«Ромео і Джульєтта»

(англ. Romeo and Juliet) —

трагедія Вільяма
Шекспіра, в якій
розповідається про
трагічне кохання двох
молодих веронців із
ворожих родин.
П’єса написана десь
приблизно в 1595 або
раніше. За життя
Шекспіра вона
видавалася 4 рази: у
1597, 1599, 1609, дата ще
одного видання не
встановлена. У 1623 вона
була надрукована in folio.
«Ромео і Джульєта»
(1595р.) — одна із
перших великих
трагедій драматурга.
Шекспір мужньо боровся
за право людини, вірив у
її гідність, віддав усі
сили, щоб піднести її
красу. Автор розповів
про долю закоханих,
сильне і чисте почуття
яких зіткнулося з
міцними феодальними
забобонами. Трагедія
проголосила кохання і
гідність людини
головними цінностями
життя.
Вперше вона була надрукована
під заголовком «Прекрасно
написана трагедія про Ромео і
Джульєтту» і в тому вигляді , в
якому часто під гучні оплески
виконувалася перед публікою.
Сюжет драми автор запозичив з
поеми англійського поета
Артура Брука, написаної свого
часу на основі італійської
новели Матео Банделло. Якщо
письменник головним чином
відображав події, а не звертався
до почуттів та переживань
героїв, то Шекспір, навпаки,
акцентував увагу на тому, як
кохання сприяло духовному
збагаченню героїв, ставало
могутньою творчою силою.
У Банделло фінал твору
щасливий: Джульєтта
одружилася з Парісом і
народила дітей, а Ромео
закохався в іншу красуню.
У XIV ст. у Вероні жили і
ворогували дві родини —
Монтеккі і Капулетті. Їх
ворожнеча знищила Ромео
і Джульєтту, Меркуціо і
Паріса, Тібальта. Однак
любов перемогла, хоча і
дорогою ціною — ціною
смерті. Тільки після втрати
дітей їхні батьки з
примиренням подали руку
один одному, але вже
занадто пізно.
Любов Ромео і Джульєтти
спалахнула миттєво, з
першого погляду під час
зустрічі на костюмованому
балу в Капулетті, куди
Ромео проник з друзями.
Ніщо ніби не провіщало
цієї любові, все їй було
вороже: сімейні чвари,
захоплення Ромео
красунею Розаліною,
сватання до Джульєтти
Паріса, воля її батьків, вік
дівчини — всього 14 років.
Проте любов швидко
розвивалася в юних
серцях, народжуючи
сміливі і тверді рішення,
поетичні слова, змінюючи
характери героїв. Кохання
Ромео до Розаліни було
надумане, оскільки
молодому дворянину треба
було любити когось,
присвячувати комусь
вірші. Подібне захоплення
— це лише передчуття
справжньої любові.
Джульєтта перетворилася
в жінку, здатну боротися за
своє кохання.
У молодих людей з’явилися
спільники: годувальниця
Джульєтти і чернець Лоренцо.
Дівчина відкрилася
годувальниці і чекала від неї
допомоги, проте та заради
грошей і подарунків, які вона
приймала від Паріса і Ромео,
зрадила її. Коли Ромео вислали
за вбивство брата Джульєтти
Тібальта, годувальниця радить
дівчині забути Ромео та йти
заміж за Паріса, хоча
достеменно знала, що та
дружина Ромео, оскільки їх
таємно повінчав брат Лоренцо.
Самотність Джульєтти у
рідному домі стала повною,
вона могла розраховувати
лише на допомогу ченця.
Коли обставини стали трагічними
— Лоренцо дізнався, що Ромео
вигнаний за вбивство, а Джульєтті
загрожував шлюб з нелюбом,— він
дав дівчині випити сік, щоб вона
впала у глибокий сон на той час,
поки він відшукає Ромео, щоб
сповістити про все, що трапилося.
Збіг рокових обставин не дозволив
здійснитись задуманому плану.
Епідемія чуми, яка спалахнула в
сусідніх з Вероною містах,
відповідно, карантин не дали
можливості Лоренцо дістатися до
Ромео. Той отримав хибну звістку
про смерть коханої, таємно
повернувся до Верони, купив
отруту і пішов у склеп.
Там він зустрів Паріса, який
приніс квіти для своєї
нареченої . Між ними виникла
суперечка. Ромео вбив Паріса,
попрощався з Джульєттою,
випив отруту і впав поряд з
труною коханої. Коли
Джульєтта прокинулася, то
побачила біля себе мертвого
Ромео і склянку з отрутою.
Вона поцілувала коханого з
надією, що отрута залишилась
на його вустах, а потім у
розпачі заколола себе його
кинджалом і впала на його
бездиханне тіло.
Ромео — запальний,
схильний до крайнощів,
імпульсивний, однак не
легковажний. Він умів
кохати, закривав очі на
головні перепони до свого
щастя. Йому й на думку не
спадало примирити своїх
батьків з батьками
Джульєтти. Він умів
обманювати, а тому
звернувся до ченця
Лоренцо, щоб таємно
повінчатися з коханою.
Джульєтта, незважаючи на
свій юний вік, була надто
практична, розсудлива і
душею зріла. Вона не лише
глибоко відчувала, але й
усвідомлювала все, що
відбувалося навколо неї. Її
шляхетність і рішучість
особливо яскраво
проявилися тоді, коли
годувальниця порадила їй
зріктися Ромео.
Спостерігаючи зраду цієї
відданої їй жінки, Джульєтта
залишалася стійкою,
непокірною у своїй
самотності і вирішила діяти
самостійно.
Вона не боялася випити
напій, провести ніч серед
покійників на цвинтарі і
віддатися у владу
невідомого майбутнього.
Коли ж бажання молодих
людей не здійснилося,
Джульєтта, як і Ромео,
знайшла достатньо
мужності, щоб померти
біля свого чоловіка.
У трагедії зіткнулися не
просто сімейні родини, а
дух феодальної
жорстокості, помсти і
ренесансної любові та
дружби.
Конфлікт виник не на
ґрунті любові (герої
віддані одне одному
впродовж усієї трагедії),
він базувався на зіткненні
прекрасних почуттів зі
світом зла і ворожнечі.
Хоча Ромео і Джульєтта
загинули, за ними
залишилася моральна
перемога. Їхні батьки
тільки після смерті дітей
усвідомили, що
ворожнечею знищили
власне майбутнє.
Трагедія оптимістична,
оскільки висловлювала
впевненість у поразці
феодального укладу
життя. Вона стала
справжнім шедевром.
Німецький драматург
Г.Лессінг у своїй праці
“Гамбургська драматургія”
зазначив :” Я знаю лише
одну трагедію, яка
втілювала любов: це
“Ромео і Джульєтта“.
Шекспір ​у імена діючих
персонажів вклав якийсь
сенс: ім'я Джульєтта
походить від англ. July,
Липень, народжена в Петра
і Павла день, 12-го липня;
Тібальдом називали в
ірландській культурі
задиркуватих котів,
персонаж веде себе як
задиркуватий кіт; Ромео —
з латинської «прочанин», у
Шекспіра імовірно
«паломник любові»;
Меркуціо — від англ.
Mercury — ртуть, персонаж
так само непосидючий і
завжди в русі, як і метал.