Розділ І

ЕЛЕКТРОСТАТИКА

§ 1. Розвиток уявлень про природу електрики. Елементарний

заряд. Закон збереження заряду

Перші уявлення про природу електрики були висловлені

Б. Франкліном. Він вважав, що в кожному тілі міститься електричний
флюїд — невидима і невагома субстанція, яка існує незалежно від
речовини і насичує тіло, немов вода губку. При нестачі в тілі
електричного флюїду воно електризується негативно, при перевищенні
„нормального” вмісту — позитивно. Б. Франклін вважав, що
електричний флюїд складається з частинок, розміри яких менші за
розміри атомів речовини. Таким чином, уже в першій теорії
електричних явищ, висунутій Б. Франкліном, стверджувалось
матеріальне походження електрики та вгадувався дискретний характер
електричних зарядів.
З часом теорія монополярного електричного флюїду була замінена
гіпотезою про два види електрики, яку висунув і розвинув англійський
природодослідник Роберт Сіммер. У 1759 р. він опублікував так звану
дуалістичну теорію електрики, за якою кожне ненаелектризоване тіло
містить у собі два види електрики — позитивну і негативну — в
рівновеликих кількостях, які при цьому нейтралізують одна одну.
Нестача в тілі однієї з них приводить до електризації тіла зарядом
протилежного знака.
За Сіммером, позитивна і негативна електрики — це два види
деякої діяльної сили. В кожному ненаелектризованому тілі ці дві сили
зрівноважені. Заряджене тіло має певну кількість нескомпенсованої
діяльної сили одного знака, яка проявляється у взаємодії цього тіла з
іншими. Гіпотеза Сіммера довгий час протистояла теорії електрики
Франкліна, в якій електрична субстанція розглядалась як особлива
форма матерії.
Тільки після, відкриття М. Фарадеєм у 1833 р. явища електролізу
електрику однозначно було пов’язано з речовиною. Наприклад,
Максвелл вважав, що в електролітах кожний іон (молекула речовини)
заряджений певною сталою кількістю електрики, яка є однаковою для
всіх іонів певного сорту. Цю кількість електрики він запропонував
називати молекулярним зарядом, або молекулою електрики. Тепер цю
„елементарну кількість електрики” прийнято називати елементарним
зарядом. Виходячи із законів електролізу, ірландський фізик Георг
Джонстон Стоней (1826—1911) вперше у 1891 р. обчислив величину
елементарного заряду і запропонував називати його електроном.
Електричний заряд будь-якого наелектризованого тіла складається
з великої кількості елементарних зарядів і, отже, виявляється кратним
3
цьому заряду, тобто має дискретний характер (змінюється порціями).
Елементарним зарядом називають найменшу кількість (порцію) елект-
рики, яка відома в природі. За сучасними вимірюваннями величина
елементарного заряду становить 1,6021917ּ 10 -19 Кл.
Терміном електрон тепер прийнято називати негативно заряджену
елементарну частинку, заряд якої за величиною дорівнює
елементарному. Експериментально електрони відкрив у 1897 р.
видатний англійський фізик Джозеф-Джон Томсон (1856—1940) у
дослідах з катодними променями. Дж.-Дж. Томсон перший виміряв
питомий заряд електрона (відношення заряду частинки до її маси), а
перші достовірні вимірювання елементарного заряду виконав
американський фізик Роберт Міллікен (1868— 1953) у 1909 р. Досліди
Р. Міллікена було повторено в різних країнах. В Росії такий дослід
провів один із засновників радянської школи фізиків А. Ф. Йоффе
(1880—1960).
У дослідах Дж.-Дж. Томсона, Р. Міллікена, А. Ф. Йоффе та інших
було переконливо доведено, що структурні одиниці речовини — атоми
і молекули — складаються з електрично заряджених частинок — іонів
і електронів, які взаємодіють між собою через електромагнітне поле.
За сучасними даними, заряд і маса електрона відповідно
дорівнюють: е = - 1,6021917ּ10 -19 Кл , me = 9,109558 ּ10 -31 кг.
Заряд, що за величиною дорівнює елементарному, мають також
такі елементарні частинки, як протон, позитрон, мезони та інші.
Зауважимо, що існують елементарні частинки, які не мають
електричного заряду.
Тепер, коли відомо, що носіями негативної електрики є електрони,
а позитивної — ядра атомів речовини, дуже легко пояснити
різноманітні електричні явища, зокрема електризацію тіл тертям.
Правильніше було б говорити про електризацію дотиком. Справді, при
дотику двох різних тіл їх атоми в місцях контакту наближаються один
до одного на такі малі відстані, що, взаємодіючи між собою,
захоплюють електрони валентної оболонки. Тіло, атоми якого
захопили зайві електрони, електризується негативно; друге тіло, атоми
якого при дотику втратили електрони, заряджається позитивно. Тертям
збільшують поверхню дотику двох тіл, в результаті чого більше елект-
ронів переходить з одного тіла на інше і електризація стає більш
помітною. Отже, в системі з двох взаємодіючих тіл сумарний
електричний заряд не змінюється, він тільки перерозподіляється між
цими тілами так, що вони завжди електризуються різнойменно, а їх
заряди завжди рівні між собою за величиною.
Подібні міркування і висновки з них можна поширити на будь-яку
систему з довільного числа тіл. У загальному випадку наведене вище
твердження виражає суть закону збереження електричного заряду:
електричні заряди не створюються і не зникають; вони можуть
тільки або передаватись від одного тіла до іншого, або
4
переміщуватись (перерозподілятись) в об’ємі того самого тіла.
Звертаючись до математичного запису, закон збереження заряду
можна сформулювати ще й так: алгебраїчна сума електричних
зарядів тіл і частинок у електрично замкнутій системі залишається
незмінною, тобто
n

q i  const
i 1 .
Закон збереження електричного заряду не виводиться з інших
законів, це емпіричний (встановлений дослідним шляхом) закон, який
підтверджується різноманітними численними експериментами. Цей
закон є одним із фундаментальних законів природи. Він виконується
при проходженні всіх процесів і, навпаки, у природі не може протікати
жоден із процесів, під час якого порушувався б закон збереження
електричного заряду.
Таким чином, за сучасними уявленнями електричний заряд – це
скалярна фізична величина, яка характеризує здатність тіл і
частинок брати участь у електромагнітних взаємодіях і є мірою
інтенсивності цих взаємодій.
У природі існує два роди електричного заряду, умовно названі
позитивними і негативними. Тіла або частинки, які мають
однойменні заряди, взаємно відштовхуються, а тіла, заряджені
різнойменно, притягуються.
Частинки або тіла можуть мати або не мати електричний
заряд, але не існує заряду без частинок: електричний заряд це одна
з характеристик частинок, коли говорять про заряд, то мають на
увазі заряджені частинки або тіла, заряд від них невіддільний.
Одиницею вимірювання заряду в СІ є кулон (Кл). Один кулон
– це електричний заряд, який проходить через поперечний переріз
провідника протягом однієї секунди при протіканні через нього
постійного струму силою в один ампер.
Електричний заряд можна поділити. У природі існує
мінімальна порція електричного заряду – елементарний заряд.
Модуль елементарного електричного заряду дорівнює 1,6021917ּ 10
-19
Кл.
Електричний заряд макроскопічного тіла дорівнює
алгебраїчній сумі електричних зарядів всіх частинок тіла. Тіло
електрично заряджене тоді, коли воно має неоднакову кількість
від’ємних і додатніх елементарних зарядів.
Для електрично замкнутої системи виконується закон
збереження електричного заряду.

5
 § 2. Взаємодія електричних зарядів. Закон Кулона

Якісно характер взаємодії між нерухомими електричними зарядами

(однойменно заряджені тіла взаємно відштовхуються, різнойменно
заряджені — взаємно притягуються) встановив ще Р.Сіммер. Обернено
пропорційну залежність сили взаємодії між зарядами від відстані між
ними передбачив Епінус у 1759 р. Але вперше експериментально силу
взаємодії між двома нерухомими точковими зарядами дослідили
англійський фізик Генрі Кавендіш (1731—1810) та французький фізик
Шарль Кулон (1736—1806).
Точковими називають заряди, що містяться на тілах, лінійні
розміри яких значно менші ніж відстані між ними.
Г. Кавендіш у 1773 р. і Ш. Кулон у 1785 р. незалежно один від
одного встановили, що сила F взаємодії двох нерухомих точкових
зарядів у вакуумі прямо пропорційна добутку модулів цих заряд q1
і q2, обернено пропорційна квадрату відстані r між ними і
напрямлена вздовж прямої, яка з’єднує ці заряди. Отже,

~ , або .

У дослідах Кавендіша і Кулона було використано так звані

крутильні терези. В цьому приладі сила електричної взаємодії зарядів
нерухомої кульки і кульки, укріпленої на кінці стержня, підвішеного на
кварцовій нитці, зрівноважувалась силою пружності деформації нитки.
Цю силу можна було визначити за кутом закручування нитки.
Оскільки Г. Кавендіш своїх робіт не друкував і про результати
його наукових досліджень стало відомо тільки після смерті вченого,
сформульований вище закон взаємодії точкових зарядів дістав ім’я
Кулона.
У загальному випадку закон Кулона записують у векторній формі,
а саме:

Значення коефіцієнта пропорційності k у формулі закону Кулона

може бути різним, залежно від того, в яких одиницях вимірювати
заряди, відстань між ними і силу взаємодії їх. В системі одиниць СІ
коефіцієнт пропорційності k = 9ּ109Нּм2/Кл2. Він дорівнює силі
взаємодії двох точкових нерухомих зарядів по 1 Кл кожен,
розташованих у вакуумі на відстані 1 м один від одного. Його часто
подають через електричну сталу ε0: k = 1/4πε0, де ε0 = 8,85ּ10-12Ф/м.
З врахуванням цього математичний запис закону Кулона набуває
вигляду

6
 q1q2
F
4 0 r 2 ,
або у векторному вигляді
 qq 
F  1 23r
4 0 r .
До неточкових зарядів закон Кулона незастосовний. У цьому разі
для визначення сили взаємодії користуються більш загальним
принципом, а саме: заряд одного тіла розглядають в електричному полі
заряду другого тіла. Закон Кулона можна безпосередньо застосовувати
також для знаходження сили взаємодії двох рівномірно заряджених
сфер. При цьому у формулі закону Кулона r – відстань між центрами
сфер.
При розгляді взаємодії кількох зарядів результуюча сила, з якою
діють ці заряди на будь-який з них, визначається векторною сумою
складових сил.

§ 3. Вплив середовища на взаємодію зарядів. Діелектрична

проникність

Якщо два наелектризовані тіла з зарядами q1 і q2 вмістити в

непровідне середовище (гас, трансформаторне масло тощо) або між
тілами помістити твердий діелектрик (скло, слюда, парафін або ін.), то
сила взаємодії зарядів q1 і q2 зменшиться. Вплив середовища на
взаємодію електричних зарядів пов’язаний з явищем його поляризації.
Оскільки різні діелектрики поляризуються неоднаково, то вплив
середовища на взаємодію електричних зарядів неоднаковий для різних
діелектриків.
Кількісно вплив середовища на взаємодію зарядів можна
оцінити, порівнюючи силу їх взаємодії у вакуумі F0 і в даному
середовищі F. Оскільки завжди F<F0, то F0/F>1. Відношення цих сил
позначимо через ε:

Величину ε, яка показує, у скільки разів середовище послаблює

силу взаємодії електричних зарядів порівняно з вакуумом, називають
відносною діелектричною проникністю цього середовища. Як
випливає з означення, відносна діелектрична проникність ε - величина
безрозмірна.
Щоб визначити силу взаємодії F двох зарядів у будь-якому
середовищі, досить поділити силу їх взаємодії F0 у вакуумі на
діелектричну проникність цього середовища ε:
7
 F0
F

Закон Кулона для визначення сили взаємодії двох точкових зарядів
у будь-якому середовищі записують так:
1 q1q 2
F 
4 0 r 2 ,
або у векторній формі
 1 qq 
F  1 32 r
4 0 r .
Добуток відносної діелектричної проникності ε на електричну
сталу ε0 називають абсолютною діелектричною проникністю
середовища і позначають εа: εа= ε ּε0. Абсолютну діелектричну
проникність εа вимірюють у тих самих одиницях, що й електричну
сталу ε0, тобто у Ф/м.

§ 4. Електричне поле. Напруженість поля. Графічне зображення

електричного поля. Обчислення напруженостей полів точкового
заряду і диполя

Як показують досліди, простір навколо зарядженого тіла набуває

додаткових фізичних властивостей порівняно з простором біля
незарядженого тіла. Наприклад, на заряджену кульку в цьому просторі
діє сила, і нитка відхиляється від вертикального
напряму (рис. 1). Це означає, що заряд q на
відстані діє на інший заряд q0. Матеріальним
носієм взаємодії між електричними зарядами у
просторі є електричне поле. Вперше поняття про
електричне поле, пов’язане з нерухомими
зарядами, ввів М. Фарадей. Якщо в кожній точці
простору характеристики електричного поля не
Рис. 1. змінюються з часом, то таке поле називають
електростатичним. Електростатичне поле є окремим випадком
електричного поля.
Речовина і поле — два види матерії, що існують об’єктивно в
просторі і часі. Електричне поле — це одна з форм матерії, що
нерозривно пов’язана з електричними зарядами і через яку
здійснюється взаємодія між електричними зарядами. Електричне поле
є різновидністю фізичних полів — форми матерії, через яку
здійснюється взаємодія між частинками речовини і поєднання цих час-
тинок у системи (наприклад, тверде тіло).

8
 З погляду загальновизнаної тепер теорії близькодії всі електричні і
магнітні явища пов’язані із зміною електричних і магнітних полів. Ці
зміни поширюються у незаповненому речовиною просторі з швидкістю
3ּ108 м/с. Електричне і магнітне поля мають єдину природу і є
двома проявами більш загального електромагнітного поля.
Стан електричного поля в довільній точці простору можна
характеризувати кількома параметрами, одним з яких є напруженість
Е. Це силова характеристика поля.
Напруженістю електричного поля в його довільній точці
називають вектор , що чисельно дорівнює силі, з якою поле діє
на одиничний позитивний заряд, вміщений у цю точку поля і
напрямлений у бік дії сили. Отже, за означенням

де q0 — пробний точковий заряд. Пробним називають той заряд, який

використовують як індикатор при дослідженні поля. Оскільки
електричне поле існує навколо будь-якого електричного заряду, то
пробний заряд має бути таким за величиною, щоб його електричне
поле помітно не спотворювало параметри досліджуваного поля.
За одиницю напруженості в СІ беруть напруженість такого поля, в
якому на заряд в один кулон діє сила в один ньютон (Н/Кл). Замість
одиниці напруженості 1 Н/Кл на практиці частіше користуються
іншою назвою цієї одиниці, а саме 1 В/м .
Характерною особливістю електричних полів є те, що вони
підлягають принципу суперпозиції (накладання, незалежності дії). Це
означає, наприклад, що результуюча напруженість поля кількох зарядів
дорівнює геометричній сумі напруженостей складових полів,
пов’язаних з кожним зарядом незалежно від наявності інших зарядів.
За відомою напруженістю в будь-якій точці електричного поля
можна обчислити силу , з якою поле діє в цій точці на довільний
заряд q:
.
Електричні поля зображають графічно за допомогою ліній
напруженості, або силових ліній. Так називають лінії, дотичні до
яких визначають напрям вектора напруженості в кожній точці

Рис. 2.
9
електричного поля. Ці лінії можуть бути як прямими (наприклад,
поле точкового заряду (рис. 2, а); поле плоского конденсатора, (рис. 2,
б) тощо), так і викривленими (поле двох точкових різнойменних
зарядів, (рис. 2, е); однойменних зарядів, (рис. 2, г). У випадку прямих
ліній вектор напруженості в кожній точці електричного поля
збігається з лінією напруженості в цій точці. Якщо ж лінії
напруженості викривлені, то напрям вектора напруженості в будь-якій
точці електричного поля визначають дотичною до силової лінії в цій
точці поля. В однорідному середовищі лінії напруженості неперервні ,
не перетинаються.
При графічному зображенні сильних електричних полів лінії
напруженості проводять густіше, ніж для слабких полів. Умовились
через одиничну площину, перпендикулярну до вектора напруженості,
проводити таку кількість силових ліній, що чисельно дорівнює
напруженості електричного поля в місці розміщення площини.
Поле, у всіх точках якого величина і напрям вектора
напруженості незмінні, називають однорідним. Однорідне поле
зображують паралельними лініями напруженості, що мають однакову
густину. Однорідне поле існує, наприклад, у просторі між різнойменно
зарядженими пластинами плоского конденсатора (на деякій відстані
від країв пластин). Величина вектора напруженості однорідного поля
не залежить від відстані точки, в якій визначається напруженість, до
електричних зарядів, з якими пов’язане це поле.
За наведеним у §3 означенням, діелектрична проникність
середовища визначається відношенням

Оскільки силу взаємодії двох зарядів можна визначати : як добуток

одного з них на напруженість поля другого заряду, тобто
та ,
то формула для обчислення ε набуває такого вигляду:

З цього випливає, що відносна діелектрична проникність середовища

показує, у скільки разів напруженість Е електричного поля деякого
заряду в даному середовищі менша, ніж напруженість Е0 поля цього
заряду у вакуумі.
І. Напруженість поля точкового заряду.
Розглянемо два точкові заряди q і q0 в середовищі з діелектричною
проникністю ε на відстані r один від одного. За законом Кулона, сила
взаємодії цих зарядів чисельно дорівнює

10
 .

Можна вважати, що пробний точковий заряд q0 перебуває в

електричному полі точкового заряду q. Позначимо напруженість поля в
точці, де перебуває пробний заряд q0, тобто на відстані r від заряду q,
через Е. Тоді силу F, з якою взаємодіють заряди q і q0, можна
визначити через напруженість:
.
Прирівнюючи праві частини двох виразів для сили F, після скорочення
на величину q0 дістаємо

або у векторній формі

Отже, напруженість Е поля точкового заряду прямо пропорційна

модулю q цього заряду і обернено пропорційна квадрату відстані r від
заряду до тієї точки поля, в якій визначається напруженість.
Напруженість поля точкового заряду q в різних діелектриках
неоднакова: чим більша діелектрична проникність ε середовища, тим
менша напруженість поля в цьому середовищі.
На межі двох середовищ з різними діелектричними проникностями
ε1 і ε2 напруженість змінюється стрибкоподібно. Якщо, наприклад, ε1 <
ε2, то Е2 < Е1. При цьому частина ліній
напруженості обривається на межі двох
діелектриків.
Поле точкового заряду неоднорідне
(при віддаленні від заряду напруженість
поля зменшується).
Напрям вектора напруженості поля
позитивного заряду збігається з напрямом Рис. 3.
радіуса-вектора , котрий завжди
проводять від заряду, з яким пов’язане електричне поле, до тієї точки, в
якій визначають напруженість. Вектори і поля негативного
заряду мають протилежні напрями.
Графічно залежність модуля напруженості поля точкового заряду
від відстані зображується квадратичною гіперболою (рис. 3).
П. Напруженість поля диполя.
Електричним диполем називають систему з двох однакових за
модулем і протилежних за знаком точкових зарядів +q і -q, розміщених
на незначній відстані l один від одного. Відстань l між зарядами
11
називають плечем диполя. Якщо ця відстань залишається незмінною,
диполь називають жорстким. Жорсткими диполями є, наприклад,
молекули води. Плече диполя – величина векторна. Домовились, що
вектор напрямлений від негативного до позитивного зарядів.
Вектор , що визначається добутком позитивного заряду q на
плече диполя , називають електричним моментом диполя, або
дипольним моментом:
.
В СІ електричний момент диполя вимірюється у Клּм. Як випливає
з означення, вектор має такий самий напрям як і плече диполя .
Вивчення поля електричного диполя має певний практичний
інтерес, оскільки велика група так званих полярних діелектриків
складається з молекул, які є жорсткими диполями. Молекули
неполярних діелектриків в зовнішньому електричному полі також
стають диполями (набувають індукованих дипольних моментів в
результаті зміщення центрів розташування позитивних і негативних
зарядів).
1. Напруженість поля в точці, що лежить на прямій, яка є
продовженням плеча диполя (рис. 4).
За принципом суперпозиції результуюча напруженість поля в
точці А дорівнює векторній сумі складових напруженостей і
полів двох точкових зарядів +q і -q , які утворюють диполь:

Оскільки в точці А вектори

і  напрямлені вздовж
однієї прямої в протилежних
напрямках, векторну суму
можна замінити алгебраїчною,
а саме:

Позначимо відстань від центра диполя до точки А через r. Тоді

Після зведення до спільного знаменника, множники якого утворюють

12
різницю квадратів двох чисел, та зведення подібних членів у
чисельнику дістаємо

Якщо відстань r до точки, в якій визначають напруженість, значно

більша за плече l диполя, то і доданком у знаменнику

можна знехтувати. За цієї умови (r>>l) дістаємо

Оскільки ql = p, то після скорочення на r маємо

або у векторній формі

Отже, при віддаленні від диполя вздовж прямої, що є

продовженням його плеча, напруженість
електричного поля зменшується обернено
пропорційно кубу відстані. Вектор
напруженості паралельний електричному
моменту диполя.
2. Напруженість у точці, що лежить на
перпендикулярі до середини плеча диполя
(рис. 5).
За принципом суперпозиції в точці А
маємо
де
Рис. 5.
,

Оскільки точка А лежить на перпендикулярі до середини l плеча

диполя, то r- =r+ . Тому
За теоремою косинусів у трикутнику векторів напруженостей
(рис.5) маємо
або

13
 Трикутник векторів напруженостей подібний до трикутника
відстаней (рис. 5) за побудовою. Тому для трикутника відстаней можна
записати

Щоб виключити множник (1 - соsφ), візьмемо відношення

Обмежуючись додатним значенням квадратного кореня,

дістаємо

або

Якщо l<<r+ , то r+ ≈ r. Тоді

Як видно з рис. 5, вектор антипаралельний вектору . Тому

3. Напруженість поля диполя, в довільній точці (рис. 6).

Позначимо через φ кут, який утворює з плечем диполя радіус-
вектор , проведений від середини диполя в довільну точку А. За
умови, що l << r, кут АВС також буде близьким до φ. При цьому r+ ≈ r -
≈ r. З точки С опустимо на відрізок АВ
перпендикуляр СD і в точку D уявно
вмістимо два додаткові заряди -q і +q .
При цьому з чотирьох зарядів (два
дійсні і два уявні) штучно утворимо
два диполі з плечима lII і l┴. Електричні
моменти цих диполів відповідно
дорівнюють і .
Два додаткові заряди -q і +q, уявно
вміщені в ту саму точку простору,
електричного поля диполя не
Рис. 6. змінюють, оскільки їх напруженості
і в будь-якій точці поля однакові за величиною і протилежні
за напрямом і тому в сумі дають нуль. Але таке введення додаткових
зарядів значно спрощує виведення кінцевої формули.
З прямокутного трикутника СВD маємо

Тоді
14
 Для першого диполя з електричним моментом точка А лежить
на прямій ВА, що є продовженням плеча lII і розміщується на відстані
r- від його середини. Напруженість поля в точці А, створюваного
першим диполем, як було показано в п. 1 цього параграфа, дорівнює:

Вектор напрямлений вздовж ВА паралельно вектору .

Відносно другого диполя з електричним моментом точка А
лежить на перпендикулярі до плеча (з достатньою точністю можна
вважати, що , бо кут ВАС дуже малий). Напруженість поля в
точці А, створюваного другим диполем, як було доведено в п. 2,
дорівнює:

Вектор антипаралельний електричному моменту .

Оскільки за побудовою вектори і взаємно
перпендикулярні, то з прямокутного трикутника напруженостей маємо

або

§ 5. Вектор електричної індукції.

Потік векторів напруженості та індукції

Крім напруженості іншою силовою характеристикою

електричного поля є вектор електричної індукції , який ще
називають вектором електричного зміщення. Вектори і
пов’язані між собою таким співвідношенням:
.
Доцільність введення вектора видно з таких міркувань. Як
відомо, сила взаємодії електричних зарядів залежить від діелектричної
проникності середовища, в якому вони перебувають:

15
Оскільки за означенням

то напруженість електричного поля, створюваного зарядом q в

діелектриках з різними діелектричними проникностями ε1 та ε2, буде
неоднаковою:

При графічному зображенні електричного поля частина ліній

напруженості на межі різних діелектриків зазнаватиме розриву.
Особливо незручно це у випадку неоднорідного діелектрика.
Якщо ж обчислити вектори і в діелектриках з
проникностями ε1 та ε2, то вони будуть однаковими:

Це означає, що вектори електричної індукції поля, пов’язаного з

зарядом q в різних діелектриках, однакові. Тому при графічному
зображенні електричного зміщення лінії індукції не розриваються на
межі різних діелектриків, тобто їх число однакове для всіх
діелектриків. Це дає можливість, наприклад, застосовувати теорему
Остроградського – Гаусса (див. §6) і у випадках неоднорідних
діелектриків, скажімо, при переході з одного діелектрика в другий.
Величина вектора визначається тільки розподілом у просторі
вільних зарядів на тілах, з якими пов’язане електричне поле, і не
залежить від наявності та розподілу поляризаційних зарядів, що
виникають у середовищі.
Отже, при графічному зображенні електричних полів користуються
як лініями напруженості, так і лініями індукції. Напрям цих ліній
збігається з напрямом векторів і у кожній точці поля.
Сукупність ліній напруженості або ліній індукції через певну
площину dS утворює відповідно потік вектора напруженості dФE та
вектора індукції dФD .
Оскільки число силових ліній, проведених через одиничну
площину, встановлену нормально до цих
ліній, визначає величину модулів векторів
або , то потік векторів і через
будь-яку нормальну до нього площину можна
визначити відповідно за формулами:
Рис. 7. 16
 Якщо ж площина dS встановлена не перпендикулярно до силових
ліній (рис. 7), то потік дорівнює:
де α – кут між
вектором (або ) і нормаллю до площини.
визначає проекцію вектора на нормаль . Тоді

Повний потік ліній індукції (ліній напруженості), який слід

провести від заряду q у просторі при графічному зображенні
електричного поля, визначається інтегральною сумою:
та
де інтегрування провадиться по всіх елементах замкненої поверхні S,
яка охоплює заряд q.

§ 6. Теорема Остроградського – Гаусса і приклади її

застосування

Нехай електричне поле породжене точковим зарядом. Обчислимо

повний потік векторів напруженості dФE та індукції dФD через
замкнену поверхню S, яку у випадку поля точкового заряду доцільно
вибрати у вигляді сфери радіуса r (рис. 8):

Як відомо, напруженість електричного поля,

породжуваного точковим зарядом q на відстані r
від нього, обчислюється за формулою

Оскільки r = const, то для всіх точок сфери E = Рис. 8.

const. Вектор і нормаль до кожного елемента поверхні сфери
збігаються. Тому α = 0, cosα = 1. Тоді

Очевидно, інтеграл по всіх елементах dS поверхні сфери радіуса r, яка

охоплює точковий заряд q, дорівнює площі поверхні цієї сфери,
тобто Звідси

17
Цей результат правильний не тільки для поля точкового заряду. Він
поширюється на поля зарядів будь-якої форми, а також на поля
системи кількох зарядів і виражає теорему Остроградського – Гаусса:
потік вектора напруженості електричного поля через довільну
замкнуту поверхню, що охоплює заряди q1, q2, q3, …, qn, дорівнює
алгебраїчній сумі цих зарядів, розділеній на εε0:

Оскільки , то

Тому, теорему Остроградського – Гаусса можна сформулювати і так:

потік вектора електричної індукції (зміщення) через довільну
замкнену поверхню чисельно дорівнює алгебраїчній сумі
електричних зарядів, розміщених усередині цієї поверхні.
Теорема Остроградського – Гаусса полегшує знаходження значень
векторів і , особливо в тих випадках, коли площу допоміжної
поверхні, що охоплює заряд, легко обчислити за формулами
елементарної геометрії. З виразу ФD= q видно, що потік вектора
електричної індукції є скалярною величиною і вимірюється, як і заряд,
у кулонах.
Вектор індукції , значення якого можна обчислити за
формулою

має розмірність поверхневої густини заряду і вимірюється у Кл/м 2.

Чисельно вектор дорівнює поверхневій густині σ0 вільних зарядів
на тілі, з якими пов’язане електричне поле у вакуумі (наприклад, на
пластинах повітряного конденсатора).
Розглянемо кілька прикладів застосування теореми
Остроградського – Гаусса для обчислення напруженості поля
заряджених тіл різної форми.
1. Поле нескінченної рівномірно зарядженої площини.
Заряджену площину вважають нескінченною, якщо відстань r від
її центра до точки А (рис. 9), в якій
визначають напруженість електричного
поля Е, мала порівняно з
геометричними розмірами площини.
Наприклад, наелектризований аркуш

18

Рис. 9.
паперу із зошита можна вважати нескінченною площиною, якщо точка
А міститься на відстані 5 – 10 мм від його центра.
Якщо заряд площини q рівномірно розподілений по її поверхні S,
то величина

визначає кількість електричного заряду на одиницю поверхні площини

і має назву поверхневої густини заряду.
При малих відстанях r напруженість поля Е в точці А можна було б
обчислювати так: поділити площину S на нескінченно велику кількість
нескінченно малих елементів так, щоб заряд на
кожному з них можна було приймати за точковий; обчислити
елементарні напруженості в точці А від кожного точкового заряду
; знайти векторну суму елементарних напруженостей , яка
визначатиме результуючу напруженість поля площини S у точці А:

Але такий шлях занадто складний. Разом з тим питання про

обчислення напруженості поля нескінченної площини легко
розв’язується за допомогою теореми Остроградського – Гаусса. Для
цього з точки А опустимо на площину S перпендикуляр r і навколо
точки його перетину з площиною виділимо елементарну площину
довільних розмірів і форми, наприклад у вигляді круга.
Позначимо заряд цієї площини , Очевидно,

Охопимо цей заряд замкненою поверхнею. Питання про те, якої форми
має бути ця допоміжна поверхня, розв’язується окремо в кожному
конкретному випадку. При виборі форми допоміжної поверхні
керуються, зокрема, такими міркуваннями: а) точка А, в якій
визначають напруженість поля Е, повинна лежати на цій поверхні; б)
площу всієї поверхні або тієї її частини, яку пронизує потік вектора
напруженості (чи індукції), можна було б легко обчислити. Найчастіше
це циліндр або сфера.
В нашому випадку допоміжну замкнену поверхню, що охоплює
заряд , доцільно вибрати у вигляді прямого циліндра, основи якого
паралельні зарядженій площині і рівні з площиною . Оскільки
лінії напруженості поля в однорідному діелектрику завжди
перпендикулярні до поверхні зарядженого тіла, то через бічну
поверхню прямого циліндра потік не проходитиме. Як видно з
рис. 10, лінії напруженості ковзають вздовж бічної поверхні і про-
низують тільки основи прямого циліндра. Отже, сумарна площа тієї
19
частини допоміжної поверхні, через яку проходить потік
становить 2ּ .
З означення потоку вектора напруженості маємо

Потік вектора напруженості, створюваний зарядом , за

теоремою Остроградського – Гаусса дорівнює:

Оскільки то підставляючи значення у формулу

для обчислення напруженості Е, знаходимо

Оскільки в кінцеву формулу не входить відстань r від нескінченної

площини до точки А, в якій визначають напруженість, то це означає,
що в межах застосування цієї формули електричне поле площини є
однорідним полем.

2. Поле двох різнойменно заряджених площин.

Напруженість поля позитивно зарядженої площини I (рис. 9)
дорівнює

негативно зарядженої площини II —

Якщо , то .
Оскільки вектори і між
паралельними площинами напрямлені
в один бік, то результуюча
напруженість поля двох площин
Рис. 10. дорівнює сумі напруженостей і
:

, тобто .

Поза площинами вектори і напрямлені назустріч один

20
одному. Тому результуюча напруженість визначається різницею
напруженостей:
Отже, електричне поле двох різнойменно заряджених площин
локалізоване в об’ємі між цими площинами. Поза площинами
електричного поля немає. Така концентрація електричного поля в
невеликому об’ємі має місце, наприклад, у конденсаторах.

3. Поле зарядженої сфери.

Якщо на поверхні сфери радіуса R (рис. 11) рівномірно розподілено
заряд q, то поверхнева густина заряду дорівнює

Розглянемо всередині сфери будь-яку точку А

на відстані r від її центра, тобто точку, для якої r <
R. З центра О проведемо допоміжну поверхню теж у
вигляді сфери радіуса r і за теоремою Рис. 11.
Остроградського – Гаусса обчислимо потік ліній
напруженості ФЕ крізь цю поверхню:

Оскільки всередині допоміжної поверхні радіуса r немає електричних

зарядів, тобто q = 0, то ФЕ =0. Тоді напруженість поля

також дорівнює нулю:

Отже, всередині зарядженої провідної сфери (чи будь-якого іншого

провідника, на якому електричний заряд завжди міститься тільки на
поверхні) електричного поля немає.
Для точок, які лежать зовні біля самої поверхні сфери, можна
вважати r = R. Тоді допоміжна поверхня – сфера радіуса r охоплює
заряджену сферу. При цьому заряд q міститься всередині допоміжної
поверхні і створює повний потік вектора напруженості:

Оскільки , , то

Для точок, що знаходяться на значній

21

Рис. 12.
відстані від поверхні зарядженої сфери ( r > R ), напруженість поля
обчислюють за формулою, як і у випадку точкового заряду. Справді,
при r >R маємо:

(площа допоміжної сфери),

Тоді , або

Графік залежності напруженості електричного поля

зарядженої сфери від відстані r між її центром О і точкою, в якій
визначають напруженість, подано на рис. 12.
4. Поле рівномірно зарядженої по об’єму кулі.
Зазначимо, що куля має бути виготовлена з діелектрика, бо заряд,
наданий металевій кулі, розподілиться тільки по її поверхні.
Якщо куля радіуса R (рис. 13) має рівномірно розподілений по
об’єму заряд q, то величина визначає електричний заряд в
одиниці об’єму кулі і називається об’ємною густиною заряду. Оскільки

для кулі , то

Розглянемо точку А всередині кулі (r < R). Допоміжна сферична

поверхня, проведена з центра кулі О радіусом r, містить у собі частину
заряду кулі, а саме:

Тільки цей заряд і створює потік вектора напруженості ФЕ крізь

поверхню допоміжної сфери, площа якої
дорівнює

Отже,
Рис. 13.
Тоді

Напруженість електричного поля всередині рівномірно зарядженої по

об’єму кулі лінійно зростає з відстанню r
при наближенні від центра кулі до її
поверхні і обчислюється за формулою

22

Рис. 14.
 Для точок біля поверхні кулі r = R. Тоді

Напруженість поля зовні зарядженої кулі (r > R), як це легко

показати, обчислюється за формулою напруженості поля точкового
заряду.
Графік залежності напруженості Е електричного поля рівномірно
зарядженої по об’єму кулі від відстані r між центром кулі і точкою, в
якій визначають напруженість, подано на рис.
14.
5. Поле нескінченно довгого рівномірно
зарядженого циліндра.
Подібне поле має місце, наприклад, у
високовольтних ліній електропередач (ЛЕП)
постійного струму.
Позначимо довжину циліндра L, а його
радіус R. Якщо заряд циліндра q рівномірно Рис. 15.
розподілено по його поверхні вздовж всієї
довжини L, то величини
і
визначають відповідно поверхневу густину σ та лінійну густину τ
заряду. Ці дві величини Зв’язані між собою співвідношенням
. Якщо відстань r від осі циліндра до точки А, в якій виз-
начають напруженість, значно менша за довжину L зарядженого
циліндра (r << L), то циліндр з достатньою точністю можна вважати
нескінченно довгим.
Виділимо довільну ділянку циліндра довжиною l і охопимо її
допоміжною поверхнею теж у вигляді циліндра радіуса r (рис. 15). Ця
поверхня охоплює заряд q´, який можна обчислити через поверхневу
або лінійну густину заряду: або .
Оскільки лінії напруженості нормальні до поверхні зарядженого
тіла в кожній її точці, то потік ФЕ створюваний зарядом q´, пронизує
тільки бічну поверхню допоміжного циліндра. Отже,

Звідси

, або

З останніх формул видно, що напруженість електричного поля

23
зарядженого циліндра обернено пропорційна відстані r до його осі. Це
означає, що поле циліндра є неоднорідним.
Легко показати, що всередині зарядженого циліндра (r < R), який
виготовлено із провідника, електричного поля немає.

24
 § 7. Робота по переміщенню заряду в електричному полі

На будь-який заряд q, внесений в електричне поле з напруженістю

, діє сила . При відсутності протидіючих сил (тертя,
пружна деформація зв’язків тощо) заряд q під дією електричної сили
рухатиметься з прискоренням:

і, отже, змінюватиме свою швидкість, а тому і кінетичну енергію. Це

означає, що при переміщенні заряду в елект-
ричному полі виконується робота.
Для обчислення цієї роботи розглянемо
переміщення пробного заряду q0 вздовж
лінії напруженості електричного поля
точкового заряду q між точками 1 і 2 (рис.
16). На заряд q0 в точці 1, що знаходиться на
Рис. 16. відстані r від точкового заряду q, діє сила

де

Поділимо відстань між точками 1 і 2 на такі малі відрізки dr, щоб

напруженість , а отже, силу у всіх точках такого відрізка
можна було б вважати сталими. Тоді елементарна робота dA на шляху
dr обчислюватиметься за формулою

(напрям переміщення і дії сили збігаються).

Робота на деякому кінцевому відрізку між точками 1 і 2
визначатиметься інтегральною сумою

Отже,

Тепер розглянемо випадок, коли точки 1 і 3 розміщені не на одній

силовій лінії, тобто коли напрями переміщення і дії сили не збігаються,
а утворюють кут α. Візьмемо точки 2 і 3 на однаковій відстані від
заряду q. Елементарна робота на шляху dl дорівнює

25
Оскільки , то Інтегрування цього виразу
приводить до попереднього результату.
Отже, робота по переміщенню заряду q0 між точками 1 і 2 та
точками 1 і 3 однакова. З цього випливає, що робота на шляху 0-3
дорівнює роботі на шляху 0 – 1 – 3. Це означає, що робота по
переміщенню заряду q0 в електростатичному полі не залежить від
форми шляху і визначається тільки відносним розміщенням
початкової і кінцевої точок цього шляху.
Як відомо, силове поле, в якому робота не залежить від форми
шляху, є потенціальним полем. Отже, електростатичне поле – це
поле потенціальне.
В потенціальному полі робота на довільному замкненому шляху,
коли початкова і кінцева точки переміщення збігаються, дорівнює
нулю. Справді, в цьому разі точки 1 і 2 збігатимуться, їх відстані r1 та r2
від заряду q будуть рівними. При цьому доданки в дужках у формулі

матимуть однакові значення, а їх різниця дорівнюватиме нулю. По

іншому цей висновок можна записати так:

де інтегральна сума обчислюється вздовж

замкненого шляху L.
Добуток визначає проекцію
вектора напруженості на напрям
переміщення заряду q0 (рис. 17). Рис. 17.
Оскільки q0 ≠ 0, то після скорочення дістанемо
або

Цей інтеграл називають циркуляцією вектора напруженості по

замкненому контуру. Отже, циркуляція вектора напруженості
електростатичного поля (як і будь-якого іншого силового
потенціального поля) дорівнює нулю.

