1. Компоненти комп’ютерної мережі та їх призначення.
Рівень 0 (канал зв'язку) пов'язаний із фізичним середовищем -
Для організації комп'ютерної мережі необхідна наявність:
• мережевого програмного забезпечення;
• фізичного середовища передачі даних;
• комутуючих пристроїв.
Мережеве програмне забезпечення:
1) встановлене на комп'ютерах-клієнтах;
2) встановлене на комп'ютерах-серверах.
Мережева операційна система зв'язує всі комп'ютери і периферійні
пристрої в мережі, координує функції всіх комп'ютерів і периферійних
пристроїв у мережі, забезпечує захищений доступ до даних і
периферійних пристроїв у мережі.
Приклади мережевих ОС: Netware, Nowell Inc., LAN Server, IBM Corp.,
VINES, Banyan System Inc., Windows NT, Windows XP, Unix, Linux, Free-
BSD.
Фізичне середовище передачі даних визначає: швидкість передачі даних
у мережі; розмір мережі; необхідний набір служб (передача даних,
мови, мультимедіа і т.д.), які необхідно організувати; вимоги до рівня
шумів і перешкодозахищеності; загальну вартість проекту, що включає
покупку устаткування, монтаж і подальшу експлуатацію.
Комутуючі пристрої призначені для зв'язку сегментів мережі. До них
відносяться:
• лінії зв'язку: кабельні (кручена пара, коаксиал, оптоволокно);
бездротові (радіо-, супутникові (для глобальних мереж)); трансівер
(transceiver); повторювачі (repeater); концентратор; міст (bridge);
комутатор; маршрутизатор.
2. Правила обміну даними. Основні характеристики.
Протоко́л передава́ння да́них — набір угод інтерфейсу логічного рівня, які
визначають обмін даними між різними програмами. Ці угоди задають
однаковий спосіб передачі повідомлень і обробки помилок при взаємодії
програмного забезпечення рознесеного на просторі апаратної платформи,
з'єднаної тим чи іншим інтерфейсом.
Стандартизований протокол передачі даних також дозволяє розробляти
інтерфейси (вже на фізичному рівні), не прив'язані до конкретної апаратної
платформи і виробнику (наприклад, USB, Bluetooth).
Мережевий протоко́л — набір правил, що дозволяє здійснювати
з'єднання і обмін даними між двома і більше включеними
в мережі пристроями.
Різні протоколи, найчастіше, описують лише різні сторони одного
типу зв'язку; взяті разом, вони утворюють стек протоколів. Назви «протокол» і
«стек протоколів» також вказують на програмне забезпечення, яким
реалізується протокол.
Найпоширенішою системою класифікації мережних протоколів є так
звана модель OSI, відповідно до якої протоколи поділяються на 7 рівнів за
своїм призначенням — від фізичного (формування і розпізнавання
електричних або інших сигналів) до прикладного(інтерфейс програмування
додатків для передачі інформації додатками).
Мережеві протоколи вимагають правила роботи комп'ютерам, які
підключені до мережі. Вони будуються за багаторівневим принципом.
Протокол деякого рівня визначає одне з технічних правил зв'язку. В наш час
для мережевих протоколів використовується модель OSI (Open System
Interconnection — взаємодія відкритих систем, ВОС).
Стек протоколів TCP / IP — це два протоколи нижнього рівня, що є
основою зв'язку в мережі Інтернет. Протокол TCP (Transmission Control
Protocol) розбиває передану інформацію на порції і нумерує всі порції. За
допомогою протоколу IP (Internet Protocol) всі частини передаються
одержувачу. Далі за допомогою протоколу TCP перевіряється, чи всі частини
отримані. При отриманні всіх порцій TCP розміщує їх в потрібному порядку і
збирає в єдине ціле.
Найвідоміші протоколи, використовувані в мережі Інтернет:
HTTP (Hyper Text Transfer Protocol) — це протокол передачі гіпертексту.
Протокол HTTP використовується при пересиланні Web-сторінок з одного
комп'ютера на інший.
FTP (File Transfer Protocol) — це протокол передачі файлів зі спеціального
файлового сервера на комп'ютер користувача. FTP дає можливість абоненту
обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп'ютером
мережі. Встановивши зв'язок з віддаленим комп'ютером, користувач може
скопіювати файл із віддаленого комп'ютера на свій або скопіювати файл зі
свого комп'ютера на віддалений.
POP (Post Office Protocol) — це стандартний протокол поштового з'єднання.
Сервери POP обробляють вхідну пошту, а протокол POP призначений для
обробки запитів на отримання пошти від клієнтських поштових програм.
SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) — протокол, який задає набір правил для
передачі пошти. Сервер SMTP повертає або підтвердження про прийом, або
повідомлення про помилку, або запитує додаткову інформацію.
Uucp (Unix to Unix Copy Protocol) — це нині застарілий, але все ще
застосовується протокол передачі даних, у тому числі для електронної пошти.
Цей протокол передбачає використання пакетного способу передачі
інформації, при якому спочатку встановлюється з'єднання клієнт-сервер і
передається пакет даних, а потім автономно відбувається його обробка,
перегляд або підготовка листів.
Telnet — це протокол віддаленого доступу. TELNET дає можливість абоненту
працювати на будь-який ЕОМ мережі Інтернет, як на своїй власній, тобто
запускати програми, змінювати режим роботи і так далі. На практиці
можливості лімітуються тим рівнем доступу, який заданий адміністратором
віддаленої машини.
DTN — протокол, призначений для забезпечення наддалекого космічного
зв'язку.
3. Багаторівневі моделі протокольної взаємодії. Призначення та типи.
Комп'ютерні мережі будуються за багаторівневим принципом. Для
організації зв'язку між комп'ютерами, необхідно спочатку розробити набір
правил їх взаємодії, визначити мову їх "спілкування", тобто визначити зміст
сигналів, що посилають комп'ютери. Ці правила та визначення називаються
протоколом.
Для коректної роботи мережі використовується цілий ряд протоколів:
наприклад, протокол управління фізичним зв'язком, встановлення зв'язку в
мережі, доступу до ресурсів, тощо. Багаторівневу систему було створено з
метою спрощення і впорядкування такої величезної кількості протоколів та
зв'язків. Багаторівнева модель взаємодії передбачає реальну взаємодію
(інтерфейси) лише із сусідніми рівнями (верхнім та нижнім) і віртуальну -
виключно із аналогічним рівнем приймача лінії зв'язку.
Саме такий підхід і є перевагою багаторівневої моделі взаємодії відкритих
систем ISO OSI (International Standards Organization, ISO; Open System
Interconnection, OSI), і саме він дозволяє встановлювати зв'язок із будь-яким
комп'ютером мережі Інтернет, довільної конфігурації, і яку би ОС на ньому не
було встановлено. Розглянемо детальніше зазначену модель із
характеристикою рівнів.
Ethernet було спроектовано згідно з технологією CSMA/CD (множинний
передавачем сигналу і містить характеристики посередників, що з'єднують
кінцеві пристрої: кабелі, радіолінії і т.п. Як правило, рівень 0 не зазначається в
моделі ISO OSI, проте, знання його особливостей дозволяє налагодити
стабільний зв'язок з точки зору фізичних з'єднань.
Рівень 1 (фізичний) містить фізичні аспекти передачі двійкової інформації
лінією зв'язку. Детально описує, наприклад, напругу, частоту, природу
середовища передачі. Відповідає за підтримку зв'язку та приймання/передачу
бітового потоку.
