НМК Основи ІБ - 2018 2019 - сайт

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Факультет соціології і права
Кафедра інформаційного права та права інтелектуальної власності
ЗАТВЕРДЖЕНО
Деканом ФСП
КПІ ім. Ігоря Сікорського
_________А. А. Мельниченко
«___» _____________2018 р.
ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ
Комплекс навчально-методичного забезпечення

для студентів
СВО «бакалавр»
напряму 081 «Право»
Ухвалено методичною комісією

ФСП КПІ ім. Ігоря Сікорського
Протокол від 20.06.2018 р. № 2
Голова методичної комісії

____________ К. Л. Попов
«20» червня 2018 р.
КИЇВ
2018-2019 н. р.
2
Робоча програма кредитного модуля «Основи інформаційної безпеки» для студентів

спеціальності 081 «Право», СВО «бакалавр», за денною та заочною формами навчання,
складена відповідно до програми навчальної дисципліни «Основи інформаційної безпеки».
Розробник: к.т.н., доцент, с.н.с. Фурашев Володимир Миколайович
Робочу програму затверджено на засіданні кафедри інформаційного права та права

інтелектуальної власності КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Протокол № 12 від «14» червня 2018 року.
Завідувач кафедри ____________________ Петряєв С.Ю.
«14» червня 2018 р.
 В. М. Фурашев,
НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського», 2018 р.
3
Анотація: Комплекс навчально-методичного забезпечення вивчення дисципліни

«Основи інформаційної безпеки» містить відомості щодо мети та завдань дисципліни та її
зв’язок з іншими навчальними дисциплінами, визначає розподіл навчального часу на різні
види аудиторних занять та самостійну роботу студента. Наведено перелік тем лекцій і
практичних занять, а також розкрито їх структуру. Представлено конспекти лекцій,
методичні рекомендації щодо вивчення дисципліни, перелік питань для самоконтролю
студента до кожної теми курсу, а також підготовки до підсумкового контролю (заліку),
список нормативних актів, основної та додаткової літератури.
Аннотация: Комплекс учебно-методического обеспечения изучения дисциплины

«Основы информационной безопасности» содержит информацию о целях и задачах
изучения данного предмета, его связях с другими учебными дисциплинами, определяет
распределение времени на разные виды аудиторных занятий и самостоятельную работу
студента. Содержатся перечень тем лекций и практических занятий, а также раскрывается
их структура. Излагаются конспекты лекций, методические рекомендации по изучению
дисциплины, предлагается перечень вопросов для самоконтроля студента по каждой теме
курса, а также подготовки к итоговому контролю (зачету), список нормативных актов,
основной и дополнительной литературы.
Abstract: The curriculum of the discipline «Legal foundations of information security»

contains information about the aims and tasks of studying this subject, its links with other
academic disciplines, determines the distribution of time for different types of classroom activities
and independent work of the student. The list of topics of lectures and practical exercises is
contained, as well as their structure is revealed. The methodological recommendations for
studying the discipline are outlined, a list of questions for the self-control of the student on each
topic of the course, as well as preparation for the final control, a list of normative acts, basic and
additional literature is offered.
4
ЗМІСТ
1 Опис кредитного модуля………………………………………………… 5

2 Мета та завдання кредитного модуля……………………………………. 5
3 Структура кредитного модуля……………………………………………. 7
а) денна форма навчання ............................................................................. 7
б) заочна форма навчання ............................................................................ 9
4 Лекційні заняття…………………………………………………………… 11
Розділ 1. Базові поняття щодо інформаційної безпеки.…………………. 11
Розділ 2. Базові поняття щодо кібербезпеки та її зв’язку з
інформаційною безпекою .……………………………………………….. 37
Розділ 3. Основні чинники, які формують та впливають на системність
правового забезпечення інформаційної безпеки.…………………….… 46
5 Практичні (семінарські) заняття…………………………………………. 67
6 Самостійна робота………………………………………………………… 75
7 Контрольні роботи………………………………………………………… 75
8 Рейтингова система оцінювання результатів навчання………………… 78
9 Методичні рекомендації………………………………………………….. 80
10 Рекомендована література……………………………………………….. 81
11 Орієнтовні питання до заліку…………………………………………….. 83
5
1. Опис навчальної дисципліни
Галузь знань, напрям

Характеристика
підготовки, освітньо- Загальні показники
кредитного модуля
кваліфікаційний рівень
Назва дисципліни, до якої
Галузь знань: належить кредитний модуль: Форма навчання:
08 – «Право» «Основи інформаційної «Денна»
безпеки»
Кількість кредитів ECTS Статус кредитного модуля
«4,5» - денна форма «Навчальні дисципліни
Спеціальність:
навчання практичної та професійної
081 «Право»
«2,5» - заочна форма підготовки
навчання (за вибором ВНЗ)»
Цикл, до якого належить
Кількість розділів:
- кредитний модуль:
«3»
«Професійної підготовки»
Спеціалізація: Індивідуальні завдання: Рік підготовки:
- «Контрольна робота» «2018-2019 н. р.»
Лекції: «32 год.» - денна
форма навчання та «14 год.»
- заочна форма навчання
Загальна кількість годин
Практичні: «32 год.» -
«135»
денна форма навчання та
«6 год.» - заочна форма
навчання
Ступень вищої освіти: Самостійна робота студента:
«Бакалавр права» «71 год.» - денна форма
навчання та «55 год.» -
заочна форма навчання
Тижневих годин:
в т. ч. на виконання
- аудиторних - «8»
індивідуального завдання:
- СРС – «8»
«2 год.»
Вид та форма семестрового
контролю:
«Залік»
2. Мета та завдання кредитного модуля
2.1. Вивчення дисципліни «Основи інформаційної безпеки» студентами спрямоване

на досягнення:
а) загальноосвітньої мети:
- підвищення інформаційної грамотності та правової культури випускників,
оволодіння ними основоположними знаннями у сфері інформаційної безпеки та основними
правовими механізмами її забезпечення;
б) науково-методологічної мети:
- набуття базових знань та умінь щодо ефективного і безпечного поводження з
інформацією, незалежно від її походження та виду;
6
- опанування необхідною науково-методологічною підготовкою у питаннях

розпізнавання об’єктів та носіїв інформаційної небезпеки, формування власного бачення
щодо сутності, проявів, наслідків та механізмів інформаційної безпеки, набуття знань про
правове забезпечення інформаційної безпеки, а також вміння виявляти та вирішувати
проблемні питання правового забезпечення інформаційної безпеки, що реально або
потенційно можуть виникнути під час здійснення професійних обов’язків за обраною
спеціалізацією, застосовуючи навички творчого мислення та самовдосконалення свого
професійного рівня;
в) виховної мети:
- формування відданості ідеям істини, добра, справедливості і законності, почуття
відповідальності перед людиною, суспільством і державою.
2.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Основи інформаційної безпеки» є:

- комплексний розгляд витоків та джерел інформаційної небезпеки - властивостей
інформації та впливу інформації на свідомість та поведінку людини, суспільства, а також
сучасних механізмів та інструментів маніпулювання свідомістю;
- комплексний розгляд трансформаційних процесів, які відбуваються в системах
забезпечення інформаційної і кібернетичної безпеки у національних та міжнародних
системах безпеки;
- опанування студентами знань щодо структури та основних положень національного
законодавства як правової бази забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства,
держави в умовах інформаційного суспільства;
- опанування студентами законодавчо визначеним понятійним апаратом у сфері
інформаційної безпеки та кібербезпеки;
- ознайомлення студентів з тенденціями, які очікуються у сфері інформаційної
безпеки та кібербезпеки.
2.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:
- сутність основних понять, їх тотожності та відмінності у сфері інформаційної
безпеки;
- взаємозв’язок інформаційної безпеки з інформаційним суверенітетом, національною
безпекою та правами людини;
- основи державної та міжнародної політики у сфері забезпечення інформаційної
безпеки;
- зміст основних положень нормативно-правових актів у сфері інформаційної безпеки;
- основні принципи та правила поводження з інформацією;
- реальні та потенційні загрози у сфері інформаційної безпеки та законодавчі шляхи їх
запобігання;
- основні методи маніпулювання свідомістю людини, впливу на суспільну думку з
використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій;
- основні положення юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній
сфері;
- зміст основних міжнародних договорів з питань інформаційної безпеки;
- основні проблеми правового забезпечення інформаційної безпеки;
вміти :
- виявляти цілі та завдання конкретної інформації та інформаційних потоків загалом;
- орієнтуватися у процесах, які відбуваються у сферах забезпечення національної та
міжнародної безпеки;
7
- орієнтуватися у національному та міжнародному законодавстві у питаннях

регулювання інформаційних правовідносин, оперативно знаходити необхідні нормативно-
правові акти та інформаційно-правові положення чинного законодавства, що стосуються
питань забезпечення інформаційної безпеки;
- застосовувати зазначені акти та інформаційно-правові положення у практичній
діяльності, у тому числі, під час розробки, впровадження та використання інформаційних
технологій;
- знаходити протиріччя та проблемні питання правового регулювання суспільних
відносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки з метою їх вирішення;
- орієнтуватися в положеннях адміністративного та кримінального права, які
спрямовані на забезпечення інформаційної безпеки;
досвід:
- свідомого поводження з інформацією в умовах використання сучасних
інформаційно-комунікаційних засобів та застосування отриманих знань у практичній
діяльності за обраною спеціальністю.
3. Структура кредитного модуля
денна форма навчання
№ Кількість годин
п\п Змістовні модулі Практ. Індив. Самост.
Всього Лекції
занят. занят. робота
1 2 3 4 5 6 7
Розділ 1. Базові поняття щодо інформаційної безпеки
1.1. Роль та місце інформації в
системі забезпечення
життєдіяльності людини, 7 2 2 - 3
суспільства, держави та
світу в цілому.
1.2. Інформація як джерело
7 2 2 - 3
небезпеки. 
1.3. Інформаційна діяльність як
6 2 2 - 2
об’єкт небезпеки. 
1.4. Вплив інформації на
свідомість та поведінку 12 2 2 - 8
людини. 
1.5. Інформаційне
7 2 2 - 3
насильство.
1.6. Інформація – джерело 8 2 2 - 4
8
реальних загроз
національній та
міжнародній безпеці. 
1.7. Інформаційна безпека в
системі забезпечення
9 2 2 - 5
національної та
міжнародної безпеки. 
Всього: 49 12 12 - 25
інформаційною безпекою
2.1. Кібернетична безпека.  12 4 4 - 4
2.2. Інформаційно-комп’ютерні
-
технології та загрози у 12 2 2 8
сфері кібербезпеки. 
2.3. Причинно-наслідковий
зв’язок інформаційної 6 2 2 2
-
безпеки та кібербезпеки. 
Всього: 30 8 8 - 14
правового забезпечення інформаційної безпеки
3.1. «Кіберсоціалізація».
Інформаційна безпека в 10 2 2 - 6
умовах кіберцивілізації. 
3.2. Інтернет і інформаційна
8 2 2 - 4
безпека. 
3.3. Кіберзлочинність.  7 2 2 - 3
3.4. Кібертероризм.  8 2 2 - 4
3.5. Основна умова
забезпечення 6 2 2 - 2
інформаційної безпеки. 
3.6. Основна правова база 10 2 2 - 6
забезпечення
інформаційної та
9
кібернетичної безпеки. 
Всього: 49 12 12 25
Контрольна робота: 2 - - (2) 2
Залік: 5 - (2) - 5
Разом: 135 32 32 (2) 71
 Лекція та семінарське заняття проводяться із застосуванням мультимедійних засобів
навчання.
заочна форма навчання
№ Кількість годин
п\п Змістовні модулі Практ. Індив. Самост.
Всього Лекції
занят. занят. робота
1 2 3 4 5 6 7
1.1. Роль та місце інформації в
системе забезпечення
життєдіяльності людини, 6 2 - - 4
суспільства, держави та світу в
цілому.
1.2. Інформація як джерело
8 - 2 - 6
небезпеки. 
1.3. Інформаційна діяльність як
6 - - - 6
об’єкт небезпеки. 
1.4. Вплив інформації на свідомість
14 2 - - 12
та поведінку людини. 
1.5. Інформаційне насильство. 4 - - - 4
1.6. Інформація – джерло реальних
загроз національній та 6 - - - 6
міжнародній безпеці. 
1.7. Інформаційна безпека в системі
забезпечення національної та 6 - - - 6
міжнародної безпеки. 
Всього: 50 4 2 - 44
інформаційною безпекою
2.1. Кібернетична безпека. 
8 2 2 4
-
2.2. Інформаційно-комп’ютерні 8 - - 8
10
технології та загрози у сфері -

кібербезпеки. 
2.3. Причинно-наслідковий зв’язок
інформаційної безпеки та 8 2 - 6
-
кібербезпеки. 
Всього: 24 4 2 - 18
Розділ 3. Основні чинники, які формують та впливають на
системність правового забезпечення інформаційної безпеки
3.1. «Кіберсоціалізація».
Інформаційна безпека в умовах 10 - - - 10
кіберцивілізації. 
3.2. Інтернет і інформаційна
14 2 - - 12
безпека. 
3.3. Кіберзлочинність.  8 2 - - 6
3.4. Кібертероризм.  4 - - - 4
3.5. Основна умова забезпечення
4 - - - 4
інформаційної безпеки. 
3.6. Основна правова база
забезпечення інформаційної та 14 2 - - 12
кібернетичної безпеки. 
Всього: 54 6 - - 48
Контрольна робота: 2 - - (2) 2
Залік: 5 - (2) - 5
Разом: 135 14 4 (2) 117
 Лекція та семінарське заняття проводяться із застосуванням мультимедійних засобів
навчання.
4. Лекційні заняття
Лекція 1:
Тема 1.1. Роль та місце інформаційної безпеки в системі
забезпечення життєдіяльності людини, суспільства, держави та світу
в цілому.
Перелік основних питань:

1. Основні загальносвітові тенденції розвитку суспільства та їх вплив на
напрями розвитку українського суспільства.
11
2. Основні причини та механізми сучасних міждержавних, міжблокових та

міжрегіональних протистоянь.
Питання для самоперевірки:

1. Основні трансформаційні процеси сучасності з точки зору безпеки людини.
2. Основні трансформаційні процеси сучасності з точки зору безпеки суспільства.
3. Основні трансформаційні процеси сучасності з точки зору безпеки держави.
4. Що таке війна?
5. Чім війна відрізняється від збройного конфлікту?
6. Основні види війн.
7. Основні цілі та завдання сучасних війн.
8. У зв’язку з чим відбуваються трансформаційні процеси організації та
проведення локальних і регіональних конфліктів та війн.
9. Характерні ознаки гібридних війн.
10. Основна спрямованість трансформаційних процесів організації та проведення
локальних та регіональних конфліктів і війн.
11. Основні базові положення Доктрини інформаційної безпеки України, які
відображають трансформаційні процеси організації та проведення локальних і
регіональних конфліктів та війн.
Література:
Базова: 1, 2, 7, 9.
Допоміжна: 22, 27.
Конспект лекції.
Що таке «інформаційна безпека» та для чого її вивчати? Саму повну відповідь на це
питання надає ст. 17 Конституції України – «Захист суверенітету і територіальної цілісності
України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими
функціями держави, справою всього Українського народу». Крім того, оцінка реалій
сучасності підтверджує важливість та необхідність вивчення цього питання.
Основні загальносвітові тенденції розвитку суспільства та їх вплив на напрями
розвитку українського суспільства. У нині з’явилося досить багато аналітичних,
«псевдоаналітичних», аналітико-публіцистичних та публіцистичних прогнозних матеріалів
щодо майбутнього «всесвіту». Розглянемо деякі з них, які безпосередньо стосуються
тематики навчальної дисципліни. Наприклад, визначаються Топ-10 цифрових загроз XXI
століття (джерело інформації: https://focus.ua/world/376729/):
10. Транспорт
Для професіоналів не секрет, що майже будь-який автомобіль з доступом до інтернету
може бути зламаний віддалено. Уявіть ситуацію, що ви їдете на машині (інтернет став
з’являтися в модельному ряді західних авто з 2013 року. - Фокус). Ви на мосту. У цей
момент у вас на повну гучність включається музика, причому агресивна. Одночасно на
максимальній потужності починають працювати двірники, включається піч або
кондиціонер, туди-сюди починають клацати замки. Чи відверне це вашу увагу хоч би на 2-3
секунди? Відповідь очевидна. Справа в тому, що усі ці речі підключені до бортового
комп’ютера, який можна віддалено зламати.
9. Дрони
Якщо розглянути дрони з точки зору приватності, то це зараз сіра зона в
законодавстві. З одного боку, в більшості країн світу немає законів, що обмежують
відеозйомки за посередництва дронів, з іншого - дрон, який літає у вас над балконом, так чи
інакше, але порушує певні межі приватності.
Однак це не є найстрашнішою загрозою дронів. Головна загроза - теракти і
злочинність, оскільки дрон, який управляється оператором, або автопілотом, може нести
12
вантаж і при цьому непогано маневрувати. Уже зараз в «темному» інтернеті та на YouTube
є відео про дронів, які вміють переносити вогнепальну зброю і віддалено з нього стріляти.
8. Інтернет речей
До 2020 року ми очікуємо 8-10 підключених до Мережі девайсів у кожної людини.
Принаймні в розвинених країнах.
Майже всі вони можуть бути віддалено зламані. У деяких випадках це закінчується
досить невинно - наприклад, демонстрацією порнороликів на вуличних біл-бордах,
підключених до інтернету. Але якщо ми говоримо про інсулінові помпи або
електрокардіостимулятори, які підключені до Мережі, можуть бути і смертельні наслідки.
А вони підключаються все частіше. Взагалі питання медичних девайсів, підключених до
Мережі, - це велика загроза.
7. 3D-друк
3D-принтери вирішили три головних питання: доступність, можливість виробляти
будь-що під індивідуальну потребу, причому вчасно і в разі потреби. Але у 3D-принтерів є
теж темна сторона.
Пістолети з жорсткого пластика, які друкуються за 15 хвилин і знаходяться у
відкритому доступі в Мережі, чудово стріляють 9-міліметровими кулями. В принципі,
тільки базуючись на цій загрозі, необхідно задуматися про те, чи є у нас системний підхід
для боротьби з цим, адже при необхідності можна роздрукувати автомати, ножі, відмички.
Застосування 3D-принтерів в фармакології. Один з позитивних і багатообіцяючих
трендів - друкування ліків за індивідуальним замовленням. Зараз всі таблетки йдуть в
стандартних дозах. Але у кожної людини індивідуальна сприйнятливість до лікарських
препаратів. Один із сучасних трендів - проводити розшифрування ДНК, визначати
показники того, як людина засвоює ліки, і створювати препарати, які їй ідеально підходять.
Лякає те, що такий принтер теж можна віддалено зламати, помінявши дозу або склад ліків,
тобто вбити людину кількома рядками коду.
6. Цифрова біологія і генетика
Ми можемо набагато ефективніше лікувати людину і навіть вирощувати їжу. В
принципі, взагалі підлаштовувати світ під наші запити і потреби, але якщо ДНК - нова мова
програмування, то дуже лякає, яким може бути вірус Petya в цій сфері. Серед футурологів
сьогодні існує думка про те, що в найближчі 4 роки нас чекає хвиля біологічного і
генетичного тероризму з досить сумними наслідками. Можуть відбуватися теракти, де
число жертв перевищуватиме мільйон чоловік.
5. Робототехніка
Щоб зрозуміти загрозу, досить подивитися на розробки Boston Dynamics і уявити собі
собачку-робота, яка несе 300 кг в тротиловому еквіваленті, мирно рухається до натовпу під
стадіоном. Уявіть собі такого робота, який підриває будинок або автомобіль. І вибух цей
може бути не одиничним. Всі ці роботи зараз підключені до Мережі. Тобто можна
влаштувати теракт на конвеєрі, де вони співіснують з людьми. Зараз ці роботи робляться
безпечними для роботи в партнерстві з людиною, але кілька рядків в коді - і ситуація
змінюється.
4. Віртуальна реальність
Віртуальна реальність теж викликає величезні побоювання. Навіть щодо такого,
здавалося б, невинному пункту, як тролінг, або стосовно більш серйозних речей - таких, як
сексуальні домагання. Чому? Тому що до троллінг в інтернеті звикли. І наслідки від них не
такі сумні, як могли б бути. Однак при тому рівні занурення у віртуальну реальність, який з
кожним роком зростає, лякає, що навіть тролінг може наносити серйозні психологічні
травми. Не кажучи вже про сексуальні домагання.
Приклад: в опіковому відділенні американської клініки проводили експерименти,
показуючи у віртуальній реальності пацієнтам простий мульфільм про сніговика, який
гуляє вздовж льодяних крижин, при цьому включали звуки води. Паралельно цим
13
пацієнтам вимикали анестетик, і більше 80% людей не помітили цього. Уявіть собі
сексуальні домагання з таким рівнем занурення або тролінг.
Згадаймо про соціальні мережі. Зрозуміло, що вони впливають на політику, на
новини. Ні для кого не секрет, що фейкові новини вже впливають на світ в глобальному
масштабі.
3. Квантові комп’ютери
Ця технологія буде знаходитися в руках у великого бізнесу, але елемент контролю над
ним все-таки передбачено. І закладений в ньому потенціал може повністю поміняти
фінансові ринки, прогнозування погоди, зламати будь-яку існуючу систему шифрування і
навіть вдарити по відомому блокчейну з його біткоінами. Ці комп’ютери на підході.
Очікуємо перший працюючий зразок на ринку вже через півтора-два роки.
2. Штучний інтелект
Навіть якщо ми розглянули всі можливості того, як можемо наносити один одному
шкоду, мені здається, що ми навіть не здогадуємося, якої шкоди нам може нанести сам
комп’ютер. Наприклад, нейронна мережа Google Deep Mind вже проявила тенденцію
високого рівня агресії в ситуації, в якій щось знаходиться в дефіциті або щось їй загрожує.
Якщо ми передамо таким автоматизованим системам контроль над нашими життями,
зброєю, банківською системою, то результат буде просто непередбачуваним. Ми думаємо
зовсім по-іншому, ніж машина, і в більшості випадків не розуміємо навіть їх алгоритм
прийняття рішення.
1. Людина
Ми абсолютна випадковість на вершині харчового ланцюжка і так само випадково, як
ми на неї потрапили, зараз починаємо грати в бога. Мова і технології, які ми винайшли і які
підняли нас, можуть найближчим часом з цього першого місця скинути, причому далеко не
на друге.
Лякає та ситуація, в якій, не до кінця розуміючи, що таке людина, не розуміючи ряду
речей людської психології, нашого алгоритму прийняття рішення в соціології та політиці,
не розуміючи світу, який нас оточує, в принципі, ми вже винайшли і продовжуємо
створювати інструменти для того, щоб ставати в цьому світі богами. Ми не взяли паузу і
навіть не замислися про наслідки або можливості того, що дають нам ці технології.
Винайшовши інтернет, ми не думали про «темний» інтернет, фейкові новини, пропаганду
насильства.
Можна навести й інший приклад - 10 головних проблем, які постануть перед
людством до 2050 року (джерело інформації: http://argumentua.com/reportazh/10-glavnykh-problem-
kotorye-vstanut-pered-chelovechestvom-k-2050-godu):
1. ГЕННА МОДИФІКАЦІЯ ЛЮДИНИ. Технологію назвали Crispr
(вимовляється як англійське «crisper», тобто «більш ясний» - Прим. Перекладача), і
теоретично вона дозволяє так змінювати ДНК, що в ній не залишиться тригерів таких,
наприклад, хвороб, як рак.
2. ЗБІЛЬШЕННЯ ЧАСТКИ ПОХИЛОГО НАСЕЛЕННЯ. Кількість тих, хто
дожив до ста років, до 2100 року збільшиться більш ніж в 50 разів - з сьогоднішніх 500
тисяч до більш ніж 26 млн. В світі буде рости число держав з великою кількістю людей, які
мають 65 і більше років. І в найближчі кілька десятиліть нам належить вирішити питання
належного догляду за літніми людьми (в Японії вже планується використання для цього
роботів).
3. ЗНИКАЮЧІ МІСТА. Підвищення рівня світового океану веде до того, що
деякі міста поступово зникають - досить поглянути на те, що відбувається в Майамі. Клімат
змінюється, і мова не тільки про повені, як у Техасі. Зміни в погоді ведуть до змін в дизайні
міст.
4. ЕВОЛЮЦІЯ СОЦМЕРЕЖ. Інтернет, соціальні мережі в останнє десятиліття
зробили наше спілкування, з одного боку, простіше, а з іншого породили безліч нових, до
цього невідомих людству проблем. З огляду на те, що вже зараз більшість людей
14
дізнаються новини саме з соцмереж, «Фейсбук», «Інстаграм», «Твіттер» (або те, що до 2050
року буде замість них), вони нікуди не дінуться з нашого життя. Як будуть виглядати
соцмережі через 30 років? Які нові небезпеки вони принесуть в наше життя? Одна з них -
це світ без права на приватне життя. Ця проблема відчувається вже зараз. Відбираючи у
право на анонімність, соцмережі дарують нам такі нові проблеми, як кібербулінг (інтернет-
цькування). А візьміть проблему інформаційної дієти: якщо кількість фейковий новин
залишиться нинішньою, як це у підсумку вплине на погляди людей, як змінить їх світогляд?
Якщо місяць за місяцем, рік за роком, десятиліття за десятиліттям людина споживає
неперевірені, фальшиві новини, його здатність вести цивілізовану дискусію і бути членом
цивілізованого суспільства викликає сумнів.
5. НОВІ ГЕОПОЛІТИЧНІ ТЕРТЯ. У минулому році ми спостерігали, як на
наших очах руйнувався крихкий геополітичний баланс, на досягнення якого пішли багато
десятиліть. Політична стабільність в світі в найближчі 30 років - під великим питанням.
Північна Корея запускає ракети. Тисячі біженців перетинають кордони, рятуючись від воєн
і насильства. Хакери втручаються у вибори в інших країнах. У всьому світі зростають
націоналістичні настрої.
6. БЕЗПЕКА ТРАНСПОРТУ. Незважаючи на швидку урбанізацію, швидкісні
поїзди-кулі і фантастичну технологію Hyperloop (проект вакуумного поїзда, що
розробляється Ілоном Маском - Прим. Перекладача), автомобілі нікуди не дінуться. У
найближчі 20-30 років їх стане навіть більше на дорогах. Все більш популярною стає
технологія безпілотного автомобіля, провідні гравці у світі автомобілебудування і хай-теку
поспішають випустити на вулиці міст машини без людини за кермом.
7. ВИЧЕРПАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ. Технології та гаджети XXI
століття вимагають рідкоземельних компонентів: середній смартфон складається з більш
ніж 60 «інгредієнтів». Природні ресурси виснажуються з лякаючою швидкістю.
Підраховано, наприклад, що в Китаї, де видобувається 90% рідкоземельних металів, їх
запаси вичерпаються через 20 років. І рівноцінну заміну буде знайти надзвичайно важко.
8. КОЛОНІЗАЦІЯ ІНШИХ ПЛАНЕТ. Зараз польоти в космос здатні
здійснювати тільки державні аерокосмічні агентства і мільярдери, але в міру того, як
зростатиме їх доступність, почнуть виникати нові проблеми - з космічної логістикою,
космічної безпекою і космічної дипломатією.
9. РОЗШИРЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ НАШОГО МОЗКУ. Зараз цілком звичайна
справа - приймати стимулятори (та ж кава), щоб поліпшити роботу головного мозку.
Смартфони забезпечують наш мозок додатковою «зовнішньою» пам’яттю. А що буде через
кілька десятиліть? Уявіть собі таблетки, які допомагають нам мислити набагато швидше,
ніж зараз, й імпланти, що дозволяють сконцентруватися на роботі так, як недоступно
звичайній людині. Все це вже розробляється в лабораторіях по всьому світу. Виникає
питання: а як щодо тих з нас, хто не зможе собі дозволити купити ці «покращувачі»? Але ж
є ще правові та етичні аспекти: випити кави перед іспитом - це одне, а імплант або
спеціальні таблетки - зовсім інше. Ми ще навіть уявити собі не можемо всі проблеми, які
можуть виникнути в зв’язку з використанням штучних «підсилювачів інтелекту».
10. ЗРОСТАЮЧИЙ ВПЛИВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ. Відомий американській
футуролог Рей Курцвейл прогнозує, що одного разу штучний інтелект перевершить
людський і почне сам по собі розвиватися з жахливою швидкістю, досягнувши так званої
сингулярності (точки в часі, з якої машини починають вдосконалювати самі себе, без
сторонньої допомоги). Із цим прогнозом далеко не всі згідні, але мало хто заперечує, що
штучний інтелект буде розвиватися й далі. Як у випадку з редагуванням ДНК людини, нам
необхідно зрозуміти, які наслідки з точки зору етики і норм суспільства це може мати,
оскільки штучний інтелект проникає у все нові і нові сфери людської діяльності - від
охорони здоров’я до фінансів. Не виключено також, що певні пристрої, керовані цим
інтелектом, через технічні неполадки можуть вийти з-під контролю людини. І тоді виникне
15
реальна загроза катастрофи світового масштабу - або з втратою безлічі людських життів,
або з втратою мільйонів доларів.
Основні причини та механізми міждержавних, міжблокових та міжрегіональних
сучасних протистоянь. Іншим аргументом може слугувати методи та засоби організації та
ведення сучасних війн. Як відомо, метою майже всіх війн є вирішення територіальних,
політичних, економічних та ін. притягань країни-агресора. Тобто практично всі війни –
війни за ресурси. Основою досягнення завдань, які були поставлені є: а) під час проведення
класичних війн – Збройні Сили та інші структури «силового» блоку; б) під час проведення
частково класичних (обмежених) війн – приховані під виглядом «радників»,
«консультантів», «спеціалістів по обслуговуванню відповідної військової техніки»,
«добровольців», «найманців», «членів антиурядових угрупувань» та ін. військовослужбовці
Збройних Сил та підрозділів спеціального призначення структур «силового» блоку країни-
агресора, а також відповідне військово-технічне оснащення антиурядових сил країни-
мішені під виглядом «допомоги», «гуманітарної допомоги» та ін.; в) інформаційні,
інформаційно-психологічні операції під час проведення класичних та частково класичних
(обмежених) війн виконують досить суттєві, але допоміжні функції; г) під час проведення
інформаційних, ідеологічних, психологічних війн та організаційних війн – інформація,
наукові дослідження у сферах психології, соціології, філософії, наукові досягнення у сфері
інформаційно-комунікаційних технологій та захисту інформації, знання принципових
положень міжнародного права у сферах захисту прав та свобод людини, а також писаних та
неписаних законів світової та регіональних систем гарантування безпеки, державної
безпеки та територіальної цілісності; д) під час проведення торговельно-економічних та
фінансових війн – інформація, наукові дослідження у сферах психології, соціології,
філософії, наукові досягнення у сфері інформаційно-комунікаційних технологій та захисту
інформації, знання принципових положень міжнародного права, статутів, угод та договорів
міжнародних інституцій у цих сферах; е) під час проведення організаційних війн –
відсутність ідентифікації себе з країною, любов до «красивого життя», жадібність до
коштів та коштовностей, бажання влади за будь-яку ціну у визначеного прошарку політиків
та управлінців різних рівнів, громадських діячів та ін.
Але, те що, поки на даний час, вважається класичними війнами, відступають у
минуле.
У класичних та частково класичних (обмежених) війнах в сучасних умовах кінцевий
результат забезпечують не Збройні Сили, не звичайне, навіть саме сучасне, озброєння,
частка якого в успіху чи поразці не перевищує 30%, а саме зазначене «несмертельне»
озброєння.
На зміну тим класичним війнам ідуть війни основою яких є несмертельні для людини
види та типи озброєння.
Головним девізом нової епохи підготовки та проведення війн можна вважати слова
Сунь Цзи: «Ті, хто перемагає у кожній битві, не є в дійсності майстерними. Ті, хто доводить
армію супротивника до стану безпомічності без битви, є самими майстерними». Наступає
час організації та проведення гібридних війн. Гібридна війна – це суміщення класичного
ведення війни з використанням нерегулярних збройних формувань. Держава, яка веде
гібридну війну, укладає договір з недержавними виконавцями – бойовиками, групами
місцевого населення, організаціями, зв’язок із якими формально повністю заперечується. Ці
виконавці можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, оскільки будь-яка
держава зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони
сухопутної війни, домовленості з іншими країнами. Таким чином, характерними ознаками
гібридної війни є:
1. безшумність анексії території країною-агресором із залученням бойовиків і
етнічних груп на місцях, за домовленістю і під її безпосередньому керівництвом;
2. становлення світової спільноти перед доконаним фактом;
16
3. складність застосування положень існуючих міжнародних угод по забезпеченню