§ 8. Потенціал

Якщо робота по переміщенню заряду в електростатичному полі не

залежить від форми шляху і визначається лише положенням
початкової і кінцевої точок переміщення, то кожній точці поля можна
приписати, крім силової характеристики , енергетичну

26
характеристику φ, яку називають потенціалом. Тоді роботу по
переміщенню заряду q0 між точками 1 і 2 в електростатичному полі
можна обчислити за формулою

Порівнюючи цей вираз формулою для обчислення роботи по

переміщенню заряду, яку дістали в попередньому параграфі, знайдемо
значення потенціалів φ1 і φ1 точок 1 і 2 електростатичного поля
точкового заряду q:

Отже, потенціал φ будь-якої точки поля точкового заряду q на

відстані r від нього обчислюється за формулою

Потенціал точок, розміщених на „нескінченності” (r → ∞)

дорівнює нулю (при розв’язуванні технічних задач часто за нуль
потенціалу приймають потенціал Землі).
Якщо заряд q0 переміщувати з „нескінченності” в будь-яку точку
поля, то при цьому виконуватиметься робота

де φ - потенціал тієї точки поля, куди внесено заряд q0.

Отже, потенціал точки електростатичного поля чисельно дорів-
нює роботі, виконуваній при перенесенні одиниці заряду з
„нескінченності” в цю точку поля.
Одиницю вимірювання потенціалу визначимо з формули

За одиницю потенціалу (в СІ 1 вольт) прийнято потенціал такої точки,

для якої при переміщенні заряду в 1 кулон з „нескінченності” в дану
точку поля виконується робота в 1 джоуль. У Міжнародній системі
одиниць (СІ)

Потенціал, як і робота та енергія, є скалярною величиною.

Потенціал точки поля позитивного заряду приймають додатним, а
негативного – від’ємним. Результуючий потенціал будь-якої точки
поля кількох різнойменних зарядів визначається алгебраїчною сумою
складових потенціалів:

27
 Різницю потенціалів двох точок позначають

Ця величина визначає роботу по переміщенню одиниці заряду з однієї

точки поля в іншу. Тоді

В СІ різницю потенціалів також вимірюють у вольтах.

§ 9. Еквіпотенціальні поверхні. Градієнт потенціалу і його

зв’язок з напруженістю електричного поля

В електростатичному (і будь-якому потенціальному) полі можна

виділити сукупність точок з однаковим потенціалом. Наприклад, у полі
точкового заряду однаковий потенціал мають усі точки, розміщені на
однакових відстанях від заряду, з яким пов’язане поле. Справді, з фор-

мули випливає, що при , також .

Геометричне місце точок поля з однаковим потенціалом

утворює еквіпотенціальну поверхню. Отже, еквіпотенціальними
поверхнями поля точкового заряду є сфери різних радіусів із спільним
центром у точці, де міститься заряд (рис. 18).
Покажемо, що вектор напруженості
в будь-якій точці поля завжди
нормальний до еквіпотенціальної
поверхні в цій точці. Для цього
обчислимо елементарну роботу dA на
шляху dl по переміщенню заряду q0 між
точками 1 і 2 еквіпотенціальної поверхні:

Але оскільки φ1= φ2, то dφ = φ1 - φ2=0.

Тоді dA= 0.
Крім того Рис. 18.

Оскільки , то Звідси
Поверхня будь-якого зарядженого провідника завжди є
еквіпотенціальною. Якби це було не так, то між різними точками його
поверхні існувала б відмінна від нуля різниця потенціалів, що привело
б до переміщення зарядів уздовж поверхні, аж до моменту
вирівнювання потенціалу.

28
 Отже, щоб побудувати лінії напруженості електростатичного поля
зарядженого провідника довільної форми,
потрібно провести нормалі до кожного
елемента його поверхні.
Знайдемо зв’язок потенціалу з напру-
женістю електричного поля. Виділимо в
полі точкового заряду q (рис. 19) точки 1 і 2,
які лежать на одній силовій лінії на дуже
малій відстані dr одна від одної. Потенціали Рис. 19.
цих точок різняться на dφ. Обчислимо
роботу dA по переміщенню позитивного пробного заряду q0 з точки 2 в
точку 1. Очевидно, dA = q0 ∙ dφ. У точці 2 на заряд q0діє сила
, що утворює з напрямом переміщення кут Робота цієї
сили на шляху dr буде негативною:
або
(знак „–” вказує на те, що в розглядуваному випадку роботу виконують
сторонні сили проти сил електричного поля).
Порівняємо ці два вирази для елементарної роботи:

Звідси

Величина характеризує швидкість зміни потенціалу у

просторі в напрямі силової лінії, її називають градієнтом потенціалу і

позначають . Градієнт потенціалу, як і будь-якої іншої
фізичної величини, – вектор, який завжди напрямлений у бік зростання
цієї величини. Отже, вектор завжди напрямлений у бік
найшвидшого зростання потенціалу.
Знак „–” у формулі показує, що ці два вектори
мають протилежні напрями. Таким чином, напруженість
електричного поля в будь-якій точці чисельно дорівнює градієнту
потенціалу в цій точці, взятому з протилежним знаком.
З формули видно, що одиницею вимірювання
напруженості електричного поля в Міжнародній системі одиниць є

У випадку однорідного поля замість нескінченно малих значень dφ

і dr можна брати відповідні величини кінцевих розмірів: φ1 – φ2 = U і
r1 – r2 = - d. Тоді

29
 § 10. Потенціал поля заряджених площин, кулі, сфери та
циліндра

З формули, що пов’язує потенціал з напруженістю електричного

поля дістаємо
Різниця потенціалів двох точок, розміщених на відстанях r1 і r2 від
заряду q, з яким пов’язане електричне поле, обчислюється
інтегральною сумою:

Залежно від форми тіла, що несе заряд q, напруженість Е

електричного поля обчислюють за різними формулами. Підставляючи
ці формули замість Е під знак інтеграла, дістанемо різні вирази для
обчислення різниці потенціалів.
1. Заряджена площина.

Оскільки для однієї площини то

Інтегруючи ліву і праву частини цього виразу, дістаємо

або

Оскільки потенціал точок безмежно віддалених від заряду q, який

створює поле (r2 →∞) дорівнює нулю, то точки поля, розміщені на
менших відстанях від заряду (r1< r2 ) мають більший потенціал. Отже,
якщо то . Тому доцільно ліву і праву частини
попереднього виразу помножити на „–1” і далі формулу для
обчислення різниці потенціалів точок поля зарядженої площини
записувати так:

2. Дві
різнойменно
заряджені площини (плоский конденсатор).
Напруженість поля двох площин обчислюють за формулою

Тоді
30
 Різниця потенціалів двох точок поля, які знаходяться між
площинами на відстанях r1 і r1 від однієї з них (наприклад, від
негативно зарядженої площини), дорівнює:

або

Покладаючи r1 = 0, а r2 = d (точки лежать на площинах), визначимо

різницю потенціалів різнойменнo заряджених площин (пластин
плоского конденсатора):

де d – відстань між площинами.

З цієї формули випливає, що при розсуванні пластин (d зростає)
зарядженого і відімкненого від джерела (σ = const) конденсатора
різниця потенціалів між його пластинами зростає. При цьому зростає і
енергія зарядженого конденсатора.
3. Заряджена куля.
Якщо обидві точки поля містяться всередині кулі радіуса R, тобто
r1< R і r2< R, то

Тоді

Після інтегрування цього виразу матимемо

Різниця потенціалів між центром кулі (r1 = 0)і її поверхнею (r2 = R)

дорівнює

Оскільки для кулі то формула для обчислення різниці

потенціалів між центром і поверхнею кулі набуває вигляду

31
 Для точок поля зовні зарядженої кулі( r1 > R і r2 > R) напруженість
визначають, як і для поля точкового заряду, за формулою

Тоді

Інтегруючи цей вираз, дістаємо

Отже, різницю потенціалів точок поля зовні зарядженої кулі

визначають за такою ж формулою, як і для поля точкового заряду.
4. Заряджена сфера.
Попередній висновок правильний і для точок поля зовні
зарядженої сфери. Щоб визначити потенціал поверхні сфери радіуса R,
покладемо у попередній формулі r2→ ∞, r1 = R. Тоді

Оскільки всередині сфери електричного поля немає (Е = 0), то для

переміщення одиниці заряду з поверхні в будь-яку точку всередині
сфери роботу проти сил поля виконувати не потрібно. Тому робота по
переміщенню одиниці заряду з безмежності в будь-яку точку всередині
сфери буде такою самою, як і робота по переміщенню цього заряду на
поверхню сфери. Отже, потенціал точок усередині зарядженої сфери
дорівнює потенціалу її поверхні.
5. Заряджений циліндр.
Міркуючи подібно до випадку зарядженої сфери, можна дійти
висновку, що потенціал точок усередині циліндра дорівнює
потенціалу його поверхні. Тому розглянемо тільки ті точки, які лежать
зовні циліндра. Напруженість поля зовні зарядженого циліндра можна
обчислити через поверхневу та лінійну густину заряду:

, або

Тоді

, або

Інтегруючи ці вирази, дістаємо

32
 та

§ 11. Визначення заряду електрона

Відомо багато різних методів визначення заряду (е) або питомого

заряду електрона. Розглянутий нижче метод крапель

запропонував американський фізик Роберт Міллікен (1868-1953). За

допомогою цього методу Р. Міллікен у 1909 р. перший дістав
достовірні результати щодо величини заряду електрона. Спрощену
схему установки для визначення заряду електрона методом крапель
наведено на рис. 22. Ідея цього методу полягає у визначенні зміни
заряду Δq краплинки масла під дією рентгенівських променів. Дві
горизонтальні пластини, розміщені на відстані d одна від одної,
утворюють плоский конденсатор. За допомогою вимикача В і
подільника напруги R на пластини можна подавати регульовану
напругу U, яку вимірюють вольтметром V.
Напруженість електричного поля між пластинами визначають за
формулою для однорідного поля:
.

Рис. 20. Рис. 21.

Через кран К у простір між пластинами розпилюють масло з
відомою густиною ρм. Дрібні краплинки масла (радіус r = 10-4 – 10-5 cм)
під час розпилення електризуються. Краплинки спостерігають у
вигляді яскравих зірочок за допомогою зорової труби з окулярним
мікрометром (рис. 21). Для цього їх освітлюють променями в
перпендикулярному до осі зорової труби напрямі. Щоб уникнути
конвекційних потоків повітря, пластини вміщують у замкнену камеру і
теплоізолюють.
Для визначення радіуса краплинки r розглянемо її рівномірне
опускання при вимкненій напрузі (Е = 0). При цьому на краплинку

33
діють три сили: сила тяжіння , напрямлена вертикально вниз;
виштовхувальна (архімедова) та сила опору (в’язкості) (дві
останні сили напрямлені вертикально вгору). Оскільки сили
поверхневого натягу надають мікроскопічній краплинці сферичної
форми, то
,
де ρм і ρп – відповідно густина масла краплинки і повітря. При
рівномірному русі краплинки діючі на неї сили зрівноважені, тобто
, або
З цієї рівності визначаємо радіус краплинки:

Невідому швидкість рівномірного опускання краплинки можна

легко визначити, якщо виміряти окулярним мікрометром шлях h,
пройдений краплинкою за час t:

Після цього замикають

вимикач В і подільником
напруги R створюють між пластинами однорідне поле такої величини і
напряму, при якому краплинка зависає нерухомо. Цьому стану
краплинки відповідає така рівність прикладених до неї сил:

де

або

Підставляючи
значення r,
дістаємо формулу для обчислення заряду q краплинки:

Потім у
простір
між
пластинами напрямляють пучок рентгенівських променів, які іонізують
повітря. Це приводить до зміни заряду краплинки і порушення
попередньої рівноваги. Для її поновлення добирають інше значення
напруги U1 і обчислюють відповідну величину заряду краплинки q1.
Повторюючи експеримент кілька разів, дістають ряд значень заряду
краплинки q1, q2, . . . , qn і обчислюють зміну заряду Δq, наприклад:

34
 Досліди показали, що заряд краплинки завжди змінюється
стрибкоподібна, а величина зміни заряду Δq´, Δq´´ , . . . ,Δqi кратна
елементарному заряду e = 1,6ּ10-19Кл, тобто Δq = ne, де n = 1,2,...
У дослідах Р. Міллікена і А. Ф. Йоффе було переконливо доведено,
що будь-який електричний заряд має дискретну структуру. Найменша
відома тепер „порція” електрики, яку називають елементарним
зарядом, дорівнює модулю заряду електрона – е = –1,6021917ּ10-
19
Кл.Масу електрона було визначено дещо пізніше. Визначення заряду
електрона та його маси мало велике значення для розвитку уявлень про
будову атома.

§ 12. Провідники в електричному полі

Характерною відмінною особливістю провідників порівняно з

ізоляторами (діелектриками) є наявність у них вільних носіїв заряду. В
металах це електрони, в електролітах – іони. При вміщенні провідника
в зовнішнє електричне поле на кожен вільний носій заряду q
діє сила .
Під дією сили відбувається переміщення вільних носіїв заряду
вздовж або проти вектора напруженості поля, залежно від їх знаку.
Наприклад, у металах негативно заряджені електрони переміщуються в
напрямі, протилежному вектору напруженості (рис. 22). В
результаті такого переміщення вільних носіїв заряду у провіднику
відбувається перерозподіл електричних зарядів: на одній грані
провідника збираються вільні електрони і заряджають її негативно, на
другій виникає нестача їх, і ця грань заряджається позитивно.

Рис. 22. Рис. 23.

Явище перерозподілу вільних носіїв заряду у провіднику під дією
зовнішнього електричного поля, в результаті чого виникає
електризація, називається електростатичною індукцією, або
електризацією через вплив. При цьому індуковані на гранях заряди
створюють усередині провідника внутрішнє електричне поле , яке

35
діє на вільні електрони з силою .
Очевидно, напрямлене переміщення вільних зарядів у провіднику
припиниться тоді, коли рівнодійна сил і дорівнюватиме
нулю: + =0.
Підставивши значення векторів і , дістанемо:

Оскільки q ≠ 0, то
Звідси
Отже, при вміщенні провідника в зовнішнє електричне поле
відбувається перерозподіл його вільних зарядів, які при цьому
створюють усередині провідника внутрішнє поле, рівне за величиною і
протилежне за напрямом зовнішньому. Результуюча напруженість
поля всередині провідника дорівнює нулю, тобто провідник екранує
зовнішнє електричне поле. Явище екранування використано для за-
хисту чутливих електровимірювальних приладів від впливу зовнішніх
електричних полів.
Електризацію провідників через вплив можна спостерігати на
досліді, схему якого подано на рис. 23. Два незаряджених металевих
тіла А і В закріплені на стержнях електрометрів і сполучені торцями.
Стрілки електрометрів не відхиляються. Потім до тіла А підносять на
відстані З – 5 мм заряджену кулю або наелектризовану ебонітову чи
скляну паличку, її позитивний заряд створює поле, під дією якого
відбувається електризація тіла А – В: тіло А заряджається негативно,
тіло В – позитивно. Про електризацію свідчить відхилення стрілок
електрометрів. Роз’єднаємо тіла А і В (розсунемо електрометри) і
віднесемо заряджену кулю. Тіла А і В при цьому залишаються
зарядженими. Якщо їх сполучити, то стрілки електрометрів
повернуться на нуль. Це означає, що тіла А і В були заряджені
різнойменне і мали однакові за величиною заряди. Отже, цей дослід є
експериментальним підтвердженням розглянутого вище механізму
електризації провідників через вплив.
На явищі електростатичної індукції грунтується дія найпростішого
електрофора, який складається з листа 1 діелектрика (ебоніт або
органічне скло) і металевого диска 2 з ізолюючою ручкою (рис. 24).
Спочатку діелектрик електризують тертям (а). Потім на нього кладуть
металевий диск, в якому в результаті явища електростатичної індукції
відбувається перерозподіл вільних електронів (б). Заземлюючи верхню
поверхню диска (для цього
досить доторкнутись до неї
рукою), відводять частину
вільних електронів диска у
36
Рис. 24.
землю (в). Піднімаючи диск за ізолюючу ручку (г), дістають на ньому
позитивний заряд, який можна передати будь-якому тілу і таким чином
наелектризувати його. Розряджений металевий диск знову кладуть на
лист діелектрика і описаним способом вдруге дістають на ньому
позитивний заряд. Повторюючи цю операцію кілька разів, можна
надати тілу великого електричного заряду.
Якщо лист діелектрика 1 при натиранні заряджається позитивно, то
за допомогою електрофора можна „зібрати” великий негативний заряд.

§ 13. Розподіл зарядів на провіднику

Якщо провідник довільної форми наелектризувати, то переданий

йому заряд розподіляється тільки на
зовнішній поверхні. Це можна
перевірити за допомогою
демонстраційного приладу – сітки
Кольне (рис. 25). Кут відхилення
паперових смужок на ній залежить від
величини заряду, що міститься на
ділянці поверхні сітки, де закріплено
паперову смужку. На прямій сітці Рис. 25.
(заряджена площина) всі смужки
відхиляються на однаковий кут, що свідчить про рівномірний розподіл
заряду на поверхні площини.
При наданні сітці форми циліндра відхиляються тільки ті смужки,
які розміщені на зовнішній поверхні циліндра. Якщо ж різні ділянки
сітки мають неоднакову кривизну, то кут відхилення смужок також
буде різним. Це означає, що поверхнева густина заряду на різних
ділянках тіла довільної форми неоднакова,
хоч уся заряджена поверхня тіла має
однаковий потенціал, тобто є
еквіпотенціальною поверхнею.
Розглянемо дві сфери різних радіусів
R1 та R2 (рис. 26) і з’ясуємо, як залежить
поверхнева густина вільних зарядів σ від
кривизни поверхні провідника. Для цього Рис. 26.
зарядимо сфери однойменними зарядами і
з’єднаємо провідником. Після перерозподілу заряду обидві сфери
матимуть однаковий потенціал. Справді, якби це було не так, то
відмінна від нуля різниця потенціалів з’єднаних сфер викликала б
переміщення зарядів вздовж провідника від однієї сфери до другої.
Таке переміщення припиняється, коли різниця потенціалів на кінцях
провідника дорівнює нулю. Отже, потенціали з’єднаних заряджених
37
сфер однакові:

З означення електроємності провідника ( ) маємо:

Оскільки

, то

Заряди q1 і q2 виразимо через поверхневу густину σ1 i σ2 та площі

поверхонь сфер:

Електроємність сфери у СІ обчислюється за формулою

.
Підставляючи замість q і С їх значення, дістаємо

а після скорочення однакових множників –

Отже, поверхнева густина заряду на ділянці поверхні про-
відника обернено пропорційна радіусу кривизни цієї ділянки:

Оскільки напруженість електричного поля біля поверхні

зарядженого провідника пропорційна до поверхневої густини заряду,
то звідси слідує, що, біля ділянок провідника з великою кривизною
напруженість поля максимальна. Найбільшу кривизну має вістря. Тому
напруженість електричного поля біля вістря зарядженого тіла буває
дуже великою. Це поле неоднорідне. В такому полі молекули повітря
поляризуються і стають електричними диполями. Деякі з них в
сильному полі навіть втрачають електрони і перетворюються на іони.
Диполі в неоднорідному полі втягуються в область з максимальною
напруженістю. Тому поляризовані молекули притягаються до вістря.
Торкаючись вістря, молекули набувають однойменного з ним заряду і,
відштовхуючись від вістря, рухаються в напрямі максимального
значення вектора напруженості на поверхні зарядженого провідника.

До електрофорної
машини 38 До електро-
форної
машини
Рис. 27. Рис. 28.
Потік наелектризованих молекул від вістря зарядженого тіла утворює
„електричний вітер”, який можна виявити за допомогою полум’я
свічки (рис. 27). Молекули цього потоку передають вістрю певну
кількість руху. Тому дротяний павучок з вістрями на кінцях, з’єднаний
з одним з полюсів електрофорної машини, обертається у
протилежному до електричного вітру напрямі (рис. 28). Існування
електричного вітру супроводжується розряджанням наелектризованого
тіла. Тому це явище біля проводів високовольтних ЛЕП є шкідливим,
оскільки спричиняє втрати заряду, а отже, й електричної енергії.

§ 14. Діелектрики в електричному полі. Поляризація

діелектриків

Діелектриками (ізоляторами) називають речовини, які практично

не проводять електричних зарядів. Ця властивість діелектриків
зумовлена тим, що у них за даних умов немає вільних носіїв заряду.
При зміні умов, наприклад під час нагрівання, в діелектрику можуть
виникнути вільні носії заряду і він почне проводити електрику. Отже,
поділ речовин на провідники і діелектрики
умовний. Втрату діелектричних властивостей
скла при його нагріванні можна спостерігати
на такому досліді. В освітлювальну мережу
послідовно з лампочкою розжарювання
потужністю 100 – 150 Вт вмикають скляну
трубку 30 – 40 мм завдовжки (рис. 29) і
Рис. 29. нагрівають її газовим пальником. З часом
лампочка починає світитись спочатку слабо, а
потім, при підвищенні температури скла, яскравіше. До діелектриків
належать усі гази за нормальних умов, рідини (трансформаторне
масло, гас, спирти, ефіри, органічні кислоти, бензол, ацетон,
дистильована вода та ін.), тверді тіла (кристали слюди, сірки, солей,
численні окисли, пластмаси тощо).
У техніці діелектрики широко використовуються як
електроізоляційні матеріали. До них належать, зокрема, каучуки та
матеріали на їх основі (гума), пластмаси (целулоїд, поліетилен,
полівінілхлорид, фторопласт, полістирол та ін.), слюда та матеріали на
її основі (слюдокераміка, пресміка тощо), кераміка (фарфор,
радіофарфор, конденсаторна кераміка та ін.), скло (силікатне скло,
органічне скло).
Ще Фарадей експериментально виявив, що при вміщенні
діелектриків в електричне поле в них виникають процеси, які
Діелектрик приводять до зменшення напруженості цього поля.
В дослідах Фарадея різниця потенціалів на

39

Рис. 30.
пластинах зарядженого ( ) плоского конденсатора
зменшувалась при внесенні у простір між пластинами скляної
пластинки. Це означає, що електроємність конденсатора з твердим
діелектриком замість повітря зростає.
Пояснити вплив діелектриків, вміщених в електричне поле, на
величину цього поля можна тільки припустивши, що на гранях
діелектрика, утворюються електричні заряди протилежних знаків (рис.
30).
Виникнення таких зарядів у провідниках легко пояснювалось
перерозподілом вільних носіїв заряду в об’ємі провідника.
Діелектрики не мають вільних носіїв заряду. Тому потрібно
з’ясувати, чому на протилежних гранях діелектрика в електричному
полі індукуються заряди σ´ протилежних знаків. Виходитимемо з того,
що носії різнойменних електричних зарядів є складовими частинками
атомів і молекул діелектрика. Ці заряди в межах кожного атома міцно
зв’язані між собою. Щоб їх „розірвати”, потрібне сильне електричне
поле. Отже, в сильному полі носії заряду, наприклад електрони,
можуть відриватись від атомів і молекул діелектрика. При цьому в
речовині утворюються вільні носії заряду і вона втрачає діелектричні
властивості. Явище утворення в діелектрику під дією сильного
електричного поля локального каналу з високою електропровідністю
називається електричним пробоєм. Напруженість поля, при якій
виникає електричний пробій, називається електричною міцністю
діелектрика. Наприклад, електрична міцність повітря за нормальних
умов становить близько 3ּ106 В/м.
Залежно від того, яку будову мають
молекули діелектрика, центри
розподілу позитивних та негативних
зарядів у них можуть або збігатись
(рис. 31, а), або не збігатись,
розміщуючись на деякій відстані l один Рис. 31.
від одного (рис. 31, б). В першому
випадку молекули, а також і речовини, що складаються з таких
молекул, називають неполярними. Прикладом неполярних
діелектриків є гази N2, Н2, СО2, СН4 тощо. В другому випадку кожну
молекулу діелектрика можна розглядати як диполь з електричним
моментом , де q - величина зміщеного з центра розподілу
сумарного позитивного або негативного заряду. Наприклад, для моле-
кули води Н2О, будову якої схематично показано на рис. 33, б,
. Молекули, що мають власні дипольні моменти, та
речовини, які з них складаються, називають полярними. До
полярних діелектриків належать гази SО2, Н2S, NН3
та ін.; рідини - вода Н2О, соляна кислота НСl,
метиловий спирт СН3ОН, розплавлений віск тощо.
40

Рис. 32.
 Якщо відстань між центрами розподілу позитивних і негативних
зарядів полярних молекул залишається весь час незмінною, тобто не
залежить від напруженості поля, в яке вміщено діелектрик, то такі
молекули-диполі мають сталий електричний момент, їх називають
жорсткими диполями, а власний дипольний момент молекул
позначають р0.
Механізм виникнення зв’язаних електричних зарядів на
протилежних гранях діелектрика в електричному полі дещо різний для
неполярних і полярних речовин.
При внесенні неполярних діелектриків в електричне поле сили, з
якими це поле діє на позитивні і негативні заряди молекул, напрямлені
протилежно і тому розсувають їх. В електричному полі центри
розподілу позитивних і негативних зарядів кожної молекули вже не
збігаються, а виявляються розсунутими на відстань l між ними (рис.
32). Очевидно, чим більша напруженість поля Е, тим на більшу
відстань І розсуваються заряди протилежних знаків. Отже, в певному
інтервалі значень Е має місце лінійна залежність: l ~E.
Зрозуміло, що величина зміщення різнойменних зарядів у
молекулах обмежена, тобто молекула не може „безмежно
розтягуватись”.
Оскільки , то p ~E , точніше
де β – поляризованість окремої молекули діелектрика.
Залежно від будови молекули зміщуватись в ній можуть переважно
або електрони або іони. Тому розрізняють електронну та іонну
поляризованість. Величина β має неоднакові значення для атомів і
молекул різних речовин. Поляризованість β характеризує здатність
електронів в атомі (або електронів чи іонів у молекулі) зміщуватись під
дією сил електричного поля.
Дипольні моменти молекул неполярних діелектриків, що
виникають в електричному полі в результаті обмеженого зміщення
позитивних і негативних зарядів і, отже, залежать від напруженості
цього поля, називають індукованими, або квазіпружними.
Молекули полярних діелектриків, як зазначалось, мають власні
моменти . За межами поля ці моменти розміщені в речовині
хаотично (рис. 33, а). Тому поверхня діелектрика при відсутності
електричного поля не виявляє електризації. В електричному полі
власні дипольні моменти молекул переважно орієнтуються в
напрямі вектора напруженості (рис. 33, б). При цьому тепловий
рух молекул перешкоджає повній
орієнтації всіх жорстких диполей по
полю, але розміщення диполей вздовж
поля буде переважаючим. Очевидно, в
сильних полях і при невисоких
41

Рис. 33.
температурах можливе паралельне розміщення електричних моментів
усіх жорстких диполей речовини в напрямі зовнішнього поля. При
цьому діелектрик матиме максимальну поляризацію, яку називають
поляризацією насичення.
Зміщення зарядів у молекулах неполярних діелектриків і
переважна орієнтація жорстких диполей – молекул полярних речовин у
напрямі поля має однаковий наслідок: на протилежних гранях
діелектрика в електричному полі виникають (індукуються) різнойменні
заряди. Ці заряди не вільні, вони зв’язані з атомами та молекулами
речовини. Явище обмеженого зміщення зв’язаних зарядів в атомах
або напрямленої орієнтації дипольних моментів жорстких молекул
в зовнішньому електричному полі, в результаті якого на поверхні
діелектрика виникають зв’язані електричні заряди, називається
поляризацією діелектриків.
Отже, розрізняють орієнтаційну поляризацію та поляризацію
зміщення. Залежно від того, які заряди (електрони чи іони)
зміщуються в атомі або молекулі, поляризацію зміщення поділяють
на електронну та іонну. Іонна поляризація має місце, наприклад, у
кристалах NaСІ.
Зв’язані заряди, що виникають на гранях діелектрика при його
поляризації, називають поляризаційними, а їх поверхневу густину
позначають σ´. Виміряти поляризаційні заряди експериментальне
важко, оскільки до поверхні поляризованого діелектрика притягаються
з повітря іони протилежного знаку, які швидко нейтралізують її поля-
ризаційний заряд.
Власні дипольні моменти молекул полярних діелектриків, як
правило, значно більші від індукованих моментів, яких набувають
молекули навіть у дуже сильних електричних полях. Велика різниця
між власними і індукованими дипольними моментами приводить до
того, що діелектрична проникність ε полярних речовин значно більша,
ніж у неполярних. Наприклад, для води ε = 81, метилового спирту –
33, тоді як діелектрична проникність неполярної рідини – тетрахлориду
вуглецю СС14 становить тільки 2,24. Діелектричні проникності
багатьох неполярних рідин не набагато відрізняються від значення ε =
2. Властивості води як розчинника зумовлені тим, що її молекули
мають відносно великі власні дипольні моменти.
Далі розглядатимемо тільки однорідні діелектрики, у яких
діелектрична проникність ε має однакове значення для всіх точок
об’єму речовини і не залежить від напряму поляризації, тобто ε (х, у, z)
= const. В однорідних діелектриках зв’язані заряди виникають тільки
на поверхні. Нескомпенсованих електричних зарядів в об’ємі
однорідного поляризованого діелектрика не виникає.
Діелектричні властивості речовини, як нам відомо,
характеризуються відносною діелектричною проникністю середовища
ε. Проте, ця фізична величина характеризує діелектричні властивості
42
речовини з макроскопічної точки зору, не розкриваючи механізму
впливу діелектриків на зовнішнє електричне поле. Коли ж було дове-
дено, що цей вплив зумовлений виникненням зв’язаних зарядів на
гранях діелектрика при його поляризації, виникла потреба ввести
фізичну величину, яка була б кількісною мірою поляризації. Такою
величиною могла б бути, наприклад, поверхнева густина σ´
поляризаційних зарядів. Можна встановити зв’язок між цією
величиною і діелектричною проникністю, тобто між σ´ і ε, і
характеризувати здатність речовини до поляризації її діелектричною
проникністю. Але склалося так, що в теорії діелектриків крім ε і σ' для
характеристики поляризаційних властивостей речовини було введено
ще одну фізичну величину – вектор поляризації . Вектором
поляризації називають електричний момент одиниці об’єму
поляризованого діелектрика. З цього означення випливає, що для
обчислення вектора поляризації однорідного діелектрика треба
знайти геометричну суму дипольних моментів (власних чи
індукованих) усіх молекул в одиниці об’єму діелектрика:

де N — кількість молекул у розглядуваному об’ємі V речовини.

Можна довести, що вектор поляризації чисельно дорівнює
поверхневій густині σ' зв’язаних зарядів на гранях поляризованого
діелектрика, тобто

Вектор поляризації має розмірність поверхневої густини заряду і в

СІ вимірюється в Кл/м .
2

§ 15. Сегнетоелектрики

Термін „сегнетоелектрика” ввів у науку І. В. Курчатов, який у 30-х

роках разом із співробітниками докладно вивчив властивості і в 1933 р.
висунув гіпотезу про механізм виникнення спонтанної поляризації у
сегнетової солі. Дослідження Б. М. Була привели до відкриття у 1944 р.
найважливішого сегнетоелектрика – титанату барію ВаТіО3. Г. А.
Смоленський із співробітниками досягли великих успіхів у
дослідженні та синтезі нових киснево – октаедричних
сегнетоелектриків. Значні роботи з теорії сегнетоелектриків виконав
радянський фізик В. Л. Гінзбург. Кількісну теорію сегнетоелектриків
розробляв також видатний радянський фізик Л. Д. Ландау.
Вище було розглянуто діелектрики, у яких поляризація виникає
43
тільки при вміщенні в зовнішнє електричне поле. При відсутності поля
такі діелектрики не виявляють поляризації. Цей стан діелектриків
називають неполярним, або параелектричним. Іноді неполярні
діелектрики називають параелектриками.
Але поряд з параелектриками є діелектрики що виявляють
поляризацію і без зовнішнього електричного поля. В таких
діелектриках електричні диполі спонтанно орієнтовані в одному
напрямі. Спонтанна поляризація та її зміни під впливом зовнішніх
факторів (нагрівання, деформація, дія зовнішнього електричного поля
та ін.) фактично визначає фізичні властивості і процеси в таких
діелектриках, як піроелектрики і сегнетоелектрики.
Піроелектрики. Ще у XVIIIст.було відомо, що кристали
турмаліну при нагріванні на вогнищі набувають властивості притягати
дрібні частинки попелу. Це явище вперше пояснив Кельвін, який довів,
що при нагріванні кристал турмаліну електризується, тобто на його
гранях виникають зв’язані заряди протилежних знаків. Оскільки це
явище було пов’язане з нагріванням (грецьке „піро” - тепло), то його
назвали піроелектрикою.
Тепер піроелектричні явища пояснюють так. Полярні діелектрики,
у яких спостерігається піроефект, мають спонтанну поляризацію. Але
до нагрівання кристала зв’язані заряди на його поверхні були
нейтралізовані (наприклад, іонами протилежного знака, що осіли з
повітря, або в результаті деякої, хоч і поганої, електропровідності
кристала). Тому електризація такого кристала не виявлялась. При
швидкому нагріванні кристала його спонтанна поляризація змінюється.
Нова нейтралізація зв’язаних зарядів на гранях кристала настає не
одразу. Тому у нагрітого піроелектрика деякий час помічається
електризація.
Отже, піроелектричний ефект полягає у зміні величини спонтанної
поляризації при зміні температури кристала і зовсім не пов’язаний з
його тепловим розширенням.
В піроелектриках, а також сегнетоелектриках і п’єзокристалах
дипольні моменти пов’язують не з окремими молекулами речовини, а з
елементарними комірками кристала. Характерною
ознакою піроелектриків є паралельна орієнтація
дипольних моментів усіх елементарних комірок в
об’ємі кристала, що схематично показано на рис.
34. Тому пірокристали завжди мають
макроскопічну спонтанну поляризацію.
Безпосередньо виміряти спонтанну Рис. 34.
поляризацію Рs лінійних піроелектриків
експериментальне дуже важко саме через те, що поверхневі заряди σ'
швидко нейтралізуються. Це не вдається зробити з
достатньою точністю навіть для свіжосколотих
граней кристалів.
44

Рис. 35.
 Піроелектричні кристали використовуються в техніці як чутливі
приймачі інфрачервоного випромінювання.
Сегнетоелектрики утворюють підгрупу піроелектриків,
характерною особливістю яких є те, що паралельна орієнтація
дипольних моментів елементарних комірок має місце тільки в
невеликих областях кристала - доменах. Доменами називають
сукупності спонтанно поляризованих елементарних комірок з
паралельним розміщенням дипольних моментів. Домени у кристалі
сегнетоелектрика орієнтовані хаотично, тобто мають різні напрями
спонтанної поляризації (на рис 35 показано три домени). Тому різні
ділянки граней сегнетоелектричних кристалів
мають неоднакову макроскопічну
поляризацію. Отже, сегнетоелектрики – це
спонтанно поляризовані діелектрики
(піроелектрики), які розпадаються на домени.
Домени є полярними структурними
частинками сегнетоелектричних кристалів.
Розбивання спонтанної поляризації
Рис. 36. сегнетоелектриків на домени пов’язують із
зменшенням потенціальної енергії
електростатичної взаємодії дипольних моментів елементарних комірок,
що відповідає більш імовірному стану кристала.
Діелектрична проникність ε
сегнетоелектриків залежить від температури і в
точці сегнетоелектричного переходу Тс (точка
Кюрі) набуває аномально великих значень.
Діелектрична проникність ε
сегнетоелектриків залежить від величини
напруженості Е поля, в якому її визначають (рис.
36), тобто ε = f (Е). Ця залежність має складний
характер, неоднаковий у різних
Рис. 37. сегнетоелектриків. З рис. 36 видно, що в слабких
полях з підвищенням напруженості E
діелектрична проникність ε сегнетоелектриків різко зростає, досягає
максимального значення і в дуже сильних
полях зменшується, наближаючись до
одиниці.
Наявність доменів приводить до
нелінійної залежності модуля вектора
поляризації сегнетоелектриків від
напруженості поля .
Як правило, цю залежність зображують
графічно (рис. 37).
Напрям спонтанної поляризації лінійних
Рис. 38.
45
піроелектриків не можна змінити (переполяризувати) навіть у сильних
електричних полях аж до пробивних значень напруженості. Навпаки, у
випадку сегнетоелектриків вектори спонтанної поляризації доменів
відносно легко орієнтуються вздовж, поля. Отже, сегнетоелектриками
можна вважати ті піроелектрики, у яких спонтанна поляризація змінює
напрям при зміні полярності прикладеної напруги. Тому при вміщенні
сегнетоелектрика в змінне електричне поле відбувається його
переполяризація з частотою цього поля.
Процес переорієнтації доменів у змінному полі є інерційним. Це
призводить до явища діелектричного гістерезису в сегнетоелектриках
(грецьке „гістерезис” – запізнення), яке полягає у відставанні змін
вектора поляризації Р від змін вектора напруженості Е електричного
поля (рис. 38). Петля діелектричного гістерезису є однією з
найважливіших характеристик сегнетоелектриків. Зокрема, її площа
визначає діелектричні втрати в змінному полі. За рахунок цих втрат
сегнетоелектрики в змінних полях нагріваються. Петля діелектричного
гістерезису наочно демонструє роль доменів в явищі поляризації
сегнетоелектриків. Ділянка ОА показує, що в слабких полях в сегнето-
електриках, як і в звичайних діелектриках, має місце лінійний зв’язок
між вектором поляризації Р і напруженістю поля Е. Це означає, що
наявність доменів ще не впливає на процес поляризації. В сильних
полях (ділянка АВ) спостерігається різке зростання вектора
поляризації, що пов’язане з переорієнтацією доменів по полю. В точці
В поляризація сегнетоелектрика, що пов’язана з доменами, досягає
насичення і кристал стає монодоменним (дипольні моменти всіх
елементарних комірок в об’ємі кристала мають однаковий напрям
вздовж поля). При дальшому збільшенні напруженості поля (ділянка
ВС) знову встановлюється лінійний зв’язок між Р та Е, що характери-
зує тільки індуковану поляризацію, яка не пов’язана з доменними
процесами. Крива ОАВ називається основною кривою поляризації
сегнетоелектрика. Пряма ВС визначає область насичення поляризації,
точка В – початок насичення, Es – напруженість поля, при якій
досягається насичення. Полю Es відповідає повна поляризація
сегнетоелектрика Рн, яка складається із спонтанної поляризації Рs та
індукованої Pі (відрізок КL). Відрізок OD визначає залишкову
макроскопічну поляризацію Р3, що має місце в сегнетоелектрику при
проходженні напруженості електричного поля через нульові значення.
Антисегнетоелектрики. В 50-х роках було виявлено групу
нелінійних діелектриків, які за електричними властивостями подібні до
сегнетоелектриків, але при цьому істотно відрізняються від них.
Характерна особливість речовин цієї групи полягає в тому, що їх
кристалічна решітка поділяється на надструктурні елементарні комірки
з антипаралельними дипольними моментами. Такі речовини дістали
назву антисегнетоелектриків. У антисегнетоелектриках елементарні
комірки складаються з двох підкомірок, електричні дипольні моменти
46
яких орієнтовані антипаралельно. В результаті цього домени
антисегнетоелектриків макроскопічної поляризації не мають. Деякі
речовини в одному температурному інтервалі належать до
сегнетоелектриків, в другому – до антисегнетоелектриків.
Сегнетіелектрики. Поряд с сегнетоелектриками та
антисегнетоелектриками виділяють окрему групу речовин, які
називають сегнетіелектриками, або слабкими сегнетоелектриками. В
цих речовинах антипаралельні дипольні моменти надструктурних
комірок мають різну величину. Тому сегнетіелектрики можна
розглядати як не повністю скомпенсовані антисегнетоелектрики. Отже,
домени сегнетіелектриків мають невелику макроскопічну поляризацію.
Властивості сегнетіелектриків залежать від напряму: в одному напрямі
вони виявляють властивості сегнетоелектриків, у другому –
антисегнетоелектриків.
Промислові сегнетоелектричні матеріали найчастіше виготовляють
у вигляді кераміки на основі титанату барію, ніобату барію, титанату
свинцю тощо, які легують різними домішками. Така кераміка має
високі показники, що характеризують її сегнетоелектричні властивості
(велике значення діелектричної проникності, значна нелінійність,
велика прямокутність гістерезисної петлі та ін.).
Сегнетоелектричніматеріали з великою діелектричною проникністю
використовують для виготовлення малогабаритних конденсаторів
великої ємності. Такі конденсатори потрібні для мікромініатюризації
радіотехнічної апаратури. Наприклад, конденсатори, в яких
діелектриком служить плівка із сегнетоелектричної кераміки 10 – 20
мкм завтовшки, мають ємність 15 – 20 тис. пікофарад при габаритних
розмірах 5 мм х 4 мм х 1,5 мм і вазі 0,1 г. Можливе використання
сегнетоелектричних конденсаторів з прямокутною петлею
діелектричного гістерезису як комірок пам’яті для запису, зберігання і
зчитування інформації в електронних лічильних машинах. Дія таких
комірок грунтується на властивості сегнетоелектриків зберігати
напрям поляризації після короткочасного впливу електричного поля.

