ЕЛЕКТРОДИНАМІКА

Електродинамікою називають розділ фізики, в якому вивчають

взаємодії між зарядженими тілами. Такі взаємодії є найбільш поширеними в
природі. Вони стосуються взаємодій між електронами та ядром в атомах та
іонах. Вони також є основними взаємодіями між атомами в твердих тілах.
Більш того такі сили, як сила пружності, чи сила тертя спокою або ковзання
своїм походженням зобов’язані електромагнітним взаємодіям. Крім того,
електромагнітні явища лежать в основі так званої електротехніки, теорії
електричних кіл, та інших наукових дисциплін, які спрямовані на створення
нових машин, пристроїв та приладів.
Електромагнітні явища є наслідком властивості тіл та елементарних
частинок набувати електричного заряду. Наявність заряду призводить до
особливої взаємодії між ними – електромагнітної взаємодії. Вона
проявляється в два способи: взаємодією між нерухомими зарядженими
тілами і взаємодією між рухомими зарядами. З точки зору теорії відносності
не мало б бути різниці між цими двома випадками, але це лиш тоді, коли
інтенсивність взаємодій не залежить від швидкості. Ще з курсу шкільної
фізики відомо, що нерухомі заряди діють один на другий завдяки
електричному полю, а рухомі заряди, наприклад струми, взаємодіють
завдяки магнітному полю. Насправді ці поля взаємозв’язані і не тільки
внаслідок релятивізму. Взаємозв’язок між магнітним полем та електричним
полем вперше був установленим видатним вченим Максвелом, якого
вважають автором класичної електродинаміки.

Глава 1. Елетростатика

Електростатика вивчає взаємодії і властивості нерухомих

електричних зарядів. В цій главі будуть розглядатися заряди в системі
відліку, в якій вони нерухомі.

1.1. Електричний заряд

Перші досліди спостереження явищ електрики були проведені ще

древніми греками. Це пов’язано з тим, що електризація тіл, тобто надання
їм заряду, не потребує спеціальних умов. Наприклад, при терті тканиною по
ебонітовій паличці, вона набуде заряду.
Якщо взяти дві однаково натерті ебонітові палички, то навіть тримаючи
їх в руках можна відчути, що вони відштовхуються. Коли замість
ебонітових взяти скляні палички, то вони також після натирання будуть
відштовхуватися. Ситуація зміниться, якщо взяти дві різні палички
ебонітову і скляну. Вони після натирання будуть притягуватися.
Такий дослід демонструє існування двох типів зарядів – додатні та
від’ємні заряди. Терміни додатний заряд і від’ємний заряд були введені
Б.Франкліном і означають наявність у заряду знаку. Знак заряду відображає
описану вище властивість, притаманну зарядженим тілам: заряди
однакового знаку відштовхуються, а заряди протилежних знаків
притягуються. Дві однакові палички при їх терті однаковою тканиною
набувають однойменних зарядів, або додатних, або від’ємних, а дві різні
палички при терті тканиною набувають різнойменних зарядів, тому і
відбувається зміна знаку взаємодії.
Заряджені тіла взаємодіють між собою, тіла, що мають однакові за
знаком заряди, відштовхуються, а різнойменні – притягуються.
Явище електризації, яке спостерігається при терті, відбувається
внаслідок процесу переходу заряду при дотику чи при терті від одного тіла
до другого. Такий перехід є енергетично вигідним. При електризації певній
частині електронів – носів заряду – вигідно перейти з одного тіла до іншого.
Заряд є невід’ємною властивістю елементарних частинок. Найменший
заряд мають частинки: протони, які мають додатній заряд, та електрони, які
мають від’ємний заряд. Модулі зарядів цих частинок однакові. Величина
модулю заряду електрону називається елементарним зарядом і він дорівнює
e=1,6 10 19 Кл.
Атоми складаються з протонів та електронів. Оскільки ці частинки
мають протилежні за знаком заряди, модулі яких однакові, а кількість таких
частинок в атомі однакова, то у звичайному стані атом електронейтральний.
З електронейтральності атомів випливає, що заряд не залежить від
швидкості його руху, бо в різних атомах електрони рухаються з різними
швидкостями.
Відокремлення від атому електронів, чи надання йому додаткових
електронів призводить до електризації атому.
Як було вказано вище електризація пов’язана з передачею заряду від
одного тіла до іншого. Зрозуміло, що вона може відбутися тільки при
переході певної кількості електронів від одного тіла до іншого тіла. Таким
чином набутий при електризації заряд кратний величині елементарного
заряду і він записується, як добуток кількості елементарних зарядів N на
величину елементарного заряду
q   Ne .
Здійснити електризацію можна і іншими шляхом, наприклад, шляхом
опромінення електронейтрального тіла ультрафіолетовими чи
рентгенівськими випромінюванням, яке внаслідок взаємодії з речовиною
тіла вириває (вивільнює) з нього електрони. Знову ж таки набутий тілом
заряд буде кратний елементарному і пропорційний кількості вивільнених
електронів.
Розподіл заряду в тілі визначається розташуванням в ньому
елементарних зарядів, отриманих чи відданих при електризації. В металах
елементарні заряди в наслідок вільного руху електронів набутий заряд
делокалізований і розподіляється по поверхні тіла. В ізоляторах вільні
заряди не мають можливості рухатися в межах об’єму тіла. Тому
зарядженими будуть ті частини тіла, з яких вирвано, або яким додатково
надано елементарних зарядів.
Вважається, що електрон не має просторової структури, а його заряд
зосереджено в точці. Таке уявлення містить протиріччя. Оскільки енергія
електричного поля має прямувати до нескінченності, тому і маса електрона
також має бути нескінченою, що протирічить дослідам бо маса електрона
дорівнює me  9.1  1031 кг. Однак з цим протиріччям приходиться миритися,
бо будь-яких скільки-небудь достовірних уявлень про структуру електрона
не має.
На відміну від електрона протон не є точковою частинкою.
Експериментально, шляхом зіткнення
4r2dr
швидко прискорених електронів з
dr r протонами, було отримано структуру
просторового розподілу заряду в
протонах. Траєкторія електронів, що
пролітають через протон (для цього
електрон повинен мати дуже велику
кінетичну енергію порядку декількох
мільярдів електрон-вольт) залежить
r r+dr –5
o від розподілу заряду протона. З
0.5 1 1.5 r, 10 A досліджень траєкторій електронів, що
Рис. 1
проходили через об’єм протону було
отримано графік залежності
просторового розподілу заряду протону в залежності від відстані до його
центру r.
На рис. 1 побудовано залежність добутку густини заряду протона (r)
помножену на 4r2. Добуток 4r2(r)dr дорівнює повному заряду
сферичного шару товщиною dr, як це показано на рис. 1. З кривої наведеної
на рис. 1 видно, що майже весь заряд
зосереджено в кулі радіусом r1.510–15 м.
На рис. 1 показано тонкий сферичний
шар товщиною dr. Його заряд значно менший
2 2 елементарного заряду. Але в природі об’єктів
e e
3 3 з зарядом меншим елементарного не
виявлено. Запропоновано гіпотезу, за якою
1 вважається, що протон складається з двох
e
3 точкових додатних кварків і одного
від’ємного кварку. Заряд додатного кварку
дорівнює 2е/3, а від’ємного дорівнює –е/3
(дивись рис. 2). Кварки в протоні рухаються.
Рис. 2 Їх відносне усереднене розташування
відносно центру і призводить до формування
просторового розподілу заряду наведеного на рис. 1. Незважаючи на
зусилля вільні кварки, які знаходяться поза межами протону, не виявлені. А
отже прямих доказів існування кварків нема, тому ще раз підкреслимо, що
кварки – це тільки наукова гіпотеза.

2. Закон збереження заряду

Заряди, яких набувають тіла при електризації пов’язані з переходами

електронів від одних тіл до інших. При цьому слід мати на увазі, що заряди
всіх електронів незмінні в часі і дорівнюють елементарному заряду. Крім
того електрони є стабільними частинками і мають нескінчений час життя.
Протони також мають елементарний заряд і нескінчений час життя.
Виходячи з цих особливостей процесу електризації і властивостей
електронів і протонів маємо, що повний заряд електронейтральної системи
залишається незмінним. Це твердження називають законом збереження
електричного заряду, який формулюють наступним чином: сума зарядів
ізольованої системи є величина постійна
q1  q 2  q 3  ...q n  const ,
або
q
i
i  const ,

де qi - величина заряду i-го тіла системи. В цьому законі ізольованою

називають систему, яка не обмінюється зарядами з іншими тілами, що не
входять до складу системи. При цьому заряди тіл системи протягом часу
можуть змінювати своє значення, проте зазначена сума залишиться
незміною.
Суму зарядів системи називають повним зарядом системи.
qп   qi
i
Виходячи з цього маємо, що повний заряд ізольованої системи
залишається постійним
qп  const
Закон збереження заряду має більш ширший зміст ніж тільки
збереження кількості протонів та електронів, носіїв елементарного заряду
при електризації тіл. Елементарні частинки можуть випробувати
перетворення, які відбуваються під час ядерних реакцій. При цьому одні
частинки зникають, а інші утворюються. Наприклад, під час реакції бета-
розпаду, відбувається утворення електронів. Але під час цієї реакції
відбувається ще і перетворення ядра, він набуває ще одного додатного за
величиною елементарного заряду. Таким чином, закон збереження
електричного заряду виконується і при ядерних реакціях.
Якщо ізольованою системою вважати весь Всесвіт, то незважаючи на
різноманітні процеси, що відбуваються в ньому, в тому числі і такі як
термоядерні реакції на Сонці чи інших зірках, повний заряд Всесвіту є
постійною величиною
 4. Закон Кулона

Заряджені тіла взаємодіють між собою і тіла, що мають однакові за

знаком заряди, відштовхуються, а різнойменні – притягуються. Кількісне
вивчення взаємодії між зарядами розпочалося тільки після введення міри
електричного заряду.
Закономірності взаємодії заряджених тіл було установлено після
дослідів Кулона. Він встановив закономірність взаємодії між точковими
нерухомими зарядженими тілами. Точковим називається заряд, коли його
розмірами по відношенню до відстаней та розмірів інших тіл можна
знехтувати.
Сила взаємодії між двома точковими зарядами пропорційна добутку їх
зарядів і обернено пропорційна квадрату відстані між ними.
1 q1q2
F ,
4 0 r 2
де q1 , q2 - точкові заряди відстань між якими r , а  0 - електрична стала.
У разі, коли знаки зарядів однойменні добуток зарядів додатній, а коли
вони різнойменні, то добуток від’ємний, що призводить до зміни знаку сили
і зміни її напрямку на протилежний, а отже і до зміни характеру взаємодії:
різнойменні заряди притягаються, а однойменні відштовхуються.
В наведеному вище формулюванні закону Кулона розглядається тільки
величина сили взаємодії між
  
F21 q1>0 r12 q2>0 F12 зарядами. Враховуючи, що сила є
векторною величиною запишемо
а)
вираз для сили взаємодії між
   зарядами у векторному вигляді.
q1>0 F r F q2<0
21 21 12 Врахуємо, що сили взаємодії між
тілами виникають попарно.
б)
Розглянемо два заряди q1 та q2
Рис. 3
(дивись рис. 3). Положення

другого заряду відносно першого задамо радіус вектором r12 . Сила, з якою
перший заряд діє на другий визначається 
формулою
 1 q1q2 r12
F12   
4 0 r12 2 r12

Положення першого заряду відносно другого задамо радіус вектором r12 .
Сила, з якою перший заряд діє на другий визначається

формулою
 1 q1q2 r21
F21   
4 0 r21 2 r21
   
На рис. 3 показано напрямки векторів r12 , r12 та F12 , F21 для двох
 
випадків однойменних та різнойменних зарядів. Коли q1 q 2  0 , F12  r12 і
   
навпаки, коли q1q2  0 , то F12  r12 . Оскільки r12  r21 . Сила з якою заряд q2
діє на заряд q1 може бути записана наступним чином
   
1 q1q2 r21 1 q1q2 r12
F21       .
4 0 r21 2 r21 4 0 r12 2 r12
  
З урахуванням виразу для сили F12 маємо, що виконується рівність F12   F21 ,
з якої випливає, що два нерухомі точкові заряди взаємодіють між собою з
силами рівними за величиною, але протилежними за напрямком.
Закон кулона виконується в межах відстаней від 10–17 м до 107 м. Для
малих відстаней закон Кулона підтверджено в експериментах взаємодій між
елементарними частинками. Наведені вище досліди визначення
просторового розподілу заряду протону шляхом дослідження траєкторій
електронів після їх проходження протонів, підтверджують виконання закону
Кулона до відстаней менших 10–15 м (дивись рис. 1).
У випадку великих відстаней проведення прямих дослідів
спостережень кулонівської взаємодії ускладене. Неможливо створити умови
для спостереження взаємодії між зарядженими тілами, які були б
розташовані одне від одного на великій відстані у вакуумі. В звичайних
умовах між тілами знаходиться оточуюче середовище, наприклад, в
міжпланетному просторі Сонячної системи – це плазма, яку називають
«сонячний вітер», і яка поширюється від Сонця.
Прийнято вважати, що електромагнітна взаємодія здійснюється
завдяки фотонам. У фотонів маса спокою дорівнює нулю, а відповідна сила
взаємодії, яку передають фотони обернено пропорційна квадрату відстані.
Тому виявлення електромагнітних хвиль з найбільшою довжиною хвиль
(найменшою частотою, а відповідно енергією і масою) повинне підтвердити,
що маса фотону дорівнює нулю, а з іншого боку воно є підтвердженням
справедливості виконання закону Кулона на великих відстанях, порівняних
з великою довжиною хвилі таких фотонів.
Довгохвильові електромагнітні хвилі, які впевнено спостерігаються
сучасними експериментальними методами, є так звані резонанси Шумана,
які утворюються у вигляді стоячих хвиль між поверхнею Землі та
іоносферою. Найменша резонансна частота цих хвиль =8 Гц, якій
відповідає маса спокою фотона менша 10–48 кг. Спостереження проведені
при дослідженнях збурень магнітного поля Землі показують справедливість
виконання закону Кулона до відстаней 107 м.

5. Напруженість електричного поля

За законом Кулона величина силової взаємодії заряджених тіл

визначається добутком величин їх зарядів. Безпосередня силова дія одного
заряду на інший не можлива, бо швидкість передачі взаємодії обмежена
швидкістю світла у вакуумі.
Між зарядами взаємодія відбувається завдяки електричних полів.
Силову дію заряду q1 на заряд q 2 можна пояснити наступним чином. Заряд q1
створює в оточуючому просторі електричне поле. Це електричне поле
чинить силову дію на заряд q 2 . Заряд q 2 також створює в оточуючому
просторі своє електричне поле, що чинить силову дію на заряд q1 .
Для опису електричного поля вводять фізичну величину, яка
називається напруженістю електричного поля. Напруженість електричного
поля можна визначити через силову дію, яку воно буде чинити на заряд
розміщений в межах поля. Такий заряд має бути точковим і не повинен
спотворювати досліджуваного електричного поля. Заряди, що
задовольняють таким умовам називаються пробними.
При розміщенні точкового заряду в довільній точці простору зі
сторони поля на нього буде діяти сила. Чим більша величина пробного
заряду, тим більша сила. Напруженість електричного поля в цій точці
простору буде дорівнювати відношенню сили, з якою воно діє на пробний
заряд до величини пробного заряду 
 F
E ,
q пр
 
де E – вектор напруженості електричного поля, F – сила, з якою поле діє на
пробний заряд qпр . Як правило, пробний заряд беруть додатного знаку
 
qпр  0 . В цьому випадку E  F .
Напруженість електричного поля є локальною характеристикою і має
визначене значення в кожній точці простору. При зміні положення пробного
заряду змінюється значення сили, з якою поле діє на пробний заряд, а отже в
кожній точці простору буде свій вектор напруженості вектора напруженості
електричного поля.
З наведеного означення випливає, що на точковий  заряд q
розташований в точці простору з вектором напруженості E , діє сила,
величина якої визначається добутком  
F  qE .
Отже при розміщенні в певній точці простору точкового заряду сила, з
якою поле діє на цей точковий заряд, дорівнює добутку напруженості
електричного поля  на величину заряду.
 Визначена в такий спосіб сила є
локальною: сила F , напруженість E , заряд q задані в одній точці.

При цьому слід враховувати, що напруженість електричного поля E ,
яке діє на заряд q , утворене зарядами – джерелами поля, що розташовані в
інших точках простору. Внесення заряду q , внаслідок явища поляризації,
може спотворити  просторовий розподіл зарядів. Через це значення
напруженості E в точці розташування заряду q може відрізнятися від
величини напруженості електричного поля в цій точці до розміщення в ній
заряду. Тому підкреслимо, що в записаній вище формулі для сили, що діє на
заряд, фігурує напруженість електричного поля, яка є в точці розташування
заряду після його розміщення в цій точці.
 6. Напруженість електричного поля точкового заряду

Візьмемо точковий заряд q. Нас буде цікавити величина напруженості

електричного поля утвореного цим зарядам в різних точках простору.
Розташуємо пробний заряд qпр в точку, яка знаходиться на відстані r від
точкового заряду q (дивись рис. 4). Положення пробного заряду визначає
 
радіус-вектор r , r  r . За Кулоном на пробний заряд діє сила
 qq пр 
 1 r
F  .
qпр E 4 0 r 2 r

r Згідно з означенням величина напруженості

q>0 er електричного поля створеного зарядом q в

точці r дорівнює 
 
F 1 q r
E   .
q пр 4 0 r 2 r
Рис. 4

Введемо одиничний вектор 

 r
er   .
r
Тепер вираз для вектора напруженості електричного поля точкового
заряду можна записати у вигляді   1 qer
E .
4 0 r 2
Коли

q>0, то вектор напруженості електричного поля направлений від

заряду E  r , а коли q<0, то вектор напруженості електричного поля
направлений до заряду і протилежно направлений до радіус-вектора точки, в

якай він визначений, E  r .
Модуль вектора напруженості електричного поля
 1 q
E E  .
4 0 r 2
Отже величина вектора напруженості електричного поля точкового
заряду в довільній точці простору обернено пропорційна квадрату відстані
від заряду до цієї точки.