безпеки тієї чи іншої країни-мішені, в тому числі й статті 5 Північноатлантичного договору;
4. повне заперечення країною-агресором своїй участі створенні та поширенні
внутрішнього конфлікту у країні-мішені, незважаючи на наявність чисельних об’єктивних
фактів;
5. введення окремих військових операцій підрозділами Збройних Сил країни-агресора
проти країни-мішені зі своєї території, не перетинаючи офіційно міждержавний кордон.
Під час підготовки та проведення всіх видів війн суттєву роль відігравала та відіграє
інформація, роль якої стає дедалі визначальною. Питання захисту інформації та
забезпечення інформаційної безпеки в цілому були та є надзвичайно важливим елементом
підготовки та проведення війн, особливо у сучасних умовах. Ступінь розвитку
національного та міжнародного інформаційного права у багатьох випадках є визначальним
щодо вірогідності підготовки та проведення сучасних війн з домінуючим використанням
«не смертельної» зброї, вірності оцінки дій країни-агресора по відношенню до країни-
мішені та, відповідно, своєчасності прийняття адекватних рішень. Питання розвитку
інформаційного права, забезпечення інформаційної безпеки та її невід’ємної складової –
кібербезпеки, без сумніву мають галузевий характер, але, як показує реальне життя, основу
успішного їх вирішення є міжгалузеві та міждисциплінарні дослідження і розробки.
Таким чином, сучасне реальне життя диктує нові пріоритети, норми поведінки,
акценти в політиці та системах державного управління, нові трактування таких, здавалося б
непорушними поняттями, як «держава», «державність», «суверенітет», «безпека», «війна»,
«конфлікт», «система цінностей» та багато чого іншого і ми, в Україні, дуже добре
відчуваємо на собі не теоретичні, а цілком реальні наслідки діючих пріоритети. Нарешті,
«Доктрина інформаційної безпеки України», затверджена Указом Президента України від
25 лютого 2017 року № 47/2017, встановлює: «Застосування Російською Федерацією
технологій гібридної війни проти України перетворило інформаційну сферу на ключову
арену протиборства. Саме проти України Російська Федерація використовує найновіші
інформаційні технології впливу на свідомість громадян, спрямовані на розпалювання
національної і релігійної ворожнечі, пропаганду агресивної війни, зміну конституційного
ладу насильницьким шляхом або порушення суверенітету і територіальної цілісності
України». Крім того, дана Доктрина визначає наступні актуальні загрози національним
інтересам та національній безпеці України в інформаційній сфері:
а) здійснення спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив
обороноздатності, деморалізацію особового складу Збройних Сил України та інших
військових формувань, провокування екстремістських проявів, підживлення панічних
настроїв, загострення і дестабілізацію суспільно-політичної та соціально-економічної
ситуації, розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів в Україні;
б) проведення державою-агресором спеціальних інформаційних операцій в інших
державах з метою створення негативного іміджу України у світі;
в) інформаційна експансія держави-агресора та контрольованих нею структур,
зокрема шляхом розширення власної інформаційної інфраструктури на території України та
в інших державах;
г) інформаційне домінування держави-агресора на тимчасово окупованих територіях;
д) недостатня розвиненість національної інформаційної інфраструктури, що обмежує
можливості України ефективно протидіяти інформаційній агресії та проактивно діяти в
інформаційній сфері для реалізації національних інтересів України; е) неефективність
державної інформаційної політики, недосконалість законодавства стосовно регулювання
суспільних відносин в інформаційній сфері, невизначеність стратегічного наративу,
недостатній рівень медіа-культури суспільства;
ж) поширення закликів до радикальних дій, пропаганда ізоляціоністських та
автономістських концепцій співіснування регіонів в Україні.
17
Лекція 2:
Тема 1.2. Інформація як джерело небезпеки.

1. Природа та визначення інформації.
2. Носії інформації.
3. Засоби передачі та сприйняття інформації.
4. Властивості інформації.
5. Сутність та визначення поняття «безпека інформації» та «безпечність інформації».
6. Сутність та визначення поняття «інформаційна безпека».
7. Визначення об’єктів інформаційної небезпеки та їх обґрунтування.
8. Ієрархія об’єктів інформаційної небезпеки.

1. Предмет інформаційної безпеки.
2. Основні завдання інформаційної безпеки.
3. Природа та сутність інформації.
4. Визначення поняття «інформація» з точки зору інформаційної безпеки.
5. Законодавче визначення поняття «інформація».
6. Основні властивості інформації з позиції інформаційної безпеки.
7. Сутність та визначення поняття «безпека інформації».
8. Сутність та визначення поняття «безпечність інформації».
9. Сутність та визначення поняття «захист інформації».
11. Об’єкти інформаційної небезпеки та їх ієрархія.
Базова: 3-5; 7, 9, 11, 12, 17.
Допоміжна: 23, 25, 34, 36-38.
Природа та визначення інформації. Продовжуючи думку, яку розпочали розглядати
під час першої лекції спробуємо сформулювати відповіді на деякі питання. Що є одним із
основних базових механізмів кардинальних змін в нашому житті? Яке відношення має до
цих процесів інформація? Чому ми говоримо не просто про інформаційну безпеку, а про
збільшення її ролі в життєзабезпеченні всього людства? Якими шляхами забезпечується
інформаційна безпека? Відповіді на ці та багато інших питань є основним завданням даної
дисципліни.
Предметом інформаційної безпеки є визначення базових закономірностей та
механізмів злочинної діяльності в інформаційної сфері на основі використання притаманної
лише інформації властивості впливати на людину як на рівні свідомості, так і на рівні
підсвідомості.
Завданням інформаційної безпеки є запобігання правовими шляхами негативним
інформаційним впливам на людину як на рівні свідомості, так і на рівні підсвідомості за
допомогою спеціальних засобів, прийомів та методів, розроблених на основі пізнання
закономірностей, досягнень природничих, технічних та інших наук. Вона складає основу
формування спеціальних знань для здійснення професійної діяльності за обраною
спеціальністю в умовах інформаційного (цифрового) суспільства. З урахуванням
спрямованості та темпів науково-технічного прогресу, в т. ч. в інформаційної сфері,
питання забезпечення інформаційної безпеки, без перебільшення, є надзвичайно
важливими з точки зору подальшого існування людства.
18
Сьогодні інформаційна безпека — це, з одного боку, складова інформаційного права,

з іншого – самостійна, специфічна галузь спеціальних юридичних наукових знань, котра
має свій предмет, систему, науково обґрунтовані прийоми та методи розв’язання наукових і
практичних завдань.
Стрижнем розуміння сутності поняття «інформаційна безпека» є розуміння сутності
поняття «інформація». Взагалі людство існує у суцільному інформаційному просторі, в
якому кожна жива істота є інформаційною системою – елементарною (простою) або більш
розвинутою (складною) та одночасно є джерелом і користувачем інформації.
Найскладнішою інформаційною системою в сучасному світі є людина.
Отримання інформації людиною здійснюється через всі п’ять органів почуття, якими
її наділила природа: зір, слух, нюх, смак та дотик. З давніх часів зусилля людини, племені,
суспільства концентрувалися, з одного боку, на отриманні необхідної інформації у будь-
який спосіб, а з другого – на недопущенні витоку цієї інформації. З розвитком людства,
появою писемності шляхи та засоби як передачі - отримання, так і збереження інформації
постійно розвивалися та вдосконалювалися.
Але в центрі цих процесів знаходилась інформація. У цьому криється як позитив, так і
негатив розвитку людини й усього суспільства.
Найгірше те, що інформація починає впливати на людину на рівні не тільки
свідомості, а й підсвідомості, тобто, попри її волю. Інформація починає здійснювати
домінуючий вплив на свідомість, поведінку людини та, відповідно, на суспільство в цілому.
Широко розповсюджена точка зору, що виходячи з природи поняття «інформація» не
можна надати коректного та всеохоплюючого визначення.
А коли спробувати?
Природа інформації активно досліджувалась починаючи з другої половини ХХ
століття і вченими різних країн було запропоновано багато варіантів визначення поняття
«інформація». Водночас, системною проблемою й нині залишається відсутність єдиного
розуміння сутності інформації, як ключової складової забезпечення життя на Землі та його
розвитку. Наприклад, німецький вчений Вернер Гітт, який визначав що «в будь-якій галузі
науки і техніки дві величини здавна вважаються основоположними та універсальними:
енергія і матерія. Але є ще одне поняття, котре є таким же широким і фундаментальним –
інформація. Ми маємо справу з інформацією на кожному кроці: в інформаційних
технологіях, системах зв’язку, системах управління, в мовах, біологічних системах, в
інформаційних системах живих клітин. Тому інформація правомірно вважається третьою
універсальною та основоположною величиною…». До подібних висновків також дійшли
Н. Вінер (один із основоположників теорії інформації та кібернетики), К. Штейнбух,
І. Юзвішин та інші науковці. За їх оцінками, існуюча матерія та енергія хоча і становлять
фундаментальні основи життя, але самі по собі не визначають принципової різниці між
живими і неживими системами. Ця різниця визначається іншою фундаментальною
основою – інформацією, властивою для усіх живих організмів.
Засоби передачі та сприйняття інформації. Загальновідоме що отримання
інформації людиною здійснюється через п’ять основних органів чуття, які разом з
нервовою системою, а точніше, з одним її компонентом – сприймальним (рецепторним)
апаратом, зумовлюють сприйняття дій факторів як внутрішнього, так і зовнішнього
середовищ: зір, слух, нюх, смак та дотик.
Для отримання людиною інформації зовсім не необов’язково мати всі п’ять
повноцінних вказаних органів чуття. Насправді, хіба людина з вадами зору, чи слуху, чи
відчуття, не отримує інформацію? Зрозуміло, що отримує.
Але природа наділила подібними органами (сприймальним (рецепторним) апаратом)
не лише людину, а тією чи іншою мірою всі живі істоти навколишнього світу, які також
певною мірою сприймають інформацію та реагують на неї. Це надає змогу висловити
думку, що інформація – це те, що сприймається хоча б одним з органів чуття живої
істоти та викликає її відповідне реагування. Для людини – це, як було вже вказано, зір,
19
слух, нюх, смак та дотик. Для інших живих істот – те ж саме або інший сприймальний
(рецепторний) апарат.
Таким чином, поняття «інформація» притаманне лише живим істотам.
Головна сутність (мета) інформації полягає у забезпеченні існування та розвитку
живих істот, підтримки всього їх життєвого циклу.
Але неможливо ігнорувати сучасний стан та тенденції розвитку науки і техніки в
частині сприймання та використання інформації.
На даний час є вже роботи, які сприймають людську мову та спроможні досить
адекватно на неї реагувати. Але це ще тільки початок.
Тому, у майбутньому, можна буде сказати, що інформація – це те, що сприймається
хоча б одним з органів чуття живої істоти та викликає її відповідне реагування, а також
штучною системою, яка має функціональні можливості (пристрої та ін.), сприймати,
навіть спеціально підготовлене, все те або часткове, що сприймається живою істотою.
Але поняття «інформація» не може існувати без поняття «носій інформації».
Носії інформації. Коли виходити з наданого визначення поняття «інформація», то під
поняттям «носій інформації» слід розуміти всі ті властивості об’єктів матеріального та
нематеріального світу, незалежно від форми їх існування та утворення, що сприймаються
або потенційно можуть сприйматися (напряму або опосередковано – через пристрій або
систему пристроїв) хоча б одним з відповідних органів чуття живої істоти та викликати
визначену реакцію. З цього випливає, що носіями інформації є всі об’єкти як живого, так і
неживого світу, незалежно від виду (твердий, газ або газоподібний, рідкий та ін.), форми
(живий – неживий, матеріальний – нематеріальний та ін.), засобу (природний – штучний) їх
існування та утворення (природного або штучного), бо всі вони є носіями інформації.
Шафа, камінь, гора, вода, повітря, цегла, асфальт, книга, картина, радіо, телебачення та ін. є
носіями інформації? Людина, її одяг, риба, змія та ін. є носіями інформації? Цілком
природно, що є. Ми отримуємо найрізноманітнішу інформацію про форму, склад, колір,
температуру, висоту та ін.
Носій інформації - об’єкт/об’єкти матеріального та нематеріального світу, який/які
має/мають властивості сприйматися/потенційно сприйматися хоча б одним з органів чуття
живої істоти та викликати відповідне реагування, а також штучною системою, яка має
функціональні можливості (пристрої та інш.), сприймати, навіть спеціально підготовлене,
все те або часткове, що сприймається живою істотою.
Подальша класифікація та відповідні визначення інформації, носіїв інформації
об’єктивна та потрібна людині, суспільству, державі для зручності, професійної
необхідності та встановлення відповідних правовідносин.
Законодавче визначення поняття «інформація»:
На національному рівні основоположним нормативно-правовим документом, що
визначає систему інформаційних відносин, є Закон України «Про інформацію».
Закон України «Про інформацію» в редакції 1992 року під поняттям «інформація»
розуміє «документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що
відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі».
Закон України «Про інформацію» в редакції 2001 року та стаття 200 Цивільного
кодексу України вже встановлюють, що «інформація – будь-які відомості та/або дані, які
можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді»
(стаття 1).
Закон України «Про захист економічної конкуренції» надає подібне, але більш
розширене визначення поняття «інформація», а саме: «інформація – відомості в будь-якій
формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги,
помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії,
голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або
повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно
оголошені чи документовані відомості».
20
Закон України «Про телекомунікації» поняття «інформація» визначає наступним

чином: «інформація – відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або
нерухомих зображень чи в інший спосіб». Водночас у деяких законах України
застосовуються та надаються визначення іншим поняттям з основою слова «інформація»,
наприклад, «статистична інформація», «науково-технічна інформація», «публічна
інформація».
Це можна пояснити тим, що стаття 17 Закону України «Про інформацію» в редакції
1992 року передбачала наявність галузей інформації: «Галузі інформації – це сукупність
документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери
життя і діяльності суспільства та держави. Основними галузями інформації є:
політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна».
Статтею 18 цього Закону визначалися й основні види інформації:
статистична інформація; масова інформація; інформація про діяльність державних
органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація;
інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна
інформація. Усучаснений Закон України «Про інформацію» (в редакції 2011 р.) вже не
передбачає галузей інформації та поділяє інформацію на види за змістом (стаття 10):
інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру;
інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу,
послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація;
статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації. Визначення
наведених видів інформації надаються у статтях 11 – 19 цього Закону України. Крім цього
стаття 20 зазначеного Закону України за порядком доступу поділяє інформацію на:
відкриту інформацію;
інформацію з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна та службова інформація)
(ст. 21). Аналогічні положення, за винятком поняття «службова інформація», містилися й у
Законі України «Про інформацію» в редакції 1992 року (абзац другий статті 28 та абзац
перший статті 30).
Властивості інформації. Властивості інформації:
подвійність - неоднозначність трактування;
переконливість - ступень сприйняття у порівнянні з іншою;
цінність - ступень задоволення потреби, бажання, інтересів соціального суб’єкта
(індивіда, групи людей суспільства);
корисність - міра задоволення, що отримує індивід від споживання інформації;
повнота – а) віддзеркалення вичерпного характеру відповідності одержаних
відомостей цілям збору; б) достатність для розуміння ситуації та прийняття рішення; в)
характеристика, яка визначає кількість інформації необхідної та достатньої для прийняття
вірного рішення;
вчасність – а) ознака того, що вона є саме тією, яка потрібна на даний момент; б)
важливість, істотність у певний момент часу;
вірогідність – а) віддзеркалення дійсності (істинного стану справ); б) достовірність
(міра наближеності інформації до першоджерела або точність передачі інформації);
конфіденційність - властивість захищеності інформації від несанкціонованого
доступу та спроб її розкриття користувачем, що не має відповідних повноважень;
цілісність - показник того, що дані повні, умови того, що дані не були змінені при
виконанні будь-якої операції над ними, будь то передача, зберігання або представлення;
доступність - здатність забезпечення, при необхідності, своєчасного
безперешкодного доступу до інформації, що цікавить;
санкціонованість розповсюдження - процес надання інформації споживачам , в
рамках обумовлених повноважень.
Сутність та визначення поняття «безпека інформації» та «безпечність
інформації». Формування людини як особистості відбувається під впливом того
21
інформаційного масиву, в якому вона знаходиться з моменту народження. Інформація, яку

отримує людина, впливає на її свідомість та підсвідомість. Цілком природно, що
інформація впливає, особливо на рівні підсвідомості, на поведінку людини – як в бік
корегування, так і в бік повної зміни. Це, одночасно, й добре, й небезпечно, як для людини,
так і для суспільства. Отримання інформації людиною здійснюється через всі п’ять органів
почуття, якими її наділила природа: зір, слух, нюх, смак та дотик.
До властивостей інформації слід віднести, зокрема: подвійність, переконливість,
повноту, вчасність, вірогідність, конфіденційність, цілісність, доступність,
санкціонованість розповсюдження. Сама по собі неповна, невчасна, невірогідна або
упереджена інформація, що використовується, у більшості випадків не завдає такої шкоди
людині, коли можна говорити про її небезпеку. Людина кожну мить стикається з такою
інформацією у повсякденному житті, причому під час її отримання, апріорі, вважає, що ця
інформація є повною, своєчасною та вірогідною. Тільки через визначений час можна
оцінити міру її повноти, своєчасності та вірогідності або взагалі не оцінити. Інша справа,
коли неповна, невчасна, невірогідна або упереджена інформація впливає на свідомість або
підсвідомість людини, наслідком якої є порушення/зміни стану її здоров’я, психічного
стану, поведінки та ін., то можна й треба говорити про інформаційну небезпеку для
людини. Коли наслідком отримання інформації є порушення/зміни стану здоров’я не однієї
людини, а групи людей, їх психічного стану, поведінки та ін., то можна й треба говорити
про інформаційну небезпеку для суспільства. Коли неповна, невчасна, невірогідна або
упереджена інформація впливає на прийняття рішень, які не відповідають інтересам
суспільства, державним та національним інтересам, то можна й треба говорити про
інформаційну небезпеку для суспільства і держави.
Відповідно до положень Закону України «Про інформацію» (в ред. 2011 р.): «захист
інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших
заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок
доступу до неї.».
З цього визначення витікає, що об’єктом захисту є інформація, а суб’єктами – дії з
інформацією на всіх стадіях її «життєвого циклу» (створення, розповсюдження,
збереження, знищення, спотворення, фальсифікація та ін.).
Але інформація заради інформації не існує. Вона існує та буде існувати до тих пір,
поки буде потреба у ній і цю потребу визначає саме людина, суспільство, держава. Вище
вже було зазначено, що інформація має визначальний вплив на людину.
Цілком логічним є захист людини, суспільства від негативного впливу інформації,
тобто в даному випадку об’єктом захисту залишається інформація, але суб’єктами захисту
вже стають наслідки для людини, суспільства і держави від дій з нею на всіх стадіях її
«життєвого циклу» (створення, розповсюдження, збереження, знищення, спотворення,
фальсифікація та ін.). Безпечність інформації – склад та стан інформації, які об’єктивно
відображають реальну картину навколишнього світу, події та факти, процеси та ін.
Безпека інформації – процеси та процедури поводження з інформацією на всіх або
окремих стадіях її життєвого циклу, які виключають можливість будь-якого спотворення
первісного її складу або стану.
Сутність та визначення понять «інформаційна безпека». Закон України «Про
основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки»
визначає: «
Інформаційна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів людини,
суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту,
невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний
вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване
розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності
інформації».
22
Визначення об’єктів інформаційної небезпеки та їх обґрунтування. Закон України

«Про основи національної безпеки», якій наразі втратив чинність у зв’язку з прийняттям
Закону України «Про національну безпеку», встановлював наступні об’єкти інформаційної
небезпеки:
людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;
суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та
матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і
недоторканність.
Під проявами інформаційної небезпеки Закон України «Про основи національної
безпеки» розумів: прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації;
поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;
комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм; розголошення інформації, яка
становить державну таємницю, або іншої інформації з обмеженим доступом, спрямованої
на задоволення потреб і забезпечення захисту національних інтересів суспільства і
держави; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення
недостовірної, неповної або упередженої інформації.
Доктрина інформаційної безпеки України встановлює наступні об’єкти інформаційної
небезпеки – зусилля спрямовані на підрив обороноздатності, деморалізацію особового
складу Збройних Сил України та інших військових формувань, провокування
екстремістських проявів, підживлення панічних настроїв, загострення і дестабілізацію
суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації, розпалювання міжетнічних і
міжконфесійних конфліктів в Україні; спеціальні інформаційні операції в інших державах з
метою створення негативного іміджу України у світі; інформаційну експансію держави-
агресора та контрольованих нею структур, зокрема шляхом розширення власної
інформаційної інфраструктури на території України та в інших державах; інформаційне
домінування держави-агресора на тимчасово окупованих територіях; національну
інформаційну інфраструктуру, яка, на даний час, обмежує можливості України ефективно
протидіяти інформаційній агресії та проактивно діяти в інформаційній сфері для реалізації
національних інтересів України; рівень неефективності державної інформаційної політики,
ступінь досконаленості законодавства стосовно регулювання суспільних відносин в
інформаційній сфері, відсутність визначеності стратегічного наративу, рівень медіа-
культури суспільства; масштаби поширення закликів до радикальних дій, пропаганда
ізоляціоністських та автономістських концепцій співіснування регіонів в Україні.
Ієрархія об’єктів інформаційної небезпеки:
інформаційний суверенітет України;
конституційні права і свободи;
духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні
цінності;
конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
Лекція 3:
Тема 1.3. Інформаційна діяльність як об’єкт небезпеки.

