Розділ І. ЕЛЕКТРИЧНІ ЗАРЯДИ. ЗАКОН КУЛОНА.

§1. Вступ.
Вивчення електричних явищ почнемо з електростатики. В електростатиці
розглянемо взаємодію і властивості електричних зарядів, нерухомих у тій системі
координат, в котрій ці заряди випромінюються. В природі є два види електричних
зарядів — додатні і від’ємні. Однойменно заряджені тіла відштовхуються один від
одного, а різнойменно заряджені — притягуються.
При електризації тіл тертям завжди одночасно електризуються два тіла,
причому одне з них дістає додатній заряд, а друге від’ємний. Додатній заряд першого
тіла завжди цілком дорівнює від’ємному заряду другого тіла, якщо до електризації
два тіла не були заряджені. Таким чином був встановлений закон збереження
електричних зарядів: електричні заряди не звідки не беруться і нікуди не зникають,
вони лише можуть бути передані від одного тіла другому чи переміщуватись
всередині даного тіла.
Експериментально було встановлено, що електричний заряд будь якого тіла
складається з цілого числа елементарних зарядів, що дорівнює е = 1.6.10-19 Кл.
Найменша частинка, що має від’ємний заряд, називається електроном. Маса
електрона mе= 9,1.10-31 кг. Найменша частинка, що має додатній заряд, називається
протоном. Маса протона mр= 1.67.10-27кг, приблизно дорівнює масі атома водню.
Всі тіла поділяються на провідники і діелектрики. Провідником називається
тіло, в якому електричні заряди можуть вільно переміщуватись по всьому об’єму
тіла. Діелектрик такими властивостями не володіє - діставши електричний заряди
залишаються в тих місцях, в яких вони були початково розташовані.
В загалі кажучи, поділ тіл на провідники і діелектрики умовний, так як
здатність тіл гірше чи краще проводити струм залежить від тих умов, в яких вони
знаходяться. Так, наприклад, при високих температурах скло стає провідником. Крім
цього, є велика група речовин, які називаються напівпровідниками, котрі займають
проміжне положення між провідниками і діелектриками.

1
 §2. Закон Кулона.
Основний закон взаємодії електричних зарядів був винайдений Шарлем
Кулоном у 1785 році експериментальним шляхом за допомогою крутильних терезів.
Кулон встановив, що сила взаємодії між двома невеликими зарядженими металевими
кульками прямо пропорційна величині їх зарядів та обернено пропорційна квадрату
відстані між ними.
𝑞1 ∙𝑞2
𝐹 = 𝑘1 (1)
𝑟2

де k1>0 — коефіцієнт пропорційності.

Кулон експериментально встановив, що сили, які діють на заряди, є
центральними, тобто вони направлені вздовж прямої, що з’єднує ці заряди. Для
однойменних зарядів (q1>0, q2>0, або q1<0, q2<0) добуток q1∙q2>0 та F>0 відповідає
випадку взаємного відштовхування однойменних зарядів, а сила F<0 - випадку
взаємного притягання різнойменних зарядів. Закон Кулона можна записати у
векторній формі:
𝑞 𝑞 𝑟̅
𝐹̅1 = 𝑘 1 2 2 ∙ 21 (2)
𝑟 𝑟

де 𝑟̅21 - радіус-вектор, що з’єднує заряд 𝑞2 i 𝑞1 , а r = |𝑟21 |

𝑞 𝑞 𝑟̅
𝐹̅2 = 𝑘 1 2 2 ∙ 12 (3)
𝑟 𝑟

Рис.1
На рис.1 показана сила електростатичної взаємодії між двома точковими
електричними зарядами, де 𝑟̅12 = −𝑟̅21 - радіус-вектор, щоз’єднує 𝑞1 𝑖 𝑞2 . Сила 𝐹1 (2),
що діє на заряд 𝑞1 з боку 𝑞2 , сила 𝐹2 (3), що діє на заряд 𝑞2 з боку 𝑞1 .
Закон Кулона в формі (1), (2) чи (3) є справедливим лише для взаємодії
точкових електричних зарядів, тобто таких зарядів, лінійними розмірами яких
можна знехтувати у порівнянні з відстанню між ними. Крім цього, він виражає силу
взаємодії між нерухомими електричними зарядами, тому цей закон
електростатичний. Закон Кулона можна сформулювати наступним чином: сила
електростатичної взаємодії між двома точковими електричними зарядами
прямопропорційна добутку величин зарядів та обернено пропорційна квадрату
відстані між ними.
2
 Будь яке заряджене тіло можна приймати як сукупність точкових зарядів
аналогічно тому, як в механіці будь яке тіло можна вважати сукупністю матеріальних
точок. Тому електростатична сила, з якою одне заряджене тіло діє на друге, дорівнює
векторній сумі сил, прикладених до всіх точкових зарядів другого тіла зі сторони
кожного точкового заряду першого тіла. Розрахунки показують, що закон Кулона в
формі (1) справедливий і для взаємодії заряджених тіл кулеподібної форми, якщо
заряди 𝑞1 і 𝑞2 розташовані рівномірно по всьому об’єму, чи по всій поверхні цього
тіла. При цьому радіуси тіл можуть бути порівняні з відстанню r між їхніми
центрами.
Коефіцієнт пропорційності (𝑘1 ) в законі Кулона залежить від середовища і
від вибору одиниць виміру величин, що входять до формули (1):

𝑘
𝑘1 =
𝜀

Введемо безрозмірну величину 𝜀, що характеризує електричні властивості

середовища і називається відносною діелектричною проникністю середовища. Вона
не залежить від вибору системи одиниць виміру та вважається рівній одиниці для
вакууму. Тоді закон Кулона запишемо у вигляді
𝑞1 𝑞2
𝐹=𝑘 (4)
𝜀𝑟 2

Якщо заряди 𝑞1 і 𝑞2 знаходяться в вакуумі (ε = 1) на відстані r один від одного, то

сила їх взаємодії:
𝑞1 𝑞2
𝐹0 = 𝑘 .
𝑟2
𝐹0
Тоді 𝜀 = , тобто відносна діелектрична проникність середовища показує у скільки
𝐹

разів в даному середовищі сила взаємодії між двома точковими електричними

зарядами 𝑞1 та 𝑞2 , розташованими на відстані r один від одного, менша, чим у вакуумі
(F0). Причому (4) справедлива тоді, коли точкові заряди 𝑞1 і 𝑞2 розташовані в
однорідному, безмежному та ізотропному, газоподібному чи рідкому діелектрику. В
цьому випадку зменшення сили F в порівнянні з F0 зумовлено явищем
електрострикції, тобто деформації діелектрика під впливом заряджених тіл. При
деформації рідкі та газоподібні діелектрики, розташовані щільно до зарядженого тіла,
призводять до додаткових механічних дій на них.

3
 За одиницю електричного заряду в системі СІ (або SІ), названу кулоном (Кл),
приймається заряд, що проходить через поперечний переріз провідника за 1 секунду,
струм у якому постійний і дорівнює 1 амперу: 1Кл=1А.1с. В системі одиниць СІ
1
коефіцієнт k приймається рівним: 𝑘 = , де 𝜀0 - діелектрична стала (𝜀0 =8, 85.10-12
4𝜋𝜀0

Кл2/Н.м). Тоді закон Кулона в системі СІ приймає вигляд:

1 𝑞1 𝑞2
𝐹= ∙ (5)
4𝜋𝜀 𝜀𝑟 2

Питання для повторення.

1. Сформулюйте закон збереження зарядів.
2. Напишіть закон Кулона в скалярній і векторній формах.
3. Що називається відносною діелектричною проникністю середовища?
4. Що таке електрична стала і чому вона дорівнює в системі СІ?

Розділ І І. НАПРУЖЕНІСТЬ ЕЛЕКТРИЧНОГО ПОЛЯ.

§ 1. Електричне поле. Напруженість поля.

Простір, в якому знаходиться електричний заряд, володіє певними
фізичними властивостями. Так, на будь-який другий заряд, внесений в цей простір,
діють електростатичні сили Кулона. Якщо в просторі діють якісь сили, то кажуть, що
в ньому є силове поле. Було б помилкою визначати поле як простір, у якому діють
деякі сили. Простір, як і час, являється формою існування матерії. З того, що поле
існує у просторі, не є наслідком те, що поле є простір, у якому діють сили, так як
форму існування матерії не можна змішувати з самою матерією.
Ми розглянемо властивості стаціонарних, не змінних з часом електричних
полів, створених нерухомими електричними зарядами. Такі поля називаються
електростатичними.
Досліди показують, що сила, котра діє на точковий заряд q, розміщений в
даній точці електростатичного поля, при інших однакових умовах пропорційна
величині заряду q. Отже ця сила не може бути характеристикою самого поля. Для

4
характеристики електричного поля вводиться фізична величина, що має назву,
напруженість цього поля.
̅,
Напруженістю в будь-якій точці електричного поля називається вектор Е
чисельно рівній силі, з якою дане поле діє на одиничний додатній заряд, поміщений в
дану точку, і направлений в сторону дії сили.
Одиничний заряд, який вноситься у поле, вважається точковим і часто
називається "пробним зарядом". Якщо на пробний точковий заряд 𝑞0 , поле діє з
силою 𝐹̅ 0, то згідно з означення, напруженість Е
̅ цього поля дорівнює:
𝐹̅0
𝐸̅ = (6)
𝑞0

За одиницю напруженості приймається напруженість в такій точці поля, в

Н
якій на заряд рівний одиниці, діє сила, яка чисельно рівна одиниці сили: [E] = 1 .В
Кл

системі СІ напруженість вимірюється в вольтах на метр: [E] = В/м.

Знайдемо вираз для напруженості поля точкового електричного заряду 𝑞0 .

Нехай в законі Кулона 𝑞 = 𝑞2 ; 𝑞1 = 𝑞0 ,враховуючи, що сила 𝐹̅ 0, що діє на заряд 𝑞0 ,
дорівнює:
1 𝑞0 𝑞
𝐹̅0 = ∙ 𝑟̅ , де 𝑟̅ - радіус-вектор, що з єднує q з 𝑞0 , за формулою (6)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 3

знайдемо:
1 𝑞0 𝑞
𝐸̅ = ∙ 𝑟̅ (7)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 3

З (7) випливає, що вектори напруженості електростатичного поля точкового

заряду у всіх точках поля напрямлені радіально від заряду, якщо q >0, і до заряду,
якщо q<0. Чисельно Е прямо пропорційна величині заряду q і обернено пропорційна
добутку відносної діелектричної проникності середовища ε на квадрат відстані г від
точки поля, що ми розглядаємо, до заряду:

1 𝑞
𝐸= ∙ (8)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 2

5
 § 2. Принцип суперпозиції електричних полів.
Основна задача електростатики: по заданим розподілам в просторі і величині
джерел поля електричних зарядів знайти величину і напрямок вектора напруженості
̅ у кожній точці поля. Нехай поле створене системою нерухомих точкових зарядів
Е
𝑞1 , 𝑞2 , 𝑞3 , … , 𝑞𝑛 . З розглянутого в механіці принципу незалежності дії сил випливає,
що результуюча сила 𝐹̅ , що діє з боку досліджуваного поля на пробний заряд 𝑞0 ,
дорівнює векторній сумі сил, прикладених до нього з боку кожного з зарядів 𝑞𝑖 :
𝐹̅ = ∑𝑛𝑗=1 𝐹̅𝑖 (9)
З (6) слідує, що F̅ = q0 ∙ E
̅ і F̅i = q0 ∙ E
̅i , де E
̅– напруженість результуючого
̅i - напруженість поля, створеного одним зарядом qi. Підставляючи дані
поля, а E
вирази в (9), отримаємо:
𝑞0 ∙ 𝐸̅ = ∑𝑛𝑖=1 𝑞0 ∙ 𝐸̅𝑖 , або 𝐸̅ = ∑𝑛𝑖=1 𝐸̅𝑖 (10)
Напруженість електричного поля системи точкових зарядів дорівнює
векторній сумі напруженістей полів, створених кожним з цих зарядів окремо.
Цей результат називають принципом суперпозиції полів. Тобто, результуюче поле
можна знайти простим накладанням (суперпозицією) полів окремих зарядів.
Позначимо через 𝑟̅𝑖 радіус-вектор, проведений, з точкового заряду 𝑞𝑖 в
досліджувану точку поля. Тоді:
1 𝑞𝑖
𝐸̅𝑖 = ∙ ∙ 𝑟̅𝑖 , а за формулою (10)
4𝜋𝜀0 𝜀∙𝑟𝑖3
1 𝑞𝑖
𝐸̅𝑖 = ∙ ∑𝑛𝑖=1 ∙ 𝑟̅𝑖 (11)
4𝜋𝜀0 𝜀∙𝑟𝑖3

Будь-яке заряджене тіло можна розбити на стільки малих частин, що кожна з

них буде представляти точковий заряд. Тому формулу (11) можна застосувати для
розрахунку будь-яких електричних полів.
Нерухомі електричні заряди розташовуються у просторі або дискретно, в
окремих точках, або неперервно - вздовж будь-якої лінії, на поверхні будь- якого
тіла, або в деякому об’ємі. У випадку неперервного розподілу електричних зарядів
вводиться поняття про густину зарядів. При неперервному розподілі зарядів вздовж
лінії вводять лінійну густину електричних зарядів (τ ):
∆𝑞 𝑑𝑞
𝜏 = lim = , (12)
∆𝑙→0 ∆𝑙 𝑑𝑙

де ∆𝑞 - заряд ділянки лінії довжиною ∆𝑙.

6
 Якщо заряди неперервно розподіляються по деякій поверхні, то
використовують поверхневу густину зарядів:
∆𝑞 𝑑𝑞
𝜎 = lim = , (13)
∆𝑆→0 ∆𝑆 𝑑𝑆

де ∆𝑞 - загальний заряд ділянки поверхні, площа якої дорівнює ∆𝑆.

При неперервному розподілі зарядів у будь-якому об’ємі вводять об’ємну
густину зарядів:
∆𝑞 𝑑𝑞
𝜌 = lim = , (14)
∆𝑉→0 ∆𝑉 𝑑𝑉

де ∆𝑞 - загальний заряд елемента об’єму ∆V.

Електричним диполем називають систему двох рівних по величині та
протилежних по знаку електричних зарядів +q та - q, відстань l між котрими мала, в
порівнянні з відстанню до розгляданих точок поля. Виявляється, що молекули
діелектриків по своїм електричним властивостям подібні диполям. Введемо деякі
означення.
Плечем диполя називають вектор 𝑙 ,̅ направлений по осі диполя від
від’ємного заряду до додатного і чисельно рівний відстані між ними (рис.2).

Рис. 1.

Добуток додатного заряду диполя q на плече 𝑙 ̅ називається електричним

моментом диполя 𝑝̅𝑒 :
𝑝̅𝑒 = 𝒒 ∙ 𝒍̅ (15)
Вектор 𝑝̅𝑒 співпадає за напрямком з плечем диполя 𝒍̅.
Як приклад полів, створюваних системою зарядів, розглянемо поле
електричного диполя. Відповідно з принципом суперпозиції полів, напруженість 𝐸̅ у
будь-якій точці поля диполя дорівнює:
𝐸̅ = 𝐸̅+ + 𝐸̅− , де 𝐸̅+ та 𝐸̅− - напруженість полів зарядів +q і -q.

7
 Рис. 2.
Якщо точка А розташована на осі диполя (Рис. 3), то вектори 𝐸̅+ і 𝐸̅− направлені
таксамо вздовж осі, але в протилежні сторони. За формулою (7):
1 𝑞 1 𝑞
𝐸̅+ = ∙ ∙ 𝑟̅1 ; 𝐸̅− = ∙ ∙ 𝑟̅2 ,
4𝜋𝜀0 𝜀∙𝑟13 4𝜋𝜀0 𝜀∙𝑟23

де 𝑟̅1 і 𝑟̅2 – радіус-вектори, проведені в точку А з кінців диполя +q і -q, причому 𝑟1 =

𝑙 𝑙
𝑟 − ; 𝑟2 = 𝑟 + ; 𝑟1 i 𝑟2 співпадають за напрямком з вектором 𝒍̅, тому
2 2
𝑙 𝑙
𝑟− 𝑟+
𝑟̅1 = 2
∙ 𝒍̅; 𝑟̅2 = 2
∙ 𝒍̅.
𝑙 𝑙
1 𝑞 𝑙 ̅ 1 𝑞 𝑙̅
Відповідно 𝐸̅+ = ∙ ∙ ; 𝐸̅− = − ∙ ∙ ;
4𝜋𝜀0 𝜀(𝑟−𝑙 ⁄2) 𝑙 4𝜋𝜀0 𝜀(𝑟+𝑙 ⁄2) 𝑙

1 𝑞̅𝑙 ̅ 1 1 1 2𝑟𝑞𝑙 ̅
Тоді 𝐸 = ∙ ∙[ 𝑙 2
− 𝑙 2
] = 4𝜋𝜀 ∙ 2
4𝜋𝜀0 𝜀𝑙 0 𝑙2
(𝑟− ) (𝑟+ ) 𝜀(𝑟 2 − )
2 2 4

Оскільки 𝑞𝑙 ̅ = 𝑝̅𝑒 , то маємо, що:

1 2𝑟𝑝̅𝑒
𝐸̅ = ∙ 2 (16)
4𝜋𝜀0 𝑙2
𝜀(𝑟 2 − )
4

Якщо r>>l, тоді членом 𝑙 2 ⁄4 в порівнянні з r2 можна знехтувати. Тоді вектор

напруженісті дорівнює:
1 2𝑝̅𝑒
𝐸̅ = ∙ (17)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 3
2𝑝𝑒
А чисельне значення вектора напруженісті: 𝐸= (18)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 3

§ 3. Графічне зображення електростатичних полів.

Графічне зображення електростатичних полів за допомогою векторів
напруженості у різних точках поля дуже не зручно. Вектори напруженості
накладаються один на одного і виходить дуже заплутана картина. Більш зручним є
запропонований Майклом Фарадеєм метод зображення електростатичних полів за
допомогою силових ліній (ліній напруженості). Силовими лініями називаються

8
криві, дотичні до яких в кожній точці співпадають з напрямом вектора напруженості
поля (Рис. 4)

Рис. 3
До силових ліній приписується напрямок, який збігається з напрямом вектора
напруженості. Так, на Рис. 4 силова лінія направлена зліва направо. Вважається, що
силові лінії починаються на додатних зарядах і закінчуються на від’ємних. Лінії
напруженості не перетинаються, так як в кожній точці поля вектор 𝐸̅ має лише один
напрямок.
На рисунках 5-8 показані відомі з курсу середньої школи зображення
плоских розрізів електростатичних полів: додатного (рис. 5) і від’ємного (рис. 6)
точкових зарядів, а також двох однакових (рис. 7) і двох різнойменних (рис. 8)
точкових
зарядів

Рис. 5. Рис. 6

Рис. 7 Рис. 8.

В двох перших випадках поля володіють центральною симетрією. У випадку

поля однакових однойменних зарядів силові лінії викривлені. Однак вдалині від

9
зарядів ці лінії асимптотично зближуються до прямих, проведених з точки, яка
знаходиться посередині між зарядами. Тому вдалині від зарядів створене ними поле
подібне до поля точкового заряду 2q, який знаходиться посередині. З наведених
малюнків видно, що силові лінії можуть іти в нескінченність.

§ 4. Електричне зміщення. Теорема Остроградського-Гауса.

Напруженість електричного поля залежить від властивостей середовища: в
однорідному ізотропному середовищі напруженість поля Е завжди обернено
пропорційна 𝜀. Тому для характеристики електричного поля доречно ввести таку
величину D, котра не залежить від діелектричної проникності середовища. Ці вимоги
задовольняє фізична величина 𝐷 = 𝜀0 ∙ 𝜀 ∙ 𝐸 , (19)
що називається електричним зміщенням або електричною індукцією.
Електричне зміщення - векторна величина. У випадку ізотропного
середовища: ̅
𝐷 = 𝜀0 ∙ 𝜀 ∙ 𝐸̅ (20)

Для поля точкового заряду:

1 𝑞
̅=
𝐷 ∙ ∙ 𝑟̅ (21)
4𝜋 𝑟3

1 𝑞
𝐷= ∙ (22)
4𝜋 𝑟 2

Кл Кл
В системі СІ електричне зміщення вимірюється в , [𝐷] =
м2 м2

Рішення основної задачі електростатики методом накладання полів зв’язано з

математичними труднощами. Більш простий метод розрахунку електростатичних
полів заснований на використанні теореми
Остроградського- Гауса.
Перед тим як перейти до формулювання і
доведення цієї теореми, необхідно ввести поняття
потоку вектора електричного зміщення скрізь
поверхню. Розглянемо спочатку однорідне
Рис. 9. електричне поле, у всіх точках якого вектор
̅ однаковий. Проведемо в цьому полі довільну площину MN, нормаль 𝑛̅ до неї
𝐷

10
 ̅ кут 𝛼 (рис. 9). Виберемо на площині ділянку з площею S. Тоді
утворює з вектором 𝐷
потік вектора електричного зміщення Фе (потік електричної індукції) скрізь плоску
площину S, за означенням дорівнює

̅ ∙ 𝑛̅
Ф𝑒 = 𝐷 ∙ 𝑆 ∙ cos 𝛼 = 𝑆 ∙ 𝐷 (23)

де 𝑛̅ - одиничний вектор нормалі до площини S, або

Ф𝑒 = 𝐷𝑛 ∙ 𝑆 = 𝐷 ∙ 𝑆𝑛 (24)
̅ на напрямок вектора 𝑛̅, а 𝑆𝑛 = 𝑆 ∙ cos 𝛼 -
де 𝐷𝑛 = 𝐷 ∙ cos 𝛼 - проекція вектора 𝐷
̅.
площа проекції поверхні S на площину, перпендикулярну до вектора 𝐷
В системі одиниць СІ потік зміщення вимірюється в кулонах [Фе] = Кл.
̅ в різних її
В загальному випадку поверхня S може мати будь-яку форму, а вектори 𝐷
точках можуть відрізнятись як по модулю, так і за напрямом. Але в межах достатньо
малого елемента dS поверхні її можна вважати плоскою, а поле – однорідним. Тому
елементарний потік зміщення dФe скрізь ділянку поверхні, що має площу dS,
̅ ̂, 𝑛̅) = 𝐷𝑛 ∙ 𝑑𝑆 = 𝐷 ∙ 𝑑𝑆𝑛
𝑑Ф𝑒 = 𝐷 ∙ 𝑐𝑜𝑠(𝐷 (25)

де 𝑛̅ - одиничний вектор нормалі до площі dS. Загальний потік зміщення Фе скрізь

поверхню S знайдемо за допомогою інтегрування усіх елементарних потоків:
̅ ̂, 𝑛̅)𝑑𝑆 = ∫ 𝐷 ∙ 𝑑𝑆𝑛 = ∫ 𝐷𝑛 ∙ 𝑆
Ф𝑒 = ∫𝑠 𝐷 ∙ cos(𝐷 (26)
𝑠 𝑠

При розрахунку цього інтегралу всі вектори 𝑛̅

нормалей до площини dS потрібно направляти в одну й
ту ж саму сторону по відношенню до поверхні S.
Наприклад, у випадку замкненої поверхні S усі
вектори 𝑛̅ повинні бути зовнішніми або внутрішніми
Рис. 10. нормалями. Далі ми будемо користуватись тільки
зовнішніми нормалями.
Нехай електричне поле створене одним точковим зарядом q. Розглянемо
довільну замкнену поверхню S, що охоплює цей заряд (рис. 10). Потік зміщення dФe
1 𝑞
скрізь елемент dS цієї поверхні: 𝑑Ф𝑒 = 𝐷 ∙ 𝑑𝑆𝑛 = ∙ ∙ 𝑑𝑆𝑛 (27)
4𝜋 𝑟2

де r – відстань від заряду q до dS.

