Цінності та їх роль у житті людини та суспільства.

Проблемно-пошукові завдання та вправи

1. Проаналізуйте конкретно-історичні умови виникнення будь-якого з типів ціннісних
орієнтацій, їх внесок у загальнолюдський розвиток.
2. Чи може існувати людина без сенсу життя?
3. Якими, на ваш погляд, є шляхи становлення суто людських ціннісних орієнтацій в
умовах сучасності?
4. Сучасний англійський філософ Альфред Ай ер пише: «У вчинку, як елементі
діяльності, не знайдете моралі». Проаналізуйте цю думку на основі змісту поняття
моральної цінності, з точки зору регулятивної функції цінностей.

Відповіді:
1. Цінності набувають соціального сенсу, реалізуються і справляють вплив на свідомість і
поведінку особистості лише в тому разі, якщо вони глибоко усвідомлюються і сприймаються
особистістю як ціннісні орієнтації в світі людських потреб і, передусім, моральних. 

В будь-якому суспільстві потреба й можливість формулювати цінності є зовсім не простою

справою. Кожна конкретна моральна цінність у вигляді норми чи поняття має тривалу й
складну історію свого виникнення та розвитку. Тому за кожним вираженням цінності - нормою,
оцінкою, ідеалом - слід шукати об'єктивний ціннісний зміст моральної вимоги, яка й виступає
підґрунтям ціннісної орієнтації.

Якщо для одних людей практиковані в суспільстві цінності самоочевидні й вони схильні в своїй
поведінці орієнтуватися саме на них цілком усвідомлено, то для інших ці цінності можуть бути
незрозумілими, недосяжними або, що зовсім не рідко, уявлятися формальними,
декларативними. В цьому випадку справжні морально-ціннісні орієнтації особистості можуть
бути нею недостатньо усвідомленими і встановити їх можливо лише за поведінкою людини
протягом ряду років. Саме лінія поведінки, моральне самопочуття особистості дають достатню
підставу стверджувати, що морально-ціннісна орієнтація свідомості стійкіше виражає
моральний сенс ціннісних координат у виборі вчинків і дій особистості, ніж окремі спонукання
чи оцінки.

Так, протягом тривалих років у нашому суспільстві вважалося, що ідеї добра, справедливості,
сумлінності, взяті самі по собі, в їхній загальнолюдській формі, без співвіднесення з
конкретними класово-політичними категоріями, «є вираженням соціальної фальші, прикриттям
корисливих інтересів панівних класів суспільства». Оскільки ж соціалістичне суспільство
сприймалося як реальне гуманістичне, в якому відсутній панівний клас, то потреба в орієнтації
на загальнолюдські цінності добра, гідності, совісті просто відпадала, а сама думка про
самоцінність людської особистості вважалася ідейно-ворожою.

2. Ні, не може.
Однією з причин, що спонукали до пошуку сенсу життя, була невдоволеність людей існуючою
дійсністю. Суперечливість соціального середовища живила філософсько-поетичну свідомість
аргументами як «за», так і «проти» осмисленості земного буття, приводила нерідко до
заперечення його смислу.
 Особливо гостро потребу у розв'язанні проблеми сенсу життя суспільство відчуває в перехідну
епоху. Зміни, що відбуваються в ньому на рівні економічного базису (перехід до нового
способу виробництва), й переміни в надбудові пов'язані зі зламом стереотипів життєвих
цінностей, відмовою від усталених, освячених традицією форм поведінки. Рухомі, такі, що
постійно розвиваються, потреби перетворюють як сферу моральної мотивації, так і систему
вчинків, що викликає невдоволеність тими відповідями, котрі давалися на «вічні» запитання
попередніми поколіннями.

Актуалізація проблеми сенсу життя характерна не тільки для підлітків, а й для людей зрілого
віку. Здебільшого це пов'язане зі зламом світоглядних стереотипів, серйозними моральними
потрясіннями.

Сенс життя може бути розглянутий і як головна життєва мета, досягнення якої передбачає
формування завдання на тривалий період. Як уже наголошувалося, завдання це
усвідомлюється людьми по-різному. Природно, завдання, що виростає з потреб особистого
життя, включає в себе компоненти, котрі відображують особливості відношення особистість —
суспільство. До сфери реальності, яка впливає на особисте життя, слід віднести передусім
життя класу, народу, суспільства.

3. Покоління, які вступають у життя, застають певну ціннісну реальність. Людина не

народжується з готовими ціннісними укладами, а формує їх протягом своєї життєдіяльності.
Ціннісна структура особистості - результат з одного боку, процесу засвоєння людиною
суспільних цінностей, соціальних норм, ролей, узагальнених цілей, які є для неї орієнтирами
при засвоєнні соціального світу, а з іншого, - становлення структури людського "Я",
самосвідомості.

