Есе на тему «Характеристика козацького світогляду»

Підготувала студентка II-го курсу

Групи ІНП-25

Марчук Христина
З давніх-давен нашому народові приходилося відстоювати права на свободу і
вільне існування, адже наша земля завжди була щедрим і багатим краєм, на
який зазіхали сусіди та більш віддалені країни. Із історії України відомо, що
саме козаки присвячували усе своє життя боротьбі за волю своєї рідної
країни. Вони самовіддано захищали кордони України він нападів ляхів,
татар, турків та інших ворогів.

Я глибоко переконана у тому, що українське козацтво відіграло значну роль

у становленні нашої країни і вплинуло на формування специфічних рис
національної культури, народного характеру і самосвідомості. Я вважаю, що
вже самим фактом свого існування і своєї діяльності козацтво надихало своїх
співвітчизників на національну незалежність, на боротьбу проти феодального
гноблення.

Розкутість особистості в умовах козацької вольниці, відсутності

авторитарних владних структур, демократичний лад козацької республіки,
духовна наснаженість її буття були тим горнилом, в якому загартовувалися
могутні, титанічні характери, залізна воля, ясний, гострий розум, чітка увага
до навколишнього світу, всебічна обдарованість і талановитість, колоритна,
влучна, експресивна і по-народному соковита українська мова. А схильність
до розмірковування, філософсько-споглядального світосприймання у мирний
час сприяли масовій появі у козацькому середовищі народних мудреців і
мислителів, що осягали думкою глибинні підвалини світобудови й
суспільного життя. Висока духовність та інтелектуальність козацького
середовища ґрунтувалися ще й на добрій освіченості запорожців, адже серед
них було немало тих, хто закінчив не лише елементарні школи, а й колегіуми
і навіть академії — Києво-Могилянську, Острозьку, Замостську, Краківську
та ін., чи мали дипломи західноєвропейських університетів.

Елітарний склад і характер козацького товариства примножувався і тією

обставиною, що на Січ прибували найяскравіші й найсильніші особистості,
розумні і відважні українці та представники інших національностей, які були
незадоволені несправедливими умовами життя і боролися за кращі,
прогресивніші його форми. Більше того, такі шукачі народної правди,
вселюдської рівності проявляли істотні ознаки національного характеру і
світогляду, ініціативність, винахідливість, творче ставлення до вирішення
життєвих проблем.

Військове й духовне могуття запорожців було настільки сильним, а самі вони

настільки авторитетними серед свого народу, що навіть такий лютий тиран
України, як Петро І, після поразки гетьмана Мазепи і шведів (і понині
нерідко замовчується факт, що в Полтавській битві російських воїнів було в
чотири з лишком рази більше, ніж їхніх суперників) не зміг остаточно
зруйнувати Запорізьку Січ як “орлине гніздо”, і вона ще існувала багато
десятиліть.

Свою державницьку і духовно-охоронну роль козацька ідеологія виконувала

й виконує вже понад два століття по зруйнуванні Запорізької Січі. Козацький
дух надихав усі покоління борців за українську ідею і державність нашого
народу. Він покликав до життя український Ренесанс XVI–XVIII століть. Він
живив могутню науково-суспільну думку, велику літературу і мистецтво
України ХІХ–ХХ століть. Нескорений козацький дух породив і Тараса
Шевченка. Він разом зі своїм батьком переймав лицарський дух непокори
чужинцям і волі від свого діда-гайдамаки:

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало,

Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.