1. Сутність, поняття та правове визначення поняття «інформаційна діяльність».
2. Складові інформаційної діяльності.
3. Взаємозв’язок інформаційної діяльності та інформаційної безпеки.
4. Особливості здійснення інформаційної діяльності в умовах постіндустріального
суспільства.
23

1. Розкриття сутності інформаційної діяльності.
2. Законодавче визначення поняття «інформаційна діяльність».
3. Основні напрями інформаційної діяльності.
4. Основні види інформаційної діяльності.
5. Чинники, які визначають ступінь ефективності проведення інформаційної
діяльності.
6. Сутність інформаційного моделювання.
7. Зміст інформаційної експертизи.
9. Сутність інформаційного виробництва.
10. Основні елементи інформаційного виробництва.
11. Поняття інформаційного забруднення.
12. Поняття інформаційного середовища.
13. Ієрархічні рівні інформаційного середовища.
14. Основні функції інформаційного середовища.
15. Поняття інформаційного продукту.
17. Характерні риси постіндустріального суспільства з точки зору здійснення
інформаційної діяльності.
18. Перспективи та напрями розвитку інформаційної діяльності в умовах науково-
технічного прогресу в інформаційної сфері та її вплив на процеси забезпечення
інформаційної безпеки.
Базова: 3, 7, 9, 10, 12.
Допоміжна: 22, 24, 27, 33, 36.
Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 ( № 2657-XII) визначав, що
«інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних
потреб громадян, юридичних осіб і держави».
Основні напрями інформаційної діяльності: політична, економічна, соціальна,
духовна, екологічна, науково-технічна, міжнародна тощо.
Основні види інформаційної діяльності - створення, збирання, одержання,
зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.
Ефективне проведення інформаційної діяльності передбачає наявність розуміння
кінцевого результату діяльності (мети діяльності); суб’єкта — того, хто її виконує (суб’єкта
інформаційної діяльності); об’єкта — того на кого спрямовано виконання завдання (об’єкта
інформаційної діяльності); наявність джерел, форм, методів виконання завдання (процесів
інформаційної діяльності) результатів інформаційної діяльності (інформаційних продуктів).
Розрізняють інформаційну діяльність, яка є частиною розумової праці і включає
операції із сприйняття, переробки і видачі інформації, що невіддільна від розумової праці
фахівців науки і техніки, та інформаційне обслуговування (сервіс), котре є галуззю
професійної діяльності, основні складові якої — процеси створення, оформлення, збирання,
аналітико-синтетичної переробки, пошуку, поширення, зберігання й організації
використання інформації.
Ці процеси виконують професіонали — інформаційні працівники з метою підвищення
ефективності праці фахівців різних галузей людської діяльності.
24
Виділяють також певні види науково-інформаційної діяльності, а саме:

– інформаційне моделювання; – інформаційна експертиза; – інформаційне забезпечення.
Інформаційне моделювання полягає у розробці конструктивних, параметричних,
методологічних моделей можливого вирішення проблем на основі інформаційних даних,
прогнозування науково-технічної ситуації, формування еталонного уявлення про об’єкти,
які розробляються тощо.
Інформаційна експертиза – це перевірка достовірності інформації, зокрема шляхом
зіставлення отриманих результатів (на всіх стадіях розробки) з інформаційними даними.
Інформаційне забезпечення – це система одержання, оцінки, зберігання та
переробки даних, створена з метою вироблення управлінських рішень.
До складових інформаційної діяльності відносяться наукова (аналітико-синтетична)
обробка документів; технічна обробка документів; комп’ютерна обробка документів.
Завданням референтів-аналітиків є виявлення, відбір, аналітико-синтетична обробка
документної інформації та підготовка на цій основі інформаційних документів.
Основна відмінність процесу наукової обробки документів полягає в тому, що її
результат — не просто аналіз і згортання первинної інформації, а перетворення її на
інформаційний засіб базової діяльності споживача інформації.
Обов’язковими складовими наукової обробки документів є аналітичний відбір та
критична оцінка документної інформації відповідно до потреб споживача, організація її у
формі завершеного вторинного документа, а в разі необхідності — його анотування,
індексування.
Науково-технічне опрацювання справ є одним з найважливіших етапів необхідних для
правильного зберігання документів та ефективного їх використання.
Науково-технічна обробка являє собою комплекс робіт по впорядкуванню документів,
що включає проведення експертизи цінності документів, формування архівних документів
в одиниці зберігання (справи), підшивку справ, нумерацію аркушів справ, оформлення
обкладинок, складання внутрішніх описів і засвідчувальних аркушів, складання описів
справ, історичних довідок, передмов та інші.
Інформаційне виробництво - це процес дії людини на інформацію (предмет праці) за
допомогою засобів (знарядь) праці з метою отримання нової інформації (продукту праці),
необхідної для створення матеріальних, духовних та інших цінностей, що забезпечують
існування та розвиток людини і суспільства.
Фундаментальним для інформаційного виробництва є положення, назване академіком
Г.Т. Артамоновим законом проникнення – «Ніяка діяльність людей у суспільстві і
суспільства загалом не вільна від інформаційного виробництва, з нього вона починається,
ним і закінчується.».
Основними елементами інформаційного виробництва, так само як і матеріального
виробництва, є предмети праці, засоби виробництва і сама праця (тобто доцільна
діяльність).
Інформаційне забруднення — засмічення інформаційних ресурсів непотрібними,
невідповідними та низькоякісними даними. Поширення непотрібної та небажаної
інформації може мати згубний ефект на діяльність людини. Воно вважається одним з
негативних ефектів інформаційної революції (information revolution).
Інформаційне забруднення може поширюватися у багатьох формах, його прояви
можна згрупувати:
• забруднення електронної інформації (спам, миттєві повідомлення, небажаний
контент веб-сайтів);
• інформаційне забруднення друкованих видань (непотрібна реклама на мапах, зайві
відомості в довідниках, т. п.);
• інформаційне забруднення в мобільних телефонах (небажані повідомлення, ринг-
тони, небажані телефонні дзвінки, т. п.);
25
• інформаційне забруднення транспорту та навколишнього середовища

(перевантаження громадського транспорту повідомленнями рекламного, розважального,
інформаційного характеру; велика кількість біл-бордів, лайт-боксів, інших видів зовнішньої
реклами);
• інші види інформаційного забруднення.
Інформаці́йне середо́вище — це сукупність технічних і програмних засобів
зберігання, обробки і передачі інформації, а також політичні, економічні і культурні умови
реалізації процесів інформатизації. Інформаційне середовище — це світ інформації
навколо людини і світ його інформаційної діяльності.
Інформаційне середовище має кілька ієрархічних рівнів - глобальний;
міжнародний; загальнодержавний; регіональний та локальний.
Практичне вивчення інформаційного середовища можливо на прикладі засобів
масової інформації (друкованих та телевізійних), що взаємодіють із людьми. Структура
інформації, яка надається засобам масової інформації, в ідеальному випадку повинна
відображати потреби населення, а в реальному випадку відбувається практично навпаки –
засоби масової інформації формують світогляд і інформаційні потреби населення, в чому і
проявляється їх роль як найважливішого інструменту державного та регіонального
управління.
Основними функціями інформаційного середовища є реалізація оперативного
обміну інформацією та її зберігання в такій формі, яка забезпечить подальше
використання в процесі відтворення знань, тобто не тільки збереження примірника, а й
ідентифікацію змісту.
Види інформаційного середовища - зовнішнє інформаційне середовище та
внутрішнє інформаційне середовище.
Інформаці́йний проду́кт — документована інформація, підготовлена відповідно до
потреб користувачів і представлена у вигляді товару. Інформаційними продуктами є
програмні продукти, бази і банки даних та інша інформація.
У підсумку можна зробити висновок, що інформаційна діяльність є об’єктом
інформаційної небезпеки та існує безпосередній взаємозв’язок інформаційної діяльності та
Лекція 4:
Тема 1.4. Вплив інформації на свідомість та поведінку людини.

1. Маніпулювання свідомістю, сутність та види маніпуляції.
2. Роль та місце маніпулювання в національних системах державного управління та
політичних системах, а також у формуванні та здійсненні міжнародних стосунків.

1. Сутність поняття «маніпуляція».
2. Види маніпуляції та розкриття їх сутність.
3. Роль та місце маніпулювання в системі державного управління (з наведенням
конкретних прикладів).
4. Роль та місце маніпулювання в політичних системах (з наведенням конкретних
прикладів).
5. Роль та місце маніпулювання у здійсненні міжнародних стосунків (з наведенням
Базова: 1, 4, 5, 7, 9, 11, 16, 19.
Допоміжна: 20, 21, 29, 30, 32, 35, 38.
26
«Ніхто не говорить, що думати заборонено або власні думки небажані. Але бажані
думки виробляються в таких масштабах, що власне мислення тоне в їх масі, а ці бажані
думки так тонко вводяться в свідомість, що люди приймають це чуже мислення за
результат роботи власної думки і найвищою мірою приватне ідейний надбання». (Йоганнес
Бехер).
Корінь слова «маніпуляція» – латинське слово manus – рука (maniрulus - пригорща,
жменя, від manus і рle-наповнювати). У словниках європейських мов слово тлумачиться як
поводження з об’єктами з певними намірами, цілями. Звідси походить і сучасне переносне
значення слова - спритне поводження з людьми як з об’єктами, речами.
Маніпуляція - це не насильство, а спокуса. Перша й головна умова успішної
маніпуляції полягає в тому, що в переважній більшості випадків значна частина громадян
не бажає витрачати ні душевних і розумових сил, ні часу на те, щоб засумніватися в
повідомленні.
Види маніпуляції:
Полярна реакція. Деякі люди роблять завжди на перекір, ніж їм пропонують.
Розрив шаблону. Шаблон - це звична і відпрацьована до автоматизму послідовність
яких-небудь дій. Зміна в такій послідовність вводить людину в транс, вихід з якого вона
бачить у виконанні того, що просить маніпулятор.
Заговорювання. Маніпулятор говорить багато, часто перескакуючи з одного питання на
інше, постійно тримаючи свідомість співрозмовника пов’язаним, і завершує своє
навіювання тієї пропозицією, з якою прийшов.
Подвійне наведення трансу - перевантаження. Ця техніка схожа на попередню з тією
різницею, що вплив роблять два маніпулятора.
Потрійна спіраль Мільтона Еріксона. Спіраль складається з трьох не зв’язаних між
собою маленьких історій. Маніпулятор починає розповідати першу і, коли підходить до
найцікавішого моменту, без будь-якої зв’язки переходить до другої історії. Розповідає
другу історію до кульмінаційного моменту і знову без зв’язки переходить до третьої, яка
повинна містити власне текст навіювання. Після цього закінчує другу і першу історії.
Мовні техніки. У цій групі головне місце займають трюїзми. Трюїзм - це саме
очевидне твердження, загальновідома, банальна істина. Трюїзми застосовуються для того,
щоб викликати бажану з поведінкову реакцію. Наприклад, трюїзм на наведення трансу -
«Кожен занурюється в транс по-своєму»; трюїзм на створення установки на навчання -
«Досвід - великий вчитель»; трюїзм на забування - «Люди вміють забувати те, що вони
знають».
Допущення. Робиться припущення виникнення певної поведінкової реакції. Для цієї
пропозиції конструюються за допомогою зворотів мови, які вказують на час або
послідовність дій. Типові мовні звороти, що використовуються в цій техніці: до того як ...,
після того як ..., протягом ..., в міру того як ..., перш ніж ..., коли ..., в той час як ...
Наприклад: «Перш ніж повідомити мені, над якою проблемою ви хочете працювати,
зробіть глибокий вдих», «Перш ніж увійти в транс, зробіть глибокий вдих і повільний
видих», «Перш ніж ви погодитеся з моєю пропозицією, погляньте на ці схеми».
Протиставлення. Тут розглядаються дві поведінкові реакції, які можна протиставити.
Використовуючи протиставлення, корисно спиратися на кинестетику, щоб створити у
людини переконання в наявності протилежностей. Наприклад: «Чим сильніше ви
намагаєтеся чинити опір, тим швидше ви зрозумієте, що воно марно», «Чим важче здається
проблема, тим легше виявляється відповідне рішення»; «Чим важче дається вам вивчення
цього курсу, тим легше буде його практичне застосування».
Вибір без вибору. Ось кілька фраз, які можна використовувати в цій техніці. «Ти хочеш
піти спати прямо зараз або після того, як ти збираєш іграшки?»; «Ви зможете застосовувати
отримані знання відразу або після невеликого тренування?» Цей прийом активно
27
застосовують хороші продавці й торгові агенти. «Ви хочете заплатити готівкою або
чеком?» - Запитують вони, начебто питання про покупку вже вирішене.
Право вибору. При застосуванні цього типу навіювань, залучаючи своєю інтонацію,
увагу людини до тієї реакції, яку хочете в нього викликати, ви пропонуєте йому повну
свободу вибору. Таким чином, маніпулятор виявляється у безпрограшній ситуації, оскільки
кожна реакція є його успіх. Відмінність від попереднього прийому в тому, що
проговорюється й та реакцію, яка вас не влаштовує, але говорите її зневажливим тоном.
Якірна техніка. Вона є найбільш потужною технікою маніпуляції свідомістю. У
кожного є така пісня чи мелодія, почувши яку, він згадує своє минуле і як би повертається в
той час. У кожного є якорі, і цих якорів дуже і дуже багато. Якір можна використовувати
для виклику будь-якого почуття знову і знову. Маніпулятор може встановити якір, який
буде викликати в іншої людини потрібні почуття навіть тоді, коли його немає поруч.
За кожним видом маніпуляції наводяться реальні приклади з повсякденного життя та
висловлень та дій як на державних, так і на міждержавних рівнях.
З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), створенням та широким
розповсюдженням соціальних мереж з’являються та будуть з’являтися нові види
маніпуляцій. Досить цікавим є дослідження Данила Малуха та Сергія Клімовича, яке
вказало на вісім маніпулятивних прийомів, які використовують пропагандисти в
соцмережах (URL: http://detector.media/withoutsection/article/138382/2018-06-10-tekhnika-manipulyatsii-visim-
brudnikh-priiomiv-yaki-vikoristovuyut-propagandisti-v-sotsmerezhakh/):
1. Мимовільний «лайк» ФБ-сторінки. Ваші друзі у Фейсбуці бачать, що ви
«залайкали» якийсь сайт-помийку, яка пропагує зраду чи, навпаки, неадекватну перемогу.
Ви про це дізнаєтеся, тільки коли вам напишуть у приват щось типу: «Чувак, ти що здурів?
Чому переметнувся до них?» Як так сталось? Вас обдурили і використали. Колись ви
«кликнули» на якийсь крикливий заголовок у тому ж ФБ і потрапили на сайт, який
опублікував цей заголовок. Тоді вам на екран вискочило нав’язливе вікно «Дізнавайтесь
новини сайту на нашій ФБ-сторінці». І ви роздратовано «кликаєте» по ньому і навколо
нього, аби закрити. Це вікно зроблено не маленьким, як ви бачите, а на весь екран. Просто
80% його – прозоре поле. А налаштування даної програмки таке, що будь-який клік
мишкою зараховується як «лайк». Подібний прийом дозволяє відносно швидко набрати
аудиторію, але, звісно, порушує правила Facebook.
2. Поширення від вашого імені. Ваші друзі вам пишуть, що ви виправдовуєте
забудовника. А ви про нього взагалі не чули. Все почалося з того, що до вас у друзі
попросилася незнайомка із надзвичайно звабливою аватаркою. Хто ж такій відмовить?
Значить, майже напевно дали доступ до свого списку друзів. В налаштуваннях можна
заборонити цей доступ, але як це зробити, мало хто знає. Тепер ваша нова віртуальна
подруга пише пропагандистський пост (світлина з рекламою, запис, який розганяється
Мережею, якась подія-івент, гра тощо), «тегає» вас - і чимало ваших друзів побачать це.
Частина подумає, що це ваш допис. Проста математика. Нехай у вас 1000 друзів. «Спамер»
«затегав» сотню таких, як ви. Якщо цей контент побачить хоч 5% «ваших друзів», то це
вийде аудиторія до 5000 фейсбукерів. А якщо таких спам-інтервентів з десяток? А потім ще
по всій цій купі людей є можливість замовити таргетовану рекламу.
3. Купівля мережі популярних груп/спільнот. У 2014 році один з авторів цієї статті
на власні очі бачив, як за одну годину десь з півтора десятка груп на кшталт «Цікава
Вінниця» стали набором груп «Цікава Волинь». Бо їх модератори хотіли отримати
замовлення на поширення політичної агітації, спрямованої на мешканців Волині.
Зрозуміло, що реального ефекту на результати виборів це не справило.
4. Забанити топа. Ви не можете знайти акант вашого знайомого у Фейсбуці, або
пишете йому листи в месенджер, а він вперто не відповідає, хоча завжди був пунктуальною
людиною? Його забанили. Ймовірно, він написав щось, що не сподобалося російським
тролям, і вони масово почали на нього скаржитися. Подібну тактику й досі дуже
широко використовують ольгінці. Існує «антидот» у вигляді резервних профілів. Втім,
28
шкоди від бану на, наприклад, 30 діб, достатньо для передвиборчої кампанії, щоб займатися
таким «під ключ».
5. Спам-коментарі. Ви хочете почитати всю дискусію під постом, але бачите тільки
півдесятка коментарі, вирваних з контексту. Це алгоритм Фейсбуку, який пропонує усім
найбільш цікаві чи резонансні (на його машинну думку) коменти. І цим користуються.
«Анти-троль», який захищає свого клієнта від навали тролів, приходить в дискусію з
кількох акаунтів і лишає свої «нейтральні» думки. Але в його роботі важливо не
користуватися функцією «Відповісти», а робити начебто нові коменти – їх сервіс і
пропонуватиме свіжим читачам. А справжній негатив ховатиметься десь нижче.
6. Боти і тролі. Незнайомі люди починають вам писати в особисті повідомлення і щось
доводити, або ображати вас та вашу затишну компанію в коментах. Розслабтесь, вас
атакують боти. Як правило вони – жіночої статі. Є тут щось від підсвідомої фрейдистської
довіри до жінки. Зазвичай, минає кілька днів або й навіть тижнів після додавання «в друзі»,
коли бот починає «працювати». Власне, тролів тому так і назвали, що вони приходили на
якийсь сайт чи форму без премодерації коментарів, і там своїми образливими і занадто
емоційними коментарями припиняли будь-яку конструктивну дискусію. Звісно, профіль
бота є максимально загальним – не більше півдесятка світлин, вкрадених зазвичай десь на
американських іміджбордах. Боти і тролі – це гарматне м’ясо на полях гібридної війни, на
бото-фермах таких виробляють у промислових масштабах. Якщо вірити телеграм-
каналу «Исповедь кремлебота», в Ольгіно для цього навіть існує спеціальний виробничий
відділ. Боти - найпримітивніший, проте, внаслідок величезного обсягу таких профілів,
ефективний інструмент. Причому, ботів застосовують не тільки для війн між країнами, а
навіть на рівні розборок у міськраді. Боти - це масовість, примітивні образи і тролінг. З
боку ольгінців пішла мода створювати акаунти від імені українців. Деякі пишуть
українською. Можуть навіть причепитися, якщо опонент пише російською. Коментування
ботами [при цьому] завжди було і залишається головним способом взяти гроші з замовника,
– говорить фахівець з перевиборчих інтернет-комунікацій Микола Малуха. – Найбільш
прибутковий бізнес, а ефекту – нуль. Він будується на ірраціональних бажаннях замовника
бачити, як його хвалить аудиторія, і прибирати будь-який негатив.
7. Елітарна спільнота. Ви долучилися до якоїсь групи у ФБ і вважаєте, що тут
зібралися однодумці? Будьте обережні. Задовго до часу Х (передостанній тиждень
передвиборчої кампанії) створюється «напівзакритий», «елітарний» тематичний майданчик
для дискусій. У тих, хто потрапить сюди, складатиметься враження причетності,
допущеності до певного кола обраних. Слово Миколі Малусі: «Запуск такої групи у ФБ не
особливо затратний і цілком дієвий. Реальні факти можна змішувати з чутками, чорнухою і
навіть «трешняком». Грамотна робота доведе аудиторію до того рівня, коли буде
сприйматися будь-яка інформація». Як людині, яка попала в таку пропагандистську
спільноту, вирахувати, що нею хочуть маніпулювати? Для цього необхідно критично
мислити і перевіряти бодай поверхнево факти, з якими стикаєтеся. Гугл багато чого може
розповісти.
8. Реклама у Facebook
У США багато дискутують з того приводу, як політична реклама у ФБ, за яку платила
Росія, вплинула на вибори. Пропонується, щоб соцмережа вказувала, хто оплатив політичну
рекламу. В Україні політична реклама у ФБ використовується на повну. Адже ФБ толком
не перевіряє фейкову інформацію. Тому можна побачити, як через рекламу поширюють
відверту неправду. Створюється паблік (тематична публічна сторінка, наприклад, «Не
надто типова Шепетівка»), через який йде атака на конкурента, публікації ставляться на
рекламу. Причому, нерідко трапляється, що сторінки мають розважальний характер, але на
них поширюється політична агітація. Такими є майже всі великі (у десятки, сотні тисячі
фоловерів) столичні міські пабліки, які регулярно «продаються» політичним замовникам.
Facebook часто пропускає треш-рекламу і без жодних маніпуляцій. Є низка стоп-слів, за
якими ФБ визначає тематику оголошень і те, чи не порушує така реклама правила.
29
Наприклад, після заборони реклами Initial Coin Offering (криптовалюти), спритні

рекламники або прибирали це слово з текстів, або змінювали букву «O» на цифру «0»… і
ФБ дозволяв публікувати рекламу.
Як цьому протистояти? Дуже просто - не вірте тому, що пишуть у соцмережах
незнайомі люди. Перед тим, як поширити пост навіть свого знайомого, перевірте основні
факти через гугл. Тоді ви не станете корисним ідіотом, якого використовують інші для
досягнення своїх цілей.
На жаль, необхідно констатувати, що у наступний час роль та місце маніпулювання в
національних системах державного управління та політичних системах, а також у
здійсненні міжнародних стосунків постійно зростає та становиться невід’ємним атрибутом
цих процесів. На підтвердження цього наводяться актуальні, на час проведення заняття,
реальні приклади.
Лекція 5:
Тема 1.5. Інформаційне насильство.

1. Сутність та прояви інформаційного насильства.
2. Проблемні питання правового запобігання здійсненню інформаційного
насильства.

1. Сутність інформаційного насильства.
2. Прояви інформаційного насильства (з наведенням конкретних прикладів).
3. Тотожності та відмінності процесів маніпулювання свідомістю людини та
інформаційного насильства.
4. Чинники, які створюють проблемні питання правового запобігання здійсненню
Базова: 1, 5, 6, 7, 9, 10, 11.
Допоміжна: 21, 22, 23, 25, 27, 28, 33, 35.
У найширшому розумінні під насильством слід розуміти «енергетичний вплив на
органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції, шляхом використання
матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і
біологічних) та/або вплив на її психіку шляхом інформаційного впливу, що вчиняється
всупереч або поза її волею, здатний заподіяти смерть, фізичну та/або психічну травму, а
також обмежити свободу волевиявлення або дій людини».
Психіка – це особлива якість, властива людині. Фактично психіка керує діями
людини, визначає її поведінку. А оскільки в основі психічних процесів лежить вища
нервова діяльність – тобто, здатність внутрішнього відображення дійсності у відчуттях,
сприйняттях, почуттях, мисленні та волі, – то можна стверджувати, що саме дійсність –
матеріальний світ, навколишнє середовище, явища нематеріальної дійсності – саме це
врешті-решт обумовлює поведінку людини. Тому психічне насильство – це досить
конкретне явище, яке спричинюється впливом на психіку людини з метою, як мінімум,
змусити її зробити те, що вона робити не хоче, а як максимум – заподіяти їй шкоди. А
оскільки відображення дійсності у людській психіці – це, по суті, і є відображення
інформації про навколишні світ, то основним елементом психічного насильства
справедливо може вважатися інформація.
30
Суть насильства полягає в тому, щоб примусити людину або групу людей до дій, які
суперечать їх власним інтересам. При цьому людина може і не усвідомлювати, що її
спонукає до певних дій певна інформація – їй може видаватися, що вона сама прагне цих
дій. У даному випадку мова йде про маніпуляцію – найвитонченіше знаряддя
психологічного насильства.
Не применшуючи ролі медіа у зростанні значення інформацій для створення нової
парадигми світу, слід все-таки зазначити, що найбільшу роль у цьому процесі відіграв
інтернет. Інтернет привніс у життя людства нові способи комунікації, а також кардинально
змінив здатність сотень мільйонів людей сприймати інформацію та обробляти її. Так,
приміром, від 70 до 90 відсотків інформації у мережі людина сприймає зоровим рецептором
(і велика частина такої інформації – тексти), а це деформує сприйняття, тому що протягом
тисячоліть людина користувалася усіма органами чуттів у повній мірі. Окрім того,
гігантський об’єм інформації, який «перетравлює» людина у сучасному інформаційному
суспільстві, суттєво впливає на її здатність оцінювати цю інформацію. Дослідження
доводять, що здебільшого адепти мережі оцінюють інформацію лише за імпульсивно-
емоційним критерієм, не задіюючи логіку та етику. Нарешті, інформацію, яка надходить до
людського мозку з інтернету, важко перевірити внаслідок того, що, згідно з дослідженнями
психологів, людина тільки на 7% довіряє словам, на 35% вона оцінює інформацію,
спостерігаючи за мімікою співрозмовника і на 55% ще додатково перевіряє цю інформацію
по жестах, зовнішньому вигляду, внутрішньому стану співрозмовника і навіть за його
запахом. А саме це у даному випадку є відсутнє.
Можливо, коли йдеться про маніпулятивні технології, скажімо, у рекламі, то
проблема видається не такою вже й серйозною: зрештою, у рекламованих товарах навряд
чи є якась загроза. Але загроза є в поширенні маніпуляцій та інформаційного насильства на
всі сфери людського життя – зокрема, політичну, економічну, творчу тощо. Саме тому
видається досить актуальним визначення О.Г. Василевича: «Інформаційне насильство в
широкому розумінні – це інформаційний вплив на людину, що призводить до втрати,
деформації, обмеження або неможливості здійснення таких людських якостей, які
становлять особистість людини, тобто свідомість і самосвідомість, свободу вибору,
індивідуальність, систему цінностей, світогляд, систему потреб, інтересів та установок».
(Василевич, О. Г. Інформаційне насильство як соціальний феномен. // Вісник
Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2007. - №35. – С. 29-33).
Ці визначення наведені для того, щоб проілюструвати спорідненість явищ інформаційного
насильства, інформаційної війни та інформаційного тероризму. У всіх випадках присутній
вплив на людей (а «зловживання інформаційними системами» – це також вплив) з метою
змусити їх до дій, яких вони самі насправді не прагнуть (бо важко уявити, щоб більшість
психічно здорових людей прагнула «сприяти здійсненню терористичних операцій»). Тому
можна зробити висновок, що інформаційна війна та інформаційний тероризм є крайніми
проявами інформаційного насильства.
Усі правові методи запобігання здійсненню інформаційного насильства можна
об’єднати у дві групи.
До першої групи належать методи, які можна назвати «просвітницькими». У
протистоянні інформаційному насильству не можна обійтися без розвитку критичного
мислення, удосконалення аналітичних здібностей. У законодавчому сенсі ці методи можуть
бути закріплені у правових актах, які визначають напрями розвитку освіти в державі. І тут
криється найбільша проблема – власне, нею і обумовлене зволікання з реформою системи
освіти: реформувати галузь, як мінімум, середньої освіти треба кардинально. Існуюча в
Україні освітня програма, яка дісталась нам у спадок від СРСР, не покликана розвивати у
школярів такі якості, як критичне мислення, самостійну думку та її переконливу
аргументацію тощо. Крім того, деякі фахівці особливо підкреслюють необхідність так
званої медіаосвіти, завданням якої саме і є розвиток критичного мислення, уміння розуміти
прихований зміст повідомлення, уміння протистояти маніпулюванню. До «просвітницьких»
31
методів умовно можна також віднести законодавчо закріплені квотування певного

інформаційного контенту (наприклад, квоти на україномовну музику на радіостанціях),
якщо таке квотування здійснюється з метою поширення корисної інформації, яка може
сприяти розвитку духовних якостей споживачів. Проблема тут полягає в тому, що будь-яка
квота – це обмеження прав людини на вільний вибір контенту. Необхідно шукати
прийнятний баланс.
До другої групи можна віднести методи «санкцій і заборон» на кшталт впровадження
штрафних санкцій за розповсюдження недостовірної інформації, цензурування контенту,
позбавлення суб’єктів медіа ринку ліцензій, дозволів на мовлення або заборона певного
інформаційного контенту в медіа-просторі України тощо. Але при цьому не слід забувати,
що «заборонений плід» набагато солодший.
Лекція 6:
Тема 1.6. Інформація – джерело реальних загроз національній та
міжнародній безпеці

1. Реальні та потенційні загрози в інформаційній сфері.
2. Сутність понять «інформаційний вплив», «інформаційна операція»,
«інформаційна війна», «інформаційна зброя».
3. Роль та значення корупції для забезпечення національної та міжнародної безпеки.