Рівень 2 (канальний) забезпечує безпомилкову передачу пакетів через
рівень 1, що може спотворювати дані (використовується завадостійке
кодування). Визначає початок та кінець пакету в бітовому потоці.
Рівень 3 (мережний) використовує можливості, що надаються рівнем 2
для забезпечення зв'язку двох довільних точок в мережі. Маршрутизація
пакетів та обробка адрес відбувається на цьому ж рівні.
Рівень 4 (транспортний) завершує організацію передачі даних - контролює
правильність передачі пакетів, правильність доставки в потрібний пункт
призначення, їх збереженість та послідовність надходження. Відновлює
повідомлення шляхом злиття пакетів. Містить надійну схему адресації для
забезпечення зв'язку через величезну кількість мереж та шлюзів.
Шлюз - станція зв'язку із довільною мережею. Забезпечує зв'язок
несумісних мереж, а також взаємодію несумісних компонентів у рамках однієї
мережі
Транспортний рівень відповідає за всі деталі та проблеми передачі даних.
Забезпечує взаємодію вищих рівнів моделі з інформацією незалежно від
технічної реалізації самого процесу передачі.
Рівень 5 (сеансовий) координує взаємодію користувачів - встановлює
зв'язок, відновлює аварійно завершені сеанси. Відповідає за картографію
мережі - перетворює регіональні (доменні) комп'ютерні імена у числові адреси
і навпаки. Підтримує процеси в мережі та їх взаємодію.
Рівень 6 (представлення даних) оперує синтаксисом та семантикою
інформації, що передається, тобто встановлює "порозуміння" між двома
комп'ютерами. Тут вирішуються задачі перекодування (всім, напевно,
траплялись повідомлення у вигляді набору незрозумілих символів -наприклад,
при передачі українського тексту без перетворення кодом Windows CP1251);
підтримка зображень, стиск та розпакування файлів, підтримка мережних
файлових систем (Network File System, NFS), тощо.
Рівень 7 (прикладний) забезпечує інтерфейс між користувачем і мережею,
підтримує доступ користувача до різноманітних послуг мережі. На цьому рівні
реалізуються, як мінімум, п'ять прикладних служб: передача файлів,
віддалений термінальний доступ, електронна передача повідомлень, довідкова
служба та управління мережею. Визначається користувачем відповідно до його
потреб, можливостей та фантазії.
4. Компоненти фізичного рівня
Найнижчий рівень моделі OSI, призначений безпосередньо для передачі
потоку даних. Здійснює передачу електричних або оптичних сигналів у кабель
і відповідно їхній прийом і перетворення в біти даних відповідно до  методів
кодування цифрових сигналів. Інакше кажучи, здійснює інтерфейс між
мережним носієм і мережним пристроєм. На цьому рівні
працюють концентратори й повторювачі (ретранслятори) сигналу. Фізичний
рівень визначає електричні, процедурні і функціональні специфікації для
середовища передачі даних, в тому числі роз'єми, розпаювання і призначення
контактів, рівні напруги, синхронізацію зміни напруги, кодування сигналу.
Цей рівень приймає кадр даних від канального рівня, кодує його в
послідовність сигналів, які потім передаються у лінію зв'язку. Передача кадру
даних через лінію зв'язку вимагає від фізичного рівня визначення таких
елементів: тип середовища передавання (дротовий або бездротовий, мідний
кабель або оптичне волокно) і відповідних конекторів; як повинні бути
представлені біти даних у середовищі передавання; як кодувати дані; якими
повинні бути схеми приймача і передавача.
Фізичним рівнем в лінію зв'язку кадр даних (фрейм) не передається як єдине
ціле. Кадр представляється як послідовність сигналів, що передаються один за
одним. Сигнали, в свою чергу, представляють біти даних кадру.
В сучасних мережах використовуються 3 основних типа середовища
передавання: мідний кабель (copper), оптичне волокно (fiber) та бездротове
середовище передавання (wireless). Тип сигналу, за допомогою якого
здійснюється передача даних, залежить від типу середовища передавання. Для
мідного кабелю сигнали, що представляють біти даних є електричними
імпульсами, для оптичного волокна — імпульсами світла. У випадку
використання бездротових з'єднань сигнали є радіохвилями
(електромагнітними хвилями).
Коли пристрій, що працює на фізичному рівні кодує біти кадру в сигнали
для конкретного середовища передавання, він має розрізняти кадри. Тобто
позначати, де закінчується один кадр і починається іншій. Інакше мережеві
пристрої, що здійснюють прийом сигналів, не зможуть визначити, коли кадр
буде отриманий повністю. Відомо, що початок і кінець кадру позначається на
канальному рівні, але в багатьох технологіях фізичний рівень також може
додати спеціальні сигнали, що використовуються тільки для позначення
початку і кінця кадру даних.
4 області, що належать фізичному рівню: фізичні та електричні властивості
середовища передавання, механічні властивості (матеріали, розміри,
розпаювання контактів конекторів), кодування (представлення бітів
сигналами), визначення сигналів для управління інформацією. Всі компоненти
апаратного забезпечення такі, як мережеві карти (Network interface card, NIC),
інтерфейси і конектори, матеріали кабелів та їх конструкція визначаються
стандартами фізичного рівня. Можна зазначити, що функції фізичного рівня
вбудовані у мережеве обладнання (hardware).
Основними функціями фізичного рівня є: фізичні компоненти, кодування
даних, передача даних. Фізичні компоненти — електронне обладнання,
середовище передавання і конектори, через які передаються сигнали, що
представляють біти даних.
До фізичного рівня відносяться фізичні, електричні і механічні інтерфейси
між двома системами. Фізичний рівень визначає такі види середовищ передачі
даних як оптоволокно, вита пара, коаксіальний кабель, супутниковий
канал передачі даних тощо Стандартними типами мережевих інтерфейсів, що
відносяться до фізичного рівня, є: V.35, RS-232, RS-485, RJ-11, RJ-45, роз'єми
AUI і BNC.
5. Протоколи канального рівня. Призначення, основні характеристики.
Кана́льний рівень (англ. Data Link layer) — рівень мережної моделі OSI,
призначений для передачі даних вузлам, що знаходяться в тому ж сегменті
локальної мережі. Також може використовуватися для виявлення і, можливо,
виправлення помилок, що виникли на фізичному рівні. Прикладами
протоколів, що працюють на канальному рівні, є: Ethernet для локальних мереж
(багатовузловий), Point-to-Point Protocol (PPP), HDLC і ADCCP для підключень
точка-точка.
1) Ethernet  — найпопулярніший протокол кабельнихкомп'ютерних мереж,
що працює на фізичному та канальному рівні мережевої моделі OSI.
За строго технічним визначенням Ethernet — сімейство протоколів
стандарту IEEE 802.3.
Ethernet тісно пов'язаний з моделлю TCP/IP, оскільки у переважній
більшості випадків служить для передачі IP-пакетів.
доступ з контролем несучої та виявленням колізій). Хоча з широким
застосуванням мережевих комутаторів та засобу передачі повний
дуплекс проблема виникнення колізій в мережах Ethernet майже не
зустрічається.
Ethernet-мережі працюють на швидкостях 10Мбіт/с, Fast Ethernet — на
швидкостях 100Мбіт/с, Gigabit Ethernet — на швидкостях 1000Мбіт/с, 10
Gigabit Ethernet — на швидкостях 10Гбіт/с. В кінці листопада 2006 року було
прийняте рішення про початок розробок наступної версії стандарту з
досягненням швидкості 100Гбіт/с (100 Gigabit Ethernet).
