Монтень

 16 ст.
 Занепад Відродження
 Часи релігійних війн у Франції.

Період пізнього Відродження — час більш поміркованих і глибоких

роздумів над феноменом людського існування. Міняється сама постановка
проблеми людини. Замість гучних фраз про людину як центральну ланку
космічної ієрархії або вінець божественного творіння, нові дослідники
епохи Відродження зосереджують свою увагу на внутрішньому світі
людини, застосовуючи психологічний аналіз дослідження особистості.

 Аристократичність духу

Народився в багатій сім’ї купців, але згодом йоговыддали на

виховання у бідну сім’ю.
Був оточений людьми, які говорили лише латинню. (І слуги, і
батьки.
 Був мером міста Бордо, при чому період управління містом був
дуже важким. Була чума.

Особливість філософії Монтеня — роздуми про людину, при чому

не про якусь особливу, відому, а про людину, як стверджує Монтень,
звичайну, просту, але, звичайно, дуже різноманітну, змінну. Ці роздуми не
про людину в незвичайних ситуаціях, а саме в її звичайному житті. Тому, як
виявляється, філософія Монтеня дуже корисна кожному, хоча він і не
сподівався дати комусь якісь поради. До того ж в його «Пробах», «Essais”
(іссе) в оригіналі, немає ніякого повчання, він нікого не вчить жити. В
своїх роздумах він шукає «мистецтво жити». І цей шлях пошуку може бути
корисним іншим.

«Проби / Досвід» — це нотатки, записи Монтеня, історичні алюзії,

паралелі, власні думки, відчуття, спогади, при чому, незважаючи на
філософський внесок даної книги, філософським він, при читанні, не
здається.

Це пояснюється тим, що Монтень почав книгу з думок древніх авторів,

які йому були цікаві, і роздумував над ними для себе. Через ці свої роздуми
він залучає до роздумувань читачів, він не наполягає на своїх думках, а
лише дає «пищу для размышлений».

Коли він каже, що зміст книги — це «Я САМ», то цим він показує, що

ці роздуми — це намагання зрозуміти себе, роздумуючи над книгами і над
життям одночасно. Монтень хотів показати, не який він особливий, а який
він звичний, такий як інші без лицемірства: він каже, яка в нього слабка
пам’ять, він показує свої недоліки.

При чому, Монтень, в чому і проявляєть епоха Занепаду Відродження,

не вважає людину рівну Богу, Монтень бачить слабкості і кордони
людського розуму, недоліки людини, він бачить парадоксальну сукупність у
людини і поганих, і хороших якостей. Він не ставить людину вище за інших
істот, але і не ставить інших над людиною. Він каже: «МИ НЕ Є НІ
ВИЩИМИ, НІ НИЖЧИМИ ЗА РЕШТУ». Він цікавився людиною, а не
природою, але розглядав людину, як частину природи.

Ще однією рисою філософії Монтеня є те, що його філософські

виведення нейтральні щодо наявності Бога чи існування душі окремо від
тіла. Він займався лише безспірними фактами людського життя, які можна
визнавати незалежно від особистої позиції.

Іншою рисою є уникнення загальних теорій, законів, звичок. Про

канібалів він каже: «В этих народах нет ничего варварского и дикого, если
только не считать варварством то, что нам не привычно». Тобто відкинути
звички треба тоді, коли вони обмежують нас.

Його виведення мали СКЕПТИЧНУ ПРИРОДУ. Але скептицизм не

через недовіру до теоричних тверджень, а через те, що, як вважає Монтень,
не варто витрачати на них життя і правильніше утриматись від них. Це
скептицизм людини, яка розуміє, наскільки мінливим є сама людина і
світ навколо неї. Він висловлює думку про те, що уявлення про людину не
одноманітне, воно може змінюватись. І треба розуміти відносність всіх
уявлень.

З цього і береться МОНТЕНІВСЬКИЙ СКЕПТИЦИЗМ. Він не

представляє систему своїх поглядів, як щось довершене, він каже, що все
змінне.

ПІЗНАВАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ ЛЮДИНИ ДУЖЕ МІНЛИВІ, ЦЕ

ЗУМОВЛЮЄ ПОТРЕБУ ПЕРЕГЛЯДУ НАЯВНИХ ЗНАНЬ ТА КРИТИЧНО-
СКЕПТИЧНОГО СТАВЛЕННЯ ДО РІЗНИХ ДОГМ, ЦІННОСТЕЙ,
КОНЦЕПЦІЙ.

Аналіз вищенаведених міркувань щодо скептичної позиції Монтеня дає

підстави стверджувати, що СУМНІВИ мислителя спрямовано, насамперед,
на можливість людини того часу осягнути абсолютну істину, хоча така
можливість не заперечувалася ним для майбутніх поколінь.

Найбільш авторитетним філософом-скептиком Монтень уважав

Піррона, символом віри якого було «завжди вагатися, сумніватися і шукати,
нічого не стверджувати і ні за що не ручатися».

 Про виховання: було б краще якби вчитель пропонував учням

декілька версій одного предмета, даючи учню можливість
визначити, яка є найбільш правильна.
 Виступає проти схоластики (панування теології над іншими
формами пізнання), за «щасливу» філософію.