-1-

Проект « Мої односельці - герої »

Вчит.
Шановні друзі! Болючі події на нашій Україні, а саме на її сході, змінюють наше життя, наші думки і
навіть, можна сказати, пробуджують наші справжні почуття: ми залюбки одягаємо вишиванки, з
задоволення говоримо українською мовою, з повагою виконуємо гімн України, з гордістю
пропагуємо жовто-блакитні кольори – кольори нашого державного прапора. Ми стали розуміти
важливість таких, здавалося б простих слів: мирна Україна , єдина Україна. Нині ми відчуваємо
сплеск патріотизму в наших душах. І свої патріотичні почуття ми з вами втілюємо у наш
загальношкіль-ний проект « Мої односельці- герої».
Гаслом нашого проекту стали слова: « За честь, за славу, за народ», тому що він присвячується
нашим односельцям , учасникам АТО- антитерористичної операції.
Отже, Весна… Квітень 2014року… Для нас, українців, світ ніби розділився навпіл:
Мир… і війна…
А починалося все так…( до вашої уваги невелика документальна довідка)
( Відеоролик про початок АТО)

Уч. Степи донецькі сповнилися смертю,

Димить курган, горять сумні хати…
І вибух палить все навкруг уперто
Вогненним язиком із відблиском біди.
Уч. Летять ракети, роздирають землю.
І кров , і кров на стоптаних ланах…
Прийшов «браток» . Руйнує все уперто,
І хоче в майбуття закрити шлях.
Уч. І щоб таке божевілля не торкнулося всієї України, щоб меч війни не зруйнував
нашого з вами мирного життя наші юнаки, брати, тата, дяді і навіть дідусі змушені
взяти до рук зброю. Зробити це – непросто, нелегко, але зараз це – потрібно,
почесно. ( Кліп «Наказую жити».)
Уч. Наш проект – це тільки початок нашої безмежної поваги і подяки тим , хто ризикує власним
життям і навіть віддає його за ради нашого мирного спокійного життя, для кого три букви – АТО –
стали невід´ємною частиною їхньої долі.
УЧ. Вони – козацької волі сини,
Патріоти своєї країни…
Недозволять коїть руїни,
І не скорять їх сили війни !
 -2-
З гордістю згадаємо поіменно наших земляків – учасників АТО .
1. Звонар Василь Вікторович

Житель с Багатого, хлібороб за фахом, мій тато.

Доля Василя Вікторовича склалась так, що 2 квітня 2014року він був призваний до Збройних
сил України, за першою хвилею мобілізації.
У складі 93-ї окремої механізованої бригади сухопутних військ України Василь Вікторович
був направлений в зону АТО. Перший час їхній батальйон перебував у резерві в с. Котовка.
Але потім Василь Вікторович зі своїм батальйоном брав участь у боях за : Авдіївку, Піски,
Новобахмутовку, Тоненьке та багато інших населених пунктів Донеччини.
До грудня 2014 року він мужньо стримував ворога там, на сході країни, щоб ми – його
родина, його односельці, жили тут без війни, під чистим небом.
Мій тато Звонар Василь Вікторович, є для мене найкращим, найріднішим прикладом
мужності.