2) PPP (англ. Point-to-Point Protocol) — протокол точка-точка.
PPP — це механізм для створення й запуску IP (Internet Protocol) й
інших мережевих протоколів на послідовних лініях зв'язку — прямий
послідовний зв'язок (по нуль-модемному кабелю), зв'язок поверх Ethernet або
модемний зв'язок по телефонних лініях.
Використовуючи PPP, можна під'єднати комп'ютер до PPP-сервера й
одержати доступ до ресурсів мережі, до якої під'єднаний сервер так, начебто ви
підключені безпосередньо до цієї мережі.
3) High-Level Data Link Control (HDLC) - біт-орієнтований
кодопрозорий мережевий протокол управління каналом передачі
даних канального рівня мережевої моделі OSI, розроблений ISO.
Поточним стандартом для HDLC є ISO 13239.
HDLC може бути використаний у з'єднаннях точка-багатоточка, але в наш
час в основному використовується у з'єднаннях точка-точка з використанням
асинхронного збалансованого режиму (ABM).
4) ADDCP – протокол передачі бітових потоків.
Канальний рівень відповідає за доставку кадрів між пристроями,
підключеними до одного мережевого сегмента. Кадри канального рівня не
перетинають кордонів мережевого сегмента. Функції міжмережевої
маршрутизації і глобальної адресації здійснюються на більш високих рівнях
моделі OSI, що дозволяє протоколам канального рівня зосередитися на
локальній доставці і адресації.
Заголовок кадру містить апаратні адреси відправника та одержувача, що
дозволяє визначити, який пристрій відправив кадр і який пристрій має
отримати та обробити його. На відміну від ієрархічних і маршрутизованих
адрес, апаратні адреси однорівневі. Це означає, що жодна частина адреси не
може вказувати на належність до якоїсь логічної або фізичної групи.
Коли пристрої намагаються використовувати середовище одночасно,
виникають колізії кадрів. Протоколи канального рівня виявляють такі випадки
і забезпечують механізми для зменшення їх кількості або ж їх запобігання.
Багато протоколів канального рівня не мають підтвердження про прийом
кадру, деякі протоколи навіть не мають контрольної суми для перевірки
цілісності кадру. У таких випадках протоколи більш високого рівня повинні
забезпечувати управління потоком даних, контроль помилок, підтвердження
доставки та ретрансляції втрачених даних.
На цьому рівні працюють комутатори, мости.
Функції канального рівня
Отримання доступу до середовища передачі. Забезпечення доступу —
найважливіша функція канального рівня. Вона потрібна завжди, за винятком
випадків, коли реалізована повнозв'язна топологія (наприклад, два комп'ютери,
з'єднаних через кросовер, або комп'ютер зі світчем в повнодуплексному
режимі).
Виділення меж кадру. Ця задача так само вирішується завжди. Серед
можливих рішень цієї задачі — резервування певної послідовності, яка
позначає початок або кінець кадру.
Апаратна адресація (або адресація канального рівня). Потрібна в тому випадку,
коли кадр можуть отримати відразу декілька адресатів. У локальних мережах
апаратні адреси (MAC-адреси) застосовуються завжди. також Shortest Path
Bridging (MAC-in-MAC) IEEE 802.1aq.
Забезпечення достовірності прийнятих даних. Під час передачі кадру є
ймовірність, що дані спотворені. Важливо це виявити і не намагатися обробити
кадр, який містить помилку. Зазвичай на канальному рівні використовуються
алгоритми контрольних сум, що дають високу гарантію виявлення помилок.
Адресація протоколу верхнього рівня. У процесі декапсуляціі вказівка формату
вкладеного PDU істотно спрощує обробку інформації, тому найчастіше
вказується протокол, що знаходиться в полі даних, за винятком тих випадків,
коли в полі даних знаходиться один-єдиний протокол.
5. Протоколи канального рівня. Призначення, основні характеристики.
Кана́льний рівень (англ. Data Link layer) — рівень мережної моделі OSI,
призначений для передачі даних вузлам, що знаходяться в тому ж сегменті
локальної мережі. Також може використовуватися для виявлення і, можливо,
виправлення помилок, що виникли на фізичному рівні. Прикладами
протоколів, що працюють на канальному рівні, є: Ethernet для локальних мереж
(багатовузловий), Point-to-Point Protocol (PPP), HDLC і ADCCP для підключень
точка-точка.
1) Ethernet  — найпопулярніший протокол кабельнихкомп'ютерних мереж,
що працює на фізичному та канальному рівні мережевої моделі OSI.
За строго технічним визначенням Ethernet — сімейство протоколів
стандарту IEEE 802.3.
Ethernet тісно пов'язаний з моделлю TCP/IP, оскільки у переважній
більшості випадків служить для передачі IP-пакетів.
Ethernet було спроектовано згідно з технологією CSMA/CD .
Ethernet-мережі працюють на швидкостях 10Мбіт/с, Fast Ethernet — на
швидкостях 100Мбіт/с, Gigabit Ethernet — на швидкостях 1000Мбіт/с, 10
Gigabit Ethernet — на швидкостях 10Гбіт/с.
2) PPP (англ. Point-to-Point Protocol) — протокол точка-точка.
PPP — це механізм для створення й запуску IP (Internet Protocol) й
інших мережевих протоколів на послідовних лініях зв'язку — прямий
послідовний зв'язок (по нуль-модемному кабелю), зв'язок поверх Ethernet або
модемний зв'язок по телефонних лініях.
Використовуючи PPP, можна під'єднати комп'ютер до PPP-сервера й
одержати доступ до ресурсів мережі, до якої під'єднаний сервер так, начебто ви
підключені безпосередньо до цієї мережі.
3) High-Level Data Link Control (HDLC) - біт-орієнтований
кодопрозорий мережевий протокол управління каналом передачі
даних канального рівня мережевої моделі OSI, розроблений ISO.
Поточним стандартом для HDLC є ISO 13239.
HDLC може бути використаний у з'єднаннях точка-багатоточка, але в наш
час в основному використовується у з'єднаннях точка-точка з використанням
асинхронного збалансованого режиму (ABM).
4) ADDCP – протокол передачі бітових потоків.
Канальний рівень відповідає за доставку кадрів між пристроями,
підключеними до одного мережевого сегмента. Кадри канального рівня не
перетинають кордонів мережевого сегмента. Заголовок кадру містить
апаратні адреси відправника та одержувача, що дозволяє визначити, який
пристрій відправив кадр і який пристрій має отримати та обробити його.
 Протоколи канального рівня виявляють випадки колізій і забезпечують
механізми для зменшення їх кількості або ж їх запобігання.
Багато протоколів канального рівня не мають підтвердження про прийом
кадру, деякі протоколи навіть не мають контрольної суми для перевірки
цілісності кадру На цьому рівні працюють комутатори, мости.
Функції канального рівня
 Отримання доступу до середовища передачі.
 Виділення меж кадру.
 Апаратна адресація (або адресація канального рівня).
 Забезпечення достовірності прийнятих даних. .
 Адресація протоколу верхнього рівня.
6. Протоколи прикладного рівня
Прикладний рівень (Application layer) є найвищим рівнем моделі, що
безпосередньо пов’язаний із прикладними процесами і надає різні послуги, у
тому числі й залежно від виду використовуваного обладнання.
