Урок розрроблено на рснові підручника «Зарубіжна література» 7 клас, О. М.

Ніколенко, Т. М. Конєва, О. В. Орлова, ст 172-189

Тема: Едгар Аллан По – засновник жанру детективу у світовій літературі.
Захопливий сюжет повісті «Золотий жук»

Мета: ознайомити учнів з особистістю засновника жанру літературного

детективу Едгара Аллана По; розширювати й поглиблювати учнівське
розуміння жанрового розмаїття світової літератури та показати місце
детективу у всесвітньому літературному процесі; закріплювати володіння
літературознавчим інструментарієм як одним із шляхів формування
читацьких компетенцій школярів.
Хід уроку
І. Організаційний момент
В. – Добрий день, діти! Мене звати Зевако Євгенія Михайлівна. Я студентка
Київського Національного Лінгвістичного Унівеситету. Я вивчаю
французьку та англійську мову а також історію зарубіжної літератури. На
наступні 2 тижні я буду вашим вчителем із зарубіжної літератури.
Сподіваюся ми з вами цікаво працюватимемо під час уроків!
ІІ Повідомлення теми та мети уроку
В. – Сьогодні ми з вами на уроці попрацюємо з біографією Едгара Аллана
По, а також ознайомимося з захопливим сюжетом оповідання «Золотий жук»

ІІІ. Актуалізація опорних знань

В. – Але спочатку давайте з вами повторимо те що ми вивчили на минулому
уроці. Я буду задавати вам питання, ваше завдання відповісти на них.
1. Що таке детектив?
(різновид пригодницької літератури, передовсім прозові твори, у яких розкривається певна
таємниця, пов’язана зі злочином.)

2. Чим детектив відрізняється від звичайних творів?

(Характерними особливостями детективу є: 1) наявність злочину й загадки, пов’я= заної з ним; 2)
злочин повинен бути розкритий не за допомогою збігів, випадковостей чи фантастичних подій, а
виключно логіч= ним методом; 3) образ сищика (слідця) — того, хто розгадує таємницю, який має
бути найрозумнішим серед персонажів і не може бути злочинцем;)

3. За яким методом працюють детективи?

(Дедукція)
4. Назвіть представників детективного жанру?
(Е. По., А. Конан Дойль)
5. Назвіть види детективів?
(У художній літературі відомі такі жанрові різновиди детективу: інте& лектуальний (у центрі
поставлено інтелектуальну загадку), психологічний (побудований на психологічних колізіях,
розкритті особливостей харак= терів персонажів, у тому числі слідця й злочинця), кримінальний
чи полі& цейський (відзначається гостротою подій, стрімкістю сюжету, збільшен= ням кількості
персонажів, у тому числі підозрюваних), гумористичний (коли трагічні елементи поєднуються з
комічними ситуаціями), жіночий (де розслідування веде жінка, керуючись специфічною
«жіночою» логі= кою), молодіжний (де молода людина опиняється в центрі таємниці, по= в’язаної
зі злочином, і долучається до процесу розслідування, маючи власний погляд на хід подій, що
нерідко суперечить офіційній версії).)

(Учнів відповідають на поставлені питання)

ІV. Перевірка домашнього завдання
Бесіда на засвоєння біографії вивченої на минулому уроці.
В. – Тепер пропоную вам поговорити про самого Едагара Алана По.
- Де і коли народився Е. По? (19 січня 1809 р. в Бостоні.)
- Хто були його батьки? (Батько був актором. Він залишив сім’ю, коли
письменнику було 3 роки. А мати була талановитою і популярною у свій час
актрисою. Дуже хворіла й померла зовсім молодою у 1811 р.. залишивши
трьох дітей сиротами.)
- Хто виховував його? (Едгара узяла на виховання бездітна сім’я Джона
Аллана, торгівця тютюном.)
- Де він навчався і які предмети були найулюбленіші? ( У школі, потім у
Віргінському університеті в Шарлоттсвіллі. Любив точні науки,особливо
математику.)
- На кого письменник хотів бути схожим у юності? Чи досягнув свого ідеалу?
(На Байрона. Хотів, як він, мандрувати, бути борцем за свободу народів,
померти за ідею. Однак, не судилося повторити його шлях. Через брак коштів
ніде не був, замість захоплюючого життя довелося вести злиденне існування.
Істинну волю пізнав лише у світі мистецтва. Його уява відкрила йому шлях
по нескінченних просторах. )
- Коли він почав писати? Назвіть його перші твори. (Ще в університеті. Тоді
ж написав вірші, що склали першу збірку « Тамерлан », видану 1827 року.)
- Де Е. По узяв гроші на видання? ( Позичив гроші один із друзів, з яким він
так і не розрахувався. )
- Як він жив далі? ( Служив в армії, був журналістом, сам видавав журнали,
але видавництво не приносило прибутку. Написав листа Джону Нілу,
популярному на той час критика і письменника, з метою розповісти про свої
ідеї.)
(Учнів відповідають на питання)
V. Робота з термінами
В. – Ми з вами зясували що таке детектив та які види детиктивів існують.
Зараз ми познайомимося з характерними особливостями цього жанру.
Можливо у вас є якісь припущення до цього питання?
(Учні висловлюють свої припущення)
В. – Так частина з вас були праві/неправі. Але зараз ми запишемо ознаки
характерні для детективу в зошити. Відкривайте свої зошити, записуйте
число та тему сьогоднішнього уроку. Далі будь ласка зписуйте під диктовку.
(вчитель диктує учням матеріал учні записують в зошити)
Характерні ознаки
Наявність таємниці, яку потрібно розкрити, щоб запобігти злочину або
розкритийого. (Що важче - запобігти злочину чи розкрити його?)
Наявність детектива (нишпорки, слідчого), наділеного винятковими
розумовимиздібностями, що розкриває таємницю злочину виключно
логічними методами (образ головного героя ).
Наявність кращого друга детектива, який виступає очевидцем і учасником
подій, пов’язаних із розслідуванням злочину, та описує їх (образ оповідача).