11
 ̅ направлений радіально. Тому 𝑑𝑆𝑛 – площа
Вектор електричного зміщення 𝐷
проекції елемента поверхні dS на площу, перпендикулярну до радіус- вектора 𝑟̅ . З
точністю до нескінченно малих найвищого порядку малості можна вважати, що
𝑑𝑆𝑛 = 𝑑𝑆 ′ - площі проекції елемента dS на сферу радіусом r, у центрі якої
знаходиться заряд q:
𝑞 𝑑𝑆 ′
dФ𝑒 = 𝐷 ∙ 𝑑𝑆 ′ = ∙ (28)
4𝜋 𝑟2

Згадаємо, що тілесним кутом називається частина простору,

обмежена замкненою конічною поверхнею (рис.11). Мірою

тілесного кута 𝜔 є відношення 𝑆 ′ , що відтинається конічною

поверхнею на сфері довільного радіусу r з центром в

Рис. 11 вершині конуса О, до квадрату радіуса r:

𝑆′
𝜔= (29)
𝑟2
𝑑𝑆
Якщо 𝑆 ′ = 𝑟 2, то 𝜔 = 1 (стерадіану) (стр.). Таким чином вираз = 𝑑𝜔 представляє
𝑟2

собою тілесний кут, під яким елемент замкнутої поверхні видно з точкового заряду,
тоді
𝑞
dФ𝑒 = ∙ 𝑑𝜔 (30)
4𝜋

Інтегруючи формулу (30) по всій поверхні S, тобто по 𝜔 від нуля до 4𝜋,

знаходимо вираз для потоку електричного зміщенняполя точкового заряду q скрізь
довільну замкнену поверхню S, що охоплює цей заряд:
4𝜋 𝑞 𝑞 4𝜋
Ф𝑒 = ∫0 ∙ 𝑑𝜔 = ∙ ∫0 𝑑𝜔 = 𝑞 (31)
4𝜋 4𝜋

Якщо замкнена поверхня S не охоплює заряд q, то дотична до неї конічна

поверхня з вершиною в точці О, де розташований q,
розділяє поверхню S на дві частини 𝑆1 𝑖 𝑆2 (рис.12). Потік
зміщення крізь поверхню S дорівнює алгебраїчній сумі
потоків крізь поверхні S1(Фе1) і S2(Фе2): Фе=Фе1+Фе2
Поверхні S1 i S2 видно з точки О під одним і тим же
тілесним кутом 𝜔. Тому Фе1 і Фe2 дорівнюють один одному
Рис.12 по абсолютній величині:

12
 𝜔
|Фе1 | = |Фе2 | = ∙ |𝑞|
4𝜋
̅ та зовнішніми
Проте, якщо для всіх елементів поверхні S1, кути між вектором 𝐷
нормалями 𝑛̅ гострі (при q>0), то для всіх елементів поверхні S2 ці кути тупі. Отже,

̅ ̂, 𝑛̅) > 0,
Фе1 = ∫ 𝐷 ∙ cos(𝐷 ̅ ̂, 𝑛̅) < 0
а Фе2 = ∫ 𝐷 ∙ cos(𝐷
𝑠1 𝑠2

Фе = Фе1 + Фе2 = 0 (32)

Таким чином, потік зміщення, що створюється точковим зарядом скрізь
довільну замкнуту поверхню, не охоплюючою цей заряд, рівний нулю.
Формулу (31) легко узагальнити для поля, створюваного довільною
системою точкових зарядів q1, q2, q3,…,qn. Насправді, за принципом суперпозиції
̅ результуючого поля дорівнює векторній
електричних полів електричне зміщення 𝐷
сумі електричних зміщень полів, створюваних кожним з цих зарядів по одинці:
𝑚
̅=𝐷
𝐷 ̅1 + 𝐷
̅2 + 𝐷
̅3 + ⋯ + 𝐷
̅𝑚 = ∑ 𝐷
̅𝑖
𝑖=1
̅ на напрям нормалі до поверхні dS рівна алгебраїчній сумі
Тому проекція вектора 𝐷
̅𝑖 на цей напрям: 𝐷𝑛 = ∑𝑚
проекцій всіх векторів 𝐷 𝑖=1 𝐷𝑖𝑛 .

Потік зміщення результуючого поля крізь довільну замкнуту поверхню S, що

охоплює заряди q1,q2,q3,…,qп дорівнює:

Фе = ∮𝑆 𝐷𝑛 ∙ 𝑑𝑆 = ∮𝑆 ∑𝑚 𝑚 𝑚
𝑖=1 𝐷𝑖𝑛 ∙ 𝑑𝑆 = ∑𝑖=1 ∮𝑆 𝐷𝑖𝑛 ∙ 𝑑𝑆 = ∑𝑖=1 Ф𝑒𝑖

За формулою (31) Фе = 𝑞𝑖 , тому потік вектора зміщення скрізь довільну замкнуту

поверхню дорівнює алгебраїчній сумі електричних зарядів, охоплених цією

поверхнею: ∮𝑆 𝐷𝑛 ∙ 𝑑𝑆 = ∑𝑚
𝑖=1 𝑞𝑖 (33)
Отриманий нами результат називається теоремою Остроградського - Гауса.

Будь-якій електричний заряд можна представити як суму нескінченно

великого числа нескінченно малих точкових зарядів. Тому теорема Остроградського-
Гауса справедлива для електричних полів, створюваних довільними зарядженими
тілами.

13
 Питання для повторення.
1. Які поля називаються електростатичними?
2. Що зветься напруженістю електростатичного поля?
3. У чому полягає принцип суперпозиції?
4. Чому дорівнює напруженість поля точкового заряду?
5. Сформулюйте і доведіть теорему Остроградського-Гауса.

Розділ III. ПОТЕНЦІАЛ ЕЛЕКТРОСТАТИЧНОГО ПОЛЯ.

§ 1. Робота при переміщенні електричного заряду в електростатичному полі.

З механіки відомо, що будь-яке стаціонарне поле центральних сил є
консервативним, тобто робота сил цього поля не залежить від шляху, а залежить
тільки від положення початкової і кінцевої точки. Саме такою властивістю володіє
електростатичне поле – поле, створене системою нерухомих зарядів. Сила , яка діє на
точковий електричний заряд 𝑞 ′ , який знаходиться в електростатичному полі,
дорівнює 𝑞 ′ 𝐸̅, де 𝐸̅ – напруженість поля. Робота dA, яку виконує сила 𝐹̅ при
переміщенні заряду 𝑞 ′ на відрізку 𝑑𝑙 ̅ дорівнює:
̅ ̂, 𝒅𝒍̅) = 𝒒′ 𝑬𝒅𝒍 𝒄𝒐𝒔(𝑬
𝒅𝑨 = 𝑭𝒅𝒍 𝒄𝒐𝒔(𝑭 ̅ ̂, 𝒅𝒍̅), де (𝑬
̅ ,̂ 𝒅𝒍̅) –
̅ та 𝒅𝒍̅. У випадку
кут між напрямками векторів 𝑬
кінцевого переміщення заряду 𝒒′ з точки а в точку b
робота сил поля рівна:
𝑏
̅̅̅̂, 𝑑𝑙 )̅ = 𝑞 ′ ∫𝑏(𝐸̅ , 𝑑𝑙 ),
𝐴 = 𝑞 ′ ∫𝑎 𝐸𝑑𝑙 cos(𝐸 ̅ де ̅
(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 )–
𝑎

Рис. 13 скалярний добуток векторів 𝐸̅ і 𝑑𝑙 .̅ Розглянемо частковий

випадок, коли поле створене точковим зарядом (Рис. 13). Тоді 𝑑𝑙 cos(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 )̅ = 𝑑𝑟,
𝑞
𝐸= , робота, яка виконується при переміщенні заряду q з точки а в точку b,
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 2

рівна:
𝑟 𝑞 𝑞 ′𝑞 𝑟2 𝑞𝑞 ′ 1 1
𝐴 = 𝑞 ′ ∫𝑟 2 2
𝑑𝑟 = ∫ ( −𝑟 ) (34)
1 4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟
1 4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟
1 2

де r1 і r2 – відстань до точок а і b від заряду q. В цій формулі робота

електростатичних сил відштовхування однойменних зарядів q і 𝑞 ′ буде додатною,

14
якщо заряди віддаляються один від одного, і від’ємною, якщо вони зближуються.
Робота електричних сил притягування різнойменних зарядів q і 𝑞 ′ буде додатною при
зближенні зарядів і від’ємною при їх віддаленню один від одного.З формули (34)
видно, що робота, яка виконується при переміщенні електричного заряду q' в поле
точкового заряду q, не залежить від форми шляху, по якому рухається заряд q'. Вона
залежить тільки від початкового і кінцевого положень заряду q', від діелектричної
проникності середовища і від величини зарядів q і 𝑞 ′ . Отже, електростатичні сили
являються консервативними.
Якщо електричний заряд q' переміщується в полі, створеним системою
точкових зарядів 𝑞1 , 𝑞2 , … , 𝑞𝑛 , тоді на нього діє сила 𝐹̅ = 𝐹̅1 + 𝐹̅2 +…+𝐹̅𝑛 . Робота А
рівнодійної сили дорівнює алгебраїчній сумі робіт кожної сили:
𝑞𝑖 𝑞 ′ 1 1
𝐴 = 𝐴1 + 𝐴2 +…𝐴𝑛 = ∑𝑛𝑖=1 ( − ), (35)
4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟𝑖1 𝑟𝑖2

де ri1 і ri2 – відстань від заряду qi до точок а і b, тобто до початкового і кінцевого

положення q'.
Робота, яку виконують сили електростатичного поля, переміщуючи
одиничний додатній заряд по замкненому шляху L , чисельно рівна лінійному

інтегралу: ∮𝐿 𝐸𝑑𝑙 cos(𝐸̅ ̂, 𝒅𝒍̅) = ∮𝑳 (𝐸̅ , 𝒅𝒍̅) = ∮𝑳 𝐸̅ ∙ 𝒅𝒍̅. Цей інтеграл називається
циркуляцією напруженості вздовж замкненого контуру L.
В випадку замкненого шляху початкова і кінцева точки співпадають. Тому
робота, як випливає з (35), яка виконується при переміщенні електричного заряду в
зовнішньому електростатичному полі по будь-якому замкненому шляху, рівна нулю,
тобто: циркуляція вектора напруженості електростатичного поля вздовж
замкненого контуру рівна нулю:

∮𝐿 𝐸̅ 𝑑𝑙 ̅ = 0 (36)
̅.
Це твердження називають теоремою про циркуляцію вектора 𝑬
Для доведення цієї теореми розіб’ємо довільний замкнений шлях на
2
дві частини 1a2 і 2b1 (Рис.14). Так як лінійний інтеграл ∫12 = ∫1 не
(𝑎) (𝑏)
залежить відшляху між точками 1 і 2 то ∫12 = ∫12 . З іншого боку,
(𝑎) (𝑏) (𝑎) (𝑏) (𝑎) (𝑏)
Рис.14 ∫12 = ∫21 ⇒ ∫12 + ∫21 = ∫12 − ∫12 = 0, що і потрібно було довести.

