Аналіз глави XLIII

Ця глава розпочинається у в’язниці, після того, як Матильда та адвокат йдуть

від Жюльєна.
Через годину Жюльєна будять чиїсь сльози, що крапають на його руку.
Він навіть не очікує побачити когось іншого, тому робить висновок, що це
Матильда. Але помиляється, бо перед ним стоїть його кохана де Реналь.
Ця глава дає нам змогу спостерігати за 100% щирістю почуттів героїв, за
неймовірною любов’ю, що сковує їх, ми спостерігаємо за їх стражданнями, за
їх метаннями у пошуку правильного вчинку, за їх вдячністю і благаннями про
прощення.
Пане... я прийшла благати вас подати апеляцію, я знаю, що ви відмовляєтесь це зробити... —
Ридання душили її, вона не могла говорити.

— Благаю вас, пробачте мені.

— Якщо ти хочеш, щоб я тобі пробачила,— сказала вона, підводячись і кидаючись йому в обійми

Він стиснув її в обіймах, не тямлячи себе

Пані де Реналь дізнається, що Жюльєн кохав її завжди. Вони довго плачуть у

обіймах не кажучи ні слова. Має пройти багато часу, поки їх вир емоцій
перетвориться у слова.
І вони обоє, раз у раз перебиваючи одне одного, стали розповідати про все, що відбулося з ними.
Листа, написаного панові де Ла-Молю, склав молодий духівник пані де Реналь, а вона його лише
переписала.

— Ось на який жах штовхнула мене релігія! — казала вона йому.

Захват і радість Жюльєна доводили їй, що він усе їй прощає. Ніколи ще він не кохав її так
безмежно.

- накажеш мені зарізати тюремника, і я зроблю цей злочин, і навіть подумати не встигну…

Пані де Реналь навіть замислюється про самогубство, тільки щоб залишитись

із Жюльєном, але вже на тому світі…
Після того, як за Пані Реналь приїздить карета, до Жульєна намагається
пробитись піп, з очевидною метою – використати сумнозвісну славу Сореля
на власну корись.
Сорель дає слабину і поступається йому. Підле лицемірство його впадало в
око. Ніколи в житті не відчував Жюльєн такої люті. Отець як виявилось, був
неймовірно потворною і страшенно брудною істотою. Але Сорель втримує
себе у руках та вдало і розумно позбувається його.
У цій главі нам чітко дають зрозуміти рівень почуттів між героями. Ця глава
важлива, адже її найбільше значення полягає у тому, що читач має
проникнути у текст і стати тим самим свідком цієї трагедії. Вона робить ставку
саме на емоційний сегмент оповідання.
Ця глава остаточно каже – що сенс життя Жюльєна Сореля та Пані де Реналь
полягає у існуванні одне з одним, і навпаки – бути не може.