В. – А зараз ми звами поговоримо про поняття «Оповідач», «Розповідач»,

«Точка зору». Отож, що на вашу думку означать ці терміни.
(Учні висловлюють свою думку)
В. – Загалом ваша думка правильна, але варто конкретизувати і записати
визначення.
(Вчитель диктує визначення, учні записують їх в зошит.)
 4. Робота з текстом
В. – Зовсім нелегко встановити межу між оповіданнями Е. По. визначити їх
різновид, як це сталося, наприклад в оповідання «Золотий жук». Спочатку ми
потрапляємо в атмосферу містичного, напівфантастичного, але потім усі
явища й події твору отримують цілком логічне пояснення.
Зараз пропоную вам прочитати уривки з твори та обговорити їх
(Читання в голос уривків першої частини оповідання, уривки виділені
жирним шрифтом)
Золотий жук (1843)
Багато років тому я був заприятелював із таким собі містером Ві= льямом Леграном. Він
походив із давнього гугенотського роду2 і колись був маєтний. Але ціла низка знегод довела його
мало не до вбозтва, і, щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він ви= брався з
Нью=Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеново= му острові поблизу Чарльстона в
штаті Південна Кароліна
Острів цей дуже незвичайний. Завдовжки він десь так зо три милі й майже весь
покритий морським піском. Ширина його ніде не більша за чверть милі. Від материка острів
відділяє ледве помітна протока, де течія насилу пробиває собі шлях крізь намул і густий
очерет, — улюблене пристановище болотяних куріпок. Рослинність на острові, як і можна
було сподіватись, не багата й хирлява. Великих дерев не побачиш. Біля західного кінця
острова, де споруджено форт Моултрі і де стоїть кілька жалюгідних осель, у яких улітку
живуть утікачі від чарль= стонської куряви й пропасниці, можна ще знайти колючу
карлувату пальму, але взагалі ввесь острів, — окрім цього західного мису та смуги
кам’янистого білого берега, що лицем до моря, — покривають зарості пахучого мирту,
такого любого анг= лійським садівникам. Ці кущі сягають п’ятнадцяти–двадцяти футів
заввишки й утворюють майже непрохідні хащі, де повітря густо просякло пахощами мирту.
Серед цих чагарів, ближче до східного, найвіддаленішого від материка, кінця острова
Легран поставив собі невеличку хатину, у якій і жив, коли мені судилося випадково з ним
познайомитися. Наше знайомство незабаром перетворилося на дружбу, бо у вдачі цього
відлюдника чи мало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу. Легран здобув
добру освіту, мав надзвичайно сильний розум, але був зараже= ний мізантропією1, і раз у раз то
проймався запалом, то впадав у ме= ланхолію2. У нього було багато книжок, хоча заглядав до них
він рідко, натомість воліючи ходити на полювання та ловити рибу або блукати над берегом і в
миртових заростях, де вишукував різні мушлі й кома= хи. Його колекції комах позаздрив би навіть
Сваммердам3. У цих ман= драх Леграна звичайно супроводив старий негр, на ім’я Джупітер. Від=
пущений на волю ще до того, як зубожіла господарева родина, він, од= наче, уважав своїм
обов’язком і далі залишатися при молодому «маса4 Вілові», і ні добром, ні злом його не можна
було від цього відвернути. Родичі Легранові, здається, ще й підтримували цю затятість у негрові,
маючи певність, що Легран трохи схибнувся і, отже, потребує постій= ного догляду й опіки.
Сувора зима на широті Салівенового острова — рідкісне явище, і восе= ни майже ніколи
не доводиться обігрівати приміщення. Проте в середи= ні жовтня 18++ року був досить таки
холодний день. Саме перед заходом сонця я нарешті пробився крізь хащі до хатини приятеля,
якого не бачив уже кілька тижнів. Мешкав я тоді в Чарльстоні, за дев’ять миль від острова,
перебратися на який у ті часи було куди тяжче, ніж тепер.
Добувшись до хатини, я постукав, як звичайно, а не почувши відповіді, дістав ключа з
відомого мені сховку, відімкнув двері й увійшов. У каміні палахкотів яскравий вогонь. Це була
несподіванка, і аж ніяк не неприємна. Я скинув пальто, умостився в кріслі перед тріскучими
поліняками й став терпляче дожидати господарів.
Вони повернулися, тільки но смеркло, і привітали мене вельми щиро. Джупітер,
широко усміхаючись, заходився готувати на вечерю болотяних куріпок. Леграна посів
черговий напад гарячкового запалу — інакше, мабуть, і не скажеш. Він знайшов новий
різновид двостулкового молюска, та ще й більше того — вистежив і з Джупітеровою
допомогою вполював жука, нібито зовсім не відомого науці, і завтра збирався вислухати мою
думку про нього.
— А чому не сьогодні? — запитав я, потираючи руки над вогнем і подумки
посилаючи під три чорти все жукове поріддя.
— Якби ж знаття, що ви тут! — вигукнув Легран. — Але я вас так давно вже не
бачив і звідки ж мені здогадатися, що ви саме сьогодні завітаєте? Дорогою додому ми