Засобами прикладного рівня є набір різноманітних протоколів, за
допомогою яких користувачі мережі одержують доступ до ресурсів, що
розподіляються, таких як файли, принтери або гіпертекстові веб-сторінки, а
також організують спільну роботу, наприклад за допомогою протоколу
електронної пошти. Одиниця даних, якою оперує прикладний рівень, зазвичай
називається повідомленням (message). Прикладний рівень надає набір усіх
мережних сервісів, які забезпечує система кінцевому користувачеві, і
відповідає за розв’язання таких завдань:
 ідентифікація, перевірка прав доступу;
 принт- і файл-сервіс, пошта, віддалений доступ.
На прикладному рівні працюють такі протоколи:
• FTP (File Transfer Protocol) — використовується для передачі
файлів між комп’ютерами, на яких можуть бути встановлені різні операційні
системи або платформи.
• Telnet використовується для емуляції терміналу і для надання доступу до
аплікацій і файлів на іншому комп’ютері. На відміну від FTP, протокол Telnet
не можна використовувати для копіювання файлів з одного комп’ютера на
інший. Його можна використовувати тільки для читання й для виконання
аплікацій на віддаленому вузлі.
• SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) є простим протоколом ASCII, не
орієнтованим на конкретного постачальника і використовується для передачі
електронних повідомлень за допомогою Інтернету.
• SNMP (Simple Network Management Protocol) використовується для
отримання інформації про мережу.
Окрім названих, існує досить багато інших протоколів прикладного
рівня. Наприклад, такі протоколи, як NCP в операційній системі Novell
NetWare, SMB у Microsoft Windows NT, NFS і TFTP, що входять у стек TCP/IP,
HTTP (Hypertext Transfer Protocol) і NNTP (Network News Transfer Protocol).
7. Протокол Ethernet. Принципи роботи, особливості застосування.
Головними характеристиками протоколу Ethernet є:
 шинна логічна топологія мережі;
 швидкість передачі даних 10 Мбіт/с (сучасні версії Ethernet
забезпечують швидкість передачі, що дорівнює 100Мбіт/с);
 використовується для побудови локальних обчислювальних мереж;
 обмінданими між вузламимережі здійснюється кадрами;
 для поділу шини між багатьма вузлами використовується механізм
CSMA/CD;
 забезпечує широкомовне (broadcast) і багатопунктове (multicast)
розсиланняданих.
Як фізичне середовище передачі даних Ethernet використовує:
 «товстий» коаксіальний кабель (так званий 10base5 Ethernet);
 «тонкий»коаксіальний кабель (10base2);
 оптоволоконний кабель;
 крученупару (10base).
Ethernet дозволяє об'єднати в локальну мережу вузли, розташовані один від
одного на відстані від кількох десятків метрів до кількох кілометрів.
Механізм CSMA/CD (Carrier Sense Multiple Access with Collision Detection -
множинний доступ із контролем носія і виявленням зіткнень) припускає такий
алгоритм одержання вузлом мережі доступу до шини:
 прослуховування шини (sense carrier) на предмет наявності в ній
сигналів передачі даних іншими вузлами;
 якщо шина зайнята, то відкласти передачу, якщо вільна – почати
передачуданих;
 протягом перших 47 мкс передачі кадру даних вести перевірку
зіткнень (collisions) у шині, пов'язаних з можливим одночасним
початком передачіданих іншими вузламимережі;
 при виявленні зіткнення припинити передачу даних і перейти в стан
чекання на період часу випадкової довжини, а потім відновити спроби
передачі кадру.
Обмін даними за протоколом Ethernet завжди реалізується програмно-апаратно
за допомогою двох компонент:
 мережного контролера (частіше всього він має вид стандартної плати
яка вставляється в системну плату ЕОМ) або підключається до
загальної шини через зовнішній порт за допомогою коаксіального
кабелю, оптоволоконної лінії або по крученій парі мідних проводів);
 драйвера мережного контролера, що забезпечує інтерфейс мережного
програмного забезпечення (наприклад, IPмодуля) із контролером.
Формат кадру даних Ethernet
Преамбула - поле, що містить фіксовану послідовність бітів, використовувану
для синхронізації схем прийому сигналів на вузлі адресаті.
Адреса приймача й адреса джерела- поля, що містять Ethernet-адреси вузлів
мережі, які приймають і передають кадр.
Кожний Ethernet-контролер в усьому світі має унікальну 6 байтову адресу.
(приклад: f1:e2:d3:c4:b5:a6).
Як правило, Ethernet-адреса жорстко записана в спеціальному блоці пам’яті
контролера. Проте існують контролери, що допускають її зміну програмним
шляхом.
Тип кадру - поле, що містить ідентифікатор протоколу вищого рівня який
використовує даний Ethernet-кадр. Прикладами значень даного поляє: 0x0800-
протокол IP; 0x0806- протокол ARP.
Тіло кадру містить дані, передані в кадрі протоколом вищого рівня (Макс
довж. Тіла MTU=1500 байтів).
Контрольна сума - поле, що містить CRC-контрольну суму, підраховану для
всього кадру.
Мінімальна довжина Ethernet-кадру складає 64 байти (512 біт.
У ситуаціях, коли довжина даних, переданих у тілі кадру, недостатня для
формування кадру довжиною не менше 64 байтів, драйвер Ethernet-контролера
штучно доповнює тіло пакета до необхідної довжини.
8. Використання комутаторів в локальній мережі. Комутація кадрів.
Комутатор (switch) - пристрій, що здійснює вибір одного з можливих
варіантів напряму передачі даних. У комунікаційній мережі комутатор є
ретрансляційною системою (система, призначена для передачі даних або
перетворення протоколів), прозорості (тобто комутація здійснюється тут
без якої-небудь обробки даних), що має властивість. Комутатор не має
буферів і не може накопичувати дані.
Спочатку комутатори використовувалися лише в територіальних мережах.
Потім вони з'явилися і в локальних мережах, наприклад, приватні
установські комутатори. Пізніше з'явилися комутовані локальні мережі. Їх
ядром стали комутатори локальних мереж.
Комутатор (Switch) може сполучати сервери і служити основою для
об'єднання декількох робітників груп. Він направляє пакети даних між
вузлами мережі. Кожен комутований сегмент дістає доступ до каналу
передачі даних без конкуренції і бачить тільки той трафік, який прямує в
його сегмент. Комутатор повинен надавати кожному порту можливість
з'єднання з максимальною швидкістю без конкуренції з боку інших портів
(на відміну від спільно використовуваного концентратора).
Комутатор локальної мережі (local - area network switch) - пристрій, що
забезпечує взаємодію сегментів одній або групи локальних мереж.
Комутатор локальної мережі, як і звичайний комутатор, забезпечує
взаємодію підключених до нього локальних мереж. Але на додаток до
цього він здійснює перетворення інтерфейсів, якщо з'єднуються різні типи
сегментів локальної мережі. У перелік функцій, що виконуються
комутатором локальної мережі, входять забезпечення крізної комутації,
наявність засобів маршрутизації, підтримка простого протоколу
управління мережею, імітація моста або маршрутизатора, організація
віртуальних мереж, швидкісна ретрансляція блоків даних.
Комута́ція — процес з'єднання абонентів комунікаційної мережі через
транзитні вузли.