2. Сологуб Вадим Анатолійович випускник нашої школи 2010 року. Після закінчення школи навчався
у місті Дніпропетровську і одержав спеціальність електрогазозварника. З 4 жовтня 2011 – по осінь 2012
року він проходив обов'язкову військову службу в селищі Гвардійському в 25 повітряно-десантній
бригаді.
Весною 2014 року Вадим Анатолійович одержав повістку до Збройних сил України і добровольцем
проходив місячну військову підготовку під селом Хащове Новомосковського району. Так весною 2014
року був створений батальйон "Дніпро - 2", в складі якого і приймав участь в АТО кулеметник Сологуб
Вадим Анатолійович. З 11 червня по 12 листопада 2014 року разом з бійцями Вадим Анатолійович
охороняв стратегічні об'єкти та блокпости.
Виконуючи бойові завдання, вони захищали від бойовиків такі населені пункти: Амвросіївка,
Волноваха, місто Маріуполь, Кутейкіново, які на той час були найгарячішими точками на сході
України.
Він вижив, але поніс велику втрату – загинув на його очах односелець, однокласник, військовий
побратим, вірний друг – Косенко Василь Сергійович. Сологуб Вадим Анатолійович – гідний борець і
вірний син вільної незалежної України.
Уч. Даніловський В. , Макеєв М., Якуша О. – ці хлопці – однокласники, їхнім класним керівником
був Олександр Валентинович. Вони займалися спортом, часто любили пограти на шкільному стадіоні у
футбол… А ще їх об’єднує коротке , тривожне слово АТО.
3. Макеєв Микола Володимирович
12 квітня 2014 року був направлений у складі ІІ батальйону 5 роти Національної гвардії в зону
антитерористичної операції . Важкий тягар війни відчув він на своїх ще таких зовсім молодих
плечах: обстріли з важкої артилерії,бої за Слов*янськ,оборона передмістя Маріуполя , Лисичанська,
Сєвєродонецька, Смілу. Та не дрогнула рука кулеметника Миколи Володимировича в жодному з
боїв, бо він завжди пам´ятав: від нього залежить життя іншого солдата, іншоЇ людини , яку чекають
вдома здоровою , неушкодженою ,живою. За бездоганне виконання військового обов
´язку,проявлену мужність щодо подолання терорестичної загрози і збереження територіальної
цілісності України в ході антитерористичної операції на сході України Микола Володимирович
нагороджений грамотою.
Грамота підписана легендарною людиною –командиром частини , полковником Олександром
Віталійовичем Радієвським, який героїчно загинув під Лисичанськом. Радієвському О.В посмертно
присвоєно звання генерал-лейтенанта .
 -3-
27 травня 2014р.Макеєв Микола Володимирович повернувся у військову частину м. Кривого Рога.
Йому присвоєно звання « старшого солдата» У грудні 2014 року Микола Володимирович прийняв
серйозне рішення – пішов на контрактну військову службу у Збройні Сили України . На даний час
направлений в м. Золочів Львівської області на навчання для отримання військової спеціальності
сапер та підвищення військового звання старший сержант .
4. З гордістю і повагою називаємо ім`я випускника нашої школи Якуші Олександра
Олександровича .
Звичайний сільський хлопець міцної спортивної статури , закінчив в 2012 році нашу Панасівську
школу і 17 квітня 2013 року призваний на строкову військову службу, до Зенітно – ракетного полку
збройних сил України . Відслуживши 1 рік мав повернутися додому. Однак події на Сході України
змінили його плани і, навіть, його життя. Раптово на зміну мирного спокійного життя приходять
справжні військові будні : 1 червня 2014 року Олександр , у складі своєї військової частини
направлений в зону антитерористичної операції . Там вперше він відчув страх – страх перед смертю ,
яка кожної хвилини чатувала наших хлопців . Він часто повторював сам собі : «Нічого!Витерплю! Я
– сильний !» І йому це вдалося ! Він мужньо відстоював наші українські міста Слов`янськ ,
Красноармійськ , села Добропілля і Шевченково.
25 липня 2014 року, повернувшись додому, Олександр вирішив продовжити військову справу . 12
серпня 2014р. вступив до Харківського Університету повітряних сил України ім. Івана Кожедуба , де
успішно навчається в даний час .
5. Даніловський Віталій Олександрович
6. Із вдячністю називаємо ім`я односельця, захисника, учасника АТО Федоришина
Олега Євгеновича.
З квітня 2014 року Федоришин О. Є. отримав повістку з військового комісаріату. Без вагань залишив
улюблену роботу, рідну домівку і вступив до Збройних Сил України, щоб зупинити ворога там,на
сході…
Третього травня 2014 року у складі 93 окремої механізованої бригади сухопутних військ України
Олег Євгенович розпочав нелегкий шлях бійця.
За три довгих місяці антитерористичної операції Олег Євгенович встиг пережити і жорстокі
обстріли з «градів» і гіркі хвилини втрат товаришів,і, як не дивно, щасливі хвилини - хвилини
радості:Вистояли! Утримали! Вижили!
У нерівних боях 93 бригадою були звільнені такі населені пункти : Константинівка, Доброполь,
Новоявленовка, Хорохово, Новосьоловка, Степановка та Кринички.
Пропонуємо переглянути відео військових буднів 93 окремої механізованої бригади, у складі якої
служив випускник нашої школи, Федоришин Олег Євгенович, ним зняте
(Відео)
З кінця липня 2014 року Федоришин О. Є. продовжує свою службу в генеральному штабі
оперативного командування «Південь». І в будь-яку хвилину він готовий відправитись в зону АТО
захищати єдність України.
7. Кушнерик Богдан Петрович
 -4-