1. Сутність поняття «загроза».
2. Сутність поняття «загроза» в інформаційної сфері.
3. Сутність поняття «інформаційна операція». Наведіть приклади.
4. Сутність поняття «спеціальна інформаційна операція». Наведіть приклад.
5. Сутність поняття «експансія».
6. Сутність поняття «інформаційна експансія». Наведіть приклади.
7. Сутність понять «насильство», «жорстокість», «порнографія».
8. Розуміння поняття «інформаційна інфраструктура».
9. Доктринальні та стратегічні нормативно-правові акти України в сфері
забезпечення інформаційної безпеки, які визначають сучасні реальні та потенційні загрози
в інформаційної сфері.
10. Основні положення Закону України «Про основи національної безпеки України»
в частині визначення загроз в інформаційній сфері.
11. Основні положення Доктрини інформаційної безпеки України в частині
визначення загроз в інформаційній сфері.
12. Основні положення Стратегії кібербезпеки України в частині визначення загроз в
інформаційній сфері.
13. Основні положення Стратегії національної безпеки України в частині визначення
загроз в інформаційній сфері.
14. Основні загрози міжнародної безпеці в сфері інформаційнії безпеки.
Базова: 1, 2, 4, 5, 7, 9, 15, 16, 18, 19.
Допоміжна: 22, 25, 27, 30, 32, 33.
32
Доктрина інформаційної безпеки України (Указ Президента України від 25.02.2017

р. № 47/2017) визначає актуальними загрозами національним інтересам та національній
безпеці України в інформаційній сфері:
- здійснення спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив
обороноздатності, деморалізацію особового складу Збройних Сил України та інших
військових формувань, провокування екстремістських проявів, підживлення панічних
настроїв, загострення і дестабілізацію суспільно-політичної та соціально-економічної
ситуації, розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів в Україні;
- проведення державою-агресором спеціальних інформаційних операцій в інших
державах з метою створення негативного іміджу України у світі;
- інформаційна експансія держави-агресора та контрольованих нею структур, зокрема
шляхом розширення власної інформаційної інфраструктури на території України та в інших
державах;
- інформаційне домінування держави-агресора на тимчасово окупованих територіях;
- недостатня розвиненість національної інформаційної інфраструктури, що обмежує
можливості України ефективно протидіяти інформаційній агресії та проактивно діяти в
інформаційній сфері для реалізації національних інтересів України;
- неефективність державної інформаційної політики, недосконалість законодавства
стосовно регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, невизначеність
стратегічного наративу, недостатній рівень медіа-культури суспільства;
- поширення закликів до радикальних дій, пропаганда ізоляціоністських та
автономістських концепцій співіснування регіонів в Україні.
На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній
безпеці України, стабільності в суспільстві, відповідно до положень ст. 7 Закону України
«Про основи національної безпеки України» в інформаційній сфері є:
- прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації;
- поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості,
порнографії;
- комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм;
- розголошення інформації, яка становить державну таємницю, або іншої інформації з
обмеженим доступом, спрямованої на задоволення потреб і забезпечення захисту
національних інтересів суспільства і держави;
- намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення
недостовірної, неповної або упередженої інформації.
Стратегія кібербезпеки України (Указ Президента України від 15.03.2016 р. №
96/2016) серед головних сучасних загроз кібербезпеці відмічає:
- кіберпростір поступово перетворюється на окрему, поряд із традиційними «Земля»,
«Повітря», «Море» та «Космос», сферу ведення бойових дій, у якій все більш активно діють
відповідні підрозділи збройних сил провідних держав світу. З урахуванням широкого
застосування сучасних інформаційних технологій у секторі безпеки і оборони, створення
єдиної автоматизованої системи управління Збройних Сил України оборона нашої держави
стає більш уразливою до кіберзагроз.
- економічна, науково-технічна, інформаційна сфера, сфера державного управління,
оборонно-промисловий і транспортний комплекси, інфраструктура електронних
комунікацій, сектор безпеки і оборони України стають все більш уразливими для
розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб у кіберпросторі. Цьому сприяє
широка, подекуди домінуюча, присутність в інформаційній інфраструктурі України
організацій, груп, осіб, які прямо чи опосередковано пов’язані з Російською Федерацією.
- сучасні інформаційно-комунікаційні технології можуть використовуватися для
здійснення терористичних актів, зокрема шляхом порушення штатних режимів роботи
автоматизованих систем керування технологічними процесами на об’єктах критичної
33
інфраструктури. Більшого поширення набуває політично вмотивована діяльність у

кіберпросторі у вигляді атак на урядові та приватні веб-сайти в мережі Інтернет.
Дедалі частіше об’єктами кібератак та кіберзлочинів стають інформаційні ресурси
фінансових установ, підприємств транспорту та енергозабезпечення, державних органів, які
гарантують безпеку, оборону, захист від надзвичайних ситуацій. Новітні технології
застосовуються не лише для скоєння традиційних видів злочинів, але і для скоєння
принципово нових видів злочинів, притаманних суспільству з високим рівнем
інформатизації.
Стратегія національної безпеки України (Указ Президента України від 06.05.2015
р. № 287/2015):
Актуальними загрози національній безпеці України Стратегія національної безпеки
України на даному етапі розвитку «бачить», зокрема:
а) агресивні дії Росії, що здійснюються для виснаження української економіки і
підриву суспільно-політичної стабільності з метою знищення держави Україна і захоплення
її території, а саме:
• військова агресія, участь регулярних військ, радників, інструкторів і найманців у
бойових діях на території України;
• розвідувально-підривна і диверсійна діяльність, дії, спрямовані на розпалювання
міжетнічної, міжконфесійної, соціальної ворожнечі і ненависті, сепаратизму і тероризму,
створення і всебічна підтримка, зокрема військова, маріонеткових квазідержавних утворень
на тимчасово окупованій території частини Донецької та Луганської областей;
• тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та
дальші дії щодо дестабілізації обстановки у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні;
• нарощування військових угруповань біля кордонів України та на тимчасово
окупованій території України, у тому числі розміщення на півострові Крим тактичної
ядерної зброї;
• блокування зусиль України щодо протидії монополізації стратегічних галузей
національної економіки російським капіталом, щодо позбавлення залежності від
монопольних постачань критичної сировини, насамперед енергетичних ресурсів;
• торговельно-економічна війна;
• інформаційно-психологічна війна, приниження української мови і культури,
фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації
альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу.
б) корупцію та неефективність системи державного управління:
• поширення корупції, її укорінення в усіх сферах державного управління;
• слабкість, дисфункціональність, застаріла модель публічних інститутів,
депрофесіоналізація та деградація державної служби;
• здійснення державними органами діяльності в корпоративних та особистих
інтересах, що призводить до порушення прав, свобод і законних інтересів громадян та
суб’єктів господарської діяльності.
в) загрози інформаційній безпеці:
• ведення інформаційної війни проти України;
• відсутність цілісної комунікативної політики держави, недостатній рівень медіа-
культури суспільства.
г) загрози кібербезпеці і безпеці інформаційних ресурсів:
• уразливість об’єктів критичної інфраструктури, державних інформаційних ресурсів
до кібератак;
• фізична і моральна застарілість системи охорони державної таємниці та інших видів
інформації з обмеженим доступом.
Інформаці́йна війна́ (англ. Information War) — використання і управління
інформацією з метою набуття конкурентоздатної переваги над супротивником.
Інформаційна війна може включати в себе:
34
 збір тактичної інформації,

 забезпечення безпеки власних інформаційних ресурсів,
 поширення пропаганди або дезінформації, щоб деморалізувати військо та населення
ворога,
 підрив якості інформації супротивника і попередження можливості збору
інформації супротивником.
Часто інформаційна війна ведеться в комплексі з кібер- та психологічною війнами з
метою ширшого охоплення цілей, із залученням радіоелектронної боротьби та мережевих
технологій.
Основним засобом ведення інформаційної війни є інформаційна зброя.
Інформаційна війна ведеться шляхом інформаційних операцій.
Інформаці́йна збро́я (англ. Information weapon) — сукупність спеціалізованих
(фізичних, інформаційних, програмних, радіоелектронних) методів і засобів тимчасового
або безповоротного виводу з ладу функцій і служб інформаційної інфраструктури в цілому
або окремих її елементів. Засіб здійснення інформаційних операцій.
Інформаційна операція (англ. Information Operations) — інтегроване використання
можливостей електронної зброї, комп’ютерних мережевих операцій, психологічних
операцій з військової дезінформації і дезорганізації та операцій безпеки для використання
можливостей впливу на людську свідомість з метою руйнування, розкладання, або й взагалі
перехоплення впливу на прийняття рішень противника, при цьому захищаючи своє власне
(рішення).
Лекція 7.
Тема 1.7. Інформаційна безпека в системі забезпечення національної
та міжнародної безпеки.

1. Спрямованість та зміст законодавчих змін у сфері забезпечення національної
безпеки.
2. Причинно-наслідкові зв’язки, види та правові засади регіональних та
міжнародних систем колективної безпеки.

1. Сутність поняття «національна безпека».
2. Основні показники національної безпеки.
3. Складові сфери національної безпеки.
4. Сутність поняття «міжнародна безпека».
5. Міжнародні системи колективної безпеки та їх сутності. Наведіть приклади.
6. Чинники, від яких залежить ефективність тієї чи іншої системи міжнародної
безпеки.
7. Спрямованість трансформаційних процесів в системах міжнародної безпеки.
8. Роль та місце інформаційної безпеки у системі національної безпеки.
9. Роль та місце інформаційної безпеки у системі міжнародної безпеки.
Базова: 1, 4, 7, 9, 10, 15-19.
Допоміжна: 30-33, 39.
35
Наприкінці червня 2018 року втратив чинність Закон України «Про основи
національної безпеки України» у зв’язку з набуття чинності Закону України «Про
національну безпеку України». Яка ж спрямованість та зміст законодавчих змін у сфері
забезпечення національної безпеки з точки зору законодавчого визначення ролі та місця
інформаційної безпеки в системі національної безпеки?
Ст. 17 Конституції України чітко визначає, що «захист суверенітету і територіальної
цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є
найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
Закон України «Про основи національної безпеки України» законодавче визначав:
«національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина,
суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне
виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним
інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної
діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-
технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи
слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-
комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових
ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та
підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної
діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування,
промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних
технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій,
використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і
навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при
виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз
національним інтересам».
Новий Закон України «Про національну безпеку» визначає: «національна безпека
України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності,
демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від
реальних та потенційних загроз».
Законом України «Про основи національної безпеки України» чітко визначалися
об’єкти національної безпеки (ст. 3): «Об’єктами національної безпеки є: людина і
громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-
етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і
навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад,
суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність». Новим Законом України подібна
стаття не передбачена, але це не означає, що дані об’єкти залишилися поза центру уваги
національної безпеки, проте стрійність сутністно-змістовного формулювання національної
безпеки втрачена. Надане цим Законом України визначення поняття «національної
безпеки» лише підтверджує цю думку.
Також, Законом України «Про основи національної безпеки України» були визначені
суб’єкти забезпечення національної безпеки (ст. 4). За чинним Законом України «Про
національну безпеку України» така чітка законодавча визначеність відсутня, але дану
статтю фактично замінили два нових розділи – «Розділ III. Демократичний цивільний
контроль» та «Розділ IV. Сектор безпеки і оборони», що функціонально суттєво розширило
права та обов’язки суб’єктів та учасників процесу забезпечення інформаційної безпеки.
У Законі України «Про національну безпеку України» згадується словосполучення
або термін «сфера національної безпеки», але ані його визначення, ані переліку цих сфер не
надане. Натомість, у Законі України «Про основи національної безпеки України» у ст.7
«Загрози національним інтересам і національній безпеці України» перелічені сфери
36
національної безпеки, у т .ч. й інформаційна сфера. Натомість, у Законі України «Про

національну безпеку України» є стаття 31 «Стратегія кібербезпеки України», згадки про яку
не було у попередньому Законі України.
Підсумовуючі можна сказати, що:
а) Основними показниками національної безпеки можна визнати такі чинники:
- рівень нівелювання інформаційно-психологічних посягань на національну
незалежність і суверенітет, територіальну цілісність держави;
- розвиненість громадянського суспільства, рівень демократизму, сформованість та
дієвість законодавчої бази правової держави, захищеність особи;
- економічні можливості держави;
- стан збройних сил, їхню боєздатність та боєготовність;
- національне визначення та самобутність;
- розвиток національної самосвідомості та культури;
- національну згоду і єдність;
- внутрішньополітичну стабільність.
б) національна безпека – це міра реального рівня прав і свобод членів людського
співтовариства (громадян) відповідної цьому співтовариству держави.
Міжнародна безпека - такий стан міжнародних відносин, за якого створюються
умови, необхідні для існування та функціонування держав, забезпечення їхнього повного
суверенітету, політичної та економічної незалежності, рівноправних відносин з іншими
країнами. Водночас міжнародну безпеку треба розглядати як політику, що сприяє
створенню ефективних гарантій миру як для окремої країни, так і всього світового
співтовариства.
Сфери національної безпеки:
- зовнішньополітична;
- забезпечення державної безпеки;
- воєнна сфера та сфера безпеки державного кордону;
- внутрішньополітична;
- економічна;
- науково-технологічна;
- екологічна;
- соціальна та гуманітарна;
- інформаційна.
З метою забезпечення та зміцнення зовнішньої безпеки членів світового
співтовариства, насамперед в особі держав, створюється система міжнародної безпеки.
Вона ґрунтується на системі зобов’язань, гарантій і можливостей її суб’єктів.
Серед відомих систем міжнародної безпеки доцільно виділити:
- глобальні (прикладом такої системи був біполярний світ з системою протистоянь і
стримувань, які існували з боку СРСР і США);
- регіональні, які спираються на конкретні інститути в певному регіоні (в Європі
реальною основою регіональною системи безпеки можуть стати три інститути -- ЄС, ОБСЄ,
НАТО, хоча вони мають різний потенціал, відрізняються складом учасників і головними
цілями та напрямами діяльності);
- субрегіональні, де основна зацікавленість у спільному забезпеченні військової
безпеки змінюється потребою розвивати економічні зв’язки (наприклад, Вишеградська
група, Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співробітництво,
Балтійське співробітництво, проект "Єврорегіон");
- двохсторонні домовленості, які охоплюють військово-політичні та економічні
проблеми і виступають нижчим базовим рівнем системи безпеки в Європі.
Причинно-наслідкові зв’язки, види та правові засади регіональних та міжнародних
систем колективної безпеки та ефективність будь-якої міжнародної системи безпеки
залежать від кількох основних факторів:
37
1) від стану і тенденцій розвитку сучасної геостратегічної ситуації, міжнародних

реалій на регіональному та субрегіональному рівнях;
2) від внутрішнього становища держав і їх реальних можливостей на далеку
перспективу;
3) від характеру сучасних загроз, які найсуттєвіше впливають на стабільність держав
на регіональному й субрегіональному рівнях;
4) від ефективності вже існуючих систем безпеки та їх спроможності змінюватися з
урахуванням нових завдань;
5) від реальних можливостей створення нових систем безпеки і характеру їх взаємодії
з існуючими.
Розділ 2. Базові поняття щодо кібербезпеки та її зв’язку

з інформаційною безпекою
Лекція 8.
Тема 2.1. Кібернетична безпека.

1. Кібернетика як об’єкт небезпеки.
2. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) як об’єкт і предмет правового
регулювання.
3. Безпека глобальних інформаційних систем та мереж.
4. Визначення поняття «кібернетична безпека» (кібербезпека)

2. Визначення поняття «кібернетична безпека» (кібербезпека).
3. Сутність та визначення поняття «система». Наведіть приклади.
4. Сутність та визначення поняття «інформаційна система». Наведіть приклади.
5. Сутність та визначення поняття «технологія». Наведіть приклади.
6. Сутність поняття «комунікація». Наведіть приклади.
7. Сутність поняття «комунікаційна система». Наведіть приклади.
8. Сутність та визначення поняття «інформаційно-комунікаційна система».
10. Чинники, які вказують на особливості сучасних інформаційних відносин.
11. Чинники, які вказують на об’єктність та предметність правового регулювання
ІКТ.
12. Сутність процесів забезпечення безпеки глобальних інформаційних систем та
мереж.
Базова: 2, 4, 9, 15, 17, 18.
Допоміжна: 26, 30, 39.
Енциклопедичне трактування кібернетики - «Кібернетика – наука про управління,
зв’язки і переробку інформації».
Основний об’єкт дослідження – так звані кібернетичні системи, що розглядаються
абстрактно, незалежно від їх матеріальної природи.
38
Приклади кібернетичних систем – автоматичні регулятори у техніці, ЕОМ, людський

мозок, біологічні популяції, людське суспільство. Кожна така система є множиною
взаємопов’язаних об’єктів (елементів системи), здатних сприймати, запам’ятовувати та
переробляти інформацію, а також обмінюватися нею».
Сутність поняття «кібернетика» напряму вказує на об’єктність небезпеки.
Уже з визначення поняття «кібернетика» можна стверджувати, що будь-які процеси,
які пов’язані управлінням, зв’язками та переробкою інформації вже, апріорі, є потенційно
небезпечними.
У зв’язку з чим інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) є об’єктом і предметом
правового регулювання?
Система - певний порядок в розташуванні зв’язку частин чого-небудь, в діях. Форма
організації чого-небудь. Щось ціле, що представляє собою єдність закономірно
розташованих і знаходяться у взаємному зв’язку частин.
Під системою розуміють будь-який об’єкт, який одночасно розглядається і як єдине
ціле, і як об’єднана в інтересах досягнення поставлених цілей сукупність різнорідних,
взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою елементів. Системи значно відрізняються між
собою як за складом, так і за головними цілями.
Елемент системи - частина системи, що має певне функціональне призначення.
Складні елементи систем, у свою чергу, складаються з простіших взаємозв’язаних
елементів, їх часто називають підсистемами.
Організація системи - внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії елементів
системи, що виявляється, зокрема, в обмеженні різноманітності станів елементів в рамках
системи.
Структура системи - склад, порядок і принципи взаємодії елементів системи, що
визначають основні властивості системи. Якщо окремі елементи системи рознесені по
різних рівнях і внутрішні зв’язки між елементами організовані тільки від вищих до нижчих
рівнів і навпаки, то говорять про ієрархічну структуру системи. На практиці чисто
ієрархічні структури зустрічаються не часто, тому, дещо розширюючи це поняття, під
ієрархічною структурою звичайно розуміють і такі структури, де серед інших зв’язків, саме
ієрархічні зв’язки мають основне значення.
Архітектура системи - сукупність властивостей системи, істотних для користувача.
Цілісність системи - принципова незвідність властивостей системи до суми
властивостей окремих її елементів (емерджентність властивостей) і, в той же час,
залежність властивостей кожного елемента від його місця та функції всередині системи.
Інформаційна система (ІС) - взаємопов’язана сукупність засобів, методів і
персоналу, використовуваних для зберігання і, обробки та видачі інформації в інтересах
досягнення поставленої мети.
Інформаційна система - організаційно впорядкована сукупність документів (масивів
документів) та інформаційних технологій, у тому числі з використанням засобів
обчислювальної техніки і зв’язку, що реалізують інформаційні процеси.
Інформаційна система - система, яка реалізує інформаційну модель певної
предметної області людської діяльності. Повинна забезпечувати отримання (введення або
збір), зберігання, пошук, передачу і перетворення інформації. Зазвичай являє собою
сукупність взаємопов’язаних апаратно-програмних засобів, призначених для
автоматизованої обробки даних, які надходять з різних джерел. Потім вони відправляються
на зберігання або перетворюються (можливо, аналітично), після чого передаються
користувачеві. Складається з джерела інформації, апаратної частини, програмного
забезпечення, споживача інформації та персоналу, що експлуатує систему.
Інформаційна система - будь-яка система (тобто сукупність взаємопов’язаних
елементів, що розглядаються як єдине ціле), пов’язана із здійсненням будь-яких
інформаційних процесів.
39
Інформаційна система – програмно-технічна і організаційна система надання

інформаційних послуг з використанням інформаційних технологій.
Інформаційна система загального доступу - сукупність телекомунікаційних мереж
та засобів для накопичення, обробки, зберігання та передавання даних
(Закон України «Про телекомунікації»)
Інформаційна технологія – цілеспрямована організована сукупність інформаційних
процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу
швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до
джерел інформації незалежно від місця їх розташування.
Комунікаційна система – система для керівництва процесами комунікацій.
Існує достатня кількість визначень поняття «комунікація», але в основному вони
зводяться до наступного. По-перше, комунікація - це процес передачі інформації, а по-
друге - процес, за допомогою якого певна ідея передається від джерела до одержувача для
зміни поведінки цього одержувача. Таким чином, основна мета комунікації полягає в
переконанні, контролі та спілкуванні.
Комунікація (від лат. «communicatio» - повідомлення, передача) - спілкування, обмін
думками, відомостями, ідеями і т. д.; передача того чи іншого змісту від одного свідомості
(колективного чи індивідуального) до іншої за допомогою символів, зафіксованих на
матеріальних носіях. Комунікація являє собою соціальний процес, що відображає суспільну
структуру і виконує в ній сполучну функцію.
Комунікація, як і будь-яке соціальне явище, - складний процес, що пояснюється
різними точками зору. У літературі наводиться безліч визначень комунікації, автори яких
розглядають комунікацію як:
- процес (у визначеннях цих авторів комунікація розглядається як сукупності дій у
часі, спрямованих на реалізацію процесу передачі інформації між людьми, і виступає як
соціальна категорія);
- канал зв’язку (у цих визначеннях комунікація - інженерно-технічна категорія);
- послугу (у даному визначенні комунікація являє собою економічну категорію, що
залежить від конкретних умов виробництва і споживання);
- функцію (тут комунікація виступає як сукупність дій для досягнення поставленої
мети);
- систему (у цих визначеннях комунікації основний зміст зосереджений на реалізації
обміну інформацією між групами людей).
Комунікацію розглядають також як сферу діяльності, аспект технології, культуру
суб’єктних відносин і т. д.
Комунікація – передача значення шляхом пересилання сигналів.
Телекомунікації (електрозв’язок) - передавання, випромінювання та/або приймання
знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або інших повідомлень за
посередництва радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.
Телекомунікаційна мережа - комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд,
призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів,
письмового тексту, зображень та звуків або інших повідомлень за посередництва радіо,
проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.
Телемережі - телекомунікаційні мережі загального користування, що призначаються
для передавання програм радіо- та телебачення, а також інших телекомунікаційних і
мультимедійних послуг і можуть інтегруватися з іншими телекомунікаційними мережами
загального користування.
Транспортна телекомунікаційна мережа - мережа, що забезпечує передавання
знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або інших повідомлень між
підключеними до неї телекомунікаційними мережами доступу.
40
Трафік - сукупність інформаційних сигналів, що передаються за допомогою

технічних засобів операторів, провайдерів телекомунікацій за визначений інтервал часу,
включаючи інформаційні дані споживача та/або службову інформацію.
Інформаційно-комунікаційна система (ІКТ) – 1. сукупність методів, виробничих
процесів та програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збору, обробки,
збереження, розповсюдження, відображення та використання інформації в інтересах її
користувача; 2. сукупність технологій, які забезпечують фіксацію інформації, її обробку та
інформаційні обміни. До ІКТ відносять комп’ютери, програмне забезпечення та засоби
електронного зв’язку.
ІКТ – 1. сукупність інформаційних та телекомунікаційних систем, які у процесі
обробки інформації діють як єдине ціле; 2 – організаційно-технічна сукупність, що
складається з автоматизованої системи та мережі передачі даних.
Під безпекою інформаційної системи розуміється її захищеність від випадкового або
навмисного втручання в нормальний процес її функціонування, а також від спроб
розкрадання, модифікації або руйнування її компонентів. Інакше кажучи, це спроможність
протидіяти різноманітним діям, що завдають шкоди інформаційній системі.
Безпека інформаційної системи досягається організацією конфіденційності
оброблюваної інформації, а також цілісністю і доступністю компонентів і ресурсів системи.
Конфіденційність інформації — це властивість інформації бути відомою тільки для
допущених суб’єктів системи (користувачів, програм, процесів і т. ін.), які пройшли
відповідну перевірку (авторизацію).
Цілісність компонента (ресурсу) — це властивість компонента бути незміненим (у
семантичному, змістовному розумінні) у процесі функціонування системи.
Доступність компонента (ресурсу) — це властивість компонента бути доступним
для використання авторизованими суб’єктами в будь-який час.
Розрізняють зовнішню і внутрішню безпеку ІС.
Зовнішня безпека системи передбачає її захист як від випадкових зовнішніх впливів
(наприклад, природних — повінь, пожежа і т. ін.), так і від несанкціонованого доступу до
інформації і будь-яких несанкціонованих дій.
Внутрішня безпека пов’язана з регламентацією діяльності користувачів
інформаційної системи і обслуговуючого персоналу, з організацією дисципліни прямого
або непрямого доступу до ресурсів системи і до інформації.
Щодо визначення поняття «кібернетична безпека» (кібербезпека).
Дефініція будь-якого поняття повинна вичерпно окреслювати предмет, сутність та
зміст того чи іншого явища або процесу, який він відображає. Останнім часом термін
«кібербезпека» (cybersecurity) використовується все частіше. Однак багато керівників
служб безпеки та експертів з інформаційної безпеки надалі плутаються в тому, коли і як
використовувати цей термін.
У Франції існує таке визначення: «кібербезпека – це бажаний стан інформаційної
системи, за якого вона може протистояти подіям з кіберпростору, що можуть поставити під
загрозу доступність, цілісність або конфіденційність даних, які зберігаються, обробляються
або передаються, і пов’язаних з ними послуг, які ці системи пропонують або роблять
доступними». Дане визначення робить акцент на технічних засобах захисту інформації,
боротьбу з кіберзлочинністю і встановлення кіберзахисту.
У німецькій стратегії під кібербезпекою розуміється деяка сукупність необхідних і
відповідних заходів, в результаті реалізації яких досягається мінімізація ризиків. В ній
стверджується, що кібербезпека повинна базуватися на комплексному підході. Це досить
прагматична точка зору, яка дозволяє розробляти практичні кроки щодо забезпечення
кібербезпеки, проте вона не надає достатніх методологічних підстав для проектування та
оцінки систем, що забезпечують цю безпеку. Про зазначене побічно свідчить зміст десяти
стратегічних напрямів у стратегії забезпечення кібербезпеки, оголошених федеральним
урядом Німеччини. Стратегія Німеччини закладає основу для безпеки критично важливих
41
інформаційних систем. Німеччина зосереджена на запобіганні і кримінальному

переслідуванні кібератак, а також на запобігання виходу з ладу IT-обладнання, викликаного
випадковими чинниками. Останнє особливо стосується критично важливих інформаційних
систем. У стратегії аналізується, чи потрібно проводити додаткові дії (і якщо так, то де
саме) щодо захисту IT-систем шляхом надання основних функцій безпеки, сертифікованих
державою, а також підтримкою малого і середнього бізнесу за допомогою створення нової
робочої групи.
У канадській стратегії кібербезпеки не міститься чіткого визначення того, чим є
кібербезпека. Відповідно до цього документа під кібербезпекою можна розуміти захист
кіберсистем від шкідливого неправильного використання та від інших деструктивних атак.
З іншого боку, надано досить докладне визначення кібератаки, а кібербезпека - це засіб
захисту від цих загроз.
Одна із останніх прийнятих за часом національних стратегій кібербезпеки (Турецька
Республіка) містить наступне визначення: «кібербезпека - захист інформаційних систем, що
входять до складу кіберпростору, від нападів, забезпечення конфіденційності, цілісності та
доступності інформації, яка обробляється в цьому просторі, виявлення та протидія атакам і
кіберінцидентам». Водночас, під кіберпростором розуміється середовище, що складається з
інформаційних систем, розподілених по всьому світу, в тому числі мереж, що з’єднують ці
системи. Національний кіберпростір визначається як простір, який складається з
інформаційних систем суб’єктів, що перебувають під юрисдикцією Турецької Республіки.
У Нідерландах під кібербезпекою розуміють «сукупність зусиль щодо запобігання
шкоди, що може бути заподіяна внаслідок збоїв у роботі ІКТ або неправильного їх
використання, а також з відновлення ІКТ після реалізації цих загроз». До збоїв автори
стратегії відносить зниження надійності ІКТ, обмеження доступності та порушення
конфіденційності та/ або цілісності інформації, що зберігається в системах ІКТ.
Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» надає
наступне визначення поняття «кібербезпека» - «кібербезпека - захищеність життєво
важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час використання
кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного суспільства та
цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація
реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі». Даним
Законом України також визначається, що «кіберпростір - середовище (віртуальний
простір), яке надає можливості для здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних
відносин, утворене в результаті функціонування сумісних (з’єднаних) комунікаційних
систем та забезпечення електронних комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або
інших глобальних мереж передачі даних».
Лекція 9.
Тема 2.2. Інформаційно-комп’ютерні технології та загрози у сфері
кібербезпеки.