При комутації кадрів використовуються кадри мереж Ethernet, Token Ring і
т.п. Кадр при надходженні в мережу обробляється першим комутатором на
його шляху. Під терміном обробка розуміється вся сукупність дій, які
здійснюються комутатором для визначення свого вихідного порта, на який
необхідно направити даний кадр. Після обробки він передається далі по
мережі наступному комутатору або безпосередньо отримувачу.
Кадр — одиниця обміну інформацією на канальному рівні моделі OSI
мереж Ethernet.
Методи комутації кадрів Ethernet
Комутація з проміжною буферизацією (Store and forward). При
використовуванні цього методу комутатор повинен прийняти кадр повністю
перед тим, як цей кадр буде направлений в інший пор т. Для прийнятих
кадрів здійснюється обчислення контрольної суми (CRC) і порівняння
отриманого значення з полем CRC в прийнятому кадрі
Комутація "на льоту" (Cut-through) При комутації "на льоту" передача
кадру у вихідний порт починається практично зразу ж після початку
прийому кадру вхідним портом: перевірки контрольної суми і розмірів
кадрів не проводиться. Для того, щоб почати передачу кадру комутатору
достатньо прийняти адресу одержувача кадру (вона знаходиться на початку
заголовка), який дозволяє визначити вихідний порт
Безфрагментна комутація (Fragment-Free). при безфрагментній комутації
передача кадру у вихідний порт починається лише після прийому перших 64
байтів кадру. В результаті аналізу цих 64 байт можна знайти більшість
помилкових.
Гібридна комутація (Hybrid) Деякі комутатори здатні підтримувати 2 або 3
методи, перераховані вище. Для визначення методу комутації стосовно
окремо взятого кадру можуть використовуватися достатньо витончені
алгоритми. Комутатори цього типу дозволяють скористатися перевагами
будь-якого з перерахованих вище методів.
9. Протоколи мережевого рівня. Призначення, основні характеристики.
Мережевий рівень — 3-й рівень моделі OSI, призначений для визначення
шляху передачі даних. Відповідає за трансляцію логічних адрес й імен у
фізичні, визначення найкоротших
маршрутів, комутацію й маршрутизацію пакетів, відстеження неполадок і
заторів у мережі. На цьому рівні працює такий мережний пристрій,
як маршрутизатор.
 Мережевий рівень моделі OSI може бути як з установкою з'єднання,
так і без нього. В стеці протоколів TCP/IP підтримує тільки протокол
IP, який є протоколом без встановлення з'єднання; протоколи з
установкою з'єднання знаходяться на наступних рівнях цієї моделі.
 Кожен хост в мережі повинен мати унікальну адресу, який визначає,
де він знаходиться. Ця адреса зазвичай призначається з ієрархічної
системи. В Інтернеті адреси відомі як адреси протоколу IP.
 Просування даних.
Протоколи
IPv4 (англ. Internet Protocol version 4) — четверта версія мережевого
протоколу IP.
IPv4 використовує 32-бітні (4 байтні) адреси, які обмежують адресний простір
28×4
Формою запису IP-адреси (IPv4) зазвичай є запис у вигляді 4 десяткових чисел
від 0 до 255 (28), розділених крапками, наприклад: 127.0.0.1
Деякі адреси IPv4 зарезервовані для спеціальних цілей та не можуть бути
глобально маршрутизованими (доступними з будь-якого пристрою, що
підключений до мережі інтернет). Так для приватних IP-адрес ("сірих IP")
в локальних мережах зарезервовано близько 18 млн адрес. Ще близько
270 млн адрес зарезервовано для групових передач (англ. multicast).
IPv6 (англ. Internet Protocol version 6) — нова версія IP-протоколу — IP версії
6.
Найбільш суттєва різниця між IPv4 та IPv6 полягає в тому, що раніше на
інтернет-адресу виділяли 4 байти (32 біти), що відповідає стандартній на
сьогодні чотириблоковій адресі IP, а протокол IPv6 виділяє на адресу 16 байтів
(128 бітів). Це відповідає 340 трильйонам адрес (3,4x10 38) або по 5x10 28 адрес
на кожну людину.
Адреси IPv6 мають 128 бітів.
Ідентифікатор унікальний лише в підмережі, до якої підключений хост. IPv6
має механізм автоматичного виявлення адреси, так що адресу автоконфігурації
завжди створює унікальну передачу.
ICMP (англ. Internet Control Message Protocol — міжмережевий протокол
керуючих повідомлень) — мережевий протокол, що входить в стек протоколів
TCP/IP. В основному ICMP використовується для передачі повідомлень про
помилки й інші виняткові ситуації, що виникли при передачі даних. Також на
ICMP покладаються деякі сервісні функції, зокрема на основі цього протоколу
заснована дія таких загальновідомих утиліт як ping та traceroute.
Хоча формально ICMP використовує IP (ICMP пакети інкапсулюються
в IP пакети), він є невід'ємною частиною IP й обов'язковий при реалізації стека
TCP/IP.
Протокол ICMP не є протоколом орієнтованим на з'єднання (як
наприклад TCP), тобто при втраті пакету ICMP не буде робити ніяких спроб по
його відновленню. ICMP повідомлення (тип 12) генеруються при знаходженні
помилок у заголовку IP пакета (за винятком самих ICMP пакетів, щоб не
призвести до нескінченно зростаючого потоку ICMP повідомлень про ICMP
повідомлення).
ICMP повідомлення (тип 3) генеруються маршрутизатором при відсутності
маршруту до адресата.
ARP (англ. Address Resolution Protocol — протокол визначення адрес)
— комунікаційний протокол, призначений для перетворення IP-адрес
(адрес мережевого рівня) в MAC-адреси (адреси канального рівня) в
мережах TCP/IP.
Перетворення виконується лише для тих IP-пакетів, які відправляються,
оскільки лише в момент відправлення створюються заголовки IP та Ethernet
Перетворення адрес виконується шляхом пошуку за таблицею. Ця таблиця
називається ARP-таблицею, зберігається у пам'яті й містить рядки для
кожного вузла мережі. В двох стовпчиках містяться IP- та Ethernet-адреси.
Якщо потрібно перетворити IP-адресу в Ethernet-адресу, то відбувається
пошук запису з відповідною IP-адресою. Нижче наведено приклад
спрощеної ARP-таблиці.
Routing Information Protocol, RIP — один із
найрозповсюдженіших протоколів маршрутизації в
невеликих комп'ютерних мережах, який
дозволяє маршрутизаторам динамічно оновлювати маршрутну інформацію
(напрямок і дальність в хопах), отримуючи її від сусідніх маршрутизаторів.
RIP — так званий дистанційно-векторний протокол, який
оперує хопами як метрикою маршрутизації. Максимальна кількість хопів,
дозволений RIP — 15 (метрика 16 означає «нескінченно велику метрику»,
тобто недосяжний сегмент мережі). Кожен RIP-маршрутизатор за
замовчуванням сповіщає в мережу свою повну таблицю маршрутизації раз на
30 секунд, генеруючи досить багато трафіку на низькошвидкісних лініях
зв'язку. RIP працює на мережевому рівні стека TCP/IP,
використовуючи UDP порт 520.
10. Протоколи транспортного рівня. Основні характеристики.
