1.

Визначення електричного струму та умови його існування

Електричний струм — це напрямлений рух заряджених частинок.
Умови виникнення та існування електричного струму:
1. Наявність джерела струму (наявність причин, внаслідок яких частинки
переміщаються у певному напрямі).
2. Наявність вільних носіїв заряду (електронів, іонів і т.п.).
3. Наявність замкнених провідників (замкненого кола).
Залежно від здатності проводити електричний струм всі речовини й
матеріали поділяють на провідники, діелектрики та напівпровідники.
Провідники — речовини та матеріали, які добре проводять електричний
струм.
Провідниками є метали (як у твердому, так і в рідкому станах), графіт, водні
розчини солей (наприклад, кухонної солі), кислот і лугів.
Висока електрична провідність провідників пояснюється наявністю в них
великої кількості вільних заряджених частинок. Так, у металевому провіднику
частина електронів, залишивши атоми, вільно «мандрує» по всьому його об’єму, і
кількість таких електронів сягає 1023 в кубічному сантиметрі.
Волога земля, тіло людини або тварини добре проводять електричний струм,
бо містять речовини, що є провідниками.
Дії електричного струму:
Теплова (нагрівання провідника)
Прасуєте, припаюєте деталь електричним паяльником, готуєте на
електричній плиті, обігріваєте кімнату електричним нагрівником, промисловість
(зварювання, різання, плавлення металів), сільське господарство (обігрів теплиць та
інкубаторів, сушіння зерна, сінажу); природа (енергія, що виділяється під час
блискавки, може спричинити лісову пожежу)
Світлова (електрична енергія частково перетворюється на енергію світла)
(електролампочки)
Хімічна (хімічне розкладання речовини)
Магнітна (набуття магнітних властивостей)
Діелектрики — речовини та матеріали, які погано проводять електричний
струм.
Діелектриками є багато твердих речовин (ебоніт, порцеляна, гума, скло та
ін.), рідин (дистильована вода, гас, спирт, бензин та ін.) і газів (кисень, водень, азот,
вуглекислий газ та ін.).
У діелектриках майже відсутні вільні заряджені частинки.
Провідники й діелектрики широко застосовують у промисловості, побуті,
техніці. Так, проводи, якими підводять електричний струм від електростанцій до
споживачів, виготовляють із металів — хороших провідників. При цьому на опорах
проводи розташовують на ізоляторах, — це запобігає стіканню електричного заряду
в землю.
 Напівпровідники — це речовини, які займають проміжне місце між
провідниками та діелектриками.
Зазвичай вони погано проводять електричний струм і їх можна віднести до
діелектриків.
Однак якщо підвищити температуру або збільшити освітленість, у
напівпровідниках з’являється достатня кількість вільних заряджених частинок і
напівпровідники стають провідниками.
Напівпровідники використовують для виготовлення радіоелектронної
апаратури.

2. Закон електромагнітної індукції

Завдяки існуванню електромагнітної індукції енергія механічного руху на
електростанціях перетворюється на енергію електричного струму, без якого важко
уявити собі сучасне життя. Докладне вивчення цього явища дало змогу створити
численні засоби зв'язку — телефон, телеграф, радіо, телебачення тощо.
Крім практичного значення для життя людини, електромагнітна індукція дає
чудовий пізнавальний матеріал, що демонструє органічну єдність явищ, які ми
називаємо електричними і магнітними. Навіть поняття електромагнітного поля
знайшло місце в науці як відображення об'єктивної реальності лише після вивчення
явища електро-магнітної індукції.
Однак, до розуміння електромагнітної індукції як фізичного явища вчені
йшли довгим і тернистим шляхом. Найбільша заслуга у вивченні цього явища
належить відомому англійському фізику М. Фарадею — неперевершеному
майстрові проведення фізичного експерименту.
Опис суті фізичного явища:
Виникнення електричного струму в замкнутому контурі, який або нерухомий
у змінному магнітному полі, або переміщується в постійному магнітному полі так,
що кількість ліній магнітної індукції, що перетинають площу, обмежену контуром,
змінюється.
Фізичні величини, введені для опису фізичного явища:
– електрорушійна сила;
– довжина активної частини провідного контуру, що знаходиться між
полюсами магніта;
– швідкість переміщення провідного контуру;
– кількість витків котушки;
– магнітний потік;
Формулювання закону:
 Закон електромагнітної індукції використовується в електротехниці і
електромашинобудуванні у двох формулюваннях – Фарадея і Максвелла.
Формулювання закону за Фарадеєм:
Значення електрорушійної сили, яка наводиться в провідному контурі при
переміщення його в однорідному магнітному полі прямо пропорційно добутку
магнітної індукції, довжина активної частини провідного контуру, що знаходиться
між полюсами магніта і швідкість переміщення провідного контуру.
Формулювання закону за Максвеллом:
Значення електрорушійної сили, яка наводиться в контурі, прямо пропорційна
кількості витків контуру і швидкості зміни магнітного потоку.
Математичний запис закону за Фарадеєм:
e=B ⋅l⋅ v ⋅ sin α ,

де e – електрорушійна сила (ЕРС), В;

l – довжина активної частини провідного контуру, що знаходиться у магнітному

полі (між полюсами магніта), м;

v – швідкість переміщення провідного контуру, м/с;
α – кут між вектором швидкості і вектором магнітної індукції, град.

За Максвеллом:
dФ
e=−w ,
dt
де w – кількість витків провідного контуру;
Ф – магнітний потік, Вб;

t – час, с.

Застосування явища в електричних апаратах:

На явищі електромагнітної індукції заснований принцип дії генераторів
постійного і змінного струму. Явище електромагнітної індукції застосовується,
наприклад, у датчиках індукційного типу, бо воно спостерігається в обмотках
електричних апаратів і машин, що рухаються в магнітному полі.
3. Закон Кулона
Точковий заряд — це заряджене тіло, розмірами якого можна знехтувати
порівняно з відстанями від нього до інших заряджених тіл, що розглядаються.
Точковий заряд є не реальним об’єктом, а фізичною моделлю. Необхідність
уведення такої моделі спричинена тим, що в загальному випадку взаємодія
заряджених тіл залежить від багатьох чинників, отже, не існує єдиної простої
формули, яка описує електричну взаємодію для будь-якого довільного випадку.
Уперше закон взаємодії нерухомих зарядів був установлений французьким
фізиком Шарлем Кулоном(1785 р). У своїх дослідах Кулон вимірював сили
притягування й відштовхування заряджених кульок за допомогою сконструйованого
ним приладу — крутильних терезів.

У скляний циліндр на спеціальному тримачі було поміщено заряджену кульку

1. Обертаючи кришку циліндра, дослідник домагався, щоб кульки 1 і 2
доторкнулись одна до одної і частина заряду з кульки 1 перейшла на кульку 2.
Однойменні заряди відштовхуються, тому кульки розходилися на деяку відстань. За
кутом закручування дроту Кулон визначав силу взаємодії зарядів.
Потім, обертаючи кришку циліндра, дослідник змінював відстань між
кульками та знову вимірював силу їх відштовхування. Виявилося: коли відстань
збільшувалась у два, три, чотири рази, сила взаємодії кульок зменшувалася
відповідно в чотири, дев’ять і шістнадцять разів.
Сила F взаємодії двох точкових зарядів обернено пропорційна квадрату
відстані r між ними:

Для виявлення залежності сили F від зарядів кульок Кулон застосував такий
прийом. До наелектризованої кульки 1 він торкався незарядженою кулькою 3 такого
самого розміру. Оскільки при цьому заряд розподілявся порівну між обома
кульками, заряд пробної кульки 1 зменшувався вдвічі. Виявилося, що в стільки ж
разів зменшилась і сила електричної взаємодії між 1 та 2 кульками.

Сила F взаємодії двох точкових зарядів і , прямо пропорційна добутку

модулів цих зарядів:

,
На підставі проведених дослідів Кулон установив закон, який згодом отримав
його ім'я.