7. Принцип суперпозиції для електричного поля

Для електричних полів, утворених системою зарядів виконується

принцип суперпозиції, за яким в довільній точці простору напруженість
електричного поля, утвореного системою зарядів, дорівнює сумі векторів
напруженості полів, утворених в цій точці кожним зарядом окремо:
     N 
E  E1  E2  ...  E N , або E   E j ,

j

де E – вектор напруженості електричного поля системи зарядів q1 , q2 ,... qN

  
(N – кількість зарядів), а E1 , E2 ,... E N напруженості електричних полів
утворених кожним з цих зарядів.
 Візьмемо два заряди q1 та q 2 . Напруженість електричного поля в
довільній точці простору визначається сумою полів утворених в цій точці
кожним з цих зарядів   
E  E1  E 2
Розмістимо в точці, в якій ми визначили поле, точковий заряд q (третій
заряд). Сила, з якою електричне поле, створене обома зарядами, діє на
третій заряд q, дорівнює  
F  qE .
Використовуючи принцип суперпозиції
  
отримаємо
F  qE1  qE2 .
Далі врахуємо, що добутки заряду на вектори напруженості полів,
утворених q1 та q 2 , дорівнюють векторам сил, з якими кожен з цих зарядів
діє на заряд q
   
F1  qE1 , F2  qE 2 .
Таким чином, маємо що сила, з якою сумарне поле зарядів q1 та q 2 діє
на заряд q , дорівнює сумі сил, з якими кожен заряд діє на цей заряд
  
F  F1  F2 .
Отже принцип суперпозиції для електричного поля призводить до
незалежності дій сил. Незалежність дій сил може бути перевірена
експериментально.
Експериментально встановлено, що принцип суперпозиції
виконується до дуже великих значень напруженостей електричних полів.
Він виконується для електронів в атомах, де напруженість електричних
полів складає величину 1011–1017 В/м. Напруженості електричних полів на
поверхні важких ядер складають величину 1022 В/м. Незважаючи на таке
величезне значення експерименти показують, що з великою точністю
принцип суперпозиції виконується. Проте можливі ефекти утворення в
таких полях електрон-позитронних пар, що призводить до відхилення від
принципу суперпозиції.

8. Поле системи точкових зарядів

Розглянемо систему точкових зарядів q1 , q2 ,... q j , … qN , де N –

кількість зарядів, а q j – величина заряду j–го тіла системи. Задамо точку
відліку О (дивись рис. 5). Положення зарядів відносно точки О визначають

радіус-вектори rj .

Знайдемо напруженість електричного поля E в довільній точці

простору, положення якої задає радіус-вектор r . Положення цієї точки
 
відносно зарядів системи характеризують вектори r  rj .

Заряд q j в точці, положення якої задає вектор r , визначається за
формулою
  
 1 q (r  rj )
Ej 
4 0 r  r 3
j

Для розрахунку електричного поля системи E застосуємо принцип
суперпозиції
 
 N  1 N q j ( r  rj )
E   Ej     3 .
j 1 4 0 j 1 r  rj
Знаходження напруженості можна здійснити упроекціях.
 
Дійсно


 E  E X i  EY j  EZ k ,
E1
E
Z   де E X , EY , EZ – проекції вектора
qj r  rj   
q2  на осі X, Y Z, а i , j , k –
 Ej
rj  одиничні вектори уздовж цих

r   осей. Радіус-вектори запишемо
r2 r  r1
через координати точок зарядів
    
r1 r  rj  ( x  x j )i  ( y  y j ) j  ( z  z j ) k
q1
O .
X Модуль цього вектора дорівнює
Y   1

Рис. 5 r  rj  ( x  x j ) 2  ( y  y j ) 2  ( z  z j ) 2  2
.
З використанням записаних співвідношень запишемо вирази для
проекцій вектора напруженості електричного поля системи зарядів:
N
1 N q j (x  xj )
E X   E jX   ,
4 0 3
j 1 j 1
( x  x j )  ( y  y j )  ( z  z j ) 
2 2 2 2

N
1 N qj (y  yj )
EY   E jY   ,
4 0 3
j 1 j 1
( x  x j )  ( y  y j )  ( z  z j ) 
2 2 2 2

N
1 N q j (z  z j )
EZ   E jZ   .
j 1 4 0 j 1
3
[( x  x j )  ( y  y j )  ( z  z j ) ]
2 2 2 2

Після знаходження проекцій вектора напруженості електричного поля


можна знайти його модуль E  E  E X2  EY2  EZ2 , а також його орієнтацію

відносно координатних осей, наприклад, косинус кута  між віссю Х та E
дорівнює відношенню cos   E X / E .

9. Напруженість електричного поля неперервно розподілених

зарядів

В цьому пункті буде показано спосіб розрахунку напруженості

електричного поля довільного макроскопічного неточкового заряду.
9.1. Для характеристики розподілу неперервного розподіленого у
просторі заряду використовують поняття об’ємної густини електричного
заряду. Розглянемо довільне заряджене тіло. Виділимо в ньому маленьку
ділянку, об’єм якої V , а її заряд q . Об’ємна густина електричного заряду
визначається з відношення
q
 , за умови, що V  0 .
V
В СІ одиницею
q,  V об’ємною густини заряду є
   =Кл/м3. Вона є локальною
V    характеристикою
r  r' E
 просторового розподілу
r'  
E заряду    (r ) , де радіус-
'

 
r вектор r ' (зі штрихом)
визначає положення точок
О тіла відносно точки відліку О.
Коли V  0 , то об’єм
виділеної ділянки стає
елементарним dV , і її заряд
dq може бути записаний у
Рис. 6 вигляді

dq   (r ' )dV .
Заряд тіла можна знайти шляхом інтегрування об’ємної густини
заряду по об’єму тіла

q   dq    (r ' )dV .
V V
Коли V  0 , то ділянка тіла є точковою. Її заряд утворює в
оточуючому просторі електричне поле. В довільній точці простору,

положення якої задає вектор r (див. рис. 6) вектор напруженості
електричного поля ділянки V визначається формулою
  
1 q(r  r ' )
E  .
4 0 r  r ' 3
При V  0 цю напруженість магнітного поля можна вважати
елементарною і записати її у вигляді
  
1 (r  r ' )dq
dE  .
4 0 r  r ' 3
Вектор напруженості електричного поля, яке утворює неперервно
заряджене тіло в просторі, визначається за формулою
    
1 ( r  r ' )  (r ' ) dV
E   dE    ' 3 ,
V
4 0 V r r
де інтегрування проводиться в межах об’єму тіла по штрихованій області,

точки якої позначає радіус-вектор r ' .
 Коли точка простору, в якій ми визначаємо поле і положення якої

задає вектор r , лежить за межами об’єму тіла, то буде визначена
напруженість електричного поля за межами тіла в оточуючому його
просторі.
При неперервному розподілі заряду електричне поле буде існувати і в
середині тіла. Для його розрахунку також можна скористатися отриманим

інтегральним виразом, тільки тепер кінець вектора r буде знаходитися в
межах об’єму тіла.
9.2. Коли речовина, з якої виготовлене тіло, є металом, то при його
заряджанні заряд буде розподілятися на поверхні тіла. В цьому випадку
розподіл електричного заряду
q, S характеризують за допомогою
поверхневої густини
S    електричного заряду
r  r' E
' q
r  , за умови, що

  E S
r S  0 ,
де  - поверхнева густина
О електричного заряду, q - заряд
маленької ділянки поверхні,
площа якої S (дивись рис. 7).
В СІ одиницею
поверхневої густини
Рис. 7 електричного заряду є
  =Кл/м .
2

Коли заряд тіла розподілений тільки по його поверхні, то його

сумарний заряд визначається шляхом інтегрування поверхневої густини
електричного заряду по поверхні тіла

q   dq    (r ' )dS ,
S S

де вектор r ' (зі штрихом) визначає положення точок зарядженої поверхні
тіла відносно точки відліку О.

Напруженість електричного поля в довільній точці простору r також
знаходиться шляхом інтегрування по поверхні тіла
    
1 ( r  r ' ) (r ' )dS
E   dE 
4 0 S   3 ,
S r  r'
де враховано, що поверхнева густина є неоднорідною, а інтегрування

проводиться по поверхні положення точок якої задає вектор r ' .
9.3. Коли при описі електричного поля утвореного зарядженою
ниткою можна знехтувати її товщиною, то таку нитку називають тонкою. У
випадку наближення тонкої нитки розподіл електричного заряду
характеризують за допомогою лінійної густини електричного заряду, яка
визначається з відношення
 q
 , за умови, що   0 ,

де  - лінійна густина електричного заряду, q - заряд маленької лінійної
ділянки нитки, довжина якої  (рис. 8). В СІ одиницею лінійної густини
електричного заряду є   =Кл/м.
Сумарний заряд нитки визначається шляхом інтегрування по її
довжині уздовж її кривої

q   dq    (r ' ) d  ,
 
E  
 E 
де вектор r ' (зі штрихом) визначає
  положення точок на зарядженій
r  r'
q,   нитці відносно точки відліку О.
 Напруженість електричного
r 
поля в довільній точці простору r

r' також знаходиться шляхом
інтегрування
    
О 1 ( r '  r ) ( r ' ) d 
E   dE   '  3 ,

4  0  r r
Рис. 8
де враховано, що в загальному

випадку лінійна густина електричного заряду є функцією від r ' , причому
інтегрування проводиться уздовж лінії зарядженої нитки.

11. Сила взаємодії між зарядженими тілами

Візьмемо два неперервно заряджених довільних тіла, густини зарядів яких
позначимо 1 та  2 . Об’єми тіл позначимо V1 та V2 . У випадку непевного
розподілу зарядів користуватися законом Кулона не можна, бо заряди
неточкові. Виділимо в межах об’ємів обох тіл малі ділянки об’ємами V1 та
V2 (дивись рис. 9). Для малих об’ємів ділянок їх заряди можна записати у
вигляді:

q1  1 (r ' )V1 ,

q2   2 (r " )V2 ,
 
де r ' , r " - радіус-вектори положень цих зарядів (з одним та двома
штрихами). Також для випадку малих об’ємів ділянок їх заряди можна
вважати точковими. Це означає, що при визначенні силової дії між цими
ділянками можна використати закон Кулона.
Сила, з якою ділянка V1 діє на ділянку V2 визначається за формулою
  
1 q1q2 r "  r '
F    ,
4 0 r"  r ' 2 r "  r '
 
де r "  r ' - вектор, який характеризує взаємне положення другої ділянки
відносно першої.
 V 1 , 1  q1 ,  V1  q2 ,  V2 V2 ,  2

  F
r"  r'

 
r' r"

О
Рис. 9

Коли V1  0 та V2  0 отримаємо, що взаємодія між двома

елементарними об’ємами двох тіл визначається за формулою
      
1 (r "  r ' )dq1dq2 1 (r "  r ' ) 1 (r ' )  2 (r " )dV1dV2
dF    3    3 .
4 0 r"  r' 4 0 r"  r'
Для знаходження повної сили, з якою перше заряджене тіло діє на
друге заряджене тіло треба про інтегрувати вираз для елементарної сили по
об’ємам V1 та V2 обох тіл
     
1 (r "  r ' ) 1 (r ' )  2 (r " )dV1dV2
F   dF   "  ' 3 .
V1 ,V2
4 0 V1 ,V2 r r
У випадку коли перше тіло заряджене об’ємно, а друге тіло має тільки
поверхневий розподіл заряду, то вираз для сили буде визначатися
інтегруванням по об’єму першого тіла і по поверхні другого тіла
    
1 (r "  r ' ) 1 (r ' ) 2 (r " )dV1dS2
4 0 V
F "  ' 3 ,
1 ,S2 r r

де  2 (r " ) – густина розподілу поверхневого заряду другого тіла, а S2 –
площа його поверхні.
Коли другим тілом є заряджена нитка, то вираз для сили набуде
вигляду
    
1 (r "  r ' ) 1 (r ' )2 ( r " )dV1dl2
4 0 V
F "  ' 3 ,
1 ,l2 r r

де 2 (r " ) - лінійна густина заряду нитки, а dl2 – її елементарна довжина.
В аналогічний спосіб визначається сила взаємодіїї і у випадкіх, коли
обидва тіла мають тільки поверхневі заряди чи тільки лінійні заряди.
 10. Силові лінії

Векторне електричне поле геометрично можна представити за

допомогою силових ліній. Силовою
Z лінією називають лінію в просторі,
дотична до якої співпадає з напрямком

E вектора напруженості електричного
 поля. На рис. 10 зображений вектор 
d напруженості електричного поля E для
 точки, яка лежить на силовій лінії, і
r
положення якої задано радіус-вектором

r.
X
Введемо
вектор елементарної
довжини d  , який співпадає з хордою до
Y Рис. 10 кривої, коли точки перетину лежать

нескінченно близько одна від другої.
Таким чином, вектор d  також лежить уздовж дотичної до кривої 
і він
співнаправлений з вектором напруженості електричного поля d   E . Коли
вектори співнапрямлені, то їх векторний добуток дорівнює нулеві

[ Ed ] =0.
Представимо вектор напруженості

сумою його
проекцій
 
E  E X i  EY j  EZ k .
А вектор елементарної довжини 
запишемо 
у вигляді

d   idx  jdy  kdz .
З співнаправленості вектора напруженості електричного поля і
вектора елементарної довжини силової лінії випливають співвідношення
dx dy dz
  .
E X EY EZ
Зазначене рівняння є диференціальним рівнянням силової лінії.
Пошук аналітичного рішення цього рівняння є дуже складною задачею.
Проте воно дозволяє без великих зусиль будувати криві силових ліній за
допомогою чисельних методів.
Будемо вважати, що нам відомий розподіл вектора напруженості
електричного поля в просторі, тобто відомі функції E X ( x, y , z ) , EY ( x, y , z ) ,
EZ ( x, y , z ) . Будуватимемо силову лінію, яка проходить через точку з
координатами ( x0 , y0 , z0 ) . З диференціального рівняння силової лінії знайдемо
положення наступної точки силової лінії. Координати цієї точки будуть
рівними
EY ( x0 , y0 , z0 ) EZ ( x0 , y0 , z0 )
x1  x0  dx , y1  y0  dx , z1  z0  dx .
E X ( x0 , y0 , z0 ) E X ( x0 , y0 , z0 )
Положення наступної точки знайдемо у такий же самий спосіб
 EY ( x1 , y1 , z1 ) EZ ( x1 , y1 , z1 )
x2  x1  dx , y2  y1  dx , z2  z1  dx .
E X ( x1 , y1 , z1 ) E X ( x1 , y1 , z1 )
Багаторазово проводячи зазначену процедуру можна відтворити всю
криву силової лінії. Точність відтворення кривої залежить від вибору
довжини кроків.
Виходячи з описаної процедури маємо, що силових ліній може бути
побудована нескінчена кількість.
 Проте, при побудові силових
A E A ліній легко переконатися, що
щільність силових ліній
пропорційна вектору
напруженості електричного поля.
 Коли лінії розріджуються, то в цій
EB
B області простору напруженість
Рис. 11
електричного поля зменшується
(точка В на рис. 11), і навпаки,
коли лінії йдуть щільніше, то в цій області поля вектор напруженості
електричного поля стає більшим (точка А на рис. 11).
Силові лінії не перетинаються. Вони починаються на додатних
зарядах («виходять» з них) і закінчуються на від’ємних зарядах («входять»
в них).

11. Робота електричного поля точкового заряду

Розглянемо додатній точковий заряд q. Цей заряд є джерелом

електричного поля. Напруженість електричного поля, яке створює точковий
заряд, в оточуючому його просторі описується формулою
 
1 qer
E ,
4 0 r 2

де E – вектор напруженості електричного поля в точці, положення якої
 
задає радіус-вектор, модуль якого позначено r: r  r , а er – одиничний
вектор, який направлений

вздовж
 r 
радіус-вектора er  .
F  r 
d 2
 Коли в поле E внести інший
( d )  заряд q ' (зі штрихом), то зі сторони
 r2  
' ( d )
1  q 
поля на заряд буде діяти сила F  q ' E .
r
 При переміщенні заряду q ' в полі
 er
r1 нерухомого заряду q електричне поле
буде виконувати роботу. Розрахуємо
q величину цієї роботи при переміщенні
заряду q ' вздовж довільної траєкторії,
Рис. 12
криву лінію якої на рис. 12 позначено
пунктиром. Для простоти будемо вважати, що заряди q та q ' додатні.
Робота електричного поля при елементарному переміщенні вздовж
траєкторії визначається скалярним добутком вектора сили на вектор
переміщення    
dA  Fdr  Fd  ,
де прийнято, що елементарне переміщення 
дорівнює елементарному

вектору довжини кривої траєкторії dr  d  .
Представимо
 
вектор

елементарної
 
довжини
 
кривої сумою двох
складових d   d   d  , причому d   F , а d   F . Тепер елементарна
робота буде містити два доданки    
dA  Fd   Fd  .
   
Оскільки d   F , то другий доданок буде дорівнювати нулю Fd  , бо
скалярний добуток

перпендикулярних векторів дорівнює нулю.

Вектор d  колінеарний вектору F , тому скалярний добуток цих
векторів дорівнює добутку
їх модулів.