1. Сутність та поняття інтернет-речей, DL-технологій, GRID, «блокчейн» та крипто-
технології вільного доступу.
2. Трансформація кіберзагроз в сучасних умовах.

1. Сутність та поняття «Інтернет речей».
2. Що розуміємо під словосполученням «взаємодія М2М»?
3. Які основні недоліки породжує взаємодія М2М?
4. Сутність технології «блокчейн».
42
5. Сутність DL-технології.
Базова: 1-5, 9, 10, 16, 17-19.
Допоміжна: 23, 28, 33, 39.
Технологія, на основі якої у подальшому виник Інтернет речей, передбачає
можливість підключення до мереж різноманітних речей матеріального світу, а не тільки
електронно-обчислювальних машин різної конфігурації. При цьому навіть попередній
перелік таких можливих пристроїв скласти неможливо з огляду на стрибкоподібний
характер розвитку технології. Таким чином, питання забезпечення безпеки (у широкому
розумінні) щодо застосування цієї технології набуває надзвичайної ваги. У засобах масової
інформації в основному акцентується увага на забезпеченні збереження інформації
приватного характеру, що пов’язано з масовим використанням мережевих роутерів,
маршрутизаторів, мережевих відеокамер та систем відеоспостереження.
У загальному вигляді у мережі (у т. ч. глобальній мережі Інтернет) перебувають
різноманітні пристрої, значна частина яких зумовлює пряму взаємодію на рівні «машина-
машина» (M2M), хоча окремі з таких пристроїв і перебувають під контролем людини.
Пряма взаємодія може утворювати різні системи, включаючи системи із застосуванням
елементів «штучного інтелекту» та обмеженим використанням управління з боку людини.
Але можлива побудова складних систем, створених з пристроїв М2М.
Така ситуація зумовлює уразливість інформації, що перебуває у пристроях, які
знаходяться у мережі Інтернет, і пов’язані між собою.
Існуючий стан речей склався під впливом тієї обставини, що спочатку взаємодія між
приладами відбувалась у їх власних (локальних або внутрішніх) мережах, і лише потім
розробники приладів звернулись до можливостей відкритих мереж. Подальша розробка
пристроїв такого типу відбувалась практично без врахування необхідності забезпечення
безпеки інформації від витоку та знищення. Наприклад, загроза пристроям Інтернету речей,
що відома під назвою «Диявольський плющ» (Devil’s Ivy Problem) не є наслідком дій
зловмисників, а викликана недоліками в архітектурі побудови зберігачів інформації.
Загрози такого типу є суто технічними і викликають збої у роботі пристроїв або
впливають на їх робочий стан. Але розповсюдженість технології Інтернету речей, наявність
великої кількості пристроїв М2М та інші подібні фактори значно підвищують руйнівний
вплив від таких технічних помилок. У випадку з проблемою «Диявольського плюща»
негативні наслідки були викликані розповсюдженню відеокамер одного виду в системах
відеоспостереження та технічного управління, побудованих на основі М2М.
Іншим типом загроз є втрати контролю над пристроями внаслідок збоїв управління на
рівні М2М, на рівні конкретного пристрою або ж як прояв цілеспрямованих деструктивних
дій. В першу чергу мова йде про пристрої сфери транспорту, зв’язку та управління.
Зрозуміло, що пристрої, які постійно перебувають в мережі Інтернет є мішенню для
деструктивних дій. У засобах масової інформації наводяться досить численні факти
хакерських дій в мережах GSM (GSM sniffing), перехоплення в GPRS та втручання через
Bluetooth, WiFi або інфрачервоні порти з різною метою. У такому разі пристрій або
захоплюються під управління іншим суб’єктом, або виходить з-під контролю оператора. У
випадках більш простих атак мова може йти про ускладнення управління пристроєм або
про технічні збої в його функціях передачі інформації, або ж про підміну даних геолокації
пристрою. Унаслідок різноманітності пристроїв Інтернету речей зазначені вище небезпеки
є надзвичайно серйозними. Особливо якщо мова йде про медичні пристрої. Технології
Інтернету речей широко застосовуються в апаратурі медичного призначення, яка пов’язана
із забезпеченням життя (штучні клапани серця і тому подібні пристрої), у зв’язку з чим
43
вплив на управління таким пристроєм є смертельно небезпечним для конкретної фізичної

особи. Під загрозою також перебувають безпілотні літальні апарати (БПЛА, аеродрони).
При цьому окрім впливу на їх управління можливий опосередкований вплив на М2М
пристрої, що передають дані геолокації. Зазначене також може призвести до критично
негативних наслідків.
Під загрозами негативного впливу в зв’язку з використанням технологій Інтернету
речей перебувають також транспортні засоби та об’єкти критичної інфраструктури.
Найбільш актуальними є загрози, що пов’язані з застосуванням безпілотних пристроїв у
наземному транспорті. Зокрема, безпілотні автомобілі фактично є М2М пристроєм оскільки
їх управління пов’язано з наданням даних геолокації, а отже із глобальної мережею
Інтернет.
Упровадження та стрімке розповсюдження технології «блокчейн» викликає зміни у
суспільних відносинах, що потребує правового регулювання. Останні пропозиції щодо
розширення сфери застосування технології «блокчейн» на різні сфери суспільного життя -
банківську справу, фінанси, оподаткування, державні реєстри, виборче законодавство,
земельні відносини тощо викликає і нові соціальні та правові проблеми.
Сама по собі «DL-технологія» (одним із підвидів якої є «блокчейн»- технологія) на
сьогодні однозначно термінологічно не визначена в українській мові. В основі скорочення
DLT лежить термін «ledger», який, починаючи з XIX сторіччя розуміється як «основна
бухгалтерська книга» або гросбух, а походить від співзвучного застарілого і скоріш за все
запозиченого з голландської мови терміну «leg[g]er» - «річ, що знаходиться в основі
чогось». Слід зазначити, що важливість цього терміну для розуміння суті технології
підкреслюється обраною для першого академічного журналу з DL-технологій, який
видається Бібліотекою Університету Пітсбурга, назвою «Ledger».
Якщо розглядати розвиток DL-технологій у загальному вигляді, то використання
систем розподіленої обробки даних для вирішення різних технічних завдань застосовується
досить давно. Перші програми використання потужності електронно-обчислювальних
машин для проведення спільних обчислень з’явились понад 40 років тому практично
одночасно зі створенням комп’ютерних мереж. Застосування технологій було обумовлено
вирішенням суто технічних завдань та економічними потребами - перші розробники
зазначених технологій забезпечували проведення обчислень на електронно-
обчислювальних машинах, які не використовувались у неробочий час та у вихідні, або не
були задіяні у вирішенні інших завдань. Розвиток зазначеного типу технологій зумовив
застосування GRID (більш вдалим є термін «грід-обчислення», оскільки GRID не є
абревіатурою, а походить від англійського слова «grid» - решітка, а у вигляді абревіатури
термін став вживатись у нормативно-правових актах, зокрема, в розділі 3 «Основних засад
розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», затверджених Законом
України від 09.01.2007 № 537-V, а в Основних напрямах та найважливіших проблемах
фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук на 2009-
2013 роки, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України та НАН України від
26.11.2009 № 1066/609, термін Grid вживається не як абревіатура, що є більш вірним).
Розвиток технології розподіленого обчислення відбувався паралельно з розвитком
технологій побудови і використання комп’ютерних мереж, а також передачі інформації у
таких системах, особливо значний вплив на їх розвиток спричинили «пірінгові» мережі, які
дозволили відійти від традиційної побудови за принципом «клієнт-сервер». У подальшому
з’явилась технологія розподілених реєстрів (Distributed Ledger Technology, DLT) і, нарешті
технологія «блокчейн», яка стала на сьогодні трендом в гуманітарних науках, що вивчають
аспекти інформаційних технологій. За 2017 рік термін «блокчейн» можна вже сприймати як
медіа- вірус, який перебуває у загальносуспільному дискурсі, характеризуючи свій зміст як
«прояв реформ» апріорі і тому досить широко застосовується в політичній рекламі та
промоційній діяльності. На нашу думку, створенню і розповсюдженню DL-технологій
сприяло технічне вирішення двох проблем - передачі інформації за відсутності
44
централізованого серверу і взагалі відхід від побудови мереж за принципом «клієнт-

сервер».
Сутність DL-технології полягає у відсутності якогось одного фізичного носія
інформації (сервера чи системи серверів), що зберігає усю інформацію, або її частину.
Інформація, яка зберігається, перебуває одночасно в усіх учасників системи, при цьому
жоден з них не контролює ані всю інформацію, ані якусь критично важливу її частину.
Саме таке розуміння суті технології вбачається критично важливим для правового погляду
на суспільні відносини в цій сфері з метою вирішення проблем юридичного характеру, а
також для розуміння суті загроз, що можуть виникнути для безпеки інформації в
комп’ютерних мережах. Існують різні технічні рішення зазначеного вище завдання щодо
розподіленої інформації. З огляду на критичну важливість для такої системи проблеми
захисту інформації перспективними для прикладного використання поза сферою наукових
обчислень є системи, які використовують криптографічний захист і конструювання блоків.
Зазначена технологія наразі відома як «блокчейн» (від англомовного терміну block chain -
ланцюг блоків) і використовується насамперед як розподілена система даних, що закладена
в основу «криптовалют» (віртуальних валют, які не мають фізичного аналогу і, як правило,
одного емітента, а здобуваються шляхом використання обчислювальних можливостей
учасників системи), найвідомішою з яких на сьогодні є система «Біткойн».
Як вбачається з самого терміну «криптовалюта», в основі її існування знаходиться
безпека, яку забезпечують методи захисту, побудовані на криптографії. Попри досить
невелику історію використання криптовалют, з часу впровадження їх вільного обміну на
звичайні грошові кошти та введення котирування на деяких валютних біржах, різного роду
атаки на систему є постійними. В основному, звичайно, кібератаки робляться для
викрадання криптовалют. Такі атаки бувають і успішними у випадках, коли об’єктом є не
уся система або її частина під час функціонування, а конкретний визначений користувач,
що «зберігає криптовалюту» (яка так би мовити «існує» тільки у віртуальному вигляді) на
власних носіях інформації. Іншою метою атак є намагання встановити контроль над
емісією криптовалют одним користувачем (або групою, що об’єднана змовою). Зазначені
випадки мали місце шляхом змови великих груп, які займаються здобуванням «біткойну»,
але успішними не були завдяки закладеним в алгоритм системи запобіжникам.
Необхідно зауважити, що технологія блокчейн не забезпечує анонімізацію, навпаки
для участі у системі необхідна цифрова ідентифікація користувача, яка розповсюджується
на усі його дії. У випадку поєднання такої технології зі сферою «інтернет-речей» можлива
повна ідентифікація дій особи, фіксація інформації стосовно таких дій, а також вплив на ці
дії зовні.
Розповсюдження відкритих програмних засобів складного шифрування призвело до
того, що зашифровані повідомлення не могли бути відкриті та прочитані правоохоронними
органами. Намагання встановити певні обмеження щодо вільного розповсюдження таких
програм призвело до бурхливої дискусії у засобах масової інформації, а також судових
процесів між громадськими активістами у сфері захисту приватності та державними
органами. Суть спору, який тривав з початку 1970-х років полягала у обмеженні стосовно
проведення досліджень у сфері стійких криптографічних ключів недержавними установами
та приватними особами, а також щодо розповсюдження таких технологій поза межами
державних органів і установ.
Лекція 10.
Тема 2.3. Причинно-наслідковий зв’язок інформаційної безпеки та
кібербезпеки.

45
1. Засоби здійснення інформаційної діяльності та їх структура.

2. Об’єкти інформаційних загроз.
3. Об’єкти кіберзагроз.
4. Сутність відносин інформаційної безпеки та кібербезпеки.

1. Дефініція поняття «інформаційна діяльність».
2. Суб’єкти здійснення інформаційної діяльності.
3. Засоби здійснення інформаційної діяльності.
4. Структура засобів здійснення інформаційної діяльності.
5. Дефініція поняття «інформаційна безпека» та її основні об’єкти.
6. Дефініція поняття «кібербезпека» та її основний об’єкти.
7. У чому полягають основні тотожності та відмінності процесів забезпечення
інформаційної безпеки та кібербезпеки.
Базова: 1-4, 7, 9, 11, 12, 17, 18.
Допоміжна: 22-24, 26, 32, 33, 37, 38..
Виходячи з того, що інформаційна діяльність є сукупністю дій, які спрямовані на
задоволення інформаційних потреб хоч одного стороннього споживача, можна
стверджувати, що майже кожна людина її здійснює, тобто будь-який громадянин,
юридична особа чи держава. Інформаційною діяльністю можна займатися на постійній або
дискретній основі, професійно або за покликом, бажанням, настроєм та ін. Однак наразі
йдеться про інформаційну діяльність, результатами якої може користуються достатньо
велика кількість споживачів. Для здійснення інформаційної діяльності потрібні матеріальні
та нематеріальні засоби.
До матеріальних засобів здійснення інформаційної діяльності відносяться
наявність інфраструктурних засобів створення, обробки, збереження, розповсюдження та
знищення інформації як інформаційного продукту. Як відомо, результати інформаційної
діяльності або інформаційні продукти можуть бути представлені у друкованому,
електронно-цифровому або усному вигляді. Цілком зрозуміло, що інфраструктурні засоби
залежать від форми представлення інформаційного продукту.
До нематеріальних засобів здійснення інформаційної діяльності слід віднести
схильність або спроможність до такого роду діяльності, наявність відповідного
програмного забезпечення або доступ та володіння роботою з ним, а також забезпеченість
доступу до необхідних матеріальних засобів.
На основі раніше наданого визначення інформаційної безпеки, як стану захищеності
життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається
нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що
використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування
інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення
цілісності, конфіденційності та доступності інформації, можна визначити наступні об’єкти
інформаційних загроз: життєво важливі інтереси людини; життєво важливі інтереси
суспільства; життєво важливі інтереси держави; інформація, а точніше її властивості –
вплив на свідомість та підсвідомість людини, неповноту, невчасність та невірогідність, а
також цілісність, конфіденційність та доступність інформації.
Визначення об’єктів кіберзагроз базується на сутності кібербезпеки, як захищеності
життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави під час
використання кіберпростору, за якої забезпечуються сталий розвиток інформаційного
суспільства та цифрового комунікативного середовища, своєчасне виявлення, запобігання і
46
нейтралізація реальних і потенційних загроз національній безпеці України у кіберпросторі,

а також на положеннях ст. 4. «Об’єкти кібербезпеки та кіберзахисту» Закону України «Про
основні засади забезпечення кібербезпеки України». До об’єктів кіберзагроз слід віднести:
1) конституційні права і свободи людини і громадянина;
2) суспільство, сталий розвиток інформаційного суспільства та цифрового
комунікативного середовища;
3) держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і
недоторканність;
4) національні інтереси в усіх сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави;
5) об’єкти критичної інфраструктури;
6) комунікаційні системи всіх форм власності, в яких обробляються національні
інформаційні ресурси та/або які використовуються в інтересах органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та військових формувань,
утворених відповідно до закону;
7) комунікаційні системи, які використовуються для задоволення суспільних потреб
та/або реалізації правовідносин у сферах електронного урядування, електронних державних
послуг, електронної комерції, електронного документообігу.
Порівнюючи головні об’єкти інформаційних загроз ти об’єкти кіберзагроз можемо
встановити їх повну тотожність саме у цілеспрямованості цих на самий головний об’єкт
загроз – інформацію, яка за своєю властивістю впливу на свідомість та підсвідомість
людини, визначає вирішальний стан забезпеченості дотримання конституційних прав і
свобод людини і громадянина; забезпеченості сталого розвитку інформаційного суспільства
та цифрового комунікативного середовища; гарантованості збереження конституційного
ладу, суверенітету та територіальної цілісності і недоторканності держави; забезпеченості
непорушності національних інтересів в усіх сферах життєдіяльності особи, суспільства та
держави ззовні.
Таким чином, основним предметом інформаційної безпеки та кібербезпеки є
інформація, забезпечення дотримання встановлених норм і правил поводження з нею.
Саме це їх об’єднує.
Відмінності у визначенні головних об’єктів інформаційних загроз та об’єктів
кіберзагроз полягають у тому, що до об’єктів кіберзагроз додаються об’єкти критичної
інфраструктури та комунікаційні системи.
Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» під поняттям
«об’єкти критичної інфраструктури» розуміє «підприємства, установи та організації
незалежно від форми власності, діяльність яких безпосередньо пов’язана з технологічними
процесами та/або наданням послуг, що мають велике значення для економіки та
промисловості, функціонування суспільства та безпеки населення, виведення з ладу або
порушення функціонування яких може справити негативний вплив на стан національної
безпеки і оборони України, навколишнього природного середовища, заподіяти майнову
шкоду та/або становити загрозу для життя і здоров’я людей».
Основне та єдине завдання комунікаційної системи полягає у забезпеченні обороту
інформації. Комунікаційні системи є дуже важливою інфраструктурною складовою
забезпечення обороту інформації, від якої дуже багато залежить характер поводження з
інформацією на усіх етапах цього обороту.
Підсумовуючі, можна стверджувати, що кібербезпека є, з одного боку, невід’ємною
складовою інформаційної безпеки, а, з іншого – самостійною сферою забезпечення
безпекового обороту інформації.

правового забезпечення інформаційної безпеки.
47
Лекція 11:
Тема 3.1. «Кіберсоціалізація». Інформаційна безпека в умовах
кіберцивілізації.

1. Витоки та сутність кіберсоціалізації.
2. Соціальні мережі. Мережева мобілізація: питання демократії та безпеки.
3. Наслідки кіберсоціалізації.
4. Сутність поняття «кіберцивілізація».
5. Потенційні загрози кіберцивілізації для людства.
6. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 –
2015 роки.
7. Правові основи розвитку інформаційних технологій і забезпечення інформаційної
безпеки.

1. Сутність та визначення поняття «соціалізація».
2. Сутність та визначення поняття «цивілізація».
3. Сутність поняття «кіберсоціалізація».
5. Витоки загроз для особистості в умовах кіберсоціалізації.
6. Загрози для суспільства, держави, соціалізації особистості в умовах
7. Основні положення Закону України «Про Основні засади розвитку
інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки», які стосуються питань
забезпечення інформаційної безпеки.
8. Спрямованість правових основ розвитку інформаційних технологій та
забезпечення інформаційної безпеки
Базова: 1, 3, 7, 9, 15, 17.
Допоміжна: 20, 22, 27, 30, 33.
Науковці та політики дедалі частіше оперують такими категоріями, як
«кіберсоціалізація», «глобальна кіберцивілізація», «глобальна кіберкультура», «електронне
суспільство».
Що таке «кіберсоціалізація», «кіберцивілізація»? Яка їх сутність?
Словосполучення «кіберсоціалізація» включає в себе два слова – «соціалізація»
(основа) та «кібер» (допоміжне, вказуючи на спрямованість основного).
Аналогічно, словосполучення «кіберцивілізація» включає в себе два слова –
«цивілізація» (основа) та «кібер» (допоміжне, вказуючи на спрямованість основного).
Кібернетика – наука про управління, зв’язки і переробку інформації. Основний
об’єкт дослідження – так звані кібернетичні системи, що розглядаються абстрактно,
незалежно від їх матеріальної природи. Приклади кібернетичних систем – автоматичні
регулятори у техніці, ЕОМ, людський мозок, біологічні популяції, людське суспільство.
Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм
і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільності. Соціалізація
виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в
48
середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство,

включення її в соціальні зв’язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності.
Включає як цілеспрямований вплив на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні
процеси, що впливають на її формування. Крім того, соціалізацією є також процес
пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з певних обставин (перебування в певній
«антисоціальній» групі, довготермінове перебування у в’язниці тощо) довгий час була поза
суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо).
Звернемо увагу на те, що під цілеспрямованим впливом на особистість (виховання), у
широкому соціальному, розуміємо виховний вплив на людину всього суспільства і всієї
дійсності, який містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та
протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального
середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами.
Тобто, мова іде про формування та трансформації світоогляду кожної конкретної
особистості.
Цивілізація - ступінь суспільного розвитку та матеріальної культури, яка притаманна
тій чи іншої суспільно-політичної формації.
Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес
зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в
соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві
тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).
Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв’язки
починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і
функціонувати на своєму власному ґрунті.
Для цивілізації, як стадії суспільного розвитку, характерне виділення соціуму з
природи і виникнення протиріч між природними і штучними факторами розвитку
суспільства. На даному етапі превалюють соціальні чинники життєдіяльності людини,
прогресує раціоналізація мислення. Для цього етапу розвитку характерне переважання
штучних продуктивних сил над природними.
Також ознаки цивілізованості включають в себе:
- розвиток землеробства і ремесел;
- класове суспільство;
- наявність держави, міст, торгівлі;
- приватна власність і гроші;
- монументальне будівництво;
- «досить» розвинена релігія, писемність і т. п.
Академік Б.С. Єрасов виділив наступні критерії, що відрізняють цивілізацію від стадії
варварства:
• Система економічних відносин, заснована на поділі праці — горизонтальному
(професійна та укладна спеціалізація) і вертикальному (соціальна стратифікація).
• Засоби виробництва (включаючи живу працю) контролюються правлячим класом,
який здійснює централізацію і перерозподіл додаткового продукту, що вилучається у
первинних виробників через оброк або податки, а також через використання робочої сили
для проведення громадських робіт.
• Наявність мережі обміну, контрольованої професійним купецтвом або ж державою,
яка витісняє прямий обмін продуктів та послуг.
• Політична структура, в якій домінує прошарок суспільства, що концентрує у своїх
руках виконавчі та адміністративні функції. Племінна організація, заснована на походженні
і спорідненості, заміщається владою правлячого класу, що спирається на примус; держава,
що забезпечує систему соціально-класових відносин і єдність території, становить основу
цивілізаційної політичної системи.
Класифікація формацій і цивілізацій - це лише певні ракурси, в яких вивчається
історія розвитку людства. Зараз прийнято розрізняти цивілізації традиційні і техногенні.
49
Природно, такий розподіл є умовним, але, тим не менше, має сенс, бо несе певну
інформацію і може бути використаний у якості відправної точки дослідження.
Традиційними прийнято називати ті цивілізації, де життєвий уклад орієнтований
повільними змінами у сфері виробництва, консервацією культурних традицій, відтворенням
часто протягом багатьох сторічь сформованих соціальних структур і способу життя.
Звичаї, звички, взаємини між людьми в таких суспільствах дуже стійкі, а особистість
підлегла загальному порядку й орієнтована на його збереження. Особистість у традиційних
суспільствах реалізовувалася тільки через приналежність до деякої корпорації і найчастіше
жорстко закріплювалася в тієї чи іншої соціальної спільності.
Сучасний період розвитку суспільства визначається прогресом техногенної
цивілізації, яка активно завойовувала собі всі нові соціальні простори. Цей тип
цивілізованого розвитку сформувався в європейському регіоні, його часто називають
західною цивілізацією. Але він реалізується в різних варіантах як на Заході, так і на Сході,
тому використовується поняття "техногенної цивілізації", оскільки її найважливішою
ознакою є прискорений науково-технічний прогрес.
Технічні, а потім і науково-технічні революції роблять техногенну цивілізацію
надзвичайно динамічним суспільством, викликаючи часто протягом життя декількох
поколінь радикальну зміну соціальних зв’язків - форм людського спілкування. Ідеали
техногенної цивілізації - це можливість індивіда включитися у різні соціальні спільності і
корпорації. Людина стає суверенною особистістю тільки тому, що вона не прив’язана до
тієї чи іншої конкретної соціальної структури, а може вільно будувати свої відносини з
іншими людьми, вливаючись у різні соціальні спільності, а часто у різні культурні традиції.
Відносини особистісної залежності перестають існувати в умовах техногенної
цивілізації, відбувається домінування і підкорення новим соціальним зв’язкам. Їх сутність
визначена загальним обміном результатами діяльності, що здобувають форму товару.
Важливою складовою в системі цінностей техногенної цивілізації є особлива цінність
наукової раціональності, науково-технічного погляду на світ, яка створює упевненість в
тому, що людина здатна, контролювати зовнішні обставини, раціонально, науково
влаштовувати природу і соціальне життя.
Нині ми спостерігаємо і не просто спостерігаємо, а і є безпосередніми учасниками
поступового переходу більш розвинутої частини світу до нової постіндустріальної
(соціально-економічної) формації, до нової цивілізації – інформаційного суспільства
/суспільства знань /техногенної цивілізації/ кіберцивілізації /або цивілізації з іншою
назвою. Проте, суть не в назві нового рівню, ступеня суспільного розвитку, а в його
сутності.
Потенційні загрози кіберцивілізації для людства. Закон України «Про основні
засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки». Даний
нормативно-правовий акт під інформаційним суспільством розуміє побудову орієнтованого
на інтереси людей, відкритого для всіх і спрямованого на розвиток інформаційного
суспільства, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати
до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній
людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому
розвиткові та підвищуючи якість життя.
Цей же Закон України надає чітку усвідомленість, що досягнення нового рівня,
ступеня суспільного розвитку можливо лише на основі створення різноманітних
інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ) і загальнодержавних інформаційно-
аналітичних систем різного рівня та призначення, а також підготовки населення до життя у
якісно нових умовах суспільних відносин.
Правові основи розвитку інформаційних технологій і забезпечення
інформаційної безпеки. Фундаментом для розвитку законодавства в сфері інформаційних
технологій є Конституція України, яка містить значну кількість нормативних положень, що
встановлюють основні права та обов’язки учасників інформаційних правовідносин.
50
Так, закріплюються конституційні права на свободу інформації (ст. 34), на

