пряма мова, виражена розповідним реченням, розриває слова автора,
перед нею ставиться двокрапка, а  після неї тире або кома. Тире ставиться,
коли на місці розриву не по­вин­но бути ніякого знака, а кома — якщо вона
була в словах автора. Перевірити це можна, вилучивши пряму мову. Порів-
няйте: Вона сказала: «Я ще повернуся»— й вийшла з кімнати (Вона сказала
й вийшла з кімнати) і Сказавши: «Я ще повернуся», вона вийшла з кім­нати
(Сказавши, вона вийшла з кімнати).
У такій позиції після прямої мови можуть ставитися кома й тире, якщо пряма
мова закінчується звертанням, відо­кремленим членом речення, підрядною час-
тиною тощо. Близнята глянули на батька. Він кивнув їм головою: «Ідіть, хлоп‑
ці, коли пан кличе»,— і  пильно-пильно подивився на Левка… (М. Стельмах).
336 Українська мова. Комплексний довідник
Цитата як спосіб передачі чужої мови
ÂÂ Цитата  — це дослівний витяг із якогось тексту або точно передані чиїсь
слова. Цитати використовуються для підкріп­лення або пояснення якихось
думок.
Цитати оформлюються реченнями з прямою або непрямою мовою, а також ре-
ченнями зі вставними словами або реченнями. «Найперша і найголовніша ознака
індивідуальності народу — це його мова»,— стверджує М. Шумило. М. Шумило
стверджує, що «найперша і найголовніша ознака індивідуальності народу — це
його мова». На думку М. Шумила, «найперша і найголовніша ознака індивідуаль‑
ності народу — це його мова». Як стверджує М. Шумило, «найперша і найголов­
ніша ознака інди­відуальності народу — це його мова».
Розділові знаки при цитаті
Цитати видiляються лапками. Якщо вони супроводжуються словами автора,
роздiловi знаки ставляться так, як при прямiй мовi.
«Не тим цікава байка, що говорить неправду, а  тим, що під лушпиною тої
неправди криє звичайно велику правду»,— відзначав І.Франко в післямові до збір‑
ки власних казок «Коли ще звірі говорили». Там же він писав: «Оті простенькі
Українська мова. Комплексний довідник 337
сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у  нашій душі любов до
рідного слова, його краси, простоти і чарівної мило­звучності».
Коли авторська мова починається словами так зазначає (говорить), ось що ска‑
зав, ось як описує й под., пiсля лапок ставиться тiльки тире.
«Стою перед вами, зачарований людською красою, і  красою вечірніх дівочих
пісень, і красою сонця в небі, і красою матері з дитиною, і красою своєї матері‑землі,
і красою діянь і звершень мого безсмертного народу!»— ось що говорив Михайло
Стельмах під час одержання Ленінської премії.
Якщо цитата вводиться в авторськi слова як частина речення, перше слово пи-
шеться з маленької букви.
Початок повісті «Щедрий вечір» М.Стельмаха — своє­рідний ліричний заспів,
поетизація настання літа, з  яким щойно розминулась весна «десь
у  житечку‑пшениці», і  вже «до­стигають суниці, достигають уночі, при зорях
і тому стають схожими на росу, що випала з зірок».
Якщо цитата наводиться не повнiстю, то пропуск слiв позначається крапками,
що можуть стояти на початку, в серединi або в кiнцi цитати.
«… Українська мова в багатстві, витонченості й гнучкості форм не поступа‑
ється ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна на понят‑
тя, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальову‑
вати високохудожні образи. Це не мова прос­толюду тільки…, а мова цілої нації,
політичне майбутнє якої ще попереду…»— писав М. Драгоманов.
338 Українська мова. Комплексний довідник
Якщо цитата з пропуском початку речення стоїть перед словами автора, почи-
наючи текст, перше слово пишемо з  великої букви (навiть коли в  текстi, який
цитується, воно пишеться з малої букви).
«… Я впевнена, що вільний геній мого народу витворить нове, вільне мисте‑
цтво…»— писала М.  Заньковецька. Але: М. Заньковецка писала: «… я впевнена,
що вільний геній мого народу витворить нове, вільне мистецтво…»
Якщо вказiвка на автора або на джерело цитати йде безпосередньо за нею, то
вона береться в дужки, а крапка ставиться пiсля дужок.
«Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й  сам викликати
повагу до себе» (О. Гончар).
Якщо вказiвка на автора або на джерело цитати стоїть нижче, цитата в  лапки
не береться, а пiсля цитати ставиться крапка.
Народ без мови — це обмова,
Народ без мови — не народ.
П. Перебийніс
Епiграфи пишуться без лапок, а вказiвка на автора не береться в дужки.
Совість — найкращий порадник.
Народна творчість
Дослiвнi вирази, якi вставленi в  текст як члени речення, видiляються лише
лапками.
Українська мова. Комплексний довідник 339
Гоголь був великим «обличителем жестоких людей неситих», великим худож‑
ником слова, великим грома­дянином-патріотом (М. Рильський).
Якщо перед дослiвним виразом є слова вислiв, фраза, речення, епіграф і  под.,
перед ним ставиться двокрапка.
Висновок про зростання свідомості Євгена Черниша підтримується автор‑
ською фразою: «Життя, перестаючи бути для нього рожевою загадкою юності,
відкривалося перед ним прос­тою своєю величчю».
Якщо цитата, яка є віршованим текстом, і слова автора знаходяться на окремих
рядках, цитата не береться в лапки.
В останньому монолозі Мавки відбито думку про те, що в житті нічого не
зникає, все онов­люється:
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю,—
стане початком тоді мій кінець.
Діалог. Розділові знаки в діалозі
ÂÂ Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох осіб. Діалог складаєть‑
ся з реплік — слів, звернених до співрозмовника.
340 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 341
Коли виправиш? — Не будете мені купувати нових книжок. Я залишився на другий рік у цьому
— Сину, коли ж ти двійку виправиш? ж класі.
— Та ніяк учитель журналу в класі не залишає… От тільки залишить — так
і виправлю. Синтаксичний розбір речення з прямою мовою
Іноді репліки супроводжуються словами автора. Послідовність розбору
Вже! 1. Указати, що дане речення є реченням із прямою мовою.
— А тепер спробуйте розв’язати задачу,— запропонував учитель. 2. Виділити слова автора і пряму мову.
Не минуло й двох хвилин, як один із учнів: 3. Розібрати слова автора і пряму мову як відповідні прості речення.
— Я вже! 4. Пояснити розділові знаки.
— Що, вже розв’язав? «ÚНазбирай, Петрику, Àжменю Àмалини!»— Õгойкнув ÊВасиль …услід сину (І. Чендей).
— Та ні, спробував.
Якщо репліки пишуться в рядок, вони беруться в лапки, а між ними ставиться
тире. «Коли то було?» — «Ще як дід до баби у свати ходив» (Народна творчість). Зразок розбору
Якщо кожна репліка діалогу починається з нового рядка, вона не береться в лап- Це речення з прямою мовою. Слова автора — гойкнув Василь услід сину. Пряма
мова — «Назбирай, Петрику, жменю малини!» Слова автора виражені розповід-
ки, а перед нею ставиться тире.
ним, неокличним, простим, поширеним, дво­складним, повним реченням. Пряма
мова виражена спонукальним, окличним, прос­тим, пошире­ним, односкладним,
Ощадливий син означено-осо­бовим, повним реченням, усклад­неним звер­танням Петрику, з голо-
— Тату! У цьому навчальному році я вам зеко­номив багато грошей! вним членом, спів­відносним із присудком, на­збирай. Після прямої мови, що ста-
— Який у мене розумний син! Як же ти це зробив? новить собою оклич­не речення, перед словами автора ставимо тире.
342 Українська мова. Комплексний довідник
Складне речення
Складне речення і його ознаки
ÂÂ Складним реченням називається синтаксична одиниця, утво­рена з  двох
чи кількох об’єднаних за змістом та інто­нацією частин, кожна з яких міс‑
тить граматичну основу.
Просте речення, нагадаємо, має тільки одну граматичну основу. Для прикладу
порівняймо два речення:
Опівночі айстри в саду розцвіли, убралися в роси, вінки одягли і стали рожевого
ранку чекать і  в райдугу барвів життя убирать… А  ранок стрівав їх холодним
дощем, і плакав десь вітер в саду за кущем (О. Олесь). У першому реченні, незва-
жаючи на його поширеність, тільки одна граматична основа, що складається з під-
мета айстри та п’яти однорідних присудків: розцвіли, убралися, одягли, стали че‑
кать, (стали) убирать. У другому реченні виділяємо дві граматичні основи: ранок
стрівав і вітер плакав. Отже, за будовою перше речення просте, а друге складне.
У складному реченні налічується стільки частин, скільки в ньому граматичних
основ. Наприклад, у реченні Ця печаль забрідала і в людське серце, і ставало жаль
чи отих крил, що забрали з собою літо, чи того, що й ти не можеш злетіти, як
птиця (М. Стельмах) виділяємо 4 частини:
а) ця печаль забрідала і в людське серце (граматична основа — печаль забрідала);
б) ставало жаль чи отих крил…, чи того… (граматична основа — ставало жаль);
Українська мова. Комплексний довідник 343
в) що забрали з собою літо (граматична основа — що забрали);
г) що й  ти не можеш злетіти, як птиця (граматична основа  — ти не можеш
злетіти).
Частини складного речення не можна ототожнювати з  простими реченнями.
Простим реченням властива самостійна інтонаційна завершеність, а  частини
складного речення, хоч за формою і  подібні до простих речень, але позбавлені
інтонаційної завершеності, тобто інтонацію кінця має не кожна частина, а  все
складне речення в цілому. Так, у реченні Нарешті подають потяг, і я лізу в мис‑
ливський вагон (М. Хвильовий) тон підвищується в кінці першої частини (перед
сполучником і), а характерне для розповідного речення пониження тону відбува-
ється тільки в кінці другої частини, що означає інтонаційну завершеність склад-
ного речення.
За метою висловлювання складні речення, як і прості, бувають розповідні, пи‑
тальні та спонукальні, а за інто­нацією — окличні й неокличні. Тоді ми йдемо до
хати, і на порозі нас зустрічає бабуся (М. Хвильовий). Жайворонку любий, чи не
видно там з високості, яка до нас іде погода? (М. Стельмах). Хай шалені гудуть
над планетою весни, хай трава пнеться вгору крізь листя старе (В. Симоненко).
Ох, скільки дзвонів тих одкалатало, коли тебе пустошила орда! І як літали
стріли половецькі і клекотіли степові орли! (Л. Костенко).
Частини складного речення за будовою можуть бути дво­складними й односклад‑
ними, поширеними й непоширеними, повними й неповними. Наприклад, у реченні
Кружляє листя, і не чутно кроків (Л. Костенко) перша частина (кружляє листя)
344 Українська мова. Комплексний довідник
є двоскладною, непоширеною, пов­ною, а друга (не чутно кроків) — односкладною,
поширеною, повною. У реченні Морози пішли на південь, Сірки — на північ (І. Ба-
гряний) обидві частини двоскладні, поширені, але перша частина (Морози пішли
на південь) повна, а друга (Сірки — на північ) неповна.
Частини складного речення можуть поєднуватися за допомогою інтонації та за
допомогою сполучників або сполучних слів.
Складне речення, у  якому частини поєднуються лише за допомогою інтонації,
називається безсполучниковим. Літає радість, щастя світе, дзвенять пташки
в  садах рясних, сміються знову трави, квіти… (О. Олесь). З лісу хотів було по‑
світити місяць, але не встиг: пішов сніг на сніг (М. Вінгра­новський). Земля ба‑
гата — народ багатий (Народна творчість).
Якщо частини складного речення поєднуються, крім інтонації, за допомогою
сполучників чи сполучних слів, таке речення є сполучниковим. Сходив місяць,
і  було видно, як над водою струмує пасемцями молоденький туман, а  в  кущах
зблискує дрібна, ще недорідна роса… (Григір Тютюнник).
Залежно від типів сполучників сполучникові речення по­діляються на складно‑
сурядні (частини поєднані сурядними сполучниками) та складнопідрядні (частини
поєднані підрядними сполучниками або сполучними словами). Росте Антонич,
і росте трава, і зеленіють кучеряві вільхи (Б.-І. Антонич). Сутулились соняшни‑
ки, а  небо кипіло (Григорій Тютюнник). Сонце стояло вже високо, але мороз не
всідався (Григір Тютюнник). Карпо дивився на голі білі гори, що зовсім зливалися
Українська мова. Комплексний довідник 345
з білим небом у вечірній імлі так, що не можна було розібрати, де кінчались гори,
де починалось небо (І. Нечуй-Левицький).
У складному реченні можуть поєднуватися різні види зв’язку: сполучникового
(сурядного і підрядного) та безсполучникового. Віз наш увесь дерев’яний: дід і пра‑
дід були чумаками, а  чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягує грім
(О.  Довженко). Я спро­мігся лише всміхнутися на те, але усміш­ка вийшла, ма‑
буть, кепська, бо жінка відвела очі вбік, щоки їй здригнулися й  опали ніби ще
нижче (Григір Тютюнник).
Складносурядне речення
Складносурядне речення, його будова і засоби зв’язку
ÂÂ Складносурядним називається складне речення, частини якого синтак‑
сично рівноправні й поєднані між собою інтонацією та сполучниками су‑
рядності.
Верби сплакували листям, і золоті сльози гнало за водою (Григорій Тютюнник).
Птахи сполохано злетіли, а з їхніх крил на воду обтрусилися краплі (М. Стель-
мах). Батько ніколи досі не чув такої гри, але музика була йому дивно знайома
(О.  Донченко). Де­­‑не‑де біля вирв сивіє безводний полин або ку­щиться пахучий
чебрець (О. Гончар). Чи світ не той, чи доля відцуралась? (Л. Глібов).
346 Українська мова. Комплексний довідник
Основними засобами, якими частини поєднуються у складносурядне речення, є
зв’язок за змістом, сполучники сурядності та інтонація. Наприклад, у складносу-
рядному реченні В орача руки чорні, та хліб білий (Народна творчість) частини
поєднані за змістом протиставленням, сурядним сполучником та і спадною інто-
нацією розповідного речення.
Смислові зв’язки між частинами складносурядних речень
Між частинами складносурядних речень виділяють такі основні типи смислових
зв’язків: 1) єднальні; 2) протиставні чи зіставні; 3) розділові.