  
Оскільки dr  d  , то dr  d  , а dr  dr , то вираз для елементарної
роботи набуває вигляду

dA  F ( r )dr ,
   
де перший множник є модулем сили F ( r )  F ( r ) , який дорівнює F ( r )  q' E ( r ) ,
оскільки модуль напруженості електричного поля не залежить від напрямку
радіус-вектора.
Таким чином, вираз для елементарної роботи можна записати у
вигляді
qq ' dr
dA  .
4 0 r 2
Роботу, яку виконує електрична сила при переміщенні заряду з точки

1, положення якої задає радіус-вектор r1 , до точки 2, положення якої задає

радіус-вектор r2 , знайдемо шляхом інтегрування
2 r
qq ' 2 dr
A   dA   .
1
4 0 r1 r 2

Звідси знаходимо
r
qq '  1  qq '  1 1 
2

A      .
4 0  r  r1 4 0  r1 r2 
Я бачимо з останнього виразу, робота поля не залежить від форми
траєкторії, а визначається тільки відстанями між зарядами в кінцевому та
початковому їх положеннях. Це означає, що електричне поле є
потенціальним, і взаємодію зарядів можна характеризувати потенціальною
енергією. Робота потенціального силового поля дорівнює різниці
потенціальної енергій, взятій з від’ємним знаком A  (W2  W1 ) , де W2 , W1 –
потенціальна енергія кінцевого і початкового положень зарядів.
Враховуючи, що попередня формула для роботи виконується для довільних
положень, маємо, що потенціальна енергія електричного поля двох точкових
зарядів визначаються за формулою
1 qq '
W (r )  ,
4 0 r
де r – величина відстані між точковими зарядами q та q ' . З цієї формули
випливає, що потенціальна енергія однойменних зарядів, які взаємодіють
силами відштовхування, додатна і набуває найменшого значення, коли
відстань між зарядами r   . Навпаки для різнойменних зарядів, які
притягуються, потенціальна енергія від’ємна і вона набуває найменшого
значення при r  0 , прямуючи до W ( r  0)   .

12. Диференційна умова потенціальності електростатичного поля

З формули для роботи, яку виконує поле точкового заряду q при

переміщенні в ньому точкового заряду q ' , маємо, що
qq '  1 1 
A   
4 0  r1 r2 
величина роботи поля не залежить від форми траєкторії, а визначається
тільки початковим та кінцевим положенням зарядів. Це означає, що
електричне поле є потенціальним.
Якщо при переміщенні тіла вздовж замкнутої траєкторії, коли воно
повертається до початкової точки, в якій r2  r1 , то робота електричного поля
дорівнює нулю. Тому інтеграл для роботи сили по замкнутій траєкторії
дорівнює нулю
  
A  ( r )dr =0.
F
Такі інтеграли розраховані від векторних функцій на замкній
траєкторії називаються циркуляцією. Отже маємо, що циркуляція вектора
електричної сили по замкнутій траєкторії дорівнює нулеві.
Врахуємо, що величина сили, з якою поле діє на заряд дорівнює
добутку напруженості електричного поля на заряд. Для розглянутого на рис.
12 випадку, заряд q ' переміщувався в електричному полі з напруженістю
  
E , а сила що діяла на цей заряд F  q E . Виходячи з цього співвідношення,
'

маємо, що циркуляція вектора напруженості електричного поля дорівнює

нулю
  
 E ( r )dr =0.
Таким чино маємо, що електричне поле потенціальне, і циркуляція
вектора напруженості електричного поля дорівнює нулю. Вираз для
циркуляції можна переписати у вигляді
 ( E X dx  EY dy  EZ dz ) =0,
де E X  E X ( x, y , z ) , EY  EY ( x, y , z ) , EZ  EZ ( x, y , z ) – проекції вектора
напруженості електричного поля, які, в загальному випадку, є функцією
координат.
Незалежність роботи поля від форми траєкторії, а також рівність
циркуляції нулю, означають, що диференційна форма E X dx  EY dy  EZ dz є
повним диференціалом. Звідки випливає, що проекції вектора напруженості
задовольняють умовам
EY E X E E E E
 =0, X  Z =0, Z  Y =0.
x y z x y z
Скорочено зазначені умови можна записати використовуючи
математичний символ, який називають „ротор”. Ротор вектора напруженості
електричного поля розраховують шляхом знаходження

визначника
 
i j k
   
rotE  .
x y z
EX EY EZ
Розкриємо визначник формально дотримуючись послідовності
виконання правила множення, щоб похідна була завжди зліва від проекції
вектора напруженості електричного поля. Отримаємо, що ротор вектора є
вектор, компоненти якого визначаються різницею частинних похідних
проекцій вектора напруженості електричного поля.
  E E    E X EZ    EY E X 
rotE   Z  Y  i   z  x  j   k .
 y z     x y 
Звідки маємо, що диференціальна умова потенціальність електричного
поля може бути записана у вигляді вимоги, що для потенціального
електричного поля ротор вектора напруженості

має дорівнювати нулю
rotE  0 .
Математично цей вираз можна переписати

інакше
[E ]  0 ,
      
де зліва записаний векторний добуток вектора набла   i  j k на
x y z
вектор напруженості електричного поля

13. Потенціал електростатичного поля

 
Вище стверджувалося, що скалярний добуток Edr  E X dx  EY dy  EZ dz
є повним диференціалом. Цей диференціал
 
вводять наступним чином
d   Edr  ( E X dx  EY dy  EZ dz ) ,
де  - скалярна функція.
За правилом знаходження диференціала функції багатьох змінних,
маємо, що диференціал дорівнює сумі добутків частинних похідних на
диференціали її аргументів:
   
d 
dx  dy  dz .
x y z
де вважається, що скалярна функція    ( x, y , z ) залежить від трьох
просторових координат x, y, z .
Порівнюючи два попередні вирази отримаємо, що проекції
електричного поля зв’язані з частинними похідними потенціалу
  
EX   , EY   , EZ   .
x y z
Звідки отримаємо
           
E  E X i  EY j  E Z k    i j k .
 x y z 
Вираз в дужках справа є градієнтом скалярної функції
     
grad  i j k.
x y z
Таким чином, напруженість електричного поля дорівнює градієнту
потенціалу електричного поля, взятого

з протилежним знаком,
E   grad .
З використання вектора набла, цей вираз можна переписати наступним
чином  
E  
Далі врахуємо, що диференціал
потенціалу визначається добутком

напруженості електричного поля E на диференціал dr радіус-вектора, а

отже потенціал довільної точки r можна представити

у вигляді інтеграла
 
r
  
 ( r )   ( r0 )   E ( r )dr .

r0

де r0 - довільна початкова точка. Часто нулевим значенням потенціалу
приймають потенціал точки віддаленої на нескінченність
 ( x0  , y0  , z0  )  0 .
Потенціал є енергетичною характеристикою електричного поля.
Дійсно, величина елементарної роботи поля при переміщенні в ньому заряду
q дорівнює    
dA  Fdr  qEdr   qd ,
 
де враховано, що диференціал потенціалу d   Edr .
Робота поля при переміщенні заряду з точки 1, положення якої

характеризує радіус-вектор r1 , до точки 2, положення якої задає радіус-

вектор r2 , дорівнює
2 r2

A   dA   q  d .
1 r1

Врахуємо, що d є повний диференціал. Після інтегрування отримаємо що

робота поля дорівнює добутку величини заряду на різницю потенціалу
r
A   q r  q(1   2 ) ,
2

1
де 1   2 називають різницею потенціалів або напругою, яка дорівнює
різниці потенціалу в початковому та кінцевому положеннях заряду в
електричному полі: 1  2   (r1 )   (r2 ) .
Таким чином отримано, що робота поля не залежить від форми
траєкторії. Електростатичне поле потенціальне. Роботу поля при
переміщенні заряду можна представити різницею потенціальної енергії
заряду в кінцевому та початковому положеннях. Маємо
A  (W2  W1 ) ,
де W2 та W1 – величини потенціальної енергії в кінцевому та початковому
положеннях заряду.
Порівняємо останні вирази для роботи поля
q(1   2 ) = (W2  W1 ) .
Враховуючи, що кінцеве та початкові положення заряду є довільними
приходимо до висновку, що потенціальна енергія заряду в електричному
полі дорівнює добутку величини потенціалу точки поля, в якій знаходиться
заряд, на величину цього заряду.
W  q .
Звідки маємо, що потенціал електричного поля дорівнює відношенню
потенціальної енергії заряду до величини заряду
W
 .
q
Потенціальна енергія двох точкових зарядів визначається за
формулою
1 q1q2
W (r)  ,
4 0 r12
де q1 , q2 - заряди відстань між якими r12 . Потенціальна енергія взаємодії
двох точкових зарядів пропорційна добутку їх зарядів.
З формули потенціальної енергії взаємодії між зарядами випливає, що
потенціал точкового заряду визначається за формулою
1 q
 (r)  ,
4 0 r
де r - відстань від заряду q до точки простору, в якій створене ним поле має
потенціал  ( r ) . Потенціал точкового заряду обернено пропорційний відстані
до нього.

14. Еквіпотенціальні поверхні

Для геометричного представлення розподілу електричного поля

використовують еквіпотенціальні поверхні, або їх ще називають
ізоповерхнями потенціалу. Еквіпотенціальними поверхнями називають
поверхню точок простору потенціал яких має однакове значення, тобто

 ( r )  const ,
 
де r - радіус-вектор точок еквіпотенціальної поверхні. В координатному
 вигляді еквіпотенціальну
E  поверхню визначають у вигляді
Z E
 рівняння
 /2 n
  ( x, y , z )  const
dr
 де x, y, z – координати точок
r     
 ( r )  const
поверхні: r  xi  yj  zk .
 
r  dr Візьмемо довільну точку
 
r  dr , яка лежить поряд з

точкою r на еквіпотенціальній
O поверхні (рис. 13). Згідно
X наведеного означення для
потенціалу має виконуватись
Y Рис. 13   
рівність  ( r  dr )   ( r ) , тому
приріст потенціалу між
сусідніми точками еквіпотенціальної поверхні дорівнює нулю d =0. Отже
маємо
  
dx  dy  dz =0,
x y z
або

grad dr =0,

де dr – довільний вектор, що лежить на еквіпотенціальній поверхні.
Скалярний добуток векторів дорівнює нулеві, коли вони перпендикулярні
між собою. Таким чином, маємо що градієнт потенціалу перпендикулярний
до довільного вектора що лежить на еквіпотенціальній поверхні, а значить
вектор напруженості електричного поля перпендикулярний до
еквіпотенціальної поверхні. Орієнтацію поверхні задають за допомогою

одиничного вектора n , який лежить вздовж перпендикуляра

до поверхні.

Маємо, що в кожній точці еквіпотенціальної поверхні E  n .
Потенціал точкового заряду залежить тільки від відстані до точкового
заряду. Тому всі точки простору рівновіддалені від точкового заряду лежать
на одній еквіпотенціальній поверхні. Отже еквіпотенціальною поверхнею
точкового заряду є сфера з центром на заряді.

15. Потік вектора напруженості електричного поля

Розглянемо довільне електричне

 
поле, вектор напруженості якого
визначено в кожній точці простору E ( r ) . Тепер візьмемо довільну поверхню
S (рис. 14). Виділимо на цій поверхні довільну маленьку ділянку площею
S. Коли S0, то зазначена ділянка буде лежати на площині, яка
дотикається до поверхні. Таку малу ділянку будемо називати елементарною,
а її площу позначатимемо dS.
Орієнтацію елементарної ділянки у просторі задає одиничний вектор

n , який перпендикулярний до ділянки. Введемо вектор елемента площі
 
поверхні, який позначимо dS , модуль якого дорівнює площі елементарної

поверхні dS  dS , а напрямок якого збігається з напрямком одиничного
  
вектора n , тобто dS  n . 
Z  Елементарний потік вектора E
S dS  напруженості електричного поля 

n  E через елемент поверхні площею dS
визначається скалярним добутком

 d  E  EdS ,
r 
або d  E  EndS , чи d  E  E cos  dS ,
 
де  - кут між векторами E та dS , а

O E E - модуль вектора
X напруженості електричного поля.
Y Рис. 14 Потік вектора напруженості
максимальний, коли вектор
напруженості
електричного

поля співпапрямлений з вектором елемента
поверхні dS  E . Коли кут </2, то потік додатний d E  0 і навпаки,
коли >/2, то потік від’ємний d E  0 .
Величина потоку через довільну скінчену поверхню визначається
шляхом інтегрування елементарного потоку по поверхні
E   dE .
S

З урахуванням означення елементарного потоку, маємо, що потік через

довільну поверхню дорівнює інтегралу
 
 E   EdS .
S

Коли поверхня S замкнута, то зазначений інтеграл записують у вигляді

  
E   EdS   EndS .
S S

При інтегруванні по замкнутій поверхні слід спочатку визначитися з

 
напрямком одиничного вектора n . Для замкнутих поверхонь вектор n
співпадає з напрямком виходу з об’єму, тобто з середини оточеного
поверхнею об’єму до оточуючого поверхню простору.

16. Теорема Гауса для вектора напруженості електричного поля

Потік вектора напруженості електричного поля має цікаву властивість,

його величина пропорційна заряду оточеному поверхнею. Для доведення
цього твердження спочатку розглянемо точковий заряд q. Цей заряд створює
в оточуючому просторі електричне поле, вектор напруженості якого
описується формулою   1 qer
E ,
4 0 r 2
 
де er - одиничний вектор, напрямок якого співпадає з радіус-вектором
положення точки спостереження вектора напруженості електричного поля
  
er  r , а r  r .
Оточимо заряд сферичною поверхнею радіусом r, центр якої співпадає
з точкою розташування заряду q (рис. 15). Вектор нормалі до цієї сферичної
 поверхні є одиничний вектор, який паралельний до
E радіуса сфери і співпадає за напрямком з радіус-
  
n вектором, n  r . Тепер розрахуємо потік вектора
 напруженості електричного поля заряду q через цю
r поверхню. Маємо
q    
q er  q er n
E  
S EdS  S r 2 dS  4 0  dS .
4 0 S
r2
Врахуємо, що у випадку, коли заряд q знаходиться в
Рис. 15  
центрі сфери, то одиничні вектори er та n для будь-якої
точки сфери співпадають, а тому їх скалярний добуток дорівнює одиниці:
  
er n = er n =1. Крім того відстань від точок сфери до заряду постійна r  const .
З урахуванням цього величина потоку дорівнює
q 1
E 
4 0 r 2  dS .
S

Інтеграл  dS
S
дорівнює площі сфери  dS  4 r 2 . Звідки маємо, що величина
S

потоку буде дорівнювати

q 1 q
E  4 r 2  .
4 0 r 2
0
Тепер на рис. 15 розглянемо випадок, коли заряд оточено довільною
несферичною замкнутою поверхнею. Величина потоку вектора
напруженості електричного поля буде рівною
   q cos  q dS
E  
S EdS  S E cos  dS  4 0  dS  
r 2
4 0 r2
dS  dS S S

E де  - кут між вектором напруженості

d електричного поля E та вектором елементарної
 
 ділянки dS . Враховано, що dS  cos  dS -
q  n 
r складова вектора dS на радіус-вектор, і яка

dS   r співнаправлена з радіус-вектором.
Рис. 16. dS 
Відношення
 d  дорівнює елементарному
r2
тілесному куту, який спирається на поверхню dS .
Отже величина потоку вектора напруженості електричного заряду
через довільну замкнуту поверхню визначається інтегруванням по тілесному
куту
q
E 
4 0  d  .
S
 Величина тілесного кута для замкнутої поверхні дорівнює  d =4.
S

Таким чином знову отримаємо, що величина потоку вектора напруженості

електричного поля через замкнуту поверхню, що оточує точковий заряд,
пропорційна величині цього заряду
q
E  .
0
Коли заряд q знаходиться за межами замкнутої поверхні, то величина
потоку дорівнює нулеві, бо силові лінії двічі пронизують поверхню: один
раз входять в неї, а інший раз виходять. Вклад в потік від ліній, що входять в
q
поверхню від’ємний і дорівнює   , де  - тілесний кут, на який
4 0
спирається поверхня, і який визначено відносно точки розташування заряду.
Вклад в потік від силових ліній, що виходять з поверхні додатний і дорівнює
q
 , бо в обох випадках тілесні кути однакові.
4 0
Отриманий результат легко узагальнюється на довільну систему
зарядів. За принципом суперпозиції напруженість електричного поля
системи зарядів дорівнює сумі напруженостей полів утворених кожним з
зарядів окремо:
     N 
E  E1  E2  ...  E N , або E   E j ,

j

де E – вектор напруженості електричного поля системи зарядів q1 , q2 ,... qN

  
(N – кількість зарядів), а E1 , E2 ,... E N - напруженості електричних полів
утворених кожним з цих зарядів. Тоді потік ветора напруженості системи
зарядів дорівнює
  N   1 N
E  
 EdS    E j dS  q .
0
i
S S j i
N
Сума зарядів q
i
i є повний заряд оточений поверхнею, тому змінено
індекс підрахунку суми зарядів, бо не всі заряди системи будуть охоплені
поверхнею.
Отримане співвідношення називається теоремою Гауса для вектора
напруженості електричного поля, за якою величина потоку вектора
напруженості електричного поля через замкнуту поверхню дорівнює
повному (сумарному) заряду оточеному цією поверхнею.

17. Теорема Гауса для напруженості електричного поля в

диференціальній формі

Запишемо теорему Гауса для вектора напруженості електричного

поля, за якою потік вектора напруженості електричного поля через замкнуту
поверхню пропорційний величині повного заряду, зосередженого в межах
об’єму обмеженому цією поверхнею:
  qп
  ,
S
EdS
0
де qп - повний заряд, який дорівнює сумі зарядів в об’ємі, обмеженому
поверхнею S.
У разі неперервного розподілу зарядів, для характеристики розподілу
заряду використовують об’ємну густину заряду   dq / dV , де dq - величина
заряду в елементарному об’ємі dV .
Для неперервного розподілу заряду маємо, що величина повного
заряду в об’ємі, обмеженому поверхнею S, може бути визначена шляхом
знаходження об’ємного інтегралу
qп    dV ,
V

де інтегрування здійснюється по об’єму V.