15
Силове поле, напруженість 𝐸̅ якого задовольняє умові (36), називають
потенціальним. Таким чином, будь-яке електростатичне поле є потенціальним.
Теорема про циркуляцію вектора ̅
E дозволяє зробити ряд важливих
висновків, практично не застосовуючи розрахунків.
Висновок 1. Лінії електростатичного поля 𝐸̅ не можуть бути замкненими.
(Якщо це не так, то взявши циркуляцію вектора 𝐸̅ вздовж цієї лінії, ми одразу ж
прийдемо до протиріччя з теоремою (36). Значить, в електростатичному полі
замкнених ліній вектора 𝐸̅ не існує: лінії починаються на додатних зарядах (або на
нескінченності) і закінчуються на від’ємних (або йдуть в нескінченність).
Висновок 2. Чи можлива така конфігурація
електростатичного поля (Рис.15)? Ні, неможлива. Це відразу
стане зрозуміло, якщо застосувати теорему про циркуляцію: на
ділянках 1 і 3 вектор 𝐸̅ ⊥ 𝑑𝑙 ̅ i ̅𝐸 𝑑𝑙 ̅ = 0; на ділянках 2 і 4 внески в
циркуляцію протилежні по знаку, але не однакові по модулю
Рис.15.
(на ділянці 2 більше, так як там лінії густійше, отже Е -
більше), тому ∮ 𝐸̅ 𝑑𝑙 ̅ ≠ 0, що суперечить (36).

§2. Потенціал електростатичного поля.

На вільний заряд q', який знаходиться в електростатичному полі, діє сила 𝑞 ′ ̅
E,
яка приводить його в рух. Робота A,яка виконується силами електростатичного поля
при перенесенні заряду q', залежить тільки від величини цього заряду та від його
початкового і кінцевого положень в полі; тому вона рівна зменшенню потенціальної
енергії W цього заряду: dA=-dW i
𝑏
𝐴 = ∫𝑎 𝑞 ′ 𝐸̅ 𝑑𝑙 ̅ = −Δ𝑊 = 𝑊1 − 𝑊2 (37)

де W1 i W2 – значення потенціальної енергії заряду 𝑞 ′ в точках поля а і b.

Нехай точковий заряд 𝑞 ′ переміщується під дією електростатичних сил в
поле точкового заряду q. Зміна потенціальної енергії заряду 𝑞 ′ при нескінченно
малому його переміщенні рівна:
𝑞𝑞 ′
𝑑𝑊 = −𝑑𝐴 = − 𝑑𝑟 (38)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 2

При кінцевому переміщенні заряду 𝑞 ′ з точки а, яка знаходиться на відстані r1 від q, в

16
точку b, яка знаходиться на відстані r2 від q, зміна Δ𝑊потенціальної енергії заряду q'
рівна:
𝑞𝑞 ′ 𝑟2 𝑑𝑟 𝑞𝑞 ′ 1 1
Δ𝑊 = 𝑊2 − 𝑊1 = ∫ = ( −𝑟 ) (39)
4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟 1 𝑟2 4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟 2 1

В загальному випадку поле створюється не одним точковим зарядом, а

системою з п зарядів (𝑞1 , 𝑞2 , … , 𝑞𝑛 ), довільно розміщених в просторі. Переміщуючи в
цьому полі заряд 𝑞 ′ , електростатичні сили виконують роботу, рівну алгебраїчній сумі
робіт, виконаних силами, що діють на 𝑞 ′ з боку кожного з зарядів 𝑞1 , 𝑞2 , … , 𝑞𝑛 :
1 𝑞𝑖 𝑞𝑖
Δ𝑊 = ∑𝑛𝑖=1 Δ𝑊𝑖 = 𝑞 ′ ∑𝑛𝑖=1 ( − ) (40)
4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟𝑖2 𝑟𝑖1

де 𝑟𝑖1 і 𝑟𝑖2 - відстань між зарядами 𝑞𝑖 і 𝑞 ′ до і після переміщення останнього.

Формули (39) і (40) дозволяють знайти лише зміну потенціальної енергії
заряду q', але не її абсолютне значення. Для визначення абсолютного значення
потенціальної енергії, якою володіє електричний заряд в даній точці
електростатичного поля, необхідно умовитися про те, в якій точці поля вважати його
потенціальну енергію рівній нулю. Інтегруючи (38), отримаємо для енергії заряду q',
розміщеного в полі точкового заряду q на відстані r від останнього, вираз:
𝑞𝑞 ′
𝑊= +𝐶 (41)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟

де С = const– довільна константа.

Умовимося, як це звично роблять, вважати потенціальну енергію заряду q'
рівній нулю на нескінченно великій відстані від q. Підставивши у рівняння (41) 𝑟 = ∞
і W= 0 отримаємо, що С = 0. Тому потенціальна енергія заряду q', який знаходиться
на відстані r від точкового заряду q, рівна:

𝑞𝑞 ′
𝑊= (42)
4𝜋𝜀𝜀0 𝑟

Якщо заряди 𝑞 ′ і q однойменні, то потенціальна енергія їх взаємодії

відштовхування) додатна і зростає по мірі зближення цих зарядів. У випадку
взаємного притягання різнойменних зарядів W<0, потенціальна енергія зростає до
нуля при віддаленні одного з зарядів в нескінченність. Залежність потенціальної
енергії двох точкових зарядів від відстані між ними показана на рисунку16.

17
 Рис. 16.
Потенціальна енергія W заряду 𝑞 ′ , який знаходиться в полі точкових зарядів
𝑞1 , 𝑞2 , … , 𝑞𝑛 рівна сумі його потенціальних енергій Wi в полях, створюваних
кожним з зарядів окремо:
𝑞𝑖
𝑊 = ∑𝑛𝑖=1 𝑊𝑖 = 𝑞 ′ ∑𝑛𝑖=1 (43)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟𝑖

З формул (42) і (43), видно, що відношення потенціальної енергії W заряду до його

величини не залежить від 𝑞′ і тому може служити характеристикою
електростатичного поля.
𝑊
Відношення визначається через 𝝋 і називається потенціалом
𝑞′

електричного поля:
𝑞𝑖
𝜑 = ∑𝑛𝑖=1 (44)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟𝑖

де 𝑟𝑖 – відстань від точки поля, з потенціалом 𝜑, до заряду qi.

Потенціалом 𝝋 будь-якої точки електростатичного поля називається

фізична величина, яка чисельно дорівнює потенціальній енергії одиничного
додатного заряду, поміщеного в цю точку.
Потенціал поля, створений одним точковим зарядом q, рівний

𝑞
𝜑= (45)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟

Роботу, яку виконують електричні сили при переміщенні заряду 𝑞 ′ з точки а

в точку b електростатичного поля, можна виразити через різницю потенціалів в
точках а і b (дивись формулу (37)):
𝐴 = 𝑊1 − 𝑊2 = 𝑞 ′ (𝜑1 − 𝜑2 ) (46)
де 𝜑1 і 𝜑2 – потенціали поля в точках а і b.
Робота, яка виконується силами електростатичного поля при
переміщенні точкового електричного заряду, рівна добутку цього заряду на
різницю потенціалів в початковій і кінцевих точках шляху.
Якщо точка b лежить в нескінченності, то потенціальна енергія заряду q' в цій точці
18
рівна нулю (𝑊2 = 0), а отже і потенціал поля в точці b рівний нулю (𝜑2 =0). Тоді
робота 𝐴∞ переміщення заряду 𝑞 ′ з точки а в нескінченність рівна:
𝐴∞
𝐴∞ = 𝑊1 = 𝑞 ′ 𝜑 ⇒ 𝜑1 =
𝑞′
Так як точка а, довільна точка поля, то, відкидаючи індекс у 𝜑, отримаємо:
𝐴∞
𝜑= (47)
𝑞′

Тому потенціал даної точки електростатичного поля можна визначити як фізичну

величину, яка чисельно дорівнює роботі, здійснюваній електростатичними
силами при переміщенні одиничного додатного заряду з даної точки поля в
нескінченність.
На практиці часто зручно вважати рівним нулю потенціал землі. Це
допустимо, так як при будь-яких розрахунках важливо знати різницю потенціалів між
будь-якими точками електростатичного поля, а не абсолютні значення потенціалів в
цих точках. У всіх випадках, коли говорять про потенціал в даній точці поля, мають
на увазі різницю потенціалів між цією точкою та іншою точкою, потенціал котрої
умовилися вважати рівним нулю. Одиницю різниці потенціалів можна визначити з
𝐴
виразу: 𝜑1 − 𝜑2 = .
𝑞′

Різниця потенціалів між двома точками поля рівна одиниці різниці

потенціалів, якщо при переміщенні між цими точками одиничного електричного
заряду електростатичні сили поля виконують роботу, рівну одиниці.

В системі одиниць СІ за одиницю різниці потенціалів приймають Вольт

1Дж
(В):1В = . В атомній фізиці і електроніці часто вживаються одиниця роботи і
1Кл

енергії, яка називається електронвольт, еВ. Один електронвольт дорівнює роботі,

виконуваній при переміщенні заряду, рівного заряду електрону, між двома точками
поля з різницею потенціалів, рівній одному Вольту:

1еВ = 1,6 ∙ 10−19 ∙ 1В = 1,6 ∙ 10−19 Дж.

З формули (44) видно, що при накладанні електростатичних полів потенціал

в будь-якій точці результуючого поля рівний алгебраїчній сумі потенціалів,
𝑞𝑖
створюваних в цій точці кожним із складових полів: 𝜑 = ∑𝑛𝑖=1 = ∑𝑛𝑖=1 𝜑̅𝑖
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟𝑖

19
 𝜑 = ∑𝑛𝑖=1 𝜑i (48)
Формула (48) – це принцип суперпозиції полів для потенціала. В цьому
криється суттєва перевага скалярної характеристики поля (потенціалу) перед його
векторною характеристикою - напруженістю, котра рівна геометричній сумі
напруженостей складових полів.
Напруженість поля є його силовою характеристикою, а потенціал -
енергетичною. Між ними існує тісний взаємозв’язок, який ми розглянемо.

§3. Зв’язок між потенціалом та напруженістю. Еквіпотенціальні поверхні.