1. У складносурядних реченнях з  єднальними смисловими зв’язками частини
поєднуються за допомогою єднальних сполучників і (й), та (= і), та й, і … і,
ні … ні, ані … ані, також, не тільки … а й, як … так і, що мають спільне
значення переліку й  виражають одночасність або послі­довність дій із єдналь-
ними чи наслідковими від­ношен­нями між ними.
Так, мабуть, і в часи Бояна
Квітчалася пора весняна,
І накрапали молоді дощі,
І хмари насували з Таращі,
І яструби за обрій углибали,
І дзвінко озивалися цимбали,
Українська мова. Комплексний довідник 347
І в пралісах озера голубі
Вглядалися в небесну дивну ясність.
В. Мисик
Весна пролетіла світом, і  літо спішить услід (Л.  Талалай). Загавкав собака,
і я прокинувся від задуми (М. Хвильовий). І вільно дихається, і легко дихається
(Остап  Вишня). З чорного неба капали зорі, й  пливла по ньому білим шумом не‑
бесна ріка (М. Коцюбинський). Зараз тільки сухе бадилля стовбурчилось на горо‑
ді та стриміло соняшничиння (О. Довженко). Ні шелесне лист, ані ворухнеться
травинка (І. Багряний). І не тільки твої руки запахли гірчавиною, а й наче зір
погіркішав, і погляд, і думки твої (Є. Гуцало). Як Вільгота не любив гостей у сво‑
їй господі, так і сам не просиджував чужих ослонів (Є. Гуцало).
2. У складносурядних реченнях із протиставними і  зіставними смисловими
зв’язками частини поєднуються протиставними сполучниками а, але, та (= але),
зате, проте, однак (одначе), так. У таких реченнях зміст другої частини
зіставляється зі змістом першої або протиставляється їй як несумісний, конт­
растний. Микола замовк, а  думка його не замовкла (І.  Нечуй-Левицький).
Мова — універсальна, але користування нею вкрай індивідуальне (П. Мовчан).
Був квас, та не було вас (Народна творчість). Кость ліг на постіль, та спати
було годі (С.  Васильченко). Уже давно зайшло сонце, зате навколо ще видно
було від далекої заграви лісових пожеж (Ю.  Збанацький). Хтось подзвонив
у двері, проте Полярушеві не хотілось іти відчиняти (Є. Гуцало). Блискавкою
348 Українська мова. Комплексний довідник
оглянувся, однак уже було запізно (О. Кобилянська). Івонікові краялося серце
на вид сина, одначе і  він мусив мовчати (О.  Кобилянська). А  мати хоче на­
учати, так соловейко не дає (Т.  Шевченко). Не хочеться танцювати, так
черевики просяться (Народна творчість).
3. Складносурядні речення з розділовими смисловими зв’язками передають події,
що чергуються або виключають одна одну. Частини таких речень поєднуються
за допомогою розділових сполучників або, чи, або … або, чи … чи, то … то,
чи то … чи то, не то … не то, хоч … хоч. Весна така, чи він [Іван] стоїть
на порозі нових змін у своїй природі (Є. Гуцало). Заспівали поцілунки, чи озва‑
лись солов’ї, чи забрязкали дарунки на палких руках її? (О.  Олесь). Тут має
бути або смерть моя, або я не витримаю! (О.  Кобилянська). Чи  то настане
нічка темна, чи то веселий день шумить (Л. Глібов).
Розділові знаки між сурядними частинами складного речення
У складному реченні між сурядними частинами можуть ставитися кома, крап-
ка з комою або тире.
1. У складному реченні між сурядними частинами, з’єднаними сполучниками
сурядності і (й), та, а, але, ні … ні, зате, проте, однак, або, чи, то … то,
або … або, чи … чи та ін., звичайно ставиться кома. Було соромно, і біль стис‑
кав його серце, й  напливала печаль (Є.  Гуцало). Він і  радий косити, та нема
кому коси носити (Народна творчість). І от їй [матері] страшенно хотілося
Українська мова. Комплексний довідник 349
… пригорнути вже дорослого сина, проте вона не зважувалася (Ю. Мушкетик).
Або розумне казати, або зовсім мовчати (Народна творчість). Чи то струни,
чи не струни, чи то, може, вістря шпаг? (Б.-І.Ан­тонич).
2. Кома не ставиться перед одиничними сполучниками і  (й), та (= і), або,
чи (= або), якщо вони поєднують дві части­ни‑еквіваленти:
а) питальних речень. Хіба тремтить моя рука чи пісня й  думка кволі? (Леся
Українка). Хто ж дочекається в  новому році жнив і  хто привезе на вітряк
зерно? (М.  Стельмах). Але: І де вони переймали пісні, і  хто їх учив? (О.  Дов­
женко) (сполучники повторюються);
б) спонукальних речень. Хай дружби непогасної крило гірке від тебе відганяє зло
і хай у час останній свій про сина спокійно я подумаю: людина! (М. Рильський).
Не кричи і не плач (М. Вінграновський);
в) окличних речень. Як багато було сподівань і  як мало було щастя на землі!
(М. Стельмах);
г) номінативних речень. Ех, пахне ранок. Сріб­ло й  синь (Б.-І.  Анто­нич). Степи
і  ніч. І хвища над степами (Л.  Кос­тенко). Але: Звання, і  прізвища, і  дати
(Л. Костенко) (сполучники повторюються);
ґ) безособових речень з однотипними головними членами. Зловісна тиша. Холод‑
но і  млосно (В.  Симоненко). Смеркало. Смеркало й  смеркало (М.  Вінгранов-
ський). Але: Зими не було, й знову було мокро й осінньо (М. Хвильовий) (голо-
вні члени речення не однотипні). І смеркає, і  світає… (Т.  Шевченко)
(сполучники повторюються).
350 Українська мова. Комплексний довідник
3. Кома не ставиться перед неповторюваними сполучниками і (й), та (= і), або,
чи (= або), якщо сурядні частини мають спільне слово або спільну підрядну
частину. Потім сонце ховається і  тільки ледве помітний слід його залиша‑
ється на заході (М.  Хвильовий). Холодно було і  мороз ішов поза шкуру, коли
вилітали перші свистячі звуки (М. Коцюбинський). Але: Скоро й павутини
на бабине літо не стане, і щедра рука жовтня зомліє (О. Сизоненко) (сполуч-
ники повторюються).
4. Якщо сурядні частини складного речення дуже поширені або вже мають усере­
дині розділові знаки, то на межі частин перед сполучниками може ставитися
крапка з комою. Відкривши двері, [мати] привіталася і на одну тільки мить,
на одну невловиму мить, постояла в  дверях, ніби непрошена чужа гостя;
і якось страдницьки, болюче‑материнськи кілька раз сіпнулося в неї підборіддя,
і гірким осіннім туманом заступило очі (Григорій Тютюнник).
5. Якщо частини складносурядного речення виражають швидку зміну подій, на-
слідок або різке протиставлення, між ними ставиться тире. Умить підскочив
вартовий — і через хвилину в кабінеті нікого не було (М. Хвильовий). Одного
разу ми прокинулися, подивилися на небо — а там хмари чорно‑сині повзуть,
дощем сіють (В. Чистяков).
6. Якщо друга частина складносурядного речення виражає наслідок, може стави-
тися кома й тире. Всім серцем любіть Укра­їну свою,— і вічні ми будемо з нею
(В. Сосюра).
Українська мова. Комплексний довідник 351
Синтаксичний розбір складносурядного речення
Послідовність розбору
1. Зазначити, що речення складне, сполучникове, складносурядне.
2. Дати характеристику речення за метою висловлювання (розповідне, питальне
чи спонукальне) та за інтонацією (окличне чи не­окличне).
3. Визначити кількість сурядних частин, що входять до аналі­зованого речення.
4. Визначити смислові відношення між сурядними частинами (єднальні, протиставні,
зіставні чи розділові) і  від­повідний тип сурядних сполучників, що їх зв’язують.
5. Пояснити розділові знаки між частинами речення.
6. Побудувати схему складносурядного ре­чення.
Далі кожна частина складносурядного речення аналізується за схемою розбору
простого речення.
Віки летять, а  в  неозорім морі єдине сонце для  землі горить, і  всі колись
з’єднаємось в просторі: людина, звір, і квітка, і блакить (П. Филипович).
Зразок розбору
Речення складне, сполучникове, складносурядне, розпо­відне, неокличне. Скла-
дається із трьох частин: перша  — віки летять; друга  — в  неозорім морі єдине
сонце на землі горить; третя — всі з’єднаємось в просторі: людина, звір, і квітка,
і блакить.
352 Українська мова. Комплексний довідник
Перша і  друга частини за змістом зіставлені й  поєднані зіставно‑протиставним
сполучником а. Друга і третя частини мають єднальні смислові зв’язки й пов’язані
єднальним сполучником і. Між частинами складносурядного речення ставимо коми.
Складнопідрядне речення
Складнопідрядне речення, його будова і засоби зв’язку в ньому
ÂÂ Складнопідрядним називається складне речення, частини яко­го синтак‑
сично нерівноправні й  поєднані відповідною інто­нацією та підрядними
сполучниками чи сполучними словами.
За всіх часів і всіх народів було найбільшою святістю, коли лежав хліб на сто‑
лі (В.  Скуратівський). І стежка, яку місяченько топтав, туманом осіннім уже
зароста (Л.  Талалай). І я пішов, бо я ішов до тебе, бо ти мені світила, як зоря
(Л. Костенко).
Складнопідрядне речення складається з  головної частини, яка є незалежною,
й однієї чи кількох підрядних, що пояснюють чи доповнюють головну й залежать
від неї. Наприклад, у реченні Кому легко на серці, тому й світ сміється (Народ-
на творчість) головною є частина тому й світ сміється, бо вона підпорядковує за
змістом і граматично іншу частину (від неї до підрядної можна поставити питан-
ня: Тому й світ смі­ється (кому?), кому легко на серці). Друга частина кому легко
на серці є підрядною, оскільки вона залежить від головної, підпорядкована їй за
Українська мова. Комплексний довідник 353
значенням і пояснює її. Підрядна частина може пояснювати головну в цілому або
один із її членів. Наприклад: Спати батько лягає рано, бо рано треба вставати
(М. Вінграновський). У цьому реченні підрядна частина бо рано треба вставати
пояснює в цілому головну частину спати батько лягає рано. У реченні Могутні
дуби, що густою лавою стояли понад озером, повилися густими тінями (С.  Ва-
сильченко) підрядна частина що густою лавою стояли понад озером пояснює не
всю головну частину, а  лише підмет дуби (дуби які?  — що густою лавою стояли
понад озером).
Підрядна частина поєднується з головною за допомогою сполучників підряднос-
ті або сполучних слів і може стояти перед головною частиною, після неї і в сере­
дині її. Хто своєї мови цурається, хай себе встидається (Народна творчість).
Приснилося, що я вернувсь додому (О.  Олесь). Уже аж під вечір, коли яруга кри‑
лася сутінками, покинув Тимко шелюги (Григорій Тютюнник).
У складнопідрядних реченнях може бути не одна підрядна частина, а дві й біль-
ша їх кількість з  однорідною, неоднорідною чи послідовною підпорядкованістю.
Наприклад, у реченні Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий
мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що
жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття (В. Стус) маємо
чотири підрядних частини; три з них однорідні (поєднані з головною трьома під-
рядними сполучниками що), а одна підрядна з послідовною підрядністю (залежить
від першої підрядної частини і з’єднана з нею підрядним сполучником чи).
354 Українська мова. Комплексний довідник
Сполучники підрядності і сполучні слова у складнопідрядному реченні
Основним засобом поєднання підрядної частини з  головною є сполучники під-
рядності (що, як, щоб, бо, оскільки, якби, аби, чи, коли, коли б, доки, поки,
раз, ніби, наче, неначе, неначебто, немов, немовбито, нібито, хоч, так
що, тому що, дарма що, через те що, завдяки тому що, у зв’язку з тим
що, незважаючи на те що, як тільки, після того як, як … то, якщо …
то, якби … то та ін.). Про сполучники підрядності читайте на стор. 240—241.
Оскільки сполучники є службовими словами, вони не ви­ступають членами речення,
а  лише виражають залежність однієї частини речення від іншої й  пов’язують під-
рядну частину з головною. Наприклад, у реченні Не розхитуй човна, бо вивернешся
(Народна творчість) причиновий сполучник бо тільки підпорядковує підрядну час-
тину головній і з’єднує їх в одне складне речення, але не є членом речення.
Засобом зв’язку між частинами складнопідрядних речень можуть служити не
лише підрядні сполучники, а й сполучні слова. У ролі сполучних слів виступають
відносні займенники в усіх відмінкових формах (хто, що, який, чий, котрий,
скільки) та окремі прислівники (як, наскільки, де, куди, звідки, коли, від‑
коли, щойно, чому, навіщо).
Сполучні слова, на відміну від сполучників, належать до повнозначних само-
стійних частин мови (займенників чи прислівників), а тому вони не тільки підпо-
рядковують підрядну частину головній, а  й виступають членами речення в  під-
рядних частинах. Наприклад, у складнопідрядному реченні Зима спитає, ‚де літо
Українська мова. Комплексний довідник 355
було (Народна творчість) прислівник де в ролі сполучного слова з’єднує підрядну
частину з  головною й  висту­пає обставиною місця в  підрядній частині, залежить
від присудка було. Інші приклади: Той у  північ на море полине, Óхто не думає
ранку діждати (Леся Українка). Уявою він [Микулка] бачить вчорашній день,
ƒколи перед школою юрмилися батьки і матері, просто рідні тих юнаків і дівчат,
Öщо збиралися на канікули (І. Чендей). От і спробуйте уявити рідну природу без
журавля, Àпро якого в піснях співають, Óякий живе в прислів’ях і казках (А. Топа-
чевський). ÙЯка головонька, така й роз­мовонька (Народна творчість). ¢Яку дружбу
заведеш, таке й жит­тя поведеш (Народна творчість).
Зверніть увагу!