Транспортний рівень (Transport layer) — 4-й рівень моделі OSI,
призначений для доставки даних без помилок, втрат і дублювання в тій
послідовності, якій вони були передані. Блоки даних він розділяє на
фрагменти, розмір яких залежить від протоколу, короткі поєднує в один,
довгі розбиває. Протокол транспортного рівня може не використовувати
усіх вищевказаних можливостей. Наприклад, протокол UDP не гарантує
послідовність, відсутність втрат та дублювання, але завдяки відсутності
цих можливостей не має так званого "службового" трафіку.
Transmission Control Protocol, TCP (укр. Протоко́л керува́ння переда́чею) —
разом із протоколом IP є стрижневим протоколом Інтернету, який дав назву
моделі TCP/IP. Протокол призначений для управління передачею даних
у комп'ютерних мережах, працює на транспортному рівні моделі OSI
TCP забезпечує надійне доправляння даних від хоста-відправника до хоста-
отримувача, для цього встановлюється логічний зв'язок між хостами. Таким
чином TCP належить до класу протоколів зі встановленим з'єднанням
TCP отримує потоки даних від протоколів верхніх рівнів OSI-моделі,
початковим джерелом яких є протоколи прикладного рівня, такі
як HTTP, FTP та інші. Кожний протокол верхнього рівня має свій
визначений TCP-порт.
TCP розбиває конкретний потік даних на порції, та додає до кожної з
них заголовок з номером послідовності. Отримані таким чином порції даних
традиційно називаються TCP-сегментами. Далі кожний
сегмент інкапсулюється в IP-пакет і передається через IP-протокол до хоста-
отримувача.
Після надходження IP-пакету до хоста-отримувача перевіряється коректність
отриманих даних у TCP-сегменті, методом перерахування контрольної суми,
та переконується, що попередні сегменти даних також були успішно отримані.
Після чого хост-отримувач надсилає запит до хоста-відправника про нову, або
повторну передачу порції даних, що одночасно є підтвердженням того, що всі
сегменти з номерами послідовності, меншими ніж номер нового запиту, були
успішно отримані.
У свою чергу TCP-сегменти деінкапсулюються з IP-пакетів, розміщуються в
правильному порядку та з них вилучаються TCP-заголовки. Отриманий таким
чином потік даних передається до того протоколу верхнього рівня, з якого
первісно надійшли дані на стороні хоста-відправника.
TCP-сегмент складається із TCP-заголовка і поля Дані (Data), яке
називають сегментом даних або пейлодом або SDU
Стандартний розмір TCP-заголовка — 20 байт, але з
використанням опцій розмір може зростати до 60 байт. Як правило,
опціями хости обмінюються на етапі встановлення з'єднання.
Розмір сегменту даних (поля даних) визначається опцією MSS (Максимальний
розмір сегменту, Maximum segment size) на етапі встановлення з'єднання. Якщо
обміну опціями не відбулося, то розмір сегменту даних встановлюється за
замовчуванням 536 байт. Розмір сегменту даних тісно пов'язаний
з MTU (Максимальний блок передачі). Фактично MSS дорівнює MTU з
відніманням розміру IP- і TCP-заголовків. Наприклад у сучасній
мережі Ethernet MTU дорівнює 1500 байт; тоді оптимальний розмір MSS буде
1460 байтів (1500 мінус 20 байт заголовка IP і 20 байт заголовка TCP).
User Datagram Protocol, UDP (укр. Протокол датаграм користувача) —
один із протоколів в стеку TCP/IP. Від протоколу TCP він відрізняється тим,
що працює без встановлення з'єднання. UDP — це один з найпростіших
протоколів транспортного рівня моделі OSI, котрий виконує обмін
повідомленнями (датаграмами — англ. datagram) без підтвердження та
гарантії доставки. При використанні протоколу UDP відповідальність за
обробку помилок і повторну передачу даних покладена на протокол рівнем
вище. Але попри всі недоліки, протокол UDP є ефективним для серверів, що
надсилають невеликі відповіді великій кількості клієнтів.
Протокол UDP використовують такі сервіси та протоколи вищого рівня:
 TFTP (англ. Trivial File Transfer Protocol, найпростіший протокол
передачі файлів),
 SNMP (англ. Simple Network Management Protocol, простий протокол
управління мережею),
 DHCP (англ. Dynamic Host Configuration Protocol, протокол динамічної
конфігурації вузла),
 DNS (англ. Domain Name System, служба доменних імен).
Також цей протокол може використовуватися для різноманітних
мережевих ігор реального часу, потокового відео та аудіо, інших типів даних.
UDP не гарантує доставку повідомлень, та відправник не запам'ятовує стан вже
відісланих повідомлень. З цієї причини протокол UDP іноді розшифровують як
«Unreliable Datagram Protocol» (протокол ненадійних датаграм).
Заголовок UDP-конверту складається з 4 полів, з яких 2 є
опціональними. «Порт відправника» та «контрольну суму» — це 16-бітні поля,
котрі ідентифікують відправляючий та одержуючий процеси. «Порт
відправника» є необов'язковим, оскільки UDP працює без встановлення
з'єднання та відправник може не потребувати відповіді. В такій ситуації «порт
відправника» повинен дорівнювати нулю. Поле «Розмір» є обов'язковим, воно
визначає довжину усієї UDP-дейтаграми в байтах, з полем «Дані» включно.
Мінімальне значення цього поля дорівнює 8 байт.
Останнє поле заголовка довжиною 16 біт містить у собі контрольну суму
заголовка і поля даних. «Контрольна сума» теж є необов'язковим полем, але на
практиці воно майже завжди використовується.
11. Обмін даними в ТСР. Етапи організації сеансу зв’язку.
Transmission Control Protocol, TCP (укр. Протоко́л керува́ння переда́чею) —
разом із протоколом IP є стрижневим протоколом Інтернету, який дав назву
моделі TCP/IP. Протокол призначений для управління передачею даних
у комп'ютерних мережах, працює на транспортному рівні моделі OSI
TCP забезпечує надійне доправляння даних від хоста-відправника до хоста-
отримувача, для цього встановлюється логічний зв'язок між хостами. Таким
чином TCP належить до класу протоколів зі встановленим з'єднанням
TCP отримує потоки даних від протоколів верхніх рівнів OSI-моделі,
початковим джерелом яких є протоколи прикладного рівня, такі
як HTTP, FTP та інші. Кожний протокол верхнього рівня має свій
визначений TCP-порт.
TCP розбиває конкретний потік даних на порції, та додає до кожної з
них заголовок з номером послідовності. Отримані таким чином порції даних
традиційно називаються TCP-сегментами. Далі кожний
сегмент інкапсулюється в IP-пакет і передається через IP-протокол до хоста-
отримувача.
Після надходження IP-пакету до хоста-отримувача перевіряється коректність
отриманих даних у TCP-сегменті, методом перерахування контрольної суми,
та переконується, що попередні сегменти даних також були успішно отримані.
Після чого хост-отримувач надсилає запит до хоста-відправника про нову, або
повторну передачу порції даних, що одночасно є підтвердженням того, що всі
сегменти з номерами послідовності, меншими ніж номер нового запиту, були
успішно отримані.
У свою чергу TCP-сегменти деінкапсулюються з IP-пакетів, розміщуються в
правильному порядку та з них вилучаються TCP-заголовки. Отриманий таким
чином потік даних передається до того протоколу верхнього рівня, з якого
первісно надійшли дані на стороні хоста-відправника.
TCP-сегмент складається із TCP-заголовка і поля Дані (Data), яке
називають сегментом даних або пейлодом або SDU
Стандартний розмір TCP-заголовка — 20 байт, але з
використанням опцій розмір може зростати до 60 байт. Як правило,
опціями хости обмінюються на етапі встановлення з'єднання.
