Василь Кандинський

Василь Кандинський – художник,

теоретик мистецтва, основоположник
абстракціонізму. Він перевернув звичні
уявлення про живопис і вписав своє ім’я
золотими літерами у світову історію
мистецтва. Його картини зберігаються в
музеях по всьому світу, а його творча
спадщина коштує мільйони доларів.

Народився художник 16 грудня 1866 року в

Москві. Родина була заможною, що давало змогу
подорожувати різними країнами Європи. Коли
Василю виповнилося п’ять – родина перебралася
й оселилася в Одесі. Тут хлопець відвідував
гімназію, приватно навчався музиці та живопису.
Але батьки мріяли, щоби син став юристом, тож
він вирішив не розчаровувати їх.

 Вступив на юридичний факультет Московського університету,

навчався старанно й закінчив виш із відзнакою. Одружився, займався
науковою діяльністю. Згодом Кандинський став викладачем на кафедрі
юриспруденції. Йому запропонували професорство, але Василь відмовився.
Він остаточно вирішив покинути науку й зайнятися живописом.

Подорожуючи в 1895 році, Кандинський
натрапив на картину Клода Моне “Копиці”, яка
перевернула все його життя.

Розпочав навчання в приватній школі

Антона Ажбе, разом із ним навчалися Кузьма
Петров-Водкін, Ігор Грабар та інші.
Клод Моне «Копиці», 1891
 За чотири роки Василь вступив до Академії живопису в клас Франца фон
Штука у Мюнхені, одного з найкращих художників того часу в Німеччині.

 Кипуча діяльність Кандинського притягувала,

мов магнітом однодумців, вони перехоплювали
його ідеї й наслідували. Василь заснував товариство
“Фаланга”, в якому був і викладачем, і
організатором виставок. На одному з таких вечорів
художник зустрів Габріель Мюнтер, яка згодом
стала його другою дружиною. Разом із нею він
подорожував Європою та Америкою. На деякий час
повернувся до Одеси, а потім оселився в Баварії.
Там він продовжив художні експерименти–писав
експресіоністські пейзажі околиць, пробував себе у
фовізмі й абстракції.

У 1911 році Василь разом із другом

Францом Марком організували нове творче
об’єднання “Синій вершник”. Василь
Кандинський згадував: “Назву “Синій вершник”
ми придумали за кавовим столом в саду в
Зіндельдорфі. Ми обидва любили синій, Марк –
коней, я – вершників. І назва прийшла сама”. До
гуртка входили художники, танцюристи та
композитори. Учасники “Синього вершника”
цікавилися середньовічним і примітивним
мистецтвом, а ще популярними в Європі течіями – фовізмом і кубізмом. Того
ж року пройшла перша персональна виставка Кандинського.

Невдовзі Василь написав книгу “Про духовне в мистецтві”, яка стала

своєрідною теорією абстракціонізму. У ній автор розмірковував про асоціації,
які викликає у глядача кожен колір, лінія чи геометрична фігура:
“Теплий червоний колір, посилений родинним жовтим, дає жовтогарячий. Він
схожий на людину, переконану у власних силах і викликає тому відчуття
виняткового здоров’я. Цей колір звучить, як середньої величини церковний
дзвін, що призиває до молитви “Angelus”, або ж як сильний голос альта, як
альтова скрипка, що співає ларго. Як жовтогарячий колір виникає шляхом
 наближення червоного кольору до людини, так фіолетовий, що має в собі
схильність віддалятися від людини, виникає в результаті витиснення
червоного синім. Але це червоне, лежаче в основі, повинне бути холодним,
тому що тепло червоного не допускає змішання з холодом синього (ніяким
способом), – це вірно й в області духовного”.

У 1913 році вийшли мемуари Кандинського і збірник віршів “Звуки” з

кольоровими та чорно-білими літографіями.

З початком Першої світової Василю, яку

громадянину Російської імперії, довелося
покинути Німеччину. Повернувшись до
Москви, художник познайомився з Ніною
Андрієвською й одружився втретє.
 Кандинський писав імпресіоністичні пейзажі, романтичні фантазії,
пізніше – реалістичні полотна. Його абстрактні картини ставали більш
“геометричними”: позначався вплив російського авангардизму перших
радянських років.

“Коло, яке я використовую

останнім часом настільки часто,
можна назвати не інакше як
романтичним. І нинішня
романтика істотно глибше,
прекрасніше, змістовніше: воно –
шматок льоду, в якому палає
вогонь. І якщо люди відчувають
тільки холод і не відчувають вогню
– тим гірше для них”.

У 1921-му Василь Кандинський разом із дружиною поїхали на виставку

до Берліна. Там він експонувався на Першій виставці російського мистецтва.
Але назад не повернувся. Кандинський влаштувався до Веймарської вищої
школи будівництва та конструювання. Тут Василь викладав настінний
живопис і теоретичні дисципліни. Викладачі та студенти школи були
захоплені його ідеєю синтезу мистецтв в одному творі. Також він, живучи за
кордоном, активно співпрацював з російськими художниками – К. С.
Малевичем, Д. Д. Бурлюком,
М. Ф. Ларіоновим, Н. С.
Гончаровою. Допомагав їм
організовувати і брати участь у
різноманітних виставках.
У ці роки Кандинський
вже був відомий на весь світ, а
ще його прозвали першим
абстракціоністом.

Отримавши німецьке громадянство, Кандинський вирішив назавжди

оселитися тут. Але згодом, емігрантів із СРСР почали переслідувати, як
потенціальних комуністів, що загрожують німцям.
 Василь був змушений переїхати знову. Цього разу вибір пав на Францію.
Роботи того періоду називають біоморфними абстракціями. В них, поряд із
геометричними фігурами, з’явилися сюрреалістичні елементи, які нагадують
найпростіші біологічні організми. У паризькі роки художник написав
“Домінуючу криву”, “Блакитне небо”, “Різноманітні дії”.

1937-го полотна Кандинського

потрапили на сумнозвісну
виставку “Дегенеративне
мистецтво”, головна мета якої –
дискредитувати шедеври
авангарду. Картини художника,
які залишилися в Німеччині, були
знищені.

Коли німці окупували Париж, Василь Кандинський вирішив емігрувати

до США, але згодом повернувся до Франції, де й залишився до кінця життя.
Помер видатний художник 13 грудня 1944 у передмісті Парижа Неї-сюр-Сен.

Сьогодні полотна Кандинського зберігаються в найбільших музеях

Європи та в приватних колекціях по всьому світу. Його картини входять в
список найдорожчих робіт художників-абстракціоністів.