Козак — це насамперед воїн, борець, подвижник, великомученик. На святий

вівтар захисту Вітчизни він клав усе: і родинний затишок, і справу виховання
своїх дітей, і своє господарство й добробут, здоров’я і навіть життя.
Смертельна небезпека, що постійно чатувала на козаків, безперервні походи і
жорстокі битви, аскетичне, повне злигоднів життя виховували в них могутній
характер і титанічну волю. Козаки, які поверталися з військової служби до
рідної землі, проявляли і в улюбленій майже для кожного українця
хліборобській справі невтомну працездатність, витримку і напруження своїх
фізичних і духовних сил. Тіло козака, уся його статура, ніби висічена з
цільної брили граніту, дихали неймовірною духовною характерологічністю,
вольовою впевненістю й силою. Тому не дивно, що й досі багатьом
дослідникам ще не вдалося до кінця розкрити дивовижний феномен козацтва,
коли порівняно нечисленне ратне товариство виконувало неймовірної
складності бойові завдання.

До нас дійшли легендарні перекази про надлюдську силу характеру й волі

запорожців. Подібно до легендарного римлянина Муція Сцеволи, козак без
стогону і навіть з гумором терпів пекельні ворожі тортури. Він міг
витримувати найстрашніший фізичний біль, горіти на вогні і мовчати. Він міг
конати на палі і відпускати солоні жарти на адресу своїх мучителів і навіть
попихкувати при цьому люлькою, кепкувати зі своїх ворогів, виявляючи
повну зневагу до їхнього смертельного ремесла. За переказами, із
легендарного героя Гонти поляки живцем здирали шкіру, а він, оббілований і
посипаний сіллю, гордо посміхався:“От казали, неначе воно боляче, як шкуру
з живого чоловіка здирають, а воно мов комашня кусає”.

На Січі панував справжній культ чесності. Католицький пастор Китович

писав про це так: “Хоча на Січі жили люди всілякого кшталту — втікачі й
відступники від усіх вір — однак там царювали така чесність і така безпека,
що люди, які приїздили з товарами, або з інших якихось справ, не боялися й
волоска загубити з голови своєї. Можна було на вулиці залишити свої гроші,
не боячись, що їх украдуть. Будь-який злочин супроти будь-чиєї чесності,
гостя чи січовика мешканця, негайно карався смертю”. Злочинця
приковували до ганебного стовпа посеред площі чи до гармати, ставили відро
горілки. Кожен міг випити кварту оковитої і мав ударити палицею злодія.
Бувало, усіляким шахраям, що забродили на Січ, перебивали руку чи ногу.
До речі, в багатьох інших країнах такі методи боротьби зі злочинністю
практикувалися навіть у ближчий до нас час, не кажучи вже про
середньовіччя.

Характеризуючи специфічні прикмети козаків, зокрема запорожців, Д. І.

Яворницький писав: “За вродженими якостями, притаманними щирому
малоросу, запорожці відрізнялися вмінням майстерно розповідати, вміли
підмічати сторони в інших і передавати їх у жартівливому, але ні для кого не
кривдному тоні. Звичаї у запорожців чудні, вчинки хитрі, а мова й вигадки
гострі та здебільшого на глузи схожі. Цією рисою характеру запорозьких
козаків почасти пояснюються й ті химерні прізвиська, які вони давали
новачкам, що приходили на Січ: Гнида, Півторакожуха, Непийпиво,
Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст, Держихвістпістолетом і т. п.,
людину малого зросту вони, за властивістю свого гумору, називали
Махинею, людину великого зросту — Малютою, шибеника — Святошею,
лінивого — Доброволею, незграбного — Черепахою; хто з них спалив курінь,
той Палій; хто схожий з млинцем, той Корж.

На завершення хочу сказати, що особливо великі заслуги українського

козацтва в тому, що всім своїм способом життя воно утверджувало
психологію та філософію народовладдя, людської гідності і честі,
рівноправності і справедливості, принципи демократії та гуманізму. На
теренах України ще в епоху Київської Русі і навіть раніше плекався культ
вільної особистості і волі, свободи народу як його духовна домінанта.
“Краще люта смерть, ніж ганебне рабство” — цю духовну настанову,
фундаментальну ознаку своєї психології старші покоління козаків
передавали молодим генераціям, як найдорогоціннішу естафету життя.