У складнопідрядних реченнях слід розрізняти сполучники й омонімічні з ними
сполучні слова, від яких вони утворилися. Це насамперед стосується слів що,
коли, як. В одних складнопідрядних реченнях вони виступають сполучниками,
в інших — сполучними словами. При розмежуванні їх слід пам’ятати, що:
1) сполучник не буває членом речення, а сполучне слово обов’язково виступає
членом речення в підрядній частині;
2) на сполучник ніколи не падає логічний наголос, а сполучне слово може ви-
мовлятися з логічним наголосом;
3) сполучник можна замінити лише сполучником, а сполучне слово — іншим
сполучним словом.
356 Українська мова. Комплексний довідник
Наприклад: Тепер я вірю в те, що дикі звірі його музики слухали! (Леся Укра-
їнка). Богдан не знав, що відповісти батькові, і  теж зажурився (М.  Луків).
У першому реченні що — сполучник, бо не є членом речення, не має логічного
наголосу; у другому реченні що — сполучне слово, оскільки в реченні виступає
прямим додатком до присудка відповісти, має логічний наголос. Люби свою
любку, як [сполучник = наче, не є членом речення, не наголошений] голуб го‑
лубку (Народна творчість). Улас відчував розгубленість перед великим містом
і зовсім не знав, як [сполучне слово, обставина способу дії, має логічний наго-
лос] себе поводити в ньому і як [те саме сполучне слово] себе тримати (Григо-
рій Тютюнник). Не образиш і ворога свого, коли [сполучник = якщо, не є чле-
ном речення] хоч трохи спроможешся себе пізнати… (Г.  Сковорода).
Благословен той день і час, коли [сполучне слово, обставина часу] прослалась
килимами земля, яку сходив Тарас малими босими ногами … (М. Рильський).
Вказівні (співвідносні) слова у складнопідрядному реченні
Досить часто в  головних частинах складнопідрядних речень уживаються так
звані вказівні, або співвідносні, слова, які пояснюються підрядною частиною.
Найпоширенішими з них є вказівні займенники той, такий. Рідше в ролі вка-
зівних слів можуть уживатися означальні займенники все, всякий, кожен. Вка-
зівними можуть бути також займенникові прислівники там, туди, звідти,
доти, так, стільки, настільки.
Українська мова. Комплексний довідник 357
Вказівним словам у підрядній частині відповідають сполучники і сполучні сло-
ва, з якими вони утворюють своєрідні пари (граматичні комплекси): той – хто,
той – що, той – чий, такий – який, все – що, кожен – хто; туди – куди,
там – де, тоді – коли, доти – доки, звідки – звідти, так – як, стільки –
скільки й под. Хто мовчить, той двох навчить. Чия земля, того й хліб. Який
татко, таке й дитятко. Не все, що жовте,— золото. Там криниця, де вербиця.
Тоді сусід добрий, коли мішок повний. Доки є земелька, доти й розум в Омелька.
Як робить, так і родить. Скільки світа, стільки й дива (Народна творчість).
Вказівні слова є членами речення головної частини, й  часто складнопідрядні
речення без них не можуть бути побудовані. Наприклад: Який цар, такий і люд.
Хто добре працює, тому й  щастить. Чий берег, того й  вода. Стільки смутку,
скільки й радості (Народна творчість).
Зверніть увагу!
1. Не слід плутати вказівні слова з парними сполучниками коли … то, коли
б … то, як … то, якби … то й под., у яких другий компонент, як і вка-
зівні слова, знаходиться в головній частині, але членом речення не буває,
оскіль­ки входить до складу сполучника й  не відповідає на питання. На-
приклад: Коли сієш густо, то не буде пусто. Коли б не бас, то свині б
пас. Як не гріє дух, то не гріє і кожух. Якби не було хмар, то ми б не
знали ціни сонцю (Народна творчість).
358 Українська мова. Комплексний довідник
2. Якщо підрядна частина пояснює головну в цілому, то вказівне слово злива-
ється з  підрядним сполучником і  стає частиною складеного сполучника
(тому що, через те що, завдяки тому що, незважаючи на те що,
після того як і под.). З Андрієм вона рідко й стрічалась, через те що він
ходив лише на нічну зміну, а  вдень спав (М.  Коцюбинський). Захопивши
й собі одну гармату, він поскакав просто на верескливий шум танка, тому
що самого танка все ще не було видно (П. Панч).
Інтонація у складнопідрядному реченні
Частини складнопідрядного речення, як і  будь‑якого складного речення, не
мають самостійної інтонаційної завершеності: закінчена інтонація охоплює все
речення в цілому. У вимові головна й підрядна частини розмежовуються паузою (/):
Я покажу вам сад, / де на колінах яблуні спить вітер (М. Вінграновський).
Розділові знаки між головною й підрядною частинами
На письмі підрядна частина відокремлюється від головної переважно комою,
рідше — тире або комою й тире, іноді — двокрапкою.
1. Як правило, підрядна частина відокремлюється від головної комою або відо-
кремлюється комами з  обох боків, якщо стоїть у  середині головної частини.
Українська мова. Комплексний довідник 359
Півень звик, що разом із його співом наставав день… (Є. Гуцало). Щоб рибку
з’їсти, треба у воду лізти (Народна творчість). Бувало, коли всі поснуть, він
[Лукаш] тихо прокрадається з хати (О. Дон­ченко).
2. Кома не ставиться між головною й підрядною частинами, якщо:
а) підрядна частина починається частками не або і. Працював добре не коли від
нього вимагали, а коли він сам того хотів. Залишайся оптимістом і коли на‑
сідають життєві негаразди;
б) перед сполучником підрядності або сполучним словом стоять повторювані спо-
лучники сурядності (і … і, ні … ні, або … або та ін.). З’ясуйте і коли почнеть‑
ся концерт, і  коли він закінчиться. Зараз він ніяк не міг пригадати ні якою
була раніше оселя, ні які дерева росли в садку;
в) підрядна частина складається з одного слова. Думав обізватися, спитати хто
(Григір Тютюнник). Але: Думав обізва­тися, спитати, хто такий.
3. Якщо підрядна частина речення стоїть після головної і при­єднується до неї
складеними сполучниками тому що, через те що, завдяки тому що,
внаслідок того що, незважаючи на те що, для того щоб, замість того
щоб, в міру того як, з тих пір як, перед тим як, після того як, подіб­
но до того як, так що й под., кома ставиться один раз: або перед сполучни-
ком, або в середині його залежно від змісту речення й інтонації. Я прокинувся
через те, що поїзд сіпонув і  раптом пішов швидше (Ю.  Смолич). Але: Через
те що поїзд сіпонув і раптом пішов швидше, я прокинувся. Він [Дорош] стояв
360 Українська мова. Комплексний довідник
під деревом у тіні, так що його ніхто не міг помітити… (Григорій Тютюнник).
Але: Він стояв під деревом у тіні так, що його ніхто не міг помітити.
4. Не розділяються комами складені сполучники перш ніж, лише коли, тим‑
часом як, навіть якщо. Перш ніж зануритись у  поезію Томаза Чиладзе,
потрібно в самому собі створити клімат замисленості… (П. Мовчан). Навіть
якщо не дійдемо,— ходімо! (В. Під­палий).
5. Якщо підрядна частина речення потребує смислового й інто­наційного виділен-
ня, то між головною й  підрядною частинами може ставитися тире або кома
й  тире. Що посміхалося — сьогодні у  задумі. І що журилося  — не журиться,
мовчить (М.  Вінграновський). Коли пожовкне листя  — немає весняної туги
(Г.  Михайличенко). Коли не згодиться на мир,— ми знов у  бій готові (Леся
Українка).
6. Кома й тире ставиться в періоді на початку його другої частини, яка визнача-
ється різким спадом голосу. Коли в  грудях моїх тривога то потухає, то го‑
рить; коли загублена дорога, а на устах любов тремтить; коли уся душа
тріпоче, як білий парус на човні,— тоді рука моя не хоче пером виводити піс‑
ні (М. Рильський).
7. Якщо в  головній частині складнопідрядного речення є сло­во, що потребує
роз’яснення (і є відповідна інтонація), то перед підрядною частиною може ста-
витися двокрапка. Він знав одне: що десь там за лиманом тече ріка велика
Борисфен (Л.  Костенко). І  сниться сон мені: неначе десь на холодній чужині
якийсь вигнанець гірко плаче і заздрить мертвому мені (О. Олесь).
Українська мова. Комплексний довідник 361
8. При збігові двох сполучників перед другим із них ставиться кома, якщо ви-
лучення або переміщення підрядної частини не вимагає перебудови головної.
Зранку [Сашко] накуповував харчів і, щоб його й  на мить не відволікали од
роботи, залишався в майстерні (Ю. Мушкетик). Але, як тільки бру­ків­ка за‑
кінчилась, почалося непроходиме царство болота (М. Він­грановський). Ти по‑
кохав осінню красу і, коли пожовкло листя, забував про весну (Г. Михайличен-
ко). Але: Чисте й гармонійне було ваше пожиття, і  хоч ви на мене не
зважали, дітоньки мої, а  я вас заєдно бачив… (О.  Кобилянська) (тут підрядна
частина не вилучається без перебудови головної).
9. При збігові сполучників кома не ставиться перед другим сполучником за на-
явності слів то, так після підрядної частини на початку головної (у такому
випадку переміщення підрядної частини неможливе). Їй здавалося, що коли
лише вступила в церковне подвір’я між високі старі мури, то опинилася тут,
коло самого Бога святого (О. Кобилянська). Мій біль бринить, зате коли смі‑
юся, то сміх мій рветься джерелом на волю! (О. Теліга).
10. При збігові сполучників кома не ставиться після проти­ставного сполучника а.
Поява їх [закличників] викликала загальний шепіт між гро­мадою, а коли вони
наблизилися, усе втихло (І. Франко).
Основні види складнопідрядних речень
За значенням і будовою складнопідрядні речення поді­ляються на три основні види:
а) з підрядними означальними частинами;
б) з підрядними з’ясувальними частинами;
362 Українська мова. Комплексний довідник
в) з підрядними обставинними частинами різних типів (місця, часу, умови, при-
чини, мети, ступеня і способу дії, допустові, на­слідкові).
Окрему групу становлять складнопідрядні речення за­ймен­никово‑спів­від­
носного типу.
Складнопідрядні речення з підрядними означальними
Підрядні означальні частини залежать від іменника в  головній частині й  пояс-
нюють його. Підрядні означальні частини приєднуються до головної за допомогою
сполучних слів який, чий, котрий, що, коли, де, куди, звідки та сполучників
що, щоб, наче, мов тощо й відповідають на питання який? Він [Богдан] припав до
землі, що плакала ранковою сльозою, і огудинням поповз ближче до оселі, на якій
уже сумував перед далекою дорогою лелека (М. Стельмах) (що — сполучне слово).
Уночі подув такий степовий надлиманський вітер, що захилиталися навіть скир‑
ти (М.  Він­грановський) (що  — сполучник). Чилбук відвів Ігоря в  безпечне місце,
на вершину горба, звідки було видно все поле бою (В.  Малик). І  в  тому всьому є
спокійна сталість, мов за віки нічого тут не сталось (І. Жиленко).
Сполучне слово який є найуживанішим у  підрядних означальних частинах.
Воно узгоджується в  роді й  числі з  означуваним іменником у  головній частині.
Сьогодні на світанку його збудив сум зозулі (зозулі якої?), яка в  цю пору вже не
повинна б кувати (М.  Стельмах). І дощ до ранку буде шепотіти святі слова
(слова які?), які я промовчу (М. Луків).
Українська мова. Комплексний довідник 363
Досить уживаним в  означальній частині є сполучне слово що, синонімічне
словам який, котрий. Воно в  реченні виступає підметом або рідше прямим
додатком і має форму називного чи знахідного відмінка без прийменника. Пові‑
тря біліє снігом, що вже не просто кружляє метеликами, а  замітає порошею
(І.  Чен­дей) (що  — підмет). Книгу, що вважали загубленою, нарешті знайшли
(що — прямий додаток).
Зверніть увагу!
Слід відрізняти підрядні означальні частини зі сполучними словами де, куди,
звідки, коли, як від підрядних частин місця й часу, поєднаних із головною
частиною цими ж словами. Основна відмінність полягає в тому, що сполучні
слова в означальній підрядній частині приєднують її до іменника, а в підряд-
них місця або часу — до дієслова або прислівника і вказують на місце чи час
дії в головній частині. Марія зупинилася на місці (на якому?), де стежки роз‑
ходяться (У. Самчук) — підрядна частина означальна, залежить від іменника
(на) місці в  головній частині. Бджола летить (куди?), де мед пахтить (На-
родна творчість)  — підрядна частина місця, залежить від дієслова летить.
У чималій хоромині (у якій?), куди завів княжич Олег Славуту з його супут‑
никами, було людно (В. Малик) — підрядна частина озна­чальна, залежить від
іменника (у) хоромині. Куди орли літають, туди сорок не пускають (Народ-
на творчість) — підрядна частина місця куди орли літають уточнює прислів-
364 Українська мова. Комплексний довідник
ник туди (куди саме?). І от настав день (який?), коли Данило востаннє об‑
ходить розсадник (Григір Тютюнник)  — підрядна частина означальна,
залежить від іменника день. Поснули пізно (коли?), коли по всій Троянівці
співали перші півні (Григорій Тютюнник) — підрядна частина часу, залежить
від прислівника пізно.
Складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними
Підрядні з’ясувальні частини розкривають, пояснюють чи доповнюють зміст
слова в головній частині, від якого вони залежать, і відповідають на різні відмін-
кові питання іменників. Говорять, що матері сльози гарячі і  тверде, міцнеє ка‑
міння проймають (Леся Українка). Не пам’ятаю гаразд, що тоді творилося зо
мною (Панас Мирний). Щоранку Миколка вибігав у садок подивитись, як там
росте трава (М.  Вінгра­новський). Батько пишається, що в  нього росте такий
розумний і добрий син. Андрійко переконався, що все сказане було правдою.
Підрядна з’ясувальна частина приєднується до головної за допомогою сполуч-
ників що, щоб, наче, ніби, чи, як та сполучних слів хто, що, який, чий,
котрий, як, де, куди, звідки, скільки, чому, коли. Дід говорить, що так
співають лебедині крила (М.  Стельмах). Сам Бог не хоче, щоб ми були разом
(У.  Самчук). Здавалось, ніби то порався не чернець, а  якась тінь…
(І.  Нечуй‑Левицький). Питає лютий, чи ти добре взутий (Народна творчість).