Процес формування ціннісних орієнтацій підростаючої особистості в умовах кризи суспільних

цінностей вимагає максимальної уваги, не лише з боку вчених і практиків, але й з боку
держави, її законодавчих та виконавчих органів, суспільних інститутів.

 1. Сучасне покоління молоді у більшій своїй частині може бути охарактеризоване як

маргінальне. Значною мірою, саме цим обумовлені протиріччя в структурі ціннісних орієнтацій,
що дерегулюють поведінку, як на індивідуальному так і груповому рівні.
 2. Брак чітких орієнтирів, певна "розмитість" моральних норм, пануючий у суспільній
свідомості нігілізм, істотно впливають на формування системи ціннісних орієнтацій
особистості. Наявність протиріч - на визначення життєвих цілей, власного життєвого
планування і засобів досягнення. Це позначається на психологічному стані молоді, особливо -
підлітків, молодих людей раннього юнацького віку.
 3. Структура ціннісних орієнтацій сучасної молодої людини характеризується значним
посиленням ваги індивідуальних цінностей: сім'ї, здоров'я, впевненості у собі, любові,
особистого успіху, матеріального благополуччя тощо. Поряд з цим, вкрай низько оцінені:
громадська активність, патріотизм, національні традиції, пізнання. Є достатньо підстав
стверджувати, що така зміна орієнтацій носить стійкий характер.
 4. Часто молодь не бачить реальної можливості розвитку та реалізації власних
здібностей. Вона сповнена тривоги за своє майбутнє, боїться безробіття, бідності, розгулу
злочинності, соціального вибуху. Практична відсутність гарантій соціального захисту молоді і
молодих сімей, без-адресність соціальної допомоги, що має місце, стрімка тенденція переходу
до платного навчання та платних послуг охорони здоров'я на тлі стрімкого подорожчання
життя, призводять до відчуження молодої людини від суспільства, зневіри у можливості
власної держави. Більше того, чи не найпопулярнішою серед молоді є думка про те, що
держава заважає реалізувати потенційні можливості своїх громадян

4. Мораль як одна з форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень,

норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її основу становлять переконання, звичаї,
традиції, громадська думка. Вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються
державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім’я тощо), і ті, які держава чи громадські
організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут.

Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки не отримали б морального виміру, якби
людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх з власними уявленнями про
добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням.

Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна свідомість – це свідомість, що керується певною системою моральних норм, оцінок і

принципів у життєдайності, фіксує моральні відносини у суспільстві, що історично змінюються.

Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й
індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів).

Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із словом. Тим самим
вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв’язків і залежностей, які і називаються
моральними відносинами.

По іншому, моральні відносини –це сукупність моральних зв’язків, у які вступають люди у
процесі моральної діяльності.

Моральні відносини відрізняються в залежності від об’єкту і суб’єкту моральної дії, а також від
способу життя.

Якими б не були моральні відносини за змістом, - їх внутрішнім вістрям є ставлення

особистості до суспільства. Адже навіть інтимні душевні стосунки між близькими людьми
передбачають орієнтацію на суспільно-корисні цінності – вірність, відданість. Безкорисливе
бажання добра один одному. Однак, ставлення особистості до суспільного блага як вищої
цінності обов’язково потребує не менш фундаментального ставлення суспільства до
особистості як мети свого існування і розвитку. Не людина є засобом усіх суспільних
перетворень, а суспільство є продуктом взаємодії людей, умовою саморозвитку і
самореалізації людини.

Кінцевою метою функціонування суспільства є формування людини як цілісної, всебічно

розвиненої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль. Яка ґрунтується на принципі,
згідно з яким людина є найвищою цінністю.

Основою такої моралі була первісна рівність і притаманний родовому суспільству колективізм.
Людина відчувала свій нерозривний зв’язок із колективом, бо самостійно не могла протистояти
багатьом своїм суперникам, а також задовольнити свої основні, передусім природні потреби,
Вірність, відданість своєму роду і племен, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя –
загальноприйняті норми моралі того часу.

У первісному суспільстві форм також і негативні риси моралі. Саме в родовому суспільстві
з’являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування
таких моральних принципів, як жорстокість, зрадництво, фанатизм. У первісному суспільстві
мораль стала однією із засад формування міфологічного світобачення. Вона надихала людину
на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які фактично забороняли їй
виявляти себе як особистість.