Закон Кулона – Сила F взаємодії двох нерухомих точкових зарядів і

прямо пропорційна добутку модулів цих зарядів і обернено пропорційна квадрату
відстані r між ними:

, де
k — коефіцієнт пропорційності.

Сили Кулона напрямлені вздовж умовної прямої, яка з’єднує точкові заряди,
що взаємодіють.

4. Застосування закону Кулона для розрахунку електричного поля

Електростатична сила взаємодії F12 двох точкових нерухомих зарядів q1 та
q2 у вакуумі прямо пропорційна добутку абсолютних значень зарядів і
обернено пропорційна квадрату відстані r12 між ними.
 Коефіцієнт пропорційності k має назву електростатичної сталої.
k=8,98*109 Н·м2:Кл−2
Закон Кулона можна також використовувати для розрахунку електричного
поля (E), яке створюється окремим зарядом q в точці в просторі. Електричне поле -
це векторна величина, яка вказує на напрям та силу взаємодії, яку відчуває інший
заряд в присутності даного заряду. Електричне поле обчислюється за формулою:
F
E=
q
де:
E - електричне поле в точці в просторі.
F - сила, що діє на заряд q в даному місці.
q - величина заряду, який взаємодіє з полем.
Таким чином, для обчислення електричного поля в певній точці простору від
одного або декількох зарядів можна використовувати закон Кулона, розраховуючи
силу між зарядами та ділячи її на величину заряду, який відчуває це поле. Результат
буде вектором, який вказує напрям та силу електричного поля в даній точці.
 5. Поняття про електричний потенціал, різницю потенціалів, ЕРС
Потенціал електричного поля — енергетична характеристика електричного
поля; скалярна величина, що дорівнює відношенню потенціальної енергії заряду
в полі до величини цього заряду. Призначення, будова і сфера застосування
автоматичних вимикачів.
Різницея потенціалів - величина, що чисельно дорівнює роботі поля при
перенесенні між цими точками одиничного позитивного заряду. A=qU.
ЕРС

Розглянемо найпростіше електричне коло з джерелом електричної енергії Е і

споживачем R. Припустимо, що в джерелі перетворюється будь-який вид енергій в
електричну. Це відбувається за рахунок так званих сторонніх (не електричних) сил,
які виробляють всередині джерела поділ зарядів. Якщо коло виявляється замкнутим
через споживача, то розділені заряди під дією виниклого електричного поля
прагнуть об’єднатися. Внаслідок руху зарядів в ланцюзі виникає струм і в споживачі
витрачається енергія, запасена джерелом. Для кількісної оцінки зазначених
енергетичних перетворень у джерелі служить величина, яка називається
електрорушійною силою (ЕРС)
Одиницею ЕРС є Вольт (В). Таким чином, ЕРС дорівнює 1 В, якщо при
переміщенні заряду в 1 Кл по замкнутому ланцюзі відбувається робота в 1 Дж:
[Е] = 1 Дж⁄1 Кл = 1 В

6. Визначення опору провідників. Одиниці вимірювання та прилади для

вимірювання
Електричний опір – це фізична величина, яка характеризує властивість
провідника протидіяти проходженню електричного струму.
Опір вимірюється в одиницях, які називаються омами (Ω). Символ для омів -
грецька велика літера "Омега" (Ω). 1 ом дорівнює опору, який дозволяє протікати
струму 1 ампер при напрузі 1 вольт через нього. Ом є основною одиницею опору в
Міжнародній системі одиниць (СІ).
Омметр: Це спеціальний прилад для вимірювання опору. Він може
вимірювати опір електричного компонента без зовнішнього струму, оскільки
має власне джерело електричного струму. Омметри можуть бути аналоговими
або цифровими.
 Мультиметр (включаючи цифровий мультиметр):
Мультиметр - це багатофункціональний прилад, який може
вимірювати не тільки опір, але й інші параметри, такі як
напруга та струм. Цифровий мультиметр (DMM)
використовує цифровий дисплей для відображення значень.

Відбійник (Рефлектометр): Цей прилад

використовується для вимірювання опору
на великих ділянках кабелів або ліній передачі даних.
Він дозволяє визначити точне місце дефекту
(наприклад, переривання) в кабелі.
7. Визначення роботи та потужності електричного струму
Потужність електричного струму — фізична величина, що
характеризує швидкість виконання струмом роботи й дорівнює
відношенню роботи струму до часу, за який цю роботу виконано.

Р — потужність електричного струму

А — робота струму
t — час виконання роботи
Одиниця потужності в СІ – ват
Види потужності
Активна потужність
Одиниця виміру – ват (позначення: Вт, кіловат – кВт; міжнародне: ват -
W, кіловат – kW).
Середнє за період Τ значення миттєвої потужності називається
активною потужністю

де U і Ι це середньоквадратичні значення напруги і струму, а φ – кут зсуву

фаз між ними.
Реактивна потужність
Одиниця виміру – вольт-ампер реактивний (позначення: вар, кВАР;
міжнародне: var).
Реактивна потужність – величина, що характеризує навантаження,
створювані в електротехнічних пристроях коливаннями енергії
електромагнітного поля в колі синусоїдального змінного струму,
дорівнює добутку середньоквадратичних значень напруги U і струму I,
помноженому на синус кута зсуву фаз φ між ними:
(якщо струм відстає від напруги, зсув фаз вважається позитивним, якщо
випереджає – негативним). Реактивна потужність пов’язана з повною
потужністю S та активною потужністю P співвідношенням:

Повна потужність
Одиниця повної електричної потужності – вольт-ампер (позначення: В-А,
ВА, кВА-кіло-вольт-ампер; міжнародне: V-A, kVA).
Повна потужність – величина, що дорівнює добутку діючих значень
періодичного електричного струму I в ланцюзі та напруги U на його
затискачах: співвідношення повної потужності з активною та

реактивною потужностями виражається в такому вигляді:

де P – активна потужність, Q – реактивна потужність
Робота електричного струму А — фізична величина, що характеризує
зміну електричної енергії струму — перетворення її на інші види.
Одиниця роботи електричного струму — джоуль, 1 Дж.
У побуті й техніці використовують також позасистемну одиницю —
кіловат-годину (кВт · год), 1 кВт · год = 3,6 · 106 Дж.
Якщо розглядати зовнішню ділянку електричного кола, то робота струму
визначається як A = qU = UIt, де q — заряд, що пройшов через
поперечний переріз провідника за час t, U — електрична напруга на
ділянці кола, I — сила струму в ній.
 8. Визначення електричного струму та умови його існування
Електричний струм — це напрямлений рух заряджених частинок.
Умови виникнення та існування електричного струму:
4. Наявність джерела струму (наявність причин, внаслідок яких
частинки переміщаються у певному напрямі).
5. Наявність вільних носіїв заряду (електронів, іонів і т.п.).
6. Наявність замкнених провідників (замкненого кола).
Залежно від здатності проводити електричний струм всі речовини й
матеріали поділяють на провідники, діелектрики та напівпровідники.
Провідники — речовини та матеріали, які добре проводять
електричний струм.
Провідниками є метали (як у твердому, так і в рідкому станах), графіт,
водні розчини солей (наприклад, кухонної солі), кислот і лугів.
Висока електрична провідність провідників пояснюється наявністю в
них великої кількості вільних заряджених частинок. Так, у металевому
провіднику частина електронів, залишивши атоми, вільно «мандрує» по
всьому його об’єму, і кількість таких електронів сягає 1023 в кубічному
сантиметрі.
Волога земля, тіло людини або тварини добре проводять електричний
струм, бо містять речовини, що є провідниками.
Дії електричного струму:
Теплова (нагрівання провідника)
Прасуєте, припаюєте деталь електричним паяльником, готуєте на
електричній плиті, обігріваєте кімнату електричним нагрівником,
промисловість (зварювання, різання, плавлення металів), сільське
господарство (обігрів теплиць та інкубаторів, сушіння зерна, сінажу);
природа (енергія, що виділяється під час блискавки, може спричинити лісову
пожежу)
Світлова (електрична енергія частково перетворюється на енергію
світла) (електролампочки)
Хімічна (хімічне розкладання речовини)
Магнітна (набуття магнітних властивостей)
Діелектрики — речовини та матеріали, які погано проводять
електричний струм.
 Діелектриками є багато твердих речовин (ебоніт, порцеляна, гума,
скло та ін.), рідин (дистильована вода, гас, спирт, бензин та ін.) і газів
(кисень, водень, азот, вуглекислий газ та ін.).
У діелектриках майже відсутні вільні заряджені частинки.
Провідники й діелектрики широко застосовують у промисловості,
побуті, техніці. Так, проводи, якими підводять електричний струм від
електростанцій до споживачів, виготовляють із металів — хороших
провідників. При цьому на опорах проводи розташовують на ізоляторах, —
це запобігає стіканню електричного заряду в землю.
Напівпровідники — це речовини, які займають проміжне місце між
провідниками та діелектриками.
Зазвичай вони погано проводять електричний струм і їх можна
віднести до діелектриків.
Однак якщо підвищити температуру або збільшити освітленість, у
напівпровідниках з’являється достатня кількість вільних заряджених
частинок і напівпровідники стають провідниками.
Напівпровідники використовують для виготовлення радіоелектронної
апаратури.