зустріли лейтенанта Дж++ з форту, і я дав йому на вечір жука. Отож до ранку вам його ніяк
не побачити. Переночуйте в нас, а на світанку я пошлю Джупа, щоб приніс жука. Такої
краси скільки світ світом не бувало!
— Це ви про світанок?
— Який там світанок! Жук, от що. Він яскраво=золотої барви, зав= більшки з
великий горіх гікорії і має дві чорні, як вугіль, цятки вгорі на спині, а третю таку саму —
унизу. Вусики тоненькі...
— Тоненькі, але важкенькі! — докинув своє слово Джупітер. — Та цей жук із щирого
золота, усе до цятки в ньому золоте, усередині й зверху, — такого важкого жука я зроду=віку
не бачив.
— Нехай і так, Джупе, — відказав Легран занадто вже поважним тоном, — але це не
підстава, щоб ми їли пересмажену дичину. Жук і справді такої барви, — Легран обернувся до
мене, — що я майже згоден із Джупітером. Надкрильця мають такий металевий відблиск,
якого ви ще ніколи не бачили. А втім, завтра й самі переконаєтеся. А тим часом я вам
покажу, якої він форми.
 Сказавши це, Легран сів до невеликого столу, де лежали перо й чорнило, але не було
видно ані клаптика паперу. Він попорпався в шухляді — проте й там теж паперу не
знайшлося.
— Нічого, — сказав урешті Легран, — нам і цього вистачить. Він дістав із кишені
камізельки клапоть, як мені видалося, дуже брудного паперу й став побіжно накреслювати
на ньому обриси жука. А я все так і сидів собі коло каміна, ще не встигши зігрітися. Легран
скінчив своє малювання і, не підводячись із місця, передав мені папір.
Аж раптом знадвору почувся голосний гавкіт, а тоді шкряботіння у двері. Коли
Джупітер відчинив, у кімнату вскочив здоровезний Легранів ньюфаундленд, кинувся просто
до мене й став лащитись, поклавши лапи мені на плечі: у попередні свої відвідини я
приділив йому чимало уваги. Перешалівши, собака притих, і я нарешті зміг поглянути на
папір; щиро кажучи, я дуже здиву= вався, коли побачив, що саме намалював мій приятель.
— Еге ж, — промовив я, уважно розглянувши малюнок. — Жук таки чудний, ніде
правди діти, чогось подібного я ще в житті не бачив... Хіба що це, може, череп, череп із
кістками навхрест. У всякому разі, цей жук ні на що у світі так не подібний, як на емблему
смерті.
— Череп! — повторив Легран. — Таки й справ= ді, на папері воно начебто й подібне.
Безперечно. Дві верхні чорні цятки — ніби очі, правда? А дов= ша внизу — ніби отвір рота...
Та й весь контур овальний.
— Може, і так, — озвався я, — але з вас, Легра= не, художник ніякий. Я краще
почекаю, поки по= бачу самого жука, якщо хочу скласти собі уявлення про його вигляд. —
Що ж, ваша воля, — трохи ображено пробурмотів Легран. — Я ма= люю досить
стерпно, принаймні мені так здається. У мене були добрі вчителі, і не зовсім же я
безкебетний, смію думати.
— Ну, тоді ви жартуєте, любий друже, — сказав я. — Тут нама= льовано доволі=таки
непоганий череп — можу погодитись, що навіть пречудовий череп, як на мою профанську
думку, і ваш жук, якщо він подібний до цього черепа, — найдивніший жук у світі.
Побачивши такого жука, недовго й у нечисту силу повірити! Думаю, ви назвете його
scarabaeus caput hominis1 абощо; у природничій історії чимало таких назв. Але де ж ті самі
вусики, що ви казали?
— Вусики?! — вигукнув Легран, уже почавши дратуватись нашою розмовою. — Та
не могли ж ви їх не побачити. Я намалював вусики точнісінько такі, які вони є насправді.
Уже де=де, а тут ви не можете мати до мене претензій.
— Може, і справді ви намалювали, — відказав я, — тільки я їх не бачу.
Нічого більше не кажучи, я повернув Легранові папірця, щоб зайве його не
дратувати. Однак мене все=таки дуже здивувало, чому справа так обернулася. Я ніяк не міг
збагнути, що вивело Леграна з рівно= ваги. А щодо зображення жука — то там направду
ніяких вусиків не було видно, та й сам жук подібний був швидше до черепа.
Легран сердито забрав папірця й уже майже зіжмакав його, щоб ви= кинути,
очевидно, у вогонь, коли це раптом щось прикувало його увагу до малюнка. Умить лице
йому побагровіло, а тоді зробилося смертельно бліде. Кілька хвилин він пильно придивлявся
до малюнка, не рушаючи з місця. Потім підвівся, узяв свічку зі столу й сів на морську
скриню в найдальшому кутку кімнати. Там він знов почав ретельно розглядати папір з усіх
боків. (...)
Невдовзі Легран дістав з кишені сурдута1 гаман, обережно вклав туди папірця і,
заховавши його в письмовий стіл, замкнув шухляду.
 Тепер він трохи заспокоївся, хоча попередня жвавість до нього так і не повернулась. Проте
Легран уже не так хнюпився, як просто блукав десь думкою. Що ближче до ночі, то все в глибшу
задуму він упадав, і всі мої спроби розважити його були марні. Спершу я мав намір пере=
ночувати в хатині, як то не раз робив раніше, але настрій господарів переконав мене, що краще
піти. Легран не наполягав, щоб я залишався, однак на прощання потис мені руку щиріше, ніж
звичайно.