Тепер теорема Гауса набуде вигляду
  1
 EdS     dV .
S 0 V

Врахуємо добре відоме з математики співвідношення, яке називають

теоремою Остроградського – Гауса, за якою потік вектора через замкнуту
поверхню дорівнює об’ємному інтегралу від дивергенції цього вектора,
розрахований по об’єму обмеженому цією поверхнею. У разі потоку для
вектора напруженості електричного поля з теореми Остроградського – Гауса
маємо   
 EdS  S
divEdV ,
V

де під знаком правого інтегралу позначено дивергенцію вектора

напруженості електричного поля, яка визначається сумою частинних
похідних від проекцій вектора напруженості
 E E E
divE  x  y  z .
x y z
З урахуванням теореми Остроградського – Гауса маємо рівність
 1
 divEdV     dV ,
V 0 V

в якій зліва і справа стоять інтеграли, які розраховуються по одному й тому

ж самому об’єму, який обмежений поверхнею S. Зауважимо, що ця
інтегральна рівність виконується для довільних поверхонь, тому вона
можлива тільки у разі рівності підінтегральних виразів, тобто
 
divE  .
0
Отже отримано, що дивергенція вектора напруженості електричного
поля пропорційна густині об’ємного заряду. Зазначене співвідношення
називають теоремою Гуса для вектора напруженості електричного поля в
диференціальній формі.
 У відповідності вище введеного позначення дивергенції цю
диференційну рівність можна переписати у вигляді
E x E y E z 
   .
x y z  0
Зазначене співвідношення ще називають законом Кулона записаним в
диференційній формі. Бо теорема Гауса для вектора напруженості в
інтегральній і в диференціальній формі випливають з закону Кулона. 
Символ дивергенції div інколи ще позначають у вигляді вектора  ,
який є вектором побудованим з суми символів частинних похідних
      
i  j k ,
x y z
де перед символами частинних похідних стоять одиничнівектори.
За допомогою таким чином введеного вектора  (його називають
„вектором набла”) дивергенція вектора формально розглядається як
скалярний добуток вектора набла на вектор напруженості електричного
поля:
             E E E
divE  E   i
 x
j
y

z 

 k  Exi  E y j  Ezk = x  y  z .
x y z
В пункті 9 було описано процедуру знаходження напруженості
електричного поля за заданим розподілом об’ємного заряду. Отримане
диференційне рівняння
E x E y E z 
  
x y z  0
дозволяє вирішувати також обернену задачу, коли за заданим розподілом
вектора напруженості електричного поля можна розрахувати густини
розподілу об’ємного заряду.
Проте слід зауважити, що як правило невідомими є обидві
характеристики і напруженість електричного поля і об’ємна густина заряду.
В цьому випадку слід запропонувати інший метод, який оснований на
розв’язку диференційного рівняння Пуассона.

18. Рівняння Пуассона

Диференційне рівняння
E x E y E z 
  
x y z  0
містить три функції E x , E y , E z - проекції вектора напруженості
електричного поля. Врахуємо, що вектор напруженості електричного поля
можна виразити через скалярну функцію

потенціал поля
E   grad .
Дію градієнта також символьно можна записати з використанням вектора
набла
              
grad     i j  k  =  i  j k .
 x y z  x y z
Для проекцій маємо
          
E xi  E y j  Ezk    i  j k ,
 x y z 
або
  
Ex   , Ey   , Ez   .
x y z
Підставимо ці співвідношення для проекцій у рівняння теореми Гауса
в диференціальній формі. Отримаємо
        
    .
 x x y y z z   0
Перенесемо знак мінус до правої частини рівняння і перепишемо його
в наступному вигляді
 2  2  2 
 2  2  .
x 2
y z 0
Отримане рівняння називають рівнянням Пуассона. Воно є лінійним
відносно потенціалу  і містить суму його частинних похідних другого
порядку, а тому воно є диференціальним рівнянням другого порядку.
Коли об’ємна густина заряду дорівнює нулеві =0, то права частина
рівняння Пуассона також стає рівною нулю. Рівняння
 2  2  2
  0
x 2 y 2 z 2
називають рівнянням Лапласа.
Символьно ліву частину рівнянь Пуассона і Лапласа можна записати
використовуючи диференціальну суму символів частинних похідних
другого порядку
2 2 2
   ,
x 2 y 2 z 2
де символ  - називають „лапласіаном”.
Лапсасіан дорівнює квадрату вектора набла (скалярному добутку двох
векторів набла)
                   2 2 2
     i j k i j k    .
 x y z   x y z  x 2 y 2 z 2
З використанням лапласіану рівняння Пуассона і рівняння Лапласа
записуються у вигляді

   ,
0
  0 .
Рівняння Лапласа містить тільки одну невідому скалярну функцію .
В арсеналі сучасної математики існує багато розрахункових
аналітичних та чисельних комп’ютерних методів (які вважаються як
стандартні методи і можуть бути реалізовані навіть на сучасному
персональному комп’ютері) для розв’язку подібних диференційних рівнянь.
А отже в цілому задача розрахунку довільного електростатичного поля не
має особливих принципових труднощів.

17. Приклади використання теореми Гауса для розрахунку

напруженості електричного поля

При розрахунку напруженості електростатичного поля корисно

використовувати симетрійні властивості розподілу заряду. Симетрійні
особливості розподілу заряду обов’язково мають поширюватися і на
розподіл електричного поля. Виконується твердження, за яким симетрія (її
тип) розподілу заряду і симетрія розподілу електричного поля мають бути
однаковими.

17.1. Електричне поле однорідно зарядженої кулі

Розглянемо випадок просторового розподілу заряду, коли в середині

 
кулі густина заряду постійна  (r )  const при r  R , де R – радіус кулі,
тобто куля заряджена однорідно. Нехай густина заряду є додатньою,   0 .
Вважатимемо, що за межами кулі будь-які заряди відсутні.
Оскільки розподіл заряду є сферично-симетричним, то такій симетрії
повинно задовольняти і поле утворене зарядом. Пояснимо, що це означає.
Здійснимо (умовно) поворот в просторі на довільний кут відносно центру
кулі. Очевидно, що після повороту куля та заряд в ній співпаде сам з собою.
При такому повороті електричне поле також має співпасти саме з собою. Це
є можливим, коли модуль вектора напруженості електричного поля має
однакове значення на однаковій відстані від центра кулі і вектор
напруженості направлений або від центра кулі, коли густина заряду додатна,
або до центру кулі, якщо густина заряду від’ємна.
Отже з сферичної симетрії випливає, що електричне поле однорідно
зарядженої кулі є радіальним, а вектор напруженості електричного поля
співпадає (або протилежно направлений) з радіус-вектором, що має початок
в центрі сфери.
Таким чином, за умов сферично-симетричного розподілу заряду,
маємо, що напруженість електричного
E 
поля залежить від відстані r  r до
  
R центру кулі E ( r )  E (r ) і для   0
r dS
густини розподілу
 заряду
O 
співнаправлена E  r з радіус-
вектором положення точки
спостереження поля, рис. 17.
Оточимо заряджену кулю
сферичною поверхнею, яку на рис. 17
Рис. 17 позначено пунктиром, і радіус якої
більший радіусу сфери, r>R. В точках на цій поверхні  напруженість

електричного
 поля перпендикулярна до поверхні, бо E  r , тому
 вектор
 
dS  E . Звідси маємо, що скалярний добуток векторів E та dS дорівнює
 
добутку їх модулів, EdS  EdS . Тепер вираз для потоку вектора
напруженості електричного поля буде рівний

 E   EdS   EdS .
S S
Врахуємо, що для всіх точок на сферичній поверхні модуль вектора
напруженості однаковий, а тому напруженість Е можна винести з під знаку
інтеграла
 E  E  dS .
S

Інтеграл  dS дорівнює площі поверхні сфери, яка дорівнює

S

 dS  S  4 r
2
.
S
Отже для потоку вектора напруженості однорідно зарядженої кулі для
r>R отримаємо вираз
 E  E 4 r 2 .
Розрахуємо заряд охоплений сферичною поверхнею. Величина заряду
дорівнює інтегралу по об’єму від густини
q    dV ,
де інтегрування здійснюється по об’єму всієї зарядженої кулі. Оскільки
густина розподілу заряду є постійна, то її можна винести з під знаку
інтеграла
4
q    dV  V    R 3
3
де враховано, що інтегрування по об’єму кулі дорівнює її об’єму, величина
4
якого дорівнює V   R3 .
3
q
Тепер підставимо в рівняння теореми Гауса  E  знайдені нами у
0
явному вигляді вирази для потоку і заряду, отримаємо
 4 3
E 4 r 2  R
0 3
Звідки знаходимо, що за межами r>R однорідно зарядженої кулі
напруженість електричного поля обернено пропорційна квадрату відстані до
центру кулі
 R3
E (r  R )  .
3 0 r 2
На поверхні сфери напруженість електричного поля дорівнює
 R
E (r  R)  .
3 0
Тепер знайдемо напруженість електричного поля, в середині кулі,
коли r<R. Розглянемо сферичну поверхню з
R центром в т. О, яку на рис. 18 позначено
E
пунктиром. Як і в попередньому випадку
для цієї сферичної поверхні потік вектора
r dS напруженості буде рівний  E  E 4 r 2 , що
O
обумовлено симетрією. Величина заряду
охоплена сферою радіусу r буде відмінною
від попереднього випадку
4
q    dV    dV  V    r 3 ,
3
Рис. 18 де враховано, що величина охопленого
4
сферою об’єму дорівнює V   r 3 .
3
q
Тепер з теореми Гауса  E  отримаємо рівняння
0
 4 3
E 4 r 2  r ,
0 3
з якого знайдемо величину для вектора напруженості електричного поля в
середині однорідно зарядженої кулі

E (r  R)  r.
3 0
Якщо в цей вираз підставити r=R, то знову знайдемо напруженість
електричного поля на поверхні зарядженої кулі

E (r  R)  R.
3 0
Отже напруженість електричного поля в середині зарядженої кулі
зростає за лінійним законом.
Розрахуємо потенціал електричного поля однорідно

зарядженої кулі.
 
r
  
Для цього скористаємось формулою  (r )   (r0 )   E (r )dr . Приймемо

r0

потенціал на нескінченості рівним нулю, 

тоді

r
  
 (r )    E (r )dr .

Інтегрування здійснимо вздовж прямої, що проходить через центр
кулі. Для точок, що лежать на цій прямій радіус-вектор дорівнює відстані до
центру кулі, а вектори напруженості електричного поля і елементарного
 
переміщення співпадають за напрямком, E (r )  dr , тому в
підінтегральному виразі скалярний добуток можна замінити на добуток
модулів
r
 (r )    E (r )dr .

Для знаходження потенціалу за межами кулі r  R підставимо
отриманий нами вираз для напруженості
r
r r
 R3  R3  R3
 (r  R)    E (r )dr    dr   .
 
3 0 r 2 3 0 r  3 0 r
Потенціал поверхні кулі дорівнює
R
R
 R3  R2
 (r  R)    E (r )dr   .

3 r
0  3 0

Для знаходження потенціалу в середині кулі запишемо інтеграл як

суму двох інтегралів по двох ділянках інтегрування, а саме, з нескінченості
до поверхні кулі і від поверхні кулі до точки r
r R r
 (r  R )    E (r )dr    E (r )dr   E (r )dr .
  R
Перший інтеграл дорівнює вже знайденому потенціалу поверхні кулі,
а в другий треба підставити вираз для напруженості електричного поля при
r<R
r
 R2 r   R2  2  R2 
 (r  R)   rdr   r   (R2  r 2 ) .
3 0 R 3 0 3 0 6 0 R 3 0 6 0
З останньої формули видно, що потенціал в середині однорідно
зарядженої кулі спадає за квадратичним законом, і на відміну від
напруженості, потенціал в центрі кулі не дорівнює нулю і більший, чим на
поверхні кулі
 R2
 (r  0)  .
2 0

17.2. Електричне поле однорідно зарядженої безмежної площини

Як і раніше поверхневу густину заряду площини позначимо  , яку

приймемо додатньою,   0 . Для безмежної додатньо зарядженої площини
силові лінії електричного поля будуть виходити з площини і силові лінії
всюди будуть перпендикулярними до площини, як на рис. 19. На цьому
рисунку з ближнього боку до нас силові лінії суцільні, а на зворотному боці
за площиною вони зображені пунктиром.
 Е q
Е
dS Е

>0 dS

Рис. 19 Рис. 20

Для розрахунку напруженості поля візьмемо поверхню, що має форму

циліндру, вісь якого паралельна до силових ліній, і який пронизує
заряджену площину. Частина циліндра, що на зворотному боці на рис. 20
позначена пунктиром. При розрахунку потоку вектора напруженості
електричного поля по поверхні циліндру представимо інтеграл сумою двох
інтегралів, одного по бічній стороні, а двох інших поосновах циліндру
    
 E   EdS   EdSбічна   EdSосн
 
S Sбічна Sосн

На бічній поверхні EdSбічна  0 , бо вектор напруженості електричного

 
поля направлений уздовж бічної поверхні, а отже E  dSбічна . На поверхні
   
основ EdSосн  EdSосн , бо E  dSосн . Слід також врахувати, що електричне

поле однорідне, тобто E  const , тому потік вектора напруженості
електричного поля буде рівним
 E  2 ESосн ,
де враховано, що поле перетинає дві поверхні основ циліндра.
Заряд q, що охоплений циліндричною поверхнею (див. рис. 20),
дорівнює добутку поверхневої густини заряду на площу основи циліндру,
q   Sосн .
Підставимо вирази для потоку та охопленого заряду в рівняння
q
E  теореми Гауса
0
 Sосн
2 ESосн  .
0
Звідки отримаємо величину напруженості для електричного поля
безмежної однорідно зарядженої площини

E .
2 0
З цієї формули слідує, що напруженість електричного поля прямо
пропорційна густині поверхневого заряду площини і однакова в усіх точках
поблизу неї. При переході через площину напруженість електричного поля
змінює свій напрямок (знак) на протилежний.
17.2. Електричне поле однорідно зарядженого нескінченно тонкого
прямолінійного провідника

Лінійну густину заряду однорідно зарядженого провідника позначимо

 , яку приймемо додатньою,   0 і   const . Для безмежного однорідно
зарядженого тонкого і прямолінійного провідника електричне поле має
осьову симетрію. Тобто при повороті на будь-який кут навколо осі
провідника електричне поле має співпасти саме з собою. Для додатньо
зарядженого провідника силові лінії електричного поля мають починатися
на провіднику і мають бути перпендикулярними до нього, тому вектор
напруженості електричного
   поля залежить тільки від відстані до провідника
 
r  r , тобто E (r )  E (r ) , де r - радіус вектор точки, початок якого лежить
на осі і який є найменшою відстанню від точки до провідника. Для   0
вектор напруженості електричного поля співнаправлений
 з радіус вектором,

початок якого лежить на осі провідника, E  r .
Оточимо провідник циліндричною
поверхнею, радіус якої r, вісь якої співпадає з
провідником, як на рис. 21. Висота циліндру h.
Заряд, що охоплений цією поверхнею,
дорівнює добутку довжини провідника, що
знаходиться в середині циліндру, на його
лінійну густину заряду, q   h .
h r
dSбіч Представимо потік вектора
напруженості електричного поля сумою двох
інтегралів, по бічній поверхні і по поверхням
E
основ циліндру
     
 E   EdS   EdSбічна   EdSосн .
 
S Sбічна Sосн

На бічній поверхні EdSбічна  EdSбічна , бо

вектор напруженості електричного поля
Рис. 21
 направлений уздовж бічної поверхні, а отже
   
E  dSбічна . На поверхні основ EdSосн  0 , бо E  dSосн . Слід також
врахувати,
 що електричне поле для всіх точок бічної поверхні однакове
E  const , тому потік вектора напруженості електричного поля буде рівним
 E  ESбічна  E 2 rh ,
де враховано, що площа бічної поверхні дорівнює Sбічна  2 rh .
Підставимо знайдені величину заряду та потік в рівняння теореми
Гауса. Отримаємо
h
E 2 rh  .
0
Після скорочень, знаходимо, що величина напруженості електричного
поля однорідно зарядженого лінійного провідника описується виразом
 
E .
2 0 r
З цієї формули слідує, що напруженість електричного поля однорідно
зарядженого лінійного провідника обернено пропорційна відстані до нього.

18. Питання для самоконтролю

1. Наведіть приклади електризації.

2. Чому електричні заряди мають два знаки?
3. Який заряд називають елементарним?
4. Поясніть, чому заряд не залежить від швидкості?
5. Чим протон відрізняється від електрона?
6. Наслідком якої властивості мікрочастинок є закон збереження заряду?
7. Які заряди точкові?
8. Напишіть формулу закону Кулона з поясненням величин, які входять в
цю формулу.
9. Для яких відстаней виконується закон Кулона.
10. Чи має величина степеня в законі Кулона похибку?
11. Що характеризує напруженість електричного поля?
12. Як визначають напруженість електричного поля?
13. Які умови накладають на пробний заряд?
14. Напишіть формулу для напруженості електричного поля точкового
заряду. Як визначається її напрямок для точкового заряду?
15. Поясніть принцип незалежності електричних полів.
16. Напишіть форму для напруженості електричного поля для: системи
точкових зарядів; об’ємного заряду; поверхневого заряду; лінійного заряду.
17. Як визначається об’ємна густина заряду, поверхнева густина заряду,
лінійна густина заряду?
18. Як порахувати заряд, коли відома об’ємна густина заряду, поверхнева
густина заряду, лінійна густина заряду?
19. Напишіть формулу сили взаємодії двох об’ємно заряджених тіл та
поясніть, які величини входять в цю формулу.
20. Поясніть ітераційну схему розрахунку силових ліній.
21. Чому розрахунок роботи поля точкового заряду відбувається шляхом
інтегрування по відстані між зарядами?
22. Напишіть формулу для потенціальної енергії взаємодії двох точкових
зарядів q1 та q2.
23. Запишіть інтегральну умову потенціальності електричного поля.
24. Запишіть диференціальну умову потенціальності електричного поля.
25. Як розписується ротор по компонентах?
26. Запишіть диференціал потенціала через напруженість електричного
поля.
27. Напишіть формулу диференційного зв’язку між потенціалом та
напруженістю електричного поля.
28. Напишіть формулу інтегрального зв’язку між потенціалом та
напруженістю електричного поля.
29. Напишіть формулу енергії заряду, коли відомий потенціал поля точки
розташування заряду.
30. Напишіть формулу для потенціала точкового заряду.
31. Чому вектор напруженості електричного поля перпендикулярний до
еквіпотенціальної поверхні?
32. Чому потік вектора напруженості поля для точкового заряду не залежить
від форми замкнутої поверхні, яка його оточує?
33. Чому потік вектора через замкнуту поверхню дорівнює нулю, коли заряд
знаходиться зовні поверхні?
34. Напишіть формулу для теореми Гауса для вектора напруженості
електричного поля в інтегральному вигляді. Поясніть які величини входять
в цю формулу.
33. Напишіть формулу для теореми Гауса для вектора напруженості
електричного поля в інтегральному вигляді.
34. Що таке дивергенція?
35. Що таке лапласіан? Запишіть рівняння Пуасона та рівняння Лапласа.
36. Напишіть формулу для напруженості електричного поля однорідно
зарядженої площини.
2. ЕЛЕКТРИЧНЕ ПОЛЕ В РЕЧОВИНАХ

2.1. Електричне поле в діелектриках

Діелектрики впливають на взаємодії між зарядами і на розподіл електричного

поля. Якщо два заряди розмістити в діелектрику, то сила взаємодії між
ними зменшується. Очевидно, що зменшення сили є наслідком того, що
в діелектрику змінюється напруженість електричного поля. Змінити
напруженість електричного поля можуть заряди речовини діелектрика.
Отже основним при вивченні впливу діелектриків на електричне поле є
з’ясування, як заряди речовини впливають на електричне поле. Ця
задача є нетривіальною, бо самі заряди (точніше їх перерозподіл), як
буде показано далі, виникають під дією електричного поля.