9. Електричний струм в напівпровідниках

За значенням питомого електричного опору напівпровідники займають
проміжне місце між провідниками і діелектриками. До напівпровідників
належать багато хімічних елементів (германій, кремній, селен, теллур,
миш'як і ін.), величезна кількість сплавів і хімічних сполук. Майже всі
неорганічні речовини – напівпровідники. Найпоширенішим в природі
напівпровідником є кремній, що становить близько 30% земної кори.
Принципова відмінність напівпровідників від металів виявляється перш за
все в залежності питомого опору від температури. З пониженням
температури опір металів падає. В напівпровідників, навпаки, з пониженням
температури опір зростає і поблизу абсолютного нуля вони практично стають
діелектриками.
 Залежність питомого опору ρ чистого напівпровідника від абсолютної
температури T.
Така залежність ρ(T) показує, що в напівпровідників концентрація
вільних носіїв заряду не залишається постійною, а збільшується із
зростанням температури. Розглянемо якісно механізм провідності
напівпровідників на прикладі германію (Ge). У кристалі кремнію (Si)
механізм аналогічний.
Атоми германію мають чотири слабо зв'язаних електрона на зовнішній
орбіті. Їх називають валентними електронами. У кристалічній решітці кожен
атом оточений чотирма найближчими сусідами. Зв'язок між атомами в
кристалі германію є ковалентним, тобто здійснюється парами валентних
електронів. Кожен валентний електрон належить двом атомам . Валентні
електрони в кристалі германію набагато міцніше пов'язані з атомами, ніж у
металах; тому концентрація електронів провідності при кімнатній
температурі в напівпровідниках на багато порядків менше, ніж у металів.
Поблизу абсолютного нуля температури в кристалі германію всі електрони
зайняті в утворенні зв'язків. Такий кристал електричного струму не
проводить.
При підвищенні температури деяка частина валентних електронів може
отримати енергію, достатню для розриву ковалентних зв'язків. Тоді в
кристалі виникнуть вільні електрони (електрони провідності). Одночасно в
місцях розриву зв'язків утворюються вакансії, які не зайняті електронами. Ці
вакансії отримали назву «дірок». Вакантне місце може бути зайняте
валентним електроном з сусідньої пари, тоді дірка переміститися на нове
місце в кристалі. При заданій температурі напівпровідника в одиницю часу
утворюється певна кількість електронно-діркових пар. В той же час йде
зворотний процес – при зустрічі вільного електрона з діркою, відновлюється
електронний зв'язок між атомами германію. Цей процес називається
рекомбінацією. Електронно-діркові пари можуть народжуватися також при
освітленні напівпровідника за рахунок енергії електромагнітного
випромінювання. При відсутності електричного поля електрони провідності і
дірки беруть участь в хаотичному тепловому русі.
Якщо в напівпровіднику створити електричне поле, то до
впорядкованого руху залучаються не лише вільні електрони, але і дірки, які
поводять себе як позитивно заряджені частинки. Тому струм I у
напівпровіднику складається з електронного In і діркового Ip струмів:
I =I n+ I p

Концентрація електронів провідності в напівпровіднику дорівнює

концентрації дірок: nn = np. Електронно-дірковий механізм провідності
виявляється лише в чистих (тобто без домішок) напівпровідників. Він
називається власною електричною провідністю напівпровідників.
За наявності домішок електропроводімость напівпровідників сильно
змінюється. Наприклад, домішка фосфору в кристал кремнію в кількості
0,001 відсотка зменшує питомий опір більш ніж на п'ять порядків. Такий
сильний вплив домішок може бути пояснений на основі викладених вище за
уявлення про будову напівпровідників.
 Необхідною умовою різкого зменшення питомого опору
напівпровідника при введенні домішок є відмінність валентності атомів
домішки від валентності основних атомів кристала.
Провідність напівпровідників за наявності домішок називається
домішковою провідністю. Розрізняють двох типів домішкової провідності –
електронну і діркову провідність.
Електронна провідність виникає, коли в кристал германію з
чотиривалентними атомами введені п'ятивалентні атоми (наприклад, атоми
миш'яку, As).

Атом миш'яку в гратці германію. Напівпровідник n-типу.

На малюнку показаний п'ятивалентний атом миш'яку, що опинився у
вузлі кристалічної решітки германію. Чотири валентні електрони атома
миш'яку включені в утворення ковалентних зв'язків з чотирма сусідніми
атомами германію. П'ятий валентний електрон виявився зайвим; він легко
відривається від атома миш'яку і стає вільним. Атом, що втратив електрон,
перетворюється на позитивний іон, розташований у вузлі кристалічної
решітки. Домішка з атомів з валентністю, що перевищує валентність
основних атомів напівпровідникового кристала, називається донорською
домішкою. В результаті її введення в кристалі з'являється значне число
вільних електронів. Це приводить до різкого зменшення питомого опору
напівпровідника – в тисячі і навіть мільйони разів. Питомий опір провідника
з великим вмістом домішок може наближатися до питомого опору
металевого провідника.
У кристалі германію з домішкою миш'яку є електрони і дірки, що
створюють власну провідність кристала. Але основним типом носіїв
вільного заряду є електрони, що відірвалися від атомів миш'яку. У такому
кристалі nn >> np. Така провідність називається електронною, а
напівпровідник, що має електронну провідність, називається
напівпровідником n-типа.

Атом індію в гратці германію. Напівпровідник p-типу.

Діркова провідність виникає, коли в кристал германію введені
тривалентні атоми (наприклад, атоми індія, In). На малюнку показаний атом
індія, який створив за допомогою своїх валентних електронів ковалентні
зв'язки лише з трьома сусідніми атомами германію. На утворення зв'язку з
четвертим атомом германію в атома індія немає електрона. Цей недостаючий
електрон може бути захоплений атомом індія з ковалентного зв'язку сусідніх
атомів германію. В цьому випадку атом індія перетворюється на негативний
іон, розташований у вузлі кристалічної решітки, а в ковалентному зв'язку
сусідніх атомів утворюється вакансія. Домішка атомів, здатних захоплювати
електрони, називається акцепторною домішкою. В результаті введення
акцепторної домішки в кристалі розривається безліч ковалентних зв'язків і
утворюються вакантні місця (дірки). На ці місця можуть перескакувати
електрони з сусідніх ковалентних зв'язків, що наводить до хаотичного
блукання дірок по кристалу.
Наявність акцепторної домішки різко знижує питомий опір
напівпровідника за рахунок появи великого числа вільних дірок.
Концентрація дірок в напівпровіднику з акцепторною домішкою значно
перевищує концентрацію електронів, які виникли через власну
електропровідність напівпровідника: np >> nn. Провідність такого типа
називається дірковою провідністю. Домішковий напівпровідник з дірковою
провідністю називається напівпровідником p-типа. Основними носіями
вільного заряду в напівпровідниках p-типа є дірки.

