Professional Documents
Culture Documents
P
P
Фотоелектричний ефект був відкритий в 1887 році німецьким фізиком Р. Герцом і в 1888–
1890 роках експериментально досліджений А. Р. Столєтовим. Якнайповніше дослідження
явища фотоефекту було виконано Ф. Ленардом в 1900 р. До цього часу вже був відкритий
електрон (Д. Томсон, 1897 р.), і стало ясно, що фотоефект (або точніше – зовнішній
фотоефект) полягає у вириванні електронів з речовини під дією падаючого на нього
світла.
У експериментах використовувався скляний вакуумний балон з двома металевими
електродами, поверхня яких була ретельно обчищена. До електродів прикладалася деяка
напруга U, полярність якої можна було змінювати за допомогою подвійного ключа. Один
з електродів (катод До) через кварцове віконце освітлювався монохроматичним світлом
деякої довжини хвилі λ, і при незмінному світловому потоці знімалася залежність сили
фотоструму I від прикладеної напруги
Криві показують, що при достатньо великих позитивних напругах на аноді А фотострум
досягає насичення, оскільки всі електрони, вирвані світлом з катода, досягають анода.
Ретельні вимірювання показали, що струм насичення Iн прямо пропорційний інтенсивності
падаючого світла. Коли напруга на аноді негативна, електричне поле між катодом і
анодом гальмує електрони. Анода можуть досягти тільки ті електрони, кінетична енергія
яких перевищує |eU|. Якщо напруга на аноді менше ніж –Uз, фотострум припиняється.
Вимірюючи Uз, можна визначити максимальну кінетичну енергію фотоелектронів:
До здивування учених, величина Uз виявилася не залежною від інтенсивності падаючого
світлового потоку. Ретельні вимірювання показали, що замикаючий потенціал лінійно
зростає із збільшенням частоти ν світла
Численними експериментаторами були встановлені наступні основні закономірності
фотоефекту:
2. Для кожної речовини існує так звана червона межа фотоефекту, т. е. якнайменша
частота νmin, при якій ще можливий зовнішній фотоефект.
h = 4,13610–15 эВс.
E = hν.
Таким чином, вчення про світло, вчинивши виток тривалістю в два сторіччя, знов
повернулося до уявлень про світлові частинки – корпускулах.