З високої вежі вівчарику видко, як котяться хвилі лиманові швидко (Леся Укра-
Українська мова. Комплексний довідник 365
їнка). Оришка розказала, хто землю на себе прохав, хто орав, хто засівав (Панас
Мирний). Питаєш ти, що бачу я в просторі (Леся Українка). Вечір покаже, який
був день (Народна творчість). Батьків хліб не навчить, як треба жить (Народна
творчість). Хто відає, куди б він [Кончак] повернув? (В. Малик). Уперше побачив
[Григорій], скільки лиха може накоїти один поцілунок (І. Багряний). От і не при‑
думаєш, коли воно краще (Є. Гуцало).
Підрядні з’ясувальні частини залежать переважно від дієслів у головній части-
ні, які позначають процеси мовлення, мислення, волевиявлення, сприймання,
різні почуття, внутрішній стан тощо й вимагають додаткового з’ясування, пояс-
нення підрядною частиною (говорити, розповідати, запитувати; думати, розу‑
міти, знати, уявляти; хотіти, прагнути; дивитися, слухати, чути; відчувати,
жаліти, любити та ін.). Рідше під­рядні з’ясувальні частини залежать від при-
слівників, прикмет­ників і дієприкметників, що виступають присудком у головній
частині або головним членом односкладної головної час­тини (відомо, треба, видно,
ясно, добре, певний, байдужий, задоволений та ін.). Гнат не питає, куди вона
[Марія] йде (У.  Самчук). Він [Григорій] почав розуміти, що таке втома (І.  Ба-
гряний). Слухали, чи не йде ще хто (І. Багряний). Треба, щоб люди з найбільшим
почуттям небезпеки остерігалися хвали (Т. Осьмачка). І як добре, що воно [дівча]
не потрапило в полон до степовиків (В. Малик). Я щаслива, що я душею визволяю
душу (Леся Українка).
366 Українська мова. Комплексний довідник
Зверніть увагу!
1. Підрядні з’ясувальні частини зі сполучником щоб слід відрізняти від під-
рядних мети зі сполучником щоб. Підрядна з’ясувальна частина пояснює
слово (дієслово, прислівник, прикметник) у підрядній частині й відповідає
на відмінкові питання іменників, а  підрядна частина мети пояснює го­
ловну частину в  цілому й  відповідає на питання для чого? з  якою метою?
Наприклад, у  реченні Князь Всеволод наказав гридневі, щоб відпустили
хлопця (В. Малик) з’ясувальна підрядна частина (наказав що?); у реченні
Я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив (В. Симонен-
ко) підрядна частина мети (я воскрес для чого?).
2. Підрядні з’ясувальні частини зі сполучними словами де, куди, звідки,
коли слід відрізняти від підрядних місця й часу із цими сполучними сло-
вами і  сполучниками. Підрядні місця й часу мають не з’ясувальне, а  об-
ставинне значення й  відпо­відають не на відмінкові питання, а  на питання
обставин (де? куди? звідки? коли? до якого часу?).
Порівняймо підрядні з’ясувальні й підрядні обставинні (місця, часу) частини.
Гнат не знає, де подіти радості (У. Самчук) — не знає чого? — де подіти
радості. Де любов у  хаті, там люди багаті (Народна творчість)  — люди
багаті де? — де любов у хаті.
Українська мова. Комплексний довідник 367
Куди ми йдемо, я сам не знаю (М. Коцюбинський) — не знаю чого? — куди
ми йдемо. Я піду, куди веде мене доля, і  буду до кінця життя дбати про
твоє добро! (І. Франко) — я піду куди?– куди веде мене доля.
А він [Славута] сидів, заплющивши очі, і ждав, коли вгамується цей шал
(В.  Малик)  — ждав чого?– коли вгамується цей шал. Сонце вже геть схи‑
лилося з  полудня, коли з  високого верха в  тухольську долину спускалося
знайоме нам ловецьке товариство під проводом Максима Беркута (І. Фран-
ко) — сонце схилилося коли?— коли … спускалося … товариство.
Складнопідрядні речення з підрядними обставинними
Підрядні обставинні частини виражають відношення до головної, розкриваючи,
пояснюючи різні обставини, за яких відбуваються дії чи інші явища, про які
йдеться в  головній частині. Підрядні обставинні звичайно стосуються головної
частини в цілому. Невесело на світі жить, коли нема кого любить (Т. Шевченко).
Розішлю свої думи в  дозори, щоб у  сизому міражі не ступило свавільне горе на
кордони моєї душі (В. Симоненко).
Деякі підрядні частини можуть стосуватися не всієї головної частини, а окре-
мого прислівника, що виступає в головній частині обставиною, яка вимагає уточ-
нення чи пояснення (тут, там, туди, тоді, так, вранці, взимку тощо). Там, де
три гори зійшлися, там, де три ріки злилися, там, де три шляхи зв’язалися,
стоїть хатка (В. Підпалий). Він [ешелон] ішов туди, де кінчається земля (І. Ба-
368 Українська мова. Комплексний довідник
гряний). Коли дрова горять, тоді й кашу варять (Народна творчість). Рано‑вранці,
коли в селі позіхає ледащий туман, на лужок із полотном на плечі приходить
господиня (М. Стельмах).
За значенням підрядні обставинні частини поділяються на підрядні місця, часу,
способу дії і ступеня, порівняльні, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові.
Складнопідрядні речення з підрядними місця
Підрядні частини місця вказують на місце чи напрям дії головної частини або
конкретизують значення обставини місця головної частини. Вони відповідають на
питання де? куди? звідки? й приєднуються до головної частини за допомогою спо-
лучних слів де, куди, звідки. Де гуляв я по чужому полю, всі сліди мої посікла
осока (В. Підпалий). Куди ноги, туди й голова (Народна творчість). Мала [дочка]
виходила на береги, туди, звідки видно до гаю (Марко Вовчок).
У складнопідрядному реченні підрядні місця можуть стояти після головної час-
тини, перед нею або в  середині її і  можуть мати в  головній частині співвідносні
прислівники (тут, там, туди, звідти, скрізь та ін.), що уточнюються підрядною
частиною. Не плач і  не ходи туди вечорами, де стежки тернами втикані...
(У. Самчук). Де полягла козацька голова думлива, виріс там будяк колючий та
глуха кропива (Леся Українка). Там, де Ташань робить круте коліно, напроти
садиби, вир (Григорій Тютюнник).
Українська мова. Комплексний довідник 369
Складнопідрядні речення з підрядними часу
Підрядні частини часу виражають час або протяжність дії, про яку йдеться
в головній частині. Вони відповідають на питання коли? відколи? доки? як довго?
з яких пір? до яких пір? з якого часу? до якого часу? упродовж якого часу? і приєдну-
ються до головної частини за допомогою сполучників та сполучних слів коли,
відколи, аж поки, поки, доки, а також сполучників як, як тільки, після
того як та ін. Була осінь, коли зайнялися пожежі над кленами (А. Любченко).
Цікавішого чогось у  своєму житті Сірко ще не читав, відколи був письменний
(І. Багряний). Так літував Іван у полонині, аж поки вона не спустіла (М. Коцю-
бинський). Лаврін спинив воли й  водив слідком за Мелашкою очима, доки вона
ввійшла у  свою хату (І.  Нечуй‑Ле­вицький). Як яснеє сонце закине свій промінь
ясний до тебе в ві­конце,— озвись на привіт весняний (Леся Українка). Як тільки
Оксен узяв ложку, всі інші також озброїлися і поближче підсунулися до страви
(Григорій Тютюнник). Правда, після того як економ ледве втік із поля в подертій
одежі, ніхто вже не наваживсь займати коні… (М. Коцюбинський).
Підрядні частини часу звичайно стосуються головної частини в цілому, крім тих
випадків, коли вони уточнюють обставини часу в головній частині, виражені при-
слівниками (тоді, доти, тепер, учора тощо). Не будеш ти лиха і  голоду знати,
поки ще на світі живе твоя мати (Леся Українка). Доки грім не вдарить, мужик
не перехреститься (Народна творчість). Згадай же про мене, як підеш по квіти
у гай (Леся Українка). Експрес не рушав доти, доки не чіплявся останній паса‑
370 Українська мова. Комплексний довідник
жир (І.  Багряний). Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений
(Г. Сковорода).
За співвідношенням дій головної й  підрядної частин складно­підрядні речення
з підрядними часу бувають трьох типів:
1. Дії, про які йдеться в головній і підрядній частинах, відбуваються одночасно.
Поки хлопці поралися з  в’юками, вона [Наталка] збігала на річку, на луку
(І. Багряний).
2. Дія підрядної частини починається раніше, ніж дія головної. Як умру, то по‑
ховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій (Т. Шевченко).
3. Дія підрядної частини відбувається пізніше за дію головної. Коса косить, поки
на камінь не наскочить (Народна творчість).
Підрядна частина часу в реченні може стояти перед головною частиною, після
неї або в середині її. Як навесні починає крига розтавати, збираються русалонь‑
ки до моря гуляти (Леся Українка). У село вони приїхали вночі, коли вже зачи‑
нялися хвіртки за дівчатами (М. Стельмах). Зразу, як пішла ходова вивірка,
пішли за нею по нетрях і наші мислив­ці (І. Багряний).
Складнопідрядні речення з підрядними способу дії і ступеня
Підрядні частини способу дії і ступеня містять указівку на спосіб здійснення дії
або на міру якості чи ступінь дії, про які йдеться в  головній частині. Серця не
Українська мова. Комплексний довідник 371
змусиш битися так, як це тобі заманеться (У.  Самчук). Виходило так, що со‑
бору вже ніби й  нема (О.  Гончар). Світло чим вище стоїть, тим дальше його
видно (Народна творчість).
За значенням підрядні частини способу дії і ступеня поді­ляються на дві групи:
1) власне способу дії; 2) міри і ступеня дії чи ознаки.
Підрядні власне способу дії виражають спосіб, у який відбувається дія головної
частини. Вони відповідають на питання як? яким способом? і поєднуються з голов-
ною частиною за допомогою сполучника як, а також сполучників що, щоб, аби,
які обов’язково мають у  головній частині співвідносний прислівник так, від
якого залежить підрядна частина. Співала так, як лиш вона уміла (Л. Костенко).
Микулка Недич скоцюрблений сидить на лавці так, що бачить кожного прохо‑
жого мимо входу до головної пошти (І.  Чендей). Хлопець говорив так, щоб усі
чули. По короткім віддиху Максим почав розставляти ловців у  два ряди так,
аби вповні обсадити плай (І. Франко).
Підрядні частини міри чи ступеня вказують на міру ознаки або ступінь дії, про
які йдеться в  головній частині. Вони відповідають на питання якою мірою? на-
скільки? скільки? й  поєднуються з  головною частиною за допомогою сполучників
що, щоб, аж, чим … тим та сполучних слів скільки, наскільки, а в го­ловній
частині, як правило, мають співвідносні прислівники так, стільки, настільки,
від яких вони залежать. Місяць уже так розгорнув темряву, що стало видно
житечко і росу в ньому (М. Стельмах). Маю я багатства стільки, що його й на
тебе стане! (Леся Українка). Задирай голову настільки, щоб шапка не злетіла
372 Українська мова. Комплексний довідник
(Народна творчість). [Ізюбри] упираються рогами один в  одного, аж лускіт іде
(І. Багряний). Скільки свічки, стільки і світла (Народна творчість). Чим корінь
витриваліший і дужчий, тим колосок рясніше зерном родить (Д. Косарик).
Підрядні частини способу дії і ступеня переважно стоять після головної частини,
рідше  — перед нею чи розривають її. Живу, як можу, а  не так, як би хотів
(Народна творчість). Чим темніша ніч, тим ясніші зорі (Народна творчість). Дів­
чинка співала, як уміла, й раділа своєму співові.
Складнопідрядні речення з підрядними порівняльними
Підрядні порівняльні частини пояснюють зміст головної частини шляхом по-
рівняння чи зіставлення зі змістом підрядної. Вони відповідають на питання як
саме? подібно до чого? і приєднуються до головної частини сполучниками як,
наче, неначе, мов, мовби, немов, ніби, нібито та ін., яким може відповідати
в головній частині вказівний прислівник так.
Підрядні порівняльні частини можуть стояти в будь‑якій позиції щодо головної
частини. Я п’ю шовковість самоти, як ніч спиває заходу останню червінь
(Н.  Лівицька‑Холодна). Сніг не скрипів під ногами, а  вищав, наче об нього мечі
точили… (Григорій Тютюнник). Одним вікном наше родинне гніздо дивилося на
гору Ясенову, до сходу, мовби з Ясеновою наша хата перемовлялася (І. Чендей).
А  дзвіночок все веселіше й  веселіше заливається, співає, немов розгоряється ве‑
селе полум’я (Ю. Зба­нацький). І намисто сипалось під ноги, ніби кров змерзалась
на льоту (І. Драч).
Українська мова. Комплексний довідник 373
Зверніть увагу!
Складнопідрядні речення з  неповними порівняльними частинами слід відріз-
няти від простих ускладнених речень із порівняльними зворотами. У неповних
підрядних порівняльних частинах опущений або підмет, або присудок, які
легко встановлюються зі змісту головної частини. Човен ішов рівно і  м’яко,
наче птах на безтрепетних крилах (Григір Тютюнник); наче птах на без‑
трепетних крилах  — підрядна порівняльна частина з  опущеним присудком
(летів). Чайка скигле літаючи, мов за дітьми плаче (Т.  Шевченко); мов за
дітьми плаче  – підрядна порівняльна частина з  опущеним підметом (чайка).
У порівняльних зворотах не може бути ні підмета, ні присудка, і їх не можна
встановити з попередньої частини речення. Наприклад, у реченні Лелека, мов
старий грузин, по жовтім полі ходить босо (М. Вінграновський) мов старий
грузин — порів­няльний зворот.
