Рильський визначає переклад як співтворчість, тобто як спільну працю перекладача та

автора оригіналу. Це визначення має як лінгвістичний, так і літературознавчий аспекти. З

лінгвістичного погляду, перекладач повинен володіти двома мовами на рівні, достатньому
для того, щоб відтворити оригінал якнайточніше. З літературознавчого погляду, перекладач
повинен розуміти творчий задум автора оригіналу та намагатися передати його в перекладі.

Дві вимоги до перекладача

Рильський висував до перекладача дві вимоги:

1. Знайти відповідний тон, ключ, реєстр. Це означає, що перекладач повинен враховувати

стиль і жанр оригіналу та намагатися відтворити їх у перекладі.
2. Знайти творчу домінанту автора/«його місце». Це означає, що перекладач повинен знайти
центральну ідею чи тему твору та намагатися передати її в перекладі.

Використовування терміна «домінанта»

Рильський, ймовірно, був першим українським перекладознавцем, який використав термін

«домінанта» в контексті перекладу. Цей термін означає центральну, домінуючу ідею чи тему
твору. Використовуючи цей термін, Рильський підкреслював важливість розуміння творчого
задуму автора оригіналу для успішного перекладу.

Висновок

Рильський зробив значний внесок у розвиток українського перекладознавства. Його

визначення перекладу як співтворчості, вимоги до перекладача та використання терміна
«домінанта» є актуальними й сьогодні.

Власні думки

Я вважаю, що визначення Рильського перекладу як співтворчості є дуже справедливим.

Перекладач не просто відтворює оригінал, а створює новий твір, який є результатом його
творчого пошуку.

Також я вважаю, що вимоги Рильського до перекладача є дуже важливими. Знаходження

відповідного тону, ключа, реєстру та творчої домінанти автора оригіналу є необхідними
умовами для створення якісного перекладу.

Нарешті, я вважаю, що використання терміна «домінанта» в перекладознавстві є дуже

корисним. Цей термін допомагає перекладачам зрозуміти творчий задум автора оригіналу
та передати його в перекладі.

кей, ось основні праці Максима Рильського, присвячені перекладознавству:

 «Про переклад» (1940) — стаття, у якій Рильський вперше сформулював своє визначення
перекладу як співтворчості.
 «Переклад як мистецтво» (1957) — стаття, у якій Рильський обговорює основні проблеми
перекладознавства, зокрема, питання відтворення стилю, жанру та творчої домінанти
оригіналу.
 «Про переклади класики» (1960) — стаття, у якій Рильський аналізує переклади класичної
літератури українською мовою.
 «Співець і перекладач» (1965) — стаття, у якій Рильський розповідає про своє особисте
ставлення до перекладу та про перекладацьку діяльність інших українських поетів.

Крім того, Рильський зробив значний внесок у розвиток українського перекладознавства

своїми перекладами творів світової літератури. Його переклади відрізняються високою
художньою майстерністю та точністю відтворення оригіналу.

Ось деякі з найвідоміших перекладів Рильського:

 «Іліада» і «Одіссея» Гомера

 «Божественна комедія» Данте
 «Ромео і Джульєтта» Шекспіра
 «Фауст» Гете
 «Євгеній Онєгін» Пушкіна
 «Мідний вершник» Пушкіна
 «Лісова пісня» Лесі Українки
 «Кобзар» Тараса Шевченка

Основний текст

У статті "Про переклад" (1940) М. Т. Рильський розглядає питання "що ж таке точність?". Він
стверджує, що перекладач повинен прагнути передати "не букву, а дух" оригіналу. Це
означає, що перекладач не повинен зациклюватися на всіх деталях оригіналу, а повинен
вибрати найсуттєвіші та найрепрезентативніші елементи. При цьому перекладач повинен
враховувати цільового читача та мету перекладу.

Рильський також використовує термін "вірність" для позначення перекладацької стратегії,

яка прагне передати не тільки зміст, але й форму оригіналу. Він вважає, що перекладач не
повинен відмовлятися від поняття "точності", але повинен розуміти, що точність може
означати різні речі в різних контекстах.

Праці Максима Рильського, які вказані у тексті

У статті "Про переклад" Рильський також розглядає питання про естетику перекладу. Він
стверджує, що переклад повинен бути не лише точним, але й художнім. Перекладач
повинен використовувати всі можливості мови перекладу, щоб створити твір, який буде не
менш художнім, ніж оригінал.

Рильський також звертає увагу на важливість індивідуальності перекладача. Він вважає, що

перекладач не повинен бути просто "машиною", яка відтворює оригінал. Перекладач
повинен внести свій власний внесок у переклад, щоб створити твір, який буде неповторним.
 М. Т. Рильський вважав, що перекладач повинен добре володіти лексикою мови перекладу.
Він наголошував на необхідності пам'ятати про те, що час, місце, характер суспільних
відносин накладають на мову відбиток, який може бути важко відтворити іншою мовою.

Рильський пропонує три способи вирішення перекладацьких труднощів, пов'язаних з

лексикою:

 Розширення семантики слова. Наприклад, слово "око" можна використовувати не тільки в

прямому значенні, а й в переносному, як у фразі "око бурі".
 Пошук історичних/етимологічних значень слова. Наприклад, слово "воля" в давньоруській
мові означало "свободу".
 Творення неологізмів. Наприклад, слово "комп'ютер" не існувало в українській мові до того,
як з'явилися комп'ютери.

Rylsky offers three ways to solve translation difficulties related to vocabulary:

- Expanding the semantics of the word. For example, the word "eye" can be
used not only in its literal sense but also in a figurative sense, as in the phrase
"eye of the storm".

- Search for historical/etymological meanings of the word. For example, the

word "will" in Old Russian meant "freedom".

- Creating neologisms. For example, the word "computer" did not exist in the
Ukrainian language before computers appeared.