8. Войтенко Іван Андрійович 1987 р. народження закінчив Панасівську ЗОШ 2003р.

Вчителі згадують про Івана так :

Наталя Борисівна:
Іван вирізнявся серед хлопців почуттям справедливості, вмів цінувати дружбу, прагнув допомогти
тим хто цього потребував, мав тонке почуття гумору, був відвертим і щирим.
Олена Миколаївна:
Хлопець врівноважений, доброзичливий і дружелюбний. Вмів вчасно прийти на допомогу не
дивлячись хто це . Працелюбний і товариський…(1 )

Пам'ятаючи настанови батьків Андрія Івановича та Тамари Олексіївни, що найсвятіший обов'язок

чоловіка вміти захищати родину і Батьківщину. Іван Андрійович ще в школі обрав для себе
військову спеціальність та з 2003 по 2008р. проходив навчання у Харківському Танковому інституті.
(2)

Своє бойове хрещення після закінчення навчання Іван Андрійович Войтенко проходив далеко від
рідного дому у складі 24-механізованої бригади м. Яворів Львівської обл. Тут Іван зустрів свою долю
та одружився.(3)

З 2009 р. свою службу лейтенант Іван Андрійович продовжує в 25 окремій повітряно- десантній
бригаді селище Гвардійське Дніпропетровської обл. Підлеглі любили свого командира за
щирість,дружню пораду, справедливість, порядність.(4)

Як військова людина з перших днів АТО Іван Андрійович виконував всі бойові завдання по
захисту територіальної цілісності України. Приймав участь у бойових операціях на території
населених пунктів сходу України: Дебальцеве, Мічуріне, Краматорськ, Довгеньке, Амвросіївка на
посаді командира групи.
1 липня 2014р. за особливу відвагу і мужність проявлену в боях біля с. Довгеньке отримав звання
капітана(4)

Відчуття війни у нас з Іваном Андрійовичем різне. Я знаю її лише з розповідей та інформації, яку
бачу по телебаченню, а він бачить її на власні очі, переживаючи при цьому не тільки про себе, а за
підлеглих. Але справжня безмежна любов до родини та Батьківщини, відповідальність перед
підлеглими надають сили і віри, що перемога буде за нами. Україна збереже свою незалежність і
свободу
Уч. А блок- пости обстрілюють злочинці,
І побратим стає мішенню
Знов і знов…
Пораненим бійцям , які знаходилися на межі життя і смерті, присвячується…
Він вижив
Поранений лежав він серед трав,
Над ним хмарини білі пропливали.
 -5-
А він,знесилений,на смерть чекав,
Вона між «градами» тут близько чатувала.
Лежав і марив,ніби в напівсні –
Пекучий біль, криваві рани…
Хто ж дасть напитися мені?
І рідні голоси до нього долітали:
-Синку,не спи,рідний,вставай,
Господь загоїть твої рани,
Мене в жалобі не лишай,
Вір в Нього,то на ноги станеш!
-Вставай,коханий,не вмирай,
Любов’ю загою твої рани,
Мене вдовою не лишай,
Благаю в Бога я спасіння.
-Вставай,татусю,не вмирай,
Ми завжди молимось за тебе,
Сирітську долю нам ти не лишай
Твій біль ми переймемо на себе!
-Вставай, солдате, не вмирай,
Я – твоя рідна Україна –
Мене на глум ти не лишай!
Не дай упасти на коліна!
Він вижив,встав,у бій пішов,
Земля додала сили і родина.
Не смів померти,бо із ним
Був Бог і мати – Україна.