10.Характеристика електричного коло та його елементи

Електричним колом називають сукупність пристроїв, призначених
для одержання, передачі, перетворення й використання електричної енергії.
Електричне коло складається з окремих пристроїв – елементів
електричного кола (джерел електричної енергії, її споживачів, пристроїв для
передачі енергії, перетворення, комутації, контролю і т.д.). Джерело
електричної енергії, її приймач і сполучні проводи вважаються основними
елементами кола, тому що при відсутності хоча б одного з них електричне
коло зібрати неможливо.
Модель найпростішого електричного пристрою:
 1 — джерело струму (батарея гальванічних елементів); 2 — споживач
електричної енергії (лампа); 3 — з'єднувальні проводи; 4 — ключ.
Джерела електричної енергії служать для одержання електричної
енергії з інших видів енергії – механічної, хімічної, тепловий, променистої.
При перетворенні будь-якого виду енергії в електричну в джерелі
відбувається поділ позитивних і негативних зарядів і утворюється
електрорушійна сила (ЕРС). У залежності від виду перетворюваної енергії
розрізняють наступні типи джерел: механічні генератори, акумулятори,
гальванічні елементи, термоелементи, фотоелементи.
Приймачі електричної енергії служать для перетворення електричної
енергії в інші види енергії: механічну, теплову, світлову, хімічну.
Елементи ланцюга, що мають тільки один параметр, називають
ідеальними.
Електричне коло — це з’єднані провідниками в певному порядку
джерело струму, споживачі, замикальні (розмикальні) пристрої.
Два способи з'єднання елементів в електричному колі:

а — послідовне б — паралельне
Основні елементи електричного кола – джерело, приймач і
проводи, що їх з'єднують.
Допоміжні елементи кола – вимикачі, рубильники, амперметри,
вольтметри і так далі.
 11.Послідовне, паралельне та змішане з’єднання опорів

При послідовному з'єднанні кінець одного опору з'єднується з початком

другого, кінець другого з початком третього і т. д. При цьому струм у всіх
послідовно з'єднаних опорах має однакову величину, а спад напруг на
кожному опорі - пропорційний цьому струму.
Струм у колі з послідовним з'єднанням опорів згідно закону Ома:
U
I=
R екв
n

Де Rекв =∑ Ri — еквівалентний опір кола, який у загальному випадку,

i=1

дорівнює арифметичній сумі n послідовно з'єднаних опорів.

Спад напруги на кожному опорі:

U i=I Ri

Напруга на виході електричного кола дорівнює арифметичній сумі напруг на

окремих опорах:
n n
U =∑ U i=I ∑ R i
i=1 i=1

Потужність і-ного споживача у послідовному колі:

2
2 Ui
Pi=I R i=
Ri

А всього кола:
n n n 2
Ui
P=∑ P i=I ∑ Ri=∑
2

i=1 i=1 i=1 Ri

Паралельне з'єднання опорів - це таке з'єднання, коли умовні початки всіх
опорів з'єднані в одну точку, а кінці в другу. При паралельному з'єднанні на
всіх опорах однакова напруга, яка дорівнює напрузі джерела живлення U.
Струм у кожному опорі пропорційний цій напрузі:
U
I i= =U g i
Ri
1
де gi= R – провідність і-ного опору.
i

Сила струму в нерозгалуженій частині кола

4
I =I 1+ I 2 + I 3+ I 4 =∑ I i
i=1

Потужність що споживається при паралельному з'єднанні опорів i-тою

віткою,
2 1 2
Pi=U gi= U
Ri

а - усім колом
n n
P=∑ P i=U 2
∑ g i=U 2 g екв
i=1 i=1
 Змішане з’єднання опорів – це таке з’єднання, коли частина з них
з’єднана паралельно (опори R2, R3), а інші – послідовно.
Еквівалентний опір всього кола дорівнює:
Rекв =R1 + R23 + R4
R R
2 3
де R23= R + R .
2 3

Сила струму джерела живлення дорівнює:

U
I =I 2+ I 3= =U g екв
Rекв
 12.Закон Ома для ділянки кола та повного кола
Закон Ома для ділянки кола:
Сила струму в ділянці кола прямо пропорційна напрузі на кінцях цієї
ділянки і обернено пропорційна опору.
I=U/R
I — сила струму;
U — напруга;
R — опір.

1 Ом — це опір такого провідника, в якому за напруги на кінцях 1

В сила струму дорівнює 1 А.
Напруга U вольт (В) - тиск, який запускає потік електронів.
Сила струму I ампер (A) - швидкість потоку електронів.
Опір R Ом (Ω) - перешкоджає потоку електронів Ω = грецька літера
омега.
Закон Ома для повного кола:
В повному колі окрім опору навантаження є ще джерело живлення,
яке має свій власний внутрішній опір.
Сила струму в замкнутому електричному колі, яке містить одне
джерело струму, дорівнює відношенню ЕРС джерела струму до повного
опору кола:

I – сила струму, А;
ε– ЕРС, В;
R – опір навантаження (внутрішній), Ом;
r – зовнішній опір, Ом.
Наслідки закону Ома для повного кола:
Напруга на полюсах замкнутого джерела струму U = Ɛ - І r .
Напруга на полюсах розімкнутого джерела струму U = Ɛ.
 Коротке замикання джерела струму Іmax = Ɛ/r , тобто джерело дає
найбільший струм, який може дати дане джерело (R→0).
Існує три типи з’єднання джерел струму: послідовне, паралельне і
змішане.
Закон Ома для повного кола з батареєю послідовно з’єднаних
однакових джерел струму буде мати вигляд:

Послідовне з’єднання джерел струму зручне тоді, коли опір

навантаження великий порівняно з внутрішнім опором одного джерела
струму.
Закон Ома для повного кола з батареєю паралельно з’єднаних
однакових джерел струму буде мати вигляд:

Паралельне з’єднання зручне тоді, коли опір зовнішньої частини

значно менший за внутрішній опір одного джерела струму (коли необхідно
мати значну силу струму за невеликої напруги).
13.Перший і другий закон Кірхгофа
Перший закон Кірхгофа
Алгебраїчна сума струмів, що сходяться у вузлі, дорівнює нулю.
Використовується для вузлових струмів

Вузол – це певне місце на схемі, в якому сходиться 3 або більше

проводів.
На малюнку видно, що струм “і” входить у вузол, а з вузла виходять
струми i1 та i2. Значення струмів, що витікають, беруться зі зворотним
знаком:
i-i1-i2=0.
Струм і розділяється на два менших струми і дорінює сумі струмів і1 та
і2 :
і= і1+і2.
Другий закон Кірхгофа
Алгебраїчна сума ЕРС у будь-якому контурі кола дорівнює алгебраїчній
сумі напруг на елементах цього контуру
Обхід контуру відбувається в довільно обраному напрямку. При цьому
ЕРС і напруги, що збігаються з напрямком обходу, беруться з
однаковими знаками, наприклад, зі знаками «+».
Наприклад, для схеми маємо:
14.Закон Джоуля-Ленца
Провідник, яким тече електричний струм, виділяє тепло. І його кількість
прямо пропорційна квадрату сили струму, його опору та часу
проходження струму.