недоторканність приватного життя, включаючи таємницю листування і повідомлень (ст.
31); право громадян знайомитися в органах державної влади, органах місцевого
самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або
іншою захищеною законом таємницею (ст. 32); гарантії свободи літературної, художньої,
наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав,
моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами
інтелектуальної діяльності (ст. 54). Регулювання правових відносин в інформаційній сфері
України в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій залишається достатньо
новою і складною проблемою. Це пов’язано, насамперед, з тим, що нормативна правова
база даної сфери, з одного боку, поки що, створюється для «сталих» суспільних відносин, з
іншого - бурхливе становлення нових, які характеризуються значними наявними та
потенційними протиріччями. Ці протиріччя у зазначеній сфері й формують у подальшому
правові протиріччя. Тому має місце ситуація, коли прийняті нормативно-правові акти не
завжди відповідають складності й різноманіттю реальних процесів, не встигають за
швидким вдосконаленням цих процесів, появою принципово нових явищ суспільного
життя. Фактори і тенденції розвитку сучасного суспільства, зокрема, масова інформатизація
та прискорене впровадження інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності
людини, суспільства і держави змінили значення інформаційної інфраструктури, надали їй
системоутворюючих якостей, що є сучасними ознаками інформаційної сфери та відносин,
які складаються у цій сфері. Серед таких якостей можна назвати, зокрема, значний ступінь
актуальності, складності й структурованості об’єктів інформаційних відносин, високу
швидкість змін і оновлення, неоднорідність предмету правового регулювання. Зазначене
актуалізує завдання розбудови нової сукупності правових норм, що оперативно
відображають реальні процеси, певною мірою мають потенціал їх випередження. Так,
наприклад, істотне значення для розвитку правового регулювання в сфері ІТ має
законодавство про охорону результатів творчої діяльності (інтелектуальної власності).
Українське законодавство у сфері інтелектуальної власності ще не зовсім адаптовано
до охорони прав авторів в умовах поширення новітніх інформаційних технологій. Зокрема,
потребують уточнення (чи удосконалення) норми, що стосуються захисту баз даних,
підлягає також врегулюванню використання таких важливих для освітніх, культурних і
наукових цілей мережевих ресурсів, як електронні бібліотеки. Нарешті, для підвищення
ефективності регулювання доцільно дати чіткі визначення та уточнити правову специфіку
нових об’єктів охорони - Інтернет-сайтів та веб-порталів.
З наведеного можна зробити наступні висновки:
1. Кіберсоціалізація - процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і
цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільності з максимально
можливим використанням засобів та прийомів сучасних інформаційних та інформаційно-
комунікаційних систем і технологій.
2. Кіберцивілізація - ступінь суспільного розвитку та матеріальної культури з
максимальним використанням науково-технічного прогресу у сфері інформаційно-
комунікаційних технологій.
3. Потенційні загрози для людства кіберцивілізації такі ж самі, як і ті з якими ми вже
стикалися, проте, з тією відмінністю, що вони будуть вдосконалюватися, видозмінюватися
та розвиватися.
4. Кіберцівилізація несе людству суттєву зміну у сфері суспільних, в тому числі й
інформаційних відносин, соціально-політичної структури суспільства та якості життя.
5. Правові основи розвитку інформаційних технологій та забезпечення
інформаційної безпеки мають бути спрямовані на:
– дотримання конституційного права «вільно збирати, зберігати, використовувати і
поширювати інформацію» (ст. 34 Конституції України);
51
– реалізацію права доступу до публічної інформації та контролю громадянами і

громадськими організаціями за діяльністю органів державної влади;
– захист авторських прав і прав майнової власності на інформаційні технології,
інформаційні ресурси, продукти і послуги, технічні та інші засоби забезпечення
інформаційної безпеки;
– формування рівних умов для усіх суб’єктів інформаційної діяльності (незалежно від
форми власності) шляхом створення національного ринку інформаційних технологій,
продуктів і послуг, конкурентного середовища та проведення ефективної антимонопольної
політики;
– забезпечення відповідальності суб’єктів єдиного інформаційного простору за
правопорушення при створенні інформаційних технологій, продуктів і послуг, формуванні
інформаційних ресурсів та їх використанні;
– розвиток систем міжнародної і колективної інформаційної безпеки та
інформаційного обміну в системі міжнародного співробітництва.
6. Визначальним під час створення та вдосконалення правових основ розвитку
інформаційних технологій є чітке визначення об’єктів та суб’єктів права в усій його
сукупності, виходячи з сутності явища, процесу, процедур тощо.
Лекція 12:
Тема 3.2. Інтернет та інформаційна безпека.

1. Глобалізація інформаційного простору.
2. Особливості встановлення та проблеми реалізації інформаційних правовідносин в
Інтернет.

1. Витоки та сутність глобалізації.
2. Позитивні сторони глобалізації.
3. Негативні сторони глобалізації.
4. Вплив глобалізації на внутрішньодержавні суспільні відносини.
5. Вплив глобалізації інформаційного простору на міждержавні відносини.
6. Роль інформаційного чинника в процесі глобалізації правової та політичної
систем.
7. Дефініція поняття “Інтернет”.
8. У чому полягають проблеми правового регулювання суспільних відносин в
інформаційної сфері під час використання Інтернет?
Базова: 4, 6, 7, 9, 10, 17, 18.
Допоміжна: 22, 25, 27, 30, 32.
Глобаліза́ція (англ. globalization) — процес всесвітньої економічної, політичної та
культурної інтеграції та уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища
52
на планетарне, таке, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є

міжнародний поділ, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих
ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також
зближення культур різних країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер,
тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш
зв’язаним і залежним від усіх його суб’єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних
для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб’єктів.
Глобалізація привнесла зміни в існуючу систему міжнародної безпеки, а саме поняття
«національної безпеки» було трансформовано в «міжнародну безпеку». Характеристиками
нового глобального виміру безпеки є низка негативних прикмет: міжнародний тероризм,
міжнародні злочинні синдикати; екологічні проблеми і що зберігається з колишніх часів
небезпеку ядерного конфлікту.У якості нових інструментів боротьби, що забезпечуються
глобалізацією, - створення єдиного інформаційного (яке використовується і злочинним
світом) та культурного простору. Відповідно і міжнародна спільнота, і національні держави
зіткнулися з новими проблемами.
Глобалізація веде до розмивання національного суверенітету регулюючої функції
держави, яка вже не може захистити національну економіку від небажаних економічних
впливів з боку міжнародних корпорацій, ТНК і МНК, які формують правила «гри» на
глобальному рівні.
Процес глобалізації надає динамічний вплив на всі сторони життєдіяльності держави і
має як негативні, так і позитивні моменти.
До позитивних моментів можна віднести:
- бурхливий технологічний прогрес;
- значно ширший та вільнішій, ніж ще 10-15 років тому, доступ до інформації і
відповідне поширення можливостей та способів комунікації у світовому масштабі;
- покращення взаєморозуміння між різними культурами та цивілізаціями внаслідок, з
одного боку, інтенсифікації глобального інформаційного обміну, а з іншого – нівелювання
відмінностей завдяки розповсюдженню по всій планеті продуктів масової культури;
- здатність держав шляхом об’єднання спільних зусиль подолати проблеми
глобального характеру або мінімізувати їх шкідливі наслідки;
- можливість підвищення соціально-економічного, міжнародно-правового статусів
держави через його участь у міждержавних об’єднаннях;
- більш високий рівень міжнародної кооперації, міжнародного поділу праці;
формування єдиного правового простору;
- прискорення темпів інформаційного, культурного обмінів.
Проте визнаючи відому позитивність глобалізації правової системи, не можна її
абсолютизувати і тим самим заохочувати «глобалізаторскі апетити» певних держав. У
зв’язку з цим правова система держави, як складова системи державного управління
повинна зберігати свою стійкість, хоча і можливі зміни в галузях права.
До негативних рис глобалізації можна віднести такі:
- світова економіка стає більш нестабільною й уразливою. Негативні тенденції в тій чи
іншій країні або регіоні миттєво позначаються на економічному здоров’ї інших;
(Прикладом тому є фінансова криза, що розпочалася у листопаді 2008 року в Сполучених
Штатах Америки, а її наслідки відчувають на поточний момент майже всі країни світу);
- значно зростають масштаби міграції населення, у першу чергу, з бідних у розвинені
країни;
- зростає «одурманюючий» вплив масової культури, що загрожує культурному
різноманіттю;
- посилюється соціально-економічні диференціації держав через їх нерівноправний
статус на світовій арені;
- втрачається національна та мовна ідентичніть;
53
- спостерігається бурхливий сплеск транснаціональної злочинності, в тому числі й в

інформаційній сфері, у так званому «кіберпросторі»;
- спалахують національно-етнічні конфлікти, війни за володіння ресурсами; криза
універсальних міжнародних організацій;
- виникла система «подвійних міжнародних стандартів», «гуманітарної інтервенції».
Суттєву роль у процесі глобалізації правової та політичної систем відіграє
інформаційний чинник. Він включає в себе такі компоненти як інформаційна революція,
ідея глобального інформаційного суспільства, глобальні інформаційні системи, вивчення
глобальних інформаційних процесів, ідею побудови світового інформаційного простору.
Інформаційну функцію державного управління можна виявити у факторі глобалізації, що
впливає на створення і розвиток глобального інформаційного суспільства. Сучасні
досягнення в галузі розвитку інформаційних і комунікаційних технологій сприяють
формуванню зовсім нових економічних, соціальних і культурних відносин в житті людей,
які описуються єдиним поняттям «Глобальне інформаційне суспільство». Саме
інформаційні технології, які супроводжують технологічне переозброєння, приходять,
головним чином, у розвинені індустріальні країни; в той же час країни, що розвиваються,
не глобалізуються.
Глобалізація є ключевим поняттям, яке характеризує процеси світового розвитку на
сучасному етапі. Її суть - у різкому розширенні й ускладненні взаємозв’язків і
взаємозалежностей людей і держав, що виражається в процесах формування планетарного
інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів і робочої сили, в
інтернаціоналізації проблем техногенного впливу на природне середовище, регіональних і
міжнародних конфліктів та безпеки.
З огляду на те, що Інтернет є інформаційно-комунікаційною системою
загальносвітового користування, тобто – наднаціональною системою, та основою
глобалізації інформаційного простору, цілком природним є особливості встановлення та
проблеми реалізації інформаційних правовідносин у цьому просторі. Зрозуміло, що
правовідносини на національному рівні можуть бути встановлені лише у сфері дії
національної юриспруденції або у разі ратифікації Верховною Радою України відповідних
положень міжнародного права.
Лекція 13:
Тема 3.3. Кіберзлочинність.

1. Поняття кіберзлочинності.
2. Про кіберзлочинність: Конвенція Ради Європи від 23.11.01 р. № 994-575.

1. Сутність та визначення поняття «кіберзлочин».
2. Сутність та визначення поняття «кіберзлочинність».
3. Сутність та визначення поняття «кіберпростір».
4. Спрямованість юридичної відповідальності за правопорушення в кіберпросторі в
Україні.
Європейському Союзі.
Базова: 6, 7, 9, 13, 14, 17, 18.
54
96/2016) та Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України»
надають визначення наступних термінів:
кіберзлочин (комп’ютерний злочин) - суспільно небезпечне винне діяння у
кіберпросторі та/або з його використанням, відповідальність за яке передбачена законом
України про кримінальну відповідальність та/або яке визнано злочином міжнародними
договорами України;
кіберзлочинність - сукупність кіберзлочинів;
В розділі XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин
(комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку» ОСОБЛИВОЇ
ЧАСТИНИ Кримінального кодексу України. (Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ)
особлива частина розглядаються наступні кіберзлочини:
• несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин
(комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку
(ст. 361);
• створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних
чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут (ст. 361-1);
• несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка
зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих
системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації (ст. 361-2);
• несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних
машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або
зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї
(ст. 362);
• порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів),
автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи
правил захисту інформації, яка в них оброблюється (ст. 363);
• перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів),
автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового
розповсюдження повідомлень електрозв’язку (ст. 363-1).
Мета та цілі Конвенції про кіберзлочинність чітко прослідковуються у її преамбулі:
Впевнені у першочерговій необхідності спільної кримінальної політики, спрямованої
на захист суспільства від кіберзлочинності, між іншим, шляхом створення відповідного
законодавства і налагодження міжнародного співробітництва;
Усвідомлюючи глибокі зміни, спричинені переходом на цифрові технології,
конвергенцією і глобалізацією комп’ютерних мереж, яка продовжується;
Стурбовані ризиком того, що комп’ютерні мережі та електронна інформація може
також використовуватися для здійснення кримінальних правопорушень, і того, що докази,
пов’язані з такими правопорушеннями, можуть зберігатися і передаватися такими
мережами;
Визнаючи необхідність співробітництва між Державами і приватними
підприємствами для боротьби з кіберзлочинністю і необхідність захисту законних інтересів
у ході використання і розвитку інформаційних технологій;
Вважаючи, що ефективна боротьба з кіберзлочинністю вимагає більшого, швидкого і
ефективно функціонуючого міжнародного співробітництва у кримінальних питаннях;
Впевнені, що ця Конвенція є необхідною для зупинення дій, спрямованих проти
конфіденційності, цілісності і доступності комп’ютерних систем, мереж і комп’ютерних
даних, а також зловживання такими системами, мережами і даними, шляхом встановлення
кримінальної відповідальності за таку поведінку, як це описано у Конвенції, надання
повноважень, достатніх для ефективної боротьби з такими кримінальними
правопорушеннями шляхом сприяння їхньому виявленню, розслідуванню та
55
переслідуванню, як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях, і укладення

домовленостей щодо швидкого і надійного міжнародного співробітництва;
Домовились про таке: (завдання та шляхи їх вирішення досить добре розкриває
структура даної Конвенції)
Розділ I - Використання термінів
Розділ II - Заходи, які мають здійснюватися на національному рівні

Частина 1 - Матеріальне кримінальне право
Заголовок 1- Правопорушення проти конфіденційності, цілісності та доступності

комп’ютерних даних і систем
Стаття 2 - Незаконний доступ
Стаття 3 - Нелегальне перехоплення
Стаття 4 - Втручання у дані
Стаття 5 - Втручання у систему

Стаття 6 - Зловживання пристроями
Заголовок 2 - Правопорушення, пов’язані з комп’ютерами

Стаття 7 - Підробка, пов’язана з комп’ютерами
Стаття 8 - Шахрайство, пов’язане з комп’ютерами
Заголовок 3 - Правопорушення, пов’язані зі змістом
Стаття 9 - Правопорушення, пов’язані з дитячою порнографією
Заголовок 4 - Правопорушення, пов’язані з порушенням авторських та суміжних
прав
Стаття 10 - Правопорушення, пов’язані з порушенням авторських та суміжних прав
Заголовок 5 - Додаткова відповідальність і санкції
Стаття 11 - Спроба і допомога або співучасть
Стаття 12 - Корпоративна відповідальність
Стаття 13 - Санкції і заходи
Частина 2 - Процедурне право

Заголовок 1 - Загальні положення
Стаття 14 - Сфера процедурних положень
Стаття 15 - Умови і запобіжні заходи
Заголовок 2 - Загальні положення
Стаття 16 - Термінове збереження комп’ютерних даних, які зберігаються
Стаття 17 - Термінове збереження і часткове розкриття даних про рух інформації
Заголовок 3 - Порядок представлення
Стаття 18 - Порядок представлення
Заголовок 4 - Обшук і арешт комп’ютерних даних, які зберігаються

Стаття 19 - Обшук і арешт комп’ютерних даних, які зберігаються
Заголовок 5 - Збирання комп’ютерних даних у реальному масштабі часу
Стаття 20 - Збирання даних про рух інформації у реальному масштабі часу
Стаття 21 - Перехоплення даних змісту інформації
Частина 3 - Юрисдикція
Стаття 22 - Юрисдикція
56
Розділ III - Міжнародне співробітництво
Частина 1 - Загальні принципи
Заголовок 1 - Загальні принципи міжнародного співробітництва

Стаття 23 - Загальні принципи міжнародного співробітництва
Заголовок 2 - Принципи екстрадиції

Стаття 24 - Екстрадиція
Заголовок 3 - Загальні принципи взаємної допомоги
Стаття 25 - Загальні принципи взаємної допомоги

Стаття 26 - Добровільно надана інформація
Заголовок 4 - Процедури, пов’язані із запитами про взаємну допомогу у разі
відсутності відповідних міжнародних угод
Стаття 27 - Процедури, пов’язані із запитами про взаємну допомогу у разі відсутності
відповідних міжнародних угод
Стаття 28 - Конфіденційність і обмеження у використанні
Частина 2 - Конкретні принципи
Заголовок 1 - Взаємна допомога щодо тимчасових заходів
Стаття 29 - Термінове збереження комп’ютерних даних, які зберігаються
Стаття 30 - Термінове розкриття збережених даних про рух інформації
Заголовок 2 - Взаємна допомога щодо повноважень на розслідування

Стаття 31 - Взаємна допомога щодо доступу до комп’ютерних даних, які
зберігаються
Стаття 32 - Транскордонний доступ до комп’ютерних даних, які зберігаються, за
згодою або у випадку, коли вони є публічно доступними
Стаття 33 - Взаємна допомога у збиранні даних про рух інформації у реальному
масштабі часу
Стаття 34 - Взаємна допомога у перехопленні даних змісту інформації
Заголовок 3 - Цілодобова мережа
Стаття 35 - Цілодобова мережа
Розділ IV - Прикінцеві положення

Стаття 36 - Підписання та набуття чинності
Стаття 37 - Приєднання до Конвенції
Стаття 38 - Територіальне застосування
Стаття 39 - Цілі Конвенції
Стаття 40 - Заяви
Стаття 41 - Клаузула щодо федеральних держав
Стаття 42 - Застереження
Стаття 43 - Статус та відкликання застережень
Стаття 44 - Зміни
Стаття 45 - Вирішення спорів
Стаття 46 - Консультації Сторін
Стаття 47 - Денонсація
Стаття 48 - Повідомлення
Лекція 14:
57
Тема 3.4. Кібертероризм.

1. Сутність та визначення поняття «кібертероризм».
2. Історичні факти та мотивація виникнення кібертероризму.
3. Відображення кібертероризму в законодавстві України.

1. Дефініція поняття «тероризм».
2. Природа тероризму.
3. Дефініція поняття «терористичний акт».
4. Дефініція поняття «кіберпростір».
5. Чим приваблює кіберпростір терористів?
Базова: 4, 5, 7, 9, 15, 17, 18.
Допоміжна: 20, 28, 30, 39.
Терори́зм (від лат. terror — «жах») — у широкому сенсі використання або загроза
застосування насильства для досягнення політичної, релігійної або ідеологічної мети.
Тероризм являє собою політику, засновану на систематичному застосуванні насильства і
залякування. У кримінально-правовій практиці тероризм класифікують як застосування чи
погрозу застосування насильства чи інших загально небезпечних дій, що створюють
небезпеку життю чи здоров’ю невизначеного кола осіб, заподіяння майнової шкоди або
настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії спрямовані на підрив атмосфери спокою,
дестабілізацію, залякування чи пригноблення суспільства з метою ухвалення державою,
міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою або групою осіб будь-якого
рішення чи утримання від нього. Науковці також визначають тероризм як
загальнонебезпечні дії або погрозу ними, що вчинюються публічно й зазіхають на
суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній ділянці обстановки страху,
неспокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на ухвалення будь-якого
рішення чи відмови від нього в інтересах винних. Із цієї кількості визначень виокремлюють
низку діянь, що становлять тероризм як злочин - насильницькі акти проти певних категорій
громадян; вибухи і вся сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь;
злочинна діяльність, що виявляється в залякуванні населення та органів влади; організація,
фінансування, підтримка, створення терористичних груп тощо. Також у державних законах
про боротьбу з тероризмом часто вказуються й певні види вбивств, які можуть уважатися за
ознаку тероризму, зокрема вбивства отрутами, засобами ураження електромагнітної дії,
засобами масового ураження (бактеріологічною, хімічною чи ядерною зброєю), а також
акти бомбардувань, супроти безневинних людей.
Необхідно також звернути увагу на визначення поняття «терористичний акт» як
застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для
життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших
тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки,
залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з
метою впливу на ухвалення рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної
влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів,
об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до
певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза
вчинення зазначених дій з тією самою метою.
58
Існують дві основні причини виникнення терористичних організацій у певній

країні чи регіоні: а) відсутність хоч якихось ненасильницьких механізмів розв’язання
політичних, економічних, соціальних, расових тощо суперечностей між суб’єктами
політичних відносин; в) принципова відданість однієї зі сторін протистояння
насильницьким методам, обґрунтованим специфічною ідеологією, у сполученні з низьким
рівнем її політичного впливу в суспільстві.
Створення, розвиток та стрімке поширення інформаційно-комунікаційних технологій
не залишилося по-за увагою терористів–одинаків та терористичних угрупувань. Навпаки,
всі надсучасні досягнення у даній сфері одразу беруться на «озброєння». Так з’явилися
поняття «інформаційний тероризм», «кібертероризм» сутність, яких полягає у
використанні комп’ютерних та телекомунікаційних технологій (насамперед, Інтернету) в
терористичних цілях. Наприклад, акти, спрямовані на залякування з метою досягнення
політичних результатів, або завдання шкоди комп’ютерним мережам, особливо
персональним комп’ютерам, підключеним до Інтернету, за допомогою таких засобів, як
комп’ютерні віруси.
Національна конференція Державної законодавчої влади (The National Conference of
State Legislatures; http://www.i-policy.org/2009/07/defining-cyber-terrorism.html) визначає
кібертероризм наступним чином: «використання інформаційних технологій
терористичними групами і терористами-одинаками для досягнення своїх цілей. Може
включати використання інформаційних технологій для організації та виконання атак проти
телекомунікаційних мереж, інформаційних систем і комунікаційної інфраструктури, або
обмін інформацією, а також загрози з використанням засобів електрозв’язку». Прикладами
можуть служити злом інформаційних систем, внесення вірусів у вразливі мережі, дефейс
веб-сайтів, DoS-атаки, терористичні загрози, спричинені електронними засобами зв’язку.
96/2016) надає визначення наступних термінів:
кібертероризм - терористична діяльність, що здійснюється у кіберпросторі або з його
використанням;
кіберпростір - середовище (віртуальний простір), яке надає можливості для
здійснення комунікацій та/або реалізації суспільних відносин, утворене в результаті
функціонування сумісних (з’єднаних) комунікаційних систем та забезпечення електронних
комунікацій з використанням мережі Інтернет та/або інших глобальних мереж передачі
даних.
Таким чином, кібертероризм – це цілеспрямована руйнівна діяльність, або загрози по
відношенню до комп’ютерів та / або мереж з наміром спричинити шкоду або подальші
соціальні, політичні, ідеологічні, релігійні наслідки чи досягнення інших цілей, або
залякування будь-якої людини з метою змушування її до надання допомоги у досягненні
таких цілей.
Чому кібертероризм? Тому що, дешевше інших методів; складніше бути спійманим;
можна зробити з будь-якого місця на землі (при наявності джерела електроживлення і
Інтернету); можна впливати на багатьох людей, інфраструктуру, державну економічну і
політичну стабільність.
Чим Інтернет зручний для терористів? Тим, що надає легкий доступ; мінімальне
регулювання та контроль з боку урядів; можливість обійти цензуру, не звертати увагу на
себе; більша вірогідність залишатися інкогніто при проведенні робіт з підготовки
терористичного акту; швидка передача інформації; малі витрати для підтримки інтернет-
сайтів; потенційно велика кількість людей, які можуть стати жертвами атаки; можливість
для комбінування інформаційних матеріалів (текстів, фото, відео, звукозапису); дозволяє
людям завантажувати тексти, книги, відео, фото, звукозапису, плакати та ін.; можливість
змінити подачу новин в своїх інтересах, на відміну від офіційних новин держави-жертви.
59
Лекція 15:
Тема 3.5. Основна умова забезпечення інформаційної безпеки.

1. Права і свобода людини, громадянина та їх обов’язки в інформаційній сфері.
2. Права суспільства та обов’язки держави в інформаційній сфері.
3. Дилема забезпечення прав і свобод людини, громадянина та прав суспільства із
забезпеченням інформаційної безпеки.
4. Транскордонність забезпечення інформаційної безпеки.
5. Корупція як головна загроза забезпечення інформаційної безпеки на всіх рівнях –
національному, регіональному та загальносвітовому.

