https://www.bbc.

com/ukrainian/news-61481823

Тьотя Суп. Історія жінки, яка готувала дітям їжу в бункерах Азовсталі

 Ілона Громлюк

 ВВС News Україна

19 травня 2022

Діти, які ховалися на заводі "Азовсталь", мріяли про свою улюблену їжу. День у день
вони малювали у бункері те, що їм найбільше хотілося з'їсти - піцу, картоплю фрі, тортики.

Ті малюнки краяли серце Наталії Бабеуш, яка понад два місяці у підземеллі готувала їм
страви фактично з нічого.

"Вони просто мордували мене тими картинками", - розповідає 35-річна жінка з Маріуполя.

Особливо наполегливий хлопчик повісив свій малюнок з піцою над місцем, де спала Наталія.

"Та піца постійно була перед очима, - згадує жінка. - Сама голодна, я розуміла, як діти
сумують за такою їжею, і просто вмирала від думки, що не знаю, з чого приготувати для них піцу".

На початку травня Наталю евакуювали.

Вона забрала ті дитячі малюнки з собою. Усього від жінки залежало восьмеро дітей.
Найстаршій дитині було 17 років, найменшій, дівчинці - лише 2,5.

Одному хлопчику було чотири, і він ніяк не міг вимовити Наталине ім'я. "Давай я буду Тьотя
Суп", - сказала йому жінка, і відтоді це прізвисько до неї прилипло.

Жартома Наталю так називали навіть дорослі, які теж чекали від неї на свою порцію супу.

"Я сказала їм, що готуватиму, поки жива"

"Бункерний" суп від Тьоті Суп - це дві банки консерви на 30 літрів.

У різні часи разом із нею у підвалі сиділо до 40 людей, і цього мало вистачити на всіх.
Дорослі отримували менше, ніж діти.

Їжі бракувало, тому попри авіаудари, дехто наважувався йти з підвалу, не чекаючи на
евакуацію.
 Наталя та її чоловік Володимир забігли у бункер на початку березня, коли там сиділи 20
людей.

Пара вирішила тікати в "Азовсталь", коли стріляти почали вже у дворі їхнього дому. До війни
вони працювали на цьому заводі. Наталя - машиністом котлів, Володимир - електромонтером.

Вони забігли у бункер, маючи з собою лише дві котлети та пів хлібини. Одні вони б не
вижили.

Але деякі сім'ї приїхали сюди на машинах і мали запаси круп. Ті, хто прийшов пізніше, не
мали нічого, розповідає жінка. Ситуація з продуктами у Маріуполі ставала все гіршою.

Металургійний завод виявився непоганим укриттям. По-перше, там не було проблем із

дровами - вони необхідні для різних печей, каже Наталя. По-друге, у підвалах була вода та
сухпайки.

За нормальних умов один сухпайок розрахований на три прийоми їжі, пояснює жінка. Там є
консерва, банка гречки з тушонкою, перловка - теж і з тушонкою, а ще кава, чай, паштет та галети.
Перші дні їжу ще готували на вогні на вулиці.

Наталя зізнається, що не дуже любить готувати, ще і в таких умовах. Але у неї немає дітей, і
саме з цієї причини вона вирішила, що краще за все підходить на роль кухарки.

"Мій чоловік сирота, і я не хотіла, щоб ще якась дитина втратила маму, - пояснює жінка. -
Тому я сказала людям, що поки жива, то готуватиму".

Гречаники, вергуни та інші рецепти з бункера

Війна розбомбила дві імпровізовані кухні Наталі. Одна була просто неба, і там вціліла тільки
каструля, а другу чоловіки перенесли в інше місце, з дахом над головою, але туди теж прилетіло.

Тому згодом жінка почала готувати у підземеллі, на сходах. Чоловіки спорудили для Наталі
щось на кшталт мангалу, де вона примудрялась готувати не лише суп, а й млинці, деруни і навіть
десерти.

"Інші жінки теж допомагали, але загалом я допомогу не приймала - я знала, що якщо
робитиму одна, то все точно вийде добре", - каже Наталя. За два місяці вона вигадала купу
рецептів.
 "Беремо консерви, трохи гречки, туди ж борошно, щоб котлети не розсипалися, гашена сода,
оцет - і виходять такі собі гречаники", - розповідає Наталя.

Таке ж саме вона робила з перловкою, а потім і рисом, але вже без консерви. "До рису я
додавала трохи цукру, виходило щось таке рисове, навіть не знаю, як це назвати", - каже жінка.

Одного разу в когось із людей виявилося прокисле молоко, й воно пішло, говорить Наталя, на
"вергуни" - це такі українські ласощі з бездріжджового тіста, які треба обсмажувати.

Не давали їй спокою дитячі мрії про піцу і картоплю фрі. Коли у бункері знайшлося чотири
картоплини, Наталя зробила дітям деруни. Не фрі, але хоча б так, каже вона.

І піцу вона теж все-таки приготувала. На сухій сковорідці зробила лаваш, додала туди
консерви. У когось знайшовся окраєць сиру, горошок. "Діти були в захваті. Піца на війні!" -
пригадує Наталя.

А ще якось Наталя зробила дітям тістечко: це були млинці з варенням посередині.