2.1.1. ДІЕЛЕКТРИКИ В ЕЛЕКТРИЧНОМУ ПОЛІ

Діелектрики – це речовини, які не проводять електричного струму, і їх

використовують, наприклад, для ізоляції провідників в електричних
колах.
Діелектриками можуть бути речовини не залежно від агрегатного стану, в
якому вони перебувають. Вони можуть перебувати газоподібному,
рідкому чи твердому агрегатних станах.
При внесенні діелектриків в електричне поле відбувається спотворення поля.
Можуть змінюватися величина і напрямок напруженості електричного
поля. Зміна поля відбувається за рахунок перерозподілу зарядів
діелектрика.
Діелектрики бувають двох видів: полярні та неполярні.
У молекул полярних діелектриків розподіл додатніх та від’ємних зарядів не
співпадає. Якщо в молекулі додатні заряди ядер атомів замінити одним
сумарним зарядом +q, який знаходиться у центрі розподілу всіх
додатних зарядів, а від’ємні заряди електронів замінити одним
сумарним від’ємним зарядом розміщеним у центрі розподілу від’ємних
зарядів, то таку молекулу можна вважати електричним диполем, який
складається із зарядів +q і -q з плечем l, що дорівнює відстані між цими
зарядами (дивись рисунок).
Для характеристики диполя використовують фізичну величину, яку називають
  
дипольним моментом p  ql , де l – вектор, моуль якого дорівнює плечу

диполя l  l .

Якщо радіус-вектор положення додатного заряду позначити r , а радіус-

вектор положення від’ємного заряду позначити r , то дипольний момент
дорівнює сумі
 
p   qi ri ,
i 1,2

де індекс i позначає номери додатного та від’ємного зарядів та їх радіус-

вектори. Дійсно, зробимо перетворення цієї суми
        
 i i 11 2 2    
q r
i 1,2
 q r  q r  qr  qr  q ( r  r )  ql  p,

де враховано, що плече диполя може бути записане, як різниця радіус-

  
векторів положень додатнього та від’ємного зарядів l  r  r .
Отже, кожна молекула полярного діелектрика, незважаючи на те, що вона
електрично нейтральна, має дипольний момент. Однак, внаслідок
теплового руху орієнтування електричних диполів молекул є
хаотичним, тому діелектрик у своєму звичайному стані не виявляє
електризації і діелектрики за відсутності зовнішнього електричного поля
не створюють власного електричного поля.
На рисунку показано подібний розподіл парних зарядів у діелектрику
Схематично зображено молекули діелектрика: червоні і сині кружечки
позначають відповідно додатні і від’ємні заряди.

Якщо полярний діелектрик розмістити у зовнішньому електричному полі, то

на електричний диполь діятиме пара сил, під впливом якої він почне
повертатися. При повороті диполя додатній заряд буде зміщуватися в
напрямку ліній напруженості зовнішнього електричного поля, а
від’ємний - у протилежному напрямку до ліній напруженості
 зовнішнього електричного поля, як на рисунку, на якому показано скіс
диполів до ліній електричного поля.

Завдяки зміщенню зарядів діелектрика на його поверхнях, в які входять лінії

напруженості зовнішнього електричного поля, утворюються від’ємні
заряди, а на поверхнях, з яких лінії напруженості зовнішнього поля
виходять, – додатні. Ці заряди називають зв’язаними, або
поляризаційними. Явище утворення поляризаційних зарядів називається
поляризацією діелектрика.
Результуюча орієнтація диполя у полярному діелектрику визначається
рівновагою орієнтуючої дії електричного поля та разорієнтуючою дією
теплового руху. Зі зростанням напруженості поля повертання молекул і
відповідно ступінь поляризації зростають. В сильному полі всі диполі
полярного діелектрика будуть направлені уздовж вектора напруженості
електричного поля. Такий вид поляризації діелектрика називають
орієнтаційним.
Полярними діелектриками є СО , NН , НCl , N2O , SO2 та інші.
В неполярних діелектриках, за відсутності електричного поля у молекулах
центр розподілу від’ємного заряду електронів співпадає з центром
розподілу додатніх зарядів, тому плече диполя дорівнює нулю l = 0.
Коли такий діелектрик розмістити в електричне поле, то під дією
електричної сили відбувається зміщення електронів в молекулах і
центри тяжіння додатного і від’ємного зарядів молекул не співпадають,
плече диполя стає не рівним нулю, l  0. Величина диполя молекули
неполярного діелектрика прямо пропорційна напруженості
електричного поля
 
p   0 E ,
де  - коефіцієнт, що характеризує поляризаційну здатність молекули.
Неполярними діелектриками є Н2 , О2 , N2 , CH4 тощо.
 2.1.2. ЕЛЕКТРИЧНИЙ ДИПОЛЬ У ЗОВНІШНЬОМУ
ЕЛЕКТРОСТАТИЧНОМУ ПОЛІ

Розглянемо електричний диполь у зовнішньому однорідному

 
електростатичному полі. Нехай його вектор дипольного моменту p  ql

становить з напрямком напруженості поля E кут α, як на рисунку.
 
На додатній заряд диполя поле діятиме з силою F1  qE напрямок якої
збігається із напрямком напруженості поля, а отже, з напрямком ліній
 
напруженості поля. На від’ємний заряд диполя -q діятиме сила F2   qE

, напрямок якої протилежний силі F1 .

   
В однорідномі полі, E  const , модулі цих сил однакові | F1 || F1 | q | E | qE .
Вони утворюють так звану систему пари сил, момент сили якої дорівнює
M  Fl sin   qEl sin . Врахуємо, що добуток заряду на плече диполя є
дипольний момент. Отримаємо, що момент сили дорівнює
M  pE sin .
Запишемо вираз для моменту сили у векторному вигляді. Згідно означення
маємо
            
M  [r F1 ]  [r F2 ]  [r q E ]  [r q E ]  [r qE ]  [r (q) E ] 
   
 [(r  r )qE ]  [qlE ] ,
де враховано, що плече диполя дорівнює різниці радіус-векторів
  
l  r  r . Оскільки добуток плеча диполя на заряд дорівнює
дипольному моменту, то у векторному вигляді вираз для моменту сил,
що діє на диполь в електричному полі, визначається векторним
добутком дипольного моменту на пруженість електричного поля
 
M  [ pE ] .
На електричний диполь, що знаходиться в однорідному електричному полі, діє
пара сил. Під впливом пари сил електричний диполь намагається

повернутися так, щоб його електричний момент p установився вздовж
лінії напруженості поля. Він перебуватиме у стійкій рівновазі, коли кут

𝛼 = 0 (напрямок p збігається з напрямком ліній напруженості поля).
Коли кут α = , то буде нестійка рівновага. У цих станах сили, що діють
на заряди диполя, лежать на одній прямій і протилежно напрямлені,
тому момент пари сил M = 0.
Розрахуємо роботу, яку виконує електричне поле при повороті диполя.
Врахуємо, що при повороті диполя робота поля дадатна, а величина кута
 зменшується. Елементарна робота дорівнює добутку моменту сили на
елементарний кут повороту
dA  Md   pE sin  d ,
де враховано, що dA  0 , а d  0 . Іншими словами, знак мінус є
наслідком того, що диполь у прикладі зображеному на рисунку має
обертатися за годинниковою стрілкою.
Робота, яку виконує момент сили при повороті диполя, коли початковий кут
1 , а кінцевий  2 , визначається шляхом інтегрування
2

A   dA   ( pE sin  )d  pE cos   2  pE cos  2  pE cos 1 .
1
1

З виразу A  (W2  W1 ) маємо, що потенціальна енергія диполя в

електричному полі дорівнює
W   pE cos .
У векторному вигляді вираз для енергії диполя в електричному полі
визначається скалярним добутком вектора дипольного моменту на
вектор напруженості електричного поля

W   pE .
Енергія електричного диполя найменша, коли вектор дипольного моменту
 
направлений уздовж електричного поля, p  E , тому це стійка
(рівноважна) орієнтація диполя в електричному полі.
Розглянемо інший випадок, коли електричний диполь знаходиться у
зовнішньому неоднорідному електростатичному полі. В цьому разі лінії
напруженості не є паралельні прямі, вони наприклад сходяться, як на
рисунку.
  
Сили F1 і F2 , з якими неоднорідне поле діє на заряди диполя q і -q, будуть
неоднакові за величиною. Однак у межах розміру диполя неоднорідність
 
зовнішнього поля настільки незначна, що сили F1 і F2 можна вважати
напрямленими протилежно напрямленими. Ці сили дорівнюють 𝐹 1 = qE1
і 𝐹 2 = -qE2 де E1 і Е2 — значення напруженостей електричного поля в
місцях (на рисунку E1>Е2), де знаходяться заряди q і -q. Алгебраїчна
сума модулів цих сил дорівнює
F  qE1  qE2  q( E1  E2 ) .
Виберемо напрямок координатної осі X уздовж напрямку середньої силової
лінії на рисунку. Тоді
E1  E2  E x .
x
Підставимо це значення для різниці Е1-Е2 у вираз для сили і отримаємо для неї
результуючий запис
F  q ( E1  E2 )  q E x  q E cos   p E cos 
x x x
де враховано, що x  l cos . Добуток p cos   pE дорівнює проекції
вектора дипольного момента на вектор напруженості
електричного поля, уздовж якого направлена вісь X на рисунку,
F  pE E .
x
Отже, в неоднорідному електростатичному полі на диполь, крім крутного
моменту, діє сила, під дією якої диполь або втягується в область
сильнішого електричного поля (кут α – гострий, p E та E мають
x
однакові знаки), або навпаки, виштовхуватиметься (кут α – тупий, або
p E та E мають різні знаки) з поля.
x
Величину сили, що діє на діелектрик в загальному випадку можна записати у
вигляді
   
F   gradW  grad ( pE )  ( pE ) .
 
Коли поле має тільки одну складову E  ( Ex ( x ),0,0) , то не нульовою буде
тільки x-ва складова вектора сили
Fx  px Ex / x , або F  pE E / x .
Існування сил, що переміщують електричний диполь у область більшої
напруженості поля, є фізичною причиною притягання до зарядженого
тіла легких предметів (клаптиків паперу, часточок пилу, диму тощо). Під
впливом поля на них з’являються індуковані заряди, і вони ведуть себе
як диполі. Це явище використовують у техніці для створення
електрофільтрів, у яких часточки пилу або диму осідають на електродах.
Електроди конструктивно своєю формою і розміщенням забезпечують
значну неоднорідність електростатичного поля. Електричні фільтри
застосовують на теплових електростанціях для очищення диму, на
цементних та хімічних заводах.

2.1.3. ВЕКТОР ПОЛЯРИЗАЦІЇ

За відсутності зовнішнього електричного поля дипольні моменти молекул

діелектрика дорівнюють нулю (неполярні молекули) або хаотично
розподілені в різних напрямках (полярні молекули). В обох випадках
сумарний дипольний момент діелектрика дорівнює нулю.
Під дією зовнішнього електричного поля діелектрик поляризується. Це
означає, що результуючий дипольний момент діелектрика стає
відмінним від нуля. Вектори дипольних моментів усіх диполів
діелектрика додаються векторно, тому електричний момент деякого
об’єму діелектрика дорівнює векторній сумі моментів усіх диполів
даного об’єму.
Кількісною мірою поляризації діелектрика означають електричний дипольний
момент одиниці об’єму поляризованого діелектрика. Цю фізичну
величину нази вають вектором поляризації діелектрика. Її позначають

вектором P . За визначенням, вектор поляризації дорівнює
N


 i 1 ip
P
V


де pi - електричний момент i-го диполя; N - число диполів, що
знаходяться в діелектрику об’ємом V. Суму в чисельнику називають
електричним дипольним моментом діелектрика
  N 
J   pi .
i 1

Електричний дипольний момент діелектрика можно записати у вигляді суми

 
J   qi ri ,
i

де індекс i нумерує всі заряди діелектрика. Отже електричний

дипольний момент дорівнює сумі добутків зарядів на їх раіус-вектори.
Тепер вираз для вектора поляризації можна записати інакше

  qi ri
P i .
V
Таким чином, вектор поляризації дорівнює сумі добутків зарядів на їх радіус-
вектори порахованій для одиниці об’єму діелектрика.

У загальному випадку вектор поляризації P у точці можна визначити як
границю відношення електричного моменту деякого об’єму ∆V
діелектрика, що оточує дану точку, до об’єму, коли останній прямує до
нуля, тобто
N
 
  p i
J
P  lim i 1  lim ,
V 0 V V 0 V

або

 dJ
P ,
dV

де dV - елементарна ділянка діелектрика, дипольний момент якої dJ .
Розрахуємо вектор поляризації однорідного неполярного діелектрика з малою
концентрацією полярних молекул. Врахуємо, що вектори дипольного
 
моменту кожної з молекул однакові і дорівнюють pi   0 E . Підставимо
цей вираз у формулу для вектора поляризації, отримаєємо
N  N

   0 E  1 N
P i 1
  0 E i 1
  0 E ,
V V V
де N - кількість полярних молекул в об’ємі V. Відношення кількості
молекул до обєму дорівнює концентрації полярних молекул в речовині,
n  N / V . Тепер вираз для поляризації набуде вигляду
 
P   0  nE .
Величини параметрів  та n залежать тільки від роду речовини, тому їх
добуток  n є характеристикою речовини. Добуток  0  позначають
фізичною величиною діелектрична сприйнятливість, яка визначає
 пропорційність вектора поляризації величині напруженості
електричного поля, ӕ=  n . Таким чином, вектор поляризації
пропорційний напруженості електричного поля
 
P  ӕ 0E .
Цю формулу ми отримали для однорідного неполярного діелектрика. Вона
виконується і для полярного діелектрика в полях з невеликою величиною
напруженості.

2.1.4. ЗВ'ЯЗОК МІЖ ВЕКТОРОМ ПОЛЯРИЗАЦІЇ ТА

ПОЛЯРИЗАЦІЙНИМ ЗАРЯДОМ

Знайдемо зв’язок між вектором поляризації діелектрика P і поверхневою
густиною зв’язаного заряду σ. Для цього між двома паралельними
нескінченно довгими різнойменно зарядженими площинами розмістимо
однорідний діелектрик у формі тонкої пластини, яка паралельна до
заряджених площин. Під дією поля, утвореного зарядженими
площинами, силові лінії якого на рисунку направлені вгору,
відбувається поляризація діелектрика. Завдяки поляризації на поверхнях
пластинки діелектрика з’являться зв’язані електричні заряди.

Позначимо поверхневу густину зв’язаних зарядів σ'. З рисунку видно, що

поляризовану пластинку однорідного діелектрика можна вважати
системою зарядів, додатний заряд якого дорівнює q = σ'S, а від’ємний
дорівює q= -q= -σ'S. Плече такого диполя дорівнює товщині пластинки
l, а S позначено площу поверхні, на якій знаходяться зв’язані заряди. З
означення, що дипольний момент діелектрика дорівнює сумі добутків
зарядів на їх радіус-вектори, отримаємо, що до цієї суми будуть входити
тільки поверхневі заряди і ненульовою буде тільки компонента вектора
поляризації перпендикулярна до поверхні. Величина вектора
дипольного моменту буде дорівнювати добутку модуля поляризаційних
зарядів поверхонь на відстань між ними J = q'l , або J = σ'Sl = σV (де V=Sl
 - об’єм діелектрика). За визначенням, вектор поляризації діелектрика
буде рівним
J  V
P   .
V V
Отже, вектор поляризації однорідного діелектрика, розташованого в
однорідному електричному полі, дорівнює поверхневій густині
зв’язаного заряду.

2.1.5. НАПРУЖЕНІСТЬ ЕЛЕКТРИЧНОГО ПОЛЯ В ДІЕЛЕКТРИКУ

Розглянемо дві паралельні різнойменно заряджені площини з поверхневою
густиною заряду σ0. На рисунку силові лінії цього поля направлені вгору
і позначені суцільними стрілками. Напруженість поля цих заряджених
площин, коли між ними відсутній діелектрик, дорівнює

E0  0 .
0

Розмістимо між цими площинами однорідну пластину з діелектрика, причому

діелектрична пластина має бути паралельною до заряджених площин, як
на рисунку. Під впливом електричного поля діелектрик поляризується.
На його поверхнях утворюються зв’язані заряди з поверхневою
густиною σ. Ці заряди утворюють дві нові паралельні заряджені
площини. Силові лінії поля утвореного цими зв’язаними зарядами на
рисунку направлені вниз і позначені пунктирними стрілками. Тому
напруженість поля утвореного цими поляризаційними зарядами буде
рівна

E  .
0
  
Вектори 0 і E , як видно з рисунка, протилежно напрямлені. Величина
E

напруженості поля E в діелектрику за принципом суперпозиції
  
дорівнює сумі цих векторів і E  E0  E . Абсолютна величина
напруженості поля в діелектрику буде дорівнювати різниці величин
напруженості полів
E  E0  E .
Підставимо у цей вираз величини напруженостей E0 і E , отримаємо
   
E 0   0 .
0 0 0
Отже, напруженість Е електричного поля в діелектрику менша за
напруженість зовнішнього електричного поля Е0, в якому розміщено
діелектрик.