1. Сутність поняття «права людини».
2. Сутність поняття «свобода людини»
3. Сутність поняття «обов’язок» людини.
4. Відмінності понять «людини» та «громадянин».
5. Законодавче визначені обмеження прав людини та громадянина в інформаційної
сфері.
6. Сутність прав суспільства.
7. Права суспільства в інформаційної сфері.
8. Обов’язки держави в інформаційної сфері.
9. Сутність та поняття цензури.
10. Чому говоримо про права і свободи людини, але не говоримо про свободу
суспільства, а по відношенню до держави – лише про обов’язки?
11. Взаємозв’язок між забезпеченням прав і свобод людини, громадянина в
інформаційної сфері та забезпеченням інформаційної безпеки.
Базова: 7, 9-13, 15, 19.
На даний час, регулювання правових відносин в інформаційній сфері України у
зв’язку зі стрімким розвитком інформаційних технологій залишається достатньо новою і
складною проблемою. Це пов’язано перш за все з тим, що нормативна правова база цієї
сфери створюється для суспільних відносин, що знаходяться з одного боку – на стадії
формування, з іншого – бурхливого становлення, які характеризуються значними наявними
та потенційними об’єктивними протиріччями. Ці протиріччя у зазначеній сфері й формують
в подальшому правові протиріччя, що ми спостерігаємо у сучасному законодавстві
України.
Основний закон України – Конституція України, який є системотворчим для
національного законодавства, у сфері інформаційних відносин встановлює наступні
граничні умови:
– цензура заборонена (ст. 15);
– кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх
поглядів і переконань (ст. 34);
– кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати
інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ст. 34).
Довідково:
• цензура – будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової
інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача,
60
узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в

будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації (Закон України «Про
внесення змін до Закону України «Про інформацію», ст. 24);
• цензура – система гос. надзора за печатью та средствами массовой информации
(Советский энциклопедический словарь, мова оригіналу);
• цензура – просмотр произведений, предназначенных для печати, для постановки на
постановки на сцене и т.п., иногда также корреспонденции с целью надзора (Ожегов С.И.
Словарь русского языка, мова оригіналу);
• цензура – система государственного надзора (контроля); ограничительные меры по
отношению к свободе печати, а иногда и к частной переписке (Додонов А.Г.
Компьютерные информационные системы и хранилища данных : толковый словарь, мова
оригіналу).
Одночасно Конституція України, також, встановлює що:
- кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не
порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому
забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23);
- здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,
територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи
злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей,
для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання
авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34).
З точки зору забезпечення інформаційної безпеки дані зовнішньо суперечливі
положення є абсолютно логічними. Повторимося, забезпечення будь-якої безпеки, в тому
числі й інформаційної, об’єктивно пов’язане з визначеними обмеженнями. Питання полягає
не у самому факті обмеження, а у мотивації, спрямованості та обсягах обмеження.
Вирішення питань забезпечення інформаційної безпеки, на сучасному етапі розвитку
суспільства, шляхом заборони або обмеження створення та розповсюдження визначеної
інформації не має жодного відношення до поняття «цензура» та його визначення.
Це об’єктивна необхідність і це необхідно розуміти.
Законодавство України у інформаційної сфері забороняє або обмежує збирати,
зберігати, використовувати і поширювати інформацію наступної спрямованості:
–конфіденційну інформацію про особу без її згоди, крім випадків, визначених
законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав
людини;
– ліквідації незалежності України;
– зміни конституційного ладу насильницьким шляхом;
– порушення суверенітету і територіальної цілісності держави;
– підриву безпеки держави;
– незаконного захоплення державної влади;
– пропаганди війни;
– насильства;
– жорстокості;
– вчинення терористичних актів;
– розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;
– розповсюдження порнографії;
– підрив суспільної моралі;
– підбурювання до правопорушень;
– втручання в особисте життя громадян;
– посягання (приниження) на честь і гідність громадян;
– надання оцінки щодо винуватості осіб у здійсненні злочину;
– вказівки на особу, яка ніби скоїла злочин до рішення суду;
– розкриття тактики і методики розслідування;
61
– пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх

релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або
майнового стану, соціального походження;
– пропаганди наркотичних засобів, психотропних речовин з будь-якою метою їх
застосування;
–про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи
розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних
документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних
осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно у випадку, коли
оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної
безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину;
–на порушення громадських, політичних, економічних, соціальних, духовних,
екологічних та інших прав, свобод і законних інтересів інших громадян, прав та інтересів
юридичних осіб;
–статистичну інформацію, на підставі якої можна визначити конфіденційну
статистичну інформацію щодо конкретного респондента;
–статистичну інформацію, яка має внутрішньовідомчий характер і використовується
для подальших розрахунків зведених статистичних даних, розробки звітно-статистичної та
іншої документації, державних класифікаторів техніко-економічної та соціальної
інформації тощо, що передує їх прийняттю або затвердженню; жорстокість; порнографія;
суспільна мораль; підбурювання до правопорушень; честь і гідність громадянина.
Даний, законодавчо закріплений, перелік інформації, яку заборонено або обмежено
збирати, зберігати, використовувати і поширювати, є не вичерпним.
Але виникає питання: де та оптимальна грань, межа між дозволеним та забороненим
або обмеженим? За якими критеріями, ознаками, з мінімальною мірою суб’єктивізму (про
об’єктивність у даному питанні й мови не може бути) можна оцінювати інформацію? Для
підтвердження правомірності зазначених питань наведемо декілька прикладів.
Скажімо, що у цьому сенсі досить “цікавим” є положення ст. 30 Закону України
«Про інформацію» (в редакції 2011 року):
«Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних
суджень» (частина перша)
та
«Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять
фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути
витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання
мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не
підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості» (частина друга).
«Цікавість» ця обумовлена тим, що з розумом під поняття “оціночні судження” можна
підвести багато чого з наведених вище «заборонених» тем.
Транскордонність забезпечення інформаційної безпеки обумовлена глобалізацією
інформаційного простору та механізмами та засобами забезпечення обороту інформації у
цьому просторі. Жодна країна світу не спроможна забезпечити необхідний рівень
національної інформаційної безпеки самотужки. Чим глибше буде здійснюватися
глобалізація інформаційного простору (цей процес уже став невозвратним), тим більше
буде зростати взаємозалежність країн світу у питанням забезпечення національної
Як наслідок транскордонності забезпечення інформаційної безпеки головною
загрозою забезпечення інформаційної безпеки на всіх рівнях – національному,
регіональному та загальносвітовому постає корупція.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» - «корупція -
використання особою, зазначеною у частині першої статті 3 цього Закону, наданих їй
службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання
62
неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої

вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання
неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її
вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до
протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними
можливостей». Частина перша ст. 3 цього Закону встановлює, що суб’єктами, на яких
поширюється дія цього Закону, є:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та
заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-
міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не
входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки
України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, Голова та інші
члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної
Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального
зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових
формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих
військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму
складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової
підготовки;
ґ) судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени,
інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя,
Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,
посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації
України, присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);
д) особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої
служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного
захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України,
Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України,
дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-
заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та
реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної
справи;
є) члени Національного агентства з питань запобігання корупції;
ж) члени Центральної виборчої комісії;
з) поліцейські;
и) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної
Республіки Крим;
і) члени державних колегіальних органів;
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на
виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1
частини першої цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку,
державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого
самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці,
63
оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового

арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені
законом);
в) представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів,
експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних комісій,
утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», Закону України «Про
службу в органах місцевого самоврядування», Громадської ради доброчесності, утвореної
відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», громадських рад, рад
громадського контролю, що утворені при державних органах та беруть участь у підготовці
рішень з кадрових питань, підготовці, моніторингу, оцінці виконання антикорупційних
програм, і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини
першої цієї статті;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням
організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально
уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права
незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими
особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з
підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом;
4) кандидати у народні депутати України, зареєстровані у порядку,
встановленому Законом України «Про вибори народних депутатів України», кандидати на
пост Президента України, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України «Про
вибори Президента України», кандидати в депутати Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних
рад, кандидати на посади сільських, селищних, міських голів та старост;
5) фізичні особи, які:
отримують кошти, майно в рамках реалізації в Україні програм (проектів) технічної
або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції (як
безпосередньо, так і через третіх осіб або будь-яким іншим способом, передбаченим
відповідною програмою (проектом);
систематично, протягом року, виконують роботи, надають послуги щодо
імплементації стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингу антикорупційної
політики в Україні, підготовки пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, -
якщо фінансування (оплата) таких робіт, послуг здійснюється безпосередньо або через
третіх осіб за рахунок технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері
запобігання, протидії корупції;
є керівниками або входять до складу вищого органу управління, інших органів
управління громадських об’єднань, інших непідприємницьких товариств, що здійснюють
діяльність, пов’язану із запобіганням, протидією корупції, імплементацією стандартів у
сфері антикорупційної політики, моніторингом антикорупційної політики в Україні,
підготовкою пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, та/або беруть
участь, залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції.
Наприкінці можна зробити наступні висновки:
1. Питання забезпечення інформаційної безпеки знаходяться у трикутнику
«забезпечення прав і свобод людини – забезпечення прав суспільства – забезпечення
виконання функціональних обов’язків держави».
2. Забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства, держави неможливе
без об’єктивно вимушеного правового обмеження прав і свобод людини, прав суспільства у
сфері інформаційних відносин.
3. Правове обмеження прав і свобод людини, прав суспільства збирати, зберігати,
використовувати і поширювати інформацію повинно мати чітку, зрозумілу мотивацію
вибору спрямованості цієї інформації та чіткі критерії, які дозволяють провести грань між
дозволеним та обмеженим (забороненим) з максимальним ступенем об’єктивізму.
64
4. Визначальним під час створення та вдосконалення правових основ розвитку

інформаційних технологій є чітке визначення об’єктів та суб’єктів права у всій його
сукупності, виходячи з сутності явища, процесу, процедур тощо.
Лекція 16:
Тема 3.6. Основна правова база забезпечення інформаційної та
кібернетичної безпеки.

1. Доктринальні та концептуальні засади забезпечення інформаційної та
2. Основні законодавчі акти щодо забезпечення інформаційної та кібернетичної
безпеки.

1. Основні положення Стратегії кібербезпеки України.
2. Основні положення Воєнної доктрини України в частині забезпечення
інформаційної та кібернетичної безпеки.
3. Основні положення Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України в
частині забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки.
4. Основні положення Конституції України в частині забезпечення інформаційної
безпеки. Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України.
5. Основні положення Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої
політики» в частині забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки.
6. Основні положення Закону України «Про інформацію» в частині забезпечення
7. Основні положення Закону України «Про захист інформації в інформаційно-
телекомунікаційних системах» в частині забезпечення інформаційної безпеки.
8. Основні положення Закону України «Про основні засади забезпечення
кібербезпеки України» в частині забезпечення кібернетичної безпеки.
9. Основні положення Закону України «Про телекомунікації» в частині
забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки.
10. Основні положення Закону України «Про захист персональних даних» в частині
Література: 1, 3, 7-9, 11-13,15-19.
Доктринальні та концептуальні засади забезпечення інформаційної та
кібернетичної безпеки на офіційному рівні закріплені у наступних нормативно-правових
актах:
Воєнній доктрині України, як системи поглядів на причини виникнення, сутність і
характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їх виникненню,
підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної
сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво
важливих національних інтересів.
Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, що визначає систему
поглядів на розвиток безпекових та оборонних спроможностей України у
середньостроковій перспективі, сформованих на основі оцінки безпекового середовища та
65
фінансово-економічних можливостей держави, здійснених у рамках комплексного огляду

сектору безпеки і оборони України.
Концепції технічного захисту інформації в Україні, яка визначає основи державної
політики у сфері захисту інформації інженерно-технічними заходами. Технічний захист
інформації (далі - ТЗІ) є складовою частиною забезпечення національної безпеки України
та має забезпечити єдність принципів формування і проведення такої політики в усіх
сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави (соціальній, політичній, економічній,
військовій, екологічній, науково-технологічній, інформаційній тощо) і служити підставою
для створення програм розвитку сфери ТЗІ.
Стратегії національної безпеки України, основними цілями якої є мінімізація загроз
державному суверенітету та створення умов для відновлення територіальної цілісності
України у межах міжнародно-визнаного державного кордону України, гарантування
мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної,
правової держави та утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової
якості економічного, соціального і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України
до Європейського Союзу та формування умов для вступу в НАТО.
Доктрині інформаційної безпеки України, що визначає національні інтереси
України в інформаційній сфері, загрози їх реалізації, напрями і пріоритети державної
політики в інформаційній сфері.
Стратегії кібербезпеки України, метою якої є створення умов для безпечного
функціонування кіберпростору, його використання в інтересах особи, суспільства і
держави.
Основні законодавчі акти щодо забезпечення інформаційної та кібернетичної
безпеки:
Конституція України.
Закони України:
Про національну безпеку України, який визначає основи та принципи національної
безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть
суспільству і кожному громадянину захист від загроз. Цим Законом визначаються та
розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної безпеки і
оборони, створюється основа для інтеграції політики та процедур органів державної влади,
інших державних органів, функції яких стосуються національної безпеки і оборони, сил
безпеки і сил оборони, визначається система командування, контролю та координації
операцій сил безпеки і сил оборони, запроваджується всеосяжний підхід до планування у
сферах національної безпеки і оборони, забезпечуючи у такий спосіб демократичний
цивільний контроль над органами та формуваннями сектору безпеки і оборони.
Про основні засади забезпечення кібербезаки України - визначає правові та
організаційні основи забезпечення захисту життєво важливих інтересів людини і
громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі,
основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері кібербезпеки, повноваження
державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян у цій сфері, основні
засади координації їхньої діяльності із забезпечення кібербезпеки.
Про засади внутрішньої і зовнішньої політики, який визначає засади внутрішньої
політики України у сферах розбудови державності, розвитку місцевого самоврядування та
стимулювання розвитку регіонів, формування інститутів громадянського суспільства,
національної безпеки і оборони, в економічній, соціальній і гуманітарній сферах, в
екологічній сфері та сфері техногенної безпеки, а також засади зовнішньої політики
України.
Про інформацію (ред. 1992 р.), який закріплює право громадян України на
інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. Ґрунтуючись на Декларації
про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує
66
інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного

співробітництва в галузі інформації.
Про інформацію (ред. 2011 р.), регулює відносини щодо створення, збирання,
одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, що створює правові
основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює
державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України «Про
інформацію» та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною
міжнародно-правових документів.
Про доступ до публічної інформації, який визначає порядок здійснення та
забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів
владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим
Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Про Концепцію Національної програми інформатизації, яка закладає основи
подолання відставання України в галузі інформатизації шляхом створення державної
політики інформатизації України та розробки відповідної Національної програми
інформатизації, а також створення ефективного механізму її реалізації.
Про Національну програму інформатизації - визначає загальні засади формування,
виконання та коригування Національної програми інформатизації.
Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015
роки, якій визначає, що одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати
орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне
суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати
до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній
людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому
розвиткові та підвищуючи якість життя.
Про авторське право і суміжні права охороняє особисті немайнові права і майнові
права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів
науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і
відеограм та організацій мовлення - суміжні права.
Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах - регулює
відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та
інформаційно-телекомунікаційних системах.
Про телекомунікації - встановлює правову основу діяльності у сфері
телекомунікацій та визначає повноваження держави щодо управління та регулювання
зазначеної діяльності, а також права, обов’язки та засади відповідальності фізичних і
юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються
телекомунікаційними послугами.
Про електронні документи та електронний документообіг (Закон України від
22.05.2003 р. № 851-ІV) - встановлює основні організаційно-правові засади електронного
документообігу та використання електронних документів.
Про захист персональних даних - регулює правові відносини, пов’язані із захистом і
обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод
людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з
обробкою персональних даних та поширюється на діяльність з обробки персональних
даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а
також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення
до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Про Національну систему конфіденційного зв’язку - регулює суспільні відносини,
пов’язані із створенням, функціонуванням, розвитком та використанням Національної
системи конфіденційного зв’язку.
67
Кримінальний кодекс України - має своїм завданням правове забезпечення охорони

прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської
безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення
миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. З цій мети він визначає, які
суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх
вчинили. [ОСОБЛИВА ЧАСТИНА. Розділ XVI “ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ
ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП’ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА
КОМП’ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ І МЕРЕЖ ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ”].
Про запобігання корупції - визначає правові та організаційні засади функціонування
системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних
антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних
правопорушень.
Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність та Конвенція про
кіберзлочинність - є необхідною для зупинення дій, спрямованих проти конфіденційності,
цілісності і доступності комп’ютерних систем, мереж і комп’ютерних даних, а також
зловживання такими системами, мережами і даними, шляхом встановлення кримінальної
відповідальності за таку поведінку, як це описано у Конвенції, надання повноважень,
достатніх для ефективної боротьби з такими кримінальними правопорушеннями шляхом
сприяння їхньому виявленню, розслідуванню та переслідуванню, як на
внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях, і укладення домовленостей щодо
швидкого і надійного міжнародного співробітництва.
Детальний розгляд доктриальних, концептуальних, стратегічних та законодавчих
положень щодо правових засад забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки буде
здійснене під час вивчення дисципліни «Правові аспекти інформаційної безпеки».
68
Практичні (семінарські) заняття
Основними завданнями циклу практичних (семінарських) занять є:

- оцінка засвоєння студентами лекційного матеріалу;
- оцінка виконання студентами завдань на СРС;
- набуття досвіду підтримування на фаховому рівні дискусій щодо актуальних
питань інформаційної безпеки, а також особливостей правового регулювання суспільних
відносин в сфері забезпечення інформаційної безпеки.
Семінарське заняття 1:
Тема 1.2. Інформація як джерело небезпеки.
Тематичні питання:
1. Природа та визначення інформації.
2. Носії інформації.
3. Засоби передачі та сприйняття інформації.
4. Властивості інформації.
5. Сутність та визначення поняття «безпека інформації» та «безпечність
інформації».
7. Визначення об’єктів інформаційної небезпеки та їх обґрунтування.
8. Ієрархія об’єктів інформаційної небезпеки.
Питання для розгляду:

1. Предмет інформаційної безпеки.
2. Основні завдання інформаційної безпеки.
7. Сутність та визначення поняття «безпека інформації».
8. Сутність та визначення поняття «безпечність інформації».
9. Сутність та визначення поняття «захист інформації».
Базова: 3-5; 7, 9, 11, 12, 17.
Допоміжна: 23, 25, 34, 36-38.
1. Сутність та правове визначення поняття «інформаційна діяльність».
4. Особливості здійснення інформаційної діяльності в умовах постіндустріального
суспільства.
69

1. Розкриття сутності інформаційної діяльності.
2. Законодавче визначення поняття «інформаційна діяльність».
3. Основні напрями інформаційної діяльності.
4. Основні види інформаційної діяльності.
5. Чинники, які визначають ступінь ефективності проведення інформаційної
діяльності.
Базова: 3, 7, 9, 10, 12.
Допоміжна: 22, 24, 27, 33, 36.
1. Маніпулювання свідомістю - сутність та види маніпуляції.
2. Роль та місце маніпулювання в національних системах державного управління та
політичних системах, а також у формуванні та здійсненні міжнародних стосунків.

2. Види маніпуляції та їх сутність.
3. Роль та місце маніпулювання в системі державного управління (з наведенням
4. Роль та місце маніпулювання в політичних системах (з наведенням конкретних
прикладів).
Базова: 1, 4, 5, 7, 9, 11, 16, 19.
Допоміжна: 20, 21, 29, 30, 32, 35, 38.
70
Тема 1.5. Інформаційне насильство.
1. Сутність та прояви інформаційного насильства.
2. Проблемні питання правового запобігання здійсненню інформаційного насильства.

4. Чинники, які створюють проблемні питання правового запобігання здійсненню
Базова: 1, 5, 6, 7, 9, 10, 11.
Допоміжна: 21, 22, 23, 25, 27, 28, 33, 35.
Тема 1.6. Інформація – джерело реальних загроз національній та міжнародній
безпеці.
1. Реальні та потенційні загрози в інформаційній сфері.
2. Сутність понять «інформаційний вплив», «інформаційна операція»,
«інформаційна війна», «інформаційна зброя».
3. Роль та значення корупції для забезпечення національної та міжнародної безпеки.

1. Сутність поняття «загроза».
2. Сутність поняття «загроза» в інформаційної сфері.
3. Сутність поняття «інформаційна операція». Наведіть приклади.
4. Сутність поняття «спеціальна інформаційна операція». Наведіть приклади.
5. Сутність поняття «експансія».
9. Доктринальні та стратегічні нормативно-правові акти України в сфері
забезпечення інформаційної безпеки, які визначають сучасні реальні та потенційні загрози
в інформаційної сфері.
10. Основні положення Закону України «Про основи національної безпеки України»
в частині визначення загроз в інформаційної сфері.
11. Основні положення Доктрини інформаційної безпеки України в частині
визначення загроз в інформаційної сфері.
12. Основні положення Стратегії кібербезпеки України в частині визначення загроз в
інформаційної сфері.
загроз в інформаційної сфері.
загроз в інформаційної сфері.
71
15. Основні загрози міжнародної безпеці в сфері інформаційної безпеки.
Базова: 1, 2, 4, 5, 7, 9, 15, 16, 18, 19.
Допоміжна: 22, 25, 27, 30, 32, 33.
Тема 1.7. Інформаційна безпека в системі забезпечення національної та
міжнародної безпеки.
1. Спрямованість та зміст законодавчих змін у сфері забезпечення національної
безпеки.
2. Причинно-наслідкові зв’язки, види та правові засади регіональних та
міжнародних систем колективної безпеки.

2. Основні показники національної безпеки.
6. Чинники, від яких залежить ефективність системи міжнародної безпеки.
9. Роль та місце інформаційної безпеки у системі міжнародної безпеки.
Базова: 1, 4, 7, 9, 10, 15-19.
Допоміжна: 30-33, 39.
Тема 2.1. Кібернетична безпека.
2. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) як об’єкт і предмет правового
регулювання.
Питання до розгляду:
3. Сутність та визначення поняття «система». Наведіть приклади.
4. Сутність та визначення поняття «інформаційна система». Наведіть приклади.
6. Сутність поняття «комунікація». Наведіть приклади.
7. Сутність поняття «комунікаційна система». Наведіть приклади.
8. Сутність та визначення поняття «інформаційно-комунікаційна система».
72

10. Чинники, які вказують на особливості сучасних інформаційних відносин.
11. Чинники, які вказують на об’єктність та предметність правового регулювання
ІКТ.
мереж.
Базова: 2, 4, 9, 15, 17, 18.
Тема 2.2. Інформаційно-комп’ютерні технології та загрози у сфері кібербезпеки.
1. Сутність та поняття інтернет-речей, DL-технологій, GRID, «блокчейн» та крипто-
технології вільного доступу.
2. Трансформація кіберзагроз в сучасних умовах.
1. Сутність та поняття «Інтернет речей».
2. Що розуміємо під словосполученням «взаємодія М2М»?
3. Які основні недоліки породжує взаємодія М2М?
4. Сутність технології «блокчейн».
5. Сутність DL-технології.
Базова: 1-5, 9, 10, 16, 17-19.
Допоміжна: 23, 28, 33, 39.
Тема 2.3. Причинно-наслідковий зв’язок інформаційної безпеки та кібербезпеки.
1. Засоби здійснення інформаційної діяльності та їх структура.
2. Об’єкти інформаційних загроз.
3. Об’єкти кіберзагроз.
4. Сутність відносин інформаційної безпеки та кібербезпеки.
1. Дефініція поняття «інформаційна діяльність».
2. Суб’єкти здійснення інформаційної діяльності.
3. Засоби здійснення інформаційної діяльності.
4. Структура засобів здійснення інформаційної діяльності.
5. Дефініція поняття «інформаційна безпека» та її основні об’єкти.
6. Дефініція поняття «кібербезпека» та її основний об’єкти.
7. У чому полягають основні тотожності та відмінності процесів забезпечення
інформаційної безпеки та кібербезпеки.
73
Базова: 1-4, 7, 9, 11, 12, 17, 18.
Допоміжна: 22-24, 26, 32, 33, 37, 38.

Тема 3.1. «Кіберсоціалізація». Інформаційна безпека в умовах кіберцивілізації.
1. Витоки та сутність кіберсоціалізації.
2. Соціальні мережі. Мережева мобілізація: питання демократії та безпеки.
3. Наслідки кіберсоціалізації.
5. Потенційні загрози кіберцивілізації для людства.
6. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 –
2015 роки.
7. Правові основи розвитку інформаційних технологій і забезпечення інформаційної
безпеки.
1. Сутність та визначення поняття «соціалізація».
2. Сутність та визначення поняття «цивілізація».
3. Сутність поняття «кіберсоціалізація».
6. Загрози для суспільства, держави, соціалізації особистості в умовах
7. Основні положення Закону України «Про Основні засади розвитку
інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки», які стосуються питань
забезпечення інформаційної безпеки.
8. Спрямованість правових основ розвитку інформаційних технологій та
забезпечення інформаційної безпеки
Базова: 1, 3, 7, 9, 15, 17.
Допоміжна: 20, 22, 27, 30, 33.

Тема 3.2. Інтернет та інформаційна безпека.
1. Глобалізація інформаційного простору.
мережі Інтернет.
1. Витоки та сутність глобалізації.
2. Позитивні сторони глобалізації.
3. Негативні сторони глобалізації.
4. Вплив глобалізації на внутрішньодержавні суспільні відносини.
5. Вплив глобалізації на міждержавні відносини.
74
6. Роль інформаційного чинника в процесі глобалізації правової та політичної

систем.
7. Дефініція поняття «Інтернет».
8. У чому полягають проблеми правового регулювання суспільних відносин в
інформаційної сфері під час використання Інтернет?
Базова: 4, 6, 7, 9, 10, 17, 18.
Допоміжна: 22, 25, 27, 30, 32.

Тема 3.3. Кіберзлочинність.
1. Поняття кіберзлочинності.
2. Про кіберзлочинність: Конвенція Ради Європи від 23.11.01 р. № 994-575
1. Сутність та визначення поняття «кіберзлочин».
2. Сутність та визначення поняття «кіберзлочинність».
3. Сутність та визначення поняття «кіберпростір».
Україні.
Базова: 6, 7, 9, 13, 14, 17, 18.

Тема 3.4. Кібертероризм.
1. Сутність та визначення поняття «кібертероризм».
2. Історичні факти та мотивація виникнення кібертероризму.
1. Дефініція поняття «тероризм».
2. Природа тероризму.
3. Дефініція поняття «терористичний акт».
4. Дефініція поняття «кіберпростір».
5. Чим приваблює кіберпростір терористів?
Базова: 4, 5, 7, 9, 15, 17, 18.
Допоміжна: 20, 28, 30, 39.
75

Тема 3.5. Основна умова забезпечення інформаційної безпеки.
2. Сутність поняття «свобода людини».
5. Законодавче визначені обмеження прав людини та громадянина в інформаційної
сфері.
Базова: 7, 9-13, 15, 19.