Складнопідрядні речення з підрядними причини
Підрядні причинові частини виражають причину дії чи явища, про які йдеться
в головній частині. Вони пояснюють головну частину в цілому й відповідають на
питання чому? з якої причини? через що? Підрядні причини поєднуються з голов-
ною частиною за допомогою сполучників бо, оскільки, адже, позаяк, тому
що, через те що, завдяки тому що, уна­слі­док того що та ін., можуть стоя-
ти після головної частини, перед нею або розривати головну частину. Індивідуальне
374 Українська мова. Комплексний довідник
розчинене у вселюдському, бо ти належиш не тільки собі (П. Мовчан). Оскільки
ми істоти енерготворчі, то висилаємо чи приймаємо свою й чужу енергію (В. Шев-
чук). Я  кохаю тебе. Мені більше не треба, адже й  так ти мені стільки щастя
дала (В. Симоненко). І рівність виявляється умовно, позаяк у кожного своя доля,
свій земний строк (П. Мовчан). «Ура» не кричать [бійці], тому що «ура» для них
не парадна розвага, а теж зброя (О. Гончар). Мабуть, тому, що село коло річки
близько, таке все свіже, зелене та ярке (Марко Вовчок).
Підрядні частини, поєднані з  головною за допомогою сполучника бо, завжди
стоять після головної частини. Не брудни криниці, бо схочеш водиці (Народна
творчість). Однакові для мене рай і пекло, бо я не вірю в них (Леся Українка).
Складені причинові сполучники тому що, через те що, завдяки тому що,
у зв’язку з тим що можуть уживатися в реченні розчленовано. При розчлену-
ванні перша частина сполучника знаходиться в головній частині, а друга (що) —
в під­рядній. Повернувшись із служби, Павло оженився на Явдосі тому, що вона
була такою бідною, як і він (Григорій Тютюнник). Може, через те, що Христині
найбільш у світі хотілося мати крила, вона й по землі не ходила, а наче літала
(М. Стельмах).
Причиновий сполучник бо є найбільш уживаним і викорис­товується в усіх стилях
мови. Сполучники оскільки, тому що, через те що, у зв’язку з тим що, за‑
вдяки тому що вживаються переважно в науковому та офіційно-діловому стилях
для оформлення причиново-наслідкових зв’язків. Писанки здавна використовува‑
лись як обрядові атрибути, оскільки яйце вважалося символом життя (А. Поно-
Українська мова. Комплексний довідник 375
марьов). До викладу тексту наказу ставляться певні вимоги, оскільки правильне
й чітке його формулювання гарантує трудові права працівників (М. Молдованов,
Г.Сидорова). Завдяки тому, що думка автора виражається за допомогою поетич‑
ної інтонації, для багатьох випадків уживання «чужого слова» в поезії Шевченка
не потрібні додаткові графічні способи його підкрес­лю­вання… (О. Клименко).
Складнопідрядні речення з підрядними мети
Підрядні частини мети виражають мету, призначення дії головної частини. Вони
стосуються головної частини в  цілому й  відповідають на питання для чого? з  якою
метою? навіщо? Отак би й нам почати все спочатку, щоб вогник у степу не затухав
(В.  Калашник). Для того, щоб стать щасливим, треба мріяти завжди (М.  Сом).
Аби чоловіка розпізнати, треба його за серце взяти (Народна творчість).
Підрядні частини мети приєднуються до головної частини за допомогою спо-
лучників щоб, аби, для того щоб, з тим щоб, причому складені сполучники
для того щоб, з тим щоб уживають переважно розчленовано: перший компо-
нент (для того, з тим) знаходиться в головній частині, а другий (щоб) — у під-
рядній. Щоб між нами не вгасало проміння величне, ти поставив «на сторожі»
слово твоє вічне (Леся Укра­їнка). Він [Михайло] прийшов сюди, аби стати чимось
іншим (О.  Кобилянська). Для того, щоб бути собою, потрібно пізнати самого
себе (П. Мовчан). [Тимко] решту хворосту теж використав на добре діло — відніс
до бондаря на обручі з тим, щоб той понабивав діжки (Григорій Тютюнник).
376 Українська мова. Комплексний довідник
Підрядна частина мети в реченні може стояти перед головною частиною, після неї
чи в середині її. Щоб жить, ні в кого права не питаюсь… (П. Тичина). Гриць прип’яв
Заливая, щоб не втік (І. Багряний). Микола пропустив дядьків, щоб проїхати далі,
потім зіскочив із танка й назирці потьопав за ними (М. Вінграновський).
Складнопідрядні речення з підрядними умови
Підрядні умовні частини виражають умову, за якої відбувається повідомлюване
в  головній частині. Вони залежать від головної частини в цілому й відповідають
на питання за якої умови? Ніяка гать не спинить весняну повінь, якщо вона про‑
рвала собі прірву (В.  Малик). Коли хліб на возі, то нема біди в дорозі (Народна
творчість). Якби видніше, поблукати скрізь би (Л. Кос­тенко).
Підрядні умовні частини поєднуються з  головною за допомогою сполучників
якщо, коли, коли б, якби, аби, як, раз, які за умови розташування підрядної
частини перед головною часто мають у головній частині сполучниковий елемент
то, тобто є парними (якби … то, як … то, коли б … то тощо). Якщо у вас біля
вікна росте шипшина, то придивіться до цвіту… (В.  Скуратівський). Коли на‑
звався грибом, то лізь у кошик (Народна творчість). Коли б не їсти, то до хати
так і не заглянув би цілий день (С. Васильченко). Якби мої думи німії та піснею
стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся
Українка). Аби гроші, мішок буде (Народна творчість). Як мати рідненька, то
й сорочка біленька (Народна творчість). Робіть, раз маєте бажання.
Українська мова. Комплексний довідник 377
У літературній мові переважно вживаються умовні сполучники якби і  якщо,
а  розмовній мові, фольклорним та художнім творам більш властиві умовні спо-
лучники як, коли, коли б, раз, аби, які надають реченню розмовного характеру.
Як води боятися, то не купатися (Народна творчість). Як схочеш, то й сам при‑
йдеш (І. Нечуй‑Леви­цький). Гарно і при місяцю, коли сонця немає (Народна твор-
чість). Аби на мене місяць світив, а зорі будуть (Народна творчість).
Складнопідрядні речення з  підрядною умовною частиною зі сполучниками
коли, як можуть мати додаткове значення часу. Коли дають  — бери, коли
б’ють — тікай. Як прийде лихо, не всидиш тихо (Народна творчість). У цих під-
рядних частинах основне значення  — вказівка на умову дії головної частини,
а додаткове — вказівка на час дії.
Підрядна умовна частина, як правило, стоїть перед головною, хоча може роз-
ташовуватися і  після неї чи в  середині її. Якби він був маляром, то намалював
би її [матір] з сонцем на плечі (М. Стельмах). Він намалював би матір із сонцем
на плечі, якби був маляром. Він, якби був маляром, намалював би матір із сонцем
на плечі.
Складнопідрядні речення з підрядними допустовими
Підрядні допустові частини виражають дію, всупереч якій відбувається повідом­
люване в голов­ній частині. Вони відповідають на питання незважаючи на що? і при-
єднуються до головної частини за допомогою сполучників незважаючи на те що,
378 Українська мова. Комплексний довідник
хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, скільки (б) (не). У великій світлиці, незва‑
жаючи на те що був сонячний день, стояли сутінки (В.  Малик). Не сумуй, хоч
сміється недоля лиха і розпуку в душі викликає (П. Капельгородський). Хоча ні­хто
не снідав, їсти не хотілося (В.  Малик). Нехай звірі розшарпають моє тіло, а  я
все‑таки втечу (І. Нечуй‑Левицький). А Марко далі співав, дарма що його пісню
то з того, то з іншого боку глушили несамовиті громи (М. Стельмах). Скільки не
літай, а доведеться на землю падать (Народна творчість).
Підрядні допустові частини стосуються головної частини в цілому й  можуть
стояти перед нею, після неї або в  середині головної частини. Хоч я не завжди
щиро говорила з людьми, хоч тяжкий розпач свій від рідних, милих, найлюбіших
крила, та не від тебе, любий друже мій! (Леся Українка). На другий день Сте‑
пану стало далеко краще, дарма що півночі він і не спав (М. Старицький). Бог‑
дан поставив ринку біля коша і, хоч йому було не до їжі, заглянув у  розсохлу
від років скриню (М. Стельмах).
Підрядні допустові частини можуть мати додаткові значення умови. У таких
випадках до сполучників хоч (хоча), скіль­ки (не) приєднується частка би,
а дієслово‑присудок набуває умовного способу. Ніхто до тебе не озветься, хоч би
покликала кого (Л. Костенко). На цьому даху сніги зимою ніколи не трималися,
скільки б їх не випадало (І. Чендей).
Допустовий сполучник хоч (хоча) властивий усім стилям мови, сполучники
хай (нехай), дарма що, скільки (не)  — розмовно‑побутовому, художньому,
Українська мова. Комплексний довідник 379
незважаючи на те що — переважно науковому й  офіційно‑діловому стилям,
хоч може вживатись і в художньо‑публіцистичних текстах.
Складнопідрядні речення з підрядними наслідковими
Підрядні наслідкові частини виражають наслідок дії, який логічно випливає зі
змісту всієї головної частини. Вони поєдну­ються з головною частиною за допомогою
сполучника так що і стоять у реченні після головної частини. Погода стояла те‑
пла і  сонячна, так що шибки на вік­нах аж миго­тіли (Григорій Тютюнник). Ми‑
колка стояв від тіточки по той бік корівки, так що вона [тіточка] Миколки
не помітила і здивовано оглянулася навколо (М. Вінграновський). Сніг ледве при‑
кривав землю, так що й деревину з лісу вивозили на колесах (Панас Мирний).
Складнопідрядні речення займенниково‑співвідносного типу
Займенниково‑співвідносними називають такі складно­підрядні речення, у яких
підрядна частина пояснює співвід­носний займенник головної частини. Хвала
тому, хто людям у  приполі несе слова, подібні хлібу й  солі, і  співи, гідні слави
сіяча (М. Рильський). Хто має розум, той не їде зимою возом (Народна творчість).
Яка корова, таке й теля (Народна творчість).
Найтиповішими співвідносними займенниками в  таких реченнях є вказівні
той, такий та означальні все, всякий, кожен. Підрядні частини
380 Українська мова. Комплексний довідник
займенниково‑спів­від­носних складнопід­рядних речень поєднуються зі співвіднос-
ними словами головної частини за допомогою сполучних слів-за­йменників хто,
що, який, чий, котрий і відповідають на питання хто? що? який? Таким чином,
структурною основою речень цього типу є попарне об’єд­нання займенників, один
із яких входить до голов­ної частини, а другий — до підрядної: той – хто, той –
що, такий – який, все – що, всі – хто, всякий – хто, кожен – хто. Самотнім не
є той (хто?), хто вміє думати (Народна творчість). Блаженні ті (хто?), що в мир
і тишу вірять! (С. Гор­динський). Яка хатка, така й пані­матка (Народна твор­
чість) — паніматка така (яка?) – яка хатка. За все (за що?), що маю, дякую тобі
(М. Луків). Я зібрав усіх (кого?), кому Арес поклав у десниці ясну зброю (В. Чеме-
рис). Я цікаво приглядався до кожного (до кого?), кого зустрічав (Є. Гуцало).
Синтаксичний розбір складнопідрядного речення
Послідовність розбору
1. Зазначити, що речення складне, сполучникове, складно­підрядне.
2. Схарактеризувати речення за метою висловлювання та інтонацією.
3. Назвати головну і  підрядну частини, поставити питання від головної до під-
рядної.
4. Визначити характер залежності підрядної частини від головної (залежить від
головної частини в цілому чи від окремого її члена).
5. Визначити вид підрядної частини і її місце щодо головної.
Українська мова. Комплексний довідник 381
6. Назвати засоби поєднання підрядної частини з  головною (сполучники чи спо-
лучні слова).
7. Пояснити розділові знаки між частинами складно­підрядного речення.
8. Побудувати схему речення.
Далі кожну частину аналізувати за схемою розбору простого речення.
Як тільки Харитя увійшла межи жита, гарний краєвид зник (М.  Ко­цю­
бинський).
Зразок розбору
Речення складне, сполучникове, складнопідрядне; розповід­не, неокличне. Голо-
вна частина — гарний краєвид зник, підрядна — як тільки Харитя увійшла межи
жита. Підрядна частина відповідає на питання з  якого часу? й  залежить від го-
ловної частини в цілому. Підрядна частина часу в реченні стоїть перед головною
частиною й поєднується з нею складеним сполучником як тільки. Між головною
і підрядною частинами ставимо кому.
Складнопідрядні речення з кількома підрядними
Складнопідрядні речення з двома і більшою кількістю підрядних частин за ха-
рактером зв’язків між частинами по­діляють на такі види:
1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;
382 Українська мова. Комплексний довідник
2) складнопідрядні речення із супідрядним зв’язком.
1. У складнопідрядних реченнях з послідовною підрядністю перша підрядна частина
залежить від головної частини, а  кожна наступна підрядна підпорядковується
попередній і водночас виступає головною для наступної підрядної. Таким чином,
пер­ша підрядна частина залежить від головної, друга — від пер­шої підрядної,
третя — від другої підрядної й т.ін. Для балачок з дідом вибирай інший час, коли
він не буде поглинутий оцим своїм ловецьким заняттям, що нічого, правда, йому
й не віщує, бо карасі тут грамотні, знають, як їм повестись (О. Гончар).
:~ який? ?:^ :~ яким? ?:^ :~ чому? ?:^ :~ що? ?:^
[ … імен. ], ( коли … імен. ), ( що … ), ( бо …, дієсл. ), ( як … ).
2. Супідрядним зв’язком у складнопідрядних реченнях називається підпорядку-
вання двох чи більшої кількості підрядних частин безпосередньо головній час-
тині в цілому чи окремому її члену.
Відповідно до характеру вираження залежності підрядних частин у цих ре-
ченнях розрізняють два види супідрядного зв’язку: а) однорідну супідрядність;
б) неоднорідну су­підрядність.
Однорідною супідрядністю називається такий тип зв’язку, при якому всі під-
рядні частини складнопідрядного речення залежать від того ж самого члена в го-
ловній частині (чи від усієї головної частини в цілому) й відповідають на те ж саме
питання. І здається дівчинці іноді, що будинки, дахи й  дерева сіпаються на всі
боки, що вони хиляться й підстрибують, що довколишні друзі захоплено трусять
Українська мова. Комплексний довідник 383
якусь рясну снігову грушу, що високе й пустотливе сонце, раз у раз надимаючись,
бризкає з рота крижаними блискітками (А. Любченко).
:~ що? !?:^~!!!!?:^~!!!!!?:^~!!!!?:^
[ дієсл. … ], ( що … ), ( що … ), ( що … ), ( що … ).
