Селіна Дар’я, група УТ-20-1

Політеїстичні релігії та культи древніх та класичних цивілізацій.

Політеїзм (від дав.-гр. πολύς — «численний» та дав.-гр. θεός —
«бог») — багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь. Властивий усім
первісним релігіям. Протилежне поняття — монотеїзм.
Віра у багатьох богів не виключає віри у всемогутнє і всезнаюче
верховне божество, що може вважатись царем над богами чи предком богів і
людей. У політеїстичних віруваннях боги сприймаються як окремі особи з
більшим чи меншим статусом (верховні і другорядні), з індивідуальними
можливостями, потребами, бажаннями, власним минулим. Ці боги/богині не
завжди всемогутні чи всевідаючі. Часто вони зображуються подібними до
людей (антропоморфними), але, на відміну від людей, мають додаткові
якості, владу, знання тощо.
Філософське сприйняття богів відрізняється в залежності від того, як
вони зображені у міфології. У філософських традиціях боги вважаються
безсмертними, досконалими і всемогутніми.
У політеїстичних віруваннях, за кожним божеством закріплюється
певна роль, функція, влада над певною сферою життя чи над частиною
всесвіту. Наприклад, у давньогрецькій міфології Аполлон вважався богом
музики, Деметра — богинею врожаю, Афродіта — богинею кохання. Бог
також може займати певну роль у божественній ієрархії (наприклад, Зевс —
верховний бог), або бути пов'язаним з певним географічним явищем чи
об'єктом (горою, річкою та інше), космологічним феноменом, бути
покровителем окремої родини чи навіть відповідати за певну абстрактну
ідею. Боги можуть перебувати між собою у різноманітних соціальних
відносинах: бути друзями чи ворогами, подружньою парою чи коханцями,
вони могли мати людські емоції, такі як ревнощі, примхи, неконтрольовану
лють, зраджувати чи бути покараними. Вони можуть бути народженими, або
можуть помирати, щоб відродитися знов.
Більшість «народних» релігій (які в ході історії викристалізувалися в
межах одного чи кількох близьких народів) є політеїстичними.
Релігійна практика політеїзму (його ритуали) направлена на
встановлення контакту із божеством і отримання від нього якоїсь допомоги в
обмін на подарунок (жертвопринесення) зі сторони людини. Знання законів
взаємодії з богами і вміння застосовувати їх на практиці дає владу над
навколишньою реальністю. Утвердження влади над реальністю за допомогою
ритуалу — це магія. Політеїзм магічний за своєю суттю, оскільки світ богів
не є трансцендентним, він розчинений в природі; тому будь-яка
господарська, військова або політична діяльність людини стикається з тим чи
іншим богом і правильний ритуал забезпечить її успішність. Оскільки ритуал
є повторенням сакрального акту створення світу, як і кожна дія —
повторення первісних дій бога-деміурга, міф стверджує дану реальність як
абсолютно значиму. Нічому новому, жодній ініціативі, спонтанним актам у
цій реальності нема місця. Тому політеїстичне суспільство є традиційним
суспільством, в якому будь-який розвиток і зміни не мають цінності.
Політеїзм представлений в сучасному світі в таких релігіях як індуїзм,
синтоїзм, африканські культи та інших. Теоретичним обґрунтуванням
політеїзму є міфологія. Тому дослідження політеїзму часто пов'язане із
вивченням міфів, що є зібранням оповідей про богів і героїв. Розрізняють
теогонічні міфи — міфи про походження богів і космогонічні — міфи про
походження світу. В первісних і традиційних суспільствах міф, що
розповідає про походження всесвіту і людини, про виникнення соціальних
інститутів, про культурні надбання, про життя і смерть, виконують функції
релігії, ідеології, філософії, історії та науки. Первісний міф — це проста,
образна і часто поетична схема світу, що пояснює і приписує певний спосіб
існування в ньому.