Ми вже знаємо, що елементарна робота dA, яка виконується при нескінченно
малому переміщенні заряду q' в електростатичному полі, рівна:
𝑑𝐴 = 𝑞 ′ 𝐸̅ ∙ 𝑑𝑙 ̅ = −𝑑𝑊.
𝑊 𝑑𝑊
Так як q' = const, тоді із формули 𝜑 = ⇒ 𝑑𝜑 = ⇒ 𝑑𝑊 = 𝑞 ′ 𝑑𝜑 ⇒
𝑞′ 𝑞′

𝐸̅ ∙ 𝑑𝑙 ̅ = 𝐸𝑑𝑙 cos(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 )̅ = − 𝑑𝜑 (49)

𝑑𝑟 = 𝑑𝑙 cos(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 )̅ – елемент довжини силової лінії (дивись рис. 17), тому:
𝑑𝜑
𝐸=− (50)
𝑑𝑟
𝑑𝜑
де – швидкість зміни потенціалу в напрямку силової
𝑑𝑟

лінії. Покажемо, що зміна потенціалу, який приходиться на

одиницю довжини, максимальна в напрямку силової лінії.
Рис. 17 ̅ де 𝐸𝑙 - проекція вектора 𝐸̅ на напрямок
𝐸𝑙 = 𝐸 cos(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 ),
переміщення 𝑑𝑙 ,̅ тому формулу (49) перепишемо у вигляді:
𝑑𝜑
𝐸𝑙 = − (51)
𝑑𝑙
𝑑𝜑 𝑑𝜑 𝑑𝜑
Оскільки cos(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 )̅ ≤ 1, то 𝐸𝑙 ≤ 𝐸 i | | ≤ | | ⇒ 𝐸𝑙 i | | досягають максимальних
𝑑𝑙 𝑑𝑟 𝑑𝑙

значень при cos(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 )̅ = 1, тобто, якщо 𝑑𝑙 ̅ співпадає по напрямку з елементом 𝑑𝑟̅

силової лінії.
Таким чином, поблизу даної точки електростатичного поля потенціал
змінюється найбільш швидко в напрямку силової лінії. Знак мінус вказує на те, що
вектор 𝐸̅ напруженості поля направлений в бік найбільш швидкого зменшення
потенціалу. Тобто з формули (50) слідує, що напруженість поля чисельно дорівнює
швидкості зміни потенціалу вздовж силової лінії.
20
 В векторному аналізі градієнтом скалярної величини а яка є функцією
просторових координат, називається вектор а, направлений в бік найбільш швидкого
зростання цієї величини і чисельно рівний швидкості її зміни в цьому напрямку.
Отже, зв’язок між напруженістю і потенціалом електростатичного поля можна
представити наступним чином:
𝑑𝜑 𝑑𝜑 𝑑𝜑
𝐸̅ = −𝑔𝑟𝑎𝑑̅ 𝜑 = −𝛻𝜑 = ( 𝑖⃗ + 𝑗⃗ + 𝑘 ⃗⃗ ) (52)
𝑑𝑥 𝑑𝑦 𝑑𝑧

Напруженість в будь-якій точці рівна градієнту потенціала в цій точці,

взятому з протилежним знаком.
В Н
Одиниця напруженості в системі одиниць С : [𝐸] = = .
М КЛ

Якщо заряд переміщується в напрямку 𝑑𝑙 ,̅ перпендикулярному до силової

лінії, тобто перпендикулярно до вектора 𝐸̅ , то cos(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 )̅ = 0, тобто El= 0, із (51)
𝑑𝜑
випливає, що El = = 0, або 𝜑=const. Тобто у всіх точках кривої, перпендикулярної
𝑑𝑙

до силових ліній, потенціал однаковий.

Геометричне місце точок з однаковим потенціалом називається
еквіпотенціальною поверхнею.

Так як потенціал постійний лише вздовж кривих, які перпендикулярні до

силових ліній поля, то і еквіпотенціальні поверхні повинні бути скрізь
перпендикулярні до силових ліній. Очевидно, що робота яка виконується при
переміщенні електричного заряду по одній і тій же еквіпотенціальній поверхні, рівна
нулю.

Електростатичне поле можна зобразити графічно не тільки за допомогою

силових ліній, але і за допомогою еквіпотенціальних поверхонь. Звичайно їх
проводять таким чином, щоб різниці потенціалів між будь-якими двома сусідніми
еквіпотенціальними поверхнями були однакові. Знаючи розташування силових ліній
електростатичного поля, можна побудувати еквіпотенціальні поверхні і, навпаки, по
відомому розташуванню еквіпотенціальних поверхонь, можна в кожній точці поля
визначити величину і напрямок напруженості поля.

21
 §4. Обчислення напруженості і потенціалу деяких найпростіших
електростатичних полів.
У §2 другого розділу були наведені приклади розрахунків напруженості поля
системи електричних зарядів методом суперпозиції полів. Тепер розглянемо другий
метод розв’язку цієї задачі, який оснований на застосуванні теореми
Остроградського-Гауса.
На основі теореми Остроградського-Гауса знаходимо напруженість поля, а за
𝑑𝜑
формулою: 𝐸 = − (50), визначаємо різницю потенціалів між будь-якими двома
𝑑𝑟

точками поля, де 𝑑𝑟 = 𝑑𝑙 cos(𝐸̅ ̂, 𝑑𝑙 )̅ елемент довжини силової лінії.

1.Електростатичне поле нескінченної площини, рівномірно зарядженої з

поверхневою густиною +𝜎 (рис. 18).

Рис. 18.
Силові лінії рівномірно зарядженої нескінченної площини паралельні одна
одній і перпендикулярні до зарядженої площини Р. Для визначення напруженості
поля в будь-якій точці А, проведемо через цю точку та симетричну їй точку В дві
площини паралельні Р. Побудуємо нескінченно вузький прямий циліндр, основа dS
якого проходить через точки А і В, а твірна паралельна силовим лініям ⃗Е⃗ поля. Згідно

з теоремою Остроградського-Гауса: Ф= ∮𝑆 𝐷 ⃗⃗⃗⃗⃗ = ∑𝑛𝑖=1; 𝑞𝑖 = ∮ 𝐷𝑛 𝑑𝑆,

⃗⃗ 𝑑𝑆 де
𝑆

⃗⃗ ̂, 𝑛⃗⃗) – проекція вектора 𝐷

𝐷𝑛 = 𝐷 cos(𝐷 ⃗⃗ на напрям нормалі до площини dS, де
⃗⃗ = 𝜀0 𝜀𝐸⃗⃗ – вектор електричного зміщення.
𝐷
Тобто повний потік електричного зміщення крізь замкнуту поверхню
циліндра дорівнює заряду 𝜎 ∙ 𝑑𝑆, що охоплюється цією поверхнею. Потік зміщення

22
крізь цю поверхню дорівнює сумі потоків крізь основу циліндра, так як потік крізь
⃗⃗𝑛 = 0). Вектори електричного зміщення 𝐷
бічну поверхню дорівнює нулю (𝐷 ⃗⃗1 і 𝐷
⃗⃗2 в
⃗⃗1 = −𝐷
точці А і В чисельно дорівнюють один одному і протилежні за напрямком: 𝐷 ⃗⃗2 ,
D1=D2=D. Потік зміщення крізь замкнуту поверхню циліндра дорівнює:
2𝐷 ∙ 𝑑𝑆 = 𝜎 ∙ 𝑑𝑆 (53)
𝜎
Тоді 𝐷 = , так як 𝐷 = 𝜀0 𝜀𝐸, то
2
𝜎
𝐸= (54)
2𝜀0 𝜀

Знайдемо різницю потенціалів між двома точками М і N цього поля, які

лежать на відстані х1 і х2 від площини (рис. 18). Замінивши у формулі (50) dr
елементом довжини dх знайдемо:
𝜑2 𝑥2
𝜎 𝜎 𝜎
𝑑𝜑 = −𝐸𝑑𝑥, але 𝐸 = , тому 𝑑𝜑 = − 𝑑𝑥, тоді ∫ 𝑑𝜑 = − ∫ 𝑑 𝑥, або
2𝜀0 𝜀 2𝜀0 𝜀 𝜑1 2𝜀0 𝜀 𝑥1
𝜎
𝜑1 − 𝜑2 = (𝑥1 − 𝑥2 ) (55)
2𝜀0 𝜀

2. Електростатичне поле між двома паралельними нескінченими площинами,

зарядженими різнойменно з поверхневою густиною заряду + 𝜎 і −𝜎

Силові лінії поля додатньо зарядженої

площини.

Силові лінії поля від’ємно зарядженої

площини.
Зліва від + 𝜎 і справа від - 𝜎 електричні
Рис. 19 поля взаємно знищуються, так як вони
направлені в протилежні сторони (див. рис. 19). Між площинами обидва поля мають
однакове направлення і тому тут результуюча напруженість Е дорівнює сумі
𝜎
напруженостей Е1 і Е2, що створюються обома площинами Е2 =Е1 = 𝐸 = :
2𝜀0 𝜀
𝜎 𝜎 𝜎
𝐸= + = (56)
2𝜀0 𝜀 2𝜀0 𝜀 𝜀0 𝜀

Проінтегрувавши рівняння d𝜑 = —Edx по х від х = 0 до x = d, де d - відстань між

площинами, знайдемо різницю потенціалів між ними:

23
 𝑑 𝜎𝑑
𝜑1 − 𝜑2 = ∫0 𝐸𝑑𝑥 = (57)
𝜀 0𝜀

Якщо плоскі пластини мають скінченою величину (плоский конденсатор), то

біля країв пластин поля неоднорідні і формули (56) та (57) справедливі лише для
точок поля, достатньо віддалених від країв пластин.

3. Електростатичне поле нескінченно довгого прямого рівномірно зарядженого

циліндра.
Розглянемо циліндр з радіусом R, рівномірно заряджений з лінійною
густиною + 𝜏. З умови симетрії випливає, що силові лінії лежать у площинах,
перпендикулярних до твірної циліндра, і направлені
радіально від осі циліндра, причому в усіх точках,
рівновіддалених від осі циліндра, D і Е однакові (рис. 20).
Щоб знайти Е і D в точці А, що лежить на відстані r>R
від осі циліндра, проведемо через цю точку замкнену
циліндричну поверхню S, що має кінцеву довжину l і
Рис. 20 коаксіальну із зарядженою. Потік вектора зміщення через
основу цієї поверхні, перпендикулярної до осі циліндра дорівнює нулю, оскільки для
основ Dn= 0. У точках бокової поверхні Dn= D= const і потік зміщення дорівнює:
𝜱𝒆 = 𝟐𝝅𝒓𝒍𝑫 (58)
За теоремою Остроградського-Гауса Φe = 𝑞 , де q=l𝜏– заряд, який охоплює поверхня
S. Таким чином, Φe = 𝜏 ∙ 𝑙, тобто 𝟐𝛑𝐫𝐥𝐃 = 𝜏 ∙ 𝑙, звідки отримуємо:
𝜏
𝐷= (59)
2𝜋𝑟

Напруженість поля:

𝐷 𝜏
𝐸= = (60)
𝜀0 𝜀 2𝜋𝑟𝜀0 𝜀

Різниця потенціалів між двома точками поля, які лежать на відстані r1 i r2 від осі
зарядженого циліндру, дорівнює:
𝑟 𝜏 𝑟2 𝑑𝑟 𝜏 𝑟2
𝜑1 − 𝜑2 = ∫𝑟 2 𝐸𝑑𝑟 = ∫ = ∙ ln (61)
1 2𝜋𝜀0 𝜀 𝑟 1 𝑟 2𝜋𝜀0 𝜀 𝑟1

24
 4. Електростатичне поле рівномірно зарядженої сферичної поверхні радіусом R.