Підрядні частини у  складнопідрядних реченнях з  однорідною супідрядністю
звичайно поєднуються з головною частиною за допомогою однакових сполучників
чи сполучних слів. Рідше вживаються різні сполучники, які оформлюють однотипні
підрядні частини. Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька при‑
чаїлись… (Л.  Костенко). Чернець… сам ледве розумів, де він знаходиться, з  ким
говорить (І. Нечуй-Ле­вицький). І я не чув, як жайвір в небі тане, кого остерігає
з висоти (В. Симоненко).
Однорідні супідрядні частини можуть поєднуватися між собою сполучниками
сурядності, але частини при цьому на сурядні не перетворюються. Вона [Мотря]
догадалась, що її свекруха недоб­ра і що під її солодкими словами ховається гіркий
полин (І. Нечуй-Левицький). У цій глухій норі, де ніколи не розвидняється і куди
ні разу не проникало сонячне світло, він [півень] просидів уже чимало (Є. Гуцало).
Іноді у складнопідрядних реченнях з однорідною супід­рядністю опускають од-
накові сполучники і  сполучні слова у  другій чи наступних підрядних частинах
і  зв’язок між ними оформлюють за допомогою сурядних сполучників. Поки не
припекло сонце та не піднялися на крила павутинні армії, кожен квапився про‑
йти якнайбільше (І.  Багряний). Тимко під’їхав до артільного двору, коли вже
384 Українська мова. Комплексний довідник
зовсім звечоріло і чередник гнав з поля овець (Григорій Тютюнник). Уночі Андрій
довго не міг за­снути, бо в хаті було видно од великих зірок на небі і густо пахло
холодною м’ятою (Григір Тютюнник).
Неоднорідною супідрядністю називається такий тип зв’язку, при якому під-
рядні частини в реченні відповідають на різні питання (належать до різних видів
підрядних частин) або ж залежать від різних членів головної частини. Коли Дорош
з’їжджав із гори, йому довелося трохи притримати Ластівку, щоб дати дорогу
пастушкам… (Григорій Тютюнник). У цьо­му реченні дві підрядні частини зале-
жать від тієї самої головної частини в  цілому, але виражають різні смислові
зв’язки в реченні (перша підрядна частина вказує на час дії головної частини,
друга — на мету) і відповідають на різні питання (коли? і для чого?):
:~
^ коли? ?: :~ для чого? ?:^
( коли … ), [ ], ( щоб … ).
Ваше місце, де сидите, ваша кімната, що нагадує маленьку гостинну станцію
десь у степах, цього разу сповнені світанкового трепету, плинної сутіні (А. Люб-
ченко). У  цьому реченні підрядні частини залежать від різних членів головної
час­ти­ни (місце й кімната):
:~ яке? ?:^ :~ яка? ?:^
[ … імен., ( де … ), … імен., ( що … ), … ].
Українська мова. Комплексний довідник 385
У складнопідрядному реченні з кількома підрядними можуть поєднуватися різ-
ні види підрядності. Між людьми зробилося так тихо, що було виразно чути, як
тяжко і гнівно дихає розлючена тварина своїми могутніми легенями­‑міхами і як
скрадливо, з перервами, дихає людина (Григорій Тютюнник). Це речення з послі-
довною підрядністю й однорідною супідрядністю:
:
~ якою мірою? ?:^ :~ що? !?:^~!!!!!?:^
[ … присл. … ], ( що дієсл. ), ( як … ) і  ( як … ).
Коли ми вживаємо термін «релігійна свідомість», то мусимо відзначити, що
оперуємо не лише, так би мовити, поняттям, а й певним історичним змістом,
який укладається в  це поняття (П.  Мовчан). У цьому реченні поєднуються не­
однорідна супідрядність і послідовна підрядність:
:~
^ за якої умови? ?: :~ що? ?:^ :~ яким? ?:^
(коли … ), [ … дієсл. ], ( що … імен. ) ( який … ).
Розділові знаки в реченні з кількома підрядними
1. Між підрядними частинами кома ставиться, якщо вони:
а) однорідні й  не з’єднані сполучниками. Де солодом пахне пшениця, де поле
осіннє рябе, в твоїх темно‑карих зіницях веселого бачу себе (М. Сом);
386 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 387
б) однорідні й поєднані повторюваними сполучниками і … і, або … або, чи … чи Як сам соловейко малий на хвилину
та ін. Ану‑ну, погляньте, чи ковалівці до чого‑небудь здатні, чи, може, тільки Замовкне в кубелечку в листі,—
їм змії з паперу пускати (С. Васильченко); Тоді затремтять полохливо‑швиденько
в) зв’язані за способом послідовної підпорядкованості. [Іван] хотів шукати Ма‑ Скрізь тіні химернії дрібні…
річку, але не знав, в який бік іти, бо не помітив, куди вона зникла (М. Коцю-
Леся Українка
бинський).
2. Кома не ставиться між підрядними частинами, з’єднаними неповторюваними
сполучниками і (й), та, або, чи. У дво­рі здій­мається такий неймовірний галас, Синтаксичний розбір складнопідрядного речення з кількома підрядними
наче тут завалився будинок або трапилось ще щось страшніше (А. Любченко).
3. Крапка з комою ставиться між значно поширеними однорід­ними підрядними Послідовність розбору
частинами, не з’єднаними між собою сурядними сполучниками. 1. Зазначити, що речення складне, сполучникове, складно­під­рядне, з  кількома
Весняної ночі, як в небі високо підрядними.
Стоять білі хмароньки в крузі; 2. Схарактеризувати речення за метою висловлювання та інтонацією.
Як вітер шепоче й зітхає глибоко 3. Назвати головну частину й підрядні.
У сонному темному лузі; 4. Визначити тип підрядності (послідовна підрядність, однорідна та неоднорідна
Як тихо усюди, і в полі, і в хаті, супідрядність чи поєднання цих типів).
Як співи затихнуть дівочі; 5. Пояснити характер залежності між частинами речення: під­рядна залежить від
Як втомиться мати співати дитяті головної (чи попередньої підрядної) в ці­лому чи від окремого її члена.
Й закриє утомлені очі; 6. Поставити питання від головної частини до підрядної й ви­значити вид підряд-
Як сни золотії колишуть дитину них частин.
І стелять їй мрії барвисті; 7. Назвати засоби поєднання частин у складнопідрядному реченні.
388 Українська мова. Комплексний довідник
8. Пояснити розділові знаки між частинами речення.
9. Побудувати схему речення.
Далі кожну частину аналізувати за схемою розбору простого речення.
Трохи вгамувавши дихання, Ольвія по схилу балки піднялася наверх, аби
розвідати, що там діється і куди їй іти далі (В. Чемерис).
Зразок розбору
Речення складне, сполучникове, складнопід­рядне, з кіль­кома підрядними; роз-
повідне, не­окличне. Головна частина  — трохи вгамувавши дихання, Ольвія по
схилу балки піднялася наверх. Перша підрядна частина — аби розвідати, друга —
що там діється, третя — куди їй іти далі. Підрядні частини поєднані за способом
послідовної підрядності (перша і друга підрядні) та однорідної супідрядності (дру-
га і  третя підрядні). Перша підрядна частина залежить від головної в  цілому,
відповідає на питання з якою метою?; підрядна частина мети поєднана з головною
за допомогою підрядного сполучника аби. Друга і третя підрядні частини зале-
жать від головного члена розвідати першої підрядної частини, відповідають на
питання що?; підрядні з’ясувальні поєднані з  першою під­рядною за допомогою
сполучних слів що, куди; між собою з’єднані сурядним сполучником і. Ставимо
коми між усіма частинами речення, крім другої і третьої підрядних частин, оскіль-
ки вони поєднані сурядним неповторюваним сполучником і.
Українська мова. Комплексний довідник 389
Безсполучникове складне речення
ÂÂ Безсполучниковим називається складне речення, частини якого об’єднані
за змістом та інтонацією без допомоги сполучників і сполучних слів.
З золота зіткане сяєво ллється, ліс в нім купається, листя сміється (М. Риль-
ський). Опеньки з’явились — літо скінчилось (Народна творчість). І вирішено було
тоді на їхній сумовитій раді: збудуємо собор (О. Гончар).
Смислові зв’язки в безсполучниковому складному реченні
За характером смислових зв’язків між частинами безсполуч­никові складні ре-
чення поділяються на два основні види:
а) з однорідними (однотипними) частинами, які є відносно рівноправними за зміс-
том. Під ногами джвякотить мокрий сніг, поміж бур’янами вода дзюрчить, до
яруг пробивається, синички пурхають з  бур’янини на бур’янину (Григір Тю-
тюнник);
б) з неоднорідними (різнотипними) частинами, одна з  яких підпорядковується
іншій. Пам’ятаю: стояли раз добрі морози (А. Тесленко). Продержало з тиж‑
день морозом — земля заклякла, як кістка (Панас Мирний).
Більшість безсполучникових складних речень за своєю будовою і змістом сино-
німічні до сполучникових (складносурядних і складнопідрядних) і легко перебу-
390 Українська мова. Комплексний довідник
довуються в них. Порів­няймо: На небо вийшли зорі, під ногами трохи примерзло
(М.  Він­грановський). На небо вийшли зорі, і  (а) під ногами трохи при­­мерзло.
Я знаю: мова мамина — свята (А. Адамович). Я знаю, що мова мамина — свята.
Але частина безсполучникових складних речень не може перебудовуватися в си-
нонімічні сполучникові. Наприклад: Іноді з  левад долинають приглушені вибу‑
хи — то тріскається лід на річці (Григір Тютюнник).
Між однорідними частинами безсполучникових складних речень виділяють такі
основні види смислових зв’язків:
а) одночасність дій, явищ. Посох горошок на дорозі, мачок вже цвіт давно згубив,
високий соняшник на грядці журливо голову схилив (Олена Пчілка);
б) послідовність дій, явищ. Навколо все більше густів сірий морок, за ним ішла
вечірня година (М. Стельмах);
в) зіставлення чи протиставлення змісту частин. Бджоли раді цвіту  — люди літу
(Народна творчість). Слово  — срібло, мовчання  — золото (Народна творчість).
У безсполучникових складних реченнях, що виражають одночасність дій, час-
тини можуть мінятися місцями. Десь скрипів віз; за гаєм, у  хуторі, співали ді‑
вчата (С. Васильченко). За гаєм, у хуторі, співали дівчата; десь скрипів віз.
У безсполучникових складних реченнях зі значенням часової послідовності
дій чи зіставними відношеннями частини не можуть міняти місце без порушен-
ня смислових зв’язків. У тій хвилі відхилилася запона намету, швидким кро‑
ком увійшла до намету Мирослава (І. Франко). Не тополю високу вітер наги‑
нає, дівчинонька одинока долю зневажає (Т. Шевченко).
Українська мова. Комплексний довідник 391
За будовою безсполучникові складні речення, що виражають одночасність або
послідовність дій, є відкритими синтаксич­ними одиницями й можуть мати необ-
межену кількість частин.
Країною сонною ніч пролітала;
Мовчало таємно південнеє море,
Дрімали чинари, схилялися лаври,
За темний серпанок ховалися гори.
Х. Алчевська
Речення із зіставними чи протиставними зв’язками у  своєму складі мають за-
вжди тільки дві частини (тобто є двочленними). Вік живи — вік учись. Не спіши
язиком  — квапся ділом (Народна творчість). Буде каяття на світі  — вороття
не буде (Т. Шевченко).
Безсполучникові складні речення з неоднорідними частинами за будовою є дво-
членними. За смисловими зв’язками вони поділяються на кілька видів.
1. Безсполучникові складні речення з умовним значенням. У цих реченнях перша
частина виражає умову, за якої можлива дія другої частини. Не навчить шко‑
ла — навчить життя (Народна творчість).
2. Безсполучникові складні речення з часовим значенням. У них перша частина
вказує на час здійснення дії, про яку йдеться в другій частині. Зайде сонце —
Катерина по садочку ходить… (Т. Шевченко).
392 Українська мова. Комплексний довідник
Досить часто в безсполучникових реченнях перша частина виражає одночасно
й умовне, й часове значення. Наприклад: Розпочалися жнива — закочуй рукава
(Народна творчість). Здушили сльози — не виходь на люди. Болить душа — не
виявляй на вид (Л. Костенко).
3. Безсполучникові складні речення з  причиновим значенням. У  цих реченнях
друга частина розкриває причину дії чи стану, про які йдеться в першій части-
ні. Раптом Сіроманець заліг: з  горба вітер доніс йому запах дикого звіра
(М. Вінграновський).
4. Безсполучникові складні речення з  наслідковим значенням. У них друга час-
тина виражає наслідок або висновок із того, про що йдеться в першій частині.
Ударили козаки веслами у воду — одскочив дуб од берега… (А. Кащенко).
5. Безсполучникові складні речення з пояснювальним значенням. Друга частина
цих речень розкриває, пояснює чи уточнює зміст першої частини. Вже бачу:
хмарою куриться шляхів нестямних курява (О. Гончар). Тільки тепер Богдан
упізнав: до нього сходинками спускалася Яринина сестра (М. Стельмах).
Інтонація в безсполучникових складних реченнях
У безсполучниковому складному реченні його частини можуть поєднуватися
інтонацією переліку, пояснення і зіставлення.
Інтонація переліку супроводжується невеликою паузою між частинами речен-
ня. Кожна частина вимовляється з поступовим підвищенням голосу на початку
Українська мова. Комплексний довідник 393
й  незначним його зниженням перед паузою. Гай зелений вже жовтіє, листя
опадає, мина тепло, мина добро, холод наступає (Т. Шевченко).
При пояснювальній інтонації між частинами речення ви­тримується значна па-
уза, а пояснювані слова логічно наголошуються. Протягом усієї зими я відчував:
щось має статись у цьому світі… (Є. Гуцало).
Інтонація зіставлення характеризується тим, що між частинами речення витри-
мується тривала пауза, перша частина вимовляється підвищеним тоном, друга —
зниженим. У  мужич­ки руки чорні  — в  пані рученька тендітна (Леся Українка).
Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні
Залежно від характеру смислових зв’язків та інтонації між частинами безспо-
лучникового складного речення може ставитися кома, крапка з комою, двокрапка
або тире.