§ 16. П’єзоелектрики

Прямий п’єзоелектричний ефект. У 1880 р. 19-річний П’єр Кюрі

разом із своїм братом Жаком відкрили явище електричної поляризації
деяких кристалів під дією механічних напруг. Вони експериментально
довели, що при механічних деформаціях певним способом вирізаних
пластинок кварцу (SіО2) на їх протилежних гранях виникають
поляризаційні заряди.
Явище виникнення зв’язаних зарядів різної полярності на
протилежних гранях пластинки п’єзоелектричного кристала при її
механічній деформації називають прямим п’єзоелектричним ефектом
47
(від грецького „п’єзо” – тиснути), або просто п’єзоефектом. Знак
поляризаційних зарядів при п’єзоефекті однозначно пов’язаний з
напрямом деформації: якщо при стисканні пластинки на певній грані
виникає, наприклад, позитивний заряд, то при її розтягуванні на цій
грані з’явиться негативний заряд. Із зникненням механічної напруги
діелектрик повертається в неполяризований стан. Такі кристали
називають п’езоелектриками.
П’єзоелектричний ефект можливий тільки в низько-симетричних
кристалах, до яких належать, зокрема, такі класичні п’єзокристали, як
кварц, турмалін, сегнетова сіль, виннокислий калій, титанат барію
тощо. Елементарні комірки таких кристалів не мають центра симетрії.
Як правило, речовини, у яких має місце п’єзоефект, належать до
піроелектриків. Багато сегнетоелектриків одночасно є і
п’єзоелектриками, при чому при температурі фазового переходу вони
разом втрачають сегнетоелектричні і п’єзоелектричні властивості.
П’єзоефект спостерігається у деяких полімерів, як полярних
(поліметилметакрилат, полівінілхлорид), так і неполярних (полістирол,
поліетилен тощо). Тепер відомо понад 1000 речовин, у яких виявлено
п’єзоелектричні властивості.
Обернений п'єзоелектричний ефект. П’єзоелектричний ефект –
явище оборотне: різниця потенціалів, прикладена до протилежних
граней кристала, викликає його механічну деформацію (розтягу або
стиску, залежно від полярності напруги). Відносна деформація
п’єзокристала максимальна в змінному електричному полі, частота
якого збігається з резонансною частотою механічних коливань
кристала.
Явище деформації п’єзоелектричного кристала під дією
прикладеної до нього електричної напруги називають оберненим
п’єзоелектричним ефектом. При оберненому п’єзоефекті відносна
деформація кристала пов’язана з напруженістю поля в ньому .
Застосування п’єзоефекту. П’єзоелектричні матеріали
використовують для виготовлення гієзодатчиків – приладів, за
допомогою яких механічні деформації перетворюються на електричні
сигнали. Поляризаційні заряди, що виникають на гранях кристала при
п’єзоефекті, швидко нейтралізуються. Тому для статичних вимірювань
п’єзоелектричні перетворювачі не застосовуються. Ці прилади
призначено тільки для вимірювання динамічних величин, що
характеризують швидкозмінні механічні процеси.
Великого поширення набули п’єзоелектричні адаптери. Пластинки
з кварцу та поляризованої п’єзокераміки використовують для
генерування ультразвуку (обернений п’єзоефект). П’єзоелементи
застосовуються для вимірювання частоти і амплітуди вібрацій
двигунів, турбін тощо. П’єзоелектричний сейсмограф реєструє
коливання земної кори. Створено п’єзоелектричні акселерометри –
прилади для вимірювання прискорень. Під час руху тіла з
48
прискоренням інерційна маса датчика акселерометра. Кварц, як
п’єзоелектрик, широко використовується в радіотехніці для стабілізації
частоти електромагнітних коливань, збуджуваних у коливальному
контурі радіотехнічних генераторів (кварцові резонатори).
Одним з цікавих прикладів застосування п’єзоелектричного ефекту
в побутових приладах є пристрій для запалювання фотографічної
лампи-спалаху. Основною частиною приладу є невелика п’єзочутлива
керамічна пластинка, по якій під дією пружини вдаряє молоточок при
натисканні на пускову кнопку пристрою. Різниця потенціалів, що
виникає при цьому, забезпечує короткочасний електричний розряд у
лампі.

§ 17. Електроємність провідників. Конденсатори

Досліди показують, що із збільшенням заряду на відокремленому

провідному тілі зростає і його потенціал. При цьому різні тіла, яким
надано однакові заряди, набувають неоднакових потенціалів. Але для
кожного зарядженого тіла відношення заряду до його потенціалу є
сталою величиною: .
Коефіцієнт пропорційності С між зарядом та потенціалом
провідника називають електроємністю. Електроємність відокремленого
провідника чисельно дорівнює заряду, який потрібно передати
провіднику, щоб змінити його потенціал на одиницю.
У Міжнародній системі одиниць електроємність провідників

вимірюють у фарадах (Ф):

За одиницю електроємності в СІ (1 фараду) беруть електроємність

такого провідника, у якого зміна заряду на 1 кулон викликає зміну
потенціалу на 1 вольт.
Оскільки потенціал поверхні тіла сферичної форми визначається за
формулою

то електроємність відокремленого сферичного провідника дорівнює:

де R – радіус сфери (кульки), ε – відноснадіелектрична проникність

середовища, в якому знаходиться провідник.
З цієї формули можна зробити висновок, що електроємність
відокремлених провідників не залежить від хімічної природи речовини
49
провідника, його агрегатного стану, а визначається тільки їх розмірами
і формою та залежить від діелектричної проникності середовища, яке
оточує провідник. Електроємності геометрично подібних тіл, якщо
немає інших близько розміщених провідників, прямо пропорційні їхнім
лінійним розмірам.
Систему з двох близько розміщених один від одного провідників,
розділених тонким шаром діелектрика, яка призначена для збільшення
електроємності, називають конденсатором. Провідники, що утворюють
конденсатор, називають обкладками. Під час зарядки конденсатора на
його обкладках накопичуються рівні за модулем, але протилежні за
знаком електричні заряди +q i -q. Модуль заряда однієї з обкладок
називають зарядом конденсатора.
Електричне поле конденсатора зосереджене між його обкладками,
тобто в малому об’ємі. Тому наявність інших тіл (провідників) біля
конденсатора практично не впливає на його електроємність.
Електроємність конденсатора С визначається відношенням заряду
q на одній його обкладці до різниці потенціалів U між обкладками:

За формою пластин конденсатори бувають плоскі, циліндричні,

сферичні та ін. Залежно від діелектрика між обкладками конденсатори
поділяють на повітряні, паперові, слюдяні, керамічні, електролітичні
тощо.
Розрізняють конденсатори сталої та змінної ємності.
Конденсатори змінної ємності дають змогу плавно регулювати
електроємність зміною робочої площі обкладок конденсатора.
Робочою називають ту частину площі однієї обкладки конденсатора,
яка перекривається з другою обкладкою.
Залежно від типу конденсатора напруженість електричного поля
між його обкладками визначається за різними формулами. Наприклад,
між обкладками плоского конденсатора поле однорідне. Його
напруженість Е залежить, від різниці потенціалів U та відстані а між
обкладками, а саме:

Крім електроємності важливою характеристикою

конденсатора є його робоча напруга Uроб. При
перевищенні номінальної робочої напруги електричне
поле між обкладками конденсатора може досягти такої
величини, що настане електричний пробій поляризованого
діелектрика і конденсатор вийде з ладу.
На рис. 39 наведено схематичне позначення: а - Рис. 39.
конденсатора сталої ємності, б - конденсатора змінної (регульованої)
ємності, в - електролітичного конденсатора (знаки полярності можна
50
не вказувати), г – вариконда (так називають конденсатори,
електроємність яких залежить від прикладеної напруги).

51
 § 18. Електроємність плоского, циліндричного і сферичного
конденсаторів

Плоский конденсатор. Якщо обкладки конденсатора мають

форму паралельних між собою площин, то його називають плоским. У
загальному випадку діелектрик між обкладками конденсатора може
бути шаруватим, тобто складатися з кількох шарів різних речовин з
неоднаковими діелектричними
S + σ0
проникностями. Для спрощення розгля-
φ1
ε1 d 1 E1 немо плоский конденсатор, який має
φ′ тільки два шари з різних діелектриків ε1
ε2 d 2 E2 і ε2 завтовшки d1 і d2 (рис. 40). За озна-
φ2 ченням електроємності,
- σ0
Рис. 40
Заряд конденсатора q визначимо через поверхневу густину σ0
вільних зарядів на його обкладці з робочою площею S:
q = σ0 S.
Позначимо потенціал межі поділу діелектриків через φ´. Тоді
різницю потенціалів на обкладках конденсатора можна записати так:

Кожен з цих доданків визначимо через напруженість електричного

поля в діелектрику:

Отже,
Оскільки напруженість поля в кожному шарі діелектрика пов’язана з
його діелектричною проникністю та поверхневою густиною заряду на
обкладках конденсатора співвідношенням

то

Підставляючи у вираз

замість заряду і різниці потенціалів їхні значення, дістанемо формулу

для обчислення електроємності плоского конденсатора з шаруватим
діелектриком:

52

ε1 d1 E1
 Якщо діелектрик між обкладками конденсатора однорідний, тобто
ε1= ε, а d2 = 0, то

Щоб збільшити електроємність плоского конденсатора потрібно,

зокрема, збільшити робочу площу обкладок
S. Для цього кожну з обкладок конденсатора
виготовляють з кількох пластин (рис. 41),
розділених шарами діелектрика. Якщо таких
шарів n і всі вони однакові, то
Рис. 41.
електроємність складного плоского
конденсатора визначають за формулою

де С1 – електроємність конденсатора, утвореного сусідніми пластинами

з одним шаром діелектрика між ними.
Циліндричний конденсатор. Дві металеві трубки різних радіусів,
вставлені одна в одну аксіально, тобто так, що їх
осі збігаються, і розділені шаром діелектрика,
утворюють циліндричний конденсатор (рис. 42).
Припустимо, що внутрішня обкладка радіуса r1
заряджена позитивно з лінійною густиною заряду
τ, а зовнішня радіуса r2 - негативно. Негативний
заряд зовнішнього циліндра, як випливає з
теореми Остроградського – Гаусса, електричного
поля всередині конденсатора не створює. Отже,
поле в діелектрику циліндричного конденсатора
створюється тільки позитивним зарядом Рис. 42.
внутрішнього циліндра.
Як було показано раніше, різницю потенціалів між обкладками
циліндричного конденсатора можна обчислити за формулою

За означенням електроємності,

Якщо довжина циліндричного конденсатора l , то

Тоді

53
 Цю ж формулу можна одержати виходячи з поверхневої густини σ
заряду на внутрішній обкладці циліндричного конденсатора.
Якщо шар діелектрика дуже тонкий, то в останній
формулі можна зробити деякі спрощення, а саме:

Тоді

Добуток визначає площу обкладки циліндричного

конденсатора, Остаточно формула набуває вигляду

Отже, в тому випадку, коли обкладки циліндричного конденсатора

розділені дуже тонким шаром діелектрика, його електроємність з
достатньою точністю можна обчислювати за формулою ємності
плоского конденсатора.
Відрізок коаксіального кабеля, який використовується, наприклад,
у телебаченні для з’єднання антени з телевізором, має певну
електроємність, величину якої можна обчислити за формулою ємності
циліндричного конденсатора.
Сферичний конденсатор. Обкладки такого конденсатора являють
собою дві концентричні провідні сфери з радіусами r1 і r2, розділені
тонким шаром діелектрика завтовшки d (рис. 43), так що d = r2 – r1.
Припустимо, що позитивний заряд +q розміщується на внутрішній
сфері. Тоді такий самий за величиною негативний
заряд – q з’являється на зовнішній обкладці.
Негативний заряд зовнішньої сфери, як випливає з
теореми Остроградського – Гаусса, електричного
поля всередині конденсатора не створює. Отже,
поле в зазорі між обкладками сферичного
конденсатора створюється тільки позитивним
Рис. 43. зарядом внутрішньої сфери.
Як відомо, потенціал точок, що лежать зовні
зарядженої сфери на відстані r від її центра, визначають, як і у випадку
точкового заряду q, за формулою

54
Скориставшись цією формулою, знаходимо, що потенціали
протилежних поверхонь діелектрика, тобто обкладок сферичного

конденсатора, дорівнюють:

а різниця їх потенціалів становить

За означенням електроємності,

Тоді

, або

Якщо другої обкладки немає, тобто вона віддалена дуже далеко від

першої , то, нехтуючи доданком , дістаємо наведену

раніше формулу для обчислення електроємності ізольованої сфери

радіуса R:

При малій товщині d шару діелектрика радіуси внутрішньої r1 і

зовнішньої r2 сфер мало відрізняються, тобто r1 ≈ r2 . Оскільки
r1 – r2 = d,
то

Добуток визначає площу обкладки конденсатора.

Тоді

Отже, в тих випадках, коли сферичний конденсатор має дуже

тонкий шар діелектрика, його електроємність можна обчислювати за
формулою ємності плоского конденсатора.
Електролітичний конденсатор. Великого поширення в електро-
та радіотехніці набули електролітичні конденсатори. Вони
55
використовуються, наприклад, в згладжуючих фільтрах випрямлячів.
Походження назви конденсатора стає зрозумілим, якщо розглянути
його будову. Обкладками електролітичного конденсатора (рис. 44)
служать дві стрічки 1 і 2 з алюмінієвої
фольги, розділені стрічкою паперу 4, яку
насичено рідким електролітом (суміш борної
кислоти Н3ВО3 і розчину аміаку у воді Рис. 44.
NН4ОН). При формуванні конденсатора на
одному алюмінієвому електроді електролітичним способом утворено
тонкий шар 3 окису алюмінію, який служить діелектриком. Обкладки
згортають у циліндричний рулон, вміщують в алюмінієвий стакан, що
є корпусом конденсатора, і герметизують, щоб не висихав електроліт.
Позитивну алюмінієву обкладку 2, на якій утворено шар окису,
ізольовано від корпусу, її вивід зроблено в центрі кришки стакана. На
цю клему конденсатора завжди потрібно подавати тільки „+”. Другу
(негативну) обкладку 1 з’єднано з корпусом, який одночасно є
електродом для вмикання конденсатора. На корпус електролітичного
конденсатора завжди подається тільки „–”. В разі недодержання
зазначеної полярності напруги, прикладеної до конденсатора, шар
діелектрика руйнується, обкладки конденсатора закорочуються і крізь
нього починає текти великий струм. Під дією ленц-джоулевого тепла,
що виділяється при цьому в конденсаторі, електроліт випаровується,
тиск у корпусі зростає і конденсатор руйнується.

§ 19. З’єднання конденсаторів

Паралельне з’єднання. Щоб дістати велику електроємність,

кілька конденсаторів з’єднують у батарею так, щоб
всі позитивні обкладки мали один спільний
електрод, а негативні – другий (рис. 45). Таке
з’єднання конденсаторів називають паралельним.
При цьому кілька конденсаторів немовби
замінюють одним, у якого площа обкладок
дорівнює сумі площ обкладок складових
конденсаторів. При паралельному з’єднанні
Рис. 45. напруга на всіх конденсаторах С1, С2, С3, незалежно
від їх ємності, однакова і дорівнює напрузі U, яку
подано на клеми батареї конденсаторів. При цьому на кожному з них
містяться заряди:
,
Очевидно, заряд q всієї батареї складається із зарядів окремих
конденсаторів, тобто
або
Крім того, заряд q батареї можна виразити через її електроємність Сб та
56
напругу U на її клемах:

Прирівнюючи два вирази

для заряду q, після скорочення на U дістаємо

Отже, електроємність батареї, що складається з кількох

паралельно з’єднаних, конденсаторів, дорівнює сумі їх
електроємностей.
З’єднувати паралельно доцільно такі конденсатори, у яких
однакова робоча напруга. В противному разі робоча напруга батареї
визначатиметься найменшим значенням Uроб серед тих конденсаторів,
які з’єднано в батарею.
Якщо батарея складається з n однакових паралельно з’єднаних
конденсаторів ємністю С1 кожен, то її електроємність Сб визначають за
формулою
Послідовне з’єднання. Для підвищення робочої напруги, яку
можна подавати на батарею конденсаторів порівняно з одним
конденсатором, їх з’єднують послідовно (рис. 46), тобто позитивну
обкладку першого конденсатора з’єднують з негативною обкладкою
другого і т. д. Якщо на батарею послідовно з’єднаних конденсаторів
подати напругу U, то до такої різниці
потенціалів зарядяться тільки крайні
обкладки першого і останнього
конденсаторів. Напруга на обкладках
кожного конденсатора буде меншою за U.
Прикладена до батареї напруга U Рис. 46.
розподіляється між конденсаторами так,
що

Провідник, що з’єднує негативну обкладку першого та позитивну

обкладку другого конденсатора, можна разом з обкладками розглядати
як одне провідне тіло. В результаті явища електростатичної індукції
вільні заряди цього тіла під дією поля прикладеної напруги
перерозподіляються так, що на одній обкладці з’являється негативний
заряд - q, на другій – позитивний + q. Міркуючи аналогічно щодо
наступної пари обкладок другого і третього конденсаторів, з’єднаних
провідником, можна зробити висновок, що заряди на всіх послідовно
з’єднаних конденсаторах, незалежно від їх ємності, однакові і
дорівнюють заряду всієї батареї, тобто

Виразимо напругу на клемах батареї і кожному конденсаторі через

заряд q та електроємність С:

57
 Оскільки заряди конденсаторів однакові, а напруга U є сумою
доданків U1, U2, U3 , то після скорочення на q дістаємо формулу для
обчислення електроємності батареї послідовно з’єднаних
конденсаторів:

Для двох послідовно з’єднаних конденсаторів маємо

При послідовному з’єднанні конденсаторів електроємність батареї

виявляється меншою за ємність кожного конденсатора, з яких складено
батарею.
Якщо послідовно з’єднано n однакових конденсаторів з ємністю C1
кожен, то електроємність батареї Сб буде в n разів меншою:

а робоча напруга – в n разів більшою, ніж для одного конденсатора.

§ 20. Енергія електричного поля. Густина енергії

Якщо до обкладок зарядженого конденсатора великої ємності

увімкнути неонову лампочку, то можна помітити, що вона спалахує.
Це означає, що заряджений конденсатор має певний запас електричної
енергії.
Для обчислення енергії зарядженого конденсатора припустимо, що
напруга на його обкладках дорівнює U. Тоді для перенесення заряду dq
з однієї обкладки на другу доведеться виконати елементарну роботу:

Оскільки ,

то

При перенесенні довільного заряду кінцевої величини виконується

робота

58
 Скориставшись зв’язком між зарядом конденсатора, його
електроємністю і відповідно різницею потенціалів на обкладках,
попередній формулі можна надати такого вигляду:

За законом збереження енергії робота А, виконана при заряджанні

конденсатора, витрачається на збільшення його енергії W. Отже,
енергію зарядженого конденсатора можна обчислити за однією з таких
формул:

Енергію зарядженого конденсатора можна змінювати і після його

вимикання з електричного кола. При цьому заряд конденсатора
залишається сталим. Наприклад, при розсуванні обкладок ізольованого
конденсатора його електроємність зменшується. Як видно з першої
формули для обчислення енергії, коли q = const, а С зменшується,
енергія конденсатора зростає. Такого висновку можна дійти й іншим
шляхом. При розсуванні різнойменно заряджених обкладок
конденсатора зовнішні сили виконують роботу проти сил
електростатичного притягання. За законом збереження, енергії, робота
зовнішніх сил визначає збільшення енергії системи. Отже, енергія
ізольованого зарядженого конденсатора при розсуванні його обкладок
зростає.
Якщо виймати пластинку діелектрика з простору між обкладками
конденсатора, вимкненого з джерела напруги, то зовнішні сили також
виконуватимуть роботу проти сил притягання між вільними зарядами
на обкладках конденсатора і поляризаційними зарядами на поверхні
діелектрика. За законом збереження енергії, робота цих сил
витрачається на збільшення енергії системи. Отже, і при вийманні
діелектрика енергія ізольованого конденсатора зростає. Такий
висновок підтверджується і формальними розрахунками: при вийманні
діелектрика електроємність конденсатора зменшується при сталому
заряді на його обкладках. Це приводить до збільшення енергії
конденсатора.
Прослідкуйте самостійно, як змінюється енергія зарядженого
конденсатора, який весь час залишається з’єднаним з джерелом
напруги, при розсуванні його обкладок та вийманні діелектрика.
Довгий час питання про локалізацію енергії зарядженого тіла
залишалось нерозв’язаним. Зокрема вважалось, що ця енергія
зосереджена там, де й заряд, тобто на тілі. Після праць Фарадея і
Максвелла, які ввели в науку поняття про електричне поле як
матеріальний носій взаємодії між зарядами, енергію зарядженого тіла
почали пов’язувати не з його зарядом, а з електричним полем цього
59
заряду.
Щоб виразити енергію електричного поля зарядженого
конденсатора, яке локалізоване між його обкладками, через
характеристики цього поля, скористаємось формулою

Оскільки у випадку плоского конденсатора з однорідним діелектриком

то

Добуток визначає об’єм простору між обкладками

конденсатора. Саме в цьому об’ємі і локалізоване електричне поле. Як
відомо, добуток визначає величину вектора
електростатичної індукції D. Отже,

Електричне поле, як одна з форм матерії, існує в часі і просторі.

Енергія є однією з характеристик стану матерії. Тому енергія
нерозривно пов’язана з її матеріальним носієм, у нашому випадку – з
електричним полем. Енергія електричного поля локалізована в
просторі, де існує це поле.
Величина w, що визначає енергію одиниці об’єму простору, в
якому створено електричне поле, називається густиною енергії:

тобто або

У неоднорідному полі ця формула визначає локальну густину

енергії в даній точці поля, яка характеризується відповідними
значеннями векторів Е і D.

Приклади розв’язування задач

Приклад1
У вершинах квадрата з діагоналлю 2l +q +q
знаходяться точкові заряди q i –q так, як
показано на рисунку  47. Знайти модуль
напруженості електричного поля в точці,
яка віддалена на відстань х від центра -q
-q
квадрата і розташована симетрично Рис. 47.
відносно вершин квадрата.
60
Умова задачі: Аналіз і розв’язок
E -? Відповідно до принципу суперпозиції,
q1 = q2= +q; напруженість електричного поля,
q3 = q4= -q; породжуваного в даній
2l; точці простору кількома
x. зарядами, дорівнює
векторній сумі
напруженостей полів, породжуваних кожним із
зарядів. Тому, для розв’язання задачі знайдемо
напруженості полів, породжуваних у точці S
(рис. 48) зарядами q1, q2, q3, q4 та їх векторно
додамо. Оскільки точка S знаходиться на
однакових відстанях від усіх вершин квадрата,
в яких перебувають заряди, і модулі зарядів
рівні між собою, то напруженості полів,
створюваних цими зарядами, чисельно рівні
між собою: Рис. 48.
Е1= Е2= Е3= Е4= З рисунка:

(AS)2=(AO)2+(OS)2; OS=x; AO= Таким чином,

(AS)2=l2+x2, Напруженості полів,

породжуваних зарядами, що перебувають у точках A і D,

направлені вздовж ребер AS і DS від точок A і D. Для знаходження
результуючої напруженості цих двох полів зробимо окремий

Рис. 35

Рис. 49. Рис. 50. Рис. 51.

рисунок трикутника ADS (рис. 49). Оскільки Е1=Е2,

61 Рис. 36
 то направлений вздовж апофеми NS і В

свою чергу,   Тоді

Вектори напруженостей полів, породжуваних зарядами, що

перебувають у точках В і С, направлені вздовж ребер BS і CS
відповідно до точок В і С. З рисунка 50 видно, що

Як бачимо, E

= E.
Напруженість результуючого електричного поля дорівнює
векторній сумі напруженостей: З рисунка 51

знаходимо, що

Оскільки E = E , то

Відповідь. .

Приклад 2.
Тонке дротяне кільце, радіус якого дорівнює r, має заряд q.
Знайти модуль напруженості електричного поля на осі кільця
залежно від відстані l від його центра. Дослідити одержаний
результат при l>>r. Визначити максимальне значення напруженості
і відповідне значення l.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

E – ? Emax-?lmax-?
r;
l;
q.

62
На кільці (рис. 52) виділимо елемент нескінченно малої довжини dl.
Якщо заряд q рівномірно розподілений по кільцю, то лінійна
густина цього заряду дорівнює , а виділений елемент має

заряд Оскільки , то

В деякій точці S на осі кільця

цей елемент провідника створює поле, напруженість якого

Розкладемо вектор

на і . Для кожного елемента кільця знайдеться йому

діаметрально протилежний. Отже, складові напруженостей
всіх елементів кільця скомпенсують одні одних, і вектор
напруженості поля кільця буде направлений вздовж
променя OS. З рисунка знаходимо, що

        Модуль результуючого вектора напруженості поля,

породжуваного всіма елементами кільця

Відмітимо, що якщо l=0, то Е = 0, тобто напруженість електричного

поля в центрі кільця дорівнює нулю; якщо ж l >>r, то

тобто напруженість

електричного поля зарядженого кільця при цій умові

розраховується за
формулою
напруженості поля
точкового заряду.
Для знаходження
максимального
значення модуля
Рис. 52.
напруженості поля
візьмемо похідну від модуля напруженості по відстані l:
63
 Прирівняємо значення похідної до нуля та знайдемо відповідне
значення l: тоді, коли і

Розділивши останнє рівняння на

вираз , одержимо . Звідси ,

Отже, максимальним буде значення напруженості поля на

відстані від центра кільця Воно дорівнює

Відповідь.

Приклад 3.
Електричне поле породжене довгим рівномірно зарядженим
циліндром, радіус якого R = 1см. Лінійна густина заряду  = 20
нКл/м. Визначити різницю потенціалів двох точок цього поля, які
знаходяться на відстані a1=0,5 см і a2=2 см від поверхні циліндра в
середній його частині.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

Для знаходження різниці потенціалів
R = 1см; скористаємося співвідношенням  між
 = 20 нКл/м= напруженістю  поля  і  зміною
=2,010 -8Кл/м;
а1= 0,5 см;
а2=2 см. 64
 потенціалу:  або .
Проінтегрувавши останній вираз, знайдемо різницю потенціалів
двох точок, віддалених від провідника на відстані r1 і r2 :

. Оскільки циліндр довгий і точки взято

поблизу його середньої частини, то для знаходження напруженості

поля можна скористатись формулою: Підставивши

цей вираз в останнє рівняння, одержимо:

або

Оскільки величини r1 і r2 входять у формулу у вигляді відношення,

то їх можна подати у будь-яких, але однакових одиницях
вимірювання:

Підставивши значення величин у останню формулу, одержимо:

Відповідь. 250В.

Приклад 4.
Заряд q рівномірно розподілений по об’єму кулі
радіус якої дорівнює R. Вважаючи діелектричну
проникність  = 1, визначити електричну енергію
кулі.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

W-? Об’єм кулі радіуса R
q;
дорівнює Тоді Рис. 53.
R;
 =1. об’ємна густина розподілу заряду
65
 На відстані r від центра кулі (рис. 53)

виділимо шар нескінченно малої товщини dr. Об’єм цього шару

а заряд

Заряд

кулі, охопленої сферою радіуса r, дорівнює

Тоді потенціальна енергія

заряду dq, виділеного шару в електричному

полі заряду   q1,   дорівнює:

Повна енергія

зарядженої кулі

Відповідь.

Приклад 5.
Куля радіусом R позитивно заряджена так, що об’ємна густина
заряду залежить від відстані від її центра відповідно до закону
де 0 – стала величина. Вважаючи, що

діелектрична проникність  = 1 по всьому об’єму кулі, знайти

модуль напруженості електричного поля у точці, що знаходиться
всередині кулі на відстані r від її центра.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

Е–? Проведемо уявну сферу радіусом r < R
0 = const; центр якої співпадає з центром
 = 1. розглядуваної кулі. На відстані r виділимо
шар нескінченно малої товщини dr.
Електричний заряд всередині виділеного

66
шару Тоді заряд, охоплений
сферою радіуса r:

Потік вектора напруженості електричного поля через поверхню

сфери радіуса r: Відповідно до теореми Гауса

В даній задачі

Прирівнявши праві частини відповідних

рівнянь, одержимо        Звідси

Зауважимо, що на

поверхні кулі

Відповідь.

67
 Розділ II
ПОСТІЙНИЙ СТРУМ

§ 21. Рух зарядів в електричному полі

На заряджену частинку з масою т і електричним зарядом q в

електричному полі з напруженістю діє сила .
Залежно від знака заряду частинка рухається або в напрямі вектора
, або в протилежному до нього напрямі з прискоренням

Заряджені частинки, здатні переміщуватись під дією сили

електричного поля, називають носіями електричного заряду. Залежно
від концентрації вільних носіїв заряду всі речовини поділяють на
провідники, напівпровідники та діелектрики.
До провідників належать речовини з дуже великою концентрацією
носіїв заряду, зокрема всі метали, електроліти (розчини кислот, солей,
лугів у воді тощо), високотемпературна плазма. Наприклад,
концентрація носіїв заряду (вільних електронів) в металах за порядком
величини становить 1028 м-3 і практично не залежить від зовнішніх
умов (температури, напруженості електричного поля тощо).
Характерною ознакою діелектриків є дуже мала концентрація
носіїв заряду. Чим вона менша, тим кращі ізоляційні властивості має
цей діелектрик.
Напівпровідники за концентрацією носіїв заряду займають
проміжне положення між провідниками і діелектриками. Крім того, у
напівпровідників має місце велика залежність концентрації носіїв
заряду від зовнішніх умов (температури, освітленості, напруженості
електричного поля тощо).
Напрямлений рух заряджених частинок, накладений на їх
хаотичний рух, називають електричним струмом провідності, або
просто електричним струмом. Струм, величина і напрям якого з
часом не змінюються, називають постійним.
Наявність у речовині вільних носіїв заряду зумовлює її
електропровідність. Чим більша концентрація носіїв заряду в речовині,
тим краща її електропровідність. Тому метали є добрими провідниками
електрики.
Залежно від типу носіїв заряду в речовині розрізняють
електронний та іонний механізми провідності. Всі метали, в яких
електричний струм створюється напрямленим рухом вільних
електронів, мають електронний механізм провідності. До речовин з
електронним механізмом провідності належать також усі напівпровід-
никові матеріали, які використовуються в сучасній техніці для

68
виготовлення діодів, тріодів, термісторів, фотоелементів та інших
приладів.
Іонний механізм провідності мають усі електроліти, як рідкі, так і
тверді (наприклад, кристали NаСІ). Характерною ознакою іонної
провідності є перенесення речовини між електродами при
проходженні постійного струму.
Електропровідність, зумовлену напрямленим рухом вільних
електронів та іонів, називають мішаною. Мішану провідність має,
зокрема, плазма.
Якщо електричний струм створюється напрямленим рухом носіїв
заряду протилежних знаків, електропровідність називають біполярною.
Біполярну провідність мають, наприклад, рідкі електроліти, в яких
носіями заряду є позитивні і негативні іони. Серед речовин з
електронним механізмом провідності біполярну електропровідність
мають напівпровідники. Електричний струм у напівпровідниках
створюється напрямленим рухом електронів і дірок.

§ 22. Напруга. Сила струму. Закон Ома для ділянки кола

Вільні носії електричного заряду в провідниках звичайно

перебувають у хаотичному (тепловому) русі. Цей рух не створює
електричного струму, оскільки з ним не пов’язане переважне
перенесення електричного заряду в якомусь певному напрямі.
Електричний струм у провідниках пов’язаний тільки з напрямленим
рухом носіїв заряду вздовж провідника.
Для створення напрямленого руху носіїв заряду у провіднику
необхідно, щоб на них діяла сила
.
З цього випливає, що у провіднику, по якому проходить постійний
струм, існує електричне поле з напруженістю .(Зауважимо, що при
цьому у провіднику існує не електростатичне, а електричне поле,
пов’язане з рухомими зарядами.) Оскільки

то . Якщо Е≠0, то також і Отже, на будь-

якому елементі провідника з струмом довжиною l існує відмінна від
нуля різниця потенціалів . Інтегруючи вираз вздовж
однорідної (Е=const) ділянки провідника довжиною l і однакового
поперечного перерізу, дістаємо

, тобто

69
 Різницю потенціалів, що завжди існує на кінцях провідника, по
якому проходить постійний електричний струм, називають напругою,
або спадом напруги, і позначають через U: U = φ1 – φ2.
Отже, необхідною умовою існування електричного струму у
провіднику є відмінна від нуля напруга на його кінцях. Без напруги на
кінцях провідника його вільні носії заряду перебувають тільки в
хаотичному (тепловому) русі, який не створює електричного струму.
При проходженні струму хаотичний рух носіїв заряду в провіднику не
припиняється. Впорядкований (напрямлений) рух, що виникає під дією
прикладеної до провідника напруги, тільки накладається на хаотичний
рух.
Протікання електричного струму у провіднику супроводжується
його діями. Розрізняють такі дії струму: теплову, хімічну, магнітну,
фізіологічну і т.д. Інтенсивність дії струму визначається силою струму.
Силою струму в провіднику називають фізичну величину, яка
визначається електричним зарядом, що проходить через
поперечний переріз цього провідника за одну секунду. Щоб
визначити силу постійного струму І, треба електричний заряд ,
який пройшов протягом деякого проміжку часу через поперечний
переріз провідника, поділити на цей час:

Якщо струм не залишається весь час сталим, то за цією самою

формулою обчислюють середнє значення сили струму Іср. Миттєве
значення сили струму в довільний момент часу знаходять за формулою

За одиницю сили струму в Міжнародній системі прийнято 1 ампер

(А). Ця одиниця визначається за силою магнітної взаємодії
паралельних провідників з струмами. Струм величиною в 1А - це такий
постійний струм, який при проходженні по двох прямолінійних
нескінченно довгих паралельних провідниках дуже малого кругового
перерізу, що знаходяться у вакуумі на відстані 1 м один від одного,
викликає силу взаємодії 2ּ10-7 ньютона на кожен метр довжини
провідника.
Хоч і прийнято говорити про напрям струму (за напрям струму в
провіднику обрано напрям руху позитивних носіїв заряду від
позитивного до негативного полюса джерела струму), сила струму -
величина скалярна. Векторною величиною, що характеризує
електричний струм в провіднику, є густина струму .
Модуль вектора дорівнює силі струму, що проходить через
одиницю площі перерізу провідника, перпендикулярного до струму, і
визначається за формулою
70
 У Міжнародній системі одиниць густина струму вимірюється в

. Сила струму І, що проходить через довільний переріз S,

нормальний до вектора , дорівнює:

Німецький фізик Георг С. Ом (1787—1854) у 1827 р.
експериментальне довів, що сила струму I у провіднику прямо
пропорційна напрузі U на його кінцях: I~ U, або I = kU.
Коефіцієнт пропорційності k в цій формулі залежить від розмірів
провідника, матеріалу, з якого виготовлено провідник, і умов, в яких
він перебуває (температура, механічне напруження тощо). Тому
коефіцієнт k називають електричною провідністю провідника. В
Міжнародній системі одиниць електрична провідність вимірюється в
сименсах (См):

Електричну провідність в один сименс має такий провідник, в якому

прикладена до його кінців напруга в один вольт викликає протікання
електричного струму в один ампер. На практиці частіше користуються
оберненою до електропровідності величиною, яку називають опором
провідника і позначають R:
.