9.Кайстря Олександр Вячеславович

10. Верболоз Олексій Юрійович - наш односелець, сміливий і витривалий,

надійний і вірний борець за волю й незалежність, за рідний дім, за Україну.
 -6-

3 квітня 2014р. Олексій Юрійович отримав повістку з військомату. Олексій звик

до життєвих труднощів, тому армійські будні його не злякали.
Місяць навчання у військовій частині селища Черкаського і потім - зона АТО.
В кінці травня 2014 у складі 93 окремої механізованої бригади Олексій Юрійович бере участь
у бойових діях на сході України. Він - помічнк гранатометника 3 взводу 9 роти 2 батальйону –
пройшов нелегкий бойовий шлях: визволяв Горлівку, Пантелеймонівку, Верхнє Троїцьке,
Константинівку.
У грудні 2014р. Олексій Юрійович декілька днів відпочив удома під час ротації... і знову в
АТО.
У січні 2015р. Побував у найгарячіших точках сходу України - Авдіївка, Піски.
Зараз Олексій Юрійович несе службу на кордоні Донецької та Дніпропетровсь-кої областей.

11. Сухоребрий Віктор Миколайович 1960 року народження – люблячий тато,

улюблений дідусь а ще солдат АТО . Він призваний до лав Збройних Сил України
з третьою хвилею мобілізації.

Віктор Миколайович – гідний приклад для наших юнаків. Про нього нам
розповість його внучка – учениця 2 класу Курданова Олександра.