Розмір сегменту даних (поля даних) визначається опцією MSS (Максимальний
розмір сегменту, Maximum segment size) на етапі встановлення з'єднання. Якщо
обміну опціями не відбулося, то розмір сегменту даних встановлюється за
замовчуванням 536 байт. Розмір сегменту даних тісно пов'язаний
з MTU (Максимальний блок передачі). Фактично MSS дорівнює MTU з
відніманням розміру IP- і TCP-заголовків. Наприклад у сучасній
мережі Ethernet MTU дорівнює 1500 байт; тоді оптимальний розмір MSS буде
1460 байтів (1500 мінус 20 байт заголовка IP і 20 байт заголовка TCP).
TCP-сесія
Задачею протоколу є контроль надійної передачі даних між хостами, для
забезпечення цього між хостами встановлюється логічне з'єднання, яке
зветься TCP-сесією. Протокол TCP працює у форматі архітектури клієнт-
сервер. Хост який надсилає запит на отримання сервісу є клієнтом, той хто
відповідає на запит зветься сервером. Хости зв'язуються один з одним за TCP-
портами, на стороні клієнта це, як правило, динамічний порт, а на стороні
сервера це загальновідомий або зареєстрований порт, номер якого відповідає
протоколу прикладного рівня. Номери портів та значення інших параметрів
заносяться до заголовка TCP-сегменту.
Тут під терміном сервер (server) розуміють комп'ютер під
управлінням операційної системи, який має доступ до IP-мережі та надає
послуги одного чи декількох сервісів прикладного рівня. В свою чергу на
сервері-комп'ютері встановлені спеціальні сервер-програми, які забезпечують
роботу протоколів прикладного рівня. Таким чином, якщо це веб-сервер, то на
ньому мусить бути встановлена одна із таких програм, як наприклад: Apache
HTTP Server. На практиці сервер-комп'ютер надає послуги відзразу декількох
сервісів, тобто на ньому може бути встановлено більше однієї сервер-
програми, що забезпечують роботу декількох протоколів прикладного рівня.
Наприклад сервер-комп'ютер може бути одночасно веб-сервером і FTP-
сервером та забезпечувати роботу протоколів HTTP, HTTPS та FTP.
Важливо розуміти, що протягом TCP-сесії дані надсилаються в обох
напрямках, як від сервера до клієнта так і від клієнта до сервера, тобто
створюються два потоки даних. Причому не завжди більший потік даних
прямує від сервера до клієнта.
Кожна окрема сесія роботи протоколу ТСР може бути поділена на три фази:
1. Встановлення з'єднання
2. Передача даних
3. Закінчення з'єднання
Встановленння з’єднання
Необхідною умовою для встановлення ТСР-сесії є відкритий доступ до
програмного сокету процесу на сервері, що відповідає за роботу
протоколу прикладного рівня, який мовою ТСР зветься портом. За такої умови
стан ТСР-сесії на стороні сервера є LISTEN(слухати). Тобто сервер слухає,
якийсь конкретний TCP-порт і очікує отримати запит від клієнта на надання
послуг, що відповідають номеру цього порту. Початковий стан ТСР-сесії на
стороні клієнта є CLOSED.
Для встановлення з'єднання протокол TCP використовує триходове
рукостискання (handshaking), назване так за кількістю повідомлень між
хостами:
Клієнт формує TCP-заголовок: у поле порт джерела заносить свій номер TCP-
порта, як правило динамічний, у поле порт призначення номер порту
протоколу прикладного рівня, послуги якого хоче отримати, в поле номер
послідовності сегментудовільне значення та встановлює прапорець SYN.
Сформований таким чином TCP-сегмент відправляється серверу. ТСР-сесія на
стороні клієнта переходить у стан SYN-SENT.
Сервер отримує ТСР-сегмент від клієнта зі встановленим прапорцем SYN та у
відповідь формує TCP-заголовок: у поле порт джерела заносить свій
номер TCP-порта, у поле порт призначення номер порту клієнта. Додає до
отриманого від клієнта номера послідовності сегменту 1 і поміщає отримане
число до номеру підтвердження, вносить свій власний початковий номер
послідовності сегменту та відправляє сегмент до клієнта з автономним системам. Необхідно враховувати, що для зв’язку з
прапорцями SYN та ACK. ТСР-сесія на стороні сервера переходить у
стан SYN-RECEIVED.
Після отримання ТСР-сегмента зі встановленими
прапорцями ACK та SYN клієнт переходить у стан ESTABLISHED та
відповідає на запит сервера про синхронізацію шляхом додавання 1 до номера Хоча EGP належить до динамічних протоколів маршрутизації, протокол не
отриманої послідовності сегменту та поміщає це число до номера використовує метрики. EGP розсилає своїм сусідам оновлену інформацію
підтвердження. Далі клієнт надсилає таким чином сформований сегмент до через регулярні інтервали часу. Ця інформація про всі мережі, до яких
сервера з прапорцем ACK маршрутизатор безпосередньо підключений, і є основою побудови таблиць
маршрутизації. Маршрутизатор EGP представляє тільки один шлях до
Після отримання сервером ТСР-сегмента з прапорцем ACK стан ТСР-сесії на
кожної мережі. Це унеможливлює використання процедур динамічного
його стороні стає також ESTABLISHED, разом з чим розпочинається передача
балансування навантаження за різними шляхами та окремими трактами
даних.
передачі.
Також на етапі встановлення з'єднання між хостами, як правило відбувається
обмін опціями, тобто TCP-параметрами, які впливають
на ефективність передачі даних.
Закінчення з’єднання
Ініціатором закінчення з'єднання може бути, як клієнт так і сервер. [28] Для
закінчення TCP-сесії використовується так зване чотириходове рукостискання
13. Управління доступом до середовища передавання даних.
(four-way handshake).
Важливою проблемою передачі даних по мережі з комутацією пакетів, є
Ініціатор розірвання з'єднання направляє своєму партнеру TCP-сегмент зі
проблема одночасної передачі даних декількома комп’ютерами. Оскільки
встановленим прапорцем FIN. TCP-сесія ініціатора переходить зі
одночасно в мережі може бути присутньо тільки один пакет, то доступ
стану ESTABLISHED у стан FIN-WAIT-1
комп’ютерів до середовища передачі повинен певним чином
Хост-отримувач приймає FIN від ініціатора та посилає у відповідь TCP- упорядковуватися. В даний час існує три основні методи управління доступом
сегмент зі встановленим прапорцем АСК. TCP-сесія отримувача переходить зі до середовища передачі: «Виявлення колізій», «Попередження колізій» і
стану ESTABLISHED у стан CLOSE-WAIT. З набуттям хостом цього «Передача маркера».
стану TCP припиняє отримувати нові запити, на передачу даних, від
Метод виявлення колізій.Повна назва цього методу — «Множинний доступ
відповідного протоколу верхнього рівня та встановлює таймер на завершення
до мереж з перевіркою несення і виявленням колізій» (Carrier Sense Multiple
попередніх запитів. Ініціатор отримує АСК та переходить у стан FIN-WAIT-2.