Тоді маємо:
Оскільки будь-який провідник у замкненому колі являє собою
ділянку цього кола, то остання формула є аналітичним вираженням
закону Ома для ділянки кола в інтегральній формі, який
формулюють так: сила струму на ділянці кола прямо пропорційна
напрузі на кінцях ділянки і обернено пропорційна її опору.

71
 § 23. Електричний опір. Залежність опору від температури

Існування електричного опору пов’язане з тим, що вільні заряджені

частинки, які утворюють струм, під час свого руху стикаються з
частинками, що рухаються хаотично, і віддають їм частину кінетичної
енергії, набутої під дією електричного поля.
Візьмемо такий провідник, щоб при утворенні на його кінцях
напруги в 1 В у провіднику проходив струм в 1 А. Тоді опір цього
провідника дорівнюватиме одиниці. Цю одиницю назвали омом (Ом).
Отже, за одиницю опору 1 Ом в Міжнародній системі прийнято опір
такого провідника, в якому напруга на його кінцях в 1В створює
постійний струм в 1 А.
Електричний опір провідника можна визначити за законом Ома для
ділянки кола. Якщо прикладена до кінців провідника напруга U
викликає протікання по ньому струму І, то опір провідника

Зауважимо, що ця формула не розкриває зміст того, від чого і як

залежить опір провідника, вона лише вказує один із способів обчис-
лення опору (за показами вольтметра і амперметра ).
Експериментально встановлено, що опір R провідника прямо
пропорційний довжині l цього провідника, обернено пропорційний
площі S його поперечного перерізу, а також залежить від матеріалу, з
якого виготовлено провідник, і його температури. При сталій
температурі маємо

де ρ питомий опір матеріалу (речовини) провідника. Питомий опір

речовини чисельно дорівнює опору провідника одиничної довжини,
виготовленого з цієї речовини, з одиничним поперечним перерізом.
Одиницею вимірювання питомого опору в СІ є Омּм.
Величина λ, обернена до питомого опору ρ, називається питомою
електропровідністю речовини:

У СІ одиницею вимірювання питомої електропровідності є Ом-1ּм-1.

Питома електропровідність λ характеризує здатність речовини
проводити електричний струм. Вона пов’язує густину струму в будь-
якій точці провідника з напруженістю електричного поля у цій точці,
яке зумовлює електричний струм у провіднику. Щоб довести це
твердження, розглянемо елемент провідника довжиною dl (рис. 54) і
площею поперечного перерізу S. Опір dR цього елемента дорівнює:

72
 Рис. 54. Якщо в провіднику проходить
струм I, то за законом Ома для
ділянки кола маємо:

де dU - спад напруги на елементі провідника dl. Оскільки то

або

Величина являє собою градієнт потенціалу, який чисельно

дорівнює напруженості Е електричного поля в провіднику з струмом,
тобто

Тоді
або

Оскільки напруженість поля - вектор, а питома електропровідність -

скалярна величина, то останню формулу можна записати так:

Цей вираз дістав назву закону Ома в диференціальній формі. З

останньої формули випливає, що густина струму в будь-якій точці
провідника визначається добутком питомої електропровідності
речовини провідника на напруженість поля в цій точці.
Закон Ома для ділянки кола, як і багато інших законів класичної
фізики, має обмежений характер. Оскільки він стверджує, що сила
(густина) струму лінійно зростає із збільшенням напруги на кінцях
провідника (напруженості електричного поля в провіднику), то межі
застосування цього закону визначаються з умови незмінної
електропровідності, тобто λ = const . В сильних електричних полях
питома електропровідність λ речовин починає залежати від
напруженості поля, що призводить до відхилення від закону Ома.
Що ж до залежності опору провідників від температури, то
найпростішою вона є у металів. Опір металів у широкому
температурному інтервалі лінійно зростає з підвищенням температури
провідника. Залежність опору від температури для металів
зображується простою емпіричною формулою

73
де α - температурний коефіцієнт опору, R0 - опір провідника при
температурі 0°С.
Температурний коефіцієнт опору α легко визначити
експериментально, якщо виміряти опір провідника R0 при 0°С і R при
іншій температурі t°. Тоді

або

Якщо покласти dt = 1°С, то Отже, температурний

коефіцієнт опору показує, на яку частину збільшується кожна одиниця

опору провідника, взятого при 0°С, при підвищенні його температури
на 1 градус. Температурний коефіцієнт опору металів вважається
практично сталою величиною для кожного металу і вимірюється в
град-1. Для дуже чистих металів . Введення домішок
змінює температурний коефіцієнт опору. Деякі сплави вигідно
відрізняються від чистих металів дуже малим температурним
коефіцієнтом опору. Наприклад, для манганіну (сплав Мn - 12%, Nі -
3%, Сu - 85%) α = 8 ּ 10-6 град-1, для константану (сплав Мn - 1,2%, Ni -
40%, Сu - 58,8%) α = (3 - 4) ּ 10-6 град-1. В поєднанні з високим
питомим опором (при 200С питомі опори манганіну і константану
відповідно становлять 0,4 і 0,5 ּ10-6 Омּм ) такі речовини є добрими
матеріалами для виготовлення еталонних магазинів опору тощо.
Оскільки опір провідника при його нагріванні зростає, тобто коли
dt > 0, також і dr > 0, то і α > 0. Отже, для всіх металів температурний
коефіцієнт опору є додатною величиною.
Зростання опору металів при їх нагріванні пояснюється з точки
зору електронної теорії тим, що при підвищенні температури
хаотичний рух носіїв заряду (електронів) стає більш інтенсивним, їх
зіткнення між собою та з іонами кристалічної решітки, що перебувають
у коливальному русі, стають частішими. Все це приводить до зниження
швидкості впорядкованого руху носіїв заряду, тобто до зменшення
величини струму при тій самій напрузі.
Із зниженням температури металів опір їх зменшується. При
температурах, близьких до абсолютного нуля, у ряду металів виявлено
стрибкоподібне зникнення опору. Це явище дістало назву
надпровідності. Надпровідність належить до квантових ефектів, вона
була пояснена тільки в квантовій теорії провідності твердих тіл.
Залежність опору електролітів, напівпровідників і плазми від
температури має складніший характер, ніж у випадку металів.
Пояснюється це тим, що на температурні зміни опору цих речовин
крім хаотичного руху впливає також температурна залежність

74
концентрації носіїв заряду: при нагріванні електролітів,
напівпровідників і плазми концентрація носіїв заряду в них у певному
температурному інтервалі зростає. Впорядкований рух цих носіїв
заряду при підвищенні температури, як і в металах, послаблюється.
Одночасна дія цих двох механізмів (зростання концентрації носіїв
заряду і зниження швидкості їх впорядкованого руху) і зумовлює
складніший, ніж у металів, характер температурної залежності опору
електролітів, напівпровідників і плазми.

§ 24. Сторонні сили. Електрорушійна сила. Закон Ома для

повного кола

Електричне поле в провіднику, по якому проходить постійний

струм, суттєво відрізняється від електростатичного поля нерухомих
зарядів. Справді, лінії напруженості електростатичного поля є
незамкненими: вони починаються на позитивних зарядах і
закінчуються на негативних або в безмежності. Електростатичне поле є
потенціальним полем. Математичним вираженням цього є те, що
циркуляція вектора напруженості електростатичного поля дорівнює
нулю:

Електричне поле рухомих зарядів (постійного струму) має

замкнені лінії напруженості. Дійсно, щоб у колі існував електричний
струм, необхідно, щоб це коло складалось з провідників і було
замкненим. Замкненість кола постійного струму неминуче приводить
до замкненості ліній напруженості електричного поля.
Робота по переміщенню одиниці заряду вздовж замкненої лінії
напруженості електричного поля постійного струму (циркуляція
вектора напруженості), на відміну від електростатичного поля, не
дорівнює нулю, тобто

Отже, електричне поле в провідниках з струмом є

непотенціальним. Таке поле називають вихровим. Чисельне значення
циркуляції вектора напруженості електричного поля постійного струму
називають електрорушійною силою (скорочено е. р. с.) і позначають
через ε:

Виходячи із фізичного змісту циркуляції вектора напруженості, можна

стверджувати, що е. р. с. чисельно дорівнює роботі по переміщенню

75
одиниці заряду вздовж замкненої лінії напруженості електричного
поля постійного струму, а саме:

З цього випливає, що електрорушійна сила вимірюється з тих самих

одиницях, що і напруга, тобто у вольтах.
Електрорушійна сила забезпечує тривале існування постійного
струму в замкненому колі.
Джерела електрорушійної сили мають неелектростатичну природу.
Робота по переміщенню електричних зарядів у колах постійного
струму виконується джерелами е. р. с. за рахунок енергії
неелектростатичного походження. Наприклад, у гальванічних
елементах і акумуляторах ця робота виконується за рахунок енергії, що
виділяється під час хімічних реакцій; у генераторах постійного струму
- за рахунок механічної роботи по обертанню ротора генератора.
Електрорушійні сили, або біопотенціали, виникають також і в живих
організмах під час їх життєдіяльності. Вже розроблено прилади, дією
яких керує людина за допомогою біопотенціалів, що виникають,
наприклад, у тканинах м’язів (протез „біоелектрична рука” та ін.).
Джерела електрорушійної сили в колах постійного струму
називають сторонніми силами. Роботу сторонніх сил - джерел енергії
- в колах постійного струму обчислюють за формулою

Якщо до клем джерела е. р. с. увімкнути провідник, то в ньому

виникне напрямлений рух носіїв заряду в такому напрямі, як і під дією
електростатичної різниці потенціалів. Ту частину замкненого кола, в
якій вільні носії заряду рухаються в такому самому напрямі, як і під
дією сил електростатичного походження, називають зовнішньою
ділянкою кола. Роботу, виконувану сторонніми силами при
переміщенні заряду q на зовнішній ділянці кола (так само, як і енергію,
що виділяється в провіднику у вигляді тепла), обчислюють за
формулою

де Uзовн - спад напруги на зовнішній ділянці кола.

Всередині джерела е. р. с. вільні носії заряду повинні якимось
способом рухатись у напрямі, протилежному до електростатичних сил.
Наприклад, негативні іони всередині акумулятора повинні рухатись до
негативного електрода. Цей рух забезпечується силами
неелектростатичного походження і відбувається за рахунок енергії
джерела е. р. с. Ту частину замкненого кола постійного струму, в якій
вільні носії заряду рухаються в напрямі, протилежному напряму дії
електростатичних сил, називають внутрішньою ділянкою кола.
Межі поділу замкненого електричного кола на зовнішню і
внутрішню ділянки називають полюсами джерела е. р. с., або
76
електродами.
Роботу сторонніх сил по переміщенню заряду q на внутрішній
ділянці кола постійного струму можна обчислити за формулою

де Uвнутр - спад напруги на внутрішній ділянці кола.

За законом збереження енергії, повна робота А по переміщенню
заряду q вздовж замкненого кола постійного струму дорівнює сумі
робіт, виконуваних сторонніми силами на окремих ділянках цього
кола:
або
Після скорочення на величину заряду q дістаємо

За законом Ома для ділянки кола можна записати

де R та r - опори зовнішньої та внутрішньої ділянок замкненого кола.

Тоді

Звідси

Цей вираз дістав назву закону Ома для повного кола.

§ 25. Розгалужені кола. Правила Кірхгофа

Розглянемо електричне коло постійного струму, в якому є точки

з’єднання трьох і більше провідників, Ці точки (А і В, рис. 55)
називають вузлами, або точками розгалуження. Відповідно електричні
кола такого виду називають розгалуженими. Для визначення сили
струму в кожній вітці розгалуженого кола користуються двома
правилами Кірхгофа (німецький фізик Густав Роберт Кірхгоф, 1824 -
1887).
Перше правило стверджує, що алгебраїчна сума струмів, які
сходяться у кожному вузлі, дорівнює нулю, тобто

Умовно вважають струм, який притікає до вузла,

додатним; струм, який витікає, - від’ємним.

77

Рис. 55.
Перше правило випливає з умови неперервності постійного струму.
Припустимо, що до точки А притікає більший струм І, ніж сума І1 + І2
+ І3 струмів, які витікають, тобто, що І > (І1 + І2 + І3). Тоді алгебраїчна
сума цих струмів визначатиме заряд , який щосекунди залишався
б у вузлі А. Цей заряд змінював би потенціал вузла А, що неминуче
привело б до зміни струмів у вітках розгалуженого кола. А це
суперечить умові постійного струму в розглядуваному колі. Отже, в
розгалуженому колі постійного струму в окремих вітках кола
проходять неперервні струми, а електричний заряд, що притікає до
будь-якого вузла за довільний проміжок часу, дорівнює електричному
заряду, що витікає від цього вузла за той самий час.
Друге правило Кірхгофа стосується простих замкнених контурів,
на які можна поділити будь-яке складне розгалужене коло. Простими
називають кола, які не мають розгалужень. Наприклад, у колі, схему
якого зображено на рис. 55, можна виділити шість простих замкнених
контурів, а саме: ε1АR1BRε1, ε1АR2BRε1, ε1АR3BRε1, АR2BR1A, АR3BR2A,
АR3BR1A.
За другим правилом, у довільному простому
замкненому контурі розгалуженого кола
алгебраїчна сума спадів напруг на окремих
ділянках контура дорівнює алгебраїчній сумі
електрорушійних сил, увімкнених у цей контур.
Це правило легко дістати, якщо застосувати закон
Ома до окремих ділянок простого контура,
наприклад АВСD (рис. 56), який є складовою Рис. 56.
частиною розгалуженого кола. Для кожної з
чотирьох ділянок (АВ, ВС, СD, DА) відповідно можна записати:

2-е, 3-є і 4-е рівняння називають законом Ома для ділянки

неоднорідного кола, або для ділянки, яка містить е. р. c. Ці рівняння
додамо почленно і дістанемо:

Отже, для довільного замкненого простого контура можна записати:

При розв’язуванні практичних задач на розрахунки складних

(розгалужених) кіл (наприклад, обчислення струмів у вітках
розгалуження тощо) за допомогою правил Кірхгофа складають систему
78
рівнянь, кількість яких дорівнює числу шуканих величин. При цьому
слід стежити, щоб рівняння були незалежними між собою.
Розв’язування задачі проводять за такою схемою:
а) виділяють вузли розгалуженого кола і, додержуючись правила
знаків (струми, що притікають до вузла, додатні, що витікають, -
від’ємні), складають за першим правилом Кірхгофа одне або два
незалежні рівняння. Іноді визначити напрям струму у вітці,
особливо коли вона містить джерело е. р. с., важко. В цьому разі
його обирають довільно. Якщо при розв’язуванні системи
рівнянь, складеної за правилами Кірхгофа, дістали від’ємну
величину для цього струму, то це означає, що його справжній
напрям протилежний обраному;
б) поділяють складне (розгалужене) коло на прості кола (їх
називають контурами);
в) вибирають (довільно) напрям обходу всіх контурів, наприклад за
стрілкою годинника;
г) застосовуючи друге правило Кірхгофа до окремих контурів,
дістають разом з попередніми необхідну кількість (за кількістю
невідомих величин) незалежних рівнянь, що утворюють систему,
розв’язок якої дає можливість визначити всі шукані величини.
При складанні рівнянь за другим правилом Кірхгофа керуються
таким правилом знаків:
а) якщо напрям струму в ділянці контура, що має опір R, збігається
з напрямом переміщення вздовж цієї ділянки при обході контура
у вибраному напрямі, то спад напруги на опорі К. вважають
додатним, і навпаки;
б) якщо при обході контура у вибраному напрямі доводиться
переміщуватися крізь джерело електрорушійної сили так, що
потенціал точок контура зростає (тобто рухатись від негативного
полюса до позитивного), то е. р. с. ε цього джерела слід брати із
знаком „+”, в противному разі - із знаком ”-”.
Розглянемо кілька практично важливих прикладів застосування
правил Кірхгофа.
Паралельне з’єднання опорів (рис. 57).
За першим правилом Кірхгофа для вузла А можна записати:
, або (1)
З рівняння (1) випливає, що сила струму у колі до розгалуження
дорівнює сумі струмів в окремих вітках розгалуження.
За другим правилом для простого контура АR2BR1A маємо (напрям
обходу - за стрілкою годинника):
або
тобто
З цього випливає, що струми в паралельно

79

Рис. 57.
з’єднаних вітках розгалуженого кола обернено пропорційні їх
опорам:

(2)

Аналогічно можна показати, що

(3)
Отже, спад напруги на всіх паралельно з’єднаних опорах
однаковий і дорівнює напрузі в колі.
Тоді можна записати:

Якщо повний опір розгалуженого кола позначити через R, то струм

I в колі можна виразити за законом Ома для ділянки кола

Підставляючи значення струмів у рівняння (1) і скорочуючи на U,

дістаємо

або (4)

Отже, електропровідність розгалуження дорівнює сумі

електропровідностей його віток.
Послідовне з’єднання опорів (рис. 58).
За першим правилом для будь-якої точки кола, наприклад А, маємо
або
Аналогічно для точки В дістаємо Отже,
(1)
Струм в усіх точках кола з послідовно з’єднаних опорів однаковий.
За другим правилом, застосованим до всього кола, як простого
контура, можна записати (напрям обходу контура – за стрілкою
годинника):
або (2)
Отже, сума спадів напруг на опорах послідовного кола дорівнює
електрорушійній силі, що діє в цьому колі.
Оскільки то Звідси

(3)

Це означає, що спад напруги на окремих

ділянках послідовного кола прямо
пропорційний опорам цих ділянок.
80

Рис. 58.
 Якщо позначити повний опір замкненого послідовного кола через
R, то за законом Ома для замкненого кола маємо

Тоді з формули (2) випливає

або (4)

Отже, повний опір послідовного кола дорівнює сумі опорів його

окремих ділянок.

§ 26. Робота і потужність струму. Закон Джоуля – Ленца

Якщо вздовж провідника з опором R, на кінцях якого

підтримується незмінювана напруга U, переноситься заряд dq за час dt,
то при цьому виконується елементарна робота dA, що дорівнює:

Оскільки , то

Робота електричного струму за довільний проміжок часу t в

загальному випадку визначається інтегральною сумою:

У випадку постійного струму I = const, U= const. Тоді

Оскільки за законом Ома для ділянки кола , то формула

для обчислення роботи постійного струму набуває такого вигляду:

або

Потужність Р однією з енергетичних характеристик електричного

струму та його споживачів. Вона чисельно дорівнює роботі постійного
струму, або енергії, що виділяється цим струмом у провіднику
протягом 1 секунди. Отже,

Скориставшись різними формулами для обчислення роботи,

81
дістаємо:

За одиницю потужності в Міжнародній системі прийнято 1 ват:

Потужність в 1 Вт має такий струм, який в провіднику виділяє

щосекунди енергію в 1 Дж. Наприклад, потужність постійного струму
в лампочці кишенькового ліхтарика становить близько 1 Вт.
Електрична енергія в провідниках може частково або повністю
перетворюватись на тепло. Нагрівання провідників електричним
струмом пояснюється з погляду електронної теорії тим, що носії заряду
в провіднику під дією прикладеної до нього різниці потенціалів
рухаються на довжині вільного пробігу прискорено. Додаткову
кінетичну енергію, якої вони при цьому набувають, носії заряду під час
зіткнень передають кристалічній решітці.
Кількість теплоти, яка виділяється у провіднику при
проходженні через нього електричного струму, прямо пропорційна
квадрату сили струму, опору провідника і часу проходження
струму:

де k — коефіцієнт пропорційності.
Такого висновку дійшли експериментальним шляхом незалежно
один від одного англійський учений Джеймс Прескотт Джоуль (1818—
1889) і російський фізик Е. X. Ленц (1804—1865) у 1841 р. Тому
остання формула для обчислення кількості теплоти, яка виділяється
струмом у провіднику, є математичним вираженням закону Джоуля -
Ленца.
У Міжнародній системі одиниць теплоту, як і роботу та енергію,
вимірюють у джоулях. При цьому коефіцієнт пропорційності дорівнює
одиниці і є безрозмірною величиною. Тоді

У теплотехніці ще продовжують вимірювати теплоту в

позасистемних одиницях - калоріях (кал) та кілокалоріях (ккал). В
цьому разі коефіцієнт пропорційності й встановлює кількісний зв’язок
між різними одиницями вимірювання теплоти - джоулем та калорією і
має назву теплового еквівалента роботи. Оскільки 1Дж = 0,24 кал, то
при цьому k = 0,24 кал/ Дж і

Теплова дія електричного струму широко використовується в

техніці і побуті: електрозварювальні агрегати, електроплавильні і
муфельні печі, установки для високочастотного нагрівання деталей,

82
різноманітні побутові нагрівні прилади тощо. В сучасних
електрометалургійних печах за допомогою електричного струму
виплавляють високоякісні сорти сталей, мідь, марганець, в
електролізних печах - алюміній тощо.

§ 27. Диференціальна форма закону Ома і закону Джоуля -

Ленца

Розглянемо диференціальну форму закону Ома з

мікроскопічної точки зору, тобто за класичною електронною теорією.
Згідно з цією теорією носіями заряду в металах є вільні електрони,
сукупність яких утворює електронний газ, що заповнює простір між
вузлами кристалічної решітки. До електронного газу застосовні
рівняння молекулярно-кінетичної теорії.
Якщо в однорідному провіднику з поперечним перерізом S (див.
рис. 50) проходить струм I, то густина струму j в ньому, за означенням,
дорівнює:

Оскільки

то

Сумарний заряд dq, перенесений за час dt крізь переріз всіма

електронами, можна виразити через їх кількість dN:

Очевидно, за час dt крізь переріз S пройдуть усі ті dN електронів, які

містяться в циліндрі з площею основи S і довжиною dl, що
визначається за формулою

де — середня швидкість напрямленого руху електронів вздовж

провідника.
Якщо концентрація електронів провідності (носіїв заряду) в
провіднику становить п, то

Тоді

Отже, для обчислення густини струму в провіднику дістаємо вираз

83
 Оскільки напрямлений рух носіїв заряду створюється електричним
полем у провіднику, то можна передбачити (експерименти це
підтверджують), що середня швидкість напрямленого руху носіїв
заряду прямо пропорційна напруженості Е поля в провіднику:
~ , або
де u— рухливість носіїв заряду.
Фізичний зміст рухливості розкривається на підставі таких
міркувань. Якщо Е = 1 B/м, то |u| = . Отже, рухливість носіїв заряду
чисельно дорівнює швидкості напрямленого руху, якої вони набувають
під дією електричного поля в провіднику з одиничною напруженістю.
Одиниця вимірювання рухливості випливає з її означення:

Скориставшись поняттям про рухливість, формулі для густини

струму можна надати такого вигляду:

Порівнюючи цю формулу з виразом , знаходимо

Отже, питома електропровідність металів прямо пропорційна
концентрації вільних електронів та їх рухливості. Поширюючи цей
висновок на будь-яке провідне середовище, можна записати:

де q - величина окремого носія заряду.

У випадку іонної провідності величину q можна виразити через
валентність z іона та елементарний заряд е: Тоді

При біполярній провідності формула для обчислення питомої

електропровідності речовини набуває такого вигляду:

Для того, щоб з’ясувати, від чого і як залежить рухливість носіїв

заряду, знову повернемось до формули

і визначимо, через які мікроскопічні параметри, що характеризують

речовину, можна виразити середню швидкість напрямленого руху
носіїв заряду. Як уже згадувалось, вільні електрони в металах під дією
електричного поля струму рухаються на довжині вільного пробігу L,
тобто між двома сусідніми зіткненнями, нерівномірно, з середнім
прискоренням , яке можна обчислити за другим законом Ньютона:

84
де т - маса електрона, - напруженість поля в провіднику.
За електронною теорією, при зіткненні з іонами кристалічної
решітки металу кожен електрон віддає решітці всю додаткову
кінетичну енергію, якої він набув під час прискореного руху. Отже,
можна вважати, що після кожного зіткнення впорядкований рух
електрона починається без початкової швидкості (розглядається тільки
додатковий, впорядкований рух, що накладається на хаотичний рух
електронів, який при цьому не припиняється).
Для рівноприскореного руху додаткова швидкість в кінці
вільного пробігу шляху L (перед наступним зіткненням) дорівнює:

де τ - час вільного пробігу. Цей час визначається середньою

квадратичною швидкістю теплового (хаотичного) руху :

Тоді

Оскільки середню швидкість впорядкованого, рівноприскореного

на довжині вільного пробігу руху можна обчислити за формулою

а то

Порівнюючи цей вираз з формулою , знаходимо

Отже, рухливість носіїв заряду залежить від їх питомого заряду ,

довжини вільного пробігу L, (тобто від кристалічної будови
провідника) та середньої квадратичної швидкості , що
характеризує хаотичний рух носіїв заряду в провіднику.
Підставляючи значення середньої швидкості напрямленого
руху носіїв заряду в формулу для густини струму дістаємо

85
 Цей вираз являє собою більш детальний запис закону Ома в
диференціальній формі. Порівнюючи його з попереднім ( ),
знаходимо

Цю формулу для обчислення питомої електропровідності речовини

дістав німецький фізик Пауль Друде (1863—1906) - один з творців
класичної електронної теорії. Підкреслимо, що вона має статистичний
зміст, оскільки при її виведенні мікроскопічні параметри було
усереднено.
Фізична основа закону Ома, як видно з останніх формул,
зводиться до того, що додаткова швидкість напрямленого руху, якої
набуває електрон на довжині вільного пробігу під дією електричного
поля постійного струму в провіднику, дуже мала порівняно з
середньою швидкістю теплового руху. Іншими словами, проміжок часу
між двома послідовними зіткненнями електрона практично не
залежить від напруженості електричного поля в провіднику. З цього
обгрунтування закону Ома випливають межі його застосування. Як
видно з формули

закон Ома справджується, коли добуток пи залишається сталим, тобто

не залежить від напруженості поля . Якщо ж електричне поле
настільки велике, що воно змінює концентрацію п або надає
електронам на довжині вільного пробігу додаткової швидкості, яка за
величиною наближається до середньої швидкості теплового руху, то
тоді закон Ома не матиме місця, тобто лінійність між та
порушиться. Для металів відхилення від закону Ома настає при дуже
великих напруженостях, порядку 108 B/м, для напівпровідників - при
дещо менших значеннях напруженості поля. Наприклад, у германію n-
типу відхилення від закону Ома спостерігається в електричних полях з
напруженістю 105 B/м.
Закон Джоуля - Ленца.
Ще одним успіхом класичної електронної теорії було пояснення
закону Джоуля - Ленца. При розгляді питання про диференціальну
форму закону Джоуля - Ленца вводять поняття про густину теплової
потужності струму w. Ця величина показує, яка кількість теплоти
щосекунди виділяється постійним струмом в одиниці об’єму
провідника. Отже, за означенням,

86
 Спочатку обчислимо густину теплової потужності з
макроскопічної точки зору. Для цього розглянемо провідник довжиною
l, перерізом S і опором R. Якщо в ньому проходить струм I, то за
законом Джоуля - Ленца маємо

Оскільки , то

Об’єм провідника Тоді

Тобто або

За законом Ома в диференціальній формі, . Тоді

Тепер виведемо цю формулу з мікроскопічної точки зору,

спираючись на основні положення класичної електронної теорії.
Електрон у - кінці вільного пробігу має швидкість напрямленого руху

якій відповідає додаткова кінетична енергія

Цю енергію при зіткненні електрон віддає кристалічній решітці металу.

Якщо в одиниці об’єму є п вільних електронів і кожен з них протягом 1
секунди зазнає ν зіткнень, де

то сумарна енергія, передана цими електронами решітці в одиниці

об’єму металу за 1 секунду, дорівнюватиме густині теплової
потужності w), тобто

Підставляючи значення Wк та v, дістаємо

87
 Як було показано вище,

Тоді
Ця формула для обчислення густини теплової потужності
електричного струму добута теоретично на основі уявлень класичної
електронної теорії. Вона виражає собою закон Джоуля - Ленца в
диференціальній формі.
Той факт, що теоретичні міркування, побудовані на уявленнях
класичної електронної теорії, приводять до тих самих формул, які
дають експериментальні дослідження, свідчить, що ця теорія добре
пояснює і закон Ома, і закон Джоуля - Ленца. Отже, правильним є
припущення, що нагрівання металів електричним струмом
відбувається в результаті передачі електронами провідності при їх
зіткненнях з решіткою тієї додаткової енергії, якої вони набувають за
рахунок роботи джерела струму під час прискореного руху, їх на
довжині вільного пробігу.

Приклади розв’язування задач

Приклад 1.
Два довгі паралельні провідники знаходяться у середовищі, яке
погано пропускає струм. Питомий опір середовища дорівнює .
Відстань між осями провідників l, радіус перерізу кожного з
провідників дорівнює а . Знайти для випадку а << l:
а) густину струму у точці, яка рівновіддалена від осей провідників
на відстань r, якщо різниця потенціалів між провідниками дорівнює U;
б) опір середовища на одиницю довжини провідників.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

j-? R-? а) З умови задачі слідує, що в даному
випадку провідники можна вважати
; l, r, U, а<<l. нескінченно довгими і нескінченно тонкими.
Як відомо, потенціал поля нескінченно
довгого прямолінійного провідника, який
рівномірно заряджений так, що поверхнева
густина заряду дорівнює  , обчислюється за формулою

де С – деяка стала, значення якої залежить від вибору рівня нульового

потенціалу.
Потенціал поля двохпровідної лінії

88
де r1 i r2 – відстані від провідників до точки спостереження.
Потенціали поля на поверхні першого і другого провідника відповідно
дорівнюють:

Різниця потенціалів між поверхнями провідників

Звідси

Напруженість електричного поля нескінченно довгого тонкого

прямолінійного провідника на відстані r від нього визначається за
формулою

Оскільки

то



E1
Напруженість електричного поля двох
E
провідної лінії визначимо як векторну суму
напруженостей полів, породжуваних кожним із
 
E2 α
r
89
l
Рис. 59.
провідників:

Оскільки r1 = r2 = r, то Е1 = Е2.
З рисунка знаходимо, що . Звідси .
Враховуючи, що

маємо

Відповідно до закону Ома в диференціальній формі, густина

струму прямо пропорційна до напруженості електричного поля:

де λ – питома електропровідність середовища ( величина обернена до

питомого опору, ).
Тоді

б)
Розрахуємо електричний опір
простору між провідниками.
x l Для цього на відстані х від
a
a середини одного з провідників
виділимо поверхню, що являє
собою півциліндр довжиною L
dx і радіусом х. Надамо стінці
Рис. 60. півциліндра елементарного
приросту dx. Опір утвореної
елементарної фігури дорівнює

Опір всього середовища:

90
Оскільки a << l, то l – a ≈ l і

На одиницю довжини провідника припадає опір

Відповідь. а) б)

Приклад 2.
У схемі, зображеній на рисунку 61: 1=2,1В; 2=1,9В; R1 = 45 Ом;
R2=10 Ом; R3=10 Ом. Знайти силу струму у всіх ділянках кола.
Внутрішніми опорами джерел струму знехтувати.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

І1-? І2-? І3-? Для розв’язку задачі скористаємося правилами
1=2,1В; Кірхгофа. В першу
2=1,9В; чергу вкажемо
R1=45 Ом; напрямки струмів
R2=10 Ом; на  схемі
R3=10 Ом. (рис. 61). Припусти
м о, що струми
протікатимуть у
напрямках, які Рис. 61 вказано на схемі. За
першим правилом Кірхгофа для вузла
С:
І3=І1+І2. (1)
Для вузла А одержимо тотожне рівняння.
За другим правилом Кірхгофа для контура  АВСA: 
I3R3+I1R1= 1, (2)
для контура АDCA:
I1R1 - I2R2= 2. (3)
Маємо три рівняння для знаходження трьох невідомих величин І1, І2 ,І3.
З рівнянь (2) та (3) виразимо відповідно величини І3 та І2 і
підставимо ці вирази в рівняння (1). Одержимо:

91
 ; ;

Розв’язавши це рівняння відносно І1, матимемо:

Підставивши числові значення

одержимо:

Тоді

Від’ємний знак біля значення струму І2 вказує на те, що напрям цього

струму нами було передбачено невірно – насправді цей струм протікає
у протилежному напрямку.
Відповідь. 0,04А; 0,01А; 0,03А.
Приклад 3.
Два гальванічні елементи, е.р.с. яких 1=1,5 В, 2=1,6 В, і внутрішні
опори відповідно r1 = 0,60 Ом; r2=0,40 Ом, з’єднано різнойменними
полюсами (рис. 62). Нехтуючи опорами з’єднувальних провідників,
визначити різницю потенціалів на затискачах елементів (між точками a
i b).

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

І1-? І2-? І3-? Точки a i b є кінцями
ε1, r1
1=1,5 В; двох - + ділянок кола:
2=1,6 В; aε1b i aε2b. Обидві
r1=0,60 Ом; ділянки містять е.р.с.,
r2=0,40 Ом. отже, є a b ділянками
неоднорідного
кола. Застосуємо
+-
закон ε2, r2 Ома у вигляді
Рис. 62.

Оскільки обидві е.р.с. мають додатні знаки при обході кола за

годинниковою стрілкою, то струм в колі протікатиме у тому ж напрямі.
Запишемо закон Ома для двох ділянок кола:

92
 - для ділянки aε1b:

- для ділянки aε2b:

Розв’язавши систему складену із останніх двох рівнянь, одержимо:

Підставивши числові значення, маємо:

Відповідь. 0,4 В.
Приклад 4.
Сила струму у провіднику опором R=20 Ом протягом 2с зростає за
лінійним законом від І0=0 до І=6 А. (рис.63). Визначити кількість
теплоти Q1, яка виділяється за першу секунду, та кількість теплоти Q2,
яка виділяється за другу секунду, і знайти відношення кількостей
теплот Q2/Q1.
І, А

6
3

0 t, c
1 2
Рис. 63.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

Q1-? Q2-? Q2/ Q1-? Кількість теплоти dQ, яка виділиться при
I0=0; протіканні струму через провідник протягом
I=6 A; нескінченно малого проміжку часу dt ,
R=20 Ом; визначимо за законом Джоуля – Ленца:
t=2 c.
Cила струму І в даній задачі прямо пропорційна
до часу:

де k – коефіцієнт пропорційності, який дорівнює відношенню приросту

сили струму до проміжку часу, протягом якого, стався цей приріст.
З урахуванням закону зміни сили струму, закон Джоуля – Ленца,
набуває вигляду:

Для визначення кількості теплоти, яка виділяється протягом

93
скінченого проміжку часу t, останній вираз потрібно про інтегрувати
у межах від t1 до t2:

При обчисленні кількості теплоти, яка виділилась протягом першої

секунди, межі інтегрування t1=0, t2=1 c, протягом другої – t1=1 с, t2=2 c.
Крім того, в даній задачі

Підставивши числові значення, одержимо:

Тоді

Відповідь. , , 7.

94
 ЕЛЕКТРОПРОВІДНІСТЬ ТВЕРДИХ ТІЛ

§ 28. Класична електронна теорія провідності металів. Закон

Відемана-Франца

За сучасними фізичними поглядами, метали відносять до твердих

тіл. Так називають усі речовини, які мають кристалічну будову.
Численні експерименти з електрики, виконані різними вченими в XIX
ст., дали багатий матеріал для створення науково обгрунтованої теорії
електричної провідності металів. Вона дістала назву класичної (в
розумінні не квантової) електронної теорії. Важливі результати, цієї
теорії дістали в своїх працях П. Друде і Г. Лоренц.
Класична електронна теорія в своєму розвитку спиралась на кілька
фундаментальних припущень, зокрема:
а)усі метали мають кристалічну будову (тепер це переконливо
доведено методами рентгеноструктурного аналізу);
б) у металах є електрони, які слабо зв’язані з атомами (вільні
електрони);
в) в середньому на кожен атом металу припадає по одному
вільному електрону;
г) вільні електрони рухаються між вузлами кристалічної решітки і
утворюють так званий електронний газ;
д)до електронного газу в металах застосовні всі закони
молекулярно-кінетичної теорії, тобто електронний газ можна
розглядати як ідеальний газ;
е)електронний газ має неперервний енергетичний спектр, а
розподіл енергії електронів у цьому спектрі максвеллівський
(розподіл за швидкостями).
Оцінимо концентрацію п електронного газу в металах. За
електронною теорією

Число атомів па в одиниці об’єму знайдемо діленням числа Авогадро

NА на об’єм VA одного моля:

Об’єм VA легко знайти за молярною масою М і густиною ρ металу:

Тоді

95
 Отже, концентрацію носіїв заряду (електронів провідності) в
металах можна обчислити за формулою

Наприклад, для міді

Тоді

Взагалі, концентрація носіїв заряду в металах дуже велика і за

порядком величини становить 1028 м-3.
Перші досліди по з’ясуванню механізму електропровідності
металів здійснив Е. Ріке в 1901 р. В електричне коло постійного струму
було ввімкнено три послідовно з’єднаних циліндри з хімічно чистих
алюмінію і міді (Сu - Аl - Сu), які щільно притискувались один до
одного. Протягом майже року крізь циліндри проходив постійний
струм. Через кожен контакт пройшов заряд понад 3,5 млн. кулонів.
Після цього циліндри зважили і зробили їх хімічний аналіз. Але будь-
яких змін у хімічному складі металів циліндрів, зумовлених
проходженням крізь них постійного струму, не було виявлено. Дослід
Ріке однозначно свідчив про електронний механізм провідності
металів, оскільки іонна провідність супроводиться перенесенням
речовини між електродами.
Г. Лоренц запропонував інший варіант досліду для визначення
природи носіїв заряду в металах. Ідея цього експерименту полягала у
виявленні імпульсу струму, який
виникає в провіднику в результаті
інерційного руху вільних електронів між
вузлами решітки при раптовій зупинці
провідника, що рухався з великою
швидкістю (рис. 64). При цьому
електрони провідності, рухаючись з
Рис. 64. інерції до грані b, повинні зарядити її
негативно, тоді як на грані а
переважатиме нескомпенсований позитивний заряд. Під дією різниці
потенціалів між гранями провідника а і b в момент його зупинки в
нерухомому гальванометрі О виникне імпульс струму.
Дослід Лоренца з кількісними результатами виконали у 1916 р.
англійські фізики Стюарт і Толмен. Схему досліду наведено на рис. 65.
Мідну або срібну дротину довжиною l близько 500 м намотували
96
на котушку радіуса r і до її кінців приєднували нерухомий чутливий
балістичний гальванометр G. Котушка оберталась навколо своєї осі з
кутовою швидкістю ω порядку 5000 рад/хв. При раптовій зупинці
котушки гальванометр G показував імпульс струму, напрям якого
відповідав руху негативно заряджених частинок. У дослідах Стюарта і
Толмена балістичний гальванометр чутливістю 5 ּ10-10 давав

відхилення світлового „зайчика” на 10 мм шкали.