"Вони самі кричали, що це тістечко, і нам, дорослим, було важко розуміти, що десь далеко
діти їдять тістечка, а наші вважають за тістечко звичайні млинці з варенням",- говорить жінка.

Aunt Soup. The story of a woman who prepared food for children in Azovstal bunkers

 Ilona Gromlyuk

 BBC News Ukraine

May 19, 2022

Children hiding at the Azovstal plant dreamed of their favorite food. Day after day, they drew
in the bunker what they wanted most to eat - pizza, french fries, cakes.

Those drawings cut the heart of Natalia Babeush, who for more than two months in the dungeon
prepared food for them from virtually nothing.

"They just slapped me with those pictures," said a 35-year-old woman from Mariupol.

A particularly persistent boy hung his picture of pizza over the place where Natalia slept.

"But the pizza was always in front of my eyes," the woman recalls.
 In early May, Natalia was evacuated. She took those children's drawings with her. In total, eight
children depended on the woman. The oldest child was 17 years old, the youngest, the girl - only 2.5.

One boy was four, and he could not pronounce Natalia's name. "Let me be Aunt Soup," the woman
told him, and the nickname has stuck to her ever since.

Jokingly, Natalia was called that even by adults who were also waiting for her for their portion of
soup.

"I told them I would cook while she was alive"

"Bunker" soup from Auntie Soup is two cans of 30 liters.

Up to 40 people sat with her in the basement at different times, and that should have been enough
for everyone. Adults received less than children.

There was a shortage of food, so despite air strikes, some dared to leave the basement without
waiting for evacuation.

Natalia and her husband Volodymyr ran into the bunker in early March, when 20 people were sitting
there.

The couple decided to flee to Azovstal when the shooting started in the yard of their house. Before
the war, they worked at this plant. Natalia is a boiler driver, Volodymyr is an electrician.

They ran into the bunker, carrying only two cutlets and half a loaf of bread. They alone would not
have survived.

But some families came here by car and had stocks of cereals. Those who came later had nothing,
the woman said. The situation with products in Mariupol was getting worse.

The metallurgical plant turned out to be a good shelter. First, there were no problems with firewood
- they are needed for various stoves, says Natalia. Secondly, there was water and cakes in the basements.

Under normal conditions, one cake is designed for three meals, the woman explains. There is canned
food, a jar of buckwheat with stew, pearl barley - also with stew, as well as coffee, tea, pate and
biscuits. The first days food was still cooked on the street fire.

Natalia admits that she does not like to cook, even in such conditions. But she has no children, and
for this reason she decided that she was best suited for the role of a cook.
 "My husband is an orphan, and I didn't want another child to lose his mother," the woman explains.
"So I told people that while she was alive, I would cook."

Buckwheat, verguny and other recipes from the bunker

The war bombed Natalie's two makeshift kitchens. One was in the open air, and only the pan
survived, and the other men were moved to another place, with a roof over their heads, but there also flew.

So later the woman began to cook in the dungeon, on the stairs. The men built something like a
barbecue for Natalia, where she managed to cook not only soup, but also pancakes, potato pancakes and
even desserts.

"Other women also helped, but in general I did not accept help - I knew that if I do it alone,
everything will turn out well," says Natalia. In two months she came up with a bunch of recipes.

"We take canned food, some buckwheat, there is flour so that the cutlets do not fall apart, baking
soda, vinegar - and it turns out a kind of buckwheat," - says Natalia.

She did the same with pearl barley and then rice, but without canned food. "I added a little sugar to
the rice, it turned out something like rice, I don't even know what to call it," says the woman.

One day one of the people turned out to be sour milk, and it went, says Natalia, to "verguny" - these
are Ukrainian delicacies made of unleavened dough that need to be fried.

Her childhood dreams of pizza and french fries did not give her peace. When four potatoes were
found in the bunker, Natalia made potato pancakes for the children. Not French, but at least, she says.

And she also cooked pizza. I made pita bread in a dry pan and added canned food. Someone found a
piece of cheese, peas. "The kids were thrilled. Pizza at war!" - Natalia remembers.

And once Natalia made a cake for the children: it was pancakes with jam in the middle.

"They themselves shouted that it was a cake, and it was difficult for us, adults, to understand that
somewhere far away children eat cakes, and ours consider ordinary pancakes with jam to be a cake," the
woman says

The article I have read runs under the title “Monkeypox has been reported in 14
countries. Is there a risk of a new pandemic?” It was published on May 22.05.2022 by Joseph
Lee. The title of the article corresponds to its main idea
 The author begins with presenting numbers. More than 80 cases have already been
confirmed in new outbreaks in Europe, the United States, Canada and Australia.

At the main point the author gives information that after the outbreak was first detected in
the UK, the virus began to be detected across Europe - Spain, Portugal, Germany, Belgium, France,
the Netherlands, Italy and Sweden. The British Health Agency has so far identified 20 cases, and its
chief medical adviser, Dr Susan Hopkins, told the BBC's Sunday Morning program that more and
more cases are being detected every day.

At the end the author provides the information that The Canadian Health Agency said it had
identified two cases in Quebec, but did not say whether the American traveler was infected before or
during his visit to Montreal.