Кома і крапка з комою в безсполучниковому складному реченні
Кома в  безсполучниковому складному реченні ставиться тоді, коли його частини
виражають одночасність, послідовність чи сумісність дій, явищ і поєднуються інто-
нацією переліку. Вже сонце не гріє, не жовтіє жито, мак не червоніє (Марійка Під­
гірянка).
394 Українська мова. Комплексний довідник
Крапка з  комою в  безсполучниковому реченні ставиться замість коми, якщо
частини речення досить самостійні за зміс­том або ж значно поширені чи мають
свої розділові знаки. Ось і Великодні святки прийшли і пройшли; зазеленіли поля;
за­цвіли садки; защебетали соловейки… (Панас Мирний).
Двокрапка в безсполучниковому складному реченні
Двокрапка в безсполучниковому складному реченні вживається в таких випадках:
1. Якщо друга частина складного речення пояснює, допов­нює чи розкриває зміст
першої (між частинами можна вставити а  саме). Дивний догад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму на сьогодні, назавтра, навік (Л. Кос­тенко). У першій
частині таких речень часто є сло­ва так, такий, одно (один, одна); бачити,
дивитись, чути, знати, розуміти, пам’ятати, вирішувати; виглянути, при‑
слухатися, підняти голову (пропущені слова і побачити, і почути, і зрозуміти
та ін.). Почалося так: Настя підсипала галушок (С.  Васильченко). Із подій
мого раннього дитинства … врізалася в пам’ять одна: упав я дуже з  коня
(Остап Вишня). Дивлюсь: позаду мене вода, озеро (М. Він­гра­новський). Мико‑
ла підвів голову і собі: на голім березневім дереві сиділо троє темних чи то
птиць, чи то звірів (М. Вінгра­новський).
2. Якщо наступна частина виражає причину того, про що йдеться в  попередній
частині (між ними можна вставити сполучники бо, тому що). Раптом вовк
насторожився: йому почулися постріли (М. Вінграновський).
Українська мова. Комплексний довідник 395
Тире в безсполучниковому складному реченні
Тире в безсполучниковому реченні ставиться:
1. Якщо зміст частин речення протиставляється чи зістав­ляється (можна встави-
ти сполучник а). В мужика землянка вогка — в па­на хата на помості… (Леся
Українка).
2. Якщо в першій частині речення зазначається час або умова того, про що йдеть-
ся в другій частині (можна вставити сполучники коли, якщо). Час твій прийде
з  долею битися  — сон пропаде (Леся Українка). Синички зранку пищать  —
чекай уночі морозу (Народна творчість).
3. Якщо друга частина речення виражає раптовий наслідок, швидку зміну подій
чи висновок з  дії першої частини (можна вставити через це, тому). Глянув
Петро униз  — серце за­мліло (С.  Васильченко). Узявся за клямку  — зразу ж
і розчинилось перед ним (Є. Гуцало).
4. Якщо у  другій частині міститься порівняння з  тим, про що йдеться в  першій
частині (можна вставити немов). Гляне — холодною водою обіллє (Марко Вов-
чок). Говорить — шовком вишиває (Народна творчість).
Синтаксичний розбір безсполучникового складного речення
Послідовність розбору
1. Зазначити, що речення складне, безсполучникове.
396 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 397
2. Схарактеризувати речення за метою висловлювання та інтонацією. називаються складними реченнями з  різними видами зв’язку, або складними
3. Визначити типи частин безсполучникового речення (однорідні чи неоднорідні синтаксичними конструкціями.
частини) і смислові зв’язки між ними:
а) якщо частини однорідні (однотипні), указати, які смислові зв’язки виражають: Складні речення із сурядним і підрядним зв’язком
одночасність, послідовність дій чи зіставлення або протиставлення змісту частин;
б) якщо частини неоднорідні (різнотипні), визначити смислові зв’язки: умовні, Складні речення із сурядним і підрядним зв’яз­ком за будовою поділяються на
часові, причинові, наслідкові чи пояснювальні. три основні види:
4. Пояснити розділові знаки між частинами. 1. Складні речення, у  яких від однієї з  частин, поєднаних сурядним зв’язком,
5. Побудувати схему речення. залежить одна чи кілька підрядних.
Далі кожну частину аналізувати за схемою розбору простого речення. Павло розпріг коней і  пустив пастися, а  новобранці зараз же взялися за свої
торби, щоб трохи підкріпитися з дороги (Григорій Тютюнник).
~ для чого? ?:^
:
Раптом вовк насторожився: йому почулися постріли (М. Вінграновський).
Зразок розбору [ ], а [ ], ( щоб … ).
Речення складне, безсполучникове; розповідне, неокличне. Частини речення
неоднорідні, з причиновим значенням. Між частинами ставимо двокрапку (друга Даринці вже здається, що минуло бозна‑скільки часу, що вже й  ніч скоро збі‑
частина розкриває причину дії, про яку йдеться в першій частині, можна встави- жить, а мати все порається (А. Дімаров).
:~ що? !?:^~!!!!!!!!?:^
ти причиновий сполучник бо).

Складне речення з різними видами зв’язку (складна синтаксична конструкція) [ … дієсл. ], ( що … ), ( що … ), а [ ].
У складних реченнях можуть поєднуватися різні види синтаксичного зв’язку: 2. Складні речення, у  яких кожна з  частин, з’єднаних сурядним зв’язком, має
сполучниковий (сурядний і  підрядний) і  безсполучниковий. Такі речення одну чи кілька залежних від неї підрядних.
398 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 399
До моря б я побіг, де лащуть берег хвилі, але мені згадаються в той час твої 1. Складні речення із сурядним і безсполучниковим зв’язком.
і ласки, й руки білі, що на плечах моїх були не раз (О. Олесь). На вустах у мого батька цвіла сумна усмішка, а в очах палали любі мої сиві
:~ до якого? ?:^ :~ які? !!!!!!?:^
вогники; його грубі, спрацьовані пальці незграбно тримали срібну ложечку,
а  в  другій руці ледь тремтіла найтоншого виробу чашка; десь на кухні бала‑
[ імен. … ], ( де … ), але [ … імен. … ], ( що … ). кало радіо, і воно засотало, закрутило якусь теплу мелодію; ми говорили зовсім
тихо, тільки бас Андрія Андрійовича соковито заповнював усю кімнату; Оле‑
3. Складні речення, у  яких дві чи кілька частин, з’єднаних сурядним зв’язком, на Артамонівна сміялася на чоловікові жарти, я  сміявся також, а  батько
мають спільну підрядну. лише всміхався (В.  Шевчук). У цьому складному реченні частини поєднані
Уже сонце похилилося на захід і заходило надвечір’я, як вони [мисливці] сиділи, сурядним і безсполучниковим однорідним зв’язком:
потомлені, на колоді в гущавині перед великою галявиною (І. Багряний). [ ], а [ ]; [ ], а [ ]; [ ], і [ ]; [ ], [ ]; [ ], [ ], а [ ].
;~~~~ коли? ?~~~??; Отакого літа ще не мали: ластівки дітей собі вже мали, вище вікон вигнали‑
:~ коли? ?:^ :^ ся мальви, розсміявся на городі мак, і до тиші доспівався шпак! (М. Вінгранов-
ський). Частини цього складного речення поєднані сурядним і безсполучнико-
[ ] і  [ ], ( як … ). вим не­однорідним та однорідним зв’язком:
[ ]: [ ], [ ], [ ], і [ ]!
Складні речення зі сполучниковим і безсполучниковим зв’язком
2. Складні речення з підрядним і безсполучниковим зв’язком.
У складному реченні одні частини можуть поєднуватися між собою сполучни- У цегляному двоповерховому будинку, де розміщалися всі служби, було темно,
ками чи сполучними словами, а інші  — без їхньої допомоги (лише за змістом та тільки одне віконечко світилося — на нього й пішли Сергій з Дорошем (Григо-
інтонацією). Такі речення зі сполучниковим і  безсполучниковим зв’язком поді- рій Тютюнник). Це речення з  підрядним і  безсполучниковим однорідним
ляються на три основні види: і неоднорід­ним зв’язком:
400 Українська мова. Комплексний довідник
:~ у якому? ?:^
[ … імен., ( де … ), … ], [ ] — [ ].
3. Складні речення із сполучниковим сурядним і підрядним та безсполучниковим
зв’язком, тобто речення з усіма видами зв’язку.
І тоді на мене раптом полилося призахідне сонце, воно залило тремтливим
жовтим, живим світлом усю вулицю, і я опинився раптом на глибині якогось
химерного океану, і  я весь теж затремтів і  переповнився світлом, бо відчув
раптом: осінь десь поруч, осінь — у цьому світі… (В. Шевчук).
:~ чому? ?:^
[ ], [ ], і [ ], і [ ], ( бо … ): [ ], [ ].
Зверніть увагу!
Розділові знаки між частинами складних синтаксичних конструкцій ставлять-
ся на загальних підставах: з урахуванням виду синтаксичного зв’язку і смис-
лових відношень між частинами (про розділові знаки у складному реченні див.
на стор. 348–350, 358–361, 385–387, 393–395).
Українська мова. Комплексний довідник 401
Синтаксичний розбір складного речення з різними видами зв’язку
Послідовність розбору
1. Зазначити, що речення складне, з різними видами зв’язку.
2. Схарактеризувати речення за метою висловлювання та інтонацією.
3. Визначити кількість частин у реченні, на­звати їх.
4. З’ясувати, які види синтаксичного зв’язку є в  реченні (сполучниковий,
безсполучни­ковий, сурядний, підряд­ний) і далі аналі­зу­вати частини за схема-
ми розбору складносурядного, складнопідрядного чи безсполучникового речень.
5. Пояснити розділові знаки між частинами.
6. Побудувати схему речення.
Може бути, що мене не буде, перебутній час я перебув, але будуть світанкові
губи цілувати землю молоду (М. Вінграновський).
Зразок розбору
Речення складне, з різними видами зв’язку; розповідне, не­окличне. Складаєть-
ся з чотирьох частин: I — може бути, II — що мене не буде, III — перебутній час
я перебув, IV  — будуть світанкові губи цілувати землю молоду. У реченні
I‑а і  II‑а частини поєднані підрядним зв’язком, II‑а і  III‑я  — безсполучниковим,
III‑я і IV‑а — сурядним. Між усіма час­тинами речення ставимо коми.
402 Українська мова. Комплексний довідник
Лінгвістика тексту
Мова реалізується в мовленнєвій діяльності, у зв’язномумовленні, яке досяга-
ється шляхом логічного викладу головної думки (теми) і  послідовного чи пара-
лельного розгортання її в підтемах.
Мовлення розглядають у двох аспектах:
1) динамічному — мовлення як процес (говоріння, слухання-розуміння, письмо,
читання), 
2) статичному  — мовлення як результат (створення тексту). Мовлення як ре-
зультат породжує тексти — мовленнєві твори, які фіксуються пам’яттю і за допо-
могою письма. Саме в  текстах акумулюються людські знання, набутий досвід,
результати наукових пошуків, витвори словесного мистецтва. Текст — це одини-
ця найвищого рівня мовної системи, яка виражає судження, є цілісним і зв’язним
повідомленням і підпорядкована єдиній темі відповідно до задуму автора.
Текстові властиві такі основні ознаки:
1) смислова цілісність (наявність головної думки);
2) зв’язність (логічна послідовність розміщення речень гарантує розвиток думки);
3) структурна єдність (усі мовні елементи тексту взаємопов’язані);
Українська мова. Комплексний довідник 403
4) мовні засоби зв’язку між реченнями (такими засобами зв’язку речень у тек-
сті є займенники, повтори, синоніми,спільнокореневі слова, сполучники тощо);
5) комунікативна спрямованість;
6) належність до певного жанру й стилю.
Текст як результат мовленнєвої діяльності вивчає лінгвістика тексту — галузь
мовознавчої науки, що досліджує структуру тексту, його членування, засоби ство-
рення зв’язності тексту, частотність уживання мовних одиниць у  тих чи інших
типах тексту, змістову і  структурну пов­ноту тексту, мовленнєві норми в  різних
функ­ціональних стилях, типи мовлення (монолог, діалог, полілог), особливості
письмової та усної форм реа­лізації мови тощо.
Складне синтаксичне ціле, його основні ознаки
Для того щоб повно і  точно висловити якусь думку, якесь конкретне повідом­
лення, одного речення, як правило, недостатньо. У мовленні окремі речення зви-
чайно виступають не ізольовано, а  поєднуються між собою за змістом і  за допо-
могою граматичних засобів, утворюючи блоки речень, через які відбувається
розвиток думки та послідовне розгортання змісту (теми). Такі блоки речень,
пов’язаних між собою як своєю семантикою, так і граматично, становлять склад‑
не синтаксичне ціле (ССЦ), або, за іншою термінологією, складну синтаксичну
404 Українська мова. Комплексний довідник
(надфразну) єдність. Порівняно з реченням ССЦ характеризується більш повним
розвитком думки.
У ССЦ виділяють зачин (початок думки, теми), розгортання думки чи повідо-
млення (розвиток, виклад теми) і  кінцівку (підсумок сказаного). Зачин зосере­
джується в  першому реченні, яке є найбільш самостійним і може навіть виділя-
тися в окремий абзац, хоч і не завжди: іноді воно без наступних речень може бути
й незрозумілим. Трапляється, що суть зачину викладається лише в якійсь части-
ні першого речення або ж у  двох реченнях. Зачин містить думку в  найзагальні­
шому вигляді і становить основу для подальшого викладу. У розгортанні наступ-
ні речення послідовно розвивають чи пояснюють думку, що міститься в  зачині.
У  кінцівці міститься підсумок усього вислову (теми) із погляду як змісту, так
і синтаксичної структури. Проте кінцівки може не бути, якщо, наприклад, дане
ССЦ входить до складу більшої синтаксичної цілісності.
До складу тексту поряд із ССЦ можуть входити й  окремі речення (коли одне
таке речення охоплює зміст якоїсь підтеми тексту).
ССЦ не слід ототожнювати з  абзацом. Здебільшого ССЦ збігається з  абзацом,
але необов’язково. Так, одне ССЦ може охоп­лювати два чи й три абзаци і, навпа-
ки, в абзаці може бути кілька ССЦ. Абзац і ССЦ — це різнорівневі категорії, які
ґрунтуються на різних засадах: абзац — на композиційно-сти­лі­стич­них, ССЦ — на
синтаксичних, структурно-семантичних.