Кількісні розрахунки питомого заряду носіїв у дослідах Стюарта і
Толмена грунтуються на таких теоретичних
міркуваннях. В результаті гальмування вільних
електронів при зіткненнях з вузлами кристалічної
решітки металу після миттєвої зупинки котушки
їх кінетична енергія зменшуватиметься.
Припустимо, що за час dt додаткова кінетична
енергія електрона, якої він набув при обертанні
котушки, зменшується на dwк. Оскільки

, то
Рис. 65.

де - лінійна швидкість руху дротини при обертанні котушки.

У дротині довжиною l і перерізом S міститься N вільних носіїв
заряду. Зменшення кінетичної енергії всіх носіїв заряду в дротині за
час dt становитиме

Очевидно
де п — концентрація вільних носіїв заряду. Отже,

За законом збереження, зменшення кінетичної енергії

впорядкованого руху носіїв заряду повинно привести до зростання
внутрішньої енергії дротини, тобто енергії хаотичного руху її атомів.
Отже, дротина повинна нагріватись. Кількість виділеної при цьому
теплоти dQ за той самий час dt можна обчислити за законом Джоуля -
Ленца:

Оскільки та , то

Для дротини, як для замкненої системи, можна записати, що її повна

енергія не змінюється, тобто

Тоді
97
або
Знак „-” у цій рівності означає, що зменшення енергії впорядкованого
руху (кінетичної енергії) супроводиться зростанням енергії хаотичного
руху. Отже,

Звідси .

Проінтегруємо ліву і праву частини цієї рівності в межах зміни

швидкості впорядкованого руху від до нуля та перенесеного через
гальванометр заряду q:

Маємо:
або

де q - заряд, виміряний за допомогою балістичного гальванометра, R -

опір дротини.
Результати експериментів у дослідах Стюарта і Толмена привели
до таких значень питомого заряду електрона: для міді
для срібла . За сучасними

даними, питомий заряд електрона становить .

Отже, досліди Стюарта і Томлена відіграли велику роль в

експериментальному підтвердженні електронної теорії провідності
металів.
Закон Відемана — Франца.
Загальновідомий експериментальний факт, що метали, які є
добрими провідниками електричного струму, одночасно мають і
велику теплопровідність, а діелектрики практично не проводять
електричного струму і дуже погано проводять теплоту, наводить на
думку, що в явищі теплопровідності металів велику роль відіграє елек-
тронний газ. За класичною електронною теорією, слід чекати, що
механізм передачі теплоти електронами від гарячого кінця металевого
провідника до холодного аналогічний явищу теплоперенесення в газах.
При сталій температурі відношення коефіцієнта теплопровідності
χ до питомої електропровідності λ однакове, тобто

Цей закон у 1853 р був встановлений німецькими фізиками Г.

Відеманом (1826—1899) і Р. Францом, і має назву закону Відемана -
98
Франца.
Пізніше було доведено, що при нагріванні металу це відношення
зростає пропорційно першій степені абсолютної температури Т:

де А - стала закону Відемана – Франца. Коефіцієнт А не залежить від

природи металу, а його значення було обчислене за
експериментальними даними:

Тепер розглянемо коефіцієнти χ і λ за класичною електронною

теорією і порівняємо їх відношення з експериментальною формулою
закону Відемана – Франца.
Для питомої електропровідності λ за класичною електронною
теорією маємо

При розгляді явищ перенесення в газах за молекулярно-

кінетичною теорією було виведено формулу для обчислення
коефіцієнта теплопровідності ідеального газу:

де ρ – густина газу, – середня арифметична швидкість теплового

руху частинок газу, L – довжина їх вільного пробігу, cV – питома
теплоємність газу при сталому об’ємі.
Оскільки покладається, що електронний газ у металах має
властивості ідеального газу, вважатимемо, що цю формулу можна
застосувати і до електронного газу. Очевидно, густина ρ електронного
газу може бути виражена через його концентрацію п та масу електрона
т:

Питому теплоємність cV виразимо через масу електрона т і сталу

Больцмана k. За означенням,

де СVM – молярна теплоємність при сталому об’ємі, М - молярна маса.

Як відомо з молекулярної фізики,
,

де і - число ступенів вільності електрона, R - універсальна газова стала.

99
Очевидно,

де т - маса електрона, NA - число Авогадро.

Отже,

Для молекул одноатомного ідеального газу, а отже, й електронів

провідності в металах, і = 3. Відношення універсальної газової сталої R
до числа Авогадро NA дорівнює сталій Больцмана k:

Тоді

Підставляючи значення ρ і сV у вираз для χ , дістаємо

Візьмемо відношення коефіцієнтів χ і λ:

Прирівнюючи два вирази для середнього значення кінетичної енергії

поступального теплового руху електронів, а саме:

та

дістаємо
Підставляючи замість добутку його значення, знаходимо

Ця формула виражає закон Відемана – Франца з точки зору класичної

електронної теорії. Порівнюючи її з емпіричною формулою, дістаємо
вираз для сталої А:

Обчислене за цією формулою значення А становить 2,23ּ10-8

100
 . Теоретично обчислений коефіцієнт А близький за значенням
до коефіцієнта А, визначеного експериментальне.

§ 29. Утруднення класичної електронної теорії

Спроби поширити класичну електронну теорію для пояснення

емпіричних законів електрики і теплоти не завжди приводили до
позитивних результатів. Деякі з цих законів, зокрема розглянуті вище
закони Ома, Джоуля - Ленца, Відемана - Франца та інші, дуже добре
описувались у рамках класичної електронної теорії. Але ряд законів і
явищ не вдавалося пояснити з точки зору цієї теорії, яка приводить до
висновків, що не відповідають експериментальним даним. Отже,
нездатність класичної електронної теорії пояснити деякі закони і явища
свідчить про її обмеженість. Розглянемо кілька таких прикладів.
Температурна залежність опору металів. З дослідів відомо, що
опір металів лінійно збільшується з підвищенням температури:

Оскільки , а збільшення довжини l і площі перерізу S

провідника при нагріванні впливає на зміну опору в протилежних
напрямах, то температурну залежність геометричних розмірів
провідника можна не враховувати. Отже, від температури залежить
питомий опір провідника:

Якщо для чистих металів , то

де

Це означає, що, згідно з експериментом, в певному температурному

інтервалі питомий опір металів лінійно залежить від температури.

За електронною теорією,

Тоді

У металах концентрація п електронів провідності не залежить від

температури, а залежність довжини вільного пробігу незначна, так що
101
нею можна знехтувати порівняно з залежністю середньої арифметичної
швидкості :

Тоді

Отже, за електронною теорією, питомий опір металів повинен

змінюватись прямо пропорційно квадратному кореню з абсолютної
температури, що не відповідає експерименту.
Теплоємність твердих тіл (закон Дюлонга і Пті). Розглянемо 1
моль хімічно простого кристалу діелектрика (наприклад, сірки) і 1
моль металу (наприклад, міді). Ці два кристали складаються з
однакової кількості атомів, що дорівнює числу Авогадро NA.
Відмінність між ними полягає в тому, що в кристалічній решітці
металу є NA вільних електронів, які перебувають у тепловому русі, а в
діелектрику таких електронів немає.
Обчислимо, яку кількість теплоти потрібно передати 1 молю
діелектрика, щоб підвищити його температуру на один градус, тобто
визначимо молярну теплоємність СМ хімічно простого кристалічного
діелектрика. Атоми у вузлах кристалічної решітки діелектрика
перебувають у коливальному русі. Кожен з них має три ступені
свободи (і = 3). Кожному ступеню свободи коливального руху
відповідає вдвоє більша середня енергія, ніж при поступальному
тепловому русі, тобто

Оскільки , то .
Отже, кожен атом у вузлі кристалічної решітки в середньому має
енергію . Тоді енергія теплового руху всіх NA атомів, з
яких складається 1 моль кристала діелектрика, дорівнює:

де — універсальна газова стала.

За означенням теплоємності маємо

З цього випливає, що молярна теплоємність хімічно простих

кристалів не залежить від їх природи, тобто має бути однаковою
для всіх кристалів. Це твердження дістало назву закона Дюлонга і
Пті, який було відкрито в 1819 р. французькими вченими П’єром Л.
102
Дюлонгом (1785—1838) та Алекеісом Т. Пті (1791— 1820).
Підставляючи значення універсальної газової сталої
, знаходимо що молярна теплоємність хімічно
простих кристалів повинна дорівнювати
.

Тепер розглянемо процес нагрівання цих двох кристалів з точки

зору електронної теорії. Очевидно, при нагріванні металу теплота
витрачатиметься не тільки на збільшення інтенсивності коливального
руху атомів у вузлах кристалічної решітки, а також і на підвищення
енергії електронного газу, тобто збільшення середньої кінетичної
енергії поступального руху кожного вільного електрона. Отже, для
нагрівання на один градус 1 моля металу потрібно більше теплоти, ніж
для такого ж нагрівання 1 моля кристала-діелектрика, тобто

Тут, як і для діелектрика,

Обчислимо внутрішню енергію We поступального руху всіх NA

електронів, що утворюють електронний газ в 1 молі металу:

Тоді

Теплоємність СМ 1 моля металу дорівнює:

або

Електронна складова Се теплоємності 1 моля металу, відповідно

до теорії, повинна становити:

тобто половину (50%) атомної теплоємності Са кристалів. В

експериментах помітної відмінності між молярними теплоємностями
хімічно простих кристалічних діелектриків і металів не було виявлено.
Молярна теплоємність металів близька до теплоємності діелектриків,
що не відповідає висновкам з класичної електронної теорії. Результати
експериментів примушують визнати, що наявність електронного газу

103
помітно не впливає на теплоємність металів. Цей висновок ніяк не
можна узгодити з основними положеннями класичної електронної
теорії, що ще раз свідчить про її наближений характер, про
обмеженість її застосування.

§ 30. Надпровідність

У 1911р. голландський фізик Гейке Камерлінг-Оннес (1853—1926)

вперше виявив зникнення електричного опору у ртуті при її
охолодженні до температури, нижчої за 4,12° К. У 1913 р. цей ефект
було виявлено у білого олова (3,69 К) та свинцю (7,26 К). Явище
зникнення електричного опору у провідників з електронним
механізмом провідності при температурах, близьких до
абсолютного нуля, називають надпровідністю. Коллінз протягом
трьох років зберігав надпровідне свинцеве кільце з струмом без
джерела живлення в посудині Дьюара з рідким гелієм. За цей час
найчутливіші прилади не виявили будь-якого зменшення величини
струму в кільці. Дослідження, проведені в наступні десятиріччя,
показали, що надпровідність спостерігається у 19 чистих хімічних
елементів та у багатьох (понад 1000) хімічних сполук і сплавів.
Температуру ТК, при якій речовина переходить у надпровідний
стан, називають критичною. З усіх чистих
хімічних елементів найвищу критичну
температуру має ніобій (Тк = = 9,22° К).
При дослідженні різних речовин в
надпровідному стані було виявлено, що
надпровідність можна зруйнувати за
допомогою магнітного поля певної
величини. Наприклад, у деяких чистих
металів надпровідність зникає навіть у дуже
слабкому магнітному полі. Напруженість Рис. 66.
магнітного поля Нк, при якій речовина,
охолоджена до критичної температури, втрачає надпровідність, також
називається критичною. Для різних надпровідників значення Тк і Нк
неоднакові. Якщо речовина охолоджена до температури Т, нижчої за
критичну (Т < Тк), то надпровідний стан цієї речовини руйнується при
дещо більшій напруженості Н магнітного поля. Зв’язок між
температурою надпровідника Т і відповідним їй значенням критичної
напруженості НК показано на рис. 66.
Третьою величиною, що має обмеження зверху, є густина струму.
В разі перевищення критичного значення jк, неоднакового для різних
речовин, характерні властивості надпровідника зникають.
У надпровідному стані зовнішнє магнітне поле не проникає в
речовину. Надпровідники є ідеальними діамагнітними матеріалами.
104
Отже, нульовий електричний опір і нульове магнітне поле всередині
речовини є двома найбільш характерними ознаками надпровідного
стану речовини.
Явище надпровідності належить до квантовомеханічних ефектів,
воно не має пояснення в класичній електронній теорії.
Перші кроки щодо практичного використання явища
надпровідності були зроблені в науково-дослідних лабораторіях для
утворення надпотужних магнітних полів. У 1969 р. було створено
перші електромагніти, обмотки яких виготовлено з надпровідного
матеріалу, охолоджуваного рідким гелієм (точка кипіння 4,2° К).
Застосування надпровідних обмоток у потужних електромагнітах різко
зменшує витрати електроенергії для їх живлення. Такі електромагніти
потрібні, наприклад, для магніто-гідро-динамічних генераторів,
магнітних уловлювачів в установках для керованого термоядерного
синтезу, в прискорювачах для нагромадження заряджених частинок
тощо.
Надпровідні матеріали вже успішно використовуються у
вимірювальній і обчислювальній техніці, техніці надвисоких частот,
зростає їх застосування в електротехніці.
Явище надпровідності приваблює інженерів-електриків у зв’язку з
можливістю передавати електричну енергію величезних потужностей
по надпровідних лініях електропередач (НПЛЕП) на тисячі кілометрів
практично без втрат. Вже розроблено кілька різних проектів НПЛЕП
для постійного і змінного струмів. На відміну від звичайних
високовольтних ЛЕП надпровідні ЛЕП за будовою нагадують
газопровід чи нафтопровід: по трубах, в яких розміщені електричні
кабелі, течуть рідкі гази (гелій, азот) для охолодження. Вздовж НПЛЕП
розміщуються кріогенні установки, що виробляють зріджені гази і
подають їх у труби. Як показують розрахунки, НПЛЕП економічно
вигідніші, ніж високовольтні ЛЕП.
Зауважимо, що розглянуті проекти можуть бути ефективними при
досягненні стану надпровідності при звичайних температурах
(сьогодні досягнуто стан надпровідності деяких керамік при
температурі 100 К).

§ 31. Електронна і діркова провідність напівпровідників, її

залежність від температури. Домішкова провідність

Напівпровідниками називають клас речовин, що мають такі

властивості:
 за електропровідністю вони займають проміжне
положення між провідниками і діелектриками (при
питомий опір міді – доброго провідника –

105
 дорівнює 1,7ּ10-8 Омּм, ебоніту – доброго ізолятора -
2ּ1013 Омּм, германію – напівпровідника - 5 ּ10-2 Омּм );
 їх електропровідність в значній мірі залежить від
зовнішніх факторів – температури, освітленості тощо;
 з підвищенням температури опір цих речовин різко
зменшується, їх температурний коефіцієнт опору є
від’ємний;
 електропровідність напівпровідників не пов’язана з
перенесенням речовини і має електронну природу.
Власна провідність. Розглянемо ідеально чистий напівпровідник,
у якого немає спотворень кристалічної решітки, при Т = 0 К. Для
ілюстрації наступних міркувань скористаємось
площинною моделлю кристалічної решітки
германію (рис. 67). Германій (Gе) належить до
так званих атомарних напівпровідників. Цей
хімічний елемент знаходиться в IV групі
періодичної системи елементів. На зовнішній
Рис. 67. електронній оболонці атома германію
містяться чотири валентні електрони. За
допомогою валентних електронів між атомами германію здійснюються
ковалентні (парноелектронні) зв’язки. На рис.62 ці зв’язки схематично
позначені рисками, а валентні електрони – точками на рисках.
Якщо напівпровідник нагрівати, то поступово зростатиме енергія
теплового руху атомів решітки. При цьому окремі електрони можуть
відриватись від кристалічної решітки. В місцях відриву електронів
утворюється нескомпенсований позитивний заряд, так звана дірка.
Утворена дірка може захопити електрон від сусіднього атома,
внаслідок чого утвориться дірка в іншому місці. Так дірка може
рухатись по всьому кристалу. Оскільки їй відповідає надлишковий
позитивний заряд, то рух дірки рівнозначний позитивному заряду
(хоча, по суті, діркова провідність – це провідність, створювана рухом
зв’язаних електронів). У зовнішньому електричному полі на хаотичний
рух електронів і дірок накладається впорядкований рух. При низьких
температурах напівпровідники практично є діелектриками. З
підвищенням температури концентрація носіїв заряду внаслідок
розриву зв’язків зростає, тому питома електропровідність
напівпровідника при цьому збільшується.
Власна електропровідність напівпровідників дуже мала, оскільки в
чистих напівпровідниках малою є концентрація вільних носіїв
електричного заряду. Для збільшення концентрації вільних носіїв
електричного заряду в напівпровідниках використовують домішки.
Домішкова провідність. Тепер розглянемо такий кристал
германію, в якому невелика частина атомів у вузлах решітки замінена
атомами іншого хімічного елемента. Про такий напівпровідник кажуть,

106
що в нього введено домішки. Роль домішок можуть відігравати також
спотворення кристалічної решітки, надлишок одного з компонентів
при синтезі напівпровідникової сполуки тощо. Припустимо, що атоми
домішки мають більше валентних електронів, ніж атоми германію.
Такими домішками можуть бути елементи V групи періодичної
системи, зокрема фосфор (Р), миш’як (Аs), сурма (Sb). Чотири з п’яти
валентних електронів домішкового атома „витрачатимуться” на
відновлення ковалентних зв’язків з чотирма найближчими сусідніми
атомами германію, а п’ятий електрон буде „зайвим”. Кулонівська сила
притягання цього електрона до домішкового атома в кристалі
ослаблюється в ε разів (для германію ε = 16). Відповідно зменшиться
енергія іонізації домішкового атома. Тому в кристалах з домішками
при температурах, значно нижчих за кімнатну, коли власна провідність
ще не настає, домішкові атоми втрачатимуть свої „зайві” електрони,
які при цьому ставатимуть електронами провідності. Через це домішки,
які віддають електрони в зону провідності кристала, називають
донорними. Як правило, донорними домішками є атоми тих хімічних
елементів, які розміщуються в наступній групі періодичної системи і,
отже, на зовнішній електронній оболонці мають більше валентних
електронів, ніж атоми кристала.
Оскільки при втраті домішковим атомом п’ятого електрона
ковалентні зв’язки в решітці германію не порушуються (рис. 68), то
донорні домішки не утворюють дірок у заповненій зоні кристала.
Електропровідність напівпровідників з домішками, зумовлену
вільними електронами донорних атомів, називають домішковою
провідністю п-типу.
Розглянемо випадок, коли в напівпровід-
ник введено домішку, атоми якої мають
менше валентних електронів, ніж атоми
кристала. Для германію такими домішками
можуть бути елементи III групи періодичної
системи елементів, такі як бор (В), галій
Рис. 68. (Gа), індій (Іn) тощо. При заміні атома
германію у вузлі кристалічної решітки
атомом домішки один з чотирьох ковалентних зв’язків виявиться
незаповненим, бо у домішкових атомів елементів III групи на
зовнішній електронній оболонці є лише по три електрони. Оскільки в
кристал введено нейтральний атом домішки, то незаповнений
ковалентний зв’язок біля домішкового атома не несе
нескомпенсованого заряду і тому ще не є діркою. При підвищенні
температури деякі валентні електрони атомів германію, які ще не
набули достатньої енергії для відриву від своїх атомів (для переходу у
вільну зону), виявляються здатними перестрибнути на незаповнений
ковалентний зв’язок біля домішкового атома. Для цього потрібно мати
енергію меншу, ніж для переходу в зону провідності. Те, місце, що
107
залишилось після електрона (розірваний ковалентний зв’язок між
атомами германію), є діркою, бо з ним пов’язаний нескомпенсований
позитивний заряд (рис. 69).
Через хаотичність теплового руху заповнення дірки однаково
імовірне в будь-якому напрямі. Тому дірка в кристалі дифундує
безладно, а її траєкторія нагадує траєкторію руху броунівської
частинки. Дифузія дірки в кристалі фізично означає стрибкоподібний
перехід зв’язаних електронів з одного (заповненого) ковалентного
зв’язку на другий (незаповнений).
Коли такий кристал вмістити в електричне поле, дірки
дифундуватимуть переважно вздовж поля. При вмиканні в електричне
коло в напівпровіднику спостерігатиметься
електричний струм як результат переважного
стрибкоподібного руху зв’язаних електронів
проти поля, тобто дірок у напрямі поля.
Домішкову провідність
напівпровідників, зумовлену
Рис. 69. напрямленим рухом дірок, тобто
напрямленим переходом зв’язаних
електронів від одного атома до другого, називають дірковою, або
провідністю р-типу. Домішки, які спричиняють діркову провідність,
називають акцепторними.
Отже, той самий напівпровідник може мати як власну, так і
домішкову провідність. Залежно від хімічної природи введеної в
кристал домішки його електропровідність може бути електронною (n-
типу) або дірковою (р-типу). Механізм провідності в напівпровідниках
обох типів електронний: у кристалах n-типу під дією поля рухаються
вільні електрони, в кристалах р-типу стрибкоподібне переміщуються
від атома до атома зв’язані електрони.
Очевидно, зв’язані електрони в тому самому напівпровіднику
менш рухливі, ніж вільні електрони. Тому, як правило, рухливість
дірок менша, ніж електронів.
Коли в домішковому напівпровіднику, наприклад р-типу, виникає
власна провідність, то в перенесенні заряду беруть участь поряд з
дірками і вільні електрони. Але їх відносна концентрація буде дуже
малою порівняно з концентрацією дірок. Тому дірки в кристалах р-
типу називають основними носіями заряду, а електрони - неосновними.
В напівпровідниках з n-типом провідності основними носіями заряду є
електрони, неосновними — дірки.
Слід зазначити, що у всіх розглянутих випадках власної і
домішкової провідності одночасно з генеруванням носіїв заряду (при
нагріванні чи іншому способі передачі енергії кристалу) відбувається і
обернений процес - рекомбінація. Якщо йдеться про певне значення
концентрації носіїв заряду чи питомої електропровідності
напівпровідника, то мається на увазі, що між процесами генерування і
108
рекомбінації має місце динамічна рівновага.

109
 Розділ IV
КОНТАКТНІ ЯВИЩА В МЕТАЛАХ І НАПІВПРОВІДНИКАХ

§ 38. Робота виходу електронів з металу

У 1916 р. Я. І. Френкель висунув гіпотезу щодо пояснення природи

сил, які утримують електрони в металах. Він припустив, що електрони
при обертанні навколо ядер атомів утворюють негативно заряджений
шар на поверхні металу (рис. 70). Глибше розміщуються ядра атомів,
які утворюють позитивно заряджений шар.
Електричне поле цього подвійного шару, немов
у плоскому конденсаторі, діє на вільні електрони
з силою, напрямленою всередину металу.
Рис.70 Отже, біля поверхні металу у вакуумі існує
„електронна хмарка”, заряджена негативно. Розміри цієї хмарки одного
порядку з розмірами атомів (10-10 м). При цьому метал, охоплений
негативною електронною хмаркою,
відносно вакууму заряджений
метал позитивно (рис. 61). Позитивний
потенціал внутрішньої частини металу
Рис. 71 відносно вакууму називають
внутрішнім потенціал .
Потенціальну енергію вільних електронів у вакуумі вважають
такою, що дорівнює нулю (бо =0). Тоді всередині металу з
позитивним внутрішнім потенціалом потенціальна енергія
електронів провідності від’ємна:
Тому стверджують, що електрони провідності в металах знаходяться
Wп (рис. 72) в
метал „потенціальній ямі з
плоским дном”
О Рівень енергії електрона у вакуумі (плоским через те,
х що поверхневий
W  e i подвійний шар утво-
рює електричне поле,
подібне до поля
Рис. 72. плоского конденса-
тора).
Для виходу електрона з металу у вакуум потрібно подолати
потенціальний бар’єр - поле подвійного поверхневого шару. Це
потребує додаткової енергії, яка має бути не меншою за глибину
потенціальної ями. Таку енергію електрони провідності можуть дістати
110
при освітленні металу (зовнішній фотоефект), нагріванні (тер-
моелектронна емісія), під дією сильного електричного поля
(автоелектронна емісія), при бомбардуванні поверхні металу потоком
електронів у вакуумі (вторинна електронна емісія) тощо. Отже, однією
з причин виникнення роботи виходу є поле подвійного електричного
шару на поверхні металу.
Другою причиною виникнення роботи виходу є індукційна дія
електрона на метал. Справді, електрон, що вилетів з металу, індукує на
його поверхні позитивний заряд, який називають зарядом дзеркального
відображення. Між електроном і цим зарядом виникає сила
кулонівського притягання. Робота проти цієї сили становить частину
роботи виходу електрона.
Величина Аі, що дорівнює тій найменшій додатковій енергії з
протилежним знаком, яку потрібно передати електрону
провідності в металі для його виходу у вакуум, називається
роботою виходу. Отже, чисельно робота виходу дорівнює глибині
потенціальної ями:

Роботу виходу, як правило, вимірюють в електронвольтах (1 еВ = 1,6

10-19 Дж).
Якщо електрону в металі надати додаткової енергії, його кінетична
енергія зростає. Умову виходу електрона з металу можна записати так:

де - проекція додаткової швидкості електрона (зверх швидкості

його руху при 0 К) на нормаль до поверхні металу.

§ 33. Контактна різниця потенціалів. Закон Вольта

Той факт, що різні метали мають неоднакові внутрішні потенціали

, є основою явища, яке дістало назву контактної різниці потенціалів
(к. р. п.). У 1797 р. італійський фізик Алессандро Вольта (1745— 1827),
один з засновників вчення про електричний струм, довів, що при
дотику (контакті) двох різних металів між ними виникає різниця
потенціалів, яку тепер називають контактною. Досліджуючи різні
метали, Вольта розмістив їх у ряд (ряд Вольта), в якому кожний
наступний метал у контакті з будь-яким попереднім електризується
негативно (набуває негативного потенціалу). Нижче наведено кілька
металів з ряду Вольта:
+Аl, Zn, Sn, Сd, Рb, Sb, Ві, Нg, Fе, Сu, Аg, Аu, Рt, Рd -.
Наприклад, залізо в контакті з свинцем, оловом чи цинком завжди
набуває негативного потенціалу.
111
 Експериментально Вольта було встановлено два закони.
Закон перший. При дотику двох провідників з різних металів між
ними виникає контактна різниця потенціалів, величина якої залежить
від хімічного складу речовини провідників та їх температури.
Закон другий. Контактна різниця потенціалів, що виникає на
кінцях розімкненого кола, складеного з кількох послідовно з’єднаних
металевих провідників, які перебувають при однаковій температурі, не
залежить від хімічного складу речовини проміжних провідників і
дорівнює контактній різниці потенціалів крайніх провідників.
Це означає, що на кінцях розімкненого кола, складеного,
наприклад, з перших п’яти металів ряду Вольта, контактна різниця
потенціалів буде такою самою, як і при контакті свинцю з алюмінієм.
З другого закону Вольти випливає важливий висновок: у
замкненому колі, що складається з довільного числа твердих
провідників з електронним механізмом провідності, всі контакти яких
перебувають при однаковій температурі, результуюча контактна
різниця потенціалів дорівнює нулю.
Умовно розрізняють дві причини виникнення контактної різниці
потенціалів між двома неоднаковими електронними провідниками:
а) неоднакова робота виходу електронів з цих провідників, тобто
різні їх внутрішні потенціали ;
б) неоднакова концентрація електронного газу в провідниках.
Відповідно до цього результуючу контактну різницю потенціалів
поділяють на зовнішню Uз та внутрішню Uв. Їх алгебраїчна сума
визначає вимірювану в колі к. р. п. U:

Зовнішня к. р. п. зумовлена
вакуум неоднаковою роботою виходу у
різних металів. Це означає, що
глибина потенціальних ям цих
металів неоднакова.
Розглянемо два різні метали
А і В, енергетичний спектр яких
Метал В до утворення контакту між
Метал А
ними зображено на рис. 73.
Рис. 73 Припустимо, що робота виходу
з металу А більша, ніж з металу В, тобто При утворенні
контакту цих металів частина електронів провідності в результаті їх
хаотичного руху дифундуватиме з металу А в метал В. Існуватиме
також і обернений перехід частини електронів з металу В в метал А. Ці
протилежно напрямлені потоки електронів з одного металу в другий в
місці їх дотику називають дифузійними і позначають відповідно IBA та
IAB .

112
 Величина дифузійних потоків у початковий момент буде
неоднаковою: оскільки , то імовірність виходу електронів з
металу В більша, ніж з металу А. Отже, дифузійний потік IBA
електронів з металу В в метал А більший, ніж обернений потік IAB.
З часом концентрація електронів у металі А зростає, і він
заряджається негативно, а в металі В зменшується, і він заряджається
позитивно. Створюване нескомпенсованими зарядами електричне поле
в контактній області протидіє переходу електронів з металу В в метал
А, тобто послаблює дифузійний потік IBA і відповідно підсилює потік
IAB. З часом між цими потоками настає динамічна рівновага

а між металами встановлюється стала різниця потенціалів

За величиною для різних пар металів має значення від

десятих часток вольта до кількох вольт.
Внутрішня к. р. п. в зумовлена неоднаковою концентрацією
електронів провідності в різних металах.
Величину можна обчислити за Метал А Метал В
класичною електронною теорією. Позначимо
концентрацію електронного газу в металах А і 
В через nA і nB. Припустимо, що nA < nB і Перехідна область
змінної концентрації
утворимо між цими металами контакт (рис.
74). При цьому в перехідній області виникають Рис. 74.
дифузійні потоки електронів, що приводять до поступової зміни
концентрації від nB до nA з градієнтом

Вектор напрямлений у бік зростання концентрації, тобто

від металу А до металу В.
В результаті переходу частини електронів з металу В в метал А
перший заряджається позитивно, другий — негативно. В перехідній
області утворюється електричне поле з напруженістю . Вектор
напрямлений від металу В до металу А, тобто антипаралельний вектору
.
Виділимо в перехідній області дві довільні паралельні між собою
площини / і 2 (рис. 75) з площею S, перпендикулярні до осі х і
розміщені на відстані dx одна від одної. Концентрація електронного
газу на місцях розміщення площин відповідно становить n та n+dn.

113
 За основним рівнянням молекулярно-
кінетичної теорії, парціальний тиск
електронного газу пов’язаний з концентрацією
таким співвідношенням:

Тиск електронного газу біля площин 1 і 2

відповідно становить:
Рис. 75
Різниця тисків

створює силу
під дією якої вся маса електронного газу, що міститься між площинами
1 і 2, переміщується в бік меншої концентрації, тобто в бік площини 1.
Електричне поле перехідної області діє на електронний газ між
площинами 1 і 2 в протилежному напрямі з силою
де dq — сумарний заряд усіх dN електронів в об’ємі dV між
площинами 1 і 2. Очевидно,

а середню концентрацію nср наближено обчислимо так:

Отже,

Оскільки напруженість Е пов’язана з різницею потенціалів площин

1 і 2 співвідношенням

то

Знак „-”вказує на те, що сили dF і dF´, які діють на електронний газ

між площинами 1 і 2, напрямлені протилежно. При встановленні
динамічної рівноваги ці сили за величиною мають бути однаковими,
тобто

Звідси

Для обчислення к. р. п. Uв цей вираз потрібно проінтегрувати в межах

від nA до nB. Отже,

114
або

Внутрішня контактна різниця потенціалів, що виникає при

контакті двох металів з неоднаковою концентрацією електронів
провідності, прямо пропорційна абсолютній температурі цих металів та
натуральному логарифму відношення концентрацій електронів у них.
У металах концентрації електронів провідності відрізняються мало

(у 2 – 3 рази). Тому можна прийняти ≈1. Множник при

кімнатних температурах (Т≈300 К) становить 0,0256 В. З цього видно,

що внутрішня к. р. п. металів звичайно не перевищує значень 0,02—
0,03 В.
У напівпровідниках концентрації носіїв заряду можуть різнитись
на 4 — 5 порядків. Тому величина UB для них може бути значною.
Результуюча контактна різниця потенціалів, як зазначалось,
дорівнює алгебраїчній сумі її складових, а саме:

Інколи другий доданок називають концентраційним членом.

Залежно від співвідношення між АіА, АіВ , пА та пВ обидва доданки
можуть бути як однакового, так і протилежних знаків.

§ 34. Термоелектрика

В сучасній науці і техніці дедалі ширше застосовуються прилади і

установки, дія яких грунтується на фізичних явищах, що поєднуються
під загальною назвою термоелектричних. Перший термоелектричний
ефект був відкритий ще в 1821. р. німецьким фізиком Т о м а с о м-Й.
Зеебеком (1770—1831). Зеебек спостерігав виникнення термо-
електрорушійної сили (термо-е. р. с.) в колі, що складається з двох
неоднакових електронних провідників, контакти (спаї) яких
підтримуються при різних температурах. Вели-
чина термо-е. р. с. прямо пропорційна до
різниці температур спаїв, тобто

115

Рис. 76
де α - коефіцієнт т е р м о - е. р. с., що чисельно дорівнює тій
термоелектрорушійній силі, яка виникає в колі при різниці
температур спаїв в 1 градус. В СІ коефіцієнт термо-е. р. с. вимірюється
у . Оскільки за величиною коефіцієнт термо - е. р. с.

невеликий, то на практиці його вимірюють у або

Явище виникнення термо - е. р. с. безпосередньо пов’язане з

контактною різницею потенціалів. Другий доданок у формулі для
визначення к. р. п. і є „відповідальним” за виникнення термо - е. р. с.
Справді, розглянемо замкнене коло з двох електронних провідників А і
В з різними концентраціями електронів nA і nB (рис. 76). Як відомо, за
другим законом Вольти при однаковій температурі спаїв 1 і 2
результуюча к. р. п. U в замкненому колі дорівнює нулю. Це означає,
що к. р. п. U1 на контакті 1 і U2 на контакті 2 мають протилежну
полярність. Отже, можна записати
Якщо ж спаї мають різну температуру, наприклад T2 > T1, то

Покладаючи, що робота виходу Аі та концентрація електронів

провідності в металах не залежить від температури, маємо

Позначимо Тоді що збігається з

емпіричною формулою Зеебека.

Оцінимо величину α для металів. Для цього покладемо

Тоді

Отже,

На практиці коефіцієнт термо - е. р. с. для металів має ще менші

116
значення, що знаходяться в межах від 0,5 до 50 .

§ 35. Явище Пельтье

У 1834 р. французький фізик і метеоролог Жан Пельтьє (1785—

1845) відкрив другий термоелектричний ефект, обернений до явища
Зеебека. Якщо в електричному колі, складеному з неоднакових
електронних провідників, пропускати постійний струм від зовнішнього
джерела (наприклад, акумулятора), то між спаями цього кола
утворюється різниця температур. Іншими словами, при проходженні
постійного струму в неоднорідному колі відбувається перенесення
теплоти від одного спаю до другого. В результаті цього один спай
охолоджується, другий нагрівається. Другий термоелектричний ефект
дістав назву явища Пельтьє. Додаткову теплоту, що переноситься від
одного спаю до другого, називають теплотою Пельтье і позначають QП.
Напрям перенесення теплоти Пельтьє однозначно пов’язаний з
напрямом струму в колі: якщо при одному напрямі струму через
контакт двох провідників теплота Пельтьє, наприклад, виділяється, то
при протилежному напрямі струму вона поглинатиметься в цьому спаї.
Кількість теплоти Пельтьє QП, що виділяється (або поглинається)
на контакті, прямо пропорційна електричному заряду, що пройшов
через цей контакт, тобто

де П - коефіцієнт Пельтьє, який чисельно дорівнює тій кількості

теплоти в джоулях, яка виділяється (або поглинається) на контакті двох
різних електронних провідників при проходженні крізь нього заряду в
1 кулон.
Як випливає з формули, коефіцієнт Пельтьє вимірюється у вольтах.
За величиною коефіцієнт Пельтьє невеликий і для різних пар металів
становить 10-2 – 10-4 В.
Класична електронна теорія пояснювала явище Пельтьє впливом
контактної різниці потенціалів на рух електронів провідності при їх
переході з одного металу в другий під дією електричного поля
постійного струму. Якщо, наприклад, контактна різниця потенціалів
прискорює електрони, то в цьому спаї виділяється додаткова теплота
(теплота Пельтьє), і навпаки, в тому спаї, де контактна різниця
потенціалів гальмує рух електронів провідності, теплота Пельтьє
поглинається. Кількісні розрахунки, виконані відповідно до цього
пояснення, не збігаються з результатами експерименту. Це ще раз
свідчить про утруднення класичної електронної теорії та її обмеженість
при поясненні окремих фізичних явищ. Пояснюється явище Пельтьє на
основі квантової теорії.
117
 § 36. Застосування термоелементів

Прилад, що складається з двох відповідно підібраних електронних

провідників (чи напівпровідників) для утворення термо - е. р. с.,
називається термопарою, або термоелементом.
Термопара, у якої обидва спаї виражені явно і під час роботи один
з них підтримується при сталій температурі 0° С, називається
диференціальною (рис. 77, а). Термопара з одним явно вираженим
спаєм, в якій роль другого спаю відіграють клеми для вмикання в коло,
називається простою (рис. 77, б). Другий „спай” має температуру
навколишнього середовища.
Металеві термопари використовують, як правило, для вимірювання
температур. У різних температурних інтервалах застосовуються
термопари з різних матеріалів.
За виміряною термо- е. р. с. з таблиць визначають або відразу
невідому температуру Т2
(диференціальна термопара), або
різницю між невідомою температурою і
температурою навколишнього
середовища (проста термопара).
Для вимірювання невеликої різниці
температур можна скористатись
Рис. 77. батареєю з десятків чи навіть сотень
металевих термопар.
Перші кроки щодо практичного використання явища Пельтьє було
зроблено ще в 1838 р., коли російський фізик Е. X. Л е н ц (1804—
1865) на контакті вісмуту з сурмою за допомогою електричного струму
заморозив краплину води. Тепер розроблено і створено
найрізноманітніші прилади, дія яких грунтується на явищі Пельтьє.
Промисловість випускає різні прилади і установки для
термоелектричного охолодження окремих блоків радіоелектронної
апаратури, вакуумної техніки, медичного обладнання тощо.