Access with Collision Detection, CSMA/CD). Даний метод припускає, що перед
Після закінчення оброблення всіх запитів протоколів верхнього рівня хост- передачею даних комп’ютер, що передає, повинен переконатися у «вільному
отримувач переходить у стан LAST-ACK та відправляє ініціатору TCP- стані» лінії, а в процесі передачі — «прослуховувати» канал. При виявленні
сегмент зі встановленим прапорцем FIN. колізії (зіткнення з «чужими даними», collision) він повинен припинити
передачу і спробувати відновити її через певний проміжок часу. Звичайно цей
Ініціатор приймає FIN від отримувача та посилає у відповідь TCP-сегмент зі
спосіб використовується в мережах з топологією «шина».
встановленим прапорцем АСК. Отримувач приймає АСК та переходить у
стан CLOSED. Метод попередження колізій. Повна назва цього методу — «Множинний
доступ до мереж з перевіркою несення і попередженням колізій» (Carrier Sense
Ініціатор розірвання з'єднання чекає протягом подвійного часу
Multiple Access with Collision Avoidance, CSMA/CA). Цей метод також
від MSL[en] (максимального життя сегмента, maximum segment lifetime), щоб
припускає, що передаюичй комп’ютер перед початком передачі визначає
переконатися, що посланий ACK був отриманий та також переходить у
зайнятість каналу. Переконавшись в тому, що кабель вільний, він оповіщає
стан CLOSED.
інші комп’ютери про початок передачі, попереджаючи тим самим можливість
одночасної посилки даних. Головний недолік цього методу полягає у значному
12. Типи комунікацій на мережевому рівні. об’ємі широкомовної розсилки.
Протокол RIP. RIP — це протокол дистанційно-векторної маршрутизації, Метод передачі маркера. Принцип цього методу достатньо простий. Для
що ґрунтується на використанні вектора відстаней (Distance Vector). Він не того, щоб передати дані, комп’ютер повинен одержати дозвіл. Для цього він
дозволяє забезпечити функціонування широкомасштабних мереж через повинен «зловити» пакет даних спеціального виду — маркер (token). Маркер
обмеженість числа пересилань (hops) до 15. Для пошуку шляху переміщається по замкнутому колу від одного комп’ютера до іншого.
використовується алгоритм Беллмана — Форда. Робота протоколу RIP Одержавши маркер, комп’ютер може передати його далі або замість нього
заснована на широкомовному розсиланні повідомлень про коректування відправити пакет з даними. Коли дані досягнуть комп’ютера-одержувача, той,
маршрутів. Періодичність розсилання оновлень — 30 с. Розсилаються у свою чергу, повинен знову «виставити» в мережу маркер. Такий алгоритм
повні копії таблиць маршрутизації незалежно від того, змінені вони чи ні. використовується, як правило, в мережах з топологією кільце.
RIP схильний до утворення петель у розрахованих маршрутах. У RIPv2 Слід зазначити, що майже всі сучасні адаптери мають режими, в яких «чужі»
допускається балансування навантаження на шляхах з рівною «довжиною» кадри не відкидаються, а приймаються і обробляються. Це необхідно для
(вартістю). функціонування спеціального програмного забезпечення, призначеного для
Протоколи IGRP/EIGRP. Протокол IGRP (Interior Gateway Routing аналізу структури інформаційних потоків всередині мережі.
Protocol) і його розширена версія EIGRP (Enhanced Interior Gateway Routing
Protocol) розроблені в корпорації Cisco. І якщо протокол IGRP — це
дистанційно-векторний протокол, то EIGRP — протокол змішаного типу.
Заснований на широкомовному розсиланні повідомлень із подальшим
використанням періодичних таймерів (90 с). Розсилаються повні копії
своїх маршрутних таблиць. У цьому протоколі використовується
комбінована метрика, заснована на обліку пропускної здатності каналу,
часової затримки, надійності каналу і його завантаженості. Протокол ІGRP
підтримує до 255 пересилань.
Балансування навантаження в протоколі ІGRP може здійснюватися на
шляхах з однаковою та різною «вартістю». Сам трафік розподіляється по
різних шляхах пропорційно їх «вартості». Балансування навантаження на
шляхах з однаковою вартістю здійснюється автоматично, а для
використання шляхів з різною вартістю необхідна додаткова конфігурація
та настроювання обладнання (команди варіантності/розбіжності
— varіance).
Протокол EIGRP є спробою сумістити переваги дистанційно-векторних
протоколів і протоколів стану каналів. У ньому залишилися від IGRP без
зміни максимальне число пересилань (225) і типи використовуваних
метрик. Для усунення петель у маршрутах і оперативному реагуванні на
зміни в мережі використовується алгоритм дифузійного оновлення DUAL
(Distributed Update Algotithm). EIGRP не використовує періодичні
оновлення про стан мережі, а використовує інкрементні оновлення
(incremental updates).
Протокол OSPF (Open Shortest Path First) належить до класу протоколів
стану каналів (Link State Protocol). Дослівний переклад — першим
обирається найкоротший шлях. «Open»-специфікація протоколу вільно
поширюється, на відміну, наприклад, від специфікації протоколу EIGRP.
RFC 2328 — основний діючий документ по OSPF. Окрім того, протокол
OSPF дозволяє визначити для будь-якої мережі значення метрики залежно
від типу послуги TOS (Type of Service). В OSPF підтримуються метрики
пропускної здатності та затримки. Метрика, що оцінює пропускну
здатність каналу, визначається, наприклад, компанією Cisco, як кількість
секунд, необхідних для передачі 100 Мбіт. Метрика затримки — час у
мікросекундах, необхідний маршрутизатору для обробки, постановки в
чергу та передачі пакетів. Для кожної з метрик протокол OSPF будує
окрему таблицю маршрутизації. Стандартний порядок розрахунку
метрики, що оцінює показники надійності, затримки й вартості, поки не
визначений. Цей порядок визначається адміністратором.
У цьому протоколі також закладено можливість балансування
навантаження на шляхах як з однаковою вартістю, так і з різною, розподіл
трафіка відбувається пропорційно метриці шляху.
Протокол IS-IS (Intermediate System — to — Intermediate System) є
продуктом ISO на базі мережної архітектури DECNet Phase V.
Попередником протоколу IS-IS є протокол маршрутизації DPR (DECNet
Routing Protocol). У термінології ISO «проміжна система» (intermediate
system, IS) — маршрутизатор мережі, а «кінцева система» (end system, ES)
— хост.
Існує також протокол ES-IS для організації обміну інформації в ланці
«кінцева система» — «проміжна система». IS-IS успішно функціонує в
мережах, що містять понад 500 маршрутизаторів. IS-IS — протокол стану
каналів (зв’язків). IS-IS сам по собі не підтримує протокол ІP, тому
використовують інтегрований IS-IS (Integrated IS-IS). Основна адитивна
метрика протоколу IS-IS — число, яке не перевищує 1024 для маршруту та
64 для окремого каналу. Ця метрика встановлюється адміністратором.
Також використовуються такі три типи метрик: затримка (delay); вартість
передачі по каналу, що характеризує комунікаційні витрати (expense);
помилки (error). IS-IS підтримує можливість задавати в полі QoS пакета
співвідношення між цими чотирма метриками.
Протокол EGP. EGP служить для організації зв’язку між приграничними
маршрутизаторами в мережі Інтернет, які, у свою чергу, належать різним
маршрутизаторами всередині своєї автономної системи приграничний
маршрутизатор, окрім підтримки EGP, також має підтримувати протоколи
класу IGP, оскільки всю інформацію про свою автономну систему
протокол EGP одержує від IGP-протоколів.