З умови симетрії випливає, що силові лінії електростатичного поля

зарядженої сфери направлені радіально, і числове значення повинно бути однаковим
у всіх точках, що лежать на одній і тій же відстані від центра О зарядженої сфери
(рис.21). Проведемо через т. А, яка знаходиться на відстані r>R від центра
зарядженої сфери, сферичну поверхню S з центром у точці О. У всіх точках цієї
поверхні 𝐷𝑛 = 𝐷 = 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡. Потік зміщення через замкнену поверхню S дорівнює:

Φ = ∮ 𝐷𝑛 𝑑𝑆 = 𝐷 ∙ ∮ 𝑑𝑆 = 𝐷 ∙ 𝑆 = 4𝜋𝑟 2 𝐷
𝑆 𝑆

По теоремі Остроградського-Гауса цей потік також буде дорівнювати

загальному заряду сфери 𝑞 = 𝜎 ∙ 𝑆 = 4𝜋𝑅2 ∙ 𝜎, де 𝜎 – поверхнева густина заряду. З
цього випливає, що Ф = q, тобто 4𝜋𝑟 2 𝐷 = 4𝜋𝑅 2 ∙ 𝜎, або
𝑞
𝐷= (62)
4𝜋𝑟 2

𝐷 𝑞
Тоді: 𝐸 = = (63)
𝜀0 𝜀 4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 2

Рис. 21 Формула (63) тотожна формулі для поля точкового

заряду q.
Таким чином, електростатичне поле поза зарядженою сферичною
поверхнею еквівалентне полю точкового заряду, що дорівнює загальному заряду
сфери і розміщеного в її центрі.
Розглянемо т. В, що лежить усередині сфери (r1<R). Проведена через неї
сфера з центром у т. О не охоплює електричних зарядів, тому Ф = 0 і Е = D = 0.
На рисунку 22 зображений графік залежності напруженості Е
електростатичного поля рівномірно зарядженої сферичної поверхні від відстані r

25
точки поля до центру цієї поверхні.
Різницю потенціалів між двома точками, що
лежать на відстані R < r1 і R < r2 від центру
зарядженої сферичної поверхні, знаходимо з
формули:

−𝑞
𝑑𝜑 = −𝐸𝑑𝑟 = 𝑑𝑟 ⇒
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 2
Рис. 22
−𝑞 𝑟2 𝑑𝑟 𝑞 1 1
𝜑1 − 𝜑2 = ∫ = ( −𝑟 ) (64)
4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟 1 𝑟2 4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟
1 2

Припустивши 𝑟1 = 𝑅, 𝑟2 = ∞, знайдемо потенціал зарядженої сфери:

𝑞
𝜑= (65)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑅

де R – радіус зарядженої сфери.

5. Електростатичне поле рівномірно зарядженої кулі.

Розглянемо кулю радіусом R, зарядженою з постійною об’ємною густиною 𝜌.

Рис. 23
У будь-якій точці А, що лежить поза кулею на відстані r від її центру (r>R), її поле
4
аналогічне полю точкового заряду 𝑞 = 𝜋𝑟 3 𝜌, розташованого у центрі кулі (рис.23).
3

Тому електричне зміщення, напруженість поля і різниця потенціалів обчислюються

по формулам:
𝑞
𝐷= (66)
4𝜋𝑟 2

26
 𝑞
𝐸= (67)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 2
𝑞 1 1
𝜑1 − 𝜑2 = ( −𝑟 ) (68)
4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟1 2
де r1>R, r2>R

У будь-якій точці В, що лежить усередині кулі на відстані r від її центра (r<

R), електричне зміщення 𝐷 визначається лише зарядом, що у середині сфери радіусом
4
r: 4𝜋𝑟 2 𝐷 = 𝑞1 = 𝜋𝑟 3 𝜌, тоді
3
1
𝐷 = 𝜌𝑟 (69)
3
1 𝜌𝑟
𝐸= (70)
3 𝜀0 𝜀

Різниця потенціалів між двома точками усередині кулі:

𝑟 𝜌 𝑟 𝜌
𝜑1 − 𝜑2 = ∫𝑟 2 𝐸𝑑𝑟 = ∫
2
𝑟𝑑𝑟 = (𝑟 2 − 𝑟12 ) (71)
1 3𝜀0 𝜀 𝑟
1 6𝜀 𝜀 2 0

На рис. 24 подано графік залежності електричного зміщення 𝐷 від відстані r

для рівномірно зарядженої кулі.

Рис. 24
𝑞 1 𝜌𝑅
При r=R вирази (67) і (70) співпадають: 𝐸= =
4𝜋𝜀0 𝜀𝑅 2 3 𝜀0 𝜀

§5 Провідники в електростатичному полі

Тіла поділяються на провідники і діелектрики. Провідником називають тіло,
в якому електричні заряди можуть вільно переміщатись по всьому його об’єму.
Діелектрик такої властивості не має - надані йому електричні заряди залишаються в
тих же місцях, в яких вони були спочатку розміщені. Провідниками є всі метали,
розчини кислот, солей і лугів, розплавлені солі, розпечені гази тощо, а діелектриками
- бурштин, скло, каучук, масла, сірка, слюда, ебоніт, гази при звичайних
температурах тощо.
Взагалі, розподіл тіл на провідники і діелектрики є умовним, оскільки

27
здатність тіл краще або гірше проводити електричний струм залежить від тих умов, у
яких вони знаходяться. Так, наприклад, при високій температурі скло стає
провідником. Крім того, існує велика група речовин, які називаються
напівпровідниками і займають проміжне положення між провідниками і
діелектриками.
Ми будемо розглядати металеві провідники, тверді. Електропровідність
металів зумовлена переміщенням під дією електричного поля їхніх валентних
(вільних) електронів. Сили, які діють на вільні електрони (𝐹⃗ = 𝑞𝐸⃗⃗ ) металевого
провідника, розміщеного в електростатичному полі, пропорційні напруженості поля.
Тому під дією зовнішнього поля, заряди в провіднику перерозподіляються так, щоб
напруженість поля у будь-якій точці всередині провідника дорівнювала нулю.
На поверхні зарядженого провідника вектор напруженості 𝐸⃗⃗ повинен бути
направленим по нормалі до цієї поверхні, інакше під дією складової вектора 𝐸⃗⃗ (𝐸𝜏 ),
дотичної до поверхні провідника, заряди переміщувались би по провіднику, що
суперечить їхньому статичному розподілу. Звідси випливає, що:
1) у всіх точках всередині провідника 𝐸⃗⃗ = 0, а у всіх точках на його поверхні
𝐸⃗⃗ = 𝐸⃗⃗𝑛 , 𝐸⃗⃗𝜏 = 0.
2) весь об'єм провідника, що знаходиться в електростатичному полі,
являється еквіпотенціальним.
𝑑𝜑
Дійсно, у будь-якій точці всередині провідника = −𝐸 𝑙 cos(𝐸⃗⃗ ̂, 𝑑𝑙⃗) = 0 i
𝑑𝑙

𝜑 = 𝑐𝑜𝑛𝑠𝑡. Поверхня провідника також є еквіпотенціальною, оскільки для будь-якої

𝑑𝜑
лінії на поверхні = −𝐸𝜏 = 0.
𝑑𝑙

3) у зарядженому провіднику нескомпенсовані заряди розміщуються тільки по

поверхні провідника.

Проведемо всередині провідника довільну замкнену поверхню, що обмежує

деякий внутрішній об’єм провідника. Згідно теоремі Остроградського- Гауса
загальний заряд q цього об’єму дорівнює:

⃗⃗ ̂, 𝑛⃗⃗) = 0
𝑞 = ∮ 𝐷𝑑𝑆 cos(𝐷
𝑆

28
 так як у всіх точках поверхні S, що знаходиться всередині провідника, поля нема.
Визначимо напруженість поля поблизу поверхні зарядженого провідника.
Для цього виділимо на його поверхні довільну маленьку ділянку dS та побудуємо на
ній циліндр висотою dl із твірною, перпендикулярною до dS, та основами dS' та dS",
паралельними dS. (Рис.25). Через мізерність dS можна вважати, шо dS=dS'=dS''.

Рис.25
На поверхні провідника та поблизу неї вектори 𝐸⃗⃗ та 𝐷
⃗⃗ = 𝜀0 𝜀𝐸⃗⃗ напрямлені
⃗⃗ крізь бічну поверхню
перпендикулярно до цієї поверхні. Тому потік вектора 𝐷
побудованого нами циліндра дорівнює нулю. Потік електричного зміщення крізь dS''
також дорівнює нулю, так як вона лежить всередині провідника і у всіх її точках D=0.
Відповідно, потік зміщення dФ крізь усю замкнену циліндричну поверхню дорівнює
потоку крізь одну верхню основу dS': 𝑑𝛷 = 𝐷 ∙ 𝑑𝑆′. З іншого боку, за теоремою
Остроградського-Гауса, цей потік дорівнює суммі зарядів, охоплених поверхнею:
dФ=dq=𝜎 ∙dS, де 𝜎 – поверхнева густина зарядів на елементі dS поверхні провідника.
Із рівності правих частин цих формул випливає, що
𝐷=𝜎 (72)
𝜎
та 𝐸= (73)
𝜀0 𝜀

Тому, якщо електростатичне поле створюється зарядженим провідником, то

напруженість цього поля поблизу поверхні провідника прямо пропорційна
поверхневій густині зарядів, що знаходяться на ньому.
Поблизу вістрів і виступів на провіднику еквіпотенціальні поверхні
найсильніше викривлені і зближені одна з одною. Очевидно, що в цих областях
напруженість поля 𝐸⃗⃗ =−𝑔𝑟𝑎𝑑𝜑, є максимальною. Таким чином, поверхнева густина
електричних зарядів на вістрях і виступах більше, ніж в інших частинах провідника, і
навпаки в області конічної впадини напруженість поля Е, та густина зарядів
мінімальні.
Розподіл зарядів на поверхні провідника можна оцінити експериментально.

29
Для цього можна використовувати електрометр. Досліди розподілу зарядів на
провідниках різної форми, які знаходяться в однорідному діелектрику далеко від
інших заряджених тіл, показали, що:
1) розподіл зарядів по зовнішній поверхні провідника залежить тільки від її
форми: де кривизна поверхні більша, там і поверхнева густина зарядів о більша;
2) на внутрішніх поверхнях замкнутих порожніх провідників надлишкові
заряди відсутні і 𝜎=0.
Велика величина напруженості поля біля гострого виступу на зарядженому
провіднику призводить до явища під назвою „електричний вітер''. В атмосферному
повітрі завжди є невелика кількість позитивних іонів і вільних електронів, що
виникли під дією космічних променів. В сильному електричному полі біля вістрів
провідника позитивні іони рухаються з великою швидкістю і, зіштовхуючись з
молекулами повітря, іонізують їх. Тобто, виникає все більша кількість рухливих
іонів, котрі захоплюють за собою молекули повітря, створюючи „електричний вітер".
Через сильну іонізацію повітря біля вістря воно швидко втрачає електричний заряд.
Тому для збереження заряду на провідниках, їх поверхні роблять можливо більшого
радіуса кривизни та без гострих виступів.
Якщо заряджену металеву кульку призвести до дотику з поверхнею якогось
провідника, то заряд частково передається провіднику. Кулька розряджається доти,
поки її потенціал не зрівняється з потенціалом провідника.
Якщо кульку привести до дотику з внутрішньою поверхнею порожнього
провідника, то при цьому також відбувається вирівнювання потенціалів кульки і
провідника, але так, як всередині провідника нема зарядів то увесь заряд кульки
перейде до провідника і розподілиться по його зовнішній поверхні. Тому для виміру
заряду якогось тіла за допомогою електрометра, можна взяти порожній провідник з
невеликим отвором для розміщення тіла всередині цього провідника. Звичайно в
якості такого провідника використовують порожній металічний циліндр, що має
назву циліндра Фарадея, або порожню кулю.

Питання для повторення.

1. Яка умова потенціальності силового поля?