§ 37. Контакт напівпровідників з різним типом провідності

Електричний контакт двох напівпровідників з різним типом

провідності в тому самому кристалі можна утворити різними
способами. Найпоширенішим з них є дифузійний. На пластинку
германію п-типу наносять невелику кількість індію і вміщують у піч,
де витримують при температурі близько 500°С в атмосфері інертного
газу (щоб запобігти окисленню). Розплавлений індій розчиняє в собі
германій. При наступному охолодженні пластинки за певним режимом
на ній утворюється шар германію, насиченого індієм, з провідністю р-
118
типу.
На межі областей напівпровідника з різним типом провідності за
певних умов виникає р – п перехід (рис. 78) — область, збіднена на
вільні носії заряду, яка при цьому набуває
вентильних властивостей, тобто здатна
пропускати струм тільки в одному напрямі. У
р – п переході можливі також і інші цікаві й
практично важливі фізичні процеси.
р – п перехід на контакті двох Рис. 78.
напівпровідників з різним типом провідності
виникає за умови, що робота виходу електронів з напівпровідника р-
типу більша, ніж з напівпровідника п-типу. При цьому частина
електронів з приконтактної області напівпровідника п-типу „падає” в
потенціальну яму напівпровідника р-типу, а назад не повертається.
Іншими словами, під час утворення р- п переходу в кристалі частина
електронів дифундує з області з п-типом провідності в область р-типу і
заповнює там вільні ковалентні зв’язки - дірки. Одночасно
відбувається дифузія дірок у протилежному напрямі. При цьому в
приконтактних областях п- та р-типу d
провідності з’являються нескомпенсовані
електричні заряди: шар напівпровідника п-
n -тип
типу, який втратив частину електронів, р -тип
заряджається позитивно, а шар
напівпровідника р-типу - негативно (рис.
79). Нескомпенсовані різнойменні заряди р-п перехід
утворюють у контактному шарі кристала
Рис. 79.
електричне поле р – п переходу, яке
перешкоджає безперервній дифузії електронів у р-область і дірок в п-
область. Це поле створює потік вільних носіїв заряду, напрямлений
назустріч дифузійному потоку. З часом між ними встановлюється
динамічна рівновага.
При дифузії електронів з п- в р-область кристала та дірок у
протилежному напрямі відбувається їх рекомбінація. Тому контактний
шар напівпровідників з різним типом провідності відрізняється від
інших ділянок кристала надзвичайно малою концентрацією вільних
носіїв заряду. Хоч товщина цього шару і невелика (d≈10-3 – 10-4 мм),
все ж його електропровідність дуже погана. Щоб зменшити опір
області р- п переходу, потрібно заповнити її вільними носіями заряду.
Цього досягають за допомогою зовнішньої різниці потенціалів
відповідної полярності. Якщо її полярність змінити на протилежну, то
вільні носії заряду „відсмоктуватимуться” від р-п переходу. При
цьому його товщина, а отже й опір, зростатимуть ще більше і струму
через р-п перехід протікати практично не буде. Через це р-п перехід
ще називають запірним шаром.
Електричне поле р-п переходу Ер-п завжди напрямлене від
119
напівпровідника п-типу, в якому утворився нескомпенсований
позитивний заряд, до напівпровідника р-типу. Це поле подібне до
електричного поля плоского конденсатора, в якому, як відомо,
потенціал (а отже, і потенціальна енергія зарядженої частинки)
змінюється з відстанню між пластинами лінійно.
Розглянемо, як пов’язані властивості р-п переходу з полярністю
зовнішньої напруги, прикладеної до кристала.
Якщо до напівпровідника з р-п переходом прикласти напругу
такої полярності, щоб зовнішнє поле за напрямом збігалося з
контактним полем , тобто подати „+” на п-частину, а „-” на р-
частину кристала, то електрони і дірки відходитимуть від контакту.
При цьому область, збіднена на вільні носії заряду, розширюватиме-
ться, а імовірність переходу електронів з п- в р-частину кристала та
дірок в протилежному напрямі різко зменшиться. Потенціальний
бар’єр, який потрібно подолати вільним носіям заряду для переходу че-
рез контактну область, зростає.
При зміні полярності джерела напруги (на п-частину подано „-”, на
р-частину „+”) зовнішнє поле виявляється напрямленим проти
контактного поля і тому послаблює його. Внаслідок цього
потенціальний бар’єр р-п переходу знижується, а імовірність
переходу носіїв заряду через контакт зростає.

§ 38. Напівпровідниковий діод, транзистор. Їх застосування у

випрямлячах і підсилювачах

Кристалічний діод. Розглянуті в попередньому параграфі два

випадки утворення в р-п переході зовнішнього електричного поля
, паралельного ( ↑↑ ) та антипаралельного ( ↑↓
) до поля р- п переходу, істотно відрізняються один
від одного.
Якщо ( ↑↑ ) , то потенціальний бар’єр р-п переходу
зростає і подолати його зможе тільки дуже мала кількість носіїв заряду,
які мають достатню для цього енергію. Тому електричний струм через
р-п перехід, увімкнений до джерела напруги так, що на п-область
подано „+”, а на р-область „-”, буде дуже малим. Такий напрям струму
в р-п переході називають запірним, а струм - оберненим. Отже,
обернений струм через контакт напівпровідників з різним типом
провідності дуже малий і у високоякісних р-п переходів не перевищує
кількох мікроампер.
Якщо( ↑↓ ), то потенціальний бар’єр р-п переходу різко
120
зменшується і для його подолання носіям заряду потрібна невелика
додаткова енергія. Цієї енергії вони можуть набувати на довжині
вільного пробігу від джерела напруги. Отже, коли до р-п переходу
прикладено зовнішню напругу такої полярності, що на п-область
подано „-”, а на р-область „+”, то через контакт з різним типом
провідності переходитиме велика кількість носіїв заряду, і струм у колі
досягне значної величини. Цей струм називають прямим, а відповідний
йому напрям у напівпровіднику з р-п переходом - пропускним.
Прямий струм за величиною в 103 – 105 разів перевищує струм запірного
напряму.
Властивість р-п переходу пропускати різний за величиною струм
залежно від полярності прикладеної напруги називають
односторонньою провідністю, а кристал з р-п переходом - вентилем.
Вентильні властивості кристала, в якому утворено запірний шар,
нагадують властивості електровакуумного діода.
Напівпровідникова пластинка з р-п переходом може
виконувати такі самі функції, як і електровакуумний
діод, хоч фізичні процеси в них принципово Рис. 80
відмінні. Тому напівпровідникові прилади з одним
р-п переходом, що використовуються в радіоелектроніці замість
електровакуумних діодів, дістали назву кристалічних, або
напівпровідникових діодів. Схематичне позначення кристалічного
діода наведено на рис. 80; зазначена полярність відповідає прямому
струму.
Площинні діоди, або випрямлячі, широко використовуються в
електротехніці для випрямлення змінного струму промислової частоти.
Кристалічні діоди виготовляють із закису міді (купрокси), селену,
германію, кремнію.
Силові кремнієві випрямлячі встановлюють на електровозах, які
працюють на залізницях, електрифікованих змінним струмом.
Кремнієвий випрямляч з площею робочої поверхні понад 100 см2
забезпечує постійним струмом усі електродвигуни шести- чи
восьмивісного електровоза загальною потужністю 3000—4000 к. с.
Транзистор. У 1953 р. американські фізики У ї л ь я м-Б. Ш о к л і,
Джон Бардін та Уолтер Браттейн, що займались дослідженням
напівпровідників, відкрили транзисторний ефект. (Фактично це явище
було відоме ще у 1922 р. молодому інженеру Нижегородської
радіолабораторії О. В. Лосєву (1903—1942), який виготовив кристадин
- прилад для генерування електромагнітних коливань без радіоламп.
Дія цього приладу в ті часи залишилась без пояснення.)
Транзисторний ефект має місце в напівпровідникових кристалах з
двома близько розміщеними (кілька десятків мікрометрів) один від
одного р-п переходами. За його допомогою можна генерувати та
підсилювати електричні коливання.
Залежно від типу провідності середньої (основної) частини
121
кристала розрізняють подвійні п-р-п та р-п-р переходи. Оскільки
кристал з двома р-п переходами має три електроди і виконує функції,
подібні електровакуумному тріоду, то його називають кристалічним
тріодом, або транзистором.
Фізичною основою дії
транзисторів, як п-р-п так і р-п-р
типу є інжекція (введення)
неосновних носіїв заряду через
один з р-п переходів в основну
(середню) частину кристала та
їх дифузія в ній до другого р-п
переходу.
Рис. 81
Розглянемо один з способів
вмикання транзистора п-р-п - типу за так званою схемою з спільною
базою (рис. 81). Так називають електрод від середньої частини
кристала. Перший р-п перехід (його називають емітерним) вмикається
в коло батареї Б1 з е. р. с. 0,1—1 В у прямому (пропускному) напрямі.
Тому потенціальний бар’єр цього переходу знижується, і електрони
можуть переходити з п- в р - частину кристала, в якій вони є
неосновними носіями заряду, їх кількість модулюється змінним сигна-
лом Uc, увімкненим послідовно з джерелом постійної напруги Б1. Отже,
через емітерний р-п перехід транзистора відбувається інжекція
неосновних носіїв заряду в базову частину кристала.
Оскільки другий р-п перехід розмішений дуже близько до
першого, то більша частина неосновних носіїв заряду за час свого
життя встигає дифундувати до другого р-п переходу. Тільки незначна
їх частина рекомбінує з основними носіями заряду в базовій області
кристала. Наприклад, у чистому германію неосновні носії заряду за час
життя, який в середньому становить 10-3 секунди, дифундують від
місця інжекції на відстань до 2 мм.
Другий р-п перехід (його називають колекторним) увімкнено в
коло батареї Б2 з е. р. с. 10—30 В послідовно з опором навантаження Rн
в запірному напрямі. Через це потенціальний бар’єр колекторного р-п
переходу зростає, що практично виключає можливість переміщення
через цей перехід електронів з п- в р-частину і дірок в оберненому
напрямі. При цьому е. р. с. батареї Б 2 перерозподілено так, що мак-
симальний спад напруги має місце на колекторному р-п переході, опір
якого в запірному напрямі значно більший за опір навантаження.
Якщо контактне поле колекторного р-п переходу,
підсилене зовнішнім полем батареї Б2, перешкоджає переміщенню
через цей перехід основних носіїв заряду, тобто дірок з р- в п-область,
то для неосновних носіїв заряду (електронів у р-області) це поле буде
прискорюючим. Тому частина електронів, введених при інжекції через
емітерний р-п перехід в р-область кристала, які не рекомбінували з
122
дірками і в результаті дифузії дійшли до колекторного р-п переходу,
буде підхоплена полем цього переходу. При заповненні колекторного
р-п переходу неосновними носіями заряду його опір різко
зменшується. Це супроводиться перерозподілом спаду напруги
джерела Б2 між опором навантаження Rн і опором р-п переходу ко-
лектора.
Оскільки число неосновних носіїв заряду, інжектованих емітером,
модулюється напругою сигналу Uc , то спад напруги Uн на опорі
навантаження Rн змінюватиметься за законом зміни сигналу Uc. За
величиною е. р. с. батареї Б2 значно більша
від напруги сигналу Uc , тому амплітуда змін
напруги на опорі навантаження Rн може на 3
—4 порядки перевищувати амплітуду
сигналу Uc.
Отже, за допомогою транзисторного
ефекту можна за рахунок енергії джерела Рис. 82.
живлення підсилювати напругу і потужність
електричних коливань, які подано на емітерний р-п перехід.
Схематичне позначення кристалічних тріодів (транзисторів) п-р-п
та р-п-р типу показано на рис. 82, а і б, де 1 - емітер, 2 - база, 3 -
колектор.
Основне призначення транзисторів - генерування, модулювання та
підсилення електричних коливань.

Розділ V
ЕЛЕКТРОМАГНЕТИЗМ

§ 39. Взаємодія струмів. Закон Ампера

Як відомо, нерухомі електричні заряди взаємодіють між собою,

причому, різнойменні заряди взаємно притягаються, однойменні - від-
123
штовхуються. Сила їх взаємодії прямо пропорційна величинам зарядів.
Два гнучкі паралельні провідники 1 і 2 (рис. 83, а), приєднані до
полюсів джерела з е. р. с. ε при розімкненому вимикачі К утворюють
плоский конденсатор певної дуже малої електроємності, заряджений до
різниці потенціалів U. Між різнойменними електростатичними
зарядами його обкладок існує сила притягання, що намагається
зблизити провідники. Проте вона дуже мала, щоб помітно
деформувати їх.
Якщо замкнути вимикач К, то по провідниках 1 і 2 потечуть
електричні струми у протилежних
напрямах. Дослід показує, що при
цьому між провідниками виникає
сила відштовхування , під дією
якої вони вигинаються і займають
положення, показане пунктирною
лінією. Пояснити цей
експериментальний факт
електростатичною взаємодією
зарядів неможливо.
Якщо з’єднати провідники
так, щоб струми в них були
Рис. 83. паралельними (рис. 83, б). При
замиканні вимикача К, коли по
провідниках проходять паралельні струми, вони притягаються один до
одного. Отже, між електричними струмами існує взаємодія
неелектростатичного походження. Цю взаємодію електричних струмів
вперше виявив і дослідив у 1820 р. французький фізик Андре Марі
Ампер (1775—1836). Він встановив, що два нескінченно малі
елементи провідників з струмами (рис. 84) взаємодіють між собою з
силою , яка прямо пропорційна довжинам і цих
елементів, струмам І1 та І2 в них, обернено пропорційна квадрату
відстані r між ними і залежить від взаємної орієнтації цих
елементів:

де α1 – кут між елементом струму та радіусом-вектором r, α2 –

кут між елементом струму і нормаллю до площини, в якій

лежать елемент та r; – коефіцієнт

пропорційності в Міжнародній системі одиниць,

який називають магнітною сталою.
Цей вираз дістав назву закону Ампера. За
124
допомогою закону Ампера можна обчислити силу взаємодії
провідників з струмами кінцевої довжини довільної форми. Для цього
потрібно поділити ці провідники на елементи нескінченно малої
довжини і обчислити інтегральну суму їх взаємодії за законом Ампера.
Наприклад, сила взаємодії двох прямих паралельних провідників
кінцевої довжини l, розміщених на невеликій, відстані один від одного,
обчислюється за такою формулою:

де – І1 та І2 струми в провідниках, r - відстань між ними.

Отже, сила взаємодії паралельних струмів I1 та I2 прямо
пропорційна їх величинам та довжині провідників і обернено
пропорційна відстані r між ними. При цьому антипаралельні
струми відштовхуються один від одного, паралельні - взаємно
притягаються.
Сила f, що діє на одиницю довжини кожного з двох паралельних
провідників, обчислюєтеся за формулою:

або

З цього виразу визначено одиницю для вимірювання сили

електричного струму в Міжнародній системі одиниць. За одиницю
сили струму в СІ 1 ампер - це сила постійного струму, який при
проходженні по двох паралельних провідниках нескінченної довжини і
дуже малого колового перерізу, розміщених на відстані 1 метр один від
одного у вакуумі, викликає між цими провідниками силу, що дорівнює
2 ּ10-7 ньютона на кожний метр довжини.
Для пояснення нового типу взаємодії між електричними струмами,
тобто рухомими зарядами, було визнано, що нерухомі електричні
заряди створюють навколо себе тільки електростатичне поле, а рухомі
– крім електричного, ще й магнітне поле. Цей висновок
підтверджується дослідами датського фізика Г. Х. Ерстеда (1777—
1851), в яких в 1820 р. безпосередньо було виявлено дію електричного
струму в провіднику на магнітну стрілку.
При утворенні електричного струму в плазмі електростатичне
відштовхування між її однойменне зарядженими частинками
екранується зарядом носіїв протилежного знака. Тому між
паралельними елементами струму, на які можна уявно поділити
плазмовий шнур, існують сили взаємного притягання. При певному
значенні струму плазмовий шнур може самостискатись. Це явище
самостискання плазмового шнура в результаті магнітної взаємодії його
паралельних елементів струмів дістало назву пінч-ефекту. Пінч-ефект
нестійкий: самостиснення плазми триває мікросекунди, після чого в
ній виникають турбулентні рухи, і стиснений шнур руйнується. Це
125
обмежує використання пінч-ефекту для термоізоляції плазми.
Дією сили Ампера між паралельними струмами пояснюється
притягання сусідніх витків обмотки електромагніту. Щоб дістати
надпотужні магнітні поля доводиться через обмотки електромагнітів
пропускати величезні струми. При цьому сили притягання між витками
можуть бути настільки великі, що під дією тиску, створюваного цими
силами, холодна мідь витків починає текти.

§ 40. Магнітне поле електричного струму.

Індукція і напруженість магнітного поля
та одиниці їх вимірювання. Магнітна стала

При вміщенні в поле постійного магніту провідника, по якому

проходить струм, спостерігається виникнення сили, що діє на
провідник і магніт. Взаємодіяти між собою можуть однорідні
величини. Отже, електричний струм еквівалентний постійному
магніту. Взаємодія між ними здійснюється через матеріальне
середовище, яким є магнітне поле. Таким чином, з електричним
струмом пов’язане магнітне поле, що є особливою формою матерії,
через яку здійснюється взаємодія рухомих електричних зарядів.
Іншими словами, магнітне поле пов’язане з рухомими електричними
зарядами і діє тільки на рухомі заряди. Навколо рухомих зарядів існує
два поля — електричне і магнітне, які, є різними проявами більш
загального, електромагнітного поля.
Для гpафічного зобpаження магнітних полів викоpистовують
силові лінії (лінії індукції) магнітного поля. Лінії індукції магнітного
поля - це лінії, дотичні до яких в кожній точці збігаються з напpямом
вектоpа індукції в цих точках поля. Вони мають такі властивості:
завжди замкнуті і охоплюють пpовідник із стpумом, що поpоджує
поле; непеpеpвні; не пеpетинаються; густота лінії визначається
модулем вектоpа магнітної індукції.
Одноpідне магнітне поле гpафічно зобpажається силовими
лініями, які являють собою pівновіддаленні одна від одної паpалельні
пpямі.
У дослідах Ерстеда було виявлено, що із зміною напряму струму в
провіднику магнітна стрілка відхиляється в протилежний до
попереднього бік. Те саме спостерігається і при зміні положення
полюсів постійного магніту на протилежне – сила, яка діє на провідник
з струмом у магнітному полі, також змінює знак. Ці експерименти
свідчать про те, що магнітне поле має напрям і може
характеризуватись векторними фізичними величинами. Такими
характеристиками є індукція та напруженість .
Вмістимо в поле постійного магніту, який перебуває в деякому
126
середовищі, наприклад повітрі, провідник із струмом I. На елемент ∆l
цього провідника магнітне поле діятиме з силою . Досліди
показують, що модуль цієї сили залежить від сили струму І в
провіднику, його довжини ∆l, кута α між напрямом струму і магнітного
поля, та індивідуальної характеристики поля, яку називають індукцією
магнітного поля в даному середовищі :

Якщо провідник зі струмом розмістити перпендикулярно до

магнітного поля, то sinα = 1. Тоді, сила буде максимальною.
Модуль вектора індукції магнітного поля дорівнює відношенню
максимальної сили, з якою магнітне поле діє на провідник із струмом,
внесений в це поле, до сили струму і довжини провідника:

За одиницю індукції в Міжнародній системі прийнято індукцію

такого магнітного поля, в якому на провідник одиничної довжини з
струмом 1 A, розміщений перпендикулярно до вектора , діє сила 1
H. Цю одиницю на честь сербського електротехніка Миколи Тесла
(1857—1943) названо теслою (Tл).

Формулу яка також виражає закон Ампера,

у векторній формі записують так:

Напрям вектора визначають за напрямом струму в

розглядуваному елементі провідника.
Крім правила векторного добутку для визначення напряму сили
Ампера часто користуються правилом лівої руки: ліву руку потрібно
розмістити в магнітному полі біля провідника з струмом так, щоб лінії
індукції входили в долоню, а чотири витягнуті пальці збігались з
напрямом струму у провіднику, тоді відігнутий у бік під прямим кутом
великий палець вкаже напрям сили, що діє на провідник.
Вектори і пов’язані між собою певним співвідношенням,
яке в Міжнародній системі одиниць має такий вигляд:

де µ – відносна магнітна проникність середовища. Це величина

безрозмірна і для вакууму дорівнює одиниці. Для багатьох речовин,
які не належать до так званих феромагнетиків, відносна магнітна
проникність дуже мало відрізняється від одиниці. Величину

127
 називають сталою магнітного поля, або магнітною
сталою. Добуток магнітної сталої µ0 на відносну магнітну проникність
µ називають абсолютною магнітною проникністю речовини µа:

Оскільки для вакууму µ = 1, то магнітна стала µ0 чисельно

дорівнює абсолютній магнітній проникності вакууму.
У СІ напруженість магнітного поля вимірюють в одиницях

§ 41. Закон Біо – Савара – Лапласа

Оскільки магнітне поле електричного струму діє на магнітну

стрілку, орієнтуючи її в певному напрямі, то цей напрям можна обрати
за напрям магнітного поля. Умовились, що
напрям вектора магнітного поля
струму І в точці О (рис. 85) збігається з
віссю нескінченно малої (такої, щоб сама
не спотворювала досліджуване магнітне
поле) магнітної стрілки, яку розміщено в
цій точці, і проведено від її південного S до
Рис. 85. північного N полюса. Проте визначати
напрям вектора за допомогою маг-
нітної стрілки не завжди зручно: не всюди можна вмістити стрілку,
крім того, вона може перемагнітитись і призвести до неправильних
результатів. Замість магнітної стрілки можна скористатись рамкою
(котушкою) з струмом. Напрям вектора співпадає з напрямом
додатної нормалі до рамки із струмом, яка вільно встановилась у
магнітному полі. Однак значно зручніше пов’язати напрям магнітного
поля, створюваного електричним струмом, з напрямом цього струму в
провіднику.
Найбільш простим і разом з тим загальним правилом, яке можна
застосовувати до окремих елементів ∆l провідника, незалежно від його
форми, є правило свердлика. Щоб навчитись ним безпомилково
користуватись, потрібно чітко уявляти, що
свердлик має два рухи - обертальний рух
рукоятки і відповідне йому поступальне
переміщення – та чітко уявляти, який з цих
рухів слід пов’язувати з електричним
струмом. При застосуванні правила сверд-
лика до елемента провідника ∆l із струмом

128 Рис. 86.

І завжди поступальний рух свердлика треба суміщати з напрямом
струму (рис. 86). Тоді напрям обертання головки свердлика вкаже
напрям вектора , а саме: вектор магнітного поля,
створюваного струмом І в елементі провідника ∆l, напрямлений по
дотичній до кола в кожній його точці, проведеній у напрямі обертання
рукоятки свердлика.
Модуль напруженості магнітного поля, пов’язаного з
елементом струму І∆l в точці О, що знаходиться на відстані r від цього
елемента, визначають за законом Біо – Савара - Лапласа. Французькі
вчені Жан Батіст Біо (1774—1862) і Фелікс Савар (1791—1841) у
1820р. експериментально встановили, що елементарна напруженість
прямо пропорційна силі струму І, який створює магнітне поле,
довжині елемента ∆l провідника, обернено пропорційна квадрату
відстані r, а також залежить від кута α між напрямами струму і
радіуса-вектора , проведеного від елемента ∆l в точку О (рис. 87),
тобто

~ або

У Міжнародній системі одиниць

Тоді

або у векторній формі

що дає можливість визначити напрям вектора за правилом

векторного добутку.
Загальну математичну обробку експериментальних результатів, які
дістали Біо і Савар, виконав видатний французький математик і фізик
П’єр Сімон Лаплас (1749—1827). Щоб визначити напруженість
магнітного поля, створюваного в точці О провідником кінцевої
довжини з струмом І, потрібно поділити його на елементи ∆lі,
обчислити елементарну напруженість , створювану в точці О
кожним елементом, і знайти векторну суму:

Якщо елементарні вектори напрямлені вздовж однієї прямої,

то векторне додавання замінюється алгебраїчним або інтегральною
129
сумою. Для цього закон Біо - Савара - Лапласа записують у
диференціальній формі:

§ 42. Магнітне поле прямого i колового струмів

Прямий струм. Розглянемо прямий провідник довільної довжини,

по якому проходить струм І.
Силові лінії магнітного поля прямого струму мають форму
замкнених концентричних кіл, розміщених у площині,
перпендикулярній до провідника. Вектор у довільній точці кола
напрямлений по дотичній до кола. Для визначення його напряму є
кілька правил, зокрема правило свердлика (як і для елемента
провідника) та правило правої руки.
Правило свердлика: якщо поступальний рух свердлика збігається
з напрямом струму у провіднику, то напрям обертання рукоятки
свердлика вкаже напрям вектора .
Правило правої руки: прямий провідник треба охопити чотирма
пальцями правої руки так, щоб великий палець, розміщений вздовж
провідника, вказував напрям струму. Тоді напрям загину чотирьох
пальців відповідатиме напряму вектора .
Щоб знайти модуль напруженості в точці О на відстані r0 від
провідника (рис. 88), поділимо його на нескінченно малі елементи dl.
Застосовуючи правило свердлика до кожного з них, знаходимо, що
елементарні напруженості кожного елемента в точці О
напрямлені по одній прямій (на рис. 88 перпендикулярно площині ри-
сунка, до читача). Отже,

У цій інтегральній сумі три змінні величини, а

саме: різним елементам dl відповідають різні значення
r та sinα. Перейдемо до однієї змінної величини,
наприклад кута α. З прямокутних трикутників ОКС та
АВС маємо:
Рис. 88.

Оскільки елемент провідника dl дуже малий, то АО ≈ СО =r.

Перпендикуляр АВ на пряму СО також можна розглядати як хорду, що
стягує дугу ds радіуса r, яка спирається на нескінченно малий кут dα.

130
Отже, ≈ де кут dα виміряно в радіанах. Тоді

Підставимо значення r та dl в інтегральну суму:

Проінтегрувавши цей вираз, дістанемо

загальну формулу для обчислення напруженості
магнітного поля довільного прямого провідника iз
струмом:

Значення граничних кутів α1 і α2 для

провідника кінцевої довжини l показано на рис. 89.
Якщо провідник нескінченно довгий, то для точки
О проти його середини маємо: α1→0; α2→π. Рис. 89.
Тоді cosα1→1; cosα2→-1.
Формула для обчислення напруженості магнітного поля проти
середини нескінченно довгого провідника (тобто, за умови, що
набуває вигляду:

Коловий струм. Для визначення напряму

вектора в центрі колового струму
користуються одним з правил: свердлика чи правої
руки.
Правила правої руки та свердлика для елемента
колового струму можна застосовувати так само, як і
для прямого струму. Але тут зручніше
користуватись свердликом інакше: якщо рукоятку
свердлика обертати за напрямом струму у витку, то
Рис. 90. його поступальний рух вкаже напрям вектора .
1. Напруженість у центрі (рис. 90). Як і
раніше, розпочинаємо з інтегральної форми закону Біо – Савара –
Лапласа:

131
 Для будь-якого елемента dl колового струму маємо:

Тоді

Отже, напруженість магнітного поля в центрі колового струму

визначають за формулою:

де r0 - радіус витка.
Якщо N однакових витків утворюють плоску котушку, тобто
лежать майже в одній площині, то напруженість поля в центрі котушки
буде в N разів більшою:

2. Напруженість на осі витка (рис. 91). Для визначення

напруженості в точці О´, яка лежить на осі витка на відстані h від його
центра О, розглянемо елемент колового струму І dl. Елементарну
напруженість dH, яку створює цей елемент в точці О', можна
обчислити за законом Біо – Савара - Лапласа:

Оскільки дотична до основи утворює з

твірною конуса прямий кут, тобто , то

sinα = 1.
За правилом свердлика (або векторного
добутку) знаходимо, що вектор
перпендикулярний до радіуса-вектора і
утворює з віссю витка h кут β. Цей кут буде Рис. 91.
однаковим для всіх елементарних векторів
створюваних у точці О' всіма елементами провідника dl. Тому
замість векторного додавання елементарних напруженостей простіше
обчислити інтегральну суму їх проекцій на вісь витка, тобто

де
Оскільки прямокутні трикутники АВО та СОО´ подібні
(сторони, що утворюють кут β, взаємно перпендикулярні), то
132
Тоді

Отже,

Формула для обчислення напруженості магнітного поля на осі

колового витка радіусом r0 на відстані h від його центра в Міжнародній
системі одиниць набуває вигляду:

Для плоскої котушки з N однакових витків маємо:

Ця формула є більш загальною. Справді, покладаючи h=0, дістаємо

з неї формулу для обчислення напруженості в центрі колового струму.

§ 43. Циркуляція вектора напруженості магнітного поля

Обчислимо циркуляцію вектора напруженості магнітного поля

нескінченно довгого прямого провідника з струмом. Здійснимо
переміщення вздовж однієї замкненої силової
лінії (рис. 92). Тоді

Оскільки вектор дотичний до елемента dl,

то кут між ними дорівнює нулю, тобто

Тоді проекція Нl вектора на елемент

Рис. 92. 133
переміщення dl дорівнює величині H.
Для прямого нескінченно довгого провідника з струмом I маємо:

Отже,

Останній інтеграл визначає довжину замкненої силової лінії, тобто

довжину кола радіуса r0. Тоді

Якщо магнітне поле створюється N паралельними струмами, що

охоплюються замкненою лінією, вздовж якої обчислюють циркуляцію
вектора напруженості, то

У загальному випадку це можна записати так:

Цей запис виражає так званий закон повного струму для струмів
провідності: циркуляція вектора напруженості магнітного поля, що
існує навколо провідників з постійним електричним струмом,
вздовж замкненого шляху дорівнює алгебраїчній сумі струмів,
охоплених розглядуваним контуром (замкненою лінією).
Циркуляція вектора напруженості магнітного поля струму
відрізняється від нуля. Це означає, що магнітне поле є вихровим,
непотенціальним. Непотенціальний (вихровий) характер магнітного
поля рухомих зарядів, які створюють електричний струм, є основною
відмінністю цього поля від електростатичного поля нерухомих зарядів.
За допомогою закону повного струму,
тобто поняття про циркуляцію вектора
напруженості магнітного поля, можна легко
дістати формулу для обчислення
напруженості поля на осі довгого соленоїда.
Розглянемо переріз соленоїда довжиною L, з
N витків, по якому проходить струм I (рис.
93). Тоді Рис. 93.

Циркуляцію вздовж замкненої силової лінії АОВСА запишемо у

вигляді двох доданків:
134
Магнітне поле соленоїда практично локалізоване в його об’ємі, зовні
воно дуже слабке, так що ним можна знехтувати. Отже,

Тоді

Оскільки всередині довгого соленоїда поле однорідне і напрями

вектора напруженості та переміщення збігаються, то Hl=H.
Отже,
Прирівнюючи добуток НL виразу IN, що за законом повного струму
визначає циркуляцію вектора напруженості магнітного поля, дістаємо
шукану формулу:

§ 44. Дія електричного і магнітного полів на рухомий заряд.

Сила Лоренцa

Відхилення катодних та анодних променів у магнітному полі

свідчить про те, що це поле діє на окремі рухомі носії заряду
(електрони та іони). Виникнення макроскопічної сили Ампера, що діє
на провідник з струмом у магнітному полі, можна пояснити так. При
проходженні струму носії заряду в провіднику рухаються напрямлено.
Тому магнітне поле відхиляє їх в один бік. При цьому вони стикаються
з кристалічною решіткою металу і передають їй певний імпульс, якого
набули під дією магнітного поля. Макроскопічним результатом
елементарних процесів зіткнення окремих носіїв заряду, на які діє
магнітне поле, з кристалічною решіткою провідника є виникнення сили
Ампера.
Зрозуміло, що магнітне поле діє на вільні електрони в металі і без
електричного струму в провіднику. Ця дія зумовлена їх тепловим
рухом. Але оскільки цей рух хаотичний, то різні електрони
відхиляються магнітним полем у різні боки. Тому сумарний імпульс,
який вони передають кристалічній решітці провідника, дорівнює нулю,
і провідник залишається нерухомим.
Як відомо, електричне поле діє на заряд, наприклад, електрон
незалежно від того, рухається він, чи перебуває в стані відносного
спокою. Силу цієї дії визначають за формулою:
135
 Магнітне поле на нерухомі заряди не діє. Тільки відносний рух
електричного заряду і магнітного поля сприяє виникненню сили, що
діє на рухомий заряд у магнітному полі. Для обчислення цієї сили
розглянемо елемент провідника dl з струмом I у магнітному полі з
індукцією . На цей елемент провідника діє сила Ампера

яка, як ми вже знаємо, є сумарним результатом дії магнітного поля на

окремі вільні електрони, що рухаються в провіднику напрямлено з
швидкістю . Якщо елемент dl містить dN вільних носіїв заряду, то
сила Fм , що „припадає” на один електрон, дорівнює:

Кількість носіїв заряду dN в елементі провідника dl виразимо через їх

концентрацію n та об’єм dV елемента:

де S — площа поперечного перерізу провідника. Тоді

Оскільки, за електронною теорією,

То
а у векторній формі

При цьому треба врахувати знак електричного заряду частинки.

Напрям сили визначають, як і напрям сили Ампера, за
правилом лівої руки: якщо ліву руку розмістити так, щоб силові
лінії магнітного поля входили в долоню, а чотири витягнуті пальці
були напрямлені в напрямку руху позитивно зарядженої частинки
(або протилежно до напрямку руху негативно зарядженої
частинки), то відігнутий під прямим кутом великий палець вкаже
напрямок сили, що діє з боку магнітного поля на рухому заряджену
частинку.
Якщо електричний заряд рухається у просторі, де одночасно існує
електричне і магнітне поле, то результуюча сила, з якою ці поля діють
на заряд, визначається векторним додаванням складових сил, тобто

або

Цей вираз називають формулою Лоренца на честь творця класичної

електронної теорії видатного голландського фізика Генріка Антона
136
Лоренца (1853 - 1928). Часто силою Лоренца називають силу FM , з
якою магнітне поле діє на рухомий електричний заряд.
Розглянемо кілька практично важливих прикладів і прояву
сили Лоренца у магнітному полі.
1. Рух заряджених частинок в однорідному магнітному полі.
Магнітна складова сили Лоренца набуває
максимального значення за умови, що швидкість частинки
перпендикулярна до вектора . Під дією цієї сили частинка із
зарядом q і масою т рухається з прискоренням

яке є доцентровим, оскільки (це випливає з векторного добутку)

і . Отже, коли частинка влітає в однорідне магнітне поле
так, що її швидкість перпендикулярна до вектора індукції, то сила
Лоренца відіграє роль доцентрової сили, тобто тільки викривляє
траєкторію частинки, примушуючи її рухатись по колу, не змінюючи
величини швидкості (а отже, й енергії) частинки.
Радіус кола r по якому рухається частинка, можна визначити з
умови руху тіла по колу:

Звідси

Скориставшись зв’язком між лінійною та кутовою

швидкостями при русі тіла по колу ( ), знайдемо період Т
обертання частинки навколо силової лінії в магнітному полі:

Якщо заряджена частинка влітає в однорідне магнітне поле так, що

її швидкість утворює з вектором кут α (рис. 94), то її рух можна
розкласти на два рухи - вздовж поля з швидкістю та
перпендикулярно до поля із швидкістю
З формули випливає, що сила Лоренца
зумовлена тільки перпендикулярною до поля складовою . Якщо α =
0, то FM = 0. Це означає, що на заряджені частинки, які рухаються
паралельно лініям індукції, магнітне поле не діє. Отже, на поздовжнє
переміщення частинки з швидкістю магнітне поле не впливатиме.
Наявність поперечного руху приведе до обертання частинки по колу
137
радіуса

Комбінація обертання навколо

силової лінії і поступального
переміщення з швидкістю
вздовж силової лінії приводить до
руху частинки по гвинтовій лінії з Рис. 94.
кроком h що визначається за формулою:

2. Провідник з біполярною провідністю в магнітному полі

(рис. 95).
При проходженні струму в такому провіднику різнойменні носії
заряду q+ і q- рухаються напрямлено з
швидкостями i у протилежні
боки. В магнітному полі з індукцією
(на рис. 95 вектор напрямлений до
читача) на рухомі носії заряду діє сила Рис. 95.
Лоренца:

(Оскільки струм перпендикулярний до магнітного поля, то sinα =1).

Покладаючи, що заряди носіїв за величиною дорівнюють
елементарному, а їх рухливості близькі між собою, можна записати:

Тоді

Отже, носії заряду протилежних знаків при проходженні струму в

провіднику з біполярною провідністю, вміщеному в магнітне поле,
відхиляються в той самий бік.
3. Механічний потік різнойменно заряджених частинок
у магнітному полі (рис. 96).
При утворенні механічного потоку різнойменно заряджених
частинок у магнітному полі, наприклад струменя плазми в соплі
газового пальника, носії обох знаків мають однакову за величиною і
напрямом швидкість впорядкованого руху, що дорівнює швидкості
струменя , тобто

Сила Лоренца, що діє на ці носії заряду, відповідно дорівнює:

138
 Оскільки заряди носіїв мають протилежні знаки ,то

Рис. 96.

Отже, в механічному потоці заряджених частинок у магнітному

полі носії заряду протилежних знаків відхиляються в різні боки.
Завдяки цьому можна, наприклад, розділяти α- і β-частинки, що летять
від радіоактивного джерела в одному напрямі, а потрапляючи в
магнітне поле, відхиляються в протилежні боки.
4. Магнітогідродинамічні (МГД) генератори.
Магнітогідродинамічний метод перетворення теплової енергії в
електричну є одним з перспективних і тому інтенсивно розробляється
вченими та інженерами економічно розвинених країн. Перехід до
прямого (безмашинного) перетворення енергії дає можливість суттєво
підвищити різницю температур, а отже, й к. к. д. теплового циклу.
Принцип роботи МГД-генератора грунтується на відхиленні у
магнітному полі різнойменна заряджених частинок плазмового потоку
в різні боки. В дослідно-промислових установках МГД-генератори
поєднують із звичайними паротурбінними генераторами. В результаті
к. к. д. установки досягає величини 55—60 замість 40— 41% для
сучасних
ДРЕС.
Блок-
схему такої
комбінованої
електростанції
відкритого
циклу
наведено на
рис. 97. В
камеру
згоряння
Рис. 97. надходить
пальне,
наприклад природний газ, і підігріте до температури 600-700° С
повітря. При спалюванні газу утворюється, плазма (2500—2000° С),

139
яка з великою швидкістю (800—1000 ) надходить у сопло МГД-
генератора, розміщене між полюсами потужного електромагніту.
Додавання в пальне невеликої кількості (до 1%) активуючих
домішок, наприклад, поташу, підвищує іонізацію, а отже, й
електропровідність плазми в 104 разів. У магнітному полі під дією сили
Лоренца різнойменні носії заряду відхиляються в протилежні боки і
заряджають струмознімні електроди, між якими виникає
електрорушійна сила (до 500—600 В), що обчислюється за формулою:

де В - індукція поля електромагніту, l - довжина каналу, -

швидкість плазми.
До клем МГД-генератора вмикають зовнішнє навантаження
(споживачі електроенергії). Електричний к. к. д. МГД-генератора
визначають за формулою:

де р1 - р0 - різниця тисків плазми на вході і виході сопла, λ - питома

електропровідність плазми.
Відпрацьований газ на виході МГД-генератора має температуру
порядку 1500° С. Його напрямляють у паровий котел звичайної
паросилової установки, в теплообміннику якого за рахунок тепла газу
утворюється перегріта пара, що приводить в обертальний рух парову
турбіну з електрогенератором на її валу.