Тема 3.6. Основна правова база забезпечення інформаційної та кібернетичної
безпеки.
1. Доктринальні та концептуальні засади забезпечення інформаційної та
безпеки.
2. Основні положення Воєнної доктрина України в частині забезпечення
3. Основні положення Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України в
частині забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки.
76
5. Основні положення Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої

політики» в частині забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки.
8. Основні положення Закону України «Про основні засади забезпечення
кібербезпеки України» в частині забезпечення кібернетичної безпеки.
9. Основні положення Закону України «Про телекомунікації» в частині
Література:1, 3, 7-9, 11-13,15-19.
6. Самостійна робота
Самостійна робота студента (СРС) передбачає самостійне, на основі зазначених

питань для самоперевірки за результатами лекційних занять та питань, віднесених до СРС,
опрацювання та засвоєння окремих положень дисципліни, а також підготовки до
проведення практичного (семінарського) заняття з використанням лекційного матеріалу і
рекомендованої літератури.
Особливу увагу слід звернути на підготовку практичних (семінарських) занять за
тематикою, яка, відповідно до положень «Навчальної програми» з даної дисципліни, не
передбачає проведення лекційного заняття. У даному випадку, студенти, орієнтуючись на
перелік питань до розгляду на даному практичному (семінарському) заняттю та тих, що
віднесені до завдань на СРС, використовуючи рекомендовану літературу з даної тематики,
а також будь-які інші джерела інформації, повністю самостійно готуються до проведення
заняття.
У разі виникнення складнощів під час підготовки до проведення практичного
(семінарського) заняття студент повідомляє про це викладача, а останній проводить
індивідуальну або групову консультацію. Консультація може проводитися як очно, та й
заочно з використанням засобів інформаційно-комунікаційних технологій.
Перевірка рівня засвоєння матеріалу для самостійного опрацювання проводиться в
процесі обговорення питань із близьких до визначеної теми на аудиторних заняттях.
7. Контрольні роботи
У кредитному модулі передбачено проведення однієї модульної контрольної роботи

(МКР).
Написання МКР має на меті перевірку рівня засвоєння студентами матеріалів
визначеного, як правило, першого розділу кредитного модуля навчальної дисципліни.
Головною метою МКР є визначення ступеня розуміння студентом природи, сутності,
визначення того чи іншого явища, процесу, процедури у сфері інформаційної безпеки на
основі отриманого навчального матеріалу, а також визначення здібності студента до
чіткості та лаконічності формулювання власної думки у розкритті поставленого питання.
Написання МКР передбачає письмове викладення у довільної формі одного з питань
за тематикою розділу кредитного модуля визначеного викладачем. Тематика МКР
77
надається викладачем індивідуально кожному студенту під час проведення контрольної

перевірки рівня засвоєння пройденого матеріалу.
Перелік питань, які пропонуються студентам у якості тематики МКР, формується на
основі питань для самоперевірки та питань для СРС за кожною темою обраного розділу
кредитного модуля.
Написання МКР здійснюється протягом двох академічних годин під час проведення
передостаннього практичного (семінарського) заняття у даному кредитному модулі.
Під час написання МКР суворо забороняється використання будь-які засобів сучасних
інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Порушення цього положення веде до
автоматичного нерозгляду та незарахування даної МКР.
Під час однієї академічної години останнього практичного (семінарського) заняття
відбувається розгляд та обговорення виконаних МКР.
Оцінювання якості та глибини розкриття поставленого питання здійснюється
відповідно до положень розділу «Рейтингова система оцінювання результатів навчання»
даного документу.
Після перевірки робіт проводиться їх аналіз в аудиторії. Студенти мають можливість
звернути увагу на ті питання, розв’язання яких викликало у них певні складності. Викладач
має можливість дати студенту конкретне індивідуальне завдання на відпрацювання
недостатньо засвоєного матеріалу.
У залежності від рівня засвоєння студентами викладеного матеріалу викладач
упродовж семестру може прийняти рішення щодо написання реферату. Таке рішення
доводиться до відома студентів не менше ніж за місяць до подання реферату на розгляд.
Підготовка реферату з навчальної дисципліни має на меті поглиблене засвоєння
студентами знань щодо основних положень забезпечення інформаційної безпеки, оцінки
аналітичних здібностей студента та засвоєння основ підготовки наукових робіт.
Реферат передбачає письмове розкриття поставлених теоретичних питань із
наведенням конкретних прикладів з реального життя та окреслення шляхів вирішення
проблемних питань у розрізі обраної теми. Структура реферату обов’язково повинна
містити розкриття сутності обраного питання, огляд та аналіз положень чинного
законодавства щодо зазначеного питання, опис протиріч та пропозиції щодо можливих
правових шляхів їх усунення.
Глибина та якість написання реферату враховуються під час рейтингового оцінювання
успішності студентів, а також при семестровій атестації відповідно до положень розділу
«Рейтингова система оцінювання результатів навчання» даного документу.
Розкриття обраної теми реферату повинно бути аргументоване, повністю викладене з
посиланням на положення нормативно-правових актів, які стосуються конкретного
питання, та відповідну наукову літературу.
Реферати з чіткими ознаками плагіату (списування) не розглядаються та не
оцінюються.
При написанні реферату необхідно додержуватись відповідних правил його
оформлення:
сторінки у роботі повинні бути пронумерованими і мати поле для
зауважень викладача;
необхідно виділяти абзаци;
робити посилання на джерела, що були використані при написанні
роботи;
на першій сторінці роботи (титульна сторінка) повинні бути вказані: назва
теми, прізвище особи, яка виконала роботу, та того, хто перевірив, а на останній - дата її
виконання і особистий підпис того, хто виконав роботу.
у кінці роботи повинен бути вказаний список джерел, які
використовувалися при її написанні;
78
Обсяг реферату не повинен перевищувати 12 - 16 сторінок формату А4. Подвійний

інтервал, 14 кегль, шрифт - Times New Roman.
Оцінений незадовільно реферат, за згодою викладача, може бути доопрацюваний або
повністю перероблений, без зміни первинної тематики.
Реферат виконується у відповідності з переліком рекомендованих тем, якій наведено
нижче.
Як виняток, тему для реферативної роботи можна обрати не з наданого переліку тем
за умови попереднього її погодження з викладачем, що проводить заняття.
Для перевірки на можливу наявність плагіату реферат надається у встановлені
викладачем терміни також у формі електронного файлу у форматі Word .doc.
Ім’я файлу електронної версії реферату визначається наступним чином: «R-VVV-
прізвище студента» де VVV – номер групи.
Наприклад: «R-СП-41-Петренко.doc».
Теми рефератів:
1. Визначення поняття «інформація». Інформаційна діяльність у актах законодавства
України.
2. Юридичні особливості та властивості інформації.
3. Класифікація інформації за критерієм доступу до неї.
4. Визначення інформаційної діяльності. Основні види інформаційної діяльності.
5. Визначення поняття «інформаційна безпека». Об’єкти інформаційної небезпеки.
7. Застосування термінів «інформаційна безпека» та «кібербезпека».
9. Проблемні питання правового запобігання здійсненню інформаційного насильства.
10. Складові національної безпеки. Сутність та основа складових національної безпеки.
11. Визначення поняття «корупція». Роль та значення корупції для забезпечення
національної та міжнародної безпеки.
12. Правова база забезпечення інформаційної безпеки та спрямованість її складових.
13. Маніпулювання свідомістю – сутність та види маніпулювання.
14. Маніпулювання свідомістю як елемент державної системи управління.
15. Маніпулювання свідомістю як елемент міжнародної політики.
16. Маніпулювання свідомістю як елемент політичного життя.
17. Інформаційне насильство: сутність, прояви.
18. Тенденції трансформації процесів організації та забезпечення національної безпеки.
19. Комп’ютерний тероризм: сутність, визначення, прояви.
20. Сутність понять «інформаційний вплив», «інформаційна операція», «інформаційна
війна», «інформаційна зброя».
21. Витоки та сутність кіберсоціалізації та її наслідки.
22. Поняття кіберзлочинності, її прояви та шляхи запобігання.
23. Зміст правового забезпечення інформаційної безпеки.
24. Проблемні питання правового забезпечення інформаційної безпеки.
25. Особливості та проблеми реалізації інформаційних правовідносин в мережі
Інтернет.
26. Зміст правового забезпечення кібербезпеки.
27. Основні терміни та їх законодавчі та теоретико-наукові визначення в системі
79
28. Сутність, витоки та механізми глобалізації інформаційного простору.

29. Причинно-наслідкові зв’язки, види та правові засади регіональних та міжнародних
систем колективної безпеки в інформаційної сфері.
мережі Інтернет.
32. Витоки та сутність глобалізації інформаційного простору.
33. Вплив глобалізації інформаційного простору на міждержавні відносини.
39. Доктринальні та концептуальні засади забезпечення інформаційної та кібернетичної
безпеки.
безпеки.
8. Рейтингова система оцінювання результатів навчання
Успішність студента з вивчення дисципліни «Основи інформаційної безпеки»

оцінюється за семестровим рейтингом. Сума набраних рейтингових балів при семестровому
контролі переводиться в оцінки за системою оцінювання ECTS (європейська система
оцінювання), що передбачає семибальну шкалу A, B, C, D, E, FX, F оцінок.
Рейтинг студента формується поступово протягом одного семестру на підставі
оцінювання знань, які він отримав з дисципліни «Основи інформаційної безпеки».
Оцінювання проводиться за критерієм правильності та повноти, логіки та системності
розкриття відповідної теми. Даний рейтинг складається з балів, які студент отримує за:
1). відповіді на практичних заняттях, включаючи тематичні доповіді за відповідними
темами;
2). індивідуальну роботу (контрольну роботу, тематичну якість написання реферату);
3). самостійну роботу;
4). відповідь на заліку.
Система рейтингових (вагових) балів та критерії оцінювання:
1. Робота на практичних заняттях

Формою перевірки рівня підготовленості студентів під час практичних занять згідно
тем робочої навчальної програми є:
 оцінювання знань студентів на практичних заняттях;
 оцінювання виконаних завдань у процесі індивідуальної та самостійної роботи
студентів.
Ваговий бал – 5. Максимальна кількість балів на всіх практичних заняттях дорівнює 5
балів х 15 занять = 75 балів (за семестр). Оцінюється робота всіх присутніх на занятті
студентів. З цією метою викладач організує роботу групами для аналізу вивченого
матеріалу та додаткової наукової літератури, аналізу законодавства, виконання практичних
80
та ігрових завдань. За результатами пройденого модульного матеріалу проводяться

експрес-тестування.
Критерії оцінювання:
5 – високий (поглиблений) рівень підготовки з питань практичного заняття,
підготовка доповідей та повідомлень. Вміння працювати групами, аналізувати відповідні
законодавчі акти та практично вирішувати ситуаційні завдання;
4 – добрий рівень підготовки. Вміння аналізувати;
3 – задовільний рівень підготовки. Недостатній рівень засвоєння матеріалу,
обмеження знань виключно інформацією підручника;
2 – незадовільний рівень підготовки. Дуже низький рівень засвоєння знань, відсутня
ініціатива в обговоренні питань практичного заняття;
1 – незадовільний рівень підготовки. Відсутність знань з пройденого матеріалу, повна
пасивність на практичних заняттях.
Заохочувальні та штрафні бали за:
+ 5 балів – підготовку тематичних доповідей у презентаційній формі;
+ 3 балі – активну участь на практичних заняттях, у підготовці додаткових наукових
та практичних матеріалів.
- 3 балі – відсутність на практичному занятті без поважної причини.
2. Індивідуальна робота (виконання контрольної роботи та тематична якість

написання реферату) – максимальний бал – 10 балів за тематичну якість виконання
модульної контрольної роботи та 15 балів за якість написання реферату.
Розмір шкали рейтингу R = 100 балів.

Мінімальний розмір стартової шкали RС = 35 балів.
Максимальний розмір екзаменаційної (залікової) шкали RE = 25 балів.
Рейтингова шкала з дисципліни складає R = RC + RE = 95-100 балів
Умови позитивної проміжної атестації
Для отримання «зараховано» з першої проміжної атестації (8-й тиждень) студент
повинен мати не менше, ніж 20 балів.
Для отримання «зараховано» з другої проміжної атестації (14 тиждень) студент
повинен мати не менше, ніж 35 балів.
Умови допуску до екзамену (заліку): стартовий рейтинг RC > 35 балів.
Критерії екзаменаційного оцінювання: виходячи з розміру шкали RE = 25,
складаються критерії 4-5 рівнів.
Переведення значення рейтингових оцінок в європейську систему оцінювання (ECTS)
і традиційні оцінки для внесення їх до екзаменаційної (залікової) відомості та залікової
книжки здійснюється відповідно до таблиці:
Таблиця переведення рейтингової оцінки з навчальної дисципліни RD
Оцінка Традиційна екзамен. Традиційна

RD = RC + RE
ECTS оцінка залікова оцінка
RD ≥ 95 A Відмінно
RD = 85 ≥ 95 B
Добре
RD = 75 ≥ 84 C Зараховано
RD = 65 ≥ 74 D
Задовільно
RD = 60 ≥ 64 E
81
RD = 40 ≥ 60 FХ Незадовільно Незараховано
RC < 40% F Недопущено Недопущено
Приклад для заліку
Поточне тестування та самостійна робота Сума

Змістовний модуль 1 Змістовний модуль 2 МКР Реферат Залік балів
Т-1 Т-2 Т-3 Т-4 Т-5 Т-6 Т-7 Т-8 Т-9
5 5 5 5 5 5 5 5 5 10 15 30 100
9. Методичні рекомендації
Розпочинаючи вивчення дисципліни «Основ інформаційної безпеки», на першому

лекційному занятті, викладач окреслює роль та місце даного напряму забезпечення
життєдіяльності суспільства, встановлення та правового регулювання суспільних відносин
у сучасних умовах, а також зазначає, що, з одного боку інформаційна безпека є
невід’ємною складовою інформаційного права та національної безпеки, а з іншого - має
самостійний характер.
Кожне лекційне заняття викладач розпочинає з окреслення й аргументації
актуальності вибраної теми та необхідності її засвоєння для подальшого використання у
майбутньої практичній діяльності.
Вивчення даної дисципліни слід розглядати з позиції сутності інформаційної безпеки,
правових питань інформаційної безпеки, правової охорони та захисту інформації в
комп’ютерних системах. Зазначений комплекс знань дозволить студенту розуміти природу
інформації та її властивостей, усвідомлювати сутність інформаційної небезпеки та шляхів її
запобігання та усунення. Практичні заняття спрямовуються на засвоєння та поглиблення
отриманих на лекції знань та напрацювання базових практичних навичок за даною темою.
Під час вивчення даної дисципліни необхідно звертати увагу студентів на те, що
основи інформаційної безпеки, як і інформаційне право, тісно пов’язані з законами та
категоріями філософії і формальної логіки, тобто цій сфері також притаманні такі логіко-
філософські категорії як: поняття, матерія, рух, загальне та особливе, тотожність та
відмінність, частина та ціле, єдине та множина, простір і час, причина та наслідок,
необхідність та випадковість, експеримент. Ці категорії здатні розкривати взаємозв’язок
між речами та є основою наукових досліджень у сфері інформаційної безпеки. Також дуже
важливим є нагадування студентам про форми логічного висновку, які є підґрунтям
усвідомленого розуміння причинно-наслідкових зв’язків, які відбуваються у сфері
Матеріали лекцій з даної дисципліни викладаються в інтерактивній формі, а на
викладання окремих тем запрошуються відповідні фахівці Науково-дослідного інституту
інформатики і права Національної академії правових наук України та Навчально-наукового
центру інформаційного права та правових питань інформаційних технологій КПІ ім. Ігоря
Сікорського.
10. Рекомендована література
Базова
1. Доктрина інформаційної безпеки України : Указ Президента України від 25.02.2017 р.
№ 47/2017 // Офіційний вісник Президента України. – 2017. – № 5. – С. 15. – Ст. 102.
82
2. Забезпечення інформаційної безпеки в контексті глобалізації: теоретико-правові та

організаційні аспекти : монографія / О.Д. Довгань ; НАПрН України, НДІІП, НАН
України, Нац. б-ка ім. В.І. Вернадського. – Київ, 2015. – 388 с.
3. Законодавчі основи забезпечення інформаційної безпеки України: наукова доповідь /
Пилипчук В.Г., Корж І.Ф., Петришин О.В., Савінова Н.А., Фурашев В.М. (За заг. ред.
Пилипчука В.Г.) – К: НДІІП НАПрН України, 2014. – 60 с.
4. Інформаційна безпека держави : підручник / [ В.М. Петрик, М.М. Присяжнюк, Д.С.
Мельник та ін. ] ; в 2 т. – Т.1. / за аг. ред.. В.В. Остроухова. – К. : ДНУ «Книжкова
палата Україна», 2016. – 264 с.
5. Інформаційні операції та безпека суспільства: загрози, протидія, моделювання :
монографія / В.П. Горбулін, О.Г. Додонов , Д.В. Ланде. – К. : Інтертехнологія, 2009. –
164 с.
6. Інформаційне насильство та безпека: світоглядно-правові аспекти: Монографія /
Дзьобань О.П., Пилипчук В.Г. / За заг. ред. проф. В.Г. Пилипчука. – Харків: Майдан,
2011. – 244 с.
7. Конституція України : Закон України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР // Відомості
Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.
8. Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України : Указ Президента України від
14.03.2016 р. № 92/2016 // Офіційний вісник України. – 2016. – № 23. – С. 12. – Ст.
898.
9. Комплекс навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни «Основи
інформаційної безпеки».
10. Правові засади протидії загрозам інформаційній безпеці та розвитку інформаційного
законодавства України : Аналіт. Доповідь. / Пилипчук В.Г., Брижко В.М., Дзьобань
О.П., Фурашев В.М. - К.: НДІІП НАПрН України, 2012. – 25 с.
11. Про внесення змін до Закону України «Про інформацію» : Закон України від 13.01.11
р. № 2938-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 10.
12. Про інформацію : Закон України від 02.10.92 р. № 2657-XII // Відомості Верховної
Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
13. Про запобігання корупції : Закон України від 14.10.2014 р. № 1700-VII // Відомості
Верховної Ради України (ВВР). – 2014. – № 49. – Ст. 2056.
14. Про кіберзлочинність : Конвенція Ради Європи від 23.11.01 р. № 994-575. – Режим
доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.
15. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 р. № 2469-VIII. URL:
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2469-19, (дата звернення 04.08.2018).
16. 26. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.03 р. № 964-ІV
// Відомості. Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
17. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 05.10.2017
р. № 2163-VIII. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2163-19, (дата звернення
06.06.2018).
18. Стратегія кібербезпеки України : Указ Президента України від 15.03.2016 р. №
96/2016// Офіційний вісник України. – 2016. – № 23. – С. 69. – Ст. 899.
19. Стратегія національної безпеки України : Указ Президента України від 26.05.2015 р.
№ 287/2015// Офіційний вісник України. – 2015. – № 43. – С. 14. – Ст. 1353.
Допоміжна
20. Демократия, тоталитаризм и манипуляция сознанием / Кара-Мурза С.Г. -
Манипуляция сознанием. – (Серия: История России. Современный взгляд). – М. :
Алгоритм, 2000. – С. 33-52.
21. Дитина у глобальному інформаційному просторі: реальні та потенціальні загрози / О.
Г. Радзієвська // Інформація і право. – 2016. – № 4(19)/2016. – С. 29-39.
83
22. До питання тотожності та відмінностей понять «загрози, ризики, виклики в

інформаційній сфері / Стрельбицький М.П. - Науковий вісник. К.: НА СБУ. № 41.с.
35-43.
23. Законодавче забезпечення інформаційної безпеки України / Фурашев В.М. //
Інформація і право. – 2014. – № 1(10). – С. 59-67.
24. Інформаційна безпека: індикатори / Фурашев В.М. // Інформація і право. – 2013. – №
1(7). – С. 143-150.
25. Класифікація інформаційної безпеки / Золотар О.О. // Інформація і право. – 2011. – №
2(2). – С. 109-113.
26. Кіберпростір та інформаційний простір, кібербезпека та інформаційна безпека:
сутність, визначення, відмінності. / Фурашев В.М. // Інформація і право. – 2012. – №
2(5). – С.170-177.
27. Класифікація загроз інформаційній безпеці / Золотар О.О., Трубін І.О. // Інформація і
право. – 2013. – № 3(9). – С. 105 – 112.
28. Комп’ютерний тероризм: суперхакери, кібер-терористи, кібер-криміналісти:
Монографія / Біленчук П.Д., Гуцалюк М.В., Кравчук О.В., Козир М.В. / За заг. ред.
П.Д. Біленчука. - К.: Наука і життя, 2008.
29. Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про
нерозповсюдження ядерної зброї // Зібрання чинних міжнародних договорів України
2004 р., № 4, / Книга 2 /, стор. 603, стаття 1034.
30. Мережна мобілізація: питання демократії та безпеки. / Ланде Д.В. // Інформація і
право. – 2012. – № 1(4). – С.113-121.
31. Міжнародно-правове співробітництво у сфері подолання кіберзлочинності / Скулиш Є.
Д. // Інформація і право. – 2014. – № 1(10). – С. 93-100.
32. Національні інтереси у сфері інформаційної безпеки України / Настюк В.Я., Бєлєвцева
В.В. // Правова інформатика. – 2014. – № 1(41). – С. 52-57.
33. Основні стримуючі фактори правового забезпечення інформаційної безпеки /
Фурашев В.М. // Інформація і право. – 2013. – № 2(87). – С. 113 – 119.
34. Питання законодавчого визначення понятійно-категорійного апарату у сфері
інформаційної безпеки. / Фурашев В.М. // Інформація і право. – 2012. – № 1(4). – С.46-
55.
35. Проблеми негативних інформаційних впливів на дитину в Україні в умовах збройного
протистояння / О. Г. Радзієвська // Науковий вісник Ужгородського національного
університету. – Серія «Право». – 2017. – № 42. – С. 197-200.
36. Про Національну програму інформатизації : Закон України від 04.02.98 р. № 74/98-
ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 27 – 28. – Ст.181.
37. Про поняття «інформаційна безпека» / Фурашев В.М. // Правова інформатика. – 2011.
– № 1(29). – С. 47-53.
38. Сутність та визначення понять «інформаційна безпека» і «безпека інформації». /
Фурашев В.М. // Правова інформатика. – 2012. - № 2 (34). – С. 51-59.
39. Теоретичні та державно-правові аспекти протидії інформаційному тероризму в
умовах глобалізації / Дзьобань О.П., Пилипчук В.Г. // Стратегічні пріоритети: НІСД. –
К.:- 2011. - № 4. – С. 12-17.
11. Орієнтовні питання до заліку
1. Основні трансформаційні процеси сучасності з точки зору інформаційної безпеки.

2. Тотожності та відмінності сутностей війни та збройного конфлікту.
3. Основні види війн. Основні цілі та завдання сучасних війн.
84
4. Витоки трансформаційних процесів організації та проведення локальних та

5. Характерні ознаки гібридних війн.
6. Основна спрямованість трансформаційних процесів організації та проведення
локальних та регіональних конфліктів та війн.
7. Основні базові положення Доктрини інформаційної безпеки України, які
відображають трансформаційні процеси організації та проведення локальних та
8. Предмет та основні завдання інформаційної безпеки.
13. Сутність та визначення понять «безпека інформації» та «захист інформації».
16. Сутність понять «права людини», «свобода людини» та «обов’язок людини».
17. Спрямованість законодавче визначені обмеження прав людини та громадянина в
18. Сутність прав людини та прав суспільства в інформаційної сфері.
19. Обов’язки держави в інформаційної сфері. Сутність та поняття цензури.
22. Відображення терміну «інформаційна безпека» у законодавстві України.
Законодавче визначення поняття «інформаційна безпека».
23. Зв’язок сутності понять «кібернетика» та «небезпеки».
24. Сутність поняття «інформаційний простір» та його властивості.
25. Сутність поняття «кібернетичний простір» («кіберпростір») та його властивості.
26. Сутність та визначення поняття «кібербезпека».
27. Взаємозв’язок інформаційної безпеки та кібербезпеки.
28. Ознаки коректності застосування термінів «інформаційна безпека» та
«кібербезпека».
29. Сутність та законодавче визначення поняття «інформаційна діяльність».
30. Основні види та напрями інформаційної діяльності.
31. Чинники які визначають ступінь ефективності проведення інформаційної діяльності.
85

46. Види маніпуляції та їх характерні прийоми.
47. Роль та місце маніпулювання в системі державного управління та політичних
системах (з наведенням конкретних прикладів).
52. Чинники, які створюють проблемні питання правового запобігання здійснення
54. Законодавчі акти в системі забезпечення національної безпеки.
58. Чинники від яких залежить ефективність системи міжнародної безпеки.
61. Роль та місце інформаційної безпеки в системах міжнародної безпеки.
62. Сутність понять «загроза» в інформаційної сфері та «інформаційна операція».
63. Сутність поняття «спеціальна інформаційна операція». Наведіть приклади.
67. Доктринальні та стратегічні нормативно-правові акти України в сфері забезпечення
інформаційної безпеки, які визначають сучасні реальні та потенційні загрози в
68. Основні загрози міжнародній безпеці в сфері інформаційної безпеки.
69. Сутність та визначення понять «інформаційна система», «комунікаційна система» та
«інформаційно-комунікаційна система». Наведіть приклади.
71. Чинники, які вказують на об’єктність та предметність правового регулювання ІКТ.
мереж.
73. Сутність та визначення поняття «соціалізація» та «кіберсоціалізація».
74. Сутність та визначення поняття «цивілізація» та «кіберцивілізація».
76. Загрози для суспільства, держави соціалізації особистості в умовах кіберцивілізації.
77. Основні положення Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного
суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки», які стосуються питань забезпечення
78. Спрямованість правових основ розвитку інформаційних технологій та забезпечення
79. Витоки та сутність глобалізації інформаційного простору.
80. Принципи та механізми глобалізації інформаційного простору.
81. Наслідки глобалізації інформаційного простору у наступний час.
86
82. Сутність, цілі, завдання та можливості соціальних мереж .

83. Наслідки функціонування та розширення соціальних мереж.
84. Чинники які визначають особливості та проблеми реалізації інформаційних
правовідносин в мережі Інтернет.
85. Сутність та визначення поняття «кіберзлочин» та «кіберзлочинність».
86. Сутність, мотивація та визначення поняття «кібертероризм».
Україні.
89. Становлення кібертероризму. Історичні факти.
90. Прояви та наслідки кібертероризму.
91. Відображення у законодавстві України юридичної відповідальності за спробу
здійснення або здійснення кібертероризму.
93. Сутність поняття «свобода людини»
96. Законодавче визначені обмеження прав людини та громадянина в інформаційній
сфері.
інформаційної сфері та забезпечення інформаційної безпеки.
104. Основні положення Воєнної доктрина України в частині забезпечення інформаційної
та кібернетичної безпеки.
105. Основні положення Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України в частині
107. Основні положення Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»
в частині забезпечення інформаційної та кібернетичної безпеки.
110. Основні положення Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки
України» в частині забезпечення кібернетичної безпеки.
111. Основні положення Закону України «Про телекомунікації» в частині забезпечення

НМК Основи ІБ - 2018 2019 - сайт

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

НМК Основи ІБ - 2018 2019 - сайт

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Комплекс навчально-методичного забезпечення

Ухвалено методичною комісією

Голова методичної комісії

Робоча програма кредитного модуля «Основи інформаційної безпеки» для студентів

Розробник: к.т.н., доцент, с.н.с. Фурашев Володимир Миколайович

Робочу програму затверджено на засіданні кафедри інформаційного права та права

Протокол № 12 від «14» червня 2018 року.

Завідувач кафедри ____________________ Петряєв С.Ю.

«14» червня 2018 р.

Анотація: Комплекс навчально-методичного забезпечення вивчення дисципліни

Аннотация: Комплекс учебно-методического обеспечения изучения дисциплины

Abstract: The curriculum of the discipline «Legal foundations of information security»

1 Опис кредитного модуля………………………………………………… 5

1. Опис навчальної дисципліни

Галузь знань, напрям

2. Мета та завдання кредитного модуля

2.1. Вивчення дисципліни «Основи інформаційної безпеки» студентами спрямоване

- опанування необхідною науково-методологічною підготовкою у питаннях

2.2. Основними завданнями вивчення дисципліни «Основи інформаційної безпеки» є:

2.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

- орієнтуватися у національному та міжнародному законодавстві у питаннях

3. Структура кредитного модуля

денна форма навчання

технології та загрози у сфері -

Розділ 1. Базові поняття щодо інформаційної безпеки

Перелік основних питань:

2. Основні причини та механізми сучасних міждержавних, міжблокових та

Питання для самоперевірки:

3. складність застосування положень існуючих міжнародних угод по забезпеченню

Перелік основних питань:

Питання для самоперевірки:

Сьогодні інформаційна безпека — це, з одного боку, складова інформаційного права,

Закон України «Про телекомунікації» поняття «інформація» визначає наступним

інформаційного масиву, в якому вона знаходиться з моменту народження. Інформація, яку

Визначення об’єктів інформаційної небезпеки та їх обґрунтування. Закон України

Перелік основних питань:

Питання для самоперевірки:

Виділяють також певні види науково-інформаційної діяльності, а саме:

• інформаційне забруднення транспорту та навколишнього середовища

Перелік основних питань:

Питання для самоперевірки:

Наприклад, після заборони реклами Initial Coin Offering (криптовалюти), спритні

Перелік основних питань:

Питання для самоперевірки:

методів умовно можна також віднести законодавчо закріплені квотування певного

Перелік основних питань:

Питання для самоперевірки:

Доктрина інформаційної безпеки України (Указ Президента України від 25.02.2017

інфраструктури. Більшого поширення набуває політично вмотивована діяльність у

 збір тактичної інформації,

Перелік основних питань:

Питання для самоперевірки:

національної безпеки, у т .ч. й інформаційна сфера. Натомість, у Законі України «Про

1) від стану і тенденцій розвитку сучасної геостратегічної ситуації, міжнародних

Розділ 2. Базові поняття щодо кібербезпеки та її зв’язку

Перелік основних питань:

Питання для самоперевірки:

Приклади кібернетичних систем – автоматичні регулятори у техніці, ЕОМ, людський

Інформаційна система – програмно-технічна і організаційна система надання

Трафік - сукупність інформаційних сигналів, що передаються за допомогою