30
 Довести, що електростатичне поле є потенціальним.
2. Дати визначення потенціалу електростатичного поля.
3. Як пов'язана робота переміщення заряду в електростатичному полі з
напругою та потенціалом поля?
4. Який зв'язок між потенціалом та напруженістю електростатичного поля?
5. Яка напруженість та потенціал поля, а також розподіл зарядів всередині та
на поверхні зарядженого провідника?

Розділ IV ЕЛЕКТРИЧНА ЄМНІСТЬ

§ 1. Електроємність відокремленого провідника

Розглянемо провідник, який знаходиться в однорідному середовищі в далині
від заряджених тіл і інших провідників. Такий провідник назвемо відокремленим.
При наданні відокремленому провідникові деякої кількості електрики, заряди
розподіляються по його поверхні з різною поверхневою густиною σ. Характер цього
розподілу залежить не від загального заряду q,а лише від форми провідника. При
збільшенні в n разів заряду q провідника, у стільки ж разів зростає і σ в будь-якій
точці його поверхні. Тобто σ = kq прямо пропорційна q, де k- деяка функція
координат розглядуваній точки поверхні.
Розіб’ємо поверхню S провідника на нескінченно малі елементи dS,що несуть
заряди σ ∙ dS. Кожний такий заряд можна вважати точковим. Потенціал поля заряду
σ∙ dS у точці, віддаленій від нього на відстані r, дорівнює:
𝜎𝑑𝑆
𝑑𝜑 = (74)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟

Інтегруючи цей вираз по всій замкнутій поверхні S зарядженого провідника,

знаходимо потенціал в довільній точці цього електростатичного поля:
𝜎𝑑𝑆 𝑞 𝑘𝑑𝑆
𝜑 = ∮𝑆 = ∮𝑆 (75)
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 𝑟

Для точки, що лежить на поверхні провідника, r є функцією координат цієї точки і

елемента dS. Тому інтеграл (75) залежить тільки від розмірів і форми поверхні S
провідника. Вибір точки на поверхні S не має значення, оскільки для усіх точок
𝑘𝑑𝑆
провідника 𝜑=cons tі значення ∮𝑆 однакові. З формули (75) видно, що потенціал
𝑟

31
відокремленого провідника прямо пропорційний його заряду.
Відношення q до 𝝋 для даного провідника називається його
електричною ємністю (електроємністю, або просто ємністю) С, тобто

𝑞 4𝜋𝜀0 𝜀𝑟
𝐶= = 𝑘𝑑𝑆 (76)
𝜑 ∮𝑆 𝑟

Електроємність відокремленого провідника чисельно дорівнює заряду, який

необхідно надати цьому провіднику, щоб його потенціал змінився на одиницю.
Електроємність відокремленого провідника залежить від його форми і розмірів
(інтеграл в (76)), причому геометрично подібні провідники мають ємність прямо
пропорційно їхнім лінійним розмірам. Це пов’язано з тим, що на геометрично
подібних провідниках розподіл зарядів також буде подібним, а відстань від
аналогічних зарядів до відповідних точок поля прямо пропорційна лінійним розмірам
провідників. Таким чином, потенціали однаково заряджених і геометрично подібних
провідників повинні змінюватись обернено пропорційно їхнім лінійним розмірам, а
електроємності цих провідників – прямо пропорційні їм.

З (76) випливає, то електроємність прямо пропорційна діелектричній

проникності середовища. Ні від матеріалу провідника, ні від його агрегатного стану,
ні від форми і розмірів можливих порожнин всередині провідника, його
електроємність не залежить. Це пов’язано з тим, що надлишкові заряди розподілені
лише на зовнішній поверхні провідника. Ємність також не залежить ні від заряду
провідника, ні від його потенціалу.
За одиницю електроємності в системі СІ, яка називається фарадою (ф),
приймається електроємність такого відокремленого провідника, потенціал якого
1Кл
змінюється на 1В при наданні йому заряду в 1 Кл (1ф= ).
1В

Потенціал відокремленої провідної кулі радіусом R, що несе заряд q і яка

знаходиться в однорідному середовищі з діелектричною проникністю 𝜀, дорівнює:
𝑞
𝜑=
4𝜋𝜀0 𝜀𝑅
Тому ємність відокремленої кулі радіусом R:
𝐶 = 4𝜋𝜀0 𝜀𝑅 (77)

32
 З цієї формули випливає, що електроємністю, рівній 1фараді,володіє провідна
𝐶
куля, яка знаходиться у вакуумі (𝜀 = 1) і має радіус: 𝑅 = = 9 ∙ 109 м = 9 ∙ 106 км.
4𝜋𝜀0 𝜀

Тому на практиці часто використовуються наступні одиниці електроємності:

1мікрофарада(мкф)=10-6ф; 1 нанофарада (нф)=10-9ф; 1 пікофарада (пф)=10-12ф.

§2. Взаємна електроємність. Конденсатори.

Якщо провідник А не відокремлений, тобто поряд з ним є інші провідники
(рис. 26), то його електроємність більше, ніж ємність такого ж, але відокремленого
провідника. Справа у тому, шо при наданні провідникові А заряду q провідники, що
його оточують, заряджаються шляхом впливу, причому найближчими до навіденого
заряду q виявляються заряди протилежного знака. Ці заряди дещо послаблюють поле,
що утворюється зарядом q, тобто вони знижують потенціал провідника А і
підвищують його електроємність.

Рис. 26.
Найбільший практичний інтерес являє система, що складається з двох
близько розташованих один від одного провідників, заряди яких чисельно рівні, але
протилежні за знаком. Позначимо різницю потенціалів між провідниками через 𝜑1 −
𝜑2 , а абсолютну величину їх зарядів через q. Якщо провідники знаходяться вдалині
від яких-небудь заряджених тіл або інших провідників, то як свідчить досвід, різниця
1
потенціалів 𝜑1 − 𝜑2 пропорційна заряду q, тобто 𝜑1 − 𝜑2 = 𝑞, де С –взаємна
𝐶

електроємність двох провідників:

𝑞
𝐶= (78)
𝜑1 −𝜑2

Взаємною електроємністю двох провідників називається фізична

величина, що чисельно дорівнює заряду, який треба перенести з одного
провідника на інший для зміни різниці потенціалів між ними на одиницю.
Взаємна електроємність двох провідників залежить від їхньої форми,
розмірів і взаємного розміщення, а також від діелектричної проникності середовища.

33
Взаємна електроємність має таку ж розмірність і вимірюється в тих же одиницях, що
і електроємність відокремленого провідника.
Для практики важливим є випадок, коли два різнойменно заряджених
провідники мають таку форму і так розташовані один відносно одного, що
створюване ними електростатичне поле повністю, або майже повністю, зосереджене
в обмеженій частині простору. Така система двох провідників називається
конденсатором, а самі провідники –обкладками конденсатора.
Електроємність конденсатора являє собою взаємну ємність його обкладок і
виражається формулою (78). В залежності від форми обкладок конденсатори
розподіляються на плоскі, сферичні і циліндричні.
Плоский конденсатор складається з двох паралельних металевих пластин
площею S кожна, які розташовані на близькій відстані d одна від одної і несуть
заряди +q та -q. Якщо лінійні розміри пластин великі порівняно з відстанню d, то
електростатичне поле між пластинами можна вважати еквівалентним полю між
двома нескінченними площинами, зарядженими різнойменно з поверхневими
густинами заряду +𝜎 і -𝜎. Тоді: 𝑞 = 𝜎 ∙ 𝑆, і згідно формулі (78):
𝜎∙𝑆
𝐶= (79)
𝜑1 −𝜑2
𝑑 𝜎 𝜎𝑑
де 𝜑1 − 𝜑2 = ∫0 𝑑𝑥 = , тоді
𝜀0 𝜀 𝜀0 𝜀
𝜀0 𝜀∙𝑆
𝐶= (80)
𝑑

де 𝜀 – відносна діелектрична проникність середовища, що заповнює простір між

пластинами.
Визначимо силу взаємного притягання між різнойменно зарядженими
пластинами плоского конденсатора. Негативно заряджена пластина з зарядом −𝑞 =
−𝜎 ∙ 𝑆, де 𝜎– поверхнева густина заряду, S – площа пластини, знаходиться в
однорідному електростатичному полі з напруженістю 𝐸⃗⃗ , що створюється позитивно
зарядженою пластиною. Тому на негативно заряджену пластину діє сила: 𝐹⃗ = −𝑞𝐸⃗⃗ ,
𝜎
де |𝐸⃗⃗ | = (якщо поле вважати однорідним), а проекція сили 𝐹⃗ на напрям вектора
2𝜀0 𝜀

𝜎 𝜎2𝑆
𝐸⃗⃗ дорівнює 𝐹 = −𝜎 ∙ 𝑆 , 𝐹=− , але, оскільки напруженість і електричне
2𝜀0 𝜀 2𝜀0 𝜀

зміщення поля між пластинами плоского конденсатора відповідно дорівнює:

34
 𝜎
𝐸= ; 𝐷 = 𝜀0 𝜀𝐸 = 𝜎, тоді:
2𝜀0 𝜀

𝜎𝑆𝐸 𝐷2
𝐹=− =− ∙𝑆 (81)
2 2𝜀0 𝜀
Сферичний конденсатор.
Він складається з металевої кулі А радіусом r1, оточеної концентричною з
нею порожнистою металевою кулею В радіусом r2, трішки більшим r1 (рис.27).

Рис. 27
Поза конденсатором поля, що створюються внутрішньою і зовнішньою
обкладками, взаємно знищуються. Поле між обкладками створюється лише зарядом
кулі А, оскільки заряд кулі В всередині цієї кулі не створює електростатичного поля.
Тому різниця потенціалів між обкладками згідно з формулою (64) (див. §4 розділу 3)
𝑞 1 1
дорівнює: 𝜑1 − 𝜑2 = ( − 𝑟 ).
4𝜋𝜀0 𝜀 𝑟1 2

Підставивши в формулу (78) значення 𝜑1 − 𝜑2 , отримаємо

𝑞 4𝜋𝜀0 𝜀𝑟1 𝑟2
𝐶= = (82)
𝜑1 −𝜑2 𝑟2 −𝑟1

При r2→ ∞ внутрішню обкладку сферичного конденсатора можна розглядати як

відокремлену кулю. В цьому випадку формула (78) збігається з формулою (73): 𝐶𝑘 =
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟1 - ємність відокремленої кулі радіусом 𝑟1 . При будь-якому кінцевому значенні
𝑟2
r2>r1 𝐶 = 𝐶𝑘 > 4𝜋𝜀0 𝜀𝑟1 електроємність сферичного конденсатора більше
𝑟2 −𝑟1

електроємності відокремленої кулі радіусом r1. Якщо r2 -r1=l, i l<<r1 то можна

вважати 𝑟1 ≈ 𝑟2 , тоді

4𝜋𝜀0 𝜀𝑟12 𝜀0 𝜀𝑆
𝐶= = (83)
𝑟2 −𝑟1 𝑙

тобто в цьому випадку електроємність сферичного конденсатора можна обчислити як

електроємність плоского конденсатора.