§ 44. Визначення відношення заряду електрона до його маси

Відношення модуля заряду електрона е до його маси т

називають питомим зарядом електрона.

Існують різні методи визначення питомого
заряду електрона. Більшість з них
грунтується на використанні сили Лоренца,
що діє на рухомий електрон в однорідному
магнітному полі.
І.Рух електрона по колу в однорід-
ному магнітному полі (рис. 98).
В однорідне магнітне поле з індукцією
, що напрямлена до читача (на рис. 98 Рис. 98.
це зображено точками), влітає електрон е,
прискорений напругою Uпр , так що його швидкість пер-
140
пендикулярна до ліній індукції магнітного поля. При цьому на
електрон діє сила Лоренца перпендикулярна до вектора
і швидкості електрона. Тому вона надає електрону доцентрового
прискорення і, отже, спричиняє рух електрона по дузі кола радіуса r.
Умову руху електрона по колу запишемо так:

Звідси

Невідому швидкість електрона виразимо через прискорюючу

напругу Uпр, прикладену між анодом А і катодом К приладу, яку легко
виміряти експериментально. За законом збереження енергії маємо:

тобто

де - робота прискорюючої різниці потенціалів на шляху

між катодом і анодом приладу. (Початковою швидкістю електронів, з
якою вони вилітають з катода при термоелектронній емісії, нехтуємо).
Звідси:

Тоді

Піднесемо ліву і праву частини останнього рівняння до квадрату:

Скорочуючи на , дістаємо формулу для обчислення питомого

заряду електрона:

2. Рух електрона в схрещених магнітному і електричному

однорідних полях (метод Томсона).
Ідея цього методу полягає в компенсуванні відхилення рухомих
електронів у магнітному полі дією сил однорідного електростатичного
поля, створюваного плоским конденсатором (рис. 99). При відсутності
магнітного і електричного полів електрони е, прискорені напругою
Uпр, прикладеною між катодом К і анодом А, летять до
141
флюоресціюючого екрана по прямій лінії і утворюють у його центрі О
світну пляму. Якщо ж між пластинами конденсатора створити
однорідне магнітне поле (вимикач П розімкнено), то на електрони е,
що рухаються з швидкістю в однорідному магнітному полі з індук-
цією (вектор напрямлений від читача, на рис. 99 це показано
хрестиками) перпендикулярно до силових ліній діятиме тільки сила
Лоренца. Під дією цієї сили траєкторія електронів викривлятиметься, і
світна пляма на екрані зміщуватиметься з центра О на відстань h.
Щоб повернути світну пляму в попереднє положення (точка О),
створюють однорідне електричне поле,
вектор напруженості якого
перпендикулярний до вектора . Для
цього замикають вимикач П і
подільником напруги R підбирають
таку різницю потенціалів Uк на
пластинах конденсатора, при якій світна
пляма на екрані повертається в точку О.
При цьому зміщення електронного
пучка під дією магнітного поля вниз на
величину h є скомпенсованим
зміщенням вгору на таку саму величину Рис. 99.
під дією електростатичного поля. Це
означає, що сили, з якими ці поля діють на електрони, протилежні за
напрямом і рівні за величиною. Отже,
або
Звідси

За законом збереження енергії можна записати:

Звідси

Прирівняємо ці два вирази для швидкості електрона:

Піднесемо ліву і праву частини до квадрата:

142
 Оскільки електричне поле між пластинами плоского конденсатора
однорідне, то

де d — відстань між пластинами.

Тоді

Звідси маємо:

§ 45. Ефект Холла

Дія сили Лоренца на рухомі носії заряду в металах і

напівпровідниках, вміщених у магнітне поле, при проходженні струму
приводить до виникнення ряду ефектів, які дістали назву
гальваномагнітних. Одним з них є поперечний гальваномагнітний
ефект, який вперше спостерігав у 1879р. американський фізик Едвін
Холл (1811—1890).
Ефект Холла полягає в
перерозподілі під дією сили Лоренца
носіїв заряду в об’ємі провідника, в
результаті чого в ньому виникає
електричне поле, вектор напруженості
якого перпендикулярний як до
Рис. 100. вектора індукції магнітного поля, в
яке вміщено провідник, так і до вектора густини струму у
провіднику (рис. 100). Саме через це ефект Холла називають
поперечним гальваномагнітним ефектом.
Вмістимо плоску пластинку напівпровідника, наприклад германію
п-типу, в однорідне магнітне поле з індукцією і пропустимо вздовж
пластинки струм I, так щоб При цьому на рухомі електрони е в
напівпровіднику діятиме сила Лоренцо яка відхилятиме
їх до нижньої грані К пластинки. Тому на цій грані збиратиметься
нескомпенсований негативний заряд і вона заряджатиметься
негативно, а на верхній грані А виникатиме нестача негативних зарядів
143
і вона заряджатиметься позитивно. Очевидно, відхилення електронів
до нижньої грані відбуватиметься інтенсивніше годі, коли на них діє
більша сила Лоренца. Оскільки ця сила пропорційна індукції
магнітного поля та швидкості напрямленого руху носіїв заряду
або густині струму в напівпровіднику ( ), то можна
чекати, що напруженість холлівського електричного поля має
бути пропорційною індукції магнітного поля та густині струму
в напівпровіднику. Досліди підтверджують це передбачення. Отже,
~B j, або
де Rх - коефіцієнт Холла, неоднаковий для різних провідників і
напівпровідників.
Щоб з’ясувати, від чого залежить значення коефіцієнта Холла Rх,
розглянемо момент динамічної рівноваги, коли сили FM та FX, з якими
діють на електрони магнітне поле та холлівське електричне поле,
стануть рівними (ця рівність настає вже через 10 -12 секунд після
замикання кола), тобто
або
Звідси
Невідому швидкість напрямленого руху виразимо через густину
струму j:

Тоді
Прирівнюючи праві частини двох виразів для Ех, а саме
та

дістаємо:

Отже, коефіцієнт Холла обернено пропорційний концентрації п

носіїв заряду. Оскільки ця величина в напівпровідниках в 108 - 104 разів
менша, ніж у металах, то коефіцієнт Холла Rх для напівпровідників
відповідно в стільки ж разів більший. Тому спостерігати ефект Холла
експериментально в напівпровідниках значно простіше, ніж у металах.

Коефіцієнт Холла вимірюється в

На дослідах зручніше вимірювати не напруженість Ех електричного

поля Холла, а холлівську різницю потенціалів Uх, що виникає при
цьому між гранями А і К напівпровідникової пластинки, та силу струму

144
I замість густини j. Тому формулі, що описує ефект Холла, надають
дещо іншого вигляду. Для цього вираз

домножимо на перпендикулярну до вектора площу S грані

пластинки (див. рис. 100): S=ab.
Тоді
Вважаючи, що холлівське електричне поле в пластинці однорідне,
можна записати:

Тоді

де b - лінійні розміри пластинки в напрямі магнітного поля.

Величини I, В, Uх та b легко виміряти експериментальне. Тоді за їх
значеннями можна обчислити коефіцієнт Холла Rх:

Знаючи Rх, можна обчислити концентрацію носіїв заряду в

напівпровіднику:

Оскільки, за електронною теорією, питома електропровідність

речовини обчислюється за формулою то добуток Rхλ
визначає рухливість носіїв заряду. Справді,

§ 46. Магнітний потік. Індуктивність

Магнітним потоком (потоком індукції) Ф однорідного магнітного

поля через плоску поверхню називається скалярна фізична величина,
яка дорівнює добутку модуля вектора магнітної індукції поля, що
пронизує даний контур , на площу контура і косинус кута між
вектором магнітної індукції і нормаллю до

контура (рис. 101): n

Bn α B
Враховуючи, що - проекція вектора
на нормаль , останню формулу можна
переписати у вигляді Рис. 101.
145
 Для випадку, коли поверхня неплоска або поле неоднорідне, при
обчисленні магнітного потоку потрібно розбити поверхню на такі малі
ділянки, щоб їх можна було вважати плоскими, а поле в межах кожної
з них однорідним. Елементарний магнітний потік dФ через довільно
орієнтовану в неоднорідному магнітному полі площину dS можна
визначити скалярним добутком
.
Магнітний потік через довільну поверхню S в загальному випадку
визначається інтегральною сумою

На честь німецького фізика В.Е. Вебера (1804- 1891) одиницю

магнітного потоку в СІ названо вебером (Вб).
Оскільки густина силових ліній магнітного поля дорівнює модулю
індукції магнітного поля, то магнітний потік дорівнює кількості
силових ліній, які пронизують даний контур.
Електричний струм, який протікає по замкнутому контуру, створює
власний магнітний потік через поверхню, обмежену цим контуром.
Оскільки індукція магнітного поля прямо пропорційна до сили струму,
що протікає через провідник, то власний магнітний потік також прямо
пропорційний до сили струму в контурі:

Коефіцієнт пропорційності L називають індуктивністю контура.

Одиницею індуктивності в СІ є генрі (Гн). 1 Гн дорівнює індуктивності
контура, в якому при силі постійного струму в 1 А, створюється
власний магнітний потік 1 Вб.
Індуктивність контура залежить від його форми і геометричних
розмірів, магнітних властивостей середовища, в якому перебуває
контур. Наприклад, індуктивність соленоїда визначається за формулою

де V- об’єм соленоїда, n - кількість витків на одиницю довжини

соленоїда.

§ 47. Робота струму у магнітному полі

Оскільки на елемент провідника ∆l із струмом І в однорідному

магнітному полі з індукцією діє сила Ампера

то при переміщенні цього елемента на шляху h виконується робота

або
При переміщенні провідника із струмом у магнітному полі в
146
напрямі, протилежному до напряму дії сили Ампера, роботу
виконують зовнішні сили, яка відрізняється від роботи поля
протилежним знаком.
Сила Ампера діє перпендикулярно до осі провідника. Тому під дією
цієї сили провідник опише у просторі прямокутник площею ∆S = ∆l h.
Відмітимо, що Bּsinα=Bn – проекція вектора на нормаль до цього
прямокутника, а Bnּ∆S=∆Ф – магнітний потік через контур, описаний
провідником.
Отже, робота виконувана під час руху провідника із струмом у
магнітному полі, прямо пропорційна силі струму та зміні магнітного
потоку через контур, описаний провідником:

Цей висновок правильний не тільки для випадку однорідного поля.

За цією формулою можна обчислити роботу при будь-якій зміні
магнітного потоку через довільну поверхню.

§ 48. Магнетики. Магнітне поле у магнетиках. Поняття про

діамагнітні, парамагнітні і феромагнітні тіла. Точка Кюрі
Магнітні властивості речовин вперше було пояснено А. Ампером
на основі гіпотези про існування деяких внутpімолекуляpних стpумів
(природа цих струмів для нього була невідома). Відповідно до
сучасних уявлень магнітні моменти атомів і молекул пояснюються
оpбітальним pухом електpонів навколо ядра атома та їх спіном, тобто
моментом, зумовленим обертанням електрона навколо власної осі
(рис.102). Повний магнітний момент атома дорівнює сумі орбітальних
та спінових моментів всіх його електронів:

Рухаючись навколо ядpа, електрон являє

собою елементаpний замкнутий струм; якщо
період обеpтання електpона навколо ядpа Т, то
його оpбітальний pух еквівалентний струмові

Залежно від оpієнтації спінів і pозміщення Рис. 102.

електpонних оpбіт в атомі, їх магнітні поля
можуть підсилюватись або послаблюватись чи, навіть, повністю
нейтpалізуватись.
Всі атоми тією чи іншою міpою зазнають впливу магнітного поля,
а також впливають на це поле.
Магнітні властивості pечовини хаpактеpизуються відносною
магнітною пpоникістю сеpедовища. Ця величина доpівнює
відношенню модуля індукції магнітного поля в даному сеpедовищі, до
модуля індукції магнітного поля, яке ствоpював би на такій же відстані
147
у вакуумі цей же пpовідник із стpумом:
B
 .
B0
У магнітному відношенні pечовини поділяються на паpа-, діа-, і
феpомагнетики.
Відносна магнітна проникність парамагнетиків більша від одиниці
(хоча і дуже близька до неї). Це означає, що парамагнетики, хоча і не в
значній мірі, підсилюють зовнішнє магнітне поле.
Загальний магнітний момент окремого атома чи молекули
паpамагнетиків відмінний від нуля; він зумовлений обеpтальним pухом
електронів навколо ядpа. Доки парамагнетик пеpебуває поза
магнітним полем, магнітні моменти окpемих його частинок спpямовані
безладно, і тому результуюче магнітне поле навколо тіла доpівнює
нулю. Під впливом зовнішнього поля всі молекуляpні магніти пpагнуть
pозміститися в напpямі силових ліній, але цьому перешкоджає
тепловий pух. В pезультаті цих двох дій у тілі утворюється певна
кількість ланцюжків молекуляpних магнітів, які pозміщуються в
напpямі силових ліній. На тому кінці тіла, де силові лінії входять в
нього, виникає південний полюс, а де виходять - північнй. Якщо
парамагнетик може вільно рухатись, то в зовнішньому магнітному полі
він розташовується вздовж силових ліній, втягуючись у поле.
Паpамагнетик здатний намагнічуватись. Ступінь намагнічення
паpамагнетика залежить від темпеpатуpи. Чим вища темпеpатуpа, тим
інтенсивніший тепловий pух і тим хаотичніше pозташовуються
магнітні моменти. Якщо паpамагнетик винести із магнітного поля, то
хаотичний pух пpиведе до його повного pозмагнічення.
До парамагнетиків відносяться алюміній, марганець, платина,
кисень, азот, хром, молібден і т.д.
Діамагнетики – це речовини, які послаблюють зовнішнє магнітне
поле, їх відносна магнітна проникність менша від одиниці (хоча, теж
близька до цього значення). Загальний магнітний момент атома або
молекули діамагнетиків дорівнює нулю. Коли таке тіло потрапляє в
магнітне поле, то це поле наводить в ньому зміну pуху електpонів. За
правилом Ленца для індукційного струму, ця зміна така, що вона
протидіє причині, яка її викликає, тобто зовнішньому магнітному
полю. Отже, в атомах або молекулах утворюються власні магнітні
моменти, спpямовані пpотилежно до силових ліній поля. Тому
діамагнетики виштовхуються з пpостоpу між полюсами магніту і
встановлюються упопеpек силових ліній.
Прикладами діамагнетиків є вісмут, мідь, срібло, золото, вода.
Характерною особливістю феромагнетиків є великі значення їх
відносних магнітних проникностей, тобто це речовини, які в значній
мірі ( в сотні чи, навіть, тисячі разів) можуть підсилювати магнітні
поля. До них відносяться залізо, нікель, кобальт, сплави деяких металів

148
 Феpомагнітні властивості pечовини зумовлюються наявністю
нескомпенсованих спінових магнітних моментів електронів, внаслідок
чого,

Рис. 103.
незалежно від наявності зовнішнього поля, існують ділянки pечовини
(домени, ~0,001 мм), вже повністю намагнічені. Якщо зовнішнього
поля немає, то pезультуючі магнітні моменти доменів pозміщені
хаотично, і тіло не виявляє своїх магнітних властивостей. Пpи
внесенні феpомагнетика в магнітне поле, магнітні моменти доменів
орієнтуються вздовж силових ліній поля і підсилюють його (Рис. 103).
Феромагнетик може зберігати стан намагнічення і після того, як
його вийняли з магнітного поля . Магнітні властивості феpомагнетиків
залежать від темпеpатуpи. Пpи нагpіванні магнітна пpоникність
феpомагнетика зменшується, і, пpи досить великій темпеpатуpі , яку
називають точкою Кюpі, в них відбувається pозпад доменів. Якщо
pечовину охолодити, то вона знову пеpетвоpюється у феpомагнетик.
Феромагнетики досить широко використовують на практиці. З них
виготовляють постійні магніти, осердя електромагнітів,
електродвигунів, генераторів, трансформаторів тощо. Надзвичайно
поширеним у наш час є магнітний запис інформації, який ґрунтується
на здатності феромагнетиків зберігати стан намагнічення.

Приклади розв’язування задач

Приклад 1.
Замкнутий контур із струмом І знаходиться у
магнітному полі довгого прямого провідника із І
струмом І0. Площина контуру перпендикулярна до І а b
прямого провідника. Знайти момент сил Ампера, що I0
діє на замкнутий контур, якщо він має вигляд,
показаний на рисунку 104.
Рис. 104.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

М-? Індукція магнітного поля прямолінійного
провідника із струмом направлена по
І, І0, a, b. дотичній до кіл, які охоплюють провідник із
струмом. За правилом свердлика
встановлюємо, що силові лінії магнітного
поля, породженого dx І
провідником із струмом І0, який протікає від аа x b
149 І I
0
x
dx
а 105.
Рис.
спостерігача, направлені за годинниковою стрілкою. Враховуючи
сказане, приходимо до висновку, що з боку магнітного поля струму І0
на дугові частини контуру, по якому протікає струм І сила не діє,
оскільки для будь-якого елемента цих ділянок кут між індукцією поля і
елементом провідника дорівнює нулю

На кожен елемент dx прямолінійної ділянки, який знаходиться на

відстані х від осі прямолінійного провідника (рис. 105), діє сила
Ампера

За правилом лівої руки з’ясовуємо, що елементи верхньої ділянки

провідника діє сила, яка направлена від спостерігача, а на елементи
нижньої ділянки діє сила, яка направлена на спостерігача. Внаслідок
цього виникає елементарний момент пари сил:

Повний момент сил

Відповідь.

Приклад 2.
Електрон у незбудженому атомі водню рухається навколо ядра по
колу радіус якого дорівнює 53 пм. Визначити силу еквівалентного
струму Іекв та напруженість магнітного поля Н у центрі кола.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

Іекв -? М - ? Відповідно до постулатів Бора (правила
квантування електронних орбіт), електрон в
r=53 пм = 5,3∙10-11м. атомі водню може рухатись лише по таких
орбітах, для яких виконується рівність:

Для незбудженого стану квантове число дорівнює одиниці (n =1). Тоді

швидкість електрона на першій орбіті

а період обертання

150
 Обертання електрона навколо ядра еквівалентно струмові

Випишемо сталі величини, які використовуються у задачі:

стала Планка h=6,63∙10-34 Дж∙с;
модуль заряду електрона е=1,6∙10-19 Кл;
маса спокою електрона m=9,11∙10-31 кг.
Перевіримо розмірності одержаного виразу.

Підставивши числові значення, одержимо:

Напруженість магнітного поля у центрі колового струму

визначається за формулою

У даному випадку

Відповідь. ; .

Приклад 3.
Два паралельних нескінченно довгих провідники, по яких в
одному напрямку протікають струми по 60 А, розташовані на відстані
d = 10 см один від одного. Визначити магнітну індукцію В у точці, яка
віддалена від одного провідника на відстань r1 = 5 см і від другого – на
відстань r2  = 12 см.

151
 Умова задачі Аналіз і розв’язок
B-? Для знаходження магнітної індукції у
d = 10 см = 0,1 м; вказаній точці А (рис. 106) визначимо
r1 = 5 см = 0,05 м; напрямки векторів індукції полів,
r2 = 12 см =0,12 м; породжуваних кожним із провідників окремо
І = 60 А; і додамо їх геометрично, тобто
 = 410-7Гн/м; .
 = 1.
Абсолютне значення індукції
результуючого магнітного поля знайдемо за
теоремою косинусів:
.
(1)

Значення В1 і В2 визначимо за формулами: і

. Підставивши В1 і В2 у формулу (1) і винісши за знак

кореня вираз , одержимо:

(2)
Обчислимо значення cos.
Відмітимо, що =DAC. Тому за
теоремою косинусів запишемо
Рис. 106. де d –

відстань між провідниками. Звідси

Підставивши числові значення, одержимо cos =0,576;

Відповідь. 286мкТл.

Приклад 4.
Визначити індукцію магнітного поля в точці О, якщо провідник із
152
струмом І має вигляд, показаний на рисунках 107 та 108. Радіус
кривизни зігнутої частини провідника дорівнює R, прямолінійні
частини провідника можна вважати нескінченно довгими.

Аналіз і розв’язок
Модуль вектора магнітної індукції поля, створюваного елементом
струму в деякій точці простору, визначається за законом Біо – Савара –
Лапласа:

де І – сила струму, dl – довжина нескінченно малого елемента

провідника по якому протікає струм; r– відстань від середини елемента
провідника до точки, в якій визначається індукція магнітного поля;  -
кут між елементом dl та вектором , – магнітна

стала;  – відносна магнітна проникність середовища (в даній задачі

вважатимемо, що  =1).
а) Уявно розділимо весь провідник на три ділянки – прямолінійну
ділянку до точки А, півкільце і прямолінійну ділянку від точки В. Для
кожного елемента першої
прямолінійної ділянки  = 0, а для
кожного елемента другої
прямолінійної ділянки  = 1800.
Рис. 107.
Оскільки sin0=sin1800=0, то звідси
слідує, що прямолінійні ділянки провідника в точці О магнітного поля
не породжують. Для кожного елемента дуги кола кут  =900, а r=R,
тоді сумарна індукція магнітного поля в точці О дорівнює

Якщо  =1, то

б) Відповідно до міркувань, висловлених у першому випадку,

верхній прямолінійний провідник у точці О, яка знаходиться на його
осі, магнітного поля не породжує.
Напрямки векторів магнітної індукції
полів, породжуваних криволінійною
ділянкою та нижньою прямолінійною
збігаються (обидва вектори направлені
від спостерігача ). Отже, модуль Рис. 108
магнітної індукції в точці О дорівнює сумі магнітних індукцій полів,
153
породжуваних цими ділянками. Довжина дуги дорівнює

а індукція поля, породжуваного цією ділянкою,

Індукція поля, породжуваного

Умова задачі: прямолінійною ділянкою провідника,
В –?
d = 16 см = 0,16м;
j =300;
I =5A;
m0 =4p×10 –7 Гн/м;
m = 1.

Модуль індукції поля всього провідника

Відповідь.

Приклад 5.
Знайти індукцію магнітного поля в центрі контора, який має вигляд
прямокутника, якщо його діагональ d = 16 см, кут між діагоналями j =
=300, а сила струму в контурі I=5,0 A.

Аналіз і розв’язок
Індукція магнітного поля в центрі прямокутника дорівнює сумі
індукцій полів, породжуваних у цій точці струмами, що протікають по
кожній із сторін прямокутника : , де В1 і В2 – індукції
полів, породжуваних відповідно сторонами a і b (рис. 109). Значення B1
і B2 відповідно дорівнюють:

.
154
Оскільки  то
,

Рис. 109.

.
З рисунка знаходимо:

,  .
 Тоді

155
Враховуючи, що sin2j1=sin2×750=sin1500=sin300=sinj, одержимо:

Підставивши числові значення, одержимо:

Відповідь. 0,1 мТл.

Приклад 6
Визначити індукцію В і напруженість Н магнітного поля на осі
тороїда без осердя, по обмотці якого протікає струм силою І =5А.
Зовнішній діаметр тороїда d1 дорівнює 30 см, внутрішній – d2=20 см,
тороїд має 200 витків.
Умова задачі: Аналіз і розв’язок
В -? Н - ? Для визначення напруженості магнітного поля
І =5 А; всередині тороїда обчислимо циркуляцію
d1 = 30 см;
вектора напруженості вздовж лінії
d2 = 20 см;
N = 200; магнітної індукції поля: .
0 = 410-7 Гн/м;
.=1. З умови симетрії випливає, що лінії магнітної
індукції тороїда являють собою кола і що в
усіх точках цієї лінії напруженості однакові.
Тому у виразі для циркуляції напруженість Н можна винести за знак
інтеграла, а інтегрування проводити в межах від нуля до 2r, де r –
радіус кола, яке співпадає з лінією індукції, вздовж якої обчислюється
циркуляція, тобто

(1)

156
 З іншого боку, відповідно до закону повного струму, циркуляція
вектора напруженості магнітного поля дорівнює сумі струмів
охоплених контуром, вздовж якого обчислюється циркуляція:

(2)

Прирівнявши праві частини рівнянь (1) та (2), отримаємо

(3)

Лінія, яка проходить вздовж тороїда, охоплює кількість витків, що

дорівнює кількості витків тороїда. Сила струму в усіх витках однакова.
Тому формулу (3) можна переписати у вигляді

звідки
(4)

Для середньої лінії тороїда

Підставивши цей вираз у формулу (4), одержимо:

(5)

Магнітна індукція пов’язана з напруженістю магнітного поля

співвідношенням Отже,

(6)

Підставивши числові значення величин у вирази (5) і (6),

одержимо:

Відповідь. 1,37 кА/м. 1,6 мТл.

Приклад 7.
Визначити індукцію магнітного поля струму, який рівномірно
розподілений:
а) по площині з лінійною густиною ;

157
 б) по двох паралельних площинах лінійними густинами і
.
Аналіз і розв’язок

Відповідно до закону повного струму, циркуляція вектора

напруженості магнітного поля l
вздовж замкнутого контура,
дорівнює сумарному струмові,
охопленому цим контуром:
Il

B
Для вектора індукції магнітного
поля 
B Рис. 110.

Розглянемо циркуляцію магнітної індукції вздовж контуру, який

охоплює площину так, як показано на рисунку 110.

Отже,

Звідси отримуємо відповідь:

б) Запишемо закон повного струму для кожної із площин:

Звідси

Як видно з рисунка 111, у просторі між пластинами вектори і

співнапрямлені, а у просторі за пластинами – мають протилежні

158
 І1

 
B1 B2
 I2

B1 
 B2
B2 
BРис.
1 111.

напрями. Тому індукція магнітного поля між пластинами та поза ними

відповідно дорівнює:

Відповідь. а) б) між пластинами і В = 0 за

пластинами.

159
 Розділ VI
ЕЛЕКТРОМАГНІТНА ІНДУКЦІЯ

§ 49. Виникнення індукційного струму. Відкриття Фарадея.

Закон Ленца

Після відкриття Ерстеда, в якому було доведено, що навколо

провідників із струмом існує магнітне поле, постало питання про
можливість утворення електричного струму в провідниках за
допомогою магнітного поля. Це питання було розв’язане видатним
англійським вченим Майклом Фарадеєм (1791—1867), який у 1831 р.
показав, що в замкненому провіднику виникає електричний струм при
будь-яких змінах магнітного потоку через площу, охоплювану цим
провідником.
Явище виникнення електрорушійної сили в замкненому
контурі при зміні магнітного потоку через поверхню, обмежену
цим контуром, називається електромагнітною індукцією. Якщо
контур є провідним, то поява електрорушійної сили індукції зумовлює
протікання по ньому струму, який називають індукційним.
Зміни магнітного потоку через контур можуть відбуватись з різних
причин, зокрема:
а) переміщення (наближення чи віддалення) постійного магніту
відносно нерухомого провідника;
б) переміщення провідника відносно нерухомого магніту;
в) відносне переміщення провідника і електромагніту;.
г) зміна індукції магнітного поля електромагніту (виймання
осердя при сталому струмі в обмотці або зміна струму реостатом);
д) замикання та розмикання струму в обмотці нерухомого
електромагніту, розміщеного поблизу провідника;
е) зміна комутатором напряму струму в обмотці електромагніту;
є) поступальний рух провідника в неоднорідному магнітному полі;
ж) обертальний рух провідника (рамки) в однорідному магнітному
полі;
з) обертання магніту (електромагніту) в контурі.
Фарадей встановив, що напрям індукційного струму в провіднику
залежить від характеру зміни (збільшення, чи зменшення) магнітного
потоку (∆Ф > 0 чи ∆Ф < 0) через його контур. Переконатись у цьому
можна на одному з дослідів Фарадея: якщо, наприклад, при внесенні
постійного магніту в котушку стрілка гальванометра відхиляється в
один бік, то при вийманні магніту вона відхилятиметься в
протилежний бік.
Загальне правило, за допомогою якого можна визначати напрям
індукційного струму в замкненому провіднику, сформулював у 1833 р.
російський фізик Е. X. Л е н ц (1804—1865). Його називають законом
160
Ленца: індукційний струм у замкненому провіднику завжди має
такий напрям, що створюваний цим струмом власний магнітний
потік протидіє тим змінам зовнішнього магнітного потоку, які
збуджують індукційний струм.
Поєднуючи закон Ленца з „правилом свердлика”, за допомогою
якого визначають напрям вектора напруженості (а отже, й індукції
) у центрі колового струму, легко визначити напрям індукційного
струму в замкненому провіднику. Припустимо, що до замкненого
витка (чи котушки) наближається з швидкістю постійний магніт
північним полюсом N (рис. 112).
 При цьому магнітний потік через
Іі

контур витка зростає (∆Ф > 0). Отже, за
N S законом Ленца у витку повинен
виникнути індукційний струм такого
Рис. 112. напряму, щоб власним магнітним полем
протидіяти зростанню зовнішнього магнітного потоку. Для цього
потрібно „не пустити” магніт у виток, тобто відштовхувати його. Це
означає, що внутрішнє магнітне поле індукційного струму буде
напрямлене проти зовнішнього поля постійного магніту. Отже, робимо
висновок, що з того боку витка (чи котушки), який повернуто до
магніту, з’являється такий самий полюс N (якби до витка наближався
магніт південним полюсом S, то з цього боку виникав би південний
полюс магнітного поля індукційного струму). Для того, щоб магнітне
поле індукційного струму своїм північним полюсом N було на-
прямлене до північного полюса постійного магніту, тобто щоб посту-
пальне переміщення свердлика відбувалось зліва - направо, його
рукоятку треба обертати у напрямку, який вказано на рисунку. Напрям
цього обертання і вказує напрям індукційного струму І. При віддаленні
постійного магніту від витка магнітний потік через його контур
зменшується (∆Ф<0). Щоб протидіяти цьому, потрібно „не відпускати”

Рис. 113.
магніт, тобто притягувати його. Це означає, що магнітне поле
161
індукційного струму буде паралельним зовнішньому, тобто з боку
магніту матимемо південний S полюс. За правилом свердлика
знаходимо, що для створення такого поля індукційний струм у витку
повинен проходити за стрілкою годинника (якщо дивитися з боку
магніту).
В окремому випадку виникнення індукційного струму в прямому
провіднику, який є ділянкою замкненого кола і рухається в
зовнішньому магнітному полі перпендикулярно до ліній індукції, тобто
„перетинає” їх, напрям струму можна визначати за правилом правої
руки (рис. 113): якщо праву руку розмістити в магнітному полі так,
щоб силові лінії входили в долоню, а відігнутий під прямим кутом
великий палець збігався з напрямом переміщення провідника, то
чотири витягнуті пальці вкажуть напрям індукційного струму в
цьому провіднику.

§ 50. Електрорушійна сила індукції. Закон електромагнітної

індукції

М. Фарадеєм експериментально було встановлено, що

електрорушійна сила індукції εі, яка виникає при зміні магнітного
потоку через контур провідника, прямо пропорційна швидкості
зміни цього потоку:

Дане твердження дістало назву закону електромагнітної індукції.

Коефіцієнт пропорційності k в даному законі залежить від вибору
системи одиниць. В СІ k =1, тому в цій системі закон електромагнітної
індукції записується у вигляді

Якщо е. р. с. індукції виникає при зміні магнітного потоку, який

пронизував котушку з N витків, то її величина буде відповідно в N
разів більшою, ніж для одного витка, тобто

Записаний в такому вигляді закон електромагнітної індукції можна

використовувати в тому разі, коли магнітний потік змінюється
рівномірно. Якщо ж ця умова не виконується, то знаходять миттєве
значення е.р.с.:
або

162
 Знак „-” в записаних рівняннях дає змогу визначити напрям
індукційного струму.
Розглянемо кілька прикладів застосування загальної формули
(основного закону) електромагнітної індукції для обчислення е. р. с.
індукції в частинних випадках.
1. Поступальний рух прямого провідника в однорідному
магнітному полі.
Прямолінійний провідник довжиною l, рухаючись рівномірно в
однорідному магнітному полі з індукцією так, що його швидкість
перпендикулярна до осі провідника, протягом деякого часу ∆t
описує прямокутник площею і перетинає магнітний потік
Якщо вектор перпендикулярний до осі
провідника, то його проекція на нормаль до описаної в даному випадку
поверхні дорівнює модулю цього вектора:
Тоді
Внаслідок цього в замкнутому контурі, до якого належить
розглядуваний провідник, виникатиме електрорушійна сила індукції,
модуль якої визначимо за законом електромагнітної індукції:

Якщо кут між швидкістю і віссю провідника , то

провідник у просторі під час руху опише не прямокутник, як раніше, а
паралелограм, площа якого Тому в даному випадку

Крім того, якщо кут β між векторами і теж відмінний від

900 (β≠900), то Bn=B sinβ i

Напрям індукційного струму I в цьому випадку легко визначити за

правилом правої руки.
2. Рівномірне обертання прямокутної рамки в однорідному
магнітному полі.
При рівномірному обертанні прямокутної рамки (рис. 114) з
кутовою швидкістю ω навколо її осі, що лежить у площині рамки і

Рис. 114.
163
проходить перпендикулярно до ліній вектора індукції , в рамці
виникає е. р. с. індукції, яка змінюється в часі за певним законом.
Визначимо цей закон.
Нехай у початковий момент часу рамка була розташована так, що її
поверхня перпендикулярна до вектора (нормаль до рамки і
вектор співнапрямлені). При такому положенні рамку перетинав
максимальний магнітний потік

Якщо кутова швидкість рівномірного обертання рамки відносно

розглядуваної осі дорівнює ω, то з часом кут α між і
змінюватиметься за законом

і рамку перетинатиме змінний магнітний потік

Диференціюючи останній вираз по t, дістанемо формулу для

обчислення е. р. с. індукції в рамці в будь-який момент часу t:

Отже, при рівномірному обертанні рамки в однорідному

магнітному полі в ній виникає е. р. с. індукції, яка з часом змінюється
за синусоїдальним (гармонічним) законом.
Якщо рамка має N витків, то е. р. с. індукції на її клемах буде
відповідно в N разів більшою:

Оскільки значення функції за абсолютною величиною не

може бути більшим за одиницю, то максимального значення е. р. с.
індукції набуває саме в ті моменти, коли Отже,
максимальне (амплітудне) значення е. р. с. індукції

а формулу для обчислення її миттєвого значення εі в рамці можна

переписати так:

Саме за таким законом змінюється електрорушійна сила в

генераторах змінного струму, який подається в силову та
освітлювальну мережі на заводах, фабриках, у житлових будинках
тощо. Промислова лінійна частота v змінного струму становить 50 Гц.

§ 51. Досліди Ейхенвальда. Струми зміщення. Гіпотеза

Максвелла

164
 Сформульовані в попередніх параграфах закони
електромагнетизму встановлено для електричного струму провідності,
який створюється напрямленим рухом мікроскопічних частинок -
носіїв заряду (електронів та іонів) у провідниках та вакуумі.
Електричний струм, зумовлений переміщенням макроскопічних
заряджених тіл, називають конвекційним. Ученим, які розробляли
класичну теорію електромагнетизму, не здавалось самоочевидним, що
струми провідності та конвекційні струми є принципово однаковими
джерелами магнітного поля.
Відповідь на питання, чи створює наелектризоване тіло, що
перебуває в русі, магнітне поле (поряд з електричним), дали результати
експериментів, проведених в Берлінському університеті в 1878р.
американський фізик Генрі Роуландом (1848—1901). Ці дослідження
продовжив російський фізик О. О. Ейхенвальд (1863—1944) у 1901—
1904 рр. Значною трудністю при їх проведенні було точне
вимірювання напруженість магнітного поля конвекційного струму,
створюваного зарядженим диском, який обертався навколо своєї осі.
Адже напруженість цього поля була в 10 5 – 104 разів меншою за
напруженість магнітного поля Землі.
Досліди Роуланда та Ейхенвальда дали позитивні результати:
справді, конвекційні струми, пов’язані з механічним рухом
наелектризованих тіл, створюють таке саме магнітне поле, як і
відповідні їм струми провідності. Отже, в цих дослідах було доведено
існування магнітного поля під час механічного руху наелектризованих
тіл, а точними вимірюваннями підтверджено еквівалентність
конвекційних струмів та струмів провідності. Досліди Роуланда і
Ейхенвальда належать до серії перших експериментів, в яких було
підтверджено теоретичні висновки про єдину природу електричних і
магнітних явищ, які випливали з праць Максвелла.
До цього існувало окремо вчення про електрику, вчення про
магнетизм, вчення про світло. Взаємозв’язок між електричними та
магнітними явищами було закладено експериментальними відкриттями
Ерстеда, Ампера, Фарадея. Завершив поєднання електрики з
магнетизмом і теоретично передбачив електромагнітну природу світла
видатний англійський учений Джеймс Клерк Максвелл (1831—1879).
Аналізуючи різноманітні електромагнітні явища, Максвелл дійшов
висновку:
а) будь-які зміни магнітного поля приводять до виникнення
вихрового електричного поля (явище електромагнітної індукції);
б) будь-які зміни електричного поля супроводяться виникненням
вихрового магнітного поля.
Сукупність змінних електричного і магнітного полів утворює
так зване електромагнітне поле, яке поширюється у просторі, з
швидкістю близько 3ּ108м/с.
Оскільки у всіх експериментах магнітне поле було неминуче
165
пов’язане з електричним струмом, то Максвелл у своїх теоретичних
працях змінне електричне поле, з яким пов’язане існування вихрового
магнітного поля, назвав струмом зміщення (на відміну від струму
провідності та конвекційного струму).
Розглянемо плоский конденсатор ємності С, на який подано
напругу U (рис. 115). При цьому протягом часу τ у з’єднувальних
провідниках існуватиме електричний струм, і конденсатор набуде
заряду

де σ0 - поверхнева густина заряду на пластинах, S - площа пластини

конденсатора.
Протягом часу τ заряд, а отже, й різниця
потенціалів на обкладках конденсатора
збільшуватиметься. При цьому між
пластинами існуватиме нестале електричне
поле (його напруженість зростає), яке і є
струмом зміщення. Це змінне електричне поле
створює між обкладками конденсатора таке
саме вихрове магнітне поле, як і струм провід-
ності в з’єднувальних провідниках. Отже,
кількісною мірою струму зміщення в будь- Рис.115.
який момент часу може бути величина струму
провідності:

Оскільки то

Отже, густину струму зміщення jзм визначають за формулою:

Величина вектора електричної індукції може змінюватись не

тільки з часом, а ще залежати і від координат точки простору, в якій
визначають (для неоднорідного поля). Тому останню формулу
записують в символах частинної похідної:

Цей вираз слід розуміти так: електричне поле, що змінюється з

швидкістю створює таке саме вихрове магнітне поле, як і струм

провідності в провідниках, густина якого дорівнює jзм .