Q — кількість теплоти, що виділяється в провіднику,

І — сила струму,
R — опір провідника,
t — час проходження струму в секундах.
- При протіканні електричного струму в провіднику вільні заряджені
частинки під дією електричного поля рухаються, стикаючись з іншими
частинками і передаючи їм частину своєї енергії. У результаті середня
швидкість теплового руху частинок речовини збільшується — провідник
нагрівається.
- Закон Джоуля — Ленца описує теплову дію струму.
- Цей закон дозволяє розрахувати, наприклад, якими повинні бути дроти
або плавкі запобіжники і якою має бути спіраль нагрівального елементу,
щоб втрати були мінімальними, а енергія виділялася там, де потрібно.
15.Послідовне, паралельне та змішане з’єднання провідників.
Визначення загального опору провідника при цих з’єднання
16.Послідовне та паралельне з’єднання джерел струму

При послідовному з'єднанні однакових споживачів електричного струму

напруга на кожному з них буде дорівнювати напрузі джерела живлення
поділеному на кількість споживачів; Послідовним називають таке
з'єднання провідників, за якому кінець першого провідника з'єднують з
початком другого, кінець другого — з початком третього і т. ін

● При паралельному з'єднанні однакових споживачів електричного струму

напруга на кожному споживачі буде дорівнювати напрузі джерела
живлення.
. Паралельним називають таке з'єднання провідників, за якого початки
всіх провідників приєднуються до однієї точки електричного кола, а їхні
кінці — до іншої.
 17.Схема з'єднання споживачів трикутником
Широке впровадження змінного струму в промислові
електроенергетичні установки почалось після 1891 року, коли російським
вченим Доліво–Добровольським була розроблена, а потім практично освоєна
система трифазного струму.
Трифазна система електричних кіл представляє собою сукупність
трьох кіл в яких діють три синусоїдальні ЕРС однієї частоти , які зміщені
відносно один одного по фазі і створюється одним джерелом струму.
Трифазна система електричних кіл в яких окремі фази які електрично
з’єднані один з одним називають трифазним колом.
Кожне з однофазних кіл, що входять в трифазну систему,
називати фазою.
Отже термін фаза в електротехніці позначає два різних поняття:
1) фазовий кут, що визначає миттєве значення синусоїдальної
величини; ( в однофазних електричних колах)
2) складову частину трифазного кола.
Фазами трифазнаї системи називають - незалежні електричні кола з
незалежними джерелами живлення, що об’єднуються в одну систему.

Миттєві значення фазних ЕРС трифазної системи є:

eА = Emsinωt
eВ = Emsin(ωt – 2π/3)
eС = Emsin(ωt - 4π/3)
Фазами джерел позначають буквами -А, В, С фазами приймачів - а,
в, с.
 З’єднання із трьох обмоток що утворюють замкнутий контур, при
якому початок однієї обмотки з’єднується з кінцем іншої
називають з’єднання трикутником.

При з’єднанні трикутником:

 Лінійна напруга є і фазною напругою Uл = Uф
 Струми мають таке співвідношення Іл = Іф
До трифазної системи при з’єднанні трикутником навантаження
вмикається за схемою. Перевагою цього з’єднання є відсутність четвертого
дроту. Крім того, що навантаження з’єднане трикутником, то явище перекосу
фаз не виникає.

18.Електричний конденсатор, класифікація за ємністю. Способи

з’єднання конденсаторів
Конденсатор – пристрій, здатний накопичувати електричний заряд.
Конденсатор складається з двох провідників яких називають обкладками
конденсатора, які розділені діелектриком.
Головна властивість конденсатора – це те що на його обкладках може
накопичуватись рівні по величині і протилежні по знаку заряди.
Принцип роботи:
Якщо одну пластину підключити до плюса джерела електричного
струму, а другу – до мінуса, то обидві пластини зарядяться різними зарядами.
Заряди продовжуватимуть утримуватися на обкладках навіть після
від’єднання джерела живлення. Це тому що заряди різних знаків («+» і «-»)
прагнуть притягтися один до одного. Однак цьому перешкоджає діелектрик,
що розташований на їхньому шляху. Тому заряди, розподілені по всій площі
обкладок, залишаються на своїх місцях та утримуються силами взаємного
притяжіння.
Позначення на схемі:

Класифікація за ємністю:
- Конденсатори постійної ємності: Ємності цих конденсаторів визначає
виробник і змінювати її в процесі експлуатації вже не можливо.
- Конденсатори змінної ємності: Ємність таких конденсаторів можна
змінювати під час експлуатації певного електронного приладу, але ця ємність
має певні межі які встановлює виробник.
Основні характеристики:
- Ємність: вимірюється у Фарадах і позначається у формулах літерою “С”.
Відноситься до головного параметра конденсатора.
q
Фарад (F) дорівнює кулону / вольт (C= U ).

Фарад – дуже велика одиниця, тому використовується мікрофарад (мкФ),

який дорівнює 10-6 фарад; або пікофарад (pF), який дорівнює 10-12 фарад.
- Максимальна напруга: напруга перевищення якої виведе конденсатор з
ладу майже відразу, настає так званий пробій діелектрика. Робоча напруга
залежить від якості та товщини діелектрика, що використовується в
конденсаторі. Чим товстіше діелектрик, тим більшу напругу зможе
витримати конденсатор, але разом з цим збільшується і габаритний розмір.
З’єднання конденсаторів:
Для підбору необхідної електроємності для заданої робочої напруги,
конденсатори з’єднують у батареї. Можливими є три типи з’єднань
конденсаторів: послідовне, паралельне і змішане.
- Послідовне з’єднання конденсаторів:
До точок включення приєднуються контакти тільки першого і останнього
конденсатора.

Напруга на клемах такої батареї дорівнюватиме сумі напруг на всіх

послідовно з’єднаних конденсаторах.
U заг =U 1 +U 2 +…+U n

Однак сумарна ємність буде вдвічі меншою від окремого накопичувача.

 1
C заг =
1 1 1
+ +…+
C1 C2 Cn

- Паралельне з’єднання конденсаторів:

При паралельному з’єднанні конденсаторів відбувається збільшення площі

обкладок, завдяки чому вони здатні накопичити більшу кількість
електричних зарядів.
C заг =C 1+ C2 +…+C n

Напруга на кожному конденсаторі однакова і дорівнює напрузі на клемах

батареї.
U заг =U 1=U 2 =…=U n
 19.Магнітне поле та його властивості
Магнітне поле - це силове поле, що діє на заряджені частинки, що
рухаються. Розмір магнітного поля залежить від швидкості його зміни.
Відповідно до цієї ознаки виділяють два типи магнітного поля: динамічне та
гравітаційне.
Гравітаційне магнітне поле виникає лише поблизу елементарних
частинок і формується залежно від особливостей їхньої будови. Джерелами
динамічного магнітного поля є рухомі електричні зарядиабо заряджені тіла,
провідники зі струмом, а також намагнічені речовини.
Властивості магнітного поля:
1. Основна відмінність магнітного поля від електричного та його
основна властивість полягає в тому, що воно має відносний характер. Якщо
ви візьмете заряджене тіло, залиште його нерухомим в будь-якій системі
відліку і помістіть поруч магнітну стрілку, вона буде, як завжди, вказувати на
північ. Тобто вона не виявить жодного поля, окрім земного. Якщо ж ви
почнете переміщати це заряджене тіло щодо стрілки, то вона почне
повертатися - це говорить про те, що під час руху зарядженого тіла виникає
ще й магнітне поле, крім електричного. Таким чином, магнітне поле
з'являється тоді і тільки тоді, коли є заряд, що рухається.
2. Магнітне поле діє інший електричний струм. Так, виявити його
можна, простеживши рух заряджених частинок, - у магнітному полі вони
відхилятимуться, провідники зі струмом рухатимуться, рамка зі струмом
повертатиметься, намагнічені речовини зміщуватимуться. Тут слід згадати
магнітну стрілку компаса, зазвичай пофарбовану в синій колір, - Адже це
просто шматочок намагніченого заліза. Він завжди орієнтується на північ,
тому що Земля має магнітне поле. Вся наша планета є величезним магнітом:
на Північному полюсі розташований південний магнітний пояс, а на
Південному географічному полюсі знаходиться північний магнітний полюс.
Крім цього, до властивостей магнітного поля відносять такі
характеристики:
1. Сила магнітного поля описується магнітною індукцією - це векторна
величина, що визначає, з якою силою магнітне поле впливає на заряди,
що рухаються.
2. Магнітне поле може бути постійного та змінного типу. Перше
породжується таким, що не змінюється в часі електричним полем,
індукція такого поля також є незмінною. Друге найчастіше генерується
за допомогою індукторів, що живляться змінним струмом.
3. Магнітне поле не може бути сприйняте органами чуття людини і
фіксується лише спеціальними датчиками.
 20.Дія магнітного поля на провідник зі струмом
Якщо провідник розташувати між полюсами постійного підковоподібного
магніту та пропустити через нього електричний струм, він почне рухатися на
провідник з боку магнітного поля діє механічна сила, яку називають силою
Ампера.