Циліндричний конденсатор.
Він складається з двох порожнистих коаксіальних циліндрів з радіусами r1 і
r2, які вставлені один в один (рис. 28).
35
 Нехай заряди на обкладках дорівнюють +q і -q, а
висота циліндра h>>r1 i r2. Тоді, нехтуючи викривленням
поля поблизу країв конденсатора, можна обчислити
різницю потенціалів між обкладками за формулою для
поля, що створюється нескінченно довгим прямим
циліндром радіуса r1, рівномірно зарядженим з постійною

Рис. 28
𝑞 𝜏 𝑟
лінійною густиною 𝜏 = : 𝜑1 − 𝜑2 = ∙ ln 2, підставивши значення 𝜑1 − 𝜑2 в
ℎ 2𝜋𝜀0 𝜀 𝑟1

формулу (78) отримаємо вираз для електроємності циліндричного конденсатора:

2𝜋𝜀0 𝜀ℎ
𝐶= 𝑟 (84)
ln 2
𝑟1

Прикладом циліндричного конденсатора може слугувати лейденська банка.

𝑟2 𝑟2 −𝑟1 2𝜋𝜀0 𝜀ℎ𝑟1 𝜀0 𝜀𝑆
Якщо проміжок 𝑙 = 𝑟2 − 𝑟1 малий в порівнянні з r1, то ln ≈ i≈ ≈ ,
𝑟1 𝑟1 𝑟2 −𝑟1 𝑙

де S=2𝜋𝑟1 ℎ – площа обкладки, а l=r2– r1 – товщина шару діелектрика.

Таким чином, з формул, отриманих для електроємності конденсаторів різної
форми, слідує, що електроємність будь-якого конденсатора прямо пропорційна
діелектричній проникності речовини, що заповнює проміжок між обкладками.
Конденсатор характеризується не тільки електроємністю, але і так званою
“пробивною напругою” –різницею потенціалів між його обкладками, при якій може
виникнути пробій, тобто електричний розряд через шар діелектрика у конденсаторі.
Величина пробивної напруги залежить від властивостей діелектрика, його товщини і
форми обкладок.

§ 3. З’єднання конденсаторів

Для отримання великих електроємностей конденсатори

з’єднують паралельно (рис.29). Нехай електроємності
окремих конденсаторів дорівнюють C1,C2, C3, …, Cn.
Оскільки всі вони заряджені до однієї і тієї ж різниці ∆𝜑

Рис. 29. потенціалів, то їхні заряди дорівнюють: 𝑞1 = 𝐶1 ∆𝜑,

36
𝑞2 = 𝐶2 ∆𝜑, …, 𝑞𝑛 = 𝐶𝑛 ∆𝜑, заряд всієї батареї конденсаторів 𝑞 = ∑𝑛𝑖=1 𝑞𝑖 = (𝐶1 +
𝐶2 + … + 𝐶𝑛 )∆𝜑. З іншого боку 𝑞 = С∆𝜑, де С– електроємність батареї паралельно
з’єднаних конденсаторів. Тому:
𝐶 = ∑𝑛𝑖=1 𝐶𝑖 (85)
Тобто, при паралельному з'єднанні конденсаторів, їх спільна електроємність
дорівнює сумі електроємностей окремих конденсаторів.
При послідовному з’єднанні конденсаторів (рис. 30), повна різниця
потенціалів розподіляється між окремими конденсаторами, причому потенціал
з’єднаних між собою пластин сусідніх конденсаторів однаковий, а весь заряд батареї
дорівнює заряду кожного окремого конденсатора.
Введемо наступні позначення: С – електроємність батареї,
Сі –електроємність і-го конденсатора і ∆𝜑 = ∑𝑛𝑖=1 ∆𝜑𝑖 –
різниця потенціалів на затискачах батареї. Оскільки ∆𝜑𝑖 =
𝑞 𝑞 1
, то ∆𝜑 = = 𝑞 ∑𝑛𝑖=1 звідки випливає, що
𝐶𝑖 𝐶 𝐶𝑖
1 1
Рис. 30. = ∑𝑛𝑖=1 (86)
𝐶 𝐶𝑖

При послідовному з’єднанні конденсаторів величина, обернена їх загальній

електроємності, дорівнює сумі величин, обернених електроємностям окремих
конденсаторів.
Таким чином, при послідовному з’єднанні конденсаторів результуюча
електроємність С завжди менша мінімальної електроємності, яка входить до батареї.
Перевага послідовного з’єднання полягає у тому, що на кожний конденсатор
подається лише частина різниці потенціалів, поданої на всю батарею, чим
зменшується можливість пробою конденсаторів.

§ 4 Енергія зарядженого провідника і енергія електричного поля

В усіх висновках цього параграфа будемо вважати, що окремі електричні
заряди і заряджені тіла знаходяться в однорідному ізотропному середовищі, яке не
має сегнетоелектричних властивостей.
Заряджаючи деякий провідник, необхідно здійснити певну роботу проти
кулонівських сил відштовхування між однойменними електричними зарядами. Ця

37
робота іде на збільшення електричної енергії зарядженого провідника, яка аналогічна
потенційній енергії в механіці.
Нехай є провідник, у якого електроємність, заряд і потенціал відповідно
дорівнює 𝐶, 𝑞, 𝜑. Робота, яка виконується проти сил електростатичного поля при
перенесенні заряду 𝑑𝑞 з нескінченності на провідник, дорівнює: dA=𝜑𝑑𝑞=C𝜑𝑑𝜑
Щоб зарядити тіло від нульового потенціалу до 𝜑, необхідно виконати роботу:
𝜑 𝐶𝜑2
𝐴 = ∫0 𝐶𝜑𝑑𝜑 = (87)
2

Оскільки енергія зарядженого тіла дорівнює роботі, яку необхідно виконати,

щоб зарядити це тіло, то (87) визначає енергію зарядженого тіла:
𝐶𝜑2 𝑞𝜑 𝑞2
𝑊в = = = (88)
2 2 𝐶

𝐶𝜑2
Вираз прийнято називати власною енергією зарядженого тіла.
2

При зарядці конденсатора виконується робота перенесення електричних

зарядів з однієї обкладки на іншу (робота проти сил електростатичного поля). Тому
енергія зарядженого конденсатора також виражається формулою (88), де ∆𝜑 –
різниця потенціалів між його обкладками:
𝐶∆𝜑2
(89)
2

Природно припустити, що власна енергія зарядженого тіла є не що інше, як

енергія його електростатичного поля, так, як збільшення потенціала 𝜑 провідника
зумовлює посилення його електростатичного поля.
Перевіримо це припущення на прикладі однорідного електростатичного поля
плоского конденсатора. Якщо електричне поле має енергію, то ця енергія повинна
бути якимось чином розподілена по всьому об’єму поля, причому енергія повинна
бути тим більшою, чим сильніше поле. Енергія, що міститься в одиниці об’єму
електростатичного поля (об’ємна густина енергії) повинна бути однаковою у всіх
точках однорідного поля, а повна енергія поля - пропорційною його об’єму.
Довівши, що власна енергія зарядженого плоского конденсатора пропорційна
об’єму його електростатичного поля (об’єму простору між обкладками
конденсатора), ми тим самим доведемо, що електростатичне поле має енергію.

38
 𝜀0 𝜀𝑆
Оскільки ємність плоского конденсатора 𝐶 = , а різниця потенціалів між його
𝑑

обкладками ∆𝜑 = 𝐸𝑑, то за формулою (88)

𝜀0 𝜀𝐸 2 𝑑 2 𝜀0 𝜀𝐸 2 𝑆𝑑 𝜀0 𝜀𝐸 2
𝑊в = = = 𝑉 (90)
2𝑑 2 2

Де V=S∙d – об’єм електростатичного поля між обкладками конденсатора. Таким

чином ми довели, що енергія зарядженого плоского конденсатора пропорційна його
об’єму.
Тоді об’ємна густина енергії 𝜔𝑒 однорідного електростатичного поля
конденсатора постійна і дорівнює:
𝑊в 𝜀0 𝜀𝐸 2 𝐸𝐷 𝐷2
𝜔𝑒 = = = = (91)
𝑉 2 2 2𝜀0 𝜀

Таким чином, об'ємна густина енергії однорідного електростатичного поля

визначається його напруженістю Е або зміщенням D.
Дослідження неоднорідних електричних полів, що створюються довільними
зарядженими тілами, показали, що для них формула (90) не є застосовною, а вираз
(91) залишається справедливим для визначення об’ємної густини енергії в кожній
точці будь-якого електричного поля.
Тоді енергія нескінченно малого об’єму 𝑑𝑉 поля дорівнює:
𝜀0 𝜀𝐸 2
𝑑𝑊𝑒 = 𝜔𝑒 𝑑𝑉 = 𝑑𝑉 (92)
2

Інтегруючи це рівняння по всьому об’єму V поля, знаходимо повну енергію 𝑊𝑒

електростатичного поля:
𝜀0 𝜀𝐸 2
𝑊𝑒 = ∫𝑉 𝑑𝑉 (93)
2

Можна довести, шо повна енергія поля довільно зарядженого тіла, як і у

випадку плоского конденсатора, дорівнює власній енергії цього тіла:
𝜀0 𝜀𝐸 2 𝐶𝜑2 𝑞2
𝑊𝑒 = ∫𝑉 ∫𝑉 𝑑𝑉 = = (94)
2 2 2𝐶

де 𝜑, 𝑞, 𝐶 – потенціал, заряд та електроємність тіла відповідно.

Доведемо це на прикладі неоднорідного електростатичного поля кулі з
радіусом R, зарядом q, рівномірно розподіленим по поверхні кулі. На відстані r від
𝑞
центра зарядженої кулі напруженість електростатичного поля дорівнює: 𝐸 = .
4𝜋𝜀0 𝜀𝑟 2

Підрахуємо за формулою (92) енергію dWe поля, що припадає на нескінченно тонкий

39
кульовий шар, що міститься між сферами з радіусами r та r+dr. Об’єм такого шару:
𝑑𝑉 = 4𝜋𝑟 2 𝑑𝑟.
Підставимо значення E та dV у формулу (92):
𝑞2 𝜀0 𝜀 2
𝑞 2 𝑑𝑟
𝑑𝑊 = 4𝜋𝑟 =
(4𝜋𝜀0 𝑟 2 )2 2 8𝜋𝜀𝜀0 𝑟 2

Повна енергія поля зарядженої кулі дорівнює:

𝑞2 𝑑𝑟 𝑞2 1 1 𝑞2 𝑞2
𝑊𝑒 = ∫ 𝑑𝑊𝑒 = ∫ = ( − )= =
2𝜋𝜀𝜀0 𝑟 2 2 ∙ 4𝜋𝜀𝜀0 𝑅 ∞ 2 ∙ 4𝜋𝜀𝜀0 𝑅 2𝐶
𝑉

де 𝐶 = 4𝜋𝜀𝜀0 𝑅 – електроємність зарядженої кулі.

Тобто енергія електростатичного поля зарядженої кулі дорівнює його власній
енергії. Це зрозуміло, оскільки заряджене тіло тому і має електричну енергію, що при
його зарядженні була виконана робота проти сил електростатичного поля, що
створюється ним.

Питання для повторення.

1. Що називається електроємністю відокремленого провідника і від чого
вона залежить?
2. Що називається взаємною електроємністю двох провідників і від чого
вона залежить?
3. В яких випадках потрібно використовувати ті або інші способи
з’єднання конденсаторів?
4. Знайдіть вираз для власної енергії зарядженого провідника.
5. Доведіть, що електростатичне поле має енергію та знайдіть вираз для її
об’ємної густини.

Список літератури
1. Савельєв І.В. Курс загальної фізики. Том 2 – М. Наука, 1982
2. Іродов І.Е. Основні закони електромагнетизму – М. Вища школа, 1991
3. Детлаф А.А, Яворський Б.М. Курс фізики, Том 2 – М. Вища школа, 1979
4. Калашніков С.Г. Електрика – М. Наука, 1985

40
41