2.1.6. ДІЕЛЕКТРИЧНА ПРОНИКНІСТЬ ТА ДІЕЛЕКТИЧНА

СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ
Для характеристики здатності діелектриків змінювати (послаблювати)
електричні поля використовують фізичну величину, яку називають
діелектрична проникність і яку позначають . Вона дорівнює
відношенню величини напруженості зовнішнього електричного поля до
напруженості електричного поля в діелектрику, який внесено в це поле
E
 0.
E
Коли джерелом однорідного поля є дві різнойменні площини, то отримаємо,
що діелектрична проникність діелектричної пластини, розміщеної
паралельно до заряджених площтн, може бути записана у вигляді
0
E0 0 0
  
E 0  0 
0
Якщо з умов експерименту відомі значення σ0 і , то можна знайти поверхневу
густину зв’язаного заряду σ'
 1
  0.

Знайдемо зв’язок між діелектричною проникністю  і діелектричною
сприйнятливістю середовища, яку позначають символом ӕ.
Діелектрична сприйнятливість визначається як коефіцієнт пропорційності між
поляризацією та напруженості поля. Як було отримано вище, у лінійних
 однорідних середовищах ця пропорційність описується виразом Р=ӕ0E,
де Е - напруженість поля в діелектрику. Врахуємо, що σ' = Р, тому поле
утворене поляризаційними зарядами можна записати у вигляді
E     /  0  P /  0 =ӕE. Таким чином, діелектрична сприйнятливість як
фізична величина характеризує пропорційність між полем
поляризаційних зарядів та полем в середині діелектрика.
Тепер ще раз використаємо формулу, що поле в середині діелектрика
складається з зовнішнього поля та поля утвореного зв’язаними зарядами
E  E0  E  , підставивши в E  ӕE. Отримаємо
E  E0  ӕE.
Звідки знаходимо, що поле в середині діелектрика і зовнішнє поле зв’язані
співвідношенням
(1+ ӕ)E = E0 .
Співставивши цей вираз з E0 / E   , отримаємо, що діелектрична проникність
пропорційна діелектричній сприйнятливості
=1+ ӕ,
тобто діелектрична проникність середовища в СІ дорівнює
діелектричній сприйнятливості, збільшеній на одиницю.
Завдяки поляризації напруженість електричного поля точкового заряду q в
оточуючому його просторі заповненому однорідним діелектриком
зменшиться в  разів і набуває вигляду
 1 q 
E er ,
4 0 r 2
 
де er - орт, r - модуль радіус-вектора r .
Потенціал електричного поля точкового заряду q в оточуючому його просторі
заповненому однорідним діелектриком зменшується в  разів і набуває
вигляду
1 q
 ,
4 0 r

де r | r | - відстань до заряду.
Сила взаємодії між двома точковими зарядами розташованими в однорідному
діелектрику завдяки поляризації зменшується
 
1 q1q2 r12
F12  ,
4 0 r122 r12
 
де r12 -вектор положення заряду q 2 відносно заряду q1 , а F12 - сила, з
якою заряд q1 діє на заряд q 2 , і яка прикладена да заряду q 2 .
2.1.7. ВЕКТОР ЕЛЕКТРИЧНОЇ ІНДУКЦІЇ

Вище було доведено, що напруженість електричного поля в діелектрику

пропорційна напруженості зовнішнього електричного поля
E
E 0 .

Через це напруженості електричного поля в різних діелектриках, внесених в
одне й те саме зовнішнє поле, будуть різними
E E E
E1  0 , E2  0 ,… En  0 ,
1 2 n
якщо неоднакові діелектричні проникності діелектриків.
При графічному зображенні поля, силові лінії вектора напруженості на межах
середовищ будуть розриватися, бо частина ліній замкнеться на
поляризаційних зарядах, що виникають на межі середовищ. Фізичною
величиною, яка не має цього недоліку, є вектор електричної індукції,
який дорівнює
 
D   0 E .
Аналогічно до силових ліній електричного поля будують лінії вектора
електричної індукції. Щільність ліній має бути пропорційною модулю

вектора D .

Модуль вектора D в будь-якому діелектрику, розміщеному в заданому
зовнішньому електричному полі, залишається однаковим. Для
діелектрика з  1 маємо
E0
D1   0 1E1   0 1   0 E0 .
1
Аналогічно знаходимо для інших діелектриків
D2   0 2 E 2   0 E0 ,…, Dn   0 n En   0 E0 .
Візьмемо до уваги, що коли джерелом однорідного поля є дві різнойменно

заряджені площини, E0  0 , то вектор індукції, утвореного зарядом

цих площин, буде рівним

D   0 0   0.
0
Тобто модуль вектора електричної індукції дорівнює поверхневій
густині зарядів, які є джерелом поля Е0, і не залежить від типу
діелектрика, який може бути розміщений між цими зарядженими
 площинами. Щоб виокремити заряди 0 від поляризаційних, їх
називають сторонніми зарядами.
Одиницею електростатичної індукції D в СІ є 1 Кл/м2
Знайдемо потік ліній вектора електричного зміщення через замкнену
поверхню, яка охоплює сторонні (неполяризаційні) заряди q1, q2, ..., qn
     
 D   DdS    0 E0 dS   0  E0 dS 
S S S
n n
qi
=0    qi .
 0 i 1
i 1

Отримана формула є теорема Гаусса для вектора індукції електричного поля


D , відповідно до якої потік вектора електричної індукції через замкнену
поверхню дорівнює алгебричній сумі сторонніх зарядів охоплених
n
поверхнею,  D   qi .
i 1

В диференційній формі теорема Гауса для вектора індукції електричного поля

записується у вигляді

divD  ст ,
де  ст - густина сторонніх (неполяризаційних) зарядів.
Як і силові лінії, лінії вектора електричної індукції починаються на додатних
сторонніх зарядах і закінчуються на відємних сторонніх зарядах.
Запишемо формулу для вектора індукції точкого заряду
 
q r
D ,
4 r 2 r
величина якої не залежить від того яким діелектриком оточено заряд.

Між напруженістю електричного поля в діелектриках E , електричною
 
індукцією D і вектором поляризації P існує зв’язок. З формул Е=Е0-Е
та Е0=0/0, Е=/0 отримаємо
 
E 0 .
0
Оскільки D = σ0, а Р = σ', то цей вираз набуває вигляду
DP
E
0
або
D  0E  P ,
який у векторній формі можна записати у вигляді
  
D  0E  P .
Ця формула поєднує в кожній точці діелектрика вектор електричної індукції,
вектор напруженості електричного поля та вектор поляризації.

2.2. ПРОВІДНИКИ В ЕЛЕКТРИЧНОМУ ПОЛІ

2.2.1. РОЗПОДІЛ ЕЛЕКТРИЧНОГО ЗАРЯДУ НА ПОВЕРХНІ ПРОВІДНИКІВ

Провідники – це речовини, які містять велику кількість вільних носіїв заряду.

На відміну від діелектриків, провідники не є ізоляторами і добре
проводять електричний струм. В металах вільними носіями заряду є
вільні електрони. В металах валентні електрони слабко зв’язані з
додатно зарядженими ядрами атомів і тому вони здатні рухатись в межах
об’єму всього провідника, тому їх називають вільними.

Якщо заряджати діелектрик, то заряди в ньому будуть знаходитись в тих

місцях, де вони були створені при поляризації. Можна, наприклад,
зробити так, що один кінець ебонітової палички буде мати від’ємний
заряд, а інший - додатнім.

У провідниках вільні носії впливають на розподіл заряду. Для прикладу

розглянемо металеву кулю. Припустимо, що всередині кулі є певна
кількість однойменних зарядів. Між ними виникне сила
відштовхування, тому заряди будуть переміщуватися і, як наслідок,
розподіляться на поверхні кулі. Куля є сферично симетричним тілом і
всі точки її поверхні є еквівалентними, тому заряди розподіляться
рівномірно на поверхні кулі. Крім того, поверхневі заряди не створюють
електричного поля в середині провідника. Якби таке поле було, то під
його дією, вільні електрони мали б узгоджено переміщуватись, тобто
мав би виникати електричний струм. Наявність електростатичного поля
в середині провідника, суперечить закону збереження енергії. Адже,
коли тече струм, то має виділятися енергія, що можливо тільки за
наявності джерела струму. Таким чином, у випадку металевої кулі
електричні заряди рівномірно розподіляються по поверхні кулі, і
всередині кулі електричне поле відсутнє.

Ефект відсутності електричного поля в середині зарядженого провідника і

розподіл заряду на поверхні провідника був підтверджений в
експериментах. Отже, у стані рівноваги електричний заряд
розподіляється на поверхні провідника, або якщо точніше, то на
зовнішній поверхні провідника. Поверхнева густина розподілу
електричного заряду залежить від кривизни поверхні. Найбільша
 поверхнева густина електричного заряду спостерігається в місцях
найбільшої опуклості поверхні провідника. Тому найсильніше
електричне поле знаходиться біля поверхонь з найбільшою опуклістю,
особливо на вістрях провідника. На рисунку зображено електричне поле
зарядженого вістря.

Лінії вектора напруженості електричного поля позначено штрихованими

стрілками, а еквіпотенціальні лінії позначено суцільними лініями.
Оскільки всередині заряджених провідників немає електричного поля,
то напруженість електричного поля дорівнює нулю, тобто Е=0. Звідси
випливає, що потенціал всередині провідника має бути однаковим в усіх
його точках. Справді,

E   grad  0 ,

тому в провіднику   const .

Поверхня провідника є еквіпотенціальною поверхнею, а лінії напруженості

електростатичного поля поблизу поверхні провідника перпендикулярні
до його поверхні

2.2.2. НАПРУЖЕНІСТЬ ЕЛЕКТРИЧНОГО ПОЛЯ БІЛЯ ПОВЕРХНІ

ПРОВІДНИКА

Знайдемо зв’язок між напруженістю електричного поля біля поверхні

провідника Е і поверхневою густиною заряду σ. Виберемо на поверхні
зарядженого провідника невелику ділянку ∆S як на рисунку.
Припустимо, що в межах цієї малої ділянки ∆S густина заряду майже
незмінна, σ = const. Тоді заряд, який знаходиться на ділянці ∆S, дорівнює
q=σ∆S.
Проведемо через цю малу поверхню ∆S твірні, як на рисунку, утворивши
циліндр з основами ∆S і ∆S", які паралельні ∆S (тепер ∆S стає ділянкою,
яку вирізав циліндр при перетині зарядженої поверхні провідника).
Застосуємо до цього циліндра теорему Гауса, яка в загальному випадку
записається у вигляді
  q
  .
S
EdS
0

Всередині провідника 𝐸=0, тому потік через поверхню циліндра, що

розташована в провіднику дорівнює нулю. Твірні частини циліндра, що
знаходяться зовні провідника, паралельні 𝐸. Тому ненульову складову
потоку дають лінії вектора Е проходять крізь основу циліндра, що
лежить за межами провідника, площа якої ∆S. Замкнута циліндрична
поверхня охоплює заряд q=σ∆S. Тепер застосувавши теорему Гауса за
цих умов, знайдемо співвідношення
  S
  E S  .
S
EdS
0

Звідки отримаємо формулу для напруженості електричного поля біля

поверхні провідника


E .
0

Отже, напруженість електричного поля біля та на поверхні провідника прямо

пропорційна поверхневій густині електричного заряду і направлена
перепендикулярно до поверхні провідника.

Якщо навколо провідника буде діелектрик, то напруженість електричного

поля на поверхні провідника буде рівною
 
E ,
 0

тобто зменшеною на величину діелектричної проникності діелектрика.

2.2.3. ІНДУКОВАНІ ЗАРЯДИ НА ПОВЕРХНІ ПРОВІДНИКА

Розглянемо електростатичне поле. Внесемо в це поле незаряджений металнвий

провідник. В провіднику під дією зовнішнього електричного поля
почнуть переміщуватися вільні електрони проти ліній напруженості
електричного поля. Внаслідок цього на поверхні провідника, куди
входять силові лінії зовнішнього поля, з’являться надлишкові
електрони. Ця частина тіла заряджатиметься від’ємно. Навпаки, на
протилежному боці тіла, звідки виходять силові лінії зовнішнього поля,
не вистачатиме вільних електронів, і там виникатиме додатний заряд.

Перерозподіл зарядів у провіднику триватиме до тих пір, коли потік вектора

ліній напруженості електричного поля розділених зарядів усередині
провідника не зрівняється за абсолютною величиною з потоком ліній
вектора напруженості зовнішнього електричного поля. Урівноваження
потоків приводить до повної компенсації електричного поля в середині
провідника, воно стає рівним нулю. На цьому процес перерозподілу
зарядів у провіднику припиниться. Розділені заряди, які знаходяться на
поверхні, також перебуватимуть у рівновазі. Явище виникнення у
провіднику поверхневих зарядів під впливом зовнішнього електричного
поля називають електризацією, а поверхневі заряди називають
індукованими, або наведеними.

Отже у провіднику, розміщеному в зовнішньому електричному полі,

індуковані заряди компенсують зовнішнє електричне поле,
напруженість електричного поля всередині провідника дорівнює нулю,
Е=0. Скориставшись залежністю між напруженістю поля і потенціалом,
легко довести, що поверхня провідника, внесеного в електричне поле, є
еквіпотенціальною. Як і у випадку зарядженого провідника, для
провідника в електричному полі маємо:

E   grad  0 .

Звідки отримаємо, що в провіднику, розміщеному в електричному полі,

  const .
Отже, всі точки провідника, який розміщено в зовнішньому електричному
полі, мають однаковий потенціал, тому його поверхня є
еквіпотенціальною. Лінії напруженості поля, які входять у від’ємний
наведений заряд, або ті, що виходять з додатного наведеного заряду,
перпендикулярні до поверхні провідника. Тобто на поверхні провідника
тангенціальна уздовж поверхні складова вектора напруженості
електричного поля дорівнює нулю, E  0 або ( grad )  0 . На поверхні
провідника ненульовою є тільки нормальна до поверхні складова поля,
En  0 або ( grad  ) n  0 . Це так звані, граничні умови для напруженості
поля на поверхні провідника.

Властивість електричних наведених зарядів зосереджуватися лише на

поверхнях металевих тіл і відсутність електростатичного поля у середині
провідника, чи на його внутрішніх поверхнях, використовують для
захисного екранування людей та апаратури від сильних електричних
полів. З цією метою тіло, яке потрібно захистити від впливу сильних
електростатичних полів, оточують металевим екраном, вміщують у так
звану клітку Фарадея. Як правило, для надійного захисту клітку
заземляють.

2.2.4. ЕЛЕКТРОЄМНІСТЬ ВІДДАЛЕНОГО ПРОВІДНИКА

Віддаленим називають провідник, що знаходиться на великій відстані від

інших провідників чи тіл, які можуть мати заряди. Якщо інші заряди
знаходяться на великій відстані, то вони не спотворють розподіл заряду
на віддаленому провіднику.

Як уже зазначалося, заряд, якого надано провіднику, розподіляється на його

поверхні, а в середині провідника електричне поле відсутнє. Якщо
віддаленому від інших тіл провіднику, на якому вже є заряд q, надати ще
заряд такої самої величини, то він має розподілитися на провіднику
точно так само, як і перший, інакше він створить усередині провідника
електричне поле, що неможливо, оскільки заряди перебувають на
поверхні провідника в стані рівноваги.

Отже, різні за величиною електричні заряди розподіляються на

відокремленому провіднику подібно, тобто так, що відношення
поверхневої густини зарядів у двох різних місцях поверхні провідника
за будь-якої величини заряду на провіднику буде одним і тим же.
Збільшення в декілька разів заряду на провіднику зумовлює збільшення у таке
саме число разів напруженості в кожній точці поля. У стільки ж саме
разів зросте потенціал провідника. Якщо для зарядів q1 , q 2 ,…, q n
потенціали провідника відповідно будуть рівні 1 , 2 ,…, n , то буде
виконуватись рівність

q1 q2 qn
= ,…,=
1 2 n

Отже відношення заряду відокремленого провідника до його потенціалу є

величина постійна, її називають електроємністю, або просто ємністю
провідника

q
C ,


де C - ємність.

Електроємність провідника чисельно дорівнює заряду провідника, який

підвищує потенціал провідника на одиницю.

За одиницю електроємності провідника в СІ взято ємність такого провідника,

на якому встановлюється потенціал, що дорівнює 1 вольту в разі надання
йому заряду 1 кулон. Цю одиницю називають фарадом (Ф).

Електроємність провідника не залежить від природи його речовини, а

залежить лише від його геометричних параметрів, його розмірів, форми
і діелектричної проникності навколишнього середовища.

2.2.5. ЕЛЕКТРОЄМНІСТЬ КУЛІ

Розглянемо металеву кулю, радіус якої R. Надамо кулі заряд q. Потенціал кулі
описується виразом, який було отримано раніше

q
 .
4 0 R

Якщо кулю оточити діелектриком, діелектрична проникність якого , то

потенціал кулі буде зменшений

q
 .
4 0 R

З означення ємності C  q /  отримаємо вираз для ємності кулі

 C  4 0 R .

З цієї формули можемо знайти ємність кулі, радіус якої дорівнює радіусу
Землі, R = 6,37  106 м:

C  4  3.14  8.85  1012  6.37 106  7.08 104 (Ф)

Отже, навіть 1 міліфарад є дуже великою величиною для електроємністі, яка
співрозмірна з ємністю Землі. Тому на практиці широко користуються
частковими одиницями, а саме:

1 мікрофарад (мкФ) = 10-6 Ф;

1 нанофарад (мкФ) = 10-9 Ф;

1 пікофарад (пФ) = 10-12 Ф.

