Ліцей «Білоцерківський колегіум»

Білоцерківської міської ради Київської області

«Герої серед нас: сучасні захисники України»

Він мав у серці те що не вмирає

М. Біла Церква
2023 рік
Роботу виконала
Учениця 9 класу 23 групи ліцею «Білоцерківський колегіум»
Камінська Анна Дмитрівна
Тел. 068-265-44-25
Керівник
Вчитель історії ліцею «Білоцерківський колегіум»
Шаповал Вікторія Антонівна
096-90-84-263
 Герой – це людина, яка у рішучий момент робить те, що потрібно робити в
інтересах людського суспільства. Герой – це людина, яка знає, що є блага,
дорожчі за життя; людина, яка присвятила своє життя служінню
державі, себе одну – служінню багатьом.

Юліус Фучик і Готхольд Ефраїм Лессінг[1]

Війна. Руїни. Біль. Немає жодної людини, якої не торкнулися страхи війни.
З початком війни ми багато кого втратили. Всі хто пішли на захист України
абсолютно різні люди. В них різні погляди на життя, різні страхи, бажання,
таємниці, різні історії, проте ціль одна – жити у вільній та незалежній Україні. І
поки наші воїни захищають нас, гинуть за нашу спільну мету, ми маємо пам’ятати
своїх героїв. На стосунок цього дуже влучно висловився Фредерік Бегбедер: «Кожне
покоління має своїх героїв: деякі з них гинуть, інших осягає найгірша доля – про
них просто забувають» [3]. Наше завдання не дати наступним поколінням забути
про героїв, герої що віддали життя за праву справу. Моя історія саме про одного з
таких Героїв.

Олександр Федорович Григоренко. Псевдо «КОТ»

На перший погляд, звичайний хлопець, з невеликого села на Київщині,

якому доля напророчила стати Героєм.
Сашко народився 4 червня 1987 року в с. Насташка Білоцерківського
району Київської області. У своїй родині був довгоочікуваним первістком. В
дитинстві був веселим та кмітливим хлопцем. Закінчивши школу, він вирішив
вступити до вищого навчального закладу. Отримав освіту за спеціальністю
правознавство, опанувавши професію юриста.
«Життєрадісний, справедливий, наполегливий, сильний, готовий взятися за
найважчу роботу та сумлінно виконати її. Товариський, доброзичливий, енергійний,
небайдужий, гарний сім'янин, батько, син, брат та надійний друг», - саме так
описували Олександра його знайомі [4].
У 2013 році він переїхав на Кіровоградщину. Він закохався та одружився,
має сина 15 років та доньку – 9 років (Додаток №5).
 Не дивлячись на те що за освітою був юристом, своє трудове життя
пов'язав із шахтарською працею. З 2013 року Олександр працював контролером на
контрольно-пропускному пункті Смолінської шахти, потім охоронцем. А у 2016
році, пройшовши навчання безпосередньо на шахті, став працювати гірником
очисного забою підземної дільниці. Через чотири роки перейшов на
Новокостянтинівську шахту, де і працював до мобілізації.
У вільний час полюбляв займатися ремонтом автомобіля та техніки,
доглядав за дачею, мав пасіку.
З перших днів війни Олександр вступив в ТРО, він відповідав, що не
збирається чекати другого Ірпеня чи Бучі в себе вдома, а має захистити нас від орди.
Вже 1 березня 2022 року прийняв присягу та пішов на захист батьківщини,
водій відділу снайперів роти вогневої підтримки ВЧ А7344, 121-ї бригади ТрО
Кіровоградщини, відповідно до бойового розпорядження були передані в
підпорядкування ОУВ "Каховка", виконували бойові завдання на південному
напрямку, там воїн і загинув 20 жовтня 2022 року в районі села Новогригорівка на
Херсонщині під час виконання бойового завдання [4], (Відео додаток №7).
Загинув воїн за героїчних обставин. 19 жовтня 2022 року їх бригада
потрапила під артобстріл, й коли до них приїхали медики, аби надати допомогу,
Олександр пожертвував собою сказавши, що спочатку потрібно допомогти його
побратимові – Мікруту Ярославу, нажаль Ярослав загинув. Сам Саша за цей час
втратив занадто багато крові та помер у лікарні.
Пізніше батьки Ярослава зателефонували до батьків та сестри Олександра
й висловили співчуття й подяку за те, що Саша віддав своє життя за побратима.
Саможертовність – це те, за що варто шанувати, герої не лише воюють
герої - це ті хто ставлять потреби когось вище за свої.
Поховали Олександра у селищі Смоліно на Кіровоградщині.