Сила Ампера є сумарним результатом дії магнітного поля на окремі

рухомі заряджені частинки, які створюють струм у провіднику. Вона виникає
внаслідок взаємодії електронів, які відхиляються під впливом поля
постійного магніту, з йонами кристалічної ґратки металу.
Для визначення напрямку сили Ампера можна скористатися так званим
правилом лівої руки
Якщо ліву руку розташувати так, щоб магнітні лінії входили в долоню
(долонею до північного полюса постійного магніту), а чотири пальці
вказували напрям струму в провіднику, то великий палець, відігнутий на 90°,
вкаже напрямок сили, яка діє на провідник зі струмом із боку магнітного
поля (сили Ампера).
Величину сили Ампера, що діє на провідник зі струмом в однорідному
магнітному полі (В = const), обчислюють за формулою

де B — значення індукції магнітного поля; I — сила струму в провіднику; Δl

— довжина ділянки провідника, що перебуває в однорідному магнітному
полі; α — кут між напрямом струму I в провіднику та вектором індукції
магнітного поля В.
 21.Закон Ампера
Закон Ампера показує, з якою силою діє магнітне поле на поміщений в
нього провідник. Цю силу також називають силою Ампера.
Формулювання закону: сила, яка діє на провідник зі струмом,
поміщений в однорідне магнітне поле, пропорційна довжині провідника,
вектору магнітної індукції, силі струму і синусу кута між вектором магнітної
індукції і провідником.

Якщо розмір провідника довільний, а поле неоднорідне, то формула

виглядає наступним чином:

Напрямок сили Ампера визначається за правилом лівої руки.

Правило лівої руки: якщо розташувати ліву руку так, щоб
перпендикулярна складова вектора магнітної індукції входила в долоню, а
чотири пальці були витягнуті у напрямку струму в провіднику, то
відставлений на 90° великий палець вкаже напрям сили Ампера.

Яскравою ілюстрацією закону Ампера є взаємодія двох провідників

при протіканні в них струму. Причому від напрямку струму в них залежить
те, чи будуть вони притягатися або ж відштовхуватися.
 При протіканні струму в одному напрямі провідники притягуються, а
при протилежному відштовхуються. Величина сили взаємодії між струмами
визначається за формулою:

де
 μ0 = 4π * 10-7 Гн/м – магнітна постійна;
 r – відстань між провідниками.
Якщо прийнята довжина провідників дорівнює одиниці, тоді формула
набуде вигляду:

У міжнародній системі одиниць, ампер визначають як силу незмінного

струму, яка при протіканні через два паралельних провідника нескінченної
довжини і малої площі поперечного перерізу, відстань між якими в вакуумі 1
метр, викликала б на кожній ділянці в 1 метр силу взаємодії рівну 2*10-7 Н.
 22.Явище електромагнітної індукції
Явище електромагнітній індукції було відкрито видатним англійським
фізиком М. Фарадєєм в 1831 р. Воно полягає у виникненні електричного
струму в замкнутому провідному контурі при зміні з часом магнітного
потоку, що пронизує цей контур.
Магнітним потоком Ф через площу S контура називають величину
Ф = B · S · cos α
де B – модуль вектора магнітної індукції α – кут між вектором ⃗B і
нормаллю n⃗ до площини контура

Визначення магнітного потоку неважко узагальнити на випадок

неоднорідного магнітного поля і неплоского контура. Одиниця магнітного
потоку в системі СІ називається вебером (Вб). Магнітний потік, рівний 1 Вб
створюється магнітним полем з індукцією 1 Тл , що пронизує в напряму
нормалі плоский контур площею 1 м2
1 Вб = 1 Тл · 1 м2
Фарадей експериментально встановив, що при зміні магнітного потоку в
провідному контурі виникає ЕРС індукції Eінд, що рівна швидкості зміни
магнітного потоку через поверхню, обмежену контуром, узятою із знаком
мінус
 23.Закон електромагнітної індукції
Опис суті фізичного явища:
Якщо провідний контур переміщується в магнітному полі або
провідний контур пронизується змінним магнітним потоком, то в провідному
контурі наводиться (індукується) електрорушійна сила.
Фізичні величини, введені для опису фізичного явища:
Для опису явища електромагнітної індукції введені наступні фізичні та
геометричні величини:
– електрорушійна сила;
– довжина активної частини провідного контуру, що знаходиться між
полюсами магніта;
– швідкість переміщення провідного контуру;
– кількість витків котушки;
– магнітний потік;
Формулювання закону:
Закон електромагнітної індукції використовується в електротехниці і
електромашинобудуванні у двох формулюваннях – Фарадея і Максвелла.
Формулювання закону за Фарадеєм:
Значення електрорушійної сили, яка наводиться в провідному контурі
при переміщення його в однорідному магнітному полі прямо пропорційно
добутку магнітної індукції, довжина активної частини провідного контуру,
що знаходиться між полюсами магніта і швідкість переміщення провідного
контуру.
Формулювання закону за Максвеллом:
Значення електрорушійної сили, яка наводиться в контурі, прямо
пропорційна кількості витків контуру і швидкості зміни магнітного потоку.
Математичний запис закону за Фарадеєм:
 e=B ⋅l⋅ v ⋅ sin α ,

Де e – електрорушійна сила (ЕРС), В;

l – довжина активної частини провідного контуру, що знаходиться у

магнітному полі (між полюсами магніта), м;

v – швідкість переміщення провідного контуру, м/с;

α – кут між вектором швидкості і вектором магнітної індукції, град.

За Максвеллом:
dФ
e=−w ,
dt
де w – кількість витків провідного контуру;
Ф – магнітний потік, Вб;

t – час, с.

Застосування явища в електричних апаратах:

На явищі електромагнітної індукції заснований принцип дії генераторів
постійного і змінного струму. Явище електромагнітної індукції
застосовується, наприклад, у датчиках індукційного типу, бо воно
спостерігається в обмотках електричних апаратів і машин, що рухаються в
магнітному полі.
 24.Магнітне поле струму. Правило Буравчика
Крізь отвір у горизонтально розміщеному картоні пропустимо
вертикальний провідник зі струмом. Притрусимо картон залізними ошурками
й замкнемо коло. У результаті досліду ми побачимо, що ошурки
розмістилися навколо провідника концентричними колами. Таким чином
ошурки відтворять картину ліній індукції магнітного поля прямого
провідника зі струмом.
Як визначити напрямок магнітних ліній?
Розташуємо поряд із провідником декілька магнітних стрілок і пустимо в
провіднику струм — стрілки розташуються перпендикулярно до провідника
та зорієнтуються (рис. а).
Північний полюс кожної стрілки вкаже напрямок вектора індукції магнітного
поля в даній точці, а отже, і напрямок магнітних ліній цього поля.
Зі зміною напрямку струму в провіднику зміниться й орієнтація магнітних
стрілок (рис. б).
Це означає, що напрямок магнітних ліній залежить від напрямку струму в
провіднику.

Зрозуміло, що визначати напрямок ліній магнітної індукції за допомогою

магнітної стрілки не завжди зручно, тому використовують правило свердлика
або правило правої руки.
Правило свердлика:
Якщо вкручувати свердлик за напрямком струму в провіднику, то напрямок
обертання ручки свердлика вкаже напрямок ліній магнітного поля струму.
Правило правої руки:
Якщо спрямувати великий палець правої руки за напрямком струму в
провіднику, то чотири зігнуті пальці вкажуть напрямок ліній магнітного поля
струму.

Модуль індукції магнітного поля залежить:

- Зі збільшенням відстані від провідника індукція створеного ним магнітного
поля значно зменшується.
- Зі збільшенням сили струму в провіднику індукція створеного ним
магнітного поля збільшується.
Змотаємо ізольований дріт у котушку й пустимо в ньому струм. Якщо тепер
навколо котушки розмістити магнітні стрілки, то до одного торця котушки
стрілки повернуться північним полюсом, а до другого — південним.
Навколо котушки зі струмом існує магнітне поле.
Котушка зі струмом має два полюси — південний і північний.
Правило правої руки (для котушки):
Якщо чотири зігнуті пальці правої руки спрямувати за напрямком струму в
котушці, то відігнутий на 90° великий палець укаже напрямок на північний
полюс котушки.
Зі зміною напрямку струму в котушці її полюси зміняться.