2.2.6. ЕНЕРГІЯ ЗАРЯДЖЕНОГО ПРОВІДНИКА

Розглянемо відокремлений незаряджений провідник, який будемо заряджати

поступово надаючи йому елементарного заряду dq. При заряджанні
провідника його потенціал φ буде поступово зростати. Елементарна
робота зовнішньої сили при перенесенні наступної порції елементарного
заряду буде дорівнювати
dA   dq

Врахуємо, що   q / C , де С - ємність провідника. Тепер елементарну роботу

можна записати у вигляді

qdq
dA 
C

Отже робота зовнішньої сили при заряджанні провідника до заряду q може

буде знайдена шляхом інтегрування
q
qdq q 2
A   dA    .
0
C 2C

Знову використовуючи формулу   q / C , отримаємо, що робота зовнішньої

сили при заряджанні провідника дорівнює половині добутку заряду
провідника на потенціал провідника
 q
A .
2

Згідно із законом збереження і перетворення енергії робота A має йти на

зростання енергії провідника. Коли провідник був незаряджений (q = 0),
то його електрична енергія дорівнювала нулю. Набута електрична
енергія зарядженого провідника дорівнює виконаній роботі при
заряджанні провідника W=A. Отже, енергія зарядженого провідника
дорівнює

q q2 C 2
W , або W  , або W  .
2 2C 2

Двійка у знаменнику виникла через те, що зазначена енергія є власною

енергією поля створеного зарядом. Коли заряд знаходиться у полі
утвореному іншими зарядами, то такої двійки нема.

2.2.7. КОНДЕНСАТОРИ

Систему провідників, розділених діелектриком, використовують для

накопичення заряду та отримання великої енергії електричного поля в
невеликому об’ємі. Такі системи називають конденсаторами.
Конструктивно конденсатори мають дві чи більшу кількість
провідників (часто у вигляді пластин), які називають обкладками.
Обкладки розділені діелектриком. У конденсатора з двома
обкладинками, одна з обкладок заряджається додатно, інша - від’ємно.
Модуль заряду однієї з обкладинок зазивається зарядом конденсатора.

Електричне поле конденсатора зосереджене між його обкладками. Тому

наявність інших тіл біля конденсатора практично не впливає на його
ємність.

Електроємність конденсатора С визначають з відношення заряду на одній його

обкладці до різниці потенціалів (напруги) між обкладками U=∆φ = φ1-φ2
(де, відповідно, потенціали першої і другої обкладки):

q q
C , або C  .
 U

Різниця потенціалів між обкладками конденсатора називається напругою

конденсатора.
Ємність конденсаторів також вимірюють у фарадах. Фарад - одиниця ємності,
яка дорівнює ємності такого конденсатора, кожній обкладці якого
потрібно надати різнойменні заряди в 1 Кл, щоб змінити різницю
потенціалів між обкладками на 1 В. За формою обкладок конденсатори
бувають плоскі, циліндричні, сферичні та ін. Залежно від типу
діелектрика конденсатори поділяють на паперові, слюдяні, керамічні,
електролітичні.

2.2.8. ЕЛЕКТРОЄМНІСТЬ ПЛОСКОГО, ЦИЛІНДРИЧНОГО ТА

СФЕРИЧНОГО КОНДЕНСАТОРІВ

А). Плоский конденсатор утворюють дві металеві пластинки, паралельні одна

одній, і які розділені ізолятором, як на рисунку. Відстань між
обкладками d, площа кожної з обкладинок S.

Розміри обкладок конденсатора значно перевищують відстань між ними, тому

електричне поле між обкладками плоского конденсатора можна вважати
однорідним. Заряд на обкладках розподілений рівномірно з
q
поверхневою густиною   .
S

Електричне поле між обкладками плоского конденсатора однорідне. За

величиною воно дорівнює подвоєній напруженості електричного поля
утвореного однією обкладинкою

 
E2  .
2 0  0

Ємність конденсатора

q
C .
U

Різниця потенціалів між обкладками дорівнює добутку напруженості

електричного поля в конденсаторі на відстань між обкладинками
 d
  d
U   Edl   Edl Ed .
0 0

Тут інтегрування здійснювалося уздовж прямої від додатно зарядженої

 
пластини до від’ємно зарядженої пластини, тому E  dl вектори
співнапрямлені. Крім того враховано, що поле однорідне.

Підставивши значення напруги у вираз для електроємності, отримаємо

q S
C  .
Ed Ed

Тепер скористаємось виразом для напруженості електричного поля і як

результат отримаємо вираз для ємності плоского конденсатора

S  S
C  0 .
 d
d
 0

Як видно з формули для ємності, її величина для плоского конденсатора прямо

пропорційна площі обкладок і обернено пропорційна відстані між ними
та прямо пропорційна діелектричній проникності діелектрика, що
заповнює простір між обкладками.

Б). Циліндричний конденсатор утворюють дві тонкі металеві розділені шаром

ізолятора циліндричні трубки, вставлені одна в одну так, що їх осі
збігаються як на рисунку.

Позначимо радіус внутрішньої циліндричної облкладинки R1 і нехай вона буде

зарядженою додатно поверхневою густиною заряду σ. Радіус зовнішньої
обкладки позначимо R2 і вона заряджена від’ємно. Від‘ємний заряд, що
знаходиться на зовнішній циліндричній поверхні, згідно з теоремою
Гауса, не створює електричного поля всередині конденсатора. Тому поле
 в діелектрику (ізоляторі) циліндричного конденсатора створюється
полем заряду внутрішньої обкладки. За теоремою Гауса напруженість
поля у вакуумі створеного нескінчено довгим рівномірно зарядженим
циліндром, дорівнює

 R1
E .
 0r

Якщо довжина обкладок циліндричного конденсатора значно більша за

відстань між обкладками, то цю формулу можна застосувати для
знаходження напруженості електричного поля між обкладками
конденсатора. Врахуємо, що простір між обкладками заповнений
діелектриком з діелектричною проникністю . Отримаємо, що поле
зменшиться

 R1
E .
 0 r

Використаємо цей випаз для напруженості електричного поля для розрахунку

різниці потенціалів між обкладками циліндричного конденсатора.
Шляхом інтегруванням знаходимо
R2 R2
 R1 dr  R1 R2
  1  2   Edr  R  0 r   0 ln R1 .
R1 1

Величина заряду внутрішньої обкладки конденсатора дорівнює

q   S   2 R1l ,

де S - площа внутрішнього циліндру, а l - його висота.

З формули для ємності конденсатора C  q /  отримаємо вираз для ємності

циліндричного конденсатoра

 2 R1l 2 0l
C  .
 R1 R2 R2
ln ln
 0 R1 R1

Якщо товщина шару діелектрика d=R2-R1 між обкладинками циліндричного

конденсатора значно менша радіуса обкладки, d<<R1, то логарифму у
знаменнику можна переписати у вигляді
 R2 R d d d
ln  ln 1  ln(1  )  .
R1 R1 R1 R1

Звідки маємо, що для циліндричного конденсатора, у якого відстань між

циліндричними обкладками мала d/R1<<1, для ємності виконується
наближення плоского конденсатора

2 0l  0 2 R1l  0 S
C   ,
d d d
R1

де S = 2R1l - площа внутрішньої обкладки циліндричного конденсатора.

В). Сферичний конденсатор має дві концентричні сферичні тонкі обкладки, які
виготовлені з провідника, і які розділені шаром діелектрика. Позначимо
радіуси сферичних обкладок R1 та R2.

Надамо внутрішній сфері додатнього заряду +q. Зовнішня обкладка буде мати
від’ємний заряд -q, абсолютна величина (модуль) якого дорівнює заряду
+q внутрішньої обкладки. Поле в просторі між обкладками сферичного
конденсатора створює тільки додатний заряд внутрішньої обкладки.

Напруженість точок поля, що лежать зовні зарядженої внутрішньої сфери на

відстані r від її центра, визначають, як і для точкового заряду, за
формулою

1 q
E ,
4 0 r 2

де q - заряд сфери. Тут R1  r  R2 .

Шляхом інтегрування знайдемо різницю потенціалів між обкладками

сферичного конденсатора
 R2 R2 R
dr q q 1 2
  1  2   Edr    ( ) 
R1 R1
4 0 r 2
4 0 r R1

q 1 1 q R2  R1
= (  )
4 0 R1 R2 4 0 R1R2

Підставивши це значення різниці потенціалів у формулу означення ємності

C  q /  , отримаємо вираз вираз дємності конденсатора

4 0 R1R2
C .
R2  R1

Коли відстань між обкладинками d = R2 - R1 мала, тобто d/R1<<1 , то вираз для

ємності сферичного конденсатора буде таким самим як і у випадку
плоского конденсатора

4 0 R12  0 S
C  ,
d d

де 4 R12  S - площа внутрішньої обкладки конденсатора.

2.2.9. ЕНЕРГІЯ ЗАРЯДЖЕНОГО КОНДЕНСАТОРА

Розглянемо конденсатор, ємність якого С. Будемо його заряджати поступово,

переносячи елементарний заряд dq з однієї обкладки на другу. При
цьому одна обладка буде заряджатися додатно, а друга - від’ємно. При
такому заряджанні напруга U між обкладками буде поступово зростати.
Елементарна робота зовнішніх сил при перенесенні наступної порції
елементарного заряду буде дорівнювати
dA  Udq

Врахуємо, що U  q / C , де С – ємність конденсатора. Тепер елементарну

роботу можна записати у вигляді

qdq
dA 
C
Отже робота зовнішньої сили при заряджанні конденсатора до заряду q може
буде знайдена інтегруванням
 q
qdq q 2
A   dA    .
0
C 2C

Знову використовуючи формулу U  q / C , отримаємо, що робота зовнішньої

сили при заряджанні конденсатора дорівнює добутку заряду
конденсатора на напругу конденсатора

Uq
A .
2
Згідно із законом збереження і перетворення енергії робота A має йти на
зростання енергії конденсатора. Коли конденсатор був незаряджений (q
= 0), то його електрична енергія дорівнювала нулю. Набута електрична
енергія зарядженого конденсатора дорівнює виконаній роботі при
заряджанні конденсатора W=A. Отже, енергія зарядженого конденсатора
дорівнює

Uq q2 CU 2
W , або W  чи W  .
2 2C 2

Таким чином, конденсатор є пристрий для накопичення електричної енергії.

2.2.10. ЕНЕРГІЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО ПОЛЯ

Розглянемо заряджений плоский конденсатор. Енергія його електричного поля

дорівнює

Uq
W ,
2
де q – заряд конденсатора, а U – напруга конденсатора. Врахуємо, що для
плоского конденсатора заряд дорівнює добутку густини заряду на
площу обкладки, q   S , напруга дорівнює добтку відстані між
обкладками на напруженість електричного поля, U  Ed , а
напруженість електричного поля пропорційна густині заряду,
E   /  0 . Коли ці вирази підставити в формулу електричної енергії
конденсатора, то отримаємо, що величина електричної енергії
пропорційна об’єму, V=Sd, між обкладинками конденсатора, де
зосереджено електричне поле,
 Uq U  S U  0 ES Ed  0 ES  0 E 2  0 E 2
W     Sd  V.
2 2 2 2 2 2
Визначимо густину енергії електричного поля з відношення енергії поля до
об’єму, we  W / V . Маємо, що густина енергії електричного поля
дорівнює

 0 E 2
we  .
2
Врахуємо, що напруженість електричного поля є векторна величина, тому

 0 E 2
we  .
2
 
Вектор індукції D   0 E . Тепер отримаємо, що густина енергії електричного
поля пропорційна скалярному добутку вектора індукції на вектор
напруженості електричного поля

DE
we  .
2
Для довільного неоднорідного електричного поля його енергію в об’ємі V
знаходять інтегруванням густини енергії по об’єму

 0 E 2
W   we dV   dV .
V V
2

Наприклад, розглянемо металеву кулю, радіус якої R, а заряд q. Напруженість

електричного поля в середині кулі, r<R, дорівнює нулю, а за межами
кулі, r>R, вона дорівнює

q
E ,
4 0 r 2

де r- відстань від центру кулі.

Густина енергії поля кулі дорівнює

 0 E 2  0 q q2
we   ( )  2
.
2 2 4 0 r 2 32 2 0 r 4
Оскільки модуль напруженості електричного поля і густина енергії залежать
тільки від r, то елементарний об’єм можна вибрати у вигляді
dV  4 r 2dr .
Тепер розрахунок енергії поля можна провести шляхом інтегрування її
густини по r
 
 0 E 2 q2
W  dV   4 r 2 dr 
V
2 R
32  0 r
2 4

 
q2 dr q2 1 q2
8 0 R r 2 8 0 r R 8 0 R
  ( )  .

Отриману енергію електричного поля зарядженої металевої кулі можна

переписати у вигляді

q2
W ,
2C

де С – ємність металевої кулі оточеної діелектриком, яка, як було

знайдено раніше, дорівнює C  4 0 R .

2.3. Питання для самоконтролю:

1. Дайте означення діелектрика.
2. Як діелектрики реагують на зовнішнє електричне поле?
3. Які є типи діелектриків?
4. Дайте означення диполя, плеча диполя, дипольного моменту.
5. Чому в однорідному електричному полі на диполь діє пара сил?
6. Напишіть формулу для момента сил, яка діє на диполь.
7. Коли на диполь виникає сила?
8. Як з потенціальної енергії слідує, що стійкій рівновазі відповідає
співнаправлена з полем орієнтація диполя?
9. Напишіть формулу означення вектора поляризації і поясніть які величини
входять в цю формулу.
10. Що таке діелектрична проникність?
11. Напишіть формулу зв’язку між вектором поляризації та напруженістю
електричного поля.
12. Як вектор поляризації зв’язаний з поляризаційними зарядами?
13. Як складаються поля в середині діелектрика?
14. Чому електричне поле зменшується в середині діелектрика?
15. Що таке діелектрична проникність?
16. Як діелектрична проникність зв’язана з діелектричною сприйнятливостю?
17. Чому діелектрична проникність більша одиниці? Коли вона дорівнює 1?
18. Як діелектрична проникність змінює вираз для формули закону Кулона?
19. Як визначається вектор електричної індукції?
20. Напишіть формулу зв’язку між вектором електричної індукції та вектором
напруженості електричного поля.
21. Напишіть формулу зв’язку між вектором електричної індукції,
напруженості електричного поля та вектором поляризації.
22. Які речовини називають провідниками?
23. Чому у зарядженого провідника заряд розміщується на поверхні?
24. Чому поверхня зарядженого провідника є еквіпотенціальною поверхнею?
25. Як напруженість електричного поля біля поверхні провідника зв’язана з
поверхневим зарядом провідника?
26. Чому зовнішнє електричне поле не входить в провідник?
27. Як визначається електроємність віддаленого провідника?
28. Напишіть формули для енергії електричного поля зарядженого
конденсатора та зарядженого віддаленого провідника.
29. За якою формулою визначається густина енергії електричного поля.
30. Коли ємність сферичного чи циліндричного конденсаторів можна
розраховувати вважаючи їх плоскими конденсаторами?
31. Як знайти енергію електричного поля в деякому довільному об’ємі?
 3. ЕЛЕКТРИЧНИЙ СТРУМ

3.1. Сила струму

Електричний струм – це явище перенесення електричного заряду в

провідниках. В провідниках перенесення заряду електричним струмом
здійснюється завдяки впорядкованому руху носіїв струму. В металах носіями
струму є електрони, розчинах електролітів носіями є іони, в плазмі іони та
електрони, в напівпровідниках електрони та дірки.
Дія електричного струму визначається факторами, які супроводжують
це явище. Наприклад, при проходженні струму провідник нагрівається. При
проходженні струму в електроліті відбувається виділення речовини. Не
відбувається нагрівання при проходженні струму в надпровіднику. Загальною
ознакою електричного струму у будь-якому провіднику є утворення струмом
магнітного поля.
В природі масштабні струми виникають в магнітосфері та іоносфері,
вони є причиною збурення магнітного поля Землі, і супроводжуються, так
званими, магнітними бурями чи суббурями, а також полярним сяйвом, яке
спостерігається на півночі і виникає у верхній атмосфері, точніше в іоносфері.
Друге, також яскраве природне явище, при якому тече масштабний
короткочасний струм, - це блискавка. В середньому на Землі кожну секунду
відбувається біля 102 блискавок в основному в екваторіальній частині Землі.
Блискавки заряджають Землю від’ємним зарядом, тому між поверхнею землі
та іоносферою існує різниця потенціалів біля 500 кВ, а біля поверхні землі в
умовах «спокійної» не забрудненої атмосфери є електричне поле,
напруженість якого має величину приблизно 100 В/м. Під грозовою хмарою
величина напруженості атмосферного електричного поля може зростати до
декількох кіловольт на метр. Атмосферне електричне поле концентрується на
вістрях-провідниках, наприклад, на щоглах кораблів чи шпилях соборів, де
воно зростає по величині і призводить до ще одного феноменального
природного явища – вогнів Ельма.
Струм характеризують фізичною величиною, яку називають сила
струму, яку визначають як швидкість перенесення заряду через переріз
провідника
q dq
I  lim , або I  ,
t 0 t dt
де q - величина заряду, перенесеного через переріз провідника, t - час, за
який було перенесено цей заряд.
Величина заряду перенесеного струмом дорівнює
t2

dq  Idt , або q   I (t )dt ,

t1

де I (t ) - миттєве значення струму, q - заряд перенесений через переріз

провідника за інтервал часу [t1 , t2 ] .
Середня величина сили струму I визначається з відношення
перенесеного заряду до проміжку часу, протягом якого було перенесено заряд,
t
q 1 2
t2  t1 t1
I  , або I  I (t )dt .
t2  t1
Для постійного (стаціонарного) струму величина сили струму постійна,
I (t )  const , тому перенесений заряд прямо пропорційний часу
q  I (t2  t1 ) , або q  It ,
де t1  0 , а t2 - довільний момент часу, t2  t .
Напрямок струму визначається напрямком перенесення додатного
заряду. Коли струм відбувається при впорядкованому русі електронів, які є
від’ємно зарядженими частинками, то струм направлений протилежно до їх
руху. Математично це означає, що коли в провіднику заряд переносять додатні
і від’ємні носії, і коли вклади в струм від них співпадають за напрямком, то
сила струму буде дорівнювати сумі
dq | dq |
I  ,
dt dt
де в другому доданку цієї суми стоїть модуль від’ємного заряду, який під час
струму рухається протилежно руху додатного заряду.
В СІ одиницею сили струму є ампер, 1 А = 1 Кл/с.

