Шеремет

Роман К. Гамсуна «Пан» як зразок модерністського тексту

1. «Пан» є міфологічним, тому що за основу головного образу взятий міф про Бога Пана.
Пан, хоч і був одним із найдавніших богів Греції, мав невелике значення. Спочатку Пан —
бог лісу, бог пастухів, охоронець стад. Поступово бог Пан втрачає свій первісний характер
і стає богом-покровителем усієї природи.
Коли народився великий Пан, то мати його, німфа Дріопа, глянувши на сина, з переляку
кинулася тікати. Він народився з цапиними ногами і рогами, з довгою бородою. Але
батько його, Гермес, зрадів народженню сина; він узяв його на руки і відніс на світлий
Олімп до богів. Усі боги голосно раділи народженню Пана і сміялися, дивлячись на нього.
Бог Пан не залишився жити з богами на Олімпі. Він пішов у тінисті ліси, в гори. Там пасе
він стада, граючи на дзвінкій сопілці. Як тільки почують німфи чудові звуки сопілки Пана,
зараз же юрбами поспішають вони до нього, оточують його, і незабаром веселий танок
рухається по зеленій відлюдній долині під звуки музики Пана. Пан і сам любить брати
участь у танцях німф. Коли Пан розвеселиться, тоді веселий шум зчиняється в лісах по
схилах гір. Весело грають німфи і сатири разом із шумливим цапоногим Паном. Коли ж
настає жаркий полудень, Пан іде в гущавину лісу або в прохолодний грот і там
відпочиває. (Глан також жив далеко в лісі зі своєю собакою Езопом).Небезпечно тоді
турбувати Пана: він запальний, може в гніві наслати тяжкий гнітючий сон, він може
наслати і панічний страх, такий жах, що людина прожогом кидається бігти, не
розбираючи дороги, через ліси, через гори, по краю безодні, не помічаючи, що втеча
щохвилини загрожує їй загибеллю. Траплялося, що Пан цілим військам вселяв страх і
примушував їх чимдуж тікати. Не слід дратувати Пана. Але якщо Пан не гнівається, то він
милостивий і добродушний. Багато благ посилає він пастухам. Береже і плекає стада.
Перша назва передбачала б зв’язок із реалістичною традицією і висувала б на перше місце
лише інтимну лінію у романі, зосереджуючи увагу читачів на постаті Едварди, її стосунків
з Томасом Гланом. Змінивши назву «Едварда» на «Пан», письменник заявив про
приналежність свого твору до модерністської літератури, примусив читача шукати
асоціації до образу Пана як персонажа роману. Назва «Пан» стала словом-кодом.
2. Перша зустріч Глана із Едвардою сталася під час бурі. Тоді їй було років 16, і вона
одразу підкорила серце чоловіка. Його любовні історії не обмежувалися стосунками з
Едвардою. Під час зустрічі пароплава він познайомився з Євою, молодою одруженою
красунею. Автор говорив, що було щось особливе у важкому звірячому "погляді" Томаса,
що, наче магнітом, вабило до себе жінок, і щира душею Єва, наче метелик, прилетіла на
світло, не відчуваючи небезпеки. Для молодої жінки це було перше сильне, бурхливе
почуття, якому вона повністю віддалась. З покірної домашньої рабині вона перетворилася
на особистість, відчувала свою гідність і незалежність, її почуття безмежне, вона нічого не
вимагала від коханого. Гланові було приємно відчувати її турботу, його душа біля Єви
просто відпочивала і набиралася сил. Але весь час він думав про Едварду.

Обидві жінки кохали Томаса Глана, але кожна по-своєму. Глан часто зустрічав Єву із
сільським ковалем, думаючи, що то її батько. Лише напередодні смерті жінки дізнався, що
коваль - то її чоловік. Єва загинула під час вибуху міни, яку заклав Глан, щоб відзначити
від´їзд Едварди грандіозним феєрверком. Міну підірвав пан Мак, сподіваючись, що загине
Глан.
Едварда також кохав Глана. Але пояснити їхні стосунки складно. Вона майже не бувала
сама, її весь час хтось супроводжував. Це дратувало Томаса, а він, у свою чергу, дратував
Мака, який помітив, що між ним і його дочкою виникли почуття. Едварда не така гарна,
як Єва, Глан її покохав не за красу, а за душу. Дівчина відвідувала його сторожку, і після
розставання юнак відчував себе спустошеним і самотнім. Ревнощі супроводжували його
пристрасне кохання і штовхали на неймовірні вчинки. Едварда теж часто нерозсудлива.
Освідчившись Гланові у коханні, вона вирішила вийти заміж за барона.
Непередбачуваність їхніх дій можна пояснити експресивністю характерів. Навіть у ті
хвилини, коли душі їхні готові відкритись одна одній, щось стримувало їх.

На перший погляд, Едварда занадто примхлива, манірна. Але вона чекала від кохання
чогось незвичайного й тому не змогла оцінити почуття Глана.
Йому хотілося кохання ніжної и турботливої Єви і водночас, йому подобалась пристрасть
Едварди.
3. Глан змушений перебратися в покинуту рибальську халупку біля пристані. Тому
Едварда, дізнавшись про це, просить залишити собаку Езопа на пам'ять. Глан згадує як
вона знущалася своїми вчинками над ним, розуміє, що вона стане мучити собаку, то
пестити, то сікти батогом. Він вбиває пса і посилає Едварді його труп.

Проблема свідомості в повісті Г. Джеймса «Поворот гвинта»

1. Повість «Поворот гвинта» побудована за зразком готичного роману кінця XVIII в. і є
яскравим зразком літератури жахів. Але для опису надприродних подій письменник
використовував домашню обстановку, замість звичайних для жанру як місце дії руїн
замку. Наприклад, привидів, які служать злу, гувернантка бачить при денному світлі.
Особливість побудови повісті полягає в тому, що читач не до кінця розуміє суть подій, що
відбуваються: чи то гувернантка на самому бачила привидів, то чи зійшла сума від
нерозділеного кохання до власника маєтку. Однак неможливість однозначного вибору між
двома прочитаннями з очевидністю вписана в саму структуру повісті. Повість побудована
так, що до певної точки допускає подвійні тлумачення. Структура – розвопідь у розповіді:
у зав`язці кілька людей сідають біля каміну і один з них пропонує прочитати рукопис,
надісланий йому жінкою, яка стверджує, що ці містичні події сталися з нею насправді.
2. Автор використовує техніку ненадійного оповідача, тобто він повідомляє завідомо
недостовірну інформацію. Водночас відбувається порушення договору, щодо
достовірного опису подій, між автором і оповідачем.
3. Двійництво в «Поворот гвинта» виявлено, по-перше, великою недомовленістю. Історія
про привидів виглядає як щось вигадане, але для твору вона цілком реально, тому він є
фантастичним. І відповідає готичному роману кінця 18 ст. Що стосується недомовленості,
то автор дає змогу читачеві дофантазувати своє продовження. Та, по-друге, двійництво
виявлено в поведінці головної героїні. Вона не намагається знайти реальні підтвердження
гіпотез, і, взагалі, ніби-то займає місце спостерігача насолоджуючись своєю фантазією і
накручуванням себе. (Критики називають цю теорію також поясненням до назви). Читач
до кінця не розуміє, що відбувається - події реальні чи це марення шаленої героїні.