Основними засобами синтаксичного об’єднання речень у ССЦ є:
Українська мова. Комплексний довідник 405
1) особові і вказівні займенники, займенникові прислівники (він, ти, ви, хто, його,
це, так, тут, там, тоді та ін.);
2) лексичні повтори, що підкреслюють значення виділених слів у тексті;
3) однакові видо-часові і способові форми дієслів-присудків;
4) єднальні та протиставні сполучники (і, та, а, але, проте та ін.);
5) сполучники з приєднувальним значенням (також, і навіть, та й, та ще й);
6) частки (лише, тільки, немов, ніби, і, не, а, от тощо);
7) неповнота окремих речень та деякі інші засоби.
Залежно від способу зв’язку між реченнями, що входять до ССЦ, виокремлюють
три основні структурні типи ССЦ: із ланцюжковим, паралельним і  змішаним
зв’язком. При ланцюжковому зв’язку речень, що входять до ССЦ, кожне наступ-
не речення розкриває, уточнює, доповнює зміст попереднього, і  в такий спосіб
здійснюється розгортання думки, відбувається її рух. Засобами зв’язку між ре-
ченнями цього структурного типу ССЦ зазвичай виступають займенники, повтори
слів, займенникові прислівники тощо. Василь Стус — людина рідкісної моральної
обдарованості, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, прав‑
ди, порядності. Він зберіг свій стиль до кінця. І це було основою його трагедії. Він
ніс даровану йому іскру Божу з  гідністю й  лицарською одвагою, не згинаючись
і не обминаючи. На такій дорозі поети гинуть. (Є. Сверстюк).
При паралельному зв’язку речень усі повідом­лення однаково доповнюють думку,
висловлену в  зачині, називають одночасні, рівноправні явища. Такі речення пере-
важно однорідні за складом, однакові чи подібні за будовою, зв’язки між ними схожі
406 Українська мова. Комплексний довідник
на зв’язки між частинами складносурядних і  безсполучникових складних речень
з  однотипними частинами. Засобами зв’язку звичайно виступають однакові видо-
часові форми дієслів-присудків. Такі ССЦ використовуються переважно для опису
послідовних, незалежних один від одного подій чи картин, а також одночасних дій,
явищ. Над темним безмежжям лісів, які з  усього боку затуляли небокрай, сходив
весняний ранок. У повітрі чути було пахощі листя, що за кілька днів розпустилося
з набубнявілих бруньок, і молодої, покропленої росою трави. Біля струмків, ще повно‑
водих від весняної повені, золотилося латаття, мов коштовне гаптування на зеле‑
ному килимі. Перед сходом сонця панувала врочиста тиша (Ю. Крашевський).
Ланцюжковий і паралельний зв’язки можуть поєднуватися в межах одного ССЦ,
утворюючи змішаний тип зв’язку речень, як, наприклад, у ССЦ Жовтень — дру‑
гий місяць осені. Назва його пов’язана з кольором, що переважає в цей час у при‑
роді. Виблискують у  небесній сині жовтою різьбою берези. Святковими у  своїй
красі стоять золотаво-червоні клени. Пагорби й  схили відсвічують багряно-
жовто-золотистими барвами (А.  Волкова), де перше й  друге речення пов’язані
ланцюжковим зв’язком, а третє, четверте і п’яте — паралельним.
Актуальне членування речення
Термін «актуальне членування речення» пов’язаний із кому­нікативним аспек-
том будови речення, з реченням як висловленням. Реченню як висловленню влас-
Українська мова. Комплексний довідник 407
тиве актуальне членування — смислове членування, пов’язане з відповідним кон-
текстом або ситуацією. Актуальне членування відповідає комунікативному
завданню, тобто орієнтоване на актуальну (важливу в даний момент) інформацію.
Отже, актуальне членування речення стосується лише мовлення і  відбиває при-
роду мовленнєвих актів. Відповідно до свого комунікативного завдання речення
розчленовується на дві частини: тему (дане) і  рему (нове). Тема  — це вихідна
частина висловлення, його основа, те, що в даній ситуації є відомим. Рема — голо-
вний зміст повідомлення, ядро висловлення, те нове, що повідом­ляють про першу
частину (тему). Наприклад: У нашу бібліотеку (основа висловлення, тема) надій‑
шли нові книги (ядро висловлення, рема); Ми дісталися будинку. У ньому (тема)
горіло світло (рема). Така будова речення забезпечує зв’язність тексту, постійне
збагачення змісту й розвиток думки. Кожне наступне речення, з одного боку, бу-
дується на основі попереднього, вбираючи його частину, а  з  другого  — містить
нову інформацію.
Тема менш значуща, ніж рема. Тема служить для зв’язку речень у тексті. Рема
ж забезпечує подальше розгортання думки. Тому не кожне речення членується на
тему й  рему. Трапляються речення, усі компоненти якого стосуються реми. Це
переважно речення, що констатують факти: Настала весна. Почалися канікули.
Автором теорії актуального членування речення став у 20—30 роках XX століт-
тя чеський лінгвіст В. Матезіус.
408 Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 409
Стилістика Назва Функції стилю, його призначення Ознаки, характерні мовні засоби
стилю
Стилі української мови
Задовольняє потреби писемного
Високий рівень стандартизації
Сучасна українська літературна мова обслуговує різні сфери суспільного життя, (рідше усного) спілкування

Офіційно-діловий стиль
(одноманітності) мовних засобів,
тобто є багатофункціональною. Це зумовлює її функціо­нально-стильове розме­ в держав­ному, суспільному,
уживання спеціальних термінів,
жування  — поділ на функціо­нальні стилі. Кожен стиль має свої властивості політичному, господар­ському
стійких виразів (кліше),
(мовні норми), які виділяють його серед інших стилів і  найкраще відповідають житті, обслуговує сферу
меті спілкування. використання безособових
офіційних ділових стосунків
Функціональний стиль — різновид мови з властивими йому мовними засобами і наказових форм, ускладнених
між установами, підприємствами,
(лексичними, фразеологічними, морфо­логічними, синтаксичними та ін.), свідомо речень, вставлених конструкцій,
закладами, використовується
вживаними мовцями в певних умовах і з певною метою. нанизування кількох підрядних,
на засіданнях, нарадах, в текстах
Вивченням стилістичної диференціації мови займається стилістика  — галузь поділ тексту на параграфи,
офіційних доку­ментів (законах,
мовознавчої науки, яка досліджує законо­мірності вживання мовних засобів у різ- пункти, однозначність
наказах, звітах тощо). Основне
них видах мовлення, розглядає функціональні стилі мови. формулювань, відсутність
призначення — інформування,
У сучасній українській літературній мові розрізняють п’ять основних функціо- емоційності, образності,
кон­ста­тація, домовленість,
нальних стилів: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній і  роз‑ індивідуальних авторських рис.
мовний. Деякі дослідники виді­ляють також епістолярний стиль (стиль приватно- облік фактів.
го листування), конфесійний (стиль релігійно-церковної сфери), ораторський
(стиль публічних виступів).
410
Назва
Функції стилю, його призначення
стилю
Стиль наукової сфери
спілкування. Застосовується
Науковий стиль
в наукових працях,
дослідженнях, навчальній
літературі. Призначення —
повідомлення, виклад наукової
інформації. Залежно від
призначення поділяється на
різновиди: власне науковий,
науково-навчальний, науково-
популярний.
Українська мова. Комплексний довідник
Ознаки, характерні мовні засоби
Об’єктивність, ясність, точність,
логічність і доказовість викладу
інформації, уживання наукової
термінології, абстрактної лексики,
обмежене уживання емоційних
засобів, уживання слів у прямому
значенні, широке використання
іменників, прикметників,
дієслівних форм теперішнього
часу, розгорнених складних
речень із різними видами
підрядного зв’язку (особливо
причиновим і наслідковим),
відокремлених зворотів
(дієприкметникових
і дієприслівникових), вставних
і вставлених конструкцій, цитат,
посилань.
Українська мова. Комплексний довідник 411
Назва
Функції стилю, його призначення Ознаки, характерні мовні засоби
стилю
Стиль художньої літератури,
обслуговує духовно-естетичну
сферу життя народу. Уживання виразних мовних
Художній стиль
Найважливіша функція — засобів: художніх тропів (метафор,
естетична. Призначення — епітетів, гіпербол), фольклорної
образне відтворення дійсності, лексики, діалектних слів,
вплив на емоції читача. Властиві архаїзмів, неологізмів,
глибока виразність, емоційність, діалогічного мовлення, неповних
індивідуальний авторський стиль. речень тощо. Відображення всього
Може поєднувати ознаки всіх багатства національної мови.
мовних стилів залежно від об’єкта
зображення.
412 Українська мова. Комплексний довідник
Назва Функції стилю, його призначення
стилю
Публіцистичний
Стиль засобів масової інформації
(преси, телеба­чення, радіо),
публічних виступів (промов,
стиль
доповідей, репортажів).
Орієнтований на усне мовлення.
Призначення — вплив
на аудиторію, формування
громадської думки.
Розмовний
Стиль повсякденного побутового
стиль
спілкування. Характеризується
невимушеністю, спонтанністю,
індивідуальними рисами усного
мовлення.
Ознаки, характерні мовні засоби
Поєднує ознаки наукового
й художнього стилів (об’єктивність
і образність). Мова логічна, точна
Фонетика. Орфоепія. Графіка. Орфографія. . 4
і водночас образна, емоційна.
Широко використовуються
експресивно забарвлена лексика
й фразеологія, риторичні питання,
окличні речення, зворотний порядок
слів. Властива чітка авторська
позиція, індивідуальність викладу.
Широке вживання експресивних та
емоційно-оцінних слів і зворотів,
Лексика. Фразеологія. . . . . . . . . . . . . . . . . 33
побутової лексики, просторічних
елементів, коротких неповних
і складних безсполучникових
речень, діалогічного мовлення,
інтонаційних засобів.
Українська мова. Комплексний довідник
Зміст
Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Звуки мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
Позначення звуків мовлення на письмі. . . . . . . . 8
Склад. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
Наголос . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14
Голосні наголошені й ненаголошені, їх вимова і
позначення на письмі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
Вимова приголосних звуків та позначення їх на
письмі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17
Слово. Лексичне і граматичне значення слова. . 33
Однозначні і багатозначні слова. . . . . . . . . . . . 35
Пряме і переносне значення слів . . . . . . . . . . . 37
Групи слів за значенням і вживанням. . . . . . . . 39
413
Синоніми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39
Антоніми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40
Омоніми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42
Загальновживані слова. . . . . . . . . . . . . . . . . . 43
Діалектні слова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44
Професійні слова (терміни). . . . . . . . . . . . . . . 45
Власне українські і запозичені слова. . . . . . . . .45
Застарілі слова. Неологізми . . . . . . . . . . . . . . 47
Фразеологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49
Джерела українських фразеологізмів. . . . . . . . 50
Будова слова. Орфографія . . . . . . . . . . . . . 51
Основа слова і закінчення змінних слів. . . . . . . 52
Форми слова і споріднені слова. . . . . . . . . . . . 54
Значущі частини слова. . . . . . . . . . . . . . . . . . 55
414
Словотвір. Орфографія . . . . . . . . . . . . . . . . 65
Змінювання і творення слів. . . . . . . . . . . . . . . 65
Твірна основа. Словотвірні суфікси, префікси. . 66
Словотвірні ланцюжки . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66
Основні способи словотворення . . . . . . . . . . . 67
Морфологія. Орфографія . . . . . . . . . . . . . . 81
Загальна характеристика частин мови . . . . . . . 81
Іменник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 83
Прикметник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123
Числівник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150
Займенник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 161
Дієслово. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 175
Дієприкметник як особлива форма дієслова. . 203
Дієприслівник як особлива форма дієслова . . 214
Прислівник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 219
Службові частини мови. . . . . . . . . . . . . . . . . 230
Прийменник як службова частина мови . . . . . 230
Українська мова. Комплексний довідник Українська мова. Комплексний довідник 415
Сполучник як службова частина мови . . . . . . 237 Складносурядне речення . . . . . . . . . . . . . . . 345 Лінгвістика тексту . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 402
Частка як службова частина мови . . . . . . . . . 244 Складнопідрядне речення. . . . . . . . . . . . . . . 352 Складне синтаксичне ціле,
Вигук як особлива частина мови . . . . . . . . . . 249 Складнопідрядні речення його основні ознаки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 403
з кількома підрядними. . . . . . . . . . . . . . . . . 381 Актуальне членування речення . . . . . . . . . . . 406
Синтаксис і пунктуація . . . . . . . . . . . . . . . 254 Безсполучникове складне речення. . . . . . . . . 389
Словосполучення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254 Складне речення з різними видами зв’язку Стилістика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 408
Речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 259 (складна синтаксична конструкція). . . . . . . . . 396 Стилі української мови . . . . . . . . . . . . . . . . . 408
Види речень за метою висловлювання.
Розділові знаки в кінці речення . . . . . . . . . . . 259
Окличні речення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .260
Речення двоскладні й односкладні. . . . . . . . . 260
Речення прості й складні. . . . . . . . . . . . . . . . 261
Порядок слів у реченні. Логічний наголос. . . . 263
Просте речення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264
Односкладні речення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 281
Просте ускладнене речення. . . . . . . . . . . . . . 290
Пряма і непряма мова. Діалог . . . . . . . . . . . . 327
Складне речення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342
 Навчальне видання

Дудка О. О., Шевелєва Л. А.

Українська мова. Довідник

З питань оптових поставок звертатися за телефонами:

тел./факс 8 (057) 757-83-54
відділ збуту видавництва “Парус-друк”:
8 (057) 758-24-39, 8 (096) 598-35-54
e-mail: parus_druk@ukr.net
61039, м. Харків, вул. Щорса 13/12

Керівник проекту Стеценко С. Г.

Підписано до друку 23.05.2010. Формат

Гарнітура Schoolbook. Друк офсетний. Папір офсетний.
Умовно-друк. арк. ___. Обкл.-вид. арк. ___. Наклад 1000 примірників

Свідоцтво про видавничу діяльність: серія ДК № 3391 від 13.02.2009

61039, м. Харків, вул. Щорса 13/12

Надруковано у друкарні ПП Стеценко І. І.