3.2. Густина електричного струму

Розглянемо провідник, в якому тече постійний електричний струм.

Площа перерізу провідника S, а сила струму I. Через переріз провідника за час
t буде перенесено заряд q . Величина перенесеного заряду дорівнює
q  I t .
Врахуємо, що заряд переносять носії струму. Нехай носії мають
додатний заряд, який позначимо q0 . Швидкість впорядкованого руху носіїв
позначимо v . Переріз S перетнуть носії, що знаходяться від перерізу на
відстані меншій l  vt . Кількість таких носіїв дорівнює N  nSl  nSvt , де n
– концентрація носіїв. Перенесений за час t струмом заряд дорівнює добутку
заряду носія на їх кількість, що пройшла через межу
q  q0 N  q0 nSvt .
З порівняння правих частин виразів для перенесеного струмом заряду,
I отримаємо
S I t  q0 nSvt .
Після скорочення множника t
отримаємо вираз для величини сили
q0>0 струму
I  q0 nSv .
Відношення сили струму до
l=vt площі перерізу, який
перпендикулярний до струму,
називається густиною електричного
струму. З попереднього виразу маємо
j  q0 nv ,
де j – густина електричного струму.
Густина електричного струму є векторною фізичною величиною, вектор
якої колінеарний вектору швидкості впорядкованого руху носіїв струму.
Вираз для вектора густини електричного струму можна записати у вигляді
 
j  q0 nv .
У випадку, наприклад, багатокомпонентної плазми вектор густини сили
струму можна записати як суму
 
j   qi ni vi ,
i

де враховано, що під час струму впорядковано рухаються декілька типів

носіїв, заряди, концентрації і швидкість яких пронумеровано індексом i.
Величина сили струму через довільну елементарну поверхню дорівнює
скалярному добутку вектора елементарної ділянки поверхні на вектор густини
струму, або добутку площі ділянки на нормальну до неї складову вектора
густини сили струму
 
dI  jdS , або dI  jn dS .
 Для будь-якої довільної поверхні величину
S
сили струму можна знайти інтегруванням
 
I   jdS , або I   jn dS .
S S

Таким чином, силу струму можна розглядати як

потік вектора густини електричного струму через
поверхню.
В СІ одиницею густини електричного струму є
1 А/м2.

3.3. Рівняння неперервності заряду

Розглянемо речовину, в якій тече струм. Виберемо в ній довільну

замкнуту поверхню. Сила струму через цю поверхню буде рівною
 
I   jdS .
S

Заряд перенесений струмом через цю

S q, замкнуту поверхню за час t буде рівним
 
qS  I t  t  jdS .
S

У відповідності до закону збереження

заряду речовина обмежена поверхнею набуде
заряду q , рівного але протилежного за
знаком до перенесеного, q  qS . Таким
чином отримаємо рівняння
 
q  t  jdS  0 ,
S

яке перепишемо у наступному вигляді

q  
  jdS  0 .
t S
Коли t  0 прямує до нуля отримаємо рівняння неперервності в
інтегральній формі
dq  
  jdS  0 .
dt S
Заряд можна знайти інтегруванням по об’му
q    dV ,
V
де  - густина заряду в об’ємі V, обмеженому замкнутою поверхнею S.
Тепер інтегральне рівняння неперервності можна записати у вигляді
d  
dt V
 dV  S jdS  0 .
Математично інтеграл потоку вектора по замкнутій поверхні дорівнює
інтегралу по об’єму від дивергенції цього вектора (теорема Остроградського-
Гауса). Якщо з часом не змінюється форма та розміри поверхні, то похідну по
часу можна внести під знак інтеграла. Здійснимо ці математичні дії, отримаємо
рівняння
 
V t dV  V divjdV  0.

Внесена під знак інтеграла часова похідна стає частинною по часу, бо

густина заряду є функцією багатьох змінних: часу та координат.
Це інтегральне рівняння виконується для будь-якої довільної поверхні.
Тому рівність нулю суми інтегралів можлива, якщо сума підінтегральних
виразів дорівнює нулю, тобто
    
 divj  0 , або   j  0.
t t
Це рівняння називають рівнянням неперервності в диференційній формі.
Воно означає, що зміна заряду в будь-якій точці середовища відбувається за
рахунок струму.

3.4. Закон Ома

Закон Ома виконується для металевих лінійних однорідних провідників,

коли до них прикладена напруга. Закон Ома було отримано
експериментальним шляхом. Згідно з законом Ома сила струму I в провіднику
прямо пропорційна прикладеній напрузі U і обернено пропорційна опору
провідника
U
I ,
R
де R - опір провідника, U – напруга, яка дорівнює різниці потенціалів 1 та 2
на кінцях провідника.
На рисунку 1>2, струм тече від більшого потенціала.
Для лінійного однорідного провідника опір пропорційний його довжині
d і обернено пропорційний площі перерізу провідника S
 d
R ,
S
де  - питомий опір речовини, з якої виготовлено провідник.
В СІ опір провідника вимірюється в омах, [R]=Ом, а питомий опір має
розмірність []=Омм.
В лінійному однорідному провіднику завдяки прикладеній напрузі
утворюється однорідне електричне поле.
I 1 R  2 I Напруга дорівнює U  Ed , де E –
напруженість електричного поля в
U середині провідника зі струмом, до якого
прикладено напруги U. Сила струму
R2
дорівнює добутку густини струму на
R1
площу перерізу провідника I  jS .
R2<R1
Підставимо ці формули, а також
формулу для опору в формулу закону
U Ома
Ed
jS  .
d

S
Після скорочення множників отримаємо, що густина струму прямо
пропорційна напруженості електричного поля
E
j .

Цей запис закону Ома здійснено за допомогою локальних
характеристик, якими є густина струму та напруженість електричного поля. В
загальному випадку закон Ома має векторний вигляд
 
j E,
де  - характеристика речовини, яку називають питома електропровідність,
величина якої обернено пропорційна величині питомого опору   1 /  .
Порівняємо цей вираз для вектора густини струму з виразом для густини
електричного струму записаним з використанням швидкості впорядкованого
руху носіїв, отримаємо
 
q0 nv   E .
З цієї рівності маємо, що коли в провіднику тече струм, швидкість
впорядкованого руху носіїв прямо пропорційна напруженості електричного
поля
  
v E,
де коефіцієнт  називають рухливістю носіїв, величина якої пропорційна
провідності речовини,    / q0 n .

3.5. Закон Ома в диференційній формі

Врахуємо, що напруженість електричного поля є взятим зі знаком мінус

градієнтом потенціала

E   grad .
Підставимо цей вираз в закон Ома. Отримаємо формулу, яку називають
закон Ома в диференційній формі

j   grad .
Розглянемо випадок стаціонарного струму. Для стаціонарного струму
рівняння неперервності для заряду має вигляд

divj  0 ,
бо для стаціонарної системи  / t  0 .
Підставимо в це рівняння вираз для вектора густини струму з
використанням диференційної форми запису закону Ома
div( grad )  0 .
Коли середовище однорідне і в кожній точці величина провідності
однакова, то  можна винести з під символу дивергенції. Рівняння
неперервності набуде вигляду
div( grad )  0 , або   0 ,
де  - лапласіан.
Таким чином отримано, що у випадку струмової задачі, потенціал
електричного поля задовольняє рівнянню Лапласа, подібно до задач
електростатики.

3.6. Максвелівська релаксація

В рівновазі електричний заряд розподіляється на поверхні

відокремленого провідника. Якщо рівновагу порушено (збурено), в середину
провідника внесено заряд, то з часом відбудеться поновлення рівноваги і
величина густини об’ємного заряду стане рівною нулю. Характерний час
відновлення рівноваги називають часом релаксації або часом максвелівської
релаксації. Для знаходження цього часу скористаємось рівнянням
неперервності в диференційній формі
   
 divj   div ( E )  0 ,
t t
де враховано, що вектор густини струму пропорційний напруженості
 
електричного поля, j   E .
Для однорідного провідника,   const , параметр провідність можна
винести з під символу дивергенції
 
  divE  0 .
t
Врахуємо, що дивергенція напруженості електричного поля
 
пропорційна густині заряду, divE  , де  - густина заряду. В результаті
0
отримаємо рівняння
 
   0.
t  0
Розв’язком цього рівняння є спадаюча з часом експонента
 t
 t 
   0e 0
, або    0e  ,
0
де   - час релаксації, 0 - початкова величина об’ємної густини збуреного

заряду. За час релаксації, коли t   , величина збуреного заряду зменшується
в е-разів.
Для провідників час максвелівської релаксації досить малий, 10-14 с.

3.7. Робота струму

Електричний струм при перенесенні заряду в провіднику виконує

роботу. Нехай U – напруга, прикладена до провідника, dq – заряд перенесений
струмом за час dt, величина якого дорівнює добутку сили струму на час dq=Idt,
R – опір провідника. Вираз для величини виконаної струмом роботи можна
записати у вигляді
dA  Udq  UIdt , або dA  RI 2 dt ,
де в другому виразі враховано закон Ома, U=RI.
У випадку постійного струму, I=const, робота виконується рівномірно і
її величина пропорційна часу
 A  UIt , або A  RI 2t .
Робота струму може йти на виконання провідником механічної роботи,
на хімічні перетворення, на нагрівання провідника й оточуючого середовища.
Потужність струму визначається з відношення виконаної роботи до часу
P=dA/dt. Звідки маємо, що потужність струму дорівнює
P  UI , або P  RI 2 .
Коли провідник не виконує механічної роботи і під час проходження
струму не відбувається хімічних перетворень, то робота струму йде тільки на
нагрівання провідника. Кількість теплоти, якої набуває провідник при
проходженні в ньому постійного струму, визначається за законом Джоуля-
Ленца
Q  RI 2t ,
де Q позначено кількість теплоти, яку отримує провідник з опором R за час t
проходження електричного струму, сила струму якого I.
Потужність сили струму може бути записана у вигляді
P  UI  jSEd  EjV , або P   j 2V ,
де враховано, що напруга дорівнює добутку напруженості електричного поля
на довжину провідника, U=Ed, сила струму дорівнює добутку густини струму
на площу перерізу провідника, I=jS, та враховано закон Ома, j  E /  , в якому
 - питомий опір.
З цього виразу для потужності отримаємо формулу закону Джоуля-
Ленца в диференційній формі
QV   j 2 ,
де QV - питома теплота, QV  Q / Vt . Питома теплота дорівнює кількості
теплоти, яку отримує за одиницю часу провідник одиничного об’єму.

3.8. Сторонні сили, ЕРС

Електричне поле не в змозі забезпечити протікання постійного струму в

замкнутому колі, бо для замкнутого кола циркуляція вектора напруженості
  
електричного поля дорівнює нулю,  Edl  0 , де E - вектор напруженості
електричного поля. Якщо робота поля дорівнює нулю, то воно не має
можливості компенсувати теплоту, яка виділяється в провіднику при
проходженні струму.
Для забезпечення існування струму в замкнутих колах використовують
пристрої – джерела струму. В них на заряди носіїв струму, крім електричної
сили, діють сторонні сили, які можуть мати, наприклад, хімічну природу, як в

акумуляторах. Якщо поділити величину сторонньої сили Fc , що діє на носій
 
заряду, на величину заряду носія q0, то отримаємо вектор E*  Fc / q0 . Дія
сторонньої сили на заряд та дія електричної сили на заряд складаються
     
q0 E  Fc  q0 E  q0 E * , тому будуть складатися і вектори E та E * , а їх суму
можна розглядати, як результуючу напруженість, що діє на заряди. Закон Ома
з урахуванням дії сторонньої сили можна записати у вигляді
 1  
j  ( E  E*) ,


де j - вектор густин струму, а  - питомий опір провідника.
Сумарна робота електричної сили та сторонньої сили при перенесенні
заряду між точками 1, 2, якими позначено межі ділянки провідника, дорівнює
2
   2
  2
 
A12   ( qE  qE*)dl  q  Edl  q  E * dl .
1 1 1

Перший інтеграл у цьому виразі є різниця потенціалів на ділянці

провідника
2
 
  1  2 .
Edl
1

Другий інтеграл називають електрорушійною силою (ЕРС) на ділянці

провідника
2
 
 * dl  12 .
E
1

Отже робота дорівнює

A12  q (1   2  12 ) .
Врахуємо, що А12 це є робота виконана струмом при перенесенні заряду
за час t, яка дорівнює добутку напруги на заряд, А12=R12I2t, а перенесений заряд
дорівнює q=It. Отримаємо рівняння

I 2 R12t  It (1  2  12 ) .

Після скорочень отримаємо вираз закона Ома для ділянки провідника з
ЕРС
IR12  1   2  12 .
 Опір ділянки провідника з ЕРС
R r, часто представляють сумою опору R
1 I 2
лінійного провідника та внутрішнього
опору ЕРС, який позначають r. В цьому
U випадку закон Ома для зображеної на
рисунку ділянки провідника з ЕРС
записують у вигляді
I ( R  r )  1   2  12 .
В рівняння закону Ома для ділянка кола ЕРС входить зі знаком плюс,
коли вона підтримує струм, тобто коли
r, напрямок струму співпадає з переходом від
I «мінуса» батареї до її «плюса».
Для замкнутого кола з ЕРС (див.
рисунок) закон Ома має вигляд
R 
I ,
Rr
де враховано, що при утворенні замкнутого
кола точка 1 збігається з точкою 2, тому
1  2  0 , а ЕРС джерела струму позначено без індексів.

3.9. Правила Кірхгофа

При розрахунку сил струмів та напруг розгалужених електричних кіл

користуються правилами Кірхгофа. Розгалужені кола містять точки, які носять
назву вузли, до яких сходяться три, чи більша
I2 кількість провідників зі струмом. На рисунку
показано вузол, до якого входить струм I3, та струми
I1 та I2, які виходять з вузла. Напрямки струмів на
рисунку позначені стрілками. У вузлі не може
накопичуватись заряд, бо вузол не конденсатор, тому
I1 I3 сума струмів I1 та I2 має дорівнювати силі струму I3.
Умова рівності сил струмів, що входять у вузол,
силам струмів, що виходять з вузла, є наслідком
закону збереження заряду.
Математична умова на струми для вузлів розгалужених кіл
сформульована в першому правилі Кірхгофа.
 Перше правило Кірхгофа: сума сил струмів на вузлі має бути рівною
нулю
I
i
i  0,

де індекс i нумерує струми.

Виконання рівності нулю для суми сил струмів є можливим, якщо сили
струмів додаються та віднімаються. Прийнято вважати, що для струмів, які
входять у вузол, їх сили струмів входять в суму зі знаком плюс, а для струмів,
які виходять з вузла, їх сили струмів входять в суму зі знаком мінус. Згідно з
першим правилом Кірхгофа рівняння для сил струмів для вузла, що
зображений на рисунку, має вигляд
I 3  I1  I 2  0 .
Розглянемо ділянку кола, яка містить три вузли, як зображено на
рисунку. Вузли пронумеровані. Між вузлами містяться провідники та джерела
струму. Виберемо на кожній з цих ділянок напрямки струмів, наприклад, за
годинниковою стрілкою.
Для кожної з ділянок можна
2 застосувати закон Ома.
I1 Отримаємо систему
1
рівнянь:
R1 R2 1-2: I 1 R1   1   2   1
 2

I2
1 3 2-3: I 2 R2   2   3   2
I3 3 R3
3-1: I 3 R3   3   1   3

Складемо ліві та праві частини цих рівнянь, отримаємо

I1 R1  I 2 R2  I 3 R3   1   2   3 .
Для кола на рисунку отримано рівняння, в лівій частині якого стоїть сума
падінь напруги на ділянках контура, а в правій частині стоїть сума ЕРС ділянок
контура. Цей результат узагальнено в другому правилі Кірхнофа.
Друге правило Кірхгофа: сума падінь напруги на замкнутому контурі
дорівнює сумі всіх ЕРС контура
 I R  
i
i i
i
i .

В сумі зліва сума падінь напруги представлена добутками сил струму на

опори провідників.
 Слід зауважити, що сили струмів на ділянках замкнутого контура
можуть не співпадати з напрямком обходу контура. У прикладі кола, що
зображене на рисунку, напрямок обходу було вибрано за годинниковою
стрілкою. Якщо напрямок обходу на співпадає з напрямком струму, то цей
струм в сумі враховують зі знаком мінус. Таке зауваження стосується і знаків
ЕРС, коли напрямок струму співпадає з переходом з мінуса батареї (джерела
струму) на плюс, то ЕРС входить в суму зі знаком плюс, а коли ні, то ЕРС
входить в суму зі знаком мінус.

3.10. Питання для самоконтролю

1. Дайте означення електричного струму.

2. Як визначають напрямок струму?
3. Дайте означення сили струму?
4. Як знайти перенесений струмом заряд, коли відома сила струму?
5. Як сила струму залежить від швидкості впорядкованого руху носіїв?
6. Який струм називають постійним?
7. Як знаходять середнє значення сили струму?
8. Що таке густина струму?
9. Запишіть інтегральний зв'язок між силою струму та густиною струму.
10. Запишіть рівняння неперервності в інтегральному та диференційному
вигляді, поясніть які фізичні величини та математичні символи входять до
цих рівнянь.
11. Запишіть закон Ома для однорідного провідника.
12. Що таке опір провідника та запишіть формулу для нього?
13. Запишіть закон Ома за допомогою локальних характеристик струму.
14. Запишіть закон Ома в диференційній формі.
15. Чому струмові задачі схожі з задачами електростатики?
16. Що таке Максвелівська релаксація?
17. Як визначається час Максвелівської релаксації?
18. Напишіть формули для роботи та потужності електричного струму.
19. Напишіть закон Джоуля-Ленца в інтегральній та диференційній формі.
20. Що таке джерела струму і сторонні сили?
21. Напишіть закон Ома за допомогою локальних характеристик, коли діють
сторонні сили.
22. Напишіть закон Ома для ділянки провідника з ЕРС.
23. Як визначають ЕРС?
24. Напишіть закон Ома для замкнутого кола.
25. Дайте формулювання першого правила Кірхгофа і поясніть, які знаки
мають струми.
26. Сформулюйте друге правило Кірхгофа і поясніть, як вибирають знаки для
струмів і ЕРС.