Лінії індукції магнітного поля штабового магніту (а) і котушки зі

струмом (б):

25.Коло з реальною котушкою індуктивності

Реальна котушка відрізняється від ідеальної тим, що змінний струм в
ній супроводиться не лише зміною енергії в магнітному полі, але і
перетворенням електричної енергії в інший вигляд. Зокрема, в дроті котушки
електрична енергія перетвориться в тепло відповідно до закону Ленца —
Джоуля.
Раніше було з'ясовано, що в колі змінного струму процес перетворення
електричної енергії в інший вигляд характеризується активною потужністю
кола Р , а зміна енергії в магнітному полі — реактивною потужністю Q.
 У реальній котушці мають місце обидва процеси, тобто її активна і
реактивна потужності відмінні від нуля. Тому в схемі заміщення реальна
котушка має бути зображена активним і реактивним елементами Ділення
реальної котушки на два елементи штучно, оскільки конструктивно обоє
елементи неподільні. Проте такою ж схемою заміщення можна зобразити
реальне коло з двох конструктивно не поєднаних елементів, один з яких
характеризується лише активною потужністю P(Q = 0), а інший —
реактивною (індуктивною) потужністю Q (Р = 0).
Схема заміщення котушки з послідовним з'єднанням елементів:
В схемі з послідовним з'єднанням елементів реальна котушка
характеризується активним опором R і індуктивністю L.
P
Активний опір визначається величиною потужності втрат R= 2 , а
I
індуктивність – конструкцією котушки.

Передбачимо, що струм в котушці виражається рівнянням i=I m sin ωt .

Потрібно визначити в колі напругу і потужність.
При змінному струмі в котушці виникає ЕРС самоіндукції eL , тому
струм залежить від дії прикладеної напруги і ЕРС eL. Рівняння електричної
рівноваги кола , складене по другому закону Кірхгофа, має вигляд:
u+ e L=iR

або

u=iR+ ( −e L ) =iR+ L ( didt )=u +u

R L

( 1)
Прикладена до котушки напруга складається з двох доданків, один з яких UR
di
дорівнює падінню напруги в активному опорі , а інший uL=L( dt ) врівноважує

EPC самоіндукції.Відповідно до цього котушку в схемі заміщення можна

зобразити активним і індуктивним опорами, з’єднаними послідовно.

Додатково відмітимо, що обидва доданки в правій частині рівності (1) є

синусоїдними функціями часу. Згідно виводам, отриманим раніше, UR
збігається по фазі із струмом, а UL випереджає струм на 90°. Тому:

(
u=R ⋅ ℑ sin ωt +ωL ⋅ ℑ sin ωt +
π
2 )
 26.Поясніть значення поняття «вихрові струми»
Струми Фуко (вихрові струми)- це вихрові індукційні струми, які
виникають у масивних провідниках при зміні магнітного потоку, який їх
пронизує.
В англомовній літературі вживається виключно термін «вихрові
струми» (англ. eddy currents), тоді як термін «струми Фуко» (англ. Foucault
currents) практично невідомий.
Вихрові струми названі на честь французького фізика Фуко (1819—
1868). Він відкрив явище нагрівання металічних тіл, які обертаються у
магнітному полі, вихровими струмами.
Струми Фуко виникають під дією змінного електромагнітного поля і за
своєю фізичною природою нічим не відрізняються від індукційних струмів,
що виникають у лінійних провідниках.
Вихрові струми виділяють велику кількість тепла за одиницю часу,
прямопропорційну квадрату частоти зміни магнітного поля.
В індукційних печах для нагрівання використовують змінний струм
високої частоти.
У багатьох випадках вихрові струми небажані, шкідливі, наприклад в
трансформаторах електричних машинах та інше. Відповідно до закону
Джоуля – Ленца ці струми нагрівають провідники, в яких вони виникли.
Тому це призводять до втрат енергії в магнітопроводах, сердечниках
трансформаторів і котушок змінного струму, в магнітних ланцюгах машин.
Для їх зменшення серцевини трансформаторів та інші прилади
виготовляють не суцільними, а з окремих ізольованих пластин, поверхні яких
розміщують паралельно лініям магнітної індукції.
 Вихрові струми виникають в площинах, що перпендикулярно до ліній
магнітної індукції. Тому таке розміщення пластин зменшує втрати енергії.
 27.Коло змінного стуму з активним опором
Розглянемо ділянку електричного кола, в якому протікає змінний струм

Нехай коло складається тільки з резистора опором R, до кінців якого

прикладена змінна напруга
u=U 0 sin ωt
( 1)
В колі циркулюватиме струм:
u U0
i= = sin ωt=I 0 sin ωt
R R
(2 )
U0
де I 0= – амплітудне значення струму.
R
З аналізу формул (1) і (2) видно, що напруга і струм змінюється в
однакових фазах, тобто зсув фаз між струмом і напругою дорівнює нулю.
Напруга і струм досягають одночасно максимальних і мінімальних значень
(рис. б). На векторній діаграмі, де опорною віссю служить вісь струмів,
вектор, що зображає амплітуду коливань напруги, збігається з віссю струмів
(рис. в).
 28.Взаємоіндуктивний опір
Елементи електричного кола можуть бути між собою пов’язані
загальним магнітним полем і тоді зміна струму в одному елементі є
причиною наведення е. р.с в іншому елементі. Такий взаємний вплив
елементів кола називається їхнім індуктивним зв’язком.
Опір в електричному колі, зумовлений взаємоіндукцією, аналогічний
опорові самоіндукції.
На схемах заміщення взаємну індуктивність позначають буквою M і
дугою. На схемах початки котушок позначають крапками або зірочками.

а) Узгоджене вмикання б) Зустрічне вмикання

Затискачі індуктивно-зв’язаних котушок називають однойменними
(початки або кінці), якщо при зустрічному вмиканні додатній напрям струму,
прийнятий на схемі, відносно цих затискачів однаковий (рис. а). При
зустрічному вмиканні (рис. б) струм в одній котушці напрямлений до
початку, а в другій — до кінця.
Комплексний індуктивний опір котушки:

Комплексний взаємоіндуктивний опір котушки:

 29.Послідовне, паралельне та змішане з’єднання опорів

При послідовному з'єднанні кінець одного опору з'єднується з початком

другого, кінець другого з початком третього і т. д. При цьому струм у всіх
послідовно з'єднаних опорах має однакову величину, а спад напруг на
кожному опорі - пропорційний цьому струму.
Струм у колі з послідовним з'єднанням опорів згідно закону Ома:
U
I=
R екв
n

Де Rекв =∑ Ri — еквівалентний опір кола, який у загальному випадку,

i=1

дорівнює арифметичній сумі n послідовно з'єднаних опорів.