166
 Отже, фізично гіпотеза Максвелла полягає у тому, що вихрове
магнітне поле створюється не тільки рухомими зарядженими
частинками (струмами провідності), а й будь-якими змінами в часі
електричного поля (струмами зміщення). Відповідний закон, що
пов’язує швидкість зміни індукції електричного поля з напруженістю
поля магнітного, подібний до фарадеївського закону електромагнітної
індукції, за яким будь-які зміни індукції магнітного поля
супроводяться виникненням вихрового електричного поля.
Якщо в провіднику проходить змінний струм, то в ньому є також
змінне електричне поле (струм зміщення). Отже, магнітне поле
навколо такого провідника визначається повним струмом, густина
якого складається з густини струму провідності та струму
зміщення , тобто

Ці два доданки можуть мати як однакові, так і різні знаки.

Залежно від питомої електропровідності речовини та частоти
змінного струму в провідниках, яка визначає швидкість зміни елек-
тричного поля (тобто величину струму зміщення), роль кожного з
доданків може бути неоднаковою. Наприклад, у провідниках при не
дуже високих частотах . Тоді повний струм практично

дорівнює струму провідності, тобто

Навпаки, в діелектриках, питома електропровідність яких дуже
мала, струму провідності практично немає, тобто Тоді

Отже, в загальному випадку вихрове магнітне поле утворюється

повним струмом (а не одним струмом провідності).
Зауважимо, що струми зміщення не виділяють ленц-джоулевого
тепла. Єдина спільна характеристика, за якою струми зміщення
поєднують з струмами провідності, полягає в тому, що вони
збуджують магнітне поле за однаковими законами.
У колі змінного струму, що містить конденсатор, лінії струму
зміщення „закорочують” лінії струму провідності. З цього випливає
важливий висновок, який зробив Максвелл - у природі всі електричні
струми замкнені.

§ 52. Рівняння Максвелла в інтегральній формі

167
 Максвелл узагальнив всі відомі на той час експериментальні факти
з макроскопічної електродинаміки і, спираючись на ідеї теорії
близькодії Фарадея, виклав їх у вигляді стрункої послідовної
математичної теорії, яка для електричних і магнітних явищ відігравала
таку саму роль, як закони динаміки Ньютона в класичній механіці.
Результатом його теоретичних досліджень стала система рівнянь, яку
він виклав у своїй знаменитій праці „Трактат з електрики і
магнетизму”, що вийшла в світ у 1873 р. Пізніше в працях німецького
фізика Генріха Герца (1857 - 1894) та англійського фізика Олівера
Хевісайда (1850 - 1925) рівняння Максвелла набули сучасного
вигляду.
Рівняння Максвелла – це система рівнянь, які пов’язують зміни
основних, характеристик електромагнітного поля – векторів
в даному матеріальному середовищі з розподілом у
ньому електричних зарядів і струмів. Середовище в рівняннях
Максвелла враховується без розкриття внутрішнього механізму
взаємодії речовини з полем.
Система складається з чотирьох рівнянь, які в інтегральній формі
запису в Міжнародній системі одиниць мають такий вигляд:
1)

2)

3)

4)
Три додаткові рівняння, за допомогою яких встановлюється зв’язок
між векторами і ,а і , а саме:

роблять систему рівнянь Максвелла повною, що дає змогу визначати

всі характеристики електромагнітного поля в будь-якій точці простору
в довільний момент часу (якщо при цьому задано відповідні початкові
та граничні умови).
Перше рівняння Максвелла відображає закон про збудження
магнітного поля. Фактично це більш загальна форма запису закону
повного струму. Отже, циркуляція вектора напруженості магнітного
поля вздовж замкненого контура L дорівнює алгебраїчній сумі струмів
провідності І та струмів зміщення Iзм, охоплюваних цим контуром.
Іншими словами, перше рівняння Максвелла стверджує, що магнітне
поле може збуджуватись не тільки рухомими зарядами, а й змінами
168
електричного поля.
Друге рівняння Максвелла відображає закон електромагнітної
індукції Фарадея. Оскільки інтеграл

визначає магнітний потік Ф вектора через довільну площу S, то

похідна по часу

дорівнює швидкості зміни цього потоку через контур L, який охоплює

площу S, тобто електрорушійній силі індукції εi, що виникає в цьому
контурі. Отже, циркуляція вектора напруженості вихрового
електричного поля вздовж довільного замкненого контура L чисельно
дорівнює (з протилежним знаком) швидкості зміни потоку вектора
магнітної індукції через поверхню площею S, яка охоплена цією
поверхнею.
Третє рівняння Максвелла відбиває закон про поле електричних
зарядів, тобто є узагальненням теореми Остроградського - Гаусса.
Оскільки інтеграли

визначають відповідно повний потік ND вектора індукції через

замкнену поверхню площею S та повний електричний заряд q, що
міститься в об’ємі V, охопленому замкненою поверхнею S, то можна
стверджувати що потік вектора індукції через довільну замкнену
поверхню площею S чисельно дорівнює вільному (нескомпенсованому)
електричному заряду, що міститься в об’ємі, обмеженому цією
поверхнею.
Четверте рівняння Максвелла за формою запису подібне до
третього, але нуль у його правій частині означає, що в природі не існує
вільних магнітних зарядів, на яких, подібно до електричних, могли б
починатись лінії вектора індукції . Оскільки результуючий потік Ф
вектора індукції через будь-яку замкнену поверхню площею S
визначається інтегралом

і завжди дорівнює нулю, то це означає, що скільки ліній індукції

входить усередину замкненої поверхні S, стільки ж їх і виходить з неї
назовні, тобто лінії вектора магнітної індукції неперервні. Іншими
словами, четверте рівняння Максвелла відбиває замкненість ліній
вектора індукції , потік якого через довільну замкнену поверхню
169
дорівнює нулю. Воно стверджує, що в природі не існує інших джерел
магнітного поля, крім електричних струмів.

§ 53. Самоіндукція і взаємоіндукція

За законом електромагнітної індукції,

електрорушійна сила індукції εі виникає при будь-яких змінах

магнітного потоку Ф через контур провідника незалежно від природи
цього потоку. Будь-які зміни власного магнітного потоку,
створюваного струмом у провіднику, також приводять до виникнення в
ньому індукційного струму.
Розглянемо котушку, що має N витків, в якій проходить струм І від
зовнішнього джерела, наприклад акумуляторної батареї. Цей струм
створює в котушці магнітне поле і тому її витки пронизує власний
магнітний потік Ф. Якщо яким-небудь способом змінювати струм у
котушці (наприклад, за допомогою реостата або замиканням і розми-
канням кола), то змінюватиметься і власний магнітний потік котушки.
Як показують досліди, при цьому в котушці виникає е. р. с. індукції,
величину якої можна обчислити за загальним законом
електромагнітної індукції.
Явище виникнення в провіднику електрорушійної сили
індукції при змінах власного магнітного потоку, пов’язаних із
зміною струму в цьому провіднику, називають самоіндукцією.
Отже, самоіндукція – це окремий випадок загального явища
електромагнітної індукції. Електрорушійну силу в цьому випадку
називають е. р. с. самоіндукції і позначають εsі .
Оскільки власний магнітний потік котушки пропорційний струму І
в ній, то е. р. с. самоіндукції εsі зручніше пов’язувати з швидкістю
зміни струму в котушці. Повертаючись до закону Фарадея –
Максвелла, можна записати:

Але власний магнітний потік визначається за формулою

де L – індуктивність котушки.

Тоді

Отже, е.р.с. самоіндукції у провідному контурі прямо пропорційна

швидкості зміни сили струму у ньому.
Явище самоіндукції найбільш яскраво проявляється у виникненні
170
так званих екстраструмів замикання та екстраструмів розмикання в
колах, які містять котушки з великою індуктивністю (індуктивні
опори).
Екстраструми замикання можна спостерігати в колі, складеному за
схемою рис. 116. Дві однакові лампочки Л1 і
Л2 від кишенькового ліхтарика увімкнено в
дві паралельні вітки, одна з яких містить
котушку індуктивності L, а друга -
повзунковий реостат R, за допомогою якого
вирівнюють омічні опори віток. При
Рис. 116. замиканні кола вимикачем К у вітках виникає
струм від джерела Б, який у початковий
момент зростає від нуля до деякої сталої величини I0. Але при
зростанні струму у вітці з великою індуктивністю зростатиме і власний
магнітний потік котушки Ф. При цьому в результаті явища
самоіндукції в котушці виникатиме індукційний струм Іі , який за
законом Ленца буде напрямлений проти струму, створюваного зовніш-
нім джерелом е. р. с.. Отже, результуючий струм у вітці з
індуктивністю L в початковий момент буде значно меншим, ніж у вітці
з таким самим за величиною омічним опором R, але без індуктивності.
Тому максимальне світіння лампочки Л1 у першій вітці настане дещо
пізніше, ніж у другій вітці.
Розрахунки показують, що після замикання кола струм I у вітці,
яка має омічний опір R і містить індуктивність L, досягає свого сталого
значення I0 за експоненціальним законом:

, де

Екстраструми розмикання виникають у момент розриву

електричного кола, що містить велику індуктивність.
Схему електричного кола для спостереження екстраструмів
розмикання наведено на рис. 117. Електричний струм від
акумуляторної батареї Б розгалужується у дві паралельні вітки, одна з
яких містить лампочку Л від кишенькового ліхтарика, а друга -
котушку індуктивності L. Стале значення струму I0 , що проходить
крізь котушку L, пов’язане з незмінним власним
магнітним потоком Ф0, який пронизує її витки.
У момент розмикання кола вимикачем К
власний магнітний потік котушки
зменшуватиметься протягом певного проміжку
часу від Ф0 до нуля. При цьому в котушці L
виникатиме індукційний струм такого напряму,
щоб його магнітне поле протидіяло зміні Рис. 117.
(зменшенню) магнітного потоку Ф0. Отже, за
законом Ленца знаходимо, що екстраструм розмикання в котушці І
171
матиме такий самий напрям, як і струм I0 від зовнішнього джерела.
Тому струм у котушці зникатиме при розмиканні кола не раптово, а
зменшуватиметься протягом певного проміжку часу за певним
законом.
Оскільки при розімкненому вимикачі К до клем котушки L,
виявляється увімкненою лампочка Л, то екстраструм розмикання, який
виникає в котушці, проходитиме і через лампочку. Тому лампочка
світитиметься деякий час і після розмикання кола акумуляторної
батареї Б. При цьому в момент розмикання кола лампочка спалахува-
тиме яскравіше, ніж вона світилась до цього.
Розрахунки показують, що струм I у вітці з індуктивністю L і
омічним опором R після розмикання кола зменшується за
експоненціальним законом:

Якщо дві котушки (чи будь-які інші контури) розміщені так, що

магнітний потік, створюваний струмом в
одній з них, хоч частково пронизує витки
другої, то про такі котушки кажуть, що
вони індуктивно пов’язані між собою,
або що між ними виникає
взаємоіндукція.
Розглянемо дві індуктивно пов’язані
між собою котушки, кожна з яких має N1
і N2 витків, з індуктивностями L1 і L2 (рис.
118). Електричний струм I1, що Рис. 118.
проходить у першій котушці, створює в ній магнітний потік Ф1,
частина Ф2 якого

(де η1 < 1) пронизує другу котушку.

При зміні реостатом R струму I1 в першій котушці
змінюватиметься магнітний потік Ф1 , а отже, й та його частина Ф2,
яка пронизує витки другої котушки. В ній виникатиме е. р. с. індукції
ε12 , величина якої, очевидно, залежатиме від швидкості зміни струму I1
в першій котушці. Таким чином,

ε12 ~ або

де М12 - коефіцієнт взаємоіндукції розглядуваних котушок. Він є мірою

магнітного зв’язку між двома котушками (контурами) і характеризує їх
здатність збуджувати е. р. с. індукції в одній з них при зміні струму в
другій. Щоб визначити коефіцієнт взаємоіндукції М12 через параметри
котушок N1, L1, N2, L2 , виразимо е. р. с. індукції ε12 в другій котушці за
загальним законом Фарадея - Максвелла:
172
 З формули для магнітозчеплення першої котушки
маємо:

Тоді

Порівнюючи два вирази для обчислення ε12, знаходимо:

З цієї формули видно, що коефіцієнт взаємоіндукції, як і індуктивність,

вимірюється в генрі.
Помінявши котушки ролями, можна записати:

Можна довести, що
Отже, коефіцієнт взаємоіндукції двох котушок (контурів) залежить
від їх параметрів та взаємного розміщення.
Для двох котушок, розміщених на одному феромагнітному осерді
(залізне ярмо трансформатора, феритова антена тощо), яке відіграє
роль магнітопроводу, η1=1 (або відповідно η2 = 1). Формула для
обчислення коефіцієнта взаємоіндукції двох котушок з сильним
магнітним зв’язком набуває вигляду:

В разі, коли котушки можна вважати нормальними соленоїдами,

індуктивність кожної з них обчислюється за формулою

Тоді

З цієї формули видно, що величина коефіцієнта взаємоіндукції

контурів залежить також і від їх геометричних розмірів. Наявність
феромагнітного осердя значно підвищує взаємоіндукцію котушок.
173
 § 54. Енергія магнітного поля струму

Розглянуті вище приклади виникнення в провідниках

екстраструмів розмикання при вимкненому зовнішньому джерелі
свідчать про те, що магнітне поле в котушці індуктивності має енергію.
Очевидно, при замиканні електричного кола від джерела струму
додаткова енергія йде на створення магнітного поля. При його
зникненні енергія частково повертається в коло. Отже, магнітне поле,
як і електричне, має енергію. Висновок про те, що електромагнітне
поле є матеріальним носієм енергії, випливає також з теорії близькодії
Фарадея - Максвелла.
Енергія електромагнітного поля локалізована з певною об’ємною
густиною у всьому просторі, який займає це поле.
Обчислимо енергію магнітного поля струму в найпростішому
випадку ізотропного середовища, у якого зв’язок індукції з
напруженістю поля в ньому лінійний. Для цього розглянемо котушку з
N витків, яка має індуктивність L. Якщо за час dt струм у котушці L
зростає на величину dI, то при цьому змінюється і її власний магнітний
потік відповідно на величину dФ. Якщо в момент часу t сила струму в
котушці становила I, то при зміні магнітного потоку на величину dФ
джерелом струму виконується додаткова робота dA:
.
Оскільки котушка залишається нерухомою, то за рахунок
виконаної елементарної роботи змінюється енергії котушки на dWM.
Отже,
або
Враховуючи, що маємо:

Інтегруючи цей вираз в межах від нуля до певного кінцевого

значення струму І в котушці, знайдемо ту енергію, яку було витрачено
джерелом струму на створення в котушці магнітного поля. За законом
збереження ця енергія дорівнюватиме енергії магнітного поля WM.
Отже,

У загальному випадку енергію магнітного поля струму можна

визначати через характеристики цього поля - значення його
напруженості H та індукції В. Для нормального соленоїда

Тоді
174
 Враховуючи, що добуток Іּп = Н визначає напруженість магнітного
поля всередині соленоїда (яке є однорідним), одержуємо:

Оскільки то
Локальна об’ємна густина енергії магнітного поля визначається за
формулою

Локальну об’ємну густину енергії електромагнітного поля в будь-

який момент часу можна визначити за формулою:

У випадку неоднорідного магнітного поля його енергію в деякому

об’ємі V можна визначити так. Поділимо об’єм V на нескінченно малі
елементи dV, так що поле в кожному з них можна вважати однорідним.
Тоді енергія елемента об’єму з локальною густиною w в ньому
дорівнює

Інтегруючи цей вираз по всьому об’єму поля V, дістанемо формулу

для обчислення енергії неоднорідного поля:

Приклади розв’язування задач

Приклад 1.
В однорідному магнітному полі з індукцією В = 0,1 Тл рівномірно
обертається рамка, що містить N = 1000 витків, з частотою n = 10 c-1 .
площа S рамки дорівнює 150 см2. Визначити миттєве значення е.р.с.
індукції, що відповідає куту повороту 300.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

еі - ? Для розв’язку задачі скористаємося законом
В = 0,1 Тл; електромагнітної індукції, відповідно до якого
S = 150 см2 =
=1,5∙10-2 м2 ;
N=1000;
n = 10 c-1. 175
При обертанні рамки з постійною кутовою швидкістю магнітний потік
Ф, який пронизує рамку змінюється за законом

де В – магнітна індукція, S – площа рамки, ω – кутова швидкість, t –

момент часу. Тоді

Кутова швидкість пов’язана з частотою обертання

співвідношенням

Тоді остання формула перепишеться так:

У момент часу, що відповідає куту повороту φ

Зробимо підстановку числових значень:

Відповідь. 47,1 В.

Приклад 2.
По соленоїду протікає струм І = 2 А. Магнітний потік Ф, що
пронизує поперечний переріз соленоїда, дорівнює 4 мкВб. Визначити
індуктивність соленоїда, якщо він має N = 800 витків.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

еі - ? Індуктивність L соленоїда пов’язана з
N=800; потокозчепленням ψ співвідношенням
І = 2 А;
Ф = 4 мкВб = звідки
= 4∙10-6 Вб.

Замінивши потокозчеплення через магнітний

потік і кількість витків, одержимо

Підставивши числові значення, маємо

Відповідь. 1,6 мГн.

Приклад 3.

176
У соленоїді при швидкості зміни сили струму на його
кінцях виникає е.р.с. самоіндукції εsi = 0,08 В. Визначити індуктивність
соленоїда.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

L- ? Як відомо, е.р.с. самоіндукції, що виникає у
; контурі, прямо пропорційна швидкості зміни
εsi = 0,08 В. сили струму в ньому:

Звідси знаходимо, що індуктивність соленоїда

(знак „-” в цьому рівнянні упускаємо, оскільки напрямок е.р.с. в

даному випадку несуттєвий).
Підставивши числові значення, одержимо:

Відповідь. 1,6 мГн.

Приклад 4.
Обмотка соленоїда складається з одного шару витків мідного
дроту діаметром d = 0,2 мм, які щільно прилягають один до одного.
Діаметр соленоїда D = 5 см. Через соленоїд протікає струм І = 1 А.
Визначити заряд q, який протік по обмотці при замиканні кінців
соленоїда накоротко.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

q- ? Заряд dq, який протікає через провідник
d = 0,2 мм = протягом часу dt при силі струму І, визначається
= 2∙10-4 м; за формулою
D = 5 см =
= 5∙10-2м; повний заряд, що протікає через провідник
І = 1 А. протягом часу t, дорівнює

Сила струму при цьому зменшується за експоненціальним законом:

177
 Вносячи вираз для сили струму під знак інтеграла, та врахувавши,
що І→ 0 при t → ∞, одержимо:

Індуктивність і опір соленоїда відповідно дорівнюють:

де μ0 – магнітна стала, яка дорівнює 4 π∙10 -7 Гн/м; l1 – довжина

соленоїда; S1 – площа перерізу соленоїда; l – довжина дроту; S – площа
перерізу дроту; d – діаметр дроту; D – діаметр соленоїда; N –
кількість витків.
Підставивши знайдені значення для L i R у відповідні попередні
формули, одержимо:

Довжину дроту можна виразити через діаметр соленоїда та

кількість витків:

Оскільки витки щільно прилягають один до одного, то довжина

соленоїда
Отже,

Підставивши числові значення, одержимо:

Відповідь. 3,63 мкКл.

Приклад 5.
На стержень із немагнітного матеріалу довжиною l = 50 см
намотано в один шар дріт так, що на кожен сантиметр довжини
стержня припадає 20 витків. Визначити енергію W магнітного поля
178
всередині утвореного соленоїда, якщо сила струму I в обмотці
становить 0,5 А. Площа перерізу S стержня дорівнює 2 см2.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

W- ? Енергія магнітного поля соленоїда
l = 50 см =5∙10-1м; індуктивністю L, по обмотці якого
І = 0,5 А; протікає струм силою І, обчислюється за
n = 20 1/см =2000 1/м; формулою
S =2 см2 = 2∙10-4 м2.

Індуктивність соленоїда обчислюється за

формулою

де μ0 – магнітна стала, яка дорівнює 4 π∙10 -7 Гн/м; V – об’єм соленоїда;

n – кількість витків на одиницю довжини соленоїда,

Враховуючи, що маємо:

Підставивши числові значення, одержимо:

Відповідь. 126 мкДж.

179
 Розділ VII
ЗМІННИЙ ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ

§55. Одержання змінного електричного струму. Індукційний

генератор

Змінним називається електpичний стpум, величина і

напpямок якого з часом змінюється (рис. 119).
Струми, які змінюються тільки за величиною, називають
пульсуючими (рис.120).

Рис. 119. Рис. 120.

Змінний електpичний стpум можна отpимати, якщо pамку з
пpовідника pівноміpно обеpтати в одноpідному магнітному полі
відносно осі, пеpпендикуляpної до лінії магнітної індукції (див. §50).
Магнітний потік, який пpонизує контуp pамки, дорівнює
. Якщо початковицй кут між ноpмаллю до pамки та
вектоpом магнітної індукції α0 = 0, то пpи pівноміpному обеpтанні
pамки з кутовою швидкістю ω кут α змінюватиметься за законом
Тоді
Пpи зміні магнітного потоку в pамці виникає ЕРС індукції
.
Якщо pамка складається з N витків, то
.
Таким чином, за даних умов в pамці індукується ЕРС, що
змінюється за гаpмонічним законом
,

де
Якщо до кілець, до яких підведено кінці пpовідників pамки, за
допомогою ковзних контактів під’єднати зовнішне коло, то в ньому
пpотікатиме стpум, який також змінюється за гаpмонічним законом. На
такому пpинципі гpунтується pобота індукційного генеpатоpа
змінного стpуму.
Hа пpактиці, для збудження магнітного поля, частіше
180
викоpистовують не постійні магніти, а електpомагніти, які для
підсилення магнітного поля, як і pамку, в якій індукується стpум,
pозміщують на феpомагнітних осеpдях. Стpуми, які підводяться для
живлення електpомагнітів, значно менші від індукованих стpумів, що
відводяться від генеpатоpа. Тому на пpактиці часто обеpтовою
частиною генеpатоpа (pотоpом) pоблять електpомагніт, до якого за
допомогою ковзних контактів підводять стpум, а котушка, в якій
індукується стpум, є статоpом (неpухомою обмоткою, підкpіпленою до
коpпусу). Ротоp генеpатоpа пpиводиться в pух за допомогою туpбіни.
Практично використовується змінний струм певної частоти.
Стандаpтна частота змінного стpуму доpівнює 50 Гц. Для одеpжання
стpуму даної частоти, потpібно обеpтати pотоp генеpатоpа з такою ж
частотою - 50 Гц або 3000 1/хв. Ідеально відцентpувати таке масивне
тіло, як pотоp генеpатоpа, неможливо. Тому pотоp з такою великою
частотою обеpтатись пpактично не зможе. Для зменшення частоти
обеpтання pотоpа (пpи тій самій частоті індукованого стpуму), в
індукційних генеpатоpах викоpистовують багатополюсні магніти.

§56. Активний опір. Ефективні (діючі) та середні значення

електричних величин

Активним називають електричний опір, на якому при

проходженні електричного струму виділяється теплота. Активний опір
залежить від роду провідника і його геометричних розмірів:

де, як відомо, ρ – питомий опір матеріалу, l – довжина провідника,

S – площа його поперечного перерізу.
Ефективним (діючим) значенням змінного струму називають
значення такого постійного струму, при проходженні якого через
деякий провідник протягом певного проміжку часу, виділяється така ж
кількість теплоти, яка виділяється на цьому ж провіднику за такий же
час змінним струмом.
Знайдемо співвідношення між ефективним (діючим) і амплітудним
значенням струму який змінюється за синусоїдальним
(косинусоїдальним) законом. Для цього обчислимо кількість теплоти,
яку виділяють постійний та змінний синусоїдальний струми протягом
проміжку часу, що дорівнює періоду змінного струму.
Кількість теплоти, яка виділяється при проходженні постійного
струму:

181
 Якщо струм змінюється за законом то кількість
теплоти, яка виділяється при проходженні змінного струму за час dt та
протягом періоду Т обчислюється відповідно за формулою

Отже,

Звідси

Аналогічні співвідношення записуються для напруги та е.р.с.:

Вимірювальні прилади у колі змінного струму показують діючі

значення величин, а ізоляцію провідників слід розраховувати на
максимальні їх значення. Так, якщо вольтметр у колі змінного струму
показує 220 В, то максимальне значення напруги U0 =

За означенням середнє значення сили струму

Отже,

182
 §57. Активний, індуктивний і ємнісний опори у колі змінного
струму

Розглянемо електричне коло, зображене на рис. 121, а. (Джерело

змінної напруги u живить активний опір R.) Нехай подана напруга
змінюється за законом

Для одержання миттєвого значення змінного струму скористаємося

законом Ома:

або
а

Відношення задає

максимальне значення змінного струму. б

Таким чином, сила струму, що
протікає через активний опір, в
змінюється за таким же законом, за ким Рис. 121
змінюється прикладена до нього
напруга, причому коливання сили струму збігаються за фазою з
коливаннями напруги.
Графік коливань сили струму та напруги на активному опорі
показано на рис. 121, б.
При дослідженні коливальних процесів у колі змінного струму
часто користуються векторними діаграмами: значення напруги і сили
струму зображають умовними векторами у відповідному масштабі
одиниць. Кут між цими векторами визначає зсув фаз. Для побудови
векторної діаграми вибирають умовний напрям або опорну лінію,
наприклад вісь абсцис Ох. Вектори будують за таким правилом:
випереджаючий вектор зміщують у напрямі, протилежному руху
годинникової стрілки від напряму Ох, а той вектор, який відстає,
повертають у напрямі руху годинникової стрілки. У нашому випадку
векторна діаграма має вигляд, показаний на рис. 121, в.
Під індуктивним розуміють додатковий опір котушки
індуктивністю L, який вона чинить в колі змінного струму в порівнянні
з її опором у колі постійного струму. Індуктивний опір прямо
пропорційний до циклічної частоти змінного струму ω та
індуктивності котушки L:

183
 Напруга на індуктивному навантаженні
випереджає за фазою силу струму
. Якщо R = 0, то (рис. 122):

u  U m sin t ,
 
i = Im sin  t  
 2 .
Конденсатор в колі постійного струму
має нескінченно великий опір. Якщо ж до
обкладок конденсатора прикласти змінну
Рис. 122 напругу, то він буде періодично
перезаряджатись, і в колі протікатиме струм.
Електричний опір, який чинить конденсатор в колі змінного
струму, називають ємнісним. Ємнісний опір обернено пропорційний
частоті струму ω та ємності конденсатора C:

При наявності ємнісного опору (рис. 123),

сила струму за фазою випереджає напругу
. Якщо R = 0, то:

Рис. 123. Індуктивний та ємнісний опори

називають реактивними опорами.

§58. Послідовне з’єднання різних видів навантаження у колі

змінного струму. Резонанс напруг

При послідовному ввімкнені в коло змінного струму активного,

індуктивного і ємнісного опорів (рис. 124) між коливаннями напруги і
сили струму встановлюється певна різниця фаз. Якщо , то
сила струму за фазою відстає від напруги (індуктивний характер
навантаження), якщо , то сила струму за фазою випереджає
напругу (ємнісний характер навантаження).
Побудуємо векторну діаграму для послідовного ввімкнення різних

184
видів навантаження (рис. 125).

Рис. 124. Рис. 125.

Нехай . Оскільки IL=IC, то UL > UC. З векторної діаграми
видно, що

За законом Ома де Z -
повний опір кола. Тоді

Звідси

Отже, повний опір кола змінного струму визначається за

формулою

Закон Ома для кола змінного струму має вигляд

Різниця фаз між напругою і силою струму може бути визначена з

формул:

Розглянемо випадок, коли індуктивний опір котушки дорівнює

ємнісному опору конденсатора:

185
 При цьому спад напруги на кінцях котушки індуктивності
дорівнює спаду напруги на обкладках конденсатора. Ці напруги
перебувають у протифазах і взаємно зрівноважуються. Кажуть, що при
цьому спостерігається послідовний резонанс або резонанс напруг.
Частоту змінного струму, при якому відбувається резонанс напруг,
називають резонансною частотою. Як видно з умови рівності
реактивних опорів, резонансна частота дорівнює

Характерними особливостями послідовного резонансу (резонансу

напруг) є:
 повний опір кола мінімальний і дорівнює активному опору;
 амплітуда струму має найбільше значення :

 амплітуда напруги на активному опорі дорівнює амплітуді

прикладеної напруги :

 напруга і струм перебувають

в однакових фазах;
 потужність джерела струму
передається тільки активному
опору, корисна потужність
змінного струму максимальна.
Якщо числові значення
індуктивного і ємнісного опорів
значно більші від активного опору
кола, то при послідовному
Рис. 126. резонансі значення напруг на
конденсаторі і котушці рівні між
собою і значно більші від напруги на активному опорі, а значить і
напруги, яка подається в цілому в коло.
Амплітудно - частотна характеристика послідовного кола, яка
виражає залежність квадрата сили струму від частоти напруги
живлення, має вигляд, показаний на рисунку 126. Цю криву називають
резонансною кривою.

§59. Паралельне з’єднання різних видів навантаження у колі

змінного струму. Резонанс струмів

186
 Розглянемо випадок паралельного вмикання котушки
індуктивності L і конденсатора С в коло змінного струму (рис. 127) при
умові, що активний опір ділянок малий і ним
L
можна знехтувати. Нехай подана напруга
змінюється за законом
C
При паралельному з’єднанні навантажень u
напруга на кожному з них змінюватиметься за ~
таким же законом. Проте струм, що протікає через Рис.~ 127
котушку, відстає, а струм, що протікає через конденсатор, випереджає
напругу на :

IC

I
U0
Побудуємо векторну діаграму сил струмів,
IL
взявши за опорну лінію вектор напруги U0. Нехай І0С
> І0L. Тоді векторна діаграма матиме вигляд, Рис. 128.
показаний на рис.128.
Як видно з діаграми, загальна сила струму І=ІС – ІL.
Розглянемо випадок, коли параметри кола та частота струму
підібрані так, що

Тоді, струми в обох вітках будуть однаковими бо

Разом з тим, струми і знаходяться у протифазі, тому при

даних умовах вони скомпенсують один одного. Отже, струм у
головному провіднику дорівнюватиме нулю, а опір кола буде
нескінченно великий. (Насправді, позбавитись від активного опору
неможливо і струм у головному провіднику буде мінімальним, а опір
кола максимальний.) Таке явище у колі змінного струму називають
резонансом струмів.
Як бачимо, контур із паралельно з’єднаними індуктивним і
ємнісним опорами з дуже малим активним опором чинить дуже

187
великий опір для струму резонансної частоти Контур

ніби відокремлюється від інших частин кола, і в ньому незалежно

циркулює струм. При збільшенні струму у котушці накопичується
енергія магнітного поля, а в конденсаторі при збільшенні прикладеної
напруги зростає енергія електричного поля. Котушка і конденсатор
обмінюються між собою енергією, звільняючи тим самим лінію від
реактивного струму. Властивість резонансу струмів широко
використовується у радіотехніці.

§60. Робота і потужність змінного струму

У колі змінного струму розрізняють активну P, реактивну Q та

повну S потужності.
Миттєве значення активної потужності змінного струму дорівнює
добутку миттєвих значень сили струму і напруги:

Оскільки в коло змінного струму крім активного опору може бути

ввімкнений і реактивний (ємнісний чи індуктивний), то коливання
струму і напруги в загальному випадку можуть відрізнятись за фазою
(цю різницю фаз позначимо через φ). Через це потужність в певні
проміжки часу може бути від’ємною, що означає повернення енергії до
джерела живлення.
Нехай коливання змінної напруги і струму здійснюються
відповідно за рівняннями

Середню потужності змінного струму знайдемо відношенням

роботи, виконаної струмом за період, до періоду:

Перший інтеграл дорівнює а другий при заданих межах

інтегрування дорівнює нулю. Отже,
188
 , або

де cos φ – коефіцієнт потужності.

Для активного опору φ = 0, тому Р = IU. Для реактивного опору φ
=± і Р = 0.

Одиницею активної потужності в СІ є ват (Вт).

З векторної діаграми, побудованої для послідовного ввімкнення
активного, індуктивного і ємнісного опорів
(рис. 125) виділимо трикутник напруг (рис. U
φ UL - UC
129).
Домноживши кожну із сторін даного UR
трикутника на силу струму І, перейдемо до Рис. 129
подібного трикутника потужностей (рис. 130).
З даного рисунка знаходимо співвідношення між повною,
активною і реактивною потужностями:
S
φ Q
P
Знаючи формулу для обчислення активної Рис. 130
потужності, знаходимо, що повна та реактивна
потужності визначаються відповідно за формулами:

Повну потужність у колі змінного струму вимірюють у вольт-

амперах (ВА), реактивну – у вольт-ампер реактивних (Вар).

Приклади розв’язування задач

Приклад 1.
У колі, що складається із послідовно з’єднаних резистора опором R
C = 20 Ом, котушки індуктивністю L = 1,0 мГн і
конденсатора ємністю С = 0,1 мкФ, діє
R L синусоїдальна е.р.с. ε (рис. 131). Визначити
ε частоту ω, е.р.с., при якій у колі наступить
~ резонанс. Знайти також діючі значення сили
~
Рис. 131. струму I і напруг UR ,UL ,UC на всіх елементах
Умова задачі: кола при резонансі, якщо при цьому діюче
ω - ? I - ? UR - ? значення е.р.с. ε = 30 В.
UL - ? UC - ?

R = 20 Ом; Аналіз і розв’язок

L = 1,0 мГн =
= 1,0∙10-3 Гн; 189
С = 0,1 мкФ =
= 1,0∙10-7 Ф;
ε = 30 В.
Під дією змінної е.р.с. в даному колі, який являє собою коливальний
контур, встановляться вимушені електромагнітні коливання. При
цьому сила струму в колі пов’язана з електрорушійною силою за
законом Ома, який для діючих значень величин запишеться у вигляді:

Очевидно, що максимальному значенню сили струму при

резонансі відповідатиме значення частоти ω, при якому вираз

дорівнюватиме нулю. Звідси і визначимо резонансну частоту:

Підставивши числові значення, одержимо:

При цьому сила струму визначається за формулою

В даній задачі

Визначимо спад напруги на кожній із послідовно з’єднаних

ділянок кола. Для цього скористаємось законом Ома для ділянки кола:

Рівність напруг UC = UL слідує з рівності при резонансі ємнісного і

індуктивного опорів.
Відповідь. 1,0∙105 1/с; 1,5 А; 30В; 150 В; 150 В.
R L
Приклад 2. 1 2
Визначити діючі значення сили C
струму I на всіх ділянках кола,
ε
190 ~
Рис. 132.
зображеного на рисунку 132, якщо R = 1,0 Ом, L = 1,0 мГн, С = 0,11
мкФ, ε = 30 В, ω = 1,0∙105 1/с.

Умова задачі: Аналіз і розв’язок

IC - ? IRL - ? I - ?
R = 1,0 Ом; Дане коло змінного струму має розгалуження:
L = 1,0 мГн = ділянка 1-2 є паралельним з’єднанням двох
= 1,0∙10-3 Гн; віток, одна з яких містить конденсатор С, а інша
С = 0,11 мкФ = – елементи R i L, які з’єднані між собою
= 1,1∙10-7 Ф; послідовно. Кожна з віток разом з джерелом
ε = 30 В, е.р.с. утворюють коливальний контур
ω = 1,0∙105 1/с. (неповний). Силу струму в кожній із віток
знайдемо за законом Ома, який для діючих
значень величин запишеться у вигляді:

Для вітки 1С2 цей закон запишеться у вигляді:

а для вітки 1RL2 :

Підставивши числові значення, одержимо:

Якби змінні струми в обох вітках мали однакові фази, то сила

струму в нерозгалуженій частині дорівнювала б сумі сил струмів IC та
IRL. Однак ці струми мають різні фази – між кожним з них і е.р.с. існує
зсув фаз, який визначається з формули

Застосуємо цю формулу для кожної з віток:

191
 a) для вітки 1С2, для якої R = 0, L = 0, маємо: tg φ → ∞, φС = -
π/2;
b) для вітки 1RL2, враховуючи, що 1/ωС = 0, одержуємо:

ІС
Таким чином, струм ІС випереджає за фазою е.р.с. на
π/2, а струм IRL за фазою від е.р.с. на π/2 (векторна ε
діаграма показана на рисунку 133). Додавши вектори,
що зображають струми ІС та IRL, знаходимо вектор, ІRL
який зображає струм І в нерозгалуженій частині кола: Рис. 133.

Відповідь. IC = 0,33 А; IRL = 0,30 А; I = 0,03 А.

192
 Умовні позначення фізичних величин
Величина Одиниця
позначен
Назва позначення найменування
ня
Електричний заряд q кулон Кл
Відносна діелектрична
 - -
проникність середовища
Напруженість вольт поділений на
В/м
електричного поля метр
Поверхнева густина кулон поділений на
 Кл/м2
заряду метр квадратний
кулон поділений на
Лінійна густина заряду τ Кл/м
метр
кулон поділений на
Електричне зміщення Кл/м2
метр квадратний
Потенціал електричного
 вольт В
поля
Різниця потенціалів вольт В
Електроємність С фарад Ф

Енергія електричного
W джоуль Дж
поля
Об’ємна густина енергії джоуль поділений на
w Дж/м3
електричного поля метр кубічний

Сила струму I ампер А

ампер поділений на
Густина струму А/м2
метр квадратний

Електричний опір R ом Ом

ом помножений на
Питомий опір  Омм
метр

Електропровідність G сименс См
(Ом помножений на
Питома
λ метр) у мінус (Омм)-1
електропровідність
першому степені
Електрорушійна сила ε вольт В

Робота електричного
А джоуль Дж
струму
Потужність ват Вт
193
 електричного струму Р
Індукція магнітного
тесла Тл
поля
Напруженість ампер поділений на
А/м
магнітного поля метр

Магнітний потік Ф вебер Вб

Індуктивність L генрі Гн

Основні фізичні константи

Прискорення вільного падіння g = 9,81 м/с2

Гравітаційна стала G = 6,6710-11 Н∙м2/кг2

Стала Авогадро NA = 6,021023 моль-1
Універсальна газова стала R = 8,31 Дж/(мольК)
Стала Больцмана k = 1,3810-23 Дж/к
Елементарний заряд e = 1,6010-19 Кл
Маса спокою електрона me = 9,1110-31 кг
Стала Планка h = 6,6310-34 Джс
Атомна одиниця маси 1 a.o.м.=1,6610-27 кг
Електрична стала 0 = 8,8510-12 Ф/м
Магнітна стала 0 = 410-7 Гн/м
Швидкість світла у вакуумі c = 3,00108 м/с

194