У нього залишилися дружина, двоє діток у рідному селі, а на Київщині

сестра Наталя і батьки.
 На поховання приїхало багато людей з Київщини, вся дорога в квітах,
оркестр, постріли і "Герої не вмирають". Герої дійсно не вмирають, вони житимуть
– у наших серцях, наших думках і поки ми пам’ятатимемо про них, вони житимуть
вічно.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та

територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового
обов’язку Олександр Григоренко був нагороджений орденом Богдана
Хмельницького ІІІ ступеня посмертно.

Не забувають про Героя і в рідному селі Насташка Білоцерківського

району Київської області. Цього року у День Українського козацтва, у День
захисників і захисниць, заступницею яких є Покрова Пресвятої Богододиці у
Насташівській громаді відбулося урочисте відкриття Алеї Слави Героїв. На цій Алеї
Слави з’явилося і фото Григоренка Олександра та інших Героїв-земляків, які
віддали своє життя за нас та Україну. Це місце стало символом нескореності всього
українського народу (Додаток №4).
Про таких героїв як Олександр Федорович Григоренко повинна знати вся
Україна! Саме такими як він ми повинні пишатися, надихатися їх героїзмом,
патріотизмом, брати з них приклад. Його вчинок демонструє, що таке бути
справжнім патріотом Батьківщини та милосердним і небайдужим до побратимів.
Адже герой – це професія, яку не опановують у коледжах і вишах. Це той, хто не
шкодує власного життя заради іншого. Це той, хто вчинками, щирою душею
викликає захоплення та гордість. Це той, хто є прикладом сміливості, життєлюбства,
самопожертви та доброти. Це той, хто навіть трагедію перетворив на перемогу,
подолав неймовірні перешкоди заради досягнення мети і не втратив віру. Це той,
чий подвиг часом непомітний у повсякденні, але завдяки цим людям ми відчуваємо
гордість, що народилися саме в Україні.
Нині Україна відстоює свою державність і цілісність, виборюючи її
кров’ю. У кривавих боях народжуються нові герої, люди, які сьогодні творять
історію своїми вчинками, віддаючи своє життя за вільну, єдину, незалежну Україну.
 Коли ворог прийшов на поріг нашого дому, справжні патріоти, такі як
Олександр Федорович, стали на захист своєї Батьківщини, своїх рідних. Але, на
жаль, багато з них поклали на жертовний вівтар війни своє життя. Пам’ять про тих,
хто вже ніколи не переступить поріг рідної домівки, житиме вічно. Їхні жертви не
були марними. Своїм життям і геройською смертю вони засвідчили безмежну любов
до України. Заради її щасливого майбутнього вони пожертвували найціннішим, що є
в людини – власним життям.
Нині ми вшановуємо пам’ять справжніх патріотів, які стали до боротьби за
вільну, демократичну, чесну Україну. Нехай наша пам'ять буде даниною тим, хто
навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості пожертвував собою.
Тож ніколи не забудемо їхні імена.
Слава Україні! Слава її Героям!
І пам’ятаймо:
Герої тихо живуть серед нас,
Вони не кричать про свої перемоги!
Герої тихо вмирають за нас
І не благають підмоги.
Герої тихо живуть серед нас.
Не забуваймо ж їх мужність крізь час…
 Список використаної літератури

1. Готгольд Ефраїм Лессінг — Вікіпедія (wikipedia.org)

2. Фредерік Бегбедер. «Канікули в комі»: сучасна проза.- Київ:
Абетка: 2013 рік
3. Юліус Фучик (письменник) — Вікіпедія (wikipedia.org)
4. Спогади сестри Радченко Наталії Федорівни 1989 року.
5. Фото та відео з особистого архіву родини Григоренків