Спад напруги на кожному опорі:

U i=I Ri

Напруга на виході електричного кола дорівнює арифметичній сумі напруг на

окремих опорах:
n n
U =∑ U i=I ∑ R i
i=1 i=1

Потужність і-ного споживача у послідовному колі:

2
2 Ui
Pi=I R i=
Ri

А всього кола:
n n n 2
Ui
P=∑ P i=I ∑ Ri=∑
2

i=1 i=1 i=1 Ri

Паралельне з'єднання опорів - це таке з'єднання, коли умовні початки всіх
опорів з'єднані в одну точку, а кінці в другу. При паралельному з'єднанні на
всіх опорах однакова напруга, яка дорівнює напрузі джерела живлення U.
Струм у кожному опорі пропорційний цій напрузі:
U
I i= =U g i
Ri
1
де gi= R – провідність і-ного опору.
i

Сила струму в нерозгалуженій частині кола

4
I =I 1+ I 2 + I 3+ I 4 =∑ I i
i=1

Потужність що споживається при паралельному з'єднанні опорів i-тою

віткою,
2 1 2
Pi=U gi= U
Ri

а - усім колом
n n
P=∑ P i=U 2
∑ g i=U 2 g екв
i=1 i=1
 Змішане з’єднання опорів – це таке з’єднання, коли частина з них
з’єднана паралельно (опори R2, R3), а інші – послідовно.
Еквівалентний опір всього кола дорівнює:
Rекв =R1 + R23 + R4
R R
2 3
де R23= R + R .
2 3

Сила струму джерела живлення дорівнює:

U
I =I 2+ I 3= =U g екв
Rекв
 30.Резонанс напруги у коливальному контурі
Резонансом називається явище різкого збільшення амплітуди вимушених
коливань при зміні частоти зовнішнього фактору. Частота Ωр, при якій
амплітуда стає максимальною, називається резонансною частотою. Знайдемо
її для резонансу напруги, наприклад, на конденсаторі коливального контуру.
В сталому режимі напруга змінюється за законом:

Запишемо амплітуду напруги як функцію частоти Ω і дослідимо її на

екстремум

Після спрощень одержимо резонансну частоту для напруги

Видно, що резонансна частота напруги не співпадає із власною частотою ω

як згасаючих, так і частотою ωо незгасаючих коливань, а менша від них.
Резонансною кривою називається залежність (10.14) амплітуди від частоти Ω.
Для різних значень коефіцієнта згасання резонансні криві зображені на
рис.10.4.
Знайдемо амплітуду напруги в момент резонансу:

При невеликому згасанні . Одержимо:

, що добротність Q показує у
скільки разів напруга при резонансі більша, ніж амплітуда εo зовнішньої е.р.с.
Виразимо амплітуду вимушених коливань через параметри контуру L, C, R.

Для цього в (10.11) підставимо .

Закон Ома для змінного струму:
Індуктивний опір котушки в колі змінного струму

Ємнісний опір конденсатора в колі змінного струму

Повний опір послідовно з’єднаних R, L і С

 31.Резонанс струмів в коливальному контурі
Знайдемо закон зміни струму в коливальному контурі при сталому режимі
вимушених коливань.

Амплітуда струму теж залежить від частоти Ω

Знайдемо резонансну частоту для струму.

Одержуємо, , що резонанс струму має місце при

частоті ωо власних незгасаючих коливань і на відміну від резонансу напруг
не залежить від коефіцієнта згасання.
Резонансні криві для струму:

Із зростанням коефіцієнта згасання β амплітуда струму при резонансі

зменшується.
 32.Електричний струм в вакуумі
У електронно-променевих трубках, електронних лампах
радіоприймачів і багатьох інших приладах електрони рухаються у вакуумі.
Відкачуючи газ із посудини, можна досягнути такої концентрації, за
якої молекули будуть встигати пролітати від однієї стінки посудини до іншої
і при цьому не співударятись між собою. Такий стан у посудині називають
вакуумом. Провідність Між електрода, наприклад, у діоді, можна
Забезпечити Лише введенням у трубку зарядженості частинок (рис. 4.3.8).

Найчастіше дія такого джерела, заряджених частинок ґрунтується на

властивості металевих тіл, нагрітих до високої температури, випускати
електрони. Цей процес називають термоелектронною емісією. Явище
термоелектронної емісії призводить до того, що нагрітий металевий
електрод, на відміну від холодного, неперервного випускає електрони, які
утворюють навколо електрода електронну хмарку. Електрод при цьому
заряджений позитивно, і під впливом електричного поля електрони з хмарки
повертаються до катода. Щоб вийти з металу, електрони виконують роботу
проти сил притягання з боку катода і відштовхування з боку інших
електронів хмаринки. Цю роботу називають роботою виходу електронів з
металу . Через деякий час за будь-якої температури між хмаркою, утвореною
електронами, і металом установиться рівновага - стан, за якого кількість
електронів, що покинули метал катода за певний проміжок часу, дорівнює
кількості електронів, що повернулися до металу за цей проміжок часу.
Різниця між гарячим і холодним електродами, впаяними в закриту
посудину, із якої відкачують повітря, полягає в односторонній провідності
електричного струму між ними. У разі під'єднання електродів до джерела
струму між ними виникає електричне поле. Якщо "+" джерела з'єднати з
холодним електродом (анодом), а "-" - з нагрітим (катодом), то під дією
електричного поля електрони полетять до анода і у вакуумі виникне
електричний струм. Якщо прикласти електричне поле навпаки, то в колі
струму не буде, оскільки електричне поле буде заганяти електрони, які
покинули поверхню катода, назад в метал і коло буде розімкненим.
Односторонню провідність використовують в електронних приладах з
двома електродами - вакуумних діодах (рис. 4.3.8).
Будова сучасного вакуумного діода така. Усередині скляного балона
відкачують повітря і туди впаюють два електроди. Катод покриті шаром
оксиду лужноземельних металів. З нагріванням цього шару виділяється
велика кількість електронів, які досягають анода.
В електричному колі з діодом струм проходить тоді, коли катод
розігріто до високої температури, а анод з'єднано з позитивним полюсом
джерела струму. У сучасних діодах використовують непряме нагрівання
катода за допомогою невеликої спіралі, розміщеної всередині циліндричного
катода. У цьому разі температура підігріву досягає лише 1000 К.
Графік залежності сили Струму I a від прікладеної Між анодом І
катодом напруг U називають вольт-амперною характеристикою діода (рис.
4.3.8). За деякого значення напруги, що залежить від температури катода,
струм досягає максимального значення і далі не змінюється, бо всі електрони
попадають на анод. Його називають струмом насичення I н . Вольт-амперна
характеристика лампи нелінійна, і закон Ома в цьому разі не виконується. З
підвищенням температури катода внаслідок збільшення кількості електронів,
що вилітають з катода, струм насичення зростає.

Вакуумні діоди використовують для випрямлення змінного

електричного струму поряд з напівпровідниковими діодами.
Якщо в аноді двохелектродної електронної лампи зробити невеликий
отвір, то частина електронів, прискорених електричним полем, створить за
анодом електричний пучок. Кількість електронів у пучку можна регулювати,
помістивши між катодом і анодом додатковий електрод і змінюючи його
потенціал.
Отриманий електронний пучок має такі властивості:
1) Потрапляючи на тіла, викликає також їх нагрівання і
використовується для електронного плавлення надчистих металів;
2) Під час гальмування швидких електронів пучка, що попадають на
речовини, виникає рентгенівське випромінювання;
3) Такі речовини, як скло, сульфіді цинку і кадмію, бомбардовані
електронні, світяться;
4) Електронні пучки відхиляються електричним полем (наприклад,
пролітаючи між пластинами конденсатора, електрон відхиляється від
негативно зарядженої пластини);
5) Електронні пучки відхиляються і в магнітному полі.
 Властивість електронних пучків поширюватися прямолінійно,
відхилятися в електричному або магнітному полі і викликати світіння
люмінофорів використовують в електронно-променевих трубках (рис. 4.3.9).
У вузькій частині трубки розміщено електронну гармату, що складається із
катода 1 і анода 2 (частіше їх декілька, розміщених один за одним). Між
першим анодом і катодом створюється різниця потенціалів в сотні і навіть
тисячі вольт для прискорення електронів. Між анодом і екраном трубки 5 ,
покритим шаром люмінофору, розміщено дві пари керувальних
пластин 3 і 4 , на які подається напруга, що відхиляє електронний промінь.
Оскільки маса електронів пучка мала, вони майже безінерційно реагують на
зміну напруги на керувальних пластинах. Тому електронно-променеві трубки
широко використовують для вивчення швидкоплинних процесів. Вони є
складовою частиною осцилографів, телевізорів. Їх використовують в
моніторах комп'ютерів та інших пристроїв. Електронним пучком у кінескопі
телевізора керують за допомогою магнітного поля котушок, надітих на
трубку.

Однак випромінювання, яке поширюється в просторі навколо

електронно-променевих трубок, шкідливе і тому їх поступово замінюють на
екрани з рідких кристалів.