В. – Чудово. Тепер пропоную вам декілька запитань, щоб краще

осмислити прочитане.
(Вчитель ставить питання, учні відповідають)
Осмислюємо прочитане.
Як з самого початку твору читач потрапляє в атмосферу незвичайного? Що
незвичайного ви помітили на перших сторінках оповідання?
- Де відбуваються події? Чому саме там?
- Чому автор пише, що «острів цей дуже незвичайний»? У чому ви
вбачаєте його «незвичайність»?
- Опишіть Салівенів острів своїми словами.
- Якої пори відбуваються події у творі?
- Який день випав під час відвідин оповідачем будинку Леграна?
- Що ще сталося «несподіваного» у той день?
- Чим жук, якого спіймав Легран, відрізнявся від інших? Усно опишіть
жука (або прокоментуйте свій малюнок до твору).
- Що викликало подив оповідача, коли Легран розглядав власний
малюнок?
- Як повівся Легран в епізоді з малюнком
В. – Всі молодці, бачу ви добре зрозуміли прочитане. Тепер в мене є до вас
творче завдання. Ви маєте пофантазувати та уявити головних героїв, описати
їх зовнішній вигляд або навіть намалювати малюнок.
(Учні виконують творче завдання в найбільш комфортний спосіб для них)
Творче завдання. 1. Усно опишіть жука (або намалюйте його й прокомен=
туйте свій малюнок до твору). 2. Яким ви уявляєте Леграна? 3. Розкажіть
про оповідача, від імені якого ведеться розповідь про події. Що про ньо=
го вам відомо з його розповіді? А про що можна здогадатися — який він
за своїм характером, освітою, у яких стосунках із Леграном?
VІ. Підсумок уроку
В. - Наш урок майже закінчився, тож зараз я вам пропоную таку гру під
назвою «Мікрофон». Вашим завданням буде продовжити речення.
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
Продовжте речення
«Сьогодні на уроці я…
- дізнався…
- був вражений…
- замислився… .»

VIІ. Домашнє завдання за ІІ варіантами

В. – У вас буде 2 види домашніх завдань на вибір. Ви модете обрати те яке
вам більше до душі.
- З’ясувати,що створює таємничу атмосферу в оповіданні «Золотий жук».
Дібрати цитати.(І-в.)
- Намалювати малюнки до твору, підготувати розповідь про
епізоди,зображені на них.(ІІ-в.)
В. – На Цьому наш урокі закінчився. Всім дякую за увагу, до зустрічі!