12. Литовченко Сергій Петрович – наш односелець, випускник нашої школи, мій рідний дядя – а
зараз учасник антитерористичної операції.
5 вересня 2014 р. Сергій Петрович отримав повістку з військового комісаріату. Як справжній син,
брат і чоловік він не став ховатися за спини товаришів, а сміливо розпочав військову службу і був
направлений на навчання в містечко Десна Чернігівської області в окремий танковий батальйон
«Звіробій».
19 жовтня 2014р. Сергій Петрович розпочав військову службу в зоні антитерористичної операції. На
даний момент він – старший сержант, командир танкового екіпажу. Його екіпаж звільняв такі
населені пункти сходу України, як Авдіївка, Очеретувате і тримав оборону с. Кирилівка
Тельманівського району, що неподалік Донецького летовища, оборону якого «кіборги» утримували
242 дні.
І ці поетичні рядки я хочу присвятити своєму рідному дяді Серьожі, а також всім нашим воїнам, які
зараз там, на сході України оберігають наше мирне життя тут.
« Повертайтесь живими!» - прохаємо Вас,
До батьків і дітей, до дружин і родини.
З перемогою ждем через відстань і час,
Ми благаємо вас: «Повертайтесь живими!»
Проженіть злу орду,що напала на край,
І замкніте від неї кордон Батьківщини.
На полях тільки хліб колоситься нехай…
Але просимо Вас: « Поверайтесь живими!»
 -7-
Уч. А зараз,слово про того,кому вижити в боротьбі за єдність України не судилося.
Уч. Знов опустились прапори в скорботі,
Усе село прощається з хлоп’ям…
І кожен воїн в траурі й самоті,
Дав повну волю тим скупим сльозам.
Уч. Косенко Василь Сергійович – ціною власного життя він рятував свою
Україну,свою Батьківщину,свій народ.
13. Косенко Василь Сергійович-21 річний юнак із нашого рідного
с.Багатого,життєрадісний,життєлюби вий,завжди готовий прийти на допомогу-таким пам' ятаємо
його ми і односельці.
Жахливі події на сході України змусили його залишити мирне безтурботне життя і подати руку
допомоги,навіть якщо в руки треба взяти зброю.
Невагаючись Василь Сергійович вступив добровольцем до 39-го батальйону територіальної оборони
«Дніпро -2».Захищав та обороняв Маріуполь,виконував бойові завдання,за що був нагороджений
відпусткою додому,лише на один день. Мама,Надія Степанівна благала його залишитися вдома,та
він зовсім не та людина,яка могла не повернутися до своїх побратимів,туди,на схід,де йшла війна,де
він потрібний.
Недарма його називали хлопець-вогонь,бо він завжди на запитання: «Як справи?» - жартома
відповідав: «Вогонь!»
Мама поцілувала ,благословила…
Та не знала,що це востаннє. Повернувся Василь Сергійович до самого пекла Донеччини: обстріляли
з важкої артилерії,мінометів. В такій м'ясорубці шансів вижити практично не було. Але вони
трималися за кожен клаптик рідної землі,відстоювали кожний сантиметр українського міста чи села.
Проти ворожих танків,мінометів, «градів» зі стрілецької зброєю в руках…
Півтори години бою і взвод,в якому воював Василь Сергійович-стрілець-помічник гранатометника,
був оточений не далеко від села Кутейніково. Він першим помітив пікапи бойовиків з кулеметами та
мінометами.
Гул моторів військової техніки,вибухи,крики про допомогу,поранені…
В цьому бою його не поранили… Вбили…
11 липня 2014 року стало чорною датою в житті його батьків,рідних, близьких,друзів, всього нашого
села.
Василь Сергійович повернувся з війни…
Його зустрічало все село. Та не з усмішкою на устах,а зі сльозами на очах і скорботою у серці.
Ти…загинув…
А я… живу…
Ти… був хоробрий…,благородний …
А я …відчуваю провину…
 -8-
Знаю…ти і зараз все бачиш і чуєш…
А мені… є що тобі сказати:…
«Героє!...
Я дякую тобі!...
Я дякую тобі… за віру…
І … пробач…

Уч. Помолися за сина, Вкраїно,

Помолися за мене, мамо,
Бо лише слова твої святії
Збережуть нас від муки
На не нашій, мамочко, війні.
Витри, матусенько, лагідні очі
Й листівку мою прочитай.
Бережу я твій сон, бережу твої ночі,
А ти не сумуй і лиш не ридай.
У бою я не здамся, рідненька,
Я без зброї тебе захищу…
І хай в серці смертельная рана –
До кінця,я, матусю, дійду!
Помолися за мене, мамо!
Бо молитва твоя – як вогонь;
Що лікує кривавії рани,
Як дотик теплих долонь!
Помолилася за сина, Вкраїно!
Хто зброю у руки узяв,
На твій захист ступив сміливо
Та з простреленим серцем на землю упав!
(Відео «Хвилина мовчання» )
Уч. Герої не вмирають!
І не меркне їхня зоря!
 -9-
Вони – як підсніжники – в зимі воскресають,
Їхній подвиг – квітуча весна!
Уч. Герої не вмирають!
Як не вмре ніколи і любов.
Вони – як підсніжники – в зимі воскресають,
Але не білі – червоні, як кров…
Уч . Герої не вмирають!
Бо куля душі не вбива…
Вони – як підсніжники – в зимі воскресають,
Безсмертнеє є їхнє життя!
Уч. Герої не вмирають!
І кожен про це пам´ятай!
Рабів до Раю не пускають!
Героям – призначений Рай! Слава Україні! – Героям слава!
Учитель. Я дякую всім за участь і за допомогу у створенні проекту: учням, їхнім батькам і класним
керівникам,близьким і родичам наших односельців – учасників АТО.
Ми робимо велику справу. І сподіваюся,що на цьому ми з вами не зупинимося.
Дякую всім!